Не нанималась видеть сны - но вижу...В них ветер в застеколье что то ищет...
И он колышет сон, и гладит,..обещает...А дождь стучит по крыше,..и ветру потакает...
В них не хожу - парю,..летаю ...И поезда все взглядом провожаю...
И дни,часы опять считаю,как и прежде...Мечтами дальше я живу,..с надеждой...
И снова страсть вернулась семимильными шагами,..уселась рядом в нетерпении,в ожидании...
И снова струны у души с печалью распрощались,..звучит мелодия знакомая,..давно родная...
И струны сильно так натянуты,..звучат,..не рвутся...И нет звучанию конца,ни края...
В тех снах и солнце светит ярче и не обжигает...И куст калины горькой сладостью своею манит...
Ты только рядом и не покидаешь,..и меткими словами,как молнией,сражаешь ...
Как острой саблей ни за что не ранят...С недавних пор ты стал так осторожен...
Поранился ты острыми осколками судьбы,..от этого ты стал так нежен...
А босиком по мостику ты памяти своей промчался,..ты что то там нашел,..и понял,.. мигом возвратился...
И тот,кто опускает ночью небо все над нами...имеет и гонцов,чтоб сон такой мой стерегли и охраняли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525997
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 26.09.2014
ти ховаєшся в себе, бо так, мовляв, буде краще
а себе ти знаходиш у крайпах або пивницях
у місцях де шукають стражденників чи пропащих
продавайся. чи Богу чи чорту, яка різниця
у собі не страшний ні потоп ні чужі передбачення
у собі тепло й затишно, в собі тебе не знайти
все у зовнішнім світі не має ніякого значення
можна вийти на трохи, а потім знову зайти
і поки ти зручно живеш сам у собі для себе
і поки плекаєш свою нездійсненну мрію
я з кожною хвилею все віддаляюсь від тебе
і з кожною хвилею більше тобою хворію
Помаранчева дівчинка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496594
дата надходження 03.05.2014
дата закладки 26.09.2014
Ім’я моє - Україна, - хочуть його стерти,
В тіло пазурі вганяють, щоб на клапті дерти.
Оббріхують, висміюють, брудом поливають…
Якби ж чужі… свої… свої круками шугають.
Душать мене гіркі сльози від зради й облуди:
Не дали вдихнути волі на повнії груди,
Не дали всміхнутись сонцю і змахнуть крилами –
Знову в душу плюють мені і топчуть ногами.
Обікрали, роздягнули, пустили по світу
Шукать правди за кордоном, діти ж мої діти…
За кордоном покивають, всміхнуться поштиво,
Ото і все, ба ні – ще вслід глянуть гордівливо.
Чи ж я вас не годувала, чи ж не напувала,
Чи ж від вас свої щедроти, багатство ховала?
Колосилась врожаями дорідна землиця
Були з хлібом і до хліба села і столиця.
Тільки-тільки заясніла веселкою ВОЛЯ
Як знов мене нещасливу спіткала недоля:
Потрапила у обійми до «старшого брата»…
Не в обійми, а в лещата до справжнього ката.
По самісіньку колодку ніж встромив у спину
Ще й провернув разів кілька – думав, що загину.
Слава Богу не всіх іще розбестили гроші
Гроші й влада…
... Є ще діти чесні і хороші.
Не дозволять полонити неньку-Україну!
Ще схід сонця, мій народе, з тобою зустріну!
Хай синочків-солдатиків кулі оминають,
Хай додому живі вони й здорові вертають.
Хай щаслива завтра стане згорьована мати,
Щоб діждалась перемоги й живого солдата.
А я вистою, ще сили знайдуться у мене!
Стануть кращі сини мої під моє знамено!!!
О.Бондар (Бондаренко) "Україна"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513756
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 26.09.2014
[i] В.О.[/i]
[b][i]Йшов поет – принижений і голий,
Йшов туди, де світлих днів нема,
Де – пітьма, пустеля, хвища, холод,
Де – щодень… і круглий рік – зима.
Йшов, додолу кинувши похмуро
Прагнення, і думи, і слова…
Погляд падав до землі понуро,
Де – пожухле листя… й трин-трава.
Йшов і думав щось він про лопату:
«Трапиться, можливо, на путі,
Щоб поглибше долю закопати,
Що до згину мучила в житті?»
