Не буває нічого даремно.
Недаремно живем і жили.
Недаремно кохали, й, напевне
недаремно свій шанс віддали.
Недаремно ми плачем в подушку,
Тихо сльози ховаєм в юрбі.
І з колін ледь встаєм самотужки,
Розбиваючи крила свої.
Недаремно лелієм серденько,
пестим, любим його простоту,
й відпускаєм в далекЕє небо,
щоб розбилося об самоту.
Недаремно віється терном
калинова розбита душа
й недаремно оте мародерство
тихо й мовчки терпіла вона.
Бо ж тепер ми вже стали сильніші.
Більш не плачим і вже не болить.
Гордо йдем і на заздрість всміхнемся
тим, хто думав нас покорить.
Не зламались. Не впали. Не вмерли.
І до світла тепер летимо.
Не здалися ми злобі і смерті,
подолали життя самоту.
І тепер на пекельних жаринах,
ними встелена доля твоя,
не посміє до нас доторкнутись
гіркий смак квіток полина!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167866
дата надходження 24.01.2010
дата закладки 18.07.2012
Чистий аркуш паперу лежить на столі.
В голові - повний хаос думок.
А душа десь мандрує в якійсь пустоті,
А хотіла злетіть до зірок.
Ти пішов в далечінь по пустинних шляхах,
Не закрутить любові нас вир.
Та повернешся, знаю! у моїх рядках.
А поки що... ще чистий папір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341436
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 18.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2012
Ти немов посміявся навмисне,
Обійняв і цілунок впустив.
Ще ж учора до себе притиснув,
А сьогодні за двері провів.
Я ж хотіла всього небагато:
Кілька згусточків теплих з душі.
Та єдиний цілунок став святом
З фотоспогадів мрій на стіні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330132
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 21.05.2012
Для себе стала враз я психіатром,
Лікую вічно свій душевний біль.
І розбираюсь між життям й театром,
Бо загубила я останню ціль .
Тепер я одержимий аналітик.
Аналіз. Логіка. А механізм
Запущений, його вже не спинити.
Майнула думка крізь мільйони призм.
Я не психолог. В мене не думки,
У мене лиш аналітичні факти,
Під фактами загублені роки,
А з ними і з свідомістю контакти.
Тепер навіки я для себе психіатр
І розбираю свою ж параною,
А мозок мій неначе генератор,
Я відчуваю що ось-ось не встою.
Нервовий імпульс знов мобілізує
Мій організм. І знову сильний спазм.
Я знову тут. Я знов аналізую…
Я знов заглиблююся в цей маразм.
Аналіз і думки. Одне і теж.
Не хочу але йду в шизофренію…
Цей безлад вже довів мене до меж.
Я хочу зупинити, та не смію!
Не можу я терпіти, сил не маю.
Я аналітик. Звикла до думок.
Та все оце уже дійшло до краю.
До стратосфери. Може й до зірок.
Куди, спитаю, ти летиш і мчишся?
Навіщо болю завдаєш мені?
Чому детонувати не боїшся?
Чому спокою не даєш й у сні?
Я аналітик. Це клеймо навіки.
Це мука. Це прокляття. Це ярлик.
І під свинцеві,змучені повіки
Вкрадається хаосу дикий крик.
Засну. І аналітику забуду.
Тоді сама себе ж введу в оману,
В своїх руках, неначе лялька-вуду,
Сама у себе пацієнтом стану.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339010
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 21.05.2012