На крилах дум лечу в літа грядущі –
палахкотять видіння у пітьмі.
Стрічаються мені незрячі душі,
безвольні – і оглухлі, і німі.
В мовчанні чую дивну силу крику.
За грішні думи дорого плачу.
Всевишньому мій не потрібен викуп.
Моє мовчання місяць мудрий чув.
Він істину снує в безодні неба.
Душею бачу, серцем чую. Та
словами вимовляти те не треба.
Та й неможливо.
Істина – свята.
О, скільки смутку плине в згустках тиші!
Хлюпочуть хвилі схлипів надсумних.
Задуми берег…
Враз назустріч вийшов ясний промінчик.
Сум безмежний зник.
У серце ллються крапельки-акорди
і грає барвами стрімкий струмок.
І радість розлилась потоком гордим
у повені й гармонії думок!
В мовчанні – істина.
В нім стільки змісту!
Вир почуттів!..
Ця думка – не нова:
коли стає на серці надто тісно –
мовчання випромінює слова.
Як пам’яті свіча вогнем тріпоче,
як тонко й високо звучать думки, –
мелодію Господь почути схоче –
мовчання перероджує в рядки.
Пречисте світло оселяє в слові,
щоб спраглих душ воно могло сягти.
Поезія з промінчика любові
народжена – полине у світи.
В майбутнє не літаю понад міру,
та виплесну зізнання й присягну.
Глибока віра живить серце й ліру –
оберігає Музу осяйну.
Душа бринить...
А що із того вийшло, –
розсудить небо:
тлію чи горю.
На денці серця виспіваю тишу –
елегію мовчання сотворю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875422
дата надходження 10.05.2020
дата закладки 10.05.2020
В синьоокому краї
у безодні часу,
десь на дні того раю
я хвилини несу,
бо пливуть незабутні
і живі, як тоді –
по весні, а чи в грудні,
тіні буднів подій;
переповнених чимось
з терпко болісних снів,
постають безпричинно,
серцем писані дні...
13.08.05р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832241
дата надходження 10.04.2019
дата закладки 10.04.2019
Ходив Бог світом, мови роздавав. Мав стільки їх,
як квіток серед трав. Дзвінкі, бадьорі та барвисті.
Які ж ті мови голосисті!
Носив з собою повний міх, ті мови розсипав, як сміх.
І люди тішились, раділи, бо ж голоси їхні дзвеніли.
Довго ходив... то ж натомився. Сів відпочити там,
де гай. Вода прозора там в ставочку. Подумав:
- А тут справжній рай! Калина наливає ґрона, у дуба
кучерява крона.
В берізок є нові сережки, у молодих ялин - мережки.
І люди трудяться у полі. Ген височіють як тополі! Жита
зазолотіли нині. А небеса над ними сині...
Люблю бувати в Україні, - радів Господь. - Тут заночую,
їй гарну мову подарую.
Порожнім був уже мішок... Бог засмутивсь.
Чийсь голосок почув гарненький. То з гір збігав струмок
маленький. А він так дзвінко дзюркотів, що кущ калини
задзвенів! Що ягідка - то слово світле.
- Дзвени! Дзвени, моє ти рідне!
Словами повнилася мова, а Бог радів все: - Калинова!
Уже за гаєм сонце сіло... примовкла нива, притих став.
Лиш соловеєчко співав. Переливалася, дзвеніла та ніжна
пісня. - Солов'їна! - тішивсь Господь.
А коли вранці сонце встало, вся Україна заспівала.
І гарно так заговорила... Є в кожнім слові Божа сила!
І ти люби свою країну і її мову солов'їну. Дзвінку, веселу,
калинову, барвисту, ніжну, світанкову!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826670
дата надходження 24.02.2019
дата закладки 28.02.2019
За межі слів, за грані відчуття...
Туди, де замовкають звуки буднів,
Де струни серця прагнуть каяття,
Вібрують жваво голосним відлунням,
Де мальви кольористі у садках
Ласкаво плещуть срібною росою...
А трави…буйні трави у лісах
Гойдаються... і дихають тобою.
За межі невідомих островів,
Устелених лілеями п'янкими,
За межі часу...де немає днів,
Лиш наші зорі жнуть імлу очима!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688328
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 30.10.2016
[b]РІҐВЕДА[/b]
ПРОСЛАВА ВІДАННЮ
(СТВОРЕННЯ)
(переклад з англійської)
*[b] Бог - один-єдиний правитель Всесвіту.
Бог- один, але научені кличуть його багатьма іменами.
* славлю я Аґні, жерця,
небесного управителя жертви,
що закликає на віче богів, і - найбагатший коштовностями.
хай, Аґні, глашатай, мудрець, справедливий, найславетніший, бог, прийде сюди з богами!
Вславлюю Аґні, високого жерця, бога, управителя жертв,
глашатая богів, надмір щедрого багатством.
* як сонця проміння у небі відкриті земному зору,
так само мудрі і навчені ревні вірні завше бачать житло Пана Вішну.
* він сам, підтримує усі створіння трьохкратно на обшарах землі і неба.
* тоді, не було ані неіснуючого, ані існуючого: не було повітряного простору, ані неба над ним.
* потім, визріла Жага на початку, Жага, первинне зерно і зародок Духа.
мудреці, щукали думкою їхнього серця, віднайшли спорідненість існуючого з неіснуючим.
і були там прохачі, і були там владні сили, вільна воля тут і сила вгорі.
Боги- пізніші від створення цього світу. тож,
кому може бути відомим, звідкіль він з'явився?
Той, що є джерелом цього сотворіння,
створив він його увесь чи не створював його зовсім.
Чиє око слідкує за цим світом із найвищого неба,
він істинно знає, а, може, ти мислиш, що знать він не може?
* й не було тоді ані смерти, ані безсмертя.
не було ніякого знаку відміни між ніччю і днем.
Отой дихав невпинно все сам по собі.
Й не було нічого крім нього одного.
