Осене! Вже йдеш? А як же я?
Я ще не надихався тобою,
Не насолодився гіркотою
Серед почорнілого гілля...
Осене! Затримайся! Не йди!
Свій останній бал даєш сьогодні...
Залишаєш знов мене самотнім...
Скільки ще для мене самоти,
Болю, непочутих щирих слів
Ти преберегла у передзим"ї?
Вже помер на перехресті рим я,
А, можливо, зовсім і не жив.
Той омріяний займенник "ми"
Залишився тільки у баладах.
Холодно. Тридцяте листопада...
Я боюся темної зими!
Ще одне пересічне ім"я
Загубилось в темряві розлуки.
Хто мені зігріє серце й руки?
Осене! Вже йдеш? А як же я?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027661
дата надходження 01.12.2024
дата закладки 03.12.2024
Скотився день за сьому гору,
На срібнім плесі зорепад.
Там місяць ладив тінь прозору,
Збирав валізу листопад.
Складав листочок до листочка
У жовту вишиту сорочку.
А поміж листячком по квітці,
Й по дорогій шовковій нитці.
Росинку, мерзлую сльозинку,
Горішків жменю, гриб, шипшинку.
Хоч трішки пахощів осінніх,
Світанків тихих, ніжно-синіх.
Комашку, равлика, жучка,
І вуженятко й їжачка.
Покликав Лелю посестричку,
Уклав валізу в рукавичку.
- Тримай скарби мої, сховай,
І до весни оберігай!
Леля — дочка Лади, сестра Полеля. Богиня кохання, весни та краси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027574
дата надходження 30.11.2024
дата закладки 02.12.2024
Давно з нас кожен склав собі ціну,
Хоч не завжди вона є об’єктивна,
Та чи під силу визнати вину
Оту свою, де думка суб’єктивна?
Напевне, ні. Своє сильніш болить,
І хочемо цього ми чи не хочем,
Себе умієм часто відбілить,
А чи закрити на дещицю очі.
Така, на жаль, є істина буття:
Корисливість жила й живе у людях,
Бо це продукт не одного життя,
Коли людське чомусь в людині блудить.
27.11.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027679
дата надходження 01.12.2024
дата закладки 02.12.2024
Тиша, молюся – тополям вклонюся,
Там, у тумані долина лягла;
На край цей рідний та й не надивлюся,
Доля шляхами у даль завела…
Приспів:
О, Небеса, подивіться на Землю –
Скільки ще нам підійматись увись?
Знаю, Прощаєш, не дивишся зверхню,
Людська свідомість – колись, та збудись!
Серця частина в тобі полишилась
Зве тепер через ці далі земні –
О Боже, дай мені, дай мені крила,
Або дай змогу побачити в сні
Приспів:
О, Небеса, подивіться на Землю –
Скільки ще нам підійматись увись?
Знаю, Прощаєш, не дивишся зверхню,
Людська свідомість – колись, та збудись!
Сад у духмяному білому цвіті,
Ласки повнісінький погляд Батьків,
Хату під кленами в їх заповіті –
З тих незабутніх і спільних років
Приспів:
О, Небеса, подивіться на Землю –
Скільки ще нам підійматись увись?
Знаю, Прощаєш, не дивишся зверхню,
Людська свідомість – колись, та збудись!
Тиша, молюся і небу вклонюся –
Життя прожити, не полем пройти…
Знаю, в той час я вже не повернуся,
Як рівновагу для серця знайти?
Приспів:
О, Небеса, подивіться на Землю –
Скільки ще нам підійматись увись?
Знаю, Прощаєш, не дивишся зверхню,
Людська свідомість – колись, та збудись!
В’ячеслав Шикалович
09.11.2022р. – 27.11.2024р.
Мелодія на слова пісні:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027425
дата надходження 28.11.2024
дата закладки 30.11.2024
Тихо ступаю по жовтому листі,
Ох, водевіль, водевіль, водевіль,
Поряд калина сміється в намисті,
Грає красою чарівних творінь.
Глянула згодом - зима на порозі,
Вміло вже створює сніжний дизайн,
Сміло шепоче осінній подрузі:
Мабуть, красуне, давай прощавай.
Осінь схвильовано глянула в очі,
В них відчувалась душевна печаль,
Ось, розпочнуться зимові вже ночі,
Тож у відпустку рушаю на жаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027407
дата надходження 28.11.2024
дата закладки 30.11.2024
З метрошки при консерваторії
виходили миттю усі, хто зайшов.
Де грав баяніст вуличні ораторії,
яких через край в музикантів мажорних
було – й день робочий і ніччю акордною.
…Музи́ка про за́клад, не знав й ображався,
чому його си́нглам – втікальна реакція.
Чому – сторонились наро́дника нації?
І грав голосніше, старанніше, з танцями…
14.11.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026589
дата надходження 16.11.2024
дата закладки 17.11.2024
Добрі справи зцілюють душу,
Вдячність породжує щастя,
Молитва, подарує нам тишу,
В наших руках доля наша...
Гнів розсікає все лишнє,
Правда зневіру прощає,
У кожному з нас є Всевишній
Та не кожен із нас про це знає...
Закон загартовує спритність,
Коли верховенствує право.
Як є справедливість - є й гідність,
А гідність утворює славу.
Найгірший ворог - то жаба,
Що душить серце у грудях,
З собою боротись найважче,
Найлегше бачити ворога в людях...
Минуле назад не вертає,
Та помилки звідти мудрість дарують,
Майбутнє ніхто ще не знає,
Але кожен тут і зараз його продукує...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025667
дата надходження 02.11.2024
дата закладки 17.11.2024
Осіннє дерево гіллям хитає,
Танцює під ліхтар місяця...
Повітря легковажно мороз вдихає...
Зорі на небі світяться...
Час у якому застигло все...
Наче долі людей, листки хитаються...
Музику в темноті майже чути вже...
Примари, тіні у кутку ховаються...
Таємнича магія безкінечності,
Не збагнути, не осягнути, лише вірити,
Що прийде ще світло сердечності
Дозволивши трішки помріяти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025954
дата надходження 06.11.2024
дата закладки 17.11.2024
У світі горбатих
Стрункий, наче виродок.
В світі сліпих,
Одноокий - король.
В мінливостях долі, строкатих,
Один лише випадок
Може долі змінити наспіх, багатьох.
В світі брехні
Правда пекуче образлива.
Де поняття закостенілі,
Швидкість страшна і загрозлива.
Не ймуть віри у Бога,
Де казки, наче паливо...
Жадібні тільки жадібністю і діляться,
Лише для того щоб вона зжерла все...
У світі любові, тільки любов,
А більше нічого й не треба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026558
дата надходження 15.11.2024
дата закладки 17.11.2024
Блакитна акварель і жовтий олівець,
Червоного ледь-ледь нанести на палітру...
А скоро листопад, і осені кінець,
І змиють всю красу дощі з поривом вітру.
А поки що - іду, і листя шелестить,
Каштани у траві, мов карі оченята.
І тихий рай в душі - о, зупинися мить!
Але вона ніяк не хоче зачекати.
Ось тут, у храмі дня, я щиро помолюсь,
Де замість сотень свіч хтось засвітив калину.
До самої землі низесенько вклонюсь -
Помилуй, Боже, рідну Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024975
дата надходження 23.10.2024
дата закладки 26.10.2024
Під тихий шелест ніжних крапель дощових
Так добре мріється й чекається на краще.
Приворожить,
заколисає,
поведе за думку-нитку в сни,
Щоб забуття вточило вік по краплі.
Розірве нитку провідну то гуркіт грому, то спалах блискавиці.
Немає спокою, зачаїлась в кутку думок десь мрія...
Що не спиться?
Розплескані надії та чекання рвані...
Під барабанний дріб дощу
пригадуєш
минулі зради-рани-драми.
https://youtu.be/3_8TwZs4HDk?si=teEOLdoofbWT9vro
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024781
дата надходження 21.10.2024
дата закладки 21.10.2024
Моя кохана, час настав прощатись,
Й піти, як йдуть закохані, навіки;
Лишився вечір разом полежати,
Упакуватися, зробити мітки.
За газ сплатив я свій останній шилінг
Й дивлюсь, як впав твій одяг на коліна,
Й лежу спокійно, так що шерхіт гребінця
З'єднався з шелестом дерев осінніх.
Запам'ятаю речі незлічимі,
Сповила голову мумійна тиша:
Я п'ю, наливши воду із графина;
Ти кажеш: "Коштує гінею ліжко",
Вслід: "Газу і тепла залишить варто
Жильцям наступним, й ці засохлі квіти",
І відвернешся, боячись сказати
Важкі слова, що випала нам Вічність.
Цілунками закриєш мої очі,
Мов вразив страхом Бог дитячий позір;
Блисне вода в розкритій чаші часу
Чи то його прозорі марні сльози.
Відмовимося від всього, крім себе;
Наш егоїзм піде від нас останнім;
Залишені сліди засипле снігом.
Зітхання наші - це землі дихання,
Зробився всесвіт нашим рідним домом,
Наш подих вітром ніздрі нам назвали,
Наші серця - фортеці насолоди,
Крізь сім морів смертей покрокували.
Коли все станеться, з смарагдом перстень,
Дарунок мій, на пальці щоб лишила,
Я ж берегтиму на старій шинелі
Ті латки, що ти ввечері нашила.
[i]1942
Алана Льюїса (01/07/1915 - 05/03/1944) вважають одним з найвидатніших поетів Другої світової війни.
Вірш "Прощання" він написав для своєї дружини Гвено Меверід Елліс, з якою познайомився у 1939 році і одружився 05/07/1941 року, коли вже проходив медичну комісію перед зарахуванням у Королівське інженерне військо. Чутливий юнак не годився для війни. Він не хотів убивати, і спочатку мав намір відмовитися від військової служби з релігійних переконань. Але неприйняття того, що Гітлер і нацистський режим робили в Європі, не дозволили йому залишатися осторонь, коли інші воюють. Ще у травні 1939 року він писав: "Армія, кривава, дурна, смішна, червонолиця армія - у своєму криваво-нудному хакі - не дай мені, Боже, приєднатися". І вже через кілька місяців: «Я, ймовірно, приєднаюся… У мене глибоке фаталістичне відчуття, що я піду. Частково тому, що я хочу відчути життя в такій мірі, на яку я здатний… Але я не знаю – я не збираюся вбивати. Можливо, натомість вб’ють мене".
Історія Льюїса, безперечно, є трагедією – це життя, обірване жахливою війною, війною, яку він ненавидів. Він написав дві невеликі поетичні збірки та дві короткі книжки прози. Вони витримали випробування часом. Хтозна, чого б він досяг, якби мав хоча б ще кілька років життя і творчості.
Алан Льюїс загинув у віці 28 років у Бірмі через "трагічну випадковість". Постріл у голову зі свого пістолета великодушно не назвуть самогубством.[/i]
[b]Alun Lewis Goodbye[/b]
So we must say Goodbye, my darling,
And go, as lovers go, for ever;
Tonight remains, to pack and fix on labels
And make an end of lying down together.
I put a final shilling in the gas,
And watch you slip your dress below your knees
And lie so still I hear your rustling comb
Modulate the autumn in the trees.
And all the countless things I shall remember
Lay mummy-cloths of silence round my head;
I fill the carafe with a drink of water;
You say ‘We paid a guinea for this bed,’
And then, ‘We’ll leave some gas, a little warmth
For the next resident, and these dry flowers,’
And turn your face away, afraid to speak
The big word, that Eternity is ours.
Your kisses close my eyes and yet you stare
As though God struck a child with nameless fears;
Perhaps the water glitters and discloses
Time’s chalice and its limpid useless tears.
Everything we renounce except our selves;
Selfishness is the last of all to go;
Our sighs are exhalations of the earth,
Our footprints leave a track across the snow.
We made the universe to be our home,
Our nostrils took the wind to be our breath,
Our hearts are massive towers of delight,
We stride across the seven seas of death.
Yet when all’s done you’ll keep the emerald
I placed upon your finger in the street;
And I will keep the patches that you sewed
On my old battledress tonight, my sweet.
1942
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024371
дата надходження 15.10.2024
дата закладки 16.10.2024
То вітер-заброда всміхнувся: «Лови!» –
і яблучком райським рум’яне світило
упало у пружні долоні трави
і зоряним чаром весь світ спокусило.
Рожевим промінням осяяно сад,
і тіні лягли під дерева, як змії,
і ллють виноградний густий аромат
топазові ґрона, солодші за мрії.
Вологим серпанком виблискує пар,
снують павутиння невидимі кросна.
П’янить розмаїття невиданих барв,
та в розкоші вже відчувається розпад, –
суворий архангел мечем огняним
торкнувся тебе, мій зурочений раю…
Багряним вітрилом, стовпом золотим
палай до небес! Я з тобою палаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022442
дата надходження 17.09.2024
дата закладки 18.09.2024
Ти, здається, мов яблуко спіле.
Зернята у сонці білому
Туркочуть бажання мої...
Листя у твоєму волоссі,
Соната у моїй голові.
Це світло — твої долоні.
Як тепле осоння слова
У полі моїм піймай...
Листя у твоєму волоссі,
Соната у моїй голові.
Роздивися метелика осені,
Роздивися — його запрошення
Тріпоче у твоїй руці...
Листя у твоєму волоссі,
Соната у моїй голові.
Поглянь на уражену ніжність,
На те, як поволі зникає,
Пилок його крил облітає
Немов відцвіта’ вітражі.
Листя у твоєму волоссі,
Соната в моїй голові.
І кружляють мелодії небом,
Скрипок за нотним станом
Де вітер любові здоймає
Чуття і глибокі сни.
І зернята торохтять.
Згадують,
Стегна твої мов яблука,
І хмари
В плястерках пам’яті.
Хай у небі осіннім гупає
Серце у грудях моїх;
Хай білі тумани приховують,
Хай мріють поля і пригадують
Листя у твоєму волоссі,
Сонату в моїй голові.
14.11.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020513
дата надходження 21.08.2024
дата закладки 21.08.2024
Cьогодні впевнено порівняю кожного з Маклаєм!
Ми народжені відкривати,
розкодовувати знаки, мов древні манускрипти...
Сьогодні впевнено розумію,
рейс, до країни Сонця, що сходить
був лише початком неймовірного сходження!
А рука простягнута - рукою Ангела...
Сьогодні поміж сумнівів і страху,
коливань і відчаю,
знову відчуваю силу і тепло цієї руки!
Бачу довкола знаки безмежності та ангельської присутності.
Вони піднімають мене вище і вище,
понад власною недосконалістю,
понад недосконалістю світу...
Усвідомлювати це Диво -
найвище блаженство, як Любов і Безсмертя.
16.08.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020137
дата надходження 17.08.2024
дата закладки 17.08.2024
https://youtube.com/watch?v=IJkU4VSBvlM&si=znejoWPLID8-AB_G
Пісня згенерована на НМ Октава
Стань біля мене, стиш буденний біг,
І зійдемо зі стежки в степ вологий ,
Там небо впало в грИцевий батіг,
Притиснутий оманом до дороги .
Тебе я далі лугом поведу,
Де цвіт бузковий вторить живокостом,
А донник білий піниться в медУ,
І де спориш розкидався помостом.
Хтось ніби вишиванку розстелив-
То вихор пелюстковий так пронісся ,
Не чуть з дороги запаху смоли,
Сховались в далечінь примари міста.
Підходь до мене, ось моя рука,
Підем туди, де тінями прилісок,
В якому терен синій заблукав,
Бо між дубів йому задуже тісно.
Чом оглядаєшся розгублено? Бетон
Розпечений на сонці, серцю ближче?
Тоді вертай. Бо лине голос. То
Мене за лісом сині гори кличуть.
ID: 953999
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019624
дата надходження 10.08.2024
дата закладки 11.08.2024
Ой брате, мій брате,
Як пахне земля та,
Як сіється дощик,
Як плаче душа...
Чому так буває –
Ось вранці співала,
А нині сумує
За тим, що нема?
"То ж, брате, жива я –
Душа, що ти маєш,
Що Неня і Татко
На крила звели;
Полинем до тину,
Тії скатертини,
Що Мамині руки
Хліб, сіль подали..."
О світе, мій світе,
Життєвії міти –
Крізь терен і мальви
Серденько пройшло.
Вже й небо близенько
О, милая Ненько,
Та віє з землі ще
Твоїх рук тепло...
Ой брате, мій брате,
Як пахне земля та,
Як сіється дощик,
Як плаче душа...
Чому так буває –
Ще вранці співала,
А нині сумує
За тим, що нема?
В’ячеслав Шикалович
Мелодія на слова пісні:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019166
дата надходження 04.08.2024
дата закладки 05.08.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m2tHghsJO68[/youtube]
Житомир, Житомир, Житомир
На березі велич –ріки,
Приходиш до мене у спомин
Й вертаюсь в думках я сюди.
В це місце, де юність бурхлива
Шалено неслась крізь роки,
Наївність проста, метушлива,
Зі сходів дала паросткИ.
Дбайливо збирала з них досвід,
Набутий в життєвих стежках.
Його пожинаю ще й досі,
Дарую у теплих віршах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018608
дата надходження 28.07.2024
дата закладки 28.07.2024
Червоні маки, полум'яне літо,
Палюче сонце, скоро вже жнива.
Пів України ворогом розбито,
Але вона нескорена - жива.
Під кулями і сіють, і збирають,
Смертельні гради падають з небес.
Надії українці не втрачають,
І не чекають манни із чудес.
Людей гуртує спільний біль і горе,
Ми стали загартовані в борні.
Народ єдиний ворогів поборе
У цій безглуздій і страшній війні.
Ми впевнені, бо з нами правди сила,
Ми знаємо, що воля в нас міцна.
Весь світ повірить в українське диво,
В той день, коли закінчиться війна.
1 липня 2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018212
дата надходження 23.07.2024
дата закладки 24.07.2024
лети, голýбонько, лети
лети прямісінько до Бога
тепер тобі одна дорога
повз тінь та морок – до небес.
най тут кричать, що не воскресне
що не повстане більше воля
що на коліна – то є доля
прийдешніх, інших поколінь.
а я прошу – поговори
поговори відверто з Богом
так, як уміла тільки ти
казати правду прямо, вольно.
не оглядаючись довкола
най поруч тільки вороги
а ти кричала, говорила
бо так уміла тільки ти.
лети, голýбонько, лети
лети прямісінько до Бога
і тих, хто тут у боротьбі
благослови на перемогу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018170
дата надходження 22.07.2024
дата закладки 24.07.2024
Холодна чаша тіні вихлюпується до ніг
На розі Спекотного закапелка червня і вузького двору будинку,
І блакитний денний метелик тріпоче поряд
Наче легкий подих вітру оживив його крила
На сукні дівчини і залицяється тепер із примхливою насмішкою
Витіювато втікаючи від твого погляду, —
Ось тут, в розкошелестій тиші дворику,
Де плещуться хвилі під її легкими босоніжками.
28.06.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017981
дата надходження 20.07.2024
дата закладки 22.07.2024
💙💛
А ВИ ГОВОРІТЬ
А ви говоріть
Солов'їною,
А ви щебечіть
Барвінковою!
Щоб Україні
Не згинути,
Перемогти
Красномовною!
А ви говоріть
Повноводною,
Спілкуйтеся
скрізь калиновою,
Джерельною,
Звучною,
Сильною,
Непоборною,
Чистою,кровною!
А ВИ ГОВОРІТЬ
Й сійте всюдибіч
Зерна рідненького
подиху!
Поборемо
Тіні всіх протиріч!
Їжте і вчіть,
Занотовуйте!
Мова- це символ
державності,
Народна душа,
І код нації!
То ж , гомоніть
Українською,
Зброя твоя це,
ідентифікація!
А ВИ ГОВОРІТЬ!
20.07.2024р.
🤹♀️В.Мала
( на тлі вражаючих подій)
Слава нації!
💙💛
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017972
дата надходження 20.07.2024
дата закладки 22.07.2024
Не піддаваймося навіюванню журби,
голосу німої порожнечі!...
.....................
Шукаю погляд Вітру,
вмикаю звучання його тембру...
Вібрації рідних частот підхоплюють серце, думки і волю,
щоб отямити чуття, оживити Дух!
.........
Я знову серед Своїх...
І для Своїх.
Я знову його натхненниця, як і він моє плече,
моя скеля серед небезпек знеохочення і холоду.
Шукаю його спокій поміж неспокою.
Ловлю його ніжність впевнену і промовисту,
мов паморозь ранкову, зігріту сонцем.
І я - щаслива!
Бо все - не даремне. Не порожнє...
Бо все - віддзеркалення Закону:
Світло перероджується в Диво,
а Віра - в Любов!
..............
І летимо удвох понад вирвами Часу,
над роздоріжжями історії, над божевіллям матерії...
Летимо, де Надія розстеля обом
тепло і шовк обіймів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008683
дата надходження 17.03.2024
дата закладки 20.07.2024
Євшан-зілля кину у казан.
Хай розбудить пам'ять про минуле.
Братчики, чи зовсім ми поснули?
А чи ду́ші оповив туман?
Ніч мовчить. Довкола степ та степ.
Аж солодить гіркота полину.
Спогадом до матінки полину
у село, яким іде вертеп,
спить снігами скутий Піп Іван,
в пам’яті Різдво, а тут – Купала,
не лягаю спати, як бувало,
бо не вся трава в степу бур’ян.
Хтось промовить: «Звісно, – будяки» –
ой, не все зело мовчить, та й годі,
є така травиця, що сьогодні
висотає сили залюбки.
Зранку затеплився небосхил.
Озирнувся ген усе зелене.
Пращури зверталися до мене,
про траву мій дідо говорив.
20.07.24р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018000
дата надходження 20.07.2024
дата закладки 20.07.2024
Троянди білої тендітні пелюстки
У зелені тривожно завмирають,
Як почуття до тебе: ніби є,
Але вже десь поступливо вщухає .
Не гріє сонце, а лише пече.
І вітер пил навколо підіймає.
Та згадую минуле - душу рве,
Емоції туди-сюди гойдає.
Пелюстками осипана земля,
Травнево-снігова фата-моргана.
Як повернути щирість у життя,
Коли весь час зриваєшся в оману?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014337
дата надходження 29.05.2024
дата закладки 30.05.2024
А знаєш, де вітер гніздиться? У вОсковім листі
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люляло спокій.
Ось так, легковажно зірвавшись, він буде літати,
Забуде про те, як лежав у лискучих долонях.
На те він і вітер - бездумний, міцний і крилатий!
Та зміниться настрій - поверне в гіллясті пенати,
Під небом безхмарним, в якому лиш слід купідона
Пір'їною білою, й листя ворушиться сонно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014261
дата надходження 28.05.2024
дата закладки 30.05.2024
Ти не такий – таким не будеш ніколи.
У тобі бачать лише не закриті потреби.
Тебе не приймали, насміхались, кололи,
Та ти все ж обрав бути схожим на себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013929
дата надходження 24.05.2024
дата закладки 24.05.2024
Я когда-то любил,
Как безумный дебил —
Бредил…
А чуть позже без сил —
Я себя же бесил,
Медлил,
И скитался везде,
В ненавистной узде,
Сладкой,
Каждый божеский день,
Или чертовый день —
Гадко...
Отчего же судьба
Своего же раба —
Строго..?
Я ведь сердцем не врал,
Не хотел и не брал —
Много...
Я всего лишь хотел..
Но увы, не успел,
Что же —
Видно, это — удел,
Видно, некий предел,
Все же —
Неподвластен борьбе,
И печатью в судьбе,
Алой..
И хоть стой и робей,
Или стену пробей —
Мало...
Я когда-то был юн
И под светом двух лун —
Ветром...
Эх, тогда — ни бум-бум,
А сейчас — просто шум,
Ретро...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010986
дата надходження 14.04.2024
дата закладки 22.05.2024
На музыкальную тему из к/ф "Калина красная".
По мотивам произведения С.А. Есенина "Письмо матери" о так и не состоявшейся встрече поэта с кормилицей
https://www.youtube.com/watch?v=zytHcMW39Ac
Зачекай на мене, біла вишне.
Не вмирай, допоки я живий!
Хай тебе серпанок приколише,
Що здійнявся з подихом трави.
Відспіває місяць колискову
Та й пірне у зоряну нудьгу.
А мені не спатиметься знову,
Бо у ночі я на ланцюгу.
Прикували грішника за втечу,
Відібравши крила назавжди.
Та у нього є перо лелече
І бажання збігти від біди.
Викину зажуру про колишнє
Раптом зі своєї голови.
Й, обернувшись білим квітом вишні,
Назавжди зостануся живим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013683
дата надходження 21.05.2024
дата закладки 22.05.2024
В вербейник укрылись трели... —
Соловей? Нет, камыш
шуршит. И лёгкие тени
колышут воздуха тишь.
Ша... звуки свирели —
выводят птенцы этюд.
О, этот вечер! Пели
даже листья вокруг.
Ты был как Джордано Бруно! —
итальянский монах, аскет.
Не верил в зачатие Девы
от непорочных лет.
Ты был еретик. Нарушил
обет монаха — сожжён.
На месте казни воздвигнут
памятник всех времён.
Я как Монада рядом
возникла — Монада Монад...
Ты мой Коперник, расширил
мой ограниченный взгляд
на звѣзды, что звѣзды — Солнца...
далёкие Солнца СИСТЕМ...
Я вдруг пугаюсь: "Господи,
надолго ли наш тандем?"
Расшитый батист портьеры
— я молчу — ты молчишь —
край тонких волокон перист-
ый колышется лишь.
OSAlx 2018-06
Здур Бобич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013618
дата надходження 20.05.2024
дата закладки 22.05.2024
…І падав сніг, цілуючи обличчя,
убивче-тихо засипав сліди…
Даремно обіцяєш, марно кличеш,
мені пора, не повернусь сюди!
Закриє пам’ять брами і портали,
і замурує серце у льоди,
лиш будуть вічно плакати за нами
бажань взаємних кинуті порти.
Обвинувачень точені кинджали
тримаєш у долонях крижаних,
облиш, вже досить тиснути на жалість:
остання крапка, і останній штрих.
Чи ж ти любив?.. Пощо підрізав крила?..
Для тебе я – зручненький варіант.
Усе минулось – «карма відпустила»,
в твоєму світі я не емігрант…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011718
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 26.04.2024
Незрозумілий скарб -день,що минув...
Чи віднайшовся? Чи навіки згаснув?
Чи розмінялося суттєве лиш на власне?
І - чи прожив? Чи, як старе - відбув?
Пелюсткопад в нечуваних снігах
По світу йде і болісно, і лячно.
Дні губляться так швидко, необачно,
Немов цілунок перший на вустах.
Суцільний зойк щодення кличе ніч.
Час остраху,гріхів і віддзеркалля.
І сальто час душі понад проваллям,
Де Божий дух,мов протяг понад свіч.
День проминув.Його не віднайти.
Не відтворити. Тільки лиш згадати.
І розумієш,що не можеш спати,
Бо на мішені ранку - знову ти ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011478
дата надходження 21.04.2024
дата закладки 22.04.2024
Незрозумілий скарб -день,що минув...
Чи віднайшовся? Чи навіки згаснув?
Чи розмінялося суттєве лиш на власне?
І - чи прожив? Чи, як старе - відбув?
Пелюсткопад в нечуваних снігах
По світу йде і болісно, і лячно.
Дні губляться так швидко, необачно,
Немов цілунок перший на вустах.
Суцільний зойк щодення кличе ніч.
Час остраху,гріхів і віддзеркалля.
І сальто час душі понад проваллям,
Де Божий дух,мов протяг понад свіч.
День проминув.Його не віднайти.
Не відтворити. Тільки лиш згадати.
І розумієш,що не можеш спати,
Бо на мішені ранку - знову ти ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011478
дата надходження 21.04.2024
дата закладки 22.04.2024
О ней напоминали мне цветы.
И незаконченных стихов нагие строчки,
Свет ярких звёзд сквозь призму темноты,
В конце входящих сообщений точки.
О ней напоминала тишина,
Пустой перрон, немые груды зданий,
И чья-то тень, как призрак, у окна
Прикованная цепью ожиданий.
Напоминал закат и пенье птиц,
Слова английские неясных мне значений,
Пересечение невидимых границ,
Переплетение нелепых совпадений.
И мягкий плед, и ароматный чай,
“Queen”, что доносится из стерео колонок,
Слова «привет», «прости», слово «прощай»…
И маленький пушистенький котёнок.
О ней особенно напоминали мне цветы…
Только не розы, не тюльпаны, не анютки,
А милые творенья красоты,
Так метко названные кем-то - незабудки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008265
дата надходження 12.03.2024
дата закладки 13.03.2024
Рознесло мої рими. Чи водами талими, чи
ВеснянИми вітрами, що в голому гіллі свистіли.
Та збираю їх вперто, по давніх слідах ідучи,
Де тепло від забутих бажань ще пригадує тіло.
Всі листки перепрілі скуйовджені знічено в жмих.
І нічим не нагадують осені спалах гарячий.
Та метелик зробив собі теплого ліжника з них,
А від сонця проснеться, і першу фіалку побачить.
Перламутрових крилець мій стомлений погляд на мить
Доторкнеться, й здивує нового відродження взіром:
Завіконня безбарвне всіма кольорами горить,
І загублені з осені ельфи простягують ліру!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008309
дата надходження 13.03.2024
дата закладки 13.03.2024
[i]Как эту очарованность разрушить
и посмотреть, как смотрят остальные –
увидеть человека, а не бога?..
Ненужная, ненужная любовь.
[/i]
1
За то, что ненависть хоть и сжигает душу,
а все же милосердней безразличья,
за то, что ты так пристален ко мне,
за боль мою, которой ты причина,
за то, что проклят, беден, не блажен,
за то, что одинок и брат по муке, –
не отвернусь (не бойся), не отплюнусь,
в последний час руки не отниму,
не постыжусь перед Его Престолом
и в Царствии Его не отрекусь.
За то, что ненависть – всей жизнью это знаю! –
безмерно милосердней безразличья.
2
В современном мире –
мире кое-как систематизированного хаоса –
нам с тобой легко затеряться,
раствориться,
исчезнуть,
ощутить свое одиночество.
(Одиночество – высшая роскошь,
ни за что другое
не приходится столько платить,
как за этот – сомнительный –
суррогат свободы.)
…И вот в мире ночь.
Ночью в мире так же темно,
как и в собственном нашем мире;
можно не закрывать глаза,
каждый во тьме ясновидец,
каждый видит свой рай (он же ад), –
и я вижу так ясно
тебя, окруженного светом,
по ту сторону тьмы…
3
Ничего у нас с тобой не было –
только раз подержались за́ руки.
Обещая друг другу встретиться,
распощались на веки-вечные.
Я тебе улыбнуться силилась,
ты слезинки со щек сцеловывал…
С той минуты, с того мгновения
началось мое умирание.
4
Ищу тебя – и нахожу повсюду:
в чужих улыбках,
так похожих на твою,
в случайном повороте головы
случайного прохожего,
в глазах –
таких же карих
и таких же нежных,
мучительных, насмешливо-спокойных,
но только не смотревших на меня…
Повсюду ты – и нет тебя нигде.
Я слышу голос, тихий и знакомый,
и вижу незнакомое лицо;
слова, которые ты мог бы мне сказать,
читаю в книге, глядя между строк, –
и долгие веду с тобой беседы
в коротких снах.
5
Если бы ты был рядом,
я бы тебе рассказала,
как щекотало солнце
гладкую шею речки,
как хохотала речка,
рассыпаясь на сотни блесток,
и как рыбаки удили
юрких насмешливых рыбок.
И как я шла по бульвару,
отражаясь в черных витринах,
и как мне шел сарафанчик
в бежевую полоску;
про мальчика с ломтем арбуза
я бы тебе рассказала,
про то, как мне снились чайки,
и что очень люблю тебя, очень.
И ты бы меня не слушал,
и ты бы мне улыбался…
Господи! Неужели
этого больше не будет.
6
Теперь я знаю,
теперь я знаю
тоску по счастью, –
а в детстве удивилась
янтарным бусам
у карлицы на шее…
Теперь я знаю!
7
Моя к тебе любовь была как ссора с Богом –
я суетилась сразу за двоих.
Как на суде произносила речи,
доказывала что твой Пифагор,
не в меру и не в тему оживлялась,
сюсюкала и силилась придать
загадочность зареванным глазам
посредством карандашика. Врала.
Навек прощалась, гордо бахнув дверью,
чтоб через час протиснуться в нее,
благоговейно ручку повернув
и нагло ухмыляясь от стыда…
Ты был мудрей, поскольку не любил.
А на меня как порчу навели…
8
Мы состаримся порознь. Еще половина жизни.
Всем ветрам открыто сухое дерево в поле.
Мне снился волк, он говорил: [i]я голоден, как огонь.[/i]
Я не верю в смерть,
человек важнее того, что с ним происходит.
Время разрушает мое лицо, как вода разрушает маску –
проступает душа…
Ваш ребенок похож на тебя.
Я тронула, не удержалась, гладкое перышко челки:
он посмотрел так доверчиво,
как ты никогда не смотрел.
9
– Ничто не избежит своей судьбы.
Сгорят стихии, рухнут небеса –
мир обретет единство. Но на время.
Природа Обновляется Огнем.
Все возвратится, сделав полный круг,
и повторятся вещи и событья,
и души повторятся, и тела…
– А значит наша встреча неизбежна –
и значит мы расстанемся еще раз.
10
…А надо было тогда, в день нашей разлуки,
наперед у тебя попросить прощенья –
за всех моих будущих нелюбимых любимых,
за грубый их жар, за тайный мой холод,
за то, что целую друзей случайных
губами, целованными тобою,
за то, что раздарено, растрачено, расхищено
мое голодное детское сердце
со всей его глупой, великой любовью,
за отчаяние моего вероломства,
глухую тоску ласковых предательств…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007212
дата надходження 01.03.2024
дата закладки 02.03.2024
Запитую у зоряного пилу
Чи Вічність справді дивиться на нас?
Чи з лабіринту,що нам зводить Час,
Заблукані, ми вийдемо насилу?
У світлі - сум, а поночі - печалі:
Зрадливий зір так фокусує світ.
Він звалює у "штопор" наш політ,
В провалля болю, стрімко по спіралі...
Німує неба неозорий простір.
Обітницю мовчання цмулить день.
Душа, оглухла від благословень,
Молитву ширить у вікно наростіж...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006251
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 20.02.2024
О, як співала ніч любовні серенади.
- Коханий, не спіши, зажди.
- На жаль, пора.
Забути неможливо всі твої принади,
Але ж ранкова запала вже зоря.
- Солодкі поцілунки, як ваніль, до ранку.
Зірки торкались мрій. Розлука
увірвалась на світанку.
- Я поверну́сь, моя красуне і коханко.
- Чекатиму тебе, ти ж ясноокий мій.
- О, люба, ніжна, плакати лишень не смій.
Як прикро нам прощатись...
(І сліз краплини впали на світанку.)
(Альба - ранкова пісня, скарга закоханих на неминучість розлуки з настанням ранку. Обов'язковий елемент - форми слів "світанок", " зоря", "ранок" в кінці строфи)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006227
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 20.02.2024
Касалась нежно клавиш незнакомая душа,
Чарующие звуки доводили до истомы,
Знакомились с единством неспеша
Мелодии с дурманом аксиомы.
Любовь без доказательств - постулат...
Сердечный ритм харизмы - теорема,
А поцелуи это просто концентрат,
Кого ты выберешь всегда дилемма.
Терзают жарко руки дивный инструмент,
Поёт так страстно о любви фортепиано,
Контракт бессрочный чувств ангажемент,
Сопрано свечи изнывают - пьяно, пьяно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006240
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 20.02.2024
Оплакуючи те, чого немає,
Я ніби сам зникаю звідусіль.
Дорога за скасованим трамваєм -
Моя планида та незмінний стиль.
Пригадуючи все святе, що втратив,
Задав собі питання: "Чи було?"
Надія вже відправлена за ґрати,
Змінились тільки місяць, рік, число.
Сумуючи за милими часами,
Так скучивши за подихом весни,
Хотів би знати: що за небесами?
Коли пірнаю в чорно-білі сни,
Ще дихаю. Але давно відсутні
Теперішнє, минуле та майбутнє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006289
дата надходження 20.02.2024
дата закладки 20.02.2024
* * *
Здавалось, знаєш ти людину,
Душі проміння віддаєш...
Натомість - ніж встромляють в спину.
Ти падаєш, та знов встаєш,
Щоб далі йти, злітати вище
І вірити у чудеса.
Нехай б'є грім і вітер свище, -
Послухай тишу в небесах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004394
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 30.01.2024
Котиться сонце зимове вершками кленовими,
Ніби боїться зібгати шовки, які вистелив
День йому в небі блакитному. Знічені, ловимо
Музику дивної арфи у вітті сріблистому.
Дека заснулої гілки стріпнулася звуками.
Косе проміння до струн (чи до тіней) торкнулося.
Як же давно ми морозної тиші не слухали.
Як нас давно не манила між кленами вулиця.
ТрЕмко застигла народжена нота між пагонів.
Краплі, що так і не впали, зависли поліями.
Сонце червоне, ну нібито щойно підпалене,
Падає кленам за спину в польоті повільному.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004384
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 30.01.2024
«Autumn is over the long leaves that love us…»
(William Butler Yeats)
А ви любите літати
Там, де кружляє вихор?
Той самий – вихор радості,
Трохи лускатий – як риба,
Яку зловив Одіссей
Для німфи Каліпсо,
Трохи злодійський – як сонети Нептуна
Проспівані в день солоний –
День віскі.
Збудував собі крипту –
Для квітневої повені –
Весняної як відпочинок.
Світ шкутильгає,
А я за ним дибаю,
Наспівую, щось мугикаю
Про овечок глиняних
Та про журавлів троянських
Про яких можна лише пошепки –
Навіть мені – сивому,
Навіть мені – флорентійцю північному,
Що на дворику італійському
Споглядає забаву паяців фарбованих
І шукає очима зимове небо –
Там, вгорі. Там, між баштами –
Між Torri Petrarca.
У соляній шахті
Слухаю серце світу – стукає,
Пишу про імена забуті,
Про тіні вершників
Над Понтом Евксинським.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004226
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 28.01.2024
Падає сніг, ніби в кожній сніжинці душа,
Чиста, безгрішна, що в небо колись полетіла,
Маю надію, що в сад повернеться й моя,
Янголом білим…Та поки тримається тіла.
Біло-зелені заграють в саду кольори,
Очі милуються вкритою снігом травою,
Може, сьогодні під вечір, щось зліпиш і ти…
Сніжну якусь королеву, що схожа з тобою.
Відстань в снігах, замерзають мої почуття,
В наших стосунках, здається, давно снігопади,
Зорі вночі тільки, чують моє каяття,
Навіть у снах, не знаходить душа вже відради.
Падає сніг, ніби вічною хоче зима,
Бути в саду, де у мріях ходили під руку,
Там, де гуляєш тепер ти, любові нема,
Тут, теж про неї, немає ні слуху, ні духу.
Відстань, поділить вже скоро тепло пополам,
Навіть думкам буде легше кружляти весною,
Зникнуть сніжинки в саду, я тобі душу дам,
Хай, і без тіла, вона обійметься з тобою.
Відстань в снігах, замерзають мої почуття,
В наших стосунках, здається, давно снігопади,
Зорі вночі тільки, чують моє каяття,
Навіть у снах, не знаходить душа вже відради.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004198
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 27.01.2024
Досить про незбутнє. Дивне. Відболіле.
Відбуяло суттю. Поламало крила.
Не дало надії. Мрії загубило.
Наче не раділо. А чи мало силу?
Відійшло невірне. Зубожіло з часом.
Що роками гіркло, лиш здавалось ласим.
Все заполонила невимовна туга.
Те не стало милим, тішило що вуха.
Віджило речисте. Та не відпускає.
Серед сонму істин іншої немає.
От і вся розмова. Годі про порожнє.
Ненаситне знову пам'яттю тривожить.
21-23 жовтня 2023 року.
Малюнок із інету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003803
дата надходження 22.01.2024
дата закладки 23.01.2024
«… де ширяють човни кам’яні…»
(Пауль Целан)
У морі вогняних легенд
Пливуть човни кам’яні –
Човни, які тесані завтра –
З базальту сірих ілюзій,
Що придумані птахом
На ймення дивне неясить:
Після вівторка стоптаних черевиків
Після дощу музики, що схожа на осінь
Після коріння, що вростає в пейзаж,
В якому жодного жайвора
Схожого на Сократа – хоч трохи,
Хоча б натяком, хоча б мрією.
Жодного. Навіть уявного.
Пливу на човні кам’яному
До берега чебрецевого,
Де храми, палаци й халупи будують із диму
Густого, як провесінь, як темінь чорнозему.
Гондольєром вусатим кота
Посадив на корму
Кам’яного човна,
Що змайстрований завтра.
Нехай заспіває
Пісню сумну про Венецію слів і мишей.
Хвостатих як ніч назавжди.
Тягар лускокрилих апокрифів
Тягне в Небо – чашу Гекати
Кольору попелу
Майстровану з глини – як все.
Як першолюди, що знали як ми –
Необачно – тільки легенди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003597
дата надходження 20.01.2024
дата закладки 22.01.2024
Вспоминай меня вспять. И увидишь,
как смещается к старту финиш,
как разлука сменяется встречей,
ослепительным полднем – вечер.
Как страсть набирает силу – и
как становится все нежнее…
Как, взволнованные, милые,
мы признаться в ней не умеем.
«Будем друзьями?» – «Да».
Сердце бьется ровно, негромко.
И вот ухожу навсегда
из жизни твоей – незнакомкой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002980
дата надходження 13.01.2024
дата закладки 14.01.2024
Поверни мене, пам'яте, в час , де в полях тільки маки
Орошали червоним чекання прийдешності жнив.
Де раділа земля - її дощ поливав, а не плакав,
Не тужив.
Я б вернулась туди, де звичайністю дням дорікала.
Як я хочу простої буденності! Ти поверни
Мене, пам'яте, в час, що кривавив лише пелюстками,
Без війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002969
дата надходження 13.01.2024
дата закладки 14.01.2024
Я впізнаю в очах горіха, закутого в січневу паморозь -
душу золоту! Душу, правдивішу за щире золото осені.
Я впізнаю в очах сірих - птаха степового!
Йому небо довірило цю землю, людей, їхню мудрість і серця!
Я впізнаю у втомленому його погляді тепло і ніжність,-
ними тішиться мій сад навесні!
Обійняти б цей мужній стан,
притулитись би вустами до колючої від паморозі кори...
І так заснути удвох до перших пролісків,
до першого гамору,
до вербної неділі.
08.01.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002624
дата надходження 09.01.2024
дата закладки 11.01.2024
Шаленіє вітер колихає віти
Пожовтіле листя в небо піднялося
А мені здалОся, а мені здалОся
Вітер розкуйовдив золоте волосся.
Листя пожовтіле не вернути вітам
І не повернути проминуле літо
Відчуває серце дикий порух вітру
Обплітає душу золота палітра.
12.10.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002473
дата надходження 06.01.2024
дата закладки 09.01.2024
Десь взялася хмарка
І пішов сніжок.
А мала Одарка
Ліпить колобок.
Раптом налетіла
Діточок гурба.
З ними йде несміло
Кішечка ряба.
Дітлахи сумлінно
Ліплять колобки.
Будуть неодмінно
З них сніговики.
Очі - дві вуглинки.
Руки з гілочок.
Носик із морквинки,
А картуз - совок.
Всі відчули втому
(Праця нелегка)
І пішли додому
Грітися в хатках.
Ніченька вступила
У свої права.
Сумно бовваніла
Баба снігова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002594
дата надходження 08.01.2024
дата закладки 09.01.2024
Ти бредеш у вогні
По бурхливому морі
У одвічній борні
Крок в затишші, крок в горі...
Скільки бу́ло Гетьма́нів,
Стільки бу́ло й думо́к,
Вольових отаманів
Й тих, що правили крок
Не туди куди треба,
А в обійми катів
І здіймались до неба
Душі рідних братів.
Розтеклись ріки крові,
Правив бал яничар,
Кляп вкладав рідній мові,
Ми ж дробились від чвар.
Все ж своє пробивалось,
Та коли проросло,
То безжально стиналось,
Щоб бува не зійшло,
На широкому полі
У безкраїх степах
Просте прагнення волі
Без кайдан на руках.
-Не праві попередні!
Все, що бу́ло - в нулі!
Не такі. Посередні,..
І ті ж самі граблі
Вко́тре спини скородять,
І на круг веде блуд,
Сурми, дзвони вже дзвонять
На історії суд.
То чому вчить історія?
Та нічому не вчить,
Знову фантасмогорія,
Стара рана ятрить.
Вко́тре сва́римось, ділимось,
Вчора ж ра́зом були...
Одностайне, ми справимось!
Знати б як? Не коли.
04.01.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002346
дата надходження 05.01.2024
дата закладки 07.01.2024
... все мы в этом мире тленны С.А. Есенин
Спустилася з гори зима у білім платті
Й насипала мені під шапку сивини.
Я тихо прикурив цигарку від багаття,
В яке жбурляв щоніч рукописи і сни.
Палає у вогні поетове колишнє,
А той сидить собі і дивиться туди,
Де вітер на вербі думки його колише
Про залишок життя з якого в'ється дим.
Нехай вже догорить моя зоря остання
І попелом шляхи навколо замете!
Усе на світі - тлін, та тільки не кохання,
Що в кожного своє, але завжди святе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001970
дата надходження 30.12.2023
дата закладки 02.01.2024
Блідий туман не зможе загасити
Ліричну щирість вистражданих нот.
Я - Фридерік. Осінній композитор.
Пожовкле листя - творчий мій блокнот.
Мій сум тонкий, замріяний, ажурний...
І це - душа оголена! Не роль!
Торкаються душі мої ноктюрни,
Освідчився в коханні сі-бемоль.
Увесь я у палкому полонезі!
Я знаю, що не зміниться канон.
Цей світ жорстокий... Тези, антитези...
А прагматизм - сумнівний еталон.
Нехай, нехай крізь фантастичну призму
Дивлюся на реальності парад.
А серце прагне трохи романтизму,
Коли приходить сірий листопад.
Тече моя тендітна кантилена,
А темп життя вже зовсім не такий.
Запрошую журитися з Шопеном,
Бо це для вас я взяв акорд легкий.
Гучних, веселих звуків так багато!
Якщо почули - знайте: не моє!
Зі мною треба осінь зустрічати,
Пошиє настрій жовтень-кутюр'є.
Здається, навіть камінь м'якшим робить
Фантазія крихких музичних рим.
Того, у кого кожна нота - сповідь,
Не можна переплутати ні з ким!
І чорно-білих клавишів безгрішність
Нехай пливе в сторіччя. З року в рік.
Я знов благословив вразливу ніжність!
Осінній композитор. Фридерік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001337
дата надходження 22.12.2023
дата закладки 23.12.2023
«In these sad lands,
whose epigraph is the victory of mirrors…»
(J. B.)
Дзеркало – то Боже вікно:
Туди зазирає Сущий
(мій старий незнайомий)
І бачить наші втомлені очі,
Які теж глипають в цю шибу,
Намагаючись дізнатися
Де то ота чаша, яку мимо не пронесуть,
Яку наповнять – ось вам!
Яку – ось випийте і до денця
На якому намальована Темрява,
Свічада срібного,
Де оті дівчата, що ніколи не зістаріються,
Бо в тій шибі – в отому світі (як в кіно)
Відображаються спогади,
А не тільки ілюзорна «реальність».
Отой сивобородий справді живе там –
По ту сторону скла:
Я тільки нещодавно довідався,
Що він приклеює бороду та одягає перуку:
Стає сивим як лунь,
Зморшкуватий, наче рілля –
Він молодий, насправді,
Таким завжди і лишиться –
Тоді, як помандрую у засвіти,
Просто не буде людям показуватись:
Бо живе він у світі
Який Бог домислює – досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941113
дата надходження 23.02.2022
дата закладки 20.12.2023
Зоря упала ізгори…
Тривожна тиша.
У хмарах місяць забаривсь.
Він долі пише
Тобі й мені, і нам усім,
Навіть планеті,
Що потонула у красі.
Не сплять поети…
Для вічності це тільки мить,
Мо’, й не важлива…
А серце мліє і щемить…
Крик журавлиний…
То клин в чужі поплив краї,
Де літо тепле.
«Ой, чи немало сил в крилі?» –
Думки отерпли…
25.10.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001234
дата надходження 20.12.2023
дата закладки 20.12.2023
Ось другий бік Земля до Сонця повернула,
А на моєму боці холодом подуло.
Дуби стоять вже голі одиноко
І потягла свій довгий хвіст сорока
По небі сірому осінньому кудись,
Та репетують сойки на весь ліс,
Травмуючи мій витончений слух,
Мов хто дере з них пір'я кольорове
На свій новий мисливський капелюх.
Це все було і буде знову й знову
Старе й нове водночас, як вода,
Вже все переговорено, біда -
Нове іще не народилось слово,
Його чекати, мабуть, достроково.
Ото за ним летіла та сорока,
Його дуби чекають Одиноко
І я чекаю, що мені робити?
Аби я вмів те слово народити!
2014 р.
Автор: Стряпан Миколай Петрович
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000796
дата надходження 13.12.2023
дата закладки 16.12.2023
«У цьому краю засніженому
Я прислухаюсь до тиші…»
(Сайто Мокіті)
Стукає в дерев’яні двері
Епоха полум’яних птахів
(Відчиніть!)
Епоха, що замість мантії
Огорне тебе мереживом снігу,
Перетворить притулок на капище
Твоїх уривчастих журавлиних снів,
Твої сірі очі – на свічада просвітлень,
А твої пасма думок незачесаних
На завірюху спіральних галактик.
Срібна мотузка-змія –
Це дорога, якою твої коні нестямні
Женуть навіжено
У царство чистих озер,
Де вітер пише крилами чайок
Сонети журби очерету.
А ті, що лишились на березі
(Рибалки поранених слів)
Біліють самотніми постатями
Серед сухих чорнокорих дерев,
Які втомилась рубати
Щербата сокира варварів.
Ми рушаєм на Південь:
У країну квітучого лавру,
Що цвіте, коли сходить Сонце,
Де на скелях малюють човни,
Темну арфу ховають в печері,
Вірші декламують пошепки,
А море вважають могилою
Мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000827
дата надходження 14.12.2023
дата закладки 15.12.2023
Густий туман, над річкою… тривожить серце,
І не звучить потік води, младі джерельця,
Застиг і місяць молодий поміж хмаринок,
До тебе знов, я не знайшов рідних стежинок.
Густий туман оповив, у душі сумління,
Не спромоглись, вдвох досягти порозуміння,
Чом піддались, темній імлі в осінню пору,
На душі важко, я ж цінив чарівну вроду?
Так часто згадую .. у гаю, в осіннім царстві,
Для мене ти, як королева в білім платті,
Уста до уст і стук сердець та таємничість,
Усіх бажань, здолала нас, раптова близькість.
На тебе я.. одяг вінок, барвисте листя,
І кілька ягід горобини, це ж намисто,
У ніч цнотливу, в забутті, то ж закохались,
У майбутті, життя безхмарне, сподівались.
Сяючі очі - блакить неба, тепле літо,
Дарунок - усмішка, стрічала так привітно,
Вдень і вночі, її плекав, приносив квіти,
Мрії, надії, прийде час зігріють діти.
Стрімка ріка й густий туман, став на заваді,
Місток між нас змила вода, раптово в зраді,
Ти запідозрила, чому ? Серце страждає,
Геть до сивин у вигнанні й досі кохає.
Густий туман, приліг до ніг, про тебе спогад,
Якби ж було, все, як колись, весела поряд,
Я б залюбки, із хвилювання розплів коси,
Й ніжно устами, зняв із вій щасливі сльози…
Навіщо ти, нас розлучила? - скажи осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000775
дата надходження 13.12.2023
дата закладки 15.12.2023
Не кажіть: все мине.
Зігрівають мене
Ваші крила розкішні -
Торки чуйні та ніжні.
Знаю, сніг промине,
І зима попливе
В теплу весну човнами,
Почуттями між нами.
Не кажіть: не тужи,
На зірках ворожи.
Місяць буде нам свідком,
Білосніжна лебідко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000667
дата надходження 11.12.2023
дата закладки 13.12.2023
Ти знищив усі мости
і серце сховав за ґрати.
Я мушу тебе знайти –
і перепрограмувати.
Грай невеселу роль,
байдужу цілуй коханку,
а я підберу пароль
і сон твій сьогодні хакну!
Стану одною з мрій,
в думки увійду трояном…
Прокинешся – Боже мій! –
сльози на стрілах вій,
серце – жива троянда!..
Тіні похмурих літ
з пам’яті дивом стерті.
Як оновився світ –
наче немає смерті!
Перезавантажуй бажання:
життя летить шкереберть
у радісний вир кохання,
у сонячну круговерть.
То зрушення всіх основ!
Ждати спасіння – всує!
То вчинила любов.
Захисту не існує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000601
дата надходження 10.12.2023
дата закладки 13.12.2023
Я - наче решето, крізь мене час тече
І мені завжди щось залишає :
То крихту радості, то смутку шмат, то ще
Чогось такого, що не протікає.
Вже й повне решето і вже діра
У решеті - мені ось-ось прорветься,
Як не ціди, але прийде пора -
Чи у діру, чи через край проллється.
Загине все, усе що назбирав
Тяжким життям і думкою тяжкою
І хоч би крихту хто там підібрав
Уважним оком, доброю рукою.
Та решето у кожного своє
І кожному життя щось насипає.
У кого там порожнє місце є -
Тому, мабуть, життя не вистачає.
Я певен вже, чого мені чекать !
Земля - для праху, а душа - для неба...
Ще трохи треба решето держать,
Щоб крапля - не за край, щоб все - як треба.
2005 р.
Автор: Стряпан Миколай Петрович
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000746
дата надходження 12.12.2023
дата закладки 13.12.2023
-Пуски ракет,- транслюють канали.
Напрям схід-південь... ППО замість ранку в Києві.
Гіркотою полинною тризна - присмак кави.
Мінус п'ятнадцять. Вітер в гнізді посвистує...
Сонце вдарилось в ліс крижаний
фіолетом-загравою.
Шлях чумацький невдах
перестрівся з Пилатовим...
Там відлуння тривог.
Час стирається в атоми...
Серце зчитує Бог поліграфом-розп'яттями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000449
дата надходження 08.12.2023
дата закладки 10.12.2023
***
День как кофейная черная гуща
Тянется и случайно
Ты задеваешь и в окнах тучи
Жрут у заката стаи
Выпадет двойка – какая честность
Горькая непредвзятость
Мне не приятна чужая местность
И ледяная святость
Выигрыш будет – но только позже
Грузом моих страданий
Снова мурашки к утру по коже
0 из 5 желаний
Снег растворится и станет хуже
Нас поместят в заметки
Не выходи из себя наружу
Просто смотри сквозь сетки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999905
дата надходження 01.12.2023
дата закладки 01.12.2023
По білому ступаю і стікає
Із мене хмуровиння сірих снів,
Досада від чужих колючих слів,
Все губиться у білому безкраї.
Іду по білому, немов лечу по раю!
Не віриться, що то звичайний сніг.
Не знаю, зваба в тім мені, чи мука-
Ця білість неймовірна для очей.
Немов душі єлей, сльоза тече.
І серце збуджене рахує миті гулко,
Незаймані відтворюючи звуки,
Й пороша чиста падає плащем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999857
дата надходження 30.11.2023
дата закладки 01.12.2023
Вечора стежка витка
в лінію ночі вливається.
Нею до тебе йду -
до любові твоєї таїни.
Нею бреду до тебе -
крізь гір невловиме світло,
крізь вітровії морів,
крізь тремтливі пахощі квітів.
Х.Р.Хіменес;
пер. з ісп. О.Міськової
______
Los caminos de la tarde
se hacen uno, con la noche.
Por él he de ir a ti.
amor que tanto te escondes.
Por él he de ir a ti,
como la luz de los montes,
como la brisa del mar,
como el olor de las flores.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969670
дата надходження 30.12.2022
дата закладки 21.11.2023
Метелик світла,
краса вислизає, ледь торкаюся
квітки.
І женусь за нею, засліплений…
І схопити щосил пориваюсь.
Та в руці моїй зостаються
лиш обриси зникнення.
[b]Х.Р.Хіменес[/b]; пер. з ісп. О.Міськової
_____________
[b]Mariposa de luz[/b]
Mariposa de luz,
la belleza se va cuando yo llego
a su rosa.
Gorro, ciego, tras ella...
La medio cojo aquí y allá...
¡Sólo queda en mi mano
la forma de su huída!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999005
дата надходження 20.11.2023
дата закладки 21.11.2023
Ми підемо туди,
де є великі хвилі,
Ми дійдемо тоді
до наших берегів.
Доволі в нас бажань,
в нас вистачає сили,
Наш поводир – Любов
і справедливий гнів.
Ми дійдем без вагань,
де хвилі споконвіку,
Дорогами страждань
до рідних берегів.
Осяйні береги
любили ми одвіку,
Бо ми завжди були
із тих морських країв.
Ми підемо туди,
де нас чекають хвилі,
Ми дійдемо тоді
до рідних берегів.
Свободою було
осяяне довкілля,
Не ранили серця
ні ненависть, ні гнів.
Повернемось туди ,
де б'ють великі хвилі,
До кращих берегів
у нашому житті
І де були завжди
серця щасливі, вільні
І не бажали тих
непроханих світів.
Ми дійдемо туди,
де є великі хвилі,
І звільним береги
від наших ворогів.
І досить з нас страждань,
в нас вистачає сили,
Наш командир – Свобода
і праведний наш Гнів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997805
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 20.11.2023
Які, ви, милі і тендітні
Красуні Мавки-чарівниці !
Війна лютує, а на Півдні
Й на Сході наші захисниці.
Заглянь лише' у їхні очі,
Як ті озерця голубії.
Не в сукнях, - камуфляж... дні, ночі
В сирих окопах... Молодії,
Сміливі, горді і красиві,
Хоч автомат не до лиця.
З-під каски пасма уже сиві...
Та всі надії на Творця.
Снаряди, танки, смерть літає
І небезпека день при дні.
Ви ті, хто хлопців окриляє,
Як сонечка, там на війні.
Ви Мавки - Героїні наші,
Народжені в буремний час.
Живими повертайтесь... Раші
Не вдасться побороти Вас.
Найкращі Мавки - українки !
В війну не судять по красі.
Не сумнівайтесь ні хвилинки :
Вони - Міс Всесвіту усі ! *
* Міс Всесвіт 2023 - представниця США Ірина Безсмертна.
Українка, родом з Херсону. Коронування
відбудеться 18-19 листопада 2023 р.
Примітка: Міфічний образ Мавки відомий з творів Л. Українки,
І. Франко, М. Коцюбинського, В. Симоненко, Є. Гребінки та зустрічається
в українській сучасній поезії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998792
дата надходження 17.11.2023
дата закладки 18.11.2023
Пролився у фіранки ранок. Скоса
Повік торкнувся, блимнувши невинно.
Надворі дощ, і ніби ельфи босі
Тупцюються невидимі краплини,
І тулячись до шибки, слізно просять
Вікно відкрити, де цвітуть гардини
Фіалками, мережаними в осінь .
О милі ельфи! Зранила вам крила
За ніч промокла біла хризантема,
Яка лише недавно так іскрила!
А вже її розгледіти даремно.
Голівки почорнілі опустила,
Остання із квітучого едему
Застигла у саду кущем зрадливо.
О любі ельфи! Мала б вас зігріти,
Та пелюстки я вишила на льоні,
Який і сам вбирався в сині квіти,
А нині взір його в шибки холодні,
В чеканні, як то буде тріпотіти
Фіалковий післяобідній промінь,
Й цілунок зрідка подарує вітер.
О дивні ельфи! Де під листям прілим
Вам, ніжним і яскравим, є притулок?
Воно в осіннім блиску відгоріло.
Про нього й віття стомлене забуло,
Брунькам новим своє віддавши тіло,
Вколисаним і до весни поснулим.
А вас зима приспить під снігом білим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998885
дата надходження 18.11.2023
дата закладки 18.11.2023
Як тільки вечір настає,
То відкриває свої очі
Ця дивна квітка.Так і є,
А її пахощі розносить
Вітрець-пустун далеко так,
Все потопає в них навколо.
Нічна фіалка квітка та,
А ще всі кажуть...( матіола).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998767
дата надходження 17.11.2023
дата закладки 17.11.2023
Як не знати, про що ти мовчиш, тісно зціпивши губи.
І щетина, немов із дороги далекої пил.
Дай погладжу чоло, і зберу з нього сполохи, любий,
Хай в долоні стече гіркота, яку ти не допив .
Як розвіється сниво, з його крижаного полону
Я тебе заберу, і цілунком зігрію м'яким.
Обійми і повір в те, що ніжність моя не схолола.
І зболілі серця не розіб'є тужба на друзки.
Буде ранок дощем заливати пусте завіконня,
Де останній листок, як прив'язаний жаль до гілля,
Де і хмари пливуть, ніби нашим неспокоєм повні,
Де і вітер не знає, дмухнути на нас звідкіля.
Ти мене обійми і повір, що негода скінчиться,
Наше щастя вернеться дорогою щирих молінь.
А що там, за вікном, як колись, нам не буде різниці.
То ж віддай темні думи нічні у долоні мої .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997955
дата надходження 06.11.2023
дата закладки 09.11.2023
«Скажи хоч слово!
Зруйнуй свою обітницю мовчання!»
(Мікі Рофу)
Трохи опалого листя
Жовтого, наче дукат останнього дожа
Солоного міста води і неба
Венетів, що втратили землю
Під шкіряними підошвами днів Атілли
Трохи холодного вітру – в обличчя,
І дощу – краплі ляпасами (либонь заслужив),
Трохи просвітлення – того, падолистового,
Просвітлення меланхленів.
І трохи зерна – не в жменю, а в землю
Мокру, як свіжонаписана фраза
Літопису віків попелу народу тополь –
Vox populi – vox sanguinis.
(Parum veritas – sic!)
Трохи посмішок – сумних як бусол,
Що гніздиться на солом’яній хаті,
Яку шматувала тать – без’язика й таврована.
Трохи осені – трохи синіх пісень,
Які співають перед чужинцями
Під звуки кляшторних скрипок
Тесаних з ясена – дерева плямистих птахів,
Що мостять гніздо з мотузок
Високих скрипучих шибениць –
Вітряний день.
Квіти ще пахнуть казкою – забутого літа,
Але повні по вінця чаші годинників,
А серце прагне летіти
В безодню холодного неба.
Де срібне руно. Оріона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997538
дата надходження 01.11.2023
дата закладки 04.11.2023
Мотив осінній
Бринить в повітрі.
Малює іній
Узори світлі.
Буяють айстри,
Цвітуть жоржини.
Павучий майстер
Тче павутину.
А чорнобривці
І хризантеми -
Мов на картинці
В саду Едема.
Вітрець гуляє
Повсюду містом
І засипає
Все жовтолистом.
Чудовий настрій.
Душа сміється.
Вінок із арій
Звучить, здається.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997760
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 04.11.2023
«Дізнаємось, що сон – не смерть-погроза…»
(Вільям Батлер Єйтс)
На галявині падолистового вогню,
Де трава кольору смутку – жовтого
(І все таки… Все таки…)
Всі шляхи сходяться до пагорба сумнівів
А двері таки відчинені – в імлу іржаву.
Ми стоїмо на межі світла і темряви,
Язики вогню
Лижуть наші недовершені сни,
Що ховаються в порожнечі дольмена –
Та зникайте собі де завгодно,
Хоч серед шелесту очерету,
Тільки не в зеленкавих хвилях неминучості:
Бо не море то, а рівнина
Слів.
Невже торкаючись крила Ночі
(А ніч оця – теж птах)
Патерицю поставлю як заборону,
Як знак окличний із пісні майбутнього –
Колисайте: серед тьми заборон
Смоляне серце колючих сосон
Едем країни Зелених Паогбів.
Доля.
Пасіть краще на вересових горбах оленів –
Худобу вождя потойбічного клану:
Не плач, торкаючись ялівцю. Мовчи.
Лишаюсь легендою на межі світів –
У ніч Самайну, коли бубон
Стукає в скронях офірою.
Між віршем і світом вогню
Бути. На стежі кентаврів.
Написано в ніч Самайну біля кромлеху в світлі вогню загубленим пером старого крука і соком горобини. Називаю Савань Самайном по традиції красного письма.... :)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997655
дата надходження 03.11.2023
дата закладки 03.11.2023
Рудіє глиця, знехотя опала.
Стікає щемно захід у сосняк.
І в небі, де недавно лиш світало,
Вже місяця посріблений баняк
Тре синю гладь надщербнутим овалом.
Короткий день пригас, нахмурив брови
Гіллям пухнастим, і сховався слід
Мани останніх митей вечорових,
Що канули у темний малахіт
Густих і пряних сутінок соснових.
У темно-синім небі поволока
Хмарин високих, як рибацька сіть,
Спіймала світла скритого потоки,
Й лишилося у маківках висіть
Потріпане знамено на флагштоку.
А бір знімів, і перший згусток ночі
Втоптавши щільно у руді голки
Звільняти ніби поки що й не хоче,
Та вітром потривожений п'янким,
Вже тінню поле вицвіле толочить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997549
дата надходження 01.11.2023
дата закладки 02.11.2023
Цю пустку у серці
Нічим не заповнить уже.
Немає тебе, і ніколи, на жаль, не було.
Лиш пам’ять моя
Погляд цей ще чомусь береже.
А може, й не погляд – останнє осіннє тепло.
...2003.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997287
дата надходження 29.10.2023
дата закладки 29.10.2023
[i]« З ким поведешся,
від того й наберешся...»[/i]
Прислів’я
І
Дивує зоологія еліти
в політиці, поетиці, борні...
переживають іноді піїти,
що деякі вокабули гучні
у мові мають зайві голосні.
Аматори і (в)умні ерудити
обурені наукою освіти,
яка їм «заважа писать» пісні.
ІІ
Ой, пишуть люди, коливають тишу,
кімвалять білий шум у голові
у читача, якого мода тішить,
але, напевне, авгури праві –
як на базарі чують, так і пишуть,
аби було дохідливо... усім...
навіщо та літературна мова
і правила граматики? Своїм
налізе... і на голову здорову –
усі щасливі... є оцінка сім,
аби лише почули їхні ямби
сонету та епітети нудні –
і цим усім пишаються одні,
а інші посилають дифірамби.
ІІІ
Богема коронованих еліт
видумує такі неологізми,
що в’януть вуха...
......................радує сучліт*
осанною, – [i]ура соцреалізму! [/i]
Але міняти гасло ще не пізно,
якщо себе почує неофіт.
[i]* – сучасна література[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996751
дата надходження 22.10.2023
дата закладки 26.10.2023
На брамі жук
в оливковім пальто,
де листя жовте
ще зелене обіймає.
Цей жовтень грає
із тобою у лото
пісок з годинника
у річку висипає.
Збирається на дощ,
на падолист,
збирається сльоза
у довгу муку.
І парасолька виростає
в повен зріст
з дерев гарячим
скрапує на руку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997015
дата надходження 26.10.2023
дата закладки 26.10.2023
***
Малюють сонце
Пензлики очеретів.
Відблиск на воді.
***
Вигойдують день
Вітри з очеретами.
Тішиться сонце.
***
Звільняє вітер
Заплутаний очерет
З обіймів сонця.
***
Барви осені
Заплітаються в серці
Променем сонця.
24.10.23
P.S. Світлина автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996912
дата надходження 24.10.2023
дата закладки 24.10.2023
Вночі йшов дощ, по листю шурхотів,
Торкався делікатно підвіконня,
Неначе щось промовити хотів,
Щоб не почув ніхто з людей сторонніх.
Сердито вітер у кущах бурчав,
Злостився і пошарпував фіранку.
Була у нього, певно, купа справ:
Наводив лад в обійсті і на г"анку.
А ніч тяглася, довга, як удав,
Безсонна ніч осіння, непривітна.
Йшов тихо дощ і хлюпала вода,
У темряві суцільній непомітна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996733
дата надходження 22.10.2023
дата закладки 22.10.2023
Ранок туманами гусне,
Берег молочний пливе.
Небо, хмаринами тлусте,
В мандри крилатих зове.
Яблуко зеленооке,
У поріділім гіллі,
Снить ув імлі одиноке,
Мріє дістатись землі.
Жовтень розводить палітру -
Осінь вмочила перо,
Крила розніжені вітру,
Пестять таємно нутро. 21.10.23
P.S. На світлині останнє цьогорічне яблуко на яблуні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996674
дата надходження 21.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Любов у смуток осені пішла,
Пташки́ замовкли, трави похились,
На чисте небо наповзла імла…
А я ж на тебе ледве не молилась!
Ти був – як промінь, як ясна зоря,
Як літній дощ, що ніжить та зціляє…
Метеликом у світлі ліхтаря
Моя душа довкола ще кружляє…
Та серце – серед втрат – не бачить ціль,
Нема розкритих рук, лиш гострі грані…
На жовтім листі проступає біль
Зображенням на сенсорнім екрані.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996542
дата надходження 20.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Струменить повітря прозоре-прозоре
Та п"янким нектаром всіх нас напува,
Вітер своїх коней вигнав на простори
І летять далеко осінь зустрічать.
А вона, красуня в золотій короні,
У багряних шатах вкотре вже прийшла
Та зачарувала дивною красою
І сипнула в душі щедрості й тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996556
дата надходження 20.10.2023
дата закладки 21.10.2023
Жовтаво-золотий
Парад осінніх днів,
Неначе з теплих снів
Проміння сонцестрій.
Під небом голубим
У вальсі вишні лист.
І вітру тихий свист
В гіллі у горобин.
Спідниці у жоржин,
Мов розмаїття фарб.
Землі барвистий скарб.
О скільки тут стежин!
Жовтневий листопад ...
У задумі верба,
З туманами - журба,
Хоч тисячі принад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996574
дата надходження 20.10.2023
дата закладки 20.10.2023
Епоха дивиться в душу
Скляними очима буття,
Епоха записує мемуари
Уривками епітафій (наших).
Епоха одноокого Мінотавра:
Камінь колючий, а ми босі,
Вода з небес, а очі розплющені
Назустріч краплям холодним.
Вода з присмаком віскі,
Віскі з присмаком Антарктиди:
Якщо море, то океан альбатросів –
Птахів журби чорно-білої,
Епохи без снів і слів:
Тільки чорними знаками
Як не писати, то мріяти:
Загортаємось в тоги:
Наче античні аристократи:
Хтось думає, що це саван,
Хтось думає, що ткані вони
Зі стебел мислячого очерету:
Очерет, що квітне раз
На тисячу хворих років:
Час, коли бути вічним сновидою
І міряти шлях лезом меча,
А тепло сагайдачне
Берегти як дарунок
Теплого млосного літа. Блакить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996424
дата надходження 18.10.2023
дата закладки 18.10.2023
Я бачу, що зажурена стоїш,
Сльоза скрапає тихо на серветку,
Думки печалі зібрані твої,
Неначе перелистуєш абетку.
І кожен смуток, ніби алфавіт
Перечисляє всі земні моменти,
Немовби знає кожен твій прихід,
Указує на ті життєві стенди.
Не плач, моя хороша, не тужи,
Прошу не витрачай життя на сльози,
А просто посміхайся і живи,
Як ніжний квіт прекрасної мімози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996316
дата надходження 17.10.2023
дата закладки 17.10.2023
Кіт, собака і гусак
Кіт, собака і гусак,
Жили разом, якось так.
Кіт ходив на заробітки,
Собацюра шила свитки,
А гусак у них все крав,
І у шинку пропивав.
Вони його лиш журили,
Не сварили і не били,
Бо вважали гусака,
В себе вдома за синка.
Той зростав у них змалечку,
Геть від самого яєчка,
Що знайшли колись пухнасті,
На своє, мабуть, нещастя.
Був спочатку гусенятком,
В жовтім пір‘ячці малятком,
Але швидко так, ривком,
Став дебелим гусаком.
Від життя все брав нахрапом,
Називав себе Остапом,
До вина призвичаївся,
Не робив, ніде не вчився,
По хатам чужим літав,
Те, що було можна крав,
А за тим, попри тюрму,
Продавати ніс в корчму.
Кіт з собакою по людськи,
Врозумляли, але дзуськи!
Він і слухати не хтів,
Тих розумних, мудрих слів.
Гельготав щось про свободу,
Що він іншого-де, роду,
Що його цей світ допік,
Про світоглядний конфлікт,
А усі оті повчання,
І поради і зітхання,
Хай на потім десь залише,
Той, хто яйця собі лиже...
От і жили якось так,
Кіт, собака і гусак.
Якось у черговий раз,
Сів він за масний шинквас,
Пропивати здобич став,
Що за цілий день накрав.
За чарчиною чарчина,
Звисла в холодець чуприна,
Кров ударила в чоло,
І Остапа понесло –
Вирішив собі на нічку,
Знайти гарну молодичку.
Почав оком розглядатись,
З ким він буде цілуватись.
А навколо гучно, тісно,
Дим у шинку коромислом,
Навкруги одні красуні,
І веселі і розумні,
Взяв одну він навманя,
Зранку дивиться – свиня...
В двері грюкає собака,
Кіт кричить від переляку:
- Побоявся б, синку, Бога,
Ти ж гусак, а вона льоха!
Де ж ти бачив, щоб гусак,
Із свинею був ось так?
- Що мені свиняча морда,
Птиця я, але не горда,
І нікого не боюсь,
З ким завгодно, а нап‘юсь,
І до себе у кімнатку,
Приведу хоч свиноматку,
А як ввірветься терпець,
Піду з нею під вінець...
От і жили якось так,
Кіт, собака і гусак.
Швидко літо пролетіло,
Вже і листя пожовтіло,
А собака із котом,
Думу думають гуртом –
Скільки можна так ходити,
Треба хлопця оженити.
Десь знайти йому дружину,
Щоб зігнула йому спину,
Взяла б його в оборот,
Оберемками турбот,
Щоб любові почуттями,
Привела його до тями,
Щоб не товста і не тоща,
І була своя жилплоща.
Але хто піде за нього,
За опудала такого?
І знайшли йому вдівицю,
З рудим хвостиком лисицю,
Що на хуторі жила,
Біля їхнього села.
Дуже вправну господиню,
Не стару, ну так, не сильно,
А що саме головне,
В неї хата власна є!
Як гусак про те прознав,
Цілий тиждень не вживав,
Готувався до оглядин,
Іміджу свого за ради.
Як побачив молодуху,
Закохався вщент, по вуха,
Тож наступної неділі,
Шваркнули гучне весілля.
Гості добре погуляли,
Гостів гарно пригощали,
А потому молодята,
Подались до себе в хату.
Через тиждень, може більше,
Може, навіть ще пізніше,
Кіт на хутір причалапав,
Щоб провідати Остапа,
І собака разом з ним,
Із гостинчиком смачним.
Ось заходять вони в двір,
Роздивляються навкіл,
Чи то правда, чи здається?
Літня кухня димом в’ється,
Все лисичкине подвір’я,
Всипане гусячим пір’ям,
На вогні баняк стоїть,
В баняку бульйон кипить.
Їм на зустріч вибігає,
Господиня, уся сяє:
- Добридень, мої рідненькі!
Як живеться? По маленьку?
Кіт червоним став, як рак:
- Говори, де наш гусак?
- Муж мій, дорогий і милий,
Відлетів сьогодні в вирій,
Разом з гуртом парубків,
Таких самих гусаків.
Як побачив їх у небі,
(Гарно так ішли, далебі),
Як почув далекий клич,
Голову зірвало з пліч.
Я волала: - Не пущу!
А він: - Прощавай, лечу!
Я йому вчепилась в крила!
А він: - Відчепися, мила!
Там же всі мої брати,
Ну, пусти, мене, пусти!
Мене напріч відштовхнув,
І у вись як шугонув!
Нам же з вами він на згадку,
Пір’я залишив порядком…
Що ж ми тут стовбичим досі?
Прошу в хату, любі гості!
Я вас так не відпущу,
Свіжим супом пригощу…
Кіт з собакою не знали,
Навіть думки не гадали,
Що Остапчик, їх гусак,
Гультяюга і пияк,
Птах не гордий і простий,
Вайлуватий і не злий,
У веселої вдовички,
Рудохвостої лисички,
Був вже третім чоловіком,
Після півня та індика...
Ось така, малята, казка,
Й бубликів солодких в’язка,
Про собаку і кота,
Що жили біля моста.
Кіт ходив на заробітки,
Собацюра шила свитки,
Біля теплої печі,
Їли взимку калачі,
Танцювали гопака,
Тільки вже без гусака…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996276
дата надходження 16.10.2023
дата закладки 17.10.2023
Зірки такі, що хоч знімай -
"льодяники" підвішені.
Моя квартира, як трамвай,
тут пасажирка з віршами.
Є філіжанки, дзбаник, чай…
Погане перемелеться.
Пливе у Всесвіті трамвай...
Під животом Ведмедиці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995966
дата надходження 12.10.2023
дата закладки 13.10.2023
Клен розвісив сережки,
Мріє дати життя,
Павучок, тче мережки,
Як завжди до пуття.
Вітерець все гойдає,
Як дитячу колиску,
Осінь нічку вмовляє,
Зачаровує блиском.
Хай мигтять іще зорі,
Чорні хмари спочинуть,
У небесному морі,
Далеченько поринуть.
Із світанком сіяю,
У парчевій одежі,
Від душі погуляю,
Як мені і належить.
Час назад не вернути,
Вересневі забави,
Не спізнюся збагнути,
Це останні заграви.
Що росинки яскраві,
Згодом зміняться в ржаві,
Моє ж сяйво в тумані,
Змиють дощики ранні.
24.09.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994626
дата надходження 24.09.2023
дата закладки 12.10.2023
Сумні дощі осінні неминучі,
як неминучий в серці тоскний щем.
Опале листя й айстри, ще квітучі,
смиренно мокнуть під рясним дощем...
Думки кружляють з вітром невагомо
про вічність, про загублене святе,
а на душі гірка безмежна втома,
яку цей падолист не замете.
Весь білий світ накрив колючий морок,
закрили хмари неба височінь.
А ближній твій – тепер заклятий ворог,
й руїни на місцях булих святинь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995834
дата надходження 10.10.2023
дата закладки 10.10.2023
Кружляє осінь під мелодію Шопена,
Строкаті айстри просяться до рук.
Червона мідь закоханого клена
На подіум веде парад перук.
Багряний килим зітканий із листя,
Стрункі берізки вділи сорочки,
І бурштином виблискує намисто,
Горять червоно-золоті свічки.
Вальсує осінь на лаштунках саду.
Їй вітер ніжно талію обняв,
І шепотів щось про любов і зраду,
Й на ноті «мі» її зацілував.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995527
дата надходження 06.10.2023
дата закладки 10.10.2023
Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні.
Сумні, немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
І.Я. Франко.
Кохання, ніби полум'я в імлі
Горить, не гасне і в холодні дні.
У відповідь - мовчиш, немає слів?
Чого являєшся мені у сні?
Вважаєш недоречна ця любов?
Стиснула серце, ніби в жменю,
Та очі світло-сині знов
Чого звертаєш ти до мене?
Летять всі задуми у клоччя.
Мені і стіни вже тісні,
Бо так бентежать в темні ночі
Чудові очі ті ясні.
Лоскоче полум'я атла́с,
і згадую у снах турботи денні,
Хвилюють очі повсякчас
Сумні, немов криниці дно студене.
Триває ночі таємниця.
Чому не вдвох з тобою ми?
Беру у руки я вервицю.
Чому уста твої німі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995644
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 10.10.2023
В гості до Покрови
Прийшов Морозенко,
Щічки приморозив
Жовтим хризантемам.
І жоржини білі
Схилили голівки,
Холодно їм бідним,
Краса помарніла.
Згадують про літо
Сонячне й барвисте,
Щоб як воно прийде
Знову їм розцвісти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995637
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 10.10.2023
Голівки айстр схилилися в поклоні,
Міленький дощ... спромігся це зробити,
Немов зірки зажурені червоні,
Що намагались смуток загубити.
А поряд жовті, торкаються землі,
Протистояння, все ж не підкоритись,
Щоб не пропасти у холодній імлі,
Та й під промінням сонця залишитись.
Осінній дощ так дрібно- дрібно сіяв,
Сріблясті краплі... соло монотонне,
Він квіточки обожнював, леліяв,
Вже проводжав у зимне царство сонне.
08.10 2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995646
дата надходження 08.10.2023
дата закладки 10.10.2023
А Покрова сипле й сипле
Жовтим та багряним листом
У осінньому гаю.
Божа Матінко Маріє,
Захисти нам Україну
Ти своїм Покровом всю.
Від ракет ворожих й "градів"
Та від куль і від снарядів,
Щоби дітоньки жили
Й усміхалися щасливо
Під блакитним небом мирним
Та здоровенькі були.
Підсоби бійцям на фронті
Танки нищити ворожі,
Дай їм сили в боротьбі
Всіх загарбників прогнати
Й перемогу здобувати,
Вдячні будемо Тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995204
дата надходження 02.10.2023
дата закладки 03.10.2023
[i]До четвертої річниці
президенства В. Зеленського[/i]
В його очах яріє міць,
Мов пал всього народу.
Мільйони заповзятих лиць
Стоять з ним за свободу.
В його очах зорить любов
До рідної країни:
Її ланів, річок, дібров
І трелей солов’їних.
В його очах сталевий дух,
У посмішці – зичливість.
Із ним долаємо навкруг
Ми зло й несправедливість.
У нього друзів цілий світ,
Прибічників силеча –
Ніяк не спинять їхній хід
Лукавці та предтечі.
Усіх поборем ворогів,
Минем шляхи голчасті
І прийде врешті до країв
Багатство й тихе щастя.
Нехай і в цей урочий мент
Ще кпить відсталих зграя,
Та він – найкращий Президент,
Його повік вславляю!
[i]20.V.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983811
дата надходження 20.05.2023
дата закладки 03.10.2023
«Гинуть
Часу лабіринти…»
(Федеріко Гарсія Лорка)
У лабіринтах моїх бажань
Танцюючі дивоптахи метафор
І сумні черепахи вечора:
Назавжди.
(Не мрій, не тужи як Овідій:
Ти тут, а не там).
У лабіринтах моїх хвилин неохайних
Сірі миші плетуть гніздо
Зі старих цитат поетів острова вересу
(Трохи вина після треби –
Після офіри бджіл чи джмелів –
Так квітковіше).
Там осінь нетлінна,
І двері в химерне інферно –
У глину трипільську,
У горно ковальське
Епохи заліза і вохри.
Медеє! Поетко зубатих рептилій,
Коханко прозорих безодень
І берега стиглих ілюзій.
Налий мені трунку в кратер.
Сльоза. Doloroso. І все.
Холодний трунок Колхіди:
У світлі холодному білої зірки
Лоза передбачень – п’янка.
Читаю зоряне небо як книгу
Шепочу ті фрази – повторюю,
Ті – писані квантами світла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993506
дата надходження 10.09.2023
дата закладки 03.10.2023
Йшов на вулиці дощ – літня вранішня злива.
День зайнявсь після ночі, неначе воскрес.
Ти до мене прийшла, молода і щаслива,
Мов зійшла із небес.
І дощу зорепад на волоссі русявім
Так засяяв, що очі мої просльозив.
Я вночі малював тебе в сонній уяві,
А на ранок узрів.
Серце билось, як дзвін, бо воно враз відчуло,
Як бажала ти зустріч прискорити цю.
Лиш зажеврів світанок – одразу порхнула
Навпростець по дощу.
Міріади краплин осушу я губами
На обличчі твоїм, на волоссі й руках.
Стане темна квартира осяяним храмом
З вівтарем у свічах.
Нас Господь повінчає (інакше навіщо
Він дозволив, щоб зустріч оця відбулась?)
І у пам’яті нашій вкарбує навічно
Дощ у вранішній час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995225
дата надходження 02.10.2023
дата закладки 02.10.2023
Чую, здається, як бринькає десь павутина,
Бачу: вібрує, неначе струна від щипка.
Тенькає сивий туман, що збирає краплини,
Ті, опадаючи, дзенькають на пелюстках.
Дзвоном пробилось до стежки ранкове проміння.
Тихо б упало, та вітер його розхитав.
Срібного гребеня вплутав у гілля осіннє,
Й брязкання листя згубилося в покриві трав .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995231
дата надходження 02.10.2023
дата закладки 02.10.2023
Затрималось літо в осінньому плині,
В яскравих пелюстках розкішних жоржин,
В метеликах білих аж ген на долині,
В полях на стерні відпрацьованих жнив.
І сонцем виблискує в яблуках стиглих,
У сливах синеньких та спілих грушках,
У жовтих гарбузах великих-великих,
В листочках дерев у вишневих садках.
