: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2015
Розтала ніч, в історію пішла.
Туманний ранок сонце обіцяє…
Привіт, любов! Ти де, ти де була?
Чому не відкликалася навзаєм?
І я чекав. Чекав і не любив.
Хіба то так любов свою чекають?
А у життя, мов по дощі гриби,
Ішли усі, що також не кохали.
А втім, тепер, мов райдуга мені
Пролилось світло на тенета темні:
Не ждіть, не ждіть любові у житті –
Любіть самі, без думки про взаємність.
11.11.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536227
дата надходження 11.11.2014
дата закладки 11.11.2014
Мамо, я падаю в небо – все вище і вище...
З лівого боку не серце, а чорна діра.
Там, піді мною, суцільне димить попелище,
Битва триває між силами зла і добра.
Голими п'ятами ковзаю плавно по хмарах,
Мов паперовий кораблик, що з бурі війни
Вирвала смерті раптова холодна примара...
Мамо, прошу, не шукайте чиєїсь вини.
Може й мене хтось покликав тримати це небо,
Стати на варті мільйонів невинних життів,
Поки чужинська орда розкрадає ганебно
Землі мої, наче зграя скажених вовків.
Так повелося: хтось мусить собою прикрити
В пастці скалічене миру тендітне пташа,
Важко злетіти увись, бо крило перебите,
Але ж яка в нього вільна живуча душа!
Скроплене кров'ю загиблих, воно стрепенеться,
Змиє високо і темінь густу розітне!..
У відголоску його невмирущого серця,
Мабуть, пульсує й малесенька частка мене...
Мамо, я падаю в небо – далеко-далеко,
Наша хатина, як цятка, ще мить – і нема...
Там, піді мною,– пекельна задушлива спека,
Попіл кружляє, немов серед літа зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513500
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 26.07.2014
Ранок пахтить еспрессо
В сивий холодний день.
Де ти, квітуча весно?
Мучить сади мігрень.
Так неприродньо сиро
В передквітневій млі.
Дощик дрібним пунктиром
Тонко різьбить по склі.
Сонцем налиті скрині
Під тягарем замків.
Сіре не в тренді нині,
Трішки б легких шовків -
В теплих тонах пастельних
І бірюзи вгорі!..
Ранок, немов пустельник,
Влігся на димарі.
Краплі дрібним калібром
У міжребер'я віт...
Знову думки верлібром -
З римами дефіцит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488711
дата надходження 28.03.2014
дата закладки 28.03.2014
Я буду весь світ обіймати,
Всміхатися кожному дню,
Сніжинки в долонях тримати,
А в серці усмішку твою.
В зимовий засніжений вечір
Ми зникнемо в затишку ковдр.
Так ніжно приходить за плечі
Твоя дивовижна любов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470019
дата надходження 03.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Найкращі свої мотиви
відтворюй у танці життя,
бо люди тоді вродливі,
коли у них щирі серця.
Прикраси – для ока магніти.
Софітовий блиск? Дарма…
Поглянь як радіють діти -
Хоч золота в них нема.
Довірою очі повні
і сумнів для них чужий,
що світ є не тільки зовні –
зсередини теж золотий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441180
дата надходження 02.08.2013
дата закладки 15.11.2013
РАНОК
Світає…
Ніжне, блідо-рожеве проміння елегантно огортає усе навкруги, зачіпаючи кожен листочок, кожну шпаринку; пробуджує кожну тваринку; виблискує, граючись барвами в діамантових сльозах землі – росинках. Мелодійний, лагідний вранішній вітерець причепурює скуйовджені, заспані чуприни дерев і кущів, розчісує соковито-запашну траву. А його батько – могутній вітер, поправляє м’які, пухнасті подушки янголяткам. Стомившись від сну, кряхтячи кожною гілочкою, тріпочучи кожним листочком, відкриваючи красиві зелені очі, прокидаються дерева. Красуні квітки, втомлено позіхнувши, поправляють своє вбрання, щоби цілий день до вечора перед усіма красуватися і благоухати своїми дорогими парфумами. Високі жита обтрушують пил зі свого золота – зерна. Вилазять зі своїх схованок, підставляючи свої червоні боки ласкавому світлу, милі оку ягоди і, позіхнувши, завмирають у буденному чеканні якогось дива. Мурашки – пастушки, женучи своїх кузьок на пасовисько, теж, краєчком ока, позирають у той бік. У німому очікуванні, матері скубають, чистять, пестять, обнімають, колишуть своїх дітей. Окрім зозулі, яка безтурботно спить, підкинувши своє дитинча в чуже гніздо…
І ось усе завмирає в очікуванні дива. Там, над лісом, вже порозбігалися хмаринки, розчистивши небо.
Мить чекання.
І ось воно – диво. З-за обрію, над лісом, який з темного одразу ж перетворився на смарагдовий, зійшло сонце.
Першим порушив святковість домашній півень, завойлавши на все горло своє звичне ку-ку-ріку. За ним озвався жайвір своєю кришталево-дзвінкою піснею, яку підхопив вітер і поніс далеко-далеко, за барвисті поля, широкі ліси, блакитні й зелені річки і озера, за високі гори, аж до краю.
Знову все завирувало, бо попереду був новий день сповнений турбот, любові, надії, сподівань і сонячного світла і тепла. І лише зозуля, не зрозумівши що сталося, як баба на базарі, провадила ото своє ку-ку, ку-ку, ку-ку…
/ Березень 1998 /
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290422
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 19.07.2013
як тільки береги,
потоптані й пом`яті
(в траві – пляшки, сміття і «мат на маті»…)
покинуть люди, гуси і качки
і ґерели́цями потягнуться «до хати» :
наїстися і спати –
у озері купаються зірки…
з-під верб,
тихесенько і плавно,
йду у воду,
на ви́диху занурююся, а́ки безтілесний дух,
стелюсь поверхнею і лащусь, як вербовий пух,
не наполохати б невинну насолоду
необережним по́рухом руки –
у озері купаються зірки…
лежу, розкинувшись на плесі – як латаття,
зринає із глибин моїх тугий клубочок білої лілеї:
розтулю очі і не втямлю – де я?..
…за обережним по́рухом руки
пливуть (по небу чи по озеру?..) зірки –
спішать наввипередки…
наздоженуть:
щоб обтруситися й обсохнути з води -
переберуться на моє чоло,
умостяться гуртом, як низка діадеми:
уже й не силюсь розібрати – де ми?
яка різниця – де б уже й було…
…та ж ніби в озері –
онде знайомі верби
полощуть в срібнім ку́пелі гілки…
сторожко снять мальками ластівки́
на приозернім яворі…
стара
небесна твердь скрипить навстріч Зорі –
в нічному озері,
мов срібні качечки,
пірнають і хлюпочуться зірки
…невже заснула на плаву?
таки, **похоже, сниться…
а в тім, яка різниця…
15.06.2013
*ґерелиця – табун, зграя диких або свійських птахів
**похоже на те — цілком імовірно, може статися
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431647
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 18.06.2013
залишиться хата…
і тиша –
об`ємна, жива – у хаті…
до чужих – сторожка`,
до тебе – завжди привітна, м`яка
тиша у хаті –
особлива така…
довкола хати – квітки
з бур`янами наввипередки…
як здичаві́лі зірки,
по́хапцем п`ють росу:
всю оцю безтолкову красу –
під бензокосу…
стежки
погубляться і травами заростут(ь) -
ніхто вже не́ зауважить:
«…не наступи на квітку тут…»
де захочеться – будеш іти,
блукати
і
у траві наступиш
на кущик м`яти:
прохолодно-свіжим
розпли́вчастим ароматом
обізве́ться до серця тво́го
скрізь натикана безтолково
холодна м`ята
ма-ти
м`яту любила –
скрізь насадила…
і подумаєш: «…треба таки
обережніше тут ступати…»
мати
сказала, що йде
у внутрішні, вишні світи
безкраї –
м`яту садити
і квітки сія-ти…
щасливий,
хто Причини Речей знає…
04.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429331
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013
Хтось перший з нас колись сказав «Пробач».
Хтось мовив сумовито «Пробачаю».
Удалечінь легесенько відчалив
кохання човен.
А чи смійсь, чи плач…
Вітрила мрій торкалися мети.
Кохання загасало й гоготіло.
Ми іскорки кресали, бо хотіли
на березі розради вдвох зійти.
То де ж ми помилилися й коли?
Щомиті не лишалися на чатах.
Щемить, а ми навчилися прощати.
Та так, що вже й кохання не болить.
Так щиро говорили ми «Прости».
Так часто і так завчено прощали.
Без весел човен втомлено причалив.
І тихо стогне берег самоти.
Збагнули вже – печалі є межа.
Прощали ми, але не знали міри.
Прощаємось. Нарешті зрозуміли:
сильнішим за любов буває жаль.
В обох у нас однакова вина.
Наука нам, а молодим – повчання.
Щемке прощання цебенить мовчанням.
Прости й прощай.
Яка гірка ціна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424457
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 13.05.2013
Темний ангел
затьмарює радість,
Ангел світлий
тамує печаль,
Чорнокрилий
гаптує лукавість,
Білокрилий -
Любові вуаль.
Ангел світлий шепоче -
Довірся...
Темний ангел перечить -
Не вір.
Білий лагідно кличе -
Не бійся...
Чорний - страхом
затулює зір.
Боротьба поміж двох...
І надвоє
рветься щось із душі,
аж до хмар...
Вийду світлом
із цього двобою,
а чи тінню
жахливих примар?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336107
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 03.05.2013
Їй личить ніжність, втишена хода,
ласкавий погляд і сумирна вдача,
розмова тиха, мов жива вода,
і очі, що сміються, а не плачуть.
Їй личать необтяжені думки
і відданість, і трепетна жертовність,
опірна міць тендітної руки
і стримано-тактовна маломовність...
Їй личить все, що личить іншим теж,
та правда ця для дійсності - минуле:
обмеженнями власних стертих меж
чуже сумління хижо розіпнули...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410563
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 03.05.2013
…назавжди` покидають чужі:
як два холодні ножі –
взаємо-поло́мано-крилі,
крешемо іскри злі,
од гніву білі
у любовнім двобою –
такі
невпізнанно змалі́лі
ми – ще донедавна
небеснокрилі – з тобою…
…блискавичні ви́пади,
контраргументи
безсоромно голі –
антагонізм, боротьба…
прозирає відверта зло́ба:
дві медузи-горгони
у перехресних
поглядах із-під лоба…
у вогняно́му колі –
філігранні Туше-уколи:
«На віки-віків! – Ніколи!!»
…а третім у цій війні
міжусобно-страшній,
жорстокій –
несприйня́тний на дотик,
невлови́мий оком,
нерозрізни́мий на смак-нюх –
веселиться нечистий дух:
дрібний
нікчемно-огидний,
безпро́світно-темний –
підлоско́чує
нашу не́нависть навзає́мну...
нашіптує заздрісна блудь:
«…іще цим йому
межи очі блю́знути не забудь!..»
«…а ти – рази́, поціляй у чоло!..
скільки від неї
обра́з пережито було!..
будь чоловіком достойним ти –
знай на рівних відповісти`…
чи слабак?..
згадай-но борщу
поза-позаминулорічного
недоладний смак!
і додай, що все вона завжди робить
криворуко
і безтолково отак…»
радіє і тішиться,
пританцьовує дух зла:
потирає азартно долоні –
у липкому його полоні
двоє –
взаємно-обдурено-безборонні…
кромсаємо
одне одного без ножа –
наші пристрасті
для нечистої раті –
ї-жа…
«…не здавайся –
не відступайся!
скажи, що знайдеш собі дру́гого –
кращого,
не такого як цей – недолугого…»
нацьковує ненаситне зло:
«…і ти не змо́вчи, зізнайся,
що таких, як вона,
у тебе – хоч греблю гати! – було…
і що ти
УЖЕ знайшов собі другу…»
(людоїдна репліка вбік):
«…і на́ново все піде
у обох просторік –
по раз назавжди́ нака́таному,
нечистим духом обмеженому
колу-кругу…»
замість ло́ю –
таргани в голові…
обоє
нерозумно-бездумно-наївні…
на смерть – наче два бойові,
заради розваги, стравлені півні,
звелися
і власноруч
точимо з себе кров
у демонячій катівні
примітивній:
трансформуємо!
світлу сердечну любов –
дар Божий! –
у гаввах* –
червону росу –
взаємні образи і страх:
їдло` вороже…
…інстинктивні
стихійні емоції –
провокації…
страждання-ненависть-страх –
гаввах!
15.03.2013
*Гаввах ("червона роса") – тонкоматеріальне випромінювання людського страждання, що виділяється нашою істотою як за життя, так і в низхідному посмерті. Гаввах поповнює збиток життєвих сил для багатьох категорій демонічних істот і самого Гагтунгра – головного планетарного демона (Д.Андрєєв «Роза мира»).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409144
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 17.03.2013
двома
льодяни́ми кружа́льцями,
розтрі́сканими
дзеркала́ми,
відли́плими
клаптями амальгами
облущених
лже-почуттів –
із
стебли́стих очиць
прозирну-ло
старанно приховане
зло
непорушно свинцевим
поглядом,
червоно-брунатним
кі́птявим про́тягом
себе
вида-ло…
ненароком?
тамувалося – до пори, до строку
…між сухими пташиними пальцями –
скальпель холодний затисло,
підійшло:
інтелекту цинічного п`яльцями
холодно обійняло –
обмежило,
спробу молитви – закреслило,
загальмувало,
па-ра-лізува-ло:
*ігва-зло –
поглядом
інфра-фізичним
себе вияви-ло…
вречевленим у метал *рарругом
в`їхало:
споришів о́бруси поздирало,
дрібне
життя трав`яне
почавило…
і потоптало –
дозволу
не питало…
о…
якою зверхністю
і зневагою,
до усього світу мого –
живого-земного
дихало…
віяло-засівало…
до хати йшло
хата
двері сама зачинила:
«…куди?
до мене не йди!
я – очищена і омита
оберегом Святої Води!..»
дух дверей
неввічливо вмовк:
володіння свої
на сталевий замок! –
і поламав ключа…
(…наївна моя
домашня мале-ча…)
ігва-зло –
інтелектуально-бездушний плід
поєднання Нергала з Ліліт –
технічно вправне було:
замка́ без ключів одчинило –
ввійшло
стало
посеред хати –
Кристала Живого
скальпелюва́ти…
живцем
скальпелюва-ло…
і не знайшло,
що шукало:
із глибини Кристала –
Світло!
але світла ігва-зло
інфра-розумом
не сприйняло…
…забив перетинчасто крилами
у дворі
металевий рарруг!
то спускався –
із неба,
проз дах старенький – до хати
невидимий Друг
Біло-Крилатий –
світ живий,
і вічний Кристал
у мені
в глибині –
захищати…
Друг
заслонив од ігви мене,
ворухнув непомітно крилом
і полився
джерельним струменем
світло-акордний псалом:
сяєвом
умить наповнився
простір хати –
і кинулось ігва-зло
чимдуж
утікати…
і втекло…
в інфра-фізичне
високотехнічне своє –
пек-ло…
дух дверей
закивав кулаком услід,
запечатав
силою ритуального дуба
між одвірками – про́сві́т:
щоб ніколи більше
увійти не могло
у псаломно освячену хату
людино-демоно-ігва-зло…
…у хаосі лже-пророків,
плутани́ні образів, знань і ідей –
застереження:
інтелект холодний,
жорстокий і безсердечний
вирізняє ігва-людей…
12.01.2013
*Ігви – головна з расс антилюдства, високоінтелектуальні демонічні істоти, мешканці «вивороту світів» - за твердженням Даниїла Андрєєва в книзі "Роза мира".
*Рарруги – друга із рас антилюдства – розумні істоти, еволюціоновані крупні хижаки давніх геологічних ер, які пройшли незчисленні інкарнації у шарах демонічної матеріальності (там же).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391893
дата надходження 12.01.2013
дата закладки 20.02.2013
снігу душа –
біла…
цьогоріч
у особливо натхненну силу
вступила:
долину –
песцями срібними,
накликала-заселила…
кру́пнозерни́стим ся́євом
запорошила…
гостро-ламані риси
світу людського – ізгладила,
заокругло-пом`якшила,
злагідни́ла…
на усе – ризу
парчевоткану святу
біло-з-відливами-золоту
опустила –
прагнення… свідчення про Чистоту…
істинну Красоту…
...іссопом обіцяним окропила
…мій горо́д, уся долина і схили –
як Чаша Грааля – через вінця – біло…
біло-біло -
пухнасто…
як безтілесний дух,
пливу, загрібаючи пух,
невидимим настом…
хочеться впасти
у необмежену
білість пухку…
падаю…
зорі так падають
у душі філіжан-ку,
переповнену щастям…
лежу…
атла́с і оксамит
білі –
невагомо погойдують
плавно-обтічні лінії
і краї
фізичного мого тіла…
повнота життя!
радість снігобуття! –
у плоть земну проникають:
мене
на сніжинки окремі
живі
довершені –
розсипають…
теп-ло…
як у тиглі,
плавиться у мені
невидиме срібло…
спостерігаю…
вся –
на окремі сніжинки розсипана –
сяю…
у пелюстках
білого блиску-вогню –
тихо бриню…
ніби псалми співаю…
ефіром витаю…
снігобуття
у людино-життя-сприйняття –
вплітаю…
наразі
радісно відчуваю:
жито моє
озимо-городнє
мною-ковдрою-білою
вкрите,
мною –
пухово-теплою
обігріте
повільно вві сні підростає…
росте!
і сниться йому,
несвідомому,
сниться щось –
поза формами і умовами,
понятійно щось – золоте!..
до урожаю...
…лежу
на шматинці моєї землі,
занурена в пух лебединий:
жива,
щастям наскрізь пронизана
невагома сніжино-людина…
серед атла́су білого,
безтурботно лежу:
атла́с білий –
ані бганочкою
під собою не бри́жу…
вольготно лежу –
хрестом…
розкинувши руки…
звуки…
сторонні якісь… чужі –
утробно-ущільнені звуки…
розсуваючи
небо кри́лами –
напружено-м`язо-си́лими –
важко несуть себе
понад нами –
людино-біло-снігами –
класичних два чорних круки…
(…скільки марних зусиль
у порівнянні з нами –
невагомо-людино-снігами…)))
перший минув
і нічого примітного не побачив…
але другий – услід йому,
чую,
двічі коротко кряче…
і перший, ведучий, крук
зійшовши із курсу сво́го
прямого,
рішуче зайшов на круг…
на круг – наді мною,
живо-ю…
хрестом на снігу
розпласта-но-ю…
ворухнулася –
тої ж миті крук
обірвав
чорно-спіральний свій
недовершений круг,
вернувсь
на прямий маршрут
мова кру́ча –
не наші слова,
але –
я почула,
як перший
кинув товаришеві,
зневажливо-односкладно: «Жива…»
і наліг на крило…
ніби й нічого між нас не було…
я
все зрозуміла…
але…
такій
«взаємопроникності»
зовсім чомусь не зраділа…
…може, дещо поспівчувала…
круків
поглядом провела,
встала,
не обтрусившись,
до хати борзенько пішла…
14.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392457
дата надходження 14.01.2013
дата закладки 19.02.2013
Я у тому човні,
Що спинився у чорному небі,
Звідки падає сніг, та нічого не видно звідсіль.
За лаштунками хмар
Ніч знаходить загублений гребінь,
І чіпляє його, і навколо розтрушує сіль.
Охололи думки.
Розкололися всі ноосфери.
Тільки вічність і я, а між нами – блукаючий нерв.
Те старезне весло
Не верне мій затоплений берег.
От і ти не вертай молитвами своїми мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402314
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 18.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2012
Лапатий сніг один танцює.
Вальс.
В грудневі дні, у міжморозній тиші
скупі рядки не схожі так,
на вірші,
але пишу, бо думаю.
Про Вас.
Недавно ж осінь бавилась
листком.
Горіли вишні,
наче у пожежі,
і той годинник на високій вежі
відстукував,
мов Панна
каблучком.
За Вами йшов,
а в серці – мов струна.
Ніяковів. І не зумів спитати,
хоча б про те,
як милу Панну звати,
й чому вона самотня і
одна…
Листок торкнувся
до мого чола,
Ті очі. Мить,
і зникла незнайомка,
а та струна, що так бриніла,
тонко
із осені у зиму перейшла.
А й досі лину в той
осінній сад,
де замість листу сніг летить грудневий,
О кароока Незнайомко…
Де Ви?...
Вальсує садом тихий снігопад.
плейкаст від LaurA
http://www.playcast.ru/view/2060358/1eda7ccd44c3bcf64697bdbf1a6721cce5a3a826pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382688
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 05.12.2012
* * *
Кажуть: ми – не ангели,
в ідеальних вади є.
Яблуко від яблуні
далеко не падає.
Любомудри радили
домагатись істини.
Правдами й неправдами?
Чесних совість їстиме.
Не чекаю помочі.
І лікуюсь вадами.
Вже найближчих родичів
вороженьки звабили.
Підманитись пряником
багатьом судилося.
...Розгойдалось яблуко.
Впало й покотилося.
На стежині істини
перехожий стрінеться.
Смаковито їстиме?
Віриться – не віриться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376524
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012
Старі образи, спогади старі,
Лоскоче ніздрі запах кардамону,
В осінню ніч сльозяться ліхтарі
Зеленим чаєм з долькою лимону.
Спиває місяць паморозь крихку
З колючих віт посрібленої туї.
В туманну шаль закутавшись тонку,
Самотньо сквером стишеним крокую.
Крізь голі віти дихає зима,
Такий туман-що зашпори у душу!
Пощо сную в цій темряві сама?
Гірких думок пергаменти ворушу.
Шепоче станси пряний листовій,
Просочуються звуки в ніч негожу.
Ці спогади-страшніші всіх завій!..
Розсипати б на порох...Та не можу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376057
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 07.11.2012
"...Він просто старий, що рюмсає. Ну то й що?" Андрій Ворон (уривок коментаря до мініатюри "Час рікою пливе" на ГАКу.)
