Ота безглузда стадія дорослості, коли вже твориш диво власноручно,
Коли на Миколая під подушкою знаходиш пустоту, а не пакунок –
І це приймаєш звично, і безболісно, і це тебе вже не ляка, не мучить,
Цікаво, а Ти також мене подумки, як я Тебе, замовив в подарунок?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229828
дата надходження 19.12.2010
дата закладки 01.08.2014
Я люблю тебе, коли довго не прокидаєшся,
І коли за собою лишаєш немиту чашку,
Я люблю тебе, коли злишся і не всміхаєшся,
І коли ти бурчиш, і коли із тобою важко…
Я люблю тебе, коли ти не можеш заснути,
Коли ти мені пробачаєш всі витребеньки,
І коли ти сумний, я також дуже люблю тебе,
І коли ти хворієш, і сердишся як маленький…
Я люблю тебе, коли в тебе холодні ноги,
І люблю, коли ти шепочеш мені на вухо,
Я люблю, коли ти на мене дивишся строго,
І коли спересердя раптом кидаєш слухавку.
Я люблю тебе, коли ходиш по килимі взутий,
І коли я ще сплю, а ти вже кудись втікаєш,
І коли тебе в мене немає, я дуже люблю тебе,
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ НАВІТЬ КОЛИ ЩЕ ТЕБЕ НЕ ЗНАЮ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229397
дата надходження 17.12.2010
дата закладки 01.08.2014
- Хочу моря, і чаю зеленого з апельсинами,
Хочу поле ромашок, і спокою на світанні,
І щоб більш не писалося з римами депресивними,
То й катрен цей сумний повинен бути останнім…
- Буде море тобі, і спокій у теплім літі,
Апельсини на узбережжі, і чай зелений,
А коли сумуватимеш – буде море із квітів,
І я завжди любитиму дивні твої катрени…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254965
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 01.08.2014
Жінці з нагоди Дня Матері присвячую…
Замість епіграфу: «Всі катастрофи у світі відбуваються через те, що жінка забула, якою силою вона володіє, і перестала спрямовувати її за призначенням» ©
Знаєш, я точка, з якої починається відлік… Точка, в якій сходяться всі елементи сущого. Я згусток енергії, яка має силу змінити всесвіт. Я краплина вічності, із якої починається сама вічність… Ти мені не віриш? Що ж…
Знаєш, я вмію просто бути і відчувати світ усім своїм єством. Давати слово очам, серцю, кожній клітинці тіла… Пропускати крізь себе усі природні стихії, ставати енергетичною матерією, яку треба втримати… або відпустити.. Будь ласка, не борони мені…
Знаєш, я можу горіти вічним сяйвом, або палати руйнівним вогнем… Бути бурхливою плазмою, яку неможливо втримати і залишитись цілим… Я можу бути готовою до знищення цілого світу – крім тебе, що носиш печать недоторканості… Будь ласка, не залишай мене…
Знаєш, я вмію бути повітрям… Легесеньким вітром, який віє прохолодою і оновленням… Смерчем, який зносить усе на своєму шляху… Вести за собою дощові хмари, чи розганяти ці хмари і виштовхувати із небесних закамарків сонце… Будь ласка, не дозволь мені тебе знести…
Знаєш, я іноді буваю водою… Стікаю світом, життям, людськими долями… Суцільними стінами, заштрихованими пасмами мостів між хмарами і нами… Я вмію текти усією своєю сутністю, всією собою… Так, що весь світ поглинає туман – жалю, скорботи, або ж ніжності… Будь ласка, тримай мене за руку – тумани минають…
Знаєш, я буваю землею… Приймаю в себе зерна, які проростають щиро і щедро… Іноді рідкісні трави, іноді дерева, іноді бур’яни… Буває, що і люди… Іноді врожай буває не таким, як ти того очікуєш… Будь ласка, доглядай за мною…
Знаєш, я Всесвіт. В мені мільйони галактик, мільярди зірок і планет, незліченна кількість цивілізацій. Я безмежна – не намагайся зрозуміти мене…
