Ступила старість на поріг -
Людьми забута й Богом,
Одна, із тисячі доріг
Розхристана за рогом.
Торкаєш двері, що думки
Повернуть у дитинство,
В загаті вицвілі роки,
У вікнах материнство.
Старі понурі явори
Скрегочуть стоголоссям,
Відлуння сміху дітвори
Заплуталось в волоссі.
В протухлім листі кукуруз,
На чорнім всілім ґанку,
Старезний комин, мов гарбуз
Одягнений в фіранку.
Із снігу й смутку за життям,
За смуглим смаком диму,
За кропивами та гіллям,
Що колихали днину.
Живу та Божу... все було:
І жарт, і радість й смуток,
Все відцвіло, все відплило -
Зібралося все в жмуток.
У жмуток старості й тривог,
У посивілі роки,
Самотність всілась на горбок -
Людські приспала кроки...
О скільки їх, людських доріг?
Домівок у загатах?
В туманах скований поріг
І одинока хата...
(С) Леся Утриско
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813638
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018
Солоний дим
Ожинового цвіту.
На пасіках - спокусливі меди.
Ти досі небезпечно пахнеш літом.
Прозорий танець
білої води
Змиває всі ілюзії…
Повільно
Звикаю до стерильності снігів.
Коли постанеш вороном осіннім,
Спини прощальну
магію слідів,
Мов сяйво
Перестиглого колосся,
Чи півночі тривожні голоси,
Чи бронзу неслухняного волосся -
……………..на всі часи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813487
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 12.11.2018
Україна. Тридцяті… Холодна стерильна імла.
Я вже майже не сплю, але вірю, що все тільки сниться:
Я – змарніле худюще дівча із глухого села
Десь на Сході, а може, і в Центрі – яка вже різниця?
Холод лютий, як звір, пропікає мене до кісток
І судомою зводить живіт від голодної муки!..
Це остання межа, чуєш, Боже? Я майже за крок…
І коли я впаду, підхопи моє тіло на руки.
Поклади мене там – недалечко, побіля своїх.
На потріскані пальчики дмухаю, подихом гою…
А чи є у людської душі той найвищий поріг,
За яким ти вже більше не чуєш розпуки і болю?
Я не знаю, я просто дитина, зернинка мала
В цій звірячій машині, яку запустив сам диявол!..
Все забрали до крихти – ні двору нема, ні села,
У народу мого й на життя вже відібране право.
Україна. Двотисячні… Місто залите в бетон.
Смітники переповнені їжею, голови – брудом.
Ти шукаєш, де можна дешевше купити «айфон»,
Напихаючи шлунок масним калорійним «фастфудом»?
Зупинися й подумай: тридцяті, маленьке село
В коматозному голоді, кинуте напризволяще!..
Що ти знаєш про спрагу боротися смерті на зло?
Про терору червоного люту оскалену пащу?
Та нічого… А може, і добре, що це вже – архів,
Що десь там загубилась і я у стотисячних списках…
Інфіковані душі прогресом, тому і глухі,
Не розгледиш на відстані те, що не бачиться зблизька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697240
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 28.10.2016
Блок знав, що бідна ти, Росіє,
Тепер чомусь ти ще й глуха,
Коли в Донбасі смертю сієш,
«Вантаж двохсотий» не ляка?!
На клоччя рвала Україну,
Топтала землю, мову, честь,
Історію – через коліно…
Забула, кров чия тече
І у твоїх людей у жилах?
Чи амнезія винна в цім?
З тобою ми колись дружили,
Жили «в раю»… при каганці.
Ми тричі нагло вимирали,
Віддаючи останній хліб –
Не каялась ти, відцуралась
Від тих невимірних гріхів.
Не є для нас ти зверхдержава,
Набридла рабська доля нам,
Тоді ти Криму забажала,
Тепер в Донбасі ось війна.
Прислухайся, Росіє, краще,
Твої там танки б’ють і «Смерч»,
Там люди умирають наші,
Й твої також стрічають смерть.
А мо’, ти відчуття згубила,
Чи вникнути не хочеш в суть?
Себе у світі як зганьбила!
Нащадки ж кару понесуть!
Знав Блок, що бідна ти, Росіє,
Але не встиг застерегти,
Що коли брату смерть посієш,
То ще бідніша станеш ти!
13.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692970
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016
***
"Пишу й боюсь, щоб не зійти з ума"
( Тетяна Іванчук)
Пишу стихи, чтоб не сойти с ума,
не раствориться в серости безликой.
Пишу стихи, когда весна нема,
и даже воробьям слабо чирикать.
Окно моё поймало слабый луч
в закате солнца мартовского неба.
Слова плывут - так плавится сургуч,
печатью став, устав терзаться слепо.
Пишу, когда в нависшей полутьме
следы исчезли( только мне знакомы),
и оттого стою лицом к зиме,
судьбу познав при помощи бинома.
Который день преследует Ремарк
в тождественном подобии сюжета...
Пишу стихи, чтоб не сойти с ума,
похожие - на письма без ответа.
24 марта2015
Автор фото: Надя Позняк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569515
дата надходження 26.03.2015
дата закладки 24.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.04.2015
рассыпается цвет абрикосовый
вместо пятниц и вместо смятения
у раскрытых небес непричесанных
на палитре из перерождения
и скандальные строки не вспомнятся
и обнимут другие без скромности
пролетевшим пером из подробностей
согревая присутствие бодростью
безымянные. парные. сложные.
с чередой безграничного берега
из крестового хода тревожного
возвращаются взмахами веера
рассыпается цвет абрикосовый
вместо пятниц и вместо смятения
у раскрытых небес непричесанных
на палитре из перерождения
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576769
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 24.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.04.2015
Не для війни тебе я колисала,
Не для війни не спала, як хворів,
Всі дні і ночі в Бога я благала,
Коли ти перші кроки лиш ступив.
Молила я у Господа для тебе
Життєвої шовкової стезі,
Щасливу долю , миру в синім небі,
Здоров”я так просила я тобі.
А ти сьогодні де, і що з тобою?
Я цілий день у думах, сину мій,
Чи ти здоровий, чи вернувся з бою,
Чи ще живий? Чи ти іще живий....?
Ні, ні, я віджену свої сумління,
Бо ти не міг загинути .
Молю,
Прости мені, Пречистая Маріє,
Що я надію втратила свою.
Прости мене,бо гріх це,
знаю, знаю,
Та серце завмирає і болить,
Коли в повітрі вистріли лунають,
І темінню заслонюють блакить.
Коли немає вісточки від сина
Коли мій телефон весь день мовчить,
Я знову шлю благання в небо синє,
Щоб Бог йому дозволив ще пожить.
Маріє-Діво, змилуйся над сином,
Він як і твій пішов на вірну смерть,
Життя його в обмін за небо мирне,
Його душа за тисячі сердець.
Синочку милий, скроні посивіли,
А ось поштар дорогою іде,
То до сусідів у святу неділю
Недобру вість у хату він несе.
Ні! Я не вірю! Вірити не хочу,
Що вже до нас у місто смерть прийшла.
Сусідський син закрив назавжди очі,
Віднині дім його-сира земля.
Вам тільки б жити,і дівчат кохати,
Радіти цвіту ніжної весни...
Знов Бога молить на колінах мати,
Щоб син живим вернувся із війни...
Автор: © Н.Хаммоуда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518189
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 24.04.2015
Приводом для написання цього
віршу став сюжет ТСН про молоду жінку,
в якої народився син через добу
після загибелі її чоловіка в зоні АТО.
http://video.bigmir.net/1plus1/tsn/192409-V-Zaporoge-boytsi-79-y-brigadi-vstretili-s-roddoma-genu-svoego-pogibshego-tovarishcha/
Замість епіграфу
На місячній доріжці
Зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки,
А інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата
Загиблого в бою,
А інша – немовляти,
Народжена в Раю.
І так би розминулись…
Але душа бійця
На іншу обернулась:
Знайоме щось з лиця.
Сказала: « Гей, малеча,
А нумо , хлопче , стій!
А як ім’я, до речі,
Матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти
Була як чистий сніг:
« Мене чекає мати,
Аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина -
Таке її ім’я,
Ось-ось народить сина,
А син її – то я!
Мене на Землю жити
Господь благословив,
Я маю народитись…
А ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало
Майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало:
Що то таке – Земля?)
А той боєць «Галина»
Повторював ім’я …
Та це ж його дружина
Чекала немовля.
Сплили перед очима
Щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина
Й просив її руки…
Весілля і навчання,
І пристрасті потік…
Він всі її бажання
Виконував , як міг.
Усе було чудово:
Вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово,
Що родиться козак!
А потім…Сум в родині..
В країну зло прийшло.
Галини очі сині
Зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила –
Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила,
Та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині
Сказав приблизно так:
«Як друзів я покину,
Який же я козак?
Як гляну в очі сину,
Що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину
Я за спідницю втік?»
Поцілував Галину
І рушив на війну…
А потім..постріл в спину..
І запах полину….
Згадав боєць те стрімко
Й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку
Що краща буде з мам.
Пробач мені ,дитино,
Вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно
З тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба,
Як швидко ти ростеш,
А все що буде треба
В житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж , сину,
Тобі час йти в життя
А я прикрию спину
Тобі із небуття»
На місячній доріжці
Невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки,
Хтось – в протилежний бік.
Народжуються діти,
В воєнний час страшний,
І щоб їх захистити
Хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці
В жіночому любов,
Життя не перерветься,
Відроджуючись знов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516452
дата надходження 09.08.2014
дата закладки 10.03.2015
Расцветает сирень в нашем парке, где мы с тобой встретились,
И дурманят опять мою душу певцы-соловьи,
Помню пили, вдыхая с тобой ароматы от кофе, "У Эрика",
И пьянел я от взгляда в бездонные очи твои.
[color="#002bff"] А небесную гладь разрезает стрела белокрылая,
Разрывая на части любви непорочную нить,
Ты давно отцвела для меня, моя Лилия,
Даже время не в силах мне рану зашить.
И не важно, что птицы вернулись волною весеннею,
А душа так и просит, и молит любить,
Я по-прежнему ранен твоею изменою,
И наверно мне эту боль не забыть.[/color]
Легким ветром осенний листок на воде колыхается,
На пруду оставляет неровный застенчивый след,
Словно наша любовь в жизни нашей с тобой растворяется,
Утонув, забирает мне милый доныне портрет.
[color="#002bff"]И не важно, что птицы вернулись волною весеннею,
А душа так и просит, и молит любить,
Я по-прежнему ранен твоею изменою,
И наверно мне эту боль не забыть.
А небесную гладь разрезает стрела белокрылая,
Разрывая на части любви непорочную нить,
Ты давно отцвела для меня, моя Лилия,
Даже время не в силах мне рану зашить.[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552345
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 17.01.2015
Стоїть берізка у зажурі сніговій,
Як дивна фея срібні коси розпустила,
Втопилось серце десь серед весняних мрій,
Але зима її красу заворожила.
Йду до берізки , ніжно притулюсь,
Зігрію я теплом душі своєї.
А навесні в зелені коси загорнусь,
Бо ми давно вже подруги із нею.
16.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552169
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 17.01.2015
Только проснувшись, встречая улыбку рассвета,
Тихо покинув постели уютной тепло,
Греюсь стихами, найдя в них излучины света.
Греюсь и будто целую вас... ваше чело...
Снег за окном, но его разгребла бы руками!
Нет, не пугает меня и метели игра!
Что-то уже пролегло между мною и вами...
Кажется, будто бы шёпот доносят ветра...
Ваш... Будто слышу ваш шёпот, хотя не знакомы.
Да, не встречались мы в жизни, но ваши стихи
Так мне близки!.. До какой-то блаженной истомы!
Мыслю о вас и ругаю себя... за грехи!..
Как от себя отогнать эти грешные мысли?!
