Ой, доленько моя, осінняя,
Додай мені тепла, ти ж сильная,
Позбав мене від мук, у старості,
Осінній йде хай звук у радості...
Не будь, доле моя, журливая,
Ще хочу бути я щасливая...
У осені живу, давно вже я,
Тягар життя несу, давно щодня...
Колись же я була, проворная,
Весела, чепурна, не гордая...
Усе робила я з приємністю,
Не відчувала я, залежності...
Була в мене сім"я, дружненькая,
Робота до душі, взаємная...
Життя мені тоді, всміхалося,
Я у росі й воді, вмивалася...
Скажи, доле моя, що сталося,
Стара я і одна, осталася...
Повільно вже хожу, схиляюся,
Буває і дрижу, від страху я...
Роботу як роблю, втомляюся,
Погано бува сплю, здригаюся...
Навчилася терпіть, всі тягості,
І осінь я люблю, без заздрості...
Ой, доленько моя, осінняя,
Благаю тебе я, ти ж вільная,
Не додавай ти мук, у ніженьки,
Зніми тягар і з рук, і з душеньки...
Будь, доленько моя, осінняя,
Так як колись була, весільная...
Додай мені, прошу, ще радості,
У ночі мої й дні, цікавості...
Ой, доленько моя, осінняя,
Хай буде ще пора, красивая...
Нехай не йде зима, холодная,
Вона ж бува німа, в ній квола я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852863
дата надходження 27.10.2019
дата закладки 27.10.2019
-Послухай осінь, сіру та вогку...
-Її графічність - статика мовчання!
-Послухай осінь, диво-кам"яну...
-В ній подих снів - півкроку до вмирання!
Гравюр похмурих мовчазний екстаз
поглинув дух очікуванням смерті.
Зусиль твоїх не видно а ні раз...
Невже не знав?... Дерева ці не мертві!
Фантасмагорій світ - невидимо-живий,
статичність - лиш завіса карнавалів!
Свій дух збуди і сірі штори скинь!
Там в тайні дійств вся правда воскресання...
Почуй її: не мертва - тільки спить!
Так проситься життям тобі у груди...
Все, що боліло - враз переболить!
Весна твоя зі сну її пробудить.
Послухай Осінь...
Фантасмагорія- світлова картина, химерно-фантастичне зображення, одержуване за допомогою оптичних приладів. Наприклад: Гори мріють, наче пишна фантасмагорія (І.Нечуй-Левицький). Академічний тлумачний словник української мови в 11 томах. Том 10, 1970.-с.560
25.11.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702883
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016
За батьків!
Цей тост – традиція всесвітня
За найдорожчих людей в світі,
Тому за вас, батьки шановні,
Налиєм келихи ми повні.
Щоб в батька очі не старіли,
У мами коси не біліли!
Якби не було мами й тата,
То де б взялися молодята?!
Налиймо чарочки по вінця
І вклонимось батькам від серця,
Щоб в їх душі цвіла весна!..
Батьки, п'ємо за вас до дна!
За наречених! За кохання!
Увага, друзі, я прохаю тиші,
Бо вже настала довгождана мить –
Це третій тост, як кожна книга пише,
Погляньте, ось шампанське аж дзвенить!
Тож за любов, за вічнеє кохання,
Що об'єднало ваші долі-ріки!
Здійснилося задумане бажання –
Сьогодні поєднались ви навіки!
Благословенною хай буде та хвилина
І той священний незабутній час,
Коли людина вибрала людину!
Гей, наречені, ми п'ємо за вас!
2004р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563222
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 28.07.2016
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?..
Т.Шевченко
Десь світами доленька блукала,
Ряст ногами босими топтала -
Все шукала раю на землі...
Розливалась ріками-морями...
Простелялась горами-лісами...
Розсипала радощі-жалі...
І знайшла той рай у Божім кра́ї,
Де народ знедолений... співає...
І сміються-плачуть солов'ї...
Там навіки оселилась доля!..
Усміхнувся люд! Настала воля!
Й повернулись діти-журавлі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583642
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 28.07.2016
Раз ранком зимовим у лісі-діброві
Дідусь хмиз для печі збирав,
А поруч з ним живо, зраділо, грайливо,
Маленький собачка скакав.
Ось в’язка готова – назбирані дрова,
Дідусь їх на спину звалив
І біля ялиці, де зняв рукавиці,
Одну рукавицю згубив.
А сіренька мишка шукала там шишку,
Аж глядь – рукавичка лежить!
Тихенько підкралась, до неї забралась
І каже: «Я буду тут жить!»
Аж тут жабка скаче,від холоду плаче:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, нічна шкряботушка,
А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Я жабка-скакушка, в болоті квакушка,
Мене в рукавичку пусти!
І буде нас двоє – як друзі обоє,
Не буде нам в ній тісноти!»
Біжить лісом зайчик, вухань-побігайчик:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка-скакушка,
А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Маленький я зайчик, вухань-побігайчик
Мене в рукавичку пустіть!
Я вушка пригладжу, в куточку приляжу –
Не будемо ми в тісноті!
Погодились двоє і стало їх троє
В малій рукавичці вже жить,
Коли це лисичка, хвостата сестричка,
Із лісу по стежці біжить.
Підбігла і стала, і ніжно спитала:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка –скакушка,
І зайчик маленький тут є.
Такий собі зайчик, вухань-побігайчик,
Він має тут місце своє.
Гуртом проживаєм – тебе ми питаєм:
«А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Руда я лисичка, лисичка-сестричка,
Мене в рукавичку пустіть!
