Чом, така журлива мова
І безвихідь у словах?
Дівчинко моя чудова,
Захопив тебе твій страх.
Де ж подівся вогник в серці?
Хто надію загасив?
Як ту пташечку за дверці
В пусту клітку посадив.
Де ж ті руки , що зігріють?
Де ж те затишне плече?
Протяги із пустки виють,
В тріщину життя тече…
Ти зневірі не здавайся,
Плюнь байдужості в лице.
Думам темним опирайся.
Все проходить. Пройде й це…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590835
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 24.12.2015
Пізнай історію, пізнай її героїв,
Зроби до правди громадянський крок,
Бо в цьому є патріотизму прояв,
І необхідний для життя урок.
Цьому не вчили у радянських школах,
Де був Mорозов Павлік всім взірець,
А молодь сліпо йшла за комсомолом,
Йому віддаючи вогонь сердець.
Та час минув і вже не приховати
Геройські вчинки і святу любов
Борців за Україну, що вмирати
Пішли у бій й пролили вражу кров.
... Зима лютує, та серця гарячі
Воліли розтопити ті сніги
Й життя покласти на вівтар юначі
Щоб в Київ не вступили вороги.
У січні вісімнадцятого року
Три сотні відчайдушних юнаків
Під Крутами спинили наче блоком,
Шість тисяч Муравйовських вояків.
Строчили кулемети, як скаженні,
І від гармат здригалася земля,
І гинули бійці від навіжених
Озброєних досхочу орд Кремля.
Тривав той бій жорстокий і кривавий.
Зійшлися тут патріотизм і міць,
Висока мужність, доблесть, честь і слава
Й ганьба головорізів і убивць.
Студент Омельченко закликав не здаватись
Хоча набоїв більше не було.
І хлопці намагались захищатись,
Доки не знищили усе ліве крило.
Лилася кров захистників невпинно,
І семикласник Пипський заспівав
Гімн рідний " Ще не вмерла Україна"
Й підтримали його всі, хто стояв.
Мов град із неба сипалися кулі
Косили молодь ,український цвіт.
Не схибили студенти , не звернули
Загинули у розквіт своїх літ.
Та тридцять п'ять знесилених героїв,
Потрапили в полон до ворогів
Але судилось їм і після бою
Іще зазнати лютості катів.
Стріляли в них й багнетами кололи
За те, що не скорились, не здались.
І душі юні їх , немов соколи,
Полинули у піднебесну вись.
І подвиг їх із пам'яті не стерти,
Допоки Україна ще жива,
Бо героїзм завжди сильніший смерті,
І це, мій друже, не пусті слова!
Пізнай історію, пізнай її минуле,
Відкинувши брехню і тінь облуд,
Й вклонися тим, безсмертя що здобули
В священному бою- героям Крут!
написала у 2007 році. Друковано у журналі "Військо України"- Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555836
дата надходження 30.01.2015
дата закладки 30.01.2015
А ти ще десь ховаєшся в мені.
Напевне, десь у серці чи легенях.
А, може, ти течеш, мов кров, по венах,
мурашками збігаєш по спині.
А ти ще десь ховаєшся в мені,
в моїх очах смарагдовим туманом.
У голові розгулюєш дурманом,
співаючи у ній сумні пісні.
А ти ще десь пануєш у думках.
Хоча, напевно, надто вже далеко.
Але твій голос часто звідти - ехом.
Мій найсолодший і найбільший страх.
На серці найцінніша з поміж ран.
Хвороба. Я боюся рецидиву.
Молюсь тобі, мов божеству , мов диву.
Так, наче я тебе придумав сам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553734
дата надходження 22.01.2015
дата закладки 30.01.2015
[i]
[/i]
[b][i]
[color="#910202"]Віддай хоч крихітку тепла –
В теплі твоєму я зомлію
Та не згорю, як ніч, дотла
Від злету іскорки надії…
Віддай гіркоти від журби:
По вітру в полі їх розтру́шу
Своєю вірністю, аби
Був спокій і любов... Я мушу.
Віддай негоди всі свої
Й царівну-ніжність на додачу –
Я забаганки всі твої
Сповна сплачу… Й не треба здачі!
Віддай, немов сто тисяч руж,
Любов… і пристрасті гарячі,
Та вірність, прошу, не поруш!
За те сторицею віддячу…
І... ряст топтати не спіши –
Піти у вічність ще успієш...
Віддай... краплиночку душі –
Віддай... І ти не пожалієш.[/color][/i]
[/b]
[i]19.01. 2015
Кельн, ФРН
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552634
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 30.01.2015
За зіпунами* йдуть кацапи знову,
Прокинувшись з страшного бодуна.
Стіни замало, мало буде рову,
Щоби відгородитись від гівна!!!
Свою духовність – сморід перегару,
Прокислих щі і засцяних портків,
Блатний жаргон та рідні серцю нари,
Нам «РуССкій мір» принести захотів.
Ця алкашня, це здичавіле плем’я,
Обпившись бражки замість молока
На танках захищає православ’я,
І молиться на свого мудака.
Озброївшись в ростовськім гастрономі
Мочити пруться укрів і хохлів.
Засрали все що можна в себе в домі,
Тепер в Донбас, що зовсім зкацапів.
Чому Донбас колони, танки, гради
Тепер не робить спроби зупинити?
Ікони в руки, на коліна гади,
Задарма, суки, вчіться це робити.
Пролетарі – раби і боягузи,
Забилися по норах як щурі.
Не стукають щось касками лакузи,
І не бунтують грізні шахтарі.
