О Україно, чом така самотня?
Чом кинули одну посеред гір?
Колишня слава вже безповоротня,
Нема її та вір у себе, вір!
О Україно, встань же із колін,
Давай же, піднімайся, Батьківщино.
Не бий найгіршим з гірших ти поклін,
Бо породила батька ти і сина.
О рідна земле, бурею здіймись
І виром завируй посеред поля,
За все своє, за волю ти борись,
Сама завжди вирішуй свою долю.
Хай майорить заквітчаний вінок
На голові твоїй , о Україно,
Вперед зроби нарешті ти свій крок,
Ніхто тебе у прірву вже не кине.
Повір у свої сили і злети
Все вище й вище , до самого неба,
Будь обережною і звідти не впади,
Ти - не одна, Так не кажи, не треба.
І пісня твоя хай у даль летить,
І все твоє тебе хай буде гідне.
Життя твоє і кожна його мить,
І ти нехай, і слава твоя квітне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302908
дата надходження 28.12.2011
дата закладки 02.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.12.2011
Так, помирати не страшно зовсім!
Страшно - коли не чують, як просиш,
Коли по тернині ступаєш босим,
У мить безнадії сивіє волосся,
У серці відлунює біль стоголоссям,
Ти прагнеш любити - тобі кажуть "досить!"...
Страшно - як мріям відтяли крила
Й навік поховали в холодну могилу,
Як той, задля кого вершини осилив -
Тебе відречеться, коли не простили
Тобі за добро твоє (Боже мій милий!),
Як душу зневіри пітьма оповила...
Страшно - коли запроторять за грати,
Як слово правдиве не може звучати,
Як волю затиснуть в колючі лещата,
Коли найлютішим стаєш собі катом,
Зрікаючись Бога і рідного брата,
Як можна за гріш мідний матір продати...
Страшно - як в грудях вогонь погасне,
І серце не грітиме й сонечко ясне,
Як друзі у спину кидають - "нещасний",
Загублено віру в життя прекрасне,
Як мусиш зрікатися сутність власну,
Коли не померти - а жити страшно...
Це страшно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294716
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 21.11.2011
Шалений світ – шалені люди,
Не знаєм ми, що завтра буде,
А все туди ж бо! Ту Європу
Не бачить нам як власну…
Куди ж бо котиться цей світ.
І з діда, прадіда – наш рід
Європу ту саму ж звільняв,
З колін народи підіймав!
Натомість, що ми зараз маєм?
Вони живуть, а ми – «здихаєм».
Це сміх сказати, хто почує,
Що нас Європа нагодує!
Стоять незорані поля,
Така свята наша земля.
Стоять і фабрики й заводи
І скільки ж люду без роботи!
Чи хтось із тих, хто має владу
Та намагався дати раду:
Піднять колгосп, завод відкрити
Культуру нашу відродити!
«Боргів набралися як бліх» -
Не я сказала, один з них.
І ще беруть – треба сплатить
Америці за «Аудит»!
А наша Рада – «цирк на дроті»,
Ці шашки та «розбір польотів».
Невже таких ми вибирали,
Виходить – зовсім їх не знали!
Вони забули мабуть те,
Що у Європі ми і є.
І є у нас одна, єдина –
Це наша рідна Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189828
дата надходження 16.05.2010
дата закладки 11.10.2011
(Володі)
Обійми мене так, наче зорі що спраглі у місяця
П’ють ранкову росу, де співають осінні птахи;
Обійми мене міцно і я тобі сонце, що світиться –
Принесу у долонях для щастя на різні шляхи.
У цих вулицях із декорацій осінніх художників
Пестить душу і тіло розчинена ніжністю кров…
Обійми мене наче у небі хмарини із дощиком
Замінила дрейфуюча світом пречиста любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285477
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2011
З таїни, з давнини, в неймовірні віки,
Слово зерням упало у людські думки;
Колосками у думці проросли слова,
І між людьми з‘явилася мова жива.
