я переселився в ніщо.
гості неможливі.
блискавкою будь-кого переконаю –
вакуум акбар!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292562
дата надходження 12.11.2011
дата закладки 14.02.2012
Акомпанує доля нам на флейті –
Ноктюрни-сни…
А партитури на шматки роздерті,
І фальш рясний.
Вже на балу життя панує хаос,
Невірні па…
Та доля, мов не бачить все, що сталось!
Немов сліпа
Продовжує фальшивити на флейті
Без вірних нот.
І в неї знов і знов звучить уперто
Не той акорд.
А люди звинувачують ізнову
В цім не себе.
Забули всі розумні настанови,
Які з небес
Диктує Бог, надіючись на диво,
Що все ж колись
Зуміє людство ритми всі правдиві
Собі знайти.
8 лютого, 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312593
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 13.02.2012
Як можна бажати
Любити, ну тобто страждати?
Не хочу я знати…
Молюсь, щоб проснутися й не пам’ятати
Жорстокі ті ігри, що звав їх «любов» ти:
Закохане серце на клаптики рвати
Без логіки і мети,
Щоб потім із ніжністю вітру складати
Розсипані пазли. Листи
Заклеєні кров’ю у ящик губити…
Крім мене ж нікому їх не відкрити…
…Знешкодити бомбу, щоб потім лишити
Дві жертви по різні сторони нити
І в різні мокрі подушки страждати…
Нічого не бачити, не пам’ятати…
Ось знов не змогла ностальгію убити,
Потяг у вчора не в силах лишити:
Валізи з «любов’ю» не вмію губити…
Не можу читати чужі я листи,
Бо важко і так багаж цей тягти:
Всі «вибач», «забудем» і «знову почнем» берегти…
У пам’яті всі спільні дати тримати,
Щоб раптом чогось не пропустити…
І знову конверти зі смаком крові душі ти
Кидаєш у простір: відомі давно адресати.
…Я мрію повітря усе зібрати,
Далеко вивезти, кинути,
Щоб не було нічого, де жив би ти…
А потім себе саму задушити…
Не в змозі своїми руками здерти
Шпалери твоїх поцілунків затерті…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291664
дата надходження 08.11.2011
дата закладки 13.02.2012
Я тебе люблю… Найбільше! Не знаю чому: це почуття просто є в мені й нічого з ним зробити неможливо…
Люблю, коли ти не даєш заснути… Приходиш уночі, сідаєш під стіною, береш у руки чашку кави, яку незмінно готую для тебе, і зустрічаєш зі мною ранок.
Люблю розповідати тобі всілякі нудні історії, відчуваючи твій зацікавлений погляд… Я не кажу, що ці історії про мене, ти і так це розумієш...
Люблю, коли ти береш мене за руку і ми разом блукаємо вулицями… І байдуже, що нікого немає, бо мені ніхто, крім тебе, і не потрібен…
Люблю, бо ти знаєш мене краще, ніж будь-хто… Тільки ти розумієш кожен мій крок, кожну думку, кожний божевільний учинок…
Люблю навіть коли ти з’являєшся невчасно, просто виходиш із натовпу назустріч мені… Тоді ми зупиняємося і, куди б не йшли, повертаємося в парк… Туди, де вперше зустрілися… Мама мене покинула на хвилинку, а я задивилася на яскраві кульки і загубилась у натовпі… І зустріла тебе… Через тебе було дуже боляче… Так я і закохалася…
Люблю, найсильніше люблю за твої мертво-ніжні обійми. Вони ніколи мене не зігрівають, але в них я готова бути вічно…
Люблю… Найбільше в світі кохаю тебе!.. Мабуть, вибач за банальність, і жити не змогла б без рідних безбарвних очей і запаху твоєї улюбленої найміцнішої кави…
ДЯКУЮ, дякую за те що ти є, моя кохана самотносте…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289512
дата надходження 29.10.2011
дата закладки 13.02.2012