…по суті,
усе те саме,
нічого нового нема,
вісь, межа боротьби історично відо-ма:
Світло – тьма…
ще до трипільців –
світ розколовся і зяє:
протиборство межи формаціями двома
вісь-уклад
Родина – зграя…
таке наступництво маєм –
і нічого нового у Майдані нема…
Любов – страх:
герць, битва Ідей
Боголюдей – звіролюдей…
Ти Сам наразі усіх нас несеш на руках…
ми знаєм:
відступить зграя…
люди – родина Єдина
з діда-прадіда-батька-сина – Україна
22.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467789
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 23.12.2013
сніг тане… тане
здіймається
ледь присутнім туманом
проз хвою і крони –
як молитва вільна,
міжконфесійно-спільна
з Майдану…
тане сніг, тане...
туманце́м вповиває:
«Ще не вмерла..» Майдан співає –
мільйо́ноголо́со, спільно,
барика́дно-обне́сено-вільно
тане сніг, тане,
вітер а-ні дихне на грудневий сквер:
тиша така –
абсолютно-довершена і волога…
пощастило то́му,
котрий на Майдані вмер:
стояв, «Ще не вмерла…» співав,
долоню на серці тримав –
упав –
і долучився нечаяно
одразу до Світлого Воїнства
Господа нашого Бога…
відтепер –
у світлоносних ла́тах
у дозорі,
на ча́ті буде стояти,
на сторо́жі –
щоб не прийшли непомічено
до Майдану сили ворожі:
буде відтак
безіменний брат
і товариш ратний –
волю охороняти,
Свободу!
нескореного народу
тане сніг,
неупинно туманом з-під ніг – тане!
багато нас поруч із ним
на ча́ту невидиму стане:
бу́демо чатува́ти,
недремно стежити-стерегти́ –
скоро вже, невзаба́рі скоро
Посланець Господній
на підмогу має прийти:
Свободу!
Свободу –
ще не вмерла Душа Народу:
розси́палася, теплом розлила́ся
по наших серцях і змерзлих руках,
як Світло,
до часу приховане у свічках…
Свобода –
од берегів Борисфена піде́ і бу́де
для всього земного лю́ду
а поки сніг
поволі тане, тане, тане…
"і мертві, і живі, і ненароджені"
на чаті спільно станем…
…я знаю одне
заклинання магічне –
зло не вічне,
зло не вічне,
зло
не вічне…
18.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466858
дата надходження 18.12.2013
дата закладки 18.12.2013
не собо́рувана…
супроти традиції – не обмита,
кийками ординськими безоружно забита,
отак –
зо слідами проте́кторів-підошо́в на чолі
просо́чуся непомітно
проз асфальтові смо́ли,
проз ка́мені
мовчазні
до основи-основ землі –
ніким не підкореної ніколи…
шкода себе…
і всіх…
і їх…
але!
час за нами прийшов –
настав!
необминуч і кровав…
це – робота,
робота наша звична,
місія історична:
треба йти –
перемогти
чи у землю рідну лягти:
залякати не можуть
підошви кованих берців
ординських запро́данців,
газ, кийки, металево-щитовані загорожі,
продажні суди́:
так і раніше було,
та не буде завжди –
ЩО ВОНИ МОЖУТЬ?
убити?..
ситуативно перемогти?
але НЕ підкорити…
що ж,
колись все одно доведеться вмирати –
то чому й не сьогодні?
за свободу власну, за правду і волю Господню…
скромно і непомітно,
стати-перемогти,
а якщо доведеться – вмерти:
немає вищого перед Богом,
як за гідність людську – самопожертви…
жодні манкурти
не годні перемогти,
підкорити,
якщо усере́дині себе –
незалежний і вільний ти
кожен зараз вирішує сам,
така година –
живи, Україно!
цвіти…
я просто люблю тебе, Україно…
непомітно-звичайна твоя людина
треба йти…
не прощаюсь,
побачимось там
13.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465795
дата надходження 13.12.2013
дата закладки 13.12.2013
Я – темний дух.
Я – невагома те́мінь!
як дим…
здійма́юся, як дим,
яду́ч і нелюди́м…
Я – дух протесту,
дух неприйняття́
фальшивих злигоднів життя…
Я – дух гордині
в людині
я – чад,
що підіймається із аду,
я – ад…
я нездоланна сила –
без влади
я чад горі́ння сірки і смоли,
я – твердь!
