: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.11.2017
Я упустила свой шанс -
вырвать перо у жар-птицы.
И потерялся Иван.
Счастье теперь только снится.
Глаз от сиянья ослеп,
вижу одни половинки.
Как бы достать чёрный креп -
выкроить шарфик повинный.
Где мой законный жених?!
Он не спешит мне навстречу.
Трусит, похоже. Притих.
Сердце моё искры мечет.
Снова искать Мне перо,
чтобы, хотя бы, стать зрячей.
Ах, эта вечная роль -
перед мужчиной маячить.
Где ты, жар-птица? Ищу.
Хочется очень погладить.
И сквозь ослепший прищур
счастье увидеть. Да, ладно.
Как-нибудь выживу я.
Птица теперь только снится.
В стенку ударилась. ..ять… -
и в царстве сна те же лица.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761702
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.11.2017
Вже пізня ніч,
Я йду і холодно мені,
Та ще не знаю,
на тілі , а чи на душі,
Можливо вплинули дощі,
вже йде зима,
тай настрою не маю..
Коли свою загадку відгадаю,
кросворд,що серце загадало,
коли стогнало,
можливо так,можливо ні,
себе картаю,
побачу,може я читаю,
ту книжку,
що не мав писати,
не можу знати,
Прийшов.
сиджу в вікні,
згадав,
коли тебе я ще кохав,
і що робив тоді не так,
цей крик,
це знак,
а може просто я привик?
не так,
не так це має бути,
усе,усе я мав забути,
не дихати,не цілувати,
коханою не називати,
не бути,
з тобою,
в ту нічку,
і погасити спогади..
як свічку.
Та я попікся
сильно серце плаче
тебе не зрікся
тим паче..
Падав дощ тоді так тихо,
не попрощалися тоді,ми розійшлись
я йшов і небо плакало мені
немов вже чуло крик душі,
з дощем я злився непомітно,
так квітнем,
пахнув день,
покинула мене тоді лишень,
любов.
Згадав усе,
та й холодно вже стало знов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761610
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017
Позавчера жена спасла на кухне мышку.
Орала громко... Дверь – закрыл. И – за котом.
Пока ловил я батарейного мурлы́шку –
Жена на тумбочке ...шаталася ...верхом.
..И вот природные когтистые инстинкты
Схватили между стульев мечущийся ком...
...И тут ...моя , миролюбивым Айболитом,
Из зуб охотника ...спасает ..., мятежом.
...Я, после пива «Буль...» был ... вынужден за – руль...
И, как и слово дал, на трассе на Житомирской,
Мыши́щу выпустил на чьих то, на угодницких,
Лесах политиков, иль – тёщ их, мам, «косуль»...
Надеюсь, мышка там – от голода не спухнет,
Как ...поручился на мышиной громкой кухне...
12.03.16 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651241
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016
"Не буття визначає свідомість, а свідомість - буття".
Ерленд Лу.
Вона:
Цікаво, як ти там без мене? Ти теж щасливий, правда? Чи навпаки сумуєш? Я б не дала тобі сумувати, шкода, що ти не поруч.
Сьогодні ми з подружками обговорювали, яким має бути справжній чоловік. Смішно, у них є свої хлопці, а вони придумують собі якісь ідеали. Вони ж так все далі віддаляються друг від друга.Навіщо? А я не хочу тебе вигадувати. Якщо я тебе вигадаю, то вже точно ніколи не зустріну! Намалювати красиву картинку у свідомості я завжди встигну, мені не потрібна фікція солодких марень, мені потрібне справжнє життя - справжнє сонце, справжні зірки, справжній ти.
Якби ти знав, які прекрасні мене оточують люди! У них такі чисті душі. Кожне слово їх - для мене, як животворяща вода, я б з тобою обов'язково поділилася цією божественною енергією, якби ти тільки був поруч.
Цікаво, як складеться доля? Адже колись ми зустрінемося! І я зрозумію, що усе життя, чекала саме на тебе, і я зрозумію, що не даремно відмовляла усім, хто претендує на моє серце. Я тоді буду такою щасливою, що, напевно, зможу обійняти цілий світ відразу. Саме для тебе я не розтрачувала усю ніжність, теплоту, турботу. саме на тебе я чекала усі ці роки.