В клубочок згорнуся, хвостом обгорнуся –
Не будемо ми в тісноті!»
Тепер їх чимало – всі четверо стали
Гуртом у теплі проживать,
Аж раптом вовчисько, цей сірий хлопчисько,
Прийшов тут поживу шукать.
Він вмить зупинився, кругом обдивився:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка-скакушка,
Лисичка і зайчик тут є.
Ми друзі маленькі і місце тепленьке
У цій рукавичці нам є.
Всі тут проживаєм – тебе ми питаєм:
«А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Та вовчик я братик, сірома кудлатий,
Мене в рукавичку пустіть!
Погрітись бажаю, приляжу десь скраю –
Не будемо ми в тісноті!»
Вовчисько вселився – так п’ятий з’явився
І стали гуртом вони жить,
Аж тут кабанище - носище, іклища,
На стежку із лісу біжить.
І де він узявся? «Хро-хро, – обізвався, –
А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка-скакушка,
Ми маєм тут місце своє.
І біленький зайчик, вухань-побігайчик,
Собі тут куточок припас.
Також вовчик-братик, сірома кудлатий,
Й лисичка-сестричка у нас.
І мусиш ти знати, що нас тут багато
У цій рукавичці вже є.
Всі тут проживаєм – тебе ми питаєм:
А ти хто? Ім’я як твоє?»
«Я дикий кабанчик, кабанчик-ікланчик,
Мене в рукавичку пустіть!
У лісі негода – погрітись нагода,
Не будемо ми в тісноті!»
Ой, лихо ж нам буде! Хто звідки прибуде –
Усяк в рукавичку спішить!
Та що тут робити – прийдеться пустити,
Що ж, будемо шестеро жить.
Заліз кабанище - носище, іклища,
Уже й рукавичка тріщить;
Не можна й сказати яка тісна хата –
Аж з лісу вилазить ведмідь.
На стежку звертає, реве та й питає:
«А хто в рукавичці там є?»
«Я мишка-норушка, я жабка-скакушка,
Ми маєм тут місце своє.
І біленький зайчик, вухань-побігайчик,
Собі тут куточок припас.
Також вовчик-братик, сірома кудлатий,
Й лисичка-сестричка у нас.
А ще кабанище - носище, іклища,
Також в рукавичці цій є.
Всі тут проживаєм – тебе ми питаєм:
«А ти хто? Ім’я як твоє?»
Ведмедик я, Мишка, топтун-клишоніжка,
Мене в рукавичку пустіть!
Шукаю давненько я місце тепленьке,
Не будемо ми в тісноті!
Ой, що тут робити? Як будемо жити
Сім душ в рукавичці малій?
«Я скраю вмощуся – десь тут притулюся
І буде куточок це мій.»
Ведмідь розігнався – насилу запхався
В малу рукавичку й сидить.
Всім грітись охота, така вже тіснота –
По швах рукавичка тріщить.
Дідусь оглянувся, до себе звернувся:
«А де ж рукавичку я дів?
Потрібно вертати її пошукати,
Мабуть десь у лісі згубив!»
Собачка маленький, проворний, спритненький,
Вже ту рукавичку знайшов.
Загавкав завзято – злякались звірята,
Аж тут і дідусь підійшов.
Та вже стало тихо – всі звірі від лиха
Розбіглися хто куди міг.
Дід біля ялиці підняв рукавицю,
Що впала в пухкий білий сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376595
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 16.06.2015
Колись, як наші дід та баба
Малими дітьми ще були,
На краю лісу біля поля
Лисичка й журавель жили.
Ось якось вийшла погуляти
Лисичка з лісу на поля
І недалеко від болота
Вона зустріла журавля.
Лисичка так з цього зраділа,
Назустріч журавлю пішла
І лагідно йому сказала:
Нарешті друга я знайшла!
Приходь, журавлику до мене,
У гості тебе я прошу,
Усім, що маю я для себе,
Тим і тебе я пригощу.
Приходить журавель у гості,
Смачна для нього страва є –
Молочну кажу на тарілці
Йому лисичка подає.
Ти пригощайся, любий друже, –
Лисичка почала просить,
Стук-стук він дзьобом по тарілці –
Не може кашу ухопить.
Лисичка теж взялась до страви –
Лизь-лизь гарненько язичком,
І швидко так собі злизала
З тарілки кашу з молочком.
Пробач, журавлику, ти мене,
Усе що мала – подала.
Спасибі – журавель промовив, –
Ти дуже доброю була.
Тепер прошу тебе, лисичко,
До мене в гості завітай.
Прийду, прийду, мій любий друже,
Ти мене тільки зустрічай!
Лисичка йде до нього в гості
І журавель її зустрів,
А щоб лисичку пригостити –
Смачної страви наварив.
Узяв він м’яса і картоплі,
Буряк і моркву покришив,
І в глечик з шийкою вузькою
Готову страву положив.
Ти пригощайся, не соромся –
Такі казав він їй слова,
Та як лисичка не крутилась –
Не влазить в глечик голова.
Вона туди-сюди, і боком,
І лапкою, і зазирать,
І нюхати, та що тут вдієш –
Не може страву ту дістать.
А журавель час не втрачає –
У глечик голову встромив
І вибрав з глека усю страву,
Що для лисички наварив.
Пробач, лисичко, за гостину,
Усім що мав – тим і приймав.
Лисичка й слова не сказала,
Бо лютий гнів її проймав.
Вона й подякувать забула,
З гостей голодною біжить,
І з того часу з журавлями
Не захотіла більш дружить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378994
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 16.06.2015
Жили жінка з чоловіком
Як панія з паном,
А з худоби тільки й мали
Що цапа з бараном.