і непосту́пливість скали́
я темний дух,
що пнеться вгору:
під сте́лю, під склепі́ння…
я – ні насіння, ні коріння
я – вгору.. вгору…
там!!! Хтось невидимий,
нечутний
щось нерозбірливе говорить - ні...
про щось мовчить мені,
мовчить –
НЕ вчить…
зове і кличе,
кигиче,
курличе –
плаче?..
…сміється наче –
всміхається
вертається…
я до склепіння приникаю вухом –
всім своїм зором, всім своїм слухом…
я серцевина - альфа і омега - чаду,
що піднімається від аду,
обмацую, обнюхую, об..! – я знайду́ шпари́ну
в склепі́нні – я себе покину:
шукай тоді мене!
…якщо цей плач,
цей сміх…
цей спів згори́ - не промине:
НЕ ОДРЕЧИСЬ МЕНЕ!!!
06.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458928
дата надходження 06.11.2013
дата закладки 06.11.2013
поставлю крапку
і сягну забуття…
одзолоти́лася
ли́стом дрібним абрико́совим
і обси́палась блиском сусальним
на коси осені…
чи можливе
отаке диво?
вийти за сферу, за коло,
за грань Буття –
у принципах неможливе -
і ні для кого, й ніколи…
вийти геть за-Буття,
тобто,
за краї́ безмежності Бога -
дитячі наші страхи́, земні наші тривоги…
«Аз – Єсьмь» – і одмінити Слово Боже
жодна гординя не може:
суще – все у Бутті:
і світлоносне,
і зловороже…
Є!
а існування у Бозі своє
кожен по своєму усвідомлює…
…"Життя допи́тливе – радісно проникає
у всеможли́ві фор-ми":
дзбани і глечики,
ку́хлики, келихи, ку́бки – вічні Храми! -
ми…
19.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455287
дата надходження 19.10.2013
дата закладки 25.10.2013
стою
на краєчку-краю тума́ну,
го́ю
себе, як одкриту рану…
незажи́ва-ну
нівелюю,
розмиваю себе думками –
ви́гадками:
«…я хочу до мами!»
як недоречну
на білому ватмані пляму,
розтушовую себе-рану
пензликом
із підше́рстка тума́ну
розторо́чую,
розплітаю
на окремі цупкі́ нитки –
слова-події-роки-
мотиви-вчинки:
життя власного полотно –
домотка́ним
видалося воно…
ви́няньчу,
ви́гою себе-рану,
обсную́ся
волокнами
із пасе́мець туману –
ля́лечкою
заколишусь-розтану-засну…
колись
метеликом стану
ближче туди уже –
під весну́…
чекати, чекати…
спати,
забуватися-забувати…
17.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455017
дата надходження 17.10.2013
дата закладки 18.10.2013
приснилось,
що я Вас люблю́ :
як! могла я тоді піти…
як могли Ви мене одпустити…
але – утримати,
означало б – нево́лити,
споживати,
привласнити –
НЕ любити
образ довершений Ваш,
як у кулі магічній
із гірського чистого кришталю –
у серці моєму неодмінно продовжує жити
все іще Вами сню…
болю́…
без покаянь-дорікань –
я Вас завжди люблю…
...лицем до лиця -
щастя не бачиться...
07.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453152
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 07.10.2013
ми зрослися з тобою серця́ми -
навіть серце у нас єдине:
за зіницями-криниця́ми -
таємниця природо-людини...
30.11. 1987
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453071
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 07.10.2013
за усі пра-минулі віки,
мільйо́но-роки́
творчо
не зрушилися павуки…
і паву́чки
тчуть-плетуть-розвішують
білі неводи, павутини-сітки́,
як рибалки…
чи художники –
полотна-малюнки
на щорічні
верніса́жі-про́да́жі-ви́ставки
… одноманітно округлі,
наче со́нця копії схематичні…
вивірені
геометрично-практично
доро́бки-здобу́тки….
творчі замисли і думки́
сфокусовують павуки
виключно
на ло́влю-прибу́тки…
без про́диху трудяться павуки
і паву́чки-майстрині:
тчуть білі ажурні сонцесхожі серве́тки –
і складають, рахуючи, у соснові скрині:
робота потрібна
і плодотвор-на…
але всі – як одна
правила
інстинкти-лека́ла
добротного ремесла…
раз і назавжди встановлені
десь-кимось-колись давно –
ара́хно!