* звідкіль же тоді це створіння- напевне,
створилось воно саме по собі, а, може, і ні -
отой, хто дивиться зверху на нього,
у тому найвищому небі,
лиш він один знає - чи, може, бува, він не знає?[/b]
переклад Івана Петришина
(https://en.wikiquote.org/wiki/Rigveda)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665945
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 20.10.2016
На нитках павутин, що розвісила осінь між віти,
Грає дощ, як на струнах, перестуком холодних краплин.
Час, заслухавшись грою, у мінорному диханні вітру
Просіває хвилини через сито далеких хмарин.
Край стрімких ручаїв легіт листя збирає у жмені,
Підіймаючи з трав горобини багряну вуаль.
Гасить вечір вогні у лампадах запалених кленів
Там, де з осінню знов обнялась невимовна печаль.
Увібрали й мій сум ці прощальні осінні етюди…
Що привиділось в снах, відпускаю у безмір усе,
Залишивши собі вогник той, що зі мною повсюди,
І той подих небес, що мою парасольку несе.
Ці померклі світи вже пливуть дощовою водою,
Ледь тамуючи голос свого тихого серцебиття.
Відлетять, щоби знов відродитись дзвінкою весною
У цвітінні садів, у буянні нового життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694589
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 20.10.2016
[img]http://cs419731.userapi.com/v419731976/48f/jUGSbcIdgQk.jpg[/img]
Будинок зводиш у собі з цеглин
уподобань, характеру і вміння.
Будуєш стіни силою стремлінь,
цементом віри скріплюєш каміння.
Ось, ластівкою мрія на даху
і журавлями спогади тріпочуть...
Думки-втікачки кішкою страху
з підвалу в темінь зиркають щоночі.
Одна кімната, - де цвіте герань
палким вогнем кохання пурпурове.
Як сонячно і тепло там, поглянь,
як пристрасно з почутої розмови..
А в іншій - на порожньому стільці
в уяві зустрічаєшся із тими,
кого образив словом в суєті
і спільний шлях ніколи вже не йтиме.
Найтихша - третя, де одним одна
поетова душа живе відлюдьком.
Осяяння торкається вікна
і пахне небом синя незабудка.
[img]http://cs630429.vk.me/v630429346/21e62/38iLDF6AvKA.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682678
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 11.08.2016
Як блискіт сонечка з’явилась,
Принесла радість таїна.
Славетна Цісик народилась,
Вродилась Доля неземна.
Приспів:
Моєї Вкраїни перлина,
З букетика Квітка моя.
Як в лузі червона калина,
З*явилася наша Весна.
В дібровах ранок прокидався,
Вмивав росою світ зорі.
Талант до світу долучався,
Ніс скарб у світ цей на крилі.
Приспів:
Вітри проснулися в долині,
Пташки озвалися в лісах.
У гори сині й полонини,
Понесли вістку в парусах.
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657284
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 05.04.2016
Обірвала Шевченкове слово
На Майдані ворожа куля,
Впав Герой, син обох народів
Від смертельної рани в грудях.
Обірвалась земна дорога,
Відгукнулась мільйонами ран,
Полетіла душа до Бога :
Світлий Ангел - Сергій Нігоян.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644760
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.12.2015
Батьківщина там,
Де ми.Народились.Жи-
вемо.Відійдем...
***
Суєта суєт...
І хто б що не казав,
Все ще з нами.
***
Зоряне небо
Всього надивилось.Най-
більше-побачень...
***
У відкрите вік-
но залетіла осінь-
Жовтим листочком.
***
Чи солодке на
Смак життя, чи гірке,
Не кожний скаже...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607145
дата надходження 16.09.2015
дата закладки 16.09.2015
(вінок сонетів)
1.
В античному саду гріхи доспіли,
Їх жадібно збирав голодний люд.
Плодами зваб втішалось кожне тіло,
А душі мерли від отруйних пут.
Тим оргіям земним боги раділи,
Плануючи усім жахливий суд.
Та люди і донині не прозріли,
І п’ють із чаші зла солодкий бруд.
А мудрість у лахмітті самозречень
Жебрачкою блукала по світах.
Приходила невчасно й недоречно,
Цнотливістю бентежила невдах,
Хоч гріла віра їй кістки старечі,
Неправдою заріс камінний шлях.
2.
Неправдою заріс камінний шлях.
Яким ходили воїни й народи.
Шукали люди у чужих слідах –
Хто істини, а хто – винагороди.
Та всі перетворилися у прах,
На ньому протиріччя щедро родять,
А правда – у колючих бур’янах,
І лютий меч скосив зерно свободи.
Збивала мудрість ноги об ганьбу,
І руки в жилах від безсилля мліли…
Олімп давно про неї вже забув,
А смертні, від жорстокості сп’янілі,
Продовжували марну боротьбу.
Тьмяніла правда перед культом сили.
3.
Тьмяніла правда перед культом сили,
Бо люд кумирів обирає сам.
Гріхи йому молитви шепотіли,
Спокуси будували скверний храм.
Статут природи – основне мірило
Канонів диких і абсурдних драм.
І навіть мудрі божевілля пили,
Вихлюпуючи відчай із пера.
Жерці розпусти моляться порокам,
Олтар гріхів огидою пропах.
У воїнів – боги завжди жорстокі,
Їх образи таять величний жах.
За покликом безумних лжепророків
Несла у бій жадоба чорний стяг.
4.
Несла у бій жадоба чорний стяг,
Бо з волі Зевса – грізного тирана –
Програли у божественних боях
Атлант і Прометей – боги-титани.
Один тримає небо на плечах,
Страждає у невидимих кайданах.
А іншого карає хижий птах,
Сльозами людства кровоточить рана.
Якщо немає правди між богів,
То як можливо людям жити в мирі?
Хто розгадає суть священних слів?
Чи є спасіння у сумнівній вірі?
За відданість дарують лютий гнів
Їх ідоли, в гордині скам’янілі.
5.
Їх ідоли, в гордині скам’янілі,
Насититись безумством не могли.
В людей у жилах пристрасті кипіли,
Чесноти вкрила пелена імли.
Як точать черви цвіт невинно-білий,
Що вже не знає дотику бджоли –
Пороки юні душі полонили,
А мудрість не діждалася хвали.
