: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2012
Згасає світлий день і скоро вечір -
Засяють вікна міріадами вогнів,
А згодом ляже ніч на старі плечі
Уже не нових придорожніх ліхтарів…
Як світлячки замерехтять у танці,
В обіймах парків, вулиць, на долонях площ,
А потім знову задрімають вранці.
Не дивлячись на мокрий сніг чи рясний дощ,
Дарують світло в будь-яку погоду,
Дарма, що містом колобродить заметіль,
Щоночі нам освітлюють дорогу,
І виганяють темний морок звідусіль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387273
дата надходження 24.12.2012
дата закладки 25.12.2012
Куценьким дощиком весна,
З небес стікає у долоні,
В садка, смарагдовому лоні
Буяє памолодь рясна.
Ставок вже запалив свічки
Гордливо-білого латаття,
Врядились верби в нові плаття,
У коси уплели стрічки.
Примовкла нива край села,
Бо видно вже, що при надії.
Про стиглий колос плинуть мрії,
Зерня щоб повне налила.
У кучерявому гаю,
На гніздах борсаються ґави…
Весна з долонь тече у трави
І тане в літа на краю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309290
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 12.12.2012
Зітхає осінь перелітним стоном.
Загубленого літечка їй жаль.
Імли вдягнувши траурну вуаль,
Слізьми мокви збиткує над затоном.
Принишклий клен, без пафосних плахіть,
Що вітер обернув на бронзу й сміття,
В мольбі простяг до берізоньки віття,
Рятуючись від сльотяних жахіть.
Мов човники, під тихий бережок
Прибилися верби тонкі листочки.
Маслини розбурштинили сорочки
Зимі торішній платячи боржок.
Озимина, малям пробилась в світ.
Наївно озирається довкола…
Між хмар ще промениться пісня квола –
Загубленого літечка відсвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369352
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 12.12.2012
Осінній дощ, мов доторки до клавіш...
Об темні шибки дзенькає кришталь,
Листки беріз, мов зорі золотаві,
Вплелись в легку посріблену вуаль.
Сльозяться вікна.Сяєво лимонне
В кімнатну тишу сіють ліхтарі,
Сріблястих крапель соло монотонне
Періщить листя яблунь у дворі.
По черепиці бісером стаккато-
Ох, ці невтішні осені плачі!..
Журлива липа тулиться до хати,
Крізь вікна ловить відлиски свічі.
Ридає небо вперто, мов на збитки,
По склі стікають струмені води
І під дощем, промокнувши до нитки,
Самотня ніч на гойдалці сидить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371462
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 12.12.2012
Цю музику зустріла випадково -
Шукала в творах неймовірну тишу,
Яка зникає потім вибухово -
І це нарешті в мене дійсно вийшло!
Мелодія шаленого кохання -
Відверте спілкування скрипки й моря,
Спочатку схоже на сумне зітхання,
А потім ніби вибухають зорі…
Повільно, швидко, потім знов повільно -
Звучання експресивне й динамічне,
Мелодія струнка, класична й вільна,
Глибока емоційно, наче вічність…
У звуках скрипки був життя початок -
мелодія дитину сповивала,
На скрипці грав «як Бог» Вівальді батько
В соборі Марка й оперних виставах…
Він готувався до богослужіння,
Одержав сан священика, і месу
мав повне право вести самостійно,
Але на довгі роки став маестро…
Його сонати залунали всюди,
Зачарували навіть серце Баха,
«Чотири пори року» знають люди
Чайковського, Вівальді й Гайдна…
Окрім сонат, до кожного концерту
Антоніо присвячував сонети…
Чотири пори року – символічні,
Вівальді мудрі роздуми про вічне…
Весна – святе народження дитини,
А літо – символ юності й кохання,
Пора осіння – зрілість для людини,
А взимку старість – це пора остання…
Закохана в мелодію Вівальді,
Танцює кров в моєму міокарді…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363914
дата надходження 13.09.2012
дата закладки 01.12.2012
ПІСЛЯМОВА
Давним-давно, у мальовничому селі на Київщині народилася дівчинка з розумними очима, які майже ніколи не усміхалися. Її не розуміли ні дорослі, ні діти, тому вона розмовляла сама з собою. А коли пішла в школу і навчилася писати, стала мережити зошити наївними поетичними рядочками…
З раннього дитинства дівча не бавилося ляльками – замість цього пасла корову, годувала птицю та іншу худобу, бо мама була на роботі. У полі і в лісі вона відчувала себе вільною – ніхто не кричав, не сварив, не виховував. Вночі, коли вже всі спали, дитина читала дорослі книжки і плакала – пропускала прочитане через своє серце. Чи то народилася вона такою романтичною, чи книги такий характер сформували, але пізніше, у дорослому житті, їй це дуже заважало…
