Слова О. ПЕЧОРИ та А. СУПРУНА.
Музика Анатолія СУПРУНА.
Виконує Заслужена артистка України Олена БІЛОКОНЬ.
Міста – прекрасні, мальовничі – села.
Щаслива будь, прабатьківська земля.
Хай пісня лине щира і весела,
Серця і душі гріє й окриля!
Нехай злітає в неозоре небо,
Дощами рясно на поля спада.
У праці нам, в любові жити треба,
Бо Україна – вільна й молода!
Приспів:
Піднімем разом неньку-Україну.
Нехай здійсняться мрії Кобзаря!
Є дух козацький, мова солов’їна.
Над світом зійде праведна зоря!
Єднаймось, друзі, у міцну державу,
Плекаймо рідний неповторний край.
У світі добру здобуваймо славу,
Святковий підіймаймо коровай!
Приспів.
Добром квітують материнські очі.
Дитя леліє світлу мрію в них.
Ми в злагоді і в мирі жити хочем.
Нехай Господь усіх нас боронить!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484351
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 11.03.2014
Слова Олександра Печори.
Музика Віктора Охріменка.
Виконує Заслужена артистка України
Олена Білоконь.
В очах – стежина в споришах,
де я – маленька.
Й до мене радо поспіша
щаслива ненька.
Я ж – рученята в небеса –
неначе крила!..
Стежина та широкий шлях
мені відкрила.
У світ безмежний повела
ота стежина.
І підкорилась не одна
крута вершина.
Хотів би ти, чи не хотів,
та суть не в тому –
стежина та з усіх світів
веде додому.
Шляхів подолано сповна,
та душу тішить
ота стежина осяйна
свята і грішна.
Вертає пам’ять в рідний двір,
де пахне м’ята.
Отут мене з усіх доріг
чекає мати.
О, скільки в світі різних лиць,
столиць багато,
та як же гріє і болить
прарідна хата!
Бринить на серці і щемить…
Крізь люту втому
з усіх світів хоча б на мить
лечу додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484349
дата надходження 08.03.2014
дата закладки 11.03.2014
Музика Вівтора ОХа
Слова Олександра Печори
(Мотив у півголосу)
До хатнища б навідатись годилось,
до рідного козацького села.
О, як же мені боляче наснилась
дорога, що на Їсківці вела!
Сюди я неодмінно ще доїду.
У мріях тут раюється щодня.
В дитинство повернуся сивим дідом,
в куточок, де похована рідня.
В зажурі підіймуся на Челядну,
провідаю криницю Кобзаря.
Стає усе на світі другорядним,
коли в своє село вертаюсь я.
До рідної землиці пригорнуся.
О, як же забавлялись тут малі!
Немає більше тата і матусі,
журливо лиш курличуть журавлі.
О, як же забарився я в дорозі!
Як зболено поскрипує крило!
А мальви біля хати у дозорі…
Прарідне хліборобщини село.
Доріг таки подолано немало,
найбільше заповітна досі жде,
з якої виглядала мене мама –
дорога, що на Їсківці веде.
Сюди довіку прилітати буду.
Гніздяться тут привітні земляки.
Отут мій вирій – найрідніші люди.
І пам’ять, неушкоджена ніким.
В дитинство повертатися нелегко,
вже й сонечко за обрій осіда.
Додому пробиваюсь, мов лелека
вертає до прарідного гнізда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350815
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 02.12.2012
З давнини прегарне це село!
Пракозацьке, працьовите, славне.
Тут не дуже ойкали Івани,
хоч легкого хліба не було.
Терпеливі й щирі. Подивись, –
не перевелись прекрасні люди.
Малювати їсківські етюди
можна, певно, й краще, ніж колись.
У дворах тут – і вода, і газ.
На Пречисту – храм. Є й новосілля.
На барвисте їсківське весілля
завітав би ще хоч раз Тарас!
Глянь, – на в’їзді замінили знак.
Герб села придумали під свято.
З’їхалось, зійшлось людей багато.
