Я все життя вчусь відчувати менше,
емоції на обличчі малюю пензлем.
Наче тиха,стримана гейша,
загортаю себе тканиною,бинтую поламані сумом ноги.
Я стаю до усіх цих речей терпимою...Зціпивши мотузкою зуби,
навіть коли ти буваєш надто різким та грубим,
коли очі від темряви стають вологими,я беру твою холодну долоню і грію її об
свої спалені болем груди.Грію впевнено.
Зірвати б тонни гриму,який на душі свинцем осів.
Вуста твої-пілігрими,обіймали шию,залишали на ній синці...
Ти від мене ніколи не йшов,швидше просто виходив...
як виходить з судини кров.
Як виходить штучне з моди.
Якщо говорити з тобою про тонкощі,якщо говорити в деталях.
Я,наче Жанна д'Арк,босоніж ступаю на вогнище
й,зітхнувши з полегшенням,чекаю...
коли мене нарешті вже спалять!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258939
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 26.05.2011
а город себя и придумал, и спел.
кумир обезличен, бледнеет болезный.
я стала ему по нутру и полезла
в карман не за словом, за тем, что имел
в виду (или косвенно ставил на вид?!)
весёл человек Маяковский Владимир.
но помыслы стали мгновенно благими -
владеющий словом, не ищет любви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258962
дата надходження 11.05.2011
дата закладки 26.05.2011
Відчуй скроневою кісткою мої
конвульсії,заповнюй їх місткість
й тримай на пульсі
час.
Я ніколи тебе не слухала,надто еротично рухалась,
виїдала нерви,не піднімала слухавки...Була егоїсткою.
Була тільки Я і ніяк не могло бути "нас".
Кидала тобі в серце жолуді,від них в душі починалась гангрена.
Морила тебе собою,ніби голодом,перекривала кисень,
забувала слова на сцені.
Якщо тобі було холодно,я відкривала навстіж всі вікна\двері
навмисно.
Сипала перець молотий,щоб він швидше розчинявся в мисці
і ти був спраглим,як покинутий караваном бедуїн серед пустельних
прерій!
Знаєш,це я спопелила Помпеї.
Висохла,як Ніл.Кидала стихії в Афіни...
Боролась з останніх сил,сподіваючись,що ти мене нарешті зупиниш.
Тепер я суцільна руїна,шукаю,мов на трапеції, в собі рівноваги...
Навіщо знов прокидатись?Ще один день нічого не змінить.
Розсиплюсь по грамах,ніби індійські спеції,а ти поставиш мене на ваги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257833
дата надходження 05.05.2011
дата закладки 06.05.2011
Шторы. Распятья окон.
Там, за чертою, свет.
Непостижимость стёкол.
Здесь, на литом столе,
тает луна в стакане,
в полном, пустом – не суть –
песня твоя, Бояне,
в память падёт… к Отцу.
Льётся лазурь лампады
у изголовья. Тень
тянет ладони складок
пледовых к темноте.
Движимые любовью,
словно уже не те –
море, Гомер. Мне больно!
Ненасытимость тем
мусором невербальным
или вербальным. На
кителе погребальном –
золотом «т и ш и н а».
И измеряя Словом
сумму её осей,
Триждыединый:
Полон
……Множественен
……………......Как все.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181856
дата надходження 05.04.2010
дата закладки 04.05.2011
втянуть бы себя в живот,
закрыть в безопасность лона.
я - маленький черноплод
от смерти и до пелёнок.
мне слышатся голоса
не с той стороны пещеры.
ни шагу вперёд! назад
к холодным ладошкам веры..
пустующее вчера,
увы, прибавляет в весе.
и так ли пугает мрак,
который не интересен?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256672
дата надходження 29.04.2011
дата закладки 04.05.2011
Вона зазирала всередину так болюче,
ніби рвала трахею колючим дротом.
А ти взяв і нахабно так...
всі потаємні бажання озвучив
своїм розбещеним,бездонним ротом.
Душа розійшлася по швах.
Свідомість накрило мигдальне цунамі.
Зіниці пліснявіли бежево...
І якийсь незрозумілий,цинічний орнамент
з'явився на тілі мереживом.
Так буває,знаєш,декілька слоїв шкіри
і вже потім ти-справжня.
Що не поет,то неодмінно наївний лірик.
Як завжди вміру дотепний,і вміру вправний.
Вона сьогодні йому напише,
що таки подумки,але прийшла на
виступ.
Він був у білому і тримав долонями тишу.
Що кидала йому в обличчя уявні квіти,
швидше за все троянди,сухі та знекровлені.
Й що поміж слів,складених натхненням з паперових літер
найчіткіше він,здається, вимовляв "я стомлений"...
а вона під час розмови
була майже присмерті..
В кінці за звичкою він роздавав автографи.
-Маестро!Я ваша моногамна тінь...
Коли тепло в повітрі і коли тепло всередині...
Сталі,безбарвні омографи.
Годинник іде,в екстазі заведений.
Я,наче черниця,куштую чорниці.
Амінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255024
дата надходження 20.04.2011
дата закладки 04.05.2011
Хочеш,я стану для тебе донором?
Віддам тобі власне серце...
Писатиму листи на підлозі в коридорі
без зайвої пихи і гонору,
тільки не сердься.
Боляче читати їх?
Рядки,ніби післяопераційні рубці на грудях.
Ти хотів,але так і не зміг
пробачити все байдужим,інертним людям.
Тримай.Це тобі,нехай б'ється...
