Є люди, як со́нця. І ти біля них,
ніби свічечка,
спалахуєш ніжно-рожевим
вогнем у пітьмі –
і так тобі добре, і так ти
зсере́дини світишся,
що вже не боїшся ні сме́рчів,
ні лютих громів.
Є люди, що дихають словом
так легко і со́лодко,
як дихає свіжими квітами
ніжна весна...
І зцілює душі, обпечені
вітром і холодом,
ця аура тепла в пастельних
чуттєвих тонах.
Є люди, мов зорі,
що зда́леку лагідно світяться,
даруючи спокій, надію,
гармонію й мир.
Такий у них погляд,
немов молитовна обітниця,
й обійми такі, мов торкаються
тіла крильми…
Є люди-комети, які
вибухають вражаюче,
вони своїм сяйвом
мережать-підсвічують рай,
запалюють ґнотик у серці твоїм,
промовляючи:
“Палай!..”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011423
дата надходження 20.04.2024
дата закладки 24.04.2024
Немає двох на світі Україн,
А є одна-єдина й неподільна,
Для українців всіх — домівка спільна,
Що їм миліша від усіх країн!
Є цвіт наш на усіх материках,
Та українець українцем буде,
Десь у світах, поміж чужого люду,
Він в Україну лине у думках...
Хай, поки, не усе в нас до ладу,
Та прагнемо до кращого ми завше.
Насіяв ворог в нашім Краю фальші,
Щоб проросло насіння те в біду.
Тож нам полоти не один ще рік
Ті бур'яни, що щедро зародили.
Дай, Господи, снаги народу й сили,
Щоб стежку зло забуло у наш бік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937853
дата надходження 22.01.2022
дата закладки 23.01.2022
Слова - Любов Ігнатова
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_xX7_S0MsQ0[/youtube]
----------------
Він прийшов із війни, а війна та живе ще у ньому,
В його думці і снах, в похоронках, що линуть братам...
Зі сльозами в очах він вклонився батьківському дому,
Та душа десь воює... душа іще досі десь там...
Він вже дуже давно не боїться фізичного болю,
Бо є рани страшніші, ніж ті, що рубцями взялись.
І він зна, як ніхто, що й один бува воїн у полі,
І він зна, як ніхто, що не буде життя «як колись»...
Він прийшов із війни на дві тисячі років старіший,
На дві тисячі років мудріший за всіх мудреців.
І він зна, як ніхто, що життя — то є скарб найцінніший.
Він стрічав на шляху і Людей, і безрідних людців.
Йому сняться і досі окопів розтерзані груди
І врятоване дивом сіреньке мале кошеня...
Він прийшов із війни — із театру страшного абсурду,
Де за кожну виставу занадто висока ціна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934453
дата надходження 20.12.2021
дата закладки 20.12.2021
Вже сонце зимове вище,
Та стимул радіти зник,
Як малонатхненні вірші,
Закинуті у смітник,
Як малоцікаві люди,
"розведені" на брехні.
...весна, імовірно, буде...
...можливо також і ні...
Веселі сніжинки тануть
Думками у голові.
Їх, як і всього, не стане,
Бо світлий загине світ
І зіграно буде ролі
Прадавніх трагедій із.
...промінчиків руки кволі
Згори простяглися вниз...
Навіщо, скажіть, навіщо
Цей передвесняний день?
...а сонце все вище... Вище...
Спокутою, що впаде
Сокири "відкатом" ката
На горло пихатих фраз.
...сніжиння блищить лускате,
Мов погляд в останній раз.
© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121012505253
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902439
дата надходження 25.01.2021
дата закладки 26.01.2021
Як нам важко бути поряд...
І нарізно — неможливо...
Клялися: у щасті й горі
Бути разом в дощ і зливу.
Небо клятви наші чуло,
В них повірило охоче...
Оглядаючись в минуле,
Щастя там шукають очі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887826
дата надходження 03.09.2020
дата закладки 06.09.2020
Укотре їй "впрягатися у плуга",
Орати обережно цілину,
Лягли щоб зерна у гостинну смугу
На затишну комфортну глибину.
Вона засіє добре, мудре, вічне,
Рука давно "набита" в неї вже,
Бо цей процес повторює щорічно,
Красиво й вправно наче Фаберже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887664
дата надходження 02.09.2020
дата закладки 02.09.2020
Чуєш, Хорсе: літо старшає,
То готуй побільше міх.
З хати тепло пахне кашею
(Знаєш, вистачить на всіх).
Вже узвар береться парою,
Стигне яблучний пиріг...
Чуєш, Хорсе: буде гарною
Ця ночівля між доріг.
Журавлі давно вже станули
У туманній сизій млі.
Чуєш, Хорсе: ти останній, хто
Літо має в рукаві.
Покотився серпень яблуком.
Чуєш, Хорсе: де твій міх?
Сад осінній пахне ладаном
І прощає все й усіх...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884984
дата надходження 04.08.2020
дата закладки 04.08.2020
Живе в мені задьористе дівчисько.
Глядить у душу й оком не моргне.
Кажу йому: «Мій фініш зовсім близько».
Воно ж мені у дулі пальці гне.
Кажу йому: «Я бабця вже зі стажем.
У мене трійко внуків на землі».
Воно ж мені на хліб кохання маже
І з пристрастей готує киселі.
Кажу йому: «Дівча, ти геть здуріло.
Давно на щасті виставлено хрест».
«Яке мені до думань твоїх діло?
Чуття, поглянь, бере вже Еверест".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882423
дата надходження 11.07.2020
дата закладки 17.07.2020
Не загравай зі злом! Будь пильною, дивись
на тремори земні і гуркоту відлунки.
Якщо не цього дня, то завтра чи колись
обернеться воно і вкусить пострибунку.
Не думай, що воно на інших нападе,
тебе ж бо обійде по-лицарському гречно.
Потрапиш у приціл -- не дінешся ніде,
питатимеш «за що?» кумедно й недоречно.
Є зло, що сліпаком і жалить, і дзижчить,
є гнівно-громіздке, разить куди попало,
є зло, яке петлю захльостує умить...
Якого тільки зла у світі не бувало!
Не бався із вогнем, зі злом не загравай
під настрій запальний, з раптової охоти.
Тебе не захистить хвалебний водограй,
і в світі не на всіх стачає Дон Кіхотів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864319
дата надходження 10.02.2020
дата закладки 11.02.2020
Мы все однажды ляжем спать.
Уснем навеки!..
Для всех - единая кровать...
Одна планета...
Вернемся все в конце пути
к своим истокам...
И вечность можем обрести...
Мы все под Богом...
Пусть иногда ужалит грусть...
Душа заплачет...
Немножко можно... Я держусь!
- А как иначе?..
Ценю единственную жизнь
под небосводом!..
Взлечу (с тем, что имею) - ввысь!
- Лишь там свобода!..
П-в: А я зато... еще живу!
Не ставлю точку...
Тащу вперед судьбы канву
без проволочек...
А я зато... еще живу!
Еще денечек…
На небо ласково смотрю…
- Спасибо, Отче!
А я зато... еще живу!
- Спасибо, Отче...
4.01.2020 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862586
дата надходження 26.01.2020
дата закладки 27.01.2020
[color="#ff0000"][i]Я вже якось видруковувала на сайті свій вірш [b]"Над могилою "Прокаженої"[/b] (дуже мене схвилював у свій час чудовий фільм Єжи Гоффмана 1976 року за мотивами 12 книжок польської письменниці Ґелєни Мнішек за участю Лєшека Телєшинського та Ельжб'єти Старостецької).
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735368
Правда, набагато пізніше в часі я прочитала в перекладі всі 12 книг "Tręndowata" і зрозуміла, що фільм - це окремий твір мистецтва і змістовні акценти в ньому суттєво зміщені. Попри це, мене не перестає вражати добротність польської кінематографії, коли йдеться про їхні національні літературні надбання. Отож, у фільмі були використані співані тексти з Адама Міцкевича і я спробувала знайти їх в оригіналі та переспівати (не кажу перекласти, бо мій переклад - не дослівний, він лише вписується в ритміку Міцкевича. а відтак і співаного тексту).[/i][/color]
[b]ДО М*** (фрагмент) з Адама Міцкевича[/b]
Очі, забудьте! - почую відразу..
Геть з мого серця! - і в серденьку стужа.
З пам'яті щезни! - ні, цього наказу
наша взаємна пам'ять не подужа.
Тим довші тіні, що впали здалека,
Тим ширше коло трагічної ночі -
Так моя постать вдалині померкне,
Окликом втрати пам'ять заморочить.
На кожнім місці і в кожній хвилині,
Де з тобою плакав, де у жарти брався,
Всюди і завше ми нерозділимі,
Бо тут промінчик душі моєї зостався.
[b] [i] «Na każdym miejscu i o każdej dobie,
Gdziem z tobą płakał, gdziem się z tobą bawił,
Wszędzie i zawsze będę ja przy tobie,
Bom wszędzie cząstkę mej duszy zostawił».[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853438
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 03.11.2019
«Серце згодоване хлібом фантазій…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Серце голодне і спрагле
Жадає хліба незвіданих істин,
А його блукати примушують
Навколо сухого дерева
Торішніх зимових чуток,
Що мокрим снігом липнуть
До гумових черевиків світанку
Вчорашнього дня сумного.
Самотня хмара над Кіллкенні
Шматком м’якої ковдри
Вкриває холодні ноги пагорбу
На якому паслися вівці
З часів короля Домналла мак Аедо
І будуть гризти там тирсу
Аж до скону віків –
До Суду Страшного Божого.
Голодне серце жадало жар дарувати
Трьом диким брилам,
З яких мурувати вежу хотіли
Але не змогли,
Які кидали в море,
Але хвилі їх викинули,
Їм приносили треби,
А вони все бовваніли байдужо,
Які повиті плющем ірландським –
Зелом забуття.
А три лицарі-привиди
Чорний, білий, зелений
Все скачуть у пошуках Тари –
Тої самої гори зеленої,
Де помирали мрії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842235
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 29.09.2019
Стояв він твердо на СВОЇЙ землі,
Любив країну і беріг родину...
Забагли крові кляті москалі.
Він встав на захист, як належить сину.
Нас з вами захищав цей ЧОЛОВІК,
Тож ми йому довіку завинили...
Дай, Господи, йому ще довгий вік
І на усе-про-все йому дай сили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846134
дата надходження 25.08.2019
дата закладки 27.08.2019
[i] [b] Tth[/b]
до Свята сім'ї -
пісня-дарунок
(незалежно
від статі, віку
і с и с т е м и
координат...)[/i]
[youtube]https://youtu.be/xQ4F35woKII[/youtube]
– [color="#8f077b"][i][b]Поведи мене в рай,
де б зоря багряніла в екстазі,
і щоб щастя – навік, не наразі…
Там мій рідний засмучений край.
- Поведи мене в край,
де чуття фахкотять пурпурово,
де пернаті вирують в діброві,
подаруй мені пестощів рай…
- Поведи мене в сон,
де кохання і в снах не дрімає.
Та веде в апогеї до раю
і голубить, як легіт-мусон.
– Як прийду у твій рай,
й запалають там ранки багряні,
почуття враз наструнчаться ранні,
мов удосвіта синявий плай.
- Я прилину в твій край,
бо твій острів моєї любові
мій навіки... Всякчас, та не в слові…
Я злелечу приборканий рай.
- І являтимусь в сни,
так, зненацька, як ласка дівоча…
Сновидіння ж хай будуть пророчі.
Я не зраджу твоєї весни,
що цвіте на осонні,
як у ніч – час безсоння,
у солодкім полоні кохання:
душ розіпнутих спів
(шурхіт крил голубів)
з вечорової тиші...
до рання![/b][/color]
9.07.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841327
дата надходження 09.07.2019
дата закладки 09.07.2019
Щоб очі мамині світились щастям,
Щоб усмішка сіяла на вустах,
До неї приїжджайте, діти, вчасно,
Де б не жили ви, і в яких краях.
Бо найдорожча це, звичайно, мама,
Яка подарувала вам життя
І теплих почуттів і ласки гаму,
Відкрила вам дорогу в майбуття.
І не шкодуйте слів подяки неньці,
Вклоніться, діти, низько до землі,
Бо завжди виглядає вас рідненька,
Любов її, мов промінець в імлі.
До мами приїжджайте, діти, вчасно,
Де б не жили ви, і в яких краях,
Щоб очі неньчині світились щастям,
Щоб усмішка сіяла на вустах.
(Від щирого серця вітаю всіх одноклубників з Днем Матері! Любові, поваги Вам від дітей. Будьте здорові і щасливі!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835316
дата надходження 12.05.2019
дата закладки 13.05.2019
Він римує весняний ранок,
Запах перших у лісі квітів...
Не сприймає він жодних рамок
В недовершенім нашім світі.
І, читаючи нові вірші,
Ти занурюєшся у диво,
І... немає нічого більше,
В римовсесвіті ти щаслива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830330
дата надходження 24.03.2019
дата закладки 25.03.2019
Він римує весняний ранок,
Запах перших у лісі квітів...
Не сприймає він жодних рамок
В недовершенім нашім світі.
І, читаючи нові вірші,
Ти занурюєшся у диво,
І... немає нічого більше,
В римовсесвіті ти щаслива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830330
дата надходження 24.03.2019
дата закладки 25.03.2019
Візьми мене, мій Ангеле, за руку,
Дозволь відчути рятівне тепло.
Удвох проженемо́ ми геть розпуку,
Щоби її тут й сліду не було.
Я допомоги в тебе не просила,
Хоч знала що ти поряд був завжди.
Втомилися твої напевно крила,
Рятуючи щоразу від біди.
І нині я тебе відволікати
Так не хотіла від нагальних справ,
Та... так болить, мій МНС крилатий,
Давно мене за руку ти не брав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816244
дата надходження 04.12.2018
дата закладки 04.12.2018
Золотом сонця слід
Зблисками по воді.
Сколоте донце від
Чари минулих діб...
Світлом зоріє день.
Світло стіка у ніч.
Де відшукати, де
Шлях у минулі дні?
Пристрасті, мов бурштин,
Плавились на вогні.
Сонце кохання днин-
Як їх забуть мені?
Темрява вкриє світ.
Мороком у вікні
Камінь нічний, граніт,
Ляже на спомин днів.
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118062109359
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796589
дата надходження 21.06.2018
дата закладки 22.06.2018
Повірте, ще не все в житті зробив…
Привив не всім любов до України.
Якби ще раз, то певно так і жив,
Ніколи б не цурався я родини.
Та головне, що є в моїй душі,
Я не поклав на пісню, щоб співали.
Бо в Україні пісня – це рушій,
Її завжди в народі зберігали.
А інколи буває дивна мить,
Густий туман над обрієм заграє,
І знову олівець мій заскрипить,
І чую пісню, що летить над краєм.
І крила виростають, і лечу -
Зове мене удаль зоря вечірня…
Від радості, немов пташа, тремчу,
Яка ж то радість, як лунає пісня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795814
дата надходження 16.06.2018
дата закладки 16.06.2018
Колись і мене не стане,
Усе добіга кінця.
І квітка таки зів'яне
Й рум'янець зійде з лиця,
І висохне русло річки,
І радість "розвіє" сум,
І вогник загасне свічки,
І в лісі затихне шум...
Усе на Землі не вічне
І, мабуть, на краще це,
Що гасне невдовзі свічка,
Втрачає красу лице...
І знову життя по колу
Торує вже звичний шлях.
Мене лиш уже ніколи
Не буде у цих світах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795686
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 15.06.2018
Розкрив вологі очі дощ живильний -
Краплинки благодаті на землі
Змивають кожну порошинку пильно,
Блищать дрібним алмазом по зелі.
На вулицю виходжу- дощ лоскоче,
І визирає травня чистота.
А поруч хтось, мов вірш, мені шепоче
Про рідну землю, що вона свята.
Божественній майстерності радію,
Бо для душі цей рай земний - бальзам.
І знов життя дає нові надії.
Молюся і вклоняюсь Небесам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791654
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018
Хотіла написати, що була...
Була у мене мама — краща в світі!
Тоді не бракувало нам тепла,
Бо ми з сестрою називались "діти".
Та все ж не напишу я те "була".
Вона зі мною поряд є і буде...
Їй просто Бог дав білих два крила,
Яких живі не можуть мати люди.
Коли мені нестерпно заболить,
Або у серці запанує туга,
Я чую шелест рідних крил в цю мить
Й білішає раптово "чорна смуга".
Коли поради я шукаю десь,
Розгублена, сама у цілім світі,
Тріпочуть крила на етер увесь,
Щоби мене у самоті зігріти...
Хоч ти далеко й близько водночас,
Я, мамочко, тебе вітаю з святом.
Любов і пам'ять ти прийми від нас,
Тебе так ЛЕГКО й СВІТЛО пам'ятати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791507
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 14.05.2018
А Львів – це Львів – смак кави, шоколаду,
Церковний дзвін і товпища людей,
Книжки, пісні, квітуче гілля саду,
Оркестри, фести, сонмище ідей.
А Львів – це Львів – бруківка, кам’яниці,
Високий Замок і високий злет,
Сузір’я мов, трамваї, залізниці,
Єднання в гурт і стрічі тет-а-тет.
А Львів – це Львів – студенти, універи,
Емоцій танці, килим із калюж,
Скульптури, парки, вулиці і сквери,
Верхи соборів і собори душ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789680
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 01.05.2018
Торкає день старенький тин,
Підперлось сонечко на млин,
Куйовдило проміння- коси
І смакувало диво- роси.
Бузок вітав пахучі трави,
Бджілки вели свої забави,
Джмелі хмеліли, упивались,
Щось гомоніли... задирались.
Стояла осторонь вся, пишна,
Краса весни- чаклунка вишня,
У хоругвах- пянкім мигдалю,
Вдавала ту, розкішну кралю.
Лиш тин мовчав собі похмуро,
Здавалось, все кругом забуло
Його приймати у закони-
Обвітрені старечі згони.
Ні квіту, ні стебла- облуда,
В плащі чорнезнім- вітру згуба,
Зомлілі руки, тихий стогін,
Відлуння скрипки- стиглий гомін.
Приспить старого- заколише,
Та й доживати його лише
В бузковім квіті, у намисті,
В солодкім трунку диво- вишні.
В казковім світі,мов весілля,
Старого вкриє пишне гілля
І заколише залюбки,
Де сни насняться... малюки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789657
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 01.05.2018
Сон поета
Світанку зірниця повзе по стіні,
І я загубивсь у тривожному сні....
Порізом спроквола, мов гострий багнет,
Мій внутрішній голос питає мене-
Втікаєш із ночі, поете? Чому?
Хто світла не хоче- той любить пітьму...
Жевріє світання ранкового сюр...
Вперед без вагання! Вже свиснув Овлур...
Хай тіні забутих Богів в боротьбі
Ще раз наостан допоможуть тобі!..
Над степом сивіє ранковий туман...
Поете! Сідай! Розкладем дастархан.
Ось груші солодкі. Горілка. Чекай.
Зіграй на бандурі, козаче Мамай,
І ми заспіваєм прадавні пісні,
І сном а чи яв"ю насниться мені
Шевченкова постать, незламна, мов сталь,
З душею, крихкою, мов гірний кришталь,
І Леся... І Стус... На священних кістках
Так любить "піари" розводити кат,
Що теми поезії звів нанівець
В країні, якій не настане кінець,
Допоки бандура Мамая дзвенить...
Рука- на чоло... Я ж просив- не будить!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115090700306
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783466
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 21.03.2018
Ми вже мов корінь для чужої брості
Чужинських понаклепано гербів
Тепер у нас господарюють гості
Вони людей тут мають за рабів.
Л.Костенко *Берестечко*
Споришами поросли роки.
І плющем покрились білі стіни.
Втретє не ввійти у вир ріки.
Не Майдан потрібен - переміни.
У своїй душі. А ми - раби.
По чужих церквах поклони б'ємо.
Скільки часу вже стекло й води,
Ми ж чуже за рідне видаємо.
І ячать монахи - козачки:
* - Скажете, какова вы прихода?*
Промовчу... навіщо балачки...
Але ж так зречусь свого народу...
...........................................................
Не базік гнусаво - недоріких...
Велетів, що знов стоять на смерть.
Плинуть в вічність України ріки
Кров'ю переповнені ущерть.
Береги порослі лепехою,
Вже немає де спустить човна.
Мій народе, вінчаний з бідою,
Випив болю ти уже сповна.
Жаль тебе. Та сонце зійде зрання.
Відновити б Запоріжську Січ.
Це лиш мрія... Вірю, не остання.
Стане ранком горобина ніч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780594
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 07.03.2018
[b]НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ (ФОЛЬКЛОР)[/b]
З англійської фольклор - народна мудрість.
Із цього жанру, мабуть, кожен п'є.
Думки там і оголене, і в пудрі.
Щось вносить в жанр цей кожен люд своє.
Легенди, притчі це, казки́.
Пісні. перекази, байки́.
[b]КАЗКА[/b]
Цей вид епосу люблять діти.
Тут герої – тварини, люди.
З ними можеш ти порадіти,
І печалі набрати в груди.
Простоту слово в казці має.
Щастя в ній заміняє горе.
Правда кривду перемагає.
Мудрість дурість завжди поборе.
Той, хто любить казки, читає
Їх в дитинстві багато, пильно.
Той усяку біду здолає,
Стане добрим, правдивим, сильним.
[b] ВИДИ КАЗОК[/b]
Є казки́ чарівні, в них – чари
Випускають особи вміло:
Море виникне із Сахари,
Льодом стане те, що кипіло.
Є також казки побутові –
В них про те, як раніше жили –
Їли, дякували Христові,
Полювали, город садили.
Героїчні казки бувають.
В них герої ростуть, мандрують.
Злих осіб вони убивають.
Волю тим, хто в ярмі, дарують.
Є казки про тварин – з них кожна
Свої звички і статус має.
Лиска – хитра, а лев – вельможний,
Вовк – підступний, вівця – благая.
[b]ЛЕГЕНДА[/b]
З латинської легенда – це є те,
Що варто, що потрібно прочитати.
У ній – про світ, що з квіточки росте,
Чи про яйце, що може світом стати.
Це невеликий зо об’ємом твір.
Він про міфічних розповість героїв.
Про те, звідкіль узявся ліс і звір,
Про те, хто землю, море перекроїв.
Легенди усні і письмові є.
Багато з них – язичеського змісту.
В основі – правда завжди постає.
Глибинний роздум тут знаходить місце.
[b]БИЛИНА[/b]
Цей твір є давнім в українськім світі.
Історія у ньому постає
І в сірому, і у барвистім цвіті,
Про побут з нього давній пізнаєм.
Описується час життя реально –
Поля, хатини, праця, інтер’єр.
Але герої – гіперекстремальні,
Вони долають будь-який бар’єр.
В билині є особи історичні,
Про подвиги їх слава йде гримка́.
Але також є і міфологічні,
Що можуть ґрунт зробити зі струмка.
Билині є властиве римування.
Але не точним є її кування.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780655
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 07.03.2018
Боженьку милий, ти казку розкажеш?
Що я щаслива ще буду у світі?
Ліженько старе своє ти покажеш?
Можна з тобою хоч ніч просидІти?
Боженьку, в казку я вірю і досі.
Ти розкажи, що здорові всі діти.
Що побудує житло бідний, босий.
Знаєш як цьому я буду радіти?
Ти розкажи. А про що? Що захочеш.
Як стали злі дуже добрі і милі.
Як повернувся коханий... Шепочеш?
Справді. Ти знаєш...Як вдвох ми любили?!!
Те, як травинка росиноньці ніжки
Ніжно цілує і пестить до сонця.
Що ми з ним разом. Назовсім! Хоч... Трішки...
Боженьку... Ти ж біля мого віконця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780316
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 05.03.2018
[b]ГУМОРЕСКА[/b]
Твір не гігант, та специфічний,
Римований є і прозовий.
Він жартівливий, іронічний.
Живильник настрою чудовий.
[b]АНЕКДОТ[/b]
Цей твір – короткий, та забавний.
Його слова – легкі бесаги.
Він не такий, як інші, славний,
Не для навчання – для розваги.
Він про оказію цікаву
В нім несподівана кінцівка.
Його розказують під каву,
Щоб розпружинилась маківка.
[b]БАЙКА[/b]
Герої цього твору є тварини,
Рослини чи якісь собі предмети.
У змісті є моральності жарини,
Не охолодять їх і водомети.
Тут слово б’є, як куля з автомата,
Висміює погані звички, риси.
В кінці, зазвичай, фраза є крилата –
Величиться, неначе кипариси.
[b]ФЕЙЛЕТОН[/b]
В основу твору входять справжні факти.
Це публіцистика, але художня.
Тут з душ знімає автор катаракти.
І видно, вона повна чи порожня.
Та робить це із гумором – реалить.
Не попадись йому на гак – роздавить.
[b]ПАРОДІЯ[/b]
Це навіть не гумор – сатира.
Рулює тут ентузіазм.
Є критика: іноді щира,
А часом і злісний сарказм.
Як з гречки гречаники роблять,
Так з твору – пародію-твір.
Що було серйозним – роздроблять,
Смішне покладуть на папір.
Замінять лице, котре було.
Навиворіт зміст одягнуть.
Наставлять на першо-спів дуло,
Оголять лиш цим його суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780350
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 05.03.2018
Мовчи! Ні слова! Я прошу, не треба!
Нехай говорить танець, я і ти
Кружляємо в сонеті аж до неба.
Яскравим сяйвом шлях мій освіти.
В саду плодами зацвітають стебла
У піруеті, ніби серпантин,
Збираємо суцвіття бога Феба
І творимо божественний мотив.
О як лунають ці чарівні струни
Твоєї ліри, кличуть у танок.
І я малюю в мерехтінні руни,
Що тягнуться у тисячі стежок.
Моя богине, буду завжди юним,
Прийми від мене осяйний вінок.
Терпсіхора — дочка Зевса й Мнемосіни, за одним із міфів, мати сирен; муза танців і хорового співу.
Аполло́н, Феб — один із олімпійських богів, покровитель музики, віщування і лікування, поводир хору муз.
© Володимир Верста
Дата написання: 28.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779534
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 04.03.2018
Німа вистава, ролі всі відомо.
Антракт. Завіса. Я ступаю крок.
Ця маска не дістанеться нікому,
Осиплеться крізь пальці наш пісок.
О музо! Драма ця нам так знайома,
Заплутаний життя увесь клубок,
Твою цілую я святу корону
Та відлітаю у новий листок.
Чи справді ти зумієш врятувати?
Погубиш серце вихором подій.
Можливо, слово зможе дарувати
Ще сотні намальованих надій?
Хтозна. Тепер бажаю скуштувати,
Отрути приготований напій.
Мельпоме́на — одна з 9 дочок Зевса і Мнемосіни, муза трагедії, мати сирен.
© Володимир Верста
Дата написання: 18.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746655
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 04.03.2018
Богине слів, осяяних любов'ю,
Тобі я поклоняюсь кожен день,
В Парнасі загоряються іскрою
Твої дари окрилених натхнень.
Ввійдуть у вічність чорною сльозою,
Пролинуть тихо десь поміж пісень,
В полях широких заростуть кінзою
І в серці зринуть, де свята мішень.
Поезія розпалює багаття,
Дарує сотні Вічних божевіль,
Для кого дар, для когось це прокляття
Лишає в серці лиш отруйний хміль,
Та розцвітає, мов святе латаття,
Що розбиває на частинки біль.
Ерато́ — одна з 9 муз, була, як і її сестри, дочкою Зевса та Мнемосіни, уособлювала любовну (еротичну) поезію.
© Володимир Верста
Дата написання: 12.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728471
дата надходження 12.04.2017
дата закладки 04.03.2018
[quote]Епіграф:
Комедія, яку представляє Талія, не викликає сміх і не дозволяє забутися.
Комедія – це Школа Життя і ми всі без винятку граємо свої ролі і отримуємо цінні уроки. Ми повинні глянути на себе зі сторони, щоби в кінці кінців посміятися над нашими помилками й пожалкувати про їхню незліченну кількість. Щоби потім на наших обличчях почали з'являтись іронічні гримаси, які будуть означати те, що ми себе в них побачили. І тоді ми пізнаємо ціну комедії та усмішки.
[/quote]
Виблискують софіти, а на сцені
Дві маски, а під ними таїна.
Лягає на обличчя ніжна темінь,
Захована від світу сторона...
Під оплески вирує кров у вені,
Вистава починається сумна...
Хто цей актор? Кричу у всі легені:
«Не повертайся!» ...І лише вона
Стоїть у масці, не відводить погляд...
Продовжується п'єса вічна ця,
І ось я опиняюся з ним поряд,
На відстані не бачачи лиця.
Ні! Я – не він! Це тільки давній спогад,
Що хоче повернутись до кінця...
Та́лія — представниця комедії в елліністичному каноні муз.
© Володимир Верста
Дата написання: 04.03.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780230
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Співають оди днів забутих вірно
Сирени, що у моря берегів.
Нашіптують сонети мелодійно
Твої уста, торкаючись вітрів.
Моя богине, я вклонюсь покірно,
Нехай лунає одинокий спів
Мого тобі присвяченого гімну,
Буяють ноти запашних садів.
Заквітчані луги – кохання цноти,
Троянди зацвітають водночас.
З тобою залишаємося доти,
Допоки в серці мій вогонь не згас.
А поки зі стрілою ми Ерота
Закохані шукаємо Парнас...
Полігі́мнія — одна з дев'яти муз, винахідниця ліри, муза пантоміми та гімнів.
Е́рос, також Еро́т — давньогрецький бог кохання.
© Володимир Верста
Дата написання: 02.03.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779915
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 04.03.2018
Моя принцесо, слів моїх богине,
Володарко граційної краси.
Тобою марю і до тебе лину,
Міняючи епохи та часи.
Незримо в бій, затоптану долину,
Мене з собою вітром пронеси
Дорогою крізь простір часоплину.
Всі спогади примарно воскреси.
Даруй знання забутих вже імперій
Та покажи у відблиску меча
Ті сокровення схованих містерій,
Що тліють, як остання ця свіча,
Згоряє словом сіро на папері
І осідає на моїх плечах.
Калліо́па — в давньогрецькій міфології найстарша серед дев'яти муз; первісно богиня співів, згодом покровителька епічної поезії й науки.
© Володимир Верста
Дата написання: 15.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746250
дата надходження 15.08.2017
дата закладки 04.03.2018
Веди мене через п'янку оману,
Жагучими стежками насолоди,
Де у полях квітучого дурману
Гартуються у римах епізоди.
Пливуть по акварелі між туману,
Долаючи магічні перешкоди,
Де в просторі палкого океану
Лунають дивовижні хороводи.
І час нам тане, наче в задзеркаллі,
Зловити мить тут майже неможливо,
Немовби залишаємось в проваллі.
Танцюємо з тобою тут бурхливо,
Посеред снів ми линемо дедалі,
Моя богине, летимо грайливо.
Евте́рпа — одна з 9 муз, дочка Зевса та Мнемосіни; покровителька музики та ліричної поезії.
© Володимир Верста
Дата написання: 29.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735605
дата надходження 29.05.2017
дата закладки 04.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2018
Твоя краса нетлінна, мов рубіни,
Являє сяйво в келиху вина.
О розкажи за вогнищем каміна
Про таємниці, що ніхто не знав!
Повідай же про подвиги Афіни!
І як Орфея плакала струна.
Моя богине, що це за руїни,
Котрі сховала в морі глибина?
Розкрий секрети простору і часу,
Дай глянути божественний сувій,
Де олімпійці заховали чашу
Міфічної амброзії напій.
Я замикаю у темницю нашу,
Всі таїни покриє сніговій.
Кліо́ — одна з дев'яти муз, покровителька історії.
© Володимир Верста
Дата написання: 26.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779200
дата надходження 26.02.2018
дата закладки 04.03.2018
Яскраво загоряються комети,
А зорі гаснуть проблисками днів.
До мене прилітаєш у сонети,
Лишаючи Парнас і всіх богів.
Я збережу закохані секрети
І не розкрию павутину слів.
Моя богине, подаруй сюжети,
Незвіданих, загублених світів.
Твої слова спускаються зірками,
Збираю їх я, мов розталий сніг.
Загубляться вони поміж віками?
Чи пролунають у чиємусь сні?
Не знати! Відправляються струмками
Шукати береги морів в пітьмі...
Уранія — в грецькій міфології, одна з дев'яти олімпійських муз, муза астрономії.
© Володимир Верста
Дата написання: 27.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779390
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 04.03.2018
Я про тебе розкажу всім зорям.
Я про тебе розкажу всім квітам.
Я про тебе розкажу дорогам,
річці, полю... і усьому світу.
Яскравіше заясніють зорі,
ніжно-ніжно в небі зазоріють.
І розквітнуть ще пишніше квіти,
у зелених травах зарясніють.
І... ще швидше побіжать дороги
в світ широкий, весело та дзвінко.
І поля заколосяться житом,
і ріка понесе води стрімко.
Ще про тебе я шепну калині,
що шумить тихенько під віконцем,
й кучерявій вишенці маленькій...
як заглянуть у вікно із сонцем.
А почує яблунька в садочку,
зелен-листом ніжно затріпоче,
немов добре, любляче сердечко...
щось своє сказати тобі схоче.
Я про тебе розкажу всім зорям.
Я про тебе розкажу всім квітам.
Я про тебе розкажу дорогам,
річці, полю... і усьому світу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780186
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018
[b]ГІМН[/b]
Цей твір колись співали в честь богів,
Людей великих, видатних героїв,
Славетних і не славних королів,
В честь успіху в ділах, у битві воїв.
Сьогодні твір цей символізм несе.
Ним кожен люд свою країну славить.
Співання урочисте, голосне
Розбудить слухача і зацікавить.
Під час торжеств святкових твір звучить,
На мітингах, парадах і лінійках.
Він поважати Батьківщину вчить.
Його почуєш, стань у «Струнко!» стійку.
[b]МЕДИТАЦІЯ[/b]
Цей твір рве душу на шмаття.
Він заклик містить і розраду.
Тут і про смерть і про життя, [b][/b]
Любов-ненависть, вірність-зраду.
Тут автор роздуми веде
Над тим, що вічно люд цікавить.
Міст у духовній світ кладе,
Штамп слухачеві в серці ставить.
[b]ФІЛОСОФСЬКА ЛІРИКА[/b]
Ліричні вірші філософські
З медитаційними не змішуй.
Є узбережжя чорноморські,
Є аланійські – більш крутіші.
У філософських автор, знаєм,
Шукає істину не в собі.
Він Всесвіт в лупу розглядає,
Як жить, нараджує особі.
[b]АКРОВІРШ[/b]
Твір цей з хитрощами, знай.
Ґречно ти його читай,
Мстить він загадку.
Перші букви відділи
Від рядків, у стовп склади,
Матимеш відгадку.
[b]ІНТИМНА ЛІРИКА[/b]
До творів кожен цих тяжіє.
Радіє в них герой, страждає,
Сміється, плаче, байдужіє,
Осібне щось переживає.
Не про громадське, маєстатне -
У віршах йдеться – про приватне.
[b]ПЕЙЗАЖНА ЛІРИКА[/b]
Це вірші, у яких природу[b][/b]
У різну пору, час, погоду
Змальовують – моря і гори,
Річки і степові простори,
Двори, сади, ліси і парки,
Елітні сквери й закамарки.
Епітети тут місце мають.
І вільно образи гуляють.
[b]ГРОМАДЯНСЬКА ЛІРИКА[/b]
Громадянська – походить від громадянин.
Хата-вірш ця росте з совістинок-цеглин.
Не байдужа герою є доля народу,
Серце він не ховає від нього до льоду.
[b]ПАТРІОТИЧНА ЛІРИКА[/b]
Патріотична лірика – така,
В ній серце завжди скаче гопака.
Герой у ній – людина-патріот,
В якої море праці і турбот.
Він про країну думає вседібно.
За неї вмерти може, як потрібно.
[b]ЕЛЕГІЯ[/b]
Як сум у вірші чорним птахом в’ється,
Елегією вірш такий зоветься.
[b]ІДИЛІЯ[/b]
Твір невеликий цей, у нім село
Описується – хати і зело,
Ріка і луг, де кози і корови.
Життя просте, та різнокольорове.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780138
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018
В горнятку з чаєм розмішаю вечір
І питиму маленькими ковтками.
Святкую з дня напруженого втечу,
"Пірнувши" у перину з подушка́ми.
Сьогодні в тінь Землі ховався Місяць
На те були, мабу́ть, якісь причини.
З родзинками зірок ніч небо місить,
На борошно змоловши білу днину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774464
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 02.02.2018
Линяла ніч від досвітних вогнів,
Пантерою у всесвіт утікала.
Край неба де-не-де вже посвітлів,
Складались пазлами його лекала.
Зажеврів сірий обрій вдалині,
Врочисто запалився феєрверком.
Зникали срібні зорі в вишині,
Водичка в річці блиснула люстерком.
Побігли сині роси в чобітках,
Снувалося повітря оксамитом.
Зшивали хмари небо у латках,
Проміння просівалося крізь сито.
Ген місяць одинокий догорав,
Вужем звивалася пітьма-небога.
Осліпла ніч від сонячних приправ,
І прояснилася у день дорога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762340
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017
Ще один кліп з серії «Художники України».
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JA3sn8ermOU[/youtube]
----------------------
Велична і байдужа, вагома і тверда
стоїть собі людина, скульптуру спогляда.
І посміхнувся мармур, людині підморгнув:
«Розслабся чоловіче! Невже ти не збагнув ̶
цю небувалу дійсність ще треба уявить,
придуману ж реальність ти міг би й сам творить!»
Відправ м’який свій мозок в фантазії політ!
Отримай насолоду ̶ придумай власний світ!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762122
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 25.11.2017
Спроба перекладу... вірша,
що міг бути... українським
народним... романсом......
[youtube]https://youtu.be/zOkOJHgTRDo[/youtube]
[i][b][color="#02706e"]Куйовдить вітер ревно шаль,
Цілує складки сукні.
Рожевий обрій... І печаль,
І вітровій попутній...
А неба синього кришталь
Дощем дочиста вмитий...
Чекаю щось, чогось так жаль,
Та сум печаллю вбитий.
Сьогодні можу я простить...
Зумію – всяк буває.
Від тебе ладна я піти –
Любов благословляє.[/color][/b]
19.11.2017[/i]
Оригінал:[b]
[i]И листья сладко пахнут[/b]
Ревнивый ветер треплет шаль,
Целует подол платья.
Закат разлит... Легка печаль
И листья сладко пахнут.
А неба синего хрусталь
Так чист! Дождями вымыт.
Чего- то жду, чего- то жаль
И клином клин,уж, выбит.
Сегодня я тебя простить
Сумею — всякое бывает.
Я научилась уходить —
Любовь меня благословляет.
(вірш Олі Радченко)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761469
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Привіт, красуне! Добридень, поетко!
Хто ви- печаль чи може стиглий гріх?
Я заглядав і бачив світ в люстерку,
Де ви у нім- русалка й тихий сміх.
А може ви дитя мале у Музі?
Ви- божество в реальності та снах?!
Я бачив вас зажурену на лузі
І слухав гру, де ви були в піснях.
Скажіть- хто ви? Чому такі секрети?
Я розпізнати хочу вас як слід,
Пустіть на мить- співатиму сонети
І разом з вами посмакую плід.
В якому ви- не звершене кохання,
Ви в нім розлука, а за мить- струна,
В руках маестро, витвір зпозарання-
Ранкові грози, райдуга й весна.
Ви не відмовте- зовсім так не личить,
В блаженнім світі Музи та вірша,
Я, разом з вами, вкриюсь падолистом,
У віщих снах із осені коша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759778
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Хоч восени уже проймає холод,
Ми ціле і єдина суть.
Не розімкнуть нікому міцність кола,
У душах ще сади цвітуть.
Тримаємось і поглядом, й думками,
Очима мовим і без слів.
Тепер в осінньому сплетінні рами,
У нас - сердечний спільний спів.
І знову ділимо і лихо, й щастя,
Всевишній нас зчепив обох,
І молимось в поклонах до причастя.
І дяка Богу, що удвох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757524
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 10.11.2017
[color="#ff0000"] [i]Видруковуючи сімейні машинописні архіви діда свого чоловіка, Дмитра Николишина, зокрема "МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА. (МАТЕРІАЛИ). - Львів,1947р.), хочу познайомити читачів сайту Клубу Поезії з самим ДМИТРОМ НИКОЛИШИНИМ, тим паче, що сьогодні його 133-я річниця народження. Отож, хто він - дізнаєтеся від нього самого...
Надалі я ще не раз звернуся до його Світлої Пам'яті, бо хто ж, як не близькі та рідні, розкаже людям про надбання Людини-подвижника, земної могили якої, на превеликий жаль, не залишилося! 14 грудня 1950 року він загинув у застінках Львівської тюрми на Лонцького як в'язень сталінського режиму.[/i][/color]
[color="#ff0000"]М О Я А В Т О Б І О Ґ Р А Ф І Я[/color]
[i]Я народився 28 жовтня 1884 р. в Іванкові, недалеко Збруча, в борщівському повіті, тепер район Скала подільська, тернопільської области, під сільською стріхою. Мій батько називався Василь (помер 1934 р.), а мама – Варвара з Гарасимових (померла 1885 р.)
Початкову науку побирав я в селі й один – останній рік у сусідній Скалі над Збручем, ґімназійну – нижчу – в Станиславові, вищу в Коломиї, де і склав іспит зрілости 1906 р. Того ж року вписався на філософічний виділ німецького університету в Чернівцях і посвятився студіям української мови і літератури (під кермою професора Степана Смаль-Стоцького) та клясичної філології й історії; попри те відвідував виклади ґерманістів (німецької й анґлійської мови) та філософії.
Весною 1910 р. покінчив університетські обов’язкові студії й у вересні того ж року почалась моя учительська практика в українській ґімназії у містечку Вижниця над Черемошем на Буковині; по році перенісся до такої ж ґімназії в Коломиї.
У вересні 1911 р. я одружився з Наталею Молодіївною, народною учителькою, дочкою убогої міщанської родини в Коломиї.
Учительський іспит у Чернівцях почав я весною 1914 р., а закінчив – через війну – щойно в листопаді 1918 р.
При війську служив тільки як ополченець вісім місяців під час першої світової війни, в році 1915.
В Коломиї в державній ґімназії учителював я до 1930 р. Того року (відомого з польської пацифікації українців у Галичині) мене спенсіонували; тоді я перенісся на постійне до приватної ґімназії товариства „Рідна Школа”; там учив аж до кінця шк. року 1939/40, коли ґімназію, вже за радянської влади, перетворено на десятирічку. В шк. році 1940/41 приділено мене до двох инших десятирічок – купецької, коло міського цирку, і єврейської в колишній школі барона Гірша. Крім того від осені 1939 р. вчив я у вечірній школі для дорослих української мови й літератури (більшість слухачів були жиди, абсольвенти колишньої польської ґімназії, в якій не вчили української мови, і тепер вони мусіли її доповняти у власному інтересі), а весною 1941 р. викладав українську граматику на учительських педаґоґічних курсах. За німецької окупації вчив я тих самих предметів у реактивованій клясичній ґімназії, від грудня 1941 до березня /23/ 1944 р.
У громадському житті брав я участь як безпартійний педаґоґічний та освітний діяч у товаристві „Рідна Школа” (був навіть через чотири роки головою філії чи пак кружка, а через чотири заступником голови) та міщанських читальнях „Просвіти” в Коломиї. Крім того від грудня 1916 року працював у драматичних гуртках то як актор, то як дириґент хорів і орхестри, то вкінці як провідник гуртка.
Був теж довгі літа дириґентом міщанського церковного хору; виступав з ним на популярних концертах „Просвіти”, а то й давав самостійні світські концерти.
Після відступу Червоної Армії в липні 1941 р. й зайняття Коломиї мадярами український місцевий провід – Головна Управа, до якої я не належав – вложила на мене, як на учителя української мови й письменника, обов’язки формально начального (з уваги на вік), а фактично то технічного (мовного) редактора місцевого часопису „Воля Покуття”, хоча фаховим журналістом я ніколи не був і публіцистикою не займався. Німці, що прийшли до Коломиї на місце мадярів у серпні того ж року, зразу поклали на часопис свою важку руку – до речі, нічим його не підпомагаючи, - а зимою 1942/43 перенесли редакцію до Львова. Тоді й покінчилися мої „редакторські” обов’язки. Підкреслюю: відповідальним редактором я не був і часопису не підписував, а також не мав ніякого впливу на його ідеолоґічний напрямок. Під тодішнім режимом він не був навіть можливий.
Крім того був я від осені 1941 р. через зиму до весни 1942 референтом культурно-освітньої праці при Українському Окружному Комітеті. Та в тому часі Комітет був щойно у стадії орґанізації й фактично праці на культурно-освітній ділянці не було.
В березні 1944 р. прийшла тямущими головами давно передбачена німецька катастрофа. Та місцеві чинники мабуть самі не уявляли собі розмірів тієї катастрофи; через те взялися евакуювати громадян.
Евакуаційна хвиля несподівано захопила й нас: дня 24 березня ми з жінкою та дочкою Оксаною покинули Коломию з усім, що надбали літами невсипущою працею. Старші діти: Роман був на самостійному становищі в Державному Банку й мусів з ним від’їхати, а Ірина була вже замужем. Ми троє перебували спершу на Лемківщині в селі Верховні Великій (урядово: Верхомлі), яке призначили для коломиян. Ле-жало воно на етноґрафічній границі над Попрадом як останнє лемківське село на заході української землі по північному боці словацької границі. Там мали ми нагоду ближче зазнайомитися з тим найдальше на захід висуненим племенем українського народу. „Бідне та гідне плем’я”. Та вже в серпні, після появи погрозливих оповісток польської підпільної військової орґанізації, звернених проти лемків, що передержували по своїх хатах українців зі сходу, нас усіх забрано на Словаччину до табору в Оремовому Лазі. Звідтіль при кінці вересня перевезено нас несподівано до переходового табору робітників зі Сходу у Штрасгофі недалеко Відня.
В часі тої мандрівки, в якій доводилося ночувати й на возі, й під возом, на підсінню, в стодолі, а то й під голим небом, втратили ми Оксану, яка з часом попала щасливо до швейної, чи до трикотажної фабрики в Гартмансдорфі коло Хемніц у Саксонії. В таборі нас із жінкою зареєстровано як фізичних робітників, як зрештою всіх, що їх доля загнала в той немилий табор; мене позначено числом 1517484, а жінку 1517640, і скоро вислано з одним транспортом до другого подібного табору „робітників зі Сходу” у Ноймюнстер на північ від Гамбурґа. Після двох тижнів нездужання в таборовому шпиталі вдалося нам – завдяки катастрофальному налетові анґлійців на табор – видістатися з нього й попасти до Гартмансдорфу, до дочки. В тій місцевості попав я до фабрики електромеханічних споруд і там я працював від грудня 1944 р. до 13 квітня 1945 р., тобто через зиму, до упадку націстичної влади.
Дня 14 квітня заняли Гартмансдорф американці і були в нім до 13 червня. Дня 14 червня прийшла на їх місце Червона Армія.
Ми з жінкою й дочкою з розмислом залишилися на місці, хоч мали час і змогу відійти з американцями. В нас жевріло бажання вернутися знову до Рідного Краю й віддати свої сили для праці в користь рідного народу; з того приводу я двічі відклонив пропозицію приняти німецьке громадянство й залишитися в Гартмансдорфі на все. Та радянська адміністрація задержала нас на місці ще цілий рік: мене як перекладача спершу в місцевому громадському Управлінні, опісля при демонтажі двох фабрик /по черзі/, а Оксану як художню малярсько-рисувальну і співочу силу для потреб командатури в Гартмансдорфі, потім ще й у Бад-Лявзику.
Демонтажні роботи покінчилися в перших днях червня, і 20 чер-вня 1946 р. ми від’їхали з Гартмансдорфу із транспортом здемонтованих машин у межі Радянського Союзу. Їзда тривала три тижні, так що ми щойно в половині липня опинилися у – Львові. Инакше й годі було. Оксана - студентка львівської Музичної Консерваторії в рр. 1938 – 1940 /яка своїми прилюдними виступами будила великі надії, і на конкурсі з творів Чайковського 1940 р. здобула першу нагороду, та – на жаль – через несподівану грудну недугу мусіла перервати улюблену науку співу/ склала з успіхом вимаганий після перерви іспит і записалася знову до своєї школи. Для нас із мамою залишилося тільки попіклуватися нею, щоб вона могла без перешкоди осягнути свою мистецьку ціль. З тою думкою ми й залишилися у Львові. /Первісно ми думали вертатися до Коломиї./ На те вплинула ще й та обставина, що до Коломиї не було чого їхати: власну хату при вул. Дідушицьких знищило нам ґетто, а з мешканням у місті пропало все наше устаткування й ціла моя неоцінена бібліотека з численними унікатами /книжки з бібліотеки продавано на ринку..../. Поновити наукову й по змозі літературну працю в нових умовинах можна було тільки в культурному осередку; таким осередком для нас залишився Львів.
Та тут висунулася клопітлива проблема, де найти приміщення. Перші кілька тижнів перебули ми в гостинному домі незабутньої артистки Стефи Стадниківни-Гелясової; добра, яке вона вчинила нам з власної понуки в перший день нашого побуту в чужому для нас місті, ми не забудемо ніколи. Її благородна пропозиція виявилася в тодішніх умовинах справжньою саможертвою...
Пізніші немилі клопоти з приводу приміщення зняла з нас відома письменниця Ірина Вільде тим, що віддала нам до диспозиції одну кімнату в своїй домівці, і ми перебралися туди в останній вечір 1946 року.
Залишалася проблема засобів прожитку. Спершу думалось мені активізуватися як письменник. Так от перша спроба з життєписом
М. Заньковецької – зладженим весною й літом 1947 р. за доступними мені джерелами – не вдовольнила редактора Видавництва. Я зрозумів, що там мені нічого шукати. Тому звернувся до шкільництва. Справа видання клясичної бібліотеки при університеті ім. Івана Франка, яка спершу, здавалося, заповідалася добре, застрягла на мілині. От я, видужавши дещо з помітної перевтоми – наслідків переживань останніх років – взявся шукати місце викладача при якій-будь школі. І від вересня 1947 р. став я викладачем анґлійської мови при Медичному Інституті /кафедра іноземних мов/, а коли там під час літніх ферій наступили поважні редукції, перенісся на запропоновану мені посаду учителя німецької мови на такій же кафедрі при Педаґоґічному Інституті. В цьому поміг мені богато проф. Михайло Рудницький, керівник кафедри іноземних мов при університеті. Там я тепер працюю.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Літературну діяльність почав я ліричними – як звичайно буває – спробами 1902 р., яким дав заголовок [b]„Первоцвіти”[/b]. Перші друковані вірші появилися в черновецькій „Буковині” 1907 р., а перша лірична збірка п.з. [b]„Хвилини”[/b] в Коломиї 1919р. Пізніше, в 1936 р., надрукувало в-во „Ізмарагд” мої сонети [b]„Світанки й сутінки”,[/b] а [b]„Смолоскипи”[/b], 1937 р., [b]„Листопадову симфонію”[/b]. В загальному віршів друкував я мало. Повна й упорядкована збірка лірики п.з. [b]„Хвилини”[/b], а з нею дещо епічних та сатиричних творів, пропала в часі останньої заверюхи.
Підо впливом театру та драматичної літератури з’явилися в мене скоро /вже в 1904 р./ спроби драматичного діялоґу. В 1910 р. взяв я участь у драматичному конкурсі Галицького Краєвого Виділу драмою „Розладдя” і здобув третю нагороду. Був то мій дебют у драматичному письменстві”.
Від 1918 р. віддав я більше часу драматичному мистецтву й написав низку драматичних творів. З них частина появилася друком:[b] „Маєві акорди”, „Тайна”, „Артисти”, „Мати”, „Самсон”, „На становищі”, „Королівна”, „Ірод Великий”; підкреслені твори були /укупі з „Розладдям”/ [/b] багато разів на професійній або на аматорській сцені; а недруковану картину [b]„Синя квітка”[/b] спопуляризував у Західній Україні театр Йосипа Стадника в рр. 1937-1938. Инші твори залишилися в рукописах, між ними цикль [b]„У вирі молодощів”[/b] /п’ять драм із наймолодших літ, які разом творять сценічну повість/, цикль [b]„Марта”[/b] – з життя відомої української письменниці Уляни Кравченко, в яке уві-йшла й частинка життя великого Каменяра Галичини; друга частина циклю п.з. „Підводні скелі” здобула першу нагороду на літератур-ному конкурсі 1943 р., а четверта п.з. „Борвійні хвилі” була відмічена на драматичному конкурсі 1937 р. Вкінці невеликий цикль /дві дра-ми й епілоґ/ п.з. [b]„На закруті”[/b] – історія міщанської родини, з якого перша частина – [b]„Братня колотнеча” [/b]була теж нагороджена 1943 р. Друга частина п.з. [b]„Повінь”[/b] повстала в часі війни, а а епілоґ уже на еміґраційній мандрівці. Тоді ж із’явилася драма [b]„Два світи”[/b] та картина [b]„Волошки”[/b]. Вкінці – вже у Львові – написав я комедію п.з.[b] „Модний паша”[/b] – з сучасного побуту.
З вичислених довоєнних драм три були нагороджені /в ріжних часах/, а дві відмічені.
Крім того зладив я низку перекладів драматичних творів із ріжних мов: з грецької[b] „Елєктру” Софокля[/b]; з німецької [b]„Торквато Тассо” Ґетого[/b],[b] „Ева в вечеровій сукні” Ніко Досталя й „Пасхальна драма в Обераммерґау”[/b]; з французької[b] „Витівки Скапена” Молієра[/b] та [b]„Моя родичка” Г. Мейляка[/b]; з анґлійської [b]„Пані Бельмонту” Ервіна. [/b]За переклад „Торквата Тасса” побрав я вже був навіть гонорар від „Українського Видавництва”, але воєнні дії друк припинили. Де рукопис, не знаю...
З прозових праць згадаю в першу чергу популярно-наукову розвідку про [b]„Козаччину у Шевченка”[/b], що появилася в ювилейному 1914 р. /дещо скорочено/ в „Звіті Дирекції коломийської ґімназії” за шк. рік 1913/1914 п.з. [b]„Погляди Шевченка на Козаччину”[/b]. Зокрема використав я її широко у „Вступі” до [b]„Історичних поем Т. Шевченка”,[/b] що вийшли першим виданням 1914 р., а другим, повнішим, 1921 р. Обидва видання появилися як перший випуск Видавництва „Загальна Книгозбірня”, заснованого мною саме 1914 р.
В тому ж видавництві надрукував я вже після першої світової війни переклади з латинської мови: [b]Саллюстія „Змова Катиліни” [/b]та [b]Ціцерона „Промови проти Катиліни”,[/b] обидва з просторими історично-літературними вступами та річевими поясненнями. Згодом започа-ткував я новий переклад Овідієвих „Перемін” і видав там дві перші пісні; та залишив її, не найшовши зрозуміння для свого розміру вірша в наших критиків. Видав також переклад [b]„Олінтийських промов” грецького промовця Демостена. [/b]/Мав то бути початок усіх промов Демостена проти Пилипа Македонського./
Зокрема згадаю свою принагідну граматичну невелику працю п.з.
[b]„Недостачі української письменницької мови”[/b], зладжену в 1923 р. з приводу непередуманої правописної реформи в Галичині на початку того ж року. Видана 1923 року, вона викликала доволі жваву й цікаву дискусію, не змінивши зрештою нівеляційної хвилі часу, яка збала-мутила навіть тямущих граматиків.
З инших прозових писань згадаю низку промов і рефератів, що добігали числом до трицятки /28/; з них чотири були надруковані /про Шевченка, Шашкевича, Федьковича й А. Чайковського/ в Галичині, одна /про Шевченка/ на Буковині.
З автобіоґрафічних, не позбавлених подекуди ширшого інтересу, додам „Записки” з 1907 і 1917 року, описи мандрівок /одна „З Красноїлі в Буркут” – в „Колом. Вістях” 1927 р./, тощо.
Вже на еміґрації, спонуканий відозвою празького Музею, зладив я ширшу автобіоґрафію п.з. „Дещо про себе”, з приводу скінченого 60-ліття.
[color="#ff0000"]У Львові написав я згадану вже джерельну життєписну повість п.з. „Марія Заньковецька”.[/color]
Крім того зладив переклад з анґлійської мови романтичних повісток[b] А.Т. Уайт п.з. „Пропащі світи”.[/b] Змістом тих повісток є археоло-ґічні розкопки від найдавніших часів по розкопи в Мексику.
Оце в загальному білянс моєї праці пером.
Дещо з того надбання під час останньої заверюхи загубилося і може й на все пропало /нпр. деякі циклі лірики, сатири й ліросатири, драматична поема [b]„В Різдвяну ніч”, цикль „На закруті”, переклад „Елєктри” й „Ева в вечеровій сукні”, „Записки” з 1907 і 1917, всі промови й реферати/.[/b]
Виснажлива праця в школі та зв’язані з нею доповняльні студії анґлійської й німецької мови просто виключають всяку свіжу творчу працю; можливі щонайвище перекладні вправи з тих мов.
Моя автобіоґрафія була б неповна, якби я не згадав про свою довоєнну редакторську й видавничу працю в [b]„Загальній Книгозбірні”[/b]. Звісно, намічена мною мета так і залишилася незреалізованою мрією. Все ж таки в найтяжчу переходову добу нашої історії зредаґував я й видав у ній поверх 30 випусків літературного /майже всі поезії Уляни Кравченко/ й популярно-наукового змісту – як „Загальні основи музики” Людкевича та „Вселенна” Раковського.
Вкінці згадаю, що працюючи зі своїм хором, я написав для нього кілька пісень для літурґійних потреб.
Оце і все.[/i]
[color="#ff0000"]Львів, у день Різдва Христового 1949 р.
[b]Дм. Николишин[/b].
[/color]
[color="#ff0000"](За машинописом сімейного архіву ДМИТРА НИКОЛИШИНА).[/color]
У переліку зшитків сімейного архіву "МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ" значиться [b]під №33[/b].
На фото: портрет Дмитра Николишина руки художника Ярослава Лукавецького. Львів,1930р. (Знаходиться в нашій сім'ї).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757551
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qdU9p3IY7V0[/youtube]
Весна у осінь заблудилась:
Одне цвіте, друге вмира..
Своє тут кожному судилось.
Яка незвична ця пора!
Красива тут пора згасання,
Та очі дивляться на цвіт.
Чому ось так?- є запитання.
Непередбачуваний світ!
Пора осіння нагадає,
Що і в людей буває так.
Здається, сила покидає,
Та раптом все піде у смак.
І ми радієм дням холодним,
Дощам, що ллються, як з відра.
І не буваєм безпорадні,
Не мучить нас тоді хандра...
Так! Осінь можна пережити,
Коли в душі цвіте весна,
Когось всім серцем полюбити,
Тоді і осінь не страшна...
-----------------------------------
Недавно бачила: цвіте вишня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757552
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017
[color="#ff0000"]Штрихи до портрета МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
(Марія Заньковецька у відгуках і витягах з рецензій)[/color]
І.С. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ писав з нагоди [b]ювілею Заньковецької[/b]:
[i]«Од Чорного Моря й до Балтійського, од Вісли й до Сяна й Перемишля стало славним Ваше ймення, як ймення української артистки. Чимало є в нас перворядних артистів, але Ви своїм високим талантом, своїм артизмом, додали багато блиску українському театрові і добули для його честь і славу, навіть меж людьми, неприхильними до українського письменства та його розвитку… Український театр допоміг нам і в справі піднятку значення самої загнаної й занедбаної української мови, показавши для нашого громадянства її письменську вартість й соціяльне значення…» (З Ніжинського музею).[/i]
А. КРИМСЬКИЙ. «Зоря», 1891, №7, с.139-140. [b]Допис з Москви[/b]:
«Московській публіці Заньковецька дуже і дуже подобається. Поклонниці її… взяли навіть моду на вкраїнські вбрання; нема сумніву, що «восторг» од гри Заньковецької може зробити багатьох росіян терпимішими і взагалі до українщини, а тим самим і до нашого питання. А в театрі що витворюється! Які невгавучі оплески та брава дістає Заньковецька! І не можна ж сказати, щоб тутешня публіка була якась безпретенсійна, або шо, - о, ні! Треба піти в імператорський Малий Театр, щоб побачити, поскільки чутка московська публіка і який вона має смак. Од Заньковецької ж геть усі дуріють! По скінченні спектаклю її усе викликають, аж поки потомлена артистка перестане виходити; при цьому всі мають хустками і шапками проти неї. Та й у початку вистави, ледве Заньковецька встигне вийти на сцену, як уже її неодмінно вітають оплесками.
14 лютого чимала заля театру Горевої од низу до верху була битком набита. Безліч було студентів, од їх мундирів аж в очах рябіло. Певно, що багато було й українців: в антрактах нашу мову чулося скрізь; декого я бачив навіть у партері в свитках та баранячими шапками й капелюхами в руках. В самім настрою публіки було видно щось особливе. Немов щось мало вимовитися цього вечора, немов щось велике звершилось. Надто урочистий вигляд був на обличчях у молоди, що зібралась з усіх наукових закладів Москви і з инших місць. Здавалося, в Москві не лишилося ніякого українця, щоб він не прийшов у театр на свято «великої артистки української сцени»…
При першій появі бенефіціятки скоїлося в залі щось таке, чого й описати не можна. Більш, як п’ять минут лунали оглушаючі брава та оплески; на сцену грядом летіли квіти, букети, вінки та зелень; і на сцені, і по всенькій залі пурхали тисячами всякі різнобарвні папірці з написами: «Великой артистке украинской сцены Марии Костянтиновне Заньковецкой. С приветом московской публики». Впрочім бульшість їх летіла незнарошна в партер, на голови зрителів. Так що инші поважні старці з видом покривдженого достоїнства обтрушували з себе ці паперці, це непожадане для себе шанування. Рівночасно підносилися Заньковецькій деякі адреси, подарунки (між ними срібний вінок). Словом хвилина була така урочиста і велична, що українське чуття порушувалось до самого глибу. Знехотя згадав я тих, котрі не ентузіазмуються «народним дрантям і сміттям», та міг тільки пожалкувати, що вони не в стані дізнавати таких чудових величних моментів. Бенефіціянтка була глибоко зворушена, так що перші слова свої казала тремтячим голосом. І далі під час цього спектаклю Заньковецька бачила якнайбільші знаки прихильності. Кожне слово викликало грім оплесків, кожен спів вона мусіла повторяти або й повторювати; після кожної дії її визивали незчисленну силу разів та підносили їй величезні вінці, букети, завбільшки в колесо, адреси в гарних обкладках, альбоми та таке инше…
Взагалі видовище було й величаве, й умиляюче, й хапаюче за душу. Не знаю навіть, хто більше одчуває душевної втіхи та радості: чи Заньковецька, чи українці».
П.РУЛІН. [b]«Марія Заньковецька. Життя і творчість». [/b]– Київ: «Рух», 1929.
[i]«Лев Толстой, побачивши Марію Костянтинівну як Олену в «Глитаї», просив її через свого сина подарувати йому на пам’ять червону хустку, що була на ній під час вистави. Иншим разом була в неї Софія Андрієвна Толстая, і з того часу Марія Костянтинівна кілька разів одвідала Толстих в їх Хамовницькому домі. Захоплювався Заньковецькою і приятель Толстого, критик та філософ Микола Миколайович Страхов, що в проявах свого запалу не відставав від молоди. Заприятелився з нею і Антон Павлович Чехов, що захоплювався її грою з Суворіном, радив перейти на ширшу російську сцену, пропонував навіть написати для неї п’єсу. Опісля Толстой написав для неї двічі чи тричі, з Чеховим листувалася, Суворін писав дуже часто, особливо в той час, коли засновував свій власний театр. На жаль – доля архіву дуже сумна: з нього не лишилося майже нічого».
«Суворін розповідає, що йому трапилося випадково чути, як Заньковецька читала ролю Луїзи Міллер (Шіллера «Лукавство та кохання») та сцену божевілля Офелії з «Гамлета». А було се, за словами Заньковецької, так: Суворін умовляв її прочитати щось по-російському, але весь час вона уперто від цього відмовлялася. Нарешті, згодилася на невідступні прохання його дружини, гадаючи, що ніхто, крім неї, її не слухатиме. Але за дверима був сам Суворін разом з відомим театральним письменником Д.А.Аверкієвим. Читала вона по-російському, не готуючись до того; проте «вражала своєю правдивістю, оживленням та оригінальністю. І скоро виступить колись Заньковецька на російському коні, - буде з неї перша зірка – це стверджуємо сміло…».[/i]
СУВОРІН. [b]«Хохлы и хохлушки».[/b] СПБ. 1907, с.8,10-11.
[i]«Це є актриса з талантом великим, самостійним, оригінальним, натура, вся виткана з найчутливіших нервів. Рухливість її обличчя, всієї постаті підкоряється надзвичайною правдою всім душевним рухам. Про цю акторку не можна сказати, що вона особливо гарна, вдаючи драматичні поривання, чи спокійніші прояви життя; всюди – вона сама правда, поетична правда з усією її привабливістю… Взагалі є з неї одна з тих небагатьох акторок, що з першого свойого слова на кону стверджують нам свій видатний талант, його свіжість, незаплямовану жадним наслідуванням когось иншого…».
«Яка б чудова була з неї Офелія… яке б захоплення викликала вона у цій ролі, які б ролі здатна була б вона воскресити на російському коні, як віджив би театр. Проте, сконає, здається п. Заньковецька своє життя в українській трупі, закабаляючи свій язик в «хохлацьку» мову, здобуваючи акценту і вироджуючись у «хохлушку», що витягуватиме свої нерви до крайньої їхньої пружности на одноманітні ролі…»
«Отже, одночасно з захопленням цим дивним талантом, бере жаль, що акторка й досі грає тільки в українській наївній драмі, що історія мистецтва скаже про неї: «п.Заньковецька була незрівняна в драмах п. Карпенка-Карого, в яких з’єдналися і Шекспір, і Гете, і Шіллер, і Островський…».[/i]
[b]Лист[/b] І.К.ТОБІЛЕВИЧА [b]з грудня 1886 до (?) [/b]після лектури статтів Суворіна:
[i]«…В этом отзыве, волею неволею, есть именно то, чего я хочу, есть, хотя неясное, признание того, что и на малорусском языке, смешном почему-то великорусам, можно производить глубокое впечатление, заставившее заговорить даже камни. Если Суворин так отзывается, то это равносильно тому, что «камни говорят». В этом есть прогресс…
…Она, одна она (М. Заньковецька) силою своего таланта заставила камень заговорить, вызвала у крокодила слезы. Она заставила такого человека, как Суворин, сознаться, что он насмешливо относился и к драме малорусской и к языку, а теперь плачет. Это успех не только театральный, нет, это успех, за который любящие свою родину южане должны во веки веков помнить имя артистки. Должны иметь ее портрет и, передав его потомству, сказать: вот талант, который показал перед всеми, что наш язык не есть язык только чабанов, а что есть на нем можно писать и проводить в трепет узурпаторов художестенной передачею простейшей истории…».[/i]
С.312-313 К.Ванченко (ПИСАНЕЦЬКИЙ): [b]Із «Спогадів українського лицедія»:[/b]
[i]«Старенька жінка впросилася у Вороніжі до театру М.Старицького, запропонувавши йому горнятко свіжого масла за квіток, бо грошей у неї не було. Дістала безплатну контрамарку на вечірню виставу. Виставляли п’єсу «Глитай або ж павук».
Після вистави приходить та бабуся до нас на сцену.
- А покажіть но мені оту бідну Оленочку.
Її провели в убиральню М.К. Заньковецької.
- Ох, ти ж моя Оленочко, голубонько моя сизокрила, ти ж моя сирота безталанна. Доконав тебе отой проклятий бузувір. Зігнав з світа білого Ірод анафемський, - заголосила бабуся, обіймаючи Марію Костянтинівну.
- Це вже я мабуть скоро помру, а перед смертю сподобилася побачити таке чудо та диво… Ох, як же хороше! як хороше! Спасибі вам, голубчики, спасибі, ріднесенькі… Поїду на село, буду всім розказувати… І все то по-нашому, все точнісінько по-нашому…
Промовляла бабуся, виходячи з театру.»
[/i]
ДАЛІ БУДЕ.
[color="#ff0000"](За машинописом сімейного архіву: [b]Дмитро Николишин. Марія Заньковецька.(Матеріали). – Львів,1947.
[/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757266
дата надходження 26.10.2017
дата закладки 27.10.2017
вітри
гортають експресивно крони,
наче старі записники,
і кидають на тротуари і газони
листки –
невдалих поетичних спроб чернетки:
прозріння наступає восени
летять експромти і нотатки –
нечитані: багряні й золоті,
зачатки
спонтанності і щирості,
Бого-натхнення зав`язі і брості
недбало кинуті, валяються листки –
лі́та розтерзані чернетки
на мокрім тротуарі:
і ніби очі темно-карі –
нашвидкуруч накидані рядки
прощальної записки -
читають проз дощі-тумани,
короткозоро мружачись, каштани
прозріння наступає восени
15.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755512
дата надходження 15.10.2017
дата закладки 15.10.2017
[color="#ff0000"][b][i]«Богородице Пріснодіво, людей Покрове, Ти ризу й пояс пречистого Твого тіла як загороду могутню городу Твоєму дарувала безсімейним різдвом Твоїм, нетлінною перебуваючи. В Тобі бо природа обновляється і час. Тому молимо Тебе, мир городу Твоєму дарувати і душам нашим велику милість». [/b]
(Тропар свята Покрови)[/i][/color]
[b]Покрова Пресвятої Богородиці [/b]– один з великих церковних празників, який відзначають [b]14 жовтня (або 1 жовтня ст. ст.)[/b]. Культ пошанування Божої Матері в українському народі має свою історію. [color="#ff0000"][i][b]Богородиця[/b] – ласкава покровителька нашого народу, зокрема матерів, незаміжніх дівчат, дівчат-відданиць; у давнину – покровителька руського воїнства, у часі – [b]українського козацтва[/b], а згодом – [b]Української Повстанської Армії[/b].[/i][/color]
Свято [b]Покрови Пресвятої Богородиці[/b] має свою передісторію. Воно було встановлено у Візантії на честь визволення Константинополя від нападників-сарацинів. За легендою, свято Покрови пов’язане з двома особами – Святим Андрієм Юродивим і його учнем Епіфанієм та Влахернським храмом у Константинополі. Згідно із переказами, після Служби Божої року божого 910 вони побачили видіння, як від «царських воріт» Влахернського храму в оточенні пророків і ангелів, йде світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Йоана Хрестителя і святого Йоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу, клякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови «омофор», по-грецьки «мафоріон», і широко простирає її над народом у церкві. Через деякий час Святий Андрій та Епіфаній зрозуміли, що Пресвята Богородиця з’явилася їм у видінні для того, аби захистити Константинополь та віруючий люд від ворогів.
Візантійці повірили дивному видінню Святого Андрія Юродивого, якого ще у ранньохристиянських джерелах називають «Юродивим Христа ради». Недаремно у текстах давньої української літератури часто знаходимо ще один синонім до «юродивого» - «блаженний».
[b]„Покрова Пресвятої Богородиці”[/b] сюжет дуже популярний в іконописі, зокрема, українському. Свято Покрови належить до культів, поширених ще у Київській Русі як свідчення її прагнень до самостійності і відокремленості від візантійського впливу. Іконографія Покрови формувалася на київському ґрунті, де вже в XII ст. споруджувалися перші [b]Покровські церкви[/b] і, вірогідно, створювалися перші ікони, які до нашого часу не збереглися. Своє класичне завершення іконографія сюжету отримала в так званому „володимиро-суздальському” й „новгородському” варіантах, які покладено в основу багатьох подальших зображень Богородиці-Покрови. І в українських іконах 18 століття, присвячених цьому сюжету зображалася невелика постать Богородиці, яка найчастіше стояла на легкій хмарці, обабіч неї розміщуються групи праведників. Легка постать немов злетіла і зупинилась над іконостасом, царською брамою. В руках у Богородиці – «омофор» (довга широка тканина з хрестом, яку носять єпископи під час богослужіння, він знаменує собою благодать Божу і турботу про будь-яку людину, що заблукала чи відступила від церкви), який вона простерла над людьми, котрі стоять у храмі.
[color="#ff0000"]ПОКЛАДЕННЯ ЧЕСНОЇ РИЗИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
(2 ЛИПНЯ)[/color]
Почнімо з передісторії Покрови, нею слугує подія покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці, головного покрову та частини пояса у Влахерні у V столітті нашої ери.
У роки правління візантійського імператора Лева Великого, Македонянина (457-474), брати Гальба і Кандид, сенатори, наближені до царя, вирушили в Палестину на поклоніння святим місцям. У невеликому селищі поблизу Назарету вони зупинилися на ночівлю в однієї старої іудейки. Їх увагу привернули запалені свічки і підкурений фіміам. На питання, що за святиня знаходиться в будинку, благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після багатьох прохань повідала, що зберігає дорогу святиню — Ризу Богородиці, від якої відбувається багато чудес та зцілень. Пресвята Діва перед Успінням подарувала одну зі Своїх одеж благочестивій дівчині-єврейці з цього роду, заповівши їй передавати цю одіж перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза Богоматері зберігалася в цій родині.
Дорогоцінний ковчег, що містив священну Ризу, був перевезений до Константинополя.
Патріарх Царгородський Геннадій та імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися у нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, поблизу берега моря, був споруджений новий храм на честь Богоматері. 2 липня 458 року патріарх Геннадій урочисто переніс священну Ризу у Влахернський храм, вклавши її в новий ковчег. Згодом у ковчег з Ризою Богородиці покладені були її святий омофор і частина пояса. Ця обставина і відображена в православній іконографії свята, що об'єднує дві події: «положення Ризи і положення поясу Богоматері у Влахерні».
Не раз при навалі ворогів Пресвята Богородиця рятувала місто, якому дарувала Свою священну Ризу. Так було під час облоги Константинополя аварами в 626, персами — в 677, арабами — у 717 роках. Особливо знаменні для нас події 860 року, тісно пов'язані з історією Православної Церкви.
18 червня 860 року флот князя Аскольда, у складі понад 200 кораблів, спустошивши береги Чорномор'я і Босфору, увійшов у бухту Золотий Ріг і погрожував Константинополю. Імператор Михаїл III (842-867), зупинивши розпочатий похід на арабів, повернувся до столиці; всю ніч він молився, лежачи на кам'яних плитах Влахернського храму Божої Матері. Святий Патріарх Фотій звернувся до пастви з проповіддю, закликаючи сльозами покаяння омити гріхи і в старанній молитві вдатися до заступництва Пресвятої Богородиці.
Небезпека зростала з кожною годиною. «Місто ледь не було піднято на спис»,— говорить в іншій своїй проповіді Патріарх Фотій. В цих умовах було прийнято рішення рятувати церковні святині, і насамперед — святу Ризу Богородиці, яка зберігалася у Влахернському храмі, недалеко від берега затоки. Після всенародного молебня, святу Ризу Богоматері, взяту з Влахернського храму, хресним ходом обнесли навколо міських стін, занурили з молитвою край її у води Босфору, а потім перенесли в центр Царгорода — храм Святої Софії. Божа Матір Своєю благодаттю покрила і втихомирила войовничих воїнів Аскольда. Уклавши почесне перемир'я, Аскольд зняв облогу Константинополя. 25 червня війська почали відходити, несучи з собою великий викуп. Через тиждень, 2 липня, чудотворну Ризу Богоматері урочисто повернули на її місце, до Влахернського храму. На пам'ять про ці події було встановлено святим Патріархом Фотієм щорічне святкування Положення Ризи Богоматері 2 липня.
Незабаром, у жовтні – листопаді 860 року, руське посольство прибуло до Константинополя для укладання договору «любові і миру». В умови мирного договору входили положення про Хрещення Київської Русі, про виплату Візантією щорічної данини, надання права вести торгівлю на території імперії (перш за все, в Константинополі), посилати до Візантії дипломатичні місії.
Найважливішим був пункт про Хрещення Русі. Літописець візантійської «Хроніки Феофана» говорить, що «посольство їх прибуло до Царгороду з проханням зробити їх учасниками у святому Хрещенні, що й було виконано». На виконання обопільного бажання руських і греків до Києва направлена була православна місія. Незадовго до того (в 855р.) святим рівноапостольним Кирилом була створена слов'янська абетка і перекладено Євангеліє. Природно було направити з місією до Києва саме святого Кирила і його брата, святого рівноапостольного Мефодія, з перекладеними слов'янськими книгами. Так і вчинив святитель Фотій, учнем якого був святий Кирило. Зиму 860-861 року брати провели в Херсоні, навесні 861 вони були на Дніпрі, у князя Аскольда.
Перед Аскольдом, як згодом і перед святим князем Володимиром, стояв нелегкий вибір, його приваблювали то іудейською, то магометанською вірою. Але під благодатним впливом святого рівноапостольного Кирила князь зробив вибір на користь Православ'я. Наприкінці 861 року Кирило і Мефодій повернулися до Константинополя і привезли з собою послання князя Аскольда імператору Михаїлу III. Аскольд дякував імператору за присилання «такого чоловіка, який показав словом і прикладом, що християнська віра — свята». «Переконавшись, – писав далі Аскольд, – що це – справжня віра, повеліли ми усім хреститися по своїй волі в надії й нам досягти святості. Ми ж всі – друзі твоєму царству і готові на службу твою, коли вимагатимеш».
Аскольд прийняв святе Хрещення з ім'ям Миколай, хрестилися і багато хто з його дружини. Безпосередньо з Царгорода, столиці Православ'я, працями святих апостолів слов'янства Кирила та Мефодія, прийшли на Русь слов'янське Богослужіння і слов'янська писемність. До Києва був призначений святителем Фотієм митрополит Михаїл, і руська митрополія була внесена в списки єпархій Константинопольського Патріархату..
Свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні є, таким чином, одночасно святом канонічного заснування Православної митрополії в Києві. Благословенням Божої Матері і дивом Її святої Ризи відбувся не тільки порятунок Царгорода від самої грізної облоги за всю його історію, а й порятунок русичів з темряви язичницького марновірства до вічного життя. Разом з тим, 860 рік приніс визнання Київської Русі Візантією, ознаменував вихід молодої держави на арену історії.
Вдячну пам'ять про першого київського князя-християнина зберігали найдавніші храми православного Києва: церква пророка Божого Іллі, побудована Аскольдом і пізніше згадана в Договорі Ігоря з греками (944р.), на місці якої і зараз стоїть храм того ж імені, і церква святителя Миколая Чудотворця, споруджена в 50-х роках X століття над могилою Аскольда святою рівноапостольною Ольгою. Найважливіше завоювання Аскольда, назавжди увійшло в церковну спадщину не тільки Русі, а й усього православного слов'янства, – слов'янське Євангеліє і слов'янське Богослужіння, створені працями святих рівно-апостольних Кирила і Мефодія. У Києві при дворі Аскольда покладено було в 861 році початок їх апостольської діяльності серед слов'ян, продовжилася пізніше в Болгарії та Моравії.
З дивом від Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні пов'язано написання відомим константинопольським церковним письменником Георгієм, за дорученням Патріарха Фотія, «Слово на положення Ризи Богородиці у Влахернах». З походом Аскольда на Царгород пов'язано також створення знаменитого «Акафіста Пресвятої Богородиці», автором якого деякі церковні історики називають того ж святого Патріарха Фотія. Цей Акафіст становить основну частину Богослужіння в день Похвали Пресвятій Богородиці. Про події 860 року оповідають не тільки візантійські, але і руські літописні джерела. Преподобний Нестор Літописець, підкреслюючи значення руського походу на Царгород, відзначає, що з цього часу «почала прозиватися Руська Земля». Деякі літописи, серед них Іоакімівський і Никонівський, зберегли звістки про Хрещення князя Аскольда та Київської Русі після походу на Царгород. При цьому народна пам'ять міцно пов'язала імена київських князів Аскольда і Діра, хоча, на думку істориків, Дір княжив у Києві дещо раніше Аскольда..
І ми сьогодні, віддаючи шану Пресвятій Благословенній Діві Марії, чеснійшій від Херувимів і славнійшій від Серафимів, благатимемо:
[color="#ff0000"][i]«Як одежу нетління всім вірним, богоблагодатна чиста, дарувала Ти священну ризу Твою, якою священне тіло Твоє покривала Ти, Покрове всіх людей. ЇЇ положення празнуємо в любові і кличемо зо страхом до Тебе: Радуйся, Діво, християнськая похвало»[/i] [b](Кондак свята).[/b][/color]
[color="#ff0000"][b]Ікона «КОЗАЦЬКА ПОКРОВА»[/b][/color]
Запорозькі козаки вважали Святу Богородицю Покрову своєю покровителькою. Свято на її пошанування мало подвійне значення: під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської бурі. Під покровом Пріснодіви козаки свято виконували головний девіз свого життя – захист православної віри. Після Переяславської ради 1654 р. з’явилося багато ікон типу [b]„Козацька Покрова»[/b], вони стали носієм захисної теми в українському іконописі.
На Запоріжжі була збудована руками козаків Святопокровська церква. Існує переказ, що після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році козаки, які пішли за Дунай, взяли з собою і чудодійний образ Матері Божої Пресвятої Покрови. Образи гетьманів, полковників та інших представників старшини на численних іконах „Козацької Покрови” були поширені в українському іконописі з кін. ХVІІ – ХVІІІ століття.
Площина всієї ікони Покрови заповнювалася портретними образами козацької старшини та духовенства, наближаючи їх до образу Богородиці. Українські іконописці барокової пори, шукаючи нових виразних форм, вочевидь, взяли за своєрідний взірець староєвропейський, зокрема італійський середньовічний композиційний тип зображення [b]„Мадонни делла Мізерікордія”[/b] [i](1308-1310, Національна Пінакотека, Сієна) іконописця, портретиста та живописця Сімоне Мартіні[/i], її різні варіанти використовувались в різних композиційних схемах.
Велична Богородиця, яка вже стоїть не на хмарці, а серед людей, благословляє і вкриває людей – багатих і бідних, здорових і немічних – своїм розкішним гаптованим плащем-«омофором». Ікони „Козацька Покрова” були своєрідною енциклопедією сучасного життя – етнічні типажі обличь, костюми станів, уподобання… Це була можливість наблизитись до небесного, сакрального пласту української духовної культури ще в реальному часі зображуваного.
Україні-Русі протягом тисячоліть доводилося боротися за свою незалежність від зовнішніх ворогів, тому український народ завжди звертався до Господа Бога по допомогу, а найчастіше до образу його Пречистої Матері, Богородиці-Заступниці. Хоч ікона Покрова відома в багатьох країнах православної віри, проте тільки в Україні вона стала національною іконою, увібравши в себе дух українського народу, його уподобання і сподівання, набувши дуже специфічних композиційних іконографічних варіантів.
У поступі історії Українська Повстанська Армія (УПА) обрала собі свято Покрови за день Зброї. Таким чином, Покрова мала б святкуватися в Україні не тільки як релігійне, а й як національне свято.
За народним календарем свято Покрови Богородиці пов’язане з наближенням зими і закінченням різних господарських робіт.
За українським звичаєм опісля Покрови в Україні починали гуляти весілля:
[i]«Покровонько,Покровонько,
Покрий мені головоньку,
Щоб я була жіночкою,
Щоб жилось мені з лихвою –
З чоловіком молоденьким
І з дитяточком маленьким» -
[/i]
молитовно промовляли українські дівчата-відданиці до ікони «Богородиці-Покрови».
[color="#ff0000"][b]Молитва про заміжжя на Покров:[/b]
[/color]
[i]«О, Пресвята Діва Марія, прийми молитву цю від мене і вознеси її до Престолу Бога Сина Свого, щоб милостивий він був до прохань нашим. Вдаюся до Тебе як до Заступниці нашої: почуй нас, що моляться Тобі, покрий нас покровом Твоїм, і виблагай у Бога Сина Твого нам всіх благ: подружжю любові та згоди, дітям - слухняності, скривдженим - терпіння, скорботним - благодушності, всім же нам - духу розуму і благочестя, духу милосердя і лагідності, духу чистоти і правди.
Збережи мене від гордості і самолюбства, дай охоту до працьовитості і благослови труди мої. Як Закон Господа Бога нашого велить людям в чесному подружжі жити, то приведи мене, Матір Божа, до нього, не задля догоди бажанню моєму, а для виконання призначення Отця нашого Святого, бо Він Сам проказав: недобре чоловікові бути одному і, створивши йому жінку в помічницю, благословив їх рости, плодитися і населяти землю.
Пресвята Богородиця, почуй смиренну молитву з глибини серця дівочого мого, дай мені друга чесного і благочестивого, щоб ми в любові з ним і в злагоді прославляли Тебе і милосердного Бога: Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».[/i]
За прикметами, погода в день Покрови оповіщає про майбутню зиму: якщо листя на деревах ще не опало – зима буде суворою…
[color="#ff0000"][b]Прикмети на Покрову[/b]:[/color]
[i]• Яка погода на Покрову, такою й зима буде.
• Якщо на Покрову побачили відлітаючих журавлів, то зима настане рано і буде холодною.
• Якщо дуб і береза до Покрови втратять все листя, то рік буде легкий, а якщо не всі, то бути суворій зимі.
• Звідки на Покрову вітер дме, з того боку і прийдуть перші морози.
• Якщо на Покрову падає сніг, то на Дмитра (8 листопада) буде сніжно, коли ж не паде, то і в день святої Катерини (7 грудня) сніг не випаде.
• Якщо перший сніг до Покрови випаде, то зима не скоро настане.
• Якщо Покрову щасливо проведеш, то й чоловіка хорошого знайдеш.
• Чим більше снігу на Покрову, тим більше весіль буде зіграно в наступному році.
• Якщо хлопець на Покрову за дівчиною доглядає, то бути йому її нареченим.
• На Покров сильний вітер дме - багато буде наречених.
• Та дівчина, яка сьогодні раніше всіх поставить свічку перед іконою Пресвятої Богородиці Покрови, та і першою заміж вийде.
• Казали: «Не утеплиш будинок до Покрови - всю зиму будеш мерзнути».
• Щоб діти не хворіли, їх виводили на поріг будинку і обливали водою крізь решето або сито.
• Здавна на свято господині пекли млинці, бо вірили, що якщо на Покров спекти багато млинців, то в хаті всю зиму буде тепло.[/i]
Тема [b]«Покрови»[/b] була б неповною без рідної Львівської тематики, отож на завершення згадаємо про церкви Богородиці Покрови, що їх у Львові є дві, а також про те, що Покрова є незмінною позачасовою Заступницею, як і святий Юрій, рідного міста:
[color="#ff0000"][i]В каштанах тоне місто вечорове –
мій древній Львове, колисковий Львове…
Застигли тіні у проміннім рвінні –
і шпилі веж,і вулиці камінні…
Це дихання епохи важкогруде –
Крилатий Лев… криниці… зорі… люди…
Старих будівель привідкриті очі –
урочі дати, видива пророчі…
Батальних днів стозвука веремія…
Часи святого Юра та Андрія…
Преображенне, спасівське, дзвонове –
правічне місто,світанковий Львове!
Пташиний злет… Розкрилені дерева…
Гніздо Данила і колиско Лева –
коронна твердь у бурштиновій зливі –
ідуть на смерть сини левиногриві…
О відчуття безсмертя просторове –
мій княже, Львове, мій вельможе, Львове –
звізда звитяг понад трьома горбами,
Пречистий стяг над левами-гербами…
А на щитах – паліє кров сталева…
А в небі – Покрова в подобі Лева!
… І ти стоїш в обіймах у Покро́ви –
Мій златорунний, вічно юний Львове…
У княжій величі, у кетягах калини –
Левиний Дух і серце України![/i][/color]
[color="#ff0000"][b][i](про Покро́воньку писала,
всіх благ в Покро́воньки благала:
край підняти із руїни
щастя-долі для Вкраїни-[/color]
[color="#ff0000"]Ірина Вовк)[/color]
[/i][/b]
На фото: Покрова-Богородиця сер.ХVІІ ст. з зображенням козаків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755249
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 14.10.2017
[color="#ff0000"][b]"Чужого забажаєш, своє втратиш"[/b] -- надпис на чаші печенізького хана, зробленої з черепа київського князя Святослава Хороброго, Ольжиного сина.*
[/color]
... Ото вам Святослав. А то -- Куря́.
(Курне курчаве печенізьке сім'я!)
Спритніший, бач, від грецького царя --
він уподобав, вражець, княже тім'я.
Велике діло -- людська голова:
от череп та мізки́, та трохи шкіри --
а що вона ще й русинської віри,
то це, завваж, порожнії слова,
коли вона уже не на раменах,
коли завмер звитяжний напіврик,
і княжа кров на зім`ятих знаменах...
... А ти -- Куря -- пів звір, пів чоловік,
тобі за смак з убитого покпити,
так зажадав із черепа відпити
чи то вино -- як кров,
чи, може, кров, як сік!
[i]... "Чужого забажаєш, втратиш кревне"[/i], --
коштовна фраза, перли на льоту...
Куря тримає чару золоту --
золотоносний Київ плаче ревно:
сьорбнула треби* божая душа,
як буйний тур на острію ножа --
допіру ось смиряла гордо грека,
та враз розбила нетривкого глека --
і нагло так змаліла на віку...
... Куриться дим на руськім жальнику.*
Повни́ться череп в золотій оправі --
двусічний меч
по
князю Святославі.
---------------------------------------------
[i]*1 Святослав Ігорович загинув у 972р.
Поблизу Чорної Скелі на о.Хортиця біля Дніпровських порогів.
*2 треба --- жертвоприношення.
*3 жальник --- язичницький цвинтар, що на ньому
ховали урни з попелом тіл померлих русинів.[/i]
(З циклу "ПРАОТЧІ ЛИКИ З ОБРИСОМ РУСІ", що увійшов до збірки історичних портретів[b] "Семивідлуння"[/b]. - Львів:Каменяр,2008)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754942
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 13.10.2017
Потім щоб себе не картати
За спричинені іншим болі,
Добрим краще виходь із хати,
Зла у світі і так доволі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753433
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 03.10.2017
Ти відчувала?..
Холодне "бувай" під склепінням осінньої ночі...
Привидом спалах
-швидше, авто, пролітай!- долю прорізав пророче...
Відчаю гами,
Ніби весь світ обваливсь...
І під ногами
Листя осіннього слиз...
Доброї ночі вам, Вулиці
Міста, в якому колись
Час мій у вічність обнУлиться!..
Ні... Зачекай трохи, пліз!
Місто містично відлунює музику Ліста
Під відлітаючий лист...
Ніччю цією торкнусь потаємного змісту
Сенсу розлуки, коли
Що не збулось, повернулось
Нотами стомлених вулиць
Міста, де час не обнулиться долі назло!..
Доле, ти чула це?... Та обійшлось. Обійшлось...
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117092700928
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752957
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 30.09.2017
Бути поряд багато літ,
Та... надихатися не можна.
У тобі розчинився світ —
Кожна квітка, травинка кожна,
Кожен сонячний, теплий день,
Кожна крапля дощу рясного,
Кожна з тих чарівних пісень,
Від яких веселіш дорога...
Бути поряд вже стільки літ,
І дивитися ніжно в очі.
У тобі розчинився світ.
Буде хай так завжди я хочу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752936
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 29.09.2017
Вилискує на сонечку овес,
Ввібравши колір сонця із небес,
Зорить смугастими ланами.
Підковами схилився до землі,
Гойдає літній простір на стеблі
І пестить душу колосками.
Мережить рясно смужками поля,
Врожаєм утішається земля,
Уквітчана, гуде джмелями.
Солодкі трелі жайвір угорі
Виводить лунко рано на зорі —
Блакить підсилює піснями.
А ти мовчиш і слухаєш той спів…
У полі навіть вітер захмелів,
В пахучих травах між рядками.
27/07/17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752898
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 29.09.2017
Не треба чашки, щоб води напитись,
Я хочу пити із твоїх долонь
І дивлячись у очі – говорити
Палкі слова - гарячі, як вогонь.
Вода з твоїх долонь мені смакує,
Від неї кров у жилах виграє…
Вода така і рану залікує,
І розхвилює серденько моє.
По цих долонях я читаю долю,
У них перебираю долі мить.
Тут хочу загубити власну волю,
Їх цілувати, з ними жить і жить.
Не треба чашки, щоб води напитись,
Я хочу пити із твоїх долонь
І дивлячись у очі – говорити
Палкі слова - гарячі, як вогонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752857
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 29.09.2017
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є [b]Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня[/b]. Про них у народi кажуть:
[i]”[b]Перша Пречиста[/b] жито засiває,
[b]Друга[/b] - дощем поливає,
[b]а Третя[/b] - снігом покриває”.
[/i]
Пiсля [b]Успіння Пресвятої Богородиці[/b] - [b]ПЕРШОЇ ПРЕЧИСТОЇ[/b] дiвчата в селах вже не мають важкої роботи. Приповiдка каже:
[i] ”Прийшла [b]Перша Пречиста[/b] - стає дiвка речиста”[/i] –
багато говорить, бо немає вже роботи.
Пiсля ПЕРШОЇ ПРЕЧИСТОЇ настає весiльна пора. Після свята дівчата чекають старостів на оглядини та заручини.
За народними прикметами, якщо на Першу Пречисту гарна погода - вся осінь буде гарна.
[color="#ff0000"][b]21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці
і «Друга Пречиста»
[/b][/color]
Двадцять першого вересня відзначають Богородичне свято – [b] Різдво Пресвятої Богородиці, або у народі "ДРУГОЇ ПРЕЧИСТОЇ". [/b]Це свято ще називають [b][i]“осениною”[/i][/b] – адже цього дня за народним календарем настає осінь.
За церковними переказами, Богородиця народилася за тих часів, коли релігія була в занепаді. Марія була обрана на роль матері Ісуса Христа, оскільки була дуже благочестива. Вона слухняно навчалася в монастирі, сумлінно вивчала Святе Письмо, а отже, якнайкраще підходила для виконання важливої місії народження Сина Божого. На [b]Другу Пречисту[/b] українці, возносячи молитви Господу, завжди зверталися і до [i]Пріснодіви Марії[/i] — благодатної заступниці та охоронниці людей, Богородиці, яка стала об’єднуючим началом між Богом і родом людським.
[b][i] Богородичні свята[/i][/b] пишно відзначаються у місцях, де освячувалися церкви на її честь. [i]Храмові (престольні) свята [/i]проходили з богослужінням і наступною за ним трапезою. Обов’язково влаштовували гостини, їздили до родичів у інші населені пункти, відвідували близьких, кумів, сватів. Престижним у селах (та й у містах теж) вважалося прийняти на храм якомога більше гостей.
Свято [b]Другої Пречистої[/b] традиційно вважається жіночим святом, коли жінку належить вшановувати як продовжувачку роду. Це свято, очевидно, успадковує давнє арійське [b][i]"свято Рожениць"[/i],[/b] коли наші предки висловлювали подяку “польовим духам”, тобто опікунам нив та врожаю, а також праслов’янському [b][i]«Дід-Ладові»(РОДУ) ,[/i][/b] що спочатку засівав і пророщував зерно, а потім поливав.
Жiнки, в яких немає дiтей, справляють обiд i запрошують бiдних — [i]«щоб молилися Богородицi за їхніх дiтей».[/i] Такi жiнки також замовляють Службу Божу в церквi, а пiсля богослужiння запрошують людей до себе на обiд.
Кажуть, що молитви до Пресвятої Богородиці майбутніх матерів про здоров’я та щастя дітей, на яких вони чекають, у цей день мають особливу силу.
[b] [i] Різдво Пресвятої Богородиці [/i][/b]відзначається як свято справжньої радості. У ці дні не працювали, не постували, а після молитов у храмі збирали веселі гостини. Урочистості підкріплювалися святковим застіллям. Окрім обов’язкових рибних страв, готували всілякі м’ясні: борщ із свининою чи птицею, печеню чи то «душенину з м’ясом», різноманітну городину, фаршировану м’ясною начинкою, голубці, пироги, млинці, вареники.