Знаєш, як все буде? Ми познайомимося в маленькій кав'ярні. Де-небудь у Львові. І не важливо, що я не живу там і ти швидше за все мешкаєш у іншому місці. Я дуже люблю Львів, і я у котрий раз приїду відвідати це казкове місто, зайду у свою улюблену затишну кав'ярню, де всього сім столиків і в напівтемряві при світлі свічок, побачу де-небудь в куточку тебе…ти питимеш міцний эспрессо. Я спочатку побоюся тебе тривожити - ти здасися мені таким важливим, недоступним, тому я сяду за сусідній столик і замовлю каву з нотками ванілі. Це буде найпрекрасніша кава, яку я пила у своєму житті... Ми зустрінемося поглядом, посміхнемося один одному… і розійдемося… щоб зустрітися знову. Ну ось що я зараз роблю? Навіщо переймаю на себе функцію Бога?
Неважливо, як усе це буде, головне, що ми знайдемо один одного. Хоч на краю світу.
***
Він
Знаєш, стільки разів їздив мимо... Майже щодня, по одному і тому ж маршруту... І ось тільки сьогодні чомусь звернув увагу на вивіску. Кав'ярня "Ваніль". Точніше, по маршруту таких кав'ярні навіть дві, не дивлячись на те, що маршрут не дуже довгий.
Як давно вони відкриті? Та й гадки не маю. Для мене вони з'явилися, можна сказати, з нізвідки. Чи з іншого виміру, або з іншого Всесвіту... Звідки? Ну звідки кав'ярні - це питання другорядне, я їх просто не помічав... Звідки це почуття, ніби вони якимсь чином пов'язані з Тобою? Чи може... Може це лише тому, що ні в яких кав'ярнях я жодного разу не бував? Може, саме там ти від мене ховаєшся? Але у будь-якому випадку ти ж не можеш постійно пити каву...
Що взагалі за маячні думки? Хоча, зрозуміло, я б пропустив з тобою чашку кави за столиком якої-небудь малопримітної кав'ярні... А після, можливо, і кожен ранок... І звичайно, вже не в кав'ярні...
Але щось мене далеко понесло.Адже спершу нам варто зустрітися...
Цікаво, це буде випадкова зустріч? Нас зіштовхне Доля? Чи ти мене знайдеш? Чи я тебе? Втім, це не має рівно ніякого значення...
Я знаю, що ти зумієш зробити мене краще. Ти згладиш гострі кути моїх недоліків. Частину з них вже тільки однією своєю присутністю. А іншу частину... Ти напевно зумієш знайти для мене аргументи, які змусять мене боротися з ними. Ні, я не стану ідеалом. Я не позбавлюся абсолютно від них усіх. Але я точно стану краще. Можливо, я навіть зумію знову полюбити людей. Можливо, я напишу усі вірші, усі оповідання, а може і романи, які вічно відкладаю в довгий ящик, і на які мені вічно бракує душевних сил... Ти даси мені ці сили. Чи покажеш де їх шукати. І я упевнений, це буде практично невичерпне джерело. Я вірю. Я знаю... Цікаво а чого ти чекаєш від мене? Що я зможу тобі дати?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433755
дата надходження 26.06.2013
дата закладки 27.06.2013
Вони ішли крізь різні перепони,
Казали, що не вірили в любов,
І впевнено так ставились до долі,
Ніколи не вагалися немов.
Такі собі Данте і Беатриче...
Та ні, Данте ж кохання не ховав...
І все ж у сні лише її обличчя,
Тепер він бачив, коли відшукав.
Змінилось щось у погляді суворім,
З*явились нотки ніжності, добра,
Та не збирався говорить нікому,
Що все життя заповнила вона.
А що ж вона? Поглянучи на нього,
Відчула, що з-під ніг іде земля.
В житті-ж бо не кохала ще нікого,
Величнішим здавався короля...
"Та біля нього тих дівчат аж гУрти,
Поводиться немов надмінний пан,
Ти зі своєй холодністю спокутой,
Хлопчина, залишайся сам на сам".
"Мені самозакохані і горді,
Як та, що йде - потрібні менш за все.
Диви, як тільки дивиться на хлопців -
І вгору задира своє лице." -
Казав, а серце краяло до болю.
Чому ж тоді вона завжди одна?
"Крім себе не цінує бо нікого" -
Щось з глибини йому відповіда.
Хоча ж і сам він розумів прекрасно,
Як буть водночас зо всіма й не з ким.
Самотність до секунд приходить вчасно,
Звертається тим шепотом низьким...
