Вся наша жизнь, как движущийся поезд...
Торопимся куда-то и спешим!
О мелком непрерывно беспокоясь,
Мы главного увидеть не хотим…
Обидно то, что мы не успеваем!
Совсем немного! Капельку! Чуть-чуть…
Страдаем, плачем, любим и теряем…
Но, непрерывно продолжаем путь.
Не самый сильный, не самый ловкий
Находит город призрачных чудес…
Мы вспоминаем лишь на остановке,
Что наша жизнь – бесценный дар небес!
И вот, когда остановился поезд,
И больше уже некуда идти…
Мы понимаем, только слишком поздно,
Что выбрали совсем не те пути!..
Возврата нет! И жизнь не перепишем!
В обратный путь не выдают билет…
Тогда мы Бога в своем сердце ищем! –
Ведь выбора другого просто НЕТ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528833
дата надходження 09.10.2014
дата закладки 09.10.2014
Знайди мене на небі серед зір;
На клаптику,де жодна ще не впала!
Де осінь в сукні довгій гостювала.
Ти мене знайдеш.Ти мені повір.
Знайди.Я там жила завжди,завжди.
Зірки колись хотіла зіштовхнути.
І голос твій хоч уві сні почути.
Натомість поливала там сади.
Які вони?Із пилу зірочок
Малесеньких,великих і дрібненьких.
Я їх собі наберу у кишеньку,
Щоби не впали з небодірочок.
Знайди мене.Я вірю-ти дійдеш.
Хіба не можеш Янголиком стати,
Щоби мене у небі розшукати?
Я вірю,що колись таки знайдеш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528925
дата надходження 09.10.2014
дата закладки 09.10.2014
І тільки тому…
Що ця ніч так безмежно прекрасна…
Нестерпно красива…
І просто до сліз чарівна…
В болоті зеленому
Жабка маленька нещасна
Чекає… коли ж прилетить
Та священна стріла…
А, може, тому…
Що ця ніч так безмежно чарівна…
До болю красива…
І просто таки неземна…
З якого б це дива
Маленька зелена царівна
Чекала… що впаде в болото
Злощасна стріла?..
І тільки тому…
Що ця ніч так безмежно красива…
Нестерпно чарівна…
І просто прекрасна без меж…
Я навіть уже не питаю…
З якого б це Дива?..
І жабка притихла…
І ви… не запитуйте теж……
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528920
дата надходження 09.10.2014
дата закладки 09.10.2014
Знаю, ти зараз один у порожній кімнаті,
лічиш яскраві зірниці за стінкою скла,
слухаєш музику стрілок на циферблаті,
марно вишукуєш в простинях білих тепла...
Ми із тобою на відстані синього неба,
кожен в своєму куточку з мережива мрій.
Та, щоб зустрітись, летіти далеко не треба...
Очі заплющ на секунду... й ти - мій...
Я вітерцем прослизну через ситець фіранки,
з ніжністю феї до тіла твого пригорнуся...
Грайливо розвію печалі похмурі останки,
Вустами гарячими вуст так блаженно торкнуся...
Можем відчути, як серце у грудях тріпоче,
б'ється шалено у ритмі гарячого танцю...
Розум відносить людину, куди вона хоче...
Бажань і фантазій своїх ми всього лишень бранці...
Знаєш, я зараз одна у порожній кімнаті,
але в уяві ми разом, бо я так бажаю.
Люди не птахи, та люди, насправді, крилаті...
Кожної ночі до тебе в обійми літаю...
16.09.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523931
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 30.09.2014
Я віддаватиму любов свою,
Допо́ки житиму на цьо́му світі,
Бо твердо на землі тепер стою,
Це почуття так добре знають діти..
Я віддаватиму усьо́му, що живе,
Що дихає, цвіте, прекрасним людям,
Нехай неправильним це хтось зове,
Та дарувати без очікувань потрібно всюди.
Не думати, що хочеш ти вза́мін,
Даруй! Як бумеранг все поверне́ться,
Те і робитиму під час вагомих змін,
Бо маю серце переповнене, що б'ється..
