: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.09.2013
Про все забуто…
Лиш декілька годин лишилось.
І в цьому часі закрутились
Усі мої клітини в танці,
Немов ще юні новобранці,
Такі розкуті.
Все зупинилось…
Земля не руха по орбіті,
В обійми взяв її Юпітер:
Яка прекрасна вийшла пара,
Про це шепоче місяць хмарі…
Невже приснилось…
Я точно знаю,
Нічого в світі не існує,
Коли душа моя танцює,
Коли мої думки у вальсі,
Кружляючи схрестили пальці,
Немов у раю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446690
дата надходження 01.09.2013
дата закладки 07.09.2013
Ты - мое прибежище и сила,
Ты - спасение моей души.
И в ответ Тебя я полюбила,
Уже больше не хочу грешить.
Снял вину,избавив от проклятья,
В новые одежды Ты облек меня.
Во Христе, оправдав по благодати,
Знал мою судьбу прежде бытия.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409481
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 07.04.2013
. * * *
Кожна година –
моя родина,
кожна хвилина –
моя дитина,
кожна мить –
моєю вічністю снить.
Липень 2004
*Виокремлено зі збірки "Легенди..." для зручності читачів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386518
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 03.04.2013
Два берега одной реки
Искать друг друга перестали
Два полюса одной земли
От расстояния устали
Холодный воск прошедших дней
Свечу любви не отогреет
И Млечный Путь моих потерь
Звезды полёта не изменит
Я растворился навсегда
В твоих глазах как в океане
Лишь боли грустная стена
Запретом стала между нами
И слов твоих мне не забыть
Что ты осознано шептала
Любви невидимая нить
Их навсегда со мной связала
Лишь сном блаженным я приду
Тебя коснувшись нашим прошлым
И об одном в стихах скажу
Что в прозе стало невозможным
К твоей душе как к алтарю
Я сбил колени и пороги
Что говорил..." Тебя Люблю "
Пускай завидуют мне боги .....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405947
дата надходження 04.03.2013
дата закладки 03.04.2013
Для того существуют мужчины,
чтобы им покорялись вершины,
будь то женщина, шахта иль горы.
Их судьба, несмотря на укоры,
а порой даже и неприятье,
видеть в преодолении счастье;
покоряя недуги и боли,
часто только лишь силою воли,
по торосам, дорогою топкой,
сквозь чащобы звериною тропкой,
безоружным или с ледорубом,
искусав в напряжении губы,
но всегда лишь к вершинам стремиться,
чтоб, достигнув, победой упиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411440
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 03.04.2013
Лето, лето, куда ты делось,
бушует ветер и дожди.
Ах, как бы мне сейчас хотелось,
сказать тебе, родной - прости.
Прости за то, что было с нами.
Прости, что горькими ночами
не сплю и думаю о том,
как были счастливы вдвоем.
Друг друга мы с тобой любили,
но так уж выдалась судьба.
О счастье нашем позабыли,
когда любовь от нас ушла.
И никого винить не будем.
Давай оставим все, как есть.
Но никогда не позабудем,
о том, что было с нами здесь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357613
дата надходження 15.08.2012
дата закладки 29.08.2012
Облако любви в небе тихо тает.
Дождь еще идет, но уже не ранит.
Разошлись пути, созданные болью.
Милый мой, ты иди своей судьбою.
За закрытой дверью слышу чьи-то звуки.
Знаю - это ты стучишь ко мне от скуки.
Ты пойми, что не игрушка я в твоих руках.
Отпусти и не являйся больше в моих снах.
Ты отпусти любовь и дай мне шанс пожить,
ведь хочется еще когда-то полюбить.
Пойми с тобою мы, как две большие птицы:
одна летит, вторая хочет приземлиться.
23.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359589
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 29.08.2012
Я відчуваю те, чого нема...
Твою присутність поруч щохвилини.
На другому кінці ти Всесвіту. Дарма!
З тобою прокидаюся щоднини.
Я відчуваю запах твого тіла,
І жар цілунку на моїх губах,
І руки, що ласкають так уміло.
З тобою я кохаюсь по ночах.
Твої цілунки на плечах і шиї,
І пристрасть рухів на моїй спині,
Від насолоди очі прикривають вії.
У відчуття ми поринаєм неземні.
Цей світ - лиш наш. У ньому ми є разом,
Тіла сплелися й поєдналися серця.
Нехай усе міняється із часом,
Та щастю, відчуваю, не буде кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358669
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 21.08.2012
Мої мрії не при ділі,
Їх закрию на замок.
Вони мабуть переспіли,
Від невдач і помилок.
Покружляли, політали,
Вже дісталися зірок.
Все земне позабували,
В світі снів і казочок.
На землі живе реальність,
Казочки лише в книжках.
В інтернеті віртуальність,
Щастя ходить по руках.
Мої мрії не при ділі,
Їх закрито на замок.
Хоч назад і не хотіли,
Помилковий це був крок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333720
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 28.04.2012
Душою светлой и улыбкой,
Ты разбудила мой покой.
Жизнь без тебя - зовется пыткой,
А счастье – это быть с тобой.
Ты грациозна и умна,
И не бываешь скучной.
Ты сводишь всех мужчин с ума,
Хоть к большинству все ж равнодушна.
Душа усталости не знает,
Все ищет райские места.
Внутри огонь любви пылает,
Что не сравнить с огнем листа.
Простой лист быстро догорает,
И пепел улетает в никуда.
В тебе он вечен, не сгорает,
Хоть поливай водой с пруда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330783
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012
Роки молоді, молодії роки,
Прийняли на себе всі мої незгоди.
Пів життя прожив і все зрозумів,
Коли збивсь з дороги.
Вже не молодий, не такий стрункий,
В чомусь вже не модний.
Взяв і закохався, душу розігрів,
Перед Великоднем.
Вона ж молода, посмішка рясна,
Найкращої вроди.
Може я здурів, так робить не смів,
Не спитався згоди.
Роки молоді, молодії роки,
Від кохання мрій, залишіть всі коди,
Доля нас веде, дуже мало днів,
Не дає ще згоди!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330776
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2012
Ангел устал, сбился с пути,
Ангел не знает куда идти,
Боль ему закрывает глаза,
Из-под ладоней слеза...
Ангел, прошу, сохрани его,
Больше не хочу ничего...
Ангел, пожалуйста, не отрекись -
В твоих руках его жизнь.
Ангел, пожалуйста, не умирай,
Здесь, на Земле, покажи ему рай.
Он не ведает, что творит...
Ангел, ведь он сгорит.
Ангел устал, но не улетел,
У изгольовья тихо присел,
Дотронулся до руки...
Какие же вы дураки...
Бежите порой от самих себя,
Страдаете не любя...
Сердце пустое как спасти?
Прости, я должен уйти...
Ангел устал... Слёзы текли...
Дождь от небес до земли...
Я поднимусь в небо с тобой,
Только верни любовь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330659
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012
Ну почему? Бывает так случается!
