так дивно. те, що досі існує школа, досі існують люди, досі я дихаю, досі супутники кружляють орбітою, досі усміхаються діти, досі п'ю чай, досі сняться сни, досі їм яблука. те, що я досі ніби-то жива. тільки із діркою в грудях, куди міг би влізти весь цей бісів не потрібний нікому /мені/ світ.
я добре сплю, погано їм, майже не плачу,намагаюся звикнути, ненавиджу свою слабкість, люблю маму, дивуюсь, як змогла перетерпіти той день, розмовляю з богом перед сном, спалюю листи, не можу читати книги. прагну нових знайомств, ходжу, хитаючись. майже не п'ю. шукаю світло. відчайдушно намагаюсь вбити минуле, жахливо мрію повернутись у минуле. не можу чути музики, вона не викликає нічого. або викликає сльози. ненавиджу це місто. купа спогадів павутиною обвила його. я заплуталась. шукаю нову дорогу.
сьогодні почала сміятись вже не фальшиво.
не хочу звикати.
хочу залишити в серці все-все-все, нічого не забути.
нехай воно буде моїм оберегом.
так, пишу багато. тому що коли пишу, мені стає світліше
так, пишу відкрито.
насправді - не знаю навіщо.
/насправді - знаю/
діра тягне мою силу
тягне мене - у темряву.
та насправді тільки в темряві знаходять світло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391928
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 26.05.2013
Єва та вітрильники
Що ти першим ділом зробиш, прокинувшись зранку в кімнаті, яка перетворилася на океан? І це зовсім не метафора, не гарний зворот – аби прикрасити речення. Що, коли усі томики Кафки дивними рибинами плавають біля люстри, а колекція крихітних кактусів, що налічує аж три екземпляри, вальсує у вихрі води?
Шукатимеш неіснуючий акваланг? Помацаєш шию, нажахана думкою знайти там бридотні зябра? Може, добряче протиратимеш очі, намагаючись розвіяти цю мокру ілюзію?
«Тік –так» - трохи приглушено рахуватиме секунди підмоклий годинник із зозулею десь глибоко всередині. У неї, либонь, алергія на воду. Час пливе набагато швидше, ніж тлусті Кафкориби, які досі ще повільно рухаються, розкланюючись матінці-люстрі.
Ти глибоко вдихаєш розчинений кисень. Вода не лоскоче ніздрі, не топить легені. Ти просто собі дихаєш, так вільно і гарно, немов у парку ранньою весною.
Відштовхуєшся від ліжка, всього кілька гребків – ти біля вікна.
Що ти бачиш там, люба Єво? Чому сама схожа зараз на рибу із великим відкритим ротом – немов повний місяць?
Все навколо – океан, солона вода. Барвисті парасольки табунцями плавають коло сусіднього будинку, немов розчинна веселка. Білизна тікає зі шворок, напинається і білими привидами мчить за підводною течією. Оберемки квітів із квіткового магазину поблизу, танцюють дивні танки, сплітаючи вінки своїми пахучими тілами. Щойноспечені пухкі хлібини легко застрибують у відчинені кватирки. Єва у велетенському захопленні. Шукає поляроїд. Як же іще пересвідчитись у реальності того, що навколо?
Поляроїд ніяк не знаходиться. Єва байдуже махає рукою і відчиняє вікно. Теплий потік води приємною ковдрою огортає її вкутане в піжаму тіло.
Єва випливає на вулицю.
Тут геть порожньо.
Ти тільки зараз це помітила, чи не так?
Абсолютна відсутність людей. Воно і добре – люди завжди все псують.
Гадаєш, Єво, тебе вже ніщо не здивує - після ранкового кімнатного океану? А що, коли я трішки поверну твою голову вбік та покажу неймовірний корабель із кораловими вітрилами? Не здивуєшся, Єво-Ассоль?
Тільки мить – і вона міцно тримає гладенький штурвал, схожий на сонце.
Що це? Різкий удар, світ догори дриґом. Дощ із білих кристаликів. Сніг (?)
Чорт забирай, що коїться?
Жахливий тріск, неймовірний вихор води легко підхоплює судно, тягне до утвореної вирви. Єва не встигає навіть закричати.
Дитячий плач.
Бідолашко, чого – сльози?
Чудова снігова куля, подарована любим татусем, та, де цілий світ всередині та ще казковий вітрильник просто в серцевині - вкотре розбита. Яка жахлива випадковість.
О, Єво. Не плач, люба. Купимо нову.
Пограй краще із Адамом. Він нудиться сам у саду.
І, бога ради, не лізь до яблук!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389784
дата надходження 04.01.2013
дата закладки 26.05.2013
Ти любиш -
Коли цвітуть абрикоси?
І коси, коси мої
мов серпневі покоси,
пахнуть полем
із пряного любистку.
Шукаю прихистку
у тобі.
Я -у тобі, і зорі
Прозорі
Хитають - на морі
Хитавиця
Не спиться
Мені,
Коли
До тебе -
Так близько...
квітнуть паризькі
мости, Сена
/по венах/
солодко стогне
Додолу всі догми!
Стигми на тілі
На тілі - на ділі
Як?
Слова у горлі
/полином вкрита/
/забута, забита/
/мов гвіздок. Гвоздика? /
Так дико.
Ти любиш, коли
цвітуть абрикоси?
/напевно, вже досить/
Серпневі покоси -
Павутиною вкриті.
Залишилась я -
Над прірвою в житі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340722
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 23.05.2013