Я віддаватиму любов свою,
Раз розцвіла вона в мені наза́вжди..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526379
дата надходження 28.09.2014
дата закладки 28.09.2014
Я дуже довго думала про Вас...
В цю осінь плачуть зими вже у жовтні.
Такий ось час,він змішує для нас
Тепло в недозимованій ще ковдрі.
Кладе у хмари сонце і пряде
Дощесніги туманами на потім.
І сивину з коси кудись кладе,
І сум він перемелює на попіл.
Я дуже довго Вас ще долюблю...
Ви,певно,вже забули мою душу.
А я у свою спомини кладу
Лише про Вас.І вірить в любов мушу...
Хіба я ображаюсь?Зовсім ні!
Бо Ви пішли...Так Вам це так потрібно!
А я вірші дописую сумні.
Вірші пишу...Якось не дуже здібно...
А вчора!..Не впізнали...Та нехай!
Хіба я менше буду Вас кохати?
Так серденько просило:лиш впізнай.
Стояти б поряд!Слів не промовляти!..
Лише б тримать за руку!..До завжди!
Або лиш до зими!До миті!Трішки!..
Та вітер обтрусив усі сади...
І навіть всі малесенькі горішки!..
Якби Ви той один взяли горіх,
Мені би принесли як з казки!Прошу!..
Та я почула згодом її сміх...
Тепер в душі кохання до Вас ношу...
Забути?Це можливо?Все пройде...
І осінь ця залишиться між нами
Цією тільки зустріччю.Візьме
Вітер горіх і винесе садами
До мене потім...І згадаю Вас.
Це ніби Ви мені подарували.
Забуду я...Можливо...Та для нас
Ще зими вальс дощу не станцювали...
Ви так казали...Знаю,що давно.
Це був той час,коли Ви так кохали...
Але вже стільки зим чомусь пройшло,
А Ви...Цю нашу осінь не впізнали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526076
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 26.09.2014
Я у судьбы совет просила,
А та ответила: – Смирись!
Ты поменять меня не в силах.
А впереди бежала жизнь.
Я заявила жизни хладно:
– Ты мне причины назови,
Все почему идет неладно?
А жизнь ответила: – Живи!
И не терзай воображенье,
Со мной идешь, ты век учась.
Я – поединок, я – сраженье.
Все на места расставит час.
И я тогда спросила время:
– Куда спешишь в плену дорог?
Так непосильна ноша, бремя.
А час сказал: – Так хочет Бог!
Затем же я и к небу взвыла,
У Господа ответ моля.
Первопричина, Мудрость, Сила
Сказали мне: – Начни с себя!
Ты не вини судьбу в пороке,
Не сочиняй про страшный рок.
Сама ищи, сбивай пороги
И со всего бери урок.
Ни в коем случаи не мысли,
Что время притаило крах,
Что зла к тебе судьба, Всевышний.
Ты знаешь, все в твоих руках.
И жизнь свою, свой путь и лета
Не поддавай сырой вине.
Никто тебе не даст ответа,
Ведь все ответы есть в тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525855
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Чи то коли зав'южить, засніжить,
Чи навесні, чи в пору падолиста,
Прислухайся, - й почуєш, як звучить
Казкова музика рідного міста...
Між старих мурів лине музика без слів,
Нас ніби кличе у глибінь віків забуту...
Свою симфонію виконує Львів,
За диригента - сам Нептун з батутою!
І нижнє "до" урослих в землю брам,
Високе "ля" шпилів церков готичних, -
Всі звуки міста, як торговець крам,
Хтось за порядком склав у музику класичну.
Дощ піцекато монотонно дріботить.
День розбігається, пришвидшуючи темп...
І ностальгією пронизливо звучить
Сумна елегія осінніх хризантем...
,
Мотив нехитрий десь музика грає,
Тане у сутінках рапсодія кавова,
І містом всім - від краю і до краю -
Мелодією ллється рідна мова.
Мов вдячні слухачі - закам'янілі леви.
А може, то вони мурличуть колискову?
