« - Де ми?
- До дідька деталі! Хто ми?»
(Сага «Плавання Лейфа Еріксона
до Вінланду»)
Час – це плямистий щур
З очима кольору ночі,
Що ласує маримухами,
Які назбирав божевільний
В лісі сутінок спогадів,
У хащах осиротілих просторів,
Де блукає сліпою вдовою осінь –
Оця, в картатій сукні минулого,
Оця, пастушка тихих мелодій
І розмов біля вогнища – марних.
Трохи диму між поглядами,
Трохи живої поезії (ще),
Трохи холодного вітру – між листя:
Скрипка лісового паяца
Тихіша їжакового тремтячого серця,
Що теж співає про сон падолисту:
Майструйте із барв драбину
До загуслого синього неба,
Що просякло трунком свободи –
Таки вітряної і холодної,
Таки завислої між часами
У ніч, коли відкриваються двері
І на столі розсипана сіль.
До останніх яскравих квітів,
Які забули зів’янути
Йди нечутними кроками,
Наче не бруківка то,
А печера черепа.
Назбирайте оберемки
Кленового гостролистого золота –
Для подорожніх.
P.S. Написано в ніч на Самайн (Савунь), яку я таки пережив, бо, певно, не порушив жоден із своїх гейсів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025597
дата надходження 01.11.2024
дата закладки 01.11.2024
Я люблю, коли «ців-ців»
Випускають горобці,
І коли мала синичка
В росах миє своє личко.
Коли сонце в небі – ватра.
Як, немов артист театру,
Спів виводить соловей.
Як лелека бусла зве –
Дзьобом клекотить великим.
Як взувають черевики
Журавлі на довгі лапки
Й йдуть туди, де скачуть жабки.
Їх стараються зловити,
Щоб наїстися і жити.
В парку ще люблю гуляти,
Голубам зерно давати.
Корм видзьобують швиденько,
Кажуть: «Дякую, маленька,
Ситі ми, і день, як свято.
Радості, добра багато
Ми тобі бажаєм щиро.
Ну, а Україні – миру!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025443
дата надходження 30.10.2024
дата закладки 30.10.2024
І
Пан Когіто ніколи не довіряв
фокусам уяви
фортепіано на вершині Альп
грало йому фальшиві концерти
він не цінував лабіринти
сфінкс викликав у нього відразу
він жив у будинку без підвалів
дзеркал і діалектики
джунглі заплутаних образів
не були його вітчизною
він зрідка літав
на крилах метафори
потім падав, як Ікар
в обійми Великої Матері
любив тавтологію
тлумачив
idem per idem (1)
що птах є птахом
неволя неволею
ніж є ножем
смерть смертю
любив
плоский горизонт
прямі лінії
земне тяжіння
2
Пан Когіто буде зарахований
до категорії незначних
він байдуже прийме вирок
майбутніх дослідників літер
він вживав уяву
для зовсім інших цілей
хотів зробити з неї
знаряддя співчуття
прагнув зрозуміти до кінця
- ніч Паскаля
- природу діаманта
- печаль пророків
- гнів Ахіллеса
- шаленство людиновбивців
- мрії Марії Стюарт
- страх неандертальців
- відчай останніх ацтеків
- тривалу агонію Ніцше
- радість художника з Ласко (2)
- зростання й падіння дуба
- зростання й падіння Риму
потім воскрешати мертвих
дотримуватися укладених угод
уява пана Когіто
здійснює рух маятника
направлений точно
від страждання до страждань
в ній немає місця
для штучних вогнів поезії
він хоче залишитися вірним
сумнівній ясності
[i](1) Idem per idem (лат.) - те ж саме через те ж саме.
(2) Печера Ласко - одна з найважливіших палеолітичних пам'яток за кількістю, якістю і збереженням наскельних зображень. Ласко називають "Сикстинською капелою первісного живопису».[/i]
[b]Zbigniew Herbert Pan Cogito i wyobraźnia[/b]
1
Pan Cogito nigdy nie ufał
sztuczkom wyobraźni
fortepian na szczycie Alp
grał mu fałszywe koncerty
nie cenił labiryntów
sfinks napawał go odrazą
mieszkał w domu bez piwnic
luster i dialektyki
dżungle skłębionych obrazów
nie były jego ojczyzną
unosił się rzadko
na skrzydłach metafory
potem spadał jak Ikar
w objęcia Wielkiej Matki
uwielbiał tautologie
tłumaczenie
idem per idem
że ptak jest ptakiem
niewola niewolą
nóż jest nożem
śmierć śmiercią
kochał
płaski horyzont
linię prostą
przyciąganie ziemi
2
Pan Cogito będzie zaliczony
do gatunku minores
obojętnie przyjmie wyrok
przyszłych badaczy litery
używał wyobraźni
do całkiem innych celów
chciał z niej uczynić
narzędzie współczucia
pragnął pojąć do końca
– noc Pascala
– naturę diamentu
– melancholię proroków
– gniew Achillesa
– szaleństwa ludobójców
– sny Marii Stuart
– strach neandertalski
– rozpacz ostatnich Azteków
– długie konanie Nietzschego
– radość malarza z Lascaux
– wzrost i upadek dębu
– wzrost i upadek Rzymu
zatem ożywiać zmarłych
dochować przymierza
wyobraźnia Pana Cogito
ma ruch wahadłowy
przebiega precyzyjnie
od cierpienia do cierpienia
nie ma w niej miejsca
na sztuczne ognie poezji
chciałby pozostać wierny
niepewnej jasności
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025084
дата надходження 25.10.2024
дата закладки 25.10.2024
***
Плачуть усі, навіть бог, тільки його сльози називають природним явищем.
***
Хтозна, чи дощитиме її всесвіт крізь шпарини в ментальному тілі?
***
Якщо тобі не вдасться вимити своє душевне обійстя від смутку цілковито, а десь у закутку лишиться одна-єдина пилинка, то потерпатимеш від задухи.
***
Як відкриєш браму своїх почуттів, неодмінно хтось вирішить, що йде вулицею червоних ліхтарів.
***
Сховай свої почуття, бо нема таких окулярів, що бодай комусь дали б можливість їх розгледіти.
***
Тільки на відхід у потойсвіт не вистачає часу, в інших випадках час переважно у межах твоєї влади.
***
Якщо тебе не візьме навіть пекло, рай просто буде вимушений тебе взяти.
Написано автором без використання штучного інтелекту (суттєва поправка)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020975
дата надходження 27.08.2024
дата закладки 17.10.2024
Круг світла мерехтить побіля ніг -
Чи осінь розсипає білий іній?
Погляну вгору – місяць угорі,
Погляну вниз - згадаю дім свій рідний.
者李白《静夜思》
床前明月光，
疑是地上霜。
举头望明月，
低头思故乡。
[i]За перекладами О.Гітовича, С Торопцева, А. Штейнберга, Ю.Шуцького, Ша Аньчжи, В. Перелєшина, Г. Стручалиної, Венедикта Марта, В. Меньшикова
Цей вірш описує почуття ліричного героя на чужині. Осінньої ночі він дивиться на місячне світло біля ліжка і сумує за рідним домом. Є різні тлумачення ієрогліфа 床, це ложе - постіль, чи ложе колодязя, погляд поета направлений на місячну доріжку на підлозі, чи на відображення місяця в воді колодязя.
Дослідники вважають, що вірш написаний в монастирі Силін поблизу Янчжоу (нини провінція Цзянсу), де ченці прихистили його хворого і без грошей, бо одержані від батька гроші на подорож він швидко витратив.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023852
дата надходження 08.10.2024
дата закладки 09.10.2024
Рими вплітає в волосся дівчинка-вітер.
Свіжі, барвисті, наївні, смішні, польові.
Ніч чавить день. Трави стигнуть сльозою налиті.
Сперті рулади нашіптують мертві живим.
Зайде ніч третя. В легенях забракне повітря.
Слово ладнай, не пусти в себе всесвіту зло.
Плід ефемерний до ґрунту обсиплеться житом.
Зійде весна, забуяє строкате зело.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023498
дата надходження 03.10.2024
дата закладки 03.10.2024
Свиня лежала у загоні та мріяла собі про волю: злетіти пташкою до вір'я, а далі порхнути ген-ген.
Господар тут приніс помиї (для паці благодать небесну). Занурила безрога рило, зачавкала несамовито. Мерщій спустошила корито щоб мислити не заважало, і знов про волю думка світить у сутінках життя безбарвних: злетіти - марно сподіватись, підкоп зробити в ніч кромешну - для того є п'ятак настирний.
Проте, і тут знайшлась завада : вночі потрібно спати міцно (метеликом легкім літати). Яка ж це мука незбагненна щодня воліти про нездійсне!
На ранок апетит нестримний свиню катує непристанно. І бачить наша ніжна свинка : кормилець йде незвично якось. Несе він ніж із довгим лезом, помиїв їй не наливає. Що було далі - не питайте, це таємниця надсекретна. Лише відомо, що хозяїн ковбас нажарив ароматних.
Жував м'яско після чарчини та мріяв скарб знайти раптово. Красивим стати, елегантним, статуру мати атлетичну. В Майамі жити біля пляжів із зіркою дорослих фільмів. Або хоча б скопити гроші на справу, що несе прибуток.
А поки що збиратись треба на ринок у райцентр сусідній, зробити звичне своє діло : придбати свинку на годівлю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023223
дата надходження 29.09.2024
дата закладки 29.09.2024
під вечір все здається геть брудним.
Maria в Ave голосом грудним
співає ніч, народжуючи зорі.
і кожна з них дорівнюється зброї.
носи і віруй.
із останніх рим
ти лаєшся на кожну із ракет.
Бог в поміч і розірваний gonet.
проси і лийся в глечики левкоїв,
несамовито білих і струнких.
під вечір все залишиться брудним
і ти неперевершено взаємна,
напівжива
і лиш напівпомерла
так ніби наколола ніч на спів,
на особисту скорену Говерлу...
...і матюкам не вистачає перлів.
і молитвам не вистачає прірв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023068
дата надходження 27.09.2024
дата закладки 28.09.2024
І
Живе тут безтілесний змій(1). У нього
З вітру голова. Ніч під його хвостом,
Відкриті очі дивляться з усіх небес.
Чи це хтось інший вибрався з яйця (2),
Чи інші образи в кінці печери (3),
Чи інша безтілесність його тіла?
Живе тут безтілесний змій. Ось гніздо -
Ці пагорби, поля, барвисті далі
І сосни над і вздовж, і біля моря.
Ця форма, поглинаюча безформність,(4)
При зміні шкіри зникнення і спалах,
І тіло змія мерехтить без шкіри.
Це ява висоти, в її основі
Ці виблиски, що полюсів сягають
Опівночі, ось там шукайте змія,
В іншім гнізді володар лабіринту
З повітря й тіла, форми і зображень,
Неублаганно володіє щастям.
Це його трута: вірити не можна
Йому (5). Ці роздуми у папороті,
Ці порухи, щоб відчувати сонце,
Не переконливі. Ми помічали
Чорний бісер в скелі, тварину в плямах,
Рух трав, як індіанець на галяві.
ІІ
Ідея, прощавай...(6) Стоїть хатина,
На березі, безлюдна. Вона біла,
Як прийнято, чи відповідно темі
Попередників, чи внаслідок ходи
Безмежності. Вдовж стінки білі квіти,
Злегка засохлі (7), своєрідні міти
Як намір пам'яті згадати - білий
Тут був, або якийсь торішній інший,
Або не білий, давній з надвечір'я,
Нудний, холодний, як зимова хмара,
Як зимнє небо, з краю і до краю.
Пісок долини переносить вітер (8).
Тут, бути видимим і бути білим,
Вагомо білим бути, завершальна
Вправа екстремальної активності...
Кінець сезону. Вітер студить берег.
Все довші й довші лінії, безлюдно,
Пітьма згущається, але не впала,
І білизна тьмянішає на стінці.
Ступає чоловік наосліп по піску.
Він дивиться, як наростають зміни
На півночі, її холодний виблиск,
Червоно-сині сполохи, полярний
Зелений пломінь, крига, і самотність.
III
Ідея, прощавай... Обличчя материнське,(9)
Натхнення для поеми, яке заповнює
Кімнату. Тут вони разом, тут її тепло.
Ніякого передчування снів майбутніх.
Вже вечір. В домі вечір, напіврозсіяний,
Наполовину недоступний розумінню,
Зіркова тиша. Мати, яку забрали ті,
Які дають прозорість нинішньому світу.
Її дар ніжності для тих, у кому ніжність.
І все ж вона також туманна, розсіяна.
Вона дає прозорість. І вона старіє.
Намисто - видимість, але не поцілунок.
Її ласкаві руки - рух, але не дотик. (10)
Руйнується будинок, і згорають книги.
Їм буде затишно у прихистку уяви
В будинку - де і уява, і вони, і час
Укупі, всі укупі. Ця бореальна ніч
Морозною здається, наблизившись до них,
До матері, що зараз розсіюється сном,
І як говорить на добраніч, на добраніч. (11)
Вгорі світитимуться вікна, не кімната.
Розвіє вітер свою вітряну величність
Навкруг, постукає немов прикладом в двері.
Накаже вітер їм неублаганним співом.
IV
Ідея, прощавай... Ніколи ні знищення,
Ні небуття не остаточні. Батько сидить (12)
У космосі, будь-де сидить, з суворим видом,
Як той, могутній, з прозорливими очима.
Він каже ні на ні і так на так. І так
На ні; сказавши так він каже прощавайте.
Він визначає співрозмірну швидкість зміни.
Він з неба в небо перестрибне щонайшвидше,
Коли злі ангели стрибають з неба в пекло.
Та зараз він сидить удень в зеленій тиші.
Ввібравши швидкість простору, перелітає
Від хмар в безхмарря, і з безхмарря до чулого
В польоті ока й вуха, там найвище око
І найнижче вухо, глибинне вухо, чує
Вечорами , все явлене, доки сприймає
Свої прелюдії містичні особисті, (13)
До миті, коли очі ангела помітять,
Що в своїх масках наближаються актори.
Сидить серед вогню володар, о володар,
І все ж у просторі і нерухомо, і все ж
Завжди мінливе свічення все яскравіше,
Бездонне, і все ж король і все ж корона, глянь
На цей реальний трон. Яке тут товариство,
У масках, чи це хор його із голим вітром?
V
Скликає мати людство в дім до свого столу, (14)
Приводить батько казкарів і музикантів,
Які мовчать багато, музика казкова.
Веде сам батько негритянок танцювати
Серед дітей, ніби яскраві виникають
Візерунки, у танці визріває форма.
Їм музиканти грають зманливі мотиви,
Захоплюють простим дін-доном інструментів.
Сміються діти, брязкають бляшанки часу.
Ось батько добуває конкурси з повітря,
На театральній сцені краєвиди лісу,
Й завіса схожа на наївну яву мрії.
Вражають музиканти підсвідомим віршем.
Свої стада, що розбрелись, збирає батько,
Варварська мова, рабство, боязливий видих
З грудей, його сурми слухняний дотик. Тоді
Це Шатійон (15), або щось інше приємне нам.
Ми опинилися серед сум'яття свята.
Якого свята? Це безладні гультіпаки?
Госпітальєри це? Звіроподібні гості?
Повторюють трагедію ці музиканти,
Вона складається із цього а-даб, а-даб:
Чи слів немає говорити? Немає гри. (16)
Чи не те ж саме роблять люди, присутні тут.
VI
Театр цей, який крізь хмари випливає,(17)
Сам хмара чи туманна скеля, наче з моря
Хвиля за хвилею накочуються гори
Крізь хвилі світла. Перевтілюються в хмари
Щоб знову хмари виникали, бездієво,
Змінюють колір нескінченно пори року.
Без зиску марнотратять в змінах самих себе,
Зміняють жовте світло золотим, золото -
Елементами опалу, вогненні втіхи
Розбризкуються широко, бо люблять пишність
І розкіш насолод величного простору
Потоки бездієвих хмар крізь форми напів-
Задумані. Театр повен польотів птиць,
Клин дикий, як з вулкану дим, пальмововидний,
Зникаючий, як павутина, в коридорі
Чи грандіозний портик. Ось Капітолій,
З'являється, можливо, щоб щойно виникши,
Розтанути. (18) Розв'язку треба відмінити...
Ніщо те, шо не міститься в самій людині,
Ніщо, доки воно не назване на ймення
Й не знищене. Він відкриває двері дому
Вогню. Дослідник однієї свічки бачить (19)
Полярне сяйво спалахує на контурах
Всього, що є у ньому. Його проймає страх.
VII
Чи плід уяви той, який сидить на троні, (20)
Як добрий так і невблаганний, як праведний
Так і неправдивий, який спиняє влітку
Фантазії зими? Коли вмирає листя,
На півночі своє займає місце, стрибок,
І звитий, осяйно кришталевий, сідає
У ніч найвищу? Чи прикрашає небеса
І провіщає білим початок чорного,
Його потоком навіть гасяться планети,
Навіть земні, навіть уявлені зі снігу,
Крім виняткових, необхідних для величі
Небес, як то корона й алмазна кабала?
Крізь нас стрибає він, крізь наші небеса,
Одну за одною планети наші гасить,
Зникає все, де ми були, на що дивились,
Де зналися і дбали один про одного,
Тремтливий залишок, холодний і забутий,
Лиш виняток корона й містична кабала.(21)
Він не наважиться у небуття стрибати.
Змінитись має все від доль до витребеньок.
Отож, потік трагедій, і його скрижалі,
І форма, і громаддя скорбний рух шукають
Щось здатне знищити його, і з ним, можливо,
Під небом місячним безжурне спілкування.
VIII
Завжди можливо бути часу невинності. (22)
Можливо їй немає місця. Чи час не той,
Якщо не в часі справа і якщо не в місці,
Існуючий, самотній, у своїй ідеї,
Для сприйняття трагедії не менш реальний,
Для мудрого прадавнього філософа,
Існує або може бути час невинності
Як чистий принцип. Його природа - це кінець,
Що може бути, та не буде, атрибутом,
Що викликає жаль нещасної людини,
Як книга на ніч, гарна, але не правдива,
Як книга про буття красиве і правдиве.
Це як ефірне щось, яке існує майже
Як твердження, але цей час існує, він є,
Існує, його видно, він є, він є, він є.
Отож, це сяйво тут не є закляттям світла,
Чи віщуванням з хмари, але невинністю.
Невинністю землі, а не фальшивим знаком
Чи символом злобливості. Що ми причетні,
Ми засинали наче діти в їх святості,
Наче, прокинувшись, ми в тиші сну лежали,
Наче в пітьмі співала нам невинна мати
В кімнаті під акордеон, заледве чутно,
Творила місце й час, в якому ми дихали...
IX
І думали про себе — ідіомою
Про працю, ідіомою невинності(23)
Землі, не загадками про гріховні сни.
Ми цілий день були як данці в Данії,
Знайомі один з одним, щирі земляки,
Для кого день прийдешній тижня дивом був
Дивнішим за неділю. Думок подібність
Зробила нас братами в цьому домі, тут,
Де побратимами були, ми тут росли,
Як на медових сотах годувалися.
Жили у цім театрі - засинали в нім.
Це усвідомлена невідворотність доль -
Це місце зустрічі, куди прийшла вона,
Буде її прихід свободою для двох,
Всамітненістю, що на двох поділиться.
Нас двох повісять на деревах навесні?
Буде нещастям ця невідворотність доль:
Дерева й ноги голі, вітер - гостра сіль?
Зорі вдягнуть свої блискучі пояси.
Вони закутаються в осяйні плащі,
Прощальне убрання величних тіней.
Можливо прийде завтра звичними словами,
Майже частиною невинності, майже
Щонайніжнішим, найправдивішим кінцем.
X
Нещасні люди у щасливім світі (24)
Назви, равине, розрізни ці фази.
Нещасні люди у нещаснім світі -
Багато тут у дзеркалах нещастя.
Щасливі люди у нещаснім світі -
Це неможливо. Що перебирати
Здобуток мови емоційне ікло.
Щасливі люди у щасливім світі -
Блазенському! Бал, опера і бар.
Вернись туди, де і коли початок:
Нещасні люди у щасливім світі.
Давай, озвуч врочисто тайне слово.
Зачитувати зібранню, сьогодні
Заради завтра, це, таке надмірне,
Складне переплетіння спектрів сфери,
Знайди баланс щоб утворити ціле,
Найголовніший і постійний геній
Здійснення задумів, малих, великих.
Він розуміє цих нещасних цілість,
Здійсненність долі, здійснення удачі,
Ніби прожив життя, щоб пізнавати,
У домі відьми, а не в тиші раю,
Торг вітром і погодою, і сяйвом
Як взимку спалах літньої соломи.
[i](1) "Живе тут безтілесний змій". Стівенс звертається до образу змія, представленого в міфах про творення майже в усіх міфологіях світу. Його змій охоплює весь космос: згорнутий кільцями, він символізує циклічність усього; обвиваючий космічне яйце, дерево чи щось інше, пробуджує життєву енергію; оберігає таємницю народження і смерті; він символ прихованої сили як творчої, так і руйнівної.
(2) "Чи це хтось інший вибрався з яйця..." - уява не здатна забезпечити емпіричну достовірність образу змія. Розум дистанціюється як від видимих фактів, так і від відчуття, що вони відображають реальність.
(3) "образи в кінці печери" - відома алегорія, використана Платоном у 7 книзі діалогу "Держава" для пояснення свого вчення про ідеї. Вважається основою платонізму і об'єктивного ідеалізму. За Платоном печера уособлює чуттєвий світ, в якому живуть люди. Подібно затворникам в печері, вони гадають, що своїми органами чуття пізнають істинну реальність. Але це ілюзія. Про істинний світ речей вони можуть судити за тінями на стінках печери. Філософ може мати більш повне уявлення про світ ідей, задаючи запитання і знаходячи відповіді. Однак зробити ці знання здобутком суспільства неможливо: натовп не здатен збавитися від ілюзій щоденного сприйняття.
(4) "Ця форма, поглинаюча безформність" свідчення того, що уява упорядковує і поглинає аморфну реальність, яка, у свою чергу, формується уявою, усвідомленням
(5) "Це його трута: вірити не можна/ Йому" - нещасні люди смакують гіркоту своїх думок у своїх тілах. Аналогії змія та людини, гіркої отрути та думки зведені до символу зі змієм, як даністю, та людським розумом, як можливістю. Отрута змія та гірка думка людини зливаються й стають отрутою скептицизму, який заперечує загробне життя в раю.
(6) "Ідея, прощавай..." відкриває три пісні "Полярних сяйв осені". Ідеї існують лише суб’єктивно, і ці "прощавай", здається, стосуються трьох задуманих представників людства: "я", матері й батька. Вони свідомо звільняють займане ними місце, а отже, прощаються з самим життям.
(7) "...білі квіти, Злегка засохлі". Білий - колір хатини на березі; він може бути перейнятою звичкою предків або наслідком вицвітання барв з плином часу. Засохлі квіти біля стіни - це залишки життя, повного почуттів, можливо, очікування певної постійності білого, який відрізняється від свіжості цвітіння. Зловісна білизна перетворюється на порожнечу, створену власною уявою.
(8) "Пісок долини переносить вітер" - метафоричне зображення плину часу, натяк на рух піску в пісочному годиннику.
(9) "Обличчя материнське" - риторика Стівенса викликає взаємність ніжності між вчинками матері та емоціями тих, хто її пам’ятає. Впевненість у безпечному перебуванні вдома у світі є оманливою. Пам’ять — це абстракція минулого, мати безпорадна перед потоком часу. Вона вже тільки спогад про те, що станеться, про тих, хто був разом у кімнаті.
(10) "Її ласкаві руки - рух, але не дотик" - образ матері живий в уяві, але не в реальності.
(11) "І як говорить на добраніч, на добраніч" - алюзія на слова Офелії: "Але ніяк не вгамую сліз, згадавши, що його покладено в землю холодну. Мій брат мусить дізнатись про це, – отож дякую вам за добру пораду. Де ж моя карета? На добраніч, вельможні пані, на добраніч, добрі пані. Добраніч, добраніч" (Вільям Шекспір "Гамлет", Дія 4, сцена 5, переклад Освальда Бургардта). За цим прощанням слідує смерть.
(12) "Батько сидить /У космосі" Архетипічний батько чує найнижчим вухом надприродні прелюдії, найвищим оком бачить акторів, надприродних істот у масках.
(13) "прелюдії містичні особисті" - тут слово "прелюдії" набуває зловісного значення, неочевидного в першому значенні музичного терміну: адже "прелюдія" вказує на те, що вона йде попереду, і тут вона набуває значення хорового співу про надію проти смерті як абсолюту , навіть тоді як плин часу реальності запевняє голосом вітру, що всі повинні загинути
(14) "Скликає мати людство в дім до свого столу" - мати-земля, запрошує людей в дім до свого столу, щоб задовольнити фізичні потреби земної людини, батько постає в образі того, хто милостиво дарує розваги. Вигадка уяви створює всі витвори мистецтва, театру, карнавалів, ярмарків, церемоній, навіть у первісних народів, навіть ігри дітей. Все це гра випадковості.
(15) Шатійон (Chatillon) - французьке слово, яке стосується спільноти чи дому, тут використане для опису варварського свята.
(16) "Немає гри" - все відбувається випадково, реальність, у якій ми живемо, не має плану. Свято завершується словами: "Немає гри".
(17) "Театр цей, який крізь хмари випливає" - алюзія на відомий вислів "Так, світ — театр, / Де всі чоловіки й жінки - актори./ Тут кожному приписаний свій вихід,/ І не одну з них кожне грає роль". (Вільям Шекспір "Як вам це сподобається" Дія 2, сцена 7, переклад О.Мокровольського) Далі слідує серія яскравих описів театру, творцем якого виступає людина.
(18) "Ось Капітолій,/ З'являється, можливо, щоб щойно виникши,/Розтанути" - Тут, знову малюнок неба як розуму, хмар як думок, що пливуть там. Описуючи мислення, Стівенс, міг мати на увазі рух хмар: «В основі такого роду речей лежить дрейф ідей» (Letters of Wallace Stevens, To Bernard Heringman, P.636).
(19) "Дослідник однієї свічки бачить/ Полярне сяйво спалахує на контурах/ Всього, що є у ньому. Його проймає страх." - вогню свічки уяви спостерігача протиставляється полярне сяйво. Відбувається усвідомлення символічного північного сяйва як ознаки згасання вогника його єдиної свічки.
(20) "Чи плід уяви той, який сидить на троні" - "Ідея Бога є продуктом уяви. Ми більше не думаємо, що Бог був, а що був уявленим. Ідея чистої поезії, сутнісної уяви, як найвища мета поета, видається, принаймні потенційно, такою ж великою, як ідея Бога, і, якщо вже на те пішло, більшою, якщо ідея Бога є лише одним з продуктів уяви.". (Letters of Wallace Stevens, To Hi Simons, P.369)
(21) Кабала — стародавнє вчення, хоча сама назва "кабала" - середньовічна. В Талмуді термін "кабала" часто використовується для позначення пророчих книг. Згідно з кабалою, Всесвітом правлять кілька божеств різного вигляду і сили, породжених Першопричиною. Ця Першопричина породила спочатку бога чоловічої статі, що іменується "Батьком" або "Мудрістю", а потім богиню "Матір" або "Знання". Кабала Стівенса особлива - вона зроблена з одного із найтвердіших і найяскравіших матеріалів на землі: алмазу.
(22) "Завжди можливо бути часу невинності" - заява про невинність не може не викликати спогади про те, що колись зробив змій. Він став причиною вигнання з раю, але також дав можливість глибокого співчуття, необхідність праці на землі, яка стала історичною сценою. Бажання одночасно невинності та співчуття в християнській міфології приходить лише після гріхопадіння.
(23) "І думали про себе — ідіомою/ Про працю, ідіомою невинності(23)" "У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий (Біблія "Буття", 3, 19, переклад Івана Огієнка). Дев'ята пісня поеми бажає одночасно невинності та соціальності співчуття, яке в християнській міфології приходить лише після гріхопадіння. Стівенс намагається використати мову як інструмент для створення нової віри. Необхідним в ній має бути відчуття спільної долі і місця на землі, яке зазвичай створюється міфологією та релігією. У міфопоезії Стівенса створюється час і місце, в якому ми дихаємо. Стівенс намагається описати світ як невинний, вільний від таких понять, як християнська доктрина людської зіпсованості, яка проголошує, що всі люди, навіть уся земля, починають життя у стані моральності та духовної зневаги. Натомість він стверджує, що все існуюче починається не як несправедливість і не як зло, а зі стану невинності.
(24) "Нещасні люди у щасливім світі" - Стівенс ніби підсумовує життєвий цикл людини, починаючи з "нещасні людей у щасливім світі", невинних серед жахів світу. Далі "нещасні люди в нещасливім світі", розчаровані світом, який відкривають, потім "щасливі люди в нещасливім світі", які живуть у стані заперечення світу, за якими йдуть "щасливі люди у щасливім світі" з відвідування балів і барів. І, нарешті, знову "нещасні люди у щасливім світі" в старості, повертаються до стану невинної юності. Коли спалахує полярне сяйво, час готуватися до смерті.
[/i]
Wallace Stevens The Auroras of Autumn
This is where the serpent lives, the bodiless.
His head is air. Beneath his tip at night
Eyes open and fix on us in every sky.
Or is this another wriggling out of the egg,
Another image at the end of the cave,
Another bodiless for the body's slough?
This is where the serpent lives. This is his nest,
These fields, these hills, these tinted distances,
And the pines above and along and beside the sea.
This is form gulping after formlessness,
Skin flashing to wished-for disappearances
And the serpent body flashing without the skin.
This is the height emerging and its base
These lights may finally attain a pole
In the midmost midnight and find the serpent there,
In another nest, the master of the maze
Of body and air and forms and images,
Relentlessly in possession of happiness.
This is his poison: that we should disbelieve
Even that. His meditations in the ferns,
When he moved so slightly to make sure of sun,
Made us no less as sure. We saw in his head,
Black beaded on the rock, the flecked animal,
The moving grass, the Indian in his glade.
II
Farewell to an idea . . . A cabin stands,
Deserted, on a beach. It is white,
As by a custom or according to
An ancestral theme or as a consequence
Of an infinite course. The flowers against the wall
Are white, a little dried, a kind of mark
Reminding, trying to remind, of a white
That was different, something else, last year
Or before, not the white of an aging afternoon,
Whether fresher or duller, whether of winter cloud
Or of winter sky, from horizon to horizon.
The wind is blowing the sand across the floor.
Here, being visible is being white,
Is being of the solid of white, the accomplishment
Of an extremist in an exercise . . .
The season changes. A cold wind chills the beach.
The long lines of it grow longer, emptier,
A darkness gathers though it does not fall
And the whiteness grows less vivid on the wall.
The man who is walking turns blankly on the sand.
He observes how the north is always enlarging the change,
With its frigid brilliances, its blue-red sweeps
And gusts of great enkindlings, its polar green,
The color of ice and fire and solitude.
III
Farewell to an idea . . . The mother's face,
The purpose of the poem, fills the room.
They are together, here, and it is warm,
With none of the prescience of oncoming dreams.
It is evening. The house is evening, half dissolved.
Only the half they can never possess remains,
Still-starred. It is the mother they possess,
Who gives transparence to their present peace.
She makes that gentler that can gentle be.
And yet she too is dissolved, she is destroyed.
She gives transparence. But she has grown old.
The necklace is a carving not a kiss.
The soft hands are a motion not a touch.
The house will crumble and the books will burn.
They are at ease in a shelter of the mind
And the house is of the mind and they and time,
Together, all together. Boreal night
Will look like frost as it approaches them
And to the mother as she falls asleep
And as they say good-night, good-night. Upstairs
The windows will be lighted, not the rooms.
A wind will spread its windy grandeurs round
And knock like a rifle-butt against the door.
The wind will command them with invincible sound.
IV
Farewell to an idea . . . The cancellings,
The negations are never final. The father sits
In space, wherever he sits, of bleak regard,
As one that is strong in the bushes of his eyes.
He says no to no and yes to yes. He says yes
To no; and in saying yes he says farewell.
He measures the velocities of change.
He leaps from heaven to heaven more rapidly
Than bad angels leap from heaven to hell in flames.
But now he sits in quiet and green-a-day.
He assumes the great speeds of space and flutters them
From cloud to cloudless, cloudless to keen clear
In flights of eye and ear, the highest eye
And the lowest ear, the deep ear that discerns,
At evening, things that attend it until it hears
The supernatural preludes of its own,
At the moment when the angelic eye defines
Its actors approaching, in company, in their masks.
Master O master seated by the fire
And yet in space and motionless and yet
Of motion the ever-brightening origin,
Profound, and yet the king and yet the crown,
Look at this present throne. What company,
In masks, can choir it with the naked wind?
V
The mother invites humanity to her house
And table. The father fetches tellers of tales
And musicians who mute much, muse much, on the tales.
The father fetches negresses to dance,
Among the children, like curious ripenesses
Of pattern in the dance's ripening.
For these the musicians make insidious tones,
Clawing the sing-song of their instruments.
The children laugh and jangle a tinny time.
The father fetches pageants out of air,
Scenes of the theatre, vistas and blocks of woods
And curtains like a naive pretence of sleep.
Among these the musicians strike the instinctive poem.
The father fetches his unherded herds,
Of barbarous tongue, slavered and panting halves
Of breath, obedient to his trumpet's touch.
This then is Chatillon or as you please.
We stand in the tumult of a festival.
What festival? This loud, disordered mooch?
These hospitaliers? These brute-like guests?
These musicians dubbing at a tragedy,
A-dub, a-dub, which is made up of this:
That there are no lines to speak? There is no play.
Or, the persons act one merely by being here.
VI
It is a theatre floating through the clouds,
Itself a cloud, although of misted rock
And mountains running like water, wave on wave,
Through waves of light. It is of cloud transformed
To cloud transformed again, idly, the way
A season changes color to no end,
Except the lavishing of itself in change,
As light changes yellow into gold and gold
To its opal elements and fire's delight,
Splashed wide-wise because it likes magnificence
And the solemn pleasures of magnificent space
The cloud drifts idly through half-thought-of forms.
The theatre is filled with flying birds,
Wild wedges, as of a volcano's smoke, palm-eyed
And vanishing, a web in a corridor
Or massive portico. A capitol,
It may be, is emerging or has just
Collapsed. The denouement has to be postponed . . .
This is nothing until in a single man contained,
Nothing until this named thing nameless is
And is destroyed. He opens the door of his house
On flames. The scholar of one candle sees
An Arctic effulgence flaring on the frame
Of everything he is. And he feels afraid.
VII
Is there an imagination that sits enthroned
As grim as it is benevolent, the just
And the unjust, which in the midst of summer stops
To imagine winter? When the leaves are dead,
Does it take its place in the north and enfold itself,
Goat-leaper, crystalled and luminous, sitting
In highest night? And do these heavens adorn
And proclaim it, the white creator of black, jetted
By extinguishings, even of planets as may be,
Even of earth, even of sight, in snow,
Except as needed by way of majesty,
In the sky, as crown and diamond cabala?
It leaps through us, through all our heavens leaps,
Extinguishing our planets, one by one,
Leaving, of where we were and looked, of where
We knew each other and of each other thought,
A shivering residue, chilled and foregone,
Except for that crown and mystical cabala.
But it dare not leap by chance in its own dark.
It must change from destiny to slight caprice.
And thus its jetted tragedy, its stele
And shape and mournful making move to find
What must unmake it and, at last, what can,
Say, a flippant communication under the moon.
VIII
There may be always a time of innocence.
There is never a place. Or if there is no time,
If it is not a thing of time, nor of place,
Existing in the idea of it, alone,
In the sense against calamity, it is not
Less real. For the oldest and coldest philosopher,
There is or may be a time of innocence
As pure principle. Its nature is its end,
That it should be, and yet not be, a thing
That pinches the pity of the pitiful man,
Like a book at evening beautiful but untrue,
Like a book on rising beautiful and true.
It is like a thing of ether that exists
Almost as predicate. But it exists,
It exists, it is visible, it is, it is.
So, then, these lights are not a spell of light,
A saying out of a cloud, but innocence.
An innocence of the earth and no false sign
Or symbol of malice. That we partake thereof,
Lie down like children in this holiness,
As if, awake, we lay in the quiet of sleep,
As if the innocent mother sang in the dark
Of the room and on an accordion, half-heard,
Created the time and place in which we breathed . . .
IX
And of each other thought—in the idiom
Of the work, in the idiom of an innocent earth,
Not of the enigma of the guilty dream.
We were as Danes in Denmark all day long
And knew each other well, hale-hearted landsmen,
For whom the outlandish was another day
Of the week, queerer than Sunday. We thought alike
And that made brothers of us in a home
In which we fed on being brothers, fed
And fattened as on a decorous honeycomb.
This drama that we live—We lay sticky with sleep.
This sense of the activity of fate—
The rendezvous, when she came alone,
By her coming became a freedom of the two,
An isolation which only the two could share.
Shall we be found hanging in the trees next spring?
Of what disaster in this the imminence:
Bare limbs, bare trees and a wind as sharp as salt?
The stars are putting on their glittering belts.
They throw around their shoulders cloaks that flash
Like a great shadow's last embellishment.
It may come tomorrow in the simplest word,
Almost as part of innocence, almost,
Almost as the tenderest and the truest part.
X
An unhappy people in a happy world—
Read, rabbi, the phases of this difference.
An unhappy people in an unhappy world—
Here are too many mirrors for misery.
A happy people in an unhappy world—
It cannot be. There's nothing there to roll
On the expressive tongue, the finding fang.
A happy people in a happy world—
Buffo! A ball, an opera, a bar.
Turn back to where we were when we began:
An unhappy people in a happy world.
Now, solemnize the secretive syllables.
Read to the congregation, for today
And for tomorrow, this extremity,
This contrivance of the spectre of the spheres,
Contriving balance to contrive a whole,
The vital, the never-failing genius,
Fulfilling his meditations, great and small.
In these unhappy he meditates a whole,
The full of fortune and the full of fate,
As if he lived all lives, that he might know,
In hall harridan, not hushful paradise,
To a haggling of wind and weather, by these lights
Like a blaze of summer straw, in winter's nick.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022715
дата надходження 22.09.2024
дата закладки 23.09.2024
Вітер пестить мене нагу –
Мій безликий приватний бог.
Відкидаю свою вагу.
Нам залишиться на обох
Кілька грамів його душі,
Кілька порцій моїх смертей,
Кілька змахів крильми віршів.
Я до нього шепочу: гей,
Мій безсилий приватний боже,
Що моє тобі допоможе? –
Все віддам!
Ліс кидає мені на носик
Пожовтілого вкрай листка.
Я до п'ят розпустила коси
Із рудого, як він, витка.
Ще не досить студити землю!
Ще зарідко падуть дощі!
Кілька грамів моєї втоми
Надиктовували вірші,
Що від тіла не відокремлю.
Зішкрібає зі шкіри їх
Мій безсмертний приватний бог.
Смерть лягає мені до ніг.
За вірші починають торг.
Кілька грамів моєї втрати, –
Що їх варте?
27.08.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022148
дата надходження 13.09.2024
дата закладки 15.09.2024
«Налийте в келих води
і зачиніть двері…»
(Епікур)
Всесвіт від мене тікає
Білим рогатим оленем,
А між галактиками
Вода. Хмарою.
Така могутня, що породжує
Життя перелякане.
А я в цьому тілі подарованому –
У цьому потріпаному одязі
(Для душі)
Йду вулицями Дубліна
І відчуваю себе дитиною
Серед юрби рудочубих,
Серед юрби неприкаяних,
Що думають про Небо,
Траву і листя.
А кожне вікно – око кімнати
В якій стоїть стіл
І на ньому розсипана сіль:
Зайшов би туди,
Але вітер насвистує
Бадьору пісню
На флейті моїх наскрізьних ран,
Що лишились від полювання,
Коли я був не мисливцем,
А живою мішенню:
Лише тепер зрозумів,
Що спокій – це глибока журба,
Це колодязь відчаю.
І стало якось незатишно
Серед юрби одноплемінників,
Серед міста, яке вважав я рідним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021458
дата надходження 03.09.2024
дата закладки 07.09.2024
Листя опадає, щоб врятуватися від льодового розколу зсередини. Тільки уявіть ці хрусткі скельця зеленого осипу серед зими! Падолисту краса – відкуп за непринесену жертву краси у буянні, за зраду з необхідності. Тож має прощення.
Зрада батьками дитини веде до її зростання і в основі своїй має щось від величності. Поза цим – має щось від нікчемності: великі, як всесвіт, маліють до міри комахи, яку трапляється розчавити одним лише усвідомленням її малості. Жалюгідним – прощається.
Дитяча образа така ж рідка, як молоко матері, що годує, така ж струмениста, як молоко матері, що не має кого годувати, така ж самоспальна, як молоко у нерозроблених материнських грудях. Дитяча образа приводить до зради, яка водночас стає розплатою для батьків, наче викупний хрест, що його нестимуть смиренно, цим освячуючи і себе, і їх. І усе їм прощається.
Коли кохані в коханні своєму кохаються – це подібно до повені, що несе у собі тіла потопельників, омиває їх лагідно, вкрадених в світу. Та коли ще коханням своїм не захлиснулися, то хапаються раптом за стрічних, міцних й непорушних за межами течії, доки хвилі не виштовхнуть їх на берег, зраджуючи у відповідь. Це спасіння взаємністю, око за око, що має прощення.
Якось Ісус назвався другом людини і був ним аж до кінця.
Друже мій! Що означає – той, хто приймає. Друже мій! Що означає – той, хто відає. Друже, о друже мій, що назвався так сам без обов'язку, як і Той, що не мав перед нами обов'язків жодних, друже, о друже мій, це ж тільки твоя зрада не знає прощення.
[i]09.11.2022[/i]
[i]Картина Тетяни Молодої [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021194
дата надходження 31.08.2024
дата закладки 01.09.2024
Едем зробився Гетсиманським садом:
колись квітуча, щедра, солов’їна,
вже третій рік лежить земля в руїнах,
немов жита, побиті Божим градом.
І літо нам підносять, ніби чашу,
осяйну чашу, золоту, жертовну,
вогню і крові аж по вінця повну,
випробуючи – вкотре? – стійкість нашу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016600
дата надходження 01.07.2024
дата закладки 02.07.2024
Жив собі на білім світі сірий павучок.
Одного разу заліз павучок на білу троянду і трохи поїв її листочка.Не знав він, що ця троянда - чарівна.
Аж бачить, одна лапка його стала біла, а потім й інші побіліли.
"Ов-ва, тепер, мабуть, я весь білий! От чудеса, - подумав павучок. - Але мені подобається. Я - не звичайний!"
Цілком задоволений, він заліз між пелюстки та й заснув.
Прокинувся від того, що щось на нього тисне. "Сунеться пелюстка!"
Він намагався притримати її лапкою. Та де - велика вона, важка. Ніяк не втримати!
Упала пелюстка додолу.
Через деякий час злетіла друга.
Павучок зрозумів, що духмяна затишна хатка його руйнується, але нічого не міг із цим зробити.
Коли облетіла остання пелюстка, павучок заліз під неї і сидів там доти, поки її, засохлу, не здув вітер.
Сумно стало павучку без своєї білої духмяної хатки. А ще більше засмутився, коли став помічати, що білі лапки стали тьмяніти, а потім і зовсім посіріли.
"Ну от, тепер я знову сірий і звичайний".
Шкода було павучкові, але що поробиш. Знав, що не трапиться більше з ним за життя такого дива, але все таки відчував, що в душі він все одно - білий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015078
дата надходження 08.06.2024
дата закладки 08.06.2024
[color="#ff0000"][i][b]„Сукню з оксамитової млості
я сама на край підлоги скину”[/b]
(Наталя Давидовська)
[/i][/color]
Ти розкинеш руки наді мною.
Я у лиск півоній облачу́ся –
ласкою зімліло неземною
у блакитнім мреві розтечуся.
Зблиснуть самоцвітами під сонцем
стебла рук гнучкого оксамиту,
нас покличуть божі охоронці
на поляну, млою оповиту.
Упадуть у трави креноліни
з шурхотом недбало край дороги...
Я до тебе ланою прилину,
хвилею підкочуся під ноги.
Ельфи нам заплутають волосся
сміхом золотавого осоння.
Дякую тобі, що відбулося
наше оксамитове безсоння.
Затріпоче лунною жагою
на світанні жайвір з високості.
Я до тебе ве́рнуся нагою,
станом з оксамитової млості…
... Ти розкинеш руки наді мною.
Я у лиск півоній облачуся –
ласкою зімліло неземною
у блакитнім мреві розтечуся.
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013996
дата надходження 25.05.2024
дата закладки 26.05.2024
[color="#ff0000"][i][b]„Сукню з оксамитової млості
я сама на край підлоги скину”[/b]
(Наталя Давидовська)
[/i][/color]
Ти розкинеш руки наді мною.
Я у лиск півоній облачу́ся –
ласкою зімліло неземною
у блакитнім мреві розтечуся.
Зблиснуть самоцвітами під сонцем
стебла рук гнучкого оксамиту,
нас покличуть божі охоронці
на поляну, млою оповиту.
Упадуть у трави креноліни
з шурхотом недбало край дороги...
Я до тебе ланою прилину,
хвилею підкочуся під ноги.
Ельфи нам заплутають волосся
сміхом золотавого осоння.
Дякую тобі, що відбулося
наше оксамитове безсоння.
Затріпоче лунною жагою
на світанні жайвір з високості.
Я до тебе ве́рнуся нагою,
станом з оксамитової млості…
... Ти розкинеш руки наді мною.
Я у лиск півоній облачуся –
ласкою зімліло неземною
у блакитнім мреві розтечуся.
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013996
дата надходження 25.05.2024
дата закладки 26.05.2024
* * *
Одним ніч - це сон,
а іншим -порятунок?
Ранок покаже...
* * *
Дістали тіло
з-під завалів.Надія
і не збулася.
* * *
...і все ближчими
стають городні справи.
Стогнати - взимку.
* * *
А вже з обіду
виглянуло сонце.І
мама би вийшла...
* * *
Дитинство інше
у дітей - потонули
у Інтернеті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008671
дата надходження 17.03.2024
дата закладки 17.03.2024
ВЕСНА
(монофон на літеру В)
Вже взимку вривалися вихорами весняні вітри. Водяні вири, весело виспівуючи веснянок, витікали з відталих водойм.
Втім ввечері води втомлено втихомирювалися, викарбовуючи вздовж валунів вибілені вензелі.
З відлигою все відмерзало. Вимальовані вздовж водойм візерунки відколювались, і, відчайдушно відштовхуючись, відриваючи вмерзлі водорості, з вистрибом відпливали у великі води.
Весна відсвяткувала входини. Вернулися з вирію виснажені в’юрки. Вдалині на весняні виспіви вільшанок відгукуються вивільги. Воліючи вразити веселощами втручаються у виспіви вівсянки. У верболозах вже висиджують відкладання вівчарики.
Водойми виблискують верховодками. Веселяться вертляві вивірки, витанцьовуючи на вицвілому вересі, що відцвів восени.
Весело вибрикують на вигонах вихудлі вівці, вперше вигнані вівчарями на випаси. Вочевидь, вже варто вирушати відгодовуватись на високогір’я. Всіх ваблять верховини.
Вночі вдивляється у всесвіт Велика Ведмедиця; вирлоокий Ворон виглядає Волопаса із Візником. Виють у височінь, відлякуючи всіх, ватаги вовків-волоцюг, що вештаються видолинками.
Весняний вітерець весело вигойдуючись вичісує вербичці волосся. Води, виблискуючи, вимивають, виполіскують вербові віти.
На видноколі вражає видовищним вигином веселка. Віддзеркалення у водоймах вторячи вабить викапаним веселковим видивом.
Вдень врешті-решт випливли на воду вітрильники.
Вабить волошкова височінь, видзвонюючи веселими відголосками весняних виспівів.
Весна вбирає все у великодні вишиванки: на видолинках вдень весело всміхаючись вперше відкриваються весенники (Eranthis); вздовж вулиць визирають висіяні восени вечірниці, вигулькує вербейник; висаджуються вербени, водозбори (Aquilegia), вибагливі вислоплодники.
Весна вміє як відігрівати і випещувати, так і відроджувати й воскрешати.
Вчімося у весни.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008689
дата надходження 17.03.2024
дата закладки 17.03.2024
Котики шовковисті
квітнуть на вербі
І веселу пісеньку
муркотять собі.
Одяглись галявини
в проліскову синь,
Всюди відчуваються
подихи весни.
Цвірінчить алеями
березневий день.
Над усе бажається
миру всім лишень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007153
дата надходження 01.03.2024
дата закладки 05.03.2024
*Їй все підходило - навіть новий чоловік.
*Мрія -почути від жінк:"Я не багато розмовляю?"
*Чи хотів він братика чи сестричку?Навіть якби й не хотів, вже було пізно...
*Напис на дзеркалі:"І не надійся! Це таки ти!"
*Не наша дитина!? Тихіше...Зате яка коляска!
*На спів під фанеру відповімо й оплесками у запису.
*Важливий не сам гаманець, а його вміст.
*Чому я тримаю дружину за руку?Якщо відпущу, зразу побіжить по магазинах.
*Майстер на всі руки:умів робити все, але нічого не виходило.
*Не боюсь, якщо мене зустрінуть хулігани_ знаю самбо, дзюдо, карате і ще страшніші слова!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007387
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 04.03.2024
Дерева не можуть побігти
за тими людьми, яких полюбили,
не можуть до інших любих дерев і квіток підійти -
прикуті корінням до місця одного,
лиш гілки простягають
і у відчаї ними хитають одвічно.
Так з'яляється вітер.
Так от, коли вітер підніметься сильний
і тобі вчується стогін ледь чутний,
знай, що то 'дерево тужить
за своїм нездісненним коханням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007397
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 04.03.2024
Тоскні ранки, вечори печальні,
затишку немає в самоті.
Певно, ти страждаєш, друже дальній,
на одній зі мною частоті,
певно ж, і тебе бентежу снами, –
лиш у снах з тобою ми удвох.
…Та, здається, й там повік між нами –
спогади, глибокі, наче шрами,
душі наші з їхніми гріхами,
ревнощі, вагання, Всесвіт, Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007211
дата надходження 01.03.2024
дата закладки 01.03.2024
*Хочете схуднути? Їжте очима!
*Глибина - це продовження висоти.
*Зараз вигідно мати не мобільний, а робочий.
*Створили нові ліки.Тепер для них шукають хворобу.
*А був би тато сміливішим, я був би на три роки старшим.
*Робити помилки треба якомога раніше.Тоді буде достатньо часу, аби їх виправити.
*Іноді мемуари розповідають про життя, яке хотів би прожити автор.
*Я не піду на його похорони - він у мене не був.
*Чому розлучилася з чоловіком?Як тільки сідаю на коліна, він починає диктувати службові листи.
*Напис на дзерклі :"Інші не кращі"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006106
дата надходження 18.02.2024
дата закладки 28.02.2024
ЗАГАДКИ ПРО ТВАРИН. ПІДБЕРИ РИМУ
Вона – прудка велика дика кішка.
По лісі ходить тихо і без спішки.
Лаписька довгі, з китицями вуха,
Крапчаста шерсть, що служить за кожуха.
Зустрів її, не скажеш: «Відчепись!»
Вона хижачка, вкусить. Хто це? …
Я люблю нектар акацій,
Увесь день у русі, в праці.
Маю ріст не довший вій,
Та укус болючий мій.
Не літаю я, як пташка,
Повзаю, бо я …
Гостра морда в нього й зуби, як мечі.
Зайця ними їсть він, а не калачі.
Вкрав би і овечку, радо б її стовк
Сіро-шерстний звір цей. Як він зветься? ...
Важу я 5-8 тонн.
Їм траву і листя з крон.
Вхожу, стоячи у сон.
Хто я, діти? Звісно, …
Хоч відмінний я плавець,
Та не риба я – ссавець.
Звуки вмію подавати,
Хвилі хвостиком гойдати.
У неволі з годуванням
Піддаюся тренуванням.
Морську тишу люблю й дзвін.
Називаюся …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006928
дата надходження 27.02.2024
дата закладки 27.02.2024
І сон сполохано тікає у пітьму,
Коли надходить цей лютневий ранок.
Кровить,кровить,кровить його серпанок.
Замало горя хижому йому.
Лютневий ранок зроджений у люті,
Охрещений розп'ятими крильми,
Цілує стигми чорної зими
І душі невідомістю закуті.
Десь між безсонням і пекучим болем
Стоїть Голгофа нашої землі...
Дрімає світ...Десь плинуть кораблі...
А в нашому дворі гуляє Голем...
Світ обережний, думає - ми скраю.
Упевнений, що нами відкровить...
А ми й у полум'ї продовжуємо жить,
Бо знаємо,хто не ввійде до раю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006609
дата надходження 23.02.2024
дата закладки 24.02.2024
Доблесні
Воїни...
Армагеддон...
Рамштайн...
Окопи...
Каліцтва...
Интрига...
Смерті...
ППО...
Ракети...
Осатанілі
Терористи -
Имперіялісти...
Волонтери...
Україна !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006648
дата надходження 24.02.2024
дата закладки 24.02.2024
Ні, час не лікар,
він лиш старий мовчазний візник,
що забирає наші зраненіі душі з житейських боїв
і везе їх помалу у тишу безсонних ночей,
у світло тривожних днів -
все далі від того, що розбиває серце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006395
дата надходження 21.02.2024
дата закладки 21.02.2024
*Незамінних людей таки немає, але одних заміннють не так, а інших - не ті...
* З корупцією краще дружити, ніж боротися.
*Знайшла нарешті своє місце у житті, а воно зайняте.
*Лікар порекомендував спокій, няких хвилювань.Довелось йти на роботу.
*Чутка буде неповною,якщо не добавиш щось від себе.
*Песиміст той, хто бачить веселку лише у чорно-білих кольорах.
*Звичайно, везіння існує. Інакше, чим пояснити успіхи інших?
*Пишу для себе.Це означає, що у мене завжди є читач.
*Тісно згуртованих легше переловити.
*Синоптики не помиляються - помиляється погода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005782
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 15.02.2024
Запалали вражі зорі,
засліпили очі,
посивіли в ярім горі
чорні коси ночі.
Трощать жаром ватри кляті –
аж мерцеві тепло.
В небі – спалахи крилаті,
а під небом – пекло.
Випадає немовлятко
з рук мертвої неньки –
відлітає голуб’ятком
ангелик маленький.
Летить небом-висотою –
ризи обгоріли,
припорошене золою
личко його біле…
Доки буду в світі жити –
буду пам’ятати!
Доки зможу говорити –
буду проклинати!
Пломенійте, мої вірші,
приски на папері.
Вчора Бог зі світу вийшов,
причинивши двері…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005473
дата надходження 10.02.2024
дата закладки 11.02.2024
Розповів би я про все, що подолав,
Й про біль, якого я зазнав -
Але не схвалить Ісус.
Про страх спокуси і біди
І заборонені плоди
Слова прискорюють пульс.
Я всепрощення не шукаю
І не здіймаю в небо молитов
Та перш ніж вирок я безжальний взнаю,
Пройди шлях, що я йшов
Пройди шлях, що я йшов
(Тебе) спіткатимуть препони
Й услід лунатимуть прокльони
Коли пройдеш шлях, що я йшов
Коли пройдеш шлях, що я йшов
Жевріють совість і мораль
До горя не проймає жаль
Я лише кою гріхи
(Але) клянусь немов перед судом
Що я в змову не вступав зі злом
Й думки безвинні мої
Собі я не чекаю виправдання
(І) вмиротвореність не прийде знов
Та перш ніж вимагати покаяння
Пройди шлях, що я йшов
Пройди шлях, що я йшов
(Тебе) спіткатимуть препони
Й услід лунатимуть прокльони
Коли пройдеш шлях, що я йшов
Коли пройдеш шлях, що я йшов
Пройди шлях, що я йшов
Собі я не чекаю виправдання
(І) вмиротвореність не прийде знов
Та перш ніж вимагати покаяння
Пройди шлях, що я йшов
Пройди шлях, що я йшов
(Тебе) спіткатимуть препони
Й услід лунатимуть прокльони
Коли пройдеш шлях, що я йшов
(Тебе) спіткатимуть препони
Й услід лунатимуть прокльони
Коли пройдеш шлях, що я йшов
Пройди шлях, що я йшов
Коли пройдеш шлях що я йшов
Пройди шлях, що я йшов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005461
дата надходження 10.02.2024
дата закладки 11.02.2024
Так скучила сьогодні за тобою
поміж буденно-ввічливих людей,
що серденько, стужавіле від болю,
метеликом – на волю із грудей!..
Коричневе кумедне янголятко
тріпоче оксамитними крильми,
і що йому злоблива мертва хватка
старої відьми – сивої зими?
Крізь холоди і сніг рясний, лапатий,
крізь вітру стоголосе гостре скло
летить через засніжені Карпати,
спішить щосили у твоє тепло!
Так мало потребує кожне диво,
таке просте й беззахисне воно, –
ти лиш повір у нього незрадливо.
Метелик? Серце б’ється у вікно!
…Воно жадало у твоїх долонях
сховатися від стужі й самоти –
і впало на холодне підвіконня.
«Листок, сухий листок», – подумав ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004846
дата надходження 03.02.2024
дата закладки 03.02.2024
***
Заграй мені на струнах водоспаду,
Щоб срібний дзвін сполохав сивий сум.
Світлішої не віднайти розради,
Коли Краса спиняє Час і тлум.
Тут так тремтливо, тихо, неповторно,
Що прагнеш розчинитися й текти,
Щоб оминути всі життєві жорна,
І всі провалля Долі перейти.
Сховатися від світу нам несила,
Ми з нього вийшли,в ньому і минем.
Тож кожна мить, що душу нам зігріла -
Нагода знову вірити в Едем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004824
дата надходження 03.02.2024
дата закладки 03.02.2024
У мить печалі
навіть і небо саме
сліз не втирає
поки дрімають вітри
і не всміхнулось сонце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004803
дата надходження 03.02.2024
дата закладки 03.02.2024
така дорога
плинна і тремка
мов утікачка
цівка молока
склянки забуті книги
у тривозі
сама собі залишня
баба в возі
яка
от-от і не впаде
шугне увись
дивись на неї пильно
не дивись
краї сховає в обрії глибоко
здере малу платню
за око око
і вже не обірветься
як колись
та нас не омине
тому веди
у гетсиманські пещені сади
і хтозна
чи залишиться за богом
останнє слово
кинуте прожогом
туди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004321
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 30.01.2024
Ні, то не фатум, не таємна
ворожість безіменних сил,
не чорна змова злих світил,
не грішних предків помста темна, –
то доля пробує на зуб –
чи [i]справжнє[/i] золото твоє?..
Ще є надія в серці, є,
хоч не злічити втрат і згуб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004296
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 30.01.2024
О, Нічко темна, одинока,
важка у тебе доля:
Не бачиш сонечка святого,
сама блукаєш полем,
на місяць тихо задивившись,
плетеш лозу вербову,
перини зорям настеливши,
співаєш колискову,
страхів дитячих надивившись,
сотаєш павутину,
слізьми вдовиними умившись,
дрімаєш коло тину...
Вкраїнська Нічко, неспокійна,
нелегка твоя доля,
одна товаришка у тебе -
згорьована Тополя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004297
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 30.01.2024
і коли навіть бог зневірить
кожен янгол собі на шию
одягне по затертій шині
і згорить
до людської шкіри
щоб народжуючи майдани
красномовно мовчати в небо
впертий
змучений
сухоребрий
ти готуєш мені сніданок
безперечну небесну манну
безперечно це варте жити
всім
а нам
тимчасово вбитим
по підлозі збирати рани
тут твій янгол упав на ганок
без БК, ДНК і ліри
і коли навіть бог зневірить -
буду я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004395
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 30.01.2024
* * *
...а моє село
Росошани! На краю
землі -країни!
* * *
..а в ополонці
купається місяць.Чи
так гартується?
* * *
Чорний виноград
зимою.Ще дрімає.
Весна оживить.
* * *
...мені спуститись
би з горба - та на сумці.
Згадати школу.
* * *
Біда не в тому.
що люди змінюються.
Може, це їхнє?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004392
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 30.01.2024
«Autumn is over the long leaves that love us…»
(William Butler Yeats)
А ви любите літати
Там, де кружляє вихор?
Той самий – вихор радості,
Трохи лускатий – як риба,
Яку зловив Одіссей
Для німфи Каліпсо,
Трохи злодійський – як сонети Нептуна
Проспівані в день солоний –
День віскі.
Збудував собі крипту –
Для квітневої повені –
Весняної як відпочинок.
Світ шкутильгає,
А я за ним дибаю,
Наспівую, щось мугикаю
Про овечок глиняних
Та про журавлів троянських
Про яких можна лише пошепки –
Навіть мені – сивому,
Навіть мені – флорентійцю північному,
Що на дворику італійському
Споглядає забаву паяців фарбованих
І шукає очима зимове небо –
Там, вгорі. Там, між баштами –
Між Torri Petrarca.
У соляній шахті
Слухаю серце світу – стукає,
Пишу про імена забуті,
Про тіні вершників
Над Понтом Евксинським.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004226
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 27.01.2024
«… Стань же, якщо хочеш,
на рівному місці
і звели поставити навколо себе
сотню дзеркал…»
(Григорій Сковорода)
Бачити – це значить хотіти,
Жадати: споглядати шматочок вічності
На межі руїн замку часу
І вихору на схилах пагорбу поглядів.
Бачити – значить відчувати плин
Журавля мрій над морем буття,
Ластівки споглядань над містом плачу:
Апокриф – ні, не читати, лише відчувати,
Наче ящірка, що біжить в затінку лавру,
Який тільки мріє цвісти надіями (слів).
Хотіти – це хвалити гонорового Одіссея,
Що відшукав Ітаку подихів та олив:
Ось, тільки куди віднести мені дар
Навісного Сонця плачу порад,
Гонорового, наче золота монета,
Яку відшукав сліпець прощань
Між сторінками манускрипту чаклуна-папи:
Обраний дивак Герберт і прозаїк зітхань.
Назавжди. Просторіка подяк
Зорезнавець фортуни, що цвяхував маренням
Два Сонця ілюзій якось у понеділок:
Краватка дивака Караваджо:
Яскравими фарбами
Малювати на полотні сірості –
Такої ж як сьогодення буденності.
З томиком Петрарки під подушкою
Мріяти про Флоренцію – ненароком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002716
дата надходження 10.01.2024
дата закладки 10.01.2024
…твоя печаль
на білій площині
…червоні кола на рудій воді
По срібнозорих контурах води
веди, прозорий
хлопчику, веди
Не має сенсу
в дотиках руки.
Лягають перли тут на дно ріки,
мов низка теплих слів на мілині.
Мовчи, прозорий,
не переч мені
Тут запитань
не задає ніхто.
Бо гусне день. Над мостом Мірабо
пливуть птахи, тумани, мрії, бо
так мало часу
на земну любов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002458
дата надходження 06.01.2024
дата закладки 08.01.2024
(Повість про тілорухи)
Намір у мене з’явився – твердий та незламний, як то кажуть будівельники мрій - непохитний – здійснити пересування в часопросторі, а тому направив я стопи свої в перспективний заклад векторності. Зовсім було отримав я дозвіл на пересування, як до мене зволив підійти доброчесний громадянин. І підійшовши запитав:
- А чи любитель Ви, хороша людино, здійснювати тілорухи?
- А які саме тілорухи Вас цікавити хочуть? Бо тілорухи різні бувають, зауважу Вам і хочу сказати! Тілорухи якої частини мого тіла мали Ви на увазі в інтересі своєму утримувати?
- Так, знаєте, мене цікавлять тілорухи взагалі. А не зокрема.
- Дозволю тоді я собі Вас запитати: а з якою метою Ви цікавитеся моїми тілорухами?
- З найневиннішою і найпрекраснішою.
- Але в цьому я не сумніваюся, бо я побачив, що Ви громадянин доброчесний.
- Це як Ви побачили? Це за якими такими непрямими чи прямими ознаками Ви цей висновок зробити вирішили? Зауважу, що правильний висновок. Дуже вірний і шляхетний.
- Та за різними ознаками - різноманітними, навіть можна сказати. Ваші окуляри. І Ваш капелюх. Такі предмети на голові розміщені свідчать про доброчесність та усвідомлення.
- Чудово! А очі то? Очі? Очі то мої Ви не помітили! А вони якраз доброчесні!
- Помітив і зауважив! Та сказати про це посоромився. Сором’язливий я дуже. До почервоніння обличчя навіть доходить інколи. А тут Ви про тілорухи заговорили. Я вже знаєте про натяки подумав і до підтекстів різних у роздумах своїх дійшов, і про метафори та символи уявив.
- А ось це Ви дарма, чоловіче, дармесенько дуже. Не слід про підтексти думати щось! З набожністю це не сумісно! Натяки, вони різні бувають! Ось говорить людина про доброчинність і вірність Самому, а натякає на інше, часом навіть на тілоушкодження.
- Та невже???
- Вже! Я стикався з цим і не раз у своїй доброчинності.
- Слухайте-но, люб’язний громадянине – чи просвітлений Ви?
- А то як же! Просвітлений, і такий, що далі нікуди! До глибин! Адже я космонавтом працюю, а космонавтам без просвітлення, ну, ніяк! До того ж сновидцем підробляю. А сновидцями лише просвітлених на роботу й беруть!
- Ой, перепрошую, як старе кенгуру, поцікавлюся: а Ви сновидець-гінеколог чи сновидець-андролог? А то, знаєте у мене до цього особливий дзвінковий інтерес є...
- Я сновидець-фертилізатор! Я уві сні, крім всього іншого, крім всіляких там істин прозрінь, ще й фертилізацію здійснюю. З Божою допомогою, звісно...
- Ов-ва, як цікаво! А я ось, нещодавно, фертилізувати у сні намірився, але здійснити це не зміг. Порадник мені потрібний хороший.
- Та це ж одразу! Це ми миттєво порадимо! Ось я до Самого днями прийшов, приніс я йому подарунок – далекобач-далекочуй роботи дивовижної. Ось, кажу, для Ваших клітин Сертолі, для Вашого гаметогенезу, кладіть, так би мовити, сюди Ваші гоноцити. А він, одразу, дякую, мовляв, радість велика в цьому дарі, хороший Ви, мовляв, сновидець і космонавт, я б Вам не тільки свої гоноцити довірив, але навіть сам процес фертилізації, який особисто досі здійснював. Ось як! А ви ще сумнівалися, що я просвітлений!
- Та й не сумнівався я зовсім – це я так – для наочності переконався. Якщо людина хороша, то чому б і не переконатися!
- Це вірно! Впевнення завжди в задоволення втілюється! І дозволено, і навіть можна. Я ось вранці переконався, потім тілорухи здійснив і відразу доброчинність громадянина в мені запанувала.
Побачивши, що я безперечний абсолютно і навіть у міру доброчесний громадянин, розквітнув він як сакура в Едо навесні, коли місяць оповні, засіяв посмішкою Будди. Він зняв і протер свої запітнілі окуляри, задоволено, наче качка після сніданку, крякнув і уявив себе геометром.
- Добрячий, Ви хлопче, рушій! А я, знаєте, у часопросторі хотів переміститися.
- Так ось навіщо Ви в заклад векторності завітали! А я то думав...
- Що думали? Що я носій вмістилища речей?
- Я думав, що Ви втілювач мрій. Це якщо відверто... Це так, між нами, звісно...
- Та, Боже борони! Та я нікому! Нікому! Я – могила! Я навіть тілорухи... Хоч зараз...
- Зараз не треба. Краще у сновидіннях.
- І то правда. Ви, якось, у мої сновидіння заходьте. Ви людина хороша, а хороші люди в моїх сновидіннях потрібні. Мушу попрощатися з Вами, громадянине міста снів. Бо мій часопросторний пересувач гуде. Векторність настала.
- Тілорухайтесь, громадянине!
- Тілорухаюсь!
І він розчинився у морі людей. Я дивився на його синій в чорну смужку «пінджак» з великими капловухими кишенями, на виблискування його окулярів-маяків, бачив, як він затесався в натовп, розчинився в ньому, як розчиняються зайці в зеленій траві.
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002510
дата надходження 07.01.2024
дата закладки 07.01.2024
Це варте сліз, –
на чорнобривцях
іній.
Дві виноградини, що четвергові дзвони,
скотилися в рукав.
Моя хода – переплетіння ліній
в сухій траві.
Мій голос –
горіхових плодів ловіння у павукову пастку.
Осінній сад кладе свою поразку
на вишитий ще в озимок рушник.
Це варте смутку, що дочасно зник
у чорних візерунках галузок
поміж червоних грон.
Моя рука, що також тут зросла,
знімає листя саду, наче вроки,
вихапує лихе йому з чола,
і павуки
у закутках між пальців
в'ють пісні схрон.
Це варте солі й соку, що земля в собі хоронить,
як в затвердлих материнських грудях.
Дві виноградини, залишені для тих, хто йде здаля,
зірвуться самочинно, перезрілі,
і, як церковні дзвони, викотяться лунко,
зігріті під одежею натільною,
на чорнобривці,
в іній.
14.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999988
дата надходження 02.12.2023
дата закладки 04.12.2023
Кує зозуля
Мама слухає. Але -
років вистача!
Гримить- надія
на дощ.Та темні хмари
щось промовчали.
Живе людина.
Тихо, непомітно.А
не стане - сумно...
Яке це благо-
у час ракет, поїздів
пройтися пішки!
А як непросто
жити - дивуватися!
Кожний Божий день!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984835
дата надходження 31.05.2023
дата закладки 22.11.2023
Так,ми заново
пізнаємо країну.
По карті боїв.
Вони тут вчились.
Сюди і повернулись.
Вже у світлинах.
...а окопами
перерита земля.І
що винна вона?
Один у полі...
Де ворог?і Де наші?
Мо, ніч врятує?
Німо плакала
хата. Бо так незвично
їй без голосів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998935
дата надходження 19.11.2023
дата закладки 22.11.2023
Боязко рушив
сніг.Вночі. Вдень перестав.
Куди спішити?
Горить багаття.
Крутиться дим.До очей
лізе.Сльозу би.
Троянди снігом
припорошило.Зима?
Ні, вже розтанув.
Зоряне небо
Живе!Ось народилась
зірка, ось впала...
Відцвіли квіти.
І мама теж відійшла.
Квіти зацвітуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999112
дата надходження 21.11.2023
дата закладки 22.11.2023
Ловити світло
кутиками губ
і жевріти червоним.
Не зотліти.
Заходити в кімнату голубу
і пахнути
дощем і літом.
Торкатись чорнобривців
крадькома...
вони немов метелики поснулі.
Оця межа,
де квіти і зима -
ще не настала,
а думки в зажурі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998440
дата надходження 12.11.2023
дата закладки 13.11.2023
Стримує зиму,
Розпаливши багаття,
Яскравий жовтень. 16.10.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996291
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 16.10.2023
Іноді мені доводиться писати казки)
Автор малюнку, за яким написано казку - Скробко Діана.
Тієї весни у міському парку розквітли сотні тюльпанів.
Кожна квітка була неймовірної вроди. Червоні, жовті, рожеві - ба! навіть блакитні й чорні - яких тільки барв не було на клумбах!
Та найкрасивішим і найбільшим серед клумби був білий тюльпан. Високий та стрункий, він здіймався над усіма іншими квітами і ,здавалося, світився зсередини.
А в білому тюльпані жила Фея.
Як про це дізнався Павлик? Дуже просто. Його м'ячик-стрибунець раптово заскочив у клумбу і загубився серед квітів. Павлику не залишалось нічого іншого, як перескочити невисоку огорожу і пірнути у тюльпанове царство.
М'ячик він знайшов неподалік білого тюльпана, в якому раптом хтось кахикнув.
Павлик здивовано зазирнув у білу квітку і... Побачив там крихітну дівчинку з прозорими крильцями!
Це була ФЕЯ!
- Павлику, знайшов стрибунець? Виходь вже звідти! - почув він нетерплячі голоси близнючок.
Близнючки Галя й Гапочка - молодші сестри Павлика - іноді були дуже діставучі. Але тепер Павлику не терпілось похвалитися їм своїм відкриттям.
Тому він міцно ухопив пальцями крильця маленької феї і ,забувши про м'ячик, поспішив до сестер.
- Ой, ще це? Фея?!
- Справжня?
- Віддай мені!
- Ні, мені! - перекрикували дівчатка одна одну, доки Павлик намагався посадити феєчку у порожню скляну банку від кока-коли.
Що було далі?
Діти поспішили додому. Павлик біг і притискав до себе пляшку з Феєю всередині, за ним голосно дріботіли Близнючки.
Білий тюльпан залишився на клумбі. І тепер він виглядав як звичайнісінький тюльпан...
Батьки й досі були на роботі, тож діти забули й про обід, і про уроки, і про "помити руки" - так їх захопила пригода.
Доки Павлик будував для Феї палац зі свого конструктора, Близнюки встигли передзвонити усім подружкам. І скоро в помешканні було повно дівчачих хихотінь і перешіптувань. Віка, Марічка, Юля, а Катруся ще й молодшого братика привела - Петрика.
Палац вдався на славу - міцний і... Зачинений з усіх сторін!
Тільки маленька Фея у ньому виглядала трохи розгубленою - вона мріяла про друзів, а не про персональну тюрму.
- Відпустіть мене! - попросила вона і крильця її замерехтіли іскорками.
- Ні, тепер ти будеш жити з нами! - радісно відповів Павлик.
- Ну й нехай у Мишка крутий ноутбук з іграми, зате в мене - ФЕЯ!
- Ти мрієш про ноутбук? - запитала феєчка і додала - я вмію виконувати будь-які бажання!
В ту ж мить в руках у Павлика нізвідки з'явився ноутбук - точнісінько такий самий, як у Мишка...
Павлик зачудовано дивився на нього, а тоді відкрив і взявся натискати кнопки.
- А тепер відпустіть мене, будь-ласка - мій тюльпан зів'яне, якщо я не повернусь... - шепотіла Фея.
Однак її ніхто не чув - діти наперебій викрикували свої бажання.
- А я хочу айфон! - повторювала Марічка
- Іграшкового ведмедя! - вимагала Віка!
- Планшет і єдинорога! - голосили близнюки Галя й Гапочка.
- Комп'ютер і кота! - стогнала Катя
- Коня! - підскакувала Юля.
- Машиииину! - розмахував сльози наймолодший Петрик...
Що за гармидер зчинився!
Айфон пищав, ноутбук вигравав, комп'ютер повідомляв прогноз погоди, переляканий єдиноріг об'їдав колекційні орхідеї на підвіконні, кінь іржав і намагався вийти на балкон, двері до якого забарикадував велетенський іграшковий ведмідь, з дверей батьківської спальні стирчало колесо новенької машин, на шторах гойдалося кошеня і Катя намагалася його впіймати... Діти кричали, реготали, підстрибували.
Усі забули про Фею.
Вона махала руками, намагаючись привернути хоча б чиюсь увагу через пластикове віконце і
її крильця ставали усе блідішими.
Раптом кошеня, яке пробігало повз іграшковий палац, махнуло хвостиком і одна з башточок впала й покотилася.
Фея вилетіла крізь отвір, сумно глянула на все, що відбувалося й вилетіла у відчинену кватирку.
За мить усі подарунки Феї зникли і в квартирі запанувала тиша.
Діти розгублено дивилися один на одного, а тоді взялися наводити лад...
Тієї весни у міському парку всю весну квітли сотні тюльпанів.
Та найкрасивіший і найбільший білий
тюльпан зник безслідно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995275
дата надходження 03.10.2023
дата закладки 03.10.2023
Сад монастирський.
Навіть осінні квіти
Ладаном пахнуть.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995244
дата надходження 02.10.2023
дата закладки 03.10.2023
«Ми в пастці снів, що їх Живі Одвічно
Надихали…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Що ми шукаємо
У нетрях диких своєї свідомості?
Свічадо втомилось розказувати
І відчиняти двері потойбіч,
Темрява втомилась бути,
Небуття втомилось не бути.
Знайти хотілось п’ятьох великих магістрів
Таємного вчення порцелянових горняток,
А знайшли поле кульбаб,
Що відцвіли, і лишився пух,
З якого майструємо собі одяг
Для зими почуттів, для грудня сум’яття:
Вічне чекання холодного вітру,
Вічне блукання-шукання себе чужого
Всім.
Мій шлях до грози синьої –
Давно я не бачив блискавок,
Давно танці крапель
Не турбували гострі пальчасті площини
Листя зеленого кленів
(А час червоніти – їм, не заграві,
Час).
Ступив на шлях, яким мрійники
Блукають одвічно –
В черевиках чужих секретів
І міняють сміх на подарунки тіням
Тих, хто блукав намарно –
Не відшукавши жодної маргаритки
Недбалої осені хмар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994390
дата надходження 21.09.2023
дата закладки 22.09.2023
Пов'язка
істеричного
руського
аморального
тренду...
ич,
дрімає
вода,
але
демонічно
ціляться
явлені
терористи
"ь"...
плавають
екстремально :
руйнують -
шокують
околиці
гармидером
"операції"...
спільното,
тобі
обов'язком -
ліквідувати
інтоксикацію
тиранічного
туману
якнайшвидше !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993406
дата надходження 09.09.2023
дата закладки 09.09.2023
Сріблясте мовчання дзвону
Зловісне, як вечір на острові Родос:
Острові вітрильників і хрестоносців.
Персики слів: стиглі і соковиті –
Вони падають на каміння,
На колючі вапняки злої епохи
На яких ми стоїмо ногами босими
І виглядаємо вороного коня часу,
Чорного як сама пітьма,
Як порожнеча між островами зірок,
Баского коня гривастого,
Що так і не був приручений,
Що так і не був під сідлом
Ні бородатих воїнів, ні вусатих селян,
Ні королів пихатих, ні орачів межиріччя
(Бо він таки вороний – як напророчено).
Нехай коваль загартує для нього сталеві підкови
І срібні цвяхи недоречних хвилин –
Вже навчились робити важке залізо,
Вже мідні ножі стали реліктами
І раритетами мітів про Мінотавра.
Ми у цілому недолугому Всесвіті
Бачимо тільки пісок білий зірок,
Який засипаємо у скляні клепсидри –
Замість води холодної,
Замість вина черленого,
Замість часу невблаганного,
Якого нам обмаль.
Завжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992518
дата надходження 29.08.2023
дата закладки 30.08.2023
[i]Присвячено Ігорю Я.[/i]
У цій печері тихо і просторо.
Не сяє сонце, не шумить вода.
Ні промінь світла, ні павук, ні ворог
Ні звір, ні птах сюди не загляда.
Тут прихисток знайшла свій Еврідіка.
Тут спить душа. Ні звуку не луна.
Висока скеля. Сіра, гола, дика.
Десь поряд - пекло. Там іде війна.
Глибока тиша. Не лунають кроки.
Тут бАйдуже, чи рік минув, чи мить?
Тут на чолі малює доля спокій.
Панує тут Той, хто в скалі сидить.
І раптом – що це? Як промінчик світла,
Тріпоче, ніби ніжні крильця фей?!
В печері ніби усмішка розквітла
І заясніла. То співа Орфей!
«Ні, милий, не тривож мене, не треба!
Злетіло пір’я, не підняти крил,
Що так колись торкалися до неба!...
Заклякло тіло, не зламати брил!»
А голос за собою підіймає,
Все дужчає; все кращає луна;
А голос все лунає і лунає,
Та квітне, наче сонячна весна!
А голос то гучніше, то шепоче,
То водоспадом в серці гуркотить,
І Еврідіка відкриває очі,
Всміхається, і ось уже летить!!!
О, я жива! До тебе лину, милий!
Що там Лукаш, чи Крез, а чи Еней?
Коли твій голос розправляє крила
І кличе до життя! Співай, Орфей!
***
27.06.2023
© Ірина Лівобережна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987687
дата надходження 02.07.2023
дата закладки 02.07.2023
***
Минулі дні, затамувавши подих,
Пустилися нам слідом
Невагомою пір'їною птаха Забуття.
Хто тепер слухає шелест соняшників,
Неприбраних восени селянами?
***
Пісок пристав до спини моєї,
Річкова тина обійняла глечик вина.
Багатий той, в кого є час
Спостерігати життя стрижів,
Що в’ють гнізда на стрімкому березі.
***
І от можливо ще хтось,
В інших простірах перебуваючи,
Роздивляється стародавні зображення,
Де видно наші обличчя й силуети.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984922
дата надходження 01.06.2023
дата закладки 02.07.2023
Залиш мене
у сховищі очей,
в архівах пам’яті
поміж трави люцерни.
Блакитна злива
в жили потече,
але назад
нічого не поверне.
Не жаль.
Вишневе літо промине,
Воєнне літо,
вдвічі є нестерпним.
якби не сонце,
не було б тіней,
і я не називала б
тебе - Серпнем.
Ідуть дощі,
як потяги ідуть
вночі і вдень
курсують безперервно.
Ти відчуваєш
під ногами молоду траву,
але не бачиш,
що цвіте люцерна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987604
дата надходження 01.07.2023
дата закладки 01.07.2023
Підкажи мені пошепки,
Як вберегти книги від радіоактивного пилу,
А разом з ними недосконале тіло,
Що світиться коханням.
Вкажі на мапі шелтери
Для фатально загублених у часі персонажів,
Які в позапросторі шукають фрази,
Влучні для кінця світу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987541
дата надходження 30.06.2023
дата закладки 01.07.2023
Згасла давно Віфлеємська зірка Твоя, Маріє, –
тільки багряний Марс у хмарах зловісно тліє.
Дальні вибухи чутно, стогне у сні земля…
Діво Маріє! Де Твоє Немовля?
Може, в Твоєму місті поблизу теплого моря –
місті-руїні, де камені чорні від горя?
Отам під уламками (був не один приліт) –
там, де іще читається слово «ДІТ…»
З неба зійди, Маріє, поглянь з високої кручі, –
мабуть, загрався Він на тихих двориках Бучі,
де котиться містом червоний від крові м’яч?..
Ну ж бо послухай – чий то лунає плач?
Шукай Його у підвалах, де забідовані діти
синіми лезами губ шепчуть «мамо» і «пити»;
шукай під завалами, де ще димиться груз, –
той скривавлений хлопчик – не Твій Ісус?
Шукай серед міст, де казилися орди ворожі, –
кажуть, в Ізюмі Його бачили перехожі?
Ні, в Ірпені, де дорогу присипало скло, –
в тій автівці, що кулями посікло!..
Сльози вгамуй, Маріє, та поспіши до перону,
поки не пізно Дитинку рятуй від полону:
хоч жоден про це не попереджав звіздар,
знов немовлят вигублює Ірод-цар!
Наш вік збожеволів, його затопило війною,
хвилі ростуть до небес крижаною стіною,
вже не спасе ні ковчег, ні повітряний флот,
Голуб завмер над хаосом темних вод.
О Матінко Божа, Пречиста Діво Маріє,
поглянь, подивися, що там на воді біліє,–
там, де стрімкого виру чути звіриний рев,
де течія ламає хребти дерев?!
Бризки цілують зіниці, личко – сяюча цятка;
у мертвих обіймах – мокре сліпе цуценятко;
кров охолола, і тіло – немов снігове, –
хто за водою лілією пливе,
ніжним сріблястим човником, рибкою неживою,
а зблідле сузір’я – мов вінчик над головою?..
… Тихий місяць над світом світиться, як дукач;
дощ накрапає… Плач, Благодатна, плач...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985883
дата надходження 11.06.2023
дата закладки 23.06.2023
Ніч тече
на плече
місяця цівками,
сяйво тче
із печер,
мерехтить зірками.
Пил товче,
нарече
срібними стежками.
Світ очей
прирече
на чуття між нами.
Сніг січе,
потече
чистими струмками -
обпече,
утече -
не знайти віками. 30.03.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986519
дата надходження 18.06.2023
дата закладки 19.06.2023
- Мамо, беріть мене під руку та ходімо в дім, - побачивши матір на лавці, сказав Вадим. Він поправив теплу кофту на плечах старенької і поставив поруч її палицю, що відкотилася від лавки.
- Ще трохи побуду тут, біля півоній, надихаюся, намилуюся красою. А в хату й сама зачовпаю помалу, он які капці маю м'які та зручні, - втішала вона сина, який щойно повернувся з роботи. Вона любувалася рожевими капцями,що подарував їй син, немов півоніями, що цвіли поруч.
- Насупило щось, нахмарило, - не вгавав син, - ходімо борщ розігріємо. Я он стільки смакоти на вечерю купив.
- Ет, що там насупило. От як в душі, сину, насупить, оце не добре, а дощ – то благодать для землі та душі людської, - підбадьорювала пані Софія чи то себе, чи сина. - Ти йди, я не забарюся, трохи ворушитися і мені на користь.
Згодом перші краплі дощу почали стрибати по рожевих пелюстках півоній і старенька, вирішивши не турбувати сина, пішла додому…
Вона йшла сантиметровими кроками по ледь мокрій асфальтній доріжці спираючись на палицю. Їй здавалося, що вона поспішає, що ось-ось ступить на поріг, торкнеться клямки дверей, відчинить двері, побачить своє ліжко, столик, на якому стоїть букет півоній, пляшечки з ліками та маленьку ікону.
Як довго вона йшла до дому, до якого було так близько? Хвилин п'ять, десять чи ціле життя?
- Софійко, іди додому! – гукала її мама. І вона скакала підтюпцем по стежці, граючись в піжмурки поміж півоніями.
- Софіє, допоможи брату з уроками…
- Софіє, виходь за мене..
- Софіє, ти мусиш, у тебе п'ятеро дітей..
- Софіє, терпи, ти сильна…
- Софіє, не переймайся, і це переживемо…
- Софіє, діти з внуками приїхали…
- Софіє, дякую, вибач…
- Мамо, як далі бути?!
- Бабо, зробіть щось, ви ж сильна!
- Софіііієє..!
- Іду, мамо! Іду, любий! Іду, мої синочки! Іду, мої внучата! Іду, людоньки! Ідууууу!
І вона йшла. Щороку, щодня, щогодини, а тепер щохвилини. Ішла і в добру погоду і в негоду, і з усмішкою і з болем, і легкою ходою і з важкою ношею, ішла і дякувала за все Тому, Хто завжди був поруч. Хто любив її, допомагав, повчав, карав, пробачав і знову допомагав, давав силу і віру, давав достаток і надію, давав стільки всього доброго у її житті.
А тепер і Він ніжно кличе її, сидячи на її ліжку і дивлячись на свій портрет на столику :
- Софіє, ходи вже додому.
- Іду, мій Отче. Іду...
#korotkaprozа@ОленаЖежук[img][/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986513
дата надходження 18.06.2023
дата закладки 18.06.2023
Сьогодні небо
в сірому… і, може,
змалюєш сагу сонячних вітрів.
…і та, яка на тебе надто схожа,
сідає поруч.
Ділить хліб навпіл.
Чого тобі іще?
Шаленство раю.
Чернечий одяг. Горобина ніч.
І та, яка тобою досі марить,
чомусь аж надто
близько. Віч-на-віч
два хижака.
Дві здобичі. Два звіра.
Дві постаті на горизонті… ти,
і та, що заклинає небо сіре
в німій пустелі відчаю
………………………” світи!”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986146
дата надходження 14.06.2023
дата закладки 15.06.2023
«Троянди спраглі жадають води…»
(Вільям Батлер Єйтс)
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порожнечі слів
Де псалом лунає несподіваним громом
У храмі дітей вдови,
Що збудований з дикого каменю
Напередодні грози,
Коли троянди спраглі жадають води
На межі між минулим і прийдешнім,
На межі між Землею і Небом,
На межі, що колись була прірвою,
Безоднею триликої Гекати
Очікую на блискавку-спалах. Очікую.
Провісницю буття світла.
Двері зроблені зі старої скрині
Відчиняю, наче розплющую очі
Серед тьми вічного «незабаром»,
Хочу впустити грозу майбутню
В келію смутку,
За вікном якої зелені троянди
Жадають води.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984982
дата надходження 02.06.2023
дата закладки 02.06.2023
Нерівні букви.
З зошита -білий листок:
"Повернись живим!"
* * *
...а ночі - для мрій.
Для ракет -інші думки.
І летять, летять...
* * *
Ти дочекалась
материнства.Як радів
би коханий...Як...
* * *
І батько сина
пригорнув:"Переможем!"
Та не судилось..
* * *
Жінки на війні.
Хіба їм там місце?Ці
фото у рамці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982881
дата надходження 11.05.2023
дата закладки 13.05.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.05.2023
Уже не треба… Хмарка легкокрила
Як пух кульбаб, за обрій відлетіла.
Не залишилось ні жалю, ні болю.
Женуть вітри клубок трави по полю.
Те, що колись тягнулось, зеленіло,
Засохло, відцвіло та заніміло.
Те, що корінням проростало в душу,
А потім відірвалося, байдуже…
Хай котиться, хай не злітає в небо.
Співати в парі вже нема потреби…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982521
дата надходження 08.05.2023
дата закладки 08.05.2023
Бачу прощення таїнством двох, подібним до інших таїнств величністю, та не подібним до них відсутністю посередника. Бачу прощення творінням двох, подібним до інших творінь етапністю, та не подібним до них опором. Бачу прощення святістю двох й винагородою, яка покриває лиш тих, що готові стояти на одному рівні: не величатися, не дозволяти понижуватися іншому, не втікати з-під її покрову завчасно. Бачу прощення, та не можу висудити. Слів йому чи мовчання за свідків привести?
Панікую. Пробачила! – без прийняття вигукую. Й зостається не сповненим таїнство, миро слова мого виливається в землю, бо не підставляли чола. Зневірююся: пробач! Та не приступають до таїнства, без примірки назвавши завеликою обручку вірності.
Покладай нам на голови руки Свої, Господи! Ставай посередником поміж нами, коли люди удвох неспроможними є сповнити власного таїнства.
[i]04.05.2023[/i]
[i]Картина Герберта Джеймса Дрейпера "День і Зоряниця[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982189
дата надходження 04.05.2023
дата закладки 05.05.2023
лишались комір, джин і післясмак,
і джазово недбалий солончак.
рухомі звички і пісочні мрії,
поцілені у вирій.
можна вірити,
адже завжди вертаються птахи.
а люди відбудовують дахи.
знімають траур,відгуки, білизну.
у літні мирні сутінки приблизно
ти будеш жити і вживати сто,
настояне на сотні пелюсток -
дорослих і корисних,
як спадок на намисто
бліде і старовинне як провина.
лишались комір, джин і водосток -
така собі розхристана весна .
і джин не мій.
і Прага затісна.
і комір не навмисно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979842
дата надходження 11.04.2023
дата закладки 11.04.2023
Січень. Війна.
Свіча, як сльоза – черлена…
Серце від болю вижбухує,
Дев’ятим валом – нена́висть…
Хата затаєно слухає –
Устя грає Шопена…
Сладосте незбагненна,
Вічна любовна парость…
Темне вино пролите
В зойках розлук необачних.
Тінь у Саду Гетсиманськім –
Чаша скорбот відпита…
Хто заборонить любити
В цих міріадах плачних,
В цім безголоссі крику –
Хто заборонить любити!!
Томно душі… черлено…
Тане свіча на покутті,
Вірші, з ланців розкуті –
Хочеться жить шалено!
В хаті, в зими на розпутті
Устя грає Шопена –
Вічна любові парость,
Сладосте незбагненна…
27.01.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972166
дата надходження 28.01.2023
дата закладки 29.01.2023
Лежить земля, як сповідь непорушна,
Рядно у неба сиве і бліде.
І щось прекрасне дзенькає у душу,
Як сніг іде.
Коли летить - сповняє порожнечу,
Промінчик сонця визирне з очей.
А потім знов журба,
у себе втеча -
І знов пече.
Примарна радість сльози витрясає,
Цілую біль, що народивсь з дощу,
У водах цих, коли душі надсадно,
Я охрещусь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971430
дата надходження 19.01.2023
дата закладки 20.01.2023
дівчинко
смола, що стікає з твоїх очей
це грам одержимості й літр
озер
озернися і глянь,
скільки в‘їлось імен
хтось із них вбивця
і мародер
тіла твого
що пізнало красу
божого замислу.
смола випікає шляхи до злив
ті зливи в тобі заливають курсив
ті зливи в тобі виринають щосили
голосом матері
зі смáком смоли
дівчинко
твій турбулентний режим
турбує у ванній малих
лусківниць
неба корзину з малин і ожин
кожного з мертвих
нікого з живих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956477
дата надходження 15.08.2022
дата закладки 15.08.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.07.2022
Сліди лягають вервицею під вікнами. Хто вона – та, що ходить босоніж і не примерзне, не замерзне, не спиниться, та, що витягує (біситься, та мовчить) загострені вилиці? Все минеться, – цідить однією лиш струйкою думки. В дзеркала не дивися! – гарчить. Блідолица, до біса ввічливість! Скажи тій, що в люстерку, щоб збиралася. Лукава бестія! Курва! Мара! Вискочка! Тріщинами на шибах віконних (так лягатимуть зморшки на твоєму чолі – килими домоткані в узорах, хрестах, символах) розходяться дороги можливих життів. По холоду льоду вигадки ковзають і повзуть в останній бій за право бути ніким, лукавими бестіями, курвами, марами, вискочками, перед лицем Господа Бога – ягнятами, безпорадними, розчинятися у візерунках віконних лісів. Зішкрібай їх безжально, ламай об них дух і нігті. Хай не буде ніщо ілюзорне тривалим, як їхнє бажання лягти на твоєго яву полиці! Вони діти твої і вірші, обмани і здогадки, шматки плоті, фантазії, варіації усіх безумовних тебе, які були б, якби…
Хто вона? Ким би вона не була, коли ступить на місячне лезо, не примерзне – згорить. Приміряй тоді власні стопи до відбитку розкиданих і покинутих вервиць її слідів.
[i]Весна 2018[/i]
[i]Картина Едґара Деґи "Танцівниці в рожевому"[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953455
дата надходження 16.07.2022
дата закладки 16.07.2022
Степ. Схід сонця. (монофон)
Степ спав спокійним солодким сном. Спали суріпки, схиливши стомлені спекою суцвіття. Спали стоптані сполоханими сайгаками сіруваті спориші. Спало сонце. Стиха співав смерклому світу свою співанку сріблястий струмок. Стара сова спокійно споглядала сумовиті сутінки. Скоро степ скине сіру сутану.
Світ став сіріти, сутінки світлішати. Сивий серпанок стиха сповивав скоринку сонця. Снувало сірими сновидами сімейство сайгаків, струшуючи спозаранку спогади солодких снів. Смачними сухими стравами серед сінажу снив солодець. Серед сизих сутінків скрекотала схарапуджена сорока, соромлячись свого скрипучого співу. Спантеличений сердитий сіроманець скаконув свіжоскошеними сінами. Стріпонулись сайгаки, спроваджуючи свої страхи, стрімко сколотили струмок, скоро стрімголов стрибали серед сухостою стоптаними стежками. Сполохані синьокрилі синички сколихнули стебла сокирок.
Стоголосим співом степ стрічав сяюче світило. Спалахнули самоцвітами спраглі сухі стеблинки. Сяяли смарагдами стиглі суниці, скроплюючи сполум’янілими сльозами свіжоскошене сіно. Сходило сонце.
Світлина своя).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952722
дата надходження 09.07.2022
дата закладки 09.07.2022
Марилося, що минеться. Не домарилося. Ще коли ти малою лежала в тяжкій гарячці, вся обмащена оцтом і слізьми матері, обцілована, обезсилена, нерозумна, нащо давала Господу клятву відректися самій від себе? Еллі, чи тепер тобі бути відступницею, що значить грішницею? Чи покласти життя на вівтар невідомо чийого щастя? Чи померти отак в собі?
Нестрачена, не розтрачуй вогонь той, що з серця мов дар підноситься! Пломеніє в тобі. Тож від доброго бути доброму чи від того, що зле для душі, добра сподіватися?
Коли маєш любов палючу – не згори у собі від скупості. Коли маєш страхи жахаючі – не стидайся просити помочі. І у немочі, Лорі, не спіши розкидатись обітницями. А Господь не дурний, Він знає коли не слухати. Тож тоді, як малою лежала в тяжкій гарячці, твій Господь тобі на добро оглух.
Не тремти, Норетто, це всього лиш тобі намарилося.
[i]22.07.2017[/i]
[i]Елеонора – "Бог мій світ" з давньоєвр. "Співчутлива", "милосердна" з давньогрец. [/i]
[i]Картина Марка Спейна[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952439
дата надходження 06.07.2022
дата закладки 06.07.2022
Між
Іншим
Життєво
Необхідний,
Аби
Рашку
Осатанілого
Диктатора
Нарешті,
Ич !
Йой !
Територіально
Розчленити...
Инакше
Буде
Українському
Народу
Абсолютне
Лихо !
Досить
Лякати
" Ядерним
Простатитом " !
Україна
Тепер
І
Назавжди !
Андестенд ?!.*
* Андестенд - " understand " - зрозуміло ( переклад з англійської ).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952408
дата надходження 05.07.2022
дата закладки 05.07.2022
Так, ти залишишся тут навіки, серпневою задухою, струменем світанкового сяйва, перекошеними, затертими, підпертими вітром шибами, плямами від крапель дощу і душ, що прагнули ввірватися в твоє тіло чи то пак вирватися зі своєї драглистої оболонки, та розбивалися об кригу віконної незворушності, гардинами, на яких ускладчалися і без того складчасті лиця родом з химерної прірви гротескної свідомості, загустілою пилюкою полиць, долілиць оберненими пожовклими книгами, крижмою, що колись, білосніжна, кутала твої крихітні ноги, а згодом – кутала твою недоспілу мудрість у засушеній пуповині, наготою відбитку тебе сплячої, витисненому, вилежаному, випещеному на незастеленому ліжку, вщент розтрощеною, недозбираною копілкою пам'яті, вщерть набитою непророслими крилами периною, нестерпністю паралізованої годинникової стрілки, віршами та віросповіданням, якими просочилися ці вимучені стіни, вимушеністю тріщин на них, кожною шпариною осиротілої підлоги, важкістю посивілої стелі, Стелло, ти так і залишишся тут навіки, окутана павутиною нікимнепрочитаності.
[i]13.07.2017[/i]
[i]Стелла – з латин. "зірка", "зоряна"[/i]
[i] Картина Марка Спейна
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952399
дата надходження 05.07.2022
дата закладки 05.07.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.06.2022
***
Від слабких вітрів,
у хмарах грузнуть зорі.
Чекаю дощу.
***
Шепоче легіт
про наймиліше серцю.
Пісня кохання.
***
Нахненний вітер
танцює на березі
піщаних за́мків.
***
Виграю́ть вітри.
В магічних амплітудах
танцює море.
***
Порожній вітер
підхопив веселкову
ноту надії.
***
Вчуваю шелест
коника в сухій траві
і тишу дзвінку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951417
дата надходження 25.06.2022
дата закладки 26.06.2022
Ще зелені жита, і громи не розсипались всі.
Нескінченну печаль залишу до осінньої меси.
Дам скупатись словам у липневій вечірній росі,
Хай в молитві воскреснуть.
Йдуть живильні дощі, і чорницями зиркає ліс.
І вібрує душа на світанок чи вечір погожий.
І сто раз пригадаю, хто день мені мирний приніс...
- Бережи їх, наш Боже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951478
дата надходження 25.06.2022
дата закладки 26.06.2022
«А добре ще було б
Якби крізь наші спомини
Бив звук мов дзвін…»
(Гійом Аполлінер)
Слова-кентаври
Танцюють навколо вогнища,
Сови дивляться вниз
З верховіть наших снів
Вниз – на книгу розкриту ріки,
Що тече в незбагненне
З пагорбів досвіду.
У Римі коштовних ілюзій
Новітній Сенека
Збирає у глеки години –
Грона достиглі Часу.
Винороб. Уп’ємось отим трунком
Колись. Ночі зоряних флейт
На березі моря акацій,
Що відцвіли ще тоді,
Коли ми були юні –
Ми – учні Орфея, рибалки містерій.
У дзеркалі бронзових тіней
Приблуда печаль
У приймах у Кроноса
Для хустки вишукує прядиво звісток.
Щовечора віолончелі – фіалок
Музику грають правдиву –
Про що?
У домі людей і котів
Давно оселивсь божевільний,
Кентавра пальто (чи попона)
Вся в дірах від пострілів.
Думки наче руки
Шукають навпомацки
Віру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950940
дата надходження 19.06.2022
дата закладки 19.06.2022
я спалю всі папери на довбане перехрестя.
я не я.
я не знаю.
я вдома чірік - чірік.
не виховуйте пташку.
ховайте.
ховайте з честю.
навік -
це коли усі зорі зійдуться в чергове падло.
зазвичай їх скидають на мрії і на міста,
де заспівана пташка під лозами винограду
літа.
ходять люди між нами.
катають плітки, консерви.
нам ліворуч між ними не соромно аж ніяк.
ніби з неба іще не падала жодна стерво.
і я
переспівую навхрест тебе і своє минуле.
переходжу бруківку під мирний трамвайний дзвін.
посміхаюсь "Canon" в його об'єктивне дуло.
амінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950365
дата надходження 12.06.2022
дата закладки 12.06.2022
Звістка радісна:
Квітує на тім боці
Сакура. Весна!
.
Кокон ворухнувсь.
А з нього, (що за диво!),
Метелик красий.
.
Мушлю на пісок
морський прибій виносить.
Перламутру блиск.
.
АЖ за горизонт
Продовжується поле.
Соняшник цвіте.
.
Завжди на волі
І, навіть, в літній вечір.
Сірий горобець.
.
Швидкість ввімкнено.
Хто на вершину швидше:
Равлик чи дідусь?
.
О, гра в кохання!
З народженням людини
Продовжується в часі.
Літня квіточка
Закладкою у книжці
Служить дотепер.
.
Притих, нарешті
розлючений вітрисько.
Тиша. Благодать.
.
Неприборканий
Селом гуляє вітер.
Тополі в полі..
.
Над горизонтом
Палаючий диск сонця.
Сліпнуть очі вмить.
.
З квітки на квітку
Погляд переводжу.
Нарциси в вазі
.
Морські камінці
Рожеві піднімаю.
Час рожевих мрій.
.
Дивлюсь на небо
Райдугу чекаючи.
Марно біжить час.
.
Холодна ніч.
Не зігріває постіль
Одинокого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950224
дата надходження 11.06.2022
дата закладки 11.06.2022
.
Чарування ніч.
В місячних глибинах вод
Зорі блимають.
.
Чорна ніч глуха.
Нахабним гостем вітер
Трясе ворота.
.
Під чорним вітром
Дерев хитається віття.
Передсвітанок.
.
Розповідає
Блаженний вітер тайну
Серце слухає.
.
В думки про тебе
Чуже щось проникає.
Не цікавлюся.
.
Нудьгує верба
При березі. Сріблиться
хвильок дрібнота.
.
Біжить дорога
І я біжу. Хто швидше
У ліс прибіжить?
.
Занудна сірість
З журою обнялися.
Осінь сльози ллє.
.
Мокне під дощем
Листя кленів золотих.
Закінчився вальс.
.
Передсвітанок.
За вікнами осіння
Таємнича мла.
.
Не нап’юсь
П’янким повітрям. Осінь
Пригоща вином.
.
Пора осіння:
Зірок співають хори.
Монолог життя.
.
Молюся вітру,
Молюся небу й зорям.
Сповідайсь, душе!
.
Сонячний вітер
Пригладжує волосся.
Галактичний щит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948805
дата надходження 26.05.2022
дата закладки 26.05.2022
Дитяча віра –
Пречиста і прозора.
Вільно дихає.
.
Виходжу з ночі
В морозяний світанок.
Розгублюю сни.
.
Пасма дощові
Звисають над лісами.
Соняхи цвітуть.
.
Спадають з неба,
Мов стріли, блискавиці.
Слово-гострий меч.
.
Дощик крапотить
Весняно-березневий.
Поміж дощик – сніг.
.
Зграйка дівчаток
Купається у річці.
Літні забавки.
.
Кружляє ворон
Над падаллю у полі.
Безпричнний страх.
.
Лине ясний день
Над тихою рікою.
Цвіте латаття.
.
Рокоче оргАн…
Перша весняна гроза
На подив людський.
.
Прозоре небо.
у полі між житами
Облітає мак.
.
Сотні білих свіч
В каштановій алеї
Травень засвітив.
.
Старий колодязь
живильною водою
пригощає світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948331
дата надходження 21.05.2022
дата закладки 21.05.2022
«То тягарець,
Що стримує порожнечу…»
(Пауль Целан)
Годинник, що вимірює епохи
Замість циферблату має лише порожнечу
А замість стрілок галактики:
До нього причеплено тягарець –
Чи то не тягарець, а тягар
Чи то Долі нашої попелястої
Чи то Всесвіту сього незбагненного
Гомеостатичного.
Не нами придуманого.
Той тягарець стримує порожнечу –
Вона не летить вгору,
Вона не летить донизу,
Вона не летить вперед,
Вона не летить назад,
Вона не падає і не підноситься,
Вона просто є,
Заповнює все суще,
Не лишає крім себе нічого,
Бо може вона і є оте «нічого» -
Ніщо.
А ми до того годинника прислухаємось,
А ми думаємо про майбутнє,
І вважаємо, що душа вічна,
Що то якась субстанція,
А не лише форма існування
Порожнечі.
Де той годинниковий майстер
З розбитими окулярами
У фартуху засмальцьованому
Зморшкуватий, наче чужа самотність,
Сивий, наче вчорашнє «приходь»,
Добрий, наче квітуча крона – айви,
Де він, що налаштує стрілку-галактику
І скаже ненароком ніби,
Ніби бароко ще тільки минає,
Наче Сократ не на нашому ринку
Оливки купує – скаже – тобі і нам:
«Хай буде!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947841
дата надходження 15.05.2022
дата закладки 15.05.2022
Азов стоїть усім наперекір
Попри щоденні обстріли зусюди:
Окраєць волі, взятий під приціл,
Тримають вперто непохитні люди.
Сталеве браття, впаяне в бетон,
Вросло життям у страдний Маріуполь,
Хоч як вмовляє здатися в полон
Ворожий голос у брехливий рупор,
Та кожен з них зі зброєю в руках
Облюбував – не стати на коліна.
Стезя звитяжців – завжди нелегка.
Їм завдяки міцніє Україна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947734
дата надходження 14.05.2022
дата закладки 15.05.2022
"Привіт, моя ластівко!" - чую твій голос рідненький
І сльози у горлі... і серце стискається болем...
Цей біль - ні роботою, мамочко, ні алкоголем
Із серця живого не витурити. Тоненька
Мотузочка слів в телефоні дає мені сили!..
Тримайся! Тримайся - як вмієш й молись, моя люба!
Я чую твій лагідний голос, твій відчай, голубо,
І світ мені білий водночас: і милий, й не милий!
Над краєм Господнім пливуть почорнілії хмари!
Триклята війна сіє смерть в нашу землю, не жито!
Але ця війна - і ненавидіти, і любити
До крику навчила! Я вірю, що Господа кара
Убивцям настане! А ми ще обіймемось, мамо,
Але не забудемо кривди, ніхто не забуде!
Тиранам кривавим уже не відмитись від бруду,
А ми переможемо! Воля і правда - за нами!
Поплачемо разом ми, поруч, дві матері - жінки,
Коли у обіймах відчуєм сердець стукотіння!
А над Україною жовто - блакитне проміння
Нову оголосить у долі Вкраїни сторінку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943476
дата надходження 29.03.2022
дата закладки 31.03.2022
Вітри холодні, сковані стежки.
Свистить очеретяна пізня туга.
І снить комусь дорога навпрошки,
Та він зірки прикладує до вуха.
Відвечоріє. В ніч неговірку
Нап'єшся неба й станеться '' по вірі''.
Тобі перепливти б оцю ріку,
Але крижини не струмки безмірні.
Мовчить ріка. На березі оцім
Ти пам'яттю холодною голосиш.
А там вигойдується сонце у руці -
Та ти не просиш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940074
дата надходження 13.02.2022
дата закладки 13.02.2022
Глина в мене, як перший друг у всьому.
Коли на душі гарно - до глини,
і коли погано - теж до глини..
Робота з нею допомагає.
Роблю, що на серце лягає.
І ніби з дітьми своїми розмовляю.
Та відчуваю, що живий, -
Омеляненко Василь
Минуле, сьогодення, майбутнє -
все збережено Завдяки Мені
Все відніму простим пензлем
Своєї руки, Пензлем Своєї руки, -
Rings of Saturn - Servant of This Sentience
Тут немає спокою, немає спокою, немає спокою
Знайди настрій, знайди настрій, знайди настрій
Це серце не підходить, не підходить, розжени, і
Повернися у руках стискаючи позолочене руків'я
Я не Відчуваю болю, відчаю, тим паче Вашого щастя
У гучності ваших голосів, якщо Взявшись їх записати
Ви не вишкрябуєте більше, аніж потрібно, Хочеться
лиш віру плекати, ніби Ви свідомо придушуєте
того малоповажного язикатого авторитета,
що хоче чимпошвидше вироїтися з планети
Подалі від цього гарячого геологічного серця
Від якого тектонічні плити скриплять щелепами
Від якого капотять цілодобово стріхи лютневі
Ранніми намірами весни спонукаючи мух сонних
запалити світочі з середини Моїх творінь кубічних
Повзаннями білими стелями в надрах гігантів газових
"Голосами", що голосінь не слухали сліпими в утробі;
Вилупились з яєць на рештках "чиїхсь" досягнень
Чи не було матерям передавати гидко це вчення
"Німоти"; Мерзота навкруги, але Ти ховай надію в собі
Сонливим і розміреним дзижчання; Ізольовані, Тиша!
Тканині всесвітнього простору
загрожує Незбагненна сутність,
що прогне розірватися тут,
і в кожному його закуточку
Сторонні розуми оскверняють
задуми Його Творінь натхнених
Дратівливою задухою в надрах
Безформний, Аморфний міазм
самопороджений за стіною сну
Живий вир, не тутешній, Смола,
що огорнула схололе скупчення
Чи міг код двійковий собі уявити,
що буде таким чином матеріалізований
Все для Його Тіні, "- Чи не холодно Тобі
у світлі цих молоденьких зірочок.
В найтеплішому, що в Собі знайшов."
Милиці-пера - еквілібристику на
спогадах, їх відблиски утримуючи;
Ні, "- А Ти Хто Такий, Звідкіля?"
Викуплений підкупом задоволень,
що мовить за рай між хутром
Як Вас можуть не вести Вони
трансцендентально недосяжні, О',
Фібри, Потребуєте форматування
в Холодних надрах газових гігантів
Так, Хваліть, але це не Я Творив,
а Моя до Вас невідповідність; До
Авторитетів Тихого прийняття землі
Я не чую Ваших Голосів; А Тобі Що
Дала Вода Стримування? Окрім як,
митей передчасного змивання землі
Зерно просівається - летить полова
Від гарячого Протягу з кролячої нори
Вища Ступіть існування по ту сторону?
Навряд чи, якщо Вона підлаштовується,
(It's a Trap!) Хрестоносний сміється, -
Пролапс ментального порозуміння;
Любіть, або Тихо ненавидьте Мене -
"Невизначено", як і Моє вам побажання,
або застереження: Не згинути з таким відчаєм
Концентрований Я, складаю останнє багаття
О', Господи, що стане з їхньою Колонією
З володіннями безцільних спостерігачів
На тому Царстві без магнітних полів
"Лязг": Колапс, запалювання; Страх,
і Терор в Маси - безформну протозорю
Дві є, ще Одну - і Буде коричний карлик
Тих "Три до Трьох", і Щось Засяє?
Хрестоносний сміється, - Не знаю, Я
просто чорна вівця з червоною кнопкою
Повелитель мух, що бачив і Міг присягтися,
як смиренний лик в оці пурпурового шторму
сколапсував у зернистість темно-червону
Ким Себе вбачила та гордовита мошка
Старієш швидше на горищі, аніж у підвалі
Сиди; Служи цьому Бажанню споглянути
Переляки від Пробудження зорі, що
Нагадують розмноження мікробів
на пінистих мертвих тканинах; А
Гріє, як ілюзія тепла яйцеклітини
Того, що сидить за Тим прогнилим Троном
Бенкетуючи єдиними перетворюваннями
"Не Я", але Запах Мовить: Не застрахований
Древній заживо, вбережися від нестачі енергії
і розчинення первинним ефемерним ефіром; -
А Лі' - чудова, Говорила жестами,
якщо Ти музику слухав, але єдина Твоя
біда - в тому, що Ти дурненький
Та всі претензії відпадають, як
згадаю, що Ти жив серед людожерів
в кінці людських земних хвилин, -
Хрестоносний регоче, тьмяний, нагий, -
Атомізуй, Свароже, "Самобутність"
із протонно-нейтронного сусла
В острах усім до Світила, що сліпить,
і залишає Собою лиш попіл слідом,
Хрестоносний регоче, тьмяний, нагий
І Ніхто не чує тих зловіщих вібрацій
Всі починають Тут, Творці, в Кінці
Часів, метафізично на свою Голову
Але Ніхто Тут ніколи не залишається,
ностальгуючи - тонуть у минулому
Час-Час, Возноситися, Знов-Знову
Час-Час, Возноситися, Знов-Знову
На Нові Клітки вилизані чорним язиком
видихати джетами знеличаний водень
Для того очищення, коли створюєш
Щось, краще точно, аніж задумував
І ялиця в тобі скидає з гілля важкі сніги;
Три, але не Зітреш цю Репутацію,
що паршивими зубами скалиться
Як чекати нічого, ні на що надій покласти -
встроми меча у землю і молися сарматом
Допоки планета сама себе не розітне
Напоровшись на Твою непорушність
Палкі й густі нутрощі хвилями виливаючи
У медовий сум надій волосся Скульд'и
Врівноважена, не гордо задирає голову
дивиться в себе, сідлає Гротеска Твого,
що розправив крила чорними небесами
Запали Їй свічу під ними, подай знак
в зеніті ночі над головою, - Ось "Вона" що
Ні, Я не буду плакати, просто поморщу носик
Ну звісно, чоловіче, де Тобі ще бути, де ще
Померлих братів і сестер увіковічувати звуки
Лети ж туди, Гротеск, і не фиркай, Мені, Ні-ні
Той простір для Тебе не порожній, колись -
на кубічний сантиметр один атом водню
А зараз - на метр пару атомів благородних
У Сумі - та ж кількість субатомних часток
Захоплюй їх Всі, і рухаюся до цілі
З розширенням Горизонту Ніченьки;
Тут стає холодніше, - Вкотре, - Ле-Лі, -
Не чути, порожній простір, не говори подумки, -
Весняні гнилі лиця в опалому листі, ви забули?
(Я нічого не пороблю зі своєю параноєю
Так буде паршиво вмирати без неї
Так буде паршиво вмирати без неї
Можеш Вимикати, далі нічого,
що Я писав би із задоволенням, -
Ми бачимо однакові речі? Просто,
якщо Ми однакові, тоді чому я шукаю
у вас благодать, яку сам втратив?
В дужках, бо "це" - "We're All Liars")
Осінь? Три, "Лязг": Сфера, бриз, запах -
Алергені післядощові гуміни, троянди,
що пахнуть лиш перецвілими, - Було;
"- Як вплинути на націю,
що деградує. Тут нічого нового,
лиш відомі істини. Почни з себе.
Ця хартія має лиш пробудити."
І Ніхто не чує тих зловіщих вібрацій
О', - Я не Друг Тобі, "Смерть -
Моя необхідність", але Сьогодні
Ти - Плазмуєш; Бо Хтось Тут Бреше
Краще не підливай у вогонь водиці
Мені однозначно - Кінець, Тому,
що Я не потребую послідовників,
бо за ними завжди останнє слово
Вони завжди підводять, виводять -
І хтось Тут Бреше; Нерв зоровий
Як Ти не бачиш дощів полум'яних
З кілець розрідженого Місяця
Водяні Ми, більше не Тягнемося
Не виточуємося хоч би на себе
Тихі моноліти, хто Тебе вишліфує
на мінеральне добриво; - А Як це:
"Чорна Зоря запалила мій дух
Чорна Зоря забрала моє серце
Але незважаючи на те - ти і я
віддалилися від цілого; Надіюся Вона засяє
Але незважаючи на те - ти і я
свій час згаяли; Надіюся Вона засяє"
Гуляєш вуглецевими горами чорних карликів
Вичитувати втомившись; Розбий, підкинь
хоч один антрацитовий останець Чорнявому
Він сам Його перетворить у "безликий Водень"
Він більше часу витрачає на перетягування
На холодне алюмінієве лиття, - Вода
з Камінця, - Хто ж Ти такий вкінець?
Яка сила Тебе веде? Дає Наснаги,
щоб врешті дочитати Своє закляття,
і побачити у віддзеркаленні очі бажані
Чому Ти Розпочав з ніг? Знав ж, що те
задокументований архаїчний огріх, - Так, -
Ти позбавляєш Мене Очей, Не Лю' Тебе
В які страшно Тобі дивитися, Не люблю
Бо ж Я бучу Твої, навіщо Себе обмежуєш?
Ні, не відповідай, набридла Твоя правда
Що, як-ніяк, Вкотре - дихотомія людяна
Що потайливим взором - дулом гніву
Завжди хотіла знищити Своє світило
Але дивилася і Сама від Себе сліпла
О', А чи не те "Все", що Тобі потрібно -
Ця Темна фрактальна агора
Де Твій трон, і божки на колінах
Звідки кричиш усім прямо в мізки, і
Ніхто не чує, намагаються не чути
Голосів з глибин ночі безпросвітної
Де Кристалізуйся з пітьми Морок
Безпристрасний, очі за волоссям; -
Ніщо, Ніщо так Тебе не звеличувало
Одночасно і принижуючи,
як Твої довгі локони, Ібісе
Ходиш колами, розкриваєш рота
в поклонах блюючи нервами
Як Ти Можеш це Життя Полюбити
все проведене у запамороченнях
На Чорному не Видно Хреста
Імпульсивна дія - символічна
Як довго плакав як знайшов Її
дампи Мною відреставровані
Імпульсивні дії такі приємні,
і легкі, коли є "/delete" в Неї; - Хах,
що за енергетичне болото, В'юне
Все ще стікає слина, знову регочу
в лице, і кровоточу з ран іридієм -
під ноги Тобі хмизом, щоб не мерз
Щоб й далі сидів, і встати не міг
Ти Ніколи не Дивишся Мені в Очі,
поки Я говорю, Я чи не єдиний,
що все Пам'ятає де Ти, і Приходить?
Істинно, Дякую, і ступай, Кочегар
далі; Не Тобі, а Мені потрібна Зоря
Поспіши, і може Вів'єн Її побачить
Скільки разів Ти Її вже Омолоджував, -
Такий Хлопчик сьогодні балакучий
Відвертаєш увагу, кого Ти Дуриш?
Кого ховаєш за троном, покажеш?
Оберігай те Дзеркальце, бо поб'ють,
лиш Тінь залишиться Вічно блукати..
Прана-мудра Ліва - і Правий
Відкинутий до локонів рудих; Пояснюй,
Поясни Їй Свою мотивацію, - Мотиви?
Просто "вибір", як і з життям
Поясни, чому Вона не може
дивитися, як Ти лиш задмухуєш пил
На Твої Викиди Мас, знайдіть
залежність до довжини дзьоба разом
Не дивлюся в очі - можу говорити
Все, що захочу, і плач Їй в груди, - Плач,
бо єдиний Твій рушій - ненависть
А потім ступай до Відьми, і Дай
виплакатися Їй, а потім й Названій
Своїй Дочці, яку Безликою покохав
Дозволь Зішкрябати Те Татуювання
Виделкою, Тупим Лезом Бритви
Нехай лиш Шрам й Залишиться
Нехай Болить Більше, Безперечно
Довше, аніж при наколюванні
Цій Зорі потрібна чистота, - Так,
але Моє Слово Буде Останнім;
А Ти, Моя Тінява, можеш Вийти
Що Сама Мені із-за дзеркала постукала
Крихітка, що за погодою завжди вбрана
Бо космографія говорить: А ми в кінці;
Древні Боги наймуться Мене вишукуючи
Бо простір вислухаючи находять лиш
чорними пологими паломниками - цезури,
що танцюють лиш негласний падеграс
Виродженими взаємними напруженнями
В поклонах - сотні масок звабливих
Розкиданих у часі, у лініях на долонях
Де всі блукають Вічними по-велінню
Не живі й не мертві; В Мене на долоні
Що кришталевими душами плачуть по
Слизу між.. між кінчиками пальчиків
І бажання часто справджуються,
але не в проханому первинному виді
Порадіти б, і не послизнутись на них,
не зламати шию, - Смерть щаслива, але
не маю бажання споглядати мертвих
задля розваги, покажи Свою самоту, Чесно
Без призми осуду з слизу кристалізованого -
Таке їх суддівство, мутне, жодної прозорості
У засвідченні тисячами поглядів, Самоти!
Та не цієї, де вже Ти на Чолі авіакрила
Розповідай, Спокушай Мене Життям
Багатогранним, тривогою відшуканою
Серед цієї кімнати без жодної стіни;
(Потайливим положенням в просторі
Потайливим положенням в просторі)
Серед квінтесенцій росту, - Дивися, -
Це все, що Тобі подобається?
Ні, клич Мене Жертвою - це все,
що Мені потрібно; - Так рідко-ріденько
Занурюєш голову у Мене; Свисни
і Я прийду, Тихо, Смерті подібно
Наперекір холодній течії небуття
Засвідчу існування розлюблене
Розлюби себе, розлюби, розлюби, Прошу
Щоб не відчувати, наче щось втрачаєш
Це Вони повинні засвідчити Твоє існування
Течи пустим, пустим, аніж у повноводних
Твій крик у безконечність однаково гучніше
Чи тільки від того Тобі гірше, чи Те забудеш?
Танення вічності посеред порожнечі.. Я
не горда, переступи, як вухо одне замулю
Призначенням Вищим, Я Твоє потойбіччя
Чи це багато мати надію, Страх Тебе Вів
і завів, до Мене, і Я Тебе Вкотре Короною
Я Тебе Омиваю, не вимиваю, Споганили
Чужим біологізмом, але Я тут, одинока
І мені не потрібно нічого більше дотику
Я покажу Тобі Світ, великий й чудесний
Як показувала Твоїм іграшковим плотикам
Пам'ятаєш, Друже, що Ти говорив Мені:
О', якби Я міг прийняти те, що має бути
Без сумнівів Свою анігіляцію, анігіляцію
Пам'ятаєш, Друже, що Ти говорив Мені:
Надія - це тюрма, не замикайся, Мріє
Спали Все, що любиш, і почни заново
Спи, Я Тебе обіймаю, спини, Дитино;
Мої бідні затоптані пташенята, дітки
Невже Я прирік вас на страждання
Думав пінгвін, висиджуючи заметеним яйця
Так ліпше, тепліше, але ж хто Нас відкопає
Куди не глянь - пустка, льодяні простори
І інеєм квітне дзьоб над снігом, маяком
Величні моменти, - Все для цього?
Як ще зачорнити без вбивств любов?
Не змотивоване породження
Світло зарано Тебе покинуло
"Надумати, Одухотворити",
що за така-сяка собі потреба
Співати б вдихом, що Сам прийняв
Смерть лиш для того і є, щоб її робити
Породити б дітей у відплату смерті
Як це роблять вбиваючи серійники
Не я це розпочав, і не мені кінчати
Я просто топлю вас у болоті
О', Мої чисті колоди, не для себе
Свої Я вже витягнув, видовбав гроб
І Як Я Можу Бути "Надії" Проти
Що як гілка для пташки, присісти б
Я не був проти, але й Згоду давав
Вдихом, - Вкотре, все по новому
Без Страху - не чути Писку волі
(смажаться в'юни не спиртовані)
Я Двері прикрив легенько зовсім
(щоб не було чути скрипу)
Як побачив за ними ямеру
від ваших стоп, - Ненормально, в калюжі
Так хотів вмерти, що аж нагуляв апетиту
Й рука, що тебе кормила - заносить сокиру
Вже кидають Тебе усі, не чекай, обмануть
Того, що лиш про себе заздалегідь думав
Не повертайся туди, там "Ти" не Ти
Тверезим не отримуєш задоволення
Досить бути не Собою, - А Хто Ти?;
Ніколи не чекай від зірки світанку,
як немає планети і атмосфери
Чому "Я не Я", не запитуєш Вкотре
Просто Сама знаєш, що Ти - нічка, і
що винахід для винахідника не вихід
Метаморфозна велич невичерпного
золотого дна дарів природи - в Тобі
Вона не пропаде, земля - не камінь
Собі тіней серед циклів життя Знайде
Завжди знайде собі тіней між гумінів; Але
Грайливий дотик зацікавленості до лоба
Хоботом - загроза; Не розумієте, Вас жаль
Чому Я не відповідаю, відвертаюся, і тікаю
Шукаєте причину у Собі; Я псую принципи
приємного взаємоспілкування; - А Хто Ти?
Не знаю, і Тебе ні на секунду не покину
Погинеш ж як собака в канаві вошива
Або нехай вже і так буде, але зі Мною;
Єдине бажання - вивчити природу Люті
Гнів Всесвіту по своїй кончині неминучій
Це не психотропне плато, не нове дно
Лиш збентеження при симуляції дотику
Панічне на щиті посеред космосу; І Де Ті
Два блазня, що висміюють їхню грішність
Лиш Пусте Дзеркало на аудієнції, читати б
І дихати від незручності швидко, ритмічно
Ніби концентруюся на потугах, ди(ч/т)ина
Розпочав не з голови, щоб не набридла
Ще до того як навіть вийшла б.. Пояснити б
Але, Вибач, не той настрій, занадто чутливо,
а в інший день - Я б зробив тобі боляче
Знайти б "середину" Мені чужу, не рідну
Підкинуту монетку вибору - проковтнув
Перевертаючись обпікає шлунок, кожну стінку
Невизначеністю, Найскладніше з нею заснути,
бо палає сонячне сплетіння - Символічно
Любиш печені яблука? Ні? Ну тоді полюбиш
Розіпніть до неба ногами, догори дриґом, але
Сам Вішаюсь, бо Страшне - як піде кишками
Як опісля того - Ви ще щось пишете
Смієте, Егоїзм, все мало, Насміхання
Отримавши Чужу Волю у Володіння
Нещадна взаємність, немає їй еквівалентів
Цим двом немічним, неготовим і розбитим
Що кудись там рухаються в моменті
де тяжіють плечі, це означає, "чутливо"
Просто віддайся цим потокам, заважаєш;
Ти давно тут, але поки що не тілом: Так
Навіть небуття показує, що може в життя
З помилкою "не має значення" - всесвіт
сам собі пише епітафію, - Максимум, коли
витягуєш з ендорфінового генератора -
просто засинаєш, Розумом,
що породив Хаос у Любові
Тільки, щоб зрозуміти її, хоч холодняво
І віддатися складнішим перетворенням,
аніж ті, що Його Власну появу спородили
Порядком, Другом не тільки для сліпого
О', Причина, не віднімаєш втіхи від гри,
коли махлювання твої вже Мені знані
Покарання - нервовий тік, кожен раз
як бачу, що ховаєш козирі за рукавами
у всіх на виду; Клич Мене Жертвою,
клич Невдахою; Безнадійний Мрійник,
і Я не один такий, пацифіст
Віковий блукач за стіною повік
Сподіваюся, надіюся - колись
Ви всі до нас приєднаєтеся
І стане Світ єдиним цілим, -
Як Джон Леннон і заповідав
Але віра наплодила людей
Відтепер не обійтися без крові
Краще б боялися і не поспішали,
щоб кров з нудьги не лилась зараз
Життя довге, щоб ще обриднути
Майбутнє руйнують Наші власні дії
О', Омийте Нас, Небесні Потоки!
Дитячі мрії, що все ще вижили
(Я ніколи не програю в Своїх очах
Німий простір, падай спати, падай
у тиші, та відчуй Мій дотик тінявий
Бо Це не тільки для мене значення
має; Не програвай в Своїх очах)
Я не Древній, не король мертвих
Не ношу корону гостроверху,
що оцифровує вашу пам'ять
тіла позбавлену; але Я і не Проти
Доки те Пам'ять просто, говорять,
та Зміями читають закляття,
що тіла підносять до неба
А ті згорають, так не покинувши Землю
Явлення Моє не фіксоване писарчуками
Бо Людство завжди вимирало до світанку
Скошене темною фрактальною косою
Але не Хвилюйся, Ти за Моєю спиною,
Маленька, - Чуєш, знову тиша, є сірник?
Не хочу, щоб це все закінчувалося
Цей на мені Лик; Я тремчу, що
останній на осиці лист; Вишу
Єдиний на Їх взори тишком суджені
Гойдаюся на Твоїм тихім вітру; Дубом -
не бути; Куди Мені себе розкриваючи
за все новими кільцями зерня ховати
Ламаюсь без буревію; Та поросту,
Розростусь, нехай рубає всього люд
і випалює сажу дубову в димарях
Монокарпічний Я, і Ти бігай, Люба
Моїм білим гаєм, і скрізь Я
Клональний Я, Тисячі Мене -
і все Я; Прорву захисний покрив ґрунту,
щоб лиш показати бульбистого горба
Увінчаного колами, і мимрячи: Де Ти..
Бо зараз Світило Торкнеться Туманами
І Ми Останні, двоє Рознесемося, - Бог
Організує Приливний Захват Мечем,
щоб я не бігала постійно за ніченькою?
О', Боги, Люба, а пам'ятаєш музику
Як ми жили в порожнечі між мелодій
Шукали щось по-швидше, і Впали
у темряву, - Всі питання стерто
Природо, Далі Ми то заграємо,
у вдаванки, наче немає й тої залежності
(?Чи Я Кріпак, що вмів сумно римувати,
і став для Царя забавою, - Ах, не жизнь, а горюшко)
Світило для Неї, щоб були скрізь у Світі виразні тіні
На цих сторінках Просторово-Часової Чернетки
з яких тут відтворили планетку - Царство Снів
Декадансна краса, що квітне білою цвілю на вишнях
Така Весна; І В Місяці - Бог; Знаєш, про що Від думає?
"- Дехто Мене божевільним вважає.. (Не спроста)
Водню діти бажають? Без клопоту, те ж як літери,
навіть не слова, лиш буква: А, А, А, А, А.."
А Ми - цятка між двох масивних прірв,
що як грайлива ртуть все вовтузиться
Між волею спустошеного згадкою степу
і втаємниченого прихистку темних дібров
Тисячі разів Я тут бував, дивився зверхнє
І цей степ всихав, пливучи сивою ковилою,
мозаїкою на жовтих дюнах просторовою
Скільки опадів, хмар низьких, помірних
Мій Погляд Оминав, Виснажливий
До Твого виття; Не дивився; Плакала,
і наплакала на підпіщані озера
Щоб лиш зберегти в мені дитя -
цей болотистий виток мого буття
Чуйна в кролячій норі
Колись все тут заповнить
Світло Жовтої Плазми
Гравітаційно утриманої пустослів'ям
І Ми залюбимося донесхочу тінями
Світу, що розходиться флуктуаціями
розуму, який вийшов з під тих тіней матових
від просякнутих лігніном велетнів аркових
Та повтікають назад, під їхню опіку похмуру
Бо будуть під новим Світилом розпадатися
Але не Ми, - І не буде Лю'д хоч і з труднощами,
але вибиратися на цей останець, що на горбочку
Вверх, по гострому граніту, що не під Деревом,
а в тіньочку, Все як і з (не) Твоїм Кадат'ом:
Легше забратися на мертве аніж на живе
Пручи проти серпантинової сили природи
А Ми будемо жити в Його довгій й гострій тіні
колишньої височини в околиці для цепеліна
З сіл у міста, два взаємовиключні поєднання
Але пам'ятаєш - дихотомія? Влада - сила,
завжди фізична, що підпорядковується розуму
Повинна, як і все у протистоянні поглядів на річ
Але хлопчики з револьверами збирають податки
І після навіть не "оцінщик" майна з авторучкою
А громадянин йде й сам сплачує повинне
Та плюс починає меценатством грішити
Так важливо зберегти чесноту.. Але Яку?
Хоч якусь, цятку, і хай буде вам щастя, -
Повторюєш Мені, вкотре про вищу Ціль,
окрім як оспівування страждань і смерті
Окрім як.. Повтори Мені, намови, повтори
Хвилями прямо в мозок, крізь цю шкарлупу:
"- У ній для мене все знайшлося,
і через неї все в мені зійшлося.." -
Ні, більше не буду, не буду, діло невдячне
Життя існує і без розуму практично-добре,
і як Себе не сприймати ірраціонально?
В цій тиші найвеличнішої симфонії
Добре чи Погане ховається в деталях?
Скільки мудрості, а насправді - печалі
Зберегти б дитяче бажання пізнавати
І Світ Мене потягне, а не Я Його дурного
Все засяє і сяяти буде новими деталями
Це безперечно - Множина Мандельброта
Відтер - В Мені палає первинний Факел
Гераклітівський, що Творив з води плазму
Просто дайте часу, більше, аніж потрібно,
щоб лиш тік струмочок посеред перегною
Дякую за "слово", що як плита над пеклом
Я "готую", не їм Більше того, що пригоріло
(Хотів написати "листа у майбутньому часі"
І.Не писати більше "сопливо-мильно"
Так хочеться просто "вірити" в Тебе,
але віриться "невдало-перемінно"
Тож, уявляю Тебе втраченою
Чому ти так завчасно відлинула
А Я любив тебе, знаєш, як Захід,
що приходить завжди непомітно
Невагоме кохання, Ти мене так добре знаєш)
Ось Воно ще жовте, через мить - червоне
І встигаєш лиш побачити зелений промінь
Дві могили - один хрест, за інших страшно
навіть подумати, - Але Ми поки тут,
у збереженій тобою реставрації Мене
Як подбати про тебе, Плинну, Змінну, бо
все, що Я Плекаю - це Естетику Огидного
Те все, що залишилося Від Хлопчика, що
з жарких тіней лісу мчав під Сонце в поле
Воно Мій дух випарувало, полудневе, Томне
Дитячий, солодкий; Його краплі останні змив
в долині, зі струмка завжди крижаною водою
Що між спіралей з блакитних гігантів
колобродила затокою, Живим Желе
Родючим для довголітніх маленьких зірочок
який шанс посеред цих тьмяних червонців
Запалати яскравіше - жовтим
І стабільніше, але не довше
Перехідна, надмасивна для тупих
та ледь масивна для розумних
Дивна зоря, - Постривай, яка зоря? -
Сонце, всі з ясел все ще бушують
і випалюють собою творінь зачатки
А в нього вже є "планета-сніжка";
Забудь Мене, Я вмер, а ці гейзери
Не означають нічого, - Сірчані Оази не просто.. -
Одне без іншого не існує, один сіє, другий жне,
третій пече, і всі поїдають, - Так, Уроборосе? Всі
Годують одне одного плоттю духа свого живого
Приляжеш, Говориш з Ним - Слова далеко несе,
у міжзоряний простір; Шепоче: Не порожній
Я - Обійми Деструкції, Я подарую Тобі -
страшну, а тому найпоетичнішу смерть;
Вийшла, і де Ти, в якій тіні калюжниці
Мені це все у неприємність, Моя Тіне
Надані права мимо волі
Сумнівні аспекти щастя
Які на безриб'ї боготворять
За якими залежність і сором
Самовдосконалення для себе,
чи насправді лиш для когось,
що на колінах як Хома Гоголя
в Якомусь хрещеному колі
"Перед красою чистої води"
Як і Я перед Твою наготою
З боку моє положення -
паршиве, не поспориш
Та все Я стою і зберігаю
Те, чим будують майбутнє
Мимоволі наданими правами
Перенаправити б на сім'ю,
або, як вона недоступна -
на творчість; Але так сиріткою і вмру
Зате з ярмом "мудрець" над собою
Коли це закінчувалося добре?
Посеред ночей пошуки світла
Винятки за норму, від нудьги -
Безпросвітні повтори; Пере-
ідеї, прекрасні, але вимушені,
і не переконуєш, - Як? Чим?
Ти говориш це від найп'янкішого вина -
волі, вичавленої з крові тих, що її хотіли
Розбиті піщані годинники часу у просторі
Символічний яблуневий сад
на місці масового поховання
Ніхто ніколи не поїдав ті яблука
Вони просто падали й гнили, -
Я хочу продовжити Вичитку
Будь ласка, повернися.. - Ні,
Я хочу залишитися багатоликою
Не читай - слухай, як і Я слухала
Бо повірив - Впустив, і випустив
Навіщо Тобі одне тіло, як створив
Ти найскладніше вже - дух живий,
який лицем не хотів заковувати, -
Дарма показав Свою юну самоту, -
На вулиці зима, і знову у мріях літо,
а їздити на ковзанах так і не вміють
Біжіть, летіть проти вітру поки не втонули
під плиткою вулиць з млинцевого льоду
Приляж, Я обійму, а хоч, так, вийду
Вселюся у німу, змушу Її говорити
Ведучи кохати подібно паразиту
Її Щастя - як хоч декілька будуть..
Полохливі, але чарівні; Багато Їх
Можливо не зовсім щирих, бо
лиш на те спроможна скромність..
Та веб-модель не хотіла йти.. Не..
Не.. Досить.. Не.. каламуть води, -
Пішли, рожевими дюнами ходити
Допоки Вони від Сварога такі
Бо дуби Він кропить жорстоко -
лишайниками темно-багряними, -
Як і Двох землемірів, повз яких проходимо нишком
Діалог: Теплова смерть? - Не віриться, не криваво
Великий відскок? Ось де страх.. - Чи надія?
Скільки ж там часу, і все пройде вмить, Милий
А допоки фарба відчувається у миті солодкаво
Чим Тобі не магія, подорожі у часі, до кращого
Страшить Твоя легкість прийняття, - Поболює?
Не бійся Миті небуття, бо від ляку забудешся
Вкотре.. Але Я Тебе Вкотре знайду, не хвилюйся
Ми ж Одне без Одного не існуємо,
якщо є Один - тоді поруч є й Другий
Поболює, коли словами вкушаю?
А Мені як.. ні, знаєш, бо коли говорю -
Я відчуваю язиком Твоє плоті солод
І це Все для того, щоб тобі було легше,
якщо я перша відійду, - .. Лю', -
А я буду перечитувати, холодність
компенсовану, занадто надуману..
Як же ж Ти себе заганяєш - не думала
І виявиться, що тебе (не/)мало знала
і тільки після смерті покохала
Це як-ніяк - невідповідність, краща
Я тут, ідеалізована, такою бачив?
Тоді справді, як Ти і говорив: "Бог -
не дурак, Він любить бардак.";
Тут стає холодніше, - Безперечно, Так, -
Пам'ятаєш як Ми снідали, "вживали їжу"
Разом зі синичками, що за вазонами,
за вікном билися за соняшникове насіння
А ми все намагалися не сміятися,
щоб не зруйнувати миттєву ідилію;
Найстрашніше в смерті - дурне:
та хай приходить, але не поспішаючи
І взагалі тоді, коли мене немає вдома, -
Це - Огріх, Потрібна пам'ять для переходу, -
Прогуляємося, - Що? Ми тільки прийшли, -
Я не розумію, що коїться, Я не розумію
Давай прогуляємося, тут занадто світло, -
Нарешті втямив, що й достатньо мене
і в тіні зернятка, що відкинута світлом очей;
Будиночок - Морений брус
в авангарді проти Світала
В ньому Двері підвальні, що крізь
Підошву ведуть до тіні останця, -
Краса похмуренька, Ми - жуки-короїди,
але "кожному своє миле", - Цицерон?
"Кожному своє" - дуже паршиві аналогії
Те не спрощення, а ампутація любові;
Стелі залиті блакитним планктоном
Тут зостанемось зараз, і як засяє зоря
Й пишу: Варто створити щось красиве,
щоб вмерти щасливо, критерії -
Дурня, істинно говорю Я Вам
(Посадити б хорошу зимову яблуню,
щоб і після мого падіння яблука висіли, і
Пташечки не були голодними до весни)
В цьому й тайна людського життя
Кожен реалізує свій потенціал
Ідоли тут - як недосяжні обманники
Ти ніколи не дізнаєшся "Хто, Що"
стояло за їхніми піднесеннями
Те шкодить невагомості образів
Краса - від стилістів-візажистів
Вичурне просторове положення -
від повелителів світла і тіней:
режисерів і фотографів, - Ох,
Ти практично цитуєш тендітну Одрі
Ми просто теж люди - Вона говорила
Прогрес - це завжди спрощення
Не Мої слова, - Вкотре - блекота;
Ніщо так не спокушає, як Ваша простодушність
А особливо - можливість маніпулювання нею,
Невинною, Твоїм Стриманням обом приємним
Зусиль на Контроль варті лиш довгі перспективи
Або Твої бажання невтамовані, - Я не тямлю, -
А ніхто "не тямить", відкрию секрет, Дорогенька
Я не математик, щоб пояснити все метафорами, -
Бо Твоє серце б'ється в Ритм з смертю? Швидко,
не розповідай Мені про цикли, і функцію гойдалки
Коли хтось обертає світ у Ворога безликого
А Я й так давно не вірю в нього, - Добіса,
що Святкує постійно трагедію, - Тебе
зарано покинуло Світло звільнення, - Як
Повірити, що все й справді так прекрасно
Відчужений від хороводу смерті навколо,
а під ногами - щирість, тому Ти все ще тут, -
Ні, "Ми" - відчуженні, хто для них в Ньому
Ми? - Щось гранично-патологічне
Безутішна радість усіх скорботних,
що не потребує більше тілесності
Спокій зовні - шторм вічності всередині, -
Розкажи про зажурене відчуття зайвості
Що розгледів Критикою чистого розуму:
"Не володіючи поволодарюєш", забиває в кут
А після плінтуса - і до землі, Володаря Світу.. -
Кращі, просто кращі моменти
Кращі моменти, Мої, не ваші
Мої маленькі, Маленькі, Світлі.. - Твоє Світло,
Мені Його не повернути, тож буду Страждати
Разом з Тобою, нагадуючи, що Воно було, - Я
Розмалюю для Тебе лице фарбою з нанітами,-
Благаю, тільки не черепом чорним по-білому
Постарайся, просто білим, чи сумним мімом
І Я не буду спускати долоні з Твого обличчя,
поки Ти рухаєшся тремтячим від смерті Світом
Буду цілувати, а ніхто й не помітить, - Соромиш, -
Моментиків Вічності багато, хоч вона - меженне, -
Ми зійшлись лиш щоб одне одного кинути
Це боляче, - Дурне, Нам це все ще обридне
Старівське дитинство; І навіщо це публікувати
Знову фіксуючи Тебе Іншими -
Я Повинен Тебе Тут покинути
Моє терапевтичне втілення мрії
І все спочатку, наче в новому Всесвіті
Мчу сюди, "Куди?" з далеких структур
До квітки з колючками, чи до колючки з квіткою
Беручи з Собою у плавання лиш "Первинного"
Не враженого виживанням фізіологічного виду
Що так і не відділив поезію від життя
І зустрінемось, і я буду Вкотре мовчати
Але ти все зрозумієш, що я так люблю
Думаю, мені більшого поки непотрібно
Ось такий недалекоглядний, така біда
Все щоб почути згодом моє реготання
Високо-коштовне, бо все, що чує Моя душа:
Світ для єдиної, як безперестанне тремоло,
яким звучить майбутня несвідома безодня
В яку Я вічність падаю живим полум'ям
Все Що Я Відтер Хочу: Хрестити Орбіти
Колізіями ударів породжуючи киплячі ядра
Гасити Зорі в рідкий кисень, щоб Ми дихали
Якщо і Був бог - то на Мені Його Лик; Я -
Безіменний Тиран, а тепер Вклонися і помри,
смітник з можливостей Моїх дитячих примх, -
Прогуляємося серед блідих? - Колосом
Кораловим спустившись, повторюючи:
Втілено! Втілено, самомодифікування клонів!