Біду не звуть , вона сама приходить.
Юрба ж кричала, - «Путін, памагі»!
Вважали решта, їх це не обходить,
Безмозгі зовсім, чи такі благі?
Спостерігають мовчки цю руїну,
Кацап прийшов, як люмпен ваш велів!
Він вас навчить любити Україну,
Хохлів навчить і навіть москалів!
* Заробок в Московії здобутий набігами і грабежами.
28.01.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555429
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 28.01.2015
Там маки дивом розцвіли серед зими,
Червоні пелюстки в снігу згоряють,
Гіркої долі, свої доленьки не знали ви,
Лиш ангели ті душі,мов плоди збирають!
Жовто-блакитний стяг,розкидані тіла,
Зерна смертельні знову проростають,
Із них народжується людське горе і біда,
Лиш Вічна Память,й сльози не вщухають!
Розквітнуть в полі маки,тай серед зими,
Багряним цвітом,пелюстками землю вкриють,
О Боже!Наші діти!На війні загинуті сини,
Ви,Матері-Вкраїни славнії Герої!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555237
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 28.01.2015
Мене на ліжку половина…,
Немає ніг, але болять.
Ледь сльози стримує дружина,
Тут всі скалічені лежать…
Лежать безногі і безрукі,
Тіла обпечені вогнем.
Пройшли крізь пекло, біль і муки,
Але живуть прийдешнім днем.
Всміхається, ховає сльози, -
Нам головне, що ти живий, -
Життю уже нема загрози,
Ти сильний духом, молодий…
В дітей, на їхньому весіллі,
Станцюємо на заздрість всім!
Із саду яблука доспілі
Внесеш в просторий, світлий дім.
Онуки босими ногами
Сліди залишать на ріллі.
За це ти бився з ворогами,
Ні п’яді не віддав землі.
І щоби «руССкий мир» ніколи
В оселі наші не прийшов,
Не вдерся, як колись моголи,
Та щоб не пив двоглавий кров.
Ти захистив наш мир і спокій,
Московську зупинив орду…
Найважчі зробиш знову кроки,
Разом здолаємо біду.
Ти все зробив для перемоги
Здолати біль теж буде сила.
Пошле Господь легкі пологи
Для щастя подарує крила.
26.012015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554952
дата надходження 26.01.2015
дата закладки 27.01.2015
Чому стоїш при дорозі? Кого виглядаєш?
Вітер білий цвіт зриває. Чому не ховаєш?
Налетіли чорні круки, ягідки зривають
І несуть в краї далекі, у землю ховають.
Нехай несуть ті ягоди - краплиночки крові,
В яких сховане серденько сповнене любові.
Може вони в землю ляжуть, де милий загинув,
Де поліг за Україну і мене покинув.
Розірвалось на шматочки серденько дівоче,
На калиновім кущі в ягідках тріпоче.
Понесли його птахи в степи обгорілі,
Засіяли після градів ями почорнілі.
Нехай з крові козацької зросте насінина,
Щоб на місці де він згинув виросла калина.
І весною заквітчалась у білі віночки-
Не народяться в сердешних доні і синочки.
Восени покриють кущ китиці червоні-
Не з`єднають рушниками кохані долоні.
Нехай сік гіркий з калини на землю стікає.
Ой, ховати таких юних - гіршого немає!
Все мине, і грім гармат зміниться грозою.
Змиє час руїни - рани чистою сльозою.
Зафарбує увесь схід червоним калина,
Щоб побачили усюди, що це – Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553309
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 21.01.2015
Не раз, не два гадалося мені,
Що на лану я заблукати хочу,
Упасти в маки і закрити очі –
Мов ти один у рідній стороні.
А ви хоч раз лежали у хлібах,
Де золотому вихорі вдалося
Куйовдить й пестить лагідно волосся,
Щоб зблиснув хміль в зволожених очах?
Щоб вільний дух свідомістю ввібрав
Оці величні Господа споруди!
Вдихнути злаків запахи у груди
Й упитись вдосталь ароматом трав;
Де плечі хвиль уперлись – в небесах
Сяйнути світлом раптом забаглося,
Коли тепло дозрілого колосся,
Мов струм, пройшлось по втомлених руках.
Перебере пучками по струні,
Аж ойкне враз вібрація у серці:
Приємна млість розіллється озерцем
В твоїй палкій вразливій глибині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551776
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015
[b]О, вік ХХ1- цивільний, чудовий!
Ой, люди, не ждіть цьому світу кінця!
Тарас в ювілей свій надав мені Слово,
Послухайте Голос із Неба Творця.
О, рік чотирнадцятий нової ери,
Зібрав в Україні народ на Майдан!
Назустріч ідіть, ви брати і партнери
З глибокого кореня – плем’я слов’ян!
Вам сонечко світить, всміхаються зорі,
Хоча серед них Полинова Зоря!
Квітуча Земля і небесні простори
Диктують слова, вам пишу «Кобзаря».
Проста, недоучена жінка Надія
З поліського лісу, з полтавських ланів.
З Тарасом повінчана ця літургія
По кореню прадідів наших батьків.
О, вік ХХ1 за що ти караєш?
Мою Україну, прости сироту!
Пошли ж ти нам долю, ти ж бачиш і знаєш,
Прийми мою сповідь й молитву святу.
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471078
дата надходження 08.01.2014
дата закладки 10.01.2015
КОШАЧЬИ СТИХИ.
Кошка дышит – рядом вот,
И сопит кошачьим храпом.
И скребет, скребёт живот
Лапой мне, вернее лапом.