І засинає Львів,.. щоб пробудитись знову
Під їхній спів, прозоро-кришталевий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525823
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Слово - зброя, і віра, і пісня!
Слів багато, - і гарних, і різних,
Серед них є зі змістом святим:
"Україна", "земля", "ПОБРАТИМ".
Стало слово це рідним для мене, -
Кров змішалася наша у венах,
В одну віру злилися бажання,..
Звір таки відступив на світанні!
Ми не були знайомі з тобою,
І не я, ти зумів стать героєм!
Хоч ходили стежками одними,
Я не знала тебе, побратиме.
Не була я тоді на Майдані,
(І для мене нема виправдання!),
Під лавинами куль нищівними
Ти за мене стояв, побратиме!
Замість мене ти спав у наметах,
Йшов під струмінь води з водомету,
Замість мене повстав проти влади,
І кричав, і складав барикади!..
Зійшлись правда і зло у двобої,
І мене заступив ти собою
Від ворожої наглої кулі!..
Біль і крик!.. Ніби сон... Дні минулі...
Я прийшла, побратиме, до тебе,
Коли чистим від хмар стало небо,
Коли дзвони в серцях пролунали...
По очах я тебе упізнала...
Ти всміхався до мене із фото,
І лампадка горіла скорботно,
Серед сотні таких же героїв,
Що тоді не вернулися з бою,
Що полинули сотнею в небо...
І тепер я стою замість тебе!..
Проти зла і брехні, проти касти,
Проти влади, що здатна лиш красти,
За свободу, за щастя, за рівність,
За добро, за шляхетність, за гідність!..
Хай мій голос до тебе долине:
"Я не зраджу тебе, ПОБРАТИМЕ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522279
дата надходження 08.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Було призначено нам жить в одній країні.
Здавалось, що ми разом, ми - єдині,
Одна мета у нас, все зможемо здолати...
Я не пробачу вам підступності та зради!
А ми гостинно відчиняли двері
Своїх осель, своїх сердець гарячих...
Ви ж називали нас нащадками Бандери.
Пишаюсь цим, але насмішок не пробачу!
Вам не потрібен був Майдан, сини Донбасу,
Тиран вам ближче, Путін - цар й месія!
Вмирали ми під гаслом "Схід, ми разом!"
А ви кричали:"Нас врятуй, Росіє!"
Піднялись в бій ми за свою країну,
За незалежність! Ви ж нам - ніж у спину!
Як без коріння дерево ви, наче...
Я вам байдужості ніколи не пробачу!
Я не пробачу вам образ, зневаги, глуму!
В очах сирітських не пробачу суму!
Бійців поранених на саморобних ношах,
Ганьби параду вам пробачити не зможу!
Ридання матерів, хустини чорні,
Сотні життів, що помололи смерті жорна,
І пісню лемківську журливу "Плине кача..."
Я не пробачу, не пробачу, не пробачу!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521438
дата надходження 04.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Кожен досвід складається з того, що вмієш і знаєш.
Кожне знання - з істин, які напам’ять вивчаєш,
кожна пам’ять – зі спогадів, які бережеш,
Кожна свобода з конкретно окреслених меж.
Кожне слово складається з певних літер,
Кожен день – це сонце, небо і вітер,
кожен дім – просто вчасно звите гніздо,
Кожен шлях – це довга дорого до…
Щастя – це те про що мрієш і те, що маєш,
Сумнів - те, з чим борешся і щодня долаєш,
Віра – це те, що у собі завжди носиш,
Радість – те, що дає Бог, коли Його щиро просиш… ©
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525551
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
Душе моя, ти знову у тривозі...
Розгублено завмерла й жоден крок,
напівпритомна, подолать не в змозі.
Чого трясешся? Це ж – лише урок.
Це не удар страшний, а так – легенький
дитячий ляпас, щиголь, геть пусте!
Що? Шок у тебе? Нужбо! Потихеньку
пройде і це, мине, переросте.
Подумаєш! Набили нові гулі?
Загояться, і оком не мигнеш.
