Иногда, не скажешь "Да." -
А потом жалеть об этом:
Упуская все года,
Становясь простым поэтом.
Иногда, не скажешь "Нет" -
И вся жизнь летит без смысла,
Набирая в ходе лет -
Лишь безоблачные числа.
Иногда лишь промолчишь
И слова утратят силу
И тогда заглушит тишь -
Превратив всю жизнь в могилу.
Не спеши ответить "да",
Также само, как и "Нет".
Не молчи хоть иногда,
А скажи любви ответ.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2012
Свидетельство о публикации №112032011065
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323644
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 09.05.2012
Ти, живучи, зіграла безліч ролей,
Кассандрою і Мавкою була…
Твоя душа – безкрає Дике поле –
Жила і грала, грала і жила.
Хворобі ти дивилася в обличчя,
Бліда, як смерть, але жива… Жива!
Проклята смерть! – Вона тобі не личить,
Ти – юна наречена, – не вдова!
Заручена зі словом ти довічно,
В поезію вплітаючи його,
Хоч смерті і дивилася в обличчя,
Та в око їй не впала все одно.
І зась усім! – Конвалія живуча,
Її не подолати хижій тьмі.
До волі і життя вона жагуча,
І ввік не животітиме в імлі.
Така вже в неї доля… Україно,
Хіба не впізнаєш своє дитя?!
Геть з неба, непокірлива хмарино –
Лиши їй найсвітліше напуття!
Вона жива, і буде вічно жити,
Такий тягар довіку їй нести.
Доручено їй волю відродити,
Щоб в косу Україні заплести.
Ще не зломилась воля України,
Під ноги не лягла ще ворогам!
Оксана ще з далекої чужини
Привіти шле дніпровим берегам!..
О, не журись за тіло – то химера!
В землицю воно ляже напростець.
Навіки ти завжди – contra spem spero,
Тому початком стане твій кінець.
Якби ж єхидна кинула отруту
І гірше б від голубки не була,
Кінець тоді всьому! Червона рута
Зів’яла б, як неначе й не цвіла.
Хоч нанівець зійшли б тоді страждання,
Та з ними і невпинна боротьба.
Позбавились би вічного скитання
Народне горе, тяжба і журба.
Славетна поетесо, кидай ліру!
Хай сумовитий спів лише бринить!
Нехай шукає спокою і миру,
Доки Сапфо на скелі ще сидить.
Аж ось вона знаходить мир і спокій,
І тане раптом голос в шумі хвиль
На дні морськім, холоднім і глибокім
За сотні тисяч визначених миль.
Журавочко вкраїнська, ти літала
В чужі буйно-зеленії гаї.
У них ти силу-воленьку дістала,
Щоб бачити знедолені краї.
Породженим вогнем, міфічним птахом
Звивалась ти під обрій у блакить,
Де мрія, наче серце Андромахи,
Немов її душа – кровоточить.
І ти колись боролась, мов Ізраїль,
За долю України без меча.
Одними лиш словами, без нагаїв,
Рубала упереджено з плеча.
Тримала ти за руку Україну,
Коли вона знедолена була.
Ти мудро указала на провину,
Що в людях поколіннями жила.
Провина та – байдужість і безсилля –
Здолати їх ти нам допомогла,
З’єднавши спонукання із зусиллям,
І частку материнського тепла.
Який ти скарб залишила нащадкам,
Якої сили приклад подала!
Запас любові справжньої ощадний
Ти, вірна донька слова, нам дала.
Зберіг ім’я уславлений рукопис,
Накреслені нетлінні письмена,
Де поряд з ним в один рядок літопис
Вже зважені запише імена.
Душа її в труні не помістилась,
Хоч, зрештою, настав трагічний час…
Он, бачиш – Андромеда засвітилась?.. –
Це Мавка з неба дивиться на нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325975
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Цей світ... А в ньому – я і Україна!
І фаустівський дух, що лине в кров,
І вічний Час, невтомний, швидкоплинний,
Що всьому є основою основ.
Він змінить світ, мене і Україну,
Не встигну озирнутися назад.
Тому я з ним ітиму неупинно,
Як в бій за Батьківщину йде солдат.
Я житиму сучасним і майбутнім,
Дивитимусь в розчахнуте вікно!
За лаври, що історією скуті
Я п’ю червоно-чорнеє вино.
Хоч скільки б їй зозуля не кувала,
Вкраїна святкуватиме життя!
Історія їй славу віддавала,
Виборювану з бруду і сміття!
А я своїй державі подарую
Цвіт молодості, душу і пісні!
Трудом забарним волю огорну я,
Вкладу слова в уста її красні.
Вклонімося святій Господній трійці:
Святому духу, синові й отцю!
Поставимо удома на полиці
Вповитану молитвами свічу
За долю і за душу цього світу,
Холодне його серце кам’яне.
Щоб знов у ньому вогник запалити,
З якого стане вогнище рясне!
Я бачу... я торкаюсь цього світу,
Прозорого, як чиста течія,
Де квітнутимуть скрізь духмяні квіти,
Й тішитиметься душенька моя.
Де паросток проб’є асфальт холодний,
Де птах зів’є гніздо собі нове,
Де в центрі мегаполісів безводних
Культура водограєм спалахне!
Я бачу це крізь роки і кордони,
Крізь відстані і відліки земні!..
Я бачу Україну без попони,
Я бачу українською її!
Моя земля у блиску і у злоті
В Європі, наче зіронька горить.
Оновлена, у величі і цноті
Своїми прапорами майорить!
І бачу я себе в своїй країні
Щасливу, що живу на цій землі,
Не прагнучи сховатись на чужині
Від скверни, від безправ’я, від імли.
Я скоро вже прокинусь на світанку,
Коли блакить захопить небокрай!
Але це буде завтра... Завтра зранку
Гляди, кажу собі, не забувай!
Так, буде світ і я, і Україна,
Якими уявимо їх собі.
Від завтрашньої вранішньої днини
Сю трійця, святий Боже, возлюби!
Сьогодні є без імені пустота,
А завтра буде Земле їй ім’я!
Людина і держава є достоту,
А завтра – Україна, світ і я!
25 серпня, 2011 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325977
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012