Звичайно, багато страв готували і з сиру. Цей сезон передбачає широке вживання свіжих овочів і фруктів. Усе це активно використовувалося в народній кухні в Україні на храми Другої Пречистої.
[b][i]На Другу Пречисту [/i][/b]припадає і останній термін заготівлі чарівного зілля. Вважалося, що зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки. Тим-то й були зумовлені останні походи по калину й барвінок. Проте дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, бо “там вужі сушаться”.
Також з цього дня (а деінде з «Семена») вже можна було засилати сватів до дівчат. [b][i]“Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста”. [/i][/b]Якщо ж молоді вже зіграли весілля, то в цей день до них у гості йде рiдня, а молодим треба звiтувати перед гостями про своє подружнє життя. Молоді також йдуть в гості: як правило, до батькiв молодої разом з свекром i свекрухою для встановлення та пiдтримки добрих стосунків мiж невiсткою та батьками чоловiка і мiж родинами сватiв.
Під цю пору зазвичай холоднішає, дні стають похмурими, йдуть дощі. До Другої Пречистої годилося повністю викопати бульбу і засіяти землю житом.
Для пасічників це був останній термін утеплення вуликів на зиму, а власники овець завершували удруге їх стригти.
Жінки зустрічали осінь біля води, примовляючи:
[color="#ff0000"][i]«Богородице Пречиста, позбав нас суєти,
намовляння відведи, моє життя-буття освіти».[/i]
[/color]
[b]Прислів'я і приказки про Другу Пречисту:[/b]
[color="#ff0000"][i]Прийшла [b]Перша Пречиста[/b] – одягла природа намисто,
прийшла [b]Друга Пречиста[/b] – взяла комара нечиста,
прийшла [b]Третя Пречиста[/b] – стала діброва безлиста.
Прийшла [b]Пречиста [/b]– на дереві чисто,
а прийде [b]Покро́ва[/b] – на дереві голо.
[b]А ще Пречиста[/b] – картопля чиста.
[b]Перша Пречиста[/b] жито засіває,
а [b]Друга[/b] – дощем поливає.
[/i]
(За виданням [b]"За нашим звичаєм Бога величаєм:Осінь"[/b]. - Львів:Сполом,2015)
[color="#ff0000"][b]УВАГА! прослухати радіопрограму у авторському звучанні можна за посиланням на сайті радіо "Воскресіння" у тегах авторської сторінки "Ірина Вовк":
[/b]
http://www.rr.lviv.ua/podcasts/prechysti-v-ukrajinskomu-narodnomu-kalendari/
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751662
дата надходження 22.09.2017
дата закладки 22.09.2017
Відчуй життя на смак. Досконало. В його не досконалості. В радості, зраді, болі, обману, сльозах.
Все це відчучай повністю.
Навчитися все тримати відпускаючи.
Розбиватися на тисячу найдрібніших шматочків. Потім зрозуміти, що таке фантастика.
Коли ці шматочки із найбіднішим віддзеркаленням в найменшому і викривленому впіймають сонячного зайчика і перетворяться в цілісність.
Ти потрібен Всесвіту таким, яким ти є зараз. З твоїми шрамами і помилками в мільйон арів.
Ти просто потрібний.
Ти просто потрібна.
Все, що стається з тобою - все це потрібно для тебе.
Написати для одного читача. Якщо він схоче тебе прочитати. Або не прочитає ніхто.
Це ж твоя розмова з Всесвітом.
Коли ти відчуваєш біль і розчарування - це ж прекрасно. Ти не закрився від Всесвіту. Ти маєш пропустити все через себе.
До одного міліметру своєї душі і тіла.
Значить, ти просто живий.
І не приймай порад, що ти заслуговуєш тільки на краще.
Ти заслуговуєш на всі смаки життя.
Забудь про гальма. Сама призначай собі розмір крил.
Слухай себе. Якщо хтось диктує твою правильність життя.
Торкайся душі людини. І впускай її в свою.
Це не залежить від вікових, соціальних і будь-яких критеріїв.
Це вигадали люди, які нічого більше не можуть вигадати.
Які хочуть засунути тебе в стандартну клітку. Вибач. Та вони її навіть не будують.
Вони хочуть тебе зробити щасливим. Схожим на мільярди нещасних.
Смійся. Ніби це останній день.
Плач. Ніби вимер весь світ. Коли він йде. Значить, в цьому світі ти знайшла його. Ти побачила. Ти відчула.
Закохайся так, ніби на Землі ще не було кращого. Ніби ніколи і не буде.
Не треба мінятися. Страшно ставати схожою не на себе.
Екзальтуй.
Зачиняйся від себе. Народжуйся заново.
Чекай кохання. Кохай. Це відчувається на відстані в мільйони кілометрів.
Просто живи.
В тире, що між датами народження і смерті ти маєш право вписати свій сценарій.
Тільки свій. Правильний.
Слухай себе і довірся Богу.
Зцілюйся. Зцілення включає в себе біль.
Живи живим.
P. S.
З цієї хвилини всі твої бажання матимуть здатність збуватися...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747313
дата надходження 22.08.2017
дата закладки 22.08.2017
[b]Ярослав Чорногуз[/b]
[color="#e01616"] [b]Корона Вінків Сонетів «Світло кохання»[/b][/color]
Київ, Конча Озерна
2015-2017
[u]Ще не видане[/u]
[img]http://maysterni.com/uploads/12181244721045.jpg[/img]
Вперше тут на своїй сторінці пишу про свої враження від ще не виданої книги. Я мав честь бути одним з читачів електронного варіанта книги поета Ярослава Чорногуза. Це Корона Вінків Сонетів «Світло кохання». Хіба не честь бути свідком і навіть якимось чином доторкнутись до історичної події – прочитати перший(!) україномовний вінок вінків сонетів написаний в строгій класичній формі.
Та перш за все треба визначитись з термінологією – що таке «сонет», «вінок сонетів», «вінок вінків сонетів», а також зробити маленький історичний екскурс.
Отже,[b] Соне́т[/b] – (італ. sonetto — звучати) це 14-рядковий ліричний вірш, написаний п’ятистопним ямбом, власне, двох чотиривіршів (катренів) з перехресними одноримними римуваннями та двох тривіршів (терцетів) з усталеною схемою римування.
Строга форма сонета передбачає, що кожен сонет має мати – 147 складів, і найскладніше – жодне слово, в ідеалі, навіть розділові сполучники типу «і», «а», «але» і т.д. не повинні двічі повторюватись в одному і тому ж сонеті.
Окрім того, в сонеті бажано дотримуватись ще й такої композиційної схеми: 8 перших рядків – звучать як теза, наступні три – антитеза, і в останніх трьох рядках – їх синтез, так званий «сонетний замо́к».
Відомо, що автором першого в світі сонета був італійський поет Джакомо да Лентіні який належав до так званої «сицилійської» поетичної школи і творив між 1215 і 1233 роками. Пізніше – у ХІV – ХV століттях сонет був широко використаний такими відомими поетами, як Франческо Петрарка, Торквато Тассо, Данте Аліг’єрі та ін. І згодом сонет і як жанр, і як строфічна форма набув широкої популярності у світовій поезії.
В українській літературі перші сонети, як вважають дослідники, з’явились під впливом А. Міцкевича. Так, у 1830 році в журналі «Вестник Европи» №3 було опубліковано сонет Міцкевича «Аккерманські степи». У тому ж році з’явились «Два сонета малороссийские» О. Шпигоцького, які, на думку А. Шамрая, становили розширену варіацію сонета А. Міцкевича «До Лаури».
Трохи пізніше в тій же італійській поезії з’явилась складніша групова композиція – вінок сонетів.
Вінок Сонетів називають ще «короною сонетів» – від італійського corona di sonetti , (англійською – Crown of sonnets).
Г. П. Кочур, визначивши структуру вінка сонетів як цикл об’єднаних тематично і композиційно 15 сонетів, твердить, що правила, за якими складається ця форма, були встановлені в Італії наприкінці ХVІІ ст., відмітивши при цьому, що термін «вінок сонетів» існував уже з ХІІІ ст.
[b]Вінок сонетів[/b], або Корона сонетів – це складна композиція, що утворюється з 14 сонетів (в яких перший рядок кожного наступного є повторенням останнього рядка попереднього сонету) і завершується п'ятнадцятим (маґістралом, ключем), укладеним послідовно з перших рядків усіх попередніх сонетів.
Коли поет затиснутий в такому прокрустовому ложі жорсткої усталеної форми, тоді дуже важко в повній мірі відобразити у вірші задумане. Як писав німецький поет і мистецтвознавець Й.Р. Бехер, «вінок сонетів – найвище мистецтво з усього, створеного поезією, смілива спроба, що межує з формалістичною потворністю… В жодній іншій поетичній формі винахідливість не відіграє настільки вирішальної ролі, як у вінку сонетів… У вінку сонетів поетичний принцип досягає вищої дисципліни, дух закономірності і порядку сам знаходить поетичне втілення… Тут нероздільно панує художній розум»
Різножанрові вінки сонетів зустрічаються у багатьох українських поетів
Перші цикли сонетів українською мовою, які П. К. Волинський називає вінками сонетів з’явились у 40‐х роках ХІХ ст. Автором їх став Іван Головацький – видавець «Вінка русинам на обжинки», де цикли «Торжество» (1845) і «Семая на чужині весна» (1846) й були опубліковані. Ці два цикли далекі ще від тих строгих правил канонічного вінка сонетів, що були визначені в італійській поезії ХVІІ ст. Пройде ще кілька десятиліть, поки, нарешті, з’явиться у російській поезії переклад Ф.Коршем (у 1889 р.) вінка сонетів Франце Прешерна і невдовзі після цього перекладу з’являться вінки сонетів В’ячеслава Іванова (1909), Максиміліана Волошина (1909), Валерія Брюсова (1910) та інших.
Перші українські вінки сонетів канонічні за формою з’явились, очевидно, під впливом російських. Цікаво, що місцем їх появи був Чернігів, і створені вони були в одному році, але доля у цих вінків, як і у їх авторів, була різною. В одному і тому ж 1918 році написав і опублікував свій вінок сонетів у «Літературно‐Науковому Віснику» Михайло Жук. Інший вінок, що також був написаний у 1918 році, належав чернігівському поетові Аркадію Казці і мав назву «Аргонавти», з’явився друком лише у 1989 році – через 60 років після трагічної загибелі його автора.
Ще складніша форма – це [b]Вінок Вінків Сонетів[/b] (далі скорочено ВВС), (або Корона Вінків, або Корона Корон Сонетів– італійською sonetti corona corone), як відомо, довгий час існувала лише теоретично. Теорію цю склав засновник російського конструктивізму Ілля Сельвінський. Магістралем для Вінка Вінків або ж «корони корон сонетів» має виступати звичайний вінок сонетів. А результатом стають 225 сонетів, сплетених від основи. Згодьмося, праця неабияка, якщо дійсно витримувати форму та ще й наповнювати її змістом. Сам Ілля Сельвінський, узявшись за перетворення своєї теорії на практику, швидко зупинився і був тим задоволений: «Я написав було декілька сонетів, та вчасно схаменувся. Це було для мене щастям: врешті я, безумовно, з'їхав би з глузду...»
ВВС відома, але дуже рідкісна в світовій літературі поетична форма. Написано їх в межах десятка. Опубліковано і того менше. І писати складно, і читати нелегко.
Цим і пояснюється той факт, що протягом усього ХХ століття корона вінків сонетів була свого роду поетичним Еверестом, вершиною, яку багато хто, але безуспішно намагалися підкорити. Деякі літературознавці навіть стали стверджувати, що корона вінків сонетів - чисто теоретична побудова, і відтворити її на практиці просто неможливо.
М.В. Сіробаба в своїй монографії повідомляє, що на момент її написання (2004р) в третьому виданні «Поетичного словника» В.Рагойші подано відомості про перші слов’янські ВВС: це «Апокаліпсис душі» білоруського поета Морозова (був надрукований в 1991 р.) та С.Мінтаірова (1994), який свій ВВС назвав «діадемою сонетів».
Також був надрукований ВВС «Благовіст» російського поета А. Мартинова (1999р).
В цьому ж 1999 р. було надруковано ВВС новосибірського поета Юрія Гусєва. (Його робота над Вінком Вінків тривала понад 25 років.) Відомі також і інші російськомовні ВВС «Загоююй біль, синь ясноокої зірки» поета М Віняцького (2000), ВВС поетеси С.Шах (2003). В Інтернеті я ще знайшов повідомлення про Корону Сонетів "Мир" Володимира Васильєва(2009), "Корону венков сонетов" Аркадія Алфьорова (2010 г.).
В 2004 році у сумському видавництві «Слобожанщина» виходить друком україномовний твір «Королівський вінок сонетів» Юрія Назаренка, який він плів 15 років. Його твір лірико-сатиричний, публіцистичний. Хоча поет назвав свою конструкцію «королівським вінком сонетів», але вона не є класичним ВВС. Запропонована поетом архітектоніка твору відходить від канону, бо не містить у своєму складі 15 вінків сонетів, як можна було сподіватися, а написана за принципом великого вінка сонетів: кожен наступний сонет першим своїм рядком має останній рядок попереднього. При цьому щочотирнадцятий сонет (від 1‐го по 196‐й) починається й закінчується одним і тим самим рядком, 210‐й сонет завершується рядком, яким починається 1‐й, а 14 творів великого магістрала (від 211‐го по 224‐й) складаються з перших рядків усіх попередніх сонетів. Ключовий магістрал (225‐й сонет) увібрав у себе перші рядки великого магістрала, а вербальний сонет, що є останнім (226‐м) у короні, починається останнім рядком ключового магістрала, а закінчується його першим рядком.
От і виходить, що Корона Сонетів «Світло кохання» Ярослава Чорногуза це, насправді, [b]перший в історії української поезії твір, написаний в формі класичної корони сонетів.[/b]
Ярослав Чорногуз чітко дотримався всіх жорстких канонічних правил написання Вінка Вінків Сонетів в цілому і кожного з 225 сонетів зокрема.
Якщо Юрій Назаренко віддав своєму Королівському вінку сонетів 15 років життя, то в Ярослава Чорногуза на чисте написання в чорновому варіанті пішло рік і два місяці, шліфування - щоб не було повторів - ще 8 місяців, загалом трохи більше 2-х років.
При прочитанні рукопису твору, відмітив про себе, що дуже доречними є передмова до книги і авторське післяслово, а також розлоге і глибоке ґрунтовне вступне слово Ігоря Михайлина для підігрівання зацікавленості, занурення в жанр рідкісний. Справді, читача необхідно було підготувати, розповісти про «правила гри», підвести його з відповідним настроєм до унікального мистецького явища.
Просто переказати зміст твору Ярослава Чорногуза неможливо. Але, якщо коротко передати враження, то Корону Сонетів «Світло кохання» можна розглядати, як велику поему, що складається з трьох частин. Перша – «Омана кохання» – де ліричний герой (поет) закохується в поетесу, яка живе в далекій країні (І-VІІ вінки). Друга – «Прозріння» (VІІІ-ІХ вінки), в якій він переконується, що його кохана – більше плід мрій і фантазій, ідеалізована муза, яка мало чого спільного має з реальною жінкою, якою є в житті. Третя частина – «Любов справдешня» – розповідає про прозрівання нашого літературного героя, усвідомлення ним того, що романтика любові може ховатися в звичайному буденному житті, що повсякденна родинна любов, позначена турботою і витримкою є найціннішим скарбом.
Багато наведено прикладів строф сонетів класиків в формі епіграфів. І це добре. Це наче поетична хрестоматія, яка проводить асоціативний зв'язок поколінь поетів.
Під кожним сонетом стоїть точний час (число, місяць, година, хвилина) і місце написання. Завдяки цьому видно динаміку поетичної думки і з’являється відчуття споглядання творчого процесу. Також твір може сприйматися, як поетичний щоденник літературного героя.
------------------
Завжди, коли стоїш перед спорудою, в яку вкладено багато людської праці і часу, переживаєш шанобливий захват, вдячність за той творчий подвиг. Так і цього разу, лише коли осмислюєш, скільки часу терпіння, вольових і творчих зусиль покладено для написання Корони Сонетів – грандіозного за масштабами твору – вже відчуваєш повагу за труд. А коли переконуєшся, що твір написано строго в рамках певного класичного канону, то ще й захоплюєшся майстерністю митця.
Корону Сонетів читав повільно по одному вінку сонетів в день. Більше не можна, бо від такої концентрації поетичного кисню паморочиться в голові.
Це наче в картинній галереї, де в одному залі на стінах густо навішані шедеври, і від того що густота геніальності на один метр квадратний зашкалює – ти не можеш зосередитись і адекватно оцінити кожний твір (картину) окремо.
Безумовно, Корона сонетів «Світло кохання» – це справжнє явище в нашій літературі.
Це своєрідна гра в бісер. Це, за великим рахунком – чисте мистецтво.
Це школа, яка завжди цінуватиметься, бо не замінить експериментальний кострубатий «авангард» традиційну поезію.
Поетична праця Ярослава (Корона) в мене також засоціювалась зі стилем «Гіперреалізм» в живопису. Там живописна техніка доведена до такої досконалості, що картини нагадують фотографії. Сонети Ярослава Чорногуза теж надзвичайно детально, майже фотографічно описують найменші порухи і найтонші нюанси переживань, емоцій, почуттів, думок. Подібно нектару, вірші ллються з вуст поета, наповнюючи своїм світлом і красою мови. Наче сама душа оформлена в рамки рим, співзвуч букв, звуків і мелодійність рядків.
В цьому творі Ярослава вражає не лише титанічний труд автора. В ньому присутні всі ті якості, які роблять ліричний твір справжньою поезією. Тут знайдемо і блиск слова, і гармонію сенсу, і енергію думки. Тут ми можемо зазирнути не лише у внутрішній світ літературного героя, а й в єство самого автора.
На завершення пропоную лише один з 225-и сонетів. Але це «ключ ключів», або Магістрал Магістралів.
------------------------------------------
МАГІСТРАЛ МАГІСТРАЛІВ
ХV-й
[i] Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесная й земна,
У пречудову та похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна,
Умлівши в горизонту ясній сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.[/i]
=====================
17.07.17
На фото Ярослав Чорногуз
P.S. Кому цікаво, пропоную літературу по темі ВВС.
М.В. Сіробаба «Королівський вінок сонетів, як новітня поетична форма».
Марія ЯКУБОВСЬКА, СВІТОВІ ТРАДИЦІЇ У СТВОРЕННІ ВІНКІВ СОНЕТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ
http://storage.library.opu.ua/online/periodic/a-4(41)2014/20.pdf
ЯКУБОВСЬКА Марія Георгіївна – Дисертація «ВІНОК СОНЕТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ГЕНЕЗИС ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ
http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/4025/1/Yakubovska%2B.PDF
Данило Кубай «Щодо формалізму і ман’яків»
https://danylo-kubai.dreamwidth.org/78400.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742745
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 20.07.2017
Был, говорят, в истории мирового зла случай. Хрестоматийный. Странный.
Условно, чья-то жена, обыкновенная в общем-то женщина, на ужин жарила баклажаны.
И все бы закончилось ужином – соус и, может быть, даже холодное пиво,
Если бы эта женщина вдруг не выбилась из контекста. Случайно, конечно. Игриво.
Неожиданно для себя, для детей и кошек, и даже для мужа – странно,
Она превратилась в воздушный шарик, пересолила и... сожгла баклажаны.
Пропахшая дымом женщина стала необыкновенно загадочной и красивой
И, если б не вспомнила, что припрятано в доме вино, купить бы его попросила.
И между тем, как она вытирала руки о кухонное полотенце,
И тем, как счищала сожженные овощи в специальную емкость за известной дверцей,
Женщина становилась веткой оливы, листиком мяты и балериной,
И Одой к радости становилась, и фарфоровой статуэткой, и мягкой глиной…
И все мировое зло от ее преображений делалось уже и будто бы даже лучше,
И сокращалось, и уменьшалось - ведь танцевала женщина под Бесаме мучо!
Похоже, она влюбилась. ...История эта была бы счастливой, но… Было бы странно,
Если бы муж не обиделся. За теплое пиво, сожженные баклажаны.
В историю мирового зла навеки вписан этот странный несчастный случай:
Мертвые баклажаны разбили семью, а не какой-то там мачо и …мучо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741916
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 14.07.2017
Прокинусь вранці, стану на балконі –
Побачу ліс – зелений мармелад,
Хмарки (галопом скачуть, наче коні!),
Траву в замрії, у дрімоті сад,
Ставок міський, що хвилі розкидає
Й купає сонця промені в собі,
Бджолу (ромашка на руках гойдає),
Безмежні неба шати голубі,
Які вкривають ліс і дім навпроти,
Під вікнами - трояндовий вінок,
Дахів між крон блискучі теракоти,
Гуляки-вітру запальний танок -
І враз у серці стане мило-любо.
Іще одне із ранком рандеву!
Всміхнеться сонце ротом жовтозубим.
І я всміхнуся. Бачу все, ЖИВУ-У-У!!!
Або такк
Прокинусь вранці, стану на балконі,
Побачу ліс – зелений мармелад,
Хмарки, що скачуть, наче дикі коні,
Дорогу, що веде бджолу у сад,
Ставок, що наливає срібло в чашку
І щось під ніс наспівує собі,
Ворону, що для діток варить кашку,
Траву, що виграє із вітром бій.
І так на серці стане мило-любо -
Іще одне із ранком рандеву!
Всміхнеться сонце ротом жовтозубим.
І я всміхнуся. Бачу все, ЖИВУ-У-У!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741551
дата надходження 11.07.2017
дата закладки 11.07.2017
Твій силует малює вітер
на шлейфах літнього дощу.
Він, як поет,
лиш замість літер –
краплини віршами...
Мовчу,
читаю, слухаю, милуюсь...
І знаю точно, де б не був,
твій ніжний образ
віднайду я –
на шлейфах літнього
дощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740578
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 05.07.2017
Ти — жінка, ніби книга поміж книг,
Ти — згорток, запечатаний навіки,
Там дум палких і слів вирують ріки,
І безліч найшаленіших інтриг.
Ти, жінко, схожа на відьомські ліки:
Печуть вогнем того, хто випить встиг.
Але не чути крику — жах і сміх! —
Всяк, мов скажений, славословить тільки.
Ти — жінка, так до чого тут слова?
Короною зірковою убрана,
Ти — в наших душах образ божества!
У всьому догоджаючи ще здавна,
Тобі ми служимо в усі віки,
І молимось на тебе залюбки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740522
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 05.07.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Dkkg4pQhROE[/youtube]
Тихо сонце хилиться у осінь,
В літо не повернеш вже ніяк.
Ще ніким не знайдено цей спосіб:
Зупинить до осені свій шлях.
Осінь мені сниться все частіше,
Крізь тумани в осінь я іду.
Ця пора мені чомусь миліша,
І тебе з собою я веду.
Тільки ти міцніш тримай за руку,
Щоб там не було, не відпускай.
Виведи з осінньої розпуки.
Посміхнусь: до осені звикай.
Осені здолаєм бурі й зливи,
Ще зустрінем сонячні ми дні.
В дні такі бувають ще щасливі,
Бо з роками почуття в ціні..
Тільки не сумуй, моє кохання.
Визирнув промінчик із-за хмар..
І не нехтуй ти моїм проханням:
Дні осінні, ти прийми, як дар..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739405
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 27.06.2017
[color="#ff0000"][b][i]Павутина срібна залетіла в коси,
А на призьбі літо квапиться спочить.
Не хвилюйтесь, мамо, - ще не справжня осінь,
Доки в серці пісня молодо звучить.
Нам вона розкаже про свої тривоги,
Про червоне й чорне, квітень, падолист…
Нитка павутини – пройдена дорога,
Прохолодних ранків запізнілий лист.
Візерунком Долі посріблила скроні
Нитка павутини – місячний стіжок…
Ми посадим, мамо, літо на ослоні,
Хай нам вишиває срібний рушничок.
[/i][/b][/color]
[i]З раннього
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739404
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 27.06.2017
Знову небо ранкове над степом
Креслить ніжно стрижами весна.
Знову бродять у лузі лелеки,
Де гриміла недавно війна.
Вже відбито ворожі атаки,
Вже на Схід розміновано шлях.
І цвітуть над окопами маки
На притихлих південних поляк;
Червоніють, шумлять пелюстками,
Над травою здіймаються ввись,
Там, де смерть пронеслася вогнями,
Там, де кров пролилася колись.
Що вам ранок наспівує сонно,
Що вам сниться на тихих вітрах?
Ви все бачили, квіти червоні, -
Біль і відчай, відвагу і страх.
Вам бої переможні відомі
І розірваний ворогом фланг;
В вашім кольорі - полум'я в домі,
З екіпажем палаючий танк.
Червоніє в пелюстках багряних
Кров полеглих в атаці бійців,
Пролітаючий трасер фатальний
І на мить спалахнувший розрив.
Всі жахіття пронісши вогнями,
Відгриміла і стихла війна.
І покровом лежить над полями,
Знову мирно дзвенить тишина.
Лиш на вітрі шумлять пелюстками
Квіти-символ палаючих днів,
Квіти-пам'ять про тих, хто не з нами,
Хто не вийшов з смертельних вогнів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704926
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 25.06.2017
МАТРИЦЯ ЖИТТЯ
До всього стався тихо,
Мирно…
Нехай іде собі
Кудись…
То не твоє –
Чужа активність…
Ти – будь собою
Й посміхнись…
А хто ти? –
Божая свідомість…
Найтонше в Світі
Полотно…
Ти – чисте дзеркало…
Натомість,
Забудь що буде
І було…
Себе святкуй!
Твоя свідомість –
Найглибше в Світі –
Джерело…
27.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731396
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 25.06.2017
«Ваша Честь»
«Каждому – своё…»
Совесть и честь – не всем ко двору –
Тонкая, хрупкая вещь…
Дом, как дворец, и павлины в саду, –
Трудно такое сберечь…
Простолюдину отдайте судьбу –
Прыть скакового коня,
Он иноходца заложит в арбу,
Лебедя съест у огня…
Тонкая вещь – правосудье вершить…
Тонкая, хрупкая нить…
Не доверяйте злодею судьбу,
Он не умеет ценить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736581
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 25.06.2017
Адвокат, що живе в мені –
Мудра й виважена людина
І тебе, коханий, єдиний,
Захищає-тримає-возносить,
Суддям впевнено вказує: «Досить,
Відпустіть його достроково
Під моє чесне адвокатське слово»
Але кат, що живе в мені, -
Ненавидить тебе і гарчить,
Він сокиру жбурляє шалено: «Карати!»
Він очима в проріззя волає : «До страти!»
Слини піною бризкає в чорний клобук,
Морщить лоб,
Він не зна, що придумати, як тебе кинуть за грати,
Він інтриги плете, ніби сітку павук,
А в кишені тримає цукерочку, щоб
Засіяли мов сонечко
Очі сумні,
Перелякані
Тихої дівчинки,
Що сховалася в серці моїм
Десь на дні…
Але та, що живе в мені,
Щира діва-любов,
Що розштормлює кров,
Стелить килим-дорогу в раю
В очі вдячно дивиться адвокату,
Гладить руку терпляче скаженому кату,
До чола його тулить долоню гарячу свою:
«Не рятуй мене від вогню,
Спопелить нехай серце моє,
Я Люблю…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738833
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 25.06.2017
І [b]Злотих Уст[/b]* зітхання уві сні,
і слів дитячих різьблені кришталі…
Які тоді складаються пісні
і крушаться які тоді печалі!
У лабіринтах буднів-душегуб,
минаючи припливи і відпливи,
одне беззмінне, цінне, незрадливе –
оте малече ніжне «приголуб»…
«У нашій хатці, мамо, Бог живе?
Йому болить за дітками серденько?..» --
голуб мене, мій ангеле маленький,
того дивись – і тяжба заживе…
Гора Оливна зливна від мольби –
моє дівчатко плаче за плечима –
вертаються у храми голуби,
у душі діток з мудрими очима…
В колисочках народжених зірниць,
як теплий дотик першого причастя,
спочине сонце в сонечках зіниць –
і як тоді доступний вимір щастя!
* [i]пестливе від імені [b]Златоуста[/b][/i]
(Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739115
дата надходження 24.06.2017
дата закладки 24.06.2017
Ковтає Сонячне Яйце кошлатий віл
На ймення Морок без повернення назовні,
І Місто світиться розсипаним на стіл
Вугіллям тліючим чавунної жаровні
З його принадою палить єретиків,
Які змінити праісторію жадали
Сумної карми транформації віків,
Що Сонце схованим у вічності тримала,
Немов заклад Богів, що грали в «кості» ним,
І під жаровнею віками гріли кості,
А понад жаром безнадії сивий дим
В безодню неба плив... А вихід ніби осьде-
Яйцем би Сонячним те викатати все,
Що на кістках століть прокляттям їли черви
Сумного Міста... Тільки з"їдене Яйце-
Вугіллям смажена для Мороку вечеря.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117060410270
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736485
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 05.06.2017
[b][i]Звучить орган в соборі Магдалени.
Бах... Фуга і токата ре мінор.
Я слухаю. Сьогодні є для мене
Лиш музика і цей старий собор.
І ще… І ще…гігантський відгук нерва,
І буря мислі, і гроза страждань,
І повінь жалю, повінь безперервна…
І раптом ніжності п’янкої світла дань.
Зове, зітхає, те́плиться, проймає
За мить до вічності. Від дійсності на крок.
Німію словом. В музику вростаю
І розбиваюсь вщент…Орган замовк.[/i][/b]
[i](З раннього, з першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736109
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 02.06.2017
Мовчи… Мовчи…Мій спокій не поруш –
я зараз десь блукаю поруч тебе…
Яке безпечне, невагоме небо
розкинулось на крони наших душ!
Ми у цвіту… На крилах пелерин
звеснілих снів – на всі чотири броди –
на персах розімлілої Природи
блукаєм вдвох – між сосен і калин…
Над нами – просинь… Клекотом лелек
вертаються з чужин отерплі щеми –
як Щек і Либідь линем звіддалек,
де наших доль незіграні бедлеми…
…Струна – мов сарна… пилом з пелюсток –
То п’є із рук, то нервом стрепенеться…
Уйми мисливця!.. не зводи курок! –
нехай собі гуля, де заманеться…
[i](Зі збірки"Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733682
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Літо заснуло на старих деревах,
Вимерзли хмари до нитки і впали.
Вишні ще вчора у сукнях рожевих
Цвіт сонмереживом порозкидали.
Травень на бричці зеленій розлігся.
Спить. А тут з неба сніжинки цілують.
Червню до вересня з жовтнем жалівся,
Що дощенята його не лікують.
І що коней в його бричці мордують.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733620
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 16.05.2017
А- кто же знал, что дальше будет с нами?
Б-ыла любовь, цветущий юный май.
В- сердцах, как в море било чувств цунами,
Г-лаза горели искорками тайн...
Д-о петухов любились, до рассвета
Е-ще чуток и брызнет первый луч.
Ж-ить мы мечтали от зимы до лета
З-акрыв сердца от всех других на ключ.
И- не впускали даже малой мысли
К- душе своей, что рухнет этот мир.
Л-юбовь ведь есть... и все от нас зависит,
М-ы сбережем любви своей эфир!
Н-о есть статьи неписанных законов,
О- них пришлось услышать первый раз...
П-ришла я в храм и встала пред иконой,
Р-ыдая, с Богом, говорю сейчас.
С-кажи мне, Отче, отчего так больно,
Т-ы помоги умерить сердца боль,
У-йми печаль, с меня тоски довольно,
Ф-ату разлуки мне сулит юдоль.
Х-очу взлететь,но силы нет у крыльев,
Ц-епь ослабела... вместе с ней и я.
Ч-то же теперь, упасть мне, обессилев?
Ш-торм укрепляет шхуну бытия!!!
Щ-едра судьба моя на испытанья,
Э-дак и хмурый день порой не зря....
Ю-доль земная... в ней тропа познанья.
Я- не сдаюсь, со мной любовь моя...
*Акро на весь алфавит. Кроме букв ё, й, ъ, ы, ь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733607
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 15.05.2017
Заблистіли ясно зорі-оченята,
Засвітився в небі місяця ліхтар.
Завітала Казка у твою кімнату.
То її покликав чарівний казкар.
В рукавах у Казки тихі колискові,
Золотистим пилом на долонях сни.
Співом присипляє, сипле пил на скроні:
" - Спи, моє серденько. Люлі-люлі, спи..."
У хмарках дрімають ясні місяць, зорі...
І казкар, і Казка - також хочуть спать.
Ти зімкни повіки оченяток сонних
Й гайда понад хмари уві сні літать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733540
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 15.05.2017
Між вулиць, сквериків і площ
Танцює танго львівський дощ.
Регоче.
Йому тут бути до снаги.
Бруківка мокне від ваги,
Блискоче.
А небо дується, як сич
За парасольками облич
Не видно.
Мордяку висунувши , кіт
Кидає погляд із воріт
Єхидний.
Не спав, мабуть, він уночі,
Чи остогиднули дощі,
Жде сиру?
А дощик гупа об асфальт
І пристає до курток, пальт –
Задира!
Іду-бреду між вулиць, площ.
Мені до серця львівський дощ!
Співаю.
Радіють співові вали,
Птахи і люди, що зійшли
З трамваю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733152
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 13.05.2017
В цьому світі я гість, перехожий
Ти мене привітай залюбки
Ув осіннього місяця схожий
Відблиск лагідний, тихий такий
Чи не вперше від місяця гріюсь
Вперше холод мене зігріва
Знову я і живу і надіюсь
На любов, якої нема
Це зробила все наша рівнинність
Де пісок, мов розсипано сіль
І чиясь вже прим'ята невинність
І зажура для когось мов біль
А тому промовляю відкрито
Не окремо, не нарізно. Ні -
Що судилося край цей любити
Заодно тобі і мені
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733196
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 13.05.2017
Мовчи, вовчице
Місячна, ще мить,
І спалахне у травах срібна шерсть.
Не арфа, то душа твоя щемить,
Сп”яніла
від дурману перехресть.
Мовчи, вовчице…
Плавиться роса
Під жаром твоїх лап… (о Лелю -Лель….)
То не жага, то входить в небеса
Твоя
шістдесят сьома паралель…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732979
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 12.05.2017
***
Мій пораднику, Янголе світлий, додай мені сил,
Щоб іще раз у небо, а там – я віддам тобі крила…
Наблагаю у Господа вітру, а ти попроси,
Аби зірка, ота, що між хмар – нашу путь освітила.
Мій заступнику лагідний, знаю, шляхи нелегкі,
Та обоє здолаємо скруту – на те ми у парі.
Пахнуть травнем і тихою звабою трави вогкі,
Клуботять в розпогоджену тишу дими кучеряві.
Ти намолиш мій досвіток, вірю, засвітиться день
І трембіта розбудить ще снігом забілені гори.
Бачиш, щастя сьогодні отими стежками іде,
На котрих нам судилося брати початок учора.
…Кажуть, є десь заобрії, далі – немає межі,
Посивілі тумани уклалися поза світами…
Знов народяться ангели, будуть писатись вірші -
Та не нами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732363
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 08.05.2017
збігає жито полого з горбка,
світло-барв неймовірна витівка:
у зеленого жита з горішнього боку – листки
навдивовижу сині…
за вербами, у долині
очі сліпить Жилка –
на татів ступінь завширшки – річечка
мама
у терновій хустині,
зав`язана молодичкою –
наче маківка…
на вершині горбка стою –
споглядаю
мама
насіває грядки:
ноги босі, як делікатні човники,
як тендітно видовжені пелюстки,
залишають спритні-веселі
рядочки слідів на свіжій ріллі
спинилось сонце, підперте граблями,
багато роботи у мами:
досіяти огірки-буряки,
встигнути ще – чорнобривчики
житами,
стежками-струмками,
світами і вимірами космічними
стрімголов
вічно
схилом пологим біжить до мами
моя невисловлена любов
05.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732311
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 08.05.2017
Я не вірю туману... А ти?
Чи тебе не лякає омана?
Часом є відчуття, що світи
Інших рас поховались в туманах.
І здається, що дихає хтось
У потилицю холодом люті...
Озираєшся — ні, то здалось...
Та очима ж не вбачити суті.
А душа, як маленьке дитя,
Просто хоче торкнутися світла...
І тому-то у вирій летять
Журавлі наших рим нерозквітлих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711946
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 06.05.2017
Здається, що без нас - вже інший світ.
Здається, що без тебе Всесвіт - пустка.
І попелом паде із вишні цвіт,
А небо в зорях - тільки звична хустка.
Нам мало цих століть і всіх зусиль,
Щоби відчути присмак поцілунку.
Я небо розрізала як текстиль
Найвищого синішого гатунку.
Здається, що так мало в світі нас.
Здається, що крім нас нема нікого.
З цілуночків сплела я миті й час,
І склала в торбу Янгола малого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732126
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 06.05.2017
Благословенні, що діждали свята,
Що великодній дзвін розв’яже піст!
Земна Планета – писанка строката,
Де кожен візерунок має зміст.
Де лінії, чіткі і символічні,
В собі ховають автентичний код.
І безкінечник – це насправді Вічність,
А сварґа – це буття коловорот.
І Дерево життя – зелений явір –
Сягає незапам’ятних ще літ,
Де у людській незайманій уяві
Зароджувався архаїчний світ.
І кожен ромбик, рисочка чи цятка
Щось має споконвічне, неземне –
Основу гармонійного порядку:
Як в Сонячній системі рух планет,
Як рівень кисню в нашій атмосфері
Чи досконала формула води.
Лиш прочини думок уявні двері –
І світ тобі відкриє стільки див!
Бо все живе – від Божої любові!
І в цій орнамента́ції, затям,
Ти – символ, закодований у слові,
Ти – рисочка на Дереві життя.
[img]http://i.piccy.info/i9/4bb8d0b666e321794a3193def4051d42/1462196118/103070/1024797/2_5_800.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728958
дата надходження 15.04.2017
дата закладки 03.05.2017
Вербна Неділя сонячна –
Мед в молоці!
Моляться дню навстоячки
Верби в ріці.
Небо – склепіння це́рковці,
Лагідна синь!
Світ у воді, як в дзеркальці, –
Стільки краси!
Хлюпни собі на личенько
І просвітлій!
Ве́рбо моя, верби́ченько,
Паростку мій.
Сяють вохристо котики,
Вербні дари,
Мов підпалило ґнотики
Сонце згори.
Світ, у весну залюблений,
Білий, як дим.
Квітню мій, приголуб мене,
Переведи
Через сади просвітлені,
Серед юрби.
Хай же окропить світ мені
Гілка верби.
Днино моя розвеснена,
Вдарить-бо дзвін!
З Богом і ми воскреснемо
З-поміж руїн.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727941
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 03.05.2017
Крізь плазму мокрого вікна
Свій смуток вилити назовні
І зрозуміти, що весна
На завтра сонця жмені повні
Тобі усміхнено хлюпне –
І день новий інакшим здасться!
І все приземлене, сумне
Переросте у хвилю щастя,
Яка накотить звідусіль,
Тебе накривши з головою…
І той полинний давній біль
Умить затягнеться травою,
А там – кульбабові луги
Заусміхаються медово.
І, вкотре сповнена снаги,
Ти на землі почнешся словом –
Таким натхненним і простим,
Бо все просте – першооснова:
Від чистих росяних краплин,
Від Бога, що постав зі Слова,
Від зернятка, що проросло
З-під ґрунту пагоном вологим,
Від рівчака, що стрімголов
Біжить по травах край дороги –
У лоно вічної ріки,
З малого плину – у велике.
Між днів, нестримних, гомінких,
Життя таке багатолике!
Лише будь пильним і лови
У цій шаленій круговерті
Цікавий ракурс і новий
Мазок на білому мольберті,
І щось у звичному таке –
Просте й водночас незбагненне,
Як перше сонце боязке,
Як скарб любові сокровенний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727750
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 03.05.2017
Кожен наступний день – це насправді шанс,
Спроба почати вкотре усе спочатку:
Ще раз у долі випросити аванс,
Спробувати привчитися до порядку –
Передусім у помислах, в голові,
Порозгрібати мотлоху цілі стоси…
Просто радіти променям у траві,
Що на нитки нанизують срібні роси.
І не бажати більшого, лиш тепла
В рідному колі, в лоні своєї хати,
Де, мов листку весняному від стебла,
Взяти тобі судилося свій початок.
І зрозуміти істину, що життя –
Чи не найбільше диво на цій планеті!
Вкотре урок важливий собі затям:
Скільки б тобі не випало прірв і злетів,
Дім твій насправді там, де душі й думкам
Те́пло, коли вертаєшся хтозна-звідки,
Де між долонь надійних садівника
Ти – просто квітка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726670
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 03.05.2017
Причаститись променем весняним
О такій піднесеній порі!
Бірюзово-ніжним океаном
День тече у горла димарів.
І пташки, прудкі, немов рибини,
В’ються серед водоростей віт:
То пірнуть у спінені хмарини,
То зненацька вигулькнуть на світ –
Цятками, мов стружка шоколадна!
Вітерець вигойдує бджолу,
Грядочки́, розстелені, мов рядна,
Зачекались на дбайливий плуг.
Все таке пульсуюче і свіже –
Притуляйся серцем і брини!
Слухай, як холодне лезо ріже
Во́гкий ґрунт, і зу́бці борони
Хрумкотять скоринкою землиці...
Як співають пружні рівчаки,
Шурхотять у нетрищах лисиці
І сухі розламують гілки…
Як ріка, мов на акордеоні,
Награє експромтом щось своє,
Й за плечима крила безборонні
Наростають, збільшують об’єм –
Лиш лети у просинь і світися,
Хай хмеліє щастям голова!
У захмарно-бірюзових висях,
Як весна, вже вкотре відродися –
Молода, заквітчана, нова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726221
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 03.05.2017
[i]Завтра Великдень... Мільйони сімей в Україні сядуть за святкові
столи, щоб відзначити свято Воскресіння Христового... Та не всі -
багато сімей ще розпорошені клятою "мігрантщиною"... Новий
2002-й рік автор цих рядків зустрічав у Гайвікомі, що неподалік
Лондона. Був свідком подій радісних... і не дуже... В Лондоні,
де осіло багато емігрантів-вояків Галичини СС та "остарбайтерів"
з фашистської Німеччини, автору прийшлось бути присутнім на
зібраннях української діаспори і ритуальних подіях...Хоронили,
як правило, під звуки пісні-реквіуму "Чуєш, брате мій" Богдана
та Льва Лепких... Сум огортав всю громаду, у томі числі і тих,
хто (як і автор) потрапили в Британь по своїй волі – у пошуках
кращої долі... І полились слова, які актуальними є і сьогодні...*
[youtube]https://youtu.be/q4zBpK4vXww[/youtube]
[b][color="#270091"]Я нині за морем – вершу свої мрії,
Щоб вдома руками відвести біду...
Та безперестанку плекаю Надію,
Коли до землі я чолом припаду.
Під стягом Вітчизни впаду на коліна
Прощення просити, що був в чужині...
Зрадіє, пригорне, пробачить родина,
Та рідна земля чи простить це мені?
[u]Приспів:[/u]
Вкраїно моя, моя ненько єдина,
Моє ти сумління, моя ти провина,
В тобі моє листя, і віти, й коріння,
Бо я є клітина, кровинка твоя.
Вітчизно, з покутою жди свого сина!
До тебе я серцем і думами лину,
Моя Батьківщино, моя Україно,
Любове єдина і Віро моя!
Наразі нам тяжко, бо злі яничари
І зайди московські зганьбили наш край,
Поміж Українців посіяли чвари,
Продажних державців – лиш вийми та дай!
Та є ще в нас слава, і сила, і воля –
Здолаємо наших й чужих ворогів!..
Вже віщий лелека на нашій стодолі
Гніздо, мов фортецю, для діточок звив.[/color][/b]
[u]Приспів[/u]
29.12.2001, Лондон
_____________
* Слова лягли в основу пісні на музику маестро В.П. Старикова.
Пісня опублікована в збірці "Долі клич" (2005) та в альманасі
"Думаймо і живімо українно", виданого нещодавно (2016). [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663086
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 03.05.2017
Коли сад зацвітає, я у Ваших очах бачу сльози.
А, як вишні цвітуть, чомусь огортає Вас сум.
Ще далеко до краю прийдеться іти по дорозі,
Ще багато прийдеться у житті передумати дум.
Приспів:
Розкажіть мені, мамо!
Розкажіть мені, мамо!
Розкажіть, про найпершу весну…
Розкажіть мені, мамо!
Розкажіть мені, мамо!
Як вдягали весною фату…
В моїм серці весна кожен рік солов’ями співає,
І душа у польоті, коли розцвітають сади.
Бо на крилах кохання біля вишні в садочку чекає,
Пелюстки, як сніги, замітають у травах сліди.
Приспів.
Вийдіть в сад на хвилину і вдихніть весняного нектару,
Як побачите нас, не лякайте, а помовчіть.
Пригадайте, коли ви чекали в саду свою пару,
Не пускайте сльози, ну а смуток із серця - гоніть.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731407
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 02.05.2017
Кліпи серії "Замки України" - Студія ОХ
(частина третя)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IrprFG5mv8o[/youtube]
-----------------------
Ніщо безслідно ніби не зникає.
Вдається наслідити на віку.
Хтось за́мки після себе залишає,
а хтось залишить слід води в піску.
Яким ти хочеш бачить власний замок?
Як виглядатиме твій особистий слід?
Чим виправдати наше існування,
І перед ким нам слід тримати звіт?
Що вартісніше – книга з віршуванням
чи таємниця древніх пірамід?..
Чомусь ми не цікавимся питанням –
що залишає після себе квітки цвіт?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723340
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 13.03.2017
[i] Злука, як і подуга – предковічні
українські слова, які набувають
сьогодні особливого звучання… [/i]
[youtube]https://youtu.be/o9WXm-WeAUw[/youtube]
[i][b][color="#540996"]Не слід трудити очі нам на мапах,
Щоб встановити наші рубежі….
Лиш серцем слід відчути нашу матір,
Відкинувши всілякі міражі….
Відчути серцем Єдність і Соборність
Людей й Земель від Сяну і по Дон…
Це українці – нація незборна,
В якої інший, ніж тепер, кордон…
Та не про ті тут мовиться кордони,
Не той піано співаний мінор…
Є більш важливі в світі перепони,
Що вадять нам зректись своїх комор…
Я не кажу, щоб… зовсім «хата скраю»,
Та в українця вже такенна суть:
Ми зовні ворога свого шукаєм,
А нам би зір свій в себе повернуть!
Та недарма ж змістовне слово "ЗЛУКА"
Собі узяв у вжиток мій народ!
Він подолає хо́дини по муках
Без трат лихих, та й зайвих нагород!
І буде ще у нас ота ПОДУГА,
Що так бояться наші вороги…
Підстав плече, що так потрібне другу, –
І це доточить нації снаги![/color]
[/b]
21.01.2017
[b]Постскриптум не ігноруємо:[/b]
[/i]
[youtube]https://youtu.be/M7t2TjAYoRU[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713568
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 07.03.2017
[i]Спонтанно... про сокровенне...[/i]
[youtube]https://youtu.be/aEE8IM3ukC8?list=RDaEE8IM3ukC8[/youtube]
[i][b][color="#004970"]Геть не піду я, гримнувши дверима,
З образою на всіх я не піду!
Мені життя реальне, як і сниме,
Не утворило хиби і біду.
Був, як усі, при участі, при ділі,
Виконував немало важних справ…
Хоч мозолі вже – на мізка́х і тілі,
Ніколи від роботи не стогнав.
А ви, ображені на світ і Всесвіт,
Ідіть всі геть з-перед моїх очей!
Що ви зробили, щоб наш світ воскреснув –
Чи світло запалили між ночей?
Жалітись хоч на щось – усі ми ладні,
Оправдуючи цим свою немі́ч…
Чи засвітили темню, бісу владну,
Чи запалили жар небесних свіч?
Прокльони слати – то останнє діло,
Жалітися на когось – марна річ!
Що ви зробили, щоб серця горіли,
Щоб темність щезла, ранкові навстріч?
То ж не жалійтесь ниці ґалаґани*,
Не злобуйте, пусті балакуни!
Погляньте, як боролися титани –
Вкраїнської минувшини сини!
Я не піду в нікуди – у покуття,
Нехай хоч в річці Удай потону…
Та по мені ще підуть у майбутнє,
Бо жив, бо буду!.. В небіль** не гайну…[/color][/b]
________
*Поплавці на риболовецьких снастях.
**Великий камінь, піщаник.
31.01.2017.
Світлина: не із інтернету – зі школи життя...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716505
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 07.03.2017
[i]Зимові свічі
Тануть й краплями сонця
Стікають долу.
[b] Катерина Лука[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/Yul8Ryd5iSE[/youtube]
[i]
[b]
[b][color="#25099e"]1.Свічі-перевертні
Свічі-перевертні плачуть від сонця,
ллють крокодилові сльози ганьби…
Не через них відчайдухи ті – хлопці –
ризикували роками судьби.
Тануть й сльозами зволожують землю
їхні надії на інше життя.
Бо на свій лад набуття перемелють –
му́ки героїв в муку́ забуття!
Світ, що підступно тїй владі дістався,
міряє те... на свій власний полад.
Плачуть відтак у саду Гетсиманськім,
хлопці, що склали їй цей потентат.
В небі вартують наш сон охоронці –
чути їх звуки і подих мольби…
Свічі-перевертні... плачуть від сонця,
ллють крокодилові сльози ганьби.
2.Свічі пам’яті
Київ…Хрещатик…
Майдан Незалежності
Бруки… Свічки… І знайомі слова:
«Слава Героям»...
І – звуки безмежності:
«житиме», «буде»...
Бо пам’ять жива
про молоді думи тих,
що попадали в брук зледенілий
в лютневий мороз.
Долі тих воїв...
злодійськи украдено
Темними силами…
Та не курйоз –
в камені гріються
світлими свічами,
хлопці-молодці –
отерплі серця…
Сотня сміливців
сказала вже світові,
Як українці стоять. –
До кінця!
Свічі досвітні палають
в віконницях
в кожному місті....
громаді.....
селі...
Їхнє тепло запалало... як сонечко –
тануть... сльозами
бурулі
землі...[/color][/b][/b]
21.02.2017
© Copyright: Олекса Удайко, 2017
Свидетельство о публикации №117022302658
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719588
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 07.03.2017
Ти, березню, то плачеш, то смієшся,
То горнешся, то жалиш, мов оса.
То, мов стокрилий, обширом несешся,
То спиш на хмарці десь у небесах.
Такий чудний! Такий ти незбагненний!
Та серцю милий місяць ти, авжеж.
В Весни-Матусі – перший син рожденний.
А першого завжди, як чуда, ждеш.
Люблю тебе за те, що без утоми,
Ти, наче тісто, в полі мнеш сніги.
Стягаєш із водойм тверді шоломи,
Напоюєш вологою луги.
Сухі берези наливаєш соком,
Вербу брунькуєш, проліскуєш гай.
Моргаєш хитро синьожовтим оком
Птахам, які вертають в ріднокрай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721999
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Все саме так, як і було
В часи, що вже були минули,
Коли пройшов буреполом
Поверхнею земної кулі...
Згорілий сад... Зими нема...
І чорним болем відізветься
Цей кров"ю скраплений туман,
Мов настрій згарища у серці,
Яке затиснуто в війни
Лещата з броневої сталі...
І пада чорний сніг рясний...
Реагувати перестали
На те, що світ осліп, оглух
До наших стогонів і криків...
І коло замкнене навкруг.
Воно й було таким одвіку.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117012901125
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715186
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017
[img]http://vesti.dp.ua/wp-content/uploads/2016/05/vodka-znamenitoe-sredstvo-narodnoj-mediciny.jpg[/img]
(з циклу "Тости")
[i][b]Тост№1[/b] «Прощальный» (Під гарбузівку)[/i]
Перехватило дых,
и прохрипим печально
два дурака седых
(что правда!)
тост печальный.
А там вон впереди
ведь как-то, где-то, что-то!..
Но за́ серцем зудит –
конец! Безповоротно!
И в пам'ять о годах,
что табуном промчались
ещё один шедевр
мы сделаем, прощаясь.
(Юрген Пті)
-----------------------------
Не наша в тім вина,
що молодість минає…
Хай наша сивина
нам зморшки осяває!
Наповним свій обоз
не золотом – думками!
Хай мудрість – не склероз –
прийде до нас з роками!
Щоб досвідом своїм
змогли ми скористатись!
Щоб смуток у наш дім
ніяк не зміг дістатись!
(В.О.)
09.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700189
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 13.11.2016
Любов сліпа, їй очі без потреби,
У неї серце зряче і душа.
Їй бачити допомагає Небо,
Що душі після болю воскреша.
Любов сліпа... можливо це й на краще,
Бо поверхневе часто - наносне,
У глибині душі людської хащі,
Найменший сумнів там умить засне.
Любов сліпа, та "бачить" краще зрячих,
Що зовні до уваги не бере.
Хороший діагност вона неначе,
То ж крапку перетворює в тире.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684510
дата надходження 18.08.2016
дата закладки 19.08.2016
Не міг пройти мимо отієї пшениці,
й злетіло слово... Тайм-аут
в тайм-ауті...
Мовчу, аки
риба.
[youtube]https://youtu.be/C_G5J3q6ip8[/youtube]
[i][b][color="#178a99"][color="#075b7a"]Вже зібрали хліба́…
І бобові уже на підході..
Родить літо душі і землі
неземну благодать!
В небі жайвір ще пісню
про щастя заводить,
і рясніє його неготова
до скімлення рать…
Тривкість духу
бадьорості нашій
і травам не шкодить –
вона тон всій землі
українській і нам задає,
А на Сході, в Криму –
очманілий
від п’янства
заброда
смітним травам у наших
засівах хвалу воздає!
Вже зібрали хліба…
І бобові уже на підході...
Вже в засіки течуть
благодатні, як сон, врожаї…
А засіємо –
нові хліба
нам сторицею
вродять,
тільки б вивести з поля
набридлі, як ґедзь, кураї![/color] [/color]
[/b]
14.08.2016[/i]
Примітка: світлина не і з інтернету))).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683788
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 15.08.2016
Не шукай у мені бездоганність,
Досконалості в мене нема.
Якщо прагнеш знайти елегантність,
То шукаєш її ти дарма.
Я проста невибаглива квітка,
Серед тисяч троянд і лілей.
Непримітна я зовсім сусідка,
У букеті з красунь орхідей.
Я із квітів отих польових,
Що у травах буйнИх зростають.
Їх любити- суцільний гріх,
Відчайдушні таких кохають.
Я навіки залишусь собою,
Якщо любиш- такою й сприймай.
Чи не матимеш більше спокОю,
Чи блаженство собі обирай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682745
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 10.08.2016
Продажна дівко з іменем війна,
Ти зиск приносиш добрий сутенерам,
Із крові враз п’янієш без вина
Як і належить жадібній мегері.
Твій погляд спопеляє, кам’янить.
Як повз пройти, назад не оглянутись?
Черствіє і безлюдніє цей світ,
Бо сором з доброчинністю забуті.
Скажи мені, ще скільки заплатить,
Щоб ти змінила свій життєвий принцип?
На кладовищах вже достатньо плит,
Сховай свій норов неприкритий ниций!
ЛД
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682833
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 10.08.2016
Заримовані роздуми напередодні причастя...
До нас було і буде після нас, -
Бурчання грому, тиша світанкова,
Солодка ніжність на травинці слова,
Глибокий зріз на дереві образ.
Усе було. Життя невтомний млин
Перемолов, як зазвичай годиться,
Душі одної сонячну пшеницю,
А іншої - кукіль один.
Усе що є захоплює вітряк, -
І святість дум, і гіркоту провини.
Прости й спаси усіх нас, Божий Сину,
Щоб відродитись ми могли відтак…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682167
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 07.08.2016
«Батько народу - вождь племені мумбу-юмбу
Впав зі слона… Небо синє ридає…
Навіть Місяць сумує…»
(Кванго Бамбако)
Темрява впала на славну країну Луганду,
Сум і журба на обличчя шаманів,
На орачів поля бананів і козопасів саван.
Плачуть тамтами, пісні сумні співають
Чорні дівчата Луганди у хижках очеретяних
І вже не бажають воїнам радість тілом своїм принести.
О, чому ж плач і ридання над полями Луганди лунають?
Батько Луганди - воїн могутній, вождь вічнославний
Слона осідлавши, бажав споглядати
Землю свою неозору, очі щасливі людей-лугандійців,
Сповнені вірності мужу, звитяга чия подібна до сили горили.
Горе велике! Впав зі слона повелитель!
Ноги і руки зламав, тяжко ридає могутній!
Печінку пошкодив, як тепер воду вогненну
Пити він буде?!
Згасни й заплач, Сонце високе!
Місяце ясний, обличчя сховай в темряву чорну!
Бо сиротіє народ славної квітки-Луганди!
Радість тепер навіть банани солодкі вже не приносять,
Смак ананасів гірчить і нікого не вабить…
Сум, о, велика журба над Лугандою крила
Чорні свої опустила.
У бубни шамани гримлять, вогнища палять, димом кадять,
І про спасіння вождя ідолів молять: силу верніть
Батьку й вождю, потужному леву
Громоподібному.
(Переклад з лугандійської)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682194
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 07.08.2016
Дерева, ще літньозелені,
Розміреність сонячну п"ють,
І наче актори зі сцени
Вдивляються в душу твою,
Бо драми осінньої відчай
Прем"єри наблизився час,
І сум заглядає у вічі,
І дивиться темрява в нас,
Неначе одвічності міра,
Що часу чекає свого...
А ти у майбутнє не віриш...
У те, що не буде його.
А ти відступати не хочеш
З безглуздо- життєвих боїв,
Та Морок вже дивиться в очі,
В засмучені очі твої...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116080301012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681577
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 06.08.2016
Дерева, ще літньозелені,
Розміреність сонячну п"ють,
І наче актори зі сцени
Вдивляються в душу твою,
Бо драми осінньої відчай
Прем"єри наблизився час,
І сум заглядає у вічі,
І дивиться темрява в нас,
Неначе одвічності міра,
Що часу чекає свого...
А ти у майбутнє не віриш...
У те, що не буде його.
А ти відступати не хочеш
З безглуздо- життєвих боїв,
Та Морок вже дивиться в очі,
В засмучені очі твої...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116080301012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681577
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 06.08.2016
Я знаю – долі не диктують волю,
І все ж – я руку простягаю їй,
Щоби мене, як перекотиполе,
Не понесло від станції надій.
Літа мої, помножені на втрати,
Вже досить вам блукати навмання,
Я маю шлях останній подолати
Під радість завойованого для.
Облудна слава – сутінь вечорова.
Я не за неї Господа молю.
Я хочу, щоб моє пізнали слово
Усі, кого шаную і люблю.
Щоби воно – немеркнуча осанна
Їм додавало віри і снаги,
Допомагало гоїтися ранам,
Не допускало й думки про загин.
Передавалось, наче скарб родинний
Із рук до рук шляхами поколінь
І я відчув в свою останню днину,
Що жив недарма на оцій Землі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681362
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 02.08.2016
Випалює місяць думки потаємні
Червневої ночі, в суничний сезон,
І спогади тануть, до щему приємні,
Вливають в легені свіженький озон.
Звивається хвиля, прикута причалом,
І ковзають зорі сяйливо-хмільні.
Півнеба встелили блискучим овалом,
Вколисують мрії на сонному дні.
Вмочили тумани край озера ніжки,
У тяжі вмостились на кінчиках трав.
Притих вітерець, попустив свої віжки,
А жаб’ячий хор очерет розхитав.
Вмлівають долини у росяній мжичці,
Так манить нас запах п’янких полуниць…
Запряжені хмари у місячній бричці
Везуть врожаї найсолодших суниць.
Втішаємось двоє, у парі, з тобою…
Хлюпочеться плесо і човен скрипить.
Смакуємо літо в обіймах прибою —
Так любо і тепло в цю зоряну мить. 19/07/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681326
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 02.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.07.2016
«Проблеми не можна розв’язати на тому ж рівні мислення, на якому ми їх створили» (А. Ейнштейн)
Мир тоді настає, коли ти вже про нього не мрієш,
коли ти вже не молишся різним у світі богам.
Просто жар відпустив, і гостинна дорога біліє,
недалеко — нічліг, і привільно ступати ногам.
Пам’ятатимеш все, що спіткало бідою раніше,
тих, хто кривди віків, ніби спалах болючий, прошив.
Шкіра душ наших зміниться – в коконі, темряві, тиші,
і, очима усіяні, крила розгорнем ушир.
Відшукаєм загублену в часі себе половину –
— сокровенну, несуєтну, гідну, без пафосних сцен,
і мозаїка битих сторіч укладеться в картину,
що є більшим за щастя відчути – усе мало сенс?
Не долине до вуха зухвале : «Нє всьо лі равно лі?»,
вітер гратиме словом зневаги, мов глеком пустим,
і космічна розгадка «хто ми?» осягнеться у школі,
і подружиться зрілість із нами, немов побратим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677074
дата надходження 09.07.2016
дата закладки 10.07.2016
Полем стелеться дим...
Догоряють опалені квіти...
Para bellum. Іди
По дорозі воєнного літа.
Пил доріг припаде,
Наче висохла кров, на минуле.
Біль розлуки пройде,
Мов бажання, що ніби поснули.
Смак полину гіркий,
І не гоїть запалені рани
Ця земля, на якій
Визріватимуть чорні тюльпани,
Що в краї полетять
Материнського сповнені плачу.
І не треба питать-
Вже Тисиною плаває кача.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116071000829
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677124
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 10.07.2016
Літо запахом чарує чебрецю та м'яти.
Літо днів нам подарує сонячних багато.
Пам'ятаєш, як згубились ми в травах квітучих?
Милувались синім небом й річкою, де кручі.
Літо, літо чебрецеве, зі смаком суниці.
А згадай, як воду пили в лісовій криниці!
Там ромашок білих море, лісових дзвіночків.
Так весело гомоніли ми біля струмочків!
Літо запахом чарує чебрецю та м'яти.
О, яке воно прекрасне, на тепло багате.
Нам дарує щедре літо і зоряні ночі.
Щоб могли ми надивитись в закохані очі.
Літо, літо чебрецеве, зі смаком суниці.
А згадай, як воду пили в лісовій криниці.
Там ромашок ціле море, лісових дзвіночків.
Так весело гомоніли ми біля струмочків!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674510
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016
Ти назви мене літнім світанком,
Чи росою п'янкою в траві,
Так назви, щоби вітер із ранку
Ніс слова ці, як місяць- зорі.
Ти назви мене світлом веселки
І далекою зіркою теж,
Так назви, щоби фарби не меркли,
Щоб кохання не бачило меж.
Ти назви мене краплею моря,
Без якої не бачиш життя,
Так назви, щоб не бачити горя,
Щоб розлуку віддать в забуття.
Ти назви мене ніжною зіркою,
Що освітить вночі лиш твій дім,
Хочу стати маленькою мрійкою,
В твоїм сні, де володарка в нім.
Ти назви мене просто- по імені,
Щоб крутилась в думках голова
Почуттями блаженно- сильними,
Щоб від серця були всі слова...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674483
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016
Лукавить небо сонечком і зливами,
Своє земне вишіптує трава.
І сто вітрів дітиськами грайливими
В обіймах літа всоте ожива.
Сезон віршів ночами не дописаних,
Сріблясті юрми виплаканих хмар.
Лжеранить сонце пристрасними списами
Скороминучий літній календар.
Це ніби сон, хвилинний і несправджений,
Що відболить до першої зорі…
Поки живем, світанками гарячими,
До тих пір сонце світиться вгорі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674482
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 26.06.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ILtiu0y9T_M [/youtube]
Коли зникає з серця хтось повільно,
То хочеться причину відшукать.
Чи можна ще змінить все докорінно,
Чи варто нам на долю нарікать?
Пливуть думки, шукаючи тут вихід.
І товпляться в надії повернуть.
Плете уява дивовижний виплід.
То як дійти до цього, як збагнуть?
Душа стає, як річка обміліла,
Травою заростають береги..
Хіба такого ти колись хотіла?
Чомусь у серці вже нема снаги.
І десь в далекім миготінні зІрок,
Побачиш ти самотню лиш одну.
І це звучить, неначе долі вирок...
Чому буває так і не збагну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674439
дата надходження 25.06.2016
дата закладки 26.06.2016
Режим позаду щезне звиклий,
Підгрунтя зрушиться тверде,
Коли фінал покаже лик свій
І стрічка фінішу впаде.
Та серце, випавше додолу,
Птахи небесні піднесуть
І душу випростає кволу
Єства оновленого суть.
Якщо не так, то старт абсурдний,
Втрачає сенс увесь забіг...
О, як чудово, добрі люди,
Що смертю смерть Він переміг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674252
дата надходження 24.06.2016
дата закладки 24.06.2016
Пташко моя, а небо так низько-низько…
Наталя Данилюк
***
Пташко маленька, що небо несеш на крилах,
Що тобі мріється в леті твоїм стрімкім?
Змірявши висі може тобі й несила
Далі летіти, бо світ нелегкий таки?…
Світла надіє, ти пахнеш весною, сонцем,
Щастя заховане в миті тремких секунд.
Помежи хмар шукаєш крайнебо отче,
Вітру довіривши душу свою крихку.
Крихітко ніжна, мабуть не летіти важко,
Втішена волею – волю в собі несеш.
Що тобі бачиться в димнім захмар’ ї, пташко,
Як тобі просвіток без тишини і меж?
Казко стокрила, у висі не смій отерпти!
Небо крилатих любить, безкрилим – зась.
Може лише маленьке пташа тепер ти,
Завтра в тобі воскресне зоря чиясь.
© Л.Шмигельська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671857
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 23.06.2016
Мечтаем мы всю жизнь о счастьи,
А в чём оно? — почти секрет...
Разумно было бы отчасти
Искать в себе самом ответ.
Надежды, замыслы, мечты —
Едва ли жизни полный образ.
Творить в пределах Красоты —
Единственный и верный компас!
Напрасно торопить судьбу,
Её, как лошадь, не погонишь.
Трудиться надо самому —
Кипеть, гореть, пока застонешь
От счастья... или же в бреду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673978
дата надходження 23.06.2016
дата закладки 23.06.2016
Життя промчало без гучних подій.
Душа рвалася геть – на крилах мрій –
Буденності дурної каруселі.
Тепер ті мрії – радість юних днів –
Все ближче й ближче, як би не хотів,
Підходять до останньої оселі.
Так, вітром гнаний вздовж усіх доріг,
З полів порожніх прилітає сніг —
І до кущів, мов до готелю.
У лісовій лягає гущині
У срібно-фантастичному вбранні
Глибокою, холодною постеллю.
МОВОЮ ОРИГІНАЛУ :
Жизнь пронеслась без явного следа.
Душа рвалась – кто скажет мне куда?
С какой заране избранною целью?
Но все мечты, всё буйство первых дней
С их радостью – всё тише, всё ясней
К последнему подходят новоселью.
Так, заверша беспутный свой побег,
С нагих полей летит колючий снег,
Гонимый ранней, буйною метелью,
И, на лесной остановясь глуши,
Сбирается в серебряной тиши
Глубокой и холодною постелью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669591
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 23.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.06.2016
у річці
пере хтось перину,
пухку, наче піна
на молоці
у золотій дійниці…
білу перину
туго набиту пухом
вербовим і тополиним
білу-білу,
із невловимо ліловим одливом –
будемо скоро спати
солодко і щасливо…
сонця
ясно-червоне півколо
проз на-горбку-жито, синьо-зелене –
і коли тільки встигло?..
уже
на лікоть майже
вище за мене
ні,
планету
спалять не поети,
а психопати,
різнокаліберні
…наївні ж і безпомічні,
як діти –
піїти
себе не здатні захищати
від егоїстів-психопатів,
куди їм до планети?
заплачуть над руїнами і годі –
тоді
для чого нам і справді
здались ботаніки-поети?
рожево-слиняві метелики,
дрібних красот крихкі апологети –
безпомічні ботаніки-поети…
переорати б їх і заскородити,
хай сіються армадами і сходять
армагеддонні рупори-гармати!..
та
Правду не треба доводити,
Правду в собі треба мати
…зоря зійде,
і Правда себе доведе
а поки –
пере хтось перину
у блакитній безкраїй ріці,
пухку, наче піну
на теплому молоці
у золотій дійниці
білу, із невловимо ліловим одливом –
каже, що скоро будемо спати,
солодко і щасливо
25.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673999
дата надходження 23.06.2016
дата закладки 23.06.2016
не бути здобиччю – не бути і хижаком,
бути вітром у цій,
коли неминучою стала уже – погоні,
обтічно-стороннім
незалежним повітря рухом,
чи на стежці – розсипчастим,
не утрамбовуваним піском…
не буть лялькою
мотузяною
чи олов`яним солдати-ком…
21.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673589
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 21.06.2016
Той,
Хто мені показує ві́рші, –
любить саме такі,
а не інші
інші – кращі-гірші – вірші́
люблять інші…
усяка Творчість
надихається Богом –
і смішні
всі ці змагання-конкурси,
звання-премії-перемоги...
єдиний критерій оцінки ві́ршів:
кращим став завдяки кожному з них світ –
чи гіршим?*
18.06.2016
*ідея оцінювати будь-яку діяльність людини за принципом "кращим чи гіршим" став світ, чи суспільство, чи окрема людина у результаті тієї будь-якої діяльності - належить Сократу; таку думку він висловив у бесіді з риторами, що надзвичайно пишалися вмінням догодити своїм "мистецтвом гарно і переконливо говорити" олігархам, чиновникам, суддям і плебсу, а насамперед - отримати вигоду для себе самих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673590
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 21.06.2016
Камінчики в море із твоїх рук
Тепер у морі є твоя частинка
І дрібка твого сміху
Розходиться колами по воді
Люблю коли звучиш як флейта
Чи як скрипка
Як муза чи музика
Із плоті і крові
Із піску та південного вітру
Знамена твоїх волось
Огорнули собою півсвіту
І хмари радіють тобі
І цуциком лащиться літо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673636
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 21.06.2016
Люби мене, хай я не ідеал,
Хай не завжди поступлива й слухняна,
Хай "голова болить", (хоч рідко сп'яну),
І взагалі недоліків — завал...
Люби мене хоч я не топ-модель,
Не дев'яносто, шістдесят на дев'яносто
І не стирчать з-під сукні в мене кості,
І пахну я не №5 Шанель.
Люби мене, бо в світі більш ніхто
Не буде так, як я, тебе любити,
Хоч мною вже давно "по горло ситий",
Не часто ж... клянчу норкове манто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673545
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 21.06.2016
Тут стіни високі й прозорі.
Повітря зелене й легке.
Тут зовсім не водиться горе,
А щастя джерельно-дзвінке.
Тут мудрості сховані руни
У стовбурах-звитках беріз.
Душі павутиння на струни
Замінить безболісно ліс,
Якщо йому серце відчиниш,
Зречешся лихого в собі,
Червінців охоче підкине
Монетками шляпок грибів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673517
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 20.06.2016
До церкв, зеленіючих, з трав-ароматів,
Так горняться, стеляться сестри і браття...
Там – чутні і чемні нам, радо і свято -
Всі прояви Божі, й підуть з кожним в хату:
Береза і мята, сівар, різнотрав,я,
Нам - подихи духів, Святих, нам - їх яви:
Засіяні, прийняті, повні, налиті...
...В руках - колосочки святої молитви,
Із лук, із степів - церкв насправжніх, росистих,
Із пагорбів вільних, кисневих, лісистих,
Куди ми сьогодні йдемо, як й до церкви,
Куди ми постелимось, браття і сестри...
...В руках - колосочки святої молитви,
З якою, народжені, втішені крихітки -
У жи́тла несем свіжескошені вди́хики.
Сьогодні у нас урочиста домівка:
І віхтики трав: з неба - чу́тні листівки!
12.06.2011р. 11-ть ранку. Крим, Євпаторія, На відстані хвилі від моря, між церквою та мечеттю. Центральне надбережжя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673385
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 20.06.2016
пере вечір сонце в річці –
у Гірському Тікичі:
летять бризки-промінці
розплавлено-золоті,
сліплять очі
проз вербові зарості
виполоще і почепить
на ови́дній нитці:
буде вітер ворушити
уночі –
у Гірському Тікичі
сонце випране –
сушити
встанеш рано,
мій коханий,
мій маленький пта́шку,
одішлю тобі з вітанням
веселу ромашку
пришпилю́ її до неба –
там,
де тобі треба
30.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673298
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 20.06.2016
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616706
Пропади в мені сполохом,
Пропади в мені спалахом,
Життєдайною річкою,
Спопеляючи свічкою;
Поклоняючись Молоху,
Помираючи волохом.
Тільки темною нічкою
Не залиш мене з острахом.
Розлютись, та не гнівайся,
Розірви, та не надовго.
Випивай сльози солодко,
Наливай душу солодом.
Сповідай і сповідайся
У безмежжі безвладного.
Розчинись швидко й коротко...
Не застигни лиш холодом.
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00616706.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673305
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 20.06.2016
…ходять верби
по щиколотки у воді,
як матушки-попаді
молоді,
підтикали
сукні ясно-зелені –
місяця торочать
у Гірському Тікичі,
на срібні нитки,
складають у жму́́тки:
для окраси храмів
тепер натчуть гобеленів,
будуть вибивати
хрести срібні на парчі –
на достойне облаче́ння
для панотців-кленів
поринає в не-явлене
рогозовий шурхіт
і зоряний передзвін –
виринає в проявлене
птаства
різномастий гомін…
…чапля топить білу хустку
у Гірському Тікичі –
із бубляха ночі
сонця випнулась пелюстка
… жертовну,
з білого онікса чашу церковну,
повну
ліловатого молока
поставила на підвіконні
опі́йна маківка –
з темно-ліловим хрестом на дні
16.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673391
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 20.06.2016
Коли ти знаходиш квітку, рука мимоволі її торкає.
Коли ти знаходиш людину, то ніби знак, на неї звертаєш увагу
Можливо за усміхом уст, чи за вигином брів,
Чи може за блиском очей – визначаєш – твоє…
Сонце до тебе мордочку свою повертає пухнасту
У вигляді жовтих своїх аватарів – кульбаб. Вони такі безтурботні…
Їхнє листя, можливо, когось лікує, а мене, перед усім,
Дуже дивують стебла…
Коли залягти глибоко у кульбаби, пилок і мурашки зразу в волоссі,
Але ти на те не зважаєш.
Бо так було стільки, скільки тобі потрібно, аби зрозуміти, що так буде завжди.
Так от, кульбаби , вони такі надзвичайні і жовті, що серце крається від любові. І так вони линуть й пасують до неба…
Годі й казати як,
Ах!
Комашка якась мене укусила!
Ні, незла вона, а просто розгублена, я ж то, по своїй волі їй дорогу собою усю перекрила, а вона,
Що ж їй робити, тепер еволюціонувала, вкусивши мене, відростила крила…
Гайда дивитись, що там попереду!
І полетіла…
Як торкнешся когось свого душею, знаєш відразу,
Твоє.
Твоє відображення, або навпаки, але невід’ємна частка, така, як кульбаба і небо.
Ти знаєш, що я ненормальна і зовсім не адекватна, люблю робити закладки з волохатих стебел…
А ще, я, як не всі люди, люблю читати, лежачи на дивані, хоча, то , кажуть, шкідливо, але я кажу, - приємно!
Колись я любила кульбабові плетені коси зв’язувати у віночок.
І знов дивувалася цим пустотілим стеблам, міцним і витривалим.
Як таке було можливо, на ньому таку красу тримати….
Вінок був важкий і холодний , скуб за волосся і зсувався мені на Очі коли ми гасали, мов мавки, по чиємусь зеленому полю…
І долоні були у плямах, липкі-і-і і гіркуваті на смак…
А ще на мене в дитинстві завжди нападали бджоли,
Бо сонячних квітів було на мені забагато!
А ще я клала в кишеньки скельця, від склянок, пляшок, чи чужих окулярів,
А найцінніші були червоні і сині відбиті, не мною, з якоїсь скляної качечки…
Та звідки я знаю?!
Скельця мені гріли душу, не менше, а ніж кульбаби, через них
Мій ранок завжди був яскравим…
Виходиш з хатини надвір і так, щоб ніхто не бачив,
Вибираєш червоне скельце і
Одним примруженим оком роздивляєшся що там…
Червоні будинки, дерева …бабуся, ой, зараз зватиме їсти,
Ховаю скарби і в хату, у ліжко, - шасть!
Ковдрочка мене любить, з головою вкриває, босі ніжки,
Трохи змерзлі і мокрі, теж пірнають у хвилю постелі –
Все, мене немає, бабуню, шукай!
Я ще сплю!
15.06.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673228
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 19.06.2016
Затужила пісня на вустах дівочих
Про гірке кохання квітки полину.
Мов росою слізьми заблистіли очі;
Погляди зітхають в далі глибину.
Швидкокрилий вітре, доленько прозора,
Невловиме щастя, де тебе шукать?
На пелюстках ніжних – віях полинових
Висохнути спраглі слізоньки гірчать.
«Квітко ясноока, - дівчина співає, -
Доленька у мене схожа на твою.
Сивину розлуки в коси заплітаю,
Свого вітру в полі виглядаю, жду…»
Здійнялася пісня й злинула за хмари
І повільно впала тишею в траву.
Місце там, де квітка й дівчина чекали,
Нині так і зветься – місцем полину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672377
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 15.06.2016
Рано - рано спозаранку,
Вишивала вишиванку.
А в узорах самоцвіт…
Веселковий дивоцвіт.
Наче луг на виднокрузі,
Як квітник, що у матусі.
Наче небо, що безкрає,
Кольорами розцвітає.
Подаруночок синочку,
Вчора випрала в ставочку.
Хай синочок мій зростає,
Вишиванку одягає.
Душу в нитку свою клала.
Вишиванку вишивала.
Синю... білу наче сніг,
У небесний оберіг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672355
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 15.06.2016
Сірооке дівча
У полоні глухих кутів…
(Світ не вірить в це… світ колише мою колиску…)
Я тебе не стрічала в ніякому з тих життів,
Я забуду тебе,
щойно вікна натру до блиску.
Щойно вихопить вітер
Із книг амплітуду снів,
І відпустить в ніч ореолом стрімкого сяйва.
Розбрелись антилопи у преріях почуттів…
(Ти малюєш мені
небеса і готичні мальви…)
Це пристанище німф,
Полководців, сліпців, вождів…
Передсмак грози. Атмосфера низького тиску…
Не дістатися берега в жодному із човнів…
(Світу байдуже це…
він колише мою колиску…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672331
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
1Коли сонце сідає за обрії сонні,
Сходить місяць на небі, за ним і зірки;
Біля серця згорнувши дві теплі долоні,
Небесам довіряю свої я думки.
2Шепчу тихо вустами молитву до Сина,
Що навчили ще бабця мене за життя,
І прошу відпустити щоденні провини,
Усі вольні й невольні мойого буття.
3Божий дух відганяє підступну гієну
Й розчищає стежину від бруду-сміття;
Янгол тихо сідає на праве рамено –
Охороною служить у час каяття.
приспів:
Догорає свіча – мають болі змаліти.
Відступає тривога і вся суєта.
Мироточить душа, бо любов’ю зігріта,
Й огорта мене сон під покровом Христа.
Аранжування і запис В. Сірий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672237
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
Пам'яті колеги
Жила собі жінка, що знала таємні слова, -
І пічка варила, і сяяла глянцем підлога.
Та якось, втомившись, лишила роботу й пішла
За обрій, де сходяться в крапку життєві дороги.
І вечір був вечором, зовсім не схожим на день;
Хтось зорі запалював, як перед Богом лампадку;
Хтось мріяв про диво в маршрутці під голос пісень;
А хтось поливав під тюльпани відведену грядку...
А дім сумував: господиня лишила ключі,
І пічка холодна, і вкрилася сумом підлога...
А жінка по хмарах гуляла собі сміючись
(Не знала: із крапки назад не буває дороги)...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672253
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
Хай боляче та нічого робить,
Прощаюсь зі своїм минулим нині.
Коли ти без потреби вже людині,
Напевно настає та сама мить.
Іду я геть, бо там усе ОК,
Моїх порад уже не потребують,
Пропонувати їх не буду всує,
Там вистачає власних вже ідей.
Залишу теплі спогади собі,
Їх в мене назбиралося на повість,
Про мене вірші залишу натомість,
(Нерівноцінний обмін далебі).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672031
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 13.06.2016
Сонце, не грієш,
Як гріло колись… колись…
Диск твій червоний блукає тепер заплавами.
Це - перемир”я світів. Це- кінець! Котись…
Просто котись собі
поміж снігами й травами,
Де за моїм горизонтом
Твій подих зник…
Тиша. Вода. Не торкайся цієї готики.
Лиш переспівниця мій перехопить крик,
Як на долонях
палатимуть твої опіки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671844
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 13.06.2016
Мне себя слишком поздно ломать
И зачем?
Перестать расстилать по старинке,
За пологом вишневым кровать,
Без проблем
Расправляя ладошкой морщинки?
Мне себя упрекать сотый раз,
Не с руки.
Измениться уже не успею.
Даже если черт жару задаст
Мастерски,
Я не стану,поверьте, слабее.
Мне себя не любить?..почему,
Где резон?
Ведь роднее,отнюдь, не встречала.
Пережив не одну кутерьму
В унисон,
Мне душа переждать обещала.
Мне себя не прощать...да за что?
Пропаду -
Не заметят ухода и ладно.
Танец с саблями там у шестов -
Подойду
Посмотреть...чей-то крест неприглядный.
Мне себя слишком поздно менять,
Растеряв
Новых навыков блеск и уроки.
Не догнать, кто ушел, не найти
Переправ
Через времени пропасть до срока.
12.06.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671869
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 13.06.2016
Знову погані новини з АТО
В траур одягнуть чергові родини.
Не відповість за ці смерті ніхто
І не поверне вже матері сина.
Скільки ночами не сплять матерів,
Кожна їх думка не тут, а на Сході.
Як же чекають хоч декілька слів
Звідти почути при добрій нагоді.
Дивна манера в тієї АТО -
Стільки вже років кінця нема й краю,
Мов у страшне і криваве лото
Смерть в Україні давно уже грає.
Нам гей-парад наче кістку дали,
От ми і раді погавкати вволю...
А розумнішати будем коли,
В руки візьмемо коли свою долю?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671831
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 13.06.2016
Не буде усмішок, рукостискань
І правнуки війну цю не забудуть…
І помста наша буде без вагань,
І Божого за це не буде суду.
Забути як - скалічених навік?
І тих, що полягли на полі бою?
Фрагменти тіл, а був же чоловік
І перший затулив усіх собою.
А як забути руку юнака,
Що відтяли за «Слава Україні!»
І зраду Іловайського котла,
Що випікає болем груди нині.
Останню пісню кіборгів забути
За мить, як відійшли у вічність???
Щомиті там повторювались Крути
І віра в диво, не в кінець трагічний.
То ж усмішок примирення не буде.
Прийдеться за усе відповідати.
Нехай їх переслідують усюди
Сирітські очі і зчорніла мати.
10. 06. 2016р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671388
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 11.06.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=AL2zzX84HCs [/youtube]
Буйні трави вже скинули роси.
Простяглася стерня на полях.
Віддзвеніли давно гострі коси,
На узбіччі проліг битий шлях.
.
Гірко пахне туман полинами.
Але чий то залишився слід?
Зарости ще не встиг бур"янами... .
Як же важко йти шляхом убрід.
І осіли думки тут тривожні...
Літо в розпалі, це ж не зима.
Ми з тобою в цей час подорожні.
Більш тепер нас ніщо не трима.
Може, краще піду я стернею?
Інший шлях собі треба знайти..
Не тремтіти ж мені тут душею.
От, чи зможу від себе втекти?
Вечоріє, знов дощ накрапає,
Розверзлася дорога, слизька..
Я дивлюся: це хто там чвалає?
Отаке тобі, це ж, мабуть, я...
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671415
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 11.06.2016
Давно истончали и вера, и слово, и память,
Остатки белесых туманных видений ушли.
Какой-то страницы лукавая, хитрая замять
Окликнула, будто к присяге зовут короли.
Окликнула, вредная, дерзким неслыханным словом:
Вернись, отрываясь от суетных планов и дел,
Пока ты еще все же, Господом не титулован,
Запомни, расписан на небе земной твой удел.
Запомни и книгу на полку подальше упрятав, -
Обложка оторвана, не починить все равно;
Быть может,ты властью сегодня почти император,
И скипетр, и мантия Небу поверь, все равно.
И скипетр на время, и золото, и горностаи,
И юности сладкая дрожь обойдет стороной.
Ты просто ослеп, ненадолго отбившись от стаи,
Вневременных истин мосты истончали давно.
10.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671449
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 11.06.2016
За картиною Р.Гонсалвеса
[img]http://vev.ru/uploads/images/00/01/65/2011/09/21/9.jpg[/img]
А у мене в мушлі заховалось море -
Нашого кохання чайчине крило.
Піднесу до неї вухо мікрофону –
І шепоче хвиля: [i]ámore, amó…[/i]
А у мене в мушлі бешкетує вітер,
Наче джин у лампі – мій заручник мрій.
Випадково якось я йому довірив
Таємницю серця про найдовші з вій.
Він її по зорях виспівав до рана
Солов'єм на гілці за твоїм вікном…
Подарую мушлю я тобі, кохана,
Ставши найсолодшим, найдивнішим сном.
Перепливши море, обігнавши вітер,
Стану на порозі, обійму крилом.
У саду (вже вкотре!) ходить [i]наше[/i] літо
І гойдає віти: [i]ámore, amó…[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671458
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 11.06.2016
Вниз крізь сутінки вечірні,
В днях, що вже пішли в непам’ять,
У віках давно забутих,
Впала з місяця Нокоміс,
Впала чарівна Нокоміс,
Як дружина, та не мати.
Гралась в лозах виноградних,
З подругами колисалась,
Та суперниця ревнива,
Повна заздрощів і злоби,
Гойдалку з лози зламала,
Перерізала надвоє, –
Впала злякана Нокоміс
Вниз крізь сутінки вечірні
В лузі Мускодей на трави,
На прилуку повну цвіту.
«Глянь! Зоря!» –казали люди;
«З неба зірка вниз спадає!»
Там де папороть із мохом,
Там між лілій білосніжних,
В лузі Мускодей, у травах,
В світлі місяця і зірки,
Повила дочку Нокоміс.
Їй дала ім’я Венона,
Первістці зі своїх дочок.
І росла дочка в Нокоміс
Наче лілія у лузі,
Дівчина струнка, висока,
Як блиск місяця прекрасна,
І така ж, як сяйво зірки.
І Нокоміс дуже часто
Їй казала й повторяла:
«Муджеківіса лякайся,
Бійся Західного Вітру;
Ти не слухай, що він мовить,
Не лягай на трави в лузі,
Не схиляйся серед лілій,
Щоб тебе він не покривдив!»
Та вона не стереглася,
Мудрих слів вона не чула,
Й Вітер Західний надвечір,
Ідучи по травах прерій,
З листям, квітами шептавшись,
Цвіт і трави нахилявши,
Гарну там знайшов Венону,
Що лежала серед лілій,
Спокусив солодким словом,
Звів жагою, аж вродила
Сина смутку і любові.
Так родився Гаявата,
Син родивсь на здивування;
Та в цей час дочка Нокоміс,
Гаявати ніжна матір
Вмерла в муках – її кинув
Вітер Західний невірний,
Безсердечний Муджеківіс.
За дочкою довго вголос
Гірко плакала Нокоміс:
«О, щоб я була померла!
О, щоб я пішла з тобою!
Не було б плачу і праці,
Вагоновін! Вагоновін!»
Поблизу від Ґітчі Ґумі,
Біля сяйних Вод Великих,
Розміщавсь вігвам Нокоміс,
Дочки Місяця, Нокоміс,
Темний ліс за ним виднівся,
Хмурі сосни там здіймались,
І ялини із шишками;
Перед ним ясніли води,
Сонячні прозорі води,
Билися Великі Води.
Зморщена стара Нокоміс
Там ростила Гаявату,
В люльці липовій гойдала,
В мох і лепеху вгортала, –
Сповитком був тяж карібу;
Плач стишала вередливий:
«Ша! Ведмідь тебе почує!»
І, гойдаючи, співала:
«Люлі, любе совенятко!
Хто там світить у вігвамі? –
Чиї очі у вігвамі?
Люлі, любе совенятко!»
Вчила там його Нокоміс
Знати зорі сяйні в небі;
Коси Ішкуди, комети,
Показала полум’яні;
Показала Смерті Танець
Духів воїнів у зброї,
Що летіли в край північний
У ночах Зими морозних;
Показала шлях у небі –
Стежку привидів і тіней,
Що неслися просто в небо,
Повне привидів і тіней.
В літні вечори у дверях
Забавлявся Гаявата –
Слухав тихий шепіт сосен,
Слухав як плескались води,
Музику, слова чудесні;
«Мінні-вава!» – чув від сосен,
«Мудвей-ошка!» – грали води.
Світлячок там Ва-ва-тейcі
Пролітав у тьмі вечірній,
Вогником своєї свічки
Осявав кущі та поріст.
І співав дитячу пісню,
Пісню, що дала Нокоміс:
«Ва-ва-тейсі, комашино,
Біло-вогняне створіння,
Що поблискуєш вогнями,
Засвіти для мене свічку,
Поки я в постельку ляжу,
Поки очки я закрию!»
Бачив він, як круглий місяць
Піднімався над водою,
Бачив плями, тінь на ньому,
Шепотів: «Це що, Нокоміс?»
І Нокоміс повідала:
«Якось воїн, дуже лютий,
Взяв свою бабусю й кинув
У пітьму нічного неба;
І закинув аж на місяць –
Тож ти бачиш її тіло».
Бачив райдугу на небі,
Неба східного веселку,
Шепотів: «Це що, Нокоміс?»
І Нокоміс повідала:
«Квіти це цвітуть у небі,
Квіти із лісів зелених,
Усі лілії із прерій,
На землі коли зів’януть,
То цвітуть над нами в небі».
А як чув вночі із лісу
Регіт, гукання совині,
«Що це, що?» – кричав у жаху,
І питав: «Це що, Нокоміс?»
І Нокоміс повідала:
«Це сова із совенятком
Щось кричать на своїй мові,
Сваряться межи собою».
Тож маленький Гаявата
Так учив пташину мову,
Вчив їх назви, таємниці –
Як будують гнізда влітку,
Де ховаються зимою;
Їх зустрівши, з ними мовив,
Звав «курчатка Гаявати».
Він вивчав і мову звірів ,
Вчив їх назви, таємниці –
Як бобри хатки будують,
Де білки кладуть горіхи,
Як так швидко мчить карібу,
Кролик чом такий лякливий,
Їх зустрівши, з ними мовив,
Звав братами Гаявати.
А Іаґу, хваст великий,
Дивних повістей вигадник,
Мандрівник і красномовець,
Друг похилої Нокоміс,
Лук зробив для Гаявати
З гілки ясена пругкого,
Стріли виробив із дуба
З вістрям з кременю і пір’ям,
Тятиву ж – зі шкіри лані.
І сказав для Гаявати:
«Йди, мій сину, в ліс дрімучий,
Там де олені всі разом,
Вбий нам оленя міцного,
Вбий нам рогача важкого!».
І вперед, у ліс дрімучий,
Рушив гордо Гаявата
Сам, зі стрілами і луком;
І пташки йому співали:
«Не стріляй нас, Гаявато!»
Дрізд співав йому, Опечі,
І сіалія* Овайса:
«Не стріляй нас, Гаявато!»
А над ним, на старім дубі,
Білка Аджідомо гралась
І до нього з віт дубових
Щось кахикала й тріщала,
Сміючись, його просила:
«Не стріляй же, Гаявато!»
Скочив кролик вбік зі стежки
І на відстані чималій
Випроставсь на задніх лапках;
Хоч зі страхом, та глузливо
До стрільця малого мовив:
«Не стріляй же, Гаявато!»
Він же йшов і їх не слухав,
Він про оленів лиш думав,
В їхній слід упивсь очима –
Слід, що вів його до річки,
Вів до броду через річку;
Він ішов як напівсонний.
Він засів у кущ вільшини,
Щоб на оленя чекати,
Поки не побачив роги,
Очі, що дивились з гущі,
Ніздри, що ловили вітер, –
То на стежку вийшов олень,
Весь у плямах світла й тіні.
Серце Гаявати билось
І тремтіло мов листочки,
Мов листочки на березі,
Як на стежку вийшов олень.
Гаявата звів коліно
І прицілився стрілою;
Ледве гілка колихнулась,
Ледь листочок ворухнувся,
Та рвонувсь обачний олень,
Разом ратицями тупнув,
Прислухавсь, піднявши ногу,
Просто на стрілу він скочив;
Ах! Стріла уже співала,
Як оса у нього впилась!
Мертвий олень впав у лісі,
Біля броду через річку;
Серце в нього зупинилось,
Але серце Гаявати
Гучно, радо стукотіло –
Оленя він ніс додому,
Де Іагу і Нокоміс
Радісно його вітали.
З шкіри оленя Нокоміс
Зшила плащ для Гаявати,
З м’яса оленя зварила
В честь його обід святковий.
Все село прийшло на учту,
Всі вітали Гаявату,
Називали «Мужнє Серце» –
Сон-ґетага, Ман-ґотейсі!
*Сіалія – синьопера співоча пташка родини дроздових.
Henry Longfellow, The Song of Hiawatha:
3. Hiawatha’s Childhood
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671470
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 11.06.2016
Вишиває Волинь наші роки і долі,
Хвиля Світязя миє траву.
Тут хмаринки пливуть сивочолі,
Це мій краї, я у ньому живу.
Хлібосольна Волинь, Вас зустріне своїми дарами,
Тут почуєте, Ви, як пищать в очереті вугрі,
Вас зустріне Волинь своїм хлібом, грибами й піснями,
А вночі зорепадом, що падає часто вгорі.
У тумані болото частенько тут грає на скрипці
І сміються нагріті на сонці ясному вужі,
По ночах голосять, голосять цвіркуни на сопілці,
І буває, співають волинські, нічні міражі…
Вас зустрінуть меди різнотравного в квітах Полісся,
Замок Любарта сокола пустить під вечір з бійниць.
Заховає Вас ясен, що на замковій площі вознісся
І поклониться берег, де Стир нахиляється ниць.
Ви пройдіться по Луцьку… Вдихніть запах клумб вечерових...
Ваше серденько щире, залишить у Луцьку сліди.
Тут на щастя купіть простеньку іржаву підкову,
Щоби Ви ще не раз повертались, вертались сюди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671526
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 11.06.2016
Полюбіть мене купчасті хмари,
Сині гори в обіймах дощів.
Лясни, вітре, об віти-гітари,
Щоби смуток зігнать із душі.
Полюби мене гаю-розмаю,
Що до себе маниш, мов магніт,
І ти, річко, що золотом граєш,
І ти, луже, сповитий у цвіт.
Полюби мене, небо безкрає
Вкупі з місяцем срібним вгорі.
Той, від кого любові чекаю…,
Сипле сіль рани з мертвих морів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671290
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 10.06.2016
Зібрати прагнемо постійно у житті
Багатий урожай із власних мудрих грядок,
Проте лише тоді збираєм врожаї,
Як серце золоте і в голові порядок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671137
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 09.06.2016
Все тимчасовим є у цьому світі,
Навчися цінувати кожну мить.
Нехай турбує щось, або болить,
Та в небі сонце так яскраво світить.
Ти новій днині щиро посміхнись,
(Хтось не дожив до неї півгодини).
Твоє життя ще не добігло спину,
"Страшні" проблеми насмішать колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671140
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 09.06.2016
У часи інтернету і стресу,
Смайлів, замість сердечних розмов,
Виживається казка прогресом
І не гублять вже коні підков –
Гублять люди сумління й посади,
А мені так потрібно – хоч плач! –
По алеях тінистого саду
Чути цокіт майбутніх удач.
Нині коні живуть на картинках
Чи в забутих прадідівських снах.
