холодное солнце, хромая, уходит за край.
кварталы уклюже очерчены ржавой сангиной.
нетрезвый июль пляшет с августом огненный джайв,
и ветер об волосы трется колючей щетиной.
подростки, заразно смеясь, у колен фонаря
мотают минуты на пальцы, как вьющийся локон.
"давай попрощаемся тут, за углом, втихаря,
чтоб строгий отец не следил за прощаньем из окон".
безумны, чудны, хоть знакомы лишь надцатый час,
а клятвы бросают к ногам, утопая в сангине.
они так похожи на прежних и искренних Нас,
но вот, они здесь... ну а Нас уже нет и в помине.
ты как-то со временем стал неприветлив и чёрств.
я часто пугаюсь, что вовсе пропал без меня там.
стреляешь в фантазии, космосом пачкая холст,
и космос сползает с картин, акварелью помятый.
бросаешь курить и из дома выходишь лишь чтоб
в карман собирать потерявшие море прибои,
подкармливать грустью блохастых чеширских котов,
с порогов домов гнать оравы проигранных войн.
я часто болею, хриплю, как старик патефон.
невольно жую сквозь ознобу безвкусное лето.
с бездомными пью из горла переспелый бурбон,
и рвусь им, в угаре хмельном, декламировать Фета.
во мне литератор был бытом жестоко избит,
в больницах его посещают лишь эхо скандалов.
мой адрес всем миром теперь безнадёжно забыт -
я часто боюсь, чтоб совсем без тебя не пропала.
свирепая тьма растоптала затравленный свет,
зелёную юность разбила немая усталость.
и только лишь память, где мы - те подростки без бед
нам вместе позволит прожить неопрятную старость.
а после - беззвучно и томно померкнет заря,
тела наши бросят меж туч и укутают в кокон.
"давай попрощаемся тут, за углом, втихаря,
чтоб строгая смерть не следила за нами из окон".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592704
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 03.09.2015
він сіє її божевілля
крізь чорне пошарпане сито.
до неї міг бачити небо.
не фарби блакить на стіні.
до неї умів він літати.
тепер він не може ходити.
-ти будеш на мене чекати?
-ні.
-ти будеш мене пам'ятати?
-ні.
він в люльку вбиває отруту.
вдивляється богу у вічі.
чому ти, звірюко триклятий,
її не залишив мені?
він просить її несміливо
дзвонити на місяць хоч двічі.
-ти будеш до мене дзвонити?
-ні.
-ти рухи мої упізнаєш?
-ні.
він зблідле холодне кохання
вкладає в малу домовину.
цілує в змарніле обличчя.
лишає бузок на труні.
себе він уже не жаліє.
він плаче і пестить дитину.
-нам ж буде її бракувати?
-ні.
-ти втікнеш зі мною до моря?
-ні.
він виє підстреленим вовком,
відлякує зорі оскалом.
припаяні патоки крові
дрижать на солоній слині.
та краще б ти була видінням!
для чого же ти існувала?
-ти будеш мене лікувати?
-ні.
-і жити продовжиш без мене?
-ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559596
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 14.02.2015