Все, что вам рассказывали в детстве про фашистов – можете забыть. По сравнению с русскими, фашисты – это малые детки. По количеству военных преступлений, российская армия уже давно обошла все армии мира вместе взятые.
Российская армия самая страшная армия в мире. И это не пропаганда и не преувеличение. Если вы не верите мне, посмотрите на карту мира. Вы действительно думаете, что более 100 народов ДОБРОВОЛЬНО вошли в состав России?
Если вы в это верите – это очень плохо. Потому что правда состоит в том, что только дикая и беспощадная орда может завоевать такую территорию. Россия покорила такую территорию совершая страшнейшие военные преступления и геноцид против народов.
Во время кавказской войны они вырезали миллион черкесов. Вырезали целый народ. Такого не смог сделать даже Гитлер, которого они объявили страшным чудовищем только для того, что скрыть свои, еще более ужасные военные преступления. Когда черкесы уже капитулировали, им предложили переправку на ПМЖ в Турцию. Черкесы поверили русским и согласились. До Турции никто не добрался. Их вывозили в открытое море и там топили.
Самое удивительное то, что черкесов вырезали для того, чтобы помочь грузинам. Теперь вырезают грузин, чтобы помочь осетинам. Русские всегда кого-то убивают.
В чем сила русской армии? В том, что она не жалеет ни себя, ни врага. Ценность жизни для русских – ничтожна. Именно поэтому с ними никто не хочет воевать. Даже китайцы. С русскими воюют только безумцы вроде Гитлера или смельчаки чеченцы.
Не верьте вранью, что русские никогда не воевали с украинцами. Воевали и много раз. Все помнят о резне, которую устроил Петр Первый. Но мы не пойдем так далеко в прошлое. Последняя война была в 1918 году, когда на Украину зашло более миллиона красноармейцев, которые устроили здесь страшную резню и установили советскую власть ценой огромной крови. Затем эта советская власть устроила еще более страшный Голодомор.
Теперь сюда идет такая же орда, строить еще одно светлое будущее, под названием «русский мир». Ради этого светлого будущего они готовы убивать столько украинцев, сколько понадобится.
Уже сейчас они режут и убивают украинцев только за то, что они носят флаг или говорят по-украински. В Харькове за украинский флаг зарезали двух человек, в Донецке трех. И это было еще до начала войны. Когда начнется серьезная война, счет пойдет на десятки тысяч убитых. Просто за украинское слово будут забивать до смерти. Это нелюди.
Вы напрасно думаете, что если вы наполовину или целиком русский и говорите по-русски, вас это спасет. В Грозном тоже было много русских, но это не спасло их от ковровых бомбардировок и гранат, которые русские Иваны бросали в подвалы в которых прятались чеченские и русские женщины с детьми.
Русские совершенно не умеют воевать, потому что обучение военному искусству они предпочитают пьянство. Поэтому воюют со страшными жертвами как среди своих, так и среди мирного населения. Жукова, который посылал их с черенками от лопат вместо ружей и кирпичами вместо гранат на немецкие пулеметы они до сих пор считают великим полководцев и гениальным стратегом.
Трупы убитых мирных жителей и солдат противника российские офицеры продают родным. Бесплатно получить труп для похорон не получится. У российских офицеров, продажа трупов - это бизнес. Так было в Чечне и Грузии.
Если вы думаете, что протесты матерей убитых солдат смогут остановить бойню – вы ошибаетесь. Не смогут. Жизнь солдата для российского руководства ничего не значит. Не верите? Вспомните Норд-Ост и Беслан. Они не жалеют даже детей. А солдат вернувшийся с войны, в России считается чем-то вроде чуда. Те, кто служил в советской армии, помнят, что офицеры не стесняясь говорили солдатам сколько минут они проживут после начала войны.
Если у вас есть дети женского пола в возрасте от 13 лет, лучше их вывезти из зоны оккупации. Российские солдаты – это насильники. Насилуют женщин и детей они обычно пьяные и толпой, потом убивают или запугивают. Правды вы не добьетесь. Подробнее можете почитать про подвиги «героя россии» полковника Буданова. Чеченцы убили его именно за изнасилования и убийства чеченских девочек. Российские политики объявили его героем. Куда угодно, но девочек вывозите и прячьте.
Таких Будановых в Чечне были сотни. Он просто стал символом насилия и убийства чеченских девочек.
В детстве нам очень много рассказывали про фашистов, которые сжигали целые деревни за сотрудничество с партизанами. Русская армия делает то же самое. Если в вашем населенном пункте появятся повстанцы, будет зачистка во время которой убивать будут всех без разбора, даже беременных женщин и грудных детей.
Если интересует как российская армия делает зачистки посмотрите фильмы на You Tube по запросу Самашки. От увиденного волосы встают дыбом, но к несчастью это правда. Геноцид чеченцев был сумасшедшим. Их вырезали целыми селениями.
Именно после одной из таких зачисток Шамиль Басаев и совершил свой знаменитый рейд в Будённовск. Он просто показал россиянам, что творит их армия в Чечне.
Русских правозащитников, которые пишут правду про военные преступления российской армии - убивают. Последние громкие убийства Анна Политковская и Наталья Эстемирова. Это очень известные люди не только в России, а и за рубежом. Их убили с демонстративной жестокостью, чтобы не было сомнения за что. А Путин дал двусмысленный комментарий по поводу обоих убийств, чтобы всем было понято, что он совсем не против расправы над этими женщинами.
Еще одна опасность, которая ждет людей, попавших под российскую оккупацию – эскадроны смерти. Эти эскадроны делают российских оккупантов более страшными, чем гитлеровцев. У немцев ничего подобного никогда не было, россияне практикуют это на всех оккупированных территориях. Когда они покидали чеченские селения в посадках находили целые братские могилы.
Эскадроны смерти на оккупированных территориях появляются сразу после входа российских войск. Вначале пропадают люди нелояльные к оккупантам, потому потенциально нелояльные, а потом пропадают те, на кого пришел донос или кто косо посмотрел на оккупанта, проще говоря все подряд.
Для того, чтобы избежать ада под названием «русский мир» нужно воевать и помогать воевать украинской армии и украинскому сопротивлению. Жизнь под российской оккупацией – это ходьба по минному полю.
В любой день с человеком может случиться несчастье. Вас может застрелить пьяный русский солдат или офицер (а трезвыми они никогда не бывают), на вас может написать донос какой-то плохой человек, вы можете попасть под зачистку, оказаться родственником повстанца или просто не оказать должного почтения оккупанту.
Одна из целей бесконечного празднования победы России над фашизмом - скрыть свои военные преступления. Жестокая правда состоит в том, что Советская (читай российская) армия во время второй мировой войны совершила намного больше военных преступлений чем гитлеровцы.
