Чи не тому, що я тобі - ріка?
(Дорога? Перепона? Бездоріжжя?)
Не знаєш сам дочасу. Але ніжність
росте крізь ніч, що мов земля, глевка.
Що мов вода, якій немає дна.
Пребілий день пресинім снігом
повен.
Мовчать ефіри, музи і весна.
І Бог мовчить.
А ти - будуєш
човен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790159
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 04.05.2018
Так стало. Так могло быть и вчера,
И год назад, и там, в шестидесятых…
Охряное вино на дне заката,
Песчаный берег… Славная пора.
И вечер, словно длинный список книг -
Ещё не читан, только обозначен.
И разговор не ладился - был начат
Не к месту, вскоре сам собой затих…
…Ведь так сидели, вероятно, у
Эдемских врат все выходцы из рая,
В надежде, что их бог не покарает,
Перед прыжком в кротовую нору…
Легко молчать. И, верно, так молчат
О душах умерших, тепле любимых женщин,
О том, что никогда не совершат,
Но, совершив, раскаются, конечно.
Так дерево растёт – за кругом круг.
…Теперь по-существу: поминки в восемь.
Тебя могло не стать в любую осень.
И горько на душе – твою уносит
В глубокую кротовую нору.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778386
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/10/109/256/109256011_cb36ca41319fc2910bccca0947e1a4b6.jpg[/img]
Что это было? Пламенный угар?
Случайных встреч внезапная двузначность…
Между орбит давно остывших пар -
Туманности залётной непрозрачность…
Планеты, что давно кружились врозь,
Лучами чувства не пересекаясь…
Коль нет любви – по жизни повелось –
Приходит (вне орбиты) – воровская…
Приходит, чью-то душу озарив,
Внезапным светом майского сиянья.
Слетают годы, лгут календари,
Мелодия неровного дыханья
Врывается, как вихрь, в привычный быт*…
Затмение любви – туманит разум,
И страсть – короной солнечной дрожит,
Сдвигая сферы, незаметно глазу…
Так душно в мире! Так мне тяжело!
…Затмение… Что с нами будет завтра?
Дождь проливной с утра стучит в стекло,
Сменив погоду жаркую внезапно.
*мелодия - Сергей Любавин - "Эта женщина"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747140
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 22.08.2017
Двоєдині у лоні
Поскінчались казки,
І не ті у долоні
З неба впали зірки,
Що про щастя говорять...
Залишилась сама.
Прийде осінь. І скоро.
А за нею зима,
Де впадати у відчай
Безнадійно... Облиш.
Сніг плекатиме вічність,
І залишиться лиш
Ненатхненно писати
Недолугі рядки,
І нікчемно гортати
Із життя сторінки,
Де багаттям палаєш
У жадання раю...
...ти колись прочитаєш
Цю сторінку свою,
Що сховалась у стопці
Вікової дурні,
Мов дівча поміж хлопців
У юначім вбранні...
Хай засне у книжині
Занотований біль,
Що належить віднині
Вже не тільки тобі.
Ти це мала би знати
Про кохання... А втім...
Книгу вкинь у багаття
Із осінніх листів.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117081900929
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746799
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Закат. Рассвет. Стоишь под небесами.
Кто ты? Зачем? Откуда? Почему
Должны искать ответы люди сами?
А тот, кто знает – некогда ему.
То свыше глас, то голос из-под спуда
Таких глубин, где полный кавардак:
- Кто ты? С каким прицелом и откуда?
Зачем ты нужен вообще, чудак?
Не отвечай.
Ты знать не знаешь, кто ты.
Но ясно, что не ангел и не бес.
А в небе слишком много позолоты –
Безумная безвкусица небес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746357
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 16.08.2017
***конкурсное стихотворение на фестивале ИНТЕРЕАЛЬНОСТЬ 2017 с обязательным использованием строки НО САМЫЙ ЦЕННЫЙ, ВСЕ-ТАКИ, ПОДАРОК***
Окончен бал. Мой праздник. День рожденья.
Все разошлись. Я, выбившись из сил,
Как генерал прошедшего сраженья,
Веду подсчет трофеев... И могил...
Как взрыв, звонок. Ты встала на пороге,
И сердце замерло. Я задохнулся... Не
верю... Верю... В чудо... Боги, Боги!..
Из снов былых явилась... Как во сне,
Мой дар Богов... Я, словно пролетарий,
Среди награбленного... Нужного ли?.. Нет?..
Но самый ценный, все-таки, подарок
Тобой дарованный здесь, на пороге, мне.
Колодой карт нам выпали дороги.
Я выиграл, поэт и баламут,
Среди подарков звездные пороги,
Те, на которых я тебя приму.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117081407749
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746086
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 14.08.2017
Скрывай порыв. В круговороте слов
На дно души прячь помыслы и мысли.
Ведь (сразу!) он не обещал любовь?
…Почаще улыбайся, и не кисни.
Какая блажь – пенять на зеркала!
Не делай из попутчика – героя.
Он просто оказался из числа,
Кто ночь встречает каждый раз с другою…
Лети себе – оторванным листком
Легко, легко кружащим по аллее…
Скрывай порыв. Не думай : «Что потом?».
Ведь он тебя – нисколько не жалеет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745357
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 09.08.2017
Ти віриш, що надія - [u]вже[/u] подія,
і я давно боюся цих подій,
і ранок мій, що обрієм жевріє,
написаний іще лиш по воді?
Не вір як раз тепер, коли я знову
закохана у свій непевний день...
так втомлена, що впевнено готова
перетворитись з бранки на мішень.
Я - винна...
за журавлик паперовий,
скалічений буденності гіллям.
Мій влучний, чистий янголе любові,
прости мені...
Прости мене...
Стріляй...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739228
дата надходження 25.06.2017
дата закладки 26.06.2017
Рассветная пора нетороплива,
вжимается бессонница в висок,
и бесполезна иглотерапия
черкнувшего дождя наискосок
проём оконный, чёрные деревья,
соседнюю высотку, фонари...
Рассвет застыл на грани недоверья...
Не тороплю я робкий миг зари,
когда все краски кажутся фальшивы,
когда звучит как флейта водосток,
а светотень –
прекрасным танцем Шивы
вплетается в сиреневый восток...
Весь этот миг, как полотно Гогена,
в котором всё канонам – поперёк,
летит на свет,
вдруг вырвавшись из плена,
как отогретый солнцем мотылёк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738199
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 17.06.2017
Ти прости мені, Ніч,
Що волію кохання бажати...
Щиросердно прости,
Бо бажання- у звичці людській.
Звичайнісінька річ-
Все говорячи, щось приховати,
Як ховає мотив
Сутність пісні на мові чужій.
Зоресяйна, пробач,
Що в долонях не втримаю зорі,
Ті, які ти мені
Зорепадом жаги пролила.
Ти зірками не плач,
Не губи їх даремно... I'm sorry...
Саме час по одній...
За любов... Із твого джерела...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117022613536
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720509
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 27.02.2017
...о боже, о боже, до боли зубной, до дрожи,
до острых и злых подгибающихся колен,
он нужен мне, боже, он, знаешь ли, мне дороже
стихов, каблуков и ухмылки луны бульдожьей,
далеких морей, Будапештов, Парижей, Вен...
Я таю, взлетаю, я знать ничего не знаю,
лишь стоит подумать, что где-то на свете - он.
Плыву, исчезаю, теряю ключи, теряю
пароли, контроль и предмет - нет важней детали -
на коем носить можно шляпу, берет, шиньон...
Пожалуйста, боже, ты знаешь мои проколы,
ты видишь меня сквозь бинокли свои насквозь...
Ну что тебе стоит столкнуть нас в пустынном холле,
в толпе, в зоопарке,в трамвае ли, на футболе,
в бистро, в ресторане, за стойкою - чтоб не врозь...
Чтоб вдруг - навсегда исключительно и напротив,
чтоб слов не искать, как иголку в чужом стогу...
Господь деликатно вылавливал в миске шпроты...
Вздохнул... Улыбнулся... И вымолвил:
- НЕ МОГУ.
МНЕ ВООБЩЕМ НЕ ЖАЛКО, НО ЕСТЬ ТУТ ОДНА ЗАМИНКА...
( ...А СЛАВНО СЕГОДНЯ СВАРИЛИ В РАЮ УХУ!...)
-ОН "СЪЕСТ" ТЕБЯ, ДЕВОНЬКА, БРЯЦНУВ ИЗЯЩНО ВИЛКОЙ.
И - БЕСПРИСТРАСТНО ВЫБРОСИТ ШЕЛУХУ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715706
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Поема створена у співавторстві з поетесою Тетяною Череп-Пероганич
У людства далеко не кращі часи...
Спинись і послухай оті голоси,
Що чути, неначе потік джерела...
Немов поцілунок, торкнеться чола
Кохання одвічного спомин віків...
І кожен шукає до нього шляхів...
Та, хоч буревієм шляхи замело,
Кохання надія вінчає чоло.
..........................................
… Моя Еврідіко, чому я не зміг
Дотриматись слова –
Ще крок – і поріг…
Ступили би з мороку в царство любові.
Як жаль, що розтануло все на пів-слові…
На ложе любові поклав би тебе…
Та де ти, кохана, тепер? Де ти? Де?
А тілу так хочеться втіху відчути…
Із Царства ж Аїда назад не вернути…
Ти там, а я тут. Тішу спомином серце:
Коли ми удвох… Щастя дощиком ллється…
Як хвилі на морі – одна до одної -
Отак ти і я…
Двоєднання з тобою…
Цілунками пестив би знов твої груди…
Тепер тільки спогадів музика всюди…
....................................................
І спомином, повним п’янких протиріч,
Відлунням у горах нашіптує ніч...
....................................................
- О ні... Ну не міг ти, Орфею, чекати,
Допоки ми вийдемо з царства пітьми...
Твій розум, затьмарений місяць Гекати,
Накази Аїда здолати посмів...
Нездійснена мрія...
Та я розумію...
А як ми кохалися... Вуглики жару-
Твої поцілунки на тілі рясні...
Як, втомлений шалом, ти грав на кіфарі,
А я танцювала в оголенні снів...
І дихали груди...
Цього вже не буде...
П”янкий, наче ночі царя Валтасара,
Твій погляд востаннє пекельним вогнем
Обпік мене всю, спопеляючи жаром...
О, як же ти прагнув... Ти прагнув мене...
Мене вже немає...
Та я вибачаю...
Немає... І лиха я шепіт сприймаю...
Глумління розпусти... Йому залюбки
Приниження гідності... Знаю... Я знаю-
Вакханки розірвуть тебе на шматки,
О мій кіфареде,
Мій мащений медом...
.............................................
Розлука приходить, коли не чекаєш.
Спочатку знаходиш – а потім втрачаєш.
Печальні минулі історії вчать
Нас слово тримати, аби не втрачать…
Аби не губили ніколи повік
Орфеї коханих своїх Еврідік.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116121703487
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707038
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.12.2016
(Може, Гості? А може, Агідель?)
Від пустині Месопотамії
До Тібету вирують пристрасті.
Не рахуйте за полігамію
Це роздвоєння особистості.
На розпу/с/ті я кінним витязем
Зачепився пером і шпагою,
Тягну жереб, та все не витягну:
Може, Наті? А може, Агі?
Хто достойніше? Хто прикольніше?
Краще хто володіє римою?
Я б іслам прийняв... Та боюсь лише:
Трійко нас Болівар не втримає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705388
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
Твій теплий голос колисає смуток.
Нехай засне навік і відійде,
Луною в ніч осінню упаде,
Твій голос - золотого листя жмуток.
Для полинових днів гірких - спочинок,
Багряних снів змережена печаль.
Душі відлуння в роздумах з проваль
У пам"яті, де час - потік піщинок.
Тридцята осінь, чи двохсота?.. вкотре,
Заколисай невіри сивину.
Гадаєш спину з остраху зігну,
Гадаєш, доля більше не пригорне?
Пригорне, - попелище зродить колос.
Твоя сльоза, очищенням до ніг
Впаде, а лихо - сміттям - за поріг...
Молитвою летить твій теплий голос.
13.10.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694302
дата надходження 14.10.2016
дата закладки 16.11.2016
Пересохший родник...
А ведь сколько испито когда-то...
В подсознаньи возник
Калькулятор, считающий даты
Наших встреч...
Дрожь твоих преклоненных коленей
В ожидании сладкого плена...
Это бред.... Между нами стена...
Я один. Ты одна.
Я на праздник Ильи
Колос ржи дистиллирую каждый,
И настой спорыньи
Исцелит виртуальную жажду
Наших встреч...
И увижу тебя на коленях
Отражением эхо вселенной
Тайны жизни, испитой до дна.
Я один. Ты одна.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116091500916
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689021
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 18.09.2016
Дважды не спрашивай зеркала гладь
Черную книгу и мёртвые листья,
Молча судьбы завивается прядь,
Как тишина сладкозвучная, лисья.
На перепутье святилища блеск
Боли вуаль разорвёт на лоскутья
В темное время затишья небес
Юности острым серпом Новолунья.
Сбросишь одежды земного венца -
Липкую пыль, что дарила темница…
И когда пламя коснётся лица
В царстве своём помяни меня, жрица.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680501
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 29.07.2016
- Здрастуйте,пане Лікарю. Так, я - тут...
