Нечасто думаю: для чого живу?..
Стою, вдивляюся похмуро у обрій...
Чи маю сумніви, за що я борюсь?..
Стискаю ніж в кишені. Що таке воля?
Чи мій товариш знає, про що вітання "по венах"?
Чи з нами правда... і як далеко зайду?
Чи вбережусь, коли завиє сирена?..
Чи після нас продовжать нашу війну?
Ми чхать на заборони призвича́їлись сильно,
пускати фарбу в стіни, псувати їх за́мість сну.
Вдягати чорну маску і почуватися вільним,
йдучи́ по батьківщи́ні - по соціальному дну.
В повітрі ненависть, безвихідь та відчай
мого народу, що в кайданах живе.
Я ледве стримую сльози, коли згадую рідних,
про їхні злидні й віру ТБ.
Нікому іншому цей світ не змінити.
Нікого іншого наш біль не гребе.
Ніяк інакше життя не перетворити.
Ми заряджаємо. Світанок іде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406706
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013