есть нечто депрессивное в любом проявлении счастья
что-то давящее и провоцирующее тревожные ощущения
в о п р е к и
внутреннему спокойствию той умиротворенной части меня
которая давно умерла.
где чувствительными остались только пальцы
|правой руки|
.
есть нечто невыносимое в бесконечном у|ходе часов
и дело не в их быстротечности или желании всех
остановить
убивает неспособность стрелок сворачивать
собственную кровь
поэтому я целую вечность оставался один
|в их крови|
.
есть нечто ускользающее в твоем внезапном появлении
будто нам будет холоднее по мере приближения к границе
|совместного ада|
но ужас не в том что сердца больше не поддаются
тлению
мне нестерпимо больно от чувства
что когда-нибудь пальцы совершенно перестанут
о щ у щ а т ь
|твое тепло|
__________
и прохладу
*фоновая композиция –
Unkle «When Things Explode»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380619
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 17.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.11.2012
Ніхто не зупиниться.,
допоки ти не визнаєш,
Це поразка
Це виразка
на тлі твого кордону між душею
і тілом
Це зло,
що збувається наркодилером
тільки по п’ятницях
Страсним,
і твої обйобані нікотином
руки
зшивають її незайманий череп,
І з нього вилітає
чорне вороння
застояне
в брудній воді
фарбами
Грабіжники
завжди ховають обличчя
в
проковтнутих істинах,
щоки
вкриваються льодом
і я не знаю де
закінчується простір
застудженого
горла міста,
в якому будинки горять
заживо
разом з картинами
і ці квадратні метри
ущерть заповнені
сновидами
п’яними від брехні
та образ
знай ніхто не зможе
прийти,
навіть месія буде
не в змозі
проковтнути
склянку з вином,
аби тільки тебе
врятувати,
аби тільки ти був
поруч неї,
завжди
чи може у снах,
ніхто не любить
жартувати,
особливо
той хто давно вже помер
А ти просто
смійся
і жартуй,
смійся і жартуй,
Так якби тебе не ховали
І небо не давило на груди
сонцем
лютим.
а ти танцюй і радій,
радій і танцюй
що ти уже мертвий
і тобі не доведеться
снити
і бачити сни прокляті.
а ти просто мовчи,
бо за мертвих потрібно
мовчати,
то мовчи також і за себе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373835
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 28.10.2012
Випий зі мною отрути
Й цілунком союз наш скріпи.
Випий зі мною отрути
Й до смерті мене полюби.
Хотіла вогонь ти відчути,
Що груди до виску пече,
Так випий зі мною отрути
І разом до раю втечем.
Ти можеш байдужою бути
До слів моїх, дій і думок,
Та вип’єш зі мною отрути
Й відчуєш між нами зв’язок.
Ей, випий зі мною отрути,
Це наш чарівний еліксир.
Бо поруч з тобою заснути
Завжди тільки мріяв, повір.
Якщо мене хочеш забути,
То тут в нас дорога одна:
Випий зі мною отрути,
Випий отрути до дна.
І навіть якщо ти не вип’єш,
Я сам до гарячки нап’юсь.
Мене наостанок окликнеш,
Та я уже не повернусь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362023
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 07.09.2012
Так мало сонця світить нам.
Світило тускле чи то ми сліпі?
Ми не потрібні більш богам,
Бо молимося лиш собі.
Дощ падає не зручно і невчас,
Свої тіла гнилі сташимось намочить.
Ховаємось під ліжко кожен раз,
Коли почуєм як гроза гримить.
Залежаний ненавидимо сніг.
О, Господи! Зимі ж начхать на календар!
Забитись любим в свій барліг
І плакать, нити, що життя не рай.
А може досить все винить навкруг?
Планета ж не працює нам на втіху.
Тому, хто й сам собі не друг,
Й в могилі ж-бо не буде тихо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323804
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2012
Отрута снів
Заповнює мій всесвіт
пекельним вогнем болю
і відчаю.