Слова рифмуются – а мысль вся искажается,
Она как хамелеон меняет тонкий смысл,
Кому обида - кому горячий впрыск.
Приятный впрыск вчера не получился,
Комок обиды в чью то душу закатился.
Как быть, как поступить - теперь не знаю,
За, что прощения просить – едва предпологаю.
Я шут гороховый – я мелкий шалунишка,
Хотел все мысли втулить в четверостишие.
Ах! Горе вы мое : четверостишья,
Ругать мне Вас теперь совсем излишне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330407
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 16.04.2012
Воспевая влеченье и страсть,
Ты не знал, что такое любовь.
Ты готов за неё низко пасть,
Умирать за неё - не готов.
Ты не знал беззаветной любви,
Всепрощающей, нежной, высокой,
Что в стихах так воспета людьми,
Что является жизни истоком.
Потому, что одна на двоих
И сегодня, и завтра, вовеки.
Ведь любовь глаз не прячет своих,
Ей нужны только два человека.
На признанья не тратя слова,
Она словно твой Ангел-хранитель.
Для двоих - это миг волшебства,
Тихой радости вечной обитель.
Ты не знал, что такое -любить,
Как любовь в своём сердце лелеять.
Ей не нужно молитвы творить.
Ею жить надо, ей надо верить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329342
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 15.04.2012
Пусті слова, які ж вони пусті,
Що з твоїх уст злітають кожен раз.
Ми назавжди змінились, ми уже не ті
Без крику, болю і важких образ!
Забуті плани, назавжди забуті
Що ми удвох з тобою будували.
Усе пройшло, та я не зрозуміла суті,
Навіщо ж сильно так тоді кохали?
Чужі думки, вони уже чужі,
Що хтось від мене просто їх краде.
Довкола пусто, ми вже на межі,
Та хочеться писати ще "Ти де?"
Холодні очі, в дійсності холодні,
Що дивляться повз мене десь у даль.
Це трапилося наяву, сьогодні
І десь в душі закралася печаль.
Розбиті мрії, просто так розбиті,
Що на кусочки розлетілись вмить.
Лишилась при розбитому кориті,
А серце дико ниє і болить.
Сташні кошмари, дуже вже страшні,
Що замість слів з*являються щоночі.
Залиш хоч часточку себе мені!!!
Але на фото ті самі холодні очі.
Дурна любов, настільки вже дурна,
Що просто речень нам не вистачає.
З тобою поруч там стоїть вона,
А я ще все-одно тебе кохаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329286
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 13.04.2012
В стражданнях й муках на хресті
Спаситель помирав.
- Прости їм, Отче, злоби ці, -
З любов'ю Він сказав.
Весь світ Ісус звільнив з пітьми,
Віддавши кров і тіло.
Всім серцем нас Господь любив
І йшов на смерть Він сміло.
Стікала кров рікою з ран,
Свята й дорогоцінна,
Яку пожертвував наш Пан
З любові, що безмірна.
Та злоба лютих ворогів
В серцях росла невпинно
Ніхто із них не розумів:
Пролита кров невинна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330060
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 13.04.2012
Про щастя мріємо й кохання,
Образ малюємо із снів.
А з дня на день ці сподівання,
Всі тануть в темряві нічній.
Ось знову ніч і знову Мрії,
Не полишають вони нас.
Не можна жити без надії,
Бо тінь самотності – це страх.
На небеса злітають Мрії,
Вони попереду завжди.
Небесні скакуни при ділі,
Брозди Надії віддали.
Зірками вбрана колісниця,
Душа в ній з Вірою сидить.
Чи їде, чи летить, чи сниться,
Зі щастям хочеться їй жити..
Казкова подорож за щастям,
Воно з коханням десь живе.
Якщо знайти сьогодні вдасться,
Душа відразу оживе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329765
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012
Я не звал тебя усталость
Отчего же ты пришла
Моя песня отыгралась
Моя юность отцвела
Я не вор,и не ублюдок,
Отчего же вы со мной
Обращаетесь как будто
Прокаженный я бедой
Нету берега спасенья
Пропадать мне не в первой
Не забытый,но в забвеньи,
Брошен в омут с головой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303118
дата надходження 29.12.2011
дата закладки 10.04.2012
Від цілунків не гинуть поети,
Від подряпин сильнішають сильні,
Від панянок не гнуться карети,
Сонцю квіти радіють й могильні…
А проте, від цілунків оскома
І подряпини явно смертельні,
Коли раптом, залишившись вдома,
Ми готуємо злість на пательні.
16.03.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247970
дата надходження 18.03.2011
дата закладки 09.04.2012
А мысли, словно самолеты рассекают небо.
У каждой линия своя.
Аэропорты строятся ведь где-то.
Всё расширяя города.
Пусть ждешь и ты, покинув там однажды:
Что вдруг к тебе я прилечу.
Прости, но нет во мне былой той жажды,
К тебе я больше не хочу.
И дело вовсе тут не в километрах,
А в чувствах дело - вот беда.
Как треплет черный плащ по ветру,
Так треплешь ты теперь меня.
Как волны больно бьют о берег,
Так в истерии бьюсь и я.
Однажды, дважды мы поверив,
Не верим больше никогда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324267
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012
Не пройдет и двух лет,
Когда скажешь ты мне:
- Вот семь лет мы с тобою знакомы,
Не пора ли теперь
нам подумать вдвоем,
о том чтобы нас было трое.
Я отвечу тебе, дорогая моя:
- Что любовь – это радость до боли,
Что тебя я люблю,
Что тобой дорожу
И прошу,
Будь моею женою.
Не пройдет и трех лет,
Станет жизнью мечта.
(не хочу я сейчас ошибаться)
Я хочу, чтобы жизнь
Мне взглянула в глаза
И сказала тихонечко: - ПАПА
Чтобы ты подойдя,
Своей нежной рукой
Приласкала тот жизни комочек,
Накормила своим
грудным молоком,
Колыбельную спела к ночи.
Знаю я, будет так
Как нам всем суждено…
Но я верю,
мечта станет былью.
Улыбнемся тогда,
Мы всем этим стихам…
И конечно, покажем их сыну…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312338
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 18.03.2012
Ніхто не в силі зупинити почуття
Сказати "Стоп!" для серця неможливо.
Закоханий, немов мале дитя,
На світ очима дивиться красиво..
Не бачить бруду,сірих хмар й проблем,
Неправду він завжди обходить стороною.
Для нього ясне сонце світить вдень,
А уночі він зачарований небесною красою.
Окрилений теплом коханої очей,
Тримаючи в руках її долоню,
Вони разом будують цілий світ,
Той світ,який наповнений любов"ю!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293406
дата надходження 15.11.2011
дата закладки 13.03.2012
Ти не моя й не будеш Ти моєю,
Далека зірко із чужих світів,
Тяжінням я пов'язаний з землею,
Злетіть не можу, скільки б не хотів.
