Люби Україну, як вперше, люби,
Бо ж перша любов – єдина,
Вона на вогненних шляхах боротьби
За вільну від пут людину!
Люби Україну, і сиву, й нову,
Що світ цей заворожила,
І білу хатину, і в сріблі траву,
І у споришах стежину.
Люби Україну за лоно її,
Де місце було й для тебе,
За окрик тривожний згори журавлів,
За синь весняного неба.
Люби Україну за дивні пісні –
Таких не зустрінеш в світі, –
За зорі, липневі, правічно-ясні,
За серце, добром зігріте.
Люби Україну – це твій оберіг,
Тож ним дорожи до скону,
Бо там твій праотчий єдиний поріг
І мати біля ікони.
Люби – не прості це – магічні слова –
Народжені із любові,
Святиться ім’я її у молитвах,
Котрі кожен шле до Бога.
Люби Україну і в сні, й наяву,
Розп’яту вогнем, в руїнах,
Народжену в муках, та духом нову.
Люби свою Україну!
25.08.2022.
Ганна Верес Демиденко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957567
дата надходження 25.08.2022
дата закладки 26.08.2022
Москва нас розпинала на хрестах
Не ‘дне століття, щоб рабами стали,
У душі наші насівала страх,
Та вистачило віри в нас і сталі,
Аби не розчавив злодійський прес
І пам’ять забуттям не захворіла.
Переживали ми за стресом стрес,
Але про волю думка серце гріла.
Нас на хрестах цвяхами розпинали,
Вбиваючи їх прямо в мозолі,
І голодом три рази нагинали,
Хоч від зорі трудились до зорі.
Нас мучили в катівнях, сандармохах,
Де ночі довгі і короткі дні,
І звідти утекти не мали змоги,
Нас, мертвих, в море кидали в рядні.
Нас не минула й Друга Вітчизняна,
Судили й… за три житні колоски,
В колгоспах коси з долями линяли,
Ми ж затягали все тугіш паски.
Побудували фабрики й заводи,
На паспорт, на сільський, мали табу,
І ГЕСи, і АЕСи вміли зводить.
Чи можна це змінити, чи забуть?!
Ось так творився нами рай совітський
І нами піднімали цілину,
У вісімнадцять забирали в військо
І посилали на чужу війну.
Вели нас, бач, вперед, до комунізму,
Де по потребі кожному, як слід.
Будівникам його було лиш пізно,
Завісу нам поставили залізну.
Здавалося, забув про нас і світ.
І тільки в 90-х знов державу
Нову зуміли ми проголосить.
Росія ж, душу маючи іржаву,
Злякалась: лан не їй же колосивсь.
Нам ланцюги московські заважали,
Бо влада напівнашою була,
Її міняти й ми не поспішали.
Закінчилась колгоспна кабала.
Дивився світ на наші поривання
То до Європи, то до СНД,
А чи на місці довге тупцювання,
Поки Майданом освятився день.
Майдани ті країну сколихнули,
І знов подивувався нами світ.
Тепер вже ми імперію нагнули,
Хоча й упав ізнов найкращий цвіт.
Пожалкувала Рашка, бач, за нами:
Украла Крим, улізла в наш Донбас.
Дев’ятий рік нам шле своє цунамі,
Та сам Господь тепер уже за нас.
Сьогодні Україна знана в світі:
Їм’я її вкарбоване в серцях!
Ми ж свого часу й України діти,
І світ за волю бачить в нас борця!
17.08.2022.
Ганна Верес Демиденко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957496
дата надходження 24.08.2022
дата закладки 26.08.2022
Таким, яким ти є, себе прийми
Ще з перших сонця промінців
І не соромся власних почуттів..
Над ними гору впевнено візьми.
Таким, яким ти є, себе прийми.
В собі дух волі розбуди
І завжди лиш вперед іди,
Долаючи лихії чари тьми.
Таким, яким ти є, себе прийми
Та власну сутність упізнай,
Із нею вперто здобувай
Свою місцину в світі, між людьми.
Таким, яким ти є, себе прийми.
До серця завжди прислухайсь.
Ніколи в ньому не вагайсь
Чи з посмішкою, чи то зі слізьми.
Таким, яким ти є, себе прийми.
Енергію в собі живу
Дозволь в життя втілить єству,
Її звільнивши від тенет пітьми.
Таким, яким ти є, себе прийми,
Якої б долі ти не мав,
Аби лиш завжди пам’ятав
Те, що її творці ‒ це тільки ми.
Таким, яким ти є, себе прийми
З недоліками усіма,
Бо більш ніде, як ти, нема.
Тож честь свою обороняй грудьми.
Таким, яким ти є, себе прийми.
Важливо, що в душі твоїй.
Незмушено дай змогу їй
Свободи з легкістю змахнуть крильми.