мільйонороки́ «як усі» неодмінно –
це дуже гарно,
і справді майстерно, ну, просто – відмінно!
але…
вийди за трафарети:
мистецтво і творчість –
це так, як більше ніхто, а тільки-но – ти…
уяви себе зіркою…
відпусти…
і у космосі власному вільно лети:
поза правилами
і поза межами ти –
вільно лети…
ле-ти...
ти!
04.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447203
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 05.09.2013
як тільки береги,
потоптані й пом`яті
(в траві – пляшки, сміття і «мат на маті»…)
покинуть люди, гуси і качки
і ґерели́цями потягнуться «до хати» :
наїстися і спати –
у озері купаються зірки…
з-під верб,
тихесенько і плавно,
йду у воду,
на ви́диху занурююся, а́ки безтілесний дух,
стелюсь поверхнею і лащусь, як вербовий пух,
не наполохати б невинну насолоду
необережним по́рухом руки –
у озері купаються зірки…
лежу, розкинувшись на плесі – як латаття,
зринає із глибин моїх тугий клубочок білої лілеї:
розтулю очі і не втямлю – де я?..
…за обережним по́рухом руки
пливуть (по небу чи по озеру?..) зірки –
спішать наввипередки…
наздоженуть:
щоб обтруситися й обсохнути з води -
переберуться на моє чоло,
умостяться гуртом, як низка діадеми:
уже й не силюсь розібрати – де ми?
яка різниця – де б уже й було…
…та ж ніби в озері –
онде знайомі верби
полощуть в срібнім ку́пелі гілки…
сторожко снять мальками ластівки́
на приозернім яворі…
стара
небесна твердь скрипить навстріч Зорі –
в нічному озері,
мов срібні качечки,
пірнають і хлюпочуться зірки
…невже заснула на плаву?
таки, **похоже, сниться…
а в тім, яка різниця…
15.06.2013
*ґерелиця – табун, зграя диких або свійських птахів
**похоже на те — цілком імовірно, може статися
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431647
дата надходження 15.06.2013
дата закладки 22.06.2013
***
Розірвано думки дрібним пелюстям,
Загублено у вирі сподівань.
Невтішно розридаюсь, помолюся,
Покірно перед вічністю схилюся,
Притихну, наче вітер серед бань.
Зомлію, ніби сонце полудневе,
На вишитій недолею тахті,
Допоки спочивають вишні леви
І храму не руйнують болю реви,
Де екзорцисти мешкають святі.
Кайма золи на рушниках безсоння,
Причинність і знемога - темний крій.
Пророцтвом оглашенного бездоння
Сивіє осінь, знову з підвіконня
Летить розірване пелюстя безнадій...
(18.05.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425694
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 18.05.2013
…ворушать про́тяги
у безладі
розмаяні листки,
старий павук
віньєткою
ґратча́стою –
вхідні
прикрасив двері,
сплелися ув одне
стихійно-кавові сніданки і вечері…
попалено (у пил і прах!)
і вкотре поодновлено містки,
тріщать по швах
запруди і засіки –
асоціяцій повені і стоси…
…розчублені і розкуйовджені,
три дні
не чесані,
в усі боки від голови стирчли́ві коси…
… за спиною ж, на бі́леній стіні -
чуприни жма́каної тіні
незграбні –
кривляють символи страшні,
смішні,
прекрасні!
невдало-перекреслені,
гротескні –
за спиною, на біленій стіні
кіс розкуйо́вджених
проекції непоясне́нні…
…і проступає істина повільно
просві́тчасто –
в дешевому вині…
…громадяться нахабно на столі
з недопалків і по́суду – тороси…
свавільна гра
реальних тіней на стіні
перед світанком
розмивається і блідне:
у галактично-вимірнім
поетовім помешкан-ні
володарює осінь –
творчо-плідна…
08.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416608
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 08.04.2013
коли народилась людина –
Бог сказав їй:
…дитино,
нічого не бійся,
Я буду з тобою
скрізь і завжди –
упевнено йди…
а щоби сумніви міг побороти
і доказ Моєї присутності
неодмінно знайти –
щоразу, коли озирне́шся ти –
поруч із твоїми слідами
побачиш Мої сліди…
упевнено йди…
сину...