Та, що сміялась у вічі і промовляла:
- Стріли у серці? ...надій кровоспинний джгут?
- Що Ви, отямтесь! У мене - чіткий маршрут.
Тими дурницями я вже "відхорувала"...
Виросла, вистигла, вийшла на рівний шлях:
а) ніжних амурчиків - кинувши на поталу;
б) квіти лишивши незірваними - в полях;
в) всіх соловейків неслуханими - в садах...
В мене - холодний меч і міцне забрало...
В мене - дракони, безодні, палітри, сни...
я НЕ ЧЕКАЛА ні зустрічі, ні - Весни.
...тільки все стало-
ся
і...
Мене - не стало.
- Знаєте, Лікарю, хворість приходить як?-
довго ЙОГО не чуєш і - все не так,
літо стає, наче осінь - терпке на смак,
сам із собою до бою ідеш уперто
...і...
Падають вежі, ламаються вщент мечі...
На голуБІВ обертаються всі сичі,
і відлітають - до Нього... бо уночі
раптом - до смерті- почути б...
нечутне
- Де ти?
...й звісно - безсоння,слова, лихоманка, пульс...
І колективна втрата рівня IQ - у муз...
...Різні мурахи
у МОЗКУ дають концерти.
З тими мурахами, Лікарю, геть біда -
в них там - мости Мірабо, рятівна вода,
плачуть на сцені Офелії і Джульєтти...
Цілодобово - аптеки, кіно, таксі...
І безупинно повторюють геть усі
ставши у храмах мурашкових
на коліна
Лихо!- неначе молитву- його ІМ'Я
те ,що забути я легко й давно повинна.
бо - не зі мною...
Не мій.
Не для мене...
І я - не я...
Слухав байдуже усміхнений ЛІКАР ЧАС.
вправно вистукував пальцями "Венский вальс"...
чухав борідку... мугикав під ніс ледь чутно...
( Знехотя серце моє на шматочки рвав
і молодому хорту під столом кидав.)
- ось,що Вам можу сказати я - Лікар Час -
Вашу хворобу лікують не ліки - ЧАС...
Щоб віднайти вам загублену Вас - для Вас
тричі на день по крупинці - у чай... У квас...
й - жодних віршів.
ну... Бувайте.
-Агов... Наступна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679791
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 24.07.2016
Заблукала бджола-
На віконну потрапила сітку.
Ніч Купала пройшла,
Та чарівну не знайдено квітку.
Лиш отруйним дощем
Пролилася і в серці зосталась
Не написана ще
Теорема про недосконалість
Сього світу, де ми
І зустрілись, та не зустрічались,
Де в покрові пітьми
Всі палаци з піску будувались,
Де прогаяний час
Перелився з любові в байдужість,
Мов у двір перелаз.
Невисокий. Та сили не здужать.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116071700854
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678634
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Заштрихован водой этот, в общем, не нужный мне город,
разделённый на серость – и вязь разноцветных зонтов.
Просто где–то во мне умирает не найденный повод
променять этот карцер на цепи других берегов,
где зарёй (как и тут, но поздней) догорают надежды…
дождь, осипший до мороси, трётся о зелень весны…
где, проснувшись, восток разрывается радугой между
ароматами ночи и полусырой новизны.
Там, возможно, не лучше, чем где–то...
но вера – не верит…
И во имя неё, и во имя далёкой весны
я готова отдать все права на навязанный берег,
где надежды – заплаканы маем…
и болью тесны…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666022
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 15.05.2016
Як журавля у небі не дістати,
Тріпочеться синиця у руках.
Хоча Амур і сам, неначе птах,
Його утіха - змусити кохати.
І озирнеться, капосний, лукаво,
Стріла із арбалету шурхотить.
Ще й не знайомі, а вона летить,
Не зверне вбік, ні вліво, ані вправо.
До нас безсилих лащиться, вповзає
Вужем у серце, солодко проткне
І назавжди у темряві замкне...
Душа наосліп журавля шукає.
03.05
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664797
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 09.05.2016
Порталы открыты и души скользят.
У первой слезы недостаточно соли,
Зато бесконечность - безвременность боли,
Забыть не дано, хоть низвергнут стократ.
Низвергнут...для бездны и теней косых
Не видимых глазу столетьями множит
Бездомные души...уймись же, похоже,
Голодных накормят, обуют босых.
Рассудок повержен: безвременность - ночь
И свет фонаря тусклой свечкою тает.
Где скорбь, там надежды лишь призрак витает,
Отверженным миром уже не помочь.
Зачем мы ему, когда рвется портал? -
Рождается новое светлое имя.
Чего ж ты являться мне не перестал
Молитвою, мантрой и всеми святыми?
06.05.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664466
дата надходження 07.05.2016
дата закладки 07.05.2016
А сонце, розпочавшись з підвіконня,
зимою в літо стіни фарбувало.
Куди я, звідки? – з постелі в безодню…
на пошук неба…
віра по лекалам.
Сніданок канув в майже добрий вечір.
А наші фото – у труну історій.
Я народилась з почуттів.
Доречі,
вони лишились, де щастило в горі.
Не хочу зайве… зайве, крім «кохаю».
Збираю постіль.
І в чергове згасну
десь на зупинці спогадів до раю…
…ти – не помилка…
То весна невчасно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663748
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 04.05.2016
Вот и встретились. Ну...
Так бывает... Виват Интернету!..
Ты стихов белену
Завари, как напиток поэту.
Из желаний любых,
(кис кисе?), заряди батарею.
От унылой судьбы
"Быть как все" уходи поскорее.
Потаенный безнал
Обналичь, обойдя все заслоны.
Ты такая одна-
В беззаконьи- основа закона.
Эстакадою дней,
Опоясан экспрессии бантом,
Вдаль несется по ней
Твой экспресс, безнадежно-талантлив.
В душном гадоаду
Литератороавторитетов
Я тебя подожду
Среди тьмы, как посланницу света.
Выпьем творчества яд,
И заложим иные основы-
Я и ты. Ты и я.
Мы. Поэты. Волшебники слова.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116050300482
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663534
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 04.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2016
Занятие лучшее для идиота-
Работа, работа, работа, работа...
Давно бы приехал, да все вот пашу,
И стЕхи из нета тебе я пишу...
........................................
Письмо. Интернет.
Исцелит. Искалечит.
Бывают и встречи.
Нечастые встречи.
Бывало. Но мало.
Вогнал Ахриман
Во мрак виртуала
Реальный роман.
Экран полутемный...
И в тело вошли
Письма электронного
Нервы земли...
.....................................
Я не стану ловить
Слов любви. Ибо знаю им цену.
Этот словообман-
Словно звезды,
Что тают во мгле.
Виртуальность любви.
Выступает на голую сцену
Наш случайный роман,
Слишком звездный
На грешной земле.
Нет. Не стану ловить
Сны любви. Я-то знаю им цену.
Я не стану... Не стану...
И верю- вернемся в реал.
Ожерелье любви
На тебя я сегодня надену
Лайкосмайлами писем,
Хотя я от них и устал.
................................
Ты вышла из нета,
Мне сделав больней,
И нет у поэта
Иных ахиней,
Как стЕхами НЕТ
Загружать до утра.
...Не спится, поэт?
На работу пора!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116040600988
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657552
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 07.04.2016
Ну що ж, Джульєто, життя - вже проза.
Тушкуй котлети. Суши мімози.
Чекати досить Коня і Принца.
Знімай пуанти. Тобі за тридцять.
Звикай, Джульєто, до перших тріщин
в ранковім люстрі - нестерпно віщім.
Нестерпно чеснім. Чужім - нестерпно...
Де мерзнуть ноги. Чи - крила терпнуть?
І терпне спогад - вуста гарячі...
Солодкі. Вперше. П"янкі. Незрячі.
Ванільний опік. Кордони стерто.
Пульсують крила.
Горять котлети.
І п"є тихенько коньяк - Джульєта...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655451
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Снова сменится год,
Об утратах былых не жалея,
И ненужность сметет
Прошлогодней листвы на аллеях.
Предначертанный путь
Время каждому жизни отмерит,
Не жалея ничуть
О бессмысленно- глупых потерях.
Унесут поезда
Вникуда наших дней бандероли.
Навсегда, навсегда
Будут нами доиграны роли.
"Навьих чар" соловьи
Нам подарят последнюю шалость,
Ведь подарков любви
Нам на долю немало досталось.
И в последний трамвай
Я к тебе, словно в душу, залезу.
Доиграй, доиграй
Нашей страсти прощальную пьесу!
Эту тему беречь
Нам дано, словно родины знамя.
Наших солнечных встреч
Будет пьеса доиграна нами.
Пусть людская молва
Пышит злом- ей спасибо за это,
И ложится трава
Нам ковром под тела до рассвета...
...Покатилась звезда
Листопадом ушедшего в Лету.
Никогда, никогда
Мы назад не получим билета...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116032801001
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655447
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Ты «провалился в бред» в полночь, за гаражом…
Мне бы – податься вслед с острым, как край, ножом
В ножнах из слов, и кож. Шума – не поднимать.
Чувства свои, как нож, крепко в руке сжимать.
Не проявить – ничем. Только рукой водить
В рамках спины… и тем… и за собой следить…
Сбросить потом контроль - водкой, и коньяком.
Вновь заливая боль, слизывать языком
Капли солёных слёз, губ твоих след ловить,
Видеть тебя – из грёз, облик земной – любить,
Рук – согревать тепло, пить на двоих бокал…
В прошлом оставить зло, тая в твоих руках…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653891
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016
...додавай до своєї печалі і нот, і вина.
( Не кохання, не міст Мірабо, не твоя, не весна... )
І не варто ось так зловживати упертими "не"...
Соломоне, давай... ти ж умієш...Усе промине...
Все мине, промайне, хоч ця чаша мене - не мине:
Забуваю вуста, що колись так жадали мене...
І тримаю дурненьких пташаток за срібні хвости
бо так прагнуть зухвало крізь ребра мої утекти
полетіти, зомліти, упасти Тобі на плече...
Розказати, як крихітний опік пульсує й пече...
Як приходить печаль... Вимикає і сонце,і сон...
Тільки перстень шепоче: -Усе промине... Соломон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653208
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Звикаю до Тебе - чужого... Поволі - звикаю.
Звикаю незвично спокійно дивитися сни.
( ...Там досі пливуть кораблі до далекого краю)
Я звикну... я - зникну... Твоєї не рушу весни.
Обіцяю.
Звикаю звикати. На речі дивитись простіше.
Слова і зізнання губити в байдужій юрбі.
Крізь мене - пробач - ще ростуть ненаписані вірші.
...бо Ти мені снишся.
Хоч я вже не снюся - Тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653200
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
[b]40* уляна задарма., до в. «*** … в Тобі моя печаль…»[/b]
(і дзвенять ці струни словом найніжнішим…)
«– живому серцю мовити "Прощай!"? –
сказати можна, – та відпустить серце?!
(і рай нехай засипле снігом!) знай:
для нього більше не існує версій –
–
бо постало кохання – в ті сни і печалі – мостами!
як спалити мости?! як забути, що сталось між вами?..»
[b]41* І. Лівобережна, до в. «Прогнати сплін»[/b]
(з молитви о дванадцятій ночі)
«... мені присвяту ще в віршах напише та,
що у танку кохання звабить стиглим тілом, -
а поки зимно тут... один... камін погас...
і гірє лиш вогонь рядків оцих! як сміло! –
–
як щедро ти виписуєш свої
найсокровенніші із почуттів жіночих!
і вдарить дзвін – я прочитаю їх
Молитвою, один, посеред ночі…»
[b]42. Агидель, к ст. «Синева…»[/b]
(как же близько быть – ей от юности!)
«... ах, уметь бы вам да по жизни так:
вверх, к вершинам плыть, – не судьбы ли знак?!
на ветрах стоять, синевой в глазах
звать его к себе – ведь в его руках
нити судеб двух: счастья поднят флаг!
–
но идти тебе без страховочки, –
как любила ты, как ходила ты,
синеокая, бесшабашная – вольной птицею...
– эх, девчоночка!»
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653089
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
Страждущий следом, без устали,
Жаждет испить, не насытится.
Алчет порока кропильница -
Предубеждения хрустнули.
Грациям трем поклонение:
Трепетно-скользкой испариной,
Вновь разливается зарево
Вечного соединения.
Нежность, цепями не скована,
В рабстве галер сладострастия,
Ждет вдохновенно причастия,
Дьявольским сном очарована.
Пламенем выжжет сознание
Обожествление Мнимого.
В свитке, веками хранимого -
Истин влекомое знание.
06.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651467
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 16.03.2016
[b]37. Ірина Л., до в. «Тарас та Ликера»[/b] та лірики, натхненної Жінкою:
відкриваю тебе – як загублені Веди читаю
Зізнайся: з зітхання любові
У світ цей прийшло твоє серце,
Чи з подиху Бога кохання? –
Ти Лада, ти Лель, Берегиня
Мого чоловічого світу,
Початок - і сенс. Як в святиню –
У душу твою зазираю,
В сакральне вслухаючись слово,
У слово-знамення, у мову
Святої землі України
І бачу тебе – Жінку-долю,
Що з Вед і любові постала!