Але, коли ти приходиш
в мої сни -
отрута не діє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320770
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 14.03.2012
Потяг,
який я вiдчуваю до тебе,
схожий на потяг,
котрий сходить з рейок
i на повнiй швидкостi
руйнує моє
буденне життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320078
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 14.03.2012
Плач без мене
Моє горе
Тобі не треба
І нікому
Не потрібно
Ніяк йому зарадити
Я не навчився
Брехати і зраджувати
Не вивчився
Бачити м’ясо
Замість душі
Раптово
Ставши чужим
Не розумію
Як таке відбулося
Це не зі мною
Здохну від злості
Як і навіщо
Питання прозаїчні
Хочу їсти сніг
Я вірив у вічність
Очі здуріли
Бачили гарне
Де не було нічого
Пустота
Косила ноги
Трохи хліба
Для голубів
Тихий ранок
Хотів
Пригорнутися
Розбудити
Очі губами
Бо ти ще спала
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311763
дата надходження 06.02.2012
дата закладки 06.02.2012
Растекайся чёрным воском.
Раздавайся слабым криком
по дорогам, по погостам.
По земле червём разрытой
По телам,упав без силы.
По асфальту и по лужам
Лейся радугой бензинной.
Лейся песней странный ужас
и накатывай внезапно.
Тихо-тихо и мгновенно резким криком громким плачем.
Разноси потом по венам страшный воздух сгустки грязи.
Чёрный пепел дым и пену упади какой-то мразью.
С небоскрёба по колено сгустки крови сгустки крика.
На цветных картинках слёзы и глаза рукой прикрыты.
Умирающей без дозы и на утро распустившись.
С трубкой в вене.
В коматозе лепестки зашившей нитью.
В ядовитой белой розе в белом саване на грядке.
В белой призрачной метели всё нормально всё в порядке.
Приземлились, прилетели
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307525
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012
Раскрылся зонтик - ядерный грибок,
Метеоритный дождь стучит по крыше...
Но будь спокоен. Ты не одинок,
Ты из игры заранее не вышел.
Река ломает первый хрупкий лёд,
Ей ни один прогноз не будет точен...
Мы выживем. А Судный день пройдет.
Зима настанет. Ядерная, впрочем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307372
дата надходження 18.01.2012
дата закладки 18.01.2012
Хард рок, можно сказать )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274261
дата надходження 09.08.2011
дата закладки 28.11.2011
Тоді я вперше з ним зустрівся. Те почуття незрозумілого, роздираючого тіло зсередини страху було мені ще незнайомим. Звичайно, я і раніше з ним перетинався, але так, щоб обличчям до обличчя, такого ще не було. Мій мозок всіляко намагався заблокувати спогади про нього і я вигадував різноманітні версії, аби тільки заперечити факт його існування. Але тепер, коли він стояв на відстані якихось десяти метрів від мене... Всередині мене все похололо, а по тілу бігали гігантські мурашки. "Не видавати страх, тільки не видавати свій страх" - подумки повторював я, а сам тремтів і ледве перебирав ногами. Тоді мені вдалося з ним розминутися, вдалося вижити...
- Не вигадуй, це все твоя фантазія! - а я так благав, так просив їх переїхати, втекти з цієї чортової місцини. Я навіть погрожував податися в монастир. Посадили під домашній арешт. Його не ув'язниш...
В ту ніч я проснувся від холодного подиху, який студив моє обличчя. Відкрити очі я не наважився. Так і лежав години дві, боячись навіть повернутися на інший бік. Я чув, як роздуваються його ніздрі, як він сопе. Від переляку кинуло в жар. Господи, я ледве не втопився у власному поту! Тоді я вперше почав молитися. Молився як вмів. Головне - подумки. Не знаю, чи почув Бог мої молитви, але треті півні заспівали на диво рано. Вдалося вижити...
Коли вони прийшли по мене, я сидів у кутку і колихався. "Звільнив, я просто їх звільнив". Вони не питали, навіщо я це зробив, не дивувались, що саме я їх викликав. Один з них підійшов і запропонував води. Як же хотілося витягнути пістолет у нього з кабури і застрелитися! Та я знав, що так просто він мене не відпустить. Він би й батьків моїх не відпустив, а значить я зробив все правильно. От тільки ніж виявився не таким гострим, як я розраховував, трішки помучились. Але то нічого, живими б вони мучились більше. З будинку виводили під руки з двох сторін. Його не втримаєш...
