Коли сумніви роздирають душу...
Душа на межі...
Серце в долонях чужих.
Хоч і не смію, все ж мушу...
Зробити ще один вдих...
Скільки лишилось волі?
Скільки випробувань?
Скільки просити в долі
Менше розчарувань?
Очі налились слізьми,
Може, це все ж не ти?
Серце в долоні візьмеш.
Вкрадеш у самоти.
Літо мине в заграві.
Листя навік засне.
І у тривкій омані
Щастя моє мине.
Не розумію, нащо?
Що за такий етап?
Я все шукаю краще
В різноманітті зваб.
Може, це лицемірство,
Може, це егоїзм...
Може, моє блюзнірство
Чи то їдкий цинізм....
Всі ідеали ревно
В душу плюють давно...
Тільки мені, напевно,
Байдуже, все одно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354305
дата надходження 31.07.2012
дата закладки 31.07.2012
Чи мій, лебедику, чи мій?
Чи мої твої дні і ночі?
Страждань вже вичерпавсь сувій.
І тільки твої сяють очі.
Моя любове, милий мій.
Чи, може, ніжності замало?
Та метушиться в серці рій
Метеликів квітучих, п'яних...
Птахи співають за вікном.
І листя вже співає оду.
І заколише серпень сном.
Тривку передосінню вроду.
Люблю тебе, і лиш роса
Краплинками з очей рясниться...
Твоя душа, її краса
Мені ночами-днями сниться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353277
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 27.07.2012
Перегорни сторінку, випадковий перехожий.
Затамувала подих ця липнева ніч.
Твій біль сьогодні ні на чий не схожий.
Чим більше стріч, тим менше стріч.
Шепоче місяць тихо заповіти.
І перешіптуються жаби у ставку.
І мою путь твоя любов освітить.
Якщо я виживу, якщо я доживу.
Маленькі пальчики по струнах тихим боєм.
За тебе я чистилище пройду.
І скільки по дорозі ще накоєм,
Чи то на радість, чи то на біду.
Мені би зазирнути в твої очі.
Дізнатись, чим твоя душа горить.
Та серед тихої, діброви-ночі,
Десь моє щастя кошенятком спить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348308
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 05.07.2012
Ти не той. Не такий. І не зможеш ним стати.
Твої ролі в моєму житті проміжні.
Не навчусь як востаннє тебе обіймати.
Очі тишею повні й сумні-пресумні.
Не торкайся зап'ястя, не зиркай у душу.
Не взламаєш ти кодів і схем потайних.
Я себе полюбити насилу не змушу
Чередою коханців чужих і пустих.
Ти не думай, я зла не бажаю, ні болю...
Та для мене ти іграшка. Цяцька й усе.
Серце б вкути в кайдани. Аби лиш в неволю.
Так набридло життя чорно-біле, пусте...
Опустили голівки п'янкі матіоли.
Як нестерпно не з тими, не там і не так...
Очі слізьми налились, штормили, мов море...
Де ти бродиш мій любий незнаний дивак?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347721
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 02.07.2012
На річковому плесі намалює дощ
Самотність краплями рясними.
Нам пробирає тіло до кісток.
І видаються душі всі пустими.
І безнадійним кожен крок.
Ми, як в дитинстві, сподіваємось на диво.
Як встояти? Як серце вберегти?
Натомість на Голгофу йдем сміливо.
Заради мрії і мети...
Порожня ніч. Незмінно нещасливі.
Час, він наркотик. Тягарем із пліч.
Очікування найчастіш зрадливі.
І сльози градом з посивілих віч.
А я не вмію вірити у краще.
Надія жевріє уже ледь-ледь.
Для чого боремось? Страждаєм нащо?
Так чи інакше – кожного чекає смерть.
*Memento mori - ( з лат.) - пам*ятай про смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343177
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 21.06.2012
Ти будеш тим, для кого бракне слів,
Для кого моїх рим замало.
Ти залишитись не зумів.
Мені боротись сил не стало.
Мій любий серцю Чайльд Гарольд,
Куди ж тікаєш серед ночі?
Заряд на серце в двісті вольт
Й такі бездомні сиві очі.
Мій незбагненний,зачекай!
Прийми любов палку в дарунок!
Хай шелестить п'янкий розмай -
Моє кохання - твій рятунок.
Солоні краплі через край
Додолу падають поволі.
Солоним став квітковий чай
І я прошу медку у долі.
І заквітчалися роки.
Розлились медом життя ріки.
Ми нерозлучні навіки.
Лиш оросив Господь повіки.
Нехай цвіте, буя гілля!
Зазеленіє стара вишня!
У кожного своя сім'я.
Розпорядився так Всевишній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331630
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 19.04.2012
Куди тікаєш, неприкаянна душа?
Рвеш кігті і гарчиш, мов кішка.
Твоя любов не варта ні гроша.
Утихомирся! Ляж у ліжко!
Куди тікаєш, неприкаянна душа?
Чи їх турбує твій неспокій?
На очі краплею сльоза. -
На плечі безрозсудний докір.
За вікнами минає ніч.
І потяг лине в даль примарну.
Ти не зімкнеш сьогодні віч.
Про нього думи. - Завше марно.
Вгамуйся, трепетна! Поспи!
Хоч трішки спокою у долі.
Хай віроломні сняться сни!
Та лиш у сні душа на волі.
Куди тікаєш, рублячи мости?
Хіба вигнання порятує?
А серед янголів чутки. -
Твій любий молитов не чує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330471
дата надходження 15.04.2012
дата закладки 16.04.2012
Пелюстками тюльпанів ніч на плечі.
У місті зародилися чутки:
Закоханий безповоротньо вечір
В вуста солодкі, наче нагідки.
Байдужа панна ніч малює зорі -
На небі хороводи і танки.
А вечорові б трішки сили волі
Й уквітчані лататтячком вінки.
Кохає ніч сором'язливий вечір.
Кохає до безтями, мов юнак.
Пелюстками лягає ніч на плечі.
Один лиш знак йому подай, лиш знак...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323986
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 09.04.2012
Мені холодно у цій квітневій тиші.
Заливаю біль ковтком вина.
Вже за вікнами цвітуть рожеві вишні.
Серед люду я сама-сама.
Кажуть, нелегкі випробування.
Кажуть, що не винесу, слабка.
Та зі мною трепетне кохання.
Віра і надія крем'яна.
Руки поклади мені на плечі.
І хоча б на хвильку так замри.
І нехай надворі буде вечір
Тихої морозної зими.
Очі не ховай! Я добре знаю,
Що чужа постава і лице.
Я тебе відречено кохаю.
Ні вінця не треба, ні кільце.
Господи, пожалуй ти хоч трішки!
Непотрібна самим дорогим.
Надворі, босоніж, мерзнуть ніжки.
Надто сильна, плакать нема чим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328866
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 09.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2012
поздравляю, мой лучший жалко-что-только-друг,
мы сумели бы выжить при
ядерной зиме, равной силе четырехсот разлук,
в кислоте, от которой белые волдыри;
ужас только в том, что черти смыкают круг,
что мне исполняется двадцать три,
и какой глядит на меня снаружи -
такой же сидит внутри.
а в соревнованиях по тотальному одиночеству
мы бы разделили с тобой
гран-при...
(В.Полозкова "Мой великий кардиотерапевт"
Мені виповнюється двадцять три.
Укотре зеленіють липи.
У серці, далебі, все ж ти.
Час стусанами жене стиха.
Колише вітер ніжно віти.
Шепоче про прийдешній день.
Можливо, подаруєш квіти...?
Мені ж би погляду лишень...
... шепоче цвіт вишень на вушко заповіти.
"Orevuar" - шепоче день.
Тюльпанами опали квіти.
І в кронах зелені дерев конає вітер...
Догорає день.
Мені немає, де себе подіти....
***
Мій милий друже, жаль,що тільки ти
Розгледіти не зміг у серці тугу.
І я тобі, шкода, що лиш як другу
Цілунок шлю, неначе той огень.
Він запалити може навіть хугу,
Вдягти на палець вогняний перст'ень...
***
Молюся я: "О,лиш би одягали мрії переможців лати!
А ми з тобою вчилися терпіти й пробачати".
Я буду вічність, та усе ж кохати.
З тобою перепони всі долати, та...
У самотність звикли грати...
Пробач мені, я просто хочу знати,
Чого чекати, в двадцять три чекати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319981
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012
Урешті-решт
усе колись минає.
Стабільності немає -
навпаки:
мої роки
збираються у зграї
і відлітають.
Помахом руки
прощаюся із ними -
і СВІТАЮ:
нові епохи,
звичаї,
тіла
(минулого імла –
густа і темна)...
Через віки
у мене ти БУЛА,
жила у серці –
знаю це напевно -
лишилися два зоряні крила,
котрі донині зберігаю ревно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267653
дата надходження 29.06.2011
дата закладки 06.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2012
Я тихо посміхнувся в темряву крізь морозну шибку, вдихаючи солодкий запах пізньої Зими, що неквапно, боязко проходив повз милі тріщинки старого вікна. Привіт. Чудовий вечір, правда?
Ти захоплено видихнула. Я відчуваю твій усміх, він теплий і зігріває мене в цей останній лютневий вечір. Подивись на небо! Спробуй його на смак. Чорничний, мій улюблений. А колір?! - мовиш ти.
Я підхоплю на одному диханні - ми розділяємо це повітря на двох, воно наше: Твій улюблений - фіолетовий. Чому воно такого кольору? -спитаєш ти.
Ангели розлили фіолетову фарбу, малюючи для тебе чорничні ночі. Ніч, як спосіб життя, як мить для здійснення найголовніших мрій.
Це геть прекрасно. Це щастя! - промовиш ти.
Твоє "геть" вже не ріже мені вухо. Це така собі звичка! Мій приємний спомин про тебе.
А ще твої парфуми! Стандартні, зовсім не оригінальні, але наповнені тобою - твоїм характером, посмішкою.
Ти завжди різна - запах, колір очей, настрій.
Пахнеш малиною, м'ятою, шипшиновим чаєм.
Світлі,втомлені очі; темні, веселі; шалені. Прекрасні.
Посмішку я відчуваю за багато метрів, через телефон, через книги, які ти читала.
Я малюю на запітнілому вікні пацифік! Твоя слабкість. Моя звичка, набута завдяки тобі.
Скарлет.Тезі.Шерлі.
Тесс. "Сс.." - ніжно,витончено, солодко, мов чай з лимоном. Правда ж?
Мері. Кейт. Емілі.