Щасливий той, хто розумом убогий,
Хто по тернистих не ходив стежках,
Шукаючи до істини дороги.
Щасливі ті, хто у чужих гріхах
Трагічного не бачать епілогу,
Не чують неминучий смертний крах.
6.
Не чують неминучий смертний крах
Раби і дурні, що нагі душею,
У долі не благають більших благ.
У корені зав’ялились ідеї.
І дух свободи у ярмі зачах,
Дістала кривда дорогі трофеї,
І золото – ціна усіх звитяг –
Бездарний автор злої епопеї.
Щасливий той, хто істини не знав,
Кому жорстока правда не боліла,
Хто шмат черствий у спокої жував,
Хто розум не виплакував чорнилом.
Бо не мінявся світовий устав,
А мудрість все жебрачкою ходила…
7.
А мудрість все жебрачкою ходила
Туди, де ткалось плетиво спокус,
Де в голоді марнів Пегас безкрилий,
Поети скніли на могилах муз,
Де мрії нездійсненні миготіли,
Де місяця ріжок у сонце вгруз,
Де кров’ю заплямоване світило
Пекельно рвало піднебесний шлюз.
Хотіла мудрість стати молодою,
Про щастя ворожити на зірках,
Скорити світ граційною ходою,
Забути назавжди про біль і страх…
Та люд її залишив поза грою –
Буяла дикість у гнилих серцях.
8.
Буяла дикість у гнилих серцях,
Розбещених у розкоші та блуді,
Кривавий Колізей збирав аншлаг –
За злочини юрбу ніхто не судить.
Анархія жадоби і розваг
Свавільно-ницо панувала всюди,
В прекрасних нестаріючих садах,
Отруйним бур’яном зросли облуди.
Бо світ пішов дорогою гріха,
І рухається в прірву без упину.
О, доля людства – пафосно-лиха!
Джерела правди, чисті та дитинні,
Замулює гординя і пиха.
Але життя людське – лише піщина.
9.
Але життя людське – лише піщина
У хаосі космічної води.
На дно небес ведуть земні вершини,
І байдуже – летіти, чи повзти.
Людьми керують поклики тваринні,
Їх манять заборонені плоди.
Нікчемна перед Всесвітом людина,
Хоч до богів рівнялася завжди.
Хто пише для людей дурні вистави,
І як змінити їх абсурдний хід?
Для когось цілий світ – лише забава.
Його жадоба, ненависть і хіть,
Звитяга, велич, боротьба і слава –
Трагічна метушня, комічна мить…
10.
Трагічна метушня, комічна мить –
О, скільки в неї вкладено нектару,
Натхнення, і отрути, що п’янить,
Вина і крові, злочинів і кари!
Земних ілюзій нерозривну сіть
Майстерно зав’язав Олімп захмарний.
Жага протесту в німоті кричить,
Та утекти з цього полону марно.
Між днем і ніччю невідчутна грань,
Добро і зло злилися воєдино,
Набуло щастя кольору страждань.
Немає в тім ні честі, ні провини –
Душа – до зір, а тіло – до бажань…
Статут природи буде завжди чинним.
11.
Статут природи буде завжди чинним,
Його табу – солодшими за мед.
В багнюку розкидаються перлини,
Гучні пророки ждуть своїх комет.
Феміда ж не помилує невинних.
Сліпа вона, та чує дзвін монет.
Плете Арахна жертвам павутину,
І сходяться пороки на бенкет.
Мінялись імператори й герої,
Сріблили зорі сивину століть,
Та час на тілі людства ран не гоїть.
Нутро його, загноєне, болить.
Вкарбований інстинктами у крові,
Божественний рукопис не згорить.
12.
Божественний рукопис не згорить,
Зникають лиш переклади і форми.
Він увібрав безумство лихоліть,
Нащадкам передавши сталі норми.
Коли краса приховує огидь,
І грація наслідує потворність,
Буяє гордість, а сумління спить,
Сплітаються у душах біле й чорне –
Тоді приходить процвітанню край,
І падають держави на коліна,
Пекельним терном заростає рай,
Отрутою стають солодкі вина,
Панує ненаситність хижих зграй,
А створене людиною – загине.
13.
А створене людиною – загине.
Якщо не буде миру і добра,
Бо юні насолоди швидкоплинні,
А мудрість завжди бідна і стара.
Цей вічний маскарад ніхто не спинить,
Та може бути чесною ця гра,
Щоб ніж підступний не всадила в спину
Ганьба поразок і огида зрад.
Яскраві маски і вбрання строкаті
Закрили душі, як залізний щит.
Царі, паяци, генії, солдати! –
Усім гріхів напитися кортить!
Та все на світі вимагає плати,
Довівши долю до могильних плит.
14.
Довівши долю до могильних плит,
Заміють і тріумфи, і поразки.
Хто в долі був не раб, а фаворит,
Той навіть смерть перехитрити ласий.
Потік бажань приречених бурлить,
В передчутті смертельного екстазу,
Але пітьма миліша за блакить,
Коли єство людини гріх уразить.
Людська душа – це амфора без дна,
І скільки б каяття туди не лили,
Бажання не втамуються сповна.
Солодкий біль несуть отруйні стріли.
Шалено розродилася весна –
В античному саду гріхи доспіли.
МАГІСТРАЛ
В античному саду гріхи доспіли,
Неправдою заріс камінний шлях.
Тьмяніла правда перед культом сили.
Несла у бій жадоба чорний стяг.
Їх ідоли, в гордині скам’янілі,
Не чують неминучий смертний крах.
А мудрість все жебрачкою ходила.
Буяла дикість у гнилих серцях.
Але життя людське – лише піщина,
Трагічна метушня, комічна мить…
Статут природи завжди буде чинним.
Божественний рукопис не згорить,
А створене людиною – загине,
Довівши долю до могильних плит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502057
дата надходження 29.05.2014
дата закладки 30.05.2014
Як блискавка
мелькнув над білим світом,
Як метеор
згорів у тлі земнім;
Але ж устиг,
у зоряному літі,
Раніш злетіти
в сонячний зеніт…
І звідти,
обійнявшись зі світилом,
Розгледіти
тонку ціну життя.