Немецкая армия никогда не участвовала в карательных операциях. Также немецкая армия не участвовала в геноциде евреев. Это делали специальные подразделения нацистов. А российская армия в 1945 году убила 2 миллиона немецких женщин. И это только в течении 3 месяцев оккупации. Немцы таких зверств на оккупированных территориях никогда не совершали.
Фашизм безусловно страшное зло и однозначно преступен. Но фашисты не насиловали и не убивали русских женщин и детей. Миф про жестокую немецкую армию старательно поддерживается идеологами русизма для того, чтобы скрыть преступления российской военщины.
Многие наивные люди ждут прихода России и русских войск. Если это случится, всех их ждет большое разочарование. Они думают, что русские сделают им хорошую жизнь, пенсии и зарплаты.
На самом деле, Россия ведет себя как бык-осеменитель. Увидел территорию, которую можно захватить, влезает туда, ставит там российский флаг и… забывает про нее.
Русские умеют только оккупировать. Что-то создавать или строить какое-то светлое будущее они не умеют, им это просто не интересно. Созидание не свойственно русскому характеру. От созидания они начинают хандрить и скучать. Русским нужен кураж. А настоящий кураж им дает только водка и война.
Поэтому если вы любите Россию, матрешек и балалайки, мой вам хороший совет – любите это все на расстоянии. Все знаменитые русские предпочитали любить Россию из нерусского Петербурга и еще более нерусского Парижа. Так намного безопаснее.
Мир вашему дому
© апрель 2014 Алексей Заводюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553191
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 20.01.2015
Тихий вечір… сутеніє…
Ленін у яру видніє..
Йде легесенький сніжок…
З хат лелеками димок…
Новий рік через годинку,
Йде по телеку «Ялинка»
Призедент уже вітає!
Слухаймо ж що промовляє!
«Козаченьки,земляки,
Від Карпат і до Москви,
Всіх вітаю щиро й радо,
Із прийдешнім добрим святом!....»
А по «Інтеру» новини:
У Челябинську ялина,
Двадцять метрів в висоту,
Ще й з тризубом на вершку.
Ну а поки не дванадцять,
Побіжу я по шампанське,
Візьму гривню і куплю
Ще на здачу я ікру.
От, захожу я в шинок,
Там знайомий мужичок,
Вовчик Путін його звем
Він працює продавцем.
Обслужив мене дбайливо,
Я йому купила пива.
Я є й для нього Новий Рік!
Він вже добрий чоловік!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546273
дата надходження 25.12.2014
дата закладки 26.12.2014
(Міську, я як люблю, то люблю, а як нє, то нє... І нема на то ради)
Тиждень тому бився в груди: стану дупутатом,
Буду жити дуже скромно й на одну зарплату.
Люди, буду чесним я. Зроблюсь доторканний,
Буду такий дуже файний, як пляцок сметанний.
Людоньки, та я за вас буду землю дерти,
Хочу вірно вам служить до самої смерти.
"Порву" грубих олігархів, як мавпа верету,
А собі збудую курінь з лози й очерету.
Пройшов тиждень. Я отой, що звесь дупутатом,
Йой, як мнягко на перинах стало мені спати.
Купив зразу нові мешти, придбав маринарку.
Я тепер вам не щобудь. Я - з молока старка.
Слухайте мене тепер, не буду дурити, -
Я за те, щоб дупутатам "торканість" лишити.
Троха собі так помислив, а що як хтось схоче,
Плюнуть мені щоєсили, та й помежи очі?
Га? Хіба то так пасує, цвіркнуть дупутату,
Не дай'Бо, плювок упаде на нову кравату...
Оксана Максимишин-Корабель
24 листопада 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539200
дата надходження 24.11.2014
дата закладки 24.11.2014
Було це так давно, не всі про це і знають,
Втяглись в буденщину, то вже й не пам`ятають,
Що вся земля була сотворена людині,
Вправлялась Богом і жили в одній родині!
Єдине поле- разом сіяли ,орали,
Сім`єю хліб пекли, у згоді роздавали,
Були всі ситі ,і щасливі, і багаті,
Та все тісніш робилося в єдиній хаті.
Так якось віддаль спричинилася до діла,
Губився слух, творилась мова і ділила,
Ставало тяжче спілкуватись , будувати,
То вирішив Господь земельку роздавати.
Щоб кожний жив за мовою й своїм звичАєм,
То ж скликав всіх і наділилив чудовим краєм,
Щоб тут жили ,своє плекали і цінили,
Любили ближнього ,та щоб по правді жили.
Усі дістали те чого в душі бажали,
Найперші- кращі землі всі подіставали ,
Лиш українці запізнились ,бо на полі-
Коли ділилися, робіт було доволі!
Прийшли до Бога, щоб і їм дав шмат земельки,
Спитав Господь-Де ж ви були? Нема ні жменьки!
Ми працювали. Занедбаний був спільний край.
Всміхнувся Бог. За працю вашу ,вам дарую рай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531943
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
[youtube]http://youtu.be/hAPvxxY1m4k[/youtube]
[i]Я ненавижу ваших мертвых. Всех сразу. Даже молодых.
Я ненавижу ваши слезы. И ваших матерей седых.
Я проклинаю вас навеки за ваши подлые дела,
За то,что Родина когда-то у нас одна на всех была!
Вы не славяне, вы - холопы! Зверьё, отъявленная мразь!
Под польской плетью "незалежность" у вас, как видно, завелась.
Она зудит у вас под кожей, зовёт в неведомую даль,
Туда, куда вас вел Бандера, и вся эсэсовская шваль.
О, вы - панове,"западенцы"! И вам претит наш русский дух.
О, как немецкие словечки ласкают вам ваш нежный слух!
Хотите жрать и улыбаться, убийцы женщин и детей?!
Хотите, гады, размножаться, плодя породистых чертей?!
Коричневой чумы отродье, вам от суда не убежать,
Вам в Новороссии придется в могилах общих полежать!
Я ненавижу даже мертвых! Я ненавижу вас, живых,
И ваших жен. И ваших братьев. И ваших матерей седых.
Алеся Пономарева[/i]
* * *
Такий, з призволення сказати, твір було опубліковано вчора
на титульній сторінці нашого клубу. Для чого – відомо лише
організаторам сайту! В кожному разі хотілось сказати свою
думку-відповідь. Звичайно, мовою оригіналу.
[b] * * * [/b]
[i][b]Мне жаль Вас, милая Алеся! Вы – жертва Путина письма,
Что на Донбассе куралесит… Как кот, напакостил весьма!
Но Вы, младая поэтеса, ужель не можете читать,
Чтоб донести градàм и весям, что есть добро и кто есть тать.