«Видишь, солнышко взошло,
Мамка дай-ка сиську дочке…» -
Нет, не даст. И пять кило
Мирно спят на пятой точке.
* *
*
Моей кошке Муське
(она заслужила билет в Историю)
Кошка скучает,
Кошка зевнула,
Лапкой по ушку себя провела,
Прыгнула на пол
Кошка со стула,
Резвых котят на обед позвала;
Мявкнет, укусит,
Тут же оближет,
Что она скажет – ангел изрек;
Кошка родней мне,
Кошка мне ближе,
Чем самый близкий мне человек.
Кошка усестся мне на животик,
Лапкой надавит,
После лежит,
После откроет
Маленький ротик,
И поцелует, и убежит.
2007
* *
*
Хорошо когда кошачка
Рядом есть, да не одна,
Не нужны гараж и тачка,
И подруга, и жена!
Право, друже, будь прагматик;
Есть кого тебе обнять?
И зачем тебе брасматик?
И Шанель, что №5?
Очень много сэкономишь,
А потерь почти что нет,
Разве что несмачно в доме
Пахнет кошкин туалет?
Так в окно его – и баста!
На соседский огород,
Где лежит в томатной пасте
Твой вчерашний бутерброд.
И не надо ржавой брошкой
Рот кому-то затыкать,
Что тебе сказала кошка
Всё равно не разгадать.
Сачкануть тут не прокатит,
Сколь потребно ей любви
От тебя зверюга схватит…
Поподробней – в Science а Vie.
Ты проснёшься среди ночи:
На тебе лежит кирпич,
Скинешь на пол – нету мочи,
Впрыгнет он – son of the bitch!
Кошка – зверь, венец творенья,
А не глупый человек,
Волновое уравненье,
Демиурга саундтрек.
И забей себе ты в бóшку
Вместо «быть или не быть»:
Тот, кто вправду любит кошку,
С гомином не станет жить.
* *
*
Хоть кто-то любит, чёрт возьми!..
А тут их две любви достойны.
И ладно, были бы людьми,
И за меня вели бы войны,
Слепы в неистовстве своём…
Ну, там менялись бы местами…
А так лежат на мне вдвоём
И лупят по носу хвостами…
* *
*
Всю нежность мира
Я ей отдам.
А зло в остатке
Оставлю вам.
Она мне мамка,
Она жена,
Она дитя мне,
Она одна.
Мильон микробов,
O mon ami!
Своих отдай мне,
Моих прими.
Лежат со мною,
Как в Космос мост
Четыре лапы,
Усы и хвост.
2011г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549159
дата надходження 06.01.2015
дата закладки 06.01.2015
Моя мова, у хвилях Дніпрових,
Народилась з звитяг козаків.
Розчинилась у вірі Христовій,
Живить спрагу в корінні віків.
Моя мова, звучить світанково,
Солов’їним запоєм з гаїв .
Бо як мама у кожному слові,
Молоком годувала синів.
Тому й бісяться, так звіролови:
На сирітку спрямований гнів…
А Вона все звучить, загадкова,
По розлогах яруг і степів.
Тож проснімося. Будьте здорові,
В буйноцвітах вишневих садів.
Ще збудуєм підмостки ми нові,
І згадаєм чиїх Ми батьків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357356
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 05.01.2015
Гадаєш ти мене образив,
Коли бандерівцем назвав?
Скажу тобі на це одразу –
Я ним не був! Тепер вже став!
Сприймаю це, як нагороду!
Звання, присвоєне за те,
Що сином став свого народу,
Любові почуття святе!
Люблю безмежно рідний край,
Цю чарівну, магічну мову,
Дарований Всевишнім рай,
Красу дівочу чорноброву.
Люблю за щедрість і за спів,
Шалені ночі солов’їні,
Коли бракує навіть слів,
Освідчитися Україні!
А ти, мене, за цю любов,
Оскаженіло ненавидиш.
Не я до тебе! Ти прийшов,
На мою землю і тут гидиш!
Іди подальше від гріха,
Моє терпіння не безмежне.
Нехай святиться у віках
В борні здобута НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!
28.10.13 р.
Дякую друзі, що знайшли по пошуку цей вірш! Але запрошую Вас почитати і іншу, не менш патріотичну громадянську поезію на моїй сторінці в 2-му розділі за цією адресою
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=16199 або в лівому верхньому кутку цієї сторінки у віконечку ПРОФАЙЛ натисніть - ДОДОМУ....
Тут Ви знайдете також і лірику та дитячі вірші. Заходьте на гостини! Не розчаруєтесь!!!
Щоб не витрачати час на пояснення в особистому листуванні, я наважуся дати своє пояснення, чому в Інтернеті поширена інформація про те, що автору цього вірша 13 років. Цей вірш я написав ще до буремного Майдану - 28.10.13 р.
На мою думку, хтось при копіюванні цього вірша допустився помилки і від повної дати написання залишив тільки 13р. Інші сприйняли це за вік автора, що значно сприяло швидкості його поширення. Вийшла така собі піар-акція, що кращої годі було і придумати. Це дійсно той величність ВИПАДОК, а може і сприяння вищих сил... Адже він сприяє ідентифікації та самооцінці, виявився надзвичайно витребуваним і на часі.