Ще й плюнули, і показали дулі?
Здіймись у вись – й забудеш, оживеш!
Питай у Бога, Він єдиний знає,
чом стільки лиха у земнім житті.
Він вірить в тебе і надію має,
що віднайдеш ти правильні путі.
Гординю придуши, моя кохана,
не гонорися! Слухайся Отця,
бо Він веде тебе не на заклання,
тортури чи тернового вінця.
Достойно все приймай. Лиш не бездумно –
учись, гартуйся і долай щаблі́,
не наступай ти вдруге нерозумно
на порозкидані по всіх стежках граблі.
Від заздрощів і бруду очищайся,
бажанню помсти не піддайся ти...
Люби, душе! Літай і омивайся,
щоб Там світліші шати зодягти!
Тобі, рідненька, тут дали вселитись,
щоб жити гідно, мріяти, літать,
вогнем страждань і болю освітлитись,
з красою світу у любові злитись,
за всі земні дари Творцю молитись...
і зіронькою в небі засія́ть.
2011 р, 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525566
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
Моє ім'я лишиться невідомим,
Я вже його і сам не пам'ятаю
Далеко я похований від дому,
Від рідного душі моєї краю.
Там мирно у селі я жив з батьками,
Вони такі ще, Боже, молодії,
Навчався та дорослішав з роками,
Та втілював в життя найперші мрії.
Так би і жив…Та сталось так в країні,
Що ворог перейшов її кордони,
І я листом подякував родині,
Та з добровольчим вирушив загоном.
На Схід! На Схід!- гарчали вантажівки,
АТО! АТО!- якесь кумедне слово,
І зброя справжня, не якась бруківка,
А поруч «гради» били невгамовно…
Я був один із сотень, що тримали
Від ворога-сусіда оборону…
Під Іловайськом у котел попали,
І зрозуміли: тут тепер до скону.
Ніхто не йшов з біди нас рятувати,
Неначебто списали,як непотріб,
Бо ми же звичайнісінькі солдати -
Гарматне м'ясо …хоч , скидай у погріб..
Тримайтесь ,хлопці! – все що пам'ятаю,
Закінчувалась їжа і набої…
Колись прийти вам стане час до раю,
Я запитаю, хто нас «здав» без бою..
Я у воріт чекатиму хоч вічність,
Бо що мені лишилось ,як чекати…
Ви Богу надаватимете звітність
Про невідомих, без імен ,солдатів…
Я всім бажаю жити в щасті й мирі,
Свободу та братерство цінувати,
Бо не здолають й найлютіші звірі,
Того, хто йде за правду воювати.
Того, хто вчасно йде своїм на поміч,
Забувши про чини і про погони,
Мене нема..та я із вами поруч..
Хоч вже навік лишуся невідомим…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525393
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 23.09.2014
Я відчуваю твою присутність…
Ти десь далеко – шукаю винного…
Хочеться стати твоєю сутністю
Чи хоч принаймні її половиною.
Шлю смс: «на роботі», «вже вдома»,
Інколи жарти і смайли у відповідь…
Дивно. Бо я – незнайома знайома.
Дивно. Бо ти мені рідний на відстані.
Дивно, бо легко з тобою і хороше.
Дивно. Бо в принципі, ми-то – ніхто.
Дивно, але так приємно, що поруч ти.
Ми збудували наш власний місток.
Недовговічність – слабка теорія.
Хто сказав: «Час – головний показник»?
Ти. Я. І наша онлайн-історія.
Геть неважливо, що кажуть вони…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525390
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 23.09.2014
Я сумую за тобою, любий,
Хворі нерви колихає струс,
Ти для мене, як пекельна згуба
І найбільша в світі зі спокус.
Я сумую, ніби сніг улітку,
Як мольберт за поштрихом митця,
Як тварина, загнана у клітку,
Я сумую, любий, без кінця.
Лиш вві сні розпливчасто малюю
Сині очі ніби іздалля,
А прокинусь – наново сумую,
Як за мамою невтішне немовля.