Историю, что Вас постарше, понять, видать, Вам не дано,
Но кто и чем поля нам пашет, увидьте, выглянув в окно!
Кто звал вас, танки, смерчи, грады? И чьи войска воюют здесь,
Рассказывать уж Вам не надо! Воочью убедитесь днесь…
Прошед воду́ и яко сушу, и три жестокие войны,
Народ не хочет больше слушать об искуплении вины!
Вина, как видно, уж не наша… Ваш “милостивый” государь
И необузданная раша свершили в спину нам удар.
Вы – чудь, моксель иль угро-меря, а мы – майдановский народ.
Нас по достоинствам уж мерят, а вами правит ваш урод!
И видно – вас снедает зависть, что вы не можете нести
Славян и руссов гордо знамя. Вам бы волков в тайге пасти!
Вам дела нет до наших братьев, гарячих материнских слез…
Не лучше ль вам домой убраться, забрав - на память - трупный воз.
Не то, мы сами грузом двести отправим вас восвояси́…
Глотайте путинские “Вести”... Из Украины ж – гой еси!
[/b]
30.09.14[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526789
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 03.10.2014
В этой статье я попытаюсь максимально раскрыть доводы опирающиеся на исторические факты.
Экскурс в историю.
История становления и образования украинской незалежной государственности за последние 100 лет – это драматическая непрекращающаяся борьба живших здесь столетиями народов, которые сформировались в этно-социальную группу, имеющая мощное культурное наследие, с самобытным языком (украинским), устоявшимися традициями, историей, характером и т.д. Впоследствии многими историками эта территория получила название Украина ( та что у края). Так или иначе, для нас всех, граждан государства Украина, это ещё и земля великих исторических событий, а именно земля наших предков и такого мощного и сильного политического, по тем временам, объединения как Киевская Русь, играющая далеко не последнюю роль в политической жизни, как и Европы, так и Азии. Отношения Киевской Руси и Византии (Восточной Римской Империи), - неоднозначны с точки зрения военно-политических и культурно-торговых отношений. Не вдаваясь в подробности просто охарактеризую, их как стабильно напряжённые, что чередовались со сменой правящей элиты князей на Руси от агрессивных до сугубо лояльных отношений с соседями, в проведении внешней политической стратегии развития молодого государства.
Почему я начал с небольшого экскурса в нашу древнюю историю, для чего нам необходимо знать хотя бы хронологию «приблизительных данных» о нашей с вами истории, и древней и новейшей. Да, даже от того , что история рано и или поздно повторяется и извлечь уроки из прошлого святая задача каждого небезразличного человека-гражданина. Новейшая история Украины, я считаю, началась не в 1991 году, а в далёком 1918, с новорождённого и такого, как оказалось беззащитного государства, как УНР, после провозглашения центральной радой в Киеве независимости. Что впоследствии стало с этой независимостью мы все прекрасно знаем, её просто удушили сначала в экономическом хаосе, а затем утопили в крови братоубийственной гражданской войны и насильно включили в состав СССР. Ничего не напоминает? И опять же, как и тогда ,так и теперь, напряжённая борьба за независимость приобретала разные формы, от подпольно-подрывной и диссидентской до идеологическо-националистического движения 90-х.
Неоспорим тот факт, что с ослаблением российской империи, «братские ей народы», гагаузы, башкиры, чечены-ингуши, украинцы, народности всех прибалтийских республик, армяне, азербайджанцы, узбеки, казахи, белорусы и другие, в той или иной форме тут же высказывались все, как один, за выход из состава империи, за независимость от неё, а с усилением империи свободный выбор этих народов в той или иной степени подавлялся, а кто не подчинялся тех империя с переменным успехом просто завоёвывала, не считаясь с жертвами, так как для любой империи, её политические и экономические интересы, точнее амбиции, перевешивали интересы и чаяния, как народов, так и отдельно взятого человека. Цель всегда оправдывала средства.
Например, первая чеченская война началась не с провозглашения Полковником Дудаевым независимой Ичкерии в 1992 году, а в далёком 1829 году и продолжалась аж по 1865 г. Там война то разгоралась с новой силой, то гасла, и так казалось, бесконечно.
Заметьте, 1812 год, год победоносной отечественной войны. Русская прославленная армия марширует всей Европой, её знамёна развиваются в Париже, наполеоновская Франция повержена. Огромная российская армия возвращается по домам. А дома, нищета, куча социальных и экономических неразрешённых проблем; расслоение общества на бедных и богатых, крепостное право, отсутствие реформ. Ничего не напоминает? Всё это служит началом декабристского движения в обществе. Революционная ситуация. Император Николай первый жестоко подавляет бунт, фактически, патриотов, сетующих за реформы и конституцию внутри страны и незадолго после этого начинает войну на Кавказе. Следовательно, для того чтобы ничего не менять: я имею в виду, не реформировать, модернизировать, изобретать, то есть заниматься нормальным мирным строительством государства и общества, как то цивилизационно развиваться в конце концов, нужна война, конфликт высосанный с пальца. Тогда... есть... Кавказ. Надо братцы, а то эти горцы оборзели, обозы с махоркой и хлебом грабят.
России были необходимы всё новые и новые войны. Находились быстро и причины и аргументы с доводами и враги угрожающие прямо или косвенно. Русские армады военных кораблей в Атлантике и в Средиземном море воюют с «ненавистной» ; Османской Империей, то с Англией, то с Францией. Постепенно война для России стало обыденным занятием, настоящим ремеслом, искусством. На учебниках Суворова и Жукова о методах, тактики ведения войны учатся все военные в институтах. Русские армии Суворова маршируют по всей Европе. Вот он совместно с австрийской армией громит французов в Италии, Затем в Швейцарии. Вот «великий» полководец, военный гений топит в крови с австрийцами восстание в Речи Посполитой под предводительством Т.Костюшко, разоряет Польшу, берёт штурмом Прагу, Варшаву и всё из-за того, что некто перерезал в храме большое количество русских солдат и офицеров, страшное преступление, но вот вопрос, а были ли это восставшие, кто на самом деле был заинтересован в подавлении восстания? Сомнений нет, две стороны Австрийцы и сам Император российский, ну и конечно же Суворов, преданный и верный граф-сервант трона его императорского величества. На самом деле неоспоримые причины «убийства Речи» и разделе её – это кардинальные экономические реформы и вторая в мире после США народная конституция, которая значительно расширяла права граждан низшего сословия, что было неприемлемо со сторона так называемой «торговицкой конфедерацией» - это союз польских магнатов.
(Аналогия железная с пятой колонной магнатов (олигархов) из «регионов» и других идолопоклонников «золотым батонам и 300-х % прибыли на спекуляциях с землёй или отжатием бизнеса, тем кому эта страна была до лампочки).
