Під почуттів весняних патронатом
Я, доль чужих патологоанатом,
Копаюсь у питаннях провідних,
Що людством споконвіку керували,
Що ними стіни світу мурували,
Й тепер усе тримається на них.
Вельмишановні леді й джентльмени!
Увага ваша звернена до мене
Й блищать в пустих очницях зірочки.
Яка ж у вас красива оболонка!
Але, на жаль, пусті ви, як коробка
Й ведете беззмістовні балачки.
В сплетіннях цих полемік лицемірних
І ваших, паньство, поглядах манірних
Мені вчувались брéхні зàвжди, скрізь.
Й лукава думка промайнула тінню,
Під березня сніжною заметіллю –
Я вас навчилась бачити наскрìзь!
15. 03. 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409359
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 11.11.2014
На острові неспокою стою,
але подалі від затоки горя
розгойдую недолечку свою,
аби пливла віночком аж до моря.
Ще зійде сонце, спалахне зоря,
та старості нема куди подіти.
Незірваним листком календаря
залишиться моє найкраще літо
з тією, що мов сонце у вікні
і гріла, і сміялась, і манила…
Та й відлетіла…
Я на мілині.
Розсохлись весла,
спущені вітрила,
і тільки обрій мріє вдалині.
Де вітер свище, синє море грає,
манить у вир бездонна глибина,
і що завгодно, тільки не вона
на першій-ліпшій пристані чекає.
Ще може й міг би плисти хоч куди,
гойдатися на хвилі вередливій,
та краще десь завіятись у вирій
до чистої джерельної води,
аби і не тягнуло вже сюди
в обійми долі у стрімкому вирі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505207
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 14.06.2014
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=-MT50qeyb38[/youtube]
Сивий, сивий туман над рікою,
як на скронях моїх сивина,
все життя я живу лиш тобою,
Батьківщино моя чарівна!
Йду я степом безмежно широким
чи долаю вершини Карпат,
погляд твій я ловлю синьоокий
і розкрилюю крила, мов птах!
Гріє душу мою ніжна мова,
ти наповнюєш серце життям,
я за тебе, єдина, з півслова
без вагань тіло й душу віддам!
Сивий, сивий туман над рікою,
світанкова сіяє зоря,
молодію я разом з тобою,
Україно – Вітчизно моя!
Створено 4.03. 2004, 10.07. 2005 роки, м. Львів
Опубліковано:
1. Гомін Підгір'я. Альманах, вип. VIII. Дрогобич: "Посвіт", 2009. - С. 116;
2. Поэтическая палитра (Сборник современной поэзии и малой прозы). Донецк: «Норд-Прес», 2009. – С. 297;
3. Клавішами весен. Львів: "Ініціатива", 2011. 56 с. - С. 3.
4. Дорога незгасної святині (Антологія Бойківського краю. Книга четверта), Львів: «Сполом», 2014. – 312 с. – 312 с. – С. 231.
[i]Музика Михайла Хоми[/i]
Виконують: 1. гурт "Друзі" - солісти Василь Була і Михайло Хома (аудіо);
2. Михайло Терлецький (відео)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476745
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 11.02.2014
Мої ноги по хмарах ідуть,
голова кучерявиться в кленах,
ой куди ж бо, куди це ведуть
тії очі, що кольору лену?
Світ блакитний і грішний такий
пахне літом й чужими слідами,
був учора ще день золотий,
а сьогодні стікає сльозами.
Мої ноги – чи ж ноги мої? –
Руки-крила у невідь несуться,
розпинають сади солов’ї
й перекривлюють істини сутність.
Був же вчора і я не таким, –
ой ви, очі, ой очі кохані, –
заливає дощем золотим
рута серця скривавлені рани.
Створено 16. 02. 2003 року, м. Львів
Опубліковано:
1. Гомін Підгір'я. Альманах, вип. ІІ. Дрогобич: "Коло", 2004. – С. 57 – 58.
2. Калинове вино. Львів: "Плай", 2005. 96 с. - С. 83.