Грудка цукру в кишені й скоринка,
Та підкова лише в небесах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671238
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 09.06.2016
Я покладу на музику любов,
Нехай вона торкнеться твого серця,
Щоб ти відчув моє кохання знов,
І хай воно в душі твоїй озветься.
Я покладу на музику тебе,
Ти зазвучиш мелодією літа.
Ввімкне веселку небо голубе
Світ ароматами наповнять квіти.
Я покладу на музику слова,
Які тобі ще досі не казала.
Лунатиме мелодія жива
І буде світ увесь — концертна зала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671113
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 09.06.2016
[i]Ще тліє скіпка від сосни
Та рвуться барви у гастролі,
Дерев галузки - антресолі
Охопить полум"я весни...
Закрутить голову огень,
Що зимами ховався в печі,
Немов язиками малечі
Зазеленить листвою день...
І вже би грівся, он як жар
Від сонця леститься мов кішка,
А знизу гасить прудка річка
Пожежу від землі до хмар...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667821
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 09.06.2016
Звучала музика в душі без слів.
В ній вітра шум і тиха гра ілюзій...
Шукаю все життя, хто б то зумів
Всі фарби підібрати до мрій-блюзів.
Приспів:
Тоді б весна співала на всі сто
Не тільки тим, хто сповнений натхненням.
Тоді б раділи й вірили в тепло
Всі ті, у кого душі ніби вмерли.
Я не відкину всю красу земну,
Лиш стиха засумую ненароком...
Як тим, у кого вкрадено ціль, суть?
Як їм стрічати ве́сни рік за роком...
Приспів:
Втопитись просто у красі весни,
Забути всіх і все на цьому світі,
Реалії змінити на див-сни.
Й себе спалити в їх небеснім світлі...
Звучала музика в душі без слів...
Життя вперед неслось без перешкоди...
А бистрина сподіванок-подій
Лиш підбирала стишені акорди.
Приспів:
І вірилось, що разом із теплом
З душі раптово скресне крига-туга.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670689
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 06.06.2016
Минуле виринає із пітьми,
Несе мені картинки ностальгійні
Про те, як ми колись були дітьми
І нас будили у бабусі півні.
І мама з татком там були живі,
І так було нам затишно, спокійно.
В екологічно чистій там траві
Купалися у росах... А про війни
Від сивих ветеранів чули лиш,
Війна була далека, ефімерна...
Сьогодні від новин з війни болиш,
Прийшла у Край зі сходу клята скверна...
Із шафи я минуле дістаю,
Пірнаю як у мамину перину.
Колись також жили не у Раю
Та сприйняття все ж інші у дитини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670197
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 04.06.2016
[img]https://www.patee.ru/r/x6/01/ce/92/390x.jpg[/img]
Ти не проти, додати до тостів
дрібку теплих корицевих барв?
Особистий розширити простір,
щоби він свіжу м'яту ввібрав?
І вдихнути траву, що бентежить
блискавиця із гострим серпом,
як гримить у фіранках безмежжя,
наче зранку трамвайне депо?
А як стихне - дістане веселка
олівці кольорові з полиць.
і напише, мов графіті "welcome",
і всміхатиметься горілиць...
У житті є приємні дрібниці,
але танеш від них як сорбет:
коли в тости, окрім кориці
ти вкладаєш частинку себе.
[img]http://horoshevo-mnevniki.mos.ru/picturiesforsite/November/428229_kisti_kreativ_kraska_cvety_yarkost_leto_trava_nebo_1680x1050_(www.GetBg.net).jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670144
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 04.06.2016
Життя, мов пісня,проспівав і все,
Бурхливі оплески, або розчарування,
Продюсер – доля кожного несе,
Не залишаючи нам права на вагання.
Ніхто не знає, де його причал
Де буде шторм, а де життя лагуна.
У Господа для кожного свій план,
А ми лиш граєм на життєвих струнах.
Життя, мов пісня, проспівав і все,
Залишиться по нім порожня зала,
Між небом і землею понесе
На крилах Ангел, що не доспівали.
Життєва пісня в кожного своя,
І скільки в ній куплетів, не важливо,
Важливо, щоб її ти доспівав
І сцена, щоб тебе не полонила.
01.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670134
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 04.06.2016
Обіймає траву молоду
Сонце світлом весняних надій...
Чи на щастя, а чи на біду
Відбулась наша зустріч. Тоді
По вологій блукали траві,
Доки вечір зорею не згас,
І кульбаби, мов очі повій,
Хтивим поглядом міряли нас...
Ми ходили асфальтом доріг,
Омовенні весняним дощем,
Щоб ступить на кохання поріг.
...звідки в серце надходить цей щем?
Мов зерно у торішній стерні
З поцілунком травневим весни
Він стеблом проростає в мені...
Дощ змиває минулого сни.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116060210410
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669954
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 04.06.2016
[youtube]https://youtu.be/pIt1BP1bB4s[/youtube]
[i][b][color="#084e80"]Мені дав Бог творити мемуари...
То – спогади мої… про се, про те.
Хоч не нажив збережень, авуарів,
Та в вічі сніговій уже мете…
Вже в шибу мокро барабанить осінь,
Зриває вітер одинокий лист…
Та серце жаско так благає, просить:
Хоч подумки у долю повернись!..
Було ж бо нам так затишно, зі Спасом:
Буяла пристрасть і бевзіла млость -
Котилось колесо рожевим часом,
Де долі тій крутитись довелось.
Була суєтність, та були й напої,
Від хмелю в щасті шаленіла п’янь…
Все ж не впилися милістю такою
Уярмлені жагою Інь і Янь.
Мені дав Бог свого дожити віку
Без хворості, нестатків і страждань,
Дісталося усе ж й такого квіту –
Не без сльози,
ганьби,
розчарувань…
Тож хочеться уже лазурі неба,
Міцного миру – зовні і в собі…
Почну я, певно, це робити з себе,
Заки́ не впав в розгнузданій гульбі.
…Мені дав Бог все те, чого й не вартий,
Йому ж я шлю од щирості любов,
В житті своєму ставлю я на карту
Життєвий звіт – сповідний часослов...
[/color][/b]
03.06.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670038
дата надходження 03.06.2016
дата закладки 04.06.2016
Який духмяний повіває вітер!
Він зранку встиг зробити безліч справ:
всім квіточкам ранкові сльози витер,
з тополі пуху жменями нарвав,
дмухнув – береза коси розпустила,
злахматив кетяги бузковому кущу,
ще й просушив птахам намоклі крила
від грозового раннього дощу.
Прогнав неквапно грозові хмарини –
і глянула усміхнена блакить,
роздмухав маку дикого жарини,
аж полум'ям червоним сад горить...
Цей мак навіяв спогади крилаті...
Їх підхопив пустунчик-вітерець
й поніс привіт далекій рідній хаті,
прямісінько в дитинство навпростець.
Й так захотілось серцю мимоволі,
щоб він приніс з щасливої пори
той запах квітів, що збирала в полі,
і що матуся сіяла в дворі!
Під вечір повернувся мовчки, тихо,
лиш крадькома десь листям шарудів,
минаючи мене, як мишка – лихо...
Та винувато враз прошепотів,
що не приніс ТИХ запахів квіткових –
дитинство не повториш, як кіно,
розтанув слід від мрій моїх казкових,
а мамин мак відцвів давним-давно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669590
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mcjAceTMXSI
[/youtube]
Знов твій дзвінок порушив тишу ночі.
А я не знаю, що тобі сказать,
В цей час сумні згадались твої очі...
Та ти про що хотів мене спитать?
Не думай, що так легко все забути.
Минулим живе пам"ять ще чомусь.
А голос твій так рада я почути...
Та не скажу, а просто посміхнусь.
А серце стукотить в цей час незвично.
Не треба.. я прошу,не видавай,
Ведеш себе ти якось недоречно...
Вести розмову з ним не заважай.
А ти мені про літній дощ холодний,
Що хоче відігрітися душа...
Таким здаєшся зовсім безпорадним...
А сильний дощ розмову заглуша.
І я не знаю, що тобі сказати...
І з голосом байдужим відпущу.
Та гордість не дає вслід прокричати,
Що я тебе сильніше ще люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669676
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.06.2016
Не тривожте душі моєї -
Не приходьте до мене в сни.
Я - не згусток тепла-єлею,
Просто день на краю весни,
Просто квітка безпелюсткова
(лиш осердя лишилась міць),
Журавлиночка паперова,
Що не може у вись злетіть...
Не тривожте. Вона заснула,
Заклубочилась кошеням...
Відлітають слова в минуле -
Залишається біль-стерня.
Косовиця була завчасно -
Не достигли іще жита...
Вчора зірка на небі згасла...
А я вкотре пишу листа...
Не тривожте душі моєї,
Світлим спогадом не будіть -
Сльози сплять під крилом у неї
І закрито тривогу в кліть...
Павутинно снується думка
Поміж подихів голосних :
Я для себе сама - брехунка...
Ви...приходьте до мене в сни.....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669512
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 01.06.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jpUdHCe8CSc[/youtube]
Чи вишИ́ванки, чи вишивА́нки –
буде правильно, як не скажи.
Носять їх і селянки й панянки.
Ритуал цей і ти бережи.
Візерунки – то символи й коди,
предковічні магічні скарби
спілкування зі світом Природи,
знаки вірності чи боротьби.
«Коло», «Хрест», «Повна Рожа», «Шеврони»,
«Ромб», «Квадрат», «Безконечник», «Спіраль»,
«Стебла», «Квіти», «Листки» і «Бутони» –
має значення кожна деталь.
Вишивалась сорочка руками,
тому справжній це був оберіг.
Десь ховалися там між нитками
і любов, і зажура, і сміх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669527
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 01.06.2016
[i]Людина смертна, і єдина можливість їй
стати безсмертною – залишити після себе
безсмертні діла свої…
У. Фолкнер
[b][color="#d90f0f"]Мені хватає власних нагород,
Щоб до кінця доплентатись безбідно,
Але чи досить дав я у народ,
Щоб за життя своє було не стидно?..
Я – як отой державницький гарант:
Чи не занадто чернь свою принизив?
Й останній у пресподницю мій ґрант –
Чи вистачить вогневі... (з мене) хмизу?
Довкола – глум і торжество негод!
Такі наразі в моді феєрверки…
Чи витрима той іспит мій народ?..
Чи стане сил, припосланих ізверху?
А що я задля то́го учинив,
Щоб мій народ заматерів побідно?..
З тяжких, надлю́дських його жнив
Не хочеться у тлін піти безслідно.
…Мені твердим ввижається закон:
Лиш на землі залишені опертя,
Що не помруть в доланні перепон,
На небі зна́йдуть і своє безсмертя…[/color] [/b]
[/i]
[i]28.05.2016[/i]
[i]Ілюстрація - безсмертя (із інтернету)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669440
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
В небо вдивляюсь. По ньому пливе
Слоник, метелик і літера "Ве",
І крокодильчик (а може, дракон)
Ледь не торкається лапками крон.
Замок пливе - в ньому Фея живе,
Далі он, лебідь і бджілка пливе.
Очі заплющу, рахую до ста -
Бачу вже квітку літак і кота.
Бачу вітрильник я і пароплав...
Вітер дмухнув - і усе розмішав...
В небо вдивляюсь. Від сміху аж плачу:
Слонометелика з хвостиком бачу,
Лебідь, от цирк, осідлавши кота,
Ловить те чудо уже за хвоста.
А крокодильчик (а може, дракон)
Ласує смачно собі літаком.
Замок десь зник. Пароплавобджола
Жалить вітрильник (яка ж вона зла!)
Далі он, вже квіткоконик приліг...
- Дякую, любі хмаринки, за сміх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669239
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 30.05.2016
Взявши за руку, тебе
Доля веде за собою,
Можеш коритися їй,
Або зовсі́м навпаки.
Поряд допоки вона,
Ти насолоджуйся грою,
Зникне, не дай Бог, тоді
Дасться відразу взнаки.
Не нарікай що тобі
Доля чогось не додала,
Те, що належить, твоє,
Зайве для чого в житті?
Звідки ти знаєш чого
Треба багато чи мало?
Більшість із наших бажань
Тільки зашкодять меті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669127
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 30.05.2016
Я б ураган на півшляху спинила,
Порвала б чорні хмари на шмаття
І сонцем кожну шпарку наповнила,
Якби твого напилась почуття.
Я йшла б у бій з махровою брехнею,
Долала б гори і глибокий рів,
Вночі ловила б зорі п’ятірнею,
Якби теплом своїм мене зігрів.
Я б джерелом словесним дзюркотіла,
Була б за музу дневі-скрипалю,
Я б крізь вогонь палаючий летіла,
Якби промовив: «Я тебе люблю».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669067
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 30.05.2016
Рід Зеленчуків - давній гуцульській рід, що в старі княжі часи володів землями Чорногори. Цей гірський хребет здавна був їхньою дідизною. Резиденція ватажка роду у раннє середньовіччя розташовувалась в нинішньому селі Зелене, потім у XIV - XV століттях в селі Буркут, XVI - XVII в Жєб’є, потім знову в Зелене - на схилах гори Піп-Іван Чорногірський. Самі Зеленчуки стверджують, що колись, у VI - VIII століттях у них був замок на вершині гори Піп-Іван, що тоді звалась Чорна Гора, де нині руїни обсерваторії, і біля замку було капище, де жрецями були люди з роду Зеленчуків з гілки Студенаків. Гасло роду: «Аби не гірше!» Основний колір вишиванок - зелений. Символом роду Зеленчуків здавна була квітка звіробою.
Згідно історичних переказів самого роду Зеленчуків засновником роду був якийсь Зело, що служив князю карпів і князь Грунь ІІ Важка Сокира (210 - 222) дарував йому за службу землі Чорногори «у вічне володіння». Хоча історики ставляться до цього повідомлення скептично. Вважається, що рід Зеленчуків походить від аборигенів Чорногори, які з давніх часів, можливу з часів Гальштадтської культури населяли Чорногору та її околиці, а саме верхів’я Чорного Черемошу та Прута (Порати). Ватажки роду Зеленчуків згадуються в «Книзі Чорного Сонця», зокрема, Зело Темний та його син Зело Довга Стріла. У 361 році князь білих хорватів Боєслав І Сильна Рука (340 - 366) підкорив племена карпів та бастарнів і змусив ватажків карпатських родів присягнути йому на вірність, і поставити власноручно у відповідній книзі з присягою на вірність свої родові знаки. Ця книга ввійшла в історію під назвою «Книга Чорного Сонця» завдяки сонячному затемненню 362 року, коли, власне, ця книга і складалася. Книга до нас не дійшла, але чисельні уривки з цієї книги наводить візантійський історик Інокентій Синопський (768 - 824) у своїй праці «Історія варварів». У цій же книзі він згадує «dux ad barbarorum Zelo Fortis», що брав участь у нападі на землі Візантії у 632 році. Є версія, що це був ватажок роду Зело.
Про капище на горі Піп-Іван, що в ті часи називалась Чорна Гора мало що відомо, а перекази самого роду Зеленчуків історики дружно називають вигадкою. Є версія, що капище було присвячене богу Високого Неба, що у карпів в пантеоні було верховним божеством. Самі Зеленчуки багато розповідають про Зореслава Зело Довговолосого, що нібито був головним жерцем на цьому капищі десь у VIII столітті. Переказують, що це капище в часи його волхвування відвідували князі білих хорватів Володислав ІІ Ведмідь (733 - 745) та Будислав І Вогненний (745 - 761). На капищі приносили щорічну жертву Високому Небу - чорного бика. Ця кривава офіра буцімто приносилась в день літного сонцестояння. Під час цього ритуалу періодично відбувалися вибори нового головного волхва карпів, коли ця посада ставала вакантною. Відбувалось це наступним чином. Після жертвоприношення один з воїнів (не зі стану жреців) донесхочу їв м'ясо бика, потім над його ложем говорили слова правди, потім він лягав спати і той, кого він бачив у сні і ставав головним жрецем карпів.
Серед ватажків роду Зело, що лише десь з середини ХІІІ століття став іменуватися родом Зеленчуків відомий Зело Мудрий, що в 792 році був послом князя білих хорватів Любомира Х Синьоокого (786 - 819) до Хозарського каганату, з яким князь планував вести спільні військові дії проти Візантії. Але згідно, знову ж таки, візантійських джерел посол вів себе зухвало і хозари вбили його, що послужило причиною довгої війни білих хорватів з хозарами.
Про замок на вершині Чорної Гори, що був твердинею роду Зеленчуків та їх ватажків мало що відомо. Судячи по всьому він стояв там у V - Х століттях в часи загострення сутичок між різними гуцульськими родами, які вже на той час називали себе етнонімом гуцули, а не карпи. У легендах він називається «Замком Чорноти». Цей замок був обложений у 838 році за часів князя білих хорватів Світозара ІІІ Срібний Перстень (830 - 848) під час війни між двома коаліціями гуцульських родів, які очолювали відповідно рід Зело і рід Гнєтєса. Замок тоді витримав облогу, хоча ватажок роду Зело - Зело Вершник під час сутички втратив ліву руку і звався після укладення чергового перемир’я Зело Однорукий. Вдруге замок був обложений у 940 році за часів князя білих хорватів Велемира ІІ Темного (932 - 948) людьми з роду Гропа. Замок тоді був спалений вщент і більше не відбудовувався.
Після XIV століття, коли влада ватажків гуцульських родів занепала, рід Зеленчуків продовжував контролювати Чорногору і лишався впливовим і сильним родом серед гуцулів. Серед ватажків роду Зеленчуків XV століття відомий Зиновій Зеленчук (1456 - 1523). Він одружився з Василиною Стефлюк - поєдналися і породичалися два давніх гуцульських роди, які довгий час ворогували. У цієї подружньої пари народилось двадцять п’ять дітей - п'ятнадцять синів і десять дочок. Всі вони вижили не дивлячись на високий рівень дитячої смертності серед горян в ті часи. Крім такої чисельної родини Зиновій Зеленчук відомий ще будівництвом великого водяного млина, що стояв біля нинішнього села Великий Ходак і в ті часи був найбільший водяний млин у Карпатах. Цей млин простояв до великої повені 1679 року і про нього складено чимало легенд і казок як про обитель нечистої сили, що в цьому млині жила і волю мельника виконувала. Ходять вперті чутки, що привид мельника Федьо Зеленчука з’являється щороку біля того місця, де стояв млин в ніч на Івана Купала у білій подертій свиті і говорить подорожнім: «Жорна млина втопилися в Черемоші».
У XVІІ столітті з роду Зеленчуків був відомий ґазда Василь Зеленчук (1601 - 1677), якого називали в Карпатах «Дзень-дзелень Зеленчук». Він мав величезні стада овець і торгував овечим лоєм та шерстю в Косові, Космачі, Коломиї та в Надвірній. Він настільки розбагатів, що вважався найбагатшим гуцульським ґаздою. Він завжди носив з собою торбечку з золотими монетами, які постійно дзвеніли, за що він і отримав таке прізвисько. Він розділив свої статки між синами Андрієм, Іваном та Петром, які довго між собою ворогували після смерті батька, але потім всі ці статки і багатство пустили за вітром прославившись марнотрацтвом. У XVIII столітті жив відомий знахар Марко Зеленчук (1720 - 1825). До нього зверталися навіть тодішні магнати і можновладці. Ще ходили вперті чутки, що він знається з нечистим і чаклує. Він жив у селі Топільче і дожив до віку 105 років. Про нього розповідають, що колись він у віці 99 років переходив кладку через Черемош і впав у воду. Його дістали з ріки, а він плакав. Тоді його спитали: «Діду, чого плачете, Ви часом не забилися?» «Ні, не забився, але бачите, який я став незграбний, а що буде як я зістаріюсь?»
Серед опришків XVIII століття був відомий Максим Зеленчук, що був соратником Олекси Дувбуша. Саме про Максима Зеленчука казали, що йому відомо де Олекса Довбуш похований і де він заховав свої скарби, хоча сам він запевняв, що «то все байка». Про його подальшу долю нічого не відомо. В останнє його бачили в селі Гринява в 1750 році і після цього він загадково зник.
У ХІХ столітті жив відомий гуцульський пасічник Микола Зеленчук (1831 - 1910), що тримав пасіки на Чорногорі і його мед славився далеко за межами Карпат. Крім ґазді, що господарювали коло землі, води та худоби рід Зеленчуків мав ще священиків. Так у селі Великий Рожин у 1770 - 1792 роках був священиком отець Степан (в миру Василь Зеленчук), а в селі Снідавка в 1801 - 1834 роках служив господу отець Методій (в миру Ярема Зеленчук).
Під час Першої світової війни у 78 піхотному полку армії Австро-Угорщини служив капралом Степан Зеленчук. Він постійно носив з собою скрипку і грав в перервах між боями. Загинув у 1915 році під Тернополем, коли грав на скрипці, схопивши випадкову московську кулю. Куля пробила спочатку скрипку, а потім його серце. Серед Січових Стрільців був Петро Зеленчук, що потім потрапив у 1916 році в російський полон, з полону втік, і в 1918 році був у лавах УГА. Пробав без вісті у «Чотирикутнику смерті» у 1920 році.
Серед повстанців у 1942 - 1950 роках був відомий сотник Карпо Зеленчук, що діяв на Чорногорі і загинув в бою з загоном НКВД біля Ворохти 20 вересня 1950 року. У селі Білоберезівка вчителював у 1930 - 1947 роках Іван Березюк. Він отримав освіту у Львівській політехніці. У 1947 році на нього хтось написав донос, що він веде в школі антирадянську пропаганду і він був засуджений на 25 років таборів. У 1953 році він став одним з керівників Норильського повстання політв’язнів і після придушення повстання був розстріляний 5 серпня 1953 року.
Крім Верховинського району в Карпатах чимало людей з роду Зеленчуків живе нині в Бразилії в штаті Парана. Це нащадки Романа, Мирослава та Данила Зеленчуків, що емігрували в Бразилію у 1895 році. Серед музик у свій час були відомі у Карпатах сопілкар Ярослав Зеленчук (1846 - 1898) та цимбаліст Григорій Зеленчук (1885 - 1932). Основної гілки ватажків роду зеленчук є ще бічні гілки Студенаки, Зеленчуки Буркутські, Зеленчуки Ворохтянські, Гропські та Ходакські. Останні три гілки виникли у XV столітті і походять від різних синів Зиновія Зеленчука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669045
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016
Я не думав, що знову – війна,
Хтось із нас не поверне додому.
А на житньому полі жнива,
Ті жнива, що не треба нікому.
А я думав, війна – не моя,
А я думав, війна є чужою.
І не буде горіти земля,
І не буде чадіти смолою.
Вже те поле закидало в сніг
І женці косять зовсім не трави,
Може хтось тих людей приберіг,
Для якоїсь страшної забави?
А я думав, війна – не моя,
А я думав, війна є чужою.
І не буде горіти земля,
І не буде чадіти смолою.
Коли ляже останній покіс,
Не росою омитий, сльозою,
Ми піднімемось знов, у весь зріст,
Станем тою, живою рікою.
Ця війна, уже стала моя,
Ця війна, вже не є нам чужою.
Там, де в полі горіла земля,
І до неба чаділо смолою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668817
дата надходження 28.05.2016
дата закладки 28.05.2016
Коли загораються зорі,
А місяць гуляє дахами,
І вітру крильцята прозорі
Жонглюють чарівними снами,
Тобі розкажу тихо казку,
Пухнасте моє Кошенятко.
Заплющуй очиці, будь ласка,
Бо час уже грайликам спатки.
На стелі гойдає дрімота
Якісь візерунчасті тіні -
Немов відкриває ворота,
Щоб в хату ввійшли сновидіння;
Залишимо печива трішки
І чашечку м'ятного чаю
На столику, побіля ліжка, -
До тебе нехай прилітають .
Присядуть нехай на подушку
І крильцями ніжно лоскочуть,
І тихо шепочуть на вушко :
"Спи, Котику, доброї ночі... "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668721
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 27.05.2016
З допомогою «залюбленої у світ»…
Поміж озер в лісах росте ожина,
Красується червона горобина,
Прославлена у творах земляка -
Омріяна земля Богачука.
Приспів:
Свята земля – Волинь голубоока,
У вроді здійнялася ти високо,
Де ягоди рясніють журавлини,
Зорить поліська донька України.
Тут у житах цвітуть волошки сині,
Неначе очі Мавки із Волині.
А на хатах гніздяться диво-птахи -
Поетова святиня Петра Маха.
Приспів.
Безсмертна слава Лесі Українки,
Прикрашена льонами і барвінком,
Наш рідний Світязь звуть Волинським морем,
Мов парубок могутній, неозорий.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668429
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
Береги поєднали широчезні мости,
Для краси і для слави, мають інші рости,
Хвилі плещуть Дніпрові в береги наших мрій,
Процвітай і надалі, рідний, Києве, мій.
Твої парки і сквери – це шматочки краси,
Тут напитися можна із травиці роси.
Над Дніпром часто творить водний блиск водограй,
Ти сіяй куполами і надалі сіяй!
Щоб всміхнулася доля, процвітав стольний град,
Щоб прекрасна країна, розцвіла, наче сад.
І щороку в каштанах пломеніли свічки,
До Дніпра несли воду лише чисті річки.
Наша, люба столице, рідний, Києве, мій,
Квітни далі, столице - місто мрій і надій.
Ти будуй і надалі широчезні мости,
Від біди Україну, ти ще раз охрести!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668491
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
Міняли "терористку" на двох "відпускників"...
У путіна напевно згоріла мікросхема...
Він перед світом правду замилити хотів,
Та мухи і котлети у світі все ж окремо.
Щось коїться з рельєфом вже другий рік у нас,
Бо москалі блукають, як в джунглях, в Україні.
А ще за звичку взяли своїх відпусток час
"Вбивати" не в Єгипті, а на "укропській" міні.
"Любителям екстриму" є непочатий край -
Їх Колима чекає, уранові копальні...
Моєї України, гидото, не займай,
Бо наслідки тут “світять” агресору печальні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668369
дата надходження 25.05.2016
дата закладки 25.05.2016
Знову плачуть небеса,
В мене теж бринить сльоза,
Пригадалась мені, мамо,
Ясна в променях роса.
Як босоніж по росі,
Біг ловити карасі,
На світанку
У чаруючій красі.
Вже пролинули роки,
Зникли юності думки,
Твій політ у вічність, матінко,
Нагадали враз струмки.
Та роки назад не вернуться,
Час вертають лиш думки.
Ти не плач рясним дощем,
Не ятри сердечний щем,
Бо ніхто крім тебе, мамо,
Не накриє знов плащем.
Вже і в мене сивина,
Але це не дивина,
Може радість
Принесе нова весна.
Хоч пролинули роки,
Та вертаються думки,
Я гортаю знову, матінко,
Вже прожиті сторінки.
Та роки назад не вернуться,
Час вертають лиш думки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667970
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
«Весь світ складається з двох натур:
одна видима, інша невидима.
Видима називається твар,
а невидима – Бог.»
(Григорій Сковорода)
У сутінкові епохи особливо яскраво світять людські постаті. Не сприймайте це як аксіому і доведену закономірність. Це констатація факту. Я маю на увазі саме сутінкові епохи, а не «темні віки» (в існуванні яких я сумніваюсь, принаймні для таких країн як Ірландія та Китай). Хоча справді бувають епохи ночі - коли хоч околи виколи - тьма. Тоді світи - не світи... Тоді ховаються в печери, а світло ліхтариків сприймають як відсвіти пожеж. Але я не про них. Я про сутінки. Або ранкові - перед світанком, або вечірні - перед тьмою. XVIII століття було саме епохою сутінок. Сутінок бароко. Це химерне і надлишково естетизоване століття сприймають іноді як самодостатнє. Як окремішнє. Але насправді то було довершення ренесансу. Вже навіть не пізній, а пост. Постренесанс. Квазі. Хоча, ні. Квазіренесанс настав пізніше - в епоху ампір. Бароко було епохою світлою. Епохою надій і мрій про ідеальне місто. Ампір, зрештою, теж - античність і пізню Римську імперію малювали тоді виключно світлими фарбами. Франсіско-Хосе де Гойя був тоді анахронізмом - саме звідти - з сутінок. Доскіпливий читач одразу спита: «І що ж це за сутінки, фантазійний авторе, вечірні чи ранкові?» І ті, і інші, читальнику! Точніше не ті, і не інші.... Це були сутінки затемнення. Тільки не треба одразу заперечувати: мовляв, епоха просвітництва, яке ще затемнення, це в автора в голові затемнення, а це епоха Вольтера, Руссо, Ліннея та Свіфта. Ви мене не зрозуміли. Це були сутінки мислення і світосприймання. Світ почали сприймати спрощено - як механізм, машину. Механіка звелась до абсолюту. Світ і Всесвіт сприймався як величезний механічний годинник, де все було розкладено по поличках, і лишалось тільки це все класифікувати. Машина стала мірилом і суддею: хронометр і гільйотина. Якщо хтось і говорив про загадку і таємницю, то хіба граф Каліостро, що ні сам в це не вірив, ні його слухачі, що сприймали це як розвагу, а не як пошук істини. Все вже відомо і відкрито, матерія вічна, Бог - це провидіння, система евклідової математики. (Це в кращому випадку, інколи пантеїзм як забава інтелектуалів, частіше повний атеїзм). Так сприймали світ. Велика французька революція не тільки поставила крапку на цьому світогляді, але і показала, що все насправді не так - все те так просто і не так однозначно.
І серед цих сутінок бароко, аристократизму, феодалізму, механіцизму і просто епохи зневіри (о, як це відчув Джонатан Свіфт! Саме за це його і недолюблює багато хто в Ірландії!) були постаті, що пливли проти течії. Що протиставили духу механіки глибину філософії, теології, таємницю світобудови, справжню красу тексту. Я про Григорія Сковороду. Цього самотнього генія.
Григорій Сковорода - це був перший у світовій філософії мислитель тексту. Для його попередників текст був засобом, а не метою, способом виразити щось, іноді навіть способом заперечити текст як самодостатність (як у Вольтера), іноді сходами до над завдань (як у Томи Аквінського). Текст як самоцінність був не у філософських, а в сакральних творах. Не дарма ж Конфуцій не писав власних творів, а тільки збирав твори давнини - він розумів небезпеку сакралізації тексту. І хотів сакральності для інших текстів, але не для своїх. У Григорія Сковороди текст філософських творів не сакральний. Текст стає самодостатнім світом. Так само і давні сакральні тексти він розглядає як самодостатній світ - мету, а не засіб. Він бачив три світи - світ речей, світ ідей і світ тексту. У третьому світі він жив і почував себе там досить комфортно. Настільки комфортно, що світ речей ставав йому непотрібен, а в світі ідей він шукав лише інструменти для тексту.
Творчість Григорія Сковороди – цього вічно невчасного філософа, вічно недоречного для будь якої епохи – не тільки для своєї, дослідники розглядали виключно в контексті і в просторі землі яка цього дивовижного генія породила, по якій він ходив, обережно торкаючись ногами земного пилу, і яка його знову прийняла – пішов він у цю землю як колись пішов у добровільне вигнання від суєтності і гріхів мирських – світу марнотного сього. Але Григорій Сковорода мислитель не регіонального масштабу як Конфуцій чи Лао Цзи, він людина космічна, людина і громадянин Всесвіту в кращому розумінні цього поняття. У його генії, звісно, відчувається колорит замріяних степів та сумного Борисфену, але мислив він про вічне і нескінченне. Але це якось важко усвідомлюють як українські дослідники його творчості так і закордонні. Бо для українських – «він наш» і бачать у ньому мислителя у садочку Богом забутого хутора Слобожанщини, а іноземні – екзотичного посланця незнаної зачарованої країни. І це суттєво заважало розуміти ідеї цього мислителя – він зірка філософії світового контексту, один з найбільш освічених мислителів епохи, тонкий знавець латинської і давньогрецької мов і філософій, Європа для нього була не континентом, а частиною середовища буття.
Це щодо простору. Щодо часу – тут тенденції протилежні. Григорія Сковороду розглядають окремо від епохи – позачасово, що теж часто заважає розуміти його думки. А жив він у надзвичайно цікаву епоху, в першу чергу в духовному контексті. Я би назвав цю епоху «сутінками бароко». Ренесанс болісно довершувався. І це відчувалося всюди: і в країні неяскравих кольорів - Голяндії, і в гоноровій Англії, що жила передчуттям епохи пару (їй було тісно в світі механіки), і в країні вічного прикордоння - Угорщині, і навіть в темному Китаї, де свого ренесансу не було і не могло бути, бо античність ніколи не закінчувалась, а спроба європейського ренесансу завершилась катастрофою. В Україні це відчувалося особливо гостро: стара барокова Україна гинула на очах, про нову годі було мріяти, та й ніхто не здогадувався, що йде епоха пару та електрики, хоча всі передчували, навіть Карл Лінней - цей останній апологет механіцизму в натурфілософії. Ламарк уже стукав у двері, але вони були зачинені. У ось у цей час суцільної механіки, у цей час суцільних сутінок - від колишнього Нового Амстердаму і знервованої Ліми до солоної тайфунової Формози, у цей час атеїзму та ритуалізації релігії, у цей час коли Бог вважався сукупність математичних формул, що виражали юридичні закони, у цей час по землі ходив теолог і теософ. І то не як зразок анахронізму чи уламок минулого, а сучасний теософ. Бароко марно шукало Бога десь по нетрях деїзму та прагматизму і закономірно дійшло до атеїзму Вольтера. Григорій Сковорода Бога знайшов. І не тільки у собі - це було б надто просто. Він знайшов його у Всесвіті. Як нематеріальну творчу компоненту. Як основу одного трьох частин Світу, де оця матерія - яку вже почали мислити як вічну і всюдисущу субстанцію була лише частиною одної з частин світу, але не новим божеством.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667947
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
Я, певно що, - піщинка на долоні :
Дмухнеш - і зникну серед сотень інших.
І тільки галасливе гайвороння
Згадає, що були якісь там вірші...
Ну може, вітер інколи згадає,
Як ніжно пестив моє тіло зночі,
Як з ним літали аж за небокраєм,
Як золотили зорі мої очі...
І дощ згадає...бо не раз в краплини
Ховав мій біль і розпач від невдачі,
Не раз голубив і до мене линув,
Як я, бувало, потайки заплачу...
А ти? Згадаєш? Поспішиш забути?
Чи й не помітиш, що здмухнув піщинку?
А я до тебе ланцюгом прикута...
А я без тебе - посивіла жінка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667922
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 24.05.2016
[img]http://files.moblo.pl/0/4/89/48956_landa-dziewczyna-likely-pl-3195a237.jpg[/img]
Сонце в зеніті – круглий спартанський щит,
Що відбиває хмар кочові навали.
Стелиться мох, м’якенький, мов оксамит,
Ноги людські по ньому ще не ступали.
Штрикає тишу гілки сухої хруст,
Вітер бринить джмелем у верхів’ї сосен…
Йду обережно й тихо – ні пари з вуст,
Жалять обличчя хвойні голки́, мов оси.
Свіже повітря зв’я́зки у горлі рве,
Наче мембрана, пружно спирає груди…
Ладаном ліс обкурює все живе,
Лиш непорушні скель кам’яні споруди.
Міряю світ відбитками підошов…
Ліс – посивілий дід, але ще нівроку!
Здалеку привітає: «Це хто прийшов?
Начебто й не змінилась за ці півроку…
Ну ж бо, сідай сюди, на трухлявий пень,
І викладай усе, що в душі ховала…».
Хлю́пне теплом крізь вуса і засопе,
Очі зелені блиснуть, немов дзеркала.
Я притулюсь щокою до бороди,
Наче ми з ним не бачились цілу вічність –
Так, як до пана леститься кіт рудий,
Погляди перегукуються зустрічні.
Мовчки собі поси́димо: я і він,
Щебетом заколисані і вітриськом…
Десь обізветься грому протяжний дзвін –
Схоже, пора додому, вже дощик близько…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667834
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016
Закінчився сезон дощів на верхній ноті,
Завмерла в просторі напруга навісна,
І я ширяю (у падінні, чи польоті?)
Куштую тишу, наче келихи вина.
Тривогою гірчить букет вина мигдально,
Десертністю мускат приваблює до мрій,
Квітковий «рислінг» вплівся майже ідеально
У плід вишнево-чорносливових надій.
А небо терпне із танінового смаку,
То м’яко, то колюче спогад серце жме.
Розмайорілися яскраво щоки маком
Від незабутніх дорогих мені імен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667851
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016
Жило собі кохання і було,
Але на ньому вже могильні плити.
В які ж бо воно течії спливло,
Що ми не хочем навіть говорити?
І досить звинувачень і всіх слів.
Троянди садиш-камінь не кидаєш.
Бур'ян зірвеш. Зі мною ти посмів
Камінням в душу. Сам... Та сам не знаєш...
І важко так... І сльози по землі
Течуть, течуть, що вже б зробилось море.
Шукаю щось в підпаленій золі.
Ховаю подаровані всі зорі.
Колись мені до одної зірвав,
Колись і небо прихиляв, і сонце.
Тепер лиш вітер в спину цілував,
І плакав дощ в прочинене віконце....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667909
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2016
Гойда весну на китицях бузок
Під ніжну солов'їну колискову.
Попід шатром із шовку і зірок
Вітри згубили місячну підкову.
Старий горіх іще смакує сни
Про зиму, про сніги і холоднечу,
Та у бруньках ефірних і ясних
Леліє твердобоку вже малечу.
Десь "ойка" сичик серед ясенів.
Під вербами, в ставку, регочуть жаби :
Напевно, розсмішити їх зумів
Блискучоперий селезень-незграба.
Муркоче кіт, куйовдить спориші
Обабіч стежки до моєї хати...
Так хороше і легко на душі,
Що хочеться й собі замуркотати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667405
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 22.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fMMmA-HqC5Y[/youtube]
Можливо тому, що ніколи не знало кріпацтва,
мистецьким феноменом стало козацьке село.
Спочатку прикрасили стіни художні дивацтва,
затим розписали усе, що у хаті було.
З квітів, мурав* петрикі́вці отримали фарби:
червону із вишень, зелену з трави пирію,
з пролісків – синю, а жовту з цибулі й кульбаби.
Розводили барви ці на молоці і жовтку.
Всі інструменти для розписів також природні:
гілочки, паростки, стебла чи шерсть із котів.
Пальцями теж малювали умільці народні,
імпровізуючи в розписах хто як хотів.
---------------------------
* Мурава́ – те ж що і трава, моріг
[img]http://pustunchik.ua/uploads/school/1a07e6336bae8f732396b3c3d0fdcada.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667407
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 22.05.2016
Выставлен повторно.Добавлен файл.
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00568463.jpg[/img]
Как по кочкам, по звездам, на цыпочках - в душу мою,
Ты пробрался однажды тайком, у меня не спросив.
Ты пришел, примостившись, в углу у судьбы на краю,
Своей нежностью разом, грехи в одночасье, скостив.
Своей нежностью молча, украсил, развеял, разбил,
И наполнив бокалы бездонные, дал мне испить.
Утешая, словами играл, где ты их находил?
Обещая взамен моих чувств, никогда...не любить.
Как по кочкам,по звездам, на цыпочках...память жива,
Даже снегом холодным не выстудить, не охладить.
Убегает ручьями зима, зеленеет трава.
Своей нежностью, сердце мое заставляешь платить...
20.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667443
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 22.05.2016
Не треба, не бійся,
Це поки що лиш манівці.
А що буде завтра, відомо лиш Господу Богу…
Немає мольберта… у тебе в руках олівці,
Твої олівці…
покладеш на холодну підлогу
Сувій полотна,
Ніби контурну карту півкуль…
Отак жебраки розкладають на площах ганчір”я…
Як сонце погасне, до місяця, сестро, малюй…
Малюй до зірок,
що торкають твоє надвечір”я.
Що світу - до тебе?
Що світу - до болю твого?!
А ти не питай… він глухий до твоєї печалі…
Лише полотно… коли сонце торкнеться його,
Відкрий його променям
вишиті серцем скрижалі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667046
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016
«Вогненний лелека дзьобає
зі свого гнізда
в’язкі тіні ночі…»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Вогненний лелека
На тіні дитинства нашого постріхованого
Крилом-полум’ям,
А жаби шматочками ночі
У вологі наші спогади,
У сутінки минулого
Неіснуючого-небувалого,
Холодні, як серце годинника,
Банькуваті, як вірші митника.
Вогненний лелека
Поселився на дереві Сонце,
Мостить гніздо зі зламаних компасів,
Що вказували напрямок
З минулого у майбутнє,
Вогненний лелека
Дзьобає, все що лишилося,
Змушує нас забувати,
Чи повірити, що то все вигадка –
І будинки, що стриміли дороговказами,
І вулиці, що вели-приводили
До дверей, що скрипіли-відчинялися,
І люди, що липкий мед радості
Пили краплями, а горе відрами,
Вогненний лелека
Яке він дитя-свічку принесе
У цей світ дерев’яної темряви?
У це селище людей-мокроступів?
Дитя вогню!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667045
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016
Буває часом - ніби не дихнути,
І ціплю зуби – може пронесе,
Достатньо напилась протиотрути,
Усе,
Що терпеливо крихтами збирала
Уздовж проїжджих спилених шляхів,
Раптово, безпощадно і зухвало
День змів.
Колись важливе виявлялось прахом,
Між пальців просипалось – не знайти,
І, до землі припавши, як мураха,
Сліди
Доріг якихось праведних шукала,
Ішла з лупою в пошуку чеснот,
А їх насправді у житті – так мало.
Цейтнот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667004
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016
«Судомна рука,
наче медуза, засліплює
запалене око
лампади.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
У Місті Медуз – там під хвилями часу,
Там в глибині життя нашого невизначеного,
Коли в темній, коли в каламутній,
Інколи (коли сонячно) – то прозорій,
Все так слизько, так огидно і так оманливо,
Так холодно і так байдуже (навіть істина),
І так обпікає новина кожна,
Кожне слово самодостатнього горожанина,
Так сліплять очі оті ядучі шмарклі,
Оті жалкі газет щупальці,
Оцей отруйний слиз телебачення,
Оці нетривкі парасолі бургомістрів,
Оці тенета їхніх керманичів,
Оці мудреці їхні – холодці плаваючі,
Споживачі планктону офісного,
І пірнаючи у цей світ незворушний
Істин банальних і огидних вигадок,
Гадалось-думалось: та чого б це
Мені на них ображатися,
Чого б це мені отим містом бридитись:
Бо не люди ж то, а медузи –
Будуть вони слизувати й плодитися,
Аж поки хвилі їх на берег жаркий викинуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667039
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016
"Бонжур" магнолий - в квадрат оконца!..
Под синим небом и ярким солнцем
Флаг меланхолии полощет ветер!..
Кто за него всегда в ответе?..
То поднимает,то опускает?..
Дождинок(бисер)иглой низает
На полотно(льняного цвета),..
В плиссе(горох)и в лоно лета...
От меланхолии(незрячей)
Два пуда соли - со всех заначек...
Три пуда боли - с округи света...
Скупая нежность - в минор сонета...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666505
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 17.05.2016
Посміхаюся нині життю,
Хоч прожиті роки за плечима,
Не підвладні вони вороттю,
Не зустрітися більше із ними.
Був весняний розмай у душі,
Були грози кохання шалені,
І буденні стихії в житті,
Мов птахи повертались до мене.
Ну а нині лягає туман,
Поцілунком торкаючи скроні:
Це прожите життя- не обман,
Все життя, наче світ на долоні.
Я всміхнуся йому ще не раз,
І за нього подякую Богу,
Я молитимусь щиро за вас-
Мої роки, як згадку чудову.
Мої роки- далекі світи,
Тихий вирій приспав за плечами,
Ви десь там, мов у небі зірки-
Не зустрітися більше із вами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666442
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 17.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iNOQbLMNO5g[/youtube]
Світлі і чарівні акварелі
вміють передати півтони,
настрої сумні або веселі,
барви осені і настрої весни.
Є якась медитативна сила
в плетиві барвистих плям і смуг.
Таємнича це, незрозуміла
здатність помічати все навкруг.
І народжує тоді художник
зміст і форму, правду і красу.
В речі кожній, у істоті кожній
він і сміх побачить, і сльозу.
------------------------
В кліпі використано картини Ігоря Сави (Igor Sava) - італійського художника-аквареліста
[img]http://cityclass.ru/pub/files/infuso_masterclass/01/1195/igor_sava.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663940
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016
пахнуть Небесними Царствами
великодні бузки –
лілового
все-можливі тони, відтінки і сутінки,
святково
комунальними службами випрані
асфальтів міських рушники –
жовті-сині-червоні-зелені
котяться
по рушниках доріг крашанки –
округло-видовжені
веселі автівки…
жовті-сині-червоні-зелені
на дорожному полотні
в обидва боки,
шинами витерті,
наче орнаменти вишивки,
вира́зні –
чорним по сірому – колії…
…у столичному
саду ботанічному
великодньо велично
цвітуть
бузки і магнолії
здіймають
молитви свої – барви і аромати –
од землі до найвищих небес:
Великдень… Усе́світнє свято –
Христос Воскрес
02.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663374
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 02.05.2016
Розбило сонце хмари-смутки,
Устами земленьку дістало,
Вологу з тінявих закутків
Злизало.
Сад пахощі несе хатині,
Сорочку білу вбрав козацьку,
Підперезавшись небом синім
Так хвацько!
Трава зібралась на гостину,
Вдягла нові зелені шати.
Розкинув ноги кіт під тином
Вусатий.
Танцюють бусли в верболозі.
Фіалки шлють п’янкі привіти.
Весна уже на півдорозі
До літа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658903
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Медитатива дна ©ДТРК «КУЛЬТУРА»
Зйомки – Павла Олійника, Ігоря Приміського
Монтаж – Галини Загороднюк
-----------------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2nRruQyTsB4[/youtube]
Бе́нтос роздивитись можна, як опустишся на дно,
там такого ти побачиш, що не треба і кіно!
Черви, раки і молюски, безхребетні, їжаки.
Наркомани, проститутки, безпритульні, жебраки.
І морське дно, й соціальне – паралельні це світи.
Та навчив відбір природній дещо спільне віднайти –
Захищатись, нападати треба вміти без вагань!
Відрости щелепи, панцир чи отруйним може стань!
Серед м’ясників, барменів, спекулянтів і повій
стань прозорим, як медуза чи плазуй неначе змій.
Бути хижим, як акула? Непомітним як планктон?
Існування є безглуздим – чи притон це чи салон.
==========================
Бе́нтос (грец. βενθος — «глибина») — сукупність організмів, що мешкають на дні водойм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658590
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016
Уздовж дороги кленами запахло,
Берези скромно випустили цвіт,
Зранесенька розбігались мурахи -
Один за одним поспіхом услід.
Пташиний гомін будить сонце ясне,
Роса кришталить радість осяйну,
Вуста фіалок по довкіллю рясно
Цілунки шлють, стрічаючи весну.
Сироп кленовий небо п’є запоєм,
У квіт лляний вдягнулось напоказ.
Наповнююся даллю голубою,
Що зблисками нагадує топаз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658095
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016
Я себе відучала від просині,
Від бентежних, незнаних шляхів.
Поруч хмари ішли набурмосені,
Спересердя ковтали птахів.
Щоб жадання пустого позбутися,
Скубла пір'я снігами із крил,
Відмовлялася чути попутницю,
Що чекала червоних вітрил.
Забувала смаки розмаринові,
Плескіт неба об хвилі м’які,
Захід сонця шербетно-малиновий,
Поцілунки коктейльно-п’янкі.
Та, привчивши себе до лінійності,
Ритму строгого будніх турбот,
Час від часу тонула у мрійності
Попри звичний щоденний цейтнот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658117
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016
Не хвилюйся за мене - я просто виплакую зиму,
Це дощами виходить із рани пекучої сіль.
Я ще трішки поплачу - і сонце у грудях нестиму,
Заспіваю веснянку, щоб став у танок березіль...
Ще хвилинку, будь ласка...я хочу побути слабкою,
Пригорнутись до неба і душу у нім віднайти...
І я знову зречуся престолу у Храмі Покою...
І я знов відбудую попалені вкотре мости...
Це весна, розумієш, - весна всі сніги розтопила,
Журавлями лоскоче ще сонний і зморений світ...
Щось свербить на спині - то мої прорізаються крила...
Щось тривожить мене... Мабуть, просто вже час у політ...
Не хвилюйся за мене - я сни непобачені плачу.
Ще хвилинку, будь ласка, - я знову себе віднайду...
Розумієш, весна - це час прощі, спокут і пробачень...
Дай хвилинку мені у моїм Гетсиманськім саду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657814
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016
Надихайся вдосталь всепрощенням
Озонним, як після грози,
Росою удосвіта зрошеним,
Чистішим алмазів сльози.
Єлеєм на рани хай моститься,
Намочить зашерхлі вуста
Воркуюча лагідно горлиця
На ймення людська доброта.
Напийся медвяного запаху
Розпушених кетягів вій,
Хай злоба, що тло розпанахує,
Пощезне, як в дощ суховій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657804
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016
Дорогою йшла Божа Мати,
Вела на Голготу дитя,
Душа не втихала ридати,
Так плаче Вкраїна моя.
Приспів:
В молитві до Тебе я йду,
В молитві до Тебе я лину,
О, Матінко Божа, Свята,
Врятуй Ти мою Україну!
Заклали терновий вінок,
Невинная кров знов пролита,
Вкраїна моя- Божий крок,
На хрест розіп'ята й прибита.
Приспів:
Стоїш на Голготі сумній,
Стоїш під хрестом свого сина,
Де зносиш в душі тяжкий біль,
Як нині моя Україна.
Приспів:
Одна Ти лишилась стоять,
Одна мов билина у полі,
Чому всі народи мовчать?
Чому ми не маємо долі?
Приспів:
В молитві до Тебе я йду,
В молитві до Тебе я лину,
О, Матінко Божа, Свята,
Врятуй Ти мою Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657770
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016
Каскад грехов чело украсив,
Сползает каплями смолы.
О,как те капли тяжелы,
В бреду бездумных разногласий.
Упрямство - глупости подруга.
Иной процесс необратим,
Струит печали сизый дым,
Порочного касаясь круга.
Улыбчив, в горестных раздумьях:
Вступить, а может разорвать.
И время повернется вспять?
Не повернется...все угрюмей
Бегут минуты тех столетий, -
Не нужен больше никому.
Постой, я молча обниму,
Без укоризны междометий.
Каскад грехов чертит узоры
В ладонь, - рисуя без конца
Черты любимого лица,
В ночи - сияния зазоры.
Как быть, как знать? Где колесница,
Где индульгенции слова? -
Одна любовь всегда права.
Прощаясь...в ноги поклониться,
Любви,пока она жива?..
04.04.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657078
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 04.04.2016
Знову стану твоїм я дощем,
Тим дощем, що краплини мов сльози,
Із душі змию біль твій та щем-
Твого серця торкнулися грози.
Мої грози- кохання й тепла,
В них промокнемо вдвох із тобою,
Наша вірність туди нас несла,
Де твій подих кружляв наді мною.
Вигравалася музика в такт:
Подих твій із дощем- одне ціле,
Де кохання й любов, не антракт,
Де веселка- не чорне та біле.
Ми згубились в життя кольорах:
Дві краплини- дощі наші й грози,
Дві душі розчинились в медах,
Де життя нам писало прогнози...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656920
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 04.04.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=c1CWZKXZc_8[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=AqspuXjWyGo[/youtube]
-
Коли погода й настрій одне ціле,
То я спішу в людський коловорот.
І швидко все зникає наболіле,
Життя приймає інший поворот.
Десь губляться проблеми, що гнітили.
Вітрами гнані, зникли тепер геть.
І десь беруться знову нові сили,
Що душу повнять вірою ущерть.
На все дивлюся іншими очима:
Усмішки тоді вчуся помічать.
А тихий шепіт вітру за плечима,
Навчить у серці радість відчувать.
І я тоді спішу назустріч сонцю.
Там промені назустріч струменять.
І мало світу того, що в віконці,
Так хочеться весь світ тоді обнять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656866
дата надходження 03.04.2016
дата закладки 04.04.2016
Пересчитав ступеньки по одной,
Я поднимаюсь в башню, замирая
И взглядом осторожно собирая,
Приманиваю тени за спиной.
На бархатном ковре - колючки роз,
А теплый ветер ластится словами,
Хотя порою заметет снегами,
Когда явит отчаянье угроз.
Ступаю робко, свечи не найдя,
А вы смеясь, обманете немедля.
Горчит от дыма вкус, как плесень, въедлив,
Зола в камине - хлябь после дождя.
Мне на колени? Я молюсь, приди...
Но кровью обагрив ладони тоже
Шипы не вынуть мне из нежной кожи,
А за окном - кислотные дожди.
Ночь расчленят на вспышки до утра,
Назвав грозой бесчестные утехи.
Лохмотьями душе чинить прорехи, -
Огонь угас, лишь пепел от костра.
02.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656638
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016
Прислухайся: в нас проростає весна,
Нуртує березовим соком по венах.
Пульсує годинника стрілка зелена.
Ще мить – і шафранно розквітне доба.
Симфонія… Чуєш? Дощу до-мі-соль!
Вливаються в серце умиті октави,
Лоскочуть і в нас проростають, мов трави,
Дірявлячи скарги нудних парасоль.
І ми вже не ми, а зими палімпсест*:
Весна вимальовує тексти зелені –
Сезонне тату - і нуртує по венах,
П'яніючи, соком веселих берез…
________________________
Палімпсест — пергамент, на якому стерли первісний текст, а поверх нього написали новий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656601
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016
Дивно повінь зросла.
Я відразу того й не помітив.
А відчув, коли плин
ненароком торкнувся весла.
І побачив тоді,
як стелились край берега квіти,
а до мене в човні
усміхалась-тулилась Весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656447
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 02.04.2016
І, власне,
Ти міг би цю дівчинку все ж полюбити…
Таку непостійну… таку золотаву… однак…
Вона забувала відвідати виставку квітів…
Проте потрапляла
на форум бродячих собак…
У міру нестерпна,
Не краща за інших й не гірша…
Кренделик до столу… чар-зілля у неї в меню…
Її домові вже писали щось схоже на вірші…
Ти завжди позичити
можеш у неї вогню…
Сьогодні у борг…
Тільки завтра із нею ви квити…
Сум синій… сум білий… її кораблі - по морях…
І ти, безперечно, зумів би таку полюбити,
Якби ж не лишала ключі
від квартири в дверях…
Оту, що складала
Примар на гладенькі полиці…
Читала їм кодекси вдячності… і, зазвичай,
Писала свої мемуари пухнастої киці…
І сутінки лила
в духмяний мелісовий чай…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656549
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016
Гірчить полинно безпритульний день,
За ґратами - надія безневинно,
Пісочком віра сиплеться з кишень,
На меч Дамоклів падають краплини.
Рідішають поплічників ряди,
Злізає позолота із довіри,
Тьмяніє до наскрізної біди,
Щокроку наближаючи до прірви.
Ми грузнемо поміж глевких боліт,
Слова міняють зміст свій у гарантів,
Нова чума вкриває цілий світ,
Як бракне сил для дії у Атлантів.
Так хочеться підставити плече,
Бо небо легше втримати укупі.
Та губимось поміж дрібних речей
І зопалу товчем болото в ступі.
Щоб силу не забрала всю гризня,
Ми кинем виклик діючим законам,
Як вміло не вкрадалась би брехня,
Не віддамо країну більш Харону!
ЛД
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656136
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 01.04.2016
у дуальному світі
поняття і зображення
перевернуті…
розпливчасті і розмиті
нюанси – на грані,
поза увагою – скажемо, у оправі:
усе, що насправді ліве –
себе видає за праве…
невидиме дзеркало:
усяке добро обертає на зло
за тонісіньку грань, за оправу – різниця
між злом і добром ховається…
за оправою тонкою – зи́ждиться…
той серцем дивиться,
кому дано розрізнити,
де "е́го", а де істинне, справжнє «Я»:
оригінал,
жива ідея,
а де –
оригінальна копія…
хто око має –
дано тому розрізнити,
де справжні квіти:
пахучі і соковиті
пелюстки
розмаїті,
а де –
навпаки
відбиті…
…одухотворені,
живі
квітки,
а де ілюзорні
дзеркальні відбитки…
різниця:
реальність
сниться дзеркалам,
і «егам» – тільки сниться
стосовно ж істинного «Я» –
у повній Благодаті і Красі–
на Вищім Манасі –
його сюжет-історія…
на Вищім Манасі –
ми справжні і правдиві всі:
у Єдності, у святості-Любові –
«подоби й образи» – брати Христові…
нюанси між добром і злом –
життям і дзеркалом –
доступні зрячим,
тому і сказано: «…хто має око – бачить…»
"е́го" – завжди ображені й голодні,
обмежені:
усього мало – я! моє! мені!
гордині,
підозрами ужалені,
ві́йни постійні –
змагальні, пристрасні –
взаємо-руйнівні́:
хто більше, вище, перший –
пристрасті пекельні
віч-ні
…нюанси, застороги:
скажеш: «Я скрізь шукаю Бога!»
«…шукай, –
одкаже Бог, – знайдеш –
гукнеш…»
нюанс-різниця:
шукаючи Небесного Отця,
гукаєш мовчки, кличеш: «…де ти, Боже?..»
і знаєш-віриш: не запізниться,
почує і прийде-поможе…
і якось – Голос тихий обізветься,
в тобі, у голові,
як ніби промінь потай ворухнеться –
у ви́тоці… в зіниці… у джере́льці,
у недоступній таємниці вогню-води:
«Я тут, моя дитино люба, тут –
завжди –
у тебе в серці…»
31.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656107
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 01.04.2016
Дощі, дощі, дощі полощуть день і ніч…
О, доленько моя, мене ти не каліч.
Щоби печаль з душі сховалась у вірші
І щоб до них у нас було хоч дві межі.
Вже квітень на дворі, латаття зацвіло,
Багато, що було, багато не було.
Зникає десь печаль, чи наяву, чи в сні,
Як соловей в саду плете свої пісні.
Погода дощова залазить у вірші
І так, як на дворі, в душі моїй дощі.
Десь високо вгорі, відчутно грому храп,
А на дворі дощі і чути кап, і кап…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656269
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016
Слова – Олег Чорногуз
Виконання – Денис Кузін
Звукозапис – Руслан і Роман Шевченки
--------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XMfGO9-V4c8[/youtube]
Випадково зустрів на пероні
Й повернувся у пройдений час.
Бо тоді, бо тоді, безумовно,
Я кохав тільки вас, тільки вас.
На собі ви відчули мій погляд,
Й подивились в сусіднє вікно.
Не за ним я сидів, це напевне,
Й попивав з гіркотою вино.
Все минуле і гарне між нами,
Пропливло, наче хмарка чи дим.
Пам’ятаю ви ніжно кохали,
Говорили, кохалися й з ним
Він тепер знов зі мною десь поруч,
У купе, у сусіднім сидить...
І йому, і йому, що ліворуч
Доля випала з вами прожить.
Тільки я в це, повірте, не вірю,
Хочу думати - все це мине,
Бо не любите, знаю, так щиро
Як любили й кохали мене.
Не чекав я від долі такого,
Не гадав, що вона розведе...
І виходить, що любиш одного
Ну, а заміж за іншого йдеш.
Ви прощаєтесь з кимсь на пероні
І сідаєте з нами таки.
Від’їжджаємо в тому ж вагоні
Тільки їдемо в різні боки.
І виходить, що знову ви поруч,
А минуло моє за вікном.
Я ж сиджу і сусіда ліворуч
Пригощаю червоним вином.
Я і досі не можу повірить,
У минулий, у пройдений час,
Бо тоді, бо тоді, ви так щиро
Ви кохали мене, а я вас.
Все пройшло, все минуло, як літо.
Знову осінь уже за вікном.
Я ж і досі кохаю, повірте,
І свій сум запиваю вином.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656246
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 01.04.2016
Ой не сходить пшениченька,
Та й на ріднім полі,
Виїдають круки очі
У моєї долі.
Роздирають мою душу,
Як іроди Божу,
Скажи мені, рідний батьку,
Чим ж я допоможу?
Моя рідна Україна
Тепер, як Голгота,
Де не глянеш, там руїна-
Панує голота.
Ой чим, Боже, провинили
Твої рідні діти?
Не в роскошах вони жили
На тім страшнім світі.
Чи до церкви не ходили,
Тобі не служили,
Що таку гіреньку долю
Нині заслужили?
На Голготу йдуть з тобою,
У дні твої страсти,
Несуть хрести із собою-
Не дай більше впасти.
Най вороння з світу згине,
А Юди прозріють,
Хай молитва степом лине,
Де пшеницю сіють...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656263
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016
Лягають легко
ноти на поля.
Сьогодні – все… на завтра - що зоставиш?
Імпресія двох струн. Двох струн… а я –
лише одна
з твоїх фатальних клавіш.
Сонато світла…
Місячне ессе…
Мелодіє, моя найглибша сповідь.
Хрест найсолодший… ти – мій хрест… і все,
все сталось,
коли нас накрила повінь.
Бентежно.
Так приречено.Нехай.
Палають маки. Снить на струнах іній.
Світ біля ніг твоїх… ридай… Ридай!
Ридай,
магічна скрипко Паганіні
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655902
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 31.03.2016
Експромт
Притулися,зглянься,почуй...
Розкажи,неозоре небо:
Де отой помаранчовий буй,
За який запливати не треба?..
Непримітна вузькая межа,
Що кохання навпіл розділяє?..
Де чуття спопеляють щодня...
А про неї - ніхто і не знає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655531
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 30.03.2016
Твої очі змальовані небом-
Синім небом без жодних хмарок,
А уста насолоджені медом,
Що торкають до моїх думок.
Мов волошки у чистому полі,
Твої зорі у моїх стежках,
Так зустрілися дві наші долі-
Наші долі, що в наших руках.
Погляд твій, наче пролісок ранній,
Ніжний квіт у моєї весни,
Твої руки міцні та жаданні,
Твоя сила, як русла Десни.
Твої очі змальовані небом,
Твої зорі у моїх стежках
І душа твоя сповнена кредом
Із життя, що у наших руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655701
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 30.03.2016
Все, що бачимо ми – то є видимість тільки одна.
І від того, що є на поверхні, далеко до дна.
Не приймаймо на віру просту очевидність речей.
Справжня суть їх завжди втаємничена є від людей.
Омар Хайям
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655509
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 30.03.2016
СУЧАСНА МОЛИТВА
- Яке головне завдання стоїть перд кожною людиною, перед Людством сьогодні?
- Змінити свій світогляд на більш праведний, і тим примножити праведність у Світі.
«Ви можете скільки завгодно розмовляти про кращу форму правління, та ви нічого не доб’єтеся, поки не здолаєте основ пожадливості і честолюбства.»
Що ж є основою «пожадливості і честолюбства»? Поза сумнівом, - відсутність віри у існування ТОТАЛЬНОГО РОЗУМНОГО ПОЛЯ СВІДОМОСТІ – БОГА…
Праведність мало кого цікавить сьогодні. І це природно… Та ті, кого вона все ж приваблює, тихенько кличе, можуть, якщо бажають, повторювати поданий нижче текст «сучасної молитви», відредагувавши, підігнавши її під своє власне світобачення.
Мислі, як відомо, живі, вони реально існують і навіть реалізуються…
Для особи немає більш близької істоти, ніж однодумець.
То створімо многоголосий « ХОР ДОБРА».
СУЧАСНА МОЛИТВА
БЛАГОСЛОВЕН ГОСПОДЬ – БОГ НАШ!
ЧИСЛО ХАЙ ПРАВЕДНИХ ЗРОСТАЄ,
ХАЙ У СВІТІ ПАНУЄ ДОБРО.
ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОТОКИ ВСЕ ПОТУЖНІШІ,
СПОВНЮЮТЬ ЕНЕРГІЄЮ, ПРАВЕДНОЮ СИЛОЮ.
ХАЙ ДУХ СВЯТИЙ ЖИВОТВОРИТЬ МИСЛІ І ДІЇ ДОБРА.
ВІРА, РАДІСТЬ ВСЕПЕРЕМОЖНІСТЬ…
ХАЙ ПРАВЕДНІСТЬ ШИРИТЬСЯ ПО СВІТАХ,
У СВІТАХ ХАЙ ПАНУЄ ДОБРО…
СЛАВА ТОБІ, БОЖЕ НАШ, СЛАВА ТОБІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655568
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
у загусло-прозорій
внутрішній атмосфері,
у еліптично-обтічному просторі
гу́сячого яйця –
латунний жовток світанкового сонця…
дні
весняні́ –
гусенята
пухнаті,
теплими но́чами висиджені…
…Великдень-Паска…
кра́шанки-писанки́ –
символи Сонця*
од серця до серця
і з рук у руки:
будьмо!
на вічні віки
Начал і Енергій злиття-розлиття:
яйце – символ Всесвіту і Життя
крашанка –
в голубоватій сфері білка́
сяє
коловорот жовтка:
символ Сонця,
дарованого – від Початку і без кінця:
де був хаос –
народився Космос...
(…а дари назад – не одбираються…)
…оперяться
гусенята пухнаті
у відповідну пору і строк,
здійме́ться у небо псаломний,
янголо-співний разо́к-шнурок –
наднебесна гусяча ґерелиця…
і
живою низкою – на незапліднений мідний жовток
вересневого сонця
28.03.2016
* Сонце - у Святих Письменах (Слові Божому) символізує Бога, Отця Всевишнього;
**Коловорот або свастика. Класична санскритська назва цього символу походить Від індоєвропейського кореня "swa", що означає "пов'язаний з благом". Згадаємо Богиню Славу - Мати Сва (покровительку Русі), бога Сварога, Сваргу - місцеперебування світлих Богів слав'янських. До цього ж кореня відноситься слово "світло". Проте у слов'ян свастику називали Коловорот або Сонце-ворот. Коловрат в усі віки і у всіх народів був символом Сонця, є підстави вважати, що Сонце в давнину називалося саме "Коло". (http://tryglav.com.ua/index.php?module=news&do=print&id=223)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655192
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
В синьому мареві сонячний гасне ліхтар...
Ніч розправляє потроху воронячі крила...
Звістки від любої серця чекає радар...
Звістки немає весь день... Що ж-бо трапилось, мила?
Може, забувшись, блукаєш у соннім гаю,
Тішачись співом пташок, що вертаються з раю,
Вдома, мов смуток, лишивши "мобілку" свою,
І у легені весняне повітря вдихаєш?..
В темному небі, немов на написаний твір,
Смуток тривоги розлив з авторучки чорнило.
Віти дерев, мов антени, торкають ефір,
Ловлячи звістку від тебе... Що трапилось, мила?
День, що скінчився без тебе- скінчився, чи ні?
Як до мовчання одвічності важко звикати...
Щось відбулося. Чи трапилось. Ти подзвони.
Вечір. І ніч ще попереду. Буду чекати...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116032601262
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654629
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 26.03.2016
Українська розквітчена доля,
Де калина завжди під вікном,
А край поля високі тополі,
Та дорога в життя за селом.
Ще високо злітає наш сокіл,
Щоб зриватися звідти в піке!
Дуже рідко ми мали тут спокій,
А частіше - життя нелегке!
Чи нелегкої долі нам треба?
Чи звитяжну завжди подавай?
Це ж над нами повік синє небо,
А навколо - пшеничний край!
Все життю нас сусіди повчали,
І з порадами лізуть на танках,
Та розтануть ворожі навали -
Нам свої зустрічати світанки!
Ми в майбутнє ідем по дорозі,
Що відмічена кров'ю синів...
Лише в щастя свого на порозі
Застарілих позбавимось снів!
Розквітай українська же доле!
Нам на щастя й весну розквітай!
Хай яскраво жовтіє те поле,
Над яким голубий небокрай!
2.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653543
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 22.03.2016
О доленько-доле,
Стежинко тернова,
Гаптована болем
Душе калинова;
Просякнута потом,
Умита сльозами,
Одвічна скорбота
Тяжіє віками...
Молитвою-постом
Заштопаю долю
(Відмити непросто
Гріховну неволю...)
Засію зернину
Добра і любові -
Недолю полинну
Звеличу у Слові!
Вплету мир і спокій
У вервицю-долю,
В покорі глибокій
Здійсню Божу волю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653456
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 22.03.2016
Коли торкнеться, встань і увійди
У благодатний храм живого Слова.
Хай від зерна відсіється полова,
Липкий намул відступить від води.
Вся повнота блаженства від і до
У доторку невидимо легкому…
І всоте крапку переправ на кому,
Хай буде не останнім цей рядок.
Немов гончар, що глину вправно мне,
Гнучким словам надай тонкої форми.
Відчуй межу – де біле, а де чорне,
І витвір оживи святим огнем.
Коли ж дозріє слово молоде,
Немов вино, й попроситься на волю,
Вона пліч-о-пліч стане із тобою,
Стежками неземними поведе.
І прорече: «Довірся, я тобі –
Поезія, натхненниця і доля».
І хоч один – не воїн серед поля,
Та з нею не страшний ніякий бій.
Які б дороги ти не обирав,
Шукай у Слові мудрості й розради,
Не зрадь його й воно тебе не зрадить,
Хранителю скрипучого пера!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653362
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 22.03.2016
Коли зажуравліє синє небо
І, мов мімоза, ранок зацвіте,
Цілунком світ розбудить юна Геба,
З долонь розливши сонце золоте.
Тоді зі сну зимового воскресну.
Віолончелі змовкнуть снігові...
Піду босоніж зустрічати весну
По зеленавім чубчику-траві.
Залебедіють хмари білопінні,
Немов з-під пензля майстра гохуа,
У вечоровім сакуроцвітінні
Поволі скрипка вітру затиха.
І так бентежно робиться на серці...
І так нектарять зорі молоді!
Знов юнь весни мрійливо озоветься
І зачовніє легко по воді.
Коли зажуравліє небо пряне,
І засміється сонце між кульбаб,
Прийде квітуча, тепла, довгожданна
Пора кохання, ніжності і зваб.
*Гохуа - китайський живопис водними фарбами на шовкових та паперових сувоях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652826
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016
Усміхайся, коли болить
Усміхайся, хоч як нестерпно...
Може, врешті настане мить -
Перетліє, перегорить
І невиказане затерпне...
Загрубіє, застигне враз,
Перетворить себе на камінь.
І на порох зітреться час,
Проминувши собою нас
В небуття безіменній брамі...
Усміхайся... Люби... Болить?..
Ти живеш і бува нестерпно.
Врешті, може, настане мить -
Перетліє, перегорить
І невиказане - затерпне.
Усміхайся...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652436
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 18.03.2016
«Він зліплений зі смірни,
з дерев’яних хвиль та з туку.
Пішов прямо в черево зміїне.»
(Григорій Сковорода)
Я мандрую дорогами,
Я блукаю містами,
Які ростуть із землі
Кам’яними кущами,
Під зливою крапель-фотонів,
Що кидає на землю зернами
Бородатий філософ Сонце.
Я блукаю містами
З поводирем-волоцюгою,
Що в латаній торбі поем
Збирає плісняві крихти
Черствого хліба істини.
Я блукаю містами,
Де нічого, крім шматочків
Кудлатого горя не дарують
Мовчазним голодним дітям
З розширеними очима:
Від здивування, чи то від жаху.
Я блукаю містами,
Де хазяйнує стара й кульгава
Господиня Темрява,
Куди зазирає Місяць
Однооким апостолом,
Сивочолим ліхтарником
У масному циліндрі спогадів
І засвічує, засвічує, засвічує
Ностальгію людей-сновид.
Я блукаю містами,
Де хазяйнує білий від борошна
Мельник Світло
І сміється сміхом байдужого
Мізантропа-відлюдника
Над міщанами-небораками.
Я блукаю містами,
Де живуть лише мертві
І хизуються своїми квартирами-склепами
Й будинками-домовинами
І запевняють – як то добре – не жити.
Я блукаю містами,
Де міщани знають ремесло одне:
Лише одне – жебрати,
І нахваляються
Розміром своїх торб латаних.
Я блукаю, блукаю, блукаю
Містом, що містами громаджено
І запитую свого провідника
Дивакуватого:
«Навіщо?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652112
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 17.03.2016
Є ранки сирі і похмурі, коли не бадьо́рить
Ні кава міцна, ні улюблений аудіотрек…
У небо вершково-чорнильне впираються гори
Щетиною строгих ялин і колючих смерек.
Є ранки важкі, коли ліньки піднятися з ліжка,
Розшторити вікна, всміхнутись плаксивій весні.
І сніг у дворі – кокаїнова біла доріжка,
Розтерта вітрами за ніч по бруківці брудній.
Є ранки, коли замовкають примхливиці-музи:
Ні пари із вуст, на обличчі – обірваний крик…
І жалять нещадно слова, мов отруйні медузи,
Та аркуш усе перетерпить і справиться. Звик.
Є люди важкі, мов пухлина, коли жодних шансів,
Коли залишається скальпель – ні страху, ні сліз…
І хочеться здуру, сп’янівши в глибокому трансі,
Зробити із лівого боку маленький надріз.
І все оте жовчне й токсичне, що тисне у грудях,
Крізь рану звільнити, самій – загубитись в юрбі…
І вкотре повірити: може, проблема не в людях,
А просто – в тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652130
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 17.03.2016
Знала, звичайно, що вступивши до вузу, тим паче на «ідеологічний», як виявилося, факультет, доведеться з часом – і то неодмінно, складати іспит із атеїзму. Чесно намагалася знайти компроміс із Богом, але погодитися, хай і формально, прикинутися, що «в Бога не вірю» – означало одне – зраду. І це було очевидно.
Врешті вирішила, що атеїзм ні вчити, ані «здавати» не буду. Отже, із університету мене відчислять. І з чоловіком (ми обоє були студентами, одружилися уже в жовтні – на першому ж курсі) доведеться розлучитися – мені в разі відчислення «світило» повернутися додому, в рідне, далеке од Києва, село, а ще – прощай омріяна професія, омріяне з раннього дитинства місто – все прощай… Чоловік мій не знав, що маю такий перед собою вибір – ніхто не знав, тільки я сама.
І от, повернулися ми з літніх канікул до навчання вже на другому курсі. Тривав перший «установчий» тиждень, професори начитували лекції, студенти згадували літні щасливі пригоди, не особливо зважаючи на зусилля професорів – до семінарів, а тим паче до сесії, було ще далеко.
Я не поцікавилася розкладом наперед, тому, на одній із лекцій, випадково дослухавшись до голосу викладача, несподівано запідозрила, що ось воно – сталося, схоже, це лекція з атеїзму. Так і вийшло – атеїзм… і я вже слухаю першу лекцію… Зрада почалася… Ця несподівана новина мене приголомшила. До кінця «пари» рішення визріло остаточно – більше лекцій з атеїзму я відвідувати не буду. Отже, прощай університет…
Професор, який читав нам атеїзм, до всього того ще й прибув із МДУ – ніби в Україні не було своїх фахівців із такого предмету. Можливо, то була якась контрольна функція Москви – читати атеїзм довіряли «своїм», а може той московський професор прибув до нас з метою «обміну досвідом», як тоді, при «совітах», було популярно.
Ця обставина ще дужче ускладнювала ситуацію, бо і в декана факультету, та й усього вузу – у ректора, тепер будуть через мене неприємності – чужий професор доповість… і одразу в ідеологічний відділ ЦК у Москві… Дуже не хотілося мені підводити – ганьбити! – рідну альма-матер, але відмовитися від Бога я не могла…
Не слухала лекцію – старанно не слухала, сиділа і дивилася у вікно, думала свої невеселі думи… Під кінець професор московський дав нам перше домашнє завдання: проаналізувати (письмово) будь-яку – улюблену, як він висловився, – роботу Маркса… На тому ми з ним і розсталися: знав би хто, з чим розставалася я на той момент – але «незрада» Богові важила більше… Тоді ще не знала, що залишатися вірною Богові – означає залишатися вірною собі…
Улюблених робіт Маркса у мене не було – я, оскільки вже отримала разом з усіма завдання, і воно було досить «вільним», не атеїстичним – вибрала найменшу – на пів сторінки усього – із грубого тому робіт Маркса і швидко накидала «аналіз» – також на пів сторіночки із зошита, при тому, аналізувала не смисл тієї випадкової для мене «зауваги» Марксової, а стилістичні особливості її, чи російського її перекладу. Я любила стилістику, як предмет, от і побачила у незначному за обсягом тексті Маркса одразу три епітети-оксиморони – улюблену мою «фігуру»… Щиро дивувалася, що й Маркс користувався стилістичними прийомами.
Одне слово, накидала короткий стилістичний аналіз «найменшої» із робіт основоположника ідеології марксизму і передала кимсь із однокурсників московському професорові-атеїсту. Все. Більше я його не турбувала.
Через кілька тижнів хтось із однокурсників переказав, що професор-атеїст страшенно мріє зі мною познайомитися… Що він, аналізуючи наші домашні письмові роботи щодо «улюблених робіт Маркса» дуже розхвалював мій труд, але в аудиторії мене не виявив… не виявив і на семінарах… тоді якось звернувся до однокурсників із проханням передати «студенту Савелюк», що він, професор, дуже хоче з ним, студентом, познайомитися… однокурсники підказали професору, що «Савелюк – не студент, а студентка…» Професор зацікавився такою несподіванкою ще більше…
Але я знайомитися не пішла… Невдовзі довелося з`ясовувати стосунки із прискіпливим занадто старостою групи – він слідкував за нашими відвідуваннями і складав списки прогульників, доповідав у деканат. Вилетіти з університету можна було і за самі «прогулювання» лекцій…
Розмова із старостою була короткою: на лекції з атеїзму ходити не буду, причин пояснювати теж не буду, а далі – роби, що хочеш – все одно… Не знаю, як зрозумів таку мою позицію наш Петя (староста групи), але більше він розмов зі мною на цю тему не починав, щоправда, і в деканат за прогули мене не «тягали».
Минула зимова сесія, яку я склала благополучно – добре вчилася, без трійок, майже і без четвірок, але «червоного диплому» отримати не прагла, як і в школі – за золоту медаль не боролася. Тому є свої осмислені причини, але про них – не тут.
Літня сесія мала стати останньою у моєму студентському житті, бо якраз на літню сесію і випадав іспит з атеїзму… А складати його я наміру не мала.
Коли діло дійшло до дня, на який випадав за розкладом іспит з атеїзму, я роздумувала тільки чи явитися на іспит чи й зовсім туди не йти. Вирішила, що піти треба: неявка була схожою на боягузтво ніби, а я вже не боялася – ні скандалу, який ось-ось має зчинитися, ні вильоту із університету. Внутрішня позиція була однозначною і неодмінною: я чекала неминучої розправи над собою і була до неї готова (чоловік мій так нічого і не знав – для чого було перекладати на нього власні негаразди, при тому, що ні допомогти, ні змінити будь-що він не міг).
Прибула на іспит, коли він уже мав би закінчуватися – з таким розрахунком, щоб зайти у аудиторію останньою і… там, сам на сам, без свідків і оголосити «еМДеУшному» професору своє рішення – відмову складати іспит з атеїзму.
Увійшла, подала «заліковку», взяла білет і сіла за останню парту: білета і не розгортала, не діставала ручки, ніяких аркушів для нотаток – сиділа і чекала, коли залишимося удвох. Врешті, останній із одногрупників відповів професору і вийшов, отримавши гарну оцінку за засвоєні атеїстичні знання, я підвелася і підійшла до столу викладача. Професор запросив сідати – сіла напроти нього на стілець. Все: отакий початок мого кінця… – подумала.
Професор розгорнув мою «заліковку», прочитав прізвище… і…
Прочитав моє прізвище у «заліковці» і… дуже зрадів – аж засяяв, як ніби сонце у ньому зійшло, підвівся поривисто – буквально скочив на ноги, і щирим, таким непідробним жестом простяг мені руку: «Савелюк!.. студентка Савелюк… нарешті я можу з Вами познайомитися…» (от не пригадаю, якою мовою говорив – певно ж російською, москвич же… і ще одне дивно – у аудиторії поруч із ним не було асистента, ми були удвох, око в око… як я і сподівалася і наперед собі уявляла).
Чи варто намагатися оповісти, як дивилася на нього у відповідь я: певне що з великим подивуванням, знаю тільки, що відчувала тоді у собі – незворушний і глибокий спокій… беземоційний… як людина, що до всього найгіршого приготувалася… що вже піднялася на плаху і знає – вирок зміненим бути не може.
Здається, я навіть не подала йому у відповідь руки, простягнутої мені заради знайомства, і зовсім не через якісь принципи чи страхи-розгубленості, ні – рухові функції загальмувалися, либонь, чи й самі реакції загальмувалися тимчасово…
Стало жаль професора, його щирої і несподіваної радості… «він не знає, – подумала, – що зараз почнеться і чим усе це скінчиться…» Мала на увазі невідворотний ідеологічний «всесоюзний» скандал, який уже спричиняю, відмовившись від атеїзму, про що ось уже зараз і оголошу, як тільки мені запропонують відповідати на запитання в екзаменаційному білеті. І де?.. у стінах Київського держуніверситету, на ідеологічному факультеті… жах… пригріли змію на грудях, одне слово.
Професор обернувся до стола, зашурхотів аркушами, що лежали стопкою на краю під стіною, знайшов, що шукав і знову подивився на мене – лагідно навіть подивився: ось ваш аналіз роботи Маркса… дуже мені сподобався… я оцінив на відмінно, – повідомив для чогось мені екзаменатор успішні результати моїх минулорічних «зусиль»…
Я не сказала нічого, бо не надавала тому жодного значення. Але подумала, що там, у моєму успішному такому аналізі, на який я потратила щонайбільше чверть години, нічого особливого бути не могло – спеціально ж не стала аналізувати зміст тієї випадкової роботи Маркса, єдиним достоїнством якої вважала її стислий обсяг, а тільки стиль написаного… така моя «розвідка» могла б задовольнити хіба на семінарі із стилістики, але при чому тут атеїст…
Професор сів, ще дивився на мене тепло, ще посміхався, запитав, за яким номером дістався мені іспитовий білет... «ну от…» – подумала я, назвавши номер білета, – «…починається документування мого «суспільного» падіння…»
Професор вніс необхідні дані у екзаменаційну відомість, узяв до рук мою самотню «заліковку», роздивився на неї неспішно, вніс і туди короткі записи, тоді закрив синю залікову книжечку і простяг мені… Він так само посміхався – гарно і привітно посміхався, посміхався тому, що відчував у собі самому щось приємне… теплою і м`якою, світлою і лагідною навіть була та посмішка його… дружньою… дружелюбною…
«…радий був познайомитися з вами…» – ще раз повторив професор і я взяла заліковку, підвелася, автоматично йому за щось подякувала і вийшла. За дверима аудиторії, уже в коридорі, розгорнула: «відмінно» – стояло у графці для оцінок навпроти запису про іспит з атеїзму…
«Він усе зрозумів… – ошелешено подумала я, – і не пішов доповісти декану … ні слова не сказав і не спитав нічого... знав ніби, що відповідати не буду… він знає, що я не атеїстка, при тому – принципова, але не видав… це просто чудо Господнє – я залишаюся в університеті…»
Простоявши отак зо хвилину в дивовижних здогадах моїх, повернулася і одчинила двері до аудиторії, яку щойно залишила: професор збирав зі столу папери свої і складав до портфеля – іспит закінчився… «СпасиБі…» – подякувала я йому ще раз, але вже в тому слові і в тому голосі, яким воно вимовилося, було багато глибоких відтінків – і подив з чуда, що зараз ось сталося, і вдячність за його, професорове, проникливе розуміння, і за людське добро його, і солідарність людську – серед ідеологічно-войовничого розгулу тодішнього більшовицького примітивного атеїзму… і людиноненависницького нетерпіння до хоч найменшою мірою інакомислячих…
…То були семидесяті роки минулого століття – пора чергового «полювання на відьом» – читай націоналістів-дисидентів і всіляких відхиленців од генеральної лінії компартії – кадебістами. Ми з професором обоє ризикували… Але Бог милував обох.
«…у Господа завжди найкращі плани щодо кожного з нас», – так казала мама моя…
14.03.2016
P.S. Те, що «позитивний професор» у даній пригоді – москвич, зовсім не означає, що автор хоче цією деталлю сказати щось додатково до сюжету. Що москалі вороги нам – це я знаю стільки, скільки живу, і зараз вони цю істину про себе доводять усьому світові – тут не може бути сумнівів: москалі нам – закляті і давні вороги… «воріженьки злії» і завжди такими були. Але правда даного епізоду така – професор-атеїст прибув із МГУ. Либонь, є все таки і серед москалів якийсь дрібний відсоток з людськими серцями (професор Зубов, до прикладу, «теперішній» професор – теж людина…))) Хоча не забуваймо, що «російський лібералізм завжди закінчується там, де починається українське питання». Це також історичний факт.
Врешті, мама моя казала, що Бог завжди допомагає людині, діючи через іншу людину. Певно, Йому видніше коли і через кого варто діяти. І то був якраз такий випадок. Крім того, «серце кожного з нас – у руці Божій»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651646
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 15.03.2016
***
[i]Дехто живе так, ніби не помре ніколи[/i]
На відстані малесенького кроку -
зоря і ніч, світанок і огень,
життя і смерть - на відстані півторку,
яскраві плани і останній день.
А йолопи не відають, не хочуть
вдивлятись у тонесеньку межу,
цибанять і ґвалтують яву отчу,
немов не рідну, а якусь чужу.
Та й до чужої мається повага,
бо то набуток витруджених рук.
Реве сповита ницістю ватага,
по собі залишає п*яний гук.
А Бог на землю з бучком не приходить,
і смерть з косою - тільки у казках.
Остання мить життя пантрує онде,
за вуглом першим он її рука.
На відстані малесенького кроку,
на відстані дрібненького стебла,
невидимого подиху, півторку...
Уважно придивитись би,
та ба...
14.03.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651514
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 15.03.2016
Слова – Леся Геник
Виконує – Володимир Сірий
Використано ролик -Dibujando una pareja besandose– https://www.youtube.com/watch?v=ZV2hi-VaMJo
---------------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3Bnj5V8lMJY[/youtube]
З ніжністю згадую про тебе,
про́ зорепади голубі,
о, як тоді ясніло небо,
як нам щасливилось тоді.
Навіть непосидючий вітер
тихо всідався межи віть,
і любувалось нами літо,
і милувався нами світ.
Згадую сонячні світанки,
промені перші крайнебес,
як почувалась любо-п'янко,
ніжно цілуючи тебе.
Як лоскотала віща радість
серце схвильоване щораз,
все надовкола зупинялось
і задивлялося на нас.
І хоч минуло п'яне літо,
осінь у кучері вплелась,
лину збентеженим привітом
в по́ру, що пам'ятає нас.
З ніжністю згадую про тебе,
про́ зорепади голубі,
о, як тоді ясніло небо,
як нам щасливилось тоді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651615
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 15.03.2016
Простіть мені, гріхів без ліку...
Не надто праведно живу...
Боюсь не завжди чоловіка
І на газонах мну траву.
Буваю зла я і сварлива,
Кажу бува не ті слова,
Не проганяю пса під зливу
Тому, що... в нас його нема.
Я — не найкраща в світі мама,
Дружина теж — така собі
І господиня (це між нами) —
Бажалось краще б далебі...
Та намагаюся я щиро
Добром розбавити гріхи
І хоч їх, як дірок у сирі,
Шукаю праведні шляхи.
Не краща я, але й не гірша,
(Ну... сподіваюся таки)...
То ж про́щення у цьому вірші
Прошу із вашої руки...
Простіть мені і я прощаю,
Усім же нам хай Бог простить...
Хай запанує мир у Краю,
Давно чекаємо цю мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651233
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016
Так хочеться світла на дні бліндажа,
Тепла твоїх рук і розмови з тобою.
Тут в вічність давно вже розмита межа
Життями отих, хто не вийшов із бою.
Палю цигарки. Безперервно. Пробач.
Хоч вогник в ночі — це для снайпера щастя.
Розплавлена «градом» четверта доба
Очистила душу вогненним причастям.
Ще так не молився. Ще так не хотів
Я жити. До тебе. А інше все тлінне.
Бо очі у смерті холодно-пусті.
Я бачив їх, рідна, проходячи мінне…
Я бачив тебе. Не у сні — наяву.
Ти ангельським сяйвом світила дорогу,
Щоб я не упав в спопелілу траву —
Ти йшла і молилася пристрасно Богу.
Без тебе не жив би на вістрі ножа —
Вогнем мінометів скосило б додолу...
Виблискує світлом на дні бліндажа
Надія живим
повернутись додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651255
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016
[youtube]https://youtu.be/iVJp0I3ZUH0[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651066
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016
Доки слово* не сказане, ти – не абсурд, не невдаха,
Ти ще просто блукаєш в розхристанім вітром житті.
Ти годуєш себе, як буденного сірого птаха,
Що під стелю зліта чи похмуро сидить у куті.
Доки слово не сказане, все ще ціле́ і можливе,
І в полоні не скніє підступно упійманий дух.
Слово спрощує світ і буває холодне і мстиве,
і подібне до тих, що утратили в старості слух.
Балансуєш на грані чужого можливого слова,
Що печатку поставить на всю твою кручену путь,
Так що виляск піде і здригнеться тривожно основа
Павутинно-тонкої ілюзії значення «буть».
О безжальні породження втрати, падіння і злому!
Я втомилась від букв, категорій, означень, понять.
Розуміти без слів –ніби радо вертатись додому,
Де в німім діалозі всі тихим вогнем майорять.
*"failure"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650997
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016
Час блакитних троянд…
Безголосся… й нічого не треба нам.
Більш нічого не треба у тиші сполошеній… страйк
оголосиш собі, серцем небо гортаючи злякано,
і впускаючи в душу
свій перший великий клондайк…
Будуть гості у тебе
опівдні такими відвертими…
Розпиватимуть каву і литимуть в неї жалі.
Тільки ніч оголосить нам вирок. Із карт земних стертими
ми прокинемось вранці
на скошеній спілій траві.
На вселенських покосах…
І враз заговоримо віршами,
розливаючи в келихи спалахи зраджених зір.
Просто завтра ми станемо стиглими… спраглими… іншими…
...ми станемо справжніми
в синіх долонях гір
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650998
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016
[i]Львівська батярська пісня[/i]
Виконує – Ярослав Чорногуз
Аранжування – Віктор Ох
--------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=k0agT2JOCd4[/youtube]
[color="#1a00ff"]В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов.
Межи нами ся зашпортала любов.
А та любов як чорна шмата, шо на вітрі ся калата
За тобов, моя кохана, за тобов.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Свої очі в чорну фарбу не мачей,
Бо ті фарба виїсть очі.
Хто ж тебе сліпаку схоче?
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
У трамвай ти на ходу не залажєй.
Бо трамвай хопит за ногу і потєгне на дорогу,
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
З самольота з парашутом не скачей,
Парашут ся не відкриє,
Хто ж тоді ми ноги вмиє?
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
До сусіда, до Івана не лажєй,
Бо Іван така скотина – раз і два і вже дитина.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
А в той вечір із дахівки падав дощ.
Ти сиділа в теплій хаті й жерла борщ.
Ти сиділа в теплій хаті й напихалася борщем,
А я мокнув як той дурень під дощем.
Якось раз сказала ти мені: "Іван,
Приходжєй, ми разом ляжем на диван."
Кілько раз до тя приходив, бився мордов я об сходи.
Ну а вчора ти поставила капкан.
Було літо, була осінь вже зима.
Темнов стежков ти із танців йдеш сама.
Я тебе підкаравулив і ти пішла додому з гулев.
Була в нас одна дівчина, вже нема.[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651005
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5wEceCSPX9o[/youtube]
Споришева стежка росяна дріма,
Й верби у сережках сняться не дарма.
І хоча немало пройдено доріг,
В пам’яті тримаю Батьківський поріг.
Споришева стежка –то дитинства слід,
То життя мережка у тривожний світ.
Росяну стежину в серці я несу,
Осінь і жоржина – мій одвічний сум.
Росяна стежина – неземна краса,
Мов малу дитину, спогад колиса.
Я життєве мливо вип’ю до кінця,
Шепіт тополиний, подих вітерця.
Знову по стежині, як колись, пройдусь,
Росяній жоржині зорями всміхнусь,
І хоча немало пройдено доріг,
В пам’яті тримаю батьківський поріг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650633
дата надходження 10.03.2016
дата закладки 11.03.2016
[i] Воїнам АТО п р и с п я ч у є т ь с я
[youtube]https://youtu.be/rlhpi-WllkQ[/youtube]
[b][color="#950ec2"]Любов, настояна на часі, –
Терпіння чин, кришталь розлук.
Любов, настояна на часі, –
Від невгамовності розпук…
Любов, настояна на часі,
Працює ввік – рілля чи брук!
У переважній своїй масі
Живе – допоки серця стук!
Та як негода обсіч гряне,
І дім – трапляється – в огні,
Така любов – яса багряна –
Постане воєм у борні…
Така любов не вміє ждати,
Коли в негоді рідний край, –
На прю ідуть її солдати.
Вона звелить: перемагай!
В такій любові навіть вмерти
Буває, віриться, не жаль –
Не та печаль, не тії жертви
Злітають жалем в чорну шаль!..
...Любов, настояна на часі!
Щоб неймовірності творить,
Наречено їй бути в часі –
Тоді мине і смертна мить…[/color][/b]
09.03.2016
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650146
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 09.03.2016
Поема перемогла на конкурсі “І мене в сім”ї великій...” Спілки літераторів Славутич, перше місце, березень 2016 р.
Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
Весна в чужім краї... Я хворий... Весна...
Торкаючи ранню свою сивину
Я марю в пітьмі хворобливого сну...
.........................................................
Ось книжка, що мов дорогий експонат...
Не наша країна... Не наша війна...
Її в госпітальній книгарні узяв-
Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
Схилився над постіллю хтось уночі...
Невже санітар... Ні... хтось інший... Мовчить...
...Посвячених маса, як гинув Амін...
І... голос Тараса я чую в пітьмі-
- Що брате солдате? Нелегко тобі?
Народ, що затятий в своїй боротьбі
За землю, за волю, за віру свою,
Довіку ніхто не здолає в бою.
Невільні Імперії Воїни Ночі...
Ми в інші часи помандруємо, хочеш?
Дай, руку, солдате! Ми підемо нині
Туди, де димиться земля України,
Де буде Імперії "Чорний квадрат"
Також зазіхати на ласий цей шмат,
Як- ось зазіхає... Як- он зазіхав...
Як ти, у казахських степах я страждав,
І думка єдина... І мара єдина...
Чи знову побачу тебе, Україно?
Нещасна Вкраїна... Загони рабів
Вже скільки раз нищили волю тобі...
І зовнішні чари... І внутрішні чвари...
-То сядемо й чаю міцного заварим,
І будем зі смутком співати сумні
Ми ще Коліївщини давні пісні,
І в серці твоїм обірветься струна...
Сльозою проллється вже котра весна,
Бо десь покриває туман а чи дим
Священного краю покинутий Дім...
Бо десь-таки знову приховану Волю
Лукавий Микола пускає по колу...
-Бо досі немає вас там, Гайдамаки,
Де любу Вітчизну терзають собаки...
Отямся з відчАю! Бо- БУДЕМО ЖИТЬ!
Дай чаю! Та руки мені розв"яжи,
Що зв"язані в мене з одвічних часів,
Бо дуже ненависть шалена до псів,
Що тільки жирують, і крАдуть, і п"ють,
І землю, що РАЄМ я звав, продають...
Шо? Зв"язані руки у тебе й у мене?
Цей шал... Шаленіти... Шаленство... Шалене...
Шиплю... Чи то дихання в мене звело?..
Тарасе! Можливо тебе й не було
Отут, біля мене, в останній мій час...
Та жити шалено жадаю, Тарас!..
Бо я повернусь із печального краю
Додому. До неньки- Вкраїни. До Раю!
Щоб Дім цей потрохи хоч Раєм ставав...
........................................................
...Я вижив. Бо я тобі клятву давав.
29. 02. 2016. Ніч...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116030809783
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650013
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 09.03.2016
[i]У кожної Беатріче свій Данте...[/i]
З відповіді на коментар
Беатріче кожній – по Данте!