Світи мені, Тебе я виглядаю
Крізь хмари й дощ і крізь імлу віків.
Ти не моя, та все ж Тебе кохаю,
Далека зірко із чужих світів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312567
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 11.03.2012
Погожий ранок –
вірний талісман:
хай береже
чутливу світлу душу
від непогоди і розчарувань,
що трусять ніжне серце,
ніби грушу…
Я променем
порадую твій зір
і свіжим вітром
вушка полоскочу.
Все буде добре!
Усміхайся!
Вір!
Бо хто сказав,
що під склепінням зір
є неможливе щось,
якщо захочеш?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270142
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 11.03.2012
Укотре повертаюся туди,
Де аніхто на мене не чекає…
В свідомості лунає: не іди!
А я іду, бо досі ще кохаю.
Не вперше двері замкнені чомусь…
Коли ж, нарешті, станеться подія?
Піду, але все рівно повернусь -
Моя помре останньою надія.
Можливо, не осилю я межу
І час не перетвориться у ліки…
Своє кохання в серці збережу -
Нехай святиться щирістю навіки.
Укотре повертаюся туди,
Де знов ніхто на мене не чекає…
В свідомості лунає: не іди!
А я іду. Я вірю. Я кохаю!
(26.11.2011.№182)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318566
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 11.03.2012
Море!Как много в этом слове.
Оно одно их понимает,
И никто не узнает...
Море,как много в этом слове!
Он и она,рука в руке,
И вино в кульке.
Он рядом и манит своим взглядом,
Своей теплотой и нежностью рук,
Он рядом.И хотелось ей рассказать
О своих чувствах вдруг...
Но слышен только сердца стук.
Море!Как много в этом слове...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209496
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 09.03.2012
Помнишь, мы упали в звезды?..
Или это звезды упали в нас...
Ночь была так ослепительно темна,
Что только лужи били в глаза
Своими маленькими отражениями.
Мир был огромен и близок.
Не надо было ничего, да и все вокруг
Превратилось в одно пустое НИЧТО,
Брызг. И разлетелось.
Помнишь?
Нет. Это всего лишь негатив.
Фотография мгновений дрожащей прохлады,
Где небо прогнулось от зеркал наших глаз.
Когда вдруг стало ясно...
Как все просто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136881
дата надходження 10.07.2009
дата закладки 09.03.2012
Всю душу в клочья разорвала,
Но все же это осознала!
Что тот, кто любит – отдает,
А тот, кто нет, он лишь берет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307272
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 09.03.2012
Любов...
Краса очей твоїх, краса твого обличчя,
Краса волосся твого, рук твоїх краса.
Краса душі твоєї знову мене кличе,
Як сонця кличе стомлена роса.
Скажу тобі, скажу, що маю:
Я маю сонце, небо, вітер і весну.
Якби ти знала, як тебе кохаю,
Якби ти лише знала, як тебе люблю.
Спитай у сонця, спитай у неба,
Спитай у вітру і весни:
Я віддам своє життя для тебе,
Лиш ти її від себе не жени,
Любов мою, обдерту й зубожілу,
Прийми – це все, що маю я.
А віджени від мене думку наболілу,
Що ніколи вже не будеш ти моя.
...Любов
Судилось, мабуть, нам з тобою
Прожити це життя на самоті.
І любуватись здалеку красою,
І бозна що робити в темноті.
Чому, чому так має статись?
Чому не можем жити, як усі?
Чому ми вдвох не можем їй зізнатись,
Що ти і я... Що любимо її!!!
За що, за що, моя любове,
Що Богом була даная мені,
Даруєш ти мені одні тривоги,
І мучиш мріями небесними вві сні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164894
дата надходження 08.01.2010
дата закладки 09.03.2012
Напишу я тобі любов,
З надією, що зрозумієш ти моє бажання
звертаюся до теми знов і знов,
та бачу марність я свого старання.
Як людство із’явилося на світ-
Любов постала таємниць безкраєм.
Злетіли миттю сотні тисяч літ,
Але розгадки досі ще не має.
Одної правди не бува для всіх,
загальне не завжди для нас потреба.
Так і любов - то праведне чи гріх -
конкретно кожен визнача для себе.
Одна проблема ятрить суть мою
І закипає гнівом благородним:
чого це Бог, створивши нам сім`ю,
зробив любов страшним гріхом господнім?
Чому Адам із Євою в раю
по волі Бога мусили би жити,
забувши про сполученість свою,
яку спровокував Змій-Спокуситель?
Чому у рай немає вороття,
а людство все - то є гріховні діти?
Не Бог, а гріх чому дає життя
І визначає все на білім світі?
На пошуки до мудрості пішов –
я Біблію читав з начал до краю,
бальзаму для душі я тут знайшов,
а відповідь ще й досі десь блукає.
Здавна поети наламали дров -
для них любов - то почуття й зітхання,
любов я ж поділяю на любов,
і зовсім протилежне - на кохання.
Шукаю власний погляд на оте,
що змушує людей родитись знову,
про звичне, так жадано-золоте
я спробую сказати новим словом.
Кохання є нестерпний гіркий мед,
солодка сіль, насипана на рани.
То вічний зов, який веде вперед
в нестерпні муки, довгі до нестями.
Кохання є незнані біль і шок,
нечутна смерть всебажаної муки,
то повінь почуттів бурхливих вод
І дикий страх майбутньої розлуки.
Кохання то є буйство всіх бажань,
то синтеза небесного й земного,
то інтеграл, що переходить грань,
нестерпні жорна таїнства людського.
Кохання є природний крик душі,
Жаданий біль, що каторгою зветься.
Наркотик насолоди і гріхів
Ланцюг яких ніколи не порветься.
Кохання є цілюче джерело
свята вода із чистої криниці,
то згусток небуття, яке прийшло
з самих глибин зпресованої миті.
Кохання є вулкани почуттів
То повінь і апофеоз бажання.
Нектар одвічних мук і елексір,
цикути нелюдського поривання.
Нектар кохання п'ємо знов і знов,
як сік берези із лісів, без краю.
спитай мене - "А що ж таке любов?"
І я скажу: їй-Богу, я не знаю".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317055
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 09.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.03.2012
Ти боїшся сказати: так,
Щоб не ранило моє ні,
Відчуваєш любов в очах,
Та вустами мовчиш мені.
Хочу дуже тебе одну,
На колінах я – відпусти,
Дай свою мені всю весну,
Ні - забудь мене і іди.
Ти красива, та я не той,
Нам цікаво, та ми чужі,
Не казковий я твій герой,
І все добре лише в вірші.
Відшукаю, та не знайду,
Хочу більше, та не даєш,
Я до тебе знову прийду,
Ненадовго мене візьмеш.
Щоби вкотре - багато раз,
Цілувати тільки її,
І казати, що світ для нас,
Всі багатства мої – твої.
Знаєш серце моє болить,
І погано моєму Я,
Але знову тобі летить,
І говорить твоє ім’я.