**
[b]38. С. Сокольник, до в. «Ефект доміно»[/b]
(першому серцеїду порталу)
Скільки ж в сіті свої ти, поете,
паняночок милих зловив,
Чарував словом-медом і брав
у полон їх наївні серця!
Та зізнайся: частіше тебе все ж їх здобиччю світ цей робив?.. –
Бо жінки – то і музи, і хрест, й нагорода поета-митця!
----
(О, ці лаври й мені не дають а ні спати, ні їсти, ні пити:
Ну навчи ж, як примусити їх і мої залицяння любити?!)
**
[b]39. Агидель, до в. «Ее зовут – печаль…»[/b]
(Жінці-ріці, хвилями якої промовляє Любов)
У береги ріки, що Білою назвали,
вмістився смутку Дім, і суму, і печалі, –
а ти шукаєш рай… – Він тут, лише озвися!
лише зайди в цей Храм і – берегів торкнися...
---
вже не Печаль ріки – ти станеш на коліна,
коли сама Любов постане з хвиль і піни…
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651354
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016
...и Море отказалось от меня
отхлынув так спокойно и красиво.
И был четверг. И небо цвета сливы...
И полночь...И пустая болтовня
в таком веселом радиоэфире,
где о кефире,гире и сортире.
...и не было пустынней места в мире,
где Море отказалось от меня.
Ведь Море - отказалось от меня.
И задыхались Синие Киты
на берегах - трагично и статично...
И шел трамвай- трамвайно так звеня...
И говорил кондуктор " Неприлично
бледны Вы... Но - сезон... Симптоматично..."
И жалкое "Спасибо.Все отлично!"-
конечностями резво семеня
срывалось с губ...
...до боли непривычно
вдруг понимать,что Морю - безразлично.
Ведь Море - отказалось от меня.
И Нежный Друг,порвав от страсти лиф
и теребя упрямые застежки,
расстроен был и удивлен немножко,
(- он раньше думал,что русалки - миф)
вдруг обнаружив под красивой тканью
не пары ног хмельное трепетание,
не жажду ласк ...касанья...и пронзания...
а -очень стройный,но...- русалий хвост...
и ,избегая потерять сознание,
присвистнув тихо,молвив "Западня...",
ушел в окошко,"дернув" "на коня"...
а я в песках раздетая осталась.
я от тоски в русалку превращалась...
Ведь Море отказалось от меня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649846
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 09.03.2016
И небо под ногами - отражением,
Как в зеркале, где рама - парапет.
Надменной вопиющей мысли след
Между мирами - радужным скольжением.
И преломляя Нечто, в ликах Зарева,
Безмолвие струит Его рука.
Спасая мир, ступень издалека
К нам поднялась из тени зыбкой марева.
Иди, испей Его благословение,
Не оглянись и не руби с плеча,
Не трожь ножны, не вынимай меча
За дымкою - великое Прозрение.
02.03.2016
Raffaello Ossola:" вне пространства и времени..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648569
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 03.03.2016
Коли зустріч - важка робота,
Сила звички - липкий бурштин.
Почуття ті - звалений тин,
Піднімати його - марнота.
Коли пам"ять гризе надміру,
Розум каже: йти в забуття.
Що поробиш - таке життя,
Щастя - крихту, біді - офіру.
Коли вчора ще ти...сьогодні -
Чую стогін забутих прощ,
Розливаюсь зимою в дощ
І сповзаю на край безодні.
Коли стигне, мов кров у жилах,
Та любов, що замерзла в лід,
Так давно, вже тому сто літ,
Як моя душа, відлетіла...
Коли тихо у божевілля,
Крок за кроком, помалу йду, -
Рятівні канати пряду
І цілюще збираю зілля.
02.02.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641383
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
Я сьогодні не той...
Не закохують квіти духмяні...
Мов програвшись в лото,
Я замішую бурю в стакані...
Наче жменя монет,
На долівку кохання упало...
Ти ще любиш мене?
Пригадай, як раніше бувало-
Ці польоти в пітьму,
У виснажливо- зоряне небо...
То не можу чому
Вимагати любові від тебе?
О, My Love, підійди,
Ці монети збери, мов намисто.
Хто сказав, що ТУДИ
Не літають удруге навмисно?
Зорепадом бажань
Уп"ємося, мов квіти дощами!..
...Недовір"я кажан
Наче привид, літає за нами...
Бо любов- Божий Дар,
І страждання, І втома, І кара,
Мов живильна вода
Хай для нас залишається Даром.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116020100057
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641032
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 05.02.2016
отрави меня яркостью красок,
не убей только мира пресностью,
красота ведь - не лестность сказок,
красота ведь в охоте за бездною
задуши меня жидким воздухом,
на вершине самой тропосферы,
упивайся скалистыми гвоздьями,
не люблю я равнин полумеры
разорви меня сильным течением,
глубина мне грозит свободою,
сладкий ужас кораблекрушения,
вкус соленый запретного плода
распахни мой скафандр в космосе,
я, как солнце, вдыхаю вакуум,
чтоб сбежать из трехмерной плоскости,
черных дыр опьяняюсь маками
красота ведь смертельно опасна,
и, визможно, совсем бесполезна,
я, преступник за шаг от казни,
ее флаг поднимаю мятежный
3.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640843
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
Так і є, доцільністю вражає
Кожен порух, кожний блиск очей.
Не сьогодні, вдень - в одну з ночей,
Вже тебе чужою не вважає.
До сьогодні не простивши Мірру,
Він ТЕБЕ шукав отут і сам
Шепотів молитви небесам,
Бо хотів позбутися зневіри.
Він палив цигарки сірниками,
Обпікав,забувши загасить,
Пальці, душу і єдину мить,
Що колись з"єднається дзвінками.
Що зруйнує безпорадність суму,
Вимінявши радощі на щем.
Ти зі мною?..знов...побудь іще,
Хоч убивчим коливанням струму...
Так і є...
21.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637405
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016
Сніг полями мете,
Замітаючи шлях у минуле,
В літом пещені дні,
Де нам килим стелила трава,
Де я, мов Прометей,
Розіп"ятий тобою... І снула
Ти лежиш на мені
Вся безсила... Жива?... Не жива?...
Річка хвилею б"є,
І розкиданий берегом одяг,
Мов непотріб, що ми
Поскидали в бажанні утіх.
Ніжне тіло твоє...
Цей взаємно-нестриманий потяг
Впасти в трави умить,
Що ніхто й опиратись не встиг...
Шалу- час! Шаленій!
Мов сорочка, мережений килим
Із в"юнку, блекоти-
Ми на ньому немов у раю...
І контрастом на ній
"Заморочка"- ці трусики білі,
Що мов "фєнєчку" ти
Накрутила на литку свою.
...Ми заходим удвох
У ведично-замріяну воду,
Змити втому... Пливе
Над водою розливистий сміх...
...Непогоди Молох
З Завірюхою співи заводить...
Снів відгомін живе.
Ми обоє живемо у них.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116011801135
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636649
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 18.01.2016
Неба серый тоннель
Божьей карой разверзнут во мгле...
.........................................
Не споет менестрель
Песнь Любви о Священной земле,
Чей несчастный удел-
В безвременьи века коротать.
Где талант не у дел,
А народу- скорбеть и роптать.
Ах, оставьте. Каков
Управитель- таков и народ.
Это мир дураков-
Хлеба... Зрелищ... Наполненный рот...
Кухня... Церковь... Постель
С накопленьем измен... Се ля ви...
Лучше спой, менестрель,
Песню Песен о Вечной Любви!
...........................................
Королева и трон-
Как изящны по форме рога...
У Эвиты Перрон-
Словно самый покорный слуга.
В одиночество впасть-
Смерть сурово сжимает лассо.
Нет Эвиты, и власть
Истекает водою в песок...
У дворца Мальмезон
Замедляется времени ход.
Страстный Наполеон
Жозефине в объятья падет.
Запылает Москва-
Нрав Империи жЕсток и крут.
Жозефина мертва,
И Еленою остров зовут...
Ах, Елена... Забыл-
Это имя реально... Она
Для Булгакова- быль...
Как реальны любви имена...
Это словно в раю-
Мир любви вдохновенье несет.
Гвиневеру свою
Прославляет в боях Ланселот...
.........................................
Ну а Мы, как же Мы
Из слияния эро-стихий,
Из разорванной тьмы
Извлекаем с тобою стихи?
Небо падает в ночь,
Где Эрато нам стелит постель.
Ты мне можешь помочь
Наносить на рисунок пастель,
Словно сладкую боль
В недрах тела собой изловив...
Мы напишем с тобой
Повесть светлую нашей любви...
Мы с тобою взойдем
Как на трон, на Голгофу. Взойдем.
Мы отстроим наш дом,
Так построенный плохо. Наш дом.
...........................................
А страна... Что страна?..
Бесноватый- беснуется пусть.
Правит бал Сатана,
Этот мир изучив наизусть.
Пусть Святая метель
Заметает изгнивший фасад!..
...........................................
Песню пой, менестрель,
Наполняя любовью сердца.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116010901548
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634454
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 11.01.2016
Стихотворение написано в соавторстве с поэтессой Ириной Левобережной
Зеркал полуразрушенный чертог.
Мы только здесь встречаемся отныне.
Миров потусторонних полубог.
Живущих мира я – полубогиня.
Скажи - зачем проведена черта
Меж тем, где не живу сейчас, чем грежу?
Твоя мне недоступна высота.
Ты не заденешь даже край одежды…
Мне не прижаться. Не коснуться лба,
Из губ нектар не пить, опять пьянея…
Желания единого раба,
От «невозможно» - снова цепенею…
Войди в меня. Пронзи насквозь. Возьми,
Законы, и преграды все разрушив.
Пускай меня не будет – меж людьми.
За миг с тобою – я отдам всю душу!..
...Пришел ответ. Ведь ОН не смог- смолчать.
Ответ ответов. Как крушенье мира
На этой встрече, где нельзя ВСТРЕЧАТЬ.
Где выход в явь- не выход из квартиры.
Он ПРОСТО БЫЛ. Лишен душевных мук,
И ранив тем, что сам давно был ранен-
Исхода нет. И лишь касанью рук
Дано осуществиться нам "на грани".
Пусть образ прежний разлетится в прах.
Твоя отрада- новой встречи радость.
Ты не ищи отрады- в зеркалах.
Они все лгут. В них нет ни капли правды.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115122201525
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630490
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Й через тисячі літ між мільйонів тебе упізнаю,
Хоч шляхи розійшлись, загубилися в тисняві днів...
І не може по-іншому бути, не може, я знаю!
Та я просто романтик... І бути потрібним хотів!..
А іще фантазер, все літаю у мріях, у хмарах,
Все шукаю і кличу до себе свого журавля!..
І уява яскраві дрібниці малює в деталях...
Не моя в тім вина, що душа усе так уявля!
Так буває в житті... Не сумуй і не плач - все проходить,
Хоч колюча зима замітає засніжений рай...
Лише вітер співає, і сніг за вікном хороводить...
А так хочеться чути: "Тримай мене, не відпускай!"
Сніжна пустка в душі, навіть сльози замерзли солоні...
Лише вітер колючий, замети, як білі стоги...
Білий сон!.. Вже не квіти — сніжинки лежать на долоні!
Там, де був первоцвіт, — біла велич, холодні сніги...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629298
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 18.12.2015
Ничего ты не должен.
И я ничего не должна.
Мы допили с тобой
эту чёртову чашу терпенья
(вполовину с виной,
вполовину с прощеньем) – до дна.
Безнаказанно врозь у икон
преклоняя колени,
мы не молимся больше о нас…
мы не молим…
мы – НЕ…
даже НЕ параллель…
Разлетевшись перпендикулярно,
мы не тянемся более,
что объяснимо вполне:
изменяя друг друга – мы просто
сменили полярность.
Я ещё дегустирую годы от вёсен до зим.
И латает пустоты души
мой блокнот–подорожник.
…над Сахарой твоей
нынче густо гуляли дожди…
это – я…
напоследок…
Не дрейфь… ничего ты не должен…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628683
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 14.12.2015
От картины И. Крамского "Незнакомка"
Эта девушка вовсе тобой не больна.
Эта девушка смотрит во все времена
Свысока... Чуть отбросив покров паланкина...
Из портшеза... Кареты... Вагона... Машины...
С интересом... Но вовсе она не больна.
Ты ее не зови... Выпей лучше вина!
Сразу истины голос услышишь в вине.
Просто- разность сословий... По чьей-то вине...
По вине... И- в вине... И цитируя Блока,
Увести б в кабинет этот вьющийся локон...
Этот взгляд... Это тело... К несчастию, нету
Ни кареты, ни денег... И нет кабинета.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115121111880
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627982
дата надходження 11.12.2015
дата закладки 12.12.2015
Если со мною, если со мною
Что-то случится этой весною
(Лучше б – весною, близкой по духу)
Боже, прошу, подари ему – друга.
