Будь то привычка; дело ли случая, -
Выбор нам кажется, выбор - иллюзия.
Весь наш набор добродетелей - рэндомный.
В масть географии, в тон окружению.
Все уже вписано: хобби, религия,
Те, в кого влюбишься. Жесты и мимика.
Вроде бы сам выбирал! Сам просчитывал!
Ну а прикинь - ты родился не здесь, вообще.
Кем бы воспитывался? Что б ты впитывал? -
Танцы племен? Этикет? Драки с нищими?
С этой позиции глянь в это месиво,
Если решишься вдруг быть человечнее.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838134
дата надходження 08.06.2019
дата закладки 08.06.2019
Хочеш, покуримо вдвох на веранді будинку під небом зірковим? –
ніч прохолодно зітхає і стигне поволі спітніла земля.
В пастку зове й перевтілює нас це кохання, як Свідки Єгови,
тільки би знати напевно, чи стане на користь нависла петля.
Хочеш, ми свято триматимем нашу обітницю бути навічно,
медитувати, мовчати, кохати, в щось вірити наперекір?
Або ж ретельно зберемо найкраще, котре сталось з нами, в наплічник
і втечемо. Перепишемо повість Шекспіра на власний манір.
Хочеш, ми будемо довго літати у хмарах, блукати у мріях
поки не втомляться крила й не трапляться з нами якісь чудеса?
Поки у змозі важливі слова відшукати в недавніх подіях,
поки тримаємо кожен на прив’язі лютого пса.
Хочеш, позаду залишимо все недоречне і звички погані,
прикладом, потай курити від тебе навмисне лиш тільки собі?
Хочеш, ми будемо жити на повну або провисати в нірвані?
Хочеш, для тебе зміню напрям вектора й кількість годин у добі?
Але на всі пропозиції і заклинання говориш принишкло:
«Хочу, щоб поряд була ти завжди! А все решта – пусте, моя мишко…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809096
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 07.10.2018
Дурна дитина — батькам горе,
Коли розумна — серцю радість,
Як повна чи пуста комора,
Славетна чи безславна старість.
Сім'я — то щастя камертон:
Дружина, доньки, теща, мати,
Синок дорослий — Фаетон,
Якого важко вигнать з хати:
Доньки — старанні, роботящі.
Хоч на городі, у дворІ,
А син, що ріс, таке ледащо -
Вже зранку — ноги догори.
Брудна, зашмаркана свитина,
В соломі завше голова -
От непутяща вже дитина,
Як не допорана скотина -
Даремні різки і слова.
Як божий син — робити нащо?
Хропе весь день, пердить всю ніч -
Байдикувати значно краще
І гріти гузном теплу піч.
Дебеле виросло нещастя.
Урвався батьківський терпець:
Іди і сватай яке трястя!
А то напАде "швидка настя" -
Он діти стрибають з яєць!
Пішли свати. Пішли завзято -
Де, може, знайдеться дурна…
В жупанах, вишитих картато,
Сулії меду і вина…
Та де дурні є в Україні?
Кому потрібне те пихате?
Від смороду тікають свині,
Саме не варте ніц без тата.
Хвалили, сватали щосили:
Яка рідня, який прикид!
Та тільки гарбузи носили,
Що віз тягнути був несила
І плакав батечко навзрид.
По всій Вкраїні іде слава
Про сина божого така,
Що і беззубая шалава,
В якій нога відсохла права,
Сватам давала копняка.
Нема на те у Бога сили
Кому, коли, кого женить,
Тож сильну відьму попросили,
А скільки меду наносили,
Щоб та взялась приворожить.
Хоч би з Московії, чи з Польщі -
Хто б взяв - то взяв такий от скарб!
Взяла та відьма дурні гроші
І обіцяла до пороші…
Ідіть, казала, буде лад.
Гінців заслала до сусідів,
Щоб Фаетона вихвалять -
Світ брехливіших ще не видів,
Були по нації із жидів -
(Щось схоже, зараз, ЗМІ творять).