Євген Ковальчук, 13. 07. 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942467
дата надходження 15.03.2022
дата закладки 16.03.2022
Війна, війна… Ти нас навчаєш жити.
І ці уроки з присмаком гірким.
Ми учимось по-справжньому любити,
І не вважаєм скарб земний "своїм".
Ми при тобі охочіші ділитись:
З своїх домівок розділяєм хліб.
Ти нас навчила з ближніми ріднитись,
І цінувать людину кожну, всіх.
Ти наспівала нам про те, що вічне,
Ти нагадала нам, що є душа.
Дала пізнать, що істинно є цінне,
Навчила цінувати й мить життя.
Ти спонукала наші очі плакать,
А Бог послав у серце каяття.
Не хочем просто про добро "балакать", -
Ми практикуєм милість й співчуття.
Хоча насправді всі ми такі різні,
Війна, ти нагадала: ми - брати.
Твої уроки так, і страшні, й грізні,
Та ми вже знаєм: хто ми є такі, -
Бо хоч й помремо, будем вічно жити!
На нас чекають славні небеса.
Ми будем жити. Зміненими жити!!!
Радіти будем, й славити Христа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942474
дата надходження 15.03.2022
дата закладки 16.03.2022
Мої поля, ліси і крутосхили,
У вас свою відраду віднайду.
Мені земля надасть такої сили,
Що я тепер ніколи не впаду.
Як древовид, крізь час і крізь каміння,
Відчувши запах моху і кори,
Я проростаю, і моє коріння,
Закриє вхід кролячої нори.
Цей дотик трав - щось рідне і духм‘яне,
Немов життя заграло на сурмі.
І жар в душі, і серце полум’яне,
Запалить сотні вогників в пітьмі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910590
дата надходження 10.04.2021
дата закладки 23.04.2021
З дитинства паростки любові
В мені корінням проросли.
Їх залишу назавжди в слові,
Щоб і нащадки берегли.
Святу любов до ріднокраю
Невтомно крізь роки несу.
Віночком в риму заплітаю,
Його Божественну красу.
Де весни квітнуть білопінно,
Чарує солов'їний спів.
Вітри в степах Таврійських вільно
Колишуть золото хлібів.
Люблю Карпатські полонини,
Цей Богом даний справжній рай!
Стрімких потоків переливи,
І веселковий водограй.
А край ожиновий Волині,
Де Мавки славні й Лукаші.
Живе у серці і донині
Й теплиться спомином в душі.
О, земле, рідна життєдайна,
Повік нескорений народ.
Нехай же Віра сонцесяйна
Веде до праведних свобод!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868000
дата надходження 14.03.2020
дата закладки 15.03.2020
З пралісів і степів, путівцями таємними — не відшукати,
або з Синьої Сварги, із неба (бо він є і неба творцем),
вийшов славний Сварог про життя у людей розпитати,
статний старець величний з відкритим і світлим лицем.
— Розкажіть мені, рідні нащадки, Онуки Дажбожії,
Як ви творите лад у собі, в Білім Світі, у Всесвіті?
За законами Прави, з Поконами Роду в гармонії,
ви плекаєте мову, як зброю, вклоняючись пам'яті?
Зберегли свою Землю, даровану Світлими Предками,
які Рід весь у Яві зростили на радість у гідності?
Діти Дух ваш в майбутнє своє понесуть із подяками,
чи в чужинців свій хліб зароблятимуть, долею зігнуті?
Чи шануєте Рід свій: старих, слабосилих, на милицях,
поважаєте батька і матір шляхетно і віддано?
Бо я бачив нужденних, калік, які просто на вулицях,
без осель, допомоги, самотні, й подітись їм нікуди.
Стоїте на батьківській Землі, отже й право виборюйте,
бійтесь втратити волю до ратних звитяг, а не ворога.
Не плазуйте і кривдою душу свою не принижуйте.
Недарма вам залишили Спас і знання Роду Вишнього.
Справжні діти Богів, у житті дослухайтеся Совісті,
бережіть свої душі, збагачуйте вчинками чистими,
і пильнуйте серця від сліпої відплати й байдужості.
Вам творити життя у Любові за світочем Істини!
Таня СВІТЛА
04.2019 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831873
дата надходження 06.04.2019
дата закладки 06.04.2019
ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ
Все буде добре!-ти повір, у ці слова...
Все міняється,і крутиться по -колу,
Вчора, над тобою чорні хмари гроза.
Не сумуй, не опускай руки додолу.
Все буде добре !-ти повір, у ці слова...
Про свої плани, не розказуй нікому!
Відсій, всякий непотріб прозріє голова
Відкрий, серце Богу.Довіряй святому.
Все буде добре!-ти повір ,у ці слова...
І із сумного серця відчай прожени...
Розкуй ,тягар з душі ,щоб мрія ожила,
Молись, трудись, до цілі до мети- іди.
Все буде добре!-ти повір у ці слова...