Але пройшли, лиш раз переглянувшись,
Щоб все життя боятись розказать,
Душа кричати буде, а наружність,
Як зірочка, палаючи мовчать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433164
дата надходження 23.06.2013
дата закладки 23.06.2013
Журавлиним курликанням пісня в небо летить,
Шепотіли і кликали ті слова у блакить.
І здригалося серденько у тумані думок,
Проростало, мов, зернятко і давало росток...
Босоніж по травичечці ми з тобою підем,
Буде усмішка в квіточці - ми її віднайдем.
І так ніжно, і лагідно я до тебе всміхнусь,
А уста наче ягода так бажанні комусь.
І твоїми обіймами буде гріти тепло,
Ясне сонечко ніжило і до себе вело.
Ще у горах десь танули від печалі сніги,
Почуття не зав'янули, білим квітом цвіли.
Під сузір'ям калиновим усміхались до нас,
Піднялись і полинули у ранковий цей час.
Десь дзвеніли і падали свіжі краплі роси,
Назбирай їх в долоні та мені принеси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344766
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 19.06.2012
завів тато собі псів,
комуфляж на них одів
і теперка на майданах,
ніби інопланетяни,
ті з щитами й палицями
демонстрантів, як мурами,
від родини відділили.
хто пручався - відлупили
чи забрали в каталажку,
з татом сперечатись важко!
он вже кицька занявчала -
то її ті аксакали
враз в вольєр пустий загнали
і тепер не то що сало -
хліб пісний гризе сердешна.
воно можна би конєшно
та життя дорожче волі,
а ті пси не знають болю.
бо то справжні вовкодави,
хоч вовків у нас не стало.
цебто є - в овечих шкурах
та стоять ті псячі мури
поміж татом і народом
й називаються - свобода!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285348
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Шкаралупки поїджених днів
нагромадила гіркою втома,
безпритульна, без власного дому
зазирає вже навіть до снів...
Гризуном тишу ночі січе,
шарудить там в надії поживи,
ніч її оминає квапливо,
прихиливши мене на плече.
А на ранок із крапель дощу
осінь настрій мені виплітає...
Це минеться, усе бо минає... -
я заплаканій їй шепочу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285147
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 09.10.2011
У ніжних обіймах вітру
Вона сиділа поруч з ним…
Тримавши в руках фотокартку
І сльози на згадку о нім…
Не знала як далі жити?
Не знала куди далі йти?
Усюди її здоганяли…
Вчорашнього щастя сліди
У ніжних обіймах вітру
Вона сиділа поруч із ним…
Зберігши у серці на вічність
Тепло що він їй залишив
Ледь тихо дихнувши
Піднявши очі у вись
Тихенько вона шепотіла
«Мій любий синочку…»
6 серпня 2011року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274339
дата надходження 09.08.2011
дата закладки 09.10.2011
Грає музика тихої ночі,
Линуть в серце - кохання слова.
Ноти вправно цвіркун, десь, цвіркоче,
Ця картина у снах ожива.
Шелестить ніби грає на скрипці,
Сумну музику сам очерет.
Відбиваються зорі у річці,
Для симфонії гарний сюжет.
Повіває легенько і ніжно,
Пісню ночі несе вітерець.
Що душа омивається слізно,
Щем кохання летить до сердець.
Ще й дзвенить той мотив переливом,
Заворожує співом своїм.
Ніби перша симфонії злива,
Донесе до сердець перший грім...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284676
дата надходження 06.10.2011
дата закладки 06.10.2011
Прошу тебе, спали мої листи,
Я в них занадто щира і відверта,
Я в них могла воскреснути й померти
І серце тобі в жертву принести.
Я в них сміялась, плакала, жила,
В них запах мій ледь-ледь іще вловимий,
Вони ключем летіли журавлиним,
Щоб тихо впасти до твого крила.
Вони тобі несли мою любов -
Тонкий, зворушливий роман у віршах.
Твоя ж була новелою, не більше -
Дешева гра емоцій і розмов.
Я в них звучала музикою слів,
Ховала біль в байдужості трикрапки
І вкотре починала все спочатку
Поміж рядків іще щасливих днів.
Між нашими серцями як мости
В моїх листах були слова кохання...
Я в них була тоді занадто справжня...
Прошу тебе, спали мої листи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276599
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 28.09.2011
Прийдеш з роботи, халат одягнеш,
Зітреш красу і на кухню вмить...