…пішла людина
стежечкою у траві:
пі́дтюпцем, пі́дско́ком,
безтурботним кроком…
веселі джмелики
і метелики
медозбо́рили у її серці
і голові…
йшла-ішла – підросла
і подумала ненароком:
«…зажди,
чи справді поряд
із моїми слідами -
помітні Його сліди?...»
огляну́лася упіво́ка
і побачила
обіч відбитків од ніг своїх
два Божих сліди – чітки́х і надій-них…
безтурботно
стебелинку в зубах затисла
і далі собі пішла…
і так щоразу:
хоч прямо іди,
хочеш, звертай куди,
лужком-бережком,
чи самим краєчком води –
оглянешся, а за тобою слі́дом
за́вжди чотири вірні сліди́…
…аж якось настала
сіра днина,
і пробила
важка година:
прийшла до краю пустелі
людина…
…обминути пустелю?
але до Мети
конче треба її – пустелю –
навпростець перейти…
іди…
за тобою – чотири сліди…
маєш сумніви, може?..
озирнись: оті два – твої,
а обіч іще два –
Божі…
пустеля мертва,
пустеля безводна…
удень – пекельна,
уночі – холодна…
важко і страшно,
та мусиш ти,
людино,
пустелю свою перейти…
людина постояла
на краю
і у безвість пустелі
рішуче пішла –
сміла
і певна Бога була…
…піски і піски,
як віки́,
засмагло-лиці –
ні де́ревця аніде,
ні криниці…
голод і спрага –
хоч би ковточок водиці…
до решти змучившись,
озирнулася з відчаєм проти ночі –
а на пісках жагучих
два власних
кволеньких слідочки –
Бога поруч нема…
людина
серед пустелі – сама…
що тут робити –
лягати вмирати,
чи йти…
ногу за ногу плутано переставляти…
падати і вставати…
зовсім утративши сили –
повзти…
обра́зу і відчай
у серці
людина перемогла –
якось пішла…
врешті,
скінчилась пустеля –
чиясь
випадкова оселя
подорожнього прийняла:
зігріла,
нагодувала і напоїла,
окраєць хліба
у дорогу дала…
перепочила людина,
ожила́,
стежку свою упізнала
і дальше поволі пішла…
…довго мере́жилися стежки,
зацвітали і обсипались плодами садки –
людина упевнено йшла,
про пустелю свою
і не згадувала…
не озиралася позад себе,
бо не мала такої потреби...
якось же із цікавості,
чи жартома,
голова
напівобернулася ніби сама
і глянули очі туди,
де, звичайно ж, мали б стелитися
два самотніх
людських сліди –
О!.. – вирвався подив щирий,
бо слідів
стелилося слідом –
знову
чотири…
і сказала людина: – Отче!
я дорікнути Тобі не хочу…
але
за півкрок до загину,
у найважчу мою хвилину,
серед пустелі безплідної
Ти самотою мене покинув…
умираючи без ковтка води –
я озирнувся з надією,
і за собою побачив
тільки два мої,
безпорадні і кволі, сліди…
«…людино,
люба Моя дитино…
сину...
були надаре́мними відчай і страх:
озираючись у пустелі
без надії і без води, –
ти узрів
на пекучих її пісках –
тільки Мої сліди:
на той час –
Я давно уже
ніс тебе
на руках…»
01.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414785
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 02.04.2013
коли на небі немає зірок –
я бачу похмурі сни…
отакий зв`язок
міцний,
либонь, і вони…
…макро- і мікро-безмежність –
взаємозалежність…
не показна –
ДоброВільно взаємна,
радісна…
зрідка – лагідно-світло-сумна…
але завжди – високо-тонна,
природ-на
втомився бути самотнім ночами ти?..
небо зоряне через шибку до серця впусти –
сяй і світи!
сяй
і світи…
07.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406882
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013
«…я ж тут не просто собі, я ж навіщось» (Катка).
Я ж навіщось іду серед тисячі днів.
Ну, навіщось скресаю щоночі.
І чомусь у безмежжі серед безлічі слів
Я навіщось твої чути хочу.
Я навіщось обіруч тримаю дарма
Наше щастя, яке вже не з нами.
І навіщось в душі вистилає зима
Із чужої печаль мелодрами.