Я квітка. Несміливий пуп’янок, коли без тебе, повноквітна – коли з тобою. Відчуй ніжність моїх пелюсток, влови тонку хвильку мого аромату - не дай мені зав’янути передчасно…
Я крапля. Я здатна розпастись на молекули і знову стати єдиним цілим, здатна злитись воєдино з міріадами інших крапель. Здатна засохнути і лишити по собі лиш тонкий спогад – будь ласка, вбережи мене…
Я нота. Сумна чи піднесена, одна чи в натовпі – я пробуджую твою сутність, викликаю резонанс із струнами твоєї душі. Почуй мене…
Я промінь. Несміливо дарую тобі світло, повносвітно обігріваю… Вказую тобі, куди йти, коли тобі темно… Побач мене…
А ще, я камінь. Гладенька, чи шершава, річкова галька чи діамант – я однаково міцна, однаково цінна – оціни мене…
Знаєш, в мені незліченна кількість граней і безмежність світових образів… Мій горизонт нескінченний, моя сутність невловима і нерозгадана. Я нагадує тобі про найкраще, що в тобі живе. Мої обійми лікують біль, а поцілунки загоюють рани… Мої доторки ламають усі страхи… Мої погляди дарують крила… Мій сміх надихає жити… Моя слабкість пробуджує в тобі силу… Мої слова формують твій настрій… Моє мовчання вказує тобі напрям… Моя пристрасть єднає тебе із Всесвітом… Моя ніжність робить тебе м’якшим…
Якби не було тебе, мені не було б для кого бути… Дякую Тобі, що потребуєш мене! Будь ласка, люби мене!
З Любов’ю,
Твоя Жінка
Замість постскриптуму: «Жоден чоловік на світі не зможе зробити щасливою нещасну жінку. Лише щасливу жінку можна зробити ще щасливішою» ©
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258325
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 01.08.2014
Господи, можна мені хоч раз
Стрінеться той, що без зайвих фраз?
Той, що у відповідь на слова,
Вміє лиш мовчки творить дива
(Той, чия відповідь так проста –
Лиш поцілунком закрить вуста…)
Той, що уміє обняти так,
Щоби життю повернувся смак;
Що як пасмо відгорне з чола,
Очі побачу чистіше скла;
Що не чекає від мене змін,
Впевнено прагнучи до вершин,
Що не скорить його, не спинить,
Що на собі його не женить… :)
Господи, можна мені знайти,
Того, щоб поруч із ним іти?
Щоби не перед ним, радше за,
Щоби він - грім, а ми вдвох – гроза,
Щоби і вітру в нім, і вогнів,
Щоби нам вічності кілька днів…
Господи, можна мені зустріть
Того, що зміг би мене любить,
Не відчинять (бо й не відчинить),
Лиш обіймати, коли болить…
Боже, хай стріне мене такий -
Він буде вільним, хоч буде мій,
Лишить мій дім, як захоче сам…
Господи, вибач мене за спам!.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259660
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 01.08.2014
Янгол з породи відстаней і туманів,
Вічного диму, плеєрів і свічок;
З тих, що уміють голосно про кохання,
Видершись на незамкнений хмарочос;
З тих, що гітара й жінка лягають в руки,
Стерши кордони сумнівів і причин,
Янгол із тих, що не пасують сукням,
Одягу не тримаються і личин…
Янголи із таких не уміють матом,
Їм і життя не біль, і думки – не хрест,
Певна, він був назначений старшим братом,
Я впізнаю цей люблячий братній жест –
Легко по спині – мовби «тримай осанку»
(чи аби впевнитись, що до крил не стає?),
Янгол із тих, що з ними можна до ранку,
В небо дивитись з думкою про своє…
Тихі його слова і прості зізнання,
Очі його невиспані і сумні,
Янгол з породи відстаней і туманів,
Мабуть, вже не навідає моїх снів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260792
дата надходження 21.05.2011
дата закладки 01.08.2014
- Ти мене любиш?
- Сьогодні так.