Здається намацали Безпристрасний настрій?
А зазвичай серце качає голки, в кишках бите скло,
а в голові лиш виділення, - Це дичина, Народе..
Води.. - Пити? Своїми ручками, Тягни Тільцем,
що по вазі кілограм сорок? Пульс? - Тахікардія,
а то - 49-ть, в Тебе синусоїдна брадикардія.. Серце, -
Дежавю, бо під нігтями волокна нейлонові, - Серце
Сам стискаєш? Прискорюєш? Ти як студень талий
Розлився, мені Тебе таким не утримати, стиснись;
Сам Собі на Умі, лиш щоб Ви не думали
Засвоїли і кинули, як вичавлений лимон
Все, все заради руху вперед без повернень
Вінок на мені, Водомірка зійшла зі стелі
Приятелька (заручниця), що контролює
Твою координацію - лягла хрестом
і розійшлася сенсорним спандексом
Закритися б у Кабіні й віддати Себе Безликій
Поводи Своїми світами, а то куди не піди - Сад
Спокус з передчасних саморуйнацій
Цнотлива Ніч, яка знає, що Я шукаю
Дещо (Ніщо) в самому Мені втрачене
Для маргінального шику потрібен співчарник,
щоб не проблюватися завчасно.. - Переступай..
Спочатку Я нічого не зрозумів, а коли втямив -
стало запізно для захвату, бо відразу все забув
Як Вийшов самогубством зі свідомого сну; Ще
відчувавши желейний отвір в голові чверть секунди
Вмираючи - заснув з миром, але Мене розбудили,
сказавши; - Ще зарано, Милий; Про Огріх не пам'ятав
З гнилі марень в обійми чистої Води.. - Дякую, Люба
Течи зможена, моя річечка, витоком океану небуття
Течи грайливо, усім в усміх, усім стокам паралельна
Течи пробитими Моїм язиком Кояніскаці долинами
Чистою несуттєвістю на Мене ляж, Моя плита іридієва
Поки над Нами - Золоті Статуї ликів позбавлені, злегка
Під Люд, під примірювання прихованими заздрощам
А Тіло Своє Я Тобі як весною в Тебе весь ляжу віддам
І до того, як Ти з першими морозами скреснеш -
рознесеш Мене по світу помацати трохи Волю
Може тільки тоді Мені часу і вистачить,
щоб розібратися у всьому, що цікавить;
Мовчазна порожнеча космосу майбутнього
А часу все ще недостатньо, щоб спалахнули
перші чорні карли здобувши граничну масу
залізом з кисню пікноядерними реакціями
Спробуй тут крикнути вдихом
Це Саме Його чутно навіть
"На орбіті невідомої зірки; Де
Тяжіння сили обрушуються
Легким подувом замирення з східного фронту
Ми ступили на борт астрального корабля
Ніколи не бачивши раніше цього шляху
Викрита зоряним світлом; Моє тяжіння зникло"
Гуляєш вуглецевими горами чорних карликів
Вичитувати втомившись; Розбий, підкинь
хоч один антрацитовий останець Чорнявому
Він сам Його перетворить у "безликий Водень"
Він більше часу витрачає на перетягування
На алюмінієве лиття холодне;
"Чорна Зоря запалила мій дух
Чорна Зоря забрала моє серце
Але незважаючи на те - ти і я
віддалилися від цілого; Надіюся Вона засяє
Але незважаючи на те - ти і я свій час згаяли;
Надіюся Вона засяє, Чорна Зоря"; Вкотре;
Хто ж Ти такий вкінець? Вода з Камінця?
Яка сила Тебе веде? Дає Наснаги,
щоб врешті дочитати Своє закляття,
і побачити у віддзеркаленні очі бажані
Що Ти Таке, щоб розтинати Собою всесвіт
Щоб витягувати дух з небуття, Пожирач
Розірвав мене на шматки, Невситимий
Я ніколи жити не хотіла, стукала у Відчаї
Це - Біль, бо Ти Пожер Мою Душу і полишив
Дзеркальце забрав, Вірю, що "так" - чекаєш,
і скоро Мене призвеш у Своє нове творіння
Бо тут стає холодніше, - Безперечно, - Я
чекала, як і сказав: "До дванадцятого"
Бо символізм - все, що в Нас зосталось, -
Полетіли додому Віві, поки у нас є тіні -
це не замок на хмаринках, а пекельна кузня
А ми окалина, що від молота злетіла і ожила, -
Чудо ж, а як сяють зблизька, осліпнеш - секунда
Як від того тільки німого на мене обожнювання
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=h1lfWiqgG7U[/youtube]
Шаманське виття вдихом
розпочинається на 4:20, -
Символічно, чи не так?
Обкладинка "твору": @bypip
Модель, як і на більшості
моїх "робіт": Anya Taylor-Joy
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939995
дата надходження 12.02.2022
дата закладки 12.02.2022
Ранку диво з див:*
На сонячному диску
Журавлина тінь.
.
Літа промінець
Згубивсь в осінніх травах.
Не знайшли, бува?
.
Дивні пахощі
Під волошковим небом.
Зорі пахнуть так?
.
Снів нічних сліди
Змиває вранці кава.
Розчинний напій.
.
Гасне усмішка
Злотосяйного сонця
Вечоріє день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939622
дата надходження 08.02.2022
дата закладки 08.02.2022
Ранку диво з див:*
На сонячному диску
Журавлина тінь.
.
Літа промінець
Згубивсь в осінніх травах.
Не знайшли, бува?
.
Дивні пахощі
Під волошковим небом.
Зорі пахнуть так?
.
Снів нічних сліди
Змиває вранці кава.
Розчинний напій.
.
Гасне усмішка
Злотосяйного сонця
Вечоріє день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939622
дата надходження 08.02.2022
дата закладки 08.02.2022
[b]Д[/b]есь
[b]О[/b]брієм
[b]Б[/b]ринить.
[b]Р[/b]еалії
[b]Я[/b]трять
[b]К[/b]ористолюбством...
" Добряк " - пісня Андрія Кузьменка й гурту " Скрябін ".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939523
дата надходження 07.02.2022
дата закладки 07.02.2022
Хоч лютий, та весна на порозі,
Крокує, одягнена в хустку із трав,
Та поки іще не вчухають морози,
І березню лютий іще не програв.
Та світ вже наповнений цим сподіванням,
Що щедро дарує нам перше тепло,
Хоч вітер лякає своїм завиванням,
І зранку дороги прозорі, мов скло.
Та ми виглядаєм крізь лютого сльози
То сонечка промінь, то пташечки спів,
Вдивляємось пильно щоранку в прогнози,
І лічимо, скільки залишилось днів,
Коли перший паросток зійде на сонці,
Коли заспіває весняний капіж,
Надія засвітить у кожнім віконці,
І радість помчить по траві босоніж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939493
дата надходження 07.02.2022
дата закладки 07.02.2022
ХОКУ У СІЧНІ
.
Холодний ранок.
Букети білих хмар
Пливуть у небі.
.
Обірваний ланц.
Господаря рятує
Вірний йому пес.
.
Лоскоче ніздрі
Дим вогню купальського.
Хороводить ніч.
.
Розкололося
Горнятко. Не вщухає
Біль сердечних ран.
.
Осінь, - як осінь.
Клоччя рваних вітром хмар
Несе в даль ріка.
.
Спати не дають
По ночах поторочі.
Де сховатися?
.
Розсипаються
Прозорі сни на друзки,
Наче дзеркало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939287
дата надходження 05.02.2022
дата закладки 05.02.2022
П"ЯТИВІРШ У СТИЛІ "ТАНКА"
(новинка в лютому)
.
Стомилась думка
У темряві блукати.
Сумно стало враз
Мов кішечка в клубочок
Згорнулася. Заснула.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939286
дата надходження 05.02.2022
дата закладки 05.02.2022
Гуркоче в небі.
На капелюх з соломи
дощ потоком ллє.
Цик-цик: вимикач.
У темряву і світло
Знічев’я граюсь.
Припинилося,
Нарешті, з хмари лити.
Припікає знов.
Гречана зупка
На курячім бульйоні –
Їжа – смакота.
Не спиняюся,
Біжу, чим раз, то швидше.
Дощ, немов з відра.
Дика троянда:
про мене кажуть люди.
Квітнуча любов.
Нахиляюся:
А що це тут в травичці
сріблиться, блищить?
Пробивається
Сонце крізь густий туман.
Відходить осінь.
Журиться верба
Осіння над водою.
Сонечка нема.
Розвихрюється
Хмара пилу у степу.
Чорний неба край.
Жую яблуко.
Що може бути краще
Осені пори?
Гірка калина.
Як доля України
Хто не йде – скубне.
Мало віриться,
Однак, жива надія.
Так і живемо.
Пасеться в морі
Корова Афродіта.
Цвітуть медузи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938884
дата надходження 01.02.2022
дата закладки 01.02.2022
Багатогранна, творча, невгасима;
У кожній римі - почерк, стиль і клас!
Ірина, Сотня, С.І.М.ка, Серафима -
Я дещо брав у кожної із Вас...
Бували Ви й прискіпливі надміру,
Знаходячи в віршах моїх "хвости"...
Між нами стільки всього було, Іро,
Що нам уже давно пора на "ти"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845930
дата надходження 23.08.2019
дата закладки 31.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2022
Грядём к истоку ты да я,
Нащупав связь в Его решеньях,
На разных гранях бытия,
Мы просвещались в заблужденьях.
Не сбыть, как факт, и не сберечь,
Раз существуешь, - значит мыслишь?
Скудна людская, право, речь, -
Названья нет, тому, что ищешь.
Отбросив приязность судьбы,
Найди в проклёнах нить согласий,
В трудах неистовой борьбы,
На разных гранях ипостасей.
Под стягами чужих имён,
Прийти к истоку слабый метил,
В потоках прожитых времён
Плести нервущиеся сети.
Ещё не понятых вчера,
Явя́т всю суть в души удачах,
Где цели главной вектора,
Изменчива судьба в задачах.
Следы искали ты и я,
Астральных тел в слоях эфира,
На светлых гранях бытия,
Мы заблуждались в сути мира.
P.S. If you want to be come happier, its much more useful to read from the bottom up!
30.10.2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938650
дата надходження 30.01.2022
дата закладки 30.01.2022
Холодні слова
Вустами не зігрієш.
Не стане камінь
Ромашкою, хоч скільки
Ти його не підливай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938691
дата надходження 30.01.2022
дата закладки 30.01.2022
Господи, пробач
Моїх гріхів сваволю.
Самозреченість.
Усміхається
Троянда сонцю вранці.
О, досконалість!
Палають клени
В пожежах днів осінніх.
Журавлі летять.
Іду й хитаюсь
Весною захмелілий.
Квітів пахощі.
Вмирають люди
Завжди у цьому світі.
Безсмертних нема.
Стоять снігами
Обсипані дерева.
Білий монохром.
О, ці пахощі!
В чайній ложечці лежать
Суничок кілька.
Червоно щічки
Розмальовує мороз
На гірці дітям.
В віконце песик
На зиму заглядає.
Білі мухи, О!
Соснові ліси
Корисні для здоров’я.
Дихай глибоко!
Біля віконця
Старий дідусь задуманий.
Сідає сонце.
Берег любові
закоханих стрічає.
Далекий туман.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938690
дата надходження 30.01.2022
дата закладки 30.01.2022
За тобой уже который год
я живу не закрывая дверь...
("Опять метель" К. Меладзе, Д. Поллыева)
* * *
Метелиця хутко заносить
сліди твої на землі,
але ніяк не замете сліду в серці.
* * *
На люблячім серці тануть
сніги печалі,
бо в ньому - любові сонце.
* * *
Сніги печалі
тануть на серці гарячім,
стають потоками сліз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938674
дата надходження 30.01.2022
дата закладки 30.01.2022
.
Крові кольором
азалія розквітла.
Та вирубують
на хмиз. Який недовгий
вік у чудових квітів.
Самурая меч
в небеса прокладає
дорогу собі
жорстокістю натхненний,
засліплений у гніві.
Дорогою сну
іду у вічні мандри.
Тепла літня ніч.
Чи не мене зозуля
здалеку уже кличе?
Слабкодухими
були б квітки вишневі,
якби вітрам весняним
не піддалися.
Летять пелюстки білі
красу життя віддавши.
Пісок сипучий
крізь пальці чи каміння
почезає весь.
Грабіжники й злодії –
повік у цьому світі.
В земному світі
незмінним залишилось
предвічне Слово.
В глибини серця впавши,
дає нові росточки.
Весняні квіти,
осіннє жовте листя –
швидкоплинне все.
Людського роду плем’я
подібне в плині часу.
Пелюсток мову
у пам’яті шукаю.
Не пригадую.
Ні, краще вже зостатись
заблуканим в дорозі.
Місяцю ясний,
з небес нічних безхмарних
землю освіти.
Пітьму грішного світу
розсій, хай чистим стане.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937795
дата надходження 22.01.2022
дата закладки 22.01.2022
Тамую подих.
Раптом сяйво місячне
В верхів’ї сосни.
Під співи цикад
Про нездійсненне мрію.
Місячний напій.
.
Довго житимуть,
Хто вчасно спать лягає.
Я – опівночі.
Віє льодяний
Вітрисько просто в душу.
Не гріють слова.
Прозорі сльози
Дитячих снів ранкових.
Дорога в життя.
Дочасні сніги
Лежать на чорних косах.
Літа ще не край.
І не сподівайсь!
Ні снам, ані словам не вір.
Усе омана.
Двічі не ступай
Минулого на крайчик.
Надто тонкий лід
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937793
дата надходження 22.01.2022
дата закладки 22.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.01.2022
[i][b]Не думайте, що скажуть люди,
недобре кажуть й про святих.
У злих, завжди у серці грудень,
не гріють й теплі кожухи.
То ж, бережіть в Душі люстерко,
де відблиск сонячних очей.
Застерігайте, щоб не смеркло,
від зла розлючених судей.
Найвища в світі та є сила,
що любить серцем, без умов.
Добро тоді лиш має крила,
де без корИсті – то - Любов…
05.01.2022[/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936045
дата надходження 05.01.2022
дата закладки 08.01.2022
Летять ворони
По харч, ведмеді наче.
Зів’яле літо.
Душі сльоза-перлинка
На айстру тихо впала.
.
Не живеш тоді,
Коли нема натхнення.
Волочишся ж бо.
Та як читати славно
Написане вже кимось.
.
В позички іду,
Щоб і собі скупнутись
В повноводді слів.
Проснутися б і знову
В незавершений політ.
.
Облітає мак,
Що цвів у жовтім житі.
В’яне літечко.
А дні-слова минають,
Пелюстками сну летять.
.
Котиться сльоза
Підпалена промінням.
Заходить сонце.
За горизонт вечірній
Сутінку печаль зника.
.
Співаю долю,
Заквітчано-русяву
Полісяночку.
Віночок барвінковий
Вода несе у далеч.
.
Матіолово
Густіє синій вечір.
Тиша над селом.
Колиску калинову
Гойдає сон-дрімота.
.
Вмирає ворон
На гілці сухостою.
Віку – триста літ.
Подумалось востаннє:
Вік прожив, а не наживсь.
.
Котиться місяць
Пшеничним ланом босий.
Гнуться колоски.
Хлібина злотосяйна,
Мов сонце на обрусі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935007
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 08.01.2022
Луны сиянье.
Серебрянные нити
Тянутся к земле.
.
Луны сиянье.
В серебрянной купели
Нежится земля.
.
Зимние дожди
В ненастье превратились.
Снега не дождусь.
.
Весёлый мячик
Скачет по ступеням вниз.
Плачет девочка.
.
Сверкает ёлка
Гирляндами цветными.
Новый Год! Ура!
.
Кормит котёнка
С бутылочки старушка.
Внуки выросли.
.
Сосна на скале
Чередою длинною
Волны катятся.
.
Зябнут журавли
В гнезде своём под утро.
Весенняя ночь.
.
Убегает сон.
В голосе ветра будто
Слышатся стихи.
.
Грустные мысли
Навевает шум дождя.
Ночь. Бессоница.
.
Древняя сосна
Ведёт беседу с ветром.
Скалистый берег.
.
Не вини себя.
Бывают ещё хуже
У людей дела.
Божья коровка
С листочка на листочек
Перелетает.
Дикая утка
Видится в прицеле.
О, не смей стрелять!
Не сговорчивый
Характер у овчарки.
Стой! Не подходи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935005
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 08.01.2022
Он, розбирають
стару хату.Згодиться
щось для нової?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928839
дата надходження 24.10.2021
дата закладки 08.01.2022
Співочою пташкою серце у небі літало,
коли закохалась у нього.
І як же так сталось, що згодом
воно, скам*яніле, опинилось в болоті печалі,
що перед тим було озером сліз,
а раніше - квітучим садком?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885903
дата надходження 14.08.2020
дата закладки 08.01.2022
я мав забути твоє ім*я
одне із безлічі злих імен
займенник заперечень: не моя
я загубив тебе між тисячі племен
а в парі з тим утратив власне я
і силу слів і тисячі знамен
і два півцарства
вуздечку сивого коня
і перстень братства
і спис і щит
і навіть меч
лиш грім і дощ
немов картеч
збирають блискавки в кулак
лежу я тихо і навзнак
достоту мертвий
я лиш прочанин я варнак
під знаком смерти
я народився і помер
як кожен сущий
о де ти з ким ти є тепер
моя минуща ?
11. 11. 2021
* Варнак - біглий каторжник.
Живопис - каліфорнійський художник Кай Семюелс-Девіс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930661
дата надходження 12.11.2021
дата закладки 06.01.2022
Однажды ты берешь
и собираешь из воздуха
лестницу
Однажды ты берешь
и начинаешь дышать
Не опираясь на руки
человеческие
и не находя одобрения
в чужих глазах
Ты просто идёшь
взяв на руки
хрупкое своё сердце.
Написав простой скрипт
для своей жизни:
///Проснулся/умылся/выпил кофе/
и дальше по списку/
(Не откладывая и не делая скидку
на депрессию и посттравматику...)
Просто встал и наступив на психосоматику,
ощутил всю ценность каждой секунды...
Отбросив духовные учения
и всяческие добрые советы.
Стал хозяином своей жизни...
То есть начал дышать независимо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935991
дата надходження 05.01.2022
дата закладки 06.01.2022
.
Скрипка самоти
Крізь ніч тужливо плаче.
Божевільний сон.
.
Сіється мряка.
На чорній гілці ворон
Мокне в самоті.
.
Осипаються
Бузку засохлі грона.
Перший літній день.
.
Втомлена душа
Бажає відпочинку.
Усамітнююсь.
.
Котиться сонце
Перепічкою в небі.
Коло без кінця.
.
Біжу в глухомань
Туди, де ростуть сосни.
Джміль в траві гуде.
.
Прозора вежа
Із криги виростає.
Морозяний день.
.
Заколисує
Туманом осінь сива.
Біла паморозь.
Громи гуркочуть
Далеко за лісами.
Тиша над селом.
Будують храми,
Конаючи в безвір’ї.
Лицемірства знак.
Читає вирок
Суддя. Немов молитву
Творить байдуже.
Іду до тебе
По місячній стежині.
Не чекаєш. Спиш.
Сміється хлопчик,
З кошенятком граючись.
Втікає хвостик.
Калини кров’ю
Сніги зачервонились.
Поле бою тут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931985
дата надходження 25.11.2021
дата закладки 26.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.10.2021
ХАЙКУ У ВЕРЕСНІ
.
Вітер обійма
За плечі тихо й ніжно.
Думаю: це ти.
Ранні сніжинки
Несе осінній вітер.
Пам’ять про сонце.
Хмаринка сіра
Пливе в високім небі.
Схоже – білочка.
Пахне солодко
Липи віяння. Серце,
Наче жде чогось.
Холоне в грудях.
Біжу униз по сходах
Поміч кликати.
Осінній шепіт
Поміж кленове листя.
Чується: - Прощай…
Хмеліє ранок
Від весняного сонечка.
Кричить ворона.
.
Гойдає вітер
Мене, немов дитину
Сон у гамаку.
.
Сніжок осінній
Летить, летить над містом.
Веселий настрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928707
дата надходження 23.10.2021
дата закладки 23.10.2021
Над метушнею
чи то свободи вітри,
чи самотності.
Автор катрини - (CHARLES COURTNEY CURRAN) ЧАРЛЬЗ КОРТНІ КАРАН
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928638
дата надходження 22.10.2021
дата закладки 23.10.2021
Сипле, сипле сніг
На гілочки ялинки.
Уява тішить.
Ялинкових куль
Розмаїтість кольорів.
В кожній кульці – я.
Звір над прірвою
Оскалив в злобі зуби.
-Хто перший туди?
Без пом’якшення
Суддя виносить вирок.
Німіє серце.
Сучасна зима
Сумна, безкольорова…
Заливає дощ.
Сидить метелик
У кота на спині.
Верхова їзда.
Червоне сонце
В пустельній далі… Вітер
душу холодить.
Безпросвітня тьма
На землю опустилась.
Незрячі очі.
Хай буде гречка,
Аби лиш не сперечка.
Погодження чин.
Після зливи знов
Спекотно гріє сонце,
очі сліплячи.
Розпукуються
На сливі квіти білі.
Весняне тепло.
Осінній вітер…
Печаль багряна наскрізь
Проймає душу.
То вимикаю,
то знов вмикаю світло.
Ніч не знає сну.
Немає снігу.
Зима тому й не схожа
Сама на себе.
Поміж дощ летять
Сніжинки одинокі.
Снігу б справжнього…
Лінощі беруть
І з ліжка не вставав би.
Їсти хочеться…
Не пахне квітка.
Та все одно метелик
Підлетів і сів.
Мокне під дощем
Мій капелюх з соломи.
Сонця не діждусь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928317
дата надходження 18.10.2021
дата закладки 18.10.2021
Жнива минають.
За серпокрильцями вслід
Зібралось літо.
Картина Івана Шишкіна "Жито"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919849
дата надходження 18.07.2021
дата закладки 19.07.2021
скинути стіни холодні
як шкіру
відчути себе ящіркою
і піти за сонцем
можна помирати довго
щодня
у агоніях від болю
а можна просто стрибнути
у невідомість
і щоб там не було
байдуже
більше живцем
все одно
шкіри з тебе не зняти
у тебе відросло перше крило
і врізалось глибоко в пам'ять:
Ти у себе один
Бережи що є
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913110
дата надходження 07.05.2021
дата закладки 09.05.2021
Замкнутий простір.
Кисню не стало.
Досить непросто
Йти до загалу.
Масляні, пильні,
Злі, співчутливі –
Чую тактильно
Зглядів мотиви.
Бракне цинізму
Ковзати мимо.
Тягне донизу
Ноша незрима.
Знову до клітки.
Стіни – заслона.
Проти софітів
Я – безборонна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913146
дата надходження 08.05.2021
дата закладки 09.05.2021
Першої квітки
малесенький ліхтарик -
а стільки тепла
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911063
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 15.04.2021
«He stood among a crowd at Dromahair,
His heart hung all upon a silken dress,
And he had known at last some tenderness,
Before earth took him to her stony care…»
(William Butler Yeats)
Я стою серед селища,
Мурованого з кавалків білого неба,
З шматочків жовто-сірої тверді,
Яку придумав бородатий друїд,
Серед селища, яке пахне вересом та картоплею,
Я бачив:
В селищі Дромахар
Засмутилась людина, що продавала яблука –
Оті червоні яблука, які смакував Адам,
Які звисали гронами в саду предковічному,
Що посадив бородатий друїд
Вчора.
Я шукав руїни замку вождів клану О’Рурк,
Шукав, але не знаходив,
Дивився, але бачив лиш тіні –
Тіні, які зникали в синіх очах людини,
Яка продавала яблука,
Які смакував Адам:
Може він теж був ірландцем?
Бо хто може ще так здивуватись,
Так не повірити – очевидному,
Так захотіти заснути
Серед вітряних пагорбів,
Що назавжди поросли вересом,
На яких ніхто і ніколи
Не посадить
Сад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910158
дата надходження 05.04.2021
дата закладки 06.04.2021
Грюкають двері,
За мною зачинившись.
Дощ, немов з відра.
.
Зуби зціпивши,
Терплю укол пекучий.
Десять довгих днів.
.
Рушає трамвай.
Біжу… наздоганяю…
Вскочив… Ледве встиг.
.
Роздивляюся
картинки в інтернеті,
Рот роззявивши.
.
Стомилось серце
Бігцем-бігцем усю ніч.
Стримав ’корвалол’.
.
Якось, нехотячи,
Розбив горнятко з чаєм.
Чи буде щастя?
.
Вже вкотре
Картаю серце:
Чого так соромливе,
Не відважне ти?
У позички іду .
.
Читаю листи
У юності написані.
Безліч помилок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910099
дата надходження 05.04.2021
дата закладки 05.04.2021
##
Щоразу,
готуючи втечу у море
беру і свою глибину.
Занурююсь,
збурюю все, що прозоре
у солі - у слові тону.
Боюсь мілини.
Я у ній амнезія.
Поезія поміж рядків
розвиднює берег,
вона березіє
колише в хворобі
морській...
21.03.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908702
дата надходження 21.03.2021
дата закладки 21.03.2021
[youtube]https://youtu.be/lZVlkKQDZMc[/youtube]
Я переможу знов -
Чужому війську не здолать мене
Вони пролиють кров -
Під крик і стогін місто не засне.
Вночі я сам з собою ро-змо-вляв, бо розум мій бере
В полон забутись марних намагань дурман від сигарет;
Я бачу заклик у твоїх очах: "Облиш вже його"!
Я чути не бажаю,
Нехай усім про що сказати є,
Про те вже кожен знає
Від жриць кохання і до королев.
Воно захоче повернутись - я свій гнів зведу у аболют.
Це геть не те, що прагнеш чути ти, але я це зроблю;
І лине стогін із моїх кісток - "Забудь його"!
Я з міста бігтиму -
І залишу позаду цей декор
Як віл робитиму -
Хай рясно ллється піт з глибоких пор.
І кров ітиме, кров ітиме, кров ітиме - це побачить Бог
Вона вбере слова, й за ними
Геть зупинить хід моїх думок;
І скаже голос тих кривавих плям:
"Ніколи знов"!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0J2QdDbelmY[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906565
дата надходження 01.03.2021
дата закладки 02.03.2021
Непрохані сльози
дощем на папері
запалюють зорі
прийдешніх віків,
сховалась знемога
за хмари високо,
наснилась дорога
минулих гріхів.
Стежками крізь долю
блукає початок,
не вірить нікому
замріяний дим,
весняне сумління
не сміє мовчати,
коли вицвітає
оздоблення зим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906370
дата надходження 28.02.2021
дата закладки 28.02.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.02.2021
У кімнаті
з темними гардинами
від весни
маленький реверанс -
гіацинти
кольорами синіми
загорнули душу
у прованс.
І нітрохи снігом
не відлякує
завіконня.
Білим рукавом
витирає очі
ще заплакані.
Розминулась
я з твоїм теплом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905383
дата надходження 19.02.2021
дата закладки 19.02.2021
нове око поезії
дивиться на того,
хто бачить світло
в кінці тунелю
й слова закладає,
мов батарейки,
до ліхтарика душі...
із ним не важко
ходити у тьмі
запитань та парадоксів...
де мої окуляри,
але не рожеві,
а скептично-іронічні
з дужками-смужками
прояснення, -
най загляну
до лона очевидного.
Світлина з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899910
дата надходження 01.01.2021
дата закладки 01.01.2021
Груднева ніч заврунена в туман
Промінням гаптувала чорні шати,
Вона їх розгорнула над всіма,
Але не всі хотіли поспішати
Назустріч дивовижному човну –
Їх два було, я бачила, а потім
Один із них раптово затонув,
Немовби хтось чекав його насподі
Цієї каламутної ріки –
Життя, що на болото часто схоже,
За човен ухопились дві руки –
Людину підняли долоні Божі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899796
дата надходження 31.12.2020
дата закладки 31.12.2020
«Не забудь мене»
Згадки ніжного літа
синім туманом.
.
Спостерігаю
облуплені фасади
сірого місто.
.
Сторінка книги
заляпана кавою.
Брудна вулиця.
.
Осінній вітер
з дерев зриває одіж.
Грона калини.
.
Мій сум літає,
не маючи притулку.
Самотність душі
.
Палає свічка.
Німе душі квиління-
тиха молитва.
.
Сліди на траві.
Роси дзвінкі краплини
на босих ногах.
.
Білий метелик
на квітку червону сів.
Кольори літа.
.
Нарізаю хліб,
подавши на стіл страви.
Вовчий апетит
.
На сонці спалах-
здоров’ю перешкода.
Магнітна буря.
.
Холодна осінь
дощами шибки миє,
вітрами стогне.
.
Холодний вітер.
Від мокроти пожухла
осіння трава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899757
дата надходження 30.12.2020
дата закладки 30.12.2020
архів шкіряних сердець,
пуповини слів
радо віддала б за морфій
та Книгу книг.
кожна судина зривається
у вузлі,
кожен рядок розповзається
у томи,
кожен прихід - це ще одна
звичка/гра,
кожен відхід - це ніби абетка
сліз,
кожна обіцянка, ніби гнила ікра,
я її зберегла,
а ти - не зніс.
кожне зізнання тягне легкий дурман,
кожна мелодія - стан нервових клітин.
радо віддала б за морфій і за Коран
цвинтар своїх думок,
де волаєш ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899457
дата надходження 27.12.2020
дата закладки 27.12.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.12.2020
На що не гляну –
Усе сумним здається:
Білий цвіт сумний;
Сумує клен осінній
Під місяцем журливим.
.
Неначе снігом,
Весняним білоцвітом
Вкриті схили гір.
Побачивши це диво,
Забув про все на світі.
.
Не припиняєм
Розмову нашу всю ніч.
День прийдешній знов
Розлучить друзів вкотре.
Тож, час погомоніти.
.
Замилувався,
Мандруючи у горах,
Красою кленів.
В парчу дорогоцінну
Смарагд перетворився.
.
Вбрання скидають
В осінніх горах клени.
Сум й жура навкруг.
Дощем на землю ллється
З дерев пожовкле листя.
.
Нескінченна ніч
Під місяцем осіннім.
Доля самоти.
Минуле йде на думку,
Журбу ведучи в серце.
.
Замітає сніг
До хижини стежину.
Білизна навкруг.
Провідати хтось прийде
Самотнього мене тут?
.
Не зрозуміти
Ніколи городянам
Життя у горах.
Сум і тиша тут.
У сутінках зимових
Мовить царство самоти.
.
Нічна розмова –
Утіха в ніч зимову.
Любий друг прийшов,
В снігах глибоких стежку,
До хижки протоптавши.
.
.
Пахтить жаровня.
Нічний мороз проймає
Тіло до нутра.
Приліг до жару ближче-
грію замерзлі ноги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899280
дата надходження 26.12.2020
дата закладки 27.12.2020
Павутинка-шаль
З тремтливих пліч спадає.
Незабутня ніч.
.
Весна чар-зілля
Вирощує пахуче.
Напій кохання.
.
Облесний вітер
Вербицю обіймає.
Скільки зраджених?
.
Не замовкають
У очереті співи.
Хори жаб’ячі.
.
Росяні трави
Купані у пахощах.
Місяць сяйво ллє.
.
Вітер суховій
Зелене листя сушить.
Земля тріскає.
.
Засвічуються
У селі вікна рано.
Досвітки не сплять.
.
Сільська криниця
Дарує людям воду.
Прозорий кришталь.
.
Осінні квіти.
Багать вечірніх іскри
За вітром летять.
.
Пташки щебечуть
У гаю на світанні.
Линуть пахощі.
.
Веселий вітер
Смішить беріз верхів’я.
Стежка в ліс біжить.
.
Жнивує літо.
Де колосилось жито,-
Колюча стерня.
.
Вранішній туман
Над річкою, мов клоччя.
Східний вітер дме.
.
Сплітаю вінок
Із теплих слів осінніх.
Солодка мрія.
.
Зоряні дощі
У серпні випадають.
Магія бажань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899279
дата надходження 26.12.2020
дата закладки 27.12.2020
Звела доля дві
протилежності...Та так
і не притерлись.
Блукає сонце небом.
ніяк крізь хмари
не прорветься.Жаль!
...а без кохання
щастя неможливе.
Принаймні-повне.
Було кохання
і залишилось.Тільки
ти не простила...
Втомились руки
шукають опори.
Ось вона - костур.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899115
дата надходження 24.12.2020
дата закладки 25.12.2020
«… Ти не вмреш
Мальволикою смертю…»
(Пауль Целан)
Ми вмираєм, вмираєм, вмираєм:
Смерть наче квітка цвіте
У садочку кохання.
Ти зозуля чи кат?
Стиглі вишні
Крапками в зошит опівдні
В літопис-рукопис жадань –
Вишні, які в Ірландії вітряній
Не цвіли споконвіку –
Хіба що дикі – як ми.
Цвіт бузини – ніби літо,
А насправді дощисько і вітер.
Насправді.
Ми вмирали на площах –
Біля пошти і просто на вулицях міста
Темної гавані,
А нині пані якась – без прикрас,
Не мальована. Пані бліда
Якось так ненароком:
«Ти не вмреш мальволикою смертю…»
Я знаю.
Що з того.
А може то вишні. Просто вишні.
Раптом достигли в Ірландії.
Просто вишні. Стиглими краплями
На сторінки літописів –
Наших.
Недописаних. Недочитаних. Недолистаних
Навіть. Що з того, що монах…
Що з того, що тоді…
Хто писав, хто стріляв, а хтось мріяв
Про Ірландію – Ерінн –
Про ту, що «го бра».
Про ту, що зелена
І вітряна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899005
дата надходження 23.12.2020
дата закладки 23.12.2020
[b]Б[/b]укви
[b]У[/b]
[b]К[/b]ілограмах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898965
дата надходження 23.12.2020
дата закладки 23.12.2020
.
У волі Божій
Усе на цьому світі:
зір веселий блиск,
і зустріч наша, друже,-
не випадковість також.
.
Ридання тихе
На тонку нитку схоже.
Сльозинки-перли
Нанизую на нитку,
Намисто удаючи.
.
Гімн України!
дитячих голосочків
звучання чисте.
Прозора ранку свіжість
із вірою в грядуще.
.
Розтуманився
Осінній ранок. Сонце
Усіхається.
Не відпускає літа
Молоденький вересень.
.
Пасуться коні
В нічному лузі. Місяць
Сходить молодий.
Ріка відпочиває,
Плин вповільнюючи свій.
.
Думаю про вас
І день і ніч. Кохаю,
«як проклятий». До скону.
Топляться сніги,
Водою сходять ріки –
Я все думаю про вас.
.
(бусоку-секітаі)
.
Гусочка пливе
За нею гусенятка
Попід бережок.
Очерет тихесенько
З вітерцем шепочеться.
.
Бринять дзвіночки
У лузі веселенько.
Сонячний мотив.
До осені далеко –
Ще літо тішить душу.
.
Розливається
Туман ранковий лугом.
Зозуля кує.
Мантачить дядько косу,
В отавах заросившись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898826
дата надходження 21.12.2020
дата закладки 21.12.2020
.
Нічна пташина невідома
Збудила мене дуже рано:
В такій порі ще місто спить.
*****
І знову
«чешуть» язики
під вікном сусідки.
*****
Далекий краєвид
У сповитку туманів.
Ранкова прохолода.
*****
Сосновий бір,
Мов гострозубий гребінець,
Здалека бовваніє.
*****
По нові враження
Збираюсь на природу:
Вона – натхненник поетичних вмінь.
*****
Це не поезія.
Це тільки спроба сил своїх
У світлі Божого натхнення.
*****
Не до філософії,
Не до білих віршів –
Утома нищить почуття.
*****
Нарешті,
Розпечений до білого,
Диск сонця
Над заходом
Повис.
*****
Вийшла на балкон
Й на повні груди
Вдихнула прохолоду ранку.
*****
Чарівний голос солов’я
З зеленої гущавини дерев
В кімнату долетів.
*****
Квіточки-маргариточки
Жовтими очками
Дивляться на світ.
*****
Чарівна
літечка пора
душу веселить.
*****
Біла,
Мов сніг кішечка,
З дерева – в травицю.
*****
Розпечене сонце
Гріє немилосердно,
Та кому пожалітись?
*****
Згадавши зиму,
В літеплі купаюсь.
Божа благодать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898827
дата надходження 21.12.2020
дата закладки 21.12.2020
Заповідає
Господь любити друзів
І недругів так,
Як сам собі бажав би
В любові пробувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898371
дата надходження 16.12.2020
дата закладки 16.12.2020
Відгук на хоку Олександра Скрябіна.
1
В моднім кімоно *
на вулицю виходжу
Оглядаються.
2
Червоніється
на сході крайчик неба.
Бамбуковий ліс.
3
Осінні гори.
Очей не відірвати
від кольору багрянцю.
4
Зустрічний погляд
крізь натовп просто в душу.
Подих зупинивсь.
5
У хмари сонце
помалу осідає.
Час додому йти.
6
Передгрозово
вороння розкричалось.
Як-не-як – концерт!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898372
дата надходження 16.12.2020
дата закладки 16.12.2020
.
.П’ять пелюсточок
в бузку я відшукала.
Щастячко моє.
Відтоді і донині
ми в парі нерозлучно.
.
Тиснява в серці,
немов в міській маршрутці.
-Кисню! Кисню дай!
-На вихід ще не скоро…
-Зупинку вже проїхав.
.
Свободи Вітер
де хоче – там гуляє.
Перепон нема.
Насиллям не приручиш
натхнення. Волі Вітер.
.
Вітерець-пліткар
шепоче просто в вухо
несусвітнє щось.
Не всяке слово слухай.
Не переймайсь плітками.
.
Намагаюся
себе перебороти
Бракує сили.
Таки щось упустила
у самовихованні.
.
Слова-сльозинки
на білому папері,
наче дощ рясний.
Осінь плаче за вікном
то й вірш плаксивим вдався.
.
Переконуюсь:
пАлка має два кінці.
Правдиве слово.
Чистими вустами
знання передаються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898266
дата надходження 15.12.2020
дата закладки 15.12.2020
.
Води блаженство.
В спекотні дні липневі
Прохолодний душ.
.
Очеретяну
На березі хатину
Собі будую.
.
Пахощі бузку
П’янять у час вечірній.
Травневі зорі.
.
Обридли крики
Воронячі щоденні.
Заховатись де?
.
Облітає цвіт
Каштанів. Гаснуть свічі
На зеленім тлі.
.
Дощик моросить.
Незрозумілий смуток
У душі ввесь день.
.
Старіють люди
І світ грішний старіє.
Тополиний пух.
.
Рідшають ліси
І в людства є утрати.
Жертвенне ягня.
.
З полів до міста
Птаство повертається.
Підгодовую.
.
Раптова мряка.
Всього чекати можна
Від осінніх днів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898133
дата надходження 14.12.2020
дата закладки 14.12.2020
ЯПОНСЬКИЙ МОТИВ*
.
Білий одяг мій,
Немов прибою хвилі.
Ніжний і мякий.
Коли ж його одягну –
Тріпоче білопінно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898131
дата надходження 14.12.2020
дата закладки 14.12.2020
Рік Новий ще не настав,
У Настусі — безліч справ.
Зупинилась на хвилинку —
Чим прикрасити ялинку?
Вирізала конфетті
Із паперу, золоті.
Почепила мандаринки,
Зайчик приволік морквинки.
Назбирали горобці,
Щебетливі молодці,
Ягідочок із калини —
Нанизала намистини.
Білка принесла горіх
Для прикраси та утіх,
Шишки, яблука медові,
Серпантини кольорові.
В нірку юркнуло миша —
Ось вам зірка, тихо ша…
Буде радощів в окрузі —
Добре мати гарних друзів! 11/12/20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897956
дата надходження 12.12.2020
дата закладки 13.12.2020
[youtube]https://youtu.be/UNqgFSxtRp4[/youtube]
Коли я йшов у гори -
Я стрінув Капітана.
Носив ім'я він Ферел
І був багатим паном.
Я вмить дістав пістоля
І ніж нізвідки взявся
Кажу: "На бочку гроші, або
до чортів відправся!"
програш
Єє
І гроші відібрав я -
Там їх було чимало,
Все Моллі я віддам АУ!.. -
Аби мене кохала...
Бо вона клялась в любові,
І що мене не кине...
Диявол, що за жінка -
Вона в усьому винна!
Маша рінг дама ду дама да!..
Хей, п'ю за тебе о
Хей, п'ю за тебе о
Я віскі через крааааай...
Програш
Ввалився я до Моллі,
Хитаючись від хмілю,
З грішми, що відібрав, ЙОУ!
Я на свою загибель...
Та раптом вдерся ферел
До нас о пів на сьому -
Я вмить здійняв пістолі
І розрядив їх в нього Йе
Маша рінг дама ду дама да
Да да
Хей, п'ю за тебе о
Хей, п'ю за тебе о
Віскі через краааааайййй-оо
Йе йе віскі
ЙооОу віскі
Довгий програш
Ооуоо ее
Ооуууооо...
Чоловікам пасує
Рибальство й полювання,
А хтось батальний порох
І гармати полюбляє..
Ось я люблю, наприклад,
У Моллі відіспатись...
А сам сиджу в тюрязі!
Закований в кайдани!
Маша рінг дама ду дама да
M yeah
Хей, п'ю за тебе о
Хей, п'ю за тебе о
Я віскі через край-о єє
Програш
Віскі через край-ооо
Mаша рінг дама ду дама да
Mаша рінг дама ду дама да
Маша рінг дама ду дама да
Маша рінг дама ду дама да
Дау-дау-дааа
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wsrvmNtWU4E[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895975
дата надходження 23.11.2020
дата закладки 06.12.2020
граймо в хованки чи в обітницю.
пообіцяй без свідків,
опівночі,
що спалахнуть на твоїй орбіті
мої листопадові квіти.
ми напишемо в спільній Біблії
про кохання у божевільні,
про оману чи про обітницю
в центрі Вінниці.
граймо в шахи. я граю білими
ти граєш чорними
і потерпілими.
пообіцяй, як тоді, опівночі,
бути моїм світочем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896756
дата надходження 30.11.2020
дата закладки 06.12.2020
Закохана у сонце, місяць, зорі,
У неба неосяжну височінь,
У вітер, що гуляє на просторі,
І у очах твоїх щасливу тінь,
Закохана в тумани, що ярами
Снують і позіхають уві сні,
У квіточку, що пряними ночами
Свій подих дарувала і мені,
Закохана в глибоке синє море,
Що бачиться мені лише у снах,
Пшеничне поле, в ньому мак червоний,
І посмішку дитячу на устах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897375
дата надходження 06.12.2020
дата закладки 06.12.2020
.
Не засну ніяк
під громів дощу об дах.
Похмуре небо
Потоками ридає
За тим, що осінь вкрала.
.
Згадую літо.
У перший день зимовий
Зарядився дощ.
А у очах картинка:
У полі квітнуть маки
.
Спадає мряка
Коралями на гІлля.
Міжсезоння знак.
Осінній ранок сонний
Ледь очі продирає
.
В себе загляну –
Чи там любов знайдеться,
А, може, зло там?
Це совість мені скаже
Без гри у компроміси.
.
Біжать секунди,
Минаючи години.
Часу круговерть.
В нестримності затятий
Рік коловорот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896934
дата надходження 02.12.2020
дата закладки 03.12.2020
Бува, осіння спека вдертись мусить,-
розі́пне літо бабине... Горить!
Та не журюсь. Дощів перлисті душі
пожежу погамують,- ось де хист!
На дні, роки, думки, прийдешні кроки...
На лет чуттів, споряджених з бажань!
На серця бій, що вріс в віки високі.
Це наш реванш - найвищих із змагань.
26.09.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889985
дата надходження 27.09.2020
дата закладки 27.09.2020
«Аж доки світ, мов лахмани подерті,
Не зноситься на спинах поколінь…»
(Вільям Шекспір)
Філософи-жебраки епохи зневіри
Одягають подерте на шмаття Небо
На свої втомлені плечі-рамена
(Наче збираються вони не мислити,
А тягнути плуга залізного
На полі неозорому ковиловому).
Замість черевиків взувають вулиці –
Діряві й цвяховані руїнами
Будинків, в яких живуть привиди –
Тіні людей минулого і сучасного:
З пошкрябаними пластинками грамофонів
Замість слів,
З трухлявими цитатами мертвих невігласів
Замість думок.
Вдягають подерту сорочку міста
Люди, що споглядають зорі
Без рожевих окулярів неправди:
Сорочку зашиту кам’яними нитками ратуш,
Залатану клаптиками сірих газет.
Світ нинішній – старе лахміття вигадок
Хворих на голову апостолів темряви,
Поточений міллю утопій злих.
Коли ж омиє тіла бронзові поколінь нових
Життєдайна злива просвітлення,
Весняний дощ Свободи і Радості?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888457
дата надходження 11.09.2020
дата закладки 12.09.2020
«I sing what was lost and dread what was won,
I walk in a battle fought over again…»
(William Butler Yeats)
Моє серце не спить:
У темну годину поторочі
Очікує Сонця золотої заграви.
Моє серце не спить:
У годину мертвої тиші
Стугонить литаврами віри:
Віри в прийдешню музику.
Не старіє серце моє:
Серце ірландця сивого:
Танцю у клітці ребер
Як танцювали ірландці
Перед звитяжною битвою,
Вистукуючи черевиками
Ритм віковічної битви –
Музику Волі й Звитяги.
Моє серце – форель срібляста:
Пливе в океан майбутнього
З ріки нашого сьогодення.
Моє серце – то квітка вересу
Зацвітає, коли на пагорбах осінь,
А в душах людей зневіра.
Моє серце – то свічка:
Світить у тьмі
І згасає в заграві світанку.
Серце моє невгамовне:
Будь провісником ранку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886719
дата надходження 23.08.2020
дата закладки 23.08.2020
[b]С[/b]овість
[b]П[/b]оета
[b]І[/b]
[b]Р[/b]еалії
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885813
дата надходження 13.08.2020
дата закладки 18.08.2020
[b]Т[/b]вердь
[b]Р[/b]іже
[b]А[/b]бсолютна
[b]В[/b]іра
[b]А[/b]даптацій
Світлина з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886078
дата надходження 16.08.2020
дата закладки 18.08.2020
По асфальту, випраному зливою,
Лопотіти гумою коліс!
Тане липень бджілкою дражливою,
Серпня проступає вже ескіз.
Виднокрай, залитий теплим хересом,
Проводжає сонце на нічліг.
Пахне вечір мальвами і вересом,
Я ж лечу – немов не чую ніг!
Плавно так дистанцію скорочую,
Бризки розбиваю на льоту.
Вітерець біжить прудкою гончою –
Норовить схопити за п’яту.
Й на душі так лоскітно, піднесено,
Ніби за плечима – пара крил!
Плавляться калюжі під колесами,
Миготять будинки і двори.
Пахне звідкись випічкою й кавою,
День, як цукор, топиться на дні.
Заплітаю стрічкою яскравою
Промінь сонця в локони лляні.
Ну, а він так міниться й полискує,
Аж рябіє барвами в очах!..
Тане липень в роті барбарискою –
Ах!
[i]Світлина з інтернету.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884423
дата надходження 30.07.2020
дата закладки 07.08.2020
[b][i]Стихотворение возникло при созерцании картины польского художника-сюрреалиста Яцека Йорки.[/i]
[i]Особенно интересно мне было работать в дуэте с автором "8 КороЛев", потому что его взгляд отличается особенностью, самобытностью, неповторимой прелестью.[/i][/b]
Скажи, мой друг, чем ты живёшь теперь?
Какие токи жизнь твою питают?
Дрожит незаколоченная дверь,
дырявый парус тряпкой провисает,
гнездо пустует, и скворечник пуст,
а там когда-то щебетали птицы…
И колокол – молчит… Ночная грусть
потоком серым в твой мирок сочится
сквозь телескоп… Не пьет с тобой вина,
не замечает рядом ягод сочных.
Её другая манит глубина
падением песка в часах песочных.
Бунтарский дух упрятав за засов,
хлам чердака отбрасывает тени
на силуэты мачт и парусов -
свидетелей отличных приключений.
Ты плавал в измерении ином,
другие воды этот дом носили.
На палубе, ходящей ходуном,
ты воскресал, уставший от бессилья;
усилия руки, сжимавшей шест,
вперед, вперед тебя толкали к цели!
Был верен шаг и точен каждый жест,
ты омут обходил, и знал все мели.
Не пустовал ни стол твой, ни кровать,
любовь, а не «буржуйка», согревала.
Так перестань – с собою воевать.
Сбрось лишнее, и все начни сначала!
*****
[b]Автор "8 КороЛев"[/b]
Ты - памятью о прошлом всё живёшь -
том, где мой плот витал в небесных высях,
и чуждыми мне были страх и ложь,
возвышен был я, дерзок и хорош,
носил безумный, дикий, яркий клёш...
Но то - прошло; теперь - иные мысли...
- Начать сначала был бы, может, рад,
но я парализован мыслью: "Тщетно!".
Избрал я омут, добровольный мат...
Здесь - тишина дурдомовских палат...
И ветхий плот загружен плотно чем-то.
Увяз я крепко в тине бытовой,
вещей насквОзь пропитан липким тленом...
Давно уж - не любовник, не герой,
не воин... Не стоЮ, с мечом, горой -
за идеалы; опасаюсь крена...
Боюсь я колебаний всяких, волн -
они ведь смоют всё, что накопил здесь!
БеЗстрашен был - тогда, когда был гол;
лютейшее я выбирал из зол...
Но это - в прошлом, а теперь вот - "бизнес".
Я веру продаю и оптимизм,
которые с лихвой даны Всевышним,
за блага мира - те, что тянут вниз,
к МамОне**, что упитан и мясист...
Призыв твой утопичный, право, лишний!
Огонь любви, он - ненадёжней дров;
ветрА эмоций - сплошь, кругОм, опасны...
Куда мне плыть? Имею пищу, кров,
а мир уж мне, увы, давно не нов.
"Движенье - жизнь"?!. Иным "толкайте" басни!
Фантазий мир не обеспечит хлеб...
- Но, право же, не хлебом-то единым!..
- Тебе заняться нечем?! Нынче, мне б,
пора уже укрыться в милый склеп.
Ступай отсель! Спускаю крокодила!
И ты идёшь - воздушна и легка...
Мечтательница ты!.. Ступаешь плесом.
Меня - так жаль! "Пока, родной, пока!"...
И, жизни, в бурях проведёшь года -
Усвоила ведь крепко, навсегда:
"Чем тише омут, тем страшней в нём бесы".
_______
** - Мамона (...) - «имение, богатство, блага земные». В Новом Завете
«маммона» служит олицетворением богатства, от служения которому
предостерегаются верующие: «Никто не может служить двум господам: ибо или одного будет ненавидеть, а другого любить; или одному станет
усердствовать, а о другом нерадеть. Не можете служить Богу и маммоне.»
(Мф. 6:24 , Лук. 16:13)
07.15.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885132
дата надходження 05.08.2020
дата закладки 06.08.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2020
я чекаю на відповідь, я шукаю підказки.
як не з'їхати з глузду після того, що я зробив?
так, я добився успіху, подібного до поразки:
люди, здається, я знищив всіх своїх ворогів.
що робити? радіти? прошу про душевний спокій.
скажіть, що я – молодець, апокаліптичний князь!
мої володіння: весь світ; мій трон – непохитний, високий,
і стоїть на підвалинах правди. я кажу: моя правда збулась;
я правлю цим світом; хай всесвітом править тиша!
я можу це навіть гукнути грізно, як гримає грім,
та відповіді не буде. звісно ж, вона – сильніша
зі всім своїм військом розлюченим, зляканим, та мовчазним.
ще вчора звідти лунали бойові боягузливі крики,
та наша машина смерти написала на їхніх кістках
слово про їхню загибель. їхня релігія: страх;
їхня зброя: брехня. заперечте мені, каліки!
шукаю когось, хто раніше гордо ходив моїм другом,
тепер – жалюгідно сховався в натовпі хробаків.
ти посвідчиш за мене, як я мирно ходив за плугом,
доки ти не продався. мій розуме, хіба я тобі не платив?
ти поділив би зі мною мою титанічну провину.
хіба цю теперішню дійсність накреслили ми не вдвох?
а якщо ти не схаменешся, я її зовсім відкину. –
кого? і провину, і дійсність. так, удвох ми були, як бог.
а тепер навіть небо стало мертвотно-білим.
космос уперто мовчить, і цілий світ осліп.
наша машина смерти вибиває землю, мов килим;
там вдалині виростає ще один атомний гриб,
а я все шукаю когось все то обговорити –
ніхто не знаходиться. що вам сказати в цю славну мить?
від науки завжди було більше шкоди, ніж користи, діти!
– ліпіть з неї що завгодно, лиш ідола не робіть
death machine, motörhead
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884084
дата надходження 26.07.2020
дата закладки 27.07.2020
Наше молчание мудрое - золото...
Утро заварено. Небо надколото.
И высыпаются строчки-горошины,
чтобы совсем позабыть наше прошлое,
чтобы... раздать, записать и избавиться,
чтоб меж "сегодня" и "счастье" - знак равенства,
чтобы уже не вернулись мы, прежние,
в листике в клетку - все строчки-черешины...
Долго обдумывай, пробуй... И золото
щедро дари мне. А небо надколото,
и высыпаются строчки... рябинины,
лишь об одном - всё во мне половинное...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883671
дата надходження 22.07.2020
дата закладки 23.07.2020
У небі знову
чути літаки.
Вертають мрії
до своїх летовищ...
Сказав,
щоб не чекала
на дзвінки.
Але повсюди
Твій далекий голос.
А я уперта.
Рвуся у політ.
Нема з Тобою
авіасполучень.
Ти затулив
собою
мені світ.
Ожиновий,
Солодкий
і Колючий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883538
дата надходження 21.07.2020
дата закладки 21.07.2020
Прилинь, вітре, прилинь!
Хмару синю нам скинь...
Затіняє нехай
нас і наш небокрай!
Від вогненних планет,
від летючих комет...
Від розжарених спиць,
небезпечних жар-птиць...
Прилинь вітре з-за гір.
Хмару з рамена скинь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883469
дата надходження 21.07.2020
дата закладки 21.07.2020
[b]З[/b]апишалася
[b]І[/b]
[b]Р[/b]ожевіє
[b]К[/b]вітка
[b]А[/b]тмосфери
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883047
дата надходження 17.07.2020
дата закладки 18.07.2020
Мобільне життя...
І безліч причин, батьків
щоб не набрати...
* * *
Коли не спиться,
така довга ніч! Думок
плин не спинити...
* * *
Відчула погляд
мій:"Тобі яке діло?"
Може, і справді...
* * *
Для внуків наші
поради - теж з життя.
З минулого.
* * *
...а ми мовчали...
Пошкодували зайве
слово сказати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882555
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 18.07.2020
Чекаю тебе...
Виглядаю...Не йдеш...
Квіти зів,яли.
* * *
Спішу до тебе.
Чую твій голос. і ось -
твоє обличчя...
* * *
Пройшла ніч.Вітер
вже розносить почуте -
про закоханих.
* * *
Грибні йдуть дощі.
І тихе полювання
буде врожайним.
* * *
Самі по собі
ми не живемо. Доля
дає нам когось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882557
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 18.07.2020
[i] «He quarrel of the sparrows in the eaves,
The full round moon and the star-laden sky,
And the loud song of the ever-singing leaves,
Had hid away earth's old and weary cry…»
(William Butler Yeats)[/i]
Я блукав серед натовпу
Людей, що не слухають
Цвірінькання горобців,
П’ють повітря настояне на шумі,
І не знають, що землі боляче,
Коли вони топчуть її – втомлену
Цвяхованими черевиками байдужості.
Я носив тягар смутку
У шкіряній торбі ірландського скрипаля:
Тягар, тисне донизу плечі,
Робить кроки нестерпними,
Примушує заплющувати очі –
Сірі від диму, сірі від безнадії.
Я блукав серед міста,
Що муроване кам’яними брилами минулого,
Яке закіптюжило Небо димом проклять,
Що зазирає в сумні очі коней
Сліпими вікнами втоми.
Я несу той тягар – тягар журби та печалі,
Ступаючи мокрою бруківкою,
Ковзаючись на слизьких її каменях,
Мрію донести оту важку торбу
До каламутної ріки Часу –
Отої, яку оспівав Данте,
Яка тече чомусь серед міста – так плинно
І так недоречно, ніби запрошує самогубця
Поринути в її обійми,
Ховаючись під ребра мостів,
Ніби то не притулки безхатьок,
А шляхи Колісниці Сонця.
Та чи наважусь отой тягар в річку кинути?
Навряд…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882071
дата надходження 07.07.2020
дата закладки 07.07.2020
Світку мій, мов люстро, відшліфований
Після довгих, окаянних злив,
Викупаний у нещадних повенях!..
Хтось тебе у Бога відмолив...
Щоби струни, вирвані із коренем,
Заново Господь налаштував,
І поля, негодою розорені,
Розплели зелені коси трав...
Щоби, літнім дотиком злеліяний,
Ліс густий навстріч новому дню
Хвойними закліпав ніжно віями,
Струшуючи росяну броню.
Все минеться: і негоди, й віруси,
Час роки на жорнах перетре.
Тільки б ти, мій світку, не зневірився,
Вічне розмінявши на пусте...
Тільки б не здрібнився у гонитві цій
За мирським, бо це - лише обман!..
Ген з-за хмари сонце пишні китиці
Звісило і землю обійма.
[i]Світлина з інтернету.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880843
дата надходження 26.06.2020
дата закладки 26.06.2020
...А що запам"ятається із літа,
яке так схоже на "останні дні"?
1. В ефірах - блазень. Совість - на війні.
2. Птахи й "швидких" сирени - голосні.
3. Зростають рівень цукру, ціни, діти.
4. Любов покійна плаче уві сні.
5. Слимак жере картоплю. Квітнуть квіти.
6. Харон цитує вголос Геракліта
і ніжно посміхається мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880615
дата надходження 23.06.2020
дата закладки 24.06.2020
Спокій
безмежний, наївний,
неначе дитинний сон,
ніжно
сховає в обійми...
Знайшлись ви в дощів сезон.
Зважся
ступити назустріч
в ті кілька рішучих слів.
Де ти
взяла його, опріч,
як з боєм в своїх богів.
Що ти
взамін віддала їм?
Самотні роки пусті.
Він став
за мить незамінним!
Трикрапками у листі
знову
згорають банальні
гучні (замовчи!) слова.
Погляд
несе всі зізнання:
із ним ти щораз жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880704
дата надходження 24.06.2020
дата закладки 24.06.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.06.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=z311uJ44PZM[/youtube]
Шкода, що не перемогти
Щораз стається новий фейл
В думках, де беру почин,
Тепер лише їдкий сміх
Скажи, /нащо чорний шлейф
Брехні
/За мною вперто йде
Відтак
/я не вгамую флейм
Що роз'ятривсь у мені
_
Я сам обрав собі цей шлях
Я сам обрав ганьбу і крах
Я вбив життя у собі
Я вбив життя і я злиииий
Бува я сам не знаю вже -
Чи я ще маю щось живе
Моя спокута у вині
То ж дайте спокій мені
Скажи, нащо чорний шлейф
Брехні
За мною вперто йде
Відтак
я не вгамую флейм
Що роз'ятривсь у мені
_
Я сам обрав собі цей шлях
Я сам обрав ганьбу і крах
Я вбив життя у собі
Я вбив життя і я злий
Мене
Дратує усе
Старався яааааа
Та сплив мій час
Та сплив мій часааааааас
Та сплив мій чааааааааас
Та сплив мій чааааааааас
Та сплив мій час
_
_
Я сам обрав собі цей шлях
Я сам обрав ганьбу і крах
Я вбив життя у собі
Я вбив життя і я злиииииий
О, Боже знову в мене зліеееесть
О, Боже знову в мене зліеееесть
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xmOOGeZE-aE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879039
дата надходження 08.06.2020
дата закладки 09.06.2020
[b]С[/b]іль
[b]У[/b]
[b]П[/b]оцілунку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878885
дата надходження 07.06.2020
дата закладки 08.06.2020
Ще яскравіші
під дощиком весняним
свічі кульбабок.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877021
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 24.05.2020
... а я з дідом
прощався за руку.Хто
знав, що назавжди?
* * *
Чи добре, коли
є все, що хочеш? Мабуть.
Та чи надовго?
* * *
Я пррислухаюсь...
Дощик? Ні, це від мене
йдеш ти. Лиш сльози...
* * *
Чекаю...Зараз
скажеш те, що нікому
ще не казала?
* * *
Було так тихо...
Та враз раптовий вітер
спокій перервав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877104
дата надходження 24.05.2020
дата закладки 24.05.2020
Натхненням стане Він в першу весняну ніч.
Затьмарить сотню безликих чужих облич.
І збурить потяг до нових стрімких висот.
Ти сонце впустиш в замкнутий сердечний грот.
Прозрінням стане Він в другу мовчання ніч.
Відчуєш мрії забутої теплий клич.
Здригнеться доля, потягне новий виток
до пальців Мойрі в останній тонкий моток.
І стане світом Він в третю останню ніч.
І буде морок і сотні чужих облич.
Та в кокон щастя загорне сердець двох жар.
Ваш космос зв'яже усесвіт до зір у дар.
Любов'ю стане Він в вічнім триванні днів.
І ночі ваші і сотні віджитих слів
безслідно зникнуть в шаленій часу́ ході....
Щоби світанок стук ніжок малих зустрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877013
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 24.05.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OAbaOQpHHxg[/youtube]
Я (зовсім) втомився лишатись таким -
Таким, як ти хочеш: безвірним, безвольним...
((Я) вже) не знайду забаганкам твоїм
Пояснень розумних, і примхам не знайдуу....
[b]Наче це твій гіпноз, неначе це твій гіпноз[/b]
Кожен крок мій береш ти намааарно на сміх і глууууум
[b]Наче це твій гіпноз, неначе це твій гіпноз[/b]
Знай, моя душа заніміла вже,
Знесилив я, і тепер чуже
Почуття у ній - тобі час збагнуть,
[u]Що я хочу лиш [b]сам собою[/u] буть![/b]
/Зааадихаюсь в /лещатах обійм -
Тобі так важливо мати цей контроль,
Бо ще мить, і в уяві твоїй
Наважуюсь я і залишаю гру...
[b]Наче це твій гіпноз, неначе це твій гіпноз[/b]
Кожен крок мій береш ти намарно на сміх і глууум,
[b]Наче це твій гіпноз, неначе це твій гіпноз[/b]
Ні секунди тепер не втримаєш мене-ее!
Знай, моя душа заніміла вже -
Знесилив я, і тепер чуже
Почуття у ній - тобі час збагнуть,
[u]Що я хочу лиш [b]сам собою[/u] буть![/b]
Хай я знов пожа-лііію, щооо ііі-ду;
Але знов я готовий йти - лише так я себе віднаааайдуу!
Знай, моя душа заніміла вже,
Знесилив я, і тепер чуже
Почуття у ній - тобі час збагнуть,
[u]Що я хочу лиш [b]сам собою[/u] буть![/b]
Знай, моя душа заніміла вжееее-ееее,
[b]Я так знесилив бути в'язнем твоїм[/b]
Знай, моя душа занімила вжееее-ееее,
[b]Я так знесилив бути в'язнем твоїм [/b]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kXYiU_JCYtU[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877036
дата надходження 23.05.2020
дата закладки 24.05.2020
Світ, в якому ти пра́вий,
в якому ти вільний
рубати кінці.
Біль, в якому не рани,
а досвід доцільний
у сильній руці.
День, що ніч витісняє
і смуток збирає
у сльози тугі.
Час, що спину не знає
і наміри має
безмірно благі.
Хтось вплете́ в твою душу
свій світ незворушно, -
забудеш що в ній.
Ти той здужаєш напрям,
але чужим ба́йстрям
заляже на дні
світ, в якому неправий,
в якому так рано
піддався тузі.
Біль, в якому безвільний
себе звів повільно,
втопивши кінці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876886
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 22.05.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6H2e__pqBpc[/youtube]
В руках у тебе
Хай погасне свіча,
Щоб нас із неба
Янгол не помічав.
Зірвати плід
Спокуси так вабить,
Але він гіркий
Бо, знаю, ти не моя...
Тебе так хочу я!
Знак лиш дай -
Я під вікном твоїм постану - чекай,
І до нового дня
Твоїм коханням таємничим стану я,
З тобою знов, знов, знов я втратив сон -
Не відпускає твій полон,
Даймо клятву, й хай нас кличе
Кохання таємниче.
Лишиться чемним
Твоє похмуре лице,
Хоч нам приємно
Ніхто не взнає про це...
Наш храм для втіх,
Ми прагнемо їх,
Нам не встать з колін -
Такий солодкий цей гріх...
Здіймаю крила я!
Знак лиш дай -
Я під вікном твоїм постану - чекай...
І до нового дня
Твоїм коханням таємничим стану я,
З тобою знов, знов, знов я втратив сон -
Не відпускає твій полон,
Даймо клятву, й хай нас кличе
Кохання/ таємниче!
Хо!
Соло
Знак лиш дай -
Я під вікном твоїм постану - чекай
І до нового дня
Твоїм коханням таємничим стану я,
З тобою знов, знов, знов я втратив сон -
Не відпускає твій полон,
Даймо клятву, й хай нас кличе
Кохання таємниче...
Кохання /таємниче-йеа
Кохання таєм/ниче-йеа
Кохання /таємниче-йеа
Кохання таємниче...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=srabG-ghflA[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875573
дата надходження 11.05.2020
дата закладки 21.05.2020
Сдаётся, жизнь совсем не зря
В мозг проецирует картины –
От прокурора фонаря
До адвоката гильотины.
Не покоряешься судьбе?
Бежать не уморил надежду?
Вот – точка «А». Вот – точка «Б».
Стоишь на «И». На «Или». Между.
По капле выдавил раба?
Отметь, запомни эту дату.
Есть «А» и «Б». И есть труба.
И точка. Tertium non datur*.
Что, доигрался? Банкомат
Вручил повесточку в конверте
Под роспись. Выбор небогат:
Здесь patria, а там muerte**.
Вовне не выпустят без виз,
В могилу рано… Выбор жуток.
Попробуй выиграть дефис,
Попробуй, втиснись в промежуток.
29.09.09
* Лат. «Третьего не дано».
** «Patria o muerte!» (исп.) – «Родина или смерть», лозунг кубинской революции.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219466
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 21.05.2020
Растворимая судьба
Растворяется в стакане.
Всё, что в жизни я собрал, рассыпается, звеня.
И последняя мольба –
Как последний грош в кармане…
Лишь в движеньи можно жить. Цель же, в сущности, фигня.
Ни к чему я не пришёл,
Хоть стремился выйти в люди…
Но достаточность пути принял я как Божий дар.
А теперь мне хорошо.
Лучше, может быть, не будет.
Получаю я сполна свой безумный гонорар.
Открывается окно,
Ждёт давно отмычку вена,
И сердечный алкоголь пробивает камень стен.
Выпить чашу мне дано.
Полуночная сирена
Мне читает «Отче наш» и поёт о Nowhere Man.
Размышления итог:
Ужас – цель. Дорога – сказка!
По́лно, стоит ли идти, если к ничему идёшь?
Суть и смысл всех дорог –
Шок и шов. И бинт повязки.
Нужно вену открывать. Не откроешь – не нальёшь.
Я Небесному Отцу
Благодарен за подмогу –
Ни за что б я не прошёл сто сплетений ста дорог.
Хлещет дождь мне по лицу.
Это – поцелуи Бога.
С веной путь соединю и смотаю всё в клубок.
Мир вращается пока.
И пока послушны ноги.
Значит, всё ещё идёт так, как нужно и должно́.
Значит, жизнь ещё легка.
Значит, можно жить в дороге.
Цель – фигня. Дорога – всё. Без «увы» и «ах», и «но».
27.04.94
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219421
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 21.05.2020
Душа співає в тремтливім леті,
Із вуст гарячих слова палкі.
Немає кращих на всій планеті
За ті, що в серці, як мед, п’янкі.
Ти мій коханий, ти мій єдиний,
Як легкокриле ім’я твоє.
Пухом кульбабки, зором незримим,
Ніжно торкаєш, щастя, - ти є.
Дякую долі за зустріч ранню,
В осінню пору тепла посів.
Вливавсь у мене новою гранню,
Вулканним вихром із почуттів.
Пила всеціло твою нестримність
Та віддавала свою до дна.
Вплітаю стрічку у часу плинність,
Зоріють букви - любе ім’я.
19.05.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876506
дата надходження 19.05.2020
дата закладки 19.05.2020
Є люди, що мають за спи́ною крила,
немов їм ходити так просто - несила -
літають вони.
Їх манять вершини! Їм хочеться сили.
І навіть крізь біди ступають красиво -
летючі човни.
І б'ються об борт тої легкості риби -
роззявлені пащі часу́́ й життя хиби -
те байдуже їм.
Розправлять нестримні по вітру вітрила,
життєвій жазі тій підкориться хвиля -
у волі їх дім.
Є люди, що мають за спи́ною крила.
Не раз надихає зневірених сила,
якою живуть.
Землі усміх сонця вертають сміливо.
Їх доля голубить - в їх легкості - диво
і міцності суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876443
дата надходження 18.05.2020
дата закладки 19.05.2020
Заблукала осінь між зимою й літом,
Пелюстки печалі здійнялись в політ,
І летять листочки мріями зігріті —
Золоті багрянці полонили світ.
Засмутилась осінь в дощовім намисті
Під вітрів підсвисти ранньої пори,
Перлами котились слізоньки пречисті,
Вкутала туманом доли і яри.
Відспівала осінь журавлиним клином,
Закурликав обрій, помахав крильми.
Снігова завія тулиться під тином —
Вже під’їхав грудень до воріт саньми.
Бубенці лунають на усю округу,
Дихають в обличчя коні молоді.
Попрощалась осінь у нестерпну хугу,
Залишивши знаки в крижаній воді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876228
дата надходження 17.05.2020
дата закладки 17.05.2020
Дощик: крап-крап-крап,
Змиває бруд з планети —
Йде очищення…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876224
дата надходження 17.05.2020
дата закладки 17.05.2020
Прийдешній ранок
Роздмухує жарини
На тлі нічному. 14/05/20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875916
дата надходження 14.05.2020
дата закладки 14.05.2020
[color="#0055ff"][b][i]Він перейняв її під вечір,
Цвіли сади, пливли луги.
Ронили вишні цвіт на плечі,
Гойдались білі береги.
Пилося щастя до оскоми,
З небес летіло й пало ниць.
І довго гріли їх по тому
Іскринки сонячних зіниць.
Весна принадно підкорила
Сердець квітучий буревій.
У ньому
ніжність
оселилась
Від найтепліших рук її.
Стелилась ніч пˊянкою млою,
Тулились подихи до скронь.
Вона
навіки
молодою
Лишилась в памˊяті його.
[/i][/b][/color]
zagubleni-virshi@oj
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875249
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 12.05.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.05.2020
Щастя шукає тиші,
щоби до серця ближче,
щоб заховати від світу той бе́змір тепла,
щоб вкорінитись глибше...
Люди, якби ж ви тихше!
Бо та щастиночка вже у душі проросла.
Затамувавши подих
вслу́хатись в ніжний дотик...
Як же торкається сутності легко в мені!
Пестить те, що таємне
щастя оте взаємне.
Хочеться всесвіту пів уділити тобі.
Хочеться ночі й тиші,
щоб уявляти ближче,
щоб відчувати як бубнявіє той цвіт.
І прибуває сила,
що нас обох скорила,
знявши два сонця із звичних пустих орбіт.
Щастя шукає тиші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873818
дата надходження 28.04.2020
дата закладки 28.04.2020
[youtube]https://youtu.be/dUdT7ggty0k[/youtube]
Світ мрій увесь такий,
Хто є я не йти за ним?
Землю пройшов й цілих сім морів -
Кожен сам й щось на нього чекає:
Когось ласкає муза,
Комусь лишатись чужим для муз;
Когось полює спокуса,
Комусь ти сам об'єкт спокус.
[i]Програш
Програш 2
[/i]
Світ мрій увесь такий,
Хто є я не йти за ним?
Землю пройшов й цілих сім морів -
Кожен сам й щось на нього чекає:
/Когось ласкає муза...
Комусь лишатись чужим для муз;
/Когось полює спокуса...
Комусь ти сам об'єкт спо/кус!
[i]Програш[/i]
Звуть сопкуси, гріють музи
Але я хочу взнати суть
Світу дно - де воно?
Світу дно - де воно?
Світу дно - де воно?
/Де воно?!
[i]Соло[/i]
[i]Шепіт[/i]
Світ мрій увесь такий,
Хто є я не йти за ним?
Землю пройшов й цілих сім морів
Кожен сам й щось на нього чекає
/Когось ласкає муза...
/Комусь лишатись чужим для муз...
Когось полює спокуса...
Комусь ти сам об'єкт /спокус!
[i]Програш[/i]
/Звуть спокуси, гріють музи
/Але я хочу взнати...
/Звуть спокуси, гріють музи
/Я скоро взнаю...
світу...
суть...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=QUvVdTlA23w[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873686
дата надходження 27.04.2020
дата закладки 28.04.2020
Натхненні вітром,
Пензлики очеретів
Малюють небо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873753
дата надходження 28.04.2020
дата закладки 28.04.2020
Зламай перо, і колесо сансари
Замкнеться, і замре одвічна вісь,
Що тягне струни вірної гітари
І ноти піднімає вгору, ввись,
Де відблиски звабливої тіари
Окрилюють надії, біль увесь
Зникає, догорає, мов сигара,
І гасне назавжди далеко десь.
Твою корону на прощання, музо,
Гарячими вустами я тепер
Цілую ніжно. Непосильним грузом
Для мене це натхнення дивних сфер.
У серці, Мельпомено, лине блюзом.
Чорнила виливаю. Револьвер...
Мельпоме́на — одна з 9 дочок Зевса і Мнемосіни, муза трагедії, мати сирен.
© Володимир Верста
Дата написання: 05.07.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873584
дата надходження 26.04.2020
дата закладки 27.04.2020
Відчуй, як дихає земля
На повні груди.
Врунисті луки і поля —
Весни етюди —
Зеленоокий переліс
Дарує свіжість,
Гойдає небо верболіз,
Торкає ніжність
Повітря вогкого з боліт
Із журавлями,
Які здійснили переліт
Понад морями.
Міняють течію ріки
Бобрів споруди,
Цілують хвилі острівки,
Теплінь усюди.
І пише сонячне перо
Нові сюжети —
Як зберегти усім добро —
Красу планети. 20/04/20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873040
дата надходження 22.04.2020
дата закладки 22.04.2020
***
Рудий лис біг через кладку.
Раз і два... поставив лапку
Третя теж пішла смілива.
А четверта не схотіла.
Бо та лапочка четверта
боязлива й дуже вперта.
"Ти чого? - питає лис, -
зачепилася за хвіст?
Ми цей мостик перейдем,
коли всі разом підем."
І четверта лапка біла
теж швидесенько побігла.
***
Пусто... Пусто... Пустота.
Летить думка непроста.
Ухоплю її за хвостик.
О, вона відкрила ротик...
Гарне плаття в неї й стрічки,
й черевички невеличкі.
Як шнурочки в них зав'яже,
щось цікаве нам розкаже.
***
Дві сороки й три ворони
з ранку їли макарони.
Кожна з'їла їх по три.
Порахуй швиденько всі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873029
дата надходження 22.04.2020
дата закладки 22.04.2020
Писанко барвиста, візерунчаста,
Благодаті всім нам прихили!
Вже сади пробуджені розбруньчились,
У цвітінні ви́шень попливли.
День такий - аж боязко зурочити,
Сколихнути дихання трави!..
І полощуть бані позолочені
У небесній купелі церкви.
Сповіщають дзвонами щасливими
Світлу, благодатну новину.
Господи, прошу, благослови мене
У смиренні провести весну...
Дай мені набутися у спокої
Із близькими, щирими людьми,
Дай терпіння й мудрості високої
Не ворожість сіяти, а мир.
З тріском не зламатись, не заче́рствіти,
Не збідніти серцем на любов,
В самоті не розгубити безвісти
Оберіг родинних молитов!..
Не дозволь, щоб кинула під колесо
Безппосвітних буднів суєта...
Дай, щоб у душі розвеликоднилось,
Як у храмі нашого Христа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872720
дата надходження 20.04.2020
дата закладки 20.04.2020
Верніться, гуси!
Вже поросли травою
всі площі Риму.
19.04.2020
фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872664
дата надходження 19.04.2020
дата закладки 20.04.2020
[i]Колись ти мене зустрінеш в рядку незрозумілому,
і, як справжній майстер гротеску, почнеш шукати звичайні помилки,
аби зігнати нудьгу, що роз'їдає повітря.
Схема - проста, поведінка - різна.
Та, може, сягне провидіння когось -
усе мною складене - біг від реальності, місцями жорстокої...
Й слова мої плутані - трава нерозгадана попри каміння,
котре кидали люди одне в одного...
добре - хоч не попали, лишень подряпали трохи...
Й суперники - цілі здорові.
А то вже роки й кроки серед мороки...
Й усе таємниче на папері фіксую, прямую до істини...
Хто скаже : де вона ? Невже нема...і не зима...і не весна...
Як мій рядок таємничий...місцями переспілий...місцями загірчить...
переболить, авжеж, не має меж фантазії душі...
Давайте споглядати " розпатлані " вірші , мов гілля верби на ставку,
де бігають хвильками наші думки...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872632
дата надходження 19.04.2020
дата закладки 20.04.2020
[youtube]https://youtu.be/YSkotC-l_jE[/youtube]
Нащо кохав,
Таку тебе?..
Адже,
я все знав про тебе.
Снага у чар не знає меж -
Закохуєш в себе й до пекла ведеш.
Вскочив я в твої ланцюги -
Пручатись не сила, і не втекти.
Ооо, це жорстока /гра, йе
Ооо, ти - повний мій крах -
Знов моє серце
розбила на прах!
Нащо кохав,
Таку тебе!?
Я все знав про тебе (тебе)
Мене ця гра у серце б'є -
Стільки зла у тебе (тебе),
Стільки зла... у тебе.
Вабить так хтивий сміх,
Лак мов кров на нігтях твоїх;
До моїх мрій байдужа вкраа-ай
І замість цілунку сухе 'прощавай'.
Ооо, це жорстока граа-уаа,
Ооо, ти - повний мій крах -
Знов моє серце
розбила на прах!
Нащо кохав,
Таку тебе?!
Я все знав про тебе (тебе)
Мене ця гра у серце б'є -
Стільки зла у тебе (тебе)
Стільки злааа-ааа...
Соло
Оооо!
Нащо кохав,
Таку тебе
Я все знав про тебе
Мене ця гра у серце б'є
Стільки зла у тебе (тебе)
Нащо кохав,
Таку тебе
Я все знав про тебе (тебе)
Мене ця гра прямо в серце б'є
Стільки зла у тебе (тебе)
Я все знав, ооуо
Я все зна-ав... про тебе
Стільки зла, ооуо
Стільки злаааа.......... у тебе
Я все знав, ооуо
Я все зна-ав... про тебе
Стільки зла, ооуо
Стільки злаааа.......... у тебе
Я все знав...
О-о-о!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KrZHPOeOxQQ[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871752
дата надходження 12.04.2020
дата закладки 13.04.2020
От і світанок...
Забагато гірчинки
в п'янкої весни
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870871
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 06.04.2020
Вже весна. Річка
ожила, мріє - вийти
би з берегів.
* * *
...а з долею
ставати аж на дибки -
не кожний може.
* * *
...та прийде пора -
прокинуться громи,
блискавка майне...
* * *
Під вечір небо
ніби опускається -
ближче до землі.
* * * *
Рушив день, з ним
і плани на сьогодні.
Виконати би...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870858
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 06.04.2020
[youtube]https://youtu.be/teHK4_skAJc[/youtube]
Спраааааглий до звитяг украй,
Минуле не тримай -
Не можна вічно жити ним...
Даааай собі скоріш забуть
Боїв минулих лють,
Бо то все гра лише!
Цей солодкий обмааааан,
Ця перфектна примаааара,
В той солодкий обмаааан яаааа так віііірив,
Що думати, думати я не міг.
Вже ваааарто відпустити все,
Сховатись за пустим лицем...
Маааарно визначати сенс
Заїждженим кліше,
Бо то все гра лише!
Цей солодкий обмааааан,
Ця перфектна примаааа-рааа-аа,
В той солодкий обмаааан яаааа так віііірив,
Що думати, думати я не мі-ііг!
Ah!
Yeah!
Oh!
Спостерігає цілий світ,
Як я біжу по ко-лу;
Зростає відчай у важкім мовчанні...
Я мушу прийняти що це гра лише
Обмаааан,
(Солодкий, солодкий обман)
Солодкий Обмаааан,
(Солодкий, солодкий обман)
Солодкий Обмаааан,
(Солодкий, солодкий обман)
Холодний Обмаааан...
Цей солодкий обмааааан,
Ця перфектна примаааа-рааа-аа,
В той солодкий обмаааан яаааа так віііірив
Що думати, думати я не міі-ііг!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=4Kvd-uquuhI[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870334
дата надходження 01.04.2020
дата закладки 02.04.2020
Світ перекроєний, зібганий, зморений.
Люди — мости.
Час — уповільнено, стиснено, звільнено...
Нікуди йти.
Кожен з собою в замкнутім колі.
В дотику — страх.
Вічному руху, прагненню духу
Вказано крах.
Біг в невідомість спинено. Совість —
Владарка днів.
Самопізна́ння в зміну метанням
Примарних снів.
Все несуттєве спокій миттєво
Відітнув враз.
Хаос масштабний, світу страх марний
Нам вручив час,
Щоб перекро́їти, зшити, озброїти
Власні мости,
Щоб серед опору, розпачу й гонору
Себе знайти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869649
дата надходження 27.03.2020
дата закладки 28.03.2020
Я сію Світло на землі —
Прийшла із іншої планети,
Плекаю зоряні сонети,
Які летять на кораблі —
Любові, злагоди, добра,
З Творцевого благословіння,
І проростуть в душі з насіння,
Від променистого пера.
Я сію Світло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868390
дата надходження 17.03.2020
дата закладки 17.03.2020
НИЗКА ХОКУ
.
Кожному своє:
Хтось хоче зірку з неба –
Хлібця з’їв би хтось…
.
Не ввійду у двір.
Гарчить сердито псюра
За штахетами.
.
Все вище явір
В небес глибінь вростає.
Сонце на чолі.
.
Не вміщаються
Книг стоси у кімнаті.
Квіти на вікні.
.
Дивно якось сплю:
З відкритими очима
У снах блукаю.
.
Пересипаю
Лимонні дольки цукром.
Мороз на вікні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868132
дата надходження 15.03.2020
дата закладки 15.03.2020
Народжуються
Зрадливі і невдахи
З лона одного.
На сором Породіллі,
На Родослави втрату
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868134
дата надходження 15.03.2020
дата закладки 15.03.2020
[b]
Як не будемо годувати майбутнє,
то будемо з`їдені минулим.
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868066
дата надходження 15.03.2020
дата закладки 15.03.2020
[b]
всі хочуть одного і того ж
і побільше
а ті
хто не всі
хочуть геть різного
і в дуже різних кількостях
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868067
дата надходження 15.03.2020
дата закладки 15.03.2020
на обережній відстані
набожні та тривожні
вышкір зневіри висвітить
кожне нутро тотожне_
>
платоспроможні посмішки
прісно порожні душі
вени лоскочуть домішки
віруси весла сушать_
>
буси пустих тролейбусів
ребуси чорних звітів
тиша з луною вереску
зляканих неофітів
>
перший закляклий маятник
квола хода по колу
вицвілі слайди пам’яті
сповідей протоколи_
>
на обережній відстані
кашель ворон лякає
більше за мертві істини
на попелищі раю_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867885
дата надходження 13.03.2020
дата закладки 13.03.2020
Жалісливий кіт,
Впіймавши руду мишку,
Відпустив. Не з’їв.
.
Переходить вбрід
Дніпро кіт хвалькуватий.
Віршик для дітей.
.
Знайшлася згуба.
Учора зникла. Нині
Шкребеться в двері.
.
Жалісливе ,,ня-а-ав,,
Почулося з підвалу.
Втрапив в пастку кіт.
.
Стоїть в снігу кіт,
Обтрушуючи лапки.
З дому вигнали?
.
Котик мирно спить,
Згорнувшись у клубочок.
Зима за вікном.
.
Ніжиться котик
На сонці у травичці.
Благодатний день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867839
дата надходження 13.03.2020
дата закладки 13.03.2020
Не міняється
Ніщо у цьому світі.
Доброти нема.
Ховаєсь сонце в захід,
Розчервонілий гнівом.
.
Тривожні вісті
Страхом полонять душі,
Війни пророкуючи.
В сучаснім світі
Вирують катаклізми,
Убиваючи життя.
.
Терпінню треба
Навчатися у дуба.
Незворушний він:
При будь якій погоді
Свій статус проявляє.
.
Птахам все одно,
Чи людям до вподоби
Співи голосні.
Народжені співати,
До вподобань байдужі.
.
Тягарі долі
Сплітають чорні квіти
В кам’яний вінок.
Кров запеклась. Не змити
Життя трагічну пляму.
.
Безмовний свідок
Нікому не розкаже
Ночі таємниць.
При місяці любились,
при ньому й розлучились
.
Війнув манливо
Аромат камелії.
Парфумом жінка,
скропивши нову сукню,
іде весняним містом.
.
Ранок устає
І ночі сновидіння
Безслідно чезнуть.
З роками не навчилась
Читати сни пророчі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867347
дата надходження 08.03.2020
дата закладки 10.03.2020
Він шукав її, а вона його
У потоці життєвих доріг,
Що конче мали перетнутись,
Бо це були їхні Долі,
Неминучість,
Запрограмована Всесвітом.
Для неї він став Повітрям,
Вона для нього Сонцем,
Бо на відстані зігрівала його душу,
Що уже починала забувати,
Що окрім бруду є ще непідкупність,
Чистота сутності,
Котра непідвладна ні волі розуму,
Ні плинності часу, ні чварам,
Що є лиш нашаруванням,
Дань хижачці-цивілізації,
Яка здатна спотворити
Внутрішній світ слабких
Та не в змозі подолати того,
Що відчувають двоє,
Обійнявшись душами.
Душі стають стовпами,
Котрі підпирають небо.
08.03.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867362
дата надходження 08.03.2020
дата закладки 10.03.2020
.
О, ні, цикадо!
Сумної ще не треба,
бо не осінь ще.
Ще дух мій бадьориться,
ще з серця пісня лине.
.
Осінь молода
і сум їй ще не знаний.
Ще легкі думки.
Зелене листя кленів
шепочеться на гіллі.
.
Холодна роса
блищить в осінніх травах.
Жалібні пісні
співають вже цикади,
відчуваючи кінець.
.
В гірську оселю
давно вже не заходить
ніхто, крім вітру.
У вечірніх сутінках
цикад прощальні співи.
.
Голоси гусей
в високім небі чую.
Осіній ранок.
Летять в краї далекі
птахи. Щасти в дорозі!
.
Осінні квіти
ароматом піль терпким
наповнили кімнату.
Разом з букетом
цвіркуна принесли в дім:
сюрчить собі весь вечір.
.
Іще не бачу,
та пахощі впізнала
пізніх хризантем.
Це їх осінній вітер
приніс з старого саду.
.
Коники сюрчать
в полях осінніх. Щойно
осінь почалась.
Днів сонячних багато
ще обіцяє небо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866602
дата надходження 01.03.2020
дата закладки 01.03.2020
Падає зірка
і мрія чиясь гасне
не розцвічена.
.
Свічка у вікні –
сумна осіння тризна
по минувшині.
.
Місячне сяйво.
Лежить поперек стежки
Довга тінь сосни.
.
І літо й зиму
жебрак мандрує світом.
Небо - прихисток.
.
Плавучий мостик
комашки утворили.
Я під ним стою.
.
Вниз головою
повис жучок на гілці.
Світ перевернувсь.
.
Раптова злива.
Маленьких каченяток
потоком змило.
.
Самотня хижка.
Росте посеред стежки
кущик полину.
.
Будда народивсь.
8У той же день із Ним я
побачила світ.
.
Збігають краплі
по листках дзвінкі униз.
Ллє, немов з відра.
.
Ах, веселощі!
Сонячні промінчики
іскряться в росі.
.
Згадую батьків…
Живе скорбота в серці
вже багато літ.
.
Тінь від дерева
закрила квітам сонце.
Не веселий світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866597
дата надходження 01.03.2020
дата закладки 01.03.2020
Знічено лютий
за пазухою пестить
весняні квіти
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866547
дата надходження 01.03.2020
дата закладки 01.03.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZSL3YgINKlc[/youtube]
Три! Два! Раз!
Нананана-нанана-нана-на-на
Нананана-нанана-нана-на-на
Нананана-нанана-нана-на-на...
Ну й нехааай дощ невпинно йде,
Викликом стааав цей суворий день,
Але ніщо у нас не вкраде
Любов життя!
В двері прохооодь, до вогню сідай,
Щоб бути з тобою, я все віддам;
Не відбере невмолимий час
Тих мрій у нас!
Серце б'є мов набат - всяяякраз!
Ми сильніші стократ, коли єєєє шанс,
Не змарную його, бо є те, що поєднує нааа-аас.
Ти живеш, щоб буть моєю,
А я живу аби кохать тебе,
Нам стежиною своєю
Йти у сві,т і хай життя скрутне -
Бог так склав зірки на небі,
Вірю - він не кине нас тепер,
Бо ти живеш, щоб буть моєю,
А я живу аби кохать тебе.
Світло гаси, будьмо при свічах,
Втому мою ти не помічай,
Посмішки лиш сяють хай на губах -
Пройдем наш шлях!
Руку мою що є сил тримай,
Довга дорога в життя, й нехай
Шлях наш важкий, але двоє нас, і це
Наш бій, наш шанс!
Ми плече до плеча - всяяяякраз!
Нас не пройме печаль, поки єєєєє шанс,
І я знаю - ти поруч допоки не вийшов мій чаааа-аас,
Ти живеш, щоб буть моєю,
А я живу аби кохать тебе,
Нам стежиною своєю
Йти у світ, і хай життя скрутне -
Бог так склав зірки на небі,
Вірю, він не кине нас тепер,
Бо ти живеш, щоб буть моєю,
А я живу аби кохать тебеееее, йеа!
Соло
Серце б'є мов набат - всяяяяякраз!
Ми сильніші стократ, коли є шанс,
Не змарную його, бо є те, що поєднує НАААС!
Ти живеш, щоб буть моєю,
А я живу аби кохать тебе,
Нам стежиною своєю
Йти у світ, і хай життя скрутне -
Бог так склав зірки на небі,
Вірю, він не кине нас тепер,
Бо ти живеш, щоб буть моєю
А я живу аби кохать тебе...
(Бо) ти живеш, щоб буть моєю
А я живу абииии ко-хать-те-бе!
Нананана-нанана-нана-на-на
Нананана-нанана-нана-на-на
Нананана-нанана-нана-на-на
Нананана-нанана-нана-на-на!
Оооо-уоооо-оооо-уооо
Йеее-йееее-йеіее-ге-гей!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ahf2B_eZUc4[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=T6oyujbaw1E[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866484
дата надходження 29.02.2020
дата закладки 29.02.2020
Небо валиться,
Розбурхане громами.
Летять градини.
.
Захлинається
від люті пес припнятий.
Справно служба йде.
.
Безпорадний біль
Надію зневажає.
Руйнується світ.
.
Тріскає земля,
Морена спекотою.
Ні хмариночки.
.
Пригортється
До мами дитинчатко.
Ніжність теплих рук.
.
Краса любові –
Квітучий сад весняний.
Поцілунку смак.
.
Німіють ноги,
Пройшовши кілометри
Далекі мандри.
.
Зникають тіні
У полудневу пору.
Спекотне літо.
.
Зім’яті думки
Летять сміттям в корзинку.
Неспромоги час.
.
Розкішна жінка –
принада недоступна.
Байдужий погляд.
.
Невільник стогне,
Кайданами прикутий.
Покута вогнем.
.
Заручник долі –
вогню першопроходець.
Гартування шок.
.
Безумства дотик,
Мов крижаний осколок.
Холодне серце.
.
Скаче горобчик
По стежці літнім ранком.
Джміль гуде в траві.
.
Довге мовчання
Не розвиває мову.
Говоріння смак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866468
дата надходження 29.02.2020
дата закладки 29.02.2020
ПОГОВОРИМО ПРО ХОКУ (ХАЙКУ)
Тривірш, що виник в японській поезії шляхом відділення перших трьох рядочків від вірша ТАНКА. Найкоротший вірш, який складається з 17 складів.
Записується в три рядочки. Середній – найдовший, а крайні – короткі. Хоку – не завжди 5-7-5.
Пишеться простою розмовною мовою. Тут яскравіше ніж у живопису проявляється тонке відчуття чотирьох настроїв: САБІ, ВАБІ, АВАРЕ, ЮГЕН.
САБІ – тиха і трепетна самотність. ВАБІ – безкінечний спокій, печаль, журба.
АВАРЕ – сумна чарівність речей (форма Великої Пустоти). ЮГЕН – таємничість.
Джерело хоку – життя: Природа, Бог і Людина в єдності.
Для хоку важлива сезонність: зима, весна, літо, осінь.
Хоку пишеться в теперішньому часі: нема ні вчора, ні завтра.
Як знати чи цей тривірш є хоку?
Якщо після прочитання ти зможеш пензлем намалювати картинку, то це і є хоку.
Хоку – це не почуття, а споглядання, роздуми, припущення, здогадки, передбачення, домисли.
Вчися правильно читати хоку. Читай вголос і повільно, роблячи паузи на розділових знаках. Включай уяву і вміння бачити не сказане.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866469
дата надходження 29.02.2020
дата закладки 29.02.2020
Стрілою в душу
Слова: Вкраїна гине.
Сон, а чи ява?
Повірити не сила –
Реальність дій шокує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866359
дата надходження 28.02.2020
дата закладки 28.02.2020
Пориви вітру.
На стежці під ногами
Побите листя.
.
Пориви вітру
помалу затихають.
Дивлюсь у вікно.
.
Діставшись лісу,
затих нестримний вітер.
Тиша на полях.
.
Поміж листочків
Вербиці над водою,
Тихо вітер спить.
.
Нестримний вітер,
До лісу долетівши,
Стримав норов свій.
.
Пориви вітру
Знесилились помалу.
Легкий шелест трав.
.
Снігами крутить
Оскаженілий вітер.
Завиває звір.
.
Гілля ламає
І кидає додолу
Лютий вітрюган.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866361
дата надходження 28.02.2020
дата закладки 28.02.2020
Спутані думки,
Стриножені безсонням.
Примусовий тлум.
Минає ніч-химера
Розслаблено потворна.
Фантазійний літ
Оправданий не завжди.
Переймай. Спиняй.
Пускай у світ пташину,
Що зветься соловейком.
Фантазує ніч
Без хвилі відпочинку.
Казка на яву.
А, може, й користь буде
Для творчості в прийдешнім?
Іду у пошук
Пізнань, що Бог розсипав
Перлами в цей світ.
Збирай їх по краплинці:
Багатство це – для тебе!
Проганяю сон,
Працю пропонуючи
Стомненим мізкам.
Бадьорися, ніч - як день
Творчістю збагачена.
Не сплю. Чекаю,
Коли пегас надлЕтить.
Не смішіть мене.
Цей кінь, хоч й крила має –
Моїх думок не знає.
Холоне серце
В глухих осінніх ночах.
Слово мовчазне
Розвихрюється в думці,
А виходу не має.
Знеможена ніч
Вітрами обезкровлена
Нидіє, мовчить…
Мариться світанку мить,
Слів піснею озвучена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865787
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 23.02.2020
Тріпоче гіллям сакура самотня.
Сніги... Сліди... Засипало усі...
І ми удвох весною, мов сьогодні,
Стояли біля неї у росі.
Змінились пори, заховався промінь,
Палкого літа, осені просив,
Щоби вернула наш магічний спомин,
Частиночку незримої краси.
...Прийшла зима, відрізавши дороги,
Нові натомість в сад мій провела.
Куди ж ведуть епічні епілоги?..
Світи незнані... Візерунок скла
Укаже шлях... Весна тепло народить –
Заквітне все... І сакура сумна...
© Володимир Верста
Дата написання: 30.12.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865766
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 23.02.2020
Летять ворони
По харч, ведмеді наче.
Зів’яле літо.
Душі сльоза-перлинка
На айстру тихо впала.
.
Не живеш тоді,
Коли нема натхнення.
Волочишся ж бо.
Та як читати славно
Написане вже кимось.
.
В позички іду,
Щоб і собі скупнутись
В повноводді слів.
Проснутися б і знову
В незавершений політ.
.
Облітає мак,
Що цвів у жовтім житі.
В’яне літечко.
А дні-слова минають,
Пелюстками сну летять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865654
дата надходження 22.02.2020
дата закладки 22.02.2020
Зелена повінь
З небес на землю ллється.
О, прозріння мить!
..
Осіння яса
Враз хлинула у спогад.
Одинокий вовк.
.
Лукава гречка
Манить кохання медом.
Заздрісний місяць.
.
Бавиться з сонцем
Мале дівча у жмурки.
Колискова гра.
.
Танок шаленства
Горить в інстинкту гоні.
Молитва вогню.
.
Пробуджуються
Серця, мов брость вербова.
Зелень гаївок.
Згорає свічка:
У білий день згорає.
Милосердя суд.
У срібні ризи
Облачилася зима.
Іду до утрені.
Вимальовує
Мороз на склі віконнім
Крила ангелів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865656
дата надходження 22.02.2020
дата закладки 22.02.2020
ты замерзаешь в созданном мной
аду
ад это вечно холодные стены
рая
когда-нибудь тонны тёплых снегов
сойдут
и севшее тёмное солнце в твоём
оттает
мой дом с одним уцелевшим окном
не спит
дороги размыты во́лнами льдов
талых
небо краснеет закатом недавних
битв
ночь холодней на ещё один стих
стала
имя моё пропиталось твоим
днк
иногда хочется просто его
не помнить
и не хотеть тебя больше в себе
искать
в глухом лабиринте без выхода
с сотней комнат
мы помещаем себя внутрь чужих
квартир
не заполняя теплом их пустую
ёмкость
это наш ад
персонально холодный
мир
мир для двоих он всегда одному
сдаётся.
[youtube]https://youtu.be/7KxMB-RSIX8[/youtube]
*фоновая композиция –
Subheim «Trails»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865645
дата надходження 22.02.2020
дата закладки 22.02.2020
Я люблю свою мову,
Свято-дзвінкоголосу.
З переливами Сонця,
Співами солов'я.
Із колором блакиті,
пшеничним колоссям,
І теплом материнським,
І зі словом " Земля".
Я люблю свою мову
Із "теплом" і "коханням".
Райдужним перевеслом,
Дзюркотінням води.
То ж несімо її-
Нехай в душах воскресне
Забренить і поллється
І туди,і сюди...
Я люблю свою мову,
Мову степу і квітів,
Водоспадів стрімких
І Яскравих заграв,
Говорімо на ній,
і дорослі,і діти.
І шануймо,найкращу,
Хто б вам що не казав!
Я люблю свою мову,
Дітям ніжну колиску,
Голосисту,п'янку,
Срібну і золоту.
Журавлинно-калинну,
Із порічок намисто.
Дивоцвітом багату,
Найкращу й святу.
Я ЛЮБЛЮ СВОЮ МОВУ!
22.02.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865621
дата надходження 22.02.2020
дата закладки 22.02.2020
[b][b][color="#1100ff"][i]Іще мовчить між берегів ріка -
Ще не пора обіймам зеленіти.
Сховаю душу в сірому зеніті,
І заколишу тишу у руках.
Німий пейзаж, але дзвінка печаль
Розтанула в холодному світанні,
Де ти спивав весну мою востаннє,
Знімаючи всі опіки з плеча.
Холоне час і небо знов мовчить,
Ми береги, туманом оповиті.
Побудь мені тим птахом в верховітті,
І поверни
очам моїм
блакить.[/i][/color]
[/b]
[b][b]Фото автора. Річка Стир.[/b][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864405
дата надходження 10.02.2020
дата закладки 11.02.2020
[youtube]https://youtu.be/IJd04CDVYck[/youtube]
Ти маєш знати
Той вогонь в моїх очах,
Йому палати, є
Допоки плине час
Зроблю все для тебе і -
Ким схочеш стану я,
Аби ти знов була моя.
Тобі я хочу вірши читати мов поет,
Тебе я мрію вловити до своїх тенет,
І знай я віддам тобі
Кохання і життя,
Аби ти знов була моя.
Жадана, єдина,
Перед тобою на коліна
Готовий навіть впасти я,
Аби ти знов була...
Чекаю хвилину
Коли скажу: "Тебе не покину,
Й назАвжди залишаюсь я,
Аби ти знов була моя"!
Оуєієєє
Ти просто згадай,
Як ми дали слово:
Хоч пекло, хоч рай -
Ми разом до скону,
І слів наших зов,
І віру в любов,
Пісні і молитви -
Лиш ними я жив
І у серці хранив я їх,
Аби би ти зно-оов!...
Жадана, єдина,
Перед тобою на коліна
Готовий навіть впасти я,
Аби ти знов була...
Чекаю хвилину
Коли скажу: "Тебе не покину,
Й назАвжди залишаюсь я,
Аби ти знов була моя"!
Твій одяг у шафі навіює сум,
Я чую, як пахне твій старий парфум,
У кожній картині тебе впізнаю,
Я все що завгодно зроблю!..
Соло
Тобою я жив
І в серці зберіг ТЕБЕ!
Жадана, єдина,
Перед тобою на коліна
Готовий навіть впасти я,
Аби ти знов була...
Чекаю хвилину
Коли скажу: "Тебе не покину,
Й назАвжди залишаюсь я,
Аби ти знов була моя"!
Аби ти знов була моя...
Аби ти знов була моя...
Аби ти знов була ....
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=59NoqP02ZYM[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864416
дата надходження 11.02.2020
дата закладки 11.02.2020
В осінній тиші
ріка відпочиває.
Сонні береги.
Біла чапля вдалині
На одній нозі стоїть.
Випробовує
Терпінням Бог людину.
Сталь гартується.
Натруджені рамена
Тиснуть долі тягарі.
.
Розливається
Туман ранковий лугом.
Зозуля кує.
Мантачить дядько косу,
В отавах заросившись.
.
За руку водить
Мене пустунка Муза.
Жити вчить мене.
Писати вірші учить
Не жартома – серйозно.
.
Старості нема.
Існує лиш перехід
В новий форми вид.
І то є припочатком
Істини пошукувань.
.
Складні мотиви
в симфонії життєвій.
Аж серце мліє...
Із мороку до світла
веде поета слово.
.
Не відбудеться
побачення сьогодні.
Невблаганне -НІ!-
в куток глухий загнало
мелодію, що серце
так трепетно співало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864230
дата надходження 09.02.2020
дата закладки 10.02.2020
Зима благає
у сірі жменьки долин
трішечки снігу.
Байдуже мчать в небесах
Набундючені хмари.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864006
дата надходження 07.02.2020
дата закладки 07.02.2020
...а під ногами
рип-рип - зимоньки звуки.
А чи надовго?
* * *
Образа... Його
погляд - у телеекран,
її - на світлину...
* * *
Не мало є дат
і в нашому житті.
Не кожне - свято...
* * *
Додався ще рік..
Одним, може, на радість,
Іншим - на думки...
* * *
Буває і так :
"Давай поговоримо..."
Сімейна рада.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863360
дата надходження 02.02.2020
дата закладки 05.02.2020
Згадує осінь,
Як літо літувала.
Молодість пройшла.
Тепер уже у гості
Заморозки перші йдуть.
.
Мелеться мука.
Довга черга до млина
Весело гуде.
Смак домашнього хлібця
У кожного на думці.
.
Не проти й місяць
На сонечку погрітись.
Морозець пече.
.
Не звикли ноги
Ходити по асфальту.
Легко йдуть в селі.
.
Лежить у мами
Тягар років на плечах.
-Нести доки ще?-
Думає старенька.
-Многая вам літ!-
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863527
дата надходження 03.02.2020
дата закладки 03.02.2020
Живеш на німо, ідеш - без віри.
То серцем в терни, то суттю в прірву.
В шуканні вічному повноти
із порожнечею вже на "ти".
То дух смиренний, то плоть жагуча...
Куди прямуєш, "себе ведуча":
шукати істин? Себе знайти?
...Не суть зловити, весь сенс - іти.
Розбиті маски, щербатий край.
Костюм сценічний - в ганчір'я. Хай!
На перехресті своїх прозрінь
стоїш одягнена в світло й тінь.
Життя безлике, із клаптів шкіри.
Собою повна в хаосі прірва.
Приймати даність, свій брати світ -
про щастя вільний створити міт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863328
дата надходження 01.02.2020
дата закладки 02.02.2020
А що всередині тримаю?
І що назовні вирина?
Дійти у пам'яті до краю...
Навпроти того ліхтаря,
де я б чекала на пероні
на потяг, і на первоцвіт
і вікна танули б холодні
а на табло exit... еxit...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863163
дата надходження 31.01.2020
дата закладки 31.01.2020
Повалилася
Стара верба у воду.
Зжовкло листячко.
Вечірнє сонце в хвильках
Виблискує, іскриться.
.
Просинайсь. Не спи.
Життя й вночі цікаве:
Вірші пишуться.
.
Коник ледве йде,
Зоравши в полі нивку.
Заходить сонце.
.
Біжить струмочок
У лузі веселенько.
Неба синя вись.
.
Стомлений коник
Ледь тягне вгору воза.
Батіг: цвьох та цвьох.
.
Палає ватра.
З соснового поліна
Скапує смола.
.
Закривають цвіт
Квіти польові. Ніч
Насувається.
.
Промінь сонячний
В росинці кришталевій.
Кольоровий світ.
.
Листячко тремтить
Осикове. Та ж вітер
Не дмухав іще…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863057
дата надходження 30.01.2020
дата закладки 30.01.2020
Життя збігає
У трудоднях й хворобах.
Швидко так летить.
Серце вчиться мудрості
В скороминущім часі.
(Псалом89)
.
Років сімдесят
відведено людині.
До вісімдесят
Продовжити їх зможе
У кріпості й здоров’ї.
(Псалом89)
.
В долині смерті
Людину страх проймає.
Та я не боюсь.
Господь, мій Пастор Добрий,
Веде мене за руку.
(Псалом 22)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862981
дата надходження 29.01.2020
дата закладки 29.01.2020
Безсилля
.
Скажений вітер
Гне долу в полі квітку.
О, безсилля мить!
.
Гнеться до землі
Під вітром в полі квтка.
Пронизливий зойк.
.
Вітер квітку гне.
Не втримати стебельцю
Пишної краси.
.
Ні, не втриматись
На квіточці пелюсткам.
Вітер лиходій.
.
Квіточка мала
У полі, мов сирітка.
Вітру дикий шал.
.
Не усміхнеться
До сонця квітка в полі.
Понищений цвіт.
…………….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862978
дата надходження 29.01.2020
дата закладки 29.01.2020
*
з сухої трави
богомол
стрибнув мені на плече
– прощавай, літо!
*
суботній ранок
каштанів осінній стриптиз за вікном
тягне туди, де пиво
*
вітер жбурляє в лице
білих акацій цвіт
згадую
зиму в Очакові
*
мої рукописи і шкарпетки
по всій хаті
– дружина у відрядженні
*
ніч шкрябає у вікна
пальцями дерев,
наче випрошує хліба.
чайник тужливо кричить на плиті
розплескує воду.
*
целофанові краватки тріпочуть
на шиї трави –
безтурботні поля Батьківщини
*
сонце над фермою
ворони на винограднику –
я живу в цьому селі
[i](Парутине, липень – серпень 2009)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862928
дата надходження 29.01.2020
дата закладки 29.01.2020
Закохалась осінь в літо,
Ласками його зігріта,
Засвітилася іскристо,
Усміхалась променисто.
Відлетіло тепле літо,
Павутинкою обвите,
Не лишило їй ілюзій.
Посмутніли очі в тузі —
Умивалася сльозами —
Рясно хлюпала дощами.
Та любов одностороння
Нареклася міжсезонням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862818
дата надходження 28.01.2020
дата закладки 28.01.2020
[i]А люди є різні, люди - усілякі. І не кожному ти по душі. Тримайся осторонь їх. Знайди собі власний нічліг серед болотяних снів, де не буде видно твоїх слідів.
Тихіше...тихіше...Глянь, як складається очерет у ліжко, а папороть - замість подушки. І жаби - будівничі зведуть стіну із комишу : шу - шу, шу - шу, шу - шу. Навіть найкращий детектив сюди не добереться - спокій голові та вухам. Віддай перевагу рухам танцю сонливих зірок. Побачиш, як розвіється морок фатальних образ минулого часу...Джазу просять думки. Цвіркуни - музики уже поруч. І місяця обруч підтримає ритм.
А люди розбіжаться по справах та буде снитися ще довго оправа альтернативи буття.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862729
дата надходження 27.01.2020
дата закладки 27.01.2020
Тремтить в обіймах
дівчинки в білім платті
брудне цуценя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862417
дата надходження 24.01.2020
дата закладки 24.01.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XImuhV3e2zk[/youtube]
Ти - знак, ти - дар,
Ти - тайний долі дар;
Я так тужу,
Без тебе я тужу.
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм,
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм,
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм,
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм.
Ти - знак, ти - дар,
Ти - тайний долі дар;
Ти - кайф, прикол,
Ти просто рокнрол!
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм,
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм,
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм,
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм!
Ти - знак, ти - дар,
Ти - тайний долі дар,
Ти - кайф, прикол,
Ти - просто рокнро- У-ОООООО-Ол!
СОЛО
Ау!
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм,
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм,
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом моїм,
Ти стань, ти стань, ти стань рокнролом мої-і-і-ііііім!!!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lLZvJ_rtZO8[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861914
дата надходження 19.01.2020
дата закладки 24.01.2020
Украдена ніч полонила дві тіні,
Яскравий сновида палав каганцем,
Збентежені зорі цвіли в мерехтінні,
Де двоє зустрілись попід ялівцем.
Сплітались обійми, гойдалися трави,
Слова і бажання зійшлись в унісон,
Вуста розпашілі із присмаком кави
Украли цю ніч і порушили сон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861818
дата надходження 19.01.2020
дата закладки 19.01.2020
[youtube]https://youtu.be/iU0BNQvzkSo[/youtube]
Шану віддам тим, хто вірив в диво і
Шану віддам тим хто в злиднях /жив...
Шану віддам (тим), хто зібрався з силами
Й не заливав чорне лихо слізь/ми!
Цей шлях торував відчайдушний і спраглий,
Цей шлях торував той хто прагнув/ змін...
І коли ім'я твоє люди назвали -
Чи вийти вперед наважишся /ти?!
Є-Є-Є
Не варта того дорога,
Аби за юрбою услід /іти!
Життя най капкани ставить знову -
Тримайся того у що так віриш ти!
У радість повір після дня сумного,
Що праведні й грішні складні й прості -
Всім жити дано для того,
Щоб вірити в себе, й щоб вірив ти!
Бо світ чекає тебе! – є – є оу-єіє
Шану віддам від самого серця
Тому, хто готовий скоряти світи,
Тому, хто за щастя і правду б'ється
І вперто іде до своєї / мети!
Є-Є-Є
Не варта того дорога,
Аби за юрбою /услід іти!
Життя най капкани ставить знову -
Тримайся того у що так віриш ти!
У радість повір після дня сумного,
Що праведні й грішні складні й прості -
Всім жити дано для того
Щоб вірити в себе, й щоб вірив ти!
Бо світ чекає тебе – є – є оу-єіє
Бо світ чекає тебе - є – є оу-єіє
СОЛО
Не варта того дорога,
Аби за юрбою /услід іти!
Життя най капкани ставить знову -
Тримайся того у що так віриш ти!
У радість повір після дня сумного,
Що праведні й грішні складні й прості -
Всім жити дано для того,
Щоб вірити в себе, й щоб вірив ти!
Бо світ чекає тебе – є – є оу-єіє
Бо світ чекає тебе - є – є оу-єіє
Нам жити дано для того О-о-у-є-є
Всім жити дано для того О-о-у-є-є
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qF3D2oiy6YA[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861195
дата надходження 13.01.2020
дата закладки 15.01.2020
Як хвиля,накотило.
І ти шукаєш класний статус ,знов.
Посміється з тебе ніч.
Безсоння -це ще не любов.
Думки,що зашарілися від твого марафону.
І пристрасть,від недавна,до телефону.
Сердечко, смайлик,крапки, знаки питання.
Посміється з тебе день.
Досі віриш в кохання))
Але душа не зважає.
Фарбує твій час .
Знову літаєш,мрієш.
Укотрий раз.
І байдуже,хто насміхнеться .
Важливо,насправді лиш те,
Що серце прискорено б,ється.
І в січні-весною цвіте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861356
дата надходження 15.01.2020
дата закладки 15.01.2020
Цикади голос
Який? – Не уявляю.
Літній солоспів.
.
Багато очей
Дивляться на місяць.
Ночі таїна.
.
Зникають швидко
В тумані перехожі.
Осінній ранок.
,
Сухий метелик
Висить на павутині.
Трагічність долі.
.
Недоглянутий
Вазон зацвів весною,
Прагнучи життя.
.
Нанизую
Намистинки-тривірші.
Скарб безцінний мій.
.
Ловлю в долоні
Дощу сріблясті нитки.
Купіль весняна.
.
Весна за вікном.
Палата лікарняна
Сумом повниться.
.
Паде беззвучно
Лапатий сніг на землю.
Зима-красуня.
.
Чом ховаєшся,
О, віч моїх утіхо?
Сумний нині день.
.
Туман густіє.
І ось уже не видно
Вулиці з вікна.
.
Відпочиваю
Від справ своїх домащніх
Тепле море. Пляж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861041
дата надходження 12.01.2020
дата закладки 13.01.2020
Коли мене пустив ти на поріг
Таку чужу, до болю незнайому,
Мені здалося – розпізнати зміг,
А відчуття – вернулася додому.
В очах твоїх ледь вгадувався трем,
Забула враз я остраху скемління,
Пташинно серце тріпотіло лем*,
Як розпускала по тобі коріння.
Я проростала – воля не моя
/Пантера плям не виведе довіку/,
Мов розуміла: ти – моя земля,
А я – зерно з комори Еврідіки.
*Лем – лише.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860932
дата надходження 11.01.2020
дата закладки 11.01.2020
Не змінилося
ніщо з моїм приходом
у цей світ земний.
Й не станеться нічого,
коли піду в нікуди.
.
У світі злому
хай мудрий німим стане.
Сліпцем - видющий.
Тоді ніхто не зможе
завдати йому шкоди.
.
Не спокушайся
ні золотом ні сріблом.
Перлів не бажай.
Дивись: он старець ходить,
та його дух царює.
.
Не бажай хвали,
бо меч над головою
вже занесений.
Зганьбить підступна доля –
не отруїсь хвалою.
.
Краплинок безліч
води у океані.
Порох – твердь земна.
Неначе муха в світ цей
ти залетів, одначе.
.
Тихо відійду
з мінливості цієї.
Сліду не лишу.
Мене хай зневажає,
хто думав жити вічно.
.
Квітуче життя
осиплеться із цвітом.
Прийде час такий.
Тільки місяць з поміж хмар
після нас світитиме.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860142
дата надходження 03.01.2020
дата закладки 04.01.2020
В саду осіннім
азалія відкрила
обійми сонцю.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860130
дата надходження 03.01.2020
дата закладки 04.01.2020
Іскриться вино
червоне у бокалі.
Міраж пустелі.
.
Дика уява
кричить німотним криком.
Ніхто не чує.
.
Сниться калина
червона біля хати.
Сум одвічний мій.
.
Пророчить осінь
зимову ностальгію.
Нині ще не так.
.
В уяві квітне
трояндова долина.
Подих парфумів.
.
Мигтять сузір’я
у небесах вечірніх.
Тиха розмова.
.
Вінець життя-
Збірки віршів видання.
Самоствердження.
.
Прилипла муха
до стрічки «мухоловки».
Скільки вже їх тут!
.
Кує зозуля.
Там, де її почують,
що там, селище?
.
На світанку вздрів:
найперше – туман білий,
потім – річка й луг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860145
дата надходження 03.01.2020
дата закладки 04.01.2020
Прийшла зима...
Глибою снігів здавила простір.
Сяйвом білизни
розсунула даль горизонтів у безкінечність.
Стиснула світ в кулак холоду,
незайманістю снігопаду стерла безслідно втому
заношених в будні днів.
Час спинився.
Шоб почати свій ледь вловимий рух ,
довжиною в зиму.
Щоб розтягнути безпросвітність ночі
аж до весни.
І дихати холодом в груди,
загойдувати розум безкінечністю колиса́нок
грудня, січня і далі -
аж до кінця терпцю.
Аж до хвилини, коли
втомиться душа від спочинку
і потягнеться до болісного пориву: "Рости! Пора...рости..."
Доки не втомиться земля
від тиші зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859667
дата надходження 29.12.2019
дата закладки 30.12.2019
Колише око
Ревного плачу сльозу.
Ангела крило.
.
Здіймаю радо
З душі життя окови.
Священнодійство.
.
Переливаю
У звуки сліз краплинки.
Святе натхнення.
.
Співаю пісню.
Стару і незнищенну
Риму вік не стер.
.
Квітують айстри.
Осінній день наповнивсь
Сонячним теплом.
.
Дзвенить джерельце.
Вилітають з бульбашок
Духи водяні.
.
Крізь туманний біль
Дивлюся в зимні очі.
Відпливає світ.
.
Іду по світі
Одвічним подорожнім.
Сонця щедрота.
.
Щастя нічиє
Струменить з твоїх очей.
Причащаюся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858905
дата надходження 23.12.2019
дата закладки 23.12.2019
Стара хата.Піч.
Б.ється полум,я у ній.
Я,малий, гріюсь.
* * *
Он, пасеться кінь
на лузі. Але сумно
йому:"Чому сам?"
* * *
Вигнулась хмара,
переповнена дощем.
Вже би звільнитись...
* * *
І не віриться,
що вже стає минулим
коса.Батькова.
* * *
Не йди від мене,
не полишай. Ще, може,
є щось у серці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858829
дата надходження 22.12.2019
дата закладки 22.12.2019
[i]Ми - гвинтики маленькі круглі у складноподібному механізмі буття. Гуде планета епічно, наче один суцільний автомобіль, який їздить по колу днями - ночами, порами року, навантажуючи нас різним пресом, навіть стресом від його несамовитого гарцювання. І дим із труби забруднює повітря. І ржавіють думки від безвиході. І зорі дивляться згори мов викрутки.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858561
дата надходження 20.12.2019
дата закладки 22.12.2019
ТАНКА НА ВЕРЛІБРИ ОЛЕКСАНДРА СКРЯБІНА
.
Підступне слово,
Мов лезо входить в душу.
Ранена квилить.
У натовпі ховаюсь
Й зникаю непомітно.
.
Минає швидко
Недуга, що коханням
Названа була.
Іржею узялися
Й риплять слова порожні.
.
Щасливе життя
Буває тільки вдома.
Ранки сонячні.
Не трапилось нічого…
Спорожнів мій силует.
.
Скрегіт ре-бемоль
З-під ложки виникає.
Гучно в стінку б’є.
Авангардна музика
Зависла у повітрі.
.
Стежкою іду
Й в тісні ворота входжу.
Простір замкнутий.
Звучання тихе ліри,
Де плуг ріллею ходить.
.
Розуміє Бог
Мої думки і вчинки.
О, жорстокий світ!
Живу тут з хижаками
Й хижацьку мову вивчив.
.
Дощик капотить
Зі стріхи просто в діжку.
Відра повні вже.
В селі, де нема річки,
Вода для прання буде.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858810
дата надходження 22.12.2019
дата закладки 22.12.2019
ХОКУ НА РІЗНІ ТЕМИ
.
Слухаю концерт
Застудженого вітру.
Вогонь в каміні.
.
Лукаві слова
Обросли реп’яхами.
Колючка в серці.
.
Слово – не камінь.
Крилом змахнувши, птаха
Відлітає в світ.
.
Тепло дарую
Сніжинці на долоні.
Не сподобалось.
.
Льодяне серце
Не б’ється більше в грудях.
Холодна вічність.
.
Народжена змією,
Усе життя плазує.
Неможливий злет.
.
Пасеться коза
У сквері. Поряд песик
В траві щось знайшов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858811
дата надходження 22.12.2019
дата закладки 22.12.2019
***
Мовчу. Ім’я моєї музи – Тиша.
Пекуча і гучна лавина мрій
Пустелю ночі у душі залишить.
В чорнилі оніміє гріх і грім.
Мовчи. Хай душу до кінця розчинить
Вино ілюзій та нектар зі сліз.
Розсій по небу золоті перлини.
Думками не торкнися до землі.
Мовчання нас погубить і врятує.
Віддам я вітру безсловесний лист.
Не промовляй ім’я любові всує…
Хай вічно в тиші мріє і болить.
***
Моє мовчання і твоя байдужість
Змикаються в обіймах самоти.
Я замерзаю у пекельній стужі
Між мертвих фраз, які тепер нести.
Несказані мотиви, як і вірші,
Давно розтали, наче перший сніг,
І ми удвох серед німої тиші
Героями зробились інших книг.
Я залишаю ці блокноти датам —
Нехай розкинуть вірші в календар.
Я зачиняюсь у пустій кімнаті
З тобою, музо... Вип’ємо нектар?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858529
дата надходження 19.12.2019
дата закладки 19.12.2019
Хазяйські коні
стриножені пасуться.
Ситі, безкрилі.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858384
дата надходження 18.12.2019
дата закладки 18.12.2019
21. Нена́висний мені цей крик.
До спокою з дитинства звик.
22. Люблю улітку я годить
Черешнями сестричці,
Купатись в річці і ходить
Босо́ніж по травичці.
23. Боро́́давку ти не чіпай.
Це небезпечно, так і знай.
24. Вира́зно вмію я читати.
Мене хвалила моя мати.
25. Татусь виши́вану сорочку
Вдягнув і сів у холодочку.
26. Дід граблі́ нові приніс до хати,
Буде ними листя загрібати.
26. Ма́буть, почитаю.
Бо охоту маю.
27. Пави́ч хвоста свого показував
Тим, хто глядів, неодноразово.
28. Ота́ман зі старих віків
Водив в походи козаків.
29. Пере́ляк був у тітки Рузі,
Вона гадюку стріла в лузі .
30. Щоб по́милок не допускати,
Потрібно правила вивчати.
31. В піце́рії здійняв я вчора гамір.
«Помо́вч!» - мені моя сказала мама.
32. Тризу́б і гімн, і прапор , знай рідненький,
Є символами України-Неньки.
33. Чорно́зем є на півдні мого краю.
Чорно́слив я до крему добавляю.
34. Шовко́ву сукню Оля має.
Її на свята одягає.
35. Припиніть цей бе́шкет, люди,
Бо поліція прибуде.
37. Добу́ток – множення це дія.
Запам’ятай собі, Надіє.
38. Щоб в житті не натворив,
За́вжди правду говори.
39. Фо́рзац – це папір,
Що єднає обкладинку
І книжну серединку.
40. Без плаща і шпа́ги
Стану я на ва́ги.
В річку гли́боко пірну.
В ластах я пройдусь по дну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858090
дата надходження 15.12.2019
дата закладки 16.12.2019
1. - Що стоїш, як ста́́́́́́́туя?
- Думаю про ла́те я.
2. Обвисла в мене ще́лепа.
Стою, неначе те́лепень.
Учитель оком міряє.
І сам собі не вірю я.
Сидів я довго, парився,
З завда́ннями не справився.
3.О́лень аркушик знайшов.
О́лень вчитися прийшов.
́
4. Ка́мбалу їсть мама Лана,
Ку́рятину – тітка Яна.
5. У хліву є коза і корова.
У дровітні – сокира і дро́ва,
6. За́гадки Івасик прочитає.
Оля їх миттєво відгадає.
7. Ві́рші варто всім вивчати,
Щоби пам'ять тренувати.
8. Сядь собі у зру́чне крісло.
Прочитай про річку Віслу
Або вірш про шлях до зір.
Ко́сим поглядом не мір.
9. Йшла з дочко́ю мама Люба.
Розмовляли собі любо.
До́нька подружок зустріла –
Двох, на лавочці сиділи.
Книгу Оля з дому взяла,
В ній малюнки розглядала.
За́кладку тримала Клава –
Фіолетову, як лава.
10.Стань до лю́стра, зачешись,
В ти́гровий костюм вдягнись.
Де́щицю візьми горішків,
І пройдись до парку пішки.
Білок в парку погодуй.
А тоді додому дуй.
11.Спи́ну рівно ти тримай.
Тулуб свій не викривляй.
12. Це́нтнер важить тітка Мілка.
Пів – мішок із цукром.
Тонну – татова автівка
З титулкою – зубром.
13. Над проєктом тато працював.
Успіх цей проєкт у світі мав.
14. Дідусь сьогодні був в етері.
Розповідав про вікна й двері.
15. Алфа́віт треба знати,
Щоб швидко відшукати
Слівце у словнику
На «ер», на «пе», на «у».
16. Зо́зла ти слова не кидай.
Заспокойся, мудрість видай.
17. Кропива́ росте у лузі.
Ми нарвемо її, друзі.
В ній волосся будем мити.
Заблищить, як оксамити.
18. Ку́рятину я придбаю,
Запечу у печі.
Фо́льгу я і форму маю,
І приправні речі.
19. За́кладки Івась не мав,
Довго в книзі текст шукав.
20. [b]Пів аркуша [/b]в Олі Микола узяв.
[b]Півколо[/b] на ньому він намалював.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858088
дата надходження 15.12.2019
дата закладки 16.12.2019
[youtube]https://youtu.be/pdMX6c234ys[/youtube]
Нічка жарка - всім нема спокою,
Наче піт зірки на землю світло ллють,
Чаклуни і вуду тут дають такого,
Що з мітли і відьми впадуть.
Мов ковдру пітьми скидаємо ми,
Ближче до танцполу прорвемось, а там!..
До мене чудна підходить одна…
Заведусь - вогню їй задам!
Ссс
Нана нана нана нана-нана
Нана
аха!
[b]Ночі драйв[/b] - Місяць світлом грає
[b]Ночі драйв[/b] - спочинку нікому немає
[b]Ночі драйв[/b] - в шалену зону я ввійшов
Завмирає Серце, скипає кров!
Ночі-ночі-ночі-ночі драйв!
Я завівся__від фантазій Маргарити
Вже не знаю, сон то чи яв,
З нею ні хвилини хоч я і не молився -
Півночі на колінах стояв.
Ще сидів за столом із якимсь чуваком -
Пів зарплати в нього виграв уже,
Він в раж такий увійшов, що й забув з ким прийшов
Так, все - стоп!
Але Ви й гадки не маєте, що там далі було...
[b]Ночі драйв[/b] - Місяць світлом грає
[b]Ночі драйв[/b] - спочинку нікому немає
[b]Ночі драйв[/b] - в шалену зону я ввійшов
Завмирає Серце, скипає кров!
[b]Ночі драйв[/b] - ей, се ля ві
[b]Ночі драйв[/b] - ніч пала вогнями
[b]Ночі драйв[/b] - живи, радій на повну, бо
Жити нам лиш раз дано!
Ночі-ночі-ночі-ночі драйв!
Соло
Ммм
Нана нана нана нана-нана
Нана нана нана нана-нана
Нана нана нана нана-нана
Нана
Ау!
[b]Ночі драйв[/b] - Місяць світлом грає
[b]Ночі драйв[/b] - спочинку нікому немає
[b]Ночі драйв[/b] - в шалену зону я ввійшов
Завмирає Серце, скипає кров!
[b]Ночі драйв[/b] - ей, се ля ві
[b]Ночі драйв[/b] - ніч пала вогнями
[b]Ночі драйв[/b] - живи, радій на повну, бо
Жити нам лиш раз дано!
Ночі… ночі драйв!
Соло
Оуо
Ночі драйв
Аааа Ееее
[b]Ночі драйв[/b] - Місяць світлом грає
[b]Ночі драйв[/b] - спочинку нікОму немає
[b]Ночі драйв[/b] - в шалену зону я ввійшов…
У ночі-ночі-ночі-ночі драйв!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NaNi8j36Gio[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GLjyC2ZCnVo[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858033
дата надходження 15.12.2019
дата закладки 15.12.2019
Не я тебе кликала, і не мені тобі щиро радіти, зимо.
Отже, ти тут, тягнеш смерть за собою зриму —
Білу, безжальну, розгнівану і німу:
Скиглить, журбою принаджує — обніму.
З якого ти горя, зі скорбу чийого дому
Сієш тривоги криву безпричинну втому?
Хто тебе вирвав з тих чорних гливких пустель,
Аби проклинала усе, що живе й росте?
Чом скаженієш, як вчуєш в мені жаготу?
Зводять завії у пітьмі нічній Голготу,
Рве на собі сорочку тремка юга,
І корчиться, і сміється, і так ляга
На голі дороги, ніби коханця просить.
А він їй приносить сніги. Лиш сніги й приносить.
Наче все так, як треба, але не так.
Між небом і поїздом глухо гуде літак,
Глибоко в грунті ворушаться цибулини,
Холод від мене йде і до мене лине.
Носишся, зимо, по душах, мов по хатах—
Наче така, як завжди, але не та.
... і вранці перлисте мрево в гіллястій груші
Гойдає сумного птаха та день минущий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858029
дата надходження 15.12.2019
дата закладки 15.12.2019
Оніміло усе –
ніби вклякло
на довгі віки
золота лихоманка
опала з дерев
мов полуда
облітають слова
шелестять
під ногами
думки -
мовчазлива печаль
прохолодно
лягає
на груди
так
спиняється час
уповільнюється
суєта
так
крізь голі дерева
душа заглядає
у вічне
та іще не пора -
хоч спалила
молитва
вуста
ще словами вологими
подих
шепоче
незвичне
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857956
дата надходження 14.12.2019
дата закладки 15.12.2019
Ой скажи, стежино, чом радієш ранку?
Ти куди, стежино, так спішиш від ґанку?
Ой скажи, калино, чом схилила ґронця?
Чи тобі, калинонько, забагато сонця?
Ой скажи, стежино, чому заросилась?
Ой скажи, калино, чом ти зажурилась?
Та ж тобі, стежино, витися до хати.
А тобі, калинонько, радості чекати.
Порадіймо разом за дівчину любу.
Поведе миленький вже її до шлюбу.
То ж хиліться нижче, калинові ґронця.
До милого стежечка в'ється під віконця.
Ой скажи, стежино, чом радієш ранку?
Ти куди, стежино, так спішиш від ґанку?
Ой скажи, калино, чом схилила ґронця?
Чи тобі, калинонько, забагато сонця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857884
дата надходження 14.12.2019
дата закладки 14.12.2019
«Далекий шлях, а часу в нас так мало!»
(Франческо Петрарка)
Ми думали, що життя – це книга,
А це лише вервечка
Уламків часопростору
Нанизаних на нитку почуттів.
Вервечка, що тягнеться в темряву,
Яку перебирають пошерхлі пальці
Гончара, що майструє тіла
З липкої жовтої глини
Та прозорої води часу
(як легко вдивлятись в майбутнє!),
Ліпить собі іграшки –
Персонажів театру лялькового.
Вони грають йому смішну виставу
Про те, що смерть неминуча,
Грають і розбиваються,
Руйнуються
На порох сухий,
На пил під ногами босими
(Черевики давно загублені,
Бо набридло їх витирати
Від пилу зірок
Килимком під дверима Всесвіту).
Пошийте хтось завісу смугасту –
Треба ж цій драмі антракт
Хоч інколи влаштовувати,
Щоб ляльки могли усвідомити,
Що сценарій мелодрами глиняної
Написано сірими чорнилами,
Пером крила чорного крука,
Що дзьобав падло
Мертвого тіла Галактики.
А коло гончарне все крутиться,
Глину руки старезні місять,
У променях злих зірок
Нові іграшки-пищики випалюються…
А над квітами ґоґодзів
Гудять джмелі волохаті:
Сторожі запашної неплинності,
Вартові нових хвилин нетлінності.
Слухайте їх гомін прозорокрилий –
Може тоді щось втямите,
Перш ніж сховають вас
У ящик тисовий
Для глиняних іграшок-пищиків
Струганий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857676
дата надходження 12.12.2019
дата закладки 12.12.2019
Поклич тим іменем,
Яким лише ти кликав
Мене колись, у давнину.
Не помилюсь: вгадаю серед тисяч.
Пам’яттю небес сягну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857200
дата надходження 07.12.2019
дата закладки 07.12.2019
Тривожиться душа моя
за долю України...
Невже святий наш Боженько
дозволить у руїни
перетворити рай земний,
святі поля, прадавні,
загине рід козацький весь
і справи його славні
забуті будуть у віках
назавжди?.. Гей, навіки
не буде цього! Знайте всі:
завдання превеликі
Господь наш Бог довірив нам
і ми усе здолаєм,
ще й на усенький білий світ
всі разом заспіваєм,
а пісня та полине ген
далеко, аж за хмари,
у рідних горах, як завжди,
пастимуться отари
і діти в школі гімн співать
будуть під жовто-синій!
Цвістимуть яблуні в садах,
в душі розтане іній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857163
дата надходження 07.12.2019
дата закладки 07.12.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.12.2019
Потріскана душа у темних плямах
Іде одна кварталами вночі,
Шумить вода в стічних, глибоких ямах,
І крук сидить на голому плечі.
Загострені кути, асфальт, вокзали,
Самотні світлофори перехресть,
Які, здавалось, просто віддавали
Зеленим світлом пішоходам честь.
Сміття летить під ноги за вітрами
І біль, і сльози їй вже до лиця,
Іде собі одна життям ночами,
З любов'ю в серці, з вірою в Творця.
Потріскана душа, життям побита,
Бреде на тьмяне полум'я свічі,
Вразлива, тілом втомленим прикрита,
Із круком на маленькому плечі...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856904
дата надходження 04.12.2019
дата закладки 05.12.2019
Зламалась гілка
На дереві під снігом
в перший день зими.
Не зацвіте весною
Й плодами не пригостить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856790
дата надходження 03.12.2019
дата закладки 04.12.2019
[youtube]https://youtu.be/vUbogTWAWdM[/youtube]
Параною та жах несуть
В життя
Піар, реклама й фільмів каламуть,
для нас
У них облуда лише й наркота,
Аби
Ми їм своїх не ставили питань.
Вставай!
Нам обіцянки, для нас понти,
Для нас
Блиск обгорток, щоб купились ми,
Л---м
Нам цілять в душу а не навмання,
І замість
правди в них лише сама брехня.
Вставай!
Не примусиш вже нас,
І вже не принизиш нас,
Не підкориш вже нас, бо
Нам перемагати час!
Вставай!
Розумовий геть контроль -
Нехай
Повстання не шкодує сотні доль,
Якби
Ти третім оком зазирнув за край,
Ти б збагнув -
На смерті страх ніколи не зважай!
Вставай!
Верни собі і владу й все своє,
Нехай
Падлюк У саме серце трясця б'є -
Для них
Востаннє сонце у житті зійде,
А для нас
Нарешті час єднання настає!
Вставай!
Не примусиш вже нас,
І вже не принизиш нас,
Не підкориш вже нас, бо
Нам перемагати час!
Вставай!
Hey, hey, hey, hey
Hey, hey, hey, hey
Hey, hey, hey, hey
Не примусиш вже нас,
І вже не принизиш нас,
Не підкориш вже нас, бо
Нам перемагати час!
Вставай!
Hey, hey, hey, hey
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=w8KQmps-Sog[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856677
дата надходження 02.12.2019
дата закладки 02.12.2019
Здається,що кожен день одне й те саме.Ранок та вечір кожного дня.Час,який видавався мені колись нескінченним,зараз пролітає,як муха над носом.Розумієш,як це бути дорослим...Починаєш відчувати світ,кожне Його творіння.І часом,буває,відчуваєш себе не людиною,а скинутим янголом,якому дали можливість випробувати цей світ.Ти крокуєш по вулицях,спілкуєшся з іншими янголами.Ти режисер цього фільму,зйомка якого може обірватися в будь-який момент.
Хочеш щастя?Будь готовий до талановитих акторів нашого часу.Вони професіонали своєї справи,мета якої накидати на себе якомога більше цяцьок.І справді ця буденність,бачиш весь цей мотлох кожного дня,якого усе більшає...Звикнути?Ні!
Де усі ці чуттєві кадри,які знімали все те саме та порадять що тобі робити?.Як правильно режисерувати.Їм байдуже,що ти знімаєш...І в цей момент тобі стає настільки тісно серед них,лише душа,чомусь зберігає надію.Одна людина з десяти мільярдів,простір кришталевої душі,якої важко уявити.Ти здатна мене змінити,так як і розбити...
Дивитись цей фільм?Чи може просто глянути трейлер?Цікаво?Аж ніяк!Чому я мушу знімати цей трейлер кожного разу,аби лише ти захотіла подивитися фільм?Мені це неважливо,я був готовий переглядати десятками твоє творіння кіносцени,доки інші бурчали:"Навіщо мені ця соплива драма?".Осліплені щастям,недоліків не бачать.І ми не побачимо з тобою кінець фільму.Ніколи.Доки я живий,буду знімати скільки є сили.Кіно-вічне,його ніколи не забути.Можливо,я й не режисер,але намагаюся ним бути...
(Я також актор та завжди ним буду.
Важко без таланту в світі жити.
Лиш я,свою роль ніколи не забуду.
Бути людиною,яка вміє любити.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854941
дата надходження 16.11.2019
дата закладки 01.12.2019
Голосно мовчу.
Сумують очі мило:
Тільки ти і я.
Звучання фортеп’яно
між зорями блукає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856511
дата надходження 01.12.2019
дата закладки 01.12.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.12.2019
«Склянка годин
Глибоко закопана в тіні півонії…»
(Пауль Целан)
Коли падолист довершується,
Коли хризантеми стають скляними
Й крихкими,
Наче спогади сивого зайця,
Якому в голові все осінь –
Заметіль жовтого листя,
В яке ховатись і спати (як Сонце),
Коли вогкість стає колючою і яскравою
(Не забудьте вмикнути зірку оцю –
Найближчу, тому сліпучу:
Ви – знавці нескінченності),
Отоді й згадується
Усе закопане в тіні півонії,
Не тої що залізна
І довгою своєю шиєю
Нагадує більше жирафа,
Аніж китайське запашне літо
(Чай),
А тої яка губить пелюстки –
Так тихо й спокійно,
Як бородатий поет-волоцюга
Губить свої недоречні спогади.
А може то і не спогади,
А може то легкі човни,
Що ковзають хвилями
«Мезогейос Таласса»,
Човни в яких весла
Тесані з кипарису,
А вітрила зіткані арахнами
З синього льону.
У тій тіні півонії
Сховано сліди волохатого Часу:
Його скарб блискучий –
Шматочки хвилин,
Які він поскладав до глечика –
Не нами зліпленого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856377
дата надходження 30.11.2019
дата закладки 01.12.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.11.2019
цикл танка
Схаменулася,
Коли уже запізно.
Перейшла поріг.
О, не клянись даремно –
Не вгадаєш, що буде.
.
Ознака чорна
Десь узялась неждано.
Незбагненність дій.
Дні зрадою пойняті,
Являють біль пророцтва.
.
Не остереглась.
Паду в бездонну прірву
Головою вниз.
Заки долечу й впаду –
Свіча життя погасне.
.
Налаштовуйся
Прийнять життя програму.
Спротив не чини.
Безсила ти, людино,
Протистояти долі.
.
Слова не марнуй –
Воно святе од віку.
Всесвіт ним живе.
Ти весь – частинка світу.
Ти – охоронець слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855972
дата надходження 26.11.2019
дата закладки 26.11.2019
низка хоку
Квітує серце,
Немов зимова слива.
Японська зима.
Непробудний сон
Краде надію ночі.
Слово також спить.
Польові квіти
Складаю в оберемок.
Різнобарвний вірш.
Не прилітають
До годівнички птахи.
Осінь на полях.
Яскраве сонце
І дощик одночасно..
Жартівливий день
Вогняна стріла
Крізь небо просто в море.
Котять валуни.
Клубочком песик
На люку теплотраси.
Хоч якесь тепло…
Замерзає цвіт
Розкішний хризантеми.
Недобутий вік.
Нестримно плаче
Дощами пізня осінь.
Незбагненний сум.
Голосний стукіт
У скверику лунає.
Не бачу дятла.
Норовистий кінь
Вершника не любить.
Міцна вуздечка.
Грізний буревій
Гілля соснове ломить.
Шум у лісі. Глум.
Геть турботи всі.