Та нараз зустрілась інша «Доля» ,
Й залунав її звитяжний «клич»,
Що збудив його і мертве поле…
А у лісі – «пугу-пугу» – сич …
Що «пугикав» сич у ту годину,
Що пророчив птаха віщий лет?..
Та в душі – така буянь лавина,
Що птахів не слухався поет.
Обізнав Судьбу свою: руками
Ухопив її спасенну длань
Й тішився не днями, а роками –
Хай то вечір, чи то світла рань.
Підвелись і прагнення, і думи,
І знайшлись піднесені слова,
Погляд сліп** – опрічний і
бездумний.
Зеленіло листя… Й – трин-трава-а-а!!!
Й полились у світ веселі ноти,
Зашуміло прядиво пісень,
Ожили і книги, і блокноти –
Спаленів ясою новий день.
Доля ж розпізнала щире серце,
Щедру вдачу, котрі мав поет,
Та й крутила ним, немов люстерцем,
Вправленим у злато і грезет.
І казали люди: «Знай, поете,
Доля з поля – то недоля. Зась!
Не твори балади і сонети –
«Граються тобою – ними грайсь!»***
Та для нього Доля – найдорожче…
Хоч знайшов він те, чого нема:
Доля та – мов полиск на дорозі,
Марево, що створює сама.
…Йшов поет і думав про лопату…
[/b][/i]
06.08.07
________
*О. Удайко. На відстані: поезії, пісні. К.:
ЗАТ «Віпол», 2007. 94 с.
**Сліпи - очі (Б. Грінченко).
***Вираз із вірша І.Козаченка.
Подяка: НАДЕЖДЕ М. за картинку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523955
дата надходження 17.09.2014
дата закладки 26.09.2014
Нічого не змінити…Безвихідь ранить душу.
Відчувши дотик щастя, без тебе жити мушу.
Слова, що гоять серце, що музиці подібні
- Ти так мені потрібна!
- І ти мені потрібен!
Жадані, теплі руки, обійми – щит від лиха.
В полон захопить погляд. Твій голос чути втіха.
Надихатись не можу таке в тобі все рідне…
- Мені ти необхідний!
- Мені ти необхідна!
Заб`ється кров у скронях, стають слова безсилі.
Безцінні ті хвилини моєму серцю милі.
В мовчанні двох лунає мелодія зізнання:
- Я так тебе кохаю!
- І ти моє кохання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524875
дата надходження 21.09.2014
дата закладки 26.09.2014
в соавторстве с Кузей Прутковой
Сегодня так долго рассвет полыхает,
Без ветра деревья шумят, не стихая,
Сбиваются птицы в бурлящие стаи
И с криком кружат над родными местами.
Сегодня в трактир над разбитой дорогой
Служанка вошла и, застыв у порога,
Сказала гулякам серьёзно и строго:
- Сегодня убили великого Бога.
Смутился торговец; подросток заплакал;
Талдычил мудрец о пророческих знаках:
Мол, так суждено, огорчаться не стоит,
Страдания тела для Бога – пустое.
Он сядет с Отцом на небесном престоле.
И станет заступой для нас, недостойных.
Великая жертва не будет напрасной!
Чиновник и стражник кивали согласно.
Захныкал бродяжка, успевший напиться,
Пустила слезу разбитная девица,
Трактирщик пожал по привычке плечами,
А трое у стойки – застыли, молчали…
О том, кто вчера ещё - просто был другом,
Кто с нами делился глотком и краюхой,
Дыханьем, касаньем, мечтами и снами,–
Он – слышите! – был – во плоти - между нами!
И больше обычного пили в трактире.
А небо сверкало холодным пунктиром,
И там, между точками звёзд золотыми
По чёрному чёрным – записано имя
Того, кто отобран, того, кто возвышен:
Кричи - не кричи – всё равно не услышит.
А нам он был – ближним. Красивым и добрым.
От нас он – возвышен. У нас он – отобран.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124510
дата надходження 02.04.2009
дата закладки 26.09.2014
Я Вас люблю, я наче хворий -
Мороз по шкірі та мурашки.
Тому мелю без алегорій -
Я ж не поет, не Пушкін С[b]а[/b]шка.
Я квіти Вам не подарую,
Бо сам букет усіх болячок.