Від струмків і річок, від цілющих джерел,
Від долин і від гір, від квіток і дерев,
Струмували до слова каміння й піски,
Укладали себе в чарівні колоски,
І пташата, й звірята, великі й малі, -
Все, що диха й живе, струменить по землі ,
Саме там, де у думку упало зерня,
Із якого врожаєм слова гомонять.
В інших землях зернина інакша була,
І по-своєму в думці людей розцвіла,
Їхні гори й ліси їй наповнили зміст,
Іншим чином у душі проклала свій міст.
Рідна мова – то скарб! В ній душі глибина,
Що прапредків з нащадками міцно єдна.
З нею кожен народ своїм, рідним цвіте,-
Не знищимо й велично в безсмертя іде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285385
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2011
Моя душа, мабуть до раю відлетить,
Не знаю я, чи вже повернеться сюди,
В цей світ страшний, що все навколо, що живе,
У прірву зла доволі впевнено пливе.
Дуже хотів, я своє щастя віднайти,
Але його, зарили в землю десь кроти,
В мені лишилась тільки зневінчана любов,
І за свій час, я світ брехні не поборов.
Покину я, світ лицемірства й безнадій,
Не досягну, тут цих висот, що так хотів...
...
Він не стерпів, серцевий біль, душевних злив,
Шматок свинця, назавжди серце зупинив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285351
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Які високі пафосні слова
із різних уст зриваються сьогодні.
Що Україна є! Вона жива,
у мить свою сміється великодну.
Що Україна є! Зробімо вид,
що нам живеться добре і щасливо!..
А хтось змовчить. Комусь вже остогид
манірний тон, улесливо-брехливий.
А хтось змовчить. У серці запече
ота чудна прикрашена промова.
Які слова! Який бурхливий щем,
Бо Україна є! Така чудова...
Які слова!.. Тримайте при собі
і не роніть при першому трапунку.
Бо хтось вмирав за неї в боротьбі,
але ж сьогодні все це за лаштунком.
Бо хтось вмирав. Новина не нова.
Салютний марш у вись небесну лине.
Які високі пафосні слова
в урочий день для тебе, Україно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276781
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 10.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2011
Знаєш, напевно буде банально сказати таку затерту фразу "Я тебе кохаю".
А якщо я скажу що ти цунамі у моєму серці, яке змиває усі бар`єри, що ти вулкан який готовий вибухнути кожну мить, настільки сильний в ньому заряд емоцій...
Ти для мене неначе шепіт вітру і його обійми, музика тиші і німого мовчання.
Ти це пульсація мого серця, яке шалено б`ється коли ти поруч.
В твоїх очах відбиваються небеса і неважливо, що вони в тебе не блакитні.
Коли плачеш то дощик дає мені про це знати, великим і рясним дощем, і коли ж навпаки радієш на небі появляється веселка... і я розумію що все добре)
В твоїх очах все моє життя, без тебе воно здається пусткою, пустелею і мене охоплює безнадія.
Ти доторк всесвіту, чарівна галактика, яка тоне в мерехтінні зірок. І ці зірки це твої очі,а їх тепло, це тепло твого серця.
Все своє життя я чекав на тебе, таку неповторну.
З тобою зникають невидимі грати, і відчуття власної сили наповнює мене.
Хочу ніколи не відпускати з обіймів, і навіть в вбиральню:)
Ти це крики лебедя який розпачливо кличе свою подругу. Причарувала мене як Клондайк.
Ти світовий запас мого кахання, з яким ніколи не хочу розлучатися.
Мої думки тільки про тебе, мої сни наповнені твоїм ароматом, а твої поцілунки це неповторний екстаз...
Твій аромат це запах свіжоскошеної трави, таємничий шепіт троянд які розпустилися зранку.
Ти, це сонечко яке своїм промінням зігріває мене і мій шлях.