Затрималось, стало, загралося в хмарах,
Що тихо по небу пливли вдалину,
Й серпанком спливло в бурштинових загравах
Сховавшись повільно в вечірню пітьму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994768
дата надходження 26.09.2023
дата закладки 29.09.2023
Розчинилась у обрійній стумі
Повечір’я легка рожевінь,
Тож несуся в тужливій задумі
У обійми полям вдалечінь.
Хмаровиння розбуцає місяць,
Осрібливши зіпрілу стерню,
Щоб узрів я, дрібний віршописець,
Вічність неба, якою так сню.
До зірок доторкнутись на мить би,
Підлетівши увись кажаном,
Й споглядати міста і селитьби
Унизу в дивній тиші кругом...
Остогидла буденність понура,
Що разючіша битого скла –
Як у серце вселилась зажура,
Отже, спершу там радість була.
До дрімоти топтатиму мерву
Під безкраїм сукном висоти,
Щоб, узявши від всього перерву,
Зірку щастя на ньому знайти.
[i]24.ІХ.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994687
дата надходження 25.09.2023
дата закладки 28.09.2023
Вона мотає на пальці тонке осіннє проміння,
В'язатиме з нього светра і він зігріватиме в холод.
Тишу порушує різко кленового листя тремтіння,
Яке у душі лишає який незбагнений солод.
Думками летить до нього, у їхню спільну оселю,
Де ліжко самотньо - холодне і книги на підвіконні .
Віршами розпише стіни , прикрасить зірками стелю,
Пектиме на кухні кекси якісь безквітно - лимонні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994722
дата надходження 25.09.2023
дата закладки 26.09.2023
Догоряє моя осінь. Догоряє.
Сивиною заясніла у косі.
Плинуть думи мої птахами до краю,
Де дитинства слід лишився на росі.
Там будили мене розові світанки.
Сиве марево торкалось до щоки.
Небеса цвіли замріяно серпанком.
Цю красу несу в собі я крізь роки.
Відбуяла моя юність вишнеквітом,
Відспівала соловейком у садку.
Прилітала туди пташкою щоліта,
Поспішала до струмочка у ярку.
Притомилися літа. Вже притомились.
Де струмочок біг, рясніє осока.
Поміж нами пролягли не просто милі –
Це по них ріка життя мого стіка.
Догоряє моя осінь. Догоряє.
Ніжним леготом озвалася в душі.
На калиновій сопілці спогад грає
Про літа мої далекі – не чужі.
15.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994043
дата надходження 16.09.2023
дата закладки 16.09.2023
Грає серпень на скрипці прощальну мелодію літа,
Прийде час і сховають в валізи яскраві наряди квітки,
А сьогодні вони ще вальсують в обіймах серпанку,
Хоч і зблякли від пекучого сонця їхні брошки-листки.
З кожним днем усе менше блакиті небесної,
Лелеки з насиджених гнізд відлетіли у вирій давно.
Мені з літечком милим так прощатись не хочеться,
Хоч вже смуток за ним у відчинене стука вікно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992379
дата надходження 27.08.2023
дата закладки 14.09.2023
Де пожовклі схилилися трави,
Де холодний гуля вітровій,
Де принишкли всі літні забави,
Кроки осені чути в імлі.
Горделива й шикарна панянка
Золочені несе сундуки,
Сяє злотом її вишиванка,
У багрянці усі рундуки.
Задивляються клени на неї,
Усміхаються їй явори
І дарують розкішні камеї,
І брунатні в гаях вечори.
А вона, златоквіта панянка,
Парасолю розкривши багряну,
Лісом й гаєм пройшла, як шляхтянка,
Заспівавши осінню осанну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993636
дата надходження 11.09.2023
дата закладки 14.09.2023
Дощ осінній умив позолоту -
Фотознімок у часі буття.
Пір’я птаха у миті польоту,
Де прискорене серцебиття.
Квітів пізніх пучок біля тину,
На городі рядок гарбузів.
Приголубив сльозою й калину
Та березовий лист, що уздрів.
Доторкнувся до чуба рябого,
Ще горіха, що тихо дрімав.
Обійняв, наче брата німого,
Журавля, що безсило гойдавсь.
Над криницею той сиротою
Схилив голову вниз до води.
Голосив... Так, здавалось... Душею...
Учувавсь йому сміх дітвори...
Не повернеш того, що минуло,
Що полишило літо, мов сон.
В грудях щемом-сльозою торкнуло -
Пролилося з дощем в унісон.
14.09.23
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993848
дата надходження 14.09.2023
дата закладки 14.09.2023
Людське милує око сонях у цвітінні,
Безмежне поле - річка золотиста.
Стебельця сильні прикипіли до коріння,
Небесні шати ніби із батисту.
Яка ж краса! Але один нюанс абсурду:
Не вбивча спека це й не урагани,
Приблуд учинки чорні - більше вбити люду,
Скалічити невинних. Серцю - рани.
В міжряддях затаїлись міни. Не підходьте!
Вороже плем'я утікало знову.
Зіпсоване, оскаженіле.Плач природи -
Краса болюча - сльози світанкові.
(Дякую за натхнення Катерині Luka http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991866 )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992806
дата надходження 01.09.2023
дата закладки 01.09.2023
Я сьогодні закоханий в осінь
Особливо. Іду по алеї,
Що було не помічене досі, -
Характерне помітив для неї:
І замріяну тишу, і спокій,
День погожий, прозорий на диво...
І каштани вітають ліниво,
Бо повз них я ходжу стільки років.
Пам'ятають вони мої кроки,
Мою юність із настроєм радісним.
Я їх бачив теж з різного боку, -
І під снігом, й під дощиком райдужним.
І вітаюсь, як з друзями дАвнішніми,
З ними теж і при всякій погоді я.
Тихо-тихо день грає на клавішах
Світла й тіні осінні рапсодії.
Я сьогодні закоханий в осінь.
І алея, як зводи Ла Скала
Пам'ятає мій голос і досі.
"Що ж проходьте, будьте ласкаві ! "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992475
дата надходження 28.08.2023
дата закладки 29.08.2023
Серпень плодовитий, солод мій медовий,
Бархатний духмяний кожен раз новий.
На душі святково, ніжно й кольорово.
Серпень золотистий радістю сповив.
Зорепад - дарунок, рідне слово чути.
І в очах бадьорість, каяття порив.
Юність незабутню, мов червону руту,
Легіт теплий щиро пригадав все нам.
Приголубив серпень і в обійми вкутав.
Аромати яблук - чарівний бальзам,
Груш висять гірлянди, щедрі слив запаси.
Серпне многоликий, одчини сезам.
Лагідного літа ти - жива окраса,
Диво-айстри пестиш, ніжності потік,
Та, на жаль, у тебе зовсім мало часу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991739
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 25.08.2023
До твору Шона Маклеха "Очікування блискавки"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984982
з величезною вдячністю і повагою.
На кам’яних островах самотності
Спраглі троянди жадають води
У передчутті грози млосному.
В морі бурхливому спогадів,
як в мареві лободи
Розсипані мідні шматочки
розбитих людських сердець
Гойдає у такт колосочки
Для них диригент-вітерець
В мелодії срібні роси
годинникової ходи,
А спраглі троянди просять
просять ковток води.
У Всесвіті яблуневому,
у всій порожнечі слів
лунає псалом громовицею
У храмі дітей та вдів,
Збудований з дикого каменю
В години тягучі біди,
Укритий часом, мов саваном,
Як спраглі троянди жадали води
На межі між минулим й прийдешнім,
Між Землею і Небом межі,
Що колись видавалася прірвою,
Де богиня Геката біжить.
Чекаю на блискавку-спалах нині.
Провісницю світла і ночі.
Двері зроблені зі старої скрині
Відчиняю, неначе розплющую очі
Щоб за мурами вічної тьми
Перечекати грозу майбутнього
В келії смутку, забуту людьми,
Нагадати про суть всього сутнього.
Мавки, веселки, грайливі наяди
Спогади-квіти, зносять сюди,
А спраглі зелені живі троянди
Завжди жадають води.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992061
дата надходження 24.08.2023
дата закладки 25.08.2023
Коли б я міг
Воскресити твій майже забутий голос
У провінційній квартирі,
Яку обживають давно як, чужі голоси,
Через стільки часу, віддаленості від нього,
Нахлинуть з відлунням схололі, потерті часи.
Наче музика для обивателя в партитурах,
Яку не спроможний зіграти по нотах, але
За назвою в пам'яті звуки її віднаходить
І слухає спогад мелодії, спогад краси.
Твій голос десь там, десь під тонною інших, у стосах
Літописів сонця, світанків, любові та зим,
Його зберігає схолола відлуннями тиша...
Послухай, я воскресити його б не зміг.
Від краси, що привласнює мить залишається тільки
Вага від нещасної ляльки, лахміття та пил,
На якому самотність виводить своє прокляття
І зважує слово та пір'я обскубаних крил.
05.07.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991910
дата надходження 22.08.2023
дата закладки 22.08.2023
вона любила дощ
меланхолічно
категорично говорила "так"
коли стихія наближала краплі
коли від неба до землі
стрічки́
шляхи́
та пасма
цілющої та дикої води
їй не ховалося під тенти та намети
босо́ніж
крізь увесь набряклий світ
вона не часточка
частинка не про неї
глядач та й годі
дощовий блукач
гроза чи шторм
чи просто літні сльози
з веселкою у декілька осіб
вона любила дощ
всілякий
і суттєво
не фанатично
просто
ні за що...
2023 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991436
дата надходження 16.08.2023
дата закладки 16.08.2023
Білий шум порожніх слів…
Краще б тиша і мовчання.
Що розвіялось кохання –
хтось збагнути не зумів.
Твій годинник відстає,
бо настало вже майбутнє,
у якому ти відсутній.
Втім, те горе не моє.
Повертаючись у небо,
дикий птах не гляне вниз…
Так, любов лише каприз.
Перейматись тим не треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988058
дата надходження 06.07.2023
дата закладки 15.08.2023
Потоком Персеїдів гасне літо.
І,мріється,що не в останній раз.
Бо стільки дивини ще не відкрито,
І стільки місць,які чекають нас.
Надії стержень явлено не з льоду,
І нам тому не танути в огні.
Усім, хто виживе - не буде переводу.
Усім, хто "завтра" близив у борні.
Подякуй літу. Помолись на "завтра".
Зжимай себе щоденно,мов кулак.
Відтак не згасне наша спільна ватра.
Читаєш це?.І це вже добрий знак!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991226
дата надходження 13.08.2023
дата закладки 15.08.2023
«…Заплющити очі,
щоб відтворити листя…»
(В. Н.)
Запросив тебе – астролога та алхіміка
Втомленого манускриптами та мінералами
На полювання на синіх мамонтів,
Що затоптали всі квіти вересу,
Взяв крем’яну рушницю дідівську,
Якій ще не придумав ім’я,
Хоч воно і було записане
Пером сріблястим зоряним
У безодні порожнього Неба
Ще до створення світу вусатих метеликів.
(А Небо – воно теж пергамент –
Шкіра навіженого козлотура)
Але замість довгозубів-великоногів
Почали полювати на троглодитів –
Дикунів з цегляних печер.
Знову вигадую гончарне колесо,
Бо без нього в долині квітів порожньо,
Знову глину замішую наче тісто
І бачу в ньому людину ще ненароджену.
Одягав ніч як чужу сорочку
Заплямовану ягодами аґрусу,
Що бояться достигнути:
Бо надто голосно стукає бубон –
Серце старого лісу:
Сьогодні вівторок зітхань,
День шаманів та лебедів,
День несподіваного одкровення
Посеред червоної спеки,
Яку годі сховати в торбу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991344
дата надходження 15.08.2023
дата закладки 15.08.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0DEcqVHkix0[/youtube]
На узбіччях доріг, припорошених пилом,
Повсихала трава у густих полинах,
По жахіттях страшних нас невпинно водила
Ця жорстока війна і проклята орда.
Приспів:
Полини, полини у степах України,
Де колись донедавна зростали жита,
Гинуть дочки й сини – цвіт найкращий з родини,
Бо на ваги кладуть найдорожче – життя.
Полини поросли на розбитих будинках,
Де від болю аж стогне, ридає земля:
У могилах жінки та малесенькі дітки,
Проливається кров в українських полях.
Приспів.
Дим снується густий і по мінному полю
Рветься в цих полинах за снарядом снаряд.
Хто вернеться живим із запеклого бою,
Бо лиш вирви одні простягнулися в ряд?
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991053
дата надходження 11.08.2023
дата закладки 14.08.2023
Холодна серпнева ніч.
Тепла іще тіло просить…
Та дні, що летять навстріч,
Уже наближають осінь.
Я кутаюсь залюбки
В кохання свого примару…
Пливуть в небесах зірки…
Ні! Очі твої у хмарах.
В них ніжність і теплота,
В них світло пливе за обрій,
А місяць – твої вуста –
Шепоче : «Все буде добре!..»
Кохання, мене поклич
В той край, де панують весни!
Мій любий, з усіх облич
Твоє у душі – не щезне.
Гойдається навсібіч
Мереживна тінь фіранок…
Холодна серпнева ніч
Рожевий веде світанок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991034
дата надходження 11.08.2023
дата закладки 11.08.2023
У стані редагування
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990994
дата надходження 10.08.2023
дата закладки 11.08.2023
«Комусь краса вже принесла біду…»
(Франческо Петрарка)
Розкажу про людину,
Що була бозна-де
І бачила равликів
У прозорих мушлях,
Що мислили
Про остаточне завершення
Гіпербореї порожніх слів.
Розкажу про ковалика,
Що підковував зелених коників
І слухав, як плаче поїзд,
Що привіз сторожа квітів липи,
Які сняться тільки на каторзі
Читачам книги без літер.
Розкажу про людину,
Що міряла Місяць апострофами
І пророкує нині облуду блискавки,
І розмовляє по дерев’яному телефону
З орачами-сколотами
Ненароком. А може навмисно.
Розкажу про приблуду,
Що черевики геть стоптав
Шукаючи старість
(А знайшов айстри)
І стояв на березі Вічності,
Кидаючи в цю річку каміння
Округлі, наче годинники
Архімеда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990933
дата надходження 09.08.2023
дата закладки 10.08.2023
а що це ? стіна
а де це ? душа
для чого ? так треба
так краще ? я вперта
я впевнена - вибір був зроблений
правильний
за кроком - наступний
від болю все далі
тунелі не є безкінечно - глибокими
в тунелях є завжди
кінцева
намолена
те світло чекали , шукали
й молилися
богам чи Єдиному -
хіба то важливо ?
за чорним , вугільним й насичено - темним
законами карми є світло
й даремно
стіну́ мурували старанно та довго
цеглини на сонці - і кожну під промінь
за рівнями мур
мурували для захисту
я вперта не досить
мій сум - не занадто
душа повертається в русі циклічному
і те , що розбилося
і те , в що зневірилась
те має з'явитись
шлях інший намітити
а я потім виберу
маршрут і мандрівку...
2023 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990959
дата надходження 10.08.2023
дата закладки 10.08.2023
Говори зі мною.
Говори.
Тим голосом
Що
Тим голосом
Із
Собору
Вчорашнього дня
І сонцем
Його вітражів
І мовчанням
Холодного каменю,
Що
Відлунням твоїм
Що відлунням
Усіх епох,
Здається,
Ще вчора
Відбився
Від стін
Любов’ю
Але і війною.
Твій голос
Нехай
Стане плетивом
Срібних кольчуг
І підлатником вірш
Замовлянням
Твоєї долі.
Твій голос
Нехай
Відголосить
Усіх
Що в тобі
Залишили
Навік
Поклоніння
Своєму богові.
В лімбі
Тіла твого
Кожен подих
Знаходить
Румб
Теплі хвилі
П’янких
Теплі хвилі
Натхненних
Слів
І на серце
Своє
Мов на розу вітрів
Подивись
І вітрила напни
На поточний
Лягаючи курс.
День почнеться
В тобі
День загравою
Виллється в ніч.
Далі
Далі
Птахи
Далі, далі
Сорочка ранку.
І спадає туман
І зникає остання зоря
І вдихають вітри
У замріяне серце
Світанок.
04.01.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990972
дата надходження 10.08.2023
дата закладки 10.08.2023
Вечір. Небо стало тьмяне.
Місяць з небом тет-а-тет.
Біля річки тихо тане
церкви строгий силует.
Ніжний дзвін вечірній лине,
будить сонну далечінь...
Ніч у червні швидкоплинна,
повна теплих сновидінь.
Зорі падають в заплаву,
сріблом тішиться вода.
В цю вдивляється виставу
верб зелених череда.
Мерехтять вогні далекі,
а повітря – аж п'янить.
Дзьоба клацанням лелека
прославляє літа мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988582
дата надходження 12.07.2023
дата закладки 09.08.2023
Застелило скатертину, літо при долині.
І рясненько, тут ромашки, фіалочки сині,
Ніжний, теплий вітерець, співає колискову,
Земля тішиться то ж, нині одягла обнову.
Яснить море із червоних й білих маків хвилі,
Як у бурю майорять, то лягають у штилі,
Летят зонтички з кульбаб, петрів батіг у пушку,
Й павучок старався, пряде дім у лопушку.
Здійняв голову чубатий, стоїть, як вартовий,
Та й милується, ловить запах, п`янкий, медовий,
Ранком сонце, шле цілунок, розсипа перлини,
Вдосталь злата, все засяє, ген- ген до долини.
Я пройдуся босонога, як було в дитинстві,
Поведуть, мене у казку, квіточки барвисті.
27.07.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990593
дата надходження 05.08.2023
дата закладки 09.08.2023
На зламі Світу,
На початку квіту,
коли промені світла
ламають зимові ліміти...
Спозаранку, вдосвіта
надивившись досита
снів примарних футажі -
я застиг у міражі.
Зблиском напіввидимим заглянуло в вікно
світло бурим привидом (так тьмяно!) й все одно
пронизливо проникливо покликало: - Оно!
Вийди, подивися в світ, послухай спів пташок,
що славлять Небо, Вітер, Землю і майбутній дощ!
Заглянь за обрій видимий, у самий центр Зорі!
Поки є час... Поки Її промені
прозорі, ніжні і м'які.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977090
дата надходження 15.03.2023
дата закладки 08.08.2023
Він був сивим, як той полин
чи пухнастих кульбаб голівки,
не лякавсь дощових краплин
та босоніж любив мандрівки.
Миті літа сачком ловив
і складав про запас на зиму.
Із метеликами дружив,
розмовляв з усіма у риму.
Свій картатий піджак носив,
наче фрак дорогий концертний,
разом з вітром співав без слів
і шукав свою зірку вперто.
Був довірливий, як дитя,
вірив в те, що йому все вдасться
і за довге своє життя
склав багато віршів про щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990561
дата надходження 05.08.2023
дата закладки 07.08.2023
Ми не згадаємо ні мить свого народження,
Ні перший крок по лезу до межі,
Бо наша пам'ять - кроки до відродження
Самих себе у обрисах душі.
Тужіння Всесвітом і це земне тяжіння,
І гарт між ними власного буття -
Все в кроках - споминах, все прагне воскресіння,
Коли маршрут життя - без вороття...
На битім склі самообману й страху
Червоний слід лишається від нас,
Бо забуваємо про совість і відвагу,
Сприймаючи лиш опіки образ.
Кровить цей слід у кожного так само,
Як втрати біль,що нині - повсякчас.
Тож каятись ніколи не зарано,
І дякувати ранку кожен раз.
Все містить пам'ять: каталог прощання,
Флешкарту зустрічей із кодуванням днів.
Не має тільки нашого зізнання -
Чому й для чого кожен щось чинив.
Вдивляюсь в пам'ять і рахую кроки.
Чи стане їх для обрисів душі?
Та серцем відчуваю - йтиму, доки
Не перетну останньої межі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990603
дата надходження 05.08.2023
дата закладки 07.08.2023
Межую - з чим? Коли приходить злість,
Як вовкулака завиває в північ,
І мчить біда у хмарах білопінних,
Бо він у сонне місто смерть поніс.
Що - ненависть? Чи людяності крах,
Що прирікає на пекучий відчай.
Перевертень ожив середньовічний,
Роззявив пащу й зорі з неба вкрав.
Що - лють? І як не перейти межу?
Аж цвіркуни принишкли. Темінь, темінь...
Ти ж, воїне, стоїш над злом недремно,
Там, де і місяць знічено пожух.
І я молюся. Ця межа - із чим?
За нею зло, воно повинно щезнуть .
Бо граючись, підходить світ до бездни,
Де вовкулака дні нам полічив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990649
дата надходження 06.08.2023
дата закладки 07.08.2023
Серпень дозріє димом у городі,
туманом на оболоні, Персеїдами…
Сонце стає холоднішим на сході,
але надвечір випалює своїми флюїдами
світ Божий, спопеляє безжалісно,
ніби дуже хоче зігріти землю перед зимою.
Та чи вийде? Не кажи передчасно,
що літо вже вигоріло до тла. Воно ще з тобою,
воно зі мною і з нами… Зачекай.
Ще вітриська пролунає холодна, безжальна сурма.
Почне стрімко вичахати небокрай.
І прийде зима.
03.08.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990386
дата надходження 03.08.2023
дата закладки 03.08.2023
Знаєш, ти можеш вірити в що завгодно,
Читати до біса усяку-всячину
Книг: романів, поезій, повістей,
Додатися краплею до повноводної
Ріки свого міста. Гарчати від злості,
Чи, знаєш, мурликати від любові
Усе, що збувається, тільки відтворює
Те, що колись відбувалося, словом,
Тебе обпікатиме сонце – ізмами,
Усілякими гіпер-, пост- чи мета-
Бог-зна якими хилитиме течіями,
Глибинами, хвилями незрозумілими.
Твоє покоління. А далі вже іншим
Знову по краплі прийдеться спити
Участь, сенси свого народження,
Збирати або розкидати каміння,
А потім померти. А потім воскреснути.
Знаєш...
15.10.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990239
дата надходження 01.08.2023
дата закладки 02.08.2023
...а Мавка - створіння вередливе
що їй людські бажання ? Невідома
що їй слова , чекання , спогад , милість ?
вона живе в містичному законі
коли кортить - приходить і сміється
ба , навіть може в танці закружляти
а коли ні - гукай , та не озветься
неначе й не було ніколи Мавки
вона не буде ворожить на долю
їй доля й так уже усе сказала
за краще буде воля й Дике Поле
аніж кайдани вічного чекання
вона вже нежива і безсердечна
вона вже відкохала понад міру
у любощах була - тепер обпечена
тепер жадає бути в парі з вітром...
2023 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990330
дата надходження 02.08.2023
дата закладки 02.08.2023
Жовтокрилі піфії
Співають мені пісню-пророцтво:
Антиутопію про кульгавого Торквемаду
Поміж стиглих яблук,
Що гирями пружними
Падають в глибину хащів:
У листя трави
Слимаків опівнічного марення.
Синьокрилі зайці
Шепочуть мені про Еолію –
Далеку як спогади, як торішній сон
Їжака буколистого пагорба:
Трохи вітру і джазу – натомість.
І трохи роси надвечір’я (даруйте).
Еолія – острів, де не було інквізиції,
Де вітер арфіст (а так хочеться музики),
Нотами чебрецевими античними –
Слухати й мріяти
Про. І крапка.
Квіти сірого попелу
Ховаю за склом –
Наче не квіти вони, а слова
Наче не пелюстки в них, а крижини
Прозорі як ті,
Що лишились у спогадах.
Тільки у спогадах і трохи у снах,
Де сходить над маревом лісу папороті
Блакитне сонце,
Що бавиться моїм серцем
Наче кудлатим звірятком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990329
дата надходження 02.08.2023
дата закладки 02.08.2023
Уже замовкли солов"їні трелі,
Зозуля не рахує теж літа,
Рум"яняться і яблука зелені,
То ж незабаром осінь золота.
Поменшав день і довшою ніч стала,
Лиш мальва вгору пташкою зліта,
На грядках чорнобривцям місця мало,
Вже скоро-скоро осінь золота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990300
дата надходження 02.08.2023
дата закладки 02.08.2023
Кажуть - Ти що з неба впала?
А я навпаки щодня падаю вгору.
У ту м'якоть, що досі не знала,
В ніжні, пористі, дивні простори.
У місця, де була і ще буду,
Але в трубочці калейдоскопу,
Що приправлені тільки моїм
І за власними зіграні нотами.
У події, що мали статись,
Не вагаючись, з швидкістю світла.
І у це знову дивно-прекрасне,
З поцілунками бабок, Літо.
Авторська начитка https://youtu.be/5EN6WQKGXz8
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990248
дата надходження 01.08.2023
дата закладки 01.08.2023
Цей вірш видавався йому нескінченним шляхом
Пекучого сонця
Із Сирійської пустелі, з Межиріччя запеклих міст, вуст,
Із запеклого часу, землі пересохлої на пісок,
Воєн, що розливали Червоне море крові
Тамуючи спрагу пустель. Довгою дорогою,
Що замітали золоті пекторалі, сережки, цілі міста,
Аби потім відкопати їх і осипати тебе скарбами.
Тут, серед руїн твого міста, твоїх храмів
Вицвітають фрески любові, валяються сонети,
В яких адепти слова вознесли тебе над землею
І подали меч із переплавлених щитів вірності
І навіть шепіт келії переплітається з шурхотом лебединого пера.
Ти присутня в мармурі, вилита в золоті та міді,
Народжена жінкою і створена чоловіком,
В артефактах всесильності свого життя
Хрустом кінопроєктора тягнеш дорогу
Цього нескінченного вірша, роману
Змішуючи день та ніч, день та ніч
Спалахами свого місячного сяйва
Згасаючи в поступливій мелодії,
Воскресаючи в тиші хтивого погляду,
Звіюючи вітер пісків, дощі та бурі, піднімаючи хвилі,
Що топили кораблі, міста, — лютуєш,
Та буває перечепишся за адамантовий серп
І пекуче сонце обертає усі твої пожитки в пісок
Народжуючи безконечно довгий вірш.
23.01.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989841
дата надходження 27.07.2023
дата закладки 27.07.2023
Я – кораблик, смешной, бумажный,
но не волны страшны мне, а мель.
Не прельщаясь насущно важным,
устремляюсь к тебе, моя цель, –
бледным стеблем сквозь толщу земную,
винной влагой сквозь ветхость мехов!..
Мимо жизни, цветущей впустую –
по мучительным руслам стихов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989644
дата надходження 24.07.2023
дата закладки 27.07.2023
Да, что ты знаешь о войне?
О запахе бинтов, «лепешек»,
О тому как очень страшно мне.
О том, что до сегодня дожил.
Как я гражданских убивал
Не по злобе - от страха,
Чтобы никто здесь не кричал,
И чтоб никто не плакал.
Как раненых я добивал –
Их пленных не меняют.
Как я убитых собирал.
О том никто не знает.
Патриотично лишь в кино.
Здесь по уши мы в смраде.
Тут труп валяется давно
И мы в траншее гадим.
А ты кривляешься в стихах
Про «голубя» с «вороной».
А мы не каемся в грехах.
То штурм, то оборона…
18.06.2023 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989740
дата надходження 26.07.2023
дата закладки 26.07.2023
Забери у мене її ребро,
Коли я спатиму на хвилях твого волосся;
Забирай срібносонну колючу сльозу
І дощі, що видовжують безголосся.
Забирай не вагаючись сонце, а значить і край,
Забирай краєвид, теплий голос, що мовить казку,
І сліди поцілунків, сонети, сонати, рай –
Забирай,
Забирай,
Я, готовий признати поразку.
Стільки чорних дерев,
Стільки чорного грому землі,
Що мережить міста, гамір вулиць й холодні мури.
І здається мені, і насправді здається мені –
На картині тепер зазміїлися кракелюри.
І збивається дух, і слова проростають у ніч.
Колихаються зорі готуючись впасти в долоні.
І гойдається човен одвічних твоїх протиріч,
І спустошений врешті тоне.
15.02.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989426
дата надходження 22.07.2023
дата закладки 24.07.2023
Ні тривалості,ні ваги -
Тане образ людський в свічаді.
І очам вже не до снаги
Віддзеркалення.На заваді -
Цей щоденний нестримний тлін.
Гостре й болісне долі скерцо.
Я ж землі,мов святих колін,
Знов торкаюсь чолом і серцем.
Хочу сил увібрать грудьми
Хоч на ніч.Хай би ще й на ранок!
Сонце губиться між людьми,
Шле світання тяжкий серпанок.
В димі згарищ уламки мрій
Тліють острахом...Зглянься,Боже!
Подаруй нам хоч погляд свій.
Дай хоч натяк,що допоможеш.
Кожен прагне Тебе знайти.
Простягає в долоні душу.
Ще ж не спалені всі мости
Тим, хто заповіді порушив?
Нам так треба небесних сил
Божевільний щоб тлум здолати.
Дай же простору всім для крил,
Для могил - годі вже давати...
Люди славлять ім'я Твоє
На осонні,в пітьмі,в полоні.
Бо в розпуці Ти - все,що є,
І нетлінне щось у долоні.
В темнім дзеркалі наших днів
Віри світоч таки не згасне.
Я для нього шукаю слів,
Щоб нарешті засяяв ясно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989356
дата надходження 21.07.2023
дата закладки 22.07.2023
Вода сточує камінь.
Не лий з пустого в порожнє.
Чи є твій дух у храмі,
Благий, Всемогутній Боже?
Плаче небо від горя.
А землю шматує вибух.
Забагато теорій.
До сонця тягнеться цибух.
21.07.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989305
дата надходження 21.07.2023
дата закладки 21.07.2023
За словом російським приходять російські танки.
За думкою змосковщеною тягнеться Сандармох.
Сьогодні перепоховали хлопців останки,
одна могилка у них була вирита на п’ятьох…
Класика: руки зв’язані скотчем за спиною,
зламані пальці, вирвані нігті, постріл у скроню.
Як важко тепер залишитися людиною.
Всю волю і біль й ненависть стискаю в долоню.
В одного в кишені фото лежить скривавлене,
відрізаний палець на якому була обручка,
видно різали по-живому, кисть розчавлена…
І довкола, аж дзумить ця тиша, тиша гнітюча…
А ти і надалі говори й пиши російською!
20.07.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989217
дата надходження 20.07.2023
дата закладки 20.07.2023
Пов'язала злива коси
Вельоном густим.
Вітер пасма їй заносить,
Хоче заплести.
Перемотує, тріпає
Сотнею хвостів,
І біжить по даху плаєм
Срібний водостік.
Не вміщається у жолоб,
Гучно булькотить,
Обливає вікна, щоби
Потемніло вмить.
По саду пружинить злива,
Миє малахіт,
Сіро- синьо-мерехтливо
Обіймає світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986998
дата надходження 24.06.2023
дата закладки 20.07.2023
Нарву звіробою на зиму.
Щоб літом пахкотіла хата.
Коли село затягне димом
холодна хуга та цибата,
шукатиме собі офіри,
йдучи заметеним опіллям,
тікатимуть від неї звірі…
я чаю заварю із зіллям.
Пахке сьогодні різнотрав’я.
Завія білою габою.
Ми чаюватимем до травня…
Нарву на зиму звіробою.
16.07.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988871
дата надходження 16.07.2023
дата закладки 16.07.2023
Я бачив світло ліхтаря в калюжі –
То цілий світ, чи Всесвіт навіть був,
А краєм неба блискавки байдужі,
Далекий грім нагадував стрільбу.
Дощу рідкого пролітали краплі
І кожна у собі містила все,
А блискавок вже ближче гострі шаблі,
Могутня воля вже грозу несе.
Ліхтар розлився вітром по калюжі,
Розлився спокій громом по душі,
Жахи природи не страшні, хоч дужі,
Їх дика міць – очищення рушій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988105
дата надходження 07.07.2023
дата закладки 08.07.2023
Луна висит, как яблочко...
Небесный райский свет...
- А я... сижу на лавочке...
но миленького нет...
Все так же тень в саду густом
раскидала плащи...
- А он, прощаясь, мне шепнул,
что больше... не ищи...
Зачем все думаю о нем?..
- Надежды грела шаль...
Но сердце пламенным огнем
изранила печаль...
Луны исчезло яблочко...
Исчез небесный свет...
- Замерзла я на лавочке...
Здесь миленького... нет...
Прохладу ветерок сулил...
В листве шептал: - Забудь!
С другой давно любимый мил...
а ты уж... как-нибудь...
Вдруг туча серая слезой
накрыла все пути!..
Тащила душу плоть домой...
и волоком – мечты...
4.07.2023 г.
Картинка из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987833
дата надходження 04.07.2023
дата закладки 04.07.2023
Маки біжать за авто,
Маки гукають: «Спиніться!»
І не чує їх крику ніхто,
Всеньке літо в червоних спідницях
Маки біжать за авто.
Здоганяють моє дитинство
Там волошки і сокирки,
Де ромашки живуть урочисто,
Роки потягом над швидким
Здоганяють моє дитинство.
Утікає воно щодуху,
А за ним – дорогі обличчя,
І ні взору мені, ні слуху,
Й не вернути їх з потойбіччя…
Утікають кудись щодуху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987696
дата надходження 02.07.2023
дата закладки 04.07.2023
Між дерев розгулявсь буйний вітер,
Під "цвірінь" горобців розшумівсь.
В висі хмарки усім шлють привіти,
Щоби кожен, що зможе змінив.
Не тривкий світ ми маємо нині -
І в природі, й в наступному дні.
Пливуть в небі ключі журавлині,
Дай же, Господи, спокій душі!
Убієнні з Небес просять долі,
Щоб живі у безпеці жили.
Не тремтіли, щоб листям тополі,
Душі в тілі живих з-за біди.
Хай тремтять сльози радості й щастя,
Дай нам, Господи, завтрашній день!
Хай відхлине московське нашестя,
Щоб співати на Славу пісень!
02.07.23
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987710
дата надходження 02.07.2023
дата закладки 04.07.2023
Как-то всё было очень красиво,
по-зимнему голо,
по-зимнему широко.
И очень по-зимнему солнце всходило -
неброско, начально... и было легко.
Ветки(что тоньше) вороны венчали,
носатые, грузные,
чёрным жирным пятном
бесславили незамутнённые дали,
молчали в печали... и было светло,
щедро, покойно. Разума мимо
плывущие звуки
(пожалуй так далеко,
что от беззвучия и неотличимо):
то струйками время к полудню текло.
OSALx2o23-o1
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986560
дата надходження 19.06.2023
дата закладки 29.06.2023
«У темних тріщинах ночі
Саламандровий мармур
Спить…»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
Чёрный мрамор
Луна безбородым Фидием
–Скульптором элизийских Атен–
Вырубывает из куска чёрного мрамора ночи
Сову.
Сердце зимнего ветра
Пульсирует белой кровью –
Шестигранными иглами Неба –
Нету́тошнего ста́рчика,
У которого украли яркие монетки звёзд
Люди.
В волшебном городе,
В котором живут не люди – пугала,
Родичи снеговых чудищ,
Слепленных бестолково
На очах жёлтых о́кон
Немых доми́н.
Сова ухает в бездну –
Чёрную пустоту зимней ночи –
Книгу, где пишут снегом
Белым по чёрному,
Пишут остывшие слова
Эпохи Волка.
Вишь – ночи стаю́т хрустальными,
Вишь – окна сгасли, как свечи,
И белое молчание
Режет, будто хлеб,
Крик совы.
OSALx2o22-o1
А.Саврасов. Лунная ночь. Пейзаж с костром 1880-1890-е
*
Чорний мармур
Місяць безбородим Фідієм –
Скульптором потойбічних Атен
Вирізує з чорного мармуру ночі
Сову.
Серце зимового вітру
Стугонить білою кров’ю
Шестикутними голками Неба –
Нетутешнього старчика
В якого вкрали золоті монети зірок
Люди.
У місті дивному,
В якому живуть не люди – опудала,
Родичі снігових потвор
Зліплених марно
На очах жовтих вікон
Будинків німих.
Сова пугикає в простір –
Порожнечу чорну зимової ночі –
Книгу, де пишуть снігом
Білим по чорному,
Пишуть слова крыжані
Епохи вовків.
Бачиш – ночі стають кришталевими,
Бачиш – вікна згасли як свічки,
А біле мовчання
Ріже як хліб
Крик сови.
АртурСиренко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983953
дата надходження 22.05.2023
дата закладки 29.06.2023
Сонце, нехай монета,
А місяць, як срібна таця,
Пиши на столі поете
З химерною інкрустацією.
Про повню в нічнім антрациті,
Чи присмерк старого міста, -
Що барви його не спиті,
А світанки його розхристані.
Що слово, як зілля зварене,
Зі змовами та приворотами;
Усе, що тобі намариться,
Відбудеться безповоротно.
10.09.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987318
дата надходження 28.06.2023
дата закладки 29.06.2023
Сезон дощів, природній амаретто,
це літо не дарує надто див,
грозою небо грається уперто,
такий тепер у червня наратив.
Свинцеві хмари обкладають місто,
сиріє день, сіріє його тло
і тільки вишні радують намистом,
відсвічуються в олов’яне скло.
Мов промінці великого світила
і не знайти яскравіших вогнів.
...А пам’ятаєш, вишні як любили
ми на канапі у сезон дощів…
28.06.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987305
дата надходження 28.06.2023
дата закладки 29.06.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.06.2023
Біля ставочку, щорік буяє вишня,
Пелюстки білі, чаруючі, духмяні,
Чом не в садочку? Всі ж кажуть дивовижна,
Від сонця має цілунки полум’яні.
Й пісні птахів, вітру слухає весняні.
Роки минають та фати не одягла,
Розвіявсь цвіт, пелюсточків по дорозі,
Свою цнотливість, я і досі зберегла.
З життям змиритись не хочу і не в змозі,
З чагарниками, спільну мову не знайшла,
Й дуби, що поруч - серед них у облозі.
Лебедів білих, часто на воді бачу,
Символ добра, сонця, вірного кохання,
Вкотре світанком, з росами заплачу,
І все ж на щастя маю сподівання,
Плекаю мрію, ні, я її не втрачу.
Як жарке літо погомоню з ставочком,
Із вітром в змові принесе прохолоду,
Чи туман срібний, покотиться клубочком,
Тож від вологи плекаю насолоду,
Сонячні промені по листячку віночком,
Яскравий блиск, я сприйму, як нагороду.
Так час пливе, як течія із джерела,
Пливуть роки, не обходять стороною,
У моїх кронах, ще соковита жила,
Надію грію, справляюся з журбою,
Любуюсь світом, значить щаслива, жива!
05.06.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987396
дата надходження 29.06.2023
дата закладки 29.06.2023
А лілея квітка
Поміж троянд квітне
Та поміж півоній рожевих таких.
Сонечку радіє,
Що її леліє,
Відчува цілунки диво-промінців.
Приспів:
А біла лілея, а біла лілея,
А біла лілея в короні з роси,
А біла лілея, а біла лілея
Символ величності, символ краси.
Ой, лілеє- квітко,
Білая лебідко,
Ти принцеса горда прикрашаєш світ.
А корона царська
Хай приносить щастя,
То ж квітуй, царівно ще багато літ.
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987393
дата надходження 29.06.2023
дата закладки 29.06.2023
Черкаси, Черкаси, Черкаси -
Найкращий мій краю земний,
Виблискуєш ти, наче стрази,
Звабливим мотивом весни
В тобі є привабливе літо
І осені мила краса
Та радісне, трепетне світло
І срібна на травах роса
Твій шарм загадковий і ніжний,
Його не побачиш ніде,
А голос блаженний і вічний
З собою любов лиш несе
Скрізь чути привабливі співи,
Ревучі мотиви Дніпра,
Чарівність прекрасної діви
Та гордість безмежна добра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987222
дата надходження 27.06.2023
дата закладки 27.06.2023
Хо Хань (Ho Xuan Huong), також відома як Ми Чонг Хань (Mỹ Châu Hằng), була видатною в'єтнамською поетесою 18-го століття. Вона народилася у сім'ї невисокого походження у селі Нгуєн Ду, розташованому на півночі В'єтнаму.
Ім'я "Хо Хань" було псевдонімом, її справжнє ім'я залишається невідомим. Народилася вона приблизно у 1772 році в провінції Нге Ан, що на півночі В'єтнаму.
Відомості про особисте життя Хо Хань дуже обмежені. Ймовірно, вона належала до культурного середовища сямського населення В'єтнаму, що мешкало у північній частині країни. Багато віршів Хо Хань використовують еротичну метафорику та іронію, що свідчить про її незалежний та провокаційний погляд на соціальні норми свого часу.
Поезія Хо Хань відома своєю оригінальністю та непередбачуваністю. Вона вміло використовувала іронію та гумор у своїх віршах, що робило їх виразними та захоплюючими для читачів. Хо Хань майстерно грава зі слів та образів, надаючи своїм творам певну легкість і грайливість.
У своїх віршах Хо Хань часто ставила соціальні питання того часу. Вона критикувала консервативні норми та нерівність, осміювала витязький пафос і підкреслювала різницю між справжнім життям і настановами суспільства. Її поезія стала мовчазним засобом вираження своєї незалежності та визначення власного голосу в середині жіночого образу.
[b]Звичайне кохання[i][u][/u][/i][/b]
На березі струмка, в долині тиші,
Двоє ми зустрілись під небесним листям.
У моїх очах та вітрі грали хвилі,
Ми танцювали веселі, мов сірий дим.
Твої руки, як вітер, грали на грудях,
Поцілунки, немов зорі, розкривали ніч.
Ми марилися, були світом в обіймах,
Небеса свідками таємного нашого літа.
Але чи було це коханням насправді?
Чи лише мрією, що минає, як дим?
Ми пішли різними шляхами відтоді,
І тепер ті спогади тонуть у часі.
Так, було коханням, але таким звичайним,
Немов квіткою, що цвіте і знову в'яне.
Тепер ті дні лише в спогадах збережені,
А серце моє пливе у світі самоти.
Таке кохання часто не має майбутнього,
Воно тане, як сніг, у теплому весняному дні.
Та лиш пам'ять про тебе, мила, лишається,
Як роздуми в душі, у віршах на сторінках.
Таке кохання було звичайним і простим,
Але його відлуння в серці навіки лишиться.
Тому неси з собою цей вірш і спогади,
І знай, що звичайне кохання може бути великим.
[b]Весняний танець[i][u][/u][/i][/b]
По полю весни крокують вишні,
Розквітають квіти, запахом сповнені.
Вітер грає з листям, як мелодія вранці,
А серце моє танцює весняний танець.
Сонце сяє яскраво, небо блакитне,
Життя пробуджується, неначе наснага.
Пташки співають пісню про кохання,
І мої мрії линуть, немов журавлі у небо.
Зелені трави грають в танок з вітром,
А краплини роси ллється нам на долоні.
Я відчуваю присутність твою навколо,
Всю красу світу я бачу у твоїх очах.
Так танцюємо разом, у цю весняну пору,
Розквітаємо, як квіти на зеленім городі.
Любов оживає, немов перший поцілунок,
І наш весняний танець ніколи не скінчиться.
[b]Мелодія дощу[i][u][/u][/i][/b]
По даху лунає мелодія дощу,
Вона співає про тугу і про розлуку.
Краплини втішають, коли серце тужить,
У світі дощу мої мрії розквітають.
Тихими звуками дощ приходить до мене,
Він шепоче таємні слова про кохання.
На вікні рисує тугу і надію,
І я, закривши очі, слухаю його мелодію.
Мокрі вулиці сповнені сумом і листям,
Але в серці моєму лунає тільки любов.
Мелодія дощу перетинає вітри,
І наша історія в ній вічно продовжується.
Тож давайте танцювати під дощем,
Розчинимося в ньому, як краплини в океані.
Бо музика дощу пробуджує нас до життя,
І ми разом з ним співаємо свою історію.
На жаль, багато творів Хо Хань було заборонено через їх відвертість та провокативний характер. Проте, її спадщина вижила і стала визнаною після її смерті. Сьогодні вона вважається однією з найвпливовіших жіночих поетес В'єтнаму того часу, а її твори все ще читаються та вивчаються як приклад поетичного мистецтва з глибоким смислом та суспільним відтінком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987137
дата надходження 26.06.2023
дата закладки 27.06.2023
Слова, слова...
Слова без дії.
Пусті слова,
Слова надії.
Озвучені,
Примарні мрії...
Легко берем
Слова навіру.
Довірливі.
Втрачаєм міру.
"Граблями"
Стелимо дорогу,
Відкинувши пересторогу.
Слова просіємо.
Збагнемо.
Куди ведуть.
Куди ідемо.
26.06.2023 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987187
дата надходження 26.06.2023
дата закладки 26.06.2023
«… Життя – це втеча чи нестримний біг…»
(Франческо Петрарка)
П’ять пар чобіт
Князя Чорторийського
Стоять на порозі
Давно неіснуючого
Зруйнованого вщент замку,
А мені досі болить
Вістря стріли чужинської,
Що застрягла між ребрами
У житті якомусь позаминулому,
Коли кінь та шабля
Та ще й Воля
Єдине, що мати й тим жити
У столітті бозна якому
Але бурхливому:
Коли як завше –
Сльози, пожежі, згарища, пустища
І солодке «приходь»,
І щемливе «вертайся».
А куди вертатись, як листя
Коли зелене, а коли жовте
Закриває чи засипає все
Аж очам боляче,
І частують холодним вітром
Жінки, яким дарував шеляг
За шматок хліба і дрібку солі.
А на шляху осінь.
Лети!
Ти вже не вершник, а птах,
Вмієш слухати дзвони розбиті
Церкви спаленої
На попіл сивий.
За крок від квіток звіробою,
За сто років до Мікеланджело
Слухаю білої сови крик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958514
дата надходження 03.09.2022
дата закладки 15.06.2023
Глибока ніч. І дощ. Рядків чи сліз.
І сум в тенетах рим, емоцій, крапель.
То сповідь неба, світлих душ жалі
Шукають спраглих тут між зливи шабель.
Тривожна ніч, як нерва тятива.
Думки, страхи і біль, немов безодня.
І часом плачуть, виють аж слова.
Рядки втікають зболені з безсоння.
15.06.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986209
дата надходження 15.06.2023
дата закладки 15.06.2023
Ніби вчора було,
Як крізь землю пробився уранці,
Задзюрчавши побіг,
І зраділо усе навкруги.
Не журися і ти:
Все кружляв у веселому танці
І крутив у собі
Паперові легенькі човни.
Згодом сталося так,
Що і ти, як і всі, не помітив
Що давно не струмок,
А уже мальовнича ріка.
І калина тобі
Простягнула спокусливі квіти,
Ну а поряд із нею, в журбі,
Похилилась верба.
Не засохла ріка,
Хоч багато лугів напоїла.
І давно вже несла
Дерев'яні й залізні човни,
Мабуть, русло коротке,
Бо шуміла, неначе на крилах,
Стала ширшою і
Розгубила свої береги.
Ось і морем уже,
Як вогонь, небокрай засвітився -
Ти до нього спішив,
Бо не бачив такої краси.
І за мить у туман,
Не вагаючись перетворився,
Щоб вернутись на землю
В грайливих краплинах роси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930769
дата надходження 13.11.2021
дата закладки 15.06.2023
«Тож нам залишається прясти нову,
Червонясту основу сну
На піщаних надгробках марень…»
(Пауль Целан)
Буття – це прядиво сну,
Який бачив колись Оріон
На березі захланного Стіксу
Зазираючи в його темні води
Смаку гіркого мигдалю.
Сон – це прядиво синього льону,
Що ростили колись лотофаги
В часи гончарів пеласгів:
Прядиво снів:
Тільки там і лишається мріяти,
Тільки там і лишається
Торкатися ногами босими
Мокрого піску сподівань,
Тільки там і лишається згадувати
Про серпанок епохи зерна,
Про вовну овець золотого руна,
Про дерева тюльпанові оксамитові,
Що зросли з насіння колючого –
Насіння сутінкової віри друїдів
У затінку. Поклик чи може крик
Під небом оливних книг –
Недобрих, як клекіт алхіміка:
Ходімо зі мною в зелений морок
Лісу духмяних папоротей:
Чи можна ще спати-снити-блукати,
Коли омелюх провістив пришестя
Того, хто малює скалічені тіні
Довші за посох прочанина-чорнокнижника
Серед червня духмяних суниць:
Не плач, моя сестро Кліо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985942
дата надходження 12.06.2023
дата закладки 14.06.2023
Прошумів над полем вітерець грайливий,
Обірвав, розсипав з квітів пелюстки.
А обабіч поля коник норовливий
Поїдає смачно росяні листки.
У маленькій річці, що побіля мосту,
Качечки збовтали водну каламуть,
Жабеняток ловлять крихітного зросту.
Ластівки в польоті човником снують.
Раптом пронеслася з гуркотом ракета
І на поле впала вогняна стріла.
Розкидає всюди смерть свої тенета,
Палить, ненаситна, все живе дотла.
Знищили природу злі російські свині.
Не впізнати поле: скрізь горять жита.
Вижити у пеклі неможливо нині.
Гине українська земленька свята.
Вітер хмари гонить, а внизу чорніє
Випалене поле, урвище без дна.
Вітер виє, тужить так, що серце мліє.
В Україні-неньці точиться війна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955353
дата надходження 04.08.2022
дата закладки 13.06.2023
«…Ich stell die Aschenblume
ins Glas voll reifer Schwärze…»
(Paul Celan)
Для птаха сірого ночі зоряної
Зібрав у жменю гірких бузинових ягід
Впийтеся лісовим вином,
Ви – тіні березневого місяця!
У лісі мертвих дерев
Замість пролісків цвітуть дні і години:
Збираю ці сірі квіти
У скриньку жебрачки Пандори,
Зроблю з них гербарій
Покладу сухі пелюстки квітів часу
Між сторінками літописів
Мертвого міста Гелон:
Сірі квіти самотності
Відвідують сірі джмелі спогадів.
Сиві птахи мовчазних сутінків
Згадують літо лагідне,
Яке стало тліном:
Пийте вино бузинове
Допоки серце не оселиться
У крижаному місті серпанку.
Усміхнений бог очерету
Заплющує свої жовті очі,
Шепоче забуту легенду
Про людину, що лишила слід
На рінні ріки минулого.
Визираю птаха-годинника
Попелястого, зозулястого з келихом
Під крижаним небом чужих сліз,
Ховаю у дзеркалі сумні рукописи
По той бік скляної межі срібла –
Повість про друзів неба і циркуля:
У сваволі погляду
Вирощую металеві квіти.
Сірі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974547
дата надходження 21.02.2023
дата закладки 13.06.2023
Згасла давно Віфлеємська зірка Твоя, Маріє, –
тільки багряний Марс у хмарах зловісно тліє.
Дальні вибухи чутно, стогне у сні земля…
Діво Маріє! Де Твоє Немовля?
Може, в Твоєму місті поблизу теплого моря –
місті-руїні, де камені чорні від горя?
Отам під уламками (був не один приліт) –
там, де іще читається слово «ДІТ…»
З неба зійди, Маріє, поглянь з високої кручі, –
мабуть, загрався Він на тихих двориках Бучі,
де котиться містом червоний від крові м’яч?..
Ну ж бо послухай – чий то лунає плач?
Шукай Його у підвалах, де забідовані діти
синіми лезами губ шепчуть «мамо» і «пити»;
шукай під завалами, де ще димиться груз, –
той скривавлений хлопчик – не Твій Ісус?
Шукай серед міст, де казилися орди ворожі, –
кажуть, в Ізюмі Його бачили перехожі?
Ні, в Ірпені, де дорогу присипало скло, –
в тій автівці, що кулями посікло!..
Сльози вгамуй, Маріє, та поспіши до перону,
поки не пізно Дитинку рятуй від полону:
хоч жоден про це не попереджав звіздар,
знов немовлят вигублює Ірод-цар!
Наш вік збожеволів, його затопило війною,
хвилі ростуть до небес крижаною стіною,
вже не спасе ні ковчег, ні повітряний флот,
Голуб завмер над хаосом темних вод.
О Матінко Божа, Пречиста Діво Маріє,
поглянь, подивися, що там на воді біліє,–
там, де стрімкого виру чути звіриний рев,
де течія ламає хребти дерев?!
Бризки цілують зіниці, личко – сяюча цятка;
у мертвих обіймах – мокре сліпе цуценятко;
кров охолола, і тіло – немов снігове, –
хто за водою лілією пливе,
ніжним сріблястим човником, рибкою неживою,
а зблідле сузір’я – мов вінчик над головою?..
… Тихий місяць над світом світиться, як дукач;
дощ накрапає… Плач, Благодатна, плач...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985883
дата надходження 11.06.2023
дата закладки 12.06.2023
Мамо, чому взимку грім гримить,
Ярко блискавка миготить?
Ой, синочку, то не грім гримить
Та й не блискавка миготить.
То прийшов москаль війною,
Щоб Рід Український погубить.
Піду, мамо, ворога громити
За Україну й будемо в мирі жити.
Щоб навічно москалі пропали,
Вони на чужі землі завжди нападали.
А люди терпіли й в страсі мовчали.
Ти, синочку, ти ще молоденький,
Ти ж у мене один одненький.
І в руки не брав ти ще зброї,
А москалі - не люди, вони є ізгої
І не мають милості до долі людської.
Не боюся, мамо, москалів здолати
І незабаром повернуся до своєї хати.
Якщо доля судила голову покласти,
Прилечу я птахом вісточку подати.
Така Доля Українців Волю здобувати.
24 лютого 2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985544
дата надходження 08.06.2023
дата закладки 10.06.2023
«Я ключ повернув у дверях
У домі своїм –
Повз нас плине часу
Швидка ріка…»
(Вільям Батлер Єйтс)
З прозорих цеглин повітря
Збудував собі дім вічний:
Між пухнастими хмарами лісу,
Між громадами хмар гір,
Між химерами хмар замків:
Збудував, ніби я муляр у фартусі:
Вільний як вітер-зброяр
Між сонячних променів:
Між.
Важкий ключ носив одвіку
У торбі залатаних мрій –
Синіх як небо у травні –
Якраз на Белтайн – день вогню.
Важкий ключ мідний хрещатий
Змайстрував зі старих ножів,
Якими володіли люди дольменів:
Ключ від дому ще неіснуючого,
Незнаного і незвіданого,
Хоч і мого сокровенного.
Відчиняю ним прозорі двері,
Як відчиняють келію
В якій живе Час – монах бородатий,
Що гортає палімсести літописів
І пише сонети містралів,
Елегії ірландських туманів,
Наче не Час він, а сторож Міста –
Отого, що ніколи не буде збудоване:
Хіба що у п’ятницю – скорботну.
Такими як я муралями-мурахами…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984559
дата надходження 28.05.2023
дата закладки 06.06.2023
«Троянди спраглі жадають води…»
(Вільям Батлер Єйтс)
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порожнечі слів
Де псалом лунає несподіваним громом
У храмі дітей вдови,
Що збудований з дикого каменю
Напередодні грози,
Коли троянди спраглі жадають води
На межі між минулим і прийдешнім,
На межі між Землею і Небом,
На межі, що колись була прірвою,
Безоднею триликої Гекати
Очікую на блискавку-спалах. Очікую.
Провісницю буття світла.
Двері зроблені зі старої скрині
Відчиняю, наче розплющую очі
Серед тьми вічного «незабаром»,
Хочу впустити грозу майбутню
В келію смутку,
За вікном якої зелені троянди
Жадають води.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984982
дата надходження 02.06.2023
дата закладки 06.06.2023
Черпаю ніч долонею до дна,
Ловлю ясні зірки в свої кишені.
Хтось на дерева свиту напина,
І золотаву нитку тягне в жмені.
Така ця ніч солодка і хмільна,
Із запахом моєї матіоли.
Я в кухлик наберу її сповна,
Немов нектар збирають з квітів бджоли.
Черпаю ніч долонею до дна.
Сміється місяць, розсипає зорі.
В саду на скрипці грає сарана.
Натхненна мить прокинулась надворі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985309
дата надходження 05.06.2023
дата закладки 05.06.2023
Ой, ти, клене, дужий клене,
Клене зелененький.
І ти, моя пташко, нене,
Вклонюсь вам низенько.
Тай поїду за Вкраїну
Ворога карати.
Бо приніс він нам руїну -
Ніщо вибирати.
Тільки воля, слава в честі,
Доблесть і відвага.
Між боями, повних жесті, -
Любов та повага.
Моя мамо, світе ясний,
У часи двобою.
У молитві щиро-хресній
Будеш все зі мною.
Твої думи, твоя пісня -
То душа народу.
Не буває пора пізня
В борні за свободу.
Моя ненечко рідненька,
Дай, води нап’юся.
Зав’юнилась доріженька
З вірою: "Вернуся!"
05.06.23
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985312
дата надходження 05.06.2023
дата закладки 05.06.2023
Невідомість завжди залишає надію і шанси,
Хоч вона і густа , як туман на долоні боліт,
Непробудно в'язка, як безмісячна ніч, і щоразу
В ній зникає протоптаний звечора росяний слід.
Невідомість стискає і час , зупинившись, тісниться
Поміж сходом і заходом, змінює надписи дат,
Де у числах байдужих стає невідчутно різниці,
Та і йдуть вони одне за одним чомусь невпопад.
А якщо за туманом зворотного ліку початок
Невідомість завісила щільно? Не видно ні зги...
І здається безглуздим ступати за край і кричати,
І піщинок потік споглядати немає снаги.
На вербі причаїлась віщунка, дрімає, не кряче ,
А в болотних осОках заснула стара німота.
Невідомість закінчиться ранком , і голос тремтячий
Скаже тихо - проснись, я туману клубки розмотав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984240
дата надходження 25.05.2023
дата закладки 26.05.2023
«Сторож, Батько-Час,
весь сивий і зігнутий
Йшов зі своїм стривоженим псом,
шкандибав
Вздовж берега крізь очерет.
Але він запізнився…»
(В. Н.)
Чорним бусолом
Над лісом мрій здичавілих
Літати, як снити, літати, як марити
Щоночі – у тьмі земляній.
З імен збудувати хижку:
Ренесансну, як мрії художника.
Хижка-годинник
Вказує час незнищенності,
Коли після сну квіткового
Метелика поцяткованого
Називаю братом (ні, не Каїном,
І навіть не Авелем, і не чорноризцем,
І не братом по зброї,
Просто братом – по перевтіленнях).
Літати як бусол –
Чорним вісником вікінгів
Чи може вітрилом
Отого корабля Піфея,
Що почорнів від мандрів
Між скель холодних Ультіма Туле.
Літати як бусол
Над водоспадом –
Над прозорими краплями
Лишаючи мури позаду –
Замки і села, вітряки та похмурі вежі,
Що росли як гриби при дорогах готів.
Літати як бусол
Над димом, над полем кольору попелу,
Над попелом кольору поля,
Над згарищем,
Над Еріданом-рікою,
Де рибалки-гностики тенетами ночі
Ловлять форель зозулясту пам’яті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984146
дата надходження 24.05.2023
дата закладки 24.05.2023
Утро.
Колыханье лиловых колокольцев.
Резво семенящий торопыга-муравей.
Мышиный горошек завивает кольца
в мокрой до скрипа траве.
Облака по небу плывут как шляпы.
Начинается день Божий.
Вот-вот горячие жёлтые лапы
солнце на плечи мои положит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983925
дата надходження 21.05.2023
дата закладки 22.05.2023
На Гімназійній* вулиці весна:
Сміється промінь – будуть Мир і Жито.
Знов снився древній житич в моїх снах,
Як час ішов по місту гордовито.
Звучить молитва з глибини віків,
То рече віть її із мого древа
За світлу пам’ять наших Прабатьків
Промінчик впав до німбу кришталевий.
Дзвенить трамвай, біжать кудись мости,
Такий Житомир рідний і далекий
Любив Клеонік**, в нього був мотив,
Бо ж центром став його святої Мекки***.
Іще не стерлись пам’яті сліди,
Ще виринають з хвиль забуті миті,
Я повернусь коли-небудь сюди,
Аби зв’язати міцно роду ниті.
*вулиця в 19ст.
**Клеонік Мефодіїв Шостацький – уродженець Подільської губернії, випускник Київської Духовної академії, відомий священник, законоучитель чоловічої гімназії №1 міста Житомир в 19ст.- на початку20ст.
***в цьому випадку – як центр діяльності
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983963
дата надходження 22.05.2023
дата закладки 22.05.2023
Я ріка, я не можу текти, куди кличеш,
В мене є береги, зрозумій.
Ти не дмухай настирно, здіймаються брижі
На спокійному плесі, де сонце і тиша.
Вітре мій .
Кам'яним берегам підкоряються русла.
Гладить гравій на дні течія.
У затоці безвітрій чегатиме бусол,
Я круг нього спокійним теплом обернуся .
Не твоя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983924
дата надходження 21.05.2023
дата закладки 22.05.2023
Весну я споглядаю, значить
Надію маю все-таки якусь .
І серце, що кохає, бачить
Що діється у кожному кутку,
Що поряд відбувається й далеко
І хтось весні радіє не без сліз,
Бо здалеку-здалека знов лелеки
Надію повернуть до рідних гнізд.
Не може довго жити безнадія
У серці, наче в мертвому гнізді.
Надію серце недарма розділить
Із кимось у години непрості.
Закохані серця - всі ясновидці
І відстані ніщо для них любі
І посмішки щасливі на обличчях
Спонтанно вимальовують собі.
Спонтанно очі бачать лиш веселки
І сонячних пейзажів вітражі.
Так безтурботно пурхають метелики
Між тінями і сонцем на межі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983906
дата надходження 21.05.2023
дата закладки 22.05.2023
Прожийте так,
щоб бу́ло що згадати,
Не тільки біль,
гризоту й суєту,
Прожийте так,
щоб внукам передати
Науку - ЖИТИ
і долати гіркоту.
Буденності, самотності,
розпуки,
Коли здається,
що усе не так,
Не опускати
від безвихідності руки
І справжнього життя
відчути смак.
В його безмежно-розмаїтих
барвах
У безлічі відкритих
нам доріг,
У радісних душі
і тілу справах,
Щоб відшукати
справжній Оберіг.
Який зігріє, захистить
й на ноги
Зведе, коли
уже немає сил,
Розвіє давні,
приспані тривоги
Й дасть віру
не складати крил.
Це може бути,
що завгодно,
Матеріальне
і неося́жне,
Від нього те́пло буде
(це природньо),
Бо хто, що сіє,
те й собі пожне...
Мій Оберіг -
моє село,
Його не покидав
і не покину.
Й куди б мене
життя не завело,
Вертатимусь в
Улашківську долину.
20.05.2023 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983807
дата надходження 20.05.2023
дата закладки 22.05.2023
Смотри – стеклянный дом на дне реки!
Весь светится огнями изнутри.
На свет летят мальки – как мотыльки! –
и тычутся в стекло… Смотри, смотри!
А вот русалки пляшут на руках.
Смотри – танцуют книзу головой!
Позвякивают бусы на хвостах,
и волосы колышутся травой...
Под музыку мерцающих светил
качает отраженьями река.
На крыше месяц трубку закурил –
и дым плывёт, как будто облака.
Ты ничего не видишь? Ну даёшь!
И этого бесенка у ворот?
Вон, повернулся: глаз – как будто грош!..
Да знаю, знаю я, что это кот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983923
дата надходження 21.05.2023
дата закладки 22.05.2023
Знайомим словом обійми
Торкнися голосом
Підкравшись вечором німим
Сріблястим полозом
І на розпутті між ярів
БлиснИ під каменем
Ще там вогонь не догорів
Де б ти шукав мене
Стікає у провалля дим
В кущі шипшинові
У трави шурхіт заблудив
Застиг росиною
А глухо окрик як не мій
Зависнув місяцем
Бо ніжний і підступний змій
Вже не зустрітись нам
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983706
дата надходження 19.05.2023
дата закладки 20.05.2023
Весна відцвіта... А здавалось,
Мовби вчора медові квітки
З її рукава розсипались,
І лягали спочить на гілки.
Магнолія склала пелюстя,
Приховавши цілунки жуків.
Весна відцвіта диво-чиста,
Кожен серцем від неї п'янів.
Ще пісня в повітрі бузкова,
І півоній всміхається сад...
Весна відцвіта, мов раптово,
Залишивши дощів зорепад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983728
дата надходження 19.05.2023
дата закладки 19.05.2023
З листка на долоню спіймала росинку,
Ледь - ледь погойдалась, ну менш ніж хвилинку,
То ніби перлинка – дарунок природи,
Вона не ховає чарівної вроди.
В ній колір веселки і сонячне світло,
Зігрій на долоні - всміхнися привітно,
Ти радість відчуєш - душі насолода,
Перлинка на щастя - землі нагорода!
По травах ясніють сріблясті краплинки,
Під вітром холодним , тремтять намистинки,
Лежать, то рядочком, то в купі дрімають,
Вони, як і я - тепла й сонця чекають.
14.05.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983491
дата надходження 17.05.2023
дата закладки 18.05.2023
Только ночь поймёт и не осудит
и крылом коснётся, возлюбя,
различив в нестройном хоре судеб
исповедь любимого тебя...
Только ночь зерно отыщет сути
в сбивчивом потоке строк ли, слёз;
матерью, жилеткой, нянькой будет;
твой разгорячённый лоб остудит;
не уйдёт сознание вразнос -
на краю удержит, не допустит.
Только ночь хранительницей станет
откровений тягостных твоих,
ложный обещаний вытрет глянец,
искренность порывов сохранив.
Только ночь, творя свою поэму,
не забудет в ней твой тихий стих
и, слагая строфы вдохновенно,
верится: тебе их посвятит,
будто бы звучит для вас двоих
в звёздной бесконечности вселенной
арфою Эоловой мотив.
Только ночь...
12-16 мая 2023 г
Иллюстрация - картина А.Куинджи "Лунная ночь на Днепре"(1880)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983356
дата надходження 16.05.2023
дата закладки 18.05.2023
/вірш відправлено на Всеукраїнський конкурс "Золоте перо"
19.01.2024р/
Краса бузкова чарами сповита.
Весняне сонце грає і блистить.
Чеканням річка дещо оповита.
Сільська,грайлива,неповторна мить.
Любуєшся одвічною красою.
Вдихаєш кисень цей на повен зріст.
Все рідне,наше! Повною габою*
Зворушливо торкає людський зміст...
Й ця лікувальна надприродна сила,
В красі небес,у квітах,у траві.
Й життєві сонми розпускають крила,
А відчуття легенькі та нові...
Десь там,десь там ...іще гудуть гармати.
А хлопчики- в звіриному аду.
Та переможе Україна-мати!
Цю дику незагнуздану орду.
І річка,що стомилась від чекання,
І райський незрівняний острівок.
Знов фарбами заграють на світанні.
Мій рідний край!І пісня ! Цей бузок!!
* габою-тут -те,що оповиває,огортає,покриває,застилає
(переносне,поетичне)
07.05.23.
В.Мала
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982501
дата надходження 07.05.2023
дата закладки 08.05.2023
Приснилась музика така, що
Іще не чув я у житті.
І я не знав від неї кращої,
І ноти, наче, ті й не ті.
І музика, мов поза нотами, -
Чи то мелодія, чи спів?
Таємні відкривались гроти,
Де ехо збереглось з часів
Прадавніх, - звуки невідомі,
Акорди, може, від часу
Творіння Всесвіту бездонного
Творили первісну красу.
Був апогей над апогеєм,
Здіймались хвилі вище хмар ,-
Божественна творилась Гея
Іще до катастроф і свар,
Що потім щедро так вчинялись,
Що й передиху не було.
Життя нічому не навчало
І зло народжувало зло.
Та десь мелодія звучала,
Що в снах приходить, тільки так,
Така тендітна і печальна,
Як лебедя скрипічний знак.
Буває, мабуть, невимовною,
Мелодія і серця спів.
Життя коротке і бездонне,
Неначе музика без слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982591
дата надходження 08.05.2023
дата закладки 08.05.2023
Зимовий блюз...
Малюй снігами ноти,
Заплющуй очі, слухай саксофон.
А спів його з печалі і скорботи
Проникне в душу, як чарівний сон.
Там заметіль,
Метелики і бабки...
Крижинки крилець, як кришталь дзвенять.
Неначе пух з біленької кульбабки
Звук невагомий...
Зорі мерехтять...
А ти пливеш
Пір'їнкою по вітру
В полоні мрій про березень, весну.
І відчуваєш білу цю палітру
Усім єством - солодку, запашну.
Бо первоцвіт прийдешнього кохання
Вже оживає в душах і садах.
І зріє пристрасть, ніжність та бажання
Неначе диво...
Як в старих казках.
А саксофон той плаче знову, знову -
Холодних днів лютневих посланець.
Зимовий блюз -
Він наче колискова
Для зболених поранених сердець.
29.01.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972323
дата надходження 29.01.2023
дата закладки 08.05.2023
Купалося сонце в небесній блакиті,
Всміхалося ніжності цвіту садів.
Спішилися бджоли в суцвіття розкриті,
Назустріч мчав вітер, ген, десь із полів.
П’янили смолою розбухлі бруньки,
Гойдались неспішно у ритмі весни.
Схилились додолу зчорнілі горіхи -
Мороз понівечив тендітні листки.
А поруч спогорда дивилася дичка -
Прикрилась шипами від зла та біди.
Стояла край грядок, така, - невеличка,
Булих негараздів ховала сліди.
В житті їх у кожного все не бракує,
Та кожен по різному ношу несе.
Один - в своїм горі нічого не чує,
А другий - ще й іншим підставить плече.
І так пробігають роки за роками,
За веснами - весни, з надії й тепла.
В живому - любов, хоч й межує зі снами,
В єдиному диханні - ми і земля.
05.05.23
світлина: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982280
дата надходження 05.05.2023
дата закладки 05.05.2023
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
А я, почувши, очі опустив.
Бо чарівні скарби нічної скрині,
Минулого надії темно-сині,
Засяють знову, та лише на мить...
Мені чомусь і холодно, і гірко!
У небі сходить та єдина зірка,
Яка все бачить, знає... І мовчить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982229
дата надходження 05.05.2023
дата закладки 05.05.2023
(байка)
Йшли пастух і вівця колись
Аж за обрій, де сонце пада.
І пастух говорив: "дивись -
Я для тебе, як та лампада!
Я освітлюю шлях тобі -
Ти ж нікчемна і в цім причина:
Поводир я в твоїй судьбі
І ти слухатися повинна!
Бо пастух я, а ти вівця,
Тож вирішую все за тебе.
Є тут справа моя оця -
Бути ангелом світлим з неба!.."
Й так ішли вже вони давно
І тримаючи суть пастушу.
Тільки чортові - все одно,
Хто і як наплював у душу!
PS. гординя - гріх
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981826
дата надходження 01.05.2023
дата закладки 01.05.2023
Сад розквіт. Уквітчалася вишня.
У цвіту, як у білім вогні:
Це весна нарядилася пишна,
Полонивши квітковістю дні.
І садочок мій хоч не великий,
Не забули ще бджоли його:
Гул роботи їх крилець безликий
Є привітним для серця мого.
І лунає ця пісня літання,
Та ось вечір тихенько прийшов:
Відлітає вже бджілка остання
Щоб і завтра з’явитися знов.
А я наче в цей вечір весняний —
У духмянім початку ночей,
Від весіннього цвіту — аж п’яний
І від змісту, що ллє соловей.
І я кращого зовсім не хочу,
Не потрібно вже більше, ніж є:
Хай дні теплі — замінюють ночі
І хай сонечко вранці встає.
Лиш би тільки весняне багаття
Щоб душою завжди обіймать,
Бо напевно маленьке є щастя:
Щоб хотіти — ніщо не бажать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981546
дата надходження 28.04.2023
дата закладки 01.05.2023
Нестерпна різкість висить в повітрі
від непотрібних нікому слів.
Барв менше стало в чиїйсь палітрі -
розвіяв вітер. І день зотлів -
до дна, до краю... Горить-палає,
за виднокраєм тривожних дум,
душа. Так щиро слова складає
в букет із квітів - їх в'яже сум
і, все до себе ласкАво гОрне.
Слова ж не пахнуть, та аромат
їх кольоровий - надміру чорний -
десь поміж стертих координат
шукає точку, щоб знову відлік
почАти зАново - від нуля.
Букет зі слів, як зрадливий витік...
Цю точку, мабуть, шукаю я.
Нестерпно різко, а часом й грубо,
раптово надто (буває й так),
тривожно, боляче і не любо...
Слова на клапті! Вже краще так!
Горю й палаю із сонцем разом,
спішу до нього надміру сил.
Поза свідомістю й поза часом
лечу, не маючи більше крил.
Слова в букеті лишились в вазі,
їх кольоровий, нестерпний, звук
думки тримає у рівновазі
із гіркотою (опІсля) мук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981499
дата надходження 28.04.2023
дата закладки 28.04.2023
Ти знаєш, брате
Ти знаєш, брате, тільки мамі не кажи,
Я у шпиталі зараз, відвоювався, схоже.
Хірург мене заштопав: - Будеш, хлопче, жить!
Та ось в душі загоїти діру ніхто не зможе.
Я тут вже тиждень, але насправді там,
Серед розтерзанного вибухами лісу,
Де по деревам безневинним, як по вистиглим хлібам,
Пройшлись розпечених уламків металеві коси.
На землю падали вони, вкриваючись гіллям,
Окроплені червоною росою,
То мої хлопці, я пам‘ятаю кожного ім‘я,
З життям прощалися, вступаючи до бою.
Наш перший бій, насправді, перший бій,
І зразу вісім діб розлюченого пекла,
А я лиш кілька місяців, як одягнувся в однострій,
І голова до каски, тільки-тільки звикла.
Земля вставала перед нами як стіна,
Запрошуючи у сирі свої обійми,
Навкруг вогнений буревій кружляв,
Лишаючи по собі чорні вирви.
Ми наче в шторм потрапили в човні –
Маленьке суденце серед розбурханого шалу.
Немає мачти, зірвані вітрила, якорі,
Летим дев‘ятому назустріч, найсмертельнішому валу.
Вгризається у плоть сталевий шквал,
І вибухи, як грім ревуть потужно,
І блискавок удари валять наповал,
Спікаючи своїм вогнем тіла і душі.
Від нелюдських напруг зриває дах,
Це буде вічно, так здається часом,
А всепроникливий липкий тваринний страх,
У ніздрі лізе з обгорілим м‘ясом.
День, ніч, за ними знову день,
Короткий відпочинок і до бою,
Нам би ковток води холодної лишень,
Та скільки нас залишилось – лиш троє.
І я між ними, весь як решето,
З волоссям, що за тиждень посивіло,
Живий по факту, але мертвий, начебто,
Від болю за тих інших, невцілілих.
А потім темрява і світло в далині,
І я лечу до нього в довгому тунелі,
- Не час ще, - потім хтось сказав мені,
І очі я відкрив уже в шпиталі.
Нам кажуть, ми герої, всі вітають нас,
Говорять щось про ордени і про медалі,
А я, ти знаєш, думаю щораз,
Як з цими спогадами жити мені далі.
І от що, брате, я тобі скажу,
Хай тільки зарубцюються на тілі рани,
Повернуся у стрій і страх з душі зживу,
А потім сам усе розкажу нашій мамі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981302
дата надходження 26.04.2023
дата закладки 27.04.2023
Закружляв снігопад вже каштановий,
Його свічі яскраво горять,
Навіть вітер тепер не погасить їх,
Зміг тепло їхнє він відчувать.
У весняному буйному мареві
Серед зелені вогники ті
Забіліли пахучими чарами,
Ніби вперше їх бачиш в житті.
Ті біленькі каштанові кучері
Диво-травню на плечі лягли.
І захоплюєшся, і дивуєшся,
Скільки б ти не дивився на них.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981297
дата надходження 26.04.2023
дата закладки 27.04.2023
«… Так швидко
Втікало життя – ця кудлата гусінь…»
(В. Н.)
Двері зачинені,
А майбутній метелик,
Якому сниться синя квітка Небо
Тікає від тіні дзьобатого пересмішника,
Якого повелителі тіней назвали
Сонце.
Пісню сумного Бога
Слухає і відтворює Бах
Чи то розенкрейцер-лицар:
Хто зна, хтось, не я, навіть не майбутній метелик
Якого друг алхімічних алюзій
Назвав життям.
А він лише повзе по траві Істини
І говорить пошепки про день прийдешній,
А може тікає, може не знає, не відає,
Що бути йому метеликом
Один день.
Але строкатим-барвистим,
Як провесінь танцюючого друїда-язичника
На ім’я квітень-паросток.
Чи то сновида-підбіл.
Жовтий.
Ґумовий день
Перетворився в епоху вершників
Бамбуковий ліс став птахом зеленим,
Що ніколи не втомлюється співати
Про серце ночі.
Гучне.
Солом’яні бороди абеток
Стирчать з торбини мірошника Часу,
Слухаючи дзвони крижини-серця:
Ми не зчулися, не отямились
Як придибала краля
Весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977945
дата надходження 23.03.2023
дата закладки 27.04.2023
Ось так живу - від сходу до заходу.
І дні рахую, нескінченні дні.
Весни радію справжньому приходу,
І перемогу бачу в кожнім сні.
Зима, весна, а скоро буде літо.
Роки летять в буденності тривог...
Дорослі фрази кажуть мої діти.
Від їхніх слів... на небі плаче Бог.
Життя моє поділене війною...
Тривожить серце кожен Божий день,
Що платимо високою ціною,
Дітей щасливих бачити б лишень.
Коли настане наша перемога
І небо більш не литиме дощем,
Я заживу щаслива, бо удома
Запахне вперше миром і борщем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981409
дата надходження 27.04.2023
дата закладки 27.04.2023
Плаче небо холодною зливою,
Так безжально нівечить весь цвіт.
Тремтять квіти душею вразливою,
Тим осердям, що є дивосвіт.
Чим природа чарує пробуджена,
Прикрашаючи красно весну.
Та вітрам дощовим раптом суджена,
Без пори утрачає красу.
Лиш зозуля кує, заливається,
Співом дзвінким у гущі дерев.
До Петра має час - не ховається,
Не завада негоди їй рев.
Стогне злива у листі тендітному,
Напуває земельку слізьми.
Підкорившись закону правічному -
Жде земля все тепла від весни.
26.04.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981369
дата надходження 26.04.2023
дата закладки 26.04.2023
ПЕЛЮСТОК ПОЛІТ
БІЛО СТАЄ НА ЗЕМЛІ
ЛИШАЄТЬСЯ ПЛІД
22 квітня 2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981276
дата надходження 25.04.2023
дата закладки 26.04.2023
ПЕЛЮСТОК ПОЛІТ
БІЛО СТАЄ НА ЗЕМЛІ
ЛИШАЄТЬСЯ ПЛІД
22 квітня 2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981276
дата надходження 25.04.2023
дата закладки 26.04.2023
Ведуть вороги на Голгофу
Не гірших, а кращих ведуть,
Відомо одному лиш Богу,
Кому більше цвяхів заб’ють.
Один з них готовий померти,
Стікаючи кров’ю за всіх.
Чи варті ті грішники жертви,
Що знов продублюють свій гріх?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979906
дата надходження 11.04.2023
дата закладки 24.04.2023
«Оті то сирени
наповнили мій слух і серце
жалібним і збентеженим співом»
(Григорій Сковорода)
Старий як осінній дощ
Крук з білою хусткою в пазурах:
Подарував йому своє імено,
А він каже, що не ім’я то, а темінь.
Прошу його летіти через ріку бажань,
А він кличе мене мов чужинця
До сповіді пастору віри хмар:
Повідай йому про свій шлях манівцями
До Істини нікому не потрібної,
А гривастий кінь очікує вершника серце,
Хтось лишиться на цьому полі колючому,
Що засіяне залізними зубами дракона,
Еринії краплі дощу дозбирують
У келих Кібели кольору ночі.
Делос – корабель серед хвиль марноти:
Пливе невідомо куди під вітрилом треби
З пристані мідних ножів хліборобів.
Син Лето, брат Артеміди, цей вічний юнак
Дарував мені якось кіфару посріблену,
Тільки навіщо? Для якої скорботної пісні?
День недоречний.
Як все біля входу в Тартар –
Недоречне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968360
дата надходження 15.12.2022
дата закладки 17.04.2023
Земля вкрилась хутром зеленим,
Рясніє, вирує життя.
Кульбабами вік полонений,
На мить, хоч на мить в укриття...
Здійсняться і мрії казкові,
Кохайся, люби і живи.
Де очі твої волошкові?
Всивіли мої від журби.
До гніздечка повернеться пташка,
Там вишні і яблуні цвіт.
Там стежка, обабіч ромашки,
Там файний до сонця політ.
Засолодкі сакури квіти,
закоханим лиш в буревій.
Кохайся, і можеш злетіти,
Той обрій чудес тільки твій.
13.04.2023
Лишь нимб светился где-то высоко,
под небесами,
Туда фрегаты-корабли летят часами.
А тень моя блуждала под землёй,
да по пустыне,
Так холодно вночи, а жажду утолял лишь иней.
И, Я как призрак, сам в вещий сон поверил,
Захлопнул ставни на засов, подпёр и двери.
Вокруг святая полутьма, поднять бы крылья...
Зажёг свечу, тень в Зазеркалие ушла, от обессилья.
Лишь нимб светился, душу грел, ночь увядала,
А рядом, с тенью тоже тень, молчала и рыдала.
И дождь поссорился с землёй, в пустыне есть озёра,
Там яхта, парус со звездой, из шелкового флёра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980190
дата надходження 14.04.2023
дата закладки 16.04.2023
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Лежить на голих тополиних списах,
Обкутує на їх поставах лисих
Із омели зеленої руно .
Але кизил при степовій дорозі,
Як новорічна іграшка горить
Поміж сусідів сіро- голомозих,
Й хоча зраннЯ на нього дощ моросить,
То ніби сонце блиснуло на мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980185
дата надходження 14.04.2023
дата закладки 15.04.2023
Вічність врочиста,
мов різдвяник багрянолистий, пишнокрилий,
що ввібрав у душу-перса
всю любов і тепло сього світу.
Всю любов...
Серед віхол сріблистих, віхол металевих,
його серце пульсує живою силою крові!
Крові...
Посеред білої пустелі зими,
пролитою барвою, розхлюпаним полум'ям-бризгами,
вона сягає Космосу...
Супутників, зрячих, як Бог!
Вони - літописці сучасності.
Тепер нічого не сховаєш...
Не приховаєш...
Жодної багряної цятки Дияволу
не затерти в смолистих безоднях історії!
грудень, 2022р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969417
дата надходження 27.12.2022
дата закладки 12.04.2023
«… А ще є стіна звуків, щонічна стіна
Що мурується восени
трильйоном цвіркунів…»
(В. Н.)
Ніч руйнує залізні мости
Між кварталами міста ілюзій:
Вбоге житло снів білої чаплі
Ховають ультрафіолетові сутінки:
Все проходить – намарно.
Фальшиві бороди співаків ночі –
Вусатих скрипалів загуслої тьми
Ховають несказане і таємне:
Бо час неподільності, час темних.
Фарбую сторінки спогадів синім:
Гірке вино днів березня-злодія
Настояне на пахощах фіалок сліпих:
Відклади своє перо, менестрелю криги,
Гризота – бабаків пророчих,
Вістунів холоду круків і дощів селезнів.
Снив би Місяцем чи Сіріусом
За цією стіною звуків музики
Цвіркунів забутого монтанного літа:
Але Місяць розчинився як грудка цукру
У гарячій каві серпневої ночі,
А Сіріус проковтнули собаки –
Вовкодави пастухів Гібернії.
Для чого? Може для тебе,
Синьоока Тивер –
Дочка одноокого Тіраса?
Палає степ полиновий, євшановий –
Не тільки в моїх опівнічних мареннях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978977
дата надходження 02.04.2023
дата закладки 02.04.2023
Когда сидишь и просто смотришь в никуда,
Вдруг замечаешь, как невероятно плавно
Проходит время и уходит навсегда
Мгновение, которое могло быть славным...
Сверчки... о как же я люблю их трескотню!
И звёзды, что далёким светом манят душу
люблю... о как же я люблю! люблю
Ритмичное дыхание Вселенной слушать...
Мгновение то не сравнить ни с чем,
Нет ничего так упоительно прекрасней.
Покой души... и безупречный реквием
По миру внешнему и суете напрасной...
19.08.2017
–––––––––––––––––
Картинка из интернета
–––––––––––––––––
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978813
дата надходження 01.04.2023
дата закладки 02.04.2023
Вновь мысли меня
легко разрывают на части,
Зачем-то они меж собой не в ладу...
И глупость моя
как будто к тому не причастна,
И сердце как будто бы стынет во льду...
Поглубже дыши,
как будто и не виновата
Нигде, никогда, и ни в чём не была –
В крушеньи вершин,
как будто и только, расплата
За то, что ты чуткости волю дала...
17.08.2017
–––––––––––––––––
Картинка из интернета
–––––––––––––––––
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978722
дата надходження 31.03.2023
дата закладки 31.03.2023
Отыграло лето в пьесе роль свою.