Вірші громадянської поезії другого розділу, написані до жовтня місяця 2013 року, увійшли до збірки "СПОЛОХ". Мені зараз кажуть, що вони майже всі були пророчими. Так це чи ні, судити Вам! Але є у цьому щось дійсно містичне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457222
дата надходження 28.10.2013
дата закладки 04.01.2015
Ociннє листя зoлoтoм ляглo
Ha cipий тoн xoлoднoгo acфaльту
Macляp poбoту знaє! ,й пoлoтнo
У Bepeceнь злeтiлo iз мoльбepту
B цю пopу poку, вибpaнo булo,
Щoб ми зуcтpiлись, долi тaк xoтiлocь
Taк нecпoдiвaнo уce пpийшлo
Й кoxaння кapуceллю зaкpутилocь...
Я кpильми вiдбивaлa щacтя pитм ,
Щo ти дaвaв мeнi , пicля пoбaчeнь
A зaбopoн п`янкий, coлoдкий cмaк
Знaxoдив мicцe у cлoвax твoїx пpoбaчeнь
Душeю бepeжу тeплo твoє;
He тpeбa cлiв , дe poзмoвляють oчi,
Зaбpaвши cepцe - ти вiддaв cвoє
I пoлoнив думки мoї дiвoчi
Tвiй нiжний шeпiт твopить чудeca -
Cтo тиcяч poкiв я в oтiм пoлoнi
Teбe мeнi пpинecли HEБECA,
Пoклaвши на проcтягнутi долoнi
25.12.2014 Portugaliya
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548335
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 03.01.2015
Ну , з ким тебе в цім світі порівнять
Мій оксамитово – квітучий краю?-
Можливо , тільки із куточком раю,
Де діамантом сяє благодать.
Краси та доброчесності чертог!
Які б мене не кликали дороги,
Єство моє, втомившись від знемоги,
В благословенний прагнуло острог.
Тебе обрав навіки для гнізда,
Моя любов – лише твоя боржниця!
Тут благородно просять помолиться
Спориш в росі й духм*яна резеда.
Був світ тобою сповнений й тоді,
Як хміль бродив та правив верховенство –
В твоїх лугах я пізнавав блаженство,
Коли літа витали молоді.
Від смутку за садами занеміг…
Та розпирає трепет мої груди,
Як колоситься хліб доспілий всюди
Чи золотом палає свіжий стіг.
І спокій , й мир не коштують й гроша.
Як гне пилюка розкошів та гніту
Чи перед сріблом зовнішнього світу
Схиляється оголена душа.
Я чую ніжну музику твою –
Це ж твій озон , вражаючи незримо,
Неначе дух благого серафима,
Облагородив в долі суть мою.
В долини я закоханий таки…
Переконання , враження , наснага
Для творчості, для праці , для звитяги
З твоїх джерел черпались залюбки.
В тобі вбачав довершеність святу,
Твоїм ланам вклоняюся дитинно -
Це ж спокусила ти мене гостинно
Шукати возвеличену мету!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547124
дата надходження 28.12.2014
дата закладки 29.12.2014
Сніжинками - кружляються синопсиси,
І вабить героїнь антигерой.
Що ж, час - цікавим чаротворним розсипом
Мережити гібридовійний зойк.
Роздумкані події, нами скоєні
Минулим роком «розстрілів-свавілль»,
У змерзлім гроші-мир-ковтальнім полум,ї,
Так просяться думками в ... водевіль.
Мистетством, кажуть, викреслять апатію
На кращих, зразу ж створених зразках.
Я ж... з щемом тусю кінострічки братнії
У новорічних стертих килимках.
...Сніжинками ж - кружляються синопсиси,
Цілує героїнь антигерой.
Що ж, час - цікавим чаротворним розсипом
Мережити гібридовійний зойк.
І люди – милуватимуться казкою,
Письменники радітимуть словам.
...Як іграшки ялинк висять нам ...ласою
Можливостю писати гарно вам!
28.12.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547017
дата надходження 28.12.2014
дата закладки 29.12.2014
Ранок трубить у ріжок,
Небо полум*ям палає...
Дім в діброву заглядає,
Що сховався в моріжок…
Поспіша до двору рід:
Вийшла з хати сива мати,
Вийшов батько проводжати
Сина - лицаря в похід.
Паляницю й образок
Вуй вручив – благословляє,
Ненька жваво наливає
Медовуху в келишок.
Пригорнулася до пліч…
Білу вишиту сорочку
Приміряє: -Це, синочку,
Шила з льону в зимну ніч.
До воріт коня веде
Метушливо – невеличка
З стайні меншенька сестричка –
Аж земля під ним гуде!
-Дай же клятву ти мені, -
Вороному, як сідлає,
На подвір*ї промовляє, -
Будеш братом в чужині!
-Шабля ця для завзяття,
Як спізнаєшся з бідою:
Стань в бою йому сестрою,
Вбережи щораз життя!
Босоніж біжить дівча:
-Не забудь в лиху годину!
Прив*язала жмут калини
До сідельця, до збруча.
-Це від серця рушничок –
Вмиєш личко на світанні
Чи пов*яжеш в полі рани,
Вчувши милий голосок!
Срібні сльози на очах.