Вправе ли сердцу мой разум приказы давать?!
Ваши стихи мне даруют прекрасные выси!..
Грелась бы ими опять и опять и опять!..
Грелась бы... вами, когда б отыскалась дорога.
Снег - не помеха, коль что-то внутри ожило...
Смею ли я попросить нашей встречи у Бога?!..
- Нет, хоть ищу в ваших строках любовь и тепло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547277
дата надходження 29.12.2014
дата закладки 29.12.2014
Впаду, приречена на божевілля.
Твоє ім`я вже карбом у душі.
Звільнитись хочу від жаги похмілля,
Яку вкладаю серцем у вірші.
Впаду, приреченою на шаленство.
Всі перепони – в друзки!.. на шматки!
І питиму долонями блаженство,
Коли тобі складатиму рядки.
Впаду приречена та без упину,
Торкайся лиш, - благанням кришталю,
Дзвенітиму, як зламана стеблина.
Приречена, бо лиш тебе люблю.
28.12.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547129
дата надходження 28.12.2014
дата закладки 29.12.2014
Я БОГУ ДЯКУЮ
Ніхто мене не любить так, як Бог.
Лиш Він утре сльозу, яка проллється,
Зірве із крил важкий налиплий мох
І до чола устами доторкнеться.
Лиш Він зрадіє успіхам моїм.
Зі мною прогуляється у сквері.
Постукає у мій холодний дім.
Я відчиню йому, звичайно, двері.
Він знає моє істинне лице.
Із серця вийме болі і скорботу.
Йому безмірно дякую за це,
За кожну ласку, усмішку, турботу.
28.12.14 Л. Пікас
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547205
дата надходження 28.12.2014
дата закладки 29.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2014
Сприймаю все, що діється, як даність.
У голові від інформації - луна!
Дивлюсь навколо себе: ЦЕ - РЕАЛЬНІСТЬ.
Вмикаю телевізор, - НІ! ВІЙНА!
Роздвоєння в державі чи у мене?
Спитати хочу владу: де вона?!
Напевно, налаштовує антени
На серіал під назвою "Війна".
Хто ж режисер цього "чудового" проекту,
Що поділив нас на акторів й глядачів?
За звичкою всесильний думав де - хто,
Що ми - пасивні спостерігачі.
О ні! Ми вже не ті, що колись були!
Бо без брехні та гасел прагнем жить!
Старі часи, "шановні", вже минули.
До влади в нас вимога - не брешіть!
Брехати досить знову нам про наші втрати,
Про генералів чесних, теплий одяг, БТРи!..
Про забезпечення бійців досить брехати,
Бо нашу армію годують волонтери!
А ще - простий народ, "кіномасовка",
Яка не має ні імен, ні ліку!..
Їй завдяки триматимемось довго,
І серіал подовжимо довіку!..
Не по-кіношному воює півкраїни,
А півкраїни на це дивиться в екран!..
Повинні разом підніматись ми з руїни,
І вимагаємо: "Введіть воєнний стан!"
Благаю вас я, люди, пробудіться!
Бо Україна є у нас одна!
Робіть щось, дійте!!. Але не дивіться
Цей серіал під назвою "Війна"!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533799
дата надходження 31.10.2014
дата закладки 25.12.2014
Якщо підеш колись від мене,
(я точно знаю: прийде час).
Кохання, що було шалене,
Чомусь зрадливе бува в нас.
Не буду плакать за тобою,
Без тебе зможу просто жить.
Не перекинуся вербою,
Щоб потім довго ще тужить.
Твою відсутність не помічу,
Ти відійдеш без суму й сліз.
Відчую біль лише гостріше,
Та відведу із серця злість.
От тільки дихать стане важко,
І ніби іншим стане світ.
Заб"ється серце, як у пташки.
Та буде сум лиш до воріт.
Тоді затримаю дихання,
Любові, знай, не попрошу.
Зітру з лиця розчарування,
З плечей брехню твою струшу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538229
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 20.11.2014
Ми обрані Всевишнім Богом
для царювання на Землі.
І створені лише для того,
щоби завадити імлі
проникнути у світ кохання,
і все своє земне життя
вивчати магію бажання
і смакувати почуття,
приймати велично пошану,
що є найкращою з прикрас.
Буть схожою на Роксолану,
хіба не мріє кожна з нас?
Я знаю – кожна жінка в змозі
царівною з раби повстать.
Отож, розкуйтесь в перемозі
і спокушайте іншу стать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538136
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 20.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2014
Ти вже йдеш… Я Тебе відчуваю
Й не коритися просто не можу.
Записник щохвилини гортаю –
А чи встигну усе?.. – і тривожусь.
Звіт у пам'яті звивин захований –
Так надійніше. Тягнуться пальці
Перевірити: що там вкарбовано?,
Скільки правди відсотків і фальші?
Чую кроки невідворотності,
Скрип дверей… коливання фіранок…
Я готова, Ваше Високосте…
Тільки дайте зустріти світанок,
Сонця з кухля відпить для хоробрості,
На незабудь погладити квіти…
А тоді у тривожній святковості…
Десь за обрій… Ви певні?… Летіти?...
Стать пунктиром… чи розчерком… – цяткою…
Я готова… Душа на припоні…
Обіцяйте лиш: милим дитятком
Повернусь на земні оболоні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537763
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 18.11.2014
Стоїш одна біля пустого ліжка,
Вдихаєш осінь крізь прочинене вікно.
Наче руда, а, може, чорна кішка
П’є валер’янку – п’єш терпке вино.
Вже в’ївся запах спаленого листя
В медову шкіру голками дощу.
Ти чуєш голос схибленого міста
Крізь пластикову шибку. «Не пущу!», -
Кричиш до ворона, що сів на підвіконні
І гострим поглядом читав твої думки,
(Твої думки законно-незаконні)
Без права власності на зламані рядки.
Самотньо-ідеальний погляд мрії
Збиває з пантелику глядачів.
Аншлаг в твоїй виставі без події.
Перебороти можна й без мечів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225799
дата надходження 01.12.2010
дата закладки 18.11.2014
Я - "фашист?",бо люблю рідну мову
І з дитинства співаю вкраїнських пісень?!
Я - "фашист", бо не зраджую слову
І з молитви до Бога починаю свій день ?!
Я - " фашист ", бо шаную родину
І батькам віддаю, що найнижчий поклін ?!
Я - "фашист", бо навчаю дитину
Дорожити людьми усіх рас і країн ?!
Я - "фашист", бо вмиваюся слізьми,
Коли гинуть у шахтах батьки і сини?!
Я - "фашист", бо відвідавши Південь
Розмовляю російською так як вони?!
Я - "фашист", бо усім співчуваю,
Хто до нині долає від Афгану свій страх?!
Я - "фашист",бо ще й досі ридаю,
Коли згадую " Курськ" - серця й совісті крах?!
Я - "фашист" лиш для тих, хто себе зневажає
І не вміє цінити ні своє, ні чуже.
Я - "фашист", лиш для тих ,хто в душі камінь має
І при першій нагоді ним вбиває мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537690
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 18.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.11.2014
Так хочется душевного покоя.
Подняться в небо,над землёй кружить.
Забыть,что я родился человеком
и с облаками-птицами дружить.
Так хочется с дождями в море падать
и с чайками над волнами летать.
И человеком быть уже не надо
и в брызгах пенных в море исчезать.
Так хочется цветком в росе проснуться
и с пчёлами искать в соцветьях мёд.
И мимо пробежать,не оглянуться,
не вспомнить дом,в котором был рождён.
Так хочется на снежные вершины
глазами мне орла взглянуть.
И в громком рёве водопада
упасть в пучину-утонуть.
Так хочется на скорость спорить с ветром
и в вихре по дороге пробежать.
А вечером услышав голос грома,
упасть лицом в траву и до рассвета спать.
Так хочется созреть в саду малиной
и винограда кистями свисать.
Цвести подсолнухом у дома
и с ветром яблоки срывать.
Так хочется тропинкой через поле
мне с васильками синими бежать.
На землю колосками хлеба падать,
в лесах грибы и ягоды срывать.
Так хочется при свете молний
мне строить радуги мосты.
Но...раз родился человеком-
путём людей надо идти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532147
дата надходження 24.10.2014
дата закладки 24.10.2014
О, ця самотність Бога у мені -
Вогонь, що випікає межі часу…
Мій янголе, у дні свої земні
Ти теж самотній між людської раси…
Та іноді у ночі одкровень
ми зустрічаємось на перехресті марень…
У лоні Космосу вже підростає день,
той, що колись для нас обох настане.
І грані між світами будуть стерті…
Розтануть сни кристаликами льоду…
Мій янголе, життя не є чеканням смерті
Це – тільки шлях до нашої свободи.
17.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532123
дата надходження 24.10.2014
дата закладки 24.10.2014
В долинах – Пожар…
Я не в силі його зупинити…
Я мовчки стою… і дивлюсь, як палає мій дім…
Він просто – Зникає…
Навчи мене… милий… любити…
Якщо це можливо…
Із дірками в серці моїм…
Запросиш на танець?..
Та цього ж ніколи не буде…
Бо ти так майстерно украв колись мої пісні…
Про це говорили…
Про це сперечалися люди…
Розкрилося небо…
Й дощі пролилися рясні…
Дощі пролилИся…
Й обмили усі мої рани…
Коли із піснями так легко забрав мою Душу…
Та й кинув об землю…
Залишив мені лиш тумани…
І бродить світами… ота…
Що ти звеш ЧаликУшу…
І знову у танець?.. з тобою?..
Ніколи й нізащо!..
І – знову політ до Сліпих… Невідомих зірок…
В обіймах твоїх помирає
Насправді пропащо…
Маленька пташина…
Яку ти назвав Корольок…
В долинах – Пожар…
Ти не в силі його зупинити…
Лиш чорна пустеля… де вчора стояв ще мій дім…
Безмежна Пустеля…
І як це можливо – Любити?...
Крізь сотні пожарів………………………………..
і з Дірками в серці…… моїм?..............
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531764
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Від ранку задощило, закапіжило.
Укрилось небо сірим кожухом.
Ще вчора сонце тіло щедро ніжило –
Прикрило нині щоки рукавом.
Ключ журавлів відбув із краю рідного,
Щоб відімекнути небо чужини.
Хапа за чуба вітер дуба мідного.
Обшарпує сорочку і штани.
Птахи сховались в туєвому гіллячку.
Відклали виступ, дощик підсобив,
Калюжами розлився по подвір’ячку,
Немов у бубон у шибки забив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531979
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Как в глубине карандаша
скрыт стебелёк графита.
Так в плоть обвёрнута душа,
от праздных взоров скрыта.
На вид он яркий и прямой,
гранённый,стреловидный.
А строчки пишутся душой-
невидной серцевиной.
Порой значенья не придашь
и в спешке бестолковой
роняешь на пол карандаш,
берёшь-роняешь снова.
А он всё тот же,та же стать
и прямизна и живость.
Живучий...А начнёшь писать
всё сердце искрошилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531925
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.10.2014
Как научиться просто жить,
не подвергаясь пыткам самомнения.
И в небо долго по утрам смотреть,
прогнав из сердца гордости веления.
Как научиться просто жить,
не прогибаясь под людские мнения.
Зачем мне их за ложь любить
всех,начиная с дня творения.
Как научиться просто жить,
сорвав цветок,поставить в вазу.
И помолившись перед сном
снять из души грехов проказу.
Цветов букет в полях нарвать,
в лесах под утро заблудиться.
Бежать за речкой-кто быстрей?
И птицей в небе раствориться.
И просто жить-летать во сне,
под утро в тело возвращаясь.
А жизнь прожив,взять и уйти
без сожаленья,не прощаясь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530318
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 16.10.2014
[i](вариации на тему стихов одного автора, пожелавшего остаться неизвестным)[/i]
Мечты, мечты - они как наважденье.