Доживеш до старості...
Може доживеш...
Крізь колючі зарості
до життєвих меж
душечка натомлена
дійде підтюпцем,
змучена, надломлена
із сумним лицем...
Гаснутимуть свічечки
ув очах без сну -
дві солоні річечки
скроплять ту весну,
де буяла молодість
і цвіли сади,
де у діжах солоду
грілися меди
тіла молодечого,
юний серця хміль...
Захід твого вечора
не тривожив біль -
все тоді здавалося
вічністю тривким,
зморшки не торкалися
юної руки...
- Де ж ті весни згинули,
у яких літах?..
Скрушно самотиною
зойкне сивий птах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372080
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Закрутять дні
Ліричний хула хуп,
Й на світ багряну
Кинуть плащаницю.
Вступили в жовтні
У осінній клуб
Дощі й дерева,
Небо і криниця.
Лечу над церквою
Спізнілим журавлем,
На службу кличуть
Надвечірні дзвони,
І молиться навколішки
Гарем моїх думок,
Складаючи поклони.
Неспішно вечір
Рясу одяга,
Вправляючи окрасу –
Першу зірку,
На осені принишклих
Берегах
Так солодко
І так
Безмірно гірко…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369780
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 10.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.09.2012
о, не торкайся імені мого́ –
тим!
ротом…
облізла і облущилась коро́стя-во
фініфть
і позолота…
і обнажились пі́дступів основи,
як гріш
на блюді…
…на доказ навзає́мної Любові –
Учитель
ноги вмив
Іуді
пудо́ві ро́ги не важкі волові:
усяк звикає
до своєї ноші…
Іуда ноги мити підставляє,
а на умі –
про гроші…
…Він знов своєї за вечерею завів:
Небесне Царство,
Світло і Свобода…
Іуда їв,
бо їсти захотів,
Іуда слухав
упіву́ха
і терпів:
а на умі –
з Каїфою
угода
шматочок хліба, де́щиця вина:
ковтнув і вийшов,
прихопив
скарбницю:
цієї ночі
буде не до сна…
цієї ночі
все
і окошиться…
Учитель знав…
Він наперед все знав:
тієї ночі
й спати не лягав….
Він бачив наперед,
що далі буде:
на вимитих Учителем ногах
пове́рнеться
Іуда.
вернувсь.
не сам.
у товаристві вояків:
кишеня
одстовбурчилась
од срібнякі́в…
а на умі – здійснилася пора!
таких жада́них
тетра-драхмо-жнив…
Іуда
цілуватися любив…
як це огидно
виглядало збоку:
Учитель
ледь помітно осміхнувсь
і нахилив для поцілунку що́ку…
…хоч на ногах – без бруду:
вже, що замислив,
те чини, Іудо…
(…а він так тішився
таємним розрахунком…)
Іуда цілуватися любив:
слизько́го рота
руркою стулив –
поліз
із поцілунком
(в примружених очицях –
радість зла:
оце Тобі – Любов твоя небесна!..
подивимося,
як то Ти воскреснеш…)
Учитель знав,
Він наперед все знав,
та ноги вмив,
і цілування те приймав…
переборов спокусу -
сахнутись!
як зміїного укусу…
цілуй, Іудо,
видавай на муки…
цілуйте ж!
пра-іудині –
пра-внуки…
у вашім
дріб`язковім
тетра-драхмо-бруді –
на тридцять срібняків
моліться!
та тільки знайте,
як Іуда,
не вдавіться…
17.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364814
дата надходження 17.09.2012
дата закладки 20.09.2012
Вдруг захотелось что-то сотворить
Из череды безумных будней – совершенство
Простой узор, изысканная нить,
Пройдет иголкой непонятных жестов.
Вдруг захотелось что-то изменить –
Себя, погоду, цвет ковра в гостиной,
И просто кем-то маленьким побыть –
Открытым, светлым, чуточку наивным.
Вдруг захотелось..
Лета в ноябре,
По желтому песку, по мелкой гальке
Шагать, брести с тобою при луне,
И просто быть самой себе хозяйкой.
Не отвечать вопросом на вопрос,
А помолчать – свободно и беспечно,
И просто знать , что беды – не в серьёз,
А счастье было… есть… и будет вечно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=46267
дата надходження 14.11.2007
дата закладки 18.09.2012
Время
Сквозь пальцы
Бесценными каплями…
Я восхищаюсь его траекторией.
Падает в вечность,
Она чуть запятнана
Нашими чувствами,
Нашими болями.
Ветром
По коже
Проходит сознание –
«Мы ненадолго,
Мы здесь не останемся.»
В этом пространстве
Важны расстояния,
Воздух и вечер,
Ошибки и радости.
В этом пространстве
Есть столько прекрасного --
Иней на ветках,
Улыбка прохожего,
Быть и любить,
Покоряться и властвовать,
И отыскать, вдруг, кого-то похожего..
Вечер
По каплям
По коже
По-новому…
Я закрываю все то, что исписано.
Запах спокойствия,
Дождь за окном…
Дышит чуть слышно
Уснувшая Истина…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=93850
дата надходження 22.09.2008
дата закладки 18.09.2012
Воздушный город…
Так хочу в воздушный город,
Туда, где невесомость и полет.
И чтоб не чувствовать тот странный, страшный голод,
Как будто кто-то очень сильно ждет –
Глаза ждут, руки, запах,
Ждет дыхание,
А ты все видишь, но не можешь подойти,
Ведь суть не в милях, метрах, расстояниях,
А в неизбежности неверного пути.
Суть в неизбежности
Паденья, не полета,
Путь ветра здесь заказан навсегда,
И мы смирились –
Ездим на работу
В подземных, длинных, жутких поездах,
Пьем растворимый, слишком крепкий кофе,
Читаем электронные слова,
Мечтаем о зажиточной Европе,
Где неба больше, зеленей трава…
И мы смирились…
Но порой мне снится,
Что ты сумел дождаться,
Я – дойти,
Свободные, расслабленные птицы
В воздушном городе,
На правильном пути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332661
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 18.09.2012
Обними меня – крепко-крепко,
Поцелуй, беспредельно нежно,
Помоги мне восстать из пепла,
Сбросив прошлое, как одежду.
Обогрей, защити, разбалуй,
Сердца ритм моего послушай,
Да, ты – мой… Хоть и очень странный..
« Мы тела.. или все же души?..»
Отвечать не прошу, не надо,
Просто вырвалось, просто к слову,
Мы живем на границе взгляда,
Ищем истинность, как основу..
Не находим, теряем веру,
А коленки до крови сбиты.
Стук в закрытые слышен двери -
Мы не видим тех, что открыты…
Ну, а впрочем, живем неплохо,
В зеркалах отражая смыслы,
Иногда - замечая Бога,
Иногда – отпуская мысли…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=56174
дата надходження 26.01.2008
дата закладки 18.09.2012
Чірівнички чарують чари
Збирають незбиране щастя
Трояндові в небі троянди
Сніжкові сніжинки пухнасті.
Лялькові лялі літають.
Тиша тихіша від тиші.
Розмови собі розмовляють
Колиски маляток колишуть
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360160
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 16.09.2012
Злітали ми
на хвилях океану
у неба
синьооку глибину.
Без зайвих фраз,
амбіцій,
без обману
неслись увись
в жадану далину.
І рвали зорі,
мов ромашки в полі.
Складали їх
у зоряний букет.
Палали очі,
наче сонце в морі.
Згоряло серце –
шрамом кожен злет.
Купалися
у серпанкових росах.
Втиралися
веселки рушником.
Й не зчулися,
як у віконце Осінь
постукала
шершавим костуром.
- Чого тобі,
розлучнице жовтава?
Іди! Зажди!
Не відбирай Тепло.
Без нього я,
немов без пір’я пава,
немов без сонця
журавля крило....
Та не питала
пані зморшкувата,
махнула вгору
посагом кривим.
І без Тепла
лишилась моя хата.
Лиш вугіль з серця
випускав свій дим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363385
дата надходження 10.09.2012
дата закладки 16.09.2012
Станом душі - на південь,
передчуттям - на схід.
Втечею у деінде,
але в собі... страхи -
діти малюють чорним,
зрілі будують щит.
Тільки як світло горнем,
будемо ним світить.
Крига пливе на північ,
західно - голоси.
Всі перед Богом рівні,
Різними – полюси…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356776
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 16.09.2012
Торкайся слова обережно.
До слова йди – воно святе!
Плекай у вірі. Як належно –
зерно в турботі проросте.
Наповни сутністю й любов”ю
джерельно чисто до країв.
Криниця повниться водою,
щоб подорожній з неї пив.
Бо що не робимо – вернеться,
жбурляти словом – лезом вглиб? –
у серці власному озветься.
Чи хтось плює у свій же хліб?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363926
дата надходження 13.09.2012
дата закладки 16.09.2012
тоді, коли наші серця
зацементують перші інфаркти,
коли я не впізнаю твого лиця
крізь вуалі із катаракти,
тоді, коли наші хребти
складуться у знаки питання,
коли гавкотом хрипоти
звучатимуть наші гортані,
тоді, коли колінвал кісток
заіржавіє, ніби зброя,
що принишкла на дні річок
ще з минулостолітніх воєн,
тоді, коли гострий кут
мої вилиці стеше в скелясті -
аж тоді я скажу, мабуть,
чим бути могло би щастя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334209
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 16.09.2012
Чорний шоколад і міцна кава...
Смак самотності в столичному кафе.
Яскравим кольором змальовує її уява
Його присутність,посмішку,проте...
Проходять мимо всі безцінні миті.
Мов кадри з кінофільму про життя.
Несуться спогади,немов несамовиті,
Вона ж свій розпач допиває до кінця.
Без поспіху...Задумливо,в мовчанні.
З легким відтінком фальші на губах.
Ось так...побічна дія від кохання...
Ось так...побічна дія від життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327013
дата надходження 02.04.2012
дата закладки 15.09.2012
Я так люблю прихОдити в цей ліс,
Де пахнуть сосни ладанно і пряно,
Де золотаві кучері беріз,
Омиті небом, наче океаном,
Тривожать тишу шелестом м'яким.
Де мох деревам стелиться під ноги,
Немов густі овечі килимки.
Де водоспаду срібного пороги
Спадають дзвінко в затінки густі.
Де крізь вологу листяну завісу
Осінні зблиски, ніжно-золоті,
Летять і тануть десь у лоні лісу.
Де, поховавшись від чужих очей,
Гриби шапкаті зиркають з-під листу.
Де водограй посріблений тече,
В траві згубивши ноту променисту.
І так душі відрадно, аж до сліз,
Коли мене в таку погожу днину
За плечі обіймає ніжно ліс,
До серця гОрне, мов малу дитину!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364120
дата надходження 14.09.2012
дата закладки 15.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.09.2012
Відзвениш у мені, відісниш
Перламутрово-сонячним квітнем.
Понад димом моїх попелищ
Інша зірка для тебе розквітне.
Перетруться полинні жалі
І душевна розвіється мука...
О, як важко на грішній землі
Нам дається невтішна розлука!..
І непросто в мережці життя
Поторочити ниточку болю...
О, як вперто молю забуття,
Та неспокій ніяк не відмОлю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361113
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 02.09.2012
Вона не любить стиглу гучність слів,
тони лукаві і манірні ролі.
Бадьорі марші верх чужих голів,
поклони примхам не своєї волі.
Вона не терпить масності думок
і потічків словесного єлею.
Коли гидливо тиснуть на курок,
стріляючи зі зброї привілею.
Байдужий їй солодкий дифірамб,
порожній флірт і роль чужа позірна...
Від того носить незгладимий штамп -
Холодна, наче лід, високомірна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361098
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 31.08.2012
Візьми мене за руку
І поведи у сни,
Туди, де серед лугу
Росте весь цвіт весни,
Туди, де серенади
Співають солов’ї,
Метелики принади
Показують свої,
Туди, де річка грає
Мелодію життя,
Де райдуга сідає
Спочити після дня…
Візьми мене за руку
І поведи у сни
По райдузі до лугу,
Де будем тільки ми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347768
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 24.08.2012
День незалежності. Двадцятиріччя.
Прапор пани не несуть на Говерлу.
Падає з неба сльоза на обличчя,
Ніби хороша людина померла.
Блазні шукають в майданах спокуту,
Вітер хитає картковий будинок.
Пиво, салют, побрехеньки і… смуток,
Ніби померла хороша людина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276736
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 23.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.08.2012
* * *
Театр абсурду.
Хоч кричи, хоч плач…
Не просто бути праведним артистом.
Мовчання – золото?
Сльоза пречиста…
Муляж: отруєний твердий калач.
А ти й поплач –
надійде край журбі.
Промов тихенько, можеш покричати.
Нехай сльоза
змиває серця біль.
В зневірі найболючіше – мовчати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357900
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 17.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2012
Коли поснуть розніжені левкої
Під колискове брязкання цикад,
Згорни душевні немочі в сувої,
Вночі приходь у стишений мій сад.
Присядьмо вкупі зорі полічити-
До скроні скроня і рука в руці...
Густим серпанком яблука обвиті
У тьмі горять, неначе каганці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353266
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 27.07.2012
Творчому собратові
Юрію Державицькому
1
Державицький – не Рубльов, не Гойя.
Та від Бога майстер.
Скільки літ
храми та церкви натхненно гоїть!
А за те не вистача й на хліб.
Хвора крона.
Відчахнулась гілка.
Долі хуторянські. Скільки їх?!
Схудла, постаріла Оріхівка.
Що будинки? Й люди – нічиї.
Був би кінь, аби була вуздечка.
Ген деінде тин біля хатин...
А яке було агромістечко!
Відраділи. Вже не до картин.
Господи, трудяги злидарюють...
Гаспиди – жирують.
Кривда – скрізь.
Вже нестерпно. Каїни панують.
Хоч живим у рідну землю лізь.
Нині в більшості життя воляче.
Ясла вкрали. На стерні пасуть.
– Як воно бідується, земляче?
– Важко, друже. Та не в тому суть.
Ну а ти як?
– Написав криницю.
Потім вичистив і напувавсь.
На долоні пригощав синицю.
Журавлем у небі милувавсь.
Семенюту й Малика завершив.
В галереї вже портрети ці.
В Ісківцях етюдилось нарешті.
Ще б у заповідні Біївці.
Хай стара криниця буде в тебе,
спонсорам її не віддавай.
Бачиш, як просвітлюється небо?
– Справді, мудро.
– Ну, тоді тримай!
2
Ближче б жив, то й вітер недалечко.
Рідко бачимось. Терпке старе вино.
– В місті б легше. Ще ж таки не вечір.
– Пізно, друже. Мабуть, не дано.
В місті, правда, не самотньо вмілим.
Але ж люд ошуканий – презлий.
Треба ж, – розвалили, пошуміли…
Навзамін – по прянику дали.
Майже всі владики – трафаретні.
Не художник – долі фаворит.
Хоч його пейзажі та портрети
мають неповторний колорит.
На мольберті пишуться сюжети...
Важче й краще буде ще колись.
Між писак трапляються поети.
Ще таланти не перевелись.
Божий дар, а може – кара Божа?..
Чи мистецтва сіль доступна всім?
Чи впізнає бідний і вельможа
нас в буденній праведній красі?
Нам дано зважать на примхи долі
і творить з любов’ю день у день.
Щоб душа лишалася на волі,
щоб добром горнутись до людей.
Олександр Печора
(Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353348
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 27.07.2012
Ніжна панно моЯ світлокрила,
Білий ангел в обіймах небес:
То не ти мою душу розкрила,
Не з тобою я серцем воскрес? ..
Ті конвалії білі в волоссі –
Це лиш спогад, вчорашній обман;
Я без тебе сумую ще й досі,
Не опав той кохання туман…
А у думці – невидима туга,
Очі сняться твої голубі;
Мав кохану.., – немає і друга,
А бажав просто щастя собі.
23.08.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207455
дата надходження 23.08.2010
дата закладки 23.07.2012
В праці
гне
людина
спину,
щоб збувалися казки.
Та
у світі
є країна,
що
все
робить
навпаки.
Журналісти
і поети
вам
її
не вкажуть
меж.
Ви
в тім краї
не живете,
бо життям
це
не назвеш.
Слава – тим
та іншим слава!
А призначеним –
ганьба.
"І ні ладу,
і ні права!" –
виє
газова труба.
Від неправди і розрухи
і святий
осатанів.
Всюди
простягає руки
п’яна
армія чинів.
У країні
є герої –
охоронці
владних банд;
інквізитори при зброї,
чий магістр –
сам Гарант.
Хто
там
захисту закону
й прав
від "органів"
хотів?
Вишки.
Дріт колючий.
Зона.
І безкарна лють
"ментів".
А збереться
чорна зграя
із замріяних прочан –
на смирення
наставляє
їх
годований чабан.
Ось
продав він
Слово Боже
і бордельчик окропив.
Дивний край це.
Чи то, може, -
прихід
жадібних попів?
Що ж іще
вам
розказати
про життя - буття
у них?
Поле,
ліс,
дороги
й хати
розділили
пахани.
Відчайдушний стогін
лине,
будить
в серці
біль та гнів.
Що ж це
за чудна країна
(чи угіддя для панів)?
Упізнали?
От і добре!
Та затямте назавжди:
справи й помисли хоробрі
правду
повернуть
сюди.
Та
incognita країна
заховалася у хлів.
Жде
від дочки і від сина
порятунку
від катів.
серпень 2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277138
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 23.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.07.2012
* * *
Жінок чарівних, – наче в небі зір!..
Вечірня зірка, а чи зірка рання, –
яка найкраща?
В тисячу разів
найкрасивіша жінка – у коханні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352235
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 23.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.07.2012
Шанує влада поетів мертвих.
Себе поети приносять в жертву.
Живих поетів не любить влада.
Хіба що пишеш їм дифірамби.
Коли штампуєш лиш трафарети,
то ти ніколи й не був поетом.
Поет не завжди лиш лає владу,
та він відважно шукає правду.
В поета завжди мірилом – совість,
тому живуче й родюче слово.
Поет правдиво малює вади.
Тому поета й не любить влада.
Він відчуває усе красиве –
супроти зла добуває силу.
Жагучим словом лікує душі,
натхненно будить людей байдужих.
Добропорядність – першооснова.
І кажуть люди – «художник слова».
Якщо насправді він є Поетом,
тоді ніколи не зможе вмерти.
І, може, влада йому й не рада, –
живе Поетова щира Правда!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342811
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 21.07.2012
Як у душі – гармонія єднання –
Пора забути правила чужі…
Всміхнися і засяй, мов сонце раннє,
і я збагну, що ти не збайдужів.
Хай небо стане чистим і безкраїм.
Присядемо на березі надій,
де сонний вечір стигло догорає,
де так розлого для відвертих мрій…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351335
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 20.07.2012
Оранжеве сонце скотилось за обрій.
Вже вечір надворі, та хто ж тут засне?
Ген місяць проворний, преповний, предобрий
запрошує зорі на небо ясне.
Ну як же таке прозівати поету –
оцей неповторний вечірній пейзаж?
Ці два силуети… Які піруети!
Під зорями – танець. Предивний пасаж!
О, як же близенько! О, як же далеко!
Літаюче танго – чаруюча мить!
По синьому небу гуляють лелеки –
закохана пара шурхоче крильми.
Шурхочуть-лопочуть розвеснену пісню,
танцюють лелеки – летять-клекотять.
Завмер, задивився здивований місяць.
А зорі бадьорі птахам миготять.
О, нічко чарівна! Таку – не забути!
Супутник-попутник… танок – дивина!
А вранці по небу розсипались буси.
То – гуси. Ой гуси! О, панна-весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335061
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 20.07.2012
* * *
Вже перші соняхи розпалюють багаття.
Отава мліє, звабно пахне сінокіс.
І хмарно, й сонячно.
Тож не дрімаймо, браття,
допоки котиться прарідним шляхом віз.
Співаймо завчену.
Так менш помітна втома.
Хоч докоряє хтось, що пісня не нова.
Хай коні – повагом, не проминемо дому.
Довкруж – намиститься, духмяниться трава...
Ні, не одні нам ще судилися жнива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348161
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 20.07.2012
Припав корицею
і медом дах
над площею
святого Теодора,
де флюґер крутиться,
неначе птах
над куполом.
А сонце -
як Просфора
блаженно сходить….
Уявляю мить,
коли в передчутті,
інтуїтивно
росою посмішка
жива тремтить
і місто оживає,
мов ЦАРІВНА…
Вплітає в коси
волошковий сміх,
вбирається у вишивку
й дукати
Готує каву –
"лісовий горіх"
і випічку ,
із аґрусу цукати…
***
А в ніч спекотну
не злічити зір,
закутаних
у липовому клярі.
Царівну Місяць
обіймає з гір...
Легенди словотворяться
у п а р і...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345730
дата надходження 23.06.2012
дата закладки 20.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.07.2012
(Володі)
Обійми мене так, наче зорі що спраглі у місяця
П’ють ранкову росу, де співають осінні птахи;
Обійми мене міцно і я тобі сонце, що світиться –
Принесу у долонях для щастя на різні шляхи.
У цих вулицях із декорацій осінніх художників
Пестить душу і тіло розчинена ніжністю кров…
Обійми мене наче у небі хмарини із дощиком
Замінила дрейфуюча світом пречиста любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285477
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 19.07.2012
Вже заспівали в садочках птахи –
Райські, либонь нетутешні.
Геть осоромлені співом таким
Почервоніли черешні.
Квіти під сонцем голівок своїх
Навіть на вечір не стулять.
Липа в пахучій рахує фаті
Скільки кувала зозуля.
Очі радіють від кількості див –
Безмір барвистого квіту!
…В спеку таку я й тебе полюбив
Позаминулого літа…
04.07.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348140
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 19.07.2012
Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я люба, я кохана, я твоя,
Я та, яка на світі найрідніша.
Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
Я писана у золотій іконі…
У муках я життя тобі даю,
Зціпивши зуби, на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка … і немає краю
Такій ось простоті. З ребра чи ні,
Я Єва, я спокусниця Адама.
Я та, якій присвячують пісні,
Я та, якій гукають просто «Мамо…»
Я просто жінка. Грішна і свята,
Слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
Якій потрібно щастя, а не слава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248388
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 19.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2012
* * *
Ми за волошками блукали у грозу.
І стигле жито полоскала злива.
Я цілував тебе в ясну сльозу.
А ти була…
була така щаслива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346451
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 19.07.2012
Київ. Жорстока спека.
З Ради кульгала Мова...
Обдерта… Майже мертва...
У небо погляд... В вись хрести.
Дзвенить… Фальцетом
Не помісна церква…
Дзвенить монета;
Підкуп, чи пожертва,
Внизу: бруківка, суржик,
Чорний беркут.
Дім Український. Голод.
Студенти. Крути. Нації батьки.
Історії круги.
Чи можна пам'ять стерти?
Йдуть. Посміхаються.
Онуки тих червонопиких,
Що у Холодному Яру
В крові топили українство вперте…
Паперть. Поезія. Поети.
Слізьми пливуть сумні рядки.
Наш Батько мудрий :- Де ти?
Безвихідь. А чи часу тятива.
Московщина... До Пушкіна,-
Французькі лиш куплети.
Там Захід «друг». Зі Сходу « брат»
А мати українка. Німа.
Без колискової дитя.
Ридма. Віка.
У серці пращури,
У голові Москва.
Душа! Яка?...
Зґвалтована, спаплюжена.
Йшла Мова вперта, в спеку.
Води..., грози просити.
У студента, у поета….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350940
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 18.07.2012
Пустка, а колись було село.
У садках було красою дивне,
Зникло, бур’янами поросло,
Бо попало у не перспективне
Щемко і так тяжко на душі
На село померле споглядати
Тут де породила сина мати,
Спогади лишились на межі.
Страшно коли мертву тишину
Відчуваєш наче у могилі
Із дитинства краєвиди милі
В заростях, гіркого, полину.
Гірко усвідомлювати те,
Що життя давно тут закінчилось.
Не пізнати, так усе змінилось
Навіть і садок не зацвіте.
Все що залишилось від села,
Спогадом тривожить аж до болю.
Це гніздо лелече на тополі
І духмяна річенька мала.
Здичавіле поле на межі,
Далі можна вгледіть асфальтівку,
Що вела когось, колись в домівку,
А тепер там звірі та вужі.
У середині сімдесятих років минулого століття рішенням партії та уряду була прийнята постанова про укрупнення господарств за рахунок малих сіл та хуторів , які оголошувалися не перспективними. Усяке будівництво у таких селах припиняли, тож люди були змушені кидати свої домівки та переселятися або до міста, або в інші села. До таких сіл було зараховане і село Вишеньки, що в Лохвицькому районі на Полтавщині. Після розвалу взагалі усіх колгоспів у 1991р. села в Україні почали зникати з катастрофічною швидкістю. З карти України щороку зникали 25 сіл тож кинутих, порослих бур’янами родючих земель і сіл, навіть і не злічити, бо господарювати на землі стало украй невигідно і збитково. Техніка і пальне дорогі, а вирощене подіти нікуди, хіба що спекулянтам за безцінь. Де ж таке є щоб молоко було дешевшим за воду? То ж поголів’я корів в Україні за п’ять років незалежності зменшилось у п’ятеро – з 24 до 5 мільйонів. Отож, таких сіл як Вишеньки, і не злічити - .НЕПЕРСПЕКТИВНІ.
Звідки узялася така традиція, хто її започаткував не знаю, але це не перший випадок у Лохвицькому районі коли в уже мертве село, в якому не залишилось навіть хат, з’їжджалися з усіх - усюд ті хто жив колись у цьому селі, або чий рід був звідси. Щорічно на першу Пречисту, у селах Богодарівка, Мехедівка, Баранівщина - храм. (споконвічна назва села Вишеньки - Баранівщина) ото ж 28 серпня, з ініціативи Івана Максимовича Ємця та Григорія Дем’яновича Ярмоленка була організована зустріч односельців. Вони розшукали та запросили на храм людей з усієї України і навіть із – за кордону. З ранку на те місце, де колись було село, а тепер лише дорога, обабіч якої чагарі та здичавілі садки, почали збиратися люди. Прибулих було більше двохсот. До присутніх звернувся Іван Максимович Ємець ( віршем ДО ЗЕМЛЯКІВ, якого я написав з нагоди цієї зустрічі)
На священній землі стоїмо, ми усі разом з вами,
Тут жили наші прадіди, наші батьки і діди.
Було славне село хліборобами і трударями,
Скільки ж часу пройшло? Скільки ж збігло , відтоді води?
Ми зібралися тут, дорогі, вшанувати могили,
Хто малу Батьківщину, з роками, забути не зміг,
Бо залишилось тут усе те, що так щиро любили,
В Баранівщині рідній одвічний, святий оберіг.
Ні дворів, а ні хат , вже й не видно їх за чагарями,
Наче цвинтар старий, бур’янами в окіл поросло,
Нас покликала пам’ять на зустріч, сюди з земляками
В наше любе з дитинства, колишнє, квітуче село
Посидим, вип’єм чарку, минуле своє пригадаєм,
Як жили, працювали, топтали босоніж росу.
І звичайно ж , що пісню, ми рАзом усі заспіваєм
І змахнемо гірку, та непрохану нами сльозу.
Пригадаємо, як прокидалось село рано з ранку,
У турботах, у клопотах – Боже, коли ж то було,
Як жили, працювали, любили, стрічали світанки,
Та минулось усе, билиною давно поросло.
А дослухатись, можна почути, що й досі витають
Поголосом, солодким, укрАїнські наші пісні,
І побачить як в поле, безтарки з рання поспішають,
Як курять димарі і горлають півні голосні.
Тож нехай наша пам’ять, в майбутньому, знову скликає,
Односельців у край, де лишились минуле й жалі,
Хай доріжка у серці, і в пам’яті не заростає
В рідний хутір, бо корінь у цій залишився землі.
Я вітаю усіх вас ласкаво і щиросердечно
Хто прибув на цю зустріч – низький вам краяни уклін
Знаю в душах у вас, і у ваших серцях безперечно,
Калатає схвильовано радість і смуток в сто дзвін.
Всього у нашому селі було 45дворів, продовжував Іван Максимович знаселенням близько 250 осіб,а на зустріч прибуло трохи більше двохсот за рахунок дітей, онуків, правнуків. Тож давайте і в майбутньому будемо зустрічатися на нашій бАтьківщині, щоб наші нащадки знали і пам’ятали, якого вони племені – роду. Не забувайте, що в серпні на першу Пречисту храм у Баранівщині тож приїжджайте на майбутній рік.
«На храм» у Вишеньки були запрошені і ми, колектив самодіяльного Народного фольклорного ансамблю «Пісенне джерело» Лохвицького РБК
І ось наш автобус звертає з асфальтівки, яка веде до колишнього села. Неподалік, поміж дерев та чагарників, видніється один – однісінький, уцілілий дах. Туди і прямуємо. Нашим очам відкривається дивна картина. Обабіч дороги сидять за, імпровізованими, столами люди і тут, і там, і ще он неподалік. Багато автомобілів. Підходимо до великого гурту людей біля воріт єдиної уцілілої хати і зразу ж до нас почали сходитись люди і зазвучали пісні про село, про землю, про любов, старовинні та сучасні. Усе що залишилось від села – це дорога та уціліла хата, а все, що залишилось від дворищ - це чагарі густо порослі бузиною, хмелем та чортополохом. Деякі дворища уже розорані, і ніщо не нагадує, що тут колись було житло. Ми з Іваном Максимовичем ідемо до того місця де колись була їхня хата. Раз поз - раз зупиняючись він згадує якісь епізоди, та я помічаю як затремтів його голос коли ми зупинились на зораному полі. Десь тут…Ледве вимовив втираючи сльозу. Щоб якось змінити тему запитую -А чим славне ваше село, Іване Максимовичу?
- Е…Баранівщину не раз відвідував Тарас Шевченко, а ось тут (показує на ріллю) стояла хата нашого славетного земляка, Героя Радянського Союзу Єрмака Павла Ілліча.
Ходімо я познайомлю тебе з цікавою людиною, теж гордістю нашого хутора, Лисенком Василем Павловичем, полковником у відставці. Він постійно проживає у Москві, але щорічно приїжджає на батьківщину до свого гнізда. Це його єдина уціліла хата і дворище . Привітавшись з Василем Павловичем я звертаю увагу на те, що він розмовляє чистою українською мовою - Я вдячний вам добрі люди, говорить він, що ви завітали на храм до мого двору.
. – Не забулася рідна мова? запитую. - Та хіба ж можливо забути те, що перейшло до тебе з молоком матері відповідає. Хіба ж можливо забути он той ліс, он ту берізку, ставок? Я коли під’їжджав до Лохвиці, то під серцем щось кольнуло, у Безсалах – перехопило дух, та так що і не дихнути. А коли звернув з траси до хутора та ступив на землю, то такі почуття охопили, що хоч плач тож я став на коліна і поцілував її рідненьку.
- Та й справді, додає Наташа Терещенко. - Я теж давненько не була тут, а сьогодні, коли вийшла з машини, та відчула такий п’янкий запах повітря, настояний на різнотрав’ї та оцей терпкий запах гіркого полину... Та для мене цей запах найдорожчий і найсолодший за все, бо це запах рідної хати, запах мого дитинства, це запах дорогої батьківщини.
Степура Явдоха Гаврилівна прибула на храм з дочкою Наталкою та онучкою Танею. Була ланковою, має державні нагороди – три ордени за багаторічну працю. Запитую Явдоху Гаврилівну, коли жилося краще – раніше чи тепер? - І зараз не солодко, та все ж краще, ніж тоді. Ось поглянь, скільки та яких автомобілів понаїжджало, подивись, як люди одягнені,
а на столах який достаток. А ми тоді працювали дуже тяжко . І за що? За «галочку», а що припаде на ту «галочку» - хтозна. А дітей треба кормить, одягать, научать. А спробуй не сплати податки (тебе ж ніхто не спитає, чи є у тебе гроші чи ні - плати!) тож і крали з поля буряки, картоплю, збіжжя, полову – та у Лохвицю на базар . Так і жили.
Бувало серед ночі будить бригадир усе село, і старих, і малих на погрузну буряка. І йшли мовчки, бо боялись розкрити рота, а ранком – на роботу, а дітям до школи за сім кілометрів у Безсали.
Тітко Явдохо, а пригадайте молоді роки – як відпочивали, як розважалися. Я чув про випадок, коли хлопці накидали корчів у двір дівчини, бо мати не пускала ту гуляти.
- так це ж було зі мною. А ще було: хлопці затягнуть на дах хвіртку чи ворота, або прив’яжуть кота чи собаку, за хвіст до дверей, якщо батьки не пускають дівку на вулицю. Був у нас гармоніст, правда з Безсал, а приходив у Баранівщину, бо у нас були кращі дівчата. Було виглядаємо на дорогу чи не йде – всі очі продивимось. Я грала на мандоліну, ще одна на бубон – і у баби Замулихи на колодках до півночі. Ось так і розважались.
-А у нашій хаті були досвітки, приєднується до розмови, племінник Явдохи Гаврилівни, дорослі розважаються, а ми з сестрою, виглядаємо з печі, а тоді зліземо і я починаю грати через папір, на гребінку немов на губній гармошці, а сестра співала частівки. За це ми отримували цукерки.
Проходжу ще раз дорогою, колишньою вулицею. Ось стоїть одинока берізка, а навпроти, у чиємусь дворі напівзруйнована криниця. Заглядаю і бачу, що там ще є вода. Ось похилилась стара груша, а далі – яблуні, вишні, сливи.
Я звертаю увагу на те, що на ріллі, метрів за двадцять від дороги, стоїть старий чоловік, а поряд з ним хлопчина років семи , напевне онук. Чоловік утирає сльозу і показує навколо рукою. Хлопчина ходить в зад - вперед, підійде до діда, притулиться до ноги і знову побіжить. А стояли вони на колишньому дідовому обійсті, від якого не залишилося і сліду.
Неподалік великого гурту людей помічаю чоловіка. Сидить на колоді, підперши сиву голову рукою, і дивиться кудись у далину. Привітавшись підхожу ближче, звертаюся - Чому сумуєте? Свято ж! –Еге ж, свято. Та от болить душа коли дивишся на оцю пустку. А яка була он там ферма, а скільки в ній було овець. Гай – гай та куди ж воно все поділося? Та тут така земля, що кращої, мабуть, ніде немає їй Богу, уткнеш палку і виростуть груші. А яке тут чисте повітря. Он бачиш ліс? Отам коло лісу цвинтар, могили дідів та батьків наших. Святе ж місце, а ні дороги ні стежини туди немає. Махнув рукою та й замовк.
А тим часом, за ( столами), заспівали: «Зеленеє жито зелене, хорошії гості у мене» Приєднуюсь і я до співаючих, підійшли і мої товариші, і полинули над полями пісні сумні і веселі, російські та українські.
Євген Уткін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339610
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 18.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.07.2012
Горобці сидять на вишні,
Мов плоди, сіренькі пишні.
Всі співають в повне воло,
Дзвінко пісню ллють навколо.
А коли вони злетіли -
Немов рій безмежно-сірий.
Стало сумно скрізь відразу -
Зникли спів і радість разом.
Сумувала також вишня -
Бо компанія колишня;
Вже обсіла віти клена:
Цвірінчать, мов навіжені.
Все співають знову пісню
і забули друга, звісно.
Та коли настало літо
І плоди зросли із цвіту...
Вже клюють червоні вишні
Горобці сіренькі, пишні.
Повернулися юрбою -
Всі до вишеньки смачної.
Оттакі оці вже друзі,
Гірших не було в окрузі.
Бо як вишень вже не стало -
Знов далеко десь співали.
11.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332215
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 17.07.2012
Я так люблю помріяти про вас
Коли надворі не вщухає злива
І тінь горіха, трепетно-грайлива,
Перебирає дрібно ніжний вальс.
Я так люблю пірнути поміж хвиль
П'янких думок, приємних, наче м'ята...
Холоне постіль, поспіхом зім'ята,
В розмиту шибку неба акварель
Стікає й гусне барвою чорнила.
Десь серед хмар заплутались зірки,
Мов поміж крон патлатих світляки,
Ніч в капелюшок їх переловила.
І дощ затих.Посріблена струна
Ще де-не-де між краплями дзвеніла.
Солодка ніжність доторкнулась тіла,
Заструменіла терпкістю вина.
Мов призабулась гіркота розлуки,
Серцебиття своє сповільнив час...
О, як люблю помріяти про нас
І потриматись подумки за руки!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350070
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012
В саду мого дитинства, мов у лісі,
Крислаті віти густо заплелись,
І на дощами вибіленій стрісі
Гніздечко звили бузьки, як колись.
Тут пахнуть липи в затінку медами
Стара черешня листом шелестить,
Терпкі грушкИ, обтяжені плодами,
П'ють, молоком розбавлену, блакить.
Вишень рубіни тліють між отави,
Старий паркан малина обплела
І таріль сонця ніжно-золотавий
Розсипав жмутки стиглого тепла
Крізь сонні віти у стару криницю.
Немов верета, стежка в холодку,
Їй і тепер у тиші цій не спиться-
Приходять ті, хто жив тут на віку.
Колись і я, зірвавшись з небокраю,
Впаду зорею в землю цю святу
І на долоньці дідового раю
Поміж своїх вербою проросту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348275
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 07.07.2012
Вже вечоріє.Небо відцвітає,
Ніч трусить сажу з темних димарів.
Затихли співи.Ген за небокраєм
Окраєць сонця трохи підгорів.
І закотився за високу гору.
Вже де-не-де спалахують зірки.
І плеса гладь, розніжено-прозору,
Гойдає вітер помахом руки.
На ніжних блюдцях мокрого латаття,
Сповиті сном, лілеї водяні,
У їхніх пишних з переливом платтях
Згубили зорі відлиски ясні.
Торкає місяць чистого озерця
Шнурочком срібла, схожим на струну...
Отак і ти торкнувся мого серця
І сонну тишу раптом сколихнув.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345917
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 24.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.06.2012
Повір, ще промінь засіяє,
Й вікно проллє блакитну даль,
У те незвідане безкрає,
Що нині криє днів вуаль.
Повір у себе, стань собою,
Гермес у вірі оживе,
Й зведе туди, де за горою,
Життя незвідане пливе.
Там з райдуг нива колоситься,
Купають ріки береги,
А у саду живе жар-птиця,
До яблук ласа і води
Можливо, в темнім лоні саду,
Вона до рук тобі піде,
Ранетів запашні принади,
Як сторожкий - не покраде.
Та щоб спіймати, треба віра-
Твого єства надійна ліра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342538
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 08.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.06.2012
Как часто мы зависим от чужого мнения
Осколки мыслей, разбитых идей
Собрать воедино как пазл
И увидеть картину...
Советчиков много - художник один.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341828
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 06.06.2012
Я йду до тебе довго-крізь роки,
Самотні кроки міряю до тебе...
Вже і гніздечко звили ластівки,
Густим барвінком голубіє небо.
Порозплітали коси золоті
Плакучі верби над дзеркальним плесом.
І все мені трапляються не ті
В розмай п'янких вітроволосих весен.
І так сную самотньо між не тих
Загублена у не своєму світі...
В щербатий глек моєї гіркоти
Ховає сонце промені зігріті.
Снують довкруг метелики-думки:
А чи дійду, чи може заблукаю?
Я йду до тебе довго-крізь роки,
Немов приблуда, вигнана із раю.
(25.05.2012)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341801
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.05.2012
Где-то там далеко и быть может одна,
Вы грустите, укутавшись в плед,
И быть может как я Вы сейчас у окна,
Ждете счастья, которого нет.
В Вашем доме давно уж погасли огни,
Все вокруг окуталось в мглу,
Почему в поздний час Вы не видите сны,
А прижались ладошкой к стеклу.
Почему Вы стоите одна у окна,
С глаз слезинки, а в сердце печаль,
К Вам на хрупкие плечи скатилась луна,
Серебря Вашу белую шаль.
Вы сегодня грустны, Вам не хочется жить,
Без огня, без весны и без грез,
Лишь безумец способен так страстно любить,
Лепестки увядающих роз.
Вы противны себе, в этом царстве теней,
Вы совсем разучились мечтать,
И среди верениц одинаковых дней,
Вы устали безудержно ждать.
Эту сказку, где Вы на прекрасном балу,
Всюду музыка, смех, маскарад,
И пленительный принц говорит Вам, люблю,
И влечет в кипарисовый сад.
А потом Вас назад унесет экипаж,
В старый замок в сосновой глуши,
И Ваш милый слуга милый, преданный паж,
Сохранит чуткий сон госпожи.
Но, увы, это сказка так было вчера,
Это сна сладковатый эфир,
Вы сегодня решили не ждать до утра,
А уйти в этот сказочный мир.
Вам уже опостыли и серость и зло,
И безжалостный жизни оскал,
Вы разбили своею ладошкой стекло,
И ушли на последний свой бал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=12228
дата надходження 07.03.2006
дата закладки 27.05.2012
Давайте прошлого не вспомним,
Забудем, что была любовь,
Давайте чувства похороним,
Среди скалистых берегов.
Давайте все начнем сначала,
Не споря, кто был виноват,
И с края старого причала,
Обнявшись, проведем закат.
Вдоль полосы пустынных пляжей,
Я уведу Вас за собой,
Устав, на камень мы приляжем,
Нас убаюкает прибой.
Я буду Вас ласкать губами,
Вдыхать чуть сладкие духи,
И под небесными огнями,
Читать наивные стихи.
А утром мы, продолжив шалость,
Рассеем жиденький туман,
И поборов свою усталость,
Ворвемся в теплый океан.
Я Вам со дна достану краба,
И буду в шутку им пугать,
Смеясь, Вы скажете: - “Не надо!”,
Но право, хочется играть.
А рядом волны разбивая,
На водяной взбираясь, скат,
Чуть белым парусом кивая,
Нас поприветствует фрегат.
Давайте прошлого не вспомним,
Забудем, что была любовь,
Давайте чувства похороним,
Среди скалистых берегов.
Давайте все начнем с начала,
Не споря, кто был виноват,
И с края старого причала,
Обнявшись, проведем закат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=11762
дата надходження 22.02.2006
дата закладки 26.05.2012
Малює матір ниткою роки
на полотні, проколюючи рани.
І непомітно, ніби із туману,
з’являються то квіти, то птахи.
Не злічиш кольорів і хрест дрібний,
не вловиш слів у тихій пісні мами…
Так швидко сутеніє і тумани
вкладають спати наш садок старий.
Покрученим гілкам навіють сни:
буяння цвіту, яблука рум’яні –
і віти тарабанять в хатні рами,
і пуп’янки неначе навесні…
А мама шиє довгі вечори
чи скатертину, чи яку фіранку.
Хрести дзьобає до самого ранку –
від пізньої до ранньої пори…
Життя дошиє дрібно в полотні,
віддасть мені, як все, що в світі мала.
Моя красива, трохи сива мама,
гарячі руки, очі ледь сумні…
Розвію сум, тумани розжену
дитячим сміхом, сонцем і весною!
Буяє сад – цвіте разом з тобою
і я в тобі надією живу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247298
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 26.05.2012
Расцвел за окошком роскошный пион,
Смутилась красавица роза.
Какой грациозный и чопорный он -
Стесняясь сказала мимоза.
Цвет спелой малины в его лепестках,
Так тянет коснуться губами
И нежные пальцы на стеблях-руках...
Не выразить чувства словами.
Как жаль, что так поздно посажен пион,
Мимозы красу не узнавший.
Приблизил он к розе расцветший бутон
Сорвав с себя листик завявший.
Красавица роза склонилась к цветку,
В объятья свои заключила
И ... кровь побежала вниз по стволу,
Фонтаном из ран заточила.