Что интересно Польша была разделена между тремя сторонами; Пруссией, Австрией и Россией. Так была окончена, по одной из интернет статей «правильной» российской истории, окончательное присоединение исконно русских земель. России отошла правобережная Украина и вся Белоруссия и назвалась «Новороссией», а австрийцам Буковина, Галичина и Закарпатье. Так прекратило своё существование государство Речь Посполитая.
Вторая русско-турецкая война подходит к своему логическому завершению; Суворов громит турок под Рымником, выход к Чёрному морю, завоёвывает Крым. Уже тогда русские полки кричали « Крым наш!!!» (По всей видимости эта суворовская кричалка пригодилась русским оккупантам теперь).
Делайте выводы господа и поскорее. Как и в случае восстания Тадеуша Костюшко так и в случае восстания на Майдане за независимость и свободу страны против оккупации и вассалов московии, люди желали одного равноправия и уважения для себя, нормальной человеческой жизни в государстве, которое о тебе заботится и любит.
Говорят, - «Там, где Суворов там победы», но не надо забывать, что кремлёвский деспот не Суворов, а значит Войны ему не выиграть и союзников у него нет, а это значит мы победим, потому что мы сильнее и правда за нами, а значит с нами Бог.
Слава Украине!
Смерть ворогам!
Бережіть Україну и тримайте порох сухим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520195
дата надходження 28.08.2014
дата закладки 29.08.2014
Я был никем, я стал никем
Я для тебя всего лишь тень.
Я пред тобой, но глух и нем,
Кричу безмолвно каждый день.
Всегда один, всегда с тобой
Словно в аду, словно в раю.
С судьбой веду неравный бой,
Но за тебя благодарю.
То ли я умер — ты жива,
И я как призрак для тебя.
То ли я жив, но ты мертва
И я молчу в душе скорбя.
Но я не помню похорон
И не твоих, и не своих.
Может я даже не рожден,
Живешь лишь ты из нас двоих.
Тогда откуда помню я
Твое лицо, твои глаза?
И почему ладонь твоя
Промокла вся в моих слезах?
«Я здесь! Я жив!» - хочу сказать.
Но нету слов, есть лишь душа,
Что будет дверь в твой мир искать,
Реальность на пути круша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515782
дата надходження 06.08.2014
дата закладки 06.08.2014
Спасибо русским, пусть немного,
Но все же таковые есть –
Для них свобода Украины
Важна, как собственная честь.
Им не смириться с тем, что Путин,
Ведя гибридную войну,
Поставить хочет на колени
Непокоренную страну.
Спасибо русским, кто за правду,
И тем, кто чувствует вину
За ложь экранную, за алчность,
Перерожденную в войну.
Очнутся вскоре остальные –
И трус, и зомби, и подлец –
И царь поймет, что заигрался,
И, что правлению конец.
А мы, как братские народы,
Поняв чужих, простив своих,
Как две свободные державы,
Примером будем для других.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512931
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 22.07.2014
Впала сивина на скроні,
Втікли уже роки мов коні,
Тепер сидиш один над ганком
Милуєшся цим сонячним світанком…
Лишився ти один з десятку,
Усі там полягли до ранку,
А ти один вернувсь із батальйону,
Все таки стримавши колону….
Тепер на грудях ордени й медалі,
І дивишся у синє небо й далі,
Шанують тебе правнуки і діти,
А друзі де? Всі там землею вкриті…
І тягне цей тягар тебе знову,
Туди, у ті ліси, до батальйону…
Та вже не повернеш нічого,
І не побачиш друга бойового…
А що лишилось на останок,
Лиш винести стілець на ганок,
Сісти і подивитись вдалечінь,
Туди де чутно крики тих подій….
Впала сивина на скроні,
Втікли уже роки мов коні,
Тепер сидиш один над ганком
Милуєшся цим сонячним світанком…
06.06.14р. 19:50 ©
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503644
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 06.06.2014
(для дорослих діток)
Заблукав малий Єнотик
В лісі темному... страшному...
Їсти просить вже животик!..
Як дістатися додому?!
Так зове матусю! Плаче...
Обірвав маленький вусик...
Збоку Зайчик смішно скаче:
- В цьому лісі є матусі!
Вибереш собі найкращу,
Щоб подалі вже від лиха!..
Не голодну... Найбагатшу!
В солоді життя – потіха...
Та й повів мале звірятко,
Що матусю так хотіло,
до Лисиці. В саму хатку!
Заєць думав – гарне діло...
Лиска вислухала Зайця.
Персня жовтого, як сонце,
Одягла йому на пальця...
А Єнота – до віконця.
- Подивись, де погляд лине...
Все твоє! Твоє, дитино!!!
Ліс, ставочок біля млину,
Поле, гуси ще й малина!
Щоб могло твоїм все бути,
Ти повинен пам’ятати,
Лиш одне я хочу чути -
Називай Лисичку - мати!
Посміхнувсь маленький: - Згоден!
Буде так, як ви хотіли!
Нова мати – справжній орден...
Зможу! Не велике діло.
Раптом тут забігла в хату
До Лисиці рідна мати.
В розпачі! Готує плату
за уважність до дитяти...
Очі плакали багато...
Постаріла... похудала...
Хвилювалась за утрату,
Бо єдине щастя мала!..
Посміхнулась тут Лисиця:
- Твій Єнот – вже мій синочок!..
А тебе зжере Вовчиця,
Як ще з’явишся разочок!
А Єнот був сам не проти,
Щоб залишитись в Лисиці...
Адже в матінки до рота
Клав він лише... печериці.
В новій хаті всі бажання!..
То ж вчепивсь Єнот в Лисицю...
- Чим із мамою єднання,
Краще піде до в’язниці!
Впала мати на коліна...
Причитає, молить, плаче -
Повернути просить сина...
Він для неї Всесвіт значить!..
Лиска ж зовсім невблаганна.
Чи хтось зможе покарати?!
Стала зла така... негарна...
Вигнала матусю з хати!
Дні пливли, як у сметані...
Все подобалось Єноту!..
Потовстів... став справжнім паном!..
Мав одну лишень турботу...
Коли ніч повзла у хату,
Заглядали в совість зорі...
Уві сні він кликав матір!..
Проклинав себе... та долю...
27.05.2014 р.
Фото з інету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501636
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 27.05.2014
Ти кометою в життя моє влетіла,
Непосвячена в статичності орбіт...
Неземна, мов зорепад... Небесне тіло...
Я горю, неначе зоряний болід...
Ми кружляєм по орбітах ексцентричних,
По-за межами законів тяготінь...
У відносинах механо-еротичних
Я літаю на кометному хвості...