Ювілей – чотириста! Ось так!
Хліб і сіль. Уквітчаних дівчат,
наче наречених, нарядили.
І під церкву місце освятили.
Знає небо, чи прийшов той час.
З табунця розбіглися хмарки,
мов приїжджі «грамотні льогковки».
Он лісок сосновий. Як там ловко!
День і справді видався жарким.
На ставку шепоче осока.
Сполошилося, принишкло птаство.
В буйній зелені гигоче панство –
сита челядь в білих сорочках.
З’їхались круті соліднячки,
обживають затишну поляну.
І трава, і навіть вуха в’януть...
Ген Челядна, – краєвид який!
Дискутують, мовлять все про все.
І тутешні, і заїжджі лиця.
Пурхають квітчасті молодиці
в затінку згорьованих осель.
Біля школи – гомінливий люд,
торгаші всілякі, кузов-сцена,
різні там аматори, спортсмени...
Ну, а тут – еліта, – клуб валют.
Трударям сказали: «Молодці!»
Напоказ дали дядькам дуляри,
щоб вони гарненько погуляли, –
булаву відчули у руці.
Захід показний, вважай, відбувсь.
А народ гуляти дуже хоче...
З вудкою притих, примружив очі,
балачкам не вірячи, дідусь.
На ставку гойднувся поплавок.
За дешевим пивом стала черга.
Онде красень-дуб і бюст Шевченка.
Вибілений клуб. Новий замок.
Ні, недавно навіть був концерт.
Дискотека є. Навпроти – бари.
А от книг нових – давно немає,
бо даються копійки на це.
Скільки тут митців – умілих рук!
Гарні родять в Їсківцях поети.
Але легше спершу їм померти,
аби щось колись попало в друк.
В школі краєзнавчий є музей.
Пам’ять неможливо розікрасти.
Досі тут ще є ентузіасти,
та спасти вдається їм не все.
Як же швидко й лячно час летить!
Та співають ще жінки й дівчата.
(У жінок – доволі онучаток).
Ще живий фольклорний колектив.
25 відсотків... на квітки.
Молодиці по краплині кануть.
«Горлицю» недавно слухав Канів.
Думалося: пісня – на віки...
І коли пололи буряки,
і на фермі, й на току – співали.
Щемна пісня душу зігрівала.
А тепер – царюють будяки.
У сусідні Пуленці піди.
(Пуленці чи Пулинці?)
Як справді –
точно вже не скажуть і в сільраді.
... Скоро вже не буде й череди.
Магазин? Медпункт?..
Одні хати.
Вештаються ще пенсіонери.
Кілька дач: пани лікують нерви.
А колись Тарас отут ходив.
Ген по Україні – вандалізм.
Шастають злодюги, долі вдячні.
Тягнуть все, найбільше – залізяччя.
Процвітає плідно – популізм.
Обіцянки правдуни речуть.
Від брехні солодкої – блювання.
Вибори – пора галасування.
Жди, сіромо. Вкрадуть і втечуть.
Вибачте, трудяги-земляки.
Це село порівняно – найкраще.
Є чого й радіти. Але нащо?
Адже ще жирують «будяки».
Бур’яняться-гибіють поля.
Сатанієм. Розтрощили ферми...
Трактористи й доярки померли?
Не набридло слухати «ля-ля»?
Остогидло челядь умовлять:
«Фільм візьміть – «Шевченкові джерела».
Скільки літ кажу. Однак – даремно.
Швидше те почує немовля.
... Як же вправно стелять на словах!
І глуха собака вже завила.
Треба, браття, братися за вила!
Від брехні вже пухне голова.
То яке життя чекає нас?
Кажуть, на селі ідуть реформи.
Футболістам спонсор видав форму –
секонд-хенд від фірми «Адідас».
Житиме лиш той, хто досі жив.
Виграє на сонечку водиця.
Їсківці. Шевченкова криниця.
Мерседесик, вольво, биця-джип...
2002
Олександр Печора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350819
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 02.12.2012