И возможно, где-то тенью на краю
Лягут солнца руны, растеряв тепло...
Отзвенели струны... только хрип да стон...
Вновь глядит пытливо на меня луна,
На краю обрыва шёпотом маня.
Только крыльев нету больше за спиной,
Улетели в небо уж давным-давно.
Не кружить в порыве птицей в облаках...
В пропасть да с обрыва... не удержит страх,
Потому что страха не имею я –
Отбоялась плахи битая душа.
Острый миг падений... сладко-горький вкус...
Соберусь в мгновенье, если разобьюсь,
Падая с обрыва уж в который раз
Страстно и игриво в многозначность фраз.
Шаг серьёзный в осень охладит мой пыл,
Уведёт, не спросит... и исполнит сил,
Разгулявшись, ветер в охровый рассвет.
В этом самом цвете сотворю сюжет
Дней осенних беглых в суете смешной.
И возможно, в небо упаду душой...
18.08.2017
–––––––––––––––––
Картинка из интернета
–––––––––––––––––
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978723
дата надходження 31.03.2023
дата закладки 31.03.2023
Вечір тишу пряде
Під гучне цвіркунів сюрчання,
Заціловує день
Сині обриси хмар і гір.
Небокрай розовів.
Чи то з вечором їх вінчання,
Котрий нічку привів
І вінець готував із зір.
22.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978584
дата надходження 29.03.2023
дата закладки 31.03.2023
Из авторского Христианского цикла стихотворений
Огненный след
«Что, друг мой, поёшь
всё о Вечности-сказке?
Отрезанный ломоть
для нас сия даль…
Блаженны мечты
те небесные маски,
тень римских времён,
и разгадок скрижаль...
Что в ночи глядишь
орионовым ветром –
задует ли он
мой костёр на Земле?
Зачем тебе гомон:
сионское ретро
крестов и пророков,
тот древний елей?
Дымок ощутим,
Сердца жар и подавно –
Селены фонарь
нежной тенью дарит;
познай на Земле,
даже Богу угодно,
а Вечность оставь –
нереален каприз…»
Но сон не берёт…
Сердце громко стучится –
томится во мне
сих Небес перезвон…
Скажи почему?
Что за странник влачится
маршрутом земным
Вифлеем – Иерихон…?
В чём смысл Его яви
и веры в те сроки?
– Прозренья в Сердцах
человечьих желал
(давно уж без Веры,
в объятьях пороков)…
Он огненный след
их надежд начертал…
23.03.2006р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978341
дата надходження 27.03.2023
дата закладки 29.03.2023
Ось осінь вже літо змінила:
Синь небесна понурилась знов.
Хмар важких сіруваті вітрила,
Означають що простір схолов.
І повітря прозоре-прозоре —
Чистоти заворожує даль:
Вечоріє і раннії зорі
Дня короткого славлять печаль.
Замикається простір навколо.
В небокрай потекла виднота
І журбливе заспівує соло
У безлистих гіллях самота.
На мінорній застигло все ноті
Та у просторі щось ожива:
Це пливуть на небесному плоті,
Невеселі осінні слова.
І збираються в тихій сторонці
Щоб сягнути юрбою у ніч,
Щоб безсоння вітри-охоронці
Їх думками несли навсібіч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978393
дата надходження 27.03.2023
дата закладки 28.03.2023
Німіє вулиця Шопена,
у жмені дощ
із присмаком ягід,
прозора мить -
солодка і шалена,
важкі бордюри
кольору графіт
здалися клавішами.
Раптом закортіло
Торкнутись музики
і пальцями ноги
втиснути її,
наче пам'ять в тіло…
А поки що,
зі мною говори….
Умієш заговорювати
острах,
Коли здригаються
у небі Перуни.
Любов пекуча
і на дотик гостра.
Коли німотно
просто говори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977537
дата надходження 19.03.2023
дата закладки 19.03.2023
Зима на вікнах візерунки
Мережить сріблом дуже дивні:
Сюжети із казок чарівні
Несуть в собі її малюнки
В яких без пензля ожива
Захопливе нерозуміння,
Де з холоду — ростуть дива
Не потребуючи насіння!
І манить світ цей із вікна
Різновидом тендітних форм,
Коли відсутні межі норм,
Що в дрібноти — величина,
Дає всім образам можливість.
Й бринить фантазії грайливість,
Як вихор в хащах малювань —
У дивних руслах срібнотіння,
Потоком дум для розпізнань:
Що ж є в застиглості творіннях?
Бо є чудовим майстра хист
І таємничий на вікні:
Тут ліс ввижається мені
Й строкатий пальми довгий лист.
І ніби гори тут якісь,
Петля між ними обрис річки.
Та ще тісняться наче скрізь
З казок маленькі чоловічки.
Видніється далека даль,
Жива захоплює вразливість.
З вікна безмежності емаль
Штовха із мрій думок мінливість:
Тут щось з дитинства і космічне
І щось таке, що завтра буде!
Таке серйозне і комічне
Згадає пам’ять і забуде.
Пейзаж зображень навіва
Уже давно забутий спогад —
Якийсь розбитий часом здогад
З минулого наверх сплива:
Напевно це було вві сні —
Близька загадка і… далека!
Мов той не спійманий лелека
Що марить щастям на вікні…
Та тільки сонечко пригріє —
Нема з малюнка і сліда:
Віконце знову просвітліє,
А з дива зробиться — вода!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977476
дата надходження 19.03.2023
дата закладки 19.03.2023
Чи чули ви колись, як плаче дощ?
Я думаю, напевно це ви чули,
Він обіймає сотні різних площ
І всіх кому на вірність присягнули.
Ви бачили закоханих людей,
Босоніж по калюжам, наче діти,
А серце в когось птахою з грудей
Тріпочеться: «Не можу розлюбити!»
Ви бачили, як зближує сльоза,
Людей під парасолями навісом,
Як потім небом котиться гроза,
То янгол за кохання б’ється з бісом.
Тож скільки ж ви побачили очей,
Які за край в душі своїй стрибнули,
Дощі ідуть напевно для людей,
Щоб сльози їх не бачили й не чули.
Олександр Кармишев
05.01.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970960
дата надходження 14.01.2023
дата закладки 18.03.2023
Я бачив лебедів,
Я бачив кохання,
І бачив щасливих старих.
Я бачив золото,
Я бачив бажання,
І бачив я погляд гнилих...
Я бачив промахи
І попадання,
Був свідком мерзотних речей.
Я бачив соняхи
І їх згасання,
І відлік бессоних ночей.
Я бачив полум'я,
Я бачив зізнання,
І бачив попіл сльози.
Я бачив зустрічі,
І їх прощання...
А ти, мій друже!?? А ти?
Олександр Кармишев
18.03.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977431
дата надходження 18.03.2023
дата закладки 18.03.2023
У далекий зорях
Відблиском любов.
Шлейф кохання пряний
Тисячних розмов.
У яскравих зорях
Невмирущість душ.
Пам’яті зарубки,
Що зібрались в куш.
Стелиться пороша
Тихо так до ніг.
Хтось живий сумує,
Когось жде забіг.
Для когось назавжди
Щем на серце ліг.
Хтось махнув рукою
Й ринувся в політ.
В кожного дорога
По житті своя
І для всіх на світі
В небі є зоря.
14.01.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970984
дата надходження 14.01.2023
дата закладки 18.03.2023
В забутті не знайдеш рятунку,
Минуле ще прийде не раз.
Ті спомини різні в ґатунку:
І радісні, й повні образ.
Одні - гріють душу неспинно,
А інші - з печалі й журби.
Від третіх - у серці дитинно,
Четверті – поріг гіркоти.
Думки повсякчас розіп’яті –
Лінчують собою єство.
Коли б наперед було знати -
Не все, що в житті, божество.
За ними назирці вже п’яті –
Штовхають у груди й під пах.
А шості, - мов хмари кудлаті,
Від сьомих – у небі ти птах.
Біжать перемінні події,
Несуть лантухами слова.
Зачеплять десь сльози за вії,
Десь хочуть позбутись гріха.
Кидають і ночі в безсоння,
Хоча те відомо здавна.
Свідомість так прагне осоння,
Щоб ним пройнялось майбуття.
17.03.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977309
дата надходження 17.03.2023
дата закладки 18.03.2023
Відбувся день. Він сходить із підмостків.
Не варто кликати його на біс. І
Так вижити було у нім непросто!
А під розшиту зорями завісу
Гуде сирена. Ніби пісня бісів-
Їм грає лихо.
Придумав сатана сценарій жахів.
Приносить лиш йому вистава зиски.
А дощ змивав підмостки й гірко плакав.
Чи ж бачить світ- там небезпечно слизько!
Одна на всіх земля, крихка колиска ,
Гойдає тихо .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977269
дата надходження 17.03.2023
дата закладки 18.03.2023
(фентезі)
Вечір, вечір — сонце мідне.
Тіні дивляться на схід.
Ночі мариво огидне,
Дня дожовує вже плід.
Комарі тоненько виють.
Сонна в`ється мошкара.
Від роботи ноги ниють:
Спати, спатоньки пора.
А думки уперто лізуть:
Подивись на небосхил —
Бачиш, промені, як лижуть,
З хмар рудих небесний пил?
На оту поглянь ще хмару,
Що, як чорна та гора,
Де клубок з`явився пару —
Там пропечена діра:
І Орел із потойбіччя
Хижий, вже туди летить,
З променевого паліччя,
Щоб гніздо там намостить!
Це ота проклята птиця,
Прометея вдень довба!
Буде там тепер моститься —
Так скінчається доба.
І коли слабке проміння,
Потихесеньку зника,
То іще якесь створіння
Десь із хмари виника.
Та й серпом хутчіш махає
По промінню залюбки —
Золоті нитки складає
У рівнесенькі снопки.
Тож пильніш дивись на небо:
Хто ж останнє світло жне?..
Ні! — Сказав думкам — не треба,
Ох безпутні! Досить вже!
В дурні не мене пошиють,
Хай вас дума дітвора!
Від роботи ноги ниють:
Спати, спатоньки пора.
Розігнав думки я швидко:
Розлетілись — хто куди!
Та без них… щось якось бридко…
Тож злітайтесь — назавжди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977097
дата надходження 15.03.2023
дата закладки 15.03.2023
Чому ж, коли усе вже сквітло,
Коли вся флора завмира
І сонця жадібнеє світло
Співає пісню, що жура
Прийшла вже сірістю додому -
Ти, Хризантема, вже нікому
Із інших квітів не потрібна,
Розквітла нібито царівна?
Для цвіту дні давно ж пройшли
Й земля сухий приймає лист!
Та квіточки твої змогли
Придбати дуже дивний хист
В пожухлій осені порі
Неначе в ранішній зорі
На старті нового чогось,
Коли вмирати довелось
Ступивши в сніга безнадію.
Та все ж ти створюєш подію,
Як пісню із барвистих слів,
Де цвіт не просто твій зацвів
Коли усе вже пропадає,
Він дуже гордо промовляє:
Що є завжди, завжди дорога
І що не бійся із порога
Ступати в денність безнадій:
Лиш тільки вір! Лиш тільки мрій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977094
дата надходження 15.03.2023
дата закладки 15.03.2023
Триває піст.Суворий і Великий.
Дотримується хтось його, хтось ні.
Згадуються слова митрополита
Сабодана Володимира мені.
Земляк відомий мій і дуже мудрий
Навчав усіх поводитися так:
Не тільки тіло очищати, але й душу
Повинен кожен з нас.І повсякчас.
Коли запитували в нього ще й про їжу,
Вживати можна що у піст, а що - гріх,
Відповідав:"Ви один одного не їжте,
Найправильніше буде це.Амінь."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976990
дата надходження 14.03.2023
дата закладки 15.03.2023
Вітер, ледь-ледь холодний
В небі горить світило
Ранок, масив Відрадний
Іній навкруг, красиво.
Чорний льодок місцями
Біле ще розбавляє,
Йде вже зима за нами,
Тихо в права вступає.
Пташки снують по ділу,
Гомону їх не чути
Холодно в пір‘ї тілу,
В цих кожушках надутих.
Скоро й вітри надують,
Хмар, в котрих мухи білі,
Скрізь кучугури будуть –
Наче на морі хвилі.
Зверху, неначе влітку,
Купол небесний – синій,
Перетинають стрімко
Стріли електроліній.
Люди спішать бадьоро,
Справи у них приємні,
Рік добігає скоро,
Спроби вернуть – даремні.
12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975980
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
«Мій чистовод,
Перший на світі пагорб,
Де джерела купали
Лискучі трави…»
(Шеймус Гіні)
Посохом мого неспокійного серця
Міряю шлях між зеленими пагорбами:
Витесую себе з брили повітря:
Співаю псалми квітам синім волошок,
Бачу сни під крислатим буком:
Чиста вода з неба у келих мого життя –
Вип’ю його до краплі – не промине
Чаша сія. Віщунка Манто
Напророчила пісню жайвора –
А навколо круки. На руїнах Трої
Тіні кентаврів сивіють – бо смуток,
Бо вмурована в камінь мідна самотність.
Діряву попону білого однорога
Учні дивака Конфуція-писаря
Перешивають на халат для квітня:
Бо холодно вишням цвісти – зимно.
Про мене забули на чужих поминках –
Поминках по Фіннегану,
Що повнились тихим абсурдом
У садах моїх відчужених марень –
Садах Епікура. Я повертаюсь –
На схили зеленого деревію – туди,
Де чиста вода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975954
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Сумують лави попід снігом
і тишею хворіє парк,
лиш темінь розбавляє світлом
самотній, наче ніч, ліхтар,
чекаючи палких цілунків
і слів жаданих про любов,
хто скуштував кохання трунку,
собі у парку знайде схов,
він збереже їх таємниці,
таке бувало вже не раз,
а зараз тільки сніг іскриться,
танцюючи із вітром вальс.
04.03.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975773
дата надходження 04.03.2023
дата закладки 04.03.2023
«… Як намарно блукати по світу
Чи не ліпше тоді у вир ароматів
Та в буревій фарб?»
(Камбара Аріаке)
Срібне дійство Lunaria –
Ми п’ємо його в жовтні,
Коли Небо прозоре як час,
А хмара нагадує дім –
Наш холодний притулок.
Сім останніх троянд –
Чорних квітів колючих осені
Свідчать хоралом про те,
Що джерела шумлять все тихіше –
Німіють,
Бо Темний блукає дібровами –
Лісами багряних сутінок.
Келих повний вина:
Це шукає нічийна втома
Тінь свого прихистку –
Замку ґотичних ілюзій,
Шукає цю гру: забаву прощання.
Крук – щонайбільший
Ширяє над дюнами –
Їх породило море Таласса –
Те, що воліє співати, кричати, шуміти
Коли все засинає,
Коли навіть серце
Спить.
Срібна вистава Гекати Сотерії,
Коли Калліопі требу –
Плодами дозрілими.
Тиша навколо.
Над пустищем жовтого листя,
Над мідними кленами
Свідок німий –
Lunaria.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962177
дата надходження 07.10.2022
дата закладки 04.03.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.03.2023
Обрывается жизнь у кого- то, а сердце ликует.
Кто-то где-то сгорает, и нету, и был он таков.
И представить себе не посмела бы радость такую,
Не желала о смерти напрасной и думать я всуе,
Просто речи сегодня о смерти заклятых врагов
Взмылся дьявол над нами, расправил вонючие крылья.
В нежной тихой молитве под ним загорается сад.
Точно трубы его нам сиренами с неба завыли.
Хрупок мир и раним. Мы об этом на время забыли.
Взмыло зло над землёй, приглашая с ухмылкою в ад.
Но рождаются дети, они с голубыми глазами
Цвета неба, где миру всегда обязательно быть.
Кто же скажет- увы, не туда родились, оказалось,
Когти дьявола дом ваш , смотрите, уже растерзали.
Значит, смерть и нужна, чтобы зло поскорее убить .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975103
дата надходження 26.02.2023
дата закладки 26.02.2023
Все окна и двери заперты.
Как замученная обезьянка
недвижно сидела на паперти
в линялом платке цыганка.
Галки на крышах ссорились;
старухи пред образами
молодому священнику вторили
гномьими голосами;
гасли молебна отзвуки,
не долетая до неба;
в сером холодном воздухе
пахло горячим хлебом, –
и плакала так заманчиво,
так всему вопреки
музыка в ресторанчике
на том берегу реки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975133
дата надходження 26.02.2023
дата закладки 26.02.2023
Напиши мені, коли зможеш.
Це терміново.
Я знову пишу вірші' і захлинаюсь болем.
Як і раніше ніщо не змусить ревіти в подушку,
Знайдеш її у кутку...на шмаття розірвану душу.
Знову горить підлога і тиснуть зі всіх боків стіни.
У попілі цигарковім все, що здавалось нетлінним.
Палити і сни топити у безумі днів алкогольних,
Так добре, що це снодійне так чітко римується з болем.
І моторошно,що до тебе римуються інші речі.
Почути б свій голос крізь ночі... Та знову вдаєшся до втечі.
Мовчи і не озирайся, кричи, як навколо тиша.
Зтерпи, коли хочеш торкатись того, що колись залишиш.
I замість небесної брами побачиш суцільне інферно
Бо Єва не йшла за Адамом.
А знайшла у собі Люцифера.
(с) Jolakoturinn
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973896
дата надходження 15.02.2023
дата закладки 16.02.2023
Стрітення Господнє... шепіт про весну,
Нам й всім не забути, хто приніс війну,
Йдуть бої жорстокі, аж стогне земля,
Люті, скаженіють орки із кремля.
Держать оборону вірнії сини,
Неньки у молитвах, Боже дай весни!
Хоч і заважка.. до миру дорога,
Хай почує світ, слово Перемога!
Зранку ясне сонце,освічує храм,
Нині надто людно, линуть співи там,
Їх розносить вітер, серця зігріва,
У болючих душах, віра ожива.
Стрітення… надія, шепіт про весну,
Боже, поможи нам, зупинить війну!
15.02.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973937
дата надходження 15.02.2023
дата закладки 16.02.2023
Ти затям: я не бідна,
не знедолена, ні!
Маю все необхідне –
і достатньо мені.
Маю думку і волю,
в серці – пісню дзвінку.
Маю, голубе, долю.
Другорядне – яку…
Маю світлу надію,
що розтане імла,
бо змиритись не вмію
з безкінечністю зла.
Маю спогадів квіти,
снів гранатовий сад.
Сонце, райдугу, вітер,
водограй, зорепад!..
Паперовий квадратик
на старому столі
(мого простору клаптик
на цій щедрій землі)…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973955
дата надходження 15.02.2023
дата закладки 16.02.2023
***
Кінчалось літо. Айстрами квітчалось,
біліло павутинням у садах,
прощалось з сонцем, тихо так прощалось,
дзвеніло глибиною в небесах.
Дрібним дощем вмивалися світанки
і бузьки відлітали до весни
й незрозумілі дивні забаганки
вночі приходили у сни –
Хотілось залишитися у літі
в полоні мальв й безкрайності полів,
хотілося тепла й дурману квітів,
гудіння бджіл над ними і джмелів.
Але – кінчалось літо, тихо й непомітно,
сідало сонце в комиші
і щось назавжди звіялося з вітром.
Кінчався день. Смеркалося в душі…
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923890
дата надходження 01.09.2021
дата закладки 09.02.2023
***
На роздоріжжях снів гублюсь у споминах
Давлюся болями задавнених образ
Вслухаюсь в звуки здаленілих гомонів
Ловлю обривки вимовлених фраз
І пахне літо перезрілими житами
І ллється жайворів небесний спів
І щось таке незриме поміж нами
Щось недомовлене, на що бракує слів
А тільки очі волошкові серед жита
Блакитним полум’ям цвітуть
А тільки маків вогники розкриті
У морі жита хвилями пливуть
І лиш небес бездонна глибина
І теплий подих вітру на щоках
І знову щось розказує вона
З букетиком волошок у руках
Те літо загубилося в літа́х
Та знов і знов приходить увві сні -
Цвітуть волошки в золотих житах
І ти, як юність, посміхаєшся мені…
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973342
дата надходження 09.02.2023
дата закладки 09.02.2023
Проснулась рано… поспішаю на ганок,
А чи помічу, жовті сонячні стрічки?
У чобітках, радо вітаю світанок,
Іх зустрічала, я би завжди залюбки.
Благословенна тиша, в зимовім днині,
Віднайти спокій, схопити жменьку снігу,
Гарно умившись, як у полі озимі,
Коли від сонця плаче сніг, мать втіху.
Погляд літав, як веселковість барв весни,
Дай Боже миру! Сонячне мерехтіння,
Нехай, як вісник про закінчення війни,
Що вже нарешті, прийшло порозуміння.
Легенький вітер…тихо – тихо падав сніг,
За мить вразливий, донісся крик матусі,
На жаль, біда, ступила… на її поріг,
Безкровне тіло…у полі на Донбасі.
І сніг здається, іншим став, нерухливий,
Змінилось небо, від сліз, журби й страждання,
Матусин голос,- Казав будеш щасливий,
Вже вщент розбиті за сина сподівання.
Ридає мати, з неба холодні краплі,
Впали на плечі…жага крикнути світу,
Війна – біда, жура, не дійство в спектаклі,
Тут смерть, тривоги, руїни, гасне світло.
Ой, що ж ти днино, мені принесла смуток,
У час вечірній, в Бога миру просила,
Зберегти воїнів, життя від куль й пасток,
Душа страждає, терпіти біль несила!
Ой, що ж ти днино?!А я ж чекаю миру…
15.12.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973300
дата надходження 09.02.2023
дата закладки 09.02.2023
«Зростаєш, як усі кого забуто…»
(Пауль Целан)
Ми проростаємо
З чорної землі забуття:
Зерна кинув недбало
Босоногий орач
Чужого села,
Яке називають Небо.
Полічив яблука:
А вони падають.
Полічив ягоди:
А вони гірікі –
Набило оскомину,
А виявилось,
Що то ягоди Істини.
Долучіть мене до цього саду.
Хоча б голкою терену –
В скроню,
Дозвольте дивитись на хмари
Крізь листя аґрусу.
Тільки тінь на воді:
Ми випили вино ночі,
Гірке віскі Плеяд,
А вже ранок.
Ми забули як цвітуть стокротки,
А вже падолист
Пікардії небачених мрій,
А вже снігопад
Холодних як небуття
Крижаних візерунків:
Дикий зимовий сад.
Вже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973333
дата надходження 09.02.2023
дата закладки 09.02.2023
Иду на запад, с укором смотрит вслед восток,
Лечу на юг, а хочется на север.
Из радуги получится хорошенький мосток,
Под ним цветёт и пахнет клевер.
Не важно мне какая там пора,
Зимой весна стучится летом в осень.
Чем глубже у горы кора,
Тем ярче вековая проседь.
Заангажирован этюд,
художник не рисует под заказ картины,
Семь красок - натюрморт из блюд,
А там кружатся в белых платьях балерины.
2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972711
дата надходження 03.02.2023
дата закладки 03.02.2023
Під лисими зорями,
Над пухнастими хмарами
Лечу
У снах.
Де ти, Конфуцію?
Запитую себе вкотре
Плямуюючи білий папір
Ієрогліфами –
Чорними круками знаків
Поцятковую.
Пензлем.
Будую вежу Малинових Горобців
У снах.
Каміння так само важке
Як на кожній будові:
Готичного замку
Чи романської базиліки
У Царгороді мрій
Чи Вавилонської вежі
Бородатих астрологів.
Калліопа
Позначує кожну цеглину
Пальцями
(А я гадав, що поглядом
Кентавра Хірона).
Чомусь у царстві Морфея
Я будівничий –
Каменяр вільний
І все мурую
(Для чого?)
А в світі руйнувань
Писар – каламар повітовий
(Намарно)
А хотів Сковородою сучасним
Блукати-тікати
Куди – невідомо
В пошуках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972618
дата надходження 02.02.2023
дата закладки 03.02.2023
Обрій рожевий, і скеля рожева.
На горах рожевих – рожеві дерева.
В рожевих будинках рожеві віконця –
Мов іскри рожеві рожевого сонця.
Цей вечір рожевий рожевою млою
Вже ніч – нерожеву – веде за собою.
2016-11-15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971732
дата надходження 23.01.2023
дата закладки 23.01.2023
Ти моє небо... рідне і ласкаве...
Ти мої зорі... сяють у пітьмі...
Ти моє сонце... ніжно зігріває...
Коли слова безжальні і німі...
Ти моє щастя... рідне і бажане...
Ти моя гавань в відчаї біди...
Ти мої крила... небо обіймаю...
Шепочу тобі пристрасно... не йди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678952
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 21.01.2023
Зима надій і сподівань,
Смичок підтягує скрипаль
А серце рветься мов струна,
Скажіть навіщо ця війна?!
Скрипка хоча й в міцних руках,
Тривожно, сльози на очах,
Грізні, сумні, линуть звуки,
Не розридатись - душі муки.
Як пережити, прийняти,
Коли дитя хоронить мати,
Коли будинки в руїнах.
І смерть з косою несе жах.
А думка, думка ніби птах!
Рашистська наволочь спинись!
Отверезій, чи мо» проспись!
Напевно в душах буревій,
Чи біс вселився?Ти не смій!
Вщент зруйнувати навкруг все,
Згадай писання, є святе!
Чи ти, зростав серед вовків,
З думками жив серед віків,
Прогавив ти, років триста?
Твоя стежина терниста.
Прийшов з війною - сам згинеш,
Скрізь злодіяння, ти чиниш,
Та знай настане час розплат,
Народ козацький не здолать!
Зима надій і сподівань,
Смичок відтягує скрипаль,
Звуки в мінорі - розпач, сум,
Душа кричить - по тілу струм,
Нестерпний біль ранить серця.
20.01.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971453
дата надходження 20.01.2023
дата закладки 21.01.2023
Ти розкажи, ти розкажи, чому приходиш?
Я зрозуміла, що без мене вже не можеш
І не така ще й чарівна і люба осінь
Та відчуває все душа кохання й досі
Ти подивись, ти подивись, кружляє листя,
Твоя любов мов світ бринить п'янка та чиста,
Позолотила навкруги усі простори,
Купаюсь в чарах неземних, як ніби в морі
Ти зупинись, ти зупинись, хоч на хвилинку,
Впіймаю дивно милу мить, її частинку,
Схоплю в обійми теплоти, мов сон тендітно,
Вберу із краплями дощу так не помітно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971353
дата надходження 19.01.2023
дата закладки 21.01.2023
Я відлітаю мимовільно
У місто примх, у місто мрій,
Воно красиве і цивільне
У подарованій порі…
Моя фантазія малює
Шлях-дзеркало у відбитті
І хоч в уяві лиш існує,
А може в напівзабутті?
Нараз всі в ньому атрибути:
І тротуари, й перехід –
Будинків нам не оминути,
Та й ліхтарі біжать врозбрід.
Гілля дерев в тумані синім,
Немов прийшли з других світів,
Пливуть під ноги довгі тіні
У райдужнім озерці снів…
Під парасольками неспішно
Людей потік, чи променад?
І навіть тут ніщо не вічне,
Як і на небі зорепад…
…Вдалось побути в місті мрії,
Яке взялося з нівідкіль –
І вашу душу хай зігріє
Цей неземний блаженний хміль…
20.01.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971460
дата надходження 20.01.2023
дата закладки 20.01.2023
Теплий січневий вітре,
Зачарував , чужинцю,
Приязно як ласкаєш!
ПлЕскає став зігрітий,
Берегу квітень сниться,
Крутить зима лукаво.
Листя пороздимало
Зібране під корчами,
Й піняться пір'ям білим
Лебеді заблукалі,
В пізній зими початок
Досі не ймучи віри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971292
дата надходження 18.01.2023
дата закладки 20.01.2023
Поміж убитих – напівмертві,
Це – ми такі, це – ми такі.
У цій пекельній круговерті
Все ж сильні ми, ми – не слабкі.
Від цього горя плачуть сильні,
Серця палають і метал.
За те, що ми до болю вільні
Летить на голови «Кинджал».
Влучає в діток-янголяток,
Влучає в кожного із нас.
Регоче людожерів натовп –
Страшний і в профіль, і в анфас.
В нас – ріки крові, гори – горя,
Цим кровопивцям мало ще!
І наче світ це про говорить,
А нам від того – глибший щем.
Хтось там під тягарем руїни
І день, і ніч на суд чекав…
Котились сльози України,
А для глухих – дарма гукав.
Убита молодість і старість,
У храмах вітер зради свище.
Нас скільки в Бога ще зосталось
На цім смертельнім попелищі?
Десь чути голос: «Жити, жити…»
І крізь асфальт росте трава.
Довіку нам не розлюбити
Свободи нашої слова!
Згори у пеклі, лютий враже,
І щезни із лиця Землі!
Хоч нас від тебе ще поляже,
Але залишаться й живі,
Щоб пам’ятати кожне ймення
І не забути жоден гріх,
Не буде цій орді прощення,
Вона уже – торішній сніг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971209
дата надходження 17.01.2023
дата закладки 17.01.2023
Ти не здригнувся, світе? Поглянь на нас! Сюди!
Тут дівчинка маленька вмирала без води.
Вже не було матусі... Завали, темінь, жах.
Молитви в породіллі застигли на вустах.
Розтрощені лікарні... ракети в Бабин Яр.
Народжені в підвалах, кричіть — ваш час настав!
Він буде мирним, кращим — віднині і повік,
у новому столітті йде двадцять другий рік.
Холодний Яр, прокинься, Батурин, підведись!
Герої Крут, ви поряд... Вкраїна зараз — ВІСЬ!
Тут з’єднуються душі в непереможний ДУХ
і резонує віра на згарищі розрух.
Примножуються сили з землі, з небес, з основ.
Слова з самого серця повторюємо знов:
— Тримайтеся, рідненькі, найкращі від усіх!
Любов зсуває гори, стає окрай доріг.
Ти розумієш, світе?! Любов підносить ввись
таку незламну силу в єдиному — «Борись!».
І рознесе по колу цей клич Чумацький шлях.
Відроджене сьогодні — залишиться в віках.
Таня СВІТЛА
14.03.2022 р.
Художник Олег Шупляк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942476
дата надходження 16.03.2022
дата закладки 17.01.2023
Ці білі сніги і туманний світанок
Прикрили вчорашню гірку чорноту
В надії на те, що сьогоднішній ранок
Надасть якісь зміни й поверне цноту́.
В тумані зимовім та в інії тусклім,
У сонному мареві спить білий день,
Не хоче проснутись в імлі цій застиглій
Й назад повернутись в реальну мігрень.
Хай спить, спочиває й не меркне надія,
Що кане жахіття в минулому дні,
А сніжна зима у такій протидії
Пришвидшить кінець цій безглуздій війні.
Прикриє, притрусить і все заховає,
Та з нового аркуша ввіллється в цей світ
Ота білизна, що пройде над розмаєм
Й на нові сторінки проллє дивоцвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967725
дата надходження 08.12.2022
дата закладки 12.01.2023
Кібела кидає важкі зерна
В зораний ґрунт Аркадії
Орачами-кіклопами –
Велетами залізного плугу,
Що зазирають за пагорби
Оком своїм вогненним
І думають, що то не зерна, а зорі,
Що то не Аркадія, а безодня
У якій все розчиняється
І все народжується.
Навіщо вони ріжуть плугом
Камінну землю кентаврів?
Хіба не знають вони – одноокі,
Що землі роблять боляче?
Що плаче вона сльозами мовчання,
Наспівує стиха веселу мелодію смерті?
Збирати суниці
І чавити їх черлені цятки
Між сторінками книги Істини.
Потріпаний манускрипт Кроноса –
Там написано, що все почалось з Хаосу
І довершилось маривом.
Але не сьогодні.
Після епохи Сонця,
Напередодні епохи дощів
Заплюющую очі:
Серед пітьми
Нашого злого часу
Знову панує Кібела –
Втілення першопочатку:
Вчить нас повторювати
Слова невідомі.
Слова забуті.
Слова, що прийшли в наші дні
Босоніж.
Із зерен Кібели виростуть зорі-світи
На які будуть дивитись
Діти еллінів,
Діти варварів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970665
дата надходження 10.01.2023
дата закладки 12.01.2023
Зустріч двох рук,
цих зірок шукачів,
в таїні ночі незмірній!
О, як простором скута
безсмертна їх білість!
Коханці, обоє забули враз
про пошук, знайшовши на мить
у замкнутім колі те,
що шукали вони
поодинці.
Відмова любить… Неможлива,
як безупинність!
Х.Р.Хіменес; пер. з ісп. О.Міськової
________
¡Encuentro de dos manos
buscadoras de estrellas,
en las estrañas de la noche!
¡Con qué inmensa presión
se sienten sus blancuras inmortales!
Dulces, las dos olvidan
su busca si sosiego,
y encuentran, un instante,
en su cerrado circulo,
lo que buscaban solas.
¡Resignación de amor,
tan inifinita como lo posible!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970555
дата надходження 09.01.2023
дата закладки 12.01.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2022
Сім ночей мандрує березоль
Від хмільних «п’яццо»
До стоїчних «страда» та «віа»,
Від незачинених брам до темпіо.
Пізніше від зеленкавих хвиль
Моря невгамовного серця:
Я знав це віддавна, але довідався
Під стінами Сан Фортунато –
Березоль невгамовний монах.
Я пив перестигле вино мовчання,
Мій погляд блукав – щоб дізнатись –
Тут, під мурами, які чомусь збудував Карло:
Кожен келих Неба порожній,
Кожна ніч починається зранку:
Передчуттям тьми.
У сваволі моєї єретичної віри,
У гонорі весни весталки Етрурії
Мислю про космічне квітуче дерево
(Трохи вишневе)
І поклоніння волхвів-зорезнавців.
Споглядаю кам’яну квітку-місто:
Не вірю, що мене тут не було
Коли чернець-августинець Пронті
Бавився на мурах яскравими фарбами:
Немов я не тут, не зараз, не близько.
Місто – це скалки античного глечика,
Які викинули на берег хвилі Таласси –
Холодного моря минулого
(Нехай).
Додайте до вина води – необачно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967001
дата надходження 30.11.2022
дата закладки 30.11.2022
О Білий пудель – перший сніг,
Цілуєш все, ще й без провини
В веселім танці-хуртовині,
Готуючись на свій нічліг.
В гонитві за своїм хвостом,
Вкриваючи усе в замети,
Дерев за поли, силуети…
…Біліє купол під хрестом.
Він сірість – в білий чистий лист…
Як нам перегорнуть сторІнки,
Безвихідь, підкорити стінки,
До глузду перекинуть міст…
Печаль комусь – другому радість,
Життя строкатий календар –
Днів світло, враз затьмарень дар.
Глядить услід нам Неба святість…
29.11.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966924
дата надходження 29.11.2022
дата закладки 30.11.2022
Похмура осінь все забула...
Про срібні зорі десь під ранком...
Про спів пташиний в поцілунку...
Про ніч в обіймах двох на ганку...
Забула осінь все... забула...
Про сонце жовте... ніжне... миле...
Ковтало нічку, як акула!
- А зараз... наче в тій могилі...
Що зеленіло, тріпотіло,
стелило землю буйним цвітом,
Тепер лягло, як мертве тіло!
Надія стерлась... зникло світло...
Повітря змокло у тумані...
і Вітер – вічний співрозмовник...
Безвихідь жме, неначе камінь!
Думки усі про теплий вогник...
Здавалось, десь в безкрайнім полі,
де сіре небо тче сльозами,
блукає виснажена доля...
Тягає пам’яті кайдани...
Немає світу... Мряка... холод...
І день насуплений в образі,
що осінь сум вела по колу...
топтала мрії по дорозі...
Похмура осінь...
27.11.2022 р.
Фото з інету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966725
дата надходження 27.11.2022
дата закладки 27.11.2022
Сквозь пальцы этот век
В ладонях рафинад песок
Врозь пишем трек
Полярный рейс закат - восток
Не надо половин, лавин,
Не надо и вина, до дна,
На кухне полумрак, дурман картин
Две тени паладин, один. одна
Сквозь пальцы этот миг,
Вновь месяц жерминаль.
Мы на страницах книг,
В рыдающих свечах рояль.
На лицах половин следы лавин,
Нам мало и вина, любовь до дна .
На запад в полумрак в неон витрин
Идёт по клавишам одна луна.
2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966738
дата надходження 27.11.2022
дата закладки 27.11.2022
«З води подав їм гілку горобини…»
(Скела «Викрадення стад Фроеха)
Остання нитка чужої самотності,
Ночі Одкровення та Істини
В’ється з веретена Галактики
Між двома вогнями галявини тьми:
Коли відчиняться брами,
Коли прокричить сова запахів осені
Стиглі ягоди горобини ночей
Таких же червоних (заграва)
Впадуть у долоні Часу:
Епона жене потойбічних коней
На шалене гульбище Дагди:
Цей Всесвіт казан вирування життя
В якому варяться зорі й планети,
Туманності й чорні діри –
Готується страва для богів і людей,
Для бенкету шаленого:
Самайн. Ніч на вершині осені мрій.
Ніч початку й кінця.
Я жив і любив, страждав і радів,
Блукав стежою людей та собак,
Майже знайшов просвітлення –
Ненароком. Доречно. Але… Айстри…
Вогонь як і перше гріє
і спалює зло.
Ми були і будем. Ми вічні. Ми пастухи.
Отари зірок, що час заганяти до стійбища.
Зимового.
Всі ми вічні.
Як ніч. Як Самайн – між світами.
З гілок горобини – дерева таємниць
Я запалюю ватру – освітлюю Всесвіт
Цим квітучим вогнем-келихом.
Написано в ніч Самайну в 2022 році. Хоча, звісно, правильно вимовляти не Самайн, а Савінь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964684
дата надходження 04.11.2022
дата закладки 26.11.2022
Сині води, темні води
Де ваш брід?
По якому спомин ходить
Стільки літ.
То сідає зовсім близько
В очерет
В руки місячного блиску
Набере ,
То майне під берегами
В листопад,
Все шукає там намарно
Шлях назад.
Виринає із безсоння,
Чи з води,
Хоч любові він і повен
Не завжди.
А як стане потороча
Та вогнем,
Небо зоряну сорочку
Одягне,
То почну шукати знову
Я той брід,
Де минулої любові
Канув слід.
Та до ранку в синіх водах
Зблідне все,
Мої спогади від броду
Віднесе.
І до повні заспокоїть,
Щоб відтіль
Над водою мерехкою
Пролетіть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966582
дата надходження 25.11.2022
дата закладки 25.11.2022
Золото сипле під ноги осінь нам світловолоса.
По сінокосах ходила зовсім недавно ще… боса.
Розфарбувала майстерно барвами в гаю листочки
Клена й берізок вдягла вже у золотаві сорочки.
Гарне намисто в калини, і горобина радіє.
В чистих ще хвилях прозорих небо купається синє.
Зерня вона золотисте в чорну ріллю вже поклала.
Щоб проросло – легким вітром в танці над ним закружляла.
Сіється сріблом-дощами, поле щоб гарно вродило.
Взулася у чобіточки, йде по калюжах сміливо.
Раді святковим обновам сад і лісок, і діброва.
Золото сипле під ноги нам чарівниця казкова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964907
дата надходження 06.11.2022
дата закладки 07.11.2022
1
Мій янголе, чому ти крил не маєш,
навіщо ти блукаєш у імлі?
Мій янголе, скажи, чого шукаєш
на цій брудній, знедоленій землі?
Мій янголе, чому так необачно
зі мною ділиш темряву ночей?
Мій янголе, чому мені так лячно
від погляду твоїх сумних очей?
2
Як сутеніє – сатаніє,
палає і волає біль,
і туга лине звідусіль,
і темний відчай скаженіє
і б’є крилами, наче крук…
Мій янголе!
Йду за тобою –
у вогняній мандорлі болю
аркадою пекельних мук.
3
Вже не п’янить
блакить,
мов брила,
крила,
не треба
неба,
в хаосі ночей
лише твого жадаю раю –
уст,
очей.
Прийди!..
Впади, мов білі ті сніги
на алую роз’ятреність жаги
і пий з моїх долонь
вогонь,
вогонь.
4
Так дивно падати в безодню,
що над моєю головою,
таку німу,таку холодну –
вона здається крижаною, –
летіти легко, як видіння,
і впасти тихо, як у сні,
в зірок оманливе тремтіння,
в обійми білі вогняні.
5
– Любов – недуга? Ми тяжко хворі!
Дивись, як млосно кружляють зорі…
– Якось тривожно в цій круговерті.
– Чого ж боїшся – життя чи смерті?
– У смерть не вірю й посмертні муки –
боюсь, коханий, лише розлуки.
Бо світ без тебе – ворожий натовп,
бо я з тобою щаслива надто…
6
То дивна потреба,
давня потреба –
побачити
зорі
чужого
неба.
Може, то мрія,
а може – сон,
тільки я знаю –
там дев’ять сонць.
Біле, біле,
все-все там біле.
Там дух і тіло –
єдине ціле.
(А тут у тілі –
як у в’язниці:
дивлюсь на волю –
крізь дві зіниці…)
Мені не страшно!
Мені не страшно!
Усе на світі
стається вчасно.
Настане час мій –
не плач, не треба! –
і я прокинусь –
під іншим небом.
7
Колись я була з тобою,
такою ж, як ти, була –
червона безодня болю
до себе мене взяла,
і однієї ночі,
як зорі світили злі,
я з плачем відкрила очі
тут, на чужій землі –
у всесвіті крижаному,
де грішні палають світи…
Чуєш? Я йду додому!
Тільки б життя пройти.
8
Між нами дні, як розділові знаки –
та сама Гераклітова ріка, –
нас тільки вічність може поєднати.
Про це так втішно і так сумно знати!..
До зустрічі, здається, пів рядка…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964887
дата надходження 06.11.2022
дата закладки 07.11.2022
Тихенько віяв вітер
І шелестіло листя
Цвіли осінні квіти
І сипались намистом
Із неба ясні зорі.
А ми кружляли в вальсі
Сплелися наші долі,
Думки, бажання, пальці.
З-під ніг земля тікала
Ми підносились в небо
Моя душа співала
І рвалася до тебе.
Дивився в мої очі
Так пристрасно і ніжно,
Повів у темінь ночі,
Всміхався дивовижно.
На мить якусь забулись
І виросли в нас крила
Мов птахи стрепенулись
Й злетіли, що є сили.
Здавалось танцювала
з тобою цілу вічність
і тихо скрипка грала.
Зливались ноти й ніжність.
Сердець злилися стуки
І б’ються воєдино.
Сплелися наші руки…
Ми ціле. Ми єдине.
02.02.03.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470132
дата надходження 04.01.2014
дата закладки 05.11.2022
Бледный абажур нацепил октябрь,
Прошептал бонжур лета дирижабль.
Бахрома цветов - осень так кружится,
Радуга , любовь, снова снится, снится...
Дождь - прозрачный вальс,
Из листвы - позёмки,
И, капель как пульс,
Чувства - мотыльки, совершенны, ёмки...
Снова водевиль - томные признания,
Буря, вихри, штиль -тайные желания.
Бахрома цветов - осень так кружится,
Первая любовь, снова снится, снится...
26.09.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961194
дата надходження 28.09.2022
дата закладки 28.09.2022
Так багато довкола людей із зірками на лобі,
Із високими рангами, з владним горінням в очах.
Вони носять на грудях свій сенс у коштовній оздобі
Так, немов офіцери пагони в свята на плечах.
Вони усмішки ліплять щодня на сталеві мармизи.
Запихають у сейфи серця свої з кодом на вхід.
Від сторонніх уміло ховають усі свої кризи.
Для впливових у них – слово-мед, для простих – меч чи лід.
Варто все ж пам’ятати, що час має здатність минати
І здіймати з людини, що ходить землею, покров.
Вони думають, смерть не загляне до їхньої хати…
Вони думають, Бог не спитає у них про любов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957566
дата надходження 25.08.2022
дата закладки 01.09.2022
Осиротілий проводжав вокзал,
Втихали біль і злість.
Ти пам'ятаєш, що тобі сказав?
Лиш повернись – Молю! – лиш повернись.
Осиротілий стука в вікна ранок,
І дні ідуть, і ночі йдуть.
А голос твій (омріяне сопрано!)
Я хочу ще – Ой, як же хочу ще! – почуть.
Осиротілі стіни та кімнати
Щодня твоїм парфумом зустрічають.
Розлукою війна зуміла стати,
Та ще чекаю – Віриш? – ще чекаю.
[i]Березень-квітень 2022[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958249
дата надходження 31.08.2022
дата закладки 01.09.2022
«У руслі сухому
І там протоптали стежку.
Сяйво листя.»
(Йоса Бусон)
Свою долю ховаю в торбу
З малюнком риби та лева,
Наче рана минулого
Болить багряний світанок:
Йду за поріг замшілий
Ніби той волоцюга,
Що забув свої книги
Написані вдосвіта
І пішов мандрувати
В країну п’янку вересня
(Трохи загірну):
Туди, де дощ. Де краплі
Важкі як осіннє небо.
Там: навряд, якось
Плинний, нестворений,
Споконвічний (не сон)
Явив мені знаки
На павутинці срібній,
На межі дерев’яного світу
У ходах копачів твердокрилих:
Вічність-жебрачка прозріла,
Вона вже бачить
Очима синіми
Блукальця кожного
Загорнутого в шовк вечора:
День запізнився,
День надто тверезий
Для сови, що дивиться вниз
З даху будинку епохи
У прірву «Сьогодні»,
У безодню хвилин,
Де люди не хочуть бути.
Краще будуй собі вежу
З базальтових брил меланхолії
Ножів,
Якими Паріс різав яблуко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956608
дата надходження 16.08.2022
дата закладки 26.08.2022
* * *
В зелених водах кленів – човен дня ,
І світлих душ скликають дзвони в храм.
Думки плетуть у осінь навмання,
А серце то жене , то завмира.
На гріш міняєм час і друзів ми,
Комусь відкреслить долю в небі крук,
А хтось втече, як тіні хитра миш,
Де крайнє сонце меле сум – журу.
09.08.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955982
дата надходження 10.08.2022
дата закладки 10.08.2022
В твоём городе дождь,
все туманы в рассвет,
А в стакане тюльпан
бьёт поклоны, - Привет...
У меня в горах снег,
и лавины шумят,
Лишь тебя рядом нет,
тихо так говорят.
Я тебе вновь пишу
стихи с лёгкой руки,
Я тебе подарю
в поле все васильки.
Не забудь поливать
ты мечтами цветы,
Не забудь понимать,
У меня только Ты...
Я тебе подарю
самый яркий закат,
Только ты поднимись
по тропе вдоль Карпат.
Я тебе подарю
маков поле, росу,
Только ты не забудь
вплетать счастье в косу...
Ты прости за метель,
шквал эмоций в груди,
Наш с тобою отель
с палитурок из книг.
Ты прости за свирель,
что давно уж в пыли,
что дорогу к тебе
оплели ковыли.
2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955841
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 09.08.2022
Ну от все, такі сумні слова, прощання в них чи у сльозах розлука, мінорний настрій, драматичні звуки, немов якась завіса дощова! Ну от і все… страждання за вікном, в останню друга провели дорогу, він так й не дочекався перемогу, здається все якимсь жахливим сном… Ну от все, знову самотній дім, роз’їхались по світу діти, внуки, темрява, тиша і душевні муки, вовк одинокий вічний псевдонім…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955240
дата надходження 03.08.2022
дата закладки 03.08.2022
Нічого не змінилося, люблю.
Люблю ще більше, мабуть, як раніше.
У сіті серця погляд твій ловлю -
Горить все яскравіше та дивніше.
Танцюють в ньому зорі свій балет.
У ньому місяць грає на сопілці,
Птахи ідуть із піснею у лет,
Вітри устами ковзають по гілці.
Із подивом дивлюсь на цей улов,
Наводить жар чуттів на мене дуло.
Так хочу, щоб відчув мою любов.
Знайшов мені в очах своїх притулок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955259
дата надходження 03.08.2022
дата закладки 03.08.2022
Тебе чекаю, осене жадана!
В тобі про мене - кожен ясний день.
В один з таких, колись, мене не стане.
Та скільки ж раз ще листя опаде?
Ти не близька, ще довго бути спеці ,
Про це вночі шепочуть цвіркуни.
Хоч теплий став туманом білим втерся,
Але мене не звабив, не зманив.
Чомусь своїм буянням літо тисне-
Так швидко барви змінює зело!
Та жду, що заспокоїть золотиста
В своїх обіймах лагідним теплом .
Дощем легким мені обличчя вмиє,
І прожене утому відпочить,
Ще блисне павутинням, щоб у сні я
Вплела між струн очікувану мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954575
дата надходження 27.07.2022
дата закладки 02.08.2022
Малі зернята в землю висівали...
грайливий вітер тут весь час літав.
Земля зернятка ніжно колихала,
а вітер їм свої пісні співав.
Співав про поле, гай, ліси діброви,
про сонячні веселі літні дні,
про ранки світлі, росяні, казкові.
Солодкими були в зерняток сни.
Та ось маленькі зернята проснулись,
відчувши ніжність й море теплоти.
То сонячне проміння їх торкнулось,
прошепотіло кожному:"Рости!"
І проросло зерня, маленьке диво,
сміливо так вже дивиться на світ.
Хто мимо пройде, скаже:"Як красиво!"
Так квітне поле наше з року в рік.
Тріпоче вітер, грає пелюстками,
бджола тут дзвінко й весело бринить.
Мов неба синь розсіялася в полі -
з'явивсь на тонких ніжках рясний цвіт.
І вже все поле квітне волошково,
не надивитись... мов казковий сон.
Сміється небо світлим сонцем, ясним...
розцвів у нашім полі синій льон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954659
дата надходження 28.07.2022
дата закладки 02.08.2022
Мої слова сильніші зброї. Хай летять.
У них є віра і надія. Не стоптать.
Мої слова зціляють душу. Їм радій.
В словах моїх любов і ніжність. Щастя - ціль.
Мої слова, де бій пекельний, тебе знайдуть.
Обнімуть ніжно, ти мій рідний. Збережуть.
Мої слова значно тепліші від вогню.
Відчуй тепло те, що дарую... Я ЛЮБЛЮ!
Мої слова загоять рани. Біль зітруть.
Мої слова розсіють смуток. Радість - суть.
Стаєш із ними ти сильнішим. Захищай.
Тут на Землі, святій і грішній, наш є рай.
Мої слова, де бій пекельний, тебе знайдуть.
Обнімуть ніжно, ти мій рідний. Збережуть.
Мої слова значно тепліші від вогню.
Відчуй тепло те, що дарую... Я ЛЮБЛЮ!
Мої слова сильніші зброї. Хай летять.
У них є віра і надія. Не стоптать.
Їх, знаю, часто повторяєш. Неспроста.
Хай бережуть. У них молитва є свята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955167
дата надходження 02.08.2022
дата закладки 02.08.2022
Наша жизнь – это просто идеи,
Что ты принял и сделал собой.
Мы страдаем – в страдания веря,
А без веры – уходим в запой.
Каждый миг создаем мы картину,
Поверх старых мазков и штрихов
И шагаем по ней в перспективу,
Недописанных образов-снов.
В своей жизни мы все объяснили
И по плану пытаемся жить,
Про овраги давно позабыли,
Веря в краску и силу творить.
Только ветер, порою, нежданно,
Проберет холодком в мастерской –
Крыши нет, стены делись куда-то…
Сброшен холст и лишь воздуха вой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955080
дата надходження 01.08.2022
дата закладки 02.08.2022
Вы прогулялись Чертою назад,
В Будущем ищет причины ваш взгляд,
А Время, по сути – фантазии плод,
Мозг наш умело его создает.
Влево и Вправо, Вперед или Вверх –
В море Безумия – мозга доспех…
Материя, Время или Душа –
Обертки Чего-то тихо шуршат…
Облако Слов, тех, где первого нет –
Нас ограждает от Хаоса бед.
Облик Реальности – невыносим,
Не суждено нам увидится с Ним.*
*Ответ на стихотворение Светланы Себастиани "Послушайте! Мы существуем вспять…"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955124
дата надходження 02.08.2022
дата закладки 02.08.2022
Вы прогулялись Чертою назад,
В Будущем ищет причины ваш взгляд,
А Время, по сути – фантазии плод,
Мозг наш умело его создает.
Влево и Вправо, Вперед или Вверх –
В море Безумия – мозга доспех…
Материя, Время или Душа –
Обертки Чего-то тихо шуршат…
Облако Слов, тех, где первого нет –
Нас ограждает от Хаоса бед.
Облик Реальности – невыносим,
Не суждено нам увидится с Ним.*
*Ответ на стихотворение Светланы Себастиани "Послушайте! Мы существуем вспять…"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955124
дата надходження 02.08.2022
дата закладки 02.08.2022
Вы прогулялись Чертою назад,
В Будущем ищет причины ваш взгляд,
А Время, по сути – фантазии плод,
Мозг наш умело его создает.
Влево и Вправо, Вперед или Вверх –
В море Безумия – мозга доспех…
Материя, Время или Душа –
Обертки Чего-то тихо шуршат…
Облако Слов, тех, где первого нет –
Нас ограждает от Хаоса бед.
Облик Реальности – невыносим,
Не суждено нам увидится с Ним.*
*Ответ на стихотворение Светланы Себастиани "Послушайте! Мы существуем вспять…"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955124
дата надходження 02.08.2022
дата закладки 02.08.2022
Так далеко від мене ти. Полем і степом і лісом
Доля нас розділила, мабУть, не зустрітись ніколи.
А я знаю й сьогодні, хто зорі дістав би, й розвісив
Лиш для мене одної. Та плине буденність по колу.
Спеку змінюють осені мокрі і зими морозні,
І весна за весною згорають свічАми каштанів.
Наші зорі незаймані котять рокИ своїм возом,
Та питають і досі у тебе, чому не дістав їх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955096
дата надходження 01.08.2022
дата закладки 02.08.2022
Послушайте! Мы существуем вспять,
в [i]будущем [/i]наши причины спят,
мы зря уподобили время черте,
мы думаем – живопись на холсте
картина мира: за слоем слой
годы ложатся – один, другой,
и самый верхний покроет всё
(случайное в памяти унесём)…
Но я догадалась – и мне светло –
время – прозрачнейшее стекло:
льётся во тьму уходящих лет
грядущего непреходящий свет.
Там наше сердце и светоч наш!..
Картина мира – витраж.*
*Ответ на стихотворение Виталия Гречки "Холст"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955087
дата надходження 01.08.2022
дата закладки 02.08.2022
Джинне Гордон и Элу Китсону посвящается.
С тобою мы встретимся лет через двести
В горах, где чаруют красой эдельвейсы.
Там нет ни богов, ни религий, ни бесов,
А будем лишь мы и наречие вместе.
Ошейник впивается, видимо малый.
Но нам на цепи, словно псам, не годится.
Скорей в стремена и навстречу зарнице,
Бить грудью о ветер, о волны, о скалы!
Покорное рабство - дорога к бесчестью.
Свобода вплетается в рыжие гривы.
Уж лучше коней мы направим к обрыву,
Чтоб встретиться вновь, эдак, лет чере двести.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935504
дата надходження 31.12.2021
дата закладки 29.07.2022
«Ruins are a celebration of oxygen
and time…»
(Joseph Brod)
Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
У холодних струмках сутінок Ренесансу
У ніч оксамитову лелечину й лохинову
Перед святом руїн.
Ми – поети забутого «вчора».
Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,
Не замок камінний, а башту – голкою в хмари,
Напишу на блакитному небі пісню самотніх,
Підберіть до неї мелодію на скрипці кленовій
Королівства зелених каменів Тір Еоган,
Хочу випити солоне холодне вино Лох-Фойл
Бо я теж трохи з клану Мак Лохлайнн –
Так кричали мені лебеді – білі як сніг,
Дзвеніли мені золотим ланцюжком на лапах.
Завтра свято руїн! Привітайте мене останнього
Мешканця цього пустища –
Порожнечі кульгавого часу.
На скрипці кленовій замість мене зіграє вітер –
Серце моє сповнить холодом Істини,
Псалом проспіває кланам майбутнього,
Феніям камінної долі прийдешнього.
Дочасно. На руїнах моїх надій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925409
дата надходження 18.09.2021
дата закладки 21.07.2022
«У плащ кольоровий вдягну я печаль…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Коли я втому назбирав у кошик ночі,
Коли вірші не пишуться пророчі,
І на папір лягає лише вбога тінь,
Коли в душі зневіра, а не лінь,
І навіть Місяць – цей блідий Сократ
Цей друг - забув і не заходить, і стократ
Мій вечір став самотнішим між книг,
Серед минулого – серед його вериг.
Мій кіт мовчить – свої старі розмови
Про суть життя, весну й котячі змови
Не хоче муркати мені на вухо стиха.
І серед пустки стін, серед мовчання лиха
Посеред порожнечі тьми віків і чорноти,
Посеред забуття, відрази до життя і німоти
Торкаюся рукою я старих своїх речей:
Ось плед, ось кілт і окуляри для очей,
А ще старенький плащ зелений
Як острів наш, як листя кленів,
Як Слайне пагорбу жива й м’яка трава
Як море серпня, як легенд слова,
Як промінь, що втомився в небесах*,
Як мох, що нам нагадує, що прах
То сутність світу… І під цим плащем
Я згадую про все – про цей порив і щем
Який звемо життям, про Бога, про Тартар
Проте, що маю я безцінний дар –
Журбу самотності посеред дива із чудес –
Життя одвічного під куполом небес.
Примітка:
* - іноді як дивитися зі скель Донеголу в далечінь океану, коли в нього падає втомлене Сонце, то можна побачити зелений промінь – прощання Сонця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481967
дата надходження 26.02.2014
дата закладки 21.07.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.07.2022
«…А в нас, у Дубліні, уже весна!»
(Конан О’Тулл)
Дивлячись на калюжі майбутньої весни
Подумав ненароком, що
Я теж каменяр. Мурую з цегли слів
Своє творіння – храм Істини
Чи то свого життя безглуздого
Понурий мавзолей…
Крім слів, цеглинами важкими
Кладу помилки у підмурки.
Крапки моїх фраз шумерських
Зрозумілих хіба що глині
Летять крізь тунелі сансари
До білого світла в кінці.
Десь там нірвана –
Між квітами кульбаби
Та польотом джмеля.
Стою серед весняного міста.
Запаліть мені смолоскипом вірша
Хоч якесь світло на світлофорі!
Хочу перейти цю дорогу метафор
Які летять шаленими автомобілями
Асфальтом моєї сірої речовини
З розбитої вулиці Арістотеля
На вулицю Платона-філософа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401853
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 08.07.2022
Чомусь весна нагадувала осінь,
де вітер дер картини полотно
і не хотілось, навіть жити зовсім,
і світ сірів у вицвіле вікно.
Дорогою ішли колони танків.
Назад – швидкі машини й «віщуни»*…
Розбуркували обстріли світанки
і ніби зовсім не було весни.
Та чорногузи в неба високості
мене картали за душевний стан.
Війна війною, а лелеки просто
вселяли спокій крізь війни туман.
08.07.22р.
*Віщун – одна з назв транспорту,
що перевозить загиблих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952640
дата надходження 08.07.2022
дата закладки 08.07.2022
Зіроньки вийшли
В небі гулять,
За ними місяць
Та й не встигав.
Вони моргали,
Кликали вдаль
І розсипали
Радість й печаль.
На них дивилось
Юне дівча,
Яке тулилось
Та й до плеча
Свого милого
Із ніжністю.
Так було щоби
Це вічністю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952636
дата надходження 08.07.2022
дата закладки 08.07.2022
Усі світлофори червоні,
туманність розмальовує вуса.
Пошарпані рани та кров біля скроні,
вкрадене серце й розстріляна Муза.
Холод вечірніх провулків,
люди з отрутою в мові.
Не гріють: ні кава, ні теплі цілунки,
ані рідна підтримка в потрібному слові.
Дороги ведуть в потойбічність,
нитки життя не такі вже солоні.
Смакує із дикістю вічність,
як і те, що усі світлофори червоні.
16 червня 2022.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952040
дата надходження 01.07.2022
дата закладки 02.07.2022
Безліч хвилин у часі спалено,
Немало рядків не дописано,
Скільки ще зірок буде віддалено,
І людських сердець заколисано?
Журбою і лихом обпечено?
В кайдани світової знемоги заковано?
Запитуємо вкотре приречено,
Оглядаючись на те, що змарновано.
Осліплені вчора, сьогодні не бачимо,
Тиняємось схилами тіней століть,
І чи собі ми колись все це пробачимо?
Чи так і нестимо біль у вир тисячоліть?
Вікторія Болібрух
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948557
дата надходження 23.05.2022
дата закладки 29.06.2022
Вечірня тиша і ніжний запах матіоли,
Тремтіння руки часу над книгою днів,
Аж раптом шум... Може рвуться окови?
Та ні... Це лиш гомін літніх снів.
Поставити крапку чи може ще кому,
Досі у роздумах вечірня хвилина...
Чекати вердикту, чи забути про втому,
Пригадавши, що і я вічності дитина?
Вікторія Болібрух
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950708
дата надходження 16.06.2022
дата закладки 29.06.2022
Не повіриш мені. Та й не треба!
Не почуєш мене. Тільки знай:
Я так хочу, так лину до тебе,
Лиш ніколи назад не ступай.
Не озирайся і не повертайся -
Це мій тягар, але ж ніяк не твій.
І я мовчатиму, а ти лиш не цурайся
Отих страшних, невда́ваних подій.
Ти не віриш мені - хай вже буде.
Ти не чуєш мене - я змиривсь.
Час мине, і мене ти забудеш -
Я вже долі своїй підкоривсь.
16.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951505
дата надходження 26.06.2022
дата закладки 29.06.2022
Стільки не було ще хвилювань-амброзій,
Що ростуть-ростуть на кожнім знову кроці -
Це війни луна щвидких розрух-корозій
У свідомості сидить людській і в оці.
День тече з сирен і марить ніч в сиренах.
Чути кожен шерхіт. В серці б'ються звуки
Зайві. Знов шумить війни страшна арена.
Полонений десь приречений на муки.
А дитячі крильця із надій тріпочуть.
Материнські сльози ллються водоспадом.
Хай молитва оберегом буде поряд,
Змінить труднощі усі на тиху радість.
Повертайтесь лиш живими, мужні хлопці,
З Перемогою над нечистю росії,
Подолайте дух війни, поранень клопіт,
Миру зерна й волі власноруч посійте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951705
дата надходження 28.06.2022
дата закладки 28.06.2022
Остатки догорающей мечты
Блестят на небосклоне, как зарницы.
Такие незатейливо просты,
А , нет, посмотришь - им уже не сбыться .
Какой ни есть полет, но все ж полет
Непредсказуем. Потому с опаской
Лечу пониже. И за годом год
Все реже. А внизу- серее краски.
И каждый раз - ушибы, синяки,
В юдоль плачевную живой упасть- удача.
А ты не подаешь своей руки,
Летаешь сам, глаза упрямо пряча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951709
дата надходження 28.06.2022
дата закладки 28.06.2022
Мокре гілля
Гаддя покруч
Мокра стежка
В нікуди
Загубився
Сонця обруч
Лиш
Калюжний блиск води
Сонна тиша
День колише
Сум і спокій
Сірий день
Сірі думи
Немов миші
Точать райдугу
Пісень
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938909
дата надходження 01.02.2022
дата закладки 28.06.2022
А жити треба просто далі
І рівною іти дорогою
І не палити після себе тих мостів
Котрі ще можуть знадобитися
А жити треба далі далеко
Від ворогів того світу
Поки вічність нас не наздогнала
Котра з часом всіх нас наздожене
Знову диявол до справи взявся
Жорстокий і цинічний
Бо вперто доводить, що люди
Можуть бути гіршими
А жити треба далі і любити
Хоча самотність теж допустима
Бо може не знайти нас зовсім
Кохання – якщо не знайде нас зараз.
Бо жити треба далі і літати
Мріями по пухнастих хмарах
А якщо у пекло нам рушати
То тільки з висоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935520
дата надходження 31.12.2021
дата закладки 28.06.2022
«П’єро
Розчинився в місячних променях,
Перетворився на місячне світло!»
(Хорігуті Даїгаку)
Тому, хто стояв біля брами
Люди приносили подаяння:
Кидали до дірявого капелюха
(В якому могла б розміститись Галактика)
Замість блискучих драхм
Слова,
Які він збирав у торбу,
Але не поніс на торжище:
Виміняв їх на нічного метелика
У Турові – місті князів, зубрів та лебедів.
Тому, хто стояв біля брами
Сказали, що це дерев’яне збіговисько
Храмів, веж, палат та халуп,
Цей прихисток древлян та дреговичів –
То насправді Теби Золотобрамні –
Кадмея Драконяча – місто намиста Гармонії,
Де шукають орбіти планет астрологи
І ніхто не знає, що відбулося,
Але всі знають, що буде:
На вістрі меча і на полі жита.
Той, хто стояв біля брами
Відчував, як ми всі летимо,
Як пророцтва переплавляють на золото,
Як лишається сірий попіл
На дні скринь, де ховали надії
Чи то не пускали їх волю –
Ці останні нещастя – дарунки Пандори
В обійми вітру-чужинця
Люди, які блукали дорогами.
Стає так самотньо
Віснику, що стояв біля брами,
Коли рушає він шляхом лилика
Затискаючи в жмені
Синій кавалок Неба
І мріючи про журавля в руках –
Птаха кольору пилу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951275
дата надходження 23.06.2022
дата закладки 27.06.2022
«… Миттю
Відцвітають шерехи світу
Посейбіч й потойбіч смутку…»
(Пауль Целан)
Звуки – це квіти.
Вони зацвітають щоранку
І закривають свої пелюстки
Щоночі – коли все втрачає сенс.
Все – навіть Істина.
Біля стіни смутку
По обидва її боки
Там, де сіяли зерна
Квітів журби
І чекали доки вони
розквітнуть звуками:
Звуками музики моря,
Звуками пісень тіла,
Звуками царства Я.
Дожити б до перемоги –
Перемоги Правди та Людяності
(Де ти, дивак Леонардо?)
…………………………….
Я вирощую квіти
На полі, що не знало плуга,
Яке поливали сльозами
Люди, що забули про посмішку.
На полі, де приносили треби
Аресу
Бородаті номади – пастухи круторогих волів
І білих коней.
Я вирощую сині квіти
Журби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948417
дата надходження 22.05.2022
дата закладки 27.06.2022
* * *
синій птах розміром в серце людське
просить у мене шляху врізати свойого.
кажу йому, лети звідси — бо по ночі
оперення яскраве станеться чорним
і чорнильні сліди залишатимуть каламуть,
і білі пагінці ніг твоїх бігцем спопеліють,
як зірка на твойому красивому лобі.
тоді птах урвався мені у сорочку,
каже: серцем твоїм блакитним стану,
тільки доведи мене до саду дикого,
де «Христа прибили до хреста».
одповідаю йому, що шляху того не відаю,
як і серця свойого не віддаю.
здіймається птах під небо, немов у лоно,
немов у хвилі одважно і мирно,
і курличе мені в серці. болю просить.
тулюся долонями, аби не вчувати
ні пісні, ні жалю. а вже вечоріє
ліг у траві, а птах відчаєм мені на чоло.
бачив шляху твойого кончину,
біля урвища ждуть тебе друзі і хрест, як Христа,
а од твого села лиш кістяк і при дорозі
одна недопалена з вікнами навстіж хатина.
розгнівався я, птаха відкинув од себе
і у лузі нарвав пощерблену сонцем калину.
три ягідки на долоні лежать, немов дні останні:
хлип, ягідка перша крильцями тонкими
об вітер глип — і полетіла.
думаю собі, з’їм цих дві скоро — бо і вони зрадять.
кличу тепер птаха — не одгукується.
даром серце йому не віддав.
біля урвища кострище,
а з урвища — вітрище
п’ятого цвяха друзям у руки дає
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951307
дата надходження 23.06.2022
дата закладки 24.06.2022
Твої вуста чуже говорять,
Чуже твоє волосся, вбрання,
В твоїх очах чужі питання,
І вже в шалених днях діяння
Твоя глибинність незвичайна
не б’ється хвилями прибою.
Ти наче рукотворний ідол
Біля забутих вівтарів
Ще як колись твердять молитви,
Ще як колись приносять квіти,
Ще як колись дива б творити,
Та вже давно немає див.
[b]Rainer Maria Rilke FREMD IST, WAS DEINE LIPPEN SAGEN[/b]
Fremd ist, was deine Lippen sagen,
Fremd ist dein Haar, fremd ist dein Kleid,
Fremd ist, was deine Augen fragen,
Und auch aus unsern wilden Tagen
Reicht nicht ein leises Wellenschlagen
An deine tiefe Seltsamkeit.
Du bist wie jene Bildgestalten,
Die überm leeren Altarspind
Noch immer ihre Hände falten,
Noch immer alte Kränze halten,
Noch immer leise Wunder walten –
Wenn längst schon keine Wunder sind.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951332
дата надходження 24.06.2022
дата закладки 24.06.2022
Однажды порвутся струны
В кошмарах, где руки- клешни,
Мы вдруг разгадаем руны
И доедим черешню
Не будет сирен и свиста,
Мы станем на год мудрее
И ты обратишься : “Мистер
пойдёмте , а то темнеет”
У ночи свои запреты,
Но больше не будет гула
И мы подожжем ответы
Пока ещё не уснула
Тревога. Расставим точки,
На память оставив слепок,
В дорогах считая кочки
Вином запивая лето
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950146
дата надходження 10.06.2022
дата закладки 10.06.2022
«Вирушаю туди, звідки лунає голос…»
(Такамура Котаро)
Розмови сонцеоких блукальців
Засипано пелюстками вишні:
Каравани літописів відчаю
Човгають епохами людської свідомості
(Місити пісок вічності – тобі – містику):
Кожен рядок про страждання –
Наче писати було більше ні про що:
Літопис дзвінкої радості
Ніхто не напише ніколи:
Нема таких писарів,
Не відшукати такого монаха –
Де там.
Чи то люди не вміють радіти,
Чи то бубон шамана-мисливця
Провіщує тільки зловісне,
Крук вистукує дзьобом години –
Замість дзвону на ратуші
По дереву всохлого ясена. Стук.
Наш дім на семи вітрах –
Ми змайструємо з нього вітрильник
Або солом’яного птаха –
Полетимо.
Туди, звідки ніхто не вертався:
Хтось назвав оцю землю важкою –
Ми легкі, ми з повітря, ми птахи
Ми свавільні. Ми вільні.
Річкою неба лети
Володар цієї хвилини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948794
дата надходження 26.05.2022
дата закладки 27.05.2022
Мій Бог помирав у стражданнях і муках не раз
Чекання тягнулося слаймом, але все ж приходив час
Великого свята і чуда – його воскресіння.
І люди раділи, бо вірили: ось, чергове спасіння.
Війна в Україні…Весь час тут сирени, тривоги…
Мій Бог волонтерив… Показував душам дорогу…
Мій Бог щось шептав над розтерзаними тілами…
Співав колискові…Проводив до Райської брами…
Мій Бог ще тримався, поки не побачив дівчатко
Колись вона дарувала йому м’яке ведмежатко.
Цю іграшку він приколов до своєї сорочки
Як талісман. Як подарунок рідної дочки.
Місто Діви Марії… Ще одна втрата дитини…
Вже бракує дошок на усі домовини…
Доля цього дитяти мала б бути щаслива
Повірити у реальність нестерпно і неможливо…
Мій Бог не по-людські кричав: «Я не встиг!!!»
Багато хто чув його, і то був жахливий крик.
І, навіть, Смерть витирала сльозу із щоки
(З нею це вперше) Ніч… Весна і… криваві зірки…
Не витримав Бог і знову у муках помер…
І кому нам молитися «… миру… нині і прісно…» тепер?
Біль, зґвалтування, розруха… А Бога не чути…
зло навіжено вливає у світ мегатонни цикути…
Вже час і паски пекти. Так, за звичкою…
Погода окутала кригою невимовного відчаю.
І нестерпно дивитися на екран монітора,
Де «Азов» все говорить, що робить потвора
В місті Марії… В місті Діви Марії…
В підземеллях розтерзує люто дитячі мрії…
Воїн провів рукою по небритій щоці
І криваві мозолі побачила я на його руці
Очі втомлені, та нескорені і… дуже знайомі
Бачила їх на іконці, в кутку, у бабусинім домі.
Ну а далі… а далі було одкровення, як промінь сонця:
Повернувся мій Бог у образі нашого охоронця.
І, хоча іноді важко носити броник та берці
І буває, що недоречно заколе у серці,
(Важко у смертному тілі бути Богом)
Та з честю не полишає шляху земного.
Бог многоликий, в нього очі кольору різного:
Синього, карого, доброго, а бувають залізного.
Він буває різного росту, статі і віку.
З серцем лагідним і міцною волею чоловіка.
І нас він прохає: «своїм ЗСУ довіртеся!
Разом ми переможемо! Нічого не бійтеся!»
Хлопчики, воїни, ви - мій Бог многоликий,
Що воює з ордою, навалою сутностей диких
За весь світ Україна відбуває гріхи офірою…
Мої ВОЇНИ УКРАЇНИ, я в вас вірую… вірую!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948839
дата надходження 26.05.2022
дата закладки 26.05.2022
«Мої руки – туга вода.
Ти моя відчутна, піддатлива
Видра пам’яті
У плесі хвилини...»
(Шеймас Гіні)
Люди збудовані з повітря
Прозорі, наче моє минуле,
Хороші, наче перекази про чуму,
Розказують мені казку
Про Езопа горбатого,
Про теорему Евкліда
Записану між сторінками зошита,
На торішніх жовтих листочках
Осені моїх днів спокою.
Між сторінками зошита
Знайденого серед руїн.
А може справді я лише хвиля річки –
Трохи води в якій плещуться
Ондатри пам’яті і риби слів:
Такі блискучі, лускаті
І такі волохаті й зубаті:
Вони.
Стихії до мене приходять як пори року,
Розказують про суть і прийдешнє:
Наче не стихії вони, а просто пелюстки
Абрикоса, якого посадив Шеймас
На торфовищі, де не росло нічого і зроду,
Хіба що крім моху білого – сфагнуму.
Люди, які стали тінями!
Мислителі, які стали світлом!
Куди полетіли ви, куди зникли
У світі, що перестав бути?
Сміється з мене жбанок з вином –
Може і справді він колись був людиною?
Може не збрехав нам наметів швець,
Може сказав нам правду?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945593
дата надходження 21.04.2022
дата закладки 21.04.2022
На самом дне , но теплится огнём,
Не заживает раною творящей
И до сих пор твой образ длится в нём –
Любови нету властней...
Все ветры, грозы пронеслись давно,
Сиреней столько минуло у вёсен,
Но тот театр души грустит пьяно
Кругами в жизни плёсе...
05.04.2022г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944100
дата надходження 05.04.2022
дата закладки 05.04.2022
«День зміни одягу.
Чиїсь постаті в полі
Ледве жевріють…»
(Йоса Бусон)
Міняю одяг –
Чорний краватковий на плямистий,
Міняю скрипку –
Легку й лаковану на залізну,
Міняю друзів –
Філософів на самураїв,
Міняю Сонце:
Зле й зимове на березневе:
Оте – радісне,
Міняю квіти:
Тендітні білі галантуси
На черлені спалахи
Троянд миттєвих.
Міняю постаті –
Літературних геніїв
На ті – в полях,
Що ледве жевріють,
Що ледве в сутінках,
Які очікую,
Міняю птахів –
Цвірінькалок – жменьки пуху
На круків залізних,
Що кидають шматки Сонця
На вовкулак темряви,
Міняю життя –
Монаха-відлюдника
На буття майстра меча:
Я - самурай та хайдзін,
Друг місяця, воїн світанку,
Пелюстка вишні
Квітневого ранку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943175
дата надходження 24.03.2022
дата закладки 03.04.2022
О как светло б душе хотелось,
Чтобы свой свет другим дарить
И над землёй легко парить
Здесь – над цветами пело б тело...
И в сказке вёсен, превращаясь, –
Шмелём соцветья целовать
И солнцем в небесах сверкать,
Глядя на поле Иван-Чая...
Красоты мира созерцая
Волна вращает карусель –
Где Афродита, как модель,
И чудная,... и неземная...
21.03.2022г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942954
дата надходження 21.03.2022
дата закладки 22.03.2022
Похилилась верба над водою,
Вітер хвилю по плесі погнав
Я прощаюся мила з тобою
На Вкраїну ж бо ворог напав.
До верби притулилась дівчина,
На очах забриніла сльоза.
Помолилася мати за сина
І за те щоб скінчилась війна.
Тихий плач понад ставом полинув
Вітер місяць на плесі хитнув
І юнак обійняв ту дівчину,
Обійняв і тихенько зітхнув.
Повернеться юнак до дівчини
І до мами вернеться синок
Проженем москаля з України
І зтанцюють весільний танок.
Автор : Іван Мотрюк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942483
дата надходження 16.03.2022
дата закладки 16.03.2022
Сквозь золотые рукава
проклюнется над горизонтом
тончайший луч благого солнца...
- И засияют кружева!
На платье яркий шлейф...
Парча алеет!.. Первый лучик...
прилег на лес, на речку, тучи...
дома и вышивки полей!..
Подхватит утро птичий звон...
Я улыбнусь судьбе счастливой,
зарю встречая... – Божье диво!
И прогоню последний сон...
Здесь все - родные берега...
Здесь с милым встретились, воркуя...
Страницы памяти порву я...
Оставлю фраз лишь жемчуга...
Уже наверно... не люблю...
Забыла взгляд... забыла руки...
И перестала слушать звуки,
что звали бы встречать зарю...
От слез затух любви костер...
- Я не скучаю почему-то!..
Тепло рассыпалось в минутах...
Разлука охладила все...
8.03.2022 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941957
дата надходження 09.03.2022
дата закладки 09.03.2022
Спинивсь Господь. Заслухавсь... Мова лилась, мов музика красива.
Слова дзвеніли, ніби пісня, тиха вечірня, солов’їна. Були вони такі іск-
ристі, немов грайливеє джерельце. Світилось сонце в кожнім слові,
проміння зігрівало серце.
Думав Господь: « Ой, гарна ж мова, мов тихий сильний плин ріки.
Уміють тут дорожить словом, то ж вірно служить їм віки. В ній кожне
слово, мов в намисті перлинки-бусинки рясні.»
Співала ненька колискову…
«Ой спи, синочку мій! Засни.
Ой спи, мій синку! Дужим, сильним,
відважним, мужнім виростай.
Землю свою люби, мій рідний,
свій рідний край оберігай.»
Згадав Господь: «Я чув цю пісню і бачив воїнів-синів! І їм співала
ненька рідна, край боронить навчила свій. Яка красива мова! Сильна.
Живе Моя в ній благодать. Стоять відважні козачата. Тут й слово вміє
захищать.»
Всміхнувсь Господь: «Тримайтесь, вої! Я з Вами у святім двобої.
Пора вже МИРУ панувати. Я хочу чути, як синочку співає колискову ма-
ти про сонце ясне й неба синь. Зросте тут в щасті кожен Син!»
Стояв Господь. Заслухавсь... Мова лилась, мов музика красива.
Слова дзвеніли, ніби пісня, тиха вечірня, солов’їна. Були вони такі іск-
ристі, немов грайливеє джерельце. Світилось сонце в кожнім слові,
промінням зігрівало серце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940915
дата надходження 21.02.2022
дата закладки 22.02.2022
Ми хапаємось за тепле сонце,
за чисте небо,
за сріблястий сніг і, навіть, сірий дощ...
Ми хапаємось за дерева квітучі,
за гори сині,
за квіти польові і, навіть, каміння...
Ми хапаємось за мороз та спеку,
за вітер і передгрозове затишшя...
Ми хапаємось...
Хапаємось...
Хапаємо...
Джерельні води, дзеркальність рос.
Гей!...
Як сонце сходимо.
Як дощ причастя тамуєм спрагу ми...
Як сніг кружляємо...
в обіймах з любими і...
оживаємо!
І... оживаємо.
12.02.2022р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940150
дата надходження 13.02.2022
дата закладки 14.02.2022
Зима… Холоне і душа, й плече…
А час питає: «Як тобі живеться?
І що турбує? Що найбільш пече?
Чим помогла ти Україні-неньці?»
Розгублена, збираю я думки:
«А й справді, що? Війна ж не рік триває…
Загинули вже кращі вояки.
Героями і світ їх називає.
Й хіба ціна існує на життя,
Яке у них украдене війною?
Від смерті не буває укриття…
Ніхто ж не відкупився й… сивиною.»
І перебравши кожну тезу цю,
Я розбудила у собі сумління
Й мушу подякувати кожному бійцю
За його мокрі берці і коліна,
За те безсоння, котре терпить він,
За ризик бути снайпером убитим,
За опанований ним дрон і «Джавелін»,
За кров його, яку устиг пролити..
Багато назбиралося ще «за» –
Аж не встигаю і перелічити,
Та чую, як пече його сльоза,
Коли в бою не встиг перепочити:
«За те, що не в окопі спиш – в теплі,
У тиші й рідна стеля над тобою,
Молись, щоби ніхто з них не поліг,
А вийшли всі-усі живими з бою».
30.01.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940146
дата надходження 13.02.2022
дата закладки 14.02.2022
«Скажи мені, керманич, без облуди
Це кучерів її проміння золоте
Чи повна ніжності роса туману
Що впала тут, на квіти пасифлори?»
(Оскар О’Флахерті Вайлд)
Я гадав пасифлора – то квітка пристрасті,
Але то човен, що пливе океаном годинників,
Де велетенські каравели дерев минувщини
Пливуть без керманича до гавані Судного Дня.
Людина, що вдягнена в чорне казала мені,
Що це квітка страждання
одного теслі якого вбили
Люди, які шукали у сутінках слова про сніг,
Але я довідався, що це дерев’яне пустище
Для пастуха з очима сірими,
що пливе (ні, летить)
Рікою квітучою,
якою блукає чапля (чалап-чалап),
Роса туману одягом назбирана,
по краплі в келих
Вичавлена (що не проминув нас,
хоч і просили –
Не проминув).
Добре хоч плисти, з ріки та в море –
Солоне як сльози, вітрило з грубої пряжі зіткане,
Змережане – з синього льону.
І добре, що є керманич –
Я.
Керманич човна-пасифлори.
І вдосталь роси. Туману.
І людей,
що бредуть травою, росою, пагорбами
Смарагдовими.
А як допливу – мені то пустелею
Блукати – не йти.
Стежку шукати – знайти. Або ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933356
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 08.02.2022
Завжди в очах тяжкий сум,
Не може його, ніщо скрити,
Може наслідок тяжких дум.
Тебе прагнуть боготворити,
За те, що в тобі і навкруги,
Дивно, чим тебе засмутити.
Твої скриті, мабуть, вороги,
Не бачить ярих просте око,
Але ніби всі друзі навкруги.
Сумний погляд ховає локон.
(Терцина)
24 січня 2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939509
дата надходження 07.02.2022
дата закладки 07.02.2022
Больна я просто вирусом - стихом
Теперь вот каждый день стучатся строки.
Забот полно, а я сижу тишком
И лью на чистый лист свои пороки.
А стих ли это , или просто звон
Разлитый меж словами сладко - томно ?
..
Ведь за стихи поэтов гнали вон,
И был во все века поэт бездомным,
Сжигал поэтов хмель и блуд и яд,
Срывало ветром с плеч благие свиты,
Кому то памятники , может , и стоят,
А сколько их ушло , совсем забытых.
Так Издавна велось -что стих - то срез
Души живой , и чем больней , тем краше,
Спокон веков - где кровь , там интерес-
Как Рим был пьян наследниками Красса! *
..
Ну ты скажи ,зачем же болью жить
Чтоб лишь пронять кого - то парой строчек,
Точить что день потерями ножи.
И сколько надо для стихов заточек?
Ты скажешь мне , что просто не дано,
Твердишь опять - добавь немного боли.
Я лучше буду боль смотреть в кино,
Но не натру кровавые мозоли.
..
И будем спорить мы с тобой, доколе
Не станет нам обоим все равно ...
* Гладиаторские бои в Древнем Риме
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939473
дата надходження 07.02.2022
дата закладки 07.02.2022
«Тож нам залишилось прясти нову,
Червонясту основу сну
На піщаних надгробках марень…»
(Пауль Целан)
Сон – це тканина
Зіткана з льону,
Що виріс в країні дощів,
Які падали краплями-смарагдами
На листя співців-неофітів.
Сон – це стара вишиванка
Теслі старого з обличчям пророка –
На шрамі шрам:
І всі білі, всі як борони
На скрині – коли тешуть хрест.
Сон – це опудало,
Яке поставили на полі соняшників
Лякати горобців-лицарів
Вбраних у сіру крицю
(Тамплієри крилаті –
Провісники радості
Для згорілої пустки села:
Чума чи то голод
І трохи вогню – спалах).