А душа надіями ятриться,
Кволе тіло розтинає щем,
Так сумує молода пшениця
За липневим проливним дощем.
Так чекає серед посту здоба,
Зраджена захмеленим вином,
І так плаче птаха жовтодзьоба
За розбитим батьківським гніздом.
Я втомилась і, мабуть, до скону
Не знайду тебе в імлі дібров,
І сумую, як свята ікона,
Що давно не чула молитов.
І від вітру я із неба чую,
Що вже сліз забракло і богам,
Та поки – я віддано сумую,
І цей сум нікому не віддам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525323
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 23.09.2014
Звезда засмеется с небес без зазрения,
Прозрачными станут на миг небеса.
Как будто и Бог удивился творению,
Что вечным является миру краса.
У Крымского неба известная слава.
К звезде прикоснуться ты можешь на миг.
И россыпь небесная в желтой оправе,
Как будто ты сущего тайны постиг.
Мудреешь ты, глядя на небо родное,
Открытием полнится бездна миров.
Напрасно считают, что небо немое,
Звучанием наполнена даль облаков.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525241
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 23.09.2014
Не смію погляду до неба підвести...
Вуста шепочуть лиш " Прости... прости..."
Ми грішні... грішні...грішні люди...
Бо є Твої сини, а є - Іуди...
..................................................................................
І ми самі усе це натворили...
Що гірко жити на Землі, все говорили,
Що мало нам добра... Ну а тепер...
Щасливий той, хто пережив... і не помер...
Хіба ж ми цінували прості речі?
Хліб на столі, чи посмішку малечі...
Блакить небесну з спокоєм одвічним,
Чумацький шлях із сяєвом магічним...
Хіба ж ми цінували кожну днину?
Хто думав про життя? Про Батьківщину?
Занурені в рутину з головою,
Сердешним не ділилися з Тобою...
Але терпіння вічним не буває...
І мов Адам і Єва, вигнані із Раю,
Прозріли ми на цій Землі Гріхів,
Ми каємося... й тут... немає слів...
...............................................................................
Не смію погляду до неба підвести...
Вуста шепочуть лиш " Пробач... прости..."
І мертві падають, мов листя восени...
І хай вже ми... Лиш тільки не вони...
Лишень не дітки... Бо не їх вина,
що стільки душ поглинула пітьма...
І що їм, янголяткам, треба?
Тепла, і сонячного неба...
Бо серце крається з жалю...
Пробач нас...
грішних...
я молю...
10.09.14.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522640
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 22.09.2014
Вот всё, что... о тебе и обо мне,
я чувствую, я вижу, слышу... Просто
весь мир такой - и ярче, и нежней,
когда есть в сердце ты! И даже воздух...
особенно пропитан вкусом... да,
всех слов твоих, и снов моих, и яви,
которая же, раз и навсегда,
в тебе одном, единственном и главном,
чудесном, самом лучшем... Мой родной,
есть слов так много, а у них - оттенки
ещё светлей, когда я вновь и вновь
тобой их наполняю, неизменно,
до краешка, до донышка, до... дней,
таких осенних, трепетных и тёплых,
которые... в сто тысяч раз нежней,
ведь есть же ты... Есть ты! Один и только.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524830
дата надходження 21.09.2014
дата закладки 21.09.2014
Словами так мене спалив…
Сам потім – в дим, а я зотліла…
Постіль ти м‘яко постелив,
Та спати в ній чомусь не сила…
Могутнім Тором з висоти
На мене кинув блискавиці…
Ще не отямилась, як ти,
Підкинув вогняну дещицю…
І палиш, палиш…зупинись…
Мене нема вже… відлетіла.
Та в пам`яті не залишись,
Бо пообпалювала крила…
Летіти важко…так болить…
Це зовсім не твоя турбота…
У злеті крила відновить
Не допоможуть, ні скорбота,
Ні відчай тих пекельних мук…
Думкам – молитву на підмогу…
Вже вислизаючи із рук,
Надії стелеться дорога…
19.09.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524811
дата надходження 21.09.2014
дата закладки 21.09.2014