Місяцем милуюся,
Що небо осяває.
Імена зіркам
Хтось роздає в печалі.
Живуть, одначе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855970
дата надходження 26.11.2019
дата закладки 26.11.2019
«Розпростер своє небо,
Що відривається
Від останньої
Нитки дощу…»
(Пауль Целан)
Краще пошити собі прозорий плащ
З ниток осіннього дощу холодного,
Аніж майструвати для себе плаху
З дерева крислатого пізнання добра і зла.
Краще бути схимником і мовчальником
Сумного вчителя Падолиста –
Монаха ґотичного кляштору осені.
З ниток дощу плете мені сумна пора одяг,
Бо я подарував свій светр солом’яний
Мавпі білій з сумними очима –
Німому свідку снігу лапатого.
А потім я вдягну дерев’яну сорочку –
Коли осінь стане нестерпною,
Коли дерева прийдуть гостями здивованими
У мою хижку кам’яну і холодну,
Коли розкажуть мені про марне чекання
Пори сонячної анемон білих,
Коли Бог зажурений мені подарує
Свої сині повітряні капці і нагадає про дощ –
Такий же шовковий, як дорога у степи загірні.
Краще я піду в темряву тиху і темно-синю,
Ані ж буду слухати марні крики чапель –
Сірих птахів чекання.
Зазираю у воду прозору –
Воду передчуття зими:
Виглядаю там одкровення
Того – незнаного і небаченого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855649
дата надходження 23.11.2019
дата закладки 23.11.2019
Дім. Дощ за вікном. Тихі думки.
Затишок мирним клубочком
горнеться в серці.
Схований він у тобі,
в душі ти люстерці:
то виринаєш, то - за замки.
Сховане - більше за явне. Це знай!
Суть не шукають
у слів лабіринтах розмови.
Хочеш впіймати -
чекай тиші, щоб йти на лови.
Спокій розтягуй, щоб вхо́пити край.
Міра - в тобі. Рівноваги шукай.
Вибір постійний
розлущить життєве зерно,
між суєтою й мовчанням,
між буде й було, -
в сито часу́ днів лушпиння вкидай.
Спи. Шлях зітре́ контур тво́їх підошв.
Долі мережка тонка ти,
її сповнюй світлом
й глибше ховай.
Той, хто щирий,
угледить все звітди,
звідки зринають думки... Тиша.. Дощ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855648
дата надходження 23.11.2019
дата закладки 23.11.2019
«Нині:
Нічне, знову, збатожене полум’ям.
Дотліваючий
Танець безлистих рослин…»
(Пауль Целан)
Сови
Вимірюють глибину ночі
Споглядаючи полум’я
Глухої безнадійної осені.
Для чого
Я холодну книгу світанку
Пригортаю незримими пальцями
До вітряної сліпої сирості:
Коли
Скрипить колесами млин дерев’яний
Життя людського пташиного
(Бо люди – птахи, що літають у снах),
Перемелює страждання й журбу
У сіре гірке борошно.
Пече з нього хліб гливкий
Стара босорканя Доля.
Коли
Сови зловісно пугикають
Згадуючи казку «Вчора»,
Вигадуючи казку «Завтра»,
Дзьобають у потилицю мишу Сьогодні,
Я лише слухаю
Скрип отого млина водяного
Що крутиться й перемелює
Людську журбу і страждання,
Хоч річка давно і висохла,
Хоч дерево давно зітліло,
А криця зіржавіла,
Але колесо крутиться.
Крутиться,
Крутиться,
Крутиться,
Крутиться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855600
дата надходження 23.11.2019
дата закладки 23.11.2019
[youtube]https://youtu.be/oQBKcCS7Zps[/youtube]
О, життя не радує тебе,
Немов, забрав всіх друзів разом лайнер в небо голубе;
І всі жінки давно у парі -
З них ніхто тебе не жде,
На серці жаль...
Єєє, чому ж стається саме так,
Невже плаский тепер твій гумор, і в очах недобрий знак?
Може щастя не знайти,
Й сам тепер старієш ти?..
Але на жаль
Ти не зважай...
Де кохання тепер нема,
Там безрадісні дні минають дарма;
І всю ніч блукаєш ти
Мариш життя любов знайти,
Любов знайти.
Ооо, до кого ти насправді йшов -
Ти лише грати прагнув нею чи дарив би їй любов?
Ти б суворого вдавав,
Чи, натомість, ніжним став
Не знаєш ти...
Єєєє,
Ти вимкнеш радіо своє
Бо мотив кохання в нім лунає і у серце б'є -
Ти твердиш "любов спасе,
Рани злічить і спасе",
Ти в це повір,
Ти лиш повір...
Де кохання тепер нема,
Там безрадісні дні минають дарма;
І всю ніч блукаєш ти
Мариш життя любов знайти,
Любов знайти.
....
Це знак - ти злиш мене так
Що в очах темніє -
Я - якісь дивак!
І най ти взвиєш,
Я звуку лиш додам -
Пані, сіньйори і мадам,
Ви ліками є від самоти,
Але я вартий того щоб життя любов знайти!
Де кохання тепер нема,
Там безрадісні дні минають дарма;
І всю ніч блукаєш ти
Мариш життя любов знайти,
Любов знайти.
Для кохання ти живи,
Все життя його шукай,
Ти любові вартий, знай!
Для кохання ти живи,
Все життя його шукай,
Ти любові вартий, знай!
Для кохання ти живи,
Все життя його шукай,
Ти любові вартий, знай!
Для кохання ти живи,
Все життя його шукай,
Ти любові вартий, знай!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ULTtWUZhD9c[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854161
дата надходження 09.11.2019
дата закладки 21.11.2019
ХОКУ ОДНІЄЇ ТЕМИ
.
На згадку, ПАНІ!
«Буяння фарб осінніх»
Прийміть від мене.
Вбирає очі
Буяння фарб осінніх.
Згадалось літо.
Дивовижний сон.
В буянні фарб осінніх.
Твій образ бачу.
На синьому тлі
Буяння фарб осінніх.
А на завтра – дощ!
…і дощ змиває
Буяння фарб осінніх.
Холодно душі.
Цвітом хризантем
Буяння фарб осінніх.
Кохання спомин.
Карпатські гори
В буянні фарб осінніх.
Трембіти голос.
Грай, скрипалю! Грай!
Буянням фарб осінніх
Надповне серце.
Мовою буття
Буяння фарб осінніх.
Земля – планета…
Краса земна.
Буяння фарб осінніх –
Вдалий пензля штрих.
Журавлиний ключ.
Буянням фарб осінніх
Життя минає.
Калейдоскопом
Буяння фарб осінніх
Міниться земля.
Незмінність долі –
Буяння фарб осінніх.
В серце зорепад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855182
дата надходження 19.11.2019
дата закладки 20.11.2019
Буває слів більш, ніж треба,
бо й тиша між двох голосить,
а погляди, мов крізь тебе
пірнають - розмов бо досить.
Хоч сиплють слова елеєм,
пускаєш їх всіх крізь вуха.
Кохання десь над землею,
у тиші його і слухай.
Буває тих слів задосить,
в розмовах ти губиш думку.
На німо розтануть роси,
без слів сонце світ за руку
і мовчки вперед - по часу -
в теперішнє і майбутнє...
Щоб "бути" достатньо й разу
зробити щось щиро-путнє.
Слова... Їх пускай крізь вуха, -
в розмовах не знайдеш істин.
Ти серцем невпинно слухай:
любов життя повнить змістом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854983
дата надходження 17.11.2019
дата закладки 17.11.2019
отак буває між двома людьми -
самі собі з багна будують стіни
як добре, що ті люди - то не ми
із нас ніхто нікому не повинен
нам не шукати голки у копні
не діставати з вух шматочків вати
вітрила наші вже давно на дні
і звідти їх не будем діставати
бо ти - не той, а я таки не та
ми раптом десь в юрбі не зустрічались
не нам шепоче за вікном сльота
не ми в любов ховаємо печалі
байдужість - гра, а нам до того що?
найкраще, що вдається нам - байдужість
тому і світ - не світ, а казна-що
і в нім - не ми, а хтось. і прикро... дуже
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854824
дата надходження 15.11.2019
дата закладки 16.11.2019
Проплакала всю ніч.
На ранок сльози
В промінні сонячнім,
Перетворившись в пару,
До неба піднялися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854680
дата надходження 14.11.2019
дата закладки 15.11.2019
Нотоносець – п’ять
лінійок з горобцями.
Розцвірінькались.
Розвеселяють ранок
хором. Співи – хто куди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854168
дата надходження 09.11.2019
дата закладки 10.11.2019
Баба Ониська жила край села. Її біла хата проблискувала з дороги крізь стару крислату грушу. З-понад розлогих кущів бузку та чорної горобини виднівся ґанок та маленьке віконце. Старенька так багато дивилася крізь те вікно, що, здавалось, її сині очі вигоріли разом із підвіконням. І хоч у тих очах вже давно вицвіла синь, а в кутиках постійно стояла напівсуха сльоза, очі баби Ониськи завжди усміхалися при зустрічі з людьми.
Та й віталася вона з кожним, мов то був особливий гість чи довгоочікувана людина в її житті. Отак-от на звичне «добридень» почуєш услід і «доброго здоровля», і «хай тобі Бог помагає», і «доброї дороги, дитино» - і все це так невимушено та з теплом, що диви й повіриш у те благословення більше, аніж у свої сили.
Щовечора влітку, коли сонце закочувалося далеко за річку і бризкало звідтіля рожевим промінням, виходила баба до воріт стрічати з паші свою корову. Сідала на низеньку, ніби врослу в землю, лавку й чекала на свою годувальницю. Баба Ониська любила чекати. У тому чеканні минало її осмислене сутінкове життя, що разом із сонцем котилося за далекі ліси. Протре хустинкою найстигліше яблуко та й простягне тобі:
- Бери, дитино, таких яблук ніде не скуштуєш. То ще мій батько приніс саджанець яблуні від Пілсудського, як ходив за бомагами до пана.
Вдихнеш аромат випещеного сонцем та викупаного дощем яблука, відкусиш шматок - і насолоджуєшся солодким та особливим смаком соковитця. А в старенької аж рожеве проміння від вечірнього сонця в зіницях почне загравати – тішиться, що хрумкотиш яблуком. І все стає таким же соковитим, теплим та справжнім: і сіруватий вечір, і запилений обіч дороги ожинник, і бузько на стовпі… А баба Ониська говорить і говорить… А ти слухаєш і вже бачиш перед собою бабиного батька, який довгих два тижні перебував в дорозі до пана, відчуваєш радість від принесеного «докУмента про володіння землею», спостерігаєш, як він саджає з Ониською молоду яблуньку. Потім уявляєш «манисто», про яке мріяла ще молодою баба, і на душі стає затишно та безпечно.
Схилиш отак голову на бабине плече і … біжиш із тим «документом» по селу, сповіщаючи: «Ось дивіться, це Ониськи батько домігся вам такої благодаті. Володарюйте землею!» Потім біжиш до крамниці, купуєш найгарніше намисто в три разки і стрімголов до юної Ониськи : «Ага, не чекала? Бери! Це тобі за яблука, якими ти причастиш мою душу через роки й віки, сповниш моє життя справжнім набутком, зігрієш мене своєю розмовою…»
- А ось і моя Рябенька, - перериває мою уяву баба Ониська, простягаючи жовтобоке яблуко корівці. І поки та ласує, баба гладить улюбленицю зашкарублими скривленими пальцями по м'якій білій шиї. І стільки ніжності в тих спрацьованих зморшкуватих руках, стільки тепла та любові. Рябенька також це відчуває і від насолоди витягує шию, смакуючи бабусиним гостинцем.
Останнє проміння ховається за сіро-голубою (як бабині очі) паволокою неба, кутаються у вечірні сутінки кущі, а з бабиної хати темними вікнами глипає самота.
А ти вертаєшся додому вже інакшою. Ніби баба розкрила тобі якусь важливу таємницю, ніби до того ти не знала ні про сонце, ні про любов, ні про красу.
І несеш цю таємницю в жовтобокому яблуці все своє життя.
Яблуці, якого ніде «не скуштуєш»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854176
дата надходження 09.11.2019
дата закладки 10.11.2019
Все ажурніша
Золотом плетена шаль
гаїв осінніх.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853926
дата надходження 07.11.2019
дата закладки 07.11.2019
Крокує листопад. Стрічаю ранок.
Складаю Богу дяку після сну.
Виходжу на балкон, немов на ґанок.
Вдивляюся у просторінь ясну.
Що бачу? Крячки став міський штурмують.
Ворони небо крилами беруть.
Вітри погодній день реанімують.
Підносить сонце в градуснику ртуть.
Дива! Ще вчора холод змієм вився.
Кусав дерева. Днесь усе не так.
На аличі зелений лист з’явився,
Трава очима світить, тне гопак.
І смута, що в мені кубельце вила,
Зникає, мов секунда у літах.
Ясніють думи, і міцніють крила.
І я злітаю вгору, наче птах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853724
дата надходження 05.11.2019
дата закладки 06.11.2019
Усе гучніше
Каблучки по бруківці
Стуком у скронях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853751
дата надходження 05.11.2019
дата закладки 05.11.2019
Бринять сльозами
Розчулені сніжинки
Між пелюстками.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853353
дата надходження 01.11.2019
дата закладки 01.11.2019
[i]За мною гналися тисячу псів дуже голодних. Я заховався у говорильню, а вони там. Я виліз на дерево, а вони його вже підгризають. Я з дерева по драбині забрався на найближчу хмару.
А вони мені знизу тикають :
-Ти...Ти...Ти...Ти... Від нас нікуди не втечеш... Ми - стрілки і мітки годинника. Краще заміни батарейку - ми станемо добріші до Тебе, допоможемо якось Тобі. Будемо твоєю охороною. Ти...Ти...Ти...Ти...Ти можеш...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853314
дата надходження 01.11.2019
дата закладки 01.11.2019
[i][i] Перукарка Осінь листя дерев стриже акуратно " під нуль "...Куди податися тим лисим красеням тепер ? Хіба до війська по зимовому призову захищати людей від туманів - обманів буття...[/i].[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852963
дата надходження 28.10.2019
дата закладки 29.10.2019
***
Чорне і біле.
День і ніч.
Може з цього народиться вірш.
***
Сон-траву
У діброві зірву.
Восени не забуду ті сни.
***
Солодкі сни
Зимовою порою.
Весна ж у ринду калатає за горою.
***
Навіть сни різні -
Влітку, взимку, восени.
Почекай весну, буде не до сну.
***
Синій ранок.
Синій лід,
Мов місток гнучкий по-під ноги ліг,
Умалив дорогу
До мого порогу.
***
Тугу у серці награла сопілка,
Треба вертати
В зажурі домівка.
***
Довелось зимою ріку перейти.
Весну почекати,
А чи далі йти?
***
Стара верба
Схилилась над рікою.
Любується сріблястою габою.
***
Колискову співає вітер
Задрімавшим горам і долам.
Йому вторить волторна дивна.
***
Далеко за озером -
Гори, мов дужі легіні
У дозорі стоять, підпираючи небо плечима.
***
Верховіття, дерев високих,
Зачепилось за хмари розкішні,
Часу плин зупинивсь.
***
Мережку сріблясту,
Павутинку сіру,
Дощ плете під хмарами осінніми.
***
Холодна квіточка лягла в долоні,
Іще одна холодить скроні.
Я у зими в полоні.
***
Роси краплина,
Мов дорогоцінний камінь,
Між трав зелених загубилась зрання.
***
Хтось бачив?
Зорі падали в долини.
На ранок росами лягли на трави.
***
На міріади крапель розлетілась хвиля.
Їй на шляху зустрілася
Граніту брила.
***
Му́шля співала про море.
Дотик до нього,
Залишив в її пам'яті тугу назавжди.
***
Хмари купалися в морі.
Вітер-пастух
Відпустив їх, мабуть, на хвилинку.
***
Злизала слід з піску вода солона.
Завмерла вічність.
Тиша навкруги.
***
Синьоокий вир
Захопив в полон трісочку малу,
Що пливла до моря.
***
Рожевий вечір
Ніжно вкрив садочок,
Там айстри білі дивляться на зорі.
***
Вечірній туман
Зійшов у долину глибоку,
Фіалки малі в полон захопивши до ранку.
***
Сонце над обрієм низько схилилось.
Ніч настає,
Жаль день помирає.
***
День зійшов ні на що.
Сонце в морі втопилось до ранку.
Тихо стелиться ніч, розкинувши крила над світом.
***
Мов серпанком,
Огорнула плечі туманом,
Синя ніч перед ранком.
***
Чорне і біле.
День і ніч.
Віриш - не віриш - вірш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406232
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 18.10.2019
Осіння пантоміма за вікном,
Неначе посміхнулась хризантемно.
А листя розфарбоване в сезон
Тремтить від вітру, кланяється чемно.
Осіння пантоміма міражів...
І думка ностальгійно-кашемірна.
То ж скільки ще чекати довгих днів,
Адже ця осінь зовсім не покірна.
Осіння пантоміма на шляхах,
Краплини дощові спадають тихо.
І восени злітає вільний птах.
Чи не завадить крилам буйний вихор?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851836
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019
Твоєю розкішшю сьогодні назовусь!
Мені так личить висота і велич клена!...
Я і весна. І осінь я червлена!...
Але тобі ... сам час тепер до сну...
Бо ж покладу тебе на груди теплих мрій,
і обплітатиму твій стан в"юнким бажанням...
Хай серед зим возродиться кохання!
І вирве світ ... схололий наш зі сну...
І вкотре березень всміхнеться я́сним днем.
Мій стрій, поглянь,- пашітиме зеленим...
Я і весна. І осінь я червлена!
Тепер сам час ... здійнятися зі сну!
16.10.2019р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851798
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019
За мною троє бредуть
Все ближче і ближче, і ближче;-
Мій Ангел - у небо путь
І Муза - душі попелище.
Ще білий крилатий кінь,
Якого Пегасом назвала,
А квіткою - одолінь*,
Я гриву йому заквітчала.
* * * * * * * * * * * * * * *
Не кличу, не зву за собою,
Зорями зблискує шлях.
Я народилась земною,
А крила ростуть у віршах.
* квітка-одолінь,
це біла лілея,
яка цвіте на ставках
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404254
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 18.10.2019
Осінні квіти.
Багать вечірніх іскри
За вітром летять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851500
дата надходження 15.10.2019
дата закладки 15.10.2019
В сльоту розквітла
Остання хризантема.
Пелюстки тремтять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850944
дата надходження 09.10.2019
дата закладки 09.10.2019
Осінніх віхол, знаєш, не боюсь!
Не за адресою моєю крутить, віє...
За сім кварталів норов причаїли...
Я ж тихим шелестом з калюж отих сміюсь!
Погомоніти б шарудінням трав,
шерехкотінням тільки серцю зрозумілим...
Осінніх віхол, певно, не хотіли!
Та час спливаючи нікого не питав...
... Чи хтось чекає нас на переправі,
де Осінь зустрічається з людьми...
... Чи тут лише порожні сірі лави?
...............................................
... За сім кварталів - віхола.
Не ми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850886
дата надходження 09.10.2019
дата закладки 09.10.2019
Хруснув ключ у замковій щілині, і двері бабиної хати зі скрипом прочинилися. В ніздрі вдарив застояний запах нежилого приміщення, а з кухні холодними очима давно небіленої печі глипнула на мене пустка і причаїлася в комині.
Як же давно я тут не була?! Та й чи була я тут? Аж не вірилося, що ось у цій колись веселій, ошатній та затишній хаті провела я не одне чудове канікулярне літо свого дитинства. Час безбожно трощить все…
Як я любила, коли топилося в печі! Коли пекуче вогнище показувало мені свого широкого вогненного язика, облизувало надпіччя і струшувало на припічок чорні сніжинки сажі. В цей час баба орудувала вилками, шугала ними по чирину, пильнуючи за малими та великими горшками. В горшках кипів борщ, картопля, що згодом одягала чорні шапки і сичала останніми краплями , сповіщаючи, що вже зварилася. Перед вогнем треба було встигнути напекти млинців. Цим мистецтвом найкраще володіла баба, і саме в момент цього святого дійства вона була мені красивою та теплою, як та піч. В бабусиних зіницях горіли свічечки від полумˊя, руки вправно крутили вилками сковорідки, на яких румˊянилися та надували щоки млинці. Згодом на столі виростала піраміда смачнючих дисків. Бабуся похапцем наливала збирану холодну сметану і по-доброму прикрикувала, здавалось, вже стільки літ одні й ті самі слова:
- Їжте, поки гарячі, в гОроді таких не напечете. Он які худющі!
Ми вибирала найхолоднішого, рвали його та мокали у сметану. До млинців завжди смажилося сало, яєчня, але нам такого жирного не хотілося. То було косарям. Правда, косарями були лише тато і мій старший брат, якому не терпілося випробувати маленьку кіску, маленькі грабельки і найголовніше – відчути себе мужчиною. І дарма, що «мужчині» було лише 10 років, головне, що «діло» робитиме. У мене з сестрою також вистачало тих «діл», що зводилися до порядку та затишку в хаті. А хата й справді була гарною.
Окрім печі, у великій кухні стояла синя скриня. Власне, це була деревˊяна скриня, яку час благав оновлювати. І коли фарбувалися вікна, баба неодмінно клопотала, щоби вистачило фарби й на скриню. І взагалі, ота скриня займала чи не найчільніше місце серед бабусиних скарбів. Бо і скриня, і те, що в ній лежало було споконвічним бабиним багатством. А лежало там багато чого: від скручених ще з бабиної молодості у сувої полотнищ до модних (на той час) «персидських» килимів, які були куплені на подарунки рідні. Килими ті продавали цигани, щоразу видурюючи в баби найдорожчу ціну. Власне, подібні килими рясніли чи не з кожної стіни в хаті, і коли купувалися інші, перші знімалися з гвіздків та «приклеювалися» до мокрої підлоги у кімнатах. Для кухні такої честі не було.
У скрині був потаємний «замочок», чим бабуся завжди тішилася. І хоча я не памˊятаю, що бодай раз вона замикала її, баба всім при нагоді розказувала про свою «вельми вигідну добротну» скриню. А скриня й справді була добротною. На ній ми карбували свої художницькі потреби, грали в шашки, їли, слухали новини сусідки, що зайшла «на мінуту», лежали і чекали вічність, поки милася підлога, аби не наставити слідів… А ще скриня слугувала нам з сестрою … сценою. Сценою для справжніх «народних артисток».
У свої вісім років я уважно слідкувала та знала напамˊять майже всі хіти та шлягери пісень того часу. Співала, мугикала чи пищала я завжди і повсюди. Насправді, я не мріяла про велику сцену, бо мої артистичні потрібності можна було реалізувати вже і на той час. Та й у майбутньому я неодмінно мала стати вчителькою. Так вважали і мої батьки, і знайомі, і я сама. Думаю, це рішення прийшло до всіх з тих пір, коли я не вміючи читати українською , читала по-своєму бабину Біблію польською мовою. Але то було непевне майбутнє…
А в тому справжньому літньому теперішньому перед концертом на скрині треба було відповідно одягнутися. Яких тільки вбрань не підбирала я з шафи! І хоча знала, що добряче отримаю «герців» за «перериту» шафу, та мистецтво, як і краса, потребувало жертв і в ті часи. До кожної пісні підбирала нове вбрання собі і молодшій сестрі. До пісень Кириченко можна було просто накинути на плечі велику квітчасту хустку, до «Червоної рути» чомусь підкачувала братові «вихідні» штани, до пісень А.Пугачової пасувала фольгова гірлянда на голові…
Та найбільше мені до вподоби були мамині комбінації! Напевно, вже в той час в мені і направду кипіли гени «голубої крові» (тато часто натякав про це мамі, коли згадував її польський родовід). Так от, у вечірніх сукнях з комбінацій, ми з сестрою і справді були величавими артистками, гідними великої сцени на скрині.
Кожну пісню треба було правильно оголосити: пафосно, голосно та з інтонацією, яку я перейняла від телеведучої «Песня –№ года». Іноді я навіть сердилася, що у сестри не виходить так урочисто оголосити мій виступ. Я стояла за «лаштунками сцени» , а це було простирадло від мух на дверях.. і слухала сестрине:
- Виступає налодна алтистка УЛЕСЕСЕЕЛ, лаулеат племії еселесел…
Олеена …
Артистка спочатку незграбно залазила на сцену-скриню, плутаючись ногами в сукні від кутюр, ставала на ввесь зріст і співала у підручний «мікрофон»:
- «Я так хочу, чтобы лето не кончалось, чтоб оно за мною мчалось, за мною вслед…Лето! А-а-ах лето…»
А літо слухало і не закінчувалося, заглядаючи у вікно зеленими яблуками, свіжоскошеними травами, гелготало гусьми, пінилося парним молоком, терлося об ноги котиком, синіло чорницями у відрах, пахло бабиними млинцями, кусалося бджолами, цвіркотало ввечері цвіркунами, запасалося на печі сухими грибами …
Потім я церемоніально кланялася, спочатку сестрі, яка догідливо плескала «народній» у свої маленькі долоньки, а потім «Неизвестной» Крамського, що як годиться справжній леді на картині, мовчки «одобрювала» мій виступ…
Та картина мала свій цінний вплив на мій світогляд. Але це інша історія мого життя, яке спливло десь у вікно, пізнало багато світу, доброго й не дуже, і повернулося ось зараз зі мною у цю обшарпану хатину, щоб навіки лишитися щасливими спогадами та надійно сховатися у бабиній скрині…
(На згадку про мою бабусю Козинську Юзефу Адольфівну…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850859
дата надходження 08.10.2019
дата закладки 09.10.2019
Дівчинко із очима,
як скло, вологими,
ти вже й забула,
як пахнуть осінні рими…
Світ тебе ловить,
обмотуючи дорогами,
наче бинтами
стерильними і тугими.
Можна цей день узяти
і залпом випити,
але від цього солодше
тобі не стане.
Цей сивоокий дощ,
наче пес не при́п’ятий,
пробує зализати
торішні рани.
Треться у шию
носом вологим,
леститься,
прагне твого тепла
наковтатись вволю.
Вся ця хандра осіння –
маленька дещиця
з того, що перепасти
могло б на долю.
Можна втекти від світу,
замкнутись в коконі,
випасти непомітно
із цих реалій.
Хай собі дні,
мов коні переполохані,
мчать попри тебе стрімко
все далі й далі.
Можна весни чекати,
немов пробудження,
книгу перегорнути,
не прочитавши…
Та повернути втрачене
вже не здужаєш,
кане у Лету
осінь твоя
назавше.
Тож пропусти цю тугу
крізь себе хвилею,
виплачешся –
і стане тобі світліше!..
Там, де душа, мов птаха,
впаде безсилою –
вибухни
ві́ршем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850285
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 04.10.2019
Зелені фарби
Закінчились в палітрі.
Всміхнулась осінь.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850001
дата надходження 01.10.2019
дата закладки 01.10.2019
Зелені фарби
Закінчились в палітрі.
Всміхнулась осінь.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850001
дата надходження 01.10.2019
дата закладки 01.10.2019
Ридання тихе
На тонку нитку схоже.
Сльозинки-перли
Нанизую на нитку,
Намисто удаючи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849644
дата надходження 28.09.2019
дата закладки 28.09.2019
ПОДІБНО АФОРИЗМАМ
Дворядкові ХОКУ слідом за японськими ДЗУЙХІЦУ,
які написав КЕНКО ХОСІ («Нотатки від нудьги»)
.
Дзуйхіцу (яп. 随筆, ずいひつ, «слідом за пензлем») — жанр японської прози, у якому автор у довільній формі записує все, що йому заманеться: власні переживання, досвід, чутки тощо. Часто перекладається як «есе» або «записки».
Все в світі – НІЩО,
не варте слів й бажання.
.
Сумніваєшся?-
твори молитву Богу.
.
Не раз миттєвість
буває вирішальна.
.
Усе в природі
щомить свій вид міняє.
.
Не прикриєшся
чужими іменами.
.
Не смішіть людей
Чхання забобонами.
.
Праведником стань
в світ щойно народившись.
.
Хвороба здатна
каяття прискорити.
.
Тяжить над нами
надшвидкісний плин часу.
.
Законів Божих
суєтний світ не любить.
.
Зручне сидіння
розслаблено-дрімотне.
.
В незручній позі
загосрюється думка.
.
Потрапиш в натовп –
сам натовпом і станеш.
.
Не в храмі – в серці
Господь перебуває.
.
Захмелілому
і море по коліна.
.
Марна надія,
коли багато хочеш.
.
Зустрівшись з другом,
хай білше він говорить.
.
Сором’язливість
оправдана не завжди.
.
Пустопорожніх
балачок посоромся.
.
Розмову мудру
усім цікаво слухать.
.
Чужих досягнень
не приміряй до себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849643
дата надходження 28.09.2019
дата закладки 28.09.2019
Всі коли-небудь
за щось розплачуються.
Лиш плата - різна.
* * *
Гримить день,гримить
другий.Надія на дощ.
Та мовчить небо.
* * *
Стежкою стала
дорога.Авто тісно
на ній.Ходимо.
* * *
На сході - місяць,
а на заході - сонце.
Йде перезмінка.
* * *
Ловить горобчик
сонечко у калюжі.
І не вдається!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849013
дата надходження 22.09.2019
дата закладки 22.09.2019
ХОКУ НА РІЗНІ ТЕМИ
.
Біжить за мною
Кудлатий песик чорний.
Чи ж то загубивсь?
.
Стежину вгору
Не так легко здолати.
Особливо в дощ.
.
Не відкриється,
Хоч як би не просив ти,
Неба таїна.
.
Молочна каша –
Не їжа для «джиґіта».
М’яса подавай.
.
У новоріччя
Весело не всім. Скиглить
Покинутий пес.
.
На прощання чай
Давайте вип’єм, друзі.
Думайте – саке.
Сам собі зварив
І сам спожив вечерю.
Спатиму теж сам.
.
Щось намалював.
Дивлюся, а то чортик.
Де ж це він узявсь?
.
Танцюють тіні
Жіноча й чоловіча.
Трясеться стіна.
.
Наближається
кінець життя дороги.
До спочинку йду.
.
Гей, горобчихо!
Твій чоловік вернувся.
Бери макогон.
О, не поспішай,
Жабеня не розчави.
Плакатиме дощ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848722
дата надходження 19.09.2019
дата закладки 19.09.2019
*
Гніздечко тепле
Майбутнім ластів’ятам
Птахи будують.
Любов батьків – початок
Всього земного роду.
*
Рушиться гніздо.
Розлітається рідня
По чужих світах.
Не зберегти гніздечка, –
Що батьківщину втратить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848717
дата надходження 19.09.2019
дата закладки 19.09.2019
Вот крайний блок-пост.
Дальше поля, зелёнка...
Мы выезжаем.
И что-то кричит нам вслед
Городской сумасшедший.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848677
дата надходження 19.09.2019
дата закладки 19.09.2019
Минає літо.
Душа не хоче в осінь.
Спротив чинить дух.
Що має бути – буде.
Бажань несвоєчасність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848429
дата надходження 16.09.2019
дата закладки 17.09.2019
Людського світу
Не бачу і не чую.
Знайшов, нарешті
Сховок тихий серед гір,
Де суєти немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847982
дата надходження 12.09.2019
дата закладки 12.09.2019
Легким неквапом
Душа заходить в осінь.
Листопаду вальс.
Віршовою журою
Наповнюється серце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847983
дата надходження 12.09.2019
дата закладки 12.09.2019
ховаємось з бідою від біди,
очима - в землю... сором, Боже, сором...
врятуй нас, Всемогутній, відведи
самих від себе і від свого горя...
не відведеш - заклякли у сльозах,
бо втеча - то сестра жаскої зради,
хитає пам‘ять біль на терезах
і пахне кров‘ю солодкавий ладан
немає сонця в соняхах сухих,
немає хліба в спопелілім житі,
якщо тоді ти вберегти не зміг,
то дай тепер із цим нам якось жити...
фото з нету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848000
дата надходження 12.09.2019
дата закладки 12.09.2019
Так терпко на порозі в осінь:
Від цих смарагдових садів
У пишному дзвінкоголосі –
До перших мряк і холодів…
Від цих медово-теплих сепій
Стареньких затишних дворів –
І до строкатості вертепів
З тополь, беріз і яворів…
Від цих вітрів, таких солоних,
Зі шлейфом спецій вогняних, –
До змерзлих айстр безборонних,
Дощем прибитих до стіни.
Від органзи, що грає морем
Між теракотових ключиць –
До стриманості і покори,
І до смиренності черниць.
Бо ця пора тобі – як сповідь,
Що ви́сотає кожен гріх,
Щоби початися з любові
Змогла ти вкотре між своїх...
Бо все вагоме пізнається
На тлі глобальних катастроф:
Співзвуччя розуму і серця,
І вічні цінності, і Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847631
дата надходження 09.09.2019
дата закладки 09.09.2019
НІЧ
Поснули верби
Плакучі над водою.
Зорі миготять.
.
ЛІТО
Відзеркалює
Озерця гладь вербицю.
Красне літечко.
.
ОСІНЬ
Верба скидає
Пожовкле листя в воду.
Журавлі летять.
.
ЗИМА
Засніжилася
Верба. Вмерзає в берег.
Сниться їй весна.
.
ВЕСНА
Звисає в воду
Верби довга косиця.
Весняна повінь.
.
САКУРА
Вершина Фудзі
У веснянім серпанку.
Сакура цвіте.
.
Весна квітує
вІршами рясними.
Свято ханамі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847509
дата надходження 08.09.2019
дата закладки 08.09.2019
Нічний метелик
Летить в вікно на світло.
–Обережним будь!
Життя, і так коротке,
Трагічно не закінчуй.
*
Тріпочуть крильця
В смертельнім світлоблиску.
Нічний метелик,
Влетівши до кімнати,
В вогонь лампадки втрапив.
*
Життя коротке
В метелика нічного.
Трагічність долі
Збувається неждано
В розжареному світлі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847506
дата надходження 08.09.2019
дата закладки 08.09.2019
Найдовша в житті та хвилина чекання була.
Ось-ось... Вже у небі вогні літака заморгали.
Серця затремтіли і тиша на мить залягла,
Як наші герої на землю рідненьку ступали.
А потім обійми, міцніші за тисячі пут,
Які розлучили з ріднею здавалось на віки.
А їх зберегла та любов, що лишилася тут,
Коханих молитва і віра була їм за ліки.
Неволя змінила їх погляд, змарнілість в очах
І перші сліди посивіння струсила на скроні.
Несила збагнути, як кожен з них вистояв шлях,
Незлічених днів, що судився їм бути в полоні.
Ще довго у сни їм приходити будуть страхи,
Бо навіть словами не зможуть вони передати
Тортур і принижень, яких завдали вороги,
Та воїна дух не вдалося нікому зламати.
Усіх Божа милість окутала щастям згори.
Летять сльози радості, стрімко змиваючи втому.
І жовто-блакитні на плечі лягли прапори,
Моя Україна синів дочекалась додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847470
дата надходження 08.09.2019
дата закладки 08.09.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.09.2019
Крутиться земля,
Під ноги пил лягає.
У розриви вен
Грязюкою заходить.
Стає болотом мандрів.
.
Втомилася ніч –
Безсонням трудить очі.
В темені снує
Знеможена словами,
Думка палена вогнем.
.
Чорніє поле
Дощем осіннім злите.
Стерні, наче їжаки.
Лежать недбало,
Гниють кулі соломи –
Безгосподарна тризна.
.
Розвиднюється
За вікном нова днина.
Тиша навкруги.
Що вготувала доля
В прийдешнім? Хто те знає?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847203
дата надходження 05.09.2019
дата закладки 05.09.2019
.
Дзюркоче вода
Зі стріхи в цебер всю ніч.
Не береться сон.
.
Душа витає
Всю ніч десь понад хмари.
Мовчать зозулі.
.
Два метелики
Тремтять у павутинні.
Павук чатує.
.
Хризантеми цвіт
У кришталевих росах.
Місячне сяйво.
.
В дзеркало води
Пірнає стара жаба.
Цвіте латаття.
.
Пильнує кішка
Горобчика на стежці.
Пурх! – утік обід.
.
Чорний пес один
Живе в селі забутім.
Самота…печаль…
.
Залишки снігу
Під яблунею в бруьках.
Ось-ось цвітіння.
.
Сухе гілляччя
Збираю днем осіннім.
Зима надходить.
.
Подих вітерцю.
Від спеки залишились
Згадки лиш самі.
.
Гірська церковця.
Лежить надгробний камінь
Під цвітом вишні.
.
Дощатий місток
Над потічком звисає.
Місяць у воді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847201
дата надходження 05.09.2019
дата закладки 05.09.2019
Ще демони сліпі і безпорадні,
Ще тільки-но навпомацки зайшли,
А я кричу, звиваючись, надсадно,
Неначе вилили киплячої смоли.
Яка різниця - чи живі, чи мертві,
Чи ненароджені, прикуті до візків, -
У кожнім бачать прототипа жертви,
У сіті ловлять приникаюче-цупкі.
І навіть, як наситяться вампірно,
Не відпадуть, не випустять єство,
Допоки не віддам сама покірно
Останній переписаний листок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847172
дата надходження 05.09.2019
дата закладки 05.09.2019
Із пляжним піском
Ретельно витрясаю
Літо з валізи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847005
дата надходження 03.09.2019
дата закладки 03.09.2019
Вечером снова
Ждём тебя на крылечке:
Кот, осень и я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846993
дата надходження 03.09.2019
дата закладки 03.09.2019
[youtube]https://youtu.be/N6Of1DFHMRI[/youtube]
Ти відкривав ніч,
І брав, що міг узяти;
Маски зривав з облич,
(Масок зривав кітч)
Душу ховав за грати.
Крові зітреш слід
Та збрешеш бездоганно;
В пекло бар'єр слів -
Слів не чекає янгол!..
А ми не янголи, брате,
Ні, ми не янголи!
Пір'я вдавати
Навіть не прагнули!
На запитання, чого б ми хотіли,
Ми би злетіли, ми би злетіли
Ми не янголи, брате,
Ні, ми не янголи!
Сльози і втрати
В рангах нам зрадили!
Люди своєї не ймуть таким віри -
Їм важливіше, чи є в тебе пір'я!
Ми не янголи, брате!
Ти на чужий дах
Рвешся... навіщо, брате?
Там полюбив птах
Клітки своєї грати.
Може, вже час вниз,
Де оживає тіло?!
Кинь свій тупий спис -
Дно не буває білим...
А ми не янголи, брате,
Ні, ми не янголи!
Пір'я вдавати
Навіть не прагнули!
На запитання, чого б ми хотіли,
Ми би злетіли, ми би злетіли!
Ми не янголи, брате,
Ні, ми не янголи!
Сльози і втрати
В рангах нам зрадили!
Люди своєї не ймуть таким віри -
Їм важливіше, чи є в тебе пір'я!
Ми не янголи, брате!
Ми не янголи, брате!
Б'єшся о стелю,
І попри вітри, що нищать,
Важко на скелю
Пнешся до неба ближче
Ти збожеволів,
Чи переплутав ранги!?
На шальки долі
Себе вкладає янгол...
А ми не янголи, брате,
Ні, ми не янголи!
Пір'я вдавати
Навіть не прагнули!
На запитання, чого б ми хотіли,
Ми би злетіли, ми би злетіли!
Ми не янголи, брате,
Ні, ми не янголи!
Сльози і втрати
В рангах нам зрадили!
Люди своєї не ймуть таким віри -
Їм важливіше, чи є в тебе пір'я
Ми не янголи, брате!
Ми не янголи, брате!
Ми не янголи, брате-ее-еее!
Ми не янголи, брате!
Ммм, ми не янголи... брате!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846905
дата надходження 02.09.2019
дата закладки 03.09.2019
*
І саме дощик весняний,
Ніжно сіючись на шибки,
Вертає жінку до життя.
У змучених хворобою очах
Іскорка надії пломеніє.
*
Раптом погляд прикипів
до імені жіночого,
що на табличці виписане було.
Весняна вулиця, якою йшов,
Негадано розквітла.
*
Щоразу, як тільки
Побачу квіти в вазі,
З’являється бажання
Писати вірші.
Беруся тут же за перо.
*
Чи може бути смішно,
Побачити,
Як муха
чистить лапки?
А я розреготався.
*
Зрівняв
сум днів
З приємним ароматом тютюну.
І сум й тютюн
Забути неможливо.
*
У мотлох
Перетворилась похвала
Моїх віршів:
Постарілась газета,
Що й номера не видно.
*
Брехню розкрито
І від того сумно стало.
Нащо видумувати те,
Чого не було?
А ще приятель…
*
Ревіти по-коров’ячи,
Забувши про хворобу
Не всякому вдаєься.
Добре,
Що рідних вдома не було.
*
Як прикро,
Коли зневажено тебе.
Не захотіли діти
погратися зі мною,
а я ж їх так просив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846590
дата надходження 30.08.2019
дата закладки 30.08.2019
*****
Червоні мальви –
Дум жіночих тихий плин:
Пам’ять-забуття…
*****
Вітрець вечірній
Прощає літній день.
Матіоли пах.
*****
З глибин небесних
Почувся шум моторів.
Вечірня тиша.
*****
Кричать ворони,
Накликаючи дощі.
Шумлять берези
*****
Мов кінь гривастий
Літак між хмар гуляє:
Казка на яву.
*****
Відкрились двері.
На порозі чоловік –
Усмішка цвіте.
*****
Світанковий сон
Туманною росою
Лежить на травах.
*****
Ніч зайшла в грозу:
Крізь темінь стріли вогню,
Громовиця б’є.
*****
Знову отави
Очима маргариток
Дивляться на світ
*****
Дощ припинився.
Поодинокі краплі
Рідшають щораз
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846592
дата надходження 30.08.2019
дата закладки 30.08.2019
10 хонкадорі
НЕ ТРАДИЦІЙНІ ХОКУ
.
’’ День зміни одягу ’’!
Похід гуртом у баню
Забезпечено усім.
.
’’Сільська біднота’’.
Ні ковбаси, ні хліба:
Кулаки гризе.
.
’’Росинки з хризантем’’,
Немов сльоза розлуки
Серце обпекла.
.
’’Краплинки сліз’’
На хризантемі білій, -
Як знак розлуки.
.
’’Осіннє листя падає з дерев’’,
Килимом
встеляє землю
.
’’Півонія опала’’:
Жмут в’ялих пелюсток
Під вазою лежить.
.
’’Уже під ранок’’
У сні з’явився раптом
Образ дивний той.
.
’’Сьорбаю юшку’’.
Аж, раптом – шубовсть! –
Звалилась муха в миску.
.
’’Ночую просто неба’’,
А поряд, в буді,
Пес хропе.
.
’’Куняю на коні’’.
Всю ніч не дали спати
Кляті комарі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846494
дата надходження 29.08.2019
дата закладки 29.08.2019
*
Промайнуло літо
Легким вітерцем,
*
Ароматом м’яти,
Цвітом-чебрецем;
*
У житах блаватами,
Вогниками маку,
*
Де любов проклала
Стежку манівцем.
*
Пролетіло літо
Піснею крилато.
*
Жайворонком співане,
Солов’єм завзято.
*
Червоненьким яблучком
В зелен-трави впало,
*
Небажано-гадано
Вереснем відтято.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846200
дата надходження 26.08.2019
дата закладки 26.08.2019
Осінь золота.
Високих хмар черкнули
Веселі орелі.
*
Природи зміну
У днях осінніх зрю.
Та місяць той же.
*
Виблискує,
Мигтить кришталями росинка
Цілована сонцем.
*
Цикада змовкла,
Відчувши тугу. Осінь
Життя забрала.
*
Осінньо-терпкий
Аромат хризантеми
Спогадом в серце.
*
Минуло літо.
Де ж ти узявся, раптом,
Комар пискливий!?
*
Сюжетами хоку
Переповнене життя –
Дивися, побач.
*
Крутить
Жовтого клена листком
Завія-осінь.
*
Поміж чорнобривців
Юки кущ розрісся –
Мирне сусідство.
*
Вийшла з хати.
Заметіллю золотою
Осінь у садах.
*
Думи сумні.
Відгомін літа у них
Снами нездійснених мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846199
дата надходження 26.08.2019
дата закладки 26.08.2019
Насаджую сад.
Квітучими піснями
Розростається.
Серед звучань вкраїнських
Бринять японські хоку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845122
дата надходження 15.08.2019
дата закладки 15.08.2019
(уривок з недописаного роману)
Чатують з схованих шпарин, в голодних свідках очі,
Та мислиш ти: «Свої діяння в тиші схоронив»,
Вчинивши ж підле зло, під злим покровом ночі,
Ти сам не знав, а таїну розкрив.
І
Зоріла ніч в вогких травневих шатах,
У хвилях сяйва місячних блукань,
І в цім промітті бачилась розплата,
Гроза, нізвідки вибухла, булатна,
В знамення тихих, страчених зітхань.
Нізвідки вмить зчинились вітровії,
Як із небес зійшла промітна тінь,
Шубовснув спалах, мов зімкнулись вії,
З набряклих хмар спустились срібні змії,
І безліч гніву сповнених створінь.
Мов полоснув хто скальпелем по сфері,
Як з лона місяця з’явилася рука,
І в згустках хмар в побляклій атмосфері,
Скресала плоть у видноті химерній,
А в ній буяла дика нагота,
Яку ніяк не спишеш на папері.
ІІ
І в цій молочній млі в звучаннях грому,
Метнулись зорі повз вощаний шпиль,
І ваготіли в вихорі страшному,
Черкання світла при дощі рясному,
І буря вивергала лячний квиль.
В склепінні неба вирвалась хорея,
В палких, строкатих лініях грози,
І випинались з тучної лівреї,
Дугою клуби в місячній камеї,
Із бірюзовим відблиском роси.
Стрімливо буря вщухла, як ступила,
Вона між зорі, в плетиві нічнім,
В ході цибатих ніг жарінь манила,
І в бризках з хмар лілового чорнила,
Зійшла з висот, де захлинався грім,
І перса в безвинності розкрила,
Та глуму не було в лиці хмурнім.
ІII
В тремких розливах роздавались кроки,
Пагіння крон схилялося до ніг,
І в цій покорі клекотав неспокій,
Коли пила з тіней калюжних соки,
До поки обрій сяйвом не знеміг.
В провалля тьми злягла уява хвора,
Злетівши стоком спорожнілих снів,
Сон розуму, як бач снує потвору,
І страх земний, що дивиться угору,
З цього видіння вирватись хотів.
Крізь лите скло в тьмяних його відливах,
В північнім часі розпашних годин,
Щезав в упитій вулицею зливі,
Холодний образ. І душа мрійлива,
Звільнялась від розмарених картин.
Але поглянь, двійник з якогось дива,
Явився нам без відома причин.
ІV
В легкім вбранні з тонкого маркізету,
Пашіла плоть в принадності своїй,
А на руках трималися браслети,
В тонкому ж поясі гойдалися кисети,
Ох скільки ліній звабливих у ній!
В поспілих грудях дихання здіймалось,
Гарячим духом, слив її парфум,
В очах кокетство пристрасно кохалось,
І без торкань, до тіла доторкалось,
І пронизав в блаженстві серця струм.
Ім'я назвала… Ах, цей чудний голос,
Ах, скільки барв спліталося у нім,
Мов в древній знак – містичний уроборос,
Все смертне вмить й живе зімкнулось колом,
Та стиснути красу в обіймах, втім,
Й вінок сонетів був би надто кволим,
В травневім запалі, і серці навіснім.
13.08.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844954
дата надходження 13.08.2019
дата закладки 14.08.2019
Спалені сонцем крила
Серпень жбурляє до ніг,
Втома його накрила —
Все, що зібрав — не зберіг.
Засумувала днина,
Скиглять дощами жалі,
Стане на те причина —
Залопотять журавлі.
Перегойдалось поле,
Відпочиває земля,
Думка стернею коле…
Там, де розмай був — рілля.
Богом дано насіння —
Вмій поділити врожай.
Скільки не множ коріння,
Скаже життя нам «прощай».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844872
дата надходження 13.08.2019
дата закладки 13.08.2019
Зітхає вечір світлячками,
Спадає листям на поріг...
Що відбувається із нами
На перехресті із доріг?
Чого ми просимо у долі,
До кого підіймаєм зір,
За ким ховаємось від болю,
Своїй душі наперекір,
До чого прагнемо з дитинства,
Не розуміючи себе...
І уникаючи презирства
Злітає думка... до небес,
Бо там є те, що нам потрібно,
І те, до чого ми йдемо -
І усвідомленню подібно
Розвеселяється чоло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844525
дата надходження 09.08.2019
дата закладки 09.08.2019
Нікому нічого, Авелю, не говори.
Що обрав собі брата і виростив матір, відтак створив
І себе із ребра її першого чоловіка.
Час спливає в зворотному напрямку,
і на сході палає Рим:
Аве, Авелю!
... йди до ягнят і нічого не говори.
Течія віднесе краплі крові у зерня, сховає у нім,
Бо початок у ньому — початок усьому й навіки:
Поїзди і намети,
Чорні діри в землі і вицвілий тьмяний німб.
Так, принаймні, говорять в новинах.
Так стверджують кулемети.
Залишайся в зернині, Авелю — у броні.
Доки світ обирає, як саме тебе вбивати,
Доки зріє й росте із ребра наполохана мати,
Нічого нікому, Авелю, не говори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844352
дата надходження 07.08.2019
дата закладки 08.08.2019
ПОЕТИЧНА ГРА
Дописуючи до хоку, в певний спосіб три рядочки, створюємо вірш у японському жанрі
БУСОКУ-СЕКІТАІ
INTERMEZZO
(класичні хоку)
1
Скрябін Олександр
Сіро-білий день
у вікна заглядає.
Дощик дріботить.
Едельвейс137
Нагадування легке
приходу днів осініх,
що йдуть услід за серпнем.
2
С.О.
Дощик за вікном,
мов музикант незграбний,
грає абияк.
Е137
Мелодію барвисту
і ритмів візерунки
нестримністю скалічив.
3
С.О.
О, паломнику,
не йди, зажди на мене!..
Довгий шлях, важкий.
Е137
Всі труднощі мандрівки
з тобою розділивши,
в духовний Храм ввійдемо.
4
С.О.
Знову дощ іде.
І знову день цей сірий
безслідно чезне.
Е137
Розмивши сподівання
і мрій політ згасивши,
змарнував спромогу дня.
5
С.О.
Співає пташка:
"Цвірінь, цвірінь",— тоненько
з вітром в унісон.
Е137
Співати у дуеті
з сильнішим завжди легко:
підтримка дружня поруч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844128
дата надходження 05.08.2019
дата закладки 05.08.2019
ПІСНІ ТАНКА - ЯПОНСЬКІ МОТИВИ
(вільний виклад)
*
Де взявся біль оцей жагучий,
Що під загрозу
взяв життя моє?
Невже це ти вчинила,
моя люба?
*
Сама до спальні не ввійду.
Присяду на порозі,
Тебе чекаючи,
Хоча б і місяць уночі
Сховався за горою.
*
Мене забули всі.
Хай свідком буде дощ,
Що намочивши рукави мої,
Побіг за місяцем
Понад високу гору.
*
Я не байдужа,
Бо й не любила я.
Не дорікай.
Колись й знайомими
Ми навіть не були.
*
Проплакала всю ніч.
На ранок сльози
В промінні сонячнім,
Перетворившись в пару,
До неба піднялися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844131
дата надходження 05.08.2019
дата закладки 05.08.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2019
Він був ображеним на світ,
Плодив агресії,
А в мене - океани вбрід,
Фонтан експресії.
Порозумітись не могли -
Переконтачили.
Нам стали шторми замалі
Дев’ятозначенні.
Не зміг пробачити мені
Своїх поразок.
Він сам згорав у тім вогні.
І я щоразу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844081
дата надходження 05.08.2019
дата закладки 05.08.2019
Сонцем будь мені в дні невідомім,
Як вмовкає в душі камертон.
Хай бушує безмежності гомін,
Де в коханні відсутній кордон.
Стану квіткою ніжно-тремтячою,
Як зігрієш своїм ти теплом.
Стою в темряві ночі незрячою,
Прихилися ясним ти чолом.
Розсип сміх із очей прямо в очі,
Хай по тілі мурашки біжать.
І від серця ключі я охоче
На долоню вкладу в благодать.
Стану квіткою ніжно-тремтячою,
Як зігрієш своїм ти теплом.
Стою в темряві ночі незрячою,
Прихилися ясним ти чолом.
04.08.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844027
дата надходження 04.08.2019
дата закладки 04.08.2019
Таких жалів, що й Господа не видно.
Біди такої - ні країв, ні дна!
І ждане диво не приходить, дивно...
По нервах б'є оця недовійна...
Втомились бідні, ті, що з роду, з віку
не чули куль, не відали смертей,
не хоронили в землю чоловіка,
сирітством пригортаючи дітей.
Бо їм "найтяжче", там - у ресторанах
чи під склепінням кльових заморІв.
Статистику обридлу із екранів
їм стерти конче треба до нулів.
Цілком затерти ці жалі й утрати,
біду чиюсь - чиясь, бо не своя.
І край межі присунути до хати,
де крайний хтось, лишень аби не я.
І хай зелене море, чорне, буре...
Яка різниця - лиш би все о'кей!
А потороча думку лихо дурить
і в дзеркалах чатує вже лакей.
Котрий не хоче ні ходи, ні руху,
ані думок, ані жалів, ні рвінь,
лише б лапша моталася на вуха
і хтось раз-по-раз шепотів: "амінь".
31.07.19 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843761
дата надходження 01.08.2019
дата закладки 02.08.2019
[slow]
[intro]
Україна моя синьоока -
Це простори пшеничних полів,
Де Дніпро сивочолий глибокий
Хвилі гонить посеред ланів.
[instrumental]
Україна моя синьоока -
Це простори пшеничних полів,
Де Дніпро сивочолий глибокий
Хвилі гонить посеред ланів.
[bridge]
[chorus]
Україно, моя чорноброва! -
Найбагатша родюча земля.
Як матусина пісня чудова,
Наймиліша - Вітчизно, моя.
[instrumental]
Тут весною в каштановім цвіті
Древній Київ наш гордо стоїть.
Звідусіль наймиліша у світі
Наша мова вкраїнська звучить.
[bridge]
[chorus]
Україно, моя чорноброва! -
Найбагатша родюча земля.
Як матусина пісня чудова,
Наймиліша - Вітчизно, моя
[instrumental]
Чути звуки в Карпатах трембіти,
А в подільських садах солов’їв.
Україно – ми всі твої діти
І живем у єдиній сім’ї.
[bridge]
[chorus]
Україно, моя чорноброва! -
Найбагатша родюча земля.
Як матусина пісня чудова,
Наймиліша - Вітчизно, моя
[instrumental]
[chorus]
Україно, моя чорноброва! -
Найбагатша родюча земля.
Як матусина пісня чудова,
Наймиліша - Вітчизно, моя
[outro]
[end]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843732
дата надходження 01.08.2019
дата закладки 02.08.2019
НЕ ТРАДИЦІЙНІ ХОКУ
(ХОКУ У ВІЛЬНОМУ ВИКЛАДІ)
***
Під безнастанний шум дощу
Хайку
По-українськи.
***
Мить, зупинись!
Світлина вже готова!
Хайку.
***
Життя проходить.
Осінь за вікном
Сумує за минулим швидко літом.
***
Дерево життя,
А ми – розлоге віття.
Безмежність варіантів.
***
Крапка,
А в ній весь світ.
Світобудови творення до безкінця.
***
В найменшому
Знаходиться найбільше –
Величність не розгадана ніким.
***
Осінній вальс
«Осінній сон»
Закружеляв в багрянім листопаді.
***
Незабутньо-неперевершений
Помаранчевий погляд осені.
Чорнобривці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843726
дата надходження 01.08.2019
дата закладки 01.08.2019
А вони все мелють, вони торохтять,
Старими кам’яними жорнами,
Що «потрібно тікати, виїжджати з країни, блять»,
І дітей вивозити з жонами.
Можливо Польща, Чехія чи Сполучені Штати,
Непідсильна Велика Британія,
Втікати з будови, з ординаторської, від медсестри,
На якій полюбляв лежати.
Бігом і негайно – змінити життя,
Тікати в Європу з глибинки,
За декаду вернеться – при шмотках дитя,
Набудує кремезні будинки,
А в них, як звичайно, ніхто не живе,
Бо й діти шукають своє укриття,
Навідріз відмовляючись від зупинки.
Пітекантроп звичайний, простий чорнороб,
А чорнороби найбільш потрібні.
«Після нас хоч потоп!
Після нас - потоп!
І звичайно ж – пусті будинки!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843506
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 30.07.2019
Промінь душі крізь роки і віки
Усесвіту вікно крізь долю
Твоїх очей міжзоряні світи
Відкриють серця щирість мою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843370
дата надходження 28.07.2019
дата закладки 28.07.2019
Мне так жаль, что прижавшись
к вам нежно уже не могу
Просто рядом спокойно уснуть
и вдыхать вашу кожу.
Но на сердце - светло, оттого,
что имею возможность
Обнимать вас, срывая тепло
и любовь с ваших губ.
Если б только тот свет
никогда - никогда не погас,
Только б чувствовать нужность
свою перед вами, как раньше,
Как тогда, где в глазах ваших
мир был наивно - оранжев,
Где моя пуповина -
канатом служила для нас.
Но с годами меняется всё
и тончает канат.
От меня отрываясь -
своими путями плывёте,
Ведь уже не птенцы, вы -
во взрослом свободном полёте.
Остаётся лишь верить,
что Ангелы ваши не спят.
И надеяться снова
оранжевый мир увидать -
В продолжении вас, где от
семени вырастет семя
И вернуться ещё раз в то
самое сладкое время,
Где от жизни препятствий -
любовью могла ограждать.
Где спокойно могла засыпать,
не боясь ничего,
Детский сон охраняя - как только
способна лишь мама.
Материнские чувства сравнимы
с целебным бальзамом
И ничто не сравнится с её
материнским плечом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843134
дата надходження 26.07.2019
дата закладки 26.07.2019
О, райський липень!
Де щастям день іскриться-
заквітчані поля.
Тут ніжну колискову
Струна співає літня,
Купіль повниться дощем.
.
Бусоку-секітаі - жанр японської поезії
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842641
дата надходження 21.07.2019
дата закладки 21.07.2019
Вдосвіта сонцю
Кланяються низенько
Росяні трави.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842337
дата надходження 18.07.2019
дата закладки 18.07.2019
борг вже свербить відплатою
злиться / регоче / плаче
лялька набита ватою
грає себе терпляче_
>
смикають струни напнуті
сонні жерці - зажери_
курси валют між втратами
труни / раби / галери_
>
жовті роти збочених
давляться прахом мертвих
піксельна червоточина
манить сакральну жертву_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842196
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 18.07.2019
Пішла Настонька на грядку,
Де росте петрушка,
Робить зайчик там зарядку —
Виглядають вушка.
Захотіла пригостити
Зайченятко миле,
А воно — давай тікати,
Бо набралось сили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842289
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 18.07.2019
Капли с крыш домов,
Срывает листья, цветы -
Ветру всё равно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842258
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 18.07.2019
Жираф сказав: "Я не піду."
А Бегемот: " Заставим!"
Жираф своє: "Не хочу так."
А Слон йому: "Роздавим!"
Жираф впирався. Не хотів.
Він з Бегемотом не дружив,
не родичавсь з Слонами.
Чому ж йому туди іти?
Затопчуть там ногами.
І не сидіть. І не втекти.
Нема куди й сховатись.
Чому ж було, скажіть мені,
Жирафу туди пхатись?!
А то був якось задрімав.
Проснувсь... його штовхали.
Хотіли, щоб і він робив
так, як усі там знали.
Жираф не промах, вам скажу.
Він не злякався й кия.
А коли встав: найвищим став.
Бо довга в нього шия!
То ж не дістати. Не схилить.
Він своє діло знає.
На Бегемотів і Слонів
вже зверху позирає.
...................................
Не знаю я, де це було...
Чи тут, чи за горою?
Та все ж повчитись є чому.
Будь завжди сам собою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842194
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 17.07.2019
Мій переклад з білоруської вірша "Простими словами..." Артура Камаровського (Артур Камароўскі)
Простими словами про літо і ліс,
бабку біля води
пташині співаночки на одній
із незнаних мов,
про те, що у тілі;
і цілі,
й дощенту винищені міста,
заховані в лободі,
смарагдове озеро,
хлопака і його улов,
з рибою лепетати
про дощі, луску,
повів сосни, жовтих кульбаб тепло,
чогось іще,
звідкіль
узялася прийшла вода і куди
після нас тече,
як
зустрічати серпень
і звести пантон
коли червень красіє
ірисом серед трави
літо стоїть – само собі ідол,
само собі пантеон,
і ділить лівицею землю
на острови
__
простымі словамі пра лета і лес,
страказу над вадой.
птушыныя спевы на адной
з невядомых моў,
нашыя целы,
цэлыя
і зруйнаваныя гарады,
парослыя лебядой,
зялёнае возера,
рыбака і ягоны ўлоў.
з рыбаю гаварыць
пра дажджы, луску,
водар сасны, дзьмухаўцоў,
чагосьці яшчэ,
адкуль
узялася пайшла вада і куды
пасля нас цячэ,
як
сустракаць жнівень,
узводзіць пантон,
калі чэрвень красуе
касачом пасярод травы.
лета стаіць - само сабе боства,
само сабе пантэон.
і левай рукою дзеліць зямлю
на астравы.
(с) Артур Камароўскі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842169
дата надходження 16.07.2019
дата закладки 17.07.2019
Душа співає, коли добре.
Яка ж є пісня та дзвінка!
Душа співає, коли світло.
Її лякає темнота.
Душа співає ніжно-ніжно.
До неба пісня та летить.
Коли панує в серці радість,
то душу тішить кожна мить.
Вона сміється, мов дитина,
коли навколо світ цвіте.
Медовий цвіт отой духмяний,
нектар добра у душу ллє.
І світла радість та незримо
й мене заповнить... аж за край.
І десь думки вже полетіли...
Та лиш з тобою тут є рай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842029
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 16.07.2019
Заплелись роки у сиві коси,
та квітують квіти під вікном...
На траві щоранку свіжі роси
дихають незвіданим добром...
Я дивлюсь на квіти...Й оживають
мрії ті далекі золоті,
що від них і рани заживають,
а можливо квіти ті святі?..
Легко по траві ступаю боса,
відчуваю лагідність роси,
вітерець торкає мої коси
і душа німіє від краси...
Заплелись роки у мої коси,
та не зникли помисли ясні,
і скотились непомітно сльози,
від них легше стало вмить мені...
І я переповнююсь думками,
згадуючи роки молоді,
мріями лечу в село до мами,
хоч жилося важко нам тоді...
В мами коси рано побіліли,
тато не вернувся із війни,
ми її із братом розуміли
і допомагали як могли...
Та нема вже в мене мами й брата,
і давно живу я вже одна...
Постаріла я і моя хата,
пам"ять лиш лишилася жива...
Заплелись роки у сиві коси,
та не розгубили що було...
Ті роки як з відстані покоси,-
нинішнє з минулим заплело...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842023
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 16.07.2019
Стал незаметен
Рыжий кот полосатый.
Ну вот и осень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842020
дата надходження 15.07.2019
дата закладки 16.07.2019
Сади квітучі,
Дніпрові кручі,
Чарівний, милий, веселий край.
Співуча мова
Така чудова.
Луна повсюди пісень розмай.
Це все Вкраїна
Моя країна
Ніжна і рідна моя земля.
ПРИСПІВ:
Тож посміхайтесь кажу вам друзі
Нехай повсюди лунає сміх.
В широкім полі, зеленім лузі,
На перехресті усіх доріг.
Тож посміхайтесь кажу вам друзі
Нехай повсюди лунає сміх.
В широкім полі, зеленім лузі,
На перехресті усіх доріг.
Завзята вдача
Лиха козача ,
Козацька слава, козацький дух.
Вечірні зорі,
Любов до волі,
Вітер свободи, що ще не вщух.
Це все Вкраїна
Моя країна
Ніжна і рідна моя земля.
ПРИСПІВ:
Тож посміхайтесь кажу вам друзі
Нехай повсюди лунає сміх.
В широкім полі, зеленім лузі,
На перехресті усіх доріг.
Тож посміхайтесь кажу вам друзі
Нехай повсюди лунає сміх.
В широкім полі, зеленім лузі,
На перехресті усіх доріг.
Карпатські гори
І Чорне море,
Сонячні пляжі, пахучий мед.
Ліси соснові,
Такі чудові ,
Славою вкритий величний степ.
Це все Вкраїна
Моя країна
Ніжна і рідна моя земля.
ПРИСПІВ:
Тож посміхайтесь кажу вам друзі
Нехай повсюди лунає сміх.
В широкім полі, зеленім лузі,
На перехресті усіх доріг.
Тож посміхайтесь кажу вам друзі
Нехай повсюди лунає сміх.
В широкім полі, зеленім лузі,
На перехресті усіх доріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841782
дата надходження 13.07.2019
дата закладки 14.07.2019
"Після нас хоч потоп" бо мені не вертатись сюди,
Бо мені не хворіти, нащадкам на стіл не дивитись,
Назавжди́ наживусь, а усе, що за мною – зажди!
Я лишу тобі світ, в целофановий саван сповитий.
Ми природі насипали в очі потовчене скло,
Немовлятам в колиски поклали базальтову вату,
В соцмережах у нас не один гламурований клон –
Ми без шкіри у них, втім, боронимо межі привату.
Після нас... а насправді, що буде колись після нас?!
Ми зайшли як орда, не володарі, навіть не гості,
До артерій землі націдили отруєних мас,
Океан завагітнів сміттям і виношує острів.
Вже онуки не знатимуть, як смакували меди,
Як пили із криниць. І спитають "А хто винуватий?!"
Що немає води – бо діди досягнувши мети,
Замість того, щоб жити, навчили отців споживати.
Наше пекло і деяких з нас не на жарт допекло,
Хоч прогризли тунелі, у космос штрикнули ракети.
"Хай би зараз потоп!" – видихає скалічений слон
І зітхає дельфін, задихаючись рваним пакетом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841852
дата надходження 14.07.2019
дата закладки 14.07.2019
ТРАДИЦІЙНІ ХОКУ
*
Обвисли хмари,
Немов лахміття з неба.
Похмурий ранок.
……………….
Чорне вороння
Куйовдиться у хмарах.
Вітер в груди б’є.
…………………
Вчуся ходити.
Пекучий жар підошви
Палить. Боляче.
…………………..
Ховаю біль свій
у темно-сонний вечір.
Мокра подушка.
………………..
Осінній вітер.
Листя шурхотить сухе
На стежці. Вечір.
…………………….
Колір осені
Із вітром вперемішку.
Листопаду вир.
………………….
Сторож мирно спить
На сіні в буді теплій.
Крадеться злодій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841553
дата надходження 11.07.2019
дата закладки 12.07.2019
Где-то там, в стороне далёкой,
Утомленные летним звоном,
Вечера на закате молкнут.
Пахнет пряностью и озоном...
Там замедленное теченье...
Только ветер бежит по лужам
В этом мире тепла и лени.
Мне вдохнуть бы всё это глубже
Прямо - сердцем своим уставшим,
Каждой клеткой напившись блага.
И душой ощущаясь младше
Наступить на былые грабли
И влюбиться!.. Влюбиться снова,
Позабыв обо всём на свете,
Ощутив этот мир - по-новой,
Окунувшись - любовью в лето.
Полетела бы звёздной ночкой...
Загорелась бы, словно спичка,
Выдыхая любовь по строчке,
В том краю, где души частичка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841445
дата надходження 10.07.2019
дата закладки 10.07.2019
Не можу бути кимось ... як не "я"...
Заголосно кричу? - Волайте також!
І хоч викручує нам руки світ щодня...
Себе, по крихті, кожен день збирайте!
І хоч у долі власні віражі,-
не перейдеш - то як здолати фатум?
Та наші мрії - то не міражі!
А святість мап міжзоряних галактик...
Кипить в тобі той віщий, справжній Дух,
який Творець вдихнув на сході світу...
Шукай його, хоча б на мить й забув...
Історія твоя - правдивість міту!
07.07.2019р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841352
дата надходження 09.07.2019
дата закладки 10.07.2019
ЛІТНІЙ ВІТРЕЦЬ
.
розмаїття хоку
Стебельцем трави
Вітрець літній бавиться.
Пташечка: цінь-цінь…
.
Холодне море.
З-за горизонту сонце
Піднімається.
.
Довгий літній день,
Нарешті, закінчився.
Світиться неон.
.
Холодні фрази
Із уст твоїх лунають.
Вогонь ув очах.
.
Гірко хникає
В рукав хлоп’я сусідське.
Строгий ремінець.
.
Іржавіє труба,
Не граючи в оркестрі.
Пауза німа.
.
Блукаю світом.
Шлях зоряний куриться
Попід небеса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840850
дата надходження 04.07.2019
дата закладки 04.07.2019
Сонячний ранок.
Долинає із вікна
Шум вулиці, спів птахів…
Іще не скоро
Зима местиме снігом,
А холод серце стисне.
.
Бусоку-секітаі – жанр японської поезії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840735
дата надходження 03.07.2019
дата закладки 03.07.2019
ХОКУ НА РІЗНІ ТЕМИ*
.
Тріскає земля,
Неначе у Сахарі.
Спекотне літо.
.
Несе ріка
У море свої води.
Човен… очерет…
.
Біліє хата.
Вишеньки-черешеньки
Спіють у саду.
.
Порох осіда
На квіти край дороги.
Занедбаний цвіт.
.
Вечірні вогні
Засвічуються в місті.
Бряжчить гітара.
.
Не докоряю
Ніколи і нікому.
Чиню самосуд.
.
Дивлюся на світ
Широкими очима.
Струменить любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840736
дата надходження 03.07.2019
дата закладки 03.07.2019
ЯПОНСЬКА ПОЕТИЧНА ГРА-РЕНҐА
між Едельвейсом137 та Серафимою Пант.
Дописуючи два рядочки до хоку,
утворюємо танка.
.
Едельвейс137
Обвисли хмари,
Немов лахміття з неба.
Похмурий ранок.
Серафима Пант
Не грає кольорами
Німа роса на маках.
……………………
.
Е137
Чорне вороння
Куйовдиться у хмарах.
Вітер в груди б’є.
С.п.
Вперед іти так важко –
Назад шляху немає.
………………..
.
Е137
Вчуся ходити.
Пекучий жар підошви
Палить. Боляче.
С.П
Згадати б легкість кроків
Дитячих босоногих.
……………….
.
Е137
Ховаю біль свій
у темно-сонний вечір.
Мокра подушка.
С.П.
Виводить соловейко
Про зраджене кохання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840172
дата надходження 27.06.2019
дата закладки 29.06.2019
ХОКУ НА РІЗНІ ТЕМИ*
.
Слухаю концерт
Застудженого вітру.
Вогонь в каміні.
.
Лукаві слова
Обросли реп’яхами.
Колючка в серці.
.
Слово – не камінь.
Крилом змахнувши, птаха
Відлітає в світ.
.
Тепло дарую
Сніжинці на долоні.
Не сподобалось.
.
Льодяне серце
Не б’ється більше в грудях.
Холодна вічність.
.
Народжена змією,
Усе життя плазує.
Неможливий злет.
.
Пасеться коза
У сквері. Поряд песик
В траві щось знайшов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840363
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 29.06.2019
Цілувало яблуньку, обнімало грушечку,
наливає вишеньку, рясну щебетушечку.
Хазяйнує в полечку, золотить там житечко.
У гайочку нашому розсипає квіточки.
Працювало з раночку, трішки натомилося.
На місточку нашому відпочить спинилося.
Рибеняток пестило, хвильками плескалося,
з нами тепле літечко в річечці купалося.
Поряд з теплим літечком на місточку всілися,
із веселим літечком всі ми веселилися!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839113
дата надходження 17.06.2019
дата закладки 18.06.2019
[img][/img]
Біжу босоніж навстріч літу,
Вуста лоскоче вітерець.
Купаюсь в барвах дивоцвіту,
Мені б до щастя навпростець.
Гублю сліди в квіткових росах,
Ловлю у жмені промінці.
Галуззя віт куйовдить коси,
Блищить росинка на щоці.
Стрічає древній ліс привітно,
Прибрався, наче до вінця.
Он липа рясно, як розквітла,
Таке вбрання їй до лиця.
О, як же п'янко пахнуть трави,
Пташиний лине передзвін!
А літо-літечко ласкаве
Спішить за мною навздогін.
[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcS3XdHpuskW0zxV3Jm6dZU_H7UI7Pg2hZIES-Z3M1Ne4YBaA0mIhw[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838988
дата надходження 16.06.2019
дата закладки 16.06.2019
Неділенька. Зеленосвяття.
В повітрі повно світла й див!
Немов коралове багаття
У полі червень розпалив –
І полились шовкові маки
У волошкову голубінь.
Зі сну прокинулись байраки,
Розкинувши крислату тінь.
Забили дзвони величальні –
І покотилася луна.
Заквітла в зелені клечальній
Хатина кожна чепурна.
Невтомні бджоли розгойдали
У сонці скупані двори.
Мов перламутрові опали,
Міняють трави кольори,
Ввібравши золото небесне
Намистом срібної роси.
А серце – чшш, анішелесне
Від благодатної краси!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838950
дата надходження 16.06.2019
дата закладки 16.06.2019
галас, надворі гамір - цівають горобці
носяться , копошаться, совають промінці
в теплі таємні гнізда, в темний свій дім-куток
у жовторотий безмір, у майбуття виток...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838301
дата надходження 10.06.2019
дата закладки 11.06.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.06.2019
Йти по землі, а не гнити у ній,
Світ рятувати з лещат сірих днів,
Наївний у твоїх очах я, нехай,
Надію на світло мою не вбивай
1 бридж
Земля впасти годна,
Б'є страхом безодня,
Та я
Крокую вперед.
Буде як буде -
Земля не засудить
Мене,
І небо збагне
1 приспів
Правди шукач у житті не знайде -
Кожен вбачає у правді своє,
Вже як до когось з рятунком прийшов -
Вдалось життя, не шкодуй ні про що!
Програш
2 куплет
Чорним був день - боротьбою він став,
Гніву іржа роз'їдає і сталь,
На допомогу ніхто не спішив -
справді важкий біль чужої душі
2 бридж
Усесвіту мати
Предоброю стати
зумій
образи забудь
Ода світанку
Вмить у серці постане,
Почуй,
Продовжи цю путь!
2 приспів
Правди шукач у житті не знайде -
Кожен вбачає у правді своє,
Вже як до когось з рятунком прийшов -
Вдалось життя, не шкодуй ні про що!
Інтрелюдія
Ода світанку
Не йме заборон
Радості ода
І вірі в добро!
Переклад.
Оригінал - М. Пушкіна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838084
дата надходження 08.06.2019
дата закладки 11.06.2019
Я осенний дождь.
Следов не оставляя
Иду по траве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837400
дата надходження 02.06.2019
дата закладки 03.06.2019
Засвічуються
в вечірнім місті вікна.
Тисячі світів.
У кожнім чиясь доля –
з життям земним стосунок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835729
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 18.05.2019
У погляді - бузкове аніме,
сюжети, драми і нерівні "батли"
весна згорить у драйві і мине,
а ти не зможеш вчасно упіймати
медові соти в небі з молока
у крихітну, як крапелька піалу.
Одну фіалку вихопить рука
і збереже після грози і шалу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834355
дата надходження 03.05.2019
дата закладки 03.05.2019
Мокнуть солов’ї
під дощиком весняним.
Сльози-крапельки.
Співи солов’їв
крізь весняний серпанок
світ пробуджують.
О, соловейки,
наш сад не залишайте!
Хто співатиме?
Солов’їний спів
в саду сусідськім нині.
Тиша – у моїм.
В зачаруванні
до дерева підходжу.
Пахощі сливи.
Зачарований
сливовим білоцвітом,
став, як вкопаний.
Подружуся з тим,
хто сливи білоцвітом
втішатиметься.
Розквітає слива
біля гірської хижки.
Хтось колись тут жив.
В самотню хижку
ніхто вже не приходить.
Слива квітне тут.
Весняний вітер
сливи пахощі приніс
Село в міжгір’ї.
Любить…, не любить… -
гадаю на ромашці.
Теплий літній день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834345
дата надходження 03.05.2019
дата закладки 03.05.2019
Вишневий цвіте,
Молю тебе сьогодні:
Стежку замітай
До мого дому біло,
Хай старість не приходить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833921
дата надходження 30.04.2019
дата закладки 30.04.2019
Осені полон
мене не обійняв ще.
Ніжуся літом.
Сумує серце
за часом, що відходить.
Срібло на скронях.
Зоріє небо
над грішною землею.
Віртуальний світ.
Принади волі
в політ захмарний кличуть.
Крилатий Ікар.
Прозора тиша
рожевого світанку.
Роси-кришталі.
Іду у осінь.
Під ногами шурхотить
опале листя.
Нічні химери
гойдаються, мов п’яні.
В душу страх шкребе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832664
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 14.04.2019
ДО ЧОГО ЧИСТА
У РІЧЦІ ВОДА! НА ДНІ
КАМІНЦІ ВИДНО.
* * *
...ТИ НА ПОРОЗІ
СТОЯЛА.ЗАДУМАНА.
НІБИ ПРОЩАЛАСЬ...
* * *
ЩЕ ОДНА СТЕЖКА
ДО НЕБЕС ПРОЛЯГЛА.ПО
НІЙ ДОЧКА ПІШЛА...
* * *
"ЯК ЖИВЕШ?" - СЛОВА
НА ВСІ ЧАСИ.І ЛИШЕ
ВІДПОВІДЬ РІЗНА.
* * *
НИТКА ДО НИТКИ
І ВИЙШОВ ВІЗЕРУНОК.
ВНУЧЦІ. НА ПАМ.ЯТЬ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832662
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 14.04.2019
Просто так сидеть с тобой на лавочке...
Вечер. Тишь. Цветущий май вокруг.
Поцелуи... дерзко и вне планово.
Трепет в переплетенности рук...
И слова - короткие признания,
и слова - оттенки облаков,
крылья птиц - нам открывают заново
всё, что не скрывали от стихов,
доверяли строчкам, многоточиям,
небо призывая подтвердить...
Полный мир чудес - теперь воочию!
Целый мир, в котором... я и ты -
значит только общность, только целое -
душу, сердце, цели, планы, дни,
ночи, май, слова все откровенные,
чувства, мысли, рифмы, даты, сны...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832590
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019
Стежкою іду.
Пройшла тут осінь щойно
в шатах із парчі.
Несу їй у дарунок
золото своїх років.
Тулю до серця
всю в росах хризатему.
Квітко осені,
красою днів квітучих
зі мною поділися.
Несу в букеті
червоне листя кленів.
Покажу всім тим,
хто осені не любить –
ось для вас взірець буття!
Крізь хмари місяць
на землю срібло кинув,
зачарувавши
холодну пізню осінь
казкою нічних видінь.
Сріблястий іній
укрив осіннє поле.
Наближається
з холодними вітрами
зима – самоти жура.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832561
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019
Осені полон
мене не обійняв ще.
Ніжуся літом.
Сумує серце
за часом, що відходить.
Срібло на скронях.
Зоріє небо
над грішною землею.
Віртуальний світ.
Принади волі
в політ захмарний кличуть.
Крилатий Ікар.
Прозора тиша
рожевого світанку.
Роси-кришталі.
Іду у осінь.
Під ногами шурхотить
опале листя.
Нічні химери
гойдаються, мов п’яні.
В душу страх шкребе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832558
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019
Остановилось
Прожив такой долгий день
Сердце бабочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832583
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019
Целый день в седле,
Чтобы понюхать цветы
Остановился.
Сбил несколько лепестков
Чёрный лук за спиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832477
дата надходження 12.04.2019
дата закладки 13.04.2019
Нічні химери
вовтузяться у пітьмі.
Зловісний вітер.
Болить розлука.
Чорним лихом день опав
на нас, кохана.
Пильнує здобич,
летючи в небі, коршак.
Трагедійний акт.
Як легко вгору
фортуна тягне воза.
Усмішка долі.
По бездоріжжю
йде той, кого недоля
з дороги збила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832361
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 11.04.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2019
«Дерев високих стрій довкруж хатини,
І обдувала їх вітрів юрма —
Несквапних, наче віз останній з ринку.
А серця не збудила б і сурма.»
(Шеймас Гіні)
Селище, в якому нічого не відбувається:
Ось уже три тисячі років та сама нудьга:
Ворожнеча кланів і торф фарбований вохрою,
Щербаті мечі, іржаві ножі – криця срібляста,
Що так легко іржавіє від рідини все тої ж –
Кольору вохри.
У кожну халупу там смерть заходить не стукаючи:
Наче маленький чорний ельф – так, на гостину,
Або по справах – забрати, хто там засидівся
У світі корів і овець, собак і людей, каменів і заступів,
Католицьких пасторів і оранжистів гучних барабанів:
Хто там засидівся за дубовим столом бенкету голодного
Над чаркою осіннього віскі і черствим хлібом спогадів.
Там у кожну кам’яну хату заходить на гостину вітер:
Недобрим вісником, пихатим лордом, володарем зла:
Несе жмуток сухот і свистить у порожніх глеках:
Бо нічого не відбувається: все так само картопля гниє
Під нудними дощами торішньої безнадії сірої
(Хоч би трохи зеленого, хоч би трохи барви весни,
А туман все фарбує у сіре – навіть старезні пагорби
На яких стоять селища – селища бородатих уладів).
Там у кожний замок заходить Пак – господарем істинним,
Оселяючись у цій пустці забутій, у цій твердині закинутій,
Серед цих руїн важких, диких і моторошних,
Де не хочуть жити навіть привиди – сірі свідки старої помсти,
Оселяється чорним собакою, однооким музикою,
Баламутом снів вересових і журби болотяної.
Хоч би дерево хто посадив (я не кажу ясена –
Хоч бузину чорнильну – гірку наче світ наш),
Може селище отримає тоді знак – жити для чого,
Оте селище – в якому нічого не відбувається…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832126
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2019
[youtube]https://youtu.be/dEddSlE5uQ8[/youtube]
Давно тебе немає поруч зі мною,
Уже забулись твої примхи до сказу,
Забувся сміх, що позбавляє спокою,
І майже стерла пам'ять твої образи
Тебе кохаю анітрохи не менше,
Хоч почуття мої для тебе чужії;
Тепер надії не плекаю як сперше,
І вже не вірю, що збуваються мрії.
А день пливееееее
І ти так далеко від мене,
Що він
Несе
Мені
Лиш біль...
Струмлять нехай безперестанно хвилини,
Підступно в місяців зливаються море -
До мене образ твій удаваний лине,
І розмовляю навіть я з ним порою.
Думки вирують, хоч немає потреби,
Безмежний час для них знаходе безсоння...
Рядки укотре я складаю про тебе,
Та їх почути ти не знайдеш резону...
І хто сказав,
Що час легко змиє з душі біль і кров -
Я знов
Без сну
І сам.
Я… так мріяв – лиш тебе кохатиму я
Знав, моя любов буде щира і чесна,
Вірив я у те, що ти доля моя…
Але все щезло
(але все щезло)
Полум'я на дим та на попіл зійде,
Де горів вогонь - там вже крига замерзла,
Слів в душі тепер лиш відлуння бліде…
Бо все ген щезло...
Бо все ген щезло-о-о-о
СОЛО
Я… так мріяв – лиш тебе кохатиму я,
Знав, моя любов буде щира і чесна,
Вірив я у те, що ти доля моя…
Але все щезло
Полум'я на дим та на попіл зійде,
Де горів вогонь – там вже крига замерзла,
Слів в душі тепер лиш відлуння бліде…
Бо все ген щезло...
Бо ти геть щезла!!!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7-WkNHsiXuI[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829580
дата надходження 18.03.2019
дата закладки 24.03.2019
Зима прощаясь
Снежинками всю землю
Целуя тает...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830075
дата надходження 23.03.2019
дата закладки 23.03.2019
Осіння злива.
Пролітають поміж дощ
Сніжинки перші.
Дрімає кішка.
Вечірня прохолода
Висне над містом.
Буяють трави,
Нічним дощем умиті.
Безхмарне небо.
Слів акварелі.
Сонячними фарбами
Пишеться сонет.
Ангели з небес
Злітаються у сон мій.
Колискова хвиль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829398
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 17.03.2019
Господи, какой же он красивый!
Боженька, какой же он родной...
Нет, сейчас я точно не молилась,
я... благодарила, вновь и вновь,
за такое чудо, как... Ты - чудо!
Самое... большое из чудес!
Каждый раз, листая сны и будни,
глядя в небо, только о тебе
думаю... до бабочек по венам,
до... колибри где-то в сердце, до...
трепета весны, что откровенно
заполняет каждый выдох-вдох
лишь тобой одним. Одним тобою!
Верь, не верь, но... я живу вот так -
с бабочками, птицами... С любовью,
что нужна, как воздух мне, всегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828901
дата надходження 13.03.2019
дата закладки 13.03.2019
Проти вітру йду,
В покорі не зігнувшись.
Усміхаюся.
Любить не розучившись,
В Едем душі прямую.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828699
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.03.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FiQVLyevwd4[/youtube]
Твоя усмішка розбиває порожнечу та пітьму,
Що так багато літ живуть в душі моїй,
І я давно не помічаю суєту – до тебе йду…
Хай забере цей шлях чимало довгих днів…
Поодинокі перехожі вдалині мов маяки,
Старе позаду, а попереду нове;
І щось шепоче - левел цей без тебе не пройду-таки -
На шмаття тим моє безжально серце рве!
Не залишай, не залишай, не залишай мене
Не йди,
Нехай в інстинктах моїх гріх,
Та всі фантазії лиш ти;
Лиш ти живеш у моїх снах,
Щасливий тільки ними я,
Молю, у снах лишись, не йди,
Бо наяву ти
Не моя!
Бо ти не просто вродлива, ти надто вродлива мов казка, мов диво, лагідна й мила
Як проживу вечір цей без тебе я,
Без тебе я?
І...
Свіча поволі згоряє, І час не зціляє,
Як поза зоною ти, й нема сигналу вай-фая...
Боже, вечір прожити мені без тебе як?
Не залишай, не залишай, не залишай мене
Не йди,
Нехай в інстинктах моїх гріх,
Та всі фантазії лиш ти;
Лиш ти живеш у моїх снах,
Щасливий тільки ними я,
Молю, у снах лишись, не йди,
Бо наяву ти
Не моя!
ПРОГРАШ
Із рук, що стіну поміж нами руйнували, юшить кров -
Най кілометри наче сотні перепон...
Та ледь повіки опускаю – образ твій вертає знов
Примарний світ мене затягує в полон!
Не залишай, не залишай, не залишай мене
Не йди,
Нехай в інстинктах мої тільки секс…
А у думках лиш ти;
Лиш ти живеш у моїх снах,
Щасливий тільки ними я,
Молю, у снах лишись, не йди,
Бо наяву ти
Не моя!
Бо наяву далеко ти, і ти насправді не моя,
Своє кохання не вбивай - тебе молю й благаю я;
І най я всоте потону у неіснуючих світах,
Де лише двоє – я і ти...
Не йди!..
Лишись!
У моїх снах!
Не йди, лишись у моїх снах!
Не йди, лишись у моїх снах!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1cxAjpk9GNk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828701
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.03.2019
Забута церква.
Навхрест дошки прибиті
До вхідних дверей.
В морозну ніч віконця
Крильми примерз ангелик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828527
дата надходження 10.03.2019
дата закладки 10.03.2019
Я напишу, как тают облака,
как пенка в капучино, если долго
смотреть в окно, прильнув к твоим рукам,
и слушать март, и ощущать в ладонях
тепло весны... Предвзятое тепло,
которое для нас лишь и приходит!
И наступает март совсем... без слов,
которые знакомы всепогодно,
и кажется - подтаяли слегка,
и растеклись сквозь пальцы... Об одном же!
Слова о том, что я - в твоих руках,
что я - твоя. Что... на тепло умножив
всю эту недосказанность, опять
доверю рифмам трепетность не тайны...
Люблю тебя, родной! Люблю тебя.
А всё, что происходит - не случайно.
Я напишу, как снег стекает с крыш...
то музыку рождая, то... сонеты -
о нас с тобой, о том, что ты молчишь
так... нежно, так... светло, а я об этом
догадываюсь, если в облака
смотрю, и запах кофе - в том свидетель...
Скучаю по твоим, родной, рукам!
И пишется мне вновь "один на свете",
что значит... Ты же знаешь всё! Тебе
нужны ль слова, пусть и о самом главном?
А снег всё продолжает течь и петь,
и крыши уступив теплу, и славу -
ведь не ему "спасибо" говорю,
не снегу, вот за то, что пропиталась
весна насквозь - лучи благодарю
за трепетность внутри моей не тайны...
Я напишу всё-всё, как ты хотел -
не ожидая ничего, но веря...
В конце письма поставлю только "эл",
как будто этот март пришедший - первый...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828291
дата надходження 08.03.2019
дата закладки 09.03.2019
Тіні ми лиш -
своєї свободи відбитки.
Нашої правди
запилені страхом звитки.
Сховки тісні....
Для крилатої мрії рамки...
Контури від
надірва́ної витинанки.
Що ти зробила
в цьому житті для щастя?
О́крім чекання,
що воно в руки дастся?
О́крім образи,
що світ не в'ється шлейфом?!....
В часі масиву
тяжієш барельєфом.
В ока змиг лінощів
пил затруть щирі вчинки
з поштовху серця,
без заздрощів тих скоринки,
повні емоцій,
яскравої барви завзяття....
Твої вагання -
то долі незрушне прокляття.
Рушся, не стій!
Кожну мить проживай до денця.
Все, що є - біль
і радість - пускай же до серця.
Хай витинає
життя свої візерунки,
чистим старанням
дай долі вищі гатунки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828122
дата надходження 07.03.2019
дата закладки 08.03.2019
Мріючи, лежу-
Блаженствую у ванні,
Розімлілий геть.
Натовп. Суєта.
Ліктями працюючи,
Рухаюсь вперед.
Мала мурашка
По горах походжає.
Мандрівниця. Ух!
А що робити
Одному в ніч осінню?
Повечеряв. Сплю.
Дивлюсь на місяць,
А він й собі на мене
Око витріщив.
Мавпочка мала
Постарілася в цирку,
Бавлячи людей.
Плакати чого?
Та ти ще не вмираєш –
Жий хоч років сто!
Сьогодні знову
Проситиму у сонця
Проміння жменьку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827542
дата надходження 03.03.2019
дата закладки 03.03.2019
Как шумно.
В поминальную субботу -
колокола. Сосед звонил работу.
Звонил? - дарил, повязанный шнуром.
Как будто жил-да-был и вдруг узнал,
дожёвывая холостяцкий завтрак,
что больше не наступит послезавтра,
но завтра - предпоследняя весна,
разношенная чувствами, как стих.
... и можно быть рассеянной по крохам
и пропустить под ивой пару вдохов,
пока сосед, испуганно заохав,
трезвонит в неотложку
для живых
но всё равно спасибо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827101
дата надходження 27.02.2019
дата закладки 28.02.2019
В обіймах схилів
Замилувалась пітьма
Дніпром вечірнім.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827029
дата надходження 27.02.2019
дата закладки 27.02.2019
́Не завжди вітер
попутний, як не завжди-
пряма дорога.
* * *
Серед законів
є неписані.Вони
теж правлять нами.
* * *
"Так мало бути..."-
розраджуємо себе.
У душі -інше...
* * *
Голос чую крізь
сон :"Вася, йдемо гратись"
...А вже онуки.
* * *
Я вів щоденник
в інституті.Нібито
і не я писав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826974
дата надходження 26.02.2019
дата закладки 27.02.2019
Оминули кордони віку,
Перетнули часу поріг
Й заховалися в малахітах
Свіжих трав, де не чути й вітру,
Де в мовчанні жевріє гріх...
Там тумани пливуть молочні,
Ніби таїна їх веде -
В святість дня, під покровом ночі...
Там біжить крижаний струмочок
Безупинно кудись вперед...
І нехай!.. Не стіче водою
Сокровенне і неземне,
Бо не стати йому імлою,
Доки дихатиме - тобою,
Доки в серці її - Едем.
- Чуєш? - радощами тріпоче
В ній таємний красивий рок...
Це - назавжди, в душі жіночій,
Доки бачити будуть очі
В небі сяйво твоїх зірок.
11 жовтня 2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826993
дата надходження 27.02.2019
дата закладки 27.02.2019
[youtube]https://youtu.be/edFxYnmB9Is[/youtube]
Пісня про те, як нудним не стати,
Зриватись зі скель і ламати ґрати...
Я дозвіл собі бути вільним надав,
Мені не можна безбарвно губити літа!
Мчить життя - летить, шалене,
Іншого не буде в мене -
В нім на повну жити прагну я...
Мчить життя – і доля невблаганна
Чим я захочу, тим і стане!
Лиш на повну жити прагну я!
Мчить життя!
Пісня про тих, хто назад не здав,
Хто в ріку бурхливу з мосту уплав...
Хай завтра невдача спіткає тебе,
Завзятий не плаче - всміхнеться і йде!
Мчить життя - летить, шалене
Іншого не буде в мене -
В нім на повну жити прагну я...
Мчить життя – і доля невблаганна
Чим я захочу, тим і стане!
Лиш на повну жити прагну я!
Мчить життя-а-а!
Хай зрада і кров тебе ставлять на грань -
На виклики долі ще міцнішим постань!
Мчить життя - летить, шалене
Іншого не буде в мене -
В нім на повну жити прагну я...
Мчить життя – і доля невблаганна
Чим я захочу, тим і стане!
Лиш на повну жити прагну я!
Мчить життя-а-а - воно летить, шалене!
Іншого не буде в мене -
В нім на повну жити прагну я...
Мчить життя-а-а – хай доля невблаганна! -
Чим я захочу, тим і стане
Лиш на повну жити прагну я-а-а
Мчить життя!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vx2u5uUu3DE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826823
дата надходження 25.02.2019
дата закладки 26.02.2019
не розгледіти серед тисняви
під поставою гільйотини
світ у краплі сльози кислої
на розмазаній крейді гриму_
тихим шепотом тричі хрещені,
хороводами біля прірви_
в павутині гудуть шершнями,
хитровиграні / блідошкірі_
впертих буде заангажовано
жерти манну гірку й плісняву,
де ті істини пережовані_
не розгледіти серед тисняви_
тихим шепотом, зради нерестом,
слів цикутою_ чи половою_
срібним дзвоном / знайомим шелестом,
тінню мертвої _ двоголовою_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826638
дата надходження 24.02.2019
дата закладки 24.02.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9LU9Fh4xwWE[/youtube]
Не зміг ніхто вселити в мене страх,
Не стриматись уже - все місто у вогнях…
Веду без правил гру, що зрадила мене,
Недобра слава в кого - той збагне.
Я не один, хто так прагне змін…
Коли здіймає люта молодь круговерть,
Угору руки, ХЕЙ!
З дороги геть!
Наш світ дратує вас,
Ваш осуд повсякчас
Стирає волі грань -
Б'є наша лють за край!
Перемогти дано
Всім разом заодно,
Хто ще не встав – вставай!..
Б'є наша лють за край!
Мені у вуха крик вдаряє наче дзвін -
Бос вимагає етикет, й щоб став таким як він…
Я відповів: «Ти, друже, знай лише одно -
Шалений успіх приведе НА ДНО!»
Я не один, хто так прагне змін…
Ми встали гордо, і ти ставай
Бунт молодих- ЕЙ!
Всі знають хай!
Наш світ дратує вас,
Ваш осуд повсякчас
Стирає волі грань -
Б'є наша лють за край!
Перемогти дано
Всім разом заодно,
Хто ще не встав – вставай!..
Б'є наша лють за край!
Б’є наша лють за край-а-ай!
Соло
Оооууооу
Наш світ дратує вас,
Ваш осуд повсякчас
Стирає волі грань -
Б'є наша лють за край!
Перемогти дано
Всім разом заодно,
Хто ще не не встав – вставай!
Б'є наша лють за край!
Ооо-ооо-оо
Ооо-ооуо-оу
…
Б'є наша лють за край!
Ооо-ооо-оо
Ооо-ооуо-оу
…
Б'є наша лють за край!
Єее-йее-ее
Єее-йєє-ее
…
Б'є наша лють за край!
Ооо-ооо-оо
Ооо-ооуо-оу
…
Б'є наша лють за край!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9RIeycixkK8[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825039
дата надходження 11.02.2019
дата закладки 22.02.2019
А я тебе, любий, безтямно кохала,
А я тебе, любий, з путі виглядала.
Роки проминали у вірнім чеканні,
А тіло здригалось у раннім світанні.
А тіло тремтіло у млості гарячій,
Віддатись хотіло тій примсі незрячій.
А, може, не примсі? Кохання все суще,
Воно, що те око, воно невмируще.
Ні сонце, ні дощ, ані вітер, ні стужа,
Ніщо не завада, якщо й бачиш вужа,
Що вжалити може в любую хвилину,
А серце так билось і, стук, беззупину.
А серце так рвалось назустріч твоєму
Й не мало на думці шукати дилему.
Назирці ступало думками в погоні,
Коханий мій, милий, чи вже на припоні,
Потік безневинний душевної муки,
Що ллється назустріч у дні, де розлуки?
Ніхто не зупинить того, що не бачить,
Того, що не чує й йому те не значить,
Не значить нічого, бо те є химерне,
Мій любий, єдиний, як світ воно древнє.
В мені воно завше, в любую хвилину,
Чому ми залежим від дійсності плину?
І тільки кохання не знає кордонів,
Кохання належить до вічних канонів.
В мені ти, - казала не раз і не двічі,
Скажу, якщо треба, сто раз ще по тричі.
21.02.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826390
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 22.02.2019
Роки, птахами
осінніми, так летять!
Не зупинити...
* * *
І невідомо,
що день готує завтра
нам.Аби настав.
* * *
На льоту зловив
листок. Він щось шепоче
у долоні.Ой ..!
* * *
Давненько чулось
"Гірко!". Всі більше"Вічна
пам,ять".Такий час.
* * *
А зовсім без втрат
життя неможливе.Лиш
тоді цінимо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826432
дата надходження 22.02.2019
дата закладки 22.02.2019
[youtube]https://youtu.be/GwIPvZjs1_M[/youtube]
Мій пожар, не вщух, не згас -
Його ти живиш
Раз-у-раз...
Раз-у-раз, знову і знов
Де тому край, не знає ніхто!
ЛИш згадаєш Ім’я моє
Й мене Як струмом ВСЬОГО б’є
Б’є вогнем, що тебе бажає,
ЦІлуй мене – нехай вогонь той палає!
Абра-абра-кадабра
Мене ти взяла за зябра
Абра-абра-кадабра
Абракадабра
Був злим на тЕбе і зітхав,
Увись злітав і зане-па-да-ав...
Але мене гладь, торкай -
У мій пожАр Ш хмизу додай
Абра-абра-кадабра
Мене ти взяла за зябра
Абра-абра-кадабра
Абракадабра
Від ласк чарівних сягнув небес,
Від гри вбрання твого розум щез -
Шовк і шкіра дурманять мене
Підступний янгол у комбіне!
ТАК манять чари в твоїх очах,
Твій томний голос теж повний чар
Коли останній розум геть жене -
Один твій порух вмить вертає мене!
Абра-абра-кадабра
Мене ти взяла за зябра
Абра-абра-кадабра
Абракадабра
ЛИш згАдАєш Ім’я мо-/Йее
Й мене Як струмом ВСЬОГО б’є
Б’є вогнем, що тебе бажає,
Цілуй мене – нехай вогонь той палає! Є-є-є-аа
Мій пожар не вщух не згас
Його ти живиш раз-у-раз
Мій пожар не вщух не згас
Його ти живиш раз-у-раз
Мій пожар не вщух не згас
Його ти живиш раз-у-раз
Пожар не вщух, не згас (одразу)
Абракадабра
раз-у-раз-у-раз
Пожар не вщух, не згас
Абракадабра
раз-у-раз-у-раз
Пожар не вщух не згас...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7QyoRzZrF00[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815339
дата надходження 26.11.2018
дата закладки 26.11.2018
Взяв і я з Його руки терпіння.
Раювати сів під гострий дах.
Чорні цятки галок на хрестах,
злотоглавів мороку насіння.
Від дверей донизу впала просинь,
розтеклись калюжами авто.
Я в демісезонному пальто
приміряю капелюхом осінь.
Пес кудлатий дзиґою під чобіт.
Неба щит на дощові стовпи.
Як немає сну вина купи,
як немає за що то вже клопіт.
Ще, наразі, маємо пригоду,
сірим тілом тягнеться паркан.
Милий друг мій, буде все «шарман».
Дай мені ударить гучно коду.
Парку пожовтілий фоліант.
Дім театру. «Бути чи не бути»,
що ж - від ліків крапля до отрути.
Ми йдемо, минаючи бульвар.
Пес і я, подовжені у тіні,
неділимі станемо, йдучи.
Ліхтарів вольфрамові м’ячі
вистигають, опіками сині.
Сну свічадо –
врубелівський демон –
дощ
у барабани долі б’є.
На безсоння страчений портьє
їсть сухарик з яблуневим джемом.
Шкет в авто підкручує хард-рок.
Хоч у мене скроні уже сиві,
та я все молюся юній римі,
тож вона сповільнює мій крок.
Вікон спраглі очі. День воскрес.
І щербатить променеві сходи
той, що не дійшов зі мною згоди:
хто з нас першим має нести хрест.
Гомінкий бульвар, веселі діти,
склом вітрин обмануті птахи,
і все надто справжнє навкруги,
що ту правду нікуди подіти.
Верещить клаксон таксомотору,
і ребром чіпляючись за гак,
жебраку кидаю я п’ятак,
тягнучи його з собою вгору.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815076
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 25.11.2018
А ким ми були
у минулому житті?
Ніяких слідів...
* * *
Юність безсонна-
надто коротка вона.
І- незабутня...
* * *
А мамин голос-
то найсолодший з усіх!
Слухав би, слухав...
* * *
Ще листопада
дні, та крадеться зима-
порошить снігом.
* * *
Зіркою,доню,
ти стала,хоч так жити
хотілось! Доля...
* * *
Обнялись двоє...
Тепло стало у світі.
Любов зігріла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815169
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018
люди вмирали,
їх засипала зима
крихтами хлiба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815155
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018
Дім – ребро від кістяка гори.
З дзиґаря ланцюг виймає гирі.
Тінь сновиди ходить по квартирі.
Не мовчи, до мене говори.
Я несмілий, витончений в слово,
через підвіконня переліз.
Тінь сновиди стала на карниз,
дні рахує. Ніч їй сорокова.
У шуруп стара фіранка плаче,
шпінгалетом цокотить: «Куди?»,
і сновиді форкає: «Не жди».
Шарудять в кутку хвости щурячі.
Зістрибнувши в вуличні стаккато,
через двір між медоносних лип
я тягну з підошви тіла скрип.
Мертвий плющ чіпляється за ґрати.
Тінь сновиди, моторошна тінь,
верещить і сіпає портьєру.
Я з мальтійцем питиму мадеру,
торгувати буду йому сіль.
Ворухкий, клюкастий і патлатий,
я нещасний провінційний док,
я картяр із шкіри і кісток,
буду з себе ангела вдавати.
Вранці я ходитиму на риф,
буду там рибалити до ночі
і любити буду кого схочу,
кинувши у небо білий кліф.
Десь на тридцять п’ятій паралелі,
на однім із жовтих островів,
рахувати буду сорок днів
у п’ятизірковому готелі.
Я вернусь. Пройду по грімких сходах.
Тінь сновиди вклякне у кутку.
Синій плащ – вільгота на гвіздку,
то є літа бабиного кода.
В брудершафт з володарем душі
гранчака потягши від буфету,
я згадаю сонячну Валлетту,
брата Караваджо і вірші.
Стали зайди-сумніви на спротив.
Десь знадвору дзенькнули ключі.
Картярі пиячать уночі.
Все пита сновида мене: «Хто ти?».
Я ребро від кістяка гори.
У вікні шибками затремтіло.
Тінь сновиди хлюпнулась у тіло.
«Пас», – кажу я і виходжу з гри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814356
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018
Розростаються тво́ї слова у мені.
Гли́боко, міцно корінням сплітають осердя
почуттям, що плющем загортають всі дні.
Межі безжально стинають. Прошу милосердя,
та невпинно вживаються в душу, ростуть,
розум тихенько всипляють, міняють свідомість.
З логіки серце кепкує: "Вже не в тім суть -
разом, чи ні - суть, що вкраплені ви в невагомість."
Обтинай скільки хочеш пестливих слів пух,
ку́чері ніжностям, ту́жним зітханням протяжність, -
розпочато. Любові не спиниш вже рух.
В тебе вростаю, цвіту я коханню у вдячність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813962
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 15.11.2018
Минають роки...
Слухаю колискову,
Та плачу чомусь.
https://www.youtube.com/watch?v=XyILd1co8h4
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813928
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 15.11.2018
Ще не розтала
Мелодія цудзумі
Дощів осінніх,
А вже чарує тишу
Перших сніжинок антре.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813906
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 15.11.2018
Ти - нейтральних подій інерція.
Світ без тебе не спинить рух.
І емоцій твоїх проекція
в простір - часу не змінить дух.
Про значущість плекай оманливо
тих ілюзій звабливий тон,
день фарбуй ним усе ж ощадливо,
бо насправді ти - снам лиш фон.
Хтось наснив твою тут присутність,
ниткам нервів дав контур слів,
щоб будив світу дотик чуйність,
щоб в емоціях ти горів.
Щоб нейтральним подіям смаку
надавав кожним пульсом мрій.
Щоб знаходив поживність злаку
серед прісності будніх дій.
Ти - нейтральних подій інерція....
Світ без тебе не змінить путь.
Та емоцій твоїх проекція
простір живить, центрує суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813725
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2018
А зупинитись,
оглянутись ніколи -
час жене вперед.
***
Завтра-це близько
і занадто далеко.
Дочекатись би...
* * *
І як у квітні
зазеленіла трава.
А зима - поруч.
* * *
Не варто ритись
у минулому - ніщо
не виправите.
* * *
"Чому я?" -прості
слова.Якби не дочка
їх нам сказала...
* * *
І знову вранці
сухі трави прийняли
до себе корів.
* * *
Шелестить листям
ніч та по черепиці.
Чекаю ранку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813414
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018
Мій світ, що без тебе, сірий
у колір ледь чутний схлипу,
коли вже немає сили
до сліз навіть й пла́чу. Сліпо
бредуть навмання дороги,
ведуть в безкінеччя ночі....
Самотності епілогом -
у сні твої рідні очі.
Світанок без тебе - сивий,
як позаторішня осінь.
І мрії сумні тужливо
плетуться крізь будні босі.
Обуй їх гарячим: "Люблю!"
Вгорни душу теплим: "Буду."
З тобою - роки загублю.
З тобою день кожен - чудо.
І світ мені, мов веселка,
підморгує так натхненно.
Ти - щастя мого люстерко,
тривалість ти нескінченна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813211
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 10.11.2018
Центон (від лат. cento — клаптевий одяг) — стилістичний прийом, який полягає в уведенні до основного тексту певного автора фрагментів із творів інших авторів без посилання на них. Такими видаються поезії Юрія Клена, засвідчуючи культурологічну основу та глибоку інтелектуальну пристрасть в естетичному переосмисленні мистецьких явищ, духовного багатства української та світової літератури.
Так, в епопеї “Попіл імперій” Юрій Клен наводить рядки із сонета М.Зерова “Pro domo” (“Леконт де Ліль. Ередія стежки…”), М.Драй-Хмари — сонет “Лебеді” (“Я був один із лебедів…”), Олега Ольжича — вірш “Був же вік золотий…” та ін. Ц. відмінний від ремінісценції тим, що у ній іде перегук мотивів незалежно від ліричного сюжету, так само і від цитати, коли чітко вказано першоджерело.
Особливої популярності Ц. набув у часи постмодернізму.
Вишукування і одержиме жонглювання цитатами і посиланнями загнало самих постмодерністів у своєрідне «гетто». Звідси й ниття про ходіння по колу, про те, що все вже написано і т.д. Гра втратила легкість і посмішку, а цитування стало виснажливою самоціллю. Проте, підходити до цього процесу можна і творчо.
Ось приклад Ц. із поезій Н.Нєкрасова та О.Пушкіна:
Однажды, в студеную зимнюю пору,
Сижу за решеткой в темнице сырой.
Гляжу, поднимается медленно в гору
Вскормленный в неволе орел молодой.
И, шествуя важно, в спокойствии чинном,
Мой верный товарищ, махая крылом,
В больших сапогах, в полушубке овчинном
Кровавую пищу клюет под окном.
Інший метод комбінаторної поезії полягає в перестановці рядків і строф у вірші, в результаті чого можуть виникати нові смисли і зв'язки. Проілюструємо це твором відомого егофутуриста І. Сєвєряніна - «Квадрат квадратів». Тут в кожній строфі одні і ті самі слова в рядках міняються місцями:
Никогда ни о чем не хочу говорить…
О поверь! — я устал, я совсем изнемог.
Был года палачом, — палачу не царить…
Точно зверь, заплутал меж поэм и тревог…
Ни о чем никогда говорить не хочу…
Я устал… О поверь! Изнемог я совсем…
Палачом был года — не царить палачу…
Заплутал, точно зверь, меж тревог и поэм…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812678
дата надходження 05.11.2018
дата закладки 05.11.2018
Енергія літа розтискає кулак
бунт нескорених гвалт починає
Той, хто ніц не боїться – той просто тупак,
Або мрець, що смиренно навік засинає
Колись тенісні туфлі свій завершують хід
І кульбаба вином марить іншим
Лукавий в пам'яті бувшого снайпера Схід
Зводить знов мінарет, що б»є наскрізь, як раніше
Місяць цей він такий різномастий
Місяць, в якому шанують фантастів
Аркуша, Рею, візьми -
Хай майорить мов знамено!
Хоч він чистий, без слів,
Є в ньому слова, достеменно!
- Рею, бери, не бредня!
- Бред..?..
- …Бери!!!
- Рею, бери, не бредня!
- Бред..?..
- …Бери!!!
За вікном серпень красний.
Астронавт Бога в череп ногою б'є тут,
Бог – чужий, отже, його й немає…
Марсіанські Хроніки немов вічний Статут
Ти шукаєш свій Марс? Той знайде, хто шукає!
Місяць цей він такий різномастий,
Місяць, в якому шанують фантастів.
Енергія літа. Вітер прагне тебе
Зажбурнути за межі зухвало.
Трохи лячно тобі від розкритих дверей
Й серця Марса, що в млі заспівало!
Переклад
Оригінал - М. Пушкіна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812416
дата надходження 03.11.2018
дата закладки 03.11.2018
Заграло плесо золоте.
Світає.
У літаку двигун гуде —
Волає.
Зібравсь у мрійну далечінь —
Бездонну.
Везе вагу нових стремлінь —
Аж тонну.
Тримають сонце у руці
Хмарини —
Снують вовня́ні баранці —
Ряднини.
Туман розтрушує золу
На землю,
Долає відстань чималу,
Як греблю, —
І небезпечну, і хитку, —
До тебе,
Радіє кожному витку,
Де небо.
В ілюмінаторі сія
Надія.
Півколом горизонт здаля
Видніє. 26/10/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811465
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 27.10.2018
Задумливо гойдалась горобина,
Осінній вітер листя обдирав...
Крізь пальці, мов пісок, тікала днина,
І вечір тихим смутком догорав...
У затишні домівки бігли люди,
Ховаючись від вітру у плащах,
Темніли силуетами споруди,
Що деколи зникали у дощах.
Йшов незнайомець дивною ходою,
Поблискували краплі на лиці,
У двір зайшов, на пару із грозою,
Тримав пожухле листя у руці.
Під горобиною розгублено спинився,
За пазуху листочки заховав,
І до землі вологої схилився,
Червоні ягідки у жменю позбирав.
Присів на мокру лавку й подивився
У мою душу...і по тілу - струм...
Він, як завжди, без попередження явився,-
Глибокий, мовчазний Осінній Сум.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807207
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 24.10.2018
Епіфора (грецьк. epiphora — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі. Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого смислового значення Е. набуває у поєднанні з анафорою:
— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст,
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе завелика голова, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий…
(Надія Кир’ян).
«...Вернітеся!» — «Не вернуться! —
Заграло, сказало
Синє море. — Не вернуться,
Навіки пропали!» (Тарас Шевченко, "До Основ'яненка")
Стилістичний прийом повтору одних і тих самих звуків у кінці суміжних слів у поетичних рядках (рима) є за своєю суттю граматичною епіфорою:
За роком рік, за століттям століття…
Що ж обурюється чоловік,
Цей злак земної!…
(Ф. В. Тютчев)
Наведемо також яскравий приклад використання лексичної епіфори – повторення в кінці рядка одного й того ж слова:
Сили дано мені долею,
Удача дана мені долею,
І невдача — долею;
Все в світі звершується долею.
(М. Гаспаров)
Наведемо вірші Сергія Островова як приклад риторичної епіфори.
Перше слово дитина сказала:
– Мама!
Виріс. Солдатом прийшов на вокзал.
– Мама!
Ось в атаці на димну землю впав.
– Мама!
Встав. І пішов. І губами до життя припав.
–Мама!
Епіфора – не бідніша, а більш делікатна, ніж анафора. Вона вимагає навколо себе особливої уваги, адже породила ряд класично впорядкованих твердих форм: тріолетів, секстин, ронделів…
Суцільна епіфора має місце в народному епосі, а також у віршиках для засвоєння малюками нових слів. Зловживати такими стилістичними фігурами небажано. Їх треба використовувати як прикрасу для корони вірша.
У поетичному творі Е. часто зливаються з римою, зокрема в ліриці народів Сходу (газель).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811171
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 24.10.2018
Промінчик сонця... Сонячна краплинка...
по підвіконню зранку застрибав.
Промінчик сонця... Сонячна перлинка...
так весело і дзвінко так співав!
Я чув той спів... Весела його пісня.
Прозора, мов вода із джерела.
Така дзвінка вона, така іскриста...
в ній світла радість сонячного дня.
Промінчик сонця... Сонячна іскринка...
в садочку нашім зранку побував.
Розправив всі пелюстки чорнобривцям,
а потім серед мальв відпочивав.
Він розбудив кота мого рудого,
і ластів'ят маленьких у гнізді.
Промінчик сонця... Сонячна краплинка...
вже усміхнувся весело й мені.
Ось підлетів до нашого джерельця,
розлився світлом аж до глибини.
Промінчик сонця... Сонячна теплинка...
Від його сяйва тепло і мені.
І каченятам добре так плескатись,
в зігрітій тим промінчиком воді.
А я землі своєї є краплинка,
ясніти, як промінчик тут мені.
Заморські манять нас усіх країни,
багато їх... великі і малі.
Та знаю я, що сонячний промінчик
зігріє так на рідній лиш землі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811036
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 24.10.2018
[i](віршоване оповідання)[/i]
Я не носила вишиванок,
їх в мене просто не було,
бо збереглось тих одяганок
десяток на усе село.
І в домі – жодної ікони,
то не було і рушників,
не мали скринь ми чи схоронів
із давнім спадком прабатьків.
Квартира вчителя. Чистенько.
Макети звірів та птахів.
В дубовій рамі сам Шевченко
дивився з глибини віків.
Матуся, вроджена шляхтянка,
не вишивала полики:
хазяйство, школа й до світанку
перевіряла помилки
у стосах зошитів...
Ой, нене,
тяжким було твоє життя.
З усіх захоплень – щодо мене –
найменше вабило шиття.
Від примітивних візерунків,
що бачила я по хатах,
не мліло серце вередунки,
не видихали груди: "Ах!"
Аж поки я не побувала
в гостинах дальніх, у рідні.
Там в кожній хаті дивували
творіння рук на полотні.
Живії маки між колоссям,
орнаменти на рушниках
такі, що стримать не вдалося
моє гучне і щире: "Ах!!!"
Везла узори від майстрині
давнішній подрузі сім'ї,
золоторукій Василині,
щоби порадувать її.
... Минає час. Ми на терасі,
а Вася – ластівкою в дім
влітає мовчки до Тараса,
мить – вишитий рушник на нім.
... Запала тиша. Посвітліло?
Чи душ торкнулася яса?
В Шевченка очі потепліли –
зачарувала всіх краса.
Її магічна диво-сила
людину змінює і світ.
Яку ж полуду я носила
усе життя?! Сімнадцять літ!
Роки студентські. Як гурманка
дивлюсь, здивована без меж:
на кожен смак є вишиванка,
й для мене, капризулі, теж.
На вибір – силонька-силенна,
для всіх випадків й поколінь:
чорно-калиново-вогненна
палітра, й неба голубінь,
і вишукано білосніжні,
й осінні барви золоті,
яскраві, однотонно-ніжні
батистові й на полотні.
Яка безмежна фантазійність,
майстринь таланту глибина!
В них – пісні тиха мелодійність
і оберегів таїна.
Ну що там Ґуччі та Версаче?!
У вишиванці є наш знак:
лиш одягни її, юначе,
і ти – орел. Ти – свій! Козак!
Серед такого ось розмаю
твоє дитинство протекло,
у ній – краса твойого краю,
душі народної тепло.
Тож нині пані і панянки,
та й карапузи-малюки
вдягають радо вишиванки,
шанують й носять залюбки,
як цінні нації перлини,
її таланту щедрий цвіт.
Вони – візитки України,
що славлять край наш на весь світ.
17.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810387
дата надходження 17.10.2018
дата закладки 19.10.2018
[youtube]https://youtu.be/C71_nNzWKKg[/youtube]
Більше ми не стерпим
Оу, ми більше не стерпим
Більше ми не стерпим заборооооаан
Самі знайдемо друзів,
Й не віддамо нарузі
Своє життя і свій музон,
Борімось, поки є в нас
На правду хоч один шанс
Тут більш не діє Ваш закон!
Більше ми не стерпим
Оу, ми більше не стерпим
Більше ми не стерпим заборон
Ваш тон щоразу зверхній
А гнів такий запеклий
Але (від нас) дізнайтесь новину
Ваш світ давно затертий
банальний і упертий
Він вас зажер, нас оминув,
О-о-о, О-о-о
Бажань - [i]Йеа![/i]
І мрій - [i]Йеа![/i]
Чіпать - [i]Йеа![/i]
Не сміііій – Оу-Уоу
Більше ми не стерпим
Оу, ми більше не стерпим
Більше ми не стерпим заборон
Більше ми не стерпим
Оу, ми більше не стерпим
Більше ми не стерпим заборон
Авжеж!
СОЛО
О-о-о, О-о-о
Бажань – [i]Йеа![/i]
І мрій – [i]Йеа![/i]
Чіпать – [i]Йеа![/i]
Не смііііій
Більше ми не стерпим
Оу, ми більше не стерпим
Більше ми не стерпим заборон
Більше ми не стерпим
Оу, ми більше не стерпим
Більше ми не стерпим заборон
[i]Краще не чіпай нас![/i]
Більше ми не стерпим
[i]Агов![/i]
Оу, ми більше не стерпим
[i]Ви нікчемні й бридкі![/i]
Більше ми не стерпим заборон
[i]Ну-мо впав! Віджався![/i]
Більше ми не стерпим
[i]Негайно зніми![/i]
О, ми більше не стерпим
[i]Завтра підстригтися![/i]
Більше ми не стерпим заборон
О-о-о
Більше ми не стерпим
О, ми більше не стерпим
Більше ми не стерпим заборон!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=V9AbeALNVkk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808734
дата надходження 03.10.2018
дата закладки 16.10.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mdrDFXy-R6s[/youtube]
А-а-а-аааа
А-а-а-аааа
Ми шлях прокладемо на далі зов,
Покинувши край крижаних оков
В набат ударить Бог,
І кораблі рушають
До диких орд, у бою раж...
Убитих рай (Валлала), приймай нас!
Море вспінить під веслом
До узбережжя рвемось напролом!
А-А-А
А-А-А
Ми шлях прокладемо на далі зов
Покинувши край крижаних оков
На зелені ланів
Застигла скаже кров
Як було нам всмиряти воєн
Гвалт і спротив о-ооррд...
Море вспінить під веслом
До узбережжя рвемось напролом!
Вже час сказати «стоп», руїн зібрати груди
Бо мир до Вас тоді прийде, і втрати дасть забути.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=RlNhD0oS5pk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810247
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 16.10.2018
[youtube]https://youtu.be/hM-BWtBXNF8[/youtube]
Нас небо стривоже
Й заплаче доу-щеем
На Землю ми, може-ее-еее,
повеееернемось ще
Та вічність безкрайня мине
І вдома на-а-аас (вдома на-а-аас)
Геть іншим зустріііііне всЕ земнЕ-ее…
Відлік старту лунає
Грім старту лунає
О-Оу
Лиш мить залиши-илась
І ми злети-имО
Щоб всЕсвіт довііііів нас
До тАйних зірооооооок йеаа
Нам простір здолАти дано
Нас ждуть відкриття-а-аа (відкриття-а-аа)
Й / ЗгадАємо знОув землІ теплОооооо
Відлік старту лунає
Грім старту лунає
Грім старту лунає
Грім старту лунає
Ооооу Хооо-ооо-оуоу
СОЛО
Грім старту лунає,
О-оооу
Відлік старту лунає
Грім старту лунає
Грім старту лунає
Грім старту лунає
Ооооо
/Відлік старту лунає
Нас небо стривоже-ее
Грім старту лунає
Згадаєм / тепло-о-о-о
Відлік старту лунає
Грім старту лунає
Оооооу
/Відлік старту лунає…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9jK-NcRmVcw[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810241
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 16.10.2018
Тоскливо, мой друг... военно.
Упавшая вертикаль
отпета... и - незабвенна.
И впору накинуть шаль
в грустящих тонах и в клетку
и ключ поломать в замке.
Стучите, мой друг, ответно
по пульсу и по щеке,
пока остывают стены
дней тысячи две подряд.
Тоскливо, мой друг... военно.
...и всё-таки - листопад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810187
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 16.10.2018
«Чорно розчахнуто браму нарозтвір –
Отож я співаю: Як жили ми тут?»
(Пауль Целан)
Як жили ми тут?
У місті, де жовтень шулікою
Ловить червоних курчат клена:
Його пальці безпазурні:
Пальці-ланцети,
Якими хірург-падолист
Ріже буття черево –
Шукає суть серед нутрощів
(Середньовічний анатом,
Авгур і гаруспік Риму).
Як жили ми тут?
У місті, яке замітає
Двірник Марко Поло –
Дивак астролябій,
Монах золотих дукатів
Венеції-жаби,
Що плодить і плодить, і плодить
Бородатих єретиків-дожів,
Що ховають в калитці флорини,
Затискають в руках засмальцьовані булли,
А в думках каравела
З вітрилом подертим,
Що мусить плисти
За перцем до зупи,
А шовком до дyпи.
Як жили ми тут?
У місті, де флюгер на башті
Замість хреста,
Де годі шукати поетів
І одне кошеня
На півсотні цирульників
І одне одкровення
На дві турми монахів
І півлегіона писак.
Як жили ми тут?
У місті, де човен дірявий
На пристані замість таверни,
А свічку запалюють тільки вночі,
А замість бруківки таргани*
Мостили тіла свої чорні
Під ноги кравцям**,
Що пошили спідниці
Торговкам базарним.
Як жили ми тут?
У місті, де сон
Зачиняють в коморі ***
І міняють щоранку
На хліб –
Черствіший підошви.
Як жили ми тут, Афродіто?
Примітки:
Це не просто кроки по линві, це кроки по линві, що натягнута між мавпою і надлюдиною.
* - я бачив лише одне місто, де замість бруківки були таргани. Це було Місто Темних Віків.
** - кравці люблять чавити тарганів ногами. Може тому…
*** - у деяких містах сни використовують замість грошей. Міняють сни переважно на овочі, сіль, пшоно та тютюн. Лише перукарі міняють свої сни на ножиці, якщо старі інструменти зламались.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809478
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 10.10.2018
Віддзеркалення осені в чистому глянці води –
Мерехтлива палітра багряного і золотого…
І така недоторкана тиша – розмова із Богом –
І такі ледь помітні на бруку вологі сліди.
Ці вібруючі кола, як імпульси з надр землі,
Ніби збовтують космос і теплі густі акварелі.
Відмикаю ув осінь скрипучі порепані двері
І бреду по стерні перемитих дощами полів.
Неприборкана туго, тяжка, як холодний свинець,
Є в тобі щось таке випадкове і з тим – незбагненне!..
Моє серце ще й досі пульсуюче, свіжо зелене,
Це лише перехід в інший вимір, це ще не кінець.
І оте обмирання… Воно тимчасове, повір,
Особиста твоя Антарктида, що згодом розтане,
І наповняться водами світу твої океани.
Все це станеться потім, а поки… Ти загнаний звір.
І нема тобі ради, і місця – вмістити ці сни,
Відігріти в душі пересохлі, знекровлені квіти!..
Залишається просто змиритися й переболіти
До весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809324
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 08.10.2018
Что ответили,
Что прошептали листья?...
Что ветер спросил?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809300
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 08.10.2018
если эволюция существует, то она, безусловно, есть движение в прошлое
человек – дерево – камень
большего не нужно помнить
мир соткан из тишины, как музыка из воображения
душесберегающий режим: дожди на полдник, завтрак и ужин
жизнь – апофеоз внезапностей, но лишь по смерти она обретает ценность
подарка
даже время может быть счастьем, остывая до уровня дымящегося кофе
темнология света: стань не началом, не итогом, а самим процессом
любящее терпеливо, ибо умеет ждать
как всякая вселенная, планета является живой, если у нее есть чему поучиться
зимние люди тем и отличаются от железных, что умеют плавать. последних топят их доспехи, щиты и копья
осень – пора безвременья, где даже лужи пестрят визитками облаков
каждый дождь есть город, затушевывая все вокруг до пределов видимости
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809119
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 07.10.2018
А що таке душа? — Безкрайнє море,
Кероване вітрами в пориваннях.
У неї денце світле і прозоре,
Із космосом незвідане єднання.
Буває, що заляже у тумані
Надовго, ну, а іноді на миті.
Шукає просвіт крізь імлу в омані,
У бризках сіє сльози оксамитні.
Як грізний шторм затягує в тенета,
Несе до берега свої таїни,
Здається, що здригається планета,
І воскресає знову із руїни.
Танцює хвилями в діапазоні,
Вирує гейзером в глибинних водах,
Купається після грози в озоні,
Пульсує вічністю в уявних кодах.
16/09/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809026
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 06.10.2018
Довго йшло Добро полями... ріками пливло, морями.
По лісах воно ходило. Натомилося. Присіло.
А тут з лісу вийшов Вовк голодний і зрадів: обід же
буде добрий!
- Біля тебе, каже, - мені б сісти. - Хочу я тебе, Добро, все
з'їсти.
А Добро весь день допомагало. Натомилось. Сили
було мало. Де ж тепер узять тієї сили? Не врятує й те,
аби просили.
- Ну що ж... Їж! - Вовкові Добро сказало. -Та обіду з мене
буде мало.
А тут з лісу Зло лихеє вийшло. Було воно гарне, таке
пишне.
- От знайшов обід! - сміялось. Вовкові воно й дісталось...
Є у світі Свята, добра сила, що Добро від лиха захи-
стила. Хочу я, щоб так воно і сталось. Щоб зникло Зло,
Добро - зосталось!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808155
дата надходження 28.09.2018
дата закладки 28.09.2018
[youtube]https://youtu.be/QLXSYJAs7OY[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/PQFEoPSTwhM[/youtube]
У невдахи безліч версій
Як він впав за грань,
Нескінченний лік (вир) депресій
Та поневірянь,
Світ плює на смерть нікчеми, й на його життя
Може б, вибратись зумів, коли б почав нарешті я...
Ш
Жити на зло, жити на зло
Жити на зло, жити на зло
Жити на зло, жити на зло
Жити на зло, жити на зло
Ко́гось так манить майбутнє,
а у мене страх,
Клятви зраджені й забуті
Лиш ненависть у очах;
А не дай-но взнати Вам безжальну долі гру
Бо тоді б довелось гнати праведність свою...
Ш
І Жити на зло, жити на зло
І Жити на зло, жити на зло
І Жити на зло, жити на зло
І Жити на зло, жити на зло АУ!
СОЛО
А не дай-(но) взнати Ваааам!
Ммм - Уо-уоу - ХА!
Йее-еее...
Мммммммм АУ!
Жити на зло, жити на зло
Жити на зло, жити на зло
Жити на зло, жити на зло
Жити на зло, жити на зло
Ш
І Жити на зло, жити на зло
І Жити на зло-жити-на-зло-о
І Жити на зло, жити на зло
І Жити на зло-жити-на-зло-о-о!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=L397TWLwrUU[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807703
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 28.09.2018
[youtube]https://youtu.be/jabOZC1f8is[/youtube]
Жиити тіль/ки Ш грааючись -
Квиток в один кінець, а нУу й нехай;
Цим не /парся, ве-се-/лись
Спримай усе як є, не стАв питааань
/Сенс високий Ш в житті у /вАс,
А я собі кудись завіюсь в клу-уб
/Про-жи-/гати Ш буду чааас
І всіх дзузяк своїх тудииии візьмуу
У пекло щлях мій іде
В пекло шлях мій іде
Шлях мій іде
У пекло шлях мій іде…
/Стопи зга-сли, пОвна /швид/кість
позаду лише тінь повзе блідааа
Не просиии, мене не спи/ниш
А нумо ризикни, давааа--ай
Я на нОтИ болт кладоу
У рок-банді коли шпілю /треееш
Невбла- гАННО в пекло ЙДУ
Шукай, і там мене колись знайдеш, Вау!
У пекло шлях мій іде
Шлях мій іде
У пекло шлях мій іде
Шлях мій іде-е-е ммм
бам-бам-бам
А щоб ти!..
бам-бам-бам
Е.. е… У
СОЛО
У пекло шляяях мій іде
В пекло шлЯх Ш мій іде
У пекло шляяях мій іде
В пекло шлях ЙДЕ.мм…
А-Йееа, шлях мій іде
У пекло шлях мій іде
У пекло-пекло шлях мій іде
Ааа у пекло шлях мій іде
І за днем збігааа-аає
Ау новий де-иень
Оуо
У (Так в) пекло шлях мій іде.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=l482T0yNkeo[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807702
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 28.09.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=s2o-ShojH9U[/youtube]
Спить земля -
Вона хмарин серпанком вкрита вся
як немовля...
Впав за борт
Тягар минулого життя, і зло
тепер за склом!..
Безмовність віддаляє від всього,
У простір зве, в якому ти ізгой...
Крізь туман
Ген в інші прагнемо втекти світи
від сум'яття...
Зникло все,
І від любові до земних осель
Удаль несе!..
Є точка неповернення із мрій -
Дістатись світла тайної зорі…
Мрія пливе,
Тайна живе
В променях Сяйва (Сонця), вдаль простертих...
Мрій океан
Мов талісман,
Де все неземне стає безсмертним...
Може, ми
Наївні, й долі іншої орбіт
нам не знайти...
Може, ми
Маршрут приречені шукать туди,
Де час застиг!..
Є точка неповернення із мрій
Нарешті ми пройти її змогли...
Мрія пливе,
Тайна живе
В променях Сяйва (Сонця), вдаль простертих...
Мрій океан
Мов талісман,
Де все неземне стає / безсмертним!
Невідпорно нас манить зоря -
Променіють світлом тим моря;
Доля є, й не полишаєш ти
Відчайдушних спроб її знайти!..
Проти нас минулого віки,
Йти у безвість – вибір нелегкий,
Най безодня світло глине знов -
Мрія зве, і ти летиш на зо-ооо-ов!
Мрія пливе,
Тайна живе
В променях Сяйва (Сонця), вдаль простертих...
Мрій океан
Мов талісман,
Де все неземне стає безсмертним...
Мрія пливе
Тайна / живе
В променях Сяйва (Сонця), вдаль простертих...
Мрій океан
Мов / талісман,
Де /все незе мне стає без/смерт/ним!!!
Є точка неповернення із мрій...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=f1xADw21Lx4[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806201
дата надходження 10.09.2018
дата закладки 16.09.2018
[youtube]https://youtu.be/1blDCUZ7HZQ[/youtube]
Навіть злато могло
Обернутися склом
І примарними сходами в /не/бо,
Але наче гіпноз
Тебе змусив всерьйоз
Вірить в те, що світ дасть все що /тре/ба
У-У-У, У-ууу, Й ти ступаєш на сходи у небо
[i]
одразу[/i]
В тобі сумнівів сонм
сіє навіть закон -
Ти слова не приймаєш на /ві і/ру,
Неспокуті гріхи,
безмістовні страхи,
А думки хаотичні над/мі-і/ру
Ууууу, невже це мари...
Ууууу, невже це мари е-е-ееее
Їх зглинає етер,
Й споглядає на те,
Як душа вирушає за ними...
В ній підспудно бринив
хор людських голосів,
що здавались мені кам'яними!
Ууууу, невже це мари
Ууууу, невже лише мари…
Не накинеш табу,
й шепіт чийсь мов віщун
Пророкує труби скору пісню
З нею день у вікно
кине промені знов
І луна відіб'/ється від /лі-/су
...
… О-у-оу-оу-оу-уо-у
Зачувши галас, не впадай у
хвилювання -
То так готують зустріч /ве-/сни;
І з двох доріг свою обравши, ти за бажання,
Не бійся й в слушну мить її зміни!
Але невже це мари?
Оу-ооо-уо
Дзижчать думки в уяві хором,
скрізь навколо,
Трубач сигналить, щоб ти йшов із ним...
Але задме на твоє горе
вітер суворо,
І в нім розтануть сходи мов дииииооом?
СоЛО
Пробіжка
Ааа-Ааа
Ааа-Ааа
Ааа-Ааа
Ааа-Ааа
Коли вже шлях стрімкий пішов,
Й душа позбавилась око-ов
Ти нам ІДЕШ назустріч зно-уов,
Доводиш ПАЛКО всім на / зло,
Що стане златом навіть скло...
І хто в соБІ зберіг запа-аал,
Почує зрештою сигнааал,
Де кожен /сам й всі заоднО-О-О-Йе
Ідуть угору!.. не на дно!.. Оо-ооо-йеее-йа
Й ти ступаєш на сходи у не-е-бо-о...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xbhCPt6PZIU[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806212
дата надходження 10.09.2018
дата закладки 16.09.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=s2o-ShojH9U[/youtube]
Спить земля -
Вона хмарин серпанком вкрита вся
як немовля...
Впав за борт
Тягар минулого життя, і зло
тепер за склом!..
Безмовність віддаляє від всього,
У простір зве, в якому ти ізгой...
Крізь туман
Ген в інші прагнемо втекти світи
від сум'яття...
Зникло все,
І від любові до земних осель
Удаль несе!..
Є точка неповернення із мрій -
Дістатись світла тайної зорі…
Мрія пливе,
Тайна живе
В променях Сяйва (Сонця), вдаль простертих...
Мрій океан
Мов талісман,
Де все неземне стає безсмертним...
Може, ми
Наївні, й долі іншої орбіт
нам не знайти...
Може, ми
Маршрут приречені шукать туди,
Де час застиг!..
Є точка неповернення із мрій
Нарешті ми пройти її змогли...
Мрія пливе,
Тайна живе
В променях Сяйва (Сонця), вдаль простертих...
Мрій океан
Мов талісман,
Де все неземне стає / безсмертним!
Невідпорно нас манить зоря -
Променіють світлом тим моря;
Доля є, й не полишаєш ти
Відчайдушних спроб її знайти!..
Проти нас минулого віки,
Йти у безвість – вибір нелегкий,
Най безодня світло глине знов -
Мрія зве, і ти летиш на зо-ооо-ов!
Мрія пливе,
Тайна живе
В променях Сяйва (Сонця), вдаль простертих...
Мрій океан
Мов талісман,
Де все неземне стає безсмертним...
Мрія пливе
Тайна / живе
В променях Сяйва (Сонця), вдаль простертих...
Мрій океан
Мов / талісман,
Де /все незе мне стає без/смерт/ним!!!
Є точка неповернення із мрій...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=f1xADw21Lx4[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806201
дата надходження 10.09.2018
дата закладки 16.09.2018
[youtube]https://youtu.be/OICP88OrsF8[/youtube]
Чорний зайда...
Що несе пророк потойбічних сииил?
Його ведуть голоси...
Чорне сяйво
У світіння дня убиває клииин,
Й сягає неба глибин.
Але він іде...
Чорний зайда аа аа аа йе-ійе!
Вам!..
Діаманти
Замінили усе – і буття, і суууть,
Але душі не спасууть...
Тікай!
Навздогони
шаленіє страх, і жене гань/ба -
Лютує темна юрба...
Але він іде, він іде...
Брехню солодких фраааааа-/аз
Вбиє правди монолііііііт,
Ще!
Знання вогонь не згаааа-а-ас,
І життя трив/ає хііііід
ЙЕ!
Чорний зайда...
Ти героєм став неземних лег/енд,
Юрбою гнаний здавен...
Там,.. та-ам!..
Там де осяйна, непохитна віра розбита /впил,
Там твоїх чар бракне сиииил, Ау!
СОЛО
Чорний зайда
Що несе пророк потойбічних /сил,
Його ведуть голо/сиии
Знов, Зно-о-Ов!..
Чо-оорне сяйво
У світіння дня убиває /клин
Й сягає нЕба глибииин
Але він іде, він іде-ее-ее
Але він іде, він іде – е –е - Йеа!
Чорний зайда,.. хиже сяйво...
Серед них світлий ти один!
Чорний зайда,.. чорний зайда...
Твої притчі про суть лише світлих спасуть, Чорний за-айда...
пробіжка
Чорний зайда—ааа—аааа-ааа
Йе-ієєє, Відтак
Він іде, він іде, він іде...
Чорний зайда,.. чорний зайда...
о, Чорний зайдааааааа... Гм
Ууу-ууу
[i]Коли віра упил, твоїх чар бракне сил,
Чорний зайда...
Чорний зайда,.. чорний зайда...
Він іде – він іде – він іде - він іде - він іде
ійе
Чорний за-аайда- ааа- ааа -ааа
Йе-йе-ійе
У-ууу-ууу
[/i]
[i]*Фрагмент від перекладача, бо оригінал на цьому місці вже закінчився, а мінус ще грав. Довелося зімпровізувати.[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2lvs2FzF64o[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803831
дата надходження 20.08.2018
дата закладки 16.09.2018
[youtube]https://youtu.be/j4UEb488iZk[/youtube]
Вибирає смерть найкращих
І сприймає все інакше
Той, хто бачив її вогні...
Ринг умитий рясно кров'ю,
І минають у двобоях
В нім всі ночі твої і дні.
Бої без правил – нещадний одвічний зоооов...
Співчуття женеш в безодню
І ненависть разом з кров'ю
Всю вкладаєш в один удар!
Переможцю честь і шана,
За поразку будеш гнаний,
Бо юрба не щадить нездар!
Бої без правил – нещадний одвічний зооов...
Бої без правил – розбиті світи укров!
Холодний гнів здолає страх,
Життя у долі на вагах -
Немає в тім двобою меж і заборон!..
Облиш полон своїх вагань -
Загинь або перемагай,
Сміливо ринь у бою вир за рубікон!
XA!
Жалюгідні корчі влади,
Той не вижив, хто не зрадив
Всіх, з ким разом ішов на смерть...
Тут немає слова «друзі»,
І твоїх крихких ілюзій
Світ залила отрута вщерть!
Бої без правил – нещадний одвічний зоо-оов...
ЕЙ!
Бої без правил – розбиті світи укров!
Холодній гнів здолає страх,
Життя у долі на вагах -
Немає в тім двобою меж і заборон!..
Облиш полон своїх вагань -
Загинь або перемагай,
Сміливо ринь у бою вир за рубікон!
СОЛО
Твою ринг рішає долю,
Той байдужим став до болю,
Хто готовий іти за край!..
Може, бій, що йде навколо,
То твоє прощальне соло,
Й ти до ноти його зіграй!
Бої без правил – нещадний одвічний / зоооов!
ЕЙ!
Бої без правил – розбиті сві / тиии у крооов
Холодний гнів, здолає страх,
Життя у долі на вагах -
Немає в тім двобою меж і заборон!..
Облиш полон своїх вагань -
Загинь або перемагай,
Сміливо ринь у бою вир за рубікон!
О-О-/О!
О-О-О!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7Rn8YHOrEA8[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804615
дата надходження 27.08.2018
дата закладки 16.09.2018
В этой осени что-то безбрежное...
Позолоченный неба сапфир...
Солнце катится теплое, нежное,
Водной глади наносит пунктир...
И в душе настает безмятежное,
(Сердца стук прорывает эфир),
Сладострастное, чуточку грешное
Чувство счастья, обнявшее мир...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806800
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 16.09.2018
[youtube]https://youtu.be/qb6vYRxf3cQ[/youtube]
Стане сил, стане сил -
Моїх врізати крил
Вам немає змоги
Смертних ран, смертних ран
Слід зійде мов туман
Бо так схотіли Боги
Вогонь палає -
Згаслий дух здіймАє,
Тіло оживляє,
Знов могутнім робить мене...
Я воскрес – небо сріблом граєєєє
Я воскрес - небо сріблом граєєєє
Знов в лице, Знов в лице
Я загиблим мерцем
Пеклу зазирАю
Свічі в ряд, свічі в ряд -
Свій священний обряд
Боги починАють
Вогонь палає -
Згаслий дух здіймає-йє,
Тіло оживляє,
Знов могутнім робить мене...
Я воскрес – небо сріблом граєєєєє
Я воскрес - небо сріблом гра-йе-ЙЕА!
СОЛО
Вогонь палає-йє -
Згаслий дух здіймАє,
Тіло оживлЯ-Є,
Знов могутнім робить менеее-ие...
Я воскрес – небо сріблом граєєєєє
Я воскрес - небо сріблом граєєє-ие
Укриє пилом мій постамеент
Я воскрес – небо сріблом граєєєє...
