Так дивно – у тумані я іду!
В самотині тут кожен кущ і камінь,
Дерева всі посліпли на біду,
І кожен тут один – і амінь.
І скільки друзів в світі цім було,
І світло у житті було й тепло;
Тепер туман повзе – і на свою біду
Не бачу куди йду.
Тут мудрість втрачена, ніхто не знає
Для чого темрява і що таке вона,
Та неминуче поглинає
Усіх загублених пітьма.
Так дивно – у тумані я іду!
Життя тут – самочинний плин,
Чужі всі на свою біду
І кожен перехожий тут один.
Оригінал:
Im Nebel
Seltsam, im Nebel zu wandern!
Einsam ist jeder Busch und Stein,
Kein Baum sieht den andern,
Jeder ist allein.
Voll von Freunden war mir die Welt,
Als noch mein Leben licht war;
Nun, da der Nebel fällt,
Ist keiner mehr sichtbar.
Wahrlich, keiner ist weise,
Der nicht das Dunkel kennt,
Das unentrinnbar und leise
Von allen ihn trennt.
Seltsam, іm Nebel zu wandern!
Leben ist Einsamsein.
Kein Mensch kennt den andern,
Jeder ist allein.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343219
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 04.04.2013
Під кучугурами зими
Дрімають ніжні первоцвіти,
Весняним диханням зігріті.
В лелітках білі килими
Вже де-не-де попротавали
Під теплим подихом землі.
На стрісі, ніби на брилі,
Бурульок димчасті опали
Пустили слізоньки рясні,
Надпивши сонячного фрешу.
Ще уночі морози крешуть,
Та вже тепліші стали дні.
Сховавши проблиски весни,
Застигла тиша білоткана,
Десь заблукала юна панна
Під руку з березнем хмільним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413722
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 02.04.2013
Я йду до тебе довго-крізь роки,
Самотні кроки міряю до тебе...
Вже і гніздечко звили ластівки,
Густим барвінком голубіє небо.
Порозплітали коси золоті
Плакучі верби над дзеркальним плесом.
І все мені трапляються не ті
В розмай п'янких вітроволосих весен.
І так сную самотньо між не тих
Загублена у не своєму світі...
В щербатий глек моєї гіркоти
Ховає сонце промені зігріті.
Снують довкруг метелики-думки:
А чи дійду, чи може заблукаю?
Я йду до тебе довго-крізь роки,
Немов приблуда, вигнана із раю.
(25.05.2012)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341801
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012
Диптих на сполох
І
У прип’ятські плавні вдивлятись боїться,
де гнівно дрімає чорнобильський монстр,
в постійному страхові люд український.
Невже техногенний гряде голокост?
А владна верхівка рече панацею…
І не поспішає…
Є вдосталь грошви
лишити швиденько сплюндровану землю.
У рідному пеклі зостанемось ми.
Приречені молимось хамелеонам.
ПОРА СПОРУДИТИ НОВЕ УКРИТТЯ.
На купол же стільки потрібно мільйонів!
А монстр як проснеться!...
І що – каяття?
То як же спасатися від катастрофи?
А небо ж давно показало одвіт.
Тут строфи безсилі.
Кінчаються строки,
чимдуж городити від вибуху світ.
І правлять магнати.
І стогне Чорнобиль.
І пруть за кордон «грошові лантухи».
І влада багата люд гнобить і гнобить.
І нікому монстру латати боки.
Про ниючу рану згадає тоді лиш,
як стане просити в Європи кредит.
Доляри – розкраде, дуляри – поділить.
Й давай з обіцяцянок тин городить!
І знову вестиме кампанію люту.
Сіромо, не пнися, кричи а чи вий…
Гряде голокост українського люду.
Завмер у чеканні народ, ще живий.
2
А з іншого боку, мо’, страху не ймемо?
Ми вже і боятися втратили сенс.
І що головніше. – не знаєм, напевно.
Чи КаПееСеС, чи еСеС, чи лиш секс.
І голод, і війни, і рабство, й гулаги –
всього набоялись.
Вже в зонах – курорт.
І віру міняли. Міняєм булави.
Не родяться діти. Чи ж буде народ?
Який урожай ми ще будемо мати,
коли вже й не сіємо?
Понад усе
на нашій біді на живеться прагматик, –
заморським купцям попаде чорнозем.
Чимдуж процвітає золочене свинство.
А свита нахабна жере та гризе.
Арійським нащадкам гряде самовбивство?