Я ціпенію у статую -
краси Ваш геній я побачив.
Чи навпаки - сверблячка генів
В шалений рух приводить руки.
І всі думки аж до мігрені -
Писать вірші? Чи пить самбуку?
Писать вірші - не Пушкін Саша,
А пить до "глюків" - вже без сенсу.
Не Гончарова Ви, Наташа,
Але від Вас почався сепсис.
Ця зачарована недуга -
процес в любовній біосфері.
Я Вас люблю, хай недолугий -
Коханець Ваших всіх бактерій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482244
дата надходження 27.02.2014
дата закладки 26.09.2014
Не мешай соседу напрягаться,
Если роет он, с усердьем, яму
Для тебя пять тридцать на два двадцать.
Повезло тебе, скажу я прямо.
Ты бассейн иметь шикарный будешь,
А сосед, от зависти, кондрашку.
Только так, а после Бог рассудит
Кто и где тут допустил промашку.
Если вдруг кому-то захотелось
С кем-то "чисто вымыть твои кости",
Пусть дерзают, проявляют смелость,
Ты не жди артроза больше в гости.
Ну а если кто-то плюнул смачно
Тебе в спину, не печалься тоже,
Значит впереди ты однозначно,
Он же всё догнать тебя не может.
Если вдруг не клеятся дела,
Креативных нету всё идей...
Выбрось клей и, чтоб твоя взяла,
Ты гвоздями, друг, НА ВСЁ ЗАБЕЙ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515875
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 26.09.2014
Ca ira! Ca ira! Ca ira!-
Революції лине набат!
Ca ira! Ca ira! Ca ira!-
Гільйотина- найкраще із свят!
Зістриже сволоту до ноги,
Збриє зрадників та ворогів!
... ... ... ... ...
У Парижі свято зі свят-
Це не просто дзвони дзвенять!
Люду вир. То усі гомонять-
Заговірників треба скарать!
Тягне кат із візка ворогів-
Гільотина їм шию намуляє!
Серед них мадам Дюбаррі-
Короля коханка минулого.
Так було. Тебе вибрав Король
Як кохану у свою оселю...
Як коханки подбалась роль-
Іскрометна, дивна, весела!..
Своє тіло, тріпотне й струнке,
З насолодою подарувала
Королю, як і серце м"яке.
Ти його ї справді кохала.
Ті ніколи зла не була,
Ні на кого злості не мала...
Просто Ера інша прийшла-
І тебе віддали Трибуналу.
Трибунал розібрався, як міг-
На народ не міг не вважати-
На поталу криваву товпі
Дюбаррі ешафоту віддати...
Про брехливий не думала мул,
Як король твоє зніжував тіло...
Наближатись до сонця впритул
Небезпеки ти не розуміла...
Час настав. Тебе тягне Сансон
За волосся до ешафоту...
Це якийсь невблаганний сон...
Ти благаєш- Не хочу! Не хочу!
Ти ще гарна. У тілі шал,
Груди дихають важко, виразно...
Так це любить кривава юрба-
Наче весь тебе хоче... насилувать.
-Ще хвилиночку, Пане Кат!
-Ще хвилиночку! Дайте сонечком
Милуватись, в дитинстві як!
Милуватись церковними дзвонами!
Ще повітря ковток вдихнуть!
Ще відчути руками скутими
Невблаганності важкість пут...
Ще відчути... відчути... відчути...
Невблаганний плин часу- мить,
І Сансон твоє тіло зв"язане,
Що немов від бажання тремтить,
До дошки гільйотини прив"язує.
Ти на дошці лежиш нараз
Під сокири кривавою пащею.
І сокири кривавий паз
Як тоді... олією змащений...
Полетів ніж сокири униз...
Ти напружилась, закричала...
І душа відлетіла у вись,
Як коли з Королем "кінчала"...
Натовп, наче в екстазі, волав-
Ca ira!- тому катові кволому,
За волосся як він підійняв
Миловидну жіночу голову...
Твоє тіло, що ти була
Горда ним, бо була найкращою,
Не церковна земля прийняла-
Темна яма з вапном негашеним...
... ... ... ... ... ....
Наче Ера нова надійшла
Та не раз ще скажемо нині ми-
О Свободо! Скільки ж-то зла
В світі вершиться від твого імені !..