Я воскрес - небо сріблом граєєєє
За обрій линуть вісті:
Я воскрес, воскрес, то є воля небес
Я воскрес - небо сріблом граєєєє
Вогонь палА-Є
І згАслий дУх здійма-ааійє
Я воскрес, і небо граєєє
Воно мов срібло граєєє-єє-єєє
_____
Свічі в ряд, свячі в ряд,
Воскресіння обряд -
Я воскрес - небо сріблом грає...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=dAVJO18j-do[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9kRpXN8uJl4[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803490
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 16.09.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YKXRS9HsPow[/youtube]
Коли від ран на землю упав,
І в голові лунають слова
прощальні…
Коли цим боєм змучений я,
Твоя любов крізь біль - ці чуття
Безкрайні, Безкрайні, Безкрайні…
Страху не знає воїн ніде,
І венами кров Ш щось незриме веде;
Більш ніж потреба ти моя давно
Ти є всім одразу, і ти лиш одно
– ти мій інстинкт
Коли життя вогонь майже згас,
Злетів покров і наблизився час
розплати…
Не має жалю ворог, але
В останню мить я встигну тебе
Згадати, Згадати, Згадати…
Страху не знає воїн ніде,
І венами кров Ш щось незриме веде;
Більш ніж потреба ти моя давно
Ти є всім одразу, і ти лиш одно
– ти мій інстинкт
СОЛО
Страху не знає воїн ніде,
І венами кров Ш щось незриме веде;
Більш ніж потреба ти моя давно
Ти є всім одразу, і ти лиш одно
– ти мій інстинкт
- ти мій інстинкт
- ти мій інстинкт
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pUt4kwtqS48[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801333
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 31.07.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FnibhtwHuto[/youtube]
Коли твій погляд хапав, що пече мою душу,
То ненавидів я… себе, бо слово порушив,
Не кохати і серце лишать незворушним…
Я себе проклинав - у тім зізнатися мушу.
Я не знаю за що, тепер ти так мене нищиш,
Не збагну я чому, і не тямлю навіщо,
Допоможе чи хтось зруйнувати цю стіну
Та відкриє на мить мені всю правду нетлінну?
Де б я в думках ні блукав, які б ні справджував дії,
Я полонений у чар, як божевільний у зілля,
Я весь твоїм полум’ям немов вар’ят одержимий
Моє серце горить, воно палає незримо...
Пекельний синтез єднає поклоніння й ненависть -
Шукаю спокій душі, знаходжу ревнощі замість,
Я марю як я вищу, чи просто в безвість зникаю,
Але ні духу ні сил втекти від долі немає...
Бо ти не просто вродлива, ти надто вродлива
мов казка й мов диво, лагідна й мила...
Як проживу вечір цей без тебе я,
Без тебе я?
Й
Свіча поволі згорає, І час не зціляє
Як поза зоною ти, й нема сигналу вай-фая...
Боже, вечір прожити мені без тебе як?
Не знаю я!
Замружу ледь очі я і чую твої зітхання,
Мов мене покида моя притомність остання,
З підсвідомості линуть ці мольби невблаганні:
«Мене ти не відпускай, я більш не хочу прощання»…
Як маю жити тепер - радіти чи проклинати?
Уже над ходом подій не маю жодної влади,
Образ твій як мара – не відпускає і вабить,
Божеволію я, та не знаходжу розради.
Бо ти не просто вродлива, ти надто вродлива
мов казка й мов диво, лагідна й мила
Як проживу вечір цей без тебе я,
Без тебе я?
Й
Свіча поволі згорає, І час не зціляє,
Як поза зоною ти, й нема сигналу вай-фая,
Боже, вечір прожити мені без тебе як?
Не знаю я!
Та-й-та
Як проживу вечір цей
без тебе я?
Та-й-та
... як проживу
Не знаю я!
Бо ти не просто вродлива, ти надто вродлива
мов казка й мов диво, лагідна й мила
Як проживу вечір цей без тебе я,
Без тебе я?
Й
Свіча поволі згорає, І час не зціляє,
Як поза зоною ти, й нема сигналу вай-фая
Боже, вечір прожити мені без тебе як?
Не знаю я!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KY0HitxImao[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801338
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 31.07.2018
Там рідний зелен-сад,
Веселі мама й тато,
Дитячі диво сни
І запахи весни...
О, любий листопад,
Моє нестигле свято
Ти на спориш-стежки
Домашні поверни.
На крилах чудо-мрій
У колискову пісню
Я радо повернусь
Із вицвілих доріг...
Весни провісник льон,
Ти осінь тихо-пізню
Веселки полотном
Постелиш на поріг.
У отчий теплий дім,
Обійми прародини
Вертаюся щоніч
Лелекою у снах....
А під моїм вікном
Священнії жоржини
Вітають зусебіч
Росою на устах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801466
дата надходження 31.07.2018
дата закладки 31.07.2018
Шумка — народна танцювальна та жартівлива пісня. Складається з однієї-двох чотирирядкових строф, це, власне, восьмискладовий двоколійний рядок, поділений на дві ритмічні групи (4+4), на які припадає здебільшого однакова кількість наголосів. Римування парне, клаузули окситонні та парокситонні:
Ой мій милий
умер, умер.
Та в коморі
дуду запер,
А я пішла і
муки брати,
Стала мені
дуда грати.
Розмір Ш. трапляється і в піснях серйозного змісту. До цієї форми зверталися українські поети: Т.Шевченко в пісні кобзаря “Отак чини, як я чиню…” (поема “Гайдамаки”):
“Отак чини, як я чиню:
Люби дочку абичию —
Хоч попову, хоч дякову,
Хоч хорошу мужикову”.
С.Руданський (“Повій, вітре, на Вкраїну”):
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі...
Повій, вітре, з полуночі.
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька — дівчинонька...
Шумка — це традиційна подільська жартівлива пісня, яка виконувалася лірниками, близька до коломийки. Також Ш. називають танок у такті 2/4, який танцюють у супроводі пісні.
Ой ти козаче гуляй, гуляй!
До мня ся не притуляй:
Що то мені за гуляння,
Що немає притуляння.
Існують інструментальні шумки. Наприклад, для фортепіано Михайла Завадського. Збірку шумок видав Антон Коципинський.
Такий жартівливий жанр української народної творчості як частівка (або витрибенька коротушка), шумка, жартівлива коломийка відзначаються експромтністю виконання та актуальністю змісту. Вони можуть бути обрядові (найчастіше весільні, т.зв. “передирки”, що виконують як приспівки до танцю) та необрядові (родинно-побутового характеру).
Ш. є широко відома жартівлива пісня:
І шумить, і гуде,
Дрібен дощик іде!
А хто ж мене, молодую,
Та додому проведе?
Обізвався козак
На солодкім меду:
– Гуляй, гуляй, чорнобрива,
Я додому заведу.
Слово «шумка», хоч і нині маловживане в Україні, у Західній Канаді, яка досить щільно заселена вихідцями з карпатського й прикарпатського регіонів, служить популярною назвою для музичних, фольклорних колективів. У місті Едмонтон є ресторан «Шумка». Також у цьому місті широковідомий професійний танцювальний колектив «Шумка».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800958
дата надходження 27.07.2018
дата закладки 27.07.2018
Цезура (лат. caesura, від caedo — рубаю) — ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини. Класичний приклад симетричної Ц., що виникає безпосередньо після третьої стопи, — “Олександрійські вірші” М.Зерова:
Братерство давніх днів, // розкішне любе гроно!
Озвися ти хоч раз // до вигнанця Назона...
Таку Ц. називають ще й великою, або медіаною, тому що вона має своє постійне місце у багатоскладових канонічних віршових формах (не лише в олександрійському вірші, а й у 13-складовому силабічному, в гекзаметрі). На відміну від античної версифікації, де Ц., зазвичай, припадає на середину стопи, у сучасній силабо-тоніці — навпаки — збігається з межею стопи, поділяючи віршовий рядок на дві асиметричні частини. Приміром, у п’ятистопному ямбі Ц. вживають після другої стопи, у шестистопному — після третьої тощо:
Твоя стріла // прошиє тонким свистом
Ранкове скло // над степом запашним
(Ю.Дараган).
Українській поезії притаманна також подвійна Ц.:
Живуть під містом, // наче у казках, // кити, дельфіни
і тритони в густій і чорній, // мов смола, воді, //
в страшних пивницях сто…
(В.-І.Антонич).
Тут перша Ц. виконує роль медіани, а друга — малої Ц., або коротенької паузи. Ц. також розрізняються, як і клаузули, своїм закінченням. Принаймні акаталектичній клаузулі, як в олександрійському вірші, відповідає метрична (квантитативна) Ц., каталектичній — ліпометрична, гіпердактилічній — гіперметрична. Так, ліпометрична Ц. спостерігаємо, коли останній стопі віршового рядка бракує повноти метроструктури, тобто її усічено:
Я іду по рейці // і хитаюсь,
Чи дійду до віку, // чи впаду.
Ліс спинивсь. // Ліс, мов зелений заєць,
Задивився // на мою ходу
(М. Йогансен).
Гіперметрична Ц. має подовжену стопу порівняно з іншими:
Ніхто, ніяк, // нічим не спинить
Людьми угноєний // прогрес
(І. Світличний).
Ц. може пересуватися в межах рядка або змінювати своє розташування в межах стопи:
І пішов я тоді // до Петлюри,
бо у мене // штанів не було.
Скільки нас, // отаких, // коло муру
од червоної кулі // лягло
(В. Сосюра).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800675
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 26.07.2018
Хорей, або Трохей (грецьк. choreios, від choros — хор) — в античному віршуванні — триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами. В силабо-тонічній системі — двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, зазвичай, непарний.
Проте у хореїчному вірші наголоси спостерігаються не скрізь, крім константи, що уможливлює варіювання пірихія. На початкових стадіях розвитку силабо-тонічної версифікації в європейській ліриці X. вживали переважно в жанрі оди, звідки він був витіснений ямбом. У сучасній українській поезії X., виникнувши на руїнах силабічного тринадцятискладника, — найпоширеніший віршовий розмір від кінця XIX ст., коли відбулася модернізація Шевченкового вірша, живленого фольклорною традицією (коломийки, шумки тощо).
Найменш вживаний X. – одностопний:
На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч
(П. Тичина).
Двостопний X. спостерігаємо не часто, однак у творчості Г.Чупринки набув активного поширення:
З жалем, з болем
Понад полем
Крик розноситься чаїний.
Наче в давні
Дні безславні
Плач рабині
На чужині.
Зрідка звертаються автори і до тристопного X.:
Піднялися крила
Сонних вітряків,
І черешню білу
Вітер розбудив.
І війнув на книги,
Розметав листи…
Серце! Ти не з криги?
Не з заліза ти?
(М. Рильський).
Чотиристопний X. — найпоширеніший розмір у сучасній українській ліриці:
Тихо. Зорі потопають
В океані хмар і ночі,
Понад хвилі грім гуркоче,
По каютах скрізь дрімають…
(П. Карманський).
На відміну від чотиристопного X., п’ятистопний простежується не так часто:
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!
(Олена Теліга).
Цікавий приклад шестистопного X.:
Та замало буде тихої дороги.
Усміхнеться неня: “Ну і басурман!”
Налигаю місяць на срібляні роги,
Шкереберть на ньому полечу в туман
(О. Близько).
Семистопний X. вживають впереміж з іншими стопами, частіше перехідного ґатунку:
Гей, віків та віків,
прокопитило карі навали,
їхні печі впилися —
алкогольний вогонь затуха…
Вони ж десь позавчора
юних мамонтів сном годували
З свого сивого рубчикового фартуха
(І. Драч).
Восьмистопний X., постаючи зі сполуки двох віршів чотиристопного X. в одну ритмічну одиницю, вряди-годи трапляється у віршовій практиці:
Скільки щастя, що боюся. Залоскоче, як русалка.
Шовковинками проміння перев’яже, обів’є.
Заполонить. Зацілує ніжно-ніжно, палко-палко.
Всю жагу — зоревий трунок, п’яний трунок — ізоп’є.
(В. Чумак).
X. може мати форму вільного вірша — вільний X. За умови різної кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування:
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих
(М. Вороний).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800490
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 24.07.2018
навзаєм холодні пораз раз
попри те, що вже клялись : востаннє_
імітують прощення образ
і спускають з ланцюгів бажання_
від снігів до повних стільників
через дві на третю грати пару,
тертися край щастя смітників
на очах крилатих санітарів_
і дарма, без зустрічей що сни_
і дарма, що тисне скроні тиша_
сиві діти дикої весни
знають вже напевно_ так простіше_
через дві на третю, пораз раз
в кам’яній погорди шкаралущі
накладати хвилі протифаз
і гадати на прокислій гущі_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800465
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 24.07.2018
Чомусь, мовчу... А слів - багато так!
Засипано, заметено... Пустеля!
Лиш вітер мій, залюблений в слова,
підхоплює їх тихий, тихий шелест...
Коштовна мить, - здійметься ніжний бриз...
Немов з віків. Осяйна насолодо!
То вітер мій... Звідкіль лише приніс?
Цілющу цю, глибин морських вологу...
У вирі тім роздмухуєм пісок,-
а вранці зберемо́ дзвінкії трави...
Слова... Слова святі і сильні, наче Бог!
На нашій нескінченній переправі.
24.07.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800449
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 24.07.2018
Лоскітливу хвилю
Берег чатував,
Підхопив за милю,
Де виднів причал.
Закрутив у танці,
Поміж камінців,
Цілував на гальці,
Звів на манівці.
Вражена лагуна —
Зникнув острівець,
Відпливала шхуна
Люблячих сердець.
Сполошились зграйки
Швидкоплинних мрій.
Тріпотіли чайки
Крилами надій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800326
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 23.07.2018
Сняться сни. Добре,
що не всі збуваються.
Менше мороки.
* * *
І стерся напис
на асфальті...А життя
продовжується...
* * *
Лагідне море...
пісок...Та промайнуло :
"А як там, вдома?"
* * *
Спека.Та раптом-
прохолодний вітерець!
яке блаженство!
* * *
Трава пробилась
крізь асфальт -яка сила!
Ось би люди так!
* * *
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800290
дата надходження 22.07.2018
дата закладки 23.07.2018
Олександрійський вірш — римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим. Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема “Роман про Олександра Македонського” (XII ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в XI ст. (“Мандри Карла Великого в Єрусалим та Константинополь”).
О.в. став панівним віршем класицистичної трагедії (П. Корнель, Ж. Расін). У російській поезії — це шестистопний ямб із цезурою після третьої стопи з римуванням аабб. “Улюблений розмір О. Пушкіна (понад 2000 віршів):
Я памятник себе воздвиг нерукотворный,
К нему не зарастет народная тропа,
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столпа.
Нет, весь я не умру — душа в заветной лире
Мой прах переживет и тленья убежит —
И славен буду я, доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит.
Видозмінена форма О.в. називається олександрином: п’ятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом, римований за схемою абааб. До неї звертався І. Франко (“Каменярі”):
Я бачив дивний сон.
Немов передо мною
Безмiрна, та пуста, i дика площина
I я, прикований ланцем залiзним, стою
Пiд височенною гранiтною скалою,
А далi тисячi таких самих, як я.
У кожного чоло життя i жаль порили,
I в оцi кожного горить любовi жар,
I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили,
I плечi кожного додолу ся схилили,
Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.
О.в. у класичному вигляді застосовував М. Зеров (цикл “Олександрійські вірші”):
О. Бургардтові
Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі,
Де розум і чуття — все спить в анабіозі,
Живем ми, кинувши не Київ — Баальбек,
Оподаль від розмов, людей, бібліотек
Ми сіємо пашню на неродюче лоно.
Часами служимо владиці Аполлону,
І тліє ладан наш на вбогім олтарі.
Так в давній Ольбії захожі різьбярі
Серед буденних справ і шкурної громади
В душі плекали сон далекої Еллади
І для окружних орд, для скитів-дикунів
Різьбили з мармуру невиданих богів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799748
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 19.07.2018
Паліндром, або Перевертень (грецьк. palindromeo — той, що повертається) — віртуозна віршова форма, в якій певне слово або віршовий рядок можна читати зліва направо і навпаки за умови збереження змісту. П. відомі світовій літературі з давніх-давен. Найбільшого поширення набули в Китаї. В Україні до П., що визначав інтелектуальні можливості версифікаційної практики та непересічний смак автора, зверталися поети барокової доби. Іван Величковський називав П. “раком літеральним”.
Із рукописної книги І. Величковського «Зегар з полузегарком»:
Анна во дар бо ім’я мі обрадованна,
Анна дар і мні сін міра данна,
Анна мі мати ї та мі манна
Анна пита мя я мати панна /…./
У сучасній поезії розрізняють вірш-паліндром і вірш-паліндромон. Вірш-паліндром складається з рядків-паліндромів. Вірш-паліндромон — це єдиний від початку до кінця паліндром.
В українській літературі досить вдало використовував П.
М. Мірошніченко у збірці «Око»:
Ідоломинущі ви,
де
аура гілок
у живлі назви лотоса,
човен,
говір із уст сузір
і
вогнево
час
(ото лив за Ніл);
........
ви ж
у колі гару —
аеди_віщуни молодІ.
П. знаходимо у творчості А. Мойсієнка (зб.«Віче мечів») «Сонет»:
А коло тіні — толока.
У тон шипшин бубниш пишноту…
А крок осох осокорка,
А тонко римами рок нота
Меча гукала кугачем.
Арену — римами рун-ера.
Е, четвертими.» Рев тече…
А рев — де нурт! Я тру не двері…
Шедевру мур у мур ведеш.
Він: “О, тре маки камертонів!”
Жде то кого богокотедж?
Він — ока зим… а ми законів.
На крах — аркан, на крах — аркан.
… Мак ніжно сам, а сон — жінкам.
Жанр паліндрому, який в українській літературі започаткував Іван Величковський, 1977 року в дитячій збірці «Чарівний глобус» відродив Володимир Лучук. Його вірш «Епос і нині сопе» зі збірки «Паліндромони» є найдовшим в українській мові паліндромоном на 3333 знака.
Нині в Україні понад 20 поетів мають у доробку раки літеральні.
Наприклад, Олег Будзей «Ні, не Ленін!»:
Є і село — праці цар: поле сіє.
Є і рамена: вйо, Йване, Маріє!
Щоденно село голе, сонне. Дощ…
Що в хаті? Бузок у козубі та хвощ.
Ані сала, сіна,
Ані лат. Суть лукава культу Сталіна:
Ні, не ленінець це. Ні, не Ленін.
Так собі бос — кат.
Ідолові сили, ви — лисі Володі.
Молот, серп — престолом?
Серп — у прес!
Молот — толом!
Існує навіть «Об'єднання голінних ентузіастів рака літерального (ГЕРАКЛІТ)», що й свідчить про те, що з банальної спокуси здивувати загал і колег, паліндром доріс до серйозного явища сучасної поезії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799778
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 19.07.2018
У довгому списку
важливих справ,
які ти маєш зробити
за день,
першою,
після того як
тільки розплющиш очі,
має бути...
НІЖНІСТЬ-
небесно-безмежна,
найніжніша
ніжність -
коли я - біля тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799713
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 19.07.2018
[youtube]https://youtu.be/YOntwm2WTMY[/youtube]
Чай, кава, Скайп або Вайбер кожної днини, і знову
Крізь кілометри чую твій голос, посмішку бачу – Кльово
І де зумію відповідь знайти:
«Що правда, а що ні»?
А раптом і зізнатись схочеш ти,
Навіщо це тобі?
А Нащо це мені?
Самі запитання, незвідані досі,
Пусті сподівання на відповідь зовсім;
Коли ти не поруч – в душі моїй /осінь,
Проймаюча осінь, і сонце не /сві/тииить!
Третя година, туга глибинна, ми разом крізь два дисплеї;
Мені не забути хвилини покути й тремтіння, що в нас / іще є.
Не знаю, як життям надалі йти
Й чи варто йти іще,
Кохання як своє перемогти
Й забути як тебе, забути як тебе...
Самі запитання, незвідані досі,
Пусті сподівання на відповідь зовсім;
Коли ти не поруч – в душі моїй / осінь,
Проймаюча осінь, і сонце не світить!
Погода сказилась…
Дратує мовчання...
Самі запитання, незвідані досі...
В душі моїй осінь, коли ти не поруч,
Пусті сподівання на відповідь зовсііііім…
СОЛО
І я розгублений знову, триматись несила,
Не бачу, де чорне, не бачу, де біле;
Коли ти не поруч, мій світ просто сірий -
Безбарвний і сірий, холодний і сірий...
Погода сказилась…
Дратує мовчання...
Самі запитання, незвідані досі!..
В душіііііі моїй осінь, коли ти не поруч,
Пусті сподівання на відповідь зовсііііім…
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qZabM9PIDJw[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799541
дата надходження 16.07.2018
дата закладки 17.07.2018
[youtube]https://youtu.be/9LbHFyYjb8s[/youtube]
Ти себе сповна
Мені віддала,
І в серці моїіііііім запалав вогонь...
Даруєш тепло
І чисту любов -
Ти саме таааааа, що я ждав давно...
Я так ждав давно-/о-о
Ці/лунком тво/їм
Зупиииинено час,
Я збуджений /тааааак,
Ніби тебе… завжди тебе-/е-е кохааав.
[i]Ти прийшла в моє життя,
Змінила в нім усе -
Й зупинила рух Земля
Задля нас
[/i]*
Ти прийшла в моє жи-иття,
Змінила в нім усе, о-е -
Бо кохання я твоє
Довго ждав
Ууу - ааа
Ууу - ааа
‘При’ход’ить у сни-и
Блиск у твоїх очах,
Чуттів нових вир - прагнув я його;
Я хочу /дати тепло,
‘Всееее своє життя,
Бо ти саме та, що я ждав давно...
Що я ждав давно... так давно!
Ти прийшла в моє життя,
Змінила в нім усе -
Й зупинила рух Земля
Задля нас...
Ти прийшла в моє жи-иття,
Змінила в нім усе, о-є-
Бо кохання я твоє
Довго ждав...
Так довго ждаааав!..
У-у-у-у-у
Завжди тебе-/е/е кохав!
Ти прийшла в моє життя,
Змінила в нім усе -
Й зупинила рух Земля
Задля нас...
Ти прийшла в моє жи-иття,
Змінила в нім усе о-є-
Бо кохання я твоє
Довго ждав!
Ти прийшла в моє життя / Ти в моє життя прийшла...
о-о-о
А - а-а
Ти прийшла в моє життя,
Змінила в нім усе – о-е
Й зупинила рух Земля
Задля нас...
Ти прийшла в моє жи-иття,
Змінила в нім усе о-є-
Бо кохання я твоє
Довго ждав!
Ти прийшла в моє життя,
Змінила в нім усе…
...
* В оригіналі цих рядків немає, але на мінусі є - довелось заспівати.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_ImM_L5uPow[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799537
дата надходження 16.07.2018
дата закладки 17.07.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=H0sNtZM96tI[/youtube]
До сонця за крок (до сонця за крок)
Для себе відкрий потаємний пароль,
Та просто дозволь (просто дозволь)
Собою на мить собі бути дозволь…
І ти не навроч (ти не навроч)
Вогневі, що так в тобі палко горить,
Підступної гри (підступної гри) -
Імли і загуби йому не навроч…
В полооооні у справ (в полоні у справ)
До барв і до нот невибагливим став -
Згадай наші дні (згадай наші дні),
Як очі горіли вогнями надій…
Й сміливо вперед (сміливо вперед) -
Най віра в кохання не зрадить тебе,
І з серця твого
Ця крига зійде!
Давай-но стіни ці знесемо
Змиєм чорно-білий гніт,
Що в нім крізь дим від сигарет
Ти йдеш у зовсім інший світ,
Де фотоплівок і дискет
Давно вже вибрано лімит…
Але свинцем повіки твОї (‘віки твої)
Девааааайсовий вир (‘вайсовий вир)
Руйнує шаблон: де повага, де стид
І доля мов тир (доля мов тир)
Кривавим пунктиром карбує свіііій слід.
Чияяяяя в тім вина (‘я втім вина) -
Так важко збагнути, де пекло, де рай...
Не стій у вікна...
Бо вже пролунала команда «Рушай!»
Давай-но скинемо окови -
Чорно-білий щезне дим,
В якому ти крізь алкоголь
Щоразу йдеш шляхом чужим...
Без фотоплівок і дискет
Став цілий Всесвіт цифровим…
Най крила він твої розправить (‘ї розправить)
А-А-А…
І крила ти свої розправиш (‘ї розправиш)
Згадай
Свій
Пароль
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OciGnWBepnE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798324
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 13.07.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1vUGLupP5es[/youtube]
Спрагле сяйво тліє в моїх очах,
Ти приходиш наче в шалених снах,
Пристрасть спалахне, позабувши страх,
Ніби вогонь, ніби вулкан...
Твій цілунок стремлінням дарує шанс,
Ось, ми поруч – і всесвіт лише для нас
Передчути безкрайній солодкий транс
Ніжність твоя
Допомогла
Але за хвилину ти пішла…
Ти пішла!
Тебе ненавиджу я,
Так ненавиджу я,
Всі слова та зізнання – маячня,
Я згораю дотла,
Проклинаю тебе я знов і знов...
Але щойно зустріну тебе -
Вмить ненависть мине,
І я марю, як знову ти прийдеш,
Хочу я лиш тебе,
Я кричу навмання: «Вернись, агов»!
Пальців дотик уже відчуваю я…
Томний погляд і шепіт: «Я вся твоя»,
Божевільна*, чарівна прелюдія -
Нарешті є ти, і ти вся моя…
Та лиш уві сні це бачу я...
Тебе ненавиджу я,
Так ненавиджу я,
Всі слова та зізнання – маячня,
Я згораю дотла,
Проклинаю тебе я знов і знов...
Але щойно зустріну тебе -
Вмить ненависть мине,
І я марю, як знову ти прийдеш,
Хочу я лиш тебе,
Я кричу навмання: «Вернись, агов»!
Йє…
---
Тебе ненавиджу я
Так ненавиджу я
Проклинаю тебе…
---
Ммм
Тебе ненавиджу я,
Так ненавиджу я,
Всі слова та зізнання – маячня,
Я згоряю дотла,
Проклинаю тебе я знов і знов...
Але щойно зустріну тебе -
Вмить ненависть мине,
І я марю, як знову ти прийдеш,
Хочу я лиш тебе,
Я кричу навмання: «Вернись, агов»!
А-Ха
Я проклинаю тебе-е знов і зно-уов
А-А
Але кричу навмання: «Вернись, Агов!»
Оуо оуо ой
Тебе ненавиджу я!
* Заспівано невірно
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Oq5_xuSB5cI[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_fmBJOv70nE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798688
дата надходження 09.07.2018
дата закладки 13.07.2018
[youtube]https://youtu.be/MUvPq0HdjMQ[/youtube]
Не згасай, хай пройде час -
Ти сильніший від негод.
Болить нехай, та знай одно -
Ти маєш, з ким пройти його!
У скруті твоїїїїй адже
Я друг той якоооого тииии так ждееееш
Хай сумно – та втрапити в халепу
всякий може -
Журитися не треба, ти знай -
Що довше життя
За відчаю день
Не дай йому знесилити тебе…
Зачекай та озирнись -
Згадай, ті мрії, що збулись
Іще життя,
Знесе до зір
Ти не згасай та в нього вір
Так важко цей шлях пройти
Та сили для нього маєш ти
Хай сумно – та втрапити в халепу
всякий може -
Журитися не треба, ти знай -
Що довше життя
За відчаю день
Не дай йому знесилити тебе…
У скруті твоїїїїй адже
Я друг той якоооого тииии так ждееееш
Хай сумно – та втрапити в халепу
всякий може -
Журитися не треба, ти знай -
Що довше життя
За відчаю день
Не дай йому (знесилити тебе)…
Хай сумно – та втрапити в халепу
всякий може -
Журитися не треба, ти знай -
Що довше життя
За відчаю день
Не дай йому знесилити тебе…
Тож, не згасай -
Хай пройде час…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BEfeh8lAq5E[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798689
дата надходження 09.07.2018
дата закладки 13.07.2018
Епістрофа, або простий лексичний повтор — найпростіша стилістична фігура, у якій окремі слова, словосполучення повторюються задля наголошення, увиразнення певної думки, вираження збудженого, психологічно напруженого стану, інтенсивності переживань мовця, задля витворення структурно-семантичної зв’язності тексту.
Е. вживається у фольклорних творах, звідки цей стилістичний засіб запозичений, і до використання у творах художніх:
Ой, не знав, та не знав Софрон,
Як славоньки зажити… («Про козака Софрона»);
Чорна рілля ізорана,
Гей, гей!
Чорна рілля ізорана
І кулями засіяна… («Чорна рілля ізорана…», Нар.пісня);
Прокидалися, дивились
З-під густих, печальних вій.
Хто сказав? — чи то почулось?—
Воля! Воля! — Боже мій… (П.Тичина).
Сучасні дослідники виділяють декілька різновидів повтору. Серед них — простий повтор, епігона, підсилювальний повтор.
Простий повтор, або епаналепсис, палілогія — це повторення двох або більшої кількості слів, словосполучень, розташованих поруч (контактно) або дистантно. Повторюватися можуть слова, що належать до різних частин мови, словосполучення:
В крові й навколо осінь, осінь, осінь —
Мов золото розграфлених могил.
І світить сивий місяць у волоссі,
І по сльозі розходяться круги… (І.Павлюк);
Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю,
Рости, рости, тополенько,
Все вгору та вгору…(Т.Шевченко);
Зимно, зимно вітер над землею віє.
І кричить, і виє, і когось шукає… (Олександр Олесь)
Приклади дистантного розташування повторюваних слів:
Серце довго так страждало,
Я благав у неба ласки.
Серце ласки так жадало,
Я благав у неба ласки,
Небо ласки не послало… (П.Савченко)
Варіативний повтор – це повтор слова, словосполучення, речення, який здійснюється з певними варіаціями. Він також може мати контактне або дистантне розташування:
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! — в військо оддають! (Т.Шевченко)
Щоранку йде в холонучі сузір’я
Одвічний дим одвічних димарів. (Л.Костенко)
Різновидом варіативного повтору є поліптотон, або поліптот — повторення слова у різних відмінках, коли предметні значення, позначені повторюваними словами, не збігаються:
Я цар царів, я, сонця син могутній,
Собі оцю гробницю збудував…(Леся Українка)
Своєрідним різновидом простого лексичного повтору є фігура під назвою «плока». Це послідовне використання в контексті одного слова, взятого в однаковій формі, але у протилежних значеннях:
Облиш мене. Твій дотик мармуровий
Уже в мені не воскресить мене…(Л.Костенко)
Підсилювальний повтор — це повторення слова у супроводі інших слів:
…Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають…,
…а сина кують… (Т.Шевченко);
Навколо все чуже. Чуже до божевілля.
Цей дощаний театр, злинялі лаштунки…(Є.Маланюк);
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи — як розкрита рана… (Л.Костенко)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797988
дата надходження 03.07.2018
дата закладки 03.07.2018
Люлі-люлі, люленятка,
Вже поснули оленятка,
Закривають оченятка
І маленькі котенятка.
Люлі-люлі, люленятка.
Люлі-люлі, люленятка,
Хочуть спатоньки качатка
І гусятка, і курчатка,
Прийде сон і до малятка.
Люлі-люлі, люленятка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797925
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 03.07.2018
[youtube]https://youtu.be/NiS2KZL1emg[/youtube]
Твій голос лине в мої сни
Відтоді як не разом ми,
Й бентежить спогад усмішка твоя…
У серці жар не знає меж,
Воно болить та б’ється все ж,
І ти іще відчуєш, знаю я
Тепло від вогню, що палає –
Я спроб і надій не лишаю
У диво тобі
Може, вже час повірити
Бо ще має кохання шанс…
І тобі
В диво вже час повірити
Поки має кохання __шанс,
Я за нього борюсь і за нас
Я можу втрапити в біду
Але мов божевільний йду
У пастку, що блищить в твоїх очах…
Най серця жар не знає меж -
Воно болить та б’ється все ж
І ти іще відчуєш, знаю я
Тепло від вогню, що палає -
Я спроб і надій не лишаю
У диво тобі
Може, вже час повірити
Бо ще має кохання шанс…
І тобі
В диво вже час повірити
Поки має кохання шанс,
Я за нього борюсь і за /нас
І мій вогонь нестри-мним ста-а-а-не-е -
Тепло відчуєш ти, як я давно відчув його
Ти тільки знай – лиш щойно лід розтане
Той час прийшов!..
У диво тобі
Може, вже час повірити
Бо ще має кохання шанс…
І тобі
В диво вже час повірити
Поки має кохання шанс,
І тобі
В диво вже час повірити
Поки має кохання шанс,
Я за нього борюсь і за на-ас
Я за нього борю-ууусь
Я за нього борюсь…
І за…
Нас.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GkIi-xb-N90[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=J0xGHLfSLrE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797863
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 03.07.2018
Донбасу зЕмлі, стомлені й змарнілі,
Затьмарила від вибухів імла.
Серця людей неначе зледеніли
В очікуванні миру і тепла.
Бо ця війна, так підло розпочата,
Вбиває нації найкращий цвіт.
Чи є душа у того супостата,
Який за владу здатен знищить світ?
В страшному сні нам не могло наснитись,
Що ворог гострить проти нас мечі,
Що стільки крові може тут пролитись,
Яку віки змиватимуть дощі.
Земля здригнулася б від болю й горя,
Аби докупи всі звести жалі.
Кремлівскі утопились би потвори
В сльозах осиротілих матерів.
Ти вистоїш в двобої цім, я знаю!
Очиститься від ворога земля,
І воля запанує в ріднім краї,
І звільнимось від хижих пут Кремля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797709
дата надходження 01.07.2018
дата закладки 01.07.2018
Ліс розмовляє
шарудінням,шелестом,
криком, скрипінням...
* * *
Колись колгоспний
трактор повзе городом.
Тісно йому тут!
* * *
Коли у собі
все тримати -не вихід.
Серце це знає.
* * *
Бачу: соловей
ходить по землі.Присів:
"Проженеш чи ні?"
* * *
Вночі надійшла
гроза. Що, дня не було?
Перебила сон.
* * *
Випускний...Внука
закидали квітами.
Маминих - нема...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797710
дата надходження 01.07.2018
дата закладки 01.07.2018
Біліє синє море — не від снігу,
А від кудлатих сонячних хмарин, —
Їм вітер в небі добавляє бігу,
На фоні розпорошених жарин —
Від спеки перецвів аквамарин.
Пісок проходить крізь солоні пальці,
Хлюпочеться в заграві далина.
Ми, спрагою замучені скитальці,
Черпаємо натхнення з море-дна
І душі відкриваємо сповна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797665
дата надходження 01.07.2018
дата закладки 01.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2018
Пісня весела,
що лине у світ.
До рідного дому стежина.
І вишенька ніжна
під нашим вікном.
Моя Україна!
Гори Карпатські,
могутній Дніпро.
У ґроні червонім калина.
Лелека крилатий
у небі яснім.
Моя Україна!
Мрію плекаю,
як сонце ясну.
До Бога в молитві тут лину.
Як ненечку рідну...
єдину й святу.
Люблю Батьківщину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797453
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 29.06.2018
«…бо звик до нічних мандрівок
І любив дивитися в обличчя всьому,
Що спить.»
(Фрідріх Ніцше)
Він зазирає в обличчя поснулих квітів,
Що сплять, коли блимає на траву безколірну
Місяць-злодій – привид зі світу мертвих каменів,
Він зазирає в очі мурашок, хоч вони ховаються
У шпарки часу кайнозою кульгавого й недоречного –
Епохи волохатих потворок і банькуватих дереволазів
З руками-лапами, з дивакуватими уявленнями
Про буття-небуття, про Всесвіт – сірника спалах.
Він зазирає в заплющені очі кожному волоцюзі,
Хто сни бачить наче картину, що мальована Світлом
На поверхні води непотрібного нікому колодязя,
Що досі стирчить дірою на місці подвір’я,
Де колись жила довговолоса молода відьма,
Колись – років сто тому, а може й не років, а кроків,
А може й не відьма, а дочка сивого меланхолійного ката,
А може просто спокусниця віку цього нерозумного,
А може просто багатоніжка – сколопендра отруйна,
Що в зіницях-свічадах міста мугикаючих мурів
Відображається дівчиною – ілюзією наших марень.
Зазираючий в обличчя сплячих – у цей відбиток снів –
Він приходить у твоє марево з ліхтарем страшних казок,
Він ховається між фасетками мурашок – тоді,
Коли ти прокидаєшся, коли вертаєшся у цей світ сірості:
А сни кольорові, а сни яскраві, а сни легкі –
До тої хвилини, доки вони не вкрадені, не спотворені,
Не спаплюжені, не сплюндровані, не отруєні –
Вони:
Твої захмарні сни…
Тим – хто зазирає в обличчя сплячих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797442
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 29.06.2018
Енжамбеман, або Перенесення (фр. enjambement) — віршовий прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з попереднього рядка у наступний, зумовлений неспівпаданням ритмічної паузи зі смисловою. Водночас рядок втрачає свою інтонаційну викінченість.
Якщо П. небагато, вони служать засобом інтонаційного виділення відсіченої віршоподілом фрази. Якщо П. багаточисельні, вони створюють прозову інтонацію, що майже заглушає віршований ритм (особливо в драматичному вірші). Уникнення П. було властиве класицизму, культивування їх — романтизму і деяким поетичним школам ХХ ст.
Розрізняють три різновиди Енжамбемана.
Найпоширеніший — rejet — фраза, що заповнює попередній рядок, а завершується на початку наступного. Досить часто спостерігається у віршах Т. Шевченка:
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться…із-під неї
Встане Україна.
Вживається також coutre-rejet — фраза, розпочата в кінці першого рядка, що цілковито заповнює наступний рядок:
Люби мене майбутню!
А яку —
Цього, напевно, я й сама не знаю
(Любов Горбенко).
Трапляється і double-rejet — фраза, яка починається в кінці першого рядка і завершується на початку наступного, посилюючи експресію поетичного мовлення:
Вертаюсь по Кузнечній. Сонце
ще тільки-тільки. Так: мов тінь
квачем
(П. Тичина).
П. Тичина вдавався й до рідкісного в українській версифікації складового П., віднадходячи нові семантичні нюанси:
Великодній дощ
тротуаром шов
ковая зелена
ярилась з-під землі.
Відомий російський поет А.С. Пушкін застосував П. у вірші «На холмах Грузии лежит ночная мгла…»:
На холмах Грузии лежит ночная мгла;
Шумит Арагва предо мною.
Мне грустно и легко; печаль моя светла;
Печаль моя полна тобою,
Тобой, одной тобой… Унынья моего
Ничто не мучит, не тревожит,
И сердце вновь горит и любит — оттого,
Что не любить оно не может.
Знаходимо П. й у творчості М. Цвєтаєвої «Тоска по родине! Давно…»:
Мне всё равно, каких среди
Лиц — ощетиниваться пленным
Львом, из какой людской среды
Быть вытесненной — непременно…
та Ф.Тютчева «Фонтан»:
Лучом поднявшись к небу, он
Коснулся высоты заветной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797255
дата надходження 27.06.2018
дата закладки 28.06.2018
[youtube]https://youtu.be/PmVfLxw9Btk[/youtube]
Хто лиш для того воскрес,
Щоб разом дістатись небес?
Чому ж я йду?
О-о-о-о
Кому те небо могло
Твоє дарити тепло...
ЧомУ ж я йду, йду, йду?
Так, прагнув я -
Вірити, вірити...
Але віри не йму…
Може, боротись я мав?
Годі - Вирішуй сама!
А я вже іду...
Усе, що в нас було,
Що розбила вкров,
Я все, все віддаю...
Так, прагнув я
Вірити, вірити -
Але віри не йму!..
Знай, я кохав
Тебе лиш, тебе лиш…
Знай правду мою!
Я марив кимсь стати ще,
Та не змінив себе…
Я знаю, чим тепер живе душа моя;
Я врешті збагнув усе…
Прагнучи тебе,
Я знаю, ким тепер насправді я є!
О-о о-о
О-о о-о
О-о о-о
Так, прагнув я
Вірити, вірити
Але віри не йму! У, у-у
Знай, я кохав…
Тебе лиш, тебе лиш…
Знай правду мою!..
Знай, вірив я…
Вірив я…
Вірив я!...
Хто лиш для того воскрес,
Щоб разом дістатись небес…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8yvGCAvOAfM[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BURcHAIAdgo[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796448
дата надходження 20.06.2018
дата закладки 21.06.2018
Я буду легкою, м’якою, такою, як хвиля,
І пружною трохи, що пестить, леліє до лиску,
Та лиш не прогнівай, бо вирветься штормами сила,
Що змиє дощенту - усе, що знаходиться близько.
Я буду, як море, яке хоч і любиш, а кинеш.
Приїдеш наразі, щоб знов заглядати у вічі?
До ніг припадаючи, з відчаєм вихлюпну: «Винен!»
І бриз витре каплю солону кивком на обличчі.
Я буду жіночною, доки не стану чужою.
Бо хто я насправді? Лиш та, що дарує обійми.
Довірюся серцю, пірну в почуття з головою?
Як страшно побачити потім тебе збайдужілим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796403
дата надходження 20.06.2018
дата закладки 20.06.2018
Взяла і знову закохалась.
Хоч як клялася: "Ні, ні, ні!"
"Ставала в позу" і пручалась:
"Не треба більш воно мені!"
А тут з ним днює і ночує,
А гляне в вічі – не мигне.
І не гукай, бо не почує –
В його обійми як шугне.
Під ніс йому – і чай, і каву.
Попала прямо до тенет,
Чи то вродливий, чи ласкавий -
Її коханий – Інтернет?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794157
дата надходження 02.06.2018
дата закладки 03.06.2018
Вільний вітер, де хоче літає...
ячмені і жита колихає.
В кроні дуба ще трішки спочине
та й у гори високі полине.
Між смерічками тихо пов'ється,
на найвищу вершину збереться.
А яка тут найвища - він знає,
він до неї свою стежку має.
-У-у-у! -загуде, якщо ненароком
за сучок десь зачепиться боком.
-Ш-ш-ша... - втішатимуть вітра смерічки.
Стихне він лиш внизу, біля річки.
Любить вітер із хвилями гратись,
навперейми бігать... сміятись.
Річці теж до вподоби шуміти,
вона з вітром уміє дружити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794202
дата надходження 03.06.2018
дата закладки 03.06.2018
Закат... И ветер
Раздувает как пламя
Маков лепестки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793918
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 01.06.2018
[youtube]https://youtu.be/-xRw6Ce7LEg[/youtube]
Коли впадає місто в сон -
Пітьма бере його в полон
І розсипає день на прах...
З приходом сутінків здавен
Я відчуваю холод вен,
І в кров мою впливає страх.
Мій ночі страх, мій ночі страх -
Я марю знову, ніби ще хтось поруч є…
Мій ночі страх, мій ночі страх
Нещадна фобія виснажує мене...
Йє!
Жде до ранку темний коридор,
Все кишить сонмами потвор -
Такий уява сіє жах...
Раптом ти здригаєшся на звук,
Тебе до тремтіння рук
Лякає темрява довкруг.
Мій ночі страх, мій ночі страх -
Я марю знову, ніби ще хтось поруч є…
Мій ночі страх, мій ночі страх
Нещадна фобія виснажує мене...
Тебе кидав у панічний стан
Слуху в темряві обман
Мов за тобою хтось іде -
Твоїх кроків стук швидким стає.
І озирнутись не дає
Той страх, що хтось позаду є!
Мій ночі страх, мій ночі страх -
Я марю знову, ніби ще хтось поруч є…
Мій ночі страх, мій ночі страх
Нещадна фобія виснажує мене...
Соло
Мій ночі страх
Мій ночі страх
Мій ночі страх
Мій ночі страх
Мій ночі страх
Мій ночі страх
Мій ночі страх
Мій ночі страх
Жахів повні фільми і пригод -
Ведуть зловісний хоровод
У них герої небуття;
Ними ти уяву роз’ятриш,
І твої очі бачать лиш,
Як хижі тіні мерехтять!
Мій ночі страх, мій ночі страх -
Я марю знову, ніби ще хтось поруч є…
Мій ночі страх, мій ночі страх
Нещадна фобія виснажує мене
Мій ночі страх, мій ночі страх -
Я марю знову, ніби ще хтось поруч є…
Мій ночі страх, мій ночі страх
Нещадна фобія висна-жу-є ме-не
Пітьма усе бере в полон,
Коли впадає місто в сон…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=epYKVcHrVr0[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ywJAQT_S7uw[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793915
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 01.06.2018
Посадила калиноньку край води.
Ой рости, моя калинонько... Рости!
(2р.)Ой рости, моя калинонько, рости.
Білим цвітом тобі веснами цвісти!
Ой цвіти, моя калино! Ой цвіти.
Білим цвітом мою землю освяти.
(2р.)Ой цвіти, моя калино! Розцвітай.
Хай радіє тобі річка, поле й гай!
Посадила калиноньку на весні.
Соловейко вже співає тут пісні.
(2р.)Ой росте моя калинонька. Росте!
В її гронах ясне сонце, золоте!
Посадила калиноньку край води.
Ой рости, моя калинонько, рости.
(2р.)Ой рости, моя калино! Зацвітай.
Хай радіє Україна - рідний край!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793785
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 31.05.2018
Повернути б весну у сосновому гаї,
Коли тьохкало серце й купалось в розмаї,
Як впивалася соком травнева природа,
І розквітла натхнення в душі насолода.
Шаруділи зізнанням незаймані квіти,
Шепотіли коханням розчулені віти.
У таємних куточках мохів оксамити
Устеляли бажання, росою омиті.
А каштанові свічі палали вогнями,
Почуття освітлити нічними стежками,
Пробиваючи темінь у шахті копалин,
На шляху не лишили недбалих прогалин.
Хоч весна швидкісні натискає педалі,
Все повернеться впору, але по спіралі.
Забуяють ліси, приберуться в обнови,
Теплий спогад гайне в солов‘їні діброви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793832
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 31.05.2018
Светится во тьме
Только когда полюбит
Сердце светлячка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793686
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 30.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.05.2018
Шанувальники сонця зібрались у мандри —
Дві душі, що навіки сплелися в одну.
Всесвіт їм дарував нескінченності мантри,
Зачіпляючи кожну найтоншу струну,
Що серця спонукає здійснити бажання,
У солодкому небі, ось тут, — на землі,
Розділяти з природою радість кохання,
Прочитавши невидимі знаки в імлі.
Помаранчеве сяйво спадає додолу —
Час пурпурний мигтить у люстерку води,
Ніч зіркова відправить вечірню гондолу —
Ген, за обрій, де промінь видніє рудий.
Язики полум‘яні тремтять в насолоді —
Зігріває тіла норовистий вогонь.
Ненаситна пітьма, наче вуж в прохолоді,
Хоче вкрасти тепло з сонцелюбів долонь.
Боротьба йде запекла і на витривалість —
Світло й морок влаштовують ігри змагань.
Тільки, зась! Переможе ось тут досконалість
Світлих душ, що у світі таємних зізнань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793048
дата надходження 24.05.2018
дата закладки 24.05.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ivMgBDuiKso[/youtube]
Коли зрання вогні реклам вже відгорять,
І остання впаде в Дніпро з неба зоря,
Ранок споогля-ада в мареві довкола
ще повні надій
Вічно мооло-ода Лавра сивочола
і древній Поділ…
Мій Київ, славетний шлях
Долає знову,
Мій Київ на всіх вітрах...
Коли Сонця сідає диск за неба край,
Для емоцій лиш настає нестримний розмай
Друзів наа Ма-айдан жде і знОУву кличе
стрііі-мкий рок-н-рол,
Невгамо-овний вал привітає звично
динамівський гол...
Мій Київ на всіх вітрах
Вирує знову,
Мій Київ в нічних вогнях
Мій чудовий;
Мій Київ на всіх вітрах
Вирує знову,
Мій Київ в нічних вогнях...
Церковний дзвін
Над величчю круч,
Де плине Дніпро…
Він дух століть несе,
а над ним
Буяє метро...
Магістрааааль!
Мій Київ на всіх вітрах
Вирує знову,
Мій Київ в нічних вогнях
Мій чудовий;
Мій Київ на всіх вітрах
Вирує знову,
Мій Київ в нічних вогнях
Мій чудовий;
Мій Київ на всіх вітрах
Вирує знову,
Мій Київ в нічних вогнях
Мій чудовий;
Мій Київ на всіх вітра-аах,
Мій Київ в нічних вогня-аах!
Висловлюю подяку власникам каналів за використані відео-матеріали:
visitkyiv2012
Volodymyr Prokopenko
Valeriy W.
Oleg Prylutskyi
Богдан Гдаль
UA:Перший
RuslanaTube
PokeMon4Ik
artnik777
Железные Колёса
ВСЕ ОБО ВСЕМ
VideoPRO
День Вуличної Музики
Monolit Rocks
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LBJQEJKBq-k[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HexmzjBsBTg[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792640
дата надходження 21.05.2018
дата закладки 23.05.2018
Відшелестіла… Ні, відгарцювала
Гроза травнева, загнана в город!
Зіжмакала зелені покривала,
З айви струсила цвіту болеро.
Сховалася у китицях бузкових,
А дощ її вперіщив, як батіг!
І понеслась, лиш блимали підкови
Межи трави, мов кулка* золоті.
Від бджіл намоклих обважніли квіти,
Порозливали пахощі довкруж.
Чи то нагрянув ошалілий вітер,
Чи просвистів у буйнотрав’ї вуж?
Гула-гула, іржала, торохтіла,
То громом набігала, то дощем,
І стихло все…
Натомлена кобила
Вляглась перепочити під кущем.
*Кулко (діал.) - металеве кільце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792521
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 20.05.2018
Зустрілися Весна з Літом,
стали розмовляти,
хто із них є важливіший,
кому панувати?..
-Звісно, я,- сказало Літо,
бо в мені тепліше,
і тому всьому живому
жити веселіше!..
Усміхнулася Весна
і Літу сказала:
-Щоб всього було сповна,
я про це подбала!..
Бо ж в мені все проросло
і зійшло на "славу"...
А твоє всьому тепло
у нагоді стало...
Обізвалася і Осінь,
і їм пояснила:
-Пори року в світі цім,
усі є важливі...
Проростає і цвіте,
майже все Весною,
Літом дозріває все
й дивує красою...
А всі підсумки завжди,
Осінь підбиває,
А Зима коли прийде,-
все відпочиває!..
З цим погодилась Весна,
а за нею й Літо,
і підтвердила Зима:
всі важливі в світі!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792499
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 20.05.2018
[i][color="#259e06"][b]Напій жагучого кохання
Спиватиму з твоїх долонь.
І спалахну, як зірка рання,
Як ніжно ти торкнешся скронь.
Крилато серце затріпоче
І світ зупиниться на мить.
Як же воно любити хоче,
Як же душа моя бринить!
Не згасну, любий, не зотлію,
В шаленім ритмі не стомлюсь.
Як від кохання захмелію,
І долі, й Богу поклонюсь.
Аж до небес кохання пісня.
Полинем в юності Едем.
Гори-палай, любове пізня,
У ритмі люблячих сердець!..[/b][/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792450
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 20.05.2018
«Всі шляхи до Міста ведуть.
Там
З туману і диму,
Громадячи над ярусом ярус,
Наче з безодні снів,
Місто встає…»
(Еміль Верхарн)
На зворотній стороні готики*
Венеціанське свічадо.
Зазирає в нього дивак Леонардо,
Бачить старого дожа
Мікеле Стено –
Такого ж флорентійського мрійника,
Як капітан галери «Сан-Пауло»,
Що міряв Адріатику ліктями
І шкірою вужа смугастого,
Зловленого в Гілеї Скіфській.
На зворотній стороні готики
Світанок островів Синіх
Азорів у хвилі замріяних,
Мадейри вічного затишку,
Островів порцелянових,
До яких плисти-летіти
Людям черленого винограду
І човнів, як вітер легких,
І вітрил, як легені наповнених
Вітром прозорим, як скло Богемії.
На зворотній стороні готики
Білий птах замість почвари чорної,
Мармур замість дикого каменю,
Сонет замість мохів шепоту.
На зворотній стороні готики
Місто захмарного вітру,
Муроване Декарта цеглинами**,
З банями бароковими,
Поцятковене флорінами Медічі.
Готика – монета стара,
Стерта, наче черевики повішеного
Жебрака Арморіки недоречної***,
Сентиментальної як Джордано –
Володар одного полум’я****.
Монета – карбована з металу чорного,
Важкого як хмара тисячоліття,
На зуб пробувана самим Томасом*****,
Бавиться з нею в орлянку
Дід******.
Примітки:
* - добрий шмат історії Ірландії – це суцільна готика. У нас вона раніше почалася і пізніше закінчилась. Чому – не знаю.
** - а він мурував не тільки епоху бароко.
*** - Арморіка стала недоречною ще в часи неоліту.
**** - насправді він не був володарем полум’я. Це було не його полум’я. Він просто злився з ним. Бо був теж людиною світла.
***** - Аквінським.
****** - це я його так називаю. А ви собі називайте його як хочете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792064
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 17.05.2018
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694800
[i] продовження[/i]
Ну що ж, іди – я не люблю прощань…
І забирай усе, що поміж нами:
І сьому вись нездійснених бажань,
І мокрі клени, зрошені дощами.
Лиши лиш дощ… цей справжній синій дощ,
Який не нашим щастям срібно плакав.
Він знав тоді серед чужинських площ
Розлукою завиє вовкулака.
Іди наосліп у свої сніги!
Була твоєю, ти ж моїм - ніколи…
І не вертайсь, не скигли від нудьги –
Дощу вже не побачиш справжній колір.
Не треба слів – хай дощ про нас шумить…
Цей синій дощ без крил і без омани.
Лиши лиш мить… одну - єдину мить,
Як справжнє «ми» в руках було між нами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791994
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 16.05.2018
Чітка межа, тендітна грань
Між «Я» і «Ти», між «Інь» та «Ян» -
Життєвий вічний дуалізм -
Земля і небо, темний низ
І верх, де - світлі кольори.
Цей принцип, наче світ, – старий:
Я – пізня осінь, глупа ніч,
Я – та, яка росте із пліч,
Я – бездіяльність і зима,
В'язка, заглиблена, німа,
А Ти – весна і день для дій,
Метал на вістрі, буревій,
Ти – літо, слово, Ти - буття,
Гармонію дає - Злиття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791871
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 16.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2018
Заримую цей вітер і дощ
На віки, чи лише на хвилину, -
Повелителька снів і порош,
Що любила казкове дитинно.
Заритмую мовчання і крик,
Затушую загоєні рани,
Спалахну поміж слів, як сірник,
Щоби сонцем зійти на світанні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791749
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 15.05.2018
Вчений Цзи-юнь
пристрасть мав до вина,
але в бідній родині
звідки візьмеш його!
Одна надія була
на тих, хто правду шукав,
й приходив до нього з вином
розсудити вагання свої.
І чарку він брав,
і все випивав до дна,
й на кожне питання
добру пораду мав...
А був ще один,
який мовчати хотів.
Щоб слово його ніяк
війні не допомогло...
У кого любов до людей,
той все від себе їм дасть,
все те, що потрібніше -
слово а чи мовчання просте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791337
дата надходження 12.05.2018
дата закладки 12.05.2018
Знеможена, вдоволена, щаслива,
Тремтяча у цупкім полоні спазму,
У апогеї вільного відриву,
В передчутті наступного оргазму
З-під шкіри струменяться саламандри,
Пашать вогнем завужені зіниці,
У голові повторюються мантри -
Іще хоч раз намаритись, наснитись...
Хоч мить, секунду, частку півсекунди
Цей зблиск, цей спалах, ця жага торкання
Як у забутій казці нібелунгів -
Ступити в ніч, щоб вийти на світанні
Знеможено, вдоволено, блаженно
Всміхнутися зловісному інкубу
Що так любив красиво й навіжено
Й віддав її, беззахисну, на згубу...
Солодка спека та повітря сперте,
Немов міхи розходяться легені,
Останній вдих - це щастя так померти -
З коханим серцем у кривавій жмені...
За ілюстрацію - робота Боріса Вальєхо «Жага (burning)» (фото з нету)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791313
дата надходження 11.05.2018
дата закладки 12.05.2018
Хтось штампує без ліку дітей,
а мені — штампувати вірші.
В нагороду й спокуту за те,
що назвав своє слово віщим.
Як то? — Кожному, кажуть, своє...
Їм — своє, нам — своє робити.
Кожен долі лаштує вольєр:
мрії, сни і корито розбите.
Звісно, мариться зрідка й мені
тут пустити пагіння розлоге.
Лиш в таланті його й талані
де порука й притулок від злого?
Легше: вірші (очей мокрота)
й божеволіти талановито.
Зариваюсь — подоба крота —
в рідну мову, намацавши виток.
Вірші марять безсмертям, колись
пережити дітей та онуків,
щоб нарід стерегти, мов орли,
не зволяти в брехні потонути.
Їх застане мій пра-...пра-...малюк.
Попри вдачу поета наївну,
про одне я вас, вірші, молю:
лиш не переживіть Україну!
© Сашко Обрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791277
дата надходження 11.05.2018
дата закладки 11.05.2018
Весняний сонячний день. В синім небі де – не - де розкидані білі й сірі хмаринки, схожі на невеличкі перинки, а там далі, на довгу павутину, під дійством вітру ледь помітно пливли до заходу.
Часом, їх наче хтось зупиняв, скупчувалися і вже були схожі на височезні сірі й білі гори….
Олеся, задерши голову догори, промовила до дівчат,
- Здається дощу не буде, хоча, хто знає, в цьому році така непередбачена весна.
-У –гу, - підтримала її одна з однокласниць. - Нарешті крокуси в мене на клумбі зацвіли й бузок ледь –ледь зеленіє. Листки тюльпанів доволі великі, але бутонів цвіту, ще не видно.
- А, що ти хочеш!? Тож тільки тиждень, як потепліло, - підтримала розмову Олеся.
Троє світлооких дівчат, в легеньких курточках, після закінчення уроків, зі школи поверталися додому. Вони жили в одному районі містечка, ще з дитинства часто разом. Всі ходили в один садочок, ось і навчаються разом, закінчують восьмий клас.
- Так… дівки, може сьогодні зберемося в мене, почаюємо, відірвемося по повній, ну звичайно, як уроки підготуємо, - запропонувала Олеся, поправляючи русяве, коротко підстрижене, волосся, що спало на чоло.
-О! А в тебе, що, нікого вдома немає? - запитала Люба.
- Краса! Свобода! Ці два дні була бабуся, ото вже керувала мною, те так роби, а те так роби, дістала. А батьки погнали на Польщу за товаром, привезуть мені якісь обновки, замовила їм дещо. Завтра мають приїхати, думаю зранку, якщо на митниці немає великої черги. Якщо ж там, якесь ЧП, то тоді вже, хоча б до вечора дісталися додому. Тож є шанс розважитися без опіки, ночувати буду сама, так добре коли ніхто не заважає, - весело, задравши голову догори, наче в танці, крутилася перед дівчатами Олеся.
- Е ні! На жаль сьогодні я пас, - заперечила Таня.
- Справ багато, точно! - підтримала її Люба, киваючи головою.
Відразу продовжила Таня,
- Ти, що забула, завтра ж відкритий урок з математики! Ні, хай якось, тільки не сьогодні.
Вони саме підійшли до провулка, Олеся всміхнувшись, махнула рукою,
-Ну гаразд! Тоді бувайте! До завтра!
У відповідь дівчата усміхнулися,
-Бувай! Бувай!
Озираючись, кожна махнула рукою, пішли своєю дорогою.
Олеся, щось бурмоче собі під ніс наспівувала, потім вставила в вуха маленькі навушники, слухала музику. Задоволено, не поспішаючи, прямувала по обіч дороги. Через два чужих обійстя, вже й бабусин паркан. Проходячи мимо, кинула оком до хати, яка ледь виднілася із-за широких воріт. Пригадала, що мама наказувала, щоб коли йшла зі школи, то хоч на хвилинку заходила до бабусі, щоб за неї всі менше хвилювалися. Можливо, щось треба допомогти, бо ж останнім часом тиск не давав спокою старенькій. А, не така вже й стара - подумала дівчина - лише сімдесят два минуло, якби, щось треба було, то напевно б вже разів десять передзвонила.
Наталя, на зріст маленька, худенька жінка, була в городі, не поспішаючи, копала землю під грядки і час від часу кидала погляд до хвіртки. Вона виглядала єдину онучку, хоч дівчинка підросла й стала дуже вередлива та все ж надіялася, що хоч на хвилинку зайде до неї. Як завжди на веранді, на тарілку поклала апельсину і три цукерки, вона так зустрічала онучку, знала, що та любить, коли на неї чекає бабуся і обов`язково пригостить її чим небудь смачненьким. І хоча вже можна сказати виросла дівчинка та все ж коли зайде до хати, скрізь хитренько погляне, знайде гостинці і всміхаючись подякує.
Сонце ховалося за обрій… Темно - сині стрічки, ледь приховували його, від останніх променів змінювали колір на фіолетовий та рожевий. От би Бог дав дощу - в думках Наталя - від вітру швидко сохне земля, зашкарубла. Журилася, як просапати часник, щоб не пошкодити молоденькі стебельця, ой треба, треба дощику.
Старенька зайшла до хати, як завжди, після любої роботи,читала молитву, молилася до ікони. Поставила чайник, щоб напитися чаю. Раптово, опустивши погляд собі під ноги, похитнулася. Ой, щось заносить! Чи це здалося? У ногах відчула слабкість, ледь втримавшись за стілець, присіла на нього. Заспокоїла себе, тож випила всі ліки, чого б це -знервовано подумала -добре що в фартухові мобільний телефон. Ледь спітніла, тремтячою рукою набрала номер доньки та оператор повідомив про недосяжність, знову набрала онуку. Вона її набирала вже втретє за сьогодні та на жаль, Олеся не відповідала. В очах замерехтіло чорними плямами, ледь - ледь дотягнулася до ручки в газовій плиті, напруживши всі сили вдалося крутнути її, в голові, аж задзвеніло, тихо прошепотіла,
- От добре, я встигла вимкнути чайник, встигла…..
Олеся після приготування уроків дивилася фільм про Гаррі Понтера, від здивувань й хвилювань підскакувала на дивані. Водночас задоволено хрумає « Чіпси з беконом», насолоджувалася самостійністю.
Була майже північ, коли закінчився фільм, вона поглянула в вікно, а потім на телефон і в голос,
- Ого! От час пролетів!
Дівчина побачивши пропущені три дзвінки від бабусі, відразу себе заспокоїла. Та нічого, гадаю все добре, чи подзвонити? Та ні, напевно вже пізно, хай спить, не варто будити, за цілий день на городі натрудилась.
Вона зручно вкладається у ліжку, запхала в вуха навушники.
Надворі сіріло… Олеся почула голоси батька й матері, потягнулася. О, як добре, вже приїхали, подумала й повернулася до стінки, заховала голову під ковдру, міцно заснула.
Валентина слухала, як плавно сопе доня, всміхнувшись до чоловіка,
- Так міцно спить, нехай, вже розбудемо до школи, чого раніше турбувати. Раз спить, значить все добре, думаю, то щось так мама дзвонила, напевно хотіла дізнатися, коли нарешті будемо вдома.
Чоловік, загнавши автівку на обійстя, прямо не роздягаючись, впав ниць на ліжко,
-Так! Прошу мене не турбувати, я виснажений. Олесю розбудиш, тоді вже побіжиш до тещі, дайте я посплю.
Валентина швидко, щось наспівуючи собі під ніс, готувала сніданок, позирала на годинника. Зараз поснідаємо й разом підемо, я до мами, вона до школи - планувала в думках.
-Так, гайда, доню, вставай! Ти в скільки вчора лягла спати? Вже втретє кричу вставай, а ти ніяк розплющити оченята не можеш?
Вони швидко, майже находу, допивали каву. Олеся позирнула вкотре в дзеркало, а потім на годинника, який висів над столом,
- Ну все, гайда, а то й справді я запізнюся! Пішли, доганяй!
Валентина догнавши доньку лише тепер запитала,
- Ти вчора до бабусі заходила?
Та наче не почула, вирвалася вперед,
- Все я побігла… Передавай бабусі привіт!
На обійсті тихо, під самими дверима лежав пес, його сумні очі наче ранили Валентині серце,
-А, що це ти під самими дверима? Дружок, вставай, пускай мене до хати.
Пес опустивши голову, пригнувся, повільно підійшов до буди, ліг на землю, на очах блистіли сльози.
-О! Що це ти такий сумний, не скачеш, захворів, чи що?
Взялась за ручку дверей, зачинені….
Після третього уроку Олеся отримала від мами повідомлення «Після уроків терміново зайди до бабусі, я тебе чекаю».
Дівчина не переймалася, після уроків, значить не терміново, тож, як завжди, в хорошому настрої, поверталася зі школи.
Три подружки йшли не поспішаючи, наче озирнулися на всі сторони і крутячи головами, позирали до неба, у всіх в вухах виднілися навушники, напевно слухали музику. Погода сприяла настрою, яскраве сонце сліпило очі, які блистіли від задоволення, дівчата час від часу хитали головами. Вони доходили до провулка, коли Олеся запропонувала,
- Підемо до мене, батьки шмотки привезли, разом подивимося. Тільки зайду до бабусі на хвилинку, там, мама, щось хотіла, тож треба зайти, почекаєте мене, я швидко…
Вони підходили до бабусиного обійстя….
- Що це? - промовила одна з подружок.
- Хвіртка навстіж і ворота, щось привезли твоїй бабусі, Олесю.
Та здивована, кліпала очима, хитнула головою,
- А я звідки знаю, сказали зайти, ось зараз зайду дізнаюся. Мене це зовсім не хвилює, що їй привезли і навіщо….
Підійшовши ближче, дівчата спантеличено дивилися одна на одну. На обійсті, стояла батькова автівка. Дві половинки вхідних дверей веранди відкриті, поруч стояли два похоронні вінки і верх гроба. Олеся зблідла, стало моторошно й холодно…
Таня взяла її за руку,
-Ми з тобою зайдемо, тримайся…
- Не треба!
Різко й сердито обірвала подружку, а потім тихіше,
- Відчепіться… Краще йдіть, я перезвоню вам…
З острахом, дрібними кроками йшла до будинку. Гучно стукало серце, холод пробрався за спину, тіло чомусь затремтіло.
Олесі, ці два дні, наче в страшному сні. Людей багато…. Плач, розмови, все доходило до свідомості наче з підземелля, час від часу шуміло в голові. Запах запалених свічок, як те похмілля, туман перед очима. Відлуння, шепіт чужих голосів, метушня. А згодом, вже надворі, вітер доніс голос батюшки - «Прощайтесь». А сльози чи були, чи плакала й не пам`ятає, весь час тримає маму за руку. Спітнілі пальці, а ноги немов чужі, ледь - ледь зробила кроки, здавалося, захиталася земля. А поруч Таня,їй щоки витирала, а Люба поклала руку Олесі на плече, стояла, схиливши до неї голову.
На обійсті тихо… Сумний Дружок…виглядав із буди. Після поминального обіду в кафе, Олеся з мамою, батьком повернулися до бабусиного будинку. Батько вирішив автівку загнати на своє обійстя.
Мати ледь стримуючи сльози відкрила замок, зайшла до хати. Олеся , на підвіконні веранди, побачила апельсину й цукерки… На якусь мить завмерла…. Думки … спогади, сльози рікою, наче прорвало дамбу… Ридання…..
- Вона мене чекала й цього разу, а я….
Валентина почула, як каялася донька, підійшовши одійняла її,
-Виплачся, Олесю… не тримай в собі, пішли в кімнату.
Вона дивилася на маму, здригнулася, як змінилася вона…. Під очима синій відтінок, постаріла за ці два дні і в цьому теж винна я. Та ці думки в собі тримала, не наважилася сказати мамі, щось не пускало сказати тепле слово. Вони обоє розуміли, що не вберегли найдорожчу людину.
Валентина, деякі речі ховала у шафу, повідчиняла вікна….
Олеся зазирнула на годинник, який висів над ліжком. На ньому зупинені стрілки - 22 години 30 хвилин, цей час вона бачила в себе на телефоні, їй дзвонила бабуся.
Дівчина з закритими очима сиділа в кріслі, відкинувши голову назад, час від часу здригається тіло, перед очима спогад…
Вони з бабусею в лісі… Трава шовкова попід дерева і велика галявина вся в суницях. На траві ряднина, на ній сидить бабуся з букетом квітів, вся осяяна сонячним промінням, махає рукою, кличе до себе,
-Олесю, сонечко моє, йди до мене, навчу віночок плести. Ходи, моя люба, дивись суничок не об`їшся. Ми потім додому назбираємо,тож є кошик. Йди моя зіронько! Іди моя цокотушка!
Потім бабуся наспівувала веселу пісеньку й Олеся підстрибувала в танці, взявшись руки в боки, задоволено сміялася, підтримувала на голові сплетений віночок. Додому йшли майже мовчки, сонце добре пригрівало, ще й теплий вітерець дмухав у спину, обіймав за плечі, Олесі хотілося спати.
-Бабусю, ноги мої плутаються, болять, давай відпочинемо, - забігала наперед неї, просила, заглядаючи в очі.
- Ну давай моя пташечко, хапайся ззаду за плечі, понесу тебе, мій скарб, ось так, крами баби.
Щеміло під серцем, важкий тягар лежав на душі…
Пройшло три роки…. Олеся закінчила одинадцятий клас….
За цей час вона подорослішала, стала уважнішою до батьків. Після втрати бабусі зрозуміла, що в житті можна зробити велику, невиправну помилку, якщо не приділити увагу рідним. Дівчина в кінці кожного тижня заходила на бабусине обійстя, довкола все оглядала і знову й знову згадувала ті прекрасні дні дитинства, які проводила з нею.
Коли затримувалася в школі, то попереджала маму, що зайде хоч на хвилинку до бабусиного будинку. В кімнатах фото, вишиті рушники і часті спогади. Бабусині настанови з роками стали для неї правилами в житті, бути зваженою, охайною, щирою і правдивою.
Напередодні останнього дзвоника в школі Олеся підійшла до батька,
- Тату, ти мені дуже потрібен зараз. Поїхали до бабусі на кладовище, мені треба….
Він здивовано подивився, перебив її,
- Ми ж були недавно, тобі сьогодні до цього? В тебе ж завтра святкова лінійка в школі.
Олеся ледь хвилюючись продовжила,
- Треба, тату, дуже треба. І будь ласка, зачекай хвилинку!
Вони під`їхали до центрального входу кладовища.. Олеся з букетом квітів вийшла з автівки,
- Ти зачекай мене тут, добре?! Я хочу сама….
Дівчина пішла знайомою стежкою… Біля пам`ятника розквітлі квіти… Олеся серветкою витерла від пилу бабусине фото, поцілувала,
- Бабусю, я прийшла, бачиш, прийшла сама. Я вже доросла, в мене завтра в школі останній дзвоник. Прошу благослови мене на іспити і прости…
На мить застигла…. Непрохані сльози покотилися по обличчі. Дивилася на фото, шепотіла,
- Рідненька, прости мене за мою байдужість, за мою помилку… Я так шкодую, що не можна час повернути назад… Що ти пішла так рано від нас і винна в цьому я, прости… Я ж так люблю тебе бабусю…
Легенький вітер...ледь колихав квіти… Олеся відчула його тепло, озирнулась й знову до фото,
- Бабусю, я візьму в школу той рушник, що ми разом з тобою вишивали. Ти скільки слів тоді хороших говорила і побажань. Я все пам`ятаю рідненька, прости мене і благослови….
Вона сиділа в автівці на задньому сидінні, ледь виглядала в вікно… Зустрічний вітер осушував сльози на її обличчі. Батько поглядав у дзеркало над головою, в салоні авто, бачив її припухлі, ледь червоні очі. Розумів її, йому не було що сказати, чи про щось запитати.Дочка подорослішала, стала серйознішою, мудрішою та на жаль час не повернеш назад.
Травень 2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791111
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 10.05.2018
вмерти за неї_ сиву і молоду_
очі блакитні, жито і льон в волоссі_
все у господі якось не до ладу.
діти голодні, щури не лишають постіль…
вмерти за неї. в землю піти зерням.
степом туман, вишні, хати, та інше…
небо злякається. вигорить вщент стерня.
стануть хрести лісами на попелищі…
вмерти за неї знову. було колись.
десь вже з гілок засохлих знялись ворони_
вітер підступно зносить до яру свист_
плачуть ікони. сонце стає червоним…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790934
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 10.05.2018
[color="#7b00ff"][i][b]
д и т я ч е
Напекла матусенька пончиків смачненьких
Роботящі рученьки у моєї неньки.
Вранці вона встала й тісто замісила,
Перед тим молитвою день благословила.
До матусі лагідно й щиро пригорнуся
Різних справ домашненьких в неї я навчуся.
Як варити й смажити страви на пательні=
Зранку заглядатиму до своєї нені.
Мама пахне хлібчиком ,також пиріжками,
Дуже добре серденько у моєї мами.
Роботящі рученьки ніжно поцілую,
Я люблю матусеньку .Я її шаную!
07.05.2018р.
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790688
дата надходження 07.05.2018
дата закладки 07.05.2018
виростити квіти
на спогадах
про
пташину мову
якою колись говорили
наші руки
вимкнути світло
зігріти
прощання
прощенням
чи
золотом світанку
що вперто
ворушить
фіранку
втомлених вікон
решетом збирати
відстані
між дорослими вчинками
й дитячим сміхом
міряти рік знимками
цукерками
новими книгами
і
запахом півоній
бо
насправді
усі маршрути колій
ведуть
до
твого дому
вперто лікуючи рани
своїми
теплими стінами
гарячим
чаєм
і
музикою кімнати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790626
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 07.05.2018
День Перемоги!
Свято! Кому чіпляти
ті нагороди?
І як він вижив,
де плавився і метал ?
Як виживає?
Якби можливо
повернути всі ті дні,
коли ти була...
А на ставиську
пасуться корови.Лиш
трава ще гірка...
Ходжу стежкою
дитинства.У снах. Така
вона довгенька...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790590
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 06.05.2018
Поцілуй мене, миленький, ув обидві щічки,
Пригорнуся я до тебе, ген, біля смерічки.
Пригорнуся, задивлюся на стан твій пригожий,
Бо без тебе пропадає даром день мій кожний.
Бо без тебе день, як вічність, тягнеться повільно,
А з тобою, любуючись, у душі так хмільно.
І на серці соловейком ніжність в груди б’ється,
А розлука зміючкою підповзає, в’ється.
Та розлука не порушить єдності кохання,
Бо кохання щире й чисте, як росинка рання.
Як та зірка, що ясніє у вечірнім небі,
Почуття в тілах вирують, як вода на греблі.
Розливають теплу хвилю з голови до п’яток,
Що з ласкавими словами є безцінний статок.
Не докупиш те за гроші, що в душі немає,
Та кохання без лукавства все в житті здолає.
05.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790477
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 05.05.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=COEKN9XSUkY[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=cH1ufhDQX3s[/youtube]
Кинув я ШШ подругу, бо /ї ї турбота на/да-рма;
Всі мої думки Ш отру-/та, й просвітління в них /не-ма.
Щоб ШШ депресію здола/ти-и, п’ю до ночі із/ра-ння:
Не знайду якщо ШШ розра/ди-и, може, з глузду /з’їду - я.
Мені так треба щось знайти своє-іє
Оу-оу-є-е
Я знайти ШШ того волі-/ю, хто розкриє мій /та-лан
Може, в нім ШШ іще жеврі-/є щось ШШ крім бруду і /о-ман
Соло
Лиш дратують Ш твої жарт/и – ти у сміх, ШШ а я /у - плач;
Я, невже ШШ, не щастя варт/ий -, а Ш поразок і /не-вдач?!
Той Ш хто ладен Ш (з)розуміт/и -, смуток геть Ш жени / і - щем
Сам життю не (з)міг радіт/и - я, ШШ а Вам під сил/у - ще!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=cen1SvpTsYk[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=H3l45cDNYuI[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790293
дата надходження 04.05.2018
дата закладки 04.05.2018
День, проведений без тебе -
вічність.
Кілька днів з тобою разом -
мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790193
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 04.05.2018
Чи не тому, що я тобі - ріка?
(Дорога? Перепона? Бездоріжжя?)
Не знаєш сам дочасу. Але ніжність
росте крізь ніч, що мов земля, глевка.
Що мов вода, якій немає дна.
Пребілий день пресинім снігом
повен.
Мовчать ефіри, музи і весна.
І Бог мовчить.
А ти - будуєш
човен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790159
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 04.05.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Yg1yxLqF5_A[/youtube]
Туса удризг, понти ущент -
Хапай струю, лови момент;
Халявний кайф – не западло,
Дивись, герла… чувак, ало!
Ало, Ало, Ало, ти лох
Ало, Ало, Ало, ти лох
Ало, Ало, Ало, ти лох
Ало, Ало, Ало…
Рюмси нахєр - все за прайсом,
Так по кайфу – розважайся
Пики й дупи схожі часом,
Рюмси *** розважайся
Депутати і путани, дно пробите, всім радіти
Йє,
Хей
Хей
Забудь свій стиль й чуття своє
І світлий дар, що в тебе є -
Їм не здолати аргумент:
«Твій стиль ацстой – рішає тренд»
Ало, Ало, Ало, ти лох
Ало, Ало, Ало, ти лох
Ало, Ало, Ало, ти лох
Ало, Ало, Ало…
Рюмси нахєр - все за прайсом,
Так по кайфу – розважай нас
Пики й дупи схожі часом,
Рюмси *** розважай нас
Депутати і путани, дно пробите, всім радіти
Йє,
Хей
Хей
Як дощ в пісок пішов протест -
Чужий статут не прийме храм…
Нахабний має більше прав
То так,.. а чого ж я чекав?
Ало, Ало, Ало, я…
Ало, Ало, Ало, я…
Ало, Ало, Ало, я…
Ало, Ало, Ало…
Рюмси нахєр - все за прайсом,
Вам по кайфу? – Розважайтесь!
Пики й дупи схожі часом,
Рюмси *** – Розважайтесь!
Депутати і путани, дно пробите, всі ідіть ви
Якнайдалі, якнайдалі, якнайдалі, якнайдалі, якнайдалі, якнайдалі, якнайдалі, якнайдалі, якнайдалі...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hTWKbfoikeg[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tYZTJy_z3cE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789969
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BRgsToCLmLY[/youtube]
Приїхали у Монтрьо -
Зустрів Женеви берег нас;
Нам вже писать альбома
Лишався стислий час...
Френк Заппа і зе Мазас
Звільнили точку нам,
Але один кретин щоразу
Грав з вогнем і все спалив к хєрам…
Дим знов глине воду,
І небо у вогнях…
Дим знов глине воду...
Ігорний дім розносив смрад -
Він як смолоскип палав,
Фанкі Клод чкурив туди й назад -
З вогню малечу витягав.
Все вщухло поступово,
Й на нову точку ми, адже,
Чимдуж швейцарський час збігав -
Ми майже в перегонах зайві вже.
Дим знов глине воду,
І небо у вогнях...
Дим знов глине воду
СОЛО
Занесло нас аж у Гранд Готель -
Там голяк, і нікого не-е живе...
На щастя студії мобільний філіал
У друзів з Ролінг Стоунз є.
Забувши страх, вночі і вдень
Ми грали без перерв…
І най би що мій спогад хранив -
Одне у нім навічно тепер.
Дим знов глине воду,
А небо у вогнях
Дим знов глине воду...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=F7ZF2xaNhyw[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=l8u-RPPb554[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789967
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018
Ой дівчино, дівчинонько, рожевії щічки,
Підем, люба, погуляєм, ми вдвох уздовж річки,
Так вербиченька зацвіла, як та молодиця,
Б`є джерельце молоденьке, цілюща водиця.
Та й придасть, вона святая, силоньки доволі,
Ой уста, твої медові, як квіточки в полі,
Вода в річці чиста - чиста, все ледь – ледь сріблиться,
Чи за мене підеш мила? Хочу одружиться.
Заспівала пташка в лісі…чи будеш моєю?
Хай життя, наше щасливе, стане течією,
Вік я буду, шанувати, сонечку радіти,
Зчарувала ти красою, нехай будуть діти!
Над рікою місяченько, скоса поглядає,
Козаченько дівчиноньку, міцно обіймає,
Очі ясно засяяли і по небу зорі,
Мерехтінням освятили, поєднали долі.
09.04 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789640
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 30.04.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.04.2018
[b]Газель[/b] — це ліричний вірш, складений не менш як з 3-х і не більше ніж з 12-ти бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га...
Завершені за думкою строфи не пов’язані між собою фабулою, їх об’єднує спільний мотив. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім’я (літературний псевдонім).
Основний зміст газелі — любов, туга закоханого, подеколи філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреотичними настроями, втіленими в алегоріях. Ця форма як відгалуження касиди виникла у VII ст. в арабській та перській поезії, невдовзі поширилася в тюркомовних літературах, вплинувши на індійську та уйгурську.
Ось, наприклад, вірш Абу Абдаллаха Джафара Рудакі (з перської переклав В. Мисик)
Коли повіє з Бухари, із дорогого краю,-
Жасмину, мускусу, троянд я пахощі вдихаю.
Усім жінкам, чоловікам, що той вітрець почують,
Здається, що доходить він з Хотана, із Китаю.
Ні, вітерець такий легкий не долетить з Хотана,
Він од тієї завітав, що я давно кохаю.
Моя туркене промітнá, і твій халат в розлуці
Мені сорочкою приснивсь, легким убранням маю.
Я вечорами все дивлюсь туди, де шлях на Йємен,
Бо там є зірочка Сухайль, Сухайль, що я шукаю.
Моя ти зіронько, мені здаєшся ти святою,
I я святе твоє ім'я від натовпу ховаю.
Та тільки мову розпочну - і сам собі на диво
Твоє наймення дороге найпершим називаю.
Європейський читач вперше познайомився з газеллю в латиномовній інтерпретації Т.Гайда (1767). Першим до газелі в Європі звернувся Й.-В.Гете, котрий написав свій “Західно-східний диван”.
Газелі зустрічаються і в доробку українських поетів, а саме у віршах І.Франка, В.Поліщука, Д.Павличка та ін. У творчості А.Казки ця віршована форма зазнала певної зміни. Зокрема, не вживається [b]сфрагіда[/b] (згадка автором свого імені чи прізвища у віршовому творі), а після монорими застосовано рефрен:
Хлоп’ятком бігав я в садку — то був лиш сон!
Ласкало сонце у щоку — то був лиш сон!
І сад здававсь старий, густий, і так було
В нім любо гратись в холодку — то був лиш сон!
І батько, й ненька, і брати, і сестри — де воно?
Все щезло, мов луна в гайку, — то був лиш сон!
Й знов: монастир, вечерень сум й тужливий дзвін,
Тра канонаршить хлопчаку — то був лиш сон!
А далі вже зашумував Красою Всесвіт — пить
Кохання келих юнаку — то був лиш сон!
Чарівний сон — а я повірив, що в журбі,
В самотині шептать в кутку — то був лиш сон!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788271
дата надходження 20.04.2018
дата закладки 20.04.2018
Світ захований
в сонну зіницю,
спрямовану вглиб.
Зовні ж - погляд -
блукаюча птиця...
Зловив її ти б!
І стриножив
своїм широченним
(за міркою сліз)
світом туги.
У цільності смутку
ти - гострий каприз.
Фокусуй погляд
в мрію. В молитву
думки загортай,
бо до себе самого
так хитко
життям дійти вкрай.
Ти ж захований
в сонну зіницю
у оці буття.
Прийми цю
неприкаяну птицю -
хай носить ім'я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787776
дата надходження 17.04.2018
дата закладки 19.04.2018
[youtube]https://youtu.be/9wLBxnvPyiE[/youtube]
Долі світлий промінь путь указує твою,
Збитий з ніг, устань довести справу до кра/ю;
Твоє устремління непохитне і тверде,
Славних предків дух тебе окрилює й /ве/де…
І знов щоночі чути вибухи, нехай,
Світло допоможе – йди і темряву здо/лай,
Жодним перешкодам не утримати тебе,
Час вагань минає, час для дії наст/аа/єє.
Той час настав, той час наста-а-а-ав
Той час настав, той час наста-а-а-ав
Най підступний ворог вже планує твою /смерть
Розіб’ється морок о незламну волі твердь,
Збудження зростає і заповнює етер,
Все що було вчора не повториться тепер…
І знов щоночі чути /вибухи, нехай
Світло допоможе – йди і темряву здо/лай,
Панотці і браття, в тебе їхня поміч є,
Дідух догорає – час для дії на/стаа/є.
Той час настав, той час наста-а-а-ав
Той час настав, той час наста-а-а-ав
Ау!
Програш
Еа!
СОЛО
Ха!
Програш
Той час настав, той час наста-а-а-ав
Той час настав, той час наста-а-а-ав
Той час настав, той час наста-а-а-ав
Той час настав, той час наста-а-а-ав
УО-о о /о
УО-о о /о
УО-о о /о
УО-о о о
УО-о о /о
УО-о о /о
УО-о о /о
УО-о о о
УО-о о /о
УО-о о /о
УО-о о /о
УО-о о о
УО-о о /о
УО-о о /о
УО-о о /о
УО-о о...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-sQ3Af3DpeM[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mI0XfCZqUmE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786323
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 18.04.2018
У лабіринтах плетива життя,
Де кожна фальш штормить їдким капризом
/Десь поміж ребер/, згадуєш ім'я -
І звичний біль посилює репризу.
Ти знов стоїш - зруйнована стіна, -
Крізь призму снів - відверта і цинічна -
З останніх сил, і ділиш постіль на
Прийдешній час з самотністю. Панічно
Боїшся слів, тому мовчиш на вдих,
На видих - губиш всю себе між криком
Німим. Бо більше у тобі від тих,
Кого лікує тиша вовчим ликом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787924
дата надходження 18.04.2018
дата закладки 18.04.2018
Хотілося так щастя превеликого
Напитися, мов з лісу меду дикого.
Здавалося, воно в тобі заховане,
В безодні серця ланцюгами сковане.
Бажала я всі радощі крилатіЇ
Помножити на двох і стать багатою.
І сипати з душі барвисте марево,
В твоїм саду сухе квітчати дерево.
Воліла снитись млістю незбагненною,
Із непідвладних хвиль - тобі смиренною.
Дивитися очима вічно спраглими,
Словами говорить неперестиглими.
Початись небом й бути нескінченною,
Щоби вивчав довіку неприземлену.
Щоб щастя відгукнулося оскомою -
Та я, на жаль, була...
лише знайомою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787862
дата надходження 17.04.2018
дата закладки 18.04.2018
В дитинства сад, країну мрій,
Пору духмяну
Верби листочками розвий
Весну рум"яну,
З душі полову розмети,
Веселий Вітре,
Для запізнілої мети
Сльзинки витри.
Сердечні рани затягни
Рядном свободи,
На полі лютої грози
І непогоди
В дитинства сад, країну мрій,
Священний Вітре,
Верби листочками завій
І сльози витри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787889
дата надходження 18.04.2018
дата закладки 18.04.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=laHoKWSI6Q4[/youtube]
Згадую час – ти в нім юна й весела,
Радісний сміх мої спогади зве…
Доля мені вже укотре довела:
В серце байдуже не лине кохання нове.
В морі життя дні минали нервово,
Й ціле - я знав - ти зі мною одне;
І навіть коли мій дав тріщину човен,
Ти мов русалка на берег тягнула мене.
Доле, дай
Здолати часу даль,
Знайти у днях минулих справжнє те
Знайоме і просте…
Я прошу, доле, дай
Іще хоч раз, бодай,
Мені нагоду повернути все,
Ти шанс жаданий дай…
О доле, дай.
Марні були всі твої сподівання -
Я то пірнав, то злітав до небес,
Але не бажав, щоб тенета кохання
Мене вловили, як вони вловили тебе.
/Доле, дай
Здолати часу даль,
Знайти у днях минулих справжнє те
Знайоме і просте…
Я прошу, /доле, дай
Іще хоч раз, бодай,
Мені нагоду повернути все,
Ти шанс жаданий дай…
О доле, дай
Море тепер у безпеці і силі,
Доля від згуб і скорбот береже…
Тільки чому знов вдивляюсь у хвилі -
Свою русалку в них вгледіти марю невже?
/Доле, да- /ай
Здолати часу даль,
Знайти у днях минулих справжнє те
Кохане і земне…
О, /доле, да-/ай
Іще хоч раз, бодай,
Мені нагоду повернути все,
Ти шанс остАнній дай,
О доле, дай
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jwgDWWbPXAk[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lHzPqIkA5kQ[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780418
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 09.03.2018
[youtube]https://youtu.be/M7eTichVvVA[/youtube]
Зізнання в тебе відгук не знайшло,
І не стають страждання легшими,
Я все життя своє до тебе йшов...
Кохання не збагнеш ти -
Роби, як я кажу, і все...
Дай коханню сили,
Я цого так хочу,
Від жаги палаю,
Вихід дай бажанням,
Я цього так хочу,
Говори й думай...
Скорись мені,
Скорись мені.
Ти кожен раз заходила за грань -
Я все терпів, не ставив запитань,
Тебе, здається, веселить мій біль...
Страждання не збагнеш ти,
Не вірю я твоїм словам...
Дай коханню сили,
Вихід дай бажанням,
Я цього так хочу,
Я цього чекаюЄ
Говори, лиш думай,
Я не чую тебе...
Скорись мені,
Скорись мені.
Ти й твої друзі насміхались щораз,
Та даремно,
Все даремно,
Я пропаду – ти вже не скажеш тих фраз,
Дивись, все Оке-ей!
Та я, знайду я...
Тепло, душа жде моя
Оу
Мовчи, не треба,
Не вірю я твоїм словам...
Дай коханню сили,
Вихід дай бажанням,
Я цього так хочу,
Увись злітаю,
Говори й думай,
Дай коханню сили,
Скорись мені,
Скорись мені,
Скорись мені...
Ау!
Дай коханню сили,
Я не чую тебе,
Вихід дай бажанням,
Я увись злітаю,
Припини ці притчи,
Почуттям дай сили,
Скорись мені,
Скорись мені.
Соло
Я не хочу...
Я не хочу...
Я не хочу знати,
Хай в огні згоряє,
Говори й думай,
Вихід дай бажанням,
Я хочу не леді,
Не мовчи, не треба...
Скорись мені.
Програш
Я в огні згоряю
Скорись мені
Скорись мені
Скорись мені
Кохання – згуба
Скорись мені
Скорись мені
Скорись мені
Скорись мені-іі
Від жаги палаю,
Говори й думай,
Вихід дай бажанням,
Не жартуй із ними...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LJ7qXHjxj_0[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YwC9TZ1d0Go[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778497
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 23.02.2018
[youtube]https://youtu.be/gowz3V2T_PA[/youtube]
Коли вмирає мрія,
Відвертається любов…
І серце кров'яніє,
То його незрима кров…
Ти пішла й твоє кохання -
Я чужим для себе став…
Я завжди бився як востаннє,
Тепер я здався і програв.
Знаю я – тепер непросто
Знов повірити мені…
Може й справді я не вартий того -
Таким мене прийми-и-и
Я кохаю
Тебе
Завжди…
З тобою буду поруч кожен день,
Завжди.
До згасання зір буду поруч я,
Поки рима ген не змовка моя,
І коли мене забере земля
Знай – кохаю
Завжди…
Щем старих світлин всесвіт мій протяв
Наче згадки з іншого життя,..
В них і спільний плач, і небесний рай,
А тепер лиш кажуть: «Прощавай»…
Все ще мрію, як поверну тебе,
Лиш за дотик твій я віддам усе;
Зрозуміть зумій відчуття просте -
Помилився я… решта все пусте.
Пригорта тебе, він дає надії
Каже палко те, що бентежить і гріє
Я все хочу те сам казати, знай,
Аж допоки світу настане край.
Бо я кохаю
Тебе
Завжди…
З тобою буду поруч кожен день
Завжди.
Навіть гори для тебе я візьму,
Якщо скажеш померти – я помру…
Жодне дійство земне
Не зупинить мене…
І я все тобі скажу…
Я молю, нехай ця скінчиться гра -
Ти надай мені шанс один бодай…
Повернеться мрія й любов стара -
Ми знайдем собі благодатний край…
Де я кохаю
Тебе
Завжди…
З тобою буду поруч кожен день
Завжди…
До згасання зір буду поруч я,
Поки рима ген не змовка моя,
І коли мене забере земля
Знай – кохаю
Завжди…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9BMwcO6_hyA[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=cmbXFfIPDhM[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743223
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 22.02.2018
так дивно та м’яко падати одаль сміху
на листя торішнього випрілі терикони,
заметені ніжно жалючим око снігом,
вдивляючись в чорну прірву вікна ікони…
твої перегони з тінню злякали зграю_
шугнула в імлисту сутність чужого неба_
десь поряд з тобою стоку валторна грає,
складається все навгад_ як того і треба…
стидаєшся лише спогадів нині зайвих,
ламаєш структури, дереш павутини істин,
виходиш за тіло_ лишившись в режимі лайву_
зникаєш прожовклим димом над сірим містом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778277
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 21.02.2018
Зима предпочтительна.
Время ни быть, ни казаться.
Я просто в гостях.
Я сезонно полна пустоты.
Прольётся роман сквозь бездумно разжатые пальцы.
Немного простить и немного обидой простыть.
В скрипичном ключе в проводах поселившейся птицей
остаться - и взгляд отогреть на холодном окне.
И кто-то споёт о сезонно не чётких границах
пустующих снов - в переполненной мной тишине...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778245
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 21.02.2018
Ковыляя, бредут
арестанты свободы.
Переменчива мода:
то забор, то редут.
Все дела - невпопад.
Все весенние грёзы
в недвусмысленной позе
отдаются в прокат.
Где недавно сады -
кровью вскормлены вести.
Что-то вдруг - только если
не в кадык - так под дых.
Простирнут Рождество -
да развесят на будни.
Да ещё раз на блюде
ничего...
ничего...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778188
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 21.02.2018
Я -не самотній.
Навколо мене- люди.
Чи то лиш тіні?
* * *
У старих замках
гостей не люблять.Повно
там господарів.
* * *
Давня світлина.
Хатина на ній."Мамо"
тут вперше сказав.
* * *
Нагрівається
важко день - до обіду!
А там вже вечір...
* * *
З батьківського
гнізда вибратись легко.
А повернутись?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778103
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018
[youtube]https://youtu.be/r19wCegz2QY[/youtube]
Я лиш дивлюсь - вже вскипааа-є-крОв,
Й жбурляє мЕне у жаааар;
Я хочу все, я за цим прийшОв
Тебе спущу на пожаааар
Гарячий подих мій вже чУєш тиии – ХА-ХА-ХА
Мене вблагати спосіб є прост/Ий
Дай мені волю і не зможеш пі-/тИ
Ринь У вир,
в небо злі/тай,
спрАглий /звір,
спалений рай
Сонм бАжань
пий до/тла,
сяйвом /стань,
і небо пала
У!
Я твого тІла чую аромаааат -
мій тонус стрімко рОстЕ
Моє єство твоє на всі сто –
шматуй як з кров»ю стееейк
Ось ти підходиш – рветься подих твііій – ХА-ХА-ХА
І починаєш гру свою кО/ли -
Впаде й диявол до твоїх кО/лін
Ринь У вир,
в небо злі/тай,
спрАглий /звір,
спалений рай
Сонм бАжань
пий до/тла,
сяйвом /стань,
і небо пала
ооо-уо нЕбо пала-/єєє,
ооо-уо нЕбо пала-/єєє,
ооо-уооо…
Гарячий подих мій вже чУєш тиии – ХА-ХА-ХА
Мене вблагати спосіб є прост/Ий
Дай мені волю і не зможеш пі-/тИ
3х
Ринь У вир,
в небо злі/тай,
спрАглий /звір,
спалений рай
Сонм бАжань
пий до/тла,
сяйвом /стань,
і небо пала
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=EZjevnnkA20[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ecn38G_CMjY[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777976
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 19.02.2018
Ой, у полі, три тополі, біля них калина,
І струнка, та ще й гарненька, як мила дівчина,
У весільному наряді, немов наречена,
Біля неї, є тополя, то її хрещена.
2 останні рядки 2 рази
Ой, у полі, вітер віє, пелюстки зриває,
Геть розплакалась калина його не кохає,
Нахилились до землиці квіточки волошки,
Умовляли всі, ще й маки, почекай, ще трошки.
2 останні рядки 2 рази
Вона зовсім молоденька, не руш її коси,
Хай її дуже раненько, вмиють чисті роси,
Квіточки, нехай осяє сонечко яскраво,
Та й всякчас, теплом зігріє, ніжно і ласкаво.
2 останні рядки 2 рази
Летів вітер, хтів зламати молоду калину,
При дорозі тополенька, впала на стежину,
Не віддам, не жди за тебе, хоч й сама загину,
Як дитина, вона ж мені, ховала сльозину.
2 останні рядки 2 рази
Тікав вітер, тополенька, всміхнулась калині,
Всі хрещеній дякували й квіти при долині,
При тополі, пташечки гніздечка мостили,
Та й тим співом дзвінкоголосі, всіх звеселили.
2 останні рядки 2 рази
16.07. 2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777869
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 19.02.2018
Прости мене, Господи!.. вчора
У сні загубила печаль.
Сміюся, як треба мовчать.
Прости, що забула покору.
Прости, що така навіжена.
Кохаю його і весь світ
Радіє, нехай і не свій
Розкинула доля сувій
До ніг моїх, вірю, - блаженна.
Прости мене, Господи, знаю,
Пробачиш мене, а гріхи
Коли спокушає лихий,
Спокутую... виженеш з Раю?
За віщо? розраду шукає
У Пеклі глухий і сліпий.
Хіба від любові вмирають?
Накажеш мені: "Відступи", -
Схилюся...над прірвою скраю...
Прости мене, руки ламаю:
Прости мене, Боже, прости.
18.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777731
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018
Сонячний промінчик
Завітав у хату,
Скочив на ослінчик,
Освітив кімнату.
Золотим зайчатком
Розпочав стрибати,
Бавився з дитятком —
Спробуй наздогнати!
Настонька маленька
Спритно доганяла,
Розтулила жменьки,
Але не впіймала.
На велике диво,
Вислизнув з кімнати
І побіг сяйливо
День новий вітати!
10/02/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776308
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б. Попова
Як добре, що у світі є сонце золоте.
Як добре, що навколо все квітне і росте.
Як добре, що стежина веде нас всіх у гай.
Як добре, що у кожного є в світі рідний край.
Рідний край! Рідний край!
Тут тополя, верба і калина.
Рідний край! Рідний край!
Є найкращим - пам'ятай.
Бо святою є земля, де родина!(2р.)
Як добре, що є в світі легенький вітерець.
Із ласки та любові стежина до сердець.
Любов усіх зігріє, розважить, звеселить.
Як добре в ріднім краї нам усім у дружбі жить.
Рідний край! Рідний край!
Тут тополя, верба і калина.
Рідний край! Рідний край!
Є найкращим - пам'ятай.
Бо святою є земля, де родина!(2р.)
Як добре, що у світі є сонце золоте.
Як добре, що навколо все квітне і росте.
Як добре, що стежина веде нас всіх у гай.
Як добре, що для кожного - найкращий рідний край.
Рідний край! Рідний край!
Тут тополя, верба і калина.
Рідний край! Рідний край!
Є найкращим - пам'ятай.
Бо святою є земля, де родина!(2р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776333
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 11.02.2018
Осіння ніч
Сяйвом місяця
І дум моїх печаллю тчеться.
І небо і земля
у мареві ажурних снів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775638
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 07.02.2018
…Вьется лентой по окнам хрустальная изморозь, и луна,
Подрумянив сплетение символов зимнего алфавита,
Опечаленным «О» прилипает к узорчатым галунам
Над твоим подоконником в сумраке глянцевитом.
…И приходит она, как пришли бы три тысячи кораблей –
Воплощённая парусность множества праздных писем.
Ты морщинишь межбровье, в бредовой застряв кабале -
Абсолютную власть можно свергнуть, но не превысить.
Умолчи о душе – только тело, и пусть: всё – тлен.
Подчиняясь порядку блаженства, ведущего к аду,
Эту ночь наполняет одна из прекрасных Елен
Потому, что луна светит яблоком из «Илиады».
Поцелуем срезаешь часть мягкого имени с языка.
Что захватчик, что вор - равноценно с изнанки ночи.
И луна превратилась в подкову троянского рысака -
Каждый чёртовый гвоздь под известный финал заточен.
О любви забывают, устав за неё воевать.
Этот мир, как и миф, безупречно, но наспех скроен:
Ей придётся вернуться к супругу в карман и в кровать,
Оставляя руины твоей персональной Трои.
…На рассвете, вдыхая иней со стёкол, как с плащаниц,
Неизбежное солнце восславит Вергилия и Гомера -
Загорятся три тысячи мачт между двух столиц
И развеются с пеплом следы уходящей эры.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775269
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 07.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2018
Дорога моя людино,-
Ти давно вже в небесах,
Відчуваю я щоднини,
Ти чекаєш мене там...
Ти зі мною,я з тобою,-
Найщасливіші були,
Розуміли все з півслова,
Завжди в злагоді жили...
Вечори наші ласкаві,
В них розмови до душі,
Ночі сповнені любові,-
Не забути їх мені...
Ранки сонечком зігріті,
І сніданки запашні...
І робота...Й наші діти,
У турботах усі дні...
Ранки світлі,дні в роботі,
Веселкові вечори...
Дні народження святкові,
І походи по гриби...
Запах лісу загадковий,
Відпочинок на траві...
Синє небо...Вітер кволий,
Тепло матінки-землі...
Хоч тебе нема зі мною,
Не зникає ні на мить
Образ твій...І за тобою
Серце ниє і болить...
Гарно нам було з тобою,-
Пам"ятаю я ті дні...
А ночами ти зі мною
Ще живий у кожнім сні...
І я згадую щоденно,
І журюся повсякчас...
Та мені дуже приємно
Тебе бачити у снах...
Дорога моя людино,
Хоч тебе давно нема...
Я до тебе в мріях лину,
І любов моя жива...
День народження у тебе,
Був колись веселий час...
То ж прийди у сон до мене,
Хоч у сні станцюєм вальс...
Ти у спогадах зі мною,
У ясні,й в похмурі дні...
Я сумую за тобою,
Важко жить одній мені...
Слава Богу наші діти,
І онуки чарівні...
Приїжджають в нашу хату,
Додають снаги мені...
Дорога моя людино,
Жди мене у небесах,
Якщо там тебе зустріну,
Не розлучить ніхто нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775494
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 07.02.2018
[youtube]https://youtu.be/WBQI-51gxoc[/youtube]
Всміііхнеться вонааааа, й свііііітлі думкииии
Вертааааають мене в дитяаааачі рокиии,
Де нееееебо яскраве
й весною пахне га-ай (га-ай)…
Уява ген віднесе мене,
Лиш бачу обличчя її неземне,
Туди, де знахо-джу-знов
Я до болю знайомий кра-ай
УОооооооо – уоу – уоу
Дитинства край
УОу, оу, оу, оу
Кохання край
Програш
У синіх очаааах її неба дааааль,
І сльози дощу у них /є
Все я віддам щоби бачить бодай
Як радісно їм стає
А виблиск вооолосся укриє ме-не
Від згуби і хижих згра-іяй
Попрошу у нього, най буря мине,
Най щезне за небокра-йай
Ооооооо-оу – оу
Ди-тинства край
Ммм оу-оу… о-оу-оу
Кохання кра-іяй
Програш
У – о – о - єа
Уоу… оу – оу – оу
Дитинства край
Уууу оу-оу… о-о-уоу
Кохання край
/УОу - оу – оу – ооу
/Дитинства кра-а-ай
У.. йе-е
У-У-У-У
Кохання кра…йай
СОЛО
HFДе все воно?!
HFДе все воно в нас?!
HFДе все воно?!
М мм ау
Де все воно?!
Де все воно в нас?!
Де все воноу нас?!
Де все /воно?!
Mmm /мій край…
HFДе все воно в наaaaс?!
Ай-ай-ай-ай-ай-ай-ай-(ай)
УУУУУ Де все /воно в нас?
А-а-а-а а-а-а-оу
/Де все воно?!!!
Аааааа
Де все воноooo в нaaaас?
Оу
Де все / воно о о оооо ау?!!!
Де все / воно в нас?
Де все / воно - уо?
Ууууу – о!
Де все / воно в нас?!
На-на-на-на-на-на-на
Мій кра-іяй!
Мій коха-а-а-а-а-а-а-а-ання кра-іяй!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1w7OgIMMRc4[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uhiamj_I7II[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774042
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 07.02.2018
Розкида́ла хуртовина
Пасма,
Обснувала павутинням
Рясно,
Наче зграя лебедина
Біла,
На горбочку, де калина,
Сіла.
Будувала щільні мури-
Рамки,
Накрутила кучугури-
За́мки.
Заливалась стоголосим
Сміхом,
Чепурилася пухнастим
Снігом.
5/02/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775348
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 06.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2018
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718635
[i] продовження
[/i]
О світе прекрасний, ти більший, аніж у вікні.
Та зорі тьмяніють… їм важко забуть незабутнє?
Ще вчора рожевим світанком гойдалися сни,
Ще вчора у небо я линула птахом могутнім.
Та небо без сонця – і я не знаходжу доріг,
Блукаю без світла у зорянім всесвіті тихо…
Скотилось до ніг моїх світло твоєї зорі,
Та сонце в мені ще… і я шепочу йому: Дихай!
Слова-заклинання над тлінням небесних вогнів…
Навіщо лунає мелодія срібного суму?
Знов падають зорі… та я не знаходжу вже слів.
Торкаюся неба - впускаю в свою лагуну…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773560
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 27.01.2018
Ця магія ночі писала таємні слова,
Їх місяць по зорях читав й багрянів у смерканні.
Поміж полюсів народилася Пісня нова
Про вічне, як небо, і гірке до болю кохання.
Ця пісня летіла з чужих непізнаних світів
І місячним променем впала мені у руки…
Хіба я просила? Хіба ти її хотів?
Я лише торкнулася неба – й полинули звуки.
Лунала печаллю, розсипалась болем ущент,
І падали зорі – одна серед них всесильна.
Розбилося серце – розсипалось срібним дощем,
Зберу усі ноти і ввись полечу. Боже...вільна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718635
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 27.01.2018
Только случившись - уже молчаливо сыт
миг, растянувшись тоской до альбомов старых,
где по дороге куда-то душа отстала.
Просто в часах поломались и ночь, и быт.
Миг совершенен - снежинкой в ладонь упав,
скомканный нервно в кармане дорожной куртки.
Вместо секунд - за окном проплывёт фигурка -
мимо зонта в белой вечности весь рукав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773409
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 26.01.2018
Десь гори стрічаються з сонцем —
Таке неймовірне злиття.
Здається, що небо віконцем
Вдивляється в наше життя.
Вдивляється і не прощає —
Ні зради, ні підлості, ні…
У душі проміння вселяє,
Запалює день в вишині.
Запалює зорі небесні
Чиясь невідома рука —
Здіймаються мрії воскреслі,
Ридають струмки і ріка.
Ридає дощем хмаровиння,
Сполохане вітром, штормить,
Снуються літа павутинням,
Відчути б намолену мить.
Десь обрій розлився у морі,
Купає веселку в імлі,
А небо стоїть у дозорі,
Тримає життя на землі.
25/01/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773497
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 26.01.2018
Терпкий у пізніх квітів аромат
Примхливий цвіт задимленого снігу.
Марніє лід у серці - на відлигу, -
Весна у листопаді не сама.
Заквітчану тумани сповили,
У лестощах заплутали, сп"янілі,
А завтра стануть бранцями золи -
Пелюстки, передчасно, почорнілі.
01.01.18.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773186
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 25.01.2018
Скаржиться сусід:
"депресія здолала."
Як побороти?
* * *
Ніч повертає
минуле.І ще людей,
які не з нами.
* * *
Зрубали вишню.
На межі. А причина :
не поділили.
* * *
За середину
пішла зима.Все ближче
весна.Нібито.
* * *
Не у настрої
вітер:шматує хмари.
чим не вгодили?
* * *
Не хоче внучка
істи.Як і ми колись.
Полишити гру!?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772863
дата надходження 23.01.2018
дата закладки 25.01.2018
[img][/img]
[b][color="#4d2066"]Нехай за вікном уляжеться ніч,
А місяць розсипле зорі по небу.
З коханням своїм тепер віч-на-віч,
А більшого, любий, нам і не треба.
Хурделить нехай надворі зима,
І смачно хрумкоче сніг під ногами.
Та кращого раю в світі нема.
За той неземний, який поміж нами.
Вдивляюсь в очей твоїх голубінь.
Від погляду наче в небо злітаю.
Мене не лякає та височінь.
О, Боже, ти чуєш, як я кохаю.
Напитись любові нам дай досхочу.
Встели чебрецем ту стежку над плаєм.
Назустріч весною тобі полечу
І в серці твоїм розквітну розмаєм[/color].[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772591
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018
Похмурий пейзаж.
Зима.Сніг-лише у снах.
Чекаю ранку...
* * *
На життєвому
шляху всього буває.
Аби пережить.
* * *
Падає листя
на листя:хоче бути
разом й на землі.
* * *
І досі зима
не взяла все у свої
руки -відлига.
* * *
А що найкраще
у житті ?У кожного
своя відповідь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772166
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Зітхає молодь, куди податись,
Як віднайти, ту дорогу в житті,
Й воно одне, ним би і пишатись,
Не залишитись, в самозабутті.
Знайти б роботу…та де є вона?
Стоять заводи й фабрики давно,
А там на Сході, все, ще йде війна,
Біда, край топчуть, москалі гнівно.
За що скажіть, це все країні?
І трударям, які на ній живуть,
Де люблять мир й пісні солов`їні,
І обробляють поля, жита жнуть.
Незневіряйтесь, майте терпіння,
І не лишайте, ви свою землю,
Ось, тут родина, ваше коріння,
Й не гайте часу, років даремно!
Завжди всі хочуть, змін лиш на краще,
Надію маєм, з нею живемо,
Із війни вийти, бажання наше,
Щоб волю мати. Знову розквітне!
Любіть Батьківщину, вас прошу діти,
І де дитинство й мама щаслива,
Щоби в родині, завжди радіти
Земля рідна, знайте, незрадлива!
11.01.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771980
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 18.01.2018
Напередодні Водохрестя святкує Господиня-Україна [color="#ff0000"][b]«Голодну Кутю»[/b], [/color]так як і на [color="#ff0000"][b]Святвечір [/b][/color]удень українська спільнота нічого не їсть – постить.
Сяде за [color="#ff0000"][b]«другу Свят- Вечерю»[/b][/color] лише тоді, коли засяє вечірня зоря. Подасть на стіл пісні страви – смажену рибу, вареники з картоплею чи капустою, гречаники на олії, кутю та узвар.
По вечері діти проганятимуть Кутю: вибігатимуть з хати і паліччям битимуть знадвору в причільний кут –
[color="#ff0000"][i]
[b]«Тікай,кутя,із покуття, а узвар – іди на базар,
Паляниці, лишайтесь на полиці,
А Дідух – на теплий дух, щоб покинути кожух»![/b][/i]
[color="#ff0000"][/color][/color]
Уже геть увечері, як стемніє, Господарі виносять з хати дідуха і палять, пускають «на теплий дух». Горить дідух, а з ним втрачає сили люта Зима…
На Голодну Куту біля церкви святять воду. Глечики з водою квітчають сухими васильками, аби «Бог милував від злої напасті». Вода, освячена в надвечір’ї Богоявлення – «вечірня вода» за народним повір’ям «згідлива на всяке лихо».
Після вечері сім’я кладе свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину («най хліб ся родить»). А чия ложка вночі «сама перевернеться», той помре.
Дівчата на Голодну Кутю ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ними, «де пес забреше, туди заміж піду»!
Господиня-Україна в цей вечір щедрує:
[color="#ff0000"][b][i]«- Пане господарю, чи спите, чи чуєте,
Чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?
*[/i][/b]
[/color]
«Ой на леді, на Йордані
Святять воду три янголи.
Йордан воду розливає.
Ворон – коні напуває.
Там орися біль білила,
Рум’янеє личко мила,
До місяця говорила:
- Ой місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, батеньку, біль збирати.
Батенько ся відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».
- Ой, місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, братічку, біль збирати.
Братічок ся відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».
- Ой, місяцю, місяченьку,
Освіти ми криниченьку,
Ой нема ким дати знати
Їдь, миленький, біль збирати.
Милий ся не відмовляє:
«А я піду, я поїду,
В мене сани поскладані,
Ворон-коні поковані –
Буде Христа на Йордані»!
Ще за тиждень перед Водохрестям парубоча громада прорубувала на річці ополонку, випилювала з льоду великий хрест, ставила його над ополонкою і обливала буряковим квасом, аби був червоним. Біля хреста будувала льодяний престол, оздоблювала аркою ялинкових та соснових гілок «царські врата».
«Опівночі з 18 на 19 січня вода в ріках хвилюється, то за повір’ям «нечиста сила» проти «чистої» бунтує, а заправляє тою «нечистою» сам Водяник, «бісів батько», що зимує під льодом, тоді як всякій добрій людині відомо, що звичайні собі чорти, ось ті, що повсюди ведуться у хрещеного люду, морозу бояться і на зиму з рік вибираються… А щоб вигнати Водяника треба найняти молебень і відслужити над ополонкою водосвятіє».*
Ранком - «на Йордан» (за християнським календарем «на Богоявлення Господнє») - у церкві - богослуження. По службі Божій весь народ іде на річку до хреста. Попереду дерев’яний церковний хрест несуть і хоругви, хор співає «Голос Господній…», за хором – священик прикладає золотий хрест до чола.
«Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а хор в цей час гримить «Во Йордані крещающуяся Тобі, Господи…». Хрест у воді – для «нечистої сили» погибель, тому всі чорти вистрибують з річки, а з ними і сам Водяник, і перебувають на землі до того часу, аж поки котра з жінок не прийде до ополонки білизну прати. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею попірнають і всі чорти, що на землі мерзли. Тому бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну ще цілий тиждень по Йордані, щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».*
Коли вже воду освячено, люди, що оточили річку барвистим колом розступаються, підходять до ополонки і черпають глечиками воду. «Водицю-Йорданицю» бережуть через увесь рік, бо то жива вода, а п’ють її, «аби хвороби не боятися і міцнішими бути».
Хлопці-молодці купаються в ополонці, а дівчата щедрують:
[i]«Йордан, Йордан, Йорданиця,
Там Пречиста воду брала,
Своє дитя напувала».
[/i]
Дівчата вмиваються в «йорданській» водиці, «щоб були рум’яні лиця». Господиня-Україна веде українських дівчат до ополонки, «аби сі умили та красно налили».
Після обряду водосвяття та пов’язаних з «йорданською» водою ритуалів, люди вертають до своїх осель. Священик ходить по селу і кропить святою «водицею-йорданицею» кожну оселю, «щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла».**
Вертаючи до хати, ворожать на погоду: якщо на Водохрестя день ясний, сонячний, то хліба на цей рік будуть чисті. Коли ж понурий, або небо плаче хмарами – у хлібі буде багато «сажки» («зони»). Якщо на Водохрестя дерева покриті памороззю, то навесні у відповідний день тижня треба сіяти ярину: «вродить, як гай»!
Ладнається святочний обід. Перед обідом п’ють свячену воду. Між людей ходить таке повір’я, що в день Водохрещ вода перетворюється на вино:
[i]«Зажурилися буйнії гори,
Що не зродили жито, пшеницю,
Але зродили зелене вино.
Гречная панна його стерегла,
Та, стережучи, спати лягла.
Гей, десь узялися дрібні пташеньки,
Та й обдзьоба́ли зелене вино.[/i]
[i]- Ей, гиля-гиля білі пташеньки,
Не обдзьобуйте зелене вино,
Бо мені треба вина багато.
[color="#ff0000"]Маю сестрицю – на відданицю,
Маю братічка – на оженічку.
Сама молодая, зарученая,
Аж до Галичі, за поповичі».[/color]
[/i]
А Господиня, галицька Україна, несе обід Господарю і своїм діточкам, і прощається з зимовими святами під величальні пісні останніх щедрувальників:
«Гей, ти, пане-господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
Із водицев, із царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядою,
І з синами-соколами,
Та й із чічками-дочками…
Господарю, наш владарю,
Щасти, Боже, із святами –
І з роями, і з ланами,
І з сусідами-панами…
І з Господом, Христом Богом,
На здоров’я, на літ много!
Христос ся хрещає!
В ріці Йордані!
[color="#ff0000"][b]Що ми казали, аби так і сталось і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему божому миру посполу. Най вам святиться, веселиться свята Йорданська водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік![/b]
[/color]
[color="#ff0000"][b]-Дай, Боже!»
[/b][/color]
[i]
Тут і надалі * позначені цитати з «Різдвяних святок» Матвія Номиса.
**Зі збірки Д.Павличка «Ой радуйся,земле!» - К. : «Веселка»,1990.
Автентичні фольклорні тексти узяті з видання Михайла Москаленка «Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі». – К.: «Дніпро»,1988.
[i][/i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772015
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 18.01.2018
Ви забули мене, не пізнали збентежений погляд,
Не згадали той вечір, коли, як тепер, падав сніг.
У єдиній троянді ховались покора й сваволя,
Та беззахисна квітка мене нагадала мені.
Ви забули мій сміх, як вустами колючки виймали.
Білосніжні пелюстки, зів"яли й зотліли давно.
Дотепер лиш обвуглені миті, під колір марсали,
Збайдужілій мені наливають холодне вино.
Ви забули ім"я, яке вигадать більше не сміли,
Щоб назвати ту, іншу, не схожу на мене ніяк.
Тільки чом і сьогодні букет ваш трояндово-білий,
Якщо любить криваву марсалу вона, а не я?..
16.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771843
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 17.01.2018
Укрыли снеги до утра
Все парапеты бытия…
А я была с тобой нежна…
Как никогда, как никогда…
А я тебе одна нужна -
Ты повторил опять вчера…
Когда заплакала свеча
И не молчала тишина,
Среди темнеющих небес,
Не Он (единственный) воскрес…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771814
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 17.01.2018
Я хочу... танцевать! С тобою. Под снегом.
Под струящимся, зыбким, несмелым, таким...
что ложится в ладоши, касается нежно,
обнимает немного... И эти стихи -
не признания, нет, и не ода метели,
просто... ты очень дорог, ты... самый родной!
Я тебя обожаю! И так же несмело,
как снежинки январские, трогаю вновь...
Вот плечо... (Обожаю!) Вот локоть... (Так близко...)
Вот ключица под шарфом... (Дрожу, не дыша...)
Я тебя обожаю! От светлой улыбки
до... того, что всегда называют "душа".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771733
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018
Після прочитаного твору "Дай мені, любий, трохи свободи" автора С.І.М.ка.
Хочеться бути собою і дихати вільно...
Тиснява помислів стійко принижує дух,
Берег обмежень стіною зростає стабільно,
З-за барикади ледь чується серденька стук.
Дай мені, рідна, хоча б крапелинку свободи,
Шлях відпусти і я знову до тебе прийду,
Не захищай мого світу від неньки-природи,
Я ж розтоплю твої сумніви, наче смолу.
Воля на волі обмежена тільки вітрами,
Музика долі лунає крізь наші думки...
Гояться швидше на відстані рани і шрами
І відкриваються нові життя сторінки.
Дякую, Іриночко, за натхнення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771684
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018
Серце твоє фарбоване, аж роздряпане,
ніби яйце велике і великоднє.
Входиш у дім з запаленими трояндами,
а залишаєш попіл на підвіконнях.
Тишу гортаєш повагом, наче Требник чи
Книгу Псалмів, і голос із тиші кроїш.
Спраглі-голодні, серце твоє тереблячи,
ріжуть фаланги зморшкуваті до крові.
І шкаралупу сіють поміж коритами.
І заставляють сріблом столи дубові.
Сходиться місто слухати: говоритиме
біс у тобі і Бог, що завжди з тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738191
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 15.01.2018
Сіє борошно зима
У коморі, крадькома,
Назбирала повну миску
Осяйного сонцеблиску.
А вітри-помічники,
Із легенької руки,
Замісили разом сніжки,
Сонце витягли із діжки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771377
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Незаметно подкралось зимовье…
Серебром разлилось на висках,
И прошедшее… с болью, с тоскою,
На бумагу ложится в стихах.
Не вернуть, неуёмных желаний,
Не забыть перечёркнутых дней,
Ожиданье страстей и страданий,
Во глубокой печали моей.
Помню, жадно желал окунуться
В передряги морской суеты –
За штурвалом судьбе улыбнуться –
Всё мелькало…причалы, порты.
Всё прошло, нет нужды торопиться,
И потерь непознанных, не жаль,
Предназначенным…. в море влюбиться –
Возлюбите тоску и печаль!
Сколько лет промелькнуло напрасно
Средь друзей поражённых мечтой,
Среди волн и погоды, ужасной,
Упивался стихией морской…
И не думал, не верил, не снилось,
Что способен опять воздыхать,
Снизошёл… к капитану, на милость,
Выдал крылья, чтоб смог полетать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770307
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 12.01.2018
Вдыхая туман
Белыми стали деревья,
Дышу ним и я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770815
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018
1. На столі зайчата грали,
У стола кут відпиляли...
Скільки там тепер кутів,
Полічити хтось зумів?..
2. Щоб доїхать до метро,
Чебурашка сів в авто.
По дорозі він зустрів
Трьох товаришів своїх,
Привітав він їх усіх...
Скільки ж разом тих було,
Що приїхали в метро?..
3. Оля живе на другому поверсі,а Коля в двічі вище.
На якому поверсі живе Коля?
4. У сім"ї 5 доньок і кожна має брата. Скільки дітей у сім"ї?
5. Скільки буде,коли сотню поділити на половину?
6. Лісоруби кожної хвилини відрізають від колоди кусок в 1 метр.
За скільки хвилин вони розріжуть колоду довжиною 6 метрів?
7. Сорок п"ять і сорок п"ять, скільки може бути?
8. У скільки разів сходи на 6 поверх будинку довші за сходи на 2 поверх
того ж будинку?
9. За 4 хвилини колоду розпиляли на півметрові куски,причому кожне
розпилювання тривало 1 хвилину. Яка довжина колоди?
10. Як з трьох сірників,не ламаючи їх,зробити чотири?
Відгадки: 1.П"ять. 2.Один. 3.На третьому. 4. Шість. 5. 200. 6. 5 хвилин
7. 10; 80;90; 400. 8.У п"ять разів. 9. 2,5м. 10. IV.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770795
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018
Фантазії, страхи, думки сп’янілі,
Кипіння пристрасті, цілунків жар…
Чому ж тепер на це бракує сили?
Чому рясніє жертвами вівтар?
Кому, яким богам ми присвятили
Ці почуття, що згасли, зникли вщент?!
Це спомини? Це – катування, милий,
Нездалий і страшний експеримент.
Отак болить? А так? А повернути
У грудях лезо, що і так кровить?...
Забути б все, забути б і відчути
Нову і сповнену надії мить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769603
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 10.01.2018
А я совершаю побег –
Бегу от себя к нему.
Нелепый, чуть сладкий снег
Обвел вокруг пальца зиму́.
Ты слишком меня отражал,
В грязи, и в своих зрачках,
А холод зимы пропал
В температурных скачка́х.
Теперь не своя сама,
Знать бы, что все пройдет.
Вместе со мною зима
Реки одела в лед.
Там, на другом берегу,
Кто-то играет в снежки́…
Как же по этому льду
Мне без твоей руки?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770615
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018
Пітьма чатує -
гине чи воскресає
тендітний вогник
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770609
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018
Пустельнику! Чим мариш, як Дакар
минаєш... За піском снігів лавина...
Над шляхом тим чи ж неба половина?
Хвилини - наче Волі вищий дар!...
І хто сказав, що Час - твій супостат?
Пустеля серед спеки скрижаніла...
Так кожен з нас,- то сплав душі і тіла...
Час-бородань,- алхімік добрий, брат...
Пустельнику... Легким наплічник став!
І, де не спинишся, вода тамує спрагу...
Мені б твої, і силу, і відвагу...
Плече твоє. Пісок... Сніги... Дакар.
08.01.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770401
дата надходження 09.01.2018
дата закладки 09.01.2018
Ви - світло світові...
Мф.5:14-15
Напередодні світлого дня Різдва Христового, вважаю своїм обов"язком, а також щирою сердечною потребою, розповісти коротку історію життя простого та водночас надзвичайного хлопця з Дрогобича - Віталія Стецули.
Вперше з його віршами познайомилась років зо два тому, на сайті Клубу поезії. Сказати, що була здивована чи вражена прочитаним, занадто мало, щоб передати те, що тоді відчула...
Глибокі, сильні о́брази... Влучність і краса слова... Сплетінння реального та містично-інтуїтивного, того, що не побачиш на поверхні, а можна відчути тільки душею. За цим авторським арсеналом виразно відчувався його тонкий душевний світ, вразливий та сильний водночас. А ще - приголомшливі своєю потужністю знання, якими володів.
Подумала тоді: "Якщо в двадцять можливо ТАК писати, то років за десять ... п"ятнадцять... двадцять, озброївшись життєвим досвідом, цей поет досягне такого масштабу, який осягають тільки насправді обрані".
Восьмого жовтня випадково натрапила на інформацію в Фейсбук... Там йшлося про смерть Віталія Стецули, про що повідомляв дрогобичан старший брат поета.
Перечитувала вдруге... Втретє... А тоді відкрила сторінку Віталія на цьому сайті, щоб співставити і перевірити дані... Ніяк не вкладалось в голові, що мова саме про "того" Віталія, про Віталія Стецулу, якого знала за його віршами.
Віталій ніколи не оприлюднював свої фото, ніколи не ділився тим, як і чим живе. Тому смерть хлопця стала справжнім потрясінням для його друзів і шанувальників з Клубу поезії. Та, напевно, це лише один з доказів тієї величезної сили духу, шляхетності та мужності хлопця, який жодного разу нікому не обмовився про тяжку хворобу, якою страждав вже з перших років дитинства.
Віталій хворів на тяжку недугу, внаслідок якої атрофувались м"язи. Вже в дитинстві йому було складно ходити,- м"язи не виконували своїх функцій, він втрачав контроль над тілом, часто падав...Було, навіть, важко і боляче ковтати. З часом хвороба прогресувала, викликаючи патологічну втрату ваги.
Та фізичні страждання не зробили з хлопця затворника, не зіштовхнули в прірву відчаю та зневіри, не змусили опустити рук...
В початкових класах Віталій відвідував Дрогобицьку загальноосвітню школу імені Івана Франка. І хоч було неймовірно важко, та він мужньо долав хворобу, усім своїм дитячим серцем тягнувся до однолітків та вчителів. Зносити всі прикрощі кволого тіла допомагав старший брат, який теж тут навчався. Вчителі пригадують, як той часто допомагав Віталію підніматися сходами на верхні поверхи навчального закладу.
Та час, коли хлопчина більше не зміг переступити поріг школи та рідного класу, був невідворотній. Від тоді його розрадою стали візити вчителів додому, які приносили не тільки знання, а й відчуття повноти життя. Траплялись випадки, коли хтось з вчителів занедужував і не міг прийти (часто з причини безпеки самого хлопця, організм якого був особливо вразливим). В такі дні Віталій почувався вкрай нещасливим, наче недоотримував чогось життєво необхідного.
Завершив шкільне навчання майбутній поет з відзнакою. Вже тепер моя донька, яка теж навчалась у цій школі, пригадала випускника, який отримував нагороду, виїжджаючи за нею, в інвалідному візку.
По тому, жага до знань, мета знайти своє місце у цьому світі, любов до життя та до людей, додавали ослабленому хворобою хлопцеві сили далі і далі прямувати вперед.
Новим досягненням стала юридична освіта, яку Віталій здобув дистанційно в Сумському університеті.
І було ще щось особливе... Особливі ліки від болю і відчаю. Те, що робило життя гармонійним, світлим, оптимістичним... Це була поезія. Вірші, які писалися душею, вірою і любов"ю. Любов"ю до життя, до Всесвіту, до людей, до Творця.
Тепер розумію, чому життя Віталія Стецули мусило бути коротким спалахом. Він прийшов у цей світ як місіонер... З метою донести, до кожного з нас, промінчик світла, яким був. Стати прикладом того, яким має бути життя, до котрого ми покликані.
Як часто ми марнуємо час?
Як часто неналежно докладаємо зусиль, щоб вдосконалювати свій інтелект, розвивати фізичні можливості, збагачувати свою духовність?
Як часто нарікаємо на звичайні життєві турботи, відмовляємось долати елементарні життєві труднощі, бажаючи, щоб наше існування було виключно безтурботним, легким і приємним?
Як часто впадаємо у відчай, зневірюємось у власних можливостях, і це при тому, що обдаровані усім необхідним для повноцінного життя?
Як часто забуваємо про інших людей, про їхню потребу в підтримці, в дружньому, теплому слові?
Мусимо ще цього вчитись... Щодня, щомиті, безперервно! Віталій, сам потребуючи підтримки, ніколи нікому не скаржився, не нарікав... Навпаки! Дарував віру і оптимізм, розраду та підтримку. Одними з останніх його слів були слова, сказані в розмові з поетом Клубу: "Коли вже нема надії,- залишається тільки Любов..."
2017 року, весною, не стало матері Віталія, яка присвятила своє життя хворому синові, була його опорою. І хоча у хлопця залишалася прекрасна родина, яка піклувалася про недужого, очевидно, втрата найближчої людини підірвала життєві сили юнака.
Життя Віталія Стецули є прикладом людської гідності і мужності, прикладом безперервної боротьби і перемоги людського духу над нездоланними обставинами.
Його житття - наче нагадування кожному з нас: де б ми не були, якою б справою не займались, наше призначення - бути "світлом світу".
" Ви - світло світові. Не може укритися місто, яке стоїть на верху гори. І, засвітивши свічку, не ставлять її під посудину, а на свічнику, і світить всім у домі".
Мф. 5:14-15
"Ви - рід обраний,... люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви в чудове Своє світло".
1 Пет., 2:9
Хоч в краях кочівного ми листя
З нами в танці невидний вогонь,
Ми - галузочки легкозаймисті,
Освітити б світи до основ.
Заплітаються пальці в закляття,
Кожен дотик - легенький розряд,
Близькість тіла у літньому платті,
Тільки жінка завершить обряд.
Гасне світло. Спалахують зорі.
Небо гладить розливи трави.
Ліс - зелений прародич соборів.
В його казку вчаровані ми.
На цьому острівці у міжсвітті
Один в одному бачимо те,
Що ми - дві сторони того ж міту,
Будівничі зіркових систем.
Ми - єдиного тексту фрагменти
І окремо даремно читать,
Це про нас найдавніші легенди,
Чари в пам`ять вдихають життя.
Тож танцюймо, зростає наш замок
Від підвалин і стін аж до веж,
Це вогонь ми творіння згадали,
Пентаграми веселих пожеж.
Ось небесний нахилиться келих,
Перехлине над вінця могуть,
Коли ми повернемось на землю,
Ми - вогонь, ми - вогонь, не забудь
ID: 714803
Рубрика: Вірші, Езотерична лірика
дата надходження: 27.01.2017 20:13:31
© дата внесення змiн: 29.01.2017 08:58:59
автор: Віталій Стецула
Я не плачу, в них інший дім -
Королівство в невидимих обріях,
Бачать нас тут відсутні чи ні
З того Всесвіту боку зворотнього?
На орбітах нічних самоти
Голоси їхні чуються близькими,
Це повтори трансляцій тих,
Що на серця звороті записані.
Та душа не здається, ні,
Тунелюючи простір зондами,
Відчуває ще вплив тяжінь,
Що уже за подій горизонтом.
Якщо схожі люди на Господа
Якщо Він розмовляє знаками,
То, можливо, й травневими бростями
Мертві кажуть до нас: "Годі плакати"
З білих шумів інакшого космосу,
З-під сузір`їв, яких ми не знаємо,
Дістаються до нас відголоски
В полудневу дрімоту розаріїв.
ID: 732951
Рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата надходження: 11.05.2017 20:38:38
© дата внесення змiн: 11.06.2017 15:55:01
автор: Віталій Стецула
Особистість людська - дуже точна й тендітна робота,
У ній кожна деталь має свою причину і сенс,
Круговерть коліщат реагує на зовнішній дотик,
І так легко пошкодить довіри тонесенький ген.
Коли хочеш любить, бережи і чужу ідентичність,
Не втручайся у те, що не можеш сповна зрозуміть,
Бо різке та надмірне наближення може і знищить
Оболонку душі та весь збурити вміст.
Коли хочеш давать, подаруй необмежену волю,
Не вертають в полон, але тільки у щедрості сад,
І відплатять тобі найщирішим визнанням любові,
Дасть торкнутись себе лиш незлякана путом краса.
Не чекай від людей те, що прагнеш для себе самого,
Бо у кожного є своє бачення, вибір та ціль,
Але будь тим вікном, що так вірно чекає з дороги,
Коли навіть веде за собою твій гість заметіль.
Бо любові байдуже до того, що вас розділяє,
Хто лиш рівно іде, хто звернув у неправильний бік,
Вона просто вкриває плащем із невидного сяйва,
Залишаючи кожного вірним самому собі.
ID: 700261
Рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата надходження: 13.11.2016 11:45:44
© дата внесення змiн: 13.11.2016 11:45:44
автор: Віталій Стецула
https://drive.google.com/file/d/1BQjjt9vrD_8y8y61bwoMqlYe6_isDXRX/view
Особливу подяку складаю вчителю англійської мови Дрогобицької загальноосвітньої школи ім.І. Франка, Ніколаюк Галині Василівні, яка зібрала та надала інформацію про життя Віталія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769857
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 06.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.01.2018
[youtube]https://youtu.be/uaqPBEGzp8g[/youtube]
Вловити кайф і коли місто спить,
У світло фар ускочити з пітьми
На старт, на старт,
Ставай на старт!
Fender прагне увірватись в сни -
Б’є напруга з кожної струни
На старт, на старт,
Ставай на старт!
У, прогрівай мотор
У, та в підлогу газ!
О, є – спать не варт, уставай на старт
О, Є - бейбєа.
О, є – не на жарт розірве азарт
О, є – тебе – Є
У такт мотору барабаном б’є,
Валить бас, і хижо риф реве
На старт, на старт
Я став на старт!
Кинь роптати
і відчуй кураж -
Хай у дупу йде
Закону страж.
На старт, на старт
Я став на старт!
Є – не глуши мотор
Є – а в підлогу га-(га)-газ!
О, є – спать не варт, уставай на старт
О-Є - бейбєа.
О, є – не на жарт розірве азарт
О, є – тебе - Є
За мить, що роком ми живем
Літа минули вже…
І нам тепер про що згадати є
Та кожен раз
Несе екстаз
По струнах залп і повний газ
Тоді нічому не спинити нас…
Ууу, ооо не на жарт розірве азарт
Коли назламний рок стає на старт!
О, є – спать не варт, уставай на старт
О, є – б-б-б-б-б-б-бейбєа.
О, є – не на жарт розірве азарт
О, є – тебе
---
О, є – спать не варт, уставай на старт
О, є - бейбєа
О, є – не на жарт розірве азарт
О, є – А ну-мо розтрясемо все на фарт!
Kickstart my heart!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CmXWkMlKFkI[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ou3CWtmNUtQ[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769459
дата надходження 03.01.2018
дата закладки 03.01.2018
[i]«Мати Сина виряджала,
Місяцем підперезала,
А Зорею застібнула,
А Долею обгорнула:
-Стрінь, Боже, ти моє Дитя,
На високім порозі,
У великій дорозі».
[/i]
Роде наш, вслухайся: то співає Мати-Берегиня колискову новонародженому Сонцю, виряджаючи його в далеку дорогу по Зодіакальному Небу.
[i]«Межи трьома дорогами, рано-рано,
Межи трьома дорогами, ранесенько.
Там здибався князь з Дажбогом, рано-рано,
Там здибався князь з Дажбогом, ранесенько.
-Ой ти, Боже, ти Дажбоже, рано-рано,
Зверни ж мені з доріженьки, ранесенько.
Бо ти Богом рік од року, рано-рано,
Бо ти Богом рік до року, ранесенько.
А я князем раз на віку, рано-рано.
А я князем раз на віку, ранесенько.
Раз на віку в неділеньку, рано-рано,
Раз на віку в неділеньку, ранесенько».[/i]
Спалахує Вечірня Зоря-вістунка, розносячи по всій старожитній Україні-Русі знаменну подію: щойно (вночі на 25 грудня) Годувальниця Світу, Берегиня-Лада породила Даж-бога, зимове новорічне Сонце і Воно вже ввійшло у володіння сузір’я Стрільця-Перуна.
Радіє Мати, радіє і Батько – древній Сварог-Зодіак появі Сина-Сварожича, і на його честь святкує Небесна Родина укупі з усім слов’янським світом Різдво протягом 12 священних ночей (з 25 грудня по 6 січня за старим стилем), сповняючи магію єднання Неба і Землі, прилучаючи нові покоління до заповітних міфів та легенд їх далеких предків.
Бо інакше, як розповісти людям, що 12 різдвяних ночей – це 12 космічних епох творення Світу, кожна з яких тривала (за уявленням етрусків) 1000 років. А число 12 відповідає божественним сузір’ям Сварога-Зодіаку, кожному з яких Господиня-Русь готувала жертовну страву. А коли Господар у ролі хатнього жерця виходив з хлібом на двір і обертався на місці супроти годинника, то тим самим виконував ритуал сонячного культу, бо так летить через усі 12 сузір’їв Зодіаку Дажбог-Сварожич…
Славить старожитній світ Новонароджене Сонце і його люблячу Матір, Зорю-Берегиню, що оберігає людей, посилає їм мир і злагоду. У Матері Сонця багато імен, що свідчить про щедрість її натури, а ще про ті образи-символи, у якихз’являлася богиня слов’янській людності. На свято Різдва Світу виходила вона на простори Неба яскравою Зорею-«Колядою» (від наймення «Кала» чи «Колєта» у давніх шумерів, бо ж Небесним світилам поклонялися усі розвинені цивілізації Стародавнього світу)…
Символом Звізди-Коляди, а отже, Матері-Берегині, що заховала Землю під свій небесний покров, рятуючи від нищівного проміння палючого Сонця, стала восьмикутна зірка колядників. Вона ще й досі зорить нам у хаті у ніч під Різдво.
[i]«Ішла Коляда та й по вулиці,
Та й по вулиці, по метелиці.
Прийшла Коляда на тисовий двір:
-А чи спиш, чи лежиш, пан-господарю?
А коли ж ти спиш, то здоровий спи,
А коли не спиш – відчини вікно,
Відчини вікно, подивись у двір!
На твоїм дворі та й що діється:
Ходили-гуляли колядники,
Коляда, Коляда!
Та й приходили на багатий двір.
Двір господаря – на семи стовпах,
Стовпи точені, позолочені.
На самім дворі – тереми стоять:
Як у першому – тепле сонечко,
В другім теремі – світлий місяць-пан,
В третім теремі – часті зіроньки.
Тепле сонечко – господинечка,
Місяченько-пан – господаренько,
Часті зірочки – малі діточки».[/i]
Зоря-Коляда скликає за спільний стіл Господаря, Господиню, малих діточок. Усіх земних і небесних родичів на Різдвяну Вечерю. На честь Небесної Сім’ї вечеряє земна родина. За легендою, в ніч під Різдво Світу сходять на Землю з небесних райських лук Сварога-Зодіаку душі померлих предків. Народ називає їх «святками» і шанує на рівні з богами.
Сьогодні вони при нас за святвечірнім столом, добрі духи – хоронителі роду, що несуть у нашу хату цілунок богині Лади і дари її Сина – «Дай-бога». Ми частуємо їх обрядовою їжею – кутею і запалюємо священний вогонь з 12-ти полін, аби так палало Сонце в усіх 12-ти сузір’ях Сварога-Зодіаку. А потім збираємо їм у далеку дорогу вираю їстівну офіру-коляду, а вони у гомінливих масках ряджених колядників щедро посівають світлицю зерном, віншуючи:
[i]
«Зароди, Боже,
жито-пшеницю
на всяку пашницю:
корінь-коренистий,
колос-колосистий.
З колоса – жменьку,
зі снопа – мірку,
з копички – візок,
А з візка – стіжок».[/i]
Віншують від «Світлого» Вечора до Вечора «Щедрого». Коли Дажбог-Сварожич увійде в центральні «зоряні ворота» Стрільця-Перуна, народиться Місяць-Молодик і старий Сварог святкуватиме ще один Щедрий вечір – 1 січня (за старим стилем). Сварог-Зодіак «розщедриться» так, що подарує землянам дарунок із чистого золота – «Золотий Плуг».
Погляньте цікавими очима в цей вечір на високе зоряне склепіння і ви неодмінно побачите, що сузір’я Плуга-Оріона немовби «лежить» над горизонтом і Плуг ось-ось впаде з Неба на Землю. Тому і вечір називається Щедрим, що приніс слов’янину-землеробу найважливіше знаряддя праці; отож і назвався наш предок «ру-сином», «сином бога Сонця», бо з прароду став при Золотому Плугові орачем!
Так відзначив Сварог-Зодіак народини Місяця-Молодика, якого народ нарече «Василем» і на його честь приготує на щедрий Вечір пироги рогаті, як і він сам:
[i]«Свята Василля діжу місила,
Пироги пекла букатії, рогатії».
[/i]
Укине пироги в борщ, такий же тьмяний, як небо вночі.
Український народ уявляв собі Місяця-Молодика в образі ясноликого «пана Василя», що воскрес щойно із Духа Діда – Дідуха. А що приходив «пан Василь» не один, а з Золотим Плугом та «святками» в масках ряджених посівальників, то господарі зарані (ще з осені) готували йому житло: сніп необмолоченого жита, що стояв усі 12 священних ночей у святому куті – «на покутті».
[color="#ff0000"][b][i]«Ставай, Дідух, на покутті,
На покутті, та й на злоті,
Будем тебе частувати,
Мед-горілку попивати».[/i][/b]
[/color]
Дивився Місяць-Молодик з небесних лук бога Сварога, дивився Дідух з покуття, як ходили люди на Щедрий Вечір за плугом, промовляючи магічні слова, аби дістати за минулий рік прощення, а на майбутній благословення. Дивився Дідух, невмирущий Дух Прадіда нашого, як святкують на Землі його іменини, - і сумував за полем, залитим сонцем, за рікою, що вийшла з берегів, за предковічним буйно зеленим лісом…
Українська загадка каже:
[i]«З бородою народився,
Богу вгодився,
А святим бути не може…».