Його присутність я відчував навіть у ванній кімнаті. Незрозуміле відчуття, ніби тисне щось на мене з усіх сторін. А він завжди стояв за спиною. Я ніколи не обертався. Дзеркал старався уникати. Одного разу я не втримався і поглянув назад. Очі нічого не зафіксували, та він був там, я це точно знаю. Він нічого не говорив, нічого не робив, та сама його присутність робила з моїм мозком жахливі речі. Уява розігрувалась і я вже не міг контролювати свій страх. Емоції стримував, а страх не міг. Хтось колись розказував, як втікав від нього, та я в це не вірив. Тому й не пробував. Якось я закрився від нього в темній вузькій кладовці. Стіни ледь мене не задушили. Я бився в них, ліз на стелю, кричав, а двері знайти не міг. Тоді я вперше покаявся, вперше зізнався у своїх гріхах. Бог мене не почув. Кладовку залив промінь світла, він пробивався у щілину між дверима і стіною. Мабуть, протягом відкрило двері. Вдалося вижити...
- Ти можеш його описати? Намалюй його, - я не знав, як це зробити. Він стояв у лікаря за спиною, а я не пам'ятав, як він виглядає. Лікар ще довго щось буркотів, та я його не чув, я занурився у власні думки. Це було єдине місце, де я почувався вільним. Та я не був там щасливим, там прокидалась моя совість і я починав плакати. Я плакав за батьками, плакав за попереднім життям. Я ридав, тому що мені було себе шкода. Не знаю, чи плакав я насправді, але в думках я заливався слізьми. Мене відводили в палату, і я знову опинявся під його впливом. Я почав з ним говорити. Я більше його не боявся, я мовчки йому підкорявся. Приходили санітари, давали ліки. Скоро санітарів не стане. Його не вилікуєш...
Інколи він приходив у мої сни. Він кликав мене за собою, а коли я не йшов, він просто виривав мою душу. Він її виривав і викидав. Я бачив, як вона опирається йому, я чув її крик, відчував її муки, та нічого зробити не міг. Тоді він залазив на місце душі, і я прокидався. Прокидався де-інде, але тільки не вдома. За селом, у лісі, біля річки... Майже завжди руки були у крові. У крові і землі. Я приходив додому тільки під ранок, а пізніше знаходили жертви. Його жертви. Якось я проснувся раніше потрібного. Я руками заривав труп. Тоді вдалося втекти, вдалося вижити...
Я лежав у труні, на похорони майже ніхто не прийшов. Волосся сиве, весь змарнілий, помітно, що заляканий. А мені всього 25. Священника не було - самогубців не відспівують. Я був надзвичайно розгніваним з цього приводу: я не самогубець - це він мене убив! Закопали на окремому кладовищі, ніби я в чомусь винен. Його поруч не було, мертвим я був йому не цікавим. Після смерті я намагався його знайти - не вдалося. І навряд чи вдасться, хоч у мене попереду і ціла вічність. Я знав, що він десь є. Його не уб'єш...
Дякую за натхнення Наталку Чопик(Ilsa) і її твір "У цьому домі геть порожньо…"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291427
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 07.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2011
Де ділись генії-поети?
Де ділись генії-митці?
Що карбували, як монети,
Слова, тримаючи в руці
Не паличку чарівну палко,
А звичайнісіньке перо,
Любили мову рідну змалку,
Плекали в серці, як добро.
Де ділись генії великі?
Де ділись ті, що в туги час,
В години розпачу і крику
Слівцем підтримували нас?
І в майже мертвій вже країні
Лиш чулись вільні їх слова,
Слова прекрасні, солов’їні, -
Жива ще мова, ще жива!
То не слова були – перлини,
А мова – чистий діамант.
Творили задля України.
Де дівся зараз той талант?
Де ділись поклики надії?
Де ділись щирі голоси?
Над ними зараз вітер віє,
Їхні могили заросли.
Бо їх нема, пішли у вічність,
Пішли давно у забуття.
Та не померла їх величність,
Та не забуте їх життя.
Але чи варто пам’ятати,
Якщо не можем оцінить?
Ми мову стали забувати,
В чужій країні стали жить.
Батьків ми славу в бруд втоптали,
На рідний край вдягли ярмо.
Самі у себе все покрали,
Так скоро й матір продамо!
Сліпі ми стали, безпорадні,
У душах жадібність кипить.
Де ділись генії-таланти,
Хто словом все це міг спинить?
І поки ще мовчать багнети,
І стали черствими не всі,
Озвіться, генії-поети!
Озвіться, генії-митці!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286846
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 17.10.2011
Ты эгоист.Как ты не понимаешь?
Ты не достоин жизни.Но живи!
Ты душу ей так больно, так терзаешь..
Ни спать,ни есть..какая се ля ви???
О,нет, не се ля ви, а глупость!