Учепившись за твою небесну гриву,
Зорепадом вдовольняю шал бажань.
Мить падіння зорепаду... Як красиво...
Я згорів... Уже не можу... Перестань!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500452
дата надходження 21.05.2014
дата закладки 22.05.2014
Мне жаль украинский народ,
Что завелись хохлами.
Они не могут без господ,
Быть рождены рабами.
И трезвой мислью не обьять,
Какой они породы.
Умом нормальным не понять,
Уродов от природы.
За три цэлковых предадут,
Как предали свободу.
И мать родную продадут,
Врагам рабы в угоду.
Доколь терпеть иуд сволот,
Ведь в холуях веками.
Пора под зад весь этот сброд
Или вперед ногами!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499245
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014
О Боже мій! Молю за Україну!
За свій, за рідний, милий серцю край
Прошу, поглянь лишень ти на свою дитину
Замучену й знедолену. Поглянь!
Здалось мені, що ти її покинув!
Забув немов. Таж за які гріхи?!
Ти відвернувсь від нас в лиху годину…
На рік полишив, а може на віки?
Та зглянься Боже! Прошу обернися.
Ми кимось прокляті мабуть колись були.
Та гріх наш вдосталь окупився
За всі знедолені роки й віки…
О Боже мій! Молю за Україну
За свій, за рідний, милий серцю край
Я знаю чуєш кожну ти людину!
Я вірю, що подаруєш щастя нам і рай….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497007
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.05.2014
Вот я кацап – убей меня,
А Моня жид – его повесить,
За Львовом польская земля,
В твоих мечтах там ляхов резать.
Но им я вижу все равно,
Освенцим выдохся давно.
Ответь хохол, мой кровный брат,
Сорт первый ты? А нас в асфальт?
Забит в бюджете Бабий Яр,
Конвой по сотням! Шагом марш!
Открыт карателям пиар,
Нацисту Хайль! Он взял реванш!
Героям слава! И венец!
Кто против них, тому … - конец.
Кто сеет смерть и брешет вновь,
Какого цвета его кровь?
Вот я кацап, что ждет меня,
Не мне, а Вам нужна война,
В чужой кровИ, ты патриот,
Когда есть враг – есть эшафот.
В руках сжимая автомат,
Отстроишь Край из баррикад,
К стене - чужих, чужих - в расход,
В кровИ утопишь свой народ.
А что народ? Он глотки рвет,
Он вновь повелся на обман,
Он в эйфории гимн поет,
Фашистов вывев на майдан.
И страх вселился в тот народ,
В руках вождя их пулемет.
И власть покорно упырю,
Вручила жизнь твою, мою.
Вот я кацап, нас пол страны,
И перед смертью мы равны,
Нас больше тех, кто любит мир,
Ты знай эсэсовский кумир.
В час пик народная волна,
Сметет тебя – кусок говна,
И хунте властной суждено,
Тонуть в дерьме, идти на дно.
06 марта 2014 года, Киев, Майдан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486630
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 18.03.2014
Небесна сотня
Небесна сотня…Небесна сотня…
Їх так назвали просто так
Казали люди
Їх так назвали, що їх просто сто
І вони загинули одного дня…
Але так вважають ті ,
Котрі не мають серця
Котрі не мають розуму.
В них є тільки органи чуття
Не більше…
А я не була , не є ,
І не буду однією з них.
Бо я …
Я є патріотка.
Патріотка своєї країни.
І як я вже писала у своїх віршах ,
Що я свій народ кохаю,
Що я свій народ поважаю,
Що я за свій народ на все готова.
Бо мій народ – не є звичайний ,
Він є душею світу усього.
Так вважає кожен , хто любить
По-справжньому любить Україну свою !
Бо наша країна найбагатша
На лани , на поля , на ліси ,
Але найголовніше,
Що вона найбагатша на серце, на душу та волю!
Такої сили духу народу немає ні в якого народу світу!
Так ось , ця сотня -
Не просто сотня!
Вона є сотня героїв патріотів!
Вона є послана з небес ,
Щоб захищати своєю кров’ю
Честь , гідність та свободу свого народу!
Вона не просто сотня!
Це сотня , яка молилася за свій народ!
І йдучи з голими та чистими руками
На захист свого народу
Н а благо кращого життя дітей українських
Вона лягла під кулі
Вражих облич!
Але вона не загинула!
Бо герої не вмирають!
Герої не вмирають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481401
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 23.02.2014
Я вмираю на Майдані,
Тихо гаснуть відчуття,
Кровоточать мої рани,
Забираючи життя.
Двадцять лиш мені минуло,
Не дожив, не долюбив,
На Майдані впав від кулі -
Хто й за що мене убив?
Хто моєї прагнув смерті,
Ловлячи мене в візир,
Хто ти скаженілий «беркут»,
Чи ти нелюдь, чи ти звір?
Кровожерлева потворо,
Ти межу переступив,
Божий суд звершиться скоро,
А людський вже наступив.
Може не даремно гину
У жорстокій цій війні,
Спаси, Боже, Україну,
Господи, прости мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480977
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 22.02.2014
Найбільша честь померти за Вкраїну,
Під крики «Слава!» в вічність відійти,
Набоєм стати тим, що у руїну
Оберне кривди і брехні світи.
І не біда, як подвиг героїчний
Лише побачить безвість й забуття,
Бо Бог зове у небо в рай свій вічний
Всіх, хто за правду віддає життя.
Й полине пісня вдяки солов’їна
За подвиг твій від вільної рідні,
Бо честь найбільша вмерти за Вкраїну,
За її волю впасти у борні!
6.02.2014.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479251
дата надходження 13.02.2014
дата закладки 13.02.2014
Хто не втратив ще надію
Збудувати рай,
Слався, ненька Україна!
Вкрáїно, вставай!
До останнього хто вірив,
Знявши малахай, —
Переможемо, хай миром,
Чи війною хай.
Хто провів востаннє сина
В тихий небокрай,
Знову увімкнув новини,
"Чую, глашатай!"
В барикадовій вершині
Кожен горностай.
Хто стояв зо три аршини,
Й ті, хто коротаї.
Навіть той, хто до останку
Свій приносив чай.
Пританцьовувув до ранку,
"Грай, музико, грай!"
А продав хто Батьківщину,
Вбивця хто й шахрай —
Ось кровиця на руїнах,
Тішся і ковтай.
Пий її, вбирай, як воду,
Наливай в грааль.
Знай, це кров твого народу
Ллється в водограй.
Хто за кров ту, хто за сина,
А хто за країну.
Хто мовчав весь час донині
І хто жив рутинно
Нам підтримки б і терпіння —
Звільниться держава.
Слава Рідній Україні!