Два великі приятелі
Були цап з бараном,
Якщо один робить шкоду –
Другий поруч стане.
Цап в городі їсть капусту –
Баран помагає,
Цап в саду гризе гіллячки –
Баран теж ламає.
Каже чоловік до жінки:
У нас вік похилий
І спиняти бешкетників
Немає вже сили.
Треба з дому їх прогнати
Подалі, та й годі,
Бо не матимем нічого
В саду та в городі.
Забирайтесь, розбишаки,
Ідіть геть із двору! –
Мовив так до них господар
У вечірню пору.
Це почули цап з бараном
І двір залишили,
Тільки торбу на дорогу
Для себе пошили.
Ідуть собі світ за очі,
Про щось розмовляють
І на голову вовчиська
В полі натрапляють.
Баран дужий та несмілий
Затрусився з ляку,
Цап сміливий та недужий
Каже до друзяки:
Бери голову, баране,
Ти для цього дужий,
Краще ти, бо ти сміливий,
Бородатий друже!
Взяли голову обоє,
У торбу поклали
І з торбою за спиною
Далі почвалали.
Коли бачать недалеко
Багаття палає,
Баран каже: Йдем до нього –
Там вовків немає.
Прийшли ближче, подивились –
Три вовки там страшні,
На вогні котел булькоче –
Чути запах каші.
Добрий вечір! Добрий вечір,
Каша не зварилась,
А вже м’ясо на вечерю
Саме появилось.
Затремтіли цап з бараном,
Ні мертві ні живі,
Та цап першим отямився –
На те і сміливий:
А подай но нам, баране,
Те що в торбі маєм,
І баран із торби вовчу
Голову виймає.
Та не ту дістав ти, друже,
Треба мені більшу,
Баран знов дає ту саму,
А де ж візьме іншу?
Чи не можеш ти, баране,
Круторогий брате,
Щонайбільшу нам голову
Із торби дістати.
Налякалися вовки тут,
Стали міркувати,
Як їм звідси потихеньку
Подалі втікати.
Бач, які це розбишаки,
Будем тут з бідою –
Вовчі голови виймають
Одну за одною.
Тут один вовк починає,
Так собі, між іншим:
Наша каша википає,
А долити нічим.
І кинувся що є духу,
Схопивши відерце:
Принесу води для каші –
У яру озерце.
Як пішов той вовк по воду –
Тільки його й чути,
Другий вовк теж закрутився –
Як собі чкурнути:
Бач, десь ходить, вража сила,
Ось візьму ломаку –
Прижену його з водою,
Як того собаку.
Як побіг, то й не вернувся.
Третій починає:
Треба їх скоріш пригнати –
Каша википає.
Теж побіг і не вернувся,
Заховався в хащу,
А цап каже до барана:
Давай їсти кашу
І подалі з цього місця
Скоріше втікати,
Бо якщо вовки вернуться –
Будем біду мати.
А вовки зібрались знову
Й стали дивуватись:
А чого це трьом вовчиськам
Та цих двох боятись?
Повернулись до багаття,
А тих ані духу –
Цап з бараном на дерево
Вилізли щодуху.
Цап сміливий, та недужий,
На вершок забрався,
Баран дужий, та несмілий,
Унизу зостався.
Стали вовки мудрувати
Як їх зняти звідти,
Лягай – кажуть до старшого, –
Будеш ворожити.
Ліг вовчисько вверх ногами
Та й став ворожити,
А барана з переляку
Почало трусити.
Не втримався на гілляці,
Впав, як грушка збита,
А цап кричить навздогінці:
Подай ворожбита!
Вовки з того перестраху
Втікали щосили,
Що аж курява за ними
Хмарою висіла.
Цап з бараном собі потім
Курінь збудували,
Стали жити там обоє
І горя не мали.
Та тепер вони вже знали
Істину простую,
Що відвага та кмітливість
Життя порятує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379519
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 16.06.2015
Куля серце перетяла,
Крапля крові в землю впала.
Дика куля з автомата,
в серце ранила солдата.
Надлетіли лебедята,
Зупинилися крилята.
Взяли душу в перевесли,
Попід хмарами понесли.
Залишили тіло спати,
Залишили спочивати.
Спить у полі кволе тіло,
Там де маківки зацвіли.
Почав дощик накрапати,
Став солдатик оживати.
Поверніться лебедята,
Поки дощик ллє
ще надія є.
2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586975
дата надходження 12.06.2015
дата закладки 12.06.2015
Батько запріг коней, вимостив сидіння запашною травою і зверху накрив рядном. Михасик заскочив на віз тримаючи в руці вузлик з наїдками, які приготувала мати: "Щоб не голодували".
- Вйо - махнув батько батогом і коні пішли підтюпцем.
Вони проїхали вулицю яка виводила на дорогу що йшла до лісу. Хати швидко скінчилися і коні побігли по піщаній дорозі. Дерев'яні колеса, оббиті залізними обручами, глибоко врізалися в ґрунт. Дорога була досить широка і обабіч вузенької колії, пробитої колесами возів, простягалися рівчасті стежинки витоптані в піску коровами, які вузькими ланцюжками табуну щодня йшли на луг на пасовисько. По обидва боки дороги густою голкастою зеленню простягалися соснові посадки куди Михасик не раз бігав назбирати маслюків на жарку. Їх було там море, а збирали їх рідко бо в лісі було багато білих грибів, красноголовців, бабок і опеньків, які не тільки смажили, але й сушили на зиму.