Хвоста підібгавши, втече фарисей?
Блукаємо й досі в пустелі ілюзій.
Затьмарює очі диявольська мла.
Щезають народи.
Я Бога боюся.
Якби ж при житті справедливість була.
Скалічені долі, скалічені душі.
Чи буде прощення?
До суду приходь.
Прагрішні усі – і теперішні, й бувші.
Чи буде байдужих спасати Господь?
Судилося небом, – наш дім – Україна.
Як мало в нім віри у завтрашній день.
Бо зверху – байдужість,
а знизу – терпіння.
Усім неодмінно розплата гряде.
2002
Олександр Печора
(Ромоданець)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333314
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012
* * *
Знов наснилася.
Мов наврочено:
ніжні очі – не видно дна.
А побачитись не пророчено,
не провіщено.
Далина...
Та довіку гіркою втіхою,
світлим образом угорі,
будеш лагідно диво-зіркою
у безмежжі душі горіть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331069
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012
***
Моє дитятко, радосте, надіє!
Ти - найясніша зіронько моя...
Поглянь, як за віконечком весніє,
Як пишнобарвно стелиться земля...
В долоньках неба - сонячне проміння,
Що залоскоче ніжки павучка.
Вітрець-бешкетник бавиться із тінню,
Берізонька он вибралась гнучка,
Колише мрії на високім гіллі...
Чи щастячко виношує тобі?
Які ж бо бруньки, пишні та дозрілі,
Які ж бо очка в долі голубі!
Та хай Господь тебе оберігає
На кожнім крочку, у чужих світах.
Понад тобою щирістю літає
Молитва материнська - вірний птах...
(22.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330941
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 17.04.2012
Намалюй мені Волю.
На листі дерев,
На втомлених вітру раменах,
На персах хмар…
Намалюй мені Волю!
Не пензлем – мечем
На давніх курганах,
На глеках зчорнілих,
Де молоко офіри
Мішали з кров’ю биків.
Намалюй мені Волю!
На шаблях іржавих,
Що краяли плоть,
На краплинах дощу,
Якими плакало Небо.
Намалюй мені Волю!
На землі полотна,
На квітах ниток,
Коли вишивали чорним
Долю – не комір...
Намалюй мені Волю!
Сарматськими знаками
На мертвому дні Кальміусу,
На могилах, що криком кричать
Нащадкам глухим.
Намалюй мені Волю!
На гомоні тирси,
На дзвіницях Батурина,
На трьох колосках…
Вітчизно правічна!
Твоє одкровення
Кров’ю на пензель.
Малюю картини
Волі жаданої
На чорному полі ночі...
(Світлина автора віршів)
24.08.2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330384
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 15.04.2012
Ох, листопаде, що тобі я винна,
Що ти прийшов в цю березневу мить?
П'янка весна, тендітна і дитинна,
Лебідкою пірнула у блакить.
Захолидило краплями на скронях,
Проллявся дощ крізь ситечко небес.
Чи я тебе накликала безсонням,
Що ти в мені негадано воскрес?
І устелив думки опалим листям,
Пожухлий аркуш спогадів надніс...
Таким крихким прозірчастим намистом
Моя весна обсипалась з беріз.
І розчинилась мрія лебедина
Між сизих крил обірваного сну...
Ох, листопаде, що ж тобі я винна
Що ти весну на осінь обернув?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326946
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 15.04.2012
Великий день-який великий день!
З двінниць високих величальні дзвони,
Пташки розносять вервиці пісень,
На білих фанах-вишиті ікони.
Довкола церкви-богомільний люд,
На сонці сяють золотаві бані
І писанки у кошиках цвітуть,
І смачно пахнуть пасочки рум'яні.
Колише ніжний теплий вітерець
Свічок воскових язички шовкові.
Спиває Бог з намолених сердець
Іскристі роси світла і любові.
Гойдає дзвін освячену весну
В цю світлу днину, радісну і милу,
Де кожен з нас душею осягнув
Святої жертви переможну силу..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330429
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 15.04.2012
Моя земля готується до свят,
В люстерку неба гарно чепуриться.
А понад нею Господа десниця*
Жене хмаринок золотавий ряд.
Моя земля полощеться в росі
Перед святим Христовим Воскресінням
Таким шовковим піниться цвітінням,
Що аж дивуюсь неземній красі!
І доторкаюсь кінчиками вій
Того п'янкого, лагідного дива...
Яка ж душа небачено щаслива,
Що є причетна до таких подій!..
