А пам'ятаєш, як все починалось?
Наївно й просто: "А давай дружити?".
По різні боки рингу розігнали...
- Ще любиш?
- Я не можу не любити.
Це парадокс. Оксиморон. Насмішка.
Це не іронія, це вже сарказм від долі.
Та ми ще разом. Тільки тишком-нишком...
В нас відібрали все, але не волю.
І ми дволикі, і це трохи страшно.
Загальні ідеали в стороні.
А вірність масовому культу - то вчорашнє.
Ми зрадили усім. Лиш не собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402047
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 15.04.2013
Запахло кавою із теплим молоком,
а тиша відізвалася гудком.
Спітнілі вікна тихого кафе...
Дзвінка нема. надія ще живе.
На фоні музика, на фоні сірі люди,
і щось не те. І те "не те" усюди.
Душа самотня, тиха і покірна,
та захотілось бунту... неймовірно!..
Бруківка чорна, каблуки і пальта,
сміються лиця у газетних шпальтах.
Чудове місто, ранок, день і вечір, -
тягар незмінності втиснувся вже у плечі.
Було щось нове, та, на жаль, миттєве.
Як швидко воно стало несуттєве!
Любов і дружба десь поміж науки...
Аж дивно... не повисли досі руки.
До речі, віддзвонились. Все нормально.
Не знати, як насправді. Хоч формально.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401447
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 15.04.2013
Вона цвіла, й ніхто не міг стоптати
Хоч не була занадто особлива,
"І звідки ж ту сміливість треба мати?
І як бетонні плити ті пробила?"
То бу́ла квітка серед тротуару,
На сірім фоні ясно-жовта пляма
Вона не володіла дивним чаром,
Найкрасивішою не бу́ла між квітками.
Не сподівайтесь, що її цінили:
Знаходилися ті, котрі ламали,
Але вона, о, як же впрето жила!
Як корені в асфальт той запускала!
Її зірвуть. Не раз, не два, не тричі,
Їй не звикати - і вона це знає.
Але лише сміється таємничо,
І жовтий цвіт на сіре вистилає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418318
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 14.04.2013
Ти любиш шум. А я любила тишу.
Радієш дню. А я сміюся в ніч.
Чому ж те почуття мене не лише?
Чому на серці каменем стоїть?
Свободу мала. Нею заплатила
За тебе в пункті обміну валют.
Та помилилась і не приручила -
Не можу вибратись з твоїх серцевих пут.
Ну і скажи, чому тебе обрала?
Чому на тебе саме очі впали?
Це було мимоволі, так недбало.
Я ж думала, що все розрахувала...
Мені хотілось трішечки погратись,
Нахабно вірила, що все проконтролюю
Та все не може вічно залишатись,
Я знаю що буде, о як я чую!
Мовчиш у відповідь. А я люблю цю тишу.
Мій світ при со́бі ти не закріпив.
Тобі лише частинку серця лише.
Сама розтану з шумом літніх злив.
Тоді все буде добре. Точно знаю,
Що ти, на жаль, не кинешся шукати.
Поплачу трохи, зорі позриваю,
Відправлю ніч за горизонт дрімати.
Ти будеш там, далеко. Не побачиш.
Я буду тут. Дивитимусь завжди́.
І запитання риторичне: \"Нащо плачеш?\"
Я вже втомилась. Про́шу, відійди.
Минув той час. І біль давно забутий
(А ти про нього навіть і не знав).
І розсмокталась з серця вся отрута,
Думки тужливі вітер розігнав.
І бачу знов тебе. Ідеш самотньо
В оточенні гидких порожніх лиць.
Ми ще побачимось, бо це невідворотньо,
Та серце вже не стане горілиць.
Ти любиш шум. Люблю я далі тишу.
Смієшся вдень. Я далі лю́блю ніч.
Всміхнусь тобі - єдиний спогад лишу.
І відштовхне нас сила протиріч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401076
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 13.04.2013