Я боюся сказати: так,
Щоб не чути від тебе – ні,
Але в наших усе руках,
У тобі все що є в мені.
17.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254578
дата надходження 18.04.2011
дата закладки 09.03.2012
Ты не трогай меня, мой ангел,- я ещё немного живой,
Мне нельзя уходить так рано, лучше сядь, отдохни со мной,
Расскажи мне, что сверху видно, я не скоро ещё буду там,
Знаешь,даже немного обидно...Впрочем,ладно,ты всё поймёшь сам.
Пусть я с виду довольно молод, но устал,словно жил 300 лет,
И по мыслям моим кто-то бродит, выключая попутно свет, -
Забыв вытереть ноги у двери, наследил, и куда-то пропал,
Перепачкал надежду и веру; не заметив, любовь затоптал.
И оставшись с пустой головою, с отпечатками мыслей чужих,
Я сижу за кирпичной стеною, чтоб не слышать ничьих позывных.
Поскорей бы случилось хоть что-то;что-нибудь,чтоб не сдохнуть с тоски,
Расстрелять бы всех из пулемёта, тех козлов, что нам пудрят мозги...
Но боюсь, что не хватит патронов. Или просто желания нет...
И живём мы по странным законам, так похожим на мой ночной бред.
Хорошо,если есть чем зан́яться, чтоб не думать о завтрашнем дне,
Лечь,заснуть бы, и не просыпаться; и не видеть всех этих людей,
Что меня каждый день окружают, учат,как надо правильно жить,-
Они всё и всегда про всё знают. Ну а я не хочу таким быть.
Всё равно, левый ты или правый, - ангел, он ведь у каждого есть,
Он придёт,как всегда,слишком рано,тихо спросит:"Здесь можно присесть?"
И не в силах ответить отказом,ты поймёшь,что пора, всё - предел,
Свою жизнь вспомнишь полностью сразу, сожалея,что мало успел.
Да, как много не сделано было; а ещё больше сделано зря,
Но не всё ещё время уплыло, есть в запасе ещё козыря...
Так, мой ангел,ты даром спустился; извини, я ещё не готов,
Я уже так давно не молился, и наделал немало грехов.
Но,надеюсь, что будет прощенье, - не такой я пропащий... Ну что ж
Ты молчишь ? Я стою на коленях. Ты молчишь...Не торопишь...Но ждёшь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312643
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.03.2012
Не помню, кто была муза этих строк. Возможно я написал это, думая о Виктории, но сегодня, спустя много лет, не понимаю зачем.
Фотографии Виктории у меня нет ни одной, поэтому иллюстрирует это стихо фотография Иванки Ткачук из Луцка.
фотограф: Юрко Положевець.
[i]Ты только не замедли повториться
Тем каждым днём когда бы мне
В тебе хотелось раствориться
К руке прижавшись иль к щеке
Чтоб чувствовать тепло родное
И трепет лёгкий ощущать
Как трепет волн когда волною
Захочет ветер поиграть[/i]
иллюстрирующая фотография принадлежит ей: http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=15831
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140296
дата надходження 06.08.2009
дата закладки 09.03.2012
В країні, де Веселка зберігає
Свої тендітно-ніжні кольори,
Де уночі відпочиває Сонце,
Де у річок кисільні береги.
Там де Весна живе в своїй хатинці,
Її сусіди - Літо і Зима.
Де Місяць в гості інколи заходить,
Коли на небі ще його нема.
Там де живуть всі музи і натхнення,
Волхви, русалки, ельфи, чаклуни ,
Де із казок збудовані палаци,
Частенько зустрічаються вони.
Вона – веселе, лагідне дівчисько,
Замріяне й закохане у світ,
Любила квіти, пісню солов”їну
І думки зачарований політ.
Руде волосся і зелені очі,
та ніжний стан в її 17 літ,
співали пісню юності дівочій,
спинивши часу невмолимий хід.
Щоб з ним не розминутися у часі,
Щоб завжди вчасно мати перехід,
Свій ноутбук тримала у мережі
Для переправи справжній чудо-пліт.
Він із майбутнього, давно мандрує в часі,
По паралельних бігає світах.
Вже багатьох він обіймав за плечі,
Та голова лишалась на плечах.
Шляхетний лицар з нової епохи,
Не знавши відчаю і загубивши страх,
Він мріяв розшукати королеву,
Що загубилася в, не зна, яких світах.
Мужнє обличчя, ясні карі очі,
Весела усмішка на розових щоках,
Та чудо-кінь, що, як захоче, може
По паралельних вимірах літати.
2
Вони зустрілись вперше випадково,
Коли вже Сонечко пішло відпочивать.
З весняних хмар зробило собі ковдру,
В Країні Мрій вмостилося вже спать.
Богдан в той час летів з планети Дельта,
Шукаючи притулку для душі,
Країна Мрій була десь не далеко…
(Що для коня ті два мільйона миль?)
Наталочка, блукаючи в мережі,
Замріялась над віршем про любов…
І… не отямилась, як полетіла в небо,
В Країну Мрій, що звала її знов.
Втомившись від далекої дороги,
На Луки Радості відправивши коня,
Богдан гуляв алеєю Кохання,
На перехресті Щастя й Майбуття.
Думки рвалИся знову у безмежність,
Та відпускати не хотілось їх…
Наталка приземлилася тихенько,
Та не побачити Богдан її не міг.
Такою ніжністю засяяли очиці,
Так лагідно всміхнулися уста,
А ніжній голос щебетав – Добридень,
Яка тут неповторна красота…
А він вдивлявся у зелені очі,
Руде волосся і дівочий стан…
Не вірив, що нарешті відбулося…
І що його бажання час настав.
Що обшукавши все своє майбутнє,
Минулого перевернув віки…
В Країні Мрій зустрівся випадково,
З тією, що шукав її завжди.
Що раптом в серці затрубили сурми,
І втома вмить злетіла в паралель,
Промовив: - «Будь здорова, королево,
Твій вірний раб навіки я тепер.»
3
- Ви помиляєтесь. Яка я королева?
Я інколи відпочиваю тут,
У неті тісно вже мені буває,
Мої думки лиш тільки тут живуть.
Я дуже рада нашому знайомству,
Та королевою мене тут не зовуть,
Наталкою, Веснянкою, Чудною
Руденькою - частіше кличуть тут.
- Повір, я мандрував по паралелях,
В майбутніх, незавершених світах,
Шукав тебе, твої зелені очі,
Та зустрічав, лише в щасливих снах.
В далекім часі, де я народився,
Де залишилась матінка моя,
Де люди всі в один народ злилися,
Де квітне в злагоді твоя планета вся,
Де вже забуті війни і конфлікти,
Де цінувати ми навчилися життя,
Я не знайшов тієї королеви,
Що зустрічав у найсолодших снах.