("Престиж")
Сьогодні я люблю тебе, люблю! –
А завтра… буде завтра… чи й не буде…
Ти воском на міжкриллі намалюй
Ескіз думок, субстанцію етюду...
І поки я губитиму думки
Цілуй мене, лови мої повіки,
Сьогодні я така, і ти такий –
А завтра… мабуть, будуть інші ліки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261519
дата надходження 25.05.2011
дата закладки 01.08.2014
Твій час запізнився на вісім рішень, на вісім подвійних кав, він дзвонить тобі, щоб прийшла раніше, щоб він тебе не чекав, бо в нього сьогодні звільнився вечір, бо завтра в нього більярд, а ще тренажерка, і інші речі, в щоденнику їх мільярд…
Ти часто червоним малюєш губи, і носиш куртку-балон, він купить тобі натуральну шубу, і абонемент в салон, бо друзі, партнери, і всі успішні, і дами на рівні теж, бо в моді сьогодні не колір вишні, а чисто французький беж…
Твій час запізнився на келих брюту, твій шанс полетів в трубу – могла би прожити свій вечір круто, із понтом, не як-небýдь, могла б спілкуватись з достойним панством про інвестиційний фон, могла би відчути себе, як паства крутих віайпі-персон.
Ти часто читаєш на підвіконні, і ноги вплітаєш в плед, і вже десь увосьме у цім сезоні збираєшся на балет – не те щоби дуже мистецька пані, балет - дискотека-мім… А ще ти зумієш на барабані зіграти акордів сім…
Твій час запізнився на ром баккарді – з півлітра, хоча не факт; він скаржиться – день в нього був не в фарті, димить піаністу в такт, і каже, що прагне трохи забутись, і хоче випить за вас, і ти розумієш, що значить бути не там у потрібний час.
То ти недолуга, а він хороший – працює, кудись росте, і ти з ним завжди у числі запрошених, а часто і віп-гостей. І мамі твоїй він такий як треба, а мама завжди права, але коли він пригорта до себе, тобі болить голова…
І в каві твоїй зо три ложки цукру, і жодного коньяку, ти любиш, як ніжно лоскочуть руку, а він лоскоче щоку, а ще не цілує твої повіки, а їм так бракує губ, і якось так хворо.. і треба ліків від бежу, імпрез і шуб…
Твій час запізнився.. а втім, сьогодні – його запізнився час, колонки твої – і старі, й немодні – тебе затягнули в джаз… І ти розумієш, що ти в подальшім не станеш для нього всім. І він зрозуміє, що досить фальші… дзвінків десь за двадцять сім…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300251
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 01.08.2014
Попереду стільки дива, і стільки всього на двох,
Що це - важливе - можливим зробив не інакше – Бог,
Надав нам у руки віжки, а в долі – магічну річ:
Тепер у одному ліжку судилась нам кожна ніч…
Попереду стільки щастя, що вистачить до зірок…
Кайданки, що на зап’ястях – то наш добровільний крок,
Халепа, в яку ми втрапили, нам двом видається раєм,
І нам не шкода ні краплі, що ми тепер поза зграєю…
Попереду стільки «поруч», що хочеться жить і жить,
Чи тяжко буде, чи боляче – удвох усе розділить,
І вірити, і надіятись, і щоб закипала кров -
Бо вже не словами, - діями, показувати любов…
І будем поруч мудрішати, і жити в мирі з людьми,
І дітки нас будуть тішити, і тішитись так, як ми -
Тому, що нам має значення: любові без суєти.