Сусіди, ще читать не вміли,
Жували зняту з вух локшину,
Яку в спагетті охрестили,
Додавши соуси й перчину.
Та клята відьма щось-то знала.
То гарбузи — то ти хоч плач:
Реклама добре спрацювала -
З обох боків несуть калач.
Здавалось: слава тобі дрова!
Тепер вже точно заберуть:
Хоч порося, хоч кольорове,
Хоч з вилами, хоч безголове -
Урешті раду десь дадуть!
В житті воно усе складніше.
Як тільки зголосились дві,
То вже не знати і що гірше:
Біс вдарить в голову скоріше,
Чи десь заприндиться в ребрі...
Дві наречені, наче з бані,
До шлюбу маючи думки,
Зібравши плаття свої драні,
З сватами бігли навпрошки.
Їх мозок наче з глузду здвинув,
(На Фаетона їм начхать) -
Одна одній рвуть коси, спини,
З губів злітає стільки слини -
На етикети їм плювать!
За «сина Божого» в двобої
Зійшлися хутко і завзято.
Як розвести їх між собою?
Бо заплювали все слиною
Дісталося і Богу-тату …
Такий зчинили гвалт і крик,
Що Чорне білим стало море,
Трусить почало й материк -
Ото біда! Страшенне горе!
Бог-цар злякався - гримнув грізно,
Змагання вирішив вчинить,
Сховав від них дрючки залізні,
А загадав завдання різні,
Сказав: хто проти — буду бить.
У перший день зійшлися Музи:
Сперш балалайки, потім лютні,
В долівку задом, голим пузом
В дуду дуділи, в ніздрі, в кутні -
Лоби тріщали у присутніх.
Козу водили і барана,
Берізку в полі, краков'як,
Пісні із матом непристанно,
То чиюсь мать… то божу маму -
Немає слів — то хай хоч так.
На другий день — всілякі вміння:
Як справити смачний обід,
Торти ліпили, як каміння,
Салати, наче з жабуриння,
Млинці - кавалики на вид.
На третій день, з самого рання,
Ледь повилазили з шатрів,
Розпочали нове змагання,
Глузд з вчора передав вітання:
Щоб хто кого з них перепив!
Отут все тільки почалося:
Вже після шостої півлітри
Кому і що із них верзлося,
І що почути довелося -
Рогатий біг, стрибав з макітри!
На Бога краще не грішить,
На Чорта нічого кивати.
Та краще вуха затулить,
А голову ще чимсь прикрить
І швидше дьору дати з хати!
Стриптиз танцюють наречені…
Бог-цар поліз по огірки…
Попи цілують хрін свячений,
В закуску йде куліш перчений,
У бочках робляться дірки.
Під Новий рік (почали з літа),
Згубивши самогону лік,
Бог-батько дременув за світи,
Де ще не знали оковиту,
Та щоб не чути тих базік.
Між тим, сусіди,- суче плем’я,
Замислили вчинить розбрат:
Тим нареченим, та й до теми,
Мовляв, що син не з того сем'я,
Що він безрідний курохват!
І так поносили щосили…
Почув про те і Фаетон,
Що кляті язики носили,
До куті меду добре лили -
Зірвавсь до батька закордон.
Запряг коней у колісницю,
До Бога їхати спитати:
Чи то брехня та небилиця,
Чи є він сином, як годиться,
І став коней тих напувати.
А відра були з браги й хмелю
І коні добре напились…
Пили, неначе, як джерельну,
Ту воду зброджену, пекельну -
До неба гриви розплелись.
Їх подих викликав багаття,
Спалив одразу стільки мрій
Перетворив палаци в дрантя,
Всі в Африці зчорніли браття...
Творив таке — неначе змій!
Дахи зривало у оселях.
Пожежі, згарища кругом -
А коні носяться сп'янілі,
Голосять люди погорілі,
На Бога моляться гуртом.
