Як спрагло хочу я тепла!
Як вже набридла холоднеча!
Бо наче в келії чернечій
Душа заточена жила.
Не раз підводилась з колін,
Не вперше прірва під ногами –
Та я не роблю з цього драми,
А йду за щастям навздогін.
Іду за серцем навмання,
Горить вогонь в мені ще дужче,
Бо почуття – не проминущі,
Мов світло завтрашнього дня.
Душа, закована у страх,
Вдихнути прагне волю вітру,
Який всі сльози мої витре
І закарбує біль в словах…
У царстві холоду й зневір,
В пустелях втомленого світу
З колін піднімусь – й буду жити
Я мов Людина - а не звір!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171170
дата надходження 11.02.2010
дата закладки 23.06.2011
Сором'язлива матіола вечоріє,
ховає мрію в ароматну ніч -
сонливу, бажану цілує
присутність, гру, реальність, МИТЬ.
Притягує до себе беззупину
до краю, до безодні, забуття
не залишає часу для спочину...
Мить вартістю в життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198642
дата надходження 30.06.2010
дата закладки 23.06.2011