* * *
В мире, созданном из стихий,
Рождены для полёта птицы.
Не за тем ли мои стихи
Рвутся с губ на небес страницы?
Чтоб по нитям их тихих строк
Солнца луч по утрам спускался,
И бродил под лугами сок,
И к теплу юный стебель рвался;
Чтобы мог их прочесть с земли
Каждый – с Близи до дальней Дали,
А осенние журавли
Книгу эту крылом листали…
Верю, будет так. Но пока
Мне в холодной избе не спится.
Замерла над строкой рука,
Ждут строку для полёта птицы.
Путь стиха – от нутра до губ –
Близок вроде. Подать рукою.
Но, как ввинченный в грудь шуруп,
Мне мой стих не даёт покоя.
Горизонт в световой петле,
Солнце чертит её по краю.
На оконном горит стекле,
Новый стих мой. Я птиц скликаю,
Чтоб несли его на крыле
К облакам…
До свиданья, стая!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729799
дата надходження 21.04.2017
дата закладки 04.11.2017
Джерело натхнення байка "Ворона і Лисиця" І. А. Крилова
Вороні Бог послав шматок Рокфору,
Так грамів сто, а не якусь там гору.
Зі своїм скарбом сіла на гілляку,
І тут угледіла Лисиця небораку.
Оскал змінила хитрая усмішка.
Хвалити? Ні, у неї інша модна фішка.
Ти де взяла се отаку гидоту,
Я нізащо би не поклала отаке до роту.
Зухвалі дії ще й провокаційні,
Хіба не знаєш, то продукти є санкційні.
Слова такі зробили з птахи "хвору"
Цеглини важче став шматок Рокфору.
Лисиця бачить що Ворону сумнів крає,
Слину ковтнувши, чорну дотискає.
Ти ж птаха горда, ще й до того хижа,
Ця непатріотична пліснява тобі не їжа.
Ніхто зі звірів собі того не дозволить,
Ведмідь он лапу третій рік мусолить,
Олень - трава скінчилась, ість земельку,
А ти делікатесом запихаеш пельку!
Давай той сир мені, я викину у прірву
І цю ганьбу з життя твого рішуче вирву.
Бурчало сильно в шлунку у Ворони,
Але гучніш бурчали в мізках забобони.
Жбурнула сир, гадала на смітник,
А він миттєво у Лисиці в пащі зник...
Вороні б тій засвоїти важкий урок -
Патріотизм від фанатизму відділяє крок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727340
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Коли я чую Україна,
За неї, як за матір, я горою,
Та коли мається держава,
То руки тягнуться до зброї.
Немає сенсу пліть в болоті
Там плити – тільки грязь місить
Або ще гірше: як сволоті…
Уклінно й віддано служить
До України, як до бога
Іду з молитвою своєю,
Як до братів ота дорога,
Там почуваюся сім΄єю…
Держава, Уряд, Незалежність…
Та все ж пробачте за банальність,
Хто, як, а головне для чого
Прибрав графу національність?
Мені не байдуже з того΄…
Чи ви цураєтесь свого΄?
Так піде – і по-батькові вкрадуть…
Для чого це і в чім тут суть?
Хто їм такеє право дав,
Що Батьківщину мою вкрав…
Мені нема чого ховати,
Бо Україна – моя мати.
А їм так легше щоб брехати,
Та «патріотами» здаватись,
Щоб не побачив чесний люд
І з відки ноги там ростуть.
Та чи «обрізана» личина,
А в голові не «гойські» мізки
Най так напевно значно легше
До влади, «до руля» долізти?
Замилить очі – оце вміння…
Сховать копита, роги, шерсть…
А нам – забуть своє коріння,
Забути про козацьку честь.
Тож скільки в нашій Раді наших?
Неможе вже ніхто сказать…
Чи не тому за двадцять років
Нас менше на мільйонів п΄ять?
Коли я чую Україна,
То згадую дідів-героїв,
Але коли це до держави –
То руки тягнуться до зброї.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426159
дата надходження 20.05.2013
дата закладки 25.11.2014
Так дивно...
тихо ніжиться печаль...
Липневе листя теж жовтіти може...
Коханець пам"яті сентименталь
З троянд колючих
стелить ніжно ложе...