За кожен день своя є плата,
За кожен вчинок, кожен крок -
Слізьми вмивалось серце тата,
Ламала руки бідна мати -
Як зупинити той візок?
Урешті-решт остання дія.
Бог, помолившись перед тим,
Гармату тягне на подвір'я
Та цілить вірно в горе-змія…
І б'є з гармати божий грім!
Побігли небом вільні коні -
Віз розлетівся на друзки…
Син Фаетон - розбитий долі,
Краплина крові спить на скроні,
Геть всі поламані кістки.
Двох наречених - вітром здуло,
Змарнілі гості розійшлись,
Обличчя Бога затягнуло,
Стару неначе перемкнуло,
Оглоблі в землю уп'ялись.
Насилу батька відкачали,
Бо три доби отак сидів…
А тіло сина прив'язали
До тих оглобель, що стирчали
Так і залишить все звелів.
У Бога хоч безмежні сили,
Та як стосується синів…
І мати й сестри голосили -
Їх сльози бурштином котили.
Як в горлі плач — немає слів.
Розумні діти — батькам радість,
Якщо й щасливі — божий дар,
Легка і світла їхня старість,
Коли не так — життя тягар.
Бог-батько сина воскресив.
Забрав його на небо зразу,
А на землі більш не грішив,
Якісь скрижалі залишив
І більше не явив ні разу.
****************
Пройшли часи, як наші мрії,
Прийшли тепер нові, лихії:
Не коні п'ють, а п'ють, як коні…
Як Фаетони молоді —
В авто літають на червоний,
Попри усі на те закони
Круті сини нових «богів».
Як віжки дурням в руки дати,
То результат завжди один:
Їх діточок у депутати -
Чи про країну будуть дбати?
Згоріла хата - гори й тин!
Прийде розплата неминуча,
Життя спитає і з «богів»,
Що шапки крали чи онучі,
Що обіцяли гори й тучі,
Солодке море з берегів -
Життя не залиша боргів.
Багато різної тварини,
Що з Поросячої родини,
Із себе «обраних» вдають, І
Міняють прізвища, копита,
Аби дістатися корита,
Та справи все ж їх видають.
Не жаль синочків-ідіотів,
Які не вміють справить віз,
Та скільки горя з їх роботи,
А потім скільки ще турботи -
Бурштин утворюється з сліз.
Ми - українці! Бог із нами!
Нас не здолає сила вража!
А що робити з крадіями -
Новими "божими синами" -
Стара легенда те підкаже ...
12.12.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706058
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 05.07.2017
Возьмите себе собаку!
На улице или в приюте,
И пусть она просто дворняга,
В домашнем теплом уюте,
От вашей любви и заботы
Изменятся взгляд и характер,
Пес будет встречать с работы,
Пусть будет немного бестактен,
Он будет тыкать в вас носом,
И будет давать вам лапу,
С недетским немым вопросом
Заглядывать в очи. И тапок
Носить или грызть, как выйдет,
Гулять выводить вас часто,
А если вас кто обидит,
Он драться бросится насмерть.
В его глаза посмотрите,
Заменит взгляд тысячи слов.
Собаку себе возьмите!
Чтоб знать, что такое любовь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734992
дата надходження 25.05.2017
дата закладки 25.05.2017
[b]
Послє шяшешки шяя
Цвєтним каліпсом
Вязь мислішек
Заплєталась...
Мальчік в мужество
Пєрєломлєнний рєбром
Обрьок твойо
Платьє
Бить постєльной тканью
И гладіл...
Гладіл дланью...
Одушевльонний утюгом
Із-под рєсніци
Тикнул глазом -
Вишла ти
Із благодарних стєн
Зільоним газом
І парчой...
Ну и пріснітся же
Такойе!!
Ой!!!!
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733409
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
Хочеться дихати, дихати, дихати, диха…
Ніч така: зшита з мережива див і надій.
Будь мені щастям в години і радості й лиха,
Хлібом святим – натщесерце, на кінчиках вій –
Сіллю, вином… Ким завгодно: чи Богом, чи бісом!