49 синочків, 51 донечка, ти ж не забув, правда ж?
А як же Меггі?
Ах, Меггі.
Ми можем годинами говорити про наше майбутнє, обирати імена нашим дітям. Просто мовчати.
Тиша. Ти терпляче вслухаєшся.
Нас розділяє велика відстань. Декілька кварталів. Тисячі вікон з тьмяним світлом. Мільйони телефонних ліній. Але ти близько. Тут. Я можу доторкнутись. Почути твій голос, запах.
Я тебе люблю.
Ти мене любиш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318322
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 03.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.02.2012
За мотивами "Листа Незнайомки". С.Цвейга
Вони ковтали ще гарячий чай із ромом.
Троянди ще біліли на столі.
І потопали в пристрасті раптовій
Його химерні очі голубі.
Не знав, що вже не вперше ця міледі
Ступила в його дім, лягла у постіль,
І що безстрашна незнайомка
Не просто пересічна гостя.
Ковзнули руки рвучко, вперто -
І ось, стоїть нага й терпляча,
Така чарівна й таємнича,
Неначе неземна, мов спляча.
Статуя, наче Галатея і білосніжна шкіра
Й стан такий довершений й прекрасний,
Що діє мов трункий узвар.
Себе не тямить від бажання.
Торкається губами губ.
Від насолоди завмирає
І зазнає нестерпних мук.
Крик виривається назовні
І стогін! Він реве, мов звір!
Ця ніч лягає на папері,
Неначе геніальний твір.
Ось вигинається в екстазі,
Немов змія: гнучка й пластична.
Вона в цій позі як богиня,
Така природня, втім незвична.
Зриває плід п'янкий і стиглий
З її божественного тіла.
Укотре вже вони єдині,
Мов нероздільне одне ціле.
Впивається губами в шию.
Мов дикий звір хапає перси.
Вона в міцних руках вмирає,
А серце б'ється, б'ється серце!
Вона безсила тихо мліє
В обіймах чоловіка-мрії.
Усе життя заради нього
Вона роздарює це тіло.
Йому ж ця правда невідома
І жінка в ліжку незнайома.
Тягар кохання неземного
Лягнув мов каменем на неї,
Та аж ніяк не міг на нього.
Тривкий світанок як оскома
Скував усю жагу раптово.
ЇЇ миттєві сподівання
Забрав липневий бриз до моря.
Він запросив її до столу.
Такий знайомий чай із ромом.
Гарячі тости. Квіти в вазі.
Як було б добре знов в екстазі
Вмлівати під гарячим тілом,
А зараз -- зовсім інше діло.
Він знов холодний, збайдужілий,
Достатньо стриманий, все ж милий.
-- Ну що ж, ця ніч була прекрасна!
Спасибі за секунди щастя.
Я б радий був іще зустрітись...
На жаль, не можу залишитись
"У цьому місті. Маю справи.
Налити, може, Вам ще кави?"
-- Ні. Дуже вдячна. Та проте...
Мені шкода...
-- Ви вже йдете?!
( Поглянув в ці бездонні очі,
Що мить тому ще так охоче
Готові були все , що хоче,
Зробити в світі, лиш би ночі
Усі його лиш їй одній
Належали, і на обличчі дивна тінь
Зявилась. Метушливий рій думок
Гніздився у чужому серці.
І хто вже зна, коли воно озветься знов? )
Вона дописувала лист під тихим мерехтінням свічки.
"Ця ніч. Ця наша вже остання
Така розпачлива і незабутня ніч.
Пишу, щоб скинути важкий тягар із пліч.
Ти памятаєш, як дівчам,
Захоплена тобою, мов шедевром,
Я опиралась незбагненним почуттям.
Ти раєм був. А все навколо справжнім пеклом.
Цнотлива ще, така мала й дитяча
Я вся палала, бачачи тебе.
І в мому лоні прокидалась хіть ще спляча
І марно сподівалась, що мине.
З дівочою наївністю, дурненька,
Я вірила, що буду все ж твоя.
І нас єднала ниточка тоненька -
Моє кохання, відданість моя.
Ти не впізнав мене тоді, уперше,
Коли віддала всю себе тобі.
Ти -- ніжний та легкий пухнастий шершень.
А я метелик у нічній імлі.
Таких як я у тебе було безліч.
Нічого не змінилося з тих пір.
Керуєшся поривом, в цьому й велич.
Невтомний лицар, дикий хижий звір.
І ось, пройшло багато років.
І знов невпізнана тобою,
Лежу в палких твоїх обіймах
Та все ж пишаюся собою.
Щаслива я приймаю ласки,
Бо твоя пристрасть не згасає,
Це не ілюзії, не маски.
Це просто ти. Тебе я знаю.
Твоя жага кінця не має.
І меж не ставила ніколи:
Коханка, з бару куртизанка -
Для неї ти звернув би гори
В цю ж мить, лише в цю ніч і мить
Відкрив би душу, всі її глибини.
А зранку зникнеш - пристрасть спить.
І сонна, бере хіть на кпини.
Ти вільний! Тож тобі корюсь -
Раптова примха серед ночі
Дозволена таким як ти,
Тому сховаю краще очі.
Я зникну з памяті як дим,
Розсіюсь тихо у повітрі.
Приплив - відлив. Приплив - відлив.
А ти купайся в славі й світлі!
Він взяв її за голі плечі
І зазирнув у глиб очей.
Поцілував. Зібрала речі.
І раптом ницо, мов пігмей
Запхав в її пальто купюри.
Ось -- плата за казкову ніч! --
Потворна світова гравюра.
Не впаде цей тягар із пліч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282418
дата надходження 24.09.2011
дата закладки 28.02.2012
Людина не може боротися зі своєю долею. Вона намагалась і програла.
Пауло Коельо ( "П'ята гора" )
Життя - це лиш імпровізація.
Черговість злетів і стрімких падінь.
Хтось спричиняє твою дислокацію.
І безістотний, часом, ряд надій.
В нотатках Господа живем за схемами.
Ми дивні посміховиська лишень.
Позагортались всі в цупкі дилеми ми.
Скоріше б пережити з дня у день.
Втрачаємо, сумуємо і каємось.
Не віримо в примарне майбуття.
Та лиш з примарами у вічі знаємось,
Згубивши свої трепетні життя.
Серця, як не старайся, все ж не гумові.
Стягатись і розтягуватись зась.
Ми усміхаємось у вічі дулові.
У них у всіх та ж сама чорна масть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281449
дата надходження 19.09.2011
дата закладки 28.02.2012
Відкинути кохання або сліпо йому віддатися - яка з цих манер поведінки є менш руйнівною?
Пауло Коельо ( "Одинадцять хвилин" )
Оркестр грає сумну мелодію
І чутно гучну луну рояля.
Твій світ бордовий перетворився в фобію
І пошук щастя, як міф грааля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283612
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 27.02.2012
я его не любила я просто так странно существовала
с его именем на губах просыпалась и засыпала
доверяла мечты о нем бесконечным осенним ночам
без дороги блуждала в его фантастических снах
я его не любила я просто его каждый вечер ждала
замирала на выдохе дальше дышать забывала
а не дождавшись кричала - раненая навылет душа
у луны желтоглазой волчицей его как умела вымаливала
я его не любила просто я без него пропала
без вестей на фронтах многолетней войны без правил
так и не написав и не отправив ему последнего письма
я не любила его - мне тогда так казалось
не любила его? но я без него не я...
Юлия Андреева
Хто бачить сни і пам’ятає імена…
Максиміліан Волошин
Лист, який ніхто і ніколи не відправить. Лист, який ніхто і ніколи не отримає.
Він написаний на папері кульковою ручкою. Він увібрав в себе тепло і запах долонь.
Це живий лист, який написали від руки і загорнули в конверт.
Цей лист ніколи не потрапить до рук адресата.
На жаль. А може і на щастя. Я вже тепер не знаю, що краще: правда чи мовчання.
****
Частина 1. (До…)
Ти не знаєш напевне, що трапилось в моєму житті за час твоєї відсутності в ньому, того, що знаю я, також недостатньо. Але в наші життя прокралась темрява. Чи є в цієї темряви ім'я? Це жорстокість? Це ненависть? Розчарування? Несправедливість? Втрата? Біль?
Як вона знайшла нас? Вона прокралась нишком в наші життя чи ми самі знайшли й прийняли її? Що з нами трапилось? Батьки відправляють дітей в світ, як на війну, сподіваючись, на їх повернення, але знаючи, що дехто загине по дорозі. Коли ми збилися зі шляху? Нас оточили тіні. Проковтнула темрява. Чи є в цієї темряви ім'я? А що, якщо для когось вона носить Твоє чи моє ім'я?
Щастя так просто не дається. Інакше б посміхались усі на світі. Життя складається з випробувань, болю і рідкісних, але якісних митей цілковитої радості.
"...І маленька принцеса сказала йому: "Дорослі самі себе не розуміють і дітлахам доводиться постійно їм все пояснювати"" Я щиро хочу, аби ти не втрачав у собі ту маленьку дитину, яка здатна радіти будь-якій дрібничці. Я хочу, аби ти посміхався, сяяв, йшов назустріч мріям, котрі збуваються, попри все і всіх.
Запам'ятай, найдужчий смуток приходить разом з першою втратою, коли ти ще не знав, що таке справжній біль і надія, коли ти пройшов через заперечення того, що відбувається, – гнів, страх, провину, депресію – і в решті-решт відчув полегшення і змирився, відчув цей найдужчий смуток, який мучить тебе щовечора перед сном і змушує плакати.
Часом біль стає значною частиною нашого життя, і ти починаєш звикати до нього, а згодом навіть не можеш згадати, яким було життя без болю. Але одного дня ти все-таки починаєш відчувати щось інше. І це відчуття лякає, тому що воно незнайоме. І в цей самий момент ти розумієш, що щасливий. Твій смуток ніде не дівся, твій біль завжди житиме, але є щось нове, що дає сили рухатись далі. Адже щастя може приймати різноманітні форми: компанія кращих друзів, почуття радості від того, що мрія близької людини здійснилась, знову жевріючий вогник надії, просто запах нової весни в повітрі... Бути щасливим - це нормально, адже ніколи не знаєш, яким швидкоплинним може виявитись це щастя.
Знаю, що боляче, що хочеться сховатись кудись, де не буде нікого і нічого, хочеться перестати відчувати так, щоб цей кровоточивий орган прорвався назовні, розірвавши ребра та шкіру, і перестав боліти, щоби душа отримала трішки спокою, трішки віри, надії, любові..., підтримки.