Підійшло?Я вгадала розмір.
Обожнюю,коли ти поряд.Обіймаєш мене,смієшся...
Тоді від внутрішніх спазмів стискає простір
в одне єдине ціле.
Надтонкі,ілюзорні оргазми пронизують свіже тіло
і ламають ніжністю кості.
Прокидайся.Це вже зовсім не схоже на кому.
Це був сон.
Ти ковтав соковиті шматки озону,
їв неон.
Спорожніло моє аксіомне лоно
і поки ти так манірно,спокійно спав...
Я була тобі вірна.Цілувала вуста і руки.
Як незмінно проста органічна сполука
вуглецю з воднем.
-Виходь за мене.
-...А,знаєш...Я згодна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256852
дата надходження 30.04.2011
дата закладки 03.05.2011
Я без тебе,ніби півцілого,неповноцінна.
Нечітка й розмита,мов невдале фото.
На светрі старомодний,дешевий цінник
і навіть,якщо ти проти
я його всеодно носитиму...
Як найбільшу у світі цінність.
Я без тебе напіввідкрита,
наче вікна,що стримують протяг.
Залишаюсь не повною,а надпитою,
залишаюсь тобі на потім.
Напів-навпіл без сенсу,без тями...
Я,мов відступ перед двозначним"можливо".
Знаєш,на сонці також є плями...
Це важливо!Як азбука Морзе на твоїх ключицях,
як сузір'я родинок на засмаглій шиї.
Як налякана жінка,що впізнає тіло чоловіка в морзі...
Як те,що тобі щоночі сниться...Розумієш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257345
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 03.05.2011
Я ніби сьогодні себе залишила вдома...
Забула так само,як вимкнути світло чи праску.
Словом,багато причин.Це,напевне, конфузія втоми.
Вибач,будь ласка.
Я знаю,що ти мене всеодно любитимеш...
Хворою,ситою,мов асфальт, розбитою вщент.
Я буду для тебе,як книга,прочитана
з початку в кінець і не втрачатиму сенс.
Хтось спокійний грає нами в нарди.
Хтось за хребет вириває з корінням
останні розсадники правди,
натирає маслом сумління,
щоб блискучим і чистим здавалось,як завжди.
Я хочу чути в нашому домі дитячий сміх
таким життєдайним,раптовим,мальованим...
Немов олівцем ескіз.Любов,як весна і Бог,
не лишень нас двох,врятує всіх.
Всіх, хто хоче бути врятованим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255243
дата надходження 21.04.2011
дата закладки 02.05.2011
...капітулюю,
як намакіяжена стара руда богема,
не їм і не сплю я.(?!)
барахлять всі радари та внутрішньовенні схеми...
я носила на пальцях перстені
бутафорні,звичайні.
щоб свої прагматичні мігрені
втопити у ванній (негайно ж!)
я вдягалась частіше у чорне,
щоб здаватись насправді худою...
та мало хто знає,що "рятівне" чорне
повнить і зливає з юрбою.
єдине у чому мені пощастило-
(Продовжити)
голос.
коли б і про що я не говорила,
усі прислухались до мене навколо...
а потім,цей згубний і хтивий потяг,
що приводить до ліжка.
зранку прокинулась,а на серці протяг...
хильнути б міцного,не багато.
трішки.
...капітулюю.
чуєш?ти спиш,та не сплю я.
і холодно так,аж судомить душу.
ти в неї плюєш,
а любов моя сушить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256036
дата надходження 25.04.2011
дата закладки 02.05.2011
Мої маршрути сьогодні без пункту призначення.
З дому в готель,з прірви в безодню.
Й зовсім немає вагомого значення-
це сльози чи перекись водню.
Дощить по шибах минулим так матово,
поховались під ноги смуги з доріг...
Хочеш,я ніколи тебе з собою не братиму
туди,де ти бути нізащо б не зміг!?
Висмоктуєш з мене кисень,
Прагнеш жити,мов риба, спокійно.
Нарощуєш нігті,волосся,а душа...
Всеодно залишається лиса.
Запиваєш ЇЇ ртуттю навпіл з снодійним.
Я зірвала з грудей поштову скриньку,
щоб жоден лист ти більше
до серця не вкинув.
Ніцше як завжди,на сенс перебільшив-
долають не просто гору,долають її вершину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257114
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 02.05.2011
У мене в шухляді лежить дві Біблії:
одна-природня,а інша-штучна.
Іноді здається,що я таки схиблена...
Підкручую тишу на максимальну гучність.
Гадаю,що жінки,в яких виразні вилиці,
всмоктують в себе одну третю власної совісті.
В них надто короткі звивини й
черстві серця,майстерно приховані
під воском ідеально гладкої шкіри.
Ти в це віриш?
Часто хтось кричить на іншому кінці слухавки:
-Вона брудна,списана чорнилом!
Тоді болить у грудях і важко рухатись.
Пий до дна.Щоб змилось.
Коли іду вздовж,а не в поперек,
розфарбована,ніби картина.
Хтось ковтає слину і
думками облизує поперек,
на ньому дві римські літери...
Одна з них немає значення.
Здирай шматками обвітрену шкіру-я терпітиму...
За комунальні послуги душі,як завжди,сплачено.
Проте,в ній досі немає світла,
батареї ніколи не гріють...
З крану у ванній виходить повітря,
а у шафі на вішалках повісились мрії...
з яких я давно виросла.
Вкриваюсь поволі панцирем і тихо сивію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257016
дата надходження 01.05.2011
дата закладки 01.05.2011