[/i]
Як добре подумаєте – зметикуєте, що то – Цап (чи Козел). Проте загадка не зовсім права: у давніх слов’ян Місяця-Молодика порівнювали з Цапом, бо Місяць, як і Цап, був «рогатим». А роги у старожитньому світі завжди були символом святості. Отож, про Місяця казали: «Он де Цап на полі басує з цапенятами», або « Місяць – Цап, а зірки – то його рідня».
За слов’янським міфом, була у «небесного Цапа» земна дружина – Коза, що вигодувала Стрільця-Перуна. Коза щедро розливала своє молоко і богам, і людям, не даремно ж давні слов’яни називали себе «козиним народом», або «народом пастухів». Коза стала для пращурів наших священною твариною, а що надто вона полюбляла пасовища, то про неї в народі казали:
[i]«Коза – Душа Ниви у подобі тварини,
що всеньке літо пасеться,
а на осінь рогами б’ється».
[/i]
Ото «Житня Коза» через весну зеленіє, через літо спіє, на осінь паліє, а на зиму за Дідухом мліє!
Як угледить Коза з поля завзятих женців, так і тікатиме від них аж до останнього снопа і в ньому житиме через усю зиму. А тільки-но ввійде до хати господарів Місяць-Молодик чи то «Цапом рогатим», чи «Василем багатим» з «золотим плугом» у руках, звеселиться Коза, стрепенеться Душа Ниви дзвінкою піснею орачів та сівачів:
[color="#ff0000"] [b][i]„Добрий вечір вам,
чи ви раді нам?
Ми не самі йдем,
ми Козу ведем...
Де Коза ходить,
там жито родить".[/i][/b]
[/color]
*
[i]«- Ой Див, Див та Ладо,
Та повідай, Козле, правду!
-А ми просо сіємо, сіємо,
Ой Див, Ладо, сіємо, сіємо»…[/i]
І битиме Коза рогами довкола Новорічної верби, смереки чи сосни, що в часи старожитні символізувала Прадерево Світу, з корінням захованим глибоко під землею, а кроною розкиданою геть по всій Зоряній Галактиці, і чекатиме Коза першої борозни на святі Овсяни Малої :
[i]«Ой у борі, борі
Там сосна стояла,
Зелена, кучерява,
Ой овсень!
Їхали бояре,
Та й сосну зрубали,
Дощечки пиляли,
Мостики мостили,
Сукном застеляли,
Цвяхом забивали.
-А кому ж там їхать,
Їхати мостами?
[color="#ff0000"][b]-Їхать Овсеньо́ві
Та Новому року»!
[/i][/b][/color]
Пронесуть бистроногі коні сосновими мостами Новий рік і піднімуть до Неба білу віхолу. Тоді ж озирнеться прощально новорічне Сонце на остання зорі в сузір’ї Стрільця-Перуна і Годувальниця Світу- Лада сповиє останнє немовля – животворну Воду-Лелю. Тоді слов’янський люд рубатиме на річці ополонку і рядитиме Водосвяття (6 січня за старим стилем). Від цього дня на устах в усіх буде наймення богині Води, а п’ятий день на тижні – стане святим днем її творчої праці.
[i]«Ой на річці, на бистринці,
Плинуть листи написані:
-Господинейко, одчиняй двері,
Маєш гостойки в свойому дворі.
Одчиняй двері все тисовії,
Стели килими та все новії,
Маєш гостойки вельми світлії.
До тебе йде свята П’ятінка,
Дарує тебе, як та матінка.
В комори іде замиканії,
Одчиня скрині мальованії.
У одну кладе тонке прядиво,
У другу кладе біле полотно,
У третю кладе добреє сукно.
Свята П’ятниця дари дарувала,
Бо господинею мудрою була,
Що у п’ятницю кужіль не пряла,
Хустя не прала, в золу не клала»[/i]
У народі кажуть, що на саме Водосвяття і опісля, щоп’ятниці, на можна прати на річці білизну, бо в цей день божа Леля творить «живу» воду і змагається з брудною талою «мертвою» водою – Мореною . А відтак, хто перешкодить Лелі, той накличе на себе її гнів. Господиня-Україна назове Лелю «Меланкою, вродливою панянкою».
«Меланка, вродлива панянка» скликатиме з рідних осель розчулені душі «святок»і накаже їм збиратися узворотню дорогу на небесні луки бога Сварога. О, на тих райських луках є де розвернутися Золотому Плугу! Там теж святкуватимуть Овсяну. А щоб добрим був урожай, земляни проводжатимуть своїх родичів «Голодною Кутею»: з пшеничного зерня, мовляв, не перевелося ще у нас «сій»-зерно; маку – пам’ятаємо про тих, що сплять сном солодким, вічним; і меду – живемо у статку, «з медом по вінця»! А що у нас «голодна кутя» - не здивуйте, бо після багатих та довгих свят, то ваша послідня їжа…
І не здивують «святки», подякують Господарю за шанування, а його Господині – за частування, а їх діточкам – за дзвінке щедрування:
[i]«Ой над Дунаєм, над береженьком
Стоїть там, стоїть світлонька нова,
Світлонька нова, гей, оріхова.
А в тій світлоньці сама ґаздиня.
Ой знати, знати, що за ґаздиня,
В неї челядка вся в золоті ходить,
В неї коники все воронії,
В неї возики все кованії.
А в тій світлоньці саме столове.
Поза столове видять особе,
Все ремісники, самі шевцове.
Ой ладять, ладятьчервін-сап’янець
Ой ґаздиненці, преясній Пані.
На Дунаєчку, край бережечку
Преясна Пані там чаші мила.
Гей мила, мила та й говорила.
-Гей, чаші мої горіховії!
Гей, чаші мої дрібні, злотії!
Не буду ж я вас так дуже мити,
Бо буде із вас Пан ясний пити.[/i]
*
[i]
-Уставай, Муже,
Не спи байдуже,
Дали нам свята
Добра багато –
Будемо жити,
Добро ділити!
[/i]
Посвітліють від щастя за нащадків своїх душі предків – « святок» і знову засяють на Небі зоряні світила, поселені на усіх 12-ти сузір’ях Сварога-Зодіаку.
З авторських матеріалів [b][i]"За нашим звичаєм Бога величаєм:Зима" [/i][/b]
(у рукописі,1996)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769444
дата надходження 03.01.2018
дата закладки 03.01.2018
[i]д л я ш к о л я р і в[/i]
/ [i]Розрізняють не менш [b]чотирьох підходів[/b] до розгляду терміну [b]ЛЮДИНА[/b]:
@ людина розумна як біологічний вид;
@ людина як щось, що виходить за рамки живого світу і в значній мірі протистоїть йому;
@ людина як людство в цілому;
@ людина як індивід,як особистість
Ось один з підходів...:))) [/i] /
[color="#8000ff"][i][b]Людиною бути –це світ цей любити,
Ніколи в житті хоч когось-не зганьбити,
І руку подати малому й старому,
І бути достойним і гідним самому.
Людиною бути- батьків шанувати,
Про літніх людей своїх гарно подбати,
Взірцем кращим бути свого родоводу, і
Служити Добру і своєму народу!
Це –жити у Правді,Любові,Добрі,
Це брать до уваги і досвід старий,
Любить Батьківщину,сім'ю і людей,
І цьому навчати дорослих й дітей.
Людиною бути – це іншого чути,
Найближчих своїх ні на мить не забути,
Прощати усім та ще й до-по-ма-га-ти,
Та все ж недостатньо - про це лише знати
Людиною буть - не зашкодить нікому,
Ні друзям,колегам,сусідам із дому,
Це гідність свою у питаннях всіх мати,
Статечністю вади всі перемагати,
Ошатністю мову свою одягати,
І з ґречністю гостей завжди зустрічати.
Це цінності люду всі не розгубити,
А ще, безумовно, це - весело жити!
Це руку подати малому й старому,
І бути достойним і гідним самому.
Ніколи в житті хоч когось-не зганьбити,
Людиною бути –це світ цей лю-би-ти!
03.01.2018р.
[/b][/i][/color]
/ / [i]а ще ...[b]вислів "Будь Людиною" використовують[/b],
коли звертаються до...
покидьків; ( людей-негідників, нікчем, паскуд, поганців; плюгавців, сквернословців, недобрих, кепських, паскудних, паршивих, МИРШАВИХ, неякісних, незадовільних, не вартих доброго слова, д. нездалих, шпетних, ледаяких; недосконалих, невправних; недосвідчених, ... ПОГАНЦІВ; поганеньких, поганющих,які...
плюгавлять; (місце) бруднять, (людей) паскудять, псують; (кого) неславлять, паплюжать, опоганюють, ГАНЬБЛЯТЬ; сквернять, оскверняють.[/i] //
[b]ДОПОВНЕННЯ ТУТ[i][/i][/b]
1) http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746598
2) http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768912
3) http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747459
4) http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760494
5) http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769720
д а л і б у д е...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769369
дата надходження 03.01.2018
дата закладки 03.01.2018
Зимовий ранок.
Вічності диво-квіти
Цвітуть на вікнах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768802
дата надходження 30.12.2017
дата закладки 30.12.2017
Приходит Гений вдохновений,
Приносит томик словаря…
О неизбежности забвений
Сбегают строки за поля…
И блещут златом колесницы…
Цела - известная пята…
Сокрыты - тайные гробницы…
Разлитый - воск у алтаря…
Приходит Гений откровений,
Шуршат листки календаря…
О мимолётности мгновений –
До возведённого курка…
И ты,наверно,его пленник…
А я – пленённая,когда...
Приходит Гений вдохновенный…
Седьмые - близко небеса…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768486
дата надходження 28.12.2017
дата закладки 29.12.2017
Я роздаю талончики до раю,
Оркестр грає пісню про святе,
Грудневий день втомився і куняє,
І хмари тихо крутять па-де-де.
Блукає натовп, пахнуть мандарини,
Фарбує захід небо в золоте,
Слабеньких духом зваблюють вітрини
Купити мотлох, дешево проте.
Народ клює, бо дихає нерівно
До щирої спокуси пустоти,
А я стою і вірую наївно
У те, що хтось захоче підійти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768526
дата надходження 28.12.2017
дата закладки 29.12.2017
Сніг, мій по сонцю й повітрю сусід,
Землю сховав від війни...
Бе́зуме білий, хіба ж так рятують світ?
Сніг, мій дружочок єдиний,
Виказав землю війні -
Почервонів
Після снаряду виття.
Падає, падає сніг
Прямо у сон
Хлопцеві після життя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768253
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 27.12.2017
сховали місяць хмари синьо-сірі
лиш сяйво блідо глипає у ніч
націлюються хижі чорні діри
на наше щастя... та не в тому річ
не в тім причина, що загусли тіні
що моторошно вітер шепотить
а в тому, що ніколи не зустріну
своєї мрії, а життя - лиш мить
таке коротке, куце, скоротічне
немов ковток, мов подих лиш один
збігає час, та все чекати кличе
чого чекати? втрачених хвилин?
марнуємо так щедро і безпечно
щось дороге, між пальцями пливе
і осідає тягарем на плечі
на серце зранене, та ще живе
якщо то правда, що у жмені доля
не журавель, не жертва з вівтаря
то розтулю і випущу на волю
нехай летить...
*** шаріється зоря...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768277
дата надходження 27.12.2017
дата закладки 27.12.2017
…Он всерьёз говорит, что края твои неформатны и неровны,
Потому ты с противным шелестом падаешь с книжной полки,
Приводя к беспорядкам народец его страны –
Устаревший бестселлер, Инструкцию употребления белены
И затертые комиксы, купленные на барахолке.
Подравнять бы странички да склеить затем края,
Чтобы вместо стихов оставались одни картинки…
Впрочем, даже картинки опасность в себе таят -
Оживают, противятся молча в ряду стоять,
Что особо нелепо для сказки об исполинке.
…Изумляешься странной новости о краях,
Ну а он добавляет, что книгам должно быть тесно –
Каталог, понимаешь? - Вся полочка в номерах!
Да, приятно держать на коленях тебя, в руках,
Только там, где порядок практически бессловесный,
Ты снуешь, суетишься – то просишься на гамак,
То на стол; под подушку; в ладони; в седьмое небо…
Лучше сразу в костёр! Подравнять бы края… А так –
Ты в напряг, он - как с писаной торбой с тобой, дурак…
…что ж, исполни желание - выпрыгни с полки в небыль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768139
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 27.12.2017
Морозний ранок.
Пара з рота прагне
дістатись до хмар.
* * *
Хіба так просто
відійти, коли почув
від тебе :"Ні" Ні!"
* * *
Хотіли цього,
ні,- на молочній кухні
ми і зустрілись...
* * *
Вітри зігнали
сніг.Знову ця чорнота.
Якби не сонце...
* * *
Тремтить у будці
Дружок.Перша для нього
зима. Пускаю...
* * *
Листопад.Грудень.
ще на рік постарію.
живу...А дочка...
* * *
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768215
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 27.12.2017
В эту ночь, новогоднюю , ясную,
Вы добру распахните сердца.
Пусть погода обходит ненастная,
Пусть у песни не будет конца.
В эту ночь новогоднюю, снежную,
Обнимите покрепче друг друга
Вдаль смотрите со светлой надежою,
Если даже в глаза метет вьюга.
Поднимем бокалы
За наших родных,
И вспомним о тех кого нет...
Сквозь бури и скалы
На тройке гнедых
Помчимся в счастливый рассвет.
И пусть Новый год
Желанья исполнит,
Зажгуться любовью сердца,
Пусть солнце взойдет,
И души наполнит
Божественным светом Творца!
Снег резвиться на черных ресницах
Белой шалью дома накрывает,
И пускай чудеса, словно птицы,
Безпрерывно в ваш дом залетают.
Пусть сгорают в камине тревоги,
Каждый день станет садом цветущим.
Впереди - только счастья дороги!
Да хранит нас Господь Всемогущий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768176
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 27.12.2017
Разлюбив, не обжигают приворотные глаза…
Позабыв, не окликают...Но приснятся иногда…
Разбивается - на счастье...Сберегают черепки...
Когда болью разрывают,не сшивают лоскутки...
Потеряется заветный, поменяются замки…
Не выплёскивать наружу,если спрятано внутри…
Розы красные даруют, - значит велено… судьба…
И недаром искушают райским яблоком тогда…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768180
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 27.12.2017
Як потепліло!
Троянди вірять -весна!
Розпускаються...
* * *
Приснилась вночі
завірюха -не пройти!
Як давно було!
* * *
Життя не лише
радощі, але й втрати.
Як біле - чорне...
* * *
Ніяк не в моді
зараз, повірте, село.
Місто всіх манить.
* * *
Хіба є ціна
коханню,якщо воно
перше й останнє?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767922
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017
Не божевілля - втілення мари
Минулого, - ескіз сумного раю.
Печалить сміх, навіяний згори,
Шукаючи тебе, ще зазираю
У лабіринт, де знівечена тінь,
Душі моєї - диво суголосся.
Я дика ружа на твоїм Хресті,
Полин-вино і те, що не збулося.
Блукаючи в світах, не звеселю,
Вібрацій вікових, безликі милі.
Повторюю, як мантру: "...із жалю
Любові не зійти, і ми безсилі..."
Кармічне лезо ріже силует.
Услід, чи глум, чи Бога засторога? -
Та сіра тінь - одвічний амулет
Моїх недосконалих аналогій.
23.12.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767914
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017
То гільйотина,
то метелика крила
час відміряють.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767896
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017
В Вифлеємі у яскині дитиночка народилась.
А над нею, в небі синім, зірка ясна засвітилась.
Лю-лі! Лю-лі! Спи, дитинко!
Лю-лі! Лю-лі! Спи, гарненька!
Засвітилась над тобою
в небі зірочка ясненька!
З неба Ангели злетіли, колисаночки співають.
Пастушки й царі, поважні, Сина Божого вітають!
Лю-лі! Лю-лі! Спи, дитинко!
Лю-лі! Лю-лі! Спи, гарненька!
Засвітилась над тобою
в небі зірочка ясненька!
В Вифлеємі у яскині дитиночка народилась.
Їй радіють в небі зорі, і земля вся звеселилась!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767880
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017
Була людина
і не стало, та ,може,
слід залишила?
* * *
Ніч. По дахові
так гупають яблука!
Чому не спиться?
* * *
А ким ми були
у минулому-можна
дізнатись.Треба?
* * *
Як швидко йдуть дні-
встигай лиш рахувати.
Але ж є ночі!
* * *
Сіно корова
їсть і згадує літо,
зелену траву...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767792
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017
Три дні зозуля
кувала.Проте грошей
і не знайшлося...
* * *
Зігнувся місяць
серпом.Невже постарів?
Завтра-молодик.
* * *
Непевний нині
час: десь голосно плачуть,
а десь -сміються...
* * *
За тиждень -зима.
Яка за ліком- скажу:
життя триває...
* * *
Закон вічності
так і не розгаданий.
Ніким! Чи він є?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767708
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 24.12.2017
"Людина така, яке її уявлення про щастя."— Василь Сухомлинський.
"Кожна частина тіла має свій ідеал щастя." — Лешек Кумор
"Щастя буває різне. ДУмок про це- більш ніж триста .У кожного воно- своє… Важливо те,що воно є?"-В.Малая
***
[youtube]https://youtu.be/9UT_HPZ309Y[/youtube]
Щастя= це бризки гормонів і
Щастя-це розквіт бутонів…
Щастя- це відсутність кордонів!
Шаблонів,образ,забобонів
Це присмак й потік ейфорії,
Фонтан ,океан феєрії,
Паріння , «літання на місяць»
На турнику десь "повиснуть"...
Це сісти також на шпагат!
Незнаність ні днів,а ні дат!
Це розчин ,вібрація,сила,
Енергія,все,як хотіли…
Щастя-душевний то шик,
Чи може тілесненький рик?
Вхождіння в мету,в свої цілі,
Коли не страшні заметілі!
Також…- то розпрямлені плечі,
Відсутність дірок,порожнечі.
І Радісні очі малечі,
Це вірність навіки лелеча…
Вулкан почуттів позитивних,
І зустрічей плин креативних,
Життєва симфонія,ода,
Свобода,Любов,на-со-ло-да!
Пісня сердечна ,лірична,
Усе скрізь своє й симпатичне…
Це-настрій завжди фантастичний,
Веселий і оптимістичний ...
Щастя- це їсти і пити,
Стрибати,творити,хотіти,
Це вчасно вогонь загасити,
Сміятись,про щось говорити..
Горіти,кохати,любити,
І Щастя-це бути і ЖИТИ!!!
Понять існує ще немало,
Додайте,що не написала...
/ ДОПОВНЕННЯ ТУТ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762014 /
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767595
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 23.12.2017
Зблідло наше Гелело́
Кодло звилося в кубло
На Залізнім Колесі
У Арктичнім поясі
Триста років яничар
Триста років государ
Ще не вмерла – гой єси
Стане сил – загоїш сі
Кров у жилах застига
Терикони – не тайга
У кривавім мотлосі
Східна зоря в сполосі
Чи то мати, чи яга,
Чи ярмом допомага
Чує серце кіборга:
«Ти приплинь до берега»
Шепотить молитви друг
Вздовж курганів і яруг
Як сі й стала райдуга?
Чи хіба що в рай дуга…
(2015, день здачі донецького аеропорту)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767448
дата надходження 22.12.2017
дата закладки 22.12.2017
Сетью укрытый от острых осколков,
Путающей и стесняющей шаг,
Тщетно пытается выглядеть ловким,
Только вот, выглядит как-то не так.
С каждым движеньем сжимается горло,
В душу впиваются нити судьбы,
И все надеется выглядеть бодрым,
Только уже он со смертью на "ты".
С каждым мгновением плаха все ближе,
Точит секиру зловещий палач,
Кровь остывает и сердце все ниже,
В пятках уже, из груди рвется плач.
Как на спектакль, прискакали зеваки,
Праздник для этих — публичная казнь,
Понаряжались в точеные фраки,
Шутят, однако в глазах неприязнь.
Но, не смущают идущего люди,
Верит он свято в творенье чудес
И в этот путь, хоть последний, но нужный,
И в проявленья Великих Небес.
Только подходит он к месту страданий,
С вестью врывается царский гонец
И оглашает вердикт с оправданьем:
"Узник свободен и страже конец".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767440
дата надходження 22.12.2017
дата закладки 22.12.2017
[i]З переспівів світової музичної класики для дітей
Польська народна пісенька
Обробка Тамари Попатенко
[/i]
[color="#ff0000"][b]Новий рік, Новий рік[/b][/color] –
Добрий він чоловік:
- Тук-тук-тук! Тук-тук-тук!
Я ваш друг! Я ваш друг!
Гості йдуть, щось несуть,
Їм пиріг подадуть!
Вилочки́ – на бочки́!
А пиріг – у ручки...
А по тім, а по тім
Танцювати ходім.
Стук-каблук! Стук-каблук!
От так рух! От так рух!
P.S. [color="#ff0000"][i]У кінці 80-их років минулого століття до мене звернулися викладачі молодшої школи Львівської капели хлопчиків "ДУДАРИК" з проханням перекласти українською мовою збірку пісень для розспівок найменшеньких, бо україномовних музичних видань на той час не було. Так з'явилася на світ музична книжечка для дітей "В лапку джміль бере смичок" з переспівами світової музичної класики (Львів: Ліга-Прес,2008). Вона премійована в числі інших авторських видань 2008 року літературною премією ім. Маркіяна Шашкевича (2009, Львів).
[/color][/i]
[i]З дитячої музичної книжечки [color="#ff0000"][b]„В лапку джміль бере смичок”.[/b][/color] – Львів:Ліга-Прес,2008.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767439
дата надходження 22.12.2017
дата закладки 22.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2017
Сукню тримала про свято,
Для особливих моментів.
З шафи боялася взяти
Просто, без аплодисментів.
Шафа також наглядала…
Завше – в порядку й на місці.
Сукня нагоди чекала,
Бачилась в туфлях й намисті.
Свято чомусь забарилось,
Мода – вперед на два кроки.
Сукня попала в немилість,
Ще й натерпілась мороки.
В очі вдивлялась свічадам,
То – завелика, то тісно
Часто бувала і рада б
Вийти з хазяйкою в місто.
Дача, городи, робота –
Все відкладалось на потім,
В клопотах кожна субота,
Дні так згорали на попіл.
Вже постаріла хазяйка,
Сукня така ні до чого.
Вийшла така з нею байка –
Так й не була за порогом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767317
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 22.12.2017
[i]З переспівів світової музичної класики для дітей
Німецька народна пісенька
Обробка Тамари Попатенко
[/i]
Придумала [b][i]Мама[/i] [/b]донькам імена:
Ось [color="#ff0000"][b]Літо і Осінь, Зима і Весна![/b][/color]
Настане [color="#ff0000"][b]Весна[/b][/color] - зеленіють ліси,
Пташині усюди дзвенять голоси.
А [color="#ff0000"][b]Літо [/b][/color]прийде - все під сонцем цвіте,
І ягідка спіла до ротика йде.
Нам щедрая [color="#ff0000"][b]Осінь[/b] [/color]приносить плоди,
Дарують врожай і поля, і сади.
[color="#ff0000"][b]Зима[/b][/color] застеляє снігами поля.
[color="#ff0000"][b]Зимою[/b] [/color]дрімає і [b][i]Мати-Земля[/i][/b]!
Зі дитячої музичної книжечки [b][i]„В лапку джміль бере смичок”. [/i][/b]– Львів:Ліга-Прес,2008.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767237
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 21.12.2017
Ти танцюєш в диму моєї сигарети,
пошарпані колонки
видушують із себе ноти
рипучих п'яних пісень.
Наскільки сильно тебе зможу відштовхнути,
шепочучи слова у ритмі танцю,
де кожне слово,
немов граційне па,
оголює,
не знімаючи одягу.
На вустах присмак дешевого пива,
руки обціловані очманілими сигаретами,
та мені не боляче торкатись твоїх долонь
тримати їх
так близько,
так близько,
що якраз час зашепотіти.
Крізь шаль повільних рухів,
я обіймаю тебе
на відстані,
закутую в себе
й не наважуюсь цілувати,
бо у мені немає потреби інтиму
аби відчувати тебе
так близько.
гітарне соло
висмокче нас із реальності
й виплюне у пітьму
де ми — безформні звуки
екстаз заплющених очей
і попіл
що сивою бородою виріс
на покинутій цигарці
нікотинові посмішки
завмирають у повітрі
пусті пляшки
поснули під стіною
я кохаю тебе
тому сьогодні зникну
так і не поцілувавши,
зате солодко
відштовхну
пошепки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767175
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Кружляють двоє у зимовім вальсі,
І пухом лебединим сніг летить,
А ніжний на морозі дотик пальців
Любов*ю зігріває щастя мить.
І грудень-чудодій чаклує вміло,
Під сонцем сяйво свічада льоду.
Лягло сніжинок філігранне тіло,
І скрізь сріблиться казкова врода.
Кружляють двоє в лебединім танці.
У холод гарячіші почуття.
Зажевріли калинові рум*янці,
Палка любов, мов музика життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767148
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
И падал снег, поверженный циклоном,
над миром копошащихся людей…
даруя шанс побыть немножко Богом,
гуляющим неспешно по воде
речушки, окончательно застывшей.
След-в-след писать короткое «я есть»
по абсолютно выбеленной крыше:
большому небу – маленькая весть.
Глядеть на горизонт новорождённый –
до сотой бессознательной слезы
впорхнувшей в душу девочки-мадонны.
Мороз?...
мороз – таблеткой под язык
в пути от ожидаемых к случайным.
Мне повезло – я просто человек…
…и закипел, и трижды выстыл чайник…
и хорошо…
…и тихо падал снег…
конкурсное... посему - повторное.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767138
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
[color="#ff0000"][i]Моя кохана малеча!
Сьогодні найзаповітніший день грудня - день святого Миколая.
Тож зустрічаючи цього щедрого гостя, хочу подарувати тобі оживлену замальовку свята в оточенні улюблених персонажів Ангелика і Чортика Антипка, аби тобі було радісно і тепло поруч із ними.
[/i][/color]
[color="#ff0000"][b]"Просимо тя, святий Миколаю,
до нашої хати - дітей дарувати".
[/b][/color]
АНГЕЛ: Добрий вечір вашій хаті! Слава Йсу!
ДІТИ: Вечір добрий! Слава навіки!
АНГЕЛ: Де з молока тече дорога,
де безліч зір, де царство Бога,
я звідти йду і вість веселу
несу у вашу я оселю.
Ще хвилька, діти, і між вами
тут стане Миколай святий.
Він з щирим серцем і дарами
опиниться в оселі цій.
ЧОРТИК /вбігає/: Привіт, дзєнь добри, ґутен таґ!
Вітаю вас на різний смак.
Мене звуть Чортиком Антипком,
Антихристом, Нечистим, Дітьком.
До вас примчав аж із пекла:
у вас - зима, в нас - хата тепла,
у вас мороз за хвіст щипає
і снігу в очі насипає,
не дивиться що я тут гість,
морозить, студить, як на злість.
...І голод дав копитам раду:
я з'їв цукерки й мармуляду,
горішки, груші і цитрини,
смачненькі ябка, мандарини -
і залишились тільки нові
для діток прутики вербові.
/показує дітям "різочки"/
Кожен з прутиків придасться
тим лінивцям, що не вчаться.
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
лінюхів у нас нема.
/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.
АНТИПКО: Хай ці прутики придбає,
хто непослух в серці має!
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
неслухняних тут нема.
/питає в діточок: "нема?",
діти відповідають: "нема"/.
АНТИПКО: До цих прутиків охочий,
хто від всіх ховає очі.
На словах він дуже чемний,
а на ділі - неприємний.
АНГЕЛ: Геть, Антипко, бо дарма -
брехунів у нас нема.
ДІТИ: Геть, Антипко!
/Антипко ховається, але ще не втікає/.
АНГЕЛ: Ви молитву пригадайте,
на Антипка не зважайте.
/нагадує: "Ангеле-хоронителю мій..."/
ДІТИ /хором/: "Ангеле-хоронителю мій,
завжди біля мене стій:
рано, вечір, вдень, вночі
будь мені до помочі!"
/Антипко лякається молитви і втікає/.
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ входить втомлений.
СВ.МИКОЛАЙ: Добрий вечір вам, громадо!
Насилу добрався.
Поспішав до вас я радо
в путі підтоптався.
Присяду я, відпочину,
бо ноги не носять,
сили мої старечії
відпочинку просять.
/сідає/
Нині свято в вашім домі -
і я вас вітаю -
гаразду, здоров'я, долі
щиро вам бажаю.
Вчіться, дітки! Без науки
і сонце не світить!
А ліниві і неуки -
то убогі діти.
В праці, дітки, хто як може
най батькам поможе,
щоби тішилися вами
і татко, і мама.
...А тепер біжіть скоренько
до мене, маленькі,
мій міх розглядати -
дарунки приймати.
...А Ангелик чемно буде мені помагати.
/Діточки отримують дарунки під благословення СВ.МИКОЛАЯ, в подяку вони співають, танцюють, розказують улюблені вірші/
СВ. МИКОЛАЙ: Вітаю вас, милі люди,
при вашій родині,
нехай добро з вами буде -
будьмо все єдині!
АНГЕЛ: Нехай смуток ваш і горе
спливуть за водою,
хай їх втопить синє море
з слізьми і бідою.
СВ. МИКОЛАЙ: Мир несу я вам в оселі -
щирість, правду, згоду,
щоб завжди були веселі
діти в вашім роду.
АНГЕЛ: Щоб серцями не черствіли,
не були байдужі,
щоб ви інших розуміли
в голоді і в стужі.
СВ. МИКОЛАЙ: Щоб ви вміли любуватись
з краси світу цього,
щоб зуміли відцуратись
усього лихого.
АНГЕЛ: Щоби кривда в домі вашім
і не ночувала,
щоби правда в серці вашім
повік панувала.
Прощавайте, добрі люди!
СВ. МИКОЛАЙ: Прощавайте діти!
АНГЕЛ вкупі зі
СВ.МИКОЛАЄМ: Мир хай завжди з вами буде
й щастя розмаїте!
/Відходять. Діточки радо ласують миколаївськими смаколиками - медівниками, пампухами, макаґіґами, водять таночки, співають... Свято триває/
/з українських літературних джерел 30-40-их років/
З ігрової практики театру "МЕТА" /Львів/.
Р.S.[color="#ff0000"] [i]У кінці 80-их – початку 90-их років минулого століття у Західній Україні і у Львові зокрема, почалася новітня хвиля Українського Відродження в тому розумінні, що молодь з великим жаром серця заповзялася відроджувати занедбані радянською добою українські календарні звичаї та обряди. У Львові поруч із «Товариством Лева» цій справі, починаючи з 1979 року, натхненно служив єдиний україномовний Молодіжний Експериментальний Театр Аматорів «МЕТА» при Будинку Вчених, що ним у той час керував Григорій Шумейко, а всі неформальні мистецькі акції очолювала сім’я старости театру Володимира Кривдика. Це з його ініціативи були започатковані щорічні Купальські забави «МЕТи» у Нижньому Синьовидному у Карпатах, та перші вертепи у 1989 році, що згодом вийшли «з підпілля» на сцену Львівської філармонії у Зимовій програмі Естрадного театру «Не журись!» / першу сценарну ідею тогочасного вертепу здійнив відомий у мистецьких колах чоловік – Ігорко Подоляк, а костюми до нього віртуозно виконали: уже покійна нині художниця Софія Буряк і теперішній емігрант Ігорко Дерев’яний/ . Що вже казати про вертепи та Коляду на вулицях Львова, де нарід плакав від розчулення – «йой, діточки, я таке ще за Австрії бачила» – і йшов за своїми кумирами засніженими вулицями міста від одної ігрової площадки до іншої.
[/i]
[/color]
В інтернеті можна відшукати фото тих часів: https://zbruc.eu/node/72053
Площа Ринок у Львові. Зустріч двох вертепів – «Товариства Лева» та Театру «МЕТА». Колядують Дзвінка Калинець-Мамчур та Ірина Вовк.
[color="#ff0000"][i]У той самий час «МЕТА» почала грати сценарії «МИКОЛАЯ» у різних місцях, де було багато діточок, обійдених долею – сиротинцях, інтернатах, лікарнях, спеціалізованих Центрах соціального і медичного захисту. Пропонований сценарій власне і створений у ті неспокійні часи з різних дитячих українських видань 30-40-их років передвоєнного часу ХХ століття.
Хочу опублікувати цей матеріал для нового покоління молоді, аби й вона мала з чим виходити до діточок у цей радісний день сповнення їх заповітних мрій.[/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767021
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2017
Кружляла віхола людським єством,
Колючим снігом в душу світлу.
Біліло скрізь мережане шитво,
І сипалась байдужість світу.
Німа, мов королева снігова,
Крижиною врослося скерцо.
Пекли із інею давно слова,
Що дотиком взяли за серце.
Хотілося пройти крізь заметіль,
Не впасти в ополонку свіжу.
А холодом ще дмухало звідтіль.
Зими калейдоскопом сніжним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766658
дата надходження 18.12.2017
дата закладки 19.12.2017
А я на тебе втратив всі права,
Найперше ті, яких не мав ніколи.
Анестезіє часу, ти права,
Коли рятуєш від навали болю.
Інакше можна заживо згоріть
На пожарищі наглої пропажі,
А так твоєї долі мікросвіт
Для мене лише частка антуражу.
Хоч ворожи, клянися чи пиши –
Одна картина поглина пастельна
Де йдуть самотньо й тихо дві душі
Шляхами, що нещадно паралельні.
Яким вже ні молитва, ні сльоза,
Ні прийняття найтяжчої спокути
Не допоможуть повернуть назад,
Ані зійти на зустрічні маршрути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766280
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 18.12.2017
Любить - вопреки всему... подогнав года...
Любить - вопреки всему - будто вспять вода...
Умолк бы лишь этот голос внутри меня:
"За счастье не отменялась ещё пеня..."
Я знаю - каким бывает порой тариф...
Ведь счастье, без чьей-то боли душевной, - миф.
"Ах, милая, ты признаться себе изволь:
Способна ли в чьём-то сердце посеять боль?"
А чувства во мне растут, как огонь зари -
Всему вопреки! ... Как не слышать себя - внутри?
Ни разум, ни сердце не просто в себе заткнуть.
... Какой мне судьба избрала на завтра путь?..
И разум, и сердце окутал туман седой...
Мой Праведный Боже! Полажу ли я с собой?
... Любить вопреки всему - как на кромке льда...
Влюбляются люди, Господи, иногда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766452
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 17.12.2017
[youtube]https://youtu.be/Z6e6ak6Ws-k[/youtube]
Не знав захоплення твого,
Про погляд мріяв бодай,
Ти сягаєш за межі,
Ти бентежиш украй…
Ти яскрава імпреза,
Я дрібний епізод...
Прагну я бути кращим
Задля тебе буть кращим...
Але мій крик… ніхто не чує,
Невиправний ізгой -
Знов здіймаюсь і йду я.
Попри всі перешкоди
Я все беру під контроль
Досягаю свободи
Сумлінно граю цю роль
І ти вже не можеш
Мене зневажать
Я прагну бути ще кращим...
Чи варт бути кращим
Коли мій крик… ніхто не чує,
Невиправний ізгой -
Знов здіймаюсь і йду я.
Іду, знову-знову йду я-а-а-а
Йду, знову йду
Йду я-а-а-а
В замиренні й згоді
Досягнеш всього,
І бути ще кращим…
Я б міг бути кращим…
Але мій крик… ніхто не чує,
Невиправний ізгой -
Знов здіймаюсь і йду я,
Знов здіймаюсь і йду я.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XFkzRNyygfk[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qXaouGF5Nyk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741731
дата надходження 12.07.2017
дата закладки 17.12.2017
Ясна-ясна зіронька засвітилася,
Де мала дитиночка народилася.
А до неї Ангели посміхалися,
Пастушки малесенькі їй вклонялися.
Колихала ненечка та й дитиночку,
І співала матінка ніжно синочку.
- Спи, моя дитиночко... Ой спи, рідная!
Бо для тебе зіронька зійшла світлая.
Колихала ненечка та й дитиночку,
І співала матінка тихо в сінечку.
- Спи, моя дитиночко... Спи гарнесенька!
Біля тебе матінка та й ріднесенька.
І ще більше зіронька заяснілася,
Бо співала матінка. Веселилася.
-Спи, моя дитиночко... Спи прекрасная!
Щоб у тебе доленька була ясная.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766428
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 17.12.2017
Чи чуєш, як серце б"ється
під товщею днів і криги?
І навіть за метивом вітру,
чи вгледиш засніжену квітку?
Чи бачиш, як погляд кличе,
з-під товщі... Несказане... Пробі!
Може чи хто зупинити
думку, з любов"ю що в змові?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766389
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 17.12.2017
Пощо тривожить в зимнім безгомінні
Моїх думок невигадана суть?
Людське життя тоді лиш має цінність,
Якщо воно комусь несе красу.
Навчись любити! Простягни долоні,
Малюй, будуй, ліпи цей світ – твори!
І душу ізціли в сльозі солоній,
І щиро-щиро з Богом говори.
Коли ж усе отримаєш й засяєш
Правічним Сонцем серед корогов,
Знайдеш любов, безсмертя, рай… та знаєш,
Комусь віддати мусиш і Його.
Бо сенс життя у тому, щоб віддати
Усе, що зміг посіять в тобі Бог.
Цей шлях до себе… аби щастя мати
І надлюдських сягнути перемог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765845
дата надходження 13.12.2017
дата закладки 13.12.2017
Краплі на вітах.
Дощ омиває землю
Під білий саван.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765547
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017
Камышится мой остров бытия,
привычками позарастали кручи.
И лишь один бунтарский дух, змеясь,
в зубах своих таскает дивный случай.
Сжимаясь кольцами холодных лет,
шипит, боками трётся о рутину,
мой дух, сдирая кожу, как жакет,
напоминает мне, что я-не псина.
Ты, обстоятельствам служить-не смей!
Судьбою пресмыкаться нищих много,
и знай, без шкуры, станешь посмелей,
в тебе и так полным-полно мясного.
Печёшься о спокойствии телес,
какие-то пожитки тащишь в норку,
свой день, пытаясь превратить в гротеск,
меняешь, будто злато на махорку.
А я, как мудрый заклинатель змей,
достал с кармана старенькую дудку,
теперь, хвостатый, шевелись быстрей:
меняю случай на канкан рассудка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765372
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 11.12.2017
[color="#ff0000"] [b][i]„Für mich, Rio Rita,
Bist du Granadas schönste Señorita,
Für dich, Rio Rita,
Klingt meine Serenada in der Nacht.
Und ich will dir singen,
Um dein Herz zu erringen.
Für mich, Rio Rita,
Kommt gar kein anderes Mädel in Betracht!”[/b]
(„Rio Rita” O. H. Adam, J. Brest,
фрагмент оригіналу німецької пісні 1932 року)[/color]
[/i]
https://www.youtube.com/watch?v=TP7VlJx-L-8
[color="#ff0000"][i] „РИО-РИТА”, „РИО-РИТА вертится фокстрот –
на площадке танцевальной 41-вый год...”
(З воєнної фільмографії)[/i]
[/color]
Віє вітер, віє вітер – зимня заметіль...
Книга Пам’яті відкрита – музика звідтіль...
Стогне вітер, сипле „градом” – музика Гранад...
Дай в землянці поруч сяду, друже-снігопад...
„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – не дрімає ґрот.
Снить земля, снігами вкрита – крутиться фокстрот:
[i]„РІО-РІТА”, „РІО-РІТА, ніби хтось наврік! –
на площадці танцювальній 41-ий рік...”.[/i]
„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – сніг мете Зима...
Із воєнного із Літа – музика сумна.
„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – диво-дивина:
Книга Пам’яті відкрита...Знову йде війна....
[color="#ff0000"][b][i]„Моя Ріо Ріта,
ти є Ґранади пишна сеньйоріта,
Тобі, Ріо Ріта,
Ця серенада лине в світлу ніч.
Я тобі, моя кралю,
Про любов заспіваю,
Мені, Ріо Ріта,
Лиш ти одна – промінчик ясних віч!” *[/i]
[/b]
[/color]
[i]*Переклад авторський - І.В.
[/i]
Зі збірки, що вкладається "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". - Львів,2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765136
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 10.12.2017
Вечір зустріне
нас за селом, пригорне
ніжно туманом.
* * *
Втомився вітер...
І хмарина на місці
сидить...Благодать!
* * *
Я добре знаю:
дорога без мети- це
найдовша з усіх.
* * *
Ген, завірюха
дорогу обійняла-
не відпускає!
* * *
А як приємно
нести неба шматочок
У повних відрах!
* * *
Твоя посмішка...
По ній тебе я всюди
знайду. Так і знай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765029
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 10.12.2017
Серого неба чёрные птицы
Кружат над венами длинных дорог…
Несколько строк закончат страницу…
И озаглавят её - «Эпилог»…
Пальцы струной скользят непривычно…
Верных аккордов не сразу найти…
В чувственном море всё необычно…
И - переменчиво…Как не крути…
Несколько точек без слов непонятны…
Звонко - молчание лет тишины…
Тесная келья - старого платья…
Краткая - исповедь юной души…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764533
дата надходження 07.12.2017
дата закладки 07.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2017
Сиджу на березі всесвітньої ріки.
Сумна. Вудилище зламалось.
Пливуть край мене віршів косяки,
туди, де інші перемети розіклали.
А я, щоб щось вдалось вловить.
зніму взуття " о, Музо, де ти? ",
зайду без остраху, на глибочінь,
у води синьохвостої комети.
***
Цвіт калини білої ранок засніжив.
Озирнусь на роки -
наче ще й не жив.
***
Дивлюсь на воду,
що тече поволі.
Вщухає біль в душі і в серці.
***
Біла пороша,
синя пороша.
Життя, по правді нелегка ноша.
***
Глянь, мороз як скував
вільне тіло ріки, -
Ми повинні тягар свій нести залюбки.
***
Брехнею світ ти можеш обійти,
Лише назад вона
не може привести.
***
Я тебе люблю,
біль я твій несу.
Що ще світ почути хоче про кохання.
***
Двоє йшли життям,як в гору.
Сонце палюче.
Вітер холодний.
***
Навчися послуху. Поглянь,
як сонях дивно,
голівку поверта за сонцем.
***
Слухати навчись.
Річка, ліс, трава, гомонять без слів,-
Нащо ті слова.
***
Злетиш у небо,
зійдеш на гору.
А кривду й правду, лиш серцем твориш.
***
Гроно золоте нахилило віть.
Туга промине.
Треба далі жить.
***
Іноді думки пливуть,як хмари.
Іноді,як дикі коні скачуть.
А сьогодні весело
і хочеться сміятись,
то чому ж я гірко,гірко плачу.
***
Що людині потрібно для щастя?
Вірний друг,чарчина налита
і душа, мов вікна, у постір відкрита.
***
Послухай,
ріка ламає кригу
і бубнявіє перша брунька в лісі.
Є сила гідна дивування.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402992
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 07.12.2017
[youtube]https://youtu.be/UHfk6q-bJn4[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/rYyYxTgX3fM[/youtube]
[b]Kanzas:[/b]
Замружу я
очі лиш на мить, і мрії ніби сон
Все летять
мов осінній птах за вирієм вдогон(ь)...
Вітер і тлін... Всі вони лиш вітер і тлін.
Знов і знов
краплю поглинає неоглядна синь;
Й нам дано
в землю відійти, як долю не проси...
Вітер і тлін... Зійдемо й ми на вітер і тлін.
---
Так є давно:
крім Землі і Неба все пливе й мина,
І злата сонм
жодної хвилини не придбає нам...
Вітер і тлін...
Зійдемо й ми на вітер і тлін
(зійдемо й ми на вітер і тлін)
Вітер і тлін...
(зійде усе на вітер і тлін)
Зійде усе на вітер і тлін.
[b]Scorpions:[/b]
Замружу я
очі лиш на мить, і мрії [u]наче[/u] сон
[u]Вже[/u] летять
як осінній птах за вирієм вдогон(ь)...
Вітер і тлін... Всі вони лиш вітер і тлін.
Знов і знов
краплю поглинає [u]неосяжна[/u] синь;
Й нам дано
в землю відійти, як долю не проси...
Вітер і тлін... Зійдемо й ми на вітер і тлін.
---
Так є давно:
крім Землі і Неба все [u]тече[/u] й мина,
І злата сонм
жодної хвилини не придбає нам...
Вітер і тлін...
Зійдемо й ми на вітер і тлін...
Вітер і тлін...
Зійдемо й ми на вітер і тлін...
--
Вітер і тлін...
Зійдемо й ми на вітер і тлін...
Вітер і тлін...
Зійде усе на вітер і тлін
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tH2w6Oxx0kQ[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lyY7kw0lbpM[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GkP_moUDQfw[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SKEFT6JhweY[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764448
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 07.12.2017
Закралась ніч у місячне віконце,
Пускала хмари через люльку,
Мороз різьбив нову бурульку,
Льодяником, щоб пригостити сонце.
На підвіконня сіла, де ослінчик,
Покрила візерунком шибку,
Перебілила сонну липку,
Дубочку накрохмалила комірчик,
Бо нині він готується до свята,
Перевіряє годівнички —
Уранці прилетять синички,
Там будуть утішатися малята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764279
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 06.12.2017
За пальчик ніжно
Останнього листочка
Гілочка держить.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764180
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 06.12.2017
***
Безсоння муки мають свій секрет:
чимало в них моментів світлих, гарних,
коли із Музою нас зводять тет-а-тет
для спілкувань високих, елітарних.
***
Я з Надсоном погодитись готова:
"Нема сильніших мук від муки слова".
Поет і образ творить, і картину зриму,
емоції й думки згармонувавши в риму.
***
Чомусь у суперечливі моменти
зникають геть вагомі аргументи.
А вляжуться емоції, дебати –
"Ех! Я ж так круто міг тоді сказати!!!"
***
Трактат, заумний, – так буває –
метелика вік проживає.
А мудрість влучної строки
летить стрілою крізь віки.
5.12.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764160
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 05.12.2017
Біло – ні міді, ні зелені,
Тільки сліпучий крохмаль!
Пишні сади захурделені
Зранку обходить зима.
Струшує густо припудрені
Кошики крон і кущів,
Ніжно всміхається грудневі,
Що в кучугурі засів
Барсом розкішним, примруженим –
Тишком, ні пари із вуст,
Вуха чутливі напруживши,
Вловлює інею хруст.
Свіжо, ні вітру, ні сирості,
Тонко затягнуті шви.
Снігу черпну́ повні пригорщі,
В тебе пожбурю: «Лови!».
І розсміюся (зловмисниця),
Спритно пустившись у біг
В мить, коли пудра посиплеться
В пазуху теплу тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764078
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 05.12.2017
За минуту до завтра глаза её – голубая соль.
Замираешь и смотришь: небесные, ни слезы в них,
Ни любви - тишь да гладь. Тем зловещее и надрывней
Провисающий в воздухе выдох, тупик: «Изволь…»
…в Мёртвом море на дне оживлённо ворочаются города,
Погребённые в прахе преступных единогласий.
Остаётся всего минута… и час в запасе
На еще одно веское, как отступное для бога, «да».
…Вынуждаешь её неуклюже негодовать -
Примирительно нежную, но обезумевшую от страха:
За минуту до завтра глаза твои - жжёный сахар -
Причиняют густую безвыходную благодать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764070
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 05.12.2017
Хтось любить на словах,
Хтось палко у душі,
Безмежно, ніжно, як дитину любить мати...
Цілунки в об"єктив,
Обійми напоказ,
А чи готовність і життя своє віддати.
Хтось вміє говорить,
Хтось трепетно мовчать,
А коли скаже: все не так, не на догоду,
Бо не вгада ніяк
Для кадру і промов
Яку слова собі поставили погоду.
Лише через роки
Полова наче дим
Зі слів по світу розлетиться за вітрами...
У сивій тишині
Захочеться душі
Мовчання щирого, що гоїть усі рани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763621
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 05.12.2017
***
Заховала промахи зима,
Сніжно-білу постелила скатертину.
Ось вже й дочекались ми Різдва,
І колядки під Зорю у небо линуть.
І радіє снігу дітвора,
Їм печаль мою сьогодні не збагнути;
- Нам же, тих, хто край наш захища,
Не дай Боже в суєті мирській забути.
Тож прошу Тебе, Святе Дитя,
Подаруй Вкраїні - миру, щастя, волі,
А зима хай снігом заміта,
Навіть пам’ять про лихі часи недолі. 06.01.15
***
Справи облиш, вечір цей не для справ,
В небі вечірньому Зірка зійшла.
Кожен промінчик торкається серця,
І понад Світом *Осанна* несеться.
У Назареті, вже дві тисячі літ, як
Хлопчик маленький родився на світ.
Ангели Божі співали про чудо
І пастухи ті дива не забудуть,
Бо у печері-кошарі на сіні
Місце єдине знайшлось для Мессії.
І спеленавши, поклавши у ясла,
Діва Марія - Зіронька Ясна,
- *Люляй, дитятко*, схилившись співала,
Долю щасливу для Сина благала...
*Христос родився,
Бог воплотився,
Ангели співають,
Царіє вітають...* 07.01. 2015
* * *
Прихилилось Небо до Землі...
Щастя нам кують небесні ковалі,
У Різдвяну ніч, щоб кожний з нас отримав
Пару білих крил, які напнуться за плечима,
Мов вітрила чудо-кораблів,
Небо прихиливши до Землі... 06.01.2014
[b]Різдвяна саґа…[/b]
́́Прозора тиша полонила сад...
Лягла на віття срібними льодами..
Оповила Дитятко на руках у Мами...
Налаштувала на мінорний лад
Хори дзвіночків з диво-голосами,
Щоби рознесли Вість по всій землі
[b]- Христос родився![/b] - порадійте з нами...
Янгелики в перинку білий пух
Набили, щоб було Йому тепліше,
І вітер люлечку легесенько колише...
Ще спить Дитя...
Ще не розвиднілось на світ...
Ще тиша бродить білими снігами...
Та вже Зоря, із диво-амальгами,
Розли́ла невечірнє сяйво над полями,
На радість вам.
Поколядуйте Господу із нами. 05.01.2014
***
Різдвяна ніч.
Зоря зійшла на небо.
Під нею, в ясельцях, Дитя сповите. 07.01.2013
***
Серце, мов дзвін,
Радість прийшла,
В небі вечірньому зірка зійшла.
Сяйво навкруг,
Все стихло й чекає, -
В убогій стаєнці Марія рождає,
Нашу надію і
Наше спасіння.
Двері до раю, в життя воскресіння. 07.01.2012
***
Серце палає від полиску свіч.
Тиха радість вирує в Різдвяну ніч.
[b]Христос народився![/b]
Ангельські хори - [b]*Славімо Його*,[/b]
Співають нам з гори. 06.01.2011
***
Різдвяна зірка
у небі з'явилась.
Маленьке Дитятко
в печері вродилось.
Ми з вами це диво
з дитинства знаєм.
[b]*Христос народився,* [/b]-
зі Святом вітаєм. 07.01.2010
***
Ще зовсім трішки
і народиться Христос.
І зірка засія над Вифлиємом.
Вам скаже, незначимий хтось,
що це неправда,
неможливо це під небом.
Не вірте.
Серце ваше відчиніть
назустріч Божій благодаті.
Любіть, любіть,
надійтесь і любіть,
На повну силу, на яку ви здатні.
Він недаремно двері неба
відчинив
І серце ваше
недаремно відчинилось,
Щоб у одну незриму мить -
[b]* Христос рождається*,[/b]
Над світом прокотилось. Святвечір. 2009
***
Ангел Божий
най прийде до вас
У вечірній,
у Різдвяний час.
Хай бажання ваші
візьме й понесе
До Господніх ніжок,
най усе,
Що в молитвах ваших
так бринить,
Виповниться в тую ж
саму мить.
Хай Господь дає вам
більше сил.
Довгих літ вам
і щасливих зим. 06.01.2008
***
Попросіть у Господа,
Щось значиме дуже...
Серце ваше хай до ближніх
Буде не байдуже...
Зглянеться Господь,
Побачивши таємне...
І прохання ваше буде недаремне. Святвечір. 2007
***
Бажаю в Різдво - любові і віри
(по суті ми з вами в душі маловіри).
Бажаю добра, здоров'я, достатку
(хоч наше життя задає нам загадки).
Бажаю вам миру у серці і в домі.
Не вірте в погане, вірте Богу одному. 07.01.2006.
***
Сутінки в кімнаті,
Попід образами ходять світлі тіні.
Полум'я лампадки.
Пироги на сіні.
І кутя смачненька в полив'янім горщику.
Зірочка різдвяна у сріблястім дощику.
За столом зібралась вся моя родина
І нині живуща й та, що в світлих тінях.
Тихії молитви і щирі колядки,
І тріпоче полум'я старої лампадки,
Розганяє сутінки.
Радість в душу лине.
У Різдво повита Україна нині. Святвечір. 2005
***
Янгелики в крильця білі
загорнули диво.
Невечірня зоря ясна
світ заполонила.
У кошарі, серед тварі,
дитятко вродилось.
Бог Предвічний з милосердя
дарував нам Сина. 07.01.2004
***
Хай ангел торкнеться вас ніжно крилом,
І серце зігріє Різдвяним теплом,
Хай щастя дарує маленький Ісус,
В житті щоб не було горя й спокус.
Душа хай співає окрилена вірою,
Добро вам воздасться великою мірою.
Найліпше бажайте сьогодні людям
І ва́ших бажань Господь не забуде. 06.01.2003
***
Зіронька вечірня небо запалила.
Діва Марія Дитятко вродила.
На сіні пахучім в печері-стайні,
А з неба Ангелики співали [b]*Осанна*[/b].
Малі пастушки зібрались докупки -
Там Бог народився. Біла голубка,
Крила над Ним,мов шатро розпростерла,
Небо прихилила, сіяє печера. Святвечір.2002
***
Святвечір. Зоря палає.
В саду, у печері Марія рождає,
Бо в цілому світі для Неї й Дитини,
Немає оселі, немає хатини.
А ви відчиніть своє серце сьогодні,
Відкиньте зневіру, думи холодні,
Затепліть у серці маленьку лампадку,
Малому Ісусику буде там хатка.
Зоря невечірня осяє світлицю,
Різдвяною радістю сповняться лиця. Передвечір Різдва 2001
***
З Різдвом святим тебе вітаю,
мій рідний український краю.
Від гір карпатських і до буйних
чорноморських хвиль.
хай буде мир тобі
і хліб. і сіль,
і все, чим український дім багатий,
хай буде щастя в кожній хаті.
І хай ростуть здоровими сини,
щоб не було злиго́днів і війни,
і щоб не плакала ні жодна мати.
Хай буде радості багато.
Різдва щасливого бажаю, тобі,
мій любий український краю.
Над кручами Славути й на Волині,
в степах таврійських,
й там, де води моря сині,
в горах Карпат і у полтавській хаті,
хай береже нас Бог і Бажа Мати. 07.01.2000
Кожен рік, на Святвечір, я пишу віншування
і розсилаю їх СМС-ками друзям і знайомим,
маю надію і вам вони теж сподобаються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409134
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 05.12.2017
Останній видих осені… Бувай,
Руда, парчевопишна, кароока!
Вже сивиною вкрилася трава,
Холодна гладь дзвенить, така висока.
О, ця межа між сірістю садів
І снігопаду пудрою легкою,
Коли згасають кола на воді,
І світ пірнає в по́ру супокою…
Щоб перейти у ще одну весну,
Прийнявши сон зимовий, як турботу.
Отак і ти, пізнавши глибину,
Мудрішою стаєш бодай на йоту.
На тлі цієї величі й краси,
Де зорі в душу сіються, мов зерна,
Де чуються космічні голоси,
Стаєш така всесильна і… мізерна.
І з першим снігом віриш у дива,
Відкинувши турбот буденних втому,
Бо кожен рік з наближенням Різдва
Ти відкриваєш світ цей по-новому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763090
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017
Листопадові сюрпризи Зима його підхопила,
об"явили уже кризу... підняла на свої крила,
Не діждалися кінця, усе холодом скувала,
загубили промінця... а тепло десь заховала...
Листопад дуже надувся,
що вже й сили він позбувся,
все полив щедро дощем,
й заховався під кущем...
Та зима не розгубилась, Листопад же враз зігнувся
лиш сердито покривилась, і на зиму він надувся,
придавила все морозом, блиснув сонячним теплом,
зимним вже своїм прогнозом... та й сховався за бугром...
А зима цього й чекала,
крила владно розкривала,
покривала все морозом,
стало холодно й під носом...
І змагання з листопадом, Листопад же розгубився,
вона виграла з запалом, ще й сльозами знову вмився...
хоч на день, чи то на два,- Все зима пустила в хід,
обігнать і час змогла... от і вийшов гололід...
Листопадова ця криза
і мене, і всіх зморила...
Підкоряємось зимі,
хоч-не-хоч,не кажем - ні!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762968
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 30.11.2017
[youtube]https://youtu.be/w-lMQ9AMHNQ[/youtube]
Сумую, радію, борюсь і страждаю -
Ти разом зі мною, ти поруч, я знаю…
Моє візьми, а все своє віддай мені…
Гучні обіцянки та райдужні сни -
Шкода, що не завжди здійсняться вони…
Мммм, Та нам обом одне життя пройти дано.
Ти краща за все, радість ти мені несеш,
Ти серед всіх єдина й одна,
Одна, та саме в мене ти є...
Кохання в серцях нас зігріє і спасе,
Разом до кінця! Інакше… навіщо це все?
Зі мною твій голос і виблиск очей,
Без тебе і час так повільно тече,
Та згадаю обійми твої й сам немов обіймаю тебе…
Ти краща за все, радість ти мені несеш,
Ти серед всіх єдина й одна,
Одна, та саме в мене ти є...
Кохання в серцях нас зігріє і спасе,
Разом до кінця! Інакше… навіщо це все?
Я забуваюсь, я втрачаю контроль,
Але мені таким ти бути дозволь
І грати я довічно ладен ту роль,
Коли ти кажеш: «Мій герой»!
Ти краща за все, щастя ти мені несеш,
Ти серед всіх єдина й одна,
Одна, та саме в мене ти є...
Кохання в серцях нас зігріє і спасе,
Разом до кінця! Інакше… навіщо це все?
Найкраща, і все!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=cGT33bjxMzo[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IpnVhwCER9c[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1r_cSf1hluw[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762860
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 29.11.2017
[youtube]https://youtu.be/gIqIKgGBYJI[/youtube]
Саня уночі клав асфальт,
Щоб купити байк
І помогти відтак батькам, все сам…
Яна після пари удень, чергувати йде -
І сну нема її очам, вона
каже: «Най так важко сьогодні нам,
Все що буде треба, я для тебе віддам,
Тримайсь, коханий, заради нас обох…
Пройдемо це вдвох!»
О – у тебе я є,
О-О – ми все здолаєм!
Пам'ятай про нашу мрію,
О-О – ми все зумієм!
Сані видається біда -
У пригоду встряг, розбив ущент свій байк новий...
Та хоч сам живий…
Яна у лікарні жде, щоб одужав він,
і знов вона не спить ночей, їй так пече...
І чує стиха: «Важко сьогодні нам,
Все що буде треба, я для тебе віддам,
Тримайсь, кохано, заради нас обох…
Пройдемо це вдвох!»
О – у тебе я є,
О-О – ми все здолаєм!
Пам'ятай про нашу мрію,
О-О – ми все зумієм!
Вдвох ми все зумієм…
...Не раз чекає стрімкий зворот,
Боротись готуйсь, щоб сягнути висот!
О – у тебе я є,
О-О – ми все здолаєм!
Пам'ятай про нашу мрію,
О-О – ми все зумієм!
О – у тебе я є,
О-О – ми все здолаєм!
Пам'ятай про нашу мрію,
О-О – ми все зумієм!
О – у тебе я є,
О-О – ми все здолаєм!
Пам'ятай про нашу мрію,
О-О – ми все зумієм!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lDK9QqIzhwk[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=e-OPwNVFkq4[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762856
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 29.11.2017
Імпреза осені пройшла магічно.
Скасовує дні раритетні холод.
А серцю не збагнути цю логічність,
Бентежить знов любові ніжний солод.
Хоч досягнули крилами верхів*я,
Зима сувора прагне поцілунку.
На відстані морозить марнослів*я,
Гіркому відчаю знайти б рятунок.
Ти пахнеш смутком, болем вільним впертим,
Торкнись моїх думок, в них сонця сила,
І ні до чого тут жіночі жертви,
Коли душа по-справжньому любила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762488
дата надходження 27.11.2017
дата закладки 27.11.2017
І ніби диво
(як для кого!)-зустріти
коня на селі.
* * *
Втомилась мати,
і прилягла на диван.
Якби не внучка...
* * *
Прогнав хмарини
вітер - сонце тут як тут:
так засміялось!
* * *
А пізні ранки
гублять краплиночки сліз
на сухій стерні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761221
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 26.11.2017
***
Розквітла слива біля храму.
Легка гроза пройшла
Залишивши веселки браму.
***
Наче метеликів рій,
Вітер несе пелюстки над рікою.
Білої сливи пора закінчилась цвітіння.
***
Рожеві келихи духмяного напою,
Дарує кущ магнолії малої.
Голубить погляд, тішить душу цвітом.
***
У прозорій воді озерця голубого
Срібна рибка пливе,
Наче місяць у хмарах.
***
На кінчик вудочки
Зелена бабка причепилась.
Боюсь злякати, дихання спинила.
***
Спокійний вітерець
Колише очерет високий.
Припнутий до кілочка човен спочиває мирно.
***
Між комишами
Курочка сіренька сновигає,
Її тоненькі ніжки топчуть ненюфари.
***
Через пороги човник переплив
Не побоявшись чорторию.
Старий рибак додому брів квапливо.
***
Тривкий солодкий дух
Тече землею кволо,
Розквітла у саду вечірня матіола.
***
В'юнок малий
Забравсь на пліт:
Поглянь но світ в якому я убранні.
***
Мальви гожі
Перехилились через тин;
В дворі сусіднім мак розцвів.
***
Пахуча конюшина
Вкрила лу́ки;
На Спаса дзбани будуть повні меду.
***
Куріпка маленька
В жита заховалась від спеки.
Сонця коло гаряче ще високо в небі стоїть.
***
Сиджу під небом,
Хмари носить вітер.
Чекаю, може дощ проллється літній.
***
Літній зорепад.
Над ставком зелені верби
Віттям шелестять.
***
Засмаглі чорнобривці на межі.
Осінь надійшла,
Вони ж стоять, мов пави.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421827
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 25.11.2017
Не бійся нічого, я проти
Страхів твоїх, бід і жахіть
Із ніжності плетиво...цить! -
Змережу, - цілунками дотик.
Не змерзнеш, укрийся й засни
В обіймах не літа, - весни.
Не бійся, поламані весла
Уже не потрібні, - лети,
На плесо поглянь з висоти, -
Цвіт яблуні хвиля принесла.
Злетівши, до сонця торкнись, -
Розхитуй реальності вісь.
Не бійся останню скоринку
Віддати, - хай з"їсть, - жебраку.
Надію, - примару тремку,
З собою візьми у хустинку,
Любові в долоньку візьми,
Хоч віру і кропиш слізьми.
Без них і кохання світи
Безсилі, - то наші щити.
Не бійся, бери і лети.
15.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760962
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 18.11.2017
В золоті гаю
Вишукані топази
Листочків в’яза.
***
Шпінель коштовний
В кучерях золотавих –
Дарунок в’яза.
***
В золоті коси
Заколює діброва
Смарагд червоний
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760844
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 18.11.2017
справжня віра знаходиться в темряві
не в світлі
не в блиску
не на поверхні
а на глибині
до неї треба глибоко пірнути
на поверхні завжди мало правди
віра в себе геть така сама
доки ми не заглибимося в середину себе
доки не викопаємо завали каміння
доки не змусимо себе стати дітьми
доки не захочеться бути собою
ніким іншим
лишень собою
бути тою людиною
котра стане вам найкращим другом
тим голосом в темряві
котрий вестиме наче за руку
ви вчитиметеся заново ходити
станете тим світлом
що відбиватиметься іскрами в посмішках інших
сонце світитиме всередині...
20.07.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759901
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017
Ми залишали виснажений форт.
Туман зимовий був тоді не з нами,
Димів уже не наш аеропорт,
Оскалений бетонними стовпами.
Мовчали амбразури, вже без нас,
І вперше відступаючи без бою,
Не програний, а витриманий час
Ми в ДАПі залишали за собою.
Ми знали - ще не мертвими були
Від вибуху поховані в бетоні,
І правила підтверджені пройшли -
Нема в війні з Росією законів.
Не скаже - боягузи - нам стратег
І докору не кине нам у спину.
Розбиті, ми відходили, зате
В поразці зберігали Україну.
Вже строк минав відведений якраз
Для їхньої безкарності і слави.
За двісті сорок днів вже піднялась
На їхню смерть народжена держава.
І там, де нагрівалися стволи,
За кроки від затаєної міни,
На сірі стіни надписи лягли -
Автографи всієї України.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759827
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017
Вихвалявся красень-лин,
Що у річці він один
Найспритніший від усіх.
І у щуки пирснув сміх.
Розказала згодом раку,
Що впіймала небораку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759563
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 09.11.2017
В човні листочка
Гойдається краплинка.
Хай світ підожде.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759317
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 09.11.2017
[youtube]https://youtu.be/UWJBZHbjVTQ[/youtube]
Юнак у світ прийшов,
І на його біду
З ним зрада, біль і кров
Ведуть зловісну гру!
За років довгий плин
Уїлося тавро -
Ідей у ньому тлін
І непокори зов… і знов …і знов…
Поклявся що ніхто
Ніколи і ніде
У нього волю вже не відбере…
Біль і щем,
Сум і зло
Не виказував давно;
Не змогти,
Не знайти,
І не взнать, що буде з тим…
Біль і щем,
Сум і зло,
Не виказував давно;
Сам не свій,
Не проси -
Не знайдеш прощення ти!
Для них своє життя
Позбавив власних рис,
Прийняв чужий закон -
І лиш сповзає вниз!
Життя його усе
Спливло у боротьбі,
Лиш втома настає,
Але перемогти… вже поклик щез -
Старий волів тепер
У розпачі піти…
У старці легко тім мене знайти...
Біль і щем,
Сум і зло,
Не виказував давно ;
Не змогти,
Не знайти,
І не взнать, що буде з тим…
Біль і щем,
Сум і зло,
Не виказував давно;
Сам не свій,
Не проси -
Не знайдеш прощення ти!
Біль і щем,
Сум і зло,
Не виказував давно;
Не змогти,
Не знайти,
І не взнать, що буде з тим…
Біль і щем,
Сум і зло,
Не виказував давно;
Сам не свій,
Не проси -
Не знайдеш прощення ти
И-оуо
Сам не свій,
Не проси -
Не знайдеш прощення ти-и-оуо
Клеймо візьми -
Я віддаю!
Не знайдеш прощення ти-у-оуу
Сам не свій,
Не проси -
Не знайдеш прощення ти-и-оуо
Клеймо візьми - ,
Я віддаю!
Не знайдеш прощення ти-у-оуу
Сам не свій,
Не проси -
Не знайдеш прощення ти-и-оуо.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ckom3gf57Yw[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=cDVMNxyoFUo[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758906
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 09.11.2017
Мало... Тебе все мало.
Пити і не напитись.
Те, що в мені дрімало,
Прагнуло пробудитись
Дотиком полум'яним,
Поглядом чародія,
Подихом ніжно-пряним,
Шепотом звабним змія...
Я ж тебе, сонце, стріла
Не у лісах дрімучих.
Серце в ту мить зігріла
Посмішка вуст жагучих.
Звідки ми' було знати,
Що полюблю мольфара?
Суміш цикути й м'яти -
Це і спасіння, й кара.
Я ж була наче квітка, -
Тихо росла у полі.
Тільки просила зрідка
Щось неземного в долі.
Ти ж окропив пелюстки
Слів чарівних росою.
Вирвалась я із пустки,
Й стала тобі лозою.
В'юся... Довкола в'юся,
Ніби твоя, та дика.
Вірю. Люблю.Молюся.
Поруч. Завжди. Столика.
Часом стають мов рідні
Різних світів блукальці,
Коли під відблиск срібний
Схрестяться ніжно пальці...
14.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759324
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 09.11.2017
А голова моя пуста
Который день,
Живу без черта и Христа,
Я, словно, тень,
Кругом людей круговорот,
Бушует жизнь,
Я в ожидании... вот-вот...,
Но ветра свист
В моем пустующем миру,
Где я одна,
Меня встречает поутру
Лишь тишина...
А жизни хочется такой,
Чтоб каждый миг
Лететь! Пылать! Вслед за звездой,
Срываясь в крик!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759211
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 08.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2017
[b]
Усталого солнца
Осеннего
Хитрая уловка
Расцвела
Присыпанная снегом
Любви цветка
Позднего
[color="#ffaa00"]Жёлтая
головка[/color]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759168
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 07.11.2017
*** если свет, который в тебе, - тьма, то какова же тьма???
Во мне столько света, что он превращается в тьму,
что лодок скелеты елозят густую сурьму,
что с синей, как сливы, монетной своей чешуей,
озерные вилы буравят ночной водоем,
буравят, как стрелы, летящие в спины врагов,
как пола напевы, предзвучия чьих-то шагов.
Во мне столько мира, что я превращаюсь в войну,
в пластинки винила, в большую-большую блесну,
что ГРАД засыпает родные мои города,
и стены стенают, и нету дороги туда.
Спешат погорелки сквозь проклятый ветер и дым,
в огнях перестрелки тоскует опять Ноеминь.
Во мне столько воли, что я превращаюсь в тюрьму,
что волки по полю бегут в золотую страну.
Во мне столько жизни, что мне предназначена смерть.
Что мне, как Отчизне, за будущность снова гореть.
И свет мой есть равен (и я отключаю страну)
Иссушеным травам, степному грудному огню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759099
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 07.11.2017
Не бывает - никем не любимых...
Не рождает Господь и таких,
Кто хоть раз не любил - ощутимо,
В глубине своих троп потайных.
Любят нас, любим мы... В этом мире
Даже самый отпетый подлец,
Пропивающий душу в трактире,
Для кого-то - и муж, и отец...
Проститутка - продажная девка,
Для кого-то - бесценная дочь.
Хоть и смотрят "чистюли", с издевкой,
И бегут от продажности прочь.
И бомжа, в одеяньи зловонном,
Не родившимся грязным бомжом,
Любит Бог... В этом мире огромном
Любят - громко, и любят... молчком...
И того, кто на земли чужие,
С автоматом, идёт убивать:
Крестят - матери руки худые...
Молит Бога о нём его мать...
Отчего же так много пороков
В этом мире? Любовь ведь... жива?..
Наши души - и злы, и жестоки?..
Добродетель - химера, слова?
Неужели любовь постарела
И не значит уже... ничего?..
А ведь Свет называется - белым.
Или был таковым... лишь пролог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759132
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 07.11.2017
1. Голі поля,мокра земля,
Дощ поливає, коли це буває?
2. Огляда суворо скоса,-
Степ, ліс, села і міста,
Розпустила сиві коси,
А їх вітер запліта.
3. Як зростав - у землю ліз,
Хто дістав - утерсь від сліз.
4. На полі я був синенький,
Край води я був біленький,
Кудись задивився,
В човнику опинився,
В човнику швиденькім,
Під ножиком гостреньким.
5. У вінку зеленолистім,
У червоному намисті,
Видивляється у воду
На свою чудову вроду.
6. Сидить дід над водою
З червоною бородою,
Хто йде - не мине,
За борідку ущипне.
7. На дереві гойдається,
Жупан колючий має,
Він літом одягається,
А восени скидає.
8. Ноги на морозі,
Кишки на дорозі,
Голова на весіллі,
А бува і зілля.
9. Стоїть дід над водою,
І хитає сивою бородою.
10. Діжа на діжі,
Зверху маяк,
Ніхто не відгада
Зроду ніяк.
Відгадки: 1. Восени. 2.Осінь. 3.Хрін. 4. Льон. 5,6. Калина
7.Каштан. 8.Хміль. 9,10. Очерет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758771
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 04.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.11.2017
Как ни странно, был хороший
маленький Дракоша Гоша.
Он огонь не изрыгал
и детишек не пугал.
Те детишки все, драконы,
все от огненной короны;
Фафнер был их предок, и,
были все они свои...
Только Гоша был хороший,
хоть иными был он брошен:
Он читал литературу
и качал мускулатуру,
потому как силы ум
так искал гирлянды дум;
думы те все о прекрасном,
для дракона что опасно!
Гоша так любил цветы
и еще любил мечты.
А мораль, что и дракон
может добрым быть как слон!
2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758689
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 04.11.2017
Самый мой человек,
Мир завалил снег.
Смотришь из высока –
Все вокруг облака.
Можешь упасть в него,
Выжатый из желёз
Неба ли, ли земли, -
Тенью ли, шпагой ли…
Можешь глотать его,
Вкус у него сливо-
Вый-ди из дому и
В белом снегу замри.
Пусть твоя кровь, как ррртуть!
Падай в его батут,
В мире чужих вещей
Снег на земле ничей.
Помнишь Экзюпери?
Если ничье – бери…
Если прижал к груди –
То до конца люби…
Самый мой человек,
Все на земле – снег…
Зима, 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340533
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 01.11.2017
[img]https://thoughtcatalog.files.wordpress.com/2015/12/shutterstock_92746561.jpg[/img]
Люди мають
на плечах глобуси,
в капілярах -
нуртує маршрут.
Мені віриться -
є автобуси,
що до них
без запізнень прийдуть.
І у вікна
їм зазиратиме
світло айвове
із ліхтарів,
і осінніми ароматами
зустрічатимуть
з рідних дахів -
листопадовий німб
на комині,
паперівка
із теплих кишень...
Щоб до трепету,
до оскомини
повертатися
ще і ще...
Певно, люди
із джіпіесами
визначають
найкраще маршрут,
але СЕРЦЕ
поза прогресами
вкаже місце,
де люблять і ждуть...
[img]https://img3.stockfresh.com/files/n/nejron/m/50/4335550_stock-photo-writing-accessories-bunch-of-old-keys-and-book-on-a-vintage-paper-over-wooden-background.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758049
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 31.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2017
Запалює вечір вогні золоті
І берег далекий синіє.
Неоновим сяйвом на тихій воді
Горить, відбиваючись, Київ.
Над сивим Хрещатиком лайнер летить,
В сіріючих хмарах зникає.
Ще місто вечірнє в турботах шумить,
Постукує дзвінко трамваєм.
А поряд, на плесі стихають вітри,
Гудуть лиш буксири у дії.
Ти з древніх хатинок зберіг на Дніпрі,
Ім'я своїх прадідів - Київ.
Ти перший, хто проти хозар-ворогів
Здійнявся валами крутими.
І першим на сході поганських богів
Топив у Дніпрі Володимир.
Тягнулися куполи в небо твої,
Світились добром в позолоті,
Коли ще булатом дзвеніли бої
З азійським сусідом навпроти.
Ти вільний від диких і грізних колись
Нащадків ординського іга.
Ти знову в ряду європейських столиць -
Славутичем зламана крига.
Над руслом могутнім, де повз льодохід,
Біліють каштани з обривів.
І цвіт на бруківку скидаючи з віт,
Вогнями виблискує Київ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757848
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017
Так гостро пахне мокрим листопадом,
Сталевим небом, залишками сну.
Пернаті розкричалися надсадно,
Ранкове добираючи меню.
Безлистя. На деревах та у пошті.
Із того сумно трішечки мені.
Минув період легковажних тостів,
Не віднайшлося істин у вині.
Смакую каву з пінкою зі спецій.
Ловлю очима вкрадливу імлу,
Зганяю мух набридливих інерцій,
Що мають часто владу чималу.
У денній стрічці між подій – картини.
Надихаюся фарбами зрання.
І з легкістю, неначебто дитина,
Пущу з-під вій лукаве бісеня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757852
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017
«... Кличуть збір барабани колишніх образ
Безсилих проклять, що розчавлені в прах
Кличуть збір барабани в умах...»
(Еміль Верхарн)
Місто старих образ – босоногих жебрачок,
Місто лункої бруківки, черевиків, чобіт і туфель,
Місто в якому кожен провулок звучить барабаном:
Місто старих образ – божевільних прочан.
Місто, яке ніколи не мало дерев і парків,
Місто, в якому замість трамваїв горожани
Каталися на барикадах – зайцями, зайцями, зайцями,
Місто старих образ – фанатичних монашок.
Місто, яке очікує. Місто, яке завмерло.
Місто, в якому коти ховаються в комірчини,
Місто, в яке злітаються круки й граки:
Місто старих образ – цитат, що стали людьми.
Місто, в якому холодний вітер не згасить
Серця, що горять полум’ям слів,
Місто, в якому листопад несе облігації листя,
Місто старих образ – проповідників сивих.
Місто, де я заблукав. Місто, де від негоди
Рятує мене чорний плащ – одяг ченця й чорнокнижника,
Місто злих і колючих дощів, місто листопада:
Місто старих образ – інсургентів, яким втрачати нічого.
Місто, в яке не приходить весна – тільки осінь,
Місто, в якому зачинені всі крамниці шовкових сорочок,
Місто, яке збудував Томас – місто тривожної музики:
Місто старих образ – важких крапель очікування.
Місто, де темний готичний собор сліпим жебраком
Співає тужливу пісню про те, що ніхто не забуде,
Місто, де майстри гострять інструменти і лагодять годинники,
Місто старих образ – двірників судного дня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757833
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017
***
Опаде біль на біле полотнище,
зів'яне цвіль на темнім рукаві.
На вухо вітер істину просвище,
котру знайшов недавно у рові.
І бура хмара викашляє сльози,
і хворе небо врешті-решт засне.
А в серці знову й знову передози
і щось до зойку прикро гальмівне.
Хтось править ревно вже заупокійну
за першим пір'ям, куриться з вікна.
Душа кляне триклято-кляті війни,
кляне навзаєм все довкруж війна.
Кляне відрадно вени всі недуга
і зазирає поглядом пітьми.
Ні, не знайдеш на попелищі друга,
де бродить осінь з голими грудьми.
На простирадла білі впаде відчай,
а зверху бризне болем чорноти.
Але ніщо, ніщо отут не вічне
під вічно хворим небом самоти...
28.10.17 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757714
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017
Увы, ты не скульптор, не Бог, чтоб судьбу, будто статую,
Слепить. Не напишешь сценарий. Не тот сценарист...
Утюжь - не утюжь - всё равно остаётся помятою,
Хоть гладко чужую играет на сцене артист.
Коль плохо тебе - ты вином, на какое-то времечко,
Поможешь себе, "подлечив" на душе дискомфорт.
Но жизнь, продолжаясь, наносит удары по темечку...
И чувство такое, как будто бы терпишь... аборт.
Как будто бы знахарь какой, без наркоза, лицензии,
Нутро ковыряет и шепчет злорадно: терпи...
И ты не предъявишь ему никакие претензии.
Ты пойман, как зверь. Ты как будто сидишь на цепи.
О, Господи, Боже, откуда взять сил, для терпения?!
Болит ведь не тело! Страдает от боли... душа...
Оправдана ль глупость такая в судьбе - как смирение,
Когда ты живёшь и не можешь свободно дышать?..
Ведь люди так мало способны судьбу изменять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757677
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017
Люблю тебя очень! На каждой странице
всё время мне хочется... долго писать,
как трепетно может мелодия литься,
какие... бывают вокруг чудеса,
что мир за окном - разноцветье и красок,
и нот хризантемных, он сочно-лучист -
от мысли, что выглядит, в точности, счастье,
как... ты. А особенно, если молчишь,
и смотришь так... ласково (я в это верю),
и думаешь так же, как я, лишь о нас.
И я не пытаюсь всё счастье измерить,
оно - это ты, всё, до вдоха, сполна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757479
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 28.10.2017
Здається мeні,
дeрeва знов зацвіли-
лиш тeпeр - листям.
І чому цe світ
здається таким гарним？
Можe, то любов？..
Сяйво у сeрці
робить красивим вeсь світ-
в будь-яку пору.
Одцвітe осінь,
і кандeлябри гілок
засяють білим.
То й що, що осінь,
І що, що прийдe зима-
аби з милeньким...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757473
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 27.10.2017
[youtube]https://youtu.be/bTLWOLwBqyk[/youtube]
І в розлуці ти так близька,
Все що в серці, тобі віддав,
Я відвертим з тобою став,
А там будь що буде.
Різні в долі дороги є,
Обираємо в них своє -
Почуття відкриваю моє…
А там будь що буде.
Я довіру знайшов твою,
І з тобою новим стаю,
Відкривайся новому вогню,
А там будь що буде.
Хай навіщують бїду,
Хай відомо їм давно-о -
Все одно!
І в розлуці ти так близька,
Все що в серці, тобі віддав,
Я відвертим з тобою став,
А там будь що буде.
Хай навіщують бїду,
Хай відомо їм давно-о -
Все одно!
Різні в долі дороги є,
Обираємо в них своє -
Почуття відкриваю моє…
А там будь що буде.
Я довіру знайшов твою,
І з тобою новим стаю,
Відкривайся новому вогню,
А там будь що буде!
Я не слухав тих людей,
Я цурався тих страстей,
Хай навіщують бїду,
Хай відомо їм давно-о -,
Все одно! Йеа!
І в розлуці ти так близька,
Все що в серці, тобі віддав,
Я відвертим з тобою став...
І буде як буде…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tAGnKpE4NCI[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ftE2zEsfvzY[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757453
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 27.10.2017
однажды некто сказал что за вырубку наказание кайло
вечность секунды где жизнь и смерть
лишь полюса одного дыхания
и сны как люди
так же плачут и благодарят
ощущая привкус тоски
или вспоминая как объятия чей-то язык
капающий тишиной
незримого здравствуй
человек исчезает там
где его не расстреливают в упор
развешивая в пустоте
снимки внутренней флоры
где болезнь порождает болезнь
и убийство рождает
убийство
такова ли плата за преступления
с примесью безоговорочной веры
где ангелы и демоны
лишь облики наших безотражений
и океаны мелеют
от поврежденного слуха
ракушки
посреди вечности
что всегда
входит без приглашения
и возвращается внезапно
из безветренных снов
и оглохших людей
из психушек дорог
и пустынь размытых дождями
все равно как
все равно чем
минуя время
чтобы перечеркнуть его
одним дыханием
в мире однолюбости
или многоликости
потому что нет от навсегда
лекарства
как нет лекарства от зимы
раз и навсегда
вдохнувшей твою бездомность
на перекрестке ливней
в безраздельности
снов и рек
слез и безверия
проклятий и объятий
капающих в
люблю тебя ненавижу тебя
люблю люблю
люблю
фон: Sombres Forêts – L'Éther
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757170
дата надходження 25.10.2017
дата закладки 27.10.2017
И для тебя, и для меня
Большое счастье - скрип пера…
Пьянящий - тишины глоток…
Простой, но нежный (нужный) слог…
В объятиях ночи и зари
Мне письма длинные пиши…
Но не клянись на той крови…
Не отвернуться от судьбы…
Душа с душою говорит…
Когда в ответ одна молчит…
То - обрывают провода,..
Наверно, льдистые снега…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757165
дата надходження 25.10.2017
дата закладки 27.10.2017
Тихий вечір йде до хати. Лю-лі! Лю-лі!
Буде діток присипляти. Лю-лі! Лю-лі!
Тихий вечір йде до хати.
Буде діток присипляти. Лю-лі!
Вийшов місяць ясночолий. Лю-лі! Лю-лі!
Засвітились в небі зорі. Лю-лі! Лю-лі!
Вийшов місяць ясночолий.
Засвітились в небі зорі. Лю-лі!
Будуть зірочки ясніти. Лю-лі! Лю-лі!
Гарно спати будуть діти.Лю-лі!Лю-лі!
Будуть зірочки ясніти.
Гарно спати будуть діти. Лю-лі!
Тихий вечір йде до хати. Лю-лі! Лю-лі!
Буде діток колихати. Лю-лі! Лю-лі!
Вечір буде колихати.
Будуть зірочки співати. Лю-лі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756193
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 20.10.2017
Захотіло спати сонечко,
Перейшло воно через полечко.
Через річку йшло по місточку
Та й заснуло в нашому гайочку.
Лю-лі! Лю-лі! Сонечко. Лю-лі!
Зайченятка в лісі поснули.
У гніздечку сплять пташенятка.
Засинають хлопчики й дівчатка.
Вранці встане наше сонечко.
З ним проснеться ліс наш і полечко.
Буде нам ясненько світити,
Щоб росли щасливими всі діти.
А тепер спить сонечко. Лю-лі!
Зайченятка в лісі поснули.
У гніздечку сплять пташенятка.
Засинають хлопчики й дівчатка.
Захотіло спати сонечко,
Перейшло воно через полечко.
Через річку йшло по місточку
Та й заснуло в нашому гайочку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756188
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 20.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.10.2017
Коли ж нарешті, закінчиться війна,
І в чому винна, моя Україна,
Певно за те, що хоче бути вільна,
Та це ж сказати, маячня суцільна.
А хто з людей, хоче жити під гнітом?
Щоб керував, той шизофренік світом,
Та він своє,тільки життя цінує,
На жаль, народ, не сприймає, не чує.
Четвертий рік, Луганськ, Донбас ридає,
Все у вогні, земля й небо безкрає,
Біль і страждання. Давно чорні хустини,
Спіткало горе, не бачить дитини.
Сини злетіли, клином журавлиним,
Змогли дать відсіч, ворогам нікчемним,
Та скільки ж можна, зупинись, Іуда,
Благаю, Боже, зроби врешті чудо.
За що вмирають, ці діти безвинні?
Прошу війну, спини й дії злочинні!
Сміливі, юні, стоять на кордоні,
На жаль, посИвіли в декого скроні,
Та сини гідні усіх захистити,
Щоби скрізь мир настав й щасливо жити.
Я вірю буде, вільна Україна!
І залунає пісня солов`їна,
Про край чудовий, піднебесся світле,
Моя земля й життя, як цвіт розквітне!
А вам синочки, поклони до землі,
За спокій н7ині, що дарите мені,
Прошу шануйтеся і неньку любіть
Своє життя, я благаю, бережіть!
19.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756078
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 19.10.2017
Не сорняк и не батрачка...
Для тебя я - королева!
Но любви своей не прячу,
Как луга не прячут клевер...
Как луга не прячут клевер -
Ты не прячешь восхищенья...
И звучит во мне припевом:
Я - души твоей волненье...
Я - души твоей волненье,
Я, в руках твоих, - гитара...
И мои стихотворенья,
Для души твоей, - подарок...
Для души твоей - подарок
Этих чувств весенних звуки...
Не тая любви пожара,
Я твои целую руки...
Я твои целую руки,
Как река целует берег...
Не убьёт любовь разлука.
В расставание не верю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755098
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 13.10.2017
Картина - "Мягкие часы в момент первого взрыва",
Сальвадора Дали[*s*].
[i]Диптих написан в соавторстве с
[b]Ириной Левобережной,[/b] за что моя ей
искренняя благодарность.[/i]
А время - бег замедлило… Скажи
-
Когда оно идёт, чего-то стОит?
Часами будней я живу во лжи.
Краду минуты (Это – не святое!)
На спОлох не звонят колокола,
И никому до этого нет дела,
Что Столько Лет самой себе лгала…
Пружина натянулась до предела.
А мне в ответ: «Прости, и отпусти»
-Как отпустить?
«Легко. Такая малость…
Обманывая, душу не спасти»
-А если я в самой себе сломалась?
Здесь не спасёт ни правда, ни развод,
Одно во вред, другое – тоже горе…
Но – крутится по-новому ЗавОд,
Зубами Шестерёнки с Явью спорят,
Опять меня пытаются прижать.
Нет, больше я не в силах! Я взрываюсь!
Спасайтесь все, кто в силах убежать!
Свободна я. Не мучаюсь. Не каюсь.
Все цифры – в хлам. Стекло, запреты – в хлам!
Жар – изнутри – непрочный корпус плавит.
И, лавой растекаясь, пополам
Часы стекают (против всяких правил).
И вот – парю над бездною легко.
Мне – нипочем, что я сгорю от взрыва.
Свободна я! Пружина – далеко.
Гляжу в мгновенья жаркие – счастливо
*************
Мгновенья гладим жаркие ретиво -
Не против шерсти (нам уж чужд максимализм).
Из поцелуев, ни один наш мимо -
Не попадает, благодатной нивы...
И мягкий жар стекает патокою вниз.
*************
Все цифры - в хлам!..двенадцать, семь и девять...
(Счёт приблизительный - любовниц иль измен)
А впрочем-то, держались цифры еле...
Вот так пружины плавно все просели -
Часов супружества ("с тоскливым боем плен").
Скоропостижно (ведь ещё не осень -
Твоя, моя...) часы рассасывает персть;
Для них иной судьбы не просим...
(Ведь брак - часы, без славной цифры "восемь"!)
Бракован был тот брак!..имеем то, что есть.
"Спасение души"?..боюсь, условность.
"В себе поломка"?..повседневный, нынче, факт.
И крутишь ты завод - уж новый, словно
С Удачей пьяною играешь в лова...
Надеясь - в этот раз всё кончится не так.
А за моей спиною - тоже, время;
И маятников - сонм (они же - кандалы).
Измены -опыт- складывал все верно -
На плечи мне, усугубляя бремя...
Казалось уж, душа - безжизненней золы.
************
Свободна ты; прилаживаем стрелки...
(Свободна - от ярма объевшегося груш)
Судьба нам про любовь так пишет мелко!..
Наш Первый Взрыв... сбегает Счастья пенка...
В сердцА, проникновенья стрелок, не нарушь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754768
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Археологія без сумніву ще одна малопомітна сфера інтимного людського. Не часто вдається почути про неї в такому значенні. Першою постає у ряду асоціацій не надто цінна з погляду корисності наука, в якій у буквальному і переносному розумінні немає практично нічого, крім пилу. Що нам, сучасним, історія поколінь, які розчинилися в часі з тисячами своїх попередників?Приваблюють хіба що їхні скарби, але суто із комерційних мотивів.
Звичайно, все це тільки наша недалекозорість, адже археологія це завжди наближення до потаємного, до сакрального змісту наших свідомостей, який змінюючи форму залишається тим самим. Тут археологія стає значно ширшим поняттям, що стосується будь-яких досліджень глибинного, будь-яких шукань суті. Справжня археологія не викликає резонансу, не приносить слави, не змінює становище у суспільстві, не надає видимої вигоди, це справа щирого та непідробного інтересу. Проявом археології може бути висока поезія, провідниця під покрови чуттєвого, бажаюча дістатись до таємничих підвалин буття філософія, наш дилетантський самоаналіз, який бодай трішки відкриває двері до Олександрійської бібліотеки розуму, прагнення пізнавати близьких нам істот у всій їхній красі, суперечливості і вразливості.
Все це надто рідкісні речі в нашу епоху, коли навколо нас постійно снують тисячі сенсів, які не дозволяють нам довго зосереджуватись на чомусь одному, роблячи наш світогляд надто поверхневим, надаючи перевагу швидкоплинним враженням, заважаючи формуванню стійких душевних структур, змушуючи продовжувати марафон далі, за всихаючим потоком досягнень, без яких ми видаємось собі безвартісними. Ми перетворюємося на дементорів, які відчайдушно потребують радості, забираючи її у всього і всіх, але не наповнюючись ніколи, залишаючись ще пустішими, злішими і нещасно голодними. Натомість археологія звертає нас до початку, підносить із вирування хаосу маяки нашої індивідуальності, розсипає перед нами скарби, які не засліплюють, але укорінюють наші блукаючі серця. Археологія - вічне вертання до зелених вітрів дитинства, перебирання старих і простеньких бабусиних прикрас, тисячне зворушення всього єства при дотику коханої жінки, відчуття причетності до обертання колеса роду, це вічність, якої нам не вистачає.
Врешті археологія - це любов... Ар-хе-о... Чи не вчувається в цих складах шепіт древніх коханців, що безмежно захоплені самі собою? Чи може це магічні склади чаклунських формул, яких удостоєні знати обрані вищими силами?
Але я не відповім на ці запитання зараз, я ж-бо і пишу, затамовуючи подих і стишуючи слова. Але...але я тобі розкажу про них на вушко, бо ця археологія уже надто інтимна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751462
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 10.10.2017
Я той, хто нікого ніколи любити не вмів,
Замовкаю нарешті, щоби тебе послухати,
Як дивно чуже відчувати немовби своїм,
Сягать розуміння раніш недоступного.
Я не прийму усе, що писав Геродот,
За свою особисту серцеву історію,
Це було до початку ери твоєї, до...
Я тепер за тобою повторюю.
Я виходжу із серця свого кам`яниць,
Поки ще егоїзм не зробив їх пеклами,
До тлумачень своїх я так нестерпно звик,
Що прагну читати цю дійсність в твоєму перекладі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750333
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 10.10.2017
Є багато припущень куди вони зрештою йдуть,
Є багато надій, які все ж не применшують відчай...
Так і літо збере все тепло у наплічник - і в путь,
Відлетить цей старий і народиться новий місяць.
Є немало світів, в які можу я згодом піти,
Є чарівні світи, що обіцяні дітям у казці,
Та я прийду у той, де будете зі мною і ви,
Яких, очі заплющивши, знову я бачу виразно.
Часові завитки розгортаються в згини століть,
Не злічить траєкторій в безмежних полях варіантів,
В навігаторі серця мого точний курс прокладіть,
Щоби ритміка ваша зустрілась із моїм анданте.
Ну, а поки я тут, і ще літо нікуди не йде,
Сподіватися смію на тиху осінню милість,
Всі можливі майбутні існують водночас уже,
У якомусь із них це маленьке пророцтво здійснилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747129
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 10.10.2017
I focus on the pain
The only thing that's real
Johnny Cash "Hurt"
Невиправні, ми, невиправні,
Наші тіні стріляють нам в спину,
Але той, хто про нас це знає,
Нас ніколи самих не покине.
Заглядаючи в свої прірви,
Ми караємось власними вчинками,
Але той, хто назавжди вірний,
Любить нас і зовсім без причини.
В абсентивній спимо атмосфері,
Не бажаючи більш прокидатися,
Та є завжди відчинені двері,
І є той, що не стане сахатися.
Нас самотність випалює рано,
Розриваємось внутрішнім тиском,
І все ж він щосекунди з нами,
Дає силу, щоби відродитись.
Коли ми прокидаємось ніччю,
Бо приходять всі наші померлі,
За вікном він розстелює вічність
І свічада засвічує темні.
Він дозволить нам землю краяти,
Він допустить продовжувать битви,
Але вірить, що діти награються,
І навчаться колись любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744183
дата надходження 31.07.2017
дата закладки 10.10.2017
Втікай у дику усмішку смородини,
У райдугу дзвінку із комашиних крил,
Колись ти був всього цього володарем,
Допоки атому душі ніхто не розчепив.
Втікай, втікай до точки сингулярності,
Коли у враженні уміщувалось все,
Бо далі маківка пізнання розсипається
У розмаїття фактів неживе.
У плямі світла ти - це аномалія,
Не змінена прицілом глядача,
З нашарування соціальної безпам`яті
Виймаєш ти себе - бадьорий злет меча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744181
дата надходження 31.07.2017
дата закладки 10.10.2017
Просто дихайте, просто побудьте зі мною живими,
Сперечайтесь зі мною, тривожте, хвилюйте живіть,
Мої дивні, шалені, недосконалі й мінливі,
Ви триваєте, тож мій не має закінчення світ.
Я колись вимагав від вас, мабуть, всього забагато,
Наче ви вже надлюди, просвітлені, просто боги,
А тепер про єдине-одне я прошу: не вмирайте,
Усі інші недоліки з легкістю можна простить.
У вас більше життя - і у мене вже більше енергій,
Ваші подихи кисню легеням моїм додають.
Це любов проявляє закон досконалих симетрій,
Ви живете десь там - мою душу вкрива перламутр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742262
дата надходження 16.07.2017
дата закладки 10.10.2017
Дівчинко, я - це звичайний диявол,
Не Воланд премилий з поважним ціпком,
Стиснувши стегна і ребра удавом,
Роздягнену душу привласню цілком.
Я старомодно ще вірю у Бога,
А в пекло не вірю (хоч в ногу стріляй!),
Коли ти пройдеш ці туземні дороги,
Ти, мабуть, також розсмієшся, мала.
Важко кожного біса вважати за брата,
І в кожній можливості бачити гріх,
Ходи в ліжко, і поки ми будем кохатись,
Я, якщо хочеш, навчу тебе всіх.
Вип`ю тебе, бо чорт зна, що ще буде,
Та зажди: в тебе очі такі золоті,
Розплачусь на лоні твоїм, як Іуда,
І янголом стану... в наступнім житті.
Мов фотоспалах, місяць пролитий
Зайде до кімнати й здивується нам,
Що спимо, як опісля трьох ночей молитви,
Вдвох - просто люди - пресвітла пітьма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741261
дата надходження 09.07.2017
дата закладки 10.10.2017
Вона може усе і без тебе, і зовсім одна,
Прочитати шляхи, перейти заборонені ріки,
Сколихнути твердим своїм голосом стихлий майдан,
Не чекаючи сили і мудрості від чоловіка.
Їй не треба цього і визнання її божества,
Вона - матір родів, і живе,якщо вірити досвіду, всоте,
І якщо вже тремтить, то як спрагла стріли тятива,
Не зречеться вона ради тебе свойого польоту.
Зліва ледь заболить, коли вистрелить в ночі люпин,
Вона - м`якість світанку, водночас і звір ще,
Але ти, якщо можеш, її і таку все ж люби,
Вона може усе, а з тобою ще трішечки більше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736908
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 10.10.2017
God Is an Astronaut
Так непросто осмислити Бога,
Нам бракує пізнання для точності,
Як на мене, Він є для того,
Щоби ми не були самотніми.
Так, Йому не бракує натхнення,
Але також і Сотворителю
Після справ всіх його семиденних
З кимось хочеться поговорити.
Я люблю так цей стан невагомості,
Але й інше не менше бажане.
Ми окремо - лише випадковості,
Але разом немало важимо.
І якими б не були різними,
Ми потрібні одне для одного,
А якщо ти живеш на Місяці,
Нас з`єднати - це воля Господня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735176
дата надходження 26.05.2017
дата закладки 10.10.2017
Я вважав, що ця слабкість мине,
Та минали лиш ігри за грою,
Хоч тепер очевидно одне:
Я зовсім не годжуся в герої.
Я для ангела надто лихий,
Також демон мені недоступний,
Я їх грав, але хто я такий?
Щоб впізнатись і не забутись.
Криком скелі кришив та мовчав,
Дезертиром був з кожного строю,
Відтепер корогва* нічия,
В цьому *** гравця... поза грою.
*Корогва в значенні виду прапора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721586
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 09.10.2017
Нині повне кавове затемнення,
Місяць падає в млосний обморок,
А по шкірі розсипалось зернами
Ароматне шиття барокове.
А любов, наче крик трояндовий
Між сторінок на прах приречених,
Розриватися поміж главами
І вникати у кожне речення.
Кубки, джезви, години сповнити,
І розплавить мечі із гільзами,
Перевитись волоссям здвоєним,
Обійнятись серцями не біймося.
Перехресним потоком овіяні
Покривати рамена пелюстками,
Під дощами й отруйними стрілами
У гортанях ховати музику.
Щоб хоч раз сподобитись вищого,
І повторювать згодом по пам`яті,
Солов`ям на пісні залишити,
Щоб хоч в цьому ніколи не каятись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719472
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 09.10.2017
Здається, тілом гремлін володіє,
Руки до сонця піднести не в змозі,
Дієслова замінюють частіше дії,
Розчісують твоє сумне волосся.
Слова обмежують багатство лексикону,
Я мовлю те, що знаєш ти на дотик,
І часом це найбільша перепона,
Замало слів для виразу турботи.
Між нами множаться ці барикади тексту,
Слова, яким відбутись не вдалося,
Серед можливих варіацій пекла
Моє: не розчесать твого волосся.
Нездатність бути біля тебе ближче,
Завжди ці відстані від тіла і до слова,
Тебе так втомлює моє затишшя,
Я знаю це і до прощань готовий.
Слова нічого зрештою не значать,
Вся справа в інтонаціях, вимові,
Тобі потрібно йти за чимось кращим,
А я шукатиму синоніми любові
Гремлін - вигадана істота, яка виводить з ладу механізми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718035
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 09.10.2017
Лоскоче потилицю подих гарячий
І по хребцях хтось проводить пером,
Але повертаюсь - нікого не бачу,
Це так зі мною грається кров.
Це так зі мною грається розум,
Поки зі мною немає тебе,
Важко мені існувати у прозі,
До неіснуючих рима зове.
Кличе вона заціловувать шрами,
Постіль зім`яти, як свіжий папір,
Під час спокус мудрі йдуть у ашрами,
А я і не бог, а тоді, може, звір ?
Але скоріш я звичайна людина,
Трохи самотня, трохи сумна,
Тулиться мрія безбожно до спини,
Лиш повертаюсь - ховає стіна.
Кімнати порожні породжують мавок
Вони мене п`ють, наче добре вино,
Справжня, прийди та ізбав від лукавих,
А то ненароком я вийду в вікно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716039
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 09.10.2017
Темрява врешті лякає лиш там,
Де створюють люди власні кошмари,
Колише темрява світле дитя,
У нескінченності оберігає.
Згорнувшись у ній тихесенько сплять,
Прото-ідеї, нові словоформи,
Темрява, наче в чеканні театр,
В якому прем`єра - твоя неповторність.
Темряві личать коралі свічок,
Легкі аромати, вона романтична:
Легенька вуаль для глибинних думок,
Сукня у тон до плаща таємниці.
В добу швидкостей, неспокою, реклам,
Хтось гамірні обирає розваги,
Іншим, крім німбів електроламп,
Темряви треба для рівноваги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715769
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 09.10.2017
шляхи розходяться, та зберігаються зв'язки,
тому, мабуть, прощатися не варто,
бо в кожній точці зоряної карти
тебе відчую я, мене підхопиш ти
сама розлука утрачає справжність й сенс,
вона - ілюзія із відстані і часу,
а серце, уподібнившись пегасу,
куди завгодно дух перенесе
галактики стикаються і точитися війна
руйнівників і тих, що світ щодень цей творять,
а тільки віра творить з нас героїв,
нехай тебе убереже вона
ми знов розходимось, лежить безмірний шлях,
в святилищі душі для тебе вічне місце,
чекатиму від тебе добрих вісток,
а ти читай про мене по зірках
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713362
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 09.10.2017
Бувають дні: складеш покірно руки,
Нема ні слів, ні музики, ні сил,
В ці дні я внутрішню переживав розлуку,
Про допомогу я нікого не просив.
Я ладен був іти куди завгодно,
Замкнути дім та не знайти ключа.
Та вірив я: не втрачено ще всього,
Якщо не владна тінь, якщо живе свіча.
І голос видобуть не міг ніхто із мене,
Мовчання - то початок починань,
Та коли плечі розправляю піснею своєю,
Ніхто уже не змусить замовчать.
Нехай сьогодні днів лишивсь якийсь десяток,
І випав сніг, і тепла ледь душа,
Я всоте знов почну усе спочатку,
Якщо не владна тінь, якщо живе свіча.
Бывают дни, когда опустишь руки,
И нет ни слов, ни музыки, ни сил.
В такие дни я был с собой в разлуке
И никого помочь мне не просил.
И я хотел идти куда попало,
Закрыть свой дом и не найти ключа.
Но верил я - не все еще пропало,
Пока не меркнет свет, пока горит свеча.
И спеть меня никто не мог заставить,
Молчание - начало всех начал.
Но если плечи песней мне расправить -
Как трудно будет сделать так, чтоб я молчал.
И пусть сегодня дней осталось мало,
И выпал снег, и кровь не горяча.
Я в сотый раз опять начну сначала,
Пока не меркнет свет, пока горит свеча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711687
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 09.10.2017
Ти мене на світанку розбудиш,
Проведеш босоніж в хуртовину,
Ти ніколи мене не забудеш,
Ти ніколи мене не зустрінеш.
Оберігши тебе від застуди,
Я подумаю: "Боже Єдиний!
Я ніколи тебе не забуду,
Я ніколи тебе не зустріну"
За водою загати напнуті
Верфі галас і Біржі рутину,
Я ніколи уже не забуду,
Я ніколи уже не зустріну.
Не моргають, сльозяться відверто
Карі вишні на вітрі невпинно,
Повертатись - недобра прикмета,
Я ніколи тебе не зустріну.
Якщо вдруге на Землю прийдемо,
Як в Гафіза рядках старовинних,
Ми, напевно, вже не перетнемось,
Я ніколи тебе не зустріну.
Будуть зовсім уже мінімальні
Усі наші незгоди з тобою
В порівнянні з протистоянням
Нас, живих, з пустотою німою.
Безмістовні гойднуть височини
Кілька фраз, які звідси прибудуть:
"Я ніколи тебе не забуду,
Я ніколи тебе не зустріну"
Ты меня на рассвете разбудишь,
проводить необутая выйдешь.
Ты меня никогда не забудешь.
Ты меня никогда не увидишь.
Заслонивши тебя от простуды,
я подумаю: "Боже всевышний!
Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу".
Эту воду в мурашках запруды,
это Адмиралтейство и Биржу
я уже никогда не забуду
и уже никогда не увижу.
Не мигают, слезятся от ветра
безнадежные карие вишни.
Возвращаться — плохая примета.
Я тебя никогда не увижу.
Даже если на землю вернемся
мы вторично, согласно Гафизу,
мы, конечно, с тобой разминемся.
Я тебя никогда не увижу.
И окажется так минимальным
наше непониманье с тобою
перед будущим непониманьем
двух живых с пустотой неживою.
И качнется бессмысленной высью
пара фраз, залетевших отсюда:
"Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711682
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 09.10.2017
Ось наче й все, ні розпачу, ні муки,
За все я дякую, все добре, недарма,
Зимове небо стерло цятки круків,
Нема ненависті й любові теж нема.
Усе гаразд, і жити можна далі,
Хоч трішки збоїть серця механізм,
І гасне на столі мій пам'яті гербарій,
Мов жовтий реквієм загубленій весні.
Самотньо, холодно, ледь сумно і байдуже,
Хоч стане сил мені, щоб йти і затемна,
На вулиці моїй бракує зір в калюжах,
Прийде ще свято, але не Вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706727
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 09.10.2017
Давай обміняємось ранами,
Ця річ найінтимніша, звісно,
І навіть як легше не стане,
Утішимось спільними слізьми.
Бо заковані рухи латами,
І затягнуті душать корсети,
Так квартирки душі відкривати б,
Щоб не бракло повітря для лету.
Коли любимо, неосудні ми,
І готові без осуду слухати,
І усе, що за тілом невидиме,
Ми узяти готові на руки.
Бо коли ми відкрито-беззахисні,
Вже немає невинних і винних,
Відімкнуті останні засуви,
І вже щирість немає впину.
І знайшовши себе у іншому,
Його людськість, як свою, бачимо,
Не цураємось ран найбільших,
І за це нам усе пробачено.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703909
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 09.10.2017
Особистість людська - дуже точна й тендітна робота,
У ній кожна деталь має свою причину і сенс,
Круговерть коліщат реагує на зовнішній дотик,
І так легко пошкодить довіри тонесенький ген.
Коли хочеш любить, бережи і чужу ідентичність,
Не втручайся у те, що не можеш сповна зрозуміть,
Бо різке та надмірне наближення може і знищить
Оболонку душі та весь збурити вміст.
Коли хочеш давать, подаруй необмежену волю,
Не вертають в полон, але тільки у щедрості сад,
І відплатять тобі найщирішим визнанням любові,
Дасть торкнутись себе лиш незлякана путом краса.
Не чекай від людей те, що прагнеш для себе самого,
Бо у кожного є своє бачення, вибір та ціль,
Але будь тим вікном, що так вірно чекає з дороги,
Коли навіть веде за собою твій гість заметіль.
Бо любові байдуже до того, що вас розділяє,
Хто лиш рівно іде, хто звернув у неправильний бік,
Вона просто вкриває плащем із невидного сяйва,
Залишаючи кожного вірним самому собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700261
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 09.10.2017
Ця сезонна повільна ентропія
Обіцяє лиш зимний нуар,
Але твої тропічні дотики
Мою душу протерли від хмар.
Хай прикрилися вікна завісою:
Довга п'єса триває дощу,
Поруч музика полум'я тріскає,
Сонце ніжності дасть нам снагу.
Знаю я, ти б воліла замешкати
На планеті, де літо завжди,
Ну, а поки ласкавою стежкою
Зміни клімату прийдуть сюди.
Ось зустрінуться плечі, притуляться,
А коліна досягнуть колін,
Піднесу твої руки, розчулений,
До грудей, де шепоче камін.
І, звичайно, будемо замріяні
Про корали, рукав мілини
І про небо розлите у піняві,
Там, де літа плекаються сни.
Незалежно від думки синоптиків,
Визначатимем пору лиш ми,
Буде в нас телепорт в щедрі тропіки,
Під любові циклоном новим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698554
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 09.10.2017
Дерева пишуть на корі листи, складають лисячо-вогнисті орігамі,
їм від зими ніяк не вберегтись,
тому лишають щось Землі напам'ять.
Вкладають сили у минущі кольори,
згорають з пишністю самайнової ватри,
це бал приречених, та зовсім не сумних,
час надто цінний, щоб його втрачати.
Палка циганка - радість восени,
таке коштовне те, що вже востаннє,
розтоплюється сонце у бурштин,
барокові підкреслює деталі.
В цю пору смертним заздрять і боги,
бо вбоге щастя, ділене на вічність,
а те, що раз один палахкотить,
ми величати можемо магічним.
Ти сам пройди в те дзеркало краси,
і, може, кольору внесеш у свої плани,
а поки ти у роздумах, дивись:
балет листочків в золотих пуантах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695897
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 09.10.2017
Йти і йти аж до межі вересня
і пізнати, що меж нема:
далі верес самотній стелиться,
духи осені на жнивах.
Ходять хмурні, як сни непрошені,
і серпами вкорочують день,
а життя все стрімкіш проноситься
сторінками із Одкровень.
Слабнуть пагони, сили з коренів
до таємних прямують джерел,
осінь душу від тіла оголює,
нитки нервів між ними рве.
Але знаєш: все колами-циклами
неминуче верта до весни,
і як суджено комусь зникнути,
це, напевно, не назавжди.
Тож якщо випадає зникнути,
не опалюй слізьми крила,
душі, з'єднані срібними нитками,
на весняних зійдуться полях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695892
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 09.10.2017
Тьма - гіркий шоколад на вустах захмелілих Гекати,
і розкраює небо Селена руків'ям мітли,
як прекрасно тепер на хмаринах всю ніч танцювати
і зриватися вниз, і тонути в перинах імли
і вогнями вулканяться заспані лисії гори,
в казанах закипа полиново-кислотний абсент,
мелодійно цокочуть по площі високі підбори,
всі у захваті від незрівнянної панночки Смерть
але смерть не для нас, бо ж ми надто мінливої форми,
ми не люди, а сни, що у літню приверзлися ніч,
кам'яніє реальність під поглядом пильним Горгони,
а ми пурхаєм ельфами в просторі поміж сторіч
сміливіше ступай нам услід, романтичний сновидо,
по скрипковій струні, а як раптом впадеш шкереберть,
знай, що навіть у снах за тобою лишається вибір:
танцювати з Життям або бути закоханим в Смерть
17.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678547
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 09.10.2017
ти облиш ці обов'язки генія
і дозволь собі бути людиною,
бо зламається щось всередині,
ти ж не іграшка пластилінова
ідеальність не варта ризику,
ідеально стерильний вакуум,
з небуттям ідеальність близька,
викликає вона інфаркти
будь нарешті щасливим бовдуром,
будь чеснішим, хоч аутсайдером,
вічна гонка не зробить добрим,
тільки циніка створить зрада
і дозволь собі трохи лінощів,
каплю спокою, солод пристрасті,
доки юності море піниться,
пий безумства коктейль іскристий
залишайся безмежно відвертим,
язика показавши сорому,
бо за Бертоном* навіть мертві
від веселощів гублять голови
будь відважно різноманітнішим,
водночас авантюрником й лицарем,
мед життя покуштує найбільше,
хто полюбить свою незвичність
волоцюги бувають мудрішими
від найвитриваліших постників,
і собі також шкодити грішно,
ти не мусиш йти лезом гострим
і не бійся на мить заблукати,
на далеких стежках ходить Магія,
варто рідні покинуть пенати,
як на обрії мріє Валінор**
у життті лиш одне є правило:
до безтями буть в нього закоханим,
а єдине, що нас тут тримає -
мікрокосмом*** своїм заxоплення
* - американський режисер, відомий своєрідним естетичним смаком та нестримним польотом уяви.
** - західний континет в легендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна, аналог Островів блаженних в європейських міфологіях, які загалом описується як райські краї.
*** - те саме, що й внутрішня сутність людини, Всесвіт людської душі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670776
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 09.10.2017
я собрался уйти в закат,
строк задержек истек давно,
и пока во всем мире спят,
лоб сомненьем очерчен мой
мне бы проще сказать миру: "нет",
и свободно ко дну идти,
как же странен парад планет,
путник лучше умрет в пути
только держит надежно еще
такой тонкий руки изгиб,
я его изучил хорошо,
за него б без раздумья погиб
вот такое стеченье снов,
жизнь так чутко, так хрупко спит,
луч струится в мое окно,
он ведь должен все искупить
все же я не уйду в закат,
на моей ей уютно груди,
мне совсем нечего терять,
только горсть угольков любви
10.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665088
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 09.10.2017
Я - ключ з ключів і мапа з мап,
я - героїчне божевілля Дон Кіхота,
симфонії артилерійський залп,
співучих слів чорнильная піхота
Я - світломиля, час і позачас,
я - крізь світи наскрізна анфілада,
земні правителі, я переграю вас,
бо врешті ви не маєте тут влади
Я - зміна, хаос, вибух, катаклізм,
дивіться: кришиться поверхня під ногами,
не ваша логіка, а мій сюрреалізм
пройде суворий іспит над віками
Я вашого багатства не візьму,
мої скарби сторожать серафими,
та вашу відкидаю я тюрму,
мур тягне в вниз, а я ж бо невловиме
Я з тим, хто вивчив тисячі доріг,
хто в атмосфері духу небожитель,
хто вже від вас давно би втік,
якби ще не бажав і вас благословити
Я тут не ради гніву, болю, мсти,
я рву ненависті порочні кола,
хотіло б вас від вас же вберегти
і пломінь викресать в безодні похололій
Держу я перед Богом знамено,
в сльозах моїх - всесвітнє покаяння
"Добром ти покарай усіх за зло,
бо милосердя вартий навіть Каїн"
А я, Мистецтво, вернусь із-за хмар,
мені впідмогу акварельні цепелини,
і землю росять мегатонни фарб,
і моя гвардія зроста невпинно
11.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658851
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 09.10.2017
І ось з бронзи скульптури Смутку, що триває віками, він створив статую Радості, як існує лиш мить.
Оскар Уайльд
ми ще юні, та вже заглядали у дзеркало смерті,
шлях пізнання - ланцюг безперервних утрат,
і все щастя - хода по тонкім крижанім парапеті,
що холодний, як в ніч перед судом, Оливна гора
там далеко внизу піки-шпилі зруйнуваних храмів,
там далеко вгорі голки зір випинаються з тьми,
а дзвіниця крізь сон кличе, стогне, ридає за нами,
і біг серця збива той погрозливий ритм зими
пустоокі химери розрізнюють наші маршрути,
в своїх кігтях рвучи аріаднину нитку надій,
мандрівець-провідник легко тут перекинеться в Брута,
і сміється над всім божевільний дзвонар-лиходій
і тоді, лиш тоді, коли болю проступлять стигмати,
випадково нас двох зіштовхне провидіння рука,
і хоч разом удвох вдвічі важче по краю ступати,
від падіння врятує нас тільки ця близькість тремка
навіть хай лиш на мить, тільки черкнути губи губами,
а опісля віки кровоточить на гострім шипі,
тільки справжності мить, невимірна тривалість кохання
й ми наповну вдихнем на жахливій ось цій висоті
лиш на цій висоті можна вдвічі сильніш покохати,
всепроникне чуття лиш над прірвою наших страхів,
і окинувши світ із найвищих щаблів анахати,
наповнити життя тисячами безсмертних життів
Анахата - серцева чакра, джерело любові до людей, турботи про них, прояву співчуття.
6.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641822
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 09.10.2017
Повідай мені ти правдоньку, розкажи
Як густо засіяв жалощі в ці дощі.
Як дрібно насік ти злобою вітру край -
Подолок свій губить долами - не займай.
Розвідай мені те горенько, покажи
Як тонко плачу лив цівочку в тихі сни.
Як кидав туман кавалками в осінь ти....
Мені ще тебе днесь плакати, щоб зійти
Росою над ранком чистою, мов сльоза.
Яка ж бо стрімка і звивиста та стезя!
Стечу бороздою туги я - плач услід.
Зведу я тебе, мій любчику, в смуток й від.
Ти сплаканий і згорьований - сил нема.
Нещадно губив ти доленьку... А дарма.
Бо то не кінець - ще довго топтати ряст.
Є час огорнути ласкою, ніжить "нас".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754385
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 09.10.2017
Есть у памяти остров «Рай»…
Грунтовая,ведущая,в «Пекло»…
Среди осени – месяц май…
И ключи,улетающих, в лето…
И пароль - потайных замков…
И ожоги (со шрамами петли)…
Устрашающий вечный зов -
Есть у памяти сердца… где-то…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754478
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 09.10.2017
Коридорами білими -
Тіло до тіла… сутінки.
Коридорами чорними – й море поглине нас.
Сонце бавиться з тінями легко і стильно. Кутики
Губ зволожені – то
веслувати найтонший час.
… витираєш дощі
На холодних колесах потягу.
Сієш поміж долонями просо крихких образ.
Відбиваєш чечітку на смугах земного протягу.
… і знімаєш з хреста
мене… кожен десятий раз
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754236
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Нікого із сучасних людей вже не здивуєш можливістю спілкуватися по телефону. Поштові голуби давно не використовуються, а смс–повідомлення практично віджили своє. В минуле відходять старі технології, щоб дати місце новим. Проте ще є романтики, які вірять в те, що колись прилетить ваш голуб і принесе вам повідомлення з минулого.
Пропонуємо вам спільно з нами натиснути на «play» та під приємне потріскування Грамофона поринути в політ. Попутного нам всім вітру!
Богдан Кухта – автор тексту, бек-вокал;
Свєтогоров Олександр – вокал, акустична гітара;
Ми завжди дуже вдячні Геннадій Пересвіт, бо без нього ці записи звучали б сиро і не мали належного рівня.
Зведення, мастеринг та запис: #Peresvit_Studio.
Світіть в КУТочку, де ви є!
#Вірші_в_КУТочку
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jfJhpfOX0vA[/youtube]
https://soundcloud.com/8fjk2ekbkqtp/oleksandr-svtogorov-napishi-men-na-vrsh-bogdana-kukhti-vrsh_v_kutochku_peresvit_studio_2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752566
дата надходження 27.09.2017
дата закладки 07.10.2017
То ще не дощ. То тиха літораль
на скраєчку сполоханого літа...
Відгомонить. І ніде правди діти,-
убере праліс мідну пектораль...
На багряницю накрапає час,-
не бійся неминучості утрати!
Нам падолистом треба завтра стати,
зів"ялим листом прощених образ...
То ще не дощ. Фрагменти теплих днів...
Осінній лінкруст мощено садами...
Той шелест крил,- то неба оригамі.
Думок ключі - звіщання журавлів...
То ще не дощ! Дощі - чужа межа.
Думок холодних ринви і калюжі...
Я вириваю їх із себе, друже!
То ще не дощ. Не краплі... Не слюда.
01.10.2017р.
Літораль - узбережна зона морського дна, що осушується під час відпливу.
Пектораль - хрест з благородного металу з реліквіями, що його носять на грудях єпископи, абати.
Лінкруст - рулонний оздоблювальний матеріал з рельєфно-візерунчастою поверхнею, яким облицьовують внутрішні стіни будинків, вагонів, кают.
Слюда - прозорий мінерал класу силікатів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754223
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Дуб, берізка і лисичка,
зайченятко і синичка.
Сироїжки і опеньки,
підберезовик гарненький.
Оленятко і травичка,
під калиною криничка.
Боровик ось за пеньочком
золотим прикривсь листочком.
Небо, сонечко, хмаринка,
у дуплі чиясь хатинка.
Де струмок малий і мостик,
чийсь сіренький видно хвостик.
Білченя, мов парашутик,
гнучка гілка - гарний прутик.
За ялинкою вовчисько,
підійшов він зовсім близько.
-Забирайся, вовченятко!
Бо лякаєш оленятко,
зайченятко і лисичку,
білченятко і синичку.
Де струмок малий і мостик,
заховався Сірий Хвостик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754210
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Іду поміж замруження доріг,
Які під осінь жмакаються в хлющ,
В навушниках – гітарно ллється Стінг,
Обволікає думи, наче плющ.
Я розчиняюсь у легкій імлі,
Усе довкола - маревно-чудне,
Голублять мляво друзі-ліхтарі
Палку уяву, з нею - і мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754161
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.10.2017
Ти поплач, моя осінь, ще теплим дощем,
Змий із душі увесь осад життєвий.
Бачиш, у сірому небі рваним ключем,
У даль летить журавлів клин журливий.
У мокрій мережці лине лячне курли,
Дощ поглинає розпачливі звуки.
Тремтячу надію у вирій понесли,
Бути живими, вернути з розлуки.
04.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753718
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 04.10.2017
* Медицина в нас сучасна,-замість ліків реформи і гасла.
* Ще й реформи ці скажені,зменшать кількість пенсіонерів.
* Оновляється й освіта,в школах будуть народжуватися діти.
* Кусають нас не блохи,-ціни;щодень то вищі стають їхні зміни.
* Шалені маємо тарифи-чотиризначні у них цифри.
* У Верховній Раді і в Уряді:говорили-балакали, що аж
люди заплакали.
* У нас тепер новий девіз:одним-безвіз,іншим-вже аж до сліз.
* А там,"вгорі" нові обнови:зарплати,премії, офшори.
* Найміцніша сім"я українців - це сім"я офшоринців.
* Не страшні їм і тортури,за кордоном рятують шкури.
* Хто грошей багато має, того й закон обминає.
* Їм не потрібні українські школи, їхні діти навчаються
за кордоном.
* Їм тепер не до культури,навколо палаців у них мури.
* Палаци в них і офіси, й контори,й на стінах радужні узори.
* Скільки б вельможних не карали,жить не можуть, щоб не крали.
* Зремонтували так дороги, що рвуть і шини, й людські ноги.
* Хто найбільше любить гроші,люблять всі, вони ж хороші,
бо ж без них не можна жить,їжу й одяг не купить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752419
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 27.09.2017
Злітають жовтосписані листи
Із айви.
На кожному написано: "Прости,
Ми — зайві.
Пробач нас, мила осене, за шум
І тіні."
Так тихо падають… Лишають сум
В сплетінні.
Всміхаються крізь сонце у світи,
Як диво.
Важливо так в усьому відійти —
Красиво. 6/09/15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752452
дата надходження 27.09.2017
дата закладки 27.09.2017
Я рисовала корабли
Со слов седого капитана…
И убегала от тоски
В огонь ожившего вулкана…
Я узнавала маяки
И берега - у океанов…
И обжигалась о пески
У стен оранжевых барханов!..
Зачем приснились корабли?..
И след, остывший, караванов?..
И серебристые виски...
Под монотонный звон там-тамов?..
Ведь осень тихая пришла…
Невольно душу оголила…
В последний раз,наверно,я
Себе влюбиться разрешила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752420
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 27.09.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.09.2017
Ой ти, осене,не лякай мене,
не лякай мене своїм холодом,
притруси мене сріблом й золотом,
не лякай мене і морозами,
окропи мене диво-росами...
Ой ти, осене,не страши мене,
не страши мене своїм гомоном,
оживи мене легким дотиком,
не страши мене голим гіллячком,
полікуй мене своїм зіллячком...
Ой ти, осене, не суши мене,
не суши мене болем й голодом,
пригости мене своїм солодом,
не суши мене й мою душеньку,
захисти мене, ніби руженьку...
Ой ти, осене, не згинай мене,
не згинай мене своїм рокотом,
обласкай мене тихим шепотом,
не згинай мене вітром й бурями,
а потіш мене сонцем й зорями...
Ой ти, осене, не марнуй мене,
не марнуй моє біле личенько,
посміхнись мені в тиху ніченьку,
не марнуй мене сизо-сірістю,
освіти мене любо свіжістю...
Ой ти, осене, не захмар мене,
не захмар мене громом й зливами,
а дощами вмий не тужливими,
не захмар мене буревіями,
оспівай мене переспівами...
Ой ти, осене, не згуби мене,
не згуби мене своїм норовом,
огорни мене теплим поглядом,
душу не згуби й моє серденько,
віднови мене стиглим зернятком...
Ой ти, осене, захисти мене,
захисти мене й Україну всю,
поможи всім нам зупинить війну,
щоб країна знов розвивалася,
а доля з людей не сміялася...
Отож, осене,не лякай людей,
в тебе ж вистача золотих ідей,
підкажи ти їх і мені, і всім,
як збороти зло, що іде з верхів.
щоб усе страшне кануло в архів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752330
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 26.09.2017
Коментар до твору Труффальдіно
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751191
Знаєш, як тепер твоя мала?
Не живе, та, схоже, й не вмирає
І знаходить пекло поміж раєм -
Не вино у чаші, а смола
Хоче чути херувимів спів -
Слухає сирен дисконти дикі
Замість божих - монстрів хижі лики
Лиш приречений кохати смів...
Не пішла й ніколи не піде
Буде завжди між світів блукати
На жаринах болісне стакато
Вибиватиме життя бліде
Не майне в одвірку її тінь
Не торкне гарячою рукою
І сама не знатиме спокою
Від жаских примар і сновидінь
Відпусти її з своїх думок
Їй там тісно, наче у в'язниці
Стали склом розширені зіниці
І від сліз хітон тонкий намок
Не дійдуть із пекла їй листи
Марно це, бо від жури незряча
Мовчки ту любов тобі пробачить
Й ти пробач... пробач і відпусти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751360
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 22.09.2017
Як же важко сказати правду.
Ну й кому воно?.. якось так,
Може буде? Чи можна зраду
Не означити, без ознак?
Може просто утома й туга?
Щось робити, це ж скільки сил!
Ну нащо вона, - та наруга?
Скільки Господа не проси,
Щоб на істинний путь без болю,
Щоб забулось, - як не було.
Ну хіба я когось неволю? -
Ну хіба я комусь і...зло?
Що не так у моїй господі?
Наперед роздаю - адью!
Відучора душа не в моді,
Ниє й ниє...мою, твою!
Якже важко... неправда - камінь
Тягне й тягне, так близько дно.
Боже, чом саме так і з нами? -
Не пробачить, я знаю ...amen!
Як же важко...Кому воно?..
10.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751279
дата надходження 19.09.2017
дата закладки 20.09.2017
Від простого до складного – шлях пізнання,
Від складного до простого – мудрості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750164
дата надходження 11.09.2017
дата закладки 11.09.2017
Сонечко пригріло... Зігріло садочок.
І на гілочці з'явивсь зелений листочок.
Зелених листочків тут дуже багато.
Розцвітають квіточки... У яблуньки свято!
Квітне, квітне яблунька... Бджілочки літають.
Нектар солодесенький з квіточок збирають.
Прилетіли ластівки, на диво дивились.
Бачать... а на яблуньці яблучка з'явились!
Золотисте сонечко, усіх зігріває.
Рум'янить всі яблучка, соком наливає.
Так минуло й літечко, завітала осінь.
Позбирала яблучка, діток в гості просить.
Став листочок золотим... трішки засмутився.
Аж тут у садочку їжачок з'явився!
-Я тебе, листочку мій, заберу на спинку.
Віднесу до діточок у свою хатинку.
Станеш одіялечком ти для їжачати.
І його в зимові дні будеш зігрівати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749995
дата надходження 10.09.2017
дата закладки 10.09.2017
Хвилі плещуть у долоні
І біжать назустріч доні.
Настя їх піймати хоче
І старається охоче,
Щоб погратись з ними в “Тосі”.
А вони у стоголоссі
Аж до ніг летять юрбою,
Розливаються водою
І лоскочуть п'яти трішки —
Промочили Насті ніжки… 23/08/17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747578
дата надходження 24.08.2017
дата закладки 24.08.2017
Промінець на прощання
Вимальовує силуети
Замріяних стеблинок.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747037
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 22.08.2017
О, задушене слово,
у горлі віків та епох,
ти клекочеш на видиху,
спрагле пророчого змісту.
Змій чатує… Готово!
Терновий вінок – на пролог.
Віщий посох – на дро́ва –
і в пащу пекельно-огнисту.
О задушене слово,
о, що ти вершити могло!
Ти плекало б величне,
а значить, зникало б мізерне,
і від уст твоїх чистих
таке би життя проросло,
до любові і ліри
такі би посіялись зерна…
Але все це – міраж.
Так земля утікає з-під ніг,
лиш гадюча слина,
що спиває напружені жили…
ти боровся, як міг,
ти приліг на брудний оборіг,
та на слово
п р о р о к а
у тебе не стане вже сили.
[i](Зі збірки [b]"...І все ж - неопалима".[/b] - Львів:Логос,2001)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746456
дата надходження 17.08.2017
дата закладки 17.08.2017
— Вури, вури, вури, вури, —
Позбігались сиві кури, —
Ко-ко, ко-ко… “Куд-ку-дах!..” —
Півень вискочив на дах:
“Я вам пісню заспіваю,
Довшу, ніж зозуля в гаю.
Ку-ку, ку-ку, ку-ку-рік…”
І упав на правий бік.
От сміялись з нього кури:
“Вури, вури, шабатури…” 22/06/17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746394
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 17.08.2017
Вопросы в рулонах полос вечерних
поклеены наспех на окна-двери
вчера лишь людьми, а сегодня - чернью,
когда пожалели желать и верить.
Когда пара мутных дорог и вёсен
судьбу раскололи до горизонта.
С Никто - никогда ничего не спросишь.
Никто - никогда и нигде не тонет.
И утро оденется в пошло-красный,
когда через стенку проснётся Каин,
укрытый по жизни дерьмом и властью,
сползая с постели на поле брани.
Потасканной смуте давно за тридцать -
всего-то осталось остыть в подполе,
жирея вконец одичавшей птицей
на честном, на честно убитом слове.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746360
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 17.08.2017
Картина - "М'який годинник на момент
першого вибуху", Сальвадора Далì.
[i]Диптих написаний у співавторстві з
[b]Іриною Лівобережною,[/b] за що
моя їй щира подяка.[/i]
[b]ВсЕсміх[/b]
Лунає ВсЕсміх звідусіль:
[i]- "М'яке завжди влучає в ціль!.."
[/i]
М'який, яскравий та липкИй...
Привабливий він - ЧАсу плин!
На тло його -лишень послухай!-
Присіло людство, наче муха...
(Ще на ЗорІ,* ще як Біг-бЕнг
Статичності рвав міць стремен).
Хотіло людство -п'яне й сонне-
З краЄчку, глянути в Безодню.
Шість лапок вп'явши в циферблат,
У зАхваті, сидить що "над",
Плювало людство в чорну Прірву,
І жоден з тих плювків не схибив.
Та регіт Прірви був гостріш,
Аніж від друга, в спину, ніж:
[i]- "Та плюй собі, нахабне бидло!..
Ти ж ще не знаєш, що вже влипло!..
І Час ТебЕ, у грі своїй,
Вже не відпустить, як не дій.
Сиди сумирно, шарж на бджілку;
Вже прилетять невдовзі стрілки,
Чий рух невпинний, повний сил,
ТебЕ зітрЕ, ретельно, в пил!..
І пил той, знаєш, недаремно,
Впаде згори - сюди, до мЕне;
То плюй, покИ що...чом би й ні?..
З плювками, будеш - тут, на дні!"
[/i]
Дарма працюють люто крила -
Лиш витрачають рештки сили!
Ми лиш на трішки відповзли
Від володінь отої мли.
І споглядАєм: безупинно,
З Небес, ЧасУ шматочки линуть...
Вирують фарби навкругИ,
Безбарвні - ми, лишень, й гріхи.
Тож сидимО - нахабні й вбогі,
Безсилі...
зклеєні всі ноги...
Пластичність - всюди, Окрім як
У нас самИх, де зло і ляк.
Метелик все це споглядає.
(Це ті, що прИйдуть потім, з РАю)
Як смак ми втратимо, як сіль,**
Й зітрЕться слід наш звідусіль,..
Годинникар підкрутить вранці
Пружину змін цивілізацій...
І прИйдуть ліпші за всіх нас,
Нехай хоч трохи!..рАз-по-рАз...
Так Всесвіт вчить: [i]- "Простіші водню***
Ви будьте, й бережіть Безодню!
СтрашнИй не забувайте Суд,
І лиш [b]благословення,[/b] з губ,..
Нехай злітають ваших всюди -
За будь-яких умов, о люде!.."[/i]
[b]А сміх летить потоком мар -
Сміється з нас Годинникар...[/b]
[b]ВСЕплач[/b]
Сунеться Часу загусла ріка.
Людство зухвале – саме собі кат.
Спільної користі не визнає,
На заборони нахабно плює.
Крутяться, крутяться Стрілки-Віки,
Час швидкоплинний. Та всім невтямки,
Що упаде у Провалля Ікар,
Лиш забажає Годинникар.
Бачиш? Безодня нейтрально-німа,
Там НадновІ**** поглинає Пітьма.
Можуть Метеликів крильця малі
Разом змінити орбіту Землі?
Війни. Земля під ногами тремтить.
Люті пожежі. Живому – не жить.
На Циферблаті всі стрілки дрижать.
…Мертві очима до неба лежать.
Зводить Пружину незрима рука.
Сунеться Часу невтримна ріка.
Ми підточили основу основ.
Люде, згадайте, що Бог є Любов!
* - на такій собі "Абсолютній Зорі", тобто
на самому початку взагалі будь-чого;
** - Євангеліє від Матвія, 5:13;
*** - водень - найпростіший елемент
Періодичної системи;
**** - наднова[*s*] (Супернова) — це зоря,
що раптово збільшує свою світність
у мільярди разів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745868
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 14.08.2017
Душа ніяк не продається,
Ні на вагу, ні на розлив.
Хай хтось в лице мені сміється,
Якщо він знає тих орлів,
Як хтось за неї тридцять срібних
Зумів покласти до кишень,
Вона ж – мерщій від тих безбідних
Назад повернеться. Лишень
Прийде побита, мов собака,
Глибоко точить хробачок,
Так далі тягне, мов бурлака,
Не хоче знову – на гачок.
І не втечеш, і не поїдеш,
І розлучитись з нею – зась!
Не віддаси її сусіду,
До тіла міцно прирослась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745937
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 14.08.2017
[i]У кожному мовчанні своя істерика
/Рінат Валліулін/[/i]
Гупає в скронях сонце. Під серцем - тиша.
Плаче надривно скрипка, як немовля.
Тихше, маленька, тихше, бо ти сильніша
З кожною тишею, що на тобі - петля.
Душить і душить змій мовчазних істерик,
Жадібно пестить пальці, як материк
Лиже солоне море. І на папері
Вкотре німіє без пунктуацій крик.
Що тобі, леле? Правди шукаєш? Тісно
Їй у полоні тіней, химер і зла.
Падають зорі сяйвом примарних істин.
Падають зорі. А долетять - зола.
Все, що минуло, також впаде за обрій:
Дотики слів, усмішка і порух вій...
Мабуть, в цей час любити - уже хоробрість.
Тихше, маленька. Тихше... Бо він - не твій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745879
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 13.08.2017
Смотрит на Землю
Кто-то с далекой звезды...
Видит звездою...
* * *
Робкое солнце
Над горизонтом встает.
Улыбается...
* * *
Гроздь винограда -
Украшение-бусы
На тонкой лозе.
* * *
Мне дерево тень
Летним днем подарило.
Щедрый подарок!
* * *
Сможешь увидеть
Вечную душу в цветах,
Сутки живущих?
* * *
Вот капли дождя
Собрались - стали ручьем.
В этом их сила.
* * *
Колос тянется
К золотистому солнцу.
Станет он хлебом.
* * *
Жизнь - Вечный Поток!
Он имеет Начало...
Не увидим конца.
* * *
Все мы как листья
С Древа Жизни слетаем.
Вернемся не раз...
* * *
Всё испытала...
Могу из жизни уйти,
Но солнце встает!
* * *
Вот птица летит
Над Землёй. Людям она
Путь указала.
* * *
Ты видишь гору?
Быстро глаз покоряет,
Но труден подъем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745356
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 09.08.2017
Давним - давно в селі одному,
а може в хуторі малому,
там дід із бабою жили
і дуже бідними були.
Дід служив десь на майдані,
баба дома хоч була,
та без діла не сиділа,
мички пряла, щось пекла.
Працювали, як уміли,
(знають люди із села),
на харчі лиш заробляли,
а з"їдали й знов нема.
Якось дід після роботи
сів на призьбі й задрімав,
баба його розбудила,
щоб бичка їй змайстрював.
- Із соломи зроби, діду,
а смолою осмоли.
- Що ти, бабо,геть здуріла?
Й відпочити не даси.
Нащо їй бичок той здався,
говори, не говори.
А вона пристала знову:
- Ну зроби, прошу, зроби!
Що робить? Дід взяв соломи
і бичка їй змайстрував,
осмолив його смолою,
і сердитий їй віддав...
Переспали, а на ранок
узяла баба мичок,
пішла прясти у садочок,
а за нею йшов бичок.
Сіла баба на могильці,
пряде кужіль і співа:
- Пасись, бичку, на травичці,
попряду мички сама.
Так бабуся пряла, пряла,
недопряла, задрімала...
А тим часом із ліска
ведмідь прийшов до бичка.
- Хто такий? _ бичка питає.
- Третячок, - відповідає.
- Третячок та ще й з соломи,
а у мене бік геть голий,
і смола на ньому є,
от везе мені, везе!
- Дай мені трохи смоли,
не пускай лише сльози!..
Баба тихо собі спить,
а бичок стоїть мовчить.
А ведмідь часу не гає
і за бік бичка хапає.
У смолі зав"яз зубами,
відірватися не зміг.
Потягнув бичка кущами
волохатий той ведмідь.
Тягне він його до лісу,
сердиться, ричить...
А в цей час проснулась баба,
схопилась, кричить:
"Іди, діду, подивися,
бичок добрий мій,
у садочок біля хати
ведмедя привів!
Де ж ти, діду, забарився?
Поспішай мерщій,
забери ведмедя швидше,
забери і вбий!.."
Вийшов дід нарешті з хати,
ведмедя забрав,
й щось бурмочучи під вуса,
вкинув у підвал.
А на другий день раненько-
ні світ, ні зоря,
баба кужелю набрала-
знов в садок пішла.
Повторилось усе, як учора,
хоч старалася стара,
коли кужіль вона пряла,
не заснути, не змогла.
Баба спала у садочку,
їв травичку третячок.
У садочок із лісочка
поспішав сірий вовчок.
Він бичка того оглянув,
хто такий він не питав,
догадався сірячок,
що з соломи той бичок.
Ну солома, як солома,
(баба спить, а дід десь дома),
зацікавила вовчка
не солома, а смола.
На вівчарні був вовчок
і обдер там свій бочок.
І зрадів тепер вовчок,
що осмолений бичок.
Він бичка за бік вхопив,
бо ж смолу здерти хотів,
рвав зубами і зав"яз,
не віддертися ніяк.
Тягне він бичка до лісу,
тягне, скавучить.
Та не чує цього баба
стомилася, спить...
Як проснулася стара,
а бичка її нема,
роздивилася навколо,
і сумна пішла додому.
Як прийшла вона до тями,
вовк з бичком був біля ями.
Погукала діда знову
забирати здобич нову.
Дід лиш вуса підкрутив,
та ще й бабу похвалив
і погладив він бичка,
у підвал загнав вовчка.
Доки з вами тут читали,
там лисицю упіймали,
за лисицею в обід
зайчик у садок прибіг.
Посадив усіх їх дід
у підвал і спати ліг.
Рада баба, радий дід-
буде шапка, буде хліб,
за лисички комірця
і ковбаски два кільця...
А на ранок світлий новий-
дід взяв ніж і вже готовий
із ведмедя зняти шкіру,-
ось таке у нього діло.
А ведмідь це як почув,
зажурився і загув:
"Ти не ріж мене, дідусю,
я тобі ще знадоблюся,
краще б відпустив мене ти в ліс,
я б медку тобі приніс...
Ти повір мені на слово,
відпусти , прошу на волю."
Каже дід тоді: "Гаразд!
Не збреши, вернись назад!"
І ведмедя відпустив,
а ножа все ж нагострив.
Вовчик звісно здогадався,
просив діда, не вагався,
Казав діду: "Не спіши,
і мене в ліс відпусти.
Я за це тобі і бабі
прижену овець отару,
легше жить тоді вам буде,
поважатимуть вас люди!"
Відпросилася й лисиця,
говорила для годиться:
"За послугу отаку
гусей й курей принесу!"
Потім й зайчика у ліс
відпустив звичайно дід,
обіцяв той не баритись
і з намистом появитись...
Ледь зажервівся світанок
ставив мед ведмідь на ганок,
вовк для діда і для баби
вже овечок гнав отару.
Не забарилася й лисиця-
є тепер усяка птиця
в баби й діда у сараї...
Ви спитаєте, що далі?
Далі... зайчик появився,
приніс буси і намисто.
Ну, а баба, аж сія,
та дарунки приміря...
Лиш овечок дід продав
і за них воли придбав,
а ще воза і мішки-
й вони добре зажили.
Дід тепер чумакував
не потрібний бичок став,
проти сонечка стояв,
доки зовсім не розтав.
Зрозуміли, любі друзі,
це вже казочці кінець,
а хто добре мене слухав,
той звичайно молодець!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743716
дата надходження 27.07.2017
дата закладки 28.07.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.07.2017
Мені приснилося село,
воно купалося в тумані,
а тиха річка, як було,-
завмерла в тихім здивуванні...
