...День від`їзду-найтяжчий день.Чому так завжди?!Чому не вчипитись і не сказати:\"Не їдь,лишись або я з тобою...\"
Завжди обираю не ту...
Дядько,близько якого ми куштували хот-догами був напідпитку,та все ж головне питання я встиг йому поставити:\"Що найважче в житті?-Утримати біля себе жінку\".
Ти сказала,що ти і так поряд.Я просив почекати місяць,а потім переїду до тебе.
Якось це спонтанно.
\"Я довіряю тобі\"
\"Я тобі\"
Це були наші останні слова сказані один одному при світлі сонця.
Я гадав,що буде важко.
Що хтось зірветься.Але я й гадки не мав,що так швидко...Це була ти...
Для тебе це була пригода.Для мене вже котра за рахунком ілюзія...
...Стоючи на краю і дивлячись вниз все здається дуже малим,приплюснутим,дрібним...Вітер їбашить в лице розносячи шматки паперу по світу і на саме дно.І чомусь здається,що я там опинюсь раніше ніж будь-який папір,що згодом накриє мене..
P.S.2011 рік,десь в сторону Львова(ну,як завжди)...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527128
дата надходження 01.10.2014
дата закладки 01.12.2014
Я извлек все иголки из тела,
Осознав себя куклою вуду.
Угрожающе низкое небо;
Угадать бы, кем завтра я буду.
Ничего не обрел, а утратил
Внешний облик, уверенный почерк;
Одинаково солнышко светит
Для обтянутых кожей и прочих.
На пути к исцелению - бури,
Охватившие помыслы тёмны;
Я отныне не ведаю боли,
Что младенец, в уме порожденный.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519988
дата надходження 28.08.2014
дата закладки 31.08.2014
где-то тринадцатого месяца
тринадцатого года
я буду готов
принять твой сигнал
он будет достаточно сильным
потому что я буду
достаточно сильным
чтобы
его
принять
чтобы начать воспринимать
тебя
как материализовавшуюся сущность
целенаправленно впивающуюся
своим энергетическим полем
в лишенную голосов
|но не музыки|
мою атмосферу
мирно спящего
|жаждущего
внутренних войн внешними
силами|
хаоса
и перестать думать о тебе
|как о попавшем под
гравитационное воздействие
случайном объекте
сна|
весна разбудит город
приступом кашля
и небом пройдет
дрожь
посыпая головы пеплом
от огня
который не греет
от солнца
которое стареет
от того что никто
не смотрит
в его сторону
никогда
утро это возможность
начаться
как-то по-другому
но я выбираю не тот
вариант
каждый раз
безошибочно следуя
пройденным путем
допущенных
ошибок
я знаю
что не буду любить
потому что уже
люблю
и нет никакого смысла
искать тебя
потому что я нашел
|еще до того как однажды
потерял|
погода внутри
обещает настроение
дождя
способное создать
прекраснейший
по своему наполнению
ураган
стихийных страстей
|и уничтожить|
мы умеем любить
и не умеем не любить
мы умеем страдать
и не умеем не страдать
но мы никак не научимся жить
так
чтобы не хотелось
умирать
|от любви и страданий|
*
так почему бы не сделать это
сегодня
|как и всегда|
чудесная погода
рождает отличное настроение
мой город проснулся
а небо больше не лихорадит
много чего хочется сказать
потому что так по-особенному тепло
на душе
ведь она приняла сигнал
и направляет меня
|к тебе|
я смотрю прямо в твои глаза.
я смотрю на солнце.
я счастлив.
*фоновая композиция –
Stielas Storhett «Sic Itur Ad Astra…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452979
дата надходження 06.10.2013
дата закладки 07.10.2013
Мы не будем делить с тобою миры.