Пронзила ты сердце шипами мое,
От ран гибну и увядаю...
Зачем ты мне чувство вручила свое
От чувств нежных я умираю.
Пронзенный кинжалами страсти пион,
От мук на колени склонился,
А роза опять распустила бутон...
К ней новый поклонник пробился.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339503
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 26.05.2012
День зірвався, мов листя від зойку зими,
входить ніч обережними кроками.
На одинці з тобою залишились ми,
Україно моя синьоока!
Притулися до мене, печалі відкрий;
розкажи, що твоє серце змучило;
і забудеш нещастя хоча б до пори
під словами й думками жагучими.
Вітер, сльота, хуртовина,
тужний хміль.
Ти – моя Україна,
щастя й біль.
Ти дивилась повз мене, тамуючи біль,
ти шукала розради у спогадах.
Твоя мудрість гірка од святої журби
і отруєна псевдо - свободою.
Бачу: судна до нас наближається мить;
небо повне голодними круками.
Весь цей світ лицемірний до біса летить,
та тобі простягну тверду руку я.
Все минає, все гине...
Стій! Зажди!
Ти – моя, Україно,
назавжди!
Ти приходиш зі світу розпусти і зла;
а зі мною, на жаль, обережна ти.
Та дарую я щиро частину тепла –
все, що в серці моєму збережено.
Ми з тобою так близько, але в самоті,
і не варта нічого проникливість.
Чом же знову ідеш до своїх ти катів,
а мені не бажаєш довіритись?
Чия ж у тому провина
і чий гріх.
Ти – моя Україна,
а не їх!
День зірвався, мов листя від зойку зими;
ніч дивилась очима суворими.
На одинці з тобою залишились ми,
та ти слова мені не промовила.
Проводив до дверей я тебе, мов на бій,
від світання не мав собі спокою.
Може, врешті, набридне мовчати тобі,
Україно моя синьоока!
Знову од відчаю гину,
"живучи".
Не корись, Україно!
Не мовчи!
12 – 13. 11. 2009.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196696
дата надходження 20.06.2010
дата закладки 26.05.2012
Серед трав гуляє буйний травень!
Глянь довкола–справжня пастораль!
Юності прийшла пора забави -
Мелодійно виграє скрипаль!
Соловейко сипле в ніч піснями,
А на небі зіроньки ясні!
Ні зими, ні осені між нами –
Наша доля в молодій весні!
Вже й сади зібралися до шлюбу,
Біла сукня - радісна душа,
Під вербою так з тобою любо!
Там зустріла Мавка Лукаша!
Чуєш? Людським голосом сопілка
Так співає - серце завмира!
«Щоб там не було в житті, лиш тільки
Майте в серці те, що не вмира! »
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334048
дата надходження 29.04.2012
дата закладки 25.05.2012
Мене вже не болить, я не вмію Тобою боліти.
І цей час швидкоплинний біжить, наче світ за вікном.
І так важко в душі, бо до Тебе іду крізь століття,
А ти знову чужий, і у мрії вриваєшся з сном.
Мене більш не тривожить холодна понура байдужість,-
Заметілі торкнулись і наших з Тобою сердець.
Десь омріяний наш листопад загубив свою мужність,
А весна на асфальті малює останній сюжет...
Ти уже не болиш,- відболів,- в нас не вірить кохання.
Кілька ран заживуть, коли осінь торкнеться весни.
Я не та, яка зранку приносить в обійми страждання.
А я та, що всміхнеться Тобі, коли
Ти більше серця болиш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339231
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 22.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2012
Ти мариш минулим. Уява-ріка
Вирізьблює контури смути.
Терпкими очима, манливо тонка,
Душа переповнює груди.
Ти схожа на сонце, де обрій небес
Дощами лікує застуди.
Долоні в трояндах, зі смутком і без,
Тобою щемить звідусюди.
Ти старша за вітер, дерева і сніг,
Краса споглядає у вічі.
Не треба до болю, що хтось не вберіг,
Думки ж бо горять на узбіччі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298915
дата надходження 09.12.2011
дата закладки 21.05.2012
У водах ставкових купаються зорі,
Бо ніч опустилась з небесних терен.
Накрила собою і сутінки голі,
І спекою зморену землю за день.
Від променів сонця околиця п’яна.
Розбудить латаття нічний зорепад.
Космічні картинки малює уява.
Закохані мріють у зоряний град.
Сузір’я покинув, щоб в дальній дорозі,
Горіти до тла і летіти з небес,
Падіння стрімкого спинити не в змозі,
Світити, згорати - у цьому їх сенс.
У блюдцях озер віддзеркалюють зорі.
Світанок крилом зупинив темний крок.
Так близько це небо, немов на долоні.
А я як частинка упалих зірок.
Занесений вітром з якогось світила,
(їх безліч висить у сузір’ях планет)
Любуюся ними. Притягує сила.
Ведемо розмови вночі тет-а-тет.
2007р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254906
дата надходження 19.04.2011
дата закладки 20.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2012
Сто мудрейших учили жить,
Освещали пути и цели.
Как без жесткости и без лжи?
Пик был взят и колени целы?
И у каждого сеть морщин,
За плечами по десять жизней,
Сто весомых уйти причин,
Ровно столько же, чтоб зависнуть.
И у каждого десять правд
(И никто ни в одну не верит).
Каждый думает, что Атлант,
И что он этот шарик вертит.
Я внимала. И между строк
След выискивала капризный.
И сто разных легло дорог –
Чтоб пройти, нужно сотни жизней.
Проиграв не одну войну,
Искромсав на кусочки душу,
Научилась лишь одному –
НИКОГДА НИКОГО НЕ СЛУШАТЬ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338473
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 19.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2012
Не треба слів. Не треба. Треба тиші. Вона співа про істину пісні.
Коли верба струмки віттям колише, послухай тиші мелодійні сни.
Забудь про шум. У світі лише тиша. Вона одна казки оповіда.
Коли читаєш хитрі ноти вірша, вона тобі на душу осіда.
Коли заводять зорі хороводи, коли звучать сопрано соловїв,
Послухай тишу: хай її клейноди в тобі заглушать блудний смак дощів.
Коли окутав вечір павутинням твої думки й вже очі сповива,
Послухай тишу – хай її проміння в тобі осушить сірий клапт багна.
Не треба слів, ти тишею напийся. Вона убивця жадісних тривог.
Послухай тишу, в тишу тихо влийся – бо тишею до нас говорить Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310350
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 19.05.2012
А сонце ткало теплу месу,
І відбирало розум в нас,
Як королівна,ні,принцеса,
Були Ви в профіль і анфас.
Від Ваших поглядів палючих,
В рожевій піні бився сад,
А я,немов отой Веспуччі,
Або ж палкий Рабіндранад,
Хотів Вас вивезти в країну,
Терцетів,рондо,пишних строф,
Напівпрозору пелерину,
На нас накинула любов.
У літаку ми просто діти,
Хмарки пливуть попід крильми,
Під нами пробіга півсвіту,
Й в казкові джунглі вірим ми,
В країну рондо і терцетів
ошатно вбраних тріолетів.
А сонце сіє теплу месу,
І розум відбира,принцесо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337602
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 16.05.2012
А пам'ятаєш, мамо, тихі вечори,
коли світала медом матіола?
І молитовно зірка падала згори,
завмерши в росах, наче чиясь доля.
А пам'ятаєш перших чудо-ластів'ят?
(Весну стрічали щебетом з гніздечка).
Я дивувалась - звідки сила у крилят
і мужність звідки в юного сердечка,
щоб у польоті стрімко ввись і до вершин.
Без стрАху! В них же вірила матуся!
Я дотепер в дитинство сонячних долин
й до Тебе, мамо, пташкою горнуся.
...І не забуду світло мудрих настанов,
що крила - страх долають і крізь ґрати…
Бо дивовижна сила – мамина любов,
яка і небо здатна наближати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337649
дата надходження 15.05.2012
дата закладки 16.05.2012
Я не знаю, чому вдалині стає вужча дорога
І не знаю, чому тихо голос далеко луна,
І чому із роками на серці у мене тривога,
Часто рветься натягнута співом тендітна струна.
І чому у хлібах розцвітають раненько волошки,
Синій льон творить знову у полі озерну красу,
Сяють квіти, неначе чеканені сріблені брошки,
Що вдягають блискучу холодну досвітню росу.
Освятися мій ранку близеньким куванням зозулі,
Хай у травах запахнуть багаті пергою меди,
Хай вернуться назад ті роки, які вже проминули
І покриють росою не пройдені мною сліди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337054
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.05.2012
Ти можеш все! Ти просто вір у себе!
Твоя душа, немовби космоліт,
Який літав колись високо в небі
І Кимось був закинутий в цей світ.
Хай мрія, мов зоря, щоднини світить!
Хай сила в кожнім подиху живе!
Хай завше віє лиш попутний вітер
Й ніхто тебе з маршруту не зіб’є!
На все у світі є своя причина.
Свою причину має й твій політ!
Ти просто пам’ятай, що ти – Людина.
Плекай в душі любові дивоцвіт!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321396
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.05.2012
А в повітрі весна розсипає травневі щедроти,
І запахло нектаром нестримно-палкого бузку.
Щиро вдячна я Богу за Тво́ї щоденні турботи.
Саме Ти мене вчила безмежно любити весну.
Не забуду усмі́шки Твоєї, що сяє світанком.
Пам`ятаю, як плакали ра́зом серцями у такт.
А сьогодні весна заховалась у складках фіранки,
Щоб торкнутися рук, поклонитися Тво́їм літам.
Ти прости, що не часто для Тебе народжую ві́рші
І пробач, я не вмію шукати подячні слова.
Просто знай, Твої очі для мене в житті найрідніші.
І завжди Ти найвище звучиш у моїх молитвах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337008
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2012
Коли впаду тобі на шию шарфом,
Коли розплачуся у тебе на руках,
А ти спокійно, з цим жахливим шармом,
Спитаєш, чи не протікає дах –
Тоді сховаю душу в рукавицю,
Піду шукати квіти у снігах,
На пальцях в тебе залишу живицю …
А може й справді кровоточить дах ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288719
дата надходження 26.10.2011
дата закладки 12.05.2012
Таємні мрії ще одної ночі.
Що подаруєш ти тепер мені?
Чи то насняться знову сни пророчі,
Чи загоряться пристрасті вогні?
Чи відірвуся від реалій денних,
І полечу фантазією в даль?
Чи подаруєш ти мені натхнення?
Припідніми на мить свою вуаль.
А може, у тобі знайду я спокій,
І врешті у житті настане штиль.
А може, навпаки, в тобі, глибокій,
Я віднайду бажання для зусиль?
А може, в тебе конфіскую тишу,
Щоб заглушити крик душевних ран.
Я не засну, я ще тебе потішу,
І нашепчу мотив твоїм вітрам.
Що ти мені покажеш цього разу?
Надію? Біль? Фантазію? Мету?
Чи ти сьогодні щедра, і одразу
Мені відкриєш істину нову?
Ти чарівниця вітряно-мінлива.
У тобі пристрасть безлічі бажань.
Якби могла, я б у тобі втопила
Від спалених мостів пекучу грань.
Ти подаруєш мені нові вірші,
І зовсім трохи часу для душі.
А знаєш, я щоразу більше й більше
Чаруюсь і закохуюсь в тобі.
12.05.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336826
дата надходження 12.05.2012
дата закладки 12.05.2012
Словно
вечность бежала
по кругу,
Как безумная
стрелка часов.
Я заре,
как обычно
подруге,
Подарил пару
ласковы слов.
Но не то
что бы чужды
друг другу -
Просто дали
меня не зовут.
И в пробежке
по вечному
кругу
Я не смог бы
найти свой приют.
________________________________
http://www.youtube.com/watch?v=oRrBAei0Xd0&feature=related
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281611
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 12.05.2012
мы больше не пишем
стихи
алой кровью.
так тихо,
спокойной
живется в тени.
без длинных прологов и
без послесловья
уходят куда-то
бесцельные
дни.
едва ли...
не верю,что встретимся снова.
осталось прощание
с легкой руки.
прощаться спокойно,
без доброго слова -
прощанья честны,
лишь когда
коротки.
и,кажется,
в этом есть что-то такое:
закон и порядок
житейской сумы -
ушедшее в дали
не наше - чужое;
ушедшее в дали
нам дано
взаймы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277417
дата надходження 28.08.2011
дата закладки 12.05.2012
Вже надто особливе сяйво з висоти,
Коли в твоїй душі сокійно й тихо,
І сліду не зосталось від сльози.
Лиш насолоджуйся, весною дихай!
Налий собі із прянощів думок
Терпкого чаю радості й кохання,
Відкрий із серця той міцний замок,
Нехай до нього ще хтось завітає.
Не бійся мріяти й повірити комусь,
Щаливу свою долю напиши пером.
І повтори собі: "Я жити не боюсь."
Даруй на світі щастя і посмішку, й добро!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325947
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 12.05.2012
Лютневий ранок.Сніжно-біла піна
Застигла візерунками на склі...
Крокує день Святого Валентина,
Густим серпанком тане по землі.
Поміж гілок сріблясті павутинки
І паморозь іскриться, мов жива!
Летять-летять строкаті валентинки-
Палких освідчень трепетні слова.
І так мені в думках моїх весняно
Від того, що у натовпі людей
До мене поспішаєш ти, коханий,
Троянду притиснувши до грудей!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313565
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 12.05.2012
Серед сотень розчулених криг
Я наосліп бреду до весни...
Вже в повітрі гливкому застиг
Оксамитовий поклик "Проснись!"
Так незвично... По-новому так!..
Адаптуюсь до іміджу днів...
Я приймаю по жмені тепла -
Березоль мене гріти посмів!..
Я вдихаю весняний парфум -
Надто ніжний і надто легкий...
А зими затуманений сум
Розсміявся на нові рядки!..
18 березня, 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323024
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 12.05.2012
Молитва – сонце на Твоїх вустах,
не просто звук магічний або слово...
а стан душі , неначе вільний птах -
відкриє де пшениця, де полова..
Молімося, не тільки у біді,
Молімося, у щасті ще палкіше...
хто зна – чи на вершині, чи на дні?
Лиш Богові єдиному видніше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312218
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 12.05.2012
Якби не Ти, згубилася б у хмарах,
У пошуках весняного оргАну.
Без Тебе падаю, як зоре-спалах,
на землю, наче в оркестрову яму.
Якби не ти, зима тривала б вічно,
Запорошився б календар обманом.
А за вікном вже березень. Незвично,
Крокує з сонцем в дзьобі пелікана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244697
дата надходження 03.03.2011
дата закладки 11.05.2012
Озерний край, поля і ліс,
Всі мною сходжені стежки,
Я в цім краю квітковім ріс,
По ньому бігав навпрошки.
Тут пас корів, косив траву,
Ходив за плугом, тут любив,
Рибалив зранку на ставу,
Навчався тут і просто жив.
Повітря тут, як хліб, своє
І небо синню віддає,
Тут пізно захід настає,
Тут все життя пройшло моє.
Хіба ще в світі є земля,
Де є волошкові поля,
Де видно маки ген здаля,
Де пісня душу окриля.
Молюся Господу весь час,
За те, що я живу в раю,
Щоб Він цей рай для внуків спас,
Його прошу, Його молю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336637
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 11.05.2012
Вже майже і не згадую тебе,
Вже майже забуваю(ох,наївна!)
Закуталась у небо голубе
П'янка весна, заквітчана царівна.
Порозсипала перлами росу
У травах буйних, квітниках духмяних.
А я ще й досі в пам'яті несу
Твоїх очей бездонні океани.
І забігаю, наче крадькома,
В далекі дні, наповнені цвітінням.
Сама себе обманюю, сама
Втікаю від правдивого прозріння,
І не збагну в цих істинах простих,
Що розум мій засліплений коханням.
Так заздрю тим, хто спалює мости
І долю відпускає без вагання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336564
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 11.05.2012
Прекрасная ранимая душа
Лучами музыки таинственно согрета,
И нежным словом вдохновлённого поэта
Она мелодию играла не спеша.
Во светлом взоре её виден океан
Любви безбрежной, глубочайшей ласки,
Она красива, восхитительна, как сказка,
И, словно ангел, изумительно мила.
(Цей вірш присвячується юнній поетессі Del Consuelo id=14952 )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336324
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012
Моєму верблюду присвячую. Щиро.
Життя пустеля!
По ній поведу
Свій сумний караван
В пошуках
Криниці чистої.
По зорях
Вибираючи шлях...
Буду слухати
Як пісок шумить
В клапсидрі Всесвіту.
Нагадайте мені
Куди повертатись
І навіщо
Старому номаду -
Бедуїну забутих слів
Та оаз медитацій.
Місяцю!
Свідок сліпий
Моїх одкровень
І прозрінь недоречних!
Промені кволі кинь
На сандалі подерті
Нашого часу сухотного.
Погрітися дай
На світлі твоєму хворому
Дай дочекатись
Світанку
В цій дикій пустелі!
Побачити дай
Тіні шакалів
І слід скорпіона
Поки буревій
Все піском не засипав...
(Написано в ніч повного місяця під час зупинки каравану на шляху між оазами Томбукту та Руфан. Світлина з мережі.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330607
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 09.05.2012
Я маю дивну схильність - моє "Я"
наповнюється часом, як водою...
та спогадів зустрічна течія
несе мій човен - слідом за Тобою.
У рівновазі - щастя? Чи бува?
Коралова омана теж із рифів.
То ж хто я більше - жайвір, чи сова?
Змінилася і "випала" із міфів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320380
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 08.05.2012
Лише ковток... і холодом пройма
ковток гіркої кави натще.
Здавалось, неморозяна зима
та кисню бракне, дихать важче...
Лише ковток... розлитого тепла
твоїх долонь мені насниться.
А може, я до тебе не жила?
до тебе в серці була криця…..
Лише ковток... лишає сніжний слід
трояндова пелюстка біла.
Горнятко у руках, неначе лід -
завчасно кава схолодніла ....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308668
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 08.05.2012
О, мій Самсоне, сила і безмежжя
у лаві незабутніх кольорів -
на пензлях розкуйовджених вітрів
картини оживають і бентежать...
Картини-солов’ї, картини-море
на рамі рифи і колюча сіль:
на смак cолена, слізна... Біль
мовчить, але мовчання те є хворе...
Застуджене мовчання, безголосе,
роздроблене на сотні островів,
в очах сумління арештантів-слів,
в очах гримить і блискає, голосить...
Де вольності, Самсоне, чом змаліли?
Блаженний Ти. Який блаженний сон!
Для чого сила, що долає міць колон
та попадає в сіті до Даліли?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307714
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 08.05.2012
Мой милый друг,
пишу Тебе письмо.
Быть может, ты
услышишь силой мысли ,
что зорко сердцу -
взгляду не дано,
что безрассудно -
тоже порождает смыслы...
Я повторяюсь?
Можешь, извини!!!
"Не время!" - сказано тобой,
как спето.
Но Ты по прежнему
приходишь в сны,
как пасажир
на поезд
без билета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304973
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 08.05.2012
Коли забрати від очей сльозу -
вони засохнуть, як стеблина без коріння,
це наче з материнських рук забрати сина,
це розлучити літо і грозу....
Коли ми плачемо - жива душа,
вона тремтить струмком, щоб нам не скам'яніти,
щоб ми не забували, як сміються діти
у кожному із нас... Сльоза жива....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301918
дата надходження 23.12.2011
дата закладки 08.05.2012
Сероглазый простуженный город
Рьяно силился деву сосватать:
Долго чистил проспекты-ботфорты,
Принимал меня в царских палатах.
Декламировал лучших из лучших,
Мерно двигал руками-мостами.
Обходительный, щедрый поручик
Мне дарил Исаакий в тумане,
Летний сад и Дворцы , их секреты,
Храмов свет и минорность каналов...
Подшивал облака-эполеты
Золоченной иглой Адмиралов.
А Нева, как всегда, про невинность,
Волновалась, врала и шептала...
Ты сумел, я почти что влюбилась.
Но \"почти\" для тебя очень мало.
Молоко белой ночи в разлуке
Пей горячим-опять ты простужен.
Приезжала с гостинцем для друга,
Уезжала с колечком от мужа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132183
дата надходження 01.06.2009
дата закладки 08.05.2012
До дня Перемоги
Їх небагато, але ще живі,
Ті, що грудьми країну захистили,
А більшість їх лежить в сирій землі,
Про них лише нагадують могили.
Ось тут - ще нецілований юнак,
В першім бою поліг від куль фашиста,
Він свою волю всю зібрав в кулак,
Щоб зупинити вражого танкіста.
Хтось без ноги з гранатою в руках,
Лягав під танк і разом з ним взривався,
Лилася кров, чорніла у пісках,
А побратим стояв і не здавався.
Земний уклін Вам, воїни землі,
Ви світ в боях зуміли захистити,
Хай Вам співають довго солов’ї,
До сотні літ, Вам, любі, всім дожити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335955
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
У квітня гарячка! У квітня розпахлого жар!..
Висока давно не збивається температура...
І вишні, злякавшись, бліді виглядають з-за муру,
Під вітром гойдаються, схожі на дивних примар...
Черемха - красуня у сукні весільній своїй -
Сполохано горнеться до нареченого-дуба...
Таж гарно було так! І тепло, і мило, і любо...
Та раптом хвороба полишила квітня надій!..
Й бузок не заснув - під очима від синього тінь...
І навіть червоні наплакала очі калина!..
Мабуть, так вже треба... Хоч як цьому світу не дивно...
Зупиниться травень між тихих квітневих цвітінь...
30 квітня, 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334200
дата надходження 30.04.2012
дата закладки 08.05.2012
Упали спогади в портрети,
Лиш їх з любові залишу.
Старі запилені макети
Я подарую стелажу.
Любов сангіною з ескізів
Давно утратила вагу.
Ніяка в світі експертиза
Коханню не верне ціну.
Затерті часом сірі плями
Колись були твоїм лицем.
