Ви знаєте ,мамо, так хочу до всіх на майдан.
Так хочу туди, де єднаються всі українці.
Хоч кулі там свищуть, не тільки аркан,
Будучину творять вони по цеглинці.
Нехай радіє ворог, що він – сила.
Та що та сила, коли нас єднає дух.
Дух патріотів, у майбутнє віра…
До правди-волі не спинити рух!
Будь ласка, мене ,мамо, зрозумійте,
Я тут в теплі, а друзі мерзнуть там.
Не хочу я розбрату в Україні.
Для цього об’єднатись треба нам!..
Як можна бути різними в країні,
Де святий Київ і минуле в нас одне?..
Єднаймось і борімось разом нині.
Якщо біда,--вона нікого не мине.
Що не кажіть, та все ж я, мам, поїду!
Всіх побратимів косить смерть прицільно…
Я, мам, до дому повернуся, я приїду,
Або, про мою смерть почуєш офіційно…
Війна жнивує смертю, горем.
У двох сторін великі будуть втрати!
Повсюди плач і крики, крові море…
Задумайтесь, чи варто зброю брати?
Ви хочете, щоб брат на брата-- з автоматом?
Ви хочете побачити, як батько сина вб’є?..
А я не проти воювати. Тільки з братом
Я силу мав би, просто знаючи – він є!..
Я хочу в світі миру й більш нічого.
Ніякій зі сторін не припишу вину.
Суд Божий не мине нікого.
За кров і смерть клену війну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484402
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 12.03.2014
(М.)
Слова не разбиваются о камни,
Не рассыпаются как радугою луч,
В них образ, тень его, всего лишь призрак давний -
Утраченный, но тем вернее сущ.
Лишь сосны так легко могли воспрянуть смело,
Вдохнув лазоревую высь (лазурь - не сон),
Они не знали слов, но знали небо!
И верой солнца отразились в нём.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474955
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 12.03.2014
А сердце, как гитару, не настроишь -
Оно свою мелодию поёт.
И ты его никак не успокоишь,
Хоть очень больно, но оно живёт.
Ведь говорят,что любят не за что-то.
На зло преградам - любят вопреки.
В сердечке те отчаянные ноты,
Как дерижер, движением руки
Не остановишь, это невозможно.
Никто не вибирает звуки те.
Сначала робко, очень осторожно,
Они звучат, как будто в пустоте.
Но с каждым днём всьо громче, всё сильнее
Звучит мелодия сама собой
Никто сиграть те звуки не сумеет,
Будь то маестро или кто иной.
Ведь сердце, как гитару, не настроишь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474947
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 12.03.2014
Ти поясни мені, будь ласка,
А що із нами сталось?
Чому нема в тобі любові,
А в мене ще зосталось?!.
А я, так добре пам'ятаю
Як в нас все починалось.
Що ночі про тебе я думав.
Мені тоді не спалось.
Все пам'ятаю добре я.
Не можу це забути.
За що тебе я покохав..?
Авжеж, так мало бути.
Не можу відповідь знайти,
Лиш на одне питання.
У мене мозок вже кипить.
Ще й на душі терзання.
Не хочеш ти зі мною бути,
Тоді скажи причину?!.
Коли я її знатиму,
Тоді тебе покину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485133
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 12.03.2014
Хіба краса потрібна без душі,
В тому випадку, коли йдеться про людину?!.
Згадай, як пальцями ти тикав у людей.
Мені, інстинктом, ти нагадував тварину!..
Подумаєш, не дав Господь краси.
По своєму людина особлива...
В таких, багато в серці доброти.
Таким. не зіпсує настрій і злива.
Такі, навчились цінувать, що є.
Такі, навчились нове здобувати.
А те, що хочеш ти принизить їх.
То знай, їм на тебе начхати.
Не забувай, що є в людей душа.
Не забувай, що ти також людина..
Пробачте. З висновком я поспішив...
Ти дика найпідступніша тварина!..
Як дикий звір.. так вбивцею ти став.
Заради грошей, ти навчивсь вбивати.
Ти ж, за копійку брата розіпнеш!
І ще за вбивство тата будеш гроші мати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485125
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 12.03.2014
Багато я не попрошу…
Лише візьми одну СВІЧУ
із рук моїх… бо випита душа
до дна.
І глибина моїх криниць -
то віддзеркалення зіниць
твоїх очей…
Їх чистота. І глибина.
Багато я не попрошу…
Лише віддай одну СВІЧУ
із рук твоїх із пустоти
в горАх.
Бо знаю я… І знаєш ти,
яким вогнем горять мости.
І біла птаха з висоти
розіб’ється у ПРАХ…
Багато я не попрошу…
Лиш запалити ту СВІЧУ
і випити тепло її до ДНА.
Бо знаєш ти, і знаю я
серед усіх отих світів,
невчасно спалених мостів,
твоїх криниць
то є найглибша ГЛИБИНА…
Багато я не попрошу…
Лише задуй оту СВІЧУ,
як час прийде,
холодними губами…
Бо знаю я і знаєш ти
(отих світів дочки й сини),
як листя зникне восени,
що роблять ті світи
Із НАМИ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485110
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 12.03.2014
Лиш циркулі малюють безкінечність,
А всьому іншому колись прийде кінець,
Не виліковний твій діагноз- безсердечність,
А скільки ти розбив чужих сердець?
Минають дні помало, і минають ночі,
Й здається, що вже ранок промайнув,
Стираєш з пам'яті мене, забути хочеш,
Я епізод твого життя який минув.