Але ти повинен йти далі, рухатись, не здаватися, заради тих, хто вірить в тебе, хто підтримує, хто любить. Ти просто змушений рухатись далі, і тобі вистачить сил, я знаю.
Скільки часу потрібно, аби змінитися? Скільки років, місяців, днів? А може достатньо години, хвилини, секунди? - Достатньо.
Я просто скажу тобі одне. Я по це вже писала. Напишу знову. "Я хочу поряд бачити тебе, коли здійсняться мої мрії. Нехай ти навіть не зумієш. Нехай я сплутаю обличчя. Загублю тебе в пітьмі..." Один раз ти вже прогавив здійснення моєї мрії, так що вдруге я тобі цього не подарую. І не питай мене, чи я, бува, не зникну. – Не зникну. Обіцяю. Найдорожчих людей віднаходиш у темряві. Тільки в темряві видно зорі.
А кого хочеш бачити поряд ти, коли здійсняться твої мрії?
Частина 2. (Після…)
Вогонь в мені ще жевріє, і я кричу в порожнечу: "Не дай вогню в тобі згаснути! Невідворотньо, іскра за іскрою. Не дай потонути в багні безнадії під назвою "Ще ні" і "Вже ні". Не дай йому згаснути у відчайдушній боротьбі за життя, якого ти прагнула, але так і не досягла.
Світ, який ти шукаєш, можна віднайти. Він існує. Він реальний. Його можна відшукати. І він твій, адже він у тобі." Я кажу собі ці слова щовечора, проживши ще один день, який чомусь не приносить того щастя, якого бажає моя душа. Знаєш, адже це ти зробив мене такою, якою я є. Це твоя заслуга. Своїми діями, впевненістю в собі і у власних бажаннях, ти вселив у мене силу й жагу до дій, дух боротьби та протистояння, ти подарував мені мою мрію. Добре, коли є ті, хто в тебе вірить, кому хочеться довести, що ти на щось здатна. Добре, коли є в кого вірити, кого любити, за ким сумувати, перед ким вибачатися. У кожного є людина, яку не забути, людина, яку любитимеш і ненавидітимеш завжди, незважаючи на біль, бруд, взаємні образи, нові стосунки, шлюб і навіть дітей від когось іншого, кого ти також любитимеш, але вже зовсім по-іншому. Цю людину люблять і ненавидять за те, що вона подарувала найневимовніше щастя і саме тому завдали найгострішого болю. Ця людина, чию дружбу ти ніколи не зможеш прийняти, не зумієш її пробачити чи просто навчитись проходити повз з байдужим поглядом. Це людина, до якої ти не байдужий, але ніколи вже не кохатимеш, затамувавши подих, тому що свого часу ви разом вбивали це почуття, або воно померло своєю смертю. Хоча другий варіант трапляється рідше, адже нечасто обидва серця проникаються холодом водночас. Ця любов є свого роду хворобою і вона не лікується. Вона спокійна і тиха. Відречено сильна. Та й любити так вміє далеко не кожен, далеко не всіх. Ця ненависть схожа на прокляття, пронизуюча холодом, стабільно-незмінна, інертна.
Чим є ця ненависть? На що схожа ця любов?
Не буває різних любовей. Є одна єдина: до батьків, друзів, коханих, дітей... Любов одна. Різні лише відтінки. Знаєш, це найкраще, що може статися з людиною, якщо її кохання переросте в любов. Адже якщо кохання свого часу не переросте в любов, то воно просто загине.
А що таке кохання? Що таке любов?
Ми всі женемося за пристрастю, засліплені власними світлими почуттями, крізь сяйво закоханості, ми не помічаємо самої серцевини тієї людини, яку обрали. Сліпці! Отримуємо те, що заслужили, а саме: нерозуміння, розчарування, біль. Ми не хочемо збагнути простої істини, плутаючи жагучу пристрасть та хімію з коханням. Закоханість (а чи то пристрасть?) може виникнути з першого погляду, перерости у щось або померти безповоротньо. Кохання виростає тільки з міцної дружби, спорідненості душ, спільності поглядів та інтересів, паралельності прагнень. Кохання – це те, що виникає з часом. А люди кидаються цим словом так, неначе воно пустий звук. Аби сказати "кохаю", треба з'їсти разом не один пуд солі. Бог сказав, що любов, це турбота та опіка про ближнього. Всього-навсього. Здається, що так просто. А насправді ні. Я зрозуміла, що таке любов зовсім недавно, минулої осені. Ти допоміг мені збагнути це остаточно. Я знаю тебе тисячу років. Ти є близькою мені людиною. З тобою просто. Ми крокуємо в одному напрямку. Наші життя є дещо паралельними. Я пам'ятаю твої слова: «Я не знаю, ким ми будемо, але ми повинні бути, повинні спілкуватися». Ти був правий, і я завжди це знала. Цікаво, як називати людину, в яку був закоханий три роки, яка була тобі найближчою тривалий час, яку любиш, з якою займався коханням, людину в чиї мрії та прагнення віриш, чиї погляди розділяєш, людину, яка вбивала тебе по-краплині, умертвляючи нетлінні почуття без тіні сумніву, єхидно, егоїстично, людину, якій, здавалось, можеш пробачити все, і вже все, що міг, пробачив? Але ж як просто. Любов – це, виявляється, всього- навсього турбота та опіка про ближнього. Бог – є любов. На рівні підсвідомості всі відчайдушно прагнуть цієї найдосконалішої форми почуття. В житті ж навпаки – наввипередки біжимо за тим, що яскравіше палає.
Сказати чесно? – Я дуже сильно тебе люблю. І я не називатиму це дружбою ніколи. Те, що я відчуваю до тебе, вже давно переросло закоханість, пристрасть, дружбу, кохання. Це чиста рафінована любов. Та, якої всі прагнуть, але мало хто заслуговує.
Мабуть, Ти заслужив.
Є просто люди, з якими не можна бути друзями, це просто найдорожчі, ті, кого любиш попри все, попри все віриш в них, попри все поряд... попри
все...
Що таке ненависть?
Я задаюсь цим питанням і не знаходжу відповіді вже багато років, розуміючи лиш одне: викликати це почуття здатна лише надзвичайно люба серцю людина. Ненависть не з’вляється з повітря. Її не виростиш, наче кактус в горщику. Неависть – це щось ефемерне, незбагненне, лякаючи до смерті, тихе й мертвотно-холодне, щось слизьке, невловиме, нездоланне, гнітюче, всепоглинаюче та руйнівне. Мені не до вподоби це почуття, проте воно приходить до мене у снах, не даючи забути про себе. Одне скажу беззаперечно точно, ненависть не питає дозволу, не стукає в двері перед тим як зайти, не розводить полеміки й не милує.
Сказати чесно? – Я дуже сильно тебе ненавиджу. Проте це не заважає мені жити так, як іншим, ні, це майже непомітна маленька істота в моєму серці, неначе черв’ячок, що точить дерево, повільно і результативно. До чого це призведе? – Мені не відомо. Я втомилась змагатись з тобою. У мене свій шлях. Проте я так звикла бігти з тобою наввипередки, що вже й не знаю, коли спинюсь врешті-решт. Та чи й потрібно це насправді? Адже завдяки цьому, мабуть, іноді лиш цьому одному факту, я досі пориваюсь творити. «Ти далі твори, попри все, і прямуй до своєї мети!» - саме так, для обох, по різні боки барикад.
Епілог.
Не можна вриватися в чиєсь життя зненацька, грітися біля яскравого вогнища теплої та чомусь все ще рідної душі, а потім просто зникати, як завжди. Я знаю, нам ніколи не було просто. Али ми завжди розуміли одне одного і потребували. Це не під силу змінити нікому. Ти здивований, що за два роки я все той самий впертий борець за справедливість та мрії. Але знаєш, аби зостатися собою у світі, який днями і ночами намагається перетворити тебе в когось іншого, нам доводиться вести найзапеклішу боротьбу, на яку лише здатна людина, і не припиняти її ніколи. Значних зусиль коштує та, яку ти побачив перед собою опісля цих двох скороминущих літ. Мені просто прикро, що ти завжди цінував мою підтримку, але ніколи не вмів розгледіти в мені дещо більше. Я усвідомлюю, люди розчаровують нас, часом вони нас дивують, але ми ніколи не дізнаємось, хто вони насправді, не спробувавши їх збагнути: усі їхні помилки і хибні дії. Ми повинні бути чесними з тими, хто бажає нам добра, чиї душевні поривання світлі та чисті. Не можна використовувати, тих, хто тобі вірить, тих, хто подає руку, коли падаєш, тих, хто ніколи не зачиняв перед тобою дверей. Чи розумієш це ти? Чи розумієш ти насправді, хто потрібен тобі в цьому житті? Що потрібно? Адже кожен з нас хоче мати коханону людину і аби його мрія здійснилась. Без цього ми не почуваємось щасливими. І це не просто кохана людина, а кохана людина, котра вірить в твою мрію, в тебе, і не зрадить тебе, даючи клятву перед Богом. І це не просто мрія, а мрія в яку вірять ті, чию довіру і любов ти не зрадив. Не знаю, кому ці рядки: «Якщо спішиш кудись, я не тримаю, краще мозок не їсти і сказати їй правду, що чекає хтось, я відпускаю,не шукай делему, коли є табу». Але варто було сказати їх, сказати вчасно, можливо б тоді, в житті однієї тендітної дівчинки було б на одну трагедію менше…
За чим ти женешся? Кого наздоганяєш? В твоїх очах живуть привиди. Привиди тих, хто вже не пробачить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317016
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 26.02.2012
я его не любила я просто так странно существовала
с его именем на губах просыпалась и засыпала
доверяла мечты о нем бесконечным осенним ночам
без дороги блуждала в его фантастических снах
я его не любила я просто его каждый вечер ждала
замирала на выдохе дальше дышать забывала
а не дождавшись кричала - раненая навылет душа
у луны желтоглазой волчицей его как умела вымаливала
я его не любила просто я без него пропала
без вестей на фронтах многолетней войны без правил
так и не написав и не отправив ему последнего письма
я не любила его - мне тогда так казалось
не любила его? но я без него не я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317029
дата надходження 26.02.2012
дата закладки 26.02.2012
Я не спала цілу довгу ніч.
Якби лиш знала, що такою буде.
Заздалегідь закинула себе б живою в піч.
Не бий себе ножем у груди!
"Вона померла від простуди", -
Так скажуть люди.