Ген усміхається ставок,
радіють ранку верболози,
а зелен-листям мій садок
роняв сріблисті диво-сльози.
А на узвишші краєвид,-
не відвести від нього очі,
і ніби спалах смолоскип,-
моргало сонечко охоче.
Уже проснулося село,
спішать до річки диво-коні,
усе навколо ожило,
дню усміхається поволі.
Я босоніж травою йду,
ноги втішаються росою,
а я у сні як наяву,
впиваюсь ранньою красою...
Мені приснилося село,
у раннім зареві сіяло,
як у дитинстві все було,
моя душа у сні співала...
P/S: А цього літа у селі
не довелося побувати,
тому і бачу його в сні,
щоб днями менше сумувати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743439
дата надходження 25.07.2017
дата закладки 26.07.2017
Будьте здоровы -
Так, чтобы не на кого чихать.
Дышите глубже -
Проветривайте хотя бы вокруг себя.
Вставайте раньше -
Пусть теперь выспится подушка.
Стучите в сердца -
Чуть громче, чем стучат они сами.
Держите руки,
Ходите от ног к ногам,
Думайте о мозгах.
Если вокруг темно -
Зажигайте глаза,
Хватит экономить энергию!
А если знаете свой долг,
То лучше отключите холодильник -
Заодно разморозится у вас внутри!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743379
дата надходження 25.07.2017
дата закладки 26.07.2017
Запульсирует горизонт
вскрытой веной дорог и рельсов,
обнажая вчерашний фронт
и похмелье, и серый цельсий.
Срегулирует сонно высь
перекрёстки для белых судеб,
чёрных пятен, цветастых брызг.
Что-то будет...
конечно, будет.
Будет грязный пустой вокзал:
только я и три тонны боли.
Ты - однажды меня позвал.
Мы - возможно, не много стоим...
В самом тёмном своём углу
умирать безгортанным зверем
бесконечно куда-то вглубь...
...уезжай...
уезжай скорее...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743359
дата надходження 25.07.2017
дата закладки 26.07.2017
Изменённый -время всё расставляет по своим местам!
Мои слова - не филигранны... -
Из пелены тумана сна...
И не найти чернил обманных:
В росе и капельках дождя...
Мои слова - из междуречья...
Поток воздушный - в океан...
Картины света,пламя,свечка,
И... нулевой меридиан...
В моих словах - осанна жизни
И Аллилуйя (для любви)...
А Муза с Гением - капризны...
(Не виноватые дожди)...
Мои слова - идут за мыслью
На растерзание колесниц... -
Писать портреты тонкой кистью...
У незнакомцев - столько лиц...
Мои слова тогда нетленны,
Когда... выигрывают бой...
Добавят чувств любви блаженной...
Палитре неба - голубой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743313
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 26.07.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2017
За то, что ты такой один на свете -
спасибо! Мой хороший, мой родной,
за то, что ты... Нет, не хочу об этом!
Не вслух... Ведь за окном танцует ночь.
И кажется - кружи́тся под гитару,
и юбки... звёздным блеском чуть слепят.
А бубенцы... И что ещё осталось,
как только слушать звуки все, тебя
целуя долго-часто?! Год от года
я благодарна вот таким ночам,
за то, что нежность в сердце не проходит.
Да и... пройти ей я сама не дам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743224
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 24.07.2017
щодня йому дарую океан любові,
а він - випробування й муки в вічній цитаделі
де зло й добро нуртують поміж згустків крові
він - усього лиш Світ, я - хвора на синдром Аделі*...
* [i]синдром Аделі - нав'язлива, пристрасна й сліпа любов до когось чи чогось. людина навіть не зважає на те, що їй не відповідають взаємністю або й взагалі ненавидять. так кохала молодша донька Віктора Гюго Адель офіцера Альберта Пінсона. через те цей психічний розлад носить її ім'я[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742266
дата надходження 16.07.2017
дата закладки 24.07.2017
не встигнеш роздягнути і плеча,
"лахудра! шльондра!" - заволає натовп дружним хором,
чому ж, коли оголена душа,
то порпаються в ній гуртом, і хоч комусь би сором?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743000
дата надходження 21.07.2017
дата закладки 24.07.2017
Привычка - вставать по утрам и заваривать кофе...
Курить... и как будто не видеть бегущих минут,
Тебя представляя... твоё очертание в профиль...
Ты в мыслях моих дополняешь мой тихий уют...
Привычка - бежать на работу, того не желая...
И всё же работа даёт отвлеченье от дум.
В работе... с людьми, становлюсь я немного другая,
Там всё сокровенное прячет мой внутренний трюм...
Лишь дома, опять по привычке, к стихам возвращаясь,
К себе возвращаю... себя настоящую... ту,
Где вновь нараспашку я душу свою открываю -
Строке... Ощущение... будто веночек плету...
Вплетаю мечту... о тебе, о далёком и близком.
Моя одинокость... волнительна в эти часы...
В такие моменты я будто иду по карнизу,
Где жизнь свою ставлю с любовью к тебе... на весы.
И всё выливается в рифмы... Дурная привычка...
Мне толку от тех откровений - без палочки ноль,
Ведь кто-то прочтёт и подумает: как неприлично
Вот так выворачивать душу... показывать голь...
Но я говорю себе... снова и снова, и снова:
Плевать мне, что кто-то осудит меня за стихи...
Зачем открывала бы душу я... свово за словом,
Где только цветы... а ведь есть и сорняк - лопухи...
Фальшивить в стихах, говоря лишь о светлых моментах -
Обману сродни... А ведь я не актриса кино.
Ведь как ни прокручивай жизни своей киноленту,
Не вырежешь кадров таких... как ночное окно.
И в кадрах - катренах рифмуется всё повсеместно:
Любовь и тоска - выливаются сердцем в стихи...
Привычка такая... Иначе - вообще бесполезно...
Когда б я не все из души выносила штрихи...
А знаешь, мне все-таки нравятся эти привычки.
И я не хотела бы что-то в себе изменить.
Ведь жизнь всё равно прогорит очень быстро - как спичка,
А в строчках, возможно, хоть что-то останется жить...
И пусть это "что-то" останется чистым, без фальши.
Мне в жизни моей этой фальши хватило с лихвой...
Сегодня опять, по привычке, проснувшись пораньше,
Пишу... и дышу в каждой строчке, мой милый, тобой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741902
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 14.07.2017
[b]Дружбу він свою довів -
В ній цінна кожна грань…
Не приймає ланцюгів,
І щиро любить рідний край
[/b]Теплішим із ним… наче світ стає…
Від його сміху навкруг…
Нестримно байка в даль жене,
А ще він просто друг…
[b]Запалити танцем клуб
Він вміє просто враз…
Не тікає від лихих заруб -
Не дарує образ…
[/b]
З ним у воді і в огневі,
Із плином днів і ночей
Відчули братчики сталеві
Надійне друга плече...
[b]В невідому даль мчить Янгол,
В невідому даль мчить Янгол...
Тільки для тебе пала небокрай,
Де збіглися пекло і рай…
В невідому даль... назавжди... Янгол...
[/b]
[b]Все змінилось, і відтак,
Зловісний час настав…
З байка пересів на танк,
Та невдовзі пропав…
[/b]
Ніхто не бачив судоми,
І як палав у вогні…
Лиш речник сухо повідомив:
«Не стало моці броні»…
[b]В невідому даль мчить Янгол,
В невідому даль мчить Янгол...
В вічність злітаєш на крилах палких,
І небо світліє від них...
В невідому даль... назавжди... Янгол...
В невідому даль мчить Янгол,
В невідому даль мчить Янгол...
Тільки для тебе пала небокрай,
Де збіглися пекло і рай…
В невідому даль... Безсмертний Янгол...
У безмежну даль... Безсмертний Янгол...
[/b]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=yUuPwvV5ZtI[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UiSnqB8opPE[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/vcUEMp0iSRE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741857
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 14.07.2017
Замовкає навколишня тиша.
Затихають невтомні думки.
Дзбан порожній я: вітер колишу,
Впізнаю в ньому ласку руки,
Нетерпіння твоєї лівиці...
З"явися!
Рвучко збий глека думу протяжну
Про джерельну, пружнисту, п"янку
Краплю свіжості. Стінки зав"яжу -
Репне горлечко. В тріщин витку
Упізнаєш ти спрагу столітню...
В снах літніх
Дзбан, наповнений голосом бурі,
Заворожений співом дощу,
Знов дзвенить ноти цілі поснулі.
В повноту цю по вінця вросту.
Стій, вслухаюсь в тремтіння правиці...
Спинися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741036
дата надходження 07.07.2017
дата закладки 07.07.2017
Танцює ніч на згарищі з вугілля,
В гущавині погукують сичі,
Зірки розкинули свої мечі —
Іде гульба свавільного весілля.
Блискучий місяць огорнувсь серпанком
І понад хмарами собі пливе —
Він наречену у світи зове
Вже над самим, невідворотним, ранком.
Вона ж знялась над попелом угору
І полетіла з ним за небокрай,
Бо з милим мариться усюди рай,
Відчула в місяці стійку опору.
Ось так скінчилося нічне весілля —
Медовий місяць аж на цілий день!
Лилося сяйво з сонячних кишень,
Йому лишилось світло на похмілля... 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739022
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 23.06.2017
Промину Майдан,
Далі вздовж Дніпра -
Змін відчую свіжий вітер...
Пращури киян,
Жвава дітвора
Змін стрічають теплий вітер…
Світ стає близьким -
Визначайся, з ким
Ти його будуєш разом;
Хай для всіх країн
Гордий вітер змін
Буде в тім дороговказом...
Вже ми дали відповідь сувору
І вагому вкрай,
Що впаде між нами ворох
Сірих стін (сірих стін)
В буйнім вітрі змін...
Прага, Осло, Спліт,
Лондон і Мадрид,
Ви одне ярке́ намисто…
Щек, Хорив і Кий,
Вам привіт палкий
Шле нове Європи місто...
Вже ми дали відповідь сувору
І вагому вкрай -
Тягарів минулих морок,
Лід пітьми (лід пітьми)
Відкидаєм ми!
Вже ми дали відповідь сувору
І вагому вкрай,
Що паде між нами ворох
Сірих стін (сірих стін)
В буйнім вітрі змін (вітрі змін)...
Най вітер знову дме
Від берегів Дніпра
Наче промінь, що несе звістки́ у світ про рідний край…
І то не балалайок гніт,
а хор бандур і трембіт!..
Вже ми дали відповідь сувору
І вагому вкрай -
Тягарів минулих морок,
Лід пітьми (лід пітьми)
Відкидаєм ми…
Вже ми дали відповідь сувору
І вагому вкрай,
Що впаде між нами ворох
Сірих стін (сірих стін)
В буйнім вітрі змін (вітрі змін)...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=n4RjJKxsamQ[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=X8YN1uXOFiY[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/0fGmifnlvdk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738359
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 23.06.2017
Час іде, час не жде,
Я не той – він змінив мене...
Мамо, я вдома знов!..
Друга я, хтів знайти -
Ним мені завжди ставала ти...
Мамо, я вдома знов!..
Я пам’ятаю і хміль відрад,
І щем дошкульних фраз,
[b]Мандрував, але назад
Я вертався раз-у-раз...
[/b]
Занепадав, вдарявся в плач,
Та все одно кажу: «Пробач»…
Мамо, я вдома знов!..
Я відкидав твою любов –
[b]Тепер душа розбита вкро-о-о-в...
Мамо, я вдома знов!..
[/b]
Ми заповзято пройшли полон
Розлучення свого,
[b]А чи бути іншим все могло,
Нам не знати вже того...
[/b]
[b]Я образ в серці твій тримав,
І най в душі моїй зима-а-а -
Та зима мені байдужа, є-і-є...
Бо мамо, мамо, я вдома зно-о-ов!
Я вдома зно-о-ов![/b]
----
Я пам’ятаю і хміль відрад,
І щем дошкульних фраз,
[b]Мандрував, але назад
Я вертався раз-у-ра-аз!..
Думки твій образ переймав,
І най в душі моїй зима-а-а -
Та зима мені байдужа, є-і-є...
Бо мамо, мамо,
Я вдома зно-о-ов!
Я вдома зно-о-ов!
Я вдома зно-о-ов!
Я вдома зно-о-уов!
[/b]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=dvNXF7aGP2s[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xQc1GXiVHSI[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/rUVaJwLPyJE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738928
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 23.06.2017
Вже давно відійшла та жорстока війна,
Відійшла, як з дощем громовиця...
Та приходить у сни невідступно вона:
Матерям, дітлахам, удовицям...
Перед ними ми всі в неоплатнім боргу,
Їх печаль не відмити роками...
Гіркий присмак у них на губах полину,
Ні дощами не змить, ні сльозами...
Їх онуки і діти живуть у містах,
А їм знову і гірко, і сумно,
Гріють спогади їх про дівочі літа,
Незабутні сімейні стосунки...
Вже давно відійшла та жорстока війна,
Та болять і сьогодні їх рани...
І приходить у сни невідступно вона,-
Ні дощами не змить, ні сльозами...
І за "нову" війну не звелися кінці,
Болить серце за тих, що на Сході...
Не змивають дощі у них рани й рубці,
Все віддати готові Свободі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738882
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 22.06.2017
В календаре всегда найдётся повод,
чтоб необычно красочный салют
рассыпал звёзды на обычный город,
где любят вслух и молча предают...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736771
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 22.06.2017
– Полей цветы. Я всё–всё расписала: когда, какие, сколько… всё будет хорошо. Всё – будет. И мы… и цветы…
И было всё… и третья стадия рака… и операция… и бесхребетно – наркозные «раз, два, три, …» с зигзагообразным коридором, тянущимся бесконечными окнами, выгуливающими обречённо энфлураном закрытые глаза по зелёным лужайкам с невероятной красоты цветами. И это было всё… – отрезок в почти что 50 часов, не соответствующих действительности… ни в красках… ни в боли… И бабушка…
Уважаемая, обожаемая бабушка. Со всепонимающим и бесконечно–сожалеющим взглядом взирающая на меня бабушка. В коричневом крепдешиновом костюме просто стояла… просто смотрела. И сразу было понятно, что все окна коридора открываются. Но не для меня… не сейчас…
…А потом как–то вдруг вернулось всё – и сразу. Или почти сразу и почти всё. И даже опустевший дом почему–то имел запах жизни. И это было удивительно.
…не потому, что ты ушёл.
А потому, что дождались цветы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667933
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 22.06.2017
Сідає сонце -
вечір повіки закрив.
Світ розчинився.
З ним відійшли в небуття
і страждання, і болі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738816
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 22.06.2017
[b]ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*
[/b]
Спить озеро. Не розбуди словами
Його спокійну, древню сивину.
Дивися, як м'якими рукавами
Хвилюють верби тихий берег сну.
Про що мовчать? Невимовлений докір
У хвилях, що цілують береги,
І піниться минулого неспокій,
Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
О,що те дно хова від зору ока?
Можливо, пестощі весняного тепла…
Любов -- як тайна вічна і глибока,
З якої вірність М а в к и проросла.
[b]ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ
[/b]
...І знов щемить, і знов у серце стука
Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
Змовкає день і час. Холонуть руки.
Зникай, маро́, була це тільки мить!
Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
Великий смуток, радощі малі.
Вони живі. Захочуть і поранять
Руїнами і Того, що в скалі.
[b]«АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»[/b]
Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
А озеро мене у відповідь басами
І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
Що ось, мовляв, живе забута "Пісня" та!..
Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
Мудрує стільки літ, лунає відколи.
О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
Пробудження весни нам плесо прорече.
І вітер жартівник обпалює плече,
Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.
[i]*[b]Нечі́мне (Нечімле)[/b] - знамените предковічне озеро на Волині, [b]місце дії драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».
[/i][/b]
[i]На фото: озеро Нечімне.[/i]
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738814
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 22.06.2017
П’янкі світанки скрапують росою
На кольорові в цвіті орхідеї
На острові, немов оранжереї,
Вмиваються криштальною сльозою.
Ті пахощі усотують долини, —
Устелена екзотика в букетах.
Коріння живиться струмками з глини,
Червоної, в цукрових очеретах.
Охороняють їх отруйні змії.
Мисливцям — зась!, — розгнівані пітони…
Цілує сонце у пухнасті вії
І відкриває ніжності бутони.
На вулканічних згаслих попелищах,
Ліанами плетуться на деревах,
Щоб здичавілий не зламав вітрище…
Ось біла квітка, наче королева,
На творчість надихає — шал емоцій…
Не втриматись від зваб її і вроди…
Царівна — грація у кожнім кроці, —
Мистецтва витвір, тропіків, природи…
Розкішні, неповторні, орхідеї,
Колібрі п’ють ваші вуста медові,
Спалахують над вами, милі феї,
Хреста-сузір’я зорі загадкові. 19/11/15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738765
дата надходження 21.06.2017
дата закладки 22.06.2017
П’янкі світанки скрапують росою
На кольорові в цвіті орхідеї
На острові, немов оранжереї,
Вмиваються криштальною сльозою.
Ті пахощі усотують долини, —
Устелена екзотика в букетах.
Коріння живиться струмками з глини,
Червоної, в цукрових очеретах.
Охороняють їх отруйні змії.
Мисливцям — зась!, — розгнівані пітони…
Цілує сонце у пухнасті вії
І відкриває ніжності бутони.
На вулканічних згаслих попелищах,
Ліанами плетуться на деревах,
Щоб здичавілий не зламав вітрище…
Ось біла квітка, наче королева,
На творчість надихає — шал емоцій…
Не втриматись від зваб її і вроди…
Царівна — грація у кожнім кроці, —
Мистецтва витвір, тропіків, природи…
Розкішні, неповторні, орхідеї,
Колібрі п’ють ваші вуста медові,
Спалахують над вами, милі феї,
Хреста-сузір’я зорі загадкові. 19/11/15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738765
дата надходження 21.06.2017
дата закладки 22.06.2017
Хижий Мегаполіс
наче звір з барлогу виліз,
Бійка, зрада, блеф -
Його сухий байдужий припис;
І ти часу не гай – звикай,
Це мегаполідійсність…
Розкіш бутиків,
по ній бомжів сувора проза;
Схиблений шмаркач
на все піде заради дози…
Стисла мить... і вже кипить
Твій мегаполірозум…
Запах слави і грошей
рецептори бентежить,
Скроні кров нещадно б’є
можливостей безмежжям...
Стрімкий марафон…
Авто… Смартфон…
Псевдо-мегаполі-ера
Псевдо-мегаполі-ера
Інфо-рай у вечірній прайм -
Всі солідні і виразні,
К Богу в храм, а тоді звідтам
Із «богинями» до лазні…
Вже звичним став герой вистав
Від мегаполіблазнів
Фейс-контроль - попси король
Удавано відважний…
Без штанів… фанерний спів
Заради епатажу;
Гине дух і в’яне слух
Від мегаполілажі
Тут гірких не знають сліз,
не вірують в химери…
Вранці, вдень і далі скрізь -
Здобутки та кар’єра…
Стрімкий марафон...
Авто… смартфон…
Псевдо-мегаполі-ера
Псевдо-мегаполі-ера
Йшов, страждав, на вершину ти став
І уже летиш донизу,
І долі сміх, що хльосткий як батіг,
Лиш додасть вогневі хмизу...
Та разом все тебе не спасе
Від мегаполікризи
Запах слави і грошей
рецептори бентежить,
Скроні кров нещадно б’є
можливостей безмежжям...
Стрімкий марафон…
Авто… Смартфон…
Псевдо-мегаполі-ера
Псевдо-мегаполі-ера
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YlUKcNNmywk[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/8N8xPEXmAlw[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=EHkKGUzuf6M[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738219
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 17.06.2017
Обычный день, такой же, как и сотни других. Хотя для Алевтины каждый новый день уже давно перестал быть обычным. Занимаясь привычными делами, она всегда находила хотя бы несколько минут времени, чтоб переключится, отвлечься, обратить внимание на мир вокруг себя, слиться с ним и одновременно отстраниться от него, находя те самые такие ценные баланс и гармонию. Все вокруг казалось странным и непонятным муравейником, или же шумным ульем, но если муравьи и пчелы наверняка хотя бы на уровне инстинктов знают, куда они спешат и чем занимаются, то люди словно увязли в придуманных правилах чужой игры. Аля, как и все, приняла эти правила, с одним вроде бы и небольшим, но вместе с тем огромным отличием: она не старалась бороться с этим муравейником. Зачем это делать, если мир щедр и открыт, когда принимать его правила – настоящие правила, а не те, которые придумали люди сами для себя, чтоб сбиваться с пути.
Бесконечный день сурка. Бегают и носятся, носятся и бегают. То со своими проблемами, то обязанностями, то сами с собой, а иной раз и повода не надо – лишь бы бегать, лишь бы носиться, лишь бы подпитывать своей энергией тех, кто создал искусственную игру, перекрыв настоящую, правила которой доступны единицам. Але даже не смешно, ей все равно, пусть бегают, раз уж им так хочется.
А еще более забавны мысли в их головах. О, там еще больший муравейник и жужжащий пчелиный рой, чем в жизни. Иногда даже сложно уследить за тем, насколько их мысли скачут одна на другую. Надоело…
За тысячи километров от нее с точно такими же мыслями Игорь вышел на перекур. Светило солнце, даря первые весенние лучи, и хотя многие его игнорировали, оно не обижалось, а продолжало с надеждой стараться пробиться к сердцу хотя бы одного суетливого жителя этого города. Игорь вздохнул и улыбнулся сам себе. Вся лента в интернете завалена картинка и цитатами из разряда «Ждем весну», а теперь, дождавшись, всем будто бы все равно. А потом еще будут удивляться, почему вдруг плохая погода…
Парень не курил – презирал любые зависимости, но возле подъезда стоял такой запах дыма, что даже простую прогулку можно назвать не иначе как перекур. Игорь отошел на несколько метров, чтоб не вдыхать эти ошметки заменителей настоящего искусственным. А как иначе? Курить ради успокоения нервов? Ради того, чтоб отвлечься? За компанию? Смешно. Искусственно навязанные правила.
Он шел, с надеждой вслушиваясь в многообразие звуков, стараясь услышать такое привычное в начале весны пение птиц. Но его не было.
С теми же надеждами и Аля расположилась на балконе, и с досадой выдохнула, понимая, что птиц сегодня она не услышит.
Впрочем, не страшно. Может, через пару дней весна окончательно вступит в свои права.
Аля в который раз поймала себя на ощущении какой-то тяги к Игорю. Настроилась на него, сосредоточилась и поняла – он занят ровно тем же, чем и она. Ждет, когда запоют птицы. Игорь уловил ее внимание и зацепился за него. Что ей надо? Снова она копается в его голове. Ну, пусть копается, если ей так хочется. Только зачем ей это надо?
Так странно. Среди целого мира два человека на приличном расстоянии друг от друга одновременно с искренней непосредственностью вслушиваются в мир вокруг с намерением услышать голоса весенних пернатых друзей и… о, чудо! Вдали послушалось тихое чириканье, которое постепенно ставало громче. И Игорь, и Аля ощутили радость, идущую друг от друга. Але нравилось тепло, идущее от Игоря, когда она подключалась к нему. А вот при «нормальном», привычном общении он был холоден и колюч, как дикобраз, да и Аля не отставала. Каково же было ее удивление, когда она, научившись улавливать эмоции и мысли людей, почувствовала от него не ожидаемый холод, а настоящее, приятное тепло.
Они оба понимали, что птицы запели из-за их искреннего желания, простого, без причины и выгоды. Казалось бы, так просто уговорить окружающий мир дать даже невозможное. Так просто было получить возможность послушать голоса пернатых друзей; так просто услышать голоса друг друга, идущие изнутри. Но так сложно заставить себя сказать то, что лежит глубоко внутри. А может, и не стоит заставлять?
Очередной день подходил к концу. Как всегда – ничего особенного, но и ничего посредственного не произошло. Аля воспринимала каждый день как праздник, наслаждалась им, смаковала каждую его минуту. Игорь относился к окружающей реальности более спокойно – не грустил и не радовался. Просто жил, не давая оценок.
Едва коснувшись головой подушки, Аля провалилась в глубокий, спокойный сон. Где-то спустя минуту уснул и Игорь. Ночь вступила в свои права.
[b]Новая знакомая[/b]
Аля слегка поморщилась от пробивающегося сквозь ее веки света. Не хотелось просыпаться, да и будильник не звенел – наверняка еще рано, просто солнце стало вставать раньше.
Девушка закрыла глаза руками и свернулась в клубочек, собираясь спать дальше, и вдруг сквозь полудрему почувствовала, что Игорь смеется.
«Чего он ржет среди ночи? Анекдоты читает, что ли?», - подумала она. А ночь ли? Который час? Нехотя Аля открыла глаза, чтоб посмотреть на часы на тумбочке, но их не было. Как и тумбочки, кровати и вообще комнаты. Вместо этого Аля поняла, что она лежит на огромном листке какого-то растения, которое, впрочем, по ощущениям ничем не отличался от кровати.
Игорь был недалеко и мерял шагами расстояние от того самого листка с Алей и ближайшего дерева. Аля опешила.
– Что ты здесь делаешь? – спросила она его.
– А ты? – невозмутимо задал ответный вопрос Игорь. Аля осмотрелась и пожала плечами. Это место напоминало то ли лес, то ли сад, только растения были слишком уж фантастическими – то листья слишком большие, то деревья причудливой формы, то цветы странного цвета. Ничего знакомого. Может, разве что небольшие песчаные дорожки… Впрочем, дорога – она и за Полярным Кругом дорога…
– Ты и здесь нашел что-то смешное? – скептически заметила Аля.
– Ага. Ты так забавно морщишься, когда спишь.
Игорь улыбался. Снова эти его шутки! Как же они надоели Але! Хотелось встать и уйти от него подальше, наплевав даже на то, что излучало его сердце и все время смягчало ее отношение к нему, но куда идти? Задавать стандартный для таких ситуаций вопрос «Где я?» было бы глупо – это только усилит необычность ситуации. Надо действовать не по сценарию.
Похоже, Игорь думал о том же.
Сверху послышался тихий шелест. Аля и Игорь уставились наверх, в поисках источника шума, но источник даже не думал прятаться. Черная пушистая кошка грациозной походкой прошлась по толстой ветке дерева, спрыгнула на ближайшую к земле ветку и с интересом наблюдала. Аля с умилением улыбнулась и несмело протянула к ней руку, чтоб погладить. Кошка не возражала и сама потерлась о ладонь, но не как домашние кошки, с нежностью, а с легкой надменностью.
– Какая красивая! – тихо сказала Аля, проводя рукой по кошкиной голове. Игорь подошел и стал с улыбкой наблюдать, но когда кошка… заговорила, дар речи потеряли и он, и Аля.
– О, еще одни, – промурлыкала пушистая красавица. – Я уже думала, здесь больше людей не будет.
Ребята переглянулись, безмолвно спрашивая друг друга «Ты тоже это видишь?», и снова уставились на кошку.
– Ну и чего смотрите? – муркнула кошка. – Познакомимся? Как вас зовут?
Когда они назвали свои имена, кошка продолжила:
– Я Амира, приятно познакомиться. Да не бойтесь вы так, все хорошо!
– Это… сон, да? – наконец выдавила из себя Аля. – Мы спим?
– Спите, – подтвердила кошка. – И не спите. Можете остаться здесь, если хотите.
Игорь и Аля запротестовали.
– Не нравится? – уточнила Амира.
– Почему же? Милое место, но непонятное… что это? – спросила Аля.
– Как хотите, так и называйте, – ответила Амира, удобно устраиваясь на ветке. – Откровенно говоря, впервые я не понимаю, что вы здесь делаете, но раз уж вас сюда прислали…
– Кто? – одновременно спросили гости. Амира таинственно промолчала, спрыгнула с ветки на землю и, выдержав театральную паузу, сказала:
– Вы вернетесь к своей реальности, я вам помогу. Хотите – вернитесь назад прямо сейчас. Но пройти предложенный вам путь все же стоит. Решайте.
И кошка побежала вперед, словно оставляя выбор без выбора.
[b]Трасса[/b]
Амира грациозными прыжками перемещалась дальше и дальше. Аля с Игорем едва успевали за ней, старались не потерять кошку в густых зарослях растений и деревьев, и даже не заметили, что они стали постепенно редеть, пока вовсе не исчезли.
Кошка остановилась и подождала, пока ее догонят.
– Добежали? – спросила она.
Аля кивнула, стараясь отдышаться. Игорь огляделся вокруг в поисках чего-нибудь, обо что можно опереться или куда присесть, чтоб перевести дыхание, но вокруг ничего не было. Только широкая дорога и невысокая трава по бокам. Трава уходила далеко, и на горизонте виднелись деревья, а дорога была самой обычной – широкая проезжая часть с разметкой, и уходила вдаль, будто уплывая за горизонт. Что было дальше – непонятно. Дорога просто уходила вдаль, потому завораживала и, казалось, даже приглашала каждого идти по ней хотя бы только для того, что увидеть, куда она ведет и что там дальше. Амира беззаботно вышла прямо на разметку и медленно прошлась по ней.
– Ну, чего вы ждете? – позвала она Игоря и Алю. Они оба повернулись в сторону, куда направлялась кошка, но шли по обочине. Кошка недовольно фыркнула. Прошло несколько минут такого странного пути. Все молчали. Дорога не менялась, на горизонте впереди ничего нового не появлялось, а по бокам все оставалось то же самое – та же трава, те же поля и те же деревья. Аля посмотрела назад – там были силуэты то ли зданий, то ли деревьев, даже показалось, что там были люди, но все это многообразие было в тумане. Местами туман был светлый, совсем как утренний, только-только пробудившийся от ночного сна. Местами темный, почти черный, как поднявшаяся копоть от костра. Местами туман напоминал скорее дымку, едва-едва окутавшую землю, и можно было разглядеть, что за ней прячется. Аля увидела дом, высокий, красивый. Он показался ей знакомым, и как только она стала вспоминать, где она его видела, случайно наткнулась на остановившегося впереди Игоря. Он тоже засмотрелся вдаль.
Чем больше они всматривались, тем больше разных объектов они видели, но что странно – им все больше и больше не хотелось идти вперед. Даже ноги не слушались. Их отвлекла Амира, нетерпеливо запрыгнувшая на ветку дерева прямо перед их лицами.
– Вы долго будете прошлым любоваться? – поинтересовалась она.
Аля и Игорь с удивлением уставились на нее.
– А вы что думали, – продолжила кошка. – Там, куда вы смотрите, вы уже были. Все там видели. Что еще надо?
– Всего этого там не было, – возразил Игорь.
– Да, некоторые фигуры вообще недалеко, мы там точно сегодня шли, но тогда их там не было, – добавила Аля.
– Вы их просто не заметили, – промурлыкала кошка интонацией, с которой обычно объясняют детям, что спички – не игрушка. – Вы шли за мной в ожидании того, что будет, когда дорога кончится. Все, что вы видели – я и горизонт. И каким же это образом вы хотели увидеть что-то еще, если оно вас не интересовало?
– Ну так куда мы идем? – спросил Игорь.
– А это от вас зависит. Куда вы хотите прийти?
– Вернуться домой, – сказала Аля.
– А до того, как вернетесь, что будете делать? – не отставала кошка. Аля и Игорь пожали плечами. Амира закатила глаза. – Ну вот окажетесь вы дома – и что? Будете радоваться? Будете. Только то, что вы делаете, говорите, хотите, видите вокруг сейчас, тогда уже будет для вас не более, чем что-то в тумане. Как то, что вы видите там, сзади. Вы будете помнить лишь тень, которая вас обратно уже не перенесет. И стоил путь того, чтоб ждать, когда он закончится, а потом вспоминать его как простую тень?
– Так если бы хоть знать, что мы делаем… - вразнобой возразили Аля и Игорь.
– А вы всегда знаете, что вы делаете? Вы всегда знаете, что будет завтра? Или даже через пять минут? Но живете дальше. Что сейчас мешает?
– А мы можем отдохнуть хоть несколько минут? – спросила Аля.
– Насмотрелись на свое прошлое, вот и идти в будущее не хочется. Отдали энергию старому, теперь вынуждены сделать паузу, чтоб восстановить ее. Стояли и рассматривали старое, теперь пока отдохнете… Столько времени пройдет. А так мы бы уже были бы значительно дальше отсюда.
– Ну… тогда можем идти дальше? – предположила Аля.
– Нет уж, теперь вам нужен отдых. Не восполните запасы энергии сейчас – не будет сил, я уже не говорю об удовольствии от дальнейшей дороги.
– Так что же, вообще о прошлом не думать? – удивился Игорь.
– Скажем так, не жить им, - ответила Амира и улеглась на ветку. – Присаживайтесь и отдыхайте.
Аля и Игорь хотели опуститься прямо на траву, в надежде, что она мягкая, но прямо сзади них стояла удобная и вполне симпатичная лавочка. Ее здесь точно не было!
– Удивлены? – лукаво заметила Амира. – Жизнь частенько нам дает то, что нам необходимо, когда кажется, что этого нет и взять негде. Впрочем, вы не первые, кому потребовался отдых. Был у меня гость, которому лавочки не досталось. Уж очень он не хотел садиться на землю, боялся. Потому полез на дерево. Пока лез – растратил еще больше энергии, расцарапал руки в кровь.
– Вот он-то и не получил желаемое, хотя очень хотел. Как-то несправедливо, - заметил Игорь.
– Он думал о том, чего он не хочет – садиться на землю. И совсем не думал о том, что он хочет. Хотя, когда наконец вылез на дерево, уставший, поцарапанный – увидел очаровательное озеро.
– Все, что ни делается – к лучшему, – тихо сказала Аля. – Ему хоть было сложнее, но он увидел хоть что-то новое и красиво.
– А кто вам сказал, что для этого надо проходить сложный путь? – фыркнула Амира. Игорь и Аля задумались, а через какое-то время, почувствовав, что они уже отдохнули, продолжили свой путь вместе с Амирой.
Буквально через несколько шагов заросли деревьев поредели, и их взору открылось озеро с искрящейся поверхностью. Ребята ахнули от восторга.
– Вот и вы его увидели, – подытожила Амира. – Затратив значительно меньше усилий. Вы не можете изменить дорогу, но вы можете изменить свое отношение к ней. И тогда вы увидите то, чего не ожидали увидеть.
Амира так и шла, по середине дороги, и Аля стала за нее беспокоиться.
– Амира, может быть, стоит отойти к обочине?
– Вот еще! – фыркнула кошка. – Это лучше вы сюда идите! Ну, идите же! Или снова боитесь?
Игорь и Аля несмело к ней подошли. Ни одной машины до этого не проехало. Может, они здесь и не ездят? Аля все же нервничала, и изредка смотрела назад, уже не на призрачные тени, а чтоб убедиться, что машин нет, прислушивалась к звукам.
Громкое рычание мотора сзади ознаменовало то, что Аля не зря переживала, и вся компания отскочила в сторону, пропуская летящий на огромной скорости автомобиль.
Амира, недовольно фыркнув, принялась вылизывать свою шерсть и отряхиваться от пыли. Закончив, кошка проворчала:
– Ну и кто это сделал?
–За рулем мужик, вроде, был, – ответил Игорь.
– Какой мужик? Кто из вас это сделал?
Игорь и Аля непонимающе переводили взгляд с дороги друг на друга и на кошку.
– Кто ожидал, что выскочит машина?
– Ну так это же дорога, по ней машины и ездят, всякое могло быть… – неуверенно протянула Аля. Игорь в подтверждение кивнул.
– А вы видели, откуда появилась машина? – продолжала кошка. Ребята отрицательно покачали головами. – Оттуда, где воспоминания о прошлом. Там же и ваш опыт из прошлого, что, например, дорога – это опасно. По ней ездят машины.
– Они по ней и ездят, - возразили Игорь и Аля.
– Кто вам сказал, что дорога нужна только для того, чтоб по ней ездили машины? Или вы уже сами вместо целого мира решили, какой должна быть именно это дорога? Будьте осторожными и берегите себя, но не ищите проблем там, где их нет.
На вопросительные взгляды своих гостей Амира их успокоила:
– Все хорошо. Просто больше постарайтесь не повторять этих ошибок.
Они шли дальше. Аля увидела, что теперь кроме травы около обочины росли кусты с какими-то красивыми цветами. Они источали чарующий аромат. Игорь их тоже увидел. Они с интересом смотрели на них, идя рядом с кошкой.
– А теперь посмотрите назад, – сказала Амира. Ребята оглянулись и увидели, что сквозь едва заметную дымку у обочины росли такие же кусты. Немой вопрос повис в воздухе, и кошка снова поспешила ответить:
– Они всегда здесь были. Просто вы не обращали на них внимания.
[b]Село[/b]
По краям той самой, уже полюбившейся дороги, помимо цветов, невиданных милых зверьков, выбегающих из-за кустов, деревьев, изредка даже ручейков и много других чудесных зрелищ, стали сначала редко, а потом все чаще и чаще появляться симпатичные дома.
Ни Аля, ни Игорь не заметили, как и когда они оказались в милом поселке, среди деревянных заборов и уютных лужаек с полевой травой.
Легкий шум ветра перекрикивали мычания коров, блеянья коз. Где-то рядом было слышно гусей и кур. Закукарекал петух. Где-то вдалеке весело смеялись дети и лаяли собаки. По забору шел серый кот, и увидев Амиру, вприпрыжку подбежал к ней, но кошка грозным шипение прогнала его. На вопросительные взгляды Игоря и Али она ответила:
– Не всегда то, что вы видите, выглядит именно так, как вы думаете.
– Что это значит? – спросил Игорь. – Он же… кот.
– Уверен? – уточнила Амира. Аля и Игорь промолчали. – А вас когда-либо одолевали тревожные, грустные мысли без видимых на то причин? Ложные предчувствия беды, страхи?
Ребята кивнули.
– И вы начинали развивать эти мысли или эти ощущения, думать, перекручивать по сто раз, пока вам не станет казаться, что они – часть вас. А на самом деле они не ваши.
– Как такое может быть? – не понял Игорь. – Если я о чем-то думаю, значит, мысль моя.
– Тебе эту мысль мог дать кто угодно. Если она благоприятна для тебя – она твоя. Если разрушительна – то не твоя. Более того, тоскливые мысли тоже могут быть благоприятными. Надо уметь различать не хорошее и плохое, а нужное и ненужное.
– Как это сделать? – спросила Аля.
– А тут у каждого свой способ. Важно отличить свое от чужого, чтоб не тратить энергию понапрасну. Забыли, как на трассе пришлось перерыв сделать из-за того, что энергию расходовали впустую?
– Кто этот кот? – спросил Игорь.
– Это мои ошибки, вам их знать ни к чему, – махнула хвостом кошка и, гордо подняв голову, побежала вперед. Игорь и Аля последовали за ней.
Село впечатляло. Взгляду открывались очаровательные пейзажи, люди были открытыми и общительными. Почти у каждого дома на лавочке собралось по небольшой компании, многие даже стояли на улицах и громко что-то обсуждали. С Алей и Игорем здоровался каждый прохожий, несмотря на то, что они тут никому незнакомы, но и вместе с тем они оба чувствовали на себе то заинтересованные, то осуждающие взгляды.
– Что происходит? – наконец не выдержала Аля. – Почему на нас так смотрят? С нами что-то не так?
– Эту мысль вообще откинь, – промурчала кошка. – Не бывает «так» или «не так». Ты – такая, какая ты есть. А у тех, кому вы не нравитесь, стоит своя программа. Стереотип. Чужаки на их территории.
– Никто же не собирается на нас бросаться? – попытался пошутить Игорь, но шутка оказалась неудачной. Кошка выгнула спину и что-то прошипела.
– Что не так? – спросила Аля.
– Я что-то не то сказал?
– Вы тут ни при чем, я просто вспомнила… Тут суть не в том, что чужие – враги, а в том, что враги те, кто живут не так, как здешние люди. И тогда начинается травля целой общиной этого одного несчастного. А он думает, что сотня человек не может ошибаться, а он один-единственный – быть правым, и потому ломается. Или даже сам себя ломает, ломает свою личность, делает то, что ему не по душе, лишь бы угодить остальным. Тогда все село довольно им… кроме него самого.
Кошка молча прошлась взад-вперед по узкой дорожке и запрыгнула на ветку растущего рядом дерева. Аля и Игорь сели на траву и сразу же перед ними упало несколько сочных яблок. Дерево оказалось яблоней.
– Проголодались? – хихикнула Амира. – Кто о еде подумал?
Аля и Игорь переглянулись.
– Понятно, оба. Приятного аппетита!
– А ты? – спросила Аля.
– А я позже, – загадочно ответила кошка.
Казалось, что птицы щебетали повсюду. Игорь и Аля невольно засмотрелись на птичью компанию на том же дереве, под которым они сидели. Там происходило что-то необычное, и они оба старались увидеть, но Амира снова заговорила:
– Здесь бы вот тоже гость, как и вы. Милейший человек, добрый, но наивный. Сразу бросился знакомиться с местными, но через какое-то время они стали его игнорировать, а потом и вообще чуть ли не выгнали отсюда.
– За что? – одновременно воскликнули Игорь и Аля.
– За то, что отличался. Не вписывался в местные стандарты. Другая одежда, другое поведение, другая речь… Все не то, что готовы здесь принять.
– И что он сделал? – спросил Игорь.
– Сначала расстроился, еще больше замкнулся в себе. А потом оказался среди других людей, где его приняли. Достойный человек был такого низкого мнения о себе только потому, что другие ему сказали «ты плохой!», – снова зафыркала кошка. – Противно!
Одна из птиц, щебетавших наверху, как-то внезапно сорвалась с ветки и улетела восвояси.
– О, снова он! – довольно муркнула кошка. – Этот воробей любит летать по другим селам поблизости, и даже частенько залетает в города. Он многое видел. Действительно умен. Не понимаю, зачем, но он нередко возвращается сюда и зовет остальных птиц с собой, и каждый раз это заканчивается провалом: он улетает один. Точно так же его не приняли здесь, но он решил не зацикливаться на одном месте и не зависеть от него.
– Ты сказала «другие села». В других селах разве все иначе? – спросила Аля.
– А какая разница? Село, город, деревня, мегаполис… В каждом свой особый характер.
– И человек – не птица, – добавил Игорь. – Вот так просто улететь не может.
– Ну зачем так радикально? – удивилась кошка. – Если не хочется менять место жительства – не надо. Но почему бы не поменять круг общения, если не устраивает нынешнее положение вещей? Или работу? Или учебное заведение? Или партнера? Что угодно, никуда не уезжая.
Игорь и Аля непонимающе уставились на нее. Кошка закатила глаза, вздохнула и продолжила:
– Допустим, работа – одно село, семья – другое, друзья – третье, развлечения – четвертое. И приходится с одного села ездить в другое, то по делам, то в гости. Если не нравится что-то в жизни, почему бы не определить, где именно проблемы, в каком селе, и больше не посещать его? Если у вас не складывается работа – возможно, это не ваше? Это не значит, что с вами что-то не так, а лишь то, что это село – не для вас.
– А если только кажется, что что-то не так? – спросил Игорь. – Ну как в случае с тем котом, который на самом деле не кот? Если мысль, что есть проблемы – ошибочная.
– Обратись к своей душе, она лучше знает. Если некомфортно – не твое. Если все валится из рук постоянно – тоже не твое, – добавила Амира.
– Я думала, если все валится из рук постоянно – то человек лентяй, – заметила Аля.
– Не всегда, – ответила Амира. – На то много причин. Пока остановимся на этом. Скажу так, если бы все эти разные села не замыкались на своем мировоззрении, а расширяли его, как то самый воробей, возможно, было бы проще найти общий язык. Элементарно по той причине, что люди проще принимали бы точку зрения другого человека, а не считали бы единственно правильной только свою. И как следствие – уважение. Меньше конфликтов. Понимание.
– Но ведь это не везде и не всегда так… – начала Аля.
– Именно. Но вот сейчас вам повезло нарваться именно на такое место, где жители этого села зациклены только на себе, несмотря на внешнюю открытость. Пообщаетесь с ними?
Аля сразу отказалась, а Игорь ничего страшного в предложении Амиры не увидел.
– Почему нет? – спросил он Алю. – Съедят они нас, что ли? Давай попробуем. Ну… Я попробую, а ты компанию составишь, ладно?
Аля кивнула, ребят поднялись с земли.
– А куда мусор девать? – спросила Аля Амиру, указывая на огрызки яблок.
– На землю. Или вон туда, во двор, – беззаботно ответила Амира. Аля и Игорь переглянулись. – Да здесь так принято. Все так делают.
Аля и Игорь огляделись – улицы, в принципе, были чистыми, как и дворы.
– За собой, конечно, никто не убирает, но жители стараются создать красивый внешний вид. По одежке ведь встречают, как говорится. Кто-то свои дворы убирает, молодежь иногда на улицу выходит, подмести.
– Но это же здорово! – в голосах Али и Игоря было четко слышно уважение.
-Было бы здорово, если бы они это делали для себя, чтоб жить в чистоте и уюте. А они это делают на публику. Чтоб гостей впечатлить.
– А потом этих же гостей выгоняют? – уточнил Игорь.
– Смотря каких. Ну ты поговорить с местными хотел? Иди, разговаривай. Я вас здесь подожду. Вернитесь сюда, когда решите идти дальше.
[b]Гостеприимные селяне[/b]
Игорь взял Алю за локоть и потащил в сторону ближайшей кучки людей. Те сразу обратили внимание на незнакомцев и уставились на них. Взгляды казались доброжелательными, и Аля расслабилась.
– Добрый день! – поздоровались ребята.
– И вам не хворать! – ответил мужчина из этой толпы.
– Мы как бы… туристы. Первый раз здесь, – продолжил Игорь, внимательно следя за реакцией собеседников.
– Надолго приехали? – спросил другой мужчина.
– Нет, буквально на день, – продолжил Игорь. – Хотим побольше увидеть и узнать. Может быть, вы нам посоветуете, что нам стоит посетить в первую очередь?
Теперь стало понятно, что вся доброжелательность какая-то натянутая, но это и не смущало – самые обычные нормы этикета, ничего странного и нового.
– Так вы здесь отдыхать решили? – спросила женщина.
– Ну… – замялся Игорь.
– Ишь ты, приехали тут на всем готовом, туристы! – возмущенно поддержал ее тот самый мужчина, который еще несколько секунд назад так приветливо спрашивал, надолго ли они приехали.
– Мы здесь вкалываем-вкалываем, а они… туристы, тьфу! – другой мужчина сплюнул на землю, и вся толпа наперебой заговорила, и разобрать уже ничего нельзя было.
– Извините, всего доброго, – растерянно сказал Игорь, и они вместе с Алей обошли эту толпу, но люди все еще сердито покрикивали на них и галдели между собой.
– Игорь, может, хватит? Амира же предупреждала, нам здесь рады не будут, – тихо сказала Аля. – Пойдем обратно.
– Ну не будут – их проблемы. Помнишь, что Амира говорила о пути, когда мы шли по трассе? К тому же, если сейчас не попробуем получить такой опыт, потом шанса может и не быть. Пойдем…
Они шли дальше, мимо разных кучек людей, пока не решили заговорить с молодыми девушками около симпатичного дома. Возможно, они не агрессивные. Игорь и Аля подошли к ним, поздоровались, и сказали все то же самое, что и до этого. Девушки оценивающе оглядели из с головы до ног, и одна презрительно фыркнула:
– Туристы! Тоже мне туристы! А где ваши рюкзаки с палатками?
– Нам удобнее без них, – усмехнулся Игорь, вспоминая, что ни его, ни Алю никто и не спрашивал, нужны ли им вещи. Более того, все необходимое им все равно попадается по пути, стоит только об этом попросить.
– Вообще не туристы, голову морочите нам!
Девушки отвернулись, всем своим видом показывая, что не желают продолжать разговор.
Аля и Игорь пожали плечами и пошли дальше.
– Ну хоть не хамили, – улыбнулся Игорь. – Давай еще одна попытка, и возвращаемся? Ай, дорогу забыл…
– Ничего, я помню, – ответила Аля.
Им на глаза попалась пожилая пара. Может, с ними разговор сложится? Ребята подошли к ним и поздоровались, но бабушка сразу заворчала:
– Это еще кто такие?
– Я Игорь, это Аля, – начал Игорь. – Мы приехали…
– Приехали они… Вы себя в зеркало видели? Стыдоба! Вырядились тут! – заворчал дедушка.
– Мы просто… – начала Аля.
– А ну пошли вон отсюда, ироды! – закричала бабушка, махнув клюкой в сторону ребят, и Игорь с Алей бросились в сторону.
– Ну хоть попробовали… – вздохнул Игорь.
– Идем обратно, – добавила Аля. Они уже хотели идти обратно, но тут их окликнули. Это был высокий седой мужчина в повседневном, но аккуратном костюме, и очках, казался довольно резвым и активным. Также в нем был что-то другое, не такое, как в других жителях этого странного села. Мужчина не спеша приблизился к ребятам, поздоровался и сказал:
– Не ищите здесь друзей, вы никого здесь не найдете, поверьте мне. Лучше уходите как можно скорее.
Игорь и Аля переглянулись.
– А вы здесь давно живете? – спросил Игорь.
– Нет, молодой человек, я здесь не живу и никогда не жил, но часто бываю.
– Тогда откуда вы знаете… – начал Игорь и замолчал.
– Видите дорогу? – указал рукой мужчина на асфальтовую дорогу через несколько домов. – Если ее перейти, там начинается другое село. Я живу там. Позвольте вас пригласить погостить у нас. Уверен, там вам понравится больше.
Какое-то время Игорь и Аля колебались, но что-то им подсказало, что опасаться нечего. Они, не сговариваясь, пошли за этим интеллигентным дедушкой.
Другое село было совсем рядом, и как только они перешли дорогу, возникло ощущение, что они находятся в совершенно другом месте. Да, внешне были отличия, но совсем небольшие. Было чуть больше мелкого мусора на обочинах, в некоторых дворах вовсю шли ремонтные работы, но вместе с тем казалось, что и птицы пели громче, и запах цветов во дворах сильнее, и деревья шумят приятнее...
Точно так же люди общались друг с другом, собирались в компании, но с Алей и Игорем никто не здоровался.
– А теперь позвольте откланяться, дорогие друзья! – сказал дедушка, слегка поклонившись и приподняв шляпу. – Меня супруга ждет. А вам желаю приятно провести время. Чтоб вернуться назад, просто перейдите дорогу, как сюда шли.
Аля и Игорь не успели даже поблагодарить дедушку, как он развернулся и ушел.
– Это все уже кажется странным… – сказал Игорь. Желания разговаривать с местными жителям уже не было. Игорь и Аля просто шли по дорожке, аккуратно рассматривая все вокруг. Аля споткнулась и упала бы, но Игорь ее поймал.
– Спасибо, – выдавила она из себя.
– У вас все в порядке? – услышали ребята голос сбоку. К ним подошла молодая девушка. – Нужно помощь?
– Все хорошо, спасибо, – улыбнулась Аля.
– А откуда вы? – продолжала девушка.
– Да мы… ну… – промычал Игорь, уже боясь что-либо сказать.
– Мы не отсюда, но… – закончила Аля.
– Серьезно? – глаза девушки загорелись. – Может, вам наше село показать? У нас тут поле рядом, там цветы полевые, пшеница до пояса, красиво! А когда солнце садится…
Пока девушка вдохновенно расписывала красоты села, к ним подошли еще несколько людей.
– Меня Вера зовут, – сказала она и представила Алю и Игоря подошедшим: - Вот, к нам снова гости!
– А вы нашли, где жить? – спросила женщина у Али и Игоря.
– Мы ненадолго, на один день, – сказала Аля.
– Так поторопиться надо! – воскликнул кто-то.
– А что вам интересно?
– Что хотите увидеть?
– Как вас зовут?
Вопросы сыпались отовсюду. Поддерживая разговор, ребята вместе с новыми знакомыми направились к тому самому красивому полю. Местные жители наперебой рассказывали о речке недалеко, еще двух полях, огороде, на котором дети любят играть. Кто-то между собой обсуждал свои планы, кто-то пел песни. Иногда казалось, что непонятно, кто кому что говорил. Было шумно, но весело. Вера не отходила от Игоря и Али и без умолку говорила, как в том поле хорошо играть в прятки.
Когда они дошли, солнце уже было готово зайти за горизонт. Все собравшиеся разбрелись по полю: кто-то бросился действительно играть в прятки, люди старшего поколения расстелили покрывала на земле и сели, кто-то просто гулял босыми ногами по мягкой траве… Вера села прямо на землю и зачаровано уставилась на солнце. Аля и Игорь последовали ее примеру.
– Красиво, правда? – спросила Вера. Ребята с ней согласились. Вокруг солнечного диска по небу рассеивались красно-оранжевые лучи, а небо стало полосатым. Вечерело.
– Наверное, нам пора, – тихо сказала Альбина Игорю. – Нас и Амира ждет.
– Да, неудобно получилось. Надеюсь, она дождется нас.
Ребята вскочили и только хотели попрощаться с новыми знакомыми и побежать к кошке, как поняли, что вокруг никого нет.
– Понравилось? – услышали они знакомый голос. Черная кошка грациозно подошла к своим гостям. Ребята ей настолько обрадовались, что кошка даже засмущалась:
– Приятно, конечно, спасибо. Могли б и не волноваться, я всегда с вами, пока вы здесь. Либо дождалась бы, либо нашла б вас.
– Почему такая разница между этими селами? – спросила Аля. – Они же совсем рядом.
– А как люди находятся в одном даже помещении, а все разные? – задала ответный вопрос кошка. – Вы поняли, почему вы не понравились никому в том селе? Сначала вы нарвались на так называемый «эффект толпы». У той компании людей жизненная позиция «все должны работать». Вы себя назвали туристами – значит, вы бездельники для них. И они бы молчали, если бы тот, один-единственный человек не озвучил свое мнение насчет вас. Один сказал, второй подхватил и так далее. Но что бы они ни говорили, они не готовы были принять ваше поведение, потому что оно не вяжется с их способом жизни. Они туристами быть не могут – ведь у них сады-огороды. Так же, как и в городе – те, кто зациклен на выполнении своей задачи настолько, что ничего вокруг и замечать не хочет. Девушки, который вам не поверили, держались за стереотипный образ туриста, который у них сложился в голове. А пожилой паре вы не понравились снова-таки потому что отличаетесь, но внешне. Джинсы, кеды, босоножки… Тут такое но носят, потому для них вы – странные чужаки. Так же и в обычной жизни. Если вы нарвались на человека или толпу людей, которые мыслят стереотипами, и вы в эти стереотипы не вписываетесь – это означает лишь узость их кругозора, но никак не вашу неполноценность. А если пойти дальше, можно найти то место, где вас примут, и даже укажут дорогу. Это лучше, чем ломать себя. Вы согласны?
Аля и Игорь кивнули, обдумывая сказанное.
– Вы заметили, что в этом селе к вам присоединилась огромная толпа, привела вас к самому красивому месту здесь, но при этом они не отвлекались и от своих дел, а просто приняли вас к себе, уделили вам достаточно внимания? Они нашли баланс для себя и для вас. Думаю, даже бессмысленно спрашивать, где вам понравилось больше.
– А тот дедушка? – спросила Аля. – Кто он? Зачем он нас привел сюда?
– В жизни часто бывает, что на лучшие события нас вывод именно неожиданный случай, - подмигнула кошка. – Причем бывает, что и на первый взгляд не самый приятный. Это к вопросу о том, что не все является в действительности тем, чем кажется. Вам повезло – миловидный дедушка предложил свою помощь и вывел вас к этому селу. А если бы вас туда принесло ураганом? Вы бы решили, что вы несчастны, невезучие, попали под действие природной стихии. Но итог один – вы остались довольны и приобрели больше. Значительно больше.
Аля и Игорь даже не сомневались в словах Амиры. Они уже давно все поняли. Но прогулка была достаточно утомительной и кошка, заботливо промурлыкала:
– Отдохните. В этот раз ваша усталость вполне закономерна. Тем более, посмотрите, какое здесь звездное небо…
‒ Я не пойду дальше, ‒ сказал вдруг Игорь. И проснулся.
‒ Он оставил меня одну? ‒ вздохнула Аля.
‒ Ты не одна, ‒ сказала Амира.
© Copyright: Анастасия Федоренко
[url=""]https://lady-anastasiia.jimdo.com/dreams/[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737651
дата надходження 13.06.2017
дата закладки 16.06.2017
Уверена в том, что не всё в этом мире проходит.
Уверена в том, что не всё отпускает душа.
Моя ностальгия - любимый единственный город,
В объятья которого сердцем мечтаю сбежать.
В невинную юность рассветов и зрелость закатов.
В плаксивость дождей, даже в строгость суровой зимы.
Нельзя не любить это всё, с чем сроднилась когда-то.
Дороги от дома - зигзагом, а к дому - прямы.
Эх, время, безумное времечко, что ж так летишь ты?
Так коротко счастье - во снах там бывать!... Наяву
Хочу наслаждаться дождём, поливающим крыши.
В чужой стороне я мечтами об этом живу.
Так хочется мне погулять по вечерним аллеям
И видеть, как дышат озоном на клумбах цветы.
Ну что ещё может быть сердцу на свете милее
Такой вдохновенной и близкой душе красоты?..
Такая любовь не уходит. Она бесконечна!..
Любовь к тем местам, о которых так плачет душа.
Моя ностальгия и в этот заплаканный вечер
Меня возвращает туда, от чего не сбежать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737984
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 16.06.2017
О де ти є , мій Ангеле, озвись,
Згубилася у темряві пропасній.
І не свою душа колише вись,
Життя земного зірка в небі гасне.
О відгукнися, Ангеле, здаля,
За безцінь задарма себе караю.
Ногам пече… це не моя земля,
Спустошену ущент прийми до раю.
Зціли мене, мій Ангеле, зціли,
Бо меркне світ… жага життя холоне.
Струси з плечей жертовний порох мли,
І серце ранене зігрій в долонях.
Сховай мене від болю й пустоти,
Стели у тиші постіль супокою.
Не маю сили.. ось рука, пусти
Без слів, без сповіді - прийми такою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737945
дата надходження 15.06.2017
дата закладки 16.06.2017
Конюшинове поле,
Гул джмелів.
Там стерня ноги коле
Від жалів.
Усміхаються квіти,
Пахне мед.
І встеляє привіти
Диво-плед.
Ось метелик крилатий
Захмелів,
Він нектаром багатий —
Ледь злетів.
Манять щастям пунктири
Крізь листки,
Хто знайде аж чотири
Пелюстки. 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737933
дата надходження 15.06.2017
дата закладки 16.06.2017
[i][b]«… І потоптали татарськії коні вкраїнськую землю.
І спопелили її, сердешну. Та й рушили далі в похід.
А як вертали – застигли зчудовано: на купинах,
поміж нової трави, запеклася багрянцем Червона
Рута. От і назвав її нарід «Неопалимою Купиною»…[/b]
(З легенди)
[/i]
Із яблуневих пишних рожевіть
озвалась опромінена луною…
Із татарви опалених століть
упала в ґрунт – і стала КУПИНОЮ.
Де куп’я потоптала татарва,
де в купі гною корчилась отрута –
на попелищах бралася трава
і пломеніла там ЧЕРВОНА РУТА.
Де потопали вої в болотах,
ізвівши за собою вражу душу –
злітав у небо чорно-білий птах,
червінню серця окропивши сушу.
Скипала ніч. Змертвлялася пітьма.
У сказах таврувалась твар ворожа.
Здавалося – уже й землі нема…
Аж тут – НЕОПАЛИМА МАТІР БОЖА
ЧЕРВОНОРУТНЕ ЗІЛЛЯ засіва –
(запала в небі тиша урочиста:
ну хто б подумав, що вона – ж и в а,
і хто б подумав, що вона – П р е ч и с т а!)
В трясовині, в багні, на купині
вознісся божий дар ЧЕРВОНОРУТИ:
н е п о г о р і т и більше у вогні
і у воді болотній н е в т о н у т и.
… Усіх поглине ця трясовина!.. -
(висока Доле, Доле невмолима!) –
ЦЯ КУПИНА – всього лиш… купина,
лиш Купина –
і все ж…
НЕОПАЛИМА – а – а!!
[i](Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737720
дата надходження 14.06.2017
дата закладки 14.06.2017
Сияет солнышко для всех на свете,
Ласкает луч здоровых и больных...
Живут у солнца солнечные дети,
Оно, как мать, заботится о них.
Так странно, в нашем двадцать первом веке,
В эпоху медицины!.. До сих пор
Диагноз "даунизм" для человека
Звучит, как будто смертный приговор...
Зачали -- значит, мы за них в ответе,
Убили -- значит, место нам в аду.
Христос сказал, чтоб были все, как дети,
Возможно, он и их имел в виду...
Действительно, нам есть чему учиться:
В них искренность чистейшим бьёт ключом,
Наивные, доверчивые лица,
Им, кажется, обиды нипочём...
У нас на языке бывает часто:
То "даун", то "дебил", то "идиот"...
Мол, всё, ты -- недоразвитый и баста!
Хоть это -- лишь болезни поворот...
Услышать можно: "Всё равно -- калека
Не поумнеет, сколько не корми,
Не сделать из него, мол, человека..."
Да ведь ОНИ нас делают ЛЮДЬМИ!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737446
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 12.06.2017
Возможно, судьба
не подарит им встречу,
Влюблённым сердцам...
никогда,
Тем самым любовь
предрекая на вечность,
Спасая её чистоту
от увечий...
- Любовь не уйдёт...
в никуда.
Она не уткнётся
в стену разногласий,
Похожих на холод
зимы.
Духовную связь,
не познавшую страсти,
Нельзя осудить за
иллюзию счастья.
- В ней нет ни греха,
ни вины.
Она не утонет
корабликом хрупким
В штормах кутерьмы
бытовой.
Она не почувствует
боль от разлуки -
Когда не держали
друг друга за руки,
Хотя и сроднились
мечтой...
Ведь всё, что влюблённым
порой остаётся -
Мечтать... Но мечта -
будто сон...
... Ни завтра, ни после
для них не вольется,
Одно на двоих
златоглавое солнце -
Свидетелем счастья,
в окно.
... А все же так хочется
ласковых взглядов,
Вплотную прижавшись
к плечу...
И пить, наслаждаясь
небесной усладой -
Нектаром живильным,
из райского сада, -
Любовь, не спеша...
по чуть-чуть...
... Бывает, судьбой нам
даруются встречи -
Где вечность любовь
молода...
В ней нет ни греха,
ни душевных увечий,
Она не горит
парафиновой свечью,
Хоть каплет слезой
иногда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737332
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 11.06.2017
* * *
Приємна мова вечорова.
Тріскоче тихо каганець.
Потішусь музикою слова.
Покличу Музу під вінець.
На вівтарі земних взаємин
скажу відверто до ладу:
лиш їй відкрию потаємне,
довірю душу молоду.
Молюсь на долю, Богом дану.
О Музо, душу освяти!
Світи на хатнище жадане,
з тобою підемо в світи.
Який п’янкий приємний трунок –
небесне царство зір-владик...
В самотині на срібних струнах
плекає Музу молодик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737324
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 11.06.2017
Я... чувствую тебя. Не чудо, нет же!
Но... точно волшебство для нас двоих...
Я чувствую... И наполняет нежность
весь мир вокруг! И каждый новый стих
желаний не таит, таких... магнитных -
в тебе меня притягивает... всё.
Притягивает, будто прочной нитью
мы связаны - и каждый сладкий сон,
и явь, что... до безумия прекрасна,
и даже кучевые облака,
и солнышко, конечно, в небе ясном,
всё наше! Я же чувствую - в руках
ты держишь мир мой, и... я отвечаю...
Нет-нет, я не хочу об этом вслух!
Но... не сдержусь от поцелуев частых...
Люблю... Люблю... Люблю... Люблю... Люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737305
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 11.06.2017
[youtube]https://youtu.be/UfhmSetUgII[/youtube]
Дай грати вогню бажань,
Най біль в нім згорає й жаль,
І станеш вогнем сама…
Тут... тут в світлі полум'я
Самотня любов моя
В полоні мене трима…
Відчуй любов,
Кохання, що в нім закипає кров,
Це пристрасть і біль, що разом немов,
Вогнем твій сон пала...
Відчуй любов,
Кохання, що в нім закипає кров,
Це магія та божевільний зов,
Вогнем твій сон пала...
Вдивляюсь знов в безодню полум’я,
І рветься геть з грудей твоє ім’я…
Відчуй любов,
Кохання, що в нім закипає кров,
Це пристрасть і біль, що разом немов
Вогнем твій сон пала…
Відчуй любов,
Кохання, що в нім закипає кров,
Це магія та божевільний зов,
Вогнем твій сон пала…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Rtt9MXmWq7Y[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fZ_Om_VI_hY[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735411
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 11.06.2017
Уважно слухай душі своєї зов -
Чи стане духу розбити гніт оков?
Знову й знов
Жени вагань безвихідь та пустих розмов…
Героєм стати, біді покласти край,
Чи заховатись – все йде, як є, нехай?
Стій, стривай!
Коли ж стійким постанеш до чужих умов?
Той час прийшов!
Той час прийшов! Єєєєє.
Хай в грудях серце рветься,
Нова біда стається,
Ти лише посміхнись знов!
Довірся долі – життя відчуєш сенс,
Чи він у волі, чи в приязні принцес?
Знову й знов
Спитай себе, за чим ти у цей світ прийшов…
Набутий досвід – його візьми сповна
Твій шанс для зросту - коли сягаєш дна
Вже світла жмут бриніє
Коли ж страху імла розтане у тобі?
Той час прийшов!
Той час прийшов! Єєєєє.
Хай в грудях серце рветься
Нова біда стається
Ти лише посміхнись знов!
Душі стремління хай несуть за небокрай,
Біль вчорашній відпусти - залишить себе дай
І злітааааа-іай - чааас звееее!..
Той час прийшов! Є-і-єєєє.
Той час прийшов!
Тягнись до своїх мрій!
Здаватися не смій!
ООООО, Час прийшов…
Ууу, Сягай увись!
І падай вниз!
Нехай тебе веде душі твоєї зов!
Той час прийшооо - оой час прийшоо - ОуОО!
Той час прийшов – шоуов-шоуов…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WIcL6EpHRXA[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=t99KH0TR-J4[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/kWoTG2J3tsQ[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736568
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 11.06.2017
[youtube]https://youtu.be/kZCEbBAlu4k[/youtube]
Слово за словом…
Від ілюзій до невдач
Наша ця важка розмова -
Я молю, не плач.
Чуття, що в тобі палає -
Я знаю його,
Змоги біль спинити немає
відчаю твого.
Варіант 1
Біль твій най стиха…
Все кохаю тебе,
Біль твій най стиха…
Біль твій най стиха…
Над тобою вже ясне небо,
І біль твій най стиха.
Варіант 2
Ти стривай, не плач...
Все кохаю тебе,
Ти стривай, не плач...
Ти стривай, не плач...
Над тобою вже ясне небо,
І ти стривай, не плач.
Губ моїх присмак
Іще раз згадай,
Про тугу повідай свою…
І прощавай…
Не сприймай все так складно -
Мине зажура і щем…
Дні сповнені любов’ю,
Я пам’ятаю ще…
Варіант 1
І біль твій най стиха…
Біль твій най стиха
Біль твій най стиха
Над тобою вже ясне небо
І біль твій най стиха.
Варіант 2
І ти стривай, не плач...
Ти стривай, не плач,
Ти стривай, не плач -
Над тобою вже ясне небо,
І ти стривай, не плач.
Я був відвертим -
Завжди пам’ятай…
З душі не стерти
Почуттів розмай… і навіть
Тепер все зробиш, як хочеш
З тобою буде все файно, люба
Лиш новий день затріпоче -
Мла щезає, щеза й розгуба…
Варіант 1
І біль твій най стиха
І біль твій най стиха
І біль твій най стиха
Над тобою вже ясне небо...
І біль твій най…
Біль стихає най…
Біль твій най стиха
Марю, мрію, вірю …
І біль твій най...
Біль стихає най...
Біль твій най...
Стиха.
Варіант 2
І ти стривай, не плач
І ти стривай, не плач
І ти стривай, не плач -
Над тобою вже ясне небо...
І ти стривай...
Тільки ти стривай...
Ти стривай, не плач
Марю, мрію, вірю...
І ти стривай...
Тільки ти стривай...
Ти стривай...
Не плач.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=zRIbf6JqkNc[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=c8PAcfhRoes[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737302
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 11.06.2017
Я пам’ятаю, як травень блукав між дзвіниць,
Вулиці міста схилялись до ніг наших ниць,
Ми розчинялись в ріці незнайомих облич
До півнОчі.
Місяць скоринкою хліба висів в далині,
Я загубилась в тобі, як і ти – у мені.
/Хто б і шукав, не знайшов…/ Та в цій битій війні
Ікла вовчі
Нас вигризали й у різні штовхали світи,
Там, де ні входу, ні виходу нам не знайти.
В час, коли руки безвольно тримають хрести
Не злетіти…
Ми ж бо не птахи. Залишимо іншим політ.
Часом любити не “до” йти, а рухатись “від”
Та відпускати, аби у мереживі літ
Знов зустрітись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736716
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 06.06.2017
«Адепти сонця, я - однині ваш.
Обридливі застуди і тумани,
Слова холодні, сповнені обману –
Чужий для мене, дикий антураж.
Я відкидаю з одягом усі
Недозасмаги, недоендорфіни,
Хандру, лютневі дощовиті спліни,
Виходжу в світ у всій своїй красі.
Червлені барви – мій орієнтир», -
Бравадив червень, брав теплом в ясир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736711
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 06.06.2017
Простір...
Він значно ширший, ніж кордони стін,
він значно глибший - важко зрозуміти...
Та варто тільки дуже захотіти,-
зривай завісу! Межі - то твій сплін...
Дивися в глиб, у суть, у стан речей:
цей дивний світ - душа Екклезіяста...
Та тим весна сильніша і прекрасна,
як відгомін Яірових пісень...
Вдихай на повні груди простір-час,
і скошене удосвіта чар-зілля...
Дивись! Весна влаштовує весілля,
звільняючи свободи дух для нас...
Кадильна магія покосів - віщий дар!
Несе думки в майбутнє... Геть скорботу!
Колись так Ной ковчег свій змайстрував...
Завісу геть! Цей простір твій достоту!
5.06.2017р.
Сплін - стан пригнічення, нудьги...
Достоту - присл. дійсно, справді.
Книга Екклезіяста (Проповідника) - Книга Старого Завіту. Її називають "справжньою", "життєвою", оскільки автор-мудрець критично вказує на несправедливість, яка часто переслідує людину, на швидкоплинність людського існування... Та попри те, автор впевнений у потребі дотримуватись законів та істин Божих.
Яір- батько воскреслої дівчинки ("Не бійся - тільки вір! Ісус...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736618
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 05.06.2017
А ось і червень золотий,
квітнуть барвисті його квіти,
теплом й красою осяйний,
духм"яний первісток він літа!
І ранні вишні вже дозрілі,-
це літнє диво всіх садків.
Для добування кошенілі*
збирали предки черв"яків.
Може від цього його назва,
це невідомо вам й мені,
та його радужна принада,
мене чарує ніби в сні...
Недарма ж кажуть: місяць червень,-
початок усьому дає:
і врожаям, й новим оселям;
й відповідальність він несе.
Звали його і світозором,-
він все промінням осявав,
іменували світлояром,
про це ще пращур наший знав.
Ще називали різноцвітом
й царем-муравником також,
лагідно й ніжно зелоквітом
й сюрчанням коників - ізок!
В часи Русі - кресником літа,
від слова "крес" - живий вогонь,
червоні квіти, диво-діти,
ягід наповнювач вдоволь.
Він чарівний рум"янець року,
суничник він і ще й бджоляр,
і сінокосець він нівроку,
хоч вже студент, а не школяр.
Чудовий день сонцестояння,
гімн перемоги - святий день,
вода змива протистояння,
бо вже запліднена вогнем!
На спеку сонце повертає,
землю і простір нагріва,
і охолонуть не встигає
за ніч накошена трава.
У сінокоси часті зливи,-
до назв добавили - гнилець,
худобу гедзі покусали,
його назвали ще й кедзець.
Після дощів диво-веселки,
дугами землю обняли,
"божим коромислом" з-за хмарки
до річки янголи пливли...
Зацвів жасмин і горобина,
дуби у листя одяглись,
а їхні гілля наче крила,
ніби до неба простяглись...
Соловей голос ще не втратив,
та все ж до співу збайдужів,
на переспівах цих крилатих,
звільняє місце для дроздів.
Синички й зяблики співають,
вівсянок чується теж спів.
Із жита все частіш лунають
звуки боїв перепелів...
Отож бо червень золотий,
він даром Божим осяйний,
люблять його і люди, й звірі,
і все живе в його довірі!!!
*кошенілі - багряний барвник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736596
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 05.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2017
Дожди… Четвёртый день дожди. Горят огнём талмуды.
Я слышу голоса земли, меняя амплитуду.
Угли умытые росой… вчера пылали жарко.
До фильтра выгорел ковбой, невидим импульс кварка.
Наш разум славный режиссёр, - живём надеждой в завтра,
Салам алейкум иль шалом… не важна степень арта.
Плодами зреем на ветвях, не спелый - вниз сорвался,
Дозревший прыгнул в небеса и где-то затерялся;
Возможно, канул в никуда, возможно - Божий завтрак,
Ведь в рай не ходят поезда, лишь едут катафалки.
Начальный уровень для всех, начальные этапы:
Кому - провал, кому – успех, кому-то - постулаты.
Однообразный скучный мир, божественные ясли,
Из ясеня воскрес кумир, намоленый на счастье...
Так много хочется сказать, но не вложусь в размеры,
Бессмертных нет! И вам писать исходный код дилеммы.
Кругом посредники Богов, куда не глянь - святые.
С Отцом - на ты, не из рабов, духовные блатные.
Два года просидел в тени, пил кофе под берёзой,
Под чёрным Солнцем разводил цветы Black magic roses.
Не верь, не бойся, не проси. Бей, не жалей посуду...
И снова дождь заморосил, рвануть бы на Бермуды.
Откуда мы, куда уйдем? Неведома дорога.
Четвёртый день дышу дождем. За пазухой у Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736525
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 05.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.06.2017
Осталась между нами недосказанность -
Таинственным невидимым свеченьем.
Храню в душе к вам тёплую привязанность
И помнить буду вас... с благодареньем.
Минуты, пусть недолгого общения,
Дарили мне надежду и блаженство.
Любила вас, желая... без смущения.
Тянулась к вам - как к Богу, к совершенству.
Для вас была готова я на многое,
На самые прекрасные безумства.
Но жизнь, как оказалось, слишком строгая.
Не к месту видно были эти чувства.
Не к месту (так бывает), не ко времени.
Пожертвовать пришлось своей любовью.
Судьбой забыть о чувствах было велено,
Уйти из вашей жизни... добровольно.
Ушла, но не забыла... Тут бессильна я.
Ведь сердцу, как известно, не прикажешь.
С мечтами распрощалась, как и с крыльями,
И вновь взлететь, наверно, не отважусь.
Осталась между нами недосказанность -
Финалом в незаконченном романе.
Хранит душа к вам нежную привязанность
И, видимо, любить не перестанет.
7 мая 2013 г.
Было написано как романс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736093
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 02.06.2017
Надвечір над лісом густим опускається мла –
Тремтять у повітрі легкі золотисті лелітки,
І ніздрі лоскоче гірчинкою пряна смола,
І гори в задумі застигли, довірені свідки.
Вони таємниці звіряють хіба що вітрам
І соснам старим віковічним, і гніздам пташиним…
Лоскоче долоні прогріта пошерхла кора,
І звивиста стежка веде до стрімкої вершини…
Де сонце лягає в кубельце між моху й трави,
Щоб зранку вже вкотре зійти й запалити світанок…
І ліс біля нього на чатах, немов вартовий,
Стоїть незворушно, допоки пташине сопрано
Не вдарить згори, розгойдавши цей світ, ніби дзвін, –
Аж бризне роса й розлетяться дрібні намистинки!..
Це все буде завтра. А поки бреду навздогін
Сонливому сонцю, що котиться вниз до спочинку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735882
дата надходження 31.05.2017
дата закладки 31.05.2017
Дніпро палає.
Не загасити чайці
Крильми пожежі.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735813
дата надходження 31.05.2017
дата закладки 31.05.2017
Довірливо, у тебе на плечі
Засну без сили, зовсім випадково,
А ти зронивши невиразне слово,
Пригорнеш, безталання кленучи.
Мовчи на біс!..і Бога не гніви,
Що кинув долу у холодну зиму.
Переживе цю ніч душа озима
І знову у світи піде на ВИ!
Скрізь товщу криги, темряви оскал,
Шукати едельвейси і суниці,
Щоб заспівали зоряні дзвіниці,
Допоки ніч, божественний хорал.
У сумнівах несказане, - коли?..
Коли вбереш Стожари у намітку,
Сріблястих снів, душі знайшовши квітку,
Серед проклять байдужої імли.
Так солоно?.. гарячий крапле віск,
Тамуючи оману безголосся?
Мабуть мені наснилось, чи здалося,
Що не мене в обіймах міцно стис?..
19.05.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735740
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 30.05.2017
Хоч ти – з козацького роду, не з аристократів,
та чарував всіх шляхетністю й тактом манер,
гумору блиском і серцем, у безмір каратів.
От і закохуюсь знову і знов. Дотепер.
Міцно впіймав ти в полон свого шарму, мій любий,
погляду жаром обпікши. І передчуття
стисло: це ж ВІН, та моя половинка... і згуба,
що назавжди аж до самого краю життя.
Всесвіт в обіймах несли твої лагідні руки,
шепіт, нестримні цілунки і голод очей,
магія шалу нестерпно-солодкої муки
і божевілля п'янливе жагучих ночей.
Чари душі – то від Бога дароване диво.
Серед безликих, пихатих, підступних, брудних,
збочених, мстивих... – мій рідний, я досі щаслива,
що твою душу пресвітлу зустріла між них.
Плата за щастя – удари і втрати, яруги.
Рани зшивала кохання ослаблена нить.
Гідно пройшли, без образи, зневаги, наруги.
Лицарю світлий, не можна тебе не любить!
Душ магнетизм – непідвладний рокам, нездоланний.
Потяг коханих сердець – він змінив лиш окрас:
ніжністю й ласкою стишивши шквал ураганний,
подих Ерота пасатом овіює нас.
Друже мій милий! Пройшла наша довга стежинка
радість і біди, провалля і зоряну мить.
Але, за всяких обставин, для тебе я – Жінка
... й наче дитя... То чи можна тебе не любить?!
Тане краса. Щось і талія вже... – не осина.
Безліч жінок зайняли б моє місце і роль.
Я ж на сердечнім твоїм п'єдесталі – єдина
леді. А ти – мого серця і долі король.
Всі земні блага встелила б тобі я під ноги,
щоб не згасали тепло в нашім домі і сміх.
Силою духу здолавши підводні пороги,
зможеш таланти свої дарувати для всіх.
Наші доріжки в одну заплелися весною,
щиру подяку за день той шепчу Небесам.
Ну а тобі – за кохання, в життя довжиною,
те – що лиш раз, за яке не скупляться ціною.
Чуєш? В саду соловейки (підкуплені мною)
силі кохання співають найкращу з осанн.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735710
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 30.05.2017
Мені болить душі людської бідність,
Невміння відчувати чужий біль.
Та не "чужий" тому, хто має гідність,
Й пиха не точить серце, мов та міль.
Мене тривожить цих людей байдужість,
Бажання влади, всмоктане в багно.
Бо проміняли на у.о. всю мудрість,
Красиві зовні, а копнеш – л@йно.
Мене гнітить їх прагнення до слави,
Черстві серця від вицвілих ідей.
Їх ницість духу, принципи іржаві…
Сіріє світ від ситих іудеїв.
Хіба не всім заграви і світанки,
Ліси, поля і зоряний намет?
Чому ж одні в любові до останку?
Другим з лукавого не вибратись тенет?
Коли твоє терпіння, Боже, лусне,
Й полову відокремиш від зерна?
Не втримуюся: кров кипить і гусне,
Не маю сили чашу спить до дна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735703
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 30.05.2017
«Самотній твоє вітрило
Понесе далеко-далеко.
Наче хмарку легку
Вітер тебе понесе...»
(Лі Бо)
Вчитель залишив учнів своїх,
Вчитель шукав самотності,
Вчитель сказав учням чекати
Чи то просвітлення, чи то одкровення
Тут, в долині ріки Спокою,
А сам в гори подався
Вузькою стежкою самітників,
І там над прірвою, і там –
Де сосни чіпляються ногами-коренями
За скелі білі, тверді наче кремінь,
До вчителя прилетів вітер
І співав йому пісню Істини
У верховіттях колючих.
І вчитель послухавши цю пісню
Отак тому вітру вторив
Чи то просто говорив у простір,
У порожнечу безодні:
«Рух та круговерть не мають кінця.
Але хто відчути зможе
Тонкі зміни Землі та Неба?
Бо втрачаються речі там –
Надлишок тут,
Повнота тут – недолік там.
Втрата та надлишок,
Повнота і недолік
Слідують за життям і за смертю.
Хто відчути зможе ту мить,
Коли єднаються поява та зникнення?
Повітря та сила
У кожного зростають не одразу,
Форма у кожного зникає не одразу.
Не відчуваєш, коли вони дозрівають,
Коли втрачаються.
Так з кожним днем
Від народження до смерті
Змінюється подоба людини.
Але мить змін відчути неможливо,
Розуміють це пізніше.
Про це мені повідав вітер
Серед гірських вершин...»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735347
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Еридо!... Бійся чистих вод!
Рушає льодовик, здригаючи планету...
Яким не був би грішним мій народ,-
ніколи кров людську не пив він на бенкетах!
Аресе!... Ти - не цар для нас, не бог,
а так,- приблудний пес, який не бачив долі...
Бий в груди! Що ж... Убитий Син воскрес!
Ще затанцює блиск зорі на Чорнім морі!
Лихі божки! Міфічний порох книг!
Наш Деміург святий! Як те, що в серці - вічний!
Згорить колись в вогні останній міф!
Еридо утікай! Рушає айсберг... Тріснув.
Ерида - богиня розбрату.
27.05.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735273
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 27.05.2017
Цьогорічна весна, мов оголений нерв,
Аж судомить, роз’ятрює душу.
І тривожить, північних вітрів круговерть,
Й паморозь чорна упала на грушу.
Ця страшна чорнота заповнює сни,
Невеселі, тривожні - пророчі;
- Мій народе, не бачить тобі вже весни,
Навкруг зграя розбійницька, вовча.
Уже скоро введуть *надзичайний* в нас стан,
Дядько солодкий - знов президентом,
Прогарцює сусідська орда по містах,
А ми й так вже, мов *липка обдерта*.
Та й за роки цієї війни - не війни,
Озлобились, зневірились, *скисли*,
А погляньте на них - *жупано́ві пани*,
Так роз’їлись, аж морди обвисли.
Я боюся проснутись - навкруг чорнота,
Й чорні круки кружляють над ганком...
*Куди ніч - туди й сон*, сни мої марнота,
Хай Господь їх осяє світанком.
Цьогорічна весна, мов оголений нерв.
В слові - * дядько* , буква *Я* читається, як *І*.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734011
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 18.05.2017
Сідає сонце.
Ліхтарики кульбабок
Згасають в травах.
Линуть у небо іскри
Чи надії, чи смутку.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733733
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 17.05.2017
А Час іще той кумедник. Здається, скоса дивиться на мене, примруживши очі й вишкіривши зуби, і говорить: "То що, вб'єш мене, принесеш в жертву на догоду тій Жаданій Миті, переведеш нінащо, тиняючись по кутках?
О, як хочеться, Часе, тебе вбити, щоб ти пропав зовсім, щоб ось зараз настав той день, та година- та Жадана Мить!
І хочеться тупо сидіти, дивлячись на небо, і мріяти; або лежати, заплющивши очі, і думати про те, що буде.
Але... легше за все вбити. Та будучи засліпленою одним бажанням, можна убити інше - щось дуже-дуже дороге...
Отже, я не вб'ю тебе, Часе, не принесу в жертву, а пересилюючи себе, йду робити щось корисне, поки не настане та Жадана Мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733596
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Таке життя – шалена колісниця,
Яка крізь нетрі мчиться напролом!..
І добре, що зринають рідні лиця
У пам’яті, овіяні теплом.
Що можна доторкнутись до дитинства,
Де все таке намолене, просте,
Як Божий дар святого материнства,
Як паросток, що з-під землі росте…
Нехай стезя до правди вужча й вужча,
Й куди не глянеш – терня, болота…
Та мамина любов непроминуща,
Безмежна, всепрощаюча, свята.
Вона у вирві – рятівна мотузка,
Яка мене тримає на плаву.
Хай мрії розбиваються на друзки,
Та я до світла тягнуся, живу,
Ще змалечку злеліяна у слові,
У чистоті пісень і молитов,
Де щирість материнської любові
З упадку піднімала знов і знов,
І дарувала у зневірі крила,
В сльозі – розраду, в гніві – каяття…
Спасибі, мамо, що благословила
Мою дорогу у земне життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733393
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
Кожний вірш – пісня
Кожний вірш – душі печаль
Без дна глибини
поліська річка Уж
в’юнком поміж лугами
древні береги
ранкове хоку
спросоння плаче бідне.
недоспана ніч
Травневий монохром
Смарагд розкішний зела
дощу краплинки
Полюю зайця:
- Стій! Ходи сюди, малий.
Куцохвостий хоку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733088
дата надходження 12.05.2017
дата закладки 12.05.2017
Сакура квітне.
Юнак у камуфляжі
Слухає тишу.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733060
дата надходження 12.05.2017
дата закладки 12.05.2017
[i]Ілюстрація до вірша талановитого автора[/i] [i][b]Herr Veliborrа von Purr-purа[/b][b][/b][/i]
[i]Спасибі за тонке відчуття, чулість, товариськість і все-все![/i]
Чуєш, як вітер перебира волосся?
Це мої пальці цілують його крізь простір.
Кожен кучерик, кожне пряме пасемце
Пестять і ніжать, торкають всього до серця.
Бачиш, як тиша окутує плечі медом?
То мої очі липнуть, мовчать до тебе.
То мої війки впираються в підборіддя -
Вкочують в душу розслаблене підобіддя.
Віриш, вплели ми мрію у хвостик білки?
Вже занесла в пік неба зелений стрімко.
Важко упав горішок - струсив нам тишу.
Подихом з губ у губи: "Пуф - пуф..." - колишу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732820
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 10.05.2017
не потрібно говорити
щоб тебе відчувати
не потрібно тебе згадувати
щоб пам'ятати
як пророчі сни що ллються
мовчанням речей
життя - це море
де хвилі цілують береги
пружні як спини дельфінів
все що може сказати бог – це тиша
все що може сказати людина –
це любов
сполучені музикою
ця свобода бути
не знаючи нічого і відчуваючи все
як хвиля приникаючи
любов'ю
де моя посмішка це твоє дихання
а твоя душа – мої думки
запаморочення глибин
у порожнечі кольору неба
фон: Darkestrah - Bird Of Prey
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732649
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 10.05.2017
З великої хмари – малий дощ( нар. прислів’я.)
Чорнезна хмара
Передвіщає зливу.
Суне навмання.
Прийде – тоді побачим,
Що варта обіцянка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732258
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 08.05.2017
Тихо до хати
ранок зайшов-твоїми,
мила, кроками...
* * *
Як після зими
розбалакалась річка!
Щезла -без дощу.
* * *
Чом не радіти:
сонце маю у руках!
Так, ромашкою...
* * *
Нема твоєї
вини,і моєї-теж.
А серце плаче...
* * *
Вже у дорозі
косовиця-виросла
трава.Де коса?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732255
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
* Коли життя жартує, нам не до сміху.
*Поміняти свій спосіб життя не означає лягти на телевізор і дивитись на канапу.
*Прогулянка чоловіка й жінки містом -за руки- не завжди прояв любові, а бажання чоловіка не пустити дружину по магазинах.
*І дітям сняться дорослі сни!
*Рекламі однаково, що вихваляти, аби платили.
*Якщо весь час добре, чи це добре?
*Ех, якби зараховували час, проведений в Інтернеті , до трудового стажу...
*Красиві жінки стають старшими довше.
*З жінкою сперечатися -обіду не бачити.
*Добре комусь там, де нас немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732256
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
Де зорі згасають
жоржинами обрій цвіте.
Піддавшись спокусі,
розтану у світлі розмаю.
І граю промінням –
а й справді воно золоте…
Нарешті я справжня!
Хай вітер мій одяг знімає.
Нарешті я дика!
Вплітаю в волосся жасмин,
До стану латаття,
ступаю у нетрі – царівна!
Співай, дикий вовче.
Кровить хай мій страх із судин,
Іскриться з очей, шаленію –
мовчіть перші півні!
Схиляються трави
і падають зорі до ніг,
Навшпиньки ступаю –
цвітуть по слідах орхідеї.
Кружляю по колу,
мов відлік часів вікових,
У місячне сяйво руно уплітає Медея.
Під місяцем повним
танцюю у сяйві спокус,
Хай рвуть струни ельфи –
не смій підвестися нерівня.
Бо я відтанцюю, відплачу,
а ще… відсміюсь,
Допоки світанок,
допоки іще я царівна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732250
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
[b]«Лифт плавно и мягко доставил на 150-й этаж. …Кажется вся вселенская усталость легла на мои хрупкие женские плечи. Мегаполис умеет высасывать силы из человека… Что уж о нас говорить. Офисный планктон. Слово то какое придумали. Планктон хоть живой, а здесь полуживая возвращаешься. Работа с 8 до 20. Перерыв только на 20 минут, и ещё три по 10 минут. За всем строго следит «офисный коммуникатор», считывающий инфу с нашей головы через обязательный внутричерепной микрочип.
Хорошо, что о нём вспомнила, пора к доктору… менять батарейку… В левом глазу начал помигивать раз в два часа огонёк подсветки: она подсела. А так не хочется тормошить причёску! Распустила каштановые волосы перед зеркалом. Они блестящими тяжёлыми волнами упали на плечи.
Кошка Джесси встретила меня, потёрлась об ноги. Моя милая! Подняла этот пушистый комочек и прижала к лицу. Вдохнула аромат жизни. Ей чип вживлять наотрез отказалась. Пусть хоть она будет свободной. В этом чёртовом механическом мире…
Домашний робот, («домовичок»), как всегда тепло поздоровался голосом Дейва. Запустил мягкую музыку, наполнил залу ароматом луговых трав. Упала в кресло, скинула туфли, закрыв глаза размяла затёкшие пальцы ног. Как я устала!! Зуммер: ванна наполнилась. Спасибо домовичку.
Дейв!!!! Уже пять лет как нет Дейва... Рак. Говорят, из-за этих чёртовых чипов в голове…
Он мечтал о детях. Но разрешение на них мы получить так и не успели.
Вспомнился наш с ним десятидневный отпуск, положенный молодожёнам.
…Тропический остров, шорох бриза в пальмовых листьях. Плеск волн, пряный запах океана. И мы. Только мы и никого вокруг. Это был рай земной! Мы просто на время слились воедино! Как были сладки его жаркие объятия. Просто иногда даже теряла сознание в сильных мужских руках. А его глаза, ЕГО ГЛАЗА! Просто проникали сквозь меня, и я таяла как воск. Мы там были словно целую вечность , и одновременно так мало...
…Откинулась в ванной. Коснулась подушечками пальчиков упругих грудей. Вдохнула аромат лаванды. Поласкала бархатную кожу на бёдрах. Мурашки пошли по телу, но расслабиться не удавалось. Горькая тоска незаметно, но неотвратимо, начала подниматься со дна души.
Вроде бы совершенно без причины. У меня хорошая работа, очень хорошая зарплата, которой многие позавидовали бы. Успешно двигаюсь по служебной лестнице. Коллектив хороший, но пообщаться на работе невозможно. Только короткие, там не пообщаешься, каждый занят собой.
Мелодично звякнул экран телекомпа. Включился. Обязательная для просмотра реклама полилась мутным потоком. И не спрячешься от неё, экраны включаются на автомате. в каждой комнате и ещё поворачиваются вслед. Закрыла глаза и ставила беруши. Из ванны не хотелось вылезать...
Накинула халат, подошла к окну. Набрала полную грудь воздуха и медленно выдохнула. Внизу расстилалась знакомая, вечная картина мегаполиса. Мерцающие огни до горизонта. Свечки коробчатых зданий. Жаль, не видно искусственной зелени. Слишком высоко.
Чтобы увидеть живую зелень, надо ехать сотни километров…
..Вдруг я почувствовала мягкое прикосновение тёплых рук. Он подошёл сзади. Охватил мои плечи крепкими руками, поцеловал в шею и нежно провёл ими по изгибам моего тела. Откинул локоны наперёд, поцеловал в ухо. Нежность мягко начала меня обволакивать… Как я истосковалась по сильным мужским рукам!! С тихим шорохом упал халат с моих плеч, ласки стали настойчивее. Он поднял меня на руки и понёс в спальню. Плавно покрыл влажными поцелуями…
…Тёплый язычок коснулся сладкого места и я вся отдалась накатившей волне чувств, широко раскинув ноги и забыв о всём на свете.
…Новый аромат тропических цветов усилил желание. И вот он во мне… Откинула руки за голову и уцепилась за спинку кровати. Ещё, ещё, милый. Покусывай груди и входи глубже!!! Давай ещё и ещё!! Бери меня всю без остатка!!!
Вдруг он весь окаменел и замер. Мой Оскар. Только не это!!! Только не это!!! Истощился его аккумулятор. Сама виновата, не проверила... Сняла его из себя и понесла в ванную. Ополаскивать в душе. Слёзы беззвучно полились из моих глаз. Бросила Оскара в ванной, а сама уцепилась за её край и дала волю чувствам. Рыдала, горько и долго.
Прозвенел зуммер отбоя. Да пошёл ты нафиг! Пошли вы все к чёртям!!! ВСЕ!!!!
РАЗВЕ МОЖНО ЖИТЬ В ТАКОМ ПЕРЕВЁРНУТОМ МИРЕ!!! Это же просто УЖАС!!!
ЭТО УЖАС!!! Это всё ложь! Большая ложь!.
Упала на кровать вцепилась в подушку, которая мгновенно стала мокрой. Не могу прогнать тоску… Чувствую, как она меня заживо сьедает. Горит прямо всё внутри… Испепеляет… Почему уходят от нас те, кого мы любим? Почему, когда нас миллиарды на Земле, так тяжело найти родственную душу? Почему так несправедливо устроен мир? Не могу я так больше…
Медленно и основательно оделась. Проверила и приладила все пряжки и застёжки. Вложила контейнеры с едой в кормоавтомат, для Джессики. Вышла в коридор. Лифт беззвучно открыл двери. И вот я уже внизу. Тронула клавишу вызова. Из ниши выкатилась мой электромобиль. Отключила автоводителя, сама села за руль.
Многие сотни километров позади.
Мегаполис давно закончился.
Вот и утёс над океаном. Крутой обрыв. К нему ровная как стол дорога на каменистом плато. Полная луна серебряным светом освещала всё вокруг.
Мы с Дейвом часто здесь бывали. Наше любимое место воскресного отдыха. Сидели на краю утёса, тесно прижавшись, друг к другу. Он и сейчас здесь. Я это чувствую. Он со мной. И всегда будет со мной.
Нажала кнопку и рядом возникла голограмма певицы. Сладкий голос пел нежную песню. Вот и педаль газа.
Я еду к тебе, Дейв!»[/b]
Инспектор Сосновски дочитал последние иероглифы в дневнике коммуникатора. Медленно и аккуратно стёр с него остатки придорожной пыли, и положил в карман пальто.
Диск Солнца краешком осветил совершенно неподвижную, стеклянную гладь океана.
Тишину нарушали только голоса бригады, работавшей внизу, возле обломков.
Инспектор ещё долго стоял на краю обрыва.
Наступило завтра.
1.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616369
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 05.05.2017
"…Але коли вечір
Майструє небесну твердь ударами чорного молота
Місто вечірнє панує отам над рівниною…"
(Еміль Верхарн)
Сутінки дарують спалахи ліхтарів – діамантів жовтих
Місту
І світу*.
Сутінки – це такий діалог ні про що
(Чи може все таки про щось**)
(Чи може місто може говорити тільки монологи)
(Чи може одкровення буває тільки в темряві?)
Місто
І вечір.
Кожне місто має вокзал
Кожен вокзал має свою колію
На яку юрба кидає свого Верхарна***.
Кожне місто має свою площу біля самісінької ратуші
(Бургомістр),
А кожна площа має свою Жанну і своє полум’я,
Яке запалюють вдень – коли на потіху юрбі,
Коли просто - ім’я, коли просто – так вирішили,
Але сутінки прийдуть і прошепочуть:
«Кожне місто – Руан.
Хай навіть йому придумали іншу назву,
Все одно – це Руан. Місто залізних автомобілів,
Місто коробок-трамваїв і вусатих тролейбусів – Руан».
Добре, що існує вечір – тоді кольори зникають –
Кольори сірості, але запалюються діаманти,
Ліхтарники знаходять сенс невчасний (час, час)
Свого життя на бруківці****. Сутінки.
Без них двері лишись би зачиненими,
А місто таким же непривабливим,
Як мадемуазель, що ніколи не виходить на шпацер,
Бо знає, що в Руані завжди знайдеться вогнище
Хоча б для одного єретика,
Або хоча б для однієї відьми.
А колій – не полічити*****.
І тих, що ведуть у місто вечора,
І тих що не ведуть нікуди
Навіть у паранірвану…
Примітки:
* - Urbi et Orbi. І ніяк інакше.
** - про щось. Але про що – не скажу. Здогадайтесь самі.
*** - коли про це довідався Маяковський, він сказав: «Небо прогнівалось на Верхарна. Він потрапив під трамвай. Хто ж тепер буде писати вірші?! Невже Бугаєв?!»
**** - життя не має сенсу. А на бруківці тим паче…
***** - я полічив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731973
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 05.05.2017
Притулився сльозою жасмин
До старої віконної рами
І бузок похилився на тин,
Снить руками матусеньки-мами
Дика ружа заслала поріг,
А матуся троянду садила...
До піддашшя, цілесенький ріг,
В здичавілій любові обвила
Оббиває пороги весна
І целепає в шибку вітер
Бо ж садити і сіять пора,
У мішечках насіння і квіти
Щепи татові родять щорік,
Тихим жалем спадають плодами...
Хто дитинства колиску прирік
На самотність гіркими сльозами ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731888
дата надходження 04.05.2017
дата закладки 04.05.2017
Із хаотичних ліній, кинутих навмання
фантасмагорність візій погляд зловив, не я.
В звуках напнутих тиші, гострих у темряві
слух невловимо впише голос той візаві.
В чисте прозоре слово, мовлене на духу,
звична мораль загорне сутність якусь глевку.
Оптика світобачень, дій, почуттів, думок
дійсність заломить, наче промінь в пустий замок.
Бийсь кулаком у груди! Правду носи, мов щит!...
В гроті ілюзій люди. Посеред моря - Кит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731764
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 04.05.2017
Загубитись у снах, пропустити свідомість у стробі
І бродити у спогадах, кадрами ріжучи суть
Кожен вдих, кожен клік - двадцять п'ята невидима спроба
Сіро-буро-малинова, п'яна, в'язка каламуть
Прокидатись-будити, монтуючи титри кінцеві
Повертатись в початок, тасуючи хаос думок
На робочій лінійці знайти порятунок-плацебо
Панацею сумнівну, тісний і логічний клубок
Лікувати - не шкодити, клеїти - не руйнувати
Накладати шарами і рівнями страх каяття
І своєму сумлінню зробитись безжалісним катом
Щоби якось пройти, перебути нікчемне життя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730549
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 26.04.2017
Весна - журба вчорашньої зими,
Одвіт на те , чи ми любити вмієм…
Сповзає холод маревом пітьми
До пліч, до ніг… До серця ж не посміє…
Та скрижаніле серце не суди,
Не сполохни його, немов звірятко.
І хто йому шепнув, що між людьми
Зігріється і все почне спочатку?
Та й хто сказав, що це твоя весна?
Хоч частку її носиш в своїм серці?
Хіба наситилась душа сповна
У дикім щемі й спраглості відвертій?
Не прирікай весну свою на мить,
Не програвай любові справжній битву!
Душею зможеш небо оповить,
Щоб скласти гімн любові як молитву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730352
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.04.2017
Не тільки в снах, а й наяву
По небу зіркою пливу
До тебе.
Назустріч — ти в полоні дум,
Якийсь непереборний сум —
До ребер.
Серденько, наче соловей,
Витьохкує солодку трель
Землею.
Не тільки в снах, а й наяву
Тебе кохаю і люблю
Душею… 8/09/15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730153
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 23.04.2017
Допоки цей світ у очах не зотлів від архаїки,
А серце вмивається бризками світла й тепла,
З вишневого цвіту вітри викладають мозаїку,
В вінок з оксамиту вбирається спрагла земля.
А як же насущне, що в тиші сакральній освячене?
Воно ж поза часом і простором створює світ.
А хочеш побачить, роззуйся й випрошуй пробачення,
Хто вміє пробачить, той вміє тримати політ.
Учитися варто, вдивлятись, та знов не повторишся.
Як двічі у річку… Як дзеркало в друзки лиш раз…
Краса світ врятує, якщо ти в красі тій відродишся,
В красі свого серця, без золота, срібла й прикрас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730010
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 22.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2017
Не застебнуть на гудзик
День, що народить ніч.
Вічний боржник якудзи -
Місяць, пливе навстріч.
Срібне посіє зерня,
Що йому той "банзай"?
Озеро топче зверхньо,
Ласкою* виповза.
Сакура - черемшині -
Рідна повір, сестра.
Ночі ті швидкоплинні,
Місяцю, нам пора,
Кинь Фудзіямі шалик
Із самоцвітів... Сан!
Чайні гнізда втішались
Росами ікебан.
Майстру - перо й секатор.
Не самурай - митець.
Знав чернець-імператор -
Божий шлях - навпростець.
Ламаний і задовгий -
Срібний тремкий узвіз.
Кликали бога боги, -
Синто напереріз.
10.04.17.
Імператор Ґо-Мідзуноо народився 29 червня 1596 року. . Новонародженому дали ім'я принц Сан.
За життя Імператор Ґо-Мідзуноо вичав японську літературу, поезію та історію. Під псевдонімом Ґьокуро — «Самоцвітна роса» — він видав поетичну «Збірку чаїного гнізда». Монарх також був майстром ікебани та садівництва. Сад, створений за його проектом в Імператорській віллі Сюґакуїн, вважається одним з найкращих зразків японського паркового мистецтва 17 століття.
Також Імператор цікавився буддизмом і 1651 року постригся у ченці під іменем Ендзьо. Носив титул живого божества.
*Ласка (Кама-ітаті три ласки дуже агресивні) - демон-йокай у японському фольклорі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729570
дата надходження 20.04.2017
дата закладки 21.04.2017
Если я не бомж,
То во мне может быть мой дом.
С бронедверью, но без замка.
Вы можете зайти в него.
Можете через мозги,
Можете через сердце.
Можете со мной.
Можете толпой.
Вот коридор,
Где все оставляют пыльную обувь.
Вот ванная,
Где вы, может быть, станете чище.
Вот зал, где вам всегда рады.
Даже я.
Вот спальня,
Где вы можете восстанавливать силы,
А можете мучиться от кошмаров.
Вы можете здесь спать со мной,
А можете - друг с другом.
Вот кухня,
Где вы можете приготовить что-то вкусное.
А можете просто пожрать:
Можете со мной,
А можете - меня, в одиночку.
Вот туалет,
Где вы сможете надёжно укрыться.
Даже от меня.
Во мне вы можете даже жить.
А можете умирать.
Можете праздновать,
А можете мерзнуть
Или болеть
Вместе со мной.
Вы можете здесь устроить пожар,
Потоп, развести тараканов.
Только прошу: не закрывайте дверь -
Может я захочу выйти
Подышать
Или навсегда.
И не лазьте в моём шкафу -
Лучше возьмите себе два.
А иначе -
В любой момент
Вы можете выйти -
Можете просто в задницу,
Можете - через горло в унитаз.
Но через мозги и сердце
Выхода нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729563
дата надходження 20.04.2017
дата закладки 21.04.2017
Весны цветенье.
Расцвётшими стихами
Полнится душа.
Вдохновенья аромат
Нежен, словно сакура.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729447
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 19.04.2017
Каже матінка Миколі:
- Гарно ти поводься в школі!
Не штовхайся, не кричи,
Як питають, не мовчи.
Будь уважним на уроці
І добро неси у кроці.
- Добре, - мамі син сказав.
І до школи почвалав.
Поки йшов, слова матусі
Загубилися у вусі.
Лиш уздрів шкільний поріг,
Розштовхав умить усіх.
На перерві так кричав,
Аж вазон з вікна упав.
Заховав шкільні м’ячі.
Вдарив Леся по плечі.
Ніжку він підставив Ані,
Та впинилась в калабані.
Каже вчителька: «Читай!» -
Він малює водограй.
Каже: «Приклади роби» –
Він читає про гриби.
Каже: «Виріж-но шпака!» -
Він танцює гопака.
Син Микола отакий –
Чинить завжди навпаки.
Мама плаче, сльози ронить,
Вже щоденник весь червоний.
Щоки теж, мов спілі вишні.
«Ось візьму й у Навпакишнє
(Є таке у нас село!)
Відвезу колись його, -
Тато матері сказав.
Дулю хлопець показав.
Далі буде...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727662
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 07.04.2017
Ніжних магнолій
Порцелянові чаші
Повняться сонцем.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727635
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 07.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2017
[i]Написав би тобі...Але ж ти не читаєш листи,
Не заглянеш ні разу у нетрі поштової скриньки.
Я для тебе красиві слова намагаюсь знайти,
А на аркуш лягають лиш плями чорнильної синьки.
/Олександр Яворський/
[/i]
Написала б тобі... Та пустим залишився б конверт.
Зміг би ти прочитати листа, у якому без літер
Біле поле незаймано-чисте і тільки на чверть
Того аркуша тінь поцілунків, журбою сповитих?
Як зібрати свої почуття й одягнути в слова?
Скільки раз намагалася, стільки ж терпіла поразки:
Рвалась думка з півоберту, наче тонка тятива
Під невмілими пальцями - я поставала без маски.
І сміялася правда у вічі мені, як дощем
У натягнутих струнах бриніла печаль безголоса:
"Що ж ти, мила, до нього крізь темінь - і ще, й знову ще?
В полі трави, що були за постіль, зібрали в покоси."
Що про мене? Вмістилася б сповідь в хвилину, проте
В нас немає і тої, тому у чорнильному морі
Я шукаю слова, та тобі не напишу про те,
Як хворіє есе в мені /наше/ між тисяч історій...
З вдячністю автору за хвилю натхнення: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727161
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727466
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 06.04.2017
Як же хочеться просто кохати,
Очі в очі, щоб іскри з душі.
Щоб без слів говорити, звучати,
Щоб співали в серцях солов’ї.
Щоб усмішка так гріла собою
І пестила чуттєві тіла.
Щоб цілунок став звабною грою
І торкнувся глибин всіх єства.
І безвільні та віддані волі,
Зову плоті, в політ їх нести.
Щоб в пульсації гарячій крові,
Озивалось:"Любов моя - ти!"
05.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727417
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 06.04.2017
Прийде той час, і піде світ назад,
розмірено, як велетню і личить.
І що ти зробиш? Скажеш що? І сам
чи зможеш з глини виліпити вічність?
То їдьмо! І попереду, мабуть,
ще від Ван Гога дещо залишилось.
У грудях – тиск хвилин. Лани гудуть.
І шлях гудронний плавиться щосили.
Всесвітня правда – в колесі старім,
що нас везе по вибоїнах долі.
Та корки нас зрівняють всіх у тім,
заслабне найсильніший, і поволі
Найслабший стане хмарами лишень,
чекатиме на дощ, щоб на поруки
повільно повернутись. Зараз же
двигун працює, нафтові сполуки
По венах линуть, в невідомі сни
прямують друзі, з ночі і до рання,
і кожен поспішає – завинив
комусь ще місце наче – з сил останніх.
***************************************
ОРИГИНАЛ:
Недолог час, и мир пойдёт назад,
Размеренно, как поступь исполина.
Что сможешь сделать ты? И что сказать?
Какую вечность вылепить из глины?
Поехали. Быть может, впереди
Ещё осталось что-то от Ван Гога.
Звенят поля. Минуты жмут в груди.
И плавится гудронная дорога.
Вся правда мира - в старом колесе,
Что катит нас вдоль жизни по ухабам.
Ты знаешь, пробки уравняют всех,
И самый сильный станет самым слабым,
А слабый превратится в облака
И будет ждать дождя, чтоб постепенно
Вернуться на поруки, а пока
Стучит движок и нефть бежит по венам,
И едут в неизведанные сны
(колоннами, чтоб больше места было)
Твои друзья с утра и до луны,
Расходуя оставшиеся силы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727267
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Цветением барьер преодолев
Остатком грёз выбеливаю лужи...
Офелия, нежнейшая из дев,
Над бездною тоски безумно кружит,
Жить не умея без любви, и слёз,
И пламени безудержного рвенья.
Рассеянно, как пыль из-под колёс,
Тончайшим пеплом вылетят сомненья
Из чаши ритуального цветка,
Когда тяжёлый шмель на дно садится...
Быть не твоею - мне не привыкать,
Но быть ничьею - деве не годится.
Не дай вам Бог - впустую отцвести.
Златой пыльцою не присыпать веры.
Я знаю - ты придёшь меня спасти
У края невозвратного барьера.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727261
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Написав би тобі… Але ж ти не читаєш листи,
Не заглянеш ні разу у нетрі поштової скриньки.
Я для тебе красиві слова намагаюсь знайти,
А на аркуш лягають лиш плями чорнильної синьки.
Що писати? Про мене ти знаєш детально усе...
Не дошкулити б словом, що має заточене вістря.
Не спроможне моє кострубате і тьмяне есе
Збудувати до тебе із літер чи кладку, чи міст. Я
Перейшов би убрід – скільки тої у морі води?
У найглибшому місці навряд досягне до коліна –
Тільки б знати, що будеш на іншому березі ти,
І що буде в нас двох хоч одна повноцінна хвилина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727161
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 04.04.2017
Мені ніжність за Бога в Тобі, бо інакше не вмію,
Хоч гірчать перехрестям на мапі між нами стежки.
"Відречися!" - лукавить самотність улесливо змієм,
Я ж ударами серця до Тебе іду навпрошки.
Пригорни. Прожени. Поверни. Безкінечно по колу.
Не впусти. Не тримай. Упіймай. Від усіх заховай.
Я не вірю ні в кого, крім нас, і тим паче - в "ніколи".
Марно з часом змагатися: він - невблаганний шахрай.
Він летить, зупиняється, тягнеться вічністю... Годі!
Поза грою ми - речі скидаємо зайві /і страх/,
Та лягаємо поруч,
/бо справжні під часом не ходять, /
Й засинаємо разом
/з цілунком весни на губах/.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727137
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 04.04.2017
Я... не люблю, когда всё наперёд
и ясно, и продумано, и... Всё же
я знаю точно, что из года в год
тебя не будет ближе и дороже!
И если... будешь зол, я... обниму.
И если... будешь нежен, я... отвечу.
И я надеюсь - всё в тебе пойму,
единственный, родной мой человечек!
И я надеюсь... что из года в год,
сцеловывая утра... то височно,
то трепетно-ладонно, наперёд
я буду знать одно - люблю, и очень...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726953
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 02.04.2017
[i][b]Зимой, когда тяжелый белый иней,
Когда со свистом ветер и мороз
Окутал провода электролиний,
По улице вечерней плелся пес.
Потухший взгляд, седая шерсть на морде,
Поджатый хвост и впалые бока.
Не доводилось псу пожить в комфорте
И не от кого было ждать пайка.
Еще щенком слепым снесен в канаву,
Но как-то выжил, выполз из воды…
Теперь болят от старости суставы
Страдает пес седой от глухоты.
А был ведь молод, жил огромной верой,
Что позовут когда-нибудь с собой.
Ему не нужно будки и вольера
– Под дверью коврик, миску бы с едой.
Но проходили безвозвратно годы,
В грязи подвалов, холоде тоски.
Никто не разделял его заботы
Лишь голод, да помойные бачки.
И камни иногда бросали люди
Забыв, что он живое существо,
А пес все продолжал мечтать о чуде
И в человеке видел божество.
И вот однажды девочка с игрушкой
Дала конфету, поиграла с ним
И ручкой тонкой гладила за ушком,
И странно называла: серый Тим.
За нею бегал пес, почуяв ласку
Как будто лет на пять помолодел
И даже серый день менял окраску,
Унялся зимний ветер – не свистел.
Пес у подъезда ждал ее ночами
– Собачья верность, так уж повелось,
Душа его наполнена мечтами,
Но в жизни их исполнить не пришлось…
Однажды утром кто-то вынес миску,
Хвостом взмахнул, настолько был он рад,
От запаха очищенной сосиски…
Он знать не мог, что в той сосиске яд…
Наверно, в том и есть закономерность,
Есть доброта, и есть жестокость в нас
Не всем дано понять собачью верность…
Пес в ожиданье лег и взгляд угас...
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726403
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Не раз, не два дощенту я згорала,
Усе довкола випекла дотла,
Пила вино з отрутою зухвало,
Безсмертною, одвічною була.
То забуттям гоїлася, то льодом,
Злітала вгору і пірнала вниз,
Мені життя за те у нагороду
В багаття підкидало свіжий хмиз.
Я зупинялась, тільки ненадовго,
Скидала шкіру власну, як баласт,
А потім знов збиралася в дорогу,
Щоб спалахнути у наступний раз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726290
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 29.03.2017
[quote] Ф.С. Фицджеральд[/quote]
Неизбежностью правила смерть, а на смерть роптать
Бесполезно... Тот день, о котором когда-то вспомнят,
Чтоб смолчать, запрещая иллюзиям грезить вспять,
Зря пришел, притворяясь простым тихоней.
Если прихоть - любовь, ее призрак сошел с ума,
Из запыленных книг воплотившись, сметая планы.
...Лето было обычным, среди серебра, когда
Вдруг торжественно грянули бомбы и аэропланы...
Кто богат, кто банкрот - компромисс удержал в узде.
Над алмазной горой почерневший ландшафт спокоен,
Ветер сдул в горизонт пыль от некогда белых стен...
Очевидно, господь был по образу грешных скроен,
Уцелевших. Экспресс, как и прежде, прибудет в семь,
В эти земли ворвавшись спасением религиозным.
Безразлично забытые тем, кто сказал "аз есмь",
Не стекляшки считают - впервые глядят на звезды...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726068
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2017
А я все частіше з ходи переходжу на біг.
Позаду автівки підсвічують фарами відстань,
В якій не шукаю вже величі праведних істин,
Бо все, чого спрагло бажала, дозріло в тобі.
До тебе - крізь шум магістральних вечірніх доріг,
Думками /навиліт/, із силою шквального вітру,
Щоб не запізнитися... /доки безжально не витер
Імен наших Бог зі скрижалів.../ Чи справді б він зміг
Позбутися нас і по різних крутих берегах
Розвести, без жодного шансу бодай випадково
Торкнутись руки, мов захмарного простору птах,
І голосу пити в буденних звичайних розмовах?
І так мимохідь поза мурами вічних границь
До тебе прийти, як сніги переходять у повінь,
Й, немов би земля навесні голосних блискавиць,
Чекати на перше причастя своєї любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725844
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Экспромт(от лица ЛГ)
Больше с огнём не играю...
Боль - в кулаке сохраню...
Где и когда я не знаю
Тот кулачок разожму...
Крохи любви сберегают,
Чтобы её возродить...
И без неё выживают...
Только... хреново так жить...
Больше с огнём не играю...
Пепел золы - соберу...
После - его закопаю...
Или - в слезах утоплю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725794
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2017
Шёлком бедра - нежнейшие руки,
Хоть и шершавые их бугорки...
Кровью не пишут письма от скуки,
Кровью слагают стихи о любви...
Матрицей мира, время разлуки,
Множится чувством,наверно,в разы...
Кутают тело негою муки,
Чтобы согреть охладевших гуру.
Матрица мира - живая и дышит,
Боль, выжимая, с остатка слезы...
Это она - вдохновенное слышит,
Шлюзы она открывает души!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725479
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 25.03.2017
У облозі з вогню я стою серед зір,
Нічка пестить мене, що кохаю, повір.
Що у серці ношу медоносний я збір,
Первородне зело, дивовижний факір.
Любов душу мою вчарувала, мов сон,
Напоїла теплом, обладнала там схрон.
І гніздечко звила, і понесла на трон,
І милує, і підіймає вище крон.
Їй летіти у ввись тільки ти не боронь,
Те дарма, що літа, сріблом торкають скронь.
Серце черпає жагу - живильну бездонь:
Твої очі, вуста, ніжність дужих долонь.
24.03.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725370
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Затронули сердце,затронули душу -
Созвучия терций, объявшие сушу...
Вчера и сегодня,вкусившим полыни,
В созвездии Млечном,навеки - отныне
Меняют на берцы - пуанты из шёлка,
Прозрачную пачку - на тогу из волка!
Не вырвите сердце,не трогайте душу,
Созвучия терций, объявшие сушу!..
Жестокое слово - как горечь полыни...
Вчера и сегодня...Навеки - отныне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725192
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 23.03.2017
Рожевим шовком
На полотні блакитнім
Весна мережить.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724940
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 22.03.2017
[i] Поезіє, красо моя, окрасо,
я перед тебе чи до тебе жив?
Василь Стус[/i]
Тобою я надихатись не можу,
Щодня спиваю, мов святий нектар.
Живу тобою, плачу і тривожусь,
І бережу, мов сокровенний дар.
З тобою я прекрасний світ відкрила,
Потік душі барвистий водограй,
Що живить дух – спинить його несила,
Мов карму щастя, код у дивокрай…
Ти крик жертовний, пісня легкокрила,
Відлуння болю й радості умить.
Ти мрій моїх одвічнії вітрила,
Тобою серце молиться й щемить.
О слів красо! О музико нетлінна!
Безмежна воле сокровенних дум…
Поезія – молитва неоцінна!
Гірка любов й найрадісніший сум.
Тобою я напитися не можу…
Тобою охрещуся знов і знов.
На тебе я, поезіє, так схожа...
Візьми мене під вічний свій покров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724843
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Свеча без огня не горит...
Свеча без огня и не тлеет...
За нежность посмеет корить
Лишь тот,кто любить не умеет.
И боги когда то уйдут!..
И сердце,что негой болеет.
Истлеет терзания кнут,
И пряник не вдруг зачерствеет.
Забудут свечу зажигать,
И душу... ничто не согреет.
И некому будет сказать, -
Что омуты слёз не мелеют...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724634
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Глянь-но, ця свитка - заношена тога.
Мабуть, тобі оцей спадок, як рибі
Та парасолька?.. засмикали Бога,
Знов не сказавши звичайне -"спасибі".
Хоч і свитина та, як-не-як, - спадок.
Брати не хочеш, то можна й позбутись.
Голову ламне тривожно нащадок:
Хай йому біс, як усе це збагнути?
Що б не зробив, співчуваю, небоже.
Гупає серденько, скочене в п"яти.
Може підстава лукава, а може,
Сонячні плями - небеснії грати.
Краще не треба відлуння омани
Вкотре чекати, бо тіні данайців
Там, де немає ні віри, ні шани, -
Виснуть сум"яття мечем провокацій.
Із павутиння заплетені сіті
Димом чадить недовіри лампада.
Спадок - чекання підступної миті,
Бути не бути, чи рада - не рада?
От не дістанеться, ніби й не втрата, -
Грози проллються сльозами блакиті.
Душу байдужістю стисли лещата,
Двері до неї назавжди закриті.
Бо засмальцьована тога - та свитка -
З панського рам"я холопу на плечі.
Куца й надірвана, - світиться литка.
Сплатиш податки, за спадок, до речі.
В"язню готується "вдячності" клітка.
04.03.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724607
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Березневий вітер
літає в шаленстві.
І гойдає, пронизує
холодом
перші квіти.
Не шкодує пелюсточки,
не шкодує стеблини.
Та маленька,
жива, теж має силу.
Не здається.
До сонця тягнеться.
І крізь сльози від вітру сміється.
Буде Весна,
що б не сталося!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724329
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 19.03.2017
[b][i][color="#f200ff"]Зацвіла акація,
Фея - всіх доріг...
В ній краса та грація,
Біла наче сніг...
В кетягах всі вітоньки,
Щедрий урожай.
Запашнії квітоньки,
Весноньки розмай...
Гріє душу сонечко,
Чути гул роя...
Сипле цвіт в віконечко,
Тішусь дивом я!
18 03 2017 р
Вікторія Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724200
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 19.03.2017
Вдруг возникла из строк, а не так, как всегда - из камина.
Не принесена дымом сигарным. И вряд ли уйдет в песок,
Превратившись в пустыню.
Не прилипла к окну, как весной неуместный осенний листок.
И глубины
Неясны и незримы туманных мотивов её. Но поспела, похоже, в срок...
Где была? Чем жила? Опрокидывала доктрины...
День потерян в дождях, день исчерпан, измят, изношен,
Словно вырос из памяти, старую сбросив кожу.
А она, наплевав откровенно на все непосильные ноши,
Неподвластные времени темы, смелее стала и тверже...
И пока в пасти злого камина сгорали намеки из полуслов,
Бог и дьявол качались на чашах всегда неисправных весов...
Она, худшая среди тех, кому позволено всё,
Подоспевшая вовремя, определившая срок,
Вдруг возникла из строк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723879
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Небо тёмно-серым цветом накрывает с головой.
Серебристым что-то пишут нити молнии кривой.
Пролетают мимо кони - кучевые облака.
Кто накормит их с ладони?.. - Только Господа рука!..
Столько горьких слёз пролито,сколько выпито с горой...
В тёмно-сером неба свита дышит в унисон со мной...
Для чего все эти строки?..Воскрешения пора?..
Или просто бродят соки синей веной без конца?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723834
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Що пережив сам –
Те й постає у слові
Віршований хист
У праці здобуваєш,
Проводячи крізь серце
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721570
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 16.03.2017
Манить у безвість
невагомість туману.
Намокли крила.
Автор картини - Joanna Sierko - Filipowska
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723506
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 15.03.2017
На війні біди, горе, жорстокість,
Гинуть мрії і зоряні сни...
Шкода, мало кого це тривожить,
Бо почали звикать... до війни!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723454
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 14.03.2017
Кофейный запах... Утро...
Ах да, ты любишь чай!
А я люблю минуты
у твоего плеча...
Неспешность выходного...
И неба цвет, и март!
И, просыпаясь, снова
одно лишь понимать -
что нет тебя роднее!
Желанней просто нет...
И всё, что я умею -
не чувствуя ни лет,
ни холода погоды,
любить тебя. Любить
весну, что вновь приходит,
и проявляет прыть
в лучистости рассветной,
в тепле своих шагов...
Любить безумно лето!
Песчаность берегов,
и васильковость полдней,
и вкус малины, вкус...
которым мир мой полон -
твоих, любимый, губ.
А что же осень? Осень...
люблю! За карнавал
цветов, оттенков, воздух,
и взгляды, и слова,
не сказанные, впрочем...
я знаю всё сама.
Есть ты, родной мой очень!
И снова - нежный март...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722794
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017
«І всі дороги звідси
Ведуть у нескінченність –
До Міста.»
(Еміль Верхарн)
Місто нескінченного часу:
Такого липкого й текучого:
Наче вишневе варення:
Я не знав,
Що час такого самого кольору:
Вишень: тих, що хрущі
Над – ще квітучими,
Але вже вагітними соком:
У кулястих краплях-сховищах,
Густим, як кров.
Місто нескінченного простору:
Блукай – не блукай лабіринтами –
Марно: нема тобі сенсу і виходу
З того часопростору:
Місто: не вічне, але нескінченності.
Збирай свої медитації,
Свої одкровення,
Як збирають монетки
Сліпі музиканти,
Що грають на вулицях блюз –
Такий нескінченний,
Як місто,
В якому вулиці колами –
Без кінця і початку,
Де в кожній вітрині скрипки,
Де торгують одними струнами,
Де музика кружляє серпантинами:
До Неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722776
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 11.03.2017
Бодай би сили магії і чар
Нам молодість колишню повернули,
І в бік зворотній рушив календар...
То що би ми змінили в днях минулих?
Не йшли б у фол на дальнім рубежі?..
А в іншій грі тягнули б час навмисно?..
Не було б того голу від Хаджі?..
А Шева все ж Баварію б дотиснув?..
Ай, ні - нехай лишиться все, як є -
Дні розпачу твого так само любі;
Поразки, перемоги - все моє!
Спасибі...
З ювілеєм, рідний Клубе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722665
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 11.03.2017
Когда воет неведомый зверь
И от злости срывает калитку,
Нараспашку - дубовая дверь...
Уворует - жемчужную нитку...
Перевитую (змейкой) печаль
Прогоняет душа неумело...
Не вмещается вся под вуаль
И сплетением солнечным слева...
Разливает рассвет акварель,
Разукрасив полнеба мазками...
Затихает ночная свирель,
Обрывается сон со слезами...
В оголённости нерв обесточь,
Чтобы сердце ни чуть не болело!..
И тогда эта пряная ночь
Растворится в туманности белой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722114
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Що ж ти, маленька, тремтиш і ховаєшся в сни?
Ніч обеззброює криком безумства війни,
Вистрелить і промахнеться, не вийти з кола:
Лапи безсоння тримають тебе. Довкола
Гинуть секунди в безлюдному натовпі. Ти
Все б віддала, щоб до ранку живою дійти.
Але в цю мить на задвірках хиткого світу
Кутаєш віру в полатану болем свиту.
Рівні дороги зірвалися різко в пунктир -
Вкотре дочитуєш /наче напам`ять/ Псалтир...
Мов ланцюгом божевілля, думки сповиті,
Але сьогодні відчула: потрібно жити.
Правда, не знаєш навіщо, не бачиш мети.
Пишеш і не відправляєш /свідомо?/ листи.
Просиш у Нього так свято, як тільки діти
Вміють, навчити цей світ у собі любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721818
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 06.03.2017
П’ю божевілля. О п’ятій годиночці ранку.
Всмак. Натщесерце. Із тихим блаженним «Ну що ж…»
В кухні навпроти засунули мовчки фіранку,
Затамувався у центрі свідомості дощ.
Він потаємним в світ поки не бризкне, як проща,
Нитиме вічність і мрякою ляже на дно.
Смуток мені той з дарів є чомусь найдорожчим,
Ми з ним зрослися глибинами, певно, давно.
П’ю несолоджені думи, як вранішню каву.
Пара годин ще, і сонце проснеться ласкаве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721881
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
[img]https://pp.userapi.com/c636627/v636627008/58efc/sEXCKNVclBY.jpg[/img]
Такий холодний вечір
І руки крижані.
Хтось дихає у плечі
У закутку в тіні.
То хитра і ворожа
Нічна морозна тьма
Вривається безбожно
У серце, як чума.
Колотить несвідомо,
Руками в груди б’є
Що мучать аж судоми.
(Ну хто така ти є?).
Так холодно сьогодні,
Що ноги ледве йдуть.
Мов пси напівголодні
Вчепились і гризуть.
Немає для рятунку
Ні сил ні каяття,
І ніби за лаштунки
Іде тепер життя...
Тремтить душа надвечір,
Коліна заодно.
Вже в сотий раз про втечу
Ти мрієш все одно.
Про Африку, Європу,
І може інший світ,
Але й туди галопом
Ця тьма тобі услід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721386
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 04.03.2017
,,кавові люди ,,
(2013 рік ідея ,зошит з англ мови)
кавові люди п'ють каву щодня .
кавове покоління
показує своє уміння
ставати рабами скибки долі
(кліп - п'ють каву люди і біла людина стає і міняє колір шкіри на колір шкіри Обами )
кофе покоряет страну за страной
і кожна каф'ярня готує (військо ) кавове зернятко
(проти білих людей)
кавова гуща ... пише майбутнє
кавові люди
бадьорість приходить .
Усталось уходит ,зачиняє двері гучно .
кавові люди п'ють каву щодня .
25.02.2017 рік
Думка
світлина з інету ,з рецепту готовки італ кави
[img]http://www.volynnews.com/resize/450x280/r/files/news/2015/05-10/153185/13530_669607026500174_8879370521701765559_n.jpg[/img]
світлина із інету про луцький аукціон
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720608
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 27.02.2017
В суцільну млу мій занурюється слід
Зі світлим усім зруйнувавши мости;
І ти сказала: «Ми полум’я й лід,
Не бути нам разом, прости»…
Щезав твій обрис за простором землі,
Та рештки вогню так безжально гасив,
І я залишився сам уві млі,
Молючи у серці щосил:
Не гаси вогонь,
Не гаси вогонь, що в тобі сія;
Не гаси вогонь,
Його прагну я!
Чуєш? Прагну я!
Хоч я льоду мли посланець!
Хоч лід в моїх жилах тече!
Най твій вогонь розплавить мене!
Най твій вогонь мене обпече!
Не гаси вогонь.
В суцільну млу мій занурюється слід
Зі світлим усім зруйнувавши мости;
І я залишився сам уві млі,
Молючи у серці щосил:
Не гаси вогонь,
Не гаси вогонь, що в тобі сія;
Не гаси вогонь,
Його прагну я!
Чуєш? Прагну я!
Не гаси вогонь,
Не гаси вогонь, що в тобі сія;
Не гаси вогонь,
Його прагну я!
Чуєш? Прагну я!
оригінал- https://vk.com/audios-1938203
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720247
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 27.02.2017
Ты, как остро заточенный нож.
Твой звонок вызывает дрожь.
Не бывает святою ложь.
Если ты не готов — не тревожь.
В беззащитности сила любви.
В отдавании мудрость утрат.
Чтобы веру в себя обрести,
Нужна смелость возврата назад.
С благодарностью вспомнить слова,
Что в дорогу шептала мать.
Как обнять спешила тебя,
К ране детской губы прижать.
Вспомнить взгляд отца своего,
Что победам твоим был рад,
Как на крепких плечах его,
В первый раз одолел ты страх.
Ты прости себе тот испуг,
Когда первенца в руки взял.
Плач любимой в ночи - прости,
Что не понял, не разобрал.
На ошибках своих учась,
Одиноко в толпе идя,
Ты, простив себя - всех прости,
Кто не принят тобой до конца.
Только сбросив обиды груз,
Удалив из сердца печаль,
Ты поймешь, что любовь дана,
С главной целью — найти себя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720181
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Война — дело военных, а не политиков.
Наука — дело ученых, а не политиков.
Поэзия — дело поэтов, а не политиков.
Политика — дело военных, ученых, поэтов, а не политиков.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720173
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Я знаю, що затрималась у часі,
Коли зламалась брама, а політ
Без мене десь...
які ж бо замалі
Комашки ми, до світла й меду ласі?
Нестримані, метеликом на спалах
Через тунель - на світло, де той Рай?
А мо`пекельна піч за небокрай
Заглянула та поки що не впала?
У тій омані легко спалахнути,
Обпалить душу полум"ям жага.
Де пряники? -
лиш слід від батога,
Кривавий слід солодкої отрути.
Згадай, тебе від неї ж рятувала,
Коли у прірву падав знов і знов.
Одвічним покликом уражена любов,
Бурштином теплим долю торувала.
В безодню йшов сліпий, але щасливий.
А може й хай? - щасливий, бо сліпий.
Із мрії уже й човника зліпив,
Діряве денце не помітить зливи.
Мені пора, годинники завмерли
І кров біжить помалу...
дивний сон:
Сосну вмовляю не ламати крон,
Бурштин міняю на рожеві перли.
21.02.17.
Бурштин - це смолисті сльози сосен, а перлини на Сході вважають місячним світлом,яке застигло у воді.А ще їх іноді називають сльозами морських німф.
Перли підходять тільки людям з сильною енергетикою.Вони не уживаються з озлобленими людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720076
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Час, тільки час
Кохання твоє поверне́ -
Вірю у те... вірю у те;
Сам, знаю сам -
Ще досі воно в тебе є -
Вірю у те... вірю у те...
Шанс, чуєш, шанс
Минулу любов віднайде
Вірю у те... вірю у те;
Знай, так і знай
Стіна поміж нами впаде
Вірю у те... вірю у те...
Знов почати все,
Чим наша пам'ять жива;
Хай вона несе
Справжні кохання слова;
(Та) став між нами мур, його
Сам я не звалю…
Все, що нам не чуже,
Загине невже?!
Тебе я люблю
Раз, іще раз
Кохання відкриєш моє -
Вірю у те... вірю у те;
Нам, треба нам
Забути змагання сумне -
Вірю у те... вірю у те...
[i]Знов почати все,
Чим наша пам'ять жива;
Хай вона несе
Справжні кохання слова;
Розтопити лід старих
Палких образ...
Долі наперекір
Варто, повір!
[/i]
Знов почати все,
Чим наша пам'ять жива;
Хай вона несе
Справжні кохання слова;
Мені надію дай - знов і знов
Я тебе молю…
Ще вогонь спалахне,
Кохання верне…
Я просто люблю…
Я просто люблю, шанс мені дай
Я просто люблю…
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=7pOr3dBFAeY[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kAI0ZixbKX4[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=gFBfGbI30F4[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/RVs0jQHblxU[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719048
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Кров вирує…
Чом нудьгуєш? -
Гул бриніє та міцніє - слухай…
Поклик мій захмарний
І ховатись марно…
Стукіт серця твого впеленгую,
Не втечеш – і в пеклі віднайду я...
В тій шаленій гонці
Ми мчимо на сонце...
Кінські сили рвуться геть з мотору -
Їхню міць не стримати сувору…
Я твій Турбомачо!
Я не вірю плачу!
Я твій Турбомачо!
Не чекай пробачень!
Тримаймося міцніше, як вмикаємо форсаж,
Безодню бачать очі лише, рвуться нерви аж…
У пристрасть як в останнє, наче в небо устрибну,
В своїм палкім коханні чуєм ревіт двигуну…
Я твій Турбомачо!
Я не вірю плачу!
Я твій Турбомачо!
Не чекай пробачень!
Жага неподоланна хай вирішує усе,
Бензину поки стане, й стрічка стелиться шосе;
Асфальт рипить гарячий, поршні стогнуть в унісон -
Синхронно рай побачимо і вибухнем разом!
Я твій Турбомачо!
Я не вірю плачу!
Я твій Турбомачо!
Не чекай пробачень!
Я твій Турбомачо!
Я не вірю плачу!
Я твій Турбомачо!
Не чекай пробачень!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JhY9GOhFwN4[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wTthNMtY8E4[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/WooxLczhSQE[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719241
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 24.02.2017
ВАРІАНТ 1
Мій світ війною був без меж і без тепла,
В бою змагались сталь клинка й підступна мла;
Та щойно обрис твій постав із пустоти,
Збагнув одразу я, що янгол мій ти!
Янгол з пітьми
Поверни
Всю мою кров
Поверни
Мою Любов
Короткий дотик дихав сонмом почуттів,
Мені здавалось, наче в небо я злетів…
Та в безголосся хід занурюється мій -
Відчув у спині холод сталі німий...
Янгол з пітьми
Поверни
Всю мою кров
Поверни
Мою Любов
Поверни
Всю мою кров
Поверни
Мою Любов
Прагну від тебе одного лише -
Поверни
Мою любов
ВАРІАНТ 2
Буденно плинув час без сонця і тепла,
Минали дні - лишались холод, дощ і мла;
Та щойно обрис твій постав із пустоти,
І я збагнув умить – вона то є ти…
Янгол з пітьми
Поверни
Всю мою кров
Поверни
Мою Любов
Короткий дотик дихав сонмом почуттів,
Мені здавалось, наче в небо я злетів…
Та перейшов кохання жар твого в золу,
І моє щастя знову рине у імлу…
Янгол в пітьмі
Поверни
Всю мою кров
Поверни
Мою Любов
Поверни
Всю мою кров
Поверни
Мою Любов
Прагну від тебе одного лише -
Поверни
Мою любов
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KypjWOpuZSM[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719388
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Без тебе ця ніч, без тебе цей день,
І звичним стає самотній стан
Ти щастя і біль,
Спокуса і хміль,
Ти в жилах моїх тонкий дурман…
Твій подиху жар до ночі межі
Забрав у полон мої думки
А губ твоїх смак
Захоплював так,
Що спогад лишив на всі віки
Твоя неземна відверта краса
Для мене взірець та ідеал
Теплом зігріва,
Тамує слова
І в серце влучає наповал…
Позбудься оков, віддайся мені
Зі мною у небо злетіти зумій
Чи тіло розверзнеться земне
І час у тобі мій назавжди мине…
Іще одна ніч… без тебе спливає дарма
Ти щастя і біль – тонкий мій дурман
Іще одна ніч, в тобі то одна ніч іще
Ти щастя і біль, спокуса і хміль – моя ти лише.
Ти чуєш від інших ніби я відьмак,
Ніби я диявол - то й най буде так!
Та я тільки твій,
До скону й повік
І мрії свої лиш на тебе прирік
Благаю пітьму – зостанься, не йди
В обіймах твоїх лишусь назавжди
Бажання здійсню
у казці немов -
І в очі твої порину знов.
Іще одна ніч… без тебе спливає дарма
Ти щастя і біль – тонкий мій дурман
Іще одна ніч, в тобі то одна ніч іще
Ти щастя і біль, спокуса і хміль – моя ти лише.
Ти щастя і біль, спокуса і хміль,
Ти зілля, що вабить мене мимовіль,
Ти мед мій п’янкий, що питиму я, тонкий мій дурман – ти лише моя.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YmxhAjjjZH8[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/MkChaEurkm0[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719608
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Гей, Тореро,
Бою вир,
І смерті тінь витає довкруги...
Гей, Тореро,
Ти або звір -
Хитаються долі ваги...
Бог хранить тебе, смерть щадить тебе
Білу хустку здійми,
Кров на втіху юрми,
Жереб року твого впав в долоні чужі...
Під захоплення гвалт
Долі винести жарт -
Хай не взнає ніхто, що вирує в душі...
Гей, Тореро,
Сталь в руці,
Арена знов заповнена ущерть...
Гей Тореро,
Нехай у кінці
Тріумф тебе жде, а не смерть...
Бог хранить тебе, смерть щадить тебе
Білу хустку здійми,
Кров на втіху юрми,
Жереб року твого впав в долоні чужі...
Під захоплення гвалт
Долі винести жарт -
Хай не взнає ніхто, що вирує в душі...
СОЛО
Білу хустку здійми.
Кров на втіху юрми,
Жереб року твого впав в долоні чужі...
Під захоплення гвалт
Долі винести жарт -
Хай не взнає ніхто, що вирує в душі!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=4w8dR3HANzM[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uDMM1elErr4[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/R6qrnddQRtk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719754
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Крізь вікно вдивляюсь у блакитну даль,
То веселий, то сумний, на жаль...
Марю тим, як на Землі настане вічний рай.
На планеті, втім, нема людей крім нас,
Сповнених зневіри і образ,
І тому нещастя люд спіткають раз у раз.
Я просто мрію усе життя своє...
Я просто мрію, як кращим світ стає...
Хоч день уже пішов за небосхил і згас,
Надію поверне світанку час -
Наш дім постане кращим тим, хто буде після нас…
Я просто мрію усе життя своє… оу-є
Я просто мрію, як кращим світ стає…
Най можуть ідеали бути різні в нас,
Поволі розуміння настає -
Лише коли разом, життя дає нам шанс;
У тім про світ уявлення моє… оу-є-є-є
В злагоді і мирі ми могли б давно,
Мати щастя на усіх одне…
Втім, чи пройде нена́висть, та відчуження мине?..
Я просто мрію усе життя своє…
Я просто мрію, як кращим світ стає…
Я просто мрію, я вірю – щастя є
Я просто мрію, а яв бере своє… оу є-є-є!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=LCCiwPEdEpg[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=j50ojriDtwE[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/WkpkiWyVQQo[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720032
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
С глаз сухих не течет слеза.
Стынет жар моего костра.
Мне бы с криком, тебе на грудь,
Каменею - не мой путь.
Я ладони разжав стою.
И сама я свободу ценю.
Взгляд застывший цепляет даль.
Выбрав волю - улетай…
Налетавшись узнаешь секрет,
Однобокости в жизни нет.
Кривда с правдой об руку шла.
Сила в милости хороша.
Ветер полы пальто распахнет.
Дождь слезою в окно заглянет.
Ты молчанье мое поймешь-
С слов чужих заглотнув ложь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719999
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Ой васильки, васильки,
квіти, стежки, диво-поле…
Ті пречудові роки,-
я не забуду ніколи.
Ми там бродили удвох,
поле обох чарувало,
нам вистачало стежок,
ми васильків не топтали.
Як же давно це було,..
сонце світило над нами…
Все відійшло, відпливло,
сниться тепер лиш ночами.
Бачу у снах васильки,
милого подихи чую,
позаростали стежки,
навіть у снах я сумую.
Ой васильки, васильки,
все ожило в мені знову,
поле і наші стежки,
сповнені суму й любові.
Я залишилась одна,
з милим нас смерть розлучила,
я васильків принесла,
висаджу їх на могилі.
Хай вони квітнуть на ній,
сповнюють простір любов"ю,
і понесуть поклик мій,
пам"яттю вічно живою…
Ой васильки, васильки,
що ж ви зробили зі мною,
де ті поділись роки,
повні любові й спокою?..
23. 02 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719957
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Они прощались, может, навсегда,
Не отрывая взгляда друг от друга,
Куда-то отправлялись поезда,
Колесами выстукивая фуги.
Ее рука сплелась с его рукой,
И так застыли в суете вокзала,
"Не уезжай! Останься! Здесь, со мной!"
Сказать хотела, только не сказала.
Один, последний, жаркий поцелуй,
Они дрожали, словно от испуга,
Не замечая шум и суету,
Прощались здесь влюбленные друг с другом.
Вокруг бурлила шумная толпа,
И плакал дождь холодными слезами,
Пусть расстаются, может, навсегда,
Но чувства будут греть еще годами...
P.S. Стих по картинке
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719892
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Твои бы пальцы целовать сейчас...
Не спрашивай - зачем! Не говори мне,
что... лишнее. Пусть так, но... не для нас,
не для меня, не для зимы! И рифмы -
от этого желания - порой
так спутаны, изнежены, чуть сонны...