Ти нереальна, фантастична, коктейль краси і мого божевілля. Я від тебе фанатію і не можу жити.
Ти перетворюєш мене з одного агрегатного стану в інший, з полумя в лід.
Ти плаваєш по моїм капілярам, аортам і венам, ти в мені... І мої почуття не зникнуть.
По суті, ти одна на все життя. Я був незрячим а з тобою я прозрів.
Твоє розуміння, як і твоя зовнішність, виводить мене з себе, це подібно до того коли діша покидає тіло.
Твоя неординарність, краще за 500-річне вино, оскільки хміль штурмує не мозок, а серце...
Мені інколи здається що в мене роздвоєння, а навіть і розтроєння особистості і я просто галімий шизофрен. Цікаво чи ти покохаєш такого навіженого психа як я?
Бо мені здається що ти безкрилий ангел, який здатен літати, і саме цей факт є причиною мого божевілля...хіба це реально літати без крил?
Ти білий лебідь в оправі смутку, дзенькіт бокалів вина, ти це усмішка місяця опівночі. Ти це плескіт хвиль, ти це мозаїка веселки, яка щойно вискочила на небо щоб подивитися на тебе.
І що головне я над тобою не маю влади, ти неоціненна. Сумініваюсь що хтось в світі наважиться провести твою оцінку, навіть якщо такий знайдеться то він точно хамло.
Ти це повітря, ніби і є ти його відчуваєш, але без будь-якої матеріальної форми, і запах цього повітря рве мене на шматки і кличе до тебе...
Ти це звуки флейти, яка виспівує пісню кохання, ти це клавіші фортепіано, які вічно сперечаються між собою, яку мелодію заграти:)
Зрештою ти ти смак вранішьої кави, яка бадьорить мій організм, і в той самий час ти це заспокійливий зелений чайок, який стримує мене...
Одним словом ти це ВСЕ... (ну принаймні для мене)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278879
дата надходження 06.09.2011
дата закладки 10.10.2011
Йшла осінь, така собі звична пора року однак у місті Лева, вона виявилась не дуже такою позитивною як від неї очікували. Холодні ранки заставляли ПІПЛІВ швиденько забігати у переповнені маршрутки, та грітись теплом інших людей. Ця історія відбувалась саме у цей період часу…
Коли бачиш перед собою «блікання» курсора, отої наївної чорненької рисочки мимоволі хочеться описувати оцей процес «блікання», такий занудний і нестерпний, однак комп’ютер, ця напіврозумна тварюка цього ніяк вкумекати не хоче, це ж елементарне паскудство…
Осінь. Що приносить нам ця «чудесна» пора, для сільських мешканців це трудова ЕРА, вони йдуть в бій озброюючись лопатами та іншими причандалами для забезпечення власних статків і щоб на зиму було щось їсти. Для міщан це холодний, неприємний період,тим паче ГРИП легко схопити, на тлі 2-ої чи 3-ої хвилі світового економічного колапсу, ця осінь не віщувала нічого хорошого. Багнюка під ногами весело співає своє брудну мелодію, і як на диво рівними частинами бруду кидається на одяг і взуття львів’ян. Це ще добре що немає серйозного похолодання, а то б почалась тенденція до «сракопадства»:) Так і хочеться закутатись у щось тепленьке і нікуди не вилазити із хати, дивитися фільм і пити гарячий чайок чи кавусю.
Отже перейдем до суті…
Не можна сказати що їхні відносини, були ідеальними однак взаємне тепло якось по-особливому огортало їхні серця. Конфлікти, це теж прогрес, як не як. Вона знала, його досить довго, щоб вивчити основні фразочки якими він кидається, та безпардонні і нічим необргунтовані звички, ну хіба що вони нормальні тільки для нього. Хіба можна вриватись в вбиральню, коли вона там і лякати її ледве не до напівсмерті, або говорити що усі коти і собачки (яких вона дуже любить), це просто планети і галактики усіляких паразитів які ще з часів Вавилону осіли на цій землі і ніяк їх не викуриш звідси, і отой зелений нашийничок так само помагає від бліх, як парасолька проти урагану. Сміх та й годі. Але не зважаючи на все це вона його, щиро і віддано любила.