Нет, на судьбу не держу я обиды,
Нет, не ломаюсь томно «для вида»,
(Если со мной он – совсем не сломаюсь)
Просто уйду под цветение мая
Буйствовать – в краски, сиренью ломиться
В окна, и в души; черёмухой сниться
Вновь увлекая, дурманя, милУя,
И лепестками дарить поцелуи,
Ветром душистым чёлку ерошить…
Я не расстанусь с тобою, хороший…
Я ни за что, ни за что не расстанусь.
Ночью безлунной голосом стану.
В мягкой траве у берёзовой рощи
Светит тебе одуванчиков росчерк,
Голос забытый зовёт соловьино…
Нет, одного я тебя – не покину!
Не отпущу – из любовного круга…
Боже, молю, подари ему друга –
Будни, и праздник заботой наполнить.
То, что была я – без тягости вспомнить.
Пусть она будет моложе и лучше,
Гладить умеет, смеяться и слушать,
В море потерь выплывать и держаться,
С милым на равных бок-о-бок сражаться,
Грязь и дожди застилать пеленою…
Светом круги рисовать над луною…
Я очерчу ей – от магии круга
Сектор с дугой… Не пугайся, подруга!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UHFnyNhNSdA[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627325
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 09.12.2015
Опять не то пишу, и не о том
Сплетаю нить в закрученный сюжет.
Неужто все исписанным листом
Окажется, обрывками газет?
Использованных и забытых фраз,
Не счесть и новых не изобрести,
И этот старый мир, здесь и сейчас,
И эти роли - вечных травести...
Надуманные, пошлые слова
Без чувств и без, конечно же, души...
Семь покрывал, на блюде голова,
Для Саломеи - ада витражи.
Кричать? Да кто услышит? - слух исчез.
Вслепую ищем где-то есть еще,
Волнующий какой-то там диез,
На запах твой похож и на плечо.
Забытый запах тмина - Mary Kay
И нотка кофе...свечи и камин.
И дразнит шлейфом призрачных аллей
Плывущий с дымом, свежести жасмин.
Опять не то пишу, и не о том
Сплетаю нить в закрученный сюжет.
А если все, исписанным листом
Окажется, обрывками газет?
А если ты опять, совсем не ты?
Бредем вслепую позабыв, когда
Разрушенные башни и мосты
Укрыла льдами времени вода.
Не ты, не я...и ночь, как Млечный Путь.
Упавшею окажется звезда.
Ломая руки, обретаем суть,
Серебряного не найдя моста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623509
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 24.11.2015
Горы с плеч. Мы расстались с тобою.
Так устроена жизнь. Позади
Радость встреч на вокзале, и ноет
Память сердца тоскою в груди...
Боль разлуки осенние ливни
Смоют в будней устроенный лад,
Но без муки прошедшей счастливей
Наша жизнь никогда не была б...
Без зашторенных тайны покровом
Наших нежных свиданий и встреч...
Дай же слово, прощальное слово
В сердце таинство встречи беречь.
Это НАШЕ дано лишь немногим.
И ведут, исповедуя грусть,
Вдаль дороги, дороги, дороги...
Я вернусь... Непременно вернусь.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115111512351
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621370
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 16.11.2015
Коли погасне блиск в моїх очах,
Ти не приходь. Не затаю образи.
Залишмо для Феміди мертві фрази –
Їй зважувати все на терезах.
А ти не йди... Десь там, на небесах,
Тобі я буду кращим адвокатом,
Щитом. А ти - ізнов невинуватим,
І сам своїх гріхів забудеш страх.
Я вимолю амністію у Бога,
Впишу до неї лиш твоє ім’я –
Ти все забрав, чим дорожила я…
Не наближайся до мого порогу.
Оригінал:
Ценою жизни
(Лена Гараз)
Когда исчезнет блеск в моих глазах,
Не приходи. Я не таю обиды.
Оставим суд вниманию Фемиды -
Она поступки взвесит на весах.
Но ты не приходи. На небесах
Я буду самым лучшим адвокатом,
Щитом, а ты - опять невиноватым,
И сам забудешь о своих грехах.
Я вымолю амнистию у Бога,
Не беспокойся о её цене –
Ты отнял всё, что было важно мне.
Не приходи ни под каким предлогом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620471
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 12.11.2015
В цім листоПАді я скочуюсь з розуму тихо -
листя повільно падає... Щільно вкриває стелю...
Голубоокий Жадан пташку годує крихтами,
а з монітора в кімнату повзе пустеля.
І засипає пісками згорілий хмиз,
тліючу стелю, минулорічні крила...
Десь у пустелі марно блукає Лис -
з тих, кого так ніколи й не приручили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618756
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 06.11.2015
Ты должна мне помочь-
Я не верю в любовь, не любя.
Мне нужна эта ночь...
Эта ночь мне подарит Тебя.
Высшим таинством нас
Вновь накроет, как будто плащом,
Словно все в первый раз,
Мы постигнем, познаем, поймем.
Мы пройдем по мосту,
Что миры наши соединит.
Будет новый статут,
И меж нами протянется нить,
Что связует миры,
Пролегая сквозь наши сердца...
Эту рану, надрыв,
Теребящую боль без конца
Должен я залечить.
И рецепт лишь один- это Ты.
Вновь учиться любить-
Как с уставом в чужой монастырь...
Ты монаший наряд,
Плавно сняв, оставляй позади.
В Сад Терзаний, в мой Сад
По ночному мосту приходи.
Я навстречу пройду
Сквозь ворота ночной пустоты.
В Тайну Таин войду,
Где цветут бергамота цветы,
И сквозь сладкую боль
Единение тел впереди...
И воскреснет любовь...
Ты нужна мне. Нужна. Приходи.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115110401276
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618249
дата надходження 04.11.2015
дата закладки 04.11.2015
Судьба кривой расчерчивает круг.
Мелькают в нём чужие руки, лица…
Но тёплый голос твой возникнет вдруг –
И я готова на него молиться…
Он как вода живая родника,
Пробившаяся сквозь пласты и скалы,
И вот течёт… крепчает слов река,
Которую в тумане я искала.
На голос тот, безликая, иду,
И проявляюсь под его словами.
И знаю – одолеем мы беду,
Пока в сердцах неугасимо пламя,
Что голос твой спасительный зажёг,
Что с нежностью в душе своей храню я…
Вхожу в его стремительный поток,
И вот – живу, люблю тебя, ревную,
Порой не понимая ничего,
Опять на скалы падаю, рыдая…
Но голос твой - из сердца самогО -
Опять меня до неба поднимает.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618106
дата надходження 03.11.2015
дата закладки 03.11.2015
Шагает день по лужам… мимо… между,
раздевшись от москитки на окне,
ртуть опуская ниже… ниже…
Прежде
не виделось… ни в по́лу– , ни вполне.
Осиновым полуднем опоясан
вздыхает МИР, царапая порог.
Три вечных буквы… под напёрстком рясы…
Играем, человеки, на итог?...
…а листья просто падают… и жизни…
и дождь… и пульс… и уровень Днепра…
и чей–то голос, отпевая тризну
в гулящие восточные ветра,
где день – ползком на горизонт обстрела…
огнивом добывая смерти дом…
…а мы – живём…
И небу нету дела
до осени пятнадцатой…
с дождём…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617083
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 30.10.2015
В соавторстве с поэтессой Ульяной Задарма (Надеждой Капинос)
Кто влажных губ ее
Коснется на рассвете?..
И с кем она
Глотками будет пить
Минуты эти?...
Бокал вина
Прольется, словно
Время убегая,
Да на подол...
Тот, кто коснется-
Пей, не проливая!-
Твой час пришел!
Ты влажных губ ее
Коснешься на рассвете...
С тобой - ОНА...
И будет миг так
Сладостен и светел...
Тобой пьяна
Она напомнит
Дней забытых трепет...
А в них - ВЕСНА...
...и скажет Грусть
Мне очень тихо :
Детка,
Не ты...
... ОНА...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115101400881
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613185
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 14.10.2015
Ідеш…
Листопадом черговим злітають хвилини,
фарбовані в колір чекання, з відтінками stop.
Так інколи схожий (до сліз) на звичайну людину,
що плаче…
сміється…
і вірить у свій гороскоп…
подрібненим серцебиттям – у безодню луною,
щоб скалки збирати в долонь…
на колінах…
на дні…
…ідеш…
без зупину…
на зустріч з моєю труною…
Благать: «Зачекай! Тут – життя! Під твоєю рукою!» ?...
...Ти ж – час. Ти – глухий.
...Та попро́шу...
А раптом?...
...чи – ні?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612977
дата надходження 13.10.2015
дата закладки 13.10.2015
Обманом аметистовый закат,
Рассыплет бегло огненную друзу.
Кляни меня, свой грех, свою обузу,
Клейми, за то, что радостно объят
Обманом аметистовый закат.
Сентябрь морозный. Млеющий фонарь.
Зелёный дьявол греет мою душу,
Стыда прибоем брошен я на сушу…
Прибоем жизни брошен на алтарь.
Зеленый дьявол греет мою душу.
Последним словом мреющая даль.
Постыдна ветра грезящая жалость,
Когда на дыбу вздёрнутую радость
Сломить дождём пытается печаль,
Постыдна ветра грезящая жалость,
Когда на дыбу вздёрнет гордость радость.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609866
дата надходження 28.09.2015
дата закладки 28.09.2015
[i]По мотивам стихотворения Агидель«Чего ты желаешь?»[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605992
А если вдруг вспомнишь,
Что я без святого огня
Блуждаю в потёмках за гранью волшебного круга
И тени неясные в бездну с собою манят,
А я… мне нельзя – за черту…
Я всего лишь – подруга…
Не дай мне – остыть!
Позови меня – издалека!
Здесь в белом тумане мне шепчет холодная вьюга,
Что женская доля всегда так полынно-горька…
И даже я здесь упаду…
…Ты не выйдешь из круга…
Я вьюге – не верю!
Я верю – тебе я нужна.
Ты радужный шарф захватил, чтоб укрыть мои плечи…
Тогда объясни, если можешь… Какого рожна
Ты медлишь?
Любимый, ты выйдешь навстречу?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606996
дата надходження 15.09.2015
дата закладки 16.09.2015
Щось виблискує в ніч на воді у лататті...
Що то- місячний диск? Світ від свічки? Ні?
Ми з тобою прийшли у чаклунськім завзятті
З потаємних цих місць Чару пить. В ніч.
Роздягнись, і чутливістю срібного тіла
Напої мою хтивість, мов Чару налий до країв.
І від Чари
Відпий.
Чаро- дій!
А тоді...
Що ти бачиш у темній безодні води?
Йди
По слідах, що проклав по воді, як ходив
Див.
Так, це диво із див. Відірвись. Бо ще стогнеш...
Ти
Легка, мов пір"їна. Водою підЕш- не потонеш.
Гониш
Вітерцем по воді ти ці хвилі легкі....
Припади, мов прочанка, й торкнися моєї руки.
І сама проведи вздовж по тілу із верху- униз.
Місяць сріблом на тілі твоєму змалює Альгіз.
І Беркани ти руну вкладеш унизу живота.
І останній твій стогін бажання впаде, мов сльота,
На замшіле рядно берегів, на тумани, що в Хель
Нас в прадавнє стежками ведуть до таємних земель.
Легкість ВІдання Знань-
Глянь...
Ось Перунів Наказ-
Раз.
Ще й Одвічні Слова-
Два.
Що даю- то бери-
Три.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115090400207
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604049
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 04.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2015
Пензлик дешевий розчулився скупо на слово
поміж зомлілих думок…
та зотлілих бажань…
Вимушено, як завжди…
Як завжди – паперово…
Гострений парламентар від одвічних вагань.
Стиснутий пальцями, біль витягає назовні,
вішаючи на опівночі зігнутий цвях.
Літери скапують мовчки на білу безодню…
кров’ю душі…
на в клітинки розкреслений шлях.
Фрази розбиті… загублені поряд з полями.
Рими самотні…
Незібраний в фарби вітраж.
…Будь як – з надривом…
в частинах…
з бажанням…
без тями… –
тільки би скласти разом…
…хай це л́ише – міраж…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603151
дата надходження 31.08.2015
дата закладки 31.08.2015
Поэма написана в соавторстве с поэтессой Ульяной Задарма
Пакет!!! Иль это не сюжет?..
Не генеральский... Но... Пакет...
В нем не было военных планов...
Сюжет, достойный графоманов...
...... ...... ..... ...... ......
Пакет был полон сладких груш...
Таких медовых... Очень сочных...
Что две осы - желая срочно
Вкусить их сладость- громко жужжж-
жужж..жжж-ж-ж-жжжжа кружились над пакетом...
То каждый- соло, то дуэтом-
Во всю козявочную прыть,
И золотую полосатость,
И шестилапость, и крылатость -
Чтоб вожделенный плод вкусить...
Что так манил... взывал из плена
Не стен, а полиэтилена...
А впрочем, был прочнее стен -
Прозрачный полэлителен,
Где сладкий сок блистал на стенках...
И- дрожь в букашечьих коленках!..
О груши!!! Груши!... Не унять...
...и снова... Снова... Нет- опять
Въедались жадно в эту плоть...
...хоть
Глядят глаза из закутков
Любвеобильных пауков...
И мумии иссохших мух...
О, этот... Этот сладкий дух
Сиропом грушевым взлелеян!..
Хоть лапки склей!..
Он крылья склеил
Друг дружке осам... И тела...