- Вйо, вйо, вйо - коні побігли швидше по дерев'яному містку, що був перекинутий через маленьку річечку Стругу. Долина в неї була широка, густо вкрита травою і мохом. А потік вузенький, що деінде можна перескочити, якщо добре розбігтися. Названа річка через те що по її берегах селяни стругали торф для своїх грубок на зиму. Тому берег річки весь покритий ямами-озерцями глибиною до 3-х метрів з криштально прозорою чистою водою. В них ловився червоний карась і лин. Михасик бігав в стругу зі старшим братом і друзями і підсакою ловив. Іноді багато, спів-відра.
- Ану гніда, - і коні видряпалися з долини наверх. Звідси вже було видно ліс. Він стояв довгою вузькою смугою, темною як ніч, і видавався Михасику здалека непрохідним.
Коні побігли швидше. Тут на пагорбі вже не було такого піску. Ліс став розступатися і вони виїхали на вузьку дорогу дахом для якої слугували сплетені крони дерев. Ліс їх зустрів тихесеньким постійним гулом і співом птахів. Їхали довго. "До третьої лінії. Там багато сухостоїв".
- Тпрууу, - прокричав батько і коні зупинилися. Михасик зліз з воза і почав розминатися бігаючи по вузькій стежині. Батько вже давно йшов збоку, скеровуючи коней так щоб віз не зачепився за дерева.
- Діставай сокири синку, отут і нарубаємо, - батько прив'язав віжки до дерева, щоб коні не затягнули воза між дерев, і підкинув трави, нехай їдять, - Назад то тяжко буде.
Батько побрів по лісу, ставлячи зарубки на деревах які мав зрубати. Михасик біг за ним, бо боявся лишитися сам серед лісу, хоча і з кіньми. Страх проглядав з-за кожного дерева. Батько цього не помічав, він собі робив свою справу та й усе. А Михасик трусився бачачи за кожним деревом загрозу собі та не тільки собі а й батькові і коням.
Відмітивши дерева батько розпочав їх зрубувати і обрубати гілки. В Михасика також з'явилося багато роботи: підбирати обрубані гілки і більші тягати до воза, а менші розтягувати навкруг і ховати серед дерев. У лісі має бути чисто і сліду від їх рубки не повинно бути видно, то Михасик старанно маскував свіжі пні. Страхи враз пропали, десь поділися та й усе. Михасик весело і впевнено бігав до воза і назад. Батько також підтягував зрубані дерева до воза, волочачи верхівки дерев по землі, чим стягував листя.
- Дивись синку там можуть бути гриби.
І правда, Михасик спочатку знайшов одного маленького біленького, потім ще, ще і ще. Гриби ніби вмить виростали перед ним. Ось нема, а вмить є. Дивина якась. Окрім білих грибів, які Михасик збирав до кошика, в траві проглядали червоні сироїжки і мухомори. Попадалась бліда поганка від одного виду якої Михасику ставало страшно.
- І виросте ж таке, - думав Михасик, обходячи стороною страшний гриб. В грибах він вже розбирався, а до кошика сьогодні клав тільки білі. Так сказав батько. Певно не довіряв ще Михасику.
- А брат довіряв, - гордо подумав Михасик.
Стягнувши до воза повалений сушняк батько зрубав ще декілька живих дерев "На жердини". Ретельно обрубав з них гілля і попросив Михасика віднести це гілля далеко від фури і заховати.
- А то Шура (лісник) не дай бог побачить чи знайде жердини змусить розгрузити і сухостої. То поїдемо додому пусті, - посміхнувся батько. Хоча Шуру він не боявся, як певно нікого, бо був фронтовиком і людиною яка багато бачила і багато що пройшла. Але ж скидати прийдеться, не битися ж з ним.
Михасик запереживав - "А що якщо Шура зараз підійде". І йому вже з-за кожного куща бачився величезний бородатий дядько, обов'язково з рушницею на плечі. І знову Михасик затрусився як тоді коли тільки в'їхали глибоко в ліс. Цей страх вже його не покидав допоки й не виїхали з лісу.
- Пронесло, - сказав батько полегшено, певно також переживав.
- Пронесло, - видихнув з себе Михасик і засміявся. А потім зіскочив з воза і побіг поперед коней щасливим. Додому їдемо... Сонце вже скотилося до горизонту і тіні від дерев, що поодиноко стояли вздовж дороги, стали довгими і чорними і наче жерді перегороджували дорогу. Додому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571721
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 03.04.2015
Во время знакомства со своим будущим свекром на его вопрос, кто я по национальности, я ответила: «хохлушка» и уточнила - «из Киевской области». Тогда мне казалось, что «хохлушка», как и «кацапка» - это всего лишь невинное прозвище. (Вообще-то хохлушка звучит красивее, чем кацапка – да?) «- Какая же ты хохлушка? Ты – украинка» - поправил меня Василий Иванович, 1926 г.р. уроженец Курской области, ныне это село В.Александровка Волоконовского р-на Белгородской области, русский по паспорту. «- Хохлы – это мы, оторванные от Украины и присоединенные к России…». По-украински он разговаривал прекрасно, как и его родня, приехавшая на нашу свадьбу в Лисичанск Луганской области из Белгородщины. Свекровь, уроженка г. Верхний Луганской области (позже города Верхний, Пролетарск и Лисий, который «Лисиче над Дінцем», объединили в один г. Лисичанск) и ее родня тоже разговаривала на чистом украинском, не на суржике. Кстати, в бытность Сосюры дом бабушки мужа был недалеко от дома родителей поэта. Карт тех времен по непонятной причине нигде не было, чтобы убедиться в правильности слов свёкра, да и какая мне тогда была разница – страна одна – СССР. Сейчас, когда из-за нервозной обстановки в Украине, начали выставляться в Интернете карты на любой вкус (мнения, взгляды и мечты у людей-то разные и каждый имеет на это полное право) я решила найти карту, подтверждающую слова Василия Ивановича. Оказывается, если верить Интернету, она есть не только здесь, а ее подлинник хранится в историческом музее Львова. Изданная в 1918 году в Вене, и переданная в музей частным лицом из Сумской области, предки которого, рискуя своей жизнью, хранили ее на чердаке своего дома много лет. Дальнейшие поиски привели и к почтовой марке и к такой же карте советских времен (оказывается, сохранились!) Правда не всем она была доступна, а только для служебного пользования в центральной научной библиотеке УССР. Вот у меня и возник вопрос к ИСТОРИКАМ, СПЕЦИАЛИСТАМ: может у моего уважаемого свекра за 25 лет работы в шахте что-то с памятью сталось? Может это - очередная интернетная утка и происки предусмотрительных австрияк? Хочу разобраться, чтобы не выглядеть глупой. Кто может ответить? (Пишу на русском – украинцы его выучили без труда).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481273
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 21.03.2014
О доле мила, віднеси мене туди,
У зодчий сорок сьомий біля хати.