Все! Сьогодні ж зміню ім'я!
Ви, тривоги та метушня,
Донні світло зелене дайте!
Тільки Данте чомусь не йде…
Десь його затримала Вічність…
І сумує моя величність
За звичайно-буденним, де
Двокімнатна на чотирьох
(п'ятий кіт, та він – без прописки),
Де, буває, скипають мізки
Від проблем, немов молоко,
Й де дарує мені весну
Так банально і так буденно
Він, [i]звичайний[/i], як світло денне,
І приймає мене таку,
Як я є. Чи не щастя це?
Бозна, Данте той був яким!
Тож
Хай він ходить собі між рим
Чи по колах кінець кінцем.
Я залишу собі ім'я,
Що всміхається зі світлин,
Де удвох зі [i]звичайним моїм[/i]
Із дітьми та з котом чудним
Називаємось ми
Сім'я…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649621
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 07.03.2016
на узбіччі трамвайного полотна
засвідчує радо клен
кожному
перехожому,
що прийшла весна…
вес-на
новину́
довгождану,
по́при глиби́ни сну,
підхопили охоче верби,
що доокруж озерця
оддалік трамвайного полотна,
і ожили́ вербові серця́ –
вес-на!
поспішно красуні юні
накинули ша́ти крізні́,
прозірчасто-зеленаві
димчасто-невловимі –
святкові і весняні:
не шати навіть – аури ніби,
не відомі оку звичайному
ореоли-німби…
…янголята малі
у кле́новій кроні
розчісують верхні гілки
і лускають оболонки –
золотаво-коричневі бубляшки*
випускають ясно-зелені хре́ндзелі** –
цнотливі непоказні
ніжні
клено́ві квітки…
уже розрізняє клен, як ізда́леку
спішать до нього рої:
ближчає гул, наростає…
щасливий, поки не знає –
то не бджоли гудуть і джмелі,
а світанкові
перші трамваї
вес-на:
на узбіччі трамвайного полотна
бурштиново-стиха світиться клен –
як полив`яний жбан,
любові і меду по-вен…
05.03.2016
*бублях (мн.бубляхи) – бутон, пуп`янок (пуп`янок - на Поділлі – малий, дрібний ще поки - бублях[)
ще Бубляхи, -хів, м. - Сѣмянные плоды картофеля. - Н. Вол. у. (Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 104.)
**хрендзелі – на Поділлі - бахрома, торочки (крупні, на скатерці чи опинальній хустці; можливо, запозичення з польської…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649126
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 05.03.2016
[img]http://www.day.kiev.ua/sites/default/files/main/articles/25032014/10kartina.jpg[/img]
Я воскова свічка,
яку Ти тримаєш в руках.
Пробач мені, Господи:
Тану, неначе сніжинка,
Але не світити не можу:
Я вічний маяк
У гавані ніжності
З іменем Єви,
Я – жінка.
Я чиста сльозинка,
Прозора, неначе роса,
Яка на щоці залишає
Вологу стежинку.
Я крапля веселки,
Коли відступає гроза.
Я росяне сонце –
Усміхнена Єва,
Я – жінка.
Я вірне крило.
Я до пари. Я сильна й легка:
За помислом Божим,
Верба із корінням двожильним,
Якій ополіскує коси кохання ріка.
Я – свічка крилата у росах.
Я – Єва.
Я – жінка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649180
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 05.03.2016
Як сонечко сходить над нами
І промінь загляне в віконце,
Ми тягнемо руки до мами,
Бо мама зігріє, як сонце.
Матуся погладить у ліжку,
До серця пригорне малечу,
Одягне шкарпетки на ніжку,
А тато посадить на плечі.
І зразу стаємо дорослі,
Бо вищі за мить ми від тата,
Смачненьке дає мама мюслі
І в школу канапку для брата.
Життя у родинному колі -
Це свято для мене і брата,
Бо важко було б нашим долям
На світі без мами і тата.
Як сонечко сходить над нами
І промінь загляне в віконце,
Ми тягнемо руки до мами,
Бо мама зігріє, як сонце.
Матуся погладить у ліжку,
До серця пригорне малечу,
Одягне шкарпетки на ніжку,
А тато посадить на плечі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648806
дата надходження 04.03.2016
дата закладки 04.03.2016
Я не маю такої звички,
У минулому копирсатись,
Все одно вже у ту нам річку,
Не зайти, хоч би як старатись.
Я не думаю як би було,
Я ціную оце – що є!
Що було те вітрами здуло,
Я ціную життя своє.
Є у ньому і сонце й хмари,
Радість є й вистачає сліз.
Я минулих невдач примари,
До старих поскидаю валіз.
І на смітник! Не маю звички
У минулому копирсатись.
Бо ж навіщо коли в ту річку,
Не зайти хоч би як старатись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648779
дата надходження 04.03.2016
дата закладки 04.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2016
И небо под ногами - отражением,
Как в зеркале, где рама - парапет.
Надменной вопиющей мысли след
Между мирами - радужным скольжением.
И преломляя Нечто, в ликах Зарева,
Безмолвие струит Его рука.
Спасая мир, ступень издалека
К нам поднялась из тени зыбкой марева.
Иди, испей Его благословение,
Не оглянись и не руби с плеча,
Не трожь ножны, не вынимай меча
За дымкою - великое Прозрение.
02.03.2016
Raffaello Ossola:" вне пространства и времени..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648569
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 03.03.2016
Я очей таких зроду не бачив,
Де б світилась життєва надія.
Я дивився у очі собачі
І здалось, що його розумію.
Він хотів розповісти про долю,
Хилитав хвостом вліво, то вправо,
Був голодний, проте був на волі
А на волі він знав свою справу.
Він забув про покору і ласку,
Хоч жилося не просто собаці,
Попадався не раз він у пастку,
Та не хтів жити в буді-палаці.
Я поклав йому булочку здобну,
Нахилився над нею собака,
Він побачив, що все без обману,
В очах сяяли радість і дяка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648562
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 03.03.2016
Як пахнуть смачно, Боже, її руки,
Тим білим хлібом на старім столі,
Де вложене життя- всі його муки,
Де сипле снігом сивина вгорі.
Та сивина, простелена полями,
В житах життя, пшеничних колосках,
Летять пісні її понад гаями,
Що снами сплетені в її літах.
Літах старечих маминих, самотніх,
Де кожен день лелек своїх чека-
Своїх дітей, в дорогах тих зворотніх,
Пливуть роки, немов стрімка ріка.
Прожитеє життя- пшеничне поле,
Політ пташиний вже не повернути,
Минулось все- і радості, і горе,
Той запах її хліба не забути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648536
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 03.03.2016
Я вижу Храм.Целуясь с облаками,
Коснулся легкой поступью огня,
Из тьмы поднявшись, золотом маня
Стоял над Бездной, ввысь уйдя руками
Колонн прекрасных, мраморность являя.
Мечту во злате пеплом поглотив,
Как мавзолей, Твердыня во плоти,
Столетьями величье исчисляя.
Я замираю, трепетною дланью
Собрать пытаюсь воедино свет.
Семь свеч - ключи, загадочного след -
Откроют дверь Великому Познанью.
Из Преисподней вырваться мечтая
И за грозою отыскав Лазурь,
Взлетел Мой Храм, среди житейских бурь
Воображеньем косность укрощая.
02.03.2016
Raffaello Ossola:" вне пространства и времени..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648439
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 03.03.2016
«Я так боюсь людських слів...»
(Райнер М. Рільке)
Людські слова
Падають на скляну поверхню
Кришталевих дзеркал людських душ -
Розбивають
На тисячі скалок.
Людські слова
Вони іноді кулями,
Іноді оливними гирями
Чи круглими гарматними ядрами
Наповненими палаючим порохом.
Людські слова
Іноді гострим лезом
Перукаря божевільного
По горлу людської долі,
Іноді колючими голками їжаків-невдах,
Чи єхидн кволоступів,
Чи зубами рептилії безногої гнучкоспинної
Двозубої та лускатошкірої
В п’яту ахіллесову буття нашого.
Іноді втекти хочеться
Від чорних жахних слів людей,
Слухати слова старого бороданя явора,
Чи мрійника ясена,
Чи клена - сміхотуна рудого,
Слухати
Дерев гомінких слова,
Слова крука-філософа
І паяца горобчика.
У них слова кращі,
Мудріші й доречніші,
Зрозуміліші й добріші.
На жаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648465
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 02.03.2016
«Я так боюсь людських слів...»
(Райнер М. Рільке)
Людські слова
Падають на скляну поверхню
Кришталевих дзеркал людських душ -
Розбивають
На тисячі скалок.
Людські слова
Вони іноді кулями,
Іноді оливними гирями
Чи круглими гарматними ядрами
Наповненими палаючим порохом.
Людські слова
Іноді гострим лезом
Перукаря божевільного
По горлу людської долі,
Іноді колючими голками їжаків-невдах,
Чи єхидн кволоступів,
Чи зубами рептилії безногої гнучкоспинної
Двозубої та лускатошкірої
В п’яту ахіллесову буття нашого.
Іноді втекти хочеться
Від чорних жахних слів людей,
Слухати слова старого бороданя явора,
Чи мрійника ясена,
Чи клена - сміхотуна рудого,
Слухати
Дерев гомінких слова,
Слова крука-філософа
І паяца горобчика.
У них слова кращі,
Мудріші й доречніші,
Зрозуміліші й добріші.
На жаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648465
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 02.03.2016
Панно, не треба хмуритись
Слізку затріть, умийтеся.
Нащо до хмари тулитесь?
Краще із вітром злийтеся.
Онде весна – гайочками.
Сіє тепло крізь ситечко,
Ґрунт напува струмочками,
Щоби родило житечко.
Скоро квітки піднімуться,
Ряст із землі потягнеться.
Нічка і день обіймуться,
Сонце у силу вдягнеться.
Панно, не хмурте брівоньки.
Сум розчешіть гребінчиком.
З неба напийтесь віроньки.
Мрії прикрасьте вінчиком.
Вінчик – вінок з квіток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648237
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 02.03.2016
Лютневий дощ…
Важкий, холодний, дужий.
Зимовий дощ..?
Чи ж то не дивина!
Він навіть вітер краплями подужав
І як не скажеш, що його вина.
Печальний дощ…
Дрібний, сумний, несхожий.
Зимовий! Як?
Так, якось невпопад!
Струснув сліди в калюжах перехожий
І заіскрилось, наче зорепад.
Лютневий дощ…
Рясний, миттєвий, косий.
Криштальний ще -
З крижинками зими.
Похмуре небо надвечір'ям росить…
Удвох ідемо і щасливі ми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648003
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016
Буває так, що сльози висихають
іще до сонця, першої свічі...
Зібрало небо хмари в темну зграю,
ніхто й нікого більше не питає
про дощ, про сніг і стільбища нічні.
Спадають мокро чорні фами долі...
То не сльоза, то скапує мороз...
О, дайте хоч краплинку не юдолі
в сі гуденята зморені та кволі,
бо куля гостра йде не повз,
а проз!..
Та пізно, пізно забіліли ночі,
багаття ранку холодом пече...
І вже на плачуть, ні, не плачуть очі,
пробите серце онде кровоточить...
стікає біль на мамине плече...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647662
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
Країна моя жити в мирі хотіла,
Вона поважала сусідів завжди,
Від них не чекала ніколи біди,
Бо ті на словах - і пухнасті, і білі.
Та це лиш слова, а насправді вони,
Як в засідці звір свого часу чекали,
Мов демони ночі - підступні шакали,
Бо не уявляють життя без війни.
З такими сусідами хлепнете горя,
У неадекваті їх лідер давно
Та радісно з ним прагнуть впасти на дно,
Куди шлях кремлівські їм вказують зорі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647663
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
Я певно... Щось... Колись... Комусь... І мушу...
Коли не я-то хто? Скажи мені?
Чи може-хоч до дій когось та змушу?
Чи зорі погойдаю у човні?
Я певно... Щось... Комусь... І досі винна.
Чому лиш я? Бо я-жива душа.
Я зачиняти двері не повинна,
Бо я комусь є рідна. Не чужа.
Щоб перед Богом лиш не вибачатись.
Що часу мало, грошей, днів, ночей.
Зробити все... А потім-сповідатись.
І пригорнутись до його плечей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647649
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
Була зима. Мелодій мелодій
Стояла на віконечку моїм.
Підкрався тихо березень як злодій,
І будував із зелені свій дім.
Була весна. Пелюсточками вишні
Встелявся шлях, де Янгол пролітав.
І усміхнувсь мені Господь Всевишній.
Яка краса! Й пофотографував.
Була і я. Любила дощ й калюжі,
Любила сніг і бурю. Був і ти.
Я намагалась витоптать байдужість,
Щоби у рай до Янголів пройти.
Були дощі, підсніжники, тюльпани.
Стояв весь світ, що вичекав весну.
Лиш на моїй Вкраїні - старі рани
Болять, болять і згадують війну.
Це нам, ось так. Вірші, тюльпани, злива.
А десь чиясь дитина в полі спить.
Чи посміхається ? А чи щаслива?
Чи нам за неї серденько болить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647646
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
[img]http://www.e-reading.club/illustrations/1040/1040022-i_001.jpg[/img]
В гримерці за сценою
стомлений Оле-Лукойє
запалює вогник –
маленьку Полярну зорю.
І крила згортає
стара парасоля совою,
зітхає протяжно
в куточку луною: - Угу-у!
Легкі балерини кружляють
за вікнами снігом.
Розплавленим оловом
серце тече на папір
і там застигає
химерним мереживом літер –
і ширшає простір,
звільняючи обрій від стін.
Сміється русалка,
танцює Дюймовочка з іншим –
і Каєм холоне у грудях
надія надій,
Та стомлений Оле-Лукойє
Все пише і пише
(а раптом подіє
старої лапландки напій!).
Даремно. Спізнився.
Кохання його Королева
розбила люстерко –
і скалки помножують біль.
Сіріє від смутку світанком
самотня гримерка.
Совою злітає над містом
невпізнана тінь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647417
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
[img]https://pp.vk.me/c418922/v418922307/7aea/GOIwkePHIX4.jpg[/img]
Вздовж вуличок, полатаних калюжами,
Під хлюпання плаксивих ринв і стріх,
Ще від зими до решти не одужавши,
З душі не обтрусивши сірий сніг,
Іти собі, всміхатися, бо лоскітно,
Бо треться в шию теплий комірець!..
І думати: яке то щастя, Господи,
Що цій зимі вже близиться кінець!
Що до весни – якісь-там милі, клаптики,
Що лютий вже вичерпує резерв,
І світ мене ковтає, мов галактика,
І я пульсую в ньому, ніби нерв…
На повні груди, залпом, захлинаючись,
Вдихаю цей розріджений озон…
І тішуся від того, що не знаю, чим
Закінчиться передвесняний сон!..
І вірю, що весна оця намолена
До мрій нових наблизить хоч на крок,
Що ранок розвіконить і дозволить нам
Почати відлік… вже без помилок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647433
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Слова - Олег Чорногуз
Виконання - Ярослав Чорногуз
Звукозапис - Олександр Салицький
Кліп – Олексій Тичко
---------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=OmMXq4HnPY8[/youtube]
Ми з тобою зустрілись неждано
У моєму, за містом, саду...
Сподіваюсь і досі, кохана,
Що побачу тебе молоду.
Знаю, певний, належиш другому –
Самотою за обрій пішов.
Бо у домі своїм, як в чужому,
Сподіваюсь на першу любов.
Хоч і знаю, що див не буває
Навіть тут, у казковім раю
Та я вперто, як мрію, чекаю
На кохану, на першу, свою.
І тепер, коли роки на схилі,
Але мрія незмінна моя.
Я любитиму все ж до могили,
Поки ряст піді мною й земля.
Не лишав, не втрачав я надії
(Бо я твердо упевнений в цім).
Якщо тут не здійснилися мрії
То здійсняться, кохана, на тім.
Я зустрівся з тобою неждано...
В марноті одсвітилось життя.
Та я вірю і мрію, кохана,
В учорашнє своє майбуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647106
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Давно відкульбабилось літо,
Вплело чорнобривці в вінок.
Любов’ю та сонцем зігріта
Я знову іду на урок.
Зоріють малі оченята,
Довіра в них щиро тремтить.
Назустріч летять янголята—
Спинися омріяна мить!
Та час посміхнеться глумливо:
«Дивись, вже зимова пора.
Ще мить і в дорослість сміливо
Полине твоя дітвора.
Та ти не журись, нові діти
Прийдуть на свій перший дзвінок…»
Любов’ю і сонцем зігріта
Іду я на кожен урок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526811
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 27.02.2016
[youtube]https://youtu.be/nrndTy6Gm3A[/youtube]
Слова Олена Іськова
Музика Іван Пустовий
Співає Олена Мишляковська
Не осуди. І не роби рабою
Розпечених, мов лава, почуттів.
Я просто буду дихати тобою,
Тамуючи у грудях зливу слів.
Не осуди, що серце шаленіє
Від думки, що на світі десь є ти.
І що душа від доторку весніє…
Хоч сонечком надії освіти!
Хоч сонечком надії освіти!
Хоч сонечком надії освіти!
Не осуди ці почуття гарячі,
Вразливі, мов у березні сади.
Твою байдужість я тобі пробачу.
Лиш за любов мене не осуди…
Не осуди. І не роби рабою
Розпечених, мов лава, почуттів.
Я просто буду дихати тобою,
Тамуючи у грудях зливу слів.
Тамуючи у грудях зливу слів.
Тамуючи у грудях зливу слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644780
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Не відболить війна для тих,
кого нема,
Котрі сидять по ліву руку Бога,
І просять в нього, щоб прийшла весна
І проросла священна перемога
Із крові їх.
Війна не одпече:
Осколки міцно врізались у тіло.
І побратим ,
підставивши плече,
Не витягнув…
А поле болем біле…
Не відростуть обрубки рук і ніг,
Їх не замінять дорогі протези —
Хто пів життя
згубив на цій війні,
Не слухає новин брехливі тези…
І не замінять матері синів
Меморіали, тесані з каміння.
Вони холодні,
як прожиті дні
В самотності.
Обрубане коріння
Малих дітей.
За що держатись їм?
За Батьківщину?
А вона їх знає?
Байдужість влади згірше всіх боїв,
Та це до часу — все в житті минає.
Лише війна для нас не відболить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647176
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Чом ти, вербо, віти похилила?
Чом тривожиш річки плесоспокій?
Чи тобі чекати вже несила,
Коли знов зазеленіє локон.
Коли небо криложуравлями
Заклекоче. Й синню через вінця
Розтечеться стрімко над полями,
Хмар пухнастих розігнавши кільця.
Коли рясно травокилимами
Береги укриють свої плечі.
Попливуть,полинуть табунами
У туманах заспіви лелечі.
Сонцемедом звощені стежини
Оживуть каскадами фіалок.
Заквітують кущики калини...
Залишилось зовсім-зовсім мало.
Зачекай ще трішечки, вербице,
Не тривож ще річки плесоспокій.
Нехай сон зимовий їй досниться...
Скоро твій зазеленіє локон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646918
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 25.02.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uqI1nrQuURc[/youtube]
-------------------------------
З дерев злітає лист пожовклих мрій.
Оголюється суєтність ілюзій.
Своя поезія в беззахисності цій.
Багато так краси у світлій тузі.
Вона не роздає надій тепло.
Покаже як любить останні квіти.
Навчить про те, що назавжди пішло,
не скімлити, не нити, не жаліти.
Бреди неспішно шурхотом надій
у кришталевій і легкій скорботі.
Залиш її у пам’яті своїй,
На полотні, у музиці, в блокноті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646385
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 24.02.2016
ПОТЕРЯВШИЕСЯ МУЗЫ
На картину Сальвадора Дали «Женщина с головой из роз»
Стихотворение исполнено в соавторстве с поэтессами Гостьей и Ириной Левобережной
*********
ПЕРВЫЙ ГОЛОС
Не отвечай… вопросов больше нет…
С ресниц пушистых убегают тени…
Лишь лучезарный тающий рассвет
Легко ложится на мои колени…
Лучистый свет, осознанный сполна,
Вдруг растворится в темных топях ила.
Не отвечай… сегодня я – волна
На необъятной черной глади Нила…
Не отвечай… мечтаний глубина
Уснет в шелках струящегося платья…
Как сладок час! Я - скользкая волна,
Застывшая на миг в твоих объятьях…
Вопросов нет… как сладостно порой
Под этим звездным неподвижным зонтом
Осознавать пустынность городов
За бесконечно чистым горизонтом…
Не исчезай… испепелив мечту,
Воспламеняясь явственно и тайно,
Прости меня за эту высоту,
Я оказалась здесь совсем случайно…
*********
ГОЛОС ВТОРОЙ
Мне на лицо ложится хрупкость розы,
Твою любовь я примеряю вновь.
Но лёгкий шёлк струится, словно боль,
Окутывая безмятежность позы.
Вдруг застывая в складках на груди,
Твой взгляд то отрешён, то снова дерзок,
Одной рукой меня ты крепко держишь,
Другая – тёмной плетью позади…
Сомнение в расчерченных дорожках
От треснутой опоры – отведи,
Покачиваясь, вниз – не упади,
Держа собой Колосс на тонких ножках.
Переплетаясь у меня внутри,
Желаний наших токи не иссякнут.
Так бережно закрыв руками чакры,
Ты подсветил их – отблеском зари.
Так прочь гони сомненья. Мысли – прочь.
Я жду тебя, хотя тобою маюсь.
Одной рукой – ещё ныряю в ночь.
Второй – рассвета тёплого касаюсь.
За сон, что наяву – благодарю.
Забытая… цветущая… немая…
Тебя, тобой обвИтая, люблю,
И потому – над страхом – поднимаюсь.
*********
ЭХО
Склоните головы!.. Не знаю, как и быть...
Таки сомнительным я вижу это дело...
Чтоб жажду тела вашу ощутить
Желал бы все же я иметь хотя бы тело...
Плывут в безвестность полосатые пески
Как жизни путь. Взирая с укоризной
На две доски, топорщатся соски...
Отдайте тело! Подарю полжизни!!!
Любить желая, я желал бы все же быть,
Концом заката вхожий в бесконечность.
Жизнь- полосата. Время уходить.
Уходит тело по дороге в вечность.
***
Так, отрываясь от статичных поз,
Земные Музы - неземного просят,
Их хрупкость тел с головками из роз
Пески забвенья вечностью заносят...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116022300337
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646171
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016
оригинал моего стихотворения "Країна сліпих" находится по этой ссылке
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515152
На далеком-далеком Севере,
Что полгода в сугробах седых,
Где в Горынычей свежи поверия,
Там Страна распростерлась Слепых.
Человек там слепой от рождения,
Те ж, кто зрячим родился на свет,
Стал слепым по своим убеждениям,
Ведь грешно выделяться из всех.
В той стране у слепых есть наставники,
Заменяют им зренье и мир,
В каждом доме – приемник начальника,
Через них те выходят в эфир.
И народ верит в избранных миссию,
Что страна верный выбрала путь,
В каждом слове наставника – истина,
Каждый шаг – это к счастью маршрут.
Лишь скажи им, народ , ты -«зомбирован»,
Что вам «бело» - черней темноты,
Будет этот смельчак изнасилован,
И избит, станет жертвой толпы.
Говорят - единичные случаи,
Что слепой вдруг там зрячим стает,
Видит истину не перекрученной,
Убеждая поверить народ.
Для отлова таких есть «спасатели»
Они ночью приходят в тот дом,
Изолируют их обязательно,
Принудительно лечат потом.
Вирус зрячести – хуже уж некуда,
Тут надзор есть над каждым больным,
Кто ж не хочет лечиться их методом,
Тот становится глухонемым.
Так живет та страна безупречная,
Где не лезет народ на рожон,
Где не зренье, душа искалечена,
Только знать им про то не резон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645786
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Сотворите одну религию,
(Я готова ее принять),
Что людей не ведет к погибели,
И научит объединять.
Назовите ее Вселенскою,
Разработайте текст молитв,
Как стихи, чтоб звучали ,детские
Чтоб в них был и размер и ритм.
Чтоб хотелось ее исповедовать,
Чтоб она словно свет лилась,
Чтоб ей люди стремились следовать,
Признавая лишь Божью власть.
Чтоб там были столпами- истины
Без двояких подпольных тем,
Ну а тех, кто слепы, воинственны
Изолировать насовсем.
Напишите законы- правила,
Изучив тонны мудрых книг,
Чтоб их каждая власть не правила,
Запретите подделку их!
Неужели мы - люди разума
Неспособны нести добро
Оттого, что лишь с виду разные
А по сути - одно ребро.
Может быть убрав богоборчество,
Станем френдами , как в сетях?
Вот модель идеального общества,
Не построенного на костях!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640545
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Чуєш, чуєш - ліс зашепотів,
Зацвірінькав та замироточив?
І серед десятка голосів,
Є один, що серденько лоскоче...
Це не пісня лісових джерел,
Що дзвенить, як ваза кришталева,
І не шурхіт крижаних дерев,
Кожне мов англійська королева.
Це не вітру західного спів,
Не пташиний ґвалт з самого ранку,
Це не перемовини котів,
Що зібрались битися за самку.
Це щось інше, наче видих - вдих,
Це щось ніжне, наче сонця промінь,
Щось дзвінкіше за дитячий сміх,
І свіжіше ніж весняна повінь.
Тріскотіння панцира зими -
Мов змія, ЗЕМЛЯ скидає шкіру
Крижаних і безпробудних снів,
Набуває світ нової віри .
Віри в цю космічну круговерть,
І природи силу життєдайну
Що долає все, і навіть смерть
Залишає площину фатальну.
Віри, у новий, щасливий час,
Що свій зараз відлік починає..
Відчуваєш: йде весна до нас?
І земля її передчуває...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645359
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 21.02.2016
То, може, ти знаєш,
як вижити… як мені вижити?!
На сонних вокзалах… в німих лабіринтах снів.
Жита на полях такі стиглі! - та досі невижаті.
У мові, здається,
забракло потрібних слів.
Ти чуєш, як птАхи
кричать опівнічні невтішені…
Ти знаєш, як вітер голосить в порожніх містах.
Мої вишиванки на всіх перехрестях розвішані.
Без чверті - гроза…
ти послухай… поквапся… в листах
Ще теплиться запах
мигдально-сполошених літер…
Світів смерекових… гріховно-п”янких вечорів.
Щоб завтрашній дощ цю сторінку спустошив і витер.
Спалив, ніби свічку,
в підніжжях своїх вівтарів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645776
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
На старом сломанном диване,
Истлевший незаметно,
Пылится гобелен в чулане,
Влюбленный безответно
В картину вышитую шелком,
Затиснутую в пяльцы,
Взывает поседевшим волком,
Ни дать, ни взять - страдальцы.
Скорбь рассыпается патиной -
Корвет на фоне синем,
Целуясь с серой паутиной.
И пыль - бессменный иней,
Укрыла от лихого сглаза
Растерзанное ложе.
Сверкать в лучах мечтает ваза -
Пытается...не может...
Не так давно витые свечи
Цвели огнем... до срока,
Их блеск,увы, недолговечен
В лихих объятьях рока.
20.02.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645540
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Украла Ночь Луны сиянье,
Закрыв замки. Сломать засовы
У той нет сил, тьмой в ликованье,
Небесный купол разрисован!
Твердит себе:" ...останусь, с Небом
Водою поделюсь и хлебом..."
Украла у Любви салазки
Зима - седая баловница.
Плетет неистовые сказки,
Листая чистые страницы.
Бравируя и осуждая,
Не пропадая - нападая.
Украла свет, чтобы уродство
Однажды не явилось миру.
А вдруг сойдет за благородство,
Под шиком бархатной порфиры.
Не видят и не слышат? - точит...
И разрушает, что есть мочи.
Украла Ночь Луны сиянье,
А ветром тучи - на лохмотья...
Селеною не быть Авдотье
И порицанью - покаяньем
Не быть и не найти дорогу,
Когда ослеп.
Куда вам?..
К Богу.
21.02.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645651
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Кривлялась тень, забыв уроки:
В огне любая дымка тает,
А призраков смурные стаи
Исчезнут без следа; пороки
Нелепым скажутся виденьем.
Кривлялась тень пред зеркалами,
Сжигала тлен, хвастливо бросив:
"Не подвергай меня угрозе,
Бесчинства заперев в бедламе,
Останусь просто привиденьем".
Кривлялась тень и увлекаясь
Меняла лица, как перчатки.
Звала ромашкою на грядке
Сорняк, со светом не считаясь, -
Другим цветам на удивленье.
Кривлялась тень, глотнув свободы.
Химерам не страшны оковы.
Слезами разольются снова
Под жарким солнцем ледоходы.
Что наша жизнь? - одно мгновенье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645602
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
«У дітей розплющені очі,
Бо за вікном покірно
Обростає птахами дерево.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Місто, в яке прилітають,
А не приїжджають,
Місто, в якому будинки прозорі,
Бруківка прозора і навіть лікарні,
Ратуша і буцегарні - все прозоре,
Бо зроблене все з повітря,
Воно там - у висоті недосяжній,
Я прилітаю туди на повітряній кулі
І на різнокольоровому дирижаблі
(Жаблі, дриглі, чаплі),
Я будую собі будинок
Серед його прозорих вулиць,
Навіть не будинок, а замок,
Запрошую в нього гостей-птахів,
Пригощаю друзів вином-сонцем,
І прошу всіх крилатих: «Не падайте!
Не треба туди - вниз, додолу,
Не треба важкості і себе відчувати
Гирями і брилами, оливними кулями,
Не треба - летимо вгору,
Ми всі легші повітря,
З якого тут муруємо місто,
Допасовуємо повітряну цеглу,
Накриваємо повітряним дахом,
Щоб завжди у наших оселях
Панувало лише світло -
Яблука-сонця чи місяця-п’єро,
Бо так воно влаштовано -
У мріях... І снах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645744
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
«Дай мені силу на пісню,
на плач, на прокляття
Розуміння даруй, щоби ясно сказати
Слово скорботне про втрату...»
(Давтак Кертог)
Пам’яті Сергія Нігояна та всіх розстріляних і закатованих тої зими 2014 року.
Я загинув за вашу свободу,
Я загинув за вашу країну,
На площі повсталих каменів,
Під небом важким зимовим
Серед людського виру.
Я прийшов з країни камінної,
Країни давньої і сумної,
Країни вохри і сонця,
Що опалило гори
І лишило так мало
Фарб, кольорів, трави,
Країни каменярів - теслярів тверді,
Гір високих і води чистої,
У вашу країну заквітчану
Світла і тихої радості
Я був так відверто закоханий,
Я читав вірші на площі
Серед людей, що стали вільними,
Серед міста, що дивилося в небо -
Синє, цвяховане золотом.
Мене вбили, щоб вас залякати,
Щоб відібрати у вас мрію,
Мене вбили у День Надії
День свободи вашої і єднання,
Я загинув перший - за правду,
Перший, серед полеглих,
Пам’ятайте про нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645713
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Так, ми можем від рідного краю свого відцуратись,
Його мову розсіять над хвилями моря, мов прах.
Тільки як тоді Богу у діях своїх сповідатись*?
Тільки як тоді в небо глядіти у жовтих зірках?
Так, ми можем від Мами обличчя своє відвернути.
І від цього, можливо, не зійде з фундаменту дім.
Тільки хто відцурався від Неньки в часи її скрути,
Той ніколи не матиме спокою в серці своїм.
Тож любімо свій край, хай не все у нас ще веселково.
Сонце довго нам мить, почорніле від болю з країв.
Та давайте поволі скидати зневіри окови,
Поливати любов’ю край-сад щоби буйно зацвів.
Слав'янськ-Краматорськ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645518
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 21.02.2016
[img]http://www.artlib.ru/objects/gallery_255/artlib_gallery-127924-b.jpg[/img]
Жила собі курочка Ряба.
Були в неї дідо та баба.
Рябенька їх дуже любила,
Щодня їм яєчка носила
У кошику, що із лози
Навчилась плести у кози.
Була в Ряби подружка-мишка,
Сіренька й кирпатенька трішки.
Стареньких маленька любила,
Бо крихти з-під столу носила
До себе у затишну нірку
(А баба й не знала про дірку!).
В неділю те сталось, на свято.
Взялася ряба́ малювати
Яєчка. Розкинула крила,
Пір'їнки у фарбу вмочила
І – раз! – нанесла візерунки,
Зробивши старим подарунка.
Усе те підгледіла мишка –
І їй захотілося трішки
Порадувать діда та бабу.
Вмочивши свій хвістик у фарбу,
Ним мишка легенько змахнула –
Яєчко святкове… штовхнула.
Воно, наче м'яч, покотилось,
І – лишенько-лихо! – розбилось…
Розплакалась курочка Ряба.
Втішають її дід і баба.
А сіра кирпатенька мишка
Яєчко – у мисочку нишком,
І борошна трішки, й кефіру,
Пательню швиденько нагріла…
А згодом і дідо, і баба,
І мишка, і курочка Ряба –
Сиділи усі чаювали,
Смачненькі оладки жували.
Мала ж пам'ятає і досі
(й собі зарубайте на носі),
Що будь-яка справа не жарти,
Старанно трудитися варто.
А раптом пригода лучилась
(приміром, яєчко розбилось),
Шукайте, мов мишка, шпарину –
Можливість загладить провину.
Свій носик угору тримайте –
І вам пощастить.
Все.
Бувайте!
Картина В.Рекуненка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645512
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Як любо чути рідну мову!
Приємну, добру, пресвяту.
І калинову, й волошкову.
Джерельно-чисту, як сльозу.
Хвилюють серце звуки рідні.
Привільно ритміка бринить.
Ота мелодика чарівна
і зігріває, і п’янить.
Нетлінна пісня материнська.
Завітно лебеді ячать.
Звучать мелодії дитинства,
і ритми юності гучать.
З прадавнини, з часів козацьких
лікує душу й окриля,
тече в світи слов’янська, братська,
Дніпрова мова Кобзаря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645700
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Не кажіть про двомовність мені.
Панібратство оте – ненаситне.
І державу мою не виніть.
Україна – не двоязика.
Панібратство – юродива ціль.
Вже в обіймах держава холоне.
Вже наїлись імперських млинців.
Україна – не п’ята колона.
То хронічна хвороба така,
коли з жиру трапляються "бзіки".
Хижим виродкам не потакай.
Янучари – новітні базіки.
Далебі не однаково нам.
Добре знаємо капосність вражу.
Догоджали чужинським панам.
І назад вже не хочемо в Рашу!
І в Європі нас надто не ждуть.
І Америка знай вижидає.
На налигачі нагло ведуть.
А куди бредемо – не питаєм.
Звично водять по колу сліпих.
Поводир неодмінно обмане.
Та якби ж то Господь нас водив,
а ведуть – крутії-добермани.
Ділять Бога злодюги круті.
"Гляньте – кажуть – які ми хороші!"
У небоги – кишені пусті,
у "святих" – швидко множаться гроші.
Братство те не годиться й на раз.
Бзік! І знову – паскудну умову.
У три дорога пхають нам газ,
хочуть вижити з нас рідну мову.
Українець лукавства зазнав,
від чуми вже потроху одужав.
Хижа мова імперії зла
сіромах доконає байдужих.
Той, хто вільно балакати звик, –
вже не схоче ізнов прогинатись,
не полюбить за довгий язик.
Краще з двору спесивців прогнати.
Гонористі, лукаві "брати"
наші душі паплюжити звикли.
Туповперто уміють ректи
мов тут люди "многоязикі".
Українство здолати якби –
затівається свійське тут військо.
Хоч зазнало немало ганьби,
провокує все ж тут самоїдство.
Возсідає двоглавий хижак
у церквах. Там – лихі інтереси.
Сіє розбрат, зневіру і жах –
"Руський мір" ловко щепить агресор.
Марно мріє новітній могол
територію взяти в оренду.
Українець – давно не хохол.
Україна тепер – суверенна.
Чи чужинець, чи свій хижий пан,
чи з бидлоти ти підпанок бритий, –
начувайся. Бо ти – окупант.
Час гряде. Все одно будеш битий!
Ну й живи в Україні ладком.
Ну й клянися в братерській любові.
Вільно "какай" своїм язиком,
як не здатний навчитися мові.
Як тобі Україна чужа
як у тебе духовне каліцтво –
не казись, у світи вирушай,
не кусай, не жери українство.
Україна на світі – одна.
І повсюди, куди ти не підеш,
тут привільно і гордо луна
і російська, й англійська, й ідиш…
В Україні гостинній моїй
мовам світу однакова шана.
І які б не велися бої,
рідна мова одна в нас державна!
Не імперська і не панівна,
а природна і суто арійська.
І довершеність, і таїна…
Рідна мова моя – українська.
Визнаю, що у вірші оцім
забагато болючого крику.
Але ж як показати усім
історичну образу велику?!
Як достукатись до земляків,
збайдужілих ягнят-хохломонів?..
Українці ж отут – з правіків.
Від лукавого – ігри двомовні.
Чашу долі спиваю до дна
і напевно вже істину знаю:
рідна мова, як мати – одна,
а двоюрідних не буває.
Запанує в державі Любов.
Кожен житель тут – вільна людина.
Про двомовність не треба розмов,
щоб держава була єдина.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645697
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Болючий присмак полинУ і гіркоти,
І сніг чомусь не білий а червоний,
Злетіли душі хлопців у світи,
Тіла зостались у земному лоні.
Де багряніє на бруківці квітом кров,
Не змиють грози, не змете вітрами,
І "Пливе кача" в смутку знов і знов,
У блиску свіч, обвіянім сльозами.
Там хвилею пливе людська ріка,
Там щирі очі дивляться з портрету,
В долонях побратима- моряка,
Та вічна тінь твойого силуету.
Там віддає Майдан усім поклін,
І запах шин залишений навічно,
В Михайлівськім звучить прощальний дзвін,
Обірване життя ось так трагічно.
Коханій не сказав- тебе люблю,
Матусі не сказав- пробач рідненька,
А десь залишив ти свою сім'ю,
По тобі плаче Україна- ненька...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645076
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016
Простеливши сніги непочатих іще рушників,
Мати піде на прощу молитися Богу за сина.
І колотиме голка слідами в заметах стібки,
І хреститимуть руки канву із майбутнім дитини -
І на попіл зотліє біда, залишаючи шрам,
Перевитий червоною ниткою пам'яті роду.
Мати просить за сина – і повниться піснею храм
Як молитвою Богу за світле майбутнє народу.
Візерунки магічні лягли рушникам на крило,
Увібравши і ніжність, і міць материнського слова.
А на Сході – степів полинове таке полотно…
Шиє мати рушник день при дні молитвами до Бога…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639878
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 31.01.2016
добрий ранок
здмухнув із вікон
пелюстки фіранок
і явився
у натурному класі
день нинішній, у всій
буденній красі…
приладнали
на етюдники і мольберти
паперу ва́тманського листи –
і
порозсіда́лися всі…
…на подіумі,
у туманній задумі –
день-натурник, як у оптичному фокусі…
біліють аркуші
на етюдниках і мольбертах –
наче можливі
листи щасливі
без адрес на вірогідних конвертах…
зашурхотіли
пензлі і олівці –
творча робота у довільній техніці:
тема – не обумовлена, а завдання –
виявити-зобразити
характер і на́міри
поточного дня
усі люди – митці-маляри́,
інтуїтивні художники:
хтось інеєм
вписує
янго́ликів у шибки́,
а ще – на противагу морозам –
акварельно-прозорі вазони-квітки
водружає
на текстурно-потріскані підвіконники…
інший пише передчасну весну,
недоречну –
зелену з-під білого – радість
синьокрилу і голосну́…
третій – пером і тушшю
по білому аркушу – чорну малює війну…
хтось – туманності маркізе́тові…
галактик умовні парсе́ки
і розмаїті шовки…
сузір`я Великого Воза ,
а на Возі – кремезні житні сніпки
…дівчата-жінки, вишиванки…
ореоли-вінки,
чоловіки…
козаки-чумаки…
…а тут знову малюють війну –
сучасну,
історично-реальну…
…хтось приписав дню
двозначну
усмі́шечку хижу-заздрісну,
інший на іншому аркуші ватману –
зобразив у́смішку щиру,
чисту-дитячу-наїв-ну…
той – синиць за горішками на балконі,
той – жалі і печалі любовні…
…тендітна панянка
і на червоному столику – чорна кава:
грає рефлексами порцелянова філіжанка,
картинка - наче і справді жива…
…під старими покрученими березами –
грибів красива дружна сім`я…
у сусідстві – гординя точить заздрісне лезо
і на вістрі сонячний промінь сліпуче сія…
необмежена
вільна тема:
хто ми? де ми?..
а за вікном натурного класу – зима:
відповіді нема
…пролунав
ізвідкись згори - з-під стелі -
сріблясто дзвінок:
здавайте ваші гризайлі-пастелі -
закінчився з малярства урок…
підвівся натурник-день
і згріб докупи
малюнки-ескізи-етюди:
яким він буде?
середньо-арифметично-таким,
як су-спільно його зобразили люди…
30.01.2016
[i][b]ВОДРУЖАТИ,[/b] аю, аєш, недок., ВОДРУЗИТИ, ужу, узига, док., перех., ц.-с., уроч., рідко. Ставити, закріплювати щось на чому- або в чому-небудь. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639881
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 31.01.2016
«На лисогір’ї
фігура.
Тиха вода...
.................
Ох ви, села заблукані
В нетрях Андалузії-туги!»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Чумацький Шлях - то Небесна ріка
В яку пірнаєш головою вниз
(Чи то вгору - бо там - серед рік Неба
Все так відносно.) Й пливеш -
Молоко зірок миє брудні ноги мої
(Скільки доріг стоптано, потоптано,
Пилюку хмарено - і все ногами,
І все босими - а там молоко,
Там ріка-галактика, там рукави-руки
Течії: несуть-несуть, Господи,
Ти для мене цю ріку без загати
Придумав - плинь, пливи, греби
Мий свою шкіру-панцир
Водою зірок. Як добре ось так -
Без човна, без вітрила, без стерна
І без лоцмана - того, що риба,
Того, що біля акули супутником,
Того, що нахлібник - зі стола пана,
А я пливу. Від того берега,
Де живе смерть стара недоречна
Надто сентиментальна й бридка
(Іноді чи зачасто). Пливу.
Круть мене ця вода - виром вихором.
Пливу - берегів і не треба
Пірнаю у Небесну ріку головою
У безодню виру зірок,
Миє Галактика те,
Що колись називалось «Я».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639717
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 30.01.2016
На Дніпрових пагорбах зима
Кволо навпіл розтинає час,
Що шляхом надії до оман
Сотні літ по колу водить нас.
Гори сплять у брилах льодяних,
Мов царівни з кришталевих трун
У чеканні збуджено-палких
Поцілунків, що надасть Перун
В час весняно- перших блискавиць,
Року починаючи забіг...
...Ще криваві сполохи зірниць
На підталі схили ляжуть їх,
Що цілунком Хорс у сонцестій
Наостан, мов зранений рекрут
Подарує дівчині своїй...
...і в могилі сплять Герої Крут...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116013001547
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639738
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 30.01.2016
[i]Щось холодно стало... на сайті. Чи то сніг...
очі запорошив? Чи льоди... в серцях? Про
це тут... І не тільки...[/i]
[youtube]https://youtu.be/vKVqWCoIMLo[/youtube]
[i][b][color="#280da3"]Льоди,
льоди,
округ
льоди...
І в серці... І в природі:
там – не сиди,
туди – не йди…
Неcпокій –
в насолоді…
Та під льодами спить...
вода:
покоїться стиxія –
несе
неспокій
тим льодам,
Серця зашерxлі гріє...
І прийде час –
льоди спливуть,
Мов сил життя вигнанці:
Така вона, небесна суть, –
Живі
про-ту-бе-ран-ці…
Як запорука –
та з планет,
що світить спозаранку*,
Її супутник і корнет**...
трима підкову
в ранці!!!
В зими
ламка
льодова
креш –
впадеш...
нехай до строку!
Ти ж, Україно, не помреш –
У Всесвіт –
вірні –
кроки.[/color]
[/b]
23.01.2016
_________
*Йдеться про планету Сонячної системи –
Юпітер – загадку та берегиню нашого життя...
**Супутик Юпітра - Європа, відкритий Галілеєм,
містить багато води, яка замерзає, але під товщею
льоду хлюпоче. В ній, ймовірно, існує життя. Є думка,
що ця планета дала початок всьому живому на Землі.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637998
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 24.01.2016
Коли човна перевертає шторм,
Звучать природно молитовні схлипи.
Якщо ми докотились до реформ, -
Стовідсотково у халепу влипли!
Не можна, зрікшись першоджерела,
Знов зачинати виходити в люди.
Ясна оздоба в юні дні цвіла,
На схилку літ - достоту вже не буде!
Давно ілюзій не плекаю я
Відносно змін на пробування краще.
Якщо світ в серце вжалила змія,
Скоріш всього, що серце те пропаще!
"Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі."
(1Iвана 5.19)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631575
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 27.12.2015
Кутя в макітрі, у смаку медовім,
Танцює макогін поміж зернят,
Горішки смаком пахнуть мигдальовим,
Пахуча слива в блиску оченят.
Пиріг- господар з гречкою побрався,
В животик вушка вмощують гриби,
Кипить на кухні Святвечері юшка,
Рум'яняться смачненькі пампушки.
Прибрався стіл вже оберемком сіна,
Часник кладе господар на кути
Аби в добрі жила уся родина,
Охороняє всіх від зла, та від біди.
І лине коляда немов молитва,
Дитятко Боже славлять всі пісні,
Добром та миром щоб душа проникла
Дорогу стелять в небі звіздарі.
Вистелюють Рожденному на сіні,
Несуть поклін й дарунки пастушки,
Де три царі вернуться до яскині
Щоб дарувати ладан та свічки.
Несімо й ми у молитвах офіру,
Співаймо щиро славні колядки,
Щоб не згубити ту святую віру,
Славімо Господа від нині й на віки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631676
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015
зе́рна житні –
по свіжій ріллі
дбайливо засіяні,
лежать, золотаво-світлі,
на глибокому чорному тлі,
вира́зні,
як на нічному небі зірки –
дрібні
звіддалеки́…
у візерунки випадком зібрані,
довершені,
благообра́зні…
зерна житні
із полону мішка
упевнено звільнені,
із ковшика
лагідної долоні –
рухом «од себе» правиці-руки –
довільно
по чорній ріллі густо розвіяні,
позапада́ли у оксамитові борозе́нки
і ямки-заглибинки,
наче зірки…
наче атоми –
скрізь і всюди,
наче ми –
на поверхні Землі – люди…
«…коли сіль ізві́тріє,
то чим її насолити?..»*
отак і я, отак і ти –
зробив усе, що ладен зробити,
та на власні посі́ви уплинути,
щоб їм прорости-зійти,
ніяк не можеш:
тільки чекати,
сподівання свої покладати –
уповати,
на Творчість Божу…
сонце-небо –
рілля волога:
хто спонукає зернину проснутися і прорости?
великий секрет в-усьому-присутності-Бога –
простий:
кожній окремій зернині усереди́ні себе
да́но
ЗНАТИ ЯК – і ХОТІТИ…
тому і зійти
так само я
так само – ти
«…дерево
тільки Бог МОЖЕ зрости-ти…»**
15.12.2015
* Євангеліє від Матвія, розділ 5,
український переклад Івана Огієнка
** із французької поезії другої
половини 19 сторіччя (імені конкретного автора,
на жаль, встановити поки що не вдалося мені…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628871
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015
«Тільки не для краєвиду
Даю тобі дихання, -
Мовить страждання.»
(Вернер Ламберзі)
Блукаю осіннім садом,
Де замість листя
На деревах-привидах
Шурхотять вірші-одкровення
(Кров дерев, кров трави),
Блукаю в повітрі – дихання,
Блукаю по воді – голос хвиль,
Дні й роки, відчуття
Які мені дарувало страждання,
Воно ходить нечутно,
Воно зажди поруч
І шепоче, шепоче, шепоче:
«Дарую тобі життя
І шматочки сезонів
З яких ти майструєш новели
Про мене – бо я життя,
Бо я суть цього світу,
Я з вами – завжди.»
А я з клаптиків краєвиду
Шию собі плащ:
Пришиваю дощ до озера,
Дерева до п’ятниці,
Місяць до хвиль:
Кравець. Краще б шив я намети
Чи уламки глечиків
Глиняними нитками слів
(А за вікном човни-метелики
Пливуть чи то летять в Арморіку –
Країну диваків-бритів. Камені
Сторчма в Небо – таке ж синє
Як всюди. Тільки не в комірчині.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628363
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 13.12.2015
«Ми обидва живі –
А життя це і є надія…»
(Ентоні Харві)
Ви примушуєте мене думати
Про те, чого я не знаю,
Ви примушуєте мене ліпити
Поеми-глечики з глиняних слів
(А вони розіб’ються –
Коли висохнуть,
Коли сонце опалить їх
Товсті боки-метафори
І скам’янить вогонь буття
Жаркий як жадання,
Світлий як одкровення).
Я гончар – а ви думали, що поет
Я глиноміс – а ви думали - проповідник,
Я винороб – а ви думали – пастух.
Я замішую глину павзами,
Вона злипається,
Як сторінки Біблії
Втікача-єретика, що ховає
Кожну свою думку-блискавку
У торбу-хлібосховище
Сухих сухарів цитат
І вина вакханалій-віршів
Босоногого циклопа Ероса,
Волоцюги Меркурія.
До Ефесу ще
Не примандрував Павло-безхатько,
Щоб біля руїн сховку Артеміди
Мав сказати нам, що ми теж глина:
З нас ліплять філософів
(А ми не хочемо),
Нас називають людьми
(А ми пручаємось),
Бо такі ми вже
Стадострижені вівцегромадяни
Полісу Сатурналій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626995
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 08.12.2015
А хтось копає знову чорні ями,
втирає піт з немудрого чола:
не відає того, що сими днями
йому летіти в яму ту сторчма!
Бо янгол білий вже стає на варту
невинній жертві, що леліє вись,
й розпалює на стежці Божу ватру,
щоб крок за крок до прірви зупинивсь.
А прірва злісна, шпетна та глибока,
бо руки дужі в темної душі,
бо підступ, наче селеві потоки,
надій не залишає й при межі...
То ж, певно, вранці, якось на світанні,
іще до сонця стрепенеться мить -
у голосному, прикрому ячанні
копач у яму власну полетить...
Бо ще іздавна мудрість не минає,
і не збагнути дивну дивину:
як чорну яму хтось комусь копає,
то падати у неї лиш йому!
(28.11.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624685
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 29.11.2015
Пам'яті жертв голодомору...
Плаче свічка на моїм вікні...
Мовчки котить сльози своїм тілом...
І гарячим воском у мені -
Пам'яті жарина розпашіла...
Вогник віддзеркалився у склі...
Моторошно...холодно...і страшно...
Ніби десь там, у нічній імлі
Очі світять смерті сіромашні...
І хрести...хрести...кругом хрести...
Де-не-де ще бродять люди-тіні...
Вже немає сили віднести
Дитятко, заснуле в домовині...
... Щось болить і плаче у мені...
Вогник ріже серце, ніби бритва -
Плаче свічка на моїм вікні,
Встромлена в пшеницю, як в молитву...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624671
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 29.11.2015
Скупа сльоза скотилася на груди ,
Безсила мати пригорта дитя:
- Я хочу їсти ;- шепотіли губи,
- Ще трішки потерпи, моє дитя.
І колосок в руці ховала ненька
Від конвоїрів ,що селом ішли.
- Ще трішки потерпи,ти мій маленький,
Зерняток дам…але її знайшли.
І впав останній колосок додолу,
Зомліла мати від чобіт енкаведиста…
Їх так багато - жертв голодомору ,
Та совість їх ,що небо чисте.
А нелюди ,що голодом морили
Невинний люд ,голодні будуть вічно.
«Останній колос» з пам’яті не згине,
[b]Молімось,щоб не знати днів трагічних![/b]
28.11.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624669
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 29.11.2015
[i]33-й… Багато хто в нас сприймає його через призму
власних втрат, жалів, спогадів, вражень. Але в усьому
тому є пам'ять… Що б там було, ми будемо пам’ятати
ті жахіття, які вселила в душу мого народу орда… Ось
і мені прийшло на ум те, що чув від своїх батьків, дідів,
і прадідів... Відтак заговорили в мені мої рідні, виливши
на папір живі слова гніву і ненависті. Хай Бог дарує нам![/i]
[youtube]https://youtu.be/3PNf4cUTsI0
[/youtube]
[i][b][color="#05497d"]“Ой, Морозе, Морозенку*, ти славний козаче” –
Так співав колись мій дядько, предок славний Яша…
Та загнав його той голод, голод України
У чужі степи далекі, бо була руїна…
І ніхто вже з рідних, друзів не взнав його долі –
Мо’, “брати” голодні вбили чи замерз у полі…
Та батьки назавше в церкві запалили свічку
О здравії… Й проплакали за ним не ‘дну нічку…
Інший же ще молоденький не витерпів лиха –
На бантині у коморі життя скінчив тихо…
Хоч в житті своєму хлопець ще й не цілувався,
А яким же козаком в війську бути мався!
Отакі то злодіяння в краї сотворились…
На те, “брат”, була твоя, а не Божа милість.
Та всьому наперекір знов народ підвівся.
А ти, кате-“брате” милий, ліпше б не родився!
У купелі чи в лaйni бодай утопився
Чи змолоду самогоном чи брагою впився…
Адже й так усім відомо – нам не по дорозі:
Нам у гості до Парнасу, вам – в “сортір”… і прозу.
Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче!
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче…[/color][/b]
28.11.2015
______
*Станіслав Морозенко (Морозинский) – козацький полковник,
що у добу Хмельниччини відзначався великою жорстокістю
щодо ворогів-поневолювачів України. Загинув у бою під час
Пілявецької битви (1648). Переказують, що над тілом одного
з найзвитяжніших своїх лицарів плакав сам гетьман.[/i]
відео: https://youtu.be/3PNf4cUTsI0
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624662
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 29.11.2015
[img]http://www.golos.com.ua/images_upload/2015/11/271115/1448629745_aNAK_7484.jpg[/img]
Не нарікала Ти на Бога і людей,
тримаючи дітей правицею.
Коли гаряче притискала до грудей
маленький вузлик із пшеницею.
Забрали все з комори, що було.
Дарма, що наймолодший біг за фірою.
Але, Маріє, Ти катам на зло
завжди уперто шепотіла: "Вірую"..
А на весні, у тридцять третій рік
о, як же солодко цвіла акація...
За що , Маріє, знищили твій рід?
За що від голоду вмирала нація?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624639
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 29.11.2015
Поема написана у співавторстві з поетесою Іриною Лівобережною
ПРОЛОГ
Що за постать стоїть
Вдалині від людської оселі,
Наче хвиля тремтить,
І зникає у темряві скелі?
Це фантазії плід?
Чи відлуння гірської природи?
Чи одвічний політ
До свободи - у скруті народу?
Хто ти, Довбуше, - хлоп
Чи розбійник, хоча й благородний?
Доля випала, щоб
Жив ти вічно, Герою народний.
..................................
У ПОШУКАХ МОЛЬФАРА
Не флояри приглушений спів.
Не вітрів завивання і чари…
В глибині непролазних лісів
Віднайду я криївку Мольфара.
Стежка вгору крута і слизька.
Над потічком місток, наче стрічка
Ненадійна, легка та хитка,
Та нема що втрачати Марічці…
Бо коханий пішов в небуття…
Помирав він у муках пекельних.
То навіщо – без нього життя?
Полонини ридають і скелі.
Вже темніє… Невже не дійду?
Доведеться ховатись до ранку,
Колисати болючу біду,
Та ятрити негоєні рани -
Біль душі… Ай! Провалля! Усе!...
Хто це? Звіром, немов блискавицею,
Хто мене, безпорадну, несе
Очі – владною сірою крицею?…
.................................
Чи людина ти, чи звір,
Чарівник-мольфаре?
Посеред величних гір
Волоха* примара?
Із глухих часів прадавніх
Ти живеш і нині
Десь в Бескидах, в кожній дАні
Лісу й полонині.
.................................
*Багато хто споріднює мольфарів
зі старослов’янськими волхвами.
Слов’янські волхви – це, можливо,
карпатська жрецько-шаманська група
кельтів – волохи (галл. Volcae),
пов'язана з тотемом вовка.
.................................
ЗУСТРІЧ З МОЛЬФАРОМ
Він дивився на мене.
Здригалася кожна клітинка...
Чорні прядки волосся його
Тріпотіли під вітром Карпат,
Ніби кублище змій…
Він дивився крізь мене…
І голос пронизливий: «Дзвінка?...
Ти прийшла до обійстя мого
Після жаху від страт,
По отруту. Брехати не смій!...»
-Я бажала, бажала шалено
Коханою зватися жінкою.
Я позбулася всього,
Бо стікали і доли, і гори
Сльозами журби…
Ось намисто черлене
І талярів срібних торбинка.
Проведи мене шляхом – до нього…
Дай мені забуття мандрагори,
Чарівник-ворожбит!
.................................
Чи людина ти, чи звір,
Чарівник-мольфаре?
Посеред величних гір
Волоха примара?
В громовицях і стрімнинах
Дримбу твою чути.
Та чи можеш ти людину
З небуття вернути?
.................................
СПОГАД МОЛЬФАРА
Як пізнали круті гори, наші полонини
Де опришки – діти лісу - стежками ходили.
Два пістолі за чересом, топірці та кріси,
Танцювали арканА – аж луна над лісом!
Ватажок Олекса Довбуш знав таємні чари,
Бо колись зустрів хлопчина чаклуна-мольфара.
Величезні каменюки підіймав він легко.
Із корінням вирвав якось молоду смереку.
Заговорений був легінь дивними словами:
«Не пролий ти кров невинну. Не живи з жінками.
Три зернини я вкладаю у твою правицю.
Третє слово - не виказуй нашу таємницю»
.................................
КАРТИНИ З МИНУЛОГО:
.................................
ОЛЕКСА ДО МАРІЧКИ
Стан твій гнучкий, як у ласки,
Коси – як звивиста річка.
Вийди, кохана любаска,
Вийди до мене, Марічко!
Стала ти сяйвом зірниці,
Прихистком дикому звіру…
Знаєш мою таємницю,
Та як собі – тобі вірю.
.................................
НАОДИНЦІ
Ах, Марічко! Які
В тебе ніжки стрункі...
Як купалась ти щойно
У вирі ріки,
Я від хіті завмер,
Все тебе виглядав...
Йди до мене!
І ніжку на мене постав!..
Ох, ці ніжки...
Вони ж чи туди завели?...
Наче ліжко,
Нам вранішні трави були...
Чи на щастя
Ми разом, а чи на біду...
Своєчасно
У хату до тебе прийду!..
...........................
СТЕФАН ДЗВІНКА
Ой, Олексо, дні минулі,
З любкою не бути!
Вже скували тобі кулю
На загибель люту.
Тре 12 служб над нею
В церквах відслужити,
Щоб з наступною зорею
Вже тобі не жити.
Кулю ту налаштували
Зерна, і пір’їни.
Підла зрада підкладала
Чорну волосину
Із твого чола, опришку,
Наймитовий сину!
Я звільнюсь від тебе в ліжку,
Від ярма й данини!
.................................
...Сиплеться порох по люфі...
...Серце п"яніє від люті...
-Ти за Дверима, Олексо?
Скоро відійдеш далеко...
Сивий від пороху дим...
Будеш повік молодим...
Хочеш Марічки? Тримай
Кулю! У вічність рушай!!!...
.................................
ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ
-Тебе я кликала, коханий мій,
Бо бачу снів тривожний плин:
Стікаєш ти страшною раною,
Під деревом, де сам-один,
Без зброї… гавкіт наближається
Собачий… Стефан – на чолі…
-Дурниці щось тобі ввижаються!
Немає зброї на землі,
Такої, щоб завдати шкоди нам!
Хай навіть дідьк-о на чолі!..
Отак життям, мов лезом ходимо...
Усе блукаємо в імлі...
......................................
...Давно несу я смерть панам,
Не проливаю кров невинну,
Та тільки ти – моя провина…
Чи ж ця любов зашкодить нам?
Повір мені, моя єдина…
.................................
НІЧНИЙ ВІЗИТ ДОВБУША
-Ти за дверима, чи любка?
Най поговорим, як люди?
Ходять чутки у громаді:
Стефан – причетний до зради?
.................................
Не врятує дивний звір,
Що сидить у грудях…
Гей, Олексо, сину гір,
Кара тобі буде!
Бо багатства не беріг,
Щедрий будь до кого,
А кохання, як на гріх,
Зажадав чужого...
................................
ОСТАННІ ХВИЛИНИ
...Куля пробила плече.
Кров безупинно тече.
Сутінки стали густими…
Де ж ви, мої побратими?
Бартка з пістолями – вам!
Ніц не віддам ворогам.
Куля – відплата за хіть…
В гори мене віднесіть!..
.................................
Буде зі мною розп’яття
В ніч, коли знято закляття…
.................................
Чи людина ти, чи звір,
Чарівник-мольфаре?
Посеред величних гір
Волоха примара?
Бачиш вглиб і бачиш ввись
Ти завжди далеко…
То чому ж не зупинивсь
У той день Олекса?
.................................
МОЛЬФАР ТА ДЗВІНКА
-Що ж... - задумливо мовив Мольфар -
Дивно склалось... А може - не склалось
У Олекси життя... Щедрий дар,
Бачу дав я даремно. Так сталось,
Що не зміг попередити я
Вашу зустріч, що долею стала.
Дзвоном стало останнім ім’я,
Що дзвенить... Що у серце запало.
Як я врізав йому три зерна
У долоню, поставивши захист,
Знав, що згуба для нього одна -
Буть коханням охопленим навхрест...
Не по тебе прийшов він у світ.
Не для пестощів згуби хмільної.
Він змарнілий людський родовід
Мав полити живою водою,
Чи-то кров’ю зажерливих псів,
Що народ наш щоденно терзали,
Наших гір, і річок, і лісів
Хазяями облудливо стали!
Він надію народу надав!..
А загинув, мов зрізаний колос...
...і здригнувся, неначе упав,
у Мольфара від розпачу голос.
Хочеш, Дзвінко, отрути? Бери.
Мандрагора сльозою стікає.
Це останні Мольфара дари.
Йди до Нього. Мерщій! Він чекає!..
...і як Дзвінка отруту взяла
Що зведе її вмить в домовину,
Був Мольфаром задуманий план...
Знов у нього в руках три зернини...
.................................
...Десь простує Дзвінка боса...
Там трава м"яка...
Ноги змочені у росах...
І в руці рука...
І голівку похилила
На ЙОГО плече...
..Не віднайдена могила,
Де ріка тече,
Де смереки над водою,
Наче вояки,
Налаштовані до бою,
Стали край ріки...
Сірий камінь під горою,
Вкритий тліном чар,
І неспішною ходою
Йде туди Мольфар...
Три зернини... Поцілунок,
Міць, гаряча кров...
Так освячений дарунок
Оживає знов.
.................................
ЕПІЛОГ
Рвуться в серці кайдани - дивись!
Пломеніють майдани - дивись!
Революція дзвонами б’є!
За свободу! За щастя своє!
Задум втілив карпатський Мольфар.
Три зернини - опришкові дар -
Повернув. І вживив у серця...
...Як тобі боротьба до лиця,
Український народе-герою!
Ти за Волю готовий до бою.
Зріє часточка Довбуша в нас,
Бо порив до Свободи - не згас.
Ми йдемо. Бо майбутнє нас кличе!..
.................................
...А у Довбуша мужнє обличчя...
...А в Марічки постава струнка...
Поміж гір протікає ріка,
Понад нею місток чарівний
Де, як цвіт розквітає нічний,
Душі поряд Олекси й Марічки…
Та далеко... У вічності річка…
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115112811204
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624640
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 29.11.2015
Я перехожий тут на цій землі,
А мої роки на сумних крилятах
Удаль відносять димні журавлі
Туди, де жде мене свята заплата.
Я вірую у Господа Христа,
І знаю силу справжньої молитви,
Хоч помилятись ще не перестав
І є за що ще прощення просити…
Дарів багато Бог мені подав,
Душа усім земним достоту сита,
Та слова Божого жива вода
Найкращий дар, бо вічність там відкрита.
Я хочу друзям розказати всім,
Яке то щастя упізнати Бога,
І те, що Він людині в небі дім
Приготував, як дар за віру в Нього.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623933
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 26.11.2015
Ти знову, мій Лелю, сопілкою кличеш мене?
Всі мавки поснули, і сутінки хату обсіли?
Навіщо тобі я? Бо серце моє крижане –
Тому не відчую морозу в нещирих обіймах?
Ти очі заплющиш – і бачиш у снах не мене:
Її зеленаві, любистком заквітчані коси.
О, ні, це не сльози (таж серце моє крижане),
То просто тумани (за вікнами все-таки осінь…)
Снігуркою тихо назвеш,посміхнувшись (авжеж,
Її – на ім'я, а моє пам'ятати… не варто).
І щось ворухнеться (напевне, оте - крижане) –
І голосне схлипне на скалки (вагою в карати).
Мій Лелю, не треба. Твоїх інквізицій вогні
Не схожі на справжні – Купальські. І я не Морена.
Я справжня. Ти чуєш? Чом руки твої крижані?
Сопілка замовкла? Чи голос поверне… зелена?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623959
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 26.11.2015
Колосу свічка Дажбожа
мороку те́рни долає,
сонцем запалена, сяє,
бризки зерна розсипає
колосу свічка Дажбожа.
Же́вріє колосу свічка,
солодко пахне бджолою,
полем, трудами, росою…
Розпачем. Болем. Сльозою.
Жевріє голоду свічка…
Свічка життя догоряє,
сумно гойдаючи тіні.
Темні хати́ в самоти́ні.
Плачуть світанки осінні.
Свічка. Життя. Пам'ятаєм?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623666
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 25.11.2015
Ви бачили, як плаче сильна жінка?
Її сльоза – пекуча кислота…
Її чуття – палітра із відтінків,
В судомі болю скривлені вуста.
І лінії між брів її понурих
Глибокі, мов обірвані рови…
Така сльоза, як повінь, точить мури,
З лиця землі змиває острови…
Ви бачили, як плаче сильне серце?
Емоція його – суцільний нерв!..
Як пробує в собі тримати все це,
Коли терпіння вичерпавсь резерв?
І як зрадливо сіпаються плечі,
Стискаються до крові кулаки!..
В очах її – безодня порожнечі,
Та й досі погляд – впертий і різкий.
Вона, немовби вулканічний кратер, –
Перегоріла, спалена ущент,
Душа втомилась вічно воювати,
Проте, поразка – ще не аргумент.
І вкотре перегорнута сторінка
Додасть їй віри в себе і у всіх…
Трапляється, що плаче сильна жінка…
Нехай собі, бо слабкість – то не гріх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623482
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 24.11.2015
«Ось тобі кінець всіх-на всіх
обрядів і таїнств -
милість і суд.»
(Григорій Сковорода)
Дієзи цієї осені (скрипка):
Люди ідуть в простір дощу
З парасольками чорними
І думками сумними
Ніби ідуть на суд,
Ніби всі ритуали довершено,
Ніби всі вироки винесено,
Лишився останній - для них.
Чорний тягар парасольки,
і краплі: ба-ра-ба-на-ми.
Чап-чалап місиво - а вулиці,
А вулиці-вулиці і провулки-грати
(На скрипках, а ви думали за...)
Осінь закрита, як цвинтар,
Довершена, як мелодія -
Апокриф
Композитора відлюдькуватого
(Назавжди).
Тонкі лінії холодних струменів
Чи то вітру, чи протягів
Міста паротягового
Вікторіанського і спаплюженого
(Клякси на сторінках країни,
Бо кожна країна - то зошит
Учня невдахи, схоласта чи то ваганта
Середньовічного).
А ви теж блукальці - студенти вічні
Йдіть собі від кляштору до бурси,
Від коледжу до академії,
Може якось надибаєте
Тої кволої мудрості
Що буде нам сенсом
В цьому світі жорстокому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623180
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 22.11.2015
я – озеро… пелюсткою плеса
вбираю у себе поза́хідні небеса:
неповторна Краса!
я – небо… милуюсь на себе
у дзеркалі плеса:
час не тече, його тут нема,
лише кольорів неймовірна
переливчаста гама…
я – озеро-небо… окраса долини,
її
блакитно-рожевува́та перлина…
я – Небо, Озеро і Долина –
Перлина і дво-доло́нчаста Скойка:
кожна піщина, берегова трави́на,
кожна химерна хмарина,
розпливчаста-нетривка,
відті́нок-су́тінок, кожна хвиль-ка,
нерозчу́тно бринка́
...сферично двоство́рчаста,
навзає́м-відобра́жена ской-ка...
я – сонце, кали́ново стиглий рубін,
по ледь проторо́ченім двополо́тнищу голубім
до горизонту уявного котиться –
саме́ назустріч собі:
і небесне, й озерне – сонця́
на умовній лінії плеса зустрінуться,
доторкну́ться,
взаємопроникнуть і поєднаються -
у одне зіллються…
я – приозе́рного каменя
першосвідома глибінь,
тактильно-чуттєва його поверхня
і водночасно – сам-увесь камінь…
я – Душа, що полоще ноги у небі-озері,
я все – що бу́де ще,
зараз є і колись було…
я – діадема, і Той, Хто вплітає у діадему зорі,
і Хто возлагає її мені-Душі на чоло:
я – увінчана Духом Душа,
Любов`ю сяюча Тиша,
і Давид, і псалом,
чоло Душі і діадема зоряна над чолом…
у щедротах Божої повноти –
я –
ен-вимірно-всеможливі безмежні Світи…
і
між одкритих Світів непроникна умовна лінія –
я…
19.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622339
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 19.11.2015
Проходить через мене занепалого
буденність, як вода через пісок.
Але трапляються буває спалахи
яскравих вражень, настроїв, думок.
Буває дуже хочеться освідчитись
в любові «на живу» чи у думках
бригаді муз лякливих, недосвідчених
із табуном пегасів у лісах.
Життя розмотується плівкою магнітною
з котушки сподівань, палких надій,
прожектами і планами вагітної
в бобіну втрачених можливостей і мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622382
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 19.11.2015
Небо залите оловом...
Хмар поминальне коливо *
Вітер несе розхристаний
В далеч опалолистяну...
День розговівся мОросом...
Півнячим рветься голосом
Вранішня тиша ватяна,
Зночі дощами латана...
Сніда пташА калиною...
Замість плаща - рядниною
Плечі покриті Осені,
Сіротуманноросяні;
Всі черевички зношено -
В зиму шкребе калошами,
Хлюпа тихцем калюжами
Стомлена і застуджена...
* Ко'ливо - поминальна обрядова страва,
готується із поламаного печива, залитого узваром
чи солодкою водою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621971
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 18.11.2015
…не лови риби
понад власні шлунко́ві потреби –
розумно обмежуй
пожадливу хіть;
мимохідь
не розтоптуй отруйні гриби,
не ламай дере́вам гілок,
не обривай листя-квіток –
знічев`я чи несвідомо
зла не чини нікому-нічому…
як во́ди земні –
знай: і для тебе встановлені межі,
не визбируй зайве гриби,
не виловлюй риби
над життєві свої потреби
так виходить із висоти Неба,
що занадто багатства земні,
понад міру надбані –
не по праву тобі належать,
надмірні багатства твої –
у інших одібрані,
крадені,
комор і стаєнь істинні хазяї –
ті, хто трудилися примусово –
підневільні раби твої …
інші сіяли, ти пожинав –
крав,
облудно привласнював,
паразиту-вав,
закони Природи порушував,
плюндрував
…усередині кожного – ва́ги
двоча́ші…
самі розкладаєм на чаші діяння наші:
на одній – задоволення і розваги,
на іншій – розумна міра, освідомлений піст* –
духовний Розвиток-Ріст;
на одній зазначено «пекло», на іншій – «рай»:
традиційно і трафаретно нехай,
але – знай…
…не розтоптуй знічев`я гриби…
не лови понад міру риби…
а втім,
на глас, у пустелі волаючий, не зважай,
само-вільно собі обирай…
16.11.2015
* освідомлений піст: сенс посту полягає не у відмові од їжі, а у відреченні від її значущості, у розумінні того, що твоє-моє життя насправді од неї не залежить (Михаїл Зарєчний «Квантово-містична картина світу»)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621472
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 16.11.2015
Я співчуваю, Франціє, тобі...
І в нас, також, щоднини гинуть люди,
Бо у кремлі сидить новітній Юда,
Орел-мутант у нього на гербі.
Він затаїв образу за "Містралі,"
Тому у вас там шурхоту навів.
Плодити полюбляє в світі вдів,
Хто зна у планах що у нього далі...
Його цілунок нам обпік щоку,
Та лізе цілуватися він знову,
Ми, бачте, ображаєм його мову,
Вбиває за "образу" нас таку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621136
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015
Найприємніше відлуння,
моє серденько не край.
Зачепило ніжні струни
й відійшло за небокрай.
Знову й знову жалить пам’ять
і п’янить за ліком літ.
Ти лишилась зорепадом,
й досі кличеш у політ!
Приспів:
Непогасна зоре рання,
чи зустрінемося де?
Та мелодія кохання
повертає нас в Едем.
Ненароком впало слово –
залишивсь недобрий слід.
Спотикнулось знову й знову,
й недоречно світ поблід.
А тепер я маюсь, каюсь,
бережу тепло обох.
Слово – пташка, а чи камінь…
Безперечно – Слово – Бог!
Приспів.
Я до тебе серцем лину
і здригаються уста.
Нашу пісню лебедину
вже не воскресять літа.
Та в Любов, що розквітала,
світла пам’ять поверта.
Ти коханою зосталась,
адже ти мені – свята!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621158
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 15.11.2015
Жорстокість людська випирає з кордонів,
Ненависть і злоба не мають межі!..
А заздрість регоче: “Душа у полоні!” -
І точить на людство отруйні ножі…
А люди - як люди: біжать за пророком,
Шукають Месію, а… гинуть в гріхах!..
Час гупає молотом: “Око - за око!” -
І душу дірявить скривавлений цвях…
О люди, прозрійте, отямтеся, люди,
Над вами чорніють прокльони-хрести!..
Історія ваших “дія́нь” не забуде…
А вам ще свій хрест... манівцями нести!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616517
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 27.10.2015
Я з дитинства ходив на околицю –
відкривати природи красу.
Починалася тут моя вольниця.
Мрії-думи сюди я несу.
Спомин давній лоскоче і колеться.
Тут же юність буяла моя!
Приманила до себе околиця.
Повінь мрій пам’ятатиму я.
Приспів:
Що судилося – перемелеться.
Обганятиме мрія мету.
Що минулося – вже не повернеться,
а перейде у пам’ять святу.
Рідне місто молодшає-твориться.
Вже не стріну старих яворів.
Подалася за обрій околиця,
та рояться тут мрії мої.
Перемріється тут, перемолиться.
Будуть радощі ще і жалі.
Давні друзі мої за околицю
відлітають, немов журавлі.
Приспів.
Ой ти доленько, сизая горлице,
ще воркуй мені, не відлітай.
У задумі ходжу по околиці:
це ж отут колись був мені рай.
Заховалось за обрієм сонечко.
Гостювала синиця в руці.
Сизим птахом іду за околицю,
і сльозина бринить на щоці.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615628
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 24.10.2015
Я з дитинства ходив на околицю –
відкривати природи красу.
Починалася тут моя вольниця.
Мрії-думи сюди я несу.
Спомин давній лоскоче і колеться.
Тут же юність буяла моя!
Приманила до себе околиця.
Повінь мрій пам’ятатиму я.
Приспів:
Що судилося – перемелеться.
Обганятиме мрія мету.
Що минулося – вже не повернеться,
а перейде у пам’ять святу.
Рідне місто молодшає-твориться.
Вже не стріну старих яворів.
Подалася за обрій околиця,
та рояться тут мрії мої.
Перемріється тут, перемолиться.
Будуть радощі ще і жалі.
Давні друзі мої за околицю
відлітають, немов журавлі.
Приспів.
Ой ти доленько, сизая горлице,
ще воркуй мені, не відлітай.
У задумі ходжу по околиці:
це ж отут колись був мені рай.
Заховалось за обрієм сонечко.
Гостювала синиця в руці.
Сизим птахом іду за околицю,
і сльозина бринить на щоці.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615629
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 24.10.2015
Осень,вышивая, вёснам рукава,
Осень вспоминала,как была юна!..
И нежна словами, и остра умом...
До чего красива в блеске золотом!..
Сладостна ночами(в тёмном пралине)...
ЧУдна и прелестна на баском коне!..
С пламенем играя,(никогда не жжёт)...
Потому без страха на огонь взойдёт!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615491
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 23.10.2015
Стомився день. Напився вдосталь сонця
і впав у тишу вечра п'янку.
Найперша зірка в склі мого віконця
тремтить, мов у магічному танку,
і тихою котячою ходою
заводить нічку, мирну, без страху́,
і слід свій вистилає, мов слюдою –
безмежжям зір Чумацького шляху.
У "вчора" йде щоденна мелодрама.
Крізь безгомінну зорепадну ніч
лечу думками до нічного храму.
Там запалили міріади свіч
безгрішні душі, що достойні Неба.
Притягуючи погляд, як магніт,
знак подають: в житті світити треба,
згоряючи, немов у свічці гніт.
Шукаю наших вояків зі Сходу,
із СОТНІ хлопців – воїнів добра,
що не вернулись до сімей з походу,
сказала Доля: "В Небо вам пора!"
Чи призвичаїлися до нового Дому?
І бачу в них, безстрашних у боях,
розгубленість, до шоку, сіру втому
і за ріднею смуток, біль і... страх.
І я... ховаю очі... Що сказати?!
Що в їх домівках радості – ні дня?
Без чоловічих рук старіють ха́ти,
зігнулася від горя сива мати,
сльозам вдовиним – вік не висихати,
сиріткам – батьківської ласки більш не знати –
на виживання кинута рідня...
Байдужість -- незборима наша вада,
що ранить душі вбивчо, як снаряд!
Зажерлива і знахабніла влада –
що їй до того, чий загинув брат,
татусь чи син чужий?! Їх чад немає
в окопах. В золотих "цяцьках",
"мажор" в Парижі, в Лондону гуляє... --
а принц англійський служить у військах!
Таке кощунство не знайдете в світі –
на го́рі наживатись, на війні!
На фронт здають бабусі по копійці –
"верхи" крадуть мільярди у тіні́.
Ми ж мовчимо. Знов "наша хата скраю,
нас не торкнулось... горе обійде
манюнє щастячко мойого раю..."
А як зачепить? Захист де знайдеш?
Ой, не мовчімо, браття! Не здаваймось!
Не на Майданах – час не той уже –
на кожнім місці спуску не даваймо,
бо зло вже анакондою повзе!
Щоб потім... там, на Небі, не зустріти
пекучий біль у воїна очах...
Нам Україну зберегти б зуміти,
й дух нації щоб знову не зачах.
Світліє небо, тихо тануть зорі.
Збираю в стіл заплаканий папір...
А нас із Неба, в вічному дозорі,
сканують очі правди... В них – докі́р...
Вересень, 2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615388
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 23.10.2015
Незабутню й досі
впізнаю я осінь.
На шляху до тебе
догорає день.
Рудочубий вечір
падає на плечі,
сивогриве небо
грітися веде.
Обрієм заграва
зайнялась лукаво
та й заграла в сурми
про мої літа.
Колисає вітер
росяну палітру,
колисковим сумом
тишу огорта.
А мене та просинь
повернутись просить,
де колись з тобою
молодим ходив.
Лине без упину
дивне павутиння –
нашого кохання
спомин дорогий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611346
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 05.10.2015
Плавиться неба прозорий кришталь,
Повниться дзвоном оголений всесвіт.
Листя-піали тримають печаль –
Меркнуть.
Вітер ледь чутно торкається струн
Арфи гілками – надтріснутий обрій
Будить прадавній, забутий, із рун
Стогін –
Спину випростує приспаний ліс –
Ширшає простір слов'янського храму,
Сивий туман, наче сукні віліс,
Тане.
Спокій. В душі – неземна благодать.
В небо ключами відчинена брама:
Осінь. Побачення. Яблука. Сад.
Дама...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611444
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 05.10.2015
Ранок зарядив, як з кулемета,
І січе дощами по дахах.
Наче пережована касета,
На антені тужно квилить птах.
На дроти влягаються бемолі,
Ніби в нотний зошит на рядки,
І пливуть строкаті парасолі
По лискучих вулицях міських.
Де-не-де листки, мов самокрутки,
Осінь підпалила і димить
І пузаті напхані маршрутки
Труться між автівками й людьми.
Мов нитки тонкої павутини,
Що вгорі недремно тче павук,
Падають курсивом безупинним
Краплі на розмитий сірий брук.
Випадаю в ранок, наче грушка,
Випадково збита вітерцем…
І холоне ледь надпита кружка,
І пустіє дім, як деревце…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609389
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 27.09.2015
ptaha
[b]Ой, збиралися орли[/b]
Ой, збиралися орли
На горі на раду:
Як від сарани степи
Їм урятувати?
Дарували їм громи
Блискавиці-стріли,
Щоби край свій рідний захистили.
Кличуть, кличуть сурми у похід!
- Твій я, мила, тільки до воріт!
Повернуся – Богові молись!
Ще й весілля справимо колись!
А дорога стелиться у степи, на схід.
І блакить над золотом в серці майорить.
Під козацьким чоботом хилиться полин
Наче голови орди.
Вилітали в степ орли,
Розправляли крила –
Під ногами сарани
Аж земля горіла.
Повість полум'яних літ
Сторінки писала,
Як орли край рідний захищали.
Ген звелися в небо ясени –
То Вкраїни кращії сини
Стали щільно, до плеча плече –
Жоден ворог з поля не втече.
А дорога стелиться у степи на схід,
Маками червоними поле майорить.
Під козацьким чоботом хилиться полин,
Наче голови орди.
Ой, збиралися орли,
Натомивши крила:
Від нашестя сарани
Рідний степ звільнили.
Ой, збиралися орли –
Орлят научали,
Щоб чужинців в край свій не пускали.
Грають сурми: скінчено війну!
- Дай-но, мила, швидше обійму!
На Покрову сядемо за стіл –
Засилаю завтра старостів!
А думки вертаються по стежках на схід,
Де одвічним янголом вартовий стоїть…
Під козацьким чоботом хилиться полин…
Слава мертвим і живим!
------------------
Віталій Назарук
[b] Золоте весілля[/b]
[i](Інструментальна перегра)[/i]
В нас сьогодні «Золоте весілля»,
Ми сюди прийдемо на похмілля
І сьогодні вдарим гопака.
В нас напевно доленька така…
В нас напевно доленька, доленька така,
Через те ми знову вріжем гопака.
Пролетіли поспіхом золоті літа,
Та пора ще золота…
[i] (перегра)[/i]
Танцюй, танцюй, танцюй, моя доле,
То нічого. що у боці коле,
Повернути б нам свої літа,
Щоб сміялась юність золота.
В нас напевно доленька, доленька така,
Через те ми знову вріжем гопака.
Пролетіли поспіхом золоті літа,
Та пора ще золота.
[i] (перегра)[/i]
В нас сьогодні «Золоте весілля»,
Ми сюди прийдемо на похмілля
І сьогодні вдарим гопака.
В нас напевно доленька така…
[i] (перегра)[/i]
Щоб сміялась доля наша золота,
Крізь тумани сивії, золоті літа,
Хай і далі буде в нас доленька така,
Щоб змогли ми гопака.
----------------
Дід Миколай
[b]Два бусли [/b]
На болоті два бусли журавлину брали,
У дзьобах нам принесли, та й почастували.
Розплескалося вино, на столи упало,
Й чорногузи із селом гуляли.
Бусли, бусли – вирій на порі,
Бузьки, бузьки разом угорі.
Хай обійде горе вас й холоди,
Щоби ви вернулися, як завжди.
Дай вам Бог здружитися бусли із орлом,
Ми ж чекати будемо, будем всім селом.
І хай путь ваш стелеться, серед гір й долин,
Та не спинить часу плин.
*
Цілу зиму чорногузи в чужині літали,
Яка довга та зима, що й засумували.
Радо й любо угорі, крильми лопотіли,
Повернулись буськи клекотіли.
Їх зустріли липи під вікном,
Вітерець грів з пазухи теплом.
Медовуху брали ми у бджіл,
Садовили знову всіх за стіл.
Пісня наша котиться хай далеко в світ,
Гарно відгуляємо, милі ваш приліт.
Вже земля цілована, йде трава в стебло,
Бо на дворі вже тепло.
*
Ой, як легко з чужини розправляти крила,
Бо удома на вітру вони, як вітрила.
Піднімає їх у вись в стрілах дивограю,
Аж за хмари ген до небокраю.
Бусли бусли, братики мої,
У степах замовкли солов’ї.
Тож летіте бусли на Донбас,
Щоб Господь Вкраїну нашу спас.
Занесіте сонечка їм крильми на схід,
Хай розтане в душах їх, зачерствілий лід.
У степах козацьких вже, чахне вуркаган -
То розсіявся туман.
--------------------
Валентина Малая
[b] Дужі і завзяті наші козаки! [/b]
Синьо- жовті наші прапори!
Це непереможнії стяги догори!
Буде-буде-процвітать Україна наша!
Суверенна, вільна і багата!
Розправляйте плечі, козаки!
Наші славні, сильні вожаки!
Рідна Україна славна у віках!
Бо вона тримається на чоловіках!
Дужі і завзяті наші козаки!
Всіх перемагають, ми не бурлаки!
Будем боронити наш любимий край
Нумо, пісню заспівай!
А наші козачки пісню заспівають.
Люті вороженьки щочимдуж тікають .
Виб'єм ворога, він навіки згине !
Пісня перемоги нехай всюди лине!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608013
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 20.09.2015
У чорноліссі загубивши слід,
Втрачаєш страх кривавого \"було\"...
Підеш однаково колись під лід,
Якщо вже совість снігом замело.
Плете павук прозору сіть міцну,
Прикрасивши солодким \"доторкнись\".
Ще зовсім не прокинувшись зі сну,
Упасти в прірву можеш,схаменись.
Десь демонічний виграє оркестр,
На нитку душі ниже Сатана,
Тримайся, біля серця срібний хрест,
Молись же ревно, бо душа одна.
У чорноліссі ніч на вітті крон,
Скидає павутинно-сірий плащ.
Світає...сходить день посісти трон,
Незрячих вирвавши з пекельних пащ.
01.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606931
дата надходження 15.09.2015
дата закладки 15.09.2015
Я хочу щоб пахло яблуками,
Я хочу цього щоразу, щороку,
Щоб пахло навколо плодами весняних спокус і урочистих злив.
Я хочу щоб пахло яблуками
В день і в ночі
І ти так хотів.
Я хочу, щоб пахло яблуками у мене в дворі. І в серці.
Я хочу щоб пахло яблуками
На підвіконні, і долі. І в хаті.
Щоб пахло так аж снилось,
Те тихе п’янке божевілля -
Літа мого кужіль.
Щоб гули настирні оси і товстуни-джмелі
І роздавала ляпаси яблуня черепичним щокам,
А я б ще і відра і діжі підставила…
Щоб не кінчалася пісня літа
У супроводі яблуневих сонат
І шаманська нічна яблунева перкусія не скінчала свій лад.
Я хочу щоб пахло яблуками,так ,щоб і ти хотів …
… он як хрумтять…
Яблука пахнуть ….
І пахнуть мої вуста…
А потім я буду липка …
А в тім…
Я хочу щоб пахли яблука, а ти?
Я й поготів!..
07.09.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606781
дата надходження 15.09.2015
дата закладки 15.09.2015
Для щастя треба зовсім небагато,
Воно ж у тебе власне є.
Було б кого обнять, поцілувати,
Тож хай щоранку сонечко встає.
Якщо ж колись прийде до тебе смуток,
Журбою ступить часом на поріг.
Не проганяй, прийми його, як скуток,
То ж не біда, гріхи твої старі.
Нема святих й безгрішних в цьому світі,
І ти також далеко не святий.
Спіткнутись міг також, якоїсь миті,
Помилки робиш доки ти живий.
Не зранить душу нічка кострубата,
Несе вже ранок свіжість й чистоту.
Згадай Матусю з того світу, Тата,
І знов все буде в тебе до ладу.
Цвістимуть вишні білим, білим цвітом,
Втамуєш спрагу спивши з джерела.
І як малим чудовим теплим літом,
Підеш навпрошки гаєм до села.
Теплом зустріне здалечку хатина.
Постеле в ноги трави – спориші.
Довкруж тебе співатиме пташина,
Й зворушить струни жайвір у душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606622
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 15.09.2015
[b][i]Осені...[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/tvvrWQvZ6ig[/youtube]
[b][i][color="#800fd6"]Осінній дощ –
не літня злива:
Мрячить помалу, плаче мов.
І ніч глуха, сумна й зрадлива
наводить смуток
знов і знов.
Ялиць і верб
вологі віти
Звисають в тузі до землі...
Ще осінь пестить пізні квіти,
та дні стоять
сумні й малі.
Сумують в парках
лави грішні,
і никне мокра сон-трава,
підводять підсумки невтішні
Ппжовклим листям
дерева́...
Колише вітер
в соннім вітті
затишшя гомінких дібров,
і сняться їм весна і літо,
немов мені
твоя любов.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606528
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 14.09.2015
Накинь мені осені шалик на плечі худенькі,
Бо зимно надворі й дерева зронили печаль:
Мене виглядає давно вже родина опеньків,
І глід розпашілий із ягід заварює чай.
Я входжу до лісу – у золото прибрана гостя –
- Сороко, добридень! Потиснути дайте крило!
Ви хочете шалик? У тренді, говорите, осінь?
То я подарую Вам з легкістю, пані, його!
А я? До весни недалечко, шість місяців ходу!
А Вас, як убралися пишно, тепер не впізнать!
…Злетіла жар-птахом колись чорно-біла сорока –
І ліс запалила… промінням останніх багать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606441
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 14.09.2015
[img]http://cs621631.vk.me/v621631433/43d5b/NEynCHKBTwg.jpg[/img] [img]http://cs540107.vk.me/c7003/v7003382/d813/_CfcgyQ8LEo.jpg[/img] [img]http://cs540105.vk.me/c7002/v7002312/41ea/P_2i2DasZ5M.jpg[/img]
Озеро зранку,
неначе
під плівкою скла –
анішелесть!
Навіть верби
застигли замріяно…
Бійся тієї,
в котрої
бурштинна смола
переливається
під шовковистими
віями.
Бійся данайки,
що тихо приносить
дари
і зазирає у вічі
невинно, з довірою…
Попелом вітер
розвіє
палкі кольори,
пригорщі золота
ляжуть під ноги
офірою.
Закружеляє,
завихрить думки
листовій,
потім
усе позбирає
і викладе стосами…
Бійся тієї,
в котрої сміються
з-під вій
теплі зіниці
і жалять
пекучими осами.
Знаєш,
вона обережна,
як мудра змія,
порухом жодним
сум’яття свого
не виказує…
Бійся тієї,
що знає тебе
на ім’я,
входить
улесливо в дім
і виходить з образою.
Бійся князівни
в розшитій листками
парчі,
сонця,
що в косах її
мерехтить діадемою –
так,
як боїшся любові
у власній душі,
світлої,
справжньої,
та, попри все, –
невзаємної.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606542
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 14.09.2015
Скоро вечір!
Одинокий лист,гнаний вітром,
Пролітає повз мене.
Він більше сюди не повернеться,
Не повернусь мабуть і я!
Та навіщо?
Моє кохання,як той жовтий лист,
Він може впасти тільки до твоїх ніг.
Не знаю я чи знов прийду сюди,
Та залишаю замість себе,
Ті квіти,що знайшла в саду-
Для тебе!Для тебе я,для тебе!
А може завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюстки колише,
Так знай я щастя своє тут ,
Лишила,лишила я ,лишила!
Можливо завтра ти пройдеш
Біля місця наших зустрічей,
І там ти побачиш останній дарунок,
В нашому коханні.
Якщо вітер не розвіяв ці квіти-
Не чіпай їх,вони уже мертві,
Нехай вони лежать,
Викликаючи хвилину сумніву у закоханих,
Що проходять поруч!
----------------------------------------------------------
Приходжу в наш,з тобою,сад,
В наш сад кохання та любові,
А в нім танцює листопад,
В твоїх слідах дощі ранкові!
Своїм коханням я несу,
Букет троянд-гірка розлука,
Не зачіпай ти їх,молю!
Вселилась в мою душу мука!
Сп'янію в капельках дощу,
Цілунки прийму від розлуки,
Як одинокий лист лечу,
Що тихо ляже в твої руки!
Холодний доторк пелюсток,
Наше кохання оніміле,
У погляді людських думок,
Зомліле! Чом воно зомліле?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605592
дата надходження 10.09.2015
дата закладки 10.09.2015
«Арта́ксе, не піддавайся печалі…»
(із Міхаеля Енде)
якби-то
дерева, кущі і квіти,
трава!
могли до людей у гості ходити –
овва!
жила б я тоді безтурботно –
дев`яти-поверхово-висотно,
у затишку-мирі,
у піднебесній міській квартирі,
як душа Мавчина лісова:
плакучі верби
заплітали б ту́гу
у косу тугу́,
схилялись би
до люстра-озерця,
оторо́чували
латаття журби
між перекатами серця
мідні соснові труби
тридо́льні жалі́
перемі́ряли б у полонези,
наче у пасторалі –
кружляли б дуби і берези
на лісовій поляні
моєї опочивальні
кучеряві плющі,
як гобеленові штори,
пропускали б знадвору
радощі
і бентежні осінні вітри:
по хаті, наче пташки –
кленові фуркали б однокрилки…
у шиби о́мутне плесо,
у непорушну скляну гладінь,
пірнуло б, тихо і безшелесно,
передповні криве колесо
і балконного парапета цибата тінь:
хай би собі були –
безтілесно у шибі плавали…
…тоненькими, як
у повити́ці жи́лками,
чи кленовими однокри́лками
дотягнутися-засіятися б і мені
за білим хатні́м рогом
чи у бетонній тріщині
під порогом
і затаєно прорости:
щоб ніхто не знав і не бачив,
як безголосо росами плачу –
від людської злоби
і заздрісної глупоти́
…любі мої світи,
стежки мої босі,
до колін
підібгати поділ
і убрід перейти
грядущу безлисту осінь…
09.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605473
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 09.09.2015
[i]До 30-річчя загибелі Василя Стуса
в російській тюрмі[/i]
Як совість мого народу,
В тюремнії мури я б'юсь!
Верніте йому свободу!!!
Я вас проклинаю! Я - Стус!
І хай моє серце зболіло,
І холод трясе - землетрус,
Цей карцер - неначе могила,
Та, поки живий ще, я - Стус!
Папір цигарковий мережу,
Зізнанням душі молюсь!
Не втримати віршів і вежам
Дійду до народу, я - Стус!
В моїм поетичнім пориві
Не ждіте, що я десь зіб'юсь!
Грядущу, оновлення зливу
На всіх закликаю, я - Стус!
Катам же мого народу
Скажу, що я їх не боюсь!
Ще мало борців за свободу,
Та всі вже незламні, як Стус!
Якщо ж я в тюрмі загину,
Надіюсь, колись повернусь
На вільну свою Україну
В віршах і надіях, я - Стус!
4.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604856
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 07.09.2015
…а коли настануть холоди
і преобразяться в твердь озерні води,
од вітрів затулиться вікно –
туго-щільно:
намалюю пальцем вказівним
у́смішку розмашисту на шклі
і сховаюсь у її теплі…
буду
проз усміхнену проталину
виглядати ві́ршів і весну
05.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604496
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 06.09.2015
слова - Наталя Данилюк
музика, запис і виконання (від чоловічого імені) - Микола Шевченко
[img]http://ic.pics.livejournal.com/kaeru_basho/45789599/10714/10714_original.jpg[/img]
Осінь і кава. Спітнілий квадратик вікна…
Мжичка січе монотонно, розміреним кроком…
Ти ненароком наснилась мені, ненароком –
Як у пекучі морози деревам весна.
