Вона тепер уже навік твоя,
Її думки заповнені тобою.
Невже це не взаємне почуття?
Невже усе закінчилось війною?
Невже вона для тебе вже не та,
З якою твоє серце завмирало?
А знаєш, ти для неї – все життя,
І в неї почуття це не зникало.
Для неї кожен ранок – на двоїх,
Вона готує каву і для тебе.
І відчуває дотик рук твоїх,
Та це не мрія, а уже потреба.
І кожен сон – щасливий, бо тоді
Ти поруч, і між вами лиш мовчання.
Вона живе у вічній боротьбі,
Адже так важко берегти кохання.
Адже так важко берегти момент,
Коли не знаєш, що тебе чекає.
Її життя умить розбилось вщент,
Та знай, вона тебе не відпускає.
І хай розлука – це її вина,
І їй цього ніколи не забути.
Я хочу, щоб ти знав, вона – це я,
А я так хочу щастя повернути.
Пробач, я так боялася за нас,
Що не помітила твого прощання.
Давай нам подаруєм другий шанс,
Повір, ми побудуємо кохання.
14.03.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321900
дата надходження 14.03.2012
дата закладки 15.05.2012