І що спиває світлий той нектар,
Немов джерельну кришталеву воду,
Милуючись на дивовижну вроду,
На той прекрасно-незбагненний дар!
Моя земля готується до днів
Святої Пасхи, світла і любові,
На сонці гріє котики вербові
На струнах вітру награє пісні.
Бо в день недільний зі святих небес
Господній дзвін врочисто пролунає
І пронесеться рідним моїм краєм,
Щаслива звістка, що Христос Воскрес!
*Десниця(архаїзм)-рука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327907
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 06.04.2012
Ранкова тиша гусне над селом,
Летить весна-прекрасна, юна Геба*!
Таким вершковим піниться теплом
Бузково-ніжне шовковисте небо...
Дзвенять довкруг пташині голоси
Летять луною гучно по діброві
І,обтрусивши хутро від роси,
На сонці мліють котики вербові.
Стара криниця сірим журавлем
З води черпає сонячну монаду,
А сонце вже солом'яним брилем
Висить на вітах стишеного саду.
І так мене дурманить світлий день,
Таке блаженство розтинає груди!..
Нарву зо жменю радісних пісень
І понесу, всміхаючись, між люди!
*Геба-в античній міфології богиня вічної молодості.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322308
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 23.03.2012
Пожди ще трішки і розтане сніг,
В душі раптово вщухне завірюха,
Не раз ще зливи прийдуть на поріг,
А ти всміхайся, чуєш, ти не слухай!
І відчини віконечко душі
Ясному сонцю, проліскам і травам,
На світанково-вранішній межі
Яріє світла сяюча заграва!
І накупавшись в променях ясних,
Розпушать хутро котики вербові...
Плекай у серці проблиски весни
Вирощуй квітку світлої любові...
І відганяй надією щодня
Гірку печаль, зневіру і розлуку,
І хтось назустріч(може навіть я)
Тобі простягне теплу свою руку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318350
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 23.03.2012
ЕКСПРОМТ-ВІТАННЯ
А надворі весна, та що Жінку таку народила,
Березневі сліди журавлі в ріднім небі лишили,
Замаїли сади свіжим вітром і свіжим чеканням –
Скоро вибухне цвіт, зажіночить по-справжньому щастям!
І напише поет березневу строфу одкровення,
І збентежить вуста – збаламутить жіночі бажання,
І згадається все: юне, рідне, жіноче й родинне,
І вродлива сльоза поспішить на багаті гостини.
Завеснує душа, по-жіночому щедро і мило,
Замилує весь світ і повторить тобі, що ти – Диво!
І мелодія слів забажає Тебе пригорнути
Під святковий мотив:
* – З Днем народження, гарна Жінко!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323113
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 20.03.2012
Ховаю в жменьку мрію обігріту,
В промінні сонця ніжиться рука...
Чи не мені натрусиш того цвіту,
Моя весняна повене п'янка?
І на душі так стане росянисто,
Так завесніє радість у думках!..
Розсипле ранок перлами намисто,
Заструменіє сонце по гілках.
І розгойдає яблуні ще сонні
Грайливий вітер подихом гірським,
Шовковий день на білім підвіконні
Розсипле мрій достиглі колоски.
Знайомі кроки скрипнуть за дверима,
У груди вдарить лІтепло хмільне
І хтось привітний з карими очима
Мене до серця свого пригорне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316016
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 12.03.2012
Ще не цвітуть розпатлані тюльпани
І тихий двір не тоне в споришах...
Та вже потроху, мов крижинка, тане
Моя крихка ображена душа.
Ще так боюсь до себе підпустити
Твоїх долонь шовкову пелену.
Та світлим ранком, чистим, не надпитим,
Любов торкає спокою струну.
Хіба ж уникнеш ніжного полону,
Не вип'єш чашу повну цю до дна?
Яка ж душа вразлива й безборонна,
Коли гряде тюльпанова весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321145
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012
1
Як мило й ніжно котики цвітуть!
У повені Дніпровій – крига тане.
Роки на ярмарок ідуть-ідуть...
Переді мною знову – красень-Канів.
Завітне місце. Думи запеклись...
Здіймаюсь важко на Чернечу кручу.
На Україні – гірше, ніж колись.
В міцних обіймах бідолашну мучать...
І стогне тиша, і пече журба.
Гріхи, гріхи... Прости, Пророче-Отче.
Збувається найгірше: скрізь – ганьба.
Повірити очам своїм не хочу.