Сон – це хатинка,
Де ми від грози ховаємось
Коли лячно, коли
Дятел-шинкар
Замість зозулі
Поселився в годиннику:
Стукай по дереву
Коли я ненароком
Повідаю істину писарю.
Сон – це серпанок
Дивної вовни світанку –
Зима загортає під ковдру
Вісника келихів срібних.
У сні моєму
Ладнають мені гільйотину
На площі – на Гревській, де Отель-де-Віль
Де голодна юрба
Жадає видовища,
Хліба й вина
Опісля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938726
дата надходження 30.01.2022
дата закладки 06.02.2022
Вірний друг тебе не осудить,
Коли ти застрягнеш в добі.
Коли вітер твій день остудить,
Подарує тепло тобі.
Коли стратиш в дорозі силу,
Понесе тебе на руках.
Допоможе розбити брилу –
Ту, що ляже тобі на шлях.
Вірний друг пірне з головою
В біль, що скрутить твої уста.
Буде завжди поруч з тобою,
Навіть, як між вами міста.
Не зготує (не зможе!) зраду,
Не залишить на серці карб.
Сумнів матимеш? Дасть пораду.
Вірний друг – то великий скарб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939418
дата надходження 06.02.2022
дата закладки 06.02.2022
В тени задумчивого сада
В тени задумчивого сада,
Где по обрыву, над рекой,
Ползет зеленая ограда
Кустов акации густой,
Где так жасмин благоухает,
Где ива плачет над водой,—
В прозрачных сумерках мелькает
Твой образ стройный и живой.
Кто ты, шалунья,— я не знаю,
Но милым песням на реке
Я часто издали внимаю
В моем убогом челноке.
Они звенят, звенят и льются
То с детской верой, то с тоской,
И звонким эхом раздаются
За неподвижною рекой.
Но чуть меня ты замечаешь
В густых прибрежных камышах,
Ты вдруг лукаво замолкаешь
И робко прячешься в кустах;
И я, в глуши сосед случайный
И твой случайный враг и друг,
Люблю следить с отрадой тайной
Твой полный грации испуг.
Не долог он: пройдет мгновенье —
И вновь из зелени густой
Твое серебряное пенье
Летит и тонет за рекой
Мелькнет кудрявая головка,
Блеснет лукавый, гордый взор —
И всё поет, поет плутовка,
И песням вторит синий бор.
Стемнело... Зарево заката
Слилось с лазурью голубой,
Туманной дымкой даль объята,
Поднялся месяц над рекой;
Кустов немые очертанья
Стоят как будто в серебре,—
Прощай, — до нового свиданья
И новых песен на заре!..
Семен Надсон, 22 июня 1879
Де в тінях сад на казку схожий ,
І берег до води крутий
Акацій щільна огорожа
Сплела гіллЯм намет густий,
Де так жасмином все пахтить,
Де лист верба в воді полоще
Живий твій образ миготить
Й тендітністю полонить очі .
Хто ти , пустунка, я не знаю
Твої над річкою пісні
я часто слухать припливаю
В моєму вбогому човні.
Вони дзвенять,дзвенять і линуть-
То в них наївність, то туга
Відлуння ллється без упину
По надвечірніх берегах.
Та ледь мене ти помічаєш
У прибережній осоці
Лукаво зразу замовкаєш
Сховавши посмішку в руці .
Сусід глуші, я втіху маю
Побуть отут з тобою вдвох.
І ось таємно споглядаю
Граційний твій переполох.
Та через мить ти знов грайлива
І знов несеться срібний спів
Й луною котиться те диво
Поміж зелених берегів.
Співа,співа пустунка дзвінко,
Лукавий погляд - до води,
Майне між зеленню голівка
І вторять пісні тій сади.
Стемніло. В небосхил багряний
Злилася неба синя вись.
І місяць вийшов із туману -
У води темні задививсь.
Над берегом кущі срібляться,
Включає ніч зірок вогні,
Затихла пісня між акацій-
Я завтра ждатиму в човні!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937258
дата надходження 17.01.2022
дата закладки 17.01.2022
Мне не жаль уходящего лета,
Мне не жаль пожелтевших лугов,
Что хранят ещё брызги рассветов,
На боках переспевших плодов.
Мягкий блеск потускневшего солнца,
Не согреет меня как вчера,
Виноградною гроной нальются,
Потемневшие впредь вечера.
У дорог развалилась смородина,
С черным бисером ветви склонив,
Сколько мною дорог этих пройдено,
Сколько мной перетоптано нив.
Подгоняемый ветром иду я,
Наполняя голодную грудь,
Тихо шепчет мне что-то петунья,
Мятым цветом стремясь упорхнуть.
Мне не жаль и не хочется плакать,
Опустевшею веткой в тени,
Остывает сливовая мякоть,
Что так бережно семя хранит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922751
дата надходження 20.08.2021
дата закладки 10.12.2021
Не вижу в осени я ничего печального,
Она поношенное сбросила сукно
И лоскутки обрывками нечаянно,
Летят в мое открытое окно.
Деревья , словно бронзовые статуи,
Зевают ветками на матовом свету,
Земля укуталась листвою конопатою,
В моем раздетом наголо саду.
Не вижу в осени я ничего случайного,
Так было завтра и так будет и вчера,
Прикрыв окно рукой своей прохладною
В стекло испариной мне дышут вечера.
Проходит время , пролетают времена
И осень бронзой разлетится конопатой,
Деревьям платья шьёт притихшая зима,
Влетая первою снежинкой сладковатою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933439
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 10.12.2021
Вона бува солодка, наче мед,
Тебе возносить швидко до небес,
Від неї ти літаєш аж під хмари,
Постійно прагнеш, щоб її казали.
І ти. немов на постаменті слави
Та не підозрюєш, що все оте лукаве.
Усі ми чуємо на жаль її щодня
І часто тішимося нею.Це...( брехня).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933425
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 10.12.2021
Взгляд рассеянный мой- в небо серое -
Средь зимы вдруг водою посыпало.
Мы под зимним дождем... Я не верила
В то что мне пережить это выпало.
Зальденели машины и улицы,
Леденцами застывшие здания,
Серой птицей над городом кружится
Леденящее наше прощание.
А сознанье , как льдина расколото-
Где здесь прошлое, где настоящее-
Мне на пальцы , немые от холода
Лепит дождь поцелуи мертвящие.
Этот день возникает из прошлого
В сон вплетаясь холодными фразами,
Мы стоим на замерзнувшей площади,
Не родные,не близкие - разные.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932539
дата надходження 01.12.2021
дата закладки 01.12.2021
«Пустотіле дворище життя. В димотязі
Цвіте…»
(Пауль Целан)
Квіти самотності
Вирощую на кам’яних плитах –
Уламках гранітних,
Що колись були монументом
Мрії.
Сині квіти пустельника –
Такі, як шматочки Неба,
Такі, як зіниці Кроноса,
Наче цятки волових очок
У траві-мураві забуття
В якій загубили слова
Люди човнів і тенет:
Люди пустелі моря:
Мовчазні наче слід
На вогкім кротовинні,
Люди, які зробили собі з водоростей
Подушки.
Подвір’я життя прожитого марно
Чіпляється наче мушля жадібна
М’якуна безокого і слизького
До тіней димарів.
Там згоріло все справжнє.
В пічках будинків
Де ніхто давно не живе.
Не пихкає люльками,
Не читає апокрифи,
Не говорить абсурд
І не дихає пилом планети.
Козлоногий флейтист
Якось сказав мені
В тіні крислатого дубу,
Що я марно живу тут.
Дарма.
Краще грати на скрипці…
Чи на кіфарі…
Чи майструвати іграшки
Для кошенят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931044
дата надходження 16.11.2021
дата закладки 30.11.2021
Танцюють блискавки не просторі безкраїм,
Співає пісню забуття шалений вітер,
Старі рівнини – під дощами потопають,
Всі вічні сенси – розпорошені до літер.
Не вабить далеч і не кличе в світ дорога,
Забута осінь – золотава і багряна.
Немає сили і терпіти вже незмога
Ці небеса сумні – розверзті, наче рана.
Далеке плесо й дивні співи серед літа
Істот незнаємих і майже безтілесних –
Наразі все це – відраховано, як мито
За сподівання на прийдешні теплі весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932493
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021
Дощ в листопаді як останній плач
Останнього листка у падолисті.
І ти шепочеш світові- "Пробач..." -
Себе відшукуючи в темряві імлистій.
І вже здається - краплі змили все
З обличчя й серця в зливневій кантаті.
Все,що снігами доля занесе.
Лиш нерозчинні мрії розіп'яті.
Передзимовий дощ не змиє снів,
В яких ще й дотепер весна панує,
І справжніх слів,якими все ж зігрів
Колись когось,де віхола вирує.
Хай ллє цей дощ.Хай втілиться у лід.
Що не розчинить - в ньому збережеться.
Лиш не розмив би на стежині слід,
В якому пам'ять квітнем проростеться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931397
дата надходження 20.11.2021
дата закладки 20.11.2021
«Погірчи мене,
Долучи мене до мигдалю…»
(Пауль Целан)
У високій вежі людських сподівань
Налий мені в чашу срібну –
Блискучу, як зорі посліплі –
Білі як смуток по тризні, по требі
У ніч над горою Кайлас,
Чорного трунку гіркого
Налий! Терпсіхоро!
У кров мою бузинову,
Трунку порожнього степу,
Де вітер-опришок полиновий
І сіль на устах. І на рану від кулі.
По краплі.
Налий мені в чашу з тавром Мінотавра
У світі мигдалю гіркого як Час. Наш.
Ладнаю вітрило:
Сіре, бо льон відсинів, відчорнів:
Плисти по мертвим морям,
Камінь втопити – там, де безодня,
Блукати в пошуках білого цвіту
Дерева, що віщує печаль навесні,
А наразі, на полі куріпок
На полі моєї журби
Сонях розстріляно,
Сонях, що Сонцю вклонився
Розстріляно кулями –
Важкими як якір, гіркими як сон
Під дірявим човном
На березі озера чаплі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924016
дата надходження 02.09.2021
дата закладки 03.09.2021
«…За кого ж ми сни наші вип’ємо,
Як не за жорно?»
(Пауль Целан)
Сни, в яких достигає пшениця,
Жовтогарячі сни колеса Сонця –
Воза огненного, в яке повпрягав
Коней білих нестримних шалених
Час (а ми його бачимо).
Сни солом’яні літа довершеного
Вип’ємо замість меду п’янкого –
Бо Час (а ми йому треби вершили…)
Келих піднімемо снами наповнений –
Таки цими, серпневими, ковиловими:
Піднімемо келих за жорна:
Важкі, кам’яні – які все перемелюють:
Радість, журбу, одкровення, ніч і натхнення:
Навіть оту чорноту Ночі одвічної –
Все перемелюють – сиплеться борошно:
Біле розсипане борошно зір.
Руки які з того пилу зірок тісто замісять?
В печі якій хліб нам спечуть
З тіста отого небесного?
Ми оремо землю – кожного разу
Як кусень щербатий Місяця-коржика
Травам накаже рости.
Оремо, в плуга впрягаючи
Білих коней світанку,
Чорних коней ночі,
Каурих коней вечора,
Чалих коней присмерку.
Оремо землю чорну
В яку колись ляжемо попелом
Наших домівок.
Ми – подорожні вічні
Кидаємо в праматір землю –
Ні, не зерна – зірки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906894
дата надходження 04.03.2021
дата закладки 28.08.2021
«Від ока до ока хмарина пливе,
Як Содом до воріт Вавилону…»
(Пауль Целан)
Міста мов човни кам’яні
Дрейфують у бік Вавилону.
Минуле нагадує: бриз небокраю
Вітрила наповнював важкістю
І гнав кораблі кам’яні до заграв,
Де скрипки зі снігу (зі сміху)
Співали про келих важкий золотий:
Отой,
Що все мимо, все мимо (обабіч)
Проносив Господь
До пори і до часу (бо сам же просив).
А нині громадище (ні, корабель)
Чи може то хмара цеглин,
Чи то лабіринт – печерок з жарівками,
Що на вітрилах (таких же камінних)
Несуть сині хвилі (як небо)
Прямісінько в гавань Мардука –
До воріт Вавилону, де жреці навісні
Торгують майбутнім: покрадений час
На терези. І за безцінь.
А від ока до ока хмари пливуть:
Теж кам’яні, бо забракло води
Навіть в уяві. Лишається мармур
Для хмар і богині Іштар:
Ідола з брили звільнити
І розтрощити чоло на дорозі –
На бруківці зачовганій
Міста п’яного. Не мрій.
Просто не мрій. Бо вже досить.
Мрій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923181
дата надходження 25.08.2021
дата закладки 28.08.2021
І вже позаду інфернальна ніч.
І сонця промінь Неба дав напитись.
У серці шрам від гострих протиріч
Вже не болить.Є змога зупинитись.
Ні,Час не стишив свій нестримний літ.
Блукають біди,прагнучи офіри.
Та світла радість знову тішить світ ,
І бранців сумніву стиска в обіймах Віри.
Надія - є,бо Смерті вже нема.
Христос Воскрес! Це - шанс усім радіти!
Розсіялася розпачу пітьма.
Віднині шлях - щоденно світло жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912647
дата надходження 02.05.2021
дата закладки 11.08.2021
...А может быть вы лжёте мне мечты?
Я не сумел забыть тебя в разлуке.
Ты вспомнила меня в порыве муки,
И письма жгла, и старые мосты...
И нет мостов, и писем больше нет,
И заросла быльём к тебе дорога.
Во тьме не светит мне призывный свет -
Твоя свеча погасла у порога...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918485
дата надходження 02.07.2021
дата закладки 02.07.2021
Крізь цю всесвітню глупу ніч
Поглянь на мене.
Сполохай тихий танець свіч
Крізь скло студене..
Лети до мене через сни,
Понад узбіччя,
У млості марева весни
З твоїм обличчям.
Навколо - лиш розпуки пил.
Повітря тане...
Не віднайти без тебе сил
Гоїти рани.
Чи стане Долі до снаги
Шляхи схрестити?
За видноколом лиш сніги -
Не розтопити.
Ранковим жеврінням зорі
Зігрій мій спомин.
Допоки ще тремтить вгорі
Його відгомін.
І увіллється дивина
В буденність світу -
В снігах розквітне таїна
П'янкого цвіту...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904840
дата надходження 14.02.2021
дата закладки 16.04.2021
Босоніж танець. В самоті. На склі.
Між тим,що є,і тим,що має бути.
Всі зовні одкровення - замалі.
Чому ж так одкровень чекають люди?
І кожен крок не до зірок,а в прірву.
І кожен зойк - то чийсь окремий суд.
Здавалося, цей біль із себе - вирву!
А сталося - самотність між облуд.
Прости мене,мій невичерпний боле!
За те,що я без тебе - вже ніхто.
Давно відомо,що життя - це поле.
Я ж в морі днів,як мушля, ліг на дно...
Хтось -"сіє",хтось - "збирає",я - ховаюсь
У вирі хвиль нестримного буття.
Опівночі щоночі - каюсь,каюсь...
І кличу те,що вже - без вороття
Танцюючи на склі.Вже - без упину
Гарцюю,зустрічаючи зорю.
Та в цьому герці,все ж, до Тебе лину,
І,як свіча,в Твоїх руках горю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911128
дата надходження 16.04.2021
дата закладки 16.04.2021
я дістанусь тобі у спадок
не коштовність а чиста Тайна
не терплю ординарних згадок
мимо рейки снують трамвайні
я дістанусь тобі найлегше
і від цього вся цінність сіра
руки зваблюють очі брешуть
суголоссям людського звіра
я дістанусь тобі у тиші
аж оглýшить і пошматує
а ти виживи допустивши
себе в світ що завжди бунтує
я дістанусь тобі даремно
у якому захочеш стані
вивчу-вислідкую недремно
що ховаєш в пустій сутані
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909019
дата надходження 24.03.2021
дата закладки 09.04.2021
Згортаєшся в його обіймах,
і всі відстані, що роз’єднували, видаляються,
І всі втрати, покраяні,
рідшають силуетами,
мігрують по шкірі.
Серце перенасичене швидким поривом тепла -
Наодинці з ніжністю.
Відчуття внутрішнього голосу глибшає.
Чергова анестезія скаліченого серця
фіксується в дотику.
Пам'ять, як сенсор,
що при максимальній напруженості
відмирає,
Якщо вчергове зрадиш собі,
перекривши руками кисень.
Бо на кожному кроці сповідують,
що смак можна змінити.
Але самого себе не зміниш,
бо ж серце вростає у іскру.
Кожною клітиною мозку.
Шукає вогонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910412
дата надходження 08.04.2021
дата закладки 08.04.2021
Наша судьба, будто тайны старинного замка.
В трещинах спряталась пыль от былой суеты.
Замок стоит, но просела оконная рамка.
Башня разбита, но кто-то посеял цветы.
Нам интересно что было и что ещё будет;
Выстоят ли эти стены от натиска лет.
Кто-то запомнит, а кто-то, конечно, забудет.
Музы танцуют, скрипит пересохший паркет.
Дремлют Химеры, что спрятались от разрушенья,
Или молчат, будто дали безмолвья обет.
Тихо скулят то ли призраки, толь привиденья,
Напоминая про время которого нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910378
дата надходження 08.04.2021
дата закладки 08.04.2021
«He stood among a crowd at Dromahair,
His heart hung all upon a silken dress,
And he had known at last some tenderness,
Before earth took him to her stony care…»
(William Butler Yeats)
Я стою серед селища,
Мурованого з кавалків білого неба,
З шматочків жовто-сірої тверді,
Яку придумав бородатий друїд,
Серед селища, яке пахне вересом та картоплею,
Я бачив:
В селищі Дромахар
Засмутилась людина, що продавала яблука –
Оті червоні яблука, які смакував Адам,
Які звисали гронами в саду предковічному,
Що посадив бородатий друїд
Вчора.
Я шукав руїни замку вождів клану О’Рурк,
Шукав, але не знаходив,
Дивився, але бачив лиш тіні –
Тіні, які зникали в синіх очах людини,
Яка продавала яблука,
Які смакував Адам:
Може він теж був ірландцем?
Бо хто може ще так здивуватись,
Так не повірити – очевидному,
Так захотіти заснути
Серед вітряних пагорбів,
Що назавжди поросли вересом,
На яких ніхто і ніколи
Не посадить
Сад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910158
дата надходження 05.04.2021
дата закладки 05.04.2021
В тобі неминучість,
що ллється дощем у грудях;
Скільки невимовленого,
що дереться до горла словом!
Серце ось скоро щезне,
бо пересохне від не звершених мрій,
Бо прагне
віднайти неназвану істину.
Ти посягаєш на щастя,
хочеш більшого,
Черпаєш свої сили з внутрішніх свердловин,
А хтось нанизує любов на ґудзики
І прагне
знайти одкровення в світі.
Прагне
залікувати структури серця
Без наслідків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908916
дата надходження 23.03.2021
дата закладки 05.04.2021
«Поклик без відповіді.
Блукаючий в’язень власного тіла.
Таке було обличчя вітру.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Мені зазирав в обличчя вітер -
Той самий, що нині весняний,
А вчора був крижаним і мертвим,
Що міняє себе як старий одяг,
Чи то як потріпане зношене тіло,
І знаходить себе в нових перевтіленнях,
Чи то просто метаморфозах
Старого пророка Назона Овідія,
Споглядальника Негостинного моря
(Що досі негостинне для номадів -
Патлатих і пропахлих вівцями).
Я питав його - для чого, для чого
Ти шепочеш мені стару істину,
Лише одну, але таку холодну,
Нині ж весна, хіба бракує на світі
Запашних і п’янких, як вино, істин,
Хіба всі істини такі жахні-крижані,
Хіба?
Я теж в’язень свого тіла - як ти,
Але тимчасовий, лише ненароком,
Одягнув я на себе це тіло
(Нехай досконале чи то краще
Ніж в інших збирачів слів)
Але ненароком, на час,
А ти ж вічний невільник
Свої суті - цього тіла повітряного,
Вічно невчасний, вічно не тут -
Нетутешній. Чи може
Ти теж відпочинок знаходиш
У комині-димоході старого
Кам’яного ірландського дому,
Що чудом стояв довгі віки
Темні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656686
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 05.04.2021
Перед дзеркалами ми можемо лише мовчати назавжди
наче з остраху, щоб іронічно говорити про інших
за все життя ми приречені на власний Сибір у тьмяному світлі та тривозі
ми хочемо кричати всьому світу, що ми з потрійними брусками у вікні
і що дзеркала - це лише обман старих некомпетентних ангелів
але ми не можемо кричати дзеркалу і обличчю
відчуття під нігтями і у всіх м’язових тканинах
кровопролиття в пустелі Сахара
тому слова не дивують нас до чи після
які в'януть від надлишкової солі в гортані, посилюючись від болю в п’ять пальців
Я вас прошу, цей біль в основному є необхідністю існування тіла
або радість кропиви біля огорожі чи виведення оси
і якби ми знали правду про жорстокість пальця
ми могли б піти в пекло
де-небуть
прямо у вогонь
але перш за все я прошу вас відрізнити іскру від вогню
іскра - це переддень пекла
в якому ви чекаєте і чекаєте або мовчите
байдуже
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903406
дата надходження 02.02.2021
дата закладки 28.02.2021
«Хочеться дізнатись від тебе
Куди ти йдеш і звідкіля,
Як тебе звати і з якого ти клану…»
(Скела «Встановлення
володінь Тари»)
Йду я від заходу Сонця
На його горобиний схід –
Туди, де воно прокидається,
Де воно вмивається
І виглядає між пагорбами,
Де воно розтулює вогняні очі,
Щоб споглядати каміння:
Особливо оцей – Камінь Долі,
Я йду від заходу Місяця,
Де він ховається переляканий,
Подивившись на Ночі Зла,
Де Місяць знаходить спокій,
І виймає свої сни з торби,
До наступної тьми банші,
До наступних криків боліт,
До наступних сутінок Пака.
Я йду до сходу Місяця,
Туди, звідки він викочується,
Звідки його чекаємо:
Ми – сліпі у темряві,
Ми – жадаючі світла,
Нехай ось такого – холодного,
Нехай ось такого – підступного.
Я йду від берега моря,
Де хвилі співають реквієм
За старим рибалкою –
Пастухом оселедців.
Я йду до іншого берега
(Бо на острові куди не підеш –
Приходиш берега хвилями битого*),
До берега, де хвилі сині
Такі ж солоні, як сльози,
Де замість риб лускатих
Плавають срібні ножі**.
Я з клану блукальців –
Волоцюг рудочубих,
З клану каменярів вільних,
Що збудують вам башту,
Вам – вбраних в картаті кілти.
Примітки: Назва твору взята з назви казки народу країни, яку в нас в Ірландії називають Лохланн.
* - а не всі в нас в Ірландії знають, що ми живемо на острові. Я знав одного Ронана Мерфі з Кілкенні, який був впевнений, що Ірландія це такий материк.
** - мені розказували колись, що в озері Лох-Дерг замість форелі плавають срібні ножі і відкладають в його прозорі води ікру на Страсну П’ятницю, але це неправда. Срібні ножі водяться і ловляться інколи в сіті рибалкам в морі біля селища Данґарван, що в графстві Вотеорфорд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903542
дата надходження 03.02.2021
дата закладки 28.02.2021
«Який вогонь торкнувсь очей моїх
І спорожнив запалені орбіти?»
(Вільям Шекспір)
Я люблю затінок
Як птах з сірим пір’ям
Любить дерево снів рибалок.
Я кидаю свою тінь на долівку трави
Наче не тінь то, а сонети Петрарки,
Наче не трава то, а кучері дівчини,
Що торгує устрицями та мідіями
На ринку міста-невдахи Дубліна.
Навіщо?
У затінку мого капелюха
Ховаються загублені пророцтва
Про жінок,
Що малюють на мокрому склі пальцями
Знаки для перехожих-привидів,
Ховаються чорні мурашки стежок пастухів,
Що звикли забивати цвяхи в дошки
Так голосно, ніби вони не будують,
А співають осанну,
Хоча молитися треба мовчки –
І слухати тишу: там Істина.
У тіні мого капелюха сутінки:
Там ховаються від палючих променів
Світила нещадного
Подорожні буття – крилаті любителі квітів
Та птахи з якими можна поговорити,
І цвіркуни, що грають блюз
На скрипці крил –
Концерт для мертвих спогадів –
Сонце й посуха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896788
дата надходження 01.12.2020
дата закладки 28.02.2021
Позлорадствуйте, я одинок...
Бесконечно. - по самую душу!
На вопрос: "Как дела?" - бодро:"Ок!"
Ваш покой я едва ли нарушу.
Сладострастными рифмами строф
Буду ржать и писать, объедаясь.
Раз слеза, два слеза и готов
Шедевральный конец... улыбаясь.
И никто, ничего, никогда
Не заметит, уж я постараюсь!
Для него, для нее, для Тебя!
Не злорадствуйте, я не прощаюсь!
02::33
21.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493887
дата надходження 21.04.2014
дата закладки 23.02.2021
Памяти моего друга Исаака посвящается.
Я давно не писал... Никому.
А зайдя в гости вдруг.. Опоздал!
В доме пусто... пожалуй пойду
На безликий, холодный вокзал.
Время вырвало все, что любил
И забросило на антресоль
Я от жизни отстал и застыл
Не решаясь принять свою боль.
00:24
20 марта 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724458
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 23.02.2021
«Shy one, shy one,
Shy one of my heart,
She moves in the firelight
Pensively apart...»
(William Butler Yeats)
Серед полум’я
В якому тріскотить ялівець,
Яке розпалили кременем
Змість того, щоб чекати на блискавку,
Серед полум’я,
Яке одвічно горіло в Ірландії
На тій горі, де журилися люди в білому,
Що посадили серед каменів ясен
І говорили, що то гора поганого диму
Тоді, коли зацвітали вишні –
Дикі,
Як і все на нашому острові смарагдовому,
Як і все – навіть полум’я
Посеред якого танцює Той,
Хто Володіє Світлом.
І в тому світлі полум’я –
Коли світом заволоділи сутінки,
Не весняні, ні, а ті, що одвічні,
Від яких не рятує свічадо,
Сутінки,
Що приходять до нас з того часу,
Як топтали білий цвіт залізними чоботами,
Люди, що припливли на човнах-вітрильниках
Здалеку – з того боку від ірландського моря.
Світиться досі отой вогонь серед темряви,
І танцює у його жовтих променях
Та, Що Приходить у Снах,
Приходить до мене тільки у снах,
У моїх снах кольорових,
Овечих, солоних і вересових,
Тільки у снах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902700
дата надходження 27.01.2021
дата закладки 27.01.2021
«… Ти не вмреш
Мальволикою смертю…»
(Пауль Целан)
Ми вмираєм, вмираєм, вмираєм:
Смерть наче квітка цвіте
У садочку кохання.
Ти зозуля чи кат?
Стиглі вишні
Крапками в зошит опівдні
В літопис-рукопис жадань –
Вишні, які в Ірландії вітряній
Не цвіли споконвіку –
Хіба що дикі – як ми.
Цвіт бузини – ніби літо,
А насправді дощисько і вітер.
Насправді.
Ми вмирали на площах –
Біля пошти і просто на вулицях міста
Темної гавані,
А нині пані якась – без прикрас,
Не мальована. Пані бліда
Якось так ненароком:
«Ти не вмреш мальволикою смертю…»
Я знаю.
Що з того.
А може то вишні. Просто вишні.
Раптом достигли в Ірландії.
Просто вишні. Стиглими краплями
На сторінки літописів –
Наших.
Недописаних. Недочитаних. Недолистаних
Навіть. Що з того, що монах…
Що з того, що тоді…
Хто писав, хто стріляв, а хтось мріяв
Про Ірландію – Ерінн –
Про ту, що «го бра».
Про ту, що зелена
І вітряна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899005
дата надходження 23.12.2020
дата закладки 09.01.2021
Є таємниці яких я ніколи не зрозумію
як обертається земля навколо сонця щодня на 3 хвилини швидше
як помирають люди як почасти кладуть слухавку або повертають за ріг
майбутнє це великий обман
ми не можемо знати чого не можемо знати
але ким би ви були і ким би не був я це ви зробили мене таким яким я є
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895810
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 30.12.2020
На серці рубці не загояться просто словами,
І сльози солоними краплями їм тільки шкодять...
Так важко пробачити правду зодіту в оману
Роками думками, руками, обіймами... Годі!..
... “- Минуле” ? Було вже! У пам'яті клятви і сльози...
Ножу у спині не самотньо вже: пара до пари...
Посухою стали усі наші зливи і грози;
Громи й блискавиці сховалися в серця удари.
Зректися, розкаятись і відпустити... Простити?
А “завтра”, яке воно?Завтра усе буде добре!..
З ножами у спині, де крила були, просто жити...
Любов - є! Лиш вірші слова відпускають вже вкотре...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886638
дата надходження 22.08.2020
дата закладки 30.12.2020
Я слушал дыхание моря!
Несокрушимой волной,
То соглашаясь, то споря,
Оно говорило со мной.
Поведало о мироздании,
И рассказало без слов,
Как-будто в ожившем предании,
Что есть основа основ.
И показало мне, малому,
Что я пред ним, как дитя,
С ветром вместе меж скалами
Море играло шутя.
Застыл я в немом восхищении,
Мелодия моря слышна,
Просил я у моря прощения,
И мне отвечала волна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898148
дата надходження 14.12.2020
дата закладки 14.12.2020
Рай мій сьогодні білий,-
не холодний в своїй безодні...
Нанесе мій хлопчисько, навіє...
Справжнім сріблом наповнить долоні!
У безодні немає шансу,-
миті дві - сяє сріблом, безкрая!
Так і ти! Так і я... Наші прірви -
заметемо, слідами до раю!
02.12.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897002
дата надходження 02.12.2020
дата закладки 03.12.2020
Рілля спочиває на зиму,
Щось ворон згубив в ній колись,
Кравець укорочує днину,
Щоб грішник хоч трохи моливсь,
Мандрують насуплені хмари,
Готові щомиті до сліз,
І спогади ходять без пари,
Торкаючись стану беріз.
Ще ставлять рекорди жоржини,
Забувши про вік, як жінки,
Готові з небес Херувими
Подати нам милість з руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895303
дата надходження 17.11.2020
дата закладки 17.11.2020
«Аж доки світ, мов лахмани подерті,
Не зноситься на спинах поколінь…»
(Вільям Шекспір)
Філософи-жебраки епохи зневіри
Одягають подерте на шмаття Небо
На свої втомлені плечі-рамена
(Наче збираються вони не мислити,
А тягнути плуга залізного
На полі неозорому ковиловому).
Замість черевиків взувають вулиці –
Діряві й цвяховані руїнами
Будинків, в яких живуть привиди –
Тіні людей минулого і сучасного:
З пошкрябаними пластинками грамофонів
Замість слів,
З трухлявими цитатами мертвих невігласів
Замість думок.
Вдягають подерту сорочку міста
Люди, що споглядають зорі
Без рожевих окулярів неправди:
Сорочку зашиту кам’яними нитками ратуш,
Залатану клаптиками сірих газет.
Світ нинішній – старе лахміття вигадок
Хворих на голову апостолів темряви,
Поточений міллю утопій злих.
Коли ж омиє тіла бронзові поколінь нових
Життєдайна злива просвітлення,
Весняний дощ Свободи і Радості?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888457
дата надходження 11.09.2020
дата закладки 26.10.2020
Травневій дощ
Свинцеві хмари заступили горизонт,
Далекий Грім загуркотів листом заліза,
А на зупинці кільцевого тьотя Ліза
Нервово розкривала старий зонт
Важка й неждана дощова сльоза
Торкнулася мого плеча, за нею друга, третя,
Піднявся вітер в танцю круговертя,
Вже відчувалась здалеку гроза
Дощ накрапав, а потім враз зійшов на зливу,
Заполонивши каламуттю все кругом.
Він лупцював асфальт як батогом,
І тупотів по настилу бляшаного карнизу
Боги метали з неба громовиці - стріли,
Вони іонними загравами світили
То людством не задіяний енергії заряд
Стікав у землю міріадом мегават,
Каштани й клени захлинались від дощу,
А він у змові з вітром шматував їх крони,
Гроза грозилася : Несу свої закони,
Обмию срам людський, дощем прополощу
Так непогода грізно збушувалась,
Що є живе, в щілинах поховалось
Вичікуючи час, Армагедон мине,
Затихне навкруги, у спокій все прийде
Настане враз чеканню мить,
Земля засяє навкруги в дзеркальнім блиску,
Розкриє небо подарує всім блакить,
На ній заграву- райдугу яскраву, променисту.
І справді, дощ вже затихав, гриміло в далені,
Потвори - хмари плавно розповзались ,
А ми за звичкою під зонтики ховались,
Брели шукаючи в калюжах мілини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836320
дата надходження 24.05.2019
дата закладки 02.10.2020
Самі переспіви народжує натхнення.
Заплутався в метафорах язик.
Емоцій схлипи -- то не одкровення,
Крикливі фрази -- ще не серця крик!
Десятки тисяч слів, несхожих
Межи собою; сотні порівнянь;
Думок тьма-тьмуща, наче перехожих.
Але ще більше до життя питань.
Сказати є що, лексикона досить.
Аби повірив хто отим словам!
Бо не того душа постійно просить,
Кортить всякчас інакшого вустам.
Триває вік химерний, і чим дальш,
Стають пливкими добрі починання.
Де істина в тобі ховається, де фальш,
Коли приходить миг самопізнання?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890407
дата надходження 01.10.2020
дата закладки 02.10.2020
[i] «А що таке віра,
Якщо не втілення або роз’яснення серцем
Розуміння невидимої натури?»
(Григорій Сковорода)
[/i]
Віра моя
Схована в чорній кам’яній скрині,
Що лежить серед кинутого ірландського дому,
Що стоїть на пустищі,
Де колись цвіли квіти – рожеві і запашні.
Дому, в якому ховались повстанці
І грілись біля печі мурованої.
Віра моя
Летить разом з вітром нахабою
Між білими громадами хмар – птахом-блукальцем,
Що ніколи не віднайде гнізда –
Ні свого, ні чужого,
Ні затишного і м’якого, ні гранітного серед скель.
Віра моя
Між язиками полум’я
Палахкотіє світлом у тьмі холодної ночі,
Вогню, що запалюють вартові маяків
Для загублених у морі відчаю.
Віра моя –
Темні глибини океану синього –
Моря Ірландського,
Де ховаються сріблясті риби прозріння
І хвостаті почвари містики,
Моря, яке колихає людей з просоленим одягом
Зі сподіваннями замість спокою,
З вицвілими віями.
Моя віра стихія – з тих,
Якими клянуться ірландці,
Коли вирішують бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889825
дата надходження 26.09.2020
дата закладки 26.09.2020
Лелеки кружляли - дивилися люди.
Лелеки прощались,
Бо треба летіти.
Їм звисока видно:
Згасає вже літо.
Згасає вже літо
Ледь-ледь, непомітно
В колючій стерні,
Наїжаченій в полі,
У першім листочку,
Що падає долі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889646
дата надходження 24.09.2020
дата закладки 24.09.2020
Твоє кохання, як холодна осінь
Слова мов вітер, в полі по стерні,
Фальшиві почуття вони ще досі
Про біль в душі нагадують мені.
А за вікном сумний танцює морок
Здалося, що любов тут не жила,
Пішла вона - сліди покрив вже порох
А вітер наче лист поніс слова.
Лишилася сама, а поруч осінь...
Та час від часу спомин ще пече,
Наша любов самотньо мерзне й досі
Тепла шукає в холоді очей.
Галина Грицина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889403
дата надходження 22.09.2020
дата закладки 22.09.2020
Стомилось Сонце, ой люлі-лелі
Не лиш воно …
… свій сон і дітки споглядають
Уже давно
Ой люлі-лелі, мов янголятка
У мирнім сні
Сниться матуся і ще татко
І усі квіти весняні
А понад гаєм, ой люлі-лелі
Струмок не спить
І діток сон оберігає
Вже скільки літ
Ой люлі-лелі, у його водах
Усі часи
Мавки й русалки з зірок сплітають
Чудові сни
Сріблястий місяць, ой люлі-лелі
Усе не спить
Дітей й зірок сон оберігає
Від різних бід
Люлі-лелі, люлі-лелі
Даруй діткам тихий сон
Місяць тихо зазирає
До замружених вікон
Чи бува ніхто не плаче
Що дрімота не прийшла
Новий день нехай дарує
Тільки радість і дива
Ой люлі-лелі, а ніч минає
До ранку йде
Місяць у росах добро сховає
Хай кожен з вас його знайде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845182
дата надходження 16.08.2019
дата закладки 11.09.2020
«I sing what was lost and dread what was won,
I walk in a battle fought over again…»
(William Butler Yeats)
Моє серце не спить:
У темну годину поторочі
Очікує Сонця золотої заграви.
Моє серце не спить:
У годину мертвої тиші
Стугонить литаврами віри:
Віри в прийдешню музику.
Не старіє серце моє:
Серце ірландця сивого:
Танцю у клітці ребер
Як танцювали ірландці
Перед звитяжною битвою,
Вистукуючи черевиками
Ритм віковічної битви –
Музику Волі й Звитяги.
Моє серце – форель срібляста:
Пливе в океан майбутнього
З ріки нашого сьогодення.
Моє серце – то квітка вересу
Зацвітає, коли на пагорбах осінь,
А в душах людей зневіра.
Моє серце – то свічка:
Світить у тьмі
І згасає в заграві світанку.
Серце моє невгамовне:
Будь провісником ранку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886719
дата надходження 23.08.2020
дата закладки 31.08.2020
Коли в душі поникли квіти —
Їм треба сонця, щоб цвісти.
Хай квіти тягнуться до світла —
Будуй не мури, а мости!
Коли триматись більш не в змозі, —
Охопить душу розпач, лють —
Не бійся, вмочені у сльози,
Вони ще краще зацвітуть!
Будь світлом, що б не сталось! Сій
Цілющі квіти — не поради —
На кожне зло — хоч по одній —
І буде сад — не барикади.
05:41 29.08.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887257
дата надходження 29.08.2020
дата закладки 29.08.2020
Весняний перший грім, гроза, веселка
І дощ рясний стіною на поля...
Бузок у шибку мокру, як в люстерко,
Милується собою іздаля,
І аромат його п'янить і манить,
І огортає трунком небеса,
Любов'ю ніжно голову дурманить,
Лікує душу вся його краса.
У різнобарвах цвіту вся принада,
А в пахощах його підступна суть,
Весни духмяна пінна серенада,
Яку звечора соловейки тчуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874127
дата надходження 01.05.2020
дата закладки 28.08.2020
Світило Сонце потім падав дощ
Як на Сонці ми йшли просто під дощем
Вночі так само як і в білий день
Прискіпливо дивилися одне на одного
Казала: ніколи ніколи ніхто і ніщо
Розлучити в житті нас не зможе
Казав: завжди завжди буду жити
Потужно завжди жити бо люблю
Закінчилося
Тривати мало вічно
Закінчилося
Вже немає тебе
Як шкода нас
Вже немає мене
Що робити тепер коли впали із хмар
Серед великої земної пустоти
Що робити тепер коли закінчилося диво
Ми знову будемо молитися за нього
Нехай почнеться
І триває вічно знову
Нехай почнеться
Чи чуєш ти
Серед морів і гір
Одізвися
Одізвися
Одізвися
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882576
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 28.08.2020
О не зникай, не відлітай –
Моя ти птахо, днів щасливих;
Не покидай, не залишай,
Мій дар – земне й ласкаве диво...
Стежин тих, топтаних удвох
Не покривало б споришами,
Щоб зустрічав зелений мох,
Де ми стрічались під горами...
Не гасли б зорі в небесах,
Що вечорами нам палають,
В пташиних слухать голосах
Любов, що в душах викликають.
Прости, туман нас стереже,
Бо в досконалість мабуть рано,
Проте, відпущених блаженств
Не відбирай, і так вже тануть...
О Боже, нас земних, прости –
щось зрозуміти все ж зуміли,
Спаси й ту малість збережи,
Суть в покаяннях запізнілих...
27.08.2020 р.
О Боже, нас, земных прости
Не исчезай, не улетай –
Моя ты птица, дней счастливых,
Не покидай, не оставляй,
Земное ласковое диво...
Тропинок, топтаных вдвоём
Не покрывало б спорышами,
Не усыхал бы водоём,
Где мы встречались под горами...
Не гасли б зори в небесах,
Что вечера нам зажигают
И птичью б пели голоса,
Любовь ведь в душах окликают.
Прости, туман несовершенств,
Что временами затмевает
И, нам отпущенных блаженств
Не отбирай, и так уж тают...
О Боже, нас земных, прости –
Спаси и сохрани ту малость,
Что предначертана в пути,
Суть в покаяньях запоздалых...
27.08.2020г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887090
дата надходження 27.08.2020
дата закладки 27.08.2020
«Коли настане час ти в кіммерійській тьмі
Шукати марно будеш тінь мою…»
(Гійом Аполлінер)
У Кіммерії пітьма,
Яка шириться від молока
Чорної кобилиці,
Що надоїла сива жінка
Вдягнена в овече руно
І грубе полотно шерстяне.
Пітьма шириться від кожної краплі
Білої, наче імла на Степом,
Наче туман у леваді снів,
Наче борода жреця Праматері Світу.
У пітьмі розчиняються тіні –
Діти віковічної темряви,
Що в час згасання заграви
Шурхотіли ковилою разом з ящірками,
Давали притулок хвостатим мишам
Від синього ока зозулястого яструба,
А тепер в Кіммерії пітьма:
Час, коли навіть Місяць заснув,
Зник у своєму сховищі,
Коли навіть зорі згасли як свічки,
Вкрадені беззубою відьмою
І сховані у цупкий мішок для непотребу.
Тільки стукіт копит –
Коней, що ніколи не сплять,
Тільки крик сови –
Птаха мудрості,
Тільки шелест тростин
Мислячого очерету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886276
дата надходження 18.08.2020
дата закладки 19.08.2020
Ой пливла хмарина, де льон у долині.
Дарувало поле їй волошки сині.
А як пропливала, де жита шуміли,
в віночок зібрала там ромашки білі.
Ой пливла хмарина там, де наша хата,
у вінку з’явилась ще й духмяна м’ята,
червоні троянди й чорнобривці пишні.
«Яка ж ти красива!» - сміялися вишні.
Дощиком пролилась тут, де наш садочок,
ґронечко калина їй вплела в віночок.
У зелених травах в лузі, біля річки,
Цвіту назбирала на барвисті стрічки.
Ой пливла хмарина в небі теплим літом,
радувала світ весь кольоровим цвітом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885525
дата надходження 10.08.2020
дата закладки 10.08.2020
Закарпаття моє,горами окуте,
в співаночках народних,усіма почуте.
Омите річками,наче сльозою,
полонинов вкрите-чуть,чуть золотою.
Земле моя рідна-Закрпаття миле,
лісами поросле,як водограй йгриве.
Життя мого стимул і душа моя,
ти одно таке є,ти моє життя.
Тут я народився,тут моє село,
і я вірю,що по іншому бути й не могло.
Угля моє село,родом з Углі я-
тут батьки мої,тут моя сімя.
В цих лісах зелених,бачу я себе,
і без краю цього мене не буде.
Яж кажу всім людям- я є Углянин,
я дитя що народилось,між гір і лісів.
Закарпаття моє,ти одно таке,
і такого скарбу в мене не буде.
Чистою сльозою,всі гірські річки,
пісеньку співають-з Закарпаття ми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882403
дата надходження 10.07.2020
дата закладки 11.07.2020
Побаловать собой спешу июль
Он ждал меня, надеялся и верил,
Что я шагну в прохладный вестибюль -
И попаду в объятия у двери.
Мы станем вальс прекрасный танцевать,
Который подарил кудесник Дога.
Я стану благосклонно отвечать
Улыбкой на высокопарность слога.
Отсчитывая такты: раз, два, три,
Доверюсь обаянью кавалера.
О, мой июль, хозяин всей жары,
Тебе симпатизирует Венера -
Отсюда страсть во взгляде, зной в речах,
И сладкий шепот, и мороз по коже...
Прекрасный бал при звездах и свечах.
На сказку приключение похоже...
И я в тебя почти что влюблена...
Прости, но август мне родней и ближе.
Уже тускнеет круглая Луна,
И взгляд ее стеклянный неподвижен.
Июль, ты в небе станешь жечь костры,
В отместку мне, чтоб от жары страдала...
Но не посмеешь, все же, сжечь мосты,
Поскольку "нет" я так и не сказала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882184
дата надходження 08.07.2020
дата закладки 08.07.2020
Задивилися в небо жоржини,
Де пливли білих хмар табуни.
І воно не таке вже й блакитне,
Трішечки додалось сивини.
Приспів:
А жоржинами, а жоржинами
Квітне осені короткий день.
І навколо розмай бурштиновий,
І навколо розмай бурштиновий,
І навколо розмай бурштиновий
Журавлиних прощальних пісень.
Різнобарв"ям жоржинним рябіє
Ця чудова осіння пора
І матусина хата біліє
Серед квітів - колиска добра.
Приспів:
А жоржини цвітуть до морозів,
Неймовірну дарують красу.
Хай минають нестримнії роки,
Та її я крізь них пронесу.
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881513
дата надходження 03.07.2020
дата закладки 03.07.2020
Я немов мелодія, лечу над дивним плаєм,
Де колись молився, йшов там тополиним гаєм...
У рожевих хмарах, піднебессям пролітаючи –
Вся душа в обіймах край втримувала, граючись...
Ходжені околиці – сценами життєвими,
Ніжна ця мелодія – стежка, де гуляли ми.
У тумані дивнім спить до пори, до спомину,
І найменшу там вину – каяттям своїм зітну...
Всі в мелодію вплелись – душі роду-племені,
Кореневищем відбулись, хоч в своєму йменні.
Я, а чи мелодія, розчинюся в просторі,
У багатті заходу в падолисту жар-порі...
Серцем розумієш все, що у Божім промислі,
Скрипкою ж мелодія в журнім піє домислі...
13.06.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879545
дата надходження 13.06.2020
дата закладки 13.06.2020
Метелик спить, але не бачить снів,
Лише передчуття свого крила...
На гілочку черешневу присів,
Яку вона, як руку простягла...
Йому незнані радість і біда,
Він просто є,і є його блакить...
Троянда є й ромашок череда,
Але всі сплять і він спокійно спить.
І є невпинність в кожному житті ,
І суті, й форми неповторність є...
На перехрестях дивних тих світів
Зоря щоразу вранішня встає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876247
дата надходження 17.05.2020
дата закладки 17.05.2020
«Під жовтими хмарами
Крук над містом кричить…»
(Лі Бо)
Писано з пошаною до Себастьяно Дзіані –
першого, хто кинув перстень у море.
Жовті хмари – то золоті дукати,
Що назбирав в капелюх крислатий
Мовчазний дож Сонце
Синього Неба Адріатики –
Повелитель води абстракцій,
Провідник пічкурів весняних калюж:
У кожну зазирнути зерном настанов:
Жменями променів, кораблями світанків:
Іменем республіки мішка зоряного.
Жовті хмари розмальовує золотом
Художник весняного вечора
Пензлями хвостів білочок:
Барвив усе кольоровим:
Все крім крила крука –
Посланця віків сірих,
Віщуна ночі туманів липких,
Скарбничого Довгої Ночі.
А лев сумний з важкою книгою
Думав, що жовті хмари – то галери,
Тесані з дерев Країни Холоду,
Зі стовбурів, що завжди легше поглядів
Безбородих монахів Тоскани:
Мріяв отой патлатий кіт апостола
Щоб все завжди сяяло сонячно,
А воно тільки кульбаби,
І то весною, коли дощі вином травня
На чужі виноградники
І на левади писарів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874404
дата надходження 03.05.2020
дата закладки 16.05.2020
…зустрінуться
на сьомих небесах.
Усе що “до”, і те, що стане “після”.
І навіть цей пізньоосінній страх -
……..всього лиш пісня
Колише
гострим протягом вікно.
Вода у кранах зміниться на попіл.
Впадуть троянди на подвійне дно.
……..настане спокій
Залишся тут.
Не відводи очей.
Зійдуться тихо і кути, і свідки.
На перехресні контури тече
……..печаль нізвідки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848211
дата надходження 14.09.2019
дата закладки 16.05.2020
…зустрінуться
на сьомих небесах.
Усе що “до”, і те, що стане “після”.
І навіть цей пізньоосінній страх -
……..всього лиш пісня
Колише
гострим протягом вікно.
Вода у кранах зміниться на попіл.
Впадуть троянди на подвійне дно.
……..настане спокій
Залишся тут.
Не відводи очей.
Зійдуться тихо і кути, і свідки.
На перехресні контури тече
……..печаль нізвідки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848211
дата надходження 14.09.2019
дата закладки 16.05.2020
Іди між вогні.
Сторонись небезпечної чутки
Про тінь опівнічну на скельцях земної роси.
…чи віриш в поважні причини колишнього смутку,
Де вітер тебе
роз'єднав на чужі голоси?
На сотні вібрацій.
…і моря – всього, що в каністрі.
На стінках аорти столітня кривава іржа
(блаженні ті, що…) і душа завмирає на вістрі.
…хтось майже сторонній
порадить не їсти з ножа.
Втрачаєш повільно –
Від щирості до марнослав'я.
Твій внутрішній простір – прозорий правічний анклав.
Не бійся дороги. Ти врешті збереш різнотрав'я
……………………..усі дев'ять трав
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839118
дата надходження 17.06.2019
дата закладки 11.04.2020
Ніби сонячний дим,
пелюстки яблуневого цвіту
оживають на віях, притрушують липовий чай.
…оксамитовий шлейф атрибутів її дивосвіту -
елегантна й печальна
в прозорих долонях свіча…
Не вертайся назад.
Не блукай невпокореним містом.
У дзеркальних вітринах не знайдеш колишню її.
…лиш брунатні вуста все палають неоновим блиском
(маки надто червоні
на білій прощальній канві)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871517
дата надходження 10.04.2020
дата закладки 10.04.2020
Розкажи мені, небо про безвік.
Розкажіть мені, ріки, про плинність.
Розкажіть мені, трави, про вічність.
Ви спроможні її осягнути?
Бути нам, а чи, може, не бути?
Якщо бути - навіщо, скажіть?
Про любов розкажіть мені, квіти.
Але хто мені скаже про сутність,
Про м'які споришеві дороги
До ріки, до лілеї, до Бога?
Розкажіть мені, люди, про мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870275
дата надходження 01.04.2020
дата закладки 10.04.2020
«Я пережив понурих днів чимало,
Чимало раз мене нудьга долала…»
(Джон Кітс)
Я мислю метафорично,
Ти мислиш метафорично,
Ми мислимо метафорично,
Він мислить метафорично,
Вони мислять метафорично.
А тим часом приїхав
Пан Гапличковський
На солом’яній бричці
У залізному капелюсі,
Що нагадував бляховану стріху,
І сховав обгризений сир Місяця
До своєї кишені пітьми,
І сказав – так ненароком,
Бавлячись тьмяними ґудзиками,
Кліпаючи очима-тарілками,
Годуючи з руки прозорого коника
Гарбузовим насінням планет:
Я мислю метафорично,
Ти мислиш метафорично,
Ми мислимо метафорично,
Він мислить метафорично,
Вони мислять метафорично.
А потім пішов по болоту потойбічного
Шукати Фому-потопленика,
Вигукуючи пісеньку сови океанської:
Там, в глибинах літератури глиняної,
Тут, у пивниці чорних покручених літер.
Прикручу до його брички солом’яної
Колеса кам’яні та олив’яні -
Най возить лохину на ярмарок
Та вино чорне, як дно колодязя.
Нехай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870677
дата надходження 04.04.2020
дата закладки 05.04.2020
Легенько і тихо ступаю
По росяних тих споришах,
Що килимом рясно вкривають
Подвір"я.Радіє душа,
Що знову покликати можна
Спогади, наче птахи,
Сідають вони на порожні
Обійстя й старенькі дахи
Хатинок, де ми проживали
І гойдалки - досі скриплять,
Дитинство вони колихали
Отак з пів століття назад.
А ще поспіша пригостити
Смачними плодами мене
Груша, котра ще родити
З роками не перестає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868632
дата надходження 20.03.2020
дата закладки 20.03.2020
утихомиреність в мені -
байдужості цинічній противага
в гармидері пробуджень навесні
і невичерпної наснаги
роскішного цвітіння
в ясний день,
в якому пересмішники співають
радіння свят у небо дивомрій.
і віє вітер лагідний і файний -
наповнений відлунням ностальгій,
він невгамовний ладить вічний тень
у спогади...що образи примарні.
туман м"який,
прозоролегкий спліт
обволікає образи у марні
зусилля доторкнутись давніх літ,
де сумніви відсутні і питання...
мовчу.
я споглядаю час
весняниої бурхливої наснаги.
байдужості цинічній в противагу
над обрій сходить -
наче в перший раз! -
ласкаве сонце
у весні кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788810
дата надходження 24.04.2018
дата закладки 20.03.2020
Як не стане мене, відтвори мене, Господи, знову:
тихим плесом нічним, грою сонця в ранковій росі,
теплим літнім дощем, зачарованим гаєм кленовим,
ніжним шелестом хвиль на прогрітій піщаній косі.
Не забудь про мене́... Після долі гірко́ї й жорсткої
відродитись хотів би я променем я́сним зорі,
щебетанням пташок, передзвоном води весняно́ї,
ле́гким подихом вітру з просторів південних морів.
Здуй з долоні своєї маленьку частинку творіння,
ту, що так пломеніла, кохала, любила життя,
розпили над землею, подаруй мить солодку воління
знов з`явитись на світ в іпостасі, вже іншій, буття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867075
дата надходження 06.03.2020
дата закладки 06.03.2020
Лікую я свою свідомість!
Лікую я свою уяву:
Геть, дружбу корисну, лукаву!
Лікую я своє натхнення:
Геть, сіре, нудне сьогодення!
Не бачу я: оскал гламурний,
Світ каламутний — світ утіхи...
Кураж бездумний і фактурний
Повз креативні й древні... віхи!
Лікую я свою свідомість:
Не здам святої правди кредо!
Нехай добра ковші натомість
Наповнять світлі соти меду.
М. ЛЬВІВ, НАТАЛІЯ КАЛИНОВСЬКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864541
дата надходження 12.02.2020
дата закладки 12.02.2020
«… І крапля не впаде з небес в мої печалі…»
(Еміль Верхарн)
Щойно якісь заброди
На болоті звели будинки,
І сказали, що то не кладовище,
Що то не гранітний надгробок
Над усіма мріями і сподіваннями,
А що то місто прозорості:
Не води каламутної
І риб банькуватих,
А просто місто муроване
Божевільним королем придумане:
Лисим і нетверезим,
Таким, як все невчасне,
Недоречне, зле і потворне.
Щойно якісь нечестивці
Сказали, що хочуть пишності,
Розваг і якоїсь величі
Серед отих важких каменів
На болотах страшних
нагромаджених.
Щойно оце відбулося –
Оце безглуздя нечуване,
Як ріка сама збунтувалася
І втопила оте місто
Разом з його Молохом,
Разом з катами й солдатами,
Разом з лакеями й графами,
Але з того темного часу
З болота почвара приходить
І каже, що він не привид,
І навіть не вурдалака,
А правитель величний і сильний –
Залізний тиран моху
І в’язкої смердючої твані:
Він приходить коли епоха
Знову стає темною.
А коли вона була світлою
У тій країні боліт злих?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862484
дата надходження 25.01.2020
дата закладки 02.02.2020
«… І крапля не впаде з небес в мої печалі…»
(Еміль Верхарн)
Щойно якісь заброди
На болоті звели будинки,
І сказали, що то не кладовище,
Що то не гранітний надгробок
Над усіма мріями і сподіваннями,
А що то місто прозорості:
Не води каламутної
І риб банькуватих,
А просто місто муроване
Божевільним королем придумане:
Лисим і нетверезим,
Таким, як все невчасне,
Недоречне, зле і потворне.
Щойно якісь нечестивці
Сказали, що хочуть пишності,
Розваг і якоїсь величі
Серед отих важких каменів
На болотах страшних
нагромаджених.
Щойно оце відбулося –
Оце безглуздя нечуване,
Як ріка сама збунтувалася
І втопила оте місто
Разом з його Молохом,
Разом з катами й солдатами,
Разом з лакеями й графами,
Але з того темного часу
З болота почвара приходить
І каже, що він не привид,
І навіть не вурдалака,
А правитель величний і сильний –
Залізний тиран моху
І в’язкої смердючої твані:
Він приходить коли епоха
Знову стає темною.
А коли вона була світлою
У тій країні боліт злих?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862484
дата надходження 25.01.2020
дата закладки 02.02.2020
[i] «Росисте гроно винограду
Під вечір потягне лисиця…»
(Сімадзакі Тосон)
[/i]
Коли вітер прийшов
у міста катарів
Дикі вишні достигли
в садах Провансу.
Коли осінь фарбує
пастеллю П’ємонт
Перевалом журби
йдуть та йдуть савойяри.
Альбігойці збирають зерно
в глеки порожні віри,
На сторінках старої Біблії
на полях намальовано:
Чи то люди, чи звірі.
На землях старого кляштору
виноградники та переліг,
Сонце дозрілим яблуком
козлоногому Пану до ніг,
Чорні вівці слухають Кальвіна –
дерев’яним пророком млин.
Було б у цих селах весело
але безнадія і сплін.
Савойяри несуть туман
у торбах сірих містралю,
Хто і навіщо гіркі слова
сіяв у глину краю?
Цього, оцього, де фіги й мигдаль
цвітуть, як завше, весною
Буде, буде косити чума:
людей бо нині – як гною.
А дикі вишні достигли таки
у левадах Провансу зелених,
Присмак гіркий чергової війни
чорною сіллю у венах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863338
дата надходження 02.02.2020
дата закладки 02.02.2020
«Розпростер своє небо,
Що відривається
Від останньої
Нитки дощу…»
(Пауль Целан)
Краще пошити собі прозорий плащ
З ниток осіннього дощу холодного,
Аніж майструвати для себе плаху
З дерева крислатого пізнання добра і зла.
Краще бути схимником і мовчальником
Сумного вчителя Падолиста –
Монаха ґотичного кляштору осені.
З ниток дощу плете мені сумна пора одяг,
Бо я подарував свій светр солом’яний
Мавпі білій з сумними очима –
Німому свідку снігу лапатого.
А потім я вдягну дерев’яну сорочку –
Коли осінь стане нестерпною,
Коли дерева прийдуть гостями здивованими
У мою хижку кам’яну і холодну,
Коли розкажуть мені про марне чекання
Пори сонячної анемон білих,
Коли Бог зажурений мені подарує
Свої сині повітряні капці і нагадає про дощ –
Такий же шовковий, як дорога у степи загірні.
Краще я піду в темряву тиху і темно-синю,
Ані ж буду слухати марні крики чапель –
Сірих птахів чекання.
Зазираю у воду прозору –
Воду передчуття зими:
Виглядаю там одкровення
Того – незнаного і небаченого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855649
дата надходження 23.11.2019
дата закладки 15.01.2020
Посеред зими
краплі стиглого сонця
збирає птаха
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860581
дата надходження 07.01.2020
дата закладки 08.01.2020
Ми народжені для ролі долі
Імпровізуємо не знаємо сценарію
Ми створюємо мистецтво нового творіння
Коли одне серце в нас - а друге на небі.
Зірки господарів своєї долі і свого життя
Під маскою макіяжу ще ховаємо обличчя
І граємо, граємо, граємо завжди неймовірно
Створюючи виставу, котру ти Боже знаєш.
Актори є глядачами
Глядачі акторами
А я поміж вами
Щодня бачу, що -
На сцені є пусто
І лише велике люстро -
Тло до гри
Дає нам ілюзію
Що хтось є на сцені
А це у відображенні ми.
Актори у печалі, вже закінчується прем'єра
Завтра світ поглинуть тисячі афіш
Бо це агонія герой помирає
То ж квіти, оплесків не має, але є хвилина тиші.
Чим більше глядачів, тим сильніші враження
Вірні театромани прибирають з повік сльози
Запала завіса, темнота на сцені
Скоро велику роль створить хтось інший.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855759
дата надходження 24.11.2019
дата закладки 22.12.2019
В цвіті маковім, бузковім,
у калиновім вогні –
ти уся живеш в мені,
древня й в сьогоденні но́вім,
Українонька так мила –
соловейком пієш в днях,
хвилі котяться в полях
й сиві відблиски ковилу
тут, на Хортицьких, на схилах,
де Славута прану п'є,
тлить козацьке житіє –
бо ж свободи так хотілось...
Скільки кануло вже в Лету
і часів, й людських життів?...
Й на край світу люд ходив,
о свобода ждана – де ти?
Ген, святая Мати Божа,
землю нашу збережи,
мир пошли нам на межі.
Жити далі так негоже.
Берег. Шепіт очерету,
посміхається дитя –
близь лелеки в став летять...
Здавна тче Любов сонети...
22.12.2019р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858784
дата надходження 22.12.2019
дата закладки 22.12.2019
«Й кричить на нас птах дивний, войовничий….»
(Вільям Батлер Єйтс)
Острів ліщини нагадує парасольку,
Під якою ховаються вусаті форелі
Від червоних променів зірки
На ймення Соль чи то Гріан.
На цьому острові тверді горіхи
Падають просто в пащеку
Сомам-ненажерам,
До хвостів яких
Чіпляється дивак Кромм Круах –
Необачний плавець,
Пірнальник у рідке Небо води.
Острів ліщини
Неохайний притулок
Для кудлатих хвостатих хрумів
(Хрум-хрум),
Що шукають руді горіхи
Серед торішнього снігу.
Острів ліщини…
До нього плисти-тонути
Під вітрилами-зливами
На човні без якоря:
Бо навіщо…
На острові ліщини
Витешу собі костур
Бородатого схимника,
Вирізьблю на нім знаки
Огамом – письмом забутим
Таки нашим, таки для мертвих,
Та й помандрую пагорбами,
Туди, де пісні для живих не співають
А лише тоскно голосять
Жінки нечесані –
Банші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852645
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 09.12.2019
«Й кричить на нас птах дивний, войовничий….»
(Вільям Батлер Єйтс)
Острів ліщини нагадує парасольку,
Під якою ховаються вусаті форелі
Від червоних променів зірки
На ймення Соль чи то Гріан.
На цьому острові тверді горіхи
Падають просто в пащеку
Сомам-ненажерам,
До хвостів яких
Чіпляється дивак Кромм Круах –
Необачний плавець,
Пірнальник у рідке Небо води.
Острів ліщини
Неохайний притулок
Для кудлатих хвостатих хрумів
(Хрум-хрум),
Що шукають руді горіхи
Серед торішнього снігу.
Острів ліщини…
До нього плисти-тонути
Під вітрилами-зливами
На човні без якоря:
Бо навіщо…
На острові ліщини
Витешу собі костур
Бородатого схимника,
Вирізьблю на нім знаки
Огамом – письмом забутим
Таки нашим, таки для мертвих,
Та й помандрую пагорбами,
Туди, де пісні для живих не співають
А лише тоскно голосять
Жінки нечесані –
Банші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852645
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 09.12.2019
«Й кричить на нас птах дивний, войовничий….»
(Вільям Батлер Єйтс)
Острів ліщини нагадує парасольку,
Під якою ховаються вусаті форелі
Від червоних променів зірки
На ймення Соль чи то Гріан.
На цьому острові тверді горіхи
Падають просто в пащеку
Сомам-ненажерам,
До хвостів яких
Чіпляється дивак Кромм Круах –
Необачний плавець,
Пірнальник у рідке Небо води.
Острів ліщини
Неохайний притулок
Для кудлатих хвостатих хрумів
(Хрум-хрум),
Що шукають руді горіхи
Серед торішнього снігу.
Острів ліщини…
До нього плисти-тонути
Під вітрилами-зливами
На човні без якоря:
Бо навіщо…
На острові ліщини
Витешу собі костур
Бородатого схимника,
Вирізьблю на нім знаки
Огамом – письмом забутим
Таки нашим, таки для мертвих,
Та й помандрую пагорбами,
Туди, де пісні для живих не співають
А лише тоскно голосять
Жінки нечесані –
Банші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852645
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 09.12.2019
«Нині:
Нічне, знову, збатожене полум’ям.
Дотліваючий
Танець безлистих рослин…»
(Пауль Целан)
Сови
Вимірюють глибину ночі
Споглядаючи полум’я
Глухої безнадійної осені.
Для чого
Я холодну книгу світанку
Пригортаю незримими пальцями
До вітряної сліпої сирості:
Коли
Скрипить колесами млин дерев’яний
Життя людського пташиного
(Бо люди – птахи, що літають у снах),
Перемелює страждання й журбу
У сіре гірке борошно.
Пече з нього хліб гливкий
Стара босорканя Доля.
Коли
Сови зловісно пугикають
Згадуючи казку «Вчора»,
Вигадуючи казку «Завтра»,
Дзьобають у потилицю мишу Сьогодні,
Я лише слухаю
Скрип отого млина водяного
Що крутиться й перемелює
Людську журбу і страждання,
Хоч річка давно і висохла,
Хоч дерево давно зітліло,
А криця зіржавіла,
Але колесо крутиться.
Крутиться,
Крутиться,
Крутиться,
Крутиться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855600
дата надходження 23.11.2019
дата закладки 05.12.2019
«Нині:
Нічне, знову, збатожене полум’ям.
Дотліваючий
Танець безлистих рослин…»
(Пауль Целан)
Сови
Вимірюють глибину ночі
Споглядаючи полум’я
Глухої безнадійної осені.
Для чого
Я холодну книгу світанку
Пригортаю незримими пальцями
До вітряної сліпої сирості:
Коли
Скрипить колесами млин дерев’яний
Життя людського пташиного
(Бо люди – птахи, що літають у снах),
Перемелює страждання й журбу
У сіре гірке борошно.
Пече з нього хліб гливкий
Стара босорканя Доля.
Коли
Сови зловісно пугикають
Згадуючи казку «Вчора»,
Вигадуючи казку «Завтра»,
Дзьобають у потилицю мишу Сьогодні,
Я лише слухаю
Скрип отого млина водяного
Що крутиться й перемелює
Людську журбу і страждання,
Хоч річка давно і висохла,
Хоч дерево давно зітліло,
А криця зіржавіла,
Але колесо крутиться.
Крутиться,
Крутиться,
Крутиться,
Крутиться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855600
дата надходження 23.11.2019
дата закладки 05.12.2019
«Склянка годин
Глибоко закопана в тіні півонії…»
(Пауль Целан)
Коли падолист довершується,
Коли хризантеми стають скляними
Й крихкими,
Наче спогади сивого зайця,
Якому в голові все осінь –
Заметіль жовтого листя,
В яке ховатись і спати (як Сонце),
Коли вогкість стає колючою і яскравою
(Не забудьте вмикнути зірку оцю –
Найближчу, тому сліпучу:
Ви – знавці нескінченності),
Отоді й згадується
Усе закопане в тіні півонії,
Не тої що залізна
І довгою своєю шиєю
Нагадує більше жирафа,
Аніж китайське запашне літо
(Чай),
А тої яка губить пелюстки –
Так тихо й спокійно,
Як бородатий поет-волоцюга
Губить свої недоречні спогади.
А може то і не спогади,
А може то легкі човни,
Що ковзають хвилями
«Мезогейос Таласса»,
Човни в яких весла
Тесані з кипарису,
А вітрила зіткані арахнами
З синього льону.
У тій тіні півонії
Сховано сліди волохатого Часу:
Його скарб блискучий –
Шматочки хвилин,
Які він поскладав до глечика –
Не нами зліпленого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856377
дата надходження 30.11.2019
дата закладки 30.11.2019
(Крик у порожнечу 1798 року)
«Хто боїться говорити про 1798 рік?»
(Джон Мак Кормак)
Хотів приїхати в місто
А приїхав на торжище,
Де за два ірландських пенні
Продають і купують скорботу.
Хотів пройти крізь ворота
Між минулий й майбутнім,
А мені відчинили браму
У місто людського страждання,
У місто, де навіть бруківка
Стогне від спогадів болю:
Волання каменів сірих,
Які так довго топтали
Чобітьми волячими окупанти.
Хотів із вікон ратуші
Громадянам кинути слово
Про одвічну свободу духу:
Вість, що королів скинуто,
Що прапор зелений з лірою –
Золотою лірою Дагди
Майорить над смарагдовим островом,
А голос лунав над порожнім полем –
Пустищем вересовим:
Над яким літають круки
І співають понуру пісню
Пісню крила чорного
Провісників – птахів Коннахту:
Про вбиту примарну мрію –
Марево конюшинове –
Видиво зникле трилисника…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853408
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 02.11.2019
** встигай!
А дні за нас мудріші, всіх хитрощів і знань,
і нам життя не стачить пізнати їх жадань.
** що сорок літ моїх між «вірників-святош»?..
На тисячу – один, що має крихту віри, –
ото всім небесам і є сьогодні міра?..
** напевно, небо берегло мене від себе…
Небо, скажи від багатства безмежності: де твоє скупості жало? –
Ось на моїх днях печать: віра в бога чеснотою серця не стала…
** парадокси пізнання
Мало в цім світі дано нам розгледіти істини зором очей:
факти відкиньмо – вони заважають бачити сутність речей.
----
** і що зима, що відстані?! – я чую слово жінки!
Знай, що і в одному слові світ кохання вміститься:
щире, сказане сердечно грітиме три місяці!
** окриленість
Як мало потрібно для злету душі в синь безкраю:
почути із вуст найсолодші із слів: «Так, кохаю!»
** безцінне дням моїм – слова твої, кохана
Ти, небо, ховало священну, правічну – найвищу таїну віків,
та ангел твоїми вустами сьогодні мені про любов розповів!
** вміння чути – бути в щасті…
Не вгадав я: «так», чи «ні» прозвучало в такт мені –
і терпкий калини смак все гірчить у спомині…
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826327
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 21.02.2019
«Третій вже
Запалюю ліхтар, віддаючи його
На поталу росі.»
(Йоса Бусон)
Місто, яке живе поночі.
Місто, яке блимає очима ліхтарними
У пітьму вічного вчора.
Тут живуть одні ліхтарники:
За покликанням.
Тут складають пісні променями
Жовтого нічного світла,
Тут несуть світу щовечора,
Ховаючи її язик гарячий
Між долонями досвіду
Живу пташку свічку –
Вогник Істини,
Затуляючи її помаранчеве серце
Від вітриська байдужої осені.
Ці ліхтарники
Та їх замріяні дочки
Ніколи не споглядають Місяця –
Оцього нічного злодія,
Оцього пастуха котів чорних,
Бо ховаються від світил пітьми
Під ковдру мереживну ліхтарну,
Запалюючи
Цілу ніч запалюючи
Нові і нові ліхтарики,
Наче не люди вони,
А світлячки вусаті.
Запалюють
І лишають
На поталу росі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825855
дата надходження 18.02.2019
дата закладки 19.02.2019
Підійшов до вікна і виглянув. Мряка. Дерева виглядали серед туману як чорні, спалені кущі. Туман був тепер густий; на кожному дереві, кожному пеньку, кожній гілці осіло по десять тисяч малих крапельок, котрі керувалися одним чудесним правом, замерзали, ставали важкими і спадали всі нараз впродовж ночі із шелестом.
Самотність тиснула на мене зі всіх сторін, як холод. Почав сумувати і роздумувати, що те, за чим сумував, це дійсність. Взяв годинника, котрий стояв на комоді і накрутив його. Дивився на коло з цифер і фірмовий знак на тлі годинника і відчував його холодну поверхню. Але годинник нічого мені не розповів та й нічого не мав до розповіді. Алей йшов тепер голосно і дзвінко. Я потягнувся за круглою керамічною вазою, яка стояла на полиці над комодом. Але це була звичайна пуста ваза. Як до такого дійшло.
Не вірю у дійсність, говорив до себе, крокуючи туди сюди по кімнаті і шукаючи по кишенях сигарети, бо яке значення мала правдива дійсність, коли через шість хвилин людина не має вже сили, аби у неї вірити; чи дійсність не є такою великою, тягарем, що лежить на плечах, який не можна скинути, аби одночасно не рухнуло життя і світ. Такої дійсності не знав. Але хто ж її знав? Чи життя не пливе для більшості як подорож у метро, котре виїжджає зненацька на світло, де свідомість пробуджується на момент - і потім знову занурюється у морок, темний тунель, де нема нічого і бути не може.
Існування світу можна довести. Існування всього живого можна довести. Можна це відчути, побачити, почути. Так само діялося з людьми; переставали існувати так швидко, як і з’явилися, сум так само відчував кілька хвилин, минав, як минала закоханість, терпіння, радість; це все протягом життя помирає. У будь-якому разі так було зі мною. Не знав нічого, що було б правдивим, лише короткі променці світла, після яких наступав морок.
Було схоже на те, що мусив спробувати останній раз загрузити чимсь мозок. Вийшов у сад. Навколо росли дерева. Доторкнувся рукою до гілок. Пробував обійняти стовбур дерева. Не вдалося, але це не мало значення, адже знав тепер, що дерева не відповідають людською мовою, а відповідають цвітом і плодами, падають лише від сокири, і ні за ким не сумують.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815903
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 25.12.2018
«Коли приходить безмовна
Й стинає бутони тюльпанів…»
(Пауль Целан)
Місто-квітник
Плекає старий садівник
Сивобородий з сумними очима:
Синіми, наче шмати неба*,
У білих шатах,
Що не брудняться землею чорною**.
На цій круглій клумбі,
Що оточена мурами***
Цвітуть тільки сірі троянди
Камінні.
І люди-тюльпани:
Ніжні й тендітні,
Наче вусики білих тарганів,
Нагадують птахам-рокам
Бруньки та пуп’янки
Життя-плісняви.
Квіти стинає Безмовна
Незримими ножицями
Жозефа доктора****,
Парадигмою вічності.
Кому подарує
Оці букети-прогалини,
Пісні жовтої глини?
Навіщо ця жінка мовчання
Блискучими лезами ранку,
Чорними бритвами ночі,
Іржавим ножем вечора,
Мідним серпом дня
Стинає, стинає, стинає
Квіти
Камінні й живі.
Стинає,
Обертає квітник в пустку.
Примітка:
* - про те що в нього очі синього кольору писав один ірландський книжник і містик XIV століття – Кервол О’Фаррелл, що був монахом і жив в абатстві Маністір Мор (ірл. - An Mhainistir Mhór).
** - не знаю чому. Кажуть, що такі білі шати бувають. Білі шати дуже пасують до його сивої бороди і синіх очей.
*** - не всі подібні квітники оточені мурами, деякі водою, як в країні телят…
**** - доктор Жозеф прославився як великий гуманіст в Галії – країні хвостатих птахів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814255
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 07.12.2018
«… То тягарець,
Що стримує порожнечу,
Яка
Йшла разом з тобою…»
(Пауль Целан)
Пізніше троянд – трава,
Бо квіти цих зірок-пишнот
Надто важкі для кузні:
Для молоту Всесвіту.
Після троянд – чорні айстри.
Ти хотів дихати
Порохом згаслих зірок,
Хотів дізнатися правду,
Що серце твоє – чорнильниця
В яку занурює пера
Зів’яла красуня Ніч –
Ця чорношкіра Сапфо,
Ця мовчазна кіфара
Майстрована з евкаліпту,
Що обгризений наче Місяць
Волохатими коалами Меркурія.
Налию в чорнильницю свого серця
Замість соку бузини ртуті,
Нехай пише ця поетеса-чорниця Ніч
(А ви думали – хвойда. Телепні.)
Свої отруйні сонети
Про хвилини й години,
Коли нас вже не буде
За цим дерев’яним столом одкровення,
Біля цього ялинового ящика «сьогодні»,
Біля цього пустища вересового,
Якого ми ненароком
Назвали Вітчизною.
……………………….
Пізніше зелених троянд – чорні.
Пізніше чорних троянд – айстри.
Осінні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804815
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 07.12.2018
Холодно, так холодно мені,
Безлад у душі і у країні,
Оптимізм десь глибоко на дні,
І надії жевріють в руїні.
Так самотньо, хоч сиди і плач,
Тіні за вікном рахуй колючі,
Зорі в небі поглядом познач,
Чи оглянь великі, сніжні кручі.
З дня у день рутинний часохід,
З дня у день одні і ті ж проблеми,
Стрімкий час – як птаха у політ,
Забирає в вирій з віршів теми.
За півночі важко так заснуть,
Вже будильник ранок калатає,
Щоби знов шукать життєву суть,
В просторі, в якім її немає.
27.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815473
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 28.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.11.2018
[img]https://pp.userapi.com/c836125/v836125008/5186c/31RPzeZniw4.jpg[/img]
Так хочеться зими на півстоліття
Без паузи відлиги і тепла.
Нехай мороз тріщить, немов лахміття,
Що догорає в полум’ї дотла.
Нехай тріщить по закуткам й щілинам,
Хай вимерзне вся нечисть і сльота.
І, може, лиш тоді простить провини
Земля обітована і свята.
Хай щезнуть всі запроданці огидні,
Куми, свати і всякий їхній збрід.
Хай замете усі нажитки видні
І пропаде ганебний того слід.
Хоча і рівність вигадка поетів,
Блукаючий утопії маяк,
Та прірви ті глибокі і нестерпні.
І як тут не озлобитись, ну як?
Не втримався. І в ярості всесильній,
Що ніби пес зірвався із цепів,
Бунтарський дух оскаженілий, синій,
Туманом сів від моря до степів.
Вдихнули всі цей присмак "бути вільним".
Але чому всі стали мов кроти?
Такі чутливі, аж до божевілля.
Проте не бачать справжньої біди.
Немає змін від псевдореволюцій,
Від світлих помаранчевих ідей
І обіцянок всіх, немов пилюка.
(То ширма для засліплення людей).
І знову скажуть: "Стадо ідіотів!
Народ цей, певна річ, що пропаде".
А де вожді і вірні патріоти,
Які б вели обвуглених людей?
Вони горіли в полум’ї воєннім,
Пізнали невідступний страх біди,
Тверділи світлі душі їх щоденно
В ілюзії людської доброти.
Душилась віра в натовпі безлюднім,
Бо всі здавалось статуї німі.
Коли кричало тіло повне люті,
Весь світ ховався знову в тишині.
Та вихід є - зима на півстоліття!
І хай вирує вічна мерзлота!
Бо, може, лиш тоді земля зуміє
Почати все із чистого листа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740122
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 09.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.11.2018
Я закохана в небо
Я світло
Я тінь
Твоїх остаточних рішень
Я велетень
Поле
І я ніхто
І нехай тебе це не тішить
Я блукаю
Я всесвіт
Я море морів
Я мільйон невідомих станцій
Я постріл
Мішень
Я дама пік
Я невипита кава вранці
Я диво
Я сяйво
Я мрія
Стріла
Безвихідь
Питання
Надія
Я подих
Я біль...
Я більше не в силах брехати
Бо це неможливо сховати
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812640
дата надходження 05.11.2018
дата закладки 05.11.2018
Осінь...Чуття...
Нависло...Дощ... Останні квіти зрізав...
Нещасні... Мокрі... Опустів балкон...
В цвітінні їх - остання вже реприза,-
А за вікном все поринає в сон...
Цвітуть... Голівки тягнуться до світла,-
Мов у той дім сполохані думки...
Де - не реприза,- там чуття розквітли,
Горять нетлінні ніжні маяки...
Що непідвладні холоду та сльоті...
Вони горять...Хвилюють...Гріють кров...
Підносять ввись,- мов крила у польоті...
Їх ні мороз, ні вітер не зборов!!.
Нависло...Дощ... Останні квіти зрізав...
Нещасні... Мокрі... Опустів балкон...
В цвітінні їх - остання вже реприза,-
А за вікном все поринає в сон...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812632
дата надходження 05.11.2018
дата закладки 05.11.2018
Жовтень
Ніби листя, пожовтіли
найтепліші почуття,
а всі мрії полетіли
журавлями в забуття.
Не лишилося нічого,
крім зірок-надій ясних.
Не лишилося нікого,
крім байдужих і сумних.
Мов калина, червоніє
мила радість у думках,
лише з нею я зумію
себе втримати в руках.
Ще на щастя є надії,
ще є слово доброти,
тож душею ще веснію,
ніби цвіт від теплоти.
Ночі і дощі холодні
заберуть всі літні дні,
застудивши вже сьогодні
сонця промені ясні.
Та не варто сумувати,
коли жовтень за вікном,
поки вмієш ще кохати
цілий світ своїм нутром.
Не важлива пора року,
а важливий стан душі,
як з тобою йдуть під руку
люди зовсім не чужі.
Не засмучує погода,
як жорстокі ті серця,
що шукають лиш нагоди
вбити радість до кінця.
Віктор Цвіт 20.10.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812354
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 02.11.2018
Ми кружляли тоді у осінньому вальсі,
Ті миттєвості щастя зі мною завжди...
Й нині свічка горить,спомин нашого щастя,
Чую ніжне твоє: "Не спіши! Не спіши!"
Жаль, між нами тепер нездолана вже відстань,
І давно заплелися у болях думки...
Ти у мріях живеш,в них ти житимеш вічно,
Той осінній наш вальс збережу назавжди...
Нехай свічка горить...У вікно стука гілка,
Осінь сіє дощем, дмуть губаті вітри...
Ти далеко тепер, у незнаному світі,
І я чую твоє: "Не журись! Не журись!"
Вже свіча догоря, завмирають хвилини...
Я шукаю чогось,що не можна знайти...
Відчуваю тепло,і того часу хвилі,
І осінній той вальс у душі назавжди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812309
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 02.11.2018
Весь світ в ранковім схований тумані,
Що навіть сонце в ньому заблукало.
Чи може десь втопилося в лимані,
Коли обличчя заспане вмивало?
Туман ховає обриси і звуки,
Здається в ньому сховане минуле,
А ще магічні в нього є сполуки –
Забулось все, коли його вдихнули…
23.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811213
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Іде осінній дощ, і краплі дощові
Малюють на калюжах концентричні кола…
Пожовклий, мокрий і важкий, листок із віт
Зірвавсь поривом вітру й падає додолу…
В гіллястому і ще зеленому кущі
Знайшли притулок від осінньої негоди
Малі коричнювато-бурі горобці
Й, цвірінькаючи голосно, ведуть розмови…
В густому верховітті вікових дерев
Шумить тихенько з потемнілим листям вітер…
В саду безперестанку дощ дрібний пере
Звабливі ніжні пелюстки осінніх квітів.
Змочили все й помили краплі дощові.
За хмарами ласкаве сонце причаїлось,
Не осяває усмішка сліпуча світ,
Не блискотить проміннячком на землю сміло.
Під парасолькою крізь дощ повільно йду,
Старанно обминаю дощові баюри
І слухаю спокійну музику дощу,
Що монотонно лине із небес похмурих.
16.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808665
дата надходження 03.10.2018
дата закладки 03.10.2018
Попід парканом з обох боків і на подвір"ї, і на дорозі росли мальви.
Високі, стрункі, різнобарвні: і червоні, і білі, темновишневі й блідорожеві.А одна виросла маленька та й колір в неї,як для мальви
незвичний.Пелюстки мала яскраво-жовті, зрідка помережані блакит-
ною ниточкою.Старші сестри дивувалися де ж це вона взялася,адже
зроду-віку серед них не було такої.
-Може це не мальва? - перешіптувалися вони, - а якась інша квітка?
Та ж ні, точнісінько така ж,тільки значно менша за них та колір пе-
люсток інший, навіть чудернацький.
На мальву-дюймовочку звертали увагу й перехожі.Підходили, диви-
лися й нюхали, навіть руками торкалися.Теж були здивовані появою
такої квітки у них на вулиці.Та й сама вона засумнівалася чи мальва
вона.А якщо ні, то як її звати?На ромашку не схожа,троянду теж.
Та одного разу, коли під шепіт вітру квітонька задрімала, їй наснив-
ся дивний сон.Ніби виглянуло ясне сонце, усміхнулося привітно та
звернулося до неї:"Як тобі живеться, донечко люба?Так, так,донеч-
ко.Не дивуйся,що називаю тебе так.Ти й справді моя донька, бо така
ж яскрава й сонячна.А блакитну ниточку мені дало Небо,щоби при-
красити твої ніжні пелюсточки.А ще - ти дитина української матінки-
землі, яка дуже багата на золотий колір.Так що не хвилюйся,не пе-
реймайся тим,що ти не схожа на своїх сестер-мальв.Ти - красива,
неповторна,особлива.Ти - диво української природи."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799594
дата надходження 17.07.2018
дата закладки 23.09.2018
Сьогодні у мене знову свято! Композитор Ігор Мисько мій вірш зробив піснею і вміло виконав її.