Я навіщось отут, в сокровенні жалю,
Винувато чекаю пробачень…
Паленіють долоні, а я долю молю,
Головних не впустити означень.
Я ж навіщось іду серед тисячі днів…
Серед тисячі…і до одного
Викладаю рядки з переможених слів,
Бо навіщось моя це дорога.
Я навіщось твої все чекаю слова.
До небесних вслухаюсь акордів.
Саме тут я душею відкриваю дива,
Не з чужих бо реклам із біг-бордів…
То ж , навіщось я тут, в перехресті доріг,
Все думки запрягаю в погоню.
Кажуть, знов переміг! Хтось любов переміг…
У кулак я, навіщось, долоню…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395371
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 27.01.2013
Важкими головами, мов свічками, коптимо.
Мені до Ющенко - всього півсотні кроків.
Моя система має нерви? Жодного!
Моя система не працює двадцять років...
Бинти затягують мої зап'ястки зміями.
Мій всесвіт вкотре вибухнув. Розплавився.
Мов крилами, зганяю попіл віями...
І пальцями з горілим воском граюся...
До ліжка прив'язали голим дротом.
Промокли стіни. Глина чорно - синя...
Яким же слід вродитись ідіотом,
Аби повірити, що є людське в ЛЮДИНІ.
У венах - хмарочоси з ртуті. Висохли.
Розріжеш - поспадаються інтимою...
Біжи. В моїх очах - болота рисові...
Не гоже так возитися з причинною...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387172
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 23.12.2012
Ти - не вічність... Ти - вічна невічність.
Обезкрилена зграйка думок.
Тільки долі... Лиш долями - стрічні
Під наметом холодних зірок.
Сиві тіні, довкруг - сиві тіні...
Не зови до світань - їх нема!
Полотніє душа в голосінні,
Де в заметах раює зима.
І намарно не жди, бо чужинка...
Вже у жилах розбавлена кров.
На щоці у лампадки крижинка -
Замерзає востаннє любов.
На вікні, мов суха витинанка.
Тільки й того - смертельний вогонь...
Безголоса покірна вигнанка
Наусебіч зо серця твого.
То ж - не вічність, я знала - не вічність!
До очей - наполохана ніч.
Наші долі - лиш долі навстрічні
Під наметом розпатланих свіч...
(12.12.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384461
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 13.12.2012
образ твій –
сусальний листок…
промайнув у вікні
житній
брунатний паросток
ви́сходивсь у мені
вітер
скинув на дах
розбив
іменне сузір`я - я!...
знадвору
ві́дсвітом
на семи вітрах,
у вікні
дотліває
«Кассіо...» - «пе...я»…
на семи вітрах
на самому дні
зда́леку…
снився мені –
сичем
на коми-ні
лунає музика сфер
у мовчанні семи струн
бог скандинавський вмер –
щоб збагнути значення рун
29.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381103
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 29.11.2012
Столітнє це моє післячуття,
Що в серці наболе́ному гойдаю...
Як метеор ти нісся над життям
І десь упав, а де - не пригадаю.
Зостався слід на вим’ятих снігах...
Та ба, що розчинилися з весною!
Гадало й сонце - взріє по бабах,
А ті взялись безпам’ятства габою.
Заорана сусідами межа.
Хіба ж не знає хтось, як орють межі?
Осліпла задзеркаллями душа
У світлі неба, де старенькі вежі
Усе ще бачать, певно, твій політ
І промінь ореольний, і падіння...
Післячуття, котрому сотні літ -
У серці, наче гойдалка спасіння...
(25.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359723
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 25.08.2012
Пробач – зникаю. Вільне поле бою.
Сам із собою зустрічай розмай.
Навіки пам'ять сповнивши тобою,
Сьогодні відпускаю. Прощавай …
Посеред поля – одинокий сонях –
Яка дзвінка, велична самота!..
Лишаюся промінням у долонях
І тугою в нескошених житах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339240
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 07.08.2012
Ну, ще хоч раз явись, прекрасний музе -
Твого натхнення бракне повсякчас.
Самотність жалить душу, мов медуза.
А я чекаю. Де він, мій Пегас?
Як і колись, молюся на світанні.
Ні, не журюся - прагну до зірок.
Хоча не таланить мені в коханні,
Зате у вічність придбано квиток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345644
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 07.08.2012
Приклич, приворожи крилату мрію,
бо для чуттів нема у світі меж!