Чомусь з роками кохання в*яне,
А Він байдуже з пультОм лежить.
Став інтернет, як товариш кращий,
Футбол і пиво - весь інтерес
І спілкуватись щоднини важче,
Вже не життя, а суцільний стрес.
Завітала й собі в "павутину",
Сайт знайомств випадково знайшла
І Він з*явився - із мрій мужчина,
І враз ожила, враз розцвіла.
Які слова Він писав ласкаві,
Яка велика була душа,
А співрозмовник який цікавий,
І ерудит, і цінує жарт.
Так спілкувались не день, не другий,
Ховали ніжність в слова прості.
Й нарешті фото бойфренд надумав
На строгий розсуд припіднести.
Так хвилювалась, в онлайн спішила :
Яка ж ти, мрія хмільних ночей?
Аж раптом - серце ледь не спинилось -
Він одружений, зі мною ще й.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283157
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 28.09.2011
Я іду додому, знов іду сама.
Мала б жити в раю, а навкруг тюрма.
Знов іду додому, вітер шелестить,
А на моїм серці туги довга мить.
Моє серце плаче бо іду одна,
І навкруг неначе знов мете зима.
Коло мого дому ліхтарі горять,
а я хочу знати де любов моя?
Де моє кохання безтурботно спить?
Де над моїм щастям місяць мерехтить?
Та на серці тільки туги довга мить.
Знали б як без нього мені важко жить.
Прокидатись вранці і лягать одній.
О чому так довго самотності йдуть дні?
Та іще не довго милий мій ти знай.
Зустрінемось і буде нам з тобою рай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275406
дата надходження 16.08.2011
дата закладки 27.09.2011
Десь там, де я ще не бувала
Є хтось, хто тут ще не бував.
Про ті місця лише в книжках читала,
А хтось про ці навіть не знав.
Не бачив сни красиві кольорові,
Як я про ті незвідані краї
Про мою землю, про її простори,
Берізки білі, дзвінкі солов’ї.
І ось цей Хтось колись сюди потрапить
І не помітить всю її красу,
А я хоч там і не бувала,
Та землю ту уже люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281997
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 24.09.2011
зажурились наші діти
профільний міністр освіти
з областей усіх й районів
нагло пише в "регіони".
вчителів всіх і культуру
кличуть в адміністратуру,
як в концлагері до скону,
визивають до району.
в кадрах якийсь пан чи пані
каже так - пиши заяву!
чи у партію провладну,
чи по власному бажанню.
от додумавсь, табачина,
слабо то тобі дівчина
та по морді надавала
та, напевно, і замало.
Не журіться, бідні діти -
правда ще буде на світі,
ще оті паскудні кадри
підуть геть з освіти в мандри!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282261
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 23.09.2011
ПЛАГІАТОР
головний патрон держави
став писати мемуари.
навіть ні - научні праці.
хоч і змалку був ледачим,
та на старості він здуру
враз закінчив прохфесуру.
але нахил до писання
не збудив в нього бажання
і тоді поважний тато,
щоб могли люди читати,
поскликав своїх шестірок
й наказав, щоб вони вміло
написали те за нього.
от і вийшла книга нова!
та зібрались всі писаки.
аж червоні ніби раки,
давай винити тата
у суцільнім плагіаті.
він спочатку і не втямив,
думав то така реклама,
а тоді покликав замів
і одну поважну пані-
фест маститу журналіску,
пригрозив нікчемам-шісткам
і сказав, скипівши злістю:
- це за що даю вам їсти?
щоб сякі-такі нездари
так мене на сміх підняли?
воно й правда. хіба тато
міг зайнятись плагіатом,
коли він сам тої праці
і не бачив, а ледачі.
мало,що своє всучили.
інтернет весь перерили,
цінні речі всі списали.
попросту усе украли,
як колись він юним віком
цупив шапки в чоловіків.
й те йому тоді простили,
а тепер от до могили
будуть всі до сліз сміятись
й прозивати - плагіатор.
нащо йому тая книжка,
ліпше би з горівков флєшка
із його лицем парадним.
та ще й тиражем мільярдним.
знав би він, то тих писаків
кум давно б вхопив за с...сало,
або той суддя - кирюша.
той би відсудив у буша
все майно і замість тата
звинуватив в плагіаті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280329
дата надходження 13.09.2011
дата закладки 23.09.2011