кожна добра поетка мусить мати власного янгола,
час від часу робити дурниці, аби той не був без роботи
і сухою з води граційно вилазячи всоте
посміхатись і червоніти: невже це я була?
кожна добра поетка мусить палити.
цигарки, мости чи листи - то не так суттєво.
шкодувати опісля, ридати: янголи, де ви???
прилаштовувати на гордість бетонні плити.
кожна добра поетка мусить... писати!
хоча б іноді, так, для підтримки іміджу =)
аби янгол собі не думав: чого я тут сиджу,
їй же добре, в житті приватнім теплі пасати...
кожна добра (самі здогадайтесь хто) мусить мати мрію далеку,
бо як мрія близька, то не буде віршІв і прогресу.
...помирати від стресу, вдавати принцесу, втікати від пресу...
от... а кожен поганий янгол мусить мати власну поетку!
05.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268746
дата надходження 05.07.2011
дата закладки 23.07.2011
Ти одягнена в чорне клечання (не першу добу)…
Похмаринно (із дзьоба лелеки), як з вишень, на шкіру
Сонно скрапує кров, обагривши зорю голубу,
Розмиваючи вечір й ікони сумної довіри…
Ти в мені не мовчиш - вибухаєш спонтанністю лих...
Я тебе передбачила, трунок проливши на тишу…
Надихай. Заворожуй. Розгублену кидай на сніг…
Я сама тебе першою знову (для інших) залишу…
Пелюстковим причастям - лелеки (із чорних сутан)
Знову білу весну передбачать, всміхаючись хтиво…
Я тебе відчуваю. Твій подих, напружений стан,
Твої нерви оголені й збуджені губи зрадливі…
Розірви на мені всі ті чорно-прозорі стрічки…
Я не хочу іти, не відчувши спокусливе літо...
Я тебе не торкнуся. В твої не потраплю думки…
Мені б просто на тебе (іздалеку) раз подивитись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271574
дата надходження 22.07.2011
дата закладки 23.07.2011
Потисни мені руку, чоловіче.
Скажи мені, що я тобі потрібна.
Відкинь усе і зазирни у вічі
Сором"язливо, тихо, непомітно.
І бережи мене, як з церкви свічку,
І не дозволь собі сказати й слова.
Потисни мені руку, чоловіче.
Щоб я на мить відчула себе Богом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176018
дата надходження 07.03.2010
дата закладки 29.06.2011
...а я не просила жодного.
І жоден не став у стрій.
Молися зі мною, подруго,
Мій голос такий слабкий.
Так звично запахло порохом,
Неначе він вже вбивав.
Орфей із обличчям ворога,
Володар п'янких отав.
Але як покличе порухом
У вир спопелілих днів-
Молися за мене,подруго...
бо я не згадаю слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259782
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 29.06.2011
А віриш, мені здалося -
відкинув у бік Бог п’яльця,
занурив в моє волосся
твої невагомі пальці.
твоїми вустами втішно
залишив на шкірі рани.
і те, що не стало віршем
зрослося його нитками.
слова розімкнули коло
в провалля зійшли луною,
але візерунки долі
не стали для тебе мною.
хай п’яльця знайде і вирве
орнаментів мертві квіти,
бо ти не заповнив прірви -
собою її поглибив.
я знаю, що стане гірше -
тому вчусь тримати спину.
а віриш – немає сліз вже,
лише роздирають рими…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267327
дата надходження 27.06.2011
дата закладки 29.06.2011
Я не мовчу. Так довго не мовчать…
А десь самотньо помирає груша…
Це вже було – приречення розп’ять…
Так буде знов - очікування зрушень…
Так вже боліло. Плутався бур’ян…
Губилась пам'ять у розпусних зливах…
…А десь чебрець вплітається в туман
Заради того, хто уже щасливий…
Хто відчуває паморозь грози
В останній краплі висохлих пробачень…
...Десь знов лунають рідні голоси
Тих, хто мене ніколи не побачить...
Тривожна радість – плетивом дощу
Зазеленіє, розпаливши губи…
…А степ не спить. І я вже не мовчу
Заради того, хто мене не любить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243898
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 21.06.2011
Відсурмила зоря – відучора напівсирота…
Не ворушиться Сонце - від втрат обгоріли долоні…
Мені тільки тепер зрозуміло, чому самота
Завжди входить у дім не крізь двері, а... по підвіконню...
Мені тільки тепер зрозуміло, як плачуть сніги,
Крижаними слізьми захлинаючись в нас під ногами…
А навколо річок всі скорботно мовчать береги:
Вони більше твоїми не будуть уже берегами…
Вже ніколи туман не сховає нас від холодів…
Вже не буде імен, опромінених батьківським словом…
Мені, мабуть, не вистачить навіть десятка життів,
Щоб до тебе прийти на останню відверту розмову…
Щоб торкнутись чола зледенілим сумлінням долонь,
Пригорнутись на мить, забуваючи... голі дерева…
Буде осінь свята на розп’яттях гасити вогонь
Там, де наші серця поєднало проміння життєве…
Відчорніє четвер. Перехрестить неділю зима…
Квітнем вдарить в обличчя. По-іншому тиша заграє…
…Листопад-сиротинець. Я в ньому лишилась сама…
Ти пробач мені, Тату, що жити без тебе звикаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221572
дата надходження 11.11.2010
дата закладки 21.06.2011