(Ти приходиш у сни… (Любов Ігнатова)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534617
Не приходиш у сни…
Й не сказав чи у долі чекати,
В паралельних світах, залишивши оскомину днів.
А я в кожному сні намагаюсь сліди відшукати
Тих далеких зізнань, за яких ти в мені відболів.
Не приходиш…
І в снах порожнечею смикає в грудях.
Ще й сніжить-засипає забуті донині стежки.
Десь самотні гілки, зледеніло за вікнами блудять,
Не дістати гінкі тополині, в захмар'ї, вершки.
Не приходиш…
І сон… кольоровими нас не малює,
Лиш тумани густі застелили дороги сувій.
А холодна зима вже, по-своєму, все зафарбує...
Й зникне в білому сні силует запорошений твій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549943
дата надходження 09.01.2015
дата закладки 20.01.2015
Ми були коханими,
а не стали близькими.
Як же так спалили всю любов, до тла?
Та й стежини зустрічні
чомусь стали вузькими,
Загортає серце холод без тепла.
Мали ж бути парою
в небесах повінчані.
Струменисто радість рвалася з грудей.
Надвечір'я сяйвом
синім закосичене,
Усміхалось щастям нашим до людей.
Ми були коханими,
а не стали рівними.
В наші половинки вклинилась межа.
Друзі поділилися,
завжди ж були спільними,
Розділилось небо навіть без ножа.
Ми були коханими,
а не стали рідними.
Хай забуду зовсім ті щасливі дні…
Ой, зима, навіщо ти?
холодами сніжними
Нагорнула смутку в білім полотні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552112
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 20.01.2015
«Коли бувають зайвими слова» (Мирослава Стульківська)
Коли бувають зайвими слова?
Чи не тоді, як мовляться нещирі,
Їх лінія до серця вже крива,
Хай навіть переказані у мирі…
Коли бувають вчасними слова?
Коли мовчання надто болем крає,
А тишею пригнічена трава
Вже ділить небо на обох безкрає.
Коли бувають зайвими слова?
Коли сказати їх уже несила.
Іще, здається, ніби я жива,
Але виною світу завинила.
Чи зайвими, чи вчасними слова…
Чи сказані, несказані, в мовчанні…
Твої, мої… була б їх суть жива.
Хай зайві поміж нас, лиш… не останні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551090
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 20.01.2015
Не судилося - не збулося ...( Любов Ігнатова)
Не збулося, мабуть… судилося
Десь минути тебе на межі.
В квітах поле до ніг хилилося,
А ми все залишались чужі.
Не збулося, таки судилося
У півкварти зібрати сльозу.
А чи небом твоїм дивилася,
Тож не вчула в захмар*ї грозу.
Не збулося, затим, судилося
Засніжити назавжди сліди.
Я назовсім в тобі згубилася,
Мабуть, доля отак, в нікуди…
Не збулося, чому ж судилося
В паралелях шукати мости?
А кохання, на жаль, втомилося
Поміж часом долати версти.
Не збулося… і не судилося
Обопільно дорогу пройти.
У роках надвечір'я вмостилося,
А ми так і не стали на «ти».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477819
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 08.02.2014
(Ксеня Габа: інколи людина не може нічого зробити з своєю самотністю, а інколи просто боїться ще одної дози болю)
Вночі вела розмову з самотою,
Здавалася вона мені сумною.
Уранці попрощатися хотіла,
Сміливо за столом вона присіла…
- До серця смуток не клади,- просила, -
Не обгортай мої опалі крила,
Не зазирай печаллю в мою душу
Із самоти я вибиратись мушу…
Від неї я невміло відбивалась
Та самота щільніше пригорталась.
Спокусливо шептала і пророче…
І світлий день ішов у смуток ночі.
Тремтіла кава у моїй долоні,
Останній промінь стерсь на підвіконні,
А самота мостилася під серцем,
Неначе стала вже життєвим сенсом,
Неначе ми із нею стали цілим…
Та, просто, якось, друзів поріділо.
Згубилися слова у заметілі
Думок, що у мовчанні посивіли…
Необережно самоту позвала…
- Ти відпусти мене, - її благала…
Так щиро я просилася на волю,
Не прогадати ще старалась долю.
А самота скептично усміхалась
І залишати душу не збиралась.
В моїх руках давно схолола кава,
А я все менше й менше мала права.
Ще більше в низку додавала смутку,
Сіріло вже у кожному закутку.
І серце в павутиння обгортала…
Стояла недоторканою кава…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 01.08.2013
Не ищите, меня не найдете,
Я в той осени теплой, хмельной,
Одиноко, стою на перроне
От ее остывая ладонь.
Не ищите меня, не ищите.
Я в той осени яркой, шальной,
Растворился в ее поцелуях
Под смеющейся нежно луной.
Не ищите меня, не найдете,
Я в том парке, осенним листком,
По следам ее тихо блуждаю
Неприкаянным ветерком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411501
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 23.03.2013
Всі доріжки замітати взявся січень нині.
Як Новий рік зустрічали у своїй гостині?
Розкажіть, малята милі,
Новорічну казку.
Та послухайте і нашу
Січневу, будь ласка.
У далекім Срібнокраї
Краплі проживали.
З неба дощиком зливались,
Землю напували.
А коли зима холодна
Хурделила світом,
Наші Краплі замерзали
На сніжинки – квіти.
Та одного разу в гості
До друзів Краплинок,
Де й не взявся на помості -
Кап! Серед крижинок...
Капнув з хмарки Капітошка
Й весело, завзято,
Нумо, всіх Краплин вітати,
- З Новорічним святом!
Зазирнула Королева
На галас в господу,
- Хто порушує мерзлоту
Із вічного льоду?
Чому Крапля не замерзла?
Бунтаря на очі!
Спати, спати, наказую!
А хто тут не хоче?
Тож найбільш за все бажала
Королева льоду
Діамантом заморозить
Капітошки вроду.
- Кап, кап, кап!
Зовсім не треба!
Хто таке, де бачив!
Я Краплинка Сонця й Неба,
Шановна, пробачте!
Ви в зимовому палаці
В завірюху, в хугу
Перетворювали Краплі
У холодну стужу.
Витинали мереживом
Сріблясті сніжинки…
Хто розбудить царство льоду
Без води краплинки?
Я у кожній заспіваю
Й захлюпоче хвиля,
Все навколо оживає -
З води така сила!
Усміхнулась Королева:
- Малий Капітошко!
У крижинці, ти не знаєш?
Теж води є трішки,
А сніжинка ніжно тане
На теплій долоньці.
Й моє царство з снігу й криги
Розтане на сонці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391516
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 11.01.2013
Ой, же, Осене щедра і мила,
Виплач рясно осінні дощі,
Бо краплина чомусь опинилась
На моїй вже сльозою щоці.
Для усіх, непомітно змахнула,
Я вітрами сушила її,
Але щемом у серці відчула,
Що не дощ, а це сльози твої.
То чому ж не дощить, а ти плачеш?
Золотою ж ходою ідеш…
І дощами, принаймні, пробачиш,
Те, що смуток осінній несеш.
Запечалені сльози жіночі,
Вже не раз у краплини влились,
А ти щастя для нас напророчиш,
І в вечірній свічі усміхнись…
Полум'яним у золоті листом
Застели сяйно рідний поріг,
А туманом, що звівся над містом,
Притулися легенько до ніг.
Це тобі сповідають всі смути,
І мінорні акорди душі,
І кохання шукають забуте…
У майбутнє сліди залиши.
Ой, же , Осене, мила, чарівна…
У прощанні вітрами злети.
Ти красою своєю Царівна!
А за смуток… іще раз прости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381543
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 03.12.2012
Зазирни в мою осінь, благаю,
Це для неї з душі всі слова.
Ці признання тобі надсилаю
Від любові, повір, так бува.
Бездоглядну її залишили
В листопад і осінню сльоту.