Сковуй мене ланцюгами від ліній ключиць
Міцно по вигинах тіла, від нині і прісно,
Й далі за контури досі незнаних границь.
Місячне сяйво на плечі. Між зоряних станцій
Ми, наче сон, монохромними кадрами. Лиш
Ніч така: хочеться дихати між твоїх пальців.
Стань моїм... шепотом/криком між тишею тиш…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730956
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 28.04.2017
Иисус отвечал: Царство Мое не от мира сего;
Евангелие от Иоанна. Гл. 18, 36.
Пилат, видя, что ничто не помогает, но смятение увеличивается, взял воды и умыл руки перед народом, и сказал: невиновен я в крови праведника сего;
Евангелие от Матфея. Гл. 27, 24.
Ведал Пилат, что ни в чем не виновен Христос,
Ведал, что царство Его не опасно для Рима,
Только пришли фарисеи Иерусалима –
Требуют, смертный чтоб он приговор произнес.
Да почему они бесятся так, вот вопрос?
Эта страна удивительно непостижима.
Дело грозит мятежом, много крови и дыма –
Будет, конечно, тогда с прокуратора спрос.
Итак, чтобы конфликта избежать,
Как в наши дни сказали бы, сердитый,
Пилат решил Христа на казнь послать.
Лишь руки прокуратора омыты.
Как видно, мало истину узнать,
Коль нету воли для её защиты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639624
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 20.04.2017
эй, ты хочешь будить меня кружкой чая
в бесконечной перспективе полуторы комнат,
комнат из которых двери на выход покорны,
и длинные ресницы вслед глазок одушевляют уютом.
из которого в скрипе петель не слышно уверенности -
нет веры в тепло одежды, надежность лифта,
человечность лестницы
и в мой приход обратно ближе к ночи.
ближе к ночи души (обычно) шевелятся
в рождении нежности из одиночества,
предложения сердца из пустого места.
и на левом боку возникают щупальца.
по привычке руки без права выбора,
по желанию ладони своей двери,
опережая мальчика в мужестве,
обрекает платье быть тканью постели,
посвещенной дому из благодарных стен,
где тело за делом, где калипсо за временем,
где тепло внутри, где все запахи родны,
где теперь все это возымело надо мной силу.
дом, ты будешь будить меня по позвонкам вязью чая
в бесконечной перспективе полуторы комнат утром,
комнат из которых двери на выход покорны,
и длинные ресницы вслед глазок одушевляют уютом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636119
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 10.04.2017
Я создала отдельный мир: нас двое.
Все остальное только фон и мишура.
Там дом, который мы наверно не построим,
И мягкий свет из верхнего окна.
Я создала отдельный мир. Закрытый.
Он независимый от факторов из вне.
Там краски и эмоции разлиты
И смешаны во мне и на тебе.
Я создала отдельный мир. Он теплый.
Там не бывает шторма и метели.
Мгновенья замирают в виде фото
На память обо всем, что мы успели.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445633
дата надходження 27.08.2013
дата закладки 08.04.2017
Я встретил Вас неопытным котенком,
обернутый из страуса плюмаж.
Едва открыв зеленые глазенки,
я понял: Вы мой Бог, а не мираж.
Я помню Ваши ласковые руки
в перчатках их фактурной чесучи
(Вы были безнадежно близоруки)
и я дрожал, как огонек свечи.
Я Вас любил кошачьей дикой страстью,
мышей ловил и клал их на комод.
К Вам ластился, влекомый сладострастьем,
а Вы меня пинали под живот.
Весенние лучи кололи землю,
из снега жали мутную слезу...
А я, несчастный, разуму не внемлил,
и крал тайком с тарелки колбасу.
Я Вам писал любовные памфлеты
и пел их дни и ночи напролет...
А Вы на кухне жарили котлеты
и говорили: Брысь! Противный кот.
Весна прошла и накатило лето,
в крови гормоны больше не бурлят.