Тепер залишились з тобою наодинці,
Я одна, і ти, - холодна осінь,
Так холодно і не зігрієш ти,
Коли кохання моє серце просить.
І стукіт серця не чути вже зовсім,
Лиш вітер крилами в груди б'є,
Нас роз'єднала- остання осінь,
Взяла й розбила серце моє.
Не ти мене врятуєш від безодні,
Якщо захочей йти,-давай іди!
Якщо забути треба- то сьогодні,
Якщо любити,- то любити назавжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474972
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 25.01.2014
Закрой глаза и верь тому, что слышишь.
Твой понимающий всего опасней взгляд.
Наигранная вычурность излишеств -
Моя попытка повернуть назад.
Невозмутимость - маска карнавала!
Беснуется внутри упрямый зверь -
Беспомощностью вырванное жало,
Добычей легкой делает теперь.
Оскал улыбки, хищный взгляд пантеры -
Прикрытье уязвимости моей.
Мне в наказанье принятые меры,
Упрямство только разожгут сильней.
Круша возможность все начать сначала,
Уверенно о главном промолчу -
Так часто в своей жизни побеждала,
Теперь же побежденной быть хочу!
Но вновь иду, так, как всегда умела,
Босой ногой по лезвию ножа!
Пусть этой болью отвлечется тело,
Лишь только отдохнула бы душа!
Козак Наталья
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474977
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 25.01.2014
*можливо, якесь дитяче, створила давненько. але для мене це один із тих віршів, який не я писала, - а, який писався мною, сам собі. тому кожного разу я його сильно відчуваю.
Йому тоді було ще тільки шістнадцять,
Він справжнім моряком завжди мріяв стать.
А їй було тоді ще тільки п'ятнадцять,
Вона так часто любила з брата приклад брать.
Він так бережливо любив свою сестру,
Коли вона така весела і відкрита
Ніжною долонькою плескала його по плечу,
Мов молоде яблучко була радістю налита.
І росли ті діти всією душею багаті,
Спокоєм укриті та любов'ю зв'язані навіки…
Аж поки зозуля не почала кувати
Залишені щасливого життя роки!
Ні! Не роки, то були дорогоцінні хвилини добра,
Коли останній шкільний вальс для них лунав так дзвінко!
А далі… далі тебе й мене нема!
Де ти? Хлопець, молодице, чоловіче, жінко?
Гармата впала, оглушивши все навкруги.
Шкільний бал обірвавшись, обірвав серце сестри.
І наче ніч настала…в очах все темніє
"Не йди від мене, братику!", але рука слабіє
"Біжи, пробачай мені, сестро! Я залишусь, тільки біжи!"
"Я з тобою, братику, прошу не йди!"
"Я не знаю, що зараз було і що буде завтра,
Але ж ти моя маленька, болі не варта!"
По обличчю блідому стікає сльоза
Вона кинулась в обійми, його не відпуска!
"Ми ще зустрінемось, буде в нас змога!
Там вогонь, там потрібна моя допомога!"
"Я люблю тебе, брате, ти пам'ятай!"
"Я повернусь, малесенька, знай!"
Дівчата тікають, і вона послухалась брата
Біжить, біжить! Вже тіло, як вата…
"Війна!" кричать "Настала!"
Сестра напівдорозі впала,
Лежить в траві та плаче:
" Братику, мій сонячний юначе!"
Її крик розриває тишу!
Їй не страшно гармати, вже було найстрашніше!
Аж ось згадала ті слова
"Біжи, маленька ти моя!"
Дівчина скажено підірвалась,
Тікала від смерті, зради брату боялась.
Вона потроху звикала,
Два роки у госпіталі працювала.
Рік тікала…
Перехожим допомагала.
Вона звикала, та жодного дня про брата не забувала.
Кожну секунду прохала:
"Боже, верни його до мене!
За що, за що мені це, нене?
Де мій батько. Де моя мати?
Де мені брата шукати?"
Наступного року ледве ходила,
Часто страждала, часто хворіла.
Та жодна лиха куля її не вбила!
Вона знала, що брат її чекає,
Знала, що здатися права не має!
Всю війну вона боролась за життя,
За щастя, за мирне буття!
Ні голод, ні холод не вбив ту сестру,
Брата чекала, людину одну!
Фашисти програли! Нарешті ми перемогли!
Хто бігли, хто лежали... а хто повзли.
Всі раділи тому дню,
І всі плакали за рідню.
А сестра чекала…чекала,
Вона пам'ятала, знала
"Ми зустрінемось!" слова,
Щохвилини синіми губами їх плела…
Пройшов місяць, два,
Свою хату не знайшла…
Розгромили, розбомбили,
Але пам'ять залишилась!
Дівчина з того, що було
Зробила хоч для ночівлі житло.
Адже знала, що брат прийде на рідне місце,
Де мати колихала у колисці!
Одної ночі лягла сестра спати,
То прийнялась спочатку сльози витирати.
Знов про брата думала,
Знов він не прийшов!
Під ковдру збережене фото сунула
І заснула міцним сном!
Спала, спала… спала
Наче брат постукав у двері за вікном!!!
"Він же повернувся!" - кричить на все село!
То вона все спала вічним-вічним сном…
Вони зустрілись уві сні,
Слова то були чесні брата для сестри!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474986
дата надходження 25.01.2014
дата закладки 25.01.2014