Ми з тобою, напевно, грішили,
Попрощавшись отак, нальоту.
А любов непомітно присіла
Вже осіннім пейзажем в саду.
Попроситись назад не посміла,
Чи на щастя, а чи на біду.
Не простила, мабуть, нашу зраду.
Й слізно впала осіннім дощем,
Зачепившись в осінню принаду,
Хризантемовим жовтим кущем.
Зазирни в мою осінь
любов'ю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378766
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 20.11.2012
[img]http://cs419023.userapi.com/v419023008/b3e/p3eVRs53Xts.jpg[/img]
Повільно затікає у скроні мої осінь,
І крадькома проникла в серця близьких людей,
Та тільки в моїм серці весняна досі повінь,
Що стала аргументом недоспаних ночей.
У тебе у долонях посохли білі квіти,
І відсиріла палаюча колись любов,
Ну що ж, пройшло кохання - нема чого жаліти…
Бо хто умів любити – полюбить вірно знов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376135
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 08.11.2012
(за адресою) http://youtu.be/s-hbT6SvJ24
На нашу лавку осінь підсідає…
У бесіду осінню з листопадом.
На жаль… уже нас тут немає.
І лише смуток бродить садом.
Туманом щільно листя обгортає,
І не знайти минулого кохання.
Іду до осені, вона лиш знає ,
Що саме зустріч тут була остання.
Тихо злітає золоте листів'я…
В долоні щедро ми його ловили.
В букет складали… та чужим міжгір'ям
Любов надвоє нашу розділили.
Сумую я в осінньому барвисті,
І спомини щораз перегортаю.
ОсІнь моя стоїть в букеті…лИстом.
Твоя ж … у другу долю завертає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375027
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 04.11.2012
Я кольорові сни словами намалюю…
І прошепчу… Відчути б цю красу!
Безмежжя сонно простором торує,
А я букет троянд в руках несу…
І кожна квітка ніби сонцем, сяє,
На пелюстках осонням виграє,
Веселка ніжно в пригорщі збирає
Й мені всі фарби з неба подає.
Така вже благодать в її щедротах!
Як візерунком грає вдалині!
Просто за так, зірками у висотах
Насипле сяйвом щастя на всі дні.
Трояндами встеляю сон грядущий,
В думках нічну стежину засвічу.
Мій лише там перон в запасі сущий,
Так від земної суєти втечу.
А уві сні кохання без печалі,
Красою переповнює жалі.
Там почуття вимірюють в кришталі…
Й відносять аж до неба журавлі.
Я кольорові сни словами намалюю…
Я прошепчу… Я ще раз сон почую…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372023
дата надходження 19.10.2012
дата закладки 19.10.2012
Наведений будильник…
Все в позначці:
Куди, коли, на скільки, о котрій.
Сумуємо, радіємо чи плачем…
Усе у часі.
І що вартий збій!
Неначе бігуну,
От трішки б сили,
Останній подих…
Та ж бо добіжиш?
Кохані руки більше не носили.
Просто довірили:
Як треба? Довершиш!
І знову у хвилині все цінуєм:
Додому, на роботу й ще кудись…
Навипередки з часом так мудруєм
І от, здається!
Знову добіжиш!!!
За руки малюків - і вже щосили
До золота осіннього у сад.
Дітей кохані руки ж не носили…
І до снаги тобі усе!
Й стократ…
Вареники, конспекти, нові теми.
І ранок посміхається для двох.
І сину не даються теореми,
І з лялькою в дочки переполох…
Всміхаєшся на мить з дитячим сміхом -
І вже великий і красивий світ…
Хіба ж це суєта?
О, ні! Утіха!
А час злетів! Сховався серед віт…
У небо заголосить про нестачу.
Не встигну я…
І ночі вже нема!!!
Так хай до всього ж буде на додачу!
Жіноче щастя з віршами всіма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370978
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 19.10.2012
Заплутались думки в словах,
В щоденних клопотах буденних.
І не відчули попервах:
Те кажемо , що всім приємно,
Що розгубилась поміж нас
Краса й довіра правди вчора.
Із лицемірства і прикрас -
Театр одного лиш актора.
Коли ж згубили ми себе?
І те, що мали, особисте?
Зрадили… слово надсвяте,
Яке у правді тільки чисте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370258
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 12.10.2012
Намалюй нашу казку (Катка)
Напиши мені казку в минуле,
Ти для мене весь світ обіцяв.
Ми ж кохання там вчора забули,
А сьогодні уже не впізнав.
Загубили всю велич любові,
Спопелила байдужість красу.
Не сказали суттєвого в слові…
Чи ж тепер головне я скажу?
Напиши мені казку в сьогодні
І осіннім листком надішли.
Ти казав, що листи старомодні,
По – сучасному вже напиши.
Я хотіла в теперішнє взяти
Щастя трішки, бо як же це так?
Ми шалено уміли кохати,
Зберегти ж не зуміли ніяк.
Не пиши мені казку в майбутнє!
Подорожні у ньому лиш ми…
Спогад лине в моє незабутнє,
Обгортаючи пам'ять крильми.
Не пиши більше казку…не треба.
Смутком осінь іде дощова…
Нагадала навіщось про тебе
І з минулої казки слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370278
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 11.10.2012
Чому так серце, осене, щемить?
Грайливо й щедро розсипаєш листом.
Така прекрасна, дивовижна мить!
А я сльозу нанизую в намисто.
Ця щира й чиста зблиснула тоді,
Коли уранці задивилась в небо.
Хвилюють спомин роки молоді.
Й нестямно я закохана у тебе…
А ось важка, прихована для всіх,
У пригорщах, запалена душею.
Коханням знехтував, шукаючи утіх,
Тому й не стала парою твоєю.
Тамую я розгублено в думках,
Чия ж тепер вже буду наречена?
Сушила довго сльози на вітрах,
Обнявши стовбур молодого клена.
Гірка краплини зболена сльоза…
Таких найбільше у разках намиста.
Пекла образа, кинута в слова
Й моя дорога довга і гориста…
А цю сльозу, як росяну іскру,
Я пригорну у промені серпанку.
Осіннім листом ніжно обітру.
Вона зі сну щасливого світанку.
Ти вибач, осене, таку мою журу.
Нехай твої золотяться принади.
Я ж сльози всі в букет дощу зберу,
А ти розсип в осінні зорепади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366929
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 07.10.2012
Благодарю Вас, Сударь, за мечту...
За классику... за то, что не любили...
За все признания... за нежность... за слезу...
Великодушно... Вы меня простили...
Благодарю Вас, Сударь... за стихи...
За те стихи... что Вам я посвящала...
Несовершённые мои грехи...
Ведь... Вы - мой грех... о Вас я так мечтала...
Благодарю Вас, Сударь... за печаль...
За блеск в глазах... и взгляды с поволокой...
Не Вам тонуть в их глубине... а жаль...
Вы были так близки... и так далёки...
Благодарю Вас, Сударь... за любовь...
Что я придумала... и ей одной жила...
У неба сил просила... не злословь...
Порою слов... как наказания ждала...
Спасибо, Сударь... Вам за то... что не мою судьбу вершили...
И не любя... своей любовью... во мне... Вы женщину открыли...
Стих в исполнении Ивана Звенигородского VMD
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366932
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366246
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 28.09.2012
Я хотела тебе быть подругой,
Я хотела лишь нежностью быть.
Наградил ты меня разлукой,
Заставлял ты себя забыть.
Я могла быть немного солнцем,
Но ты сказку о солнце забыл,
И твой выбор совсем неразборчив,
Впрочем ты неразборчиво жил.
Я могла быть тебе луною,
Но ты ночью лишь просто спал,
Я к тебе прислонялась душою,
Но ты душу мою не узнал.
Я могла быть тебе любимой,
Но старалась забыть тебя.