Так воно і буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286133
дата надходження 14.10.2011
дата закладки 26.02.2012
намного проще назвать меня странной
чем просто попытаться меня понять
это ведь так сложно - петля за петлей
распутывать моих чувств утонченные кружева
ты не хочешь учиться меня принимать
без масок и без прикрас такую как есть
и твердишь про какую-то роковую страсть
на которую я имею наглость не отвечать
и не ценю оказанную тобою честь
самое вежливое что ты мог сказать -
странная а впрочем так оно и есть
но моя необычность притягивает как магнит
ты вчитываешься в заклинания моих стихов
хотя и не понимаешь о чем в них речь
тебя манит сиреневая высота небес
моих - всегда на грани сумасшествия снов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316490
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 25.02.2012
Нейлонова тиша розриває зсередини. Ти не мій.
Стискає старечими руками горло самотність.
Щоночі виходжу надвір з транспарантом
На якому великими чорними літерами пише "майже мертва зсередини".
Мені кажуть, що ідеальна, але я знаю:
Недостатньо сильна, аби викреслити тебе зі своїх нічних ігор в рифмування.
Недостатнє ст*рво, аби сказати:"Вимітайся з усіма хитросплетіннями душі з підвалин моєї пам'яті!"
Як завжди вибігаю надвір посеред ночі в пальто на голе тіло.
Шукаю найблищу кав'ярню.
Тихо і тепло.
Запиваю спрагу по тобі жадібними ковтками вистиглого лате.
Як ти? Де ти? - Стукіт по клавішах. Миготить екран.
Опів на третю.
Пробач, коханий, мою опівнічну агонію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316452
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012
разреши позвонить тебе как-то вечером
когда обострится весенняя депрессия
когда перестанет обезболивать раны алкоголь
и случайная постель вызовет лишь отвращение
выжженным в памяти восьмизначным номером
я попытаюсь реанимировать наше прошлое
оживить давно умершие нежные слова
только сказать будет совсем уж нечего
я просто послушаю твое дыхание
на другом конце мира - и попаду ему в такт
и так не хочется в этом признаваться
но я не могу привыкнуть к тишине
и ночами придумываю признания и обещания
которые ты так благородно никогда не давал
разреши позвонить тебе чтобы помолчать
и это молчание красноречивее и откровеннее
чем слова о любви на всех существующих языках
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315800
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 22.02.2012
Так непомітно тихо вкрався мені в душу жовтень.
Ввійшов крізь тіло й зачинився там.
Усе навколо видається жовтим.
І серце прагне сліз і мелодрам.
Я кутаюся в тепле і пухнасте
Ховаю душу в светрі і шарфі
А ти тікаєш, мій квітневий, власне,
Куди скажи,будь-ласочка, мені?
Тобою я насититись хотіла.
І знову, як і завше, не змогла.
Душа і серце прагнуть твого тіла.
В мені лиш жовтень. У тобі ж - зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314823
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 17.02.2012
все в доме завалено
макулатурой
моих черновиков
я-просто нервная дура
от оков
быта
избавиться
пытающаяся
пишущая черт-те
что
крики души
запивающая
коньяком
а потом
на языки
умершие
переводящая боль
неверующая в
любовь
не ждущая завтра
охапки недосмотренных снов
раздаривающая
как цветы
медленно умирающая
а мой судья
и одновременно
врач-
только ты...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307707
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 27.01.2012
Вітер свище, трохи скутий,
На дворі гуляє лютий...
Двері скриготять і ниють,
Чайник на плиті десь виє.
Кава у руках замерзла,
Ти то є, то зовсім щезла,
Інтернет знайомства звузив,
На яву все менше друзів.
Хтось додати в друзі просить,
Це набридло! Може досить?!
Фрази, викрики безтактні,
Бо душа живе \\\"вконтакті\\\".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309450
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 27.01.2012
Через рік не знайдеш свою совість,
Якщо вчора її загубив,
Не напишеш картину чи повість,
Коли в серці чужім походив.
Випий кави зі смаком свободи,
Може вернеш загублену суть,
Може ти не такої породи,
Але маску свою не забудь.
І для всіх будеш ти еталоном,
Одягнувши на себе сто фарб,
Відгукнешся пустим передзвоном,
І впадеш наче з плеч старий шарф.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307108
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 18.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2012
Подай мені лютню з каміння,
Холодну мов лід і блискучу мов сталь!
Богдан-Ігор Антонич
Привіт, Ведмежа! Боже! Я не бачила тебе тисячу років! Ні, менше, набагато менше... Я не можу тебе обійняти. Я боюсь обійняти. Я верзу дурниці. Я-яяя... Ти питаєш, де теплі вітання? - И-иии... Щось несуразне. Ми п'ємо вже друге пиво і розмовляємо енну годину, а ще досі не впізнали одне одного по-справжньому.
– Радий тебе бачити, Кошеня.
– Хтось казав, що скучив. – Це була я...
Ми надто довго переписувались, щоб говорити прості слова у вічі одне одному. І я сиджу, вдаючи холодну неприступну статую. І я знаю, що я і біль - для тебе слова споріднені. І мені холодно від думки, що я могла б тебе обійняти. Ну що ж, ми п'яненькі. Влягаємось в одне ліжко в нижній білизні. І все звично. Чомусь... Я не памятаю, хто кого перший обійняв,хто поцілував,хто говорив про вічне кохання до спогаду про тебе, про мене. Я пам'ятаю лиш те, як ти щиро милувався цим відродженим спогадом, і як мені було тепло і затишно поряд з "моїм" Ведмежам. Так тепло і затишно, що я вже подумки писала оду прощанню й поспішно втекла до пухнастого кота Камаза, подалі від тебе. Я не люблю прощання. Занадто довгі обійми. Зайві слова. Часом спогад оживає. Тільки ми, "інші", так сильно бережемо й кохаємо спогади, що просто не в змозі перетворити їх в реальність. Нам просто подобається відречено любити, перманентно страждати, пестити минуле....
...часом хочеться, щоб чорний список був чорною дірою на сонці... але це всього лиш налаштування... І я щоразу виловлюю когось нового, чергового з цієї ями. Але привиди довго не витримують у списку моїх друзів. Тому що вони не друзі... Вони привиди... І ти також. Ось я витягла тебе назовні, помістила в список.... Катую себе... Вбиваю по краплині... Мені це подобається. Як там у Лєрмонтова: "И слишком горд я, чтоб просить У бога вашего прощенья: Я полюбил мои мученья И не могу их разлюбить."
А чи так важко варити щодня борщ і смажити деруни? Ти, памятається, казав про соціальну нерівність і всяке таке... А наша спільна подруга розмальовувала в чорних фарбах моє життя з тобою... А мені хотілось розсміятися вам в обличчя... Чому? - Тому, що ви самі не відали, що казали. Як можна було опускати мене так низько, до соціальних нерівностей, до приреченості готувати купу хавки і жити середньостатистичним життям...
Ти кажеш про список, в якому ти черговий номер чотири... А я розмірковую тим часом, а чи можна визначити,хто є номером один!? І я не можу, тому що кожного з вас готова любити знову і завжди... так, наче ніколи не забувала цих почуттів, так, наче і не було болю й страждань, лайливих слів та бруду.
Порожньо. Я не відчуваю. В мені щось померло після численних намагань вхопитись за тих, хто живе в іншому вимірі. Після відчайдушної фази розгубленості, відреченості, судорожних спроб переюзати всіх і викинути так само, як і мене...колись... ви... усі... Тільки це не допомогло. Я як шукала щастя в минулому, так і шукаю...
Я побачила його восени... Ми пили вино. А потім очі...запах...дотик...губи...ліжко... Спогади ожили на секунду, на мить... А потім його слова "це була помилка...я не хотів...", мої "зачини за собою двері"... і довге повідомлення, після якого хотілось померти... Двічі в одну річку не ввiйдеш... Я ненавиджу ці його слова!
Я побачила тебе влітку... Ми пили пиво й маренго. А потім очі... запах... дотик... губи... ліжко... Спогади ожили на секунду, на мить... А потім слова "я тебе так кохав", "не повернеш те, що стало історією..." І те саме твоє непрозвучавше "двічі в одну..." Я ненавиджу ці ваші слова. Тільки це не було помилкою...І ти це знаєш.
Як важко жити, коли більше не відчуваєш... А тут ти... Усе зіпсував. Я майже повірила, що стала декорацією в бутафорному світі ілюзій... А ти зруйнував... все зруйнував... Найбезглуздіше те, що я справді люблю вас усіх. Ви з'являєтесь, і я люблю вас з новою силою.
Але їх вже більше нема. Вони потихеньку влаштовують своє життя... Лиш ти, лиш ти один такий же неприкаяний, як і я... І як не дивно тобі буде це чути, але лиш заради тебе мені хотілось і моглось усе кинути, усе змінити... І зараз хочеться...
Але мені не можна. Я - спогад. І ти мене більше не впустиш у свою реальність. Я це знаю. Тому вдовільняюсь коханими муками.
Я не така, як ви, я не така, як ти! Я не можу викреслити людину й поставити на ній хрест лише тому, що вона "вже не використала даного їй шансу" ... І я люблю... тому, що це ви вбивали мою любов,а не я.... Це ви ішли, а не я... І ти пішов... пішов... поклав слухавку і страждав, вбивав навмисне свої почуття, та хто дав тобі право це робити????!!!! Ніхто з вас не захотів поборотись за мене... Ніхто не зміг дочекатись взаємності...Ви всі хотіли всього і відразу... Ви всі хотіли просто і легко... А ти злякався, викинувши найдорожче на смітник... І я не знаю, як так можна. Як ви так можете? Адже я так не вмію... Я все своє життя відчайдушно змагалась з долею за всіх вас... Намарно...
Мені болить лиш одне – , адже ваша любов, виявляється, минає... А моя оживає, мов фенікс, відроджується з попелу... Знову і знову...
І нехай це наївний, пустий потік затуманеної свідомості...я все-таки знаю, це нічого не змінить... Ти так само, як і вони не витримаєш в списку, адже ти привид і хочеш жити в моїй памяті, а не в реальності.... На відміну від мене, ти вмієш тримати своїх привидів на повідку і не пускати їх більше в серце. Тому ти цим щасливий,Ведмежа...
"Люблю тебе" - скажу реальності, де ти все ще чекаєш цих слів... Чекаєш?
А на сьогодні: щасти! Нехай тебе бережуть твої-мої спогади!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305408
дата надходження 09.01.2012
дата закладки 09.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2012
Перед прочитанням, прослухайте, будь-ласка, пісню: Анна Большова и Николай Караченцев - Я тебя никогда не забуду
Як дивно, – вигукнув Жовтий Предок, – що відшукати її зміг подібний небуттю!