И вот о них моё стихотворенье.
Мечты разнообразны, безусловно.
Я обещаю быть немногословной.
Ты отдохнуть мечтаешь на Ривьере,
А я хочу покрасить в ванной двери.
Мечтаешь в лотерее взять джек-пот,
А я - к весне удобрить огород.
Ты спишь и видишь платье от-кутюр,
А мне бы досчитаться своих кур.
Мечтаешь ты позавтракать в Париже,
А я хочу, чтоб магазин был ближе.
Не видел Петропавловский собор?
А я мечтаю починить забор.
Машину хочешь, дачу или шубу?
Ну здесь я даже возражать не буду.
Мечтаешь о любви и сладкой муке?
А мне бы привести в порядок руки
И маникюрчик сделать хоть какой.
Тебя же тянет в омут с головой.
Прославиться мечтаешь на весь мир?
А я хочу, чтоб тёплый был сортир.
Да, а еще я, лежа на диване,
Мечтаю полетать на дельтаплане!
Ну, кажется, Остапа понесло...
Давайте же мечтать всему назло.
Пусть жизнь короткая и время как вода,
Мечты должны сбываться иногда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530280
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 16.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.10.2014
Разве я судьбу пойму?
Всё играет в шашки…
- Ты зачем отдал ему
Свое счастье – пташку?!
Он не Солнце, а Луна...
С темной стороною.
- Рядом с ним - всегда одна!
Плачу за тобою...
Много-много дней подряд
Птичка бьется в клетке.
Только перышки летят…
Радость – с вишни ветка.
Ей бы в небо!.. В теплый луч...
Как бы там запела!..
Не разгонит тень от туч
Ангел. Сложно дело.
Больно, горько птице в клетке...
Как же рвется сердце!
Будет счастье этой детке…
Смерть откроет дверцу.
07.09.2014 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530228
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 16.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2014
Сколько дорог твоих пройдено…
Видено столько разного…
Бедная моя родина,
Нищая… безобразная…
Струпьями руки белые
В бельмах глаза лучистые,
Что же ты дева сделала?
Нежная… и пречистая…
В грязное платье юродивой
В рвань необыкновенную
Вырядилась ты родина,
Светлая… сокровенная…
Выглядишь ты пародией,
Карикатурою дикою,
На то, что звали мы родиной
Гордою и великою.
Может быть Божьим велением
Станешь ты раскрасавицей,
Только пока с сожалением
Взгляд к тебе прикасается…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518219
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 19.08.2014
Вдохновенья каприз, гость мой поздний, незваный
Ты пришел не спросившись, уйдешь не простясь.
Ты вступаешь в игру отношений нежданных,
А устав не колеблясь прервешь эту связь...
...........................................................
Я пройду по погосту, без страха и фобий.
По колючим кустам у забытых могил.
И спрошу тишину среди мрачных надгробий.
Для чего и зачем я родился и жил?
И с надеждой в душе, ненарочно, нечаянно
Я коснусь тишины, что стояла звеня.
И испуганный шорох, наверно случайно,
Дуновением ветра коснется меня.
Я спрошу и у серой кладбищенской пыли.
И крестов покосившихся этих ряды.
И у лиц, что на фото навеки застыли
Часовыми, у кромок могильной гряды.
…И прикрывши глаза, что чего – то искали.
Придавив возле горла взволнованный стук.
Не узнаю я места семейной печали.
И почувствую в сердце невольный испуг.
И застывши в тревоге, не справившись с чувством
Я услышу, что голос мой сел и охрип
И на камень могильный, тоскливо и грузно
Ляжет мой запоздалый, безудержный всхлип…
Я занюхаю водку краюхою хлеба.
Посмотрю не увидев, в незримую даль.
И поднимется с сердца до вечного неба,
Вместе с паром от водки, земная печаль.
Пусть веселье и радость волнуются, где то.
Здесь я чувствую отблеск иного огня.
И хотя мой вопрос не находит ответа,
Но покой и надежда находят меня.
.....................................................
стихотворение публиковалось ранее,
но по непонятным причинам исчезло
со странички и восстановленно автором
по памяти, могут быть небольшие
расхождения с первоначальным текстом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517983
дата надходження 18.08.2014
дата закладки 18.08.2014
Лічу я кроки до цієї миті:
Новини, що стражданнями залиті,
Залишаться в архівах кіностудій,
Коли на зміну залпових прелюдій
Весільні знов запустять фейєрверки,
Не пулі у дітей, а лиш цукерки
Із рук летять щасливих наречених.
Жахливо!!!- звикли до смертей буденних,-
Ніби все так, як і повинно бути.
А скільки сліз пролито? Не збагнути.
До матриці підключено сюжети
Усіх подій. І наддержав секрети
Ніхто для нас не буде відкривати.
Нам роль дали – і ми взялися грати.
Загралися... Догралися... О Боже!!!
Нам розум власний лише допоможе
Від матриці цієї відключитись,
Із помилками власними змиритись,
Зробити впевнено наступні кроки.
Із днів кривавих складені уроки
(В статистику гірку не поховати –
В думках не похоронить сина мати)
У пам'яті вогнем утрат палають.
Хай діти наші про усе це знають
Лише з новин в архівах кіностудій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517938
дата надходження 17.08.2014
дата закладки 18.08.2014
Серпень золото по світу розсипає,
Осені готуючи дари,
Літо бабине у коси заплітає
Біля ставу у плакучої верби.
Медом наливає груші й сливи,
Яблуні цілунком рум’янить.
Зігріває нас теплом зрадливим,
Ванни сонячні приймати поспішіть .
А лелеки ген крильми тріпочуть,
Клич природи і розлука не мине.
Відлітати з краю рідного не хочуть,
Та вітри колючі в осені уже.
Серпень в бриль солом’яний вдягнувся,
Жниварям зерно в токи склада,
В калинові чобітки він взувся,
І на мості осінь вигляда.
13.08.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516969
дата надходження 13.08.2014
дата закладки 17.08.2014
Дощ розпачить душу
Змочить крила мрій
Що робити мушу
Якщо ти не мій
Де ці ліки взяти,
Щоб загоїть рани
Як мені зламати
підступу кайдани.
Хмари затанцюють
крапель клони ллють.
Серце знову крають
наче пастку в`ють.
Це зневіри пастка
зв`яже свій улов.
Наклепу колючка
ранить серце в кров.
Та накриє сумом,
понесе у вир.
Давить мозок спазмом,
спорожніє мир.
Сподіваюсь, сонце
вигляне з-за хмари,
краплі на долонці –
зникнуть всі примари.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509824
дата надходження 07.07.2014
дата закладки 07.07.2014
Ішов холодний дощ і зупинявся,
Чоботи довгі,сірий плащ в краплинку.
Він до красуні вкотре залицявся.
Присів на річку на одну хвилинку.
Заснув собі і просто розчинився,
А як собі сорочку шив із неба!
А потім біля неї опинився.
Сумний...Сумний...Ну що красуні треба?!
Не так її сьогодні обнімає?
Чому вона і досі вередує?!
І на дорозі голий він лягає...
Та знов вона ні крапельки не чує...
Він не прийшов.Потріскалась земелька.
І сонце руки склало на травичці.
Він так кохав оте дівча маленьке...
Прийшов на мить...В кожусі...В рукавичках...
Ніхто його не бачив...Крапля впала...
Це його сльози висохлі...Дрібненькі...
Чому вона знов парубка чекала?
Чому все так?!Чому?..Чому рідненька?
Втішає вітер.Тільки дощ не чує.
Чому?..Чому?..Він просто...Не людина...
І під її віконечком ночує...
Він тільки дощ...І в цьому вся причина...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509308
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Хтось в домі піч розкочегарив,
В якому сонечко жило
Воно набрало в щоки жару,
Його на землю пролило.
Зігрілись трави-викрутаси,
І двір степлів, повеселів.
Наставив спину кіт Рудасик
Під сонцепік, замуркотів.
Взяла охоту я під пахви,
Також тепло збирать пішла.
Життям довкруж так смачно пахло!
Розкрилась квіткою душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509300
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Ви чули ,як Земля співає?
То вальсом, то оркестром засимфонить,
То рок важкий забарабанить,
То урочисто б′ є, немов у дзвони.
Ви чули,як Земля ридає?
То тихий плач надірваної скрипки,
А то мов хуртовина завиває,
І знову сумно схлипне ,схлипне…
Ви чули,як Земля вмирає?
Ні,краще б це не бачити й не чути…
Вона до Господа волає,
А нелюд без жалю вдягає пута….
Нехай Земля ніколи не вмирає….
3.07.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509090
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Кохати - це вам не любити!
Любити можна майже все:
Садок вишневий , тишу , квіти ,
Але кохати лиш одне.
Кохати, щоб душа тремтіла,
Щоб серце рвалось молоде,
Чекати трепетно і щиро,
Як немовля, що матір жде.
І як би тут не помилитись?
Як покохать? Не полюбить?
Кохати можна раз на вічність,
А от любити тільки мить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509181
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Як дивно... Як мрійливо...
Дивлюся ввись над себе:
Безмежність б'є грайливо
У конопатім небі.
Безмежність б'є у вічі,
І тягне за собою.
Яскраві ночі свічі
Палають німотою.
Безмовність ваша вічна.
Ви музи для поетів,
Ви юнь тисячорічна,
Знавці усіх секретів.
В мозаїці космічній
Ховаються сузір'я,
І погляд ваш зустрічний
Дарує перемир'я
Між розумом і серцем.
Серед барханів буднів
Рятуючим озерцем
Далеке сяйво буде.
Як дивно... Як мрійливо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509146
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
У Дніпровські буйні води
Вдивлявся Тарасе .
Бачив долю України
До нашого часу.
Як читаєш твоє слово,
Волос в небо стріне,
Ніби поряд споглядаєш
На нашу країну.
Кат проснувся, розкошує
Та ще й наклеп зводить,
Щоб не було тої правди
У наших народів.
Не одна ридає мати,
Що втратила сина
І стікає кров’ю й потом
Ненька Україна.
Ой пророче,ой Тарасе,
Ти далеко бачив,
Та не вгледів кращу долю
Без горя і плачу.
Не судилось Україні
Вільно проживати.
Будем крапельку надії
Сльозами вливати .
Може Господь милосердний
Мир пошле і розум,
Залатає душі рвані,
Знищить клятий осуд.
Миротворці назвуться
Божими синами ,
Запанує любов з неба
Поміж ворогами.
27.06.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507847
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 03.07.2014
Отдайся чувству страсти без остатка
Я выпью сладкий весь нектар цветка
Беспамятно люблю как сумасшедший
В любви плыву я как по небу облака
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508779
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 03.07.2014
Я гладила руками тишину,
Я ниткой к ветру туго пришивала.
Садила долго дерево в саду.
Столетий сто...И двести поливала...
Две ветки упирались прямо в рай,
Семь Ангелочков перья вычищали.
Ночлег себе нашел случайно май,
И нищие там милость отдавали.
Я трогала руками тишину,
Я дерево садила.И срубила.
Ведь корни находилися в аду.
Я ветки пеплом жгла...Я не грустила...
Зачем же было дерево пилить?
Ведь ветки упирались в рай.Я знала...
Но корни в ад...Не вытянуть.Делить?
А я его когда-то поливала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505314
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 16.06.2014
Ти хрест важкий береш на себе
Із доль людських, надій, спокус.
Сьогодні всі «Віват!» для тебе,
А завтра що почуєш з вуст?
Чи день по-новому почнеться
Важким шляхом у новий світ,
А чи й тобі не заманеться
Тягнути нас у згубний світ?
Та вірю, мрія не загине,
Що ти та скеля, на якій
Збудуєм сильну Україну,
Шляхи здолавши нелегкі.
10.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504873
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 12.06.2014
Зірвала дівчина раненько
Берізки паросток слабкий.