Во мне выжжен хаос светом дальней Омега-Звезды
В моей гексаграмме не ты,
Увы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442570
дата надходження 10.08.2013
дата закладки 02.10.2013
Я прокинулась вранці. Вчорашній шторм минувся. Він минувся як і всі шторми, що були до нього і ще будуть у майбутньому. І я прокинулась. Вчора мені було важко дивитися, як у хвилях, що, здавалося, сягали самих небес, якби їх було видно крізь товщу дощу, зникав наш недобудований будинок. Я намагалася вживати стосовно нього слово «недобудований», щоб не називати його руїнами. Однак, вже немає різниці, адже море забрало його собі назавжди. Можливо, у морі існує інший світ. Ні, не той, що на рифах, не той, де риби. А певним чином паралельний нашому. Люди дихають там водою і тонуть у товщах повітря. І можливо, інші ми зможемо збудувати будинок на тих руїнах. Я ні в якому разі не заспокоюю себе і чітко розумію безповоротність усієї ситуації. Вранці мені вже було байдуже. Я спокійно дивилася на порожнє місце на пляжі. На відсутність руїн. Вітер повиривав усі дерева на острові з корінням, що робило його пустинним, щоб не сказати порожнім.
Де ж сховалась від шторму я? Звідки я бачила усе, що сталося вчора?. Зі свого власного маяка на острові серед моря, що часом вирує, як скажене. З того самого маяка, який я не запалила учора для тебе під час цього шторму. І я не жалкую. Шторм розпочався одразу ж після того, як я зрозуміла, що мені ніколи не добудувати без тебе той будинок, нам не вжитися в ньому, не бути щасливими. Я так довго чекала, що серед темної ночі, але все ж таки на горизонті з’явиться твій корабель, але він все не йшов. Я так справно запалювала маяк, щоночі, і вірно чекала тебе із далеких далек. Я тягала щодня по цеглині до нашого недобудованого будинку, якщо не казати руїн, в надії що ти припливеш і ми добудуємо його. От тільки вчора мені набридло жити в очікуванні тебе, я чітко усвідомила це. І небо одразу набралось води, стало чорним і злим, загуло. Море захвилювалося. Дощ пішов як скажений. Зірвався вітер. Вперше за усе існування мене і тебе, цього острова, нашого світу, я не запалила для тебе маяк. Може й тому мені краще було видно як море змиває бастіон моєї надії. Було боляче, але я не жалкую. Сьогодні море спокійне й на диво чисте. Воно не винесло уламків твого корабля на мій берег. Його, разом із тобою, море забрало у інший світ, свій світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408476
дата надходження 12.03.2013
дата закладки 12.03.2013
Ми брешемо в очі не червоніючи.
Залишаємо в душі опіки,
які обпікають почуття, тліючи.
Шукаємо від бід ліки,
Не бачачи загальної хвороби,
яка заселилась в організмі.
Ховаємось від власної природи,
закутаної в егоїзмі.
Заробляємо гроші на життя,
не отримуючи щастя.
Перетворюєм спогади в сміття,
закуті у потреб нашестя.
У смердючому багні душу ховаєм,
не маючи простих навиків,
все глибше й глибше копаєм
яму для складання байдиків.
Життя позбавлені сенсу
ніколи не знали свободи.
Душі натерли до глянсу,
та не пізнали насолоди.
Та проблема засіла у кожному,
сидить, не рухається, омертвіла,
наче у полі безмежному
остання квітка відцвіла.
Та прийде час для змін
внутрішнього я стереотипів руйнування
і повикидаємо в камін
колючих й тернистих спогадів існування.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374513
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 31.10.2012
иногда хочется просто стоять
как вкопанный
растворяясь в темноте
твоих зрачков
таять как сахарная пудра
из звезд
в капле такого же ночного
чая
исчезая как сигаретный пепел
на поверхности луж
вместе с твоей
обжигающей асфальт
тенью
для того чтобы запомнить
ожог твоего присутствия
каждым миллиметром
своей души
навсегда
иногда достаточно вдоха
чтобы задержав дыхание
начать отсчитывать
миллионные доли секунд
до следующего глотка
|тебя|
застывая
на еще одну вечность
в безвременьи
иногда кажется боль
нестерпима
в те моменты когда я понимаю
что твой голос давно стал частью
не только меня
но и каждого угла осени
снов
и родственных улиц
в которых он отзывается
лишь эхом
в те моменты когда я осознаю
что твоя любовь
|тянет на дно памяти
ни на миг не отпуская
мою руку
а хрупкие мысли о тебе
замерзают там
в одиночестве|
никогда уже не вернется ко мне
|прежней|
*
и такими моментами моя боль
лишь усиливается
|бесчувствием|
тысячекратно
*
но не смотря на констатацию смерти
чувств
и каких-либо проявлений
эмоций
я все еще подкожно ощущаю
|что люблю..|
шелковые касания твоей ауры
правда теперь они стали
холоднее.