Де барвінок синій
Килим простелив,
Батько свого сина
До грудей тулив…
Татові долоні
Теплі і тверді,
Вогкі, ледь солоні,
Все життя в труді.
Приспів:
«Не буває в світі
Більшої біди,
Коли гинуть діти
І нема води,
Як в вогні згорає
Рідний отчий дім,
Як війна вбиває
Все на цій землі.
Найскупіша в світі
Батькова сльоза
Наче плач трембіти, –
Сину наказав, –
Хай земля квітує
Барвами весни,
Небо нам дарує
Лиш спокійні сни.»
Батькові в волосся
Впала сивина –
В пізню його осінь
Забрела війна.
Горенько розлите -
Батько й син в борні,
Чулася молитва
Їм обом з землі:
Приспів. (Той же).
Де барвінок синій
Килим простелив,
Внука вже – не сина
Батько той тулив,
І лилась молитва
З серця мовчазна,
Щира, як зернинка.,
Бог її впізнав:
Приспів. (Той же).
10.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fdrive.google.com%2Fopen%3Fid%3D1zatSJCvU3gOpXuZzRLBVbl4-4z7cqy-4&h=AT20MYvu9E4kkV7A2LzuHCeoViHLqaM2SoGc76rJit7zF3KHg2qtnfiJVIvN7Tz19nk43STxbMCdwdlPyHTXJzFPLBRmH9iETJ6dRNqVTaA1AcU94DpDLlmqkrBDbUREAqf3
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807604
дата надходження 23.09.2018
дата закладки 23.09.2018
"Silentium est vultus in a nigro pelagus
gurgite etiam animarum."
(Gaius Germanicus Plautus)*
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео
Та орхідеї Гвіани отруйної***,
День,
Коли двері в позаторішнє «завтра»
Відкриває Мовчання –
Бліда дівчина з безкровними пальцями
І срібними кульчиками****,
І сірими очима непотрібності –
День оцей настає несподівано.
Мовчання
Запихає мені до кишені каштани*****,
Мовчання
Замість павучих плямистих снує павутиння,
Мовчання
Затуляє очі копачам картоплі,
Що ціле літо цвіла
Білими квітами дурману,
А нині осінь – просто сухе бадилля,
І сірі очі селян
Віддзеркалюють ключі журавлів
(Ти справді був пророком, Шеймасе******).
Мовчання
Нагадує мені про тебе,
Коли ти ходила
В сірому платті буднів,
Які зіткали з шерсті сумних овечок
Всі ті ж арахни,
Все ті ж ловці вітру
І літаючих крапель ртуті.
А під мостами
Між берегами,
Які дервіш Омар*******
Назвав «минулим» й «майбутнім»
Все так само тихо тече
Ріка Мовчання.
Примітки:
* - написано на вульгарній латині в V столітті, тому перекладати не буду. Але сказано непогано… Як я розумію оцього «останнього римлянина»…
** - у нас в Дубліні справді є жовті автобуси. І є такі дні в календарі, коли у цих автобусах дозволяється їздити божевільним. Особливо восени.
*** - про те, що Гвіана країна отруйна, писало чимало французів. Я не перевіряв це – повірив їм на слово. Даруйте, якщо я помиляюсь.
**** - мені казали, що вона носить золоті кульчики. Але я перевірив – виявилось, що срібні.
***** - я прийшов сьогодні додому з повними кишенями блискучих каштанів – плодами гіркокаштану кінського (Aesculus hippocastanum).
****** - Шеймас Гіні – мій старий друг. Він помер.
******* - Хайям. Він теж помер. Моїм другом був заочно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807381
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 22.09.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.08.2018
Изменчив мир иль наше отношенье
К нему, где мысли ткут картины лет?
А жизнь – игра цветов воображенья,
Которыми плетём судьбы букет.
Придумывая линии сюжетов,
В которых нам реальность так близка,
Мы молимся написанным портретам,
Увешанным на замках из песка.
Но, кажется, вот-вот и мы проснёмся,
И двери в тайну ангел распахнёт…
Там, в глубине, у самого оконца
Любовь смиренно ум заблудший ждёт…
Вадим Странник/2018
http://vadimstrannik.ucoz.ru/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803362
дата надходження 16.08.2018
дата закладки 16.08.2018
Якщо ріки світу крізь мене не пливуть
І лише вузький струмок на дні ночі гадає,
Дозволь мені, щоб я не пробуджувався кожної години,
Нехай повість про світ без мене складається.
Знаю стільки речей, скільки знаю їх тіней
Застиглих на каміннях спокійного світу,
Коли до них дотикається ріка, око їх не змінює;
Як жалісний птах муза над моїм чолом літа,
Він знає, що коли туман врешті око прикриє,
Рука кине камінь, дерево, метал, шкіру,
Віддаючи їх на поталу рікам світу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785511
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 31.05.2018
«Ченці волохатими пальцями
Книгу розкриють свою вересневу…»
(Пауль Целан)
Написано в мій день народження, коли мені виповнилося 103 роки. Подумав про це число трьохцифрове і жахнувся. Хоча чого б то… Хіба що припустити, що все було недаремно…
Зазираю нишком:
Що пише він там –
Той старий у дзеркалі:
Які вірші водить-виводить
Навпаки-навиворіт?
Хотів би хильнути з ним
Чарочку задзеркального віскі,
Але де там…
Тільки кажу йому –
Потойбічному:
«Ти був рудим
Наче весняне сонце,
Став білим –
Норвезьким полярним пугачем,
Навіщо мене так покарано
Чи то нагороджено:
Таким віком безкраїм
Чи то нескінченним?
Певно, щоб бачив
Жахіття й марноту
Світу сього недоладного
І журився,
Над руїнами слухав вітер,
Над пусткою співав мовчанням,
Над прірвою казав,
Що всюди порожньо,
А не тільки в безодні темній
Небуття вічного,
Над травою промовляв шовколистяно
Зачесував її розпатлану,
Згадував, хто лежить під нею
Чи то зіллям зеленим – папороттю
Із землі проріс буттям новим,
Чи просто думав-гадав чому
Тобі свідком бути судилося
Мовчазним свідком відчаю…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785604
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018
Шершавый язык асфальта
Счесал не одни колени.
Здесь, детка, тебе не Мальта,
Мы киснем в стране-гангрене,
Которая "лечит" спины,
Ломая хребты с рожденья.
Диффузии душ пружинных -
Нормальное здесь явленье.
В шестнариках доминошных
Вальсирует темень с тенью.
Подписчикам Бога тошно
На форуме "погребенье".
Шершавый язык асфальта
Счесал не одни колени.
Позор - только часть гештальта,
Здесь смерть - это счастье в жмене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783395
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 21.03.2018
Хочу показать совершенно иной
Набрякшую тучами осень
И ветер безумный с шальной головой
Скулящий на редкую просинь.
В союзе едином они горячи:
Порыв залихватский и листья-
Кипящее золото рваной парчи
Над серым бездушьем повисло.
Не дремлет округа сняв "платья" с себя-
Вертеп, карнавал да и только
И рыжая вновь бросит в гущу огня
Себя, не жалея нисколько.
Какое безумство создал унисон;
В азарте и тучи сомкнулись
И ливнем на клумбы, на парк, на газон...
Чтоб все на земле встрепенулись.
Под вечер пришел тем забавам конец;
Всем осень добра пожелала
И ветер уняв: "Не шали стервенец..."
В ночное блаженство позвала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774928
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 03.02.2018
Циферблат на часах увлеченно кивал на весну;
В небо что-то кричала старуха-зима раздраженно...
И какую б сестре не придумала злюка вину,
Но на ней только ярче горело клеймо обреченной.
Удивленными льдинами пряталась стужа в реке,
Искаженные брегом - трещали, скрипели, ломались...
А часы, запотев от задорных лучей, на руке
Перестали кивать и, в открытую, громко смеялись.
Перезвонами оттепель била густые снега,
Небо вешними водами смыло с себя черноту
И открыла река свою душу земным берегам
Унося в океан застоялой воды пустоту.
И уже не смущаясь, дарила весна красоту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774738
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 02.02.2018
Папір пручається, бо просить вірш на мові
Ламких крижин з прийдешньої весни.
Йому відповідаю:
– Поясни,
Бо я таємні символи любові
Забула всі...
- То йди шукай - у сни!
…І знову шурхіт - янгільське крило
Та шепіт олівця в рядку нерівнім:
-Чому?! Чому сама собі катівні
Вишукуєш в кожнісінькому сло….? -
Папір зім"яла.
Ні, не проросло
В моєму серці зернятко наївне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774459
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 01.02.2018
ВИНОГРАДНЕ ГРОНО
Гроно виноградне… Мед солодких губ…
Грає далеч хвилею морською…
Ще, коханий, ще мене голуб,
Ще ж я не напилася тобою…
Виноградне гроно… Щік горить вогонь…
Не остудить осінь їх, ні море.
Ми сплели кайданами долонь
Міцно так кохання яснозоре.
Гроно виноградне… Місяця жовток
З хвилі перескакує на хвилю…
Ще, коханий, ще один ковток…
В морі нашім не буває штилю.
Виноградне гроно…Шумка на воді…
Стук сердець ніщо нам не заглушить
Ми удвох такі ще молоді!
Лозами сплелися наші душі…
Гроно виноградне… Ми коло води –
Бризки від прибою - нам в обличчя…
Підожди, коханий, підожди…
Я цю мить розтягну на сторіччя!
25. 10. 2015 (оновлено 30. 01. 2018) м. Львів Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774219
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
і завільжило...
сама
відступає зима
в місяці лютому
лю - то - му...
та чи прийде весна?..
у край цей вона
чи ввійде в окупований
цькований?
і чи сонце зійде,
зорю відзнайде
над землею в полоні
зболеною?..
чи відійдуть страхи?
і дощі,
і птахи
будуть жданими здавна
задавнено?
чи розстріляний сад
між руїнами хат
шелесне весь уквітчаним
ві - та - ми?..
чи в степу,
у гаях,
у траві і цвітах
будутьт роси осяяні
в сяянні?..
коли в райдужні сни
чорний падає сніг
і червоно спадає
в та - не - ні...
...так в чеканні весни,
на оновлення днин
весь у мріях і сумнівах
суєтних
у роздумі іду
в холод,
в лютий,
в сльоту,
в сьогоденні забутий
і без
майбут - ньо - го...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774164
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Дивлюся на батьків своїх стареньких,-
Мої кульбабки Божі, так же ж шкода вас...
Дай,Боже,сили їм, тримай моїх рідненьких!
І вірте,прошу,вірте, не пройшов ваш час!
Життя як той пшеничний колос в полі,
Хай колоситься нива й колос хай цвіте!
Господь,насити,прошу, щедро їхні долі!
І не коси ,молю, життя їх золоте!!!
08.05.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664655
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 30.01.2018
Жагучий ненаситний пошук правди
Зі свічею з ліхтарем як Діоген
Ти звершуєш небесні променади
Блукаючи у нетрях мікросхем
Але повсюди лиш сама облуда
Пекучий біль і проклята пітьма
І ти сидиш самотній в залі суду
Де окрім тебе ні душі нема
Жадоба - ненаситний пошук правди
А що є правда як не вічна сутінь?
Ти звершуєш конкісти і паради
І губишся в щоденній каламуті
Твоя печаль - типова людська вада
Любов твоя - це ноша егоїста
Думки твої важкі немов снаряди
І весь твій дух - як розіп*яте місто
Після годин чергового артобстрілу
А розум твій - данина пізній осені
Що птахом шугає в засмучену рань
Де янгол ховає ключі від прощань
Де Вишній відкриє нам безліч прозрінь
Де кожному дáрують міру падінь
Амінь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774189
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Ви забули мене, не пізнали збентежений погляд,
Не згадали той вечір, коли, як тепер, падав сніг.
У єдиній троянді ховались покора й сваволя,
Та беззахисна квітка мене нагадала мені.
Ви забули мій сміх, як вустами колючки виймали.
Білосніжні пелюстки, зів"яли й зотліли давно.
Дотепер лиш обвуглені миті, під колір марсали,
Збайдужілій мені наливають холодне вино.
Ви забули ім"я, яке вигадать більше не сміли,
Щоб назвати ту, іншу, не схожу на мене ніяк.
Тільки чом і сьогодні букет ваш трояндово-білий,
Якщо любить криваву марсалу вона, а не я?..
16.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771843
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 29.01.2018
«Чорне дійство світання
Ми п’ємо його вечорами
Ми п’ємо його вдень і зрання
Ми п’ємо його вночі
Ми п’ємо і п’ємо…»
(Пауль Целан)
Щоночі
Я будую Місто з кавалків темряви
Початкової – як три горішки у жмені
Старого картяра Бога -
Гравця в божевільну рулетку.
Три горішки з чорним нутром
Три горішки для попелюшки,
Що бавиться з попелом у темряві
(Хтось погасив світло –
Хтось, а не я, хтось – брудними пальцями),
Бався, дитя, бався – навіщо нам світло,
Навіщо сліпим окуляри, навіщо…
Щоночі
Я складаю підмурок своєї в’язниці
З цеглин споконвічної темряви,
Хтось ходить – дзвенить ключами,
Поза дверима Всесвіту:
Я знаю – там нічого крім темряви,
Але запитую себе – хто там?
Навіщо він там ходить
І запирає двері моєї камери
Тюрми, яку я сам собі вимурував –
Тюрму Світу Сього – Світу Каїна.
А десь човен пливе у тьмі –
Човен жебрачки Венеції,
А десь мурують готичну вежу –
У тьмі.
У тьмі світу сього – вежу своєї свідомості
Назавжди готичної.
Місто темряви.
Немає з нього виходу, бо немає входу –
Ворота стоять серед міста – ворота в Ніщо.
Дайте мені цеглину – навпомацки –
Дайте цеглину старому Каменяру Вільному,
Я десь згубив свій кутомір і фартух –
Там, на вулицях міста темряви…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770267
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 28.01.2018
«...Господар звик завжди діяти мовчки.
Господар жив красою
лише доступного й зримого...»
(Такамура Котаро)
Господар дому сього
Ніколи не запалював свічки:
Серед темряви пантрував
Скарби краси нетутешньої.
Господар дому сього
Не продавав нічого й нікому,
Тільки купляв – це – нетлінне.
І зачиняв у скрині
В домі, де завжди було холодно,
Де завжди в димарях було порожньо,
Навіть для сажотруса-вітриська,
Навіть для холодних вогників-потерчат,
Навіть для них.
Господар дому сього
Читав у темряві:
Книги, що писані в повітрі,
На чорних сторінках ночі замість паперу.
Господар дому сього
Йшов, повертався,
Шукаючи непотрібне й незриме,
Ніколи не грівся біля язиків полум’я
(Бо навіщо?),
Сміявся з важкості золота,
Малював холодом,
Не зазирав у дзеркало.
Хтось може й бачив
Обличчя його бліде,
Але не в оцьому домі
Вічної темряви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763631
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 28.01.2018
Давненько не был на своей страничке в Клубе. Сегодня, после утренней пробежки вспомнил свой старый стишок о зимней пробежке.
Утренняя пробежка
Вышел утром, пробежаться,
минус двадцать, снег скрипит,
ветер, некуда деваться,
кто умнее просто спит.
Спит, укрывшись одеялом,
мирно смотрит свои сны.
Нас нелегкая подняла.
На дороге - бегуны!
Не страшит мороз и ветер,
не впервой, в который раз,
выбегаем на рассвете,
когда даже спит спецназ.
Землю топчем, год за годом,
от весны и до весны,
оставляя на подушках,
недосмотренные сны.
Нас не манят сновидения,
нам не хочется лежать,
непреложно наше мнение,
если жить – значит бежать.
Жизнь, заполнив до отказа,
дом, друзья, работа, бег,
круче чем боец спецназа,
вдаль бегущий человек.
Жизнь не мыслит без движения,
словно белка в колесе,
не грызут его сомнения,
хоть живет не так, как все.
Не уймешь, и не заставишь,
отдохнуть и полежать,
у него одно стремление,
лишь бежать,
бежать,
бежать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773463
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 26.01.2018
Увесь цей світ, ці трави й солов'ї,
цей дім під кленом, де я ріс й зацвів,
де серцем я від сірості вцілів,
людей за доброту я полюбив –
сердешний край – скарби усі мої...
Духмяний цей акацієвий дим,
вишневий, яблуневий цвіт весни
і призьби на хатах від старини –
усе це у душі моїй бринить:
ромашки, річка, степ, луги й сади...
Все у моїх віршах та у піснях,
що відпускаю їх, як пташенят –
у думах, що хмарками тут летять,
у буднях і серед життєвих свят,
в журливих і веселих світлих днях...
Увесь цей світ, якого подих жну
і Божий, що у серці повсякчас.
О, Батьківщино, сива без прикрас –
чи пам'ятаєш, пересічних нас,
що вірність і любов несуть одну?
17.01.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771832
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 17.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2018
Якщо можливо скоротити відстані,
якщо можна тримати без доторку...
Одізвись! Відпалали нічні вогні.
Те багаття, на сході,- слід подиху...
Якщо можна зігріти на відстані,
якщо можливо без доторку втримати...
Знаєш ти, як зовуся... Ім"я твоє -
знаю я. Ми Планети - два імені!
12.01.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771038
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 13.01.2018
Снова вечером слушаем Баха,
Мы так любим органные мессы...
И день завтрашний строим без страха
Невзирая на грязную прессу.
Плавно вьется игла по пластинке;
Два бокала, свеча и конфеты...
Оживают альбомные снимки
Под цитаты забытых сонетов...
На окне от луны ожерелье;
Бледный свет со свечой подружился...
На диване грустит рукоделье...
И я снова... И снова влюбился.
Волшебством приоткрытые двери,
Звуки музыки льются в бокалы...
Как нелепо, но в сказку поверил,
Под сердец, двух влюбленных, фанфары.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771010
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 13.01.2018
Пожовкле листя обійма граніт,
Що вітер нажбурляв його усюди,
Ним бавиться і підійма в політ,
Бо йдуть по стежці до могили люди.
Осіннє сонце ніжно зігріва,
Воно ще не засмучене дощами,
А попід ноги стелеться трава,
Бо їй не хочеться прощатись з нами.
Написані солдатів імена,
Побачити їх можна ще здалеку.
"Героям Слава!" – близькі всім слова,
Хоча читаються вони нелегко.
Вже скоро вдаль полинуть журавлі
І білий світ стривожать голосами.
За горизонтом, на краю землі,
Їх крик із серця вирветься сльозами
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769249
дата надходження 02.01.2018
дата закладки 08.01.2018
Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров'ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.
Олександр Олесь
1931 рік
Промовчи Європо , промовчи
У твоєму ж домі нині спокій
Сонце , тиша , мирна далечінь ...
І не ллється кров рікою ,
ПОКИ...
-------------------------
Не здіймає вітер в височінь ,
Іскри на подвір'ях-попелищах
Промовчи Європо промовчи ,
Кажуть , свій кожух до тіла ближчий !!!
-----------------------
Не тривожить біль чужих скорбот ,
Не лякає грім за небокраєм ,
Твій байдужий , приспаний народ
Як колись змовчить і зачекає......
P.S Сунуть хмари , у розкішний дім
Прийде ворог , принесе руїну
І тоді у розпачі своїм ,
У вогні , згадаєш Україну ......
Олександр Квітень
6 січня 2018 року
зона АТО
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770065
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 08.01.2018
«Попіл, але прозорий.
Він мене веселить.
Я в ньому бачу самого себе.»
(Григорій Сковорода)
У жмені своїй
Затискаю попіл,
Сію його, як сіють зерна:
Попіл прозорий.
Падає він на землю зорану
(Зоряну),
Падає він на каміння,
Падає він на коріння,
Падає він на води дзеркало,
Падає він у душі людської безодню
І проростає вогнем –
Деревом язикатим, зіллям сонячним –
Попіл прозорий.
Збирав його не рік, не два
Левадами та гленами,
Торфовищами та долинами,
Де колись стояли селища
Диваків-гелів:
Прочан свого святого острова.
Збирав я той попіл прозорий,
Що вікував тут не одне літечко,
Не одне століттячко
І не одне тисячоліттячко,
І зрештою втямив, що попіл – то зерна:
Тільки прозорі й не видимі,
Які сіяти тепер мушу:
Скільки років моїх вистачить:
Бо попелу того вдосталь:
Попелу Вітчизни нашої…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769075
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 04.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.01.2018
«З того самого дня
Він не з’являвся більше
Заіржавіли двері
В саду...»
(Дзімбо Котаро)
Він давно не з’являвся:
Ні в своєму саду
Ні на вулицях міста,
По якому блукають сновиди-люди.
Його старі черевики подерті
Забули якого кольору бруд
Болота із-під груші старої,
Яке воно на смак –
Блідо-брунатне болото
Старого саду сакур та сосен,
Він давно не блукав
У своєму плащі білому,
Давно ніхто не бачив
Його постать сиву й сумну,
Його бороду білу,
Що завжди чіплялась
За квітучі кущі троянд
Колючі,
Заіржавіли двері
Кованої залізної хвіртки,
Засипало жовтим листям
Стежки давно не метені,
Важкі мовчазні камені
Споглядають мертві дерева,
Що стали сухими запитаннями
В книзі байдужого Неба.
З того самого дня
Господар закинув свій сад,
З того самого дня
Господар забув про людей,
З того самого дня
Сліди його стер вітер,
Лишилась тільки іржа
Пустки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759789
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 28.12.2017
Моє життя не назвеш простим ...
Кожна людина проходить власний шлях, не схожий на інших ...
Я думаю, всі хочуть жити правильно, щоб бачити радісні усмішки ...
Хочеться дізнатися багато цікавого, випробувати себе в різних сферах,
Щоб жити інакше, але чомусь нічого не виходить ...
Принаймні, мені вистачило сміливості
Хоча б один раз спробувати змінити своє життя,
Але в підсумку, настільки сильно розчарувався, що вже нічого не хочу міняти ...
Це сон наяву. Це мрія. Все, чого домагався, стало реальністю.
Але я помилився, не знаю, коли саме це сталося ...
Ніхто не крикнув «зупинись» ...
Сміюся, щоб жити і дивитися на наш жорстокий час,
Я сумую, я дійсно сумую,
Хоча, і пам'ятаю щасливі моменти життя ...
І на одному диханні знову настане «завтра» ...
І знову згадаються заховані в найпотаємніші куточки душі, мрії ...
Озираючись назад, бачу стільки болючих спогадів ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759900
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 28.12.2017
Вы постойте еще минуту,
Утону словно в небесах
В отражении глаз, как-будто
Перепутались полюса.
Прочитайте чужие строки
Недосказанных раньше чувств,
Вы прощали обиды стольким
Не касаясь безмолвных уст.
Не пытайтесь понять былое -
Станет снегом морозных дней,
Журавлиные стаи строем
Улетают, ведь им видней
С высоты, замирает время,
И ведут свой отсчет года,
Мы прощаемся часто с теми,
С кем не встретимся никогда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766534
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 18.12.2017
[i](Із циклу „Відголос Давидових псалмів“, пс. 62)
[/i]
О, Боже! Господи, Тебе шукаю зрання я.
Тебе жадаю, мій Творець! – кричить душа моя.
Втомилась спрагла моя плоть від спеки без води,
знемогу силюсь побороть, де не цвітуть сади.
Та силу й славу Твою, Бог, в пустелі бачу я,
немов святиню шепотять вуста Твоє ім’я,
а милість, Господи, Твоя миліша за життя.
До Неба руки підніму, благословлю буття.
Єлеєм з туком до верхів наповнилась душа
і думи радісно, мій Бог, до Тебе лиш спішать.
Захоплено і по ночам, і в кожен ясний день
співаю, Господи, Тобі весь час своїх пісень.
Лиш постіль покидаю я, ця музика звучить,
Твоє лиш на вустах ім’я у мене в кожну мить.
Я вірю, що Твоя любов мене не омине,
Твоя десниця, плоть і кров підтримають мене.
Мечем своїм здолаєш Ти підступних ворогів,
шукати враз відправиш їх пекельних берегів.
Прокляття й згубу хто мені несе, загинуть всі,
замовкнуть їх вуста лихі на всі віки й часи.
15.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766112
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 15.12.2017
[i](Із циклу „Відголос Давидових псалмів“, пс. 6)
[/i]
Коли ми в ярості, Творцю,
нам помилятися властиво.
Не викривай свою вівцю
і не карай мене у гніві!
Помилуй, Господи, мене,
бо я всього лише людина.
Хай грізна кара омине –
прохання лиш одне-єдине.
Ми немічні в своїм бутті,
підвладні заздрощам, спокусам.
Тож довгі ночі в каятті
проводити постійно мусим.
Уже не вистачає сліз,
щоб всі гріхи свої омити,
але провин ще цілий віз
чекає часу на молитву.
Помилуй, Боже, і спаси,
мою нікчемну душу, підлу –
приблизно так у всі часи
волали грішники до Світла.
І їх мольби Всевишній чув,
та всім воздасться по заслугам.
Хто в їхній шкурі ще не був,
не варто тим ходити кругом.
13.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766118
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 15.12.2017
Сяду в потяг-примару й поїду в далеке минуле,
Де знайомі стежинки давно поросли споришем.
Де дитинства роки, ніби вічності мить, проминули,
А незримі сліди непомітно розмиті дощем.
Із собою візьму у містично-безкрайню дорогу
Теплі спогади милих, яскравих, дитячих подій.
Промайнуть за вікном невеличкі, ошатні городи
І великі ілюзії марних, дівочих надій.
Пробіжать повз вагон краєвиди безкрайні, розлогі,
Де рясніють волошки, вдягнувшись у синє вбрання.
Де біліють ромашки тендітні, стрункі, тонконогі
І журбу навіває у сутінках чорна земля.
Вийду з потягу потай в замрячений кокон світанку.
А він далі помчить крізь туман в інший вимір і час.
Розшукаю єдину, заметену вітром, стежинку,
Що мене поведе по відомих мені лиш місцях.
Зазирнувши в минуле, побачу знайомі картини,
На яких в'ється річка уздовж оксамитових трав.
А вишневий садок коло білої з глини хатини
Шелестить в переливах вечірніх, небесних заграв.
Крізь тини визирає і мружиться мазанка-пічка.
Мовчки тужить колодязь в сльоті дощової сльози.
А в хатині горить на вікні тьмяним полум'ям свічка.
А на стінах - пожовклі світлини й святі образи.
І нехай, хоч на мить, до своєї бабусі прилину!
Пригорнуся до неї, торкнувшись утомлених рук.
А за темним вікном заколише вітрисько калину.
В диких хащах у ніч прокричить розлютований крук.
Сяду в потяг-примару й поїду в далеке минуле,
Де знайомі стежинки давно поросли споришем.
Де дитинства роки, ніби вічності мить, промайнули,
А незримі сліди непомітно розмиті дощем.
10. 12. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765160
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 11.12.2017
Нарешті сніг!
Ввійду, на щастя, в сад...
Не по камінні,- ні! Не по життєвій дерті.
Дерева ожили,- не брили соляні...
Дерева ожили в одвічній круговерті...
Під захистом світил
безмежність автострад
не топить навіть ніч. Цей білий світ - сильніший!
За пагорбом міським ... вже зріє виноград...
(Тут Вифлеєм душі)... Побачить - найрідніший!
Нарешті ... сніг.
Ввійду, на щастя, в дім...
За поступом несу блиск срібла замість пилу.
Хто радість впізнає,- в малому,- втіха тим...
Бо тільки тут зерно,- приспале... Сутність миру.
28.11.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763017
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 30.11.2017
(Триптих)
«Не повторюй, як боляче бути травою,
Який зміїний рот має молодий Місяць...»
(Федеріко Ґарсіа Лорка)
Перший подих вітру
Не повторюй слова осені –
Намарно – осені сірих Пегасів.
Не повторюй цієї музики –
Музики скрипки холодного вітру:
Най пам’ятають її собаки
Кольору олова з очима-зірками.
Місяць – алхімік старий
Наливає ночей ртуть у чашу серця.
Не повторюй зміїне шипіння
Падолисту-водяника,
Володаря мокрих каменів.
Не повторюй – нині всі змії сплять –
До весни. Доки вино холодне
Крові вужа не стане вогнем.
Не повторюй нічого,
Навіть Сонати Вужа, краще мовчи
Слухай вітер пізньої осені...
Другий подих вітру
Чорні кораблі останніх днів:
Падолистові ночі – це голландці
У камзолах з блискучими ґудзиками,
Яких привів у порти Ямато,
У місто моє без сезонів
П’яний капітан-вітровій –
Одноокий шкіпер холоду.
А вітрила кошлаті...
Кульгавий щур осіннього вечора
Гризе сир рапсодій
У мишолапці музичній:
Де заблукав ти - хвостатий Моцарте,
Волохатий Йогане з чотирма лапами,
Що лишають сліди-ієрогліфи
На партитурі життя?
Третій подих вітру
А я все не вірю,
Що скоро землю крига скує,
Заморозить час-лиходій
Все сподіваюсь на щось
(Намарно).
А я все не вірю,
Що голим деревам-повіям
Набрид холодний дощ-злодюжка,
Що вони чекають білого снігу,
Як одкровення, як знак чистоти,
Як очікували гейші Едо
Проповідника в чорній рясі,
Що дихав димом і малював
Знак «Десять» в повітрі майбутнього.
Пізня осінь – це танець метелика мертвого,
Обірвані крила якого несе
Самурай-вітер,
Що складає останнє танка,
Відчуваючи лезо катани холодне
М’язами живота – ще теплими:
Ця людина не хоче
Лишатися серед осені
Живим роніном.
А на вулиці мертвих дерев і собак
Двірники замість кленових пальців
Замітають листя карми.
А я цієї осені посадив вишневий сад
На околиці Хіросіми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761398
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 20.11.2017
Чомусь мовчить незримий пан
Одвічний батько ревнощів і ран.
Чому ховаєш в хмарах мли
Своє могутнє око ти?
Чому така навколо тьма
У всіх твоїх законах і словах?
І не наважиться ніхто
Плода цього пізнати смак і зло,
Яке в щелепі затискає змій,
І таїну ховає голос твій,
Коли в долонях жінка затискає плід
Важкий, холодний, наче світ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760145
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017
Ще осінь не засіяла дощем,
І не вдягла із золота корону,
Але тривожить душу ніжний щем:
Коли ж на жовту клен замінить крону?
Пливли низенько гуси над селом,
І смутком сірим небо колисали,
Із літечком прощалися крилом,
А із людьми – сумними голосами:
«Прощайте, люди і свята земля,
Де води чисті і поля широкі.»
Услід їм клен дивився-надивлявсь,
І особливий мав тому неспокій:
Не знав, чекає що їх у путі,
І чужина далека як зустріне,
Тай чи побачить ще їх у житті –
Він пив тривогу із землі корінням…
28.09.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760097
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 13.11.2017
Забывая меня неистово
Ты любуйся прошу закатами,
Небесами такими чистыми
И признаниями стократными
Не скучай в полумраке комнаты,
Ненаписанных строк сумятица.
Разбиваются наши компасы
Как холодный ноябрь пятницей
Над полями любви и нежности
Пролетай одиноко странствуя,
Мы совпали такие грешные,
Покидая родные станции.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759704
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 10.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.11.2017
Повниться міра страждань,
А пекучий пісок
Засипає усе найдорожче,
Руйнує пам'ять жорстокий час
І люди незрячі.
Очей океани
Загасли у Всесвіті,
Не вберегли рук,
Що тримали землю
Домівку вкривали крилами
Від яструбів лютих.
За що?
Одвічне питання.
І доки?
Ніколи було волати.
Ніколи не чують волань
Кати.
Тільки вітер несе
Гарячий пісок,
Історію краю квітучого,
Моря щедротного,
Що не дає захисту.
Тільки вітер несе
"За волю ціна - смерть".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758271
дата надходження 01.11.2017
дата закладки 01.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.11.2017
душевно граєш...грай, саксофонисте,
цю пізню осінь, сутінки сумні.
моє життя летить пожовклим листям
і за вікном в дощах минають дні.
ввійду туди у зморені, в тумани,
в порив рвучкий осінньої журби.
здіймає вітер золото оманне
і хмари в небі мов червоний пил.
так дивно граєш!..грай, музико вправний,
мій біль душі...тривож печаль, молю!
я у коханні спогади розбавив...
з того й чуття мої всі у хмелю -
її там погляд мов любові заспів,
яка для неї наче звична гра...
зіграй, прошу! журбу мою на саксі,
музико гарний, оповідь зіграй.
ту оповідь візьму собі на згадку
і увійду у свій холодний дім.
...а у саду... - там вітер ліру ладить
на спів осінній, тихий в самоті.
гойдає ніч в спаданні сну і листя
і вже останню рве в зорю струну -
і за вікном нашіптував так близько
мелодію бурхливу і сумну...
19/09 - 2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751856
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 29.10.2017
місячне сяєво
степ огортає,
що у полоні
спить до світань.
саваном стелиться,
хвилею тане
синій серпанок
в білий туман.
спогадом оповідь,
болем відча́́ю,
шелестом тихим
вітер у ніч.
і у відлунях
осінні печалі,
хиляться віти
місяцю встріч.
у закоханні,
у мрії оманній
в тінях осінніх
зірве політ
листя, що подих
у злеті кружляння,
падає вільно
в обрії літ.
що пригадалось їм?..
ні, не вгадаєш.
лиш проведеш їх
в думі сумній.
мове минулістю
листя спадання,
зраджений степ
у тривожному сні.
вітер невидимим
птахом у полі,
в просторі ночі,
в місячній млі.
впурхує листя
в холод недолі
жовте, пожовкле
вниз, до землі.
шептом світанок
увійде імжею,
ввергне на тління
сум листяний...
лише зітхнеш,
розчулий душею,
у безголосий
крик степовий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755163
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 27.10.2017
Ця краплинка росинки на злотім листку –
цілий світ ти ввібрала у себе,
та опору все ж вибрала дуже хистку,
як і все на Землі під цим небом.
А душа наша ніжна – їй конче болить,
всі незгоди навкруг необачні.
Може Бог нагорі недолугих простить,
щоб розквітли в їх душах тюльпани.
Світу цінності щоби знайшли на Землі,
на Планеті людей все змінилось –
і зраділи б за нас ластівки й журавлі,
і надія діток би звершилась...
18.10.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756169
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 20.10.2017
ЧАКЛУНКА https://youtu.be/EYOcr3a4Zag
Чаклунко… - ти сказав мені…
“Чаклунко...”, — ти сказав мені...
І знову хлюпнув щему в душу...
І в грудях пломені вогні,
Я знову... їх гасити мушу!
“Чаклунко...”, — чую я вночі...
Чи сон, чи справді це зі мною?
А щастя золоті ключі,
І почуття пливуть рікою...
Ріка… ми у човні самі…
І більш нікого в цьому світі!
«О, діво, краща на землі
Духмяних весен в первоцвіті!»
Чаклунко… він сказав мені…
І в грудях пломені вогні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756208
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 20.10.2017
* * *
Пожелтели клёны,
Поредели кроны.
Скоро обнажится
Весь окрестный мир.
Но пока на ветках
В листьях столько света,
Неохота верить,
Что прервётся пир
Для души и тела
В мире чёрно-белом.
Потому и рад я
Каждому листку.
И блуждая парком,
По аллеям ярким,
Прочь гоню печали,
Прочь гоню тоску.
19.10.2017
_______________
© Сергей Дунев
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756163
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 19.10.2017
Вже достиг у полі золотистий сонях,
Вересень зібрати зміг врожай увесь,
Яблука залишив у моїх долонях,
Чемно попрощався і пішов кудись.
Жовтня, його брата багрянисті коні
Навперейми з вітром мчали що є сил,
З-під копит летіли золото-листочки
І встеляли землю килимом рясним.
Та прибуде третій братик незабаром,
Принесе з собою холодні дощі.
Його називають іще листопадом,
Осені синочки це вони усі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753955
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 12.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.09.2017
Вітер віє... повіває... та й по полю.
Україна наша має гарну долю.
Вітер віє... повіває, де кленочки.
В України дуже гарні сини й дочки!
Розгулявсь, де осокори... там, де варти.
Ой ти, вітре-розбишако, це не жарти.
Глянь, стоять тут на сторожі... щоби жити.
Україні вольній, вітре, ще радіти!
Розгулявся вітер вільний в чистім полі.
Жити нашій Україні в щасті-долі.
Зріє жито, дозріває... Будем жати...
Повернуться всі синочки в рідні хати!
Вітер віє... повіває... та й по полю.
Україна наша має гарну долю.
Бо ж нікого не лякає... їй не треба.
Лиш молитва щира лине тут до неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752599
дата надходження 27.09.2017
дата закладки 28.09.2017
Золотисто-жовту пектораль
Зодягла на себе диво-осінь,
Кличе мене з хати ця пора,
До її краси торкнутись просить.
По розкішно-сивих споришах,
Обережно з трепетом ступаю,
І здалось, немов моя душа
Росами-краплинками стікає.
Пригублю холодної роси
Із долонь безвітряного ранку,
А згори – небесна сіро-синь
Привідкриє сонечку фіранку.
Й попливе воно легким м’ячем,
Мов по морю, чистим небокраєм,
А під ним – журавлики ключем
«Кру» своїм ранкову тишу крають.
«Прощавайте», – посилаю вслід,
Хоч за ними ладна теж летіти.
Так уже влаштований наш світ,
Що ми всі Землі цієї діти.
17.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751911
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 24.09.2017
Виткало літечко
Трави до пояса,
Бджілку і квіточку,
Й дощ над покосами,
Й ранки з туманами,
Й небо із грозами,
Понад лиманами
Верби із косами.
Бавилось літечко
Вітром і тишею,
Колосом житечка,
Квітами пишними,
Грушами стиглими
З медом-принадами,
Росами сивими
І зорепадами.
Літечко вислало
Стежку до осені
Вишнями стиглими
І абрикосами,
І огірочками,
Й жовтими осами…
Йде по ній хлопчик мій
Ніжками босими.
6.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751914
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 24.09.2017
«Є на світі люди,
Що все своє життя
Серед снігів живуть.
То ворогують, то дружать
Із самотністю.»
(Ісікава Такубоку)
Я живу в кам’яному домі –
Старому, як напівзабуті спогади
Про вік кам’яний – важкий,
Вогню жадаючий,
Я живу в кам’яному домі –
Темному, як часи короля Едварда,*
Холодному, як ольстерський жовтень,
Високому, як дерев’яна шибениця
На пагорбі в Тіпперері**
У часи короля Георга.***
Я живу в кам’яному домі,
Що під дощем-дощиськом
Стоїть і дивиться вікнами-очиськами,
Банькуватими більмами
У простір туманний
Вже не одне століття-жахіття.
Живу я у цьому домі-кляшторі
Зі своєю подружкою –
Коханкою мовчазною
На ймення Самотність.
З ким, з ким, а з цією дивною жінкою
Мені весело:
Привела гостей-друзів
До обителі моєї сутінкової:
Привела Дощ – гомінкого співбесідника,
Музику невгамовного.
Вікно прочинивши
Привела Вітер – філософа мудрого,
Знавця таємничого, цирульника яблунь.
Привела Осінь – красуню небачену,
Що забарвлює кольорами
Дні нашої сірості епохи занепаду.
Отож з цими друзями-музиками
Співаю про тишу,
Веду розмови веселі
Мовчанням.
Примітки:
* Король Едвард – верховний король Ірландії Едвард Брюс. У 1315 – 1318 роках носив він корону Ірландії та поклав голову за її свободу...
** - в графство Тіпперері дорога далека... Для мене особливо. Не тільки для них.
*** - маю на увазі короля Великобританії Георга ІІІ (1738 – 1820). Нічого особистого – просто історія... Особливо історія 1798 року...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750455
дата надходження 13.09.2017
дата закладки 16.09.2017
«Де ти був, Адаме?»
(Буття, 9)
- Де ти був, Адаме?
Може ти був тінню
І ховався у закутках свідомості,
Куди ніколи не зазирає сонце?
Де ти був, Адаме?
Може ти став потоком нейтрино
І летів у нескінченність
Доки світ ще був молодий,
А нескінченність такою маленькою?
Може ти серед дерев ховався
Дерев’янівши суглобами,
Зеленіючи пальцями-листочками,
Вростаючи в землю-твердь
Коренями, що були щойно підошвами
Ніг-милиць, що траву живу топчуть?
Де ти був, Адаме?
Може ти захотів дізнатися,
Що таке смерть темна
І ставав на мить Порожнечею?
Може ти став на мить бурлакою,
Волочився за межею буття,
Де нікого ніколи – всі тільки туди,
І ніхто не буде йти звідти?
Де ти був, Адаме?
Чи може ти забрів необачно в майбутнє,
Де нащадки твої нерозумні
Відбирають життя одне в одного,
Волю міняють на шматочки металу,
Зрозумів, що там теж нічого хорошого,
Та сама нудьга, коли не хочеться бавитись?
Де ти був, Адаме?
Може ти був теоремою,
Яку доводити поки що нікому,
Чи то непотрібно,
Чи то усвідомив себе крапкою
Нескінченно малою?
Де ти був, Адаме?
Може ти став самою Самотністю,
Одинаком простору
І навіть дерева перестали бути тобі друзями,
І не хотілось складатися з кварків,
Що ніколи не бувають самодостатніми,
Одинаками буття?
Де ти був, Адаме?
- Я був ніде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745793
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 16.09.2017
Смотрит на Землю
Кто-то с далекой звезды...
Видит звездою...
* * *
Робкое солнце
Над горизонтом встает.
Улыбается...
* * *
Гроздь винограда -
Украшение-бусы
На тонкой лозе.
* * *
Мне дерево тень
Летним днем подарило.
Щедрый подарок!
* * *
Сможешь увидеть
Вечную душу в цветах,
Сутки живущих?
* * *
Вот капли дождя
Собрались - стали ручьем.
В этом их сила.
* * *
Колос тянется
К золотистому солнцу.
Станет он хлебом.
* * *
Жизнь - Вечный Поток!
Он имеет Начало...
Не увидим конца.
* * *
Все мы как листья
С Древа Жизни слетаем.
Вернемся не раз...
* * *
Всё испытала...
Могу из жизни уйти,
Но солнце встает!
* * *
Вот птица летит
Над Землёй. Людям она
Путь указала.
* * *
Ты видишь гору?
Быстро глаз покоряет,
Но труден подъем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745356
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 09.08.2017
«У селище,
Де пахне рибою, прийшов
З літнього лісу.»
(Йоса Бусон)
Я двері відчинив дощавій пісні літа,
Пустив червневу зливу на поріг
У хату сутінок, що міфами зігріта,
У хату-келію. Молитвами доріг
Причини й наслідки зібрав в долоню Час.
Його мірилом був старий годинник
Отой зозулястий, отой, що будить нас.
Та в сірих буднях, у сансарах плинних
Не зупинився він – пішов назад.
З потворного «сьогодні», де газети й миші
Він нас завів у предковічний лад:
Епоху справжнього, де в космічній тиші
Плоди і бронзу, молоко і мед,
Приносили в офіру Сонцю і воді,
Де право жити здобувалось в боротьбі,
Де зілля дарувало силу і політ,
Де слово – таїнство, де непідробний світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436023
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 09.08.2017
На мотиви дівочих пісень минулого.
Полтавщина
(Невеличке наслідування)
Як піду я, чистим лугом, квіти назбираю,
Потім сяду над рікою, у зеленім гаю.
З квітки маку і з барвінку, сплету я віночок,
Заспіваю тихо пісню, та й піду в таночок.
Пливи ,пливи мій віночок, пливи над водою,
Та й пристань під крутий берег, з плесом і вербою.
Зустрічались і кохались ранньою весною,
А під осінь розпрощались на віки з тобою
Розійшлися - попрощались, нащо злая доле-
Нам не бути більше разом. Така батьків воля.
Роз’єднали, розлучили , два серця навіки ,
Щоб сльозами дівочими наповнились ріки.
Пливи, пливи мій віночок, аж в чорнеє море,
Та й втопи там в хвилях бистрих, дівочеє горе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745393
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 09.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2017
[i][b] [color="#b81a1a"] Життя… Людина…[/color][/b][/i]
[b][b][color="#1a2382"]Два подихи,- в один!.. І дотики набуті…
Палкі…Тепла роса…Ти шепчеш ті слова…
Довіку б бути в цій хвилюючій покуті…
А ти - все далі йдеш …Піднята голова -
І жилочка тремтить…Прозора ніч - чаклунка!..
Цілунки!.. Лід вогню…Оті!!! Твої…І сил
Немає вже нести шал вогняного трунку!..
Вже вітерець…Від них…Чуттєвих наших крил…
Чумацький віз пливе… На голі плечі - зорі…
Селена промінь ллє…Шаліють цвіркуни…
А двох уже несе палке солодке море…
Десь є щасливіші?.. Та звісно!..Це – вони!!.
[/color][/b][i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743854
дата надходження 28.07.2017
дата закладки 28.07.2017
Ночь стрелы снов пускает в "кукол Вуду",
И бледный шар смеётся над судьбой,
Над нами властвуют секунды и минуты
Над ней,никто,в обители святой.
Над нею чешет косы бесконечность,
Во храме окольцованных светил,
И пряди опадают воском свечки,
На камни что несут надежду в мир..
И превозмочь не могут тяжесть пленных,
На землю падают как высохший листок,
Под твоим взором кажется всё тленным
И предсказуем жизни сей итог...
Смотрю во мглу,впиваюсь взором в душу,
Сей темноты что куполом взялась,
Когда конец возьмётся в сердце стужей
Хочу чтоб вновь,Луной я родилась...
Чтоб на воду спускала отражение,
И лунною дорожкою плыла.
Земле дарила бледное свечение,
И от судьбы свободною была...
Но дух во мгле всегда будет искомым,
Неисправимым странником земным,
И каждый раз ему всё будет новым
И ждёт его лишь томный взор Луны...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743714
дата надходження 27.07.2017
дата закладки 28.07.2017
«... З отих часів, коли сховавши лють
Лягла руда під впертий молот
З отих часів, як дим зійшов над горном
Кує і править леза
Терпіння
Над вогнем нестерпним...»
(Еміль Верхарн)
А за вікном – нічого крім темряви
(Друже, ти гортаєш книгу,
А там: на чорних сторінках
Чорні літери Ночі),
Ти дивишся в Небо –
На полотно оксамиту
(З якого кат шив собі балахон) –
Там нічого крім темряви –
Чи то зорі згасли,
Чи то очі посліпли:
Тьма Ніщо нескінченного,
Там – за дверима світу,
Тут – за межею повітря,
Нічого, нічого, нічого
Крім Темряви.
Шиють із неї шати,
Стелють тканиною Тьми
Постіль. Для сну.
Навіть яблукам Небуття
Нікуди падати:
Ні верху, ні низу –
Нічого крім темряви.
....................................
А може хтось
Почувши крик птаха чубатого
Птаха хвостатого
Замовить собі в шинкарки
Темряву на сніданок.
Може.
А може хтось
Зробить з тої тьми струни
І заграє нам пісню Вічності.
таки в тому шинку –
Життя п’яного.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740179
дата надходження 02.07.2017
дата закладки 07.07.2017
«Віднині діві не було утіх,
Всі пошуки були намарні...»
(Джон Кітс)
У цьому місті кожен будинок-опудало
Додаток до комина - високого й чорного,
Що більше нагадує люльку-любку
Старого одноокого капітана-вовка
Затонулої шхуни-вітрильника «Дувр»,
Що розбилась на рифах зубатих
Десь біля пальмово-патлатих Бермудів
Чи сірокамінних Фарерів.
У цьому місті податки дзвінкомонетні
Споконвіку збирали «від кожного диму»,
Від кожного чаду, від кожної жмені попелу
(А ви кажете: «Попелюшки»...).
У цьому місті на свята носять фраки
(Таки чорні), а жінки святковим платтям
Вважали чорне, а щоденним - сіре,
Бо в цьому місті закіптюженому,
Задимленому, завугільненому, паротяговому
Живуть одні сажотруси - не за фахом,
А за покликанням. І палять вони не люльки,
А комини, і дихають не повітрям - димом,
І їдять бульбу тільки копчену,
І ходять в гості від димаря до комину,
Дарують знайомим щітки,
Мріють про паротяги, пароплави та парольоти
Всі геть чисто жителі закіптюжені,
Від хлопчисьок в штанах з підтяжками
До дівиць шляхетних з поглядом гоноровим.
Брудне старе місто.
Навіщо я приїхав сюди?
Навіщо я сплю тут
І бачу сни?
І пишу тут свої вірші сумні?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662924
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 15.06.2017
«І сивий пастор кличе буревій.
І блискавки які мені сплітає нині пряха?
І в очі зазира мені життя,
але задкує геть – від страху.»
(Еміль Верхарн)
Падолист сивим пастором
Накликає гостей
в хату сновид-людей:
Накликає біду –
чорновбрану вдову,
Заходи-живи
в синьому домі з трави.
Падолист пастухом,
а з ним дочка-пітьма
Блукають з кудлатим псом –
чорним, як смерть сама,
Кличуть нових гостей
у хижу приблуд-людей:
Накликають війну –
вбрану в червоне вдову:
Заходь, вдово –
будь як вдома,
У пивниці вино –
черлене й солодке воно:
Лий, розливай
міри не знай,
Люди ж бо за хмелем червоним
скучили,
У хаті своїй кубло гадюк
сплели –
Гадюк ненависті.
Падолист жовтоволосим теслею
Накликає гостей
у житло божевільних людей –
Хворих на голову:
Накликає стару
моровицю-чуму:
Давно не заходила
на гостину до нас, пані щурів,
Пані майстрів-трунарів
та рискалів
і копачів – саме тих,
Які риють могили.
Падолист-жебрак
на жарти мастак,
Відкриває двері
свята всіх мертвих.
Падолист-дроворуб
майструє ясла
Для того вола
на якому приїде Відчай,
Що зоре поля
і засіє зубами змія.
Падолист-каламар накликає гостей
у село навіжених людей,
Кличе смерть саму,
що збирає в суму
Тварі по парі
(наче Ной у кошарі
Ковчегу).
Кличе-кричить падолист-каламар:
«Прийди, ледащо старе,
Жати жниво своє –
пшеницю людську
Бо вже час,
бо вже хтось із нас
мусить».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727084
дата надходження 03.04.2017
дата закладки 15.06.2017
[i] [b] [color="#ff0000"] Кохання…Що
тут казати...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#610b61"]Конвалій засилля… Ми двоє.
Серцями зв’язались. Весна
Посіяла в душах кохання,-
Солодке, ніжніше вина.
Він плечі мої обіймає
Цілунками палить, снує
Руками те плетиво ніжне,
Котре слово НІ не дає
Сказати..Щось котить донизу,
У повені тоне душа..
Я тану. А він лише хмизу
Підкидує.. Волі лиша...
Ті руки... Замріяне чудо,-
Немов із полів вітерець...
Не думала я , що так буде,-
Уже не розняти сердець!..
Я вперше зомліла...О, Боже,-
Пів - неба у тебе беру
На мить неймовірно щасливу...
Цілуй же...Цілуй!.. Бо помру!!.
[/color][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730812
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 27.04.2017
«…Я хотів би поїхати в місто далеке
І там жити собі Може чиїсь рядки
Мені б навіяли образ міста вічної ночі…»
(Гійом Аполлінер)
Всі міста далекі, а поруч лише Порожнеча,
Місто, в яке приводить Шлях
Чомусь виявляється містом Вічної Ночі –
Містом в якому ніколи не сходить Сонце,
Містом, в якому живуть сновиди
І щоночі блукають у срібному світлі Місяця –
Бога котів і злодіїв, свідка містерій та оргій,
Блідого поета жорстоких казок
І поем про Ніщо. І пророка тьми,
В якій заблукала Істина – дівчина хвора
З очима червоними від отрути зірок –
Гірких, наче крихти опію, солоних, як кров,
Бо хіба може бути хоч щось солодке
У місті Вічної Ночі, де поснулі кондитери
Кидають у печиво сіль замість цукру,
А на ратуші ворон – чорніший самої тьми
Кричить: «Часи проминули,
Нічого відбутись не може у місті Вічної Ночі
Спаліть свої літописи,
припиніть друкувати газети,
Замалюйте петрогліфи на стінах холодних,
Віддайте рукописи хронік волохатому дему мишей!»
А я тим часом пакую валізи,
Складаю туди хронометри і прозорі клепсидри,
Поїду у Місто Далеке на конику з довгою гривою,
Сумними очима і підковами срібними,
У місто, яке відшукати не зможе ніхто,
Навіть пан у крислатому капелюсі,
Що ховає його сірі очі
В тінь.
Навіть він.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728646
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 14.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2017
Наворожи мені, веснонько
Духмяного та й первоцвіту,
Помислів чистих і світлих
Наворожи мені, веснонько.
Наворожи мені, веснонько
Росяних ранків погожих
І щастя безмежного море
Наворожи мені, веснонько.
Наворожи мені, веснонько
Та й солов"їного співу,
І трав соковитих засіву
Наворожи мені, веснонько.
Наворожи мені, веснонько
Мирного неба блакиті
І радості сонця в зеніті
Наворожи мені, веснонько.
Наворожи мені, веснонько
Барвінку очей бірюзових,
І хоч би ще трішки здоров"я
Наворожи мені, веснонько.
Наворожи мені, веснонько
Міцності ще творчим крилам,
Горіння, неспокою й сили
Наворожи мені, веснонько.
Наворожи мені, веснонько
Віри, надії, любові,
Вони ж бо усього основа,
Наворожи мені, веснонько.
Наворожи мені, веснонько...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727304
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
«У містах із сутінок і черні,
Де цвітуть божевільні вогні…»
(Еміль Верхарн)
Місто, де продають черевики
З вогнетривкими підошвами,
Місто, де я граю на вулиці блюз
На старому банджо без струн.
Місто, що здалеку виглядає,
Наче місто вогнів –
Наче марево Магеллана
На краю Ойкумени,
Місто, де все зроблено з вогнів –
Будинки і вікна, ліхтарі і трамваї,
І навіть душі людей-перехожих
(Все проходить, навіть люди –
І ті – перехожі, перехожі вогню,
Огнепоклонники потойбічного Агні –
Перехожі. Горожани-городники,
Що городять дитинець на попелищах).
Місто Вогнів. Місто Вогню.
Де люди живуть-палають,
Де серця смолоскипи,
Де сонце – вогняна куля,
А Місяць – згарище попелу,
Де відчиняють двері
Тільки до вічного світла,
Де свічки замість монеток,
Де кава ранкова – і то вогняна,
Де огненні ангели віщують пророцтва.
Місто Вогнів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726103
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 29.03.2017
підлетіла оса до оси
- полечу я напевно до квітів - мовила їй.
- ти що?!. божевільна? - оса до оси одповіла. -
квіти...які ще там квіти?! лютуючий лютий лютує!
- одягни окуляри - розсміялась оса. -
подивись, яке сонце!
...і глянула крізь окуляри оса -
і, справді, сонце веселе,
і, справді, тепло
і свіжість весни від сині небес проливається.
- ..ну, що ж, коли так...а куди?
- тоді летимо...я знаю куди!
...і вони полетіли до квітучих ланів,
у розквітлі сади примхливої пави -
там пташиний лунав різноспів,
із пробудженням дня весни
віталися квітами трави,
рожевопрозорий серпанок світанку
хитався у сонячних променях подихом вітру -
пірнули оси у квіти,
купались в пилку золотавопринадноласкавому
і пили нектар...
і, сп"янілі, ситі і радісні,
але стомлені
сіли спочити на гілці квітучої вишні -
гойдав їх легкий вітерець,
а під ними й над ними
літали кулі і міни,
бухало щось десь і вибухало -
а бійдуже осам сп"янілим і ситим!
вони вірять у те,
що гроза то за обрієм грима.
куняють собі на віточці вишні,
гойдаються мов на орелі у квітах,
упевнені, їх гроза омине -
вони ж як у схроні
під обороною від грози
богорівного птаха павура,
мужа примхливої пави
у вічноквітучих садах і ланах неозорих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644360
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 18.03.2017
«Де вітер спів непевний почина,
В якому чути скаргу вовкуна,
А сонце на кривавім небосклоні,
Ховаючись у хмаряній обслоні,
Так лагідно й зворушливо кона…»
(Поль Верлен)
Ви чуєте? Люди!
Сонце померло
Цього шовкового вечора.
Сонце – живе око нашої круговерті,
Риба луската моря Ніщо спокійного –
Сонце померло.
Завішуйте більма-фіранки
Ваших будинків – їжаків клишоногих,
Забороніть їм блукати шляхом
Босоногих аристократів Неаполя:
Карбонарі барокових п’ятниць.
Навіщо Петрарка Людину оспівував?
Сонце померло!
Цього плаксивого вечора:
Кантати Верони меланхолійної.
Данте. Навіть він уявити не міг
У тій круговерті підземних інферно, що:
Сонце померло!
Поховайте його в кораблі вікінгів
Космічного пилу чорного.
Сонце померло!
Серед тьми я кличу людей,
Приходять на крик мій самотній
Юрби сліпців – як звично їм в темряві
Такій бавовняній і тихій блукати
Без костура (бо навіщо?)
Сповідайтесь мені – тільки чесно –
Це ви його вбили?
І колисали Ніщо у скрині Плеяд?
Підпаліть дракар-домовину Інґольфа
Нехай Сонце засяє останнім вогнем треби,
Бо Сонце було так само блукальцем –
Мандрівцем безпритульним,
Як ті – жителі Оркні –
Будівничі Кола Бродгара.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721574
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 11.03.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ДВІ ЖІНКИ…
***
Чи й справді необхідно,
щоб жінка була мужня?
Спасибі вам, спасибі
за цей пріоритет.
Поетам всіх віків
була потрібна Муза.
А жінці хто потрібен,
якщо вона– поет?
Хіба дві жінки –ми –
подужаєм цю зграю
проблем і протиріч,
що жалять кожну мить?
Я в неї на очах,
розтерзана, вмираю,–
що ж їй робити, бідній? –
лиш руки заломить.
І хто нам допоможе?
Єдиний у трьох лицях?
Кому я кину квітку,
прекрасну, як зорю?
Ми з Музою – ми дві – дві жінки –
де наш лицар?!
Ось Муза продиктує,
а я його створю.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ДВЕ ЖЕНЩИНЫ…
***
Чтоб женщина стала сильной,
кому это, право, нужно?
Спасибо вам всем, спасибо
за этот приоритет.
Во все времена поэтам
нужна была только Муза.
А женщине, кто ей нужен,
если она – поэт?
Но разве мы с ней – две женщины –
всю одолеем стаю
проблем и противоречий,
жалящих каждый миг?
Я перед ней растерзана,
измучена, умираю.
И что же ей делать, бедной? –
руки лишь заломить.
И кто нам теперь поможет?
Тот, кто единый в трёх лицах?
Кому я цветочек брошу,
как утреннюю зарю?
Мы с Музой – мы обе женщины –
где же наш храбрый рыцарь?!
Вот Муза мне продиктует,
а я его сотворю.
2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722319
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Всё повторяется, мой друг –
И взлёты, и паденья;
Мой милый, всё не просто, вдруг –
Случайность, совпаденья.
Великий смысл, высокий слог –
Всё рядом, всё весомо.
Но лишь потом: «Да как я мог
Не видеть всё, что кроме…?»
Течёт река, текут века,
И жизнь, и сновиденья.
Всё до единожды, пока
Не явится прозренье,
Что вместе не случайно мы
В Божественных «оковах»,
В границах чувственной страны,
В безличной власти ж, снова.
Всё повторяется, мой друг, –
Как верный, ясный взгляд твой
В земном цветении вокруг
С космическою клятвой.
И одинокость, как утёс
Над тайною Вселенной;
Любовь небес, духовность грёз –
Подарок вдохновенья…
И дней безликих череда,
И сказочность мгновений;
Всё исчезает без следа –
Всё, кроме откровенья.
Приходит, словно звёздный взрыв,
С четвёртых измерений,
Там, где других сердец Миры
Живут в нас отраженьем…
Всё повторяется, мой друг,
Неповторимы – встречи,
Как притяженье взглядов, рук.
Судьбою каждый мечен.
Что предначертано пройти –
Свечою возгорится.
И час придёт себя найти –
Так будет, всё свершится.
Великой сказки всем нам – горсть
Достанется, бесспорно,
И постучится ночью гость,
Тропой прошедший горней.
Предупредит и всколыхнёт
Миров тех дальних отзвук,
Где интуиций чёт не чёт,
Альтернативой крову
Земному – восхожденье нам
Прописано в страданьях…
Недостающего звена
Отыщет расставанье…
Мы, словно ветры, в даль, идя
С надеждою чуть зримой,
Но как глаза в глаза глядят…
Повторы в нас, вестимо.
30.04.2008г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718897
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 08.03.2017
* * *
Восхода
превосходна
акварель!
Переводной картинкой –
небо в луже.
Так дружно
с крыш обрушилась капель, –
хрустальным звоном
зябкий мир разбужен.
_____________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722223
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Відшукай у зів'ялому цвіті
Теплий подих квітневого шалу,
Сміх його та бурштиновий погляд
На роси світанковий кришталь.
Бо тепер у принишклому світі
Навіть вітер німіє помалу,
Тільки тиша лишається поряд
І плете з павутиння печаль.
Обминувши тенета прозорі,
По таємній зористій стежині,
Ти в сузір'ї небесної Ліри
Доторкнись золотої струни.
Бо лишитись в безмовній покорі
Душі нам не дозволять віднині.
Летимо ж у омріяні далі
За луною гучної весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722021
дата надходження 07.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Одягни свою мантію або горнись у тканину -
Час ритуалів. І темрява лізе на дно.
Стіни мохом покриті, а діри породжують вимір,
Де потойбіччя ще вижило і ступа крок.
Запали тихо свічку та йди, поки бачиш незнане,
Поки ти хочеш іти і лишатись живим.
За тобою слідкують нащадки нескорених кланів,
Брязкіт мечів за спиною породжує плин
Велетенського часу, де дві-три секунди - то вічність.
Холод пробрав кам'янисту фортецю родів.
Сонце сіло за обрій давно, ще в романському віці;
Свічка - єдиний спаситель в цій клятій війні.
За дверима і стінами сховані міфи й легенди,
Плачем, криком й стогоном їх зачитали вони -
Вартові потойбіччя, Антумноса, де живуть предки.
Свічку тримай, щоб уникнути з ними
війни.
vi.iii.mmxvii
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721940
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Любові, Жінці і весні
177* хто бачив закоханий погляд душі і очей?!
– Ніщо не зруйнує підвалини храму кохання:
Якщо є любов, та, що душу бере у полон,
То й виразки віспи красиві (це серця зізнання!),
І зморшки від часу, і віку шершавість долонь…
178* і якщо я вклонюся – то Їй, бо жадав і кохав!
Буду я в радості нині – серцю вже й Всесвіт не тісний! –
Буду коханню співати найсокровеннішу пісню:
Жінка, що в ніч цю зі мною плоті жагу тамувала,
Стала богинею серця – Їй поклонюся я, грішний!
179* нап’юся любові і щастя віддам всім вітрам
В синагоги не кличте живих, у мечеті, у капище, в храм
І не сійте бур’ян своїх «вір» у серця всім закоханим нам –
Я, любов’ю просвітлений знов
до богині – коханої Жінки,
Цим таїни небес освячу і для світу задарма роздам!
180* колись, давно, що нині я й не вірю…
(ти синів – як безсмертя моє і як щастя мені дарувала…)
– Чарівна і струнка, довершена, прекрасна,
Непізнана моя, суть днів і щастя суть –
Дружина, ангел мій, мій місяць, зірка ясна,
Мого безсмертя ти основа, не забудь!»
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721641
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 04.03.2017
Забажай сьогодні дива,забажай!
Віщих снів німі світлини оживи.
Через вінця хай проллється,через край,
Терпкий напій приворотної трави.
Забажай гучного свята,забажай!
Всьому світові,змарнілому від сну.
Танець леготу в волоссі не спиняй,
Не спиняй новонароджену весну...
І в останнє рівнодення по зимі,
Забажай пресвітлих сутінків життя.
Щоб ніхто згасити сонце не посмів -
Всім не буде в рівнодення вороття...
На перетині невидимих шляхів,
Двох світил,двох іпостасей,двох стихій,
Забажай, щоб первоцвітом нам розцвів
Хоч єдиний ранок виправданих мрій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720938
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 01.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2017
Думки, осінні, капають дощем,
Повільним, сірим, з присмаком печалі.
У серці будять непідробний щем,
Снують-блукають, мов сліпі прочани.
Думки ті різні: про війну і смерть,
Та більше в них – про долю України…
Який-то вітер з Заходу подме?
Набридло нам стояти на колінах!..
Коли ж із неба бризне голубінь,
Не сірі думи прийдуть – сонцесяйні,
І, наче пара вірних голубів,
Від рідної Десни помчать до Сяну.
А в них про те, як вирвуться з тенет
Й повернуться Донбас і Крим додому.
Плекай надію, коли ти – поет,
Не маєш права на брехню і втому.
3.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719458
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
Нас об’єднало рідне слово,
Барвисте, мов калини цвіт,
Воно є нації основа,
Нових поезій дивосвіт.
Болить нам України доля,
Адже тяжка вона, гірка,
Хоч завтра наше невідоме,
Та нас ніщо не заляка,
Бо лиш одна в нас Україна
І батько теж один – Дніпро,
Наш край – це пісня солов’їна
І тихий шелест в нім дібров.
Плекаймо ж мову калинову,
Щоб Україну відродить,
Бо тільки рідна здатна мова
В душі святу любов збудить.
13.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719457
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 21.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.02.2017
«Пробачте, друзі мої,
надлишкову схильність до цієї книги...»
(Григорій Cковорода)
Життя – це потріпана книга
З видертими сторінками
(Бракує найцікавіших розділів)
Життя – це драма,
Яку написав схоласт Сорбони –
Компілятор літописів
Війни Столітньої,
Трубадур шляхів розбитих,
Драма чи то мелодрама
З трагічним початком,
З фіналом незрозумілим
Чи то з його відсутністю,
З тьмою замість завіси.
Життя – це верлібр
Поета-сухотника з Парижа дощу
Чи то скрипаля сліпого,
Що не знає нотної грамоти
І грає свої мелодії –
Свої нескінченні ноктюрни
Тільки по пам’яті ночі
(Не своєї, навіть)
(І то уривками – все уривками).
Життя – це роман
Без кінця і початку
З дірявою обкладинкою
(Миші прогризли),
У якому герої
Свої імена забувають
(А яке воно – імено моє?)
І вже ніколи не згадують,
А я мандрую з одного століття
До іншого – такого ж приблудного,
То в одному човні-тілі,
То в іншому.
А тіні навколо ті самі,
Що в часи Чорної Моровиці,
Що в часи перших птахів залізних,
Що в часи ковалів-анахоретів.
Тіні (чи то душі)
Змінюють свої тіла-шати,
Тіла-кораблі, тіла-кокони, тіла-лялечки,
І все лишаються тими самими.
Все забувають, все марнують
І гублять слова намистини
В морі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718642
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 20.02.2017
*
(нашій дорозі, небу і спогадам… )
Ворожка-осінь кличе на обжинки…
Іду на нашу стежку степову,
Де вперше я торкнувся зваби-жінки,
Де ми, щасливі, падали в траву!..
Та в шармі її золота – обман.
– А все ж повірю, осене-циганко,
Хоч зманиш – і сховаєшся в туман!
Я ж, зачарований, не спатиму до ранку
В полоні довгім спогаду-причастя
Вітрам-гульвісам, небу і любові
Окрилений твого кохання словом
Довірю сповідь Жінці й диво-сну:
«Люблю тебе, моє осіннє щастя,
Що поселив в душі моїй весну!»*
----
* її останні слова-зізнання із-за холоду забуття та печалей…
але просить серце надію: живи!
тривай і тут, між небом і землею, –
бо "ще буде радість щастя
більше вод океану,
а кохання протікати по життю
нескінченною рікою!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718621
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 17.02.2017
синь неба беспринципна как дитя...
не знает о законах и моралях...
а мы с тобой придумали себя...
распявши души...
на чужих скрижалях°.
произнося ненужные слова...
скрывая истину...
за краскою стеснений...
мы убегаем сами от себя...
в межстрочье...
недосказанных мгновений.
напрасно ожидаю хоть намёк...
какие песни сердце ждёт...
и тело...
душа кричит....
и что то шепчет рот....
но время на свиданье...
.......пролетело.
°скрижали - две каменные плиты,
на них, согласно Библии, были начертаны Десять заповедей.
( которые, как мне кажется, сочинила женщина )
*****наталія калина - вільний переклад - СВИДАНИЕ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709427
*****Петро Кожум'яка - воспоминание - …СВИДАНИЕ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727421
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709426
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 13.02.2017
Помолися за мене, мамо,
Всім іконам святим в угоду.
Я молитву твою на рану
Прикладу як цілющу воду.
Помолися за мене, тату.
За іще одного "Укропа".
Стане легше мені, солдату,
У холодних, сирих окопах.
Помолися за мене, мила.
І віддячить Бог за терпіння.
Кажуть люди, в молитві - сила,
Славних предків наших коріння.
Помолися за мене, доню,
Разом з мамою в храмах Божих.
І молитва твоя стане "бронню"
Від палаючих куль ворожих.
Помолися за мене, сину.
Кожне слово теплом в лампаді
Захистить, щоб ніхто у спину
Не стріляв нам, піддавшись зраді.
Помоліться за мене, сестриці,
І не раньте серця дівочі.
Гул снарядів, як плач вовчиці,
Розриває донецькі ночі.
Помолися за мене, брате.
Ми з тобою одної крові.
За Вкраїну готові стати,
До останнього битись готові.
Помолися за мене, родино,
Вранці, ввечері, серед ночі.
Повернуся і вас зустріну,
Розцілую до сліз ваші очі.
Помолися, молись, народе,
В нелегкі ці часи лихії,
Коли хочеш собі свободи,
А не рабства ярмо на шиї...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716451
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 11.02.2017
«... Якщо щось у мене було
Так це серце з плоті
Я приніс його на олтар
Обітницю сповнюючи
Але побачив срібло одне...»
(Гійом Аполлінер)
Тільки срібло.
І не лишень серед ночі модерну,
Всюди: серед хвиль зимового моря,
Між звуками слів,
Між літерами мертвих фоліантів:
Срібло:
Срібні хвилини, срібні години, срібні дні
Міряють срібні годинники:
Зими: дощавої, але дощ сріблом
На прозорі вікна очей січня,
Прозорим сріблом води
На метал сокири пращурів,
Якою вони рубали ліс буття свого темного.
І що в цьому срібному
Не дзвенить, не іскриться?
Хіба моє серце: з плоті гарячої,
Черленої і живої:
Пульсує разом з ритмом Галактики
Виром навколо діри чорної
Серце: червоним мішком крові.
Кину його на олтар:
Їжте – боги абеткових істин.
А навколо срібло.
Епохи мисливців темряви
(Таки за вампірами),
Епохи чорно-білої:
Таки блискучої,
Трохи важкої
І трохи продажної:
Тридцять срібляників
Хтось у калитку кинув
Юнаку бородатому кароокому.
Срібло. Одне срібло навколо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714926
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 06.02.2017
[i]Спонтанно... про сокровенне...[/i]
[youtube]https://youtu.be/aEE8IM3ukC8?list=RDaEE8IM3ukC8[/youtube]
[i][b][color="#004970"]Геть не піду я, гримнувши дверима,
З образою на всіх я не піду!
Мені життя реальне, як і сниме,
Не утворило хиби і біду.
Був, як усі, при участі, при ділі,
Виконував немало важних справ…
Хоч мозолі вже – на мізка́х і тілі,
Ніколи від роботи не стогнав.
А ви, ображені на світ і Всесвіт,
Ідіть всі геть з-перед моїх очей!
Що ви зробили, щоб наш світ воскреснув –
Чи світло запалили між ночей?
Жалітись хоч на щось – усі ми ладні,
Оправдуючи цим свою немі́ч…
Чи засвітили темню, бісу владну,
Чи запалили жар небесних свіч?
Прокльони слати – то останнє діло,
Жалітися на когось – марна річ!
Що ви зробили, щоб серця горіли,
Щоб темність щезла, ранкові навстріч?
То ж не жалійтесь ниці ґалаґани*,
Не злобуйте, пусті балакуни!
Погляньте, як боролися титани –
Вкраїнської минувшини сини!
Я не піду в нікуди – у покуття,
Нехай хоч в річці Удай потону…
Та по мені ще підуть у майбутнє,
Бо жив, бо буду!.. В небіль** не гайну…[/color][/b]
________
*Поплавці на риболовецьких снастях.
**Великий камінь, піщаник.
31.01.2017.
Світлина: не із інтернету – зі школи життя...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716505
дата надходження 05.02.2017
дата закладки 06.02.2017
А я бачив, як сонце зійшло,
Як світилися роси ранкові...
І в небесній веселці-підкові
Бачив я від жар-птиці крило.
Ще,- я бачив, як зірка вгорі
Чиюсь долю на щастя шукала...
Мені так, раптом, боляче стало,
Що не маю такої зорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716133
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 04.02.2017
А я бачив, як сонце зійшло,
Як світилися роси ранкові...
І в небесній веселці-підкові
Бачив я від жар-птиці крило.
Ще,- я бачив, як зірка вгорі
Чиюсь долю на щастя шукала...
Мені так, раптом, боляче стало,
Що не маю такої зорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716133
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 04.02.2017
Перервався зв'язок поколінь,
Посередник — шматочок заліза.
І... пропала потреба безвізу
Після дивного слова: Амінь...
Ще одна зовсім юна вдова,
Ще одна зсиротіла дитина
І не знає війна ця зупину,
І безглузді найкращі слова...
Плине кача який уже раз
По сльозами наповненій Тисі.
Душі йдуть до Небесної висі
У страшний і непевний цей час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715814
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017
Схилила буйну голову калина
У вічному поклоні над могилою,
Червоних сліз немало вже пролила
Вона в журбі і тузі за загиблими.
Нащадки вдячні то її садили
У пам"ять про дідів й батьків своїх,
Які відважно землю боронили
Та волю й славу здобували їй.
До рук взяли онуки нині зброю,
Зійшлись в кривавім герці з ворогами.
Стоїть калина-мати у скорботі
І гірко-гірко плаче за синами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714154
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 02.02.2017
Якби мої вернулися тумани,
Клубочками у теплій синяві.
І чашку молока налила мама,
І кіт мурликав вдома на вікні…
Щоб навесні у «кирзаках», що в дьогті,
Місив грязюку, виглядав шпаків.
Приніс квітки із лугу жовті-жовті
І бігав разом в гурті хлопчаків…
Копав зимою у снігу траншеї,
До ночі із зашпорами в руках,
Ті походеньки, ніби Одіссея,
Дитинства, що неписане в роках…
Пора дитинства – голо-босі роки,
Шматочок хліба, я ж тоді був пан…
Собачий гавкіт, різкий крик сороки
І мій туман, дитячий мій туман…
Якби мої вернулися тумани,
Клубочками у теплій синяві.
І чашку молока налила мама,
І кіт мурликав вдома на вікні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715605
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Річечка малесенька біжить поміж горами.
І співає пісеньку: Жу-жу! Жу-жу! Жу-жу!
Розмовляє річечка так своєю мовою.
"Доброго вам ранку!"— я теж усім скажу.
Швидко біжить річечка і не зупиняється.
І лунає весело та пісня голосна.
Тепла, ясна, сонячна,
працьовита, старанна.
Світла і весела прийшла до нас весна!
І біжить, радіючи, річечка малесенька,
Манять трави квітами , тут на бережку.
Щоб було всім хороше, щоб було всім радісно,
Весело виспівує річечка в ліску!
Річечка малесенька біжить поміж горами.
І співає пісеньку: Жу-жу! Жу-жу! Жу-жу!
Розмовляє річечка так своєю мовою.
— Доброго вам ранку!— я теж усім скажу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714518
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Птахом ніч синя присіла,
Небо – з мереживом зір.
Я вже тобою горіла...
Доля ж зробила відбір.
Зараз з тобою ми в місті,
В місті, якого нема...
Ніч свої звуки солісті -
Тихо для нас...жартома.
Може з відлунням небесним...
Стогін надірваних струн...
Словом, бодай безсловесним,
Щось напророчить віщун.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714950
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Я разве нищенка, чтоб снизойти?..
На паперти с протянутой рукой,
Просить не стану чувства и гроши.
Душа моя, замри и не дыши,
Хотя и рановато на покой.
Скользит упрек?.. не стоит, не суди.
На милостыню медяки коплю.
Кому-то может свечи и зажгут,
А я зеркальным девам в темноте
Путь осветить смогу...хоть и не те
Дороги там, что в рай нас уведут.
Ты не тревожься, бОльше не люблю.
Спущусь заиндевелой мишурой,
Целуя окна и твои следы, -
На старой раме паутины нить.
Душе разбитой верить запретить,
Надеяться и ждать, не в силах ты, -
У новых чувств, похоже, старый крой.
Коплю монеты, в старую тетрадь
Пишу смешные грустные стихи.
И через двести лет они найдут
Тебя...гадалки никогда не врут:
В ладонь легли прозрачные штрихи
Упали на века. Души не трать, -
Мне милостыня ни к чему, раздать
Спеши другим, а мне - напрасный труд,
Лишь нищим подаяние суют.
28.01.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714884
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
© Володимир Присяжнюк
Застиглий вечір шепотом твоїм-
Таким м’яким, зворушеним та чистим-
Будив вогонь, немов травневий грім,
Нанизував думки, мов те намисто.
І все на світі в таїнстві таїн
Твого єства -губилося і меркло.
Й Армагеддон звільнявся від руїн,
Життя перемагало поступ смерті.
І я в бурхливім хаосі бажань
Розгубленість свою ховав несміло…
О, як же то давно було, на жаль…
Але було! Хоч швидко й відгриміло…
28.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714973
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
У ненависть душу не втопи.
Навіть помста - то холодна страва.
Десь палає день і ніч заграва,
В ряд стоять засніжені стовпи.
Зашморги на кожному із них.
Май же сили у лихім двобої
Не згубити стріли і набої,
Не вбачати скрізь лишень чужих.
А чи знаєш?.. вороги лихі
Посміхнуться й краплею цикути
Вивірять, не згледишся, - закутий
У плітки...незрячий ще й глухий.
Не спіши зрікатись, не спіши.
Дасть коріння дерево з плодами.
Всім під сонцем місце - бур"янами,
Зроду звуть цілющі спориші.
Не коси, не випали ущент
Рідний край, з якого зла недоля
Вирізала шмат святого поля,
Розпинає й досі, хто там ще?
У ненависть душу не втопи,
Бо гряде неділенька кривава.
Гострить меч нечувана розправа, -
Знищим тлю, засіємо степи.
Небо десь захмарене й сумне.
Фатум неминучий ніч сідлає,
Розігнати помисли і зграї, -
Все минає, лихо теж мине.
23.01.17.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713962
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 23.01.2017
[i] [b] [color="#de1616"] Мла... Машина ледь повзе...
Але їхати треба,- ну край!...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#2222a1"]Завірюха у танці лінивому
Сиві коси спуска до землі,-
В’ялі сполохи білого в сивому
Розчиняються в сірій імлі...
Все притихло,- поля, недорубаний
Лихим людом байрак-вітролом...
Білі хати із темними трубами...
Битий шлях...Три верби за селом...
Ні дороги не видно, ні обрію,
В переметах галявини, ліс...
Де-не-де лиш сосною хороброю
Біле лихо скидається вниз...
Вечоріє… Двигун ниє з таїни,-
Куди гонить водій,- і хто зве…
Та вже світять віконця окраїни,
Де ота чарівниця живе…
А хороша!.. Такі не забудуться…
Обцілує… Зігріє… Позве…
Що задумали,- визріє, збудеться,-
Новий рік,- значить щастя нове…
Тож він серце не сковує кригою,
Синій вечір у сивій імлі,-
Ніжність знову вертається дзигою,
Знову свічка горить на столі...[/color][/b]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713748
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
"Сім ароматів, сім зітхань і сім лісів.
Мій погляд був сліпий і непідвладний чарам…"
(Вільям Батлер Єйтс)
Написано в ніч на Самайн.
Тігану О’Фарреллу – щиро
Босими ногами по колючій стерні
Поля – колись охайного й ячмінного,
Потім – диких трав. Навіть не конюшинових.
Навіть не запашних. Бо які аромати падолисту,
Крім тліну? І повітря холодного і вогкого? Які?
А ми танцюємо. Серед тьми і біля вогню життя:
Такого ж жаркого, жаданого, жагучого. Жаль,
Що комусь ніч перейти не судилось. Ніч Самайну:
Самуна, Савуна, Саваня, Савіна. Чи то гейси незнані,
Чи то ніч – біловбраний павук: чорна, з тенетами,
Але вдягнена в біле – інколи, коли місяць оповні,
Чи то просто банші: приходять цю ніч звідти,
Звідки ніхто не вертався – крім них прозорих,
Ніч як поле – нескінченне, овече і самодостатнє
Для пастуха-вітрильника (теж його вітер жене),
Поле як море, поле ночі Самайну. Бубон серцем
Шаленим калатає. Бубон звучить і кличе до танцю:
Танцю останнього. Вистукують ноги по землі холоду,
По землі, що чула ще не такі стукоти – копит і чобіт,
Що носила ще й не таких танцюристів – джиґунів,
Вітрогонів меча, сновид леза ножа, зеленовбраних нас.
Нині ми між світами танцюємо. У ніч відчинених брам.
У ніч
жертвоприношень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707998
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 17.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2017
У відзеркаллі темної води
Торкаюся до місяця руками.
Мій срібний шлях, веди мене туди,
Де лиш ковток повітря – поміж нами,
Де розцвітає доленосна мить
В твоїх очах, примружених від хіті,
Без поцілунків – серденько щемить,
Обійми так довірливо розкриті…
Тримають там дві тіні від тополь
Гарячу кулю, що повік не згасне,
Як дві руки в переплетінні доль.
Не думай, що зустрілись ми невчасно,
Бо я для тебе - ніжність берегла,
Твоїм ім’ям весь світ заворожила.
Нехай сьогодні все згорить дотла!
Цілуй, цілуй! Чекати вже несила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712206
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 14.01.2017
Нам не увидеть мир сквозь толщу многих лет:
Каким он будет иль не будет вовсе.
Свой взгляд поднявши к Небу всякий просит ,
Но просит с опозданием вослед.
Нам не понять: зачем мы на земле?
До сути не добраться скудным мыслям.
Мы все подвластны двум бессмертным числам -
Жизнь между ними, превращенная в тире.
Прекрасен миг запечатленного, увы,
Увы, ушедшего когда-то безвозвратно,
Мы видим прошлое сегодня многократно,
Но это не реальность, только сны.
Не жди того, что будет после нас,
Живи сейчас, наш путь земной не вечен,
Сгорит и он, как исчезают свечи,
Огнем горящие со смыслом без прекрас.
Мы дети времени, пространства и стезя
Для каждого положена с любовью, -
Соединенные одной вселенской кровью, -
Жить без любви и быть в гармонии нельзя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711664
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Чого ти хочеш?
Душу ж не заміниш.
Водою переповнені річки -
У повноводді тонуть потічки.
Хіба не знаєш,
Що початок - фініш?
Чого ти мучиш?
Та несила дати
Утіху тим, кому вже не до нас,
Хто подумки, не з нами повсякчас,
Хоч ворожи,
Хоч хміль вари з гербати.
Чого шукаєш?
Місячне весельце
Не ті слова на небо закида?
Не ту хмаринку уночі гойда?
Не відпускаєш , -
Вистудив кубельце.
Чого ти просиш?
Я ж не заважаю,
Шукати стежку, не збагнувши, як.
Вночі не виливають переляк,
Знайшовши,
Не вертаються із раю.
09.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711580
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Лютует мороз.
Прямо на глазах тает
Поленница дров.
_____________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711581
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Отпущу я мечту...
Пусть летит, пусть летит!
Ведь и ей, как и мне,
вольной хочется быть.
А у моей, у мечты,
воля-волюшка...
Ой лети-полетай
там, где полюшко.
Ой лети-полетай
там, где сад густой.
На крылечке его
хоть минутку постой.
Ой, мечта ты моя,
ты вольна быть собой...
Поцелуемся с ним
и... вернёмся домой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711552
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
тихо бредут дни
мало деревьев птиц
ветер траву бередит
в памяти ж много лиц
все предо мной они
в этом и том году
с прошлого именин
запросто их найду
зима ль осень спит
снег полу талый наг
жизнь нас куда-то манит
может во благость сна
нет нам покоя нет
праздники будни у ног
ищем потерянный свет
тлеет здесь совесть-чертог
02.01.2016г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709776
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 10.01.2017
Какой смысл знать всё об окружающем вас мире, не имея представления о том,
как устроен ваш внутренний мир? Очень важно понять природу взаимоотношения
БРАХМАНА - Верховной Души, и АТМАНА - индивидуальной души. Это тот путь,
который приведёт вас к осуществлению высокого замысла человеческой жизни.