Нехай росте це деревце тендітне
На радість, мамо, і тобі й мені.
А мати доньці боронила
Саджать берізоньку в дворі.
Одна берізка - то на вдівство,
Пророчили колись старі.
У безтурботнім юнім віці
Не зрозуміть доньці слова.
І прикопала десь в куточку
Стеблину білу крадькома.
Те білокоре деревце тендітне
За кращу подругу було.
ЇЇ бентежну й юну сповідь,
Як таємницю берегло.
Як підросло поставили там лавку,
Щовечір молодь там гуля.
Шуміло листя гарно-гарно,
Обійми і цілунки до рання.
Берізка чула про кохання,
Про мрії, спогади, життя.
Тут вдень збиралися на лавці
Баби сусідські, говорили про буття.
Пісень співали і сумних, веселих,
Була їх свідком спогадів сумних.
Вони себе всі називали вдови:
Кохані їх не повернулися з війни.
Вже донька під вінець зібралась,
І щастю краю не було.
На радість мати сподівалась -
Не на пророчине вдовство.
Весілля вже відсвяткували.
Родились дітоньки малі.
А мати скоса поглядала
На білий стовбур і гілки.
Несамовито вітер похилив берізку,
Немов на міцність спробував життя.
Сердито рвав і кидав оберемки
Її листочків і її гілля.
Вона по-своєму стогнала,
Скрипіло листячко плачем,
А потім біла-біла стала,
Укрита снігом, як плащем.
Йде донечка, мов снігом запорошена,
А слози ллються, як дощем.
Підійде і впаде, немов підкошена...
Вдовина доля... і на серці щем.
Якась відчуженість настала
Між донькою і деревцем.
Берізка листям шелестіла,
Співаючи сумних пісень.
Почувши весну, потяглась до сонця,
Відчула силу нового життя.
І народилось в неї нове листя,
Життя почалось з чистого листка.
А донька плакала журливо,
Вся в чорному і боляче-сумна.
Зрубати! Знищити! Спалити,
Вдовине напророчине життя!
В руках з'явилася сокира,
Вона трощила обухом об стовп.
А дерево стогнало і тремтіло
Від того гніву боляче було.
І підняла свій погляд у зелену крону,
А там на гіллі пара голубів,
Що від жаху й переляку тремтіли,
Обнявши один-одного крилом.
Вона згадала все своє життя:
Кохання перше, день весільний,
Народжене у радості дитя,
Тепло долонь і дім свій рідний.
Невже в цій парі голубів
Вже оселилося її кохання,
А їй лишилось плакати в журбі
Самотньо-сивій і лише страждання.
І по-новому вже збагнувши глибину,
І зрозумівши зміст отої фрази,
Знов обняла за стан берізоньку струнку
І засміялась, і заплакала одразу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504874
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 12.06.2014
Поэт не думает в стихах о гонораре.
Мечтает душу он от мук освободить.
И чтобы злые языки вам не сказали,
Не смогут завистью поэту навредить.
Ведь только он способен вдруг услышать
Тот шепот ангела, что сядет на плечо.
Поэтому стихов все строчки дышат,
Вонзаясь в сердце, раня горячо.
Поэзия дана ему от Бога.
Не надо путать с графоманией ее.
Не зря ссылали в ссылку неугодных
И направляли ружья на нее.
Прислушайся к поэту, если дорог
Очаг домашний и не все равно,
Имеет ли значенье чей-то голос,
Чтоб на своей земле дышал легко.
Готова муза не для каждого открыться,
Она ведь тоже выбирает нас подчас.
И равнодушных к жизни сторонится,
Не нужен ей совсем калиф на час.
И как бы мне хотелось поклониться
Кудесникам бумаги и пера!
Поэтами должны мы лишь гордиться.
Они на страже добродетели всегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504720
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 12.06.2014
Закуталось сонце в хмарки пелехаті,
Пташата вечерять летять до гнізда.
У ковдрах шовкових жучки лягли спати,
А день ще із вечором щось розмовля.
Хотілось дослухатись говору того,
Та вийшли на сцену нічні скрипалі,
Звучало кругом віртуозне їх соло,
І стомлений день ліг обабіч доріг.
А вечір розкидав зірниці у трави,
Подушку із хмелю для вітру встелив,
І очі відкрив у вечірніх красавок.
У місячний човник приліг і спочив.
11.06.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504670
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 12.06.2014
Хай ллється вірш, як пісня колискова,
Як голос солов'я дзвінкоголосий,
Немов якесь просвітлення раптове,
Між заростей думок пройдуся босий.
Струмок ідей тікає з цього світу,
Вогонь душі немов на волю лине,
Слова стрибають знову на орбіту,
Поезії зерно душа поглине.
І знов зросте новий листок абаки,
Для прядива манільського основа,
Його плекали знаки зодіаку
Матерію отримаю чудову.
Нова ідея виткана із болю
Вкриває серце, душу огортає,
Нехай росте,я їй усе дозволю,
Мільйони слів на вирок мій чекають.
В кімнаті темній троє нас лишилось,
Червона ручка,я і шмат паперу,
Слова нарешті римою котились,
За ерою в душі минала ера.
© Коля Януш
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503547
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 06.06.2014
Пусті слова не кидайте на вітер,
Бо кожне слово,крапелька душі,
Щоб за слова потім нам не терпіти,
То краще з них, якісь будуть німі.
У кожнім слові Всесвіту початок,
Та є слова,які із – під землі,
Залиште їх в землі там спочивати,
Щоби душа не стухла,як від тлі.
Залиште пустослів’я в комірчині
З своїм необережним язиком.
Щоб осуд,нарікання, сквернослів’я
Не вийшли з твого серця батогом.
05.05.14 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497474
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 22.05.2014
Чому ви, матінко, в сльозах,
чому дивлюсь згори додолу,
чому кружляю в небесах
над рідним Києвом по колу?..
Чи це наснилося мені,
то, прошу, розбудіть скоріше,
що ніби тіло у труні
моє лежить і вже не дише.
А поряд мене ще стоять
під прапорами домовини.
Згори дивлюся – в них лежать
мої вояки-побратими.
Кругом палаючі свічки...
І зникли всі криваві плями...
Їх змили нині сліз річки
пролиті у церквах над нами.
Дивлюсь на все з таких висот,
де навіть сокіл не літає,
де тиша, що не знає нот,
тому ніколи не співає...
Які незвичні почуття...
Невже тепер я крила маю?
Чи, може, я пішов з життя?..
Чому ж біль досі відчуваю?
За рідну землю і братів
усіх, хто вийшли на майдани
супроти влади і катів –
щем невимовний ятрить рани.
О Боже, як чоло болить
пробите кулею, в нім дірка!
Я пам'ятаю – впав й за мить
злетів у небо, наче зірка.
Так... так! Нарешті зрозумів!
Та це ж мене Майдан ховає,
і той сумний церковний спів
в останню путь випроводжає.
Гадаєте мене нема?
Але, повірте, я існую!
Душа свідома і жива,
все бачу, розумію, чую.
Не маю я тепер очей,
та сліз моїх прозоре море
проллється навесні дощем
на землю, на її простори.
Я не один посеред хмар,
нас тут вже є "Небесна сотня" –
поклавші серце на вівтар
і душу, що не є самотня.
Тепер ми вільні назавжди
у світі, де нема тиранів,
нема страждання і біди
і, головне, нема кайданів.
Не плачте, мамо, Божий суд
свій вирок виніс вже по суті.
А ми несемо варту тут
людьми і Богом не забуті!
Київ. Майдан. 08. 03. 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494544
дата надходження 24.04.2014
дата закладки 16.05.2014
Крымчане распространяют такое письмо с весьма трогательным и "душевным" содержанием:
"Я ухожу... Ты думала, что Я пошутил, или просто обиделся? Нет, Я наверное просто понял, что насильно мил не будешь, хотя долго старался быть Тебе полезным. Я согревал Тебя своим солнцем, омывал тёплым морем, и всегда, очень-очень, ждал в гости... Ты заходила в дом, не вытирая ноги, указывала, как мне поступать, как думать, как говорить, что делать, с кого брать пример, но то, как я живу – Тебя не интересовало. Ты просто 23 года убивала меня, Ты убивала Мои сады, леса и парки, Ты изуродовала мои берега, Ты заставила Меня выжимать из Моего туриста последние капли, потому что тогда, когда заканчивалось лето, Я становился никому не нужен, особенно Тебе. И всё же, Я терпел, Я надеялся, что когда-нибудь... Ты знала, что Я умираю, но вместо кислородной подушки, Ты схватила меня за горло. Но я не сержусь, я просто ухожу. Я не могу уйти один, потому что нельзя смотреть, как ты убиваешь моих братьев... Я немного отдышусь, совсем чуть-чуть, и заберу Их ВСЕХ. Украина, не поминай лихом, Я любил Тебя, но Ты не захотела стать родной, поэтому Я ухожу домой, к Себе домой. Уже не Твой. Крым. 16 марта."
(2014 г.)
Набросок моего ответа
От патриота и поэта
Украина – Крыму
Крым, прощай, ты сделал выбор!
У тебя теперь другой
новоявленный «гаспидар»,
он зовёт к себе домой.
Очевидно, «вампиратор»
Мокши и всея Руси
позабыл, что мой Х-фактор
не замешан на грязи.
Дух свободы, чести, воли
до сих пор во мне живёт.
Ним держался в Гуляй-поле
наш козацкий славный род.
Корни всех славянских братьев
тянутся не от Кремля,
что своей военной ратью
потоптал мои поля.
Я терпела униженья,
но ведь есть всему предел.
Режет нас без сожаленья
тот, кого ты, Крым, пригрел.
Как ты мог его аншлагом
и с оркестрами встречать?
Под его российским флагом
будешь впредь существовать.
Ты ему, бесспорно, нужен,
по согласию сторон,
не для вылова жемчужин,
а, увы, как полигон.
Будешь ты военной базой,
если просто сможешь быть.
А меня, конечно, сразу
попытаешься забыть.
Ты сменил уже прописку,
мой неверный блудный сын.
Мы с тобою в переписке –
мать твоя и гордый Крым.
Быстро поменял купюры –
«рідні гривні» на «рубли».
Но, поверь, что кацапюры
сидят плотно на мели.
Ты пошёл путём бескровным,
не как киевский Майдан,
а ведь был ты автономным,
принимал решенья сам.
Мог бы ты со мной остаться,
если б только захотел,
если б был готов сражаться,
если б был свободосмел!
Чем тебе не угодила,
что покинул ты меня,
не достаточно любила
я иль вся твоя родня?
Ты хотел к себе вниманья
больше остальных, нарцисс.
Пусть теперь рука тиранья
исполняет твой каприз.
С мнением семьи единой
ты считаться не привык,
не пытался стать мужчиной,
не учил родной язык.
Ты уходишь к московитам,
так сказать, «без вороття»?
Что ж, прощай, с тобою квиты,
неразумное дитя.
Я держать тебя не стану
и не буду упрекать,
но других детей тирану
не отдам, их двадцать пять!
Всех люблю без исключенья
и за всех душа болит.
Всем прощаю прегрешенья,
даже тем, кто материт.
Не своими ты словами
говоришь сейчас со мной.
Но, поверь, что с москалями
перестанешь быть собой.
На письмо я отвечаю
(ты о нём хотя бы знал?)
не тебе – тому, кто с краю
написал иль диктовал.
А тебе хочу напомнить
кем вообще ты раньше был,
что своей татарской крови
в прошлом много ты пролил.
Эта кровь в тебе взыграет
очень скоро, милый мой,
и тогда, я уверяю –
ты захочешь стать собой!
Всё, прощай, в путь добрый с Богом
и Аллах поможет пусть
там «за батьківським порогом»!
Твоя Киевская Русь.