І ми ще стільки побачимо, і ще об’їдем світи…
Ти знаєш, є люди зáвисні – та Богу з неба видніш,
Ми зможемо жити радісно, коли ми навіть на дні, -
Бо сила моя й наснага – твої тепер, позаяк
Я твій добровільний янгол, я в церкві сказала «так»…
© Ксенислава Крапка, 30.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303146
дата надходження 30.12.2011
дата закладки 01.08.2014
Жіночі думки – конструкція непроста,
Сьогодні муркочеш, а завтра з оскалом вовчим,
То світишся щастям, а то мов зняли з хреста,
То любиш усіх, то раптом плюєшся жовчю…
Сьогодні тобі сміється, а завтра – жах,
І барви волосся змінюються, як стяги,
То ти з усіма на рівних, то на ножах,
То спокою собі хочеться, то наснаги…
Лиш той, що вродитись жінкою не вдалось,
Не знає, який той вибір – тяжкий екзамен:
Сьогодні іще плануєш у список «Форбс»,
А вже через місяць раптово виходиш заміж,
І наче і вчора, й завтра були твої,
Непросто себе зловити у цьому леті,
Жіночі думки – це зранку вести бої,
А вже по обіді - із тістечками чаї,
Щоб ввечері опинитися на дієті….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324034
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 01.08.2014
Якщо бути чесною, все, чого хочу від тебе –
Це вічне кохання і небо (хоч можна без неба)..
І щоби колись, як зараз – отак, під ручку,
Дивитися, як до шлюбу ведуть онучку…
24.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324554
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 01.08.2014
Ти прокидаєшся, ставиш каву, сонно насвистуючи під чайник… Поки Славко про любов картавить, день починається, як звичайно…
Попід очима усе синіше – все таки вік вже міняє карти, - ясно, що нині до сну раніше… Втім, обіцяти усе ж не варто.
Ти відкриваєш щоденник, пошту – день починається, як звичайно, виписка з банку – бракує коштів, звиклий рінгтон «Піднімай – начальник!»…
Треба нарешті навідать бабцю – ліки завезти від сотні хвóрів, а по дорозі в обитель рабства, очі підвести на світлофорі…
День починається, як звичайно – кава вже третя, розмови всує: клуб, що відкрився – ну чисто стайня, тільки діджей його і рятує,
Тані (в сусідньому кабінеті) квіти кур’єром прислали нині – це вже за місяць, здається, втретє, ох і везе ж цій рудій драбині…
Потім щоденна робоча кухня, купа паперів, дрібні цейтноти, та і в обід голова аж пухне - їсти ж не можна, дієта проти.
Треба костюм завезти в хімчистку – поки під боком нема начальства, а у авто барахлить підвіска – значить, прийдеться шукати майстра.
Офіс гуде про щасливу Таню – вміє ж, зараза, вчепить мужчину… День розчиняється, як звичайно – гроші збирають комусь на сина,
гримає шеф, бо роботи маса, внутрішня пошта на сміх розлога, сутінки полум’я в небі гасять, офіс розходиться по барлогах…
Поки Славко про любов картавить, миттю додому – вдягнутись, взутись, нині запрошена на виставу – ти маєш бути «як має бути».
Твій кавалер при грошах і пузі – з тих, що «пробилися в дев’яностих», тільки не треба творить ілюзій, тут усе просто, занадто просто:
тут за бугром і дружина, й діти; гроші, що може купить пів міста; тільки нема про що говорити, надто велика у часі відстань…
Зморшки легенькі мозолять око, добре, волосся хоч не сивіє, паспортний вік забирає спокій (більше у мами – про внука мріє),
може, якби не великий гонор, вийшла би заміж, вже мала б діток, тільки на небі, напевне, зговір – вічно судилось «в дівках» сидіти…
Звикле мохіто, чужий мужчина, очі по залу шукають «свóго», наче для суму й нема причини, та й веселитись тут ні до чого,
завтра так само: робота, справи – зайнято, завчено, звикло, ясно… Поки Славко про любов картавить, купа життів без любові гасне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338850
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 01.08.2014
Буває біль, який лікують кавою,
Чи ванною із запашними травами…
Твоя жіночність наділяє правом
Часами не дотримуватись правил,
Часами фліртувати з незнайомими,
Чи раптом ображатись на дрібниці,
Буває біль, який лікують домом,
І каблуками на високій шпильці…
Ти маєш право на останнє яблуко,
І додаткову плитку шоколаду,
Ти маєш право бавитись у зваблення,
Твоя жіночність буде тільки рада,
І квіти щоб завжди бували свіжими,
І щоб частіше випадали знижки,
І щоби ночі пристрасними й ніжними,
А після них іще сніданок в ліжко…
Буває біль, який лікують подруги
У вечори з кіном, вином і димом…
Твоя жіночність дозволяє подвиги,
Які стають і ліками, і стимулом –
Раптово взяти і змінити зачіску,
Роботу, місто, одяг, поведінку…
А уночі згорнутися калачиком,
І тішитись, що народилась Жінкою… ;)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381823
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 01.08.2014
Боже, що в небі щасливо єси,
Як там у хмарах? Чи видно зміни?