Ти просочилась крізь сито далеких розлук,
Мов оминула всі правила простору й часу...
Ти борознила вітрильником пам’яті трасу,
Падали спогади друзками лунко на брук.
Осінь блукала з палітрою в тінях узбіч
І фарбувала кераміку яблук в червоне,
Рейками колій протяжно скрипіли вагони
І горизонтам далеким летіли навстріч.
Кава схолола. В заплаканій рамці вікна,
Наче на знімку, застигло розмите бароко…
Сон обірвався, мов тріснула мідна струна –
Ти ненароком…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604267
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 05.09.2015
[i][b]tth [/b]
На краєчку літа... примостилась осінь.
НАДЕЖДА М. [/i]
[youtube]https://youtu.be/r0-B-sJq6jc [/youtube]
[i][b][color="#f7310a"]– Спини, мене, літо! Не хочу у осінь…
– Мене ж гонить вітер… Й отаву вже косять.
– В душі моїй світло – вона не дощить …
– Кінчаються миті?.. Затримайся, мить!
І ось вже вогонь… шампури і димок…
Ідилія… Сон… і сонливість думок…
Та осінь вже о́н – лише длань простягни:
Відомий канон… із сивин давнини…
– Ми вдвох... і нам тепло!.. Для чого нам осінь!
Спини нас, літе́пло, – дуетом вже просим…
Дай впитись вертепом, снаги дай ковток!
…Жене вітер степом… поновний виток…
– Не встиг... докохати – іще повтори́…
– Змайструю будівлю для вашої гри,
Себе ж на зимівлю сховаю під спудом
Й назву те свавілля Осіріса* чудом…
...Та час невмолимий, жорстокі моралі…
Убралась калина в коштовні коралі…
Здавались малими ті дні, куці – ночі,
Та плинули ними години пророчі…
Той літа краєчок, – не край всій землі,
Де дихати є чим... й серця́ немалі, –
Не край мені вечір, що зве у ніку́ди
Жаль-квилем лелечим. Я тут ще побуду!..
*
Замри в мені, оcінь… Я верес збираю…
На кінчику літа,
На кінчику
Раю…[/color][/b]
5.09.2015
________
*Бог загробного царства (єгип.міфол.).
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604407
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 05.09.2015
Заблукала мрія у думках,
Розплела мої русяві коси,
На вуста печаткою ліг страх,
Вже весна, на серці - осінь...осінь.
Плаче небо весняним дощем,
Вітер тихо бавиться травою,
Туга душу обвила плющем,
Одинока поряд із тобою...29.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603570
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 02.09.2015
уже я –
на півдорозі до раю:
знялась у повітря,
во пло́ті вознеслася на висоту…
зависла дотично
і споглядаю
прямокутно-квадратну
міського двомірного світу
невигадливу красоту…
лінійно-геометричну
хто шукає
стежки до свого раю –
знайде
Красоту – як основну Ідею, будь-де…
от і вознісшись, шукаю…
потихеньку сприймаю,
щу́пом лазерним проникаю
у двомірно-лінійну красу
сучасного мегаполісу…
і людей споглядаю
із висоти вікна –
отака відсторонена
точка зору умовна:
усюди-всюди,
як рибки, снують-метушаться люди…
звідда́леки
усі красиві –
зовсім
не агресивні…
…із недосяжної висоти
безпечно
людей любити…
01.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603428
дата надходження 01.09.2015
дата закладки 01.09.2015
О, маків пурпурових, дивних маків квіти!
Ціловані уста – уста твої кохані!
Життєві двері навстіж на світанні,
Сонце! Сонце! В спекотному горінні літа!
Сонце! Сонце! І маків пурпурових квіти!
Ланів пшеничних шум, рої бджолині ранні!
Ціловані уста – уста твої кохані,
І в липових алеях заметілі цвіту!
О, арфо спогадів! В іржі кривавій струни
Моя рука тепер і золотить, і гріє,
Та давня сонячна мелодія німіє,
А лиш мотив журби снується, в жалях суне...
Змертвілі, тихі наче цвинтарна сторожа,
У царськім пурпурі вже в’януть маки гожі.
Kazimiera Zawistowska
Epitafium III
O maków purpurowych, kraśnych maków kwiecie?
O usta całowane - drogie usta twoje!
Złote życia na oścież rozwarte podwoje,
Słońce! Słońce! W upalnym rozgorzałym lecie!
Słońce! Słońce! I maków purpurowych kwiecie!
Pszennych łanów poszumy, pszczół grające roje!
I usta całowane, drogie usta twoje,
I w lipowych alejach kwietniane zamiecie!
Harfo wspomnień! Twe struny z rdzy krwawych korali
Dłoń moja dziś otrząsa, ogrzewa, rozzłaca,
Lecz melodia ta dawna, słoneczna nie wraca,
Tylko motyw tęsknoty snuje się i żali...
A ścichłe, obumarłe jak cmentarni stróże
Więdną maki w królewskiej zszarpanej purpurze.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603071
дата надходження 30.08.2015
дата закладки 31.08.2015
Поліський край, земля моя –
Пташиний спів над нивами...
До мене жовтень розсміявсь
Озер очима сивими.
Іду. І музика з душі
Сама у простір проситься,
Пливе над всім, що залишив
В дитинстві житньокосому.
Так ясно в пам’яті встає
Ріка та луг веселковий,
Їм осінь листя роздає,
Як весняні метелики...
Якщо життя моє – політ,
То це політ сполучений
З десятком перших світлих літ
І з шумом лип над кручами.
Музика, виконання і запис Володимир Сірий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601565
дата надходження 23.08.2015
дата закладки 23.08.2015
Солоно-солодко, стогоном, маревом
Ходить вже осінь, сховавшись за хмарами,
Грається?..
Чи то вбрання зеленаво- бурштинове,
В сірому рано ще...може калинове
Крається?
Ніби закохана, ніби й розважлива,
Знову глузує, колюче-виснажливо
Любиться?
Десь полетіла знесилена відчаєм,
Спрагою змучена, вдосталь насичена
Губиться...
Так пустотлива в безмежній жіночності,
Вип"є по краплі в стрімкій остаточності
Знається..
Хочеш пручайся, бо Місяцем вінчана
З срібним туманом, жоржина заквітчана
Кається?..
Солоно-солодко, стогоном, маревом
Ходить вже осінь, сховавшись за хмарами,
Грається?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601504
дата надходження 23.08.2015
дата закладки 23.08.2015
[b]Пиріг Л.А.[/b]
[b]«День за днем…Рік за роком…»[i][/i][/b]
[u]Видавництво «Світ успіху»[/u]
Київ – 2015
Ошатний том книги мемуарів Любомира Антоновича Пирога «День за днем… Рік за роком» …» (Видавництво «Світ успіху», Київ – 2015) має вельми бібліофільський наклад – всього 150 примірників.
В першій книзі спогадів «Було колись…» (Видавництво «Світ успіху», Київ – 2013) відображено період від народження до переїзду в Київ.
Книга «День за днем…Рік за роком…» є наче продовженням попередніх споминів і охоплює більш ніж півстоліття (1958-2011) київського періоду біографії.
Обидві книги – високої культури видання стосовно всіх її складових – і зміст, і художнє оформлення, і поліграфічне виконання, і наявність якісних фотоілюстрацій.
Я читав книжку, люб’язно надіслану мені Любомиром Антоновичем, неквапливо рядок за рядком, бо саме в деталях і криється найбільша привабливість хронікально-документального життєпису. Тоді ти наче сам проживаєш ще одне життя. Читання похапцем – колажне, фрагментарне – годиться хіба що для переглядання гезет-журналів чи малохудожньої літератури.
Хіба не цікаво прослідкувати життєвий шлях хлопця з хліборобської галичанської сім’ї, крокуючи за ним сходинками його особистісного зростання «день за днем, рік за роком». Хіба не цікаво дізнатись, як він став доктором медичних наук, професором, членом-кореспондентом Національної академії наук України, академіком Національної академії медичних наук, народним депутатом України (1990-1994рр), лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, президентом Світової федерації українських лікарських товариств (і це далеко ще не повний перелік всіх його звань і напрямків діяльності). Хіба не цікаво, як цей чоловік зміг підтримувати в собі таке широке коло зацікавлень – лікар, вчений, колекціонер, бібліофіл, театрал, меломан, громадський діяч, патріот і захисник всього українського. Хіба не цікаво, які були в цієї людини стосунки з батьками, земляками, колегами, друзями, видатними особистостями, з якими йому доводилося спілкуватись, зрештою, з власною сім’єю.
Про все це можна довідатись прочитавши книгу спогадів «День за днем… Рік за роком…».
Любомир Антонович не зосереджується на переосмисленні, аналізі життєвого шляху. Він лише, наче літописець, скрупульозно хронологічно відтворює «день за днем, рік за роком», спираючись на власні спогади, щоденникові записи (які вів, починаючи з дитинства, все життя), перелік прочитаних книг (з коротким чи розлогим фіксуванням вражень від прочитаного), кіно-квитки після переглянутих кінофільмів, програмки відвіданих наукових конференцій, різноманітних зборів, виставок і експозицій, концертів, вистав і спектаклів, (які він не викидає, архівує), вірші, цитати, афоризми з прочитаних книг, часописів, газет (які теж зберігав).
І цей стиль, можливо, навіть краще ніж літературно-художній дає можливість зануритись в час, що минув, відчути історичний період. А проте сухою мову мемуарів не назвеш. Автор чудово, просто таки по-письменницьки, володіє і художніми прийомами.
Ось, наприклад, такий пейзажний опис:
[i]«Пухнасті шапки снігу, зм’ягчене в падаючому снігу світло ліхтарів і вікон навіюють безпредметну тугу, настроюють на ліричний лад. Коли зупинитися, щоби не чути м’якого скрипу снігу під ногами і власного дихання, до вух вливається тиша, що перебивається тільки ударами сніжинок об вушні раковини. Зрідка десь далеко загавкає собака, проскрипить сніг під чиїмись ногами. У пітьмі сірій і густій, приглушено і протяжно гуде потяг. Це вже недалеко від дому. А на головній вулиці та на головній алеї парку снують люди, бризкає сміх; хтось у когось кинув сніговою кулькою, починається двобій. Ось снігова куля потрапила між віття дерева і звідти посипався сніг. Регіт, писк.»[/i](с.22)*
Зустрічаються в книзі описи помешкань, картин побуту, навіть снів (с.25)
Безумовно, окрім подій в щоденникових записах автор занотовував і якісь свої думки. Деякі з них він наводить в споминах.
Наприклад, про мету життя:[i] «Душевно почуваю себе краще у повені обов’язків, хоч і опановує втома. Розслаблено, пасивно відпочивати – не для мене. Песимізму щодо суті, мети життя не відчуваю ніколи. Ніколи, ніде я не нудьгував, завжди і всюди мені було цікаво. Я жив, учився, працював, брав від життя все, що було мені цікавим.»[/i](с.119)
Про спокій і неспокій: [i]«Іноді хочеться спокою, душевної гармонії…Та частіше сам шукаю неспокою, його задоволення додає мені більше впевненості в собі, самоутвердження в житті»[/i](с.283)
Часто задумується про смерть і старість (наприклад, на с.360).
Ось є такий запис, зроблений ще в 1967-му, в віці 36-ти років: [i]« В останні роки на цвинтарі почуваю себе моторошно. Боюся смерті. Багато не зроблено. Не завершено. Зрештою, взагалі ніколи не зупинюся. Найжахливіше в мене – це постійне відчуття тимчасовості, нестабільності, постійне відчуття обов’язку, відчуття незавершеності в роботі. Можливо, це мине тоді, коли я дозрію до переконання, що все одно всього не зроблю, тобто, коли збайдужію, зчерствію..)»[/i] (с.135)
Або ось іще:[i] «Нестерпно, що коли тебе не стане, так же буде світити сонце, так же будуть чергуватися пори року, будуть сміятися люди. Отже без тебе можуть обійтися, тебе не згадають. Тому намагаєшся залишити після себе слід в житті в результатах своєї праці. Це прагнення реалізується мною не тільки плодами моєї професійної діяльності, наукової роботи, але й деталями моїх повсякденних занять – веденням записів, колекціонуванням, і т.д., і т.п.».[/i] (с.99)
Десь з 1993 року і в подальшому зустрічаються такі думки: [i]«Писати статті набридло. Навіщо це мені? Імпонує бачити надрукованим своє прізвище? Десь у підсвідомості жевріє надія, що друкований слід сприятиме продовженню пам’яті про мене…»[/i](с.321)
Любомир Антонович Пиріг все життя з книжками. Збирав їх доти, доки не заповнив ними весь можливий простір квартири і робочого кабінету. А потім став роздаровувати бібліотекам, музеям, знайомим. Часто бідкався, що не встигає прочитати всього, що придбав в книгарні чи передплатив. Наприклад, на с.271:[i] «Жаль, що немає часу читати художню літературу».[/i]
Він талановитий читач і чудовий критик – двома трьома реченнями дає точну і чітку характеристику прочитаному, яскраво коментує, аналізує переглянуті фільми, вистави, прослухані концерти.
Наприклад, про книгу І.Багряного «Людина біжить над прірвою» написав:
[i]«…Усвідомлюю, що герой (роману) є символом, але все одно тяжко повірити, що людина спроможна витерпіти, перенести такі муки й страждання фізичні і душевні. Порівняння можу знайти в долі героя Дж.Лондона серед випробувань природньої стихії. Тут же герой стає жертвою і безжалісної природи, і двоногих озвірілих істот, просякнутих людиноненависницькою ідеологією. Вражає мовне багатство, майстерне володіння словом, вміння створювати образи і відтворювати почуття, ситуації наглядно, «намацально». Вдячний матеріал для кіносценаріїв – розписано до подробиць дію, мізансцени. Разом з тим виникає сумнів, чи можна кінематографічно так наглядно представити внутрішні монологи , ремінісценції, психологію персонажів, як у романі? Адже тут домінує слово, яке в кінематографі є другорядним.» [/i](с.320)
Про повість Ю.Щербака «Хроніка міста Ярополя»:[i] «Це – феєрверк вигадки, фантазії, химерних історій та ситуацій, створених, здається, в одному пориві, на одному диханні. Романтично піднесений тон розповіді відповідає цій овіяній романтикою історичній епосі, про яку йде мова. І тому виникає своєрідний настрій довіри до того, що читаєш…» [/i](с. 222)
Є і досить розлогі коментарі, як наприклад щодо повісті Б.Антоненка-Давидовича «За ширмою».(с.35)
Любомир Антонович не бажає замкнутися лише на службових обов’язках. Він відвідав все, що було цікавим в житті Києва, та ще й встигав багато чого з того фіксувати в своїх щоденникових записах. Він бачив велику кількість видатних музикантів, переслухав силу силенну живої класичної музики, розвинув в собі хороший смак. В своїх мемуарах він згадує не лише на яких концертах був, а і з яким репертуаром хто виступав (наприклад, с.181), не лише який кінофільм переглянув, а і яке враження склав про нього. Це допомагає відчути (тим, хто молодший) чи згадати (тим, хто старший) ту епоху.
Автор зізнається:[i] «З гуманітаріями мені все таки цікавіше»[/i](с.244). Тому й не дивно дізнатися з книги, що він товаришував з письменниками (Щербак. Коротич, Драч, Павличко, Мушкетик, Танюк) з акторами (Ступка), співаками (Діана Петриненко, Раїса Кириченко), художниками (Марчук), конструкторами (Антонов) і багатьма іншими видатними особистостями (навіть політиками).
Родзинками в книзі розсипано дотепні слова і вирази, гумористичні моменти, смішні ситуації, жарти, анекдоти, курйози. Наприклад, розказане кимось про два щити на одній трасі.(На одному –[i]«Догоним и перегоним Америку»[/i], а на другому – [i]«Не уверен – не обгоняй»[/i]) (с.40)
Або під час відпочинку в санаторії [i]«…писати не можу, тому що сусіди постійно верзуть то про жінок, то про ниркові камені.»[/i]
Чи збори, які носять формальний характер називає «збіговиськами».
Є в книзі трішечки і про чиїсь безглузді чи кримінальні витівки, про секс-пригоди курортних відпочивальників, і про випивку, і про гроші, і про корупційні замашки деяких наших «звьозд естради».
Але тим, хто бажає прочитати про «круту житуху», модні імена, світські плітки, подробиці перебуття верхів, професійні «секрети», підтвердження або спростування «достовірних» чуток – треба читати не цю книжку.
Та все ж було декілька епізодів в книзі, в яких відчувається, що автор, як учасник і свідок великих і цікавих подій, сказав менше ніж знає (швидше за все з морально-етичних міркувань). Це трохи зачіпає моє читацьке самолюбство. Але ці крихітні епізоди недосказаності цілком компенсуються фактами і думками щирої відвертості вражаючої сили. Наприклад, деякі моторошні подробиці війни(с.240) Автор не криється, згадує свої помилки, невдачі, хибні висновки. Не приховує свої почуття провини і безпорадності, коли хворіли батьки. Задумується про власну потрібність, доцільність існування.(с.330) Часто переймається питанням щодо своїх колекцій, зібрань – [i]« Чи буде це потрібне комусь?»[/i](с.321, 352). Або гіркий запис під час подорожі Черкащиною: [i]«…Із колишньої «героїки» залишилась лише пристрасть до горілки» [/i](с.79)
Будучи вже життя патріотом України і поборником всього українського все ж пише: [i]«Щодо узагальненого українця, то «найхарактернішою рисою» є самоприниження, відсутність національної гідності на грунті відсутності викорчуваної подіями і часом національної свідомості.»(с.357)
Або в роздумах про Сковороду: «Ніяк не можу простити українцям і минулого, і сучасності, коли вони, «вибиваючись в люди», нехтують своєю українськістю, забувають про свою місію, як представників нації, репрезентантів свого народу..»[/i](с.159)
Все ж в своєму житті (і в мемуарах є про це) Любомир Антонович постійно обороняє батьківську мову від тотального наступу зросійщення, відмічає стан функціонування української мови в різних містах, в професійному і науковому середовищі, на різноманітних заходах. Пам’ятає всіх, хто не побоявся виступати рідною мовою. Українською він не лише постійно вів приватну переписку і листування з громадськістю, а ще окрім цього і всю службову, професійну документацію, що в тодішніх умовах було непросто.
(Без перебільшення можна сказати, що лише 1% лікарів у веденні медичної документації послуговувались українською мовою в Україні, а в східних областях і Києві і того менше, навіть в роки «незалежності». Як казали мені одні столичні «доктори» під час «помаранчевої» революції – «Може і пішли б на майдан, але ж тоді нова влада змусить історії хвороби на «державній» мові писати».)
Академік Пиріг довгий час був і залишається понині маленьким острівцем в невеличкому архіпелазі українства, посеред океану кацапщини, «кегебізма» і міщанства столиці України.
Йому, як справжньому колекціонеру вдалося в своїх спогадах зібрати, систематизувати, законсервувати для наступних поколінь дні і роки свого життя в такому непростому 20-му і на початку такого обнадійливого 21-го століттях.
Він розповів про свої найбільші небезпеки і переживання, про головні напруження усіх сил, особисті зустрічі з видатними людьми, значні справи свого життя.
Він не лише відповідає на головні питання своєї біографії – Що? Хто? З ким? Як? Коли? Чому? Для чого? Яким чином? – він ще й дає портрет епохи очима очевидця і учасника.
-------------
*– в дужках номер сторінки в книзі «День за днем…Рік за роком…»
19.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601051
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 21.08.2015
Її кохання - дивний корабель -
То тоне у душі, то виринає,
Мелодію грайливу витинає,
Мов під софітом неба менестрель.
Її кохання здатне гріти світ
Незгірше сонця у серпневу днину,
Парфумами квітучого жасмину
Розгойдувати звичний моноліт.
Її кохання - овоч в два смаки,
Коли солодкий, а коли пекучий.
Амур в саменький центр серця влучив,
Не вичисливши в погляді роки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599931
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 16.08.2015
Слова - Олег Чорногуз
Виконання - Ярослав Чорногуз
Звукозапис - Олександр Салицький
Кліп – Олексій Тичко
------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GnU4lBsoRzY[/youtube]
(романс)
Відлітають хмари в сиву осінь,
Як і наші золоті літа…
Я ж тебе кохаю, мила, досі -
Ти для мене й досі молода.
Я ж тебе сьогодні, в день святковий,
Коли ти забула... скільки літ …
Відведу у дивний світ казковий -
У бентежний, неповторний світ…
А літа летять у сині далі…
Облітає листя у саду,
І в такій божественній печалі
Все люблю, як милу й молоду!
І як в день весняно-світанковий
В своїм серці пролісків нарву…
І повір, кохана, це не спомин
Я тебе кохаю наяву.
Пам’ятаєш …біля моря вечір..,
Коли хвилі лащились до ніг..
Я торкав твої засмаглі плечі
Та ніяк освідчитись не міг …
То були такі душевні муки!
Та ти знаєш… я не златоуст…
Я несміло взяв тебе за руки..,
Й перший раз торкнувся твоїх уст…
То було…немовби тільки вчора
Перед нами в мріях цілий світ,
Хто кохає – той живе без горя
В шістдесят і в дев’яносто літ…
За вікном бентежить сива осінь,
І ясна всміхається печаль.
Я ж тебе люблю так щиро й досі,
Що мені і юності не жаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599992
дата надходження 16.08.2015
дата закладки 16.08.2015
Вже наступає осінь крадькома,
Смакує неминучу перемогу,
Благословляє Спасами трьома
Господар-серпень вересню дорогу.
Кладе у клунок яблука і мед,
І житній хліб, і пінний квас у пляшці.
Тчуть павуки шовкове макраме –
Окрасу для осінніх декорацій.
Ще полуднева спека, як сироп, –
Така густа й тягуча, аж до млості…
Та вже рябіє барв калейдоскоп,
Гірчить димами перегрітий простір.
Віджнивували. Бороди снопів
Пекуче сонце смалить на жердинах,
Вже й деревій в отаві перепрів
І висохла знекровлена малина.
Плакучих верб розкішна бахрома
Лоскоче хвилі сріберноголосі…
Благослови ж бо Спасами трьома
Мене, мій Боже, на порозі в осінь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600029
дата надходження 16.08.2015
дата закладки 16.08.2015
Де за далями - далі, озветься луною неспокійна вечірня зоря,
Щезне всесвіт довкола, і залишаться двоє, - тільки я і гітара моя.
І ніхто не почує пісень багатьох, так і кануть вони в небуття,
Бо пісні ті завжди ми складали удвох, - тільки я і гітара моя.
А годинника стрілки нагадують весла, що женуть човен мо́го життя,
І на тому шляху, що хтось вищий накреслив, - тільки я і гітара моя.
Скільки бу́ло й забулось мелодій старих, до старого нема вороття,
Як не чує ніхто, то співаємо їх , тільки я і гітара моя.
Не зрівняються з нею ні слава, ні гроші, знову рампа вогнями сія,
Стоїмо ми, обнявшись, на сцені порожній, - тільки я і гітара моя.
Ляжуть пальці на струни, і озветься луною неспокійна вечірня зоря,
Щезне всесвіт довкола, і залишаться двоє, - тільки я і гітара моя.
25.12.1995
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598971
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 11.08.2015
Все минеться, бо…
Із собою не взявши весел,
я пливу у човні…(безнадійна ріка пітьми)
На слизьких терезах часів вже ні зим…ні весен…
Цю самотність придумав
не ти… і не я… (не ми)…
Не питай мене,
що візьму із минулих снів я?
Де мені кожен день прожити – найвища мантра…
Все минеться бо... (кожен подих тут – голослів”я)
…бо у мене такі ж дощі,
як учора й завтра…
Все минеться, бо…
На слизьких терезах часів
на твоє плече я горнусь лісовим звірятком…
Але ти – підеш… (не пиши мені більш листів.......)
_________________________________
Бо у мене - такі дощі!..
ну, а , зрештою, все-в порядку…………………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598483
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 09.08.2015
Земне життя немов примара
Ось воно є і ось нема,
Де сонце сяяло вже хмара,
Де квіт буяв уже зима.
пр-в
І тільки віра, і надія
З любов’ю в трійці золотій
Теплом небес у душу віють
І не згасає усміх твій.
Колишнє випито майбутнім
На святі серця і душі.
Юначі мрії незабутні
Літами час припорошив.
І сам собі ти непідвладний,
І танеш, мов на сонці сніг,
І кожна мить повільно краде
Виразний крок упертих ніг.
Слова, музика, запис і виконання: Володимир Сірий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598294
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 08.08.2015
На вицвілих фото –
Така безнадійно щаслива…
На сонячних фото…( ромашки у косах…це - ти?!)
Воно ж промайнуло, як вітер… можливо, як злива…
(……не варто пускати
в керунки усі поїзди!!!..)
Хай трави там квітнуть…
Стежини купаються в листі…
Ні жесту… ні звуку…ні шелесту!.. (відчаєм - птах!…)
Лиш зорі Молочного Шляху – далекі і чисті,
В твоїх магнетично - зелених,
жагучих очах…
Шалено красива…
Розсипані квіти на шпалах…
Розкидані… Анно!... невже – відрікаєшся ти?!
Воно ж промайнуло, як вихор… можливо, як спалах?…
Це все-таки – спалах!…
і саме – за крок до мети…………
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598132
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 07.08.2015
Людина іде за межу...
Буває хтось плаче за нею,
(Лиш сльози, пролиті ріднею,
Не брати в рахунок, кажу).
А є і такі, коли йдуть,
Полегшено люди зітхають,
Душа лише за небокраєм,
Небесний проторює путь,
А тут, на Землі, вже забули...
Хоч, мала людина вагу
І гнула підлеглих в дугу,
Аж тим, часто, зводило скули...
Коли помремо ми не знаєм,
Та ЯК, вибирати лиш нам.
Тут, придбаний працею, крам -
Нікчемна перепустка в Раю.
Бо сказано: з перших в останні,
Останні ж підуть наперед...
Не знаю чи в Раю лиш мед,
Пожити ще є сподівання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597796
дата надходження 04.08.2015
дата закладки 05.08.2015
«Жасмину цвіт і свіжо вбитий бик.
Поміст без краю. Мапа. Зала. Арфа. Рання.»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Мої чотири годинники –
Поводирі сліпих лабіринтами часу,
Чотири металевих якоря,
Що чіпляються за намул простору
(Пливи, кораблику, пливи!)
Чи то чотири вітрила
У мого корабля-тіла,
У цьому океані Часу.
(Плинь, течіє, плинь!)
Чорний: відмірює мені тінь,
Її шлях короткий-обрубаний
У темну хату Ніщо.
Білий: нагадує зозулясто
Про день, що минає,
Про день неминучий,
Про день прийдешній,
Про день забутий.
Золотий: це на руці сонце
Кричить-нагадує: ти ще є,
Мій господарю чи то супутнику,
Не йдеш ти, а існуєш
Разом з оціма хвилинами.
Зелений: він тоді зупиниться,
Як останній явір на землі-хуторі
Всохне,
І з його серцевини легкої
Труну витешуть
Для пісняра останнього...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597794
дата надходження 04.08.2015
дата закладки 05.08.2015
Запряжу, загнуздаю я дні,
Підкує грім всі дні - чудо-коні.
Хай засвітиться щастя в мені
Ясним ЗАВТРА й погідним СЬОГОДНІ.
Посміхнусь лиш назустріч вітрам
І зустріну їх, мов щирих друзів,
Запрошу у життя свого храм,
Міражі хай розвіють ілюзій.
І вклонюсь я в пошані дощам,
Що змивали із долі пилини,
Що розчистили простір думкам,
В храмі сяяли справ дивперлини.
Чарувала щоб ніжність роси -
Мрій, надій моїх з серця волога...
І щоб пломінь земної краси
Освітив у майбутнє дорогу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595890
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 04.08.2015
[i]...Вся наша роль - моя лишь роль.
Я проиграла в ней жестоко.
Вся наша боль - моя лишь боль.
Но сколько боли. Сколько. Сколько.
Б. А. Ахмадулина[/i]
Від когось чула, врешті, біль мина,
Хоч вже давно у ті казки не вірю.
Від болю, все навколо темно-сіре,
Куди не кинеш оком, там... стіна.
Мій больовий поріг досяг межі,
Немає сили довго так терпіти...
А, потім, знову вибачення, квіти...
Для чого все?.. Напевно, ми... чужі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597024
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 01.08.2015
Він у барах смоктав кисле пиво.
На морях загоряв-шикував.
Намагався він жити красиво.
Дурнуваті салюти пускав.
А на сході вже гинули хлопці.
І знайомих, було, поминав.
Він в АТО не пішов добровольцем,
й від повістки тихенько злиняв.
Він простісіньким був спекулянтом.
По натурі він був «противсіх».
Та найбільше любив погуляти.
І в тюрму ще ні разу не сів.
Він, бувало, ходив на роботу.
«Платять мало! – казав – Блін, хана!
Нєфік пнутись до сьомого поту!».
А на сході кипіла війна.
Завжди був на потрібному боці.
Пив за дружбу нерушну до дна.
Проводжав на війну добровольців,
на Донбас, де палала війна.
Молодий він і майже здоровий
на природу хутенько гайнув!..
Ні грошей не здавав, а ні крові,
щоб хоч трішки бороти війну.
Дружбани в нього водяться різні,
кожен пісню свою загина.
На словах вони ніби залізні –
їх ніяк не колише війна.
Україну якби розвалити –
звідусюди ведеться вогонь.
А хто Путлєра стане хвалити –
сущий ворог народу мого.
Всіх підряд молодик вперто хає,
шашлики наминаючи всмак.
В нього власної думки немає,
в нього й совісті, мабуть, нема.
Став у барах крутим візитером,
має бабки і тьолок зніма.
Хоч би трішки поміг волонтерам,
якби тільки покликання мав.
Він, з дружками заводячи сварку,
відривався й мирився сповна.
Він пивасіком бавився ранком.
На Донбасі ж гриміла війна.
Він – такий.
Отаких скрізь багато.
Тож усіх докоряти й не слід.
Ще снаряд не розніс йому хату.
То ж на сході – диявола слід…
Збайдужілий набрід – не садисти,
та собі на умі лиш вони.
Зовні – ніби й не сепаратисти.
Вони – проти й не проти війни.
Більшість з них – воювати не профі.
От і він – бачить війни з кіна.
Тип – нейтральний, авжеж йому пофік,
що в державі триває війна.
І подумалось: хтось там воює,
та чи в тому його є вина?
Аніскільки його не хвилює,
що на сході не мовкне війна.
То розказує він до нудоти
про відваги на фронті дівчат,
а то травить гидкі анекдоти.
Про АТО – більш воліє мовчать.
Співчуття йому мало пасує.
Йому б пива чи пляшку вина.
А про матір він згадує всує,
а його все чекає вона…
Філософствує він про державу,
а держателів хижих мина.
Затупилось перо, гострить жало.
Та повзе вже й до нього війна.
Чи ж на віки натхненно і вільно
піднялася Вкраїна з колін?
Йтимуть поки ще прокляті війни?
Гинуть хлопці за нього, а він…
Про війну ще писатиме повість.
Він такий, в нього вистачить сил.
Та чи визріє в грудях ще совість?
Просто виродок він, а чи син?
Пам’ятаймо щомиті сьогодні,
пересічні а чи діячі:
на Майдані – загинули сотні,
а в АТО – полягли тисячі.
Україну – відважні боронять,
Богом послані доньки й сини.
І найкращих сьогодні хоронять.
Будуть жити довічно вони.
І осяде от-от кара Божа
на останки лихого Кремля.
І рашистська розвіється хмара,
й буде дихати вільно земля.
Ну а він?
Ми про нього й забудем.
Де він, хто він?..
Багато ж таких.
Українці мої, будьте люди,
а то будуть усім нам гаки!
Тож задумаймось разом нівроку,
що грядущий нам день принесе?
І Америка буде, й Європа,
Україна ж нам – понад усе!
Як же шкодить нам хижа байдужість.
Нас таких не спасе й всенький світ.
Тож лікуймо і рани, і душі,
бо ж війна ця стосується всіх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596638
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 30.07.2015
Мамо, мамо! Це ж твоя стежина,
Памятаєш, прямо за селом?
Ти по ній ходила по ожину,
Коли твоє літо так цвіло...
Мамо, мамо! Босими ногами
Скільки стоптано твоїх стежок?!
Часто розтривожений твій ранок
Зустрічав росистий моріжок.
Мамо, мамо! Буде в небі сонце,
Щоб надії можна довірять...
Скільки виглядала ти в віконце,
Як ніхто завжди уміла ждать.
Потяглись дощі уже над полем,
І дороги стали розкисать...
Це ж твоя десь забарилась доля,
Вже її не підеш зустрічать...
Нишком сядеш тут, біля калини,
Руки, стомлені, коліна обнімуть.
Все просила в Бога для дитини,
А собі - " Хай буде, як небудь"!
Мамо, Мамо! Час не зупинити!
Знов душа на місці не лежить.
Ти навчала: "Треба так прожити,
Щоб була красива кожна мить!"
12.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593211
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 12.07.2015
[b]Автор музики - Віктор Ох
[url=""][/url][/b]
Тиха ніч… Ясний місяць із неба
У моє заглядає вікно…
– Не світи загадково, не треба,
Бо не вернеться те, що було…
А згадай лиш, мій місяцю-друже,
Ті щасливії ночі і дні,
Коли ти нам світив не байдуже
І сміялися зорі вгорі…
Я не знаю сама, хто затьмарив
Тоді розум і серце мені…
Ми щасливі були із коханим,
Та чомусь всі погасли вогні…
Знову ніч… Ясний місяць із неба
У моє заглядає вікно…
Він згадає – й полине до тебе,
Щоб вернути все те, що було!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593069
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 12.07.2015
Щербата гора викашлює дим
Крізь густу смерекову бороду…
Як добре прокинутися молодим
В обіймах ранкового холоду!
В поношених кедах ступити на мох,
Думками торкнутися вічності…
У цих володіннях безмежних ти – бог,
Який не бажає публічності.
Напнувши вітрило, палатку свою
Відпускаєш в зелені повені:
Щасливого плавання кораблю!
І трюми травою наповнені.
Як тільки нависне туман густий
Із люльки гори щербатої,
Тобі залишається тільки йти
І мох лоскотати п’ятами.
В наплічнику в тебе лиш попіл пожеж,
Бо світу скарби вже розтрачено…
Дорога триває, допоки ти йдеш,
А відстань? Не має вже значення.
І в час, коли обраний вірний шлях
Приведе до межі над прірвою,
Згадай, що тобі невідомий страх,
Допоки у серці віра є.
По хмарах іди, як Петро по воді,
Розвій свої сумніви повністю,
Бо вільним по-справжньому станеш тоді,
Коли відречешся умовностей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592797
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 10.07.2015
Колосяться жита і зелені і стиглі
Скільки ж всього в житті ще так хочеться встигнуть.
Колосяться жита, дозрівають під осінь
А на скронях моїх вже з'явилася просинь.
У серпневих житах десь вже губиться літо
А душа аж ніяк ще не хоче старіти
Вона хоче любити і радіти щодня
Сонця схід проводжати і стрічати зрання
Пропливають роки, зеленіють садами
Дозрівають жита, рум'яніють хлібами
Почекайте, прошу вас, швидкоплинні літа
Бо я так не встигаю за вами ...
2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592649
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 09.07.2015
Строки,как продолжение экспромта...
https://www.youtube.com/watch?v=TqPjE4u3-JQ
На полотне моей вселенной,
Твои мазки и росчерки пера -
Всего лишь бесконечности игра,
И отзвук памяти нетленной...
На полотне моей вселенной -
Твоих метаний бессловесный знак,
Невидимый глазам, любой пустяк
Зловещим станет непременно...
На полотне моей вселенной -
Мелодии придуманной любви,
Сгорает день, как ночью не зови,
Не вырваться из сумрачного плена.
На полотне моей вселенной -
Среди ромашек редких - васильки,
Взлетающие к солнцу мотыльки ,
Сгореть в его сияньи?..несомненно...
09.07.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592557
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 09.07.2015
А що моя осінь –
Супроти твоєї весни?
Цих барв запізнілих усе ще вогняна палітра…
І хто я насправді? можливо, лиш пісня сосни,
Відкрита дощам божевільним…
і віддана – вітру…
І все ж - малювала…
Криваво – червона палітра
Зникала - із серця… вливалась у сяйво лісів…
Зривала свій одяг весняний мелодія світла…
То осінь – кричала в мені! –
на мільйон голосів…
А далі – тихіше…
Мінорно… скорися!.. засни…
І ніжність котилась іще невідомим маршрутом…
Бо що моя осінь – супроти твоєї весни?..
Безглуздість ілюзій…
І сині тумани… над Прутом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590413
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 29.06.2015
Слова - Надії Козак
Виконання – Ярослав Чорногуз
Звукозапис - Олександр Салицький
Кліп – Олексія Тичка
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ms4AIiZeupM[/youtube]
Зійшлися восени, як чорнобривці зрілі
Одним погідним днем всі кольори зуміли
Ввібрати з дивини гаптованого літа,
Коли в нас не було і гадки, щоб зустрітись...
Приспів:
Бурштинові зірки накрили нас з тобою,
Відбившись у душі шаленого прибою;
А почуття зайшли з настояного цвіту...
Які ж вони терпкі ці доленосні квіти...
Розвісила пора мережку з павутиння,
Щоб не подумав хтось, що ми у чомусь винні.
Адже зайшли у цвіт так якось...ненароком:
Від погляду очей - до неземних потоків...
Приспів:
Бурштинові зірки накрили нас з тобою,
Відбившись у душі шаленого прибою;
А почуття зайшли з настояного цвіту...
Які ж вони терпкі ці доленосні квіти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585790
дата надходження 06.06.2015
дата закладки 29.06.2015
[i][b][color="#ff0000"]Віддай мені хоч крихітку тепла!..
Я відігріюсь в нім, та не зомлію
І не згорю, як ніч моя, дотла,
Лиш засвічусь від іскорки надії.
Віддай негоди і похмурі дні…
А ще панянку-ніжність у додачу...
Й прокинешся – як у казковім сні:
Я всім життям своїм тобі віддячу!
Віддай любов, та вірність не поруш!
Тобі змурую я гранітну пристань
І вирощу стокільканадцять руж...
Й відкрию ще в тобі жагучу пристрасть.
Та ряст топтати, мила, не спіши:
Піти у вічність, назавжди́... поспієш.
Віддай кришталі серця і душі!
Віддай любов!.. І ти не пожалієш.[/color][/b]
29.06. 2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590303
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 28.06.2015
небо низького росту
де ти моя дитино
там де померти просто
круки летять у гості
чорна з вогню година
чорна з вогню година
очі позатуляла
може щe не загинув
бачили мого сина
там де війна лягала
там де війна лягала
світе ти сивий наче
душі повисихали
труни позабивали
злива не йде а плаче
злива не йде а плаче
там на землі розбитій
сина і сну не бачу
хай він мені пробачить
вісткою нині вбитій
вісткою нині вбитій
в горі перегорілій
як же на світі жити
Бога й людей любити
сину мій цвіте білий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590370
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 28.06.2015
Світлана Моренець
ПОКИ В'ЄТЬСЯ ДОРОГА
Все частіше вертаюсь туди,
де ступили в життя перші кроки,
де залишились босі сліди
від дитинства на довгії роки,
де змивали і тінь від біди
безтурботності чисті потоки.
Пр:
Зачекай!
Не ховайся в туман,
карооке веселе дівчатко!
Я – майбутнє твоє, не обман...
Дай же ручку! Пройдемо спочатку
всі стежини... спочатку...
Обійдем всі куточки двора,
де всміхалися мамині квіти,
щебетала сільська дітвора
і привітно вклонялися віти...
мамин голос почуєм здаля... –
найрідніший, найкращий у світі!
Пр:
Одзовись!
Повернись хоч на мить
світло юності, цвіт неповторний!
Не озвався... Лиш вітер шумить
і сумує під звуки валторни,
що життя – неповторне.
Коли ро́ки вповільнюють кров
і сміються над нами з люстерця,
ми в дитинство вертаємось знов –
з кришталевого п'ємо джерельця,
там черпаємо сили й любов
і лікуємо зранене серце.
Пр:
Не тікай!
Ще хвилинку зажди,
моє миле дівча босоноге!
Ти – мов совість моя назавжди,
доки в'ється життєва дорога...
Поки в'ється дорога...
---------
Віталій Назарук
МОЯ РІДНА ЗЕМЛЯ
Україно, моя синьоока, де в намисті калина й жита…
Я люблю тебе, земле моя, бо для мене завжди ти свята…
Я люблю тебе, земле моя, тут моя воскресає душа…
Приспів:
Земле моя…Відродись!
Я прошу материнського слова,
Я люблю тебе, земле моя,
Моя рідна земля, калинова…
Моя рідна земля…
Україно, мій краю святий, солов’ї у гаях стоголосі,
Ти для мене з дитинства свята, доля миру у Господа просить,
Ти для мене з дитинства свята, доля миру у Господа просить,
Приспів.
Україно, моя синьоока, де в намисті калина й жита…
Я люблю тебе, земле моя, бо для мене завжди ти свята…
Я люблю тебе, земле моя, тут моя воскресає душа…
Приспів.
--------------------------
zazemlena
Де ти є?
Де ти є? Де ти є? Де ти є?
Все сумує душа. Плаче скрипка.
Ти кохання, ти щастя моє.
То далеко ти, то зовсім близько.
Ти кохання. Ти щастя моє,
То далеко ти, то зовсім близько.
Приспів:
Де тиє?
Це для тебе пісні.
Пригортаюсь до тебе душею.
Я слова всі зібрав чарівні...
Де ти є? Де ти є? Де ти є? Де...
Посміхнись хоч Орфею...
Літній день заквітчав ліс і луг,
І зозуля кує для нас долю...
Ти кохання моє, ти мій друг,
Ти неволиш й даєш мені волю.
Ти кохання моє, ти мій друг,
Ти неволиш й даєш мені волю.
Приспів.
Я знайду, щиро вір, я знайду,
Серед тисяч тебе відшукаю,
І дощем попід ноги впаду,
Бо тебе лиш єдину кохаю.
І дощем попід ноги впаду,
Бо тебе лиш єдину кохаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589386
дата надходження 23.06.2015
дата закладки 27.06.2015
1) [b]* * *[/b]
вибрехав собі правду
повірив у неї
тому все інше стало брехнею
а брехня – правдою
2) [b]* * *[/b]
немає саду цього
на який я дивлюся
заПЛЮЩеними очима
нема тебе
хоч ти в цю мить
танеш від моїх поцілунків
і в обіймах моїх розчиняєшся
та й сам я
не більше
ніж тінь від пера
що живе саме по собі
і віршами розбутонюється
3) [b]* * *[/b]
цей сад на дні моря
з плодами недоступними
бо ані луски ані плавників
(а в скафандрі не видно його)
бо всі ходять по бетонній воді
а повітря сиплеться піском
у легень амфорі
4) [b]* * *[/b]
море мертве (бо чорне)
воСкресне
коли берег буде єдиним.
море мертве
бо всі зорі із дна повтікали на небо
і навіть місяця човен дір’явий
(у якім плавав армстронг)
по небу пливе зрадливо
5) [b]* * *[/b]
дві птиці-зіниці
звили гніздо із цвіту
вітер поламав спиці дерев
тож сад тепер
не котиться яблуком
за сім галактик
від яблуньки
а хтось чекає коли
у гнізді із цвіту
вилупляться інші дві
птиці-зіниці
і буде на кого дивитися
коли не видко вже цвіту
за стінами
скло-бетонного міста
яке росте на стеблі трави
занесеної в книгу червону
троянди
6) [b]* * *[/b]
навіщо ми нам
коли нас немає
нас час омина
і вічність минає
навіщо зірки
якщо вони в небі
нема перед ким
жонглювати
до себе
7) [b]люди-урни[/b]
люди-урни носять в собі сміття
а коли стають ним переповненими
то сміття сиплеться з них
на землю святу та річки й береги
оскверняючи їх
наче свої колишні душі
8) [b]* * *[/b]
[i]«…і подарувати тобі тебе
замість жоржини»
В. Голобородько[/i]
кохану приніс квітам
нате: вона не зів’яне
(в моїх очах) ніколи
квіти взяли її і не віддали
(обрали за свою князівну)
ще й задурманили мене своїм ароматом
так що я забув як її звати
і обличчя забув її
і нашу тисячу і одну ніч
з тих пір я зриваю квіти
в надії що одна з них
розкаже де їхня князівна
бо я хоч не пам’ятаю її краси
але почуття живуть й досі
9) [b]* * *[/b]
зі сльозами з очей
витекло все що ти бачила
і все що не побачиш ніколи
бо серця криниця висохла
ну навіщо ти плакала
коли терзали тебе
знак питання – гак
на який ти ребром
підвішена
10) [b]* * *[/b]
розмовляли не розтуляючи уст
не зронивши й слова
про те і се про все на світі
берегли скарб мовчання
поки не вкрали з-під носа у нас
мовлення
11) [b]* * *[/b]
посадив сопілку в землю –
прийнялася
і виросла верба
на якій повно груш
яких ніхто не скуштує
хоч вони не заборонені плоди
просто ніхто не вірить
що на вербі ростуть груші
але ж це верба із сопілки
12) [b]* * *[/b]
я сказав: міст
і виріс міст через річку
я сказав: дощ
і пішов дощ
Слово назвало моє ім’я
щоб міг я створювати світ
щоб всі ми могли
хто вірить у силу Слова
13) [b]* * *[/b]
маленьке журавленя
зважує крильми небо
але воно ще занадто важке
колись коли журавленя підросте
то нестиме небо на крилах
у журавлиному клині
аж до самого вирію
а поки – гніздо
то солодкий світ дитинства
14) [b]* * *[/b]
Довго триває дощ
Не пам’ятаю коли він почався
і коли закінчиться
але така солодка його довгота й широта
що не хочеться щоб він перестав
Але люди кажуть що довго триває дощ
Може бояться потопу?
О скільки разів заливало моє серце дощем
Не раз воно зазнавало потопу
та від цього ставало тільки
таким як дощ
таким як зараз
Не ховайте серця від цього дощу!
15) [b]* * *[/b]
дивлюся в очі яких нема
обіймаю порожній простір
але відчуваю чиюсь присутність
десь надто далеко
і від того мені
ще САМОТНІШЕ
16) [b]* * *[/b]
однієї ночі я зрозумів
що немає нікого на світі
що вулиці міста порожні
і нема з ким поговорити і помовчати
і нікому дарувати квіти
бо ніде і нікого нема
навіть
себе я не можу знайти
17) [b]* * *[/b]
сторінки гортають людей
з дерева падають зорі
тиша заглушує голос
і скільки б я не кричав
тиша стає все гучнішою
а коли я відчув Мовчання в легенях
то мій голос
прорвався крізь стіни
щоб почули його всі
хто не закрив серце наглухо
18) [b]* * *[/b]
Не повернеться місто в місто
те яким не було воно
серце світ увесь в собі вмістить
що опуститься в нім на дно
не забудеться те що ніколи
в надрах пам’яті не жило
я смиренно іду за болем
крізь простори всі напролом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589211
дата надходження 23.06.2015
дата закладки 23.06.2015
Пригріло сонце, і навколо
Так рясно маки зацвіли.
Громами небо розкололо,
І зорі дивляться з пітьми.
Колише вітер диво-квітку,
Насінням сіє вздовж доріг.
А смерть і восени, і влітку
З війни ступає на поріг.
приспів:
Червоним квітнуть рясно в полі
Чиїсь страждання, чиїсь долі,
Умиті росами, дощами,
Слізьми знедоленої мами.
Червоним квітнуть край дороги
Чиїсь надії і тривоги.
А мати в чорному ридає,
Та біль їй серце розриває.
Поглянь...поглянь, як маком квітне,
То кров'ю скроплена земля.
І так тужливо стогне вітер?
А з неба капає сльоза.
До Господа в молитві мати
Кричить, волає на весь світ.
Той крик несила вже тримати.
Квітує кров'ю маків цвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587790
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 16.06.2015
За картиною К.Роландо
[img]https://cs7061.vk.me/c7008/v7008652/d609/Da8vjhjLNgc.jpg[/img]
[youtube]https://youtu.be/1NHKbfeZ-Xk?t=1167[/youtube]
Ти знову тут наглядачем з небес.
А я щоніч своє втрачаю пір’я
Між лебедів на озері чудес,
Що бас-ключами вигинають шиї.
Сигара ночі. Попелу зірки.
Але даремно ти чекаєш згоди…
В мені живі живуть іще струмки,
І весь мій біль – на дно, мов камінь в воду…
Несила стане – я відкрию шлюз
І випущу по хвилях із полону
Душі своєї лебединий блюз,
Який співають крила саксофону.
І ти розтанеш, змучено-блідий,
Сигара-ніч ясний запалить ранок…
Лишу росою блюзові сліди
У ритмі шаффл. Впізнай мене, коханий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587165
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 14.06.2015
Він один єдиний на Землі,
Слово "був" так важко промовляти,
Бо його чекає досі мати
В тихому вкраїнському селі.
Бо його домівка рідна жде,
Вікнами вдивляється у далеч,
Вже давно побачитися мали б,
А солдат ніхто не знає де...
Звідкіля прийшла ота біда,
Що війну нам принесла на плечах?..
Ті сумні новини кожен вечір...
Сіє смерть московії орда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586464
дата надходження 09.06.2015
дата закладки 09.06.2015
«Мені більше не шкода себе
Не описати цю спробу мовчання...»
(Гійом Аполлінер)
Пірнаю в Озеро Трави,
Занурююсь у його глибини,
Куди навіть плескаті зелені коники
Не наважуються зазирати,
Пливу між хвилями королиць,
Між їх терпкою піною:
Їх білих пелюсток просвітлення,
А вітер гойдає
Воду запашної конюшини:
Трирозділену, трилистяну,
Триєдину суть білого шамроку.
Я пірнаю, пірнаю, пірнаю.
Пливу
Капітаном каравели життя,
Спрямовую тіло-човен
У безкрайні океани літа,
Біля острова спогадів,
Кину зламаний іржавий якір:
Лише бджоли чайками
І метелики альбатросами,
І вірші мої кострубаті – вітрилами,
І сон як смерть...
Примітки:
Лох Луйбе (Loch Luibe) – Озеро Трави (ірл.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585604
дата надходження 05.06.2015
дата закладки 06.06.2015
zazemlena
Нахили мені край неба
Приспів:
Нахили мені,
Нахили мені,
Нахили мені край неба,
Бо любов моя
Зіркою сія,
Бо загину я без тебе.
Мої очі зорять, коханий,
На вустах твоє мріє ім’я,
Б‘ється серденько полум’яно,
Як зустрінемось десь ти і я.
Як ти поряд – стихає вітер,
Дощ ховається в гори, ліси.
В моїй долі ти сонцем світиш,
Джерело ти натхнення й краси.
Приспів.
Ти для мене - лебідка вірна,
Ти і мрія й надія моя.
Ти – троянда моя розквітла,
Де ти будеш, там буду і я.
Як ти поряд – душа співає,
Переспівує всіх солов’їв.
Ніжно я тебе пригортаю –
Найдорожчий мій скарб із скарбів.
Приспів.
Як ми разом – життя прекрасне:
Крізь події спішать дні й роки.
І кохання наше не згасне.
Серця потяг юначо палкий.
Завжди поряд – і сонце світить.
З неба хмари зникають вмить.
Нас вітають дерева і квіти…
Вік тривала б ця радісна мить…
-----------------
Віталій Назарук
Приспів:
Дівчино моя, ластівко моя,
Я цілую білі коси,
Ти ясна зоря, ти моя зоря,
А це наші стиглі роси…
Як весною сяють очі,
Меду вип’ю із вуст твоїх,
Обніму я за стан дівочий,
Він розтопить у серці сніг.
Ти життя мого троянда,
Ти надія моя і жура,
Ти моя гірська лаванда,
Ти єдина моя зоря.
Приспів.
Замість зір дивлюся в очі,
В їх чарівную глибину,
Що сіяють посеред ночі,
Що позбавили вже від сну.
Моя люба, кохана зоре,
Знов до нас прийшла весна,
Ти мого кохання море,
Долі нашої глибина...
Приспів.
Як весною сяють очі,
Меду вип’ю із вуст твоїх,
Обніму я за стан дівочий,
Він розтопить в серці сніг.
Ти життя мого троянда,
Ти надія моя і жура,
Ти моя гірська лаванда,
Ти єдина моя зоря.
-------------------
горлиця
ОЙ, ТИ КОНЮ ПИШНОГРИВИЙ!
Ой, ти коню пишногривий,
Б`ють копита, хай дрижить замля!
Осідлає чорнобривий,
Як засвітить вечірня зоря.
Кінь несеться, а трави гнуться,
Воля кличе, він дожене,
Синє небо житам всміхнеться,
В полі пісня знов оживе!
Ой, ти коню пишногривий,
Б`ють копита, хай дрижить замля!
Осідлає чорнобривий,
Як засвітить вечірня зоря.
Десь в далі ще б`ють гармати ,
Це ще залишки злої війни !
Геть журбу, бо ростуть крилаті,
Чорнобривого горді сини!
Ой, ти коню пишногривий,
Б`ють копита, хай дрижить замля!
Осідлає чорнобривий,
Як засвітить вечірня зоря.
Стій мій коню, усе скінчилось,
Воля сонечком в нас вже зійшла,
Ми з тобою в війну влучились,
Щоб була у нас знову весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585060
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 03.06.2015
За картиною К.Роландо
[img]http://fc04.deviantart.net/fs71/b/2012/225/9/9869ec5fb941ca45ff318060610d4711-phbtny.jpg[/img]
В піалі озера дрімає розчин днів.
Покликаний, злітає перший спогад
В магічній кулі – бульбашці легкій,
Неначебто проспіваній по нотах
Вечірніх барв у відблиску свічі. Пора!
Ступають по воді латаття кроки,
Немов Христос. Хвилин тече хорал.
Питає гойдалка зі скрипом: «Хто ти? Хто ти?»
Магічних бульбашок сміється в очі скло:
Який ти справжній? За яким туманом?
В піалі спогадів таємне вабить дно…
Спиває вечір світло дня із гами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584975
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 02.06.2015
Зачарований, зачаклований,
На безсоння і мрії приречений
Знову зваблює травень обновами,
Клекотаннями кличе лелечими.
Ніжно повінь садів розливається
Аж до самого синього обрію…
І мене полонила соната ця,
І мені молодильно-пороблено.
Наче все пережито і бачено,
І рубці перемежено з шрамами.
Чом же знову з чуттями гарячими
Ми до берега юності правимо?
Гребемо, гребемо проти течії,
А серця у обнімку з амурами…
І кепкуєм із себе так гречно ми:
« А давайте природу обдуримо!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580598
дата надходження 12.05.2015
дата закладки 13.05.2015
[img]https://pp.vk.me/c628721/v628721639/429/noy9VfWIODw.jpg[/img]
Ніколи знову, чуєте, ніколи!..
Хай буде травень, сонце і роса,
Бузкова повінь, ніжність матіоли,
Хмарин отари в мирних небесах…
Хай буде щебет вранішньо-пташиний,
А не зловісні постріли гармат,
Щасливий сміх маленької дитини,
Лиш не тривожний подзвін у набат…
Хай буде річки свіжість кришталева
Замість багряно-спечених струмків,
І буйноцвіттям дихають дерева,
Лише б не чаду видихи їдкі…
Лише б не вдів згорьовані обличчя,
Гірка розпука в маминих очах…
Нехай війна до зброї не покличе
Простого хлібороба-орача…
О, скільки їх пішло за виднокола!..
Чи є десь мірка втратам і жаля́м?
Ніколи знову, чуєте, ніколи!
А хто посміє - проклене Земля!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580000
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 09.05.2015
Кожна емоція нам для чогось потрібна.Потрібно вчитися пережити її,відчути і зробити правильний висновок.Чи перебувати в ній довгий проміжок часу,чи перейти як холодну річку і не стояти в ній,щоб не застудитись.
Неможливо весь час посміхатися і бути в гарному настрої.Носити посмішку як прикрасу,щоб справити позитивне враження на людей,з котрими ти спілкуєшся.Щоб вони не догадались,що у вас не все гаразд.Дурниці.Кожна людина справжня.Їй буває боляче,соромно,вона гнівається.
Кожна емоція має щось схоже з спеціями.Прикрашає смак страви і додає відмінність.Вона додається в страву в таких кількостях,щоб підкреслити її смак, а не зіпсувати.Якщо боляче,то потрібно плакати.Але не тиждень чи два.Потім посміхатись від цілунку сонця і дотику дощу.
В вік технічного прогресу і душевного регресу йде споживання штучної страви,на приготування якої майже не потрачено часу.Але їжа,наші вчинки і думки-це стан нашого здоров"я.
Колись спеції були поштовхом до подорожей.Тепер наша подорож-найближчий супермаркет до штучних спецій,які перекреслюють смак страви і здоров"я.
Прибираючи будинок чи кімнату ми намагаємось викинути непотріб.Зате в думках і душі носимо бруду стільки,що вистачить прибирати не один день.Так що з сьогоднішнього дня викидуємо всі образи,гнів,невдячність.Дякуємо Богу.Молимося.І посміхаємося!
Прикрашаємо себе здоров"ям,чистим одягом зі смаком,посмішкою з гарненькими зубами,доглянутими руками і ніжками.А прикраємо ялинку на Новий рік.Навіщо чіпляти на себе золоті чи стрібні прикраси?Це ніби носити на собі бірку,щоб підкреслити,скільки ми можемо заробити за рік.Хоча є винятки:сукня,високі підбори і червона доріжка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579019
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 05.05.2015
За картиною К.Роландо
[img]http://img15.nnm.me/c/6/b/d/9/f16c8e1a1ae5f889310119a99a5.jpg [/img]
Він так і не зміг відлетіти…
Перетравивши отруту,
Шукав від розпачу ліки
І стежку до серця друга.
А якось на узбережжі
Якогось синього моря
Почув: «Тепер я – безмежжя!» -
І серце стисло від болю…
На синім аркуші неба
Він зорями вивів зустріч,
Зібрав по кишенях прикмети,
Й годинник спинив між вулиць…
А сам лишився чекати
Того, хто, ковтнувши неба,
Навік розчинився крилато,
Осиротивши планету…
Замислено в далеч дивився,
А щось ридало у ньому
Руденьким від сонця Лисом
Й дорослим з очима малого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578601
дата надходження 03.05.2015
дата закладки 03.05.2015
Здалося: знаю Вас дві сотні літ…
А може, й правда? Від появи світу
Ви поруч десь легким диха́нням вітру
Чи тінню слів розквітлих ледве віт...
Чомусь пече вогнем від Ваших фраз,
Хоча й несила Вам не посміхатись,
Не говорити і не сподіватись…
Невже це правда: добре знаю Вас?
Цей погляд неусміхнених очей,
Ці руки… Я пізнала їх! Пізнала!
І яблуко… червоне… ні! криваве!
І хресний хід у темряву ночей…
Я знаю Вас, відколи стигне світ!
Я – Єва, Маргарита, Есмеральда…
І жалить подарована троянда…
І губиться між трав копита слід…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578494
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 03.05.2015
[img]http://muzmix.com/images/songs/80856/2.jpg[/img] [img]https://cs7058.vk.me/c540102/v540102906/5a637/WIDDvCydRpI.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c625823/v625823731/28078/z0gGP25U6Es.jpg[/img]
Травню, поклади мене на музику –
Ніжно-ніжно, нотками весни…
Вже бруньки, зав’язані у вузлики,
Вибухнули вицвітом* лляним.
День, як вулик, бджолами махровими
Аж гуде і хлюпає увись!
І гаї милуються обновами,
Травню мій бузковий, подивись!
Доторком розбурхай сонні клавіші,
Випусти крилатий нотний рій
І вербові струни найяскра́віші
Підіграють музиці твоїй…
Мій натхненний звабнику і злодію,
Це для нас весна полотна тче!
Поклади мій настрій на мелодію,
А долоню теплу на плече.
[i]*Вицвіт (діал.) – цвіт.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578484
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 02.05.2015
Мама розсипала сонце
у нас під вікном –
жовті чубаті нарциси
розкрили долоні,
леза листочків
розрізали ґрунту рядно,
вітру кивають
голівоньки ніжні і сонні.
Мама блакить заплела
у волосся весні –
крокус-метелик
обтрушує зрошені крильця,
квітень його пеленає
в ранкові пісні,
спати вкладає під вечір
у тепле кубельце.
Мама, як щедра весна,
розплескала тепло –
і розмаїття тюльпанів
стрункими рядами
вздовж огорожі
строкатим огнем зацвіло,
двір оживився, немов
петриківський орнамент.
Мама посіяла слово
в дитячій душі...
Слово зійшло,
ніби сонцем обніжені квіти,
тягнеться в небо
проз вії густих споришів...
Світить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578294
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 02.05.2015
В житті поет розмовляє прозою,
Живе в хрущівці, а не в палаці.
А рими муляють в нім занозою,
І вічно ручку шукають пальці.
Він ловить ритми у такті кроками,
Вчуває в тиші якусь там музику,
А метри креслить (дивацтво!) стопами
І водить дружбу, говорять, з Музами…
В забутій каві гірчить експресія…
Свічками зорі в підсвічник місяця…
І Галатея його – Поезія! –
У шатах слова ось-ось засвітиться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578112
дата надходження 30.04.2015
дата закладки 01.05.2015
За картиною К.Роландо "Серце на розрив"
[img]https://cs7053.vk.me/c7008/v7008652/d5bf/V8mP7lpl7uI.jpg[/img]
Серце – на розрив. Пелюстками злив
падає акорд.
Вітер скам’янів – крила загубив
в інтервалах нот.
Клавішам болить натискати мить
пам’яті хвилин:
подорож стоп-слайд… і слова мовчать –
п’ють адреналін…
Тихо у саду. Маревом пливу
по роках скульптур.
Серце – на розрив. Сніг давно розцвів,
розкришивши мур…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577015
дата надходження 25.04.2015
дата закладки 25.04.2015
За картиною К.Роландо "Після дощу"
За знайомство з творчістю цього художника й за натхнення вельми вдячна
Тому, що воює з вітряками
[img]http://files3.adme.ru/files/news/part_64/640205/13139660-R3L8T8D-1000-1.jpg[/img]
Після дощу зіничних блискавиць
І вітроВІЇв, що зламали крила,
Текли струмки згори по краплях вниз,
Пекли вогнем, як сіллю, землю шкіри,
Змивали геть потрощені слова,
Розкидані тайфунами емоцій –
Оговтувалась Пам’ять ледь жива
Від болю скалок десь у третім оці.
Душа сама стояла на мосту –
На перехресті днів «Учора – Завтра»
І пропускала уперед сльозу,
Мов службу МНС - гасити ватру…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576782
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 25.04.2015
Щоб зрозуміло було всім,
Магічним стало число сім.
Сім діб у тижні Бог велів,
Спинив потоп через сім днів.
Мелодію із семи нот
Кинув веселкою з висот —
Сім гармонійних кольорів
На сім стійких материків.
Число духовне і святе
В сім чудес світу приведе.
Творець надав нам цифру сім:
На щастя, на удачу всім! 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572692
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 07.04.2015
Де ліси дубові і льони, як небо,
Де хліба у полі, наче золоті,
Мій Волинський краю, я живу для тебе,
Лиш тобі співаю я свої пісні.
Край де Мавки бродять - Лукаші в роботі,
Де червневі вишні просять у танок,
Україна сяє, вся у позолоті,
Де Волинський танець – чарівний вінок.
Приспів:
Мій Волинський краю – краю мій озерний,
Дякую я долі, що є ще така,
Я тобі, Волине, завжди буду вірний,
На весіллі вріже доля «гопака»!
Земле моя мила, земле моя люба,
Піднімусь у небо в сині небеса,
Де ліси зелені, там де сила дуба,
Де душа з полону завжди воскреса!
Я нап’юсь водиці з чистої криниці,
Зачерпну я силу з власної землі,
Хай щаслива доля на землі святить,
А в гаях співають наші соловї.
Ми одне єдине і поля, і луки,
Край озерний чистий і старий Дніпро,
Все було в народі і пісні і муки,
Та завжди нас кормить чисте джерело.
Приспів:
Мій Волинський краю – краю мій озерний,
Дякую я долі, що є ще така,
Я тобі, Волине, завжди буду вірний,
На весіллі вріже доля «гопака»!
Земле моя мила, земле моя люба,
Піднімусь у небо в сині небеса,
Де ліси зелені, там де сила дуба,
Де душа з полону завжди воскреса!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572644
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 07.04.2015
Дай, Боже, не втопитись в молитвах,
А тільки напоїти спраглу душу
Словами, що настояні в віках,
аби людей виводити на сушу.
Дай, Боже, не сприйняти міражі
За справжній рай утраченого саду,
І вчасно зупинитись на межі –
І Заповідей завчених не зрадить…
Дай, Боже, промінь сонця як свічу
Моїй душі, задивленій у небо,
І двері журавлиному ключу,
І шлях угору – проростання в тебе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568824
дата надходження 23.03.2015
дата закладки 23.03.2015
Мене покликав місяць-молодик,
аби не продрімав, бува, світанок.
Здавалось би, іще занадто рано.
Якби не пізно.
Подивуйся йди!
Поглянь, які природи чудеса!
Як розцвітає волошкове небо!
І цілий світ вітається до тебе...
Ти в творчій одинокості – не сам.
Віків, кумирів безміри спливло...
Кумують жаби, шаленіє птаство.
Сльоза-роса...
Воскреслий ранку, здрастуй!
Торкнула душу ластівка крилом.
Художнику, це все давно було.
Але тобі талан дано творити,
щоб неповторність заново відкрити.
Поглянь, як дивно небо розцвіло!
А онде понад банями дерев,
гілля гойднувши,
опустився легко
й розправив крила на гнізді лелека.
У нього місяць інтерв’ю бере.
А чи надовго зупинилась мить?
На фото, на картині, в згадці, в слові...
Довічне – лиш народжене в любові.
Тоді і пам’ять гріє і щемить.
Поет уміє краще багатьох
ловити миті, ткати думи віщі,
аби відчути, зрозуміти вічне,
щоб серце озивалося: тьох-тьох!
Мить – неповторна.
Іншої – не жди.
Та саме в тому – таїна жадана,
щоб кожен раз –
неначебто востаннє,
щоб світлі мрії й сонячно – завжди.
Вуздечку напинає ясендень
і напуває простір барвограєм.
Чаруймось білим світом, наче раєм.
Життя – то мить.
А іншого – ніде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568333
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 22.03.2015
Олекса Удайко
МИЛА МОЯ ЛУНКО
Мила, не журися.. мене поцілуй,
серце зашкарубле й мене зачаруй…
Жайвори у висі долі нам прядуть,
в щастя прокладають путь.
Приспів:
Хай жайвір співає,
чарівно співає…
Ти – моя кохана…
Я до тебе йду.
Пташина та пісня..
моє серце крає,
Ти – моя кохана…
Я тебе знайду.
Ми пройдем, кохана, стежину одну
Й зустрінемо нашу єдину весну.
Вже серця̀ радіють, в пере́дсмаку мруть,
спільну долю нашу ждуть…
Приспів.
Мила моя лунко, мій безцінний скарб:
красне твоє личко – в моїм серці карб –
стан манливий дуже, наче та верба.
Ти – як та моя судьба.
Приспів.
-----------------
Віталій Назарук
ВЕСІЛЬНА
Заграли музики польку на два боки,
Каблуки гарячі, червоніють щоки,
Втома десь поділась, сліду вже нема.
І пішла до танцю пара молода.
Приспів:
І пішла до танцю
І пішла до танцю,
І пішла до танцю,
Пара молода…
І пішла до танцю
І пішла до танцю,
І пішла до танцю,
Пара молода…
Грайте музиченьки, гарне в нас весілля,
Прийдемо ще взавтра сюди на похмілля,
Від утоми зранку не буде й сліда,
Знов піде до танцю пара молода.
Приспів:
І піде до танцю,
І піде до танцю,
І піде до танцю
Пара молода…
І піде до танцю,
І піде до танцю,
І піде до танцю
Пара молода…
Стан стрункий дівочий і кремезні плечі,
Скоро порадіють молоді малечі.
А коли народить мужу козака,
На хрестинах знову вріжем гопака.
Приспів:
Грайте музиченьки,
Грайте музиченьки,
Грайте музиченьки,
Дружно, як один…
Грайте музиченьки,
Грайте музиченьки,
Грайте музиченьки,
Щоб родився син.
------------------
горлиця
Щастя мариться
Ось так ти до мене,
Ніжно пригорнись,
Хай пала любов,
Ти ж бо, не барись!
Йди, йди, я чекаю,
Нічка замала,
Зацілую я...
Весна!
Приспів:
Щастя мариться,
Весна далиться,
Ну ж бо милий, трохи підспішись,
Серце стукає
І не слухає,
Ой коханий мій, де ж ти забаривсь
Ось вже небо в зорях
Ясна буде ніч.
Я жду не діждуся,
Слізоньки із віч.
Йди, йди я чекаю,
Нічка замала.
Зачекалсь я...
Нема!
Приспів.
Впала зірка з неба.
У серці вогонь.
Мені цього й треба.
Срібло біля скронь.
Ти йдеш, підбігаєш
Уже майже тут.
Сонця жмут,
Ще весна!
Приспів.
-------------
Крилата
На схід піду, люди,
Край мій у біді.
Проганяти буду
Ворога з землі.
Бо хто ж, хто ж це зробить,
Та коли не я?
В мене сила –
Ще й яка!
Приспів:
Піду битися,
Не миритися,
Зброю добру лиш подавай.
Буде щастям
Мій край іскритися.
Гей, отамане, не зівай!
Ворога здолаєм,
Дух міцний у нас.
Заблищать над краєм
Зорі, мов алмаз.
Світ нам допоможе.
Як не помогти?
Станьмо ж дружно
Я і ти.
Приспів.
Не плач, люба мамо.
Й тату, ти не плач.
Загояться рани,
Вийдемо з невдач.
Перемога близько,
Вірте в нас усі.
Край засвітиться в красі.
Приспів:
Підем битися,
Не миритися,
Зброю добру візьмем в кулак
Буде щастям
Наш край іскритися.
А по-іншому ж
То ніяк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568331
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 22.03.2015
Музика й виконання Анатолія Супруна
Слова Олександра Печори
Ранок затуманений
стеле теплий сум.
Вишиванки мамині
березню несу.
На сріблясті котики
крапельки мрячать.
В моє серце зморене
лебеді ячать.
Спомини гаптовані…
Крапля на щоці.
Впали на чоло мені
срібні промінці.
Подивуйся, братику,
на барвисту гладь.
Вишиванки мамині
лагідно погладь.
Напилися повені
береги Сули.
Вишиванки-спомини
знову розцвіли.
Ой літа-журавлики,
вже спада вода…
Розквітай і радуйся,
земле молода.
Вороття нема мені,
та в душі несу
вишиванки мамині —
березневий сум.
До серденька туляться
ніжні пелюстки.
Променяться й журяться
рідні рушники.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568321
дата надходження 21.03.2015
дата закладки 22.03.2015
* * *
За вічне коло тем дівочих
Чи вдасться вирватись мені,
Чи тільки серце полоскочуть
Пахкі поезії вогні?
І все ж так радісно горіти
І нести в світ свою свічу,
Оберігати скрізь від вітру
І захищати від дощу.
І донести, не розплескати
Свій полохливий серця дар
На вселюдське ідей багаття,
Як бджілка божа свій нектар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568064
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 20.03.2015
За картиною Дуй Гуна
На підборах ходуль
Навіть море бува по коліно.
Я його перейду,
Щоб курінь будувати в Раю
На зразок пірамід,
Тільки з вікнами неодмінно,
Щоб на Схід і на Захід –
І в кожному – по солов’ю.
Замість стелі, небес
Пофарбовані киснем висоти,
Люстромісяць на них
Прикрашатиме кратеродні.
І до вогнища сонця
Ти стомлений будеш приходить
По стежинах зірок
Через хащі та відчай на дні.
Будуть яблука в нас
Запашні і такі безборонні…
Їх цілунків напившись,
Рум’яним прокинеться схід…
А заблукане щастя
Без шику та шпильок підборів,
Як звичайно, босоніж
Лелекою пролопотить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568077
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 20.03.2015
Хтось панує в заможній Європі,
Дефілює у Відні, Берліні...
Ми ж прості, щирі духом, укропи,
Може бідні, та є у нас... ЛІНА!!!
Хто б, скажіть, з українців сьогодні
Жінку цю поміняв на маєтки?..
Небагаті, та все ж не безродні,
Правда в нас - не дешеві відкритки.
Ми історію в когось не крали,
Все що наше, це наше по праву.
В нас гетьмани були й генерали...
З діда-прадіда маєм державу.
Пані Ліна поетка від Бога,
Любить Небо за щось Україну,
Бо дає нам духовну підмогу:
І Тараса, і Лесю, і... Ліну.
Хай Господь береже нам щоднини
Нашу [b]нації душу і совість[/b]!
Все хай дасть їй, що треба людині,
А вона свою творчість натомість...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567897
дата надходження 19.03.2015
дата закладки 20.03.2015
Розпогодилось наче —
аж бризнуло в душу коктейлем
березневого фрешу!
І серце зробило кульбіт!
Бірюзова весна
розсилає по світу е-мейлом
у рожевих конвертах
мімозово-ніжний привіт.
У навушниках — щебет
і теплі котячі концерти,
на щоках — мітки янголів —
милі й чудні ямочки́!
Як дощам не під силу
прикмети весняні зітерти,
так і сонця не згаснуть в очах
золоті світлячки.
Розпогодилось наче:
в душі, у природі довкола,
життєдайними соками
знову нуртують бруньки...
І потягує віти розве́снена
вишня спроквола,
умокаючи пальчики
в ніжні хмаринні вершки.
Рештки талого снігу
бринять, мов акорди гітари,
стугонить металева труба,
як запалений нерв!..
Відпускаю тривоги свої,
мов небесний ліхтарик,
залишаю у серці
любові і світла резерв!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567178
дата надходження 16.03.2015
дата закладки 16.03.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=gklyYgVbzCs[/youtube]
Ми природі не цікаві після сорока,
бо вичерпується наш ре-продуктивний вік.
Хочем чути компліменти, наче жартома,
розуміючи, що старість вже неподалік.
Перетворюється тіло в камеру тортур.
Стрімко наближає дряхлість невблаганний час.
Не мистецтво вже вражає – сечовий міхур.
Не книгарня, а лікарня більше вабить нас.
Дух здоровий в дужім тілі – формула проста.
В досконалості тілесній благість настає.
Царство справжньої природи з тіла пророста.
Радість спілкування з Богом йога надає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566904
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 15.03.2015
Я знову на могилі у батьків,
Прийшов поговорити, поділитись,
Хоч вже давно я також постарів,
Та пам’яттю повинен освятитись.
Все розповісти про своє життя,
Про негаразди , про своїх внучаток,
Це перша сповідь, я батькам – дитя,
Роки йдуть до кінця – це ж не початок.
Вслухаюся у тишу і мовчу,
В думках перебираю дні і ночі,
Своє життя я заново учу,
Слова батьків пригадую пророчі.
Приходьте на могили до батьків,
Із ними треба й нині говорити,
Ви помоліться, як бракує слів,
Приходьте! Їх немає, а вам жити…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566799
дата надходження 15.03.2015
дата закладки 15.03.2015
Іди! Борись! Перемагай! –
Вишумлює козацький гай.
Не залишай свій край в біді!-
Шепочуть липи молоді.
І стежка горнеться до ніг,
Де трави стоптані і сніг.
14.03.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566651
дата надходження 14.03.2015
дата закладки 14.03.2015
О,Вітре весняний, -близький і далекий коханцю,
Ти пестиш так ніжно, що тіло листочком тремтить,
Ведеш мене знову у снах до весняного танцю,
Вплітаєш у коси, як стрічку, омріяну мить...
Мене знов тривожиш, розвітрюєш заспане серце,
Роздмухуєш знову в мені первозданний вогонь...
І жінка навпроти (в чарівнім, напевно, люстерці )
Бере знову сонце до теплих дбайливих долонь...
Ти знаєш, мій Вітре, як я сумувала ночами,
Зимове колюччя шпигАло нестерпно у бік...
І йшли сірі дні, як до храму смиренні прочани...
Я їх розгубила, вервечці утративши лік...
Ти знов повернувся... На тебе цю вічність чекала....
Цілуй мене, Вітре, отак, як умієш лиш ти!
І буде весни нам, як завжди, напевно, замало,
Щоб знову пізнати далеких галактик світи....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566489
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 13.03.2015
Моїм думкам сьогодні не до сну,
Війнула в душу свіжість березнева!
Ти знаєш, як чекали на весну
Оті сумні оголені дерева?
Як колихали подумки бруньки,
Немов у сповитку дрібну дитину
Гойдає мама й тулить до щоки,
Наспівуючи пісню лебедину?
Чи знаєш ти, як проліски малі
Вовтузилися нетерпляче в лоні
Заплідненої березнем землі,
Як розпускали крильця безборонні?
Як гнізда, спорожнілі восени,
Тепло тримали парам журавлиним,
Допоки ті плекали теплі сни,
Витаючи над берегом чужинним?
І як будили сонну комашню
Посланці сонця – промені ранкові,
Кору пробивши, як товсту броню,
Не стрілами, а дотиком любові?
Як лід ламали води навісні,
Пізнавши березневе розговіння?
Отак і я, довірившись весні,
Очікую між нами потепління…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566466
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 13.03.2015
Експромт Надихнув коментар:"Так чарівно та пісенно, зразу б танцювала!
Аби знала, то музику б з двору не прогнала!" A.Kar-Te
Грайте, любіі музики,..не тікайте з двору!..
Іще місяць не насипав світла за комору...
Іще літечко - гаряче,..роки - не сивіі...
Іще поруч - батько й ненька,..хлопці всі - живіі...
Не тягніть сумну,печальну,..щоб сльози - росою...
А за вдачу,..з побажанням - миру і спокою!..
Щоб пташиною летіла високо - високо...
Пісня наша солов"іна - не в яри глибокі!..
Щоби серденько - раділо,..ніжки - танцювали...
Не тягніть сумну,музики,..не тавруйте жалю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566444
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 13.03.2015
Нарешті життєдайний лійкодощ
промчав по черв'ячках стареньких вулиць,
лишаючи калюжі від підошв.
Від лоскоту краплин сміявся, мруживсь.
А перехожі люди-горобці,
Сховавши голови у плечі-крила,
шукали в морі зливи острівці,
розкривши парасолькові вітрила.
І зеленіли щебетом кущі,
і папороттю квітнули шафрани...
І танцювали блискітки в душі
у ритмах підвіконня-фортеп'яно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566390
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 13.03.2015
Чого ти, Місяцю, небесним срібним оком
так пильно в душу дивишся мені?
Магічним світлом, ніби ненароком,
підсвічуєш куточки потайні.
Що в ній розгадуєш? Що вгледів? Так зловтішно
ти зважуєш, яка мені ціна?
Дитя я Боже чи створіння грішне?
Надіюсь – перше... хоч і є вина́.
Мілорде! Досить сі́ять сумніви – до втоми!
Бентежить душу сяєво твоє.
Сама змагаюсь з власним невідомим,
щоби збагнути: ЖІНКО, ХТО ТИ Є?..
Не взнала досі – то й тобі це буде не під силу,
закоханих і темних сил світилу.
В душі жіночій, як в калейдоскопі,
узор щомиті різний... і без копій.
12.03.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566018
дата надходження 12.03.2015
дата закладки 12.03.2015
Експромт
Дякую за натхнення http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565960
Мріі,закохані в зорі - зранечку були ще... босі...
Тихі,несмілі,в мінорі...
З блиском в очах - медоносних...
Трави шовкові - волосся...Вітер розплутував смуток...
Здмухував мріі печалі,..з громом далеко відносив...
Небо схилялось в утомі,..мріі в цілунки сплітались...
Зорі,коханіі,зорі...не повертайте печалі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565971
дата надходження 12.03.2015
дата закладки 12.03.2015
Сміється небо
Мені просто в душу…
Рубці на серці – від безсоння слід…
Не вибираю… з нею бути - мушу!..
Цю землю знаю я –
вже сотні літ…
На чистій трасі
Залишаю КІА…
Шумить смерек колонний водоспад…
Я поспішаю… я таки посміла! -
Напитись знову
готики Карпат…
Не оглядаюсь…
Що там справа… зліва…
Ударом в спину - світло верхніх фар…
Але мені - нема до того діла…
Під чорним дубом
чарівник – мольфар
Мене чекає…
Неземне створіння…
Ця згарда –ТУТ!.. лиш відшукати –ДЕ?!!..
Ступити крок… у свої володіння
Він по гірській
стежині поведе…
Там папороть
Ховається від світла…
Її вогонь пульсуючий – в мені…
І знову вірю в те… що вона –квітне!!!…
Хоч всі книжки
писатимуть… що НІ!…
Рахують кроки
Зношені кроссівки…
Вбираючи енергію землі…
Гірських вершин нечувані платівки
Мою самотність
множать на НУЛІ…
Тут крони – в небо!…
Неймовірно темно…
У скроні б”є вогонь – від самих п’ят…
Я обіймаю… п”ю по краплі землю…
П”яніючи
від готики Карпат…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565679
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 11.03.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Sx3lyGqjBQw[/youtube]
[i]Слова: Наталя Данилюк.
Музика і виконання: Володимир Сірий.
Відеоряд: Олексій Тичко.[/i]
Слово об’єднало нас в родину,
Стало оберегом назавжди.
З кожного куточка України,
Мов на крилах, линемо сюди -
Ув обійми нашої світлиці,
Під її осонцений покров,
Де в очах у кожного іскриться
Незгасима лагідна любов.
Слово об’єднало нас , поетів,
Пригорнуло теплими крильми,
Мов ключі журавликів у леті,
Вкупі всі тримаємося ми.
Несемо велику силу слова,
Щоб запричастилася душа
І дзенить співуча рідна мова
У піснях, у прозі і віршах.
Тут єднання кожного зігріє,
Надихнувши на високий злет.
Слово об’єднало наші мрії
У святе покликання “Поет”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565565
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 10.03.2015
Моліться діти, за своїх батьків,
Щоб і за вас було ,кому молитись,
Щоб ви не знали горя у життя,
Щоб впевнено на світ могли дивитись.
Моліться діти , за своїх дідів
І прадідів омийте чистим словом.
Щоб не зануритись у тризну їх гріхів,
Моліться ви, за рідних незлобливо.
Моліться діти,за усіх людей
За ворогів і недругів моліться.
Молитва робить з ночі білий день ,
І доля у молитві вам скориться.
Моліться діти,де б ви не були,
Бо лиш в молитві є найвища сила.
Серпом молитви вижнете гріхи,
І стане колосом життєва нива.
І хай життя молитвою буде:
Подячною й благальної, в потребі,
Щоб з вами було небо голубе.
Бо бачить Бог всі наші вчинки з неба.
08.03.15р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565161
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 09.03.2015
«При власних далечах на чати
постав мене, вчувати дай
самотній камінь...»
(Райнер Рільке)
Ранок був просто чудовий – відчувалась весна, пахло соснами і торішньою травою. Тихо – канонада замовкла. Майор А. цілий ранок філософствував про те, що сепаратистам довіряти не можна і, що наші дограються, відводячи озброєння від лінії фронту. Він ходив по табору з телефоном піднявши руку догори, намагаючись знайти точку де є стабільний зв’язок. Чомусь йому конче хотілось почитати новини з мережі. Нарешті зв'язок з’явився і він почав вголос читати новини. Одразу видно, що замполіт. Вчора він півночі до хрипоти сперечався з іншим замполітом – з сусідньої батареї. Все про теж: про слов’янство, слов’янську писемність, «Велесову книгу» та про сепаратистів. Суперечки мені їхні слухати набридло – довелось тоді піти на кілька годин до іншого намету.
Від нудьги і вимушеної бездіяльності хотілося вити. Мій настрій зауважив все той же майор А., і сказав сакраментальну фразу: «Чого переймаєшся? Ти військовий. Чекай наказу, відпочивай, відсипайся. Читай, зрештою!» І тицьнув пальцем в томик Рільке німецькою мовою, який я тримав в руках. Я йому читав за день до того вірші Рільке мовою оригіналу:
«Wie einer, der auf fremden Meeren fuhr,
so bin ich bei den ewig Einheimischen;
die vollen Tage stehn auf ihren Tischen,
mir aber ist die Ferne voll Figur.»
Послухавши, він відповів, що це, звісно, красиво, але його слов’янське єство протестує. І вимагає віршів однією з слов’янських мов. Уникнути слухання порції новин з мережі мені не вдалося. Послухавши репліки майора А., я поцікавився, який зараз курс монгольського тугрика по відношенню до японської єни. Лейтенант Н. тут же зауважив, що це дуже важливо дізнатися, без цього ми просто не проживемо. Я стурбовано зауважив:
- Впав курс тайванського юаня – це тривожна новина, хоч його ще називають тайванським доларом, але для мене він сінь-тай-бі. О! Я ще пам’ятаю часи, коли в Ірландії був ірландський фунт, а не євро. І малювали на купюрах королеву Медб!
- Кого-кого малювали? - перепитав майор А.
Довелось мені коротко тезово подати «Введення в кельтську міфологію». Майор А. якось сумно подивився на мене і запитав:
- Спілкуючись з тобою, я, здається, починаю розуміти, що таке гумор. Але куди ти це намилився?
- Наказали «Піони» перегнати на іншу позицію!
- Співчуваю.
Після епопеї переганяння «Піонів» з гуркотом, тряскою, смородом вихлопів, я знову опинився в тому ж таборі в компанії того ж замполіта А. Від нудьги я читав йому свої вірші. (Він звідкись довідався, що я пишу.) Знаючи його слов’янофільські погляди, вибрав вірші на тему середньовіччя з пацифістичним підтекстом. Йому сподобалось. Я запитав – звідки він знає, що я пишу? Він відповів:
- Я знаю все, що мені потрібно знати. Я все таки замполіт.
- А знаєте, чим замполіти відрізняються від особістів? Замполіт знає, що йому потрібно знати, а особіст знає, що йому не потрібно знати.
Замполіт А. гумор оцінив і навіть не образився. Ще й додав, що терпіти не може замполітів, що він вчився на артилериста.
Під час подальших розмов з замполітом А., я довідався, що він походить від старообрядців (колись тікали вони з Московського царства на Волинь від переслідувань), і крім всього іншого свою участь у війні він пояснює боротьбою за істинну віру. У його свідомості крім мішанини новітніх міфів про давнину слов’ян ще й купа всіляких «теорій змови». Мова в нього насичена колоритними виразами типу «їжачки носаті». Дивні діла твої, Господи! Кого тільки не зустрінеш на дорогах війни. Я бачив цього ж дивакуватого майора раніше – в січні, в бою і не в ролі замполіта. Це справжній офіцер – майстер своєї справи. Потім я бачив як він ремонтував з солдатами самохідну гармату і ще раз переконався – це майстер. Як в одній людині все це поєднується – зрозуміти не можу. Я раніше взагалі вважав його зразком офіцера, мало не ідеальним воїном, доки не зазирнув йому в душу: а там хаос. Якось ввечері настрій у майора А. став сентиментальний – його понесло на спогади. Крім всього іншого розповів він про такий епізод свого життя. В молодості він зустрічався одночасно з двома дівчатами, які йому обидві дуже подобались. Кінчилось тим, що він запросив їх обох в гості, подарував їм квіти і сказав: «Я вас обох дуже люблю, станьте моїми дружинами!» Дівчата спочатку дуже здивувалися, але потім погодились. І подальше особисте життя майбутнього майора А. склалося досить гармонійно. Ну як це все може існувати в одній голові: давнє слов’янство, вчення протопопа Аввакума, теорія змови, полігамія – не розумію! Хоча, яке мені діло, що у нього в голові? Сепаратистів він валить зі страшною силою, солдатами командує як належить, техніку і зброю ремонтує... Все інше зараз не важливо.
Вночі снилася смерть. Завжди вона являлась мені вдень, в образі хоча і блідої, але молодої і красивої жінки. Зараз приснилась в образі потворної істоти з довжелезними пальцями, які нагадували кінцівки павука. У сні ця істота схопила солдата і сказала мені: «Я помилилась. Насправді я приходила за тобою!»
Пригадалася раптом цитата з Чеслава Мілоша: «Люди старанно пишуть щоденники, аби розповісти, як воно було насправді.» Оце от бажання і спонукає багатьох людей (у тому числі талановитих письменників) братися за перо – відобразити епоху, людей, події, зберегти це від перекручень і брехні.
Сьогодні побачив біля табору мурашник і мурах, які прокинулись і ремонтували свій мурашник. Значить таки весна. Значить я таки дожив до весни – не дивлячись ні на що. Але стало якось сумно і тоскно: а коли ми почнемо ремонтувати свій мурашник? Коли ми нарешті завершимо цю війну? Напевно, ніколи. Занадто страшний, жорстокий і затятий хижак руйнує наш мурашник. Повернення додому виглядає як нездійснена фантазія.
Дивлюся на солдатів і думаю: як вони можуть спокійно ось так жартувати, сміятися, їсти консерви після всього пережитого? Ніби нічого з ними і не трапилось. Я пережив менше і бачив менше жахливого, але змінився докорінно. А вони – ніби ніякої війни і не було. Але я то знаю, що вони пережили – кожен з них. Наприклад ось цей солдат. Їх взвод потрапив під несподіваний і дуже жорстокий обстріл. Взвод кинувся в бліндаж, але тут згадали, що зброя та бронежилети лишилися в машині. Цей солдат тут же – я зараз принесу! І почав таскати автомати і бронежилети з машини. Тут вибухи навколо, осколки літають, а йому байдуже. У цей же час водій лежав під машиною – перед обстрілом він ремонтував, там же перелякано і закляк. Після обстрілу його витягли з-під машини – цілий і неушкоджений, але очі розширені і наповнені жахом, в руках затиснений карбюратор, який ніяк не могли в нього забрати. Відійшов водій від цього стану тільки через кілька годин. І то це був не єдиний обстріл у службі ось цього солдата – у його війні. Але він ставиться до того всього зневажливо-жартома, як до чогось не вартого уваги.
Або ще один солдат. Він був поруч біля свого офіцера, коли офіцеру знесло снарядом голову під час обстрілу. При цьому снаряд не розірвався, а зарився в землю. Не встигло обезголовлене тіло впасти, як в нього влучив ще один снаряд, розірвавши тіло на шмаття і знову снаряд не розірвався, а зарився в землю. З точки зору статистики і теорії ймовірності цього просто не може бути, щоб в одну людину майже одночасно влучили два снаряди і при цьому не розірвались, а поруч були люди, яких навіть не зачепило. Але в нашому світі найнеймовірніші події трапляються. І все це бачив ось цей солдат. І це абсолютно не травмувало його психіку, він не збожеволів, не став містиком, лишився таким же безтурботним.
Невже після всього цього жахіття, яке ми всі пережили за останні півтора року ми лишимося такими самими? Невже нічого не зрозуміємо, не змінимось, не станемо інакше сприймати світ?
Ще одна ніч у військовому таборі – одна з багатьох незчисленних. Приснився сон. Нібито мені треба терміново подзвонити, а мобільні телефони всі одночасно припинили своє існування. Підхожу я до телефона-автомата, що стоїть над самою прірвою, прибитий до дерев’яного стовпа. Телефон старий – ще той, з дисковим циферблатом. Набираю номер, а в трубці голос: «Сьогодні понеділок, важкий день. У зв’язку з цим телефони не працюють. Приносимо вибачення за незручності.» Я вішаю трубку і озираюсь – а за мною стоїть ціла черга до цього ж телефону. І всі стоять над прірвою. Поруч моя стара знайома Ш., яка впізнавши мене каже: «Тобі треба негайно повернутись на фронт, на передову і загинути за Батьківщину!»
На ранок прощався з майором А. – його відправляли з солдатами кудись на якесь завдання. Потиснувши мені руку він сказав: «Мусимо якось зустрітися після війни і поговорити про сенс життя, поезію та Бога, про королів і капусту. Бо говорити про це на війні, це все одно, що говорити на нетверезу голову.» Я погодився з ним. Дожити б нам усім до оцього «після війни»...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565152
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 09.03.2015
Яка мати - такі діти...
Який батько - такий син...
Як насіння - такі квіти..
Яка вдача - такий вік...
Буде слово - будуть вірші...
Буде настрій - буде спів...
Яка доля - така пісня...
Яке щастя - така мить...
Чомусь серденьку миліше,..коли з нього сум тече...
Чомусь серденько тріпоче,..коли слізонька пече...
Лине пісенька журлива,..коли серденько болить...
Плаче ніжна "солов"іна"...Присмак полину у ній...
Коли вітри ізі сходу...Як з пустелі - суховій...
За коханим сльози ллються,..груди розпач розрива...
Як там хлопці наші б"ютья?..На них ворог наступа...
Всьому є свій час на світі - і на радість,і на біль...
Хай почує світ веселу пісню з наших берегів!..
Як сам вмієш - так покажеш...
Як покажеш - так навчиш...
Мовчки осторонь стояти - як пташині не співати...
Вибач,вибач,солов"іна за тужливу пісню днини...
За думки гіркі по ночах,..і за виплакані очі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565308
дата надходження 09.03.2015
дата закладки 09.03.2015
Неправильна геометрія жіночої диво-логіки
Будує палаци з вежами на луках рожевих хмар,
Гілки прикрашає квітами, позиченими у котиків,
Запалює птахоспівами по буднях серцеліхтар.
А прямокути́, що вікнами у душу, по-чоловічому,
Пригладжує словорюшами, змахнувши сльози наліт,
Розгладжує зморшки віями, плече підставляє крицево,
Дарує пір’їнки крилами, якщо загубив політ…
І, ставши на весни вищою у черевичках кришта́левих,
Вальсує по днях принцесою… І хай підбори крихкі,
Вона лебединемузою по скалках дзвінких ступатиме,
Щоб вам видаватись гарною (й без логіки!), чоловіки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565108
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 08.03.2015
Весна дощем вмиває мої вікна,
Зима навшпиньки подалася геть,
Хоча, була зимою вона ледь
Й, від чорноти навколо, геть осліпла.
О, життєдайна Весно, принеси
Моїй країні спокою і миру,
Почуй прохання українське щире,
Це нонсенс вмерти посеред краси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563589
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 02.03.2015
«Не я ж створив цей світ…
Хоча часом мені здається,
ніби таки я.»
(Рей Бредбері)
Люди будували вежу з кам’яних думок
(А я лише сходи до дверей світла)
На вершині гори історії –
Високої і сірої,
Як хмари зими горобинової
(А я лише відчиняв двері:
Не для перехожих, для шукачів),
Хоч я теж каменяр вільний:
Брили важкі неотесані*
Носив до вершини стежками забутими
І говорив кожному будівничому:
«Посадіть біля башти дерево!»
Слухаю, як хмари шепочуть таємне
(І мені, і цим муралям втомленим),
Слухаю звуки кроків (шкіряні чоботи),
Торкаюсь пальцями
Жовтого паперу креслень:
«Майстре!** Поставте біля башти хрест
З трояндовим плетивом,
Бо всі ми трояндохрестні
Чи то ружокрижні
Вершники і будівничі
Високої ірландської вежі –
Лицарі Розенкрейцери.»
І пишу на кожному камені:
«Життя – це трагедія.»***
А як вежа буде довершена –
Округла, як коло Часу,
Темна, як наша минувшина,****
Танцюйте навколо башти
У світлі блідого Місяця
Вільні каменярі й будівничі,
Муралі й теслі
Джигу скрипаля Рафтері,
Чекайте, докили в небі
Над шпилем гордої башти
Не пролетять чаплі.
Примітки:
* - не сприймайте це як натяк. Але щоб отесати камені потрібен кутомір, молоток та фартух. І гарно отесати камені може тільки майстер-каменяр чи навіть магістр-каменяр…
** - маю на увазі Кормака О'Донована. Я з ним познайомився в Дубліні у 1956 році в соборі Святого Патріка під час спільного молебеню «Товариства ліхтарників».