Лемківські де
купелі сизокрилі –
У Божий сенс
зійти без каяття.
Легенькою
хмаринкою земною
Над шепотом
смерек і верховин –
Сердець торканням,
без стенань і болю,
Здійняти душі
наші із низин.
Такий близький
і дорогий наш, друже,
Ти був і є
у відблиску небес,
Послання ніжне
і сердечне, Боже –
Твій голос
обіймає світ увесь!
В'ячеслав Шикалович
16.12.2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488585
дата надходження 27.03.2014
дата закладки 27.03.2014
Непримиримые бои -
Добро низвергнет силы зла.
Святой Архангел Михаил,
Верши Божественную Власть!
================
21 ноября 2013 года в ответ на приостановку украинским правительством процесса подготовки к подписанию соглашения об ассоциации между Украиной и Евросоюзом состоялась первая массовая акция, которая в дальнейшем получила название "Евромайдан", приведшая к трехмесячному противостоянию народа Украины против преступной власти Януковича.
В начале IV века Церковь установила праздник - Собор архистратига Михаила и прочих Небесных Сил бесплотных 21 ноября (6 ноября ст.ст)
СОВПАДЕНИЕ НЕПРЕРЕКАЕМОЕ!!!
Верую, что всё, что происходило на Майдане, происходило при безусловном участии Воинства Небесного и самого Архангела Михаила, по Воле Господней. Верую, что "Небесная сотня" по истечении сорока дней вольётся в армию Божию. Верую, что тогда повержены будут силы зла и в Украине воцарится мир и торжество Православия.
Полчаса назад прочёл акафист Архангелу Михаилу.
Читайте люди! Да поможет нам Бог!
http://www.pravmir.ru/akafist-i-molitvy-svyatomu-arxangelu-mixailu-polnyj-tekst/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484036
дата надходження 07.03.2014
дата закладки 07.03.2014
частина І. Примітивно-етимологічне
мова дзво́на –
духовна,
триєдино-довершена
і сферично-об`ємно повна
«дзвін»
у нашій мові –
є смислови́м
звуко-наслі́дуванням у слові…
для порівняння: «колокол» –
із сусідської мови –
у їхньому слові
у понятійній його основі –
осмислення форми,
зовнішня, зорова́ озна́ка:
«коло-кол» –
кругле щось, приче́плене до «кілка́»…
іще варіант,
аби об`єктивно до решти було –
«коло кол» –
«із множи́ни кіл
утворене кругле тіло»,–
(як і, наприклад, округла людська голова…)
ще раз – ознака зовнішня, зорова…
правдиві свідки – слова…
етимологія: різні підходи,
і нічого дивного,
ми –
два абсолютно різні народи…
«колокол» –
кругле, і чепить на колу́ висо́ко:
тобто, формальне
зовнішнє сприйняття – оком;
«здвін» –
відображення звуку,
сприйняття суті предмета – вухом,
духовним слухом…
частина ІІ. Сакрально-зна́чиме
се́рця*
могутній удар:
бов-в-в!.. –
«Бог є Любов-в-в…»
бов-в-в!...
до Бога зов –
і водно́час відо́зва Його:
Любов-в-в…
у звучанні першого
довгого, рівного і густого
основного тону,
що виникає одразу
після удару серцем
об стінку дзвону –
має сакральне значення чисте об`ємне звучання це –
співвідноситься вібраційно із Богом-Отцем
другий тон
триєдиного звуку «бов-в-в!..» –
«Господь є Любов-в-в…» –
виникає слідом за мить:
ніби десь водопад
чи невидимий ліс шумить,
ніби щось неосяжне у повітрі плине-кипить,
усере́дині клі́тки грудної щось ніби дивне м`яко гуде –
таке, яке вічно єсьмь і вічно гряде,
щось незбагненно живе і повне,
ніби як трепет любовний...
…ця всепрони́кна лагідна складова́ –
вібраційна тональність Хрестова,
Сина Божого – Логоса-Слова
і третій тон триєдиного «бов-в-в!..» –
Бог є Любов-в-в… –
безпосередньо дзвін:
Духа Святого,
Життя Пода́теля закликає і презентує він…
безпосередньо дзвін…
частина ІІІ. Історично-символічне
імперія нужди,
неробства, дикості і зла –
гіпертрофо́вана горди́ня
імпе́рська, що себе одли́ла
у бронзі
найбільшого у світі,
дві-сотні-то́нного
але навік німого
«цар-ко́ло-кола́»
трагічна доля форми –
позбавленої смислу і душі:
гординею здаве́н грішать
сусіди східні наші…
як вони кажуть:
«много та дурного»,
але пишаються
на цілий білий світ,
що сотворили
найбільшого з усіх –
хоча і без`язикого й німого…
ця гли́ба, ку́па спла́ву –
символізує
імперії останньої несла́ву
…а відко́лота
від "цар-колокола"
одина́дцятито́нна частина –
натякає-символізує
на суверенну за всіх обставин
незалежну у Го́споді Україну
хоч би як їхній «Цар» хотів -
та: «ніколи, ніколи не буде Вкраїна
рабою московських катів…»
…над нами – наш, живий, сакральний триголо́сий Дзвін,
благослове́н одвічно і довічно він…
31.01.2014
серце* - металева, циліндричної форми частина дзвона, розташована у внутрішній його частині; язик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476190
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 01.02.2014
Розбуди мене пізньої ночі
Під легкий передзвін кришталю,
Зодіаків снують поторочі,
Їхній відлиск очима ловлю.
Відчайдушно тримаюсь за руку -
Лебедине надійне крило,
Від шовкової магії звуку
Тепле сяйво на душу лягло.
Сивий місяць задмухав лампаду
І під мантру космічну завмер...
Ти і я під дощем зорепаду
І чаруюча музика сфер!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408951
дата надходження 14.03.2013
дата закладки 26.08.2013
М огутнім плинеш крізь віки,
І час не власний над тобою,
С толичний град Дніпра ріки,
Т воїм величчям серце гою.