Все відбувалось по визначеним етапам і не дуже, він казав що її дійсно кохає, і робив правильні кроки на шляху до її серця. І ось-ось вона була готова віддати йому ключик, як йому треба було їхати по роботі, у відрядження.
Це її знервувало, настільки що цілий день не говорила з ним, і не відповідала на СМС і дзвінки. Пам’ятає як він схвильований з ошалілим виразом обличчя, та букетом троянд, ввірвався до неї щоб попрохати вибачення. Вона сказала що це не його вина, оскільки це лише загартує їхні відносини. Він сів біля неї взяв її долоні в свої великі руки, та лагідно прошепотів «дурненька, я тільки твій, і все, не хвилюйся».
Вона пішла в вбиральню,а він склавши долоні човником, пішов за нею, і з словами «Люба попісяй, мені на ручки», раптово засміявся, безумовно жарт був нестандартний. Вечір пролетів швидко, кілька приємних секунд і все ЗАКІНЧИЛОСЬ. Як вона не любить прощатися, це виводить її з себе, це неначе перетворюєшся на вовкулаку і починаєш вити на молодика (це повний місяць, для тих хто не знає).
Далі минав час, здається усього два тижні але, це ДВА тижні без НЬОГО.
Вона вже і вишивала і намагалася сконцентруватися на роботі, як одного прекрасного дня пролунав радісний дзвоник телефону, і почула його теплий голос який повідомляв що він скоро приїде.
Ось і вокзал (добиратись електричками, значно дешевше). І він виліз з великим багажем i побачив її. Її волосся розвівалось на вітрі, легкими пасмами падаючи на обличчя, вона примружила свої карі оченята, оскільки неочікувала такої агресії від вересневого вітру. Одяг без усяких прирікань сидів на ній ідеально, а каблучки тільки візуально вирівнювали її ніжки. Одним словом НУ ДУЖЕ симпатична дівчинка.
Вона когось чекала, і з нетерпінням облизувала і легенько покусувала свої пухлі як свіжоспечена булочка Губки. Вона знала що сьогодні особливий день, коли вона нарешті побачить Його після тривалої перерви у стосунках.
Його погляд пронизав її, і пройшов крізь неї як ніж у масло. Вона зніяковіла, оскільки знала його думки, жести, міміка й слова говорили, що він її хоче, при чому НЕГАЙНО ТУТ і ЗАРАЗ. Подумки прокрутила в голові собі ефектну сценку, з усілякими викрутасами. Але їй хотілося ніжності нехай навіть мінімальної. Він узяв її за руку, при чому трішки сильніше ніж зазвичай, це говорило про внутрішню напругу. Вона не знала з чого почати розмову, мовчки очікуючи що він заговорить перший. Він почав по стандарту, розповів що дорога була складною і ті курси підвищення кваліфікації, по своїй сутності повна лажа.
Вона зрозуміла що він зараз після такого навантаження та розчарування він дещо дестабілізований, і щоб мотивувати його на певні дії вона грайливо, з явним пристрасним підтекстом сіла йому на коліна, і почала пильно вдивлятьсь в його очі.
Треба було б бути останнім дурнем, щоб не зрозуміти цього погляду.
Короткий діалог, говорив сам за себе:
«То куди їдем до тебе чи до мене» - сказав він.
«Як зазвичай, до тебе» - відповіла вона.