23. 04. 2014 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499289
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Травень руку простягає літу
Шаленіють луки і ліси,
І купаються у дивнім сонцесвіті,
Мальви незбагненної краси.
У птахів пісні веселі стали,
Бо у гніздах підростають малюки,
Лиш зозулю щастя оминає,
Бо розкидала в світ свої гріхи.
Ген, лелеченятко крильця зводить,
Вже готується у перший свій політ,
Ластів’ятам ластівочка годить,
Щоб скоріш пізнали дивний світ.
А в саду у вишитій сорочці,
Червень карамельки розкидає,
Затуляє він кульбабкам очі,
А черешні у намисто зодягає.
Це така феєрія казкова,
Коли травень літо зустрічає,
Вся земля у струменях медових,
Небу пісню хорову співає.
15.05.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499149
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Згадався рік щасливий і далекий.
Січневий день ловив в обійми сніг.
Синочка принесли мені лелеки,
Поклавши обережно на поріг.
Радіючи щораз за мить казкову,
Любила сина віддано, без меж.
Йому співала пісню колискову,
Боронячи від шторму і пожеж.
А час летів невпинно далі й далі.
Шкільних років замокнув передзвін.
Фрагменти вальсу з випускного балу
Застигли в лоні пам'ятних світлин.
Згубилась в часі юність незабутня
І райдуга студентського життя.
Піднявши крила вільні і могутні,
Злітає син в доросле майбуття.
– Нехай тебе голубить, тішить доля.
В тонах мажорних музика звучить.
Твої стежки купаються в любові
І барвами сіяє кожна мить.
Й куди б тебе не кликали дороги,
Куди б тебе не звав безмежний світ,
Завжди вертай до рідного порогу,
Де залишив калини білий цвіт.
15.05.2014 Л. А. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499195
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 16.05.2014
На завтра знову дощ
передають прогнози,
Калюжами іти
комусь із нас куди.
Старі обличчя площ
міста підставлять грозам,
Заллє усі світи
потоками води...
Струмок із парасоль
тектиме нашим містом,
Яскраві кольори
довкілля наводнять.
І стільки різних доль,
Із неподібним змістом,
За правилами гри -
чи на, чи вже з занять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498825
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 15.05.2014
Місяць скрутився на небі клубочком,
Прядиво снів розтрусивши додолу ;
Ми (з муркотливим сіреньким коточком)
В цій колисковій співаємо соло ...
Зіроньки мружать свої оченята,
Хмароперини збиваючи стиха ;
Казка навшпинечках ходить по хаті,
Крилами з ліжка зганяючи лихо...
Десь, за віконцем, верба солов'ïна
Вітер колише в тендітних листочках ;
Цокають мірно на заспаних стінах
Дами -хвилини в своїх чобіточках ...
Тіні мережать підлогу кімнати
У незвичайну якусь таємницю ;
Вечір у кошик вкладається спати,
Лиш павучок плете щастя на спицях ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498642
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 14.05.2014
Світланочці, і не тільки...
Життя - це бій... Одвічний бій за себе,
Супроти тих, хто небо поділив.
Душа страждає... Воля - це потреба.
Поки живеш, боротись стане сил.
Не зупиняйсь, молитва буде стягом,
Господь почує, знаєш певно ти.
Боротися, є сила в нас й відвага,
Упавши, підведись... і далі йди.
Одвічний бій з гріхом... За синє небо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498461
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 12.05.2014
З Днем матері,дорогі матусі!!!
Живе на світі доброта…
Вона, як сонце, тепла, ясна,
Як зірка, що горить й не гасне,
В житті дорогу осява.
Живе на світі доброта,
Як квітка, лагідна і ніжна,
Як та голубка білосніжна,
Усіх до себе пригорта.
Як затишно і як спокійно
Живеться впевнено й надійно,
Коли єднає нас ота
Найкраща в світі доброта.
Нема достатку – не біда,
Його замінить доброта,
Яке б не було в світі зло,
Та поміж ним живе добро.
Воно летить до нас, як птах,
Воно, як той чумацький шлях,
Нагадує,що треба йти
До всього шляхом доброти.
Є в кожного своє ім’я,
Є в доброти воно так само,
Ми подумки, а чи словами
Завжди говорим ніжно: “Мамо…”
Не завжди вміли ми сказати
Слова великої подяки
За все, що дали нам в житті
Матусі руки золоті.
То ж як віддячити тобі?..
Хіба знайдеш слова такі.
Напевно, треба просто жити,
Як мама, всім добро творити.
А ще би хотілося дуже змогти
Передати науку оцю доброти
Своїм дітям і внукам, щоб знали, як слід,
Що тільки добро і тримає цей світ.
То ж спасибі за все…
От і знову забракло тут слів.
Та слова можуть бути
І сріблом і золотом литі
А порожні, як ехо,
Як вітру осіннього спів.
Я не хочу пишнот,
Ані слави, ні грошей, достатку,
Тільки б ти, найдорожча,
Завжди щоб зі мною була,
Ну а я пригорнуся,
Неначе оте немовлятко
І шептатиму, рідна,
Тобі найтепліші слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498323
дата надходження 11.05.2014
дата закладки 12.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2014
Як не зрадити собі,
Коли життя на те штовхає,
Коли відкритий шлях журбі,
І мотивація зникає,
Занепад духу, сил катма,
Не хочу думати - для чого,
Коли вогню в іскрі нема
І все довкола сіро й вбого?
Меланхолічний монолог –
Це настрій лиш такий, не більше.
І бачить всюдисущий Бог,
Що це не скарга, це щось інше.
Так хочеться змінити світ,
Хоча б якусь його частину,
Та облітає вишні цвіт,
І смак життя – на кшталт полину.
Знайти так хочеться слова,
Щоб пояснити що й до чого,
Від чого сохне голова,
Чом при багатстві ми так вбого
Живемо, дружимо. В наш час
Куди слова ті позникали,
Які колись жили між нас,
І ми так щиро їх казали:
"Нічого, прошу, та ви що,
Я вибачаюсь, та не варто"-
А зараз чути за ніщо
Серед дітей публічні страти.
Словесні страти. Далі ж як ?!
У світі так багато люті -
Якийсь злиденний переляк,
Хоч ситі, вдягнені і взуті.
Багато слів, мораль одна:
Якщо в собі знайдете силу –
Думкам давайте хід сповна,
Якщо у них є честі крила,
І не зітріть в собі того,
Що вже і так в Червоній Книзі.
Світ наш живий. Знайдіть його -
Маленьку іскорку у кризі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498008
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 10.05.2014
Україна не вмре ,не загине ,
І не здасться в полон ворогам.
Її серце - червона калина,
Небо синє – простора душа.
Її воля гартована цинком,
Воскресала не раз у боях,
І не стане вона на коліна,
Її гідність не знівечить страх.
Україна не вмре, не загине,
Бо живе в ній незламний народ,
Її голодом не заморили,
Не поклали колодку на рот.
В боротьбі її доля до віку,
У труді буде квітнуть земля,
Хай колосяться ниви, мов ріки,
Хай цвіте Україна моя.
10.05.14 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497974
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 10.05.2014
Так загадково зацвіла на клумбі троянда біла.
Стоїть любується дівчина,шепоче:
«Мила,Трояндо тебе породила природа,для чого?
- Для щастя людського й кохання палкого.
- Не має кохання, одні тільки зради» - дівчина сказала.
Сяйнула троянда сльозою – росою і смутно зів’яла.
VІ.1989р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497739
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 08.05.2014
Сплюндрована,розтоптана,зґвалтована,
Розтерзана,розділена,зруйновна.
Моя Вкраїно кров’ю загартована
Тебе давно за гроші продали.
І голос Твого серця замуровано,
Обличчя знівечено і обпльовано,
І як левиця в схватці роздратована
Так відчайдушно в бій ступаєш Ти.
За що тебе покарано,ображено,
За що тікають діти,як прокажені,
За що Ти залишилася оскаржена
Від виродків ,що годувала їх грудьми.
Обпалена,підірвана,знеможена
Кривавою весною заворожена,
З катами і фашистами зтотожена…
Злети над тою нечисттю, злети!!!
6.05.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497477
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 07.05.2014
Звідки сину тебе виглядати ,
Із яких задимлених доріг…
Ти пішов Вкраїну захищати,
А від кого,так збагнуть не зміг.
Плачуть мальви білі коло хвіртки,
Верби сльози ронять над ставком,
Я самотня вже не маю віри,
Що побачусь серденько тобов.
Україна мліє і ридає ,
Бо безглуздо діти її мруть ,
Не одна вже матінка чекає,
А сини в землі сирій лежать.
Ой, та що ж це діється у світі,
Хто із горла полум’я дмухає,
Щоб вбивались між собою діти,
Ви ж зросли в одних долонях мами!
Ворогам усім прощати треба,
Блудний взяв їх душі у полон,
Та не буде прощення на небі
Тим, хто матір кидає в вогонь.
5.05.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497094
дата надходження 06.05.2014
дата закладки 07.05.2014
Запалало поле маками червоними,
Це твоя Вкраїно юна кров зросла.
Круки позліталися наче хмари чорні
І давно за́лишили тебе рідна сну.
Скільки вже від осені ранами покрилося
Твоє ніжне серце і свята душа,
І в морози лютії воля не зломилася,
А весна окри́лена сили додала.
Та боюсь за тебе,що покинуть силоньки,
Знаю,що від цього краще не стає
Я благаю Бога,щоби твої дітоньки
Кров не проливали,досить те,що є.
Вже на літо сонце повернуло промені,
Хочу Україно,щоб ожила ти,
Щоб настав вже спокій у твоєму домі,
Щоб волошки в житі сміло зацвіли.
Маки хай залишаться в пам’яті,як символи
Тих злорадно зірваних струменів життя .
Україно зморена наберися сили ,
І почни історію з чистого листа.
03.05.14 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496635
дата надходження 04.05.2014
дата закладки 05.05.2014
Хизувався юнак своїм серцем не зраненим, чистим,
І у захваті були всі люди від дива того.
Та ось старець прийшов, своє серце з грудей вийняв стиснув,
Воно було поранене,латане іншим шматком.
І сказав той старий:- моє серце в стократ краще твого,
- Ось відсутній шматок,то я другу віддав в трудний час,
- А оці всі дірки,віддавав по шматочку для того,
Щоб покращити людям і їхнє злиденне життя.
Зупинився юнак на старому завмерлим поглядом ,
Відірвав з свого серця шматочок і старцю подав,
Враз душа засвітилась,і рана немовби заштопана
Прикипіла шматочком старечого серця ,й додав:
- Як приємно комусь своє серце з любов’ю віддати ,
А раніше воно любувалось в холодній красі ,
Я тепер зрозумів,що для серця потрібно шукати,
- Твоє серце найкраще,- на старця він очі підвів.
- Ти навчив мене жити, теплом твого серця зігрітий,
Хочу рвати я серце своє для людей на шматки,
Хочу бути корисним і від того душею радіти.
Розумію , краса, та що в тобі в середині є.
04.05.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496860
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.05.2014
Вышел месяц из-за тучи,
Серебрит мое окно.
Яркий свет сердечко мучит…
Болью насквозь прожжено.
Пустота меня связала
И закрыла к счастью путь.
- Вот бы все начать сначала!
Да судьбу веревки жмут.
Плачет ива над рекою,
В каплях с грустью берега.
- Что ж мы сделали с тобою?!
Я сквозь годы влюблена...
Той завидую, что рядом!
Видит, слышит, говорит…
Милый мой – ее отрада!
Может ли, как я, любить?!
Добрый ветер гонит тучи…
Сушит слезы под окном.
Соловей зальет певучий
Мысли… душу… боль о нем.
05.05.2014 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496885
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.05.2014
- Чуєш, мам, скажи, чи скоро
буду я така, як ти? –
Загляда до хати з двору
дівчинка, що має в школу йти.