Де близь порога, де відро води,
Стоїть бідненька сивочола мати.
Де босоніж пробігло дитинча,
Що у дебелих десь просило хліба.
Розпухле тіло й чорний аж зачах –
Держава назове – народна хиба.
Там батько з вечора й до рання
Спасав думками сина в голові –
Держава назове - це соцзмагання,
А хліб – у експорт, в гроші трудові.
Бабуся витерла згорьовано сльозину,
У рот дитині впхнула три зерна.
До ранку щоб відвести гірку слину,
Й в могилу скласти це мале терно.
Ридає матір з втягнутим обличчям,
Вибиває ще раз жовтий колосок.
Розпалить грубу садовим хамличчям,
Щоби почути ще раз сина голосок.
Так кожен день хилився під укіс,
Вмирали люди за кусочок хліба.
Держава скинула мільйони кіс,
А коси – спухлі люди просто неба.
О доле мила, віднеси мене туди,
У зодчий сорок сьомий біля хати.
Де на веранді воркували голуби
І радісна стояла моя сива мати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464022
дата надходження 04.12.2013
дата закладки 09.02.2014
Розповім вам сьогодні про рідну Волинь,
Про ліси, болота і озера,
Де поля у льонах, що ясніють, як синь,
Де панує лісна атмосфера.
Як квітує земля - то чорничник цвіте,
Дубчаки молоді одягають листочки,
А під вечір в’юни у річках гомонять,
Своїм піском наповнюють ночі.
Коли хмари низенько в повітрі висять,
Поховалися зорі у небо,
Квітнуть рясно сади, а хрущі все летять,
Солов’їв чути вечором щебет.
Світязь б’є в береги, шурхотить очерет,
Сонце в вечір за лісом сідає,
Прилетіли качки, зупинили свій лет,
Мавка знов Лукаша виглядає.
Гріє душу Волинь, ця квітуча земля,
Де росте чудодійна ожина,
Прилітають лелеки сюди іздаля,
А на лузі цвіте конюшина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453265
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2013
Молитви шлем за Україну,
З часів коли святили Русь,
У час цвітіння й час руїни,
А я й по нині ще молюсь…
За дивні Наддніпрові кручі,
Ліси Полісся і степи…
Чому ж народ наш не везучий,
Чи нас зуміли проклясти?
Тож наче віримо у Бога,
У церкві ставимо свічки,
Хоч по кістках біжать дороги,
А кров фарбує ще річки…
Живемо ми на Україні,
Де прадід жив мій і дідусь,
Тут щедре поле й небо синє,
В нас недарма святили Русь.
Моя країно, дар від Бога,
Хрестом освячена земля,
Народ обрав собі дорогу
І береже, як немовля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437639
дата надходження 16.07.2013
дата закладки 16.07.2013
Мов чорний вéльон накрив душу,
Мов біль щось пошепки кричала –
Так підкрадалась неминуче
Біда, яку я не чекала.
І серце кров'ю облилóся,
Обличчя вкрилося сльозами,
Згадалось все, що не збулóся,
На що махнула я руками.
У чомусь я клялáся Богу,
Про щось Його в ту мить молила –
Та не вернути було того,
Чого в житті я не зробила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347235
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 26.06.2013
Я думала, що часу ще багато,
Надіялась, що все лихе мине.
Уникнути ж не можна було втрати:
Бог вирішив, тебе Він забере.
Бог вирішив, а я не розуміла,
Повірити я просто не могла.
Душа моя так тихо-тихо мліла.
На серце опускалася імла.
Я думала, що часу ще багато,
Але раптово тріснула струна.
Змирилася, та завжди буду знати:
Ти був. Ти будеш, поки я жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347849
дата надходження 03.07.2012
дата закладки 26.06.2013
Захотілось тобі подзвонити.
Та на небі нема телефону.
Це вже вкотре. І що з цим робити?
Забуваю. Так буде до скону.
На повіках сльоза забриніла.
Давить в грудях комочок до щему.
Немов вперше, я знов зрозуміла,
Що пішов ти давно до Едему.
За тобою поплачу дощами.
Світлі спогади висушать сльози.
Поговорю з тобою віршами.
На могилі залúшу дві рози.