Дорога виявилась як на диво без корків, тому доїхали всього за 20 хвилин. Маршрутка зупинялась практично біля його будинку. Вечоріло, і будинки почали здаватися столітніми монстрами, які вилізли на полювання за отакими закоханими парочками. Світло ліхтарів, розливалось барвистими плямами, по ще мокрому і подекуди брудному асфальту. Вона мовчки обійняла його, бо трішки змерзла, а він сприйняв цей жест як те що їй уривається терпець.
Його квартира була на третьому поверсі, вона з задоволенням відчинила знайомі двері, з квартири віяло запахом давно немитих вікон і дешевого освіжувача. Зайшовши у теплу атмосферу, він зняв з її плечей курточку, та пішов на кухню ставити каву, одночасно витягуючи з верхньої полички, добре молдавське вино. «Одне одному не завадить», подумав він.
Тим часом вона роздяглась до спідньої білизни, і з певним нетерпінням чекала його в ліжку. Слова були зайвими, оскільки всі рухи були автоматичними, однак не позбавленими кохання та ніжності. На кухні загрюкав кришкою чайник, заваривши міцну робусту він налив у фужери вино, та запропонував у ролі закусочки шоколадні цукерки. Після невеличкого і епатажного перекусу, він перейшов до дій. Поцілунок був дикий, таке враження неначе він збирається її покусати. Ніби самі по собі речі впали на землю, і тіла сплутались у пристрасному клубку. Це була мить ейфорії, анабіозу який чомусь не був холодним а навпаки робився таким гарячим. Свідками цих подій лише залишалися казкові персонажі дивних химерних картин, які висіли на стінах квартири. Не знати скільки тривав цей екстаз, може кілька миттєвостей чи цілу вічність, однак вони були задоволені повністю.
Вона сказала – «Почастіше б так»
«Поживем, побачим, все залежить від твоєї поведінки», невдало пожартував він.
У відповідь вона трішки зневажливо хмикнула, і обняла його… це була мить того щастя, якого в житті лічені хвилини і вона захотіла якнайкраще насолодитися нею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279739
дата надходження 10.09.2011
дата закладки 10.10.2011
Жили раніше, все без варіацій,
все просто - шлях координацій,
належить нам, і лиш тобі,
одна лиш мить - і все в вогні.
А ти лиш очі закривала,
і нічого не хотіла чути,
моя любов - це покривало,
вона була - є - і буде.
Коли я йшов, то ти мовчала,
можливо потім закричала,
незнані фрази та слова,
казала, що боліла голова.
А я лиш вірив більш нічого,
і говорив, що ти і більш нікого,
не хочу я вже бачить,
не розуміла, що це значить.
А значить це - що тебе кохаю,
серця з`єднати я бажаю,
а тебе лиш огортає холод,
а мене емоцій голод.
Банальності знищені одразу,
вже нарешті чую, що зараза,
не ображаюся на тебе я,
і руйнується МОЯ земля.
Фундамент почуттів стає болючим,
а серце - це потік колючий,
у нас було це все,
однак партію не розіграли,
що це життя не нам несе,
лиш немунуче ми програли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285334
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Кінець травня. З тополь опадає пух-цей пух наче ніжний сніжок, лоскоче твоє лице, залітає під одяг, робить з тобою все, що хоче-тобі це подобається. Ми зустрілись у центрі міста, купили сочку в цей жаркий день і пішли у омріяний нами замок. Старовинна архітектура та темні просторі коридори захоплює своєю загадковістю! Було настільки цікаво, що ми не помітили як пройшов день. Сік був п'янким:) Нарешті ми на даху... Роками цей дах був перетворений на цвітучі сади рослинності. Ми лягли на траву і дуже довго просто дивились один одному у вічі. Час від часу погляди грайливо бігали, та коли вони перетинались-було видно нестримне полум'я.