Я ем на завтрак рыбные котлеты
и валерьянкой жгу любовный яд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721584
дата надходження 04.03.2017
дата закладки 08.04.2017
Отзыв на произведение автора Richter "Поетам зі стажем"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727590
Как осень на хвосте живёт у лета,
Как кошка, что выслеживает мышь,
Тщеславие преследует поэта.
И перед этим как тут устоишь?
Поэты в большинстве своём подвластны
Болезни этой... Что греха таить?
Хоть, многие, возможно, не согласны
С диагнозом... Мол, как тогда творить?
Тщеславие -- оно, как троерожник*:
Куда ни кинешь -- рог один торчком...
Поэт бывает "без сапог сапожник":
О Вечном пишет, а в душе -- погром...
Христу в Его отечестве кричали:
"Сын плотника, кого пришёл учить?
Давай-ка, исцели Себя вначале,
Тогда уже и будешь нас лечить!.."
Когда идём мы зуб рвать, ну и что же?
Врачу мы не заглядываем в рот.
Хотя, на тот момент, конечно, может,
Какой-то зуб и у него гниёт...
О "зубе", впрочем, забывать не надо.
Заботься о спасении души.
Тщеславие дави в себе, как гада,
И, помолившись, всё-таки... пиши!
Бывает, мысль какого-то поэта,
Созвучную с Евангельской строкой,
Лекарством для души храним мы где-то,
Снимающим боль нашу, как рукой.
А если, вдруг, поэт перо забросит
Иль просто: всё написанное -- "в стол",
То Бог ли за талант его не спросит,
Что закопал свой дар нести глагол?
Тщеславие, как моросящий дождик
Реальность размывает за стеклом...
Поэт -- он только кисть, а Бог -- Художник...
Давйте, будем помнить мы о том.
* прп. Иоанн Лествичник. Лествица. Гл. 22:5.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727729
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 08.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2012
Ми вдавали: прострілений час улучає у нас - у незграб.
Як летюча примара вистрибує з вікон, щоб входити в двері.
Ми були пелюстками сухих непотрібних комахам кульбаб.
Ми пручались, коли нас розпластували на папері.
Вистеляли асфальти живі оберемком холодних суцвіть,
І цвілими нитками пір'їн, й павутинням пуховим, мов градом.
Ми готові були міцно зуби і вії пташині зціпить,
Щоб полегшити дихання тих, хто вже знову наважився падать.
Потрапляли в провалля снігів, компромісів, доріг. Угорі -
Під колеса машин. Оживляли у шафах своїх же скелетів.
Ми були перелітними. Листя обтрушували з ліхтарів.
Ми дуріли. Стрибали із сонць і молилися на парапеті.
Нам хотілося пнутися й п'яcтися вище. Коли холоди.
Повикльовувать зими й заклеїти скотчем їх щелепи срібні .
Ми були, як усі. Доки "праведник" вбогий і дивний один
Не упевнив у тому, що осінь нам вже не потрібна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366661
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 25.09.2012
яскрава стрічка на пустій коробці,
ці порожнечі множені на глум.
і струм на шкірі пише список опцій,
які віджили тисячі безумств.
тобі не тішиться
і наче хтось наврочив,
стоїш на перехрестях, сниш пісні.
і якщо б хтось пробачив сині очі,
ти б не відрікся,
народившись в ній...
ти б не лишився списаним,
байдужим,
здолавши власний голос
й німоту.
і час на двох мурує теплі лузи,
жбурляючи не тому геть не ту.
а я їду і колір вицвітає,
шукаю міста
(тільки б назавжди)
і хтось незнаючий утне
листа їй,
ковтнувши перед зрадою води.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357929
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 17.08.2012
Над морем бьются чайки. Равносилие стихий.
Так, белое на синем, одиночество суля,
Что в небе, что на море – верный признак ностальгий.
Предчувствие большого корабля…
Я жду его давно, а горизонт неумолим.
И ровная черта – как отрицание надежды.