І раптом тут, в Країні Мрій щасливих,
Як від богів Всесвітніх, щедрий дар…
Я бачу облік твій, волосся, погляд милий
І серце охопив тремтливий жар.
Наталка слухала, затамувавши подих,
Тепло тих слів опанувало слух,
В душі творилось дещо незбагненне
І серце калатало тук, тук, тук.
А він хотів нести її на крилах…
Забути всі світи, віки і час
Та нездоланною в ту мить була реальність,
Що поряд не дозволила їм стать.
Вона у сні, а він в далекім часі,
Та бути разом, найяскрАвіше бажання.
Країна Мрій - лиш тут вони щасливі…
Так народилось зоряне кохання.
4
Міняючи на карті паралелі,
Зібравши технології віків,
Створив Богдан програми дві алеї
Без, нам привичних, одиничок і нулів.
Змінивши простір, викрививши час,
Програму щастя завантажити зумів,
У ноутбук коханого створіння,
Яке забути більше він не міг.
Вона тепер, як тільки він покличе,
В Країну Мрій летіла наче птах,
Та все одно – кохання те горіло
В її щасливих, але тільки снах.
Тому завжди в хвилини розставання,
В її очах з”являлася сльоза,
А він рівняв можливості й бажання
І вхід у щастя наполегливо шукав.
Він знав, що віртуально не реально
Створити дім в Наталчиному світі,
У свій - її забрати неможливо ,
Бо парадокс тоді не зупинити.
Важке завдання випало на плечі
Закоханому в вічність юнаку…
Спитав поради у прадавньої Атланти,
Отримавши там відповідь таку…
- Ти закохався… Це похвально, друже,
Допомогти ми можемо тобі.
Та не надійся, що це буде легко,
Всі перепони з честю перейти.
Їх буде безліч, всі назвати важко,
Та крок за кроком мусиш ти пройти
Без зустрічі з коханою дорогу,
Що наші пращури на жаль і не знайшли.
Там помилятись ти не маєш права,
Твоє кохання – твій надійний щит,
Її кохання – то надійна зброя,
Що переможе крицю, сталь, граніт.
5
Твій вірний кінь залишиться у часі,
Де ступиш на Дорогу Правоти,
Вона коротка, якщо віриш в Правду,
І нескінченна, як з Брехнею дружиш ти.
На ній, лише вперед хода можлива,
Бо там назад немає вороття,
Кінець - в Країні Мрій, там де чекає мила,
Там де кохання, щастя і життя.
Помилка – стане вічністю в дорозі,
Яку можливо тільки раз пройти.
Вирішуй – найважливіше завдання:
Ти маєш вирішити йти, або не йти.
- Піду. Не буду і вагатись.
– Не поспішай. Кладеш на долю все,
Тебе спокуси будуть там чекати,
Там зрада, кривда, ненависть живе.
Дорога Правоти не всім під силу,
Слабкого духом викине вона
Десь на узбіччя вічної провини,
За долю згублену, кохання і життя.
Ти маєш знати, що пройшовши шляхом,
Який собі ти вибираєш сам,
Ти викривиш свій простір й час у кулю,
Яка покориться навіки лише вам.
Але помилок не повинно бути,
Щоб ви не розминулись у віках,
Її ти голос в серці маєш чути,
Не допускаючи у нього тільки страх.
Будь певен в правоті своїх бажань,
Своїх думок і вчинків до кінця
Кохання там у всьому допоможе
А би не втратив ти свого лиця.
Ти вирішиш – чи жити віртуально,
Чи будувати нову паралель,
Там буде все для вас матеріально,
Як у щасливих в вічності людей.
6
- Піду! В якому вимірі початок,
Де починається Дорога Правоти?
Не буду гаяти я і хвилини часу,
Її повинен неодмінно я знайти.
- Тримайся курсу на долину Долі,
А в часі сто віків тому назад,
Там буде вхід в печеру Непокори.
З неї Спокуси, лине аромат.
В останнє ти там матимеш ще вибір,
І втретє вирішиш іти, або не йти
Коня відпустиш. Як в печеру ступиш –
Ти станеш на Дорогу Правоти.
Наталочка, тим часом і не знала,
Чому так довго не зове Богдан,
Лиш звісточка остання гріла серце
«Кохаю, Вір, Надійся і Чекай.»
У серці дівчини буяло неймовірне
Бажання жити і не тільки в снах,
Кохання неповторного трембіти
Співали пісню в серці і очах.
Країна Мрій, без нього вже порожня,
Не хочеться ні жити, ні цвісти
Одне бажання – щоб портал відкрився
І до коханого по ньому перейти.
Могутній кінь долав безмежність часу,
І ніс Богдана в глибину віків,
Він простір перетнув в діагоналі,
А час по вектору спіралі і кутів.
Почувши аромат спокуси згодом,
Богдан пришпорив вірного коня,
Що зупинивсь біля печери Непокори,
Де з вірним другом розлучатися пора.
- Мій вірний друже, вибач за розлуку,
І дякую тобі за все, за все…
Та ради неї , не для себе мушу,
Пройти в житті випробування це.
7
Можливо не зустрінемось ніколи…
А ти в Країну Мрій лети мерщій,
Зустрінь її, і розкажи коханій.
Чому не можу, зараз я прийти.
Не варто знати і про те Наталці,
Що звідси вихід можу не знайти,
Скажи лиш: - Дочекайся і ніколи
Розлуці більше нас не розвести.
Скажи коханій, що настане свято,
Збудуємо ми власну паралель,
В коханні вічність маємо здолати…
Бувай. Я мушу йти тепер.
В сизо-зеленому тумані переходу,
Де можна час спинити на віки,
Був вхід у ту печеру Непокори
Яка чекала вже його ходи…
За входом - час миттєво зупинився,
Повітря стало терпке в*язке,
І простір в чомусь ніби розчинився
Та він, все ж наполегливо іде…
Тримаючи перед собою щит,
(хода без нього просто не можлива)
Дійшов до урвища. Там через нього міст
І охорона – дівчина вродлива.
Чарівний погляд, ясні карі очі,
Розкішного волосся темнота,
Стрункий, як у моделі, стан дівочий
Відкриті груди, впевнена хода.
- Іди до мене, я давно чекаю,
Так важко тут цвісти у самоті,
- Ні, пропусти, всім серцем я благаю.
Дозволь мостом це урвище пройти.
- Пройдеш мостом лише за поцілунок,
Палкий, і ніжний, з полум*ям в душі.
- Е ні, дівчино, ти не того хочеш,
Мої цілунки не належать вже мені.
8
- Тоді назавжди залишайсь на тому боці,
Або цілунок, або вірна смерть!
- Я бачу, ти по доброму не хочеш.
- сказав Богдан, узявши в руку меч.
В ту мить дівчина перекинулась на монстра,
Великі ікла, чорна голова,
Жахливим жаром загорілись очі,
В руках сокира, біля ніг коса.
Сміється, по мосту товче копитом.
- Ну що, красунчику, цілунок, а чи смерть?