- Чуєш, мам, а в нашім класі
всі дівчата ходять в клуб.
Ну, а ти ще не пускаєш,
не даєш красити губ.
- Чуєш, мам, я поспішаю,
полетіла в інститут.
Вільного часУ не маю,
ти без мене… якось тут…
- Чуєш, мам, ти вже бабуся,
і пройде ще рік чи два
я з сім”єю доберуся
на гостину до села.
- Чуєш, мам, тобі так важко?
Кажеш, що усе болить?
Я лечу вже, чуєш, пташко!
Мамо... як без тебе жить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415217
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 28.04.2014
Ти будеш янголом земним,
Стоятимеш на п'єдесталі.
Чужим, порожнім і німим
З вустами із міцної сталі.
Ти будеш янголом у злоті,
Нестерпним, наче чорна хмара,
Неначе жаба, що в болоті —
Байдужа рідкісна примара.
Ти будеш янголом із пекла,
Із неба скинутим навічно,
Що був колись звичайним смертним,
А став інкубом іронічним.
©Діана Лакрімова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495450
дата надходження 28.04.2014
дата закладки 28.04.2014
В які краї роки дитячі
Помандрували назавжди?
Їх світлу мить на фото бачу:
Верба і я, і гладь води.
Дивлюсь за річку—верболози
Таємним військом постають,
І чомусь зараз давлять сльози,
Відкласти фото не дають.
Що думав я тоді дитина?
Що бачив я у тій красі?
Що там русалка—не людина -
Босоніж ходить по росі?
Там причаїлась дивна казка,
Гніздо для щастя птиця в’є,
Там перемога—не поразка,
Там воля радість роздає.
В які краї роки дитячі
Помандрували назавжди?
І я збагнув, чому я плачу -
То вже не я коло води.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494816
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 25.04.2014
Тюльпани чорні - уроча зграя
птахів,поснулих на довгих стеблах...
І ніч тюльпаном вже проростає
крізь кволу душу,що завжди "НЕдо..."
де вийде - тиха і тонкостанна-
з глибин тюльпана Тюльпанна панна...
Тюльпанна панна - доньКА дракона.
Я перед нею - безоборонна...
І гасне Сонце в моїх кімнатах-
Тюльпанна панна не любить світла...
Тюльпанна панна - не вірить світу,
та так відверто скидає шати...
Танцює - хижа і тонкостанна-
мій клон,мій ворог - Тюльпанна панна,
мої цитуючи НЕдо-ВІрші...
...тікай...залишся... якщо зумієш
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494769
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 25.04.2014
Майдан існує в Україні,
Що вільний люд збирає.
Благословенне місце тут,
Весь світ про це вже знає.
Сюди скликає всіх синів
Свобода, Гідність, Правда.
Всіх тих, хто вичавив з себе рабів,
Для кого Честь - верховна влада.
Майдан дає незрячим погляд,
Вливає силу в м`язи,
Щоб чистить тіло рідної землі
Від гнилі і прокази.
Тут зберігається нетлінний
Подвиг хоробрих дочок і синів,
Звитяга тих,чий день погас безцінний
В ім`я прийдешніх поколінь.
Тут мрії юності нестримні
І прагнення вже зрілої душі.
Тут всі Великі і Єдині
І вимоги у кожного святі:
Щоб крепнув древній наш народ
І вільним був по праву,
Щоб з року в рік примножував
Багатство України й славу.
СЛАВА УКРАЇНІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494678
дата надходження 24.04.2014
дата закладки 24.04.2014
Перешуміла злива,
А я дивлюся, щаслива,
На небо, що вкрилось зорями
І мріями неозорими
Лечу у космічному просторі,
Як легко, як гарно, господи,
На мить від землі відірватися
І дзвінко і дзвінко сміятися,
І слухати музику всесвіту,
І мліти від пахощів всецвіту,
А вранці, а вранці, а вранці
Мої піднебесні танці
Сфотографує сонце
І тихо мені у віконце
Пошле чарівну фотографію,
Нічну мою хореографію.
І фото це я зберігатиму,
Не раз ще у мріях літатиму…
Перешуміла злива,
А я щаслива, щаслива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494479
дата надходження 23.04.2014
дата закладки 24.04.2014
Чомусь мовчать твої вуста,
Мовчать напевно неспроста,
Як заспівають пісню знов,
Тоді відродиться любов…
Бо час настав, вже на дворі,
Всю ніч співають солов’ї,
А ранній яблуневий цвіт,
Нас забере у свій політ…
Над лугом стелиться туман,
Летять хмарки під тихий вітер,
Коханням знову б’є фонтан,
І стелить пелюстковий витвір…
Сади буяють в білизні,
Таке буває навесні,
А солов’ї співають аж до рання,
Гасне зоря,
Сріблить роса,
Між яблунь сховане кохання.
Почув я пісню з вуст твоїх,
Палкі слова і ніжний сміх,
І відродилася любов,
Твої вуста шепочуть знов…
Палкі слова злітають ввись,
Таке було давно – колись,
Кохання дочекався знов,
Любов, любов - прийшла любов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494343
дата надходження 23.04.2014
дата закладки 23.04.2014
Молодиться ліс весняний,
І листочки до сонця всміхаються,
Бо чекають у гості Травень ,
Він за пагорби десь ховається.
В маргаритки сорочка мережена,
Із кульбабок сплів собі мешти.
І гармонія всюди збережена.
Він даремно хвилини не вештає.
Ліс гуде від завзятої праці,
Кожен знає свій розпорядок:
Бджоли вправно збирають в таці,
Мед цілющий і духмяний.
А у птиць оптимізму повчитись,
Всі будують свої оселі,
Треба й нам,як птахи трудитись,
І у праці бути веселими.
Коли сонце за горизонтом,
Стихнуть всі трударі від втоми.
Цвіркуни зі своїм оркестром
В першій скрипці виводять соло.
21.04.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494125
дата надходження 22.04.2014
дата закладки 23.04.2014
Білі голуби
поміж віттями,
з гіллям ́лавровим
у дзьоб́ах.
Чорні в́орони –
пір’я кігтями.
Тіло зранене,
стогне птах.
Кігті спритнії,
дзьоби гострії,
кровця цівкою
по землі.
Та даремно
могили мостили.
Дух сміливості
на крилі.
Крильце вирвалось,
стрепенулося,
Кігті скинуло
і в політ.
Смерть відчула це,
відсахнулася –
скрес у погляді
страху лід.
Білі голуби
в небі білому
біле щастя
дзьобами тчуть.
Чорні ворони –
в землю прілую,
чорні муки
на чорне ждуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492790
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 16.04.2014
Строкатість колорадського жука
Не просто випадково співпадає
Із стрічкою, що в формі павука,
Юрба собі на лацкани чіпляє!
В обох такі їдучі кольори,
Цим Бог неначе всіх попереджає, –
Це шкідники і наші вороги!
Окрас їх і зажерливість лякає.
Людці з стрічками гірші за комах,
Жуки лише картоплю поїдають.
А ці живуть з рашизмом в головах,
Звірину сутність навіть не ховають.
З жуками ми ведемо боротьбу,
Також потрібно знищити рашистів.
Вокзал, і з чемоданом чи в гробу…
Стрічай Москва своїх неофашистів!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492579
Цей текст я побачив на "Розовому", та мені стало прикро за те, що так звані "патріоти" володіють мовою - як я танцюю.
"В гробу", як відомо - це русизм.
Версія, ближча до української, повинна виглядати так
[b]Усе попереду. Історія вчить нас,
що тім хто мутить кришталеву воду,
ще будуть каяття рясні жнива,
буд́е Полтава, також, будуть Броди.
Тому через кордон скоріш тікай,
тебе жене братерство українське,
бандерівський, підступний «Нахтігаль» -
відповісти прийдеться, поміж іншим.
Георгій мчить на білому коні,
дракон, для списа, вже роззявив рота,
і прах його, принесений в труні,
чекають, мовчки, Краків, та Торонто.
[/b]
Адаптация)))
Добавлено 13.12.2014
[b]Всё впереди. История - нам мать,
тому кто муть даёт хрустальным водам -
придётся покаяние пожать:
Полтава будет, битва возле Бродов...
Через границу быстро убегай,
не то малороссийской сабли почерк,
бандеровский, безумный «Нахтигаль»,
нести ответственность заставит, между прочим.
Георгий мчит, зовёт вперёд труба,
в предсмертной муке у дракона стоны,
мы вас внесём в раскрашенных гробах
в кладбищенскую темень Вашингтона.[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492785
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 15.04.2014
Дзвінка бірюза розлилась аж за обрій,
І жайвір у ній розчинив свою пісню,
Поклавши на ноти і землю, і всесвіт,
Вплітаючи в скерцо поля з малахіту.
Співає життя, що до сонця тягнеться,
Порвавши на шмаття гнітючість і темінь,
Ввібравши все коло буття в своє серце,
Скрипковим ключем зависає у небі.
....................................................................
Розкрию і я вічну душу, мов крила.
У мріях полину за птахом у висі.
*Летіти, летіти*, - отак би й летіла,
Пронизана вітром і скупана в пісні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420351
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 15.04.2014
Так непомітно, швидко плине час,
А по собі лиш спогади лишає.
Коли любов приходить - жоден з нас
Цю таємницю досі ще не знає.
Коли вона приходить до душі –
Душа у чар оману поринає,
Тоді так легко пишуться вірші,
І ніби світ навколо розквітає,
Тоді для тебе завмирає час,
Але кохання болісно ламає…
Коли любов піде – ніхто із нас
Цю таємницю досі ще не знає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470225
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 15.04.2014
Я дякую Богу за всі мої терни й троянди ,
Що дано мені на життєвій дорозі пройти,
Я сльози сприймаю,неначе з алмазу бриліанти,
В падінні встаю і ще більше бажаю іти.
І відчай відкину далеко в пустелю забуту
В Надії і Віри візьму два блаженні крила.
Я дякую Спасу за щастя своє і за смуток
Що всі перешкоди із Богом здолати змогла.
Коли в моїм тілі,як блискавка біль розірветься .
Смирення попрошу,згадаю я рани Христа.
І враз у душі іскра Божого серця проллється ,
І біль відійде, і хвороба відступить моя.
Я дякую Богу,що хрест помагає пронести,
І кожна сходинка все зміцнює душу мою,
І всім перемогам,падінням і злетам,
Складаю я щиро на вівтар подяку свою.
13.04.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492422
дата надходження 14.04.2014
дата закладки 15.04.2014
Шевченка я не раз читала.
«Кобзар» був завжди на столі.
Щораз нове щось відкривала,
Шукала грані все нові…
Чому Шевченко знаменитий?-
Не раз питала я себе.
Пройшли століття, а відкритий
«Кобзар» не вичерпав себе.
І враз, неначе вибух грому,
Країну сколихнув Майдан!
Підняв з колін народну втому,
Яку сплели брехня й обман.
І на столі «Кобзар» старенький,
Здається, тихо застогнав:
«Не спи, народе, піднімайся,
Великих звершень час настав!»
І пробудилася країна
З Шевченком рідним на вустах.
Не Україна, а руїна –
Та блиск уже кипить в очах.
Здавалось, спав народ, не дихав,
Здавалось, всім вже все одно.
Здійнялась молодь, наче вихор,
І все це правда, не кіно.
Не голлівудська кінострічка -
Столиця наша у вогні,
А десь собі хтось розкошує,
А хлопці гинуть у борні.
Хтось їсть, хтось спить, а хтось літає,
Хтось до екрана прикипів,
А на майдані цвіт вмирає
Від рук невігласів-катів.
Чекали київські каштани
Любові, миру і весни…
Змішалось все: і дим, і рани,
І снайпери, і прапори!
Усе в кривавій круговерті,
Все вочевидь, не на словах.
А молодь йде на зустріч смерті,
Щоб Україна розцвіла.