*** - тільки не перетворюйте її в комедію, я вас прошу…
**** - Вільям Батлер Єйтс писав колись про «Чорну башту». Так я не про неї…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562689
дата надходження 26.02.2015
дата закладки 27.02.2015
Зелений чай, ватрушка на сніданок,
У вікна -неймовірний сонцесяй,
Лиш де-не-де шифоновий серпанок
Спустив на луки обважнілий край.
Загрався кіт -розсипав муркотИнки,
Тепер танцюють штори пірует...
І, нанизавши плани на хвилинки,
Годинник метрономить часолет...
В родзинках сну ще солодИться думка,
Хоча буденність вже гризе, як міль...
І ранок поруч потихеньку хрумка
Корицю ночі і зірок ваніль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562317
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2015
Не пече їх сором, не мордує совість,
В москаля від роду почуттів нема.
Аніж про Джульєтту є сумніша повість
І вона зоветься... Надя і тюрма.
Викохала мама донечку-красуню,
Научала жити як Господь велів.
Хто б коли подумав, що на нас посуне
Кого братом звали на своїй землі.
А воно, підступне, вже давно точило
На сусіда й брата гострого ножа,
Аби матері в нас гірко сльози лили,
Надбане щоб нами поточила ржа.
І пішла красуня землю захищати,
Щоб лихий агресор не топтав її.
Поблагословила Надю сива мати,
Хоч боліло серце кожного в сім'ї.
Воювати можна, коли ворог має
Хоч краплину честі (не кажу вже честь),
Гірший звіра, варвар "заблукав" до Краю,
Не було страшніших досі тут нашесть.
У полон красуню узяли ординці,
Підступом й брехнею годували світ,
Думали здолають Надю наодинці,
Й у в'язниці квітне український цвіт.
Дівчину-красуню ворог не здолає,
У Надії в серці воля струменить,
Бо у нас герої родяться у Краю,
Над пшеничним полем захистять блакить!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559468
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 14.02.2015
«Ти, як земля, з якої здерли скальп –
Лик Жаху у байдужості ефіру.»
(Максиміліан Волошин)
Холодний день Столітньої війни.
Сосни білими монашками
У монастир сутінкових спогадів,
Блідими світанками розуміння
Того малопомітного факту,
Що я ще живу.
А день – просто кузня Гефеста –
Руйнує буття звичне і виковує міф.
Хоча ти розумієш, що марно
Шукати нового чогось у цьому стукоті,
У цьому ливарництві форм –
Все вже було.
І ці нескінченні страждання
Гнаних горем людей,
І ця війна без кінця і без краю –
Все вже було.
Все повторюється – знову і знову
В оцій круговерті.
І все таки:
Знову бачу, як монашками білими
Сосни йдуть у моє буття,
У мій монастир віршів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559235
дата надходження 12.02.2015
дата закладки 12.02.2015
Вона незламна наче Україна,
Якій впродовж віків нема спокою.
Цю жінку не поставить на коліна
Агресор клятий, схильний до розбою.
Любов є й віра у мого народу,
Був час, надію почали втрачати,
Та Бог, направду, дав нам в нагороду
Надію, нині кинуту за ґрати.
Тендітна, наче польова волошка,
Чоловікам у мужності дасть фору.
Вона останній цвях заб'є у дошку
Труни кремля захланної потвори.
Давно москаль ТАК не боявся жінки,
Він бомбою вже звик усіх лякати,
Нескорена тендітна українка
Кремлівські мури нищить через ґрати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559236
дата надходження 12.02.2015
дата закладки 12.02.2015
...тільки в тої чорнявої
отрути напився.
(нар. пісня)
Майбутнє стало нецікаве,
Минуле мучить незабутим...
В майбутньому не вип'єш кави,
В минулому напивсь отрути...
Поміж минулим і майбутнім,
Мов жайвір в небі зависаю.
Я там і там в цей час відсутній,
Але лякає близькість раю...
Про пекло геть немає мови -
Спекотно там і надто круто.
І будь моя,як кажуть, воля,
То краще б ще попив отрути.
Ходив би з хлопцями в атаку,
В активній обороні бився...
Ще погуляв би гайдамака,
Ще пригодився б де вродився.
І на засніженім пероні
Зустрівся б з нею випадково,
Зігріли б душі і долоні...
Життя,життя,мов сон казковий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556666
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 11.02.2015
А сніг до взуття прилипає, мов жуйка,
Вкриває дорогу рядном
І серце моє — то повітряна кулька,
Яку ти наповнив теплом.
Тримаю її за мотузку думками,
Ще мить — відпущу, полетить!..
Так пахне ваніллю повітря між нами,
Аж гусне зефірно блакить.
За промені світлі, неначе за віжки,
Хапаємось міцно удвох,
Мов сонця налив із медової діжки
Нам добрий усміхнений Бог!
Іще не пора березнева, лиш лютий,
Та щастя зриває нам дах!..
Мій погляд замріяний, ніби прикутий
До блиску в коханих очах.
Минаємо натовпу тьму кольорову,
Маячимо в люстрах вітрин...
Тримай моє серце за нитку шовкову,
Тримай, бо втече догори!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558693
дата надходження 10.02.2015
дата закладки 10.02.2015
Часу душа – коліщатка секунд,
Цокання миті.
Тихо гойдає тумани століть
Тисячоліття.
Егоїстично тік-таком гризе:
"Мить зупинися!" –
І в монохромі застигло усе
Кам’яновисно…
Тріснув будинок колишніх чудес –
Сила інерцій…
Став безголосим життєвий експрес…
Прісним без спецій
Вічних пригод, поривань почуттів
Час… Не смакує…
Зникли річки та струмочки шляхів…
Вічність сумує…
Пам’яте, крила годин відпусти
Балансувати…
Над сьогоденням в майбутнє мости…
Цокають дати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557711
дата надходження 06.02.2015
дата закладки 07.02.2015
як цигани
і старі цига́нки –
люльки́
розкурюють зранку
комини́-бовва́ни…
ще дрімають сільські хати́ –
позгорталися за́тишно у патлаті клубки,
як у будка́х приворі́тні собаки
чи на сіна́х у повітках – коти…
із ранкової дрімоти́
підійме котрась із хаті́в насторожене вухо,
тепле чере́вце об лапу задню почуха,
усере́дину себе уважно наслу́ха…
фіранкою білою ворухне –
світло в одному вікні увімкне,
одноо́ко поперед себе гли́пне,
ліниво дверима сіне́шніми рипне,
ши́роко хвірткою позіхне,
стулить вікно-око
і назад засне:
ніби у глечик з туманом бо́вкне
і безслідно на дно втоне́
до-о-овгі зимові сни…
що́-лише́
комини́-бовва́ни
прокидаються рано
і, як старі цига́нки-цигани,
роздувають свої люльки́-кальяни –
сосново-дубово-березові
димома́ни…
комини́-бовва́ни
03.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557069
дата надходження 04.02.2015
дата закладки 04.02.2015
[img]http://i.lb.ua/splash/028/00/54510a9b7c21a.jpeg[/img]
Уся країна наша в шоці...
Добу назад ти був живим
І жартував, "курився дим"
Від жартів у своєму соці.
У інтерв'ю "рубав з плеча"
Гірку і неприємну правду
Про недолугість нашу й владу...
А нині он... горить свіча...
І сльози годі зупинити,
Бо слухаю твої пісні,
Вони змістовно не пісні,
Ти зміст шукав, аби не нити,
Як ниють інші про життя,
Як "важко бідним їм живеться"...
Пісні ти пропускав крізь серце
І все було там до пуття.
Прощай, Кузьма... Як все це дико...
Як страшно що тебе... НЕМА.
Минулий рік і ця зима -
Суцільний вміст німого крику.
Твій голос у вухах бринить
І кожне слово резонує...
Нас утішати нині всує,
Бо вийшов ти лише... на мить.
[youtube]http://youtu.be/9AverhY6qAo[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556767
дата надходження 03.02.2015
дата закладки 03.02.2015
Усе хотіла
Кинути й піти…
В світи далекі… суто веселкові…
Там чисті плеса… чисті!… але ти
Тримав мене…
і квіти барвінкові
Жбурляв до ніг…
І де ти їх збирав?!!
Долоні обпікали, як закляття…
Мій світ згоряв… О... як мій світ – згоряв!
Вже вічність
вишивала мені плаття…
А ти кричав
- “Не приміряй! Не - руш!!!”
Нависло небо синню кубометрів…
І я стою – на Роздоріжжі Душ…
А поміж нас –
Безглуздя кілометрів…
Безглуздя вчинків…
Дотиків… образ…
Згорнулось в саван… і лягло на плечі…
І в божевіллі хаотичних фраз –
Лише одна
– “Зостанься ще на вечір…”
Лише одна
– “Зостанься ще на грань…
Де біль стікає в кришталевий смуток…
На заполярну паморозь мовчань…
На безнадійну
зоряність стокруток…”
І ще сказав
– “Зостанься - на Вітри…
Які дощенту спопеляють душу…”
Та я – ішла… і ти сказав – “Гори!”
І я – горю!…
і я – згоріти………. мушу!…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556238
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 01.02.2015
Пташко моя, а небо так низько-низько,
Борошно трусить лютий і буде сніг...
Сльози течуть шибками, бо їм там слизько,
Вітер у спину дме і збиває з ніг.
Знай, то є щастя ─ бути крилом для когось,
Знай, що любов ─ насправді свободи вдих!
З давніх давен закладена мудрість Богом
В істинах вічних, наче вода, простих.
Кожна душа ─ то квітка, що сонця просить,
Штучним теплом даремно не приручай.
Є такі крила, що й неба для них не досить,
Розмах такий безмежний, що аж за край!..
Є такі люди, що космос несуть у грудях,
Втрапиш туди і втопишся камінцем!..
Що ж ми так мало тямимо часом в людях ─
Не роздивитись, поки лице в лице...
Не зрозуміти, поки мчимо нестримно,
Поки шалені темпи збивають з ніг!..
_________________________________
Пташко моя, закутайся, буде зимно...
Борошно обертається в білий сніг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556314
дата надходження 01.02.2015
дата закладки 01.02.2015
«Але чому б тобі, хто все пізнав,
До нього не постукати, не кинути
Натяк на істину…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Грудневе сонце підсліпкуватим монахом
Зазирає в студені болота замшілого Тірону,
Білою сутаною бовваніє у лабіринтах
Монастиря наших сумнівів,
Читає більмами незрячих очей
Книгу єресі нашого дому-каліки,
Книгу з недоречною назвою «Людина»
З якої джентльмен Дарвін
Видер недоречні сторінки
І вклеїв ерзац-обкладинку
З поміткою «одруківки»
По завершенню тексту,
Який ніколи не буде дописаний
Кволою рукою старого паламаря-схизмата,
Що на руїнах Пергаму –
Прямо на його білуватих каменях
Розлив оксамитове чорнило вечора
І сказав «Амен!» галатам-непослухам,
Хотів нашкрябати щось на каменях
Чи то на плитах саркофага
Останнього царя античності
(Таки цензурне і дозволене),
Але згадав (і то вчасно),
Що будь-яке слово в устах босоногих –
Єресь,
Будь-який епіграф на палімпсестах гностиків –
Недоречний,
І навіть якби він не був занімілим,
І пророчив би на схилах Арарату про Вічність
Церкви сивих вірмен-хранителів
Одвічних манускриптів долонь Ноя,
Все одно
Слова обернулись би на птахів –
Тих, що відлітають і не повертаються,
Як погляди, кинуті назустріч вітру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545489
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 31.01.2015
«Камінь спав – лиш дощ зітхав у ринвах.»
(Майк Йогансен)
Сонце каміння
Під ногами бешкетника-дня.
А ще й сонце – паяц
При дворі короля Галактика.
Туди – на бруківку – промені,
Щоб під ногами виблискувало
Дитини – дня босоногого,
Байдуже, що зимового
(Бо зима ця сестра домиська,
Того, незачесаного шибеника)
Звідки їм знати, зайдам
У країну мою туманну,
Що тут каміння завжди сонне:
Сплять каменюки не одну епоху вже
І сни якісь бачать уривками:
Про людей бородатих, про очерет
І про дні кульбабові
Жовтим поцятковані.
І у снах своїх пелюсткових
Кожен бруківець мріє стати дзеркалом
Чи то свічадом
У яке буде зазирати дощ
Такий сумний і доречний,
Що приходить на землю зітханням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556089
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 31.01.2015
«І снилося якось, що серце моє не болить,
Що дзвоник воно порцеляновий в жовтім Китаї...»
(Микола Гумільов)
Ми на втомлених плечах
Тримаємо всю важкість світу сього,
Цього хворого світу невизначень:
Епохи відсутності мети і сенсу.
Але тримаємо:
Атланти в камуфляжних бушлатах
З тризубаним плетивом на шевронах.
Бо в світі цьому ще багато доброго і хорошого,
Багато красивого і чистого (як пелюстки),
Тому тримати мусимо,
Хоч в серцях діри від куль,
А Сонце бліде і зимове
Ховається за хмарами жаху,
Щоб не бачити оцього руйновиська,
Оцього місива кольору охри,
Оцих плям кольору іржі.
Бо зблідне ще більше світило,
І що ж ми тоді діткам кульбаби скажемо,
Якщо зійде над цим літнім цвітовиськом
Не жовте сонце радості,
А бліде й перелякане,
Наче каліка на милицях,
Що згадує як в сирому січні
Замість сніжинок візерункових
Падав на голови людям
Град –
Не той, що місто,
І не той, що льодяники,
А той, що смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555953
дата надходження 30.01.2015
дата закладки 31.01.2015
«Ти будеш все мовчати,
а я буду говорити,
тому, що час настав...»
(Федір Достоєвський)
Я завжди думав, що там – за межею мене чекають тільки сивочолі предки біля свого гарячого і світлого вогнища. Чекають з нетерпінням і думають: «Де він забарився? Нам потрібні його розповіді про світ людей – так легше перебувати вічність...» Але крім предків чекають біля вогню невгасимого серед нескінченної темряви мої солдати – вони загинули, а я лишився жити (поки що). Їм потрібні мої слова – там, біля полум’я. Я прийду – не сумуйте там без мене.
Дехто нині думає, що ця війна між людьми. Людьми, які в ті самі слова вкладають різний зміст і суперечку щодо змісту вирішують вбивством одне одного. Але це неправда. Це війна між машинами. Величезними металевими динозаврами. Люди лише потрапляють під їх сталеві лапи та зуби, стають на шляху залізних комах, якими вони плюються. Ці залізні монстри живуть своїм життям: люблять і ненавидять, хворіють і вмирають, воскресають з мертвих і стають прахом... Ми лише вкладаємо в них душу, заливаємо бензинову кров у їх залізні вени і вогняні сталеві серця.
У кожному з цих монстрів живе демон, якого розбудили колись перші творці колеса і якому вже не судилося заснути, допоки стоїть світ.
Ми живемо і вмираємо у світі машин. Ми воюємо на війні машин. І люди нині чітко розділилися на дві групи: одні лишилися людьми і дивляться на машини як на даність, чи як на друзів, чи як на не завжди покірних слуг, як на істот з якими вони можуть працювати і (нажаль) воювати: з одними машинами проти інших машин. Другі ж – перестали бути людьми у цьому світі заліза: вони стали рабами машин і сліпо виконують їхню волю, вони втратили душу і замінили її на ментальний механізм. А у деяких машин воля одна – знищувати людей. І саме проти таких покидьків, проти таких моральних виродків доводиться нині воювати нам. І знищувати те, що несе людям смерть.
Воюючи в світі машин мимоволі ловлю себе на думці, що я ставлюсь нині до механізмів як до живих істот. Коли бачу розбиту техніку, мимоволі закрадається в душу відчуття жалю: думається – треба поховати цих істот, віддати землі, щоб прах повернувся до праху, прочитавши над ними псалом з їхньої Біблії – Біблії Машин.
Коли стихають бої, випадає якась хвилина відпочинку, читаю «Кульбабове вино» Рея Бредбері. Як мене в ці дні зачаровує ця книга! Це сентиментальна і живописна повість про мир, про мирну оселю і спокійне життя. Про те, що нині у нас так брутально відібрали слуги божевільного карлика. Як хочеться повернутися у цей світ – світ мирного життя. Але повернення немає – для мене ця війна ніколи назавжди. Я ніколи не пробачу і не забуду нічого. Доки по землі ходить хоч один з тих покидьків, що зруйнували мій світ, сплюндрували мій рідний край, перетворили його в пекло, війна для мене не закінчиться...
Війна – це нескінченне доведення давно доведеної теореми. Точніше кількох теорем. Чи навіть багатьох. Одна з цих теорем – найважча – та, що смерті немає. Не буває. Не існує. Всі ми вічні – бо вічний дух. Насправді, це не теорема, це аксіома. Але люди вперто її сприймають як теорему і постійно пробують її довести. А на війні це особливо важко. Ілюзія смерті стає зримою. Здається, що ось – бачиш межу між мертвим і живим. І в цій гарячці подій люди забувають про вічність. Насправді, страх смерті легко здолати – потрібно лише захотіти. Але здолавши цей страх, усвідомлюєш, що попереду або нескінченна низка реінкарнацій або заспокоєння в нірвані, розумієш, що цю найголовнішу перемогу легко втратити: у людей, що поруч цей страх наявний, нездоланний, неконтрольований, іноді панічний. І вони можуть в пориві паніки будь-кого заразити цим страхом. Подолати цю епідемію страху важче, ніж сам страх у своїй душі.
На фронті трапляється іноді на диво сентиментальні випадки. Один молодий солдат-доброволець Р. з мого взводу зустрів на фронті свого дядька, якого не бачив уже багато років і нічого не чув про його життя і не знав, що він теж на війні. З розмови солдат Р. довідався, що виявляється, у нього є син – в селі, де живе його дядько і яке він відвідував кілька років тому. Через деякий час після цієї розмови я побачив на обличчі солдата відчуття панічного жаху. Він говорив (чи то мені, чи то нескінченній порожнечі Всесвіту): «Мене ж завтра вб’ють, а я навіть сина свого не побачу. Мені б тільки сина побачити, а там хай вбивають!» І це той самий солдат, який вчора в перерві між обстрілами стрибав по самоходкам з вогнегасником в руках і зі сміхом гасив неіснуючу пожежу. Всім навколишнім його поведінка теж чомусь видалась дуже смішною. Хоча фрази він кидав в простір зовсім не смішні: «Я хочу погасити пожежу війни!» І цей же солдат, якому вчора було абсолютно байдуже – померти чи жити, сьогодні заражає навколишніх панічним, нічим не вмотивованим страхом. У людини з’явилося щось, що прив’язало до життя, з’явилася якась цінність, яку потрібно конче бачити будучи живим. І саме це паралізувало на деякий час його волю, його силу духу і безстрашність.
На фронті, як і всюди, люди живуть емоціями. Я бачив старого сивого солдата, який сидів і плакав. Він довідався, що його роту накрило «Градом» під час обстрілу. З роти лишилася ледве половина солдат і машин. І про це нічого не сказали в новинах. Чомусь солдат звинувачував себе: «Якби я був тоді з ними, я би прикрив би їх мінометним вогнем...» Мені хотілося щось сказати солдату, пояснити, що мінометами не прикриєш роту від «Градів», що далеко не все повідомляють в новинах, бо йде війна. Кілька днів тому наш взвод відбивав атаку сепаратиствів: стріляли з усього, що в нас тоді було прямою наводкою. Після бою поле було просто всіяне тілами сепаратистів (поклали явно більше сотні виродків) та розбитими танками (не один і не два були перетворені на металобрухт). Ми відбили атаку, зупинили наступ на нашій ділянці оборони, але теж про це ні слова не сказали в новинах, ніхто нам навіть не потис руку і не сказав які ми молодці. Йде війна і зараз просто не до того. І нам якось було байдуже – бо воюємо ми не за нагороди. Але я нічого не сказав тому сивому солдату, навіть традиційне «на війні, як на війні» і то не сказав...
Рей Бредбері висловив колись геніальну фразу: «Дайте мені стомитися, відчути справжню втому. Я не повинен забути, що я живий, я ж тепер знаю, що живий, і не повинен забути про це ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра.» Я згадав цю цитату і подумалось: найбільші біди в людей від того, що вони забувають про те, що вони живі, перестають цінувати цю мить, цю радість життя. Починають вбивати себе і інших, перетворювати цю радість життя на пекло. Я стояв і дивився на половину Місяця (наче зрізану ножем), на старі дерева, на Юпітер, що яскравим холодним оком зимового нічного неба глипав на землю, і думав: цього всього я міг вже не бачити, не переживати цієї радості буття, на цій війні мене могли вже сто разів вбити. Але я досі живий, відчуваю, бачу, радію. А це не аби що...
Я малюю картину війни густими важкими фарбами – все тих же відтінків: вохри, сірого та свинцевих білил – отруйних і їдких, малюю грубими мазками Клода Моне. Тільки у нього картина виходила чарівна, чуттєва і ніжна. А в мене понура і жорстока. Бо малюю я не «Водяні лілеї», не «Копиці» і, навіть, не «Враження», а безжальні апокаліптичні картини оточуючого мене світу війни. Відчуваю, що треба змінити і пензлі, і фарби, і мольберт, і тему, і навіть палітру. Але не можу. Художники кажуть, що вони свої картини не «малюють», а «пишуть». Я теж свої словесні етюди не «пишу», а «малюю».
Побачив серед гармат і танків молоду дівчину. Обличчя і вуха всі в пірсінгах, фарбована зачіска якась модерново-божевільна. Але в камуфляжі і з автоматом. Від неї пахло не парфумами, а соляркою і димом – запахом війни. Тебе то чого занесло на цю божевільну війну? Ще й філософствує про те, що тема смерті має бути довершена в літературі і репортажах – безглуздо писати про те, чого не існує. Ще філософствує про несерйозність молодих хлопців-солдатів на війні. Тільки такого образу мені і бракувало до моїх етюдів! До моєї колекції людей та особистостей війни. Я тоді сказав їй у відповідь на абстрактні репліки: «Мадмуазель! Ви серед цих танків виглядаєте сюрреалістично. А ще одягніть шапку і каску. По перше, зима, а по друге, ми на війні.» Схоже, вона образилась. Що ти з нами усіма робиш, війна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556066
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 31.01.2015
Відеоепіграіф https://www.youtube.com/watch?v=GHgA-hWzHPA
За посилання дякую Артурі Преварській
Якщо не можна вітер змалювати,
прозорий вітер на ясному тлі -
змалюй дуби, могутні і крислаті,
котрі од вітру гнуться до землі...
Л.Костенко
Якщо немає крил – навчись літати.
Тут ні до чого пір'я, клей та віск.
Здолай усіх стереотипів ґрати –
І дай душі піднятися увись.
Навчись рікою литися у небо,
Де часто горизонтом вертикаль.
Збирай хмарки кульбабкового степу
І зорі світлячкові відшукай.
Немає крил – душі нарощуй м'язи,
*Знайди опору важелю в собі –
Переверни цей світ одного разу,
Пустивши небом в море кораблі…
*Архімед говорив: "Дайте мені точку опори, і я переверну Землю".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554847
дата надходження 26.01.2015
дата закладки 26.01.2015
Запалала війна.
Почали її хижі сусіди.
І які там брати –
з давнини, ще з орди – вороги!
Ось така дивина.
Брат на брата війною чи ж піде?
В хату вдерлись кати.
Ріднокрайцю, свій дім борони.
Із імперії зла
самозвано явився «месія».
І напружився світ,
і Європа уся загула.
Шаленіє брехня,
сіє смерть агресивна Росія.
Де загарбника слід,
там повсюди лишилась зола.
Бреше-піниться звір –
не могла й допустити уява!
Шаленіє рашизм!
А про мир – то лише на словах.
Московітам не вір,
коли й згине кремлівський диявол.
Про «Союз» не кажи –
буде вічно чужою Москва.
«Старший брат» – не гарант,
окупант він – і Криму, й Донбасу…
Знаний Путлер-мурло –
найпідліший тепер терорист.
Рашенвовкові брат
доведе бандустанівську расу –
покарається зло!
Воїн світла, за правду борись!
Хитрій казці – кінець!
«Руській мір» на крові сотворили!
А давно вже пора
янучарами греблю гатить!
Геть урвався терпець!
Скиньмо ризи «святого» Кирила!
На сторожі добра
станьмо разом і сестри, й брати!
Шаленіє вогонь!..
Де-не-де лише – вибухи правди.
Захистити приходь –
це потрібно мені і тобі!
Світом править Любов,
чи народами виродки правлять –
хай розсудить Господь.
Нумо, брате, на праведний бій!
Листопад, 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554365
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 25.01.2015
Ми звикли чути: "Моя хата – скраю"...
Сиділи в хатках... а між ними – зло
гадюччям розповзалося по краю.
Мовчали ми... А зло росло й повзло...
У хватці анаконди змій нас тиснув,
обплутувала армія "чинуш"...
Несмілий (зрідка) спротив – тихо виснув
у вакуумі збайдужілих душ.
А зло росло, як ракова пухлина,
масштаб якої важко вже й збагнуть...
Над пеклом балансує Україна,
а демони повзуть, щоб зіштовхнуть...
Рік боротьби... Просвіток... й чорні дати,
надій переплетіння й темних снів...
І туга обіймає так затято!.. –
боро́нимось... й оплакуєм синів:
своїх вірменів, нам по духу рідних,
чи білорусів... наших вояків,
НЕБЕСНУ СОТНЮ й тисячі загиблих,
і "кіборгів" – незламних, світлих, вірних –
ЦВІТ НАЦІЇ!!!
Болить... Немає слів...
Прийшов важкий, печальний час розплати
за те, що в краї розвели "бардак",
за те, що досі "скраю наші хати"!
... Чи горе об'єднає нас в кулак?
22.01.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553851
дата надходження 22.01.2015
дата закладки 23.01.2015
Знову плюс на термометрі. Вогко.
Сніг нагрівся та спину спалив
І засмаглим асфальтовим боком
Таємниці зими оголив,
Що минули січневі гастролі,
Хмар афіші вітрами знесло,
І сніжинки утомлено-кволі
Чемодани беруть на крило…
Глядачі перехожими сунуть –
І крижинки поп-корном хрустять…
І теплом розморожені думи
Вже весною спектаклево снять…
Коли ж знову – анонсами з неба:
Закінчився зимовий антракт!
Для Лютневої віхоли треба
Килимами дороги встелять…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553170
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 20.01.2015
Утома. Нерухоме іntermezzo.
Рояль душі відмовився співати:
Болить октавам знавісніле scherzo
І глушить forte вибухом гарматним...
Розтерзаний руками піаніста,
Рояль захлопнув монотонні гами…
Він небом снить – озвученою виссю –
Де кольорові ноти дмуть вітрами…
Він на крило б… та замість нього кришка…
І пір'я клавіш розгубило звуки…
Рояль хворіє на кричущу тишу…
Судомлять серце метрономорухи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552643
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 19.01.2015
[img]http://tomatoz.ru/uploads/posts/2013-10/1382543089_0_acd02_deeb0041_xl.gif[/img]
Дрібні зірки розсипались на друзки,
Немов старі розбиті ліхтарі,
Рогаликом рум'яним на мотузку
Ніч насилила місяць угорі.
Вчепилася гілками щупла слива
В небесне оксамитове сукно.
Десь у дворі малеча галаслива
Словами сіє щедро, мов зерном!
Там, під горою, притулилась хата,
Лампадкою ряхтить проз гілочки...
Немов прудкі весняні ластів'ята,
Гучні щедрівки б'ються у шибки.
А сивий комин трусить бородою ─
От-от насипле повні жмені див!
І сам Господь йорданською водою
Благословенний двір сей окропив!
Радіє серце, святом обігріте!
Та все ж бентежать по́мерки журби:
Чи дочекаєш, мій коханий світе,
Щасливої і мирної доби?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552738
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 19.01.2015
Та хіба це вірші?
Це я бавлюсь, пірнаючи в рими.
Просто спалахи фраз у бідовій моїй голові...
Забаганка душі...
Написала... й поклала у скриню,
Бо написані вже всі шедеври до нас світові.
Та хіба це талант?
Несподівано Божим знаменням
Букви стали у ряд і ритмічно танцюють в словах.
Ті слова - діамант...
Потойбічні ідуть одкровення,
Проявляються в снах, незбагненних мені відчуттях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552489
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 18.01.2015
Тут є будинок, спокій, сонце, сад
І вічність часу зоряно-безмежна…
Дрімає непотрібний циферблат –
Немає стрілок, дат, хвилин бентежних…
Але кохання втратило свій смак:
Воно не те без протягів розлуки…
Вмирає серце від щоденних "так" –
Не терпить спокою народжене для муки…
Скелетяться під порохом книжки
Без читачів, без цензорів… Чи варто
Було свідомо на розп'яття йти,
Себе самого Майстру повертати?..
А він мовчить, ховає очі десь…
Його перу вчувається неспокій:
Сьогодні, може? Та сюжет не йде…
Він спить собі в задумі совоокій…
Сідає сонце за планетний пруг…
Світає довга місячна доріжка…
До телескопа стомлено ідуть
Спокійний Майстер і його не-жінка…
За склом – Га-Ноцрі, Понтій, вірний пес…
І благодать тривожить напівдуші…
Планета. Спокій – зоряний, без меж,
Немов ковпак, який ось-ось задушить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552408
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 18.01.2015
[b](з циклу "Різдвяне")[/b]
[b][i]Добрий вечір тобі, пане господарю!
Радуйся, ой радуйся, Земле…[/i][/b]
Та не святочно чулася Анна, не до радості їй було. Та й ніколи, напевно, аж надто не уміла тішитися ані Різдву, ані иншим святам. А сьогоріч і поготів.
В гості до рідних чоловік не пустив, бо традиційно вже, як на десять літ подружнього життя, вечеряли у його матері. Своєї ж святвечері не готувала - як на біду, зараз не мали грошей на найнеобхідніше. Така вже кризова ситуація в Анниній сім’ї настала, певно, у відповідності до складної ситуації в країні. Спочатку просилася-молилася – вже, здавалось, і скреснув лід мужевої незгоди, і сам готовий був, за сприятливості якихось-там обставин, поїхати з нею, але, як завжди, підкорила свою волю не своїй. Звикла вже до того, що у житті вкрай рідко виходило керуватися поняттям «хочу» – перевага завжди була за банальним усвідомленням «мус» і «треба». Тож дарма було сперечатися, буде цього року, як і торік, і позаторік – поїдуть на Вечерю до чоловікової родини.
Проте, Анна відчувала наперед щось недобре. Вже з початку тижня було якесь мульке і нав’язливе відчуття чогось не надто приємного. Відганяла те передчуття від себе, але не могла ніяк відігнати. Тепер же бачила, що дарма не прислухалась до своєї інтуїції (а вона, до слова, у Анни завжди була добре розвиненою). Але що б то могло змінити? Рівним ділом – нічого!
Вже звично, близько полудня приїхали в Андрієве село. За кілька хвилин добрались до будинку матері. Та як навмисне, виявилось, що і хвіртка, і брама були наглухо зачинені. Отже потрапити на обійстя без вилізання-перескакування через паркан не обійтися. Андрія це неймовірно розлютило, адже так виходило, що їх, наче, ніхто тут і не жде. А ще й ніби зумисне, лютував мороз. Давно вже не було такого Різдва – зі снігом, з морозом, що голосно порипує під черевиками, без в’їдливого, пронизливо-кусючого вітру, що продирається у кожну дірочку і ворохобить дрижаками все тіло. А ще ж довкола люди – хто спішить з останніми, необхідними до свята, покупками додому, хто порається по господарці коло хати, а хто й просто з цікавості визирає з вікна – бо й справді цікаво, чого то Тимофійчуччині діти під парканом вже хвилин з десять тупцюються?
Врешті Андрієві не залишилось нічого іншого, як видиратися на паркан, і вже зсередини відмикати-відсувати всі застібки та засуви, на які була зачинена брама. А тут ще й до хати без ключа не потрапиш. Одним словом – треба чекати, чекати і мерзнути. Настрій, звичайно, з’явився відповідний. Особливо у Андрія. Анна вмовляла чоловіка заспокоїтися: «Що так сталось, то вже нехай, головне, аби не сваритися, бо таки Святвечір над людьми розстелив свою святкову скатерку». Хоча і сама промерзла до нитки, ноги закацябли, аж запарі зайшли у пальці – а мерзнути їй, ой як не вартує, бо є купа всяких болячок. Та що вже поробиш.
Невдовзі повернулися додому Андрієва мама з його братом – їздили на цвинтар та й трохи затрималися, а про Андрія у поспіху якось вилетіло з голови, що має прийти. І, може б нічого, зігрілися б, перекинулися б словом-другим і все, та де там! Брати зчепилися не на жарт – Андрій не витримав і налетів з криками та звинуваченнями на брата (бо саме той так усе позамикав), мовляв, «як не хочеш, аби ми сюди приходили, то й не будемо!». А той у відповідь розходився ще май ліпше – сказав, що «ніхто і нікого тут не тримає і можна звідси забиратися». Галас здійнявся неймовірний. Жінки намагалися перекричати чоловіків та заспокоїти їх, але чи це так легко? Зрештою обидва розскочилися хто-куди – Андріїв брат доробляти ще якісь дрібниці по господарству, а сам Андрій нервово курити. Анна ж підсіла до свекрухи, помагати доліплювати вареники з капустою – ці, певно, чи не найсмачнішими після куті видавались їй на святвечірньому столі.
Анні було зле, дуже зле, бо слова чоловікового брата зачепили за живе – так, він тут ґазда, але чи варто такі речі зопалу кидати комусь в очі? Тим паче Анна мала таку особливість, що все, сказане неладно, готова була приймати на свій рахунок. Вона ж тут чужинка, свої порозуміються, а потім ще її й винною зроблять. Проте, намагалася дати раду і собі, і своїм емоціям та думкам.
Уже, може на тому було б і стало, та Аннина свекруха ніяк не могла собі дати спокою з цією ситуацією. Поверталася і поверталася в обгризанні подробиць, в пояснюванні свого бачення, в обсосолюванні кожної найдрібнішої трісочки. Андрій з того нервувався, то ж і Анні було не по собі. Просила свекруху закрити тему і не обговорювати все це далі: «Що сталося – те сталося, назад не вернеш, а нині Святвечір, то ж сваритися не треба».
Наче по-трохи почало вщухати. Але де жінка годна довго язика не висувати – хто, де, коли таке бачив і чув?
Слово за слово, почалась якась інша балаканина, проте з відчутним впливом щойної катавасії. І якось, ніби поміж іншим, Андрієва мама сказала Анні, що: «Доброго чоловіка маєш, ой доброго!». До чого тут це, Анна не зрозуміла, проте не заперечувала чоловікової доброти ніколи. Тож погодилася із твердженням свекрухи, а від себе додала, що і «їй, Анні, нічого не бракує і Андрій має не найгіршу жінку». На що Андрієва мати скрушно похитала головою й іронічно відповіла: «А хіба я знаю?».
Якийсь величезний клубок підкотив до горла Анни: «Якщо за десять літ життя з її сином, вона (свекруха) ще не знає, яка Анна, то про що можна говорити?!». Серце закалатало у всі калатала, молодиця відчула, що зараз розплачеться і прожогом вилетіла з кухні.
Сльози повножальними потічками котилися з очей, серце болісно щеміло від гіркого усвідомлення, що тут, у цій господі, у цій родині вона чужа. І скільки б зусиль не прикладала, як би добре не ставилася до усіх, зрештою, як би не любила чоловікову родину, вона тут назажди приречена бути просто невісткою. Наче й нема в тому нічого такого, бо й справді невістка, та ба, завжди хотілося Анні бути рідною, не чужою в цій сім’ї. Найболячіше буває тоді, коли вмирає ілюзія. Так зараз було й Анні. За збігом дивних обставин чомусь зрозуміла це саме нині, у святвечірню днину, далеко від своїх рідних, і чимраз далі від нездійсненних мрій. Своя сорочка таки ближча до тіла, скільки б і як не хотів подивитися на цю обставину з іншого боку.
Тихо потріскувала свічка. Родина мовчки вечеряла за святвечірнім столом, тільки іноді перекидаючись словом-другим. Та Анні несолодка була кутя нинішня, не так духмяно пахло сіно, супився під образом тогорічний дідух. Самотньо було їй за цим щедрим святочним столом і гірко, до болю гірко на серці. Чому всі ці прикрі непорозуміння та непривітні слова мали мати місце саме сьогодні? Чому саме зараз, у таку світлу мить, мали палати у серці смолоскипи якихось образ? Проте, мабуть, на все воля Божа. А, може, то й на добре, що так сталося – бо дасть Бог діждати, на другий рік Андрій таки повезе свою жінку до її рідних на різдвяну гостину. Може, хоч на́рік Аннине серце усміхнеться радісними дзвіночками. І солодко смакуватиме кутя, і до куті, та дзвінко лунатиме коляда - і за столом, і за вікном:
[b][i]Райдуйся, ой Радуся Земле,
Син Божий народився![/i][/b]
7 січня 2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550499
дата надходження 10.01.2015
дата закладки 11.01.2015
[i] …і блукає у пошуках рим
не почуте «люблю».
[b]Оленка Зелена
[color="#ff0000"]
Шалений біг… Нестримні маси…
Коловорот чумних епох…
Й Орфей гостює час від часу
В гаремах душ, де – дремний бог…
У нього доля – мов би наша:
Нараз жирує, то худить…
Як калапеця – гарна каша,
Як неотесана блакить.
І ось вистукує епіграф,
Снують метафори… І враз –
Впадає Ліра із пюпітром
В несамовитий нот екстаз…
А той скрипковий ключ – наївний,
Немов скажений, ллє і ллє…
Небесну музику чарівну,
Що і не втямиш, де ти є…
Чи то в концертній світлій залі,
Де чари ті щасливлять мить,
Чи у чуттів земних вуалі,
Де темна ніч чарівність снить…
І в неземних гортанних звуках
Блукає чарівне “ЛЮБЛЮ”…
Шукає рим і з небом злуку!
Неначе плуг свою ріллю…
І вже вони усі у небі…
Душа вже зм’якла… Випав ключ…
Він їй тепер уже не треба –
Її пошарпану не муч!
Та ось зникає вже наснага…
Чуття метафор, твердість рим…
Пошліть Орфею мить розваги:
Нехай Неаполь чи то Рим…
…І ось Орфей вернувсь з відпустки
І знову взяв до рук штурвал…
Його ми просим часто-густо:
“О, дай дихнуть, спини свій шал!”
…Та рими враз вірші знаходять,
Бо Ліра знову тішить муз,
Немов поета – пишна врода
Неперевершених Марусь..[/color][/b]
08.01.2015
Кельн,ФРН
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549815
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 08.01.2015
Йдуть вітання із цілого світу
В Україну, що кров’ю полита,
Всі бажають нам жити і жити,
Бо в нас вроджений розум і сила…
По всій Польщі, у кожнім костьолі,
Приклоняють на службі коліна,
Нам бажають добитися волі,
Ще *pokojowi ci, Україно!
*Friede sei mit euch , Ukraine,
Німці просять у Господа Бога,
І по світу прохання це лине,
Бо вже інша в держави дорога.
І англійська звучить по Вкраїні,
Вони роблять для нас засторогу,
Кажуть; *«муру to you, Україно»,
Надають, як братам допомогу.
Зупинили із «братом» торгівлю,
Щоб жила наша мова й родина,
Я французів за це прославляю,
Що бажає -*un navet toi, Україно!
*«Муру tev, Україно!» - литовське,
Ці слова нам дарують прибалти,
Засторога рашистам московським,
Воювати із світом – не жарти.
Цілий світ Україну возносить,
Та москаль, «брат» колишній - воює,
Ми у нього нічого не просим,
Україна нехай колядує!
Христос народився! Славімо Його!
* всі вислови означають одне - "Миру тобі, Україно!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549757
дата надходження 08.01.2015
дата закладки 08.01.2015
Аж не віриться, що з моменту написання пісні минуло 18 років.
Отже нині святкуємо її повноліття!
[b]З Різдвом Христовим вас, друзі!!![/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549364
дата надходження 06.01.2015
дата закладки 08.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2015
Змалюю себе
На якомусь старому папері…
Я книга відкрита… на першій сторінці – акцент…
Це я і мій світ… полюбуйся… а поруч ось двері…
Дописані поспіхом
надто тупим олівцем…
Під інші стандарти
Твої перекроїть хтось мрії…
-Як спалось, манюня?... (а й справді… вже б виспатись слід…)
А нам би з тобою – маленький шматочок надії…
І вихід у двері…
з неоновим злим "NO EXIT”...
Мій світ вже палає…
Лише на старому папері…
Згоряє… зникає… а іншого нам – не дано…
А ти все ще віриш – для виходу є тільки двері…
А ми ж – проходили крізь стіни!..
і вітром – в вікно…
А ми ж… пам’ятаєш…
Як димом з каміна… - Та годі!
Спасатися марно… як хвиля у море несе…
-Заграй мені… Скрипко… якусь із забутих мелодій…
Одну із найкращих…
……………………………...... і все………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548869
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 05.01.2015
Дива́ таки трапляються, повір,
І засвіти лампадкою надію
У ніч, коли посріблений факір
Зірок огненних вивергне завію
В безодню неба, вижухлий велюр
Вмить спалахне гранатовим камінням
І в завитках розкішних шевелюр
Зимових крон розсипле мерехтіння.
Обтрусять сажу в комині вітри,
Як чорну пудру на обличчя ночі,
Різдвяний янгол спуститься згори,
Крильми́, мов хуртовина, залопоче...
І за собою мовчки поведе
Настрі́чу дню січневому новому,
І розіллє багряне каркаде
Світанок у мереживі тонкому
На вовну хмар, і перший промінець
Затягне облямівкою тонкою
В душі твоїй задавнений рубець,
Немов сам Бог торкнув тебе рукою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548508
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 04.01.2015
Хочу
кави з гірчинкою
і ванільною грінкою
розчиняти цей чорний нектар.
Мандаринок з кислинкою,
щоби пахло ялинкою
і старенький світився ліхтар.
Серед вулиць розхристаних
намагнітити відстані.
Рукавиці вдягти на дахи,
щоби сніг кучугурами,
льодяними фігурами -
веселилися в них дітлахи.
І самотні обіймами збагатилися,
білими стали мрії, неначе зефір.
І хвороби розтанули, як в гарячому - гранули,
а у кожній домівці був мир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545835
дата надходження 23.12.2014
дата закладки 25.12.2014
[b]её не надо звать ....[/b] Нам кликати Її нема потреби,
[b]и гнать.....[/b] Ні гнати геть, ні дослухатися,
[b]не надо слышать....[/b] Ні чути…
[b]или слушать.....[/b] Вона приходить вчасно, коли треба,
[b]она приходит[/b] Щоб зняти з нас важкі тілесні пута…
[b]нас спасать......[/b] Вона у нагороду нам дається
[b]сумев наш тайный зов[/b] За наші перепетії життя,
[b]подслушать.[/b] Коли вже без натхнення серце б’ється,
[b]за жизнь в награду[/b] Коли уже немає вороття
[b]нам дана [/b] Туди… де нам чогось іще хотілось,
[b]когда уже...[/b] Де не байдужими ми ще були,
[b]не интересн0....[/b] Де било, як фонтан, бажанням тіло,
[b]ничья судьба....[/b] Де знали ми по чому, що, коли…
[b]ничья вина.....[/b]
[b]ни визуально....[/b]
[b]ни словесн0.[/b]
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Мой возраст.... Мій вік мені болить нестерпно,
это страшная болезнь.... Поезією лиш його лікую.
её стихами... За словом Вік я подих Смерті чую…
подлечить... Вві сні ж від пристрасті і досі терпну.
пытаюсь...
за словом Возраст....
слышу слово Смерть.....
а в снах ....
к коленкам...
страстно...
прикасаюсь.
...............................................................
Я не умру.... Я не помру, я вийду погуляти,
За мною надто вам не варт ридати.
Я выйду... Я жив, як міг, я дарував тепло,
Дівчат кохав й мені від них було…
погулять.... Писав вірші (пісень є, навіть, пара).
Любив життя, хоч не літав за хмари.
по мне не надо плакать.... Мав судження своє про демагогів,
и стенать... Сам друзів вибирав, кохання і дорогу.
У світі ні про що не жалкував,
Я жил как мог.... Що мати міг, те я хотів і мав.
как мог тепло дарил... Я Всесвіти для себе будував
І в них кохав, кохав, кохав…
любил деФчёнок... Я дякую, що мав любов навзаєм…
Ми ще зустрінемось…
Мовчіть, я вас благаю…
и любимым был...
писал стихи....
и даже пару песен....
мой путь по жизни....
был мне интересен...
смотрел с иронией
на трезвость демагогов...
сам выбирал
друзей....
любовь....
дорогу....
и ни о чём...
на свете не жалел...
был в меру смел....
и то что мог.... хотел.
вокруг себя...
я строил личный мир....
и в нём любил...
любил...
любил
спасибо...
за ответную любовь....
мы ещё встретимся.................
.................
..........
.....
не надо лишних слов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543044
дата надходження 11.12.2014
дата закладки 12.12.2014
За вікном пірнає в темний вечір
краєвид Дніпрових берегів...
А в квартирі – так нестерпно! – з печі
паморочить запах пирогів...
Я тебе, коханий мій, чекаю
і вслухаюсь, як ключем черкнеш...
Вже по кроках за дверима знаю –
смуток чи тепло в душі несеш.
Ти візьмеш лице моє в долоні,
що з морозу й холоду пашать,
я цілую рідні сиві скроні...
Як роки до вирію спішать!
Вік наш тане, як церковні свічі...
Ми сто літ вже топчем спориші,
а ти досі – самий кращий в світі
серцем і високістю душі!
Ніжно обіймеш мене за плечі,
пригорнусь я, мов мале дитя...
Є в житті неоціне́нні речі...
найдорожчі... скарб твого життя.
10.12.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542911
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 11.12.2014
[youtube]http://youtu.be/Sdo9JPXv3YQ[/youtube]
Не треба сліз, а я не маю стриму,
Течуть вони, неначе з джерела...
Ці хлопчаки покинули родину,
Бо в наші землі нечисть забрела.
Вони ідуть суворі, як ніколи,
А їм би сміхом розривати день,
А їм би діток проводжать до школи,
Своїм коханим доспівать пісень...
Вони ідуть за Україну стати
Лицем до підлих, ницих ворогів.
А матері чекатимуть до хати,
Від сліз і море вийде з берегів.
Ви повертайтесь, легіні, живими,
Ворожа куля повз нехай летить!
Сльозами скапують вже, навіть, рими
У цю таку сумну та... славну мить.
07.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542574
дата надходження 09.12.2014
дата закладки 09.12.2014
Який срипучий взимку олівець,
Коли вірші синіють від морозу,
Зігрій слова, інакше вірш мертвець,
За нього ти не раз проллєш ще сльози.
Вірші пиши коли в душі тепло,
Як сонце на дворі і кров гаряча,
Коли зерно колоссям проросло,
Рука тверда, а не рука тремтяча.
І зігрівай, хоч на дворі мороз,
Грій кожну букву, кожне слово вірша,
Пиши, як маг, пиши, як віртуоз,
Щоб кожен з них був кращий, а не гірший…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542026
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 07.12.2014
«І бачив я: розчахнулись двері неба
В сузір’ї Лева…»
(Максиміліан Волошин)
У ті дні нами командував полковник С., якого всі називали Людина-війна. І недаремно. Він був фанатом військової справи. Вже не молодий, але підтягнутий, жилавий, худорлявий, високий, завжди як накручена пружина, з блискучими очима. Здавалось, що він взагалі не спить: коли всі валяться з ніг від втоми і очі злипаються, він ще на ногах, а коли нас будить час або війна, він вже на ногах. Однострій йому не просто пасував – уявити його у цивільному одязі було неможливо. Таке було відчуття, що він дуже довго чекав свого часу, мовчки спостерігаючи як розвалюють нашу армію, перебиваючи свій голод війни на якихось чужих конфліктах у далеких жарких країнах, і нарешті дочекався свого часу – нашої війни.
Ми всі в цій божевільній колотнечі були не в своїй тарілці: я озирався інколи навколо сидячи в бліндажі чи в таборі в військовому наметі – навколо мене колишні викладачі університетів, вчителі, адвокати, агрономи, журналісти, інженери, селяни, механіки і навіть старателі, що вдягнули нині військову форму – всі вони ніколи не тільки не збиралися, але навіть і не думали, що доведеться воювати. І тільки Людина-війна виглядав як риба, яку нарешті випустили з тісного акваріуму в бурхливу річку: це був його світ. Він не просто вимагав від нас всіх бути воїнами – і заражав нас атмосферою війни: після кожної його промови всі просто рвалися в бій.
Якось гріючись біля «буржуйки» після безсонної доби в шанцях та бліндажах я завів розмову з колишнім продавцем запчастин до автомобілів: «Я все шукаю істину, а вона втікає від мене, ховається десь…» Він тільки посміхнувся і відповів: «Просто нині істина вдягнула камуфляж – тому ти її і не помічаєш…» Я подумав, а може нинішня істина втілена в Людині-війні – нинішня істина проста: потрібно воювати, бо іншого виходу просто немає.
А ще подумалось: на фронті або біля або не пишеться взагалі, або пишеться зовсім не метафорично – грубо, суворо, важким простим стилем, відверто, реалістично, без польоту фантазій та алюзій. Ернесту Гемінгвею не випадково писалось саме так – він пройшов війну і став людиною війни. Вона жила в його творах навіть серед веселих вуличок Парижу, верталась до нього в шаленстві кориди чи азарті сафарі. Я з жахом подумав, що можливо, вже ніколи не буду романтиком, ніколи не зможу писати загадково і красиво. Реалізм жорстокого життя вдерся в мої рядки знищивши все метафізичне.
А може це знову чергова ілюзія – кожна війна рано чи пізно закінчується – навіть столітня війна завершилась – і я знову буду писати серед квітів під зорями про вічне. Треба тільки дожити до завершення війни – а шансів мало. Я не вмію звикати – навколишні люди звикають до всього, навіть до смерті. Я чомусь звик до багато чого – до армійських буднів, нудьги таборів і суворого аскетизму, але до загибелі людей звикнути не можу: коли черговий раз бачу як гине товариш по зброї, чи чую про загибель хорошої людини, яку я добре знав, це сильно зачіпає мене і виводить з рівноваги. Найбільше дивує при цьому, що лишається у людей, які щоденно стикаються зі смертю, ходять по тонкому лезу межі життя, здатність сміятися і жартувати. Хоча цей гумор чорний і не зрозумілий для інших людей – він є, хоч це і дико, особливо в умовах нинішньої озвірілої і безглуздої війни. Ми їхали на передову на автобусі. Сама ситуація була безглуздою – солдат зі зброєю в руках везуть на фронт на автобусі. Майже як у 1914 році в Парижі, коли таксі їздили прямо на фронт. А це на автобусі. Цей абсурд всім здавався смішним і чомусь думка, що всі ми зараз нарешті помремо (можливо) – теж викликала сміх. «Передайте, будь-ласка, на квиток!» (Ха-ха-ха!) «Ви не підкажете, коли зупинка «Фронт»? Бо я не знаю де мені виходити…» «Та це кінцева зупинка, автобус далі не йде, ми всі там виходимо!» (Ха-ха-ха!) «Пане шофер! А коли зворотній рейс? А то я забув дома калоші!»
Коли ми верталися через кілька днів в табір (як це не дивно, але всі живі і неушкоджені і з відчуттям виконаного обов’язку – таки добре постріляли сепаратистів), то наш табір здався мені «Титаніком» - диміли труби «буржуйок» над наметами і табір плив як корабель (тільки не по хвилях океану, а по хвилях часу, і не з Британії в Америку, а з минулого в майбутнє) і айсбергом для нього могли бути залпи «граду» чи «урагану»… Лишалося тільки сподіватись, що цього разу наш «Титанік» айсберг обмине. А якщо й не обмине, то нас не буде на цьому кораблі.
Ми добряче намерзлися в окопах та бліндажах і відігріваючись біля «буржуйки», я думав про те, що нині моє рідне місто Сніжне все більше і більше нагадує мені селище Макондо з дивакуватих творів Маркеса – ті самі «Сто років самотності» - тільки ніхто про них ще не написав, і я навряд чи напишу… А цікаво було б – війна, революція, громадянська війна, копальні, каторжна робота шахтарів, голод, репресії, знову війна, знову репресії, знову голод, знову каторжна робота, соціальні потрясіння, зміна системи і ось – знову війна, біженці, сепаратисти, окупанти… Занадто скромним епізодом виглядає на цьому фоні моє дитинство, ставок, рогаті жуки в балках, дідова хата і кудлатий пес… І запах шахти і трудяга з татуюванням «Немає в житті сенсу!» І дорога туди (не в минуле, звісно, а в місто) яка для мене нині закрита – бо я воюю по інший бік фронту і мрія визволити своє місто, ввірватися туди на танку і посісти над міськрадою український прапор стає все більш примарною. Хоча місту Сніжному пасує більше не фантазія Маркеса, а суворий загадковий романтизм Борхеса – південь все таки – «Південь», де чоловіки танцюють свої жорстокі танці з ножами. Нескінченна забава зі смертю. Поза часом і простором – божевільний сюрреалізм.
Про що найменше думається на війні (і про що найбільше хочеться думати), так це про французьких художників епохи модерн. Ось хто найбільше відчув довершення епохи! Ось хто найгостріше передчував наближення вселенської катастрофи світових війн! Ось хто відчув наближення потворного і жорстокого століття-каліки (яке ніяк не довершиться, бо епоха нібито нова, а ми все там). Вперто намагаюся думати про щось приємне, а сниться війна. Інколи змушую себе снити про Полінезію, пальми і теплий океан. Але сон знову вертає на те саме. А колись я вмів блукати снами куди захочу… Колись…
Над бліндажами знову гудів безпілотник – дзижчав як бджола, іноді зависав на місці. Явно не наш – ми точно не запускали та й навіщо б ото нашому безпілотнику крутитися над нашими бліндажами? Погана прикмета. Після візити «бджоли» часто прилітають «подарунки». Коли безпілотник зависав в мене виникало хибне відчуття, що я можу його збити з «калаша». Насправді це не так – ця муха занадто мала і прудка, щоб влучити в неї потрібне спеціальне обладнання якого в нас немає. Тай наказ був не стріляти і не висовуватись коли літає безпілотник. А шкода. Я би хоч перевірив свою майстерність і інтуїцію.
Зібрались стріляти по сепарами з серйозної гаубиці, що носить ім’я тендітної квіточки (у конструкторів гармат був в свій час своєрідний гумор). Бусоліст як належить розгортає бусоль на майбутній вогневій. З жартами у своєму стилі: «От колись на старості років спитає мене онук, що я робив на війні, а я скажу: я, онучку, був бусолістом!» «Ти краще скази, що був СОБом – солідніше буде звучати!» «Ну, для чого діток обманювати – до СОБа я не доросту, а бусоль – моє покликання! Я коли повернусь до цивільного життя, то зайшовши в магазин скажу: мені отой яблучний сік, що стоїть під кутом 14-01, лівіше 1-15 від основного напрямку. Так!» При поверненні в табір я попросив його визначити дирекцій ний кут намету і «буржуйки». Він відповів, що бусоль залишив у «броні» - не зможе.
Я ще був пригнічений сумнівами, зневірою та сумними думками, сидячи біля буржуйки і відігріваючи змерзлі за добу руки, коли до мене підійшов колега – молодший лейтенант К. (теж з мобілізованих) і сказав: «Післязавтра ми їдемо на бліндаж «Вівторок» - будемо стріляти в сепаратистів з мінометів!» «А чому з мінометів? І чому саме звідти?» «Бо нами буде командувати Людина-війна! А він дуже любить стріляти з мінометів. Бо це прикольно.» Будь-які сумніви зникли. Ми переможемо. Ми влаштуємо післязавтра сепаратистам незабутній день! Бо в бій нас поведе Людина-війна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541844
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 07.12.2014
У моєму дірявому капелюсі
Одвічна ніч, де ховаються сни,
Коли день жене їх з поля
Людських кострубатих думок
У закутки невідомого.
Я залишаю свого капелюха
(Щовечора, коли блідий Місяць)
У межичассі: на вішалці,
Де зупиняються всі годинники.
Відвідую щоденно будинок
(З отою вішалкою у закутку)
Зі старими горіховими дверима:
Відчиняю одні –
І знову вертаюся у день «вчора»,
Відчиняю інші –
І потрапляю у день «завтра»,
Минаючи дощавий понеділок «сьогодні».
Отак і мандрую з годинником,
Що сходить з розуму
І показує час: то готичне середньовіччя,
То модернову весну,
То кришталеве бароко.
Цей капелюх
Позичає в мене
Один дивак-джентльмен.
Він зовсім не фокусник,
І навіть не скрипаль.
Йому просто приємно,
Що позичаючи капелюх
Я називаю його джентльменом.
Бо більше не називає його
Джентльменом ніхто.
Ну, зовсім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541957
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 07.12.2014
…яко дитина
ховає у кулачку лелі́тку –
ялинко́ву бли́скітку,
а стебло до пори у па́зусі – квітку,
а корінь –
листя ховає у собі, і стебло,
і квітку, і насіни́ну –
так і я – загорну́ у ві́рші
і збережу у душі́
усе, що Світло –
усе, що Тепло́ :
і найдрібніші
лагідні-щирі-правдиві людські слівця –
у душі перед лицем Господа –
засвідчаться,
наче Сонця́…
наче Жива Вода
…слово ж твоє лихе – жало,
шулікою,
каменем вогняним упало…
жало –
отруєне…
як і кожну олжу і зло,
кину його у озеро смоляне́ –
що кривими березами обросло:
там
портал
нена́висті + олжі = зла:
заздрощі ви́токи-антиджере́ла…
остерігайся
язика неприборканого всує,
бо кожне слово лихе
із пекла по́зови адресує:
кличе-розшукує,
засмокту-є,
бо – до свого своє…
…а лагідні,
світлоносні слова –
квіти…
пелюстки-крила,
дана їм така Сила –
возносити…
у Царстві Божому жити
27.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539764
дата надходження 27.11.2014
дата закладки 28.11.2014
…як тебе згадаю –
туманом
на ріллю опадаю,
гублю́ життєсилу,
при-сутність міняю…
згортаю крила
і – грудкою до землі
наче побитий зненацька морозом
ключ лелек-журавлів…
мертвою грудкою до землі –
тільки згадаю тебе випадково,
оково…
страшно?..
спершу хіба
страша́ть отакі перепа́ди,
бо, здавалось би – назавжди…
а згодом бачиш,
що і ро́си, й тумани –
так-но окремі ста́ни
єдино-води:
чи веселим дощем танцюй,
чи нависни брезентом-хмарою –
все одно станеш парою…
стану па́рою! полечу в Небеса:
Любов, Істина, Свобода, Воля, Краса…
захочу – і знову туманом
невловимо-ліловим стану:
довкруж місяця – ореолом прозорим,
срібним інеєм – пилом зоряним
…а напровесні
із гілок ростану,
просочу́ся між землю і корені –
джерелом незамуленим стану:
буду з дна лісової криниці
серцем цілющим бити –
людей од спраги ціли́ти…
Бога любити
…на Благовіщення Богородиці
у криниці
зірка вро́диться…
…то отак я оце і люблю́ тебе:
од краєчків волосся і до підошов,
а найбільше за те,
що пішов –
на подолі шовко́вого неба
залишився од тебе
рубець-шов
22.11.2914
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538775
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 23.11.2014
Коли в дитини рана на коліні,
Цілують і беруться антисептить.
Коли повзуть по тілі болю тіні,
Дають усе, що лікар нарецептить.
Коли образив хтось, голівку гладять,
Втирають сльози теплими вустами.
Пестують, учать, доглядають, радять,
Бо все це можуть і уміють мами.
Коли дитя їх виросте, залишить
Свій дім, сім’ю складе, то небу - скерцо.
І його радість – в серці казку пише,
А його смуток - ножиком по серці.
І так завжди, як осінь йде за літом.
Бо мами слова «пенсія» не знають.
Вони в постійнім клопоті за діток.
За їхнє щастя Господа благають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537138
дата надходження 15.11.2014
дата закладки 16.11.2014
Ты можешь злиться, негодовать,
Даже обидеться на мгновение,
Но если женщина не права,
То... ПОПРОСИ У НЕЁ ПРОЩЕНИЯ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537260
дата надходження 16.11.2014
дата закладки 16.11.2014
У жменях осінь принесла тумани
І листопледом вкрила спориші.
Простиглі ночі палахтять принадно
Помежи млою й небом на межі.
Проймає вітром сковане мовчання
Байдужо гасне каганець пустий.
Уже під ранок виплив увостаннє
Крізь сіру мряку місяць-вартовий.
До спілих марень туляться одвірки
Скриплять ворота скуті напівсном.
І награють повз віття томне «Гірко!»
Німі музики в полі за селом.
Вже скоро грудень. Так нестерпно-довго
Чекаю диво біле з далини.
Заосенілі нині до знемоги
Безногі тіні вперлися в тини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537116
дата надходження 15.11.2014
дата закладки 16.11.2014
Твой номер утерян...
Что делать, скажи?
Простая потеря
С названием "жизнь"...
Нам не созвониться...
Разорвана нить...
И планам не сбыться...
И встрече не быть...
Утерян твой номер...
Немое кино...
И солнце в ладони
Поймать не дано...
Лишь мыслью в погоню
За счастьем летишь-
Возможно, мой номер
Ты все же хранишь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535874
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 09.11.2014
Мово моя, моя красуне з віку,
Живу тобою – мамою живу,
Тебе згублю, перетворюсь в каліку,
Якщо люблю, то значить на плаву.
Ти кожне слово, мово, об’єднала...
У речення, немов, оті слова…
Бо до порогу завжди прилітала -
Неначе красна Мавка лісова.
Чарівнице - освячена Богами,
Єдина ти на всі мої літа,
Словами, що звертавсь колись до мами,
У небо синє думка відліта.
В день мови УКРАЇНСЬКОЇ-СВЯТОЇ,
Я вип’ю чарку терпкого вина,
За люд святий, за мову і за волю,
Щоб зупинилась путінська війна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535769
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 09.11.2014
Теплынь, отчаянная осень
Повисла грустью во дворах,
И листья дворники уносят,
И тише стала детвора,
И будто кончилось застолье,
И стали гости расходиться,
И не хотят уже на волю,
Сидящие по клеткам птицы.
А ветер зябкий, так несмело,
Полюбопытствует слегка.
Из-за угла с косынкой белой
Прощально дернется рука.
Теплынь, отчаянная осень,
Нас на прощание обнимет.
Уже деревья, шапки сбросив,
Уныло поджидают зиму.
И только мы всё не сдаёмся,
Но не надеемся на чудо...
Под ручку с осенью пройдемся,
За что зима нас не осудит...
3.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535787
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 09.11.2014
Как-будто бы из ниоткуда,
Лишь только листва отжелтела,
Это желто-зеленое чудо
С радостью к нам прилетело!
И чинно рассевшись по веткам,
За пёрышки принялись,
Чтоб видели в каменных клетках,
Где настоящая жизнь!
Чтоб видели, не забывали,
Кто будет здесь яростно впредь,
На белом зимы покрывале,
Цветными осколками лета гореть!
И рвётся цветная синичья ватага,
От осени вахту принять,
Чтоб с истинно птичьей отвагой
Суровую зиму встречать!
Казалось бы, что нам за дело
До всех трансформаций времени,
Но что бы зимой мы делали
Без храброго птичьего племени?!
Без их суеты ежедневной,
Что рядом всегда, как экскорт.
С их верой, такой вдохновенной,
Что скоро весна придет.
30.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535786
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 09.11.2014
Відпалали сади смолоскипами,
Відхурделив легкий листограй,
І відлунює тихими схлипами
Обікрадений осінню гай.
До зими лиш півзойку, півподиху,
А надворі - квітнева теплінь!..
В листяній сухозлітці на сходинках
Забавляється сонячна тінь...
Розженеться руденькою кицею
І - шубовсть у шемріння сухе!
Підсолоджені ранки корицею,
Хоч повітря незвично терпке:
То гірчить ароматною кавою,
То димами з городів повзе...
Мов виделкою, віттю іржавою
Настромила хмаринне безе
Усамітнена вільха і мружиться
Від медових цілунків тепла!
Пересохла порепана вулиця
У янтарних тонах попливла.
Припаду, щоби сонця напитися,
Зачерпну, ніби пташка крильми,
Може трішки на серці розвидниться
І розвіється попіл зими.
Може, снігом густим припорошені,
Чорнокрилі примари війни
Між архівів минулої осені
Перетліють, а там - до весни
Зовсім близько, півзойку, півподиху
І півкроку лише одного́!..
О, як мало нам треба для подиву,
А шукаємо бозна-чого...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535764
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 09.11.2014
Життя стрибає подивом з-під вік,
Гойдається калиною на вітах,
Біжить у хвилях буркотливих рік.
Бринить бджолою на весняних квітах.
Життя злітає птахом до небес,
Лягає вітром в трави шовковисті.
Лататтям вимальовується з плес.
Тремтить росою на зеленім листі.
Життя тече судинами років.
І кожен ранок вірою туркоче,
Дзвенить струмком розтоплених снігів,
Чечіткою у серденьку стукоче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535728
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 09.11.2014
***
Зачекаю на тебе
На безлюднім вокзалі
Нині вже не суттєво,
Як чогось не сказали.
Не схотіли, не вийшло.
Видно, так було треба
А в садку наша вишня
Вже сягає до неба.
І кошлаті берізки
Вже давно постаріли
Чи жалію? Нітрішки!
Бо жила, як уміла.
Не ховалася в мушлю,
Не лукавила долі.
Від стоклятого «мушу»
Натерпілася вволю.
Берегла сокровенне,
Дещо прагла забути.
Часу стомлені вени –
Обезкровлені пута.
…На безлюднім вокзалі
Наше вчора і завтра.
Безнадійні чекали
На свій рейс. А чи варто?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535661
дата надходження 08.11.2014
дата закладки 09.11.2014
[youtube]http://youtu.be/ye_RIAjPSVI[/youtube]
Так мало тех, кто осознал весь ужас,
В котором дальше жить придётся им .
Порядочных прослойка стала уже,
Для мрази, ведь, простор необходим.
Поэтому и убивают лучших,
Тех кто не прогибался, не молчал.
Закрыли небо над россией тучи,
Там снова Сатана свой правит бал...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535632
дата надходження 08.11.2014
дата закладки 09.11.2014
«…Озера будуть у вічності. А тут часи
падінь.»
(Райнер М. Рільке)
Ми падаємо.
Сонце сумним волоцюгою
Шкандибає манівцями Галактики.
Ми летимо в безодні невідомого часу
Горілиць (бо не птахи ми і не метелики),
Ми вміємо лише падати:
Крила обпалила нам пожежа –
Часи падінь прийшли на землю лелек,
Лише озера вічності
Дзеркалами пристаркуватого неба
Кидають сонячні зайчики
Назад – у простір,
Де пливе човен-зірка.
Я теж у цій дзеркала нескінченності
Спробував зазирнути необачно.
Але побачив лише тінь.
Тільки не чорну, а білу
(Ви бачили колись білі тіні
На стіні туману,
Коли день Одкровення
Відчинив Двері Світла?)
Часи падінь:
Душі людські
Як осінні листя
Падають в темний колодязь «Ніщо».
А хотілось би
(Не тільки мені старому)
Щоб падали вони
На поверхню озера вічності…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535172
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 07.11.2014
Волошкові очі, сині на світанку,
Що чарують серце звечора і в день,
Що зовуть щомиті, серденько до танку
І співають долі чарівних пісень.
Плаче соловейко в гаї над рікою,
Інколи співає радісних пісень…
А твоє кохання не дає спокою,
Моє серце в грудях стало, як мішень…
Доле, моя люба, моє ясне сонце,
Рветься моє серце знову в небеса,
Виглядаю, рідна, я тебе в віконце,
Бо кохання в серці знову воскреса.
Без музики в танцях ноги не стомити,
Як при Місяченьку не злічити зір,
На землі не можна без кохання жити,
Як не варто жити двом наперекір…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534928
дата надходження 05.11.2014
дата закладки 06.11.2014
Навіяно віршем Любці Ігнатової «Ти приходиш у сни…»
Ти прийшла у мій сон, як журавка квітневого ранку
І позвала крилом походити по ранніх лугах,
Перший сонячний промінь, ранкову творив вишиванку,
Молоділи дві птиці, хоч насправді були у літах…
Одягалося Сонце у мантію жовто-червону,
Поховалися зорі - побігли у інші світи,
Лише роси холодні, нам пісню співали ранкову
І лататтєві квіти, немов золоті - зацвіли…
Ми бродили удвох і збивали засвічені роси,
Що сіяли, немов з перламутру сіяли зірки,
Біля річки вербиці, розпустили гілки, наче коси,
Ніжні хвилі річкові, омивали низькі береги…
Я торкнувся крила, щоб у парі злетіти з тобою
І цей дотик для мене на лузі відбився, як знак,
І закрила вербиця цих два птаха обох з головою,
Я тоді зрозумів, що буває таке лише в снах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534869
дата надходження 05.11.2014
дата закладки 06.11.2014
Провожаю тебя и сползаю по стенке дождем,
Оставляя дорожки на арках в стиле барокко,
Предвкушаю январь, но живу еще тем октябрем,
Когда солнце не греет, а слепит глаза жестоко.
Люди прячутся в куртки, в зонты от дождя и меня,
Рассекая реальность размеренным, быстрым шагом.
Закрывают лицо рукавами и в спешке звонят,
Обменявшись друг с другом на улице кратким взглядом.
По асфальту - осколки, окурки и чьи-то стихи,
Повседневная жизнь - нам на мокрую липнет обувь.
Провожаю октябрь. Ему надо, так надо уйти!
Мы не сможем забыть его завтра... И после... Не пробуй..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534706
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 04.11.2014
Ти приходиш у сни, як гонець найтеплішого вітру ,
Доторкнувшись душі, викликаєш омріяний злет...
І тихенько, щоб місяць -мій друг- не побачив, я витру
Зі щоки росянисто-солоний осінній сонет...
У долоні збираю розрізнені пазлики -мрії:
Ще до ранку далеко, ще встигну зібрати тебе..
І цілуючи сон, з гіркотою розлук розумію:
То не очі твої, а всього лише зорі з небес...
Ти приходиш у сни, ніби музики звуки чуттєві,
Композитором ночі ти пишеш акорди світань...
Замовкають слова, непромовлені і несуттєві
Відображенням думки у бісері віршописАнь...
Проганяє тебе цей ненАвисний вбивця -будильник,
Я хапаюся серцем за крила сполоханих снів...
Радо день зустрічать -для незламних, щасливих і сильних..
Я щаслива сьогодні, бо ти все ж приснитись зумів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534617
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 04.11.2014
Осінній ліс готується до сну,
У ясенів потріскують суглоби,
Вже літній час на зиму повернув
І вижухле вбрання не до вподоби
Гірським вітрам, на клаптики дрібні
Шматують оксамитові обнови...
Вже сирістю димлять вологі пні,
І плакальниці-вільхи, наче вдови,
Відспівують над ними парастас,
Висить в повітрі ладанна завіса...
Залиш мені хоч трішечки прикрас,
Мій кароокий мідночолий лісе!..
Хоча би жмуток глянцевих листків,
Що виграють на сонці кольорами...
У дні зими, холодні і терпкі,
Зігрію душу теплими дарами.
Вдихнувши хвої пряний аромат,
Надпивши сонця із долоньок листу,
Згадаю щедре золото Карпат
В осінню пору, тиху і барвисту...
А ще - знайомі пахощі грибні,
Що кличуть пориватися у мандри!..
Даруй на згадку мрійниці, мені,
Тепло осіннє, зібране в гірлянди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533339
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 03.11.2014
Кохана, ми колись давно, пили удвох оте вино,
Якого смак в нас на вустах лишився нині,
Набрало міцності вино, бо воно створено давно,
Коли хмеліли від кохання очі сині…
Приспів:
Кудись поділись ті слова, коли у хмелі голова,
Вела за руку половинку в хлібне поле,
Злетіли птахою літа, вже в серці осінь золота,
Врожаєм нашого кохання пам’ять коле.
Вернути варто ті слова, коли йшла кругом голова,
Коли у часі наші долі заблукали,
Бо пам’ять й досі ще жива і серце жайвором співа,
Коли вуста мої, твої вуста шукали.
Не розгубили ми слова, кохання часом дах зрива,
Вино його ми п’ємо дрібними ковтками
І п’яна знову голова, хоч ми забули смак вина,
Весна кохання й нині ще цвіте садами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534177
дата надходження 02.11.2014
дата закладки 03.11.2014
Ой, ви, гори ж, мої гори,
Чи війна колись мине?
Ой, моя дівчи́но-зоре,
Проведи у ніч мене,
Я б хотів пісень співати
Лиш тобі, тобі одній,
Але мушу воювати
В нескінче́нній цій війні.
Я б хотів вірші писати
Лиш тобі, одній тобі,
Але мушу воювати,
Бо життя – у боротьбі.
І смертельний холод кріса
Замість тебе обійму,
Побратаюсь з темним лісом,
Пожаліюсь лиш йому.
Тут у горах зорі більші,
Ніж у вас в долині там,
Я б хотів складати ві́рші
Моїм сестрам і братам,
Замість того, щоб співати
Лиш тобі, тобі одній,
Залишаюсь воювати
В нескінченній цій війні.
2010
Пісня "НЕСКІНЧЕННА ВІЙНА"
https://www.youtube.com/watch?v=Vny-d65Fan4&list=UUrJiPPKveylvpNRSWgVnoiw
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531432
дата надходження 21.10.2014
дата закладки 02.11.2014
Вона йти хотіла по хвилі морській,
Коли ж вітер небо очистив від хмар
Підтримали теж ми безумства той жар
І разом пішли по воді голубій.
Нам сонце світило в небес висоті –
Їй золотом промінь у косах сіяв,
З нас кожний за нею все далі ступав
І радісно йшов по хвилястій путі.
Птахи білі вільно ширяли навкруг,
Схилились вітрила в своїй білизні,
І трави підводні гойдались на дні,
Легким і стрімким був по морю наш рух.
Вона озирнулась – тривога в очах,
Не вірячи в те, що за нею ми йшли,
Та вірні ми друзі для неї були,
Тож знов вона гордо продовжила шлях.
* Промені (англ.)
Paul Verlaine
Beams
Elle voulut aller sur les flots de la mer,
Et comme un vent bénin soufflait une embellie,
Nous nous prêtâmes tous à sa belle folie,
Et nous voilà marchant par le chemin amer.
Le soleil luisait haut dans le ciel calme et lisse,
Et dans ses cheveux blonds c’étaient des rayons d’or,
Si bien que nous suivions son pas plus calme encor
Que le déroulement des vagues, ô délice !
Des oiseaux blancs volaient alentour mollement
Et des voiles au loin s’inclinaient toutes blanches.
Parfois de grands varechs filaient en longues branches,
Nos pieds glissaient d’un pur et large mouvement.
Elle se retourna, doucement inquiète
De ne nous croire pas pleinement rassurés ;
Mais nous voyant joyeux d’être ses préférés,
Elle reprit sa route et portait haut sa tête.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533417
дата надходження 30.10.2014
дата закладки 30.10.2014
Ось фрукти вам, квіти, листки на гілках,
І серце моє, що пульсує лиш вам,
Його не терзайте у білих руках,
Очам вашим милим даю його сам.
Прийшов я в росі на ваш любий поріг,
Бо вітром ранковим обличчя вмивав.
Дозвольте ж лягти моїй втомі до ніг,
Щоб сон нетривалий її вгамував.
І хай вам на груди впаде голова,
Що ще від цілунків останніх дзвенить,
Щоб буря від неї пішла життьова,
Щоб поруч із вами я міг відпочить.
*Зелень (англ.)
Paul Verlaine
Green
Voici des fruits, des fleurs, des feuilles et des branches,
Et puis voici mon cœur, qui ne bat que pour vous.
Ne le déchirez pas avec vos deux mains blanches
Et qu’à vos yeux si beaux l’humble présent soit doux.
J’arrive tout couvert encore de rosée
Que le vent du matin vient glacer à mon front.
Souffrez que ma fatigue, à vos pieds reposée,
Rêve des chers instants qui la délasseront.
Sur votre jeune sein laissez rouler ma tête
Toute sonore encore de vos derniers baisers ;
Laissez-la s’apaiser de la bonne tempête,
Et que je dorme un peu puisque vous reposez.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533430
дата надходження 30.10.2014
дата закладки 30.10.2014
Бетеери, прострілені скати,
І розбите дощенту село,
Посивілі і батько, і мати,
А дітей наче в них не було…
Три орли, три синочки в родині,
Їх забрав чи то «чорт», а чи «біс»,
Виглядають батьки їх щоднини,
Сліз немає, лишилися сліз.
Вже зима поза спиною бродить,
Жовтень плаче осіннім листком
І старенькі до сонця виходять,
Щоб нагрітись хоть чуть перед сном.
Поселились тепер в підземеллі,
Все з полів заховали у льох,
Назбирали на зиму вугілля,
Виживати прийдеться удвох.
Йде війна… Знову «гради співають»,
А колись хризантеми цвіли,
Як кроти із землі виглядають,
Бідні люди страшної війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533472
дата надходження 30.10.2014
дата закладки 30.10.2014
Я твердо знав - таких уже нема -
привітно ніжних і дитинно-чистих,
і грішний світ руками обома
підтримував моє видіння істин.
А сірий час на сірому коні
тяг воза із пожитком небагатим.
Мов мідяки, видзвонювали дні,
відсічені мечами циферблата.
І все ж краєчком спраглої душі
плекав надію в сподіванні щирім,
що в Бога я удачу заслужив
терпінням, перемноженим на віру.
І Вас зустрів, таку,яких нема.
мить ожила і барвами, і звуком,
і білий світ руками обома
охоче спростував свою науку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533533
дата надходження 30.10.2014
дата закладки 30.10.2014
Я мудрістю пишаюся твоєю,
Яку ковтками п’ю усе життя,
Зігрітий своїм татом, як землею-
Його коханням вроджене дитя.
Сумую, тату, що тебе немає,
Твоєї ласки прагну до сих пір,
Мої літа у вирій вилітають,
Вкривають сльози біленький папір.
Тобою висушені хмари в піднебессі,
Випроводжають бджілку із льотка,
Я мрію, що колись таки воскреснеш
І ще обнімеш власного синка.
Пройшли роки і через всі часи,
Не тільки я, а й друзі пам’ятають,
Яким ти був і як прекрасно жив…
У твого сина крила виростають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533021
дата надходження 28.10.2014
дата закладки 29.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.10.2014
Самотня осінь вишиває вітер.
А він не розуміє те шиття.
І кидає листоченьки на квіти,
Що зтліють разом десь до забуття.
Самотня осінь вишиває гілля
Ялинок білих.Тільки щось не те.
Вже наварила із повітря зілля.
Тільки шиття виходить те пусте.
Як натомилась!Поколола пальчик.
Із оченяток слізоньки течуть.
Присів собі тихенько малий зайчик.
Погрівся ще.Бо холод вже несуть
Сніжинки,що в дорозі напівнеба.
Білесенькі,не сплутаються.Ні.
Самотня осінь,вишивати треба
Дуби,черешні.Ой,які сумні!
Залиш ялинку.Бо вона не сміє
Віддати зелень вітру і дощам.
Така красунька зовсім не посміє
Жовтіть з тобою по сумненьким дням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532662
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 27.10.2014
О.Т.
Cтільки усього в тебе за спи́ною,
Вистачило би на декілька доль.
Досі чудовою ти є людиною,
Справжній в житті, а не зіграна роль.
Важко пройти до зірок через терна,
Глибоко душу подряпавши там
І не набрати дорогою скверни
І у душі не наставити плям...
Але тобі це вдалося, мій друже,
Бруд не пристав, хоч по ньому ти йшов.
Щирий, порядний, до зла не байдужий,
Дружбу цінуєш і вірну любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532719
дата надходження 27.10.2014
дата закладки 27.10.2014
[youtube]http://youtu.be/tX2E_bjKlO4[/youtube]
А ви б змогли пройти повз казку,
Яка мелодією ллється,
На вулиці, мов Божа ласка,
Торкається самого серця?..
А ви б змогли байдужі бути,
Коли лунають дивні звуки,
Немов ковтнув протиотрути
Від сірих буднів, вмивши руки?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532199
дата надходження 24.10.2014
дата закладки 25.10.2014
Вже вкотре дощить…
Ну а далі… а далі - ще гірше...
Сніги білосніжні покриють багряні стежки.
Покину осінні,
зимові писатиму вірші.
Прощальну мелодію осені
я в дві руки
Зіграю для тебе…
Послухай, я все ще не п’яна,
хоч пляшка пуста на дві третіх, а, може, й на три.
Мереживо звуків
із серця мого фортеп”яно -
під музику ночі
ридають осінні вітри.
...заключний акорд.
Безнадійно чекаю " bravissimo! "
(ображене серце, солону печаль відпусти)
Із чистого forte зриваюся до pianissimo…
......чечітка зі смаком глінтвейну
...........ридають вітри
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532026
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Дощ тихо падає на місто
(Артюр Рембо)
Плач в серці моїм,
Мов над містом дощ;
Звідки ж став таким
Сум в серці моїм?
О, тихий шум дощу,
Що на землі й дахах!
Для серця я прошу
Цю пісеньку дощу!
Плач мій без причин
У серці сумнім.
Як! І без провин?
Сум цей без причин.
Це є найбільший біль –
Не знати звідки плач,
І без кохання хвиль
У мене в серці біль!
Paul Verlaine
Il pleure dans mon cœur
Il pleut doucement sur la ville
(Arthur Rimbaud)
Il pleure dans mon cœur
Comme il pleut sur la ville,
Quelle est cette langueur
Qui pénètre mon cœur ?
Ô bruit doux de la pluie
Par terre et sur les toits !
Pour un cœur qui s'ennuie,
Ô le chant de la pluie !
Il pleure sans raison
Dans ce cœur qui s'écœure.
Quoi ! nulle trahison ?
Ce deuil est sans raison.
C’est bien la pire peine
De ne savoir pourquoi,
Sans amour et sans haine,
Mon cœur a tant de peine !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532038
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Чи тепло, тобі, Україно?
Бо знову ідуть холоди...
Чи віриш у завтра наївно?
Що може не бути біди...
Що люди нового століття
Не будуть, як люті вовки!
Що мир і добро на цім світі
Дани нам уже на віки!
І правда завжди переможе,
А кривді вже місця нема!
І сила тим не допоможе,
У кого по душах зима!
Холодні обійми не гріють,
Їх газ не все може зігріть,
І лихом вони не засіють
Країну, де воля не спить!
Вже люди у цілому світі
Побачили хто ті для нас:
І голод в минулім столітті,
Тепер - душогубкою газ!
А зверху густою брехнею,
Наклепом, нахрапом і злом:
"Немає держави тут цеї,
Тут все лише наше було!"
А, ти, розпря'мивши крила,
Нікому ні помсти, ні зла,
В майбутнє, як сокіл, злетіла,
Бо віру свою зберегла!
Чи тепло тобі, Україно?
Хай ворог від люті шипить!
Тепліша завжди від руїни
Свободи нескорена мить!
11.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531973
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Що мені дощ?.. Вода із неба...
Мокру завісу напнув над містом.
Вмощуся в крісло, бо є потреба,
Сьогодні знову слухати Ліста.
Вікно відкрию, впущу вологу,
Заповню простір дощем холодним.
Волинка слізно тягне жалобу,
В цей вечір з нею, наразі, згодна.
Що мені дощ?.. Вода, та й тільки...
Усі печалі зійдуть снігами...
Слухати Ліста... Читати Рільке...
Затишно в крісло вмощусь з ногами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478819
дата надходження 11.02.2014
дата закладки 23.10.2014
Немає смерті, то лиш перехід
у кращий світ в едемську Україну.
Чумацьким шляхом ходить зорехід –
маршрутка раю. Мекка солов’їна
у тім кРаю. І в той блакитний ґрунт
хтось сіє зерна білі. Хмароврунно
поля небес до дощежнив ідуть…
Немає смерті. То чому ж так сумно?
Чому печаль у серці, наче ртуть?
Чому? Чому? Питання і питання…
Колись на землю ангели зійдуть
у дні Пришестя, після літ страждання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531690
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 22.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.10.2014
«… кінь огненний, і дано вершнику його
взяти мир від землі,
і щоб один одного вбивали,
і дано йому меч великий.»
(Апокаліпсис. 6.4)
Огненний кінь копитом топче
Запашну траву спогадів,
Духмяний чебрець слів,
Терпкий безсмертник казок.
Огненна грива тріпоче на вітрі сонця,
Залізна вуздечка брязкає дзвоном одкровення,
У западинах від копит
Виблискує вода наших гріхів,
Що збиралась краплями
З обважнілих хмар сьогодення
Нажаханого, як облуда чорної віри
Сліпих лжепророків
З берегів каламутної ріки.
Кінь огненний
Спалює солом’яну стріху «сьогодні»,
Перетворює вигадку «завтра»
На жменю чорного попелу,
Що стане добривом
Для родючого поля «післязавтра».
Згораємо у вогні нашого часу –
Доби коня огненного –
Доби Армагедону –
Долини річки Кальміусу.
(Написано в серпні 2014 року. Світлина автора віршів.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531244
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 21.10.2014
Так ясно вчора сонечко сіяло.
Ходила осінь містом і селом.
Чарівним пензлем листя малювала,
Розмазувала тіні рукавом.
Такі пейзажі де ішла, лишила –
Очей не відірвати від краси.
Сьогодні ж, десь поділась її сила,
Сховалась в пар вечірньої роси.
І опустило небо сірі крила.
І сльози в трави, птахи – у кущі.
І навіть зорі ясність загубили.
Лягла зажура хмарою в душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530191
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 16.10.2014
[img]http://static.panoramio.com/photos/large/46193038.jpg[/img]
Не шкодуй нам, Осене, тепла,
Задощити час у тебе є ще,
Хоч Зима із кожним днем все ближче,
Ти ж ніколи злою не була.
Невагомі сріблені нитки
Подаруй нам бабиного літа,
Мало позитиву зараз в світі,
Хай потішать око нам таки.
Не шкодуй нам, Осене, тепла,
Дай його в архів душі зібрати,
Щоб узимку тепло стало в хаті,
Щоб зігріти друзів я змогла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529312
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 12.10.2014
Чувствами скомканы песни осенние,
Рваные рифмами, ритмом не ровные..
Режут ножом наши дни - на мгновения,
Души внутри нас - на души условные.
В сны переселимся с крыльями мокрыми,
Тенью пропитаны, с солнцем за спинами.
Осень. Закат. Жизнь осталась за окнами,
А над кроватью - туман никотиновый.
Серость врезается в утро над городом,
В мысли, в сердца, в переплет бесконечности..
Все, что вчера тебе было так дорого,
Вмиг растворилось. Во мне. А я - в вечности..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528314
дата надходження 07.10.2014
дата закладки 07.10.2014
Убереги меня, Боже, от зла,
Пусть не приблизится даже на йоту.
Боль мне доставить кому-то охота?..
Сделай чтоб гадина мимо ползла.
Господи, убереги от обмана
И лицемерие прочь отгони.
Пусть обуяет тоска мои дни,
Всё же, избавь от "дурного" романа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528338
дата надходження 07.10.2014
дата закладки 07.10.2014
[img]http://www.mobinations.com/mediacontent/image/osenniy-listik.gif[/img]
Розпогодилось! Сонячний спис протаранив діброву
І застряг у густій шевелюрі тополі. А день
Заплітає у вільхові кучері стрічку шовкову
З потічків говірких і веселих пташиних пісень.
Розпогодилось! Боже, ну, що іще треба для щастя?
Може крил невагомих для злету в небесну теплінь?
І нестримної віри в душі, що усе в тебе вдасться,
Що відступить тривоги і сумніву капосна тінь!
Що утрати минулі ти при́ймеш в душі, як належне,
Не зронивши за ними ні краплі гіркого жалю...
Глянь, як пізня троянда на клумбі удосвіта мерзне,
Та вона не розмінює теплу надію свою...
Її віра у ранок прийдешній росте безупинно,
І у сонце нове, що розсіє кристали роси...
Так і ти не здавайся і вір у прекрасне, людино,
І радарами серця лови неземні голоси!
Налаштовуй себе на красу, на любов і на диво,
Хай тебе не зламають підступні зневіра і страх...
Озирнися довкола: як сонячно, легко, красиво -
І у світлому храмі природи, і в тебе в думках!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526241
дата надходження 27.09.2014
дата закладки 27.09.2014
Відаро́мило в полі покосами,
Відболіла ключами блакить...
Мов долоні багряної осені,
Листя клена чуттєво тремтить,
Опадає з гілок сухозліткою,
Захурделене вальсом чудним...
І гілками риплять, наче хвірткою,
Поруділі гнучкі ясени.
Шкаралупки колючі каштанові
Підмітають вітри-двірники,
Блискотять болота порцелянові,
Відбивають небесні хмарки.
Тут роса кришталевими нотами
Мерехтить на судинах листків...
То чому ж не радію щедротами,
Не хапаю лелітки крихкі?
А стою, мов якась наполохана,
Відгорнувши цю щедру парчу...
Наче осінь пробіглась непрохано
Холодком по моєму плечу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525975
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 27.09.2014
Раділа тобі дитинно,
Вплітаючи сни у коси,
Злітаючи ввись нестримно...
...А в серце вкрадалась осінь...
Тихенько дощем сіріла
І листячком облітала:
Вона грала сум уміло,
Їй просто сльотИ - замало...
Вона огортала хмарно
Моєї душі світлину,
Ховаючи в незугарну
Заплаканих днів ряднину...
Та думалось: все минеться,
Ще вітер туман розвіє,
Весна ще воскресне в серці,
Тюльпанно зросте надія...
Забула я хід природи...
Зима замітає осінь;
Куйовдить сади негода,
Де пташка співала досі.
Наносить мороз на вікна
Сніжинчасті витинанки,
Гойдаючи непомітно
Печаль на моїх фіранках...
...Раділа тобі дитинно,
Вплітаючи сни у коси...
Напевно, я в чомусь винна,
Раз осінь в мені голосить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526077
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 27.09.2014
[i][b](Аделі С.)[/b][/i]
Ганьби мене, тавруй мене за правду!
І милуй... потураннями брехні...
Хтось випустить у серце канонаду -
Хтось вирішить не бачити її...
Лишатися десь осторонь - найлегше...
Ба, не корю ні словом - ані-ні!
Та не тому зовуть у небо верші,
Аби крило доперити брехні!
І не тому вбивали цвяхи в тіло
Христові у його земські ще дні,
Аби ми правдословити не сміли,
А скрушно задихались у брехні.
За правду б*ють, за кривду п*ють - я знаю...
Та все ж горіти ліпше у вогні
Чужої "доброти" і псевдораю,
Аніж коритись явленій брехні!
То ж розпинай, катуй мене за правду,
Бо не прийму помилувань брехні!
Хтось випустив у серце канонаду,
Чиясь межа - не бачити її...
(19.09.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525725
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
І. ШИРМА
ширма
сну-дощу-тума́ну
вводить в оману,
приховує плани –
безмежні плани буття
обмежує почуття
позбавляє свободи волі,
нав`язуючи програми,
гравітаційними кандалами
приковує до землі
ширма –
небо над нами
набите зірками:
зірки́ –
у ширмі дірки,
проз які проникає Світло –
вишніх Світів тло:
де за́вжди – весна-літо,
ранок-день…
серця́ для Любові одкрито,
те́та-ри́тми розлито
у самосу́тній музиці спі́льносу́тніх пісень…
шир-ма –
одділяє кожен
суб`єктивно-свідомий розум –
од свого ж Істинного Ума:
шир-ма –
іздавен у вжитку, но́шена-ла́тана,
не усуціль однако́во щіль-на:
то окрема
людська упертість
знаходить ізрі́дка у ширмі поте́ртість
і, не чекаючи смерті,
навчиться проз ширму проходити –
проника-ти
у безгранично доступні інші світи
подолати
туману-дощу-сну
густу пелену́-завісу,
оманливо непрохідну́
хащу-гущавину́
пра-лісу –
сягнути…
проникнути
на Поляну Радості і Красоти –
Любові
у Основі-Основ Світобудови:
удома в себе погостюва-ти…
ІІ. ЗА ШИРМОЮ
…дерева, кущі, трава –
квіти! –
і ти:
безтурботно іти,
буттю радіти,
а хочеш летіти – лети…
«…живіть, як діти…»
себе і безмежні світи
Радості і Красоти –
твори-ТИ!
усвідомлювати-відчувати,
пере-ЖИВА-ТИ…
…що відчуває троянда,
замисливши розцвісти?...
хочеш знати?
варто лише поду́мати –
от уже і троянда – ти,
та, що са́ме рішилася розцвісти,
зелені склепіння бубляшка розхилити,
рожевий краєчок пелюстки просунути
у потаємі світи –
на дотик, на запах, на смак, на по́зір відчути,
усвідомити,
а далі усі пелюстки розпросторити,
розгорнути
і закоханим серцем врости
у безмежні Світи Радості і Красоти,
Любові –
у Основи Основ Світобудови
власним єством – проникну-ти…
троянда ти –
цвіти,
рости…
сяй і світи…
…захочеш летіти – лети:
хоч трояндою, хоч метеликом, чаплею чи совою,
а хочеш – сама-собою…
лети!
все доступне тобі
у вимірах Радості-Красоти
і Любові – твори! власні прекрасні Світи:
хочеш летіти – лети…
…візьме́ш – домалюєш собі вітрила,
чи лебедині крила –
давно мати такі хотіла,
то можеш собі мати:
цікаво ж – летіти й крильми́ махати…
а може крила – як з літака?..
яка твоя думка – і реальність твоя така…
жодних обмежень – варто навчитися думати
про світи
Радості і Красоти:
думка твоя – це ти.
Щасти!
…не буде ніхто підглядати,
проти волі-бажань повчати,
як рими, скажімо, складні підбирати…
у якому ритмі вдиха́ти і видиха́ти:
кожен свої світи́
на власний розсуд і смак
може твори-ти:
так!
не будуть тебе заперечувати,
усі – прав́і:
заздрість і критиканство –
від ширми дубової у голові…
… якщо ж у тобі – страх,
то опинишся в інших світах:
там будеш ти
страха́ми своїми себе ж і страха́-ти,
аж поки навчишся КРАСИВО ми́слити –
думка твоя – це ти
і твої світи
ті, що хочуть війни –
у позамежжі Світів вони:
вмістилища темряви-зла-сатани…
…мої Світи:
буду цвісти-літати,
ві́рші бачити-чути-писати…
живими
фа́рбами-кольора́ми
неба́ призахідні малювати,
сяяти і світи-ти…
може, колись, на мить,
здумаю пережити,
як то було тобі мене –
НЕ!
любити…
але тільки на мить єдину
переживу й покину –
мої Світи
не там, де ти…
я –
віра Красива моя
22.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525051
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 22.09.2014
Поліська осінь береже кохання,
Мавки лишають сльози і сліди,
Пахне болото свіже спозаранку,
Що засмоктало осені меди.
Шугають хмари в небі волошковім,
Схололи роси і застиг туман…
І перший промінь у красі ранковій.
Несе у серце вранішній дурман.
Співає осінь… Вже сливки дозріли
І рвуться нові догори хліба,
І в небі перші зірочки злетіли,
Але постійна на душі журба.
Стомилось щастя, лише сяйво сонця -
Єдине і навік - одне на всіх,
Ще заглядає в вимите віконце,
Лягає ласкою від долі на поріг.
А золота все більшає в природі
І шурхіт під ногами від листви,
Приймем дарунки – сумувати годі…
За щедрість відішлемо молитви…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525009
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 22.09.2014
Оксана вийшла заміж за Данила.
Життя із ним було у неї – рай.
Їй перед шлюбом мама говорила:
- Як хочеш щастя, язичок сховай.
Своєму мужу не переч, дитино,
І будеш ти кохана навіки.
