Якщо нам вдасться перетнути межі
Усіх кордонів, перехресть і днів
Якщо нам вдасться перейти всі води
Якщо нам вдасться так як я хотів
Якщо нам вдасться вічність непокори
Перенести усі свої гріхи
Якщо нам вдасться то терпіння море
Перевести на жмутки доброти
Якщо нам вдасться хай кохання прірва
Нам перейде у чистий океан
Якщо нам вдасться то шматочки срібла
Сльозами налиатимуться нам
Якщо нам вдасться ми настільки сильні
Що зберегли усе, що дав нам Бог
Якщо нам вдасться ми помрем чарівні
Старі-старі, рука в руці - удвох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381851
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 18.03.2013
Завдяки тобі,я не почувала себе такою одинокою. А зараз мені випала нагода залишитись сам-на-сам зі своїми думками. Від чого мене вмить кидає в жах. Вихідні вже завтра, а я вже чую саркастичний сміх самотності позаду себе,усього лиш на крок позаду себе, а вона вже з переможним епічних сміхом ллється немов та стрімка ріка, чиї хвилі вже встигли змочити мої п’яти. Віч-на-віч зі своїми страхами - більше ніж ніч у в’язниці, це ніч, де ви є в’язень власної півсвідомості. Не просто глибокої півсвідомості, а бездонної,як море, де ви безсила оболонка з шматком каміння, прив’язаного до подолу. Уява викладає мені ці миті ,як на папері картинки малює митець. І мені одразу хочеться свіжого повітря, а отримую лише черговий ковток морської отрути, що сіллю в’їдається у виворотні скалічені інструменти душі. Одним мазком пензля цього не замалюєш, і словом генія цього не зітреш, і сам - ти, ніколи від себе не втечеш . Усі спроби корегувати написане - мізерні, слід обов’язково побачить вмілець. Так,із тобою, я відчувала душевний спокій, але ж це - самообман. Ніякої безпеки ти мені не обіцяв, лише пусті слова,пусті слова. Але самотності не було, і спину міцно ніхто не сковував. Ти знаєш, розчаровуватись в людях - це як почистити зуби зранку - невід’ємна частина буднього дня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386196
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 25.12.2012
На славу деспоту, імперії на міцність?
Геройства для, чи може орденів?
Кожен герой висловлювать критичність,
А хто б із нас, там хоча б день провів?
А хто б із нас пройшов і не зламався,
Крізь смерті дим, і крові заметіль,
Крізь біль і сльози, страху не набравшись,
Ішов не знаючи, за що іти у бій.
Не знав, за що товариш помирає,
І в чому винен сам в страшний той час,
Життя ж пріоритети розставляє,
Не за тирана ж, не імперію - за нас!
За тих, хто забуває честь віддати,
Тим хто вершив в життя нові шляхи,
Вони ж бо люди – було що втрачати,
Задля дітей, онуків і весни…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188765
дата надходження 10.05.2010
дата закладки 21.11.2012
Якби міг, я б у долі спитав:
Чи все буде як було раніше?
І чи хтось, хоч на мить бодай знав,
Чим буде те, що буде пізніше?
І в хвилини печальних розлук,
І доволі похмурих мелодій,
Не вщухав ні на мить серця стук-
Не вщухав ні на мить смерті злодій.
Як же будемо завтра страждать?
Як же будемо завтра всміхатись?
Ми живі, ми природи відмічений знак,
Що без права й на мить зупинятись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208412
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 21.11.2012
І душа - ринг. Але на ньому, замість двох, повних люті противники, одна ледь помітна постать. Така загублена і розчарована. Спільне з боксером у неї побите тіло і повні люті очі. Але лють то, до самої себе. А тіло вона сама собі б’є з надією, що хоча б щось зміниться. І постать ця вже не пам’ятає як все почалося, з чого все почалося. Просто щоразу мотузка черговим колом обгортає її. Тіло ломить від ран. А стару, найогиднішу, під ребрами, рану, вона любить періодично колупати. І має вже бальзам, чудовий, але й той не допоміг. Рану колупати любить, а я вже сказала. Пардон!
Огидна ця постать. У власній нікчемності і нерозумності тонуча, огидна. Сама не розуміє чого хоче. Плювати на неї, якби ж вона тільки себе мучила. Так купа людей навкруги у своє болото тягне. Без душі вже напевне, бо ж яка душа у такої постаті. Без совісті, бо де ж звідки совісті взятися. Навіщо ж життя такій постаті? Навіщо?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317210
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 25.09.2012
Він зневірився у тому,
Що уже щось поверне,
Й сторінку цю перегорне.
Пішов кудись,і не сказав нікому.
Він вже не знав, який сенс у житті...
Він вже не думав ні про що,
Лиш знав - вони-це все,а він ніщо...
Зневірився у них,і в доброті.
Його покинули усі,лиш залишили
З думками про егоїстичний світ
Її без двох хвилин відліт.
"В Європу",там де гори й небосхили.
Вже ніби в цьому сенсу і немає,
Але знайшов він Бога,Бог сказав:
-"Хоч ти й упав,ти встав,ТИ ВСТАВ!
Вставай,на тебе цілий світ чекає!
Повір у те,що все не поверну
Але подумай що може тебе чекати,
Усі незгоди треба тобі подолати
Даруючи усьому світові ВЕСНУ..."
_____________________________
(Власне бачення пісні Nirvana - Lithium)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366279
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 25.09.2012
Зима мій світ собі забрала,
А грудень сон у мене вкрав.
Не я тебе до болю покохала,
Це ти мене у себе закохав.
Писала вдень, вночі писала,
Та не відправила листи.
Не я тобі життя зламала,
Це ти мене в своє життя впустив.
Усе забула, все спалила.
І вічний спокій вмить настав.
Не я до тебе говорила,
Це ти мене про сніг спитав.
Кричала, плакала, молилась,
Зі страху плутала слова.
А я ж на тебе не дивилась,
Це ти мені свій погляд дарував.
Змирилась,втішилась, заснула.
І просто прокляла любов.
Не я твою дорогу перетнула,
Це ти моєю стежкою пройшов.
А згодом знову я сміялась,
Та хтось натиснув на педаль.
Не я у тебе все забрала,
Ти сам мені усе віддав.
Останній день. І прірва далі.
Не усміхнулась. Не сказав.
Не я тобі усе віддала,
Це ти мене у мене вкрав.
24.12.2008р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188129
дата надходження 06.05.2010
дата закладки 22.09.2012
У цьому світі блукають мрії,
Яким не доля уже здійснитись.
Холодне сонце давно не гріє,
Теплом я можу хіба що снити.
Вдягаю маску на мокрі очі.
Пірнати страшно у власну сутність.
Я хочу світла, і миру хочу,
Шматочком щастя для когось бути.
Ночами часто минуле кличу,
Бо я без нього себе не бачу.
Себе жаліти - погана звичка,
Тому я більше уже не плачу.
У сни приходить сумна веселка,
Бо світ навколо кохає сірість.
А їй, забутій всіма, нелегко,
Її відтінкам ніхто не вірить!
Ніхто не може втекти від себе,
Себе згубити ніхто не може.
Шкода, що люди не бачать неба,
Бо їхні очі асфальт сторожать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186910
дата надходження 29.04.2010
дата закладки 22.09.2012