О двічну п'ю твою красу,
К аштанів краю, віру й мрії,
О дному лиш тобі несу,
Х рам мій любові і надії.
А Русь твоя це - цілий світ
Н е скорених слов'ян, де мир і
Н е зів'яне ВІРИ цвіт,
Я ку усім дав Володимир!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440171
дата надходження 29.07.2013
дата закладки 22.08.2013
Сначала – тихий шепот. Чуть заметен.
Крепчает ветер. Но прикосновенья
Его нежны. Пока. Но сильным ветер
Становится всего лишь за мгновенье.
И как-то так тревожно, славно, ново…
Что следует за этой тишиною?
Застывший воздух наэлектризован
И кажется удушливым порою.
Становится темно. Когда сознанье
Уходит за известные пределы,
Вдруг, сотрясая мир до основанья,
Раскаты грома, молний диких стрелы
Пронзают свет, который превратился
Всего лишь в точку. Будто над вулканом.
Чтобы потом, как Феникс, возродиться
В дурманящем тумане, нежном, странном.
Чтоб снова ждать грозы. И в мирозданьи
Вновь ощутить себя таким счастливым!
Шептать же не «прощай», а «до свиданья»,
Чтоб ветер страсти не пронесся мимо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436398
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 10.07.2013
Не нужно мне придумывать грехи,
Их у меня и без того в избытке.
Читая мои выдумки-стихи,
Не подвергай себя сомнений пытке.
Моя душа – загадка для тебя?
Не только для тебя, поверь, я знаю.
Зачем её разгадывать, дробя
Единый образ на пичужек стаю?
Я разная! Предсказывать меня –
Зачем? – неблагодарное занятье.
Для глаз чужих достойная броня –
Прозрачное гипюровое платье.
То в маске гейши нежная Ассоль
Или принцесса под ослиной шкурой,
Я забавляюсь вновь, играя роль:
То Ковалевская, то дура дурой.
Актриса, ведьма, зла или добра –
Когда влюблён, не думаешь об этом.
Единственно, что важно: не игра
Моя любовь к тебе! Теплом и светом
Я наполнять готова каждый миг,
Быть для тебя открытой и манящей,
Прекрасной героиней старых книг,
Загадочной, простой и настоящей…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435234
дата надходження 04.07.2013
дата закладки 04.07.2013
Я несу тобі в долонях квітку,
Що палає з всесвітів далеких,
Не здолають ні дощі ні вітер
Цей вогонь дідів і наших предків.
Я несу і в"ється зорепадом
Шлях нескорених сердець у дні прийдешні.
Хай несе з нас кожен світлий задум,
Що над світом в сяйві знов воскресне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423422
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 23.05.2013
Мене збудили солов’ї –
О, мить щаслива!
В розмаї ніжаться гаї –
Чекаю дива!
Пливуть у синяві хмарки –
І я – на небо!
(Не зазіхаю на зірки –
Нема потреби.)
З хмарками лину понад сад –
Квітують сливи.
Смакую запахом левад
І знов – щаслива!
Серпанка міряю фасон
Собі на втіху.
Крикливим чайкам в унісон
Сприяю сміхом.
Пірнаю жайвором у діл,
На житнє поле.
Доземно кланяюсь навкіл:
Спасибі, доле!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415211
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013
***
За вікном тиха ніч,
Оксамитово - синя.
Зорі, мов діаманти,
Хтось розсипав по ній.
Одинока тополя,
Неструшеним листям,
Торкається ніжно до них.
Місяць срібний з-за обрію,
Мов той човен казковий
Розгортаючи темряву,
Підплива до вікна.
Задивившись на нього,
Дивом цим зачарована,
Заблукаю у всесвіті я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410885
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Експромт
Ж иття…
І з нею - рай, без
Н еї – кара,
К оли - чужа,
А гріх - забава!
Акро
Ж иве у тобі і щоразу хвилює,
І гристим шампанським по крові вирує,
Н езнана й собі, так зваблива, і ніжна,
К расива й п'янка як та ромова вишня,
А гріх певно в тім, що раз кожний вже – інша!́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319119
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 12.03.2013
В кафе, у сутіні вечірній,
Де ллються вина золоті
Торка струну в журбі безмірній
Старий скрипаль на самоті...
Злітав смичок в його долонях,
Мов сотні вольт вмить розірвав
У зморшках - лоб, туман на скронях:,
Прощальний полонез він грав...
Від музики всі заніміли...
Чомусь йшла обертом земля
Печальні струни так журливо
Ридали в пальцях скрипаля...
Стихала скрипка в відмиранні,
Мов жалощі про щось пусте
Літа маестро вже за гранню,
Де тліє листя золоте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240989
дата надходження 14.02.2011
дата закладки 10.03.2013
"Він просив у Бога один рік на те,
щоб завершити свою працю,
і Всемогутній дав йому це."
(Хорхе Луїс Борхес)
За чарочкою "мадери"
Все частіше думаю про країну
На сонці вицвілу
Та про хлопця
З дивним ім'ям Дон -
На ймення Борисфен схоже.
Вітряки на пагорбах!
Смак морської води.
У залізній сорочці
Сівши на тварину
З довгим патлатим хвостом
У якої до ніг причеплені залізяки
Дивлюсь на куцого товстуна.
Мені дірявити
Ці руки з дерева
Химерних махальників
І друзів вітру.
Мені буттям міряти
Цю землю посохлу -
Жовту, як пасма
Старих жебраків.
Мені нагадувати
Людям з дірявою пам'яттю
Одвічні істини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407225
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013
Ваша душа — безкрайнє море,
Таке манливе, неозоре.
А я лиш — рибка, ще й бентежна,
У серці Вашому безмежна.
Гублюсь у Вашому коханні,
Плекаю радощі в бажанні...
Як елемент, в таємнім світі,
Де найдорожчі серцю миті...
І мрії кращої немає,
Як та, що нас обох єднає.
Ковтаю подихи вустами,
І видихаю разом з Вами.
Мій світ — багатий і красивий,
Такий палкий, багатокрилий...