* * *
Тогда сказал Иисус к уверовавшим в Него иудеям: если
пребудете в слове Моём, то вы истинно мои ученики, и познаете
Истину, и Истина сделает вас свободными.
От Иоанна 8:31,32
Для современного человека образование - это всего-навсего необходимая
ступень для того, чтобы обеспечить себе средства к существованию, а
не возможности НАУЧИТЬСЯ ИСКУССТВУ ЖИТЬ. Никогда нельзя терять из виду
высшую цель жизни.
Небольшой кусок плодородной земли всегда ценнее большого участка засушливой
земли. Также и ВОСПИТАНИЕ ХАРАКТЕРА в жизни гораздо ценнее и существеннее
образованности. Люди сегодня готовы на всё ради богатства, власти, денег,
которые преходящи, как облака в небе, и не желают заботиться о том, чтобы приобрести в жизни те качества, которые откроют им путь к Вечной ИСТИНЕ.
Вы должны быть примером добродетели, а не примером богатства или власти.
* * *
В этом деле преданность Богу является самым важным условием. Ничего нельзя
добиться без Его милости. Мысль о том, что вы можете добиться чего-либо только
благодаря своим собственным заслугам, лишь способствует высокомерию и
эгоизму. Поэтому укрепляйте веру в ДУХ, своё Высшее "Я" - АТМУ, и с этой верой
вы добьётесь всего.
* * *
Ты - не есть тело из плоти, крови и кости,
и ты - не твои неисполненные желания,
не твои воплощённые мысли.
Это - иллюзия, заколдовавшая тебя
и препятствующая твоему освобождению.
Ты - есть вечный ПАРАМАТМАН, Всевышний Дух.
Если бы ты только осознал свою истинную мощь!
* * *
Тело подобно железному сейфу,
не имеющему ценности.
Но в нём, как в железном сейфе, хранится
драгоценное сокровище - Искра Божественности.
Слово САИ - это путь ИСТИНЫ.
То, что вы называете Богом, не в каком-то далёком месте,
этот Бог - в вашем собственном теле.
То, что вы называете грехом, не в какой-то далёкой стране,
а в ваших собственных поступках, которые вы совершаете.
* * *
Тело, чувства, ум, духовный разум - это всего лишь "одежды",
которые надевает на себя человек. Только когда мы поймём их природу и назначение, мы сможем
правильно воспользоваться этими инструментами человека. Вы надеваете на себя
майку, рубашку, брюки, пальто. Если вы знаете, как правильно пользоваться
каждым видом этой одежды, она послужит вам с пользой, но если вы наденете её
в причудливой манере, например, майку поверх рубашки или брюки наизнанку, -
толку будет мало. Поэтому каждый день, чтобы выглядеть прилично и
привлекательно для окружающих, вы проверяете, правильно ли вы оделись.
Так же и тело, оно - как наше одеяние, из которого мы сможем извлечь
наибольшую пользу, лишь имея представление о том, как правильно носить это
"одеяние" и использовать его должным образом.
Все знают о том, что тело сжигают после смерти. Но и при жизни тело горит
в огне. Это огонь собственных желаний, волнений и переживаний.
Тело, состоящее из пяти элементов*, не вечно. Но вы, "надевшие" на себя это
тело, на самом деле являетесь частичкой вечного и неизменного Всевышнего Бога.
И только от вас и вашей способности разумного выбора зависит, насколько мудро
и правильно вы будете использовать своё тело, извлекая из этого радость жизни.
Тело называют также шарира - то, что подвержено увяданию, то , что
подвержено постоянным изменениям.
* * *
Иисус сказал им в ответ: разрушьте храм сей, и Я в три дня
воздвигну его. Но на это сказали иудеи: сей храм строился
сорок шесть лет, и Ты в три дня воздвигнешь его?
А ОН говорил о ХРАМЕ ТЕЛА СВОЕГО!
От Иоанна 2:19-21
Другое название тела - МАНДИР, храм или обитель, потому что в нём обитает
индивидуальная душа(джива), которая, на самом деле, не что иное, как часть
вечной души Всевышнего Господа. И поскольку тело - это священная обитель
Бога, нельзя обращаться с ним плохо, а следует использовать его как инструмент
добра - для добрых мыслей, добрых слов и добрых дел.
* * *
Быв же спрошен фарисеями. когда придет Царствие Божие,
отвечал им: не придет Царствие Божие приметным образом, и
не скажут: вот, оно здесь, или: вот, там. Ибо вот, ЦАРСТВИЕ
БОЖИЕ ВНУТРИ ВАС ЕСТЬ.
От Луки 17:20,21
Действия всех органов тела, инертных по своей природе, возможны лишь
благодаря силе Святого Духа (АТМЫ), присутствующей в теле. Каждый раз,
прежде чем совершить какой-либо поступок, задайте себе вопрос: "Я - частица Святого Духа (Брахмана), индивидуальная Душа, Атма, обитающая в этом теле.
Помня об этом, подобает ли мне поступать таким образом?" Только тогда вы
будете использовать своё тело правильно. Да, вы - обладатель своего тела,
но это не даёт вам права злоупотреблять им в зависимости от ваших капризов и фантазий, забывая о том, что тело - обитель Бога и предназначение его священно.
* - 5 элементов мироздания: земля, вода, воздух, огонь и пространство (эфир).
Жизненно нужная информация из книг:
1. Святое Евангелие.
2. Шри Сатья Саи Баба
Летние ливни в Бриндаване, 1990 год.
Мои стихи по теме:
01.11.2015. Отец Небесный - Один для всех.
03.05.2012. Кто ОН?
06,06.2012. Кто я?
21.06.2012. Бог есть во всём!
21.06.2012. Бог был всегда со мной.
И многие другие стихи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711141
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 10.01.2017
«I cried when the moon
was murmuring to the birds:
Let peewit call and curlew cry where they will,
I long for your merry
and tender and pitiful words
For the roads are unending,
and there is no place to my mind.»
(William Butler Yeats)
У липні 1977 році, подорожуючи графством Кілдер – графством Кілл Дара – графством Церкви Дуба, я відвідав замок Кілкі – давній ґотичний замок рідкісної величі і якоїсь моторошної краси. Правильно називати цей замок, звісно, Кілл Кахах, а не Кілкі, але я не про це. На той час замок вже перетворили в готель – досить фешенебельний і головне романтичний. Графи гордого роду ФітцДжеральд давно вже не жили в ньому. Готель, не дивлячись на те, що розміщений був в замку неймовірної краси, мало користувався популярністю в туристів – був майже порожнім. Я зупинився в одному з номерів. Оглянувши замок, поговоривши з службовцем готелю Брінданом О’Ріганом про старовину я повернувся до себе в номер, відкрив вікно і споглядав літню ніч. Коли вже було далеко за північ і околиця занурилась у мовчання темряви, я почув тупіт копит – до замку під’їхав вершник на білому коні в довгому плащі та береті. Він залишив коня неприв’язаним блукати біля замку і прочинив ворота. Я вийшов з номеру і почав ходити коридорами замку, намагаючись перестріти цього нічного гостя. І справді – в напівтемному коридорі замку біля башти я помітив постать у старовинному камзолі та червоному плащі, накинутому на плечі і взутому в срібні черевики, які блищали і дзвеніли при кожному його кроці. Я одразу зрозумів хто це. Це був Джеральд ФітцДжеральд – ХІ граф Кілдер, якого називали «Граф-чаклун», алхімік і знавець магії, лицар і вигнанець, багач і жебрак, нащадок королів і волоцюг, той хто двічі сходив на ешафот, але вертався з нього з головою на плечах, некоронований повелитель Ірландії. Я промовив до нього ірландською: «Fáilte, Do Mhórgacht! Tá mé do aoi, tá brón orainn gur tháinig sé gan chuireadh…» («Вітаю Вас, Ваша Світлосте! Я Ваш гість, вибачаюсь, що приїхав без запрошення…») Але він навіть не озирнувся і продовжив йти коридором до сходів з тихим мелодійним дзвоном своїх срібних черевиків. Втративши будь-яку чемність я намагався його наздогнати, але він раптом зник – розтанув у повітрі. Зранку я почав розпитувати службовців, але ніхто нічого не бачив. Тільки старий ключник кинув мені: «Кажуть, буває тут таке… Через кожні сім років…» Згадавши цей випадок я уявив на мить, що він відповів би мені, якби захотів і написав на білому листку паперу таке:
«Якщо світ білий чи то посріблений,
А копита коней білих дзвінкі й важкі,
І важко думати: а може я останній –
Лицар-алхімік і граф-чарівник
І просто мрійник – невже останній?
Я шукав золота – а знайшов срібло,
Я шукав світла – а навколо темрява,
Я шукав мудрості – а знайшов забобони,
Я був графом – а став вигнанцем,
Я шукав слави – а знаходив плаху,
Я шукав Вітчизну – а знайшов Тауер,
Башту ґратовану-муровану для таких от
Шляхетних чи то гонорових – надто,
Для таких от неприкаяних-непотрібних,
Навіть для пекла зайвих. Чи то заячих.
І смерть на чужині у місті брудному-чужому,
Де навіть багно чуже, у місті патлатої королеви
І язиків злих зміїних чорнилом фарбованих.
І де вона істина? Серед літер покручених
Фоліантів старих важких і запилених?
Чи може на вістрі меча сталевого
Чи в оцих сутінках таємничих? Де вона?
А в очах людей страх – у зіницях синіх,
А в очах людей відчай – бо де вона,
Земля наша – чи там за пагорбами,
Чи тільки в жмені – і та між пальцями
Піском сухим…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710563
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 06.01.2017
ЛІНА КОСТЕНКО
ЛЮБОВ І ЛІТО…
***
Що в нас було? Любов і літо,
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі то
Не так і мало, як для двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень – Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ЛЮБОВЬ И ЛЕТО
***
А было что? Любовь и лето,
Любовь и лето без интриг.
Всего лишь. Ну, а вообще-то,
Не так и мало для двоих.
Но наши ночи август выжнет,
Прокатят сентябрем громы.
Родятся звезды в небе ближе
Хрустальной россыпью зимы!
Откроет шмель цветочек летний,
Сыграет лето с ним в лото.
И вновь сплетет на спицах сплетню
Сторукий великан – Никто.
В круговороте дней, где мчится,
Всё миновать скорей спешит,
Как провода уставшей птице,
Найдется отдых для души.
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707537
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Полнолуние.
Иероглифом тени
Проникаю в ночь.
____________________
Місяц уповні.
Ієрогліфом тіні
Проникаю у ніч.
(с) [i]Переклад [/i][b]NikitTa[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706436
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
Звучала музика Майдана,
Сіяли очі з балаклави,
Палало серце у Богдана
І гірко плакали октави.
Кричали клавіші холодні,
Здригались ноти від прицілів,
Лилися звуки благородні
Аж до Дніпра і його схилів.
Рояль боровся із режимом,
Він бачив кров й останні миті...
На поміч кликав Херувимів,
Взивав з небесної блакиті.
Серед зими замерзлі руки...
Хотіли клавіші Свободи,
В лице сичали їм гадюки,
Брехали підло ляльководи.
На інструмент червоний сніг
Упав у ті буремні дні,
Маестро все зробив що зміг
В цій необ’явленій війні.
Звучала музика Майдана -
Акорди болю і журби.
Його синам – довічна шана!
Вони ж – Герої, не раби!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705827
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 11.12.2016
«Жорстоке Щось позначить і оберне
єство краси на те, що йтиме в тань…»
(Райнер М. Рільке)*
Осінь слідами крука-нездари
На мокрій землі сподівань
Шкандибала за хвіртку холодних днів,
Блукала-блудила жінкою божевільною
У сукні подертій для вітру-коханця
(Бо така вона – осінь
Без імені, без бажань-гирьок:
А на терезах все, навіть спогади),
Але йшло Щось, гупало-тупало
У темряві кроками важкості**,
Ступаючи шкірястими стовпами-ножиськами
На листя опале жовте
(Жовтіє все),
І мало не все стало тліном –
Навіть хвилини-монетки торжища:
Полічені, позбирані, погублені, позначені:
Мало не все
Обернулось у тлін:
Сірий, як сама буденність.
Трохи тліну – на горище,
Трохи длані – в пивниці,
Трохи Ніщо – жебракам в капелюхи,
Трохи ночі – в торбу безхатькам,
Трохи заліза – в кишені потопельникам,
Трохи глузду – капітану «Титаніка»,
Трохи щастя – самогубцям,
Трохи чорнила – мені***.
Щось: розмовляю з ним і тішуся:
Не до мене воно прийшло, а до осені,
Все стане тліном, але не сьогодні****,
Я старий, а світ ще старіший,
А хтось зістарівся ще в утробі матері,
А хтось живе на Місяці –
В кратерах його колодязях.
Тільки не Щось – не воно…
Примітки:
* - Переклад Мойсея Фішбейна
** - Ноги його нагадують плоскоступи слона.
*** - Та не треба мені того чорнила… І так вірші напишу – гілкою на снігу.
**** - А може і сьогодні. Тільки не кажіть, що я вас лякаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705230
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
А Ви мені сьогодні написали,
Відчула я – у цьому світі не сама,
Аеропорт чекає і вокзали,
Та невідомості таємна новизна…
Поїду світ за очі, чи на крилах
чимдуж назустріч іншій долі полечу,
Розправить ранок сонячні вітрила,
На сонце-шхуні я від смутку утечу…
Залишу на землі свої печалі,
Мене давно до себе кличуть небеса,
Візьму з собою золоті скрижалі -
Події пам’ятні, і дати, й імена…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705187
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Я долю свою вистелю любов’ю
До тебе, земле, й рідної сім’ї,
Поради попрошу в самого Бога:
«Дай мудрості для всіх дітей твоїх!»
Я долю свою вишию хрестами,
Червоні й чорні поряд покладу
І вип’ю все те спраглими устами,
Щоб відвернути від землі біду.
Я долю свою квітами засію,
Щоб звеселити ними білий світ,
Щоби навік затямила Росія,
Що маєм свій, прадавній заповіт:
«Із Волею і Правдою лиш жити
На Українській праведній землі,
Нікому і ніколи не служити.»
З прадавніх літ сам Бог нам повелів.
23.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705218
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 07.12.2016
Закину у ніч печалі, нехай летять.
Закину безжальних мук непроханий стогін.
Закину сумне й мовчазне передчуття,
Закину глумливий сміх і докори строгі.
Закину дощі тижневі - нудьгу богів.
Закину в рожевий сон прощання у сквері.
Закину похмурі рики жаских могил,
Закину магічний ключ, малюючи двері.
Закину, не варте свіч, останнє із лез.
Закину щити, а стріли віддам амурам.
Закину... щербатий Місяць - той самий Крез, -
Закину мідяк і звабить його Зажура.
Закину тихцем і в срібне сяйво вберусь.
Закину дзеркал друзки, - до ніг твоїх зорі.
Закину, сховавши в серці одну якусь -
Закину - у щасті щоб, а може, і в горі...
30.11.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703866
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016
Пылающий огонь в душе моей горит,
И отблески его в моих глазах недобрых.
Истерзанной страны привычный колорит.
Героев нет уже, на подвиги способных.
Средь обреченных лиц тускнеет солнца свет.
Во мраке нелегко найти свою дорогу.
Забыта связь времен, но слабый силуэт
Надежды, словно меч, ниспосланный нам Богом.
Удобна рукоять для каждого из нас.
Как бритва, его грань остра и безупречна.
Серьезный аргумент для наглых лживых глаз -
Не может быть дерьмо созвучным слову "вечно".
Кто обреченно нес свой крест, потупив взгляд,
И веру потерял в добро и справедливость,
Поднимется с колен. Вдыхать сколь можно смрад?
Дай силы, Боже, нам! Да будет Твоя милость.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703783
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016
Давним-давно, це кожен знає,
на Русь насунулась біда –
заповнивши степи до краю,
на Київ рухалась Орда.
Польотом стріл, вогнем і криком,
як з торби, що набита вщерть,
неслись народам військом диким:
пожар, знущання, голод, смерть…
Пройшли віки. Не сам собою
середньовічний жах минув,
та шлях прокладений Ордою
її потомок не забув.
Повзуть уперто, зброю взявши,
чумною хмарою біди,
й на танки коней помінявши,
на Київ правнуки Орди.
Старанно в танкові приціли
вони чатують дні і ночі,
військові, а то й мирні, цілі
шукають їх розкосі очі.
З одним лиш за душею шагом,*
впродовж останніх трьох років,
ґвалтують під російським стягом
люд звірі з глибини віків.
Усе цинічно враз попрали,
і Будапештський договір,
коли із „градів“ розстріляли
слов‘янське братство, дружбу, мир...
Ладу у себе дать не можуть,
та вперто лізуть за моря.
Їм це ніяк не допоможе,
уже заходить їх зоря.
Разом із нею йде удача,
розбійний „фарт“ минулих літ,
а кат отримає на здачу
снаряд, запущений в політ.
Навиліт ті проб‘ють гостинці
„Армати“ хвалену броню
і втонуть вже самі ординці
у морі крові і вогню.
В полях білітимуть їх кості,
закон такий є, вражий сину:
Хто в дім з мечем приходить „в гості“ –
той від меча навіки згине.
На зміну їх зорі кривавій,
що кане в прірву назавжди.
Другі зірки встають у славі,
щоб вберегти нас від біди.
20.11.2016
[i]* Шаг – дрібна монета (гріш) вартістю півкопійки, яка використовувалась в Україні до початку двадцятого століття.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701824
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 29.11.2016
Хазяйнує осінь скрізь, куди не глянеш.
Вбрала пишно золотом сади.
Над ставком притихли верби кучеряві.
Опустили віти до води.
Опустили личка золоті вербички,
і калина пишна та рясна.
Золотисте листя й кетяги червоні
знову відзеркалює вода.
Та вода, як небо, чиста та прозора,
хвилями хлюпоче, вдаль біжить.
Ой, осене мила, наша чарівнице!
Не забудь кущі позолотить!
Осінь не забула... Ще щедріш сипнула
на дерева, трави, на кущі...
Нехай золотіє, нехай золотиться,
бо обтрусить вітер, як пройдуть дощі.
Знає про це осінь... Всеодно малює.
Золота прийшла її пора.
Після неї срібним пензликом гарненьким
малюватиме для всіх зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699270
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 08.11.2016
Рибка в озері пірнала, рибка рибку доганяла. Раптом щось, як загуло...
Полякались рибенята, швидко попливли до тата.
— Ох, татусю! Страшно як... Ходить тут страшнющий страх!
Подивився тато пильно,посміхнувся він привітно й доням-рибонькам сказав:
– Правильно, що ви сховались. Правильно, що ви признались. Якщо страшно --
стережись! Та коли перебоїшся, ти зі страхом подружись!
– Ой, не будемо! Не хочем ми зі страхом зустрічатись. Біля тебе добре, татку,
ми тут будемо купатись!
– А давайте ми зі страхом усі познайомимось. Це не страшно. Справді так.
Певно, й вас злякався страх!
Погодились рибенята, попливли разом із татом. Що ж побачили вони?
Петрик наш боявсь води! Вперше в морі він купався, рибенят малих злякався!
Отаким буває страх... Тепер весело всім. Ах!
Рибка в озері пірнала... Рибка рибку доганяла. Петрик весело сміявся.
Рибенят вже не боявся. Познайомилися... Ах! І кудись подівся страх...
Якщо страшно – не соромся. Ти зі страхом познайомся!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698797
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 06.11.2016
* * *
Я не знаю, были ли моими предками обезьяны, но я смотрю на себя и радуюсь, что не размахиваю дубиной, не рычу и не грызу блох в гриве любимой.
Я счастлив, что хожу расправив плечи, а не ползаю на четвереньках; что встал во весь рост не для того, чтобы дотянуться до ветки и сорвать плод, а чтобы, поплевав на ладони, посадить яблоню.
Я горжусь, что могу класть кирпич и выращивать розы, держать перо и изрекать слово; что могу думать: были ли моими предками обезьяны?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696960
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Стирає час обличчя і сліди,
І нас на порох ладен обернути,
Та тихо щезнуть ,- Боже,відведи!
Щоб,хоч на мить, та кожен був почутим..
Хай камертоном світу прозвучить
Відлуння душ,сердець ритмічне соло...
І жоден голос білше не змовчить,
Зустрівши забуття за видноколом...
Ось так і я ,колись безмовний мім,
Шукаю музику життя у кожній миті.
І, словоспівом в супроводі рим,
Свій ставлю слід, де всі шляхи розмиті.
І над німим проваллям, на межі,
Коли від розпачу повік вже не піднять..
Я біль кладу на нотний стан душі,
Щоб пісню долі тихо доспівать..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696956
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Коли в тобі лишаєшся лиш ти
Без лоску, без пихи, лише в надії,
Наводжу я невидимі мости
Понад розпук... І розпач мій - маліє...
І віщі сни збуваються нараз,
І хочеться співати й просто жити.
Та у воді надуманих образ
Всі сумніви відразу розчинити.
І миті й літери зливаються в очах
В один вітраж,де променева злива...
І знов здається: що до тебе - змах
Моїх повік, і все за мить - можливо...
Коли в тобі лишаєшся лиш ти,
Те, що на споді серця- пломеніє.
І зводяться невидимі мости
Над тим бездонням,де любов зоріє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695725
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 27.10.2016
О, знову це гірке розчарування...
І не літає зламане крило!
Не повертайся у старе кохання –
Вже не розквітне, те що відцвіло...
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678227
дата надходження 15.07.2016
дата закладки 27.10.2016
Стару розгорнувши скатертину,
Вийшовши під сонячний софіт,
Продавав художник не картину –
Він міняв на гроші цілий світ.
Там така гармонія буяла!
Там такі творилися дива!
Бігали, сміялися, кричали
У олії втілені слова.
Як вони хотіли просто жити
І теплом своїм долати глум!
Дарувати радість і любити,
Відганяти якнайдалі сум.
Недовіри знести огорожі,
Щедрістю збудить серця скупі,
Та ішли по справах перехожі,
Ніби зрячі, та в душі сліпі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695480
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 26.10.2016
Под фонарями тени стали резкими,
Рисует ночь морозной сединой,
Цепочка огоньков стучит железками
И убегает в дальний город твой,
Что смотрит в мир домами желтоокими,
В которых тихий нежится уют,
Вслед огонькам гляжу, швыряясь строками,
Огни меня с собою не зовут.
Спешат минуты – призрачные конники.
Считать? Глупей идеи не найти,
И я сижу, один, на подоконнике,
И слушаю стучащие пути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696320
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Біля крихітного ставу,
Взявши щіточку та мило,
Довго-довго милась ґава –
Бути білою хотіла.
Мила пір’я, мила лапки,
Начищала їх до блиску,
Піднімалась пінна шапка
І, здавалось, успіх близько.
Та вода в ставу скінчилась,
Він вже схожий на калюжу.
Ґава чорною лишилась,
Тільки вимитою дуже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696321
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Кілька місяців я тут не озивався. Написано за цей час чималенько...
Але досі нічого новенького не озвучив - і часу, і грошей не вистачає.
То нехай хоч голосом з минулого романСичне прозвучить. Всім - гарного ліричного настрою.
Сім хризантем –
дарунок долі,
квітують сонячно в мені,
немов зоринки чарівні,
бентежать подихом любові.
Ясночервоні, сніжнобілі,
закличні й ніжні,
і… сумні.
Малює осінь у вікні
дощі,
граків,
автомобілі.
Сім хризантем у росах віри,
ви й досі ще не відцвіли –
червоні, як тоді були,
хоч білі квіти й посивіли.
О квіти, о душі привілля!
Нехай кружляє заметіль,
в моєму серці ніжний біль –
сім хризантем –
червоні й білі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695577
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 20.10.2016
* * *
Тянет стужей уже от земли.
Чахнут травы под инеем колким.
Под неспешным шагом моим
Рассыпаются лета осколки.
Лес, наполненный духом грибным,
Хной и охрой измазанный густо,
Этим утром октябрьским сырым
Нынче выглядит особенно грустно.
______________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695445
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 19.10.2016
Дрімав похмурий, чорний ліс
У макраме сплетінні.
Один яскраво сяяв лист –
Останній лист осінній.
Все листячко давно в смітті –
Перетлівало тихо.
А цей - усе на висоті,
На щастя, чи на лихо.
І звідки сили дістає?
Триматись, знаю, тяжко.
Таємний стимул, мабуть, є –
Ота співоча пташка.
Вона, бувало, прилетить
І біля нього сяде.
Листок у захваті тремтить,
Як чує серенади.
Її не стало. Пожовтів,
Оплакуючи літо.
Триматись більш не захотів.
Зірвався. Тихо полетів –
Нема для кого жити…
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695435
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 19.10.2016
У зорьки в мае стебель клейкий,
луга цветут, куда ни глянь.
В саду глазастые бадейки,
водой наполненные всклянь,
с полдюжины жуков полощут.
В сосновой шайке, налегке,
по веткам тальника, на ощупь,
плетень спускается к реке.
В ночные сторожа рядится,
за сеновалом, чуть жива,
скрипит колодезная птица -
при ней и жердь, и бечева;
от Митрофанова колодца
весь хутор кажется большим.
О месяц можно уколоться,
подпрыгни только на аршин.
В хлеву на свет косятся ярки,
им - то звезда, то лизунец.
А ночью мир, как в полдень, яркий,
и не уснуть - войне конец...
прим.
всклянь - полно, вровень с краями (о жидкости)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689697
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 19.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.10.2016
«Щур
У деревах темних.
Біль у скронях приглушена
Гірляндами хвилин…»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Південними вечорами
Країни нетутешньої
Ні, не моєї – не зболеної,
Не цієї вітряної Ірландії,
А тої, де сонце гаряче,
А ночі нестерпно задушливі,
І не сьогодні – не цієї епохи
Байдужої та невизначеної,
А тої, коли літали залізні бджоли,
І писати вірші
Це було наче підписувати
Собі смертний вирок,
Шарудів серед гілок магнолій,
Серед листя мигдалю,
Що вже давно відцвів,
І наплодив свої горіхи отруйні,
Щур волохатий –
Домовик кам’яниць-фортець,
Господар цього дому-світу,
Той, що подарунки приносить:
Маленькі шматочки болю,
Кожній людині мислячій,
Кожному поету чи то художнику.
Збирали їх, на нитку нанизували,
Носили ці гірлянди й намиста,
Носили замість прикрас і годинників
Носили, доки життя ставало,
Доки писали, доки бачили,
Доки люди з кам’яними мізками,
Очима каламутними
І кров’ю ртутною
Не вганяли кожному
В серце металу шматок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658929
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 15.10.2016
Я пройду милі
доріг,
хай в*ються
піщаними
зміями.
Я шукатиму
саме твій
поріг,
блукаючи
між оселями.
Любов- вартує
кинутись
світом,
бігти ,бігти
і навіть
повзти.
Іти пустелею,
і проти вітру.
Знайти тебе
попри все
знайти.
Гостре каміння
ріже взуття,
і фляга моя
давно без води.
Почуття ж мої
сильніші
за це ...
знайти тебе попри все знайти...
Твій поріг вже здається ось він
Доторкнуся зараз рукою
Я шукав тебе з таким поспіхом
А ти чекала на мене з водою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694506
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 15.10.2016
Той дощ осінній застав нас під вербою.
Чи випадково трапилось, чи ні?
Стояв ти поряд, ти був зі мною.
І стукіт твого серця передавсь мені.
Його відчула я, відчула я... Відчула!
Мов пташка в клітці, серденько твоє.
Тоді уперше обійняв ти мене,
бо зрозумів ти серденько й моє...
Той дощ осінній йшов такий рясненький!
Співали весело ті краплі дощові.
Хотіла осінь бачить нас з тобою.
В твоїх обіймах солодко мені...
А поряд кущ калиновий розлогий.
До нас тягнувся, віти простягав.
І загорались ягідки червоні
від ніжних слів, що ти мені шептав...
Краплини падали з чола твого на мене,
І ми сміялися... сміялись досхочу.
Яким же гарним був той день осінній,
Що цілував нас краплями дощу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691702
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 15.10.2016
Ой засію я свою нивоньку добром-ласкою.
А ті зернятка проростуть для всіх дивом-казкою.
Ой засію я своє полечко ще й пшеницею.
Зарум'яниться на моїм столі паляницею!
Ой ти, полечко! Ой ти, ріднеє! Колосися!
Ой ти, доленько! Доле світлая! Веселися!
Бо є зернятко, золотесеньке, дивом-казкою.
Засіваю я свою нивоньку добром-ласкою!
Сію щедро я, сію густо я... Розсіваю!
Засівать добром ниву щедрую. Закликаю!
Сію щедро я добром-радістю в днину світлую.
Бо люблю свою... Бо люблю свою землю рідную!
Ой ти, полечко! Ой ти, ріднеє! Колосися!
Ой ти, доленько! Доле світлая! Веселися!
Бо є зернятко, золотесеньке, дивом-казкою.
Засіваю я свою нивоньку добром-ласкою!
Ой засію я свою нивоньку ще й словами.
Щоби правдонька, щоб веселая поміж нами.
Щоб раділи ми небу синьому, сонцю ясному.
Щоби весело, усім радісно в дню прекрасному!
Ой ти, полечко! Ой ти, ріднеє! Колосися!
Ой ти, доленько! Доле світлая! Веселися!
Бо є зернятко, золотесеньке, дивом-казкою.
Засіваю я свою нивоньку добром-ласкою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694085
дата надходження 13.10.2016
дата закладки 15.10.2016
Я Вітер,що спустився з холодних вершин
і блукаю,бажанням натхненний.
Ця невидимість дика в полоні провин
сіє чвари руками Марени.
Споглядають за нею ще й інші Вітри,
розфарбовують казку пісками.
Вона ділить сьогодні печалі на три,
розтлумачує долю віршами...
Мої крила змітають всю зайвість пустель
і колись я не вірив у Неї.
А вона малювала цей світ і пастель
розкришила у снах орхідеї.
Я сповільнюю біг, перетворююсь в штиль,
опускаючи крила додолу.
Обійняти жадаю обраницю хвиль,
чую шепіть солодкий: "НІКОЛИ"...
Доторкнувся легенько,набравшись сил,
а Вона й не відчула,здалося...
Слабкість Вітру не личить,я рухом крил
вмить заплутав біляве волосся...
\\без моєї чарівної помічниці цього віршу не було б...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200795
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 14.10.2016
трохи менше стало "я",
натомість, виросло "але",
вже не безмежна є Земля
і по коліно вже не всі моря,
та то пусте
колись від часу захлинався,
а зараз - греблі височіють,
колись сміявсь - не насміявся,
бувало, біг - не наганявся
тепер сивію
ні, це не ода до старіння,
я просто розглядаю механізм:
в мільйон разів побільшало терпіння,
в мільярди - спокій і сумління
і оптимізм
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351832
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 14.10.2016
Мамо! Ти чуєш, Мамо?
Скрипка плаче.
Вона і тужить, біль неначе
Їй аплодує, браво, браво.
Ти чуєш? Чуєш, тихий стогін.
Там рвуться струни у полоні,
Та притискають їх долоні.
Ти чуєш мову струн та гомін .
Вони говорять між собою
Та забирають тугу ту,
Та ще з очей твоїх сльозу.
Вони збирають... у долоні.
Не плачте Мамо!
Як струна, що натягнули на кілки
Твої відліченні роки.
Твоє життя... його замало.
Не плачте струни. Скрипка. Доля.
Та все відлічують роки,
Ті дні, мов хвилі у ріки.
Є тільки часу зла недоля.
А скрипка тужить та сміється,
Як ви сміялись молоді
Коханням креслили всі дні,
Що із недолей не знається.
Мамо! Ти чуєш, Мамо?
Скрипка плаче.
Вона і тужить, біль неначе
Їй аплодує браво, браво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694224
дата надходження 13.10.2016
дата закладки 14.10.2016
« І все таки і в мене були сни
Про тих істот, що щасливіші смертних…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Шеймасу Гіні. Щиро.
Час рахувати вальдшнепів,
Час рахувати кожен шматок торфу
Між двома світанками і
Двома спалахами вогню
У цегляній пічці з високим комином,
Доки не почалось полювання,
Доки лисиць хвости пухнасті
Червоніють, як листя кленів,
А кулі – гирьками у долонях
Вагітніють смертю банальною
(Як на шальках терезів
Важчає завтрашній день
Мірою і динаріями
У руці чорного вершника)
Серед мурів замку Мечів
Пейлу блідого:
Кожному есквайру могилу,
Кожному графу склеп,
Кожному віконту дідизни шмат
Від нього – від Олівера.
Серед мурів замку Мечів –
Вотчини давно мертвого архієпископа,
Схопленого інквізицією,
Так само незатишно копачам картоплі,
Як незатишно квакам зеленим
(Не квакерам, ні, вони не тутешні)
У шлунку білої чаплі,
Що летить над озерами
Прудкої форелі червоних плям.
Добраніч, Шеймасе!
Добра безсонна ірландська ніч,
Ти як завше, ти знову занурюєш
У чорнильницю днів і ночей
Рушницю пера.
Птахи перелітні літер
Знову рядками на полі паперу
Білому,
Як сніги сорок дев’ятого року
(Сторінки-торфовища).
Гаряче
Від слів твоїх повітряних-вітряних,
Як жарко від печі старої хатинки,
Що стоїть серед пустищ
Ірландії.
Шеймасе! Ти пишеш рядки восени:
Вічної осені ночі й дощів: таки нашої.
Серед ночі будь-який вірш
Стає невловимим на дотик
І в темряві тане.
Для тебе пітьма домівка,
Свічка – сестра. Але де там. Але годі:
Таки сунуть мішки пацюками
І покидьки Кромвеля синьобороді
Таки тут – за вікном. Бо більше їм ніде
Пантрувати за нами.
Налий мені чаю. Терпкого ірландського чаю.
Кинь туди жменю суниць:
Сухих, запашних і п’янких:
Збираних на болотах –
На тих самих де банші кричать,
На тих самих – вальдшнепових.
Шеймасе! Наша писемність
Є лише квола спроба
Не розчинитись в безодні
Ночі. У нашій ірландській глині
Надто багато нарито, накопано
І закопано, сховано
Чи то кістяків королів чи нас самих.
Шеймасе…
А там на болотах
Жінка блукає в зеленому платті.
Блукає, блукає, блукає…
Шеймасе! Ми напишем про це…
1988
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694237
дата надходження 13.10.2016
дата закладки 14.10.2016
Я выставляю счёт… за прожитые дни!
Я выставляю счёт: за прожитые дни!
За не до любленные, длинные в печали ночи!
Я понимаю: огнивом зари…
Уж не пылают голубые очи!
Я выставляю счёт: за все грехи!
За дни, когда ты был бездумен…
За безразличия спокойные твои…
И за роман, что жизнью не додуман…
Я выставляю счёт: за всю печаль мою!
За мыслей кутерьму в непониманьи…
За то, что не скажу тебе «люблю»…
Что потерялась в этом мирозданьи…
02. 10. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692943
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016
Не випрошуй солодкі дарунки любові у осені,
Краще звірся дощу і тихенько йому розкажи,
Як шукала кохання, ногами торуючи босими
Сто стежин, сто шляхів, сто доріг, не шкодуючи сил.
Виглядала його, переливши бажання у келихи
Синіх дзвоників, що назбирала улітку сама.
Викладала веселку з багряного листя під деревом
І боялась, що зникне усе, як настане зима.
Та не зникло нічого, веселка у небо ввібралася,
І засяяло сонце навколо, зродивши пісні.
Залунали вони – і, пташиним підтримане галасом,
Йшло кохання назустріч і радо всміхалось мені.
04.10.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692495
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016
«Крізь гілки берези –
розрослися за двадцять літ –
Дивлюсь на море
Ірландське з вікна хатинки…»
(Шеймус Гіні)
Джозефу Броду. Щиро.
Пам’ятаєш, Джозефе,
Як ловили ми хвіст кентавра
В лагуні брудній Венеції масок?
Пам’ятаєш, Джозефе,
Холодний вітер Гіпербореї,
Не блаженної – злої,
З деревами, з яких вміють тесати хрести
(Тільки хрести)
Люди з чорними тінями?
І море – тему для афіш-есеїв
І місце почвар?
І книгу товсту слів пошматованих
Мови сасанех,
І мушлі, позбирані для віршів
Мішками
Не на цьому березі, а на химерному -
Тріасовому і
Ти говорив, що час це холод,
Не знаю чому,
Без пошани
Ти мислив про Час і про вічність,
Зневажав басилевсів
І писав, що холод поцінований простором.
Тобі снилися сни про зиму й мороз,
І смак журавлини не остогид:
Тільки не нашої,
Не журавлів,
Не ірландської.
Джозефе!
Ти хотів, щоби тіло твоє – одяг цей
Поховали в прозорості.
Джозефе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692130
дата надходження 03.10.2016
дата закладки 03.10.2016
Як мені важко без нього…
Ніби не та вже зоря…
Все перейшло у нічого…
Скрипка , а без скрипаля…
Садом пройшлося те щастя,
Садом з щасливих лілей.
Що ж себе тішить? Все вдасться…
Носять пташки хмиззя в глей…
То вже весна? Була осінь…
Осінь? Була ж бо весна?
Тільки в очах твоїх просинь
І найтепліші слова…
Осене, осене мила!
Дівчино в сонячнім дні!
Осінь його спокусила…
Барвами на полотні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691644
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 30.09.2016
[b][i]Давно хотела опубликовать эту зарисовку из старых записей - [u]1999 год![/u] Как много воды утекло с тех пор... Сейчас я бы написала о воде иначе :)
[/i][/b]
Вода.
Я – вода.
Смеюсь.
Ты спрашиваешь, почему я не могу любить тебя? Потому что у воды нет чувств.
Зимой я холодна и свободна. Тебе кажется, что я замыкаюсь в себе, покрываясь льдом? Нет. Я свободна. Да, мои мысли скрыты от тебя, но они бегут туда, где нет льда. Не злись, ведь зима дает тебе шанс подержать меня в руках, не опасаясь, что сбегу - лёд. Холодный лёд. Придет весна, и ты поймешь, каким счастьем был для тебя этот маленький холодный кристалл - [i]ведь ты мог держать его в руках![/i]
А когда я тепла и приветлива, то ускользаю сквозь твои пальцы, оставляя на ладонях лишь капли – это те воспоминания, которым вскоре суждено высохнуть.
Да просто это весна!…
И я бегу уже не по своему привычному руслу, а пробиваю дорогу там, где ты не ждешь. А ведь могу – да, могу! – и вовсе развернуться, чтобы бежать в другую сторону, подальше от тебя!
Смеюсь и плачу, устраивая весенний хаос. Горжусь своей дерзостью и свободой. Смеюсь над тобой.
Весну сменит засушливое лето, когда без воды все гибнет. Ты покорно придешь ко мне, иначе и тебе суждено погибнуть. Тогда я приму тебя в свои объятия...
Только не поднимай ил и песок со дна реки – это.. для никого…
Я приму тебя, ведь скоро я снова..
Наслаждайся. Наслаждайся и спасай себя, обманывая, что моя страсть вечна, ведь уже…
…Ведь уже идет осень и я становлюсь прозрачной. Мои мысли видны насквозь – я чиста.
И я скажу тебе о том, что ты мне не нужен.
Я скажу тебе это перед тем, как замерзнуть. Я потеряю тепло, но не потеряю свободу.
Сложно любить воду.
24.01.1999.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690971
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 26.09.2016
* * *
Возможно ль – с чистого листа,
Когда, как губка, выжат жизнью.
Душевных ран – не залатать,
И разум – против героизма.
Познал достаточно.
Увы,
Познанья смысл не прояснили.
Бежал тюрьмы,
сумы,
молвы,
Но сломаны паденьем крылья.
Раздавлен тяжестью креста,
Куда там – с чистого листа…
____________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690911
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 26.09.2016
Туман, землі торкнувшись м'яко,
Розтанув десь у сизій млі.
І знов якісь сакральні знаки
Малюють в небі журавлі.
І знов нанизують невпинно
Зелені голочки ялин
Маленькі росяні перлини
На срібні нитки павутин.
Не намальовані картини
Укотре вийшли на пленер,
Де задивляються хмарини
У тихі заводі озер,
Де радує земна окраса -
Лісів осіння пектораль...
Та грає знов на скрипці часу
Журні мелодії скрипаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690241
дата надходження 22.09.2016
дата закладки 23.09.2016
* * *
Скаженіли ординці донецькі,
Били з «Градів» й гармат день за днем…
Наш блокпост, як маленька фортеця,
Огризався прицільним вогнем.
...Бій почався із самого ранку,
Запалала земля навкруги.
За підтримки російського танка
На блокпост поповзли вороги.
Прямо в ціль полетіли гранати –
Наш не схибив геройський боєць.
А у відповідь – постріл з гармати,
А у відповідь – в груди свинець…
Світ наповнився болем до краю.
Впав юнак серед бруду й іржі.
– Хлопці, чуєте… я… помираю…
Тільки матері не кажіть…
Падав й танув на ньому сніг,
Мов свіча на останнім причасті...
Він на східному фронті поліг
У бою за містечко Щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650947
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 23.09.2016
Что-то ещё...
Что-то ещё
Хочется сделать своими руками.
Чувства не в счет,
Сердце не в счет.
Строю я стену любви между нами...
Много камней...
Много камней.
Руки запачканы грязью и кровью...
Будь же сильней,
Думай о ней,
Той, что назвали когда-то любовью.
Будет зима...
Будет зима.
Осень судьбу забросала листвою.
Посох, сума...
Снова сама.
Я у любви под высокой стеною.
Что-то ещё,
Что-то ещё
Мне не хватило, чтоб выстроить стену.
Жалость не в счет,
Верность не в счет...
Это не снять до седьмого колена...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690235
дата надходження 22.09.2016
дата закладки 23.09.2016
Цей дощ – юнак сором’язливий,
У нерішучості своїй
Замість обіцяної зливи
Лише зросив луги й гаї.
А нива, спрагла до знемоги,
Так розчарована була,
Що вітру поколола ноги
Стернистими шпичками зла.
Такий роздрай ось у природі.
Вони помиряться. Нехай.
А нам за цього лиха годі
Чекать на добрий урожай.
Бо наш роздрай – жахкі кайдани
На дух майбутніх поколінь.
І землю цю, що Богом дана,
Поділять ласі москалі.
А ми – за крок до Рубікону
Один ’дному рвемо чуби,
Та уповаєм на ікони
Себе прирікши до ганьби.
Я теж вклоняюсь силам горнім,
Та люба та з ікон мені,
Де постає святий Георгій
З списом, на білому коні.
Хто проти зла відважно вийде
Без всяких покаянь і прощ…
Можливо, й вам таке повідав
Слабий, як наша єдність, дощ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690237
дата надходження 22.09.2016
дата закладки 23.09.2016
Шкала пустого гнева возрастает
И голубой, в глазах, уже не виден цвет...
На примирение надежда воском тает
И вянет, в марте мной подаренный букет.
Холодный ветер ноября - подстать минуте,
Беспроигрышно-дикой стала пара фраз...
Простые споры были резко перегнуты
Злодейка злость наружу вырвалась тотчас.
Мы восемь месяцев смотрели восхищаясь,
Как у цветов твоих сияли лепестки...
И почему ж слова обид, как снег сорвались,
И разум глупостью схоронен был в пески.
И кем был выпущен порок, совсем не важно,
В пустых глазах уже не виден счастью путь
И время сказочной любви, вдруг стало блажью,
Как видно, чувства, можно просто обмануть.
Кого из нас теперь корить?.. Расколот остров...
Завял, в углу цветущий, райский сад...
Словами гнева был надломлен крепкий остов...
И вряд ли кто-то был размолвке рад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687450
дата надходження 03.09.2016
дата закладки 03.09.2016
…Пані мисливице, чи дозволите постояти поруч, відпочити? Моя дорога далека й важка, та…
Дівчина дивиться на мене зверхньо й вороже: « Хто ти? Адже я тебе не пам’ятаю. Та й навіть не знаю взагалі – чужинець.»
Хто я? Далекі світи спочивають в зорях, а по небу пливуть мої мрії, надзвичайно щасливі й легкі; я тінь місячної ночі, я подих сонця в безкраїх степах. Ти боїшся мене? Не треба, я всього лиш подорожній і шукаю зовсім не тебе.
- Земля нічия. – Знизала плечами дівчина й знову перевела погляд в далечину: безкраї простори відкриваються з обриву скелі, на яку я вийшов. Крик сокола в безмежній синяві, далеко внизу, до самого горизонту, тонуть в легкому ранковому мареві ліси; яскравою перлиною сяє містечко біля підніжжя – як тільки не боїться обвалу?
Хижий крик – до мисливиці в розкішному синьому вбранні повернувся яструб, скинувши зайця пані під ноги, вмостився на обтягнутому шкірою плечі. Сонячні очі пронизали мене наскрізь, і десь в закутках душі знайшли моє ім’я. Яструб сприйняв мене вороже: ось хто я. ну добре.
- Ти не з нашої країни. – Примружила очі дівчина. – І не з жодної з сусідніх – дуже несхожий на нас. То звідки?
- Дуже здалека. Ти, мабуть, ніколи не чула про цю країну.
Я роздивляюся яструба: що мені в цій птасі? Хтось, кого я майже не пам’ятаю, та водночас… Цілий калейдоскоп асоціацій, спогадів та кольорових картин: небо, два місяця над пустелею, мій зореліт та ще забагато чого.
- Ти ніколи не бачив мисливських птахів? – В дівочих очах посмішка та ворожість.
- Не зовсім. – Перше, що спало на думку. У нас зовсім інші повітряні хижаки, та все ж: - Яке його ім’я?
- Дивно, - усміхається дівчина, - ти запитуєш його ім’я, а не моє! Чи я не так гарна, що б ним не цікавитись?
- А все ж таки?
- Його ім’я Ворон.
… Сніжно-біле вороння, що літає в чорному гіллі спогадів: зима. Птахи, що кружляють над сірою холодною вічністю… Хтось загинув в снігах, моя самотність та довгий, безкінечний шлях до літа, життя і… Та геть минуле: зараз літо й день.
- Ворон… - Повторив я.- Гарне ім’я…
Проте, ім’я, якого я не пам’ятаю, чиє та коли? Кажуть, в імені – велика сила, і кожен схожий на своє власне. Або на себе самого, свою сутність?
…Густі трави – гарна оздоба для глибокого неба: нарешті наздогнала втома пройдених шляхів, великий кошлатий пес з жовтими яструбиними очима на сірому мареві; вмостилася поруч з шинкою мокрого язика: теж втомилася ходити за мною.
Шурхіт трави приніс мені спогад: швидкісний політ на флаєрі бурштиновим каньйоном, спека літньої пори; високо-високо, майже біля обличчя білого місяця – троє білих птахів. Місяць, що народжується…
З зоряних далей мене звуть спогади про до болю знайомі очі, треба йти.
Важке дихання поруч: це втома все ніяк не може відпочити від безкрайньої дороги… Ну, якщо вже втома втомилася йти… не переймайся, я майже прийшов, ще трішки, ще один крок – і над світом, над степами й горами, над горизонтом зійде величезний рожевий місяць.
Сині скелі та мереживні палаци, білі птахи в небі та таємничі тіні в містах – світ нових сутінок, адже саме тут народжується місяць… треба лиш зробити декілька кроків, і я повернусь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673728
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 01.09.2016
Заглянути в шпарку твоєї душі
Своїм відображенням миті
І викласти спалах в короткі вірші,
Де тіні замріяно злиті.
Короткі задихані серцебиття, -
Розпалюють дикі цілунки.
Накриє задухою передчуття,
В очах вогняні візерунки.
Так лоскітно-плинно шепоче душа,
В обіймах тріпочеться й рветься...
П"янить матіола, бажанням втіша
Терпіння ось-ось увірветься.
Дві тіні зливаються спрагло в одну,
Стікаючи доторком в стогін.
Терзають вуста потаємну струну,
А пестощі мостять дороги.
Не вивчений досі крутий серпантин
Угору-униз і до схову.
Злітають на вигині, падають в згин,
Скоряючись вічному зову.
Заглянути в шпарку твоєї душі
Своїм відображенням миті...
Так млосно зливаються на спориші
Дві тіні коханням розмиті.
28.08.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686874
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Останній літній день ввійшов у світ...
Хоч сонце ще шалено землю гріло,
Все ж осінь вже заходила несміло
І павутинка почала політ...
Останній літній день всіх обіймав...
Та листячко зажурливо шуміло -
Від сонечка вже трішки пожовтіле,
Змінилася палітра його барв.
Останній літній день зняв капелюх
І низько людям до землі вклонився.
В осінніх кроках швидко загубився
Там, де із небом поєднався луг.
Останній літній день...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686824
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Осінній блюз над безпорадним містом...
Тендітним смутком сиво так летить..
І нас несе у вирі падолисту
За межі світу..В танучу блакить..
Кружляє все: дахи,дерева, долі
Немов сам Пан заграв тут на дуді..
І, незбагненно - від тепла чи солі? -
Сльоза не тане в дощовій воді...
Ще лине блюз багряно - золотавий,
Дзвенить ще й досі звичне : "Ми....."
Остання дія ніжної вистави
Перед антрактом лютої -зими...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686708
дата надходження 30.08.2016
дата закладки 31.08.2016
«...Чаклунство довгих білих днів,
Коли в сонливій млі душа сумує глибше...»
(Шарль Бодлер)
Я наповню мій келих туманом
Густим, непрозорим, липким,
Як молоко корови білої та комолої,
Тої самої, що блукала
Чорнотою Всесвіту і
Розлила з м’якого вимені
Білу смугу Галактики,
По якій ось так і мандруємо
Кермуючи возом бурлацьким
Від одного Сивашу до іншого
Пересипу-Перекопу-Перемуру.
А у снах на махновській тачанці
Скоростріл затискаючи пальцями
Все так само кладу окупантів
У траву, у траву, у траву.
Гусне вечір. Як раніше, не спиться,
Не сниться, не мариться і не літається.
У кинутій хаті,
Що стримить дерев’яною вежею,
Дитинцем дитинства
Серед лісу кудлатої містики
Я ковтаю туман
Як ковтають вино забуття,
Як проціджують смерть
Крізь сито діряве років,
Крізь зуби століть.
Як п’янить цей туман...
Як хилять на сон
Ці подушки мохів...
Ці дерева в імлі,
Що шепочуть: «Засни!»,
Ці черлені брусниці краплини -
Черлені, як кров.
І це дерево - тепле на дотик
І легке, як життя,
І своє, як труна.
Прозорими крилами бабки
Дні шурхотять. Я живу.
Я блукаю. І келих туману
Я п’ю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686412
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 29.08.2016
Я раптом загублюсь між берегів
Твоїх повік, в яких блищить безодня,
І залишусь блукати між світів
Твоєї загадки і власного безсоння.
І в прагненні дістатися до дна
Твоїх джерел, від мушлі ставши легшим,
Моя омано,згуба і мана,
Я,мабуть , збожеволію уперше...
Причинний і причетний до глибин,
В твоїх зіницях схочу потонути.
Щоб ані спогадів, ні видива світлин,
У жодного жалю вже не відчути...
Щоб загубившись поміж берегів
Твоїх повік,дожити до світанку.
І вже без остраху,без сумніву,без слів
Свій світ в тобі лишити без останку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685662
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
Солодких снів тобі, моя печаль,
Мій тихий щем, мій біль і насолода.
Я поруч не співатиму , на жаль..
Але ти - є! І це - вже нагорода!
Нехай прийдуть до тебе, хоч у снах,
Всі барви світу,легко і казково.
І присмаком солодким на вустах,
Залишиться ця сніжна колискова...
Тече пісок в годиннику зі скла,
Нечутно,невловимо.непомітно...
Та ти чекай в цю заметіль тепла,
В якому гілка самоти - розквітне..
Хоч за вікном все хуртовинить час,
Для тебе він зупиниться до ранку.
І, може статись, що колись для нас
Відкриє він у дивосвіт фіранки..
А поки спи,тендітно,мов маля,
В турботливих обіймах у дрімоти...
Ця ніч піде,нема їй вороття...
А я лишусь, бо серце знає хто ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685664
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2016
Пока два небольших стихотворения о зеркалах. Итак втиснул как одно, т.е. вроде бы превысил лимит. Но они же ма-а-аленькие.
Зеркала
Смерть – это затемненная
сторона зеркала, без которой
мы бы ничего не увидели.
Есть Жизнь и Смерть, есть Свет и Тьма,
и между ними кутерьма,
совсем неважно, что в конце, а что в начале,
как в зеркалах – две стороны,
и отражения видны, лишь потому,
что амальгамой покрывали.
Во все века был Свет и Тьма,
Жизнь просто не была сама,
всегда Свет Жизни Смертью оттеняли,
и краски темные нужны,
без затемненной стороны,
мы просто ничего б не увидали.
------------------------------------------------------------
Зеркала - II
Известно всем уже давно изобретение одно,
жаль, имя автора во тьме веков осталось,
висят повсюду зеркала, о зеркалах идет молва,
вещь непростая человечеству досталась.
Всех преимуществ и не счесть
все вам покажут, так как есть,
хотя, пожалуй, есть и недостатки,
ведь если в зеркале изъян,
или приходишь слегка пьян,
глядишь в него, с самим собой, играя в прятки.
Глаза в глаза и все сказать,
своим глазам нельзя соврать,
глаза ведь зеркало души, все это знают,
и будет просто грех большой,
кривить перед своей душой,
самой себе душа грехи не отпускает.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682850
дата надходження 10.08.2016
дата закладки 10.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.08.2016
А лето - это детства вкус,
Шипенье волн и лимонада,
И море рядом - двадцать плюс,
И неба синяя громада.
...Я помню этот цвет и вкус,
Как поутру с краюхой хлеба,
Облюбовав причальный брус,
Следил как море плещет в небо.
И мог до самого заката
По облакам шагать крылато...
Теперь и вес не тот, и груз,
А может высоты боюсь,
Которую любил когда-то.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682358
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 07.08.2016
ти облиш ці обов'язки генія
і дозволь собі бути людиною,
бо зламається щось всередині,
ти ж не іграшка пластилінова
ідеальність не варта ризику,
ідеально стерильний вакуум,
з небуттям ідеальність близька,
викликає вона інфаркти
будь нарешті щасливим бовдуром,
будь чеснішим, хоч аутсайдером,
вічна гонка не зробить добрим,
тільки циніка створить зрада
і дозволь собі трохи лінощів,
каплю спокою, солод пристрасті,
доки юності море піниться,
пий безумства коктейль іскристий
залишайся безмежно відвертим,
язика показавши сорому,
бо за Бертоном* навіть мертві
від веселощів гублять голови
будь відважно різноманітнішим,
водночас авантюрником й лицарем,
мед життя покуштує найбільше,
хто полюбить свою незвичність
волоцюги бувають мудрішими
від найвитриваліших постників,
і собі також шкодити грішно,
ти не мусиш йти лезом гострим
і не бійся на мить заблукати,
на далеких стежках ходить Магія,
варто рідні покинуть пенати,
як на обрії мріє Валінор**
у життті лиш одне є правило:
до безтями буть в нього закоханим,
а єдине, що нас тут тримає -
мікрокосмом*** своїм заxоплення
* - американський режисер, відомий своєрідним естетичним смаком та нестримним польотом уяви.
** - західний континет в легендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна, аналог Островів блаженних в європейських міфологіях, які загалом описується як райські краї.
*** - те саме, що й внутрішня сутність людини, Всесвіт людської душі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670776
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 06.08.2016
Вітер гойдає тополю,
Сойка кричить з чагарів.
Ми не зустрілись з тобою,
Ти мене знову підвів!
Згадки мої від учора,
В новій постійності змін,
Не залишили надії...
Може прийти не схотів?..
Клекіт незвичний у небі,-
Рветься з потоку надій.
Може вже нам і не треба,-
Зустрічей наших і мрій.
Ні! Не держу я образи,
Ти не прийшов...Не зумів...
Зірка моя не погасне,..
Сойка кричить з чагарів.
Я вже не жду...Відпускаю
Пориви спільних надій.
Бути...Не бути... Не знаю,..
Вітер і рвав, і гудів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682101
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 06.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.08.2016
Паралельних світів невтолима печаль.
Навіть Всесвіт не може розраять…
Ви зізнайтесь мені, як тепер величать,
Як до Вас озиватись – не знаю.
Нас із Вами єднає вже тисяча літ
Чи знайомства, чи дружби. Скажіте
Що такого змінилось на грішній землі,
Окрім, певно, черговості літер.
Алфавіт – таки дуже приваблива річ,
Як на клавішах можна зіграти,
Легко літеру знять, що на самій горі,
А найнижчу – на гребінь підняти.
І сягнути таких неймовірних висот,
Із яких давні друзі – мурахи.
Може, це лиш фантом. Та відвертий бойкот
Моє серце підводить до плахи.
І ми знаєм – не буде прохань і молитв.
Не осиплеться листя зелене.
Та чомусь защеміло, і досі болить,
Як Ваш погляд ковзнув мимо мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662414
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 01.08.2016
Я здійснив до Вас крок – лиш на квантик живого тепла.
А Ви лячно і рвучко на відстань прощань відступили.
Я надії не дам опустити розпачливо крила –
Краще теж відступлю, аби Ви повернутись змогла.
Хай лишиться, як є – на довірливій ноті слова
І пізнання душі із високого духу лексеми.
Ми торкнемось усіх, крім одної – сакральної теми,
І на це у нас чисті й безмежно жадані права.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681252
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 01.08.2016
Група давно вже працюючих випускників університету прийшла провідати
свого викладача. Він був дуже радий, що його не забувають. Поступово їх
бесіда перетворилася на потік скарг на важке життя та нескінченні стреси
на роботі та вдома. Викладач слухав, посміхався у вуса, а потім вийшов з
кімнати. Через деякий час він зайшов з тацею у руках і запропонував випити
водички. На таці стояли різні чашки: склянні, керамічні, парцелянові. Деякі
були дуже вишуканими та дорогими. Коли у кожного у руці було по чашці з водою,
викладач сказав: "Зверніть увагу на те, що ви розібрали самі вишукані та дорогі
чашки, навіть не торкнувшись простих та дешевих. Ви бажаєте для себе самого
кращого та дорогого і це є причиною усіх ваших проблем та стресів. Адже вам
ПОТРІБНА БУЛА ВОДА, а не сама чашка. Але ви підсвідомо вибрали самі красиві
та дорогі чашки. Так і у житті! Якщо саме ЖИТТЯ - ВОДА, то робота, гроші, роль
у суспільстві - чашка. Вони лише інструменти для підтримки ЖИТТЯ. Якщо ви
зосередитесь тільки на "чашці", то у вас не буде часу насолодитися налитою
в неї ВОДОЮ".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660641
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 01.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.07.2016
«...Ми копаємо могилу в повітрі
там лежати не тісно...»
(Пауль Целан)
Пам’яті добровольців 1798 року
Ми вганяємо цвяхи
У легке жовте дерево -
Свіжотесане, ясеневе,
Ми б’ємо молотками -
Важкими, залізними
По м’якому пахучому дереву,
Ми клепаємо шибениці
Собі,
Нам - ірландцям
Під злими цівками
Воронованих крісів англійських,
Ми клепаємо шибениці
На яких буде добре гойдатись
Нам - ірландцям
На солоному вітрі
Оливного моря Ірландського
(Тільки балки скриплять).
А ти, Маргарито, твої коси руді -
То ж чудова мішень
Для стрільців у червоних мундирах.
З мене був добрий тесля
Ще до того, до того, до того,
Як пили ми на пагорбах вересу
Чорне віскі ночей.
Ще до того, до того, до того
Як майстер млина - того самого,
Що перемелює всі наші біди,
Вказав мені шлях
У табір повстанців -
Глен-да-Лох.
А ти, Маргарито, все чекала вогню,
Що спалив наше селище
І поле ячмінне нашого клану.
Я влучав у червоні мундири
Зі старого мушкета -
З іржавого кріса,
Що від батька отримав у спадок.
Нас так мало в тумані -
Рудочубих повстанців.
Тільки вітер співає
Над руїнами замків,
Над порожніми гленами
І кам’яними хрестами...
А Ірландія плаче,
А Ірландія плаче
Без сліз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680046
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 25.07.2016
Ну не судилось стати мені Євою…
Вже переспіли яблука в саду…
Я можу стати хмаркою рожевою,
До тебе, як до неба, припаду…
Я обійму тебе легесенько-ранково,
Ще так тебе ніхто не обнімав…
Моя висока й чиста надлюбове,
Чи ти мене у мені упізнав?
Ну не судилось …Плаче сад осінній…
Давно зірвало людство всі плоди….
І лиш над садом птах літає синій…
А я його питаю : «Ти куди?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679443
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 22.07.2016
Как хочется, в детстве, нам взрослыми стать поскорее,
Проститься со школой, дверь в новую жизнь отворить...
Как хочется быть, не с годами, а просто мудрее
И полную чашу, всю, к жизненным силам испить.
Простые, порою очень нелепые истины
Наш мозг штурмовали, сомнений круша бастион
И были, в тяжелых минутах смятения, вместе мы,
Вот только не в каждом ютился судьбы чемпион.
Вот, как бы опять, в то далекое глупое детство:
В песочнице замки... и велик на три колеса...
Но нет ни туда, ни обратного к возрасту средства,
Однако в фантазиях можно творить чудеса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674448
дата надходження 25.06.2016
дата закладки 22.07.2016
Життя - один тиждень. А перед тим пройшла ціла світова історія, а після буде ще одна. Єдине, що я знаю, - це самого себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679192
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 20.07.2016
Любов це тихий ранок понеділка,
коли всі вихідні вже відгули,
замовкли в серці скрипки і сопілки
і солов'ї, мабуть гніздо звили.
Ніхто до тебе вже не заговорить,
ти ошелешений у тиші ледь живий.
Тоді любов до тебе слово мовить,
їй відповідь - то вічний подив твій.
05.07.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676288
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 20.07.2016
Юність моя пройшла
Квітка в саду відцвіла
Так проходить повз нас
Спесивості й сумнівів час
На картинах наших змагань
То не справжня пролита кров
І під деревом зоряним знань
Тільки клоун один і пройшов
В смузі світла танцює пил
І актору бракує сил
Грянув постріл і в темряві - крик
Портрет посміхнувся і зник
Шибка розбита скляна
Відділяє уявна грань
Наші думки і слова
Слід спогаду та сподівань
Юність моя пройшла
Квітка в саду відцвіла
Ось як проходить повз нас
Зітхань і роздумів час
__________________________
Guillaume Apollinaire
O ma jeunesse abandonnée
Comme une guirlande fanée
Voici que s'en vient la saison
Et des dedains et du soupcon
Le paysage est fait de toiles
Il coule un faux fleuve de sang
Et sous l'arbre flueri d'étoiles
Un clown est l'unique passant
Un froid rayon poudroie et joue
Sur les décors et sur ta joue
Un coup de revolver un cri
Dans l'ombre un portrait a souri
La vitre du cadre est brisée
Un air qu'on ne peut définir
Hésite entre son et pensée
Entre avenir et souvenir
O ma jeunesse abandonnée
Comme une guirlande fanée
Voici que s'en vient la saison
Des regrtes et de la raison
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678072
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 19.07.2016
За сільськими городами,
Де верба пишна вродою,
Й зорі часто купаються,
Там дзеркалиться став.
В тихій берега зелені –
Мурашині поселення,
Від людини ховаються,
Де травиця густа.
Пахнуть рутою-м’ятою
Береги, мов засватані,
Цноту, соком напоєну,
До зими бережуть.
Раптом щось забілілося
І дізнатись хотілося,
Що і ким там накоєно…
Я у берег біжу.
Серед порослі дикої
Мої груди… ледь дихають,
Серце вискочить ладиться –
Райська всюди краса…
А над зеленню, тихою,
Білобокою втіхою
Встиг лелека піднятися,
Щоб дістать небеса.
А як вечір опуститься,
Став ажурно затруситься,
Заколишуться стебла і
Очерету листки:
Звідти випливуть панночки –
Лиски, ніби русалочки,
Й там, де ряскою встелено,
Затанцюють стежки.
Землю вкутає зморену
Нічка, тиха і зоряна,
Місяць, сріблом підкований,
Поведе її в сни,
Й зазвучить дивна музика,
Про тепло, літнє, в трусиках,
Котра всіх переконує,
Що фінал то весни.
26.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672454
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 16.07.2016
Так навязчиво пахнет жасмин!
Акварель голубая - по небу.
Как-то встретился мне пилигрим,
"Никогда, -он сказал - я здесь не был.
А когда-то приснился мне сон:
Встреча наша, жасмин вдоль забора.
Я закрыл ставни сонных окон,
Засмотрелся на своды собора.
Что-то было таинственно в нём
И нельзя оторвать взгляд уставший.
Вот сейчас мы с тобою вдвоём...
Очень многое я повидавший.
Просто линии судеб внахлёст,
А тебе наша встреча не снилась?
Хочешь я подарю звёздный холст,
Наша встреча - судьбы Божья милость.
Есть в ней что-то от мистики: ты
Так похожа на женщину Осень.
Жизнь была так скупа на мечты,
А на чёлку легла ярко проседь.
Синий вечер укрыл купола,
Можно видеть вдали очертания.
И теперь не нужны нам слова,
Не нужны нам теперь оправдания".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676405
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
майнули блискавки руді лисиць
у напівтемряві ялинового бору,
відлуння стугонять у серці таємниць
і вабить глибина немовлених історій
малинник раною займається і ось
димують, напливають тіні сині,
і в них усе, що було й не збулось,
те, що непам'ять водночас поглине
лежиш серед мохів зелених риб,
як предок твій з незгаданого роду,
окутаний у струмінь ворожби,
закляття витікають вільно з рота
і хмиз тріщить, мов кості ворогів,
і кості фатуму розсипані під ноги,
і сотнею розхристаних шляхів
проводить заблукалий спогад
захований на дні очей лисиць,
спадають чари шкурами із бранок..
холодний дотик джерела "прокиньсь!",
пірнай в майбутнє - золотий світанок
6.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676426
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Подзвоніть своїй мамі сьогодні,
Їй так хочеться чути ваш голос,
Розтопіть її думи холодні,
Це ж так просто, це – поряд , не космос.
Наполохайте кляту самотність,
Лиш скажіть своє щире “ привіт”,
Ви відчуєте: зникне пустотність
І наповниться барвами світ.
Подзвоніть своїй мамі негайно,
Подаруйте їй жменьку тепла,
Це, повірте, не буде загайно,
Все зробіть, аби мама була!
Мами йдуть не лише від хвороб
Десь за хмари, в незвідані далі,
Мами йдуть й з порожнечі, й жалоб,
Ні до чого тоді п’єдестали.
Подзвоніть своїй мамі уже,
А ще краще – приїдьте самі,
Вам дитинство вона стереже,
Хоч в вас скроні піддались зимі.
Обніміть свою маму привітно,
В неї свято: приїхали ви.
Мами є: залишаємось дітьми
Й материнські звучать молитви.
Приїжджайте до мами сьогодні ж!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675297
дата надходження 30.06.2016
дата закладки 30.06.2016
У чувства смерти странный запах…
И приближающийся звук...
Как будто, коготки на лапках,
То звонко - кланц… то глухо - грюк…
О, Вечность! Что ж ты так, по крысьи,
Как будто, колбасу и сыр,
Крадёшь и тащишь наши жизни
В провалы этих чёрных дыр?..
…
Ответь зачем?... И, Бога ради,
Не посчитай, что я со зла...
Дыра в кладбищенской ограде
Меня так слепо привела
Сюда, где ног следы остыли,
Где пол бетонный стал ничем,
Сюда, к незнаемой могиле,
Твоей заброшенной. Зачем?..
С тобой мы родичи по смерти?
Но… нашей встрече ты не рад…
Её ты просто не заметив,
Спишь, незнакомый старший брат.
Спишь, в этом странно бесконечном,
Любви кладбищенском ряду,
Где, нарушая сон тот вечный,
Я твоего ответа жду...
Где, сквозь события и годы,
Через могилы и кресты,
На вопрошанье жизни: – кто ты?
Ответит смерть: - я... - это ты...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675073
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 29.06.2016
«Немає нічого краще спокою,
Немає нічого кращого порожнечі.
У порожнечі знаходиш своє житло...»
(Ле Цзи)
Коли весна стала минулою
І всі - навіть птахи - журилися,
Вчитель своїх учнів залишивши,
Там - внизу - біля селища,
Де кургани-могили згадували
Про давнину незбагненну й сиву,
Піднявся на вершину гори скелястої
І споглядав там старезні дерева
Немилосердно вітром покручені,
Мохом повільним порослі,
І зупинившись біля мертвого дерева,
Що жовтизною сухою й твердою
Стриміло прямо в байдуже Небо,
Хмари кудлаті шкрябаючи,
Вчитель таке промовив:
«Якою прекрасною була смерть
Для людей давнини сивої!
Для гідних вона - відпочинок,
Для негідників - падіння в безодню.
Смерть - кінець властивостей.
Люди давнини називали мертвого
Той, Що Повернувся.
Якщо ж мертвий - це той, що повернувся,
То живий - це мандрівник блукаючий.
Якщо блукалець забуває про своє повернення,
Він стає безхатьком нещасним,
Його всі зневажають і ним нехтують.
Коли в Піднебесній всі стають безхатьками,
Хіба знайдеться мудрець, щоб їх зневажати?
Якщо людина піде з рідної хати,
Піде блукати волоцюгою і не повернеться,
Всі назвуть цю людину нетямущою.
А що за людина, хто цінує своє життя,
Вихваляється своєю майстерністю,
Шукає собі слави і забуває при цьому
Про свій кінець неминучий?
Всі чомусь називають її розумною.
Але всі вони помиляються,
Хто вихваляє другу людину і засуджує першу.
Тільки мудрий відає, кого схвалити,
А кого засудити...»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667384
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 27.06.2016
«Що це була за людина?
Чому при зустрічі з ним, учителю,
Так змінилося Ваше обличчя, зблідло,
І цілий день Ви не могли прийти до тями?»
(Чжуан Цзи)
Вчитель Ле Цзи мандрував Піднебесною
У пошуках весни - вічно від нього втікаючою,
І надибав чи то випадково, чи то зумисно
На хатинку старого відлюдника,
Якого орачі вбогого поля
Звали мудрецем і вчителем.
Ім’я він мав здавна Сторож Кордону
Хто зна якого - чи то совісті, чи то людяності.
І зайшовши у його вбогу хатинку
Він ні про що не запитував:
Бо задавати питання це хибно,
А не задавати питання - теж помилка,
Хоча хотів дізнатися - на якій з тутешніх гір
Весна забарилася, перш ніж піти в Небуття.
Але вчитель Сторож Кордону
Так промовив йому - гостю,
Даруючи думки сокровенні:
«Слова прекрасні, тоді коли відгомін їх прекрасний,
Слова потворні, коли відгомін їх потворний.
Тіло довге - і тінь довга,
Тіло коротке - і тінь коротка.
Ім’я людини - це відгук, а вчинки - тінь людини.
Будь обережним у словах - з ними погодяться,
Будь обережним у вчинках - за ними слідують.
Тому мудрі люди спостерігали за минулим,
Щоб дізнатись майбутнє.
Міра - в тобі самому, досвід - в інших.
Колись я вивчав доброчинність
Священного Землероба та Володіючого Вогнем,
Легенди про Огроджуючого та Молодого Дракона,
Про царства Шан та Чжоу, промови мудрих,
І зрозумів - не бувало, щоб без цього вчення
Могли зрозуміти причини
Існування та загибелі, розквіту та занепаду.»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660241
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 27.06.2016
Ми безглуздо брешемо в очі,
Порушаючи віри канони,
Ми даруємо... темряву ночі,
Ми ховаємо... болі та стони...
Ми безглуздо дивились у небо,
Ми месію чекали, як завжди.
Нам видовищ та хліба не треба,
Нам би мудрість, на вік, не на завжди.
Чи почують нас ті кому треба.
Може сестри, а може... брат.
Нас насильно тягнули до неба
Прикували безглуздо до... врат.
Ми багаття палили... і в небо
Підіймалися мудрі думки
«До зірок…»,... то не наше кредо
На Землі нам суспільство… вовки.
Заглядали на Місяць в ночІ,
Обіцяли .... на Марсі сади.
Ну, а Землю... палили в печІ
Та забор за забором клали.
Затягла нас фантазія в небо,
І все далі і більше в космос.
А дитинству хліба не треба,
Без надій, залишили дорослість
Ми за звичкою, безглуздо брЕшемо,
Обіцяя, все буде… колись.
Продаємо себе, та…задешево,
Не злітаємо... більше вниз.
Натискають на кнопку, йдемо...
Та на важіль, співаємо стиха.
Нам на шию наділи ярмо
Оберегом від всякого лиха.
Замінили серця на мотори,
Замість розуму, більше звичка.
Та на вікнах запнуті штори,
Від дверей не ключі ... лише відмичка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673825
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 24.06.2016
Побігло поле ген за небокрай,
Хлібів колише вітер позолоту,
А між стебел - червоних маків рай,
Землі краса незаймана й щедроти.
Волошок-хвиль гойдається блакить,
Всміхається овес у вуса довгі.
Природи чудеса переплелись
І копіткої праці хлібороба.
Ромашок бантики вплелись в тугу косу
Із колосочків житечка й пшениці.
Де ще побачиш ти таку красу?
Лиш в ріднім краї нашім, українськім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674068
дата надходження 23.06.2016
дата закладки 23.06.2016
Мы бессмысленно врем и привычно,
Нарушая каноны в веру,
Раскрутили земную сферу…
Ну, не мы, да и не лично.
Мы бессмысленно смотрим в небо,
Ожидая прихода мессии.
Глупо требовать зрелищ и хлеба,
Нам бы мудрость, но… не просили.
Кто-то слышит? Кому это надо?
Только боль и без всяких наград.
Нас насильно тащили в радость
Мы бессмысленно рубим сад.
Разжигали костры… и в небо
Поднимались мудрые мысли
« Мчаться к звёздам» не наше кредо
По земле, словно волки, рыщем
Мы тащили Лунную пыль,
Обещали на Марсе сады.
Ну, а Землю… ее в утиль
На Земле не живут мечты.
Нас тащила фантазия в небо,
И все дальше и больше в космос.
Оставляя детство без хлеба
Без надежд, оставляя взрослость
По привычке, бессмысленно врём,
Обещаясь, что будет когда-то.
Но в погоне за длинным рублем,
Превращаемся все в автоматы.
Нажимают на кнопку,… идём
На рычаг, запоем потихоньку.
Без нажатий, по-прежнему, врём,
Избегая машинных объятий.
Заменили сердца на моторы,
Вместо разума, больше привычка.
И в квартирах задернуты шторы
От дверей не ключи… лишь отмычка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673813
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 22.06.2016
Сторінку Час гортає за сторінкою,
Та раптом погляд у війні загруз,
Нав’язаній російською нам клікою,
Що тисячі намалювала уз:
То мова, то конфліктна територія,
То несподіваний у Києві Майдан,
Тасує, ніби карти, і історію
Й свободу теж не хоче нам віддать.
І хоч нерівні в нас сьогодні силоньки,
Та Правда – з нами і Великий Бог,
Й історія зі сторінками сивими,
І до землі не випита любов!
10.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673667
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 21.06.2016
Построю Замок имени Любви…
Построю Замок рифмами в душе,
Где нет печали, боли и… ненастья...
Где улыбается твоя душа лишь мне,
Где безгранично ощущенье счастья!
Построю Замок огнивом строфы,
Где страсть затмит все грусти и печали…
Построю в знак покорности Любви,
Где б райскими садами мы гуляли!
Построю Замок пламенем души!
Где не растрачены все светлые порывы!
Построю Замок имени Любви,
Где жизни суть простую обрели мы!
Построю Замок имени Любви…
Построю Замок рифмами души…
18. 06. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673617
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 21.06.2016
https://www.youtube.com/watch?v=o-KB1WbEkjk
Вольная интерпретация
Моя любовь
Всё также живёт во мне.
Воспоминания
В полночный мой час.
В них поцелуй любви
И последний наш миг.
Твой голос в нём,
И слово – прощай.
Прощальный миг
Принёс одиночество.
Так неожиданно,
На взлёте любви.
Наш поцелуй храню
И чуть грустный твой взгляд.
Мой пульс стучал
С твоим в унисон.
Я вечности
Любовь подарю твою.
И верю – встретимся
На лунной тропе.
Поцелую тебя
И счастливый твой взгляд.
Привет, привет!
О грёзы любви!
Моя любовь
Всё также живёт во мне
Воспоминания
В полночный мой час плывут.
Твой голос в нём звучит
И слово – прощай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673666
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 21.06.2016
Вступаю в тень от Золотых Ворот,
Как будто к новой книге прикасаюсь.
Передо мной история встаёт.
С величьем этим рядом я – чужая
Для этих замков с ликами химер,
Каминами, парадными, лепниной…
Барокко, классицизм, а здесь модерн,
Кариатиды выгибают спины,
Ажурные свисают фонари…
А мне – вперёд. О, где ты? Где ты? Где ты?
Всё холодеет у меня внутри,
Нет никого – для мудрого совета:
«Куда идти? Куда же мне теперь?
Где отдыха искать мне и уюта?»
На Гончара прошла – не без потерь,
Потратив драгоценные минуты
На поиски. Но бесполезен зов.
Ты далеко, не позвонишь, не слышишь…
На Рейтарской застряла я… Позор!
Хочу с тобой увидеться – всё тише,
Головоломки пазлы не сложив,
Отчаяньем шаги и силы меря…
Куда, куда теперь мне – подскажи!
Невосполнимой видится потеря,
Склоняюсь я вернуться с пол-пути…
Старинных улиц латаные раны
Как будто не дают тебя найти.
Забор от стройки, стуки, шум и краны.
Вот женщина. По виду сторожил.
Всё оказалось просто, здесь же, рядом.
Вздыхаю. Тень от здания дрожит,
Но я уже её ласкаю взглядом.
Листается страницами из книг
Мой путь – такой запутанный и странный.
Здесь – реконструкция. Бедлам венчают краны.
Не потеряй меня! Иди на них.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672243
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
(о Любви ее, о слове, о сердечных тайнах)
[i]І.[/i] – серцю, закоханому в слово
(«… я уезжаю в дальний путь…» – Лопе де Вега, «Собака на сене»)
… и в унисон сердца вздохнут:
«Пусть чувства маем расцветут:
влюбленным в Слово – добрый путь!»
(а Слово в сердце отзовется);
подарит ночь мятежность снов,
и пылким будет сердца зов –
жива надежда, ведь Любовь
устами Вашими поется:
Вы так лелеете слова, в них столько чистого, святого,
что верится: воскреснет снова Любовь, которая права!
Вы, Женщина, вдохнете жизнь в Ее уста – шербет сладчайший,
и я – что ангел грешный, падший?! – не буду свергнут Ею вниз.
Вы рая зиждете чертог, где под венец войдете рядом
с Надеждой, Верой и Мечтой, – там провожу вас грустным виглядом,
что нет! – не я вас ввел во Храм Заветного Искусства Слова,
что суждено – увы! – не нам пред алтарем поклясться кровом
Его священного родства с душой и сердцем; без сомнений
благословлю: «Любовь права!» – и преклоню свои колени
пред Вами, Музой и Стихом.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672210
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
Мінливе небо в паростках грози,
Принишкло все, затихло, ледве дише…
Життя – лише до вічності транзит
І я стою на битім роздоріжжі.
Порослий мохом різьблений граніт
Щербинками всміхається глузливо,
Мене чекав… Чекав немало літ,
Не боячись ні грому, ані зливи.
Як я піду – розсиплеться у прах,
Бо камінь мій і биті три дороги,
Не важать вже непевність, розум, страх –
Вперед штовхають вибору остроги.
Піти наліво – втратити коня,
Направо – мати славу та багатство…
Що кінь? Я кінним навіть не рідня
І злато стане череп'яним щастям,
А слава… Вислизне з тремтливих рук,
Все – суєта, таке… Скороминуще,
А прямо? Чорнокрилий хижий крук
Мої очниці спорожнить у пущі…
Додолу, на коліна гне лиха
Безвимірного вибору година.
Ну! Де ви? Де ж ви, ті, хто без гріха?!
Втішайтеся, хоча… Я теж людина!
І грянув грім та здибилась земля,
Постала пустка в круг амфітеатру,
Додолу пальці, кличуть на ім'я,
Кричать: «Нехай вмирає гладіатор!»
І… Знову тиша… Погляд дістає,
Порослий камінь з усміхом щербатим
Всміхаюся… В обличчя злива б'є…
Прощей, граніте! Я вже вибрав, брате…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664008
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 12.06.2016
Снимает шапку и меха
Мой сероглазый город Ха.
Двенадцать сотых на часах.
Цветной подделкой март зачах.
Ях* соскребает с окон мрак.
Татуировкою черпак
Наколот нá небе пыльцой, –
Той, что воспел когда-то Цой.
Пусть не видать весны лица,
Май силуэтно замерцал.
Дресс-кодом – битые сердца...
Во имя Сына и Отца
Вяжи обетами, вяжи...
Иль забери аршин души.
*Ях (Аах) (др.-егип. месяц, луна) – древнеегипетское мифологическое божество, почитаемое в египетской мифологии как бог луны.
© Мила Машнова
12 апреля 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659199
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 03.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.06.2016
**
Вокзальный блюз, путей хребет
Дождём штрихованные ели
Прожекторов бродящих свет
В промозглом кружеве капели
На липких лавочках приют
Коротких встреч и расставаний
Бесцветным голосом поют
Часы прибытий, опозданий
И муравьиная тропа
Шуршит потоками миграций
Гремят вагонов черепа
Тягучий дым канализаций
Волной накатят и опять
Застынут в мареве видений:
Тревога, гул, ручная кладь
Обрывки фраз и сновидений
Калейдоскоп наклеек-лиц
На окнах жёлтых, проходящих
Гортанный хохот проводниц
В мир заколдованный, в мир спящих
Басами окрик с темноты
Блеск семафоров – лун кровавых
Скелетами висят мосты
Тень изгибается на шпалах
И вновь захлёстывает дождь
Задёрнув сети-занавески
И лихорадящая дрожь
И сердце бьётся на подвеске
Пред ожиданием судьбы
Провозглашеньем приговора…
В руках уснувшие цветы
Печальным символом декора. 250516
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668196
дата надходження 25.05.2016
дата закладки 25.05.2016
Весна все білосніжним цвітом вкри́ла,
дерева гіллям розпустили довгі ко́си.
Лечу у снах до тебе, Ненько мила,
збиваю подумки босоніж чисті ро́си.
Буяє свіжа зелень у саду́,
джерельце ранком дарить прохоло́ду.
Я вірю, знаю – знов тебе знайду,
коли прийде́ш по кришталеву воду.
Ми сядем під калиною удвох,
моя голубко, пта́хо сизокри́ла.
Як серце б‘ється, знає тільки Бог,
твоя любов мене на чужині зігріла.
Ніч зо́рями застелить чисте небо,
немовби господиня скатертину.
Усім єство́м в душі лечу до тебе,
з блаженством уявляю ту картину.
У снах далеку відстань подолаю,
крилатим птахом в небо підійму́сь.
Погляну на красу земно́го раю,
свою Вітчизну – Ки́ївськую Русь.
23.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667976
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
.....................................
...і коли твоїм другом єдиним
( найкращий - сьогодні загинув)
темної-темної ночі,
залишається сигарета,
поцуплена нишком
у тютюнозалежного ближнього,
її вогник обпалює пальці,
але тобі - не боляче.
Боляче буде завтра,
коли зрозумієш нарешті...
а поки
твій патефончик внутрішній
ставить стару платівку
і раптом спливає в темряві
вічний відгомін воєн
"...мне кажется порою,что солдаты
с кровавых не пришедшие полей,
не в землю нашу полегли когда-то,
а превратились в белых журавлей..."
...мовчки вслухаєшся в тишу
темної-темної ночі,
щоб хоч на мить почути
клин журавлиний в небі...
клин журавлиний в небі
клин журавлиний -
в НЕБІ...
що відлітає у Вирій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518883
дата надходження 22.08.2014
дата закладки 24.05.2016
Солодкий травень. Соло солов'я.
Солом'яного кольору перини
пливуть собі по небу... Жаль - не я
над цим бузком, трамваєм, містом лину...
Де пахне вечір спокоєм і сном.
В пісках пісочниць - голі купідони.
І курять крізь відчинене вікно
неголені сусідські аполлони
подейкуючи мляво про футбол,
війну,"бабів", повістки, ціни, пиво...
На лавочках сідничок юних Лол
торкають однокласники цнотливо.