Як допече - бери нитки й тканину
І вишивай серветки, рушники.
Так і робила. Жили мирно-тихо
Літ п’ятдесят, їм заздрило село.
Та захворіла, підібралось лихо
У час, коли квітчалося зело.
Оксана тоді мужа попрохала
Піднести їй коробку до руки –
Оту, де нитки з голками тримала.
Приніс, подав.
- Тут гроші й рушники!
Казала мама, щоб я не сварилась
З тобою. Злиш? Займалась вишиттям.
- Моя голубко. Тільки раз сердилась?
Один рушник тут з сірим голуб’ям.
- Не раз, Данило. Гроші звідки взялись?
- А й справді, звідки? Товстенько лежать!
- Щоб не сваритись, вишиттям займалась.
Сестра возила в місто продавать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524721
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 21.09.2014
Вже зорі водять хороводи
Під флейту місячних музик;
Сріблястий промінь ліг на воду,
Де вечір так раптово зник.
Бентежить душу крик совиний,
Що темінь розріза ножем;
І Осінь в заспаній жоржині
Готує світанковий джем...
Гойдає вітер павутинку -
Романси грає вочевидь;
Пливуть з-за обрію хмаринки -
В них дощенятко казку снить...
У попелі турбот вчорашніх
То тут, то там жаринки дум;
І у пантофельках домашніх
Блукає росянистий сум...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524006
дата надходження 17.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Хочу написать о добре, о хорошем-
Не пишется...
Хочу отдышаться под тяжкою ношей-
Не дышится...
Хочу верить в сладкой любви дребедень -
Не верится...
Хочу улыбаться, но бой каждый день-
С потерями...
И в бой бесконечный врываюсь опять-
Работаю...
И в прошлое руки протянуты вспять
С охотою...
И рваться вперед сквозь очерченный круг
Наверное
Сквозь пламя судьбу очищающих мук
Начертано...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523928
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 17.09.2014
Обновляется юность моя!..*
Что мне возраст? – Да некогда думать!
Целый день то друзья, то семья,
Побывать очень хочется в Сумах!
Перед всеми делами спешу
Лишь к Тому, Кто ценнее, дороже,
Я любовью Его дорожу,
С Ним к себе отношусь теперь строже!
Обновляется юность моя!..
Сколько дел! – И везде успеваю,
И стихи меня очень манят,
Кто-то хвалит, а кто и ругает.
Не стараюсь себя защищать,
Предаёт, как всегда, только ближний…
Научилась любить и прощать –
Эти качества главные в жизни!
Обновляется юность моя!..
Всё б успеть!.. Подрастает внучонка!
На лицо, говорят, в детстве я.
Ой, когда же была я девчонкой?
Что мне возраст? - Да мак ещё, цвет!
Сколько взглядов ещё замечаю…
Вот вчера я встречала рассвет…
А сейчас спеку торт мужу к чаю!
Обновляется юность моя!..
15.09.2014
* «насыщает благами желание твое:
обновляется, подобно орлу, юность твоя» -
Библия, Псалом 102:5.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523711
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 16.09.2014
Моїй старшій донечці задали домашнє завдання: написати твір, в якому б речення розміщувались в алфавітному порядку (перше речення має розпочинатися на літеру А, друге - на Б, третє -на В і т.д.). Ось що у нас вийшло:
А ще вчора було літо. Безмежно - сонячне, неповторно -золотисте і барвисте. Волошками голубіло на полях і ртуттю сріблилось у річці, полум'яніло дикими маками... Гриміло часом літо, спалахувало блискавицями, бриніло дощами... День за днем крокувало містами і селами, даруючи радість відпочинку і приємну втому від нелегкої праці . ..
Ех, літо... Єднання з природою... Життя у ритмі сонця... Зорепадові ночі...Ич, згадалося... І чого б це? Їй-бо, чогось навіялося - надумалося... Його ж усе одно не повернеш...
Крокує осінь... Лягає під ноги листочками, кутається у вранішні тумани, супить кошлаті брови -хмари. Мені подобається осіння терпкість.
Напевно, вже ліс радує грибників смачними гостинцями... От гайну у вихідний по підосичники! Повнісінький кошик наберу, ще й терну на вареники прихоплю!..
Роздмухує осінь багаття у верховіттях, уже де-не-де спалахують перші жаринки... Сьогодні вже бачила перший журавлиний ключ, який відмикав небо для дощів. Тільки не хочеться ще суму і сірості!.. Учора ж іще було літо...Феєричне і закохане у Чумацький Шлях, сповнене пригод і нових вражень, оповите ароматами троянд...
Хоча... Ця осінь -теж незвичайна: я ж стала на першу сходинку самостійного життя! Через багато років я з трепетом згадуватиму цей вересень,як щось особливе і особисте.
Швидко плине час, незабаром трава посивіє від інію, а калюжі вранці захрумтять першою несміливою кригою. Ще мить - і засніжиться...
Юна осінь тільки -но розпочала свій шлях до зими...
Я теж зробила свої перші кроки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523642
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 16.09.2014
НЕБЕСНЫЙ ЭКИПАЖ
пишет друг: "В последние часы обороны Саур Могилы"
от колорадов мне суждено было стать свидетелем боя
последнего нашего танка против десятков русских машин.
На саур-могиле было два наших танка "Оплот".
Первый погиб после массированного налета русских Ту-95,
когда "оплот" поосто засыпали бомбами, а он, стоя
в пылающем огне, задрал ствол и палил, палил, палил
по русским самолетам. Позже местные жители рассказали,
что нашли несколько обломков самолетов со звездами.
Видно, рассыпались еще в воздухе.
А второй.. в последний день обороны на нас пошло около
пятидесяти машин противника. Самые современнве
русские Т-90.
Шли валом, пятерками. Расстреливая нас. А у нас на горе
стоял наш родной "Оплот". Пользуясь высотой он
уничтожал русские танки.
Затем командир выскочил. Подбежал к передовой и
долго выискивал командирский танк русской армады.
Обнаружив главаря с красной звездой на башне,
командир передал мне фотографию любимой
девушки и сказал, что снарядов больше нет.
Улыбнулся,
заскочил на броню и скрылся в танке. После чего,
наши герои
подняли над танком флаг и, разметав укрепления, понеслись
на таран. Конечно, по несущемуся в огне и взрывах "оплоту"
били и танки, и пушки, и грады. Но он несся, обьятый
пламенем
с горы и никто, ничто не могло остановить удара нашей
булавы. Последнее, что я видел перед тем, как потерять сознание
от взрыва русской торпеды - это то, как от очередного десятка
попаданий
ему оторвало башню, порвало гусеницы, без которых он несся
уже как ракета, как легендарная Т34 под прохоровкой, объятый пламенем,
врезался в командирский танк врага!
И до последнего мгновения из сорванной башни, из этого ада, мы слышали,
как наш Небесный Экипаж пел "Душу й тіло ми положим за нашу свободу.."
Так не стало героев Небесного Экипажа.
Знайте их имега и назовите детей в честь героев:
Мыкола Степанчук, Иван Приходько и Рафик Невиноват.
Тут боротьба іде за місце в списках,
Знов гупають себе натхненно в груди,
Зривають голоси в фальцетних писках
Минулі і теперешні Іуди.
Якраз такі і обпечуть цілунком
Неголену щоку того танкіста,
Що гімн співав на полі бою лунко,
Що не утік з дорученого місця.
Чи їх гризе, хоча б колись, сумління?..
Чи совість їм ставала на заваді?..
Їх клястимуть прийдешні покоління,
Та зараз добре їм, вони і раді...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523581
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 15.09.2014
Вечір тихесенький
віє легесенько,
всілися сни на гіллі,
тихо сплять пташечки,
киці, комашечки,
люленьки, люлі–люлі́...
Спи, мій малесенький,
спи, мій ріднесенький,
очки скоріш закривай,
солодко спатимеш –
дужим зростатимеш,
спи, моє щастя, бай, бай...
Спить ясне сонечко,
ген за віконечком
нічка махає крильми –
місяць роздмухала,
щоб не розхлюпала
темрява лагідні сни...
А над голівкою,
сяючи зіркою,
янгол витає в імлі,
страх відганятиме,
сон навіватиме –
люлі, мій любий, люлі́...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523513
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 15.09.2014
Перешепнувся серпень з вереснем таємно:
День вкоротили, охолола ніч,
Рясні дощі пострушували з пліч,
А ще недавно гралось сонечко приємно.
З відра розлили фарбу, зачепили боком...
Де зелень, там багрянець вже розцвів,
Притих пташиний і цикадний спів.
І так кумедно стало, де не кинеш оком
На цю лелечу осінь в дивовижну днину.
Складає листя там твоє ім'я,
І ніжиться у пахощах земля,
Торкає серцем дальню пісню журавлину. 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523245
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 14.09.2014
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519780
Художники, поети, музиканти -
Дорослі діти з непростим життям ,
Володарі й заручники таланту,
Пронизані навіки почуттям...
Багато з них ламається душею,
Ще більше -губляться у пошуку грошЕй...
А Муза...Хто рахується із нею,
Коли довкола стільки нелюдЕй...
Та є такі, що зберегли світлинку
І не втоптали свій талант у бруд!
Вони щораз дають себе частинку,
Коли виносять витвір свій на суд...
Художники, поети, музиканти....
Без них цей світ давно б уже помер....
Вони красу тримають, як атланти,
На рівні світлості душі й небесних сфер...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523203
дата надходження 13.09.2014
дата закладки 14.09.2014
Вишивала матуся сорочку.
Рівно хрестики клала в узір.
Я її не сховаю в куточку.
Бо у ній – я душею до зір.
ПРИСПІВ:
Одягну вишиванку красиву –
Мого тіла й душі оберіг.
В ній тепло материнське і сила,
Блиск очей, що в орнаменті ліг.
Одягну до театру обнову
І до храму святкового дня.
Стан свій випрямлю ввись смереково.
На мені ж українське вбрання.
Ту сорочку, що мама розшила,
Збережу – це дарунок душі.
До грудей її ненька тулила,
Вишиваючи долю мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522559
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 11.09.2014
Розляглось роздолля порохнявим степом,
Скроплює отави юний смерк – монах.
Перекотиполем вітер пише епос,
Мов закладка книги простягнувся шлях.
Розповзаюсь в небі сивочубим димом,
Місяцем прошитий в темряві тону.
Так мені без неї, як строфі без рими, -
Радості не знаю і не маю сну.
Вийду на розлоги під хітоном ночі,
Сяйте, ясні зорі, - мрії молоді.
Найніжніші щоки, губи найсолодші
Зранку намалюю сонцем на воді.
Вигойдайте верби, вихлюпайте хвилі
Ніжності моєї лірику сумну,
Проречіть із неба ангелята милі,
Що кохаю досі лиш її одну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522417
дата надходження 09.09.2014
дата закладки 09.09.2014
Зошит знайдений серед руїн
(Замість передмови)
Один мій хороший знайомий журналіст був на передовій з метою писання репортажів про те, що ще вчора здавалось неможливим - про війну на нашій землі. Він побував на руїнах одного селища в Донецькому краї, що було перетворено в згарище обстрілами російських окупантів. Там серед руїн він знайшов напівзасипаний цегляними крихтами офіцерський планшет. У ньому був, крім карт Донецької та Луганської областей, кількох ручок та олівців, товстий саморобний зошит сторінок на триста дрібно списаний нотатками, що виявились чи то щоденником, чи то новелами написаними з натури по «гарячих слідах». Якщо зошит перевернути догори ногами і розгорнути з кінця, то там біли написані вірші - теж певно «під враженням». Коли я спробував це все набрати і викласти послідовно - вийшла свого роду повість, що складалася з окремих уривків життя на війні, як складається з уривків, зрештою все - бо все дискретне, все квантове. Нотатки не датовані, але очевидно, що автор нотаток писав їх з липня 2014 року по серпень 2015 року - в найгарячіший і найкривавіший період цієї війни, що досі триває і хто зна, як там буде далі. Автор, безумовно, бачив і пережив не найстрашніше, що було і є на цій війні. Він не здійснив ніяких особливих подвигів, він просто виконав свій обов’язок - пішов добровольцем в армію, коли на його Батьківщину напав ворог. Що сталося далі з автором цих нотаток - я не знаю. Вони уриваються якось нелогічно, хоча з певним підсумком. Автор або загинув, або звільнився в запас, загубивши під час останнього бою свій щоденник. Якщо автор вижив, то живе зараз в тилу, то навряд чи він може повірити, що все, що відбулося з ним, відбулося насправді. Більш імовірно, що він вважаю, що це все йому приснилось. Він вивчає філософію буддизму і блукає самітником горами. Якщо ж він загинув, то нехай ця публікація буде моїм пам’ятником тим, хто поліг за Вітчизну, хто не повернувся з тої війни...
Частина І. Книга пилу
«… Знаю діла твої,
і труд твій,
і терпеливість твою…»
(Апокаліпсис. 2.2)
Це писалося у потріпаний записник у темному і сирому бліндажі, коли стихали вибухи і постріли. Або у солдатському наметі – або в мокрому і холодному або в душному – знову ж таки в короткі хвилини відпочинку, яких було на війні мало. Якби це я писав зараз (хоча я і досі на війні) я писав би все це зовсім інакше. Хоча пройшло зовсім мало часу – але на війні час вимірюється інакше – хвилини об’ємніші, вагоміші, іноді просто довжелезні. Забагато всього було пережито за ці місяці. Але ці нотатки мені дорогі саме тими миттєвими переживаннями і відчуттями, які я намагався схопити і втілити в слова і літери. Я ніколи не сподівався, що мені вдасться опублікувати це – я гадав, що ці слова кануть у небуття, як кануло багато чого і багато хто. Якщо ви читаєте це – значить мені це вдалося… Це етюди. Це просто етюди з натури.
Під крислатими старими соснами танки. Повітря сповнене гуркотом та запахом гіркого диму. На мені одяг кольору трави, бруду та глини. Люди втомленими очима дивляться в небо – на хмари, що принесли жадану прохолоду. А я на піску накреслив багнетом ієрогліф «Дао». І все згадується Конфуцій: «Все кінчено! Я не зустрів ще людину, що може засудити себе подумки, коли бачить, що помилився.» А якщо не подумки? Якщо засудити себе залізною штукою, що плюється металевими сливами? Але ні! Я мушу спочатку засудити ворогів. Оцим же шматком заліза. А мене судити буде один бородатий дід – після завершення мого «Дао» - мого шляху.
На війні страшно тільки в перші дні – відчуття того, що ми всі завтра помремо викликає відчуття жаху. Потім стає байдуже. Потім думка, що ми всі завтра помремо викликає відчуття ейфорії: «Ура! Ми всі завтра помремо!» А потім уже хочеться, щоб мене вбили. І це бажання стає нестерпним. Стримує це бажання померти тільки погляд на людей – на людей, що змушені виконувати мою волю – втілювати у вчинки мої слова. Думка: «Я мушу цих людей завтра повести на смерть!» - стає нестерпною, спалює розум, знищує волю. Дивлюсь на цих людей: кожен з них просто впевнений, що смерть стосується когось іншого – тільки не його. І ніхто з них не вірить, що життя – це тільки ілюзія, короткий спалах, мить. Саме мить. А смерть – лише хиткий місток між двома існуваннями. Ніхто не вірить…
Питаю солдат: «Коли народився Сітхартха Шак’ямуні Гаутама якого називають Буддою?» Всі тільки пожимають плечима – мовляв, не знаю. Один солдат з мого взводу на це сказав: «Будда народився дох…я років тому!» Зрештою, він правий, цей солдат… Ще один солдат додав, що треба спочатку знищити сепаратистів, а потім згадувати, коли народився Будда. Зрештою, він теж правий…
Як мало людині треба для щастя (нехай короткого) – тиша, не стріляють, ковток чистої холодної води (а день спекотний), листок паперу і можливість просто подумати і щось написати… Тільки на війні розумієш важливість правильних слів. Як це важливо, щоб хтось сказав тобі правильні – прості, банальні, але такі потрібні і такі правильні…
…А хмари як завжди красиві. Навіть тоді, коли повітря пахне трупами. Не знаю, як можна звикнути до мерців. Як може це не викликати відчуття жаху. Навіть якщо це трупи доконаних негідників – сепарів…
Часто згадуються слова Конфуція: «Як важко бути разом цілий день і захоплено філософствувати, не заводячи мову про справедливість.» Особливо, коли в короткі хвилини відпочинку є хороший співбесідник і бажання пофілософствувати...
Природа тут просто чарівна – байраки, діброви у глибоких оксамитових балках, висока трава, квіти звіробою та деревію (нам ними пурхають хвостаті метелики-синявці). Небо високе і вигоріле – як і належить бути серпневому небу. Трава пухнаста і запашна. У видолинку кілька розбитих танків – хтось тут серйозно «мочив сепарів». Здалеку доноситься мінометна канонада – не ясно хто по кому стріляє – чи то наші по сепарам, чи навпаки. Риємо бліндажі, шанці і «щілини». Ех, мені б ще пару крупнокаліберних кулеметів… Під час відпочинку читав по пам’яті вірші Р. Кіплінга – «Холерний табір». Солдати сказали, що я неймовірний оптиміст. Потім я прочитав їм військові епітафії того ж Кіплінга і кілька руба ятів Омара Хайяма. Солдати відповіли, що я ще більший оптиміст, ніж вони собі уявляли. Приємно мати солдатів з вищою освітою. Як завжди у нас неймовірна армія – «армія, що народжується раз на тисячоліття». І як завжди ця армія гине… Коли закинули наш взвод у цей безлюдний район, де тільки степ і байраки і якісь руїни, я попросив тільки одне – карту… Почув у відповідь: «Для чого тобі карта, лейтенанте? Тебе все одно завтра вб’ють!» Так настрій зразу покращав… Я зауважив: «Старший лейтенант!» Зловив дивний погляд на прощання: «Качай шини, старлєй! І вчи гімн України…» Ну, що ж… Як судилось, так і буде. Очікуємо. Найгірше на війні це не страх смерті – він іноді минає і переходить в ейфорію. Найгірше на війні – це очікування. Невідомо чого. Отож чекаємо… Вночі я споглядав повний місяць, що викотився і зазирав сумними очима меланхоліка у простір між байраками. У траві помітив змію – вона повзає, плазує по цій землі. Ми не плазуємо – ми зариваємось у цю землю, щоб втримати її і вибити звідси ворога…
Часто читаю Біблію. Особливо Апокаліпсис. Все більше думаю, про те, що нинішня доба - це доба Апокаліпсису. Часто згадуються саме оці слова: «… Полиши свій серп гострий і збирай китиці винограду землі, бо дозрілі грона його…» (Апокаліпсис. 14.18)
Прочісували ліс. Той самий, з якого цілий тиждень стріляли по нас з мінометів. Над лісовою дорогою бачив чорного лелеку. Рідкісний птах. Подумалось: «Але не нині. Тепер у Донецькому краї всі лелеки стануть чорними. Це білі лелеки приносять душі дітей у цей світ. А чорні лелеки відносять душі вбитих людей у потойбічний світ…» Це просто я зрозумів ще одну маленьку істину…
Ось і скінчилася війна в лісі (а я так люблю ліс), ось і довершився степ (а як він пахне влітку!). Закинули до якихось руїн: розбиті будинки, понівечені вагони на колії, залишки якихось споруд незрозумілого походження і призначення. Наказали захопити залишки якоїсь будівлі і утримувати їх. Докучливий дрібний дощ, мокрий одяг, морі слизькі бетеери і беемпе – «бехи». Тіло не хоче слухатись і мозок не хоче керувати неслухняним тілом. Навколо бруд, багнюка, уламки цегли, якісь іржаві залізяки. У повітрі висить сморід – тхне чимось огидним. Така вона – війна. Руїни виявились порожніми: тільки гільзи дзвеніли під ногами. І знову очікування біля порожніх вікон-бійниць. Несподівано згадав, що років десять тому мені часто снився саме цей будинок зі сходами, що ведуть у нікуди і з дірками в стінах… Все, що відбувається зараз зі мною мені колись снилося: що я в армії, що йде війна, і саме ось ці будинки – у найменших деталях саме ця картина мені снилася…
У взводі з 30 чоловік лишилося 19 – взвод тане як крига на весні. Сьогодні загинув ще один солдат. А в іншого солдата сьогодні був День народження. Як співпало – в одного день смерті, а в іншого – день народження. І спробуй зрозуміти, що святкувати – яке свято важливіше. Солдати чомусь у перерві між боями святкували день народження. Було скромно, але щиро і радісно. Подарували імениннику стріляну гільзу (а ними тут все всіяне). Сказали прості, але потрібні слова: побажали повернутися додому живим і здоровим. Мені як командиру і просто найстаршому за віком у взводі теж треба було щось сказати. Я процитував Омара Хайяма:
«Про завтра не гадай – воно ще не настало,
Про вчора не гадай – воно навік зів’яло,
Минуле й прийдешнє – опора ненадійна,
Живи хвилинами, бо їх у тебе мало…»
Про вино і жінок я, звісно, не говорив. Нині цим людям не до вина, і не до жінок…
Сьогодні День Незалежності. Зі стріляних гільз від гармат 2-42 з БМП («бехи») ми виклали на землі напис: «З Днем Народження, Україно!» Мусить же бути і в нас свято…Замість салюту стріляли по «сепарам», що засіли в «зеленці»…
Я тепер знаю, як пахне війна. Запах війни – це їдкий запах – суміш запаху солярки та згорілого пороху. Цим запахом просякнуто все – повітря, руки, одяг, їжа. Навіть цей нотатник теж…
Ця війна відрізняється від інших тим, що можна прямо з війни подзвонити додому. Якщо науковий прогрес і далі буде йти вперед таким темпом, то незабаром можна буде подзвонити вбитому солдату з того світу. От і я інколи дзвоню різним знайомим і в їх тихе життя вривається війна звуками пострілів та вибухів. У кожного із знайомих свої справи – буденні і важливі (безсумнівно). Тільки в мене лишилася всього одна справа, яка називається смерть.
Вчора приблудив у наш бліндаж якийсь хлопець. Сказав, що він хоче бути добровольцем і воювати за Україну. Ми дали йому однострій вбитого солдата і автомат. Тест «свій-чужий» здійснили подивившись йому в очі. Так тепер розрізняють своїх: дивляться людині в очі. Це вже третій воїн в нашому взводі з Донецького краю (зі мною включно). Один з них врятував все, коли я сів на місце вбитого стрільця в БМП, а той солдат з Донеччини зарядив гармату, яку я самостійно просто би тоді зарядити не зміг…
Погода видалась паскудна – з самого ранку лив дощ (нудний, дрібний, майже осінній). Передчувалася осінь. Холод і сирість пробирали наскрізь. Ще й поруч хтось «повісив» димову завісу. І так туманно, а тут ще цей дим війни… Почали стріляти – і вони і ми, звісно. А я вже думав, що сьогодні буде спокійно. Можна було б відкласти стрілянину хоч би до більш-менш нормальної погоди. Стало тоскно. Але чим інтенсивніша ставала перестрілка, тим більше ми «розігрівалися» і негоду перестали відчувати. Один із солдатів сказав мені: «Професоре!» (Солдати іноді називали мене фамільярно – не «товариш старший лейтенанте», а «професоре». Хоча я в тому житті зовсім не професор, а доцент). Отже солдат запитав: «Професоре! А Вам не доводилось стріляти з мокрого і слизького танку?» «Ні, не доводилось!» «А доведеться!» Я подумав, що справді доведеться. Коли командир взводу змушений стріляти – значить, зовсім погано. Але нині саме так. Саме це. Крім того у взводі я стріляв краще за будь-кого. І всі це знали. Тут почалась просто катавасія зі стріляниною. Я просто відчув нутром і шкірою – зараз полізуть. Заскочив в БМП на місце стрільця в стані якоїсь ейфорії. Почалось! Справді, із-за лісочку і кущів виповз БТР сепарів. Це я вже бачив через приціл. Руки якось самостійно від мозку смикнулись і навели на ціль за якісь частки секунди. Постріл! (Чергою з автоматичної гармати). Влучив! В далині пожежа і дим – удача зі мною! Придyрки, навіщо було бортом до мене повертатись? Біля підбитого БТРа з’явилися людські фігури – чи то з машини повискакували, чи то вони бігли слідом. Тут вже просто з кулемета – я ще ніколи не відчував такої радості скосивши довгою чергою двоногих істот, що нагадували людей. На війні є один важливий момент – його не можна пропускати і потрібно сказати собі: «Стоп!!!» Це коли відчуваєш, що вороги – це не люди, а істоти, лише схожі на людей. І вбивати їх радісно і приємно. Це приносить задоволенні. І хочеться вбивати ще і ще. Тут важливо зупинитися і сказати собі, що війна це не нормальний стан людини. Це вимушено, це тимчасово. Потім треба повернутися у нормальний світ, де люди є людьми, а не мішенями. Але коли настане оце «потім»? Ну, от і все – бій відгримів. Все тривало якісь лічені хвилини. Затихає. Все. І світ, і люди, і машини. Знову нудьга у сірих і холодних бліндажах. Потім чистити гармати і кулемети на «бехах». Потім знову очікування. Вислуховування розмов солдатів – все тих же і ті ж розмови. Один солдат з Одеси постійно розповідає мені про свою сестру, яка служить в армії Ізраїлю. «… От закінчиться війна і поїду я в Італію…» А коли вона закінчиться? Ще один солдат (москаль з Криму, але воює за нас – бо Україна – це наша спільна Батьківщина і він вірний присязі) сказав, що йому тяжко залазити в БМП – клаустрофобія, мовляв. Особливо тяжко йому витягувати з БМП «крабів» та гільзи. Я йому відповів, що в індійській армії «краби» з БМП витягують спеціально видресирувані для цього мавпочки. Він чомусь не повірив…
З нашого взводу з 30 чоловік в строю лишилося тільки троє. Але ми втримали висоту, яку нам наказали обороняти будь-що. Те, що я лишився живий – випадковість. Я не ховався від москальських куль за солдатські спини. А солдати мого взводу полягли – православні і католики, греко-католики і протестанти, юдеї і мусульмани – за свою Батьківщину і за свободу людини. Згадуйте інколи про нас – ми чесно гинули і гинемо за Україну.
серпень 2014 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522007
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 07.09.2014
І не мариться вже, і не сниться
Солодкаво-серпнева імла...
Теракотова спритна лисиця
Павутинку хвостом замела.
І припудрились міддю дерева –
Хоч дивуйся обнові, не вір!..
Срібнодзвонить печаль кришталева
В пасмах річки прудкої між гір.
Ще бринять у квітках медоноси,
Допиваючи літній нектар,
Відшептали у полі покоси,
Буйні трави обстриг перукар.
І заплів золотаву пшеницю
У сухі шурхотливі снопи.
Де-не-де розілляв багряницю
Щедрий вересень. Чуєш, поспи,
Моя ду́ше натомлена, квола,
Відпусти ці тривоги й жалі!..
Даль осіння, немов захолола,
Пригинає печаль до землі.
І у сяйвом наповнену шпарку
Виє протяг, пече до кісток!..
На розписаний вижухлий аркуш
Опустився кленовий листок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521102
дата надходження 03.09.2014
дата закладки 03.09.2014
З ідейними зіткнувшись ворогами,
іду сміливо у відкритий бій.
По гідності не дам пройтись ногами
нікому! То ж святе чіпать – не смій!
Коли ж близькі образять чи обра́ні –
ті, хто кумиром став в моїм житті –
... мов пес побитий, тихо гою рани,
сховавшись мовчки в п'ятому куті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520719
дата надходження 31.08.2014
дата закладки 01.09.2014
Перламутрові роси і серпневі світанки,
Перші житні покоси і у осах грушки...
І жоржини ранкові, що ростуть біля ганку,
Незмовкаючі в співі до схід сонця пташки.
Хліб насушний в копицях і стерня споришева,
Синє небо у хмарах і орлиний політ,
І озерні тумани, ледь рум’яні дерева,
І краплинами крові обліплений глід…
Моє рідне Полісся, грибна земле Волинська,
Лиски, крякви пузаті у прозорій воді,
Комарня над землею, що літає так низько,
Від нестиглого льону квітки голубі.
Моє рідне Полісся – краса світанкова,
Край мисливства, грибів, карасів і ляща,
Зустрічаю цю радість я щодня спозаранку,
Одягнувши щоднини нового плаща.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517678
дата надходження 16.08.2014
дата закладки 16.08.2014
Ми обра́зи вбиваємо в душу, як цвяхи,
Без жалю, в чуже серце також із розмаху...
Покаяння виймають ті цвяхи із рани,
Залишаєм дірки замість них ми невдахам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517389
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 16.08.2014
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/8/100/629/100629979_1.jpg[/img]
Занурена у музику дощів,
У сиву органзу краплин прозорих,
Бреду босоніж в мокрому плащі
Повз ліхтарів яскраві метеори.
І, плавно розсікаючи озон,
Мов плазму океану каравелла,
Вслухаюся в небесний баритон -
Розспівується грозова капела.
Б'ють на ударних блискавки прудкі
І спалах розсікає темні хмари!
Свої перуки, змоклі і важкі,
Обтрушують на во́гкі тротуари
Акації у гранулах краплин,
Мов парижанки, горді і високі!
Закутана у зливовий сатин,
Вдихаю шепіт вулиці крізь кроки.
І так мені спокійно на душі,
Пряде вечірнє небо сивий ку́жіль...
Пунктиром обриваються вірші
І... плюскаються у дзвінкі калюжі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517504
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 16.08.2014
Заржавіли замки на воротах,
Дим не в’ється над хатою в небо –
Я не там! Я є тут і без тебе,
Тут, де йдуть вечори у скорботах!
Хоч змінивсь, та мене ти впізнаєш
По сльозах тих моєї провини!..
Ти чекай і мене приласкаєш:
Буду завтра – не знаю години...
Ти винось мені світло в присінці,
І чоло хай в чебрець чепуриться,
Розкажи все про мене дитинці,
За столом збережи моє місце!
На той шлях, що веде з твого двору,
Синя тінь від долонь твоїх лине...
Ти березу зрости білокору:
Буду завтра – не знаю години...
Дух мій – вкритий волошками колос,
Прагне бур, що розпалять в морозі!
Я не знаю майбутній мій голос,
І лице уявити не в змозі –
Лиш одна ти впізнаєш, кохана,
Як тобі заспіваю з долини,
Сильно змінений, груди у ранах,
Буду завтра – не знаю години...
Bolesław Leśmian
Przyjdę jutro, choć nie znam godziny
Pordzewiały twej wrótni zawory,
Dym z twej chaty nie buja po niebie -
Mnie tam nie ma! Tu jestem - bez ciebie,
Tu, gdzie w próżni mijają wieczory!
Zmienionego nim przywrzesz do łona,
Wiem, że poznasz po łkaniu przewiny!...
Czekaj na mnie, w cień własny wpatrzona,
Przyjdę jutro, choć nie znam godziny...
Zapal światło u progów przedsienia,
Z macierzanek spleć wieniec nad czołem,
Naucz dzieci mojego imienia
I zachowaj mi miejsce za stołem!
Ku tej drodze, gdzie idą pątnicy,
Dłonie twoje rzucają cień siny...
Zasadź brzozę pod oknem świetlicy,
Przyjdę jutro, choć nie znam godziny...
Duch mój, chabrem porosły i wrzosem,
Burz zapragnął, co chłodem go zwarzą!
Nie znam głosu, co będzie mym głosem,
Nie znam twarzy, co będzie mą twarzą -
Lecz ty jedna mnie poznasz niezłomnie,
Gdy twe imię śpiewając w doliny,
Z raną w piersi, zmieniony ogromnie,
Przyjdę jutro, choć nie znam godziny...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517528
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 16.08.2014
Понад царством сніжниці, де борвій шаленіє,
Дух мій лине до тебе в світлі кола і смуги.
А чийсь розпач у білу постать там кам’яніє,
В білу постать над краєм зимової яруги.
Коли зникла в обіймах незакритої брами,
З того часу тьмянієш, згадки млою повиті,
Ми з тих пір незнайомі, все забулось між нами,
Мов ніде і ніколи не було нас на світі.
Тож знайдімо себе ми знов між вихром і тінню,
Закохаймося ще раз у вечірній безодні
Тим коханням повторним, що не хоче спасіння,
Тим бажанням останнім, що безмірне сьогодні!
Закохаймося знову серця жалем кривавим,
За тим щастям, котре ми не покажем нікому,
Закохаймося знову, бо йде смерті розправа –
Двох смертей, що бажають у однім бути домі.
Рветься в клапті завія, мов її грізна грива
Об сучки в нетрях лісу розтріпалась без спасу.
А життя, що у ранах, з жил щезає журливо,
Щораз більше на усміх брак відваги і часу!
Понад царством сніжниці, де борвій шаленіє,
Дух мій лине до тебе в світлі кола і смуги.
А чийсь розпач у білу постать там кам’яніє,
В білу постать над краєм зимової яруги.
Bolesław Leśmian
Ponad zakres śnieżycy...
Ponad zakres śnieżycy, ponad wicher i zamieć
Duch mój leci ku tobie w świateł kręgi i smugi.
Czyjaś rozpacz się sili w biały posąg okamieć,
W biały posąg nad brzegiem ociemniałej jarugi.
Odkąd znikłaś w objęciach nie domkniętej w świat bramy,
Odkąd zbladłaś, schorzała moich wspomnień bezsiłą,
Tak się dziwnie nie znamy, tak się strasznie nie znamy,
Jakby nigdy i nigdzie nas na świecie nie było.
Znajdźmy siebie raz jeszcze wśród wichury i cienia,
Zakochajmy się w sobie nad otchłanią wieczoru
Tą miłością powtórną, co już nie chce zbawienia,
Tym pragnieniem ostatnim, co już nie zna oporu!
Zakochajmy się w sobie krwawym serca wyzuciem,
Z tego szczęścia, o którym nie mówimy nikomu,
Zakochajmy się w sobie naszych śmierci przeczuciem,
Dwojga śmierci, co w jednym pragną spełnić się domu.
Rwie się w strzępy wichura, jakby szumna jej grzywa
Rozszarpała się nagle o sękatą głąb lasu.
Życie, niegdyś zranione, z żył we trwodze upływa,
Coraz bardziej na uśmiech brak odwagi i czasu!
Ponad zakres śnieżycy, ponad wicher i zamieć
Duch mój leci ku tobie w świateł kręgi i smugi.
Czyjaś rozpacz się sili w biały posąg okamieć,
W biały posąg nad brzegiem ociemniałej jarugi.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517529
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 16.08.2014
[img]http://www.patogh90.com/wp-content/uploads/0.890245001315292912_parsnaz_ir2.jpg[/img]
Літо, немов марокканка в тонкій паранджі,
Мідний пісок обціловує ніженьки босі.
Дай мені руку, дійдемо удвох до межі,
Де починається теплою охрою осінь.
Очі твої – антрацити, глибокі, мов ніч,
В їхньому затінку вкотре ховаюсь від спеки...
Десь в павутинні планет, межи світлосторіч,
Кличе нас мрія, мов острів незнаний, далекий.
Літо танцює саіді*, оливкові сни
Нас накривають, як море, розніженим шовком!
Чи бракуватиме щастя цього восени,
В час, коли вітер завиє покинутим вовком?
В час, коли міддю обсиплються пишні сади,
Трави обпалені вкривши важкою парчею,
Стразами з неба покотяться краплі води,
Клен спалахне під дощем і погасне свічею?
Як бракуватиме світла цього й кольорів,
Шепоту хвиль, арабесок тонких силуетів!..
Соком налиті ренклоди, немов ліхтарі,
Сяйвом наповнили скель дивовижні мечеті.
Літо гаряче, мов кава, пікантно-терпке,
Тепле каміння пахтить, мов розпечені праски...
Дай мені руку, збудуємо свій Марракеш*,
Щоб не прощатись з обіймами літньої казки!
[i]*Саіді (Saidi або "Ракс ель асая") – східний танець з тростиною.[/i]
[i]*Марракеш (араб.[/i] مراكش) –[i] одне з чотирьох імперських міст в Марокко.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516279
дата надходження 08.08.2014
дата закладки 09.08.2014
Гусне спека яблучним сиропом,
Смалить сонце кучері беріз,
З дня у день мандрує автостопом
Юне літо з купою валіз.
Модні джинси, кепка, мокасини
Із квітковим принтом — супер стиль!
Миготять вітрильників чуприни
В бірюзі шовкових море-хвиль.
А у літа — бронзова засмага,
Мерехтливі стразики в очах!
Вітерець, закоханий стиляга,
Причепивсь до літа, мов реп'ях.
Дражнить струни сонної гітари,
Щось мугиче лагідне під ніс...
Начепивши модні окуляри,
З чередою напханих валіз
Знов мандрує літечко русяве
Там, де море — чиста бірюза,
Де толочить викохані трави
Спересердя вершниця-гроза...
Де шумлять грайливі водоспади,
Скелям білять голі кістяки,
Де на плитах кінчиком помади
Хтось послання пише у віки...
Де пісок пилюкою із міді
Прилипає до вологих п'ят,
Де гасає липень на боліді,
Розвіває платтячка в дівчат.
Там в кав'ярнях до міцної кави
Додають справжнісінькі казки,
Юне літо, миле і смагляве,
Тістечком ласує залюбки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510432
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 10.07.2014
[img]http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/8/101/640/101640858_Stanislav_Sidorov__TuttArt___9_.jpg[/img]
[i]Дожди, как жизнь, всегда разнообразные...
Нет в жизни одинаковых путей...
Как судьбы у людей, бывают разные...
Так и характер разный... у дождей... [/i]
[i]автор: невідомий, на вірш натрапила в інтернеті[/i]
Буває дощ тонкий, мов павутинка,
Ковзне по шкірі лоскотом легким ─
І невагома вовняна хмаринка
По небу розтечеться, як вершки.
Буває дощ насуплений, понурий,
Заторохтить по плитах черепиць,
Деревам розкуйовдить шевелюри,
Неоном навіжених блискавиць
Розріже небо, кашляне громами
І в сиві пасма щільно заплете
Веселку кольоровими стрічками,
Розсіє в полі мрево золоте.
Буває дощ веселий і грайливий,
Або ж мінорний, тихий і сумний:
То награє піднесені мотиви,
То ностальгує в дотику струни.
А ще буває ніжний, мов романтик,
Вінки сонетів пише на шибках!..
Тополям розплете шовкові банти,
Сховається хлопчиськом у кущах
І радісно хіхікає, бешкетник,
Крізь зуби цідить іскорками сміх!
То розсипає жменями монети,
То затрубить у кришталевий ріг.
Дощі бувають різними, як люди:
У кожного свій норов і струна,
Свої ескізи, нариси, етюди,
Свій почерк і космічна глибина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506834
дата надходження 23.06.2014
дата закладки 23.06.2014
Вітер дихає косовицею -
Чебрецем;
Небо свариться грозовицею,
Б'є дощем...
Десь між хмарами -місяць човником
Без весла;
Стане дуб моїм тихим змовником
Край села...
Втаємничу його про райдужне
І сумне,
Розповім йому , що небАйдуже -
І мине;
Шепотітиму, нерозказане -
Що в думках...
Вузлик пам'яті нерозв'язаний
У зірках...
Розпогодиться - знов захмариться,
Задощить...
В казані, ніби зілля, вариться
Громомить...
Креше сяєвом -блискавицями
Небокрай;
Розлетілися болі птицями -
Не збирай!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506396
дата надходження 21.06.2014
дата закладки 21.06.2014
Творити світ поможуть нам слова:
За кожним словом – ваша мудра думка…
Хай буде вам здорова голова!
Та як у ній одна лише халва –
Помо́вч!..
І будь
що будь
не кумкай…
17.06.14
__________
Світлина... не з інтернету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505597
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 17.06.2014
Дождь нехолодный, лета улыбка...
Солнечно-модный, тонкий и гибкий...
Обыкновенный... Все, как всегда...
Нежно щекочет, стекая, вода...
Пары влюбленных в сиянии света,
Словно объяты потоками лета,
Не прикрываясь суровым зонтом
Томно вальсируют в танце босом...
Но- необычна сегодня природа.
Некое таинство в ней происходит...
Дождь истончился и робко затих,
Словно бы в схватках предродовых...
Где-то зарницы, сполохи... Мимы
Дальней грозы, проносящейся мимо,
Изображая волнения лик,
В душах посеют испуганный крик
Молнии блеска и грохота грома...
Юркнули пары в укрытие дома...
Ветер свинцовые тучи увлек...
Где-то прольется холодный поток...
Грянет гроза! Исполнением рока
Где-то суровые струи потока
Грязь выметая, хлынут, бурля,
И возродится, очистясь, земля...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504681
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 15.06.2014
[i]В далекому 1978 році моя майбутня третя дружина привела мене в неочікувану компанію і я там з голосу записав на російській мові Молитву невідомого автора. Нижче вона подається в моєму перекладі на українську мову.[/i]
Господи!
Я старію і скоро зроблюся старим.
Утримай мене від фатальної звички думати, що я повинен сказати обов'язково хоч щось по будь-якому поводу та в будь-якому випадку!
Зроби мене думаючим, але не нудним, корисним, але не владним!
При всеосяжному запасі моєї мудрості здається образливим не використовувати його повністю, але я хочу зберегти хоча б декілька друзів на кінець мого життя.
Збережи мій розум вільним від докладного викладення нескінчених деталей, дай мені крила досягти мети!
Запечатай мої губи для промов про хвороби та недуги!
Вони розростаються і любов повторно розповідати про них стає з роками все солодшою.
Я не наважуюсь просити милість не насолоджуватися розповідями про хвороби інших, але допоможи мені переносити їх терпляче!
Я не наважуюсь просити про покращення пам'яті, але тільки про людяність, яка зросте, коли з'ясується, що моя пам'ять зіштовхнулася з пам'яттю інших!
Надай мені блискучий урок того, що і мені трапляється помилятися!
Збережи мене розумно приємним!
Я не хочу бути святим - дехто з них є дуже тяжким для спільного життя, але і кислі люди - одна із вершин творіння Дідька.
Дай мені можливість бачити гарне у неочікуваному місці та неочікувані таланти і дай мені сили сказати їм про це!
Амінь!
К.
15.06.2014
"Автопортрет" 95 х 120; папір, простий олівець; 1991
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505296
дата надходження 15.06.2014
дата закладки 15.06.2014
Небо плаче косим дощем,
Та вже сліз і йому бракує
Наш щоденний сердечний щем,
Навіть, лікам згасити всує.
Кожен ранок ждемо новин,
Молим Бога, аби хороших.
П'ять загинуло чи один,
Знову десь розікрали гроші,
Хтось залишився без житла,
Містом їдуть ворожі танки,
Нищать все до самого тла
Через путінські забаганки.
Скільки жити нам ще в страху,
Доки юнь до часу ховати?..
Через карликову пиху
Їм доводиться помирати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504895
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 13.06.2014
09.05.1991
63.
Жоден сенситив не має права обнародувати відомості, що йдуть йому з Тонких Світів. Ці відомості можуть бути чи невірно ним інтерпретовані, чи навіть дані йому з метою перевірки його здорового глузду. Такі відомості треба ретельно перевіряти, особливо на стадії Навчання, оброблювати, бажано через колектив сенситивів, і тільки отримавши Коефіцієнт правдивості більше К= 0,85, говорити в голос.
64.
[i]Навіщо даються Знання з Тонких Світів сенситивам?[/i] - от одне із головних питань, яке повинне бути завжди перед очима того, хто має Контакт. Ці Знання ніколи не даються аби так, на напризволяще, на розвагу тому, хто їх приймає. Вони Даються для того, щоб люди навчилися використовувати їх для поліпшення свого життя, виправлення його на шлях добра. Але конкретне Читання цих Знань - справа особиста.
65.
Ніколи не можна використовувати отримані Знання для досягнення корисної мети. З точки зору Космосу в цю категорію входять будь-які, всякі прояви користі - від грошей та до славомарності.
66.
Нам бажано, щоб усі Вчителі та їх учні могли мати спілкування між собою як [i]по вертикалі[/i], так і [i]по горизонталі[/i]. Іншими словами: Вчителі не повинні мати між собою перепони. Тому девіз кожного сенситива (контактора) повинен бути таким: [i]"Я знаю те, що ви не знаєте; ви знаєте те, що я не знаю. Прошу вашої згоди на спілкування та обмін Знаннями".[/i]
67.
Для умов обміну Знаннями необхідно, щоб основні параметри цих Знань сходилися як для сенситивів, так і для їх Вчителів. Тому необхідно мати ще і таке гасло: [i]"Кожен має своє поле діяльності, але Божа Воля вимагає всіх об'єднатися під Прапором Добра та подолати розбіжності у трактуванні цього добра. Добро не може прикривати Зло та зло."[/i]
68.
Нам необхідно завжди йти один за одного з відкритим серцем та щирими бажаннями допомогти один одному.
69.
Вчитель та його учень повинні завжди шукати спільників. Але Вчитель шукає їх через свого учня, а учень шукає допомогу Вчителя.
70.
Той, хто вийшов на шлях боротьби зі Злом, не повинен думати, що Зло є найголовніший його ворог. Його найголовнішим ворогом є те зло, що має повсякденний, звичайний вигляд, до якого усі призвичаїлися, яке просякло всі кістки та м'язи людей та їх справ. Це зло фактично і є Злом, бо в Космосі Зло - це один із обертів багатомірного обертання Всесвіту, а на Землі Зло стало суттю життя, яке повинне продовжувати ланцюг Безсмертного втілення Душ.
71.
Земне Зло зараз є найголовнішою небезпекою для Всесвіту, бо воно вийшло із під контролю не тільки Бога, Розуму та НадРозуму, а і Космічного Зла.
72.
Космічне Зло зараз втілюється не тільки і не стільки в душах людей, скільки в їх думках, бо чорні думкоформи отримують все більше і більше підтримки в буденності життя земного. Тому для кожного сенситива головною метою є виховання, виправлення та коригування душ людей. Але при цьому кожний сенситив повинен своїм прикладом, своїм життям ілюструвати свої дії. Кредо такого сенситива: [i]Від спрощення отупілого та змарнілого життя - до різноманітності добрих вчинків![/i]
73.
Коли приходить біда, то сенситив повинен бути в перших лавах рятувальників, бо він ЗНАЄ наперед про наближення біди, про її суть та строки.
74.
Кожний сенситив відомий Вищи Силам, але треба, щоб він був відомий і самому сенситиву.
10.05.1991
76.
Кожна людина, у якої почали Відкриватися чи були Відкриті від народження сенсорні здібності, повинна розуміти, що це є дар Божій. Тому вона повинна берегти, розвивати та пестити цей дар, щоб він перетворився в Дар.
77.
Той, хто усвідомив це, повинен усвідомити і те, що він автоматично стає з цього моменту представником Вищого Розуму на Землі. Тому його життя повинне з цього моменту будуватися по Законам Космічним*, а не буденно земним.
78.
Перед такою людиною, яка має Дар, завжди є три шляхи подальшого формування свого життя.
79.
[i][b]Перший шлях [/b][/i]- повністю віддати себе Дару і знехтувати все земне. Такий шлях Вищі Сили зараз не засуджують, безумовно, але звертають увагу на те, що цей шлях хибний, бо він веде до індивідуалізму/капсулюванню. Людина така вирощує в собі Святий Дух заради самого себе.
80.
[i][b]Другий шлях [/b][/i]- суто земний. Людина починає рано експлуатувати свій Дар на свою потребу. Цим шляхом рано чи пізно, але йдуть більшість із екстрасенсів, сенситивів. При цьому вони проголошують, що несуть добро людям. Але часто-густо це є полуда, бо під маскою боротьби за Добро такі люди несуть і Зло людям, бо це зло вони вирощують в собі і воно, прикриваючись щитом Добра, кує зброю у вигляді жадібності до грошей, слави, авторитету, у вигляді нетерпимості до інших і навіть заздрощів, гордині.
81.
[i][b]Третій шлях[/b][/i] - на відміну від Другого, який Вищі Сили засуджують, найбільш придатний в умовах земного життя.
Це шлях балансування між потребами суто земними та Космічними.
Найдоцільніше, щоб кожний сенситив оговорив свій власний шлях із своїм/своїми Вчителем/Вчителями, розробив для себе свої власні/особисті Правила і жив по ним, оновлюючи їх залежно від свого духовного росту.
82.
Кожний шлях, обраний сенситивом, все єдино приведе його до Бога, бо Бог - це втілення Вищого та НадВищого Розумів. Тому сенситив повинен дбати, щоб його шлях був як можна більш монолітний, не роз'їдений чорнотою вчинків та неподолянням труднощів.
83.
ТРЕБА ПАМ'ЯТАТИ:
Здібності сенсорні є не у всіх людей;
Серед тих, у кого вони є, не всім дають можливість їх розкрити;
Серед тих, кому Розкривають, мало є тих, кого Кличуть;
Серед тих, кого Кличуть, мало є тих, хто Чує;
Серед тих, хто Чує, мало є тих, хто Розуміє;
Серед тих, хто Розуміє, мало тих, хто Хоче;
Серед тих, хто Хоче, мало є тих, хто Може;
Серед тих, хто Може, мало є тих кому Дозволяють;
Серед тих, кому Дозволяють, мало є тих, хто Йде;
Серед тих, хто Йде, мало є тих, хто йде Вірним Шляхом;
Серед тих, хто Йде Вірним Шляхом, мало є тих, кому Дається Дар!
Тому той, хто Отримав Дар, несе відповідальність перед Тими, Хто йому Дав Дар, перед Носіями Розуму, перед людьми Землі, перед самим собою!
84.
Спілкування, яке утворюється між Вчителем та Учнем, обумовлює, що Дар буде розвиватися, набувати сили та ваги тільки при умові сумлінного Навчання, а не по поруху пальця.
Якщо до людини ніби-то раптово прийшов Дар, то це тільки означає, що Вищі Сили дали людині Аванс, а його треба відпрацювати своїм духовним розвитком, своїм Навчанням.
85.
Вчитися треба у Бога, у людей, у природи, але не можна вчитися, маючи злі та подібної різноманітності чорні наміри. Кара неминуча.
86.
Сенситив ніколи не повинен поспішати робити висновки з інформації, що йде до нього з Тонких Світів, бо ця інформація завжди спотворюється забрудненнями його душі**. Чисті душі наближають вірогідність та правдивість інформації, що йде до них, до 100%.
*******
Примітка:
* Назва умовна і прийнята тільки тому, що вона стала штампом в літературних джерелах;
** Коли використовується слово "душа", то мається на увазі внутрішня суть людини, а коли "Душа", то мається на увазі Симбіонт людини, який є Носієм Життя і включенням живої людини в ТриЄдність Середовище/Життя/Розум.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504801
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 12.06.2014
Гримить. Крізна́ краплинна сітка
То налетить, то зникне враз,
Огрядна хмарка, сива тітка,
Знічев'я дра́жнить контрабас.
Пташки скрипалять в міжребер'ї
Слизьких і вимоклих гілок.
Виводить дощ, мов на папері,
На склі кожнісінький рядок.
То спритне сонце злиже почерк,
То здує хвацько вітерець
І, мов хлопчисько, зарегоче,
Чкурне до лісу навпростець,
Де строгі сосни курять ладан
Із позолочених кадил,
Де у зволожених шухлядах
Парфумить хвойний еліксир...
Де трав магічні привороти
Кладеш на душу, мов компрес,
Де потічки вплітають ноти
У дивовижний полонез.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499616
дата надходження 17.05.2014
дата закладки 17.05.2014
Світланочці, і не тільки...
Життя - це бій... Одвічний бій за себе,
Супроти тих, хто небо поділив.
Душа страждає... Воля - це потреба.
Поки живеш, боротись стане сил.
Не зупиняйсь, молитва буде стягом,
Господь почує, знаєш певно ти.
Боротися, є сила в нас й відвага,
Упавши, підведись... і далі йди.
Одвічний бій з гріхом... За синє небо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498461
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 13.05.2014
Кожен з нас так чи інакше шукає Бога,істину,чи внутрішний абсолют-універсальну міру свободи і тепла.
Навіть Будда,народжений стати царем став блукачем у нетрях життя…
Шукала їх і Цинамон-сліпа дівчинка,дивовижної вроди,котра,як всі вважали,не могла розмовляти.
Страх,біль і любов-це так чи інакше нерозлучні супутники нашого існування і домінує той з них якого ми підгодовуємо своїми думками,емоціями і чином свого життя в цілому.
Буття Цинамон було сповнене рутиною палацового життя,до появи,тигра,який її зцілив,
І розгорнув перед нею килим світу,показавши його барви,його велич і відтінки.
Чому?Чому тигру,хижаку,котрого бояться люди,щастить зробити те,що не вдавалося нікому до нього?Бо він бачив світ,він любив і приймав його в усій кольоровості,не ховаючись за маски умовностей,як це робили люди.
Чому Цинамон не говорила?Бо не було про що,і не було з ким…Бо життя її було обмеженим і замкнутим.
«Ти можеш говорити? – запитав Раджа у Цинамон.
Дівчина кивнула.
– Хм, – гмукнула тітка Рані. – Вона може говорити не більше, ніж облизати свою спину.
– Тш! – сказав Раджа тітці Рані.
– Я можу говорити, – сказала Цинамон. – Я думаю, я завжди могла.
– Чому ж ти тоді мовчала? – спитала мати.
– Вона й зараз не говорить, – пробурмотіла тітка Рані, трясучи пальцем, схожим на палицю. – Це тигр говорить за неї.
– Хтось може примусити цю жінку замовкнути? – запитав Раджа.
– Легше змусити їх говорити, ніж мовчати, – сказав тигр, поклавши край цій розмові.
І Цинамон сказала:
-Чому ні? Бо мені нічого було сказати.»
А ми? Хіба часто нам смертним,розчавленим і перемеленим шаленими темпами сучасної дійсності часто є про що сказати?
Але на відміну від маленької дівчинки і тигра,дорослі далеко не завжди спроможні піти в джунглі,щоб віднайти там втрачену свободу…
Для більшости з нас слово «мрія»викинуте з контексту реальності і прирівняно до абсолютної фікції,абстрактного міфу, легенди чи безтурботної казочки на ніч…
А жаль,тому що саме в казках найбільше сенсу і життєвої горньої правди!
*http://vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=961&Itemid=41#up
текст твору)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498522
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 13.05.2014
Місяць скрутився на небі клубочком,
Прядиво снів розтрусивши додолу ;
Ми (з муркотливим сіреньким коточком)
В цій колисковій співаємо соло ...
Зіроньки мружать свої оченята,
Хмароперини збиваючи стиха ;
Казка навшпинечках ходить по хаті,
Крилами з ліжка зганяючи лихо...
Десь, за віконцем, верба солов'ïна
Вітер колише в тендітних листочках ;
Цокають мірно на заспаних стінах
Дами -хвилини в своїх чобіточках ...
Тіні мережать підлогу кімнати
У незвичайну якусь таємницю ;
Вечір у кошик вкладається спати,
Лиш павучок плете щастя на спицях ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498642
дата надходження 13.05.2014
дата закладки 13.05.2014
Хтось когось не любив, хтось когось не вберіг,
Час мина, як розмінна монета…
Загубились стежки, заплелись між доріг,
Як думки між рядками поета.
Хтось на когось чекав. Хоч на скронях років
Розписалося бабине літо.
І самотній листок, що в дощах тріпотів,
Впав на землю, ніким не зігрітий..
Хтось любити хотів, та натомість, як біль,
Сум розлуки гіркий серед ночі.
Запізнілі листи, що прийшли нізвідкіль,
Перечитує час неохоче…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424304
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 11.05.2014
А так хочеться просто подихати -
Небом, сонцем, росою і тишею.
І крізь каверзні входи та виходи
Відчувати – я сильна, я дихаю.
Серед травня просякнути зливами,
Наче птах – безкорисно і повністю.
І хай будуть думки надщасливими
В задзеркаллі строкатих умовностей.
Хай вже паморозь – завтра зігріюся.
В небі зір, як зернят обліпихових!
Ще допоки на аркуші мріється –
Я живу, я кохаю, я дихаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498142
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 11.05.2014
це ти
приходиш сюди
щоранку,
вишиваєш саду мого́
бати́стову вишиванку
Янголе Красоти –
це ти…
…гла́ддю шовко́вою – тра́ви
і молоденькі листки,
мов необачно лукаві
дитячі пальчики,
солодкувато-липкі́,
що пробралися крізь цупкі
бруньки
і повстромлялися у медову ситу,
па́хіллям на відсонні розлиту
солодкувато-липкі́ листки,
як необачні дитячі пальчики,
не облизані ще вітерцем, туманами не обмиті
…по зеленій гладі –
бісеру намистинки дрібні
майстерно наши́ті,
делікатно-недбало розсипані
кришталево-прозоро-срібні
і розмаїті
росинки-миті
це ти –ти!
Янголе Красоти,
повним хрестиком
вишиваєш лілові бузки
і золоті ореоли кульбабки
…цвіту па́леві пелюстки
пливуть у гладенькі зелені шовки́
з яблуневої гілки,
западають у скла́дки і бга́нки
сакральні хрестики
у Гармонії
вселенської вишиванки
…кулемети, ракети, танки…
10.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498228
дата надходження 11.05.2014
дата закладки 11.05.2014
Що зробив Путін?
1. Створив національну українську ідею,
яку не могли придумати 300 років.
2. Створив мега-рекламу Україні на весь світ.
3. Обісрав Росію на весь білий світ так,
як всі вороги росіян, разом узяті, не могли
навіть мріяти за всю історію Росії.
4. Відродив з руїн українську армію
за два тижні і показав на весь світ силу духу
українського солдата: як можна без зброї
зупинити армію агресора.
5. За пару тижнів засвітив всіх
проросійських політиків і російських
шпигунів в українському уряді.
6. Розкрив справжню суть кримінальної
влади Януковича і своєї власної.
7. Відчуває пристрасне бажання взяти
на повне утримання за рахунок усіх
москалів український збитковий Крим,
заощадивши національному бюджету України
кілька мільярдів доларів.
8. Заразив світовою "бандерівщиною"
кожну порядну людину.
Стільки добра для України не було зроблено
усіма її патріотами разом узятими
з часів Богдана Хмельницького !
Юрій Божко
[b]Чи карлі із кремля не доведеться
Ще дякувати нам за це єднання,
За те, що Схід і Захід, мов два серця,
В одне злилися, аби уостаннє.
Дасть Бог, не буде розбрату і чварів,
Країна стане для усіх єдина.
Навколо нас весь світ давно постарів,
А в України все йде до... почину.[i][/i][/b]
За Академічним тлумачним словником,
ПОЧИН - перші моменти вияву якоїсь дії, стану; початок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496438
дата надходження 03.05.2014
дата закладки 03.05.2014
В дитинстві моєму
на сволоку звили гніздо
пернаті пісні,
зозулясті казки і поеми...
Крізь пам'ятні нетрі
думками дотягуюсь до
минулих років,
де не тягнуть сучасні модеми.
Між мною і небом
відкрито духовний портал,
де Всесвіт виходить
за межі усіх моніторів,
увімкнений Богом,
легкий надчуттєвий сигнал
душа моя ловить
з верхівок незримих соборів.
Я тут ще мала
і навшпиньки не вийде ніяк
торкнутись до сонного
соняха кінчиком пальця...
Жахтить каганцями
у полі пшеничному мак,
що вишило літо
стібками тонкими на п'яльцях.
На вітах кошлатих
вигойдує велет-горіх
ранкових пташок
дивовижні пісні-перегуки,
рипить перестигло
старенький дубовий поріг,
сухим різнотрав'ям
пропахли бабусині руки.
І так мені любо
і затишно, мов у гнізді
малому пташаті:
злітаю і падаю вгору!
А крила у тата
і мами - такі молоді,
мені розвіконюють
теплу блакить неозору!
Тулюся думками
до споминів через роки,
що в рі́зьбленій скрині
пиля́ться укупі з казками...
Хурделять у вікна
тендітні легкі пелюстки,
біліють, як іній
на скронях у сивої мами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496236
дата надходження 01.05.2014
дата закладки 02.05.2014
Простіть, Тато й Мамо,
Простіть, мої милі.
Лиш хвильку… так мало
На Вашій могилі...
Я в пам’яті вічно
Зберіг Ваші очі,
І в серці невільно
Їх усміху хочу.
В тім краї й на згадці
Нема, що міраж той:
Не вічний, як в казці,
Зникаючий раптом!
Життя так земнеє,
Як пісня, минає...
Так хочеться щастя...
І Вас вже немає.
Одна лиш надія,
Що стрінемось в небі –
Де сум свій розвію,
Татусь мій і Нене...
26.04.2000р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495767
дата надходження 29.04.2014
дата закладки 30.04.2014
Місце, де мить зустрічається з вічністю,
Де владарюють безлюддя і сум,
Місце, куди по покликанню й звичаю
Згадки пресвітлі й жалобу несуть.
Тихо й урочо тут душі небіжчиків
Всілися за поминальним столом,
Й спрагло випитують:-з часу, що вийшли ми
Як ви там,рідні?І як там село?
Нас, які стали навіки колишніми
Чи пам’ятають ще луки і степ,
Квіти й тепло чи даруєте ближньому
Стільки, як нам до могил несете?
Світ милосердям Господнім звеличений,
В істинній вірі – наснага й любов.
Ми догоріли, як полум’я свічечки,
Щоб у нащадках збуватися знов.
Щоби під сонцем буяло і врунилось
Все, що ростили для вас повсякчас
Хай ваша пам’ять небесними струнами
В щирій молитві торкається нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494947
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 26.04.2014
А я не буду вторити дощам...
А я не хочу вірити в пророцтва -
не зажди правда бачиться очам,
не завжди щирість символ благородства.
Не все, що править світом суще зло.
Не все, що в душах плеще - те з любов"ю.
І, що б на язиках там не було,
не кожне проростає зі злослов"я
Дуальний світ, а сутність лиш одна
від правди і від кривди незалежна…
Життя криниці не сягнути дна,
бо смерть лиш крок у вимір протилежний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494835
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 26.04.2014
Весняний день тюльпанами розцвів -
Така строкатість, аж бере за очі!
І сонячно-медові поторочі,
Мов дітвора, стрибають у траві.
Дурманять вишні цвітом запашним -
Така духмяна тепла завірюха!
Лінивий кіт нащурив гострі вуха
І наслухає порухи весни.
Руда бджола принишкла у траві
І, наковтавшись пахощів, шаманить.
Моріг бентежить ароматом пряним,
Лоскоче п'яти кінчиками вій.
Нап'яв павук тендітне макраме
Між гілочок у білосніжній піні.
Скупавшись у янтарному промінні,
Розніжився замріяний ромен.
Вигойдують росу, неначе ртуть,
Тюльпанові осяяні фужери,
Волами повлягалися кичери,
Хмаринну вовну клаптями скубуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494911
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 26.04.2014
«Зі свого квітучого саду
Назбирай запахущих споминів про квіти,
Що зникли століття тому.»
(Рабіндранат Тагор)
Весна – це хатинка для їжаків:
Всі мої думки колючі,
Як апострофи у книзі Судного Дня.
Нагромаджую фрази,
Як каміння, що назбирав
На вбогому полі
Волошкових сутінок.
З чорної тканини ночі
Шию собі сутану монаха-схимника,
З тонких ниток місячних променів
Плету собі хітон орфіка дня.
Мої нічні пісні тихі,
Мої прозорі думки підняті
З бездонного колодязя чорноти,
Мої рядки незачесані
На папірусі пелюсток вишні.
Напишу заповіт:
Слова мої повітряні –
Їжакам лісу темного:
Най бережуть їх на досвітках
Від поглядів злих і колючих,
Черевики мої стоптані –
Синицям пагорбів тисових –
Най зів’ють у кожному
Гніздо маленької істини,
Мій дім відлюдника –
Старому пугачу:
Най живе на його горищі,
Най прокричить серед ночі
Світу сього цинічного
Правду-матінку моторошну,
Мої рукописи вицвілі -
Старому круку чорному:
Най читає їх оком блискучим,
Най береже таїну літер
Аж до Суду Страшного Божого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490132
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 04.04.2014
Сумна соната дощових краплин
Пронизує артерії світання;
Далеко ще до кавових годин
Просякнутих росою і мовчанням ...
Крізь вовну хмар проблискують зірки,
Величним Кимось зібрані в букети ...
Вільшаний гай (іще не говіркий)
Готує стиха солов'ïв кларнети ...
Дрімає вітер у липких бруньках,
Вслухаючись у колискову ночі -
Вона гойдає небо на руках,
Немов навіки вколисати хоче ...
Десь півень розбиває напівсон -
Вже скоро глипне сонце з небокраю ...
І я з дощем сьогодні в унісон
Досвітню пісню серцем заспіваю ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487946
дата надходження 24.03.2014
дата закладки 25.03.2014
Завесніло небо журавлями,
Розпушила котики верба,
Голубіють проліскові плями
На вологих вигрітих горбах.
І зірчасті китиці підбілу
Золотять пожухлі береги.
Проз ріллю, на сонці перемлілу,
Прозирає паросток тугий.
Дні, неначе викупані в пиві,
Мов рідкий розплавлений бурштин!
І медові зблиски мерехтливі
Виграють у прорізі гардин.
А грайлива річка недалечко,
Ніби струни срібні, деренчить,
І лелече вигріте гніздечко
П'є вершкову лагідну блакить...
Вигляда крилатих емігрантів
Із далеких сонячних країв.
Джміль рудий між крапель-діамантів
Моторцем проворним забринів.
Вже весна у квітень привідкрила
Зеленкаво-сяючу парчу.
Розправляю руки, ніби крила,
І біжу, підстрибую... Лечу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486346
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 17.03.2014
«То город-дощ, холодний і зелений…»
(Майк Йогансен)
Дні як і вірші бувають різних кольорів: білі, чорні і навіть зелені. 17 березня якраз зелений день – люди вдягають зелений одяг, зелені капелюхи і навіть фарбують сиві бороди у зелений колір. Я подумав, що в нас, ірландців, більшість днів меланхолійно-дощаві. Але тільки не цей! Мені чомусь пригадалась давня легенда про мореплавця Майль Дуйна: під час плавання він приплив до острова де паслися тільки чорні і білі вівці. Якщо чорна вівця потрапляла у біле стадо, то автоматично ставала білою і навпаки. Я подумав, що в День святого Патріка всі ми вівці, а пастор у нас один і написав таке:
Вітрила вулиць – навіть вони зелені.
Трилистий день дощиська-скрипаля.
Скільки слів стають сьогодні човнами,
Скільки пісень стають сьогодні небокраєм
Сьогодні ми всі мандрівці-волоцюги:
Старі бородаті шкіпери і молоді юнги –
Пливемо від острова до острова –
Від острова Мрій до острова Пісень.
Адже кожен із нас керманич човна,
Що обтягнутий шкірою –
Давнього ірландського човна,
Що пливе через море Вічності.
Сивий пастух пантрує два стада –
Чорних і білих овець.
На острові, що зветься Життя.
Але кожна вівця самостійно вирішує
Чорною бути чи білою.
А в повітрі дзвін: над островом арфи
Проростають легенди листками шамроку.
День, коли можна забути журбу,
День, коли сумні пісні стають веселими,
День, коли ми згадуємо – ми всі ірландці,
День, коли з дідової скрині
Дістаємо старезні картаті кілти
Ми – кельти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486360
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 17.03.2014
Глаголять: люби Росію,
Бо старший єси твій брат.
А я тільки ката зрію,
Я зрію, що то - лиш кат!
Немічений, темний воїн,
Що багне урвати шмат
Моєї землі святої...
Хіба таке чинить брат?
Де прерії волі вольні
Засилля ворожих лат -
Неправду мені говорять,
Мовляв, захищає брат...
Брехнею мене толочать!
Поблизу моїх же врат
Зарилися поторочі -
Хто зна вже: чи брат, чи кат?
Замовкніть, сліпці невірні,
Ваш голос гроша не варт!
Московщина Україні
Не брат, а одвічний кат!!!
(11.03.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485162
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 13.03.2014
яскраво-жовто-га́ряче
у плиті паленіє жар,
о́дсвітами рожевими
струменить у півтемряву
із одкритих дверцят:
заливає упевнено
топографічні плани і схеми
мого
зажуреного лиця
відчутно пашіє од жару лице:
дрова дубові стати урешті змогли
Сонцем! –
теплом і світлом,
чим і завжди́ усере́дині себе були…
тінь подо́вжилась
і зламалася на стіні за столом,
до ирію
ворушать крилами вишиті рушники,
переші́птуються тривожно кутки́,
у густих аспара́гуса косах
забринів небесноголосий
давній мамин псалом…
…люба моя хатино,
забудь про мене, так-но тебе покину –
і не утримуй ні за́тишком, ні теплом,
а-ні лелеками-журавлями:
простоволо́са-боса
подамся за небокрай полями –
краще у безвісті, на чужині,
бездомною пси́ною згинуть мені
без роду-нації,
чим опинитися в окупації
ординцями-москалями
12.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485327
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 13.03.2014
Глаголишь: «Истина в вине,»
Но есть другое мнение,
Что истина сейчас в Весне,
В весеннем настроении!
Звенит весенняя капель!
Улыбки удивительны.
Смазливые мадмуазель
Безумно соблазнительны.
Шарфы слетели на ветру
И им всё это нравится.
Цвет губ и щёк сродни костру.
Сосулька в полдень плавится.
Глаголишь: «Истина в вине,»
Но есть другое мнение,
Что истина сейчас в Весне,
В весеннем настроении!
Иллюстрация из Интернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483624
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 07.03.2014
...Романа Гурика
І сонце Тобі не світить, і вітер Тобі не віє -
У вічне позаземелля злетіла ясна душа...
Молитви останній подих, вогню надостання дія,
Де куля смертельна скроню неторкану віднайшла.
Зосталися біль і свічі, та квіти, безмежжя квітів,
Що плачуть дощем, росою, матусиними слізьми...
Скажіте, о люди добрі, чи є щось миліше в світі,
Ніж діти і щось гіркіше, ніж плакати за дітьми?!
Сумує у небі янгол, у чорній хустині туга.
Над лагідним первоцвітом марою застиг вінок.
Утратила Неня сина, а друг бойового друга,
Сестра золотого брата, життя зупинило крок...
Та ярко палають очі на фото, їх не згасити -
Боровся за Україну, за нинішній день, за нас!
То ж маємо пам*ятати, допоки судилось жити,
Пожертву сю героїчну, і славити повсякчас!
Втішаючи тиху Неню, благати у Бога сили,
На будучність неогудну, на звершення боротьби
Небесної Сотні нині, що стала гірким мірилом
Свобідної України нескореної доби.
(5.03.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483628
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 07.03.2014
я так хочу додому до себе
до загублених мрій в споришах
до обтрушених зрілістю стебел
на яких розквітала душа
продираюся втомленим летом
поміж хмарами болісних втрат
і вигукую віршами: де то
що ніколи не прийде назад?
затуманило сумом довкілля
у печаль світ глибоко погруз
не врятують ні чари ні зілля
лиш Ісус
лиш Ісус
лиш Ісус
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483067
дата надходження 02.03.2014
дата закладки 03.03.2014
Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись,
І тільки на крилах білих
Незламних своїх надій!
Я вірю: достатньо віри
У світлій душі твоїй.
І сонця там значно більше,
Ніж мороку і зневір!
Людино моя, не бійся,
Незгодам наперекір
Іди лиш на поклик серця
До зоряних перемог.
В молитві тобі всміхнеться,
У смуті розрадить Бог.
Бо крила твої для злету,
А слово – то храм душі,
Нема для думок поета
Умовностей і межі.
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись…
Людино моя прекрасна,
Відроджуйся,
Вір,
Молись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482393
дата надходження 27.02.2014
дата закладки 01.03.2014
. Розум
Розум увінчаний серцем
не творить зла,
протилежне - демонізм...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482338
дата надходження 27.02.2014
дата закладки 27.02.2014
«У плащ кольоровий вдягну я печаль…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Коли я втому назбирав у кошик ночі,
Коли вірші не пишуться пророчі,
І на папір лягає лише вбога тінь,
Коли в душі зневіра, а не лінь,
І навіть Місяць – цей блідий Сократ
Цей друг - забув і не заходить, і стократ
Мій вечір став самотнішим між книг,
Серед минулого – серед його вериг.
Мій кіт мовчить – свої старі розмови
Про суть життя, весну й котячі змови
Не хоче муркати мені на вухо стиха.
І серед пустки стін, серед мовчання лиха
Посеред порожнечі тьми віків і чорноти,
Посеред забуття, відрази до життя і німоти
Торкаюся рукою я старих своїх речей:
Ось плед, ось кілт і окуляри для очей,
А ще старенький плащ зелений
Як острів наш, як листя кленів,
Як Слайне пагорбу жива й м’яка трава
Як море серпня, як легенд слова,
Як промінь, що втомився в небесах*,
Як мох, що нам нагадує, що прах
То сутність світу… І під цим плащем
Я згадую про все – про цей порив і щем
Який звемо життям, про Бога, про Тартар
Проте, що маю я безцінний дар –
Журбу самотності посеред дива із чудес –
Життя одвічного під куполом небес.
Примітка:
* - іноді як дивитися зі скель Донеголу в далечінь океану, коли в нього падає втомлене Сонце, то можна побачити зелений промінь – прощання Сонця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481967
дата надходження 26.02.2014
дата закладки 27.02.2014
Така важка дорога до весни,
Терпка зима фарбована в багряне...
Чи згасне, врешті, полум'я війни
І чи світанок в ніч твою загляне,
Народе мій? Під вибухи й дими
Твоїх синів, загорнутих у стяги,
Запеленали янголи крильми.
Гірка ціна народної звитяги...
І прапори, умочені у кров,
Вітри холодні шарпають, мов круки.
Голосять дзвони храмів і церков,
У відчаї здіймає в небо руки
Твоя Вітчизна: Боже, зупини
Оті криваво-варварські розправи!..
Така важка дорога до весни,
Такий оскал голодний і лукавий
Страшного звіра!.. Скільки ще життів
Тобі поставлять на жертовні плити,
Щоб ти, потворо, пив і сатанів,
Розсмакувавши кров синів убитих?
Гряде твій час: у кузнях душ людських
Кують мечі від Заходу до Сходу
І не врятують ниці байстрюки
Тебе від помсти нашого народу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480942
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Священна оця земля
І давні її вартові,
Вирує пристрасть в крові
Башту поставив сторч
Над купою хат і халуп –
Як осередок і суть
Кланів прадавніх. Сміх
Як символ сили зміг
Підняти над шумом юрби,
Громади рядків над рядком,
Співаю епоху свою,
Що гниє з голови.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479926
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 16.02.2014
Кутайся, дівчинко, кутайся,
знову зима...
Сни посіріли, мов кадри
старі монохромні.
Сивого озера гусне
вершкова кайма
тріщинки ниють, неначе
судини судомні.
Кутайся, дівчинко, чуєш,
у пору застуд
вижени протяг з душі
і дражливі озноби.
Просто звикай, що життя -
не завжди Голлівуд,
може колись пощастить
із десятої спроби.
День завесніє і променя
скальпель тонкий
лід розітне і ростки
проберуться назовні...
Кров забурлить, як весняні
прудкі потічки,
тепла блакить пробіжиться
по вижухлій вовні.
Все в тебе буде: і мрій
неземних вітражі,
сяйво з-під вій і хмарини
пухкі під ногами!
Тільки не стій, не тремти,
як листок, на межі!..
Кутайся, дівчинко, небо
вагітне снігами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478949
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 13.02.2014
«Плащ, що я бачив на ньому, прекрасний,
наче туман перших днів травня…»
(Скела «Руйнування дому Да Дерга»)
Коли я втомлений,
Коли не пишуться вірші,
Коли навіть Місяць
Не заходить в гості
І не слухає мої довгі роздуми
Про минувщину і вічність,
Про вогні людей і тишу лісу,
Коли навіть кіт не хоче муркотіти
І розказати мені ще раз,
Що життя, зрештою, диво з див
І джерело радості,
Коли вечір здається
Не морем спокою,
А пусткою чорноти.
Тоді
Накриваюсь я не теплим пледом,
Навіть не потріпаним кілтом,
А зеленим плащем –
Зеленим, як мій острів,
Зеленим, як листя кленів,
Зеленим, як трава на пагорбі Слайне.
Зеленим, як серпневе море,
Коли падають на нього вечірні промені
Втомленого світила північного дня.
Мені пощастило:
Є в мене дар Неба безцінний –
Журба самотності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478362
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 10.02.2014
[img]http://s008.radikal.ru/i304/1112/65/6bee081af52e.gif[/img]
Впала зірка срібним камінцем
На перини сніжно-перкалеві,
Сизий місяць мідним гребінцем
Чеше гриву синьому коневі.
А коли курантів бій гучний
Розіб'є на друзки сиплу тишу,
Хай тебе у поруху струни
Рік Новий у казці заколише...
У криштальнім сяйві, у теплі,
В ароматі пряної ялинки!
Поки ніч гойдає на крилі
Мрій твоїх тендітні намистинки...
Поки неба сяючий велюр
Розливає зблиски на подвір'ї,
Я для тебе вогник запалю
В золотому плетиві сузір'їв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469496
дата надходження 31.12.2013
дата закладки 01.01.2014
Вже столи всі багато накриті,
А за вікнами чути кроки -
То ідуть в безкінечність миті
Грудня й цього, старого, року.
Сяє вогниками ялинка,
Наче хоче затьмарить зірку ;
Навіть мишка несе скоринку
В новорічно прикрашену нірку.
Таïну опівнічного неба
Розфарбовують бризки салютів...
Загадайте бажання для себе,
Намагайтесь погане забути ...
Розпочнемо з новоï сторінки
Свою світлу життєву повість :
Посірілі сумні відтінки -
Швидкоплинуча тимчасовість ...
Новий рік вже на злітній смузі -
Загадаю я без вагання
Щоб у рідних моïх і друзів
Заповітне збулось бажання!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469581
дата надходження 31.12.2013
дата закладки 01.01.2014
В палаті каже космонавту
Хірург, лише минув наркоз:
- Хваліте Бога, бо на карту
Життя поклали ви , аж ось…
- Та ну, релігія - убога,
Канони віри - застарі,
Тим паче, лікарю, я Бога
В космічнім просторі не зрів.
І відказав хірург: - одначе
І я не розглядаю ґав,
Та думки жодної не бачив,
Як мозок ваш оперував.
24.12.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468204
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 25.12.2013
У голові раба - кайдани
І шия, звикла до ярма
Нащо́ рабу, скажіть, майдани?
Та й змін не треба задарма
Нащо́ рабу свобода, воля?
Для нього - пряник і батіг!
Така його собача доля
Аби з ланца, бува, не втік
Рабам - барак. І миску каші
Горілки в свято повний жбан
"Які ж чудові пута наші!
Нехай живе наш батько - пан!!!"
І мріє раб, що незабаром
Настане час. Наступить рай
Що син його (От би задаром!)
Жуватиме жирніший пай
Рабам майбутнє - безпросвітність
Й робить, мов коні тяглові
Рабам не знане слово "Гідність"
В рабів - кайдани в голові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468157
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 25.12.2013
(Дитяча п’єска на одну дію)
В ролях: Дід Мороз, Снігуронька, Русалка Лісова, Лицар, Баба Яга, Заєць(Чортеня), Білочка.
Декорації зимового лісу. На галявині – новорічна ялинка. Входять Дід Мороз і Снігуронька.
Снігуронька:
Дідусю, подивись! Який красивий ліс,
Ніби до свята вбрався нарочито!
Ялини в білому стоять, мов наречені,
І нас з тобою радісно чекають.
Дід Мороз:
Споконвіків, як Новий Рік надходить,
Природа завмирає урочисто,
Бо для зими це є найбільше свято.
Снігуронька:
А де ми будемо цей Новий Рік стрічати?
Дід Мороз:
Тут, недалечко. Вийдемо із лісу,
А там стоїть ошатний дитсадочок.
Нас дітвора чекає з нетерпінням,
Щомиті у віконця виглядає,
Готує вірші, танці і пісні.
А я несу їм подарунків торбу!
(Вбігає білочка):
Як добре, що сьогодні вас зустріла!
Я хочу всіх із святом привітати,
І дітям подарунки передам:
Ось ці смачненькі лісові горіхи.
Скажіть, що це від білочки…
Дід Мороз:
Ой, білочко, яка ж ти молодчина!
А ще до того щедра й працьовита.
Нехай тобі щастить у Новім Році!
(На прощання потискає білочці лапку, і вона біжить геть).
Вбігає зайчик:
Шановний Дід Мороз! Від імені всіх зайців
Дозволь тебе зі святом привітати!
Від зайчиків приніс я подарунок:
Прийміть оці смачні-смачні цукерки.
Ми тут порадились: малятам ти даруєш
Цукерки, іграшки, всілякі сувеніри,
Та я не чув ніколи й ні від кого,
Щоби тобі хоч щось подарували.
А ви ж, мабуть, з дороги зголодніли…
Просила дуже заяча спільнота,
Щоб саме вам віддав цей подарунок.
Дід Мороз:
Спасибі, зайчику, рости ж бо здоровенький!
(Гладить зайчика по голівці. Заєць низько кланяється і біжить геть).
Дід Мороз:
Давай, Снігуронько, підкріпимось хутенько,
На цім пеньочку трохи відпочинем,
Та й знову в путь…
(Дід Мороз і Снігуронька відкушують потроху кожен від своєї цукерки).
Снігуронька:
Ой лишенько, що діється зі мною!
В очах темніє, й дуже хочу спати. (позіхає)
Ти йди, Дідусю, Новий Рік стрічати,
А я отута… трошечки посплю.
(Позіхає, сідає на пеньок і міцно засинає).
Дід Мороз:
Снігуронько, негоже спати в лісі!
Зима таких помилок не прощає.
А раптом прибіжить голодна вовча зграя?.. (позіхає).
Дива!.. В яку ж це ми потрапили халепу?
Бо я і сам… страшенно хочу спати.
Посиджу трохи, а тоді Снігурку розбуджу…
(Вмощується на пеньку і засинає міцним сном).
(Навшпиньки входить заєць. Підходить до Діда Мороза і Снігуроньки, пильно вдивляється в їхні обличчя, потім зове когось жестом).
(З-за сцени):
Ну що?
Заєць:
Вони вже сплять!
(Входить Баба Яга)
Баба Яга:
Сплять? Йес! Усе іде по плану!
(«Заєць» скидає маску зайця, під нею маска чортеняти. Смикає за бантик, що на короткому заячому хвості, бант розкручується і перетворюється на довгий хвіст чортеняти. Кривляється до глядачів).
Чортеня:
Ну! Всі побачили, хто в лісі найсильніший?
За п’ять хвилин вона обох приспала!
Баба Яга:
Я ж недарма зовуся Бабою Ягою,
Бо я розумна, хитра і підступна!
Чортеня:
Якими чарами ти їх зачарувала?
Баба Яга:
Не вистачало на них чари тратить!
Купила он в аптеці клофеліну,
І непомітно всипала в цукерки,
А ти, дурненьке чортеня, їх пригостило! (насмішкувато смикає за носа)
Чортеня:
Ти ба, а я й не здогадався…
Баба Яга:
Мене цікавить торба подарунків.
Заради неї я й пішла на діло!
В цій торбі є, напевно, шоколадки,
А ще ляльки, машинки, ведмежата…
(мрійливо):
Як я люблю їм відривати лапки!..
Чортеня:
І голови поскручуємо теж?
Баба Яга:
Еге ж! (гладить його по голівці).
(Баба Яга підходить до Діда Мороза, штовхає його ногою, забирає торбу).
Ану, розлігся!
Чортеня: (штовхає ногою Снігуроньку).
Ну, розляглась!
(Баба Яга і чортеня швидко розв’язують торбу, смикаючи її кожний до себе, похапцем дістають цукерки, жадібно їдять, викидаючи з торби іграшки, топчуть і футболять їх ногами, голосно плямкають, щось вигукують, по-дикунськи регочуть).
(Входить Русалка Лісова).
Я молода Русалка Лісова.
Он там я у дуплі спокійно спала,
Але прокинулась від гамору якогось.
І бачу я, що ця нечиста сила
У діток хоче Новий Рік відняти.
Не можу я стерпіть такого неподобства!
Баба Яга(глузливо):
Ти ба, вона стерпіть таке не може!
Іди вже спати у своє кубло,
Бо я тебе перетворю в ялину,
А лісники тебе зрубають завтра!
Чортеня:
Чисто в натурі, на кого батон крошиш!
Русалка Лісова (із сумом):
Не зможу я перемогти цю нечисть…
(Через деякий час вираз її обличчя змінюється із сумного на радісний)
Заждіть! Я Лицаря покличу на підмогу!
(гукає до лісу):
Гей, Лицарю, агов, приходь хутчіше!
(Заходить Лицар)
Ти мене кликала, моя прекрасна панно?
Русалка Лісова (схвильовано):
Мій Лицарю, ти сильний і сміливий.
Чи ти зумієш цю Ягу прогнати?
Лицар:
Я все своє життя зі злом боровся.
Боровся, і завжди перемагав!
(Підходить до Баби Яги)
Баба Яга:
Пацан, ти що, посмів змагатися зі мною?
Тебе зі світу ізведу одною лівою рукою!
Я зараз чари напущу, й перетворю тебе на мишу.
Сама ж в кота перевернусь,
Тебе я з’їм, і кісточок не лишу!
(Чарує):
Летіла сова, шалена голова, та й сіла на дишло.
А я ворожу, тебе ворожу, перетворись на мишу!
(Лицар, усміхаючись, іронічно дивиться на Бабу Ягу).
Баба Яга: (розгублено)
Ти ба, сьогодні щось не вийшло…
Лицар:
Не вийшло, і не вийде!
Бо я тебе ніскільки не боюся!
Баба Яга (злісно):
Ах ти бридкий паршивий лицаряко!
Та я ж тебе ворожною мітлою заколю!
Чортеня:
Так його! Мочи!
(Тримаючи мітлу в обох руках держаком уперед, наче списа, вона, розігнавшись, кидається на лицаря. Лицар робить швидкий крок убік і Баба Яга, розминувшись із ним, з розгону встромляє мітлу в декорацію, що стоїть на сцені. З причитаннями і прокльонами вона намагається вивільнити мітлу, падає. Підходить Лицар і виймає меча).
Лицар:
За всії злі діла, що ти творила,
Тобі кінець прийшов, нечиста сило!
Баба Яга (навколішках):
О, добрий молодче, помилуй, не губи!
При всім народі чесно обіцяю,
Що злого я вже мислити не буду.
Мені й самій набридло зло творити:
Робити підлість, порчу насилати –
Я свою душу (каюсь!) занедбала,
І втратила моральну чистоту.
Іще в дитинстві так мені кортіло
Образити, штурхнути, насміятись,
Аби когось довести до плачу.
З поганих звичок виросли злі чари,
Й мене перетворили на Ягу.
Але це зло я вижену із себе!
Я хочу усміхатися привітно.
А ще я добре знаюся на травах,
І буду ними лікувати хворих…
…Оці дарунки я віддам негайно,
І Дідуся Мороза розбуджу. Добре?
Лицар:
Ну, добре!
(Баба Яга поспіхом збирає іграшки, ласкаво звертається до Діда Мороза):
Дідусику Морозику, вставай!
Чортеня:
Снігуронько, шановна панно, прокидайтесь!
(Дід Мороз і Снігуронька підводяться, труть очі, позіхають)
Дід Мороз:
Мені такий чудний наснився сон,
Що ніби в нас украли подарунки.
Так ось вони…
Снігуронька:
А я клянусь, що бачила в ві сні,
Як Лицар переміг нечисту силу.
Русалка Лісова:
Так і було.
(до лицаря)
Ходімо, друже, ми своє зробили…
Снігуронька:
Не йдіть! Давайте разом Новий Рік стрічати!
Баба Яга:
Візміть і нас! Я покажу вам хвокуси й шаради!
Дід Мороз:
Ну от і добре! Спільним товариством
Дітей на святі будем веселити.
Заждіть! Ви чуєте? У лісі голоси!
Снігуронька:
Та це ж назустріч нам спішать малята!
(На сцену вибігає малеча. Звучить музика. Починається Новорічне свято.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466384
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 17.12.2013
Я Вас больше не потревожу...
Разве только... коснусь стихами...
Нежность смело введу под кожу...
Зацелую лицо ветрами...
Зимней вьюгой коснусь, снежинкой
К Вашим кудрям прильну случайно...
И в любимых глазах слезинкой
На ресницах возникну тайно...
Я Вас больше не потревожу...
Ни письмом... ни мольбой... ни снами...
Разве только... любовью, может...
Трону сердцем, живущим Вами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466416
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 17.12.2013
Зима на сонці розімліла -
І потекла струмком у тінь,
Де морозенко так уміло
Кує кришталь зі сновидінь.
У віддзеркаленні бурульок
Сміється промінець тепла,
І кішка, вилізши на вулик,
Промоклі лапи простягла.
Сльозяться очі у калюжок,
І чмока під ногами сніг,
І водяний прозорий вужик
Слідами від машин побіг...
Та ось набігли сиві хмари,
Подув північний вітерець -
І зникла геть весни примара,
Піднявши з хутра комірець...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465989
дата надходження 14.12.2013
дата закладки 15.12.2013
Призахідне сонце присіло на гілку,
Проміння винове сплело у вінок ;
Вже вечір до вуст прикладає сопілку
І кличе зірниці в шалений танок ...
Розвітренокрило злітає жаринка
З багаття нічного володаря снів;
І місяцелика небесна перлинка
Вказала шляхи до незнаних світів ...
І десь там, на зламі логічних законів,
Зустріну на мить довгокосе дівча,
І опік залишить мені на долоні
Сердечком із воску дитинства свіча ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466108
дата надходження 15.12.2013
дата закладки 15.12.2013
Я - народ, що освячений тризубом,
Молитвами, вогнем і мечем!
Це мені зроду-віку написано
Бути воїном і сіячем.
Це в мені під багряними стягами
Розпинали церкви і хрести,
Катували, морили ГУЛагами
Очманілі від люті кати.
Це мене шматувала навалами
Степова знавісніла орда
І впивалась отруйними жалами
Геноциду нещадна біда.
І стріляли у мене, і вішали
Самозвані чужинські царі,
Та дарма, бо встократ сміливішими
Повставали мої бунтарі.
Це ж мені зроду-віку написано
Хліб ростити на рідних полях,
Під огненним плекаючи тризубом
Жовто-синій окрилений стяг!
Це мого суголосся пульсація
Виростає в єдиний потік...
Я - сіяч,
Я - поборник
Я - нація,
Так було і так буде повік!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465162
дата надходження 10.12.2013
дата закладки 10.12.2013
Я звикла Богу довіряти.
З Ним крізь вогонь ішла не раз.
Біль брав мене в свої лещата,
Бог визволяв із них щораз.
Я звикла Богу довіряти.
Він кине Україні щит.
Сплете вінок з барвінку й м'яти.
Пошле на щастя їй кредит.
Помолимось за Україну!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464730
дата надходження 08.12.2013
дата закладки 08.12.2013
Мій сизокрилий грудню, день добіг,
Небесний о́брус вітер поторочив,
Щербатий місяць ловить на батіг
Дрібні дублони вітряної ночі.
Пісочний час осипався на дно,
Прожитий день назад не повернути,
Терпких думок настояне вино
Гірчить на денці нотками цикути.
Криваві грона в темряві горять,
Пробиті на́скрізь, ніби з арбалету...
І ще один листок календаря
Злітає з гілки й падає у Лету.
А разом з ним несправджених надій
Розмитий шрифт на білому папері...
Та завтра знов розкрутиться сувій
І день новий постукає у двері.
Розкрилить сонце зранку пелюстки,
Розтопить шибку, з ночі захололу,
І будуть знову світлими думки,
Нова доба запуститься по колу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464474
дата надходження 06.12.2013
дата закладки 08.12.2013
Занімію, затремчу від щастя,
Що тебе побачу хоч здаля.
І засяє вулиця квітчасто,
Шлях назустріч співом розстеля.
Але ж як зробити перші кроки,
Перейти ту зболену межу,
Що зрівняє почуття і роки,
Що здолає поміж нами лжу?
Ще не знаю. Але знати мушу,
Бо без тебе радощів нема...
Ти ідеш і надихаєш душу -
І у ній вже не живе зима.
2.ХII.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463853
дата надходження 03.12.2013
дата закладки 03.12.2013
* * *
На диво калина вродила.
Рум’янитись їй би іще,
та доля недовго годила –
плеснула кислотним дощем.
Пожовкла, неначебто глина.
І кетяги втратили смак.
На диво красива калина
була.
Тут колись квітнув мак…
Колись не було наркоманів
й Чорнобиля теж не було.
Природа чарує і манить…
Вмирають і місто, й село.
Судилось отак чи навмисно
самі собі шкодимо ми?
Калина зронила намисто…
О люди, лишаймось людьми!
Приборкати б цвинтарний атом.
О доле, світ Божий не руш.
І молиться Господу мати:
«…Пошли екологію душ».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463717
дата надходження 02.12.2013
дата закладки 03.12.2013
Вставай, Україно! Вставай, люба Мати!
Неволі розірвемо пута
Ідемо вперед - нам нема що втрачати
Ми - вільні, хоч були закуті!
У нас забирали свободу і слово
Вбивали в лісах поодинці
Зімкнімо рамена! Вперед!! Гонорово!
Згадаєм, що ми - Українці!
Рішучі і вільні. І духом незламні
Ми - лава, яку не спинити
Єднайся до нас! Заспіваємо Славня!
Ідемо вперед, аби жити!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463689
дата надходження 02.12.2013
дата закладки 03.12.2013
Як метеликом та на свічечку...
Звабив... Вабила зваба ця...
Літо... Літепло... Теплим літечком
Вже не звеш мене до вінця...
Сплеску пристрасті не утримати -
Сонцем... Сонечком... Сон це бач...
Серце, сердечко моє вийняв ти,
Взяти - взяв, а назад - пробач...
В червні місяці, вчора, ввечері...
Літ та літ, а неначе мить...
Поверни мені, милий, сердечко,
Бо щемить мені, бо болить...
Поверни мені, бо не можеться
Жити так, як колись жила.
Може, молодість... Може, зможеться...
Може, злюбиться... Не змогла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463807
дата надходження 03.12.2013
дата закладки 03.12.2013
[img]http://rewalls.com/pic/201103/800x600/reWalls.com-24925.jpg[/img]
Ні шурхоту, ні хрумкоту, ні звуку -
Півкроку до зими. Застиг ефір.
Тримає ранок яблуню за руку,
Сповивши в іній, наче в кашемір.
Відгарцювавши пристрасну кориду,
Вляглись вітри на сизий килим трав,
За листопадом тужну панахиду
Холодний дощ на днях віджурбував.
Листків пожухлих скинувши перуку,
До згустку сонця моляться кущі.
Ні шурхоту, ні хрумкоту, ні звуку -
Лише криштальна музика душі.
Лиш ти і світ: вдихни і розчинися,
Прислухайся... Почулося? Невже?
Це у надхмарних вистуджених висях
Бог білу вовну клаптями стриже.
Ще день чи два і висипле мішками,
Земерехтить роями височінь!
Тримається промерзлими руками
Тополя за лякливу світлотінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462925
дата надходження 28.11.2013
дата закладки 28.11.2013
* * *
Я довго блаженно ходив по росі,
де грає вітрець чебрецями.
І знову під дубом на лавці присів:
ще так не хмелів до безтями.
Який же казковий ранковий концерт!
Й від співу хмелію, тут – царство.
Природи бальзам – найгарніший рецепт,
бо душу лікує тут птаство.
О людоньки, кажете ловите кайф
по барах, та й пишете вірші?
Я теж кайфував так, але не звикав,
бо барви природи – найліпші!
Зозуля мені накувала літа,
щоб я безтурботно не гейкав.
Блаженний світанок натхненно віта
найкращий соліст – соловейко!..
Багато побачив яскравих столиць
і знаю – красоти є й ліпші.
Та рідне – найбільше п’янить і болить.
Лиш рідне мені – наймиліше!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462905
дата надходження 28.11.2013
дата закладки 28.11.2013
* * *
Осіння гама у багатті кольорів.