Чжуан Цзи
Потяги... Довгі й похмурі. Вокзали... Красиві й не дуже. Метушливі люди. Туди-сюди.... І так без кінця. У кожного з них своя маленька історія зустрічей чи прощань.... Повсюду валізи. Сльози щастя. Сльози болю. Посмішки: вимушені й тремтливі, щасливі й разючі. Обійми: надто міцні, аби вхопити на прощання ще квант тепла, надто міцні, аби вхопити той квант нарешті! Поцілунки. О ні! Я краще мовчатиму про поцілунки! З ними на вокзалах найважче. Що може бути печальніше поспішних поцілунків, таких сполоханих і невпевнених, наче просто недоречних? Коли не можеш надихатись, надивитись, увібрати ще трішки запаху, трішки душі...
*****
Потяги... Генератори почуттів.
*****
Два роки тому моєю найбільшою мужністю було відштовхнути тебе, такого раптом рідного до щему в грудях. Два роки тому моєю найбільшою хибою було те, що я забула - прощання приходить раніше усвідомлення власних почуттів.
Пограбувати саму себе - це, мабуть, гірше сотих грабель, на які наступаєш і наступатимеш. Краще вже граблі! Відмовлятись від щасливих миттєвостей - це наче добровільно вкорочувати собі віку! Якщо припустити, що після смерті на надгробку викарбують відрізочок часу, коли ти був по-справжньому щасливий, то обкрадати себе в такому випадку є справжнісіньким криміналом!
*****
Закохатися з першого погляду? - Ні!
Закохатися у підтримку в один з найважчих моментів життя. Закохатися в голос.... З першого доторку, першого поцілунку, звуку твоєї гітари, запаху твого волосся....
На те, щоб покохати, потрібен час. На те, щоб закохатися - достатньо миті. Аби полюбити, потрібно відчути, пропустити через себе, обмінятись теплом, підтримкою, посмішкою та сльозою.
Тому так! Я закохалась в тебе з першого погляду, полюбила за дев'ять днів. І не переставала любити досі. А любов - це більше ніж кохання, адже без любові не виживе ані дружба, ані кохання. Вона першооснова і стержень, на якому тримаються усі решта почуттів. Часом ти перестаєш кохати, розчиняється в круговерті днів дружба, але ти не припиняєш любити тих, кого кохав, тих, кого вважав друзями. Адже вони були тобі дорогі колись. Вони дорогі й зараз. Це моя філософія. Моє бачення. І я не навязую його нікому. Адже кожен доходить до цього сам у якийсь певний момент життя, або не доходить ніколи.
****
Тепер я маю з чим порівнювати, так добре злитися на тебе, коли бачиш востаннє і холодно обіймаєш, тікаючи до потягу, вмираючи від бажання вибігти й міцно притиснути до себе чийогось чужого, випадкового, малознайомого.... та чомусь рідного-рідного... вже нікого....
*****
Важко миритися зі словами, що якби не відстань, мабуть, у нас би щось вийшло... Важко миритися з тим, в чому ти не винен... З тим, що несправедливо... З тим, що мусиш миритись в принципі, бо мусиш і все! З тим, що хочеться кричати зупинись, ти робиш помилку, ти все робиш не так, геть як я.... робитиму.... згодом.... уже зі своїм життям....
*****
"Я не уявляю собі, щоб ти через мене колись могла плакати". – Зберігаю мовчання. Уявляти не потрібно, я вже плакала. Але скоріш через себе, через якусь незнайому мені, мабуть, хорошу навіть дівчинку, яка , на відміну від мене, там, де потрібно, і невблаганність долі до мене в той час. Як там мовилось десь: "Якщо ти невезуча, то, певне, я невдаха".
*****
Тоді у свої 20 я знала, що відстань та стосунки - це квінтесенція, приречена на фіаско! Так говорив і ти. Мабуть, у нас в обох був поганий досвід.
Береглась від твоєї зваби. Не вбереглась. Пересилю себе. - Пересилила.
В таких випадках боляче чути слово "подруга"... Краще б шукав замінники! Ти не шукав... А згодом і зовсім перестав вживати... І зник, кудись... у своє відроджене з руїн старе-нове життя.
Мабуть, тоді була твоя саме та мить під назвою "шлях не вірний". Хоча не мені про це судити....
Свій "невірний шлях " я також успішно знайшла.... Трішки згодом...
Але це все, скоріш, відносно, так як не буває хибних доріг, усі дороги вірні, усі несуть в собі досвід. Головне, не збитися зі шляху, а яку стежину вибирати, то вже особиста справа кожного, а частіше діло випадку.
****
Зараз мені 22 і я вже іншої думки. Стосунки на відстані, можливі, навіть не так, треба ламати відстані, заради тих, з ким почуваєшся живою.... Як я вже казала, прощання наступає скоріше, аніж усвідомлення власних почуттів та помилок.
Тепер я двічі знаю, що таке відштовхувати людину через страх, спричинений невдалим досвідом у минулому. Життя не трафаретка. Не варто калькувати історії! Суть одна, та люди ж то інші!
****
Я змусила себе забути, що десь там є така людинка, яку б хотілося міцно обійняти і забрати собі. Змусила не думати, що це все несправедливо. Змусила змиритись з тим, що, як на мене, неправильно. Я стерла почуття і емоції, залишила лише слово "друг", яке навіть тоді звучало фальшиво. Можливо, ти не згідний, але людина, якою нишком милуєшся, яку кортить цілувати, пестити, з якою хочеться кохатись - це вже не друг. Друзів достатньо просто любити, а тебе хотілося вкрасти.
****
Дев’ять днів. Два роки.... Тих, кого знаходять у пітьмі, не забувають. Для мене ти виявився яскравим сонячним спалахом. І я не забула, ані деталей, ані відчуттів.... Та я - колекціонер спогадів. Що з мене візьмеш?
****
Є люди – сторінки. А є Люди – глави. Ніколи заздалегідь не знаєш, хто з них цінніший. Зате тепер я б вирвала пів книжки, аби лише одна затерта сторіночка залишилась на місці.
****
І Гензель сказав Гретель: "Давай кидати хлібні крихти. Так ми зможемо знайти дорогу додому". Так добре, коли є хтось, хто кидатиме крихти, хто приведе тебе назад. Кажуть, збитися зі шляху на краще. Та й, в принципі все,що не робиться, все на краще, чи не так? Але найгірше – втратити мету подорожі, втратити себе. Ми є капітанами власних кораблів. У нас завжди є вибір. І ми спрямовуємо свої судна туди, куди нам підказує серце. Але так не завжди. Наші дороги переплітаються з дорогами інших людей, тому, часом, керуємо ми, а інколи за штурвал беруться інші люди, забирають наші серця, і тоді ми втрачаємо себе. Як добре, коли ті, кого ти пускаєш за кермо свого корабля, прямують з тобою одним курсом. Але що робити, коли ти втратив себе? Коли таке трапляється – є два шляхи: знайти ту людину, якою ти був, чи забути її повністю. І ти опиняєшся на роздоріжжі. Який шлях ти обереш? Злякаєшся? Чи кинеш виклик долі? Хто буде поряд, коли ти загубишся у пітьмі? Чи знайдеться людина, яка виведе тебе за руку? Найчастіше ми зустрічаємо найдорожчих людей у пітьмі. Просто вони там світяться, немов зроблені з фосфору й заряджені сонячним світлом. І ти питаєш себе - а що вони роблять у цій темряві? --
ЧЕКАЮТЬ НА ТЕБЕ!
Недаремно ж кажуть, що лиш в темноті видно зірки, і ці зірки приведуть тебе додому.
Скажеш, випадковість? – Випадковості не випадкові. І те, що трапилося одного разу, може не відбутися ще раз, а те, що трапилось вдруге, обовязково станеться втретє.
****
Значна частина нашого життя – це серія картинок. Вони пролітають повз нас, наче вогні нічного міста, але інколи мить, одна-єдина мить, приголомшує нас. Врізається в пам’ять. І ми розуміємо, що цей момент не просто чергова промайнувшина за вікном, ми знаємо, що ця мить, кожна її часточка, житиме вічно. Ти – для мене є саме такою миттю.
****
Ти приїдеш? І ти тепер один? Мені за тебе боляче. А в душі прокинувся егоїзм. Малесенький шанс. Ти навіть про це не думав? Тобі було достатньо приїхати, обійняти? Так. Мені також.... Лукавити словами на папері зле. Він же не червоніє. Бог з ним. Писатиму, як є.
Ні! Ні і ще раз ні! Я знала,що так буде! Знала, що вона не для тебе! Знала,що ти себе губиш! Відчувала, що це не твоє! І мені було прикро чути, що тобі болить. Але я втішилась за тебе.... І за себе... У мене з’явився шанс, малесенький, трішки мати тебе.... трішечки....
****
І ти приїхав. Це ніби сон. І я не вірю. І неважливо, хто ти мені. Ти тут. І я знову боюсь тебе втратити і сумую, сумую з першої хвилини... і всередині море почуттів, які роздирають, тисячі історії, сумних і радісних.... Та я мовчу. Я так боюсь тебе сполохнути. Боюсь торкнутися. Але я вже все знаю, знаю заздалегідь, що цілуватиму, що не зможу відірвати погляду , нагрітись,надихатись, відпустити.... Я знаю, як це. І захисні механізми працюють. Вони мусять. Події двох років навчили замикати себе у клітку. Навчила хвороба. Навчили люди. Хтось із відомих писав, що дуже важливо вміти в потрібний момент себе ув’язнити. А особливо, якщо ти є такою людиною, як от я. Надто емоційна, надто відверта, надто вперта стосовно власного щастя.
Одна дорога людина сказала мені, що я загублю себе в книжках. Інша сказала, що я можу вбити за три дні надмірним ритмом спілкування та емоційною навантаженістю. Хтось говорив,що я надто добра. Хтось, що надто наївна. Були ті, для кого надто складна. Забагато філософствую. Забагато думаю. Забагато пишу.
З усього цього я зробила висновок, як писала Полозкова, перефразую, що, певне, нікому не вдасться біля мене надовго втриматись, так як мені самої себе забагато, а іншим мене взагалі з надлишком.