І Героям Слава!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475815
дата надходження 29.01.2014
дата закладки 29.01.2014
Печальні слова і сумні інтонації.
Знайомі усі співчувають.
Прийшли попрощатись. Останнє побачення.
Чи хтось із них біль відчуває?
Нестерпний і вбивчий, що не дає дихати,
І хочеться лізти на стіну,
Глибокий, важкий, лиш шепочеш так тихо ти:
«Згадай, обіцяв: «Не покину»,
Казав, МИ – навіки. Ми назавжди́ разом,
Наза́вжди, допоки живемо.
А все потойбічне вважав просто пазлом
В утопій людських теоремі.
Ти жив тим, що є. Не вагався ні разу.
Про скарги не думав ніколи.
І так, наче цей день останній, щоразу
Мене цілував, божеволів.
Енергія, шторм, ураган, вітер свіжий.
Ти ж кожну хвилину жив.
Ти поряд. Ще вчора був поряд, мій ніжний.
Ну де ж ти тепер, скажи?
Не варто питати «чому?» і «за що?»,
Лиш пам'ять про те, що ти жив.
Ті дні не поверне ніхто і ніщо.
Ну де ж ти тепер, скажи?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473736
дата надходження 20.01.2014
дата закладки 20.01.2014
Майдан і дощ, і просвітлілі лиця,
На сцені тут церковна служба йде.
Чи може серед січня дух сталиться?
Козацький вільний дух, ти де?
Я пізнаю його в очах хлопчини,
Що стрічки волі людям роздає.
Він усвідомлено свій "опір" чинить,
Майбутнє він "тітушкам" не здає.
І в статі хлопців самооборони,
В спокійних, зосереджених очах
Читалась віра, що на їх кордонах
Козацький вільний дух ще не зачах.
Котли димились кулішом і салом.
Неспішний діловито йшов обід.
Неподалік, як анголи, стояли
Медсестри на сторожі різних бід.
Я йшом майданом - серце тріпотіло,
А літургія все пливла над містом...
Народе мій! Завджи б твої надії
Повнилися таким високим змістом!
Народе мій! Зустріла знов країна
Свою надію посеред зими.
Нелегкий вибір: бути нам в руїнах,
Чи шлях в майбутнє прокладемо ми.
Мені здалось, кому таке по силах?!
Не вперше світ оцей дивуєм ми,
Де б в наше щастя не барилось,
Але завжди лишались ми людьми.
Не зрозуміть це тим, хто на два боки
Привик собі ділити цілий світ.
Лише тоді для них наступить спокій,
Коли понищать протилежний цвіт.
Дводомні, як рослини, примітивні,
Для них відповідальність - кулаки.
Як добре, що їх крапля в Україні,
Не буде сорому для нас на всі віки.
Усім народом лад вже час шукати,
В порядок рідну хату привести,
Бо щастя теж повинно право мати
Тут вільно розвиватись та рости.
11-19. 01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473486
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 19.01.2014
Про них, ніхто не чув, ніхто не бачив.
Ніхто не знав- а значить, не жалів.
Їм долю, певно, бог, таку призначив,
Та навіть сам всевишній не поміг.
Для них, не було шансу воз'єднатись,
У них забрали все- навіть життя.
Вони не мали б разом покохатись,
Та закохались і без каяття.
Напевно, щось у всесвіті зламалось,
І долі їх злилися у одну.
До цього, їм нічого не бажалось,
А разом, були згодній й на війну.
Усі гадали- дівчинка свята,
А хлопець без душі, мов сатана,
Хоч з іншими ця дівчина не та.
Лиш він побачив хто була вона.
Від них, всі боги, разом відвернулись.
Закохані не вірили богам.
Її коліна раз лише зігнулись,
Стікали сльози навіть по ногам.
"Я вас молю - нехай живе коханий,
Без нього я помру на самоті,
І сенс життя буде мені незнаний..."
Та знали всі- ці діти не святі.
І на її молитви відзиватись,
Ніхто з богів уже не захотів,
Їм не судилось було закохатись,
Ніхто у світі цього не волів.
Життя пішло з останнім поцілунком,
І жар кохання, полум'ям затих.
Для двох, кохання це було дарунком.
А для людей, прокляттям було в них.
Всі думали, це боги розізлились,
Що в тих серцях немає місця їм.
І грішники коханням своїм вбились,
Але не зрозуміти все чужим...
Закоханні відмовились від змоги,
Одне від одного далеко бути,
Вони самі зріклися того бога,
Щоб про свою любов не позабути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472293
дата надходження 13.01.2014
дата закладки 13.01.2014
Оголена дівчина, вигнувши спинку,
Стоіть по коліна в воді,
А море ласкаве, за хвилькою хвилька,
Змива на пісочку сліди...
Оголеність дівчини, ніжно-цнотлива,
Приваблює погляд людей,
І поза її, соромливо-грайлива,
І зваба маленьких грудей,
І ніжки стрункі, і оголеність лона,
На спину волоссячко впало....
Неначе скорившись одвічним законам
Природа шедевр написала....
Стоїть і милується з власного тіла.
Всим видом показує, що
Лиш морю та сонцю віддатись хотіла б-
Юначе, тобі- ні за що!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470340
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 05.01.2014
Скажіть-но мені, добрі люди, звідки в наших селах споконвіку беруться відьми? Чи навчає їх хто? Чи то забобонні люди самі видумують відьом собі для втіхи? Чи людині справді бажано знати, що існує в природі якась дика сила, і є люди, які пізнавши її, стали вищі за тебе, до яких можна припасти у випадку біди, чи яких слід убезпечуватись, щоб не наробити собі лиха? Відьми, чорти, козаки-характерники- все це тисячоліттями існує в нашій уяві. Та хто зна? Доволі можливо, що ці своєрідні персонажі таки й справді реально існують... Цього я напевне не знаю. Знаю лиш один випадок, що був йому свідком, знаю цих симпатичних, добрих людей, що стали дієвими особами такої от моєї історіі... Ото ж...
... Однієї чудової осені гостював я в одному селі на сумщині, у дуже мною шанованої літньої господині.
Боже ж ти мій, яка краса восени навкруги! Ліси золотаво-зелені, лани шелестять де-не-де некошеними бур"янами... А по бур"янах стрибають вгодовані зайці... Ну, стрибайте собі, на вас полювати ще не час, нагулюйте собі вагу, хутро на зимове змінюйте...
Я приїхав не на вас полювати. На перелітних крижнів, що люблять на ніч на лісові озера сідати. Озера такі мрійливі, сумні, плаває по них впале листячко... Вода чиста, мов сльоза дівчини, що за козаченьком сумує... Глянеш- замрієшся. А над озерами- верби зажурені, спустили до води своі довгі коси... Так гарно, що хочеться на коліна встати, покласти на землю рушницю, та й помолитися просто неба Богові за те, що створив він таку красу...