Розкішні кольорові гами,
Штрихи звичайним олівцем -
Тепер це просто мазанина,
Пробрався в контури туман.
Півтони перелізли в тіні,
А замість посмішок - обман.
За перспективу щастя миті
Перетворилися у фальш.
Міражем спогадів сповитий
Кохання стертого пейзаж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335944
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.05.2012
Ти немов посміявся навмисне,
Обійняв і цілунок впустив.
Ще ж учора до себе притиснув,
А сьогодні за двері провів.
Я ж хотіла всього небагато:
Кілька згусточків теплих з душі.
Та єдиний цілунок став святом
З фотоспогадів мрій на стіні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330132
дата надходження 13.04.2012
дата закладки 08.05.2012
Чи ж я скажу все те, про що хотіла?
Чи вітром змиє в темну каламуть?
Чи ворон підібравши чорні крила,
Розсипле того слова справжню суть?
Чи я слабка, що все шептати маю?
За осокори лепет зачеплю.
Нехай чекає того дня. Не знаю
Чи зможу вже сказати, що люблю...
Чи розгорну всі хмари в піднебессі,
Щоб чисте стало, наче полотно.
І викладу, нанизаними в серці,
Разками намистинок. Чи ж давно
В руках їх розсипала, наче зорі
І розливала із долонь тепло.
Ловила крапельки дощу прозорі,
Вмивала слово , чистим ,щоб було...
Носилась мовчки я із сокровенним,
Вимощувала в серці його час.
Весною надихала ... І щоденно
Ставала мрія довшою до Вас..
А почуття вже розпирало груди,
Весняна повінь розлила думки...
Моє кохання. Що тепер з ним буде?
Освідчуйтеся першими, жінки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323030
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 08.05.2012
У тебя красивые глаза,
Бывает же такое проявление?
Они как праздник в будний день,
Как взрыв звезды, в момент рождения.
Возможно, это просто колдовство,
Или какое-то хмельное наваждение,
А может разыгралось как вино,
Обычное моё воображение.
Они так много говорят,
Без всяких слов- на удивление,
Я их читаю как чудесные стихи,
Из лучшей книги,в лучшем обрамление,
В них жгучий интерес и тайны глубина,
И смутное чего-то ожидание,
Такие бывают лишь тогда,
Когда идёшь на первое свидание.
Но чаще в них тепло и доброта,
Как пламя у подтаявшей свечи,
Не зря же видно говорят,
Они как отражение души
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335883
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
«…Хто бачить сни і пам’ятає імена…»
(М. Волошин)
Про Станіслав як культурний феномен я хотів написати давно. Я так і називаю це місто – Станіслав. Мене постійно поправляють – кажуть треба писати і говорити Станіславів – так мовляв логічніше (і це в наших то нелогічних краях!). Як на мене, місто назвали ім’ям патрона – святого Станіслава – так воно й має іменуватись. Як Сан-Франціско. Як Сан-Антоніо, зрештою… Святий Станіслав, на відміну від численного сонму бородатих святих, особа молода, навіть занадто юна. Тому і місто під його покровительством просто приречене лишатися вічно юним. Про Станіслав як місто писали багато. Писали і про культуру цього міста. Але про це місто як певний феномен – історико-культурний, психологічний, ментальний – лише пробували. Спробую і я – сподіваюсь, що це невеликий гріх.
Місто Станіслав – незаконне дитя ренесансу. Витвір його химерних апологетів. Мало є міст у наших скіфських краях які планувались би й будувались de novo – як новоутвір, як химерна фантазія, як плід бажання людини у якої надлишок влади і грошей. Місто планувалось і будувалось як ідеальне. У добу високого ренесансу (не пізнього, не старого – ренесанс у XVII столітті ще не зістарівся, він лише набув стану зрілості і мудрості. Зістарівся ренесанс у XVIIІ хворобливо естетизованому столітті, отримавши якихось гіпервикревлених, навіть нервових форм в добу рококо) панувала така чисто платонівська ідея – збудувати ідеальне місто (ширше – ідеальну державу, але тоді місто і держава були поняттями тотожними. Ще тотожними!). Людина доби високого ренесансу взагалі забагато читала Платона. Від Арістотеля у сучасників Спінози та Декарта була алергія. Вроджена. З часів схоластики. Це романське середньовіччя та готика хворіли світом Арістотеля з його ідеями про матеріальність душі. Людина часів Томи Аквінського все бачила матеріальним – від пекла до небесних сфер і мешканців цих віддалених країв. Ренесанс оперував ідеями, абсолютом, провидінням. Ідеальне місто було збудоване – у формі зірки з ідеальною симетрією та геометрією («Не геометр не ввійде!»), з домінантою ідеї космополітизму (п’ять різних громад – українська, польська, єврейська, німецька, вірменська існували в місті ніби поза світом, поза державами – на планеті Земля, не змішуючись між собою і варячись кожна у своєму казані). Місто справді стало ідеальним для свого часу – поділеним і впорядкованим як соціально так і просторово. Таким, зрештою і лишилось. Судіть самі.
Всі нормальні міста розташовані на березі річки – Сени, Дніпра, Дунаю чи байдуже якої. Або над річкою – як Львів. Це ж місто розташоване між двома річками. І це не випадково. Всі хто бував у Станіславі зауважили наступне – місто ніби зависло між минулим і майбутнім. У ньому є тільки вічне тепер. Минуле постійно перетворюється в міф, стає неіснуючою абстракцією, про майбутнє не думає ніхто – і не тільки тому, що воно ще не настало. Всі мешканці міста твердо переконані – воно не настане ніколи. Коли прийде це «майбутнє» воно вже стане сьогоднішнім. Стане отим «тепер» яке і є єдино реальним. Через дві річки, що і символізують перехід в «минуле» і «майбутнє» є всього два мости. І місто зависло між цими хиткими ілюзіями, туманними прірвами у своєму вічному сьогодні. Такі міста як Львів чи Луцьк живуть минулим. Для них теперішнє чи майбутнє має сенс тільки якщо воно спирається на фундамент віків. Такі міста як Київ чи Черкаси живуть майбутнім. Для них важливо те, що може статися і станеться неминуче, реалізується колись. Минуле для цих міст лише туманна легенда, казка, міф, які можуть заколисувати чи піднімати настрій (не скажу «бойовий дух», бо…). Тут же – у Станіславі - якесь дивне відношення до часу. Час сприймають як абстракцію. Неіснуючу абстракцію. Недарма годинники і тим паче годинникові крамниці тут сприймають з усмішкою – годинники розглядають як прикраси, як іграшки, забавки, а не як інструмент.
У різних містах панує різне відношення до оточуючого світу як такого. Львів, наприклад, є самодостатнім світом. Для нього безглуздою є фраза «Urbi et Orbi». Це місто і є світом. Просто Orbi і все. Зовнішній світ для Львова ніби не існує. Вірніше існує, але як далекий Космос, з якого можуть приходити лиха та катастрофи. На який можна дивитися з суто астрологічної точки зору. Львів замкнений в собі. Такі міста як Ужгород намагаються розчинитися в оточуючому світі – для них світ це ріка, а місто – грудочка цукру яку в цю ріку кинули. І потрібно розчинитися і стати таким чином рікою. Для таких міст як Рим, Київ, Стамбул, Чернівці світ (мало не сказав «зовнішній світ», але для цих міст така фраза безглузда – для них немає нічого зовнішнього) це об’єкт перетворень, об’єкт прикладання зусиль. Такі міста як Архімед шукають важеля для того щоб цей світ перевернути. Станіслав же в більшій мірі відчуває себе портом ніж скажімо Нью-Йорк чи Одеса. Станіслав лежить на березі величезного моря – Карпат. Тільки це море кам’яне, а хвилі нібито застигли. Хоча в Станіславі розуміють що це не так – хвилі гір б’ють потужними валами в неіснуючі нині мури міста і місто здригається як корабель під час бурі… Для Станістава суходолом завжди була рівнина чи навіть долина Дністра. А нескінченні гори (а з вікон станіславських кам’яниць все здається нескінченним, навіть Космос) рухомою стихією, куди треба плавати, вирушати і завжди повертатись. Оточуючий світ Станіслав сприймає як недосконалу данність. Вона є, вона нікуди не подінеться, вона може нести загрозу чи благо – це не так важливо. Але це данність – її не варто переробляти, бо вона того і не заслуговує, та чи і потрібно це…
Багато міст між собою є подібними – якщо не зовні то по духу. Станіслав часто порівнюють з Сан-Франціско, Цюріхом чи з Одесою (що теж колись була порто-франко ті на березі водяного моря). Але це невірно. Це міста з зовсім іншою психологією та ментальністю, з іншою філософською складовою урбанізованого ландшафту. Станіслав нагадує Венецію. Саме не пихату і надмірно естетизовану Флоренцію, а Венецію. Хто був у Станіславі, той зауважив – люди у Станіславі не йдуть по бруківці, а пливуть. Тільки пливуть не по воді, а в повітрі в невидимих оку човнах. І прозорість, прозорість! Станіслав так само прозорий – як Венеція. Здається все в ньому зроблено зі скла, навіть єзуїтський костел. Недарма в місті було аж два храми, що належали єзуїтам – у прозорому місті неможливо сховатись! Але можна розчинитись в повітрі, стати прозорим. Недарма в Станіславі важка польська архітектура набувала якоїсь легкості, а синагоги ставали нотами архітектурної музики. Так само як і Венеція, Станіслав нагадує казку. Тільки не ілюстровану і екзотичну, а казку для малят, яку розповідають перед сном. При цьому страшні епізоди ніби забувають, викидають з розповіді. Уявіть собі казку «Про Червону шапочку» у якій вовк не з’являється взагалі. Всі здогадуються, що він є, але називають зайчиком. У Венеції теж простежується щось подібне – страшну казку на ходу перероблюють в добру і смішну. Подібність Станіслава до Венеції настільки вражаюча, що хочеться інколи говорити італійською на просіках його прямих і кривих вулиць.
У місті Станіславі багато разів планували прокласти трамвайну колію і запустити цей корабель бруківок та часу, але марно – трамваю як не було так і немає не дивлячись на обіцянки, що тривають більше півтораста років. Трамвай завжди подорожує з минулого в майбутнє, а не тільки від зупинки де є збіговисько людей і собак до зупинки біля розфарбованих будинків. Для мешканців Станіслава це абсурд. Вони не можуть сісти в трамвай в минулому, а вийти в майбутньому, саме припущення можливості такої події видається їм архаїзмом.
Станіслав, на відміну від інших міст старенької бабці Європи так і лишився таким яким його створили - ренесансним містом. Це Львів є романським містом, якого до невпізнання трансформувала готика, а ренесанс тільки додав яскравих фарб у цю палітру, а модерн довершував цей шедевр божевільного художника. Це Чернівці є сном Візантії впорядкованим епохою ампір. Станіслав зберіг сам дух ренесансу навіть в химерних утворах fin de siècle та архітектурного «demi-saison». Навіть вірменська церква Станіслава збудована в тій бароковій духовній піднесеності, а не стилі давніх кам’яних плато Ноя.
Навряд чи існує ще місто на світі де б так зберігся дух Австро-Угорщини поміж будівлями і деревами як у Станіславі (хіба що в Коломиї, і то…). Львів перегорнув Австро-Угорщину як сторінку, згадує її лише як «бабцю Австрію» - родичку, що дійшла до старечого маразму, Тернопіль робить вигляд, що про неї «майже забув», Чернівці просто Австро-Угорщину не зауважили. Помітили, але не зауважили. І лише тут – у Станіславі ця епоха відчувається гостро, виразно, як портрет цісаря Франца-Йосифа у брудному галицькому шинку. І це не випадково. В Австро-Угорщині все було «нео». Навіть ампір там був неоампіром, мілітаризм смішним, а музика буттям. Життя було якщо не вальсом, то розвагою, грою в рулетку, а смерть святом. Саме це і стало для Станіслава своїм – Станіслав теж вічне «нео». Чи то ренесансне неомісто, чи то саме бажання творити антитезу класичному урбанізму.
Навіть другі совіти – так звана «радянська влада» попри свої шалені зусилля не змогла цю ренесансність знищити. Перше, що зробили ті потворні і бридкі совіти в Станіславі, так це зруйнували лютеранську кірху та єврейський цвинтар. А потім уже почали забудовувати Бельведерську огидними «хрущовками». Бо Лютер і Спіноза для комуністів були більш небезпечними ніж Петрушевич, Пілсудський і Бандера разом узяті. Більшовизм (і комунізм взагалі) був явищем глибоко середньовічним, антиренесансним по своїй суті. Більшовизм заперечував у людині особистість, її волю як рушій історії, свободу вибору і творчості яку так цінували діячі відродження (від Петрарки до Свіфта включно).
І ця вічна ренесансність Станіслава ефемерна (як і сам ренесанс, зрештою. Ренесанс у багатьох поетів асоціюється з ранньою весною – і не випадково). Місто вибудовує свої барокові вежі та дзвіниці з порожнечі Торічеллі.
Станіслав вибудовує своє «вічне сьогодні» з неупередженістю вільного каменяра чи навіть пастуха, для якого світ – полонина з колибою, як творчим культургейтерським початком. Зараз ми спостерігаємо певний творчий вибух у Станіславі – в першу чергу літературно-мистецький та філософський. Можна було б очікувати і теософічний. Але Станіслав інакше уявляє собі містицизм. Він вільний як від готичних меланхолій так і від модернового декаденсу. Це місто яке складає свою пісню з часточок прозорого повітря.
(Світлина автора есею. На світлині один з модернових костьолів Станіслава, який хотів позбутися своєї ренесансної суті і гонору відродження, але так і не зміг…)
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335820
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Вона його
під милий бік просила:
- Не залишай мене,
без тебе жить несила…
Вмовляла кожен раз,
благала слізно,
та він казав:
- Піду додому,
пізно…
Ішли роки,
минали дні за днями.
Вона його! любила до нестями:
- Чи будеш ти моїм?
скажи, єдиний,
бо я від тої безвісті
загину….
І він також любив її неначе…
але обачним був,
тому казав:
- Побачим…
не поспішай… не підганяй коней…
іще не вечір… встигнем…
ще – гей-гей!
і от від горя,
чи від іншої причини,
її гукнула владно домовина…
і на могильнім камені
в одчаю!
нашкрябав він:
«я згоден!.. я кохаю!..»
прокинувсь вітер,
і по соснах
грізно
пробігло цвинтарем:
- Іди додому.
Пізно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333265
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 07.05.2012
Вдих. Видих. Зловити частинку щастя,
Знайти кольорове на білому тлі.
Задихати глибоко, бо більше не вдасться
Прожити життя й побачити очі твої.
Завмерти, щоб все зупинилось на мить,
Затримати ще на хвилину кохання,
Летіти, без крил, але в синю блакить,
І тихо сміятись, що все це в останнє.
Не плакати! Жити. Бо сльози лиш сіль,
Не варті цих крапель чужі сподівання,
Боротися краще, ніж бути, як всі,
Шукати, є щастя – бо є білі хмари.
Востаннє, відчуй, я тебе обніму,
Не треба вже слів, ми, на жаль, говорили,
Прошу, усміхнись, я на завжди піду,
А завтра життя буде нове й красиве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335672
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 07.05.2012
Не скажу тебе ни слова - молча обниму.
Сердце счастливо в истоме - стук все не уйму.
Ты прижмешь меня так нежно. К волосам слегка
Прикосается неспешно ласково рука.
Затеряю в шею носик и забудусь в сне,
Колыбельную как котик промурлычешь мне.
Для меня ты самый нежный, милый мой, родной!
И неважно, что там прежде - я теперь с тобой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335647
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 07.05.2012
Я вдячна, мамо, за великий світ,
Що вклала вже давно в мої долоні!..
За те, що Ти уже немало літ
Навчаєш жити зовсім юну доню...
Я дякую за той душі вогонь,
І за любов, що в серці запалила...
І за підтримку, мудрість сивих скронь,
За те, що вчиш, де чорне, а де - біле...
Спасибі, рідна! І Тобі нехай
Кує зозуля вічно сизокрила!!!
Перед Тобою я в боргу, це знай,
Бо Ти для мене щастя відмолила!..
17 квітня, 2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331589
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 07.05.2012
Ми незалежні двадцять років,
Хоча душею увесь час
Ми вільні до останніх кроків,
Й ніхто не поневолить нас!
Бо наші предки теж незломно
Грудьми стояли за свій край.
Заради волі гордим тоном
Казали смерті : "Зачекай!"
І Ти, славетна Україно,
Не покололась об стерню.
Мов Кобзарева Катерина
Йшла нескоримо по життю.
Та часом, як верба плакуча,
Оплакувала гірко Ти
Тих воїнів - синів рішучих,
Що згодились на смерть іти...
Ти, чорноброва Україно,
В ряснім вінку із різних трав,
Така ж квітуча, як калина,
Мов донька сонячних заграв.
Ти, ніби та струнка тополя,
Не опускаєш очі вниз,
А дивишся навкруг: он - поле,
Там - гори, ліс, тут - моря бриз...
Над щедрим ланом урожайним,
Селом і містом,.. над Дніпром -
Хай скрізь лунає: "Заспіваєм
"Реве та стогне" всі, гуртом!"
Нерідко хай у наших душах
Звучить стрілецький славний гімн.
За славу разом стіни зрушим!
Вкраїно, віддані Тобі!
14 серпня, 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275082
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 07.05.2012
Чи є в нас Україна?! -Ні немає!
Чи є у нас держава!? –Гей, облиш!
То їдь деінде, хто ж тебе тримає!
А то як шавка ти все скавунчиш…
Все скавунчиш і плачеш як погано
Живеться в Україні нам усім!
Невже ж чекаєш, гаде, як настане,
Московський час тут над усім живим!
Чи кляте Нато дуже нас чекає?!
Побачив правду ти у їх словах?!
Ну то побачиш, як в житах гуляє,
Янкі-солдат із автоматом у руках.
Невже ж історія нічому не навчила,
Невже ж не шкода прадідів, дідів?!
Не шкода батьківщину, що терпіла?!
Де ж Бога з серця ти свого подів?
Нікому ми не треба в цьому світі,
До України повертаємось спиною!
Дай Бог нам будуть вдячні наші діти
За мирне небо в них над головою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251924
дата надходження 06.04.2011
дата закладки 07.05.2012
Якось, проходячи майданом,
я мимоволі зтишив хід,
заставши "захід виховання"
від товариства "Антиснід".
Це транслювалось і в етері
(бо ж спонсор - благодійний фонд).
Навкруг - в хустинках "волонтери",
в хедлайн запрошений "бомонд".
Там "волонтер" - огидний дядько
"безпечний секс" пропагував,
навіть школярочкам - дівчаткам
презервативи роздавав.
"Беріть, кричав він, безкоштовно!
Це - стиль новітньої доби!
Життя своє смакуйте сповна!
Вам - з яким смаком вироби?"
А потім, на моє прохання,
він дуже радо розповів:
це - для духовності й моралі
у молоді і школярів.
Так, це, звичайно, надважливо,
але хотілось запитать:
може, замість презервативів
задарма книжки роздавать?
Зробити хочуть з нас скотину...
Щоб запрягати налегку,
нам тулять смак презервативів
замість художнього смаку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291925
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 07.05.2012
Що, зацікавила лиш назва ?
Чого зайшов, розвісив вуха ?
Скажу відверто і відразу -
тут мова не про ТУ порнуху.
Собі ми вибрали "начальство",
Воно клялось народ любити,
і Україну повсякчасно
від всіх напастей боронити.
Про Україну вільну, нову
народ вже мріє п*ятсот років,
Та що отримали натомість ?
Нас "люблять" раком, потім боком !
Коли ти Ореш, як волами,
і день і ніч, аж очі пухнуть,
А у Тігіпка діаграми
що все ніштяк - оце порнуха !
Як соромлЯться твої діти
в своєму дранті йти до школи,
А ти не можеш пояснити
Чому ти так "працюєш кволо" ?!
Коли ти вже міркуєш зранку -
чим завтра їх нагодувати,
Азаров інженерам радить
Побільш картоплі засівати ?!
Коли в країні жити страшно,
коли ми всі в багні по вуха,
А в Межигір*ї гольф і яхта -
Оце, я вам скажу, порнуха !
Коли бандити гроші мають,
і суд, і прокурор їх слуха,
а в вас "законно" забирають
батьківську хату - це порнуха !
Коли твоя старенька мати
боїться визирнуть із двору,
щоб джипові не "заважати"
коли в кабак летять мажори,
коли нема куди подітись,
коли менти - ще гірша банда,
і краще з ними не зустрітись -
оце і є порнуха, брате !
Ми люди чи вже стали скОтом ?
Все ж люди ? То скажи, мій брате,
Чом дозволяєм цій мерзоті
Порнографічно керувати ?
Чи є в нас совість, честь і гідність ?
Чи гречка й молоко згущене ?
Чи ми дурні, тому що бідні ?
А бідні, бо дурні, напевне ?
Ми маєм досвід, та дипломи,
є розум, на руках мозолі,
але не можем все одно ми
хазяйнувати в своїй долі!
Коли пузатий райначальник
без хабара не дасть дихнути,
та ще й життю тебе навчає -
то може час вже схаменутись ?!
То може вже порнухи досить
в Шевченковій Вкраїні милій ?!
То може, двадцять років посту -
Це забагато й вже несила ?!
Спитай у себе і у Бога,
що скоро знов для нас воскресне,
чи на таку собі дорогу
ти сподівався ? Тільки чесно !
Наважся на своє питання
від серця відповідь відчуть.
Не зрадь батьківські сподівання.
Є бюлетень. Є вила. В путь !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329250
дата надходження 10.04.2012
дата закладки 07.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.05.2012
В мареві бажання
На руках без втоми я несу міледі,
Східцями угору до м’яких перин.
Свідки тільки стіни і амури в небі,
Будемо ми справжні – маски геть і грим!
Ніжні, плавні рухи в них вмирають давні.
Хвилювання, боязнь ніби в перший раз.