Танцює сяйво за плечима,
Відображається очима. 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403213
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
«…rotta la fe' degli amorosi inganni…»
(Francesco Petrarca)*
Якось почувши сонячного зимового ранку цвірінькання синиць (а вони передчувають весну краще ніж я і вірять – на відміну від мене, що вона справді прийде) я подумав, що камені падають з неба для того, щоб ми не забували про Нескінченність і написав ось таке:
Лататтям риби залатали став,
Латаною свитою зими вкриваю
Голе тіло своїх віршів.
Я, я, я, я, я, я
Десь там – на дні старого ставу
Чи то озера Лох.
Бо кожне озеро називається Лох,
А кожне дерево якщо не Бодхі
То має ім’я Кранн
А кожен камінь
Якщо не менгір, то Клох
Тільки ми забули про це.
Зазираючи у колодязь Ніщо
Хотів зрозуміти, що таке «Я».
Якийсь чоловік у білому
Написав мислячою тростиною
Що
Я – візерунок променів,
Я – відсутність хвиль,
Я – нетривка ілюзія.
Плутаю причини і наслідки.
Не дивися на відображення Місяця
Там – Будда.
* - «…зламалась віра в світ моїх ілюзій…» (Франческо Петрарка) (іт.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400230
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Почорніли сині хмари, люди наче тіні,
Збайдужілість і відлюддя, як у домовині.
Обідрали воріженьки, одягли в свитину.
За що маєм таку долю, за яку провину?
Защо ж довго так топтали нашу добру вдачу,
Душу їсти розпочали, гідність на додачу.
Та стривайте, зупинітесь, терплячка ввірвалась,
Бо вже в крові від наруги пам'ять обізвалась.
Обагрилось знемоглося, серденько терпляче,
В поковиллі в чистім полі сиротою плаче.
Знов настали гіркі днини, як в лиху годину,
Славу лицарів козацьких, кинуто на кпини,
Ой дай Боже хозарюгам це життя собаче,
Довело вже геть до ручки, плем’ячко щуряче.
Мало, мало предки били, гнали у три шиї,
Мо забулися іуди, - з Хозарату змії.
До страждання і до горя ви як пень глухії,
Вражі дітки Каганату, вороги лихії.
Йдіть по доброму вас просим, хату нам звільніте,
Щоб за вами навіть сліду не лишилось ніде.
Засвітило з горизонту, зове батько сина,
Кобзарі з могил повстали, проводжа дружина.
Стоїть коник вороненький, не встоїться грає,
Козаченько сокіл ясний, уже поспішає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399676
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013
«Слабкий голубиний грім
гримів мені в Семи Лісах…»
(Вільям Батлер Єтс)
Вони будували башту зі слів.
Ніхто не знає навіщо.
Ніхто не знає чому.
З цих маленьких «чому»
Вони місили цеглу віри
Для храмів свого тіла.
Народи, що зникли як тінь,
Де шукати мені ваші сліди
У темних закутках
Людської свідомості.
Народи, від яких лишились
Одні назви і слова,
Що обпікають сухий рот.
Народи, що відчували
Тілом своїм залізо мечів.
Народи, яким заборонили бути
Приходять до мене у снах…
Їхні пророки і віщуни
Лишають по собі візерунки
Які гаснуть як свічка
У спаленій дерев’яній церкві.
Вони шелестять як книги
У яких зітліли сторінки,
Якими топили грубки
Та вогнища інквізицій
Істоти з вузькими лобами
Та каламутними очима.
Хто згадає про них
Коли я теж піду у Ніщо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391190
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 09.02.2013
Колись було, мабуть, давно,
Що янголи спустилися із неба
І запалили світло у душі.
Хтось намагавсь туди багно
Напхати. Наслідити більш, ніж треба
Й згасити, як ясний вогонь свічі.
Він колихався, той вогонь,
І ухилявся від дощу і снігу,
І майже згас, коли на нього дув
Холодний вітер. Осторонь
Лишались ті, кого любив. І сліду
Від них не стало. Нащо їм біду
Від мене гнати? Та й куди?
Чужу біду здолати вельми важко.
Та світло у душі, що так пашить,
Як те, що гріє всі світи
Промінням сонця, сяє. І не страшно,
Що згасне. Він – живий в душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399537
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013
день який!
ясний…
сріблом-злотом
гаптований –
по небесній блакиті,
янге́ликами
розшитій…
…красу отаку по миті
хочеться
переживати –
по кожній дрібній
невловимій
окремій миті
із насолодою смакувати…
нитку по ниточці
по́вагом перебрати –
всотати,
у себе
трансформувати…
…на білому тлі,
на сніжній
крохмальній
хрумкій про́стині́ –
тіні:
сяйвом живим насичені
сапфіри прозоро сині,
зірча́сто-лазур-ні –
поусюдно щедро розсипані…
у невира́зних бга́нках-складка́х,
ямка́х і запа́динках –
не однорідні…
явні
настільки,
аж дивно мені
взуто ступати
по живій під ногами си́ні–
сапфірових ро́зсипах…
як
у чарі́вному сні
скільки краси!
і радості
даровано
провідчути людині
…поталанило нині
й мені
заверлочитись срібною ниткою
у Богородичнім
гаптуван-ні…
26.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395780
дата надходження 26.01.2013
дата закладки 06.02.2013
Краю мій краю,
тобою живу.
Де розлогі Карпати,
аромат ялівцю.
Де води мінеральні
і цілющі вони.
Зростають на сонці
смереки й сади.
У шумінні водограю,
кришталевім блиску роси.
Серед золотистих трав, лісів -
вічної Карпатської краси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393215
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 05.02.2013
Коли я думаю про Вас,
Петляють, губляться думки.
Злітає в небеса Пегас,
Слова встеляють сторінки.
І навіть хвилі вітряні
У насолоді гомонять,
Свої бажання неземні
Переливають в благодать.
А мрії губляться украй,
Запалюють ясну зорю.
Їх поглинає дивограй...
О, як я Вас боготворю!..
Коли я думаю про Вас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397599
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 05.02.2013
Котилось помаранчем у поля
Зимове сонце, залишивши місто.
Загорнута у сутінки земля
Прощалася зі сяйвом золотистим.
