Переболи, молю, переболи,
Хоча б на день дозволь мені забутись!..
Тернові ружі в серці проросли
І каяття вимолює спокути
В скрижалів неба... Що йому твій крик,
Твої одверті запізнілі муки?
Переболи, молю, і догори,
Розвійся в полі попелом розлуки...
І не залиш ні сліду по собі
У цих садах біблійних, посивілих,
Поміж самотніх велетнів-дубів,
Що в позолоті майже перетліли.
І не зазбируй спогади в душі,
Неначе люстро, в дріб'язки розбите!
О, як нестерпно бути на межі!..
Та важче цю межу переступити...
І розділити порізно світи,
Зректись в любові спраглої потреби.
Переболи, молю, і відпусти
В цю тиху осінь... Але вже без тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291386
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 09.11.2011