Примітки.
Дюбаррі Марі Жанна- коханка Короля Франції Людовіка П"ятнадцятого,
гільотинована в епоху Революції
Ca ira- приспів революційної пісні "піде", "наладиться"
Сансон- кат міста Парижа в епоху Великої Французької Революції
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477259
дата надходження 05.02.2014
дата закладки 26.09.2014
- Ты знаешь, Сара, я по-русски
Стараюсь меньше говорить.
Когда беру в кафе закуски
И что-нибудь еще попить,
Украинский включаю, Сара.
- Бандеровцев боишься , да?
- Нет. Русских жду я, как кошмара.
Еще придут спасать меня.
20.03.14 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487256
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 26.09.2014
В нашім місті живе фіфа- Кіра її звати,
Ходить вся вона у стразах й горда, наче квочка,
Простий люд вона не хоче і в обличчя знати,
Що тут дивного? Вона ж бо депутатська дочка!
Але є ото на світі така штука-карма,
Хочте вірте,чи не вірте - та вона працює
Вона все і всім вертає, наче бумерангом,
В Одних вОна забирає, інших обдарує.
Татка Кіри на роботі півень клюнув в дупу,
Бачте, перекрав занадто чолов’яга грОшей,
Документи біля пЕчі він згорнув на купу,
І врубив собі мотивчик « Я такий хороший».
Та не врятувало це бідного мужчину,
Міліцейські дяді вже прийшли до хати,
Руки у кайдАни й повели в машину.
Родичам сказали «Папу не чекати»
Всі були у шоці, що ж тепер робити?
Треба терміново залягти на дно,
Вирішила матір закордон звалити,
Кіру ж засилають бабушці в село.
Чемодан рожевий та рожеві уггі,
Модніца приїха в гості помагать,
Бабця захрестилась « Ти як та папуга,
ЗнЯла все це швидко, й хату прибирать!»
«Я ні буду дєлать»- плаче в кріслі Кіра,
Баба засміялась й дівчині сказа
«Ось тобі кобіто дідова сокіра,
Сраку марш підняла і коли дровА»
Ті рожеві уггі кольором змінились,
Туш тече потьоком крізь усе лице,
А бабуля знову «Шось ти розлінилась,
Це тут не столиця, нумо, гіменце»
Вранці баба Тося підійма онуку,
«Треба ж подоїти, доню, коровИ»
«Та ви што, смєйотєсь, гляньте маі рукі» -
Відхопила Кіра нової звезди.
Склалися нелегкі в дівчини стосунки
З Тимофеєм сірим- жирним гусаком,
На руках в дівчИни сині візерунки,
Ох вже й настарався він своїм дзьобком.
Промайнув так місяць, «кралічка» столична
ЗнЯла манікюри й коси зачеса,
ВОна без мейкапу навіть симпатична,
Тиха і спокійна,а не та звізда!
Тарабанить мама «Кірочка,збирайся,
Нашо тобі,бейба, те дурне село?
Речі скоро в торбу й звідти забирайся,
Можна вже приїхать,тут все залягло».
Повернулась Кіра в рідную домівку,
Справила на маму «правильний ефект".
«Вдягнута неначе ніща покоївка,
Манікюр де? стрижка? Тут проблем комплект»
Гадки я не маю чим все закінчИлось,
Чи тепер інакша квочка та мала,
Хтось казав « Як бУла,так і залишИлась»
Ну а хтось «Вернулась знову до села»
_______________________________________
Ви не забувайте, все до нас вертає,
Особливо Якщо ми чинили зле,
Той,хто лиш добром усім відповідає
Те ж самЕ добро до себе повернЕ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525869
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 26.09.2014
Я лишь мечту свою возьму с собой –
Из остального ничего не надо.
Приму как должное кровавый бой
И не боясь войду в преддверье Ада.
А сердце так давно холодным стало –
Не ощущает больше боли и огня.
Любовь творить и петь в плену устала,
И поутру, как сон, покинула меня.
В лесу деревья тихо пошатнулись,
Нагая степь им эхом отозвалась.
Река светла, и ветры встрепенулись,
Но так внезапно песня оборвалась…
Пропал вдруг свет, пропала даже тьма,
Исчезло всё, что я любила и кляла.
