без псевдоніму: Вибране

Дощ

Прости їм, земле!

Забутий  сон,  як  марення  нічне
Неждано  обізвався  з-під  подушки.
Там  хтось  чужий  випитував  мене,
Чи  я  люблю  із  часником  пампушки!
Авжеж,  люблю,  тут  можна  й  не  питать,
Та  все  ж  комусь  мої  уподобання
На  часі  стали.  Що  вже  тут  гадать?
Я  ж  сон  не  можу  звести  до  гадання!
Бо  там  свої  критерії  й  межа,
Своя  реальність  і  безповоротність.
І  там,  де  щойно  сніг  пухкий  лежав,
Дзвенить  пісків  пустельна  неповторність.
Сприйму  на  віру  бачене  вві  сні
І  не  повірю  істинам  затертим.
Лунають  зойки,  надто  голосні,
Над  ще  живим,  та  вже  по  суті  мертвим.
Таке  буває  в  нашому  житті,
Коли  воно  вертає  до  абсурду.
І  всі  слова,  промовлені  й  пусті  -
Переростають  на  Ґоверли  бруду.
І  лжепророки  каркають  з  трибун,
І  лжегерої  мостяться  в  Герої.
З  глибин  землі  одчайний  стогін  трун
Пласти  вугільні  вибухом  покроїв.
Прости  їм,  земле!  Геть  усім  прости...
Живим  і  мертвим  і  ненарожде́нним.
Усі  гріхи  їм  смертні  відпусти,
Воздай  по  правді  -  ситим  і  нужденним!
Та  розквітай  у  спокої  й  добрі
І  віру  влий  у  вичахлу  зневіру.
Затямлять  хай  твої  поводирі:
На  світі  добре  те,  що  добре  в  міру!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293898
дата надходження 17.11.2011
дата закладки 17.11.2011