Радіє й плаче Україна
З Шевченком рідним на вустах,
А в душах воскреса руїна,
А хлопці гаснуть на очах.
Як пояснити смерть героїв?
Це ж наші з вами земляки,
Які не знали справжніх воєн,
Це ж мирних буднів вояки.
Небесна сотня освятила
Своєю кров’ю наш Майдан:
А хтось співає колискову,
А десь підступний жде тиран.
Хтось ставить свічку в честь героїв,
А хтось тихесенько: «Хи-хи…»
Хтось йде на смерть, а хтось таємно
Міняє душу на гріхи.
Отож борімся і поборем,
І я звертаюсь до краян,
Бо ж не даремно на Майдані
Читав Шевченка Нігоян.
І будемо гострить сокиру,
Як нам Шевченко заповів,
Хоч ми, вкраїнці, хочем миру,
А не інтрижок ворогів.
Хай не потоне наше діло
В буденності рутинних справ,
Бо ж не даремно за Вкраїну
Майданівець на смерть стояв.
Згорнім сміття в велику яму,
Не даймо волі закиптіть,
І не втрачаймо дух Майдану,
Щоб нашим душам не згоріть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490154
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 09.04.2014
Терпіти більше я не можу,
Не вистачає просто сил...
А все тому, що за відмову
Мого пробачення просив...
А що я можу тут сказати?..
Роблю я вигляд, мов й не бу́ло...
А лиш тому, що всі слова,
Які сказав мені, почула...
Ти ніби й поруч, ти зі мною,
Та граєш роль не ту, що хочу...
Тобі постійно я всміхаюсь,
Хоча в душі кричати хочу!..
Сказала, ніби все нормально...
Сказала, що пройшло, забула...
Ми друзі просто ідеальні,
Але для мене це минуле...
Мені б тебе так не любити...
Мені б тобі це все сказати...
Хай щезне те, чого й не було,
Бо важко все в собі тримати...
Так хочеться усе послати!
Забути всі пусті образи...
Я хочу щиро посміхатись,
Хоч нам й не доля бути разом...(
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490253
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 04.04.2014
Літала птаха над гніздом,
Ридала птаха;
Була з надломленим крилом,
Мала невдаха.
Зламала в розпачі крило.
Сама зламала.
Життя не буде! Все одно.
Їй світу мало.
Широка чорна полоса!
Далеко біла.
Була загублена краса.
Дитя згубили!
Біда пливла над тим селом
В пекельних звуках.
Кричала мати над гніздом.
Кричала в муках.
Забрав злий беркут лелеча!
Забрав єдине!
Вже не поверне дитинча!
Немає сина.
Жорстока чорна полоса
Так серце рвала!
Куди дивились небеса?
Дитя ж не стало!
Смерть зайву сипала біду
Та лізла в тіло.
- Синок, тебе я ще знайду! –
Надія тліла.
Не стріне мати більш ніде
Свою дитину...
Хоч в снах лелека обійме
Малу пташину.
Глибока рана пролягла,
Втягла рутину.
Не захистила, не змогла!
Свою дитину!
Злетіла птаха в небеса,
Та й склала крила.
Упала каменем, ясна.
Упала, мила!
Затихла в чорній полосі,
Й окутав морок.
Гніздо пусте, в самій росі.
Там тільки холод.
28.03.2014 р.
Фото з інтернету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488758
дата надходження 28.03.2014
дата закладки 02.04.2014
Стою під хрестом Твоїм Господи милий,
Як той подорожній ,що збився з путі .
Благаю Тебе підкріпи мою віру,
Як митар волаю: помилуй ,прости.
У серці моєму колючі тернини ,
І в темряві очі блукають щодня,
Тебе розпинаю я кожної днини,
Я немічна Боже,прийми каяття.
До Тебе Спасителю лину душею,
В офіру підношу молитву просту
Провини мої відпусти,я благаю.
Дай ще один шанс,бо Тебе я люблю.
26.03.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488361
дата надходження 26.03.2014
дата закладки 27.03.2014
А небо нині – світле, чисте.
Розкрило сонце пишний хвіст,
Полоще пір’я золотисте
В річках, калюжах сіл і міст.
Зі сну дерева пробудились,
Крильми тріпочуть, мов птахи.
По селах люди заходились
Подвір’я порати й грядки.
Голівки до небес підняли
Підсніжник, крокус у гайку.
Над ними бджоли закружляли
В несамовитому танку.
Повибігали діти з хати.
Лунає їх веселий сміх.
Так радість хочеться вбирати,
А смуток щоб пропав, мов сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486943
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Без відчуттів
Ні холодно,ні жарко.
Без почуттів
Не боляче ніяк.
Без вороття
Ти не повернеш казку,
Руйнують все чужі слова.
Ти вже ніхто,
Хоть був і так ніким.
Ти був лиш поштовхом
До зламу вірних мрій,
І нереальний світ
У поштовху надій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485314
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Вона пішла...
Її немає...
У темну ніч і тумани.
Вона пішла...
Її немає.
Вона пішла,
Душа ж блукає.
Вона пішла,
Але думками вона тут.
Вона ще є,
Вона шукає
Той шлях ,щоб знову повернути
Той день коли пішла
Не може пригадати
Чому не може відчувати
Щасливу мить і радість у очах.
Вона пішла,
А з нею тіні
Пливуть у морок ночі
Та лиш які слова
Вернути її зможуть?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485673
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Який він смак отрути?
Солодкий чи гіркий,
Що(так) манить й спокушає
В обіймах самоти.
Поглянувши
у завтра
Невидно світло дня
Й непрохані думки
Штовхають до гріха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486236
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 20.03.2014
О Україно! Певно, неспроста
Говорять, що стражденним - нові рани.
Тепер стоїш, мов знята із хреста,
А на руках - чи стигми, чи кайдани.
Тебе продасть за жменю мадяків
Обідранець у дранті та лахмітті.
Коли вже зраджують землі батьків -
Для чого й жити у такому світі?
Героям - слава. Сором - тим мерцям,
Котрі живі, та душі - у могилі.
Як мало тих, чиї горять серця,
А скільки тих, чиї серця - зогнилі.
О Україно, стороно моя!
Тебе зламати хочуть, та не зможуть.
Одна ти, та для кожного - своя.
І нескоренна.
І - непереможна.
© bellami
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486589
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Я для тебе лише буду жити
І прошу мене не судити.
Українкою я народилась,
Україну любити навчилась.
Запах хліба і затишку в домі
Не забуду ніколи й знайомі
Аромати батьківського саду,
Що тонули в плодах винограду.
А ці мальви,що знов при дорозі
Зустрічають мене й на порозі
Вже стрічає мене моя ненька,
Така ніжна,кохана,рідненька.
Я сміюсь українському сонцю,
Дозволяю пройти крізь віконце.
Це моя наймиліша хатина,
Це моя найгарніша країна.
Розлучатись із нею несила,
Я б за неї життя положила.
Та не хочу забути ті очі,
Такі рідні, а ще - літні ночі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486575
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Розгулялись москалики
На нашій Вкраїні,
Одягли комуфляжики
Зелені, мов змії.
День і ніч окопи риють
Від Криму до сходу,
В тих канавах поховають
І свою свободу.
Оточили окупанти
Державні кордони,
Понаїхало "військових"
Повні ешелони.
Від себе самих боронять, -
«Та чи ми просили?»
Жили мирно з усім світом
Та ще б довго жили.
І чекають «брати старші»,
Поки козак впаде.
Він помре, та на коліна
НІКОЛИ НЕ СТАНЕ!
(с)
***
продовження: автор мій дідусь Віктор Михайлович
Лицар впав, та знамено -
мільйони піднімуть,
а вражину-московину -
гуртом в тартар кинуть.
07.05.2014
Та́ртар (грец. Τάρταρος, Tartaros) — у давньогрецькій міфології є місце в підземному світі, це темна безодня в глибині космосу, нижче від Аїду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486572
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Музика лікує,музика єднає,
Вчить перемагати,надію вселяє.
Вчить терпіти ,мріяти і жити,
Вчить любити ,вірити, творити.
Музика – це вічне джерело пізнання.
Музика – це подих першого кохання.
Тож нехай не буде у світі родини,
Де би не торкнулась Музика дитини!
16.06.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486581
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Йшов навпростець,
Темінь суцільна.
Де той кінець,
Дорога пильна.
Крок за кроком,
Що там чекає?
Мов ненароком,
Жах огортає.
Лишився сам,
Немов мара,
Не по рокам,
В душі зима.
В скронях било,
Йди не здавайся,
Серце тремтіло,
Не озирайся.
Була надія
Та сподівання,
Здійснилась мрія,
За всі страждання.
З’явилось світло,
В кінці тунелю,
З’єдналось тіло,
З його душею.
Злилось в єдине,
Тіло, душа,
Мара хай згине,
Не дасть й гроша.
Сатані клятій,
Хай в пекло йде,
А він щасливий,
Не пропаде.
З’явилось світло,
А з ним надія,
Врятуй, молитво,
Свята Марія.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/617-jshov-navprostets.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486391
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Ой летіла чаєчка з Криму та до Львова,
З ворогом зустрітися нагода чудова,
А на зустріч голуб, миру посланець,
Налетіла чаєчка – страшний був кінець.
Що ти робиш, чаєчко, прошу схаменись,
Буде страшне горечко, добре роздивись,
Де вороги кляті, а де мирні люди?
За чиєїсь примхи страшна бійня буде.
Згинуть чаєнята – вони ж твої діти,
Ну, а клятий ворог буде лиш радіти,
Їхні діти в гніздах на високій скелі,
Твої чаєнята для них, мов мішені.
Повертайся, чаєчко, та на Чорне море,
Неси мир на крилах, а то буде горе,
Єдність – наша сила, єдність – наша зброя,
Хай живе Україна, а в ній братство й воля.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/618-letila-chaechka.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486394
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Як хиляться верби у темряві ночі над яром,
І вітер студений їх пестить, розчісує коси,
То вдовж огорожі по цвинтарю бродить примара-
Дівчина струнка, молода, з посивілим волоссям...
Це місце страшне... Не підійде ніхто, не спитає-
Чого ж-бо не спиться спокійно тобі в домовині?
Лиш стовбур у дерева стогне, як вітер хитає
його... -Розкажи, ким була і ким стала ти нині?...
І дівчина з тугою стовбур холодний обійме...
І груди оголені ніжно торкне огорожа...
Пройде між могилами, квітку лежачу підійме,
І в сиве волосся вплете, мов живу, жухлу рожу...
Одна лиш ти, вербонько, знаєш про їхнє кохання,
Як хлопця кохала, як в шалі кохання зливалась
З коханцем, як втомлено з ночі до рання
Кохання пила, як жертовно йому віддавалась...
Як зрадив її, як покинув, кохання напившись,
Волосся розкішне руде вже руками не тішив...
Спокійне кохання знайшов, від нестями втомившись.
Вона ж як шалена була, то й зосталась... Залишив
У пам"яті серця здригання чутливого тіла,
І смак на губах, що усюди його цілувала...
Забути політ відчуттів не змогла. Не зуміла.
Вона не стерпіла. І руки на себе наклала...
І як понесли у скорботну останню дорогу
У білому платті, красиву таку, одиноку,
Лиш верби вклонились над нею, мов молячи Бога
Простити її і прийняти в безодню високу...
І бачили верби, як колір рудого волосся
Неначе болотний туман оповив сивиною,
І коси верби наче пестили дівчини коси,
Допоки її не покрило землею важкою...
Та тільки-но ніч в повнолуння усе оповине,
І світло нічне над землею розкидає шати,
Вона покидає у смутку свою домовину,
І до огорожі виходить когось виглядати...
Кого? Може хлопця? Та ні. Він забутий. Забутий
У спокої світу сьогО упокоївся свОго.
Давно ланцюгом ефімерного шлюбу прикутий.
Він їй нецікавий. Вона виглядає- нового.