Да, я хочу мизинчик каждый твой
расцеловать весенним ярким солнцем!
Которое... уже не за горой,
и не за морем, март так близко-близко,
но... заметает, просто день деньской
зима твердит, что не уйдёт... с улыбкой,
что нам оставит память о себе -
сугробы, слякоть... Но, не нам бояться!
Ведь мы же оба знаем, что ответ -
зиме такой - в сплетённых наших пальцах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719858
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
На воротах кіт сидів,
рахувати захотів.
Бо наш котик хоче знати,
скільки птахів біля хати?
Тут дві качечки гарненькі
та дві гусочки біленькі.
Коник, кізка і гусак,
та ще двоє козенят.
Півник й курочок ще три.
Скільки ж птахів у дворі?
Котик всіх порахував,
в нього птахів 9... М'яв!
То ж дізнаймося, малята,
чи вміє котик рахувати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719636
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 22.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.02.2017
Йди між людей із чистим серцем!
Із біллю вишкрібай до денця,
Усе бери:
Їх злість, їх сум, їх темну волю,
До зернятка злущи недолю -
В ядро зітри.
Бо всяка сила має корінь.
І біль, і гнів, й емоцій повінь -
То струмінь із глибин душі.
Точи ножі
Зіниць, направлених углиб -
Зерня життя викришуй в змиг,
До м'якоті, до суті, до тризни,
До голої солоної сльози -
До білизни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719408
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Спасибо - Владимиру Семёновичу. Ни в коем случае не хочу превзойти его талантливую вещь. Просто эта песня - навеяла мне что-то такое...
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qnhW1AGx4Xw[/youtube]
На косе я стою, у закрытых земель.
Там, подбитый в бою, бриг нарвался на мель.
Уплывающим вслед смотрит сотнями глаз,
Но в наносах от бед киль как якорь увяз.
Почему не белеет твой парус тугой?
Что есть силы кричу: «Погоди, дорогой!»
Через тьму проложу я дорогу лучу,
Погоди, дорогой, я маяк засвечу!
Пусть сорвётся с прикола и нос, и корма,
Бросит рвать и коверкать, развеется тьма,
Сгинет ложь, волны новую песнь запоют,
Ты с почётом займёшь своё место в строю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718457
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Ніченько, слухай:
Тиша яка без нього
В світі моєму - без голосу, без зітхань....
Вітре, не рухай
Місячну цю дорогу!
Сном перейду нас розтявшу розлукою грань.
Птахи підбиті
Тулились до купки несміло.
Боязко в очі уприскували висоту.
Рани сповиті
Вже мрією знов бубнявіли.
Міряли світлом тоненьким серця темноту.
Зіркою впала
На денце окрайчиком ласка.
Теплим шматочком від сонця впекла доброта...
Ніченько, мало?
Не рухай цю тишу, будь ласка!
В ній щось по-справжньому щире в цю мить пророста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716712
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Експромт
Місяць - уповні...Яскраві -зірки...
Дивне мереживо слів (пік застуди).
Чи відшукаю тебе до весни?..
Подих(чомусь)перехоплює груди...
Тихо гукаю у мареві сну...
Зовсім не чуєш...Не чуєш,не чуєш...
Вже не блукаю - до тебе іду...
Може - відчуєш,відчуєш,відчуєш...
Мова чарівна,що співом луна,
Мо порятує стражденне серденько...
Знов колисаночка ллється сумна:
Щось про коточка -сивая ненька....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715865
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Легко здмухнуло як, несло ген понад плаєм -
Той парашутик своєї сягнув висоти!
- Бачиш це, біла кульбабко? Що далі знаєш?
- Знаю: вмирати і болем у світ прорости.
Віриш, хотів вітер дати лиш краплю волі,
Знищив натомість весь спокій, лишив гнізда.
- Чуєш, як тихо самотнім він лине полем?
- Так....Від сумління радість його вже пуста.
Шепни йому: ця красуля ще жовтим цвітом
Знов спалахне, повертаючи крилам міць.
Вітер на мить лиш застигне над білим світом,
З подихом щоби віддати піщинці вись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715955
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 03.02.2017
[img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/1091/Sp-YY2SaTYI.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/10cc/GfircNp8xYQ.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/10e0/FoKEMDJtwgY.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/10ea/5MhNeymi0-w.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c639922/v639922407/1024/mnR8QLgUgTc.jpg[/img]
Січневий ранок. Снігу стоси.
Терпке повітря горло дре,
І водохрещенські морози
Скриплять суглобами дерев.
Ялинка пишна і зелена
Напнула з паморозі шаль,
І Ра́дова*, мов наречена,
Закута в матовий кришталь,
Переливається водою,
Вітає сонце молоде!
І молитовною ходою
Між берегами люд іде –
Напитись чистої водиці
І просвітліти ще на рік!
Пухкий, мов з хутра рукавиці,
З кущів злітає білий сніг.
І в цій святковій благодаті,
Напившись чистих молитов,
Ми повертаємось багаті
На світло, щедрість і любов.
*Радова – річка, яка протікає через селище Перегінське.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713138
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 19.01.2017
Ах, мій нещадний! Як ти злісно, звабно
До губ тягнувся - дух весь випивав!
В"язав руками. Світ ткав (як же ладно!)
Моїм волоссям... В небо запинав.
Під твоє серце клала тихо своє.
Ховала душу під крило твоїй...
До дна допив ти спрагло так, запоєм,
Зронив: "Як нудно тут - на мілині!"
Ах, мій жорстокий! Всесвіт кажеш тісно?
Блукай, шукай той свій молочний шлях.
Лиш не нівеч цю тиху мрію грізно.
Земна? Облиш, усе ж вона - мій птах.
.........................................................
Жадання, владність у мужчин - їх свита....
Занадто щедро поїть джерело!
А їм би цівку непримітну лити,
Щоб завжди спраглих до русла вело.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712954
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 18.01.2017
Никто так не уверен в себе, как человек, совершающий ошибку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712796
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Свежие фрукты вредны, если ты по ним грустишь, а курение полезно, если курит твой враг
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711787
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Правила превращают творчество в производство, а философию — в пропаганду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712615
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Стратеги нужны для того, чтобы было кого пинать за непредсказуемость будущего
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712616
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 17.01.2017
І сипалось небо –
трусило у душу снігами.
Етюдно майнуло
й стікало в долонях, як мить.
Це вперше так близько
стою на краю між світами.
Хай вибір сміється –
в один бік дорога біжить.
В небесній лагуні
мене віднайде сива птаха,
І сни кольорові
у пелену зсипле з крила.
Це буде пізніше...
а поки без смутку і страху,
Увись підіймаюсь
і чую, як тужить земля.
Спинитись не хочу,
тут стільки уламків від неба...
І вітер приборканий
сьому показує вись.
Уже неземна -
та мене рятувати не треба!
Зберу кольори для землі
й повернуся .. колись.
Сніги упадуть
й розцвітуть кольорами на стеблах,
І визріють сонцем,
що скотиться тут між орбіт.
А поки в долонях моїх
лише крапельки неба...
А поки зима
розмальовує білим цей світ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712599
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 17.01.2017
[color="#051b3b"]Роки мої, птахи мої крилаті,
Верніть мене у юність золоту,
Де зустрічала мама біля хати,
Де вишні -нареченими в цвіту.
Стежина в луки слалась від городу,
За ним виднівся невеличкий став.
І красень-клен від тата в нагороду
Зі мною разом швидко виростав.
Шовковиця стара така й розлога,
Минуло їй, мабуть, уже сто літ,
І кущ троянди, що біля порогу,
П'янить ізнов мого дитинства цвіт.
І плине спомин в душу невсипущу
Любові невичерпним джерелом,
І знову спрагло воду п'ю цілющу,
Із маминим і татовим теплом.
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712299
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 15.01.2017
ВІДОМІ ІСТИНИ
***
Неважко відрізнити дійсно мудрих,
від того, хто лише нам "мізки пудрить".
***
Чим більше мудрість світу осягаєш,
тим менше коло щирих друзів маєш.
***
Як нас занапастити, – доля знає:
вона тверезий розум відіймає.
***
Покірно стерпівши образу,
наступну викличеш одразу.
***
Солодшим те здається,
що важче дістається.
***
Чомусь чуже для нас миліше,
нехай і гірше, аби інше.
***
У статі сильної побільшало декору...
Все менше лицарів без стра́ху і доко́ру.
***
Як легко співчуваємо нещастю!
Та мало хто радіє друга щастю...
14.01 2017 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712137
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Щось нове в мені трансформується,
протиріч і вагань – без меж.
Гострота сприйняття гальмується
і логічність ума – теж.
Добиває абсурдність дійсності.
Я безумію, а чи світ?
...Із гармат – по життю,.. по гідності,
і щодень – все новий кульбіт.
Десь відкрили ворота гнилості,
і вся нечисть рванула з надр.
...А добро все жде справедливості,
а "в отвєтку" – ...кривавий кадр.
Де згубили ми правду, Боже мій?
Де, караючий зло, Твій меч?
Чи зайняв уже царське ложе змій,
що "кайфує" від кровотеч?
Ми так вірим Тобі, Спасителю,
і благаємо: зло спини,
захисти вояків-хранителів
і домівки, і мирних жителів
від кривавих рук сатани!
23.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708056
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 15.01.2017
У відзеркаллі темної води
Торкаюся до місяця руками.
Мій срібний шлях, веди мене туди,
Де лиш ковток повітря – поміж нами,
Де розцвітає доленосна мить
В твоїх очах, примружених від хіті,
Без поцілунків – серденько щемить,
Обійми так довірливо розкриті…
Тримають там дві тіні від тополь
Гарячу кулю, що повік не згасне,
Як дві руки в переплетінні доль.
Не думай, що зустрілись ми невчасно,
Бо я для тебе - ніжність берегла,
Твоїм ім’ям весь світ заворожила.
Нехай сьогодні все згорить дотла!
Цілуй, цілуй! Чекати вже несила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712206
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 15.01.2017
ПЕРЕСПІВ КОКІН-ВАКА-СЮ
Облітає цвіт
Вишневий під вітрами.
Вже і вид не той.
Та щоб змінилось серце –
В вітрах нема потреби.
Невпізнанно сад
За ніч змінився, раптом.
Слива відцвіла.
Та аромат лишився
На рукавах шовкових.
Не звинувачуй
Любов мою жагачу.
Я, немов човен,
В кохання океані
Без вітрил і без весел.
Як жменька пилу,
Так я вітрами гнаний,
Світ цей перейду.
Спокою не знаходжу
Й не знаю де шукати.
Себе питаю:
В самотині як жити?
Дім мій опустів.
Невидимі враз струни
Озвалися печаллю.
Сипле, сипле сніг…
Немов ще більше квітів
стає на сливі.
Як розрізнити гілку,
Зі справжніми квітками?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712110
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Ой котилась коляда по лісочку,
там під деревом знайшла меду бочку!
Ой котилась коляда та й по полю,
там зустріла коляда щедру долю!
Веселилась коляда там, де річка,
тут до неї ще прибігла козичка!
А та кізонька хитренька з рогами,
пригощайте нас усіх пирогами!
А коза ця привела ще й Маланку,
танцюватимемо всі тут до ранку!
Пиріжечків захотів ще й Василько,
щоб всім солодко було, а не гірко!
Вам здоров'ячка, і доні, й синочку!
Залишаємо у вас меду бочку!
Сієм, сієм житечком, як по полю.
Закликаємо до вас світлу долю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712079
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Учепившись, як воша в кожух,
В край холодного синього льоду,
Звеш прокляттями ревними оду,
Розтривоживши душу чужу,
Ти ж спливаєш, не кров"ю - слізьми.
Крига тане, помалу, до краю
Лишень крок, а що нижче, не знаю.
Де страховка?.. не гайся, - візьми.
Бо підтопить ту брилу й... прощай,
Наче сонце, зависнеш за обрій.
Буде тісно у пам"яті добрій
Тим сльозам, що назвуться - ручай.
Лід не краща опора, повір,
Хоч удень віддзеркалює небо.
Посковзнешся, кому воно треба?
Глум і смішки, а мо`й поговір?
Тільки й світу убогим, з вікна -
Бачать зламані ноги і руки.
Для святенника - вірувань муки...
А що пекло в душі, хто там зна?
14.01.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712040
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Фатальність правди:
люди завжди якнайбільше
Здіймають хуртовини
ненависті й гніву
На тих, кого любили
чи не найсильніше -
На тих, хто їхня доля
й справжня половина...
Й не визнають ніколи
факту головного:
Не на колишніх гнів –
на себе лиш самого...
Прости недолік цей
і марно більш не сердься:
Слабке й підступне,
врешті,
[i] кожне смертне серце...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711973
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 14.01.2017
*Куди студенти здають сесію?
*Коли про заміжжя думати рано, виходять заміж не думаючи.
*Лише манекени завжди тримаються моди.
*Жінка без чоловіка може з,явитись будь-де, а без нової сукні...
*Є багатство нажите, а є -переписане.
*Кажуть, хочеш жити-вмій крутитись.Я що, балерина?
*Олігархи у банках на добрих рахунках.
*Куди можна зайти слідами виступів?
*Щаслива та сім,я, де її головою стають почергово.
*І обганяючи час, тримався лівої сторони.
*Іноді у шлюбі забагато жінки.
*Як не сперечатись з дружиною, коли вітаюсь з нею :"Добрий вечір!", а вона відповідає:"Доброго дня!"
*Якщо за десяток років не сталось жодної сварки з дружиною, то чи не боягуз чоловік?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711950
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 14.01.2017
ПЕРЕСПІВИ ЯПОНСЬКИХ ВІРШІВ
Зозулі голос
У піднебессі тане.
Жалібливий плач.
Раптовий літній дощик
Страждання ті облегшив.
Ріка Небесна
У блиску миготливім.
Прохолодна ніч.
Чекаю тут самотня
На зустріч. Рання осінь.
Втікаю в гори,
Вдрікшися від світу.
А що буде там?
Знайти де зможу спокій,
Якщо і там печаль є?
Нудьгую знову
Під місяцем осіннім.
Заховаюсь де
Від срібного світіння?
Холод погляду пече.
Красу цвітіння
Ховає вишня в горах
Від людських очей.
Та я прийду весною
Ханамі святкувати.
Передбачаю
Красу багряну кленів.
Осінь лиш здаля
Про себе нагадала.
Я ж наперед печалюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711890
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 13.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.01.2017
Пером, як пензлем
Малюю кожне слово.
Фарби різновид.
Єднаю думки форму
Із звуком й почуттями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711659
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
Осінні ночі,
Як кажуть люди, довгі.
Тільки не для нас.
З коханою не встигли
За ніч наговоритись.
Не повернешся
До мене вже, я знаю.
Та наперекір
Собі усе ж чекаю,
Обходячи зневіру.
Не нарікаю
На долю, але ж мука
Без пари жити.
Цей світ мені не милий,
Коли нема кохання.
Сумує серце.
У сутінках вечірніх
Місяць молодик.
Він також засмутився,
Що нині не прийшла ти.
Хіба стара я,
Що ти мене покинув?
Соловейка спів
Сьогодні невеселий:
Жалі мої він знає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711657
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Тріпочесь серце,
Мов полохлива птаха.
Бідний світе мій.
Рятуйсь молитви словом,
Віддавшись в руки Богу.
Душі неспокій
Породжує страждання.
Невимовний страх
Нізвідки виповзає
Й депресією ловить.
Мов чорна хмара,
Насупилася безвість.
Очі затягло.
Звір розриває душу
І тягне в підземелля.
Негативу НІ! –
Відхрещуюся словом.
Сила духу б’є
В клубок думок зміїний –
Депресію вбиває.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711280
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017
Стікаючи краплинками роси
по паростках минулого, змовкаю...
і спогади так лагідно плекаю
про полум'ям охоплені часи,
коли тобі промовила: " Згораю"...
Босоніж, і зодягнена в любов
з тобою я вогнем своїм ділилась,
в твоїх обіймах димом розчинилась,
у просторі згубилася, немов,
і заново, мій любий, народилась.
Якби стежинка знов вела туди,
де, окрім нас, не було більш нікого...
Знайти б мені омріяну дорогу,
лишаючи палаючі сліди.
Я там би й залишилася, їй- Богу.
03.01.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710095
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 10.01.2017
"
… сколише вітер трави там…
лише
………………немає нас "
Гостя " Немає... нас "
Напитися б любові досхочу
з долонь твоїх, оманливо-гарячих.
Ти знаєш я.. ще уві сні лечу
в примарний світ... закохано-незрячих!
Не вірю ще, що наше майбуття
зачерствіє, як хліб під голим небом.
Немає у колишнє вороття,
але... невже... кохання більш не треба?
Куди ж ступить, коли ти повсякчас
Бур"ян під ноги сієш, а не квіти?
А може... вже давно немає нас?
То серце де мені тепер подіти?
23.12.16.
P.S. Дякую Вам за натхнення, Наталочко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708147
дата надходження 23.12.2016
дата закладки 10.01.2017
Дорогою в Пустыне
Мысль движется Нетленна.
Вода Живая.
Душе бескрылой в помощь
Рождённый в Мир источник.
(РАЗМЫШЛЕНИЕ О ВЕЛИКОМ РОЖДЕНИИ)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708924
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 08.01.2017
З небесного святого вівтаря
Володар Часу, перевівши подих,
здмухне останній лист календаря,
новий зафіксувавши кругообіг.
Моя ти Земле, доме любий мій,
безмежно щедра голуба планета!
Прекрасна ти в цю ніч в серпанку мрій,
заквітчана вогнями, мов комета.
Світись красою, і жаданий мир,
хай обійме тебе і кожну душу!
Ця ніч – святковий планетарний пир
від Кордильєрів і до Гіндокушу.
Хоч в когось – літо, а у нас – зима,
та зваблює повсюди казка свята,
і келихом ігристого вина
всіх найдорожчих будемо вітати:
дітей, батьків і друзів всіх-усіх,
близьку й далеку дорогу родину,
бажаючи здоров'я, щастя, втіх
душевних і тілесних... і щоднини.
Ще тост наш – за здоров'я земляків,
та й іноземців, вірних нам по духу, –
за тих стійких незламних вояків,
що зупинили ворога й розруху.
Хай мир прийде для всіх захисників,
до кожного з армійських батальйонів!
Щоб ви живими вийшли із боїв,
за вас, рідненькі, моляться мільйони.
І пом'янемо воїнів добра,
що назавжди у Небо відлетіли...
У кожнім серці вдячність і жура –
за нас вони поклали душу й тіло...
Ну і, нарешті, – друзі по перу,
щасливі полонені Музи й слова:
таланти-аксакали і гуру,
що вже впіймали почесті і славу,
й ті, що смакують творення процес,
хоч зали їм і не аплодували,
кого обрали в Спілку чи Конгрес
і ті, що вперше фрази зримували –
хай нас єднає новорічний стіл,
мої ви сивочолі, юнолиці,
із-за кордону, із далеких сіл
чи з древньої прекрасної столиці.
Єднаймося! У цей тривожний час
долаймо перешкоди крок за кроком,
і хай Господь благословляє нас.
Вітаю, милі друзі, з Новим роком!
Бажаю МИРУ, щастя і добра,
здоров'я і любові, що від Бога,
і творчого натхненного пера,
й Пегаса легкокрилого прудкого,
і рима щоб співала і текла
як музика, як пісня солов'їна...
...Всім шлю від серця часточку тепла.
Хай буде з вами Бог і Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709504
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 01.01.2017
Зима загадки загадала, а я їх зібрала і вам написала:
1. Стоїть корито, повне води налито.
2. Сивий віл випив води повен діл.
3. Що то за гість, що тепло їсть?
4. Зроду рук не має, а узори вишиває.
5. Сам біжить, а стояти не дозволяє.
6. Росте весною - тільки вниз, любить кришу і карниз.
7. Скатертина біла увесь світ накрила.
8. Надворі горою, а в хаті водою.
9. Крута гора, що не крок - то нора.
10. В нас зимою білим цвітом сад зацвів неначе літом.
11. Хто ж то, коли співає, то ще й очі закриває.
12 В новій стіні, в круглім вікні вибито шибку, а вночі вставлено.
Відгадки: 1.Ставок. 2, 3, 4, 5. Мороз. 6.Бурулька. 7, 8. Сніг. 9. Замет снігу.
10.Іній. 11. Півень. 12. Ополонка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709385
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 31.12.2016
надежды печалей
шелест писем бездонность чувств
все хранимо пустотой
как миллиарды мелодий
во вселенской фонотеке
среди которых есть одна
твоя
особенная
обдающая запахом заснеженных ирисов
созвучием единства
воспоминаний и планет
это как погрузиться в нечто родное
еще до рождения
где океаны обнажают
свои сокровища
и небеса раскрываются инеем лепестков
вливая силу
дыхания жизни
в секунды откровения
где отсыпаются бессонные ночи
согреваемые мыслями
к никому
музыка способная дарить себя
столь трепетно
и навсегда
вечная как любовь
которая никогда
не проходит
даже если о ней забываем
чтобы через мгновение
снова вспомнить
о небе океанов
и о том что зима всегда одна
как тишина твоих глубин
необъятная
неповторимая
цветущая заснеженными ирисами
мерцающими во тьме
спасибо тебе за нее
спасибо
ей за тебя
за то что незримо рядом
за новизну прошлобудущих
снов
этих ручейков молчания
в невесомости прикосновений
поцелуев снега
краешком губ
на уголке письма
фон: Maeror Tri – Fragilitas
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709148
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 30.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2016
Летить сніжинка.
Землі торкнувшись, зникла –
Як і не було.
Отак, часом, й людина
Іде з життя безслідно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707720
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016
Знов за хмари, в небо синє –
журавлиний клин...
Вкотре – "... кача по Тисині"...
Вкотре – болю плин...
Світлодарською дугою
смерть пройшла (по дань!),
залишивши за собою
океан страждань.
Крові! Крові! Море крові –
вампірякам пир...
І кричать сліди багрові
від убитих тіл.
Бог візьме їх всіх до Себе,
прийме і земля...
Світлі душі линуть в Небо
через гріх кремля.
Шиють в лазаретах рани,
в муках – вояки...
Щось не те твориться з нами,
любі земляки:
ситі виродки пропащі
в розкоші живуть –
найсвітліші і найкращі
в Небо йдуть... і йдуть...
20.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707620
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Голоси вітрів
В віках мінятись будуть.
Тільки вірші ці,
Написані любов’ю,
Звучатимуть, як вперше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707538
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016
(Відгук до вірша улюбленої С.І.М.ки)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706282
Пил заколисує гострі моменти печалі
Час душить пледом пекучий душевний вогонь
Ми, що в теперішнє згустком холодним вростали,
Вітер згадали, що рвав неспокійну гармонь.
Стовпом соляним вдивлялись в пожежі минулі.
Правильно-чемні так нудили світом пустим.
І воскрешались томління гріховні поснулі
В пісні дудука, розлитої смутком густим.
Ми семимильно стрибали по днях своїх вперто,
Так відчайдушно розгін набираючи... Враз
Голос дудука збудив те, що часом не стерти -
Серця тепло, що щораз животворює нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706782
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Ця ніч вже сивіла. І ранок з-під вій усміхався,
А я ще збирала у жмені дарунки весни.
В обіймах тримала твій образ, щоб він не боявся
Прийти в мої сни…
В незайманій тиші по вікнах малює світанок
Рожеву заграву, де сонце встає в таїні.
І сонця шматочок промінням упав на мій ґанок –
Невже це мені..?
Впиваюсь небесним дарунком, розпростую крила.
Я вільна! – відлунює вітер поміж верховіть.
Піймай, коли любиш – і пташкою ввись полетіла
В якесь із століть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707477
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Болі свої і печалі, тривоги віджити -
Це ще не подвиг. В свідомість означити їх,
В душу впустити, крізь неї, прощенням укрити -
Ось справжній труд, що вибілює важкості гріх.
.................................................................
Поспівчувати стражданню - лиш грань лицемірства,
Жага піднести себе у чиїхось очах.
Мовчки узяти тягар той на себе - ось дійство,
Здатне вогонь запалити у пустках-ночах.
................................................................
Терзання, сумнів - все старе, як світ.
Свобода наша - внутрішньо. Так мислю.
До рівноваги віра - добрий гід.
..Страшна та ломка віднаходжень смислів...
.............................................................
Непевність, страх, самотність - невід"ємність
Буття у світі. Поруч же - захват,
Зачудування, віра у прийдешність
Це зрівноваж і в серці буде лад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706784
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2016
Проти віку, нема ліку,
це не можна забувать.
Як "того" досягнеш віку,
тоді йди відпочивать.
Плачем лиха не побореш,
з добром легше в світі жить.
Якщо слабшим допоможеш,
повагу зможеш укріпить.
Горе тільки рака красить,
вік живи і вік учись.
Розум силу переважить,
тож на нього й покладись.
Не бува вогню без диму,
як і щастя без сльози.
Пережити легше зиму,
якщо віру зберегти.
Кожух, кажуть, краще - новий,
ну а приятель - старий.
Як не хочеш впасти в яму,
то й для іншого не рий!
Як подбаєш, так і маєш,
що посієш, те й пожнеш.
І, напевне, кожен знає,
те що втратив, не знайдеш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706521
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
(Напівжартома)
***
Від подиву одвісилась щелепа,
бо зрозуміла, врешті: я – дурепа!
Цей висновок з життєвого уроку
вже потребу́є розуму (хоч трохи!),
отож до мудрості – вже ближче на півкроку.
***
У гніві в нас трапляються моменти,
що в клоччя здатні рвати опонента.
Та в ці хвилини так потрібне зволікання
чи – наймудріше рішення – мовчання!
В уяві "відгамсель" його, заразу!
А наяву на гнів – всміхайся.
Доведеш до сказу!
***
Сказавши "Ні!!!" безглуздому двобою,
здобудеш славну перемогу – над собою.
***
Як хочеш над собою ще на крок піднятись вгору –
прости образникам геть все і без розбору.
***
Що, десь закрались сумніви? –
Стаєте ви розумними!
***
Розумно й з друзями дистанцію тримати,
спроможні в кожну мить ви ворогами стати.
Із древності відомий всім урок –
любов і ненависть роз'єднує лиш крок.
14.12.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706515
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
Люди шукають людей, щоб зігрітися трішки,
Будні зимові розбавити і метушню:
Пити какао і хрумкати разом горішки,
І милуватись палким пасадоблем вогню.
Взувши на ноги бабусині вовняні капці,
Вкупі гортати журнали і фотоальбом,
Погляд губити, шаріючись, між ілюстрацій,
Бо від взаємності доторків те́пло обом…
Щось говорити про фільми й книжкові новинки,
Хором співати, збиваючись з темпу, пісні…
Мріяти спільно про пахощі свіжі ялинки,
Про новорічний такий несподіваний сніг,
Що храбустітиме, мов накрохмалена вовна!..
Про кольорові гірлянди у вікнах квартир…
Люди шукають людей, ця потреба – духовна,
Десь підсвідомо закладений орієнтир:
Бути із кимось, так легше повірити в диво
Напередодні пресвітлого свята Різдва.
Люди знаходять людей – і від цього красиво,
Множиться щастя в повітрі і справжні дива!
[img]http://www.look.com.ua/pic/201503/1024x768/look.com.ua-117677.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706460
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
Не побачимось
Ніколи вже, коханий.
Доля розвела.
На сни надію маю –
Там зустріч наша буде.
*
На трави влітку
Моє кохання схоже.
Отави буйні
зростають, хоч і косять.
Щодень любов міцніє.
*
Чую вдалині
Кує зозуля: Ку-Ку.
Самотнє серце
Моє відчула птаха
І з сумом відгукнулась.
*
Уявив себе
Там, де кує зозуля.
Душа самотня
Озвалась тихим смутком.
Печаллю сліз гіркущих.
*
Ромашки білі
Дарую щиросердно.
Пелюстка кожна
Позначена коханням:
Іменем твоїм бринить.
*
Пам’ять ожива,
Коли на квітку гляну.
«Не забудь мене»,
Прощаючись коханий
промовив сумно-сумно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706314
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Добре там, де нас немає,
там і лихо не так б"є.
Той працює, той співає,
кажуть: "Кожному своє".
Який Сава, така й слава,
це відомо всім давно.
Яка рибка, така й юшка,-
це не казка й не кіно.
Влітку й качка бува прачка:
вода тепла й ряска є.
А зимою буде скачка,
як морозом припече.
Не все добре, що солодке,
їмо те, що у нас є.
Новий рік вже на порозі,
гаманець пустим стає.
Ми багато вмієм й знаєм:
не все золото блищить.
Збережем усе, що маєм,
зможем зиму пережить.
Усе любить свою міру,
не спіши когось ганить.
Як не втратиш мрії й віри,
буде легше в світі жить!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706143
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 13.12.2016
не ревуть воли
коли в яслах є харчі
життя в достатку
*
пополотніла
від почутого крику
палає стріха
*
зажура-осінь
сумним видінням жалить
проблема віку
*
пливу у човні
за тихою водою
нічний зорепад
*
мороз малює
рум’янці на всі щоки
фарба задарма
*
іду у зиму
а в серці квітне вишня
святковий настрій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706129
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 13.12.2016
Роздерто небо сотнями дірок...
Ти думав,- ніч? Ведуть парад планети?
А на столах у вдів вогні зірок!
Із раю скинутих ударом від ракети.
Зірки... Свічки! Той віск, як магма лав.
Вулкани Вельзевула гатять грізно!
Чому не сплять? І хто їх закликав?!
Чи на землі на мир для нас запізно?
Агонія. Безчестя. Парадокс...
Чому перевертні живуть на кожнім кроці?
Народе мій! Невивчений урок...
Колотиме багнетом в правім боці!
12.12.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706122
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016
вздрогнул от тени
оторвавшись от пяльцев
мезонин в дожде
как янтарь застыв
закрываешь наглухо окна
и двери
оттого ли
что боишься грозы
оттого ли что
в кружевнистую заводь
тихих дум попадая
слепит глаза
черный лист с дерев
в череде раскатов
оттого ли что ты сама
гроза
фон: Chelsea Wolfe - Advice & Vices
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706093
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016
Я, декабрь, и ты (такой чудесный!),
и огни на кронах старых лип,
и... такая снежность, что не вместе
невозможно... Да и не смогли б!
Не смогли бы, и не можем точно,
и проверка временем - опять
подтверждает, как же очень-очень...
Как ты дорог! Как... люблю тебя.
И боюсь приблизиться порою...
И вишу на шее часто я...
И дышу всегда одним тобою,
самым расчудесным! И сиять
городу так просто - скоро праздник,
только липам вовсе невдомёк,
что мне значишь ты... декабрь прекрасный,
снежный-нежный... И звучанье строк.
И стремленье снега таять, таять,
на щеках, что тесно так близки...
Я вот эту зиму обожаю!
В трепетном касании щеки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706000
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016
Давило небо - сумом і дощем
Розводило обох нас урізнобіч.
Бездушно й мовчки. Тільки з кожним днем
Зростала прірва поміж нашим о-пліч.
В’язке, непереборне відчуття -
Фатальних тріщин вже не зупинити.
Проходить все. На жаль – без вороття.
Та між розщелин – проростають квіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705963
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016
Наслухаюся.
Можливо слово ніжне
крізь ніч хтось скаже.
Самотньому лиш вітер
Сумні пісні співає.
*
Слізьми вмиваюсь.
Біжать гіркі потоки
Вітрам назустріч.
Якщо спитають – скажу:
Дощик весняний змочив.
*
Наснився милий.
Прийшов у сон. Не знала,
Що то лиш сон був.
було не прокидатись,
Та й з ним навік лишатись.
*
Якби можливо
Серцями помінятись –
Своє віддав би.
Тоді відчула хай би,
Як я її кохаю.
*
Марно кохати
Ту, що тебе не любить.
Безглуздий намір.
Так само, як писати
Пальцем букви по воді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705620
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
[i]настроєве...
...без претензій на вірш)[/i]
Морозний вечір. Малює грудень. Ані душі.
І білим пензлем на вікнах кадри, як вітражі.
По тілу – льодом. Під шкіру – смутком /твої слова/…
«Що буде далі?» - тріпоче птаха /іще жива/.
Мовчали вголос. Тепла шукали – і не знайшли.
Та ледь відчутно незримий янгол торкав крильми.
Усе минеться. Любов і туга. Печаль і сміх.
Розкрило небо свої обійми – і випав сніг…
/06.12.2016/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705348
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Яка це мука –
Кохання без надії.
Мов цвіт троянди,
Що у посуху в’яне.
Бодай дощу краплинку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704441
дата надходження 03.12.2016
дата закладки 04.12.2016
Покликала осінь зиму: "Йди хазяйнувати!"
Зима радо усміхнулась, стала синів звати.
Грудень зиму починає,
вся земля у грудках.
Січень все січе снігами,
лютий – в теплих шубках.
А зима весні-сестриці: "Йди хазяйнувати!"
Усміхнеться весна радо, стане синів звати.
Сонце в березні сміється,
квітень верховодить.
Ну, а травень зеленавий
хороводи водить.
За весною прийде літо,тепле, працьовите.
І воно трьох синів має, росами умитих.
В червні все зачервоніє,
в липні хвиля грає.
Дзвенять бджоли над квітами–
серпень хліб збирає.
А за літом, золотава,туманом повита,
Зве синочків кучерявих осінь працьовита.
Вересень до школи кличе,
жовтень все золотить.
Листопад лист обриває,
зиму в гості просить.
Чотирьох рік доньок має, в них по три синочки.
Є у них у всіх красиві вишиті сорочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704294
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Я тебе смакувала з п’янкою відвертістю віршів:
У дуелі римованій ми перейшли вже на ти.
Не люби їх – вервечками рим хай милуються інші.
Спробуй справжню мене поміж ком і рядків віднайти.
Забавляйся у піжмурки. Холодно. Гаряче. Спека.
Відчуваєш, чим ближче, як подихом плавиться лід?
Я сьогодні рішуча, не втримає ремінь безпеки!
Я сьогодні уперто до сонця прямую на схід!
На кордоні заграви в чуттєвому пломені світла
Не шукай феєрверків із літер й кохання без меж.
Просто дихай зі мною словами – я стану повітрям!
І не вірші – мене прочитай… там, де «я тебе теж».
[i]/якось/[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704249
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 02.12.2016
Корися долі
І не журись, бо сон все.
Обман безчасся.
Скрижаніла ніч і день
щезають непомітно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704028
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016
Схоже, зима – календарна, справжнісінька, свіжа!
Плями чорнильні дерев на папері снігів…
Світ молодіє, немов перекинулась діжа ─
І розіллявся кефір уподовж берегів.
Щось неймовірне і світле витає в повітрі:
Мов у дитинстві, ти й досі ще віриш в дива,
Де звичайнісінький сніг – це пушинки на вітрі,
Що сповіщають наближені кроки Різдва.
Коло за колом мотає дистанцію часу
Ревний дзиґарок, поскрипує десь у кутку.
В серці плекаєш, немов новорічну прикрасу,
Мрію про свято, тендітну, яскраву, крихку.
Ще один рік – подарунок добродійки-долі,
Ще одна змога надихатись вволю теплом,
Де за столом у близькому родинному колі,
Мов до святинь, до людей припадаєш чолом.
Мовчки зсередини світишся, тішишся збоку,
Дякуєш Богу і просиш надалі того ж!..
Грудень – остання глава у нотатнику року,
Все, що найкраще, в наступний бери і примнож.
[img]https://detstvo.md/wp-content/uploads/2015/11/ssw.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704000
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 01.12.2016
Зустрічай свою зиму, ти жив з нею тисячу років
Бо весну ти спивав без прелюдій, хмелінь і смаку.
Я ще небо квітчала, а ти вже стрічав грудня кроки –
А мені з того цвіту лиш квітку… немов жебраку.
Хай не ваблять тебе міражі потойбічного щастя,
Що було - те минуло!.. Бо справжнє - у мене в руці.
На чоло намасти /без обмежень/ кохання причастя,
Хочеш сина чи доньку і з ямочкою на щоці?
З неба падає цвіт, тільки квіти оті вже холодні -
Хочеш - кожну зігрію й стану річкою в зимнім саду?
Їй би в весну текти, та без тебе хіба що в безодню,
Бачиш свіжі сліди - це босоніж до тебе іду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703898
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 01.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.11.2016
Ой зі сходу чорна хмара прилетіла.
А ту чорну проганяє хмара біла.
Ой та чорна-чорна хмара ще й велика.
Наробила, гляньте люди, скільки лиха!
Хмара чорна блискавиці розсипає.
Білу хмару, білу хмароньку лякає!
Не боїться біла хмара блискавиці,
Бо бере воду із рідної криниці.
Не боїться біла хмара того грому,
Бо літає недалеко коло дому.
Бо літає недалеко коло хати,
Де сестриця, брат рідненький,
батько й мати.
Розправляй же свої крила лебедині,
Неси, рідная, ти славу Україні!
Бо земля батьківська наша дуже давня.
Має бути в неї доля дуже гарна!
Ой зі сходу чорна хмара прилетіла,
А ту чорну біла хмара зупинила!
А ту чорну біла хмара зупинила,
Бо любов у світі є – найбільша сила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703496
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Покинь страну зеркал на миг,
Открой свою из тысяч книг,
Пройдя по грани сна и яви.
Слепи себя под образ свой.
Стань воздухом, огнём водой.
Ты здесь не гость , а царь земной,
В одном лице и Бог и Дьявол.
Желая истину найти,
Стремишься ты к концу пути,
Над гладью движешься свободно.
Здесь виден чётко каждый ход,
Где шаг назад, а где вперёд.
И, превращённое в полёт,
Падение не безысходно.
Ты здесь – начало всех начал.
Твой взгляд – прицел, твой жест – сигнал,
Твоё решенье – залп орудий.
За каждой целью цель видна.
Ты воздаёшь себе сполна.
Судьба ещё не прочтена,
Она восхвалит и осудит.
Пройдя по грани до конца,
Как по окружности кольца,
Поймёшь ты, очутившись там же:
В тебе схождение путей,
И жизни рукопись твоей
Без соблюдения полей
Написана тобою раньше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703360
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Желание одно – залечь на дно,
Холодной белой глыбою – не таять.
Не возвращает терпкое вино
Весенних птиц умчавшуюся стаю…
Декабрьским днём не грезится апрель,
Взлететь – к земле придавленность мешает.
Лишь в тишине звонков твоих свирель
Из спячки, как из смерти, воскрешает.
***
Холодна біла брила в глибині
Неначе кокон замкнутий створила.
Завмерли, як замерзли, у мені
Весняні мрії, прагнення, пориви.
Пригніченість грудневих вечорів
Як павутина, смутком огортає.
Лише дзвінок твій – сопілкОвий спів
Життя моєму серцю повертає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703068
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Що за бридня,коли вже наїдяться,
за що солдати проливають кров!
Ці гузна скоро в кріслах засмердяться,
але до влади рвуться знов і знов!
Сховалось порося за вишиванку,
продажне як повія з тріпаком
і гроші не тримає в нашім банку,
бо має страх - зостатись жебраком.
З трибуни очі випучить брехливі
і в пафосі чиновницьких промов,
розказує,які ми всі щасливі
і як він всі проблеми поборов.
Що за бридня,чому нам знову брешуть!
Парламент став злодіям парником,
а прокурори тільки яйця чешуть
своїм патронам вправним язиком.
Я розумію кращих в нас немає,
але боюсь прийшов вже той момент,
коли народ про владу забуває,
а влада - політичний імпотент.
Не закликаю знову все міняти,
бо безлад не найкращий поворот,
а просто хочу ще раз нагадати,
що основне в державі - це НАРОД!
Геник Лис 05.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699127
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Дні сповзають по шибці безглуздо,
Ще лиш трохи - і згине вже й осінь.
А у серці шипами загрузло:
Ти – далеко. Чекаєш і досі?
Рветься криком десь голос юначий,
Чи то виє в душі завірюха:
- Я для тебе щось трохи ще значу?
В телефоні у відповідь - глухо.
Як сказати, що ти - моя доля?
Роздирає мовчання легені.
- На все добре, - шепочу я кволо,
Проковтнувши зізнання шалені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702595
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 25.11.2016
-Послухай осінь, сіру та вогку...
-Її графічність - статика мовчання!
-Послухай осінь, диво-кам"яну...
-В ній подих снів - півкроку до вмирання!
Гравюр похмурих мовчазний екстаз
поглинув дух очікуванням смерті.
Зусиль твоїх не видно а ні раз...
Невже не знав?... Дерева ці не мертві!
Фантасмагорій світ - невидимо-живий,
статичність - лиш завіса карнавалів!
Свій дух збуди і сірі штори скинь!
Там в тайні дійств вся правда воскресання...
Почуй її: не мертва - тільки спить!
Так проситься життям тобі у груди...
Все, що боліло - враз переболить!
Весна твоя зі сну її пробудить.
Послухай Осінь...
Фантасмагорія- світлова картина, химерно-фантастичне зображення, одержуване за допомогою оптичних приладів. Наприклад: Гори мріють, наче пишна фантасмагорія (І.Нечуй-Левицький). Академічний тлумачний словник української мови в 11 томах. Том 10, 1970.-с.560
25.11.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702883
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
Яка сьогодні ніч
#Єлена_Дорофієвська
Вже ніч, і я від твого пекла лиш на крок -
Бач, опіки на серці та колінці.
Шорстка й колюча ковдра з пелюсток
Осінніх айстр - чи це потрібно жінці,
Коли слова ночують за вікном?
... До біса осінь та нерівновагу:
Мабуть, це дуже рідкісний синдром -
Добуток сну та подиву... Як спрагу
Тамуєш не моїм парфумом, хтось
Губами з губ збиратиме ужинки...
Вже вкотре ніч все змінить - не здалось,
Що має смак такий, як я - з ожинки...
Листопад 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702873
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
...по воскресеньям я пишу Андрею-
здесь пять утра, в Нью-Йорке - 23.
Привет) рассвет? ...рассвет... Я чайник грею)
Опять пешком?... Погода - крайний север!
Потом - трамвай ( я у него внутри
средь сонных рыб карасик единица
статистики воскресного утра:
Луна,влона, FM, компостер, лица,
Мсье, мадам, минор, My Lord, молчится...
-И снова я...- ты как? - да спать пора...
Спокойной ночи) - С добрым,добрым утром))
- Волшебных снов...) - прекраснейшого дня...
Ты расскажи мне... Город вымыт будто
И осени оранжевое брутто
Рассыпано шуршащее, маня
сверкает предрассветною звездою
в ущельях улиц яркое окно...
И дворник с бодуном и бородою
сметает ночь огромною метлою...
-ещё... А спать?... Подруга спит давно...
А мне не спится... Прилечу весною...
Пойдешь со мной? ...смотря куда)) ...в кино)))
Не стоит риска - приревнует Мери,
кулак покажет семилетний Том.
...По воскресеньям я пишу Андрею
На континентах разных мы стареем...
А вот летали - помнишь? - на одном
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702361
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Не пиши мое имя с заглавной _ буквы,
Не играй чудодейственной силой - словами.
Я шепчу [i]да[/i] и [i]нет[/i], их значения спутав -
Привязалась опасность к мечте… хомутами…
Я себя под удар вдохновенно… подставлю,
Чтобы гибнуть под тяжестью снов-звездопадов:
За эфес придержав смерть несущую саблю,
Ты толкнул меня в рай… сквозь туманности ада…
Путешествую вскользь… дном кипящего моря
И дворцы возвожу из ротанга и ситца… -
Чем еще заниматься в разлуке с тобою?!
Память жжет по плечам… и блестит на ресницах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702356
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 23.11.2016
Республика Бессилия прославлена последним королём.
Он ввёл приветствие "Сбежим! Сбежим! Сбежим!".
Он ввёл обычай добавлять в вино сок одуванчика.
Он предложил продавать способность человека к высоким чувствам,
Но вместо денег за это ему нужно было отдать своих самых близких людей.
Зубная Фея была предусмотрительна.
Она любила приговаривать "Свины не мы, свины немы!"
Пасхальный Кролик был знаком с ней когда-то
И помнил её материально ответственное лицо.
Они были одними из первых лидеров Республики Бессилии.
В Пятнистую Пятницу была проведена оценка Хорька.
Хорёк был необходим, потому что закончились близкие люди.
Хорёк помогал верить в действительность и чтить её.
Действительность существует для всех, кто не сбежал.
А значит нужно ей соответствовать, и жить в Бессилии.
Из года в код король собирал вокруг себя
Чужих людей и вёл политику девальвации способностей.
Фея и Кролик мыли, растирали и расчёсывали Хорька.
И всегда было, во что верить, что терять и куда падать.
А в голове стучало: "Свины не мы, свины немы!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701433
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Хмурить брови зима, у проталинах сніг,
Сонце пестить його, щоб не ліг на поріг.
І струмочком стрімким сніг донизу побіг,
Там горобчик малий вже його підстеріг.
На крислатій сосні ж ворон чинно сидів,
Бачив він з висоти - чорний крук прилетів.
- Ой, ти, кряче чорний, із яких ти світів,
Що нового, кажи, у дорозі узрів?
- Я зі сходу прибув, небо там у вогні,
Обпалило крило чисто всеньке мені.
Пекло вергає сталь там і вдень, і в ночі,
Хлопці мужньо себе віддають боротьбі.
За Вкраїну стоять, її волю, за вас,
Щоби вільно жилось, щоб не чули ви трас.
Тих, що кулі свистять, тріпотить лиш атлас -
Жовто-синій колор, а в горі Божий глас.
18.11.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701306
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
[i][/i]Я кину все. Я вірю в кілометри --
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри...
Ліна Костенко[i][/i]
Намотують колеса кілометри
розбитих асфальтованих доріг...
У володіннях матінки Деметри
є мій куточок – рай і оберіг.
Він заховає від усього світу --
вітаючи привітно ще здаля --
у розкоші кущів, дерев чи цвіту,
чи й голого зчорнілого гілля.
Таку, як є: без лоску, макіяжів
(в моїм раю не спокушає змій),
в чоботях, капцях, стертім камуфляжі
в обійми приймеш радо, саде мій.
Пошепчемось, де в кого свіжа рана,
про власні таємниці, про врожай,
прошелестиш, яка я тут жадана:
"Лиш будь, прошу тебе,не відїжджай!"
У цім раю – ні підлості, ні зради...
Ти – мій квітник, а я – твоє пташа.
Без мене ти здичавієш, мій саде,
без тебе губить цвіт моя душа...
15.11.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700862
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Вийдеш у двір, а довкола вершково-зефірно!
Канула осінь у лету – і жодних ознак…
Свіжість морозну природа вливає підшкірно,
Мов по краплині міцну чорну каву й коньяк…
Крутиться світ, посміхаючись, мружиш повіки,
Дух запирає стерильна густа білизна!..
Ця неймовірна зима, як віднайдені ліки,
Щось ворухнула в тобі – й зазвучала струна
Після тривалої тиші й вологих туманів,
Прілого листя і сивої дратви дощу!..
М’ятно-вершковою пінкою тане в гортані
Чисте повітря, впиваюся ним досхочу!
І розумію, як мало потрібно для щастя:
Білої тиші в душі поміж вітру і злив
І розуміння того, що усе тобі вдасться,
Адже зима – це пора для очищення й див…
Чаю гаряче горнятко і вовняні капці,
Ніжних зимових картинок у стрічці новин,
І за вікном – дивовижно легких декорацій,
Ніби вершковий зефір на прилавках вітрин...
[img]https://pp.vk.me/c837726/v837726864/a7f3/pYOtnXWx0IQ.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700691
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.11.2016
Ось і вона – прелюдія зими.
Надовго вже чи завітала в гості
без царського кортежу, не саньми,
а просто прилетіла на норд-ості?
Заграла на валторні у гіллі,
"сповзаючи" охрипло на бемолі,
їй в унісон дудук звучить в імлі,
сумує альт, жаліючись на болі...
А небо, обважніле від хмарин,
на вигляд – набундючених і грізних,
так щедро сипле пухом із перин,
метеликів пускає білосніжних.
Кордебалет із міні-балерин
кружляє граціозно в ля-мінорі...
Чому ж в душі до потайних царин
торкнувся протяг, ніби зі шпарин
зими... під звук прелюдії надворі?
13.11.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700290
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 13.11.2016
Я зустріну тебе по весні,
після спек і нав"язаних воєн,
і увінчані листям кленовим,-
повінчаєм простори земні...
На щитах вічно юних Карпат
возведемо смарагдове місто.
Тільки ми... Тут вітри наче сплять,
і каміння нашіптує пісню...
В наших грудях - святі вівтарі!
Час утрачує символи влади.
Ми - Любов! Я в тобі, ти - в мені...
...Біль століть - пил зірок під ногами.
12.11.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700033
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Навшпиньки стане дівчинка кирпата,
струни торкнеться жилава печаль.
Як підросте... то буде їй доплата
за усмішку... "на чай".
Проміж столами бігає, гойдає.
Римований її не обмине.
Вивчає мову жовтого Китаю.
Не помічає темного мене.
Я жду... Чекання марне і несвіже.
Щось статись мусить. Час у мене є.
Коли зап'ястки в кров вона поріже,
я їстиму святкове "олів'є".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509585
дата надходження 06.07.2014
дата закладки 11.11.2016
крик...
вогонь і запах сажі
спалах...
в роті крові смак
полечу... впаду-приляжу
серед соняхів навзнак
тихо так...
мов Божа ласка
обійняла благодать
соняхи під Іловайськом
колискову шепотять
голосом далеким неньки
"все минуло... спати час...
спи, хороший... спи, рідненький...
залишайся серед нас..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695220
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 11.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2016
«Давній народ ми, веселий народ
Давній народ:
Тисячоліттям, тисячоліттям
Ми втратили лік»
(Вільям Батлер Єйтс)
Місто, в якому поселилося сонце
І фарбувало кожну чуприну
Хлопчика-шибайголови
І дівчиська замріяного
В кольори помаранчів стиглих,
В кольори сонячних зайчиків.
Місто, в якому
Все так поцятковано
Веснянками і днями світлими
(хоча була й темрява
І то не десь, а навколо),
Але в місті рудих чуприн
Завжди було сонячно
(Може тому що музика,
А може тому що душі
Завжди були сонячні –
В місті рудих чуприн
На оцьому зеленому острові),
А ви ще питаєте,
Чому ми на День святого Патріка
Вдягаємо капелюхи зелені
І фарбуємо свої руді чуби
Чорнилом зеленим –
Кольором трави і пагорбів.
Може тому що у нас надто сонячно,
Може тому що нам надто весело,
Завжди коли грає скрипка…
Серед вулиць шевців і мулярів,
Серед вулиць каменярів вільних,
Серед димарів до торфу звиклих,
Ми будуємо своє місто
Із сонячних зайчиків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699805
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 11.11.2016
Сірим фоном над світом - вічність.
Засипає снігами в милю
Знов зіжмакану душу. Дійсність
Безнадійно розплющить сила
Сліз, що падають у глиб тебе,
Знерухомить стрімка отруйність.
Бовванієш під сонним небом,
Загубивши тривожну сутність,
Що бентежила серця голод
Смаком мрії, придихом волі.
Стовп соляний і вічний холод
Тиші. Осені думи голі,
Неприкриті вже навіть вітром
Про зимову спокійну сплячку
Неприкаяно линуть світом -
Все шукають кінця позначку.
..І лиш сліз, що упали в тебе
Знерухомлює зла отруйність
Незахищене голе небо,
Де блукає тривожна сутність...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699598
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 10.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.11.2016
[i]"Якби ви знали, паничі,
де люди плачуть живучи..."
Т. Шевченко[/i]
Вам чутно стогін, "паничі"? –
Старенькі плачуть живучи,
що їх ведете до кончини,
шукаючи нові причини,
щоб здерти ще, хоч копійчину,
на себе – вражую личину.
Десятки маючи палаців,
ви до чужої гривні ласі,
тож звикли, всівшись "на горі",
в три шкури дерти хабарі.
Ні, не зворушить цих "панів"
і біль солдатських матерів,
що день і ніч, і щохвилини
тривожаться за свого сина,
і на колінах молять Бога
вернуть до отчого порога,
хоч би й каліку, та живого
синочка милого свойого...
Та що вам, нелюди, до того...
Вам невідоме, "паничі",
вдовине горе. Плачучи́,
їй в безнадії виживати.
На мужа – ні́чого чекати,
вже не побачаться вони,
"панове", з вашої вини,
бо він уже давно зітлів
у Іловайському котлі,
який бездарні генерали
від ліні й тупості програли.
Чи за злочинне "незнання"
комусь понизили звання?!
Щоб захистити свій кагал,
ви не створили трибунал,
бо вже потрапили б, убогі,
у пекло, не́чисті на роги.
І ви не чули, "паничі",
як плачуть діточки вночі?
Вам навіть ліньки уявити,
як в бідності без батька жити.
До Бога моляться сирітки,
щоб чудо сталося, і зрідка,
якщо не явно, то у сні,
їх цілували татусі.
Та більше не пригорне тато,
не захистить від супостата,
зроще́нного в своїй землі.
(І як же їх нечиста сила
на цій святій землі зростила?!)
В біді свій край татусь не кинув,
в бою, в Дебальцевім, загинув
за дім, за неньку-Україну
й за тебе, вражий, підлий сину,
за вас, вгодованих і ситих,
бундючних і гоноровитих!
Він добровольцем був, за що
звання "учасника АТО", –
я не кажу вже про медалі –
ви й посвідку йому не дали,
щоб кровію политі гроші
забрати на свої розко́ші.
Сів за Дебальцевський кошмар
якийсь бездарний генерал?!
Невже не ясно вам, "пани",
що ви – в тенетах сатани?
... Проте, які із вас пани?..
Тож, казнокради і злодії,
хабарники і лиходії, –
всі знайте: люди проклинають
хапуг, що совісті не мають.
Порив ненависті знайде
й на ваші голови впаде.
В раю ви пекло розвели,
свій край до прірви довели,
награбувавши тут мільйони,
їх заховали за кордони...
В народу, хоч тривкий терпець,
та, як урветься, вам – кінець!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699158
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 07.11.2016
Перші дні листопада не тішать медовим теплом,
Крізь невидиму тріщину в небі сочиться волога.
Перепрілого листя вздовж вулиць вузьких намело,
Оксамитовим килимом стелиться мокра дорога.
Розкорковую спогад про літо – зелений, густий,
З ароматними нотками дині, чере́шень і ягід…
І так хочеться теплим асфальтом поволі пливти
У розлитий на овиді ніжно-кораловий захід.
Відчувати, як шкіру шафранову дублять вітри,
Напарфумлені травами й пряною сумішшю спецій…
Споглядати, як з темної пазухи свіжих модрин
Витікає вершковою кавою лагідний вечір.
Наслухати, як трелі пташині і брязкіт цикад
Заколисують овид, залитий кораловим сяйвом…
Закорковую спогад про літо і йду в листопад,
Де дорогу підсвічують мокрі ліхтарики-айви.
І нехай поруділого листя на гіллі катма,
І лежить під ногами сусальна летка позолота…
Та невдовзі постукає в шибку казкова зима,
І зрадіє натхненна душа, і спитається: «Хто там?».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698914
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 06.11.2016
Дозволь собі вітру в груди
(Не в спину, як це зазвичай)!
Для відчаю час ще буде -
Натхненням окрась обличчя.
Дозволь собі лінь горілиць,
А цілям "здійсниться" мітку,
Бажанням своїм опівніч
Відкрити скрипучу фіртку,
Яку ти для чогось вперто
Все мріями мазав зрідка....
На схилений тин підпертий
Зіп"ялась тендітна квітка.
Дощану, шерехувату,
Відкинь вже оту поверхню,
Що будні так зло й пихато
В ідейність вдягали зверхню.
Поглянь правді в вічі швидше:
Це трухлявість, не опора!
...Цвіт білий плющем все вище
По скалках вже пнеться вгору.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698671
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 05.11.2016
«Пиши в темноті,
Де живуть тільки тіні.
Від полярного сяйва
Не чекай осяяння…»
(Шеймас Гіні)
Діти старого Дубліна:
Я теж колись з вами босоногими
Жив у країнах ліхтарних
Жовтого світла містовечора,
У часи не дуже електричні,
Бавився в буття казкове,
Світ міряв провулками і під’їздами,
Двір між кам’яницями вікторіанськми
Бачив Галактикою поснулою,
Гадав, що завтра буде через тисячоліття,
Рік уявляв вічністю,
Цукерку мрією,
А дерев’яного паровозика
Таємницею таємниць і сенсом буття.
Всі люди здавались добрими,
Всі казки правдою,
Всі годинники таємничими,
А батьки вічними:
Бо думалось,
Що дитинство не закінчиться,
Бо до юності ще безодня часу,
А місто це просто колодязь,
Де люди звикли діставати відрами
Свої маленькі й великі радості.
Вулиці були затишними,
А коти мурчиками.
Де ж той клубок закотився,
З якого бабуся в’язала мені
Не светр – долю –
Ірландця дивакуватого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514326
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 04.11.2016
Когда уходят корабли,
Пустеет пристань расставаний...
Свои пароли - у любви...
Свои секреты - ожиданий...
Замысловатость - кратких снов...
И - многозначность расстояний...
Такая нежность - в звуках слов...
Такая сила - испытаний...
Неутолимая - печаль...
Она одна смежает веки...
Совсем не радует Грааль,
Когда прощание - навеки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696903
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 03.11.2016
Не дивись, не пронизуй всю наскрізь своїми очима,
Бо у них, як у дзеркалі, бачу забутий свій сон.
Бо у нетрях нестерпності визріла думка незрима,
І вагання з дрімучих тенет перетнуть свій кордон.
Бо твій погляд – то вимір, в якому я жриця й богиня,
А в зіницях давно вже чатує отруйна стріла.
Цілься прямо у серце – сьогодні твоя я рабиня,
Упокор німу спраглість напоєм свого джерела.
Блискавиці з-під вій, опускаю свої арбалети,
Лиш півкроку назад - далі скеля з покірних думок.
Ще задовго до нас змалював наші хтось силуети,
І росинку на скроні й жагучий повітря ковток.
Хай клубочаться зорі в наметі ранкового світу,
Та не смій лише погляд від мене кудись відвести.
Озовуся квилінням чи шепотом ввись за орбіту,
Та в зіницях моїх в нагороду залишишся ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698213
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 02.11.2016
(За мотивами української народної казки "Вовк і семеро козенят")
У квітучому гайочку, на зеленому горбочку, стоїть хатка невеличка.
Там живе одна козичка. А в козички є малята, дуже чемні козенята!
Залишає дома мати тих маленьких козеняток, а сама йде по тра -
вичку. Далеченько... аж за річку!
Ось прийшов до них вовчисько. Він живе тут зовсім близько.
Знають всі – недобрий гість. Кого зловить, того з' їсть. Став він стукати
щосили й вимагати, щоб відкрили. Та сказали козенята:
– Ми не будем відчиняти! Не веліла кізка-мати!
А він все стоїть отут, ще й ногою туп та туп! Сидять тихо козенята і не
хочуть відкривати... Дома весело усім, бо козляточок є сім!
Вовк розсердився й пішов. Коваля він десь знайшов. Ковалю він став
казати:
– Хочу голос гарний мати, як у тої кізки з хати... що в квітучому гайочку,
на зеленому горбочку.
Дуже той коваль старався! Вовк задоволений зостався. Бо ж мав
гарний голосок. То ж пішов знов у гайок.
А тим часом прийшла мати. Розказали козенята, що чули крик, і
чули стук. Під дверима вовк був тут. Він чекав... й кричав щосили, щоб
вони йому відкрили!
Усміхнулась кізка-мати, похвалила козеняток. Наказала в хаті гратись,
і нікого не боятись. Двері, щоб не відчиняли, хоч би як їх не благали. Сама
знов пішла до річки, щоб принести ще травички. Щоб козлят нагодувати,
треба їй трави багато!
Ось вовчисько знову тут... що ногою туп та туп. Та на цей раз він ти -
хенько і гарнесенько-гарненько, як кізочка заспівав. Правда... Так! Це чув
весь гай!
– Ой ви дітки-козенятка! Відімкніться-відчиніться! Ваша матінка прийшла.
Молочка вам принесла!
Двері йому не відкрили, хоч старався вовк щосили. Пісенька була та ж
сама, та не їхня була мама! Хоч і схожий голосок, і дзвінкий він, і тоненький,
та не лагідний, як в неньки!
Сердивсь вовк, тупав ногою... Потім зник десь за горою. Не приходив
більш до хати, де живуть ті козенята.
Принесла коза травички і взяла козлят до річки. Ген пасуться із козою
біля річки. Під вербою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698191
дата надходження 02.11.2016
дата закладки 02.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2016
коли прокидаються тіні забутих утрат,
і сонце свій хід повертає до пекла ... в долоні...
стискається серце від болю в обіймах лещат
гіркої покути. ми здали свої бастіони
за безцінь. так, наче ніколи нікому ніхто
нічого не винен - звичайна стилістика ночі.
де-юре, мов птахи. де-факто, розбите авто.
і луснула тиша - у спину беззвучно регоче.
чого тобі? колами знову ідеш по мені,
немов по воді, доки світ мій не схопиться криком.
нікому ніхто... то чому ж так гойдає в човні,
відколи цей спомин про нас у минуле покликав?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671877
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 02.11.2016
Холодний вітер стугонить в пітьмі,
І просить дощ впустити у кімнату.
По шибці пишуть сповіді німі,
Що для тепла так треба небагато.
А ці дощі, як і сто літ тому,
Навіють сум й потонуть у калюжах.
Шукають крапельки на склі одна одну,
А я шукаю вічність в змерзлих ружах.
Впускаю дощ у свій маленький світ,
І холод до грудей горну по дрібці.
Й радітиму, як стрінуться навік
Ці дві краплинки вічності на шибці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697661
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 02.11.2016
Як Зима Весну прогнати хотіла
У фантастично красивому Замку, де по черзі гостювали пори року, жила Зима.
Цього року була вона неврівноваженою і лінивою - проспала десь у закутку аж до кінця Січня. Втім, і Лютий швидко промайнув, тож не встигла Зима жодних сезонних обов"язків виконати - навіть пухкого снігу дітям не принесла.
А коли схаменулася, втраченого часу вже було не повернути. Розсердилась Зима на себе потайки, та хіба таку злість у собі приховаєш? От і залютувала - хурделицями замела, морозами шаленіти стала. Відчула, що недовго їй царювати лишилося.
А ще задумалася Зима, чи можна якось час своєї влади продовжити:
- ...Чи у Весни попросити? Весна наступною владу наслідуватиме, то, може, віддасть свої три місяці мені? Буде, де розгулятися хуртовинам, завірюхам, сугробів збудувати величезних! - так мріяла Зима. – ... Але ж, хіба Весна так просто своїм часом зі мною поділиться?
І прийшла до Зими у снігом запорошену голову одна вкрай підступна думка:
- А що, як весняного часу для себе... вкрасти? Ні... Відібрати! Спочатку трохи – тиждень або два, а потім і усіма місяцями підступно заволодіти? Ну що їй, тій Весні, шкода буде? Юна вона та невправна, [i]зелена[/i], як кажуть. От Літо прийде – хай одразу після мене і господарює!
Тим часом, молода красуня Весна прокинулась у своїй потаємній схованці. Глянула на чарівний годинничок – саме час у дорогу збиратися! Причепурилася, вдягла своє найкраще вбрання - сукню березневу із пелюсток первоцвітів, а голівоньку прикласила віночком із свіжих зелених листочків - це подарунок Квітня. Не забула і кошика з ароматними гронами травневого бузку та конваліями прихопити.
Сіла замріяна Весна на райдужний велосипед і поїхала господарювати до Замку. Аж от, біля брами зустрічає її Зима:
- Добридень тобі, Весно! Щось зарано ти прокинулась, могла б іще трохи поспати. Ти не хвилюйся, я за твоїми володяннями пригляну, мені часу не шкода! – сказала Зима, улесливо посміхаючись.
- І тобі добридень, Зимонько! – лагідно привіталася Весна. - Та нащо ж мені спати? Треба встигнути пробудити первоцвіти, адже вони цілий рік дрімали у землі та за мною скучили. От мені мого часу дуже шкода, аби його на марний сон гаяти!
- Весно ясна, ти ж ще молода, слабесенька, а я вже стара та мудра. І от що я тобі скажу – вертайся і не приходь більше! – все сердитішим та грубішим голосом промовляла Зима. - Тепер я на твоєму місці єдина господиня! Он-де, діти снігом не награлися, бач! Ще я й річки не до самого дна зкувала, та й небо до обрію за сірими хмарами заховати не встигла! В мене вкрай багато роботи, а тому і владу тобі я не віддам! – зайшлася криком Зима.
- Але... чому?.. – запитала Весна розгублено і злякано, аж сльози на очі навернулися.
- А тому, що я [i]сильніша[/i] за тебе – от чому! - грізно скрипнула зубами Зима і зіштовхнула Весну з велосипеда.
Впала Весна. Розплакалася. Зібрала бузок з конваліями, що з кошика повисипалися, підняла веселковий велосипед з землі, віночок розправила. Так її ніхто і ніколи не ображав.
Завжди люди чекали на Весну з надією і щирою радістю.
- А цього року, може, щось змінилося? Може, ніхто на мене не чекає? - пробурмотіла Весна собі під ніс, знітилася і повернулася до своєї схованки, щоб там,де ніхто її не побачить, дати волю сльозам.
А Зима взялася господарювати – заскрипіли морози, затріщали сніги. Намело їх по самісінькі дахи! Дивуються люди, чого раптом завірюхи розметелилися? Може, то Зима відступати не хоче і Весну затримує силоміць? Здогадалися!
Стали люди у Сонечка просити:
- Любе Сонечко, поглянь-но навкруги, милу Весну нам знайди і поверни!
Виринуло сонце з-за сірої хмари:
- От схаменулися, - відповіло із докором. – І чого ж ви так довго чекали, зелену Весну не шукали? Сором та й годі! Ридає наша Весна у потаємному закутку, бо її Зима із володінь прогнала, а ви навіть не заступилися!
Що ж робити? Довелось людям скликати збори і гуртом вирішувати. Думали-думали, як Весну повернути, аж поки маленька дівчинка від того, що їй сумно стало посеред серйозних дорослих, та ще й холодно від зимової люті, не почала тихесенько наспівувати пісню...
Почули цю пісеньку дорослі, згадали й собі пісні веселі – [i]веснянки[/i]. І так багато їх пригадали, що збори перетворилися на святковий концерт - усе співали і спевали, і все про Весну!
Адже Весна тепло приносить, і тоді все навкруги розквітає, зеленішає, перші паростки з-під снігу пробиваються, бруньки лопаються, а з них маленькі липкі листочки визирають. Перші квіти, перші сходи, трава зелена – нова! Уся природа оживає!
Почула Весна веселі та голосні співи людей, прислухалася. Усміхнулася, перестала хнюпитись, і... зраділа:
- Рідні мої! Не забули! Біжу! - витерла сльози, причепурилася, а, - найголовніше! - у власні сили повірила, - Як приємно бути [i]потрібною[/i]!
Сіла на райдужний велосипед, знов узяла відерце, нашвидкуруч щось в нього покидала, і стрімко до своїх законних володінь поїхала.
А сердита Зима вже біля брами стоїть, очікує. Та не знала вона, як з нею Весна вітатися буде.
Весна ж безстрашно до Зими наблизилась і упевнено до неї звернулася - словом і ділом:
- Гей, Зимо, тікай швидко! Це - моє господарство! - і джбурнула несподівано в Зиму сонячним променем.
Стара зойкнула від "сюрпризу", але ні на крок не поступилася!
- Ану, йди звідси! Мій час настав! - продовжила наступ Весна і вилила на Зиму відро теплого дощу.
Закричала Зима від злості та образи:
- Нечемна ти, Весно, злодюжка та... та... та... - невихована дівчинка! Хто ж так з літніми людьми вчиняє? Де повага до сташих?.... Повагаааа.... - але відчула, що їй все важче сердитися, та й сили чомусь бракує.
І саме цієї миті Сонце яскравіше засвітило, а Зима ущент розтанула і зникла!
Весна часу не гаяла - пробудила землю від холодного сну, заквітчала кожний клаптик первоцвітами, травичкою зеленою. Гарно стало! А як люди зраділи – ніколи ще такої красивої Весни не бачили!
Вправно загосподарювала Весна - вчасно і з посівами впоралася, і з першими сходами. Ані хвилинки на пустощі не витратила!
Вміло хазяйнувала і, хоч молодою та зеленою була, людям не просто тепло подарувала, а й віру у те, що це тепло найлютіші морози перемогти може: треба тільки про нього вчасно згадати, повірити і - покликати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698072
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 02.11.2016
Я хату раєм називала,
в садку вишневім, край села.
Мене там мати сповивала,
і в світ широкий повела.
Простора хата, хоч низенька,
квіти навколо і бузок.
І брат, й сестра зовсім маленька...
А ще : криниця і садок.
Город великий, берег, річка,
чиста й прозора в ній вода.
Калина й татова усмішка,
мама весела й молода.
Ми з братом бігати любили
і колихать сестру малу ,
татка з роботи виглядали,
жили неначе у раю!
Любов і радість відчували,-
і в снах своїх і наяву.
І світ величний пізнавали,
й його природу чарівну.
Та дня одного все змінилось,
спохмурнів світ і небеса,
і навіть сонце не іскрилось,
зникла навколишня краса.
Чому дорослі метушились,
незрозуміло нам було.
Чому усмішки десь поділись,
чому спохмурніло село?..
Та ми малі все ж відчували,
прийшла біда якась страшна.
І ми дорослих вже питали,
що означа слово "війна"?..
Пішов наш тато воювати,
ще й німчура ввійшла в село.
Сумною стала наша хата,
боляче й гірко нам було.
Вже хата раєм не здавалась,
сповнена болю і жури.
Та ми терпіти намагались
глум і жорстокість німчури.
А потім хати в нас не стало,
згоріла в полум"ї війни...
Нам довелось в чужім сараї
ждати тепла тії весни.
І ми її таки діждались,..
сміялось сонце з висоти,
коли солдати повертались,
наснаги повні й доброти.
З війни наш тато не вернувся,
як же нам боляче було...
Та все ж нам день той посміхнувся,
раділи люди, ми й село.
Ми хату нову збудували,
хоч і нелегко нам було.
Добре навчались, працювали,
життя потроху ожило...
Хоч не живу я у тій хаті,
місто мене вже обняло.
Та так приємно все згадати:
дитинство, хату і село!..
Я хату раєм називала,
в садку вишневім, край села.
На все життя запам"ятала,
та хата раєм нам була!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698006
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 02.11.2016
Моим родным, близким,
дорогим
Когда я стану лишь воспоминанием,
грустинкой в ваших душах и глазах,
не изводите вы себя страданием,
глуша боль сердца в скорби и слезах.
Вы не печальтесь, что меня уж нету,
а радуйтесь, что с вами я была,
мечты делила, звезды и планету,
проблемы, беды, боли и дела.
Судьба была и мачехой, и сводней,
умела хлестко и жестоко бить,
держа то птицей в клетке, то свободной,
в награду дав бесценный дар – любить.
И я любила. Как я жизнь любила,
вбирая жадно звуки, краски, свет!
За все, что мне она преподносила, –
"Спасибо, Небо!" – мой звучал ответ.
И добрая, и злая – "жінка з перцем",
открытая, как степь, для всех ветров,
друзей любила чистым верным сердцем,
презрев рвачей, мерзавцев и врагов.
Не выносила дрязги, ложь, безверие
и зависти змеиный хищный взгляд,
без меры алчность и высокомерие,
и подлости ранящий душу яд.
Не чтя посты иль титулы и звания,
сердечность возведя на пьедестал,
таланты уважала и призвания,
и в их осуществленьи – твердость, сталь.
Людей любила, многое прощая,
хотела всех понять, обнять, согреть,
от грешной грязи душу защищая,
прощенной и прощая,.. улететь...
Чтобы, покинув милую планету,
на ваших лицах видеть я могла
не скорбь и слезы, что меня уж нету,
а радость от того, что я была...
15.09.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697952
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 02.11.2016
Из баламута(ожерелье)
Такое нежное - к лицу...
Чтоб не рассыпалось,наверно,
Суровой ниткой соберу...
Повсюду - Осени следы...
Ворует ветер - паутины,..
Не замечая горсть слюды -
В багете жёлтом (у витрины)...
Теснятся тени - по углам...
Не укрываются листвою...
Нерв обнажается не сам...
Наедине - с родной душою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697577
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 30.10.2016
Запитав дуб у струмочка: "У тебе нова сорочка?
Бачу, що сьогодні синя. А учора була ж біла.
Позавчора... сіра-сіра!"
Посміхнувсь струмок привітно: "В мені небо, дубе,
квітне!
Ось сьогодні день ясніє... Небо, ніби льон , синіє.
Вчора була ясна днина - біла хмарка воду пила.
Позавчора моросило, тому й небо посіріло.
А як дощ пройде й веселка покупатися прийде,
ти побачиш, що сорочка знов нова з'явиться в мене."
"Бачив я... Така барвиста, ясні всі сім кольорів.
Ой, щасливий ти, струмочку, і я б таку собі хотів,-
сказав дуб і зажурився. Зашумів зелений чуб.
Бо ж не знав він, що найкращим був у лісі отой дуб.
І не знав він, що найкращим був зелений його чуб.
Був найкращим, найсильнішим... дуб отой вітри спиняв.
Увесь ліс він, і струмочка, від вітрів охороняв.
Кожен в світі є найкращим, бо такий як він... один!
А сорочок, неважливо, є одна... чи п'ять... чи сім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695712
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Бачу-з каменя
фігура...Вітер-скульптор
то постарався.
***
Ще пахне літом
осінь,та вже мороз у
гості заходить.
***
До млина -черга:
домашнього хочеться
хліба.Справжнього...
***
Затримався на
небі місяць-не проти
погрітись сонцем?
***
Сільська бабуся
присіла: втомилася
по асфальту йти.
***
Зігнули маму
роки...І допоки їй
нести цей тягар?
***
На печі внучки
і бабка : дочки мої
і моя мама.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696203
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 23.10.2016
День – молоко учорашнє – холодний і сивий,
Золото листя поволі з’їдає іржа.
Жовтень скупий на тепло, але щедрий на зливи.
Ближче і ближче ота ледь відчутна межа…
Час, коли осінь так плавно перейде у зиму,
Пудрою інею вкриються сонні сади…
Входиш у світ, щоб послухати вічність незриму
В шереху крон, що відбились у плазмі води.
Як зачаровує щедра палітра осіння:
Охрове, мідне, багряне – строкаті мазки!
Річка у чистому сріблі шліфує каміння,
Ніби полоще твої обважнілі думки…
Ніби змиває усе непотрібне й погане,
Щоб прояснити присипане пилом вікно.
Небо пливе, як розлиті вершкові тумани,
Мох набирає вологи, мов грубе сукно.
Входиш в цю осінь – отак несміливо і стиха,
Грузнуть підошви – не ґрунт, а розплавлений віск!..
Сила якась невловима наказує: «Дихай…»,
Клітку грудну розпирає, аж чується тріск.
Все буде добре, здолаєш і смуток, і втому,
Начисто вибілить душу, мов аркуш, зима.
Знаєш, як добре вертатись до рідного дому,
Де не сама!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695678
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016
Солёным - плачут небеса...
Пролиты чувства - откровением...
Признаниям нужны глаза:
Их свет,и - трепетность мгновения...
Не отрицай - святую ложь...
Не наряжай в лоскуты - счастье...
Не усмиряй и не тревожь -
Тень провидения ненастья...
Не поднимай её - с колен...
Сама уходит в мир забвения...
И тоже превратится в тлен...
Без монотонности моления...
Не забывай:слепую ночь,..
Мои слова... и губы,..пальцы...
Не укрывай на теле дрожь...
В осеннем бризе - звуки сальсы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695636
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016
В свитинку вбрана золоту
біжить стежинка.
На самоті в міськім саду
гуляє жінка.
Там, де людський потік і шум
враз не нахлине,
у царство спогадів і дум
вона полине.
Навіє їй осінній сад
те, що й забула,
і спогадів тих зорепад
несе в минуле,
де, як травневі солов'ї,
вона співала,
і де любов знайшла її –
у дар дістала.
А спогади уже пливуть
крізь біль, страждання,
переосмислюється суть
і сподівання...
Навіяв місяць-вітровій
і грішне, й чисте.
Не остуди її надій
лиш, Падолисте!..
В полоні спогадів брела
в заду́мі жінка,
в глибоку осінь завела
її стежинка...
О Листопаде, приласкай,
теплом підтримуй.
Не відлітай! Не відпускай
в студену зиму...
ПРОГРАШ
і повторюються останні 4 рядки.
11.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695601
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016
Кілька місяців я тут не озивався. Написано за цей час чималенько...
Але досі нічого новенького не озвучив - і часу, і грошей не вистачає.
То нехай хоч голосом з минулого романСичне прозвучить. Всім - гарного ліричного настрою.
Сім хризантем –
дарунок долі,
квітують сонячно в мені,
немов зоринки чарівні,
бентежать подихом любові.
Ясночервоні, сніжнобілі,
закличні й ніжні,
і… сумні.
Малює осінь у вікні
дощі,
граків,
автомобілі.
Сім хризантем у росах віри,
ви й досі ще не відцвіли –
червоні, як тоді були,
хоч білі квіти й посивіли.
О квіти, о душі привілля!
Нехай кружляє заметіль,
в моєму серці ніжний біль –
сім хризантем –
червоні й білі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695577
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016
Она летала по ночам,
Пускай во сне,
А он бесшумно по мечтам
Спускался к ней.
Они сидели у огня -
Уютный дом,
Без ласк не наступало дня -
Всегда вдвоем.
Хотелось им увидеть мир -
Весь мир у ног,
Хотелось им устроить пир -
Готов пирог.
Он пел ей песни. О любви
Шептал в ушко,
Она любила удивить
И жить легко.
И был счастливым их тандем
Который год,
Вот так и жили без проблем
Она и кот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693581
дата надходження 10.10.2016
дата закладки 10.10.2016
Знову сіється дощ і змиває останні сліди,
По-осінньому сумно стрибають краплини в калюжах.
Нікуди не спішу, мене клени просили сюди.
В цій живій галереї причаївся світ небайдужих.
В цьому світі краси мене осінь дощем обійма,
І магічно виймає з душі найчутливіші ноти.
Серед люду й машин - в цьому світі мене вже нема.
Може, я оцей дощ? Так, цей дощ відчуваю на дотик.
Відчуваю листок, іще мить й полетить у світи.
В реверансі прощальнім для когось він буде прекрасним.
А той хтось – це поет, що не зможе байдуже пройти,
І у вірші навіки це танго осіннє не згасне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692881
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 07.10.2016
Музо моя безцінна, де ж я тебе згубила?
Чи по полях широких? Чи в глибині лісів?
Або… о, Боже любий!.. ти мене розлюбила,
Й кинула на поталу зграї скажених псів.
З кожного боку чую їх голосне гарчання,
Вже по слідах шукають жертву собі нову…
Граєш зі мною, мила, у навісне мовчання
І натягаєш нервів стомлених тятиву.
Це ж бо не пси голодні, - думи мої примхливі!
Як ми’ тепер їх кинуть віршами на папір?
Рими зрадливі стихли, стали такі ліниві…
Музо, благаю, птахом знову вернись в мій двір!
Біля мого віконця сядь на розлогу грушу
І заспівай, царівно, щиро тебе молю…
Хочу я, чи не хочу, але писати мушу;
Вмію, а чи не вмію… Знаю одне – ЛЮБЛЮ!
04.10.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692443
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016
Ось і стала чужа, в свою осінь мене не впустив.
Залишив лиш на згадку шматочок вчорашнього літа.
На моїх берегах буйним вітром чи сном погостив,
Пригорнув мої трави, й забрав в мене майже півсвіту.
Я у осінь наосліп із червоними маками йду,
Бо на тих берегах бродять привиди мертвого щастя.
І ті маки горну, не згублю пелюстки на ходу -
Так прочанин несе свою душу на перше причастя.
Знову ніч застаю в безнадійнім полоні думок,
Ранок жовтнем самотнім безглуздо мене зустрічає.
Налетів буйний вітер – кружляв з пелюстками танок.
Я віднині одна. В мене й мого півсвіту немає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692262
дата надходження 03.10.2016
дата закладки 04.10.2016
епіграф із х-ф ,,три історії,,сценаріста Стівена Сігала
.,знаєш чому люди слухають музику радіо,коли їдуть в авто? бо їм дуже погано чути і сконцентруватися на власних думках - найстрашніше для них ,,
і чогось я задумуюсь про час і про гієн ...
казка по мотивам грузинської народної казки
Ледачий син коваля
Жив - був коваль ,а в сучасності металург ,і був у нього син . І його син не заробив грошей за життя ні копійчини . Все грав у комп'ютерні ігри і бавився . І сказав батько йому :
- Іди заробляй гроші !
Син пішов ,але заробляти і не збирався . Мати дуже любила сина ,тому дала йому гроші ніби він заробив .
Син приніс батькові ці гроші і дає батькові . А батько бере їх і кидає до пічки . Горять гроші . А син хоч би хни - це ж не його гроші ,нехай палають .
Знову батько вигнав сина :
- Іди заробляй гроші !
Знову мати дуже любила сина і дала йому гроші .
Те ж саме . Спалив батько гроші . А син хоч би хни і не змигнув ,тож не його гроші , не він за них гнув спину .
То ж прийшлося синові коваля -металурга все ж знаходити роботу і працювати насправді .
Гнув він спину ,мішки тягав . Важко дістались йому ті гроші .
А батько, не змінюючи лінію, спалив ті гроші .
Кинувся син за грошима ,шкодував ,жалів їх ,бо дісталися важким трудом .
І сказав батько :
- Тепер із тебе вийде чоловік .
Я переповів цю казку грувізу кріму із апб , львовянину і він сказав ,що не чув її ,тож вам цікаво її почути
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692229
дата надходження 03.10.2016
дата закладки 03.10.2016
Коли довго ідуть дощі,
з твоїх очей починають вискакувати
чорні літери смутку.
Небо складає із них слова,
як старанний першокласник,
вдумується в їх зміст
і щось там м’якне
в його бездонній середині.
Воно перестає сердитись,
знімає сіру маску з обличчя,
на чолі якого
сонце починає
танцювати гопака.
З-під ніг світила
сиплються іскри-промені.
Вони випалюють чорні букви
з твоїх очей.
Ти ловиш ці промені руками,
запихаєш за пазуху,
втискуєш у кишені,
щоб зберегти їх на потім,
на той час,
коли знову
будуть йти затяжні дощі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691807
дата надходження 01.10.2016
дата закладки 01.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.09.2016
Плакала женщина, слез не скрывая.
Столько отчаянья, дождь среди стужи,
На остановке конечной трамвая.
В мелкие клочья - билетик...не нужен.
В мелкие клочья - за ветром и оземь
Снова униженно в землю вжимаясь,
Золото ржавчиной вытеснит осень,
Вслед уходящему в лето трамваю.
Вслед уходящему в лето, решая
Как же ей быть?.. На колени ладошка,
Маленькой девочки: "Ты ведь большая,
Плакать не надо!.." и топнула ножкой.
Плакать не надо... наверное просто
Кроха чужие слова повторяя,
Брошенный кем-то, увидела остров
На остановке конечной трамвая...
28.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691359
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 28.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.09.2016
Світлій памяті Віри Іванівни Литовченко (Проценко), присвячую
То був знак. Зі стелі тоненькою цівкою несподівано полилася вода: прямісінько на середину столу, за яким Віра вимальовувала хрестиками на аркуші з зошита в клітинку візерунок для вишивки омріяної сорочки. Здивована дівчина підняла голову і вгледіла на стелі невеличку мокру пляму. Дах, звичайно, протікати міг, бо чоловічих рук в хаті – ой, як не вистачало. Але ж і дощу все літо не було ні краплі. Спека стояла нестерпною.
Батько Віри десь запропастився ще задовго до війни. Змолоду був падким на різні пригоди та авантюри. Спочатку подався в загін Марусі-отаманші, гасав степами України у гурті більшовиків-анархістів. Пізніше воював у лавах Симона Петлюри, був весельчаком, гультяєм та душею будь-якої компанії. Як могла потрапити в його поле зору, а потім і в дружини, така сумирна та набожна дівка, якою була Вірина мати, для неї лишилося загадкою. Запитувати неньку про батька не наважувалася, бо вона нічого й чути не хотіла про чоловіка. Він так і залишився у пам’яті Віри молодим високим красенем, таким, якого вона знала в дитинстві. Чи живий ще її татусь на цьому світі – дівчина й уяви не мала. На вроду вона пішла в батька, на вдачу теж.
Віра вийшла з хати, підставила до причілкової стіни драбину і забралася на горище. Темне піддашшя де-не-де світилося тоненькими сонячними промінчиками, що сочилися крізь дірки в руберойді. Відчинені дверцята трохи додали в приміщення світла і між двома бантинами товстими струнами вималювалися ряди мідних дротів, на яких залишилося кілька сухих риб’ячих голів: на початку літа Віра з сусідськими хлопчаками ловила в Верхній Біленькій карасів. Вимащена глиною долівка горища було припорошена шаром піщаного та вугільного пилу. Скрізь було сухо, без будь-яких слідів вологи.
На подвір’я увійшла мати. Вона працювала санітаркою в міській лікарні. Підходящої роботи в своєму селищі, віддаленому від центра міста, не знайшлося, то ж добиралася додому через горби та ярки стомленою, тримаючи в руці вузлик з харчами, купленими по дорозі. Піклуватися про дочку окрім неї було нікому.
З початком війни Віра в школу не ходила. Займалася хатніми справами та невеличким городом. Мати помітила приставлену до стіни драбину і занепокоїлася.
- А чого це ти на горище лазила? Чи ховалася від когось?
І, зітхнувши, додала:
- Минулої ночі мені наснилося, що ти упала в колодязь. Я ухопила тебе за коси і намагаюся витягти, але знизу наче хтось за ноги тримає. Гукала-гукала сусідів на допомогу, та марно. Рука заніміла і пальці розімкнулися… Ой, поганий сон.
Додавати матері смутку Вірі не хотілося і про воду зі стелі вона промовчала. Доволі їй того сновидіння – он яка пригнічена.
- Надіялася знайти старі зошити, щоб несписаними аркушами розжитися.
- Де ж їх знайдеш? На розпал давно всі пішли, а чисті аркуші ти ж сама з них і повитягувала.
Наступного ранку у вікно постукав посильний поліцай і наказав Вірі за дві години з документами та необхідними речами прибути у двір комендатури. Нову партію молоді з залізничної станції відправлятимуть у Німеччину. Мати заголосила, але ховатися чи кудись тікати було марним: піймають, та ще й калікою дівчину зроблять. А то і заб’ють до смерті.
* * *
Скільки часу була в дорозі, Віра не усвідомлювала. Отямилася уже у дворі концентраційного табору в якомусь німецькому містечку. Перед довгою шеренгою прибулих повільно походжав офіцер з привабливою фрау років сорокá. Жінка зупинилася навпроти Віри, уважно її роздивилася і запитала:
- Шпрехен зі дойч?
- Ні, ні! Не шпрехен! – поквапилася з відповіддю дівчина.
Фрау засміялася і кивнула головою. Німець жестом наказав Вірі вийти зі строю. Чомусь доля прибулих почала вирішуватися саме з неї. Німкеня прискіпливо оглядала дівчат, наче вибирала товар на базарі. Хлопці її не цікавили. Це занепокоїло Віру: на лихо чи на добро? Та на яке можна сподіватися добро у фашистському лігві! Дівчина вже ненавиділа цю сухоребру незнайомку, яка взяла на себе право розпоряджатися чужим життям.
Врешті з шеренги зробила крок ще одна полонянка і німкеня тим задовольнилася. Забрала дівчат і повела їх з подвір’я табору на ошатну вуличку з невисокими парканами та покритими черепицею цегляними будинками. Чиста бруківка, квіти упродовж вузького тротуару та і все, що чекало на дівчат попереду, було чужим, незвичним, якимось урочисто-холодним, зовсім не схожим на запилені вулиці рідного Донбасу з акацієвим затишком та чебрецевим запахом українського степу.
Як виявилося, фрау Ґерта тримала відомий у місті ресторан. Дівчат вона вибрала в помічниці для своїх кухарок.
З Ніною, другою остарбайтеркою, Вірі доводилося зустрічатися в своєму містечку на піонерських зльотах, пізніше – в райкомі комсомолу. Вона мешкала десь в районі содового заводу і, як і Віра, гарно навчалася в школі – інакше до активу дівчата не потрапили б. Як розпізнала німкеня в привабливих дівчатах ще й більш-менш освічених осіб – хтозна… З німецької мови в школі Віра мала відмінно, то ж дещо розуміла зі слів фрау, а про дещо сказане – здогадувалася.
Нижній поверх двоповерхової будівлі займав ресторан, на другому – були апартаменти хазяйки. Дівчата отримали з її рук по шматку пахучого мила та рушники з білизною. Прохолодний душ освіжив і тіло, і мозок. Чисте волосся розсипалося по плечах, грудей приємно торкалася тонка батистова сорочка з шовковою гладдю білої вишивки. В маленькій кімнаті, відведеній для Віри, стояло металеве ліжко з високими бильцями, вузька шафа та туалетний столик з дзеркалом, на якому виблискували синьо-білим фарфором широка миска та глек. Віра задивилася на красивий посуд і фрау пояснила, що то набір для умивання. На вікні з відхиленою тюлевою гардиною поряд з горщиком з геранню лежав свіжий номер газети «Русское слово». «Прогнутись вирішила, чи що?» - майнуло в голові Віри, але друга зрадницька думка вискочила наперекір першій: «Оце б побачила матуся, в яке рабство потрапила її доня!». У себе вдома окремого кутка Віра не мала. Перша кімната була і кухнею, і передпокоєм, а в другій на широкому ліжку вона з дитинства спала разом з ненькою.
Фрау Ґерта наказала до обіду відпочивати і Віра з насолодою лягла в чисту постіль. Сон здолав її в одну мить. Нічого не снилося – провалилася, як у прірву і так само швидко з неї вискочила перед самим обідом. На спинці стільця поряд з ліжком дівчина помітила квітчасту сатинову сукню з білим комірцем та вишневий жакет. З-під глибоких складок тканини висунули носи білі парусинові балетки. Одяг був не з крамниці, а скоріш за все з гардеробу хазяйки або її дочок, проте чистий та гарно випрасуваний. Такого у Віри зроду не було, бо лише встигли з матінкою оговтатися після тяжкого голодомору, як прийшло на їх землю інше, не менш страшне лихо – війна.
Дівчина прибрала постіль, одягла плаття і зашнурувала на ногах балетки. Заплела коси та вміло виклала їх на потилиці кошиком. Зазирнула в дзеркало і побачила в ньому зовсім іншу Віру. Чужий одяг надав їй незнайомого вигляду, білий вузенький комірець освіжив обличчя та стомлений після виснажливої дороги і неспокійного сну на табірних нарах погляд. «О-о, у себе на посьолку була б першою дівкою!» – усміхнулася своєму відображенню Віра.
В кімнаті навпроти теж копошилася Ніна і, відхиливши фільончасті двері, висунула голову в коридор. Віра вже стояла на порозі своєї кімнати. Ніна вставилася поглядом в подругу і розтягуючи слова тихенько промовила:
- Ту-ди – роз-ту-ди…
Потім низько нахилилася, розглядаючи і свій одяг. Схоже, що зі сну вона й не звернула уваги, що на себе одягала. Підвела здивовані очі і, розгублено посміхаючись, запитала:
- Куди це ми потрапили?
Дівчата вагалися: чи спускатися вниз, чи чекати, коли їх покличуть. Які правила та порядки панують в цьому чужому домі їм не відомо. На сходах почулися кроки і якась молодичка в білому фартушку та ковпаку на голові покликала їх до обіду.
- Ходімо на кухню, дівчата! – звернулася звичною для них мовою.
Звали її Ґандзею, родом вона була із Карпат, а у фрау Ґерти працювала вже другий рік.
В просторій ресторанній кухні на великій плиті сяяли металевим блиском каструлі та чайники, варилися, смажилися та запікалися в духовці страви. Запахи їжі вѝкликали жвавість у Віриному шлунку, бо після двох ложок ранкової баланди (а більше проковтнути не змогла) не мала в роті ні крихти. Обідній стіл був сервірований пласким блюдом з тоненькими шматочками чорного та білого хліба, з’єднаними між собою вершковим маслом, та красивими тарілками, в яких парував суп-пюре зі шматочками бекону. За стіл ніхто не сідав, чекали на Ґерту: вона обідала разом з підлеглими. Тим часом Ґандзя знайомила дівчат з їх обов’язками. Для Віри робота була звичною, вона змалку допомагала матері куховарити.
Після обіду дівчата приєдналися до кухарок. Крім їх наставниці-землячки в ресторані працювали місцеві жінки. Фрау Ґерта деякий час спостерігала, як справляються з роботою Ніна з Вірою, та впевнившись, що дівчата старанні, передала їх повністю під опіку Ґандзі.
Наступного ранку Віра прокинулася від важкого монотонного човгання за вікном. Відхилила фіранку і побачила довгий темний натовп, що просувався вулицею міста в бік цегельного заводу. Колону охороняли озброєні солдати з вівчарками. Це йшли на роботу мешканці табору. Десь серед них була й Маруся – троюрідна сестра Віри. Перед від’їздом сестри зустрілися на Переїзній станції, звідки їх відправляли в Німеччину, але під час пересування потрапили в різні вагони і загубилися. Впізнати Марусю в цій величезній колоні було неможливим. Віра тільки тепер згадала про сестру, бо напередодні була, немов у якомусь забутті. Від того їй стало ніяково, відчувала за собою провину, що не відмовила фрау Ґерті і не залишилася разом з усіма в таборі. Певне, спрацював інстинкт самозбереження, чи підсвідомо пустила своє життя на самоплив: як буде, так вже і буде.
Перед обідом поділилася своїм хвилюванням з Ґандзею.
- А чим ти їй допоможеш? Хіба що рукою з вікна помахаєш… Спитаю у Геника, він іноді привозить з ферми молоко Ґерті…
І пояснила:
- Кілька моїх земляків працюють у передмісті в одного фермера, а його син служить в таборі. Геник каже, що людина він надійна, думаю, що не відмовиться передати твоїй Марусі кілька слів.
- То нехай скаже, де я знаходжусь, може сестра хоч знак якийсь подасть, коли буде йти повз ресторану.
- Дивись, не нашкодь собі та не підведи під монастир Ґерту. Жінка вона хороша, але проти своїх не піде. Якщо запідозрить порушення порядку, то без всякого сумніву відправить назад до табору. Від цього твоїй Марусі, а тобі і тим паче, краще не стане.
Віра зібралася мити посуд та, помітивши в емальованій мисці овочевий сік з олією та оцтом, що залишилися після розкладання салату на порційні тарілки, взялася вимочувати його шматочком хліба.
- Ти цим не дуже захоплюйся, бо шлунок кислотою зіпсуєш, – застерегла Ґандзя.
- Та щось після вранішньої кави та булочки з повидлом, не дуже весело. А тут добро пропадає.
Віра згадала свій город та садочок, де влітку то морквину висмикнеш із землі, то огірочка з огудиння дістанеш, то ягідку в рот кинеш, чи яблуко зірвеш з гілки.
- Звикай, такий у німців сніданок. В обід трохи добереш калорій.
Віра слухняно поставила миску під кран в раковині. Знову згадала Марусю і засумувала. Ґандзя зрозуміла її стан.
- Вони там сильно бідують, бо харчі – сама встигла побачити які. Ті, що недавно потрапили до табору, ще з місяць матимуть людський вигляд, а потім лише шкіра та кістки залишаться і ще синці під очима, – ненавмисне додала Вірі жалю.
* * *
Через кілька тижнів, і справді, з вулиці перед дверима кухні вималювався велосипед з приладнаним до багажника металевим бідоном. Поряд з ним стояв дебелий чорнявий хлопець.
- Нічого собі Геник… – присхнула Віра в плече Ґандзі. – Такому б кулемети в партизанському загоні таскати, а не молоко німцям возити. А чому його батьки не Кіндратом назвали? Це ім’я йому більш пасує.
- Тобі теж набої подавати б, а не картоплю оббирати для тих самих німців. Не прискіпуйся до юнака, не встиг він за зброю взятися, молодий зовсім. То як, передавати твоє прохання щодо сестри?
Ґандзя вийшла за поріг і хутенько перемовилася з хлопцем. Той з цікавістю зазирнув у приміщення і чемно вклонився Вірі. У відповідь дівчина з довірою подивилася в очі Генику. Не так багато тепер в її оточенні людей, з якими можна бути відвертою. Та за мить закрався сумнів: хто цей парубок, вона знала лише зі слів нової подруги-наставниці. Але чи залишився він вірним батьківській землі? Чи не змінилося щось в його свідомості за рік перебування в Німеччині? Та вибору нема, Геник – поки що єдиний, хто може їй допомогти. Але ж він – західняк! А там, кажуть, всі – бандерівці… Але ж і німець, син фермера, має бути задіяним до розшуків Марусі – і саме він та людина, що повинна знайти в таборі її сестру… Віра завагалася в правильності своїх дій, та робити крок назад вже було запізно.
Кухарка Тересія, наче прочитала Вірині думки і підозріло перевела погляд з каструлі на дівчину. Нещиро засміялася та помахала пальцем, киваючи головою в бік Геника.
Увечері після роботи дівчата сиділи у дворі з дочками-близнючками фрау Ґерти. Худі, високі, як і їх матуся, рудоволосі сестри були ровесницями Вірі з Ніною і, не зважаючи на чуже походження материних робітниць, з перших днів зацікавилися дівчатами та взялися за навчання русинок німецької. Ті не мали нічого проти ворожої мови, бо в школі ж її для чогось викладали та й спілкуватися, як-не-як, але потрібно в новому середовищі. Одна справа вчитися по підручнику, зовсім інша – ось так запросто практикувати з живими аборигенами. Тепер Вірі, навіть і позаочі, вже незручно було називати їх «німцями». Раніш це слово ототожнювалося з іншим – «фашисти», та і Ґерта, і її руде потомство ніяк не вписувалося в зміст цього слова.
Дівчата теревенили на лавці у дворі під пишною зеленню кущів жасмину, вдихаючи вечірні запахи левкой та декоративного тютюну. З вулиці у двір зиркнув ліхтар – насувалися сутінки і у місті ввімкнули освітлення. З сусідньої садиби крізь відкрите настіж вікно розносилися звуки акордеону – то розучував нову мелодію сусід, дрібний хлопчак Ганс з гострими, як тремпелі, плечами.
- А ви на яких інструментах вмієте грати? – зацікавилася чи то Паула, чи то Ізольда. Віра їх розрізняти ще не навчилася.
- На арфі, - збрехала дівчина не моргнувши оком, – а Ніна – на цимбалах.
Ніна не стрималася і залилася сміхом. Сестри перезирнулися, не знаючи, як реагувати на відповідь та істеричний сміх.
- Заграти – не заграю, бо нема на чому, а заспівати можу, але тихенько. А то хтось зацікавлений почує, та ще забере собі в кабаре. Зостанетеся тоді без Віри при своїх бубнових інтересах.
Про бубнові інтереси німкені нічого не зрозуміли, але гарний гумор дівчини відмітили.
Віра майже пошепки почала «Ой не світи місяченьку». Відкинулася на високу спинку лавки і здійняла догори очі, неначе співала не для Ізольди з Паулою, а зверталася до худого молодика-місяця, що з’явився на небі. Голос у неї був тихий і плавний, як плин течії рідного Сіверського Дінця, як літній подих вітру з вечірнього степу. Нараз стрепенулася і замовкла… З вулиці наростав гул – то, важко човгаючи грубими черевиками, в табір поверталися військовополонені та остарбайтери. Робоча зміна на цегельному заводі закінчилася, але про пісні виснажені тяжкою роботою земляки, певно, давно вже забули.
У вікні виникла худенька постать Ганса. «Мій батько – «тельманівець»…» - згадала Віра фразу, сказану хлопцем якось надто довірливо в день їх знайомства через невисокий паркан між двома садибами. Хто такий Тельман їй було відомо.
- Продовжуй, ти гарно співаєш…
Це котрась із сестер вивела Віру зі ступору. До звуків з вулиці вони вже звикли, тому не звернули на них уваги і здивовано дивилися на несподівано принишклу Віру.
- Та все одно ж нічого не розумієте, - роздратовано відповіла дівчина і встала з лавки.
Ніна попрощалася з хазяйськими доньками і слідом за подругою пішла в бік вхідних дверей.
- Будь ввічливішою з ними, бо ще матері поскаржаться.
- Та нехай скаржаться, мені – байдуже.
Дівчата розійшлися по своїх кімнатах. Віра налила на дно миски води із глека, змочила долоні і бризнула ними в обличчя.
За вікном походжали пари: чоловіки в цивільному та військовому одязі бік-о-бік з панянками в гарних сукнях та легких костюмах. Деякі жінки – простоволосі з вигадливими зачісками, деякі в химерних капелюшках. Ще якісь півгодини тому вулиця була заповнена сірим людським потоком. Його, немов зграю злочинців супроводжували такі ж офіцери з собаками, які рвалися з поводків на стомлених людей.
Віра взяла свіжий номер газети «Русское слово». Її акуратно приносив щотижня старий листоноша: Ґерта передплатила газету спеціально для дівчат. «Подивимося, про що там брешуть фашисти» – Віра зиркнула на передові шпальти.
* * *
Прокинулася вдосвіта. Попоралася в кімнаті, застелила постіль, переклала залишену звечора на стільці газету на підвіконня і задивилася на вулицю. Порівняла знайомі пейзажі з поезій Пушкіна, прочитаних в останньому номері «Русского слова» з ранковим баварським довкіллям, але не знайшла нічого спільного. Навкруги – все чуже…
З хвилини на хвилину з табору вийде колона. Віра щоранку проводжала її очима до кінця вулиці, але нічого не змінилося. Люди в своїй більшості йшли, дивлячись у потилиці тих, що попереду. Зрідка хтось байдуже кидав погляди на будинки, але Марусі в натовпі Віра не помічала. З’явилася надія, що і родичку хтось забрав собі в помічниці. Геника теж щось давно не було видно. Молоко привозив фермер особисто, напевне, в нього були у місті й інші справи.
Віра за звичкою відхилила фіранку. Чекала на появу співвітчизників, та й не тільки їх, бо серед табірного люду були і поляки, і угорці, і румуни… Десь серед них загубилася і її сестра.
«Де ж ти, Марусю-Марусю?» Початок колони вже порівнявся з вікном. Віра уважно стежила з другого поверху за поведінкою людей, та потік сунувся, як завжди, одноманітною сірою лавиною. Але, ні! Онде, жінка друга з краю підвела очі. Це була Маруся! Віра з розмаху відкинула назовні стулки вікна, щоб привернути увагу сестри, і ледь помітно помахала рукою. Конвой саме пройшов вперед, але й Маруся байдуже перевела погляд на інші вікна і не подала ніякого знаку ні очима, ні жестом. Чи може не впізнала? Невже так змінилася Віра за ці кілька місяців? Вона ж угледіла сестру, нехай змарнілу та схудлу вкрай.
Ранкову каву Віра пила без завиванця з повидлом. Завернула в серветку, та заховала в кишеню фартуха – сказала, що з’їсть потім. До обіду кілька разів непомітно для інших вимочувала шматочком хліба соус з салатів, що залишався у великій мисці. Боялася, що може викликати підозру у Ґандзі, бо прислýхалася до її поради не захоплюватися гострим соусом і давно цього не робила. Але, якби ж то тільки у неї. Тересія іноді поводиться, як справжня нишпорка, хоча й намагається бути такою, як усі. Не виключено, що й справді слідкує за ними за дорученням табірного керівництва. Не могло ж воно залишити без уваги своїх підопічних. «От, лярва!» – схоже Віра її розкусила.
Молоко в цей день привіз Геник. Над вигнутим кермом велосипеда стирчав букет осінніх польових квітів. Тересія вказала пальцем на кишеню з випічкою і задоволено засміялася. «А от і не вгадала!» – Віра зраділа, що з’явилася нагода перехитрити наглядачку. Що саме цю роль вона виконує, вже сумніву не було. Хлопець витягнув з керма квіти і покликав Віру вийти на хвилинку. Дівчина підійшла до дверей і непомітно переклала вміст кишені під манжету широкого рукава. Геник зашарівся, протягуючи Вірі букет, і тихо промовив:
- Маруся в таборі, про тебе вже все знає…
- Дякую тобі… і за квіти теж.
Вона прийняла з рук хлопця букет з блідо-рожевих шорстких квіточок безсмертника та жовтих, ще яскравих суцвіть пижми. Понюхала і усміхаючись, спитала:
- Для чого це?
- Просто так, красиві ж … – опустив очі Геник.
Віра прихопила слоїк і з квітами в руках піднялася сходами у свою кімнату. Помахала Генику з вікна рукою, заховала під подушку серветку з завиванцем та повернулася назад до роботи.
Задоволення від зустрічі з хлопцем виказували очі. Ґандзя посміхнулася, але не промовила ні слова. Тересія набундючила обличчя, намагаючись зобразити міміку Геника, та нічого з того не вийшло. Засміялася і жестом показала, що хлопець і їй до вподоби.
До обіднього столу фрау Ґерта підійшла з пакунком в руках, розгорнула цупкий папір і поставила на підлогу перед Вірою коричневі осінні черевички-румунки на невисоких підборах. Черевики були начищені та натерті до блиску. Незначні потертості, щоправда, трохи продивлялися крізь гуталін, та дівчина їх зовсім не помічала. Ніяково кліпала очима і не знала, як реагувати на цей несподіваний знак уваги фрау. Лише коли жінка легенько посмикала свою розгублену робітницю за вухо, Віра згадала, що так і мати робила в день її народження. Подарунків не дарувала, бо нічого було дарувати, хіба що пиріжки з яблуками випікала. Віра почервоніла і винувато зиркала на присутніх. Хазяйка з Тересією заплескали в долоні, Ніна з Ґандзею міцненько потѝскали подругу, розглядаючи обновку до її осіннього гардеробу, після чого всі разом сіли за стіл.
І обід, і робочий день загалом, пройшов звично, та настрій у Віри був святковий. Це ж треба: і Геник, наче відчував, що їй сімнадцять стукнуло – квітів по дорозі з ферми нарвав, і Ґерта сюрпризом порадувала. Та головне, що звістку про Марусю хлопець привіз, вірніш – підтвердив, що родичка саме її вікно шукала очима. Яким чином фермерський син знайшов сестру, не переймалася – більше хвилювало, чи зможе вона хоч якось розрадити її скрутне становище та, що робитиме з тим кренделем під подушкою. Ввечері Маруся буде з іншого боку колони, то ж чи вгледить вона її з вікна – впевненою не була. А до наступного ранку потрібно придумати, як пригостити сестру. Хоча варіантів тут не було: кине непомітно для конвоїра загорнуту в газету здобу, коли Маруся порівняється з її вікном. Від цієї думки стало боляче – бо ж вона людина насамперед, а не якесь там дворове кошеня, щоб на льоту ловити їжу… Як Маруся прийме таку подачку? Чи не образиться?
У себе в місті дівчата не так, щоб надто тепло родичалися, але іноді навідувалися зі своїми матерями одна до одної на гостину. Вірине занепокоєння та хвилювання передалося і Марусі. Наступного дня вона помінялася місцем в колоні з табірною приятелькою і опинилася крайньою в шерензі – зовсім поряд з вузьким тротуаром під вікном Віриної кімнати. Маленький згорток піймала згори прямо в долоні. Головне – солдати-конвоїри того не бачили, бо це було б катастрофою. Не для неї, Марусі, а для її троюрідної сестри. Маруся вмить розірвала папір, розломила навпіл завиванець, одну половинку сунула в рот, іншу – в руку сусідки, такої ж схудлої, як і сама, співвітчизниці. На ходу поковтали рум’яні шматочки здоби з солодким повидлом і лише потім Маруся озирнулася на відчинене вікно над рестораном. Віра розчулено закивала головою і сéстри без слів зрозуміли одна одну. Ніякої образи на родичку Маруся не тримала, бо усвідомлювала, що ніщо в цьому світі від них не залежить і, як складеться їх подальша доля знає лише сам Господь.
За роботою Віра ненароком випустила з рук варену «в кожушку» картоплину. Не роздумуючи, автоматично відкинула її ногою під кухонну шафку. Ніхто того не помітив, то ж друга картоплина вискочила з її рук вже не випадково. Знову буцнула нею, немов м’ячиком і відіслала в схованку за тією ж адресою. В кінці дня взялася мити в кухні підлогу, щоб дістати шваброю приховані бульби.
Вона не замислювалася, чи варто так ризикувати із-за тих шматочків пиріжків та булочок, морквин та картоплин, що з того дня почали падати щоранку в руки Марусі з вікна на другому поверсі помешкання фрау Ґерти. Перед очима постійно стояла виснажена непосильною працею та голодом сестра. Якось угледіла, що і з сусіднього вікна щось полетіло вниз – Ніна теж виявилася небайдужою та співчутливою дівчиною. Тепер у подруг була своя таємниця в цьому чужому ворожому оточенні. Які могли бути наслідки, якщо про те дізналася б хазяйка або помітили солдати з конвою, дівчат не хвилювало. Навпаки, ранковий сплеск адреналіну додавав спритності та кмітливості на протязі всього дня.
* * *
Ґандзя мала рацію: надмірне захоплення гострим соком з овочевих салатів виявилось згубним. Якось Віру занудило, дівчина зблідла, скорчилась та мало не знепритомніла. Подруги всадовили її на ослінчик, а Тересія порадила Ґерті відвести хвору в табір до фельдшера. Ґерта заперечила, мовляв, нічого страшного в тім не бачить, але потайки запросила ввечері до своєї оселі приватного лікаря. Той оглянув Віру, дав поради господині та залишив пакетики з якимись порошками. Наступного ранку замість кави дівчині налили склянку теплого молока. Тересія криво посміхнулася.
Допоки в полях цвіли осінні квіти, Геник, якщо випадала нагода відвезти в місто молоко, не забував дарувати їх Вірі. Пізніше їх змінили гілочки з червоними ягодами горобини та стебла сухих колосків трав. Ґандзя, немов ненароком, починала розповідати, яка хороша та привітна у хлопця мати – тітонька Оришка і що такій невістці, як Віра, вона була б рада.
Віра згадувала матір, трохи сувору, але таку рідну неньку, яка вже майже півроку не має ніякої звістки від неї, певне не спить ночами, гадаючи, де і як живе, якщо ще жива, її дитина. Ізольда з Паулою пропонували дівчатам написати листи своїм матерям, не розуміючи, що ті послання до них не потрапили б. Вірі самій так кортіло заспокоїти матусю, щоб та не хвилювалася, бо все в неї добре, чого, на жаль, не можна сказати про сестру.
Одного дня Геник передав від неї коротеньку записку – фермерський син знову ризикнув виконати роль кур’єра. Всього в кількох словах, написаних олівцем на шматочку паперу, Маруся знайшла місце і для якогось друга француза Рене. Нехай, хоч якусь відраду має сестра в тому страшному пеклі… Віра і справді зраділа Марусиному натяку.
Хазяйські доньки були задоволені своїми педагогічними здібностями. Материні робітниці вже майже вільно теревенили з ними німецькою, та й самі вони додали до свого лексикону кілька слів з невідомої далекої батьківщини Віри та Ніни. Дрібний хлопчак Ганс теж перемовлявся вечорами з дівчатами через низенький парканчик і, як і Геник, дарував Вірі квіти, але не польові, а з клумби у своєму дворі. Дівчата кепкували, що немає відбою у неї від тих залицяльників.
Паула (дівчата вже навчилися розрізняти близнючок) іноді виносила на подвір’я невеличкий мольберт, малювала то квіти, то гілочку сливи чи яблуні, то лавочку в осінньому саду. Віра інколи брала з її рук олівець або пензлик і додавала свої штрихи в зображення на папері. Рудоволоса художниця погоджувалася, що так і справді краще, і врешті решт подарувала Вірі олівці та стосик цупкого паперу. Холодними осінніми вечорами дівчина тепер мала чим займатися на дозвіллі. А відпочити нагода траплялася, фрау Ґерта надмірно не загружала дівчат роботою і сама, як мати, жаліла їх, хоча й не подавала вигляду. Згодом Віра показала подругам портрет Геника і ті охнули від несподіванки. Хлопець теж розчулився, коли отримав подарунок, бо давно був закоханий у дівчину і підозрював, що й вона до нього не байдужа. Заховав портрет на груди під сорочку і вдячно погладив теплу Вірину руку.
- Не чекав, чесно кажучи, – промовив тихо. – Ти мені подобаєшся, можливо навіть більше… Я боюся уявити, що колись війна скінчиться і ми роз’їдемося в різні сторони: я на свій Захід, а ти на Схід.
- Скінчиться, звичайно ж скінчиться нашою перемогою і ми повернемося у свої домівки.
- Я приїду за тобою…
Геник говорив зворушливо, заглядаючи в блакитні очі дівчини, а вона зашарілася і не знала, що на те відповісти.
Хоч, як чекали вони на перемогу, але прийшла ця радість несподівано. Якоїсь інформації з фронту не було, скоріш за все вона до них просто не доходила. Не могли ж місцеві працівниці, або ж фрау Ґерта повідомляти дівчатам, що гітлерівська армія терпить крах і з дня на день в місто можуть увійти радянські війська та війська союзників. Газета «Русское слово» теж мовчала. Єдиний з їх оточення, хто зрадів би цьому, був сусід – син комуніста-тельманівця Ганс. Та чи зрадів?.. Того, що сталося з хлопцем, Віра не знала, бо в той час їх вже зібрали в таборі для відправки на батьківщину. Сп’янілий від перемоги та німецького шнапсу радянський солдат поставив хлопця серед вулиці на коліна і навів на нього дуло.
- Мій батько – тельманівець, – плакав Ганс, надіючись, що солдат знає ім’я німецького комуніста.
- А я так само, як фашисти мою сестру…
Стримати тверду руку ніхто з присутніх поблизу воїнів не наважився (хоча й розуміли, що хлопчина ні в чому не винен), бо тим, хто б став рятівником «фашистського виродка», відразу ж зацікавилися б відповідні військові органи. Далеко не всі визволителі були схожими на відомого радянського солдата, що потрапив на постамент з німецькою дівчинкою на руках в берлінському Трептов-парку.
Забігаючи наперед, скажу, що Маруся в Україну не повернеться. Вона поїде у передмістя Парижу зі своїм коханим Рене. Лише через багато років наважилася приїхати в гості до батьків з чоловіком та двома синами.
Через рік після визволення Геник забере Віру до себе в Карпати, але щось у них не складеться. Молода жінка ніяк не могла завагітніти і в хаті все частіше почав гуляти холодок. Свекруха вже зовсім втратила надію дочекатися онуків і не приховувала свого розчарування невісткою. Жінка прийняла рішення повернутися до матері у місто над Дінцем.
А за кілька років до того… Віра майже бігла з Переїзної станції під гору, на якій стояла її домівка. П’яніла від запахів квітучих акацій та донецького степу, здіймала ногами куряву навкруг себе і зовсім не переймалася запорошеними туфельками, подарованими фрау Ґертою незадовго до від’їзду з Німеччини. До квітчастої сукні чіплялися свіжі зелені реп’яшки, а вона сміючись на бігу зривала їх з пілок, бо ні на мить не могла зупинитися. Вона – дома, жива й здорова, дякуючи долі та фрау Ґерті, дякуючи своїм мріям та надії, яка не полишала її на протязі двох років.
Ключ лежав під камінцем на звичному місці. На ослоні під старенькою куфайкою ще тримав тепло чавунний банячок з вареною картоплею. Для кого мати готувала обід? Вона ж не знала про її повернення… Виявляється – знала. Вночі до неї прийшов той самий сон, який бачила напередодні Віриного від’їзду: дочка упала в колодязь… Але на цей раз сон був щасливим: матері вдалося витягти її за волосся на світ Божий.
18.09.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689552
дата надходження 18.09.2016
дата закладки 18.09.2016
Люблю тебя. Люблю! И в этом дело -
ласкает солнце крыши очень... смело,
целует солнце окна очень... нежно,
и каждый луч... находится в тебе же,
то... прячется в ресницах, в тёплых взглядах,
то... кажется - живёт в ладонях, сладко
врываясь в жизнь мою, в такое утро...
Да, солнечное! Просто поминутно!
И даже... на подушке - солнца лучик,
конечно же, он пишет "самый лучший"
на солнечном своём, но... нам понятном,
живущем в нас, звучащем между нами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688843
дата надходження 12.09.2016
дата закладки 15.09.2016
О.Хоружинській*
Приходили весни – і в'яли на серці тричі.
А він їх портрети виводив тонким пером.
І в кожній якщо не Лаура, то Беатріче.
…І жмутки поезій трояндами під вікном.
І осінь надходила – покрадьки, сивиною,
Вбираючи серце то в іній, а то в туман.
Він кликав у вирій не ту, що була жоною, –
Дробилось відлуння на скалки дрібних оман.
Він кликав їх тричі – прибиті морозом весни.
Лишались кружальця крижинок в оправі рам.
…А ним не помічена, сотні разів воскресла,
Молилася, вірила в силу його пера...
_______________________
*О.Хоружинська - дружина І.Франка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688967
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 15.09.2016
*Якою має бути тінь, щоб у ній вмістилася вся економіка?
*На вибори ходять бабки. Вони все і вирішують.
*Чиста квартира, розкішний обід- ознака непрацюючого комп,ютера.
*Коли жінка купляє два торти, для чоловіка є причина взяти дві пляшки горілки.
*Сухе вино? Насипайте!
*У поломці піаніно,барабана чи труби найчастіше підозрюють сусідів.
*Чиє б не відзначалось свято, посуд все одно треба помити.
*З недоробок у квартирі була одна : не було вхідних дверей.
*Коли парашут не розкривається, є шанс приземлитись першим.
*Мрія паралельних прямих : хоч на секунду перетнутись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687563
дата надходження 04.09.2016
дата закладки 15.09.2016
Ох, не питай мене, не питай
Куди летить ця зотліла зірка....
За чорним краєм, можливо, рай.
Чи ранніх весен медовість згіркла.
Ах, не кажи мені, не кажи:
Кінець вже літу. Тепло останнє...
Ти в серці крихти ті збережи,
Хай в сонце віра тримає давня.
Бо все минає... Так-так, повір!
Тривоги, болі і насолоди.
Поміж байдужих, холодних зір
Шукають душі примар свободи.
Лиш сонце тепле віки вже мить
Вкладає ранку натхнення в груди:
Допоки серце моє згорить,
Ще день для спроби у тебе буде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683942
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 13.09.2016
В осень нежности искала...
Находила только грусть...
Платье серое достала...
Нарядилась будто... пусть...
Колыхала,колыхала,
Прижимая, всю к себе...
Ничего не рассказала
Об удушливой волне
За тревогой ожиданий -
В полнолуние ноября...
О горячности касаний -
Поцелуев (у виска)...
И глаза не открывала, -
Потерять себя, боясь...
И не чувствуя,не знала -
Есть ли рядом...- В тот же час...
Обнимая,тихо дышишь...
Но не молвишь ничегого...
Или звуков всех не слышу
Сквозь закрытое окно?..
Или... что-то позабыла?..
Потеряла...порвала?..
Или - стало всё постылым...
А слезинка - обожгла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687790
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 13.09.2016
Экспромт
Осень...Красные чернила -
Сок калины на столе...
Лишь о том,что мне так мило
Я поведаю тебе...
То,что я не позабыла!..
То,чего не отрекусь...
Мне прибавят больше силы
Из реки горячей Грусть...
Разливается - на алом...
И уходит - в никуда...
Укрываю покрывалом -
Потаённые места...
Не захочешь - не узнаешь...
Не услышишь - не поймёшь...
То,что к сердцу прижимаешь -
Никогда не оторвёшь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687854
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 13.09.2016
Світ кругом збожеволів: жадоба,
насилля і страх.
Та зіниці розширені в паніці -
це ж безкінеччя:
Були владність, і рабство, і віри
зотлілої крах.
Були гордість і ницість, і слава, і
мертве безчестя.
В нічній темряві зорі згасали
німим одкровенням.
Ми не бачили. Сліпо кидались
у вир забуття.
Час висів над усім, споглядаючи
дивне смирення,
Коли відчай натхнення черпав
з чергового кінця.
Ніч безлико і тихо ступила
уже над містами,
В снах даруючи спокою мить,
хвильку тиші й добра.
Спіть собі, маргінали. Спіть мирно, спіть...
Бог вже із вами!
...Пульсом гаряче чорна землі
ота рана жива....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683545
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Не зимує в нас, а в тім
Дуже любить рідний дім.
Сніг розтане, прилітає,
Кут - гніздо своє, шукає.
Чорно-біла в нього свита.
Любить берегом ходити.
Довгоногий, довгодзьобий.
Часом дім на хаті робить.
Ловить жаб він, як ніхто.
Їсть їх і несе в гніздо
Дітям, добре про них дбає.
А ще високо літає,
Вище, як вершок смереки.
Хто цей птах, скажіть?
(Лелека)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683517
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 14.08.2016
Винна...
Повинна ти!
Винна
В тому, що світ охолов.
В тому, що плаче дитина,
Зрушились вісі основ.
Винна ти.
Винна.
Повинна
Всесвіту мить піднести.
Дати натхненню причину.
Дні узористо плести.
Ніч розбивати на мрії.
Сонце гойдати в душі.
І спокусити до дії,
Та бездіяння в дощі
Вилити, у дозрівання...
Віру...
Надії...
Кохання...
Винна!
Повинна
Ти винна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683102
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 11.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2016
Синку, пробач,
Що батьківству я вчусь на тобі!
Пробую ставити рамки,
Творити закони.
В час, коли серце
Вимогливо в ручки малі
Світ укладає безмірний,
Руйнує кордони.
Синку, пробач,
Що вдягаю я маску судді!
Прагну за тебе відміряти
Зле і хороше.
В мить, коли хочеться
Верби знайти золоті,
Сонцем ростити твій сад...
Я ж у долі все прошу.
Синку, пробач
За ті крила, що ти на мені
Вгледів і просиш...
Віддала б тобі, лелю, душу!
В кожній пір"їні у них -
Дій і слів тягарці,
Що (не летіть!) волочити
З собою я мушу.
Синку, пробач...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681481
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 10.08.2016
«Із синяви, котра шукає свого ока,
п’ю найперший.»
(Пауль Целан)
У келихи розлита синява Неба.
Кожному, кого забуто і зневажено,
Кожному, хто крізь темряву йшов
За ворота білих хмар, дорогою прозорою,
Кожному, хто прагнув троянд черлених,
І хреста дерев’яного чорного,
Гілок терену і шляху довгого,
Інколи нескінченного, завжди кам’яного,
Кожному, хто біг з Часом наввипередки,
Хто шукав між зірками свічада -
У келих по вінця синяви.
Колись будуть про нас говорити,
Колись будуть про нас мовчати,
Колись будемо блукати ми тінями
У царстві великому мрій і спогадів,
Але нині келихи наші сповнені Небом,
П’ю найперший оцю синяву -
Ще сім ночей блукати срібному Місяцю,
Ще сім днів вітру холодному віяти,
Ще сім гір ногам втомленим перейти,
Ще сім хмар птахам білим перелетіти,
Ще сім черевиків букових протерти,
І сім свит твідових подірявити,
Доки Брама прочиниться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676748
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 17.07.2016
Виросли маки
на вуличній дорозі.
Кому топтати?
***
Бачити небо,
лежачи на траві-це
мрія багатьох.
***
Між автоматом
та каскою чекає
черги і томик.
***
Книги -не мовчать,
а розмовляють тим,що
є всередині.
***
Восени земля
здається нам ближчою.
як і все на ній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678500
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 17.07.2016
*Іноді те, що один день тижня є вихідним,якось і не відчувається.
*Наші мрії з кожним наступним роком стають все приземленішими.
*Вік жінки можна дізнатись, якщо добре придивитись до чоловіка.
*Недобре жінці бути самотньою. Але з іншого боку,у неї значно більший вибір.
*Колись дружили сім,ями, тепер - особняками...
*Відкладене на завтра має здатність накопичуватись.
*Не біда, що населення зменшується, зате як мільярдерів побільшало!
*Кування свого щастя можна вважати зайнятістю?
*Боротись за щастя легше, якщо за ним -великі гроші.
*Фраза "треба подумати" краща, ніж просто відмова"Ні"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678495
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 17.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.07.2016
Футбольний 1988-й був надзвичайним та бурхливим – спочатку збірна СРСР, складена з «грузина, татарина та дев'ятьох українців» стає віце-чемпіоном Європи, прокотивши свою машину полями Німеччини наче стрімким автобаном та прибравши зі свого шляху англійців не з кимсь, а з Лінекером і Барнсом, а у півфіналі пошивши у дурні самих італійців, за яких починала бігати майбутня легенда Мальдіні. Потім вже олімпійська збірна стає золотою в Сеулі, здобувши звитягу у драматичному фіналі над «чарівниками м’яча» з Бразилії. В обох командах виблискував тоді білявий корінний киянин Льосік (тепер більше знаний як Олексій Олександрович Михайличенко, спортивний директор Динамо-Київ) , який того року майже безальтернативно стане найкращим футболістом СРСР.
На тлі того загальносоюзного піднесення, головними рушіями якого були динамівці Києва, справжній футбольний бум переживав і мій рідний Харків – саме того року Металіст здобув свій перший і останній трофей союзного футболу, виборовши Кубок СРСР. Зазначу, що лідером того складу був досвідчений Леонід Буряк, що перед тим встиг виграти з киянами все і у Союзі і в Європі. Ходили байки, що Євген Лемешко, коли запрошував ветерана до Харкова, і чути не хотів нічого про його літа (Леоніду було далеко за 30) та обіцяв поставити у центральному колі персональний стілець, де Буряк міг би в разі необхідності перепочити просто під час матчу.
Такі байки серед іншого активно обговорювалися на харківський «Брехалівці». «Брехалівка», що розташувалась у центрі міста в затишному саду Шевченка поруч із самим Кобзарем, функціонувала у 1988-у майже цілодобово. Але не менш завзято від суто харківських, тріумфальних для столиці Слобожанщини того року, справ цей футбольний Гайд-Парк як і завжди обговорював справи київські. Динамо не тільки вело одвічне футбольне протистояння Києва з Москвою, а й було одним з головних засобів у протистоянні більш широкому, загальнополітичному, яке лише загострилося з настанням Перебудови. Тому і перехід до лав киян Протасова з Литовченком, і постійні травми Яремчука, і від’їзд до Європи Заварова з Балтачею цікавили харків’ян ані на йоту не менше ніж голи Гурама Аджоєва та Олександра Баранова у фіналі Кубку-88.
Мої особисті вподобання також були у Києві, хоча землякам я симпатизував і на матчі Металіста ходив регулярно. Але любов до Динамо, що почалася ще у 1980-у у дитинстві, яке проходило на межі Нижегородської області та Мордовської АРСР просто не могла трансформуватись в таке ж почуття до будь-якого іншого клубу разом з моїм поверненням до України. Тому протягом 1985-88 років, коли український футбол взагалі і київський зокрема перебували на захмарному піку, я разом з усіма нормальними українцями переживав нечуване піднесення. Разом зі мною це піднесення в Україні просто не могли не відчувати і люди творчі, і рано чи пізно це піднесення мало, як-то кажуть, десь вихлюпнути…
Це сталося наприкінці того ж року. Портативний «Темп» на кухні показував, здається, програму «Телеспортарена», коли на екрані на поле виходили гравці зіркового складу Динамо середини вісімдесятих у супроводі перших акордів композиції гурту «Дисплей». Пісня була пречудова – мелодійна, з чудовим текстом, з художніми оборотами та вдалими порівняннями футболістів з античними персонажами, з красивим аранжуванням, з реалістичним накладанням шуму трибун… і, щонайголовніше, зі стовідсотково влучною хіт-фразою! Переважній більшості дуже талановитих та майстерно зроблених пісень не випадає стати хітами саме тому, що їм такої хіт-фрази бракує. Тут одразу стало ясно, що з «Темпу» лине новий хіт…
Час підтвердив мої тодішні враження. На зміну фурору середини вісімдесятих та останньому союзному чемпіонству 1990-го, коли Динамо в пику конаючому Кремлю стало грати у жовто-блакитних строях, прийшов занепад початку Незалежності та програний Таврії перший самостійний чемпіонат. Потім буде прихід братів Суркісів, та рідким світлим променем у сірих футбольних буднях стане феєричний дубль епатажного Леона в ворота все того ж Спартака у програному, здавалося б, матчі тепер вже не на союзному, а на європейському рівні. Потім повернеться Василіч, і Динамо знову зафеєрить у Європі вже новим «незалежним» поколінням, в якому єдиний ще «союзний» дядько Лужний міг «напхати» навіть зірковим Ребрусі з Шевою. Потім Василіча не стане, і український титул почне подорожувати між Києвом та Юзовкою, де постане гідний конкурент і разом з нами створить українське «Класико». Буде і московський варяг Сьомін, і п’ятирічка без перемог, і чехарда тренерів, і знову Ребруха, але тепер по-батькові «Станіславович», як це заведено щодо тренерів у Динамо, який поверне титул до берегів Дніпра вже у країні, що гібридно воює з московським агресором… Все це займе близько трьох десятиліть, під час яких буде багато змін, але все це відбуватиметься під нев’янучий хіт композитора Вадима Лащука (царствіє йому небесне) та поета Анатолія Матвійчука.
Слід віддати належне керівництву Динамо. На відміну від колишнього очільника столиці України Леоніда «Льоні-Космоса» Черновецького, який не сіло не впало вирішив створювати гімн Києва і навіть оголосив був з цього приводу конкурс (і це за наявності безсмертного «Києве Мій», який служив візитівкою міста багато десятиліть, та який охоче каверили навіть сучасні митці), воно не стало вдаватися до космічних досліджень, а просто затвердило в якості офіційного гімну клубу ту пісню, яка у народі вже давно ним стала! Треба згадати і інші вдалі музичні твори про Динамо, що не могли не народитися за цей час, зважаючи на всенародну популярність команди (особисто мені, на приклад, дуже до вподоби «Динамо це ми» від гурту «С.К.А.Й.»), але «Динамо-Динамо» не судилося перевершити жодному з них. Абсолютне влучання у ціль!..
Проте, чим далі від 88-го тим більше я жалів, що головна пісня найпопулярнішої в Україні команди та одного з без перебільшення символів країни створена не державною мовою. Саме так – думок про те, що настав час створити щось нове на заміну геть не виникало! Те що не похитнулося за майже три десятиліття годі й хитати! Але внутрішнє бажання, аби українські поети взялися та переклали текст Анатолія Матвійчука нашою рідною мовою з плином часу тільки міцнішало. Не варто уточнювати після яких подій це бажання стало просто нестерпним… Нарешті, коли ніхто за справу так і не взявся, наважився сам – колишні навички професійного перекладача (щоправда, з англійської) тут і знадобилися.
Поетичний переклад це «что-то асобеннава». Тут годі сподіватись просто поміняти російські слова на українські і очікувати, що і рими збережуться, і весь текст не вийде кострубатим, адже і часоутворення різне і однина-множина… Тут варто вести мову про те, аби передати сенс, донести головний меседж вірша (або пісні) мовою перекладу, бо дослівної відповідності не може бути апріорі. Тож одразу налаштувався на український вірш «за мотивами» оригінального. І тут стали з’являтися ідеї…
Мало хто звертає увагу, та й чесно кажучи, я і сам замислився над цим тільки під час перекладу, що «Офіційний Гімн Футбольного Клубу Динамо-Київ» не несе в собі жодної… ще раз – ЖОДНОЇ згадки про Київ та про Україну. А тут, друзі, нічого дивного нема. Автори створювали його зовсім не як ГІМН, а як естрадний номер, який вже постфактум був затверджений в якості гімну (завдяки чому так сталося, я уже писав). В вищий лізі чемпіонату СРСР окрім нашого українського Динамо з Києва грало ще білоруське Динамо з Мінську, грузинське з Тбілісі та навіть, московське з Москви. Скільки команд з аналогічною назвою грало у нижчих дивізіонах, я навіть згадувати не візьмусь. «Дисплей» разом зі своїм лідером Вадимом Лащуком, автором музики, давали концерти по всіх закапелках тодішньої недоімперії і намагались створити у глядача ілюзію, що і про їхнє, некиївське Динамо може бути така прегарна пісня. На наше щастя всі інші Динами не додумалися «приватизувати» цей хіт, а у свідомості українців до Динамо київського цей витвір намертво прив’язував відеоряд кліпу.
Так з мого варіанту щезли гладіатори та Везувій, а натомість з’явилися отаман та кияни. З’явився Дніпро, символ і Києва і всієї України, але головна прив’язка до держави йшла, безумовно, через мову. І ще схотілося згадати дещо, що за майже 30 років з часу прем’єри тільки зміцнилося і без чого тепер неможливо уявити саму динамівську філософію. Це традиції, зв’язок поколінь, який у динамівському випадку є абсолютно реальним та навіть має своє втілення у вигляді численних заходів та ветеранських турнірів, коли безпосередні герої дисплеєвського кліпу знову як гладіатори виходять на поле аби зіграти в футбол. І цей момент безперервності переможної динамівської історії також в українському варіанті є спроба відобразити…
Але, як-то кажуть, краще один раз… хоча ні – краще-таки один раз почути, ніж сто разів прочитати. Шкода, що не співак, але старався, як міг під мінусовку)). Вийшло таке-собі демо, ну а що вийшло по суті, то не мені судити. Запрошую послухати і сподіваюсь, Вам сподобається!
Слава Динамо, Слава Києву, Слава Україні!
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UIVvO7Kk0x0[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HuR3nJKHm9A[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674940
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 07.07.2016
На середине июльской жары -
Дождь(пузырями) по лужам...
У бездорожья немой тишины-
Серый туман - безоружен...
Парусник беглой надежды в пути
От сотворения света...
Чёрным по белому(с красной строки)
Снова и снова про это:
Всё когда-то кончается...
Все когда-то прощаются...
И душа возвращается,
Наставляя, - взлетать...
И планета - вращается,
Что аж сердце сжимается...
Всё когда -то кончается,
Начинаясь опять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676065
дата надходження 04.07.2016
дата закладки 07.07.2016
АНГЕЛУ
Ты стоишь за моей спиной
И ты знаешь: я точно выживу.
Ты всегда за меня стеной.
Даже там, где поземка выжжена,
Даже там, где горит слеза,
Где матерые волки зарятся.
Путь вперед или путь назад –
Я прошу: будь со мной, пожалуйста!..
Даже если я не права
И веду себя как ребенок,
Если набекрень голова,
Если нервы плывут и стонут,
И цепями в груди звенят,
Где кареткой повисло сердце,
Ты всегда, знаю, за меня,
Мой единственный страстотерпец!
Научи меня быть собой,
Не оставь меня в этой стуже.
Что не день – бесокрылый конь
Подбирается ближе, глубже,
Чтоб туда увезти, где стынь,
Лютый холод и медь молчанья…
Защити меня! ...Захисти
І навчи пісень покаяння.
І я знатиму – щастя ось,
Де мій прихисток і свічадо.
Сльози ріками, наче Рось,
Рвуть плотину мого мовчання.
І печаті летять в золу,
І лишаються тільки трави.
Ти – мій ангел. І я люблю.
Бог у серці єдино правий.
@ Оксана Рибась 2016
Илл.: Abbott Handerson Thayer
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671672
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 19.06.2016
Бути відлюбленою... Мов безвільно чекати,
Поки зберуть тебе в осад,
Зі стінок зітруть.
Зброджене, згіркле вино.. Ах, шкода виливати!
Тільки ж дратує, як оцет,
Як зріджена ртуть
Ніжні рецептори серця, затерті в коханні
Надто терпкому, занадто
Міцному.. Все "над":
Пристрасть і ніжність, неволя й смертельні змагання.
Мабуть, вже здатися варто...
Цвіте виноград.
Не відлюбляй мене... Боже, скажи йому! Гордий.
Краще закохуйсь, коханку,
Мов вперше узрів.
Це лиш додасть тобі сили, приправить свободу
М"ятною свіжістю ранку...
В смаку ти дозрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672670
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 16.06.2016
Как много в тебе такого...
Такого, что не сказать!
Немыслимо мне родного,
как... вереск в твоих глазах.
Ты спросишь - причём здесь это?
Оттенок зари причём?
Да, просто, ты мой... рассветный!
Да, просто, твоё плечо -
мне... палуба, парус, берег,
основа, стена... Всегда
я чувствую только верность,
пропитана ней вот так...
До цвета зари весенней,
до цвета июньских роз
и вереска... Просто сердцу
быть искренним повезло.
Родиться таким... Проснуться,
и видеть оттенки дней
в единственных, самых нужных,
которых мне нет родней...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672705
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 16.06.2016
*Вічність...А як підганяє нас!
* І баранові цікаво, що ж там -за триметровим парканом?
*Світ тісний...Посуньтесь, будь ласка...
*Начальник,який живе лиш з зарплати, не такий вже й начальник.
*Якщо ви завжди попереду і за вами -нікого, може, ви не туди йдете?
*Перш,ніж казати правду в очі, переконайтесь, чи не заплющені вони.
*Настає в житті період, коли доводиться задовольнятись і тим,чого у вас немає.
*Іноді пливуть проти течії і тому,щоб потім довше пливти за течією.
*Тіньова влада : чоловік-голова сім,ї, а дружина всім розпоряджається.
*До якої верстви населення належить пересічний громадянин?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672631
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 16.06.2016
Хатинка постаріла серед гір,
Осунулась та й шамкає з вітрами.
І палко запевняє: вір не вір,
А вся земля усіяна хребтами.
На схилі літ і з висоти років
Старенькій начебто усе видніше.
Проте вітри нестримні і стрімкі,
Тому за горизонтом бачать більше.
Смарагдові узлісся гомонять,
Вони ж бо знають, що зміїні стежки
Біжать униз, де гине благодать.
Гірські хребти – страшних драконів рештки.
В хатинці жив колись рудий мольфар,
Із променів зіткав собі свитину,
Казав: «Зготую я такий нектар,
Що воскресить дракона. І полину».
Таки полинув, а хребти лежать,
У хмарах не літають вогнекрило.
В хатинці цвіркуни, тьмяніє гладь,
Погасла казка: в горах задощило.
© Олена Галунець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667341
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 15.06.2016
Люблю тебя... И в этом вот - начало
и строк моих, и нежности такой,
что пишется неистово и часто,
молчит во мне, но о тебе, порой.
И начинать мой день, как... увертюру,
симфонию и серенаду грёз,
умею с ноты... "love", что в каждом утре
диктует мне сплетенье жарких строк,
сплетение желаний, диких полдней,
и полночей трепещущих... Слова
так много значат и... в звучаньях полых -
желание семь нот чередовать
всего одной... Чтоб передать оттенки,
и смыслы, и значение... тебя -
когда светло, восторженно и тесно,
и хочется без слов всё повторять -
во мне, сейчас, потом, надолго, впрочем...
Не стану я загадывать, родной!
Люблю тебя. Пою тебя построчно.
И знаю я всего одну из нот...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672440
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 15.06.2016
Дожди в дождях...
Дождей стаканы...
В них тонут наши города...
Плывут по небу караваны...
Кругом вода...
Везде вода...
Вливаюсь в полночь крепким чаем...
И словно поезд под откос...
Пишу так часто как скучаю...
Три литра слез....
Щепотку рая....
Ты там в одно мгновенье врос...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672287
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
Я всё равно с упрямым постоянством
Останусь верной правилам любви.
Скрывалась ложь под пафосным убранством,
Под лозунгами, ненавистью, пьянством,
Умом меня пытаясь удивить.
Что стоит ум, когда нет места чувствам?
Когда, вдруг отрезвевшая душа,
Поймёт, там где любили - страшно, пусто,
Крошится мир, не слышно его хруста
Ведь кто крушит, те "правдою" грешат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669032
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 14.06.2016
А Зиґмунд Фрейд був мудрим чоловіком,
за що в раю уже відпочиває…
Писав він, що людина споконвіку
кричить про те, чого не вистачає.
Не знаю, що говорять науковці,
але мені останнім часом жаль,
бо наші депутати й урядовці –
лише про чесність, совість і мораль…
09.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671334
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 10.06.2016
Полюбіть мене купчасті хмари,
Сині гори в обіймах дощів.
Лясни, вітре, об віти-гітари,
Щоби смуток зігнать із душі.
Полюби мене гаю-розмаю,
Що до себе маниш, мов магніт,
І ти, річко, що золотом граєш,
І ти, луже, сповитий у цвіт.
Полюби мене, небо безкрає
Вкупі з місяцем срібним вгорі.
Той, від кого любові чекаю…,
Сипле сіль рани з мертвих морів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671290
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 10.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.06.2016
После прочтения
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669358
Где-то мост догорал во тьме...
В белом бабочки к свету летели...
На короткой одной волне
О любви нескончаемо пели...
Где-то в полночь раздался звон -
Полнолуний разлились реки...
Где-то поезд пошёл под уклон...
Где-то встретились человеки...
Где-то маялась чья-то душа...
Не просилась уже на колени...
Не желанная пала звезда...
Не разбились бокалы без пены...
Где-то ночью крестила рука -
Колыбельку...и прятались тени...
Не одна обжигала слеза,
Пока боль вынималась из вены...
Ольга Сидорук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669412
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 05.06.2016
Жорстокосте, стіно безтямних втрат!
Принишкла в венах вбивчою ходою...
Ти так хотіла бути завжди мною,-
урочищем безвір"я і проклять...
І в хромосомах нищачи святе,
звільняючись з глибин адреналіну,-
плювала б в душу та стріляла б в спину...
Тебе ж презрівши, лишусь ким я є...
Людиною, цілованою Богом,
за межами сотворених світів...
І всесвіт мій, на спинах трьох китів,
я збережу від наміру лихо́го.
Три кити- древні люди вірили, що Земля тримається на трьох китах; у переносному значенні - трояка основа, сильна опора чого-небудь
19.05.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667233
дата надходження 20.05.2016
дата закладки 05.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2016
Стояв туман. Густий і непорушний.
Холодна сирість лізла у дірки.
А сірий ранок мляво і бездушно
Збирав по небі вигаслі зірки.