Вот на поступок твой ответ.
Ты о родителях подумал? Тупость...
Уйти из жизни просто так..О,нет..
Ты не достоин быть ей парой
Ей нужен сильный, волевой..
Кто в голове ее туманной
Настроит четкость и покой..
Кто море ей к ногам простелет
И дом для деток возведет
Любви довериться заставит
И никогда не подведет
Она напугана до смерти
И если любишь - отпусти
И никогда не верь тем,
Кто говорит:"О, се ля ви "!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282065
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 22.09.2011
Петлями вікна здавлюють шиї.
Офісний шум машин, моніторів.
Місто вливає у душі помиї,
Роблячи фільми з дешевих акторів.
Втрачають серця у битві за стіни.
З’їдають з кістками за білі сидіння.
Вкладають під двері бомби і міни,
Малюючи в мозку хворі творіння.
Місто затягує холодом в прірву,
Будуючи стелі на стелі на стелі.
Кидає надії, втрачаючи міру,
І дні пробігають, як сірі пастелі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281872
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 21.09.2011
З-за зашторених вікон ледь пробивались вранішні промені весняного сонця.Кімната набиралась ясним світлим кольором.Але не на довго. Небо затягло темною пеленою і по склу повільно збігали дрібні краплинки. Вітер гойдав ще зовсім голі каштани та кущі бузку. В дитинстві думала, що дощ то крапельки сліз. Маленькі краплі – бог сумує, великі – бог страждає. Дурна дитяча наївність.
Прокинутись виявилось легше ніж встати з ліжка. Мабуть після вчорашнього випитого. Рука машинально потягнулась до столу, та пачка “Winston” виявилася порожньою. Так почався ще один день паскудного існування.
Порожня темна квартира, повна смутку і страху. Та ріднішої за неї не було нічого і нікого. Високі моторошні стіни водночас вбивали і воскрешали. Тут вперше займалась сексом з відчимом, кололася ширкою та курила травку, тут підчепила ВІЛ. Все було. Недавно двадцять сім стукнуло, а враження таке, ніби життя ціле пройшло.
Дощ не стихав, навпаки, крупніші краплі сповзали до низу. Напевно бог страждає від болі, дивлячись на нас – Мурашник, заселений грішниками та засранцями.
Чашка міцної кави додала секундного заряду радості. Затяжка вчорашнього бичка взагалі підняла мало не на сьоме небо. Як небагато потрібно для цього ідіотського щастя.
Депресія. Бісова депресія. Від гнилості та сморіду гнило й в душі. Гнило, вивертаючи всі нутрощі. Це гірше будь-якої існуючої напасті.
Хотілося глянути на все з висоти пташиного польоту. Ще одна з дитячих нездійснених мрій. Здійнятися високо-високо в хмари, тільки б сонця не торкнутися, бо тендітні крильця спалахнуть від вогняних променів. А тоді впадеш на землю і розіб’єшся. Смішно. Сумно.
Нарешті дощ припинився. Сіре непроглядне небо віддзеркалювалося в дрібних калюжах. Краплі на склі повільно сохли… І не помічаєш, як крок за кроком наближаєшся до вікна, відчиняєш його, стаєш босими ногами на підвіконник. Не відчуваєш ані страху, ані жалю. Нічогісінько. Пориви вітру зривають з тіла шовкову сорочку. Тепер, наче птах. Тепер вільна. Та крил за спиною не має і політ виходить зовсім коротким. Коротким, але справжнім…
Білі стіни, застелені ліжка навколо. Знову закриваю очі. Все схоже на сон. Відкриваю очі. Сон або рай. Хоча який рай! В пекельнім вогні смажитися повинна. Та згодом розумію, що лежу в лікарняній палаті. Руки обштрикані крапельницями. Порожня палата починає тиснути на мозок. Закриваю очі. Чую, як відчиняються двері, повільними кроками хтось наближається, вловлюю на собі пильний погляд. Відкриваю очі і бачу перед собою підстаркувату медсестру. Вона бубонить щось собі під ніс. Але далі вона замовкає, зрозумівши, що зовсім не слухаю її нудну проповідь.
Білосніжні простині, запах ліків. Тихо лежу, не зморгнувши навіть оком. Погляд завмер на синій плямі, що на стінці ліжка. Спокійно. Напевно це справді рай…
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255237
дата надходження 21.04.2011
дата закладки 21.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.09.2011