Тому я вчусь замикатись у клітку. Менше філософствувати,писати, відкриватись в принципі. Менше думати і взагалі усе менше.... Зізнаюсь, вдається погано. Я свого роду печальний паяц. Чи то яскраве сонце з сумною душею. Важко бути і тим і іншим водночас. Але я б назвала це гармонією. Шкода лише, що люди бачать лише той бік мене, який їм вигідніше бачити. Люди обмежені і міркують шаблонами. У них усе або біле, або чорне. А в мене в душі веселка. Море емоцій, аби ділитись, океан думок, і неосяжні космічні простори тепла.
Мій тато каже, щоб я менше відкривала своє серце дешевим людям, тим, кого погано знаю, або тим, хто цього не вартий. Мама каже менше віддаватись. Так говориш і ти. Але в мене душа-проститутка. Я часто так жартую. І часто надто наївна, аби вчасно відчути фальш. Мене все життя використовують як слухача, першу моральну допомогу, психотерапевта, радника, жилетку, в яку б хотілось поплакатись, а комусь, як в одному з моїх улюблених фільмів говорилось, "потрахатись". Навколо ті, хто тебе споживає як продукт, щось на зразок презерватива. Використав – викинув.
Виходить цікава річ. Замикати себе у клітку людині-екстраверту нереально важко. Відкриватися – нереально страшно. Тому таки відкриваюсь. Не завжди відразу. Але... Говорять ще, що бомба двічі не влучає в одну й ту ж саму воронку. Влучає, ще й як. Іноді навіть не двічі. Від того й страх. Набиті гулі від грабель, коли вони вже б'ють тобі по чолі вдесяте, болю вже не відчуваєш, лише звук удару.
****
Навчись бути безтурботною! Лови мить! (Як писав старина Хайям). Легко сказати. Важко зробити.
Якось давно, я дуже хотіла бути поряд з однією людиною. І мрія здійснилась. Я була безмежно щаслива. Але з першої ж миті, коли я торкнулась цього щастя, в душі оселився страх втрати, який ятрив мені серце щохвилини. Я не могла їсти, спати і навіть насолодитись тим, що маю, я просто знала - цьому прийде кінець.
Жити моментом важко. Але ж завтра може не настати! Тому треба вчитись. Поки що не вмію, вибач. Страх втрати завжди псує мої миті. Так ось і в нашому випадку. Що тоді, що тепер.
Що таке дев'ять днів? - Двісті шістнадцять годин, дванадцять тисяч дев'ятсот шістдесят хвилин, сімсот сімдесят сім тисяч шістсот секунд.
А що таке тринадцять? триста дванадцять годин, вісімнадцять тисяч сімсот двадцять хвилин, один мільйон сто двадцять три тисячі двісті секунд.
Різниця ніби невелика. Проте і її недостатньо. І вона ніщо, поряд з тими, кого не хочеш відпускати в принципі.
****
Чому я на тебе дивлюсь, коли лежиш з закритими оченятами? - Чесно? - У мене таке вдруге в житті. Ти друга людина, якою я не можу намилуватись. Намагаюся запам'ятати кожен міліметр твого обличчя. Закарбувати в памяті. Сфотографувати. І я шукаю питання, чому так? - Мабуть, від невимовної ніжності.
Біля тебе засинається. І навіть спиться. Хочеться прокидатись поруч.
Тебе приємно цілувати, обіймати, пестити, і ти чудовий коханець! Ніжний, чуттєвий, незабутній. Ти - моя втілена фантазія дворічної давності.
Ти кажеш, що я тішу твій егоцентризм? - Я ж не навмисне. І це не компліменти, бо їх говорять з корисливих цілей. А я констатую факти. Ти - красивий і схожий водночас на ніжного янгола, яскраве сонечко, пухнастого кота і... справжнього чоловіка, хоча я б не продала тобі алкоголю та цигарок… (:
****
З тобою просто і легко. Розумію тебе з пів слова, неначе знаю усе життя.
Я хочу читати те, що читаєш ти, дивитись те, що дивишся ти, слухати те, що ти слухаєш, насолоджуватись тим, що ти твориш. І не тому, що хочу підлаштуватись чи сподобатись. Просто мені також усе це подобається. Але ми ж не близнюки. І є ще досить інших речей, які нам до вподоби. У кожному з нас захований цілий світ. По-своєму цікавий, в дечому схожий, в дечому відмінний.
Ти часто розповідаєш про свою роботу. Розумію місцями, зізнаюсь. Але слухаю. Ти так натхненно про це все говориш, що слухати одне задоволення. Це ж так чудово, слухати людинку, у якої сяють очі від захвату.
Коли ти спиш - мені зовсім не сумно, коли працюєш - також. І я не прагну твоєї уваги і зосередження на мені. Достатньо того, що ти поряд.
З тобою можна дурачитись і розмовляти про серйозні речі. Ти не вважаєш мене смішною, дивною, неправильною. Але ти ще так мало про мене знаєш... А коли знатимеш більше? - Чи змінеться твоя думка? Чи не клеїтимеш ти бірок? Не говоритимеш, як усі інші, що я надто багато думаю, філософствую, переймаюсь, відкриваюсь?
Усім хочеться, аби їх приймали такими, якими вони є. А коли знаходяться ті, хто приймає, ти починаєш змінюватися на краще, заради цих людей, адже вони вже люблять тебе такою, якою ти є. І ти прагнеш стати ще кращою!
****
Що означає фраза "займатися коханням", "кохатися"? На скільки я знаю - це похідне від слова "кохати"? Якщо прискіпливо вдатись до деталей та провести паралелі, то чи можна "кохатися" з людиною, в яку не закоханий?
Чи це просто слова? Сотні слів, які втратили своє первинне значення вже давно, стали говоритись надто часто, надто не до теми, чи просто, аби пом'якшити дещо брутальну фразу "трахатись", чи то зовсім банальне "займатись сексом". А може слово "кохатися" вживають ті, хто просто любить красиві фрази?
– Я тебе дуже люблю як дорогу мені людину, але то трішки інша любов, ти знаєш.
Знаю. І знаю, що тобі не потрібні зараз стосунки. Тим паче стосунки на відстані. Хоча я вже давно не вважаю це проблемою. Але не в тому річ. Річ у тому, що ти потребуєш світла, тепла, нових позитивних емоцій, і як не дивно, спокою. Хоча тебе самого лякає перспектива цього спокою. І ти відчуваєш самотність, від якої відвик, до якої не звик. Ти просто виснажений невдалими стосунками, купою подій та емоцій,що звалились на голову. І постійно сам собі суперечиш, і часто навіть не помічаєш цього. Як я тебе розумію. Хоча я завжди всіх розумію. Інших зрозуміти легше, ніж себе. Тим паче я вже все це пережила. За цей рік. І самотність, і розгубленість, і суперечності, коли шукаєш тепла і сонця в минулому, випадкових людях, нових знайомствах, трохи тепла.... Хоча в принципі не хочеться зв’язувати себе з кимось знову, бо ще щемить у грудях, але й засинати наодинці якось холодно. А всі ці випадкові люди-батарейки, які тебе заряджають своєю енергією, не завжди готові до схеми "привіт-бувай" чи знову ж "друг-коханець-друг". І знову всі ці безкінечні пусті шаблонні фрази, які в принципі не несуть ніякої істини, лише суцільні ярлики, "хороший знайомий", "дорога мені людина", "близький друг". Це я на прикладі дівчини. Перефразуй. Усе виглядає так само і з чоловічого боку.
Але я все розумію. І я аж ніяк не хочу, аби ти почувався винним. Ніхто не винен, що я вже рік, як вільна, що мені недостатньо дружби з тобою після усього, що відбулось, адже, як я вже згадувала вище, друзів достатньо просто любити, а тебе хочеться вкрасти, цілувати, обіймати, прокидатися поряд. І я відчувала те саме два роки тому. Тільки було забагато принципів щодо сексу, страхів щодо стосунків на відстані, і все було просто невчасно. В принципі, як і зараз. Усе невчасно. Ніхто не винен, що я теж одна з тих людей-батарейок, які тебе заряджають, але не вміють приймати спрощені схеми сучасного життя, коли тебе перекидують зі сходинки на сходинку, наклеюючи кожного разу нові ярлики, називаючи словами, які не несуть в собі нічого, окрім набору звуків, які вловлює слуховий рецептор чи зоровий канал.
Тому мені було важко з першого дня, захисні механізми спрацювали, я закривала, як уміла, найвразливіші сторони свого "я", боячись надмірної відвертості, слів, що застрягали в горлі, сліз, які тобі-таки вдалось відчути на смак та дотик. Мені не хотілось тебе відпускати. А ти ще більше ятрив душу тим, що не хотів їхати. Так важко було часом. Адже це називається інтрижка, короткочасний роман.... Знову ярлики та бірки. Невдалі дурні слова. Я змінювалась в обличчі, ставала відчуженою, постійно чуючи від тебе якісь дивні речі, то одні, то інші, цілком несумісні. Запитувала себе, коли ти жартуєш? А коли відвертий? Часом ти жартував невдало щодо важливого і трепетного. В такі моменти відчуття насправді якісь паршиві. Це щонайменше дивно, слухати, наприклад, про якесь там твоє-моє знову окреме,звісно ж окреме, особисте життя, знаходячись з тобою в ліжку. Це реальне садо-мазо. І це чомусь не смішно. І недоречно в такі моменти. Інколи краще мовчати, адже ти ніколи не можеш знати точно, як відреагує людина на твої слова, жарти, погляди, а особливо тоді, коли ти не зовсім впевнений, як вона ставиться до тебе, ким ти для неї є, та й, в принципі, людину то не зовсім і знаєш.
****
Часом я задаюсь питанням. - А що б було, якби ми жили в одному місті? Ми говорили про це тоді багато і тепер трішки. Але ми не знаємо. І не дізнаємось, мабуть.
Усе минає, притуплюються відчуття, хтось, як на мене, дурний сказав, що відстань, вбиває навіть пристрасть. Як на мене відстань не вбиває нічого. І взагалі, вона є смішною перепоною на шляху до щастя. Але я не збираюсь переконувати когось у цьому чи нав’язувати думку, до якої прийшла не відразу, і дорога ця була важкою.
****
В будь-якому випадку втратити себе, натхнення, пристрасть, вміння закохуватись, дарувати ніжність та тепло, відчувати себе живою - це трагедія. Але віднайти усе це знову - єдине, про що можна мріяти. Цього року я мріяла відчути ще раз усі ці прекрасні речі. Бути з кимсь, хто допоможе розбурхати давно забуті почуття. Моя маленька мрія здійснилась. І якщо це трагедія, то нехай. Нікому її не віддам.
****
І я люблю тебе, ось.