З головою весь я у кипучій магмі,
Не погасле світло, не турбує нас.
Твій гіпюр і бісер будуть зараз зайві,
Рухи – ритуали, грацій менует .
Танець тіл по колу у гарячій лаві,
Вперше не востаннє, чую комплімент.
У блаженстві п’яні і слабкі у втомі,
Зовсім не турбують види у вікно.
Обриси туманні, відчуття бездонні.
Тонемо насправді, тягне нас на дно…
02.11.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219687
дата надходження 02.11.2010
дата закладки 07.05.2012
Я не питаю дозволу,
Ставлю лише до відома.
Просто цієї осені
Віру мою розхитано
Саме тобою,Господи.
Ми розійшлися в істині.
Я не чекаю поступу.
І не долаю відстані.
Тож обійди увагою-
Не наділяй мотивами.
Не обдаровуй спрагою
Як не керуєш зливами,
Не відвертай призначене,
Просто прийми до відома-
Разом вдаємо начебто
Я відтепер невидима.
Душу мою не ранити
Осудом пересмішника,
Годі чекати каменю
В світі невтомних грішників.
Просто так має статися,
Я не питаю дозволу.
Може іще звертатимусь,
та не цієї осені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290827
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 07.05.2012
Розмалювала день цей в сірий колір.
Розлила в ранок ніжну акварель.
Я сіра мишка. В замкненому колі
Шукаю двері в іншу паралель.
Та день мине і завтра буде інший,
І завтра будуть інші кольори.
І буде настрій. Будуть інші в́ірші.
Палітра зміниться.Не змінимося ми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176298
дата надходження 09.03.2010
дата закладки 07.05.2012
Сьогодні в нас із чаєм тет-а-тет.
Лиш я і чай. У склянку ллю кохання.
Нема нікого. я і чай . Ми є.
У нас побачення. Але,нажаль, останнє.
Любов солодку випила до дна.
На згадку не лишила і заварки.
Порожньо в склянці. Винна в цьому я.
Кого я зможу полюбити завтра?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176015
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 07.05.2012
Модний час наступив і пора це тобі зрозуміти.
Маску юності вже одягло навіть зморщене місто.
Модерніст- кутюр"є,що відомий нам більше, як вітер
Із дерев-манекенів зриває останнє листя.
Не повіриш,але без запрошення в осінь не зайдеш,
Бо в елітний сезон не пропустить примхлива погода.
І нехай цього року у моді багато фальші,
Ти ж не підеш туди,де написано "літній розпродаж"?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175993
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 07.05.2012
Мої вікна покажуть як тиша
Огортає його наче вітер.
Ми постали з снігів, не посмівши
По собі янголят залишити.
І тепер, недоторканим полем,
Білим болем той сніг став і снить
Нами, виснаженими од ролей.
Нами, висніженими за них.
Відлюбили, немовби сновиди,
Відмовчали, неначе глухі.
Нам лишилося тільки віджити,
Надивившись на згірклі сніги...
Відійду, відхрещуся, а вітер
Перетворить елегію в скерцо.
Аби той, що за склом, не помітив
Коливань...не фіранок, а серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250238
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 07.05.2012
Обійми твої розкриті.
Платівка не гратиме вічно.
Зрадливого місяця світло
Як грим упаде на обличчя,
Та вже не сховає туги.
Цілуй наостанок стиха
Не зморщок проорані смуги-
Вкарбовані пам'яттю віхи.
Розкидані долею пастки,
Розтрощені часом пророцтва,
Віджиті строкаті маски,
Любові тривкі свідоцтва.
Дослухаю, стиснувши зуби.
Ти добре придумав, що краще
Покласти на музику муку -
Так менше вчувається фальші.
Платівка як місяць дотліє,
Накресливши голкою рану.
Впаду у обійми, як в мрію,
Яка уже сяйвом не стане.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218917
дата надходження 29.10.2010
дата закладки 07.05.2012
Зніми обладунки, хіба тут доречні реванші?
Ні серця ж, ні дами, ні вдячних тобі глядачів.
Для них ми давно уже стали героями шаржів,
А ти роззираєшся в пошуках кращих мечів.
Облиш свої спроби, зійди, як годиться, з арени
Без звичних для тебе вже оплесків і конфеті.
Ми довго за мене боролись, і схоже, даремно –
Нам світить довічне неразом у незабутті.
Та карою стане не пустка років животіння,
Не плач за жагою, яка переповнить рядки,
Ти болю боявся, а справжні ж тортури – прозріння…
Зніми обладунки, навколо лише вітряки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302739
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 07.05.2012
Сонячна дівчинко більше не плач
Сльози - це вирій яскравих емоцій,
Серце на ключик закрий і пробач
Серцем танцюй у кожному кроці.
Сонячна дівчинко більше не плач
Щастя - як помах пір’їнок по тілу,
Просто всміхнися йому ти, пробач
Ти не врятуєш любов погорілу.
Чудеса там где в них верят...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319364
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 07.05.2012
Твои слова – как гром с небес,
как вал цунами…
Взорвалось Солнце, мир исчез…
Что сталось с нами?!
Застыли звёзды в вышине
холодным светом…
В глубокой пропасти, на дне,
Надежд планета…
Жизнь – мрак, уныние, тоска,
в ней смысла мало…
В часах песочных нет песка
и время стало…
Твои слова – как приговор…
Спасенья нету…
Иссяк мой жизненный задор
вдали кометой…
Храбрюсь я, душу сжав в кулак,
а сердце плачет…
Кто виноват, что вышло так,
а не иначе?
Твои слова – как в сердце нож,
петля на шею…
Её затягивает ложь…
Не жить мне с нею…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322247
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 06.05.2012
Як хочу щорік доживати до дня,
Коли забуяє весною земля,
Як вечір зчарують пісні солов’я,
Лишитись удвох, половинко моя…
Хай зорі щоденно нам світять з небес,
Щоб кожен листочок весною воскрес,
Хай дощик травневий омиє поля,
Весною цвіти, половинко моя.
Зелена перина застелить луги,
Вода у річкові зайде береги,
Весняно всміхнеться квітуча земля,
Радіймо життю, половинко моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335424
дата надходження 06.05.2012
дата закладки 06.05.2012
Поезії сонячна гладь
Дрімає у тиші ранковій.
Слова ще у серці мовчать
І серце мовчить ще у слові.
Снаги соловейки гучні
Зідхають у вітті росистім,
Пробуджують душу пісні
Римованим шелестом листя.
Стежиною кличе рядок
На книжні поля і журнальні,
І віршів казковий клубок
Веде до хатини – читальні.
16.04.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330671
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 06.05.2012
Клубком у горлі та остання ніч,
Той протяг сяйва місячного в скельце.
Розлука - це ж як біль – звичайна річ,
проте так гостро підрізає серце.
Тополя під вікном. Злітає пух
Тонесенькими скибочками вати.
Крадеться тиша, цей вселенський дух,
А час тебе стомився зупиняти.
У небі чорний птах твоїх образ
Кричить слова безжальні на прощання.
Заплаче щастя наше тільки раз,
Та біль пройме від слів твоїх, останніх.
Хіба ж спроможний тополиний рай
Встелити нам дорогу в рай небесний?
Довірились простим словам «Кохай!»
Та їх у кригу заметіль занесла.
ЧАРІВНА AmriLaura зі своїм авторським талантом на http://www.playcast.ru/view/1584523/5e26c88b85eec5ed8df6d88c7c0221d76cdf6a6dpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262180
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 06.05.2012
В елітній київській кав,ярні, чи
"Українець-чоловік не в тому місці"
У пасса́жевій кав`ярні,
Де Хрещатик в мовах сяє,
Як завжди, у блистках, пані
Іноземців заручають.
Он, у центрі, нідерландець
На весільнюю побачку
Із франківкою, з порядниць,
Взяв худу перекладачку.
А...незрозуміло, дядьку -
Хто вподобається більше:
Англомовно-голосніша,
Чи німа, в надіях, лялька?
Першокурсниця в куточку
З турком «за-сорокарічним».
Лисину йому лоскоче.
І цілується комічно.
Але турок щелепастий
Дивиться на стіл сусідній,
Де «кампарі» мутять ласо
Дві білявоньки самітні.
Два арабські джентельмени
Викликали - трьох, на кастинг.
Але поруч, слюсар з Ґенту
Кличе в гості нашу Настю.
Настя – лагідна, звичайна,
А та трійця – із модельних.
Тож, француз став зовсім п,яний
Від коктейлів небуденних...
У пасса́жевій кав`ярні
Йде щоденний торг смачнюшок.
Це ж туди в недільній ранні
Я зайшов на каву-юшку.
...Гнали очі українок
Геть мене! десь...за Житомир.
Погляди - тяжкі поліна,
По «неіноземцях», вдома.
17.01.12 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307105
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 05.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.05.2012
Про що сумує сивий піаніст
І доторкає клавіш так щемливо?
Якби літа відкликати на біс
І вилити у щедру нотну зливу...
І повернути з попелу весну,
Де на одній із людних вулиць міста
Мрійливий погляд в душу зазирнув,
Розцвів блаженно, мов лілея чиста.
Де обривались лагідні слова
Таким солодким трепетним мовчанням,
Звучала в парку музика жива
І мідні зорі канули в світання...
І так хотілось в пахощах хмільних
Творити, жити, мріяти,кохати!..
Допоки крик холодної війни
Не розірвався вибухом гранати...
Враз заніміла радості струна,
Вчаділі вишні мертво захололи...
Ще й дотепер відлунює війна
Таким пекучим невигойним болем...
О, скільки доль злетіло під укіс
Під градом куль прострелено надії...
Про що сумує сивий піаніст?
Тремтить сльоза непрохана на вії...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335152
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 05.05.2012
Я боялась тебе розбудити,
Ворухнутись невчасно у сні.
Не хотіла - боялась згубити
Крихти снів на твоєму плечі.
Я боялася вірить в реальність -
Раптом знову це тільки вода.
І можливо це просто недбалість
І наївність у передчуттях.
Я боюся навколо усього,
Що нашкодити може душі:
Найщирішого дотику твого
І цілунків твоїх на щоці.
Я повірити ще раз посміла,
Ще боюсь, та душа вже твоя...
Я серденько відкрию несміло
І в цілунку зімкнуться вуста.
Я боялася ще раз кохати,
Та чуттів не стримати потік
І я заново вчуся літати -
За собою зовеш у політ.
На плечах тепер нові крила:
Нещодавно раптово зросли.
На твій поклик душа затремтіла
І не в силах триматись землі.
Я б хотіла з тобою літати...
Ти мовчиш, про що інші кричать
І без слів вмієш щиро співати
І любов без "ЛЮБЛЮ" дарувать.
І невже мій дуал все ж існує...
Ти в душі зачинаєш чуття...
Я не знаю, як далі все буде...
Та зустрілись ми все ж неспроста...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335017
дата надходження 04.05.2012
дата закладки 04.05.2012
А найперше чистилище - це земне,
А найважча дорога - дорога праведна,
І існує краса, яка не мине,
Хоч кусає її по початку згаданий.
А найбільша сльоза, та, яку проллєш,
Як зашкалює жаль, чи без міри весело...
А найперша любов - це любов без меж,
І немає у ній низькоти тілесного.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324352
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 29.04.2012
Испепеленная дотла,
(Но ей все мало)
Зачем опять к нему пришла
В его начало
К изнеможенному плечу,
К потухшим векам?
Пришла святая к палачу
И все померкло.
Померкло… Померкло!
Он пригубил ее уста,
А ум – стреножил,
Как неспроста все, неспроста
Ты прав был, Боже,
Чуть угловатые штрихи
И профиль гордый
Зачем пишу ему стихи
Любви аккордом?
Печальным аккордом!
Испепеленная дотла
(И жить устала)
Не сберегла, не сберегла,
Что обещала
Саму себя, свою любовь
В единстве веры
Я не с тобой, я не с тобой,
И дождь льёт серый.
Льёт серый…Льёт серый
ДОЖДЬ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322218
дата надходження 15.03.2012
дата закладки 28.04.2012
Это было недавно, это было давно.
Захлебнувшись от счастья, распахнул я окно,
хохоча , как безумный, ликовал: "Наконец!!!
У меня дочь родилась! Ай, жена, молодец!"
Как мы этого ждали, как об этом мечтали!
Как планировать пол не шутя изучали:
лунный, солнечный цикл, циклы крови, диета,
очень тщательно мы изучали про это.
Наслаждаясь ,кормили, пеленали, купали,
чинно, важно с коляской, как павы гуляли,
чтоб не сглазили - фиги украдкой давали,
песни пели и сказки дочурке читали.
Ждали первого шага, ждали первого слова:
"Мама? Дед? Баба? Папа?" Спорим снова и снова.
Первый зуб, диатезы, бессонные ночи,
на работу идёшь – хочешь спать, нету мочи!
Не успев оглянуться , в детский сад оформляли,
ещё миг – в первый класс гордо банты вязали.
Первый, пятый, девятый – и уже выпускной…
Ну, куда же ты, время? Не лети так, постой!
Неужели недавно была ты малышкой,
и тебя убедить можно было пустышкой?
Счастье наше! Для нас навсегда - ты малыш!
И как каждый малыш иногда ты шалишь-
то без шапки уйдёшь, то попозже придёшь,
то диетою маму пугать вдруг начнёшь.
Больно очень всегда, если дочь не поймёт,
нагрубит и обидит, немножко приврёт…
Только всё это мелочи – ты ведь растёшь,
ещё чуточку – всё непременно поймёшь!
Ты поймёшь – нет на свете важней ничего,
чем родительский дом, нет роднее его!
Где бы ни была ты, кем бы ни была ты,
находясь на Олимпе заветной мечты,
будь всегда человеком и помни о том,
что в любую минуту, и ночью , и днём
ждёт с любовью и верой родительский дом.
С. Голоскевич.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193357
дата надходження 02.06.2010
дата закладки 28.04.2012
Легкий вітерець біля вуха
І м’якість щоки на плечі.
А місяць льє світло із кухля
Неспілої ще аличі.
У мандри лаштуються миші –
Пакують зерно і полин.
Кіт-тенор взяв ноту найвищу,
Загнавши коханку на тин.
Пес радо подався на гулі,
Друзякам прогавкавши клич.
І дні пригадавши минулі
Щось тихо розказує сич.
І тінню час міряє липа -
Стартує комар до зірок.
По приладах він, а не сліпо,
Цей зробить в історію крок.
Ніч тихо пливе над землею.
Ти спиш, я вартую твій сон.
Дарма, що плече трохи мліє,
Я буду стійким мов Самсон…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333229
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 28.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.04.2012
Задощило, застрУнило срібно-
Розлетілись акорди гучні
І посипалось стразами дрібно
В закосичені трави хмільні.
Підхопило з дерев, закружляло
Абрикосовим цвітом легким
І рожевим, мов сон, покривалом
Постелило дрібні пелюстки.
Напоїло, мов глечики, квіти-
Обважніли тюльпани п'янкі
І помчало собі шелестіти,
Сколихнувши калюжі дзвінкі.
А по тому, мов струни гітари,
Обірвалось і стихло-чудне!..
Крізь розшиті батистові хмари
Протинає вже небо ясне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332811
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012
Час іде...невпинно,невблаганно
Не зупиняючись і не вертаючись назад
І замітаючи сліди минулого старанно
Він не жаліє нас і не дає порад
Найкращий лікар і найкраща допомога
Погані миті неможливо просто стерти
Потрібно жити далі і настане перемога
Це краще,ніж кидати виклик смерті
Життя-безцінний дар,воно єдине
Немає сенсу вічно шкодувати
Прекрасне все...усі його години
А час-ніколи не потрібно марнувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226684
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 22.04.2012
Спалахнув і загас геть безслідно.
Ні пилинки, ні шуму, іскри.
У моєму житті непомітно
Ти прибрав за собою сліди.
Обійняв, цілував із хвилину...
Лиш на день засія́в, мов зоря.
А на ранок думки всі покинув:
Ти наснився мені, тобі ж - я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330227
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 22.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2012
* * *
Сухі листочки,
Танцюйте під музику
Осені злої.
* * *
Золотом листя
Наче скоробагатько
Кишені набив…
* * *
Тільки синява
У цьому житті лишилась.
Небо і вітер...
* * *
Тихий світанок.
Осені білі троянди
Плачуть росою…
* * *
Життя це ріка.
Пливу над каміннями
Як цей листочок.
* * *
Замість книг старих
Наче сторінки темні
Ночі гортаю…
* * *
Запах казковий.
У минуле відносить
Цей давній напій…
* * *
Дивний малюнок
Подарували квіти
У порожнечі…
* * *
Квіти і вечір.
Я сумувати буду
Про день, що гасне…
* * *
Світанок. Туман.
Вітаю з надією
День новий. Осінь…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331695
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2012
Моєму серцю час у санаторій.
Твоїм очам потрібен PhotoShop.
Ми - королі безлюдних територій,
Загублених між "майже" та "якщо б".
Так хочемо здаватися живими,
Що дихаємо, майже як живі.
Так... ми, мабуть, ті самі херувими,
Що крила загубили у траві.
У наших жилах кров іде по колу.
Байдужим ритмом стукає у груди.
П"ємо холодне пиво, теплу колу...
Ти знаєш - ми також, напевно, люди!
І, ніби пси, прив"язані до буди,
Сторожим - кожен свій примарний Світ.
Закохані в свою "свободу від" -
Серця не вбережемо від застуди...
Ми - демони, посаджені за ґрати.
В одній неволі - та, на жаль, нарізно...
Ти знаєш - жити краще, ніж вмирати...
Та ми це зрозумієм
надто
пізно...
2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319753
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 19.04.2012
Все платят за свои грехи,
И за ошибки,неудачи.
Кого-нибудь обидишь:"Пустяки!"
А этот кто-то ,может,горько плачет.
Чужое горе безразлично нам
Живём без бед-и слава Богу.
А кто сегодня пищи не видал:
"Ну так у каждого своя дорога..."
Любовь нам дарит счастье и удачу.
Друг другу боль обиды дарим сами,
Не ценим верности самоотдачу,
Жестоки к тем,кто нас прощает.
Обидно то,что учимся любви,
Заботе друг о друге и прощать
Лишь после горя и ненастья мы,-
Когда научимся страдать.
Когда в лицо нам горе дышит,
Глаза от слёз покой забыли,
То вспоминаем,сколько боли
Мы близким людям причинили.
Добром давайте близких одарять,
Заботиться,любить,прощать.
Мы ценим то,что потеряем-
Любить намного легче,чем терять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322699
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 18.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2012
« У ночі такі, як в старовинних сагах,
Серця лицарів, що лежать в саркофагах
Раптом знов стугонять…»
(Р. М. Рільке)
Вість приніс нам хлопчина. Малий, замурзаний пастушок. Той самий, що носив в гори хліб. Вість як сполох – в селі карателі. Шукають нас – більше нікого в цій пустелі шукати. І схоже рушать прочісувати хащі сеї ночі.
Навряд чи нас хтось міг зрадити – місце криївки крім нас не знав ніхто. Але це не той випадок, коли мисливці йдуть шукати барліг сплячого ведмедя. Ми теж мисливці. Отже ця ніч буде ніччю Великої Брами. Брами, за якою Шлях. Кому куди… Чи знають ті знавіснілі «мисливці» в погонах - хоча б приблизно - між якими бескидами пішов під землю наш бункер – байка. Стежина на ці плаї одна - між скалками, де старе бердо нависає над ущелиною. Як здійнятись на кручу - видолинок як на долоні, і вони будуть йти саме там.
Боївка рушила серед глупої тьми – ніч випала горобина. Ще й туман – густий як питво з Чорної криниці. У такій темряві ноги йдуть самі – очі можна заплющити – щось прокидається в глибинах єства і підказує – там провалля, там камінь. І йдеш як летиш у сні. У снах я часто літав. Принаймні до тої ночі. Засинаєш і раптом відриваєшся від тіла і летиш на гірськими стежками і полонинами. Тільки вітер шумить і колиcає верховіття смерек. Сотник казав, що ці сни віщуни. Як помру то отак і полечу.
Під ранок тьма стала не такою колючою, з’явились обриси дерев – зійшов місяць, що ледве пробивався крізь туман. Холод і сирість ставали все більш відчутними – певно свідомість поверталась до реальності буття. П’ятеро інсурґентів залягли на крутосхилах кичери – все, що лишилось від сотні за двадцять років боїв.
Сотник подивився мені в вічі і сказав, що на мій скоростріл вся надія, стріляти тільки за наказом – коли почую крик сови. Я ще подумав: чому сотника назвали Віхола? Мені він завжди нагадував не зимовий вітрисько, а птаха – здавалось, що змахне руками і полетить. І в очах його було щось пташине. Колись казку мені розповідав дід про птаха віщуна і казав, що стріну колись такого птаха серед лісу на старезному яворі і навішує він мені про все моє життя і про мою легку смерть.
Я чекав. Чи то скоростріл приймав тепло моїх рук і не здавався таким зимним чи то мені цей інструмент ґерцю віддавав холод свого заліза і ми з ним ставали одним. Я часто розмовляв зі скорострілом сприймаючи його як живу істоту схожу на собаку чи то їжака. Їжаки вони все розуміють, навіть можуть говорити слова які ніхто не чує бо не прислухається до тихого шуму ночі.
Почало сіріти. Ранкові сутінки о цій холодній порі вони як тужлива пісня. Я вже подумав, що марне було чекання, як з імли виплили постаті. Багато. Випливали одне за одним серед ранкової лісового мовчання, ступаючи важкими кроками на безлісий видолинок. Виплили всі як юрмище привидів серед такої тиші, що аж дзвеніло в вухах – кроків їхніх я не чув, голосів теж - йшли мовчки. Раптом крикнула сова, і сіпнувся затріпотів в шаленій лихоманці мій скоростріл. Світ із мовчазного перетворився в суцільний шум, ревіння. Постаті падали, падали і падали, відгризаючись спалахами вогню, навколо все свистіло і ревіло – так вітер вривається в падолисті між кичерами і шаленіє, тріскотить ламаючи дерева як сірники.
