Пустыня кричала на все лады
Сотни мужских голосов и женские вздохи
Будет болеть
Сколько смерть не зови
Сколько не думай, что не вынесешь муки
Будет болеть
Так полюбить можно только
Рвавшего тело
Только того, кто яростно дрался с тобой за собственный вдох
Выпростав из живота чье-то серцебиение
Ты поняла вдруг
Что вот
Твой новый
Бог
Каждая женщина, что лелеет дитя
Знает свой самый страшный ночной недуг
Это смотреть как ребенок стоит на краю
И уберечь – ты знаешь - не хватит рук
Голоса
Сердца
Силы
Силы твоей
Не хватает сдвинуть
Ту черноту
Клавдия Прокула плачет
И уроженка Мигдала
Ученики склонились над нетронутым соком лозы
Только она смотрит прямо
Тусклым невидящим глазом
Высохшим
Будто пустыня
Нет ни одной слезы
Вдох
Глубоко
Вставай
Он говорил: Я во всем
Значит самое страшное, так и осталось сном
Уберегла
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330586
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 16.04.2012
Порізаний не лезом, проколений не списом.
Це певно, навіть гірше ніж стріляний з гармати...
Можливо не свідомо, можливо неумисно,
Роздертий навпіл словом, яке ганьба казати.
Розпиляний в ошурки протертий через сито,
Задушений не паском, а голими руками...
Не знав куди сховатись, як очі відчинити,
Коли душа і тіло поштиркані кілками...
Запалений коханням і спалений у попіл,
Підкинутий до неба, розвіяний за вітром...
Видно злетів високо, як той безстрашний сокіл.
Дарма звикав щоденно від пестощів тремтіти…
Але ж згадай як славно торкати її плечі,
І відчувати подих, цілуючи волосся.
Вночі писати вірші, у день – чекати вечір…
Яке шалене щастя з тобою відбулося!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298171
дата надходження 06.12.2011
дата закладки 31.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.12.2011
Крізь сірі дощі і калюжі
У місто безлике й байдуже
Крізь вранішні роси
Ввірвалася осінь,
Холодна і боса
Впліталася в коси,
Березам у коси,
із мене сміялася…
Досить.
Вже досить плекати надію,
Що я все забути зумію…
Сказати відверто
І серце роздерти,
Із пам’яті стерти,
Скоріше померти...
І в цій круговерті
Я знов розумію:
Навіщо?
Навіщо чекати на краще?
Молитися Богу? Нізащо!
Так тисне у скронях
Дощем на долоні
І по підвіконню
Сльозами агоній
Прокляте безсоння...
Я знову в погоні
За чимось.
І ніби в останню хвилину,
Проносяться перед очима,
Мов кадри із драми,
Роки за роками,
Що стежать за нами,
Хапають руками
Й чужими шляхами
Кидають, як мотлох,
Вбивають….
А місто мене не помітить.
Таких, як я – безліч у світі…
Лиш небо ридало,
просило, благало,
до себе так звало,
так важко зітхало….
а я ж і не знала,
що просто вмирало
кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184596
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 30.12.2011
"Так же пусто было на Земле,
И когда летал Экзюпери.."
(Присв'ячено одному з моїх найкращих днїв у житті.)
Була то давня мрія чи спокута
Вини якоїсь, що гнила роками,
Або ж весна, що гралася із нами,
Трипільська казка. Злякана й забута.
Де ліс отой "соснової малечі"
Зустрівся з полем, ніби в знак скорботи,
Де ті "сто чорних тіней", що навпроти,
Навіть опівдні падають на плечі.
І Ти у сонячному сяйві,
І небо, порізане літаками,
І дивне у повітрі щось над нами,
І зайві кілометри. Зайві.
І сильний вітер якось недоречно...
На мить вгамуйся і послухай пісню!..
Ти був правий, що нам бракує кисню,
Та часом навіть дихать небезпечно...
Пальцем в небо, обличчям у трави,
Ти не пий мене, я отрута!
Ой не пий мене, я ж отрута...
Бачиш, сонце смертельно-криваве?..
Йдем на захід. Та, може, й востаннє.
Хтось боїться кінця, хтось - початку...
Подаруй мені небо на згадку
І хоча б озирнись на прощання...