Під час навчання в інституті друзі називали її «Консуело», тому що вона втішала тих, хто попав у скруту, кому потрібна була моральна допомога, чи тих, хто страждав від нерозділеного кохання. Вечорами всі збиралися у неї в кімнаті, читали вірші, співали пісні і не помічали, як за вікном прокидався ранок…
Звичайно, принцеса мріяла тільки про принца. Але чи то кінь був не такий, чи, навпаки, кінь був набагато кращий за принца… Йшли роки і все, що відбувалося у житті, вона частіше всього довіряла щоденнику… Бувало й так, що відкривалася людям, про що не раз жалкувала… Одного разу трапилося нещастя, після чого молода жінка закрилася від людей на довгих 13 років!
Потім Бог змилувався і послав їй цікаву роботу у великому колективі. Було нелегко стартувати, довелося доказувати креативними ідеями і реальними справами, що вона неординарна і унікальна. І згодом її стали називати «наше сонечко».
А потім були довгих 7 років, коли біда йшла за бідою, і в результаті вже досить доросла жінка майже морально зламалася, але замість того, щоб замкнутися у собі, знайшла в Інтернеті рожевий сайт і нових знайомих…
Спочатку декілька місяців просто приглядалася, лише згодом почала писати спочатку переклади, а потім власні вірші, не завжди досконалі, але завжди правдиві, реалістичні, щирі, відверті, тому що мета була лише одна – спілкуватися з людьми, у яких таке ж само бачення навколишнього світу, схожі життєві принципи і світогляд…
Її твори були як своєрідна сповідь, діалог з оточуючим світом… Інколи світ ставився до неї вороже, але було й багато радісних моментів. Були такі часи, коли емоції брали верх і доводилося робити паузи…
Чомусь весь час було бажання хоч трохи змінити на краще сайт, атмосферу спілкування і навіть людей. Спроби були різні, але, як виявилося, малоефективні… Причини були суб’єктивні та об‘єктивні...
А потім настала критична точка кипіння… Відбулася відверта дискусія… Цілий день жінка йшла через діалоги з різними людьми, як на Голгофу… І що ж там відбулося на горі? Вона прозріла… Новими очима глянула на людей, що внизу, прискіпливо придивилася до себе, а потім підняла очі в небо… І відразу зрозуміла, що в минулому житті було занадто багато земного… Настав час глибоких роздумів, духовного зростання і усамітнення… Так багато раніше було сказано марних слів, зроблено чимало необдуманих, невірних вчинків… Час збирати каміння….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361554
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 01.12.2012
Нарешті відпочинемо від спеки -
Мережить у повітрі павутина,
Не п’ю вже прохолодну воду з глека,
Ночами пледом я вкриваю тіло…
Дозріли маки, спіють помідори -
Розкішний перець вабить скоштувати,
Посохло вже бадилля - дуже скоро
Врожай картоплі будемо збирати…
Курличуть сумно в небесах крилаті -
Їм сумно край свій рідний залишати,
В дворі зібралися, немов на свято,
Індики, кури, гуси й поросята…
Стоять велично, ніби терикони,
Копиці сіна, житньої соломи -
Є у жнивах свої сільські закони,
Зима - це відпочинок від утоми…
Так щедро літо зустрічає осінь -
В саду поспіли яблука і сливи,
І пригощатись медом усіх просить,
Щоб ми були здорові і щасливі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356613
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 01.12.2012
Найважче завжди доганяти і чекати -
Хоч би скоріше вже прийшла зима-царівна,
Щоб одягнулись у жупани сільські хати,
Довкілля стало білосніжне і чарівне…
І щоб співали снігурі пісні веселі,
Синички танцювали на гілках проворні,
Зустріли снігом Новий Рік міста і села,
А в небі зорі зарясніли чудотворні…
Морози скаженіли сильні, грізні, люті,
Пухнастий сніг накрив, мов білий килим, землю,
Щоб льодом до весни всі річки були скуті,
І спокій огортав долину, берег, греблю…
Цей вірш сьогодні, як молитву, промовляю,
Мої слова почують небеса – я знаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381380
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 01.12.2012
* * *
А те, що було – не забули?
