Ти навіть не колишня, ти - ніхто!
Була ніким, і підеш у нікуди...
Чому ж і через рік, чи два...хоч сто,
У всіх тебе вбачатиму, повсюди...
Ти навіть не колишня, хоч була
Для мене всім. В тобі і рай, і пекло...
Ну от навіщо доля нас звела,
Щоб сонце потім зникло і померкло?
Ти навіть не колишня... Хоч тепер
Вже все одно...В житті воскресну новім!
Я фенікс! Я живий! Я не помер!
Душа лиш на місточку калиновім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661659
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 21.12.2018
Без крил не буває польотів,
без сил не буває пілотів,
її не буває без нього,
та в мене немає нікого...
Я босий і все це косить,
викошує нас потроху;
дивно, що досі Вірю,
і вмираючи дякую Богу...
Холоне у жилах надія,
зникають у буднях люди:
сьогодні ти нібито є,
а завтра тебе не буде...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817459
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 21.12.2018
Читаю Шевченка на вечір.
Болять плечі від прожитого дня.
Мене нема.
Пустота десь рівні грудей.
Чому люди не люблять людей?
Чому чути постріли в спину?
«Ану давай на коліна!!!»
я чую з останніх новин.
Все без змін.
Все ті ж самі кров і зброя.
Боже, чому я тут, і хто я?
Небо покрите зірками.
Що буде далі з нами?
Маленькими кроками наближаюсь до краю.
Я не знаю що робити,
куди йти, що говорити?
Читаю Шевченка на вечір.
Це моя лінія втечі.
Звір вистрибує з клітки,
кусає глибоко, до крові.
Я не думав що ми не готові.
А ми готові?
В голові не лишилось нічого
Окрім криків, крові і болю.
Будь ласка, кидай зброю.
Підійди, побудь зі мною.
Подивись мені в очі і скажи,
що зробили з нами?
Для чого нам дали у руки ножі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770594
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 23.02.2018
І знову правдою торгують в Україні,
І знову лихо засівають по степах.
Кістками землі, моя Україно,
Кати вкривають. Правда де свята?
Руїна була за часів твоїх, Тарасе.
І що ми бачимо тепер, в сучасні дні?
Синів твоїх і доньок запрягають
У те ж ярмо… А ти ж усе прорік.
Якби… Якби… Якби ми чули слово,
Яке для нас, Тарасе, ти писав.
Не плакала б вкраїнська мова,
І нарід твій би не ридав.
А так шукаємо ми правди
Не на своїй, а на чужій землі.
І чи хтось скаже, що не правда,
А є війна поміж братів.
А що тепер? Запроданці і юди
Продали б Україну москалям?
Прокиньтесь, схаменіться, люди,
Вкраїна для усіх одна.
І так боролась Україна,
Як ти, Тарасе, нам писав.
А кров з ребра тоді точилась…
То що змінилось за цей час?
Чи кров не точиться святая?
Чи може мир на цій землі?
Чи може та старая мати
Не жде ще сина із війни?
Ти дивишся, Тарасе, на Вкраїну
З високої Чернечої гори.
А кров тече, тече та без зупину,
З часів майдану – чорної доби.
І вже б доба для всіх ота минула,
І кров братерська в море не текла.
Аби вкраїнські схаменулись люди,
Почули б те, що ти для нас писав.
© Тетяна Гриндула 26 лютого 2017 р. (13 год. 45 хв.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724210
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 23.02.2018
[i][b]"Як умру, то поховайте
мене..."[/b][/i]
О, наш Кобзарю, мій Шевченку!
Чому так тяжко зажуривсь?
В рідну похований земельку
На Україні, що як неньку
Ти так любив її колись.
Стоїш у Каневі на кручі
Уже багато літ і зим
І чуєш, як реве Ревучий,
Даруєш сум вербі плакучій
Журливим поглядом своїм.
Ти мучився, поневірявся
По наймах, службах, по світах
І, мов коханій, присягався
Вкраїні, і навік поклявся
Її звільнити... У віршах
[i][b]"Возвеличу
рабів отих малих, німих,
я на сторожі коло їх
поставлю слово".[/b][/i]
І возвеличив, і поставив,
Та так, що світ почув увесь!
І розірвалися кайдани,
І показилися тирани,
І воля вимріяна єсть!
Чому ж в очах зажура знову?
Якби ти встав та подививсь
На ту Вкраїну вольну й нову,
Неначе ясочка, чудову,
Яку ти заповів колись...
"Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли", -
До прірви, як отара, йдуть
І на плечах ярмо несуть, -
То туга б серденько здавила.
"О, люди, люди - небораки"...
Ти ці слова писав колись -
"Ви ж таки люди - не собаки"...
Устань з могили, подивись -
Чи так ти заповів? Молись!..
То, може, й ми молитись будем
Та бить поклони по кутках,
Щоб Україну злії люде -
І ту, що є, і ту, що буде,
Не розірвали по шматках
Та не розпродали, небогу -
Земельку "німцеві", а ми
Розліземось межи людьми
І підем в наймити з дітьми...
Молись, Тарасе, з нами Богу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739830
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 23.02.2018
Був ранок, і сонце на лапи ялин
Накинуло вже позолоту.
Брели з оленихою, схожі в один,
Двійнятка по краю болота.
Старанно по сліду, тримаючись в ряд,
В траві обережно ступали,
І в променях очі в смішних оленят
І носики чорні блищали.
Здавалось все мирним, і тиша була
У світі тваринних ідилій,
Та з блиском сталевим зіниця ствола
Вже хижо дивилась на цілі.
Здригнулись ялини, і грубо свинець
Звершив свою чорну роботу.
І з жахом малята, одні, навпростець
Пустилися в ліс по болоту.
Далеко в гущаві, в дрімучих кущах
Спинились і впали безсилі.
І розпач в великих, блискучих очах
Застиг у звіряток змарнілих.
Був ранок і вечір вчетверте підряд -
Ще відчай відступить не скоро,
А двійко голодних, сумних оленят
Бредуть спотикаючись бором.
Їх ночі морозили холодом зір,
Лякали в грозу блискавиці.
І знову жахливий, стріляючий звір
Десь поряд палив із рушниці.
Над ними у кронах кричала сова -
Ховались від неї плямисті...
Тривожно дубина шумить вікова,
На вітрі наспівує листям.
А двійня крадеться, іде з укриття
На луг з запашною травою.
Несуть оленята над смертю життя
На ніжках тоненьких з собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770712
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 23.01.2018