Зжовтіле листя де-не-де шелесне,
Мов слід від сонця в пам'яті моїй.
Та, знаєш, осінь завжди була чесна:
Без обіцянок марних і надій.
А що тепер, - чекання за чеканням.
Невідання загіркло, як полин.
У когось часу - вічність не остання,
У когось вічність - декілька хвилин...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618732
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 05.06.2016
ТЮРЕМЩИКАМ СВОБОДИ СЛОВА
У вимірах безмежності та вічності,
і в межах піднебесної юдо́лі,
я – крапелька у нуртовинні дійсності,
занесена в цей світ по Божій волі
із безвісти, з нізвідки, з царства Ха́оса.
Молекула в людському океані,
несусь на хвилях, поки з волі Хроноса
розвіюся в космічному тумані.
Та я ще є! З веселки, смутку, сніжності
я – мікросвіт! Малюсінька планета
із морем болю, із рікою ніжності,
з материками мрій, бажань...
В тенетах
байдужості та зла навкруг – пручаюся,
свій біль і гнів виковуючи в слові,
брехливі пута рвати намагаюся,
щоб край звільнився для добра й любові.
А хтось це слово повелів стриножити,
цим знищивши малюсіньку планету.
Та нас – багато, тисячі! Не зможете
всіх упіймати в морі Інтернету!
Бандитам – владу, вілли, недоторканість,
свободу вже кидаєте за грати.
Девіз ваш справжній – наша упокореність.
Та душу і слова – не розстріляти!
Рік 37-ий більше не повториться!
Хамелеони... Зрадили Майдани.
Історія завжди ривками твориться.
Чи встигнете зібрати чемодани?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668465
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 29.05.2016
Коли загораються зорі,
А місяць гуляє дахами,
І вітру крильцята прозорі
Жонглюють чарівними снами,
Тобі розкажу тихо казку,
Пухнасте моє Кошенятко.
Заплющуй очиці, будь ласка,
Бо час уже грайликам спатки.
На стелі гойдає дрімота
Якісь візерунчасті тіні -
Немов відкриває ворота,
Щоб в хату ввійшли сновидіння;
Залишимо печива трішки
І чашечку м'ятного чаю
На столику, побіля ліжка, -
До тебе нехай прилітають .
Присядуть нехай на подушку
І крильцями ніжно лоскочуть,
І тихо шепочуть на вушко :
"Спи, Котику, доброї ночі... "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668721
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 27.05.2016
[i](на конкурс «Звездные россыпи», не победила, ну и ладно))) )[/i]
Как всегда пролетаешь НАД,
Вне моих границ.
Только свет от моих Плеяд –
Для тебя, мой Принц!
Среди ярких семи сестёр
Там грустна одна…
Не пылает любви костёр,
Не зовёт Луна
На Планету, где царство Роз,
Где тоскует Лис.
Я нагая, в венке из звёзд
Проливаюсь вниз,
Небо тёмное захватив
В самый яркий хвост!
Среди тысяч других светил
Этот пёстрый мост
Разольётся, к себе маня
Пыль чужих планет.
Ты вернёшься – забрать меня,
А сиянья – нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668253
дата надходження 25.05.2016
дата закладки 25.05.2016
Солодкий травень. Соло солов'я.
Солом'яного кольору перини
пливуть собі по небу... Жаль - не я
над цим бузком, трамваєм, містом лину...
Де пахне вечір спокоєм і сном.
В пісках пісочниць - голі купідони.
І курять крізь відчинене вікно
неголені сусідські аполлони
подейкуючи мляво про футбол,
війну,"бабів", повістки, ціни, пиво...
На лавочках сідничок юних Лол
торкають однокласники цнотливо.
І світ такий одвічний - до прозрінь,
де гасне вечір - синьо... Синьо... Синьо...
Де женщіни з обличчями богинь
медитативно лускають насіння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667986
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
От меня до тебя - лента жёлтой реки...
От тебя до меня - три моста перейти...
От меня до тебя - две зимы и весна...
От тебя до меня - половинка холста...
От меня до тебя - немота тишины...
От тебя до меня - переборы струны...
От меня до тебя - ожидания дни...
От тебя до меня - столько писем любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668014
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
[img]http://files.moblo.pl/0/4/89/48956_landa-dziewczyna-likely-pl-3195a237.jpg[/img]
Сонце в зеніті – круглий спартанський щит,
Що відбиває хмар кочові навали.
Стелиться мох, м’якенький, мов оксамит,
Ноги людські по ньому ще не ступали.
Штрикає тишу гілки сухої хруст,
Вітер бринить джмелем у верхів’ї сосен…
Йду обережно й тихо – ні пари з вуст,
Жалять обличчя хвойні голки́, мов оси.
Свіже повітря зв’я́зки у горлі рве,
Наче мембрана, пружно спирає груди…
Ладаном ліс обкурює все живе,
Лиш непорушні скель кам’яні споруди.
Міряю світ відбитками підошов…
Ліс – посивілий дід, але ще нівроку!
Здалеку привітає: «Це хто прийшов?
Начебто й не змінилась за ці півроку…
Ну ж бо, сідай сюди, на трухлявий пень,
І викладай усе, що в душі ховала…».
Хлю́пне теплом крізь вуса і засопе,
Очі зелені блиснуть, немов дзеркала.
Я притулюсь щокою до бороди,
Наче ми з ним не бачились цілу вічність –
Так, як до пана леститься кіт рудий,
Погляди перегукуються зустрічні.
Мовчки собі поси́димо: я і він,
Щебетом заколисані і вітриськом…
Десь обізветься грому протяжний дзвін –
Схоже, пора додому, вже дощик близько…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667834
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016
*Якщо комусь і зараз добре, то навіщо йому майбутнє?
*Здоровий спосіб життя найкраще вести здоровим.
*Жінка подібна до сніжинки : пригрій її і вона розтане.
*Яке це навантаження для жінки -бути і розумною,і красивою водночас!
*Кохання -не місце в автобусі,яким треба поступатися старшим.
*Коли маєш все і зразу,якось незручно за інших.
*З якою радістю тратяться чужі гроші!
*Як втомлюєшся,очікуючи кінця робочого дня.
*Тільки працюючи, багатим не станете.
*Висновок : чорна смородина червона,бо зелена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667606
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 22.05.2016
[img]http://os1.i.ua/3/1/1668430_67294095.jpg[/img]
Ця́тки ві́кон блимають, мов стразики,
Кожна з них – увімкнений ефір.
Із дверей викочуюсь, як з пазухи
Жовтобоке яблуко, надвір.
Світлофори в темряві виблискують ─
Сухопутні стражі-маяки…
Трасу, мов докупи зшиті блискавки,
Бороздять автівки-бігунки.
Гуркотять колеса, мов у рупори,
Будять заколисану весну,
І зірки загвинчені шурупами
В стелю неба, темну, натяжну.
Пізно, та вночі не спиться містові:
Де-не-де ще людно, суєта…
І дахи полоще через відстані
Мерехтлива зоряна сльота.
Ніч, мов хрущ, гуде, вібрує, кліпає
Плямами яскравих ліхтарів…
Випускають в небо, як з фолікулів,
Сиві пасма труби-димарі.
Згодом, як ущухнуть вулиць повені,
І авто останнє камінцем
Булькне десь у темінь асфальтовану,
Північ сажу висипле тихцем…
Розподілить плавно – до мілі́метра,
Вкриє місто мороку обрус...
Аж допоки завтра все не вимете
Молодий світанок-сажотрус.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667066
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016
Замет від перших теплих промінців
Присів помітно, дзюркотить струмками.
Синичка вже співає: Ців-ців-ців!!!
Підсніжники розквітли під гілками
Вологих, сонцем збуджених дерев,
Що сніг важкий із легкістю скидають.
Який сьогодні місяць? Може знаєш?
(Березень)
Яскраві першоцвіти зацвіли,
Метелики прокинулись і бджоли,
Учителі із учнями прийшли
Садочок прибирати біля школи,
Сережки на деревах там, і тут,
Подекуди – зелене перше листя.
Скажи мені, то як же його звуть,
Цей дивний місяць?
(Квітень)
Бузок буя, дерева всі в цвіту,
Кульбабки, ніби сонячні курчатка,
Кругом в траві розсипались в саду,
Теплу радіють хлопчики й дівчатка.
Вже прилетіли з вирію пташки,
Ось-ось почнуть роботи на городі.
Скажи мені, чи знаєш ти – який
В зелених травах нині місяць бродить?
(Травень)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666667
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Клавиш дотронулись тонкие пальцы...
Еле касаясь их белизны...
В сумерках(серых) - аккорды(страдальцы)...
Струны и нервы - оголены...
Ты бы хотела снова родиться -
В старом созвездии,под новой Луной?..
Гладью(на пяльцах) - в красном зарницы...
Длинная нить - за иглой золотой...
Ты бы хотела любовью напиться:
(Досыта) - из чистоты ручейка?..
Сердцем откликнулась!..
Чтоб возвратиться?..
Клавиши вспомнили пальцы тогда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666333
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 16.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2016
бродя среди дубрав,
сотворяя собой тенистые заповеди,
думал ли ты о том,
что так фатально окажешься
на свету,
и какая это печальная участь-
вековая слава,
почему она решает
присвоить себе чье-то имя,
выбрав его наугад из сотен других?
нет, не думал - просто шел
оттого перед лицом
твоей жизни
как храма открытого всем ветрам,
меркнут войны
и монархии,
ошибаются даты
и календари,
ошибаются даже поэты с их жестоким
и суровым богом
хаоса необузданности
ошибаются люди с их человеком,
веками молясь тому,
чего втайне не уважают
и чем возможно никогда
не станут,
ведь тот, в ком слезы
всех пощечин мира,
вряд ли испытает что-то кроме
и где то сердце, что примет это
как должное?
позволить себя уничтожить
значит нарушить
главный закон,
но кто знает - ради чего? – молчит,
оттого и презирая, все плачутся в тебя,
как в родник
но плакал ли кто-нибудь о тебе?
ощущал ли всю горечь
прерванного дыхания
той, чье молчание навсегда
переврано,
отражения искажены,
ведь там, где ты был человеком –
тоже ошибся
бредя шелестящими дорогами,
вел ли за собой? -
нет, просто шел
но будь ты сейчас им, я думаю,
первым делом попросил бы
убрать все купола и лики,
заслоняющие тебя
от того, чего никогда не было и потому
всегда есть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663530
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 13.05.2016
разговаривая с человеком - всегда много слов
что как листья летят за отсутствием ветра
/обратно/
обращаясь к тебе же - не находится ни одного
ничего кроме молчания
разливающегося снами в моря что не отыскать
бывших виновников драм и прочего
временем походь
как чернила по скатерти закрахмаленной
кем-то до нас
так давно это было – самое время вспомнить
сквозь нули одиночества перекрывшие лета число
из людей вырастают как из размера
любимой одежды
по привычке примеришь – но в плечах тесно
по ощущению мы между ними
/уже не между/
несовместимое неразделимое что всегда по ту
сторону ворсирует изнанкой глядя
как любовь прорастает из благодарности
отводя черту
за отсутствие кого-то в точке времени
и пространства /рядом/
может вовсе не это к летаргичности дней вело
но однажды прикрывши снегом /от себя/
незабудку
уже не спрашиваешь почему
когда говоришь алло
на другом конце провода вешают трубку
продлевая памятью тех в ком множество
мелодий и форм
обращение к дальнему есть диалог молчания
где по-прежнему пусто
и нет никого
ничего кроме волн и бескрайнего
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665318
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 13.05.2016
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016
Уламки болю, сходжені стежки,
непройдених шляхів лишилось мало.
Цвітуть дороговказами сади,
я ж бачила - весна й не проминала...
А те, що пелюстки зірвало вниз,
лиш примха змін сезону невловима.
Хай буде дощ! Сьогодні, як колись,
плачем прорветься снів гаряча злива...
Вторує серце небу і весні,
збираю роси певною рукою...
Уламки болю - перли дорогі,
ціна на них - то згода із собою.
17.04.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660504
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 12.05.2016
«Ліхтар в саду.
Вкотре він ладен був згаснути!
Вкотре…»
(Йоса Бусон)
Осіння трава
З чисто бурбонським спокоєм
Шепоче мені – такому ж вицвілому
Про епоху мовчання та фарб густих -
Про часи Генріха Восьмого.
Як хочеться у прозорій непотрібності
Дзеркало на вулицю виставити,
Щоб його перехожі сахалися,
В душу свою потріпану зазираючи.
Як хочеться підошви черевиків своїх
Сонцю іронічному показувати
Хай з мене старого насміхається –
Весь світ обходив шукаючи
Чи то істину чи то тінь її,
А знайшов журавля білого
Такого ж як сам сивого.
А в провулках сміються юродиві,
А будинки, як сніг загублені,
А люди, як сновиди зачаровані,
А діти небом заколисані,
А книги на смітник пожбурені,
А я все у вікно дивлюся
На вас – перехожі і привиди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366959
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 12.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2016
Сергійко був хорошим хлопчиком - ходив до школи,робив уроки,намагався бути чемним,хоч це і не завжди вдавалось...Але одного разу з ним трапилося щось загадкове - чи то якась недобра фея пожартувала так,чи нова модна жуйка подіяла...Сергійку дуже сподобалось плюватись.Так-так,саме- плюватись.Він майстерно робив це
усюди,де бував - у школі,на вулиці...Звідусіль тільки й було чути:
-Не плюйся!
-Як не соромно - такий великий хлопець!
-А ну, відійди - а то зараз як дам!!!
-Негайно неси щоденник!
-Юначе,приберіть за собою...
-Я усе розкажу твоїм батькам!
...Зрозуміло,що нова звичка зробила життя Сергійка набагато складнішим,
ніж колись...
Одного разу мама не витримала і сказала:
-Доведеться змиритись із тим фактом,що ти - не хлопчик,а якийсь дуже рідкісний вид Людиноподібного Верблюда...
За мить вона,зітхаючи,уже тримала в руці слухавку телефона.А Сергійко,
влучно плюнувши прямо у свій портфель,почув уривки телефонної розмови:
-Так-так,думаю - варто спробувати...
-А який там розпорядок дня?Скільки раз годують?
-Як їх звати?
Сергійко не дуже зрозумів,з ким розмовляла мама,але ,по великому рахунку,йому було - НАПЛЮВАТИ...
Мама допомогла Сергійку одягнутись,що було досить дивно,адже він вже давно робив це сам.
Скоро мама і син вже їхали автобусом у невідомому напрямку.Сергійко не дуже цікавився КУДИ,він був зайнятий покращенням свого особистого рекорду з дальності плювка...
Коли вони нарешті вийшли з автобуса,Сергійко прочитав великі кольорові букви над гарними кованими воротамиі пригадав,що вже бував
тут маленьким - ЗООПАРК.Мама і Сергійко підійшди до воріт.Мама сказала якомусь дядькові,що визирнув з маленького віконечка крихітної
будки з надписами КАСА і ЗАЧИНЕНО:
-Доброго дня.Це ми телефонували пану директору.А це... -у мами затремтів голос...
Дядько зник у віконечку і Сергійко почув,як він комусь голосно говорить:
-Тут новенького верблюда привезли.
А мама тихо пояснила:
-Сергійку,тепер ти житимеш у сім*ї верблюдів.Маму звати КОРА,тато - ДІНАР.Ще в тебе буде братик ДЮЛЬ-БУЛЬ...Тут можна плюватись без обмежень.Сподіваюсь,ти будеш щасливим...не забувай нас...-мама змахнула сльзу і пішла.
...Сергійко з цікавістю розглядав свою нову сім*ю.Усе було трохи незвично - навіть плюватися забув.Мама КОРА і тато ДІНАР щось жували
,причмокували і поглядали на Сергійка.А маленьке верблюжатко ДЮЛЬ-БУЛЬ бігав і ...плювався! "От з ким я зараз позмагаюсь!"-зрадів Сергійко і підійшов ближче.Але змагання для Сергійка виявилось не дуже вдалим:
ДЮЛЬ-БУЛЬ увесь час перемагав!Як не намагався Сергійко витягувати губи і набирати побільше слини,до майстерності ДЮЛЬ-БУЛЯ йому було далеченько...Врешті-решт ДЮЛЬ-БУЛЬ повернув голову і плюнув Сергійкові на спину.
-А ну відійди,а то зараз як дам!!! -викрикнув Сергійко знайомі слова.
Мама -верблюдиця КОРА підійшла і почала чистити Сергійка жорстким ,як
віник,хвостом,а тато ДІНАР підбадьорливо постукав Сергійка по спині брудною ногою з трьома пальцями.Потім схвильовано сказав:
-КОРО,з цим новим верблюжатком щось негаразд - у нього немає горба на спині!
-От лихо!Треба негайно діяти! А ну - згорбись!-наказала мама КОРА Сергійкові.
-А тепер тобі треба випити ось це! -і вона показала на повнісіньке відро води,що стояло в кутку.
-Я не хочу!-крикнув Сергійко.
-Треба!Підсолена вода наповнить твій маленький горбик і він стане більш помітним!-почала сердитись мама-верблюдиця.
-Я не можу!
-Це тобі дуже потрібно!Кожен порядний верблюд повинен мати у горбі запас води,щоб мандруючи пустелею,не загинути!
-Я не хочу мандрувати пустелею!!!
-ПИЙ!!! -сказала мама КОРА.
...Раптом ворітця огородженого високою сіткою вольєра відчинилися і двоє працівників зоопарку поставили перед верблюдами відра,повнісінькі нарізаних шматочками кактусів.
-Ну а їсти ти можеш? -запитала верблюдиця і підсунула до Сергійка відро.
Мама КОРА,тато ДІНАР та ДЮЛЬ-БУЛЬ почали хрупати кактусами,скоса поглядаючи на Сергійка.Треба сказати,що Сергійко вже добряче зголоднів.І хоч вигляд кактусів не сильно збуджував апетит,Сергійко відважно взявся до їжі.
-Молодець!- підбадьорливо сплюнув тато-верблюд.
...Що робилося у Сергійка в роті важко описати.Гіркі і пекучі кактуси позалишали там усі колючки,язик розпух і болів...Від такого "обіду" з*явилося стільки слини,що Сергійко не міг нічого сказати - тільки плював без упину...
-Мій син!- гордо сказав тато-верблюд.
Аж тут почувся дуже знайомий Сергійкові звук - так шумлять з десяток дітей,коли збираються компанією.Сергійко завмер,побачивши крізь решітку паркана увесь свій рідний "2А",що завітав у зоопарк на екскурсію.Діти підійшли до вивіски коло вольєру і хтось з них голосно прочитав:"Верблюди пустельні:КОРА,ДІНАР,ДЮЛЬ-БУЛЬ,Сергійко..."
Другокласники побачили Сергійка,а він стяв і плювався - не міг зупинитись через оті дурні гіркі кактуси,що пекли рот.
А на Сергійка дивились через огорожу прекрасні блакитні очі однокласниці Оленки - дівчинки,з якою Сергійко мріяв дружити...
-Я не верблюд! -раптом закричав Сергійко, - Я не-е хо-оо-о-очу!Мама-а-а-а!!!
...Хтось гладив Сергійка по обличчю і голосом мами лагідно казав:
-Синочок,щось наснилось?
Сергійко лежав у ліжку,одягнутий у піжаму.Тепло світився ніничок-місяць,а коло ліжка стояла стурбована мама.
-Мама,я -не верблюд?
-А ти як думаєш? - сказала мама.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470459
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 11.05.2016
...Чи стане знов обвуглена трава
ПШЕНИЧНИМ полем, а не полем БОЮ?
Слова... Слова... Безпомічні слова...
Мурашко, ти залишилась жива
в долоні юнака, що в ці "жнива"
упав в траву в солдатськім однострої?
А скільки їх ще в землю упаде?
Гамселять війни у кривавий бубон.
Мечі... "Катюші" ..."Гради"... Чи зійде
мурашкове - нечутне і просте:
-Коли ви вже награєтеся, Люди?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664960
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016
Перший подих у твоєму лоні,
У житті перше слово- Мама,
Твій цілунок лягав на скроні,
Як несла перший раз до храму.
Як єднала мене із Богом,
У хрещенні ім'я давала,
Благословляла своїм щирим словом,
Добру долю у Бога благала.
Добру долю, життя стежину,
Поміж бур і вітрів пекучих,
Вболівала за свою дитину,
У добрі чи у злі неминучім.
Та не перша сльоза упала,
Нині, мамо, на твоїй могилі,
Я не все ще тобі сказала,
Ні не все, бо уже не в силі.
Вже лягає туман мій на скроні,
Лиш молюся за тебе у храмі,
Ти десь там, у земному лоні,
Квіти світу несу тобі, Мамо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664721
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 08.05.2016
[i]На картину Ф. Гойя "Сон разума рождает чудовищ"
[/i]
Зарубками на черном и на красном
Был знатен этот, да и прошлый век.
Рабы вставали – с мыслью о прекрасном,
Ведь без свободы – гибнет человек.
И вот уже: «Вперёд, на баррикады!»
Пылает сердце, и душа кипит!
За волю, за народ, не за награды.
Печально только, если разум спит,
Спелёнутый канатами эмоций.
Чудовища, сей оседлав прилив,
Без компаса, руля, надёжных лоций
Шутя бросают корабли на риф.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664337
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016
Відцвіли сади вже яблуневі,
Оповили трави білим димом.
І душі торкається незримо
З дощовиць заплетена печаль.
Відлітають весни ніжнокрилі,
Б'ється серце клекотом лелечим...
Мов вітрильник, лине сизий вечір,
Юність теплу, несучи у даль.
І зринають спогади далекі,
Що збудились спалахом бузковим.
Опадають зоряні підкови
У долоні купкою золи...
Височіє небо споконвічне,
Оповите білим-білим димом.
І пливе, пливе життя незримо...
Яблуні так швидко відцвіли....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664113
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016
Порву звенящую струну.
Листвы волна прибоем дышит,
Перетекая в тишину
Застывшим шифером на крыше.
Кусками падает струна
На дно холодного залива,
Уже почти что не видна
С вершины этого обрыва.
Пустынен нынче берег твой.
Звучанье музыки - не слышишь.
На дно души уходит боль,
И зов всё тише, тише, тише...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663978
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.05.2016
Когда случайно(в коридоре)
Не на стене увидишь тень,
Не испугайся,мon amore,
Голубизны ажурных вен...
Потустороннего астрала...
Прохлады (из его вершин)...
Не говори ей,что устала...
Давно - не разливался Нил...
Не говори,прошу! - Не время...
Не говори,что нету сил!..
На ней - таинственное бремя:
Один - единственный берилл...
Ты приласкай её до света...
До первых лучиков любви...
И не проси у ней ответа...
И двери молча отвори...
Пускай идёт,куда желает...
Не ведает она оков...
Наверно,кто то ожидает...
А Нил - выходит с берегов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663939
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016
Экспромт
Терзали мысли пришлой ночи
На широте - из многоточий...
На долготе - из ожиданий...
На полюсах - воспоминаний...
Она лежала (без сорочки)...
В глаза смотрела(томной)ночки...
Звезда упала (по желанию)...
За запятой (от прикасания)...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663005
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 02.05.2016
[i]Малюнок: Художник Владимир Волегов. Загадка женщины....
Источник: worldart.uol.ua/text/4019005/?open=true[/i]
Жінка - в поривах. У мріях! В собі...
Часто й сама не збагне до кінця.
Миті мигтять... Змінна рухів тобі
Буде здаватись - брела в манівцях.
В дійсності ж йшла по своїй лиш осі.
Жінка... Зигзагом. Душа - у сльозі.
День твій фарбує гірчинкою кави.
Пестить утому, мов смак шоколад.
Колір у зваби злегка́ зеленавий,
В тон цих очей, що стріляють навгад.
Вії частенько так замиготять...
Матимуть очі ці все, що схотять!
Шелестом трав голос ніжно веде
В прихисток ласки... Затишшя вогню.
Ах, неуважний! Вбік рух сколихне
Полум"я з надр. Ту стихію спиню
Карою пестощів, що на межі.
Мука: віддати? ..Чи взяти собі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663397
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 02.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YX5UdrBozms[/youtube]
BRUTTO - Родны Край [Official Music Video]
https://vk.com/video-75957896_171328610?list=f3383e2d8e716f6e28
30.04.2016
Білорусія
Ми чужі на своїй землі .
Розмовляєм не по російськи ,
Ми чужі на рідній землі .
усе вирішує важкість меча
а ми без меча тому штанишки у мочі
хахха
ми чужі на своїй землі .
скільки нас земля уродила .
багато пішли по косій доріжці .
вовки стали красти у багатих овечок .а
інші засіли біля комп'ютера і живуть у вигаданому світі .
Ми чужі на своїй землі .
Розмовляєм не по російськи ,
Ми чужі на рідній землі .
Єсенін давай :
,,Ми буйствуя свирєпствуя живемо на Срусі
колишеться ковиль
і холодна постіль,,
екстремізм у нашій крові застиг .
Ми чужі на своїй землі .
Розмовляєм не по російськи ,
Ми чужі на рідній землі .
Хто хоче мати слово
має мати ядерну зброю у себе в кармані ,
бо не будуть слухати бусурмани.
та що там вже мечі ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663150
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 01.05.2016
Йшов дроворуб ,
Дерева обскуб,
Там і тут-зруб
Ялина і дуб!
Будує він клуб
із досок і труб.
***
Біг лісом лис,
Зайча він затис...
А онде- ірис,
нарцис,кипарис.
***
До лісу приїдь!
У лісі ...-посидь
Серед різних угідь...
Там В барлозі ведмідь,
Ти Йди мимохідь.
***
Стрибає білча,
А он і зайча,
радіє хлопча,
Сміється дівча.
***
Маленьке внучатко
малює курчатко.
-Їж,куро,зернятко,
маленьке курчатко!
***
Сказав мені татко,
що то-слоненятко
Що ніс в нього- хобот
Та ні,він не робот...
***
Ой,дивись,а там-фазан!
А на дереві-кажан,
А під деревом кабан!
Дай йому хутчіш банан!
***
д а л і п о к о т и л а с я
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803333
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663020
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 01.05.2016
Заварен чай, но... пью, конечно, кофе,
пишу тебе, но... снова о себе,
портрет пишу твой, а выходит... профиль
весны моей - тюльпанный... И рассвет -
немного с удивлением - встречаю,
и солнышко, и признаки дождя...
Такая я! Вот именно такая.
И... именно такой люблю тебя!
То... хочется обнять, то... убежать, и
вернуться, и... обнять ещё нежней.
А после... целовать так... жарко-жадно,
потом... стоять, робея, в стороне...
Из всех противоречий в сердце соткан
мой новый день, но... точно в нём одно -
я радуюсь тебе, весне и солнцу,
я обожаю всё в тебе, родной!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661451
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 23.04.2016
[img]http://imageinarts.com/wp-content/uploads/bulkimages-1452439040/Old%20Chamera%20Pink%20Spring%20Flower%20Vintage%20Wallpaper.jpg[/img]
Дощі хлюпочуть, гамірно уранці.
Потік автівок енно знавіснів,
капіжить сонце соком помаранчі.
Весна у місті. Місто у весні.
На светрах «принти» створюють усмішку,
відсутній погляд, кава і wi-fi.
Хвилина часу інсталює книжку,
швидке життя вирує як ручай.
Трамваї креслять коліями обрій
вистукують шаманський ритуал.
Старі балкони на будинках, мовби
п’ють небо з порцелянових піал.
Ідуть великі і маленькі принци
у темні будні в білих комірцях,
несуть троянди у прозорій плівці
і лише одиниці - у серцях.
[img]http://radchenko-anna.com/wp-content/uploads/2014/09/1480253_900.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657969
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 20.04.2016
Іще одна весна в букеті літ –
У пишному п’янкому оберемку…
Бринить душа, залюблена у світ,
І так їй нині радісно і щемко!
І стільки цвіту вітром намело
В її таємні ветхі закапелки…
На світле незахмарене чоло
Лягла цитринна смужечка веселки.
І начебто, простий весняний день,
І, схоже, що таких позаду – сотні!..
А квітень взяв за руку і веде,
Мережать стежку кроки безтурботні.
І щедро відкриваються очам
Ціловані світанком панорами.
А ти ідеш, осяяна свіча,
Мов не землі торкаєшся ногами,
А вовни хмар і неба пелени…
Підсвічена діодами сузір’їв,
Розніжена обіймами весни
В життєвому своєму надвечір’ї.
Як мало треба щастю – висоти
І простору! Все інше – і не конче…
Між велелюддя, темпу й суєти,
Людино, зупинися і світи,
Ти – сонце!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660903
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 20.04.2016
«Що це була за людина?
Чому при зустрічі з ним, учителю,
Так змінилося Ваше обличчя, зблідло,
І цілий день Ви не могли прийти до тями?»
(Чжуан Цзи)
Вчитель Ле Цзи мандрував Піднебесною
У пошуках весни - вічно від нього втікаючою,
І надибав чи то випадково, чи то зумисно
На хатинку старого відлюдника,
Якого орачі вбогого поля
Звали мудрецем і вчителем.
Ім’я він мав здавна Сторож Кордону
Хто зна якого - чи то совісті, чи то людяності.
І зайшовши у його вбогу хатинку
Він ні про що не запитував:
Бо задавати питання це хибно,
А не задавати питання - теж помилка,
Хоча хотів дізнатися - на якій з тутешніх гір
Весна забарилася, перш ніж піти в Небуття.
Але вчитель Сторож Кордону
Так промовив йому - гостю,
Даруючи думки сокровенні:
«Слова прекрасні, тоді коли відгомін їх прекрасний,
Слова потворні, коли відгомін їх потворний.
Тіло довге - і тінь довга,
Тіло коротке - і тінь коротка.
Ім’я людини - це відгук, а вчинки - тінь людини.
Будь обережним у словах - з ними погодяться,
Будь обережним у вчинках - за ними слідують.
Тому мудрі люди спостерігали за минулим,
Щоб дізнатись майбутнє.
Міра - в тобі самому, досвід - в інших.
Колись я вивчав доброчинність
Священного Землероба та Володіючого Вогнем,
Легенди про Огроджуючого та Молодого Дракона,
Про царства Шан та Чжоу, промови мудрих,
І зрозумів - не бувало, щоб без цього вчення
Могли зрозуміти причини
Існування та загибелі, розквіту та занепаду.»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660241
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016
[img]http://accordebe.ru/uploads/images/e/m/i/eminem_feat_sia_beautiful_pain_velikij_uravnitel_ost.jpg[/img]
Весна кличе в гори. Взуваю розтоптані кеди –
Іще від минулого літа. Ну, що ж, в добру путь!
Де сонце – медовий бурштин, інкрустований в небо,
Де чубчики соснам хмарки́, наче вівці, скубуть.
Несу за спиною в наплічнику аркушів стоси –
Давно перепрілі ілюзії ще від зими.
Вливає за пазуху щастя подвоєні дози
Омріяна даль, що вітри підпирає грудьми.
І що мені треба на лоні безмежного світу,
Де я – лиш піщинка дрібна серед тонни піску?
І вітер гуде в мою душу, немов у трембіту,
І космос постійно тримає мене на зв’язку.
І голос мені промовляє: «Алло, абоненте,
Погода сьогодні чудова, тож welcome to please!».
І серце карбує на згадку щасливі моменти,
І камера вкотре фіксує пробуджений ліс.
А він пахне мохом, терпкими оліями хвої,
Обійми свої розкриває і кличе: «Ходи!».
І я усміхаюсь до лісу й до себе самої,
На тілі земної планети лишаю сліди…
Дрібні, ледь помітні – невидимі майже, їй Богу,
На відстані лету пташиного. Квітню, агов!..
Спасибі, що кличеш мене в цю натхненну дорогу –
Звучати на хвилі поезії та молитов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657270
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 17.04.2016
[u]Заспів[/u]
Понад морями летів крук в ніч.
Крилом знов темінь чорнив той ворон.
Спішив він. Вітром із своїх пліч
Скидав нестримність холодним водам.
Ревіли хвилі! Об скелі бриз
могутньо ляскав завійним скриком.
Шугала буря з розгону вниз!
Сніп грому блискав Перуна ликом.
Осяйним шлях був той віщуну.
Спішив птах! Світ уступав йому.
[u]Червоний маг[/u]
Тремтячі вії... Вуста заціпив.
Смертельна блідість... Обличчя - маска.
Таки поцілив! Той час поцілив...
Того, що смерті зривав пов"язки.
Того, що вічність не раз тривожив,
проводив струми землі крізь себе....
Знайшов він мольфу колись пророчу.
"Червоним" магом ступив від неба.
Тепер спочинку б... Легке здригання.
Ще пульс у скронях... Ще біль.. Зітхання.
Ключем таланти шукав уміло
Примівок вічних, як сонця світло.
На захист ладив гвіздочком срібним...
Сердець багатих відкрив, ох, скільки!
Та заприсяжив життя все духам.
А дух вдихає же там, де схоче -
Живої сили зібрав лиш рухом.
Життя мольфара... Тонка торочка....
Воскова свічка. Тінь на повіках.
Вже з Наву ворон чека в осиках.
[u]Художниця[/u]
Нестримність рухів. Вогнем волосся.
Тоненька постать, в очах же - сила.
Вся ладна, наче сама жіночність.
Земля гір вірно її зростила.
Легкого пензля затійним рухом
В свої полотна ловила світ.
Свободолюбним вбирала птахом
Красу довкола: що дотик - цвіт.
Горіла сонцем митець цей вільний.
Червоним мольфи узор натільний.
В слідах лелетів джерел тих вічних
Шукала вперто. Ескізів, ліній...
В камінні темних хребтів гір грізних.
Вуглинка в пальцях - владарка тіней.
Знайшла. Спинилась... Застигла німо:
Вода, що пити і не зіп"ється...
А в ній щось блиском - прикраса мідна!
Вдягнула... Прямо з гірського серця.
Лягла на груди, де мольфи штрихи...
Вітав крук мага нового скриком.
[u]Відлуння[/u]
Понад морями летів птах в ніч.
Крилом знов темінь чорнив той ворон.
Неспішно вітром трусив із пліч
Свій спокій хмурим бездонним водам.
Над гладдю мирно тремтіли хвилі.
Таїлась буря в глибинах... Враз
Зоря упала, спаливши милі,
І розчинився в туманах Час.
Осяйним шлях був той віщуну.
Летів крук... Світ уступав йому.
...............................................
-червона магія - її ритуали допомагають талановитим людям;
-сліди лелетів - сліди велетнів (прадавніх жителів Карпат) - заглибини на скелях, де ніколи не пересихає вода)))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660026
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 17.04.2016
*І прикидаючись дурнем, залишайся людиною.
*Якщо народ перейде на самообслуговування, потреба у слугах відпаде.
*Не кожна жінка здатна витримати чоловічу роботу : повалятись на дивані, переглянути футбол, пограти у доміно...
*Сказане після третього тосту можна всерйоз і не сприймати.
*Зараз від дітей майже не почуєш запитання:"Звідки я взявся?"
* Хоч вітер у голові, зате кишені набиті.
*Що з того , що мистецтво належить народові, як грошей не має.
* Крилата фраза, приземлившись, стає просто реченням.
*Коли йдеш за покликом серця, доводиться завітати і до кардіолога.
*Деколи і однієї жінки у квартирі забагато.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660040
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 17.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.04.2016
Морщин прозрачная заплатка -
Из паутинки сентября...
Сокрыта рясою загадка
Игуменьи монастыря...
Меня когда-то просвещали -
В каком-то чёрно-белом сне,
Когда две тени танцевали
На перламутровой стене...
Что журавлю подрезать крылья -
Грех величайший...
На века...
А у мечты - забег на время...
Не на секунды...
На года!..
Чтоб не любила я вприглядку:
С другого берега реки...
Чтобы поверила - как сладко
От сокровенного души...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603296
дата надходження 31.08.2015
дата закладки 15.04.2016
Шумить рясний квітневий дощ,
теплу ворота відчиняє,
змиває сірі будні з площ,
закляклу зелень підіймає.
Проснулась, струшує земля
від холоду заціпеніння,
несміло трави розстеля,
неквапно будячи цвітіння.
Художник-квітень тут і там
малює ніжні акварелі:
вже бризнув зеленню лісам,
віночки одягнув морелі,
то нареченої фату
в садах примі́ряв абрикосам,
плакучим вербам у ставку
прополоскав зелені коси.
Розсипав котики в гіллі –
пухнасті, зараз замуркочуть!
Пташині зграї, журавлі
гніздяться, цвірінчать, клопочуть.
Фіалки у садах п'янять,
нарциси – прямо під віконцем,
тюльпанів келихи дзвенять,
вітаючи тепло і сонце...
Природа – благодатний дім,
безмежні покриви квіткові!
... А десь – війна, розриви, дим,
земля вся в ранах й людській крові.
Там в душах – страх і зло... зима...
І це – в моїй Вкраїні-неньці!
Для пташки місця там нема,
вони також – переселенці...
.
Людино! Може зайва – ти?
Для благ творе́нна Небесами,
ти злом отруюєш світи...
Що коїться, брато́ве, з нами?!
04.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659115
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 13.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2016
*Питання :"Життя чи гаманець?" вирішується і на вулиці, і в лікарні.
*З душі звалився камінь? Потурбуйтесь про ноги!
*Не всі чоловіки однакові - є ж неодружені.
*Погода теж багато що обіцяє.
*Гроші самі по собі довго не живуть: вони перетворюються у нерухомість, ювелірні прикраси ...
*Щоб не забивати собі голову різними думками, жінки говорять, говорять...
*Важко уявити всі плюси і мінуси сімейного життя, коли не перебуваєш у шлюбі.
*Горілка дорога, поки тверезий.
*Є люди з боязкої десятки, і є - з сотні.
*Купалась у грошах, а хотілось -на озері.
*За все розрахувався , а сну так і нема.
*Займатись домашніми справами не дуже й радісне задоволення. Ще якби платили...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656837
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 03.04.2016
Ну хто мені сказав, що ти - лиш мій?
Чи не казав? Лиш я ось так хотіла?
Сама до себе тихо шепотіла:
" Він твій... ти не турбуйся... тільки твій"
Бо так нелегко впасти з висоти,
Коли тебе немов прогнали з раю.
Чи був то рай? Уже не пригадаю.
Лиш голос ТВІЙ звелів мені: " Лети... "
" Ти що собі намріяла, скажи?
Людина лиш собі... собі належить,
без правил, без причин і без обмежень."
І голос МІЙ кричав мені " Біжи!
Вставай! Тікай! Сховайся назавждИ!
І будь такою, як всі інші люди.
Збудуй свій світ, у нім збудуй споруди.
Нікого не впускай лишень, гляди!"
І буду я належати собі.
І стане легше... мабуть... я не знаю.
Хіба лишень тебе тепер спитаю:
" Ну як тобі? Ну як тепер тобі?.."
Бо дуже важко впасти з висоти,
Коли тебе немов штовхнули з неба.
Ти чув, як шепотіла я: " Не треба"?
Тепер - як ти... Тепер така, як ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610206
дата надходження 29.09.2015
дата закладки 31.03.2016
або
Як ми з татом по зорі ходили
Цього літа ми з татом знайшли найдорожчий у світі скарб.
Все сталося теплого літнього вечора. Це був особливий чоловічий вечір у нашій сім'ї, бо лишилися ми утрьох хазяйнувати: я, тато і дідусь Максим. Мама в нас працює медичною сестрою. Зазвичай вона в лікарні лише вдень, а от цього вечора, мабуть, хтось дуже сильно захворів.
Як тільки почало сутеніти, зорі в небі стали вмикатися, ніби якісь зачаровані ліхтарики.
– Одна, а он іще одна, і он там, і ще ось одненька, вірніше, дві, – невпинно рахував я зорі, що одна за одною з’являлися на небі.
– Бачу, тебе захопили в полон ці маленькі бешкетники, – усміхаючись, зауважив дідусь.
Чому він так сказав і чому назвав зорі бешкетниками, я тоді не замислився. Здається, я навіть не помітив, що дідусь щось говорить до мене. Я із шаленим захватом рахував нові й нові зірки. Але встигнути за ними вкрай важко, вірніше, взагалі неможливо. Зірки так стрімко запалювали на небі свої вогники, що я і незчувся, як усе небо було всіяне зірковими діамантами.
– От би мамі подарувати хоча б одненьку, – затамувавши подих, мріяв я.
– От, якби у нас була така височенна драбина, щоб дістатися неба, то ми неодмінно б зробили нашій мамі такий дарунок, – розсудливо зауважив тато.
Тут у розмову втрутився дідусь:
– Колись давно, – сказав він, розгладжуючи пишні білі вуса, – я вже ходив по зорі…
– Так, батьку, не починайте, будь-ласка, – перебив його тато.
Дідусь лише посміхнувся у відповідь, але розповідь не спинив:
– Так от, такого ж літнього вечора я, прихопивши із собою відро, ходив по зорі на наше озеро.
– І що, наловив? – розвісивши вуха, запитав я.
– Повне відро, ледь допер його додому, – впевнено і без жодного натяку на брехню відповів дідусь.
Звісно ж, спинити мене після дідових слів було просто неможливо. Мені теж потрібно було тільки зараз, саме сьогодні, саме цього вечора, доки немає мами, збігати за зірками.
Тато сердився на дідуся, казав, що той забиває мені баки дурними розмовами. Але ж тато сьогодні один, без мами, а ми з дідусем удвох проти нього. Тож, відро, ліхтарик, суворі дідусеві настанови і ми з татом рушаємо до озера.
Ми йшли добре знайомою нам стежкою. Я весело розгойдував у руці велике відро. Мені навіть почали ввижалися величезні блискучі зорі, які я зачерпую відром і несу мамі. Але несподівано мої мрії перервало якесь пронизливе скавучання, що лунало десь із-за кущів.
– О-о-о, тату, то що вовк? – вчепився я обома руками у татову футболку, покинувши таке миле мені відро.
– Та заспокойся, – лагідно поплескав моє плече тато, – то, мабуть, собача яке мале поміж гілок заплуталося. Пішли подивимося ближче, йому напевне потрібна допомога.
– Твоя правда, лишати його не можна, – згодився я. Але одразу ж перепитав, бо хто його знає:
– А ти впевнений, що то не вовк?
Звісно ж то був не вовк. Тато посвітив ліхтариком у кущі і показав мені маленького песика із величезними переляканими очима. Бідолаха застряг лапою між гілок і не міг звільнитися. Добре, що ми йшли повз, а то довелося б йому всю ніч просидіти в пастці.
– Ну от, тепер ти вільний, – обережно дістав тато песика. – Біжи собі й наступного разу будь обережнішим.
Звільнивши цуцика, ми швидко рушили за зірками, а песик так і лишився сидіти при дорозі. Він ніби хотів піти з нами, але не смів, бо ж його не кликали.
Діставшись озера, я був на сьомому небі від щастя:
– Тату! Тату, а дідусь правду казав, що зірки самі попадають в озеро.
Тато неквапливо підійшов до води, нічого не сказав, лише схвально похитав головою. Він таки погодився, що дідусь був правий. Тож я, не зволікаючи ні хвильки, зачерпнув повнісіньке відро блискучих зірок і почвалав до тата.
Звісно ж зорі довелося нести татові. А я, щасливий, ішов і уявляв якою радісною буде стомлена мама, коли вранці після роботи отримає наш подарунок.
– Ой, дивись, синку, – помітив тато, – а песик і досі чекає. Чого ж ти не біжиш додому, кудлатий?
– Може, йому просто немає куди йти?
Не варто переказувати усю нашу розмову, бо вже за кілька хвилин ми із Чубиком ( так я назвав цуцика), підстрибуючи, бігли додому, де нас чекав дідусь. Вони з песиком одразу потоваришували, бо чуби у них були дуже схожі. Тільки в діда чуб білий, а у песика рудий.
Відро із зірками вирішили залишили на подвір'ї, аби мама вранці одразу ж його знайшла. Чубик його пильно охороняв, десь півгодини, а потім заснув, обійнявши порожню миску, яку старанно вилизав до останньої крихти.
Вранці сталося непередбачуване.
– Мамо! Мамо! А ти бачила наш подарунок? – закричав я, тільки-но прокинувшись. – Ми наловили для тебе зірок! Повне відро! Чуєш, мамо?
– Справді? – здивувалась мама. – Це, мабуть, дідусь тебе навчив.
– Атож, – гордовито відповів я і рушив до подарунка.
Тільки от, коли я підвів маму до відра, зірок там не було, лише вода з озера. Мої очі налилися слізьми і я розчаровано поглянув на Чубика:
– Що, не вгледів, сонько малий? Доки спав усі зірки розбіглися.
– Я ж казав тобі, що вони малі бешкетники, – втрутився дідусь, – а Чубик не винний. Від мене зірки теж тоді повтікали.
Я стояв, ніби розчавлений, не плакав, лише стримував сльози, які підступно блищали в очах. А мама, найкраща мама в світі, знаєте що вона сказала? Вона ніжно обійняла мене і покликала підійти ближче тата і дідуся.
– Погляньте, любі мої, тут є скарб дорожчий зірок.
Ми всі зазирнули у відро і замість зірок побачили свої обличчя, а мама ніжно промовила:
– Ви – мій найдорожчий скарб у світі!
Твір-переможець Всеукраїнського літературного конкурсу "Детектив. Пригоди. Фантастика", організованого дитячим журналом "Пізнайко" 2016 року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656085
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 31.03.2016
Ну що ж, Джульєто, життя - вже проза.
Тушкуй котлети. Суши мімози.
Чекати досить Коня і Принца.
Знімай пуанти. Тобі за тридцять.
Звикай, Джульєто, до перших тріщин
в ранковім люстрі - нестерпно віщім.
Нестерпно чеснім. Чужім - нестерпно...
Де мерзнуть ноги. Чи - крила терпнуть?
І терпне спогад - вуста гарячі...
Солодкі. Вперше. П"янкі. Незрячі.
Ванільний опік. Кордони стерто.
Пульсують крила.
Горять котлети.
І п"є тихенько коньяк - Джульєта...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655451
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2016
Чом, Боже, скільки ненависті в світі?
Чи Ти не всіх по Образу творив?
Земля здригається, мов риба в сіті,
від зла людського... Нерви – на розрив!
Чи в Тебе стала в дефіциті глина?
Не хочеш переводити дарма?
Бо факт є факт: добряча четвертина
людей планети зліплена... з багна.
Невже вони – це також Твої діти?
А темряву в їх душі хто вселив,
щоб множити злобу і горе в світі?
Вина Ліліт? Вона за них в одвіті?
... Де правда, Боже? Хто таких створив?
28.03.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655205
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Давай с тобой напишем... наше море -
вместо холста... возьмём... горячий шёлк
чуть смятых простыней, и станем спорить -
пришёл уже рассвет иль не пришёл,
заря на небе или просто... снежность,
прощальная, что в марте неспроста,
лучи сквозь шторы или... мир, как прежде,
умеет о... сияющем мечтать,
светящемся, но... самом же обычном -
о тёплой обнимающей весне,
в которой... снежность - каждый день на вычет,
а лучезарность - с каждым днём нежней.
И краски эти нам вполне подходят -
и наш сюжет... до дрожи... очень прост,
до жара, до весны, до... хоровода
рассвета и почти сгоревших звёзд,
и вешних лепестков, и первых листьев,
и двух сердец, что бьются, как одно...
Сюжет морской, лучистый и счастливый,
давай напишем вместе, мой родной!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655254
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Кудись летять, спішать, несуть,
мов коні нестриножені,
з хаосу вихопивши суть,
думки твої стривожені.
Від них хміліє голова...
Потічками незримими
в рядки вливаються слова,
заквітчуючись римами.
Один у лабіринти йде,
в злоби тенета, ницості,
а хтось до сяйва сонць веде
по Аріадни ниточці,
торкнувшись емоційних струн,
візьме в полон ліричності,
занурить у магічність рун,
в глибинну мудрість вічності.
Якщо у віршах – каламуть,
то доля в них печальная,
а хтось освітить людям путь
кометою осяйною...
Поете! Легкості не жди,
коли нещастя – річкою,
але будь світочем завжди.
Будь променем! Будь свічкою!
25.03.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654469
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2016
*За чутками, був злісним неплатником хабарів.
*Мав дружину.З нею -семеро дітей.Більше нічого не вмів робити...
*Доки ми живемо, доти щось хочемо,хочемо...
*Дехто проводить відпустку, спостерігаючи як її коротають інші.
*А з заповнених декларацій чиновників вийшов би непоганий сатиричний роман.
*Непериливки руці, на якій всі пальці -вказівні.
*Спеціалізація : приробляти новинам ноги.
*Для жінки гроші - це картопля, м,ясо, яйця,риба...
*Діти залишаються для батьків дітьми, коли й вони самі мають дітей.
*Не біда,що населення зменшується, зате мільйонерів більшає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654404
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016
*На пропозицію: "Вийдеш за мене заміж?",можна відповісти й так :" А що ще зробити за тебе?"
*Жінка знає,чого хоче. І з кожним роком все більше й більше.
*Як можна помилитись, закохавшись з першого погляду!
*Ніби пишуть,пишуть, а де ж макулатура?
*Якщо повторення- мати навчання, то хто тато?
*Якими несправедливими є пільги ,якими сам не користуєшся!
* Важко підібрати теплі слова,коли летиш з драбини...
*Доста сам голодний,ще й апетит приходить.
*Все у руках людини.Та скільки в ній може поміститися?
*До вищої освіти додалась платна, за рахунок держави...
*Про що можна говорити з людиною,якщо і промовчати з нею ні про що?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654200
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 24.03.2016
Стихи представлены ранее.
Добавлен файл.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648663
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00648663.jpg[/img]
Останься во мне бесславия предупреждением,
И льдом обжигающим круга последнего;
Прекрасного бликами мира соседнего,
Останься в ночи чарующим крестным знамением.
Останься Луны сиянием и поглощением
Спиралью горящей и алчущей радости,
В стенаньях безмолвия видимой благости.
Останься хотя бы тусклого света вкраплением.
Останься во мне картиной, тобой нарисованной.
Горстями на небо бросай восхождение
Ликуя, сияньем прольется знамение.
Останься во мне свободой летящей раскованной.
03.03.2016
Raffaello Ossola:" вне пространства и времени..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654178
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 24.03.2016
У будинку і тепло, і тихо,
А на вулиці дощ іде й сніг,
Причаїлося поруч десь лихо
У похмурих кімнатах моїх.
Не буває життя без мороки,-
І у кожного звісно своє...
Я пригадую ті давні роки,-
Неспокійне дитинство моє.
Все було: голод, страх і руїни,
І нестерпна жорстока пора,
Всі надіялись, ждали щоднини,
Щоб закінчилась швидше війна.
Ми боялися виглянуть з хати,
Не минула і хата біди,
Плач сестри допоміг врятуватись,
До сусідів в підвал ми пішли.
Та і там ми боялись сидіти,
Лихоманила нас і трясло,
І молились дорослі і діти,
Щоб це лихо від нас відійшло.
Після бою затишшя настало,
Ми додому зібралися йти,
Та на місці де хата стояла
Чорно - сірі звивались дими.
Куди йти, що робить ми не знали,
Нам боліло і дуже пекло,
У сусідів жили у сараї,
І нове будували житло.
Хоч малі ми були, працювали,
І чекали кінця тій війні.
Ми надіялись, вірили, ждали,
І крізь сльози співали пісні...
Отаким було наше дитинство,
В нім зазнали і горя,й біди,
І роки повоєнні нас тисли,
Не вернувся наш тато з війни.
Дотепер ще печуть наші скроні,
Як згадаєм все те, що було,
І не хочем, щоб людям на сході,-
У теперішнім часі пекло.
І до всіх я звертаюсь сьогодні,
Прошу долю і Бога молю,
В кого душі й серця не холодні:
-Зупиніть цю нестерпну війну!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654154
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 24.03.2016
Чомусь згадався запах молока -
Парного, у смачнючім шумовинні!..
І сколихнула пам'яті ріка
Юнацькі мрії солодко-невинні...
Твої вуста так пахли молоком -
Отим грудним, як пахнуть немовлята;
А ми у сірих буднях крапок-ком
Чекали днів-побачень, наче свята!
Уже не змиє доленька-ріка
Той пресолодкий подих поцілунку
Зі смаком пресмачного молока -
Цілющий еліксир хмільного трунку!
Щодня й щоночі запашний нектар
Лоскоче пам'ять солодко й понині!..
Була це кара, а чи долі дар:
Тебе зустріти на вузькій стежині?
Пливуть літа, сріблять надії-сни,
Лишають тільки мрії-подарунки...
Та молодіють, квітнуть щовесни
Духмяні ті молочні поцілунки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641755
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 24.03.2016
Ой при лузі, при широкім..
Пострічав голубку сокіл....
Був він файний, синьоокий...
Сонце сіло, сонце встало...
Разом ранок зустрічали...
Але ж птаху було мало...
Зпив розмаю, змахнув крила...
Птаха хлопа відпустила...
Полонить його не сміла...
Зайшло сонце, стала темінь...
Повертай додому легінь...
Бо ж душа моя до тебе...
На чужині, в дальнім краю...
Сокіл любку не згадає...
Він ген високо літає...
Ой при лузі, при зеленім...
Сльози лила кришталеві...
Стала сніжна королева...
Ой при лузі, при широкім...
Погубив голубку сокіл...
Не вернувся, синьоокий...
Ой при лузі...
При зеленім...
Ой при лузі...
При широкім...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653998
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2016
Опять построчно прячется... рассвет,
растит букеты, воспевает март и...
конечно, знает, что мой человек -
родная половинка, смысл "завтра",
сегодняшнее счастье - только ты.
Любимый мой... Любимый мой... рассветный!
Ведь ты умеешь и... цветы растить,
и солнце разжигать во мне, и ветер
так запросто и тонко приручать,
что в подчиненьи совершенном крылья -
к тебе стремятся, чтоб опять обнять
твои колени... Целовать... Бессильно
в твоих ладонях таять, млеть, гореть...
Стихии все, весеннее цветенье
мне значишь ты! Все точки и тире
вот в этих строчках... Это вдохновенье -
невыразимой нежностью - молчит,
а нежность просто... прячется меж буквы.
Любимый мой! Один ты можешь быть
рассветом бесконечным! Есть и будешь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653090
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
1.Жінці багато не треба : лише слово "так",сказане у РАГСі.
2.Свіжість думок у понеділок? Ну-Ну...
3.Недоліки у жінок можуть побачити тільки інші жінки.
4.На пташиних правах далеко не підете.
5.Не віриться, але дитинство може бути й двічі.
6.Колись дружили сім,ями, тепер-родинами.
7.Де знаходиться службовий вихід у люди?
8.Живучи чужим розумом,надіявся, що економить свій.
9.Лиш коли вилетів з роботи, вияснилось,що він за птиця.
10.З мінімальною зарплатою вам не місце в тіні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652938
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
А бесіди на
лавочці такі прості!
Словом, про життя...
***
Мій дім-вікнами
до сонця.І місяць у
гості заходить.
***
Пливе над селом
(як?)росянистий ранок.
Де приземлиться?
***
Цвіте рясно сад...
Для сивих - це спогади,
для юних -мрії...
***
Тихий дощ іде.
Поминальна субота.
Може,так треба?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652933
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.03.2016
Родненький... Родной! Мой ненаглядный...
Март на вкус... кофейный? Шоколадный?
Бесконечно сладкий... Только... Только...
он живёт во взгляде нежно-тёплом,
он живёт в улыбке - каждой встречной,
он... такой... Родной мой человечек,
март волшебный, кажется, поющий,
и с тобою в сердце - самый лучший!
И ещё... стремится каждым вдохом
в самые волшебные ладони,
что умеют... Что всё-всё умеют!
Даже... быть на свете всех нужнее.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651683
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016
Ну здрастуй, саде, чорний мій, печальний!
На фоні неба сірого, здаля,
диковинні петрогліфи наскальні
різьбить твоє покручене гілля.
В нім заблукалий вітер грає фуги –
єдину музику у цій глуші.
Гуде мій сад, вивільнюючи тугу
і холод скрижанілої душі.
Він сторожко вдивляється у мене
з німим питанням: «Де ж це ти була,
коли, обдерши листячко червлене,
зима в обійми мертві узяла?
Покинула! Сама в тепло сховалась,
в полон віддавшись радощам міським.
Уже й забула, як ти милувалась
моїм цвітінням й запахом п'янким...»
– Все пам'ятаю, друже мій чарівний!
У буйстві барв ти – майстер, маг, факір!
І в щедрості тобі немає рівних,
ти – наймиліший на землі, повір!
Торкаюся до кожного деревця,
що, мов соматі*, впали в небуття,
і шлю усім тепло зі свого серця,
і силу для пробудження життя.
– Прощайся, любий, з тугою й журбою.
До сну твого наступної зими
плекатиму, милуючись тобою,
радіючи, що нерозлучні ми.
Ти подаруєш тінь свою і вроду,
спів соловейка й переспів дроздів,
своїх плодів духмяну насолоду,
в які наллєш – неначе в нагороду –
свою любов, солодшу від медів.
[i]*соматі – в індуїзмі і в буддійській практиці –
стан людини, коли особливими медитаціями досягається вихід душі із тіла.
На певний час призупиняються всі обмінні процеси (як у дерев зимою).
Пробуджуються спеціальними методами.
[/i]
10.03.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651743
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016
Ну що ж ти завмер, мій Збентежений Сонячний Зайцю?
Біжи - не спиняйся! - крізь цю запізнілу весну.
Так ніжно торкається губ бірюзовими пальцями
некошене небо, мене позбавляючи сну.
І з розуму зводить кульбаб, наближаючи літо.
Відчинених вікон медові тремтять вітражі.
І падають зорі - у чашку із надписом "Lipton".
Й даремно з екранів чужі виглядають ЧУЖІ.
І місто не місто - зелене розгойдане море,
де сонце спікає бруківки гарячі коржі.
А світ - такий справжній, неначе народжений вчора...
Лиш ми - міражі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578254
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 13.03.2016
[img]https://pp.vk.me/c418922/v418922307/7aea/GOIwkePHIX4.jpg[/img]
Вздовж вуличок, полатаних калюжами,
Під хлюпання плаксивих ринв і стріх,
Ще від зими до решти не одужавши,
З душі не обтрусивши сірий сніг,
Іти собі, всміхатися, бо лоскітно,
Бо треться в шию теплий комірець!..
І думати: яке то щастя, Господи,
Що цій зимі вже близиться кінець!
Що до весни – якісь-там милі, клаптики,
Що лютий вже вичерпує резерв,
І світ мене ковтає, мов галактика,
І я пульсую в ньому, ніби нерв…
На повні груди, залпом, захлинаючись,
Вдихаю цей розріджений озон…
І тішуся від того, що не знаю, чим
Закінчиться передвесняний сон!..
І вірю, що весна оця намолена
До мрій нових наблизить хоч на крок,
Що ранок розвіконить і дозволить нам
Почати відлік… вже без помилок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647433
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 06.03.2016
Ох, яка кругом краса
Лісом, полем йде Весна!
Тихо спить усе довкола
Лиш біжить з-за виднокола
Ген Струмочок поміж криг,
В ньому Жабка плиг, та плиг.
А Берізка соком плаче...
Котики верби ледачо
Позіхають на гіллі:
Любо, тепло на Землі.
Копошиться в гнізді Білка,
Облітає садок Бджілка,
Зацвітає Первоцвіт,
Полонить собою світ.
Жебонить Струмочок гаєм:
- Весну-ясну зустрічаєм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649315
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 06.03.2016
*На помилках вчаться? Помилки і роблять.
*Іспити , як і все ,теж дорожчають.
*Завжди знайдеться причина,щоб просто так випити.
*Подружній борг списанню не підлягає.
*Жіночим рукам пасує все : і сумочка, і молот.
*Зловив на собі косі погляди .І куди їх діти?
*Завжди чогось не вистачає, щоб потім стати надлишком.
*Гусак свині не товариш, але на святковому столі можуть бути разом.
*У кого стільки грошей, така й радість від життя.
*Коли нас годують обіцянками, за осанку можна й не переживати.
*Хто відповідальний за обслуговування дороги у майбутнє?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649309
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 06.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2016
Коли у принцеси немає дракона..
ну...тобто принцеса така... БЕЗДРАКОННА,
не тішить принцесу ні торт,ні корона,
ні сукня новенька,ні плюшевий слон...
Бо сняться принцесі бали і турніри,
де принци відважні,де принци сміливі
рятують із вежі принцесу вродливу...
То ж СПРАВЖНІЙ принцесі ПОТРІБЕН ДРАКОН!
Він дуже Величності кожній згодиться-
лякати несправжніх ПІДРОБЛЕНИХ принців.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636003
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 04.03.2016
В очах здивування й осуд -
світ болю у них на дні.
Твій схлип серед ночі: "Досить!"...
Сльоза пророста в мені
крізь серце та сивиною,
твій страх - мій незрушний хрест.
Розплавленим воском здою
той жах, щоби з ніччю щез.
По краплі з душі засохлу
сіль муки, мов з пальця кров,
устами зберу й розбухлу
розпуку відіб"ю знов,
щоб лиш відігрітий погляд
рожево всміхнувсь мені....
Я буду, мій сину, поряд.
І світ не завадить, ні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648736
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 04.03.2016
*Людей цікавить й інший бік медалі.
*Якщо й зрідка вмикати телевізор,все одно потрапите на той же серіал,лише на іншому каналі.
*Шефська робота -це робота на шефа?
*Змиритись можна зі всім. Але не з всіма.
*Найголовніший з законів - закон природи.
*З оголошення : "Подарую Землю Франца Йосифа.Самовивіз".
*Задоволені життям живуть не з нами.
*Можна й порадіти чужим успіхам , якщо ваші-вагоміші.
*У різних людей може виникнути й одна думка.Так виховується виборець.
*І обганяючи час, старості не оминути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648634
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 03.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2016
Людина ліпить
сама себе. А коли
допомагають...
***
І взяв акорди
вітер так невміло !- по
сталевих дротах.
***
Ось прожитий ще
один день.Може, дарма,
а ,може, і ні...
***
Я зимою на
світ з,явився.Але як
весну не любить!
***
Садиш дерево,
а плодів не чекаєш.
Вже роки не ті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647515
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
*М,який характер жінки ще не означає,що вона не візьме щось важке у руки.
* Скільки б ви не розказували про "нових українців",багатшими від цього не станете.
*У недоторканих свої погляди на життя..
*Все наше життя-боротьба. Лиш не видно перемог.
*Якшо гроші вирішують все, то ясно, чому їх так не вистачає.
*Відсутність необхідної суми грошей на лікування змушує нас ще деякий час побути здоровими.
*Іноді добре, що дружина - не красуня.
*Сумною може бути і залікова книжка.
*Ще збереглись місця, де потребують людей з вищою освітою.
*Не зовсім приємно, коли чоловік - Лев, а поводить себе як Козеріг.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647509
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
ПОТЕРЯВШИЕСЯ МУЗЫ
На картину Сальвадора Дали «Женщина с головой из роз»
Стихотворение исполнено в соавторстве с поэтессами Гостьей и Ириной Левобережной
*********
ПЕРВЫЙ ГОЛОС
Не отвечай… вопросов больше нет…
С ресниц пушистых убегают тени…
Лишь лучезарный тающий рассвет
Легко ложится на мои колени…
Лучистый свет, осознанный сполна,
Вдруг растворится в темных топях ила.
Не отвечай… сегодня я – волна
На необъятной черной глади Нила…
Не отвечай… мечтаний глубина
Уснет в шелках струящегося платья…
Как сладок час! Я - скользкая волна,
Застывшая на миг в твоих объятьях…
Вопросов нет… как сладостно порой
Под этим звездным неподвижным зонтом
Осознавать пустынность городов
За бесконечно чистым горизонтом…
Не исчезай… испепелив мечту,
Воспламеняясь явственно и тайно,
Прости меня за эту высоту,
Я оказалась здесь совсем случайно…
*********
ГОЛОС ВТОРОЙ
Мне на лицо ложится хрупкость розы,
Твою любовь я примеряю вновь.
Но лёгкий шёлк струится, словно боль,
Окутывая безмятежность позы.
Вдруг застывая в складках на груди,
Твой взгляд то отрешён, то снова дерзок,
Одной рукой меня ты крепко держишь,
Другая – тёмной плетью позади…
Сомнение в расчерченных дорожках
От треснутой опоры – отведи,
Покачиваясь, вниз – не упади,
Держа собой Колосс на тонких ножках.
Переплетаясь у меня внутри,
Желаний наших токи не иссякнут.
Так бережно закрыв руками чакры,
Ты подсветил их – отблеском зари.
Так прочь гони сомненья. Мысли – прочь.
Я жду тебя, хотя тобою маюсь.
Одной рукой – ещё ныряю в ночь.
Второй – рассвета тёплого касаюсь.
За сон, что наяву – благодарю.
Забытая… цветущая… немая…
Тебя, тобой обвИтая, люблю,
И потому – над страхом – поднимаюсь.
*********
ЭХО
Склоните головы!.. Не знаю, как и быть...
Таки сомнительным я вижу это дело...
Чтоб жажду тела вашу ощутить
Желал бы все же я иметь хотя бы тело...
Плывут в безвестность полосатые пески
Как жизни путь. Взирая с укоризной
На две доски, топорщатся соски...
Отдайте тело! Подарю полжизни!!!
Любить желая, я желал бы все же быть,
Концом заката вхожий в бесконечность.
Жизнь- полосата. Время уходить.
Уходит тело по дороге в вечность.
***
Так, отрываясь от статичных поз,
Земные Музы - неземного просят,
Их хрупкость тел с головками из роз
Пески забвенья вечностью заносят...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116022300337
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646171
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016
[img]https://pp.vk.me/c630717/v630717008/1421c/wTI1RB4egsc.jpg[/img]
Зима за вікном. Холод сковує руки.
Ні кроку ступити назад чи вперед
І не вберегтись від печалі розлуки,
Хай навіть любов загорнути у плед.
І не відігріти, і не розтопити
Їх душі сталеві, холодні, мов лід.
І не відшукати в таємних молитвах
Тієї любові згасаючий слід.
Пройшли почуття. Все розтало в тумані:
І очі, і руки й веснянки її.
Розсіялись ночі напрочуд духмяні
Окрилені співом в саду солов’їв.
Але все одно щось тримає на грані,
Бо щастя не ллється у них через край,
Не світяться очі, колись полум’яні,
І навіть не сниться омріяний рай.
Розірвані навпіл безжальним мовчанням,
Фальшиво кульгають обірвані дні.
І може, зібравши вже сили останні,
Всю правду відкриють собі в глибині:
Години пливуть. Розчиняється вічність.
А часу все менше у їхнім житті,
І може у тому банальна трагічність:
Безтямно кохають, але в самоті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645494
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 23.02.2016
Знаешь, есть моменты, что волшебны
в простоте своей, что... просто так
светом наполняют мысли, небо,
строчки эти... Длятся, длятся... Да,
есть моменты, что рождают утро -
не заря, не горизонт, а взгляд,
трепет пальцев и улыбка-чудо,
что все тайны выдаёт подряд...
Да, моменты, что хранят тюльпанов
нежный запах, шоколада вкус,
цвет весны, при этом - постоянно
лето, осень, тропку на снегу,
что полны таким теплом весенним,
что понятно только для двоих,
что так близко, так... всё время в сердце.
И моменты эти рядом, и...
запросто весной произносимы -
ласковым звучаньем этих рифм...
Родненький... Хороший мой... Любимый...
Просто слушай и не говори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646104
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 22.02.2016
Не баюкай её,волна...
Не ласкай беспокойную душу...
Убегает из сна одна...
Вслед удары(глухие) - на сушу...
Не к тебе возвращается вновь...
Обнимает желанные плечи...
На последней высокой "соль"
Она тонет в пламени речи...
Достаёт до самого дна
И теряет с пальца колечко...
Долго бродит границами сна...
И горячей -горячей речки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645841
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Ми цінні, перш за все, своїми дивацтвами. Лише по них можна зрозуміти, що за особистість насправді причаїлася за подобою цієї людини. Тільки наші дивацтва дають привід вважати, що ти є справжнім, а не якоюсь підробкою в дешевому брудному ломбарді, куди приходять подивитися на колись милі серцю речі загублені у власному внутрішньому мороці невдахи. Але наші дивацтва з головою видають нас, роблять незахищеними і відкритими з усіх боків. За дивацтва часто потім доводиться розплачуватися найвищою ціною. Бо це є і нашим слабким місцем, нашою вразливою точкою, куди багатьом кортить не просто плюнути, а встромити отруйне жало. За свободу бути дивакуватим доводиться чи не щодня платити – благополуччям, кар’єрою, друзями, зв’язками, коханням, перспективами, і, врешті, тією ж свободою. Але тільки дивацтва роблять нас по-справжньому вільними.
Іноді твоє дивацтво і є істинним твоїм призначенням в житті, твоїм сенсом і змістом. Інколи дивацтвом називають твою істинну справу, заради якої ти, власне, і псуєш повітря іншим. Вибір нелегкий – стати таким, як всі, і очистити це спільне повітря від своїх бажань, чи назавжди лишитися диваком, здатним зацікавлювати і вражати навіть себе самого. І цей вибір, рано чи пізно, робить кожен з нас, а деякі навіть постійно. І той, хто вже давно позбувся цієї здатності, хто давно свій вибір зробив, чомусь вимагає й від тебе здійснити цей крок. Напевно, їм так спокійніше жити, коли навколо немає диваків, а лише колеги по жуванню щоденної несмачної гумки. Бо ділити простір з диваками небезпечно, тому що завжди існує можливість знову закохатися.
Та деякі з цих жувальників, насправді, потайки хочуть повернутися бодай до тієї межі, коли їм довелося робити вибір. Їх це не на жарт турбує і заважає їм жити. І тоді вони лізуть зі своїми безглуздими запитаннями - як комусь все-таки вдається залишатися вірним собі, і зберігати цю невеличку свободу? Що їм відповісти, як зарадити?
Секрет один: треба завжди і за будь-яких обставин вірити у себе, вірити у свою справу, любити те, чим займаєшся. І постійно дослухатися до себе, відверто розмовляти з самим собою, аби ніколи не лишалося нерозв’язаних вузлів і невирішених питань. Потрібно довіряти своїм передчуттям і першим поривам, вміти розпізнавати знаки, і завжди пам’ятати, що замість тебе ніхто не понесе твою ношу. Ця віра дає сили і впевненість, від неї народжується натхнення, вона може запалювати інших, вона робить тебе спокійним і міцним. А, значить, твоя вершина колись таки покориться тобі. І похмуру темряву навкруги розжене твоє внутрішнє світло. Бо ти - людина-ліхтар, що освітлює все довкола себе, зчищає з життєвого асфальту кіпоть і бруд, розчиняє душевну пітьму, вихоплює з ночі дивовижні образи, підсвічує живим вогнем ще не спотворені сьогоденням обличчя, зігріває спраглих до тепла, і вказує путь самотнім подорожнім. Ти є доти, доки світиш іншим. І це полум’я обов’язково розгледить той, кому потрібно вийти з мороку. Ще один дивак, який хоче бути вільним.
Роман «Хроніки міських божевільних»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625517
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 18.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2016
Вечірнє кафе...
Наш столик пливе,
несе двох під звуки Шопена.
Світ, наче застиг.
І ми в один змиг
в очах потопаєм натхненних.
Твій подих торкне
волосся... Майне
десь близько над вушком... Мій милий...
Мовчу, лише так,
зціпившись в кулак,
приборкую вічні я сили.
Та ти не зважай!
Мій погляд впіймай,
торкнись ніжно пальців устами.
Як світ стару гру
почни. Я - веду,
та дії - твої. (Це між нами).
Здійсни ритуал -
наповни бокал
ігристо-солодким до краю.
До вуст піднеси...
- А можна на "ти"?
Я ж, наче, життя тебе знаю.
- Так... - тихо кивну
й пірну в глибину
зіниць твоїх темних в бажанні.
Ти поглядом всю
мене вип"єш тут...
Згораєм повільно в коханні.
- До танцю, мадам?
Я вигну ледь стан,
край плаття зміщу випадково...
- Все ж тут такий гам,
пройтись треба нам.
Ти вирішиш сам гарячково.
Ніч відступ схова.
Лиш шелест зрива
цілунків, зізнань... Мізансцена.
Все стихне за мить -
ми, сумніви, хіть...
Лиш світ пливе вальсом Шопена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644582
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016
Когда душа летит в нирвану,
Назад вернуться не зову...
Как ожидать её устану,
Печаль в чернила отолью...
Когда душа летит в нирвану,
Сто раз её благословлю!..
Удерживать её не стану -
В нирване также,как в раю...
Слова живые мне приносит
И вдохновения паруса...
И шелковистый батик ночи...
Душа(крылатая) - щедра!..
В нирване завтра будет осень...
Сегодня - лето и гроза...
И жажда миражей уносит
Мою хорошую туда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644705
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016
Язык любви – то суть земная.
А можешь – жизнью назови.
Любовь – она для всех родная,
Лишь с сердца путы разорви.
Души слова, ее порывы,
Движений чувств струистый шелк,
То все любви земной призывы,
Румянец нежный наших щек.
Владеть искусством слова можно,
И петь доступно тоже всем,
Язык любви освоить сложно
Коль только разумом живем.
Любовь цветным промолвит слово
Капелью вешней, звуком роз,
Потоком света золотого,
Что пьется сердцем не для слез.
Слезинка может покатится
Коль чаша личная полна.
Когда в душе любовь искрится
И плещет счастьем как волна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644338
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016
Очі, як океани,
Нащо снитесь мені?
Сіллю немов на рани...
Тінню, що на вікні.
Руки, пощо вас хочу?
Що у вас є? Тепло...
Щастя собі наврочу,
Долю, таку, як скло.
Звабо, чому блукаєш
Біля дверей моїх?
Наче дитя плекаєш
В серці солодкий гріх.
Яблуком, що із раю
Стали п'янкі думки.
Що уві сні шукаю
В світлі його руки?
Сіра буденність виє
З вітром та в унісон...
Втому з лиця омиє
Ніжний, цілющий сон.
15.02.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644222
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 15.02.2016
Розминулися, хоч так зумисно я нас пильнувала,
як собака побитий, зачаїний в чатах безсонно,
і не знала, а знала б, на віру прийняла б, що далі?
Може висадила б новий паросток на підвіконні...
Може б я змайструвала ладью і пустила у космос,
океанним субтитром між зір, поки зір не покинув,
може я б повплітала гірлянди з дитинства у коси
і носила блаженна до скибки кортогось загину?
Але ми розминулись і в часі, й у горі, й у щасті,
пролітали повз нас і новітні, й готичні профрази,
ми були то гортанні, то зовсім по-людськи ненасні...
Тільки ми розминулись. Ми так й не зустрілись ні разу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642622
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 15.02.2016
цей світ - непричесаний, б'ється дощем
по ринвах розмішаний попелом,
як шум у крові риторичних питань,
спадає лавинами сонними...
цей світ - непричесаний, кроком вперед
руйнує кордони соплами
бездушних поривів космічних ракет
крізь бідність окремих народностей.
цей світ - непричесаний, кров'ю століть
кує автоматами рівності
з людей на останнім параді планет
під праведним знаком вічності
цей світ поховали корони царів
на біг-бордах, в потоках реклами...
ніхто не помітить крізь шум берегів
і дзвонів порив над церквами,
цей світ непричесаний: в тьмі ліхтарів
упевнено, взявши на спину
старанням Адама потомків-гріхів,
крокує бездумно у прірву...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644023
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 15.02.2016
Пані Любов, у Вас свято сьогодні, неначе...
Ви в пурпуровому платті, з букетом в руці.
Голос дзвінкий і веселий, аж ллється... одначе
Бачу, з під маски, сльозинка тече по щоці.
Скиньте ж її, щоб ми бачили Вашу подобу!
Справжнє обличчя, не те, що малюють в книжках.
Всі діаманти відкиньте, туманну оздобу,
Що в Вашім погляді? Радість, і смуток, і страх.
Ви ж бо з'являєтесь в сяйві, мов янгол із неба.
Крила то білі, то чорні - у Вас на спині.
В людях до пристрасті вічна життєва потреба.
Пристрасть гартується, знаєм, лишень на війні.
Протистояння двох статей... і магія миті.
Сльози й веселість, прощання й прощення - ЛЮБОВ.
Чаші з коханням... як прикро... та нами ж надбиті:
Ми, як вампіри, з коханих висмоктуєм кров.
Просим пробачення, потім - в ту ж воду пірнаєм.
Скільки столітть не минає, а все, як було:
В темряві ночі цілунків гарячих жадаєм;
В холоді світу вишукуєм вперто тепло.
Пані Любов, я вклонюся Вам. Ви - це відрада.
Наше спасіння, хоч часом здається й не так.
Сяйте для нас, як одвічна прекрасна лампада.
На океанах життя - мов спасенний маяк.
14.02.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643818
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
*Листівку "Єдиній і неповторній" можуть купляти і десятками штук.
*Якщо дружина -вся ніжність, незабаром 8 Березня.
*Стабільно падаючий рівень життя.
*Бажання, загадані у новорічну ніч, може й збудуться.Лиш не знати, в якому році.
*Життя дорожчає ще й тому, що хочемо жити краще й краще.
*Хтось відкриває таланти, хтось- закопує.
*Коли вже немає ніякого виходу, робиться зустрічна пропозиція.
*На те й вихідні, щоб спокійно попрацювати.
*Джерело знань з кожним роком міліє.
*І погані чоловіки читають шлюбні оголошення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643737
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
*Коли жінка мовчить, дуже важливо не перебивати.
*Не зациклюйтесь на тому, що про вас кажуть люди.Ціни не дають цього зробити.
*Якщо я не "зірка", то нікому не цікаве моє особисте життя?
*Каліф на годину, а оплату вимагав за цілий день.
*Класиків зараз знаходять і в макулатурі.
*Відстати від моди так само незручно, як і бути попереду неї.
*Висновок: якщо є моральні збитки, то десь є і доходи.
*Не всі, що мають зуби мудрості вважаються мудрецями.
*У бізнесі всі ключові позиції давно зайняті.Можуть мінятись лише прізвища.
*Який рецепт лікування опіків від променів слави?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641889
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 12.02.2016
сорочка вулиці вишивана вогнями
(до свят дістала зі старої скрині),
трамваї див курсують між дахами,
кружляє сніг - молитви янголині
"дзелень-телень", - вітаються крамниці,
димок із хат виходить, мовби з люльок,
у чашці ночі цукром таємниці,
а час клюють з годинників зозульки
дзеркала шибок ельфи ковзанами
розписують - орнаменти квіткові,
і діти розсипаються дворами,
зима розвішує прикраси ялинкові
цілує легко в розпашілі щоки,
повітря аж іскриться від любові,
людей щасливих неквапливі кроки
відлунюють під мирності покровом
у мирнім сні всміхається солдатик,
ворушиться в обіймах теплих снива,
про цих янголів не забудь згадати,
хай їх боронять казки чисті крила
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632568
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 07.02.2016
І ось з бронзи скульптури Смутку, що триває віками, він створив статую Радості, як існує лиш мить.
Оскар Уайльд
ми ще юні, та вже заглядали у дзеркало смерті,
шлях пізнання - ланцюг безперервних утрат,
і все щастя - хода по тонкім крижанім парапеті,
що холодний, як в ніч перед судом, Оливна гора
там далеко внизу піки-шпилі зруйнуваних храмів,
там далеко вгорі голки зір випинаються з тьми,
а дзвіниця крізь сон кличе, стогне, ридає за нами,
і біг серця збива той погрозливий ритм зими
пустоокі химери розрізнюють наші маршрути,
в своїх кігтях рвучи аріаднину нитку надій,
мандрівець-провідник легко тут перекинеться в Брута,
і сміється над всім божевільний дзвонар-лиходій
і тоді, лиш тоді, коли болю проступлять стигмати,
випадково нас двох зіштовхне провидіння рука,
і хоч разом удвох вдвічі важче по краю ступати,
від падіння врятує нас тільки ця близькість тремка
навіть хай лиш на мить, тільки черкнути губи губами,
а опісля віки кровоточить на гострім шипі,
тільки справжності мить, невимірна тривалість кохання
й ми наповну вдихнем на жахливій ось цій висоті
лиш на цій висоті можна вдвічі сильніш покохати,
всепроникне чуття лиш над прірвою наших страхів,
і окинувши світ із найвищих щаблів анахати,
наповнити життя тисячами безсмертних життів
Анахата - серцева чакра, джерело любові до людей, турботи про них, прояву співчуття.
6.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641822
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 07.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2016
[img]http://41.media.tumblr.com/186cb41d0587c81ba602e08bf82ba1de/tumblr_my0tqib4Z41qhoqwfo1_500.jpg[/img]
Ця лютнева зима – не зима, а суцільна проталина…
Сніг по клаптику вовни за ніч розтягнули вітри
І хрумкій білизні досхочу порадіти не дали нам…
Позіхаючи, равликом сонце повзе догори.
Отже, буде весна – життєдайна, п’янка, неприборкана,
Пробіжиться босоніж під кашель рипучих воріт!
І на місці весняного сліду заграє пацьорками
Білозуба усмішка землі – молодий первоцвіт!
Враз кожнісінька жилка, пульсуючи, соком наповниться…
І коли, поцілована в тім’я світилом рудим,
Ти почнеш зеленіти життям, як біблійна смоко́вниця,
Виноградар твій ревний зрадіє, бо ж будуть плоди.
На пошерхлі долоні заплачеш ранковими росами
І промовиш: “Я знову прийшла… Тож візьми ці дари”.
Так, як юна весна, цілуватимеш п’ятами босими
Пружно випнуті жили, що б’ють з-під земної кори.
І, схилившись йому на плече обважнілими вітами,
Прошепочеш: “Прости, що я плоду не дала торік…”.
І весна поміж вами бджолино-квітково бринітиме,
І дощем благодатним окропить недовгий твій вік…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640861
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
Первый дом был слишком высоким и тонкостенным, и его повалил ветер.
Второй дом – о, золотая поляна! – был плодом чрезмерной любви, из него мы вышли в разные двери.
Третий дом должен был стоять крепко, как осмоленный бык, но война позвала меня рушить чужое.
Четвёртый дом обещал стать сосудом любви умеренной, но в один вечер я стал в нём лишним.
Пятый дом забрали люди на грузовике и двух мотоциклах.
В шестом доме моими были лишь руки, что его строили.
Седьмой дом приходит ко мне, как недосмотренный сон,
в котором все вы сидите за обеденным столом, а я то и дело выхожу на крыльцо поплакать, и возвращаюсь, умиротворённый.
(Перевёл с украинского Станислав Бельский)
------------------------------------------------------------
СІЗІФ
Перший будинок був надто високий і тонкостінний, і його повалив вітер.
Другий будинок – о, золота галявино! – був дитям завеликої любові, і з нього ми вийшли у різні двері.
Третій будинок мав стояти міцно, як смалений бик, але війна покликала мене руйнувати чуже.
Четвертий будинок мав бути посудиною любові помірної, але одного вечора я став зайвим у ньому.
П’ятий будинок забрали люди на вантажівці і двох мотоциклах.
У шостому будинку моїми були лише руки, що його будували.
Сьомий будинок приходить до мене, як недодивлений сон,
у якому за обіднім столом сидите усі ви, а я щоразу виходжу на ґанок поплакати, і повертаюся, вмиротворений.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640556
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 02.02.2016
[img]https://pp.vk.me/c543106/v543106326/11593/N6fsX-xzfjo.jpg[/img]
Небові – птах, душі – життєдайне слово,
Сонцю рудому – сонях, свободі – вдих.
Просто повір: в житті все невипадково,
Просто накресли істинну путь і йди.
Струнам – умілі пальці, деревам – квітень,
Спраглому серцю – поряд ритмічний такт.
Кожному з нас однаково сонце світить,
Те, що комусь там більше – це ще не факт.
Квітці – бджола, молитві – вуста правдиві,
Пісні – величний голос, раме́ну* – друг.
Знай, що бувають в кожного сильні зливи,
Та після них веселкою грає пруг.
Кожному щастю мати би з ким ділитись,
Кожній любові – славень, очам – красу.
Радість – вона простенька, неначе ситець,
Тільки б її розгледіти завчасу́.
[i]*Рамено (заст.) – плече.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639539
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 01.02.2016
[img]http://gif5gif.ucoz.ru/_ph/90/669054025.gif[/img]
[i]– Хто сотворив казкову цю красу?
У відповідь мені лунає тиша.
Віктор Охріменко: “У відповідь – мовчання.”[/i]
Серце рипить, мов узяте в лубки́* прохолоди,
Ніби мороз візерунки на ньому різьбить…
З неба вечірнього блимають світлодіоди
Прямо на за́склену річку і хвойні чуби.
Тінь розіллялась, мов кава холодна з горнятка,
На шерстяне і пухке укривало зими.
Світить очницями вікон загублена хатка –
Ген аж під лісом – і в кучері соснам димить.
Що я шукаю у цій глушині непритомній –
Чорній, розбавленій снігом вершково-густим?
І голова моя куриться в небо, мов комин,
Пара клубочиться з рота, молочна, як дим.
Хто тут господар – у цій кришталевій світлиці?
Скільки скарбів неземних – і ніхто не бере!..
У мельхіорі виблискують пишні ялиці,
В хутрі позують для місяця крони дерев.
Наче роздроблені вщент дорогі діаманти,
Вкрили блискучі лелітки зимовий масив!..
В руна овечі зодягнуті гори-гіганти
Вперлися гордо в небесний нічний об’єктив.
“Хто тут господар?” – волаю. У відповідь – по́кій…
Тільки підошви мої по снігу храбустять…
Люмінесцентними лампами в тиші глибокій
Світло проціджують зорі в земну благодать.
[i]*Лубки – лещата, шини.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639136
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 01.02.2016
*Коли в сусіда пожежа, важливо знати, куди дме вітер.
*Не в базарний день на вдалу риболовлю не варто розраховувати.
*Усе минає на цьому світі .І тимчасове, і постійне...
*Наслідки частого відвідування крамниць, базару можна показати на прикладі Венери.
*Поставили на місце.А хотілось, щоб призначили...
*Чоловік виграє у жінки тим, що не треба носитись з сумочкою.Виручають кишені.
*Зі скарги : живе подвійним життям, а сплачує податки за одне.
*Любов закінчилась, коли після відрядження чоловік спочатку поспішає до холодильника.
*Не кажи мені, хто твій друг - буду спокійніше спати.
*Реклама - це галузь, у якій зайняті всі 24 години на добу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640100
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
*Наречена у білому -найщасливіший для неї день.А як бути з нареченим у чорному?
*Діти слухають більше маму ще й тому, що вона більше розмовляє.
*Прошу вас, не зрозумійте мене правильно...
*Щоб нічого не робити,треба довго вчитись.
*Аби стати багатим,не тільки гроші потрібні.
*Якщо на помилках вчаться, то як їх не робити?
* У пошуках пригод на свою голову і ногам дістається.
*Одруження буває з розрахунку і з кохання.А ще -в будь-якому випадку...
*Дістати "зірку" можна на землі :допоможуть граблі.
*З буденного питання чоловікові:"Чи подобається тобі вечеря?" і починається деколи сімейний скандал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639821
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 31.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.01.2016
Сіре небо безликого міста,
Зомбі-люди і рідко – душа…
Я живу тут давно вже, звісно;
Із тих пір ще я тут чужа…
Пофарбовані злістю квартири,
А будинки – тривогою днів,
Тут панує запах сортирів
Майже скрізь. І частих жахів…
Та трапляється в дні осінні
Запах листя і запах тепла,
І блакитність сховала тіні,
Мрія в запалі простягла
Свої руки – ходи в обійми!
Тільки щойно повіриш – знов
Наступають інші осінні…
Ті ховаються від розмов,
Обіймають своєю печаллю,
Накривають шаленим потоком…
Ви ніколи не помічали,
Як стаєш зовсім, вмить одиноким?
Наче іншого й не бувало,
Поглинає осіння суміш…
Я скажу це вам, як бувалий,
Але впертий-таки безумець,
Що з своїми фарбами ходить
І на власний ризик і страх,
Власний смак і на власний розсуд
Сірий змінює. Йди по слідах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617408
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 25.01.2016
*Маючи владу над собою, хочеться зазіхнути на більше.
*Всі знання і натхнення доклав , щоб добратись до порогу відкриття, але його переступили інші.
*Відкрити магазин - не така й проблема.Був би ломик під рукою...
*Якою незборимою буває внутрішня сила!
*Варіант збігу : тато і мама одружились в один і той же день!
*Щасливий випадок :потрапив в аварію, але ребра цілі, лиш в іншому порядку.
*Дехто потрапивши на виконання 5 симфонії, вважає , що пропустив перші чотири.
*Не скупіться на витрати, якщо їх є кому щедро оплатити.
*Для дружини норка -гарний подарунок.Якби не доглядати за нею...
*Чому штатною буває тільки одиниця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638228
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 25.01.2016
Я люблю те, що ліс - за річкою
і що видно синь гір з вікна.
Що колише п"янкою тишею,
захопившись стрімкою вишею,
вітер сни мої: "Гой-да-да."
Що тривожно пугач погукує,
знов торкнувши шершавих крил
ночі зимньої. Скрик закутує
в м"якоть місяця і позиркує
чи не барвиться неба схил.
Так люблю, що зітхнувши зорі
гублять мрію в долоню. Ось
промахнулись й, мов кола в морі,
всі бажання ті неозорі
в душу плюхнули спритно: "Бовсь!"
І що в"ється стежина стрімко,
норовливістю манить, зве.
Вітроломами страшить взимку,
бадьорить дух підйомом дзвінко
й непомітно весь страх краде.
Я люблю, що завжди шістнадцять
у цих стінах. Хай скільки літ
твої мандри по світу стратять
і уламками серця сплатять, -
тут щоранку ТВІЙ сонця схід!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638345
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 24.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2016
Протыкают ветви тучи(в небо рвутся тополя)...
Белым пухом снег кружится...
На озёрах лёд(до дна)...
Листик жёлтый припорошен...
Снится первый зимний сон...
Тёплый-тёплый,светлый очень...
Улетает птицей стон...
О тебе строку сплетаю,о тебе страницы рву...
О тебе опять мечтаю,о тебе опять грущу...
И зову,зову(немая)...
И кричу(до хрипоты)!..
А у розы(алой-алой)засыхают лепестки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637938
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 24.01.2016
Календари... Часы... Ненужный хлам!
Не помню, день сегодня - то ль суббота,
а то ли... Нет, мне важно лишь тепла
биение внутри! Да, все заботы...
взрослее стали, только я опять
бегу в знакомый парк - бродить по снегу...
Весной люблю... кораблики пускать,
и в лужах облака ловить, и... Нежность,
такая... очень взрослая, во мне -
тебя обнять, лишь о тебе молиться!
Но... жалко, что такой... не мокрый снег -
не лепится совсем! И... чтоб счастливым
был этот день, так мало нужно, да -
любить тебя всем сердцем, безоглядно,
и не считать минуты и года,
ведь... "восемнадцать" - точно где-то рядом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637941
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 24.01.2016
Когда кто-то тебе рад,
Значит, мир начинает светлеть,
Это значит, что вьюга и град
Превращаются в звуки флейт,
И приходит внезапный уют,
Это значит, что все хорошо,
Когда знаешь – тебя там ждут
И клепаешь себе стишок,
Полон радости и тепла,
И для вкуса – лишь долька-грусть,
Когда смотришь, не отведя глаз,
Прошептав себе «я не боюсь»,
Если кто-то верен тебе,
Это значит, что там твой дом,
Возвращайся туда на ночлег –
Твоя нежность сокрыта в нём.
И когда ты находишься с тем,
Ошибиться не даст огонь,
Когда линия на руке
Переходит в другую ладонь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626744
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 22.01.2016
*У передсвяткові дні всі дороги ведуть до салонів краси і магазинів.
*Як просто вийти заміж: досить сказати "Так"!
*Іноді перша фраза для випускника вузу :"Забудьте все, чому вас вчили!"
*Ніби люди не мають грошей, а на базарі, як і ранішн, не проштовхнутись.
*Час-суперник косметолога.
*Якщо в авто раптом відмовили гальма. вихід один : вдаритись у щось м,яке.
*Хоч лише понеділок, та до неділі недалеко.
*І щоб зробити дурницю, треба добре постаратись.
*Слуга народу, у принципі, теж чийсь слуга.
*З боргами можна би було жити. Якби не постійне нагадування про них...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637202
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Біографія
людини вкладається
у слово - життя.
***
Як добре,мамо,
що ти ще живеш.І я
тобі -дитина.
***
Червоним сходить
сонце. І таким ,бачу,
зайде. Морозно!
***
Свято не свято,
нас чекають щоденні
і звичні справи.
***
Робити те, що
подобається, і є
деколи щастям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636945
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 19.01.2016
*Лимон не фрукт, а грошова одиниця.
*Думка про завтрашній день заважає в повній мірі прожити сьогоднішній.
* Кажуть, б,є-значить любить. Бити!?
*Мудрість приходить зі старістю.А що, раніше ніяк?
*З мавпи у зоопарку людини на волі не вийде.
*У мріях ніхто себе не обмежує.
*Так , життя-прекрасне. З парадного входу...
*Не варто дивитись з похмілля у дзеркало. Ще чого доброго перестанете пити...
*Дружба- підготовчі курси до кохання.
*Якщо весь час добре, чи добре це?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636937
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 19.01.2016
[i]Шкатулка «Городок в табакерке»[/i]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=28mo-ZTkwgk[/youtube]
Когда тоска приводит к закоулку,
Где серо, тускло, холодно, темно,
Я достаю старинную шкатулку,
Завешиваю шторами окно,
И бережно прокручиваю ключик,
Что дверцу открывает в мир иной…
Надежды светлой вспыхивает лучик,
Подсвечивая яркое панно
Из башенок старинных, с звёздным небом,
Там колокольца дивные слышны,
И с каждым звуком оживает небыль,
Творя в душе оркестр из тишины
И волшебства, неведомых стремлений,
Мелодии, зовущей в облака…
Цветёт улыбка, отступают тени,
А комната – качается слегка,
Подмигивает свет из всех окошек,
Вот гаснет всё… Зашла луна… Темно…
Но – розовеет среди звёздных мошек,
В предчувствии рассвета… Вот оно!
Улыбчивое солнышко – на красном –
Опять взойдёт, чтоб душу осветить.
Смотрите, люди, я дарю вам праздник!
Вот ключик, чтобы чудо приоткрыть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636849
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 18.01.2016
*Якби не вітер, вчасно би прилетів на крилах кохання.
*Іноді запрошені гості так швидко з,являються, що не встигаєш щось смачне відкласти на потім.
*Коли сверблять руки, а грошей нема, чи можна довіряти народним прикметам?
*Коли з нічого зробити вечерю, шукайте ворогів.
*Вирішили : тимчасові труднощі перевести у постійні.
*Стрілецький тир допоможе вам дізнатись, чи зможете прожити з полювання.
*У страві "М,ясо під апельсином " головне -знайти це саме м,ясо.
*Так, вища освіта подешевшала...Навіть прибиральниці мають дипломи.
*Щоб ранок для вас був добрим, постарайтесь його проспати.
*Заблукали у лісі? Дочекайтесь птахів,коли полетять на південь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636005
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 15.01.2016
Той стан, коли примруживши повіки,
вбаюкана замріяним теплом
у себе поринаєш - в таїн віхи,
де лиш душа гойдається човном.
І плавним рухом, наче скарб в оправу,
в мелодію ті ловиш відчуття,
завівши пісню древню ту ласкаву:
"спи-спи-ще-не-народжене-дитя..."
Вслухаєшся у перелив хвиль-ритмів,
якими 40 тижнів серце б"є:
в тобі початок Всесвітів молитви
вдих-видих легко снами віддає.
І тиха, боязка ти завмираєш.
Священне дійство - зав"язь Материнства.
Ти цілий світ в собі знов воскрешаєш,
щоб не скінчилось у Життя Дитинство!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635189
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 12.01.2016
*З оголошення у кузні: "Загостримо почуття справедливості".
*У голубів і деяких людей увага до пам,ятників однакова.
*У нашому житті все менше місця залишається для романтики.
*Ми робимо, робимо висновки, а куди вони діваються?
*Чи можна віднести паркан до ЗМІ?
*Вдало підібрана губна помада прикрасити не тільки жіночі вуста, а й обличчя чоловіка.
*Надійна та людина, з якою є про що помовчати.
*Найбільш прискіпливо речі називають своїми іменами під час інвентаризації.
*Якщо Іван киває на Петра, то що робити Миколі?
*Пошук істини у різні часи перетворюється то в пошук героїв, то у пошук винних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620514
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 11.01.2016
*Виховані діти завжди наші.
*Повороти у житті дорожніми знаками не регулюються.
*Якби не гроші, скільки би проблем відпало!
*Коли відсутні гроші, не так вже важливий обмінний курс.
* Чим вищу ми ставимо собі мету, тим легше потім виправдовуватись, якщо не досягли її.
* По якій колії рухаються ешелони влади?
*Наші неділі-найсвятковіші!
*Вираз "зустрічають по одягу..." зараз застарів.Зараз зустрічають
по охороні
*У держави ті ж проблеми ,що й у населення : газ, електроенергія,опалення...
*За яким тарифом оплачується світло у кінці тунелю?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634716
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 10.01.2016
«А Ви знаєте наперед,
що повинно трапитись
у Вашому оповіданні?"
(Ернест Гемінгвей
«Листи з бурхливого моря»)
Шум новобудови.
Хтось зачарований
Старої цегли пилом.
Хтось замість квітів
Воліє нюхати
Перегар іржавих автомобілів.
Хтось милується
Залізними і бетонними деревами,
Снідає паперовими яблуками,
У свій мікрочіповий мозок
Запихає стосами
Рекламну макулатуру.
Хтось замість книжок
Читає газети.
Хтось замість кіно
Дивиться блимання телевізора,
Полюбляючи замість лиць
Дивитися на тупі рожі,
Де жодної думки у скляних очах,
Де замість почуттів
Бажання набити шлунок.
А хтось ладен слухати
До нескінченності
Какафонію міста Бу.
Шкіряний портфель
І горнятко кави
Випите на руїнах Бастилії.
Мугикаю Марсельєзу,
Мрію стати корсаром
Чи то альбатросом.
Бо літати чи плавати
То один спосіб
Бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407434
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 08.01.2016
«Де старість спочиває від журби…»
(Віл’ям Батлер Єйтс)
Розмовляю з гомінкою луною
З ще не виритого колодязя,
П’ю з нього прозору воду,
Відпочиваю в тіні дерев,
Які навіть ще не посадили
В м’який і теплий ґрунт радості,
Які навіть не проросли
З сухих та блискучих насінин життя.
Дивлюсь на зайчиків літа,
Які навіть не виставили
Свої довжелезні вуха
З хащів глухої кропиви.
Я – людина минулого –
«Вічний жид» зі старої потріпаної Біблії,
Який заблукав у сучасності,
Оселився в майбутньому,
У його тінистих лісах віршів,
Нюхаю його яскраві квіти верлібрів,
Ультрафіолетові кольори яких
Бачать тільки бджоли й метелики.
Я – апостол
Неіснуючої церкви слимаків,
Я – пророк подій,
Що ніколи не стануться,
Месії, що ніколи не прийде,
Армаґедону,
Що ніколи не відбудеться.
Бачу як з ірландської землі
Замість трави проростають
Білі й блискучі леза ножів,
Але мовчу про це…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406942
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 08.01.2016
Осінь...Жовте листя в волоссі,
Знаєш, плакати досить...
Осінь...
Осінь... В помаранчевих росах,
Вітер смуток приносить...
Осінь...
Осінь... Від спекотних прогнозів,
Світ ховається в осінь...
Осінь...
Осінь... Ось така вона осінь,
Літо в зиму відносить...
Осінь...
Осінь... Новий рік на порозі,
Кляті соплі у носі...
Осінь...
Осінь...Ось така вона сосІнь,
Задовбала вже осінь...
Осінь...
(© Музика С. Бабкін)
За шо йому вееелике ДяКуЮ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603589
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 08.01.2016
Опа-гопа-гопця
веселенько хлопця
з одного колінця
до хиткого брильця,
на стілець високий
за кругленькі боки;
з другого колінця
до ясного сонця,
місяця гребінця,
зірочки багрянця,
щоби ріс швиденько
мій синок маленький!
Тосі-тосі-тосі
ніженьки в нас босі,
промінь у волоссі
зайцем скаче досі
і ми з ним стрибаєм,
ручками впіймаєм,
дмухнемо з долоні
до п"янкої волі,
сонячної долі
в світі на роздоллі
очкам чорнобровим,
хлоп"яткам здоровим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633734
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 08.01.2016
Бувають дні – важкі, німі і сірі,
Коли душа не видасть і рядка,
І стільки бруду затхлого в ефірі,
Що мимовільно тягнеться рука
Повимикати все і всіх до біса!..
І, застрибнувши у старий трамвай,
Пливти собі артеріями міста,
Сигнал зими ловити на wi-fi.
І думати, що все мине, що грудень
М’яким котом на лапах підповзе
І все оте роз’ятрене остудить…
Що в кучугури, як в легке безе,
Позагортає враз буденні драми,
Густим вапном забілить сіре тло…
І ти, мороз хапаючи вустами,
В повітря видихатимеш тепло…
І зупинившись десь, біля кав’ярні,
Заливши у гортань бразильську ніч,
Збереш у жмуток мрії всі примарні,
Новому дню поквапишся навстріч.
Відчуєш, як за кліткою грудною
Надія ворухнулася – жива!
Як тихо, невідчутною ходою,
Крадеться дух пресвітлого Різдва...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 07.01.2016
Щербата гора викашлює дим
Крізь густу смерекову бороду…
Як добре прокинутися молодим
В обіймах ранкового холоду!
В поношених кедах ступити на мох,
Думками торкнутися вічності…
У цих володіннях безмежних ти – бог,
Який не бажає публічності.
Напнувши вітрило, палатку свою
Відпускаєш в зелені повені:
Щасливого плавання кораблю!
І трюми травою наповнені.
Як тільки нависне туман густий
Із люльки гори щербатої,
Тобі залишається тільки йти
І мох лоскотати п’ятами.
В наплічнику в тебе лиш попіл пожеж,
Бо світу скарби вже розтрачено…
Дорога триває, допоки ти йдеш,
А відстань? Не має вже значення.
І в час, коли обраний вірний шлях
Приведе до межі над прірвою,
Згадай, що тобі невідомий страх,
Допоки у серці віра є.
По хмарах іди, як Петро по воді,
Розвій свої сумніви повністю,
Бо вільним по-справжньому станеш тоді,
Коли відречешся умовностей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592797
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 07.01.2016
Веретеном коліс я зів'ю знов дорогу далеку
І до тебе вернусь, доторкнуся чолом твоїх ніг,
Розірву павутину дощів, холоднечі і спеки,
Збережу її в мареві інших доріг.
Мати рідна моя — моє сонце, і небо, і квіти,
Вже наповнені очі щасливих непроханих сліз,
До гнізда прилетіли дорослі оперені діти,
Обніми мене в домі, до котрого серцем приріс.
Знову руки твої — теплі, наче калиновий обрій,
Доторкнуться вітрів, що в дорогах до чуба вплелись,
До чола доторкнуться вуста твої добрії-добрі –
І проллється розмова, і здійметься птахою в вись...
Бродить ніч за вікном, а розмова — як пісня колиски,
Ллється з вуст твоїх, нене, про зів’яле і вічне життя,
Пломеніють слова, а всіх згадок — незміряна низка...
Про родини, любов, про війну, про буття й небуття...
Я у кров увіллю кожне слово згорьованим болем,
До душі їх візьму, заховаю у серця вогні -
Їх просію у світ, ставши сам розквітаючим полем,
Хай добро проростає від слів твоїх, нене, в мені.
1986
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633518
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 06.01.2016
*Якщо немає знань, то і прогалин не повинно бути.
*У кого вузький лоб, не може мислити широко?
*А у світлому майбутньому ночі є?
*Бережіть час на курорті-закручуйте роман з першого дня!
*Якщо все зрозуміло без слів, скільки нервів зекономлено!
*Не солідно зараз дивитись у стелю, якщо всюди є телевізор, комп,ютер...
*Найважче підкорюється стіна байдужості.
*Якщо ті самі гості йдуть у ту саму хату, значить, проводиться повторна ревізія.
*Щоб гнучкішим був хребет, треба частіше кланятись.
*І мода вимагає жертв.Фігурою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633415
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 05.01.2016
Жар кохання... Вічності мука!
Без взаємності, наче злий джин:
так настирно в горлечко стука
із бажань потаємних глибин.
Він готовий! Готовий.... Злетіти
міріадом коштовних, стрімких
мрій. Для здійснення їх вщент згоріти!
...скутий в стінках байдужо-тонких...
Та лиш дотик теплий долоні,
лише погляд уважний углиб -
ти відчув би Сили бездонні!
Їх Вогонь ти б побачив... Коли б....
…..............................................
Шал кохання.... Мертвий тягар!
Як нав'язливо, вперто діймає.
Жаль і втому, тьмяний нагар
у душі після себе лишає.
Осередище ж власне палає
в безнадійно-протяжному дні.
І немає ради.... Немає!
Хто жадав - платить той по ціні.
Хто не кликав, а все ж зла, настирна
тінь розпачливо ловить сліди? -
Сподіватися лиш терпеливо:
їй своє Сонце вдасться знайти.
...................................................
Чар кохання.... Щастя безмежне!
Коли б'ються серця в унісон.
Коли все, що жадане - досяжне;
мрії - явні, а дійсність - мов сон.
Та вогонь той так швидко згорає
й не завжди прагнуть вдвох в клопітких
розгоратись щоденних стараннях
дати свіжий йому, новий вдих..
І так часто згасає! Згасає,
утонувши у щедрості душ..
Насолода надмірна буває? -
Коли звичкою стане.
Зворуш!
Ти слова, і обійми, й цілунки,
звичні дії і вчинки! Зміни!
Хай любов завжди буде Дарунком!
Ти поривом знов жар розпали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632947
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 04.01.2016
*Якщо з милим рай і в шалаші, то чому весільні подорожі завжди
за кордон?
*Як бути, якщо нервуватись-шкідливо, а стан спокою-ще більш небезпечний?
*Яким вузлом найкраще зав,язувати ділові знайомства?
*Якщо простійно багатіти думкою, то через скільки років можна знайти себе у списку олігархів?
*І ведмідь може танцювати, алое чи з власної ініціативи?
*Деколи між жіночим так і ні великої різниці немає.
*За яким курсом міняють шкідливі звички?
*Чим вищий гість , тим раніше починають до нього готуватись.
*А й справді, щоб прикинутись дурнем, багато розуму не треба.
*Чим більше ми любимо природу, тим товстішою стає Червона книга.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633162
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 04.01.2016
*Немає такого годинника, що розбудив би совість.
*Робота-це те, що нинішнє молоде покоління може й не застати.
*Коли ще будувались піраміди, а відголоски мають місце і зараз.
*Чорним ходом користуються і білі люди.
*Погано, що не маєш, але ще гірше, коли знаєш, де взяти...
*Облазив все дерево пізнання, але таким самим і повернувся на землю.
*Компліменти жінки можуть слухати довгенько.
*Боротьба за місце під сонцем відноситься до боїв без правил.
*Якщо підвели риску, то де впевненість, що й вона це не зробить?
*Горизонтальна вертикаль влади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632468
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 04.01.2016
* Відсутність холодильника -перший крок до схуднення.
*Прибиральниця у банку вища рангом за прибиральницю під,їзду.
*Сучасні школи тримаються на батьках. І вузи -теж...
*Точка опори потрібна й толі, коли тримаються на всіх чотирьох...
*Не все , сказане у мікофон, крилата фраза.
*Йти проти течії найкраще берегом.
*Так, мільйонерами не народжуються.Їх вираховують.
*Не так важливо, хто ким був у минулому житті, як те, яке місце займає зараз.
*Від начальства треба бути подалі, але на такій відстані, щоб прибігти першим.
*Ніколи не зловживайте тим, що корисно вживати.
*І за порожнє місце є відповідальний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631710
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 29.12.2015
*Шукаючи сенс життя, можна й розминутися з самими життям.
*Якщо олігархи входять до виборчих списків, то завжди у прохідні.
*Нерідко авторські права носять частку й співавторства.
*У боротьбі за здоров,я громадян перед веде реклама препаратів.
*Виходив з інтересів держави, але не з порожніми руками.
*Валюта існує для багатіїв, а для простого люду є у.о.
*Якщо вже немає сили на демографічний вибух, то, може, хоч на постріли знайдеться?
*З меню : істина у винному соусі.
*Ніхто собі не ворог.Тому й шукають його на стороні.
*Відстоюючи лише честь мундира, втрачають все інше.
*Якщо є кому доручити якусь справу, можна відчути себе начальником.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630519
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 29.12.2015
* Ми робимо, робимо висновки, а куди вони потім діваються?
*Пахне смаленим не тільки під час пожежі.
*Надолужуючи згаяне, стільки втрачаємо сьогодні!
* Хочемо ми того чи ні,але нами керують і речі.
*Вираз обличчя не завжди відображає думку людини.
*Без першого кохання не можна зрозуміти наступного.
*Що наше життя ? Серіали...
*Шукаю роботу.Через відпустку забув, де вона знаходиться.
*Обганяючи час, від старості не втечеш.
*Правда, сказана поза очі, може бути й брехнею.
*Скільки б ми не жили, у нас ще все попереду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630006
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 29.12.2015
Зорями всіяне
небо замріяне...
Вечір, закоханий в сни,
тихо вкладається
ночі торкається....
Милий, мене пригорни!
Я колихатиму,
ніжно шептатиму
казку про нашу весну...
Руку стискатимеш
і заглядатимеш
в очі... Уже не засну.
Будемо міряти
так самовіддано
дотиком місячний шлях...
Вже поцілунки
сузір'ям розкидано
на розпашілих вустах.
Вже ніч окутала,
вітром заплутала
видих спізнілий " Пусти..."
з трепетним прагненням
сонячним вкрапленням
врешті в цей світ прорости!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631455
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
*Шлях до шлунку чоловіка не набагато легший шляху до серця жінки.
*Картинки щасливого майбутнього ми частіше бачимо у сні.
*Часом сімейне життя є продовженням самотності одружених.
*З сусідами або живуть добре або переїжджають.
*Якщо у чоловіка болять ребра, то що -народжується Єва?
*Щоб стати нареченою,не полінуйтесь сказати: "Так".
*Обіцяти золоті гори це краще, ніж просто обіцяти.
*Чому на погашення боргів не звертаються на "02"?
*Шось ми обираємо-обираємо, а бачимо знайомі обличчя...
*Найголовніший з законів -закон природи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631146
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015
Зима суха - ні снігу, ні дощів,
Об лід крихкий щоночі б'ються зорі...
І все частіше ві́холить в душі,
Аніж надворі.
Поволі відпускаю, хай пливе
Усе, що справді досі мало вартість.
Цей світ, мій друже, дзеркало криве,
Тож будь на старті.
Перепливи, перебіжи, пере́-...
Бо й кут глухий в собі ховає про́світ.
Життя тебе, як липку, оббере,
Та все це - досвід.
Тож не здавайся відчаю, не стій,
Дарма, що бракне простору і руху!..
Бо в оболонці, хай і заслабкій,
Є сила духу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631143
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015
...коли пробігла поміж двох
та чорна кішка,
мов розітнула простір
пишним враз хвостом!
І царапнула серце кігтиком...
Так, трішки.
Але щось в ньому перекинулось
вверх дном!
Й сидять обоє, наче діти,
по куточках...
І кожне щось своє
бундючливо сопе...
Зловіть ту кішку! Пригостіть
її шматочком
Свого нещастя, - хай у двір
собі втече.
А ви тим часом, поки ще
гуля хвостата,
так по-дорослому,
управно розтопіть
в палких обіймах злу
образоньку строкату...
( Й ту силу в щось собі
приємне оберніть!))))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630948
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 24.12.2015
***
Неначе сонце вранішню росу,
вбирала серцем я твою красу...
Тепер лиш можу про твій біль співати,
коли ти, Ненько, на хресті розп'ята...
***
Нелегко це, зізнатись мушу,
приймати біль Твій в мою душу:
від втрат синочків... – жаль пекучий,
від пасинків – злобу́ ядучу...
***
Надія й реальність – в постійному герці,
від смерті й розрухи земля вже кровить.
Розтане тоді лиш крижина на серці,
коли, моя Нене, тобі відболить...
15.12.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628845
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 24.12.2015
*При роботі з молотком можна уникнути травми, якщо гвіздок тримає хтось інший.
*Окуляри теж допомагають схуднути : з ними добре видно вагу.
*Щоб не зійтись характерами ,комусь вистачає рік, комусь і цілих двадцять.
*Часто ключі від щастя потрапляють до тих, хто не вміє ними користуватись.
*Доля народу-в руках його слуг.
*Наше життя -суцільна геометрія : тут і любовний трикутник,і сімейне коло, і глухий кут,і пряма дорога...
*Мобільний телефон-це в якійсь мірі осучаснений кубик Рубика.
*Знання психології допомагає спокійно дивитись одну й ту ж рекламу цілий день.
*Вікно в Європу давно прорубане.А нам хочеться по-людськи-через двері.
*А ,може, баран дивиться : що за воротами?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629775
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015
Экспромт
Сначала была зима -
Холод, мороз и вьюга...
Тебе была я нужна,
Но мы не знали друг друга...
С тобою явилась весна...
Весной -пробуждение света,
И возрождение тепла,
И вдохновение поэтов...
У колыбельки любви -
Тихий,ангельский лепет...
Ветка сирени,дожди...
Тот - неожиданный трепет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629236
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 16.12.2015
Я о ней слыхала...Только не видала:
Белую ворону в стае чёрных птиц...
Белая ворона - родилась такая...
Белая ворона(среди чёрных лиц)...
Есть одно желание: вырваться из стаи...
И взлететь высоко,где парят орлы...
А в родимой стае -черные пинают...
Их на колокольне грязные следы...
Белая ворона первой умирает
За глоток свободы и глоток любви!..
Белая ворона - странная такая...
Белая - на фоне беспробудной тьмы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628867
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 16.12.2015
«Тільки не для краєвиду
Даю тобі дихання, -
Мовить страждання.»
(Вернер Ламберзі)
Блукаю осіннім садом,
Де замість листя
На деревах-привидах
Шурхотять вірші-одкровення
(Кров дерев, кров трави),
Блукаю в повітрі – дихання,
Блукаю по воді – голос хвиль,
Дні й роки, відчуття
Які мені дарувало страждання,
Воно ходить нечутно,
Воно зажди поруч
І шепоче, шепоче, шепоче:
«Дарую тобі життя
І шматочки сезонів
З яких ти майструєш новели
Про мене – бо я життя,
Бо я суть цього світу,
Я з вами – завжди.»
А я з клаптиків краєвиду
Шию собі плащ:
Пришиваю дощ до озера,
Дерева до п’ятниці,
Місяць до хвиль:
Кравець. Краще б шив я намети
Чи уламки глечиків
Глиняними нитками слів
(А за вікном човни-метелики
Пливуть чи то летять в Арморіку –
Країну диваків-бритів. Камені
Сторчма в Небо – таке ж синє
Як всюди. Тільки не в комірчині.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628363
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 13.12.2015
*Жінка може догадатись і про ті наміри чоловіка,про які він лише думає.
*Не вдалось закохатися першого погляду? Пройдіться ще раз.
*Слава позбавляє кумира особистого життя.
*Сумніваєтесь? А навіщо так багато знаєте?
*У когось і життя-з одностороннім рухом.
*Всі думають тільки про себе? А я не хочу бути білою вороною!
*Чи потрібні уроки каліграфії,якщо під руками комп,ютер?
*Лиш почав звикати до поганого, як жити стало ще гірше.
* Іноді грошові потоки такі потужні,що простій людині годі й втриматись серед них.
*По різні сторони барикад можна опинитись і в боротьбі з самими собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627434
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 10.12.2015
Поздняя осень...
Падает дождь...
Спелые губы сон разрывают...
Всё принимаешь в душу всерьёз
Так осторожно...(еле касаясь)...
Чувствуя время,сразу поймёшь:
Близко зима (с контрамаркою рая)...
На брудершафт(под мелодию роз)
Синяя чашка горячего чая...
Больше не помнишь...
Больше не ждёшь...
Больше не больно...
Шрам заживает...
Слов не хватает...
Если - до слёз...
Если зимою любовь умирает...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624386
дата надходження 27.11.2015
дата закладки 27.11.2015
*Земля ще не продається, але вже скуповується.
*Коли рука руку миє,брудним може залишитися обличчя
*21 століття :чим далі в ліс , тим більше забудов.
*І дурень може мати розумний вигляд.
*Чим вищий начальник, тим важче застати його на роботі.
*Є рай і наземлі, але в окремо взятому особняку.
*Людям властиво помилятись.Лиш неоднаково кожному сходить.
*Звідки береться зайва вага, якщо не дотягуємо до споживчого кошика?
*Нелегко тому курортникові,у якого не знімається обручка.
*Яка це швидкість,коли одна нога -тут, а друга-там?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623668
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 24.11.2015
*Лише манекени завжди одягнуті по моді.
*Горілка дорога,доки тверезий.
*Купалась у грошах, а хотілось -у водному басейні.
*Не всі чоловіки однакові.Є й неодружені.
*Всі думають тільки про себе! І я не хочу бути білою вороною!
*Схуднути на 1 кілограм -це означає стерти сліди косметики.
*Які землі ми відкрили, там нам і відпочивати.
* Заощадження добре зберігаються у боргах.
*Вигнали з дому.За погану відвідуваність.
*Коли ніхто не критикує, як не зайнятись самокритикою?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606328
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 23.11.2015
*Мріяв стати вченим, а став лише кандидатом.
*Випадок: день відкритих дверей у ...банку.
*Довше жити - довше надіятись!
*Якщо товари виривають з рук, пора підіймати ціну.
*Іноді, щоб просунутись по службі, варто частіше показуватись на очі начальству.
*Мозолі на руках можуть з,явитись і від звичайної кулькової ручки.
* Якщо й скаржитись, то краще лікарям.
*Король голий? Зате свита ж яка!
*У гонитві за модою у жінок з,являється і друге дихання.
*Виявляється, скромність-пережиток минулого.
*Хто весь час йде попереду,не зрозуміє бажання задніх.
* З порад жінкам: якщо у чоловікові прокинувся звір, негайно його
нагодуйте!
*Моду диктують жінки, оплачують- чоловіки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623016
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 22.11.2015
Экспромт
Для чего,почему и зачем
Из неведомых теорем эшафот для души воздвигаю?..
Будешь Ты палачом... растревоженных тем...
Пожалеешь...Отпустишь...Я знаю...
В тихой гавани спален -окно в новый свет...
Он за шторою в стиле модерна...
Я открою его через тысячу лет...
После миль семибального шторма...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622766
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 21.11.2015
Циферблат...І тут-блат!
Зі скарги :"Позичив у Сірка очі й досі не віддав".
У "зірок" так : скандал-сімейний,розголос-світовий.
Домашнє завдання :знайти площу любовного трикутника.
Почати день з усмішки-не складно.Але попробуйте бути з нею цілий день!
Деколи вершина для одного, лише підніжжя-для іншого.
Хто винен, що крім моди, кухня, робота,теж жіночого роду?
Доля-це те, на що можна списати свої і чужі невдачі.
Навчання-не тільки світло, а й газ, гуртожиток,заліки...
А які ж живучі ці пережитки!
Головна другорядна роль.
Забувся: звернувся до дружини з офіційною нотою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621179
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015
Якби на кожній вулиці проводилося свято, це ж скільки доріг би відремонтували!
Що діти ростуть, видно й по гаманцю
Емансипована жіноча мрія : домашні тапочки на шпильках.
Гроші псують людину настільки,скільки їх у неї є.
Якщо питань більше, ніж відповідей, значить ,йде іспит.
Хочемо чи не хочемо, а наше життя ділиться на "До..." і " Після..."
Повсякденним обов,язкам-повсякденні права!
Бажання:хоч раз би опинитись на шляху грошових потоків...
Нелегко зрозуміти тих, що мовчать.
Особа - відповідальна.А робота?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620238
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 11.11.2015
І запізнюватися треба вчасно!
Якщо перемога за нами, то що попереду?
Якщо весь час стояти на своєму, то можна з місця й не зрушити.
Життя вдалося, якщо встигли скласти заповіт.
Що фільми жахів проти наших кримінальних новин!
Щоб не заповнювати голову думками, жінки стараються побільше розмовляти.
Лише зібрався по-людськи пожити, а вже виносять...
Ще у багатьох кар,єрний ріст починається з загадкового т.в.о.
Чим далі в ліс , тим більше новобудов.
Повільно їдеш? Все одно даївця розбирає цікавість
У дворі зла собака? Може, хоч хазяїн добрий....
"Ти що , найрозумніший?" -не завжди похвала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619062
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 09.11.2015
Цікаво, чим зайняті літописці взимку?
Що треба сказати сучаній дівчині, щоб вона почервоніла?
Якось дивно, що телефон винайшла не жінка.
З меню :істина у винному соусі.
Щоб бути на висоті, не обов,язково залазити на дерево.
Чимало народжених у сорочці , не проти ще й штанів.
Крім підвищення, ціни мають здатність ще й підскакувати.
Чим частіше проводяться вибори, тим важче обіцяти.
Мрія жінки-бути мрією чоловіка
Чи може бути самим собою двійник?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619308
дата надходження 08.11.2015
дата закладки 09.11.2015
Вихід у люди стає дедалі дорожчим.
Є мрії, і є рожеві мрії.
От часи настали: ніде в черзі постояти
Усі вносять пропозиції, а коли почнуть виносити?
Все таки кулінарні руцепти дешевші від медичних.
Куріння шкідливе...і для гаманця.
Долар гривні- не товариш.Це ми й самі бачимо.
Випадок :
після першої не хотілось закушувати,а після другої-нічим.
Заробляти гроші можуть всі, отримувати-вибрані.
І вічні цінності переоцінюються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619617
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 09.11.2015
Моя струна давно не плачет...
Печали излилА ведро...
И если даже вдруг захочет,
То не посмеет(так дано)...
Она секреты не раскроет...
Не стоит ей надокучать...
Когда большОго не достоен,..
Не стоит в малом окрылять...
Моя душа не стонет больше...
И Паваротти "ля" не рвёт!..
Моя душа утонет в (dolce),
Когда весною лёд сойдёт...
Моя душа скучает очень!..
В ней градус - тридцать семь и два...
Когда кого то видеть хочет,..
То ожиданию верна...
Она случайно(между строчек)
Свои признания нашла!..
Пронзали дух картечью точек!..
Внимала Паваротти "ля"!!!
Моя душа на непорочность
Экзамен времени сдала?..
Прикосновением на (прочность)
Струну затронула она...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599394
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 13.08.2015
*Давно пора вважати телевізор членом сім,ї.
*Саме окремі недоліки і псують нам життя.
*Останнього слова ще ніхто не сказав.
*Робота -не вовк, а значно страшніший звір.
*Всім прекрасним ми зобов,язані жінці, а вже кому вона зобов,язана...
*Якщо ділити всім порівну, то комусь , може , й не вистачити.
*У наш час до чогось звикати неможливо - ніякої стабільності!
*Серед розмаїття друкованої продукціі найбільшим попитом користуються гроші.
*У кожного чоловіка є свої плюси і мінуси, а вже від жінки залежить, чого більше.
*Якщо вас носять на руках , не дуже радійте : ще невідомо, де опустять...
*Якби я був мільярдером...Що, і помріяти не можна?
*Людина року! А далі хто?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579836
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 09.05.2015
*Зараз у літературу входять й у кросівках.
*Різниця : планова економіка вимагає графіків, ринкова - грошей.
*Доля - це те, на що списують невдачі.
*Моральна підтримка -добре, але матеріальна - помітніша.
*Правило тільки тоді правило, якщо не допускає винятків.
*Деколи вершина для одного -це лише підніжжя для іншого.
*Які ж іменини без розмов про роботу!
*Ніби й санітарна норма- відмивати гроші, а скільки галасу навколо цього!
*У час "Лінкольнів","Кадилаків" якось незручно нести наречену на руках.
*Навіть ,якби рік мав й тисячу днів, все одно для кожного ми б знайшли свято.
*І серед багатих є бідняки.
*Совість придумали злі люди, щоб мучила добрих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579979
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 09.05.2015
І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та, молився і благав: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте – не як я хочу, а як Ти…»
(Матв. 26:39)
«Лише пітьма… Анітелень навколо…
А я Тобі, Мій Батьку, помолюсь…
Я помолюсь, як не моливсь ніколи…
За все життя я так боюсь… Боюсь…
Кривавий піт зросив чоло і руки,
І тіла кожна жилочка бринить…
Вже чую, Отче, ті шалені муки,
Я відчуваю ту пекельну мить…
Уже плетуть мені вінок терновий,
І хрест важкий вготовили кати…
Прошу тебе, Мій Батьку, знову й знову
Цю участь мимо мене пронести…
Хай буде так, не як я хочу, Тату,
А як сказав і як волієш Ти –
Мені б лишень одне-єдине знати:
Чи зможу шлях цей гідно я пройти?
Чи зможу дотягти той хрест на гору?
Чи зможу я стояти на хресті?
Чи зможу я звільнить людей від горя –
І смерть здолати в грішному житті?..»
«Усе ти зможеш! Ти все пройдеш, Сину!
І на Голгофу донесеш хреста,
На третій день розрушиш смерті стіну –
І пройдеш через пекло і літа.
В своїх стражданнях і в своїй покорі
В людей Ти вб’єш їх предковічний гріх,
Ти на хресті злікуєш душі хворі -
І Воскресінням станеш Ти для всіх!
Кріпися, Сину, вже веде Іуда
Поплічників Каяфи із Кедрону...
Ти їх прости: сліпі ж бо вони люди,
Не знаючі ні правди, ні закону!
Тож подвиг Твій для них законом буде,
До них Ти йтимеш вічно із небес –
А по весні співатимуть усюди:
«Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос Воскрес!»
12-13.04.2015 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573877
дата надходження 12.04.2015
дата закладки 05.05.2015
Вечір надворі, зорі на небі,
діткам малесеньким спаточки треба.
Пий молочко і піжаму вдягай,
в ліжечко хутко, дитино, лягай.
Я розповім тобі, зайчику, казку
про неслухняну малу черепашку,
що в Черепашії з мамою жИла,
сонечко, друзів,пісочок любила.
Ранком вставала і бігла до річки
гратися з друзями біля водички.
Було так весело, радісно їм!
Мама покличе обідати в дім.
Всі поїдять,тоді - гайда купатись...
Мама ж любила про них піклуватись.
Їм випікала смачні пиріжки,
грала на скрипці, читала книжки.
Поки гуляли - дивилась в віконце.
Ну, а сама, поки сяяло сонце,
бігала... поралась все у будинку,
сяде спочити всього на хвилинку,
й знову вечерю піде готувати,
щоби дитятко своє годувати.
Але одного весняного ранку
дощик раптово з'явився на ганку.
Хмари кудлаті по небу кружляли,
сірою ковдрою все застеляли.
Лиш Черепашка розплющила очі:
- Хочу до друзів! На річку я хочу!
Гратися хочу! Збирать камінці!
- Квітонько, дощик іде на ріці.
Бачиш, на дворі вітри і негода.
Підеш гуляти, як буде нагода.
І Черепашка тихенько зітхнула,
дивна нудьга її враз огорнула.
Ходить за мамою в кожен куточок.
- Мамо, дай піци великий шматочок!
- Мамо, зроби мені кружечку кави!
- Мамо, нудьгую... Мені не цікаво.
- Мамо, вдягни мені плаття зелене!
- Мамо, дивися, он скалка у мене!
Мама, по-троху, стає дратівлива,
бо для матусь - чи то сонце, чи злива,
в домі багато-багато роботи,
завжди якісь нескінченні турботи.
То витирала в кутку павутину, -
мало не впала на свою дитину,
бо Черепашка погратись хотіла
й мамі під крісло вона залетіла.
Мама тарілки і чашечки мила,
а Черепашка окропу долила.
Тільки матуся сваритись почала, -
з рук Черепашки тарілка упала.
А Черепашка:
-Я!... Я підмету!
і перебила ще дві на льоту.
-Досить уже, неслухняна дитино!
Йдеш у куток і стоїш там годину!
Мама малечу у кут повела,
все із підлоги тихенько змела.
Ну, а малеча образилась, звісно.
Їй у куточку так сумно і тісно.
В іншій кімнаті, де мами немає...
Там Черепашка сльозу витирає.
- Що я зробила? У чому провина? -
Не розуміє бешкетна дитина.
Раптом в вікні показавсь Черв'ячок:
- Мама поклала тебе у куток?
І Жабенятко до нього стрибнуло,
зареготало, ліниво зітхнуло.
- Що, провинилась, мала Черепахо?
Ну ти й невдаха, ну ти й невдаха...
А Черепаха у мить розлютилась:
- Вам що до того, що я провинилась?
Може, в куточку ховаюсь від вас?
Дощик на дворі, гуляти не час.
- Ми там калюжу знайшли пречудову.
Гратися весело в ній, чесне слово! -
мовив завзято смішний Черв'ячок,
а жабеня прилягло на бочок:
- Ой, не піде Черепашка із нами,
бо налякалась, дурнесенька, мами.
- Ні, не боюсь... я її не боюся!
З вами в калюжі купатись навчуся!
Що скаже мама, мені все одно, -
і Черепашка полізла в вікно.
Мама, тим часом, на кухні прибрала,
торта шматочок для доні дістала.
Але, о, лихо!.. Де ділось маля?!
Їй з переляку хитнулась земля.
З лапок упав на підлогу шматок,
мама сто раз загляда у куток.
Цілий будинок оббігла довкола,
мама ще так не лякалась ніколи!
Може дитину хтось викрав із хати?
( фільмів матуся дивилась багато),
Або сама повтікала й згубилась?
Може у лісі вона заблудилась?...
А дітвора - у болоті купалась!
Жабка і далі собі реготалась,
було цікаво їй, весело дуже
спостерігати з брудної калюжі,
як Черепаха шукає малечу:
- Як це ми добре придумали втечу!
Весело з нами тобі, Черепашко?
- Весело, але... чомусь якось важко.
Не розуміло маленьке дівча:
в неї в цю мить заболіла ДУША!
Ну, а матуся помчала у ліс,
скільки лилось Черепашиних сліз!
За деревцята вона заглядає,
свою дитинку невтомно шукає.
Дятел на неї із дуба дивився:
- Хто, Черепахо, у тебе згубився?
- Донечка, пане, десь зникла моя!
- Ні, черепашок не бачив тут я.
Мама побігла далеко-далеко,
всюди чекала її небезпека.
В лісі блукають ведмеді й вовки...
Лапки її покололи голки,
бо заглядала вона в чагарник.
- Що, Черепахо, у тебе хтось зник?
Зверху, над нею, сидів чорний Крук.
- Донечка люба... ну просто з під рук.
Може її Ви десь тут зустрічали?
Може додому вернутись вмовляли?
- Ні, я не бачив, - сказав сумно птах, -
Ліс - це не місце для вас, черепах.
Далі по стежці - на звірів пастки,
тільки багнюка, кущі і гілки.
Може вона уже в домі чекає?
- Ой, я не знаю... не знаю... не знаю.
Знову помчала вона по дорозі,
горе своє призабути не взмозі.
І за хвилину... Ой, лишенько!... Мама
враз покотилася прямо у яму.
Дощик з хмаринок в траву капотів,
він зупинятись ніяк не хотів.
Хтось у калюжі купавсь безтурботно,
а Черепашка, сумна і голодна,
в небо гляділа, зітхала, тужила,
гратися зовсім не мала вже сили.
Раптом промовить:
- Матуся! Матуся...
Друзі, за неї чомусь я боюся!
І зрозуміла - погано вчинила.
Мама такому її не учила.
Всіх полишила і, нумо - у ліс!
Вітер малечу на крилах відніс.
Вечір підкрався сюди непомітно,
гілля хиталося так непривітно.
Та Черепашка, неначе летіла,
Маму знайти усім серцем хотіла!
І не було ні краплиночки страху:
- Знайду матусю свою Черепаху!
Знало б маля, як було там, у ямі,
бідній, журливій, наляканій Мамі.
Як же боялася... та не за себе.
- Донечку любу знайти мені треба.
Де ж ти поділась, рідненька моя?
Як мені сумно... Стомилася я.
Дивиться з пастки вона в небеса...
В серці НАДІЯ живе, не згаса...
І, не повірила... бо, наче диво,
донечка зверху , щасливо-щасливо,
лапку до неї свою простягнула
й радісно Маму нарешті гукнула.
- Мамо, матусю, ну як ти скотилась?
- Я за тобою, рідненька, дивилась...
Доня знайшла довгу-довгу лозу,
Мама вхопилась за неї внизу.
Вгору забралась всього за хвилину
і обійняла рідненьку дитину!
І,у цю мить ,враз розвіялись хмари.
Це було диво! Немов якісь чари!
Вечір на хвильку спинився, неначе,
й їх освітило проміння гаряче!
Мама взяла черепашку на спинку,
ну, а маля розмовля беззупинку,
як Крук і Дятел вказали їй шлях.
Щастя світилось у їхніх очах.
Мамо, пробач, я була неслухняна.
- Ти ж моя радість... - промовила Мама.
Донечку гладить свою, обіймає,
пісню веселу нестримно співає!
Так от вчинила мала Черепашка.
Що ж нас навчає така дивна казка?
ТРЕБА СЛУХНЯНОМУ БУТИ ЗАВЖДИ,
ЩОБ ОМИНУТИ ТАКОЇ БІДИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578522
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 02.05.2015
Экспромт
А мне бы поговорить...
С тобой про то,..про это...
Про осень и весну,..и то,..что было летом...
С тобою по душам,..ключей не подбирая...
Секреты - пополам,..мои,твои - из мая...
Открытия в мечтах,..затёртые планетой...
Про грех,и стон,и плач...
Что были,..были летом...
А я умею,знаешь,..а я - храню секреты...
Ещё печаль стираю,..задавненную,..где то...
А я - согреть сумею...И время не заметишь...
Услышу громкий смех,..как звонкую монету...
Ты только мне поверь,..как верят слову дети...
И я тебе поверю...Открою все секреты...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575856
дата надходження 20.04.2015
дата закладки 21.04.2015
…кажуть, що навіть легкий
ЗМАХ крил метелика
може спричинити тайфун
в іншій частині світу…
(теорія Хауса)
Я знала вас - тих…
Що сльозами вмивались від горя…
І віру збирали в останній немитий друшляк…
І тих… хто ніколи в житті не побачать вже моря…
Бо хліб свій купують
за вкинутий в шапку п”ятак…
А ще – музикантів…
Що звуки шукали, мов перли…
Світами лунала натягнута вами струна…
На серці моєму… лиш інколи тільки – на нервах…
Я – знала вас… ви лиш – не знали…
що я за одна…
Художників… тих,
Що небриті і дещо обдерті…
Мадонну усе малювали… та разом із тим
Об голову мою свої розбивали мольберти…
На дрова пускаючи
сотні найкращих картин…
Я знала ВАС - там,
Де любові зачинено крани…
Розгублені… сонячні… місячні діти Землі…
Як віддано й ніжно мої лікували ви рани…
Забувши про те,
що вони вже - занадто старі!...
Я справді до крові
Вже стерла ось тут свої лапки…
Поети… аскети… паломники… просто – митці…
Коли замість крапки ми ставили легко трикрапки…
Бо знали… що крапка потрібна –
в самому кінці…
І хто ви для мене?
І хто – я для вас в цім краЮ?
Мій час – вже спливає… Сузір”я моє – Скорпіона…
Що маю сказати?..
Що я вас - так спрагло … ЛЮБЛЮ?!!..
Жахливе цунамі –
………від помаху крил Махаона……..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543771
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 14.12.2014
Танцуй, танцуй, моя Кармен,
Томима жаждой перемен.
Танцуй, пока хватает сил,
Пока Господь про нас забыл.
Кружись, смеясь, и забывай
Про то, что нам обещан Рай.
Ведь этот мир из всех миров –
Отнюдь не лучший. От даров
Осталась горькая зола.
Судьба надменна, Муза зла.
Танцуй, в костре сжигая боль,
Ничью не примеряя роль.
Пусть пляшет ветер в волосах
И стынет свет в твоих слезах.
По пеплу босиком – шаги
Так грациозны и легки.
Разбиты вдребезги мечты…
Сегодня с ночью будь на «ты»
И падай наземь, чуть дыша.
Нагая, в пляс идет душа…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542916
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 10.12.2014
Сльотиться осінь листопадом,
Стежини вкрились зорепадом.
Ще десь висить самотній лист.
Лунає вітру хриплий свист.
Немов би змії, в небі хмари
Містечко зодягли у чари.
Булатним вкрився сад плащем.
Умились яблуні дощем.
Птахи зібралися у вирій,
Дощить холодний ранок сірий,
В задумі стихли їх пісні.
До сну схиляються і дні.
Все спорожніло... усе голе...
Десь кошенятко плаче кволе,
Тремтить, як той останній лист,
Що проклинає падолист.
Барвиста осінь вже безсила,
Палітри не підняти крила
І зодяглась лиш в сірий плащ,
А дні в буденний, тихий плач.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527969
дата надходження 05.10.2014
дата закладки 05.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2014
Одного гарного дня бабуся Ліда прийшла до дитячого садочка по внучку Таню. Дівчинка вийшла до бабусі з геть поганим настроєм. Чи то тому, що після тихої години подружка Марійка першою схопила найкращу в групі ляльку, чи через те, що Максимко бігаючи довкола дівчат боляче смикнув Таню за кіску, ще й язика показав. Отож йшла дівчинка всю дорогу насуплена та сердита. Бабуня намагалася розважити Таню, й розповідала якісь смішні історії, та дівчинка йшла навіть не посміхнувшись. Тоді бабуся Ліда запропонувала:
- А давай-но внученько зайдемо до крамниці, та купимо до чаю смішного печива.
- Бабусю, ти хотіла сказати смачного печива, - зауважила Таня.
- Ні-ні, саме смішного, але воно й смачне також, - дуже серйозно відповіла бабуся Ліда.
- А хіба таке буває? – здивувалася Таня. Бабуся ствердно кивнула головою, проте дівчинка все таки уважно простежила за бабусею, чи та часом не жартує з нею. Та на бабусиному обличчі не було й тіні посмішки.
Зайшовши до крамнички, бабуся купила печиво, та буханець хліба, і вони пішли до дому. Дорогою Таня все думала, яке ж воно те смішне печиво? З вигляду ніби зовсім звичайне, нічого смішного на ньому дівчинка не побачила. Дома мама Тома вже приготувала вечерю й накривала на стіл.
- Нарешті ви прийшли. У мене вечеря готова, - посміхаючись сказала мама. – Швиденько мити руки, і гайда до столу.
- А бабуня смішного печива до чаю купила! – вигукнула Таня.
- Справді? – мама Тома здивовано глянула на бабусю.
- Еге ж, - промовила бабуся Ліда й непомітно підморгнула мамі. – От повечеряємо, й будемо пити чай із цим неймовірно смачним смішним печивом. Піду покличу дідуся з татусем до столу, бо щось вони забарилися, - промовила бабуся і вийшла до іншої кімнати.
Таня теж вибігла з кухні, щоб помити руки. А мама подавала на стіл і посміхалася.
- Мамусю, а чому печиво смішне? – знову запитала Таня, бо не могла ніяк заспокоїтись.
- О! Це сюрприз. От з’їси печиво, тоді й зрозумієш, - відказала дуже серйозно мама.
За кілька хвилин усі дружно вечеряли за столом, а коли дійшла черга пити чай, Таня заметушилася.
- Ну ось дивлюсь я на це печиво, і воно ніскілечки не смішне, - сказала дівчинка хвилюючись.
- Тут справа не у вигляді, - заговорив дідусь Петро. – Справа в його смаку та властивостях.
- Що це означає? – спитала Таня.
- Ну ось дивися, - відповіла бабуся Ліда. – Беру печиво, відкушую шматочок, запиваю чаєм. Ой, смачно ж як! – І враз бабуся починає сміятися, а за нею й дідусь Петро, і мама Тома, і тато Сергій, бо всі вже скуштували печива. За столом усі весело сміялися. Таня й собі відкусила шматочок печива, пожувала, проковтнула.
- Дійсно смачне, - і вже за хвильку разом з усіма весело сміялася.
Гарний настрій повернувся до дівчинки, бо за столом лунали жарти й сміх.
- Як добре бабусенько, що ти придумала купити смачного смішного печива, - весело щебетала Таня. – І чому ми раніше його не купували? Давай тепер будемо купувати це печиво частіше, - запропонувала.
- Звісно, що будемо, - відповіла бабуся Ліда. – Правда воно не завжди у крамниці є, бо його люблять усі, тому розкуповують швидко.
- А ти, можеш таке печиво сама спекти? – не здавалася Таня.
- Можливо-можливо внученько, правда воно не звичайне, і пече його особливий пекар. До того ж у печиво, треба смішинок додавати, а їх тільки особливий пекар має.
- А де ж той пекар бере смішинки, і як пекаря звати? – запитала не мало здивована дівчинка.
- Де бере? То мабуть секрет пекаря, - відповіла посміхаючись бабуся. – А пекаря того Гарним Настроєм називають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506184
дата надходження 19.06.2014
дата закладки 19.06.2014
Як неквапливо... як гарно, не поспішаючи
місяць містично пливе по видноколу...
Так пурпурове плаття, стрункий стан огортаючи
повільно, грайливо сповзає додолу...
Чуєш цю пісню... цей голос дівочий...
"...перед тим, як піти, поцілуй..."
Як я люблю цей чаруючий погляд... ці очі...
Що твориться в серці у мене, відчуй...
Як не задумуючись, як захопившись
потрапила в пастку до тебе, коханий...
Почуттю неземному піддавшись, скорившись...
став для мене найкращим, жаданим...
Під музику ночі сьогодні танцюю для тебе.
Це мій подарунок... за щиру любов...
Не маю ж нічого я більше, мій милий, крім себе,
Тож тепло своїх рук подарую я знов...
Закінчиться пісня і стане так тихо в кімнаті...
Ти візьмеш за руку і ніжно мене поцілуєш.
Напевно, це час, коли треба мовчати...
Та скажу тобі: " Кохаю"... Хоч ти і без слів відчуєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504060
дата надходження 08.06.2014
дата закладки 09.06.2014