Під копитом промінь зблиснув:
Козак тричі в лузі свиснув –
Закурився Чорний шлях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546234
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 25.12.2014
Надежда Мартынова /Данчак/
ДИТИНСТВО - щаслива пора / оповідання/
1. В спогадах дитинство саме щасливе і прекрасне
Народилася я після війни в 48 році, на весні , в красивій, чудовій КУКАВЦІ, якраз на ЗЕЛЕНІ СВЯТА, тому село гуляло по двум причинам. Раді були надзвичайно моя бабуся і дідусь, я перша онучка від любимого синочка, який однин з трьох синів повернувся з проклятої війни. Стало дитятко рости на радість дідусеві і бабусі. Мати працювала учителькою1-4 класів, батько в тракторній бригаді обліновцем, дідусь був дуже хорошим столяром і був «на розхват». Треба було розбудовувати села. На моїй дорогій бабусі Ганні Константинівні, була турбота про дитя та «гектарний» горОд, який вона обробляла, не розгинаючи "спини". В серпні , коли мені було уже 5 місяців, горОд потребував більше усиль, то щоб дитя не дошкуляло, бабуся прив’язала мене за ногу до дерева, дала дві дерев*яні ложки,щоб я гралася ними, а сама «закопалася» в горОд, то так , що не замітила часу, Дитя стукало ложками , кричало , повзало,зробило своє діло , та розвезло його по всім дворі.. Тут і матінка прийшла із школи видовище привело її в шок, треба було бачити цю картину, бо розповідати «срам». Поміркувавши про життя-буття у КУКАВЦІ, батьки вирішили переїхати. Батька взяли на роботу в Яришівську МТС на «нафтобазу», бо він був знавцем по пальному .
2.Коли люди роботящі і мають здоровий глузд, то їхнє життя буде хороше. Мати трудилася дома, Завела курей, індичок , качок. Купили корову, нашу любиму БАЛАЮ, яка давала по два відра молока, завели свиней .Батько в лісі зловив бджолиний рій , від якого розвів пасіку , аж 12 вуликів, тому голоду в ті роки ми не знали. Батько був дуже чесний, справедливий за це його люди поважали. На нафтобазі він навів такий лад , що ні одна крапля пального не виливалась і не проливалась коли він заправляв бензовози. Вся МТС община була дуже дружна, відзначали всі св*ята в нашій їдальні, де можна було в любий час купити цукерки , пряники. Батьки їздили в Могилів-Подільський на нові кінофільми, вистави, були в захваті від танцювальних колективів. В Яришівській МТС у нас народилася моя дорога сестричка Галочка При одній такій поїздці, вони нас з сестричкою закрили дома, а нам було скучно , Галочка дуже плакала і я її хотіла розвеселити, то взяла її «на керкоші», то якби на плечі, і почала возити по кімнаті, але в мене не хватило сил, мені було 6 років , а Галі 2 рочки. То Галочка упала, через мою голову «плашмя» на підлогу. Розквасила собі носа , так , що я злякалася, тому що кров не зупинялася, я взяла тазик налила води і засунула голову Галі в воду , ледь її не втопила... Життя йшло своїм чередом. Наш сусід по «п’яні», піднімав руку на свою жінку, так мій батько, так його «відчитав», що той перестав дебоширити. Коли Галочці виповнилося 2,5 рочки, вона граючись наїлася якоїсь трави, її зробили операцію, всі діти МТС приходили провідати , коли вона виписалась.Я пам*ятаю, батько дуже переживав і навіть кричав на маму, що та недогледіла дочку.
В вересні, в знаменитому /зараз/ селі ЛЯДОВО, проходили великі осінні ярмарки. З Молдови привозили виноград, соки, баклажани, перець і всяку огородину, що не росла у нашій місцевості. На ці ярмарки з*їзджалися, продавати та купувати з всього краю. З МТСу давали машину і возили
на ярмарок. З такого ярмарку наша матуся привезла нам подарунки, виноград , великий кавун, пальта, осінні. Виноград ми їли за дві щоки, взяли по півнику/ це такі цукерки/, оділи нові пальта та пішли гуляти і показувати свої обновки. Наш дім, в стилі «барак» , був довгий , на 10 сімей, а може і більше, то повиходили діти із своїми подарунками. Я з своєю сестричкою, облизуючи свого півника підійшла до нашого «Моря-океану», це дуже велика «калюжа», де плавали качки, гуси, то батьки її не засипали. Півник розтанув в роті і я , дуже активна дівчинка, почала будувати міст через калюжу, на «щастя « хтось завіз цеглу.
Я тягла цеглу до калюжі, будуючи «міст» через калюжу. Було дуже важко, але метр, а може і більше я побудувала , і «по слизнулась», упала в калюжу. На допомогу кинулася моя 3-х річна сестричка Галочка, без страху ступаючи в калюжу і прямуючи до мене, але вона теж по слизнулася і вся занурилася в калюжу. Я на «четвереньках» полізла її спасати… Перша зайшла до дому я, плачем показувала на пальто, за мною моя сестричка, яка була мокра з голови до ніг. Цілу неділю ми сиділи дома .
В МТС були три сади яблунь, люди посадили горіхи, яблуні, різні плодові дерева, а під вікнами різнокольоровий БУЗОК, перед домом клумби з різноманітними квітами, матіолою і.т.п. Зробили дітям стадіон, карусель. Який «шухер» зробили, ми, діти, нам було менше 10 років, коли ми пішли в ліс по суниці, горіхи і заблукали, але десь о 22 годині вечора знайшли дорогу і сміючись виходили з лісу, по доріжці з двух сторін якої росла «висока» кукурудза, то нас не було видно , тільки чути, як ми сміялися.Наші батьки, чуть не збожеволіли, шукаючи нас цілий день. Моя матуся втратила дар мови, її відкачували. Батьки розказали нам, що в тому лісі не можна ходити без дорослих, там залишилося багато розтяжок з війни, мін і всякої зброї.