Щоб знов не зазнати чуми,
не тикайте пальцем в минуле –
сьогодні лишайтесь людьми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380377
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 29.11.2012
* * *
"З ким поведешся..." – знаю теж.
Хоч тисну клешню ракові,
не в адекватній мірі, все ж
із раком ми однакові.
Він під корчами має дім
і повзає по-своєму.
Авжеж, не родичі. А втім –
ми берег разом гоїмо.
Хай очищає. Все одно –
щипає, їсть чи щупає.
У чистім плесі видно дно.
І лебеді, і щуки є.
Уміння в кожного своє
зі складнощів виходити.
Терпіння справи не псує.
Тож головне – не шкодити.
...Пропали з воза лантухи.
Що ще? Давно забулося.
Повзуть лапаті лопухи,
до осоки не туляться.
Говорять, віз і нині там,
де жаби в жмурки граються.
Як не однакова мета –
для чого і впрягаються?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380998
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 29.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.11.2012
Коржі пече, по воду ходить.
В стару плиту дрівця вкида.
Чекає кращої погоди,
дітей у гості вигляда.
По радіо новини слуха –
всім бідам слізно співчува.
На ранок, як скінчиться мука,
дивується: іще жива.
Всього було.
Життя жорстокість
доводилось долать самій.
Та побороти одинокість
несила матері старій!
В поштовій скриньці – павутиння.
Сама до себе гомонить.
А ноги – як в землі коріння –
немає сили вже ходить.
Сидить совою край віконця –
зі смутком дивиться на шлях.
Бринить сльозина – гасне сонце
у вицвілих сумних очах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357265
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 16.11.2012
Монолог з похмілля
(Виконується повільно)
Із нічого вийшла сварка.
Звісно, винна в тім дружина.
Застрибала, мов пружина,
мов на сковорідці шкварка.
«Знову, йолопе, напився!»
Це мені така подяка.
Я кажу їй: «Вгомонися.
В тебе нерви не в порядку.
Я кажу, що випив краплю.
Зовсім трішки. Кілька грамів».
«Брешеш! Кілька кілограмів
лигонув!» Кажу: «Не каркай.
На шабашці за роботу
Я зірвав тверду валюту».
«Нащо ж п’єш гірку отруту?!
Більше збитків, ніж доходу!»
Отако поспівчувала.
Я зізнавсь: валюту випив.
На закуску бартер вибив.
Й не таке в житті бувало.
І нарешті розторочив,
що таки рідка валюта
найтвердіша нині тута.
«Нащо ж голову морочиш?!
Ти б шабашів краще вдома!»
«Так а ти ж не наливаєш.
Правда, бартер завжди маєш».
«Не варнякай. Спи, ледащо!»
Я кажу їй: «Годі, мила.
Все о’кей. Не треба злиться.
Вранці дай лиш похмелиться».
«Ге-еть!» І двері зачинила.
І стою я. І печалюсь.