Было больно.Но я терпеливо
Нелюбовь всю тебе отдала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362759
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 07.09.2012
Паленіють на столі гладіолуси. Царські квіти, пора цвітіння яких припадає у розпал літа. Довге яскраве суцвіття щоднини викидає надзвичайної краси квітку. Починаючи знизу ростка, кожний розцвіт, неначе по драбинці, піднімається вгору. І ось вже все стебельце у пишному вбранні. Різномаїття кольору небачене, ніби всю гаму сяйва, зібравши із неба та землі, випестили в таку гілку краси.
Віра хвилину тому їх принесла на оберемку і дбайливо розставила у вазах. Це, напевно, останній штрих у затишку її квартири, усміхнулася щасливо. Присіла біля квітів, озираючи помешкання. Ось те, до чого вона так довго йшла. Велика, простора, гарно умебльована трикімнатна квартира у центрі міста... і вона у ній сама. Була сама (діти обоє живуть у Києві), а ось через хвилину буде гість, можливо, саме він стане частинкою цього затишку. Замріялася....
Перше її кохання було стрімким і коротким, залишивши після себе маленьку Любину. Віра довго не могла отямитись. Дитину довелося піднімати самостійно. Та життя напружене емоціями, мріями, бажаннями. Наступний коханий навіть і не обіцяв одружитися. Куди ж з дитиною! А Віра так любила його, щиро приймала ласку, щедро відплачуючи відданістю. Жінка хотіла щастя і намагалася довести, що воно поруч, і саме воно в її руках. Не хотіла такого татуся Любина, яка швидко підростала, вже розуміючи, що справжнього батька в неї так і не буде. І справді не було, зате поруч вже викрикувала Санька, яку до безмежжя полюбила дівчинка. Вони неначе зрослися і відтоді були скрізь тільки разом. Оберігали одна одну, доглядалися самостійно. А Вірине кохання вщент згасло одного вечора, коли Олег, згорнувши у чемодан свої пожитки, прорік останні у їхньому житті слова.
- Дістала твоя сірість і «бідота». Не вичухатися, сама тягни таке «кохання».
І Віра сама гасала по різних роботах, аби хоч якось «тягнути» свою маленьку дівочу сім'ю. Криком кричала її душа: «Витягну, обов'язково витягну. На зло тобі». Про спавжнє кохання вже і не мріяла, зрозумівши, що з таким приданим воно не заведеться, а лише додасть ще одну дитину. «Щастя зрадило нам», - виспівувала щемливо пісня. Це якраз про неї. Закрила своє серце і, зціпивши зуби, несла важку ношу. А діти зростали, неначе дві гидкі качечки, нерозторопні і чудні . Визирали з вікна їхньої маленької квартирки, видивляючись у подвір'я, де частенько хтось з сусідів пригощав «зголоднілих пташенят». Літечко любили найбільше, бо груші, вишні, абрикоси щедро падали додолу і для них. Вибігали маленькі, радо збираючи урожай, щасливі такому наїдку. Жили важкувато навіть не висміював ніхто Вірине життя. Співчували. А жінка працювала, працювала для дітей, а бідність все «визирала» з їхнього одягу, вигляду... Якусь мить Вірі здалося, що це її вічний хрест – зубожіння і неприглядність. Відкинути розпач довелося. Виходу не було. Дітей одягала, як могла, а з них все більше і більше потішалися однокласники. І знову виручало літо. Діти майже не виходили з квартири, а щоб чимось зайняти час, вони з радістю читали. Мама приносила з бібліотеки різні книги. Прибираючи там ввечері, просила їх на кілька днів. А дочкам все стверджувала.
- Читайте, навчайтеся і ми обов'язково зловимо удачу. Ось побачите!
І дівчата вірили. Кожного вечора вони розповідали всі прочитані літературні новинки. Всебічні знання дітей з часом помітили і в школі. Олімпіади, конкурси, успішні перемоги змінили ставлення до дівчат навіть у вчителів. Віра раділа за своїх «неприглядних каченяток». Обидві закінчили школу з відзнакою. Дівчатами пишалися всі сусіди. Та коли Любина вступила в Київський університет, ніхто не міг повірити. Навчалася відмінно. Та важко було з житлом, грошей таки не мала. Віра розривалася. Легше стало, коли і менша Санюта теж долучилася до столиці. Гроші, передачі йшли в одні двері. Дівчата, знову були разом: жили і навчалися. Хто їх питав, як їм жилося, адже грошей знову було обмаль. Ще рік, ще місяць, ще день. Втішали одна одну... і перемогли. Влаштувалися на роботу. Любина в банк, а Саня в магазин, продовжуючи навчання заочно. Удача таки змилувалася. За кілька років дівчат не впізнати. Мали гарний вигляд, добрий заробіток. Щедро допомагали матері. Не вірилося ні самій Вірі, ні сусідам, ні знайомим, що сім'я таки вилюдніла. В місті часто можна було зустріти екстравагантну жінку із сяючим поглядом. Віра була щаслива дітьми, хорошою роботою, квартирою, яку нещодавно придбала. «Що ще потрібно її душі?» - якось себе запитала. «Нічого! Все є». А колега, ніби вгадавши її думки, додала.
- Тобі б, Віро, ще справжнього кохання до всього».
Віра, сумно посміхнулася
- Було, правда, несправжнє і аж два.
До цієї розмови повернулися ще не раз.
- Знаєш Вірочко, у мене є для тебе класний кавалер. Тільки не відпирайся своїм нещасливим коханням. Що про нього згадувати. Ось я тебе познайомлю з теж самотнім чоловіком. Прагне затишку, втомився від негараздів життєвих, шукає жінку, що вміє любити.
- Ех, Марино, не вірю я в справжнє почуття. Та й пізно, адже в кожного з нас своє минуле, яке таки стоятиме поруч. Ну , є ж в нього, а чи була напевно, теж сім'я? Хіба ж легко з цим розминутися?
- Ні, подруго, не було в нього сім'ї, самотній король. Була колись жінка, але, як казав, з бідністю повінчана. А хотілося справжнього добробуту, домашнього затишку. Тому і не зв'язав руки сімейними вузлами. Жив легко, стрімко. А зараз хоче жіночої турботи, ласки, домашньої злагоди. Ось такої, як у тебе. Бо ж таки літа його вже полудневі. Це колега мого чоловіка. Давай, на нього подивимось разом. Ось запроси нас до гостини, приурочивши до якоїсь події. А чи й не сподобається часом?
Такі розмови повторювалися безліч разів і Віра здалася. І врешті… Знайомство сьогодні. Дорога довга, але, можливо, вона веде до щастя. До жіночого щастя.
Двері, повеселівши, закликали господиню піднятися. Віра, вгамовуючи схвильоване серце, простувала назустріч долі. І доля приберегла їй новий сюрприз. На порозі із червоними гладіолусами стояв Олег. Не поєднувалися прекрасні квіти з легковажним і пристаркуватим альфонсом. «Щастя знову зрадило нам…», - прошептали думки в щілинки нашвидкуруч тісно причинених дверей, де так і залишився розгублений рожевий гладіолус. Ні, не сюди придибало щастя. Щастя знову зрадило…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357105
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 05.09.2012
Пройшла у часі …і стомилась
Комусь вимірювать себе.
Такою я вже народилась,
Хіба вина моя тут є?
Чому ж тоді все озираюсь,
Чи так зробила, так пройшла?
Щодень душею щиро каюсь,
А є вина, як і була.
Іду у часі…так стомилась
Звіряти кожен день буття.
Не знаю виходу… спинилась
Розгублена в передчуттях.
Неначе в казці, - повороти,
Не можу вибрати який?
Перебираю всі чесноти,
А крок неправильний, чужий.
І здійснений, наче з розмаху…
Ось так у днях карбую хід,
Може, наступний … як на «плаху?»
У сумнівах…чи йти в обхід?
І знов в думках, перебираю
Слова, вину і каяття…
Здається, ще чогось чекаю…
Ні, ні, таки не співчуття!