*фоновая композиция для душевнобольных–
When Mine Eyes Blacken
«Within Deaths Embrace»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371481
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 18.10.2012
Verloren
wieder
Stehengeblieben
Bin
Ich auf der Suche
Nach
Schatten und Ruhe
Dynamik-Gewitter
Kommt
Hoffnung-Erwartung
Bis heute und weiter
Die Zeit
Zusagen ohne
Verlieben
Mehr nicht.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363049
дата надходження 09.09.2012
дата закладки 09.09.2012
Відстань у мільйони кроків,
розлука на безодню слів,
я часто закриваю очі
для мрій, що взяла з своїх снів.
Я там літаю разом із тобою,
З тобою в унісон мовчу!
Пірнаю так високо я з метою
Побачити де край? Куди я далі йду?.
Чому себе послухавши не чую?.
Так близько дивлюсь - та сліпа?.
Без фарб, інтуїтивно я малюю
картину, де нічого ще нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353522
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 28.07.2012
варто подумати про тебе
і відразу
так жарко, що вікна розростаються скляними бульбашками
провисають у зовнішній світ
збільшуючи простір, вiдведений нам
краi розриву
злипаються, затягуються
пунктир перетворюється на грубий і товстий шов
сповзає в суцільну подвійну я | | ти
іржава колючка на серце, яка вже мільйони років оберігає його від прибульців
розпадається в брудний червоний пил
я чула - сонце холоне
але ти
не охолонь
згорай разом зі мною
вмазуюйся шматками одночасно сказаних фраз
вихоплюй мій запах
з пролітаючих повз кібервiтрiв
якщо я ляжу на асфальт
щоб побачити небо, зроби так само
i тодi всiм у ту ж мить стане зрозумiло
це
людина яка хвора на голову мною
а може сходити погладити рейки
розхвилювати себе їх прохолодною наготою
щоб кінчити під ритм коліс зовсім не твого потягу
а надвечiр прямуючи додому
купити в кіоску яблучний тютюн
курити його, обливаючись сльозами, не витримуючи знання, що життя - сука
i тому
варто подумати про тебе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342963
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 24.06.2012
я так тебя люблю что боюсь
называть твои имена вслух
боюсь порушить их хрупкую конструкцию
и превратить в свалку неуничтоженных воспоминаний о тебе
боюсь что они вылетят и не вернутся ко мне никогда
ведь у них такие маленькие и легкие сердца в буквах
нежные настолько что даже слабый ветер мог бы вырвать их
смешав с грязным воздухом человеческих мыслей
разъедающих суставы новорожденных слов
и унести от меня навсегда
поэтому я ужасно боюсь
говорить
боюсь чтобы их тонкие стенки не прогнулись
и не лопнули под давлением типичного равно|у|душия слушающих
под тяжестью циничной неискренности произносящих
чужеродственных губ
этот мир глухонемых сердец погубит их поэтому я молчу
молчу чтобы уберечь тебя от себя говорящего
называющего все твои истинные имена вслух
добровольно отдающего их на съедение заживо
ветром и чужими голосами
|смертельно раня своим собственным|
кричащего о тебе всему этому миру полумертвых душ
выпивающих соки смысла
каждой
чуж|д|ой
ему
мысли
от себя влюбленного настолько
что если я когда-нибудь умру
то среди полчищ бессмысленно убитых слов
останется одно единственное непроизнесенное Имя
навсегда спрятанное в моих сшитых обещанием
губах.
*фоновая композиция – Vàli «Et Ensomt Minne»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345186
дата надходження 20.06.2012
дата закладки 22.06.2012
Блаженство, момент молчания, опущенные веки, в глазах отчаяние. Все это длиться очень долго, превозмогая дрожь и голод, вертишься, суетишься, до самого конца, обрыва, точки. Абзац, живая плоть на мониторе, немного обезбалюющего для смазки, дешёвый разговор для поддержания стабильности в пустых отношениях. Заполняешь движением черную дыру. Все недостатки вертятся вокруг орбиты самомнения, твой труп насиловали в детстве. Нагнетаю напряжение, путем отождествления, меня и тебя, горячая кровь фонтаном брызгает в глаза. Я сам, не надо помощи, я беспомощный и без вашей допотопной помощи. Я умираю в мучениях, ничего не имеет значение. Приходиться поверить в бога, еще секунда, еще немного, а потом...