А в мене задощило не на жарт
І змило мрії вже
про сьоме небо,
І фініш там,
де мав початись старт
Слізьми крізь посмішку:
"Не йди... не треба..."
В навушниках, як завжди, "Океан"
І хриплий голос...
так на твій не схожий:
- Я поверну́сь у сни... ОК?
Обман...
Та пальці в кров...
й чіпляюсь в тихе "може..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510731
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 10.11.2014
Намалюю себе, у намисті,
Підберу найтепліші із барв,
А свій погляд зроблю́ променистим,
Як в житті, це смарагдовий скарб!
Вабить посмішка цього портрета,
Невагома, як подих вітрів,
Ще рум’янцю додам до сюжету,
І чарівності ночі - до брів...
Як же радість усю відтворити,
Щоб глядач все відчув на собі?
Щоби суті - усі колорити...
Ой, веснянки забула рябі!
Ось така веселунка щаслива,
На портреті, немов наяву...
По життю із добром і грайливо,
Я творю, і з любов’ю живу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527530
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 10.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.06.2014
"Вышел месяц из тумана,
вынул ножик из кармана"
(с)
Из вечернего тумана вышел месяц,
нож достал, сверкнул по небу сталью…
Нет…не упрекайте, что невесел…
улыбнулся он маниакально,
пробежался по лесной щетине
нервным и неравнодушным взглядом,
поле обнажённое окинул
глазом мутным. Будто из оклада
глянул на трущобы городские –
светом бледным отозвались крыши,
звёзды бросил в небо из горсти, и
подобрал упавших спелых вишен
в том саду, где тени ночью ходят.
Те, кто не отбрасывают тени –
их встречают; вопреки природе –
есть в природе то хитросплетенье.
Ну и я, светилу, чем не ровня?
Взглядом схожи с месяцем двуликим,
только, влагой алой, полнокровней
мой клинок, отбрасывая блики.
Эй, прохожий, ты, порой ночною,
что бредёшь по темноте аллеи,
пьяною блуждаешь тишиною,
ты к чему подобное затеял?
Спал в постели, сон видал бы третий,
в нём, что жизнь, что смерть, что смех, что боль, но
ты судьбе плетёшь узоры-петли –
видно беспокоит кошель полный.
Гонит прочь, от надоевшей неги,
чтоб ответ найти под все вопросы…
Может ты лирический Онегин,
или бочку ищущий философ?
Если дам тебя ножу пощупать,
окажись ты – проходящий будда,
ведь, себе такого не прощу я,
сам пойми, не Гудом, Гадом буду.
Потому, не рви моё на части,
в смысле, сердце, я, ведь, добрый малый,
если что в карманах – распрощайся
не печалясь, будто ветер в скалах
стань свободен, яростен, и лёгок,
словно обертон звучи высоко
в чистых песнопеньях божьих лёгких…
Проповедь – прочёл.
Ну, что, мой сокол,
ты вознаградишь усилье в сумме?..
Рад тому, что ты благоразумен…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231776
дата надходження 28.12.2010
дата закладки 19.04.2014
Скажет каждый патриот,
Что он любит свой народ.
Ну а если у народа
Мозг растёт из пищевода,
Честь давно уж не в чести,
А в почёте челюсти?
И плевок ему в глаза
Аки Божия слеза,
Вместо мира - огород,
Как любить такой народ?
На вопрос такого рода
Не ответила природа.
Родилась не сразу вдруг
Эта рабская порода.
Может, кто народу друг,
А я точно - враг народа.
13.04.2010.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468298
дата надходження 25.12.2013
дата закладки 10.04.2014
В саду старому вишня розцвіла...
Так дивно, осінь вже, йде до морозів,
Все в"яне тихо, жовкне, а вона -
Заквітчана, пишалась на порозі...
Хтось говорив, що сорому нема,
Немолода, загинеш, так невчасно...
Та їй, щасливій, байдуже, дарма,
І з кожним днем все розцвітала рясно.
Морози перші... Пролітає сніг...
Гарніша ще в засніженій вуалі!
Замріяна... ну хто б подумать міг?
Що так цвістиме, всупереч печалі.
Вона ж цвіла, леліяла тепло,
Що зігрівало... де там - їй морози...
Кохання, що плекала так давно,
Летить до неї! Щастя вже в дорозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373924
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 07.04.2014
Чи хочу бути я твоїм гріхом?
Я хочу - щастям...