Чогось високого такого…
В прийдешніх днях моїх знайти…
Такий ось шлях життя земного,
Яке не просто нам пройти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360436
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 28.08.2012
Ложечки в стаканчиках.
Колокольчики.
Cкорый, скорый.
Летят остановочки.
Снизу стук. Сбоку свист.
Эх, дорожечка.
Полка нижняя чуть скрипит.
Рюмка. Водочка.
Верю: Крым третий Рим.
Ну, немножечко.
Сквознячок , занавесочка,
форточка.
Летний вид проводниц - белый.
Формочка.
Ну, давай брат за Крым,
ток тихонечко.
Детский смех, бабий треп.
К солнышку!
Симферополь. Таксист – шельмец.
Морюшко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344719
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 15.08.2012
Забери гірку печаль у серця
І розсип на синьоокий льон.
Небо полем щедро усміхнеться
І розбудить мій ранковий сон.
Подихом волошок і житами,
Ароматом під вікном жоржин...
Всі слова несказані, між нами
Зав*язались вузликом стежин.
Час лікує серце, кажуть, кожне,
Не встигаю я ж чомусь за ним.
І літами зупинить не можна,
Скільки вже без тебе було зим...
Весни не цвіли в душі садами,
У зажурі осені жила.
Все чекала звістки – телеграми
Від Любові. А вона ж була!
Ще пройду востаннє поміж снами.
Заблукаю у ранковій млі.
Наша зустріч, мабуть, за зірками,
Бо її немає на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344568
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 17.06.2012
Не сполохай мої почуття,
Як світання я їх зустрічаю.
І, неначе маленьке дитя,
Щиро в очі твої зазираю.
А там неба така далечінь...
Аж ніяк не пробитись крізь хмару.
І чия ж то вина, і у чім?
Що мене не береш ти у пару.
Не сполохай мої почуття,
На ромашках гадаю про щастя.
Знову я, як маленьке дитя,
Поспішаю прийняти причастя.
Смуток в спогад гіркий переллю,
Пригорнуся до долі душею.
Та не раз уві сні прошепчу:
-Я хотіла так бути твоєю.
Не сполохай мої почуття...
З пелюстОк ще ромашки збираю.
Не судіть... Як маленьке дитя,
Я розбите - у ціле складаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342343
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 08.06.2012
Заколихана вітром вершина...
Затуманена в сизій імлі.
Непогодою плакала днина,
Доторкнувшись сльозами землі.
Хлюпотіла дощем у калюжах,
З верболозом сплакнула навзрид.
То пейзажем весняним затужить,
То зітхнувши, прощально вітрить...
Ще б розсипати срібла востаннє
В дощову пелену, хоч на мить!
І заплакане наше кохання...
Відпустити, нехай не болить!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335915
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 11.05.2012
Прости мені
І ти.
І ти
Мені прости.
Чому ж сказати важко?
Не пишуться листи...
І ти
Мені прости.
Прости мені
І ти.
Чому ж щемить так серце
У пору самоти?
-Прости мені, прости! –
Шепочемо я й ти.
Та вже душа не чує...
Між нами півверсти.
Прости мені
І ти.
І ти
Мені прости.
В весняному розквітті
Знов пишемо листи.
Прости, прости, прости!
Слова на півверсти...
Сплітало сонце віття,
Аби їх донести.
Прости, прости, прости,
В кохання пропусти!
Зорило надвечір*я
Очима темноти.
Та поки вибачались...
Писалися листи...
Кохання розсипалось.
Змінились я і ти.
Прости!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327513
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 15.04.2012
( Переживу, перелюблю (Валентина Люліч )
Перелюблю і переплачу,
Перепечалюсь й не пробачу
Зраду твою.
Вербовим віттям розповніла,
Весна сльозою неба вмилась...
І я іду.
Пережурюся, перебуду,
Перестраждаю і забуду
Любов мою.
Сонячним променем зігріта,
Земля наповнюється квітом...
І я іду.
Перегорю, переіначу,
Перечекаю і побачу
Любов свою.
Лагідно вітром прошептала,
Весна кохання нагадала.
І я іду.
Перетужу, передивлюся,
Пересумую й усміхнуся...
Я вірю у весну мою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325809
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Любов спотворена красивими словами,
За ними боягузтва лавина.
І почуттям, омріяним ночами,
Дорогу перекрила мілина...
Весняне сонце посміхається все привітніше. Земля оживає, вимальовуючись рожевою ніжністю й білизною суцвіття, яке розпускається і квітне весняним цвітом. Весна...
Весна вливається у природу, в душу людини повнотою своєї краси і життєдайності. А в мою пам'ять весна принесла спогади...
Тоді теж посміхалося сонце, велике і яскраве, світанком народжувало день. Воно і запалило спочатку маленький пломінь великого і надзвичайного почуття, що переростало в полум'я кохання, яке горіло, спалюючи все на своєму шляху: жіночу гідність, моральні принципи, вірність, чистоту і святість дарованого Богом почуття.
Зустрілися просто. Місця в автобусі були поруч, а дорога далека і довга. І вже розлучитись не могли. Дотик плеча до плеча, дорожня щира розмова, ніби розчахнули їхні серця надвоє, і вони вже летіли назустріч одне одному, прагнучи об'єднатися. Автобус давно відійшов, а вони стояли, не відводячи погляди. Бо як можна залишити ту половину, про яку все життя вимріювали у снах і наяву.
Почуття випробовувалося тривалим часом, телефонними дзвінками, листами до запитання і обіцянками про зустріч.
...Якось доля закинула Уляну в маленьке містечко, а коханий проживав майже поряд. Цей шанс зустрічі і повинен був дати відповідь на усі запитаня. Дощ, який спочатку ніби цілував жінку, все посилювався. Мабуть, хотів сполохати чи зупинити її: «Зваж, зроби правильний вибір, можливо, пройди повз спопеляючого вогнища». А вона вперто йшла, хлюпаючи мокрими черевичками, геть змокріла і холодна. І лише кохання, що сховалося від дощу і цілого світу, гріло її та кликало далі. І навіть шестикілометрова дорога, залита дощем, здавалася близькою. Забувши про свій вигляд, вона йшла до нього, несла всю себе: душу, тіло і палку любов. А чи чекав він її? Чи така ж пристрасть горіла в його серці? Не задумувалася, бо вірила, що сказані ним слова про почуття справжні.
Уляна першою бігла на зустріч, відкинувши жіночу гордість і всі правила моралі. Стомленою, геть мокрою і від того некрасивою, але щасливою стала перед коханим і - розгубилася... Не чекав він таку гостю. Ховаючи погляд за звичними словами привітання, вибачення, зайнятості і нових обіцянок, провів жінку у дощ. А дощ уже не просто лив, він відчайдушно шмагав її. За те, що не зважила свій крок. Дорога назад була вічністю. Вже давно пройшов весняний дощ, залишивши холод у її серці. Ніжно посміхалося сонце, небесна голубінь витанцьовувала у великих калюжах. Але Уляна не бачила цієї дивовижної краси. Вона дослухалася до себе, до своєї несподіваної образи, шукала почуття, що засоромлено принишкло в шпаринці її розгубленого серця. А душа пекла , гірчила попелом догораючого кохання. Думка заціпеніла і не могла знайти пояснення такої зустрічі. Уляна плакала.
А кохання — злякане, розгублене, зміліле, дотлівало, залите щедрим дощем, ні рясними сльозами зневіри. І сонце не могло висушити його сльози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324452
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Коли ми зустрінемось знову,
Любов буде тінню лише,
Забуде закоханих мову
Розбите серденько моє.
На цей раз тобі я залишу
Не пристрасть і сум на листі -
Очей своїх смуток, і тишу
Покірної долі душі.
Помре наше щире кохання,
Помре через відстань і страх,
Залишаться тільки страждання
І туга в знайомих очах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271888
дата надходження 25.07.2011
дата закладки 26.03.2012
А знаешь ли ты, милый, цену счастья?!