І світ такий одвічний - до прозрінь,
де гасне вечір - синьо... Синьо... Синьо...
Де женщіни з обличчями богинь
медитативно лускають насіння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667986
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
Осідає вечір понад ставом,
Вітер притомився, не стриба,
Густо береги позаростали,
Тишу п'є замріяна верба.
А як зорі нічка намалює.
На небеснім темнім полотні,
Кілька з них вода собі вполює,
Заховає глибоко на дні.
Скоро ранок бризне променисто
На узори з посивілих віт,
Заблищить калинове намисто
На кущі у срібній синяві.
І запахнуть м'ятою п'янкою
Трави, краплі гублячи роси…
Не зустрінеш більше ти такої
Неземної на землі краси.
13.05.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665812
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 19.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.05.2016
голубіюча хустина
крила на плечах
ти всеперша всеєдина
Жінка-Птах
ходиш плаєм чиста боса
вільна як огень
і шовковиться колосся
від пісень
розливаєшя мов повінь
через тіла край
і твойого чару повен
захмілілий гай
калинових снів пестунка
кров на молоці
жереб кидаєш чаклунко
шлях чи манівці
невловима невмістима
знаю це лиш ти
все що істинне незриме
дар тебе знайти
тож шоб диво не розвіять
я не доторкнусь
перелітна моя мріє
Діва-Чорногуз
голубіюча хустина
лиш змахнеш крилом
і летять видіння сині
за вікном
02.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625654
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 16.05.2016
Хоч би листочком оливи,
Хоч би гірським камінцем,
Бути би в Єрусалимі
Довгоочікуваним дощем.
Хоч би пелюсткою квітки,
Вірша одним рядком,
Бути в Святому Місті,
Хоч би малим павучком.
Хоч би краєчком ока,
Хоч би лише один крок...
Там, де в небі високо -
Шлях до Божих зірок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663636
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 13.05.2016
Ах, какой рассвет! Такую прелесть
Невозможно словом передать.
Остаётся только восклицать,
Где-то в глубине души надеясь,
Что когда-нибудь сумеешь всё ж...
А пока – красу глазами пьёшь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665225
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 11.05.2016
[quote]"Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі."
Л. Костенко, "Маруся Чурай"[/quote]
Коли на небо
Вдивляєшся
Очима пейзажника,
Коли у цвіті
Дерева -
Ти спиняєшся
Майже там.
Коли захоплено
Дивишся
В очі забарвленню -
То пливеш у хмаринах
З конкретним
Напрямом.
Коли мрієш
Про вище,
Головою пірнаючи -
Іноді сходи
Для тебе
Ввижаються.
Коли мрієш угору
І по землі йдеш
Мештами,
Тоді знай
Просту істину -
Для нас вже
Живеш тоді.
14.04.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659571
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 04.05.2016
Колись жила однісінька на світі,
І ти десь жив. Чекав мене й шукав.
Гадаючи, що сонце іншим світить,
Бо ти в пітьмі самісінькій блукав.
Молилася за тебе і просила,
Щоб Боженько стежиноньку вказав.
Вірші в подолі душеньки носила,
Щоб ти хоча б найменший прочитав.
Вітри мели снігами навіть влітку,
Все замерзало. Квіти і дощі.
А я все відчиняла стару хвіртку,
Бо там зросли лавандові кущі.
А ось і ти! Я встигла й посивіти.
Та тільки віра більшенька за світ!
Від щастя тільки б не збожеволіти!..
Вже вітер поносив сто пар чобіт...
Вже літо перешило сім сукенок,
Вже весни прикупили сім вінків.
У великодній кошик сім крашанок
Поставила... Минуло сто віків?..
Як все змінилось! Де ж оте кохання?
Чи лід стопився й холодом мете?
Усе Бог дав... Всі виконав прохання...
А нам усе не те... Не те... Не те...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662858
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 29.04.2016
Замилувався
Туманами синіми –
Мов, люба, очі твої...
Там над світанками
В цвіті вишневому
Доленька наша стоїть,
Стиха до нас
Загадково всміхається
Злотом Божественних снів...
Там в безкінечність
Стежинонька встелена
Серед хвилюючих жнив...
О, моя милая,
Йдемо, коханая
В ласку дарованих днів.
Зорі освітять той
Явір зчарований
В грона бузку запашні...
Сива землиця
З туманами синіми –
Птахою в небі летиш...
Наші життя
Сповиваєш най дивними,
Стелеш під ноги спориш...
26.04.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662202
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 29.04.2016
Добряк народжений страждати,
Він мученик цього життя.
Так! Світла в цій душі багато,
Та завжди біль від почуття.
Він добрими очима бачить
Крізь сльози в світі темну суть.
Добряк завжди усім пробачить,
За те що чуйне серце б'ють.
Все добре били й будуть бити.
Добряк - придурок для усіх!
Приречений в стражданнях жити
І над собою чути сміх.
Духовність звісно більше тіла -
І з цим вогнем він буде йти.
Та як би світло не горіло,
Йому тут спокій не знайти...
Така вже на землі система,
Це устрій у людей такий...
Щасливий чхає на проблеми,
Щасливий той, хто серцем злий.
Але заждіть! Не може бути,
Щоб гарно жили тільки злі!
Все ж є на світі добрі люди
Чомусь нещасні на землі.
Вони приходять щось шукати,
У них призначення своє.
Якщо в них карма тут страждати,
То значить рай на небі є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660894
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 20.04.2016
А вона в них була одна –
Ніч кохання, єдина, світла,
Коли двоє їх: він, вона, –
І любов, як весна, розквітла.
Ніч була в них одна на двох,
Їх п’янила і роздягала,
А над ними – лиш зорі й Бог,
А під ними – трава лягала…
А вона лиш одна була,
Та, яку не повторять ночі,
Що із розуму їх звела,
Ніч кохання і мить пророча,
Коли вечір косу розплів,
Духмянів дикий квіт на вітах…
Вітер спав посеред полів,
Лиш не спало кохання в квітах…
14.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660825
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 20.04.2016
Я натикаюся на себе, як на лезо,
на самосумніву заточені ножі,
за гостроперими птахами стежу,
не знаючи: вони думки мої
А день ніяк не переходить в вечір,
і я розкиданий на тисячу дрібниць,
мов пазл чудний, і зачинились речі
від мене в тисячі своїх в’язниць
Але здіймаючи фатальний спротив,
між порожнечі справжню і живу
тебе відшукую, осліплений, на дотик,
немов заховану у тріщинах траву
І все одно, що навкруги пустеля,
що відчай все заковтує в пісок,
лоскочеш пальцями вуста мої, морелі,
і залишаєш родимковий ланцюжок
За ним я йду губами в інший вимір,
де новий ключник, новий я вже жде,
і речі туркотом стрічають голубиним,
і суперечності стискаються в одне
З тобою я, мов за дверима Бога,
і лезо стрічкою розплавлене пливе,
бо вже тепер не маю більше змоги
себе поранити, бо згадую тебе
19.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660659
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016
Навшпиньки ніч блукала в споришових росах,
пила нектари із солодких матіол
і долу сипала важкі, налиті медом, абрикоси,
натомість, зорі перестиглі збирала обережно в свій подол...
І зорей тих ставало менше все і менше,
і ніч по росах відійшла далеко за покоси,
і липень ніжно милувався, мов уперше,
на в споришах і в матіолі абрикоси...
липень 2015
©dniprovska
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655481
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Скажи, а тебя хоть раз, кто-нибудь выворачивал наизнанку ?
/Я имею в виду душу/
Нет, не истериками там или поступками,
а всего лишь молчанием и равнодушием ?
Ну к примеру, тебе больно. Очень больно.
/Я имею в виду душе/
И тебе одиноко, так одиноко, что волком воешь,
и тебе не нужны ни другие люди, ни выходы в свет, ни кино, ни музеи,
а хочется спрятаться от всего и от всех
на каком-нибудь острове, крыше или в многоэтажке на ...надцатом этаже ...
И тебя не спасают никакие успокоительные капли, музыка, секс, слова ...
Тебе кажется, твоя боль видна и понятна, как дважды два.
Тебе тошно быть одиноким и волком выть,
и ты ничего не хочешь, ни есть, ни пить ...
Тебе больно от того, что ты одинок в своём доме, городе, среди друзей и подруг.
Тебе даже с волками, такими как ты, тошно. Даже они не поймут.
Ты не хочешь смотреть, читать, писать, вообще жить ...
Жить для тебя сейчас - это мало, а надо так много - всего лишь поговорить.
И ты ждёшь, ждёшь.. вначале минуты, часы, потом года,
что твой самый важный человек на земле скажет, что ты для него не ерунда.
И ты каждое утро заглядываешь в глаза этому человеку
в надежде не обнаружить в них свой конец света.
Ты так хочешь верить, что жить всё-таки будешь
и что вот прямо сейчас, сию же секунду о боли своей забудешь.
Но, как всегда, ты встречаешь взгляд молчащий и равнодушный...
Все думают, что у тебя всё нормально потому что
ты вроде как нормальный снаружи,
но ты-то знаешь, что тебе даже хуже,
чем рыбе на суше
или подранку,
тебя равнодушием равнодушно
живьём вывернули наизнанку
и тебе от боли своей и безысходности тошно,
и ты умираешь ...
/Я имею в виду душу/
©dniprovska
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655485
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
[u][i][b](Містично-любовна лірика з соціальним присмаком)[/b][/i][/u]
Знайшовся я... Знайшлись мої долоні...
Навколо сотні, тисячі очей...
Я їх не бачу, я в них у полоні,
Посеред світла - місяці ночей...
Блукаю в лісі, де одні химери,
Звідкіль живим ніхто не виходив...
Ну як, живим... Живі ще є тепера,
Але нема ні серця, ні води...
І лиш завіси кожного створіння,
Та є посеред них такі, як я...
Ну от... І ти прийшла... Навколо міни...
А ліс росте і шириться щодня...
Туманні стіни... Через них шепочем
Забуті миті... Очі нависа...
А нам байдуже на міражні очі...
Земля і небо... В сірості краса...
20.03.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652995
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Зустрінеш солдата – очей не відводь,
А просто скажи – добрий ранок.
Заслуга його і відвага його ,
Що ти зустрічаєш світанок.
Зустрінеш солдата – йому посміхнись,
Подякуй – не кожен так зможе,
Він знає , де пекло, він стримав орду
Озброєну, дику, ворожу.
Він кров’ю своєю за мир заплатив,
У нього є власний рятунок –
Священна молитва усіх матерів
І доньки малої малюнок.
Зустрінеш солдата – очей не відводь,
А просто скажи – добрий ранок.
Заслуга його і відвага його ,
Що ти зустрічаєш світанок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654698
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 26.03.2016
Подснежники, мимоза и...Весна.
Прекрасному - прекрасное виденье.
И лицемеря, снова не до сна, -
Бессонницей укроем сожаленье.
Чего же не хватает?..не понять,
Но только то, что есть такая малость,
И ту у нас пытается отнять
Судьба, что вдруг злодейкой оказалась.
И чтобы ей слегка повеселеть?
И подобрее улыбнуться, молча.
Всем бедам: ПРОЧЬ! однажды повелеть,
Поставить точку, вместо многоточий. -
Подснежники, мимозу не на день
И даже не на месяц; рассыпая
Лучи, Весна разрезав чью-то тень,
Умчится в лето с ландышами мая.
Умчится, но останется тепло
Бессонницы, в объятиях и грезах.
Кому еще пока не повезло?
Смотри - пушистой веточкой мимоза...
21.03.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653230
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Де ти сонечко тепле,
ясне і привітне
з тих часів, де так ніжно
фіалки цвіли?
Щем над краєм несе
серце, пам'яті вірне,
бо той дім, що кораблик –
зоставсь без щогли...
Ні дерев, ні бузку –
сам стоїш і сумуєш...
Де й поділися всі,
хто так пестив тебе.
Доль крилаті пісні...
Хтось на небі керує...
У віконце душі
з днів тих кішка шкребе...
19.03.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652723
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2016
**
"Кольорові слова"
Я мовчазний коли ти поруч
Ось-ось і дихання завмре
Немає сил дивитись вгору
Де сяє сонце золоте
Німий, німотний.. – зжалься Боже
І кольорові подаруй слова
Думки палають, в грудях схоже
А в голос: ні – завіса снігова
Одне пташине гоготіння
Немов налили в рот води
Чи недолуге оніміння
У відчай сходи проросли
Це потім, йдеш один і мрієш
І феєричні лащаться слова
Своїй дотепності радієш
А поруч ти – знов тиша воскова
От тільки очі, мов собачі
Блищать від зливи почуттів
Душа ж зневірена і плаче
І скиглить, виє із снігів...
Спливають дні гірки, натужні
На самоті й стежина поросте
Блукають тіні осоружні
Та шерех крил... чи дощ іде?…
Як розірвати зле це коло?
Розкрити справжні почуття?
Весна іде, у лісі голо
Та згодом вирветься життя
Якби ж я мав слова барвисті
Веселкою з'єднав два береги
Щоб доля в сонячнім намисті
Звела нас разом назавжди
А так – німий, то ж зжалься Боже
І кольорові подаруй слова
І те що в серці – поле схоже
Де квіти вийдуть з небуття. 080316
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650697
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016
«За тисячі лі
Долітають вітри
До холодний пустель -
На заставу Юй Мень.»
(Лі Бо)
На заставі нашої людяності
Холодні вітри пустелі,
В яку китайські солдати
заривали свої кістки.
Століттями.
Тисячоліттями.
І тільки західний вітер
Дме як раніше
В полотно прапорів
Династії Мін.
Відчиніть ворота
Для цього вітру-заброди,
Для цього вітру-монаха,
Що зазирає в кожну
Суху криницю пустелі,
Що жене кудлаті хмари,
Зіткані з сірого пилу
Мимо стійбищ варварів сюнну,
Мимо гір пихатих Лун Шань
В долину ріки Жовтої,
Де знов гримлять литаври,
Бо час сідлати коней,
Бо час поля кидати,
І знову топтати ногами
Пісок і пил пустелі.
(Мелодія «Лун Чжан Лао»)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650720
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016
* справедливість часу, Всесвіту і сонця
Вічна безпристрасна чаша небес
Байдуже світить на шлях
Всім, що зростили у серці добро,
І тим, в кого зло на вустах.
* щоб щасливою стати – у світ цей приходить людина
О, не мине безжальна смерть твій дім.
Такий закон життя, богів, природи.
Тож поки ти живий, шукай у нім –
У кожнім дні! – від щастя нагороди.
* все час забере, що у правді й неправді нажите
У гніві та злості існуючи, ближніх своїх
На прю викликаєте, ставлячи все їм у гріх,
За шеляг один ладні кожного гнобити й бити –
А самі лиш саван візьмете в той світ. Ну не сміх!
* книги і квіти
Є Книги Доль в богів небес; а у людей
Є книги зиску, зради й вислуг; там лакей
Запишеться, без сорому і честі; ти ж будь гідним:
Збирай у Книгу серця
свіжість орхідей.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650719
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016
* * *
Я и вправду, наверно, спятил –
От весны, от любви, от тебя.
Я бросаюсь в твои объятья,
Проклиная себя и прощая себя.
Знаю всё и всё понимаю.
Говорю, что нельзя так, нельзя…
Но – как нельзя, я тебя обнимаю
И целую тебя – как нельзя!
___________________________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649944
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016
«Я не мета шляху і не дорога,
Не суворе місто за стіною…»
(Райнер М. Рільке)
Місто потріпаних заборон –
Дірявих, як шкарпетки Тіберія
Тухлих, як солонина липка
З корсарської шхуни вигнання.
Місто, де заборонами мурували стіну,
На якій не дозволено
Навіть гніздитись гомінким ластівкам –
Марнослівним але співочим,
Навіть стоногам забороняли повзати,
І павукам-арахнам було не дозволено
Плести там тенета
Для ловлення вітру.
Місто хитких заборон-застережень,
Заборон-забобон мавп’ячих,
Ефемерних, як туман березолю-безхатька
(Ні зігріти, ні збадьорити),
Наче корона давно зотлілого імператора,
Як одаліски гарему-борделю
Повелителя рабів-бобоїдів.
Там навіть дзвони храмів
Гудуть заборону.
Там навіть єретики
Забороняють повторювати
Свої думки кострубаті,
Там громадяни
Чи то вірнопіддані
Дихають заборонами
Замість повітря.
Туди навіть заходити
Заборонено
Всім без винятку,
Крім повій та євнухів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648735
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 06.03.2016
«Тому, з ким говорив біля вогню
Коли шукав пісні богині Дану...»
(Вільям Батлер Єйтс)
Вони лише посередники.
Провідники через хиткий міст
До нової пригоди, що зветься буттям.
Через хиткий рипучий дерев’яний міст
(А під ногами вир),
Вони лише ліхтарники
У цій нескінченній ночі,
Лише вказують шлях помахом рук
До нових острівців світла-істини.
Вони лише вчителі, що вчать
Переходити Темну Ріку
Ступаючи камінцями зірок,
Лише вчать дослухатися
До звуків одвічної музики
(Бо ми поглухли
Від шуму власних вигадок).
Дайте їм холодну блискучу монетку
З долоні в долонь пошерхлу
Срібну - з металу ночі і одкровень,
Вони лише на важкій службі -
Своїй одвічній і темній,
Лише виконують требу вогню
Цьому Всесвіту миготливому
(Бо так має бути),
Вони лише скажуть спокійно
Перед воротами нових світів
(Нам - схвильованим),
Перед новими сонцями
І новими квітами,
Вони лише нагадають
Маленьку стару істину:
«Ніякої смерті немає!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643774
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 05.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2016
Зима насипала на стежку не снігу,
а битого скла.
Зранюю ноги, але йду,
бо мушу йти.
Нехай навіть міріади кусючих жал
упиваються в душу.
Нехай чорнота затуманює овид,
а межа зимового терпіння
норовить непритомно впасти
на гострі осколки відчаю.
Не дамся під ноги розпуці,
не здамся під владу безсиллю!
І нехай мовчить лукавий демон сумніву,
хай не являє моєму серцю скрижаль,
на якій вічне терпіння,
вічна самотність...
Бо я знаю, знаю!,
що посеред цієї колючої тиші
мене колись віднайдеш Ти.
І, коли я ледь-чутно запитаю:
- Як?..,
тільки очима відкажеш:
- По кривавих слідах...
Тої миті з-поза лиховісного обрію вирине
перший промінь світанку.
І тоді наші затуманені погляди
сплетуться у сонячних відзеркаленнях,
а на серці стане погідно.
Бо що таке біль від ходи по битому склі,
коли є ліки твоїх обіймів?!
Що таке цівки темної крові,
коли вдалині вершиться
воля написаного?
Десь там, за чорною незгодою зими
йдемо на вогник весняного просвітку,
тримаючись міцно за руки зболілими душам...
Як часто ми боїмося болю,
не відаючи того,
що він є чи не єдиною дорогою
до правдешнього світла...
(24.02.16)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647009
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 26.02.2016
Не возвращай себе ты боль, мой друг:
Она не станет очищать все раны,
Она не принесет с собой уют,
И не конфет у неё полные карманы.
Не возвращай себя обратно, нет:
Одно ушло - другим явилось лико,
Я вижу в том холодный яркий свет,
Как у таблички, что глашает: "Выход".
Вновь сердце не порвется, да.
Я принял и счастья дал в дорогу.
И чтоб душа моя когда-то помогла,
Её чуть-чуть оставил я в подмогу.
Не возвращайся с полпути назад:
Дорога - выбор, вряд ли ляжет ровно.
И может, там, за горкой, будет сад,
Где наша встреча будет безусловной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646770
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 25.02.2016
[quote]Я – свет: о, если бы стал я ночью! Но в том и одиночество мое, что опоясан я светом.
Стать бы мне темным, как ночь! Как приник бы я к сосцам света!
Как благословил бы я вас, искрящиеся звезды, светлячками мерцающие в небе! Как был бы счастлив дарами света вашего!
Но в сиянии собственных лучей живу я и поглощаю пламя, от меня исходящее. [/quote]
_______Ф-В.Н._________________________
Я - свет.
О, мне бы - тьмой, родиться...
Смотреть на иглы звёзд.
И созерцать, как в небе птица -
Меня зовет вперёд.
Мне не пришлось бы, как слепому -
Платить за шаг.
И быть - усыновлённым болью,
Целуя - страх.
[u][b]От автора:[/b][/u]
[color="#9c7777"]Автор - здоров. Не болеет величием.
Зарифмовав один из образов Заратустры ([i]Так говорил Заратустра[/i]), он всего лишь обозначил свежесть понимания этого образа, который до сих пор - только чувствовался, но не звучал.
Сам автор, не свет. А тот самый гражданин Тьмы, который благодаря Свету, имеет возможность "не платить за каждый шаг" вперёд. Ибо его дорога достаточно уже освещена, Светом, который жил, как говорил и говорил, как жил.
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646648
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 25.02.2016
Що за життя? Та чи живу я?
Немов би течія жене.
Неначе сплю і в снах малюю
Усе своє буття земне.
Чи то згубилася з дороги?
Чи заблукала у пітьмі?
А може змучилися ноги
І ниють, наче у ярмі.
О, милий Боже, де ж ті крила?!
Щоб відірватись від землі,
Скажи де схована та сила,
Чи в камені, чи у стеблі,
А може в мені? Як дістати?
Як розпізнати, хто і що?
Після падіння знову встати
І знати всі свої якщо.
І знов побачити промінчик,
І йти до світла день за днем.
І за камінчиком камінчик
На хвилях стати кораблем…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646551
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 24.02.2016
[img]https://encrypted-tbn2.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcRFDpp2ozppKHq3299-waN6m4f02tsGaqTfQNTRoWpavXnCYMoDHg[/img]
[i]Україно, голубонько сиза,
Моя земле квіточо-рясна,
Чую стогін твій в серці своєму.
Не радієш, що йде вже весна.
Від неправди і горя стомилась.
Де ж бо сил тобі взять і снаги?
Щоб пихатії вдосталь наїлись,
Пішли геть звідси всі вороги.
Тебе ділять, мов хліба окраєць.
Їм гроші затьмарили розум.
Народ глибше все грузне у злиднях.
Й допомоги в Господа просить.
Манни з небес нам годі чекати
В борні лиш гартується воля
Єднайся ти, мій славний народе,
Щоб Вкраїні всміхнулася доля![/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646264
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016
Лихий злочинець не сприймає віри
чи зрозуміє ледар що є труд
поет невдаха пише лиш сатиру
підкреслюючи серця сірий бруд
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Погасло все навколо а життя
спітніло і стомилось тліти далі
чи знайдеш ти у друга співчутття
в тяжкі хвилини горя і печалі
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Потворний світ обледенілих душ
скажи навіщо бог створив людину
і хто її навчив стріляти в спину
й злим ворогам в оркестрі грати туш
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
Мовчання в слід і тиша ненависна
горить вогонь байдужості в серцях
мовчи але коли біда нависне
й нещадною рукою груди стисне
забудь про страх
Олександр Квітень
смт. Куликівка
15 вересня 1993 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646240
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016
Останній твій погляд - у простір, до неба...
- Устань!
Зведися, живи в епіцентрі
людського вулкану...
Такий молодий, ти не знав ще
подібних повстань,-
Розстріляний, впав на криваву
бруківку Майдану...
Були поряд друзі. Попереду хто? -
Вороги?
Ти з ними у школі сидів
на пошарпаній лаві.
А нині то - "Беркут"... Де взять
надлюдської снаги,
Щоб дихать, не вмерти? -
Не треба ні шани, ні слави...
Хотілося жити. По-справжньому жить,
по-людськи,
У Світлому Домі,
де рівний між рівними - друзі...
Там ближче до Бога. Там дмуть
непокірні вітри...
ЗАКОН, СПРАВЕДЛИВІСТЬ...
Та " братські" замкнулися узи.
Обкурений виродок гавкнув застуджено:
- Плі!!!
І кулі прицільно лягли
на убивчі орбіти.
Ти все іще біг,
але вже відірвавсь від землі:
Ти був на Майдані
за волю Вкраїни убитий.
Останній твій погляд - в задимлене небо...
Туди
Пішли твої друзі із жерла
людського вулкану,
Небесна та Сотня... І плакали дзвони:
- Прости!..
А ЩО НАМ СЬОГОДНІ СКАЗАЛИ Б
ГЕРОЇ МАЙДАНУ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645417
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 20.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.02.2016
Тиха ніч у місячному сяйві.
Чутно шелест вікових дубів.
Край дороги, мальовнича хата,
Визирає з зелені садків.
А ще вчора, мазанку цю білу,
Ніхто б не помітив і у день.
Не розгледів би ніхто красу цю милу,
Серед цвіту яблунь та вишень.
А як тихо тут. О, Боже, як тут тихо!
Та й повітря чисте та легке,
І тонкий, ледь чутний запах диму -
Як давно не відчував я це?!
Ніч минула. Вже й світанок скоро,
Розфарбує все у колір свій.
Грає віз старий мелодію знайому,
То худобу вже женуть на водопій.
Все ще сіре, все таке бліде,
Он лелека вже летить до дому,
Він шукав поживу дітлахам,
Не зважаючи на голод, ні на втому.
І лише, коли вони з`їдять,
Таткову поживу на сніданок,
Він їх всіх до себе пригорне,
Крилом вкриє… Ось уже і ранок.
Але, поки що, усе все навкруги спить…
Зеленіє на полях шовкове жито,
І повітря, чисте та легке.
Як же тихо тут. О, Господи, як тихо!
© Євген Мірошниченко
19.02.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645085
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016
Квартира. Вечер.Теплый свет.
Там за окном ревет и мечет,
Погода шлет глухой привет.
Душа поет, а ты беспечен.
Секунды воском тают, вниз
Они спадают мне на кожу,
Текут по сердцу до границ
И чуть за край...и их я множу
Что б жечь дотла и ярче свет-
Увидеть много! Быстро! Сразу!
Тепло уходит, воск тот - нет.
Я не успел закончить фразу...
Квартира. Вечер. Теплый свет.
Свеча потухла, чашки рядом;
Пора домой, цветет рассвет
И манит день столь странным взглядом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643193
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
по тобі у моїй голові залишилося іноземне місто,
інсайдерські факти про будні модельного бізнесу,
історії про небезпечну міську рибалку,
нічна каланча недалеко від Броварів,
феноменальна дипломна робота в художній школі,
спогади пружного тіла, із яким у мого - абсолютна сумісність,
кілька укусів на шиї, крадені шоколадки
та обіцянка майбутньої зустрічі.
непогано, як на дві з половиною ночі.
непогано, як на твої сімнадцять.
твій світ, ніби космос, який ти малюєш різкими мазками
одразу двома кольорами з палітри.
наявність таких речей на картині говорить не зовсім про розлади
автора, але про його цікавість.
твої задачі із геометрії - про сліпі зони камер у супермаркетах,
твоє обж - про те, як не набрати зайвих три кілограми.
твоя українська мова...тут промовчу.
якби ти писала вірші, це були би історії із життя,
адже твоє - цікавіше за будь-які вигадки.
коли тобі кажуть "у тебе все ще попереду",
то не говорять про те, що робити із пам'яттю,
яку ти волочиш, як парашут по приземленні.
коли твої друзі вертаються із могил,
щоб запитати у снах про поточні справи,
залишається вірити в краще майбутнє,
де діти не будуть барижити лсд
для своїх не надто розумних однолітків.
як говорив мій викладач діалектики,
"все буде добре, але не зараз і точно не з вами".
я дам тобі те, чого тобі бракувало і зникну,
розчинюсь у своєму майбутньому.
ніколи не мав із цим особливих проблем,
адже дорога дарує шикарну можливість забутись.
напевне, я все сприймаю занадто близько до свого глухуватого серця,
тому і пишу дурнуваті тексти про те, як
"І було їм разом добре.
На щастя, не надто довго".
побачимось влітку. або ніколи.
p.s. забудь те, що мав, тому що насправді нічого не є твоєю власністю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643058
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 12.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2016
у затінку життя, у пущі самоти,
хрести дерев поламані вітрищем,
коня душі спускай на полини,
що туляться до муру кладовища
тут спогади парують від землі,
суцвіттям павутинним відцвітають,
і долі лінії як тріщини в корі,
скриплять крізь зими стомленого гаю
тут під руїнами шепочуться кістки,
війни і мору діти-потерчата,
читай пожовкле небо, як листи,
вбирай обшир у очі непочатий
мов карби духів творять цей пейзаж,
мов невідмолена печаль легенди,
хоч тінь кида у серце смерті кряж,
останній спокій набирай в легені
крізь тебе осінь звільна протече,
в хоралах смутку чистих, літургійних,
хоч замикається це небо гробове,
твій образ - на гравюрах нерозвійних
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641439
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
«Смак помаранча танцюйте. Різниця
літепла й літа повільно розтане
там, у повітрі Вітчизни! ...»
(Райнер М. Рільке)
А в нас в Ірландії
Не ростуть помаранчі
Тільки смак витанцьовуємо
Ногами несамовитими.
Тільки запах - білих квітів картоплі
Танцюємо кожного сірого вечора,
Кожного дня похмурого -
І то джигу - танець повного місяця.
Чи може тобі
Забракне повітря для танцю -
Цього літеплого повітря вітряного,
В якому літають оливні бджоли
(Гудуть біля скронь)
Вітряного нетривкого повітря ірландського,
Серед якого на дорогах-толоках
Смак помаранча танцюють
Сновиди-ірландці: люди землі порізаної,
Розділеної, покраяної, пошматованої,
Наче пудинг ірландський
Печений-перепечений у війнах кланових,
Догмами-забобонами приправлений,
У печі нескінченної ворожнечі спечений.
Танцюймо!
Запах вересу, смак столітнього віскі -
Танцюймо!
Запах горілого торфу, гіркоту світлого елю -
Танцюймо!
Може й бідна наша земля на смаки
Й аромати запаморочливі -
Танцюймо!
Під звуки скрипки-каліки
Кулями подіркованої
Танцюймо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640333
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016
«Камінь спав – лиш дощ зітхав у ринвах.»
(Майк Йогансен)
Сонце каміння
Під ногами бешкетника-дня.
А ще й сонце – паяц
При дворі короля Галактика.
Туди – на бруківку – промені,
Щоб під ногами виблискувало
Дитини – дня босоногого,
Байдуже, що зимового
(Бо зима ця сестра домиська,
Того, незачесаного шибеника)
Звідки їм знати, зайдам
У країну мою туманну,
Що тут каміння завжди сонне:
Сплять каменюки не одну епоху вже
І сни якісь бачать уривками:
Про людей бородатих, про очерет
І про дні кульбабові
Жовтим поцятковані.
І у снах своїх пелюсткових
Кожен бруківець мріє стати дзеркалом
Чи то свічадом
У яке буде зазирати дощ
Такий сумний і доречний,
Що приходить на землю зітханням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556089
дата надходження 31.01.2015
дата закладки 26.01.2016
«Що ж, коли так, візьму торбинку снів,
Послаб вузли і насолоду відчуй у мріях.»
(Вільям Батлер Єтс)
Я свою торбу снів
(латану-перелатану)
Несу за спиною старечою,
Блукаючи дорогами Ірландії,
Які так сплетені-переплетені,
А ведуть все одно нікуди –
Точніше в Ніщо
Кожна
(А ми думали до Тари!)
Але блукаючи
Вже сто років оцими
Кам’яними дорогами
(Прямуючи зовсім не в Дублін*,
І навіть не в Балє Ахе Клях**)
На кожному перехресті дарую
Сон зі своєї торбини латаної
Дітлахам з очима синіми
(Наче небо над озером Лох н-Ехах)
З чупринами рудими
(Наче світанок над торфовищем)
Дивіться мої сни кольорові,
Мрійте як я колись
Про квіти і вітрильники,
Пло млини і водоспади,
Про королів благородних
І сиву минувшину,
Про дерево одкровень –
Ясен на горі Уснех,
Про пісню, яку співає дощ
Старому жебраку-волоцюзі...
Примітки:
* - насправді всі кам’янисті дороги ведуть в Дублін (мало не сказав «до Дубліна» - це було б смішно...)
** - скажу вам по секрету: я по оцій кам’янистій дорозі (яку проклали зовсім не каменярі і навіть не масони) все життя йду з Дубліна до Балє Ахе Клях. Але так і не дійшов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559352
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 26.01.2016
«Чуєш Слово плюскається невловимою рибою
........................................
Бог приміряє небо як блакитну маску.»
(Гійом Аполлінер)
Листям весняних дерев мені
Шелестить Слово.
Білими хмарами шиються шати –
Чисті, як порожнеча –
Одяг для вищої істини,
Що приходить оголеною
У наше хворе марення,
Яке ми звемо «реальність».
У піснях синиць,
У безнадійному крику зозулі,
У голосі чайок (прощання)
Вловлюю звуки Слова,
Його прозорі літери,
Його незриму присутність
Мені підтверджує вітер –
Оцей теплий, вологий, весняний.
На видноколі пагорбів
Бачу лише кольори:
Зелений, білий і синій.
Буду чекати (довго, можливо, вічність)
Коли зацвіте вересень І земля пофарбує рожевим
Оцей світ безталанний:
Кольором смутку,
Кольором ностальгії...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583183
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 26.01.2016
* * *
Говори, что хочешь говори.
Я перебивать тебя не буду.
Нынче не явились снегири, –
Этого вовеки не забуду.
Говори, что хочешь говори,
Только снова снится мне былое.
Как летели саночки с горы,
Как мы целовались под горою.
Говори, что хочешь говори.
Я теперь чужой тебе, далёкий…
Ах, какие были снегири!
Ах, какой был снег тогда глубокий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636974
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 19.01.2016
Келих з терпким вином
Переповнений в край.
В ньому смуток, печаль,
В нім блаженство і рай.
В нім любовний напій …
Поряд з ласкою гнів,
Захлинеться у нім
І юнак і старий.
Хвилювання залиш...
Розплескаєш, проллєш,
Ти ж, як воду, вино
Наливаєш і п’єш.
Не сумуй і не плач,
Ти знайшов- що шукав?
Захмелілий - вино
Своїм другом назвав.
Чи вина в тім, Вина,
Що лежиш ти в калюжі?
Не Вино - ти йому
Набивався у друзі.
Переклад з російської .
,,Подымая бокал,,
Написаного 03.12.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637011
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 19.01.2016
«Без надії і страху свій вік
Завершує звір або птах.
Лише людина очікує свою смерть:
Надію маючи і страх.»
(Вільям Батлер Єйтс)
У цьому місті крім людей та собак
Поселилась докучлива пліснява:
Вона сповнює комірчини квартир
І собачі буди, шпаківні й театри,
Шинки і магістрат. Крамниці і храми.
І кожен громадянин вкритий пліснявою,
Наминає хліб з пліснявою,
Заварює плісняву замість кави,
Дивить передачі про плісняву
Щовечора по телевізору
Крізь екран вкритий пліснявою.
Ця пліснява заповзла в місто
Разом банькуватим крабом,
Що виповз навіть не з моря,
Не з ріки і навіть не каналу -
Брудного як калоші цензора,
А з якогось колектора каналізації.
І кожного божого ранку - сірого
Кожному громадянину в плащі мокрому,
Кожній господині на кухні пліснявій,
Кожній дитині розгублено-загубленій
Трублять газети весело й докучливо,
Що життя в них тепер крабове,
Що той краб плісненосець
Пророк і мислитель, захисник і мрійник
Про життя їхнє зашкарубле,
Що не сіре, буцімто, а кольорове,
Що не чума в місті, а розвага,
Що не хворі всі, а щастям сповнені,
Що не кіптява це, а сонечко...
І все було б просто казково,
Та тільки в душах вкритих пліснявою
Поселяється страх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632399
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 15.01.2016
Ну, как же там?.. Крибле и крабле…?..
Еще что-то… кажется, бум…
Я вспомню… смогу… я исправлю
На миг… навсегда… наобум.
Холодное зимнее солнце
Ледышку согреет лучами…
И сердце в груди разобьется…
На счастье… не будет печали.
От поднятой палочки взмаха
Закружится мир, заискрится.
Не будет ни боли, ни страха,
И бледность исчезнет на лицах.
Короткая емкая фраза
Сорвется, любя и прощая…
Я вспомню… и в жизни всё сразу
Изменится. Я обещаю…
Не будет, ни пушек, ни танков,
Ни слёз, ни болезней, ни бедствий
И старость, с пригорка на санках,
Покатится в светлое детство…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634951
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 15.01.2016
Повний келих вина і огарок різдвяної свічки.
На чотири стіни осідає липка німота.
Розчинися у ній і молись недописаним віршем,
Поки сниться йому ще далека й солодка весна
Там, де луни тремтять– відречись і без пам'яті падай,
Як шипшина на сніг, як на злеті поранений птах,
Доки править зима за вікном чорно-білі обряди,
У глибокій пітьмі замочивши свої рукава
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635914
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 15.01.2016
Королевский теряя наряд,
Эта осень тоской исходила
И хандрою сердца изводила
Вот уже три недели подряд…
А по окнам струились дожди,
Словно слезы вдовы безутешной,
Что утратила даже надежду
На просветы судьбы впереди.
Видно, осень, ты тоже больна
Безответной, последней любовью.
Все цветы, положив к изголовью,
Растворишься в печали. Одна.
2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624753
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 14.01.2016
Ой, чому ти поле заросло травою,
Заросло тому я, бо полите кров’ю,
Кров’ю побратимів, воїнів народу,
Ворогами вбитих за свою свободу.
Снайпери та міни, розривні снаряди
Вбили цих героїв терористи гади.
Та до них з косою прийде смерть жахлива
Й візьме із собою ця кістлява й сива.
Вороги загинуть разом з бур’янами
Я же разом з житом житиму віками,
Поле шепотіло це під свист снарядів,
Не боялось більше терористів гадів.
12.01.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635408
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
13.
Свій шлях достойно ти пройти повинен,
Проте достойно – як те визначать?
Іти попереду, а чи лише за ними,
Все вчити, чи нічого не вивчать.
Це не важливо, людяність тримай,
Бо головне, лише вона сама,
А розумнішим станеш, чи дурнішим,
Людина ти – оце найголовніше.
Ти тільки вчора все своє, віддав,
Не був зажерливим, без завидків й не злився,
Міг вільно в очі кожному дивиться,
І навіть Богу, як предстанеш там.
Щось Богу ти віддав, щось для родини,
Проте ніщо й нікому ти не винен.
14.
Проте ніщо й нікому ти не винен.
Бо право вибирать тобі дано,
Від сили не залежить, ні від звивин,
До неба тобі линуть, чи на дно.
Робить добро, чи створювать печаль,
Чи може зло творить, собі на жаль.
Ти сам повинен вибрати напевно,
Тоді життям пройдеш ти недаремно.
Ти знай, що ти свою лиш волю маєш
Як воля є у квітці, чи листку.
Дорогу ти обрав собі таку,
Яка тебе підносить і карає.
Ти маєш й далі ще собі рости.
Вінок сонетів – погляд з висоти.
Ключ вінка
Вінок сонетів – погляд з висоти
Цікаво і самому буде знати,
Що далі ще напишеш й створиш ти,
Чи будеш ти у щасті, чи страждати.
Чи буде радість, чи чека печаль?
Не знаєш ти: на щастя, чи на жаль.
Бо в цьому світі все це зветься – майя,
Чи буде далі ще життя – не знаю.
Та все прийми з любов’ю, що без меж.
Життя це шлях, іди ним до кончини,
Тут будуть гарні і погані днини -
Ти іншу долю в Бога не візьмеш.
Свій шлях достойно ти пройти повинен,
Проте ніщо й нікому ти не винен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508538
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 11.01.2016
Он пришёл.. долгожданный праздник!
Накрохмаленный воротник!
Белизною своею дразнит
Ватой сочною светлый блик..
Заплутал закружил окутал
Обогрел под покровом сил
Укоризна ушла минутой
Паутинка в узоре акрил
Пахнет мяткой и базиликом
Мандаринами и огнём
Пальцы вымазал ежевикой
Вкус Бальзаковский обойдём
Вокруг дерева в круге танцем
Обовьюсь только разреши
В хлопок краски влить блеском глянца
Разреши грешной час побыть
Уведу унесу заколдую
На запястьях оставлю след
Будет праздник помнить такую
Фаворитку земных побед..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630317
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 21.12.2015
«Тільки не для краєвиду
Даю тобі дихання, -
Мовить страждання.»
(Вернер Ламберзі)
Блукаю осіннім садом,
Де замість листя
На деревах-привидах
Шурхотять вірші-одкровення
(Кров дерев, кров трави),
Блукаю в повітрі – дихання,
Блукаю по воді – голос хвиль,
Дні й роки, відчуття
Які мені дарувало страждання,
Воно ходить нечутно,
Воно зажди поруч
І шепоче, шепоче, шепоче:
«Дарую тобі життя
І шматочки сезонів
З яких ти майструєш новели
Про мене – бо я життя,
Бо я суть цього світу,
Я з вами – завжди.»
А я з клаптиків краєвиду
Шию собі плащ:
Пришиваю дощ до озера,
Дерева до п’ятниці,
Місяць до хвиль:
Кравець. Краще б шив я намети
Чи уламки глечиків
Глиняними нитками слів
(А за вікном човни-метелики
Пливуть чи то летять в Арморіку –
Країну диваків-бритів. Камені
Сторчма в Небо – таке ж синє
Як всюди. Тільки не в комірчині.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628363
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 21.12.2015
«Вітер
Заснув у моїй глибині.»
(Вернер Ламберзі)
Вітер теж бачить сни –
Такі ж скуйовджені,
Такі ж різнобарвні,
Як трава на вершині гори лисої
Кожного пройдисвіта червня
(Бо він не святкує Белтайн,
Не зустрічає епоху Світла –
Епоху шаленого Бела,
І навіть не знає,
Що бувають часи темряви,
Коли сонце скупе і холодне,
Приходить лише на час
І дивиться ображено й сумно
На селища людей-грішників).
Вітер теж бачить сни –
Сповнені пахощами захмарними,
Швидкими, як пісня жайвора,
Солоними, наче спогади старого рибалки.
Я знаю про це, я беріг цю таїну,
Аж допоки
Вітер не знайшов прихисток
У моїй дивакуватій свідомості,
Допоки
Ми не почали бачити однакові сни
І літати у снах над пагорбами ялівцевими,
Над кам’яними хатками чорних димарів,
Де досі шепочуть легенди привиди,
Де співають пісні тіні,
Де буркоче про сучасне глечик
У пічці вогню життя.
Ми літаємо над
У снах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629180
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 21.12.2015
[i]Низько хмари, близько небо
Стіна непройдених шляхів,
Я хотів лишень пожити
В сяйві добрих маяків...
Маючи право на зорі,
Стікаючи медом у ніч,
Несе мене хвиля по морі
Одвічних крихких протиріч...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625847
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 15.12.2015
Росою осінь омиває трави
й тумани розстилає по землі,
а небо розлило яркі заграви,
підсвічуючи клину журавлів.
Їх голоси лунають з небосхилу,
і в серці смутку залишають слід,
бо покидають Україну милу,
а попереду майже цілий світ.
Дрімає в верболозах вітер зранку
і віття прихилилось до води,
де на містку, вмостившись мов на ґанку,
тихенько рибку вудять три діди.
А літо бабине пливе понад водою,
ховаючись в густий низький туман,
й кремезний дуб, як дідо з бородою,
стоїть, закутавшись у золотий жупан.
З беріз усе ще листя не злетіло
й калина багряницю одягла.
На землю не лягла ще ковдра біла
і не накрила стежку до села.
Ось перші промінці торкнулись сосен,
що вдалині в тісний зімкнулись ряд.
Черговий ранок зустрічає осінь,
її останній легінь – листопад.
11.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627949
дата надходження 11.12.2015
дата закладки 15.12.2015
В міському сквері ні душі.
Забутий Богом і людьми,
Розлігся на окраїні містечка-
Його і сквером не назви.
Старі дерева похилились
Від важкості думок, а, може, віку,
Вони, неначе, засмутились,
А, може, просто, від лихого вітру.
Фонтан, понівечений і розбитий,
Давно забув про ті чарівні дні,
Коли любого міг він полонити
Води дзюрчанням. Як у сні,
Воно народжувало пісню,
Але, для кожного то було різне.
Комусь -сумна, комусь- барвиста й ніжна,
Комусь -бурхлива, пристрасна, стрімка,
Для когось- дуже ностальгічна
І, навпаки, - нечувана, зовсім нова.
Немає значення. Минуло.
Мертва тиша, мов павутиння охопила все.
І тільки ехо : "було, було ..."
Що було? -Тиша. Хіба важливо це?
Мені захтілось розірвати павутиння,
Що панувало тут. А, може, у душі?
Якесь безглузде непорозуміння.
Навіщо я прийшла сюди?
Хм, - усміхаюсь я до себе:
"Ти ж хтіла спокою, самотності - то йди".
Я йду. Навколо тиша, зверху небо,
Під ноги листя падає. У сквері ні душі.
Я падаю в обійми тиші,
Неначе з скелі в прірву я лечу
І все втрачає зміст, все лишнє,
Стрімкий політ у безвість ... і я бачу-
Душа- оголена, без маски,
Вразлива, сильна і слабка
Благає в мене дозволу і ласки
Сховати біль, який тримає у руках.
Мій біль.
Ні, я не дам сховати!
Хай б'ється, рветься, плаче і кричить,
Хай спопеляє душу. Думаю, що хватить
Вогню і сили спопелить ...
І, раптом, на щоці краплини.
Що? Плачу? Жаль стало себе?
Чого, як та мала дитина?
Що, думала так швидко перейде?
Та ось я розумію, це не сльози.
Якось, зненацька, різко і красиво,
Дощ впав на здичавілі рози,
І тишу розірвала злива.
Я чую: раз, два, три ...
мелодія знайома.
Я прислухаюсь: раз, два, три ...
Так, так, знайома.
Я впевнена, що я вже чула
Цю музику. Коли ж це було?
Авжеж, це дощ в моїй уяві
Награв старенький, добрий вальс
і цю мелодію він грає
Лише для мене, лише раз.
І я, усміхнена, щаслива,
виходжу танцювати під дощем.
Під цю мелодію чарівну
Вальсую в сквері. Мокра вщент
І, взагалі, неначе божевільна
Кружляю, щоб аж в вухах загуло.
Душа кричить: "Я- вільна, вільна!",
А Ехо їй у відповідь: Було, було...".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625791
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 03.12.2015
Коли зникає послідовність,
Думки тікають в невідомість,
А фарт забився у куті,
Порад не слухаю. Натомість
Вмикаю власну підсвідомість,
Нові знаходячи путі.
Якщо з’являється впливовість,
Інтуїтивна бездуховність
Порою робить помилки,
Я покладаюся на совість
І, увімкнувши підсвідомість,
Чіпляю листя на гілки.
Аби уникнуть випадковість,
Сформулювати загадковість,
Не забуваю я ніде
Завжди приводити в готовність
Свою незриму підсвідомість,
Яка мене не підведе.
(11.12.2011.17:35.№188)
Сумська обл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623553
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 02.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.11.2015
Мої губи шепочуть тобі - зупинись,
З тебе досить. Ти взяв, що хотів.
Пам'ятаєш, як ще у дитинстві колись
Найдешевшій дрібниці радів?
Хоч яким би не був апетитним пиріг,
Маєш з'їсти належний шматок.
То неважко, повір, попередити гріх
І уникнути зайвих пліток.
Не дивись на чуже, хоч і будеш в журбі,
Бережи власну душу ясну,
Бо ніколи, ти чуєш, ніколи тобі
Не відчути спокійного сну.
Мої губи шепочуть тобі - зупинись...
(22.10.2015.11:00.№269)
Донецька обл.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621419
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 16.11.2015
Вітер в обличчя, вітер в волоссі.
В розпущених косах грається осінь.
В темних очах ховалося сонце.
Впевнений погляд без страху зовсім.
Босі ноги торкались асфальту.
Холодно йти, але йшла вона дальше.
Хотілось й мені так, забути про все.
Заплющити очі і йти, куди вітер несе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620733
дата надходження 13.11.2015
дата закладки 15.11.2015
є речі, яким ще не знають людських імен,
але саме їх хочеться нам назвати
виткати їх на золоченій гриві знамен,
носити в собі, наче радісне свято
та мовленням завще ділити навпіл,
захвату святість завжди руйнувати,
буття горизонт на письмовий стіл,
потрібно міняти, у зміні втрачати,
бо слово йде від до банального "до",
навпроти ж безодня кривих відзеркалень
писати - це грати в німому кіно,
коли ти і досі не віриш в сценарій.
хоч точних ніяк не знайти порівнянь,
і не вловити стрімке шумовиння крові,
хоч би відкрити незнану серцеву грань,
світ побачить в ясному свічаді любові
6.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619069
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 14.11.2015
піна міських вогнів,
на берег очного скла
накочує, той прибій
кожен осколок зла
виймає із сіті вій
сиплеться погляд твій
чистим піском зіниць,
як світляковий рій
навколо таємниць
згорнутих в снів сувій
ти, квітонько, не змалій,
здіймайсь маяком стебла,
щоб мрій моїх кораблі
в обійми взяла земля,
Венеро міських морів
подих моїх вітрил
майне по твоїм лиці
як шелестіння крил
на брови і вилиці
принесе зірковий пил
тоді ми разом заснем
на лінії узбереж,
голублячи ніжний щем,
о, буре, нас не бентеж
в колисці міських легенд
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620827
дата надходження 13.11.2015
дата закладки 14.11.2015
«Але чому б тобі, хто все пізнав,
До нього не постукати, не кинути
Натяк на істину…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Грудневе сонце підсліпкуватим монахом
Зазирає в студені болота замшілого Тірону,
Білою сутаною бовваніє у лабіринтах
Монастиря наших сумнівів,
Читає більмами незрячих очей
Книгу єресі нашого дому-каліки,
Книгу з недоречною назвою «Людина»
З якої джентльмен Дарвін
Видер недоречні сторінки
І вклеїв ерзац-обкладинку
З поміткою «одруківки»
По завершенню тексту,
Який ніколи не буде дописаний
Кволою рукою старого паламаря-схизмата,
Що на руїнах Пергаму –
Прямо на його білуватих каменях
Розлив оксамитове чорнило вечора
І сказав «Амен!» галатам-непослухам,
Хотів нашкрябати щось на каменях
Чи то на плитах саркофага
Останнього царя античності
(Таки цензурне і дозволене),
Але згадав (і то вчасно),
Що будь-яке слово в устах босоногих –
Єресь,
Будь-який епіграф на палімпсестах гностиків –
Недоречний,
І навіть якби він не був занімілим,
І пророчив би на схилах Арарату про Вічність
Церкви сивих вірмен-хранителів
Одвічних манускриптів долонь Ноя,
Все одно
Слова обернулись би на птахів –
Тих, що відлітають і не повертаються,
Як погляди, кинуті назустріч вітру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545489
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 09.11.2015
Ступала за поріг любові.
А він сміявся їй услід.
Котилися бруньки вербові
Із її літ.
Ішла вперед, не оглядалась -
Він - по спині ножем черкнув.
І у крові трава скупалась
Замість дощу.
Чи гостро задурів від щастя,
Чи ґедзь якийсь його вкусив?
Пила його, немов Причастя –
Він все убив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619151
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 07.11.2015
«Нині Піднебесна
занурилась в морок,
Доброчинність
жителів царства Чжоу занепала,
І стати поруч з ними
означає замаститись самим.»
(Чжуан Цзи)
Літо жарке, а біля ріки прохолода,
У Небі хмаринок хаос, а вода прозора,
Течія завмирає, а над поверхнею лотоси:
На їх квіти тиші сідають крилаті бабки,
І в глибини спокою пірнають зелені кваки.
І біля водойми – біля ріки Бу Шуй,
Сивий мудрець Чжуан Чжоу
Ловив на дозвіллі рибу,
Нічим докучливим і марнотним
Свої думки не засмічуючи.
І біля ріки вічно плинної,
Біля Затоки Тиші
Знайшли мудреця Чжуан Чжоу
Слуги царя Чу, і таке от йому промовили:
«Великий і мудрий Вчителю!
Цар наш славетний царства Чу могутнього
Просить Вас служити при його дворі пишному,
Дарує Вам посаду і жалування,
Нагороди і титули,
І просить бути йому радником.»
Почувши слова ці,
Не випускаючи з рук вудилища,
Продовжуючи споглядати лотоси
Мудрець Чжуан Цзи промовив:
«Чув я, що є в царстві Чу черепаха,
Давня, як світ і священна,
І вже три тисячі літ її мумію
У храмі предків бережуть-зберігають.
Що ж краще для черепахи –
Щоб її мертвій мумії,
Як святині вклонялися,
Чи живою болотами й калюжами
Свій хвіст по землі волочити?»
«Звісно, живою краще, -
Слуги на це промовили, -
У болоті забутому жити!»
«Отож і я хочу
Свій хвіст по землі волочити,
А ви собі до свого царя вертайтеся...»
Так Чжуан Чжоу вирішив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608123
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 06.11.2015
Я квітку тримаю в руці, не відпущу
Хай громи гудять, хай гради поб*ють.
У серці сховаю свою незабудку
Де ворог не знайде, де не відберуть.
Ту квітку дам пташці в останні хвилини,
Хай віднесе її в мій рідний край,
А я, полечу десь далеко, де в мирі
Хмари кружляють, проміння іскрять.
Ця квітка на землю впаде біля хати,
Де колись жила родина моя.
Впустить коріння, просіє насіння
Квітка надії. Незабудка життя.
Та квітка зігріє ввесь світ до останку
Гарячя як сонце, палка як вогонь.
І ворог без сил упаде. Про себе на згадку
Залишить лиш в пам*яті довгі сліди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618055
дата надходження 03.11.2015
дата закладки 03.11.2015
Всем поэтессам нашего клуба...
О, тайна тайн, химера из химер,
Душа твоя печальна и жестока.
Слагает добродетель и пороки,
Под видимостью призрачных манер.
О,света храм! Возвышенности лик,
Откройся мне, как лампа Алладина,
Как страстные призывы муэдзина
И дай огня, а не скользящий блик...
О, чаша чаш, ты - бытия исток.
Испивший раз, вовеки не устанет
Искать сосуд волшебный, смерти станет
Который раз преподавать урок
О,истина, сокрытая в вине,
И для других, и для себя... однажды,
Разлейся тем, что выпивая, каждый
Познает озарение вполне...
27.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616466
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 27.10.2015
Реальність у тім, що це небо не створене нами.
Задарма до нього ніколи не візьмеш квиток.
І жодних кредитів ... всіх грошей планети не стане,
щоб з нього зробити єдиний маленький ковток.
А ти, моя пташко, давно цю зламала систему.
Тобі не відомі кордони і вигуки "НІ".
Ти пишеш свою, невідому нікому поему
На Богом забутій великій незламній стіні.
Ти досі летиш, хоч шалено замучила спрага -
Не можна в самому кінці обірвати політ.
Ти досі летиш попри біль. Твоя честь і відвага
Давно подолали закони, що вигадав світ.
Ти досі летиш і мені тебе не наздогнати -
Мов тіло моє обіймає колючий дріт.
Навколо війна. А навколо стріляють гармати.
Планети потроху скотились з прогнилих орбіт.
Лети! Ти ще можеш! Врятуй свої змучені крила!
Хай небо ніколи не буде належати нам,
Я буду за тебе молитись, хоч ти не просила,
Нещадним твоїм і навіки забутим богам.
Дякую за натхнення творам наступних поетів:
Dima Maryn http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539499
Оленка Зелена http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539573
Гостя http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539671
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539931
дата надходження 28.11.2014
дата закладки 24.10.2015
«Мовчки сиджу,
Дивлюсь в нічну пітьму.»
(Гао Ці)
Холодна весна і вітер,
Марно чекаю на персиків цвіт,
День догорів, заграви вогонь згас,
Місяць не скоро світло бліде
Кине на мертвий сад,
Хмари сховали зорю Цзінь Сін,
У закинутій хижці, забувши про книги
Не запаливши світильник
Мовчки сиджу і споглядаю пітьму.
Навіть мій одяг
Ввібрав чорноту ночі.
(Мелодія «Мін Лун Дао»)
考慮黑暗
“默默坐著
我看著夜晚的黑暗“
（高啟）
冷春風吹
它是無用等待桃子開花
日向上煥發火撲滅，
月亮不會很快淡光
母牛死在花園
雲藏金星的明星，
在廢棄的小屋，忘掉書
不亮的燈
靜靜地坐著看黑暗。
甚至我的衣服
吸收了夜的黑暗。
（旋律“光龍道”）
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573309
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 24.10.2015
«Осінній цвіркун
Сам собі співає в кутку...»
(Гао Ці)
Нині осінь
Сезон занепаду
І холодного осіннього вітру
Ми всі цвіркуни:
У порожніх будинках
Співаємо про квіти
Та гостинного епоху тепла.
Ми цвіркуни:
Пора зла і тужлива
А ми співаємо –
Пісню нашої самоти,
Пісню про затишок,
Пісню про життя і радість.
Навіть в тому домі
Де надовго поселилася Пустка,
Де заходить Смерть на гостину
Мало не кожного дня,
Ми співаємо.
Нехай нашу пісню ніхто не чує.
Ми будемо співати,
Аж доки замовкнути
Нас не змусить мороз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550168
дата надходження 09.01.2015
дата закладки 24.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.10.2015
«Якщо не стійкі в доброчинності,
Не віддані шляху всім серцем,
То яка різниця – живуть вони,
Чи нема їх на світі?»
(Конфуцій)
Коли в Піднебесній вирували війни,
Коли гинуло одне царство за іншим,
Коли загиблих перестали рахувати,
Коли ніхто вже не знав: весна це чи осінь,
Коли не знали, що край спустошило:
Меч чи пошесть, повінь чи вітер злий,
Холод невчасний чи спека з посухою,
Всі бачили тільки руїну та пустку злу,
Забули про ритуал шанобливий та звичаї,
Про музику чарівну та вчення мудрих,
Зустрілися два царі – два правителі
На рінні ріки великої та прозорої,
Яку називають Чан Цзян – Довгою,
Зустрілися і сіли поруч
Послухати шум вітру і шурхіт бамбуку:
Цар Чу – царства могутнього
І цар Фань – царства малого та спустошеного,
Де вже й людей не лишилося.
А чиновники та простолюдини
На це дивились і дивувалися
Питали себе: «Чому і навіщо?»
І хтось із наближених
Сказав на це вану своєму:
- Царство Фань тричі гинуло!
Почувши це фаньський цар промовив:
- Загибелі царства Фань недостатньо
Виявилось, щоб моє існування знищити,
Існування царства Чу недостатньо,
Щоб ваше існування зберегти.
Тому царство Фань
Ще не почало гинути,
А царство Чу
Ще не почало існувати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601393
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 22.10.2015
Осінь...
це завжди якийсь перелом
і меланхолія крадеться
у чашку із чаєм
І вітер міняє
думки напролом
Любові й турботи
ми завжди шукаєм
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614562
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 21.10.2015
Я восхищаюсь красотою звезд,
Прекрасен, в розовом сияньи, небосвод!
Ночное небо, «аромат» Луны,
И это волшебство «все» - до поры…,
Забрезжит солнца луч и птицы запоют,
Я ощущаю радость жизни и души уют,
Хочу расправить руки – и взлететь,
И на творенье разума Вселенной – посмотреть…,
19.10.2015г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614851
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 21.10.2015
Щось говорила... всміхалася Осінь,
Сипала лагідно тихим дощем,
Розум туманила, сивим плащем
Небо вкривала, ховаючи просинь.
Щось говорила, не знаю, чи чули?-
Скільки вже гнути мене силоміць?
Зірваний лист глянь, без опору - ниць,
Хтось наступив, розірвали й забули.
Щось говорила...сама із собою?
Скривджено-сумно клубочиться дим.
Обрій здавався комусь голубим,
Тільки від туги розтікся водою.
Щось говорила - забракло, несила.
Доля тенета придбала давно -
Світ монохромний німого кіно.
Щось говорила вона... говорила.
20.10.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614641
дата надходження 20.10.2015
дата закладки 20.10.2015
вона завмерла по дорозі в осінь,
засмучено схилившись до землі,
й, здавалось, що гілля тихенько просить
краплину сонця... і слова прості -
клейкі сльозинки падали додолу,
і навіть вітер їх не розумів -
шмагаючи стан ніжний, пурпуровий,
здирав кору
і бив,
і шаленів...
прийшла зима, прикрила ніжно рани...
а, навесні, коли розтанув сніг,
вона воскресла, ввінчана бруньками,
гілля підняла, мов би у політ
збиралась... й усміхалась світу,
мов тільки що народжене дитя,
і вірила безмежно в своє літо,
нескорена, закохана в життя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519623
дата надходження 26.08.2014
дата закладки 18.10.2015
К ветру спиною, раскинув руки
Падал и падал в густое небо…
В вечности я бы нашёл ответы,
Может быть… только б хватило воли…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153056
дата надходження 02.11.2009
дата закладки 17.10.2015
Старий ірландський сад,
Тут каменів більше ніж дерев,
Тут квітів менше ніж моху і трави,
Тут журби і спокою більше ніж радості.
Кам’яна огорожа легенд
Про щось темне шепоче
Старому щуру, який нюхає
Холодне повітря осіннього дня.
Тут садівник пошерхлими руками
Бере щоранку заступ рукописів,
Тут яблука терпкі, а терен солодкий,
Тут завжди тінь у глухих кутах його.
І тільки вітер з моря…
Тільки він…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366493
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 14.10.2015
«Чи бог, чи богиня кошачого сну...»
(Р. М. Рільке)
У царстві снів
Нині всі сни чужі.
Коли ти нині блукаєш
У Царстві Морфея
Свій сон ти не знайдеш,
Навіть коли знаєш,
Який він на колір і запах,
На смак і біль.
Все одно.
Твої сни продані,
Пошматовані і спалені.
Зважені, зважені продані...
Лишились там тільки чужі.
От і блукаємо.
Кожної ночі
Зі сну смугастої кішки
У сон сірого горобця
(А там калюжі і вулиці,
Ліхтарі й дахи,
І неба шматочки),
Зі сну сентиментального безхатька
У сон гнучкої гадюки.
Головне не потрапити
В останній сон болотної черепахи,
Яку з’їли зголоднілі солдати.
Бо той сон навіки лишився сиротою
Завис у нескінченності пасткою
(А ви туди юрбами...)
Зростити б нам знову
Свої сни незачесані –
Бо іншої втіхи на не лишилося.
Ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528465
дата надходження 07.10.2014
дата закладки 12.10.2015
Коли чорної оксамитової книги
Відчуєш важкість у своїх долонях,
Коли всіх озер Ірландії
Не вистачить вгамувати твою спрагу,
Коли туманом
Накриєшся як шерстяною ковдрою
Пошитою з сивої вівці часу,
Коли осіння роса зітхання
Тобі буде здаватися вином снів,
Коли почуєш
Як західний вітер грає на скрипці,
Коли темряву ночі ти будеш пити
Як терпке віскі з давнього Коннахту,
Коли весела музика Ленстера
Буде сіяти в душі журбу,
Коли по квітучому вересу
Будеш ступати нечутно,
Коли чайка кольору надвечір’я
Розкаже тобі про старість Ойсіна,
Коли ти почуєш
Голос замшілого дольмену,
Тоді…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365494
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 12.10.2015
«До мосту Малинових Горобців
Іду по суцільній траві…»
(Лю Юй Сі)
Падають жовті листя думок
З дерев осінніх – старих філософів.
Ріка часу замерзне невже,
Коли в цей світ людей дерев’яних
Прийде зима з безодні Космосу
Біла як матінка-смерть?
Каченята – думки дивака-поета
Хлюпочуться в тій бистрині хвилин.
І ніхто не вірить, ніхто,
Що все, навіть часу ріка
Може стати твердою як криця,
Нерухомою і важкою
Як лісоруба сокира.
Я майструю човна
З ільму та шкіри бика
По старому малюнку книги монахів,
Шию вітрила з торішнього листя
Давно засохлого дубу
Під яким ще друїди
Приносили жертви своїм
Богам божевільним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367994
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 12.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.10.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.10.2015
И было печально увидеть однажды
Непрошенной осени новый эскиз.
Цветы умирали на окнах от жажды,
Как листья, летящие с тополя вниз.
Молчание неба испуганно крало
Последнее солнце дрожащей рукой.
Казалась природа седой и усталой.
Цветение красок-в обмен на покой.
Но каждая капля дождя, как слезою,
Была обновлением,взмахом крыла.
Ночь прятала взгляды за шторой льняною,
Свеча, догорая, куда-то плыла,
Под тяжестью воска, у нового храма
Сердец восстановленных и дорогих,
Не ведая боли, забывший о шрамах,
Октябрь писал на пергаменте стих…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285868
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 11.10.2015
Я від тебе піду, бо пороги давно вже залиті,
Чи водою, чи маренням сивим твоєї брехні?
Я від тебе піду, доки є ще сліди на орбіті,
Доки вказує Місячне сяйво, що згуба на дні.
Я від тебе піду...не сама ті дороги торую,
Коли падає дощ, за спиною не бачу стіни.
Я від тебе піду і нарешті, чекай, подарую
Оті проліски світло - блакитні... знайдеш восени.
Я від тебе піду, не шукай мене потім ночами,
Десь сховаюсь у хащах, щоб літом зійти полином.
Я від тебе піду, он ті проліски, глянь - під кущами,
Зо три квіточки синіх, з паперу, отам за вікном...
Жовтень 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612526
дата надходження 11.10.2015
дата закладки 11.10.2015
Как хочется порою помечтать
О том, что никогда не станет былью,
Упущенное в жизни наверстать
Хотя бы в мыслях - им присущи крылья,
На миг остаться просто в тишине
Иль на века в пространстве раствориться,
Прожить все Богом отведенное во сне,
Но только, чтоб не видеть злые лица.
И от потопленных надежд один остов
Остался в мире, умирая, бессердечном.
В пространстве взрыв пустых ненужных слов,
Душа осколками посечена навечно.
А ты все ждешь, что вот придет ответ,
В котором сострадание и жалость,
Меня давно в реальном мире нет,
Поскольку на земле их не осталось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611572
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 06.10.2015
Мовчки сиділа і ковтала мрії.
Літала в безвісті десь там за хмарами.
І опускався сум на її вії,
в душі лишаючись палкими шрамами.
А потім танцювала до безумності,
своїми рухами зводила з розуму.
П'янів весь всесвіт у її присутності
і римувалось все, що було прозою.
А день тим часом добігав кінця.
Світ в поспіху міняв звабливі пози.
Ліпила усмішку із рис свого лиця,
ховаючи свої нестримні сльози.
Настане ранок. Зустріч дня нового.
Серце ламатиме безжально груди.
Останній раз подумає про нього
і більш ніколи плакати не буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504141
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 04.10.2015
«in geschlossenem licht
trieb ich dem abschied entgegen
die ruder bereitgelegt
sie zurückzugeben»
(Hannes Vyoral)*
Місто клаптиків неба –
Місто якого ніколи не існувало,
Ніде і ніколи
Крім хіба що темних куточків
Уривків пам’яті скрипаля-блукальця,
Що грає між дахами і вікнами
У світ нездійсненого
Все ті ж мелодії дощу.
Коли я чую його музику:
Рапсодії жовтого листя,
Зникає докучливе бажання –
Тікати з міста холодного дихання,
Де світло зачиняють у комірчинах,
У скриньках з вирізаним ножем візерунком,
Де світло замикається в коло –
Зачароване, замкнуте і нескінченне.
Місто розтинає ріка
У мінливому світлі сутінків:
Там злагодив я човник,
Щоб плисти назустріч прощанню.
І вкотре,
Вкотре торкались весла
Води цієї холодної річки часу
Але завжди
Я повертався назад –
В місто холодного дихання
Каменів кольору вічних сутінків,
Бо мушу я слухати
Голос кроків втомлених ніг
Взутих в шкіряні черевики
На вулицях мовчання.
Примітки:
* - «у замкненому світлі
плив я назустріч прощанню
весла приготувавши
щоб повернутись назад»
(Ганнес Віораль) (нім.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605278
дата надходження 08.09.2015
дата закладки 04.10.2015
“Ірландія — це глек.
Хмари — це білі корови.
Але молоко розлилося небом...”
(Шеймус О'Тул)
Підставляйте долоні
Небо дарує нам краплі
Води — прозорої, як ваші дні,
Холодної, як шматки металу,
Які звикли ловити ірландці,
Як ловлять пелюстки
гірські потоки Віклоу,
Коли весна каже Сонцю: “Не хочу бути!”
А ірландці вирішують, що вже доста
Терпіти сваволю і зневагу
Чужих королів і чужих пасторів.
Підставляйте долоні -
Тільки не сонцю — холоду й сирості,
Ви — діти моря і вересу,
Ловіть — тільки не одкровення і не кулі -
Шматочки холодного Неба,
Що стануть озерами і дзеркалами
Вашої країни чудернацької,
Свічадами
В які зазирають ірландці
Зі своїм вічним: “Чому?”
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537717
дата надходження 18.11.2014
дата закладки 04.10.2015
Осенним коридором
Ушла моя любовь.
И, видимо, не скоро
Ее я встречу вновь.
И нету больше мочи –
Тебя устал я ждать.
Лишь ветер будет ночью
По улицам гулять.
Лишь будет плакать дождик. –
И небо ведь грустит.
Туманами тревожась,
Октябрь идет сердит.
Он заморозком первым
Хватает кромки луж
За то, что осень – стерва,
А он ей – все же муж.
За то, что часто злится.
Дни делает короче.
За то, что баловница,
И с ветром бродит ночью.
Пойду, не поверну,
Я тоже шагом скорым,
Не искупив вину,
Осенним коридором.
06.10.89 Донецк. Бульвар Пушкина
Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610529
дата надходження 01.10.2015
дата закладки 01.10.2015
Знову осінь мене ламає, неначе хмиз.
Сіре небо вбивають знову скажені хмари.
Сонце тьмяно так світить - в нього розбиті фари.
Я лиш крапля дощу, та з дощами прямую вниз.
В цьому фільмі про осінь надто багато титр -
Я навчився читати і найдрібнішим шрифтом.
Я бездарно пишу. (Трясця!) знову візьму і витру.
...Люди в масках - дешеві люди. Дешевий спирт.
Починаю з початку ...Сотні байдужих рис,
заколисані вітром мертві безликі тіні
пролітають ті самі дороги без долі зміни.
А я крапля дощу. Тож я досі лечу униз.
Мій політ, наче вічність, справді - єдина мить.
Вітер скоро візьме у танець півмертве листя.
Це життя, наче сон, і мені тут так мало місця.
І мене колись вкриє пилом забутих полиць,
де у віршах німих воюватиму знов за мир,
відкриватиму правду для світу давно нехитру...
...Я бездарно пишу. (Трясця!) знову візьму і витру.
...Люди в масках. Огидна осінь. Дешевий спирт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610328
дата надходження 30.09.2015
дата закладки 30.09.2015
Море на грани миров,
Тысячи, тысячи, истин,
Путая жизни из снов,
Падали желтые листья.
Жгли золотистый костер,
В дымке теряясь неспешно.
Вечер как прежде хитер,
Утро немыслимо грешно.
Все это миг на пути,
В тайне чужих мирозданий,
Вечный вопрос : где сойти ?
Без суеты опозданий.
Резко кольнуло в груди.
Белые, белые , ночи .
Только по-прежнему жди,
Вроде бы так , между прочим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553017
дата надходження 19.01.2015
дата закладки 30.09.2015
Сквозь тайгу и дорог не видно,
Разбуянилась снова стужа,
Мне несносно и так обидно,
Там где ждали, уже не нужен.
Через хриплые стоны – ветер,
То ли дует, а то ли плачет,
Наш полярный рассвет не светел,
Не бывает теперь иначе.
Вот и голоса нет, простужен...
Написать бы , да по живому,
Не хотелось войны, но дружба,
Поперек стала в горле,комом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565153
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 30.09.2015
Как страшно быть непонятым другим,
Искать слова ненужных оправданий,
И в миг один кому-то стать чужим,
Страдая от бессмысленных терзаний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605117
дата надходження 08.09.2015
дата закладки 30.09.2015
Увы, нет главного в кричащем послесловии -
Нет музыки любви, нет даже нот,
Бокал вина хмельного лишь от малокровия
Спасти способен, а для чувств - уже цейтнот.
Мы любим иногда одной надеждою
И верим в чувства нерушимые всерьез,
Но с ними вновь идем стезей, как прежде, смежною,
И с запозданием всем плачем, кроме слез.
Не греет чувств остынувшее зарево,
В словах взаимных искренний упрек,
Крик не способствует тому, чтоб разговаривать, -
Без понимания иссяк любви исток.
Бывает зло порождено одним старанием
Хоть что-то изменить в судьбе других,
Пусть к лучшему, но это испытания,
Спокойно жить возможно и без них.
И замер миг, обоих вдруг состаривший,
У краешка душевной пустоты.
Молчит рояль, и без движенья клавиши,
Безмолвна музыка, а с нею я и ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608543
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 29.09.2015
Угрюмыми тучами небо над нами стянуло,
Наполнился воздух предчувствием страшной грозы.
Сколь дней с тех времен, когда жизнь была в радость, минуло?
Как хочется вновь нам испить сок священной лозы.
Стигают лицо, словно плетью, холодные струи.
Замерзло все тело, а с ним остывает душа.
Терпимость несвойственна ей. Как же хочется бури!
Сквозь тьму не пройти, слепотою духовной греша.
О, Небо! Ты слышишь меня? Нас пугая грозою,
Всю мощь покажи, разразившись над язвою зла.
Покорно шагали когда-то под лозунги строем,
И в каждом занозой жила прошлых лет Колыма.
Невзгодой не может быть род наш казацкий смущенным:
В просторах степных закалялся несломленный дух.
Без воли с прямого пути стать легко совращенным,
Но разве священный огонь наших предков потух?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610107
дата надходження 29.09.2015
дата закладки 29.09.2015
Коли все поринає у сон
І над містом панує вже тиша,
Ніч бере саксафон,
Ніч бере саксафон,
Ніч
симфонію пише.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452953
дата надходження 06.10.2013
дата закладки 26.09.2015
На вспотевшем окне два слова-
"Я вернусь...", а потом размыто;
Это лето простилось снова,
Оно вышло и дверь закрыта.
В тонких струйках, как с глаз слезинки,
Растворяется слог надежды
И желтеет листва на снимке,
И теплее уже одежды...
Серебрится нежданный иней,
Добавляя на желтом шарма,
Но живет все же птицей синей,
Отголосок, от лета карма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609466
дата надходження 26.09.2015
дата закладки 26.09.2015
стіни мовчать перестануть
стану я з ліжка сповзать
і на підлозі зостанусь
буду самотність ковтать
заплаче трояннда в руці
росою подряпаних ран
та тінь промайне по щоці
кохання занедбанний храм
береги у самотності тануть
у імлі загубилась журба
по коліна у воду я стану
мов зажурена в тиші верба
Сергій Мат2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207601
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 26.09.2015
«Оберемок трави з написом:
«Будь-яка плоть – трава…»
(Григорій Сковорода)
Судного дня
Попрошу косарів нескінченного поля
Нести книгу
Важку, як чавунний міст
Між двома снами алхіміка
У своїй торбі латаній.
Судного дня
Візьму з собою парасольку
Замість іграшкового паровозика
Напишу на її чорному куполі
Круглими кривими літерами:
«Рівнина Брега».
Судного дня
Нагадаю кожному
У цій юрбі чи то черзі,
Що Небо – це сувій пергаменту,
Де зірками замість літер написано
Сумну, але цікаву історію
Про співака-лірника,
Що пісню придумав
Під назвою «Ойкумена»,
Що співав про квіти кульбаби,
Кожна з яких сонечко
У своєму Всесвіті полудня.
Подарую отому лірнику
Великого та круглого годинника,
Бо кому потрібен він
Коли сам час довершився…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494744
дата надходження 24.04.2014
дата закладки 25.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2015
Я заверну ціпком схарапуджені хмари,
Зажену їх в широку кошару грози,
Хай гудуть в ній громи - сироварять,
І тече молоко в синю миску низин.
Думков спиню кудлаті і зимні лавини,
Хай валують хорти невгамовних стихій,
Я си ватру створю із куща журавлини
І прикрашу вербов милий закуток свій.
І хіба над тобов, над тобов, моя любко,
Я не маю ні сил, ні талану, ні слов.
Жінка то є привільна і мудра голубка,
Що за порухом серця впізнає Свого.
21.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608957
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 24.09.2015
Наступає пустеля і сходимо ми на пісок,
Колісниці вітрів засипають протоптану стежку.
Пірамідам, джерелам і людям - свій строк
А за ними сплітаються нові, незнані мережки.
І самотня ця путь, одинокий і голос в пустелі,
І блукать сорок літ у своїх і чужих міражах.
Проводжать каравани в піснях невеселих,
Мудрість слів по пилинці збирать у віршах
Вибір тільки один: правди манну шукать чи омани,
В арабесках років загубитись чи далі піти.
Бачить Бога лице, а чи тільки самого шайтана,
Бути витоком чи всохлим руслом німої ріки.
Та, якої подоби б не мав, шлях який би не міряв
Всім солона вода Мертвомор’я в обличчя дихне.
Та залишу собі ще таємну і радісну віру,
Що із моїх слідів по мені ще оазис зросте
17.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608966
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 24.09.2015
Мы стоим на краю осени:
Дышит стужа в лицо,
Мы листья, лишнее сбросили,
Это исповедь беглецов.
Мы ни первые, ни последние,
Заглянувшие смерти в глаза,
Дрожали замерзшими ветвями –
Чистый иней растет на слезах.
Очень холодно, очень голодно
На тонкой шаткой черте
Только хищные взгляды воронов
Отражаются в мокрой листве.
Не дождутся они, окаянные,
Двух глухих шагов в пустоту:
Мы сплелись корнями и ранами
Ухватились за эту черту.
Сколько мерено и отмерено
Было, ни было, но уже
Два седеющих голых дерева
Сто веков на последней меже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606484
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 17.09.2015
Можно?..
Можно я разобьюсь о дубовый паркет
Телом-хрустальным графином?
Провожая вторую тысячу лет
Жизнь любому покажется в длинном.
Можно?..
Можно площадь наполню шипящей толпой
Игристых коралловых юбок?
Чтобы выдранным зубом тебе на ладонь
Жемчуг выпал из бежевых губок.
Можно?..
Можно крикну на улице: "Ночи для книг!",
Озираясь в поисках друга?
Разумею внезапно случившийся миг
Одиночества точки вне круга.
Можно?..
Можно соками этих безбожных картин
Я тебя напою на прощание?
Звезды режут на части темный сатин,
Раз в две тыщи ищу понимание.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607284
дата надходження 17.09.2015
дата закладки 17.09.2015
«Вчитель рідко говорив про вигоду, долю та людяність.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Як можна говорити про те,
Чого люди не розуміють?
Як можна повідати по те,
Що неможливо пояснити?
Чому немає визначень,
Як можна пояснювати
Про сокровенне і таємне
В епоху фальшивих слів?
І коли цвіла Мо Лі Хуа
Вчитель якось сказав
Учням, думаючи вголос,
Про основу сущого - ритуал Лі:
«Згідно ритуалу
Шапку слід робити із конопель,
Але нині всі роблять її з шовку,
Що дешевше, і я слідую за всіма.
По ритуалу, треба кланятися
Біля входу до зали,
А нині кланяються нагорі,
Що зухвало.
І нехай я буду супроти всіх,
Але я кланяюсь унизу.»
Аромат Мо Лі Хуа
Як раніше плив
Над дахами солом’яними
І бронзові дзвони гуділи йому
У відповідь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510181
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 16.09.2015
«Сніг на бамбуках
Освітлений ліхтарем ночі...»
(Гао Ці)
Серед тьми цієї зимової ночі
Нескінченної,
Як книга лапатого снігу
Запалюю ліхтар –
Самотній як будь-який вогник
Запалений у Годину Миші.
Запалюю
Серед бамбукових хащів
Засипаних холодним снігом.
Марно шукати радості
У цій білій пітьмі,
У цих нетрях байдужості,
Що навіть забули про шурхіт,
У цій холодній пустелі,
Де навіть згадувати не хочеться,
Не те що читати...
Сніг і бамбук.
Ліхтар і пітьма.
І чиїсь сліди у темряву...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550161
дата надходження 09.01.2015
дата закладки 14.09.2015
[img]https://pp.vk.me/c625118/v625118008/43b13/MxJFcoL83ig.jpg[/img]
[i]Їм немає місця на землі,
але вдосталь в нашім серці…[/i]
Сонце стало нічною зорею,
Сохнуть квіти у літнім саду.
Душу біль роз’їдає іржею,
Залишаючи там пустоту.
Роз’їдає так люто, бо знаю,
Опустіла сьогодні земля,
І відкрились ворота до раю
Під палаючий звук скрипаля.
Ти не грай мені пісню криваву,
Не тривож мої струни німі,
Оберни лиш страждання в відвагу
Проживати ці дні, як у сні:
Ніби знову запахло весною
До мурашок, до приступу сліз,
Ніби голос знайомий до болю
Знову кличе до рідних беріз.
І той сон дивовижна реальність,
Закрадається потай в думки.
Але мрію мою, щиру радість
Вщент руйнують останні рядки:
Легше гори зрівняти з землею,
Океан весь розлити в пляшки,
Аніж Вас повернути зорею
Хоч на відстань моєї руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605467
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 14.09.2015
И вроде жив и в сердце импульсов полно,
Но все не так, жива лишь оболочка.
Внутри сгорел уж очень я давно,
В книге судьбы моей в конце жирная точка.
Как будто зверский ветер в пустом поле,
Летают мысли разбиваясь об кусты.
Я стражам стал, конечно по неволе,
Своей разорванной, черствеющей души.
Стал я сгорать внутри сгорю я и снаружи,
И мне лишь в ад открыты ворота.
Я растворюсь как пыль, я никому не нужен,
Был человек и нет, останется одна лишь пустота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606370
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 14.09.2015
Не называй меня безнравно,
Ты не имеешь таких прав.
Ведь в нашей жизни равноправно
Расписано уж много глав.
Ты не суди людей обложки ради,
Названием не виден человек.
Один с ножом крадется с заде,
Другой всегда с тобой на век.
Конечно жизнь играет в злую шутку,
Конечно солнце превращается в грозу.
Но все исчезнет как в сухую губку,
Жизнь не заметно вновь изменит полосу
Ведь нам дано лишь раз здесь находится,
Любить, страдать, и больно ранить.
Так нужно так прожить и так влюбится ,
Чтоб можно было что оставить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605517
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 14.09.2015
Хочеться ліків і терпкої кави
дике життя, холодні вітри
Три поверхи неба укриті квітками
Чотири зависли тінню вгорі
Крихітний крок - трохи здвинем каміння
Спогад весни - як минуле життя.
Рідний, веселий вогонь у камині
Все ще палає, долі чека
Не кам"яній, як знову побачиш
Правда бодрить, хоч і трошки гірка
Правда як ліки, правду легко пробачити
Руки-магніти, біль одпуска...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606367
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 13.09.2015
Заясніє,
Закружляє вниз ,
Щоб назавше
Зникнути в тумані,
Лист каштану –
Пізній прес-реліз,
Вереснева забавка багряна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606368
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 13.09.2015
«Безлюдні стежинки, пустельний ліс…»
(Гао Ці)
У цій пустелі тільки самота
Мені супутником. Отож, як схимник
Кудись іду… Під небом,
Що смарагдами зірок
Віщує долю. Навпростець
Стежиною, шляхом оленів
Топчу килим осінніх листомрій.
І споглядаю, як в омріяний вирій
Летять останні гуси й журавлі –
Вперед чи то назад:
На північ холодів
Чи то в спекотний край
Летять… Лише старий відлюдник
Шлях в лісі відшукав туди,
Де птахи не літають і ніхто не ходить:
У тиші лісовій побачив Пустоту
Легенькі тіні Дао… Нетривкі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510746
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 13.09.2015
«О, Шлях! Який він глибокий!
Яка прозора його чистота!»
(Чжуан Цзи)
Якось Жовтий Предок
Вирішив оглянути свої володіння
І пішов по землі блукати,
Пішов на північ від ріки Червона Вода,
Піднявся на вершу гори скелясту,
Яку в народі недаремно назвали
Спілка Старших Братів.
І дивлячись в далину зі скелі
На землі свої неосяжні,
Жовтий Предок забув про обачність,
Так сповнило його натхнення,
І вертаючись із захмарності на землю,
Він згубив свою Чорну Перлину.
Тоді надіслав він Знання
Відшукати Чорну Перлину,
Знання шукало, але не знайшло.
Тоді наказав він майстру –
Тому Хто Бачить Павутину Здалека.
Він шукав, та не знайшов
Чорну Перлину.
Тоді надіслав він Філософа,
І той не знайшов перлину.