Помолюˊсь за твою світлу душу.
Усміхнуся: живий ти у серці.
Ну, а зараз іти вже я мушу,
Повертатися до круговерті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359510
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 26.06.2013
Если у вас есть мечта, то хватит мечтать - займитесь делом! :D
02.06.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429288
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013
Люблю вставать в четыре ночи,
когда все спит, а я не сплю.
Люблю дорогу покороче
и протяженную - люблю.
Люблю успех и неудачу,
люблю уют и неуют.
Люблю, когда порою сдачу
мне в магазине отдают.
Люблю, когда несется мимо
таксист, склонившийся к рулю,
и даже - что невыносимо -
я Вознесенского люблю.
Люблю дымок спаленной жнивы,
проселка серенькую нить,
души прекрасные порывы,
хоть их не хочется душить.
Люблю грозу в начале мая,
с листвы сшибающую тлю,
люблю тебя, не понимая,
что зря, наверное, люблю.
"Люблю я всё" - иные скажут...
А я готов полезть петлю,
когда язвительно откажут
мне в том, чего я не люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425538
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Фобам – пуристам
Роман «Війна і мир» великий
Лев Толстой написав французько –
російським суржиком. Квітка –
Основ’яненко багато геніального
створив російсько – українським
суржиком. А класика нашої
літератури Василя Стефаника
не кожний українець зрозуміє!
1
Віками нація твориться
І слово щире в ній клубиться,
Гарячі точаться розмови
Про етнос, ідентичність, мову.
Слово завали розгрібає,
Збирає, повниться, єднає,
Вовтузиться, силиться і тужить -
Панує у розмовах суржик.
2
Українське, польське чи російське,
Угорське, румунське чи англійське -
На сито справ, творів, віків
Кладуть тисячі всіляких слів.
Залізо важить, пір’я, пух –
Важливо тут лиш серце й дух:
Українська душа в народі оживає
І буйно суржик скрізь вживає,
Ростить, живить до сонця рветься,
Вже не соромиться й не гнеться.
3
Суржик українізації є механізмом,
То ж обійдись тут без пуризму:
Не смійся, зверхньо не поправляй,
Радій, спілкуйсь й допомагай,
Хвали і відзначай мовні аспекти,
Сприймай, як місцеві діалекти -
Багатогранність в мовній культурі:
Мова народна і мова літературна.
4
Твоя доброзичливість і доброта -
Дорога в українізації золота,
З часом прийдемо обов’язково
Від розмовної у літературну мову!
Україна, як нація –ще мале дитя,
Ходити, говорити, спільно жити вчиться,
Батьком і матір’ю веди її в життя,
Навчи любити, поважати і гордиться!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425053
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 15.05.2013
[i]Лейтенант Сергій Гаврилюк,
єдиний син у батьків,мій небіж,
в 22 роки загинув у Афганістані.
Вулицю,де й зараз живуть його
батьки,названо його іменем.
Цей вірш присвячений його
світлій пам'яті.[/i]
Ой, на горі вогонь горить,
а в долині козак лежить...
(з народної пісні)
Крижопіль,вулиця Гаврилюка...
Така,напевно,доля клята!
В Афганістан ввели війська-
осиротіли батько й мати.
Господь заплакав від жалю,-
віддав єдиного їм сина...
І лейтенант С. Гаврилюк
навік вернувся в Україну.
Ой, на горі душман лежить,
а шураві у межигір'ї.
Ой,в когось серце заболить,
хтось заголосить на подвір'ї.
Байдуже сонце не змигне,
пильнує все спекотним оком
І чорна звістка не мине-
вже гупає бездушним кроком.
Додому все-таки дійшла,
постукала в батьківську хату,
На очі хмарою лягла...
-Простіть, пробачте, мамо й тату.
Прощай,дружинонько,поплач.
Прости-лишив тебе вдовою.
Маленька донечко, пробач,
що так зустрілися з тобою...
Осінні світяться зірки,
ключ журавлиний журно плине.
Живуть посивілі батьки
і ходять вулицею сина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417002
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 10.04.2013
*
Знов буяла весна, і проміння лягало, мов струни,
Цвіли вишні в саду, як наші серця молоді.
А хвилі по полю втікали, мов радісні вруна,
І зорі сіяли, як очі твої голубі.
П-В:
Ти для мене, кохана, неначе напровесні квітка,
Ти жадана завжди і у цьому напевно вся суть.
Ми з тобою у парі навічно, як лебідь й лебідка,
Дай, кохана, до серця тебе ще хоч раз пригорну.
*
Вже були на крилі наші діти,омріяні в долі,
Відлітали на час, щоб обрати свій шлях у житті...
Зародили хліба, зародили хліба в нашім полі,
І колосся запахло, наче коси твої золоті.
П-В:
*
В моїм серці, кохана, ти -завжди весна вічно юна,
В моїм серці, кохана, тебе не змінили роки!
Ти для мене, кохана, - назавжди - назавжди красуня,
Бо в очах твоїх, мила, ще й досі сіяють зірки!
П-В:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416717
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 08.04.2013
Знов буяла весна, і проміння лягало, мов струни,
Цвіли вишні в саду, як наші серця молоді.
А хвилі по полю втікали, мов радісні вруна,
І зорі сіяли, як очі твої голубі.
П-В:
Ти для мене, кохана, неначе напровесні квітка,
Ти жадана завжди і у цьому напевно вся суть.
Ми з тобою у парі навічно, як лебідь й лебідка,
Дай, кохана, до серця тебе ще хоч раз пригорну.