Наверно знаешь - опыт жизни есть.
Тогда к чему все это безучастье,
Проверки то на гордость, то на честь?
Ты думаешь - я глупая? Напрасно!
Я чересчур мудра - не по годам,
И потому по-своему несчастна -
Я ложь твою читаю по глазам.
Ты делаешь ошибку, причисляя
Меня к другим. Ты после все поймешь.
Я не держу тебя. За руки не хватаю.
Когда уйти захочешь, ты уйдешь...
/2004г./
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270151
дата надходження 14.07.2011
дата закладки 26.03.2012
Чи ж я скажу все те, про що хотіла?
Чи вітром змиє в темну каламуть?
Чи ворон підібравши чорні крила,
Розсипле того слова справжню суть?
Чи я слабка, що все шептати маю?
За осокори лепет зачеплю.
Нехай чекає того дня. Не знаю
Чи зможу вже сказати, що люблю...
Чи розгорну всі хмари в піднебессі,
Щоб чисте стало, наче полотно.
І викладу, нанизаними в серці,
Разками намистинок. Чи ж давно
В руках їх розсипала, наче зорі
І розливала із долонь тепло.
Ловила крапельки дощу прозорі,
Вмивала слово , чистим ,щоб було...
Носилась мовчки я із сокровенним,
Вимощувала в серці його час.
Весною надихала ... І щоденно
Ставала мрія довшою до Вас..
А почуття вже розпирало груди,
Весняна повінь розлила думки...
Моє кохання. Що тепер з ним буде?
Освідчуйтеся першими, жінки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323030
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012
Нам в души гадят не враги,
А закадычные подруги.
Коварна плата за услуги –
В ответ предательства шаги.
Нас нелюбимые лелеют,
А те, о ком вздыхаем мы,
Терзают нас и не жалеют,
Но мы зачем-то им верны.
Нас жизни учат проходимцы,
А не научные труды,
И оставляет БОЛЬ следы,
А не уют в садах провинций!
Всё то, что дорого, мы ценим,
Когда теряем навсегда.
И часто требуем суда
Над не вершившим преступлений.
Всё наизнанку, всё неверно.
И так идёт из года в год:
Судьба нас ранит непомерно
И по заслугам воздаёт.
/25.05.2004/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260493
дата надходження 19.05.2011
дата закладки 13.03.2012
Дощ
Тихо падає дощ,
Ти принишкла до рами...
Тихо падає дощ,
Засріблившись в саду.
Тихо падає дощ,
Так, як падав віками.
Тихо падає дощ
Для усіх на виду.
Тихо падає дощ,
Наче казку шепоче.
Тихо падає так,
Мабуть, впасти не хоче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291866
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 03.03.2012
Аргентинские мотивы.
Сердца ритм троит
надрывно
Шаг.… По пальцам!
Боль - обидно.
Поворот. ...
Тошнит бессилье.
И в прогиб.… В душе
завыло.
Закружило по перилам.
Не перинам.
Бьет по спинам.
Руки тянутся к любимым.
С криком выдыхают силы.
Лед на ранах.
Холод в жилах.
Три паденья.
Ибибио.
Три партнера. … Раскидало.
Танго, танго. Мало?
Слезы. Зеркало упало.
Тени движутся устало.
До поклона до прощенья.
В кровь три лба закон движенья.
Зрители сидят уныло.
Танго смотрится постыло.
Слово «танго» имеет африканское происхождение, его возводят к языку нигерийского народа ибибио
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318663
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.02.2012
Так хочеться ще вірити в добро,
Пройти обабіч сумоти й печалі.
Та світ обманом, наче замело…
І опустилась чорнота вуалі.
А сонце сходить, небокрай горить,
Довкола сипле золотом проміння..
Душа моя чомусь за всіх болить…
Прошу у неба ласки і терпіння:
Любити роси, у яких сльоза.
Попри усе...піднятися - і жити!
Серед своїх хай буду я чужа,
Аби лише облуди не творити.
Невже усім не хочеться добра!
Чому ж тоді так брудно поміж нами?
Не може світ вмістити більше зла…
Й стинає землю паводком й цунамі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312721
дата надходження 10.02.2012
дата закладки 12.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2012
Засніжила зима білосніжно,
Склала крила тихенько і ніжно,
Білим пухом, на землю упала...
Я бажання для нас загадала.
Коли буде хурделити зранку,-
Промету нам доріжку від ганку.
І «люблю» намалюю вітрами,
У танку закружляю снігами...
Шелестіла зима далиною,
Залягала в душі самотою...
В темінь часу вдивлялася жінка.
За вікном пролітали сніжинки.
Вечорово у зорях іскрились -
Сріблом в коси її зачепились.
«Ой, замріялось!» – враз схаменулась,
Лиш куточками губ усміхнулась.
Ті ж засніжені в спогадах вишні,
І прощання з коханням колишнім...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310859
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 02.02.2012
Ты - Женщина-река.
Быстра и глубока.
И страсть твоя безбрежна
и приятна!..
В стремительной реке
утонет пусть тоска -
печаль пускай
уходит безвозвратно.
Нельзя испить до дна
источник свежий твой.
Безумства пыл
так манит, увлекает!
Ты напои меня
своей святой водой,
и чувством, что как
капельки, сверкает...
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302562
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 31.01.2012
И почему так
много сожалений?
А в зеркалах сердец -
так много трещин?...
Все просто.
И не может быть сомнений:
мужчины - чужаки
в мирах у женщин.
Язык не тот. И логика другая.
Совсем другой букет
цветов-желаний.
Не те слова
в истоме нежной мая
во сне не раз
приснившихся признаний...
Но притяжение их
в одном лишь счастье -
Любви!
Что вдруг – рывком,
как шквальный ветер!
Как все перемешавшее
ненастье...
Но как прекрасен
с нею мир и светел!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302810
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 31.01.2012
Тобі я ніжність постелю
на ложі соннім та духмянім.
Зірками випишу "люблю"
в рубінах вуст - на кожній грані..
Хочу твого тремтіння знов -
в чеканні хвилі насолоди,
без непотрібних вже розмов,
в простому поклику природи,
в простому зові почуттів,
бажань, що стримувать несила,
в пожежі дотиків і слів,
в польоті тіней швидкокрилих!..
Не озирнувшись ні на мить,
не завагавшись ні на йоту,
ми в ніч дорогою відкрить
підем - закохані істоти.
Любов пізнаєм до кінця.
Бери ось, пий мене, будь-ласка!
Для тебе серце по вінця
налите щастям - під зав'язку.
Мене ти вип'єш - і хмільна,
заснеш до самого світанку,
квітучо-ніжна, мов Весна,
царівна днів, ночей і ранків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302811
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 28.01.2012
Ніч упала -
як портьєра в залі,
припинивши дня
акторську гру.
Діючих осіб
зосталось мало –
я і ти.
Сценарій весь зітру.
Ми удвох.
Нам не потрібні ролі.
Маски наші
день уже забрав.
Ми забудем
шифри і паролі
до усіх кордонів і застав.
Цю нічну солодку
нашу п’єсу
ми зімпровізуємо
„на біс”.
Хочеш - я врятую,
як принцесу,
віднесу в фортецю
через ліс?..
До твоїх колін
складу знамена
темних сил,
що в битві переміг.
І прикрашу
ніжні ці рамена
зорями, що з неба
зняти встиг.
Я тебе вивчатиму
вустами
знову - як уперше,
як колись.
І мов знак кохання
поміж нами -
дотик пальців,
що переплелись.
Прагну, щоби ніжно
і відверто
нашу ніч
прикрасила любов
і всепоглинаючим
концертом
музика її звучала знов...
07.05.09р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301320
дата надходження 20.12.2011
дата закладки 26.01.2012
Творіть!
Хай серце пише вірші!
Хай десь не в риму,
невпопад.