Ото ж, приїхав я, гостюю собі, полюю... А жіночку, господиню мою, бачу, якось дивно сусіди поважають. Ніби з острахом. Зацікавило це мене. Питаю- а чого це вони? Та, каже, відьмою мене на селі всі вважають. То й бояться.
Дуже мені цікаво стало. Жіночка така собі вправна, добра. Ну, чоловіка поховала не так вже й давно, то з ким не буває? Чоловік, правда, не просто так собі загинув, та й то не дивина. Ну, попивав, життя сумним ввижалось, то й наклав на себе руки... Хоч і недобре це, та чи мало таких, світом цим зтомлених? З жінкою, я питав, жили вони добре, не сварилися...
Став я питати одного, іншого... І врешті-решт така от склалася історія...
Невдовзі по тому, як поховала жіночка чоловіка, прийшла пора сусідському хлопцю до арміі йти. Ну, діло ж святе. Проводи, родичі, сусіди, горілочка... Запросили й жіночку мою. Їй і добре. Одна вона, діти в місті, сумно. Зібралася вона...
А треба ж з чимось іти, не з голими ж руками. Узяла вона горілки, курку зарізала. Та треба ж іще щось, що за дивина- курка та горілка. Взяла вона, та на городі жоржин нарізала. Ото взяла все це, та й іде. Одна жоржина візьми, та непомітно з букету по дорозі й випади...
Прийшла оце вона, віддала букета, віддала гостинці, сидить собі, та й не дивиться, шо поміж гостями спантеличення якесь, неначе шу-шу-шу легке...
А було так. Бабуся рідна того хлопця бачить- у букеті квітів парна кількість. То вона родичам і шушукає- це не з проста, це хлопцеві нашому на смерть. Пороблено так. У бою загине козак. Не дарма і чолов"яга сусідки руки на себе наклав. Довела! Тиха-тиха, та в тихому болоті самі ж чорти. Відьма вона!!!
І як оце відгуляли, зосталися родичі самі, та й давай собі лоби ламати, як з цієї напасти їм вийти. Думали- думали, врешті баба згадала, що як таке ото лихо виходить, то слід провести наступну екзерцицію. Треба ті квіти, як темна ніч настане, на кінці відьминого городу на вогнищі спалить. А як відьма це відчує, то неодмінно з"явиться. Отут слід її святою водою окропити! То тоді вже не буде в неї сили лихо робить. Отоді вже їй буде...
Діждалися родичі ночі. Узяли тії квіти, узяли святу воду, не забули й горілочки... То не для відьми. Для себе. Для сміливості.
Пішли вони темрявою гуртом на город. Перелякані, зніяковілі трохи, та ж підбадьорюють одне одного... “ Ніч яка, Господи! Тиха та зоряна...” Та не дуже то й місячно... Досить таки навіть темно... Тихенько так на кінець городу прийшли, багаття зі стерні розклали, квіти оті кляті туди кинули, принишкли. Сидять тихенько, чекають...
А жіночка моя, сердешна, спати зібралася вкладатись, та щось їй не той... Тре й до вітру на ніч сходить. Як без цього? А які то в селі санвузли? Стоїть між хатою і городом дерев”яна така собі пристрійка...
Вийшла жіночка моя на двір. Бачить- що то за дивина? На краю її городу (а город чималенький, це ж не дача яка. Село, люди, село) якийсь вогник неначе мерехтить. І бліді тіні біля нього тиняються...
Ну, думає собі жіночка, хоч я таки жінка слаба, одинока, та все ж тих чортів з городу порозганяю! Щоб не було... Взяла вона ломаку... Підкралася тихенько, та як уперіщить тією люмакою першого ж чорта, що під слабку її руку підвернувся! Все ж таки- які наші українські жінки сміливі! Ніякі їм кляті фашисти, ніякі чорти не страшні!!!
А родичі хлопця, що відьму піджидали, так з переляку з накладеними зо страху штаньми- через клуні, через паркани- тікати, хто куди! Усе ж підтвердилося!!! Тільки святу воду з переляку загубили, та й хто б там кропив! Відьма таку силу проявила!!!
Потім і хлопець сусідський чесно й добре відслужив і живим-здоровим додому повернувся, і наче б то вся ця історія по шматочках в єдине ціле склалася, а так острах у селян перед моєю жіночкою і залишився. І прізвисько лишилось- ВІДЬМА...
Отакі-то вони, наші симпатичні українські відьми. Як дід Панас по телевізору колись діткам сказав "отака х...ня, малята"....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469233
дата надходження 30.12.2013
дата закладки 30.12.2013
Наша земля – це риба, м'ясо й сало,
Це хліб і сіль на кожному столі.
Це срібло й злато, дерево й метали,
Сади в цвіту у кожному селі.
Нас не трясе і нас не заливає,
В нас щедро родять будь-які плоди.
Землі у світі кращої немає,
Так щедро Бог лиш нас нагородив.
Біда лиш в тім, що правити не гідні,
Це не правління, а якась чума
Земля багата – люди на ній бідні,
Хоч працьовитіших - ніде нема.
Європа вудку нам пропонувала
І способи, як риби наловить.
Росія – рибу у обмін на сало,
Ще й обіцяла помогти коптить.
Взяли готове і коптить не будем,
З’їмо рибину, поки ще жива.
Для тих, хто править – з риби спина й груди,
Решті народу – хвіст і голова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467679
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 22.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2013
Не знаю,як почати... Чомусь,коли починаєш писати щось подібне,в голові нав\'язливо вертиться надоїдлива до банальності затерта фраза:\"Коли я був маленьким хлопчиком...\"
Та я не боюся бути банальним... Я вже давно багато чого не боюся...Та сьогодні не проце.Отже...
Коли я був маленьким хлопчиком,то дуже любив цей день. День Перемоги радянського народу у війні проти німецько-фашистських загарбників,які в ніч на 22 червня 1941р. віроломно,без оголошення війни напали на мирну державу-СРСР і т.д....
Це вже ставши дорослим та здобувши сяку-таку освіту,я дізнався,що ніякого віроломного нападу не було.Близько першої години ночі німецький посол(пробачте,прізвище забув,моя пам\'ть та сяка-така освіта інколи дають збої) передав голові радянського уряду В\'ячеславу Молотову ноту про початок бойових дій Німеччини проти СРСР.
Що не було в Німеччині ніяких фашистів(вони були в Італії),а була націонал-соціалістична(!!!) німецька робітнича(!!!) партія.