А Ос бы ВЗЯЛ... Оса б ДАЛА...
...и бились в сладостной истоме
Два полосатых сердца... В коме
Висела муха в уголке...
Бурлила зависть в пауке...
...а в сей неотвратимый миг
Ртом алчно к рюмочке приник
Для них незрим... Неузнаваем...
Его Величество Хазяин
Сих пошло-сладких палестин.
Грызя подгнивший апельсин,
Таки не мальчик... Явно- муж...
Решил вкусить запретных груш.
...он подошел издалека,
И за мечтой его рука
Так вожделенно потянулась...
Но- чу! ...осою обернулась...
Как тать в ночи!!!
Как сердца стон!!!
Тогда за мухобойку он
Своей истерзанной рукой- ОЙ!!!
А совесть говорит- "постой-ой-ой..."
Они виновны... Но невинны...
И можно ль в испареньи винном
Любовь чужую погубить?...
Быть иль не быть?..
Убить... Бить...
БИТЬ!!!
...здесь вывод - сладкое любить
Бывает иногда опасно...
Так страстно...
...жжжужжжать...жжжжелать..?
...о как ужжжжасно
Взметнулась к небу
Мухобойка!!!!...
Постой-ка!
И, превращаясь
В ОСОбойку,
Вдруг
Опустилась на пакет...
Да... В мире совершенства нет...
И- счастья- нет...
ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ!!!
НЕТ!!!
И меркнет... Меркнет Божий свет
Для двух изысканных созданий...
Здесь обойтись без назиданий
Не в силах больше я, друзья!
О, ханжество! Взываю я-
Ты сколько погубило душ,
Запретных не вкусивших груш
От сотворенья мирозданий?..
...и вот - финал... Вино в стакане...
Ночь за окном...
... и на диване
В ошметках рваного пакета
Два тельца липкие лежат...
И- не жжживут...
И- не жжжжжужжжжжат...
Средь изуродованных груш,
Меж сладких пятен,
Мокрых луж,
Два полосатых слиплись чуйства...
Сплетенье крыл
И лапок буйство...
...плодов чужих
Медовых медь...
Жжжжжжжжуть...
Мухобойка...
Клочья...
Смерть...
..... ..... ..... .....
Но песнь опять поем мы храбрым!
Пора узнать. Познать пора бы-
А там- не страшно и пропасть-
Осино-жжжжжжалящую страсть...
...они в преддверии печали
Последней мукою познали
Сиропа страсти сладкий клей
Во имя жизни на земле.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115082700818
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602374
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 27.08.2015
[i]Картина: Брахинский Артур «Стихия огня»
[/i]
Застигла тиша пОвагом пливе.
У спеку вітер гІлля не колише.
Розлуки сонце палить все живе,
А змушене мовчання – греблю рве,
Де ти мене безжалісно залишив.
Хоч вистачає неба навкруги,
Хмаринок тіні іноді цілують
Без слів твоїх – обпечені думки…
Обіймів любих аромат п’янкий
І губ дурман – душа моя малює…
Якщо в тобі мій поклик – не здригнеться,
Згорю одна, земні залишу мЕжі…
Нехай же голос твій з небес проллється,
Бо спалить сонце ту частину серця
Що лиш тобі, коханий мій, належить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601858
дата надходження 24.08.2015
дата закладки 25.08.2015
А знаешь, ты – пиши мне иногда
Без адресата... на туманность рыбы...
Агидель, 16.08.15г.
Рапсодія небесного перехрестя
Десь у дальнім лісі,
може в дальнім світі
у мелодії, що ллється
з краю піднебесся...
Струни серця – скрипка –
іздригнулись с хлипко,
як розділені надвоє
ми чиєюсь грою...
В перехресті стрілись,
пролетіли стріли –
як же мить ось цю затримать,...
може це лиш рима?
Заболіло серце,
ці небесні герці...
Хто й коли нас возз'єднає?
Шлях Молочний знає...
20.08.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600917
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 20.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.08.2015
Белая река*.
Носит облака,
И хранит она
В золотых песках
Там, на глубине –
Свет души – на дне…
Нежность этих струй
Будто поцелуй
Ластится к ногам…
Скачет по камням
Пенная волна,
Искрами полна,
Как мечта – вольна!
Тысячами брызг
Утверждая жизнь,
Побеждая риск,
Благозвучьем лир
Наполняя мир.
Подойди к реке
Вольно, налегке.
Золотую гладь
С нежностью – погладь.
Смело наклонись,
Подержи в горстИ.
Песню, что поёт,
Ты в себя – впусти.
Просто отрешись.
Просто разреши
Понести себя,
Не сказав пути.
Милый пилигрим!
Выйдешь ты – другим.
Всю печаль и боль
Унесёт с собой
Белая река.
Спрячет в облаках.
И тебя – вернёт,
Подтолкнув слегка…
* Белая река (Агидель)– левый, самый крупный приток реки Камы.
От города Уфа и до устья река судоходна.
Течет по территории республики Башкортостан.
Река очень длинная – 1430 километров. Площадь бассейна – 142 тысячи кв. км.
На реке Белой стоят многие крупные города Башкирии:
Белорецк, Мелеуз, Салават, Ишимбай, Стерлитамак, Уфа, Бирск, Дюртюли, Агидель.
Этой реке посвящена одна из известных песен группы ДДТ «Белая река».
У этой реки два распространенных названия – Белая и Агидель.
Башкиры называют ее Агидель («белая река», «белая Волга»).
По одной версии река получила название от того, что течет с юга,
от солнца, поэтому «светлая», «белая».
По другой версии ее так назвали из-за белесого цвета воды
из-за высокого содержания в ней растворенной извести.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596670
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 30.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.07.2015
Над сферой моего худого мира
Седеет небо до корней волос
От добрых ссор, сто́ящих по ранжиру
К прощению по имени Христос.
Штурмуют не зашторенным вопросом
Скукоженную совесть за плечом.
И, чёрт возьми ж, не подлежат износу.
Что в лоб, что по лбу – всё им нипочём.
А может плюнуть… заново напиться
И с пьяных глаз взять скопом да забыть?...
О слипшихся просоленных ресницах…
Про языков зап́ененный карбид…
Невинно–цианидовые глазки,
Что не одну в спине прожгли дыру…
...К доверия стандартному фиаско
Не привыкать ни шкуре, ни нутру –
А всё ж…
Вновь благородство обнуляю.
В который раз уж на своём веку
Седому небу душу оголяю:
«Прости меня, прошу не умоляя,
Что не спешу подставить вновь щеку…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592134
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 07.07.2015
Безумия глубинные черты,
Как вспышка, осенив, дотла сжигают.
И бьются зеркала на части...ты
Меня не знаешь, ты, пока...не знаешь...
Неверная, дорожки лунной, нить
Сменила ярость солнечного полдня...
Успев к утру, во сне соединить,
В зеленых вспышках бирюзовых молний,
Рассвет с закатом сшив... Явилась ночь,
Веснушки Млечному Пути рисуя.
Витраж манит, гоню сомненья прочь,
В безумном вихре утонуть, рискуя...
28.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590838
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015
На пероні вірші
Б"ють у скроні, мов серця робота...
У циганки в руці
Гроші. Дав- на, візьми, не рахуй!
Важко щось на душі.
Стань, циганочко, люба, навпроти.
Нагадай, розкажи,
Що на серці і що на шляху.
Старовинні казки.
ВеселкОва сюжетна картина.
От багатство. Любов.
І чимало непрожитих літ...
Неба чиста блакить,
Наче слову підтвердженням, плине...
І вагон відійшов...
І ти дещо промовила вслід.
Я цього вже не чув,
Що мені навздогін ти казала.
Утікає цей світ
Повз вікно, мов наляканий звір...
Від вокзалу лечу
По життєвих шляхах до вокзалу...
І слова твої вслід-
Все здійсниться. Все буде. Лиш вір.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115062500025
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589641
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015
Мне б упиться не зноем, а жажду слезою залить,
Задыхаясь, не видеть, полночного неба корветы.
Миражи ухмыляясь, сиянием полуодеты,
Бередят темной ночью, бросая лишь лунную нить...
Мне б упиться не гарью, - прохладой весеннего дня,
Но в июле, за дымной завесой, клубятся пожары.
А в душе темной тучей, взрываются гневом кошмары,
Созерцая не свет, только трепетный отблеск огня...
Мне б упиться не мраком, а свежестью летнего сна,
Чтобы плакали птицы от счастья, рассветы встречая.
Ароматы лесные вдыхать, а цветы иван-чая,
Мне б в охапки собрать, чтоб зарю провожать у окна.
Мне б упиться не болью, улыбкою теплой такой,
Не дрожать в безысходности, странное слово услышав...
Только ночь, насмехаясь, танцует лезгинку на крыше,
Когда лунные слезы Селена роняет порой...
15.06.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587789
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015
Забытая история...игра,
А может сказка, что читают на ночь...
"Взрослей, родная!"...Да, уже пора...
Все силюсь вспомнить...нет, забыла напрочь!
"А что забыла? Как поет вода?
Как плачет шмель над сорванной фиалкой?
Ложатся в косы серебром года,
Что было в прошлом, отпусти..." "Мне жалко!
Там в прошлом песня ветра, сна и волн,
Еще любовь осталась...смех и мама..."
"Смотри...смотри...предательство и шторм"
"Не вижу шторма..." "Как же ты упряма!"
"А где реальность? Длинный коридор,
Направо и налево стены, двери...
Одну откроешь - пламя и позор,
Другую - клевета, обман, потери!.."
"Ты через клевету перешагни,
Огнем очистись светлым без укора...
Увидишь, станут радостными дни,
Судьба рисует матрицу узором..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585116
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 03.06.2015
Примітка. Поема написана у співавторстві з поетом Сокольником.
ВСТУП
Глянь- падіння зірок
Із небес в придорожню канаву...
Що могло- не збулось...
А неначе відбутись могло...
Всім відведено строк-
Цей світів таємничий орнамент.
Б"ються Демон і Бог
За терновий вінець на чоло.
*****************
А проте, не завжди,
Чого хочемо ми - те нам треба.
Бо лиш крок - від землі і до неба,
Як від щастя лиш крок - до біди...
РОЗДІЛ 1
СЛУГА.
Він був слугою не від Бога.
Читав Руссо. Писав вірші.
Давно від отчого порога
Служить до пана поспішив.
Найнявшись в слуги, вчивсь завзято.
У пана розум переймав.
Дух комільфо аристократа
Близьким по вдачі йому став.
Навчився в карти грати, в кості,
Красивий одяг, юний шал,
На театральному підмості
Мав Бомарше за ідеал,
І не одна модистка юна
До згуби зведена була,
Його цілунку звідав трунок.
І тіло й серце віддала...
Такий от він- романтик, лицар,
Кохання пізнавець глибин,
Він грецьким іменем- Нарцисом
Себе назвав... ПростолюдИн...
РОЗДІЛ 2
ХАЗЯЇН
По вітрах він розтринькав життя молоде...
Недарма Лакруа має "префіксом"- Де...
Так бажання й душа розійшлись по шляхах...
Так майбутнє розтринькав своє у боргах...
Невезучий картяр. Ловеласів оскал.
Сам собі коментар. Суму радість взамін.
Від недОпитих вин на підлозі бокал.
І нікчема, і цар. Лакруа. Дворянин.
З Лафайєтом в грозу за моря відпливав,
Він за волю чужу від нудьги воював,
І, обридлий собі, на балах нудьгував...
Карти он на столі... На заклад би зіграв...
РОЗДІЛ 3
ГРА
Що краще, (Alma mater !),
Мов кіт із мишеням
З слугою в карти грати
На скін нудного дня?
Он сонечко сідає
Рожево-золоте...
-Ми ж картярі, зіграєм?
Грошей нема? Пусте!..
-Сьогодні бал в Версалі...
Обридли як бали...
-Вже б санкюлоти мали
Бастілію звалить!..
Об келих б”ється келих...
Мов рівні, гомонять...
Коли “зірвЕться стеля”,
То можна все програть...
-в житті все другорядне...
Шовковий Смерті Сум...
До балу маскарадний...
Зіграєм на костюм!
-не назавжди. На термін.
От Дідьк-о! Знов програв!
То й добре. Замість мЕне
Поїдеш ти на бал!..
РОЗДІЛ 4
У ДОМІ ШАРЛОТТИ ЖЕРМЕН
Ах, як людно у домі Шарлотти Жермен,
Скільки знатних осіб у цієї кравчині!
У повітрі луною - з десяток імен,
Гамір, шум... Десь взялись нові скрині.
- Хто привіз? Звідкіля? - слуг гукає мадам. -
Все потрібно оглянуть гарненько!
Щось залишу собі, щось в Ліон передам...
Де Абель? Йди до мене! Швиденько!
І у хаосі цьому з'явилась вона,
Наша мила Абель вже біжить до роботи,
А в душі... А в душі, Боже, рветься струна...
Та не бачить цього ні "матуся" Шарлотта,
Ані жоден з присутніх у домі вельмож.
Чи є діло комусь до цієї служниці?
Та й оте, що горить, краще ти не тривож,
Бо ще більше воно розгориться...
Як набридло Абель це марудне життя.