Вже були на крилі наші діти, омріяні в долі,
Відлітали на час, щоб обрати свій шлях у житті...
Зародили хліба, зародили хліба в нашім полі,
І колосся запахло, наче коси твої золоті.
П-В:
В моїм серці, кохана, ти - завжди весна вічно юна,
В моїм серці, кохана, тебе не змінили роки!
Ти для мене, кохана, - назавжди - назавжди красуня,
Бо в очах твоїх, мила, ще й досі сіяють зірки!
П-В:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416744
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 08.04.2013
Дождь барабанит вновь по крышам,
весны не видно ни следа
А я кричу, но ты не слышишь
мои слова, глушит вода.
Водою также уносило,
твои признания в любви.
Тебя на долго не хватило,
давай, все нити оборви!
Весна придет я это знаю,
и будет солнышко светить.
Моя печаль, как снег растает,
не будет повода грустить.
По каплям смоет все обиды,
и мою слабость унесет.
Теперь уже с тобою квиты,
теперь и у меня на сердце лед.
А я любила, помнишь мама !?
писала строчки о любви...
В моей душе сплошная драма,
а сердце тонет в подлой лжи.
А помнишь, как от счастья плакал,
осенний дождь, в тот хмурый день.
А помнишь, в лужах слезы прятал,
и уходил в сплошную тень.
Любовь - [u]не боль,[/u]
любовь лишь [u]слабость[/u].
От слабости таблетки не найти.
Как вирус в кровь.
Какая жалость.
Ведь наши клетки не спасти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414963
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 02.04.2013
Україно , Україно - степи і карпати,
Жаль тебе нам ,Україно,жаль нам, рідна мати.
Пережила ти , Вкраїно ,радість і тревоги,
Падала ти , на коліна й вставала на ноги.
Печеніги століттями тебе мордували,
Але наші князі славні тебе відстояли.
Шматували і татари тебе , Україно-
Сагайдачний , Дорошенко...- підняли з руїни.
Ляхам також ти, терпіла , сльозами вмивалась
Ти , терпіла та благала , вони насміхались.
Аж Богдан підняв до бою - сльозами омиту,
Вигнав геть з твоїх просторів , він Річ Посполиту.
Та не довго ота воля сонечком сіяла,
Бо прийшов твій старший брат - ти , знову страждала.
Розділяли тебе рідна на ліву і праву,
Катували як могли , знали свою справу.
Та й тоді ти , Україно , віри не втрачала,
Боролася як могла , жила , не вмирала.
На заході січовики , волю здобували,
А під Крутами студенти , голови поклали.
Та не можна було стримать навалу червону,
Захопила вона знову , тебе до полону.
Знову пішов голод , холод , сибір і розстріли
І усе це , рідна нене , ти мужньо терпіла.
Потім хлопці , бандерІвці , знов до бою стали,
Від совітів і фашистів тебе захищали.
Але також не змогли , ту волю здобути,
Мусіла ще пів століття , ти ярмо тягнути.
Та ось ти , здобула волю , без війни і крові,
А народ живе у злиднях , живе без любові.
Вже не має печенігів , татарів проклятих,
Нема ляхів , москалів , нема супостатів.
Залишились українці , "щирі патріоти"
Та не можуть вони в собі , жадність побороти.
У своїх же , українців , побори збирають,
Кладуть народ на коліна , а про себе дбають.
Не бачити тобі , нене, слави світової,
Жаль тебе нам , Україно , та керують , свої.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413755
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 29.03.2013
Він вмів багато.
Не переспівати.
Хоч там йому напевно все одно.
Але приснився. Треба щось казати,
бо випити ми встигли вже давно.
Софіївка.
Погожа світла днина.
Рве душу з танцплощадки саксофон
про дивний світ амфібії-людини...
Кіно... Учитель... Спогади, мов сон.
***
[i](Під ностальгійну мелодію)[/i]
Проводить учитель останній урок.
його не цікавлять знання.
йому вже не буде дзвеніти дзвінок,
як досі дзвенів щодня.
І він зрозуміє останній раз,
що вже не поверне сюди,
що вперше залишить сьогодні він клас,
щоб завтра піти назавжди.
І нібито десь вдалині
і в будні, і в тра́пезні дні,
і в спогадах не перестануть
лунати веселі пісні.
Дорога у нас проста,
швидко летять літа
і в білих туманах розтане
весела шкільна суєта.
Хтось може заплаче йому навздогін,
когось він навчити не зміг,
що плакати марно, що вибрав він
найкращу з людських доріг.
Хай неуки мудрі його простять.
Шлях у нас всіх такий –
звідти не можна вернутись назад,
де кінчився шлях наш земний.
І ляжемо всі на дні
у темній глибині,
і карта на небі ляже
комусь доспівати пісні.
Дорога у нас проста,
швидко летять літа.
І в класнім журналі розкаже
про когось сторінка пуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413715
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 29.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2013
Я знаю случай, сам тому свидетель:
любовь способна изменить сознанье!
… Одной лишь русской нации радетель
влюбился в «чёрножопое» созданье.
Он рос в среде, где чувство превосходства
своё над всеми прочно состоялось,
и очень часто допускалось скотство
ко всем, кто был отличен хоть на малость.
Случались драки с кровью и ножами,
до трупов, правда, тут не доходило,
но жили рядом сущими врагами.
Тогда! В то время прямо-таки диво.
В стране советской числились все – братья!
Единство наций – так провозглашалось.
Но всем обещанное даровое счастье
с трудом великим людям доставалось.
Неявно, но, а всё ж порабощённость
за лозунгами люди ощущали.
