і жінка себе розгорнула, як прапор:
"бийся, любий, нищи свої страхи!
бери свій наплічник - рушай на Тапо,
нехай на це підуть довгі роки
бийся, я прапор твій, та не стану покірно-біла,
бійся втратити - я все, що у тебе є
в тобі зміст мій, в мені - твоя віра й сила
йди на Тапо,
все моє - твоє, все твоє - моє"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522720
дата надходження 11.09.2014
дата закладки 19.02.2015
Прислухайся -
то дихає весна.
Листочки набубнявіли на вітах,
духмяний теплий вітер – мов струна,
що вже от-от повинна задзвеніти!
Прислухайся…
Вночі росте трава
І тягнеться до зоряного неба…
Всміхнися
і радій, що ти жива,
а я собі молитимусь за тебе…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258788
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 24.01.2012
Попереду стільки дива, і стільки всього на двох,
Що це - важливе - можливим зробив не інакше – Бог,
Надав нам у руки віжки, а в долі – магічну річ:
Тепер у одному ліжку судилась нам кожна ніч…
Попереду стільки щастя, що вистачить до зірок…
Кайданки, що на зап’ястях – то наш добровільний крок,
Халепа, в яку ми втрапили, нам двом видається раєм,
І нам не шкода ні краплі, що ми тепер поза зграєю…
Попереду стільки «поруч», що хочеться жить і жить,
Чи тяжко буде, чи боляче – удвох усе розділить,
І вірити, і надіятись, і щоб закипала кров -
Бо вже не словами, - діями, показувати любов…
І будем поруч мудрішати, і жити в мирі з людьми,
І дітки нас будуть тішити, і тішитись так, як ми -
Тому, що нам має значення: любові без суєти.
І ми ще стільки побачимо, і ще об’їдем світи…
Ти знаєш, є люди зáвисні – та Богу з неба видніш,
Ми зможемо жити радісно, коли ми навіть на дні, -
Бо сила моя й наснага – твої тепер, позаяк
Я твій добровільний янгол, я в церкві сказала «так»…
© Ксенислава Крапка, 30.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303146
дата надходження 30.12.2011
дата закладки 30.12.2011
Не плач, моя сіра трояндо, такою
Ти рідко буваєш, по суті
І очі із надлишком ртуті
Сумні і важкі після бою
Не рюмсай, я поряд з тобою
Розкиснеш на клейстер з такими ділами
Немов у калюжі картонка
Всі знають, що ти - амазонка
Нюанси залишим між нами
Лягай краще спати, знесилений воїн
Скидай білий верх з чорним низом
Складу твої лати в комод під карнизом
А завтра нове щось накоїм
Ми ті ще з тобою герої
А я заспіваю тобі серенади
Інтимно і місячно тихо
Помірно розчиниться лихо
До ранку відновиш принади
Прокинешся завтра, потужна ресора
Вплетеш у волосся багнети
Озброїш паперами файли щоб скоро
Трощить хробакам кабінети
Підбори у камінь зацокають дзвінко
Все буде нармуль, от побачиш
А зараз чарівно ти плачеш
Зворушливо так, моя жінко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137621
дата надходження 16.07.2009
дата закладки 14.11.2011
той, якому мені не пишеться, любить пальцями по волоссю,
любить чай без молекул солоду, і мене без молекул фальшу,
і, здається, над ним щось світиться, коли він заправляє постіль,
і заварює чай із травами, щоб мене вберегти від кашлю.
той, якому мені не пишеться, часом дивиться винувато,
часом димом (туманом?) дихає, щоб душа не рівнялась пеклу,
я тоді підкрадаюсь кішкою – обійняти, поцілувати,
той, якому мені не пишеться, розуміє все без перекладу…
в тому всесвіті стільки галасу, часом гостро бракує тиші,
і, як завше, проклавши шлях собі, опиняєшся у заторі,
коли розум в упряжці доленій, і ти тягнеш важезний дишель,
той, якому тобі не пишеться – найчастіше впряжеться поряд,
і коли ти з півкроку вернешся, рознадіявшись у дорозі,
чи задумаєшся, оступишся, ледь не втрапивши у провалля,
той, якому тобі не пишеться, у життя безнадійній прозі
прокладе тобі власну стежечку, щоби сміло ступалось далі.