Як же хотілось на святій горі
скропити душу хвилями бандури…
Олекса Гірник,* мов сірник, згорів,
та ще нещадніше владики дурять.
Прийшов на сповідь, щоб Тарас почув.
Він зверху бачить, як горять тюльпани.
О, думи-думи! І про все – мовчу.
І очі повінню Наталі-пані.*
Міцніють думи, глибшають слова.
І пом’янули, і музей відчули.
Ніяка влада правди не схова.
Отут – ремонт. Про чистку теж почули.
Правдивих владомазів не бува:
свята Чернеча чи крута Говерла...
Лукавий – робить тільки на словах.
Добропорядний – словом гори верне.
2
Ми всі в цім світі – грішні земляки.
Спрадавна мирить нас єдине небо.
Ідуть, ідуть на ярмарок роки.
А нам – все мало: завжди дива треба.
Чи згодом буде краще, ніж колись?
Та так, як зараз – вже несила жити.
До Бога йди. Покайся. Помолись.
І прагни – перед Небом не грішити.
Храм Кобзаря тут хочуть возвести.
Люд православний слушно б’є тривогу.
Московська церква чи сягне мети?..
То ще б мечеть, костьол чи синагогу.
Канонізація наблизить судний день?
Підступний фарс а чи турбота влади?
Чи церква знов єднатиме людей?
Почути б ще Тарасові поради.
Вкладають гроші люди звідусіль.
І хочуть, мабуть, щоб міцніло братство.
Бог – неподільний. Хліб і сіль – усім.
Мудріше б церкву відродить козацьку.
Вже хто і як, і чим нам не кадив, –
аж захлинаються Дніпрові води!
І чваняться перевертні-кати –
освячені душителі народу…
Ми є народ. Але куди йдемо?
В державу нашу кріпне спільна віра?
Над прірвою в покорі стоїмо…
Пора. Від слів – до праведного діла.
3
Скликає мати доньок і синів.
«Реве та стогне Дніпр…», – гучить священно.
Щоранку владно линуть позивні, –
Апостол Правди зве – Тарас Шевченко.
Під божим небом є така земля.
Є Україна. Сила є і воля.
В сім’ї великій щиро прагну я,
щоб нам частіше усміхалась доля.
Єдиний Боже, захисти цей край.
Пошли нащадків – благородних, дужих.
Хоч не судився на землі цій рай,
та щоб ніколи не було байдужих.
Іду по лезу. І зове краса.
Шлях – битий-битий… Крутяться колеса.
Дніпро могутній знову воскреса.
І лебеді виблискують над плесом.
О, друзі вірні, нам тут жить та жить!
Цієї суті не відступить жоден.
Весна вирує, зелен-гай шумить.
А що ж покаже нам наступний жовтень?*
Тож не мовчіть, як є вам що сказать
відверто й щиро про здобутки й вади.
Про що мовчить-задумався Кобзар?..
Байдужа надто і лукава влада.
На ярмарок ідуть, ідуть роки…
Одна в нас Мати. Нам тут разом жити.
Добродії, погідні земляки,
судіть самі, кому і як служити.
____________
* Олекса Гірник тут спалив себе
в часи брежнєвщини.
* Наталя Баклай – українська поетеса.
* Вибори нового президента
Березень, 2004
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320587
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 11.03.2012
Я так підсіла на терпку печаль...
Дні обтрусили дерево надії,
В моє вікно крізь димчасту вуаль
Обмерзлим цвітом сиплять сніговії.
Я так з усім змирилася без сліз
І перестригла наболілі струни...
З блідих зап'ястків висохлих беріз
Стирає вічність ледь помітні руни.
І темну тінь непроханих тривог
Я відганяю видихом незримо...
Я так відвикла дихати удвох,
Немов ніколи й не була із кимось...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316468
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012
Темнотою вистогнює ніч…
Чи то серце щемотно тріпоче.
Я вдивляюся в полум’я свіч,
А у часі лише опівночі.
Не безсонням страждає душа,
А в сльозі умивається думка:
Тобі стала я зовсім чужа,
Чи любов не такого гатунку...
Залишилась самотня в юрбі,
У мовчанні іду до розлуки...
І вимолюю твердість собі,
Щоб не впасти ще нижче з розпуки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308786
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 29.01.2012
Хто володіє словом – будім землю,
Хто володіє духом – станьмо кремнем,
Хто володіє дзвоном – биймо в дзвони,
Ставаймо на коліна – б’єм поклони.