Хоча від долі, кажуть, не втечеш,
Усе ж - ніколи не втрачай надії.
Ще буде сонце! Зорі у долонях
тримай міцніше і не відпускай,
бо хто сказав, що є у щастя край?!
Шукай його до сивини на скронях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355886
дата надходження 07.08.2012
дата закладки 07.08.2012
***
На переправі зболених сердець,
Коли клекоче і вдаряє в груди -
Веди скоріш надію під вінець,
Допоки не зурочилось між люди.
На переломі впертих естафет,
Коли вітрами прагнення нуртує,
Зрости у собі істину: Поет -
Душа, котра молитвою віршує!
І не збреши, і совісті не зрадь,
Не стань заручником сліпої лесті...
Де б не літав, та всюди Неба гладь -
Мірилом людськості в тобі і честі!
(3.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355285
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 06.08.2012
***
Я так хотіла б Вам повірити...
То ж вихор вчора відкружляв.
Душі утрат його не зміряти,
Замрій обдертих не злеліяти...
Останній промінь день програв
Пихатій ночі за помостами.
Під зорями кружляє сон...
Крилатими, од серця, тостами,
Ідеями, вже майже гостами -
Сокаті краплі темних грон
В мої долоні... Липне думкою:
Он зазоріє стигло лан!
Впаду маленькою голубкою,
Хмаринкою - надії грудкою
Із неба долі в руки Вам...
(30.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354073
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 31.07.2012
***
Я розтрачена і самотня...
Я загублена і забута...
Ці холодні північні мури,
Ця нездо́лана днів тасьма.
Щось вмирає між нас щомиті,
Щось таке, що вже не вернути!
Дотліває останній вуголь,
Де розхлипалася зима.
Сиві бруні торкають серця -
І так коле! Нестримно коле...
На душі - солонавий присмак
Загрубілих від звички слів.
Я - пташина забута вітром.
Я - невільниця! Я - неволя!
Необачна надії бранка,
Ко́тру ти опери́ти смів
І залишити в дикім небі
Серед янголів того світу,
Серед демонів сього часу -
Навперейми земним богам!
Де згорає останній вуголь,
Де полями, що вже без квіту,
Тінь покірницею без Ім"я -
На поталу чужим ногам...
(16.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350884
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 18.07.2012
***
На плечі твоїми руками
вечір.
Уквітчані зорі в обіймах небес.
До речі... чи знаєш
до речі?
Життя половину чекала тебе...
В отавах розсіяна місячна
лава.
Парує росою закутаний сон.
Заграва у серці моєму
заграла!
Ти щастя моє! Семицвіт! Семитон!
О, Боже! Мій лагідний Боже...
Не можу...
Спокусливо зирять у душу слова.
Так гоже всміхаються заспані
рожі
і тулять голівки до мого чола...
(13.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350110
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 15.07.2012
Я так люблю помріяти про вас
Коли надворі не вщухає злива
І тінь горіха, трепетно-грайлива,
Перебирає дрібно ніжний вальс.
Я так люблю пірнути поміж хвиль
П'янких думок, приємних, наче м'ята...
Холоне постіль, поспіхом зім'ята,
В розмиту шибку неба акварель
Стікає й гусне барвою чорнила.
Десь серед хмар заплутались зірки,
Мов поміж крон патлатих світляки,
Ніч в капелюшок їх переловила.
І дощ затих.Посріблена струна
Ще де-не-де між краплями дзвеніла.
Солодка ніжність доторкнулась тіла,
Заструменіла терпкістю вина.
Мов призабулась гіркота розлуки,
Серцебиття своє сповільнив час...
О, як люблю помріяти про нас
І потриматись подумки за руки!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350070
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 15.07.2012
для Вічності
усі ми –
посланці́…
Її солдати.
Богиня-Мати!
і генералів
серед нас нема.
Вона сама
на власний розсуд
знає обирати,
кому – визна́ння і палати,
кому вигна́ння і хрести…
кому, як виняток,
безсмертя дарувати,
кому почесно
в забуття лягати…
і я, і ти –
амбітний
і маститий друже мій,
всі шанси маємо
рядочком полягти
у поетичний
теплий перегній…
отак примножити
і зберегти
трудом душі́ набуте –
удОбрити,
і розрівняти путь,
для тих,
що на́глядці за нами
вперто йдуть
Богиня-Мати…
Їй нікуди
і ні до чого поспішати:
віками буде споглядати
і наслуха́ти,
роздумувати,
мислити, шукати.