Слухай, спускайся. Перекуси.
І розкажи мені всі новини.
В мене тут риба, вино і хліб,
Чай, і до нього смачні цукерки,
Я тут вже думаю кілька діб,
І розмовляю в своє люстерко…
Боже, чому все таке складне?
Люди не вірять собі і в себе,
Плутають хибне і головне,
І звинувачують в цьому небо;
В душах – колекції із образ,
А у очах – якось пусто, темно,
Боже, пробач мені мій сарказм,
Але Ти гроші створив даремно…
Як Тобі риба? Чи не сира?
Ну а вино – чи тримає марку?
Бачиш, в людей специфічна гра,
Їм би налити собі у чарку,
І розбирати якісь там ноти,
Щось у букеті, й казати «люкс»…
Бач, які дивні у нас турботи,
Вибач, що рідко Тобі молюсь!
Якось так сумно, що світ сіріший,
Ніж видавався мені колись,
Сонце тепліше було раніше,
Мрії, либонь, чи не всі збулись,
Я вже не бачу в калюжах неба –
Просто обходжу їх зазвичай,
Якось і менше для щастя треба:
Рідні-кохані, і добрий чай…
Боже, пробач мені вічні муки -
Те, що я порпаюсь у собі;
Що назбирала в думках пилюки;
І загубилася у юрбі;
Те, що слова – то єдиний кремінь,
Щоб розпалити вогонь в душі …
Боже, пробач ту душевну темінь,
Як не вдаються мені вірші!
Якось просити Тебе не зручно,
Повно людей, яким це важніш…
Може, щоб рими звучали гучно;
І щоб тепло наповняло вірш;
Щоби листи від руки писались,
Люди живі були і чудні,
Щоби у пам’яті залишались
Добрі дрібниці, і світлі дні…
Щоби не бачить уявні межі;
Щоби життя як не джаз, то блюз;
Щоби із Ейфелевої вежі
Крикнути якось, що я люблю!
Щоби претензії і образи
Я не висловлювала Тобі,
І щоб до мене іще не раз
Ти заглядав на смачний обід… ;)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411014
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 01.08.2014
Мені хочеться розказати тобі про світ,
Про світанки, якими сонце каже «привіт»,
Про морозний туман, і морський соромливий бриз,
Про маршрути, якими краплі летять униз,
Про мереживо, січнем плетене на вікні,
Про метеликів, що злітаються на вогні
(Тих щасливих, що їхні крильця не обгорять),
Про струмки, що із них народжуються моря,
Про веселку, що заглядає в небесну вись,
Про дива, що живуть усюди, лиш озирнись…
Мені хочеться показати тобі життя,
І людей, що горять на спомин своїх звитяг,
І місця, у яких шукають життєвих змін,
І міста, у яких світає під передзвін,
Жовте листя, що вітром витріпане до дір,
І калюжі, в яких відбите світіння зір,
І як голуб туркоче милій про небеса,
І як спокоєм наповняєшся у лісах…
Я хотіла б тебе навчити ловити час,
Пити чашу життя, неначе вино причасть,
Відкладати на завтра рішення непрості,
І упевнено почуватися у житті,
Поважати думки, і мрії – свої й чужі,
Цінувати людей, що друзі – не в мережі,
І тепло, що буває тільки від рідних рук,
І момент, коли друг тобі більшим стає, ніж друг…
Я могла б тобі зекономити помилки,
Передати усе, що бачила за роки,
І забрати усе каміння з твоїх доріг,
Щоб життя тобі, наче килим, лягло до ніг,
Щоби ти розуміла ціну чужим словам,
Щоб частіше була щаслива, аніж права,
Щоб надій убачалось більше, ніж безнадій…
Але доля твоя, тому жити тобі у ній!