Блаженство, момент молчания, опущенные веки, в глазах отчаяние, нет ты не спишь, сейчас ты наяву. Все это длиться слишком долго, блябуду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340472
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 30.05.2012
небо обнажило жилы
солнца
эякулируя светом
на целюлитный участок
дождливосочащихся
девственным весенним дождем
облаков..
* *
ты до безумия ненавидишь меня
за мою любовь
а я неимоверно сильно люблю тебя
за твою ненависть
такая странная любовь..
все события прерывисты
суицидальностью
случая
время как бы намекает нам
всегда
немыми подсказками
|с острыми краями
осознания|
и до нелепости необъяснимыми
на то
что не нужно рассчитывать
на него
НИКОГДА
потому что время уже рассчитано
наперед.
всё что ты имеешь
это право на омолаживающую
надежду
это право до отчаянья
верить!
что всё
на что ты когда-либо надеялся
во что когда-либо хотел верить
случайно не умрет
не закончится
а если и подойдет к концу
то только к логическому
и только так
как задумал
Ты.
право
подкреплять
переменчивую легкость
уверенности
генерированием сладостных
иллюзий
впитывая сок приторных
эмоций
естественнорожденной
радости
сдабривая память
эпизодами эфемерности
в комфортном микроклимате
трепетно
воссозданного тобой
отдельного
мира
во вселенной
воистину
бесконечного
Микрокосма
где только
она
ты
ее Ненависть
и твоя
Любовь.
*фоновая композиция –
Kauan «Ommeltu Polku»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317566
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 16.05.2012
-отож починаєш мовчати
коханими словами,
-мовчи, і далі, бо
твій голос добре знаю,
який мене надихає...
настане час, коли
треба щось сказати,
і з ласкою ти знов
будеш мовчати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332067
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 08.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.03.2012
дощ розрізує пам'ять намоклу та вперто живу
із прогалин суворої тиші проростає небо
за те що я є завдячую Богу й твоєму ребру...
***
...доки ти спиш спить світ і темінь намотує кола
пильнуй своє тіло як найдорогоціннішу правду
із неба манна не впаде на наші губи ніколи
я живу допоки ти обіцяєш що завтра настане завтра...
в які кольори фарбуватимеш свої вітрила
якщо ненароком земля наша стане пустелею
а може війна?.. і небо обвалиться стелею
на душі немов на відкриті долоні посиплеться глина...
чому якщо важко то відразу падеш на коліна?..
пісок надто гарячий аж тріскають п'яти
і по швам розривається погляд
коли непізнаване прийдеться пізнати
простягну руку долі
і якщо це вона
то я не посмію
тебе не прийняти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322339
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 16.03.2012
одним ударом в сонячне сплетіння,
цеглиною до шиї - кидай в море.
рубай вже гілля, виривай з корінням.
накрий рядном смиренної покори.
хай по хребтах сповзають ржаві марси,
а хроніки - по сивій бороді.
не смій чужого вкраденого вкрасти.
не стій стовпом між сотнями стовпів.
лише зітхання давить перевтому.
- попереду небесні береги?
- та ні. правіше. не у тому домі,
не в тому часі, кольорі, тобі.
закрутиться вода поверх ногами.
ніде. ніщо. русалки будуть спать.
не смій. не стій. стріляй. кидай ножами
у сутності, які в тобі сидять.
зіжми курок, заправ всі вільні баки
на задньому сидінні у мішку.
піковий туз. не те. пора у дамки.
облиш. залиш малюнки на піску.
одним ударом по столі кістками.
заїж, запий, згадай свій заповіт.
і ще б спалити пам"ять між мостами,
і ще б спалити цей несправжній світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321646
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 13.03.2012
Тільки б вдихнути... Дихаю...
Поламаним крилам боляче.
Хочу померти тихо,
Тільки б побути полем ще.
Хочу обпитись відчаю
І не боятись простору.
Якщо нам не бути вічними,
Давай існувати просто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271559
дата надходження 22.07.2011
дата закладки 10.03.2012
Ким ти є,
коли стоїш на дев'ятому поверсі взаєморозуміння,
коли одягаєш свіжовиплекану маску ницості,
коли танцюєш поміж дощем,
коли догорає остання зірка.