і казки, що безслідно нищаться, коли всесвіт стає Аврориним,
стають явами, а не маренням, коли поруч казкар дрімає,
той, якому мені не пишеться – мабуть, той, що для нього створена,
той, що Богом мені дарований, і що ближчого вже немає…
10.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292234
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 11.11.2011
Влізеш у душу – і вже не вилізти,
Пий там чаї, наїдай калорії…
В травні у неба трапляються кризи,
Небо тоді вибухає з горя –
Спершу надується ситою п’явкою,
Треба ж із когось так крові випити…
Небо сьогодні на мене гавкає,
І викида смолоскипи…
Зайдеш у душу і вже не випустять –
Ще і свою відкривай навзаєм…
Лікарю, я вимагаю виписки,
Тільки господар нехай не знає -
Може, нагальний дзвінок із міста:
Двері відперті, не вимкнута праска,
Небо мене тримає на відстані,
Щоби без панібратства…
Гарні умови, все екстра-включено,
Все по проспекту, і по феншую,
Бачиш, я теж за тобою скучила –
Саме тому не телефоную…
Ти мені снишся – не таємниця,
Просто зависла в чужому серці -
Бачиш, і небо на мене злиться,
І скасувало зворотні рейси…
Влізеш у душу – і вже не дружба,
Тут би відверто – та не пасує.
Небу начхати на метеослужби,
Надто коли воно депресує,
Надто коли до обіймів спрагле,
Просто весною хочеться щастя.
Ти мене вибач, я тут застрягла,
Я повернусь, якщо вдасться…
Влізеш у душу – і станеш мишею,
Що наразилася на безвихідь,
Я ж в цьому просторі не вирішую,
Тут, якщо чесно, важко і дихать –
Небо стискає легені пресом,
Наче я винна і варта кари,
Небо жорстоке, коли в депресії,
Небо стає тартаром…
Лікарю, видаліть мене звідси –
Я ж тут пухлиною ненавмисно.
Я ж оце серце можу і з’їсти,
Надто, коли щось із неба тисне,
Я обіцяю режим, дієту,
Спортом займатись, спати по ночах,
Жити по серцю, не по інтернету,
І не ховатися в зграях вовчих,
Бути не штилем, не землетрусом,
Небу віддати хоч десятину,
І берегтимуся від спокуси –
Лізти у душі, в яких гостинно…
травень 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288883
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 27.10.2011
Я кожен раз вмираю,
коли Ви
Проходите повз мене
збайдужіло.
Зелене літо
ще не побіліло,
А зранку запах
свіжої трави
Уже не той.
А Ви – ще досі ті! –
Із дня у день
велично і красиво
Минаєте мене,
а втім,
це диво,
Що кожен раз ці зустрічі прості
Банальні, передбачливі,
пусті
Приносять серцю
стільки насолоди
І знаю я,
повік
не вийдуть з моди
Блакитні очі,
як нектар густі,
Які на мене зовсім не течуть.
Ви знаєте,
а Ви
як чарівниця,
Що не одному стільки –
стільки сниться,
І не одному
в мимовільну путь
Красою барикаду возвели.
Ви знаєте,
а я Вас
не розлюблю,
Я швидше
сам себе
у цім погублю,
У цім гріху
із запахом смоли
Церковної.
Бо вроду молоду
Не обманути
ані на хвилину!..
А завтра я у сотий раз загину,
Коли повз Вас, байдужую, пройду.
27.09.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283081
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 26.10.2011
Знаєш, в моєму віці чекання принца -
Ще не симптом хвороби, а вплив породи.
Матимеш вільний час – то мені зустрінься,
Я тобі розкажу про свої пригоди…
Я тобі розповім про жіночі трюки,
Як воно – бути так, щоб як за стіною,
Як воно, коли раптом цілують руку,
Як зупиняють авта переді мною…
Як із плеча бретелька спадає вчасно,
Що треба в спину, що – у плече і пошепки,
Знаєш, в моєму віці самотнє щастя –
Це ще свідомий вибір і вільний пошук.
Знаєш, коли мужчина іде позаду,
Я відчуваю погляди на сідницях,
Знаю, я не повинна про це казати,
Зрештою, якщо хочеться – то дивіться…
Зрештою, гарні ноги, і гарні груди,
Очі також доволі собі бездонні…
Знаю, що так задумано, хай так буде,
Хай собі множать меседжі телефонні…
В принципі, я вже звикла до їхніх байок,
До безкінечних виходів «десь на каву»,
Знаю, я забагато про це все знаю,
Мабуть, саме тому я тобі цікава…
Мабуть, саме тому ти мені не дзвониш –
Щоби мені здаватись ще більш принадним…
Знаєш, я так втомилась від церемонних,
Я б так хотіла просто і без ускладнень…
Я б так хотіла щиро й не по-дорослому,
Так, як умію досі хіба що в віршах…
Знаєш, коли у тебе знайдеться простір,
Я тобі покажу мене найсправжнішу…
Я тобі розповім про життя без ролей,
Про моє справжнє, викладене в хореях…
Просто не в віці суть, я із тих Ассолей,
Що таки дочекається свого Грея…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258856
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 12.10.2011