І лежать на твоїм шляху ще роки й роки
Щоб відчути життя на запахи і смаки,
Пережити любов, і ніжність, солодкий щем,
Танцювати свій танець пристрасті під дощем,
І ставати мудрішою, вчитися і рости,
Розуміючи, що життя своє твориш ТИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420728
дата надходження 24.04.2013
дата закладки 01.08.2014
Я все життя як Буквар читаю,
Все відкриваю для себе світ.
Деякі правила прогортаю,
Інші – вже вивернула на спід,
Вже назбирала чималі чарти
Графіків, списків і діаграм,
Мабуть, прийшла вже пора навчати,
От я знання тобі й передам.
Знаєш, маленька, ти завжди маєш
Бути натхненною і цвісти,
Навіть (чи надто), коли лишаєш
Ззаду палаючими мости;
Навіть, коли ти здалась без бою,
І у душі – водоспад образ,
Плакати варто лише з собою,
Сльози – не краща з усіх прикрас.
Ще, ти повинна, моя хороша,
Бути «повинною» лиш собі,
Примус – то надто невдячна ноша,
Крила приємніші від горбів;
Те, що даруєш, даруй від серця,
Що віддаєш – тільки самохіть,
Все це здобутками обізветься,
То ж не шкодуй про це ні на мить.
Дякуй за ранки, і дні прожиті,
Добрих людей, світлий сум і сміх.
Тим, що наскрізь у життя прошиті
Часто кажи, що цінуєш їх;
Також цінуй ту, що у люстерку –
Цей із ресурсів – навіки твій.
Більше пильнуй у собі цукерку,
Втім, і обгортку носити вмій.
Рідше вдягай декольте із міні,
Більше показуй, що справді варт;
Не потурай нездоровій ліні,
І не тікай у пустий азарт.
Зуби пильнуй, і відрощуй коси,
Дім свій завжди в рукавичках чисть,
Хай буде завше запасів досить,
Щоб пригостився раптовий гість;
Не залишай без води вазони,
Думай, кому говорить «люблю»;
Після ночей від думок безсонних
Личко невиспане підмалюй;
Вчися рівненько тримати спину,
І елегантно сідать в авто,
Щоб не задумувались мужчини,
Перш, ніж тобі одягнуть пальто;
Вартою будь подарунків, квітів,
І, коли любиш, то не тримай…
Щоб Головний-Чоловік-на-Світі
Вірив, що рівних тобі нема!
***
Ти в мене гарна ростеш, нівроку,
Ніжна й невинна твоя краса.
В тебе два зуби; тобі півроку,
Світ - лише іграшки й чудеса.
Ти так натхненно хапаєш ніжки,
І запихаєш до рота їх…
Я ж от надіюсь тебе хоч трішки
Від помилок вберегти моїх.
Зараз не сплю, бо ночами плачеш,
Личко сховавши в моїм плечі;
Потім не спатиму, бо з побачень
Ти повертатимешся вночі.
Зараз поради вкладаю в строфи,
Щоби у пам’яті збереглись;
Потім ти скажеш – «Ну катастрофа,
Мам, ти дістала вже, відчепись!»
Хочеться дякувати-радіти –
Як пощастило з тобою нам!
Деякі мами не мають діток,
Деякі дітки не мають мам!
Хай тобі, доню щастить частіше!
Хай із усім у житті щастить,
Хай від недобрих людей чи рішень
Бог тебе спинить і захистить!
Хай береже від лихого слова,
Марних марнот, і бездумних літ.
Всього найкращого, будь здорова!
Виховай внуків моїх, як слід. ;)
20/06/2013
(З нагоди півпершої річниці моєї донечки Квітослави)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432538
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 01.08.2014