Чорне розчиняється у білому...
Хто ти,
якщо завтра Сартр - художник,
а Хемінгвей знову торгує рибою.
Пан "Хтось" бронює останнє місце під сонцем.
Дихати важко...
Так, як і важко бути самодостатнім.
І хочеться знову не встигнути на останній потяг,
щоб зустріти тебе як друга.
І запитати:
"Ким ти не є,
коли вкотре народжуєшся ЛЮДИНОЮ???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222836
дата надходження 17.11.2010
дата закладки 10.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.03.2012
Якби у мене була корова…
Якби у мене була корова, я назвала б її Красунею. Мені здається, це чудове ім’я, і я вже уявляю, як виходжу зранечку з хати, повільно, позіхаючи і потираючи очі, підходжу босоніж до хліву, кривлюся собі від думки, що день сьогодні видасться жаркий, відчиняю дверцята і говорю :
-Здоров, Красуне, як спалось?
Красуня дивиться на мене своїми великими щирими очицями і відповідає :
-Муууу….
-Так, і не кажи.. я б іще спала і спала, якби не треба було вести тебе пастися.
Я вішаю їй на шию дзвіночка на мотузці, проводжу рукою по жорсткій білій шерсті, перевіряючи, чи всі її коричневі плями на місці, і ми повільно йдемо на прогулянку. Сьогодні у Красуні свято, сьогодні я поведу її аж на луг, що біля ставка. На лузі трава хороша, така зелена-зелена, ну прямо-таки зеленюща, така соковита й апетитна на вигляд, що часом мені стріляє в голову думка й собі стати рачки й почати гризти ту траву. Але мене спиняє думка про те, що Красуня подивиться на мене як на недоумка, і я такого не витворяю. Вона ж у мене розумниця, це відразу помітно, варто лише раз поглянути у її мудрі очі. Там – цілий світ. Без брудних думок, без планів злочину і помсти, без брехні і без відрази. Вона крута. Я би теж хотіла мати таке чисте, не спаплюжене світосприйняття.
Поки ми з нею йдемо, бесідуємо на різні теми, я розповідаю їй останні новини світу та політики, вона мені – про сутність існування. Я дуже рада, що вона у мене є – і цікавий співрозмовник, і хороший слухач. Ще й годує до того всього! З людьми я перестала спілкуватись кілька років тому, коли тоді, одного гнилого(хм, там мало бути слово унилого, офіс переробляє мені на гнилого, можна й так)дня я не витримала і оглухла. Відтепер я маю всього два – зате яких два! – ідеальних співрозмовника : саму себе і Красуню.
Ось і прийшли. Поки моя корова аутично жує траву, я лежу в тіньку під деревом і слухаю музику. У вухах грає Радіохед, і я думаю про те, щоб не заснути, а то вона, побачивши, що я за нею не слідкую, помандрує в далекі світи. Потрапити в Тибет – її давня мрія, але я її туди не відпускаю : хвилююся, мало чого може статися в дорозі!
Вечоріє. Гукаю Красуню і роблю рукою жест, мовляв, пора додому, пізно вже, дожовуй останню травинку. Красуня в мене слухняна. Йдемо, дивлячись на перші маленькі зірки, і знов випадково зазирнувши в її очі, я розмірковую і приходжу до висновку, що в минулому житті вона була Піфагором. Або ж Аристотелем, або Гіппократом. Такі очі можуть бути лише у того, хто щось осягнув і чогось досягнув.
Зачиняю її у хліві, бажаю спокійної ночі, йду спати. А вранці приходжу і відрубую їй голову. Мені треба їсти м'ясо, така моя людська натура. Ненавиджу людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318604
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 07.03.2012
Нерви - канати. Хвилини - хвилі у морі.
Так хочеться щастя
збудувати на власному горі.
Кімнати, наповнені снами,
Занадто просторі.
Дивися, як падають зорі.
Memento Mori.
Небо - пустеля.
Під зорями падає стеля.
Холодно й тихо, мабуть, у старому костелі:
Небо проколюють шпилі.
Плеєр плутає стилі.
Краплі замерзлої крові
На диво білі.
Хвилі потонуть у сніжному морі.
Нерви порвуться, застуджено-хворі.
Голос подати накажи мандрагорі.
Послухай...
Memento Mori.