Тоді надіслав він Подібного До Небуття,
І він відшукав перлину
І приніс її Жовтому Предку.
- Як дивно – вигукнув Жовтий Предок, -
Що саме зумів відшукати
Мою Чорну Перлину
Подібний До Небуття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602868
дата надходження 29.08.2015
дата закладки 11.09.2015
«Людина,
Що має початкові властивості,
У спокої не знає нудьги,
У діях не знає побоювань.»
(Чжуан Цзи)
Початковий Туман рушив на Схід
До Безодні Великої і незбагненної
На берег Океану Східного безмежного
І зустрівся невимушено і ненароком
З Легким Вітерцем нічим не обмежений.
І спитав його Легкий Вітерець
(Як запитують тільки вчителя
Чи Раніше Народженого):
- Куди йдете Ви?
- До Океану Великого.
- І навіщо в далину таку,
Навіщо так необачно і нерозважливо?
- Хочу я там поблукати і подивитись
На це диво з див,
Бо Океан Великий –
Це те, що не наповнюється,
Скільки б у нього не вливалося,
Це те, що не вичерпується,
Скільки б з нього не виливалося.
(А осінь така прохолодна і мудра,
А кроки такі спокійні і їх не міряно).
Тоді сказав Легкий Вітерець:
- Вчителю! Хотіло ся б почути,
І не почути, а довідатись,
Ба, навіть пізнати істину,
Про людину, що має розум.
І Початковий Туман повідав:
- Людина, що має розум,
Сідлає замість коня промінь
І зникає разом зі своїм тілом.
Це називається – освітити безмежне.
Досягає вона межі життя,
Вичерпує до кінця природу свою,
Втрачає тягар тьми справ,
Насолоджується радістю Неба і Землі,
І вся тьма речей повертається до сутності.
Це й називається злитися
З етером початковим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603825
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 09.09.2015
«Володар коня дає іншим його приборкати.
Я ще бачив, як літописці лишали пропуски
у сумнівних місцях. Але в наш час, нажаль,
цього не трапляється.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Стара слива
Кидала тінь на циновку
Приємну свіжість даруючи,
Знову і знову
Кидаючи пелюстки
В горнятка чаю.
Знову і знову
Нетямущий учень
Запитував про людяність:
«І майстерно стріляв з луку,
Ао суходолом пересував човни,
Але обидва погано закінчили.
Але Юй та Цзі самі орали землю
І здобули всю Піднебесну.»
(Вчитель відповів на це мовчанням,
Бо що казати, коли й так все ясно)
Але коли учень пішов,
Втомившись чекати пояснення,
Оцього жаданого визначення,
Що ж таке людяність,
Вчитель сказав:
«Який, воістину, він шляхетний муж!
Як він шанує доброчинність!»
А весна аромат чаю
Хвилями (з ароматом сливи)
Несла кудись –
Невідомо кому…
Невідомо куди…
Невідомо навіщо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511421
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 09.09.2015
«Коли б мені було додано ще трохи років, то в п’ятдесят я б взявся би за вивчення Книги Змін і зміг би уникнути великих помилок.»
(Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)
Якось стоячи на мосту дерев’яному
Над потоком бурхливим ріки
І його споглядаючи довго,
Вчитель сказав учням здивованим:
«Якби Небо додало
Мені нетямущому і неосвітченому
Ще кілька років бодай,
Бо час завершується,
Я би взявся би за «Книгу Змін»
І міг би уникнути багатьох помилок
Великих,
Хоч помилками є тільки ті,
Які не виправляються,
Бо доброчинність в мене від Неба,
А Хуань Туй – отой
Злий невіглас і сіяч зла,
Що він може зі мною зробити?
Бо якби Небо захотіло б знищити
Доброчинність і просвіту,
Воно би давно мене погубило.
А такі сірі невігласи –
Вони ж повелителі юрби тимчасові,
Вони ж керують тільки людьми темними,
Як той правитель Пу Ті злий
Сіяч війни жорстокий –
Піднебесну збаламутив,
Людей зробив маленькими й навіженими,
Але зникне він, як темрява
Коли сонце сходить…»
Примітка:
Ілюстрація – картина Ван Гога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509216
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 09.09.2015
«Хто здатний піднятись на Небо,
Мандрувати серед туманів,
Крутитися в безмежності,
Забувши про все живе?»
(Чжуан Цзи)
У місті з назвою Марнота,
Що загородилось важкими мурами
Від світу річок і рисових полів,
В якому галасу більше ніж людей,
На яке давно зазіхали
Голодні войовничі царства:
Якщо не Цінь, то Чу, якщо не Чу, то Ци,
Якщо не Сун, то Цзінь –
Бо всім бракувало металу,
Підданих і землі, податків і рису.
І в цьому місті на циновці потріпаній
З гарячим чайником роздумів
Та чотирма горнятками мудрості
Зустрілися чотири мовчальника:
Офірник, Тягарник, Орач та Блукалець.
І насолоджуючись ароматом чаю
(Довго перед тим розмовляючи мовчки),
Милуючись горнятками
Та кожним жестом учасника
Ритуалу – чайної церемонії,
Вони сказали один одному:
- Ми потоваришували б
З тим, хто здатний
Вважати небуття головою,
Життя хребтом, а смерть хвостом,
Бо існування й загибель
Складають одне єдине.
І після тої розмови
(Чи той чайної церемонії)
Вони стали друзями
У місті галасливому й докучливому,
Що зветься словом Марнота.
І якось захворів Блукалець,
Захворів та став з усіма прощатися,
Бо довершилось життя його.
І прийшов навістити його Орач
І почувши родичів голосіння
Гукнув їм нетямущим:
- Геть звідси!
Не заважайте й не докучайте
Тому, хто перетворюється! –
І над помираючим нахилившись,
Запитав його – Блукальця:
- Яке воно величне – речей перетворення!
Яке воно досконале – те,
Що творить речі!
У що ж ти тепер перевтілишся?
Куди помандруєш, Блукальцю?
Чи перетворишся ти в печінку щурячу?
Чи в лапку комахи?
На це відповів Блукалець:
- Куди б не звеліли йти
Сину людському батько й мати –
На Схід чи на Захід, На Північ чи Південь,
Він лише наказ виконує.
А дві першооснови Інь та Ян –
Вони більші для людини, ніж батько й матір.
Якщо вони приведуть до мене Смерть,
А я тікатиму, то непослухом виявлюсь.
Бо нескінченна матерія
Дарувала мені тіло,
Витратила життя моє в праці,
Подарувала мені відпочинок в старості,
Заспокоїла мене в смерті.
Те, що зробило хорошим життя моє,
Те, зробило хорошою і смерть мою.
Якщо нині Великий Коваль
Почне метал переплавляти,
А метал закричить:
«Хочу стати мечем Мо Се!»
То Великий Коваль вирішить,
Що то поганий метал.
Якщо нині той, хто був у формі людини,
Стане кричати, що знову
Я хочу бути людиною,
То Оте, Що Творить Речі
Вирішить, що це погана людина.
Якщо Земля і Небо
Великий плавильний казан,
А перетворення – Великий Коваль,
То чи не байдуже, куди мандрувати?
Завершив і засинаю спокійно,
А потім спокійно прокинусь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604560
дата надходження 06.09.2015
дата закладки 06.09.2015
«...Колись я в коледжі
Був дзвонарем, досі відчуваю важкість
Мотузки дзвону в руці своїй...»
(Шеймас Гіні)
Рання осінь
Зазирає в вікно мого дому –
А там ніч.
Лагідний вітер
Кватирку мою відчиняє –
А там пустка.
Навіть миші цей дім покинули
(Бо навіщо
Зупиняти веселим шурхотом
І нерозважливим писком
Тишу
Яка одвічна).
Рання осінь
Веселою гостею
Зазирнула в оцю порожнечу,
А там падолист,
А там сивий книжник
Наче ісландська сова білий,
Замість старих фоліантів гортає
Темні сторінки ночі,
Бліді літери Місяця,
Одкровення енотери сутінок,
Літописи чорного крука.
Рання осінь
Не захотіла жити
Навіть кілька теплих днів останніх
У цій порожнечі вічній,
Побігла
Лише лишила
Легкий слід в саду...
Я гортаю, гортаю, гортаю
Замість сторінок книг
Темні сторінки ночі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604221
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 06.09.2015
Опустила руки, розпустила думи.
- Неважливо, де ми. І байдуже, хто ми.
Поскладала крила, проганяла вічність.
Більш не брала ношу надважку на плечі.
На столі поклала оберемок квітів.
- Натомилось серце за нічим боліти.
Опустила очі до землі, додолу.
Зіпсувала щастя, зіпсувала долю.
Не творила війни за свою свободу.
- Відпускаю душі, коли сонце сходить.
Заховала силу у найдальшу скриню.
Забувала цілі - не її провина.
Голосно мовчала, проливала сльози.
- Тут не ходять люди, по чужій дорозі.
Партії програла, розміняла карти.
Забувала речі, що найбільше варті.
Зорі шепотіли, кликали до бою.
- Гірше, ніж програти - бути не собою.
Встала ще до півнів, кинула всі справи.
Всю брехню - у ватру, залишила правду.
Піднімалась вгору, розправляла крила.
- Просто я ніколи в світі не просила.
Що була - вернулась до своєї долі.
Сильний дух з'явився - з'явиться і воля.
Самотуж справлятись, досягати всього.
В час, як дуже тяжко - це вже перемога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602433
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 27.08.2015
Ой сяду я під горіхом
На пеньку край хати
У якій ня сповивали
Мій батько і мати.
Ой сяду я тай згадаю
Молодії рочки,
Як ми з братом виростали,
Як в лісі грибочки.
Як ми з братом виростали
Виросли й змужніли
В світ широкий, непізнанний
З хати полетіли.
Та хатина із батьками
Нас завжди чекала,
Мати край вікна щоночі
Сльозу витирала.
Нема батька, нема брата
Вже не стало й мами
Не повернеш, бо минуло
Скропився сльозами.
Висушило сльози сонце
Крізь шибку в тій хаті,
В рідній хаті де були ми
Душею багаті ...
16.08.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601968
дата надходження 25.08.2015
дата закладки 25.08.2015
Твой поцелуй горчит любовью,
Мне не хватает нежных слов.
Закинув руки к изголовью,
Смотрю на след твоих оков.
Следы любви, немой свидетель
Безумной страсти средь ночей.
Мне простучали в окна ветви,
Пришла любовь, открой же дверь.
Пускай горчит, зачем нам сладость,
Что словно патока затянет.
Любовь, имеет право на всевластность,
Но без ответа чувство вянет.
Я пью тебя хмельным напитком,
Тобой наполнен мой бокал.
Сшиваю душу терпкий ниткой,
Нашёл я ту, что так искал.
Искал средь звёзд, бродя по небу,
Бросая сердце на Весы.
Делил со Львом краюху хлеба.
Но подсказали Близнецы
Искать тебя среди полей,
Среди листвы, среди реки.
Средь зеленеющих ветвей
Иcкать, рецепты от тоски.
И пусть горчат твои уста,
Тебе я нежностью отвечу.
Моя любовь, моя краса,
Я притушу... тихонько... свечи?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601836
дата надходження 24.08.2015
дата закладки 25.08.2015
«Приходив він до мене за дарами,
і не було йому відмови.
Дав я йому сто корів зі своїх стад,
та сто плащів зі шкіри.»
(Скела «Руйнування дому Да Дерга»)
Отаке от життя в верховітті:
Там лише гнізда і листя.
На землі пророків і королів
Лишився лише один ліс темний,
Та й той в графстві Віклоу
А решта не поля – пустища*,
Де вітер не гуляє – крутиться
Навколо першопочатку острова**
На якому всі олені*** зайцями
Існують лише в потойбічному
Часі, про який забули
Навіть співати чи молитися.
Подаруйте їм окуляри
З непрозорими скельцями –
Може нашу епоху хвору
Вони якось проминуть
Не помітивши –
Буде нам у Судний День
Не так соромно…
Примітки:
* - якщо віскі, то вже ірландське, якщо пустища – то вже вересові…
** - це я про камінь Фаль – камінь Долі, хоча його в Ірландії давно вже немає… Навіть це вкрали…
*** - це я про так званих «ірландських оленів» - шкода, що нині вони не блукають Ірландією… Ех, джентльмени, давно ви не були в Ірландії…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477534
дата надходження 06.02.2014
дата закладки 09.08.2015
Мене нема...Пройди хоч всю планету,
ти не знайдеш мене, я загубилась,
я відчувала смак солокдий злету,
та потім впала і в друзки розбилась,
Ти не шукай мене, бо не шукають,
колись давно утрачену надію,
Я не борюсь за щастя , лиш чекаю,
бо я боротись навіть не умію
І жодну мрію я не відборола,
хоч як набридло відчувати втрати,
невтомну спрагу почуттів незримих,
тих,про які ,відомо небагато.
Бо прийде час колись такий невдалий ,
коли скажу усе,що відчувала,
за ким я пакала . а кого й не згадала...
кого любила, а кого б не знала,
,щоб краще мені спалось уночі.
Пишу вірші...
Я знаю, я не варта, того,щоби колись мене згадали,
чи щоб поезії мої читали
і розуміли "як же їй боліло, напевне солі добру жменю з"їла"
Я замовчу нарешті, я змовчу,
коли пройде десяток з верхом років, і я спалю
усі вірші і спроби щось написати у собі уб*ю.
Коли нарешті втихомирю думку,
і буде байдуже, щаслива чи ще ні,
я просто житиму десь добре,десь із трунком
і тільки руки буду гріти на вогні ,
на тім самім ,де всі загинуть рими,
а поруч не буде зовсім нікого ,
я відречусь від всіх і від усього,
і залишуся наодинці з Богом,
щоб висповідати свій нестерпний гріх,
і тільки Він, єдиний в моїм серці,
зупинить плинний вихор почуттів,
і нова зірка засія на небі,
яка була призначена мені
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541983
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 08.08.2015
..ти вкинеш жмут уявлень про " безмежність "
в мою апокрифічну нерозсудливу і пост і псевдо
зі страхами зіткану таку стареньку вже... Необережність.
плюс мемуарно монотонні кредо
до твоїх мінус чесність, справедливість.
Я загубилась у тобі , границі стерто
Жену у відчаї свою чутливість.
Чужа мораль для тебе не нав'язлива,
Мої думки для тебе неприйнятні.
На дітька, к бісу , я така уразлива?
У мене сил немає — "руки ватні"...
А я несу в собі катастофічно,
твої слова, вагання і поради.
Робила би для тебе це щорічно,
аби шукав в мені все нові вади.
І я не буду більш в тобі шукати
свої відтінки, барви силуети....
Бо нам нема що один одному сказати
... а "нас" із пам'яті потрібно стерти !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488755
дата надходження 28.03.2014
дата закладки 08.08.2015
[img]http://sunny7.ua/tinymce/files/B.%20and%20E.%20Dudzinscy%20%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%8B%D0%B5%20%D1%81%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%20%D0%BE%D1%82%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B4%D1%8B.jpg[/img]
Не зважай на примхи,
люба Вдачо*!
ти бува наївна як дитя…
Загорнувшись ковдрою
в калачик,
визираєш зірку: де твоя?
Бережи серденько
від провини,
іноді воно болить
за двох.
Не у дзеркало -
а на світлини
заглядай, бо в них
твоє єство.
Поринай долонями у хмари
і цукатів сонця натруси.
Поки Серпень
яблуками марить,
захмелілий ходить
по росі.
З абрикосів
човників налущи -
кісточка послужить
якірцем.
Не лякайся
плавати у гущі,
мрії піднесуть
тебе плавцем.
Хоч не завжди
солодко і гладко
(мед дається працею бджоли).
Поклади промінчик
до лампадки,
пряне літо
в серце поклади.
* ВДАЧА - у значенні: сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці; характері. Цікаво, що УДАЧА - позитивний, бажаний результат чого-небудь, щасливий збіг обставин для когось; успіх.
[img]http://probapera.org/content/publication/PH18849_2.JPG[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597292
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 02.08.2015
Загустела вскипевшая кровь,
Ощущается сердцем вина
И над библией молишься вновь...
Не твоя это, слышишь, война.
Ввысь не манит небес синева,
Горизонт раскален докрасна...
Рано стала седой голова,
Не твоя это, слышишь, война.
Певчих птиц не слышны голоса,
Не сближает влюбленных луна...
Черным кроет сердца полоса...
Не твоя это, слышишь, война.
Замирает на вздохе курок,
Перебито дыханьем цевье...
Очень трудным был этот урок,
Не твое это все, не твое.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597313
дата надходження 02.08.2015
дата закладки 02.08.2015
Мы между пропастью и раем,
Всё, - середину выбираем…
Молиться, или не молиться.
Поверить, или усомниться.
Но, только там, где нам хреново,
Где – не желаем и врагу!!!
Вдруг, слышится нам Божье Слово:
Я – помогу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543535
дата надходження 13.12.2014
дата закладки 29.07.2015
Чуєш Друже! Стогін неба,
Застогнали хмари.
Захиталось гілля верби
Та засумували.
Не сумуйте, не бідуйте,
Ще роса на травах.
Ще заграють наші сурми
Ми живі… не впали.
Не зігнути нас в колінах,
Хай в крові рамена.
Ще заквітне Україна,
Знаю достеменно.
Чуєшь Друже! Чуєшь брате!
Жар землі та сонця.
Ще загляне наша слава,
До твоїх віконців.
Нам зозуля накувала
Довгих років, браття!
Ми розпалим серед ночі
Наших душ багаття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596565
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015
Вы когда-нибудь видели исповедь ветхого дома,
В ожидании чуда уже восходящего Солнца?
Оно Светом проникнет сквозь щели неровностей пола,
Под настилы и доски крыльца,
Пробираясь по крыше и треснувшим стенам,
Сквозь окна, на мятую скатерть льняную.
Как скользя по тарелкам на кухне
Разлетаясь в решётке плетёной корзины под стулом,
Проскочив между креслом и старым комодом,
Зацепив стопку книг, карандаш и расчёску,
Рассыпаясь на плитке и нежась на тёплом ковре,
Застигая врасплох люстру, зеркало, печку с разваленным верхом,
Свет внезапно засеет весь дом семенами надежды,
Растворяясь в сиянье и всепоглощающем счастье,
Исцеляя, прощая, меняя, крестя, освящая,
Вытирая росу на морщинах облущенных ставней.
Как вздохнёт старый дом покосившейся низенькой дверью,
Черепицей побитой, скрипучими петлями, кладкой кирпичной,
Да поросшим травою крыльцом.
И стряхнув с себя мрачные мысли,
Улыбнётся во все побелевшие хрупкие стёкла:
Как же я благодарен, что мне не укрыться от Солнца,
Оно так неизменно в своём бесконечном Сияньи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507961
дата надходження 28.06.2014
дата закладки 25.07.2015
Буває інколи відчуваєш себе бляклою плямою
на фоні яскравих упевнених в собі людей,
намагаєшся якось втулитись поміж них комою...
Нещадно руйнуєш себе об вектор чужих ідей.
Затамовуєш подих, і лічиш в секундах день,
який знову зіллється з важкою сірою масою,
копирсаєшся в memories і з сумною гримасою
затягуєш рідних стареньких пісень...
Потім ковтаєш повітря, здається замало легень,
щоб жадібно все увібрати й забрати з собою,
бо знаєш - щастя в повітрі не впіймати рукою,
воно надто крихке, щоб вціліти в обіймах жмень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595807
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 25.07.2015
поющий и падающий
встретился с танцующим
где они могли встретиться?
я вам так скажу
они встретились там где должны были это сделать
вернее не так
они встретились там где это им было уготовано
(имеется ввиду, что от них мало что зависело)
и то, что они занимались при этом разными делами
один танцевал
а другой занимался падением и пением
и то что после этой встречи они продолжили заниматься
каждый своим делом
лишь подчеркивает случайность
(имеется ввиду, что от них ничего не зависело)
и необязательную неизбежность их встречи
(здесь опять имеется ввиду, что от них ничего не зависело)
интересен лишь момент встречи
момент взаимодействия
миг соприкосновения
проникновения какой-то там степени
во всяком случае в моей памяти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385808
дата надходження 18.12.2012
дата закладки 27.06.2015
Ураганом я был в океане,
И рекою о берег я бился…
Растворилась заря, вдруг, в тумане,
На которую я – так молился…
Мне казалось, - и в воду, и в пламя -
Нет преград, чтобы остановиться!..
Мне казалось, я – птица с крылами!
Оказалось, - в ладошке синица…
И, прощённым овеянный ветром,
Где откроется Остров Надежды,
Где не Злом и Добром буду… Между...
Мне покажется, - буду бессмертным!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519175
дата надходження 23.08.2014
дата закладки 15.11.2014
«Mane facto, sicut caligo surgens
egressus abiit in desertum locum,
ibique orabat.»
(Evangelium secundum Marcum. 1.35).*
Там тьма.
Так безпросвітно, що аж коле око
Ця темнота, цей морок навісний
Десь там внизу у хащах міст далеко
Заснув народ і спить Єршалаїм,
Поснули і солдати, й фарисеї, і пророки
Заснув торговий кишеньковий люд,
Та є молитва, є слова і роки
Якими йти, які збирати тут
У кошик неможливого, серед зневіри,
Де ненависть збирає в душах урожай,
Нам йти і йти, нам дуже віри треба,
Нам треба жити, зберегти свій край,
І вистояти і шматочок неба
Нести у серці в свій – незайманий вирай.
Наразі ніч. Наразі пси і зло,
Наразі тільки слово і молитва,
Наразі горе і страждання – тло,
І слово правди – наше ремесло.
* - «А над ранок, як дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився.» (Євангелія від святого Марка. 1.35.) (лат.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483068
дата надходження 02.03.2014
дата закладки 17.03.2014
Я встаю о дев'ятій,
Дивлюся на годинник і повертаюся кілька разів.
Потім засинаю ще на година або три.
Іноді так здорово побути мною.
Адже я живу, немов кожен день — неділя.
Люди сміються з мене через це.
Вони вважають, що я нічого не доб'юся,
Живучи так, ніби кожен день — неділя.
Я не працюю,
Але це не моя вина, просто так склалося,
Що робота - це не для мене.
Деяким це складно зрозуміти,
Але я роблю те, що мені подобається -
Пишу вірш,
Про те, як це - жити, як я.
Може, мені варто змінитися?
Спробувати жити, ніби кожен день - субота?
Але мені і так добре,
Адже завтра інший день...
Я все одно живу, наче кожен день неділя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371952
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 17.03.2014
До 200-річчя з дня народження
Тараса Григоровича Шевченка
…Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами…
Тарас Шевченко
А Україна плаче знову,
Вона й до нині мати є,
Хоч не співає колискову
Та серце любляче своє
Щемить сьогодні за Тарасом
І зберігає Заповіт,
У пам’яті не стерти часом,
Єдиний вічний в серці слід.
Бо наш Тарас - розумний, дужий,
Уже на протязі віків
Зробив народ наш не байдужий
І силу вклав у козаків.
Хотів, щоб вчилися чужого
Та власну землю берегли,
Не віддали і п’яді свого,
Як прийдеться грудьми лягти.
Тарасе, батьку, Україна
Сьогодні дякує за все…
І прославляє свого сина,
Що український дух несе.
Ми всі пишаємось Тобою,
Вчимося в Тебе до цих пір,
Та хочемо уже спокою,
Щоб не кусав нас лютий звір.
Щоб українці в своїй хаті,
Співали радісні пісні,
Були щасливі і багаті,
Щоб наяву, а не у сні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483840
дата надходження 06.03.2014
дата закладки 06.03.2014
Опять... Опять туман над озером построил невесомый серый дом...
Опять... Опять врезаясь стенами, как будто в кожу венами, он душит цвет зари...
Опять... Все то, что нарисовано, в букет осенний собрано - на слом...
Опять... Молчит волна трусливая, как девушка ранимая, в проигранном пари.
Опять... Опять фантом из прошлого отчаянно швыряет в воду тень...
Опять... Опять за шторой плотною, почуяв жизнь вольготную, спит ветер у окна...
Опять... Набравшись вдоволь сырости, как будто злобной милости - мигрень...
Опять... Туман не проясняется, все дальше расплывается, допив рассвет до дна.
Но я отчаянно верю
Рухнет тумана стена
Серому, дикому зверю
Все возместится сполна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464869
дата надходження 08.12.2013
дата закладки 22.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2013
Етюдик з альбому серця
На тлі зимового лісу:
З обличчям старого боксера
Зійшов над рікою місяць,
І сяйвом обсипав срібним
Соснові різдвяні ризи,
І тіні, мов чорні риби,
Гойднулись на білій кризі.
Етюдик, старий етюдик,
Чого він не вицвітає?
Чого мені серце студить
І душу перевертає?
Такий велетенсько-злісний,
Як після якогось бою,
Спливає кривавий місяць
Над горами і рікою.
Картинка з глибин архіву:
Берези в заметах босі.
Скажи мені, я повірю,
Чи він там ще сходить досі?
Чи й досі стікає кров’ю,
Непереможно-зухвалий,
Над лісом і над любов’ю,
Що так на нього чекала?
Не більше, аніж етюдик.
Не місяць, а страховидло.
А тільки - уже не буде
Ніколи такого світла.
Колиско моя вербова,
Хатинко з одним віконцем,
Любове моя, любове,
Чого тобі мало сонця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445100
дата надходження 24.08.2013
дата закладки 24.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2013
Не знаю, що мені робити, тебе знайти не знаю як.
До твого серця шлях пробити, а не стрічатися у снах.
Одну тебе, оту єдину, що назавжди і навіки,
Що так тремтить від нетерпіння, чекає доторку руки.
Чекає губ, чека цілунків, що відривають від Землі,
Палких зізнань, п’янких обіймів – Любові, що живе в мені.
Духмяних пахощів букети, й оці прості мої слова,
Що я складаю на папері, для тебе – зоряна моя.
Вже відчуваю – дуже скоро, ми будем разом назавжди.
До тебе йду я по планеті – на відстані руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436238
дата надходження 09.07.2013
дата закладки 09.07.2013
«Клянусь тим, чим клянеться мій народ,
не гідно воїну вертатись живим,
кинувши на погибель свого короля.»
(Скела «Руйнування Дому Да Дерга»)
Ти знаєш – я згадав: у Дубліні дощить.
Так сумно, коли літо верховодить
Всі ті ж краплини. І життя, як мить
Посеред міста. Червень котить
По небу хмари, а пастух мовчить:
Той – в біле вбраний. Сивочолий,
Що від нудьги цей острів траворунний
Засіяв міфами. Колючками пісень.
Бо недарма оцей мокряк понурий
Землі друїдів провіщає день –
Отой, що справжній. Із роси й туману*
Я книгу склав в зелене вбрану.
І позабув на мить, що кожен пагорб тут
Чиясь могила. Кожен камінь чкрут,
Вістун, який пророчить неминуче.
А я собі на вересовій кручі
Ірландії-вдови із вітром розмовляв,
Ім’я безсмертне Конайре** назвав.
Примітки:
* - Насправді з роси й туману у нас в Ірландії складають пісні.
** - Конайре Мор мак Месс Буахалла. Скільки стоять зелені пагорби в Ірландії стільки будуть пам’ятати про нього…
*** - Калідаса писав колись «Хмара-вістун», але в нас в Ірландії був колись камінь-вістун. Був. А де він зник – ніхто й не знає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431586
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 17.06.2013
Угрюмо озабоченный,
Пешком, а не как все,
Шагаю по обочине
Умытого шоссе.
Шагаю в одиночестве-
Всегда,как перст один,
Но стать счастливым хочется,
Как некий Алладин.
Найти бы лампу медную,
Надраить ей бока
И начать жизнь безбедную
Под маской бедняка....
Нет, не богатство вздорное
Манит деньгой звеня,
Работой самой черною
Не испугать меня.
Но только ни богатства все,
Ни щедрый властелин
Не смогут то,что запросто
Сумел бы сделать Джин!
Он искоркой любовною
При свете ярких свеч
Красавицу холодную
Сумел бы вдруг зажечь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431982
дата надходження 17.06.2013
дата закладки 17.06.2013
В моём аду опять спокойно,
Растут берёзы и сосна.
И в одиночество прикольно,
С небес вплетается весна.
Струится белым светом в стёкла
И падает слепым дождём.
От передрожи сердце взмокло
И прохудился старый дом.
Смотрю на жизнь, почти без веры
И без надежды на любовь.
Я утром открываю двери
Во внешний мир втолкнувшись вновь.
А он бездушен и опрятен
Бегущий в мерном в колесе.
Мой город маленький Пирятин,
Опять слегка навеселе.
В моём раю без изменений,
Плывёт небрежная река.
И в свете отчуждённых мнений
Судьба застыла на века.
Сергей мат2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425813
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 18.05.2013
«Es sitzen am Kreuzweg drei Frauen…»
(Christian Johann Heinrich Heine)
Один мій знайомий жив у старому кам’яному будиночку самотнім аскетом. Любив вечорами грати на скрипці і читати старовинні грубезні книги у шкіряних палітурках писані латиною та грецькою. У нього в домі ніколи не було мишей – він тримав трьох кішок яких назвав Клото, Лахеза, Атропа які берегли його бібліотеку від докучливих гризунів. Мій знайомий давно помер, його будинок, його скрипку і його бібліотеку продали за безцінь. Якось я згадав про нього і написав ось такий вірш:
А ви вмієте крокувати?
Не бруківкою
І навіть не ромашковим полем,
А полями етеру,
Взувши чоботи
Пошиті з порожнечі
Шевцем з дивним прізвищем
З шилом позиченим
Ангелом чорнокрилим.
А якісь три жінки
Досі прядуть свою вовну
тягнуть нитки – не свої – наші
Так невчасно їх обриваючи…
Недоречно я тут, недоречно.
Моя нитка
Все тягнеться й тягнеться,
Обтинати їм ліньки
Чи то не хочеться,
Довга вона аж занадто
Між гілками горобини плутається,
Нехай з неї ліпше
Теплий светр сплетуть
Ірландським безхатькам-рибалкам.
Бо всі ірландці безхатьки –
Острів свій загубили
І світами блукають
Стежками
Як ті нитки плутані…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409300
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 21.04.2013
Посадила мати грушу коло хати.
Загадала мама на свої літа:
Як судилось жити - приживеться груша,
На добро хай доля уже поверта.
Діточки маленькі, хто їх приголубить?
Приживайся, грушечко, серце звесели,
Бо тяжка хвороба відбирає сили,
І від невідомості вся душа болить.
Час важкий злиденний, немає що їсти,
І згорають люди, мов ті сірники.
З фронту повернулись, куля не догнала,
А від цього лиха* гинуть вояки.
Прижилася груша, одужала мама,
Діти піднялися, подались в світи.
Серце материнське вслід за діточками,
І летять, мов ластівки, мамині листи.
А в листах тих - болі, а в листах – тривоги
І така турбота, що не передати.
І до мами стеляться, стеляться дороги,
З кожним роком важче маму залишати.
Вже немає мами, хата овдовіла,
На подвір’ї порожньо і незвично тихо.
Груша велетенська хату всю накрила –
Білопінним цвітом притрусила лихо.
Лихо* - туберкульоз. У нашому селі багато фронтовиків від нього померло.
Прийшли виснажені і потрапили в такі складні соціальні умови, що вижити напівголодним було дуже важко.
2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419270
дата надходження 18.04.2013
дата закладки 18.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2013
О, як далеко осінь та!
Круг мене – жовті хризантеми.
Десь в інший вимір я пішла,
Бо вигнана була з Едему.
Хіба то гріх, коли удвох
Шукали яблук насолоди?
Коли всміхався нам наш бог,
Який сидів отак навпроти?
Та ти сказав: «Це лиш вона
Шукала яблуко рум”яне.
Її це гріх, її вина».
Наш бог сміявся до нестями.
І я пішла. Мені не слід
Було там більше залишатись.
А під ногами – гострий лід.
І дощ, що не приніс розради.
У другім вимірі живу.
Тут – не Едем. Та я літаю!
Мені шовковую траву
Знаходять птахи поза Раєм.
І так далеко осінь та…
Засохлі жовті квіти пишні.
Та є ця істина проста –
Для мене знов цвістимуть вишні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390459
дата надходження 07.01.2013
дата закладки 17.04.2013
Бельканто ластівки, мінор верби над ставом
І тенор лебедя. Так щемно, любо, славно,
Що світом правлять
Мелодія трави, що виросла під тином,
І пісня журавлів, які світами линуть,
Бо скоро – травень.
І спалах крокусів, посаждених торік,
Й піжама бджілки, що усілась на поріг.
Весна спішить.
Ще лід – на озері. Та бути там недовго.
Пташина на гіллячці зиркнула так строго:-
Гніздечко вити!
Розпушив хвіст, танцює круг голубки голуб.
Біжить, лоскочучи хмарки, задерши полу,
Веселий вітер.
Бруньок бузку, що розірвуться, феєрверк
Мережить світ, з лиця якого смуток стер
Лише за мить!
/Як ілюстрацію, додаю свій малюнок кольоровими олівцями/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419030
дата надходження 17.04.2013
дата закладки 17.04.2013
Ми зорі ловили в старе диряве відро,
А потім збирали до своїх кишень
Несли їх в якесь забуте Богом бюро,
Де отримували знову свіжу мігрень.
Тим часом Місяць подав в розшук на нас,
За вкрадене світло з його власних небес.
Ми знову спустошили столітній запас
Який вперто збирав одноденний прогрес.
Ми як Боні і Клайд, ми знов стали вищі
На сходинках власного розвитку мук,
А горе та сум лежать на кладовищі,
Тому що ми вбили їх як набридливих мух.
І ми зараз разом, ми любимо тишу
Вона нам наспівує Пола МакКартні
Я щастя ловлю як польову мишу
Яка завелася у місцевій книгарні.
Вона з'їла всі книги, журнали, брошурки
Які ми так довго ночами писали,
Вони про життя і про наші стосунки
Ми знову будильник на "сім" не поклали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418514
дата надходження 15.04.2013
дата закладки 15.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2013
Она ждала, как долго же она ждала.
Когда часы пробили полночь,
Надеясь, верила, себе лгала:
“Он позвонит, придет на помощь”.
Она ждала, не день и ночь ждала,
А вечность целую. Спокойно
Ее ты тихо где-то предавал.
Она устала быть одной, довольно!
Но все равно она ждала тебя,
Кусая губы. Осторожно
Искала в памяти твой взгляд,
Которого не чувствовать так сложно.
Стирая с памяти твои слова,
Из сердца их не выбросить, однако.
Истерзанная чувствами, ждала
Что даже не смогла заплакать.
Поверь, перед тобой честна она
Просто боится этих чувств любовных.
Как никому тебе была верна,
Даря себя мечтам греховным.
Она ждала, как долго же она ждала.
Но, испугавшись, избежала.
На помощь почему-то не звала –
Она опять с собой сражалась.
Как же боялась этой лжи, измены,
Предательства, холодных чувств.
Уж очень-то пугали перемены –
Все это навевало только грусть.
Она ждала. В ответ – одно молчанье,
Непонимание и редкость встреч.
Все это – лишние страданья,
От них не смог ее ты уберечь.
Опять страдает, по ночам не спит.
Все думает, как дальше будет.
Ей кажется, что в дверь стучит
Тот, кто ей очень-очень нужен.
Закрыв глаза – во сне лишь ты один,
Рука в руке, а сердце к сердцу.
Ты раб любви, ты господин…
Но в сон закрыло утро дверцу.
Все время от любви бежит она.
Старается забыть, не помнить.
Ведь понимает, что обречена
И преждевременно любовь хоронит.
Не обвиняй ни в чем, простить сумей.
Она в последний раз любила.
Ты не ищи ее, забудь скорей –
Она себя в любви убила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417543
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 11.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2013
Мажор, минор, диез, бемоль...
Гитарных, пальцы, струн касались...
Чуть хриплый голос сыпал соль,
На раны, что не рубцевались.
Не рви мне сердце гитарист,
Слеза на свет из глаз прорвалась;
Ты молодец, но не садист...
Душа моя, так настрадалась...
Ты не был там, где валят лес,
Где лето, месяц лишь в году,
Не умирал и не воскрес,
Бежать пытаясь прочь по льду...
Сыграй, коль можешь, как цыган...
Но только песню удалую...
Тебе заплатит уркаган...
Гуляй братва за жизнь шальную.
Спасибо друг, ты угодил...
Вот, от чего ж не веселится?
Иль водки мало пропустил?..
Вновь сердце стало колотиться...
Давай споем теперь вдвоем-
"А белый лебедь на пруду..."
Вновь ждет меня мой "отчий дом",
Но я обратно не пойду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406675
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 12.03.2013
Ірландія!
Мрій моїх візерунок,
Світло туманного дня,
Кров серця мого,
Цвіт вересу
І грудка землі
У руці затиснена.
Голос дзвону
І шум Океану,
Холод скель
І вогню жар.
Ірландія!
Вітру подих
Над вересом
І сенс життя мого,
Свободи пісня,
Вічно сумна вдова,
Що синів загиблих оплакує.
Дерево вічнозелене,
Дитина вічно усміхнена,
Що бавиться на березі
Нескінченної ріки часу.
Ірландія!
Роса на траві,
що з крові кельтів виросла,
Хрест кам’яний
І зелені пагорби,
Терпкі жорстокі легенди
І пісні безтурботні,
Камінь долі,
Що кличе дітей своїх
До Волі - їм Богом даної.
Гели -
Сини королів!
Діти богині Дану!
Слухайте
Як Вітчизна кличе вас.
Примітки:
Авторський переклад з ірландської.
Написано під час поїздки в Коннахт у 1962 році.
Острів долі (Фаль) - давня назва Ірландії.
Гели - назва ірландців.
Є така приказка в Ірландії: "Всі ми сини королів." - в Ірландії в старі часи було кілька десятків маленьких самостійних королівств. Так що, якщо добре поритись в генеалогії, кожен ірландець знайде серед своїх предків королівське коріння.
Згідно давніх легенд - найдавніше населення Ірландії складали племена, які себе називали "Діти богині Дану".
На світлині - скелі Мохер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365000
дата надходження 18.09.2012
дата закладки 08.03.2013
Éire!
Brionglóidí de mo patrún
Lá ceoch Solas
An fhuil mo chroí,
Bláth fraoch
Agus clod
In a lámh.
Guth a clog
Torann Aigéan
Carraigeacha Fuar
Teas Dóiteáin.
Éire!
Anáil Gaoth
Os cionn an fraoch.
An bhrí atá le mo shaol.
Amhrán Saoirse.
Baintreach i gcónaí brónach
Cad a fuair bás mac caoineadh.
Crann síorghlas,
An leanbh miongháire i gcónaí,
Cad é a imirt ar an gcladach
Abhainn gan teorainn ama.
Éire!
Drúcht ar an bhféar le
Ceiltigh fola méadaithe.
Tras-cloiche.
Chnoic Glas.
Finscéal brutal Rough.
Amhráin carefree.
Cloch na cinniúint,
Cad é ag iarraidh a leanaí
Chun saoirse - a n-Dia a thugtar.
na Ceiltigh - An mac righ!
Tuatha Dé Danann!
Éist Toisc go bhfuil
Éire ag glaoch ort.
Транскрипція:
[Олєн на фаль
Ерє!
Брьонлоді де мо патрум
Ла кех солаш
Ан фуль мо хрой,
Блах фрех
Агес клод
Ін а лав.
Гух а клог
Торан егєн
Кррагєхе фур
Тещ дотєнь.
Ерє!
Анель гех
Ош кьон ан фрех.
Ан брі ата ле мо хел
Авран шєрше
Баньтрех і гонай бронех
Кад а фурь бас мак кенєт
Кранн шірлас
Ан ленв мінйарє і гонай,
Кад е а імірьт ар ан гладех
Авань ган терань аме.
Ерє!
Друхт ар ан вфер ле
Кельтіг фоле медахє
Трас клохє
Хнокь глас
Фінскел брутел рой
Аврень карефрі
Клох на кіннюньть
Кад е аг іред а леней
Хун шершє а н-Дя а хугтер
На кельтіг - ан мак рі!
Туахе де Данан!
Ешть тошьк го фуль
Ерє аг глех орт]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404451
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 08.03.2013
Скажіть мені, чому так плаче ніч,
Чому садки вишневі облетіли,
Кричить в гаю, не замовкає сич,
А солов’ї неначе заніміли.
Чому дві зірки полетіли вниз,
А були поруч, ніби обнімались?
І місяць поміж хмарами повис,
Бо серця два у ніч таку прощались.
Не захотіли щастя зберегти…
Хто винен з них?.. Не в тому, певно, річ…
Одне кохання втратило сліди
І через те, напевно, плаче ніч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404030
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 25.02.2013
[i]Закройте дверь перед всеми ошибками
и истина не сможет войти.[/i]
[b]Р.Тагор[/b]
- - -
Какая роскошь – ошибаться,
когда соперник начеку.
В любой момент движеньем пальца
он может выдернуть чеку.
И в тот же миг пойдет охота,
сбежать не выйдет – вот напасть!
Когда есть повод, всем охота
незамедлительно напасть.
Измором раньше брали крепость,
а нынче тактика не та:
не испытав тебя на крепость,
все ищут слабые места.
Неверный шаг – приставят дуло
к виску с тесёмкой вздутых жил,
и сколько бы ветров ни дуло,
никто не вспомнит, чем ты жил.
Допустим, фаворит дал маху –
в игре легко начать с нуля,
а в жизни будут строить плаху,
и пешки вздернут короля.
Законы джунглей въелись шибко
в умы бесхитростных людей.
Прощать друг друга за ошибки
нам с каждым годом всё трудней…
(VIII.2010)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403793
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 24.02.2013
[img]http://cs307205.userapi.com/v307205008/5ef6/26dHYuJ_yoI.jpg[/img]
Я б покинув рідний край,
Щоб не думати про тебе.
Я піду - ти не зважай,
Лиш візьму з собою небо.
Я молитиму Богів,
Не жалітиму і крові,
Тільки б я перегорів,
Тільки б знову краплю волі.
Я не сплю ні в день ні в ніч,
Очі вицвіли від солі,
Руки терпнуть, в ногах біль,
Та живу... живу поволі.
Не почули молитов,
Не почули... кляті Боги!
Дарували знов любов.
Ну за що? За що, Ви Боги?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396212
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 14.02.2013
Хочу отчаянно – любить,
Вздыхать, кокетничать, смеяться.
В любовной лодке плыть и плыть
Прикосновеньем наслаждаться.
От ревности с ума сходить,
В руках любимых замирая.
Хочу отчаянно – любить,
Как на костре, душой сгорая.
1997р Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400991
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 14.02.2013
За селом проскакали коні,
Навіть дивно – нема машин.
І вазон, що на підвіконні,
Піділлять його, попросив.
Кіт дрімає, уткнувшись в лапи,
Холодає і знов дощить.
По душі щось тече і капа,
Не заснути – душа не спить.
Осінь хоче залізти в хату,
Грюка в двері, тривожить дах.
Черевики чекають дратву,
Це лиш образ – проте, хай так.
Попід ранок калюжі з льодом,
Вже пора, щоб дали тепло.
Тільки холодно не з погоди,
А від того, що все пройшло.
За вікном знову вітер чую,
Наче скиглить в душі струна,
Та проте, я дарма сумую,
То лиш осінь – вона одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398661
дата надходження 06.02.2013
дата закладки 06.02.2013
в бою неравном
мы без боя сошлись
ты и я
ты в ангела подобии,
я ж чертовка серая.
не удивляйся милый.
эта масть моя
естественна.
в прикрытии земного бытия.
ты ж здорово в сиянии приодет
но парадокс лишь в том
я ближе к людям. а ты нет.
блуждаем мы сквозь измеренья
в споре немом.
ты исполняешь чью-то волю
я ж ни при чем
пусть будет так
прибудет знак
мы равноправные всегда
но каждому из нас - своя стезя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387117
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 12.01.2013
Память моя – что мне делать с тобой –
То, что всего дороже
Где-то осталось за былью виной,
Кто мне забыть поможет…?
Травы, речушку и клён под окном –
Степь, что хлебами пахнет;
Запахи синей сирени весной,
Белый безусый танец…
Нет, не забыть тот искрящийся взгляд,
В платьице белом – муза,
Словно весенний в цветах райский сад,
Сладким на сердце грузом…
Память моя – что мне делать с тобой?
Всё представляешь ясно…
Вечный свидетель – стоишь за спиной –
Ангел в крылатой рясе…
Жизни страницы смывают дожди
И под снегами тают –
Всё преходяще: границы, вожди.
Прошлое, в нас – витает…
Память моя – что мне делать с тобой –
То, что всего дороже
Где-то осталось за былью виной,
Кто мне забыть поможет…?
24.12.2008г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391898
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 12.01.2013
Салазки катятся под гору –
Естествен путь – всё вниз и вниз.
Так до тех пор, пока опора
Не встретила, иль не завис
Над пропастью, без вариантов,
Как в тупике иль в забытьи.
С другого мира бьют куранты,
Гудят: «Проснись, ты в бытии…»
Не парус сник – у рулевого
Потерян курс и ураган
Несёт – хотя б по воле Бога, –
Чтоб шанс к спасению был дан.
Как много нынче щепок в море
Меж Светом и нелепой тьмой.
Есть выбор – из пределов горя –
Подскажет сердце путь домой…
14.12.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391538
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 11.01.2013
[img]http://cs417619.userapi.com/v417619008/589e/6Euv_S-aKC0.jpg[/img]
Казковий зимній вечір
І запах мандарин,
Сніг падає на плечі
У відблисках вітрин.
А люди так щасливі,
Гуляють всі удвох,
Я про таке й не мрію -
Така вже доля! Що ж…
Та мріяв я про тебе,
Тобою дорожив,
І радувався небу,
Як серце я відкрив.
Зламала туди двері
І ходу вже нема,
Скалічені, та щирі
Залишились слова.
І згадую все ж нині
Підсніжник лісовий,
Коли знайшов я милій
В період хуртовин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388791
дата надходження 30.12.2012
дата закладки 11.01.2013
Хотів би стати тобі другом,
Якби лиш тільки не любов,
Даремно думав, що убога -
Вона ж гаряча стала знов.
Думки підвищують напругу,
Бо знаю - більше не моя,
Ну що за доля недолуга,
Хоча... моя у тім вина.
Боюсь зустрітися з тобою
(Десь випадково, просто так)
Коли побачу - стільки болю
Ховаю я в своїх очах.
А нові пристрасні стосунки
Не зруйнували почуттів,
Лиш ніби випив я отрути,
Та жити хочеться мені.
Пробач, не бачу в тобі друга
Бо ще кохаю … але втім -
Це не важливо! Бо не треба
Ламати твій казковий світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386824
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 11.01.2013
[img]http://cs418825.userapi.com/v418825008/138c/a1ZbCGo6oeg.jpg[/img]
Білим покривалом стелиться туман,
Огортає землю жовтувата шаль,
А за небокраєм і десь далі, там,
Ти сидиш самотня, а в очах печаль.
Цьогорічна осінь, як і ти, сумна -
Плаче болем небо, листя обліта,
Тільки ти не плачеш - сліз тепер нема,
Витекли, напевно, з відчаю до дна.
Ти не плачеш! Навіть боляче якщо,
Почуття не вмерли - у тобі любов,
Ставши на коліна, крикнеш ти: За що?
А в душі слова ті згадуються знов.
"Я сказав цій осені і тобі скажу:
Ти, пробач кохана, більше не люблЮ,
Та відкрию серце, хай і на біду,
Уже іншій, мила… ти ж мене забудь".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383074
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 11.01.2013
Девушка с веером
на жёлтом стуле.
Девушка с веером,
с глазами косули.
Девушка, с отблеском красным
на коже,
держит печальными пальцами веер.
Девушка вздох глубоко затаила,
веер трепещет,
груди не касаясь.
Бронзовый ветер,
окрасивший тело,
веером стал с голубым опереньем,
с красным зрачком и коричневым кругом.
Девушка с веером пристально смотрит,
губы сомкнув в напряжённом молчанье.
Солнце небесные краски разводит,
Стены забрызгав отчаянным цветом -
нежно-лимонным и светло-лиловым.
Стены устали,
им жарко и тесно,
стены металлом горят раскалённым,
стены тоскуют по елям зелёным,
стены тоскуют по снегу и северу...
Не улыбается
девушка с веером.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301974
дата надходження 24.12.2011
дата закладки 24.12.2012
«Дві паралелі, два меридіани –
От і квадрат. Живи. Твори. Вмирай.»
(Євген Плужник)
Вчора блукав вулицями глухої осені, слухав голос холодного осіннього вітру. Навколо була мряка та мжичка, пронизливий холод листопада. Я підібрав з мокрої бруківки яскраво мідний листок дуба червоного (Quercus rubra) – дерева, батьківщина якого далеко за океаном, але доля занесла його на землю Ірландії. А в далині я побачив старого глухонімого двірника, який був мокрий так само як і його вулиця. І тоді я написав у своєму нотатнику таке:
Хотілось би знати:
Від чого ховаються люди
Під парасольками сірими:
Хіба тільки від крапель дощу:
Цього меланхолійного проповідника,
Цього пастора чорного готичного костелу,
Цього чорнокнижника та алхіміка
Моєї Європи темної,
Як каптур
Прочанина.
Серед каменів мокрих
Та дерев голих, як душа божевільного,
З осінньою нудьгою
У старому подертому портфелі
Вдаю з себе шанувальника
Чи то напою дивного,
Чи то вітру холодного.
Хоча вітер – теж напій.
Пийте його шодня,
Як п’єте безнадію
Двірника-шульги.
А він теж поет
(А ви і не знали),
А він теж Бах
(А ви і забули),
А він теж філософ
(А ви його книгу вулиць
На вогнище).
Ото ж бо....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378876
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 29.11.2012
"Холодний місяць.
Під підошвами черевиків
Дрібне шутро."
(Йоса Бусон)
Запишу всіх святих і праведних
До свого записника,
Де всі вірші покреслені
Буркочуть щось недоладне
Про «забуття» та «нешану».
Так, нібито крім порожнечі
Існує щось у цьому світі
Вічної гри.
Запишу всіх людей з парасольками
В окремий реєстр
На сторінці «сонце».
Запишу всіх їжаків Норвегії
До каталогу в синій зошит
На сторінці «вітер».
Вони теж святі і праведні
Святіші за святого Йосипа,
Тільки колючі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371499
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 27.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2012
Я с улыбкой пройду сквозь толпу,
И с улыбкой в толпе затеряюсь.
А ты скажешь вдогонку люблю,
Я пошлю, никого не стесняясь.
Я забуду любовь всю твою,
И забуду те нежный речи,
Оказалось, ты просто лгун,
И не надо искать со мной встречи.
Я мечтала - надену фату,
И завидовать будут подруги,
И женою тебя обниму,
И не дам умереть нам от скуки.
Но решил ты иначе чем я.
Разошлась на две тропки дорога,
У меня есть другая семья,
У тебя же есть ты, да и водка.
Так зачем нам с тобою страдать?
Обернусь и бегом зашагаю.
Не хочу я сейчас повстречать
Да и в будущем не желаю.
Уже в прошлом все чувства мои.
Ты нас них, к счастью, не заиграешь,
Наш роман птицы утренней крик,
Он в тиши мимолетно растает.
08.12.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380356
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 26.11.2012
«Бачу: лавою дні мої сунуть…»
(Майк Йогансен)
Цього холодного осіннього ранку в моє відчинене вікно залетіла синиця зовсім не лякаючись старого здивованого кота і стала дзьобати зерна «шаленого огірка» - Ехіноцистеса шипуватого (Echinocystis lobata), що були розсипані на підвіконні. Я завжди любив цих життєрадісних птахів, але раптом згадав одне давне давнє кельтське повір’я – якщо синиця залітає в дім, то це віщує смерть когось із жителів цього дому. І тому, коли синиця погостившись, полетіла у своїх справах, я написав таке:
Синички – вони теж сонячні зайчики,
Вістуни весни та смерті,
Бо смерть теж весна –
Оновлює грішну землю,
Сіє зерна перевтілень.
Веселі птахи світанку,
Позашлюбні діти Сонця,
Уламки дзеркала
Глухої осені дня,
Мого дитинства літаючі уривки.
Співайте мені про сніг
Важкий та холодний,
Про сани, які слід у пивницю кинути,
Про воза, якому слід приробити колеса,
Бо кожне колесо – теж сонце,
А кожна пісня – легенда про круговерть.
Розкажіть мені
Про метемпсихози Ешера.
Співайте пісню вічного танцю мені!
У новому життю народжуся птахом
Чи веселкою, чи колесом млина
Чи просто поетом,
І буду Сонцю незнаному співати гімн
Своїм ірландським танцем.
Живіть, птахи жовтого сонця
І синього неба
В містах сірих горобців-атеїстів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378424
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 17.11.2012
Якщо я скажу, що кохаю -
То це нічого не скажУ,
Ти зрозумій, що слів замало,
Щоб передати, як люблю.
А я життя не уявляю,
Без тебе і твого вогню,
Лиш в темноті пообіцяю,
Що збережу миттєвість ту.
Я простелю під ноги квіти,
Я подарую тобі дощ,
І, як дитина, буду бігти,
Поміж осінніх мокрих площ.
І дивний я в своїм зізнанні -
Любов таку не бачив в снах,
А ти ховаєш у мовчанні
Щасливі сльози на очах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363357
дата надходження 10.09.2012
дата закладки 17.11.2012
Напрасно петляла стезя
моих удивительных странствий,
когда просыпаешься в трансе
и вымолвить слова нельзя.
Напрасно манила судьба
в чащобу немыслимых бедствий -
проходит со мной по-соседству
немыслимых бедствий тропа.
Идя, на мечту оглянись,
вглядись к ней торжественно в очи -
увидишь во тьме среди ночи
прекрасную женщину - Жизнь.
И всё же, живя и любя,
страдаешь совсем не напрасно:
в любви и в коварстве прекрасна,
та женщина верит в тебя.
2.10.1984
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378078
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 16.11.2012
Окрест дороги сопки да ковыль,
окрест дороги темь и тишина.
И косоглазо щурится луна
на серую раздавленную пыль.
Шагают люди, сдавленно дыша,
натружено скрипят в ночи ремни.
Сжимается вселенская душа,
пугливо пряча синие огни.
Окрест дороги шорохи во мгле
сопровождают призрачный отряд.
Шагают по расколотой Земле
тринадцать невернувшихся солдат.
-Куда ведёшь, суровый старшина,
бесплотные фигуры в тишине?
- Туда, где не готовится война,
и где не погибают на войне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378077
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 16.11.2012
Краплі дощу дуже схожі на сльози,
Прикро надія від вітру стихає.
Пісню мою уже знищили грози,
Настав час прощання, нас вже немає.
Погляд знайомий…так схожий на небо,
Віра розтоптана геть догорає.
Пустих обіцянок віднині не треба,
Настав час прощання, нас вже немає.
Любов моя, милий, так схожа на сльози,
Зітхає, страждає, ніяк не минає.
Сльози самотності, знову сльози,
Настав час прощання, нас вже немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377889
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
В пруду старинном у опушки
Жил старый сом на дне седом.
Калине,как своей подружке,
Дарил он плески за мостом.
Она в ответ листвою пела,
Дарила ягоды,как кровь,
Красот прибрежных Королева,
Его последняя любовь.
Года минули золотые,
Былое кажется уж сном
И стали дни её пустые
Без милых плесков за мостом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332735
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 13.11.2012
Вино?!... Да нет, скорее водка,
А может вместе? Нет, ты что?!
Она текила, это точно,
И аромат ее такой…
Да нет, она как роза, безупречна,
Снаружи колется, в душе весна,
Ее сердечко полыхает нежностью,
Я не встречал подобной никогда…
Я никогда не видел столько страсти,
Прячущейся у нее в глазах,
А руки нежнее лепестков у розы,
Ее небесный аромат…
Снаружи колется,
В душе сама лишь нежность,
Ее изгибы нежностью полны,
И ни один из ароматов не сравнится,
С ее пахучестью весны…
Касания – нежность, ласки – сказка,
Глазки – море, даже океан,
Снаружи вся шипами крыта,
И не поймешь где правда, где обман…
Я повстречал ее, и закружилось,
Ее колючки расцвели,
Вот что делает с влюбленными,
Небесный аромат святой ЛЮБВИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374750
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 01.11.2012
Ветер осенний смешал многоцветье листвы
В невозможно - прекрасном узоре,
Летние краски, мечтая затмить
Бесконечностью полутонов и оттенков,
Шьет из цветов увяданья волшебный наряд
Для ноябрьского бала,
В радугу мир превращая
В преддверии бесцветной зимы…
Так же порою и мы
В ожидании скорого снега,
Ищем в минувшем цветные лоскутья
И трепетно их заплетаем
В нить нашей жизни.
Из ярких осколков мгновений
Радугу смысла творим,
Веря, что память о лете,
Даст пережить нам
Безмолвие белой зимы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374728
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 01.11.2012
Затінені тіні нічною імлою,
Розчинена крапля печалі в вині.
До болю порушена тиша стрілою
Годинника того, що там на стіні.
Рахую секунди, хвилини, години
Я митями, днями, роками... Свій час
Вимірюю в дюймах і ліплю із глини
Крилатого поні на ймення «Пегас».
Фарбую у синє я птаха пір’їни,
Та сльози невдач розмивають ту синь.
По новій щоразу я зводжу руїни
Досягнень, приклавши для цього зусиль.
Спрямовую погляд свій завжди в світанок,
Що ріже розпачливу ніч на шматки.
Замірявши долі своєї серпанок,
Шукаю по світу я істин стежки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374738
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 01.11.2012
Холодно... И мне опять сегодня холодно.
Осенний ветер душу рвет мою.
Опять один, и мне не все равно,
что вновь иду по жизни не в строю.
Милая, где потерялась ты любимая?
Хочу согреться пламенем твоим.
Милая, ты отзовись скорей красивая,
одной хочу тобою быть любим.
А под ногами, вся земля покрыта инеем,
не легок путь к любви твоей.
Иду, ищу, зову тебя по имени,
и свято верю, будешь ты моей.
И верю я, пересекутся наши судьбы,
увидишь ты, на что способна моя нежность.
И встречи миг приблизить мне скорей бы,
но впереди лишь путь холодно-снежный...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374226
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 30.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.10.2012
Ось і знову тугА.
Тисне в грудях нудьга,
Не знайду собі місця спокою,
Відлетіла любов,
Не повернеться знов,
Все минуло, не буду з тобою.
І не треба більш слів,
Ти обманом горів,
Твоя щирість у шклянці болота.
Чи отрути ти з’їв?
Чи навмисне дурив?
Закриваю для тебе ворота.
Моє сонце зійде,
На подвір’я впаде,
Під вікном знов розквітне калина.
Зникне з серця нудьга,
Бо так завжди бува,
Що до всього існує причина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371669
дата надходження 18.10.2012
дата закладки 18.10.2012
* * *
Порыву гнева слепо подчинясь,
Лишь им одним лицо своё корёжа,
Я хлопнул дверью, уходя, и всё же
Уже в вагоне, сам с собой борясь,
Вдруг осознал, как ненасытна страсть –
Чем дальше от тебя, тем ты дороже.
Вагон в чужие нёс меня ветра,
В чужой рассвет и в облака чужие.
В груди мертвело всё, но были живы
Сирени куст, скамейка у двора,
А с ними всё, чем оба дорожили.
На полке лёжа, теребил матрас –
Вминал бугры, наглаживая вату,
И, ощущая всё острей утрату,
Казалось мне, что тереблю сейчас
Всё то, что мною ласкано не раз,
Поглажено и через миг измято.
Я всё порвал…
А мне хотелось рвать
Подушку, что гримасами кукожил,
Бугры матраса, впившиеся в кожу…
Я боль порву, но сердцу не соврать
И наша допотопная кровать
Теперь уже казалась царским ложем.
…Бледнели фонари, редела тьма.
Как много передумал я в вагоне!
Дождём и ветром встречен на перроне,
Сквозь мутные дворы, через дома,
Обид взаимных руша терема,
Я возвращался в страхе и поклоне.
Любовь, что тяжелее тяжких нош
Я нёс тебе обратно. Нёс и гнулся.
Жгли боль и стыд, что сдался я, что сдулся,
Змеёй язык покусывала ложь…
Я дверь открыл, сказал: «Ты знаешь, – дождь.
Проклятый дождь!
Я… за зонтом вернулся».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371414
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 17.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2012
Ще жовтень листя не позолотив,
Ще в зріст іде отава молода
І день осінній вперше задощив –
Змиває літа залишки вода.
Жаркого серпня губляться сліди,
Краплини спрагло поглинає шлях –
Земля напитись квапиться води.
Готує крила перелітний птах.
Роса припала до пелюсток-губ –
Квіткам троянд щось бачиться своє.
А при дорозі величезний дуб
Зелене світло осені дає.
02.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371406
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 17.10.2012
Закружила осень,завертелась,
Разукрасила деревья и леса.
Мне казалось-осень захотела,
Чтобы ты поверил в чудеса.
Вдоль стояли ели и осины,
На опушке-дом полупустой.
Желтизной расписан он красиво.
На скамейке-томик небольшой.
Ты читал стихи мне и смеялся.
Ты меня украдкой целовал.
Будто старой осени стеснялся,
Хоть ее прихода долго ждал.
Вдруг у осени закончились все краски,
Дождь пошел смешавшись чуть с листвой.
И дожди идут уже почаще.
И без листьев лес полупустой.
Только ели все стояли смело.
Не страшны им шалости дождя.
Рисовал ты на холсте умело,
А я все смотрела на тебя.
Дождь прошел-и вмиг похолодало.
И в пустой печи горит огонь.
Мне с тобою целой жизни мало,
Чтобы до конца понять любовь.
Осень краски тихо собирала,
Все цвета уже ей не собрать.
За окном тихонько разбросала.
Только в сером зимушку ей ждать.
А зима придет и не поверит,
Удивляется как первый раз.
Только строгим взглядом все изменит.
В Рождество заставит чудес ждать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371069
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 15.10.2012
Я вже не повернуся,тепер занадто пізно.
З тобою дні були пронизані дощем,
Я стала забувати,як цілувати ніжно
І почуття були всі знищені ущент.
Я вже не повернуся і скільки б ти не кликав,
Напевно загубився відчайдушний крик,
Бо ніс розруху чорну і відчай разом з лихом.
Сама я захотіла- ти навіки зник.
02,10,2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368135
дата надходження 02.10.2012
дата закладки 15.10.2012
В небе темно-вишневом заря распласталась,
Красок сочно-багряных полна…
Свадьба пела, неистово громко смеялась
И желала потех и вина…
Ты сидела напротив и молча скучала,
Опустив свой задумчивый взгляд…
А толпа веселилась, толпа бушевала,
Поглощая вина аромат…
Я неслышно привстал и как будто случайно
Твой наполнил шампанским фужер…
Кто то рядом сидящий заметил нахально:
« Объявился таки кавалер…. »
Ты смутилась и жаром лицо запылало,
Как грустны были очи твои…
А душа трепетала, кипела, страдала
И желала вина … и - Любви…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370935
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 15.10.2012
Я рядом-в дыхании ветра,
Я рядом-в тех каплях дождя,
Что падают так незаметно,
Едва лишь коснувшись тебя.
Ты можешь простым быть и смертным,
А можешь бессмертным,как Бог,
Но будешь последним и первым,
Меня пробудившим...Ты смог
То сделать,что мне невозможным
Казалось до этой поры,
Душа словно пылью дорожной
Припала от смрада,жары.
Меня ты заставил проснуться
И больше уже не уснуть,
И к прошлому мне не вернуться,
Себя не смогу обмануть.
05,10,2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368752
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 14.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2012
Журилась осiнь.Тихою ходою
За обрiй слалась низка журавлiв.
А осiнь сумувала за тобою,
За ласкою твоiх очей i слiв.
А ти пiшов, не залишив надii,
Десь заблукав в посрiблених лiтах.
I губить осiнь свiтлi сльози-мрii,
Й блукае тихо по твоiх слiдах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370636
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 13.10.2012
One Day I Wrote Her Name Upon the Strand
Edmund Spenser (1552–1599)
ONE day I wrote her name upon the strand,
But came the waves and washed it away:
Again I wrote it with a second hand,
But came the tide and made my pains his prey.
Vain man (said she) that dost in vain assay
A mortal thing so to immortalise;
For I myself shall like to this decay,
And eke my name be wiped out likewise.
Not so (quod I); let baser things devise
To die in dust, but you shall live by fame;
My verse your virtues rare shall eternise,
And in the heavens write your glorious name:
Where, when as Death shall all the world subdue,
Our love shall live, and later life renew.
Я аркуш проміняв на берег моря,
Та хвилям літери не зрозуміти, як не пнись.
Приплив безжальний – він не чує горя,
«Ім’я її пишу, благаю, зупинись!»
Вона говорить: «Що ж ти, недолугий,
Притримати надумав часу плин?
Адже і я не перша й ти не другий,
Чий слід земний розмеле цей одвічний млин».
Я суперечу: «Тож із праху в прах,
Твоє ж ім’я бринітиме думками,
Звертатимусь до тебе як до Бога – в молитвах
І образ твій огорнуть хмари рушниками».
Загине Світ: Гурк! Блись!
Ось був, а ось вже не існує.
Примружуй очі і до мене притулись
Не бійся – нас любов врятує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370633
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 13.10.2012
А клавіші ще довго не здавались.
І з ними час провів нерівний бій.
Слабкіші вже давно зірвались;
Сильніші награвали “Амелі”…
Вони ще не забули дотик польців,
А їх тут безліч в вічності було…
Упевнених в собі й блукальців,
Яких життя у нетрі завело.
Вони ще не забули звук мелодій
І стукіт серця кожного із нас,
Бо їх торкався й злодій і Бетховен…
А може щось зіграю ще і я…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370629
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 13.10.2012
Мости мостила,
Шляхи стелила,
Любила пристрасно і щосили…
Шукала раю,
Земного раю,
Тепер не знаю, чи він буває.
Тепер не йметься,
І щось шкребеться,
Що то бажань лиш моїх люстерця.
І знов так тісно,
До болю тісно,
І ще секунда – і простір трісне…
Кого питати?..
І чи питати?..
Чи то є щастя, чи просто грати…
Багряні роси,
Холодні роси…
Ніщо не вічно – це просто осінь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370619
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 13.10.2012
Печаль помножена на осень, трепещут листья на ветру.
Ты ни о чём меня не просишь, я никогда тебе не вру.
Печаль помножена на осень, разоблачений суета.
Смотрю в глаза былых сомнений: и я не тот, и ты не та…
Печаль помножена на осень, и птицей раненой в груди,
Тревожно бьётся сгусток сердца – уйди сейчас, сейчас уйди!
Печаль помножена на осень, смертельна для моей любви.
Я не с тобой, хотя ты рядом, я не услышу, не зови!
Печаль помножена на осень, трепещут чувства на ветру…
Прощай, Любовь! Как сердцу больно! Я – выживу, я не умру…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368530
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 04.10.2012
Я из волка стал собакой.
Можешь обо мне не плакать.
Я из принца стал шутом,
И Чистилище мой дом.
Я запачкался чужою...
Плотский грех чужих утех
Соблазнил меня собою.
И не стоит, не прощай,
Не вернуть мне честь обратно.
Просто уходя узнай:
Мне от совести досадно.
Просто, получилось так,
Что змея Адама укусила.
Хоть ничтожным был пустяк,
Но с тех пор Пандора Землю поглотила.
16.09.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368544
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 04.10.2012
Дощ обриває тихо листя,
Мов на щоці гірка сльоза
обірве душу, як намисто,
А в серці здійметься гроза.
Чомусь все так, хоч доля наче
не оминає щирих днів,
А серце тихо б"ється-плаче
без коментаріїв і слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368506
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 04.10.2012
Шумит от ветра яркий лес…
Оттенки красного дубравы…
Каштан и клён одной октавы...
Сосна стоит как волнорез.
Туман от солнышка исчез.
Стеклярус капель для забавы
И мелкий бисер для приправы
Вихрь всё сорвал – деликатес.
Приюта ищет листьев свора,
Ныряя в пруд без приговора.
Цветная пенка вся бурлит
Кивают камыши синхронно
Скрипят деревья монотонно
И журавлиный клин спешит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368344
дата надходження 03.10.2012
дата закладки 03.10.2012
Як раніше,світитиме сонце,
не зупиниться рух планет,
заглядатимуть зорі в віконця.
Тоді...Як не стане мене.
І Місяць на Землю не впаде,
не станеться катаклізм.
Не спиняться водоспади,
Не вийде ріка з берегів.
Так само закохані будуть
в тіні цілуватись алей,
хапаючи пристрасно губи.
Лиш тільки...Не буде мене.
І Всесвіту байдуже з того,
що атом нікчемний пропав...
***
Не варто боятися цього,
а просто...сприймати,як факт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368301
дата надходження 03.10.2012
дата закладки 03.10.2012
Хтось відміряє кожен крок,
А хтось, на зло стереотипам, -
В майбутнє - із крилом розкритим,
Де шлях незвіданий - відкритий...
Щоб не було за чим жаліти,
Як доля враз зведе курок.
Життя - це шанс, щоб показати
Чи ми уміємо кохати.
І чи, наперекір всьому,
Готові прийняти вину.
Чи можемо крізь біль сміятись,
І чи припинем оглядатись,
Коли настане скрутний час,
І фільм, здавалось, не про нас.
У кожного свій власний шлях
І своя "правильна" дорога.
В житті не завжди перемога,
І ми - не Бог - судити когось.
І тільки вільний, наче птах,
Грабує наші будні час.
І поки наш вогонь не згас,
Любімо щиро і красиво.
Живімо чесно й справедливо.
Щоб перед Богом не фальшиво
Відповісти за кожен крок,
Як доля враз зведе курок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368308
дата надходження 03.10.2012
дата закладки 03.10.2012
Желтеют листья. Ходит дождь.
Сереет небо.
Я слышу осень – ты идёшь,
моя потребность,
моя судьба, мой светлый дар
и счастья вечность,
по беспросветным городам
ко мне навстречу.
Твои шаги – сердечный ритм,
я забываю
вдыхать – от счастья, что внутри
звенит. У края
моей мечты, твоих надежд,
у «нас» в начале,
встречаю каждый новый день,
тебя встречаю.
Переключает в «навсегда»
судьба режим наш.
По беспросветным городам
грохочут шины...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367885
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 01.10.2012
А осінь сьогодні, ти знаєш, така як колись
з лушпинням каштанів на вмитому дощиком бруку.
Ця осінь зі мною. Ти знаєш, за неї моливсь,
вона мені знов простягнула без остраху руку.
Ця осінь невпинна, минає пожовклим дощем,
курликанням зграй на гарячий розбещений південь,
захмареним небом і сотнями різних поем,
в яких між рядками написано впевнено: "Вічність".
Ця осінь звучить у мелодіях телеантен,
в скрипковому вальсі, у граціях квітів і неба.
Ця осінь минає, а так її хочеться ще.
І тихо шепоче: "Прийду через рік, якщо треба".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367873
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 01.10.2012
Заведу я осенью роман -
Пусть согреет душу бабье лето.
Пью до дна, хотя на дне обман,
Ну и пусть! Я не ищу советов!.
Хватит сил - налью себе еще.
Захмелею в листопадной пляске,
Лишь-бы рядом сильное плечо
Мне на сказку отвечало лаской.
Лишь-бы поддержало, не дало
Раствориться в небе раньше срока
Вижу, выпито почти вино,
Я уже не так и одинока...
Паучком заботливо сплету
Теплое с любовью одеяло,
Чтобы позже, стоя на ветру,
С этим летом перезимовала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367199
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012
Палахкотить багрянцем тихий сад-
Пожежу крон повільно гасить вечір.
Пощо жалієш теплий листопад,
Що оксамитом падає на плечі?
О, не жалій, бо сад заквітне знов,
Коли землі весна розІтне груди.
Хіба тобі не шкОда, що любов
Вже одцвіла?А іншої-не буде...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367191
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012
Я выдыхаю последнюю горькую веру
Закрашу раны пыльцой цветочной
Не вижу больше граней, меры
Укутаюсь паутиной прочной
Нету сил впускать внутрь
Слепые мечты, слепые надежды
Устала, в этом вся и суть
Ничто не будет так ,как прежде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367178
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012
Розворуши моє мовчання:
Терпких ілюзій ніжний смак...
Твоя не перша і остання.
«ми ще зустрінемося?», «Так!».
Нікчемна мрія без продовжень...
Вечірня злива… У дощі
Вплітаю я тебе надовше...
На згадку сонце залиши.
Перетерпи… У нас ще будуть
Обійми, весни, і листи...
Нехай весь світ мене осудить -
Я так люблю тебе…а ти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338175
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 28.09.2012
Уламки недописаних віршів
Впивалися у складені долоні,
Я на колінах посеред майстрів
Римованого слова, у поклоні
Схилялась перед мовним вівтарем
У акті добровільної пожертви,
Горіла свічка поряд з "Кобзарем",
Іконні лика - то невинні жертви
Війни за мову. Як багато їх!
Змордованих поетів і пророків,
Народом пізно визнаних святих.
І цей собор за кілька сотень років
Не раз вони виводили з руїни -
Святинею для тих, хто був до нас,
Для тих, хто є і буде на Вкраїні.
І золотом сіяв іконостас,
І вірші промовлялись, як молитва,
І звідусіль їх відгомін лунав.
Соборний дзвін, поезією литий,
На таїнство письменства закликав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365538
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 21.09.2012
Я не с тобой,ты не со мной,
Гроза и ветер-друг без друга,
Однажды выбрали покой...
Так почему на сердце вьюга?
Не позвоню,не напишу,
В стихах я душу обнажаю,
Не быть такому миражу,
Что к аду кличет,а не к раю.
Вся жизнь борьба и вот,борюсь,
И даже,может,победила,
Вот только часто мучит грусть,
Что не того я полюбила,
Кого хотела полюбить
И потому навек порвала
Такую тоненькую нить
И воспарила,не пропала...
21,09,2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365537
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 21.09.2012
Небесні сльози вдарились об тишу.
А мрії мої у чужих збувались.
На згадку я нічого не залишу.
Ми не змогли. Але хоч намагались.
Купи мені блакитні орхідеї.
Вони про тебе будуть пам'ятати.
Й коли натхнення вичахнуть ідеї,
Вони мене знов будуть надихати.
Давай підем. Під синім небом тиші
Пролиє дощ на нас небесні сльози.
Вже вкотре я про тебе не напишу,
Без тебе нереально, як без дози...
Чого тобі тепер бракує,з нею?
У неї там вже ледь не німб і крила...
Купи хоч їй блакитну орхідею,
Й люби її,як я тебе любила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365518
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 21.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.09.2012
Уходится по строчкам,
По шажочкам.
Уходится по ниточке судьбы.
Мне будет не хватать вас.
Знаю.
Очень.
Но чувство скованности,
Внутренней борьбы
Оно гнетет,
Гнетет не отпускает,
И слезы выступают на щеках.
Мечты все меньше,
Она будто тает
И проливается
Слезинками в стихах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365095
дата надходження 19.09.2012
дата закладки 19.09.2012
Чи є загадкою життя,
Чи кимось складена балада?
Чи мить Вселенського буття?
Складна, запутана шарада.
Чому так важко усвідомить,
Що настає колись кінець?
Добро і зло пліч-опліч ходить,
Торкаючись людських сердець.
Чому людські різняться долі?
Хто нам налічує літа?
Хто людям підбирає ролі?
Чи є безмежна доброта?
Так важко без таємних знань
Прожить призначені роки.
Де тьма і світло мають грань?
Що є добро, а що гріхи?
За що талант дарують нам?
І як пройти достойно шлях?
Де істиний любові храм?
Що криється в людських думках?
Хоч забагато запитань,
Живи і відповідь шукай!
Проси, прощай,достойним стань
І розум в Господа благай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365084
дата надходження 19.09.2012
дата закладки 19.09.2012
Догорает вечернее зарево,
Тайным блеском луна покрывается.
Видно, как сквозь янтарное марево
Метеорами звезды бросаются…
Сны цветов и деревьев приятные
Скрыл туман пеленою кисейною….
Пахнет ночь маттиолой и мятою,
Ветер грустно поет колыбельную….
Извиваясь на ветках ракитовых
Шепчет он что-то нежно-венчальное…
Все рапсодией дивной проникнуто
И сокрыто все тайным молчанием…
Звезды сыплются с неба алмазами,
Изумрудами царства туманного…
Улыбается ночь темноглазая
В ожиданье рассвета желанного
Догорает вечернее зарево,
Тайным блеском луна покрывается.
Видно, как сквозь янтарное марево
Метеорами звезды бросаются…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365085
дата надходження 19.09.2012
дата закладки 19.09.2012
Моя струна скінчила свою пісню,
Замовкла думка і погас вогонь,
Лишилось тління й з попелу горіння
Не воскресити. Було життя?
А може був це чародійний сон.
А скільки ще б хотілося сказати
Про ту любов, що раз в житті цвіла,
Що квітла папороттю,
Співала мов жар-птиця,
Єдналa у коханні два крила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363881
дата надходження 13.09.2012
дата закладки 13.09.2012
Чому так тяжко стало на душі, здається щастя поряд десь блукало
І грало переливами чуттів, а серце так надією палало.
Чому твій голос, не такий п’янкий, не радісний – холодний і байдужий,
Здається, що далеко зараз ми, а були близько – були близько дуже.
Я знав усе, що відчуваєш ти, тобою жив і дихав як шалений
Невже спокійно все сприймала ти? Ніяких почуттів нема до мене?
Не знаю, ти казала, що нехай - підкаже доля, як нам далі жити
Кого чекати, а кого і ні… Кому дзвонити, а кого любити.
Скажи чому мовчить Душа твоя, коли моя палає і страждає.
Невже та біль дана лише мені, мені самому – гіршого немає!
Терпіти, жити і у самоті, шукати сенс життя, його основи,
А хто підкаже – світлії Боги, Вони надія і моя опора.
Вони завжди мені допомагали, шукати стежку, що веде туди
Куди ніхто й нічим не долітає, там де мене завжди чекаєш ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361591
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 08.09.2012
На крилах любові залЕтим високо - але не далеко, я знаю
Я пишу ночами якісь дурні вірші, ногами в росі...
А ти десь по пляжах, по паті, під током,
Ти мрієш про море і лиш подарунків чекаєш
А я залипаю, як муха в тенетах,
Як жаба у кринці в холоднім слизькім молоці
Якщо це кохання - то дякую Бо\" я його дочекався
Якщо провидіння - то Ти не мене, Ти її проведи
Якщо тест на мудрість - то я би не здав - бо я не старався
А заповідь Твою Ти сам написав і Сам її руку поклав в мою руку
То ж Сам заступись, відведи...
Ми знов зізвонились, пробачили позавчорашні образи
Зітхнули з полегшенням - з кожного тонни вини
І знов в різні боки: ти в своє море, зітхання, загари і пляжі
А я в свої роси і сосни, під свої зірки, у свої долини...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362604
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 07.09.2012
Можливо дійсно я Тебе придумав,
Створив Твою оманливу красу…
Якщо ж зіткав і справді в своїх думах –
Через життєві бурі й пронесу.
У кожного із наc своя дорога;
За нас в церквах читатимуть Псалтир.
Ми з трепетом молитимемо Бога,
Щоб Він вказав дорогу в монастир.
Де завжди тиха радість і святиня;
Де вічне все і навіть тлінний прах…
Ти будеш скромна й тиха господиня,
А я – забутий немічний монах…
Розбещений любовною жагою
Я буду вічно згадувать Тебе.
Й дивитимусь, в омріяне Тобою,
Прекрасне небо – чисте й голубе…
Келійна тиша… У куточку кружка…
І погляд в небуття – у просфору.
І ранішня заплакана подушка
Не розповість нікому про журбу…..
Липень 2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362115
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 05.09.2012
Я рисовал на холсте деревья -
Он отвечал мне, взмахнув рукою,
Как из ростка появлялись листья,
Стебель тянулся струною к свету,
Клён разрастался ветвями в небо,
Как одевались в луга долины,
И обрастали лесами горы,
Дивно меняя цвета и формы.
Я на бумаге писал о море -
Он указал мне на тучи в небе,
Как они дождь проливали наземь,
Как ручейки собирались в реки,
Как наполняли моря собою
И разбивались о берег волны,
Как в океаны они сомкнулись
И облаками сочились в небо.
Я на гитаре играл балладу -
Он же ветрами со склонов молвил,
Как на холмах воздвигались замки,
Как корабли выходили в море,
Как небеса наполняли стрелы
И закрывали знамёнам солнце,
Как высекали клинками искры,
Как королевства ковались в битвах.
Всё что во мне – на холсте и струнах,
И на бумаге балладой длинной,
Но Твоё слово смогло вместиться
Лишь в сотворённый Тобою мир.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361862
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 04.09.2012
Чувства током по венам, по мышцам...
Память выведет на монитор
Позабытые некогда лица,
Молчаливый и вечный укор...
Переписаны целые главы,
Уравнения все "под ответ"...
Кто решил, что с тобою неправы
Были мы эти тысячи лет?
Сединой припорошены судьбы,
Словно пеплом сожженных надежд...
И, увы, повторенья не будет,
Пройден самый последний рубеж...
И на нашем с тобой перекрестке,
Там где встреч разорвалася нить,
Белым мелом рисую я звезды,
Те, что нам обещали светить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361669
дата надходження 03.09.2012
дата закладки 03.09.2012
Ухожу на свою войну,
где не будет ни в грязь, ни ниц.
Где женой назовут жену,
не сжимая в руках синиц.
Не спросив, поднимут с колен,
отряхнут и протянут хлеб.
Где исходит тепло от стен,
даже если те стены – хлев.
Где в окопе – спиной к спине –
не подкосит дурной исход.
А на печке, да в тишине,
полукругом растет живот.
Где усталость уходит в ночь,
ощущая родной порог.
С милосердием, как на дочь,
из-под вышивки смотрит Бог.
Где величие – в простоте.
А уют – то же, что – ютить.
Где ни этих родных, ни тех
не бросают на полпути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361377
дата надходження 01.09.2012
дата закладки 01.09.2012
Ти не чув? А сьогодні весілля.
Дощ отаву посватав. Свати
Спорядили достойне застілля
Я іду на забаву! А ти?
Вітер бринькає , зорі мигають,
Наливає з – за хмар молодик.
Прохолоди бокал випиваю,
Ти ж насухо тримаєш кадик.
Відпустися, - так добре літати
В ейфорії омитих квіток,
Наче Бог твою душу посватав
І забрав у свій райський садок.
28.06.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360502
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 30.08.2012
Хочеш іти?Іди!
Я не буду тебе зупиняти...
Ти мовчиш?То мовчи!..
Я не буду крізь розпач кричати...
Сумуєш?Сумуй!
Я не можу нічого зробити...
Що ревнуєш?Ревнуй!
Я зуміла тебе розлюбити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360675
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 29.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2012
Может в клин журавлиный последнею птицей?
Может ветром осенним к седым облакам?
Может к солнцу? Промчаться в его колеснице,
Отразить свою боль в золотых куполах?
Может пеной морскою с прибоем на камни,
Забывая стихии бушующей страсть?
И смешавшись с песком под чужими ногами
Никогда уже вновь не бояться упасть...
Может новый рассвет, перепачканный серым,
Обезличив, спасет, погружая в покой?
Может кто-то другой будет сильным и смелым?
Может кто-то другой... Может кто-то другой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360475
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 28.08.2012
Уйти - ни много и ни мало.
Сжечь,уничтожить в пух и прах,
так чтобы дурно после стало.
И камнем вниз, как глупый птах.
Меж двух простых и необъятных,
глаз пристально глядящих вдаль,
слов непонятных, слишком мятных,
вдруг отчеканенное : жаль...
И слышать после плачь у храма,
и боль с щемящей слепотой,
под скрип ворот и старой рамы,
небес украшенных фатой.
Нельзя?! Сказать довольно просто.
Последний воздуха глоток..
когда по сердцу будто острым..
и выцвел старенький платок.
Тогда и шаг, и два - не страшно..
И победив глубинный страх,
над городом у старой пашни,
и отблеском на куполах-
Уйти - не много и не мало.
Взять и свернуть наперекор,
всем тем, кого не доставало,
под летних клавиш перебор...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345231
дата надходження 20.06.2012
дата закладки 28.08.2012
А что это значит? Да так островок..
И хриплое сердце в пустых переходах,
И мертвых цветов запоздалая мода.
Дождь...видимо я бесконечно промок,
До нитки, где самый таинственный шелк,
и крохи последних улыбок незримых,
а дальше один, в бесконечные зимы.
Но будет ли с этого видимый толк?
А что это значит? Да так тишина,
и звуки приветствий оборванных в трубке,
сигналы о помощи, прямо из рубки.
И тёрпко - бордового привкус вина..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351995
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 27.08.2012