Як добре, що в українській мові є безліч цих смішних порожніх слів: закоханість, пристрасть,любов, дружба, кохання. Чесно? - Я не хочу давати назву своїм почуттям до тебе. Чи чути якусь твою класифікацію. Не існує слова, яке б влучно передало моє ставлення. І мені зовсім не потрібно, аби ти почувався винним або виправдовувався переді мною. Адже це просто довжелезна сповідь. Десь недостатньо обдумана, десь надто емоційна, десь, можливо, недоречна. Таке пишеться, аби стало легше, і ховається у шухляду. Але ти заслужив відвертості, щирості, правди... Я хочу, аби ти був щасливим, прокидався таким і засинав. Аби ти посміхався і сяяв, аби було для кого і заради кого. І можеш навіть наклеїти на мене бірку дорогої людини, колишньої коханки, близької подруги, та кого завгодно. Ти лиш мені про це не кажи. Від тебе чути таке зараз якось.... якось.... немає слів... от....
У мене були стосунки. І безліч людей повернулось в моє життя знову. Вони продовжують повертатись. Дехто говорить, що ми ніколи не зможемо бути друзями (або кимсь більшим або ніким), інші кажуть, ти мені як сестра, дорога людина, ще хтось вважає мене чужою, а чи то хорошою знайомою, хтось називає це відроджене спілкування дружбою. Коли ти просто любиш цих людей з минулого, тобі вже трішки все одно, як вони тебе там називають.
Я тебе не просто люблю. А якось по-особливому. І так, як ти сказав підчас однієї з наших останніх розмов, – коли я виключаю скайп, в цій темряві ночі мені більше немає для кого сяяти.
Ти вибач, якщо щось не те сказала, зачепила, зробила тобі боляче.... Головне, не віддаляйся, не лякайся і не зникай! Якщо у тебе все буде добре і ти будеш щасливим, якщо раптом знайдеться хтось, для кого ти зможеш сяяти там, а ця людина обовязково знайдеться, то я дуже за тебе втішусь. Хоча, зізнаюсь, це буде трішки боляче. Папір не червоніє, тому.... Не знаю, що ще сказати. Ти, певне вже втомився читати. Але моя пристрасть до графоманства невиліковна, на жаль, хоч і не лікує насправді ні краплі.
Посміхайся! Сяй! Адже ти один з найкращих людей, які мені траплялися. Ти моє малесеньке персональне диво. Ти п'ятої групи крові. У тебе є кріплення для крил. І твоя посмішка заразна. А радість та позитив передається повітряно-крапельним шляхом, візуально і навіть на слух.
І що б там не було, а зараз шкода лише, що не можна прилітати щоночі, зігрівати тебе своїм тілом і пильнувати твій зовсім неспокійний сон, вдихати запах твого волосся, просто дивитися на ці довгі чорняві вії, під якими спочивають найусміхненіші в світі оченята.
Таких, як ти, більше нема. Усі люди особливі. А ти ексклюзивний.
****
І ще, накінець. Як писала Франсуаза Саган у повісті "Янгол-охоронець": "Я згадувала про касту, описану Прустом: його волосся було схожим на ніжні пір'їнки, а шкіра на дорогу тканину. Людина, з якою ти проводиш ніч в одному ліжку, в якусь мить обов'язково стає для тебе ближче за всіх інших."
****
Прощатися з тобою на пероні Івано-Франківського вокзалу було важче, аніж прощатися два роки тому в Одесі. Краще би ти мене образив чимсь, і я на тебе б дулась. Мабуть, тоді було б легше стримувати сльози та посміхатися всупереч усьому…
****
Потяги... Довгі й похмурі. Вокзали... Красиві й не дуже. Метушливі люди. Туди-сюди.... І так без кінця. У кожного з них своя маленька історія зустрічей чи прощань.... Повсюду валізи. Сльози щастя. Сльози болю. Посмішки: вимушені й тремтливі, щасливі й разючі. Обійми: надто міцні, аби вхопити на прощання ще квант тепла, надто міцні, аби вхопити той квант нарешті! Поцілунки. О ні! Я краще мовчатиму про поцілунки! З ними на вокзалах найважче. Що може бути печальніше поспішних поцілунків, таких сполоханих і невпевнених, наче просто недоречних? Коли не можеш надихатись, надивитись, увібрати ще трішки запаху, трішки душі...
****
Потяги... Генератори почуттів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303585
дата надходження 01.01.2012
дата закладки 01.01.2012
Усе в світі ненадійне, окрім кохання. Кохання не може
збитися зі шляху, якщо тільки це справжнє кохання, а не
хирлява потвора, що спотикається і падає на кожному кроці.
Джек Лондон ( "Мартін Іден" )
Я знаю: ти є. Ти чекаєш на мене.
Так само як я заглядаєш у небо,
Питаючи того, хто там засідає
На хмарах пухнастих при вході до Раю,
Де я пропадаю, чому не з'являюсь...
Пробач, мій коханий. Знайду і покаюсь.
Мені трохи сумно без тебе і важко.
Часом як подумаю, робиться страшно,
Що можу тебе не знайти, оминути
І голос рідненький погано розчути...
Та все буде добре. Ти поруч. Я знаю.
І скоро відчиняться двері до раю.
Нехай не дано віднайти половинку
Усім на Землі. Та лиш ні на хвилинку
Я не сумніваюсь, що будемо разом.
Вже стали священними впевнені фрази.
Я вірю, що небо нас бачить, нас чує,
І янгол у серце нас двох поцілує...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285885
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 24.11.2011
Таємний звязок між двома створіннями, які жадали зблизитися,
але досягали цього, лише примушуючи страждати одне одного.
Пауло Коельо ( "Одинадцять хвилин" )
Пігмаліон! Створив ти Галатею!
Різцем чарівним вирізьбив свій клон.
Це варіація на вічну тему.
Та ілюзорний щастя твого фон.
Художник-скульптор. Руки в фарбі-глині.
Дозатор-скептик. Серце у вині.
Душа сп'яніла почуттями терпкими.
І ти купаєшся у фальші та брехні.
Мотив пробудження людської гідності.
Трагічна неможливість каяття…
Потенціал духовний в стані бідності,
Спотворений даремністю буття.
Підточена брехнею гра в лунатиків.
Кохання апріорі почуттям.
Феноменальна дещо акробатика
Та іронічна загадка митцям.
Парадоксально змінює сюжетні лінії
Дилогія без зав’язки й кінця.
Душа розмножує проблемні філії.
Тут синтез бачимо бажання та гниття.
Проста середньовічна стилізація
Древнішого із міфів на землі.
І фабула -- лише екранізація
Пекельного чи райського парі.
Імпет під тягарем свого ж новаторства
Унеможливив щирості ковток.
Він помирає від свого ж ораторства,
Не здатен вже просунутись й на крок.
Та ревна туга китицями змерзлими
Вбивала його в іншій площині.
Всі щирі прояви брудними й зверхніми
Раптово випливли у погляді її.
І не впускаючи ознак тотожності,
І стану паралельності життів,
Вони – заручники тривкої схожості,
Заручники нетлінних почуттів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283956
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 24.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.11.2011
Через жовті калюжі,
Просочились сліди,
У теплі і у стужі
Я казала:"Лети!"
Через мокрі зізнання,
Я минала мости,
Ти чекав мене зрання
І просив:"Не пусти!"
В небесах ти молився,
Я ж боюсь висоти,
Та коли повертався,
Я казала: "Лети"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295438
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 23.11.2011
Коли я хворію на "інакшість", лежачи, мов невиліковно хвора у ліжку добами...
Я всіх запитую, яка твоя вартість? - Втомилась страшно на граблі колами.
Мені ж не треба кіношного пафосу. Я все вже мала. Все! З мене досить!
Мені потрібна любов з кайданами. Кохати слізно ніхто не просить!
Коли я вию на місяць ночами, вгризаюсь в подушку, множусь ранами...
Впізнай нанімо мене, за почерком. Я вирізнаюсь у натовпі шрамами.
Коли схиляю в молитві голову, коли здригаюсь в хворобі й у відчаї...
Ти сядь на ліжко,схрестивши ноги й дивися довго мені у вічі...
Мені не треба нічого зайвого. Я не шукаю на тебе знижку.
Мені лиш хочеться, щоб зчитав мене, проскануав мене, наче книжку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294648
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Видаляю номер... У душу з кігтями... Щоби більш не писати...
Думки розштовхую злісно ліктями, аби таки не бажати.
Ти не подумай, я розумію, що чергова тай все.
Просто,знаєш, так засмоктало мужнє твоє лице...
Руки тремтіли,тіло здригалось, сіпалася губа.
Мені й не марилось,мені й не чекалось, що в мене тебе нема.
Безсонні ночі,тютюн та кава, світанок сумним кивком
Мене зустріне... Настане ранок по чашках чужих кипятком...
Розмиє контури твого образу днів невблаганна хода...
І замість сліз з почуття абортованого капатиме вода...
Жорстока муза холодними пальцями з болю сплете канву...
І я приречена знову віршами шити на ній журбу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294450
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 19.11.2011
Я б називала тебе "коханий"...
Вгадувала твій пожовклий настрій.
Ти мій expensive device так званий.
Electronic assistant в питаннях фальші.
У тебе чорні мигдалеві очі
Та усмішка янгола.
Ти хочеш кохатись зі мною щоночі,
Під ритми Вагнера.
Ти обіймаєш мене, цілуєш під Лару Фабіан,
А через день вже з тобою поряд помітка "авіа".
Мущина з ароматом хенесі в костюмі від Армані.
Аби не думати про неї ти відлежуєшся у холодній ванній.
Що ти знайшов у цій спокусниці так званій?
Холодній дівчинці із ряду "не формат"...
В тобі прокинувся азарт?
І ТИ ГОТОВИЙ РИЗИКНУТИ? -
Продати душу. З нею бути.
І біля ніг її заснути
Домашнім песиком, ласкавим кошеням.
Ти з чоловіка став дитям,
Та в тебе справжня недитяча ломка.
Ти точиш кігті, виєш вовком,
Ховаєшся то тут то там.
З обкладинки гламурний бутафорний хлопчик,
Твоя хвороба називається життям!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294210
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 19.11.2011
Я не знаходжу більше рим. До мене не приходить муза.
Натхнення зникло разом з ним. Забиті вікна і закриті шлюзи.
Солоні сльози і солодкий чай. У попільничці тліє недопалена цигарка.
Мій ніжний хлопчику, ти кажеш "прощавай".
І в нас з тобою груба непристойна сварка.
Збиваєш ритм і плутаєш слова. Ховаєш риму в нетрях мого мозку.