Кожен день тільки голка в руці.
Це подай... забери... прибери тут сміття...
Так минають і дні, й місяці.
Навіть Ім'я її як "пастушка"звучить,
Ним її нарекла рідна мати.
І покинула. Це, як отрута, гірчить.
Від сторонніх тоді що чекати?
Гарне личко, волосся, і очі, як ніч.
Задивляються вслід... Та і все.
Затягнути б в обійми її, звісна річ.
Хтось троянду колись піднесе.
І за гроші хотіли купити. Було.
Що краса? Як немає везіння.
Але раптом - від серця її відлягло,
і Абель мов накрило прозріння!
Залишила тут плаття одна баронеса.
Дуже гарна мадам. З нещодавна- вдова.
Вельми щира, розумна, та ще й поетеса,
Що так вміло у рими вплітала слова.
Не приїхала. Мабуть, набридло це їй.
Маскаради, костюми та маски...
Для Абель же цей бал - джерело юних мрій,
Їй хоч раз би потрапити в казку!
Ну а плаття - не плаття, а диво із див:
Мов для Янгола зшите із шовку.
І запрошення хтось випадково згубив,
А " пастушка" сховала у сховку.
Не буває нічого в житті просто так,
Для усього свої є причини.
Та як знати: сумний, чи хороший це знак?
Чи веде він в провалля?
А чи - до вершини?...
РОЗДІЛ 5
ПРИЇЗД НА БАЛ
Присідають ресори.
Ніч лягла неозоро.
Під”їжджають карети...
Таємничі алеї...
І в лівреях лакеї...
Під”їжджають карети...
Реверанс королеві...
Міністерські портфелі
Хай лежать в кабінетах...
Ось маркізи і графи...
А скелети у шафах
Хай сидять в кабінетах...
А божествені пані...
Це казково... Осанна!!!
ПростолЮдине, де ти???...
Як вестися- не знаєш...
Як звернутись- не знаєш...
ПростолЮдине, де ти???
РОЗДІЛ 6
У ПАРКУ. ЗУСТРІЧ
Цей сад нічний- мов напуваний райських таїн...
Доріжка в ніч між мармурових лав...
Нарцис в костюмі Смерті "здав екзамен"!
На лаву втомлений присів... Чи ні... Упав!
Проміж кружляння диво-пар аристократів,
Проміж інтриг кровоточиво-гострих жал...
В страхУ від того, що могли його впізнати,
Впіймати, вигнати... Втомився. Так. Упав.
Упав. Приліг. Напівзаплющив очі.
Самотність. Так. Вже втома відійшла...
І в напівсні неначе хто його зурочив...
Чиясь рука нараз торкнулася чола...
Вона була... Чи можна передати
Цей присмак мускусно-гіркий парфумів... Він
За руку взяв її... Панянку в дивних шатах...
На світло вивів... Напівсвітло... Дзвін
У скронях, вухах від вина і шалу крові...
Аристократка... Диво... Перша у житті...
Нарцис застиг... Нарцис заплутався у слові...
У куртуазності і фраз і почуттів...
Вона, мабуть, його самотність пожаліла,
Ця Діва світла, що нізвідки узялась...
Нарцис злякавсь, хоч завше хтивим був до тіла-
Простолюдину дворянинку мати зась.
І він мовчав. Лиш руку взяв її у руку.
Він так бажав її... Бажав... І не бажав...
І у мовчанні тамував сердечну муку...
Хотів пізнати... Та ніколи б не пізнав...
Не розумів Нарцис, чому вона мовчала.
Мабуть, помітила, що щось із ним не так.
Поволі встали... І тоді поцілувала
Його у губи... Еротичний диво-смак,
Що може буть лише в аристократки,
Він смакував, неначе зоряний напій...
Пішла... Думки лишивши в безпорядку
Від нездійсненності народжених надій...
І потім, вдома, повертаючи костюма,
За диво-знахідкою гірко сумував
Чи не тому, що у костюмі Смерті, думав
Є щось містичне. Не його. Тому- віддав...
РОЗДІЛ 7
АБЕЛЬ У САДУ
Тільки місяць між хмар споглядав, як красуня Абель,
Мов налякана лань від мисливців, тікала від знаті.
Було чутно услід, як прекрасно співав menestrier...
Й непорушно у далеч дивились химери крилаті.
Запитання німе у очах кам'яних прочитала:
"Що голубка забула у зграї із хижих ворон?"
Заклюють, як впізнають. Тривога усе наростала...
Не прокинутись! Адже сьогодні - це зовсім не сон.
Заховалась в саду. Тихо-тихо, у тіні дерев.
Між кущами троянд. Затремтіла від холоду ночі.
Не шукай собі смерті, бо радо тебе забере...
Й не повірила дівчина в те, що побачили очі.
В чоловічій подобі повз неї пройшла сама Смерть.
Та пастушка не бачила в світі когось красивішого.
Враз земля під ногами неначе пішла шкереберть...
ПодалАся за ним. Не було ж бо шляху більш вірнішого.
Він на лаву присів, розглядаючи небо нічне.
Що він думав в цю мить, таємничий і гордий вельможа?
Бо обличчя було благородно-спокійне й... сумне.
Що сказати?... Спитати?... Змовчати?... О, Господи Боже...
"Я торкнуся до нього. Хай вперше в житті. І востаннє.
Ну, а далі - хоч в пекло..." Інакше вона не могла.
Бо в душі розцвіло почуття... з ароматом кохання.
І Абель доторкнулась рукою йому до чола.
Він питав... Щось питав. Та вона відповісти боялась.
По вимові не важко впізнати якого ти роду.
Усміхалась до нього... Від щастя вона посміхалась!
А він поглядом пив її ніжніть, тендітність і вроду.
Але час невблаганний... І знала Абель - треба йти.
На прощання йому... чи собі... піднесла подарунок.
Щоби завтра, в полоні буденності і самоти,
Пам'ятати могла про єдиний із ним поцілунок.
РОЗДІЛ 8
ЧЕРЕЗ РОКИ. ПОВЕРНЕННЯ
Він по вулиці йшов... Як змінилось
За три роки буття сприйняття...
Він дійшов до основ... Люто бились
На фронтах за щасливе життя.
За щасливе... За рівність, братерство,
Що Республіка людям несла.
Він в Столиці... Хвилюється серце...
Смуток вражень торкнувся чола...
РОЗДІЛ 9
ВРАЖЕННЯ
Де красуні дівчата,
В оксамитових шатах?
Зникли з вулиць холодних...
До гвардійців вразливі,
До цілунків сміливі?
Зникли з вулиць холодних.
Санкюлоти на чатах.
Ловлять аристократів
По манерах їх модних.
Санкюлоти на чатах.
Чують аристократок
По тілах благородних.
Ловлять. Все їм замало.
Віддадуть Трибуналу-
Там присудять до згину.
І голів ще багато
Блазням-аристократам
Ніж зітне гільотини.
РОЗДІЛ 10
НА ГІЛЬОТИНІ. ПАН
Він піднявся по сходах, хоч мало не впав,
І потилицю вітер йому лоскотав,
Бо зістригли волосся мерзенні кати.
-ви кати. Я філософ. Куди підійти?
-зачекаю. Он гляну ще раз на юрбу.
(-а в минулого пам"яті я вже тут був!..)
Поряд дівчина юна... Шкода щось її...
-ти дала б зараз згоду- в обійми мої?..
-хоч словами зігрію дівча молоде...
Лакруа це зуміє... На те він і Де...
-поцілунок в корзині відтятих голів-
Це цікаво... Диви-но... І майже зімлів-
Він у натовпі свОго побачив слугу,
З ким за картами довго відводив нудьгу,
І кому Смерті Плаття на вечір програв...
Повернулось... До страти судив Трибунал.
Страта. Доля як доля. І для королів...
Нещодавно Людовік тут світ залишив.
-то міцніше до мЕне горнися, мала!
-очі... Диво-зелені... Життя б віддала...
РОЗДІЛ 11
БАРОНЕСА ПЕРЕД СТРАТОЮ
Баронесу схопили раптово, як в домі була...
Та за що?... Зрозуміти вона все ніяк не могла.
За гріхи чоловіка, що років зо п'ять у землі.
Платять всі санклюлотам. Ба навіть самі королі.
В пеньюарі ведуть, як налякану білу примару.
Гільйотині дадуть ніжне тіло її на поталу.
І шалена юрба, мов виставу, це все споглядає.
- Багачі остогидлі!... - з відразою хтось обзиває.
Вже хотіла упасти... відчула - торкнувся плечем.
- Не сумуй, моя люба, ми звідси іще утечем.
Із забутої Богом, розп'ятої нами ж землі...
Ти б дала зараз згоду... - промовив, - в обійми мої?
Подивилась на нього... і сльози застигли в очах.
Зникли з серця тривоги, і болі душевні, і страх.
- Жаль, що доля разом нас... так пізно... так пізно звела...
- Очі... диво-зелені... - всміхнулась - Життя б віддала...
РОЗДІЛ 12
СТРАТА. СЛУГА
На площі радісне завзяття,
І "СА IRA!" веселий спів.
Голів рубать аристократам!
Все буде добре! Ще голів!
Тут кожен день проводять страти.
Видовищ інших треба? Он,
Білизну як перуть дівчата
В воді по пояс... голяком?
В душі до натовпу зневага...
І, як поранений солдат,
Що має право на увагу,
Нарцис у перший вперся ряд.
Стоїть, і дивиться із сумом-
Смертей цих бачив на війні!..
Та ось повіяло парфумом...
Він повернувся... І змарнів...
Вона... Вона... Північна мрія...
Та ніч із присмаком вина...
Аристократка?.. Чи повія?..
Вона?.. Чи може- не вона?..
Спитати? Тільки не питати!
Бо повно шпигунів в юрбі,
Впильнують як аристократа,
То непереливки тобі!
Одразу скрутять. "Куди треба"-
До Трибуналу відведуть.
А звідти шлях- лише на небо.
Крізь гільйотину. "Світла путь"...
Стоїть Нарцис... Як серце б"ється!..
У очі дивиться її.
І кров, що з ешафоту ллється,
Стіка, мов в Лєту ручаї...
Скінчилось. Вир людей розносить
На сто доріг. На сто уяв...
І на скуйовджене волосся
Сніг перший сивини упав.
РОЗДІЛ 13
ДРУГА ЗУСТРІЧ
Жалкувала Абель, що на страти дивитись прийшла.
Від жалю стало зле... Та юрба не відпустить назад.
Баронесса тепер лиш зі світу цього відійшла,
Що колись не взяла своє плаття... Де ВІН був, і сад.
Вже роки пролетіли, й усе непоправно змінилось.
" Вищий світ "не Версаль прикрашає, уже - ешафот.
Королю, його підданим, врешті дізнатись судилось,
Кожне рішення, слово, чи вчинок - все має зворот.
І Абель зрозуміла, що заздрила їм колись марно.
Вона тут ось. Жива... Відвернулась зі смутком у бік.
Не бажала сьогодні багатства чи слави, й задарма...
І завмерла на мить... Там... навпроти стояв чоловік
Його погляд... Ті очі, що дивляться в душу саму...
Він?... Не він?... Чи його у ту ніч цілувала?
Він живий! Але страшно... напевне... йому.
Що він робить в юрбі? З болем в серці Абель міркувала.
Підійти? Запитати?... Та можуть помітити це.
Тоді смерть їм обом. Краще просто дивитись й мовчати.
Зблідло, мов полотно, у красуні-пастушки лице...
Як же долю змінили для неї ті янгольські шати.
Іще мить...От і все. Почали вже розходитись люди.
Зник і він... Відчувала Абель - назавжди.
Як було у житті її, так все надалі і буде.
Повернулась Абель... Повернулась Абель... в нікуди.
ЕПІЛОГ
Не збулось.
Раз у раз не збуваються мрії.
І у сірості днів
Добігають бажання кінця.
Вкрились злом,
Наче ковдрою, квіти надії.
Спить кохання
В терновій жалобі вінця.
*****************
Тільки світ
Незворушний до наших тривог.
Наші війни для нього -
Повік не забуті уроки.
Десь з небес
споглядає на землю сам Бог.
І питає у людства...
Питає у людства: " Допоки?.. "
Травень, 2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583427
дата надходження 25.05.2015
дата закладки 25.05.2015
ХТО НЕ ЧИТАВ ЦЕ - ПРОСТО ПРОЧИТАЙТЕ!!! НЕЙМОВІРНИЙ ВІРШ!!!
[b]ЗВЕРНІТЬ УВАГУ - ЗОВСІМ НЕ МІЙ...[/b]
http://www.stihi.ru/2005/07/21-1484
Я в дом войду. Твой тихий дом.
Ты вспомнишь обо мне.
Ты в кресле будешь. В тишине
Я сяду за столом.
Устало спросишь: «Ты ждала?»
Я прошепчу: «Всю жизнь…»
Ты спросишь: «Где же ты была?»
А я скажу: «Во лжи».
«Кому лгала?» «Себе и всем».
«А в чем?» «В том, что в друзей
Не верю и в любовь». «Зачем?»
«Чтоб было веселей».
«И было?» «Нет». «Так для чего?»
«Чтоб успокоить боль».