3. Енциклопедія сучасної творчості (Літературний альманах). – Хмельницький, Вид. Стасюк Л.С, 2016. 224 с. – С. 192 – 193.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476557
дата надходження 02.02.2014
дата закладки 11.02.2014
Комунофілам,
що в Україні та за її межами,
моє послання:
Стріляли, вбивали –
свічки погасіть –
не вам “Алілуя” співати!
О мово моя, Україно!
Я буду вмирати, конати –
і навіть тоді
я буду кохати,
нехай на колінах,
весь в ранах, в крові!
Розтерзані зорі –
живі? неживі?
…Сміється Еней
через тисячі літ:
культура еліти, культура для мас…
Я ж відаю правду велику –
для всіх Котляревський,
Шевченко Тарас!
Лихі яничари,
татарська стріла
і ситі жовніри –
година лиха.
О мово моя, Україно!
Як дівчина в лузі
калина цвіла,
під осінь не в’яла,
хоч заміж не йшла.
…Налив Наливайко,
а випив Богдан –
хто знав, що отрута
в тій чарі була?
…Німецька повія –
було: ворожила! –
По Січі Великій
руїну лишила…
Ой зоране поле,
засіяне кров’ю –
засіяне кров’ю,
сльозами полите! –
Упали хоругви,
бунчук, булава –
лишилась голота
без батька, одна…
О мово моя, Україно!
Старий перебендя
по світу мандрує,
у полі, у лісі
він знову ночує,
щоб пісня лунала –
жандарми не чули:
“Учітесь, сини мої, діти!
Є правда на світі одна:
без мови немає Вітчизни
і доброї долі – нема!”
…Горіли, палали
багряні заграви,
від Тиси до Дону
стріляли, рубали –
то слава козацька
з могили піднялась,
у квіти, у перла
весною вквітчалась!
О мово моя, Україно!
У тюрмах сатрапи
гноїли тебе,
вбивали, терзали
і душу всесильну,
і тіло живе.
І ріднії діти –
байстрята погані! –
на тебе плювали,
на плаху тягли,
розпинали…
…Свічки погасіть –
не вам “Алілуя” співати!
Не цар, не татарин,
не кривдник святий
нашіптують тихі слова –
мій демон волає:
Жива Україна!
Жива!!!
Створено: 1988 рік
Опубліковано:
1. На зламі дня. Львів: "Тріада плюс", 2004. - 100 с. - С. 17 - 19;
2. Дорога незгасної святині (Антологія Бойківського краю. Книга четверта), Львів: «Сполом», 2014. – С. 227 – 230.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478179
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 11.02.2014
[i]« На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих...»[/i]
П. Г. Тичина
Минає майже сотня літ
як триста лицарів-спартанців
на першій із останніх станцій
поклали голови на лід.
Минає майже сотня літ
з тих пір, як банди Муравйова,
як і сьогодні дикий схід,
скропили сніг святою кров’ю.
Минає майже сотня літ,
як тужить мати-Україна
за страчених дітей невинних,
що тільки вийшли в білий світ.
Минає майже сотня літ,
як їхні очі ся закрили,
як на Аскольдовій могилі
лягло їх десять під граніт.
Минає майже сотня літ
як у двобої в чистім полі
за нас і за майбутню волю
поліг навічно славний рід.
Минає майже сотня літ
з тих пір як сльози втерли Крути,
з тих пір як тяжко нам збагнути,
за що побито юний цвіт.
О, юне птаство, як не є –
у вільних вісімнадцять років
вмістилось все життя твоє.
А сонце Крутів так високо,
щоб не забули ми уроків,
які історія дає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475754
дата надходження 29.01.2014
дата закладки 29.01.2014
Для тих,
Кому зараз
Некольорово.
Запам'ятайте
Життєву
Правду:
ЗАВТРА
НАСТАНЕ
ОБОВ'ЯЗКОВО!
Хоча
Не обов'язково
Завтра.
[i]31.03.2013[/i]
[i]Безмежне спасибі К. Г. і А. Ч. за натхнення і підтримку[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414301
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 19.11.2013
Не можна пройти життя кОлію,
Терниною щоб не подряпатись.
Як важко ввійти в історію...