чекати…
з реторт у колби
щось переливати –
на смак і дотик
аналізувати.
щось віднімати,
інше додавати –
синтезувати…
щось протилежне
з виключним!
рішить змішати…
складе з антонімів –
синонімічний ряд!
і врешті решт
отримає
потрібний результат…
а ми:
віки́ й віки –
у ґрунт,
в поживний шар,
у поетичний перегній…
щоб мав куди
посіятись,
зійти
і вирости,
і Світлом забуяти –
наш
ГЕНІЙ…
у Вічності
критерії
свої.
ми – промінці,
ми – посланці,
ми! – соколи і горобці!
наші амбіці-ї –
матеріал
піддослідний
Її...
26.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333323
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 27.04.2012
Востаннє елегантно промовчав...
Востаннє оголила зустріч нерви!
Такий далекий і чужий причал,
Такі незграбні безнадій галери...
Упало сонце десь за горизонт -
Туди, де тіні блудять споконвічні.
Не дотягнути скрипці вбогих нот,
Не зачепити душі пересічні.
Коли байдужно стелиться письмо,
Коли кохання вже немає сенсу...
Коли обоє просто мовчимо,
До різних міст чекаючи "експресу"...
(14.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332917
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 25.04.2012
***
Не маю що тобі сказати нині...
То, може, дзвони в серці продзвенять?
Літа - за обрій - крила журавлині,
І тільки спомин - піднебесна гладь.
Та серпантини, тихі серпантини -
Такі, як в горах: вище і назад...
Не зустріч навіть, щемні півхвилини -
Чи випадковість, видана не в лад?
Ти знаєш, певно, ластівки вертають...
І, певно, чув переспіви святі?
Печаль душі, сказати що - не маю,
Багато слів, та ба - не ті, не ті...
(17.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330952
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 18.04.2012
...І я за Вами теж сумую... Вечір
Голубить лагідно моє вікно.
Думками доторкаю Ваші плечі,
Уста гарячі, трепетне чоло...
У ритмі вальсу обіймаю зорі -
Не спиться знову... Звісно ж не до снів!
Схиляю серце ніжне у покорі
Межи омрій - оцих журливих днів
Без Вас, без Вас... Коралями печалі -
На грудях заколисані вітри.
То ближче знов, то нездоланно далі,
Не дотягнутися, не перейти...
(8.04.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329792
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 12.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2012
***
На відстані холодної руки,
На відстані бездонного мовчання
Смакуємо самотності роки
Натомість неосяжного кохання.
Пліч-о-пліч по бульварах бредемо́,
Зриваючи думками поцілунки,
На плечі начепивши вічне "мо",
Його непереміряні ґатунки.
І доторкнувшись пальцями, бува,
Під ноги погляд, наче прокажені!
Із уст - півзвуком втомлені слова,
Хоча серця насправді навіжені!
І молитви, невпинні молитви,
І вервичні замацані розпуки...
А всього б: взяти й просто протягти
Один до одного замерзлі руки...
(13.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313768
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 14.02.2012
***
Кофеїну мені!.. кофеїну…
І нечутого серцем «харту»…
У кишені – тротилу… міну…
І на страту мене! На страту!
І до суду думки!.. До суду…
Заборонена серцем кава…
Я – лиш вуду… Я – лялька вуду…
Поміж голками – біль-октава…
О, амнезій мені!.. Амнезій!..
Бо стирчать уже дужо диби…
Без претензій все… без претензій…
Тінь сліпа «горбуна-кандиби»…
І таїна ота… таїна…
Вже лечу… і мабуть не бути…
Кофеїну мені!.. Кофеїну…
Доторкнутись… Хоч раз ковтнути…
(17.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300496
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 21.12.2011
Насипав жовтень пригорщі листків
В мої долоні,сонцем обігріті...
І як це ти,скажи мені,посмів
Для мене стати найдорожчим в світі?
І не хапати жменями зірок,
Не розсипати матові перлини,
А просто бути лагідним,як шовк,
Лягти на душу пухом тополиним...
І не будити пережитих днів,
Хіба ж важливо,що було до тебе?
І як це ти,скажи мені,зумів
Раптово розпогодити це небо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282220
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 10.11.2011