Я думаю, что настоящая любовь сродни безумству, в то же время это серьезный труд и над собой, и над обстоятельствами жизни. Любовь подобна идеологии, она требует своих жертв, своих безумств, она выходит из ряда условий, ее вызвавших, в безусловную сферу... Тогда она становится совершенной, переводя взаимодействие полов во взаимодействие природы, мужского начала всей природы и женского. При сходстве внутренней музыки, при взаимной настройке, продвижении внутренней архитектуры к взаимному сходству, проникновению и содействию любовь порождает блаженство реально ощутимых переживаний, которым дает проявиться природа в полной мере. И сознание тогда ищет преодолеть всё, все проблемы, в том числе времени, смерти и прочее... Настоящая любовь должна помочь, при должной работе, в преодолении увядания, смерти, приближении неприятностей и болезней. Разум, соединенный с безумием любви, становится божественным вооружением, приводящим к совершенству в обход страданию или властвуя над самим страданием. Разум должен уметь владеть реальностью, владеть знанием, конкретными навыками и силой для устроения дома любви (я не совсем о благах чисто внешних). И.. терпение, способность ждать, понимать, прощать и идти дальше, не порабощая, но вслушиваясь в природу, подарившую партнера для ЖИЗНИ и по самой жизни в ее предельной квинтэссенции. Но всё перечисленное - очевидно и естественно для любого не зажатого рамками человека, старающегося понять что к чему ...
Черный Леопард Стихи.ру
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304951
дата надходження 07.01.2012
дата закладки 07.03.2012
Мати з дочкою вже зранку -
На лавочку сіли,
Та знайому стару тему
Знову обсудили.
Згадували «незлим словом»
Подружок та сваху,
В діло це - старі, іржаві -
Забивали цвяхи.
Треба було б щось робити -
Та часу немає,
Краще знов поговорити!
Робота?!....Чекає!
Дочка сидить собі та гадає:
«Де б кого найняти,
Щоб роботу поробив -
Брудну та закляту?!».
Валяться вже стіни в хаті,
Посуд геть не митий,
Як то кажуть у народі -
«Корито розбите!».
Дочка – років вже під сорок,
Чоловіка мала,
Та кохання «неземне»
З «стелі» десь чекала.
Від кохання вона ще,
Гроші ждала добрі -
Тільки, правда, на таке
Не знайшлись хоробрі.
Сидять вдвох та все зливають
«На млин» мутну воду,
Не замітили як сталось -
Змінилась погода.
Дощ пішов, доріжки слизькі,
Заважає віття,
Бо вже цілий рік лежить
Під дверима сміття.
Якось все ж вони зуміли
Продертися в хату,
Знов взялися за старе -
Язики чесати.
Крівлю дощик промочив,
Начав в хату капати,
Ніхто вухом не веде -
Треба добалакати.
Раптом мовила стара:
«Треба щось робити!
Щоб спасти те, що не впало -
Краще підсобити!»
Наняли чужих людей –
Збадьорили хату!
Дочка й син - тридцяти років,
Ховалися ззаду.
Стара мати в голові
Геть гадки не мала,
Щоб синочок та дочка
Трохи помагали.
Сміття винесли під хату -
Маляр й штукатури,
Другий рік воно лежить –
Скріпило бордюри.
«Ти, синочок, - каже мати, –
Не нате родився,
Щоб робить брудну роботу!
Краще - оженися!»
Не барився!.. Оженився! -
Синочок вже скоро,
Тільки жінка через місяць -
Втекла з другим в гори!
Знову думають жінки:
«Де найти такого,
Щоб на них весь час робив
Й на панка крутого?!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305157
дата надходження 08.01.2012
дата закладки 07.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.09.2011
[b]РАНОК[/b]
Там, де небо до землі впадáє
Й від дошів схвильована вона
У його обійми лине...– розквітає
Вкотре незбагнéнна дивина.
Знов вмиваються росою юні зорі,
Заколихані у сонячних руках,
І розчісують хмаринки білочолі
Перше світло в дзéркалах-ставкáх.
Там із тéмряви народжується ранком
Оповитеє туманом немовля –
Новий день, що з зо́ряним світанком
Прокидається у співі солов’я.
В діамантах квітів засвітився
Небосхил. Він, зрóщений з ночéй,
Пестощами прóменів розлився
Щоб побачити красу твої́х очей.
Щоби з їхнього суцвіття увібрати
Барв в веселку й кольори у сни
І зірницям в небеса додати
Той серпанок з блиску та краси.
[b][i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]6 серпня 2011 р.[/i]
[i]Гай-Нижник П. [/i]Плинність: Поезія. – К: «МП Леся», 2015. – C.24.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273811
дата надходження 06.08.2011
дата закладки 28.09.2011
[b]ПРОЙТИ ЖИТТЯ І ОЗИРНУТИСЬ[/b]
Пройти, добігти, промайнути,
Слід залишити і збагнути,
Що все ж таки не наслідив,
Не перебу́в – таки́ прожив
Свій ча́су шлях, з’я́ву єдину,
Що невблаганно мчить до сплину
Усе стрімкіш. Без вороття...
Й чи згадка там чи забуття
Ховається в байдужій млі
Й в кістках холодної землі
Та й нас ковтає, хто це знає...
Лиш Бог один – Він суд звершає.
Творити, жити, народити,
Дійти межі буття й прозріти
Що дихав, а не продихнýв,
Щось розпізнав – не зазирнув.
Щоб пустку стра́ху й марноти́
В ту мить останню не знайти
Як з краєм станеться зіткнутись,
Й булó б не прикро озирнутись.
[b][i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]28 вересня 2011 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283152
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 28.09.2011
Зануривши ноги у літо,
Ковтаю початок тепла,
Нарешті я зможу збагнути,
Наскільки холодна була.
Розправлю за птахою крила,
З очей скину пасмо сумне,
У небо стрілою полину,
В лугах не шукайте мене.
Із цвіту зберу насолоду,
Заповню себе нею вщент,
Чекатиму сонця заходу -
Замовила ніч на десерт.
Наїмся, теплом навтішаюсь,
Полишивши мотлох в кущах,
А ранком назад повертаюсь,
З відталим добром у очах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259113
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 03.09.2011