3.Школа, які чудові роки. Перша моя учителька була Надія Іванівна.Вона розповідала нам, про буремні часи війни, які пронеслися над нашим Подільським краєм, багато сіл були спалені, а тепер Ми, учні, чудової школи і треба бути чемними і добре учитися. Чемність наша виражалась в тому, щоб не гратися у війну, і не бити одне одного. Школа наша була 2-х етажна , то ми гасали по етажам, збиваючи собі коліна, штовхаючи одне, одного. Мої гени , батьківської справедливості уже проявились в 2 класі, коли Коля Нідзельський , лупив нашу , осиротілу однокласницю Олю Танащишину, за яку я заступилася і получила кулаком в ніс, так , що в мене в очах посипалися іскорки, але я зібравшись з силами і з усієї сили нанесла удар портфелем по голові Колі , це тобі за Олю, кричала я.
Десь в 6-7 класі у нас /учнів/ почався любовний бум, так "закладено" природою, тут ні чого не вдієш, природа є природою.Чогось мене хлопчики і з нашого , тай старших класів , любили "щіпати", бігали за мною, обнімали і дуже сміялися, від цього, я ніяковіла. Появилася перша любов, не у мене, а у
хлопчика з 9-10 класу, він гладив мене по голові і називав мене цим "гидким» словом "красуня". Десь в 7 класі наш керівник Федір Дем*янович посадив мене за парту із своїм сином Вітею, може , щоб він «списував « у мене, так , як він учився так собі, але одного разу, Вітя прйшов в клас пізніше і Федір Дем*янович став бити його ногами біля дошки , тут я зірвалася і накинулася на учителя , кричала , що Віті боляче, і не можна так бити дітей. Федір Дем*янович перестав бити Вітю, клас завмер , багато хто полізли під парти від переляку .Я сама була перелякана, але кричала, що так не можна бити дітей./Через 50 років Вітя пояснив вчинок батька, бо він утік із дому і на перекладинах поїздів доїхав аж до Луганська, міліція відправила його назад до дому.Батьки були смертельно налякані./ Може тоді у серці ВІТІ щось до мене прокинулося, що тільки я одна його захистила, цього я вже не узнаю. На мене, щось "найшло" в 7 класі, коли я побачила в " світлі " свого однокласника Андрія Костинюка, який вчився нижче середнього, але я з останьої /де я сиділа/ парти, через весь клас підказувала йому відповіді, не зважаючи ні на учительку , ні на учнів. Це була моя перша ЛЮБОВ. У мене, якось серце виривалося з грудей, я червоніла, ніяковіла, а одного разу, коли ми були на «горосі», нас посилали із школи збирати горох, я його приревнувала, плакала від "обіди", і говорила, що напишу повість «Любов на горосі», тому що він звернув увагу на другу дівчинку Пасеку Галю, яка у нас була першою красунею в школі. Я йшла додому,ридаючи, треба було іти 7 км, до мене підійшов хлопчик з нашого класу Вітя Шаповалов і сказав:"Надю, давай я тебе проведу до дому". На що я йому в грубій формі відповіла , що не потрібно /Знала би я , що цей хлопчик любив мене з 6 класу і все життя, це я узнала через 50 років/.
4.Закінчила я 8 класів, і з подругами хотіла поступити в Каменець- Подільський технологічний технікум. Поїхали "кагалой", здали документи, почали готувитися до єкзаменів. Перший єкзамен диктант, написали всі, як перевірили по 10 , а то і більше помилок зробили майже всі. Сіли горювати, тут хтось позвонив у двері, визивають мене, якийсь курсант, у мене «знакомого» тут не було, ні кажуть мене , показують, що дівчину з "такими грудьми". Боже, який позор для мене, я розплакалася і сказала, що ні куди не піду.
5.Провалились наші екзамени , я пішла в 9 клас, Кукавської ср.школи, в Кукавці жила моя старенька бабуся їй треба було допомагати.
Настали 60 роки, розцвіт авіації, я багато читала, мені дуже подобалась фізика, математика, особливо задачки на 12-14 відповідей, почала добре малювати, це від батька , який дуже красиво малював оленів, пейзаж і т.п. Пробився у мене " талант" писати, я написала фантастичний твір "Майбутнє КУКАВКИ" , який планували на конкурс , але мабудь загубили. Мама купила мені, бо я дуже її просила набір «конструктор планерів» Я зробила /склеїла/ планери і віднесла до школи , там теж мабудь їх загубили . В 11 класі у нас відбувся КВН з 10 класом, назву нашій команді, наша вчителька фізики, дала з моєї ініціативи " ИДИОТ", яка звучала як - " ИДЕАЛЬНЫЕ ДРУЗЬЯ И ОТЛИЧНЫЕ ТОВАРИЩИ" Конкурс ми програли з різницею в 1-2 бали,10 клас радів . що умніші за нас.
Настав випускний, я була шокована, бо побачила, що з нами випукаєтся мій однокласник з Яришівської школи, ВІТЯ Шаповалов. Він ніяковів, сидів на консультаціях, але більше була шокована я, тому, що в 10 класі я получила від нього листа з любовним віршем, де були слова: "С всех цветов люблю я РОЗЫ, а из ДЕВУШЕК ТЕБЯ, ТЫ моя ЗВЕЗДА!" и т. д., а я відповіла йому по -хамськи, бо я любила Андрія Костенюка і в цей час получала від нього з Армії, хороші листи. Не можу зрозуміти, він був в Армії, а я училась в 9-10 класі, але , то було після війни і у нас училися переростки в віці.