2010.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319188
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 06.03.2012
пришло время писать песни
посвящаю оду смерти
твоей Жизни.
обещаю
буду ухаживать за больными
после их ухода
дарить цветы
трупам
и любить
вдыхая последние испарения
остывающих тел
цветов
/и людей/
пришло время заживать
сшивать дотлевать
заливать и
измельчаться
думать о вёснах
хотя это так пошло
да пошлО всё нах!
весной
я начинаю заканчиваться
и не ной!
просто перехожу на новый уровень
безличностных от[с]ношений
улучшенного качества
с тобой.
ощущения усилено ослабляются
под давлением чужих
слабостей
я уже не спешу
проявлять негативы
эмоций
и позитивных воспоминаний
закрашивая собственные ожидания
черным.
не стану просить
простить
проще не прощать
тебя
больше рассказывай им
секреты сюжетов
и интимные подробности
будущих зим
ведь в воздухе
/охлажденном молчанием/
витает
освященное нашим прошлым
Непонимание
всеобъемлющее
и предугадывающее
мысль
еще до ее непорочного
зачатия
словом.
перед входом мы остаемся
без
выхода.
я продолжаю
/молчать………/
*фоновая композиция –
Défaillance «Une Fin Si Proche»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318381
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 06.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.11.2011
Цілуй мій холод, запали бажання,
зігрій мене, зігрій моє життя.
Ти надто близько до мого кохання,
ще ближче сяють твої почуття.
За словом – слово, за вустами тиша,
тьмяніє вечір, ледь звучить струна.
Я відчуваю твою шкіру – ніжна,
в осінній вечір не будеш одна.
Зігрій мій холод, щастям ти напийся,
зруйную стіни, протягну мости.
На ранок після ночі посміхнися,
цілуй мене без певної мети.
Цілуй мій холод, ночі ти не бійся,
послухай, як тремтить суха трава.
Почуй, як осінь огортає листям,
цілунки, що огортані в слова…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293212
дата надходження 14.11.2011
дата закладки 15.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.11.2011
Я знаю, що настане час,
Коли крізь тюль життя побачу,
Мене не буде серед Вас,
Коли ніколи не заплачу.
Можливо стане непособі,
Можливо я здіймусь уверх,
Можливо я почую гомін
З гучних далеких піднебес.
Буття постане як картинка
З двох протилежних кольорів.
Відчиниться в минуле скринька –
Майбутнє вийде за поріг.
Смерть обійме крилами світла,
Я похитнусь бажанням вітра.
Я не почую біль і втому,
Бо я вертаюся додому...
март 2008г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171287
дата надходження 11.02.2010
дата закладки 08.11.2011
Мовчи,не дихай і кричи
цілуй губами свої мрії
нерозфарбовані думки,
сліпої,вічної надії
Заплющуй очі і тікай
у мареві душної ночі
"Смерть покладе усьому край"-
Пітьма солодко прошепоче
І серце кров'ю окропивши
і поховавши почуття
напівсвідомо усміхнися
Йдучи за мною із життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58573
дата надходження 11.02.2008
дата закладки 03.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2011
...все починається зі страху сказати "не те"...
захворіти якимось однотипним римуванням
і так уже дочекатись вогкої весни
проклинаючи чергове самотнє зимування...
...все починається зі страху перейти на "ти"...
агресій завжди чомусь понад норму
і цей передбачений дощ заливає сліди
від того вони якось суттєво змінюють форму...
ти як і я ненавидиш самотності й попси
не розставляєш розділових знаків
загоюєш рани на чужих розбитих колінах...
а в моєму квітнику найбільше диких маків
на паркеті - пахучого свіжого сіна...
ми доживемо до глибокої старості
ховаючись за прирослими до нас ніками
і ніяк уже не сховати потягу й вульгарності
хтось стає Магдаленою хтось Веронікою
хоча сучасніше дамою чорною піковою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269056
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 07.07.2011
Безмежний простір розтинає тіло
рука тремтить; до смерті - крок,
А подих страху робить своє діло
Перед очима все вже зрозуміло
Для неї це важкий урок.
Крик розпачу лунає аж до неба
Останній часу вдих й велике забуття
І в цей момент нічого їй не треба
Лиш в ньому була та потреба
До нього лиш глибоке почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112287
дата надходження 17.01.2009
дата закладки 01.07.2011