досить вже гріхів...
Твоїх картин довершеним штрихом...
Натхненням ненаписаних віршів...
Я хочу жити у твоїх словах...
Щоб губ твоїх торкатись щохвилини...
Назавжди поселитись в твоїх снах...
І сонцем...
щоб світить тобі щоднини...
Я хочу...
вітром, небом і дощем...
Для тебе бути...
Зорями сіяти...
У темну ніч...
невидимим плащем...
Від всіх негод... собою укривати...
Я хочу бути...
дотиком руки...
А вранці... першим ніжним поцілунком...
Я хочу...
не на мить...
а на віки...
Твоєї долі стати візерунком...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456938
дата надходження 27.10.2013
дата закладки 22.03.2014
А я шукала лінії ДОТИЧНІ
До тих сердець…. Фальшивила струна….
Чомусь рядки лягали так ГОТИЧНО…
Як золотом карбована труна…
Я розривала лінії долонь…
Щоб вберегтися від прадавніх чар…
Та сивина торкнулась моїх скронь…
Не запитавши дозволу у хмар…
А я шукала сонця серед ночі…
Води в пустелі… Квітів у снігах…
І вірші стали вже… немов … пророчі…
А на душі - кружляє чорний птах…
Я думала… не все ще так трагічно…
Лише один ковток твоїх пісень…
І буде день цей не таким готичним…
А буде просто… світлий… білий день…
А я шукала чистої криниці…
Щоб з неї лиш напитися води…
Але твоїх очей хмільні зіниці…
Три кола пекла кликали пройти…
Я так шукала світла ХАОТИЧНО…
У сяйві зір… У мареві заграв…
Але… Рядки лягали так… ГОТИЧНО…
Мій Білий Ангел майже Чорним став…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485356
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 22.03.2014
Сховала біль у потаємний ящик,
І землю до крові згребла рукою,
Залишу там все, зверху кину плащик,
Колись давно дарований тобою.
Сама піду, не озирнусь, нізащо!
Не випросивши те, чого немає...
Коханням силувать, скажіть, ну нащо?
Коли воно чиєсь життя ламає.
Вже якось звикну - сили маю досить.
Хоч і горить у грудях, як жагою.
Душа німа, та звіром заголосить:
Вона з тобою лиш була живою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480641
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 06.03.2014
* * *
Ни рублишка в пальто потёртом…
Жизнь не жизнь.
В небе голуби. С перевёртом
Сверху вниз.
Мне бы с цыпочек – в эту стаю
Сизарём…
Ветер полы пальто листает,
В грудь – угрём.
Птахам весело… Что им, сизым!
Прах да пух.
В ряд расставились по карнизам –
Тешат слух.
День затеялся ныне знобкий,
Мыслям в тон.
Куклой брошенной спал в коробке,
Грел картон.
Белых зданий на новостройке –
Короба.
Мне бы там уголок да койку…
Не судьба.
Снова болью саднит затылок –
Не к добру.
А, пойду. Хоть с пяток бутылок
Соберу.
Чую, долго же мне слоняться
Мимо урн…
Ну а голуби всё резвятся:
– Урлы-урл.
Ладно. После. Не до бутылок.
Не спешу.
Где-то хлебушка был обмылок,
Покрошу.
Плоть – в озноб, а душа – в распахе,
Что ж, всплесну…
Урл-урлы! Налетайте, птахи!
Ешьте. Ну!
3 декабря 2013 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465249
дата надходження 10.12.2013
дата закладки 23.12.2013
Меня коснулась Мастера рука,
Его улыбка, взгляд и тихий голос,
Он был женат и, в то же время, холост,
И знал, как жизнь Поэта нелегка.
Он рассказал, что каждая строка
Весома и ценна, без исключений,
И сколько в ней содержится мгновений –
От ветра перемен до сквозняка.
Его стихи, как горная река:
Стремительны, прозрачны и глубоки,
В них мудрости находятся истоки,
И ни при чём здесь проседь у виска.
Он опытом делился на века,
И я ему, как девочка, внимала.
Ведь Мастер и Поэт – отнюдь немало!
Так я познала таинство Стиха!
15.08.2013г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443521
дата надходження 15.08.2013
дата закладки 07.11.2013
Не говорите всуе "Я ЛЮБЛЮ",
Позвольте фразе не произноситься -
Спасительное слово пригодится,
Как шлюпка пригодится кораблю.
