Вірш написаний в співавторстві з Мариною Кузьменко:
У ній щось є. Незаймана душа,
Завжди збентежена від правди і реалій
Вона кудись за щастям поспіша,
Минаючи кордони йде у далі.
У ній щось є. В її ясних очах
Весна сумною посмішкою лине
В ній паросток надії не зачах,
Лиш смуток, наче пісня журавлина.
У ній щось є. Як місяць молода
Струнка немов «засніжена» тополя.
Завжди несамовита, саме та,
Незвідана, мов таємнича доля.
І це її відразу видає
З поміж людей зухвалих і квапливих.
Відразу помічаєш… в ній щось є
Насправді неземне і особливе.
19.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540087
дата надходження 28.11.2014
дата закладки 19.12.2014
«щось давно уже
ти не співав,
мій пташе….»
(Валя Савелюк)
А чи можна пишатися власним, важким довголіттям?
Під цвітінням бузку, як і завше, у нашім дворі
Спочиває сивенький дідусь, усміхаючись дітям,
І радіє своїй дев’яностій весняній порі.
Хоча цвіту квітневого бачив старенький немало,
Зморшкувате чоло все ще в подиві ходу весни.
Сірі очі горять! – хоч від старості трохи запали,
А від мудрості стали як срібно коштовні вони.
В тих запалих очах ностальгія така сумовита,
Тільки маски неспокою він на обличчя не вдів.
«Я, нажаль, не зустріну свого дев’яностого літа…
Та, на щастя, умру під буяння травневих садів.»
13.05.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337124
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 09.04.2014
інколи Мойри плетуть вінки
і коли вона шила квіти а з їх пелюсток скапувало холодне молоко хмар
довкола все перетворювалось на крапку
з них легко робити коми і з’єднувати розпечені долоні
в кулаки
а потім шиби венозно тріскались
палились мости
будувались нові продовження весен
таких же розпатланих і хмільних
таких же комусь писаних і продивлених зсередини
таких же димких і перенаповнених бузком
вона шила квіти
а він цілував повітря
що торкалось її рук
навзаєм люблячи ліхтарі старого міста
і в той час
її повіки здатні були розсікати простір
бо ж все справжнє
просто
коли вона шиє квіти
а він лише ними вміє дихати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422574
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 08.04.2014
Недоглянутий досвід життя між рядків
Вірно служить на користь зростання любові
До нерідного міста, що ліпить плітки
І тримає зневагу у кожному слові.
Крізь блискучі вітрини, дороги, метро
Абсорбується сум пожовтілого листя
І стискає занедбане, хиже нутро,
Безнадійно гіркого, великого міста.
І тепер я належу до сірих людей,
Що зрослися з буденністю, з нею зігнулись;
Амальгаму бажань і нестримних ідей
Проміняли на зашморг заплутаних вулиць.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217924
дата надходження 24.10.2010
дата закладки 08.04.2014
Скашивали розы на заре
Демоны безумного тумана.
Падали торжественно и странно
Ангелы с шипами на крыле.
Хрупкие, как звёзды, лепестки
Лодками на лужи ниспадали.
Тут же шли на дно и умирали
Где-то за пределами тоски.
Сока слёзы, горечью струясь,
Землю будто насквозь прожигали.
Вам бы в облака - да лебедями!
Вы же, словно жабы, - шлёп! - и в грязь...
Выкосили поле догола
Демоны безумного тумана
И ушли... А мёртвая поляна
Россыпью ромашек расцвела.
1999
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390907
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 06.04.2014
Я верю, что мысли ведут мимо радости,
Но радость с умом не забудет душа,
В моменты невольной сердечной усталости,
Мы любим свой мир через раз и спеша,
Я жил не для полного лжи обсуждения,
Я смог бы без крыльев по свету бежать,
Когда наши души полны сожаления,
То мы не устанем себя искажать,
Я долго не верил в судьбу и пророчества,
И шел среди тьмы на погашенный свет,
Я видел пустые столы одиночества,
И громких приемов фривольный банкет,
Я видел в руках пыль невежливых помыслов,
И трещины зла в взгляде добрых людей,
А мир нас держал беспризорно за волосы,
Лишь камень бросая в задатки идей,
Живи словно пристань вдоль берега совести,
Пускай нас привычно смывает волной,
Кто пишет заметки вдоль сказанной повести,
Тот в памяти чей-то навеки живой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481954
дата надходження 26.02.2014
дата закладки 05.04.2014
Да что скрывать? Я влюблена.
Теперь дышать не смею ровно.
Безумством Вашим пленена,
Как одержимая. Я словно
Ваша послушница в уме
И как монахиня на людях.
Не придавайте же хуле
И не журите строго, судьи!
Вы повстречались на беду,
Осколки страсти кинув в очи.
Я Вас звала в своем бреду,
Когда стонала среди ночи.
Когда рвалась в семи потах,
Змеей упруго извивалась,
Истомно я глотала: «Ах!»
И ласке подло предавалась.
Я как послушница в миру,
За рясой Вам не видно нрава.
Но как закат впускает тьму,
Тогда мой стыд имеет право
Задрать подол и до бедра
Порвать в порыве буйном платье,
Овладевает до утра
Мной рукоблудия проклятье.
Булавки падают с волос,
На плечи – локоны, как бремя,
И я шепчу себе под нос,
Когда ласкаюсь, Ваше имя.
Остыла в похоти вина,
Утих мой стан, младые груди.
Да, что скрывать? Я влюблена.
Вы не журите строго, судьи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489889
дата надходження 02.04.2014
дата закладки 04.04.2014