Вдихни ,у повітря наповни у груди.
У сонячнім світанку засяє зоря,
побачиш ,прекрасний божий світ повсюди.
Все буде добре! -ти повір ,у ці слова...
Небо, дає випробування у житті.
Щоб ти впав і встав,і боровся за життя.
Пам'ятай, без Бога нема щастя тобі.!
Все буде добре !-ти повір ,у ці слова!
І у завтрашній день не втрачай надії...
Затисни ,біль в долоню.І молись, душа.
Щоб збулись, бажані ,і жадані мрії.
М. Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820217
дата надходження 05.01.2019
дата закладки 05.01.2019
1
Уранці, виліз равлик з черепашки,
Поглянув навкруги:
-Щось тут не так!
Обсипалися пелюстки в ромашки,
Схилився до землі сухий будяк.
Із гілочок летять руді листочки,
Заметушились мухи і жуки.
Ховаються. Хтось – під старі пеньочки,
Хтось - під кору, у шпарки-дірочки…
2
-Скажіть, куди усі так поспішають? -
спитав маленький равлик в павука.
-Ти що не знаєш? Від зими втікають!
Бо для тварин, пора ця – вкрай важка.
Гулятимуть холодні хуртовини,
Затріскотить мороз і злий вітрисько.
Ти, друже, теж, не гай а ні хвилини -
Ховайся хутко, бо зима вже близько!
3
-Та я…я… не боюсь морозів лютих,-
хоробрий равлик вголос закричав.
І хай зима в садочок тільки ступить,
Я прожену її! Ген-ген, за той ось став…
Маленький равлик розсердився трішки,
бо, взимку, треба в схованці сидіти.
А він так любить прогулятись пішки,
садочком, де цвітуть барвисті квіти.
А ще, він любить стиглі полунички,
Солодке яблучко, м’якеньку грушку.
І повзати весь день серед травички,
У заростях зеленої петрушки…
4
Тим часом, дні коротшими ставали,
Густим туманом вкрилися долини.
Усі дрібні тваринки поховались,
І, тільки равлик все чекав на зиму…
Одному було сумно й дуже важко.
Він змерз. Та все-таки чекав, чекав…
А потім… заховався в черепашку
І, позіхнувши, солоденько задрімав…
5
…Коли прокинувся – пташки співали
І пурхали метелики у лузі.
Духмяні квіточки порозквітали,
І він побачив своїх давніх друзів.
Подумав равлик:
- Я заснув, то була осінь!
А де ж зима? Куди вона подалась?
-А, зрозумів! Зими не було зовсім!
Скоріш за все, вона мене злякалась…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799908
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 26.07.2018
Над мурами старого замку
Я в пошуках її літав
Відчувши у ній пристрасть палку
Я пробудивсь від сну в якому тихо спав.
Століття вимерли між нами,
Гілками дикими проросли тихі дні,
О мій принце-спокій, ти вернувся
В мої дивні сни.
Я зарікавсь колись не пить любов з долонь
Ти пробудила у мені жагу невпинну
Я знов попав до тебе у полон
Молю пощади в ночі, на колінах...
Лелійно цілуєш зранеті губи,
Руками кволим торкаєшся скроні,
Між нами немає спокою,
Ми з тобою мрійливо потопаєм у вогні.
Ми будем впиватися кров’ю нещасних
І стрімко злітати у вись
Кохаючись потім в травах диких і рясних,
Ми знов згоримо як колись.
(Створено спільно з Сергієм Варжелем)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800812
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 26.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.10.2014
Такої осені давно вже не було,
таких предив не ткали журавлята,
щоб аж до Сонця підіймалося крило
і пошепки хотілось розмовляти.
Простори ширити, нетанучу глибінь
торкнутись тепло, згладжуючи вітер.
У тишу вслухатись - почути далечінь...
....і першим снігом біло розговіти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376055
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 22.12.2012
Чогось або когось чекаю стільки років,
Лиш іноді чарівні бачу сни:
Про милого, про юні карі очі
Та шлях МАЙБУТНЬОГО від літа до зими...
Ну що, ну що ти наробила?
Навіщо досвід цей бридкий?
Я цього хлопця зовсім не любила -
Тому й цілунок і не був палкий...
Навіщо змарнувала вишні цвіт,
Чому дозволила уста в уста?
Причарував, мабуть, безвістя лід
Або ж цікавість холоста...
Ну хто для тебе, хто ж я?
Невже лиш дівчинка-хвилинка?
То було наче так, знічев'я,
I ось я - перегорнута сторінка...
Ти перший був, тобі вдалось
Вкрасти з моїх вуст цілунки.
Та жаль, що серце не билось
І не благало порятунку...
Життя триває, нОві обладунки
придбала... Не страшні морози...
Твої гріховні цілунки
Давно вже змили мої сльози...́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314478
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 26.02.2012