І сонце котиться по голубій тарелі.
Сільський пейзаж.
Ген – кілька припнутих корів.
Не череда…
Але які тут акварелі!
А подивись який пастельний небокрай!
У гамі як зелено-срібна ген маслина!
Як грають барви!
Чарівний прарідний край…
А в голубіні – журавлина пісня лине…
Рілля.
І зелені осінньої контраст.
Обабіч шляху – догораюча отава.
Не знаю доки ще мені топтати ряст,
та поки – слухаю небес низькі октави.
Покровка квітне.
Гучно чути стук сердець.
Цвітуть берези й клени золотом осіннім.
А чарівник – якийсь невидимий митець
на рушникову даль пряде пісні весільні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462895
дата надходження 28.11.2013
дата закладки 28.11.2013
Забивається холод в шпарини
І висмоктує звідти тепло.
Грудень стукає в кожну хатину
Нагадати, що літо пройшло...
Кує землю морозно- холодну
У брунатно-сірявий капкан.
На асфальті чорняві ворони
Витанцьовують степ чи канкан.
Немов штучні, німі орігамі,
Не махають дерева крильми...
Вигляд зблідлий і зовсім негарний
Мають люди в чеканні зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462869
дата надходження 28.11.2013
дата закладки 28.11.2013
* * *
На стражденній святій землі –
на війні, на ріллі, за волю...
полягли земляки мої.
Та найбільше – від людомору.
Українці, у світ несіть
світлу пам’ять гіркої правди.
Хай завжди будуть хліб і сіль.
Та ніколи –
чужої влади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462606
дата надходження 26.11.2013
дата закладки 26.11.2013
* * *
Курган Скорботи.
Дзвони. Люду море.
Вшановують замучених братів…
Ідуть — на горло наступають горю.
Та інше я найбільш сказать хотів:
ідуть нащадки жертв голодомору
по вулицях з найменнями катів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462359
дата надходження 25.11.2013
дата закладки 26.11.2013
Моя мама усіх обшивала
Нитка вправно ночами снувала.
У обновах була вся округа,
А за працю – майже наруга.
Шила літнім і молоденьким,
Сонце-кльош, і по-моді вузеньке.
Шити кожна ішла молодиця ,
У самої - єдина спідниця.
І при лампі, і при каганці –
Мама диво творила вночі,
Щоб розрадити серце вдовиці,
Догодити красі-молодиці.
Хоч мізерна за все була плата,
Та із хлібом була наша хата,
Бо в колгоспі за всі трудодні,
Мала сльози гіркі і сумні.
21.11.2013р Надія Таршин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462077
дата надходження 22.11.2013
дата закладки 22.11.2013
довго –
більше десятка літ
(…од її пло́та і од її воріт
не зали́шилось і пам`яття́…) –
змагалася
невеличка покинута хата,
за право своє – існувати,
у спориша́х обІйстя
чоти́рику́то стояти…
ловити шибка́ми
сліпува́тими
сонячні-місячні промінці́
і у крону клена –
то безлисту, а то зелену –
золотих і срібних «зайці́в»
запускати…
на трубі-ко́мині –
у на́строї вітряні́ –
полонези-ноктюрни
грати…
заради втіхи,
прозі́рчастим
капеже́м із-під стріхи
на весну́ гадати –
си́тцево і суко́нно,
двері-на́встіж-віко́нно-одкри́то –
жити…
доокру́ж при́зьби
пе́стити і лелі́яти квіти…
така
природна Воля кожної Су-ті –
залишатися у Бутті…
невеличка хатина та –
людьми покинута,
себе стерегла,
у руїни відсто́ювала
із, самій здавалося їй,
надмі́рною силою:
хоч
руйнувалась пома́лу, але –
залишалася гідно красивою…
холод-спека, дощі-вітри́-хмари,
як москалі-тата́ри,
розтрі́скували-розколу́пували,
облу́щували до ребе́р
біле колись її тіло,
тепер,
пташками-людьми покинуте –
облу́плено-потемні́ле…
щоразу, мимо йдучи,
думала я: тримайся…
може, знайдуться люди
і щасно усе буде…
але –
що́ мої співчутливі думки́…
їй би – круто замішаної гли́нки!
свіжо-га́шеного вапе́нця –
раділа б тоді віка́ми
усіма
білими чотирма
бока́ми – до сонця...
…напризволя́ще покинута
хатина та
спроквола́ розсувалася,
але не здавалася,
поки живий був дах…
та услід за прова́леним да́хом –
зусилля пішли прахом…
навіть коли вже попа́дали сті́ни –
ще трималася на стовпа́х,
як на ми́лицях…
довго билася
у агонії…
врешті, під купою дра́нки і глини –
зникли її,
давно здичаві́лі дрібні арґо́нії…
у розхри́станому обІйсті –
сама руїна:
чи не сниться де́сь там,
кому́сь там, у якомусь чужому далекому місті –
блискавкою пронизана
батькова-материна раїна*…
...символічним здається мені,
що уперто стоять – не рухнули спільно із хатою,
двері – колись вхідні́…
міцно за́мкнені –
стережуть останнє своє – поро́га,
він, старе́чий, хранить
дорогі і па́м`ятні
сліди і до́тики босоногі…
трагі-комедії любить життя:
ко́мин-труба
випа́дком упав – горизонтально-стро́го
і заліг у купі рештків-сміття́,
як ствол гармати –
же́рлом промо́висто наці́лився на дорогу –
минуле чиєсь захищати,
чи гостей довгожданих стрічати?..
не все прощається… і не всіма…
я́дер, правда, таких нема,
щоб із труби-гармати
у байдужість людську
ціля́ти…
…прощавай, хато
біла,
сестро́ моя –
із глини вийшла...
так само я
22.11.2013
*раїна - пірамідальна тополя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462073
дата надходження 22.11.2013
дата закладки 22.11.2013
***
І час від часу, ніби у прострації
Моєї долі сірі ілюстрації.
За об'єктивом вічної ілюзії -
Думок політ і щасні неконтузії.
Ба, лиш опісля спалаху резонного
Світлинопад чекання за-віконного
Встилає діл гуашевими плямами -
Безформними, безвільними, безтямними...
І мить омрій, неначе писк несправжності,
На плівці тої дійсності і даності,
Що явою здалася диво-грації,
Та знову тільки сірі ілюстрації...
(30.09.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461953
дата надходження 21.11.2013
дата закладки 22.11.2013
Музика Віктора Оха
Село під горою
билинно старою,
де стрічкою в’ється
в долині ріка,
пахучі левади
приваблюють-бавлять –
торкаються серця!
І біль затиха.
На овиді – поле
родюче, просторе,
гаї заповідні…
А простір який!
Прадавні тут кручі
і птаство співуче,
й гостинні прарідні
мої земляки.
І дідові вуси,
і повагом гуси –
усе мені миле,
усе дороге.
І спів соловейка…
І серденько тенька.
Журливо-щасливе
село трудове.
Чекає і кличе
село мальовниче.
І краще на світі
немає ніде.
Тут квіти барвисті
й калина в намисті
стрічають привітно.
І сонце цвіте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461849
дата надходження 21.11.2013
дата закладки 21.11.2013
Музика Віктора Оха
В очах – стежина в споришах,
де я – маленький.(маленька)
Й до мене радо поспіша
щаслива ненька.
Я ж – рученята в небеса –
неначе крила!..
Стежина та широкий шлях
мені відкрила.
У світ безмежний повела
ота стежина.
І підкорилась не одна
крута вершина.
Й хотів би ти, чи не хотів,
та суть не в тому –
стежина та з усіх світів
веде додому.
Багато в світі є чудес,
країв багатих.
Мені ж дорожча над усе
селянська хата.
Шляхів протоптано сповна.
Нам раю треба.
А та стежина лиш одна
веде до неба.
Дороги в світ – на шрамі-шрам…
Та душу тішить
ота стежина в споришах –
свята і грішна.
Вертає пам’ять в рідний двір,
де пахне м’ята.
Отут мене з усіх доріг
чекає мати.
О, скільки в світі різних лиць,
столиць багато,
та як же гріє і болить
прарідна хата!
Бринить на серці і щемить…
Крізь люту втому
з усіх світів хоча б на мить
лечу додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461846
дата надходження 21.11.2013
дата закладки 21.11.2013
Не варте радості,
Не варте суму,
Не варто заздрити
В чужому глумі.
І знак свароговий,
І спів рапсодій,
Утопить погляди
У тій мелодії.
Знамення прийшлості
У шумі вітру,
Осінні ніжності
Колишуть віти.
І зачудовані
Ми вірим знову
У силу повені,
У світ любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461479
дата надходження 19.11.2013
дата закладки 21.11.2013
***
Обтрусила осінь багряницю
зі своїх натомлених рамен,
оголила сокровенну глицю...
Темновіття вицвіле, сумне
скинулось угору безголосо.
Відбриніла тужна пастораль.
Вже до танцю більше не запросить
сивоокий перестиглий жаль
яре листя...
Під ногами скверу
тіні спопелілих теплоднів.
Прочиняє небо мурі двері
в тишу ще неторканих снігів,
у безмежжя рунних заметілей,
довгополих білотканих тог,
де з неділі й знову до неділі
сторожко чекає змерзлий Бог
на свічу намолено-гарячу -
позачасну світляну печать...
Тихо янголи осінні плачуть,
на прощання дзвоником янчать...
(27.10.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458979
дата надходження 06.11.2013
дата закладки 21.11.2013
А осінь складає експромти дощами :
І мрЯчить, і тужить, і ллє, як з відра ;
То вкриє дерева з туману плащами,
То стелиться полем із мжички чадра ...
Збирає в нотатник своï дощовірші,
Щоб видати книгу на сто сторінок ...
А нам вже судити -де кращі, де гірші,
Чи варта обкладинка тисяч думок? ..
Залишить автограф на тлі листопаду,
Вкарбує у пам'ять рядочки присвят ...
І сняться катрени безлистому саду
Про сонце і вітер, і мрій зорепад ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461325
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013
Ну, здрастуй, старенька пе́че!
А що тобі сниться, га?
Як в піні вогню лепече
Обвуглена кочерга?
Чи як у хрумкій скоринці
Впрівають пухкі паски?
То бабця пече гостинці,
Пливе аромат п'янкий,
Мов хтось засіває ниву
Добірним зерном з долонь!
І тіняву полохливу
Гойдає прудкий вогонь.
Цілує пошерхлі руки
Легка золота імла.
Рояться в кутку онуки -
Поближче би до крила,
А з ним до самого Бога,
Насінням із рукава,
Засіяти по облогах
Намолених душ слова.
На білих Його зап'ястках
Збирати тепло до жмень.
А сонце вгорі, як паска,
Жахтить у морозний день.
Ну, що тобі сниться, пече,
В холодній такій порі?
Самотнє гніздо лелече,
Забуте на димарі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461249
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013
Весільний марш музика грав,
моє серденько зігрівав.
А молодята в мить таку
приймали хліб на рушнику.
І посвітлів щасливий дім,
і навіть дід помолодів.
Підкручував завзято вус,
на гопака мерщій роззувсь.
Його відзначив тамада
й поцілувала молода!
А коли тещу любий зять
у коло вивів танцювать,
і цілувалися свати –
свайбани рвали животи!
Хрещеним, Господи, прости
кумівсько-пристрасні тости!
Почесним злодіям хвала,
що боса молода була.
За це боярин зі стільцем
був нагороджений яйцем.
Коли ділили коровай –
хрещений батько керував.
За подарунки іменні
дістались шишки і мені.
Гуляв, немов козак Еней!
На другий день я був конем...
Нажартувались досхочу.
Ще й досі те весілля чуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461114
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 18.11.2013
. Глибокий внутрішній спокій...
абсолютна* душевна рівновага...
свіжість, свіжість весняного ранку...
сяйво, сяйво, сяйво радості...
світло, світло, світло Любові...
легкість, легкість, легкість Світла...
чистий, просвітлений Сяєво-Дух...
18.11.2013
*(або) динамічна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461260
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013
І що у тій Лукерці він шукав:
Така ж пісна була і неохайна...
Ну свіжа... Ну юрлива... Молода...
Йому б - до пари, а вона ...звичайна.
Чи він не слухав, а чи не хотів,
А говорили ж бо про неї люди...
До неї, мов на крилечках, летів,
І мріяв, як удвох любитись будуть:
Зів'ють гніздечко, заведуть діток
(Це добре, коли в хаті сміх дитячий).
І все удвох. І цілий світ на двох...
От так... Любов засліплює і зрячих...
А потім - зрада... І не стало крил.
Не вмів кохати він наполовину.
Як він любив... Він так її любив...
Так і помер з думками про родину.
Його могилу в Каневі щодень
Видублюють вітри, дощі полощуть.
А он-де жінка в чорному бреде -
Через віки - до генія на прощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460697
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 15.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.11.2013
- Не торкатись! Висока напруга!
Мозок вимкнула. Серце приклала.
По відкритій душі - гострим плугом
Твоє згіркле чуття проскакало.
Ну, а може, сама я виною.
Не розгледіла сніжного кому.
Проросла молодою вербою
Я у серці твоїм крижаному...
Довго потім коріннячко рвала.
Лід слізьми холоднючий топила.
І нарешті пора та настала -
Знову квітка в душі цвіт пустила.
- Не торкатись! Висока напруга!
Я торкнусь! Ризикну! ... Не з тобою!
Хижим вовком блука моя туга.
Я готова до нового бою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460589
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 15.11.2013
В обіймах ніжних Донечок моїх
Яке то щастя: "Я люблю!" почути,
Розтану посмішкою поруч них,
Для вас я ладна небо пригорнути!
Хоч і "дрібноти", мудрість в тих очах.
Підтримка і розрада ─ моя сила!
І радість, хай в недоспаних ночах,
Коли у Господа прошу й просила:
Щасливу долю, легкого шляху,
І вдачі, геть у всіх розпочинаннях!
Оберегти від різного страху,
Відповідь знати на усі питання!
Я поруч буду, Донечки, завжди!
Хоч й кілометри з часом роз’єднають,
Зі мною в серці - Ви і спогади́...
Люблю Вас, й цілим світом обіймаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460442
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 14.11.2013
Не люблю дзеркала'- вони брешуть!!!
Чи буває спокійним обличчя,
Коли блискавки в серці крешуть,
Коли біль -то думок добича? ..
Чи бувають порожніми очі,
Коли рветься душа навпіл,
Коли світло якісь поторочі
Загасили, неначе факел?..
Хіба може сіять усмі'шка ,
Коли в друзки розбилась осінь,
І шкребе пазурами кішка
Ще учора спокійну просинь? ..
Ну невже отой срібний клаптик
Почуття так ховає вміло? ..
Чи то з різних зійшлись галактик
І ментальність моя, і тіло? ..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460022
дата надходження 12.11.2013
дата закладки 13.11.2013
А небо плаче, в нім моя печаль,
Стікає солоно-гіркаво-слізно...
Я посмішку, як стомлену вуаль,
На тренування відпустила пізно.
Стікають сльози, скапують на дно
Минулого життя, шиплячи грізно,
І роз’їдають, як старе сукно,
Впускаючи печаль туди - наскрізно...
Я не пущу її сюди, в життя...
О, небо! Не дозволь! Прошу, нізащо!
Як плату забирай оте шмаття
Минулого! Майбутнє тобі нащо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459865
дата надходження 11.11.2013
дата закладки 11.11.2013
«ЗГУБЛЕНЕ СЛОВО»*
«СЛОВО»** створилось далеко…
Далеко: висОко, глибОко…
Світило, тремтіло, звучало,
Дзвеніло нечутно-висОко…
Спустилось додолу –
І… СТАЛО!
Грубіло, з землі приростало…
Змужнівши – потАй сумувало
Про час, як висОко
Звучало.
Той дзвін серпанково
Шепоче
Душі на первісній тій
Мові…
Тоді і з’являється смуток –
Жура по загубленім
«СЛОВІ»…
* «Загублене слово» - поняття з суфізму.
** «СЛОВО» - тут те, що на початку було у Бога…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452621
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 09.11.2013
У пасадоблі юний вітровій
Завихрив пишну китицю жоржини!..
О, як не личить ніжності моїй
Жагучий погляд, солодко-полинний,
Твоїх зрадливих, осене, очей,
Жаги твоєї полум'я багряне!
А листопад настирливо січе,
Мов навіженець! Ли́ском порцеляни
Між очере́тів же́вріє ставок,
Вже не бентежать порухи пташині
Застигле плесо. Вижухлий листок,
Мов на крихкій тоненькій павутині,
Магічні кола креслить, як мольфар,
Що так боїться осінь підпустити.
Сльозиться теплий яблучний узвар
На о́брус листя, золотом розшитий.
А ти, палка і горда, мов Кармен,
Тріщать гілки, як брязкіт кастаньєти!..
Шалений гул огненно-пружних вен
Приглушать мідні сяючі браслети.
Звивалось тіло рухами змії,
Летіли бризки свіжого мохіто!..
Та все ж не личать вибрики твої
Моїм очам, задивленим у літо!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459328
дата надходження 08.11.2013
дата закладки 09.11.2013
Музика й виконання Миколи Шевченка
Світ безмежний і чудовий.
Наймиліше – рідний край.
Кажуть, що найкраще вдома,
але в тещі – справжній рай!
Завжди маю тил надійний.
Чи то радість, чи біда –
із усіх доріг постійно
теща зятя вигляда!
Тещоград, Тещоград –
тут приймаю я парад.
Мов на крилах прилітаю
на гостини в Тещоград!
Ненароком десантую
на кутю чи шулики –
теща миттю приготує,
почастує залюбки!
А коли жона шаліє,
проклинає чи жене, –
тільки теща пожаліє
і порадує мене!
Тещоград, Тещоград.
Треба зятю дещо взять.
Наче янгол появляюсь
на гостини в Тещоград!
Повсідається гарненько
вся натруджена сім’я.
Коло мене теща-ненька
і дружинонька сія!
Після чарочки (а як же!) –
задушевні балачки.
Теща скаже, як зав’яже,
та мовчить про болячки!
Тещоград, Тещоград.
На грядки а чи на храм
пориваюсь, прориваюсь
на гостини в Тещоград!
А коли по світу маюсь
і страшенно не щастить, –
перед тещею покаюсь
і вона мене простить!
Не завжди святим буваю.
Тещоград – вівтар мені.
Тут себе я відчуваю
з булавою на коні!
Тещоград, Тещоград.
На млинці чи на наряд
завжди радо повертаюсь
на гостини в Тещоград!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459294
дата надходження 08.11.2013
дата закладки 09.11.2013
Она была в кипенно белом,
А он в строгом черном таком,
Глаза их надеждой горели,
Мечтою о счастье большом...
Но тени, две серые тени,
От них наискось пролегли,
Душевной остатками лени
Все счастье испортить могли.
Так щедро вино наливалось
Под свадебной гул кутерьмы,
И сладко они целовались,
И "горько" кричали им мы.
Вот музыка вдруг зазвучала,
Он к танцу ее пригласил.
Ах, как они тени топтали,
Пока этот вальс их кружил!
В конце, когда их провожали,
И небо зарделось вдали,
Две тени их с пола поднялись,
За ними покорно пошли...
15.9.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459037
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 07.11.2013
Наші хати - білі з чорним, як лелеки,
Та селом, мов клином, не кружляли,
І летіти їм нікуди, в те ж далеко
Всіх своїх пташат повідправляли.
Все пустіли, сиротіли, похилились,
То не люди, певно час біди накоїв,
Чи не краще, якби в вирій полетіли,
Щоб подалі від наруги, від лихої?
Та вони все нишком собі марять,
І плекають ще надію сивокосу,
Що вернуться всі, немов з базару
До дворів своїх, до хат, як до покосів.
Ще вернуться... Краю мій забутий-
Бур’яни й полин все розквітають.
Гірко бачить ті руїни, гірко чути,
Як ворони над селом шикують зграї.
Осінь задощить ночами темними,
Вже й сичі на варту заступають.
Що надії залишилися даремними,
Сльози із очей-шибок збігають.
27.10.2013.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459036
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 07.11.2013
Осінь -майстриня з батисту й жаккарду
Шиє наряди для сірих доріг,
Небу дарує із сонця кокарду,
З ягід калини плете оберіг ...
Шовком оздоблює хмарам хустини,
Росяні перли в намисто збира ,
Пензлем кудлатим розписує днини
І хризантемить -айстрить у дворах ...
Міряє простір і час журавлями
І капелюшить грибами ліси,
Яблуко -грушні наводить рум'яна
Скрізь у садах, для смачноï краси ...
І випускає махрові тумани,
Щоби пухкі розім'яли тіла;
Із цвіркуново -пташиноï гами
Звуки зібрала - і снам віддала ...
Осінь -майстриня дощить і калюжить,
Щоб в парасолі квітчались міста ....
І на полях, де і сіють, і плужать,
Пише до грудня терпкого листа ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458629
дата надходження 05.11.2013
дата закладки 05.11.2013
(Спроба передмови до книги Шона Маклеха "Кам'яний Трамвай")
«Так листя шумить
І падає наче дощ…»
(Бо Цзюй І)
Перед Вами незвичайна книжка. Незвичайна у багатьох аспектах. Вірші починають писати в юності. І тоді ж кидають писати поезію. Як Артюр Рембо – все що він написав він написав у дев’ятнадцять. Потім писати кинув. Ще гірше, якщо людина пише в юності геніальні твори, а потім шкрябаю пером бездарну писанину, заробляючи цим на шматок хліба з маслом чи (ще гірше!) отримуючи за це дивіденди у негідників, що мають владу. Тут же ми бачимо якийсь парадокс: людина почала писати вірші (і прозу, зрештою, але інколи це одне і те саме) не просто в похилому, а в древньому віці, коли перевалило за дев’яносто сім. Щоправда, автор стверджує, що почав писати давно - не від учора (у чому я особисто глибоко сумніваюсь), писав мало не все своє довге життя (хоча чи буває життя довгим?) в тому числі українською та гельською. Але як мінімум більшість творів, що є цу цій книжці написані Шоном Маклехом коли було вже йому за дев’яносто. І тут я подумав ось що – автор правий. Писати вірші потрібно коли чуприну відбілив осінній сніг сивини. Для істинної поезії потрібен спокій і відчуття довгого шляху – пройденого шляху (хоча шлях ніколи не закінчується, але в будь-якому випадку, для того щоб отримати право писати вірші треба добрий шмат шляху пройти). Якщо в поезії відсутнє осмислення буття, то постає питання чи дійно це є поезія. Писати можна про що завгодно. Світ переповнений поезією. Тільки це не всі помічають. Лишається тільки побачити це, зобразити, занотувати. Істинна поезія відрізняється від писанини в першу чергу нескінченністю глибини, що ховається між словами, тією безоднею в якій кожен читач блукає самостійно, шукаючи свої шляхи.
У нинішньому постмоденовому світі всі прекрасно розуміють, що форма це вторинне, рима тільки заважає справжній поезії – це добре розуміли класики японської літератури, що свідомо відмовились від рими. Верлібр став вираженням індивідуального "я" сучасного інтелектуала, якому тісно у будь-яких формах і обмеженнях. Верлібр не всі сприймають і не завжди бачать у ньому поезію. Хоча він такий же давній як світ. І ще невідомо що було раніше: зліплений перший глек з глини чи проголошені перші слова верлібру. У цій книжці верлібр не випадковий і не вимушений – він закономірний і необхідний. Ця форма інколи єдино можлива для конкретного твору – кудлатого як ірландські скелі, що поросли мохом. Хоча автор не цурається римування – коли це потрібно.
Ернест Гемінгвей колись назвав Париж «святом, яке завжди з тобою». Читаючи книжку «Кам’яний трамвай» старого відлюдника і філософа Шона Маклеха, я подумав, що Ірландія в його творах це журба, яка завжди з тобою. Тільки тут Ірландія поступово розростається до масштабів світу. І вона не просто «росте як гриб» як «протрухлий український материк» у творах Василя Стуса, Ірландія заповнює собою Всесвіт виростаючи навіть не до розмірів земної кулі, а охоплює сонячну систему і ковтає галактики. Воно й не дивно – для кожного ірландця Ірландія там де він є – у його серці. І якщо ірландцю судилось помандрувати у потойбічний світ – байка – до раю чи в пекло, там теж буде невеличка Ірландія. В Ірландії завжди було місце і для пекла, і для раю. Так чому ж раю і пеклу не вмістити в собі по Ірландії – хоча б по шматочку.
Ми вже звикли чути про «англомовну ірландську літературу». Сам вираз є по суті абсурдним. Це все одно що говорити про «російськомовну українську літературу». Але факт лишається фактом. Ірландці втративши свою мову (майже повністю, у переважній більшості) зберегли свій дух і свою сутність. Ірландець завжди лишиться ірландцем куди б він не потрапив і як би його не намагалось переробити суспільство. Ірландець впізнається у юрбі, навіть якщо він без зеленого капелюха в День святого Патріка.
І в цій книжці втілився новий абсурдний феномен (а що в нинішньому світі не абсурдне?) – «україномовна ірландська література». Ірландець, що пише українською у віці 97 років – це щось сюрреалістичне. Це якась картина Сальвадора Далі, що вдерлася без дозволу у наш божевільний світ. Ми постійно боялись (чи то не наважувались) творити літературу космічну, постійно скочувались до хуторянства. Якщо мандрували в космос, до повертались до садку біля хати, бо там кинутий якір, бо без того шматка землі ми ніщо. Усвідомити, що в туманності Оріона може бути шматок України для нас неможливо. І раптом в цій книжці я помітив за межами слів дивну аксіому – Вітчизна в першу чергу в глибині нашої душі. І якщо її немає там, то її немає ніде.
Сучасний читач все більше усвідомлює, що він те тільки читає, але і живе на сторінках якогось абсурдного літературного твору, де сюжет руйнується, втрачається, губиться. Тому сучасного читача найбільше обурює безсюжетність (хоча вона цілком має право на існування з часів Конфуція та після віршів Франсуа Війона особливо). Тут же в кожному вірші невеликий сюжет. Тут навіть пейзаж отримує свій сюжет буття. Звідки це взялось - зрозуміло. Ірландська поезія вся пейзажна. Навіть якщо вірш про скрипаля, то скрипаль є лише частиною пейзажу. Якщо описується битва, то битва є пейзаж – не більше. Так її сприймають герої, такими кольорами вона описується – фарбами осіннього ірландського пейзажу. Кожний ірландець, читаючи давню скелу, усвідомлює себе частиною пейзажу.
Я знайомий зі стариною Шоном: вперше я познайомився з ним на конгресі славістів в Глазго у 1992 році. Я тоді хильнув зайвого, «і тут Остапа понесло» - на перерві між засіданнями. Шон чомусь оцінив цю словесну каламуть як щось істинно слов'янське. Його чомусь дуже зацікавила моя фраза: «Григорій Сковорода – це останній Будда знервованого ренесансу». Шон Маклех в середовищі славістів тоді був відомий як славіст-любитель. Свого роду вільний художник славістики. На цьому ж конгресі Жак Іннусо (Jacques Innocents) сказав мені пошепки: «Славістику ХІХ століття неможливо уявити собі без Павела Йозефа Шафарика. Так само ірландську славістику неможливо уявити собі без Шона Маклеха… Тільки це сказано мною не офіційно…» Вдруге ми зустрілися з Шоном Маклехом (вже як старі знайомі і добрі приятелі) на міжнародній конференції «Кельти і словяни: дві парадигми культури» в Палермо у 1994 році. Після я часто відвідував Шона у його старому будиночку на околиці Дубліна – він веде самотній спосіб життя, мало з ким спілкується, крім такого ж старого садівника. Кабінет у нього вічно завалений книгами, які він читає навмання і невпорядковано та сторінками рукописів, які утворюють просто хаос довкола стола. Над усе він цілує хороший чай і може годинами філософствувати на тему ірландської міфології і генезису індоєвропейських народів. Я часто запитував його – чому саме славістика? Адже з його то знаннями гельської та валійської мов, з його то знаннями ірландської міфології він міг би стати відомим, шанованим і знаним кельтологом. Але про те, що наштовхнуло його на вивчення слов’янських мов і, зокрема, української мови (яку він вперто називає руською) Шон говорить абстрактно. А відповідь на це є одна: Григорій Сковорода. Колись Шону Маклеху в його студентські роки трапився до рук томик філософських творів Григорія Сковороди – і це перевернуло його свідомість. Він став славістом назавжди. А мені назавжди (теж назавжди) запам’яталися довгі бесіди з ним осінніми ірландськими вечорами про Спінозу і еволюцію латиноамеранської прози, про толерантність раннього конфуціанства і правління ірландського короля Аеда Слайне мак Діармайта, про вплив клімату на фольклор гелів, про мандрівника Васко де Гама та про манускрипти монастиря Клонферт…
Ми живемо в епоху, коли модернізм перетворився в ретро. Коли постмодернізм сприймається як факт, як подія в історії літератури, а не як модна течія, розвага літературних гурманів чи забавка для богеми. При цьому ми якось забули, що модернізм невичерпний, як, зрештою, невичерпний і будь-який жанр чи напрямок літератури. Суть не стилістиці (хоча вона ніні важлива мало не в першу чергу). Суть в глибині – там, де нічого не можливо пояснити вербально, там, де щось ховається за рожево оболонкою слів. І ніхто не пояснить, що воно таке оце «щось». Але воно визначає істинну поезію. Тому – читаймо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458565
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 05.11.2013
Гайнеш од мене навтьоки
(Але куди від себе дітись?).
Дурниці чинимо,як діти,
Бо ще закохані таки.
І ще не звично без побачень,
Без доторків, тепла очей.
То сяє осінь, то плачем
Нам щось підказує неначе.
Удвох - а пізнаєм себе,
Звикаєм йти на компроміси.
І вже, здається, - не гульвіси,
І кожен не собі гребе.
Це Бог нам запалив лампаду,
Щоб світло у душі жило.
Любові чисте джерело
Змива байдужість і браваду,
І насолодою навча -
Бо зовсім інші, коли разом.
А хиби, помилки, образи
І щось промовлене з плеча
Із пам'яті своєї витрем,
Розвіємо, як вітер пил.
...Нікчемне ранок розтопив
І завітав дарунком світлим.
4.Х1.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458446
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 04.11.2013
Розкидані пазли червової масті...
Розставлені снасті...отруйні плітки...
В задимлених шторках на вікнах з пластмаси
Пороблені міллю сердечні дірки...
Погублені пазли з картинок про щастя...
Вмонтовані чіпи в нечулі зрачки...
В покручених цівках соснових плантацій
Заражені біллю сердечні замки...
Забруднені пазли червової масті...
Розгублений люд в міжпланетних боях...
Серця,що піддалися впливу мутацій
Зазнавши фіаско в камінних тілах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458358
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 04.11.2013
[img]http://photos.wikimapia.org/p/00/02/80/87/21_full.jpg[/img]
Примарилось, що моляться дощі
Між ку́полів старих готичних сосен.
Монашкою блукає ту́жна осінь
У довгому потертому плащі...
Перебирає вервицю краплин
Під шурхіт золотого листопаду,
Між нетрями занедбаного саду
Кремезний дуб розкинув, наче млин,
Свої розлогі віти, у дворі
Схилилася вдовою сива хата
І стріха покручена, пелехата,
Повисла на старому димарі,
Неначе бриль. У вибиті шибки
Вітри холодні свищуть, ніби коні,
І перепрілі стіни, безборонні,
Мов ліхтарі, вогніють крізь віки.
І так прозоро дихалось мені
У цю блаженно-молитовну месу!..
Мов серед стін старого Херсонесу,
Блукала я в безлюдній глушині,
Де все таке цілюще і живе
Зоріло, грало світлом на привіллі!
Іскрили в душу яблука дозрілі,
Чи ж їх ніхто століттями не рве,
Що горнуться так любо до грудей
Чужій і неприкаяній приблуді?
Трапляється, що в дикому безлюдді
Не так самотньо, як серед людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458342
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 04.11.2013
У моïх замурзаних катренах -
Осінь догорає листопадом;
Вогнища в прокурених рефренах
Ще клубочать спогадів каскадом ...
Небо, без пташок осиротіле,
Дощову вдягає пелерину -
Щоб сховати своє рване тіло...
Чи мою незвідану провину...
Сірниками -спалахами думка
Ще блукає в річищах артерій...
У дорожніх непідйомних клунках
День ховає груду біжутерій ...
Що бентежить рими моïх віршів,
Що вони сьогодні полохливі?
Чи вони украдені? Чи грішні?
Недостатньо для життя красиві?
Я зберу метелики чернеток -
Пригощу чорнильним нектарином ;
В порцеляні літер і абеток
Чай заварим сонячним бурштином ...
З ïхніх крил -уривків підсвідомих -
Викладу ажурний візерунок ...
З почуттів зродився невагомих
Вірш новИй, як музи поцілунок.. .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457389
дата надходження 29.10.2013
дата закладки 30.10.2013
Чи хочу бути я твоїм гріхом?
Я хочу - щастям...
досить вже гріхів...
Твоїх картин довершеним штрихом...
Натхненням ненаписаних віршів...
Я хочу жити у твоїх словах...
Щоб губ твоїх торкатись щохвилини...
Назавжди поселитись в твоїх снах...
І сонцем...
щоб світить тобі щоднини...
Я хочу...
вітром, небом і дощем...
Для тебе бути...
Зорями сіяти...
У темну ніч...
невидимим плащем...
Від всіх негод... собою укривати...
Я хочу бути...
дотиком руки...
А вранці... першим ніжним поцілунком...
Я хочу...
не на мить...
а на віки...
Твоєї долі стати візерунком...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456938
дата надходження 27.10.2013
дата закладки 28.10.2013
І сади здичавіли в селі,
Що безлюдним стало і забутим.
Бур'янами обросли жалі
Свят і буднів.
Сиротливо, мулько на душі,
Бо відціль у світ вела стежина.
Сяють ще зрідніло спориші
І ожина.
Хат нема - довкола пустирі.
А вони одні (і серце крають),
Мальви - наших сіл поводирі -
Нас чекають...
26.Х.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456697
дата надходження 26.10.2013
дата закладки 27.10.2013
Слетают дни, природу обнажая,
Прозрачный лес подёрнут сединой,
Нет гроз весны, не распекает зной -
Но всяк ли рад итогам урожая…
К ушедшим сказкам возвращенья нет.
Уносит клин кричащий бабье лето,
И опускает день ресницы света,
Показывая тени наших лет.
Печаль и радость наполняют сны.
Душа осознаёт: всё в мире тленно -
Предчувствуя приход зимы, смиренно
Уснёт до воскресения весны…
Вадим Странник
http://vadimstrannik.ucoz.ru/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456781
дата надходження 26.10.2013
дата закладки 26.10.2013
…не кінь, не о́лень, не буй-тур, не як…
опе́рення – яскраве і чуже
і амплуа папу́же:
а-ля цинічно-лицемірний Растіньяк –
(без «де» і не коньяк)
уява – імпотентно-хвора
і пласка́…
чи варто, друже,
тобі зважать на кізяка́,
що причепивсь нахабно до підбора…
26.10 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456695
дата надходження 26.10.2013
дата закладки 26.10.2013
Мы скользим в этом зале огромном
По паркетному льду без границ
И порхаем в мотиве свободном
В такт твоих живописных ресниц.
Припев:
Растворяясь во взгляде и в звуке
И душой ощущая тепло
Твои милые, нежные руки
Словно ангельской плоти крыло.
Пролетели года как мгновенья
Освещённая счастьем пора
Звёзды нам принесли восхищенье…
Рядом, Ольга, растёт детвора.
Припев:
Слышит сердце напевы надежды
И стучит в знак безмерной любви
Как и прежде хочу быть я грешным
Пусть поют нам в душе соловьи.
Припев:
Греет песня незримые струны
Я шепчу: «Ты моя навсегда!»
Пусть нам светит удача фортуны
И не тронет нам сердце беда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455303
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 20.10.2013
Знову жовтень хлюпоче дощами ...
Я із ними давно на "ти ":
Відкоркована поміж нами
Пляшка пінистоï самоти ...
У калюжах човни на рейді -
Обирай, котрий твій -пливи!!!
Намалюй цілий світ у крейді -
Білі з сірістю острови...
Розбуди у вітрилах вітер -
Він до мене покаже шлях
У плетінні із рим і літер,
Із ремарками на полях ...
Ароматами кави й кориці
Я зведу поміж зір маяк ...
У лахмітті прадавньоï жриці
Затанцюю тобі за мідяк ...
І у ритмах шалених ночі,
На вершинах усіх життів,
Ти моï упізнаєш очі
Зі своïх потаємних снів ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454736
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 16.10.2013
Позолотила руку вільха-схимниця
Мольфару-жовтню, листя намела.
Бурлить еспресо, бульбашками піниться,
Парує в сад розніжена імла.
Між ниточок мережив павутинових
Сотає літо бабине тепло.
Заплівся вітер в кучерях шипшинових,
Густим барвінком небо зацвіло.
Бринить світанок райдужними росами -
Сповзають краплі, світлі, ніби ртуть.
Побудь зі мною мрійницею, осене,
Грайливим літом трішечки побудь.
Вже не гірчать порожніми надіями
Мої гаї, зодягнуті в парчу.
Лоскочу просинь лагідними віями,
Ступаю в день, а мариться - лечу!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453321
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
[img]http://cs407820.vk.me/v407820654/8ded/VItAdxZYUZU.jpg[/img]
Коли сповиє дні мої імла,
Залиш мені запаленим ліхтарик,
Щоб я до світла вирватись змогла,
Своїх страхів долаючи примари.
Хай голос Твій веде мене між гір
І крок мій стане впевненим від того,
Що серце в Тебе чисте, як сапфір,
Мені покаже істинну дорогу.
Хай не впіймають дикі манівці
Моїх слідів мережива шовкові.
Кришталь сльози затисну в кулаці
І просвітлію з дотиком любові.
Забуду все - невдачі і жалі,
Вдихнувши небо, світле і погоже!
Буває так: загубишся в імлі,
А шлях тобі осяє світло Боже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452530
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 04.10.2013
Парад фонарей вечерами у дома
Напомнил о смерти ушедшего дня.
Луна напевает тихонько знакомый
Романс,где вы нежно любили...(меня?)
Я вами воспета. Но это не важно.
И поздно уже предаваться стихам.
Рассвет за окном. Слишком серо и влажно
И все фонари растеклись по столбам...
Средь серого гула проснувшихся ливней
Пускаю бумажный кораблик мечты.
Была б я еще хоть немного наивней,
Тогда может не было той пустоты...
Я вами воспета, любима (не) вами.
Тоскую (увы) не по вашим губам.
В затертых минутах меж жизнью и снами
Я дань возношу проходящим годам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452032
дата надходження 01.10.2013
дата закладки 01.10.2013
В кишенях руки, а душа - у хмарах,
Сягає погляд ген за небокрай.
Вже хазяйнує осені примара,
Фарбує в жовте за́тишний мій рай.
Шиплять вужами довгі автотраси,
А в лісі - тиша. Марево густе
Чудні зефірні скорчило гримаси,
Густій ліщині віхолу пряде.
Пора глінтвейну, пледів і туманів,
Із давнім другом щирих балачок,
Щоб каганцями яблука рум'яні
Пашіли в дим полинних цигарок...
Щоб ностальгія блюзових мелодій
Гойдала струн тягучу карамель...
Ця невмируща класика ще в моді,
Як і парфум під маркою Chanel.
Як фотозвіт чуттєвих меланхолій,
Сирого моху пахощі терпкі...
Ховаю руки, трішки захололі,
У рукавички замшеві тонкі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451794
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 30.09.2013
Мій сад сьогодні дихає полинно,
Між трав пожухлих тліють болота́,
Нанизує дощинки покраплинно
На павутинки осінь золота.
Немов лампадки, охрою налиті,
Махрові айви блимають в туман,
Молочний дим снує по оксамиті-
Між мокрих яблунь куриться кальян.
Пливуть мелодій течії прозорі -
Мрійливий вітер пробує кларнет.
Не я тебе намріяла, а зорі
Зіткали з пилу світлий силует.
Сховала нас загублена альтанка,
Сотала пряжу хляпавка густа,
Гіркої кави тепла філіжанка
Нам зігрівала пальці і вуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451466
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 29.09.2013
На вірш "Глядя в даль "...автор OHRA
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450171
Там, де ріка загорнена у тишу,
Де тихі хвилі стомлені печаллю,
Художник посивілий вміло пише
Промінням сонця світлі пасторалі ...
Вдивляючись у небо і у воду,
Цілуючи вітрам легкі долоні,
Наносить пензлем на полотна вроду,
Тієї, що заквітчана осонням ...
...
І мліє осінь від штрихів умілих ;
Ревнує, звісно, та боготворить,
Того, хто віднайде у днях дозрілих
Одну єдину, але справжню мить ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451345
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 29.09.2013
Щодня, від ранку до смеркання,
Їй шепотів слова кохання.
Як живодайную водицю,
Спивав її - не міг напитись.
А потім стало усе звичним,
Як попіл в мідній попільничці,
Мов злегка гіркувата кава,
Як свічка в церкві величава.
Захоплення полуда спала -
І Муза стала нецікава.
Не в змозі жити без кохання,
Вона розтанула в смерканні...
Міняв з тих пір жінок чимало -
Та жодна Музою не стала.
І зрозумів в осінній день він:
Йдуть поруч свято і буденність.
З нудьгою радість хороводить,
З захопленням байдужість ходить...
Шукав Її - зі шляху збився,
А Музи слід навік згубився...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451118
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 27.09.2013
[img]http://www.motosvit.com/Moto%20Guzzi/nevada750/10.jpg[/img]
Гуде мотор, заходиться в ревінні,
Ковтає іскри вранішня імла,
Тримай обличчя в чистому промінні,
Лети до сонця, світла і тепла!
Глянь, золотаву осені палітру
Твій кінь залізний хвацько борознить.
Тримай долоні крилами до вітру,
Спивай ковтками лагідну блакить!
Десь миготять калейдоскопом гори,
Вчорашніх тіней сліду вже нема...
Цей незбагненний Всесвіт неозорий
Ти під прицілом погляду тримай!
Яскравих фар горять метеорити,
Асфальт цілують полиски живі.
Тримай душі віконечко відкритим
Новому дню і посмішці новій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451015
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 26.09.2013
На шибах візерунки із дощу...
Малюють силуетно кавування...
Кидають про каштани... що в іржу
Убрались... мимохіть... і знов мовчання...
Глінтвейно спокушає старий Львів...
Дзвіночково манить у шоколадні...
Дощить... та у душі лунає спів...
І мрії золотаво-листопадні...
Ласти́ться осінь кішкою до ніг...
Чарує барвами в старому парку...
А я молюсь... щоб трепетно зберіг...
Мою любов... у серця закамарку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450850
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 26.09.2013
Каштани багряніють у пожежах.
У різні боки – іскри-кожушки…
(«Між іншим», Окрилена)
десь,
за вікном у тебе,
каштани цокають –
відлу́нюють кроки
тієї поха́пливої ходи́,
що назавжди
цокають
ко́рочки-каблучки́
об камі́нні стежки́ –
лунко і гостро:
усі ми тут
запізнілі гості,
дзвонарі́ лункОї ходи,
що назавжди
…то весело,
то заклично,
а то й несподівано зло,
як шамани,
б`ють ритмічно
у бубни і барабани –
чаклують каштани
десь
за твоїм вікном…
свічки́ білі –
давно догоріли,
уже й молитви́ дозріли –
уклі́нно-іко́нні, завіко́нні…
б`ють дрібно
підковами срібними
ще невидимі за туманами
розтрино́жені білі коні
...пове́рху твого безсоння,
на стіні́,
десь - над стелею, десь понад ко́мином – угорі́
цокають-цокають-цокають
каштанові дзиґарі…
18.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449786
дата надходження 18.09.2013
дата закладки 18.09.2013
Віталії М. з теплом присвячую
Ми дивились одна на одну...
Через прірву шалених літ,
через відстані даль холодну
визирали свій юний світ...
Очі в очі... Ті самі очі -
ледь помітним серпанком сум.
Ніжне личко, ще геть дівоче
вже захмарене плином дум.
Тихий голос. Звикаю знову -
поза часом він став чужим...
Ловить вухо неквапну мову,
око - рухи, а поза тим
серце стислось - уже сумує...
Як то живо крокує час!
Та журитися не пасує,
що не стало колишніх нас...
2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449690
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 18.09.2013
Пливе човник річкою,
В човні перепілки.
Розговілись чічкою,
Дідусеві бджілки.
В човні під вербою,
Наче три лілеї.
Дражняться зі мною,
Ой, красульки - феї.
Із води Дніпрової,
Вигулькнуло диво.
Виткалось за обрієм,
Як у ночі сниво.
Чудо тепле радісно,
З лісу виглядало.
Із лиману жадібну,
Хмарку напувало.
Усміхнулось Сонечко,
Блиснуло в обнові.
Вийняло з віконечка,
Промені казкові.
Стежечка веселкова,
Скупана в любові.
Розчинилась барвами.
Зникла у діброві.
Розгойдала човника,
Зачерпнув водиці.
Замочили ніженьки,
Мої білі птиці.
Та про що малечі ці,
Барви - хитавиці...
На колінах в Діда всі,
Внученьки - сестриці.
Пливе човник річкою,
В човні перепілки.
Розговілись чічкою,
Дідусеві бджілки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447737
дата надходження 07.09.2013
дата закладки 08.09.2013
Осіннє тло весняних почуттів:
кружляє листя під ногами вальсом,
у дротах вітер завива страждальцем
і сонце з неба зникло поготів
Воно сховалось у Твоїх очах
і тихо ллється незвичайним світлом,
Весною... Ніби знову все розквітло...
Я струшую цю осінь на плечах
Горну́сь до світла...
Наче немовля
губами п"ю, а, може ні - вдихаю...
Кохаю...
"Він кохає.... Він кохає..."-
За мною тихо вітер промовля
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446958
дата надходження 03.09.2013
дата закладки 03.09.2013
В осінній день кривавить горобина,
На сиве ру́но скапує вино
І на пухких повітряних перинах
Пряде павук добірне полотно.
Листок брунатний жадібно шукає
В туманних пасмах проблиски тепла,
Та над молочним викуреним гаєм
Колюча мжичка крила простягла.
Вже де-не-де пожухлим падолистом
Стрічають клени, липи і дуби
І захололим росяним намистом
У темінь лісу блимають гриби.
Десь на дзвінкому стиглому акорді
Урвалась мідна сонячна струна.
Снують вітри, вдоволені і горді,
І срібний бісер липне до вікна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446816
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 03.09.2013
Ірина ЖИЛЕНКО
ОСІННЄ ДЕРЕВО
Втомилось дерево. І кволо
розтисло волі кулачок.
Ковзнула трепетно додолу
остання з царських сорочок.
Ні, дерево не підхопило
свій одяг, не знітилось, ні.
Воно його переступило,
в своїй прекрасній голизні
знайшовши втіху потаємну,
і гордість, і нову красу,
майбутньої поеми тему,
і ціль, і суть…
Крізь вікна, темні од негоди, —
струнке, затяте, голосне, —
воно — від імені природи,
воно — як стовпник благородний —
навчає розуму мене.
Явившись з піни листопаду,
немовби вирвавшись з-за грат,
кричить: «Навчись переступати
розкішний прах своїх утрат!
Не голоси за промннулим,
прожитим днем не дорожи.
То лиш очищення від мулу,
лиш омовіння від іржі.
Усе, що можна в нас забрати, —
не варто нас… Нехай мине!»
«Все правда, дерево, все правда,
от тільки серце в нас чудне.
Все розуміє, всі пророчі
премудрості. Про ціль. Про суть.
А все ж — як із порізу, точить
одна за одною — сльозу…»
1980
...01 серпня цього року Поет Ірина ЖИЛЕНКО полишила світ наш земний... "Вікно, розчинене у сад" - навстіж одчинилося у Вічність...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446350
дата надходження 30.08.2013
дата закладки 30.08.2013
Я тебе проміняла на осінь,
На застудні плаксиві дощі...
Журавлі замережили просинь
І шипшини патлаті кущі
Зайнялись феєрверком багряним.
Перепріла пшенична канва,
Розливається запахом пряним
Розімліла у скирті трава.
Я волошки й жита проміняла
На янтарні букети листків,
На застиглі холодні дзеркала
Вересневих калюж і ставків...
На забуті мотиви флояри,
На молочний туман поміж гір,
Де, сповитий в оливкові чари,
Розгорнувся м'який кашемір.
Розбрелися думки безголосі,
Згасли барви ранкових заграв...
Я тебе проміняла на осінь,
Ти ж... на іншу мене проміняв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445448
дата надходження 26.08.2013
дата закладки 26.08.2013
Не ховай своє щастя у скрині,
А на крилах неси.
На розлогій квітчастій хустині
В світ широкий пусти.
Хай розійдуться згущені хмари,
Зашумлять комиші
Під щемливе звучання гітари,
Що бриньчить із душі.
Хай веселкою впаде додолу
Твоє щастя в краю́.
Обійме чиюсь душеньку кволу,
Туги скине броню́.
Не ховай своє щастя, ділися
З тим, хто серед пітьми.
Хто там колосом всохлим схилився?
Підійди, підійми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445338
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 26.08.2013
По бруківці видзвонюють лунко
Дощові намистинки води.
Не крадись, кароока чаклунко,
У мої захмелілі сади.
Зачепилось фісташкове плаття
За ожинову гілку цупку.
Ще горить каганцями латаття
В надвечірній імлі на ставку.
Ще, пропахнувши димом і Спасом,
Теплий серпень дзвенить поміж гір,
Розливаючись, піниться квасом
Яблунево-медовий ефір!..
Наливаються вермутом пряним
Пелюстки оксамитових руж,
Мов тонкі черепки порцеляни,
Обсипається листя довкруж.
Ще на серці так світло й дитинно,
Спрагло п'ю малахітовий рай!
Не крадись, не гірчи так полинно,
Зупинися на день! Зачекай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444741
дата надходження 22.08.2013
дата закладки 22.08.2013
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443755
Люблю міжсезоння -не літо й не осінь ...
Щось, ніби портал у незнані світи ...
Уже журавлі на прощання голосять,
Та носять дерева зелені хустки ...
Ще вправно смичками орудує коник,
Напившись мелодій з п'янкоï роси,
Та місяць раніше вмикає свій вогник,
І зорями -снами для нас моросить ...
Люблю міжсезоння -як знак роздоріжжя,
Що думкою міряє стомлений шлях ...
Давно спочива обмолочене збіжжя,
Дріма короваєм пухким на столах ...
Люблю дивний настрій, що стиха підкрався
І вірші диктує все більше сумні ...
І вітер серпневий, що в травах кохався,
Тепер поцілунки приносить мені ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444315
дата надходження 20.08.2013
дата закладки 21.08.2013
Ось ми й зустрілися... Тепер на Ви...
Кружляли у тіснім осіннім вальсі.
Роки чуття впокорити змогли,
Лиш видавали нас тремтливі пальці.
А вечір звабою нас напував
І клав на плечі невимовну ніжність:
"А я без Вас відтоді й не жила..."
"В минуле повертатися запізно..."
Ніким не сказані в пітьмі слова -
Зневажені, розіп'яті вигнанці...
Моє волосся вітер цілував,
А у руці тремтіли Ваші пальці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443927
дата надходження 18.08.2013
дата закладки 18.08.2013
Я -книга на твоïй полиці ...одна із...
Зрідка ти мене береш почитати, і тоді я оживаю, вірніше, прокидаюсь зі сну ... Кожна моя сторінка, кожен рядочок, не кажучи про палітурку, жадібно вбирає тепло твоïх долонь ;кожен рядочок всотує в себе світло твоïх очей ...
Це -вершина блаженства!!!
Я з трепетом віддаю себе і радію цьому!!! Розумієш -РАДІЮ!!! І з тремтінням думаю :"Ще сторіночку! .. Хоч рядочок ..."
Але...Знову полиця ...Я -одна із ...
Тоді я плачу ...Ні, плаче дощ за мене ...Я кричу ...Ні, то грозовиця ...Я ж -книжка!!! Книги німі ...
І найбільший мій страх -бути прочитаною і забутою ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443673
дата надходження 16.08.2013
дата закладки 17.08.2013
кінь
глухо об ночі копитом б`є,
оксамитово-ні́здро форкає –
спати нам не дає…
десь
картопли́ння вологе тліє,
тягне у сни гірко –
прихиляю кватирку,
вітерець бавиться, одчиня…
визирну в сад –
нема коня…
неспроста́…
старенька домне́шта
зірка́ми достиглими обліта...
хтось
зореливи безсонні обтрушує
у двоєдину нашу, щасливу душу –
лі́-та, літа́…
10.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442556
дата надходження 10.08.2013
дата закладки 13.08.2013
(Чи то земля наша збідніла, чи, може, доля в нас така, що ми вокального дебіла сприймаємо за співака)
Ти зовні схожий на пінгвіна,
Та за нахабством, мабуть, теж,
Реве та стогне Україна
В твоїх амбіціях без меж.
Ти заявив авторитетно,
Що можна навіть і з бика,
Що платить грошики конкретні,
Створити зірку- співака.
І ти не ввів народ в оману,
А привселюдно доказав,
Узяв і сам з телеекрану
На всю країну заволав.
Перехрипів усе минуле,
Перепоганивши святе,
Бо більше, як тебе почула
Черешня в мами не цвіте.
Пішли відмінності в природі,
Уже, на жаль, таке бува,
Бо вже в садку та на городі
Не може жалить кропива.
Тобі ми хочем нагадати,
Бо, може, ти того не знав.
Що вміє соловей співати,
Орел ж ніколи не співав.
Якщо ти любиш Україну,
Якщо ти любиш рідний край,
Тебе ми просим, як людину:
Зроби добро нам - не співай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261588
дата надходження 25.05.2011
дата закладки 08.08.2013
на вірш
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439608
Народженню нас- передує падіння ...
Ти бачиш цю думку в очах, що в свічаді? ..
І тільки якесь ледь помітне тремтіння
Тримає ще ніч на планетнім параді ...
Я стала як ти... На одній ФМ хвилі
Моя підсвідомість твою пеленгує ...
Хвилини -убивці...Вони такі милі ...
Навіщо нам вкотре псувати ïх всує ? ...
Все чорне і біле ...Півтону немає ...
За руки крокують і правда з брехнею ...
Не знаючи пекла, не мали б і раю,
І досі блукали босоніж стернею ...
Поглянь у свічадо :я поруч з тобою,
Вимінюю знову монетки на щастя ...
І після тривалого в часі двобою,
Ми знову тримаєм в руках різні масті ...
Чи зможеш мені ти довірити душу,
В мені прорости і пустити коріння ...
Тобою назву щойно створену сушу ....
Народженню нас - передує падіння
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441713
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 06.08.2013
Налитий медом золотавим
І соком яблук запашних,
Через фісташкові отави
І поруділі бур'яни
Крокує Спас. Химерні тіні
Тремтять над плахтами полів.
Яскраві проблиски осінні
Цілують крила журавлів.
Така налита світлом тиша,
Що навіть колос не дзвенить...
Мрійлива яблуня колише
Ефірну лагідну блакить.
Аж прогинаються дерева
Під плодом щедро-наливним.
Так близько осінь вереснева -
Лиш тільки руку простягни,
Відчуєш подих і тривогу,
Що гострим протягом кольне.
Вози вантажить у дорогу
Русяве літо запашне.
Вже атмосфера трохи терпне,
Немов розлито пінний квас...
Іще тримаюся за серпень,
Де пахне яблуками Спас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441585
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013
У потойбіччі власної душі,
Пройшовши лабіринтом Мінотавра,
Я віршами засію спориші
Під перестук бравурної литаври.
І осідлаю власні почуття,
Пришпорю, щоб летіли разом з вітром...
Їм в унісон- моє серцебиття,
Їм всупереч- думок бридотна гідра.
Зроблю палаш із гострого слівця
І напишу девіз на рукояті.
У Образі блаженного сліпця,
Здолаю знову вітряки прокляті...
***
А зовні- спокій, рівновага і весна,
Веселка, спровокована дощем,
І оболонка солодко- пісна...
І лиш в очах гіркий безмовний щем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441021
дата надходження 02.08.2013
дата закладки 02.08.2013
Радіймо вдвох!
Журитись буду сам -
Нехай тебе печалі не тривожать.
Неначе ружа - пружна, звабна, гожа -
Відкрита і вітрам і небесам
Пахтиш-цвітеш...
А я твоя сторожа
Від прикрих бід.
Для тебе все зроблю,
Бо любиш ти
і я люблю, люблю...
4.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415604
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 26.06.2013
Запашний вітерець пряде
з буйноцвіття духмяний вальс.
Причаровує – в рай веде.
Тільки як же мені без Вас?
Старовинний п’янкий романс –
приміряє весна фату.
Кружеляє натхненно вальс.
А я Вас виглядаю тут.
Знаю, прийде жаданий час,
наче яблука у меду.
Запрошу Вас на дивний вальс.
До кохання натхненно йду.
Пелюстковий весняний вальс –
молода заметіль в саду...
Я так хочу зустріти Вас,
доки яблука не впадуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431290
дата надходження 13.06.2013
дата закладки 13.06.2013
Сьогодні знов листа́ не принесли́́:
Забув він написати чи поїхав;
Весна, мов срібні перели́ви сміху,
Хитаються у бухті кораблі.
Сьогодні знов листа не принесли́́...
Він був зі мною ще зовсі́м неда́вно,
Такий зако́ханий, ласка́вий, мі́й,
Та це було у бі́лій тій зимі́,
Тепер весна, і сум весни відразний,
Він був зі мною, ще зовсі́м неда́вно...
Я чую: тре́петний легки́й смичок,
Що передсмертно болем, б'ється, б'ється,
І страшно так, що серце розірветься,
Не допишу я ніжний цей рядок...
А.Ахматова 1911 В ЦАРСКОМ СЕЛЕ
Сегодня мне письм́а не принесли:
Забыл он написать, или уехал;
Весна, как трель серебряного смеха,
Качаются в заливе корабли.
Сегодня мне письм́а не принесли...
Он был со мной еще совсем недавно,
Такой влюбленный, ласковый и мой,
Но это было белою зимой,
Теперь весна, и грусть весны отравна,
Он был со мной еще совсем недавно...
Я слышу: легкий трепетный смычок,
Как от предсмертной боли, бьется, бьется,
И страшно мне, что сердце разорвется,
Не допишу я этих нежных строк...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428938
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 03.06.2013
Роси у травах сіяють зрання,
Вже сходить сонце, бринить кохання...
А ти втікаєш, моя голубко, -
Життя без тебе немає, любко!..
Часи у хмарах - півні співають...
На сході, бачиш, хмарки гуляють...
Ти не журися, що знов прощання,
Дарує зранку швидке світання...
Чарівний ранок приніс розлуку,
Дай потримаю ще трохи руку...
Я хочу Сонце назад вернути -
Тебе на хвильку ще б пригорнути...
Садки вишневі цвітуть уранці,
А кава стигне у філіжанці...
Цілую палко, востаннє наче...
Я усміхаюсь, та серце плаче...
В моєму тілі солодкий трунок,
Нам розливає наш поцілунок...
Та прийде знову та ніч весняна-
Я повернуся, не плач, кохана!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424923
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 29.05.2013
Я тебе вишила снами по білому,
Місячним променем в голці думок,
Крилами янгола в світі змертвілому,
Ключиком, здатним відкрити замОк.
Я тебе вишила сонячним зайчиком
В цупкості хмаровій стомлених днів.
Ось, подивись: мої сколені пальчики
Досі печуть у краплині громів...
Я тебе вишила бісером ніжності,
Подихом вітру у шепоті трав,
Блиском зорі в діамантовій сніжності,
Полум'ям вірності в світлі заграв...
Я тебе шила життя свого ниткою-
Кожен стібок, кожен шов осягла...
Серце тремтіло зів'ялою квіткою-
Вишити поруч себе не змогла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426786
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 29.05.2013
[b] МУРКА[/b]
(переклад з російської.
[i][b]Можливо, перший переклад в Україні!!!)[/b]
[/i]
Прибула в Одесу банда із Ростова.
Шулери, бандити з Дончака.
Банда та займалась темними ділами,
Стежило за нею Губчека.
Темне кладовище, тільки вітер свище,
А в розвалі стрілись тет-на-тет
Зеки, хулігани, злії вуркагани -
Скликали негайний комітет.
Говорила баба, звали її Мурка,
Хитрою й сміливою була.
Відморозки-вурки, й ті боялись Мурки
За її кривавії діла.
Мурко, моя ти Мурочко,
Мурко, моя кицюнечко.
Мурка, Маруся Климова –
Крізь сльози вимовлю.
Бо пішли провали, почались облави,
Стали вуркагани пропадать.
Як же нам дізнатись, хто із нас шалава,
Щоб скоріше зрадника скарать.
Раз пішли на діло, випити схотілось,
Ми зайшли в фартовий ресторан.
Там сиділа Мурка в шкіряній тужурці,
А із-під поли стирчав наган.
Мурко, в чому справа? Не мовчи, Шалаво!
Я хіба тебе не одягав?
Перстні і браслети, шубки і жакети
Чи не я для тебе здобував?
Драстуй моя Мурко, Мурко дорогенька.
Драстуй моя Муро, і прощай.
Ти зашухерила всю нашу малину,
Так отримай дев’ять грам на чай!
Мурко, ти моя Мурочко,
Мурко, моя кицюнечко.
Мурка, Маруся Климова –
Крізь сльози вимовлю.
[b]МУрка (Автентичний текст)
[/b]
Прибыла в Одессу банда из Ростова,
В банде были урки, шулера.
Банда занималась тёмными делами,
И за ней следило Губчека.
Темнота ночная, только ветер воет,
А в развале собрался совет —
Это хулиганы, злые уркаганы,
Собирали срочный комитет.
Речь держала баба, звали её Мурка,
Хитрая и смелая была.
Даже злые урки — и те боялись Мурки,
Воровскую жизнь она вела.
Мурка, ты мой Мурёночек,
Мурка, ты мой котёночек,
Мурка, Маруся Климова,
Прости любимого!
Ведь пошли провалы, начались облавы,
Много стало наших пропадать.
Как узнать скорее, кто же стал шалавой,
Чтобы за измену покарать?
Раз пошли на дело, выпить захотелось,
Мы зашли в фартовый ресторан.
Там сидела Мурка в кожаной тужурке,
А из-под полы торчал наган.
Мурка, в чём же дело, что ты не имела?
Разве я тебя не одевал?
Кольца и браслеты, юбки и жакеты
Разве ж я тебе не добывал?
Здравствуй, моя Мурка, Мурка дорогая,
Здравствуй, моя Мурка, и прощай!
Ты зашухерила всю нашу малину,
А теперь маслину получай!
Мурка, ты мой Муреночек,
Мурка, ты мой котеночек,
Мурка, Маруся Климова,
Прости любимого!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425787
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 26.05.2013
Ты в ромашковом платье
На лугу танцевала,
В золотых волосах
Пьяно путался ветер;
Лепестками-губами
Ты меня целовала.
И топила в глазах
Самых нежных на свете.
Я прохладным туманом
Ласкал твои плечи,
Рассыпался на звёзды
И падал в ладони,
Чтоб опять загадала
Ты новые встречи -
Бесшабашные грозы
Средь летнего зноя.
Наслаждаясь друг другом
До сладостной боли,
Мы не слышали, как
Разразилось ненастье.
Предварив тихим стуком
Вхождение горя,
Улыбнулась судьба
Перекошенной пастью.
На ромашковом платье
Лепестки облетают.
Ветра слёзы колючие
В волосы впились.
Нет ужасней проклятья,
Чем жить, сознавая,
Что всё самое лучшее
В жизни случилось.
Ты по первому снегу
Тихонько уходишь,
Даже лёгкого следа
Мне не оставляя…
Стыло-серое небо
Собой ты наполнишь,
Теплотою и цветом
Его оживляя.
1999
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423849
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 10.05.2013
(майже пісня)
Затремтіла осіння струна –
Заясніла згасаюча зірка…
Доторкнулась до серця весна –
І в душі знов прокинулась ЖІНКА!
Ти любові вино пригуби,
Поки серцем горіть не довершив.
Полюби мене! Полюби!..
Полюби мене, ніби… вперше!
Ніжний дотик твоєї руки
І солодка жага поцілунку
Враз відхилять всі зайві роки
Й позасвічують зорі рятунку!
Ти любові вино пригуби,
Озовися очами й вустами.
Полюби мене! Полюби!..
Полюби мене до… нестями!
І - сльоза на повіках весни…
І - печаль на осІннім пероні…
Не сховатись вже від сивини,
Але - ніби весни цвіт на скронях!
Ти любові вино пригуби,
Привітай своє пізнє кохання.
Полюби мене! Полюби!
Полюби мене, як… востаннє!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416370
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013
Все не те… Все не ті…
Хоч достойні. Прості.
І уважні. І щирі неначе…
Та душа не лежить!
Як же поруч з тим жить,
Біля кого
СерЕдина плаче?..
І нема нарікань…
Тихе плесо зітхань
Я змінила на бунт навігацій
В бурнім морі життя
(Щоб знайти забуття
Хоч в царині
Одвічних абстракцій).
Я - не віник в кутку…
Не піджак на гвіздку…
І не кепка на верхній полиці.
В мене тіло, душа,
Думка власна і… шарм…
І для мене
Важливі… «дрібниці»…
Тож «не те» і «не ті» -
Не в моїй пишноті,
А в бажанні лишатись собою.
Як любить, то любить!
Як тужить, то тужить!
Якщо «в омут»,
То лиш - з головою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416360
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013
[i][b]Очі твої пахнуть соком беріз.
В них загубилося небо.
Де б не бував я, - усюди і скрізь, -
Буду в тобі і для тебе.
Хай по землі березневі дощі
Тягнуть намочені мітли,
Буду тулитися сонцем до щік ,
Вій твоїх - місячним світлом.
Житиму мрією в тиші кімнат,
Повних незримо тобою,
І виходитиму в зоряний сад
Ніжного щастя тропою.
Вкутаю серце у радості хміль,
Щезне розлуки провина,
Кину тебе і подамся звідсіль
Знову до тебе, єдина.
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416358
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013
(Бейти та рубайят)
* * *
Забувши гіркоту марнотного життя,
Спокійно споглядаючи цей тлін до забуття
І осягнувши, що майбутнє – прах…
Живі ми – так хвала тобі, Аллах!
* * *
Наш світ – то глек марноти і брехні.
Життя з туману йде й проходить в самоті,
І будні сірі краплями мов ртуть…
Та є і радісні сторінки - Хайяма рубайяти квітами ростуть!
* * *
Хто для скорботи двері відчинив
Тому життя – пустеля хоч і повна див.
Хто радість віднайшов в простих речах
Тому життя яскраве дарував Аллах!
* * *
Нехай весь світ нудьга і Батьківщина – рідна чужина
Від смутку я далекий доки келих є вина:
Я радість віднайду в миттєвостях щоденних -
Ковток вина, краса коханки – й де вона, журба?
* * *
Весняні квіти, подих вітру,
Крапельки дощу і лісова луна -
Все, все мені будило спогад про коханку
Яка, на жаль, пішла у небуття…
* * *
Нехай обірве вітер білий цвіт,
Нехай весни минає швидко міт
В душі залишаться пісні які співав нам квітень.
Нехай на п’ять хвилин – ми зачаруєм світ…
* * *
Весь світ – ніщо, даремні сподівання,
Зів’януть квіти мрій – залишиться страждання
Налий вина! У владі цього трунку
Забудемо життя химерні візерунки…
* * *
Удвох з самотністю пів світу обійшов
Наслухався віршів, і прози, і промов
Нехай страждань я відшукав не в міру
В горах я рай собі знайшов і віру…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329694
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 31.03.2013
(сьогоднішнє вранішнє повідомлення
від талановитого пана Віктора Оха
спонукало мене виставити ще один
зі своїх творів з тим же делікатним натяком:
"майже пісня"...)
Ти наснився-таки знову, милий,
У... далекій, чужій стороні –
Посміхається ранок щасливий
При моїм світанковім вікні.
І вітається сонячно небо!
І на серці так солодко знов!
І не треба мені, і не треба
Навіть чути слова про любов…
Не ходжу, а літаю на крилах.
Слів не мовлю – співаю пісні.
Днів таких ось святково-щасливих
Так бракує для щастя мені.
І вітається сонячно небо!
І на серці так солодко знов!
І не треба мені, і не треба
Навіть чути слова про любов….
Тихо плинуть роки за роками…
Ми чекаєм весни восени…
І долають кордони між нами
Найжаданіші, трепетні сни.
І вітається сонячно небо!
І на серці так солодко знов!
Але треба! Ой як мені треба
Ще й почути слова про любов!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414272
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 31.03.2013
Чи змогли б Ви мене покохати?
Не на показ... а тихо... в думках...
Наче квітку весняну плекати...
Розтопити... як сніг у струмках...
Чи змогли б Ви зі мною ділити
Ні... не ліжко... а небо одне....
І словами кохання п"янити...
Лиш одну... лиш навік... лиш мене...
ж."Дніпро" №4 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409703
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 30.03.2013
Я дымом в небо уплываю от тебя,
Лечу я ветром и бегу ручейным жемчугом.
Ты не моя, ты не моя, ты не моя -
Чужая насквозь, неразгаданная женщина.
Твои глаза мне - незнакомые миры,
И лютым холодом пал`ят твои объятия.
Я никогда не понимал твоей игры,
Твоя душа, как тайна за семью печатями.
Ты - лабиринт, где бьётся сердце-минотавр,
И кто войдет туда - умрёт без промедления.
Колючей проволокой стиснут твоих чар,
Я не желаю на Голгофу восхождения.
И совершаю я побег из нелюбви,
Из недопонятости, недоговорённости -
С кровавой раной в незаштопанной груди,
С весенним цветом нерастраченной влюблённости.
Я отыщу тебя, которая моя,
И распишу-расшебуршу такими ласками!
Одна ты будешь мне - и небо, и земля,
Моя неведомая, милая, прекрасная.
Я буду знать тебя - молитвой - назубок,
Хоть всякий раз, как и она - ты будешь тайною,
Но эта тайна без запоров и замк`ов -
Такая светлая, звенящая, хрустальная.
2000
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413406
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 28.03.2013
Сьогодні час заглибитися в себе,
Прикласти до душі фонендоскоп.
Чому сьогодні є така потреба
Перегорнути душу, наче коп
Гортає справу, щоб розкрити злочин?
Чом хвиля усепрощення пішла?
Бо посту Великоднього йде почин,
Тре... гідно стріть воскреслого Христа.
Люд кається... Росте, мов цвіт, сумління.
Бо жить без плями – сила замала.
Прости й мене, Ісусе, за падіння,
Яким тобі страждань я додала.
Прости мені за норовливість м́ою,
За кожен спротив мудрості твоїй.
Простіть усі, кому завдала болю.
Прощаю всім, хто спокій рушив мій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409887
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 18.03.2013
Віддам тобі душу без краплі мейк-апу,
Якщо до вподоби- бери!
Пронизують стріли бажанням кімнату,
Наспівують лірно вітри...
Віддам тобі пісню,що сни колисала,
Коли ти був зовсім чужим...
Для миті цієї нам музики мало...
Нічого мені не кажи.
Візьми всі слова, вони поза законом,
Склади їх назад на папір;
Наповниться простір думок передзвоном,
Заповнить кохання ефір...
Давай позбираєм розбите минуле-
Щоб нас не кололо воно;
То вже відболіло,уже промайнуло,
Мов кадри старого кіно...
Залишимось ми - ти і я,-більш нічого-
Оголена древності суть...
Розсипались порохом маски убогі,
І крила повільно ростуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409170
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 15.03.2013
«Es ist nichts… nichts…»*
(Останні слова Франца Фердінінда д’Есте)
Микола Хвильовий колись написав збірку романтично-красиву «Сині етюди» за яку заплатив найвищою ціною – життям пустивши собі до скроні кулю. Один з його опонентів написав на противагу живому романтизму Хвильового ідеологічно стерильну і кастровану збірку «Червоні етюди» за що теж заплатив вищу ціну отримавши кулю в потилицю у горезвісному 1937 році. На цьому бажання малювати етюди словами в українських літераторів урвалося. Хоча палітра Скіфії широка і тут малювати і малювати… Але літератори загірної Країни чомусь літературу перестали вважати одкровенням, за яке платять життям. А дарма. Як ми легко забуваємо, що чимало майстрів тексту за кожне слово платили найвищу ціну. Вони писали вірші своєю кров’ю – іноді буквально – як Сергій Єсенін. Нинішні автори пишуть знічев’я, заради розваги – іноді бавлячись в ті самі слова за право сказати які раніше платили життям. Час знецінення слова. Бідна Скіфія! Край сарматський… Коли ще тут так зневажали слово… За слово вбивали, бо його боялись. Зараз просто зневажають. Можливо тому, що нинішні можновладці Скіфії просто не розуміють силу слова. Для них це просто набір звуків. Вони не розрізняють «фєню» і мову. Для них мова – це спосіб лаятись. Але не для нас. Колись Фрідріх Ніцше писав: «Пиши своєю кров’ю і ти зрозумієш, що кров це дух…» І це доводиться нагадувати нащадкам козаків мені – ірландцю. Старому сивому філіду**…
Сиві етюди ще ніхто не писав. І не тільки в Україні Загірній. Взагалі. Навіть в Ірландії. Сивий колір занадто нагадує сірий. Тільки нагадує, але художникам байдуже. Пишуть переважно в молодості про світ своїх бурхливих емоцій. Потім кидають – як Артюр Рембо. Чому він кинув писати в дев’ятнадцять, коли інші тільки починають, і решту свого життя (про яке ми маємо досить туманне уявлення) продавав непотріб кочівникам десь в пустелях Африки. І ні слова на папір… І в той же час чимало авторів починали писати, коли скроні вкривались сивиною. Більше того – усвідомлювали, що для справжньої поезії (а не гри в слова і звуки) потрібна сивина – потрібен досвід прожитих років і мудрість дороги розчарувань. Про це писав Арсеній Тарковський – чи не єдиний поет, який посивів ще в юності, і зрілість до якого прийшла ще в дитинстві. Омар Хайям взяв до рук свій калам вже на схилі віку, Рабіндранат Тагор написав свої кращі твори після довгої дороги прожитих років, і коли було йому вже за сімдесят раптом вирішив стати художником і почав малювати геніальні картини. Тут особливо цікавою є історія китайською літератури: молоді поети писали переважно про старість і журбу, а сивочолі вчителі про радості земного буття і красу. Все перевернуто в цьому світі ритуалів***.
Наприкінці довгого шляху пишуться переважно есеї. Особливо, коли черевики стоптані. Кожен мимоволі стає есеїстом. Микола Гоголь це відчував, його спроби писати «Обрані місця з переписки з друзями» це насправді спроба есею яку ніхто так і не зрозумів. Про «Арабески» я вже мовчу. У Хвильового вся творчість – від памфлетів до повістей – суцільний есей який виливається в різні ливарні форми, застигає на холоді буття. І не випадково. Есей довгий час був якщо не забороненим плодом, то хворим побічним дитям літератури. Його боялися, його уникали. Миколу Хвильового можна порівняти з Оскаром Уальдом в англомовних текстах (о, для чого?). Він теж есеїст який боявся писати есей – без перебільшення. Перетворював його або в казку, або роман, який нагадував чужий есей – чужі думки і роздуми вилиті в одкровення літературних героїв. Есей (і ширше – літературу) він бачив як дзеркало, яке пхають під ніс суспільству, примушують у нього подивитись. І цей примус – не пробачають. Як не пробачили Гоголю. Як не пробачили багатьом – від Франсуа Війона до Маяковського. «І скільки важить оцей зад – дізнається ця шия!» - це Війон писав не тільки про себе.
Я вважаю першим есеїстом Конфуція. І не випадково, що він свої лаконічні роздуми не записував, а лише говорив учням. Есей мав визріти – античність вимагала плодів думок – трактатів, які щось пояснювали чи проясняли (ох, ці громадяни полісів! Як вони вимагали пояснень!), а не вільних роздумів, які сіють запитання. Тут показовою є фігура Сократа – він теж нічого не писав, а лише задавав питання – його есеї так і зависли в повітрі. І досі висять у нас над головами перезрілими плодами. Ці питання рано чи пізно впадуть – і то нам на голови. Не можуть же вони висіти в повітрі тисячоліттями! Ну сто років, ну двісті… Але не дві з половиною тисячі років! Не дивно, що Сократа отруїли. Люди не люблять коли їм задають питання і не дають відповіді – чіткої і ясної.
Дивно, що есей не став реальністю в добу ренесансу – людина в добу бароко могла нарешті опинитися наодинці з собою. Але цього не сталося. Стати чимось в літературі есей зміг тільки в епоху модерн. Хоча його продовжували соромитись. В одних країнах думати стало небезпечно, в інших ганебно. Інтелектуал замикався в собі як Степовий Вовк Германа Гессе. Але ці нескінченні блукання в тумані в пошуках неіснуючої Касталії перетворювали есей на прихисток, сховище. Сучасний есей мені нагадує картини Ван Гога – зміст схований в собі, таємниця буття, яко доступна лише обраним, посвяченим. Велемір Хлєбніков у своїх спробах писати есей постійно збивався на хроніки (очевидно йому більш близькі). Двадцяте століття тому так і не могло визнати есей повноцінним – воно потребувало хронік. І тільки хронік. У хроніки перетворювались романи, повісті, мемуари (ви чуєте? Мемуари! Та де і коли ще це бачено!).
Передчасно закінчившись (чи то відійшовши у світ спогадів) у 1991 році двадцяте століття звільнило есею шлях до визнання (здавалось би!). Та де там. Дев’яності роки стали роками постмодернізму, а не есею. І це не дивно. Есей потребує антитезу, супротивника. Комунізм агонізував. Агонізуюча потвора не може бути антитезою для інтелектуала. Хто ж з знав, що агонія комунізму так затягнеться? Світ завис в ілюзії «завершення історії» (і не тому що дев’яності – «la fin du siècle» - це вже було. А тому що тому.) Людство в черговий раз насолоджувалось безтурботністю – як в двадцяті роки. Це здавалось апогеєм, вершиною цивілізації яка здатна здолати будь-які проблеми (навіть комунізм подолано, цивілізованість всесильна. Ура!) А це не сприяє розвитку есею. Література йшла не до космічних висот, а в глибину людського я, блукаючи нетрями постмодернізму. Двотисячні не стали одкровенням – лише усвідомленням, що історія триває. Література (і есей в тому числі) були в пошуках. Схоже, доба есею настає тільки сьогодні. Саме зараз. У цю мить. І байка, що нині есей бачиться як перехрестя холодної прози і гарячої поезії. Нині обидві ці доньки Аполлона метафізичні. За есей вже не спалюють на вогнищі і не розстрілюють в підвалах НКВД. Можна хіба що заробити кулю від якогось дуркуватого кілера-дегенерата такого ж тупого як і його господар диктатор…
Примітки:
* - «Це нічого… нічого…» (нім.) Він це сказав коли в нього влучили кулі терориста Гавриїла Принципа.
** - ніколи не читайте давніх філідів. Розмовляйте краще з деревами.
*** - читайте китайську класику! Як писав Маяковський: «Ніде! Тільки в Моссельпромі!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408588
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 14.03.2013
А натовп...
верещав несамовито...
вінець терновий...
колючкАми пік...
а піт котився...
і струмками тік...
а Він ішов...
принижений... побитий
учора...
хтось умив спокійно руки...
сьогодні ж -
сонце полум"ям пече...
і хрест, мов брила...
тисне на плече
і кожен крок...
дається через муки
Голгофа...
хрест...
болить...
нема надії...
і змучено поникла голова...
а наостанок лиш Його слова...
"Прости їм...
бо не відають, що діють...!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406666
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
Губами чувствовать щеки твоей прохладу,
Груди твоей нежнейший теплый шелк
Я в этот мир и этот миг пришел,
Мне радостей иных не надо.
Поскольку мы с тобой почти одни
Средь быстрых дней, предшествующих ночи,
То эти дни – очей твоих огни,
Меня зовут, мне светят эти очи.
С тобою рядом я всегда силен,
Готов всегда шагать по жизни ровно
И для тебя ворочать быта бревна,
Как для хозяина - рабочий слон.
Пусть лепестки твоих прекрасных губ
Навеки будут для меня отрадой.
Как не назвать тебя своею Ладой,
Когда простой твой жест безумно люб!
Как мне понятен тот мужской настрой
Придумывать богинь прекрасноликих!
Из вод земных, из солнца ярких бликов
Ты создана волшебною порой!
Так будь нетленным вечно образ твой,
И юность вечная за ним пускай таится.
Тебе – божественной, тебе – живой
Я заклинаю всех мужчин молиться!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406631
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
Покрий мене шовком троянд білосніжних,
Шепни щось на вушко, для доброго ранку...
Цілуй мене палко... Цілуй мене ніжно,
І випий, мов каву, мене до останку...
Я дам тобі крила для нових польотів,
Я дам тобі віру в усі твої сили,
Тебе вбережу від крутих поворотів,-
Ти тільки не скривдь мене, прошу, мій милий!..
В обіймах твоїх не боюся нічого,
Вони- то прихисток для мене надійний!
Я вимолю рівні життєві дороги,-
Аби лиш твій голос лунав мелодійний...
Збуди поцілунком п'янким на світанні,
Шепни щось на вушко для доброго ранку...
Зіллюся з тобою в єдинім зітханні,
Віддам всю себе я тобі, до останку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406597
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
Холодність, зажура, пустота –
Гострі зуби клятої зневіри...
Де ти є – єдина жінка – та
З іменем, неначе ранок, – Віра.
Ніч, немов самотність-німота,
Лізе в душу, як у плоть – повія...
Де ти є – єдина жінка – та,
З іменем, неначе день, – Надія?
Стихли сурми, тихо день спада
З небосхилу, наче лист вербовий,
Де ти є – єдина жінка, та –
З життєдайним вогнищем Любові?
…Що це там за світло – й виднота?
Що в саду так щемно соловіє?
Це всю трійцю шле нам жінка та,
У якої ім’я є – Софія...
Що єднає Віру і Любов
І дає Надію на майбутнє?
Це Софії неугавний зов –
Доль щасливих вітерець попутний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406539
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
Моя голубко, чесна в тебе доля,
Взяла життя ти на своє плече,
Цупка билинка на роздольнім полі –
Сльоза невиплакана, мукою пече.
Твоє терпіння мудре і високе.
Воно від неба, матері-землі.
Ти вічність – чорнобрива, кароока –
За все тобі низький уклін.
Схиляюсь низько я перед тобою
І стійкості твоїй я б’ю чолом.
Ти переможеш у цьому двобої.
Добро ж повинно подолати зло.
2000р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404864
дата надходження 28.02.2013
дата закладки 28.02.2013
АЛЬБОМ ,,НАТХНЕННЯ".ЗАЛИШАЙТЕ ВРАЖЕННЯ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379009
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 26.02.2013
Слова і музика Анатолія Кальяненка
Зроби добро і кинь його у воду
І не чекай на похвали слова,
То щоб лиха чума людського роду
Тебе бува у гріх не завела.
Не проклинай! Тобі ж і повернеться:
І не хвались, тих слів не повернеш,
Бо так у нас на цій землі ведеться
Те,що посієш, те ти і пожнеш.
І не суди! Та несудимим будеш,
Хай гріх твій душі в пекло не введе,
Бо суд людський ти, може, і підкупиш,
Та Божий суд тебе завжди знайде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373421
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.02.2013
Слова і музика Анатолія Кальяненка
Виконує:Анатолій Кальяненко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340188
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 26.02.2013
Слова і музика Анатолія Кальяненка
Виконує:Анатолій Кальяненко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339969
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 26.02.2013
Слова і музика Анатолія Кальяненка
Виконує:Анатолій Кальяненко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339858
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 26.02.2013
Слова: Віталія Войтка
Музика: Анатолія Кальяненка
Наче зорі в небі, очі твої сяють
І в душі ти завжди молода.
Бачиш, мамо, вже лелеки відлітають,
Та вони вернуться до гнізда.
А чи пам'ятаєш пісню, що співала
Ти мені ночами з юних літ?
На моїй сорочці квіти вишивала,
Що буяли, наче диво-цвіт?..
Приспів:
Материнська пісня спогадів ясних,
Материнська пісня - мрії й сподівання.
Материнська пісня з далечі доріг
Подарує радощі стрічання!
А у днях юнацьких - молодості сила.
В них ти, мамо, ніби розцвіла.
Вже й лелека в небі розпустила крила
І у сині далі повела.
Ти мені піснями душу зігрівала,
Пам'ятаю я з дитячих літ.
Ними мою долю тихо нашептала,
Простелила шлях в широкий світ.
Приспів. (2)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339112
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 26.02.2013
Слова: Мирослава Воньо Музика: Анатолія Кальяненка
Виконує: Анатолій Кальяненко
Хіба дорога нам щасливо не стелилась?
Не віщувало нам ніщо біди.
Хіба душі моїй ти в очі не дивилась?
І бачила лиш вірність назавжди.
Приспів:
Ні ти, ні я не вірили в розлуку,
Але вона настала, як зима.
Ні ти, ні я вже не подали руку.
І ось тепер я сам, і ти сама.
Ні ти, ні я не можем розлюбити,
Хоч поміж нами вже спливли роки.
Ні ти, ні я не вмієм без кохання жити.
Чому ж нас доля роз'єднала все-таки?
Буває, раптом спомин птахом прилітає,
Бере мене й несе в той час, в той край,
Де ми з тобою вдвох закохані гуляєм,
А світ навколо нас - неначе рай.
Приспів.
В садку дитячому ростуть на клумбах квіти
І так цвітуть яскраво, як в казках.
Там граються щодня чиїсь веселі діти,
А наші залишились в мріях-снах.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337685
дата надходження 16.05.2012
дата закладки 26.02.2013
Скукожившись, как чёрствый пирожок,
забытый в хлебнице или корзине,
февраль в тепле испытывает шок,
не смея месяцем назваться зимним.
Хотя нам жаль, что вместо снега дождь -
нет дела до погодных катаклизмов.
Волнует "заарканенная вошь"
гораздо больше всевозможных "измов".
Обыденней потоп, что после нас,
привычней устоявшиеся догмы,
мысль обронённая "живём, мол, раз"
преобразилась в лозунговый слоган.
Сражаемся за долю пирога,
хотя достаточно для жизни крошек,
и жажду утолить - вся недолгА -
глотком воды и верой в царство божье.
11.02.2013г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404300
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 26.02.2013
Кохання двічі не цвіте...
Як не цвіте весняна квітка...
Вона цвіте лиш раз...Так рідко
чарує цвітом нас... Проте
через десятки довгих літ
ми далі прагнемо кохання
і з відчайдушним сподіванням
в душі чекаєм диво-цвіт...
Кохання двічі не цвіте?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402605
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 21.02.2013
Антарктидо моя, чистота божевіль,
Не приймаєш нікого у сніжні обійми.
Все ховаєш принади свої в заметіль,
Осипаєш алмазами сяючі здійми.
Неповторна моя глибина холодів,
Континент, омертвілих і кинутих шельфів.
Заворожена притчами стомлених дів,
Під вуаллю полярних і райдужних шлейфів.
Ти безодня, окреслена млосністю брил,
Заблукалих вітрів і небесних дифузій.
Підіймаєш розкішно із подихом крил,
Кристалічні флюїди в потоках ілюзій…
Антарктидо моя, зупини суєту,
В кріокамерах айсбергів жевріє крига.
Віднайди в перешкодах дорогу святу,
Хай пульсує запущена хаосом дзиґа.
Залишуся з тобою один-на-один,
Неосяжним теплом відігрію ландшафти.
Проломлю споконвічні закриті льоди,
І заповню пекельною магмою шахти.
Ти прикраса моїх споконвічних турбот,
Мій наркотик, мій допінг – звичайна отрута.
Порятуй почуття й не ослаб приворот,
Я до дна опускаюсь безсильно у путах.
Антарктидо моя, полони мої сни,
Дай можливість побачити світло в глибинах.
Повернись у шалене відлуння весни,
Щоб відтанули зорі, що сплять у вершинах…
21:49, 20.05.2010 рік.
Зображеня: http://superjenfe.blogspot.com
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402519
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
О, Олено, Олено, Олено,
Відгукнись на привітні слова.
Ти красива, як в морі сирена,
Що під місячним світлом співа.
Свої мрії відкрила ти світу,
До душі ж зазирає пітьма,
Ти розкута, як сонячне літо,
І тебе не заманить зима.
Для пітьми ти відкрита душею,
Але там мерехтиш, як вогонь.
Я любуюсь красою твоєю,
Я твій раб, твій поет і король.
Ти сказала мені це до речі:
За моєю красою пливи,
Полюби мої груди і плечі,
Але сам без кохання живи.
Ти зуміла сказати безслівна:
Я ж бо вільна і вічно одна,
Я на морі, мов хвиля чарівна,
Як під місячним світлом, весна.
Ти правдива, хоча і шалена,
Ти, як смерть і життя кораблів.
О, Олена, Олена, Олена,
Ти сирена буремних морів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401267
дата надходження 15.02.2013
дата закладки 15.02.2013
Вода пройшла по тілу без упину,
А вітер шкіру мокру підсушив.
Лише в собі лишилася провина,
Що зберегти тебе я не зумів.
Ти протекла в мені неначе води
І вже не вірю в те, що відбулось,
Лишився сумнів, а можливо подив,
Добро і зло на тлі життя злилось.
Лиш є надія в те, що повернеться,
Оте тепло, що дарувала ти,
І десь далеко в скалки розіб‘ється,
Та безпросвітна крига самоти.
Розтане крига потім і водою
Омиє знову марення душі.
Ти повернись – я скучив за тобою,
Ти повернись, бо пропадуть вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400988
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 14.02.2013
Когда зовёт к себе мама –
не откажи;
Когда просит о помощи мама –
не откажи;
Когда мама плачет, не дай ей плакать –
утри слёзы!..
Когда маме грустно –
развесели;
Когда маме не с кем поговорить –
поговори;
Когда маму некому утешить –
утешь её;
Когда мама тебя пытается
учить, наставлять – учись;
Потому, что другого случая
может не быть…
И, если ты человек – может быть
горько и больно
до конца дней твоих,
что когда – то она
в этом нуждалась,
но ты этого не сделал!..
(03. 07. 2012 год).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397775
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 03.02.2013
М А М А, что – бы ни было,
всегда детей прощает;
в душе своей и для души своей
оправдает…
Но, дети не должны маму прощать,
потому, что не могут
обижаться…
Если есть в них душа,
они всегда маму чувствуют
и понимают,
ибо, не может вершина АЙСБЕРГА
обижаться,
что основа находится в ледяной воде…
Без этой воды не будет
и самого АЙСБЕРГА,
и его длинной (или короткой) дороги,
Что – бы растаять, и в итоге,
поделиться на части…
(15. 07. 2012 год).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397776
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 03.02.2013
Очі підійми у різдвяне небо,
загадай все те, про що так мрієш Ти...
У житті раніш - як я жив без Тебе?
Лиш Тобі одній, їх так любиш Ти -
Роз тендітних пелюстки
Я люблю Тебе до сліз
Знову все, мов перший раз,
Без брехні красивих фраз -
Це троянди я приніс
Пелюстками тими скрізь
Я наше ложе застелю
Я люблю Тебе до сліз
Назавжди... Люблю
Шкіри білизна, що так мене манила...
У красу Твоїх античних, ніжних рис
Закохався я, мене Ти полонила...
Лиш тобі одній квіти ці приніс
Я люблю Тебе до сліз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395402
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 25.01.2013
(Озвучення дуже хорошого поета цього сайту ABIV,
за що я йому щиро-щиро вдячна!!! )
Краса...,
Мов промінь сонця увірвалась в душу,
Ні, свою обітницю я обіцяю не порушу,
Хоч, так важко втримати при собі почуття,
О, Есмеральда, ти мій гріх, шлях в забуття,
Мій вічний хрест важка потворність на лиці,
Заради тебе муки я стерплю усі...
Та, як в своє серце горбуна ти не приймеш,
Моїм стражданням на Землі не буде меж,
Й можливо в смерті спокій я лише знайду,
Молитись буду, щоб зустрітись нам в Раю...
Рай, лиш рай дарує цю блаженну мрію,
Про таку шалену пристрасть і надію
Та, ці грішні помисли і ця сліпа жага,
До божевілля вже ведуть твого раба.
Краса циганки полонила так мене,
Хоть д'яволиця в тілі в неї і живе...
Цей, жагучий танець не забути вже мені,
І тіло й серце моє мов горить в вогні,
Й можливо в смерті спокій я лише знайду,
Молитись буду, щоб зустрітись нам в Раю...
Сон, чудесний сон, любове Есмеральда.
Рук, твій дотик рук блаженство моє Есмеральда,
І враз зірвався тихий стогін з губ моїх
Ця жалість твоя, й ми одразу мов чужі
Свята Мадонна поможи мені, прошу,
Цю маску скинути потворну, що ношу,
Мій, цей новий образ так полюбить і вона,
Адже творити чудо вміє лиш краса, та…
Можливо в смерті спокій я лише знайду,
Молитись буду, щоб зустрітись нам в Раю...
В ночі і вдень прошу я Бога про одне,
Допомогти змінити тіло і лице
Мій, цей новий образ так полюбить і вона,
Творити чудо, знаю, вміє лиш краса
Й можливо в смерті спокій я усе ж знайду,
Молитись буду, щоб зустрітись нам в Раю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394680
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 22.01.2013
Моє серце
В полоні твоїх долонь...
А битися мало б у грудях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394675
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 22.01.2013
Затиснути би серце своє у сталевих лещатах
Щоби жодного поруху, подиху, жодних віршів.
Перескочити б все, що було, з незворушністю ката
Щоби більше ніколи не грати на струнах душі.
Обминути б ті миті, коли розпинається серце,
Відвернутись, заснути чи впасти в німе забуття.
Засушити б навіки на зошиті слізні озерця
Щоб слова із рядків не втікали на їх кораблях.
І… пробачити б! Кожен синець і кожнісіньку ранку.
Щоб ми стали без шляху назад остаточно чужі.
Щоб розвіяти попіл минулого ввечері з ґанку.
…А опівночі в спальні порізати знову свій світ на вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392431
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 14.01.2013
Привыкайте счастливыми быть!
Просыпаться с улыбкой лучистой!
И со взглядом, по детскому, чистым,
Привыкайте друг друга любить!
Научитесь плохое не звать,
Предвещая заранее беды.
Вы ведите другие беседы,
Научитесь душой расцветать!
Привыкайте добро замечать,
И ценить то, что жизнью даётся.
И за счастьем бежать не придётся,
Будет счастье за вами бежать!
Научитесь подвоха не ждать,
От людей незнакомых и близких.
Ведь у всех, у высоких, и низких,
Есть желание — счастье познать!
Научитесь прощенья просить,
И прощать. Вам судьба улыбнётся!
И весна в вашу душу вернётся!
Привыкайте счастливыми быть!
Ирина Самарина-Лабиринт
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392071
дата надходження 13.01.2013
дата закладки 13.01.2013
Я - метелик у твоїх долонях.
Прилетіла в зиму так невчасно...
Хочеш-залиши на підвіконні,
І дивись, як я тихенько згасну...
Хочеш- відірви прозорі крила,
Щоб у небо більше не злетіла.
Я зроблю тобі із них вітрила,
Зроблю човен із свойого тіла...
Хочеш-голкою на стіну, на удачу,
Як трофей, у боротьбі здобутий.
Та я зможу і тоді пробачить,
Бо любов мою не осягнути!..
Я - метелик на твоїх долонях...
Прилетіла в зиму не навмисно...
Хочеш-посади на підвіконня...
Хочеш- просто у кулак затисни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386625
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 22.12.2012
Довольно сумрачный ты гений,
Не самой грустной из эпох,
Средь повелителей мгновений,
Как закадычный полубог,
Решился быть, а не казаться,
Во время ломки поучать,
Слабо лишь наглости набраться
С себя печального начать,
Закрыв безвременно тетрадку,
Всуе недурственно постичь,
Решив нечаянно загадку -
Охотник кто... а кто лишь дичь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386662
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012