«Любила многих?» – «Одного.
Тебя. Но ты ушел».
«Была ли замужем?» «Была».
«А счастье было?» – «Да».
«А отчего ты умерла?»
«Не помню. Ерунда».
«А как давно?» «Дней пять назад».
«Как ты меня нашла?»
«Я видела твои глаза,
Когда я умерла».
«А дети есть?» – «Есть: сын и дочь».
«А где они?» ¬– «Внизу».
«А там внизу, наверно, ночь.
Я свечи принесу».
«Ты вспоминал меня?» «Почти…
Почти не вспоминал».
«А я звала тебя…» – «Прости…»
«…но ты не отвечал».
«Кого ты помнишь?» – «Всех.
А ты?» «И я». «Ты счастлив был?»
«О, да! Сбылись мои мечты,
Я всё осуществил».
«Ты всё успел?» «Наверно, да.
А ты?» «Наверно, нет…»
«Когда я умер, обо мне
Ты плакала?» «Всегда…»
«Какой же ты была?» – «Смешной,
Ты сам тогда сказал».
«Кто звал тебя своей женой?»
«Тот, кто меня не знал».
«О чем жалела?» – «Ни о чем».
«Чего хотела?» – «Жить».
«О чем мечтала?» – «Обо всём».
«А главное?» – «Простить».
«Что ты любила?» – «Всё кругом:
Свою семью, друзей,
Все звезды, небо, ветер, дом,
Животных и людей…»
«Что ты оставила?» – «Себя.
В стихах и в музыке. В деталях.
В прохладных клавишах рояля…»
«Они теперь скорбят…»
Я помолчу. Ты помолчишь.
Забрезжится рассвет.
Ты спросишь: «Ты ещё грустишь?»
А я отвечу: «Нет.
Мне больше не о чем грустить –
Ты вспомнил обо мне».
И из-под ног сорвется жить
Последний первый снег…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582000
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 19.05.2015
Ты смотришь в небо с россыпями звёзд
Манит их свет… и отступает мгла…
Здесь для тебя – созвездья чистых рос,
А для меня – лишь пепел, да зола…
Дождинок пальцами стуча в окно,
По тротуарам рябью пробежит
Моих потерь маэстро ледяной…
И холод этот – мне принадлежит…
Ныряю с головой в бокал вина
И отрешённость плещется волной…
Я не грустна… Увы, не влюблена…
Скажи, зачем так много – мне одной?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581234
дата надходження 14.05.2015
дата закладки 15.05.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_ZWcKZP3qOw[/youtube]
[i]Всего и надо, что вглядеться, Боже мой...[/i]
Не судите меня…
Может, я и предвзято глядела…
Сквозь судьбу – не свою, где пылит - не моя колея.
Не ругайте меня.
Я врывалась – порывом! – с вокзалов,
В ваши двери домов, где клубилась судьба – не моя.
Не читайте меня,
Если нет вам до лирики дела.
Если чувств колдовство вам – что груды чужого белья.
Проведите меня
Через ваши парадные залы
В тот сиреневый сад, где лишь росам глубинно - сиять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579790
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 08.05.2015
Так пусто на душе, что аж звенит…
И в пустоте той, ни тепла, ни света.
Как будто где-то там, внутри, лимит
Закончился, отпущенный на это…
Душа дрожит… она сейчас нага…
Беспомощна… у выбора во власти,
Готовая для нового греха…
А может быть для первого причастья...
Какая-то такая пустота!!!..
Хоть побирайся с ней по белу свету…
Как будто бы до нитки… до креста…
И ничего за той душою нету…
Как будто белым снегом замело…
Осыпалось осенним листопадом…
И вот… ни чувств, ни мыслей нет, ни слов…
Нет ничего… и ничего не надо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579492
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 07.05.2015
Внутри меня живет пустынный город,
Там стены сложены из тысячей зеркал;
Я житель в нем, людской познавший холод
И зря тепло свое я видимо раздал.
Еще недавно здесь цвели аллеи
И Млечный Путь звал в океан миров;
Мне руку жали с гордостью евреи...
А вот теперь, меж всем, глубокий ров.
Я в сотнях тысяч глаз ищу ответы -
Какое колдовство играет мной?
Я в зазеркалье позабыл рассветы
И очень подружился с тишиной.
И ты мой друг... Я жив еще надеждой;
Ты в состоянии разрушить этот бред...
От добрых слов все может стать, как прежде;
Поторопись! Теряется твой след.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579341
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 06.05.2015
(среди юных женских лиц, между желаниями, весной и ветром;
перед кастингом популярного шоу)
Снова радуюсь дню,
И смотрю, и приемлю, как милость:
Нет, не день – ты подарок
От жизни, от солнца, судьбы!
Только ветер нахальный
(и где то бесстыдство таилось?!.)
Был в своем амплуа:
Норовил, весь развратно-красивый,
Всю стыдливость прогнав,
Щекотать бархат губ у толпы.
И зачем ему прятать
Свои похотливые руки,
И что пользы скрывать
Свою суть, коль шальной Дон Жуан?!
Ты касался их всех: и невинных, изведавших муки
Юной плоти, что стала в преддверии мира, где звуки
Сладких грез и желаний!..
И тех, кто изведал обман!
Ты шалил на груди и ловил жар дыханья и тела!..
И, не пряча стремленья забраться под юбочек низ,
Ты касался их бёдер, проказник!. - но нет тебе дела
До блудливых очей, до желаний, пылающих лиц
Этих юных, бесстыжих, как сам, разудалых девиц!
Что ж, ты - вольный, летай!
Ты ведь дразнишься, их распаляя!
(Но завидую я:
Как ты ходишь по самому краю!..)
Здравствуй, день, здравствуй, жизнь
И начало весеннего круга!
Ах, любовь, – ты живи:
Мне, ветрам, юным девам подругой!
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578586
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 03.05.2015
Твои слова - созвучье тайным мыслям,
Запутав след, рисуют вновь Эдем...
Искусность фраз... но диалог двусмыслен, -
Наследие воинственных дилемм.
Твои слова, на берег упований
Морскою гладью душу принесут.
И вдохновенно, тут же - на закланье,
Молчанием, за несколько минут...
Словам отдав, прохладный дождь надежды,
Сжигая боль на жертвенном огне,
Рядимся в белоснежные одежды,
Рисуя ночь на чистом полотне...
02.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577142
дата надходження 26.04.2015
дата закладки 26.04.2015
Поздний вечер.
Весенний закат догорел.
Вновь на плечи
Упал холод черного неба.
И предтечей
На завтра отложенных дел,
Нервы НЕТ
Раздражал, как скрипучая мебель...
Только вдруг,
В унисон раздраженной душе,
Телефон залилсЯ
Призывающим стоном,
Как вопрос,
Что ответом вернулся уже...
Словно плакал
За стенкой забытый ребенок...
Словно ветер
В раскрытую дверь, голос твой
Проникает в меня,
Заполняя сознанье собою...
Ты постой!
Ты прекрасно мгновенье! Постой!..*
Будь со мной!
И наполни мне душу покоем!..
Ты и я-
Мы сейчас в виртуале сетей
Обозначим все то,
Что свершится в реале.
От огня
Разговора нам станет теплей,
И усталость уйдет,
И отступят печали...
Время спит...
В доме ночь. Разговор позади.
Прожит день без тебя,
Ночь тобой обернется.
Приходи.
Хоть во сне, но ко мне приходи.
Или- нет....
Приезжай поскорей, мое солнце!..
*"остановись, мгновенье, ты прекрасно!"- Фауст. Гете.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115042300046
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576443
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 23.04.2015
Запорошила снегом по весне
Коварно-аномальная природа...
Смешно и грустно... Приезжай ко мне!..
Со мной тепло в любое время года.
Стряхнув весенний снег с волос и плеч,
Ты ощутишь, как сладко сердце ноет...
Как жар камина, радость наших встреч
Тебя волною теплою накроет,
И эликсиром солнечной лозы
Мы в упоеньи огненно-коньячном
Постигнем вновь желания азы,
Пути к экстазу четко обозначим...
Шумит вода. Уж ванна налита...
С тобой вдвоем, по кромке водопада
Пройдем нагими снова, как тогда...
И я в тебе... И ты со мною рядом...
Пусть мокрый снег кружится за окном
И тает на стекле, как лед на теле...
Восторг и жар экстаза- два в одном!-
Телами мы вселенную согрели...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115033000748
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570470
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 30.03.2015
- НУ ЗДРАСТУЙ!
(не те, щоб - лист...
Не смуток, не ніч, не кава...
Не заєць, не хитрий лис...
Не пара. Не не-цікаво.
Не холодно. І не так
критично, щоб аж - не спати)
-ТУТ - ВЕЧІР!
(окличний знак...
Не впасти, бо й - не літати)
- НУ ЯК ТИ?
(не те, щоб не
моглося тебе забути)
- ПРИВІТ!
(не згуби мене,
повітря, що - не ковтнути)
- ВСЕ ДОБРЕ!
(не сум, не біль...
Лиш відстані, що - між нами,
пульсують у глибині
як Ти не мене - ЇЇ -
торкаєшся десь
губами)
P.S. Приходь.
Хоч - снами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569024
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 24.03.2015
Я пред твоею чистотой - не свят.
Я блеск беды, паденье Люцифера.
Во мне огни нездешнего горят,
А сердце гложет ревности пантера.
Ты возвращаешь мир его богам,
Когда шумят неверия раскаты,
Скажи мне, кто ты? – рвусь напополам
Меж вечностью и пламенем Гекаты.
Я все в тебе измерил тишиной,
И не нашел в душе своей сомненья –
Перед твоей склоняясь чистотой
Дышать бы до летейского забвенья.
Смотреть бы как шагнет душа в зенит,
И небо узнавать начнет озера…
Но я не свят – мне путь в Эдем закрыт,
Я падаю в тени бездушных плит,
И слезы пью от смеха Бельфагора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567704
дата надходження 18.03.2015
дата закладки 20.03.2015
Твой голос – открытая ангельской книги печать.
Ты – снег января на пустынных, ночных тротуарах.
Мне больше нет смысла от участи горькой бежать -
Искать исцеленье в забытых тобой гримуарах.
Но шепот вечерни, увы, мне понять не дано! -
Томлюсь заклинание силы прочесть не умея.
В том мы нераздельны – ты, я и стигийское дно -
Мы слушаем скрип мандрагоры от боли седея.
И если тебе недостаточно искренних слов,
О алчная жрица! Слезами алтарь заливая,
Я вымолю болью тебе небеса из цветов,
За право уйти на восходе с Луной исчезая.
Здесь рушится все. Замкнут круг утонувших во тьме.
Пред взором недвижным кошмарными кажутся дали.
Но ты, улыбаясь, доверчиво тонешь во мне,
И я изнываю под легкой ладонью печали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564509
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 14.03.2015
Не знав, що можна закохатись у вірші́ -
Чужі, але, як дивно, наче вже свої,
Бо так лягають до душі,
Що аж пече!.. І замовкають солов`ї,
Зникає світ, немає поряд вже нікого,
Лише слова і почуття...
Я в них тонув, п`янів , як від вина хмільного...
Я проживав, я випивав чуже життя
По краплі суму, радості і горя...
Я розчинився, зник, про все забув...
У хвилях почуттів, що глибше моря,
Я серед рим купався!.. Я втонув...
Чи можна закохатись у вірш́і?
Ні, не свої, чужі.
Чужі?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565860
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 12.03.2015
Передмова. Вірш народжений та виконаний у творчому дуеті з поетом Сергієм Сокольником
Блідне смарагдова Тиша. Ховається ніч
Попід предметами сонними. Синіми снами
Риби впливають у царство
Примарного краю заплющених віч.
Сплетених рук... І впокорених
Ніжних цунамі.
Де я знаходжу себе у тобі
І щоразу - втрачаю.
Знаю
цих вуст золотих
Недопиті меди.
Перса немов
заборонені небом
плоди...
А між них -
стежка.
Стежка
до
Раю.
.......... ......... .........
Тиша сховалась у віти верби понад берегом сонним.
Дивиться з крони, із захватом щирим дитини,
Як мОго моря припливом солона вода прибуває...
Море моє вже чекає великої риби,
Тої, якої у пружності рівних немає,
Тої, що води мої переповнить ікрою.
Мушля прекрасна собою,
Та тілу моєму в ній тісно.
Може на згин, та я вийду із неї- бери!
По-над водою
Стежина із місяця світла
Тріпотна на дотик...
Лінія біла
Від підребер"я до лона
Вказує шлях...
Я не можу чекать...
Увійди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565812
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 11.03.2015
В.К.
У тебя всегда рядом стакан
С чем-то крепким… И шёпот музы.
Мы разбросаны по городам,
Но открыты друг другу шлюзы
Наших душ. Через вены кровь
Поступает к самѝм чернилам.
Ты мне пишешь: «Давай, готовь
Те стихи, чтоб к немым могилам
Достучаться могли слова,
Даже мёртвым даруя память…
Чтобы каждый к тебе взывал
Не молитвами, а стихами».
Серой лентой шоссе, шоссе…
Только душит отсрочкой встречи.
Что сегодня ты пьёшь? Абсент?
Чьей любовью ты обилечен?