Зіщулилися ягоди калин,
Вже не яскраві - а бліді, змарнілі.
Мороз із порцелянових крижин
Вирізьблював їм шати сніжно-білі.
Мережив сріблом соснам кептарі,
Оздоблював кружальцями, шнурами.
На оксамитних вітах угорі
Бурульки порозвішував разками.
"Оранжево закінчується день", -
Подумала. А спогадів лавини
Несли думки про тебе і про те,
Що любиш ти солодкі апельсини.
25-27.01.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397922
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 03.02.2013
Навчи мене любити осінь,
Навчи любити ту пору,
Коли на зміну літнім росам
Приходять струмені дощу.
Навчи мене любити осінь,
Навчи любити тії дні,
Коли дерев зелені коси
У золотім горять вогні.
Навчи мене любити осінь,
Навчи любити ночі ті,
Коли дрімають світлі зорі
В холоднім паморознім сні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288015
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 26.12.2012
Не плач, прощаючись навіки з тим,
Що вже пішло в минуле, на віки.
Бо сльози – то вода, а сум – лиш дим,
Ще не збережений нічим, ніким.
І втомишся нести крізь глупу ніч
Огарок свічі, що недогоріла
В твоїх руках. І холод рідких стріч
Не розтопила, бо не мала сили.
Не мала сили сонця, щоб долонь,
Застиглих в камінь, розрівняти страх.
Хоча недавно ще палав вогонь,
Згубивсь у недосяжних десь світах.
Не плач. І прожени старий той сон.
І відпусти. Чекати див не варто.
Чи ж Місяць з сонцем сяють в унісон?
А зорі полохливі ось на варті, -
І світять із минулого, з віків…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372758
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 23.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.12.2012
...білим, білим, білим
полем, схилом, долиною…
заснуюсь вітерцеві в кучерик
невидимою павутиною
полечу-полину
із пагорба на санчатах – дитиною,
серед білого-білого небосхилу – били́ною,
горностаєвою пелериною,
сніжинкою невагомою балериною…
поли-ну,
тебе поки-ну
полечу…
куди захо-чу –
кульбабковою насіниною
…із неба зіроньку
проз шибки тобі вкину:
дрібнесеньку…
жартома…
ви́зирнеш за вікно
подивовано,
а нікого ніде й нема…
біла, біла, біла
на підвіконня
лебідка сіла
із перебитим крилом…
журливий псалом…
ли-не
пір`їною
лебединою
над густо-молочним оніксом,
оправленим сріб-лом –
зсутенілим
без світла
селом…
16.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385676
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 19.12.2012
Відлига.Крапельки дрібні
Снують рапсодію зимову
І білу тишу вечорову
З небес осяяли вогні-
Зірок коштовні міріади.
Бурульок дзенькає кришталь,
Легкий посріблений перкаль
Впав на сади і на левади.
Нап'явши хутряний каптур,
Схилила голову калина
І, наче зграя лебедина,
Біліють купи кучугур.
Таке оманливе тепло,
Застигнуть недоречні сльози,
Як тільки вранішні морози
Дихнуть крізь плетиво гілок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385496
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 17.12.2012
Я люблю тебе, моє місто Франкове
…Старенька вулиця у спомині дощу
Маленька квартира у крихітному будиночку
На вулиці NN
Стіл закиданий книгами
Із нудною вищою математикою
А вона сидить за тим столом
І з висоти дивиться у вікно
На місто
На дахи будинків
Які вмиваються від пилу буднів…
…Нова ратуша зі старими спогадами пожеж
Реставрація колишніх політідей
Яка втілилася в історії краєзнавчого музею…
…поїзд від’їхав
З криком радості кричить сумне “Прощай!”
старому вокзалу
Із зеленим куполом
Який полущила історія
романтичних приїздів-від’їздів…
…мабуть, привиди пахнуть історією
Із сотнями скарг на теперішнє
З доречністю німого докору
За вбивство безсмертного палацу
з гордим прізвищем
ПОТОЦЬКИХ…
…від каменів лише іноді пахне війною
Точніше захистом від війни
Вали з безліччю претензій на возвеличення спокоєм
І з сотнями позовів у суд на «мистецтво»…
…Старий скверик із пам’яттю дерев на сто років
із залишеними на лавочках
записками модернового суспільства
зі змістом зізнань у коханні
коханні з першого погляду
тут
на площі Міцкевича…
… театр
із крихтою натхненного мистецтва в серці
старий ФРАНКО
у пам’яті минувшини…
старий Франківськ
в фонтані ліхтарів
під шепіт із старенької альтанки
під музику оркестру скрипалів
танцює танго…
…нудні зошити
з нудною теорією
чекають на зустріч
З повчаннями вічних математиків
про користь математики
А вона все ще дивиться у вікно
З шаленою думкою:
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, МОЄ МІСТО ФРАНКОВЕ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383762
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 11.12.2012
Діти, мої діти
любо мені з вами.
Колихала виростала,
ясними ночами.
Як легко ступати
цими берегами,
де встелились трави
білими рушниками.
Вишивала долю,
кольоровими нитками
і Господа благала
щоб прожити з вами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382631
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 10.12.2012
Изида! Твой парус огненно- дышащий
Поднялся со дна океана
Звёзды упали в небо
Тенью горящей пьяно
Ветры размножились
Тихие колкие неранимые
В бокалах играли созвездьями
Звоном хрустальным любимые...
Звери львы и тигрицы
Рыбы козлы и птицы
Все у подножия дамы
Изиды... Сложили факелы
Не сосчитать их пламени
Желтого цвета имени
Изменчивость неустойчивость
Парусом огненнодышащим
Лунным блистающим крышащим
Рогом единожды древность...
Тенью твоей слепящей
Зажги его палец... Первый
Я буду Я есть Я верность..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374677
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 10.12.2012
Уходит ночь. Оставив сети,
Ловцы садятся в корабли.
Притихли птицы в сонной клети.
Рабы не спят и короли.
Остановив на миг движенье,
Планеты выстроились в ряд,
Завершены в веках сраженья,
Земля меняет свой наряд.