Но солнечный фрегат ведёт бесстрашный пилигрим.
А значит, будет рок морей повержен.
Я знаю, час придёт, когда малиновый закат
Прорежет острый киль, а паруса над водной гладью,
Вздымаясь в небо, ветру подставляя сотни лат,
В последний раз матросам щёки гладят.
Усталые глаза я подвожу за горизонт.
Да смилуется море к тем, кто ждёт, благоволя.
Под сердцем в бутыльке для нижней мачты – креозот.
Предчувствие большого корабля…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334647
дата надходження 02.05.2012
дата закладки 22.07.2012
Не мешайте мне быть счастливой,
Я купаюсь, как рыбка в море…
В моем мире все так красиво…
В моем «здесь» недоступно горе…
Разрешите мне быть свободной…
Чтоб однажды с тобой проснуться,
И, пройдя сквозь секунды-годы,
Осознать, что хочу вернуться…
Не мешайте мне верить в чудо…
Знаю – будем. И верю – вместе.
Этот миг торопить не буду…
А пока… у меня есть песни!
Не ищите во мне подвоха.
Я – такая, как есть! Не надо
Ярлыков «хорошо» и «плохо»…
Каждый миг может быть наградой…
Принимайте меня, как есть я,
Я – не ангел и не святая…
Но я – рядом с тобой – воскресну,
И останусь кусочком мая…
Не жалейте своих улыбок!
Этот мир держит вера в сказку…
Пусть нам не избежать ошибок,
Но в руках наших – кисть и краски…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351238
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 18.07.2012
Листа твого я кинула в вогонь.
У попелі вже слів не розберу.
Слова твої з обпечених долонь
Сховалися у серце, як в нору.
А ще б спалити в серці тихий біль,
Який вже не кричить, та ще – живий,
Що прогриза дірки, як в шафі – міль.
Згортається й згортається в сувій.
Колись мелодія жила в словах.
Солодкий трунок – келихи з вином.
Зійшлися ми на зведених мостах.
Де ті мости, тепер вже – все одно.
Хотілося розбити в серці лід,
Щоб став росою вранці на траві.
Та, мабуть, вже давно забути слід,
Що не живе моя любов в тобі.
В багаття покидала згадки. Сни
Лишилися, обпечені вогнем.
В згорілих почуттях нема вини.
З багаття попіл змиється дощем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347063
дата надходження 29.06.2012
дата закладки 29.06.2012
Не кружите так низко, вороны!
Не зовите тревожным голосом!
Вслед за вами я улетела бы,
Только крылья, увы, подрезаны…
Не кружите так низко, милые
Над унылой моей пещерою.
Здесь я прячусь от солнца яркого,
Этим солнцем я околдована…
Вы наверно уже не помните,
Как летала я, как играла я,
Вашей лучшей была подругою,
Я ж сестра вам единородная…
И того вы уже не помните,
Как лучом меня солнце ранило,
И как брызнула кровь горячая
Из крыла моего, из правого…
Вы забыли уж, как я падала,
Как лежала на брыле каменной,
Как смотрели вы вниз испуганно,
Как считали меня погибшею…
Вы не видели, как боролась я,
Как училась летать я заново,
Как земля ступни обжигала мне,
Как я билась о землю крыльями…
Вы не видели, как сломалась я,
Как ходить по земле училась я,
Как я крылья под платье прятала,
Как я пела под полным месяцем…
И тогда вы меня не видели,
Как в людское пришла селение.
Как они надо мною сжалились,
Обогрели меня, замерзшую…
Вы не видели, как жила у них,
Бессловесная и безродная,
Как усердно днями работала.
Как училась их глупым истинам…
Вы не слышали, как я плакала,
Как смотрела я в небо черное,
Что взрастило меня, свободную,
Что навек для меня утеряно…
Вы не видели, как сорвалась я,
Как исчезла в тумане утреннем,
Как я платье людское сбросила
И чертила по снегу крыльями…
Я сбежала в зарю холодную,
Я искала себе пристанище,
И нашла я лесную келию,
И живу я в ней, как отшельница…
Я за вами вслед улечу еще,
Когда дух мой из тела вырвется…
А пока - не кружите, милые,
Не зовите меня, любимые...
