Шевченка я не раз читала.
«Кобзар» був завжди на столі.
Щораз нове щось відкривала,
Шукала грані все нові…
Чому Шевченко знаменитий?-
Не раз питала я себе.
Пройшли століття, а відкритий
«Кобзар» не вичерпав себе.
І враз, неначе вибух грому,
Країну сколихнув Майдан!
Підняв з колін народну втому,
Яку сплели брехня й обман.
І на столі «Кобзар» старенький,
Здається, тихо застогнав:
«Не спи, народе, піднімайся,
Великих звершень час настав!»
І пробудилася країна
З Шевченком рідним на вустах.
Не Україна, а руїна –
Та блиск уже кипить в очах.
Здавалось, спав народ, не дихав,
Здавалось, всім вже все одно.
Здійнялась молодь, наче вихор,
І все це правда, не кіно.
Не голлівудська кінострічка -
Столиця наша у вогні,
А десь собі хтось розкошує,
А хлопці гинуть у борні.
Хтось їсть, хтось спить, а хтось літає,
Хтось до екрана прикипів,
А на майдані цвіт вмирає
Від рук невігласів-катів.
Чекали київські каштани
Любові, миру і весни…
Змішалось все: і дим, і рани,
І снайпери, і прапори!
Усе в кривавій круговерті,
Все вочевидь, не на словах.
А молодь йде на зустріч смерті,
Щоб Україна розцвіла.
Радіє й плаче Україна
З Шевченком рідним на вустах,
А в душах воскреса руїна,
А хлопці гаснуть на очах.
Як пояснити смерть героїв?
Це ж наші з вами земляки,
Які не знали справжніх воєн,
Це ж мирних буднів вояки.
Небесна сотня освятила
Своєю кров’ю наш Майдан:
А хтось співає колискову,
А десь підступний жде тиран.
Хтось ставить свічку в честь героїв,
А хтось тихесенько: «Хи-хи…»
Хтось йде на смерть, а хтось таємно
Міняє душу на гріхи.
Отож борімся і поборем,
І я звертаюсь до краян,
Бо ж не даремно на Майдані
Читав Шевченка Нігоян.
І будемо гострить сокиру,
Як нам Шевченко заповів,
Хоч ми, вкраїнці, хочем миру,
А не інтрижок ворогів.
Хай не потоне наше діло
В буденності рутинних справ,
Бо ж не даремно за Вкраїну
Майданівець на смерть стояв.
Згорнім сміття в велику яму,
Не даймо волі закиптіть,
І не втрачаймо дух Майдану,
Щоб нашим душам не згоріть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490154
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 31.05.2014
Весни у травні приносять громи,
Грози, і град, пелехаті тумани;
Сиплють з водою міхи у лимани.
Б'ють блискавиці об землю крильми.
П'ють спрагло воду веселі грунти -
Будуть буяти і квіти, і трави.
Тягнуться вверх соковиті отави,
Будем весніти і я, друже, й ти!
Запал юнацький в душі не прочах.
О, ця одвічна циклічність природи:
Злети й падіння, і вітер свободи,
Що простилає до вічності шлях!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502265
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 31.05.2014