- Ти що, потворо, білини об*їлась?
Зійди з дороги. Не боюся. Геть!!!
А чудо-меч в його руці умілій
Злетів як промінь, блиснувши в очах,
Дівчина-монстр відразу відступила
І наче вже відкрито було шлях.
Та лиш ступивши, на хиткий місточок,
Що був тонкий як лезо у ножа,
Богдан відчув жахливий погляд ночі
І тільки меч промінчиком сіяв.
В ту мить злетіла над мостом сокира,
Зустрівши промінь в себе на шляху…
Упала навпіл перерізана дівчина,
Що монстром не здавалась вже йому.
Пощезло все, і урвище, й місточок…
Змінився не покорений ще світ.
Не зрозумівши, як це відбулося,
Юнак позаду залишив той міст…
Тепер лежала перед ним дорога,
Здавалось, без початку і кінця,
І вперто він ішов на зустріч долі,
Як чує раптом – плаче десь дитя.
З дороги повертати не хотілось,
Тай помилитись права не було…
Але в біді залишити дитину,
Раниме серце, просто не змогло…
9
Той плач рвав душу, розпачем дитячим
І сумніву, звичайно, не було –
Людська кровиночка десь вскочила в халепу…
І вийти з неї, певно не могло.
Він поспішив на поміч без вагання -
Дитя заплакане десь рядом вже було,
Як раптом бачить не галявині хлоп*ятко,
Що літ шести, мабуть ще не було.
Дитя, напевне, просто заблудилось,
Та загубило матінку свою,
Але в кущах он причаїлася вовчиця,
На жертву вже, ковтаючи слину.
- Облиш його, ти ж також вовча мати…
- Сказав Богдан, без люті у очах,
Не міг він скривдить звіра і ніколи,
Дитину він вовчиці не віддасть.
- Розумний? Їх аж четверо у мене,
І всі чекають – їсти принесу,
Та вже не здожену прудкого зайця,
Мисливець ранив лапу ось оцю.
- І що робити? Вихід має бути…
Не знав Богдан як вірно тут вчинить.
Дитя притихло… хлопченя вродливе…,
А десь у лігві вовчий виводок ще спить…
- Я хлопченя це віднесу до мами,
Своїх же ти накормиш м*ясом тим,
Що я припас собі ще на дорогу,
Тут вистачить надовго їсти їм.
Пішли вже, розкажи де твоя мама,
Не бійся, не чіпатиме вона.
- Вовчиця подивилася їм в слід,
Взяла мішок і в лігво потягла.
З душі скотився болісний тягар,
Хлопчина матінку побачив і побіг,
І знову все змінилося довкола
- Не прохідний перед очима ліс…
10
Богдан збагнув – чому не повернутись,
Чому дорога тільки лиш вперед…
Тому, що час і відстань тут безмежні…
Лиш мить, лиш крок, або у вічність, в смерть.
Забрівши в давнину цивілізацій,
Що процвітали в сивій давнині
Він намагався Думкою прорватись
В обійми милої … нехай хоть у вісні.
Та нинішня реальність невблаганна,
Де час стоїть, там не летять думки,
Де відстані рахують добрі справи,
Там без страху потрібно далі йти…
Наталочка, тим часом сумувала,
В очах світився діамант сльози,
Спів соловейка не ятрив вже душу,
Сумні думки снували навкруги.
Відкрився перехід в Країну Мрій,
Та без коханого, там щастя не було
Не по бажанню, більш інтуїтивно
Ввійшла вона в відчинене вікно.
Але почувши стук копит знайомих,
В Країну Мрій летіла наче птах,
Але Богдана не могло там бути,
Лиш кінь його на зоряних ногах.
Углядівши без вершника коня,
Дівчина з жаху, мало не зомліла:
- А де Богдан? Що сталося? Кажи.
Як ти посмів в біді його лишити?
- Я робот, я творіння поколінь,
Там де Богдан, мені немає місця
Та він прислав низький тобі уклін,
І зараз вже нічого не боїться.
Пішов тудою, де немає часу,
Де відстані складаються в віки,
Щоб збудувати простір в тому часі,
Де ви щасливі будете завжди.
11
Вона зітхнула глибоко з журбою,
По гриві лагідно погладивши коня ,
Спитала: - Ти зі мною тепер будеш,
Чи полетиш до Завтрашнього Дня?
- Залишусь. Тут велів чекати,
На Луках Радості найсочніша трава,
Тримай сопілку, як заграєш в неї –
Прибуду миттю, власнице моя.
Богдан просив тебе не залишати,
Бути підтримкою у щасті і біді,
А зараз вибач, зарядитись треба
Акумулятори розряджені мої.
- Біжи. Велике дякую за звістку,
Не знаю як сприймать її мені…
Щемить моє, заплакане серденько
І не радіє сонячній весні.
Боюсь і припустити випадковість,
Найменшого вагання у пітьмі
Якби могла – летіла б вже на зустріч,
Та Непокора не покориться мені.
Тому Кохання, Віру і Надію,
Я берегтиму у своїй душі,
Пала кохання вогнищем свідомо,
Як маячок в безмежній далечі.
Кохання найміцніша в світі сила
І найяскравіший коханому взірець.
Богдан відчув через віки і відстань,
Як пролетів цей ніжний вітерець.
І далі через хащі непролазні,
Мечем кохання розчищаючи стежину,
На зустріч заповітному бажанню,
Пройшов Богдан, вже більшу половину.
Як чує щось кричить , чи то волає,
Або на поміч кличе на весь ліс.
І не вагаючись на крики поспішає,
У цьому світі неймовірний гість.
12
Але дарма спішив Богдан на поміч,
Там розважалась пташка лісова,
То закричить, то просто зарегоче,
Або волає в лісі жартома…
Щось діється не по закону суті,
Десь є помилка, але в чому? Де?..
І смуток вже змією лізе в душу,
Долає втома тіло молоде.
Та відпочити вже не доведеться…
Наручний прилад тонно запищав,
На вигляд, звичайнісінький годинник,
Знак небезпеки вперто подавав.
Що сталося? Не важко здогадатись,
Достатньо подивитись на дисплей…
(Відображаючи всі відстані у часі
Знайти він міг любого із людей)
Та загубивши відліку початок,
Без напрямку і точної мети,
Весь простір в часі, взявся сканувати,
Даючи безперервний знак біди.
Початок – часовий могутній промінь,
(Що, як маяк, для всіх мандрівників,)
Проходить Всесвітом єдиною струною…
І зараз доступ - новий код хотів.
Богдан задумався, чи варто перейматись,
І де подівся вічний часу нуль?
Кому потрібно код йому міняти?
Як вийти з Непокори в Паракуль?
Питань багато, всіх не розв*язати,
Але у відчай падати не слід,
Із Непокори вийду і без мапи,
В Країну Мрій чийсь відшукаю слід.
І знову все змінилося навколо,
Здалася Непокора. Один - нуль.