Не замовкаймо ні на мить, ні на хвилину
Чума іде – мор косить Україну:
Винищує народ, корчує сім’ї,
Розритими світами ідуть рідні.
Стають свої – чужі, як дикобрази,
До владного корита рвуться нагло
Їм байдуже народ – для них ми стадо
І чим воно тупіше, тим і раді.
Хто вміє і не вміє вчім молитись,
До Господа взиваймо: – Дай нам, криці!
Повстати у душі, у слові й мові
І заспівати так, як хоче совість!
Горімо як свічки, щоб стало ясно,
Щоб мертві на живих не хтіли клясти,
Пишімо так, аби кістки тріщали
І з кров’ю на очах пишімо правду.
В нас вибору нема – одна дорога
Дорога в нікуди або до Бога.
Повстаньмо із гріха – доволі нити!
Життя дано лише – аби любити!
P.S.
У нас одна молитва – Слава Богу!
У нас слова молитви – рідна мова!
у нас одна родина й Україна!
І молиться отой, хто справжній нині!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244957
дата надходження 04.03.2011
дата закладки 20.01.2012
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Для малих засівальників
Сію, сію засіваю
З Новим роком Вас вітаю,
Ще й віншую з Василем
Потішайтеся сим днем!
Сю хатину, сю родину,
Господаря й господиню
Засіваю гараздом,
Благодаттю і добром!
Хай Вам Бог допомагає!
Милість з Неба посилає!
Щоб в повазі і в любові
Жили ґазди гонорові!
Щоб велися гроші в хаті
Аби ви були багаті.
Аби хліб у вас на столі
Панував мов на престолі.
Аби дітки здоровенькі
Потішали Вам серденько,
Аби Ви недуг не знали
В щасті в мирі проживали!
Щоб зозулі Вам літа
Накували поверх ста,
Щоб обходила біда
Вашу хату, ворота!
Щоб колосилися врожаї
На городі і в державі
В Україні ми всі з вами
Були справжніми Панами!
ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306338
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 13.01.2012
Сивиною засипане небо,
В прохолоді принишкла земля.
Озивається думка до тебе,
Наче гомін гірський, іздаля.
Через відстані, терни й розлуку,
Через зраду й образу душі.
Засипає зима мою муку.
Чистим снігом лягає в вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298675
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 20.12.2011
...написав зірками
вірш на небі.
Вітер струменить
посеред них.
Він – неначе
кіт-шкідник, далебі,
що стрибав, де треба
і не треба,
пустував серед рядків
німих.
Хоч, напевне, ні...
Вони говорять -
дзюркотом
вечірніх цвіркунів,
шепотять далеким
плюском моря,
радістю сміються,
плачуть горем,
кличем перелітних
журавлів...
Як великий аркуш –
простір неба.
Хмари-плями
подихом змахну.
Ось закінчу вже
рядок про Тебе,
квітку-зірку почеплю,
де треба,
місяць, як ліхтарик,
піджену...
Заповітне
маю я бажання,
щоб зірки-рядки
читала Ти.
Бо прийде
непрохано світання
(те, що обриває
Ніч Кохання)
і зітре мій віршик
назавжди...
04.03.09р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299378
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 11.12.2011
Ріже вухо непрохана тиша.
За вікном ліхтарі обнялись.
Сторінки табунами сильніше
крутять спогадів стомлену вісь.
І якби все можливо порвати...
Та життя не рукопис, на жаль.
Місто ласо очікує втрату,
бо газета — це вам не скрижаль.
Треба зранку читати новини
і зітхати «така ж молода...».
Дуже гарна для слави причина!
Та екран мов солона вода -
не виходить втопити образи...
...онімів чи заснув телефон,
білий тюль як зрадлива зараза
не дає не повірити в сон...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299358
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 11.12.2011
Ти знов
приснилася мені,
як ніби йдеш
в тумані ранком -
прозора тінь
в моїм вікні,
що розчинилась
на світанку..
Пішла нечутно,
як завжди.
Лиш смак
залишила цілунку.
Коли ж повернешся
сюди
мене поїть
кохання трунком?
Я б чашу вихилив
до дна...
Життя віддати –
насолода
за тебе,
ластівко сумна,
моя прекрасна
нагорода.
Солодкий сон –
коротка мить,
приємна
золота омана.
Кохання тінь,
що пробіжить
на тлі
ранкового туману...
05.04.09р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299379
дата надходження 11.12.2011
дата закладки 11.12.2011