Когда стену обид и недоверий
Ни словом, ни поступком не разбить,
Ее, как лед, удастся растопить
Простым "ЛЮБЛЮ" взаимных откровений.
Или прилив плохого настроенья
Навеет грусть и безразличность чувств …
Вот пусть тогда сорвется с ваших уст
"ЛЮБЛЮ тебя", как ветер обновленья.
-----
Пусть "Я ЛЮБЛЮ" не превратится быстро
В обыденный, пустой словесный хлам.
Но вот беда: как промолчать и там,
Где без "ЛЮБЛЮ" у фразы нету смысла?
Как не сказать, что я ЛЮБЛЮ стихи?
ЛЮБЛЮ футбол, ЛЮБЛЮ кино и книгу,
Что путешествий я ЛЮБЛЮ интригу,
Поесть ЛЮБЛЮ и прочие грехи...
ЛЮБЛЮ природу и ее законы,
ЛЮБЛЮ метель зимы и солнце лета ...
И вот теперь выходит, что все это
Я должен исключить из лексикона?
Могуч язык Толстого, но на диво
Он не сумел тех слов нам подарить,
Чтоб, черт возьми, хоть как-то объяснить,
Что я ЛЮБЛЮ жену не так, как пиво!
-----
Але, насправді, я проблем не маю:
Я всім кажу про пиво, що ЛЮБЛЮ,
ЛЮБЛЮ і спорт, і справу, що роблю
Й без застережень все це промовляю.
ЛЮБЛЮ людей (хоч дурнів не терплю),
ЛЮБЛЮ все те, що зроблено руками.
І, ЛЮБЛЯЧИ країну до нестями,
ЛЮБЛЮ нагадувать, що владу не ЛЮБЛЮ.
Гроші? - ЛЮБЛЮ, хоч щастя не куплю,
Як і здоров'я, що не ЛЮБЛЮ цінити -
Може й не треба все це говорити,
Я все одно тверджу: "ЛЮБЛЮ, ЛЮБЛЮ, ЛЮБЛЮ"...
-----
Втім, іноді така приходить мить,
Що варто ніжний погляд той відчути,
Як хвиля вдячності за щастя з нею бути
Чарівним зіллям розум мій п'янить.
І, щойно це натхнення сягне краю,
Нестримний вибух почуттів злиття
На мить свідомість справить в небуття,
І, вже не втримавши приплив серцебиття,
Я на весь світ кричу: "ЛЮБЛЮ життя!"
А їй, єдиній, шепочу: "КОХАЮ".
Олександр Денисенко
Київ - Антіби 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432684
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 23.06.2013
Нарубали ялинок багато
Та продати не встигли усіх –
Бо накрило нас хвилею свято,
Скрізь лунає вже музика, сміх.
І застлали зірок діаманти
Феєрверкові штучні зірки
Лине запис несправжніх курантів
Між піснями звучать матюки.
А ялинки, що плачуть смолою
Непотрібні лежать на снігу,
Та і той вже підходить водою
Бо і зиму ми маєм благу.
Плачуть бідні, бо їм не до тями,
За що кара судилася їм:
Безпорадно тремтіти голками
У святковому році Новім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389677
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 10.02.2013
1
Печальная пора,
С ума сошла с утра
Метель.
И, будто из стекла,
Хрустальна и светла
Постель.
Холодная пастель,
Мороза бахрома,
Не тушь, не акварель,
Не гжель, не Хохлома -
Зима, зима, зима, зима.
Мороза бахрома,
Не гжель, не Хохлома -
Зима, зима, зима, зима!
2
По-летнему скорбя,
Я увлеку тебя
В стихи,
Чтоб душу обелить,
Куплетом замолить
Грехи.
Хрустящи и белы,
Как листья бересты,
Без звона, без хулы
Слова твои чисты -
Зимою обновилась ты.
Как листья бересты,
Слова твои чисты -
Зимою обновилась ты.
3
Я знаю, двадцать зим
До клеточки твоим
Я был,
Был честен я и лгал,
Смеялся и страдал -
Любил.
Так пусть пуржит зима,
Пусть хороводит снег,
Давай сойдём с ума
Сегодня вместе с ней,
Чтоб нам не опоздать
К весне.