И на краю обрыва, вновь сама,
Должна предать забвенью то, что создалá.
Плыл без маршрута по теченью лодкой ты,
Пока не села я и не направила тебя.
Не смог ты вынести безумства, пустоты,
Разбился в ночь, на зов погасших маяков идя.
Стрелою мести ты убить меня не смог,
И не задел, не ранил раз. Прости,
Что сам, израненный, лежишь у моих ног –
Я повергать могу, но не спасти.
Лишь для тебя в тот миг горели звезды,
Сплетались нитями из серебра дороги.
Тогда, возможно, новый мир был создан,
Но, чтоб войти в него, пожертвуешь ли многим?
И в маске ночи, под затихшим небом,
Ждала тебя, неведомый избранник,
И мыслью за тобой летела следом.
Из рук твоих, мой неизвестный странник,
Судьба моя дарована лишь мне –
С тобою вечность скоротать в изгнаньи,
Искать пути к заоблачной весне,
И на двоих – и радость, и страданье.
Позвали ангелы, и я ушла за ними,
Тернистым был в себе мой долгий путь.
Пускай глаза не слепы, но не вижу ними –
Подскажет сердце истинную суть.
Там, вне пространства, время идет вспять,
Небес невидимых разрушены все своды,
И запрещенного не грех желать,
Ведь боги свергнуты и лишены свободы.
Мне неизвестно, сколько ждать смогу,
И, может быть, забудется всё это.
Устанешь ты – зови, я помогу,
Поищем вместе мудрые ответы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526074
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 26.09.2014
Як ведеться у всіх таборах адекватних,
Я піднялась із ліжка о п’ятій десь ранку,
Моя матір в секунді знайшла чим дійняти -
Прать до річки послала мене на світанку.
Несучи таз в руках, я дивилась у небо,
І хотілося вільною стать, наче птаха,
Було ясно - тікати кудись звідси треба.
Далі йшла, а над вухом гуділа комаха,
Вже на каменях в інші степи понесло,
Прийшли в голову думи про голод і кризу,
І в цей час, ну я кажу, якесь западло -
Впав у річку пакет із інтимной білизной.
Скажу чесно,хотіла залаятись матом
Та потрібно було рятувать панталони,
Одним словом відчуй, як це буть акробатом,
І задерши халат, оминать перепони.
Зачепились мої кружевні атрибути
За гілляку здорову, недалеко від кладки.
Слава Богу, я то як без них бути?
Вони ж добре ховають усі мої складки.
Вже дійшла до кущів, пробиратись хотіла,
Раптом чую десь голос чарівний луна,
А білизна самотньо на гілці тремтіла,
Я ж пішла роздивлятися хто то співа.
Там на кладці сидів кароокий мужчина,
Мав гітару в руках,весь такий уляля.
В почуттях я схопилась за дику ліщину,
Такий красень, напевно, він не звідсіля
«Хто тут?»-раптом до мене донеслось.
Шпигуном я вже точно ніколи не стану,
Ось вже вийшла до нього і тут все понеслось:
Ми годину базікали без перестану.
Кочівний він музика,приїхав ще вчора,
І родину привіз,тут із ним цілий табір.
Оселився в краю, де живе дід Микола,
Тепер ясно чому він жалівся на гамір.
Цей красунчик мене запросив на вечірку,
Я сказала прийду,та тепер є питання -
Як вночі непомітно покинуть домівку?
Ой…звичайно не з легких у мене завдання.
Коли в таборі згасло останнєє світло,
Я під приводом «Треба бігом до туалету»,
Під піжамою в сукню розкішну одіта,
Наче кулею швидко лечу із намету.
Це було як у сні, все все стало байдуже,
Бо є я, і є він, пили ми й танцювали,
Та настав чай іти, не хотілося дуже,
Ми стояли під деревом і розмовляли.
Раптом мовив мені- «А давай ми втічемо»
Стало страшно та я головою кивнула,
Хоче він щоб я стала його нареченой,
І я руку холодну йому простягнула.
Решту ночі ми гоцали на сіновалі,
А на ранок забігли на хвильку до хати,
Взяли їжі смачної у тітоньки Валі,
Та пішли своє щастя по світу шукати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517869
дата надходження 17.08.2014
дата закладки 21.08.2014