Через 50 років « судьба», життя, звело мене з Віталієм Шаповалом, він уже полковник , сім"я, діти, внук, але тяжке життя забрало здоров"я. Встигла я з ним поговорити по телефону. Вічна йому пам"ять. Життя іде своїм чередом і не вблаганно ставить перепони, але людина вибирае свій шлях...
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2014
Свидетельство о публикации №114121803965
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544859
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 19.12.2014
Я і мій синочок
Ми дорослішали вдвох-
Я і мій синочок.
Мій маленький центр землі,
Недоспані ночі.
Вчила я його ходить,
Їсти, говорити.
Він мене учив терпіть,
Віддано любити.
Разом дмухали крізь сльози
На збите колінце.
Разом вранці зустрічали
Сонячні промінця.
Разом у садочок йшли
На роботу, в школу.
Разом плавати учились,
Грати у футбола.
Вихідні, відпустки,
Свято, іменини
Скрізь в дитини була мама.
У мами дитина.
І коли недобрі люди
Донесли дитяті,
Що у нього тільки мама,
А немає тата,
Воно плакало просилось
- Мама, дорогенька,
Хочу бути, як всі діти…
- Почекай, маленький!
Он в Андрія, твого друга,
Тато безробітний.
На весь світ він зло тримає.
Винні жінка й діти.
А в Сергійка сусідського
Татко випиває.
Часто лається на маму,
З хати виганяє.
В нас з тобою тихо, мирно,
Чистенько у хаті.
- Ні, хитає головою,
У нас нема тата.
Поцілунками на щічках
Висушила слізки.
Віднесла малечу в ліжко,
Посиділа трішки.
Тай пірнула у подушку
Біду виливати.
Нема тата у дитини,
А де його взяти?
Скільки крутяться навколо,
Заміж пропонують.
Зізнаються у коханні.
Дитя ігнорують.
Тай в самої у душі
Теж нема спокою.
Серце тягнеться до того,
Що живе з другою.
Цілу ніч себе жаліла.
Поки засіріло.
Піднялася. Посміхнулась.
Сина розбудила.
Все в нас буде. Час злетить,
Як жовтий листочок.
Тай пішли у світ широкий
Я і мій синочок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522600
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 18.12.2014
Т.Г. Шевченку
Якось воно й не знати.
Нащо цей дьоготь в мед?
Чом же у Бога хати
Не заробля поет?
Чом же Господня ласка
Ніби-то й не про нас?
Хати не мав Руданський…
Хати не мав Тарас…
Як він про неї мріяв!
Навіть намалював!
Як би тепер сказали –
Візуалізував…
Бачили б ви ту хатку,
Крихітний той проект.
Сіни і дві кімнатки…
Більше й не хтів поет.
Скромно і майже вбого.
Чи вже й такенька - гріх ?
Чом же хаток у Бога
Не вистача на всіх ?
Мальви та кілька вишень,
Та у шибках - Дніпро…
Боже святий, Всевишній,
Це вже якийсь синдром
Наш український…
Тяжко,
Господи, без воріт…
Ліпить гніздечко пташка,
Стелить кубельце кріт,
В горах печерки рили
Навіть старці святі!
Господи, Боже милий,
Він же її хотів!
…Миша по стебелині
Мостить своє кубло.
…Навіть на Україні
Вмерти не довелось.
Тяжко прожив на світі,
Тяжко вмирав один,
Де петербурзький вітер
Краяв з усіх щілин.
Дуже воно по-наськи -
Думаю в котрий раз.
Хати не мав Руданський…
Хати не мав Тарас...
Нині оба багаті,
Лірники й кобзарі,
Мають по вічній хаті
В чорній землі сирій.
Що там уже – хатини,
Хто в Україні жив,
Часом і домовини
В долі не заслужив,
У Соловецьких нетрях,
Вічних мерзлотах згас.
Там - родові маєтки
Наших поетів , нас.
… Знову сьогодні свято.
Як же воно - без свят?
Ходить поет без хати,
Садить думками сад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440745
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 16.12.2014
Якось всі свої частини Українська мова
Запросила на пораду, серйозну розмову.
-Що ж це робиться , панове!-
Строго запитала,
-Поміж вами ворожнеча,
Мови геть не стало!
В школі, дома, на роботі
Суржик, лайка- просто жах!
Затривожились частини,
Охопив їх сильний страх.
-Нам потрібно терміново
Обирати короля,-
Обізвався тут Іменник,
-Ним би стати міг і я.
Усі знають, що предмети
Визначаю тільки я.
Вам , частини, пощастило б
На такого короля.
Тут образився Прикметник,
-А ознаки? Як без них?
Неможливо описати все навколо,
Колір зник!
Некрасиве все, несмАчне,
Невелике, немале,
-Так , що в мене теж, пробачте,
На корону шанси є!
Дієслово здивувалось,
-Можна і обрати.
Тільки, що ж це ви про мене
Стали забувати.
Ви ж без дії безпомічні
Слабкі, безпорадні.
Все привести до порядку
Зовсім недоладні!
-Неповторні всі зібрались?-
Запитав Займенник.
-Я, як треба, заміню
Вас , пане Іменник!
Не кажу вже
Про Прикметник,
Про тебе, Числівник.
Як шукати кращого
Можна серед рівних?
Перше- досить сперечатись;
Друге- порахуйте,-
Закликав частин Числівник,
-Дарма не мудруйте.
Нас тут шестеро зібралось,
Всі ми самостійні.
Ми для мови необхідні,
Дружні і надійні.
-Як чудово, що мені,-
Засміявсь Прислівник,
-Не потрібно доводити,
Що я серед рівних!