Хай десь не кращі
і не гірші.
Вони - всі ваші!
Серця сад...
Вірші -
як дзеркало душевне.
Дзвенять відверто,
як кришталь,
торкнувшись іноді,
напевно, душі...
далекої, на жаль.
Сміються й плачуть,
ніби діти!
Як ваші діти -
плоть і кров -
допомагають зрозуміти,
що є Життя,
а що - Любов.
Творіть!
А Час, як мудрий критик,
надасть свою
оцінку всім -
хоч бізнесмен ви
чи політик,
або поет,
чи пілігрим...
2009
________________________
* Присвячується всім авторам, особливо початкуючим.
Творчих успіхів всім!
З повагою і щиро.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302552
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 26.01.2012
Щиро вітаю всіх Тетян і всіх жінок з Днем Тетяни. І нехай у вашому житті вимріяна зустріч обов'язково відбудеться. Кохання вам і найкращих квітів землі. Зі святом, Тетянки! Подарунком для вас- моя розповідь...
ЗОЙК МОВЧАННЯ або Тетянин день
Небо висвічувалося зорепадом вічного сяйва. Зірки мерехтіли у безмежжі простору, здавалося, запрошували подорожувати. Тетянка поспішала, та все ж, мимохідь поглядала у небесну далину, зачарована красою зоряниць, які так манили її своїми крихітними кристаликами-зірочками. Диво і краса утворювали живе небесне зоряне полотно, яке пломеніло і хвилювалося, освітлюючи земну дорогу, з висоти споглядаючи за кроками маленької людини, що поспішала на побачення.
Тетянка любила небо, небо любило її, а вона ще кохала Славу. І їй так хотілося, щоб усі прийняли це кохання: і небо освятило, і земля збагатила, і люди звеличили. Дівчина поспішала — до єдиного, першого у своєму житті, коханого. Зустріч закоханих була особливою. Побачення призначили на святковий Тетянин день. Тому і вирішили провести його урочисто — в улюбленому затишному кафе. Ще здалеку вона побачила свого обранця, пришвидшила крок — і вже ніби летіла назустріч коханню, не задивляючись на зорянистий небесний шлях. Ось її краса і диво, стоїть, мерзне біля кафе, роззирається навколо в пошуках Тетяни. Ластівкою підлетіла до Слави, простягла назустріч руки, відчувши холодні долоні, ніжно посміхнулася і притулилася до грудей.
— Яке щастя бути поруч, — подумала і зашарілася. Вперше так сміливо пригорнулася до хлопця. А юнак, урочисто і поважно, взявши за руку, ввів Тетяну в новий бурхливий молодіжний світ міських розваг. Зал ледве освітлювали кілька декоративних ліхтариків. І тільки стеля зоряно мерехтіла у сяйві різнокольорового світла, що вигравало у такт шаленій музиці. Тетяна на мить розгубилася... спіткнулася на порозі від різкого перебігу світлових променів, які вириваючись із темряви, охопили її своїм сяйвом. Ще міцніше стиснула руку і ступила через поріг. Довірилась коханому.
Як то було давно... А вона так все яскраво пам'ятає. Вечір був таким же. Тільки інші закохані сидять за романтичними столиками із духмяними свічками. Так, сьогодні це інший, ще більш сучасний інтер'єр, хвилююча музика в стилі кантрі, чарівні і ввічливі, з відточеними манерами, офіціантки, інша назва кафе, рішуча господиня, яка вельми запопадливо зустрічає запізнілих відвідувачів. І саме ця запобігливість найбільше дратувала Тетяну. Була фальшивою, нещирою, зал з кожною хвилиною ставав все чужішим.
— Жаль, що "місце зустрічі змінити не можна", — промовила до себе і сумно посміхнулася Тетяна. А колись це був справжній відпочинок. Вони часто зустрічалися саме тут. Наснага перших почуттів збагачувала кохання, а звичний інтер'єр і улюблена музика ще більше зближували їх серця. Познайомились на експозиції художньої виставки. Тетяна любила малювати і при нагоді подорожувала у світ мистецтва. Особливо захоплювалася художніми роботами молодих художників, де бачила сміливі форми новизни часу. Розглядала, приміряла до майбутніх, ще нестворених своїх робіт. Одним словом, мріяла. Якось задовго вивчала одну картину. Незвичайною була її тематика. Називалася — "Задзеркалля". Пробувала уявити автора у процесі творення цієї роботи. Які виникали у нього почуття? Світ без мрій, без любові? Реальний світ без майбутнього? Поруч зупинився молодий хлопець, захоплено розглядаючи полотно. Мабуть, це його робота, і ще уважніше почала вдивлятися в картину.
— Ви, зрозуміли картину? — запитав. — Це робота мого брата, — і захоплено почав розповідати про мистецтво. Картини з часом дійсно принесли визнання художнику. І Тетяна із Славою раділи успіхові близької людини. Але любила дівчина, понад усе на світі, хлопчину, який ще не досягнув "художньої вершини", але жив мистецтвом і марив творити справжнішедеври. Вони мріяли разом. Але! Не так судилося...На братову пропозицію приїхати до нього (Олексій вже працював і жив за рубежем) була однозначна відповідь: "їхати". Тепер побачення складалися тільки із мрій Слави, Тетяниним місця не було. Єдине, що залишилося — це велика надія на зустріч. Тетяна закінчувала навчання. Де буде працювати і чи залишиться в місті — не знала. Вирішили: обов'язково зустрітися, якщо іншої нагоди не буде, саме тут, у Тетянин день.
— Ти обов'язково чекай, я повернуся тим, ким хочу стати, — заповідав Слава на останньому побаченні. Якщо буде можливість, писатиму. Коли ж трапиться вимушена перерва, наше кохання не загубиться, у нього буде єдине місце зустрічі. Тут. Тільки чекай. Будь ласка, рідна, — вмовляв розгублену і засмучену Тетяну окрилений юнак. Але чому ж так стискалося серце і тужила душа дівчини. Часто приходила сюди сама впродовж першого року чекання, так і не отримавши жодного листа від коханого. Особливо зворушливо збиралася на побачення після розлуки — на Тетянин день. Здавалося, така довга мовчанка — це підготовлений сюрприз, зустріч, загартована у випробуваннях довгої розлуки. Але зустрічі не було. Самотня дівчина,вже попри який час, йде зустрічати Тетянин день без коханого. Зойк мовчання спустошував надію, печалив серце...але ще жевріла віра словам коханого. Скільки раз вони звучали набатом у її' душі! Та сила її кохання була безмежною. І вона знову збиралася на зустріч. І знову поверталася сама. Чекала наступного свята, щоб з новою надією... і, можливо, вимріяна побачення відбудеться. Адже коханий просив: "Чекай". І Тетяна чекає. Славо, чекає... Вона любить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308812
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 25.01.2012
А кожен вірш - як вдих і видих.
Як серця стук. Чи вже не стук -
у дзеркалах рядків розбитих,
у відображеннях розлук.
Живу неписаним законом,
життям своїх незграбних рим.
А світ навколо - в забобонах...
Та я в душі не згоден з ним -
у міражах прекрасних правил,
де аксіомою - любов,
де в почуттях палких, яскравих
віршем я оживаю знов!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306487
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 16.01.2012
Синьо-чорним зоряним серпанком
опустила ніч свої знамена.
Лиш невідворотним сірим ранком
з нею разом ти підеш від мене.
Трави в росах, ніжками прим́яті,
цілувати будуть їх, щасливі.
Зорі золотисті, розсипчаті
у волоссі гратимуть мінливо.
Ти - дарунок зоряної ночі
і заполонила мою душу!
Ти - лише одне, чого я хочу,
я собі признатись в цьому мушу...
Запашне, жагуче і вологе
нас вночі гойдатиме кохання.
Зникне час, а з ним - усі тривоги,
всі земні надії і бажання...
Ніч - як подарунок нам від долі.