И здесь неравенство и разобщённость,
невежеством питаясь, расцветали.
Не знаю, по какой такой причине
узбекских пять семей тут поселилось,
их сразу в «чёрно*опые» включили,
и в злости окруженье веселилось
и в пакостях душонки отводили,
и старшие, но больше молодые –
однажды старика они избили,
в крови все были волосы седые.
Милиция издёвкам не мешала,
да и узбеки к ним не обращались:
из опыта прошедшей жизни знали,
что подлости бандитам все прощались.
А ни за что привлечь узбеков можно,
им не прощается любая малость.
Придраться и найти статью несложно:
такое здесь уже не раз случалось.
Но не об этом разговор затеял,
а о любви – она преград не знает,
пожаром вспыхнет даже между теми,
кто, вроде бы, друг друга презирает.
… Был вечер в школе. Местные скинхеды
пришли узбеков «пошерстить» немного
за то, что старики их в День Победы
не православному молились богу.
Могла иною вовсе быть причина.
Какая? Ну, какую захотите.
Но на пороге выросла дивчина:
«Вы, мальчики, на вечер? Проходите!»
И хоть увидела солдатские ботинки,
и агрессивность лица выражали,
в её глазах игривые смешинки
погромные их помыслы смешали.
Тем более, вожак их дикой стаи
сказал: «Идём! Но, чтобы всё отлично…»
И бандюги ягнятами здесь стали,
и все на вечере вели себя прилично.
И слушали, как про войну читали
узбекские нормальные ребята
стихи о том, что вместе воевали
с фашистами российские солдаты:
узбеки и татары, и евреи,
и русские, конечно, и грузины;
и стариков-солдат поныне греет,
что были все под пулями едины.
И нынче враждовать причины нету…
Иван-вожак сидел весь вечер с Гулей,
а сердце рвалось к солнечному свету.
Она же говорила, что в июле
в Ташкент поедет продолжать учиться.
…Читатель, путь интриги мне неведом –
в краю том удалось пережениться
с узбечками там жившим всем «скинхедам»
У Гули и Ивана трое деток,
сын – вылитый отец, а дочки в маму.
Но случай этот для России редок,
и чаще схожа жизнь на выгребную яму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406687
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 27.03.2013
Доборолась Україна до самого краю,
Гірше ляха свої діти її розпинають.
А чи хотіла наша мати жорстокої долі?
чи прагнуло її серце шаленого болю?
Хотіла-не хотіла, а хто його знає
її ж бідну каліку ніхто й не питає!
Тепер люди вчені стали, свою правду знають,
А про славу могутню козацьку ніхто й не згадає.
Навіть Бога зневажають!-вони ж бо умніші,
чим їм Бог поможе? Гроші важливіші!
Узнав би це Хмельницький-воскрес із могили.
І своїх же нащадків склонив в домовину!
Тоді б,може, і навчились матір признавати,
Не панам вклонятись, а братів шанувати.
І поля б орали, і хліби збирали,
А земельку за се теє свою поважали!
Не любили б тільки себе, ґонору б лишились,
За життя своє на світі Богу поклонились.
Україно моя рідна, де твоє щастя гуляє?
чи хто відав, чи хто чув, а, може, хто знає?
Де його шукати? Куди за ним йти?
Боже покажи! Сліпим путь освіти!
Бо посліпли і не бачим тої дороги,
Що веде нас до волі, до правди святої.
Сидить Кобзар на розпутті і думу гадає.
"За що ж власні діти матір убивають?"
Задумався Кобзар, став на коліна,
Бога помолити за свою країну.
Перехрестився тричі...
"Поможи нам ммилий Боже, правду розшукати,
Щоби неньку-Україну на ноги підняти!
Щоб її розбите серце знову усміхнулось,
А слава стара-добра додому вернулась!!
Перехрестився знову тричі, підвівся на ноги .
Узяв свою кобзу і гайда в дорогу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338891
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 27.03.2013
1.
…А саламандры злей и злей.
Боясь, что их не позовут,
охватывают горлом звук,
осваивают львиный сленг.
А сад как будто глух и слеп
и предан злому колдовству.
В саду лишь стаи серых лент
вползают в зрелую листву.
Недаром солнце полыхало,
недаром ласточки порхали,
недаром – вечер и четверг.
Не зря на сердце гнев и нежность,
и тополь корчился, как нежить,
и клен молчал, как человек.
2.
Темно и душно в небесах.
Блестит надкушенный мной пряник.
Немного скучно… Вот бы праздник –
себя разрушить, вам раздать.
Верну ли я когда назад
все, что вы за ночь потеряли,
что я у вас украл и спрятал:
мосты, дороги, крыши, сад?
Я этой тайны не открою.
Об этом знают только трое:
пес, припадающий к ноге,
кот, сладко спящий в сапоге,
да домовитый домовой,
в трубе сопящий дымовой.
1981
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413020
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 27.03.2013
Перегоріло. Більше не болить.
Уже не буде грати роль актриса.
І навіть в серці біль не защемить.
Є тільки я,безодня є, і тиша…
Перегоріло. Спогадів печаль
Мою сталеву душу не зачепить.
Того,що було навіть і не жаль.
Якесь безумство, марево, халепа.
Уже не буде тих «пробач», «прости»,
Набридло все, всі струни обірвались.
Чужий. Нерідний. Невідомий ти.
Моя душа з бездушшям назмагалась.
Усе. Не треба!Більше вже нема.
Колись ще виростуть обідранії крила.
Лише вона лишається сама—
Проста душа,що пристрасно любила…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413011
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 27.03.2013