03. 05. 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187500
дата надходження 03.05.2010
дата закладки 30.12.2011
Не буду я балад складати осені,
вона цей рік чекань моїх не справдила.
Пройшла недбало скрізь ногами босими
Й на вірний стати шлях мені завадила.
Не малювала, як звичайно, золотом,
Або ж я просто розучилась бачити...
Лиш небо по-осінньому розколоте,
Та осені усе можна пробачити.
Затинхе вечір, холодом повіявши,
Махну рукою - й в дім зайду зігрітися.
Я марнувала час, в кохання віривши,
Чому ж бува так важко розлучитися?..
Я лиш тому на світі цім зосталася,
Де всі чужі для мене перехожі,
Бо в нім є ти. Ні, я не закохалася,
Ми просто із тобою чимось схожі...
Хай рукавом зима зачепить місто втомлене,
і білим снігом новий шлях простелиться.
Ти просто є. А інше все - умовності.
Вони із часом згинуть, перемелються.
Ти просто є. І краще засинається,
Коли крізь дощ ім'я твоє почується.
А може, просто осінь з нами грається,
ховаючись у сірих барвах вулиці...
Жовтень, 2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181581
дата надходження 03.04.2010
дата закладки 30.12.2011
Пеленою ніч накрила очі,
і помалу згасли усі звуки.
Ми здались в полон тієї ночі,
тихо приреклись на ніжні муки.
Запах кави, сум зів'ялих квітів,
і сплелися руки несміливо...
Ми одні з тобою в цілім світі,
я не плачу, просто я щаслива...
Поцілунок - наче постріл в скроню,
всі забуті принципи й чесноти...
Моє серце в тебе на долоні,
тож бери і душу, я не проти...
Ворог мій, тебе хочу до болю!
Дай мені в екстазі цім померти...
Я й не знала, що собі дозволю
відчинити душу так відверто...
З поцілунків виткана безмежність,
А на шиї дихання тремтіло...
Запах твій... Моя необережність...
Мабуть, я сама так захотіла...
Безсоромно у вікно загляне
блідолиций місяць в ясній повні...
Ти моє прокляття довгождане
за всі роки марні і гріховні.
Раптом наче струм пробіг по тілу,
що в солодкій билося судомі...
Кров на твоїй спині зарясніла...
Нігті глибше... Вибач, не свідомо...
З вуст відкритих, що мов свіжа рана,
Крик блаженства вирвався крізь сльози...
Стихла ніч. Зворушена, невбрана
і спинився час на півдорозі...
А на ранок марево розтане,
Зникнеш ти, як лиш відкрию очі...
Ти моє прокляття довгождане,
Ворог мій, я так до тебе хочу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270843
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 30.12.2011
Потеряв способность отличать
Реальность от побочных эффектов,
Остается единственно верный путь -
Играть героя не нашего времени.
Читая мертвые стихотворения,
Намереваясь вдохнуть в них
По большой порции кислорода,
Я замечал, как трескается кожа
И все больше походит на ладонь
С линиями странствий.
Вечерами традиционно
Я выходил сухим из [s]воды[/s] тебя,
Но радовался тому,
Что зеркала подпускали поближе -
Всматриваясь, я узнавал
Каждого незнакомца;
Они планомерно сжигали рамки
Наших романтических фотографий
При 2-х комнатной температуре,
Со знанием дела.
В бесцветном чае,
Заменившем организму кровь,
Растворялись таблетки от спазмов
И нужные рифмы,
А по телевидению транслировали
Вознесение бабочки.
Возможно, ближайшим утром
Земля затянет часовые пояса,
После чего новоиспеченные
Выкидыши поэзии,
Начнут проявлять признаки
(счастливой или убогой)
Жизни.
Сложно уцелеть,
Не разрушая границы вокруг,
Поэтому мне следует соединить
В одной фразе два ключевых слова,
Дабы кричащая надпись-последствие
«Свободные стихи»
На угрюмой потертой обложке
Лишний раз подтвердила:
Побочный эффект – реальность
Без формы, наставников и правил.
Автор картины Brian Hugh Warner (Marilyn Manson)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237554
дата надходження 29.01.2011
дата закладки 02.12.2011