День розставить знов свої акценти.
Ми - актори.
Гратимемо ролі.
Та не прозвучать аплодисменти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306491
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 16.01.2012
Зі святом вас новорічним і чудесним! Хай здійснюються найдивовижніші ваші бажання! З Новим роком, наші шановні читачі! Дивна небувала історія від Тетяни Луківської.
Новорічна казка
Ялинка вже понад тиждень висвічувала новорічним сяйвом. Яскраві і різнокольорові вогники своїм дивним світлом малювали новорічну казку. В повітрі тихо пролітали синьоокі сніжинки, додаючи до вечора ще більшої дивовижності. Наступає Новий 2012 рік. Всі передноворічні вечори були, по-справжньому, чарівними і непередбачуваними.
Млада любила такі прогулянки. Зазираючи у небесну височінь, висвітлену ялинковими вогнями, вона мріяла про казку. Наснагу, радість на всі дні наступного року вона черпала саме тут, в переддень свята. Так було раніше. А сьогодні дівчина сумувала. Вперше за багато років вона зустрічатиме Новоріччя сама. Горда, незалежна, гонорова дівчина не признається подругам, що її безмежне кохання розсипалося, неначе і не було три щасливих років. Їй не хотілося згадувати ні незвичайного знайомства з Юліаном, ні їхнього безмірного кохання, нічого. Все завершилося так банально, як і у всіх, здавалося б, щасливих коханців. Зрадою! Маленькою, тихою, нікчемною. Від якої перевернулося все навколо і стало невпізнанно непривабливим. Хіба таке розкажеш подругам, які заздрили їхньому, тоді так здавалося, великому і безкрайньому почуттю.
Хотілося святковості для зустрічі Нового року і Млада вмостилася у галасливий натовп поруч з ялинкою. Вона розглядала ялинкові прикраси, дивуючись розкішшю лісової красуні. Колись теж вірила у новорічні чудеса, в доброго Діда Мороза, з радістю чекала здійснення своїх бажань, які заздалегідь чітко виписувала в листі до казкаря. І бажання здійснювалися. Тепер вона знає кому завдячувати за те. А тоді давно на посміх однокласників – семикласників вона останній раз щиро розповіла про новий подарунок Діда Мороза і щиро лила сльози, захищаючи чарівника від образ. Надалі вже не розповідала, що подарунки все ж приходять з далекого синьогір'я. Просто любила це свято і порушувати його не дозволяла нікому. Завжди бережно ставилася до новорічних подарунків, їй здавалося, що вони справді чарівні. І зараз вірить, що чудеса бувають. Їх тільки потрібно заслужити. Вона не змогла. Юліан перемайнув до найкращої подруги. Саме їй найбільше довіряла і сповідала про свої почуття. Розчарування і апатія обхопила Младу. З того найважчого дня вона залишилася наодинці з собою.
Роздумувати заважав якийсь галас. Весело сміялися дівчата. Озирнулася, чому ж? Їх розважав, переодягнений в костюм Діда Мороза, високий чоловік. Це нецікаво. Вона не вірила в таку гру. Млада відвернула погляд на казкову ялинку.
- Чому ж не вірите? - З-за плеча хтось тихо перепитав. - Я справжній. Я Дід Мороз.
Навіть посміхнутися не хотілося дівчині таким невдалим був жарт псевдо Діда. Відвела погляд.
- Ось візьми, дівчино. - Дід Мороз простягнув гілку червоної троянди. Сьогодні в мене тільки червоні. Жаль, що не твої улюблені рожеві. Млада здивовано глянула на чолов'ягу. Про що він говорить. Так вона любить рожеві квіти, але це не означає, що він чарівник. Можна просто вгадати.
- Отак, квіти серед холоду та ще й не мій колір. Ні, не догодили. Ви ось дівчатам
віддайте. Вони й повірять, що Ви справжній. А я не вірю, - відхилила руку Млада.
- Жаль, але саме Ваше бажання виконую: квітка посеред зими в Ваших руках. Хіба не про це Ви щойно думали, чаруючись ялинкою.
- Ні, не про це, Діду Морозе. Та й голосу б Вам трішки гіднішого. Занадто писклявий . Дідусь вийшов, - вже й собі посміхнулася Млада.
- А я його син, - розсміявся Дід Мороз. - А троянду візьміть, - вже серйозніше проказав Веселий Дідусь, втиснувши в долоню квітку. - Справжня рожева у Вас буде в новорічну ніч від майбутнього коханого, - проказав, вмить зникаючи. «Діла!», - прошептала Млада ошелешено. Чи не в казці вона сьогодні, адже чудеса вже розпочалися. Відійшла від ялинки, притискаючи гілочку до грудей. Змерзне ж. Нічний холод все посилювався. Йшла вечірнім містом, роздумувала. Стоп! А я ж справді сьогодні думала про троянди, коли зустріла дівчину, яка несла їх у великому букеті. Так, тоді і виникла «мисля», що мені хіба б одну і від коханого. Таки вгадав дідуган про мої думки. Чи ж чудеса, чи «розводить» мене хто?. Ну, справді смішно з самої себе. Замерзла рука, що несла квітку. Тільки що це? Де ж троянда? Млада тулила до грудей просту галузку. Суха гілочка, яких повно під ногами біля придорожніх дерев. То це ілюзіоніст мене дурив, а я в чудеса повірила. Знову хотілося плакати, як колись у дитинстві. А казка була так близько, посміхнулася до себе. Ну от вже й веселіше. А то ще й коханого чекала б під Новий рік. Сама, сама буду у себе в гостях.
Гостинці Млада збирала до столу ретельно. Сама ж собі. Виставила все улюблене, одягнулася в найкраще, враховуючи що надходить Рік Дракона. Отож і розмальовка повинна бути відповідна. Збиралася у новий рік впевнено. Багато потрібно виправити та й розпочати його б гідно, роздумувала. Ховала думки про самотність у клопотаннях біля столу. За вікном галасувала сусідська молодь. Веселе все ж таки це свято, для всіх. Хвилини спливали швидко. І чим їх ставало до початку свята менше, тим, чомусь, сумніше дихала її душа і тихіше билося серце. Себе не обдуриш. Бо коли у таке радісне і незвичайне свято ти сама, значить щось не так. А що не так,? Ні! Не буде вона сама зустрічати свято. Взяла до рук бокал, підійшла до вікна. Ось до цього гурту молоді і приєднається. Разом з ними запалить бенгальський вогонь, рвоне у небо салютом, весело засміється, вип'є келих шампанського. Новий рік задзенькав 12 разів всіма годинниками країн, які разом зустрічали новорічний прихід. Гурт галасував ще півгодини і посунув до когось в домівку відігрітися. Ще через хвилин 20 притихло все, наче перед якимсь вибухом. Звичайно, це ж зустрічаючі рвонуть зараз на вулицю. Ситі, розвеселені, гулянку розпочнуть на снігу. Завжди так було.
Млада дивилася на сніжок, що тихенько білим килимом прикривав землю. Подвір'я перетворювалося на велике поле. Гарно, й собі потішилася. Але що це? На чистому, білому роздоллі лежав дивний предмет. Так, малишня щось важливе забула, а завтра буде горювати за втраченим. Пильніше вдивилася, не впізнати, далеко. Чомусь повело до дверей, одягалася поспіхом. На східцях вже летіла. Що жене її, зупиняла сама себе, а кроки ставали все швидшими. Підлетіла до загубленого і остовпіла. На снігу лежала довга красива рожева троянда. Схилилася над квіткою, може знову галузка суха. Ні справжня. Так і сказав Дід Мороз, що буде жива. Але помилився ти, дідусю. Ніхто мені її не дарує, сама знайшла. «От тобі і чудеса!», - промовила вголос і засміялася. Просто хтось загубив, а я…
- Це для Вас, - почула голос за спиною. Озирнулася.