В нас на всіх одна матуся-
Українська мова!
Вона завжди дуже добра
До кожного слова!
Ходневич Л. 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530281
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 16.12.2014
Зненацька прийшов "недалекий" наш брат...
Стук-стук... Недалекий - з Росії...
...І вже БМП догорають-горять,
А з ними і юність, і мрії...
А хто в 45-му в тиші питав:
"Чи хочуть війни росіяни"...
...І пам’ять старіє... Тепер, як мета
Донбас,терикони-кургани...
Та згиньте навіки у Волгу-імлу!
І ваших земель нам не треба!
Але й Україну, на карті малу,
Не кине ніхто просто неба!!!
Доволі вже гнисти - в нас інше життя!!!
Позбавлене "щей" і " Гулагов",
І до "совєтізма" нема вороття!,
І в "ізбах" не хлищемо брагу!
І хай лютий холод, чи куля пече,
Ненависні Путіна трони!!!
Встає Україна плече об плече!
І рідні простори боронить!
Та скоро світає... А там - Новий рік...
Лягають рядком світлі рими.
Хай НАШИМ бійцям буде довгим їх вік!!!
Ви тільки вертайтесь ЖИВИМИ !!!!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541987
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 15.12.2014
В селі звичайна хата біла,
Така ж прадавня , наче світ:
Чи то навпочіпки присіла,
Чи то зіпнулася на дріт?
Не дах міцний - якась солома,
Згнили , зчорніли геть сніпки,
Лиш кукурудза блиском хрому
З - під стріхи зирка залюбки.
І хоч малесенькі віконця
Давно обклали бур*яном,
Та усміхаються до сонця
Блакитним поглядом й чолом.
Криві та зламані ворота,
Плетінь,вербовий перелаз,
А на кілках старого плоту
Горшки вмостилися якраз.
Ковзне світанок по подвір*ю
Слідами срібної роси,
І залунають між сузір*їв
Дзвінкі дитячі голоси.
Буяють скрізь тут , мов чуприна,
Густі зелені спориші...
Та це ж і є та Батьківщина ,
Що найдорожча для душі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537925
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 15.12.2014
Ми спілкувалися без бренді -
П*янив озон нас та чебрець...
І розповів мені мудрець
Стару , як Всесвіт наш , легенду:
У хаті випаливши піч
І на замок закривши двері,
Сім*я присіла до вечері
В глуху й бездонно- темну ніч.
під скрип могутніх ясенів
На лавках збитих біля столу
Сиділи батько й напівколом
Дорослих четверо синів.
Убога трапеза в той час
Вела до роздумів про вічне -
Про щось згадали потойбічне
Та їли хліб і пили квас.
Аж раптом хтось обачно й тихо
Постукав тричі у вікно.
Всі насторожились : давно
Оселю їх обходить лихо.
У двір найстарший син пішов.
Вернувсь невдовзі й батьку каже :
-Не гість прийшов сьогодні вражий -
До хати проситься Любов!
Подумав старець й наказав :
-Любов не пустимо до хати.
Для чого зайве годувати
Того , кого наш рід не знав?
Та незабаром , як перо,
Шкрябнуло щось , стида позбувшись.
І мовив другий син , вернувшись :
-До хати проситься Добро!
Новий промовив дід наказ :
-Добро не пустимо до хати.
Лиш буде місце тут займати,
Щоб спотикатися щораз!
До божевілля їх, до трясця
Довів у двері сильний грюк.
Тож третій син пішов на стук :
-До нас з*явилось в гості Щастя!
-Явилось Щастя?Нащо нам
Такий вантаж щодня носити?-
Старий синам почав твердити ,-
Не треба в хаті цей бедлам!
Коли доїли черству грінку,
В дворі щось хруснуло , мов сук.
Пішов четвертий син на звук :
-До нас з*явилась в гості Жінка!
-З*явилась Жінка?Боже мій!
Прийшла в господу Берегиня...
Просіть у хату!Разом скриню
Допоможіть занести їй.
-Хто не пускав - той не знайшов!
В тій дорогій дубовій скрині
У дім принесла Жінка нині
Добро , і Щастя , і Любов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537710
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 15.12.2014
…У лукоморья дуб зеленый
Златая цепь на дубе том…
А.С.Пушкин
Міцний крислатий дуб росте,
Мов страж, на пагорбі крутому;
Там дива квіт, прогнавши втому,
Тисячоліттями цвіте:
Як під горою білий дим,
Внизу вирує водопілля,
В краю ошатного Поділля,
Вогнем сліпучо – голубим.
Он по незвіданих стежках
Сліди тварин ведуть до плеса…
Часом веслом змахне Телесик,
Щоб на Ягу нагнати жах.
Стоїть без вікон , без дверей
В діброві дім на ніжці птиці –
Загляне сонце яснолице,
Втікає звідти в тінь Кащей.
Кривенька качечка з хором
Світанком йде по кладці з дошок,
Де борозну Котигорошок
Проклав давно між добрим й злом.
На береги виходить кіт,
Щоб сколихнуть казками води,
І водять в липні хороводи
Русалки з лісу та боліт.
А то , тримаючи лозу,
Стоїть до ранку на воротях
Дідок в оранжевих чоботях,
Щоб не пускати в двір козу.
Зітхне в лататті часом сом –
Аж душу витрусить з лисиці,
Що вовка звабила з полиці
Рибалить в лютому хвостом…
Де пахне хлібом , поміж тим,
Там дух моєї України:
На ниві там зерно родини
Зросло колоссям золотим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543591
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 15.12.2014