Тепер щоб збудувати власний вимір
Ідемо в царство Паралельних Куль.
13
Пройшовши досить швидко Непокору,
Богдан надіявся, що скоро вже кінець,
Цієї таємничої дороги,
Що приведе їх разом під вінець.
Та з кожним кроком, бажана мета
Неначе віддалялася від нього
І Паракуль здавалося б близька,
У нескінченну вилилась дорогу.
Скривився простір. Час пішов по колу
І часосканер вже дзижчанням тим набрид.
Він зрозумів, що попри всі зусилля,
Він наполегливо і впевнено стоїть.
Ото халепа… Що ж робити далі?
Так зупинитись в кроці від мети…
Та в розпачі купатися не варто,
Потрібно, якось, часу нуль знайти.
Відкривши часосканера панель,
Нулю він вирішив шукати новий вимір,
Та треба знати точне місце й час
На кого свій покласти можна вибір.
Але ніхто із Завтрашнього Дня
Не міг допомогти Богдану в цьому,
Бо там на місці люди не сидять
І лише інколи вертаються додому.
Кохана!… Знаю час і місце…
Але вона без таймера душі,
А коник мій - напевно рядом з нею…
Або гуляє по Країні Мрій.
Змінивши відлік і координати,
Умовно, так важливого нуля,
Богдан зумів, сам визначитись в часі,
І вирвався з замкнутого кільця.
Але тепер потрібно Промінь Часу
Відкрити для всіх відліків Буття…
Без нього просто розпочнеться хаос,
Світи проваляться у чорне небуття…
14
В той час коли, Богдан змінив свій відлік,
Його кохана гладила коня…
Почувся писк… кінь раптом стрепенувся,
В очах з*явилась іскорка жива.
Він прислухАвся до якогось шуму,
Який лунав десь просто в голові,
Тихенько заіржав кудись у простір
Ніби зовсім не помічаючи її.
Наталочка відчула – щось важливе,
Машині цій прийшлося пережить…
Коли він сам сказав: - Ну що, красуне!
Прийшла і наша вирішальна мить.
Коханий твій, мій вірний друг і власник
Завис у часі, не пройшовши шлях.
Якась потвора з нашої епохи,
Руйнує Всесвіт в людства на очах.
Нам завдання, залишивши тут відлік,
Летіти на його слабкий сигнал,
Хоть в часі легко можна заблудитись,
Та в Паракуль я інколи літав.
Тому тримай оцей нехитрий прилад,
Знеси на вежу Вірності мерщій
І повертайся бо вже час летіти,
Тепер наш відлік – це Країна Мрій.
Наталка все зробила як годиться,
І повернулась до свого коня…
Вони злетіли у безмежній тиші,
Країну Мрій залишивши за дня.
Богдан чекав уже на свого друга,
З коханою зустрітися хотів,
Але чомусь навколо тільки тиша.
Що сталося, Богдан не розумів.
А коник все літав над Паракуллю,
До Непокори декілька разів,
Не в змозі визначити, в чому помилився?
А може прилад в чомусь їх підвів.
15
Невже ніколи з ним я не зустрінусь?
Кохання в серці викликало біль,
Сльоза сама котилась по обличчю…
Десь випадок у часі їх розвів…
Богдан замислився, йому все зрозуміло.
Їх час стоїть у вимірі світів…
Зустрітись можна тільки випадково…
Як раптом меч кохання запітнів.
Кохана рядом! Чомусь плаче мила…
І він щодуху просто закричав:
- Я ту-у-ут! Вона його почула
І коник миттю пару поєднав.
Радіти щастю може й ранувато,
Та почуття сильніш понад усе.
В обіймах, поцілунках їх кохання
Трояндою яскравою цвіте.
Богдан радів коханому створінню,
Бо лише їй вдалося подолати,
Той незначний відрізок цього часу,
Що назавжди їх міг і роз*єднати.
Наталка ще не вірила у щастя,
Але кохання радістю лилось,
Їй вже здавалось, що вони в безпеці…
Але найважче тільки почалось…
Богдан один лишився в цьому світі,
Хто має відлік, певний шлях, мету,
Хто вирвався з полону Безмайбуття,
Щоб зупинити Хаосу біду.
Він мав усе: машину часу, відлік
Всю мудрість паралелей і віків.
Він мусить відшукати Промінь Часу
Щоб повернути світло його всім.
Коротка зустріч… і розлука знову
В серцях закоханих зворушує струну,
Богдан летить до батьківського дому,
Щоб об*явити декому війну…
16
В далекім часі, на Земля планеті,
Де народився і змужнів Богдан,
Навчились люди цінувати Вічність
І Промінь Часу відліком їм став.
Збудовано потужний комутатор,
Щоб всі бажаючі зв*язатися могли
З великою всесвітньою стрілою,
Яка прошила всі світи й віки.
Доступний всім і кожному окремо,
Безмежної потужності сигнал,
Хтось вирішив привласнити зухвало…
Його й летів шукати наш Богдан.
Укравши десь свою машину часу,
Сво прилетів до Завтрашнього Дня
Із часу, де вся сила й влада в грОшах,
Де честь і совість – то лише слова.
Ради наживи, ради влади в світі,
Зламавши захист комутатора часУ,
Змінив всі коди і за Промінь Часу
Усі повинні сплачувать йому.
І не зважаючи на наслідки зухвальства,
Або з метою підкорити Світ
Сво не бажав відкрити Промінь Часу
Баз передплати і покори міст…
Богдан, забігши на годинку в хату,
Де пролетіло радісне дитинство,
Дізнавсь від матері про Сво і ті страждання,
Які йому вдалося натворити.
Багато друзів, рідний брат і батько
Зависли раптом в просторі віків
І Сво повинен хтось переконати,
Відкрити відлік для мандрівників.
Але усі, хто йшов на комутатор,
Вертались звідти з тугою в очах…
Відкриє Промінь Часу після того,
Як всі світи платитимуть за час.
17
Богдан вже поспішав до Сво на зустріч,
Коли тихенько коник заіржав,
Його машина з чудо-інтелектом,
На комутатор оком показав.
- На комутатор вимкнемо напругу,
Система Промінь Часу відімкне,
А пере завантаження, можливо,
Програму Сво у карантин вжене.
Тоді з ним буде легше розмовляти,
І Промінь Часу дещо погорить,
Багато хто змінити зможе відлік
На допомогу швидко прилетить.
Так вирішивши починати справу,
Богдан на комутатор полетів,
напругу зняв і знову завантажив
програму комутатора шляхів.
Йому вдалося! Знову Промінь Часу
На Всесвіт весь спасінням майорів
Його побачили усі кому потрібен,
Маяк для мандрування між віків.
А Сво в той час вирішував задачку
Як грошенят загарбати побільше,
Коханка Лоч лежала на колінах
І мріяла про владування вічне.
Богдан ввійшов до них без стуку в двері
І без запрошення усівся в крісло боса…
Сво аж запінився… Такого ще зухвальства
У цьому часі не стрічав він досі.