Що нацистський прапор був червоного кольору(в дитинстві чорно-білий телевізор не давав змоги побачити)
Що свастика-то давньоарійський символ сонця(точнісінько,як на наших рідних трипільських глечиках,а інколи і на писанках).
Я почав дізнаватися,що мене багато-багато років обманювали...
Але це було,коли я став дорослим.А маленьким хлопчиком я дуже любив цей день. А чому б і не любити? Ми їздили до міста,до материних батьків.Я мав змогу побачити військовий парад.Справжній військовий парад,з БТРами, тактичними ракетними установками,фотографувати це,хвалитися однокласникам.Мене навчали в школі,що \"...броня крепка и танки наши быстры...\".І гордість розпирала мої дитячі груденята. Наївне дитинство.
Я дорослішав,світ мінявся(Горбачов,перебудова) і мінялося моє уявлення про нього.
Багато розповідав батько.Як правило впівголоса і (пробачте),після чарки.І просив мене,щоб я НІКОМУ НІЧОГО з почутого не переказував.
Батько зустрів війну п\'ятилітнім хлопчиськом.І не просто хлопчиськом,а сином третього секретаря райкому.
Я ненавиджу цю війну.І ,можливо,пробачте вже грішного,не стільки з позицій абстрактно-загальнолюдських,як конкретно- особистих.Ні,війна дякувати Богу,не забрала нічийого життя з моєї рідні.Всі,хто воював,повернулися живими...
Війна зруйнувала їх долі і,дотично,мою долю.Війна вивернула кожух життя навиворіт та не вивернула потім назад.
Родини партпрацівників підлягали евакуації в тил...Батько розповідав і плакав,плакав і знову розповідав.
На переправі через Південний Буг вже були німці,тому ніхто вже нікуди не евакуювався.Повернулися...А через кілька тижнів в село прибула польова жандармерія.І сусід вказав на бабусю та трьох малолітніх дітей
(батькові-п\'ять,дядькові-сім,тітка-немовля),як на родину відповідального партпрацівника. Під \"роздачу\" потрапив і прадід Федір,Георгієвський кавалер,який кинувся захищати невістку з дітьми.Короткий суд і вирок-розстріл. Тільки вирок мали приводити у виконання не німці,а румуни(наша територія входила до складу Трансністрії,румунської зони окупації).Від румунів відкупилися п\'ятьма вівцями та якоюсь кількістю самогону. І смішно і страшно.
Я дізнавався про те,як колишні косомольці та активісти ставали поліцаями.Як румуни відновили діяльність колгоспу.І школа, виявляється, під час окупації працювала. В ній мій батько і почав пізнавати ази науки.
А \"окупантів\" було АЖ два.Два румуни,звичайні сільські дядьки,яких зладоля закинула далеко від дому.Вони часто приходили до школи,любили дітей(мабуть,згадували своїх),пригощали цукром.
Я слухав про те,як наші селяни у сорок четвертому ховали тих \"окупантів\" від \"визволителів\",але їх таки знайшли і розстріляли у балці за селом(та місцина і понині називається Румуни).
Бабця таки не дочекалася діда.Гайнула у сорок п\'ятому із заїжджим демобілізованим москаликом,залишивши дітей,до Ленінграда.Війна закінчилась і колишні поліцаї знову ставали активістами...
Років у двадцять я вперше побачив фронтовий щоденник діда Дениса,якого,на жаль,не знав живим-він помер задовго до мого народження.
Із невідомого мені закамарка батько дістав саморобну книгу без обкладинки,дрібно списану хімічним олівцем,з фотографіями(вона і понині в мене,прийде час-її прочитає моя донька).І,як завжди,тато настрого заборонив комусь щось розповідати.
Наскільки ж глибоко сидів в людині страх?! Ішов 1993 рік,другий рік незалежності.
Я читав про Уманський котел,про те,як люди ходять в штани від страху під час \"настильного\" мінометного обстрілу.Про те,що солдати.які побували в оточенні потрапляють у штрафбат.Про те,що вбивати людину страшно тільки вперше...
Про те,що,\"кровью смыв позор\" можна повернутись у звичайну стройову частину.
Про політруків,яким стріляли в потилицю під час атаки,бо вони були \"справжніми суками\" і не одного підвели під трибунал(а,значить-розстріл).
Про \"радянських визволителів\",які грабували австрійські села та гвалтували дітей...Було гидко і страшно і було боляче ковтати слину...
Материн батько,Йосип Іванович теж воював.Мав нагороди.А в 1946-1949 рр. Навчався у Львівській школі міліції і паралельно \"ліквідовував бандерівські бандформування\". Потім,разом із моїм дідом Денисом працювали в міліції.Дід Йосип не любив діда Дениса.За те,що той був в оточенні(це ж майже,як полон).Відповідно,не любив і мого батька(бо ж яблуко від яблуні...). Незлюбив матір,за те,що вийшла за батька.
Але чомусь любив мене.Мабуть,тому,що всі інші онуки були дівчатками.
Хто для мене ці люди? Комуняка,НКВСівець,зрадник батьківщини? Чи улюблені дідусі.Патріот та історик бореться в мені з людиною.І,пробачте,перемагає людина.
Що ж здобули переможці? Один,з поламаним життям та покаліченою психікою помер дочасно у шістдесят другому(не без допомоги алкоголю).Інший,справжній комуніст(направду,без іронії,чесна та порядна людина),учасник славетного Параду Перемоги помер у злиднях в 1993 р.Його онучка(моя двоюрідна сестра),щоб якось прогодуватись продала всі його нагороди...
І мене,нащадка \"переможців\",нема-нема та й відвідує крамольна думка-а,може,даремно,коли був молодшим і була можливість не \"звалив\" куди-небудь з цієї країни? Хоча б в ту ж саму Німеччину.Тільки кому я там потрібен?
P.S. А тут???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423870
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 09.05.2013
Мої вірші мене переживуть
І будуть довго за живе чіпати,
Допоки люди на землі живуть,
Співати колискову буде мати.
Ще хтось свої зрівняє почуття
З моїми, адже схоче зрозуміти.
Я просто жив і так любив життя,
Що так любити треба ще уміти!
Не був святим, але мої гріхи -
Земні гріхи звичайної людини.
В селі родився, кажуть, від сохи,
І сам долав усі свої вершини.
Мої думки, усі мої вірші
Кипіли в серці і пройшли горнило.
Тому слова, народжені в душі, -
Уже не просто висохле чорнило.
За люд, державу щиро вболівав,
Вкладав в будову і свою цеглину.
А для дітей творив і так писав,
Щоб з молоком сприймали Україну!
Мої вірші мене переживуть,
Ще чиюсь душу зможуть зачепити,
Коли моя злетить в далеку путь,
Щоб зіркою у небі засвітити!
02.03.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414185
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 30.03.2013