Приезжай. Мы изменим ход
Всех историй и всех событий.
Я уже начала отсчёт
От столицы до первых литер…
06 марта 2015г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564642
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 06.03.2015
Котився світ в якусь пусту діру,
Вулканами гримів, цунамі умивався,
Перевіряв людей на віру,
З них сміявся, грався.
Летів в космічну далечінь
Піщинкою в галактик вінегреті,
І ми вже безліч поколінь,
Мов пасажири у ракеті.
А я весь час крутив в думках своє,
В мить, коли лихо змінює світогляд:
Це щастя, що Ти в мене є,
У мене є твій сіроокий погляд.
І завдяки йому я ще не згас
І витримаю кару божу.
Світ, певно, проживе без нас,
А я без тебе - жити вже не зможу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557451
дата надходження 05.02.2015
дата закладки 06.02.2015
---------------- Неотправленное письмо.--------------------
Я позабыл тебя совсем:
Твоё лицо, волшебный голос,
Остался только чудный образ -
Лишь отражение,
лишь тень.
Я говорил тебе о нём:
Он родился́ с моим рожденьем,
Я жил, уверен без сомненья,
Что он останется огнём,
И что умрёт со мною вместе -
Он создан мной.
На белом свете
Не может он существовать...
Я ошибался:
ты явилась,
И о́жил мой стеклянный сад.
Мир просветлел.
Твой нежный взгляд...
Ты им мне в душу говорила.
Прости,
я был тогда нелеп -
Я созерцал, внимал твой трепет,
И все слова - лишь детский лепет
В сравненьи с тем, что ощущал.
Дни пролетели, словно птицы.
На перевёрнутой странице
Я видел прошлого следы:
Вот эта лавочка, где мы
Впервые свиделись.
Казалось
Что отражение твоё
Глядится в пыльное окно,
И в воздухе твой аромат,
И в душу смотрит нежный взгляд...
А это место стороною
Я огибаю до сих пор -
Здесь мы рассталися с тобою,
Здесь был последний разговор...
Последний взгляд...
Последний приступ жизни...
Пустота...
и эти письма -
Приторно-сладкая строка.
Я представлял: любимая рука
Её наносит ровной вереницей,
Но что за этой гладенькой страницей:
Любовь ли?
Снисхождение?
Тоска?
Стал понимать что в тягость я тебе,
И в восхищённой или в радостной строке
Улавливал я нотки равнодушья,
Ты стала реже, реже всё писать
И каждый раз я думал:
-Отвечать
И в чёрствости себя винить,
в бездушьи?
Ты в радости и в счастии живёшь,
А я...
Что дать тебе могу я?
Лишь сладкую отраву поцелуя?
Но ты её сама где хочешь там возьмёшь.
И я смолчал... Любовь ушла опять
В тот образ, мне с рожденья непонятный,
Печаль меня настигла, словно тать,
Украв твой голос..,
лик...
Что потерял я?
Что потерял я?? Потерял я всё!
Что приобрёл я?
Приобрёл я больше:
Увидивший хоть раз от солнца свет
Не может жить во тьме ни часом дольше.
Вот так и я: без солнца своего
Я умираю. В му́ке постоянной,
Тоской щемящей грудь,
иль грусти кисло-пряной,
Мне не найти прекрасный лик его.
Среди знакомых я его искал,
Иль просто средь толпы прохожих,
Но не найти и чуточку похожих:
Мир не создаст её -
Бог лишь одну создал.
Прошло немного - с лишним пару лет,
А для меня они тянулись, словно вечность.
Я мог бы тут оставить след
С притензией на безконечность,
Но для чего? Кому читать
Мою отцветшую уж душу:
Я лишь тебе смогу писать,
А ты меня не сможешь слушать.
Ты думаешь я не хотел забыть?
Ты думаешь я не хотел расстаться
С тем образом - с тобой?
Желал скитаться
Без утешенья и улыбки? Век прожить
Лишь с упованием, что на исходе лет я встречу
Тебя - прекрасную, иль время всё залечит
И я смогу смириться - разлюбить?
О, сколько раз я начинал сначала!
Встречался с кем-то,
думал что любил,
Но наперёд уж знал итог (душа молчала):
Прелюдия закончится. Пойдут
Сырые будни. В складочках халата
Укрылась неизбежная судьба:
Очнётся за предательство расплата,
Ворвётся в жизнь забытая мечта,
И рухнет мир придуманного счастья,
И впустит сново в душу холода.
А ты придёшь, чтоб посмотреть на это,
На рухнувшее счастие поэта,
И скажешь, вдруг:
- Смотрите, что за шут(!):
Он всё пропил - его нигде не ждут.
Я б не хотел такого завершенья,
А, между тем, я знаю без сомненья,
Что не смогу укрыться от любви
Которая впечаталась в сознанье,
Которая присутствует в крови.
Ты обо мне ли часто вспоминаешь?
А, впрочем, ладно -
всё я не о том.
Когда на ветер счастие бросаешь,
Готовься собирать его потом.
Я жалок. Я смешон.
Прости, родная.
Я больше не имею воли жить,
Чья мне рука помашет на прощанье?
С чьим именем мне голову сложить?
И чья судьба с моей переплетётся
Коль отторгаю всё что чуждо мне?
Чей путь с моим пересечётся,
Когда моих путей в помине нет?
А, может, сотворить себе кумира,
И стать послом придуманного мира,
И всем подряд без устали твердить
Что только он мне в жизни помогает
И лишь его имею право я любить?
Придать ему любимые черты -
Растить в душе бумажные цветы,
Отдать ему своё существованье,
И уверять себя что это - ты?
Я в тупике. Мне некуда идти
На свете нету моего пути,
Моя река несёт меня к уступам
И только бесконечность впереди:
Я не найду себя,
не потеряю;
Я жизнь не проживу -
проумираю.
Нет, не жалей меня, не смей!
Не трогай
В своей душе искрящийся родник,
Оставь его другим,
мне ж хватит Бога
Которого я помнить не привык,
Не потому, что я в него не верю,
А потому, что он не верит мне,
Просить прощенья - даром тратить время:
Зачем прощать того, кто твёрд в грехе?
Я вновь переживаю те мгновенья,
Не страсть тая, а пустоту души,
И жизнь дают мне эти повторенья,
И вновь ломаю крылья о гранит
Реальности,
когда растает эхом
Твой голос на пластинке бытия -
Вновь вымирает для меня планета,
Вновь пыль гробниц вдыхает мумия.
Я не прощаюсь:
за прощаньем встреча,
А нам Господь не даст второго дня.
Пусть будет так.
Пусть время не залечит,
Пусть буду кратким прошлым для тебя.
P.S.
Когда весна падёт в объятья сада,
Или метель закружится в снегу,
Не вспоминай меня, любимая,
не надо,
Я твёрд в грехе -
я всё переживу.
19.06.2001.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557667
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 06.02.2015
МАНТРЫ ночь погрузилась в холодную тьму.
Все во мне изменилось. Сегодня пойму
Первозданность миров и мистерий.
Неизведанность ТЕМНЫХ МАТЕРИЙ.
Я ведь ЗНАЮ. Я чувствую этот порыв.
В холод ночи-портала ты окна открыв,
ЛИЧНОЙ РУНЫ мне чертишь знаменье...
И я вижу твое отраженье...
Это ТЫ. Ты рукою коснулась окна.
Пусть во мраке мне сущность твоя не видна,
Я подарки твои принимаю.
И к свиданию час назначаю.
Образ твой изольется в безлунную ночь.
Не удержишь его. Но ты можешь помочь
Мне познанья хмельного шербета
Словно ведьма подать, как Макбету.
Это таинство ()а совершу я один.
И в бокале вина растворю я РУБИН.
И в твоих виртуальных объятьях
Я изведаю силу заклятья.
Мне сегодня посланье твое помогло.
Мне ДАНО от тебя не добро, и не зло.
И, изранен уколами фибул,
Я короткое слово- СПАСИБО
Напишу каплей крови на темном окне.
Ты исчезла. Но вновь возвратишься ко мне.
АКТ исполнен. Обычные люди-
Я и ты... Продолжение будет.
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114122101675
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545258
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 25.12.2014
В Париже май... Все в зелени, в цвету...
Разбитых улиц жутко-странные картины...
Реала лев пожрал романтиков мечту...
И вечность формы с содержанием едины...
У баррикады, развороченной в бою-
Всего-то камни, лом чугунно-медный-
За честь Коммуны голову свою
Сложил мужчина, видимо, не бедный.
Солдаты Тьера, подавившие мятеж,
С непониманием карманы "потрошили",
Взяв редингот, жилетку цвета беж,
Часы... Бумажник, полный денег, разделили...
Грязь мародерства средь военных бед
На лица их не наложила отпечатка,
Как маска смерти, оборвавшая сюжет
Романа, с кровью стекшего в брусчатку...
........... ............ ........... .........
Он, вне политики, романтик и поэт,
Гюго поклонник и шедевров Ламартина,
Идя по улице, вдруг уловил сюжет,
Ночного города изящную картину...
Он шел по улице, еще не знавшей гарь
Боев весны. Собою дорожил.
Он шел по улице... И газовый фонарь
В судьбы лицо сквозь платье девушки светил...
Оговорив типичной парой фраз
Всю ситуации изящную банальность,
Абсента зелень сквозь фонарный газ
Вдвоем в кафе под скрипку пили гениальность...
А после шли по шаткой мостовой
В объятья томные раскрытые отеля...
И воспаленно над склоненной головой
Светил ночник, рисуя тени на постели...
Нет, не впервые... Но поверьте, господа,
Порою быстро можно догадаться
Что не всегда... Да нет... Скорее- никогда
Вам не придется столь стремительно влюбляться...
Переплелись изящно ноги, как цветы...
И тел сплетенье, как вьюнок, овивший стебель...
И охлаждала эротичные мечты
Прохлада пола, столь же нужного, как мебель...
И лишь зарозовел рассвет в углу
Отсветом солнца сквозь проем оконной рамы,
Она сбежала, разбросавши на полу
Аргентум франков, презентованный, как даме...
........... ........... ........... ..........
Он не держал ее... И в утреннем свету,
Вдруг потеряв полученное даром,
Чтоб сохранить осуществленную мечту,
Ушел к судьбе... На баррикаду коммунаров.
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114121500346
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543932
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 15.12.2014
Зима накрыла землю белою фатою
И стала белой голубеющая даль.
Я в этот день случайно встретился с тобою
И вспыхнула забытая печаль.
Ты, все такая же, красивая , как раньше.
Идеш навстречу,улыбаясь,не спеша.
Ну, может стала чуть серьёзние и старше,
И все же , боже, как ты хороша!
-Привет, как жизнь ? А что ответить?...
Что я забыть тебя пытался и не смог ?...
Бежал куда-то, от любви спасался,
И за плечами сотни пройденных дорог.
Не разбуди во мне былую нежность,
Запрятаную в дальний уголок души .
Пришла из ниоткуда и снова в неизвестность...
На год, на два, а может на всю жизнь.
Снежинки на твоих ресницах,
Твои глаза ,в их глубине печаль
Мне снова станут очень часто сниться,
Маня к себе, в неведомую даль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541305
дата надходження 04.12.2014
дата закладки 04.12.2014
Ще не впала зима, ще дзвенить у повітрі високо.
Її чути здаля, ніби часу набутись в теплі,
а прийде вона раптом і візьме, як око за око -
рівно стільки від сонця, наскільки бракує землі.
Ще не вірю я їй, ще не стала шукати коротших
ні доріг, ні маршрутів, щоб швидше долати її.
А вона вже на стріхах оглядини здійснює вотчин,
що дісталися їй і заснули до часу в мені -
пишні спогади: сад, стервеніння у гаморі літа,
цілування твоє й витинанки гілля й парканів.
Ходить ще, як приблуда змарніла і зовсім роздіта
спрага бути з Тобою між білих й відчужених днів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540848
дата надходження 02.12.2014
дата закладки 02.12.2014
Проходжу повз тебе... і час завмирає на місці.
Стираються грані буття, як в німому кіно...
Мене поглинає комфортне улюблене крісло
в тенета м'які під прикрашеним в іній вікном.
Підступна зима розмальовує ранками шибки,
хоч ще не пора обморожувать долі - не час.
Ще грають в душі одинокі потомлені скрипки,
витягують з мене налякане світом дівча.
...і я заспокоююсь, просто прикривши повіки,
пірнаю у мрії-думки, мов у скельця калюж.
Вже чую, як крапає дощ зі старенької стріхи
і поруч десь ти...пульсуєш у скроні чимдуж.
Я чую , як стукає серце у грудях - ожи́ло,
як воском стікають миттєвості в чорну діру,
згадалося, що...нелюбить тебе більше божилась
й здирала із себе любов, як пожухлу кору.
Згадалося все, навіть те, що малює уява
й чого не було- просто пальці німіли з бажань,
коли біля тебе ні жи́ва, ні мертва стояла
й горіла свічею...огарком на лезі ножа.
Проходжу повз тебе...сповільнюють відлік секунди
і вічністю крапають гучно в безмежність твою.
Лікуюсь від тебе, моя нездоланна застудо!
І знов біля тебе ні жи́ва , ні мертва стою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538235
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 20.11.2014