Як легко у неї вляпатись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422465
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 19.11.2013
Досвітня пора. І я вкотре спросоння,
В бажанні яскравості серед півтонів,
Спираюся ліктями на підвіконня -
Якби ж то схід сонця! - шухляди балконів
Стирчать з невирАзних будинків-бюро...
Сучасний квартал, мов невдаха П'єро
Оплакує долю свою безталанну
Вогкими сльозами віконного скла.
В душі, як й надворі - ранкова імла
Чекає осоння в годину туманну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453275
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
У осені свій план є щодо настрою –
Здається, в думці злива буде вічною,
Хоч за вікном погода є прекрасною.
Пишу листи схвильовані із відчаю.
Стараюсь акуратно і з повагою,
Щоб мова була ввічливо логічною,
Та дощ в душі сміється зі зневагою –
Ламаю пера, рву папір із відчаю.
Кидаю в ящика конверт й за звичаєм
На відповідь огорнену опікою
Я кілька днів з тривогою і відчаєм
Очікую, очікую, очікую.
10 вересня 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448644
дата надходження 12.09.2013
дата закладки 01.10.2013
Ніхто мені ще віршів не писав.
Ніхто ще не присвячував до нині.
Душі своєї тайної святині
Ніхто ще у рядках не виливав.
Ніхто ще не присвячував до нині
П’янких молитв в римованих рядках.
Ніхто ще не підносив у руках
Душі своєї тайної святині.
П’янких молитв в римованих рядках,
Призначених для двох сердець дуета…
Любов хмільну сп’янілого поета
Ніхто ще не підносив у руках.
Призначених для двох сердець дуета
Ніхто мені ще віршів не писав,
Ніхто ще у рядках не виливав
Любов хмільну сп’янілого поета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399373
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 01.10.2013
А в купі, з мотлохом речей,
Думок, отравлений сніданок,
Гіркий смак болю на губах,
Убита колись гарна рана.
Колись промовлене: Люблю!,
Тепер лиш докором лунає,
Сказав - зарізав самоту,
У серці вогнище палає.
Й не вистачить ніде води,
Щоб те багаття затушити.
Чи втамувати самоти,
Скрипучі серця крики.
Чи здара я до людських втіх,
А чи на вік тепер блукання.
В однокімнатній самоті -
Моє заблудженне кохання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440322
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 30.07.2013
На крилах ду́мки тихо вдаль
Я полечу крізь пересуди,
Крізь щільну заздрості вуаль,
Крізь дні, роки, події, лю́ди.
Товсту́ невидиму стіну́
Слабкого, хворого зневір'я
Порве на клапті, навісну,
Надшви́дка думка, у сузір'я
Вплететься з мрій. Постане світ,
Від правил вільний та догматів,
У первозданність мій політ -
Не в пекло, видумане катом!
Колись, у сивій давнині
Гігантську швидкість ду́мка ма́ла,
І в повсякденній маячні
Скупих формальностей лекалом
Ще не обтяжена була́,
Суєтність мертвих технократій -
Незнаний пращурами "вклад"
Потомків (нас) - не був ще взятим.
Ті перші люди, ті боги
Всі знали: рай земний пред нами -
Не в небі він, а навкруги,
Його ми робимо руками.
Руками до Отця творінь
Торкались ніжно. Досконалість
Рослин, тваринок до прозрінь
Людей, натхненних, спонукала:
"Зрости́ квітучий, пишний сад,
Створи́ в пори́ві одночаснім,
В любо́ві з Нею, двох малят -
Пізна́єш Рай земного щастя!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440326
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 30.07.2013
На шляху до своєї мети,
Наче Кафка – до свóго Замку –
Я іду, бо не можу не йти,
Це не просто моя забаганка.
Хоч заметені снігом стежки,
Крізь який прокладаю дорогу.
І позаду лиш мóї сліди –
Одинокі, деруться угору.
Пам’ятаю, хтось поруч ішов,
Але зник, відлетівши у хмари.
Однодумців нових – не знайшов,
А колишні – втекли з ворогами.
На складному шляху до мети,
Наче Кафка до свóго Замку –
Я іду… я не можу не йти,
Це не примха… і не забаганка.
(2012)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342882
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012