Отака вже клята доля.
Я ж кажу, ну, випив з горя.
Що не так, я в-вибачаюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372202
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 16.11.2012
Другий варіант тексту
на мелодію Віктора Оха № 40
Миколі Костенкові присвячую:
До хатнища б навідатись годилось,
до рідного козацького села.
О, як же мені боляче наснилась
дорога, що на Їсківці вела!
Сюди я неодмінно ще доїду.
У мріях тут раюється щодня.
В дитинство повернуся сивим дідом,
в куточок, де похована рідня.
В зажурі підіймуся на Челядну,
провідаю криницю Кобзаря.
Стає усе на світі другорядним,
коли в своє село вертаюсь я.
До рідної землиці пригорнуся.
О, як же забавлялись тут малі!
Немає більше тата і матусі,
журливо лиш курличуть журавлі.
О, як же забарився я в дорозі!
Як зболено поскрипує крило!
А мальви біля хати у дозорі…
Прарідне хліборобщини село.
Доріг таки подолано немало,
найбільше заповітна досі жде,
з якої виглядала мене мама –
дорога, що на Їсківці веде.
Сюди довіку прилітати буду.
Гніздяться тут привітні земляки.
Отут мій вирій – найрідніші люди.
І пам’ять, неушкоджена ніким.
В дитинство повертатися нелегко,
вже й сонечко за обрій осіда.
Додому пробиваюсь, мов лелека
вертає до прарідного гнізда.
Олександр Печора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359992
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 14.11.2012
Між трав мелодія лилась
легким солодким ніжним трунком.
Вона тоді мені збулась
жаданим першим поцілунком...
Тьмяніють барви у житах.
Буває солоно і гірко.
А та мелодія зліта
то тихо, то занадто дзвінко.
І досі душу дошкуля
далека паморока літа.
Вже й осінь спомини кружля,
вкриває паморозь палітру.
Стискає рама. Та дивлюсь
на пошрамовану картину.
Роки, мов пелюстки, тулю,
у тепле літо плину-лину.
І досі солодко щемить
ота мелодія чарівна –
нетлінна веселкова мить,
довічна пісня солов’їна.
Тьмяніють барви у житах.
Буває солоно і гірко.
А та мелодія зліта
то тихо, то занадто дзвінко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371005
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 14.11.2012
* * *
Оця приречена краса
на тлі осінньої блакиті –
дощем умитий, вітром битий
каштан дочасно воскреса.
Зчорніле втомлене гілля,
не спочиваючи від літа,
враз почало бруньками мліти,
вже й зелен-листячком стріля.
Виблискують на крилах віт
ліхтарики ясні-пригожі.
Зачудувались перехожі
на запізнілий диво-квіт.
Пастельно-білі пелюстки.
Цвіте каштан – весни ряснота.
Довкіл – жовтнева позолота,
ген – помаранчеві хустки.
Ген-ген розкаркались граки,
розшелестілися дерева:
"Чи варто квітнути даремно?"
А він, ось бачите, такий!
Судились нелегкі літа.
Була й минула вже засуха.
Тепер цвітіння Всесвіт слуха!
Ні, не востаннє розквіта!
Замилувались небеса –
начарували роси-сльози.
Якби не вдарили морози.
О, ця приречена краса:
каштан дочасно воскреса!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371924
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 14.11.2012
Який же ми таки народ наївний,
що нами досі правлять бандюки!
Усі ми, кажуть, – діти України.
А звідкіля ж беруться байстрюки?
Тут кожен має на папері волю.
За землю йдуть нерівнії бої.
Свободу мають злодії в законі
і кажуть вівцям, люди ми – свої.
О, скільки ще в ментальності прогалин!
По закутках співають солов’ї.
І родичі вже стали ворогами –
собраття і перевертні свої.
Є влада – незалежна від народу.
І зрадники, як водиться, свої.
Та як же нам позбутися породи
байдужих охломонів-холуїв?
О, скільки люду ще клює на гречку!