- Чому для мене? – механічно перепитала, отетеріло вдивляючись в обличчя молодого чоловіка.
- Тому що Ваше вікно було, мабуть, найсумніше. А в ньому красива і печальна жінка. Так не повинно бути в новорічну ніч. Дід Мороз і постарався.
- Так вже й печальна, і особливо це видно у далекому вікні, - іронізувала, опанувавши себе Млада.
- А я про Вас все знаю. Дід Мороз розповів ще у дитинстві, – весело засміявся
незнайомець. Млада тримала у руках квітку, не знаючи, що з нею робити. Жартів вона не розуміла, але чомусь і її серце почало потихеньку посміхатися. Щось далеке і рідне реготнуло разом зі сміхом чоловіка.
- Младо, невже не впізнала мене? - стиха запитав, підійшовши ближче до жінки.
- Сенько, ти!? Та хай тобі, де ж ти взявся, з яких доріг? - здивовано зазирала до
височаня. Посміхнулася сама до себе. – Ти Дід Мороз!?
Семен підійшов до Млади, обняв за плечі.
- Ну, здрастуй, однокласнице. Нарешті знайшлася. Дід Мороз і моє бажання здійснив. А ти що вже не віриш у чудеса?
- Ні, я і зараз вірю, адже збулося моє бажання мати троянду, – щиро засміялася
Млада. От тільки прокол вийшов з червоною. І жаль, що вона ще й сухою гілкою виявилася... Видно, квітку подарувати слабо навіть чарівнику?
- Вибач, будь ласка, Младо, Дідуся. Адже ця вже справді лише для тебе. Отож, ми разом вітаємо тебе з Новим роком!
Сусіди, гості посунули на вулицю, загаласували, дзвеніли у небо салютами, та їх не чули і не бачили Млада і Семен. Вони розповідали один одному наперебій історії зі свого життя, обмінювалися новинами, згадували минуле … і говорили, говорили, аж поки геть не замерзли. Вікно у квартирі Млади сяяло до ранку. Вона зустрічала Новий рік, новий день не сама. На столику у вазі горіла ніжним квітом рожева троянда, знак нового почуття, яке запломеніло, аби розгорітися. Зазираючи в закохані ще з дитинства красиві і щасливі очі однокласника, Млада подумала: «Як добре, що є на світі Дід Мороз, троянди… і кохання.
Тетяна Луківська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303821
дата надходження 03.01.2012
дата закладки 14.01.2012
Стишено скрипить в леваді вітер,
Загойдавши трави в теплий сон,
Посхиляв свої голівки – квіти
Синьоокий в надвечір’ї льон.
Проситься до пам’яті дитинство,
Бродить в травах спомином часу,
Осідає полум’яним блиском,
Заквітчавши зорями росу.
Не стомлюся я в твоїй гостині
Знов перебирати ті літа.
Пригорнувшись до волошок синіх
Забрести б дитинством у жита.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291635
дата надходження 08.11.2011
дата закладки 08.01.2012
Я прийшов.
У сутінках німих
ти мене спочатку
не впізнала.
Вирвавшись із пут
доріг земних,
я прийшов –
бо ти мене чекала.
Назавжди в пітьму
полинув час,
не одна зоря
з небес упала.
І хоча роки ділили нас,
я прийшов –
бо ти мене чекала.
Наше щастя
берегом пройшло.
Павутиння доля
нам зіткала!..
Та назавжди
зникнуть не змогло!
Я прийшов –
бо ти мене чекала!..
Ти без слів
пробачення мені
поглядом вологим
дарувала.
Як люблю я очі
ці сумні!
Я прийшов –
бо Ти мене чекала..
Ти навчи мене
кохати так,
лиш як ти одна
мене кохала.
Я прийшов –
бо це Любові знак.
Я прийшов –
бо ти мене чекала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296531
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 05.01.2012
Я в дарунок любові засвітила світи.
Запросила дорожніх до душі увійти.
Полустанком була для прийдешніх усіх.
Зігрівала, горнулась, а величнішав гріх.
Своє сонячне серце я скришила навпіл,
Розсипала для всіх, лиш один не схотів:
Потоптався на крихтах, понівечив в землі.
Пригорнула, хотіла проростити в ріллі.
Озирнулась учора, а любов не зійшла.
У людей так буває: не зросла – як пройшла…
Озиваюсь здалеку:
- Мою нате, взамін…
Не назву вам за неї і найнижчих я цін.
Подарую усю, до краплинки сльози....
А суспільство сміялось:
- Нам таку не неси.
Без ціни кому ж треба?
- Так безцінна ж вона !.. -
Прокричала до неба, а в відгомін луна :
- Відчайдушну любов свою серцем прости.
Для коханого лише її жар засвіти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296495
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 03.01.2012
Я була б тобі кохана жінка
Та, що возлюбила б над усе.
І подарувала б не обжинки,
А весну, яка любов несе!
Все б любов моя стерпіла вірна,
Вся б скорилась в радості - тобі.
Ця любов була така безмірна…
Нелюбов’ю ти стоптав її.
Квилить в весноквітті сумовито
Ніжна недоспівана любов.
Виповніла, наче стигле жито…
Й стята впала від людських обмов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297146
дата надходження 01.12.2011
дата закладки 03.01.2012
Стинає ніч у надвечір’ї гаму
І розсипає в кольорові сни.
Тебе любити я не перестану.
Моєї в тім, повір, нема вини.
Твоя любов - уламками каміння,
Моя ж не хоче із душі іти.
У спогадах ота пора осіння,
Хоч де-коли до неї забреди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298276
дата надходження 06.12.2011
дата закладки 03.01.2012
Тихо плакала душа,
Біль, згортаючи у сльози.
Розпинали без ножа
Цього світу злі вельможі.
І чалапало дитя
Під покровом зла й образи,
А в дорогу ще й сміття
Підкидали для відрази.
Що ж лишалося душі?
Темінь сивої спокути?
Ні ! Звивалися вірші –
У рядочок з каламуті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298600
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 03.01.2012
Я зачерпну у пригорщі зими,
Розсиплю снігом біло-білим.
Віддавна я і ти - не ми,
Лиш я живу іще минулим.
Я зачерпну у пригорщі зірки,
Розсиплю в небі візерунком.
Життя веде нас навпрошки -
Ми ж витинаємо малюнком.
Я зачерпну у пригорщі дивА,
Розсиплю щедро поміж вами.
Любов моя таки жива,
Просто присипана снігами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303718
дата надходження 02.01.2012
дата закладки 03.01.2012
- Не випрошуй у ночі затишшя,
А вимолюй для серця снаги.
- Не твій день розпочався... Не вийшло.-
Витинало пророцтво сови.
Все згубилось у планах блискучих,
Замішалося в буднях щоднин
Тихо плакав мій день невезучий
І дощем розливався сумним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292955
дата надходження 14.11.2011
дата закладки 21.12.2011
Краплею спадає сльоза чиста.
Ні ! Печальна, зболена сльоза.
Падає крупинкою намиста,
А стає як вранішня роса.
З росами всміхається вогнисто.
В ній полоще вітровій крило.
Всі зберу сльозинки у намисто.
Не повернеш того, що було…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291867
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 21.12.2011
Я виплакала всю любов у слово,
Зросила кожну букву складу.
Згубилася її основа
І перевтілилася в зраду.
Я виплакала всю любов у пісню,
Де кожним звуком стогін - спомин.
Прийшла любов у пору пізню,
Лишивши лиш гірку оскому.
Я виплакала всю любов у муку.
Пекла душа нестерпним болем.
Самотністю несла розпуку,
- Чому? – випитувала, - доле?
Я виплакала всю любов в спокуту.
Шукала помилки, каралась.
Старалась зменшити розлуку,
Любов уже не озивалась...
Я виплакала всю любов у сповідь,
Якою ж є вона незряча...
Я плакала у кожнім слові,
А ти й сльозинки не побачив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292696
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 11.12.2011