Скоростріл клацнув і замовк – в диску закінчились набої. Швидко міняючи диск я раптом відчув тишу – здалось, що просто я втратив на мить слух від цієї колотнечі. Але ні – тиша відчувалась єством, тілом. Залишки туману згасили навіть луну. Цього не могло бути – цей шмат світу був щойно наповнений людьми і виром їхнього двобою – не могло так раптово все затихнути – може я помер і це мій дух дивиться на затихлу леваду? Але ж ні – я не лечу – я тримаю в руках розгарячілий скоростріл. Не знати як довго я лишався в такому заціпенінні, але потім рушив.
Навколо справді стояла тиша. Тихий холодний ранок. Я обійшов ущелину – у видолинку лежали тіла карателів скошені чергами. На місцях своєї останньої засідки лежали повстанці дивлячись мертвими очима в сіре холодне небо. Партизани останньої діючої боївки. Партизани Блідого Місяця, яким кедри Ґорґан співали свої пісні.
Я поховав їх у величезній ямі, що лишилась від видертої вітром з коренем старезної трьохсотлітньої смереки, поклав поруч уламок сірої скелі і побрів навмання ступаючи скамя’нілими ногами на м’які килими зеленого моху. Я – останній інсурґент краю. Я буду блукати цими дикими горами і лісами від одної кинутої криївки до іншої, несучи на плечах крім шмату войовничого заліза ще й мрію про Волю. Буду лишати на корі дерев знак – знак партизана - цей слід останнього повстанця. Буду шукати по цих дрімучих лісах ворога – свого ворога гідного мого двобою. І так блукати буду вічно. Бо навіть коли шмат металу зробить моє тіло нерухомим, полечу я над цими гірськими стежинами у свій вічний політ.
(світлина автора новели)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330871
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 18.04.2012
Великий день-який великий день!
З двінниць високих величальні дзвони,
Пташки розносять вервиці пісень,
На білих фанах-вишиті ікони.
Довкола церкви-богомільний люд,
На сонці сяють золотаві бані
І писанки у кошиках цвітуть,
І смачно пахнуть пасочки рум'яні.
Колише ніжний теплий вітерець
Свічок воскових язички шовкові.
Спиває Бог з намолених сердець
Іскристі роси світла і любові.
Гойдає дзвін освячену весну
В цю світлу днину, радісну і милу,
Де кожен з нас душею осягнув
Святої жертви переможну силу..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330429
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 18.04.2012
А ти до мене повінню прийшла б,
у ранні дні березового соку?...
Схлипне під вітром давня ковила
від холоду, неначе ненароком.
Ледь чутно линув перший пробний свист
аж з піднебесся – м’яко – голос пташки.
Смолисту одіж яблуневий лист
із бруньки пробивав зеленим цвяшком.
Бурхливу повінь оминути ж міг,
березам квітень дарував сережки.
В житті є сотні, тисячі доріг,
а наші – перетнулися на стежці.
Лиш очі говорили… мить теплА
по тілу розливалася. Усюди.
То, ти до мене повінню прийшла,
і хвилею захлюпало у груди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329533
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 18.04.2012
У хвилини вечірнього смутку,
як на призьбу кладе булаву
ясне Сонце - несу незабудки,
наче пам'ять про Тебе живу…
І єдиному Богу відомо -
як Тобі, як мені вже без нас….
Бо такої блакиті як вдома
не знайду, хоч шукала не раз.
Я забуду дороги і втому,
застелю білосніжний обрус -
незабудки як завжди на ньому…
Посміхнуся, на стіл обіпрусь…
Надвечір̕'я огорне любистком,
місяць-глек молоко розіллє…
Розстилається тиша батистом…
Відчуваю… Ти поруч… Ти є..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329800
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 13.04.2012
В осінньому златоволоссі сонце грає
І зігріває наш прийдешній день
А поклик серця так багато знає,
А слово ллється в ноти для пісень.
І хочеться тепла й натхнення
Для сонячних думок, нових ідей
у світанковий ранок полудення
Усміхнено і щиро від людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212866
дата надходження 26.09.2010
дата закладки 08.04.2012
Перечекай негоду дощову-
Ану всміхнеться сонце променисте!
І у шовкову скошену траву
Розсипле ранок росяне намисто...
Перечекай, а раптом все мине-
Усі жалі, сум'яття, мелодрами
І світла радість в серці спалахне,
Немов веселка в небі кольорами!..
Розсіє промінь попіл гіркоти
І всі печалі вивітрить безслідно...
Перечекай і ранок золотий
Загляне в шибку росяну погідно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298207
дата надходження 06.12.2011
дата закладки 08.04.2012
Не треба слів. Вони пусті звучанням.
І навіть сліз. Вони тепер вода.
О, як доречне це небес втручання!
Хоч так мені обох із нас шкода...
Шматує вітер спогади, мов листя.
Забутий час за спинами летів.
Невже ми справді просто відбулися,
згубивши щастя в листі золотім?
Що хочеться до зриву закричати,
Руками зачепити небеса!
Якби ж кохання вміло приручатись,
Ми б вірили з тобою в чудеса…
Побачення перевелось раптово
В небесну і прощальну благодать.
А ти ? А я?.. Нам не знайшлося слова,
що зможе нас удруге поєднать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285907
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 07.04.2012
Краплинами дощу збігає ніч
І темряву ховає у шпаринку.
Ти знов зі мною поруч, віч-на-віч...
Не йди, побудь, затримайсь на хвилинку.
Сказати... Що? Забулися слова,
Які в серцях так сонячно бриніли.
Та може ця хвилина рокова
Засяє ранком в душах онімілих.
Як вистояне надхмільне вино,
Кохання мить.... Чом так зникає швидко?
Самотність, що постукала в вікно,
Невідворотністю зачинить клітку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328478
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2012
Усе пробігає... на щастя...
А може уже й на біду...
А раптом мені би схотілось
Назавжди лишити красу?
Красу, що відчую у серці,
І душу до світла зверну,
Простягнуться руки доверху -
О, Боже! Тебе я молю
Залишить мені цю хвилину
Назавжди у серці в росі,
В яку із світанком порину...
Назавжди забуду світи
Ось ті, що я бачила досі, -
Жорстокі, холодні, німі.
Й постану, немов на порозі,
До Раю... Прошу Вас, Святі...
Тепер все побачу інакше,
Немов немовля,закричу!
Із подиву того, що серцем
Тепер я інакше живу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313510
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 07.04.2012
Віршів не буває поганих -
Бувають тільки німі.
Такі, що вони, як без смаку:
Відчужені й лячно пусті.
Від них не погано на серці -
Одна німа тиша в душі,
І струни чуттів не озвуться -
Не то́ркнуть словами вірші.
І строфи живуть повсякденно,
Не думають бідні рядки,
Що поклик їх не здійсниться
Ніколи в рифмо́вім житті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315620
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 07.04.2012
Дивилась у його очі. Він сказав, що ніколи не кохав. Я повірила. Правда. Він і не кохав. Він не вміє кохати, власне, як і я. Він лиш вчив мене. Усі два роки. Вчив, як потрібно жити. Я хотіла чогось. Чого? Колись, коли мені було одинадцять, я йшла по вулиці і розуміла, що я не знаю, що таке кохання. Боялась, що ніколи не відчую цього. Я знаю, що з тієї ж хвилини я увійшла у свою роль. Заставила себе повірити, що можу любити. Хороша спроба. Та невдала. Коли хтось починає займатись невластивим йому, то виснажується, стає голою нервовою струною. Деякі так і живуть, нарікаючи, що доля з ними погано поводиться. А насправді не доля, а просто не їхнє життя, чуже. Так само було і зі мною.
Зараз ожила. Я знову можу летіти. Я нікому не належу, непостійна. Моє життя - у змінах, у постійному русі.
Я просто вітер. Вільний. Непомітний. Незамінний. Самостійний. Просто вітер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326270
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 06.04.2012
Полоще душу благодатний дощ,
Змиває з шибки ранішню пилюку
І пише ноти по бруківці площ,
Творить симфонію своїм чарівним стуком.
Ви вслухайтесь в мелодію дощу,
Яка краса, тут певно три октави,
Я теплим словом звуки пригощу,
Щоб вони разом тихо заспівали.
О дивний дощ, ти наша благодать,
Ти музика землі, чарівне, ніжне диво,
Даєш життя, лише хмарки кричать,
Вмиваєш землю, щоб була вродлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328120
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 06.04.2012
Я бачу як загине світ.
Не завтра, ні… Уже сьогодні:
Злетяться Янголи голодні,
Як сповіщав старий Завіт…
І білі й чорні – благородні.
В пекельнім огнищі згорить
Все людство. Й рватимуть на шмаття
Дияволи дітей, мов плаття
І кров невинну будуть пить…
Сліди наруги з’їсть багаття.
Не стануть нас вони ділити
На грішних, праведних, святих,
Бо Віру гнали за поріг
Й без Бога примудрились жити…
То ж кара люта жде на всіх.
Над вечір змиє зорепад
Сліди людського існування…
На Землю ступить спозарання
Нова рептилія, чи гад.
І розплодиться, без питання…
Життя продовжить свій парад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319464
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 06.04.2012
Моя земля готується до свят,
В люстерку неба гарно чепуриться.
А понад нею Господа десниця*
Жене хмаринок золотавий ряд.
Моя земля полощеться в росі
Перед святим Христовим Воскресінням
Таким шовковим піниться цвітінням,
Що аж дивуюсь неземній красі!
І доторкаюсь кінчиками вій
Того п'янкого, лагідного дива...
Яка ж душа небачено щаслива,
Що є причетна до таких подій!..
І що спиває світлий той нектар,
Немов джерельну кришталеву воду,
Милуючись на дивовижну вроду,
На той прекрасно-незбагненний дар!
Моя земля готується до днів
Святої Пасхи, світла і любові,
На сонці гріє котики вербові
На струнах вітру награє пісні.
Бо в день недільний зі святих небес
Господній дзвін врочисто пролунає
І пронесеться рідним моїм краєм,
Щаслива звістка, що Христос Воскрес!
*Десниця(архаїзм)-рука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327907
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 05.04.2012
Люблю людей, що в мові обережні,
Їм слово грубе серце не плями́ть.
А мою душу здогад той бентежить,
Що тво́є "я" мої́м не дорожить...
Не знаю я, чи так то є, чи просто
Чергового очікую синця.
Якби ти знав, як слово твоє гостре
Мене вбиває-мучить без кінця...
Є в кожного в душі свої стигмати, -
І їх, і сльози варто берегти.
Чи так багато рідних цінувати?
Дозволь любові раз хоч зацвісти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316918
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 05.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2012
Пасхальна ніч і радість навкруги,
Сьогодні Бог дарує нам спасіння,
Вогонь із неба запалив свічки
І обдаровує Христовим Воскресінням.
Яка ж це радість, мов злітаєш ввись,
Літа вертаються, які давно минули,
Пісні Пасхальні знову полились
І свічечки по світу спалахнули.
Звучать слова, що нам Господь сказав,
Думки його до нас летять з небес,
Господній Син в неділю цю Воскрес…
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327399
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 03.04.2012
Не цвітуть на вікні герані…
(Олена Теліга)
На самотнім вікні розквітає червона герань,
Наче перша любов – розквітає шалено і палко,
І вмирає сама після перших сумних розставань
За лаштунками слів у осінньому вічному парку.
Відмирає той цвіт. У тривожну прозору блакить
Журавлем без крила відлітає в далеку мандрівку.
Тільки спогад п’янкий ще собою згадає, зболить,
І впаде пелюстком пурпуровим на голу бруківку.
Як відчути її – ту тонку, ту мереживну грань,
У обійми сліпі свої руки комусь розпростерши?..
На самотнім вікні розквітає червона герань,
Наче наша любов – найсолодша, найбільша. Найперша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276279
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 02.04.2012
Я просто хочу знати, що Ви є,
Що там, на відстані із сотень кілометрів
Усмі́шка Ваша щастям виграє,
А я для Вас щодня народжую сонети...
Я просто хочу знати, що Ви є,
Що Ви щасливі, що життя у Вас прекрасне.
Хоч осінь часто болю завдає,
Ви зачекайте мить,- і завтра прийдуть ве́сни.
І хай там що життя для нас снує,
І хай би скільки мрій в душі не існувало...
"Я просто хочу знати, що Ви є",-
Моя Любов про Вас шепоче молитвами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326843
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 02.04.2012
Заплети в моє волосся посмішки
Нехай ранком рознесе їх вітер
Сонячні вплети у пасма проліски,
Щоби жоден холод їх не витер.
Заплети в моє волосся крапельки,
Щоби візерунком вкрили тіло
Я з Тобою просиджу пів ніченьки,
Лиш би сяйво місяця світило
Існує тільки один шлях до щастя - перестати турбуватися про речі, які не підвладні нашій волі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320504
дата надходження 09.03.2012
дата закладки 02.04.2012
І знову сніг. І знов навколо біло,
Хоча весна вступила у права.
Мені чомусь до болю захотілось,
Щоб стопи легко ніжила трава,
Щоб небо засміялось росянисто,
А сонце щоб купалося в зірках.
І бруньками заквітло сіре місто,
І квітів захотілось в пелюстках.
До радощів, до мрій, до божевілля
Мені чомусь так хочеться весни!..
І серце б’ється пташкою щохвилі,
Торкаючись таємної струни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319911
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 02.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.04.2012
Там где кусочек лета,
тихо играл лучами.
В белых полосках света,
август прощался с нами.
Пахло костром и полем,
желтой волной пшеницы,
Сердце невольно колет,
будто стальные спицы…
Сонный июль по кругу,
все это - невозможно.
Осень берет за руку,
нежно и осторожно..
Все повторим сначала.
Жаркие дни, и гордо,
парусник у причала,
снова покинет город...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276644
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 01.04.2012
Вона змінила все його життя,
Розмалювала у яскраві фарби,
Відправила самотність в небуття,
Подарувавши серцю справжні скарби.
Вона прийшла,неначе весняна пора
Тендітна, ароматна й чарівна
В його душі заграла музика нова
І вогник в серці запалав сповна.
Вона сміється щиро,як мала дитина
Й очима піднімає до небес
Її душа, то неземна краси картина
Вона - Любов,єдина із чудес!
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323623
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 01.04.2012
Стояли поруч. День спливав осінній,
Світило сонце з жовтої імли.
І раптом поєднались наші тіні,
А душі поєднатись не змогли…
Стояли поруч на краю розлуки.
І на порозі довгої зими.
І раптом поєднались наші руки,
А душі поєднатись не змогли…
У диво вірить тільки той, хто любить,
Невже усе на світі – до пори?
І знову поєднались наші губи,
А душі поєднатись не змогли…
Гірка образа стала поміж нами.
І тихо гасне полум’я свічі…
Як легко поєднатися тілами,
Як важко поєднати дві душі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278363
дата надходження 02.09.2011
дата закладки 31.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2012
Я зустріла Тебе, коли серце цього́ не чекало.
Коли душу топтали сніги, заметілі й морози.
Так нечутно відчула і в очі Твої закохалась,
В сірі очі, що містять тривоги, надії і грози.
Кілька щирих листів, що писалися болем і серцем.
Кілька довгих весняних тривожних розмов до світанку.
Я й не зчулась, як мрії осінні із мертвих воскресли
І весну малювали на складках старої фіранки.
Просто серцем й устами торкнулась до сонного щастя,
Пригубила тепло, що окрилює мить найніжнішим.
Кілька слів для життя бережу як Святеє Причастя,
Бо десь завтра зима зробить світ і Тебе холоднішим
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308437
дата надходження 23.01.2012
дата закладки 31.03.2012
Ви простіть мене поети,
Моя місія проста.
Бо прийшов на сайт відверто
Всім вам "чистити хвоста".
Хоч прожив я небагато,
І нічого не створив.
Та у критиці завзято
Намагавсь зробить прорив.
Бо під ніком - шито-крито...
Що там всяка похвала...
А тут "зубки поточити"
Враз нагода підповзла.
Рівно нуль у мене творів.
І на доступ також вето,
Та тепер вже, апріорі,
Радить буду всім поетам...
PS
Всезнаюче рече простак:
« І це не те, і те – не так!»
А ти візьми і сам зроби,
Потік божественний знайди, Котрий породжує усе,
І не вознось своє есе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326555
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012
Реальність та мрії - перетин множин.
Помножити радість на кількість новин.
Відняти проблеми. Відкинути біль.
І перед собою побачити ціль.
Підносити всі почуття до квадрату.
Звести до нуля гірку оту втрату.
Вже досить шукати думок інтеграли -
Ми не логарифми й не факторіали!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320742
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 31.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2012
Між нами – повінь від мовчання,
І гребля від напруги рветься,
а в пам'яті курок зізнання
знов кулю випускає в серце.
Між нами - наголос в повітрі
застиг в очікуванні слова...
А дотик рук пече на вістрі, -
то не мовчить тілесна мова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242837
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 31.03.2012
Впав перший сніг. Смеркає.... Холод лютий
Уп’явся в тіло крізь тонке пальто.
У голові думки роєм снуються
Про дім, дітей, й, звичайно ж, про тепло.
Про те, що і зима не за горами
(Чобіт зимових в неї ще нема).
Зустріне її вдома пика п’яна–
Та пика їй огидніш від ярма.
Страшніша від пронизливого вітру,
Що виє поміж тросів проводів.
Страшніш від ночі і хмурного неба,
Від чорних-чорних, мов смола стовпів.
На обрії завмерла постать лісу.
Верба у лузі жалібно скрипить...
Верба почула крик її душевний
І зна, чом в неї серце знов щемить.
Вона на пагорб вийшла. Зупинилась.
Он світло в вікнах де-не-де горить.
Свій хід пришвидчила, хоча й втомилась,
Удома буде зовсім через мить.
...У двір тихенько хвіртку відчинила.
Пес біг назустріч й радо скавучав.
"Це мама із роботи повернулась!"–
Дитячий голос з хати прозвучав.
Позаду було місто й кілометри
Щоденно збитих жінкою доріг.
На тіло стомлене і виснажену душу,
Немов бальзам, був той дитячий сміх.
І дітки ті зірвуть печатку суму,
Усмішка знову доторкнеться губ.
Життєву силу мамі повертають
Ті оченята, що удома ждуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306038
дата надходження 12.01.2012
дата закладки 31.03.2012
Не треба солодити гіркоту-
Пощо примара щастя серед пустки?
Хіба ж я винна, що знайшли не ту
І мрії розлетілися на друзки?
Хіба ж я винна, що любов гірка,
Що поряд почуваємось чужими?
Така вже доля, пане мій, така:
Нас часто зводять у житті не з тими.
І часом нас закохують не в тих-
Такий раптовий станеться трафунок*...
Не треба підливати гіркоти
У невзаємно-щирий поцілунок.
Давайте я Вас просто відпущу
Без докорів, претензій і театру
В палкі обійми теплого дощу,
І не вдавайтесь більше до азарту.
Не треба солодити гіркоту,
Давайте змовчимо не так, як завше...
Життя вам ще підкине саме ту-
Така вже доля, пане мій, така вже...
*Трафунок(діалектне)-випадок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326351
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012
Прилети до мене, пташко,
У призахідному дні,
Мені йти зробилось тяжко,
Мої кроки мовчазні…
Крапни крапельку солону
У мою гарячу рану,
Пальці вічного полону
Мені всотують погане…
Крапни слізку співчуття
І цілющого зітхання,
Поверни в моє життя
Найказковіше світання…
Пташка крилами змахнула,
Вогняними язиками,
А за мить навік заснула
Разом з гойними сльозами…
Відродися з попелища,
Де згубив себе колись,
Над тобою вітер свище,
Поки сила, відродись…
13.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326209
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Напружено мовчу. Вокзальна тиша
Не дише, співчуваючи з пітьми...
Давай, хоч мить побудемо дітьми,
Скажи ще раз: "Не бійся! Не залишу".
Де наше завтра, хто навчить чекати?
Минеться час, не будемо на "ти",
Крізь дикий біль насмілилась піти,
Крізь щем душі навчилася мовчати.
Розлуки біль на Львівському пероні.
В міцних обіймах ніжності тону.
Я проклинаю,чуєш,цю весну,
Повільно відпускаючи долоні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267347
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 29.03.2012
Сьогодні перший білий сніг
Упав в розпечені долоні,
Він тихо стелиться до ніг...
Ти не кохав, тож ночі чорні
Затріпотіли між зірок
Напіврозпущеним клубочком
Заплакав щастя первісток
В моїх віршованих рядочках.
Сьогодні зорі заспівали,
Мов янголи чи пілігрими.
Вони, напевно, відчували
Усі мої натхненні рими.
Ти не кохав, тож першим снігом
Розсипалися зорі в снах.
Їх позбираю з тихим сміхом,
І знайду щастя у піснях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298558
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 29.03.2012
Життя у світ приходить, наче диво:
Адреналін штовхаючи в аорту,
А за кохання чисте і правдиве -
Дівча платило муками аборту .
Цуралася душа німого тіла,
Тремтіло серце, й кулачки від болю…
Чого? Чого ? Чого не розуміла
Довірлива й гірка жіноча доля…
Цвіт облетів в добу тридцять дев’яту
(Життя побивши на траву прим’яту),
Малесенькі… дитячі рученята
Між небом і землею розіп’яті…
А він ? Що ж він... Відмовився проблеми…
Бо йшов по світу пілігримом нóчі,
Й тепер рве з іншою квітки в Едемі…
Скажіть... чому цей гріх - лише дівочий ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250898
дата надходження 31.03.2011
дата закладки 29.03.2012
Пожди ще трішки і розтане сніг,
В душі раптово вщухне завірюха,
Не раз ще зливи прийдуть на поріг,
А ти всміхайся, чуєш, ти не слухай!
І відчини віконечко душі
Ясному сонцю, проліскам і травам,
На світанково-вранішній межі
Яріє світла сяюча заграва!