БУМ, ми одночасно вскакуємо з місця і біжимо, просто біжимо до краю, а потім по хаотичній дистанції... Краєм ока разом помічаємо, що починає заходити сонце і сідаємо на краю цієї величної середньовічної споруди. Я тебе обнімаю і ми мовчки дивимось на захід велетенської розжареної монети за обрій. Час від часу злегка торкаємось вустами... В мене мурашки по тілу від цього, а ти навіть злегка тремтиш. Сонце зайшло, а далі я вже нічого не пам'ятаю...
Потім був ранок..:)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285110
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Темно. Ліс.Тебе обдуває легенький приємний теплий вітерець, а ти стоїш гола на березі річки, дивися вдалину на сіру постать старезного місяця і чекаєш... мене). Позаду ти відчуваєш ледь чутні звуки-це звірі вітають тебе в свому царстві. Ти милуєшся цією красою, але кожної хвилини думаєш тільки про мене... ти починаєш хвилюватися і твоє тіло ледь помітно дрожить. А я стою 10 метрів від тебе за деревом і спостерігаю цю всю красу. І ось я до тебе підкрадаюсь, і... від переляку ти кричиш на всю околицю-чути як втікають звірі, летять птахи і прокидаються жаби).
Ти повертаєшся до мене і твої перелякані очі помаленько стають впевненішими. Твоє збуджене тіло ледь торкається мого, і я відчуваю як по твоїй шиї пульсує кров, як ледь сіпається твоя права рука-таке враження, що ти зараз піднімеш її і вдариш мене в...найболючіше місце-в серце! Щоб цього не допустити я починаю цілувати тебе....повільно відчувається як ти заспокоюєшся...твоє тіло стає м'яким як іграшка, а твої груди навпаки стають більш пружніми і твердішими. Ти починаєш з мене стягувати одяг-спочатку здираєш сорочку, потім все інше....
Ми лягаємо на солодку травичку і...починаємо разом мовчки спостерігати за неземною красою, інколи злегка доторкаючись устами один до одного. Десь далеко чути гавкіт собак-ми на них не звертаємо уваги... мріємо...
От місяць затулила маленька хмарка... Але ти цього не побачила, бо в цей момент сиділа вже на мені і своїми ніжними руками масувала мені тіло... а мені мало сльози на очі не навернулись... адже ця маленька хмарка могла зіпсувати такий момент! Після твоїх лагідних рук мені захотілось м'ятної цукерки))) Але ти запропонувала шось краще-ми нарешті зайнялись тим, чого хотіли цілу ніч-це були незабутні відчуття, я цього ніколи не забуду! А потім настав ранок...
Можливо я більше тебе не побачу-тому скажу-прости, прощай любов моя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285111
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Повідомлення ти написала,
і всю душу в нього ти вклала...
а я прочитав,
і без свдомості я впав
тому, що давно такого не відчував...
Це почуття я в собі тримаю
Бо трохи я ся стидаю)))
І моменту підходячого я чекаю...
Момент прийде,
все вийде наззовні
і не завадять нам відмінності кровні.
Ми будем кохатись
пристрастно й палко
без всяких приколів, без всяких думок,
а потім кожен п'є кока-колу
ніби нічого і не було...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285320
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Коробка з минулим - картонна, проста,
У ній усі сльози мої,
Там пам’ять тривожить холодні уста,
Кохання проводить бої.
Цю скриню, мов скарб я весь час бережу,
Там погляд твій в фото застиг,
І кожного разу тремчу, як беру,
Ти серце утримати зміг.
Горну я до себе записки старі,
Пошарпані речі німі,
Картинки спливають, неначе живі,
Я їх іще бачу у сні.
Ховаю скарбничку далеко від всіх,
Бо там заховалась душа,
Дитина залізла, на сміх чи на гріх,
Порвала усе, чим жила.
Складаю до купки розірвані шви,
У паніці серце моє,
Я ніби позбулась азартної гри,
Минуле тепер десь снує.
За мить обірвались до тебе ниткИ,
І легко і важко чомусь,
У поїзд без потяга здала квитки,
Напевне уже не вернусь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282196
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 27.09.2011