Мороза бахрома,
Не гжель не Хохлома -
Зима, зима, зима, зима!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296436
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 10.02.2013
Вы думаете, умер я? Ошиблись.
Для плоти свежевырытый окоп.
Всего на миг душа и тело сшиблись
И разошлись:
Дух - в небо,
Тело - в гроб.
Вы думаете: все.
А я пылинкой
Взлетел, чтоб замереть у потолка,
Чтоб посмотреть: а хороши ль поминки,
И сколько вы налили в мой стакан.
Не надо ни напыщенного слога,
Ни скорбных и сочувственных гримас,
Вы ешьте, пейте, смейтесь, ради бога,
Я здесь, я с вами, я смотрю на вас.
В молчанье я смотрю, кого сегодня
Собрал сюда мой поминальный стол…
Вот этот, с бородой, мне должен сотню,
Брал на неделю и забыл про долг.
А тот божится, что он был мне другом,
Что он скорбит по мне, как по отцу.
При жизни он не раз был мною руган
И даже бит. Не верьте подлецу.
А это кто?
Не разберу, не вижу,
Не разглядеть - отсверкивает плешь.
Узнал его я. Был я им унижен.
Молчи. Не лги. Возьми кутью и ешь.
А эта ритуал блюла особо -
Поднаторела, видимо, она -
Тайком зевая, плакала у гроба,
Да и теперь слезлива и пьяна.
Но… стойте!
Кто, нетраурно одетый,
У входа мнётся где-то позади?
Уйдите все и дайте стул поэту.
Пришёл мой друг.
Входи, поэт!
Входи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295620
дата надходження 24.11.2011
дата закладки 10.02.2013
* * *
Встала сирая старуха
Поутру.
Воет вьюга-завируха…
Не к добру.
Снегу к окнам навалило,
Мать честна!
Печку бабка накалила
Докрасна;
Воду в выварке нагрела
И в тазу
Кипятком пытала тело
На слезу.
Чисто вымылась старуха,
Впору цвесть…
Где-то в суднике краюха,
Надо съесть.
С хлебца скудного краюшки
Полкуска -
Много надо ли старушке…
Ох, тоска!
После хлебца подкрепилась
Молоком,
Долго, истово молилась
У икон.
…Воет вьюга. В печке вьюшка
Вьёт тоску.
И пошаркала старушка
К сундуку.
Там припасенный мешочек
У неё,
В нём неношеный платочек
Да бельё;
Платье с латочкою хилой
На боку…
Ничего-то не скопила
На веку.
Причепурилась, оделась –
Хоть к венцу,
И чуток душой согрелась,
Всё к лицу.
Воет вьюга зло и клято
По дворам…
Оглядела бабка хату –
Всё. Пора.
Молча духом укрепилась
И легла.
Пальцы в горсть…
Недокрестилась.
Умерла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291419
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 10.02.2013
Все тайны Мира соберу в себе,
Добавлю сладости пространства,
И оживлю дубовое в душе,
Соприкоснувшись взглядом с твоим царством...
А глубина полночной тишины
Укроет шелком мою душу.
И полетит она в шальные сны...
В их сказочность, покоя не нарушив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368285
дата надходження 02.10.2012
дата закладки 09.02.2013
Смакуючи ніжність,
Ти пестиш несміло...
У відповідь ─ сніжність
І лагідне тіло.
Із пристрастю очі
Вдихають чарівність,
Нестримність дівочу,
Питливу дослівність...
Жаданість палюча
Блукає повітрям.
Стрімка, неминуча,
Розквітне суцвіттям…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397930
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 06.02.2013
АРФИСТКА
Меж тетивами звонких струн
Летают пальцы быстро-быстро.
О мире, что извечно юн
Играет юная арфистка.
Ладонь, описывая круг,
Лишь тронет арфу посередке,
И из-под перевзмаха рук
Родятся солнечные нотки.
И слышится: звенят ручьи,
Торя пути под снегом талым,
То чьи-то (непонятно чьи),
Звеня, сдвигаются бокалы;
То чудится: с высоких стрех
Капель о лужи бьётся звонко,
То мелодичный женский смех,
То плач капризного ребёнка…
Какое чудо в звуках струн!
Как на душе легко и чисто!
О мире, что извечно юн
Играет юная арфистка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392283
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 17.01.2013