Солодкий цукор, та гірка ціна.
Якщо ти не баран, чи не овечка, –
тебе за гріш не купить сатана.
О, скільки ще нам треба революцій –
уроків у одвічній боротьбі?!.
І звідки такі нелюди беруться?
Потрібна ЕВОЛЮЦІЯ в собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373737
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 14.11.2012
Літо бабине так швидко промайнуло.
Защеміло те, що вже збулось.
Та чи варто квилить за минулим?
Осінь золотава досі ось!
Барви листограю так урочі –
неповторно ніжні та палкі!
Тільки знову літа серце хоче,
долі непростій наперекір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375903
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 14.11.2012
* * *
Ой ти доле моя, недоле,
переповнене поле болем.
Скільки дум тут переплелося –
і збувалося, й не збулося.
Жнивувалось, бувало, щедро,
і від споминів – тепло й щемно.
Пломеніють-сміються ружі,
а від мрієньки – серце тужить.
Ой ти доленько – спрагле поле.
Ой ти, воле моя, неволе.
Ген волошки мандрують житом...
Любо й боляче...
Хочу – жити!
Світ увесь берегти й кохати,
чаруватися й чарувати.
Я вже істину знаю ясно:
як не тяжко – життя прекрасне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376363
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 14.11.2012
* * *
У сивім небі стогнуть журавлі:
"Коли, коли,
куди нам приземлитись?"
Неначе в морі синім кораблі,
ідуть-пливуть...
Не гріх за них молитись.
Вони несуть в собі людські жалі.
Вони, як ми, надією окуті.
У сивім небі стогнуть журавлі –
в польоті, але завжди на розпутті.
Єдиний Боже, всім нам поможи.
Дай волі й духу поскидати пута.
Завітний шлях до себе покажи.
І сили дай – завжди собою бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376364
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 14.11.2012
Буває, мій друже,
нудьгую без тебе.
До всього байдужий –
тебе мені треба.
Удень і вночі
я б до тебе тулився.
І слухав тебе б,
і дивився, дивився…
З тобою стрічатися
буду до віку.
Для мене ти – всесвіт,
і смуток, і втіха.
До тебе відкрита
завжди в мене віза.
Коханий,
єдиний ти мій –
Т Е Л Е В І З О Р .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377521
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 14.11.2012
Всё расписано в мудрой природе
И она не скупа на понты…
Но всё больше претензий к погоде,
Снова в моде шарфы и зонты…
Затяжного дождя эскапада
Размывает небес бирюзу,
А шершавый ноктюрн листопада
Провоцирует глаз на слезу…
Редкий солнечный день как награда…
Осень пестует грустную тень
И багряным листом винограда
Пеленает поникший плетень…
октябрь 12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370119
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 14.11.2012
Тиху сумну мелодію
дощик дрібний бринить.
Чуте оте – повторюю,
осені ж – не спинить.
Осінь чарує барвами,
міря вбрання руде.
Радий її забавами,
в такт вітерець гуде.
Музика ніжна, лагідна
глибоко десь луна.
Ніби порватись ладна вже
серця мого струна.
Ой, золотава осене,
гасять дощі вогонь!
Як же на серці росяно!
В пам’яті – жар долонь.
В літі були щасливими.
Час поміж нас летів.
Не розгадали дива ми, –
вічність у миті тій!
Мила левада тулиться, –
тут молодим ходив!
В зливі холодній чується
теплий отой мотив.
Вже павутинки сонячні –
пройдених літ привіт –
трепетно, легко й болісно
впали на крила віт.
Знов – журавлі до вирію.
Як їх дощі січуть!
З ними ще трішки вимрію,
з ними і відлечу.
Буде ще, знаю, вдосвіта –
сповідь на вістрі прощ –
грати на струнах осені
несамовитий дощ!
Поки ж – ще задоволена,
трохи чудна й сумна,
осінь стоїть оголена.
Й небо – не видно дна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370643
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 01.11.2012