- Що пінишся, ні лють ні безпорадність
Тобі не допоможуть тут ніколи
Підняв ти руку на святиню нашу,
Тому підеш в Печеру Непокори.
А Лоч тим часом тихо відступала
До столика, де парував сніданок…
Рука махнула - в сторону Богдана
Летіло лезо по смертельну рану…
18
Ще мить і все могло скінчиться…
Як несподівано ожив кохання-меч,
Майнуло сяйво через всю світлицю,
І ніж уп*явся Сво поміж очей.
Тим часом Лочь вже бігла коридором,
Ратуючи нікчемнеє життя…
- Відкрився вхід в Печеру Непокори…
І Сво і Лоч пішли у небуття.
Богдан з подякою і ніжністю погладив
По рукояті свій спаситель-меч,
В думках вклонився до землі Наталці,
Яку пора вже запросити під вінець.
Та поки що потрібно запобігти
Втручанню в комутатор злих думок,
Всі доступи до Променя відкрити,
на керування виставить замок.
Діждатись батька, брата із мандрівки,
Чи де не заблудились у пітьмі,
Допомогти матусі по домівці
И лиш тоді до Паракуль іти.
Наталочка вже, правда, заждалася,
З мандрівок тих коханого свого…
Чому ж не чути довго Ярослава,
І як далеко батька занесло?..
Матусі показавши голограму,
Свого єдиного і вічного кохання,
Він розповів як оживав той меч,
Що мила дарувала на прощання.
Як брів по Непокорі лиш в надії,
Зелені очі цілувати знову,
І як одноразово світ осліп,
І як він сам прозріти зумів знову.
Як Сво і Лоч взялися хитрувати,
Як мила небезпеку відвела…
Та матінка все плакала й молилась
Щоб повернулись всі кого чекала…
19
І тяжко бачити, як плачуть мами очі,
та як по зморшках котиться сльоза .
- Матусю, мила, я їж відшукаю,
Куди б не завела дорога ця.
- І знову біг Богдан на комутатор,
В надії з рідними десь вийти на зв*язок
І перевіривши контактів всіх програми,
Знав місце й час де Промінь їм замовк.
Провівши деякі не хитрі розрахунки,
Направив він енергії пучок,
На допомогу їх машини часу,
Щоб там двигун раптово не замовк.
Просканувавши від нуля весь простір,
У радіусі близько ста віків,
Богдан побачив, що зависло в часі
Десь півмільйона всіх мандрівників.
Та лише сім машин було у русі,
Летіли – як, без певної мети…
Він здивувався. Так не може бути.
По напрямку - не важко ціль знайти.
Тоді ввімкнувши інтелект-машину,
Що володіла мудрістю віків,
Задав питання мудрому творінню:
- Що заважає визначитись їм?
Та відповідь давно була готова,
Жіночий голос ніжно пролунав:
- Коли в пітьмі ввімкнувши комутатор,
Ти Променю зворотний відлік дав.
Тому й стоять у Всесвіті машини,
Їм Промінь Часу більше не взірець,
Ті сім летять, бо час для них існує,
Та перед ними тільки вірна смерть…
- І що тепер? Як виправить помилку?
- Полярність струму досить лиш змінити,
І я, щоб повернути Промінь в нуль,
Повинна дещо в схемі замінити.
20
Картаючи себе за необачність,
Богдан змінив полярність струму,
А інтелект-машина підрівняла,
Нуль Променя із точністю в секунду.
На часосканері всі кораблі відразу,
Заметушились і лягли на курс,
Ті сім, що збились, також зупинились…
Вже капітани розвертають корпус.
Безмежна радість пройняла Богдана,
Коли почув він рідні голоси.
Всіх трьох, заплакана, розцілувала мама…
А він благословення попросив.
- Зустрів я дівчину, для нас вона минуле,
Для неї ми майбутнє навпаки,
Але кохання - то могутня сила,
І їй не перешкода ті віки.
Та щоб уникнути біди і парадоксу,
Пройшовши добровільно Непокору,
Створити власну мріяв паралель,
Та в Паракуль завис на півдороги.
Спасибі їй, вона мене чекала,
Її кохання освітило шлях…
Та мусив Промінь Часу повернути…
І от тепер на ваших я очах.
- Вчинив ти вірно, дорогий наш сину,
Ти не своє кохання нині спас,
Коханням цим ти захистив весь Всесвіт
Від Сво і Лочі, що зайшли в наш час.
Навіки будьте в радості і горі,
Єдиним цілим, променем кохання,
Щасливі будьте і взірцем для тих
Кому воно приносить лиш страждання.
- Бувайте! Зачекалася кохана,
А ще чека на мене Пракуль…
Зустрінемось! Весілля незабаром…
- Лунало ехо Завтрашньому Дню…
21
А він уже пронизуючи час,
Летів стрілою у Країну Мрій.
Щоб запросити вірну королеву
В країну Найщасливіших подій.
Наталочка давно цього чекала
І не вагаючись дала Богдану згоду
У Паракуль летіли уже разом.
Де їх чекав дарунок від народу.
За силу й мужність їхнього кохання,
За Промінь Часу, радість майбуття,
Зіткали люди з радості і щастя,
Для долі їхньої надійне укриття.
Тим часом звідусіль летіли друзі,
Несли дарунки різних поколінь.
У побудованій із щастя паралелі
Для всіх бажаючих вже накривали стіл.
Всесвітній Розум привітав Богдана,
Наталі ніжно руку цілував…
- Живіть у злагоді! Ви тут найперша пара,
Що я навіки в ціле поєднав.
Колись давно, в Наталиному світі
Я так Адама й Єву в ціле звів,
Не повторіть минулого помилки,
Щоб світ цей щастям назавжди розцвів.
Заграли сурми, відбулося диво…
Мед щастя й радості на долю молодим…
Про вічне, ніжне зоряне кохання,
Лунала пісня Всесвітом усім.
* * *
Ту пісню і почула моя муза,
Коли летіла в гості у мій дім
Мені сподобалась та розповідь чудова
Її тепер і вам я розповів.
(дякую за надхнення і підтримку моїм чарівним подругам і друзям з poetryclub
Чорний лев, Мішель де Лакруа, Леся Геник, Олена Іськова, KS,Тетяна Луківська, LMCH,*ИРЕНА*, глек галина і багатьом іншим
А особлива подяка автору цього чудового сайту Євгену за подаровану можливість спілкування.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320090
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 08.03.2012
Я подумки
з тобою у грозі.
І зараз ти –
в моїх міцних обіймах...
Громами небо
рикає, як звір.
Ще пригорнися...
Нині будеш вільна...
У мить,
коли у тебе я ввійду, -
нагряне дощ,
шалена літня злива,
що змиє
хвилювання і біду!
Молюся,
аби ти була
щаслива.
озвучка: Molfar
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267469
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 08.03.2012