2008.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321377
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 29.06.2012
Составлю я сегодня план на завтра..
В семь – это, а в двенадцать будет – то.
План постановки. Завтра. Без антракта.
В театре. Или даже в цирке шапито.
Вот план составлен, хорошо ли, худо,
У плана я в плену сегодня. Но!
День завтрашний. Он только завтра будет?
А мне сегодня «до сегодня» все равно!
День пролетел быстрее метеора.
И я в сомненьи – был ли этот день?
День пролетел. Без следа. Без укора.
Я до конца спустилась на одну ступень.
Он обделен, сегодняшний, вниманьем
И умер. К жизни больше не вернуть.
И только глубоко, там, где-то в подсознаньи
Я понимаю, что неверный выбран путь.
Мы в молодости думали, что вечны.
Шли стЕпенно и важно ночи, дни.
А оказалось, время быстротечно.
Я потеряла мириады дней моих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346839
дата надходження 28.06.2012
дата закладки 28.06.2012
Я не люблю читать чужих стихов -
Иному в душу не засунешь руки
И вовсе не поймешь, какие муки
Доводят эту душу до грехов.
Ведь сердце человека - не замок,
И скважины в нем нету, чтоб увидеть,
Кого ему любить иль ненавидеть
Сегодня начертал зловещий рок.
И потому, рисуя нити слов,
Рифмуя незадачливые строки,
Я у поэтов не беру уроки,
Но всё ж пишу, не ведая основ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322260
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 16.03.2012
А вот и я.
Все та же, что была.
Все та же, что всегда была никем.
Клубки плела.
Ступала в зеркала
и демонов держала в тайнике.
Да, это я! Ну, кто меня узнал?
Никто?
Ну вот и чудненько! Я рада.
Я - золото ненайденного клада
из кем-то неувиденного сна.
Я - чья-то непрожитая весна.
Я - осень, наступившая внезапно.
Я - слезы о вчера и боль на завтра.
Я - капля недопитого вина.
Нигде и всюду - жуткое проклятье...
Отвесная дорога из окна...
Со мной? Зачем?! Не нужно провожать! Я...
Прости... Сегодня я уйду одна.
13.04.2010.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322004
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 16.03.2012
Джмелі гули,
як повні бомбовози,
начинені смертю
під саму зав'язку,
як атомна електростанція,
за хвилину до вибуха,
як скрипалі Римського-Корсакова,
натхненного генієм Пушкіна.
Гули джмелі,
бо не розуміли
музику смерті і життя,
а розуміли лиш
музику квітів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320706
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 10.03.2012
Акварели дождя
на размытом холсте окна...
Согревает кофе
белый изящный фарфор.
Начинает
пиано*
блюз выходного дня
Между нами неторопливый
утренний разговор.
Мы и полдень
- втроем -
под зонтиком, синим, как дым,
Ты к моим,
я к твоим
приноравливаясь шагам.
Синкопы.
КАпель.
По крышам.
Город звучит другим -
Ритмом сердечным.
Но неизменно крещендо* – храм.
Вечер.
Старый театр.
Галерея знакомых глаз.
Диминуэндо* света
до сцены
сужает круг.
Русско-еврейский оркестр
так прохладно играет джаз.
А ты его согреваешь
сплетением наших рук.
Мистерия белых цветов
– капитуляция дня…
Оберегами нежных слов сохрани меня.
Пусть завершает ночь
наш воскресный
прощальный блюз
На дорогом плече
затихающей
нотой
«лю…»
пиано* - (муз. термин) тихо
крещендо* - (муз. термин) постепенное увеличение силы звука
диминуэндо* - (муз. термин) постепенное затихание
8.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269233
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 21.02.2012