І накупавшись в променях ясних,
Розпушать хутро котики вербові...
Плекай у серці проблиски весни
Вирощуй квітку світлої любові...
І відганяй надією щодня
Гірку печаль, зневіру і розлуку,
І хтось назустріч(може навіть я)
Тобі простягне теплу свою руку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318350
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 26.03.2012
Нехай летить минуле під укіс,
Не склеїш вже розбитого корита!..
Між стовбурІв заплаканих беріз
Моя журба, світанками надпита...
Нехай бринить освячена струна-
Мого безсоння місячна соната...
Невже весна?Ти ба, таки весна-
Між тихих буднів крапелина свята!
Така ясна, аж наспіви дзвінкі
Зринають в небо, лагідно-погоже!
Все відпускаю з попелом років...
Ну що це я...Ну що ж я плачу,Боже?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324880
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Казав знайомий: " Я в твої роки
на гульки витрачав усю зарплату!
Ще й зараз намагаються жінки
мене, мов журавля окільцювати.
То ж будь упертим (не соромся втіх),
перегортай життя свого сторінку,
і не хвилюйся – невеликий гріх -
постійно обнадіювати жінку".
Можливо, я б дотримавсь тих порад:
й одразу став кількох дівчат кохати,
і начищав би пір’я на парад,
щоб здатися досвідченим пернатим…
Та час життя за річкою тече,
(та й гульки часом вилізають боком).
Так, інколи захочеться, в плече
щокою ткнутись, наче ненароком,
І мовчки обійняти ніжний стан -
Волосся хвилі обпікають груди,
І щось тобі нашіптують вуста
байдуже, що на завтра скажуть люди...
І ще б на вік і звісно на віки
Любить - а не тремтіти від покути…
Не знав знайомий, що Жінки – зірки,
а нам до них ще треба дотягнутись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322622
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Ламає день цукристу, сиву кригу,
і пахне сад торішнім полином.
Занила гілка, соком, на відлигу,
в розчахнутої вишні за вікном.
Гарячим срІблом капотить зі стріхи,
з калюж понапивались горобці.
Нарешті відступили завірюхи,
лишивши в тінях від зими рубці.
Синіє у проталинах між снігу
самотня квітка, мов любов чиясь…
Занило зліва, певне, на відлигу,
чи, що весна без тебе почалась…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320551
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Торік закрили школу. У селі.
Аж два замки повісили на двері.
Порозбігались діти-школярі,
лишивши тишу й… букви на папері.
Тремтить у коридорі кроків звук.
У павутиння назви кабінетів
снує старанно молодий павук,
під погляди осудливі. З портретів.
Гуляє протяг вибитим вікном
(чи то чийсь гнів, чи то чиясь зловтіха),
а на стільці, за вчительським столом,
дитяча аплікація. З горіха.
На дошці дата. Тема на урок.
Твір-роздум: « Чи селу потрібна школа...»
Чому ж так довго не дзвенить дзвінок?
Він більше - не дзвенітиме. Ніколи.
...щороку в Україні закривають близько 250 шкіл
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317262
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 25.03.2012
Ховаю в жменьку мрію обігріту,
В промінні сонця ніжиться рука...
Чи не мені натрусиш того цвіту,
Моя весняна повене п'янка?
І на душі так стане росянисто,
Так завесніє радість у думках!..
Розсипле ранок перлами намисто,
Заструменіє сонце по гілках.
І розгойдає яблуні ще сонні
Грайливий вітер подихом гірським,
Шовковий день на білім підвіконні
Розсипле мрій достиглі колоски.
Знайомі кроки скрипнуть за дверима,
У груди вдарить лІтепло хмільне
І хтось привітний з карими очима
Мене до серця свого пригорне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316016
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 25.03.2012
Як у зливу холодну горнусь до грудей –
не дозволь на півкроці спинитись!..
Ми полинемо в небо, забувши людей,
бо судилося мріям здійснитись.
Я тону в океанах блакитних очей,
що мене надихають, лікують.
Ти торкаєшся ніжно покірних плечей,
а вуста щось шепочуть, цілують…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317691
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 25.03.2012
Я своє серце покладу на плаху,
Думки незрячі відгоню від себе,
Піду вперед, бо я не знаю страху,
Аби у цьому бачив лиш потребу.
Плече в плече із братом поруч стану,
Ще й попрошу підтримки в свого сина,
В бою загою роз’ятрівшу рану,
Яка на тілі в неньки України.
Щоб для людей на берегах Дніпрових,
На правій і на лівій половині,
Життя розквітло цвітом калиновим,
На нашій славній, рідній Україні.
Хіба ж моя земля не заслужила цього,
Хай буде вільна, як у небі птаха,
А за життя достойне для народу,
Я вийму серце й покладу на плаху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319232
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Над рекой горит костёр –
там, где переправа.
И выводит ратный хор
Перунову славу.
Нынче по волне речной
путь далёкий ляжет.
А под крышею родной
крутит свою пряжу
златовласая Мокошь –
берегиня лада.
Не сгниёт в амбаре рожь,
спит спокойно чадо.
Из криницы взять воды,
как цеберко неба.
Береги нас от беды,
дай нам добрый жребий.
И плетёт веретено
людских судеб полотно.
Друг за другом скачут дни,
тают в небе синем.
А над Русью над лесной
гам вороний, волчий вой.
Пряжу тонкую храни,
о, Мокошь - богиня!
Тусклый свет горит всю ночь
в горнице девичьей.
Сможет пусть ему помочь
свычай и обычай.
Я от милого вестей
ожидаю слёзно,
не стелю свою постель.
И до ночи поздней
заклинаю я богов
всей душевной силой,
чтоб от дальних берегов
воротился милый.
Пусть рассвет ворвётся в дом
весточкой хорошей.
Быть подругой мне во всём –
я молю Мокошу.
Ночь крадётся за окном
и жужжит веретено.
Неспокойное
в груди
моё сердце стынет.
А над Русью над лесной
гам вороний, волчий вой.
Помоги ему в пути,
славная богиня!
Октябрь 2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288519
дата надходження 25.10.2011
дата закладки 25.03.2012
Аркуш,
стіл,
тиша
і думка тривожна
ходою
іде
нетверезою:
у цьому світі
на що
спроможна
й навіщо потрібна
поезія?
Можливо,
вона
руйнує грати
чи спрагу тамує?
Облиште!
Якби-то слово
могло
судити,
карати,
відроджувати...
Якби-ж то!
Навіщо ж тоді
знову і знову
злі,
іронічні,
змучені -
з хворої голови
на здорову -
линуть словосполучення?
Вірш -
то не просто
виключний факт,
не запис порожній в фейсбуках!
З поту
і крові
постане строфа -
правди,
любові
та муки.
Одна за іншу -
міцний ланцюг,
довіку не розірветься,
якщо
пісню
вільну цю
співає серце.
Потік
турбот і подій
несе,
б’є
об каміння
потужно.
Може,
у тому
поезії сенс,
щоб нас
не втопила
байдужість?..
27. 02. 2012.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317587
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 25.03.2012
Буває так, поглянеш у вікно,
Роздивишся на листя, що жовтіє.
І серед тих, кому не все одно,
Не видно того, хто про тебе мріє.
Буває так, вже випито вино
І погляд по тобі давно блукає...
Тому хто поряд мабуть все одно,
Що серце є і що воно кохає.
Буває, що не сказані слова,
Не вписані важливі рими в вірші...
Не серце думає, а "світла голова"...
Мовчання - то не золото, то гірше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204545
дата надходження 06.08.2010
дата закладки 10.02.2012
зима сяде на лаві старій
перехожих побавить сніжками
у модерній сукні своїй
в пасадоблі станцює з вітрами
на дротах споважніють круки
із бурульок закапають сльози
закивають шапками дахи
а сніжинки крутитимуть блюзи
зима нишком пройде по саду
у кишені насипавши хвою
на ялинку - немов молоду -
одягне білий смуток фатою
сивим золотом вкриє ріку
посріблить довгі ночі до ранку
заплете горобину в вінку
й покладе тобі вранці –
на ганку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233831
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 10.02.2012
Я блукатиму містом самотнім наївним дощем
у сезоннім цвітінні, в пелюстках білявих акацій.
Може, навіть, забуду про той неподоланий щем
серед мокрих будинків у ретро міських аплікацій.
Звуки крапель як кроки, я ними римую рядки
непочаті, а, може, вже сказані вчора…між нами.
Наливаються духом медовим акацій квітки,
й літо стелить під ноги відцвілий пожухлий орнамент.
Я сьогодні не зможу себе віднайти. Навіть, гірш.
В цьому шумі трамваїв, тролейбусів - протяги тиші.
Вже завершено все? Залишивсь недописаний вірш...
замість мене, цей цвіт між холодних акацій допише.
творча робота від AmriLauru на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263325 та http://www.playcast.ru/view/1585417/746545e055659d2c8b47f809b5281af33e1cc317pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263283
дата надходження 04.06.2011
дата закладки 10.02.2012
Коли над містом розливається неон,
А день від втоми на асфальті чахне,
Спішу у мріях я на Буковий кордон,
Де тихий вечір різнотрав`ям пахне.
Відклавши справи всі, я в гори йду, лишень
Покличе потайки серпневий вечір.
Туди, де спочиває в буйних травах день,
Де стиглі зорі падають на плечі.
І, засинаючи, у Бога я прошу,
Щоб мої мрії уві сні воскресли...
До ранку місячним серпом траву кошу,
Снопи в`яжу зірковим перевеслом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233754
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 10.02.2012
Трусить осінь яблука додолу -
Червонясті, зрілі, соковиті.
Зникло літо десь за видноколом,
Згасли фарби, зливами розмиті.
Я блукаю виснаженим садом,
Пригортаюсь до старої груші.
Вже й до мене осінь листопадом
Зазирає потайки у душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290734
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 10.02.2012
Порядкує вечір під вікном,
Мимоволі в шибку підглядає,
Де матуся тихо перед сном
Колискову донечці співає.
І тепла, і ніжності в очах
Для усього світу в жінки досить.
Бачить те допитливе дівча
Тай не спить, а все співати просить.
Міцно руку мамину трима
У пухких подушечках-долонях.
За вікном посвистує зима,
А на ковдрі розцвітає сонях.
Вже пашать рум`янці на щоках,
По обличчі посмішка блукає.
Засинати з мамою в руках -
Щастя в світі більшого немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310411
дата надходження 31.01.2012
дата закладки 10.02.2012
Бриз морський, солоний спогади приносить,
Навіває вечір ніжність іздаля.
В далечінь дивлюся у небесну просинь,
Як Ассоль чекаю з моря корабля.
Сніг в краях далеких сипле над землею,
Сіре небо холод розлива, мабуть.
Той, що дуже схожий з капітаном Греєм,
Там мене чекає, й просить:" Не забудь!"
Вітер гонить хвилі попід берег кволо,
Я вдивляюсь дужче в горизонту край.
Через шепіт хвилі я кричу уголос:
- Скоро я приїду, ти мене чекай!
16.10.2011р.
Шарм-Ель-Шейх
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294981
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 10.02.2012
Ти прИйдеш знову, ніжна моя вЕсно!
Чи не з тобою раптом оживу?
Чи не з тобою в серці крига скресне,
Дзвінкий кришталь посиплеться в траву?
І розіллється літепло шовкове
Духмяних квітів по вогкій землі,
Загубить вітер зоряні підкови
Між гострих скель у димчастій імлі.
І розплетуться промені сліпучі,
Пшеничні пасма небом попливуть!
Зірветься сонце зі стрімкої кручі
Пірне між верби в сиву каламуть.
Поллються дзвінко наспіви пташині
Поміж дерев і танучих дахів,
Сховає небо пухові перини
Аж до нових морозів та снігів.
Розстелить щедро розмаїтий ліжник,
В таких пахучих росяних квітках!
Ти прийдеш знову, янголе мій ніжний,
Моя квітуча віхоло п'янка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312600
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 10.02.2012
А пам’ятаєш Як цвіли магнолії -
бродили містом пахощі в меду,
старий трамвайчик по худенькій колії
то підбігав, то стишував ходу.
Ми наче вдвох, хоч люду тисло хвилями,
штовхалися й хилились під укіс,
і час топтавсь зупинками і милями -
старий трамвайчик між магнолій віз.
За светром серце калатало втіхою,
збивала кров коктейль з суцвіть-вина
Я, навіть, зараз тим цілунком дихаю
й п’ю перший цвіт магнолій... сам... до дна…
магнолії цвітуть….
….ти вже заручена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259157
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 10.02.2012
...щастя - це коли..а коли.......................?
...мов на долоні - всі мої гріхи:
на два життя старію з кожним роком.
Не вЕрнуть дні, мов з вирію птахи,
під теплу осінь, осінь жовтобоку.
Вчорашнє літо в спомини лягло
туманом сизим, в трави з шорстких спинок,
вчорашнє щастя стало на крило -
єства мого забравши половину.
Хворіє зранку золотом роса,
сюркочуть цвіркуни в обіймах м’яти,
торує з серця шлях …скупа сльоза -
не встиг вчорашнє щастя наздогнати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275068
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 10.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2012
Взаємність щира у коханні мов струна,
Щоб співом оксамитним душу гріти,
До тембру серця квапиться весна -
В духмяних травах, в квітах шаленіти…
Нектарний подих весняних вітрил,
В світанках райдужних і в оксамиті ночі,
В сріблястім місяці на фоні синіх крил,
І в ясних зіроньках–твоїх щасливих Очах…
Чарівні миті зоряних дібров,
Обійми щирі, що довіку не забути -
В мережці долі знов цвіте любов,
Бузковим цвітом на стежках спокути…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302711
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 09.02.2012
Люблю цю лаву, з довгих хворих ребер,
(Літа її руйнують без жалЮ).
Вона в надії тулиться під верби,
похила спина в написах «Люблю…»
Байдужий дощ полоще ноги хворі,
В набряклу осінь ревматизм проб’є,
В написаних словах чужих історій
згадає лава щось своє…моє.
Згадає всіх закоханих у парах.
Зітхання. Поцілунки. Дотик рук.
Веселий сміх. Романси під гітару,
а ще…згадає гострий щем розлук.
Люблю цю лаву, спогадами вкриту,
у теплих краплях-росах з кришталЮ.
Спинюсь. Присяду в листя з оксамиту.
Не вернеш. Розумію… а люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276634
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 09.02.2012
Старий рояль ще й досі пам'ятає
Тремтливих пальців ніжність і тепло...
Мій любий друже,нас давно немає,
В розбиті шибки снігу намело.
І голос серця в клавішах втопився,
Як теплий подих в келисі вина...
Брилем стареньким дах наш похилився,
В трухляві шпарки дихає весна.
Моя відрадо,все давно забулось,
Знов розтривожив душу тихий жаль:
В порожній тиші клавіша здригнулась-
Мене впізнав столітній наш рояль!..
Старі картини пліснявою вкрились,
Пилюка з'їла барви полотна...
І знов думки роздмухані злетілись,
Немов мушня на вогник до вікна!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265564
дата надходження 17.06.2011
дата закладки 09.02.2012
Поезія і музика.Слова
ПелЮстками лягли на срібні ноти...
Як обертом зайшлася голова!..
По келиху,мій друже?Я б не проти!
Самотній місяць,сивий пілігрим,
Торкнувся неба лагідної плоті.
Назвіть цю зірку іменем моїм-
Оту,найкращу,в пишній позолоті!..
Маленька зірко,світоче ясний,
У тобі є щось вічне,незбагненне!
Торкнись мене,як мідної струни,
Мелодією забрини для мене.
Дозволь сягнути пальцями душі
В твої космічні зоряні глибини!
Поезія і музика.Вірші
Лягли на ноти клином журавлиним.
Я вам усе без фальші розповім
І може вам печаль моя насниться...
Назвіть цю зірку іменем моїм,
Нехай це буде наша таємниця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281576
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 09.02.2012
Уже й сусідська стежка заросла –
(спориш зумів крізь міць її пролізти),
Тікає молодь з нашого села
У велелюдне, метушливе місто,
Де часу ритм тіснить серцебиття,
де блиск іону, імідж, ресторани:
адже сільське і непросте життя –
давно не входить в молодіжні плани.
Уранці вогник схлипне де-не-де
з осель старих – цього земного раю –
Невже селом чужа епоха йде
І невмирущий корінь засихає?
Хати пустіють… Протяги вітрів
Метуть долівку через биті рами.
Сусідський комин мертво занімів,
струхлявіли старі ворота-брами.
Загине й сад : між тріснутим гіллям –
рясніють кігті дикої ожини,
Мовчить. Мовчить покинута земля
Неначе в докір внуку, в докір сину.
Давно сусідська стежка заросла –
такий спориш, що аж по серцю рани…
Тікає молодь з нашого села,
Тож, мабуть, скоро і села не стане.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307123
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 08.02.2012
Ще й не весна, і на щоках – рум’янець,
холодний привид сковує поля,
і за плечима днів буденних ранець,
де серед цвіту – зламане гілля.
Зима столика по кленових спинах
лікує білим втрачені літа.
В тяжкі прошиті грона горобини
мороз найперший солод заплітав.
Відверто тиша тулиться до клена
під тріснуте, у заметіль, плече…
Невже це ти, подумала про мене,
Що, так рум’янець на щоках пече.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312374
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012
Помовчимо. Словам нема потреби,
скотилось сонце золотом у став.
На фоні перевернутого неба
останній раз тебе поцілував.
Засмаглий вечір крався попідтинню,
трусились зорі шепотом в траву,
у теплу ніч - не схожу на осінню -
коханою тебе вже не назву.
Бракує щастя, кисню до знемоги,
приліг коханець-жовтень між октав,
підпер півнеба місяць круторогий,
чубатий вітер верби чарував…
Помовчимо. Словам нема потреби.
Я знаю: ти чекатимеш мене
допоки вітер розплітає верби,
допоки наша осінь не мине.
плейкаст від AmriLauru на http://www.playcast.ru/view/1664051/d7916b20a28fc51a7bf6677a6d015d890878408apl
переклад російською на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285285
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282175
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 05.02.2012
У цій порі ялинкових весіль
пустує сніг . Ген набешкетив скільки !
А ти ідеш з роботи, в заметіль,
стискаючи в руках вербову гілку.
Заплутується в коси теплий сніг,
знімає з вій таку помітну втому.
Сусід чимдуж з торбинами пробіг,
а ти в руках несеш весну додому.
От бач! Зима ж – неначе й не зима
й тебе вербова гілочка зігріє,
і хоч у ніч Різдвяну, ти – сама,
проте…проте ж лишається надія.
Скрипить дорога пізніми саньми,
вітри гасають на обмерзлих мітлах,
а в тебе диво: посерЕд зими
за ніч, вербові котики розквітли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304648
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 05.02.2012
( із серії «Вогонь»)
Загорілась душа – в моїм серці вогонь,
Він не спалює, лиш зігріває…
Хоч уже сивина доторкнулася скронь,
Але серце коханням палає.
По житті в своїм серці вогонь я несу,
Він не гасне – горить яскравіше,
Із роками я став розуміти красу,
Що для мене тепер наймиліша.
Бо не тільки на личку рум’янить краса,
Є душевна, дарована Богом.
Через те і сердечний вогонь не згаса,
Ним освічена щастя дорога.
Пронесу крізь роки, хай і далі горить,
Він повинен горіти – не тліти…
Пломеніти в душі, не згасати й на мить,
Зігрівати, щоб міг я любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303970
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 05.02.2012
Тріщинка, буває, нищить майже вічне,
Та нема єднання, як немає снів,
В смутку все буденне, навіть екзотичне,
А коли ми раді – свято триста днів…
Не мандрує світом, хто попав в неволю,
Як не може бути квітів без стебла…
Ні, нема кохання, як немає болю,
І немає болю, як нема тепла.
Я не вірю в долю, як немає віри,
Без болота дивні навіть комиші..,
Бо нема багатства, як немає міри
І цілунки прісні, як нема душі…
Ти мені повіриш, я тебе не зраджу;
Без дощу і сонця не буде полів…
А для поклоніння не потрібно хаджу, –
Як нема любові, то й не треба слів…
18.07.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201753
дата надходження 19.07.2010
дата закладки 04.02.2012
(Пам"ятаю...)
Манера наближатись до мети
Мов на долоні – тільки б трішки змоги…
Я так хотів піднятись! – там де ти,
Не може бути смутку чи тривоги…
Будь ласка, повертайся знову в сни,
Без тебе вже й веселка почорніла..,
Ти ж так мене благала: «Поясни,
Чому душа витримує без тіла…»
А я дивився, кліпав і вертів
В своїх руках всі мудрості аннали;
Я так хотів для тебе сто життів..,
А в тебе і єдине відібрали…
08.07.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200013
дата надходження 08.07.2010
дата закладки 04.02.2012
Скороспіла любов – мимолітна,
І промчить, наче автомобіль;
У коханні і старість привітна,
А в ненависті – й молодість біль…
Усміхається той наостанок,
Хто самого себе переміг;
Ти мені обіцяла світанок,
А я ніч пережити не зміг…
22.06.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197198
дата надходження 22.06.2010
дата закладки 04.02.2012
Яка зима!..Заквітчана княгиня
В дубові сани коней запрягла.
Мете-мете патлате хуртовиння,
Дерева затулила біла мла.
І на варцАбі* задрімали квіти,
Стуливши міцно ніжні пелюстки,
Їм сняться весен громові трембіти,
Високих гір посріблені струмки.
А за вікном така рясна завія,
Немов роздмухав хтось молочаї*!..
Застигли краплі на зимових віях
І кришталем виблискують у млі.
Кущі малини мліють безборонні
Між кучугур, мов серед білих скирт.
Летять-летять сліпучобілі коні,
Холодні іскри крешуть з-під копит!..
Звисає з верб скуйовджена куделя,
В густих заметах губляться стежки...
Яка зима!..І в білих акварелях
Мої легкі втопилися думки...
*Молочай-кульбаба
*Варцаб(діалектне)-підвіконня
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309093
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 25.01.2012