: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.07.2016
Снилось мне…
Наверно, снилось – будто занемог.
Я под дождь со стоном вышел
в темень за порог.
Чёрный дождь пронзал пространство,
но светлела даль…
небо, как на хрупкой маме
вышитая шаль.
Где-то тренькал колокольчик
за чужим селом,
может светлый праздник нынче,
но не знал о том.
Я не очень верил в Бога
и не жёг свечей
пред иконами, быть может,
чтоб незрить очей…
Тьма светлела понемногу,
может от воды,
проступали в вышиванках
белые сады.
Я омыл лицо водою
дождевой, простой,
и на сердце благодатный
снизошёл покой.
Зная, что переиначить
ничего нельзя,
в дом вернувшись,
пред иконой свет затеплил я.
А из окон запах вишен,
яблоневый дым,
и привиделось мне детство…
и отец живым.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659367
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 15.04.2016
Я іду по степу –
там могила
і виблискує
сивий ковил...
Зверху кам'яна
баба над схилом,
мов здаля
з силуетом сови...
Тобто, мудрості
свідок давнішній,
ще дитям
в очі їй заглядав –
У пройдешні часи
дивна ніша,
таємницю б її
розгадать.
А тепер й сам
під колір ковилу,
Стільки змін
за життя перейшло.
Ти ж стоїш
і не зла, і не мила,
хоч який
зовні був перелом.
В інший вимір піду,
ти ж віками,
як укопана
будеш стоять:
– світ безумний,
аж до космодрами?
Ти скажи мені –
що, лиш Месії
це життя на Землі
осіять?
06.02.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641683
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 07.02.2016
я засыпаю и мне снится
сон растворяется глазницах
мой мотылек в миру кошмаров,
безумный луч в померкшем дне
фигура счастья и движения
кружится среди стен забвения
под лепестками его крыльев
воображение в огне
в свободном танце, вихре, мысли
быть может воздухом повисли
слова, как формы для создания,
бессмертный образ новых лиц,
объекты, символы, значения
слились со мной в одно течение
разрушив вновь своим молчанием
немые линии границ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610060
дата надходження 29.09.2015
дата закладки 11.12.2015
Вперше в житті розмову поведу загалом, не стану відповідати кожному зокрема з тих людей, кого тут пізнав, став любити і шанувати. Скажу цими словами до всіх: у яку би позу мудрого, самого-самого правильного не ставали, які би «істини» не прорікали ми, а правда проста і гірка: чи не всі робимо вигляд, що нічого не відбувається, що все розчудесно, що сонечко блись-блись, бруньки пуку-пук, що губки цьом-цьом, пальчики мац-мац.
Друзі мої милі, я там заглянув раз, перший раз минулого року у ті ненажерливі очі війни – і злякався довіку! І боюсь дотепер, і знаю точно, що кожному там страшно, якщо він нормальний чоловік і хоч на йоту зрозумів суть і цінність життя і потворність, жахіття такої смерті. (Тому і стоять так твердо там ті, хто приходить на цю війну самі: вони знають, достеменно знають, як буде страшно їх рідним, якщо війну впустити далі на нашу землю).
Бо страшно, дико бачити рвані частинки людського тіла, чути запах горілої плоті людини, бачити шматки того, що мить назад було людиною – та вже не встановити, хто ж то був, чий синок, чи тато, чоловік, коханий…
Так, злякався страшно, бо ні звідки вона, війна, бо дикий її привід і ще дикіший ворог, тупий, ненависний, зі звірячими поняттями, весь у злі, вихований тільки загарбати і ґвалтувати, впокорювати і вбивати тих, хто хоче волі від нього, бо він взагалі – нічого іншого і не вмів, окрім як відбирати чуже і вбивати.
Страшно це, бо у мене тут найдорожчі люди, бо там, по той бік кордону – так багато рідні, а я вже давно живу тут, бо тут мої діти і вже онуки, бо нам Україна – тепер найдорожча на світі земля, наша батьківщина, дім вона нам.
Хочемо про любов? Про квіточки? Про цілунки? – то й говорімо від імені жінок і дітей, чиї батьки, чоловіки, сини там, під вогнем кожен день, чи хто вже скалічений повернувся, чи тих, хто ще й не цілував ні разу, не надивився на ті квіточки – а втратив очі і нескінченна йому темрява тепер, або вже хто навічно в землі…
Їх очима подивімося на світ цей, їх почуттями приймімо у душу його, через їх переживання розкажімо, що то воно є – любов для того, хто дивиться в очі смерті – смерті!! – 24 години на добу, хто туди пішов, щоб захистити дім і родину, рідну землю, державу, нас з вами, оті квіточки-кульбабки, росу мирного ранку, запах сонної дитинки, доторк коханої людини, заграву вранішню від сонця, а не від залпів реактивних снарядів…
Є, присутня тут така поезія? – з п’ятсот віршів – один, два. Всі інші – не що інше, як те, про що мої слова. Ми сховалися у мушлю безвилазно, і я піддався тому, гляньте, що тут я «творю», і тому мені – сором: «нічого не чую, нічого не бачу, нічого такого поряд нема, всьо хорошо, прекрасная маркіза!».
Я всіх вас люблю і маю повагу до вас, але світ і події у ньому бачу з такої позиції. Як би не ховався за лукаве слово своє. Я маю на це право і маю обов’язок, перед життям. (Певно, як має право і той, хто голову у пісок і – моя хата скраю).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595299
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 23.07.2015
Ти пройшла „цок-цок-цок”... Стрепенулося серце...
Забуття ще снігами не все замело!...
Недопите шампанське і льоду відерце...
Вирву серце і вкину у тануче скло...
На планеті Любов - алергени амброзій,
Мовби символи давніх чиїхось розлук...
Хай забудеться там воно, в анабіозі,
Щоб не чуло твоїх каблучків перестук...
Хай йому (не мені) стане гірко і важко...
Під вагою ілюзій зануриться в лід
І, придавлене гнітом французської пляшки,
Не рвонеться швиденько за маревом вслід ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595271
дата надходження 22.07.2015
дата закладки 22.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.07.2015
ты веришь в то что я пишу
когда молчу о тишине
хотя не знаешь одного
я звук
и то чем стал сердечный шум
внутри приковано ко мне
он тут ни мёртвый ни живой
он тут
ты всё что мне хотелось знать
и всё что хочется забыть
ты след ложащийся на тень
ты тьма
я сон оставшийся без нас
колдун лишившийся волшбы
я взятый сам собою в плен
я марь
мы все бездомные в любви
дом там где сердце но моё
переезжает без тебя
в пустой
как берега без половин
мы с одиночеством плывём
ты мой зарытый в небе крик
не|мой.
*фоновая композиция –
Falgar «Eurídice»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590188
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 27.06.2015