Эпоха солнечного света
Приходит с первою звездой,
Несет малыш в лучах рассвета
Кувшин с небесною водой…
Вадим Странник
http://vadimstrannik.ucoz.ru/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382185
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 03.12.2012
Лебеді летіли до тепла
у прозорій прохолодній гладі.
Голубінь між крилами текла,
вітерець ласкаво пір’я гладив.
Наді мною низько линув клин,
розправляли пружно крила-руки,
мов розкриту книгу-життєплин,
лебеді любові і розлуки.
В нелегкому леті шурхіт-скрип
лоскотав, зігрів і стиснув душу.
Лебединий дивний манускрипт
спраглим серцем розгадати мушу.
Тільки б не зазнали холодів,
не зреклись жаданого маршруту.
Ген по небу розчерки надій –
в голубіні ніжній тане кутик.
Приспів:
Коли в небі пісня –
як же не радіти,
як же не хотіти полетіти в даль?
Лебеді провісні
крилонька гойдали,
наче підіймали на душі вуаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381718
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012
Один з тих віршів, які пишуться на одному диханні, не думаючи про ритм, рими і зміст,- безмістовне, неритмічне, багатьом незрозуміле, однак таке святе і рідне... І тільки своє...
Ти приходи, приходь у мо́ю осінь.
Вона ж блаженна, серцем обійма.
А я її в Твоє життя запро́шу,-
І в світі щастя більшого нема.
Не зрозумів? Це просто ві ́ршів рими.
А осінь промовчить на кінчику пера.
Колись , як будем сивими й старими-
Затріпотить душа між зболених октав.
Ти приходи, залистопадь цю осінь,
Весну посій на аркуші в вірша ́х.
І хай там що, мене кохаєш й досі,
Бо я Твоя, Твоя Весняна Осінь
у кожнім дотику пера...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378938
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 30.11.2012
Щомиті підіймаюсь духом ввись
Над тими, хто у власному безсиллі,
Зневірившись, шматує власні жили,
Забувши життєствердний клич "Борись!".
Здіймаюся над тими, хто ніяк
Не випростає вгнуту в землю спину,
Хто зір свій не підводить в небо синє
І волю не стискає у кулак.
Здіймаюся над тими, хто увесь
Себе віддав в заручники облуди,
Хто не по правді ближнього засудить,
Забувши, що таке сумління й честь.
Здіймаюся над тими, хто завжди
Від зрад й лукавства має насолоду,
Кому і доля власного народу
Байдужа є у час лихих годин.
Та скільки зможу - крильми затулю
Я ближнього від скверни цього світу,
Впиратимуся злу несамовито
Й навік себе до Правди прикую.
Ріка терпінь нехай мене несе,
Хай на вустах - солоний присмак ту'ги...
Я вірю в те, що доля шанс удруге
Мені на щастя дасть, по при усе!
Здіймаюся над світом й не боюсь,
Що сил мені не вистачить для лету,
Що світ мене не визнає Поетом,
Що впавши вниз колись я розіб'юсь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381416
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012
Жива,як фенікс,йду з своїх повернень
Обтрушуючи попіл самоспалень
Загартувавшись ударяючись об камінь
я забуваю всі зітлілі жертви.
Я прийняла це хрещення вогнем,
щоб причаститись істини і світла.
Любов свята,обернена клинцем
У серці квіткою кармінною розквітла.
У мушлю пам"яті ввіллю замість піску
Округлих істин перли фосфоричні:
--Ідуть в безмежжя по хисткім містку
лиш справжні лицарі,що ожили у вічність!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378702
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 19.11.2012
З аповіту сила є незбагненна й нині.
К обзарева мрія, це Волю України
О кропити кров'ю ворогів заклятих, у
Б оротьбі за правду цих нелюдів здолати!
З амолить у Бога гріх за все людське горе,
А ворожу не хай кров знесе вітер в море.
Р озлетілись Кобзареві "Думоньки" у світ,
Е погеєм його творів сяє "Заповіт".
М айбуття хотів він бачить "Раєм" на землі.
У сім'ї великій вольній люди щоб жили.
С ад вишневий, а з дитям щасливая мати. Й
"Е нгельгарди" не будуть світом панувати!
Р ід козацький світом сіється рясненько. Не
Ц уратиметься мови України-неньки,
І усе життя своє буде їй вірненький!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245877
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 18.11.2012
АКРО-перелік улюблених творів
Л егенда "Було колись в одній країні..." І
Е пілог "Чи сумно вас, чи радісно читать...",
"С е ви питаєте за тих...", "Напис в руїні...",
"Я кби вся кров моя уплинула отак...", А
"У ста говорять:"він навіки згинув!...", Та цей
"К оли вже зачепили сі питання...", І ще
"Р оманс", "І все-таки до тебе думка лине...",
"А нгел помсти", "Скрізь плач, і стогін, і ридання...",
Ї ї "Моя люба зоря ронить в серце мені...",
"Н і! Я покорити її не здолаю...!" Та
"К амінний господар" ще і "Досвітні вогні...",
А й "Сторононька рідна! коханий мій краю...".
P.S.Використаний збірник творів видавництва художньої
літератури "Дніпро" 1981р. м.Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243507
дата надходження 26.02.2011
дата закладки 18.11.2012
Чогось сумні,
і вже без ліку
злітають дні
у скриньку... віку.
Лягають листям
в рівні стоси,
все - не навмисно,
просто... осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372498
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 18.11.2012
Кленова мідь і золото беріз
Спадають тихо, тліють під ногами,
Лиш сонечко сміється у проріз
І квітне зріло у небесній гамі.
Хмаринки в дальні мандри подались,
Гнані невпинно сімома вітрами,
В рожеві мрії туго заплелись,
Змінилися тонами амальгами.
Нагряне в гості сильний морозець,
Запеленає зиму у сніжинки,
Від холоду тремтить вже ялівець,
Перемітає в спогадах стежинки.
Хурделиця здійметься у танок,
Заграється іскристими кругами,
Отак життя моє за кроком крок
Мережить долю білими нитками. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377138
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 12.11.2012