Когось, хто запестить, розчеше розпатлані коси,
І в його руках вони колір шалений відновлять,
Мрійливо хто гляне, як пристрасно гола і боса
торкнеться його, і ні в чому йому не відмовить...
То мрії дівочі, овіяні вітром бажання.
Було все колись. Все здійснилося... І не збулося...
Скінчилось життя. Та безсмертне дівоче кохання.
І верби скорботно розчісують сиве волосся...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483372
дата надходження 04.03.2014
дата закладки 17.03.2014
Мою Україну укотре гвалтують війною,
Волочать кудись за блакитні і жовті стрічки.
Мені дев'ятнадцять. А я вже готова до бою.
За єдину державу. За діброви, лани і річки.
За усміхнену маму і теплії руки бабусі.
За татову правду й дідусині на ніч казки.
Мені дев'ятнадцять. А я вже зовсім не боюся.
Готова кайдани розбити ущерть. На друзки.
Уже вкотре країну мою на частини шматують.
Чи сусідської крові напитись схотілось сповна?
Мені дев'ятнадцять. Гаряче серденько бунтує -
Згинь, вороженьку! Не для тебе вкраїнська весна!
Мою Україну укотре гвалтують війною.
Кому на їдучий в душі пожалітися щем?
Мені дев'ятнадцять. Й я готова стати до зброї
...Та нехай цю війну, Боже, змиє першим дощем! (16.03.2014)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486074
дата надходження 16.03.2014
дата закладки 16.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2014
Скаменілий, неначе в комі,
він сказав: "Я іду... Я мушу..."
Тихий стукіт дверей у домі
вдарив так, ніби постріл в душу.
Не достукалась в його серце.
Що сказати? Це й так всі знають:
не міняють смарагд на скельце,
дар безцінний – не викидають.
Та любов, що була від Бога
і палала жарким багаттям,
враз знецінилася для нього,
як старе і обридле шмаття.
Ще й забув повернути взяте –
твоє серце... Гуляє вволю,
а воно, мов ножем розтяте,
крижаніє від втрати й болю...
Заніміла уся, затерпла.
Десь обабіч душа витає...
Ти – фантом, хоч жива і те́пла,
та без нього... – тебе немає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486042
дата надходження 16.03.2014
дата закладки 16.03.2014
Застряг у зенiтi, як в горлi,
огризений неба качан;
рвуть коси тополi бездольнi,
вичавлюють соки iз ран.
По вулицях вiтер розносить
вагони зашмiрених хмар,
барвистi помиї на осiнь
ллє вiдрами старий Тартар.
Екземнi, блощичнi та жовчнi...
О, скiльки у смертi є фарб!
Згоряє розчахнутий жовтень
у свiтлi тролейбусних фар.
Створено 25. 02. 1989 року, м. Тула (Архангельське)
Опубліковано: "На зламі дня" - Львів: "Тріада плюс", 2004. 100 с. - С. 25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485835
дата надходження 15.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Ти знаєш,я сумую за тобою…Мені тебе так не вистачає…. Дуже часто,коли ніч оповиває світ смолянисто-чорними крильми і на дахи встеляється тиша,я годинами вдивляюся у пітьму,намагаючись віднайти твій силует. Але марно… Марно шукаю тебе у зливах жовтооких ліхтарів,рахую і пам’ятаю кожну хвилину,котру прожила без тебе.
Тебе немає… Ти пішов… Пішов,лиш посміхнувшись наостанок. Ти вже в іншому світі,сподіваюся набагато кращому аніж цей. Але ти назавжди лишився у моєму серці. Інколи я плачу дощами. Знаєш такими рясними,затяжними,напоюю землю своїм смутком. А коли стає зовсім холодно,мої сльози перетворюються на сніг. Тоді я вкриваю білим відчаєм міста і села,дороги і парки,лягаю на плечі перехожим,зазираю їм в очі. Я й досі намагаюся віднайти тебе,хоч і розумію-це неможливо. Та сльози з часом закінчуються,і тоді…я плачу душею. Хоча ні,душа плаче. Плаче віршами,крапотить рівними рядками на папір,ллється водоспадами рим,переповнюючи мої нотатники болем….
Знаєш,я сумую за тобою… Буває так,що я стаю вітром,літаю над безкраїми просторами,знов і знов шукаючи твою усмішку. Я нещадно розгойдую і гну крони величних старих дубів,рву коси тендітним березам,бо не можу тримати страждання в собі. Та потім мені стає ніяково і я легеньким повівом пещу шовкові поля і оксамитові хвилі моря. Я затихаю,заспокоююся. Це не означає,що я перестаю сумувати за тобою. Ні. Я стаю річкою. Біжу і біжу без упину кудись дуже далеко,у невідомі мені досі краї,намагаючись утекти від свого відчаю…..
Знаєш,я лише у снах буваю щасливою… Ти мені часто снишся. Такий усміхнений,ніжний…. Доторкаєшся до мене теплими вустами,береш за руку і ведеш мене зоряними дорогами. Тоді я справді щаслива. Та з першими променями сонця ти зникаєш,знову йдеш у свій світ,а я ….я лишаюся зі своїм смутком.
Знаєш,а в нас вже весна. Та я перестала її любити,бо вона забрала тебе. Мені дуже часто хочеться сказати « Повертайся скоріше»… Та я мовчу. Вже давно тиша стала моєю наймилішою подругою. Вона мене розуміє,співчуває,вміє слухати…
Ти знаєш,я дуже сумую за тобою……
Шановні читачі,друзі,цей твір -лише настрій моєї ЛГ. Нічого особистого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485886
дата надходження 15.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Виряджала мати сина і благала,
Щоби віру у майбутнє не втрачав,
Щоб терпіння в нього вистачало,
Щоб на брата руку не здіймав.
Син стояв і з вірою молився,
І боровся словом стільки міг.
Та найшовся нелюд ,що сказився
І почав нерівний ,лютий бій.
Гронами червоної калини
Ввесь Майдан умить замерехтів
На очах всієї України
Бачили розправу тих катів.
-Мамо,я терпів ,як ти казала
-Я на брата руку не здіймав…
Жалюгідна смерть життя забрала.
Людожер у логовищі спав.
Ангелом у небо полетіла
Сотника нескорена душа:
-Мамо я помер за Україну,
Щоб вона завжди була жива!
27.02.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482590
дата надходження 28.02.2014
дата закладки 15.03.2014
Група митців Росії підписала листа до президента, в якому підтримують його курс на ескалацію напруги в Україні. Серед них – багато моїх улюблених артистів, якими я гордився і захоплювався ще з дитинства, на них рівнявся, хотів бути такими, як вони.
Друзі! Невже ви не оцінили обставини сучасності і дали підлим людям себе обдурити? Я не вірю, щоб ви, наділені талантом, розумом і великим життєвим досвідом, свідомо дали згоду на ведення бойових дій з українським народом.
Чи вас не заїсть совість, якщо проллється кров невинних? Не боїтеся заплямувати свої чесні, талановиті, шановані імена невинними жертвами братського народу? Невже вам так потрібні українські землі? Мабуть, доїдаєте останню шкоринку без солі?
Ти згоду дав своєму пану
В крові втопив щоб Україну?
Аж страх бере, як я погляну
На вбиту ним в бою дитину.
Хитає зорі вітерець,
Веселка кольорами грає…
А ти не бачиш ще, митець,
Як він братів твоїх вбиває?
Скількох твій пан уже згубив,
Пообіцявши захищати!
Ім’я своє навік зганьбив,
Надавши прав кривавих кату...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485783
дата надходження 15.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Чого б тобі, моє серденько,
та не радіть собі тихенько,
що маєш волі ти ковток
і свій затишний закуток?
Воно ж болить, болить і тисне,
ніби біда над нами висне.
На жаль, це так воно і є -
біда посеред нас жиє.
Вона то нагло, то тихенько
розшарпує країну-неньку,
краде лани, ліси, заводи
і прибережжя, й чисті води,
і, знахабнівши, мов орда,
вже й душі наші обкрада.
Безправність, вбогість вже обридли,
бо мають нас за справжнє бидло,
з яким не треба рахуватись -
то і нема чого ховатись!
Багатством можна хизуватись,
в "Луї Вітони" зодягатись
і лоскотати людям нерви
костюмом за шість тисяч євро,
коли на кожній третій бабці
ще допотопні одяг й капці,
тоді, як ледь не чверть країни
рахує в супчик картоплини...
Страждай, боли, моє серденько -
хижак клює країну-неньку,
серед хижацтва живучи,
кричи, серденько, не мовчи!
10 травня 2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485622
дата надходження 14.03.2014
дата закладки 14.03.2014
Літак розрізає, мов лезо ножа,
Заграви вечірньої масло,
Пішов у піке сутінковий кажан,
В серпанку пірнаючи пасма.
А сонце, немов покоївка Небес,
Вдягає перини рожеві
На хмар надвечірнє м'яке канапе -
Їх різати важче ножеві.
Нічна прохолода торкнулась мене
Вологою кригою пальців.
О, Темінь і Ніч - вас вінчав Гіменей,
Ярило ж розлучить уранці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485495
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 13.03.2014
Спостерігати б нам, як просинається земля,
весняним теплим дощиком полита,
вдивлятися, як зеленню вкриваються поля,
як радісно дзвенить ростками жито.
Нам би співати про кохання навесні,
про те, як гарно пахне свіжа м`ята,
вслухатись в музику й поезію землі,
та не дає нам вільно дихати війна проклята.
Страшне чудовисько дістало свою зброю,
топче лавандовий наш, персиковий Крим.
Сумну готує участь нам з тобою,
та знай, вернешся, «брате» ,ти ні з чим.
Бо тут шумить чуже для тебе море,
господарем не бути тобі тут.
Наша біда – чуже для тебе горе,
А радість наша – як важкий хомут.
Тобі не вдасться вкласти світові у вуха
заявами, брехнею, що сама
моя земля покірно йде до тебе в руки,
мовби ніякого втручання тут нема.
Не поспішай наносити на мапу зміни
і обіцяти півдню й сходу рай,
бо непорушні України стіни
і ми захистимо свій рідний край.
Народ мій стільки виніс болю й горя знає,
і стільки зараз в нього духу й сил,
що страху він уже ніякого не має
і, якщо треба, чітко зреагує на посил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485446
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 13.03.2014
Одягнулося небо у чорну вуаль
І сховалося сонце від туги,
Скільки ти натерпілась Вкраїно знущань,
Та такої не було наруги.
Як на струнах , на нервах людських виграють
Ці безглузді шизоїдомани.
Хочуть кров’ю народу історії путь
Написати на чорних скрижалях.
Покосила країну політична чума,
Надоїло їм грати у покер.
Вже смакує у їхньому роті війна
І ніхто не питає,що потім?
Кому мир вже набрид,в кого руки сверблять,
Йдіть на ринг і попробуйте сили.
Люди в нашому краї війни не хотять!!!
Вам затьмарило мозок від жиру?
Зупиніться тирани і руки гнилі
Заберіть від моєї країни,
Бо не стане вам сліз і щелепи свої
Розіб’єте,а воля не згине!!!
11.03.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485432
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 13.03.2014
Цей вірш – прохання прощення у мого народу за ту
зневіру, яка вилилась в моєму вірші "***"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485435
Бунтарський дух, зламавши відчай.
злетів за хмари до небес.
Повстали!!! Всенародне віче
пульсує вихлюпом чудес
єднання, стриманої сили,
сплітаючи любов і гнів.
Встав люд, як океанські хвилі,
за покалічених синів
ще юних, чистих, безборонних,
за їхнє право на протест
та проти звірства охорони,
що кинула їх під арешт.
Дитячий біль могутнім рухом
збудив таки козацький код!
Пишаюсь! Ти піднявся духом!
Ти - не населення. НАРОД !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485445
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 13.03.2014