Хіба ж тобі я стала вже чужа? Стікає віра краплями густого воску.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293747
дата надходження 16.11.2011
дата закладки 17.11.2011
У чому сенс цієї гонки? Куди мчимо ми крізь пітьму?
Горять-палають чиїсь строки. Тамує подих метушню.
Побиті,злі, невдахи-люди.
Незадоволені вдихаємо на повні груди.
Ми просто задихаємось сміттям.
У чому сенс? У чому сенс вагання?
Одвічна тема трьох коротких слів.
Порожні безпідставні сподівання.
І ряд фальшивих ілюзорних снів...
У чому сенс? У чому сенс кохання? Казковий світ із терміном придатності.
Палкі і необдумані зізнання. Безмежно повні липкої двозначності.
У чому запитаю я, у чому сенс? У дружбі, де панують заздрощі?
Чи може поговоримо про дружній секс?
Про зраду й ступені її у коефіцієнтах важкості?
І знову запитаєте, у чому сенс?
А я скажу ледь чутно, що не знаю, я, як і всі, вагаюсь, поспішаю і кохаю.
І обпікаюсь також, як усі. У чому сенс? У чому той одвічний сенс?
Можливо, просто у бажанні жити?
Жадання наші в формі унісекс. І хоч не хоч, а мусиш їх хоч тріхи та живити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293776
дата надходження 17.11.2011
дата закладки 17.11.2011
Сміялась тобі в обличчя, а ти не міг цього бачити. -
По той бік екрану.
Бавилась твоїм волоссям, а ти зачинив вікно.
Набрид протяг.
Плакала над твоїм тілом, а ти вирішив, що протікає cтеля.
Читала тобі вірші, а ти думав, що вони для іншого.
Пропонувала тобі тіло, а ти сказав, що я жартую.
Збирала твої спогади, а ти не розумів, нащо мені стільки жовтого листя.
Скаржилась, що холодно, а ти порадив випити теплого чаю.
Закортіло обійняти, та ти нагадував морозильну камеру.
Я закричала на тебе, але ти не почув ні слова.
Я заплакала, а ти усміхнувся у відповідь.
Я усміхнулася також, і ти повірив усмішці online.
Побажала солодких снів, а ти повірив, що вмію спати...
Ти мені наснився, адже думав, що при яві...
Попався. Але я зберегла таємницю.
Навіщо розкривати карти? І я знову вдала, що сплю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292880
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 13.11.2011
А на любов претендує хіба що кицька.
Білосніжне пухнасте створіння,
Про яке ти так довго мріяв.
Хотів покликати її. Гадав, що досі близько...
Але з кватирки у обличчя тільки вітер віяв.
Хололо на душі. Холонув чай у подарованій
Твоєю дорогою (ще колись) кумедній кружці.
Тебе забули всі. І лиш вона ще досі любить...
Ніжно гладиш кицьку по руденькій смужці, за вушком...
Памятаєш, кепкував із неї, що вона руда...
Грайлива дівчинка з зеленими очима?
Така тендітна, віддана, смішна...
То спогади... Це чудо за плечима.
Нема її. Ти сам її прогнав.
Тепер у гардеробі тільки чорний.
Білявка кицька. Ось і втіха вся.
Ти не повернешся. Ти просто надто гордий.
Прокинешся лиш якось уночі.
Піднімеш слухавку. У відповідь -- ні слова.
Ви з нею лиш на люди - силачі.
Та в душах ваших страх і вічна втома.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291940
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 09.11.2011
Сидиш у роздумах вже декілька годин.
Напружені мімічні м’язи видають неспокій.
В руках дві долі, але ти один…
Сталевим тягарем на плечі ляже докір.
"Нічого не змінилося?" - "Якби ж…"
Та наче й ні. Ви молоді й щасливі.
Встромила в серце зрада гострий ніж. --
І враз ви вже старі та сиві.
І посміхаєтесь, а погляди сумні.
В цих ніжних поглядах немає місця злості.
І доживаєте останні свої дні,
Стискаючи в обіймах білі кості.
Ти щиро вірила. Воліла бути з ним.
Віддати всю себе йому хотіла.
А зіштовхнулась з холодом різким.
В його руках зігрітись не зуміла.
Вам дико боляче. Ви стогнете в пітьмі.
Навіщо ж те кохання зародилось?
Ви аплодуєте уже самі собі.
Та божевілля в серці поселилось.
Ти не пробачиш, хлопчику, собі,
Не пересилити, бо це кохання
Тобі являтиметься завше у вині
Розбитим келихом, її гірким риданням.
Не зможеш ти забути цих очей.
Господь нам янголів дарує, ох не часто…
Ти, дівчинко, струси пітьму з плечей.
Впаде твій біль із нею одночасно.
Усе в минулому. Вас наче не було.
Від слова «ми» не стало вже і сліду.
Стосунки ваші чорне полотно.
Обрамлене колючим гіллям глоду.
«Час все зітре». Не вірте! Не зітре!
Він просто злегка залікує рани.
Та ви живіть! Бо рани, то пусте.
Уже не перші ці жахливі шрами.
Ідіть собі. Ідіть, куди ішли.
Можливо, це лише випробування.
Не забувайте, де б ви не були
Свого невдалого та все ж таки кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290996
дата надходження 05.11.2011
дата закладки 05.11.2011
Місто загорнулось в тепле покривало.
Натягнув на вуха місяць шапку.
Прохолодно ночами у жовтні стало.
А колись в цей час мені ще було жарко.
Морозець по шкірі.
І душа моя зодягнена у біль у складку.
Перехожі зовсім збайдужілі.
Не помітили на грудях неохайну латку.
Я ховаю за душею статки.
Те тепло, що там холоне
Здатне обігріти світ. Воно чогось та варте...
Місяць кутався в пальто.
Зникали у домівках люди.
Не приймав її ніхто.
Боліло в грудях.
У жовтневих кольорах ліхтар небесний зблід.
Бідолаха дуже змерз. Та на чолі блищав холодний піт.
Зрадницьки тремтіло тіло.
Вона падала повільно вниз.
У грудях більше не боліло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290788
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 05.11.2011
Заберіть у людини надію і сни, і вона стане найнещаснішим створінням у світі.
І. Кант
Я тебе знайду, обіцяю. Я вже довго, роками шукаю
Ті вуста, що приходять у снах.
Мене сковує страх, дивний стах. Крах ілюзій, крах мрій, справжній крах.
Не покину надій! Не покину! Ти мене зчарувала! Вдягла моє серце у золото чисте!
Поцілунки, неначе намисто ти нанизувала на шию мені.
Я згорів у палкому вогні, уві сні.
Твої губи тремтіли, мов маки, як торкались моїх.
Наче гріх це якийсь? Наче гріх.
Розливався мій здавлений сміх... від цих стриманих і малолітніх утіх.
Як я міг щось жадати від тебе іще? Я не міг.
Обпікали вуста і морозило шкіру. Як уміло мене зчарувала! Уміло.
Не ступити більш кроку ні вправо, ні вліво мені.
Кришталем розсипались слова уві сні.
Я сп'янів. Ти втопила мій розум в вині.
Цілувала вуста. Ми горіли в вогні.Та прокинувшись вранці, ми стали чужі.
Знов чужі. Мов чужі. Так. Чужі. На межі, де кохання давно потьмяніло в іржі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288783
дата надходження 26.10.2011
дата закладки 28.10.2011
Я так боялася цієї осені...
Що спогади стискатимуть старечими руками горло...
Не відчуваю я задухи до сих пір.
Не чую ні шалених криків, ні болючих стогонів.
Лиш порожнеча заповняє простір у моїй душі.
Порожні стіни, і порожні всі.
Мені не боляче.
Мене ніщо не тішить.
Немає сліз. Немає нарікань.
Перед бажанням впасти, знову встоявши,
Я більш не задаю. У мене вже нема питань.
Не оминаю, мов дурепа наші вулиці.
І не боюсь поглянути у вічі.
Ти більше не зачепиш тонкі струни ці.
І більше не задмухаєш у храмі поминальні свічі.
А він? Хіба ж мене торбує він?
Мені до нього вже настільки байдуже,
Ще більше, мабуть, ніж до цих порожніх стін.
Мені вже байдуже до ваших спільних мрій,
До ваших сучок і смішних надій.
Мене немає. І кликати мене не смій!
Якщо зустрінеш десь, іди! Не стій!
Я більше не існую навіть у твоїй уяві, хворій та пустій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287109
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 23.10.2011
Ти говорив мені у вічі, що кохаєш.
Казав, що не забудеш, не зітреш.
Ти клявся, що навіки памятаєш,
Що я у тебе перша й назавжди.
Невже перед собою був ти чесним,
Годуючи мене безглуздям цим?
Тепер вже розпинайся перед Богом,
Доводь йому, яким ти був дурним.
Ти щиро промовляв, що ми, мов рідні,
Що я тобі тепер немов сестра.
А зараз всім доводиш, що негідна
Такої честі стала раптом я.
Ти запевняв мене, що завжди поруч
Лишатимешся, ким би не були.
А зараз ти чужий і незнайомий.
Що трапилось, рідненький, поясни?
Казав, що будеш плакати й сміятись
Зі мною разом. Та тобі є з ким.
Виходить легко забирати фрази назад.
Нема їх. Лише дим.
"Не було тут кохання." Так. Не було.
"Не було, мабуть, й дружби". Мабуть, теж.
Вдаватиму, що я усе забула.
Ти стер усе? Як ні, то все зітреш.
Лише благаю, котику, із нею
Обачним будь. За фразами слідкуй.
Не обіцяй їй вічного земного...
Тут все минає, скільки не лікуй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287658
дата надходження 21.10.2011
дата закладки 23.10.2011
Тиша,
Котру не розібють гарячі зітхання, придушені стогони, щирі зізнання.
Тиша.
Кришталево прозора. Без болю й страждання.
Освячена тиша. Без німбу кохання.
Вона не надломлена ломом чекання.
Вона необтяжена болем прощання.
Вона не жадає чийогось прощення.
Вона щогодинна, постійна, щоденна.
Вона не сміється зловісно й єхидно.
Вона не торочить, що скоро набридне.
Вона не просовує кігті у душу.
Коли потопаю, не тягне на сушу.
Вона наче рідна. Її я чекала.
Коли дочекалась, любила й плекала...
Тиша.
Навіщо розбив її знову безжально.
Тиша.
Зруйнована тиша... твоїм існуванням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287490
дата надходження 20.10.2011
дата закладки 22.10.2011